Журнал "Культурологічні джерела". №2. 2015 рік

1

Коротко ............................................. 2Відлуння подій ................................. 8ПОПОВИЧ М. «Україна – понад

усе!» ................................................ 8МИШАНИЧ В. Неповторність

«Світу писанки» .........................10ОФІЦИНСЬКА М. Ювілейні

читання ........................................11ВЕКЛЮК Л. Берегівщина

приймала учасників обласного семінару- практикуму .................................13

СЕМЕНЧЕНКО К. Театрали зібралися на Іршавщині ...........14

ЛЕНАРТ О. «Золотий соловей»–2015 ..............................15

ДОРОШ В. Ужгородський коледж культури і мистецтв відзвітував концертом ..............17

МАДЯР-НОВАК В. Неперевершено! Натхненно! З запалом! ....................................19

МАЛИШКА Н. Закарпатські лялькарі з величезним успіхом виступили перед українцями Будапешта ............24

ШЕЛЕЛЬО М. Любов до минулого – запорука щасливого майбутнього .......... 25

МИШАНИЧ В. Вокальній студії «Намисто» – 10 років .... 26

МИШАНИЧ В. ХІІІ обласний конкурс українського художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна» ......... 28

Творча майстерня ........................ 30ХЛАНТА І. З цілющої купелі

рідної землі. Про творчість Івана Керецмана ......................... 30

МИШАНИЧ В. Мистецтво, що вражає дитячою щирістю. Про творчість Магдалини Березанич ..................................... 34

КУЗАН В. Два колективи – дві візитівки Іршавщини. А керівник – один! Про творчість заслуженого працівника культури України Надії Мельник-Гудь .................... 35

ІСАК М. Сколомийка – ритм життя. Про творчість Ольги Кукли .............................................39

№ 2 (30), 2015Щоквартальний вісникЗасновник: Обласний організаційно-методичний центр культуриСвідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія ЗТ № 475/67 ПР від 27 листопада 2008 рокуАдреса: 88000, м.Ужгород, вул. Волошина, 18www.zakfolkcenter.at.ua е-mail: [email protected]Редакційна колегія: Ю.Глеба, І.Канюка, Г.Дрогальчук, І.Хланта, В.Кобаль, М.ОфіцинськаУпорядкування, підготовка текстів: М.ОфіцинськаВідповідальний за випуск: Г.ДрогальчукАвтори світлин: Н.Бод-нар, О.Попов, К.Семен-ченко, з архіву М.Бе-резанич, І.Керецмана, Ф.Томича, ООМЦКХудожнє оформлення обкладинки: М.Дем’янДизайн та верстка: М.Лазорець-СтанРедагування та коректура: Т.П.ЛазаренкоНа обкладинці: учасники народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Ужгород» Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культури (фото Олексія Попова)Здано до набору 12.06.15. Підписано до друку 29.06.15. Формат 60x84/8. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 9,3.

Підготовлено до друку: видавництво TIMPANI Свідоцтво про державну реєстрацію видавців від 15.04. 2003 р. Серія ДК, № 1327

Друк ТОВ «Папірус-ф» 88000, м. Ужгород, вул. Лермонтова, 25Замовлення № 27 Тираж 300 пр.

ВЕКЛЮК Л. Відданість улюбленій справі. Штрихи до портрета Ганни Горват ............41

ІСАК М. Ремесло пращурів – мистецтво сучасника. Про творчість Олександра Дворака ........................................ 44

МИШАНИЧ В. Становлення митця. Про творчість художника Василя Когутича ... 46

ІСАК М. Чистий голос срібної душі із Чищаника. Ескіз до творчого портрета Юрія Андраша ....................................... 48

Ювілеї ............................................... 50САСИН Н. Особлива доля

музиканта. З нагоди 70-річчя від дня народження Йосипа Чернявця ..................................... 50

МИШАНИЧ В. Писанкарка Марія Хававка. З нагоди 80-річчя від дня народження .....52

ЛУКЕЧА Е. Вдячність Учителю. З нагоди 70-річчя Ганни Черевко ............................. 53

МЕШКО О. Музикант і керівник. З нагоди 60-річчя від дня народження Володимира Вербовські .................................... 54

МИТРОВКА М. Миколі Яковичу Попенку – 85 років ....57

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Ю. З кларнетом на все життя! З нагоди 50-річчя від дня народження заслуженого артиста України Ференца Томича ...........................................61

ХЛАНТА І. Шлях гармонійного поєднання пісні, музики, танцю. До 30-річчя заснування народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Ужгород» .................. 63

Постаті ............................................69ГАБОРЕЦЬ В. Натхненний

творчим духом легендарного Леся Курбаса ...............................69

У світ .................................................74МИШАНИЧ В. Збережено для

наступних поколінь ...................74ПРО АВТОРІВ .................................76

ЗМІСТ

2

Коротко

АНТОН СЕКЕРЕШ ТА МАРИНА ЧОПЕЙ РЕПРЕЗЕНТУЮТЬ

Чинадіївський замок «Сент-Міклош» уже дав-но став своєрідним куль-турно-мистецьким цен-тром не тільки Мукачів-щини, але й Закарпаття. Відродження замку поча-лося у 2001 році. Відтоді він перебуває у концесії закарпатського художни-ка Йосипа Бартоша. Разом із дружиною Тетяною та однодумцями вони дали замку друге життя, пере-творили у привабливий туристичний об’єкт, де що-року відбуваються різні мистецькі заходи, міжнародні та місцеві.

Першого березня 2015 року у палатах зам-ку відкрилася персональна виставка творів Антона Секереша та Марини Чопей, членів творчого об’єднання «Арт-палітра центр», яке очолює Оксана Мезгер. До експозиції ввійш-ли живописні роботи, графіка, садово-парко-ва скульптура, гальванопластика, кераміка, створені протягом кількох десятиліть. Перша виставка творів Антона Секереша відбулася в Австрії. Майстер працює у багатьох жанрах і видах мистецтва. Зокрема, це пейзаж, натюр-морт, портрет, побутовий жанр тощо.

Особливо повно і яскраво талант май-стра проявляється у графіці. Його начерки вирізняються лаконізмом і точністю, а ще легким гумористичним ставленням до сві-ту. Художник вміє сконцентруватися на ха-

рактерному, відкинувши несуттєві деталі, створює цільні й максимально експресивні образи.

Живописні полотна багато в чому мають риси, притаманні графіці. Це чіткий рису-нок, пріоритетне ставлення до форми та ши-рокий тональний діапазон – від світлого до темного. У своїх ранніх живописних роботах художник більше уваги приділяв колорито-ві, гармонії кольорів.

Роботи Марини Чопей хоча й не претен-дують на особливу оригінальність, викона-ні досить професійно й зі смаком. У центрі її творчості – жінка зі своїми пристрастями, почуттями. Жіночі образи, створені худож-ницею, романтичні, чуттєві, таємничі, спов-нені еротичних фантазій.

Володимир МИШАНИЧ

ЗАКАРПАТСЬКІ МАЙСТРИНІ ЗАВІТАЛИ ДО СЛОВАЧЧИНИ

31 березня 2015 року у приміщенні Центру української культури міста Пря-шів (Словаччина) до Великодніх свят для учнів Об’єднаної школи та гімназії імені Тараса Шевченка з українською мовою навчання міста Пряшів було проведено майстер-клас із писанкарства. Ініціато-ром та організатором акції виступив Об-ласний організаційно-методичний центр культури Закарпаття.

Діти розписували яйця у групах під ке-рівництвом досвідчених майстринь: заслу-женого майстра народної творчості України Наталії Стегури, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ма-рії Купарь та молодих мисткинь Ольги Дур-ди (м.Іршава), Юлії Шкріби та Терезії Варги (м.Ужгород).

Під час майстер-класу учні ознайомили-ся з традиційними символами, розписували

Учасники та гості на відкритті виставки

3

Коротко

Мистецтву розписування писанки двома техніками (витравлювання та ма-льованка) 4 квітня 2015 року дітей навча-ли член Національної спілки майстрів на-родного мистецтва України Марія Купарь та молодий майстер Тетяна Поринець. До акції долучилися методисти Облас-ного організаційно-методичного центру культури Катерина Семенченко, Яна Ка-

яйця воском, малювали квіти, самостійно підбираючи кольорову гаму. А також оздоб-лювали писанки сучасними методами (ін-крустація бісером та аплікація нитками).

Культурно-мистецька акція відбулася за сприяння Союзу русинів-українців Сло-вацької Республіки (голова Центральної ради Пет ро Сокол) та мала естетичне і піз-навальне значення, сприяла розвитку інте-ресів і здібностей дітей. З вітальним словом виступили директор Обласного організа-ційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук та заступник голови Централь-ної ради Союзу русинів-українців Словаць-кої Республіки Павло Боґдан.

На майстер-класі побував словацький фольклорист та українознавець, доктор фі-лологічних наук, голова Асоціації україніс-тів Словаччини та наукового товариства імені Т.Шевченка Словаччини, іноземний академік Національної академії наук Укра-

ДІТИ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІ – УЧАСНИКИ МАЙСТЕР-КЛАСУ З ПИСАНКАРСТВА

сарда-Микита, Анатолій Чередниченко й активісти громадської організації «За-карпатська громада».

Під час майстер-класу дітей ознайомили із символами та традиційними орнамента-ми написання писанок, продемонстрували коротеньке тематичне відео. Усі виготовили по дві роботи.

Директор центру Ганна Дрогальчук зазначила: «Мета акції – допомогти дітям інтегруватися до нових умов проживання, долучитися до закарпатських народних тра-дицій. Гадаю, нам це вдалося. Адже розпису-вати власними руками великодні писанки – це не лише цікаво, але і повчально. Частину робіт хлопчики і дівчатка подарують удома своїм рідним, а решту ми передамо для ство-рення Писанкового дерева».

Писанкове дерево планують розмісти-ти на Театральній площі. Кошти, вилучені з продажу писанок, будуть вручені волонте-рам, які опікуються як родинами переселен-ців, так і військовослужбовцями – учасни-ками антитерористичної операції на сході країни.

Після майстер-класу працівники Об-ласного організаційно-методичного центру культури пригостили усіх учасників цукер-ками.

Яна КАСАРДА-МИКИТА

їни Микола Мушинка, який високо оцінив роботу Центру, що проводиться з метою збе-реження, популяризації народних звичаїв та мистецтва українського народу.

Віталій РАЦ

Терезія Варга проводить майстер-клас

Тетяна Поринець знайомить діток із символами

4

Коротко

29 квітня 2015 року у місті Берегово відбулися: творчий звіт колективів ху-дожньої самодіяльності міста, виставка робіт майстрів народних ремесел і на-городження переможців конкурсу ди-тячої творчості «Чорнобиль – біль наш довічний» до 29-ї річниці трагедії на ЧАЕС.

У фойє міського будинку культури було розгорнуто виставку робіт учнів загальноос-вітніх шкіл міста, Берегівської гімназії, бу-динків дитячої та юнацької творчості. Вони представили графіку, живопис, вишивку, малу пластику, а також вироби у техніці кві-лінг, м’які іграшки, навіть ціле дерев’яне за-карпатське міні-село. Були визначені і наго-роджені переможці. Перші місця отримали

7 квітня 2015 року в Ужгородській спе-ціальній загальноос-вітній школі-інтер-наті І–ІІІ ступенів Закарпатської об-ласної ради відбувся майстер-клас із пи-санкарства. Органі-зував і провів акцію Обласний організа-ційно-методичний центр культури. Май-стер-клас проводили

майстри обласного осередку Національ-ної спілки майстрів народного мистецтва України Марія Купарь, Емма Левадська та молода майстриня Терезія Варга.

Заклад засновано 110 років тому коштом інтелігенції краю. Нинішнє приміщення школи побудоване у 1979 році за підтримки Українського товариства глухих. Наразі у на-вчальному закладі вчаться 92 дітей з вадами слуху з усіх куточків краю.

Саме для вихованців закладу спеціаліс-ти Обласного організаційно-методичного центру культури й вирішили організувати майстер-клас з писанкарства. Протягом двох годин майстрині навчали дітей робити ма-льованки за допомогою фарб та створювати воскові писанки.

Як повідомила директор Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук це вже другий подібний захід, ініційований за останній тиждень. «У суботу ми організовували майстер-клас з писанкарства для дітей-переселенців. Таки-ми заходами ми намагаємося залучити шко-лярів до традицій створення великодньої писанки, які були здавна на нашій землі. І цього разу закарпатські майстрині пере-дають свій досвід підростаючому поколін-ню», – повідомила очільниця закладу.

Директор школи Наталія Бушко розпо-віла, що вихованці закладу – творчі особи-стості. Тут працюють спеціалізовані май-стерні, діти опановують нові техніки. Понад тридцять дітей взяли участь у майстер-класі, і для них це справжнє свято. Сподівається, що нові знання вони використають і вдома.

Частину писанок вихованці школи-ін-тернату заберуть до-дому, щоб докласти до своїх великодніх ко-шиків. Частину буде передано на облашту-вання Писанкового де-рева в Ужгороді.

Яна КАСАРДА-МИКИТА

НА БЛАГОВІЩЕННЯ УЖГОРОДСЬКІ ШКОЛЯРІ РОЗПИСУВАЛИ ПИСАНКИ

Ганна Дрогальчук

Марія Купарь

ТВОРЧИЙ ЗВІТ МІСТА БЕРЕГОВОЛейза Марк за роботу «Снігур до рідної до-мівки повернувся», Шукатка Крістіна за ро-боту «Сльози дитини» та Бундович Жонетт за роботу «Молитва за Україну». За реферат «Чорнобильська катастрофа 1986 року та її наслідки» перше місце отримала учениця Берегівської гімназії Орос Кіті, друге – учні Берегівської загальноосвітньої школи № 10 Балажі Ніколетта та Ірко Томаш. Загалом учні продемонстрували високий рівень образотворчої грамоти, що свідчить про успішну роботу вчителів.

До експозиції увійшли і роботи майстрів народних художніх промислів, зокрема гон-чарні вироби та вишивка, виконані у тради-ційній манері, характерній для угорців За-карпаття.

5

Коротко

Учасників концерту привітали секретар Берегівської міської ради Людмила Токар, в.о. начальника управління культури Ольга Матей і директор Обласного організацій-но-методичного центру культури, голова журі Ганна Дрогальчук. Захід відкрив ду-ховий оркестр Берегівської дитячої школи мистецтв та дівчата-мажоретки. Окрім того, глядачі та члени журі (провідні методисти ООМЦК Мар’яна Чегіль, Яна Касарда-Ми-кита і Володимир Мишанич) переглянули виступи хористів, танцюристів, акторів, де-кламаторів, співаків.

Під час звіту підтверджували звання «народний» і «зразковий» такі колективи, як народний український театр ім. Ярослави Бандурович (керівники Ольга та Олександр Матей), народний угорський театр Берегів-ського міського будинку культури (керівник Магдалина Матей); зразкова хореографічна студія Берегівського освітньо-культурного

30 квітня 2015 року у Закарпатському обласному українському музично-драма-тичному театрі імені братів Юрія-Авгус-тина та Євгена Шерегіїв відбувся твор-чий вечір Михайла Шютіва – заслуженого працівника культури України, викладача Ужгородського коледжу культури і мис-тецтв, керівника народного фольклорно-го ансамблю угорського танцю «Сонях», хореографа-постановника та ідейного на-тхненника низки танцювальних колек-тивів області.

У доробку Михайла Шютіва – яскраві постановки як українських народних танців,

ЮВІЛЕЙНИЙ КОНЦЕРТ МИХАЙЛА ШЮТІВА

так і добірні зразки хореографічного мисте-цтва угорців та інших народів. Митець, зо-крема, збагатив сцену краю оригінальним трактуванням сатмарських, трансільван-ських, задунайських, придунайських, па-рубоцьких танців, завоювавши низку наго-род і численних симпатиків та послідовни-ків своєї творчості далеко за межами області. Постановки Михайла Шютіва залюбки вико-нують колективи Одеси та Маріуполя.

Творчу еволюцію хореографа від його першої постановки – запального угорського народного танцю «Сатмарський» і до сучас-

ної видовищної хореографічної композиції «Звитяга гайдама-ків» – на сцені облмуздрам-театру відтворили студенти та колективи Михайла Шютіва.

На адресу ювіляра пролуна-ло чимало теплих слів за багато-річну натхненну працю. Юрій Глеба привітав ювіляра і зачитав вітальну адресу від В’ячеслава Кириленка та вручив Михайло-ві Шютіву грамоту Міністерства культури України – найпочесні-шу, хоча й одну з багатьох при-ємних нагород, якими відзна-чили творчість митця з нагоди свята.

Управління культури Закарпатської ОДА

центру національних меншин (керівник Вік торія Бундаш) і народний ансамбль бая-ністів Берегівської дитячої школи мистецтв (керівник Юліанна Кіш).


Роботи вихованців Берегівської гімназії

Антон Ковач дарує ювіляру авторську картину

6

Коротко

13 травня 2015 року у Закарпатському обласному палаці дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН» відбувся ХІІ облас-ний конкурс-фестиваль «Таланти бага-тодітної родини», в якому взяли участь понад 100 дітей із усіх районів області. Ор-ганізаторами фестивалю виступили де-партамент соціального захисту населення

8 травня 2015 року на базі Обласного організаційно-методичного центру куль-тури традиційно відбувся семінар-пле-нер «Травневий Ужгород», у якому взяли участь 16 художників із різних куточків Закарпаття.

Серед них Юрій Вийгеш із смт Бушти-но Тячівського району; Марина Чопей, Ірина Попдякуник, Антон Секереш із Мукачів-ського району; Ганна Поштак, Любов Ма-тіко, Антоніна Дурда та її учениця Панько Ірена (Приборжавська дитяча школа мис-тецтв) із Іршавщини; Магдалина Березанич із Великоберезнянщи-ни; Олена Глюдзик із Ужгородського району; Любов Шпак із міста Виноградів; Марія Ку-парь, Тетяна Сопільняк, Микола Іванчо, Костян-тин Ковган із Ужгоро-да. Учасників пленеру привітала директор Обласного організацій-но-методичного центру культури Ганна Дро-гальчук.

Цікаве творче заняття провели відомі художники краю Василь Вовчок та Олек-сандр Сидорук. Зокрема, Василь Вовчок розповів про митців, у творчості яких місто Ужгород займало центральне місце, охарак-теризував їхні роботи, розкрив особливості образотворчості. Йшлося про міські пейзажі Йосипа Бокшая та В’ячеслава Приходька, які увіковічнили чимало куточків рідного міста. Згадувалися також інші відомі митці краю. Серед них і Петро Шолтес, який створив де-

ХУДОЖНИКИ МАЛЮВАЛИ ТРАВНЕВИЙ УЖГОРОД

УЖГОРОД ПРИЙМАВ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙЗакарпатської обласної державної адміні-страції та Обласний організаційно-мето-дичний центр культури.

Конкурс-фестиваль започаткований 2004 року громадською організацією Все-український союз жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» при підтримці Мі-ністерства соціальної політики. Мета фести-

сятки полотен із краєвидами Ужгорода та його околиць.

В обідню пору учасники семінару-пле-неру працювали над етюдами на весняну тематику в історичному центрі міста Ужго-род. Художники-аматори мали гарну нагоду перейняти досвід від професійних митців Олександра Сидорука та Василя Вовчка, по-бачити їх у процесі творчої роботи.

Тетяна Сопільняк та Ірина Попдякуник малюють краєвиди Ужгорода

У рамках пленеру учасники також від-відали мистецький центр «Галерея Ілько», поспілкувались із заслуженим художником України Іваном Ільком, ознайомилися з екс-позицією картин, розгорнутою в галереї. На запрошення автора вони побували й у його майстерні, де побачили полотна, що не ввійшли до експозиції, й почули незабутні історії з життя корифея крайової школи ма-лярства. До митців приєднався й відомий мистецтвознавець, професор Сергій Федака.


7

Коротко

28 травня 2015 року до Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів Закарпатської обласної ради за-вітали з концертною програмою «Пода-руй дитині щастя» учасники дитячої во-кальної студії «Намисто» Ужгородського районного будинку культури (керівники Тетяна та Сергій Раховські) та зразкового дитячого ансамблю танцю «Турянська до-лина» (керівник – заслужений працівник культури України Іван Пастеляк) із села Тур’ї-Ремети, що на Перечинщині. Акція відбулася напередодні Міжнародного дня захисту дітей, який відзначають першого червня. Організатором її виступив Об-ласний організаційно-методичний центр культури.

валю – відродження культурних та мораль-них цінностей сім’ї, збереження народних родинних традицій, виявлення та підтрим-ка талановитих дітей.

Конкурсні виступи та роботи учасників оцінювало компетентне журі, до складу яко-го увійшли представники культури і мис-тецтва. Переможці фестивалю нагороджені путівками в оздоровчі заклади нашої облас-ті, а всі учасники отримали грамоти та за-охочувальні подарунки.

У номінаціях «патріотична пісня» та «во-кальне мистецтво» переможцем стала Обла-дан Вікторія (с.Лазещина, Рахівський район),

«музичне виконання» – Порада Олександр (акордеон, м.Хуст), «хореографія» – дует у складі Йовбак Ніки та Мондюк Юлії (с.Го-лубине, Свалявський район); «образотворче та декоративно-прикладне мистецтво» – Михалко Давид (художня обробка дерева, смт Буштино, Тячівський район); «худож-нє та авторське виконання» – Тодер Павла (с.Костилівка, Рахівський район).

Ведуча акції – Катерина Семенченко.До слова, в Закарпатській області нині

проживають 19 482 багатодітні сім’ї, в яких виховується 63 тисячі дітей.

Катерина СЕМЕНЧЕНКО

ПРАЦІВНИКИ ЦЕНТРУ КУЛЬТУРИ ОРГАНІЗУВАЛИ ДЛЯ ДІТЕЙ СВЯТО

Виступаючи перед учнями, директор Центру Ганна Дрогальчук привітала усіх присутніх із наступаючим святом, розповіла про заходи, які проводять методисти закла-ду у рамках роботи з дітьми та молоддю, а також запевнила, що і надалі цей напрямок діяльності буде лише розширюватися, адже щасливі діти – це наше майбутнє.

Творчі колективи подарували глядачам гарні пісні та запальні народні танці. Після закінчення концерту проводилися різнома-нітні цікаві ігри та захоплюючі змагання, а переможці отримали подарунки від органі-заторів. Директор школи-інтернату Василь Коба та вчителі подякували за приємне спіл-кування, позитивні емоції та враження.

Віталій РАЦ

Учасники зразкового дитячого ансамблю танцю «Турянська долина»

8

12 березня 2015 року з ініціативи сту-дентів Ужгородського коледжу культу-ри і мистецтв Галеги Каріни, Фурдели Лілії та Горнодь Оксани у Свалявському районному будинку культури відбувся благодійний концерт за участю кращих колективів художньої самодіяльності ра-йону «Україна – понад усе!», присвячений захисникам України.

знімками людей, полеглих під час Революції Гідності та за час проведення АТО – скорбот-на згадка про час утвердження української нації, події, які пам’ятатимемо, подвиг, який неможливо забути.

Після вшанування хвилиною мовчання пам’яті Героїв Небесної Сотні та воїнів, які віддали своє життя, захищаючи право нашої держави на територіальну цілісність на Схо-

«УКРАЇНА – ПОНАД УСЕ!»Відлуння подій

Такого масштабного заходу Свалява не бачила вже давно. Збиратися у фойє будин-ку культури, де у рамках концерту проводи-лася виставка робіт мистецького об’єднання «Арт-Свалява», люди почали за три години до початку дійства. Дівчата, одягнені у наці-ональні костюми, вітали присутніх, чіпляю-чи відвідувачам на верхній одяг патріотичні стрічки, запрошували долучитися до акції «Напиши листа бійцям». Така ініціатива була зовсім не випадкова, адже спеціаль-ними гостями свята, постановником якого була режисер народного театру районного будинку культури талановита Маріанна По-пович, були безпосередні учасники АТО – бійці 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.

Святково прикрашена сцена: карта України, виконана у кольорах українського стягу, вишивані рушники, жовті та блакитні кульки, ведучі, одягнені у національні ко-стюми, – усе сповіщало про те, що на присут-ніх очікує грандіозне видовище. Під звуки пісні «Пливе кача», у світлі червоних софітів на екрані проектора йде відеоряд із фото-

ді країни, учні Пасіцької загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів виконали хореографіч-ну композицію «Свічка пам’яті». Біль утрати співвітчизників, що торкнувся душі кожного українця, не мине ніколи. Глядачі, які спо-стерігали за виступом юних артистів, зі сльо-зами на очах вірять: душі загиблих віднай-дуть на небесах вічний спокій, а їхні побра-тими повернуться додому з перемогою.

На підтвердження цього учасниця гурт-ка художнього читання Марія Татач проде-кламувала вірш «Війна», а студенти Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв, учас-ники народного театру районного будинку культури представили літературно-музич-ну композицію «Повернися живим!». Мати, яка проводжає на війну сина, дружина, чо-ловік якої іде боронити Вітчизну, дівчина, котра мріє знову опинитися в обіймах коха-ного, хлопці, одягнені у військову форму… Перед публікою були актори, які ніколи не бачили всього жаху, схованого у короткому слові «Війна», але протягом усієї інсценівки у залі панували тиша й усвідомлення того, що

Учасники благодійного концерту з героями АТО

9

Відлуння подій

для людей, котрі борються з ворогом на пе-редовій, показане на сцені було реальністю, такою ж живою і правдивою, як і сподівання рідних на повернення своїх захисників. Та справжньою дякою за виступи стали не тіль-ки бурхливі овації, а й щирі посмішки бій-ців 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, бачити які було особливо приємно. Мужні чоловіки здавалося б забули про будні на передовій і зараз просто насолоджувалися мистецтвом.

Тут і справді було чим насолоджуватись – підростаюче покоління учасників драма-тичного гуртка вразило щирістю виконання літературно-музичної композиції «Діти за мир». Вразили публіку літературною ком-позицією «Патріотам України» чарівні укра-їночки Грижак Маріанна та Цоліган Анаста-сія.

Майстерністю гри на інструментах ті-шили присутніх і вихованці Свалявської ди-тячої школи мистецтв: ансамбль скрипалів («Фрагмент із селянської кантати», викладач Р.Перчак, концертмейстер К.Йовбак); акор-деоністи В.Білак, Ю.Гебеш, Н.Белла («Пас-тораль», «Полька», викладач С.Фізер); пере-можниця обласного конкурсу індивідуаль-них виконавців, піаністка Ю.Мандзюк («Ко-зачок», викладач Г.Уйгелі), а до граціозного мистецтва танцю глядачів долучали учні відділу хореографії (вальс «Відродження», «Як у нас на Україні», керівник Л.Дулішко-вич).

Своїм талантом публіку радували: сріб-на призерка фестивалю стрілецької пісні «Красне поле», солістка Свалявського РБК Вікторія Бобаль («Лебеді»), зведений хор Сва-лявської ДШМ («Моя молитва нехай лине», керівник Н.Ладані), Артем Лебович («Рідна мова»), Ліліта Стегура («Україно моя!», «Мо-литва»), Надя Мигович, Емма Ганькович та Наталія Павлів («Мати, вишня і сини», концертмейстер В.Циганин), народний лі-тературно-пісенний ансамбль «Чарівниця» Свалявського районного будинку культури («Чарівна Скрипка», керівник С.Гнаткович, концертмейстер Ю.Мартін), лауреат пісен-ного конкурсу «Іван Попович збирає та-ланти» Іван Ливч («Мальви»), народний ес-традно-фольклорний колектив «Швалбах» («Це моя земля», «Лист до матері», керівник В.Цанько).

Кожен концертний виступ супроводжу-вався оплесками. Бурхливими оваціями і стоячи глядачі вітали бійців 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, коли вони підій-малися на сцену.

– Від імені усіх бійців хочу щиро подя-кувати за старання тим, хто долучився до цього патріотичного концерту, вкладаючи у нього частинку своєї душі! – звернувся до присутніх командир одного із групових підрозділів Андрій Павлишинець. – Знай-те, коли нас запросили, ніхто, чесно кажу-чи, не думав, що виступи будуть настільки зворушливими. Та коли ми побачили з якою

Сцена з літературно-музичної композиції «Повернися живим!»

10

Відлуння подійтеплотою артисти, сценаристи, режисери, техніки виконували свою роботу, то зрозумі-ли, що саме заради таких миттєвостей, коли спостерігаєш за відродженням патріотично-го духу у людських серцях, варто йти і боро-тися за наше майбутнє.

Користуючись нагодою, хочу подяку-вати бойовим побратимам за мужність та сміливість, яку вони проявляють на передо-вій. Упевнений, що у бою нам ще не раз до-ведеться прикривати спини одне одного, та обіцяємо, що зробимо все залежне, аби про-гнати окупанта з рідної землі! Чекайте нас, і ми обов’язково повернемося. Ми переможе-мо! Слава Україні!

Подяку нашим землякам, які відстою-ють національну незалежність, несучи служ-бу у зоні АТО, висловив і перший заступник голови Свалявської райдержадміністрації Я.Попик.

– Низько вклоняюся вам за ваш подвиг, витримку та нескоримість! Там, на передо-вій, кожен із вас спільно бореться з ворогом, але надзвичайно приємно, що тут і зараз ви усміхаєтеся, оберігаючи рідних від жаху вій-ни. Хай віра, любов та підтримка співвітчиз-

ників оберігає вас від біди, а Господь вбере-же від куль! Переконаний, що незабаром ви повернетеся додому, і ми всі разом відсвят-куємо перемогу! На власному прикладі ви щодня доводите – патріотом можна бути не лише на словах. Країна пишається вами! Слава героям!

З цими словами ведучі презентували хлопцям запашний коровай, запросили на сцену волонтерів організації «Свалявська Волонтерська сотня», які вручили солдатам подарунки, придбані на кошти небайдужих свалявчан, та передали презенти від учнів Неліпинської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів – смачний торт, малюнки та обере-ги, які учні шкіл Свалявщини виготовили власними руками. На завершення програми благодійного концерту урочисто прозвучав Державний Гімн України.

Та навіть після того, як свято добігло кін-ця, люди не спішили розходитися по своїх домівках, а радо спілкувалися з солдатами 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, про-сили зробити фото на пам’ять і бажали їм якнайшвидшого повернення.

Маріанна ПОПОВИЧ

Першого квітня 2015 року у Закарпат-ському музеї народної архітектури та по-буту відкрилася виставка «Світ писанки». У передхристиянські часи, коли люди здебільшого мали язичницькі вірування, яйце, що містило зародок сонячної пти-ці (півня) і несло в собі початок життя, вважалося талісманом, що відганяє нечи-

сту силу, а з нею і всі нещастя. Кожна пи-санка – це ніби маленький Всесвіт. Тут є все, що оточує нас у житті, – і зоряне небо, і вода з рибами, і засіяне поле, і трибанні церкви. Усе це вимальоване для того, аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі. У народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Історія писанок як символу весня-ного відродження природи сягає в да-леке минуле і пов’я-зана з ритуалом вес-няного відроджен-ня на землі. Тради-ція писати писан-ки нараховує вже близько вісім тисяч років. Вона тісно пов’язана із симво-лікою орнаменту та кольору. Серед най-поширеніших сим-волів-знаків, харак-терних чи не для

НЕПОВТОРНІСТЬ «СВІТУ ПИСАНКИ»

Людмила Губаль, Габріела Андял, Роман Пилип, Ганна Дрогальчук,Василь Коцан на відкритті виставки

11


всього християнського світу, є «хрест», «зір-ка», «риба», «сварга», «вазон», «змія» та інші. Наприклад, хрест – символ світотворення. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна, духовна, чоловіча. Це знак Вогню. Горизон-тальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила – сила Лю-бові, Життя, Творення. Хрест означає вічне життя. Червоний колір – кров, що символізує життя та смерть. На жаль, значення багатьох знаків-символів уже втрачено і ми не знаємо, яку інформацію вони несуть. Нині, коли в горнилі національно-визвольної війни від-роджується українська нація, формується самоідентифікація, як ніколи зростає роль народної культури, її значення у цих проце-сах. Адже народ, який втратив свою народну національну культуру, не має майбутнього, він асимілюється, а в результаті – зазвичай, втрачає державність. Саме тому в цей важ-кий час для держави важливо, як зіницю ока, берегти народну культуру, бо втративши її, втратимо Україну. Щоб зберегти традиції писанкарства нашого краю й організовано тематичну виставку «Світ писанки». Відвіду-вачам були представлені писанки із фондо-вої колекції Закарпатського музею народної архітектури та побуту і майстринь, які пред-ставляють чи не усі райони Закарпаття. Се-ред учасників Мар’яна Ребар, Надія Черевко, Тетяна Тиводар-Баршай, Мар’яна Ташко з Тя-чівщини, Лариса Ісак із Іршавщини, Терезія Якоб із Хустщини, Марія Хававка з Перечин-щини та інші. У виставці також взяли участь

майстрині, які відомі далеко за межами на-шого краю, – з а с л ужений майстер на- родної твор-чості України Людмила Гу-баль, а також Емма Левад-ська, Марія Купарь, Світ- лана Залуць- ка, Ольга Гал, Тетяна Поринець, Ольга Дурда та інші. Вони репрезентували роботи, виконані як у тра-диційних, так і сучасних техніках писанкар-ства, притаманних Карпатському регіону.

З вітальним словом виступили Габріела Андял, Ганна Дрогальчук та Людмила Гу-баль.

Короткий екскурс в історію писанкар-ства зробили відомі науковці Михайло При-ймич, Роман Пилип, Василь Коцан.

Ініціатором проведення виставки висту-пив молодий науковець-етнограф, худож-ник Роман Пилип за участю та підтримки Закарпатського музею народної архітекту-ри та побуту (директор Габріела Андял), управління культури облдержадміністрації (начальник Юрій Глеба) та Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури (директор Ганна Дрогальчук).


Роботи Емми Левадської

У місті Пряшів відбувся ХХV кон-курс-огляд художнього читання поезії та прози імені Ірини Невицької «Струни серця». Уже традиційно у цьому конкур-сі-огляді беруть участь жінки-деклама-торки. 18 квітня 2015 року Закарпаття на конкурсі-огляді представляли провідний методист Обласного організаційно-мето-дичного центру культури Катерина Се-менченко, директор Ужгородського ра-йонного будинку культури Леся Дубенко та майстриня Марія Купарь, автор двох збірок «Вогник вічної любові» (2013) та «Відродження» (2014).

Союз русинів-українців Словацької Рес-публіки (голова Центральної ради Петро Сокол) докладає чимало зусиль для збере-ження рідної культури, зміцнення зв’язків

ЮВІЛЕЙНІ ЧИТАННЯзі своїми братами по той бік кордону. З цією метою як у Словаччині, так і на Закарпатті проводяться різні культурно-мистецькі ак-ції. Уже традиційним став конкурс-огляд художнього читання поезії та прози імені Ірини Невицької «Струни серця», що про-водиться вже двадцять п’ять років поспіль у різних містах Словаччини.

Уперше конкурс-огляд «Струни серця» пройшов 4 травня 1991 року. Його метою було створення умов для репрезентації та-лановитих жінок, поширення творів крас-ного письменства, сприяння розвитку ду-ховного життя жінок, популяризація україн-ського слова та надання можливості презен-тації власної творчості. Про високий статус конкурсу у минулому і нині свідчить склад журі, до якого входили поети Ілля Галайда,

12

Відлуння подійМілан Бобак, Ганна Коцур, редактор Чехо-словацького радіо Дарина Турек та багато інших відомих письменників та науковців.

Протягом двадцяти років беззмінним головою журі був поет І.Галайда. У 2010 році, характеризуючи конкурс, він відзначив, що незважаючи на «несприятливі соціальні та економічні умови у наших жінок-деклама-торок збереглася висока духовність, свіже

ник, Люба Бахур та Валерія Черняк – зачита-ли власні твори.

Журі обрало найкращу декламаторку у кожній віковій категорії. У номінації «За краще виконання» лауреатами стали Ольга Зурило, Оксана Кавко та Ольга Урам; у но-мінації «За кращий вибір твору» перемогу святкували Оксана Петер, Людмила Ражина та Анна Ванько.

сприйняття життя та потяг до поезії, до кра-си художнього слова, яке, викликаючи ка-тарсис душі, піднесеність чуття, робить нас добрішими». Він також слушно зауважив, що «талановиті декламаторки з Ужгорода своїм читанням збагачують конкурс і зміцнюють у нас почуття братнього споріднення». Його слова актуально звучать і нині.

Журі ХХV ювілейного конкурсу-огля-ду очолила колишня вчителька української мови Марія Белей (нині – на заслуженому відпочинку).

Цьогоріч у культурно-мистецькій акції взяли участь два десятки жінок, які змагали-ся у трьох вікових категоріях – 17–40 років, 41–60 років та понад 61 рік. У їхньому ви-конанні прозвучали твори класиків укра-їнської літератури: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко, Бо-риса Олійника та інших, а також твори міс-цевих українських авторів – Лесі Ярмак, Іллі Галайди, Йосифа Збіглея та Мілана Бобака. Чотири жінки – Ніна Загурак, Марія Пасіч-

Після обіду відбувся гала-концерт, у якому, крім переможців, виступили гості із Закарпаття. Леся Дубенко продекламува-ла твори Лесі Українки та Петра Скунця, а майстриня Марія Купарь – власні поезії.

На відкритті голова Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької Респу-бліки Петро Сокол привітав племінника Іри-ни Невицької Емілія Невицького, його донь-ку, представників села Удол, де довгі роки учителювала І.Невицька, та делегатів Закар-патської області – голову Закарпатської орга-нізації Національної спілки письменників України Василя Густі та завідувача відділу міжнародних зв’язків у галузі культурно-ос-вітньої діяльності та народної творчості Об-ласного організаційно-методичного центру культури (м.Ужгород) Івана Тужеляка. Також зачитав учасникам конкурсу-огляду віталь-ний лист Надзвичайного і Повноважного Посла України у Словаччині Олега Гаваші.

П’ятьом українським діячам Словаччи-ни – Евеліні Гвать, Павлові Боґдану, Іванові Яцканину, Мирославу Ілюку та Миколі Му-

Леся Дубенко, Віктор Бандурчин, Крістіна Матта, Василь Густі, Марія Купарь

13


шинці – Петро Сокол вручив ювілейні медалі «200 років з дня народження Т.Г.Шевченка» Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Ювілейний конкурс-огляд переконливо довів, що українське художнє слово на Пря-шівщині живе і яскравим правдивим поетич-ним словом хвилює широке коло слухачів.

Конкурс-огляд «Струни серця» прово-диться в рамках договору про творчу спів-працю між управлінням культури Закарпат-ської обласної державної адміністрації Укра-їни та Союзом русинів-українців Словацької Республіки.

Марина ОФІЦИНСЬКА

21 квітня 2015 року на Берегівщині відбувся обласний семінар-практикум директорів районних і міських будинків культури, завідувачів районних методич-них центрів на тему «Культурно-дозвіл-лєва робота з різними віковими категорі-ями населення і людьми із обмеженими фізичними та психологічними можли-востями».

Змістовний масовий захід був організо-ваний і проведений Обласним організацій-но-методичним центром культури та відді-лом культури і туризму Берегівської район-ної державної адміністрації.

Розпочався семінар-практикум відкрит-тям виставки робіт майстрів народного де-коративно-прикладного мистецтва у фойє райдержадміністрації, де було представлено 312 творів 55 авторів із 21 населеного пункту Берегівського району: вишиті бісером ікони, ткацтво, лозоплетіння, очеретоплетіння, ви-шивка хрестиком, гладдю, квілінг, «печворк» (клаптикове шиття), художнє фото тощо. Необхідно підкрес-лити, що були ви-ставлені і роботи людей із обмеже-ними фізичними та психологічними можливостями, на-приклад Єви Бакша (інвалід ІІІ групи, в’язання гачком) та інших.

Виставку від-крили заступник начальника управ-ління культури облдержадміністра-ції Іван Канюка, начальник відділу культури і туризму

БЕРЕГІВЩИНА ПРИЙМАЛА УЧАСНИКІВ ОБЛАСНОГО СЕМІНАРУ-ПРАКТИКУМУ

Берегівської райдержадміністрації Ласло Га-лас. Двоє дівчаток виконали в’язанку угор-ських народних пісень.

Наступним етапом семінару-практику-му була екскурсія в музей ткацтва села Вели-кі Береги Берегівського району, яку провела Мар’яна Профус, майстер народної творчості України, засновник музею, ткаля. Тепло зу-стрів учасників директор місцевої загально-освітньої школи І–ІІІ ступенів Тігомир Гейці. У рамках заходу пройшов і майстер-клас із ткацтва. Мар’яна Профус настільки цікаво розповідала про цей вид народних художніх промислів, що деякі з учасників вирішили сісти за кросна (ткацький верстат), щоб спро-бувати ткати. До слова, уже декілька десяти-літь учні молодших і старших класів відві-дують уроки краєзнавства, які проходять на базі музею, та опановують досить складну техніку ткацтва. Тісна співпраця працівни-ків культури та освіти дає вагомі результати у досягненні основної мети – виховання під-ростаючого покоління.

Ласло Галас (третій справа) вітає учасників семінару-практикуму

14

Відлуння подійПродовжив свою роботу обласний семі-

нар-практикум у приміщенні Берегівського міського будинку культури. Перший заступ-ник голови Берегівської райдержадміні-страції Віталій Матій розповів про культур-но-мистецьке життя Берегівського району та популяризацію народного мистецтва Закар-паття за кордоном. Приємно, що районні ор-гани влади цікавляться проблемами культу-ри та роботою культосвітніх закладів.

Викладач-методист Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв Людмила Ухач ознайомила із формами та методами куль-турно-дозвіллєвої роботи з людьми різних вікових категорій. Також наочно проілю-струвала веселі та захоплюючі ігри, віктори-ни, конкурси. Оригінальним було те, що у них активно брали участь присутні на семі-нарі-практикумі.

З інноваційною формою роботи – ство-рення мультфільмів клубними формуван-нями – ознайомила присутніх провідний методист відділу культури і туризму Бере-гівської райдержадміністрації Ольга Сака-лош. Після перегляду мультфільму «Чер-вона шапочка» (режисер Катерина Совгиря – директор будинку культури смт Батьово) вона детально розповіла про всі етапи робо-ти над створенням мультфільму: необхідні для роботи матеріали (пластилін, солома, гілки ялинки тощо), виготовлення декора-

цій (героїв казки, сільського двору, лісу, хати бабусі), фотосесії, звукозапис і монтаж.

У рамках семінару-практикуму відбув-ся творчий звіт, у якому виступили учасни-ки художньої самодіяльності різних вікових категорій: народний колектив «Фортіссімо секстет-бенд» (керівник Жолт Рітфальві); ан-самбль народних інструментів «Боржо-Варі» дитячої школи мистецтв с.Вари (керівник Шандор Ковач); хореографічні колективи клубу с.Рафайлово (керівник Рената Деме-тер), будинку культури с.Запсонь (керівник Лівія Давід) та клубу с.Геча (керівник Георгі-на Ботош). Особливо сподобався усім фраг-мент із літературно-музичної композиції «Варіння леквару» у виконанні народного фольклорного колективу працівників куль-тури району «Розмарінг» (керівник Ласло Галас).

Були підведені підсумки роботи семі-нару-практикуму, де виступили заступник начальника управління культури Закарпат-ської облдержадміністрації Іван Канюка; ди-ректор Обласного організаційно-методич-ного центру культури Ганна Дрогальчук; головний спеціаліст управління культури облдержадміністрації Світлана Мендель; за-ступник директора ООМЦК Оксана Попдя-куник та завідувач відділу ООМЦК Людми-ла Веклюк.

Людмила ВЕКЛЮК

28 квітня 2015 року відбулась обласна творча лабораторія на тему «Драматургія побудови літературно-музичної компо-зиції» з театрального жанру, організато-ром якої виступив Обласний органі-заційно-методич-ний центр культу-ри (директор Ган-на Дрогальчук).

У навчаннях взяло участь понад 80 керівників теат-ральних самодіяль-них колективів з усіх районів краю. Практичне занят-тя відбулося на базі зразкового дитя-чого музично-дра-матичного театру

ТЕАТРАЛИ ЗІБРАЛИСЯ НА ІРШАВЩИНІ«Пролісок» Іршавського районного будинку культури.

У фойє районного будинку культури гості мали змогу оглянути колоритну ви-

Зразковий дитячий фольклорний ансамбль «Кирниченька»

15


ставку робіт «Весня-на мозаїка» членів народного район-ного об’єднання художників та на-родних майстрів «Колорит Боржави» (голова об’єднання – член Національної спілки художників України Василь Фі-леш) та насолоджу-ватися запальним виступом учасників зразкового дитячо-го фольклорного ансамблю «Кирни-ченька» (керівник Едіта Канчій).

Учасників твор-чої лабораторії привітали головний спеціаліст управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації Світлана Мендель, завідувач відділу культури і туризму Іршавської ра-йонної державної адміністрації Ганна Маті-ко, які наголосили, що проведення заходу є важливим і потрібним.

На творчій лабораторії виступили про-відний методист відділу народної творчості та аматорського мистецтва ООМЦК Катери-на Семенченко, яка розповіла про побудову літературно-музичної композиції в театраль-ному колективі.

Насиченою та цікавою була доповідь керівника літературно-драматургічної час-тини Закарпатського академічного облас-ного театру ляльок «Бавка» Ніни Малиш-ки. Вона розкрила тему «Драматургія – основа теат рального дійства» та наголо-сила, що основою будь-якого театрально-го заходу є сценарій, і ознайомила з його структурою.

Жваво та невимушено спілкувалися учасники з кандидатом мистецтвознавства,

Зразковий дитячий музично-драматичний театр «Пролісок»

культурологом, театральним діячем, авто-ром багатьох театральних видань Василем Андрійцьом, який порадив як формувати репертуар самодіяльного колективу. Вия-вилося, що це питання турбувало багатьох присутніх.

Повчальною була практична частина. Керівники самодіяльних театральних ко-лективів мали змогу переглянути літера-турно-музичну композицію за творами Та-раса Шевченка «Тарасова доля» у виконанні зразкового дитячого музично-драматичного театру «Пролісок» Іршавського РБК. Його керівник Василь Філеш розповів та проілю-стрував світлинами історію створення і ді-яльність «Проліска», а також поділився своїм досвідом роботи.

Під час «круглого столу» учасники об-мінялися своїми враженнями та обговорили проблеми, з якими зустрічаються у повсяк-денній роботі. Щиро подякували організа-торам і висловили бажання частіше зустрі-чатися на таких творчих заходах.

Катерина СЕМЕНЧЕНКО

12 травня 2015 року в Середнянській дитячій школі мистецтв Ужгородського району відбувся ХVІІ обласний конкурс словацької народної пісні «Золотий со-ловей». Основними завданнями конкур-су традиційно є виявлення і підтримка юних талантів, сприяння розвитку ди-тячої вокальної творчості, збереження

«ЗОЛОТИЙ СОЛОВЕЙ» – 2015словацьких народних традицій, узагаль-нення і вивчення передового досвіду ро-боти зі словацьким фольклором. Заснов-ники конкурсу – управління культури Закарпатської облдержадміністрації (на-чальник Юрій Глеба), відділ культури Ужгородської райдержадміністрації (на-чальник Леонтій Ленарт), Середнянська

16

Відлуння подійдитяча школа мистецтв (директор Окса-на Ленарт) та культурно-освітня органі-зація «Матіца Словенска» на Закарпатті (голова Йосип Гайніш) – зробили все для того, щоби втілити в життя всі поставлені завдання та достойно організувати мис-тецьке змагання.

Перед початком конкурсної програми всіх присутніх привітали голова культур-но-освітньої організації «Матіца Словенска» на Закарпатті Йосип Гайніш і начальник відділу культури Ужгородської райдержад-міністрації Леонтій Ленарт.

І цього разу, не-зважаючи ні на що, у селищі Середнє зі-бралося понад шіст-десят учасників із Великоберезнян-ського, Воловецько-го, Мукачівського, Перечинського, Тя-чівського, Ужгород-ського, Хустського районів, міст Ужго-род, Мукачево, Хуст і Чоп. Традиційно вони змагалися у трьох вікових кате-горіях: перша кате-горія – солісти-во-калісти та дуети віком до 10 років; друга категорія – соліс-ти-вокалісти та дуети віком від 10 до 14 років; третя категорія – солісти-вокалісти та дуети віком від 15 до 18 років. Компетентне журі, до складу якого входили: Йосип Гайніш, Ле-онтій Ленарт, Вікторія Фролова – провідний спеціаліст відділу мистецьких навчальних закладів управління культури облдержад-міністрації, Надія Підгородська – голова циклової комісії «Академічний спів» Ужго-родського державного музичного училища імені Д.Є.Задора, Софія Симочко – завідувач вокально-хорового відділу Середнянської дитячої школи мистецтв, художній керів-ник народного вокально-хореографічного ансамблю «Словенка», Марія Гапак – голова осередку «Матіци Словенскої» села Тур’ї-Ре-мети Перечинського району, з честю впора-лося із своїм нелегким завданням і винесло справедливе рішення щодо розподілу при-зових місць.

У першій віковій категорії перемогу святкувала Борис Кароліна з Хустської дитя-чої школи мистецтв. Другі місця посіли Ше-

лепець Вікторія (Великоберезнянська ДШМ) і Єрмолова Лілла (Чопська ДМШ). Третє міс-це у цій віковій категорії розділили Голич Анастасія (Тарнівецька ДШМ Ужгородсько-го району), Ковач Ніколетта (Чопська ДМШ), Мотринець Альона (Великолучківська ДШМ Мукачівського району) і Носа Злато-слава (Дубівська ДШМ Тячівського району).

У другій віковій категорії переміг Ра-кущинець Ярослав (Хустська ДШМ). Другі місця посіли Гарастей Крістіан (Драгівська ДШМ Хустського району), Кунак Анастасія (Великолучківська ДШМ Мукачівського ра-

Йосип Гайніш вітає учасників конкурсуйону) і Беца Катерина (Воловецька ДШМ). Треті місця здобули Софілканич Данієла (Воловецька ДШМ) і Поляк Ольга (Корит-нянська ДШМ Ужгородського району). Се-ред дуетів у цій віковій категорії перше місце здобув дует у складі Йордан Наталії та Малюк Юліанни (Середнянська ДШМ), друге місце – дует у складі Кунак Анастасії й Кайнц Евеліни (Великолучківська ДШМ), треті місця – дуети у складі: Пашко Габрієл-ли – Паук Елеонори (Мукачівська ДШМ №2) і Газій Елеонори – Бернік Анни-Вери (Великолучківська ДШМ Мукачівського ра-йону).

У третій віковій категорії перше місце здобули Маліков Валентин (Тур’ї-Реметів-ська ДШМ Перечинського району), Зейкан Олександр (Ракошинська ДШМ Мукачів-ського району) і Шолтес Вікторія (Великобе-резнянська гімназія), друге місце посіла Герц Марина (Ракошинська ДШМ), третє – Брунцвик Діана (Воловецька ДШМ) і Балог Валерія (Ракошинська ДШМ Мукачівського району). Серед дуетів перше місце у цій ві-

17


ковій категорії посів дует у складі: Герц Ма-рини – Зейкан Олександри (Ракошинська ДШМ Мукачівського району), друге і третє місця серед дуетів у цій віковій категорії не присуджувалися.

У своєму підсумковому слові голова циклової комісії «Академічний спів» Ужго-родського державного музичного училища імені Д.Є.Задора Надія Підгородська відзна-чила зростання загального рівня підготовки учасників конкурсу, а також велику роботу викладачів, концертмейстерів і керівників інструментальних ансамблів навчальних за-кладів, що готували учасників і допомагали їм у виступах. Високу оцінку присутніх от-римав ведучий конкурсної програми, вчи-тель Ужгородської ЗОШ № 4 Янко Поханіч, який майстерно провів вступну, концертну

і завершальну частини конкурсу, вміло по-єднуючи оголошення учасників, пізнаваль-ні факти з історії конкурсу і дотепні жарти, що завжди знаходило відгук у глядачів і конкурсантів протягом усієї шестигодинної програми ХVІІ конкурсу.

Переможці і призери отримали дипло-ми і грамоти, а також цінні подарунки та пам’ятні сувеніри від організаторів конкур-су. Подяками за участь і сувенірами були також нагороджені всі учасники конкурсу. Роз’їжджаючись по домівках, учасники дя-кували господарям за гостинність, членам журі – за об’єктивність і традиційно вислов-лювали надію зустрітися у Середньому на-ступного року на ХVІІІ обласному конкурсі словацької пісні.

Оксана ЛЕНАРТ

Зовнішню, об’єктивну, статистичну правду про війну зафіксують історики. Внутрішню ж, суб’єктивну, емоційну і живу правду увічнюють митці. Заради кого чоловік вирушає воювати, до кого прагне повернутися, пригорнутися та... за кого віддає своє життя? За рідну землю, неньку, кохану.

«Обійми нас, мати-Україно». Під такою назвою 14 травня 2015 року в Закарпатсько-му обласному українському музично-дра-матичному театрі імені братів Юрія-Авгус-тина та Євгена Шерегіїв відбувся звітний концерт Ужгородського коледжу культури і мистецтв. Артисти підготували насичену програму, центральною темою якої стали війна та до болю зворушливі переживання тих, кого вона розлучила.

«Дні пам’яті та Свято матері через події на Сході України тісно переплелися: ниніш-ні захисники покидають своїх матусь і коха-них, не знаючи, чи повернуться додому. На-шим концертом ми прагнули підкреслити цей зв’язок, укотре виразити глибоку шану та вдячність героям і морально підтримати матерів у цей нелегкий час», – сказала дирек-тор коледжу Наталія Шетеля.

У концертній програмі взяли участь по-над 150 артистів: студентів та викладачів, які представили новий репертуар, до якого ввійшли майже 30 музичних, вокальних, те-атральних і хореографічних композицій.

УЖГОРОДСЬКИЙ КОЛЕДЖ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ ВІДЗВІТУВАВ КОНЦЕРТОМ

У рамках звітного концерту студентів Ужгородського коледжу культури і мистецтв відбулася презентація хореографічно-літе-ратурної композиції про опришків «Леген-ди гори говорили» у виконанні студентів хореографічного відділу (постановка заслу-жених працівників культури України Ірини Шевцової та Михайла Шютіва). Мовою тан-ців студенти намагалися передати нелегку долю опришків, котрі боролися за мир та справедливість. Не обійшлося і без любовної лінії: хлопець до безтями закохався в дівчи-ну, котра була заміжньою, але відповідала йому взаємністю.

Окрім вистави, під час концерту згада-ли і полеглих героїв Другої світової війни, Небесної Сотні та військових, котрі віддали своє життя за Україну. Цій тематиці був при-свячений окремий блок номерів програми (хореографічна композиція «Чого ти хочеш від мене, війно?», літературна композиція «Ми пам’ятаємо, ми переможемо» у виконан-ні студентів режисерського відділення Арту-ра Талабіри та Наталії Сентимрей). Оскільки нещодавно відзначали День матері, то тре-тьою ключовою темою вечора стала Мати як символ роду людського та символ України (у ролі матері вдало виступила студентка четвертого курсу Вероніка Маурер). Мате-рів оспівували в піснях, читали вірші. Зво-рушливим був виступ народного вокального ансамблю коледжу з піснею про матір «Спо-гад» (керівник Неля Швайгер). Бурхливими

18

Відлуння подійоплесками зал зустрічав виступ студентів Віталія Горбея, Владислави Цірик, Наталії Цапулич, Тетяни Гнепи. Окрасою концер-ту став виступ Біг-бенду коледжу (керівник Іван Микита), фольклорного ансамблю коле-джу (керівник Валентина Вігула), угорського фольклорного ансамблю (керівник Михайло Петрушевський).

Завершився захід «Молитвою за Укра-їну» у виконанні народного студентського хору (керівник Андрій Тазінгер).

Директор коледжу Наталія Шетеля по-дякувала головному режисеру, заслужено-му працівникові культури України Тарасо-ві Гарагоничу, Михайлові Микульцю, Марії Мартинюк, Мирославі Голубці, Єлизаветі Бабяк, Ользі Толвай, Маріанні Сухоловій та всім викладачам, які взяли активну участь в організації концерту, та відзначила успішну роботу студентів коледжу.

Окрім творчої прем’єри, артисти презен-тували глядачам і сценічні обновки: п’ять комплектів костюмів до звітного концерту колективам коледжу пошили зусиллями ди-ректора Ужгородського вищого комерційно-го училища Київського національного тор-говельно-економічного університету Лідії Гондорчин, директора Ужгородської швей-ної фабрики Мирослави Каламуняк та голо-ви Ужгородської міської організації Товари-ства Червоного Хреста України Валентини Митровцій. Усі вони нагороджені подяками управління культури Закарпатської облас-ної державної адміністрації. Високу оцінку творчості Ужгородського коледжу культури і мистецтв дав голова Закарпатської облас-ної ради Володимир Чубірко та заступник начальника управління культури Закарпат-ської облдержадмі-ністрації Іван Ка-нюка.

2014–2015 на-вчальний рік для Ужгородського ко-леджу культури і мистецтв був над-звичайно плідним та вдалим як у пла-ні творчих досяг-нень, так і в плані організаційно-гос-подарських здобут-ків. Він розпочався з гучних перемог студентів коледжу

на Всеукраїнському відкритому дитячо- юнацькому фестивалі-конкурсі національ-них культур та народної творчості «Яскрава країна» Закарпаття–2014, де творчі колекти-ви та студенти-солісти коледжу отримали чи не всі головні нагороди, серед яких – гран-прі ансамблю народного танцю «Кольори Карпат» (керівник Іван Пастеляк), перші премії хору студентів, вокального ансамблю, ансамблю угорського танцю «Сонях».

Загалом рік продовжувався не менш вдало: вокальний ансамбль коледжу став володарем гран-прі VI Всеукраїнського фес-тивалю «Введенські піснеспіви», лауреатом третьої премії IV міжнародного конкурсу во-кальних ансамблів ім. Д.Бортнянського, ди-пломантом фестивалю «Червона рута»; ан-самбль народного танцю «Кольори Карпат» став переможцем ІІІ Всеукраїнського фести-валю-конкурсу народної хореографії імені Мирослава Вантуха. Отримали свої наго-роди на різноманітних всеукраїнських кон-курсах та фестивалях і сольні виконавці – Б.Савчук, С.Керечан, Н.Цапулич, Н.Цубера, Т.Лакатош та інші. Студенти спеціалізації «Видовищно-театралізовані заходи» стали лауреатами І ступеня VIII обласного фести-валю самодіяльних театральних колективів імені Всеволода Майданного.

Усі ці творчі здобутки та досягнення свідчать про надзвичайно високий рівень фахової підготовки серед студентів коледжу, що стало можливим завдяки наявності ви-сокопрофесійних педагогічних кадрів, які щедро діляться своїми знаннями зі студен-тами, навчають та виховують своїм власним прикладом майбутніх працівників культури України.

Фрагмент хореографічно-літературної композиції «Легенди гори говорили»

19


Не менш вража-ючими є і організа-ційно-господарські здобутки коледжу. Так, за останні де-кілька років завдя-ки підтримці об-ласної влади було здійснено сучасний ремонт хореогра-фічних залів, акто-вої зали, оснащено світлом актову та театральну зали ко-леджу. У гуртожит-ку здійснено заміну вікон на сучасні метало-пластикові, що забезпечує теплозбереження та допомагає дбати про здоров’я наших сту-дентів. Також усі поверхи гуртожитку забез-печені теплою водою. Наявність автономної системи опалення дозволяє ефективно і вод-ночас економно забезпечувати теплом як на-вчальний корпус, так і гуртожиток.

Для студентів коледжу було придбано музичні інструменти, серед яких – цифрове фортепіано, труба, електрогітари, акордеони, баяни, інші музичні інструменти. Їх викори-стання дозволило значно підвищити вико-навський рівень студентів коледжу, що відра-зу ж позначилося на їх творчих здобутках.

Постійно оновлюється і комп’ютерна база коледжу. Щороку закуповуються нові комп’ютери для викладачів та студентів, їх

підключення до мережі Інтернет дозволяє використовувати сучасні технології навчан-ня. Ряд навчальних аудиторій було оснаще-но сучасними мультимедійними системами, що забезпечують можливість викладання фахових та загальноосвітніх дисциплін на найвищому рівні, з використанням сучасних новітніх інформаційно-освітніх технологій.

Ужгородський коледж культури і мис-тецтв живе активним творчим життям. Цей постійний рух уперед дозволяє колективу навчального закладу з року в рік демонстру-вати вражаючі творчі досягнення, забезпе-чувати невпинний прогрес у освоєнні нових напрямків, вдосконалювати методику робо-ти та втілювати в сценічне життя свої мрії, надії й сподівання.

Вероніка ДОРОШ

Наталія Шетеля та Іван Канюка вітають учасників концерту

15 травня 2015 року в залі Закарпат-ської обласної філармонії з великим успі-хом пройшов звітний концерт викладачів Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора.

Він органічно поєднався з каскадом звіт-них студентських концертів різних відділів, виявив творчий потенціал наставників та їх прагнення власним музикуванням встано-вити високу мистецьку планку, надихнути вихованців наслідувати приклад і самовід-дано служити творчій музі.

Для Ужгородського державного музич-ного училища імені Д.Є.Задора концерт ви-кладачів – це, з одного боку, данина тради-ціям. Так було заведено з моменту створення закладу (від так званих «концертів матінé», що означало «грають майстри»), так триває

НЕПЕРЕВЕРШЕНО! НАТХНЕННО! З ЗАПАЛОМ!

і нині. Зауважу, що далеко не в усіх навчаль-них мистецьких установах І–ІІ рівнів акре-дитації викладачі дають подібні концерти. З другого боку, мистецькі звіти завжди ви-кликають жвавий інтерес. Вони виявляють рівень викладацького складу, переконливо демонструють, що в УжДМУ імені Д.Є.Задо-ра працюють прекрасні педагоги-музикан-ти: скрипалі, піаністи, акордеоністи, труба-чі, вокалісти, кларнетисти, виконавці на різ-номанітних ударних, струнних, духових, на-родних інструментах і… композитори. Такі концерти слугують своєрідним дзеркалом закладу. Дозволяють зрозуміти: що змінило-ся, що додалося, що бережно зберігається і який етап училище переживає нині.

Цьогорічний звітний концерт виклада-чів продемонстрував європейський рівень,

20

Відлуння подійу деяких моментах перевершив концерти попередніх років, виявився напрочуд вда-лим і яскравим.

По-перше, він був ретельно і якісно під-готовлений: починаючи з належного анон-сування (про що свідчили повідомлення в Інтернеті та гарно оформлені афіші) і завер-шуючи філігранною відточеністю музично-го виконання. По-друге, концерт зібрав бага-ту палітру талановитих педагогів-виконав-ців. По-третє, слухачам було запропоновано різноманітну програму, що включила понад 20 музичних номерів і достатньо велику кіль-кість виконавців. У концерті брало участь 35 педагогів, серед яких: народний артист України Петро Матій, заслужені артисти України Ференц Томич, Владислав Юрош, Світлана Глеба, заслужений працівник куль-тури України Світлана Стегней, заслужений діяч мистецтв України Віктор Теличко, лау-реат обласної премії імені Дезидерія Задора Тетяна Теличко, лауреати міжнародних та всеукраїнських конкурсів Сергій Крицький, Мирослава Швах-Пекар, Юлія Тетерюк-Кінч та багато інших.

За рахунок чергування сольних номерів зі значною кількістю малих і великих ан-самблів, творів світової класики зі спадщи-ною українських композиторів, контрасту інструментів і тембрів голосів, завдячуючи великій різноманітності стилів і епох, була створена цікава кон-цертна програма, сповнена колорит-ними контрастами між номерами. В одному концерті були представле-ні бароко, класи-цизм, романтизм і сучасність; лірика, героїка, драма по-чуттів, стихія тан-цю; фольк лоризм і елементи джазу, співставлення най-різноманітніших ансамблів, виконав-ської майстерності викладачів усіх від-ділів Ужгородсько-го державного му-зичного училища імені Д.Є.Задора. Це – далеко не пов-

ний перелік особливостей концерту, прони-заного наскрізною лінією поступового емо-ційного наростання.

Сильною стороною свята музики була, як завжди, добре продумана загальна ком-позиція. Цьогоріч:

І. Ефектний початок.ІІ. Яскрава мозаїка різних виступів.ІІІ. У точці золотого перетину – прем’єра

нового твору.IV. Піднесене, життєстверджуюче завер-

шення концерту.Функцію обрамлення виконували ан-

самблі з достатньо великою кількістю учас-ників. Так, розпочав концерт ансамбль струнних інструментів із включенням клар-нета, ксилофона та фортепіанного дуету, а завершив – ансамбль народних інструментів і диксиленд. Безперечно, специфіка ансамб-лів позначилася на виборі їх репертуару.

Для святкового відкриття концерту було обрано яскраві твори Каміля Сен-Санса «Вступ та королівський марш левів», «Копа-лини» із відомої сюїти «Карнавал тварин» у колоритному перекладі для струнного ансамблю, основу якого склав квінтет (дві скрипки – виконавці Владислав Юрош та Оксана Попович, альт – Лариса Лозова, віо-лончель – Мирослав Шутко, контрабас – Іво Гайдан) з долученням кларнета (Ференц То-мич), ксилофона (Артем Калинич) та фор-

Тетяна та Віктор Теличко й Олександра Баганич

21


тепіанного дуету (Ірина Горячко та Юлія Тетерюк-Кінч). Інструменталісти чергували величне і злагоджене tutti з яскравим чергу-ванням різнотембральних solо. Багатобарв-но звучали струнні, впевнено й ефектно грав фортепіанний дует, оригінально у загальне звучання впліталася партія кларнета, коло-риту додавав сріблястий тембр ксилофона. Другий концертний номер цього колективу додав настрою, вніс елементи танцювально-сті і ніби натякав на те, що усіх слухачів че-кає попереду багато цікавої і гарної музики. І це дійсно було так.

Прекрасним подарунком публіці став дует з кантати № 87 Й.-С.Баха у виконанні Світлани Глеби та Наталії Козачук (у су-проводі чудової піаністки Маріанни Сокач). Музика звучала в бахівському стилі, мовою оригіналу: впевнено, граційно, музикально і віртуозно. Виконання виділяло органічне злиття вокальних голосів, високу культуру співу та яскравість проведення контрастної поліфонії. Рівнозначність вокальних партій із супроводом створювали відчуття рівно-правного терцету. Своєрідність додавали ажурні розспівування, перегукування голо-сів, епізоди з м’яким паралельним терцуван-ням. Фрагмент бахівської кантати прозвучав по-весняному світло і радісно, приніс усім присутнім справжнє естетичне задоволен-ня; а музика настільки сподобалася, що вну-трішній слух її відтворював ще раз і ще раз.

Цікавим сюрпризом для глядачів стало «прийняття» у фортепіанний дует Тетяни і Віктора Теличко талановитої молодої піа-ністки Олександри Баганич. Фортепіанний ансамбль у шість рук додав елемент незвич-ності. Таке почуєш не щодня! Ефектний «Полонез» Карла Черні засяяв у їх виконан-ні різними барвами: м’якістю утаємничено-го початку, повнозвуччям масивних акордів зі щільною фактурою в усіх регістрах, срі-блястими пасажами в партії Тетяни Телич-ко, перегукуваннями, відчуттям яскравого балу, що привніс цілу галерею різних му-зичних образів, сповнених несподіваними контрастами. Їх завершив епізод із ніжним прощанням і блискучою віртуозною кодою. Номер прозвучав злагоджено і засвідчив про «народження» прекрасного фортепіанного тріо.

«Тáнути» від задоволення заставив струнний квінтет, основу якого склав квар-тет (перша скрипка – Ольга Лешко, дру-га скрипка – Андріана Лешко, альт – Яман

Хураня, віолон чель – Іван Лендєл) із долу-ченням флейти (Антоніна Чирська). Було виконано один із характерних і показових творів «галантного стилю» Луїджі Боккері-ні – «Квінтет Ре мажор». Прозорість факту-ри, витонченість пасажів флейти, відчуття безтурботності, м’яке переплетення голосів, чистота інтонування, трепет і глибока за-душевність дозволяли захоплюватися багат-ством світової класики.

Героїку і психологічну драму привніс музичний номер у виконанні знаного на Закарпатті співака Петра Матія (концерт-мейстер Лариса Голубєва). Речитатив і арія Остапа з V дії опери Миколи Лисенка «Тарас Бульба» належить до кращих творів україн-ської оперної класики. Глибокий бас у по-єднанні з емоційністю виконання і силою звуку передавали розпач мужнього козака і залишали сильне враження.

Справжнім оазисом лірики стали п’ять сольних номерів:

скрипковий твір Каміля Сен-Санса «Ін-тродукція та Рондо-капрічіозо» у виконанні Оксани Попович (концертмейстер Наталія Савченко);

фортепіанна п’єса Сергія Рахманінова «Вокаліз» у виконанні Юлії Тетерюк-Кінч;

сучасний романс Андрія Тішкова на сло-ва Ліни Костенко у виконанні Ганни Данка-нич (концертмейстер Олександра Баганич);

акордеонний твір В’ячеслава Семенова «Вальс-каприс» у виконанні Сергія Криць-кого;

романс Сергія Рахманінова «Как мне больно» на слова Г.Галиної у виконанні Ми-рослави Швах-Пекар (концертмейстер Ната-лія Савченко).

Співає Петро Матій

22

Відлуння подійУсі ці номери привели публіку у захват.

Яскраво себе проявила Оксана Попович. Надзвичайно складний, великий, віртуоз-ний і відомий широкому загалу твір було виконано бездоганно. Професійна майстер-ність, сценічна витримка, музикальність мо-лодої скрипачки заслужили вигуки «Браво!» і шквал оплесків.

дует трубачів – братів-близнюків Томаса і Емеріха Поповичів (концертмейстер Оль-га Сігеті); акордеонно-баянний дует Сергія Крицького та Івана Дашевського.

Дует братів Поповичів на звітному кон-церті викладачів прозвучав уперше. Томас і Емеріх – зовсім молоді викладачі, новий творчий потенціал духового відділу, колиш-

Ніжно, благородно і, водночас, сумно, із заворожуючою м’якістю туше, глибиною ба-сів та емоційним насиченням у кульмінації грала Юлія Тетерюк-Кінч. Виконавиця по праву зірвала море оплесків.

Романтичне замилування красою жит-тя, тонке відчуття багатої палітри емоцій майстерно відтворила Ганна Данканич. Слід зауважити, що її тандем із Олександрою Ба-ганич є надзвичайно вдалим. Концертмей-стер прекрасно підтримувала співачку.

Акордеоніст Сергій Крицький грав лег-ко, невимушено, з великою насолодою, ніби бавлячись красою тембрів. Жодні технічні складності, прийоми сучасної композитор-ської техніки для нього не становили про-блеми, вони підкорялись емоційному роз-криттю твору.

Переконливо, напружено-драматично втілила лірику С.Рахманінова Мирослава Швах-Пекар. Гарний тембр голосу, виразне фразування, емоційність, хороша ансамбле-вість вокальної і фортепіанної партій дозво-лили правдиво відтворити в музиці відчай ліричної героїні романсу.

Усі ці сольні номери відтінили бездоган-но зіграні між собою інструментальні дуети:

ні вихованці училища, які стали достойною зміною. Для концерту вони обрали ефектну і технічну п’єсу «Двоє товаришів» компо-зитора-трубача, автора прогресивної шко-ли гри на трубі В’ячеслава Щелокова. Дует прозвучав яскраво, життєстверджуюче, з легкими «злетами» складних пасажів. Двоє виконавців звучали як єдиний інструмент. Їх виконання додало концертній програмі блиску.

Що ж до дуету Сергія Крицького та Івана Дашевського, то на суд публіки ними було запропоновано твір Євгена Дербенка «Ци-ганська угорка». Циганська й угорська музи-ка є близькою для Закарпаття. Але, судячи з назви, це було циганське «прочитання» угорського танку, а відтак із характерною циганською манерою і блискучою віртуозні-стю. Дует Крицького і Дашевського поєднав двох «асів» – високопрофесійних музикан-тів. Їх технічність, злагодженість викликали подив. А якими багатозначними і виразни-ми були їх короткі паузи!

Щоб не упустити жодного темпового ritenuto чи accelerando, вони спілкувалися очима і, практично, не відводили один від одного погляду, а пальці бігали, ніби самі со-

Струнний квінтет у складі Антоніни Чирської, Ольги Лешко, Андріани Лешко,Ямана Хурані, Івана Лендєла

23


бою. Музиканти насолоджувалися музикою, її розкутістю, темпераментом і ефектністю твору. Це було незабутнім!

Здавалося, що після таких виступів важ-ко було чимось здивувати публіку. Але ці-кавого попереду було ще багато. Поворотом до нового стала поява карпатської темати-ки. Її відкрила «Карпатська рапсодія у сти-лі Ф.Ліста» Мирослава Скорика у виконанні досвідчених музикантів Ужгородського му-зичного училища імені Д.Є.Задора – скри-пальки Ольги Лешко та концертмейстера Марії Лоскоріх. Цей твір, написаний ком-позитором спеціально для Міжнародного конкурсу скрипалів, відобразив захоплення угорськими рапсодіями Ф.Ліста. У «Карпат-ській рапсодії» знайшли цікаве втілення західноукраїнські та єврейські фольклорні мотиви. Композиція хоча і не дуже масштаб-на, але за складністю може бути порівняна з каприсами Н.Паганіні. Партія скрипки, яка виконувала соло, імітувала гру народних скрипалів, включила багато складних при-йомів, вимагала високої майстерності. Такою ж технічною була і фортепіанна партія, яка виступила рівноправним партнером і до-зволила говорити про елементи концерту. Твір був відіграний блискуче. Відповідно до контрастних розділів, виразно прозвучали чуттєві «розливи» пасажів з «плачучими» інтонаціями та запальні танцювальні ритми в поєднанні з високою віртуозністю.

Кульмінацією концерту стала прем’єра нового твору закарпатського композитора Віктора Теличка – «Прощання» (для кларне-та і фортепіано), створеного під враженням сигналів трембіти, записаних Михайлом Мо-кану і Катериною Оленич, та присвячений пам’яті цих прекрасних музикантів. Це зро-зуміли усі присутні. Хоча музична компози-ція не позначена авторською програмою, але за своїм звучанням виявилася ілюстратив-ною: захоплення чарівними гірськими пей-зажами – гіркий біль втрат – світле прощан-ня – і знову вічна краса Карпат. Твір поєднав високу змістовність, емоційність і світлий карпатський колорит. Він виріс із сигналів трембіти, які виразно імітувалися кларне-том. Мотиви трансформовувалися, але при цьому залишалися інтонаційною основою твору. Картинність органічно перепліталася з високою емоційністю.

Це, дійсно, талановитий твір! А допомог-ли його донести до слухачів чудові виконав-ці Ференц Томич та Тетяна Теличко.

Карпатська тематика плавно перейшла до творів українських класиків, написаних у фольклорному дусі. На сцену вийшов ансамбль народних інструментів у складі Анастасії Жужгової, Мирослави Шевченко,

Наталія Козачук, Світлана Глеба.Концертмейстер Маріанна Сокач

Ольги Єнченко, Мирослави Марущинець, Михайла Бровді, Олександра Олашина та Артема Калинича (ударні інструменти). До складу учасників ансамблю долучилася Світлана Стегней. Глядачі побачили її не в якості енергійного директора чи вимогли-вого диригента, а як хорошого виконавця. Приємно, коли керівник вдало поєднує ад-міністративну роботу з творчою діяльніс-тю. Програма ансамблю включила аж три номери: пісню Одарки «Ой казала ж мені мати» з ІІІ дії опери «Запорожець за Дуна-єм» С.Гулака-Артемовського; інсценуван-ня пісні Виборного «Ой під вишнею, під черешнею» з опери «Наталка Полтавка» М.Лисенка та «Кубинський танок» І.Тамарі-на. Перші два номери виконувалися разом із яскравими солістами Петром Матієм та Мирославою Швах-Пекар. Оперні фрагмен-ти вразили не лише високою майстерністю, але й неперевершеною сценічністю співа-ків. Це були не просто номери, а оперна дія! Інструменталісти ж виявили притаманні їм традиційно – злагодженість, музичну ви-разність, глибоке відчуття образності музи-ки та ансамблевості з вокальними лініями. Третій номер був суто інструментальним.

24


«Не знаю з кого почати, кому в першу чергу висловити подяку, чи Самоврядуван-ню українців Будапешта за організацію, чи акторам Закарпатського академічного обласного театру ляльок за чудове «СВЯ-ТО-КАЗКУ». Моя Вікуська з відкритим ро-том сиділа і дивилася всю виставу. Це вже я побачила, переглянувши фотографії. А по-тім вона переспівувала всі українські народ-

ні пісні, які виконувалися на сцені. Та на-віть ми, дорослі, підспівували, підтанцьо-вували. Таких лялькових вистав, україн-ською мовою, нам буде дуже не вистачати! Дякуємо-дякуємо-дякуємо!» – такий та по-дібні відгуки як на сторінках Фейсбуку, так і особисто почули закарпатські лялькарі 16 травня 2015 року, коли на запрошення Самоврядування українців Будапешта

завітали до Угор-щини з виставою «Хома та щука», поставленою за п’єсою фундатора українського про-фесійного театру, славетного драма-турга, актора і ре-жисера Марка Кро-пивницького. Захід відбувся за під-тримки Державно-го самоврядування українців Угорщи-ни, Самоврядуван-ня українців Х ра-йону м.Будапешт та Закарпатської обласної державної адміністрації.

На виставі був присутній Перший

ЗАКАРПАТСЬКІ ЛЯЛЬКАРІ З ВЕЛИЧЕЗНИМ УСПІХОМ ВИСТУПИЛИ

ПЕРЕД УКРАЇНЦЯМИ БУДАПЕШТА

Лариса Кривчик, Павло Проданюк та Олена Пишка

Іскрометна енергія латиноамериканських ритмів послужила переходом до завершаль-ного номера концерту – виступу виклада-цького диксиленду у складі Ференца То-мича, Томаса Поповича, Емеріха Поповича, Віктора Ковача, Артема Калинича, Павла Стулішенка, Володимира Машіки та Іво Гайдана. Його концертна програма вклю-чила два твори – «Мустаж» Пола Стоуна та Петера Лайна та «Стамбул», які зарядили слухачів гарним настроєм, від якого хотіло-ся танцювати. Кожна яскрава сольна партія інструменталістів супроводжувалася три-валими оплесками. Зал не відпускав вико-навців, викликаючи їх «на біс».

Ну що ж! Концерт удався. Виступали справжні професіонали, які утверджують

академічне музичне мистецтво. Усім вико-навцям вдячні слухачі щедро дарували ба-гато квітів і своє захоплення. Училище про-демонструвало високий фаховий рівень, а сам концерт віддзеркалив період оновлення і зміни поколінь, що нині переживає заклад, вірність традиціям і великий творчий по-тенціал. Гарно вела концерт ведуча Наталія Стинич, завідувач відділу «Теорія музики».

Із залу всі виходили зі щасливими об-личчями і високою оцінкою концерту. Він отримав хороший резонанс у місті й облас-ті. І це чи не найкраща винагорода тим, хто вклав часточку своєї душі у цю мистецьку подію. Побажаємо їм подальших творчих успіхів!

Віра МАДЯР-НОВАК

25


секретар Посольства України в Угорщині Євген Довженко з дітьми. Перед початком вистави виступили почесний президент Державного самоврядування українців Угорщини, перший заступник президен-та Світового Конгресу Українців Ярослава Хортяні, голова Самоврядування українців Х району м.Будапешт Вікторія Петровська, директор Закарпатського академічного об-ласного театру ляльок Мирослав Петій.

У виставі «Хома та щука» йдеться про те, що ніякими чарами неможливо примуси-ти сміятися або закохатися. Багато що може відбутися «за щучим велінням», однак най-головніші у світі чари добра і любові створю-ються самою людиною. Вистава поставлена режисером, заслуженим артистом України Олександром Куциком у жанрі українсько-го музично-драматичного дивертисменту. У ній багато музики, танців, концертних номерів, яскраві ляльки та колоритні костю-ми акторів. Ролі виконували актори Олена Пишка, Лариса Кривчик, Павло Проданюк та Микола Ігнатишин.

Після вистави у залі відбувся справжній шквал овацій, глядачі не розходилися та за-хоплено дякували акторам. У захваті були як найменші, так і дорослі глядачі, які дуже ра-діли, що діти в угорськомовному середовищі пізнають, люблять і поважають материнську мову і культуру.

Треба відзначити, що з цією виставою закарпатці вже презентували українське лялькове мистецтво на фестивалі «Дні лялькового театру та ігор для всієї родини VIRVAR–2014» (м.Кошице, Словаччина) та ХХІ Міжнародному фестивалі дитячих теат-рів (м. Суботиця, Сербія) у 2014 році.

Уже після повернення додому у театрі отримали офіційну подяку від пана Юрія Кравченка, президента Державного само-врядування українців Угорщини, в якій, зокрема, відмічений високий рівень пока-заної українській громаді вистави та під-креслено, що подібна співпраця впливає на популяризацію української культури в Угорщині.

Ніна МАЛИШКА

Відомий український поет Максим Рильський сказав: «Хто не знає свого ми-нулого, той не вартий свого майбутнього». Без минулого ми – ніщо і звати нас ніяк. 19 травня 2015 року на базі клубу села Кли-мовиця на Іршавщині пройшов районний семінар-практикум клубних працівників та керівників музеїв на тему «Збережен-ня та відродження історико-духовної та культурної спадщини в районі. Витоки і сьогодення». Мотивацією проведення семінару стало відзначення Всеукраїн-ського дня музеїв та 124-ї річниці від дня народження видатного художника, осно-воположника закарпатської школи живо-пису Адальберта Ерделі, який народився у селі Климовиця.

День був напрочуд чудовий, ніби вся природа допомагала втілити творчий задум організаторів. Цікавою видалася екскурсія до шкільного історико-краєзнавчого музею Климовицької загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, де учасників семінару-практикуму радо зустріли директор школи Віталія Лен-дєл, завідувач історико-краєзнавчого музею «Бабусина світлиця» Надія Котубей, юні екскурсоводи Шелельо Людмила та Бідзі-

ЛЮБОВ ДО МИНУЛОГО – ЗАПОРУКА ЩАСЛИВОГО МАЙБУТНЬОГО

ля Сергій. Гості були у захопленні, що таке маленьке приміщення може вмістити в собі таку надзвичайну красу.

Смачна кава з тістечками чекали всіх присутніх надворі, що нагадував давню українську садибу. У ній кожен міг відчути себе справжнім ґаздою.

Ідучи до церкви Святого Духа учасни-ки семінару перейнялися гарним настроєм, навіяним теплотою сонця. Духовну легкість відчули всі, зайшовши до храму. Пережи-вання, проблеми відійшли на другий план, коли залунала молитва. Дяк Іван Котубей розповів про історію будівництва церкви, про іконостас та звичаї і обряди села.

Наступною зупинкою був клуб, де мала відбутися теоретична частина семінару- практикуму. Усі дуже здивувалися, коли пе-ред входом побачили високу смереку «май-ку», на вершечку якої майоріли різнокольо-рові стрічки. У селі Климовиця ще й тепер існує традиція ставити біля воріт дівчини таку «майку». Смереку очищають від кори і лише на вершечку залишають декілька гі-лок та прикрашають їх. Ця давня традиція у селі передається з покоління в покоління.

26


У роботі семінару взяли участь началь-ник управління культури Закарпатської обл держадміністрації, заслужений праців-ник культури України Юрій Глеба, який розповів про основні зобов’язання у сфері охорони культурної спадщини. З темою «Охорона культурної спадщини. Дерев’яні церкви: їх втрати та виклики сьогодення» виступив головний спеціаліст із охорони культурної спадщини управління куль-тури Закарпатської облдержадміністрації Томаш Сопко. З доповіддю «Адальберт Ми-хайлович Ерделі – видатний європейський художник і засновник художньої освіти на Закарпатті» ознайомив усіх присутніх рек-тор Закарпатського художнього інституту, заслужений працівник освіти України Іван Небесник.

Томаш Сопко, Юрій Глеба, Іван Небесник з екскурсоводами Шелельо Людмилою та Бідзілею Сергієм

ХХІ століття з його сучасними тех-нологіями, божевільним темпоритмом привнесло в життя людини перенаван-таження і стреси. Вона не встигає пізна-вати світ і розвиватися в ньому духовно. Особливо це стосується дітей. Тому дуже важливо дати їм можливість розкрити свої творчі здібності, свій талант. Хоровий спів – мистецтво, що виховує у дитини естетичні смаки, духовно збагачує, знайо-мить із культурними традиціями. А ще,

на думку психологів, спів гуртом покра-щує настрій, заряджає доброю енергією, робить дитину здоровішою.

21 травня 2015 року в Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «Бав-ка» відбувся ювілейний концерт «Про що мріють діти» вокальної студії «Намисто», присвячений Міжнародному дню захисту дітей.

Ось уже 10 років студія успішно працює при Ужгородському районному будинку

ВОКАЛЬНІЙ СТУДІЇ «НАМИСТО» – 10 РОКІВ

Досвідом ро-боти поділилася Марія Алмашій, завідувач народно-го літературно-ме-моріального музею Юрія Васильовича Мейгеша. Провід-ний методист Ір-шавського район-ного будинку куль-тури Оксана Сідор презентувала бро-шуру «Народні му-зеї Іршавщини».

Завідувач клубу Ганна Котубей роз-повіла про роботу клубних форму-вань та колективи художньої самоді-

яльності. Не обійшлося і без пісні. У вико-нанні вихованців дитячого садка (завідувач Марія Пацкан) та вже відомих аматорів кли-мовицької сцени фольклорного колективу «Чисте джерело» (керівник Василь Шелельо) звучали народні пісні, які побутують саме в цьому краї.

Під час підведення підсумків роботи семінару Юрій Глеба вручив грамоти та по-дяки Марії Алмашій, Надії Котубей, Ганні Котубей, Марії Пацкан, Василю Шелельо. У роботі заходу також взяли участь началь-ник відділу культури і туризму Іршавської райдержадміністрації Ганна Матіко, голова села Загаття Іван Бідзіля та завідувач істори-ко-краєзнавчого музею міста Іршава Андрій Світлинець. Організувала і провела семі-нар-практикум Оксана Сідор.

Марія ШЕЛЕЛЬО

27


культури. До її складу входять два колекти-ви: ансамблі «Малята» і «Намисто». Незмін-ними керівниками студії є подружжя Тетяна і Сергій Раховські.

Метою концерту було не лише створи-ти гарний піднесений настрій глядачам, але й гідно представити свій творчий доробок, адже студія претендує на присвоєння їй зван- ня «зразкова». Тому на мистецькій акції були присутні й члени журі, які оцінювали май-стерність студійців та роботу керівників, а саме: заслужені працівники культури Украї-ни Наталія Петій-Потапчук, Олександр Ухач та директор Обласного організаційно-мето-дичного центру культури Ганна Дрогальчук. Також завітали на концерт начальник управ-ління культури Закарпатської облдержад-міністрації Юрій Глеба, начальник відділу культури Ужгородської райдержадміністра-ції Леонтій Ленарт, директор Ужгородського районного будинку культури Леся Дубенко, які привітали учасників студії та побажали їм значних творчих успіхів.

Програма «Про що мріють діти» була чітко продумана, зроблено акценти на три головні моменти: радісне дитинство, ща-сливе материнство і мир та спокій у країні. Номери не були бездоганні, але захоплюва-ли щирістю та відкритістю. Діти комфорт-но почували себе на сцені, були артистичні, переконливі, натхненно виконували пісні, що імпонувало глядачам. За це вони нагоро-джували їх гучними оплесками. У залі пану-вала по-родинному тепла й дружня атмос-фера. Не залишилася поза увагою учасни-ків концерту й війна на Сході України. Цій темі присвятили кілька номерів, які змінили настрій глядачів із мажорного на мінорний і додали нотки жалю й скорботи. Словом, концерт видався гарним і продемонстрував, що керівники студії досягли вагомих успіхів у своїй творчій праці, збагативши духовний світ своїх вихованців.

Приємною несподіванкою була презен-тація нотної збірки «Співочі намистинки» та CD-диска «Намисто з намистинок» із за-писами пісень у виконанні учасників студії різних років.

Тетяна і Сергій Раховські – автори бага-тьох пісень, частина з яких стали своєрідни-ми візитівками студії «Намисто». У реперту-арі колективів пісні на слова закарпатських поетів Маріанни Салай-Пак, Ольги Тимофі-

євої, Ганни Томенюк, Юрія Шипа. Разом із ними реалізовано багато спільних проектів. Нещодавно вийшла друком книга віршів для дітей О.Тимофієвої «Колискова для со-нечка», до якої увійшов однойменний СD-диск із піснями на музику Сергія і Тетяни Раховських у виконанні ансамблю «Намис-то».

Спільно з редакцією художньо-публіцис-тичних програм Закарпатської обласної дер-жавної телерадіокомпанії (канал «Тиса–1») студія підготувала декілька телепередач до Різдвяних та Великодніх свят. Запам’яталася вихованцям участь у Всеукраїнському фес-тивалі-конкурсі «Голоси яскравої країни», що проходив навесні в Ужгороді. Цей фестиваль зібрав дитячі та юнацькі хорові колективи й вокальні ансамблі зі всієї України. Ансамбль «Намисто» став лауреатом ІІІ ступеня й от-римав багато добрих і похвальних відгуків від членів журі та глядачів фестивалю. Він також учасник всеукраїнських фестивалів «Закарпатський едельвейс» (м.Мукачево), «Дитячий вернісаж» (м.Київ), міжнародного фестивалю духовної пісні (м.Сніна, Словач-чина).

До слова, студія є організатором бага-тьох благодійних заходів на підтримку бій-ців АТО. Ювілейний концерт теж не був ви-нятком. Під час концерту проходив продаж авторських дисків і книг. Зароблені кошти спрямують волонтерам Закарпаття. Адже кожен із нас, як дорослі, так і діти, найбільше зараз мріє про мир і спокій у нашій країні!


Юрій Глеба вітає учасників вокальної студії «Намисто»

28


ХІІІ ОБЛАСНИЙ КОНКУРС УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО СЛОВА

ІМЕНІ ІВАНА ІРЛЯВСЬКОГО «МОЯ ВЕСНА»

27 травня 2015 року на базі дитячої шко-ли мистецтв смт. Середнє на Ужгородщині пройшов ХІІІ обласний конкурс українсько-го художнього слова імені Івана Ірлявсько-го «Моя весна». Цьогоріч він вирізнявся як за настроєм, так і за репертуаром. На Сході України вже другий рік триває війна, яка забрала життя багатьох сотень патріотів, кращих синів і дочок, які захищають нашу землю, відстоюють її незалежність. Тому програма конкурсантів була співзвучною із подіями, передавала біль і скорботу, якими наповнені наші серця. До теми війни зверну-лася більшість любителів красного письмен-ства у номінації «Власна творчість».

У конкурсі взяли участь майже півсотні декламаторів: школярів та студентів, пред-ставників культосвітніх установ краю, артис-тів аматорських театральних колективів, лі-тературних студій та авторів-виконавців. Як і в попередні роки, найактивнішими вияви-лися читці з Ужгородщини та Мукачівщи-ни. А ось Міжгірщина та Воловеччина, на

жаль, уже кілька років поспіль не делегують своїх представників.

Традиційно переважала поезія. Чимало талановитих учасників продемонстрували високий рівень володіння художнім словом і в жанрі прози. Загалом, номінацій було чо-тири: «Поезія», «Проза», «Гумор» та «Власна творчість». Зі сцени звучали твори націо-нально-патріотичного спрямування класи-ків українського письменства, а також – за-карпатських поетів, головним чином – Івана Ірлявського.

Компетентне журі у складі заступника начальника управління культури Закарпат-ської облдержадміністрації Івана Канюки, головного спеціаліста управління культури Світлани Мендель, директора Обласного ор-ганізаційно-методичного центру культури Ганни Дрогальчук, викладача режисерських дисциплін Ужгородського коледжу культу-ри і мистецтв Галини Василик та відомої за-карпатської письменниці Людмили Кудряв-ської визначило переможців. Журі очолив го-

Учасники конкурсу та члени журі

29


лова Закарпатської організації Національної спілки письменників України Василь Густі.

Так, у номінації «Поезія» лауреатами першого ступеня стали студентки Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв Лукач Тетяна і Сентимрей Наталія; лауреатами другого ступеня – Григорій Джанда (сту-дент Ужгородського національного універ-ситету, учасник художньої самодіяльності Великоберезнянського районного будинку культури), Ганна Горват (директор Мука-чівського районного будинку культури) та Ольга Ніколенко (директор будинку куль-тури села Худльово Ужгородського району). Третє місце розділили Мізун Аліна (учени-ця Свободянської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Берегівського району) та Васи-лина Тиміцька (учасниця художньої самоді-яльності будинку культури села Чорна Тиса Рахівського району).

Найкращим читцем прозових творів ви-знано Свистак Крістіну (ученицю Мукачів-ської дитячої школи мистецтв № 2). Друге місце розділили Железняк Георгіна (учениця Мукачівської дитячої школи мистецтв № 2) та Брода Іванна (учениця Стеблівської дитя-чої школи мистецтв Хустського району).

У номінації «Гумор» переможцем визна-но Грицаєнко Катерину (ученицю Мукачів-

Людмила Кудрявська, Ганна Дрогальчук, Світлана Мендель, Василь Густі, Іван Канюка - члени журі

ської дитячої школи мистецтв № 2), друге місце – за Михайлом Василинцем (учасни-ком художньої самодіяльності Мукачівсько-го районного будинку культури) та Лавкаєм Ярославом (учнем Клячанівської загально-освітньої школи І–ІІІ ступенів Мукачівського району). Лауреатом третього ступеня стала Стєпанова Вікторія (учениця Ужгородської дитячої школи мистецтв).

Власною творчістю підкорила журі Пе-трінко Іванна (учениця Драгівської дитячої школи мистецтв Хустського району), дру-ге місце посіла Марина Попович-Павлик, а лауреатами третього ступеня стали Ната-лія Орос (завідувач бібліотеки смт. Бушти-но Тячівського району) та Свида Олексан-дра (учасниця зразкового дитячого музич-но-драматичного театру «Пролісок» Іршав-ського районного будинку культури).

В акції як гості взяли участь Якобчук Да-ніела та Марина Прісняк, лауреати минуло-річного конкурсу. Вони отримали подяки.

Голова журі Василь Густі привітав усіх учасників із достойним виступом та поба-жав їм нових творчих досягнень. А перемож-ці одержали у подарунок ще й книги.


30

Творча майстерня

Українці – і прості люди, і інтелігенція – належать до народів, які співають при кожній нагоді, а при цьому в переважній масі обдаровані дуже чутливим музич-ним слухом... Отож не дивно, що цей народ протягом сторіч створив таку безліч надзвичайно характерних пісень і дуже оригінальних мелодій…

Іван Франко

На Закарпатті як у минулому, так і нині працює чимало талановитих музи-кознавців, які своїми творами уславили наш край далеко за його межами. Це – Петро Милославський, Дезидерій Задор, Степан Мартон, Михайло Кречко, Василь Пекарюк, Василь Калинюк, Василь Гай-дук, Михайло Керецман, Василь Кобаль, Іван Піров, Микола Попенко, Петро Рак, Євген Станкович, Віктор Теличко та бага-то інших. Серед них почесне місце займає Іван Керецман – митець із великим досві-дом та особливим чуттям відповідально-сті й вимогливості до своїх музичних тво-рів. З юнацьким запалом ось уже кілька десятиліть перебуває у гущі мистецького життя рідного краю, і, за слушним ви-значенням відомого композитора Віктора Теличка, «в океані розмаїття пісень, мело-дій знайшов своє, властиве тільки йому, звучання, свою ПІСНЮ».

З ЦІЛЮЩОЇ КУПЕЛІ РІДНОЇ ЗЕМЛІПро творчість Івана Керецмана

Іван Васильович Керецман народився 7 жовтня 1933 року в селі Зарічово на Пере-чинщині, де в 20-х роках минулого століття певний час працювала вчителькою таланови-та поетеса Марійка Підгірянка. Пізніше він покладе на музику такі її вірші, як «Ганнуси-на пісня», «Школа», «Грай, бджілко», «Смеріч-ка», «Калина». Твори М.Підгірянки та книги українських авторів стали фундаментом для формування світогляду юного музиканта.

Після закінчення у 1948 році семиріч-ки навчався на бухгалтерському відділенні Ужгородського торговельного технікуму. Са-мотужки навчився грати на кількох музич-них інструментах. У 1954 році, після закін-чення диригентських курсів у Львові, поча-лася активна творча диригентська, компози-торська та музично-педагогічна діяльність.

З відзнакою закінчив диригентський відділ Ужгородського державного музич-ного училища (1966) та Львівську державну консерваторію імені М.Лисенка (1978) (нині – Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка). Як у школі, так і вищо-му навчальному закладі він любив навчати-ся, і знання, які здобував, приносили йому справжню втіху. Радіє, що вчителі виявляли терпеливість, доброту і вивели його в омрі-яний світ мистецтва. Матеріальні труднощі тих часів не відбили в нього ні бажання до навчання, ні любові до отчого краю, до рід-ної пісні, яку судилося нести в народ протя-гом усього свого життя. Саме завдяки таким людям, як Іван Керецман, їхній наполегли-вій роботі розуму і серця залишається на-дія і віра на краще життя українського духу, українського мистецтва. Маємо справу з талановитою людиною у кількох іпостасях. Насамперед, він сповна був відданий педа-гогічній роботі. Спочатку – на Перечинщи-ні, потім – Свалявщині, а з 1956 року – на Воловеччині. Викладав співи у середніх школах та музично-теоретичні предмети у Воловецькій дитячій школі мистецтв. Він ви-ховав понад 1000 юних музикантів, чимало з них у різні часи продовжували навчання в середніх і вищих навчальних мистецьких за-кладах, а деякі на все життя стали музикан-тами-професіоналами.

31


Толерантний і доброзичливий Іван Ке-рецман умів знайти слова, які змушували за-думатися над музикою, мистецтвом як цілю-щим джерелом для слухачів. Переконливо і доступно вчив розуміти і відчувати красу музичного мистецтва. Він умів на найпоши-реніші й актуальні завдання давати лаконіч-ні відповіді, покликані задовольнити ціка-вість і заохотити до нових пошуків і занять.

Кому довелося працювати чи навчатися в Івана Васильовича, відзначають його ду-шевну чистоту й силу духу, гармонію краси внутрішньої та зовнішньої, серйозність, на-дійність у товаришуванні, вірність, мудрість, саможертовність, терплячість, освіченість, чесність із собою і людьми, уміння слухати й розуміти, уроджену інтелігентність, про-никливий ліризм світогляду, дитячу закоха-ність у красу навколишнього світу, самостій-ність, незалежність.

Учні не забувають свого вчителя. Вони щиро вдячні йому за людяність, чесну пра-цю і самовіддане служіння мистецтву, якому віддає всі свої знання і досвід, не шкодує ні сил, ні дорогоцінного часу. З теплотою зга-дують про свої зустрічі з Іваном Керецманом і про своєрідні уроки життя, які почерпну-ли від нього. Усі вони одностайно відзна-чають, що Іван Васильович всякчас сприяв розкриллю їх талантів, був їх довіреною осо-бою, відстоював інтереси молодих митців. Його вихованці активно працюють на ниві музично-педагогічної та концертно-вико-навської діяльності в різних регіонах Украї-ни. Насамперед, це – Василь і Григорій Кур-цеби – солісти Івано-Франківської обласної філармонії; Іван Цуцей – директор дитячої

музичної школи міста Славське Львівської області; Мар’яна Шелевер – піаністка, живе у місті Рівне; Іван Чекан – баяніст і викладач Нижньоворітської дитячої музичної школи і Воловецької дитячої школи мистецтв; Василь Безпалько – акордеоніст, викладач Мукачів-ського державного університету та інші.

Нині педагог перебуває на заслуженому відпочинку.

Займатися музикою – це улюблена спра-ва Івана Васильовича, яку він добре знає. Його першими вокально-хоровими збірка-ми були «Над Карпатами» (1996), «Вручаніє» (2003). Шанувальникам музичного мисте-цтва стала в пригоді й збірка «Моя Верхо-вина» (2006), у якій подано вибрані вокаль-но-хорові твори та обробки народних пісень.

У 2009 році Іван Керецман порадував читачів збіркою «Тихий вечір», у якій пред-ставлено гармонізацію різдвяних мелодій для хору/ансамблю без супроводу. Залежно від складу виконавців чи не кожна мелодія подається в п’яти варіантах, зокрема для мі-шаного хору (сопрано, альт, тенор, бас); три-голосся (сопрано, альт, баритон). Однорід-ний склад має чотириголосся (сопрано І і ІІ, альт І і ІІ / тенор І і ІІ, бас І і ІІ); триголосся (сопрано, мецо-сопрано, альт/тенор, бари-тон, бас); двоголосся (сопрано, альт/тенор, бас). Мелодії записані автором на Перечин-щині та Воловеччині, а також запозичені зі збірника «Коляди» (Вільнюс, 1990) та деяких інших видань.

Обробці, аранжуванню колядок чимало уваги приділяли М.Лисенко, М.Леонтович, К.Стеценко, О.Нижанківський, О.Кошиць, С.Людкевич та інші. Церковно-релігійні ко-

32

Творча майстернялядки, що стали часткою різдвяних церков-них відправ і богослужінь, приваблюють Іва-на Керецмана значною мірою багатством і простотою їх мелодій, основаних здебільшо-го на народному мелосі. Для гармонізації він узяв найпоширеніші серед народу колядки, яким властиві простота, щирість тону і чут-тя. Це, насамперед, «Бог предвічний», «Бог ся раждає», «В Віфлеємі днесь Марія Пречиста», «В Віфлеємі новина», «Весела світу новина нині», «Витай, Ісусе», «Вселенная, веселися», «Дивная новина», «Коли звізда ясна», «Небо і земля», «Нова радість стала», «Радуйтеся, усі люде» та ін. Усього 30 текстів. Разом з інши-ми колядками вони приносять радість лю-дям і належать до активного фонду україн-ської національної культури.

Іван Керецман переконаний, що вико-нання духовних пісень, колядок є прекрас-ною нагодою сягнути тонких струн людської душі, глибин її таланту. Вона пересвідчує, що немарні були настанови Ісуса Христа: дух людський живе і далі, набуваючи різних форм, проявляючись у слові, музиці, через художній образ, створений людиною.

Значна кількість його творів надрукова-на в музичних виданнях України, у збірках, випущених Обласним організаційно-мето-дичним центром культури Закарпаття, у га-зетах, журналах та інших виданнях.

Його музичні твори характеризуються конкретністю, логічністю, послідовністю, майстерністю. Він написав їх не заради осо-бистої слави, а заради того, щоб нести у на-род світ краси, мистецтва, українську ідею, щоб якомога більше людей відчули себе українцями. Митець понад усе любить ро-боту, сам творчий процес, коли з’являються раз по раз несподівані повороти думки, що торкаються струн людської душі.

До таких творів, як «Світлій пам’яті дру-га», «Ой вийду я в полонину», «Співаю я», «Весняні Карпати», «Александру Духнови-чу», «Цілющі джерела», «Вербиченька моя», «Березнянка», «О краю мій рідний» та інших І.Керецман написав слова і музику. У музич-них творах для І.Керецмана тема рідного краю, України – найінтимніша, найдорожча, найзаповітніша. У його музиці є та загадко-ва внутрішня сила, що зачіпає усіх, що звер-нена до кожного, хто здатен опинитися на його емоційному регістрі, і його одкровення стають нашим одкровенням, особливо коли кожен із нас уболіває за долю свого народу.

Іван Керецман написав цілу низку музичних творів на слова відомих поетів: О.Дух новича, Ю.Боршоша-Кум’ятського, Д.Луценка, Д.Вакарова, В.Діянича, О.Улин-ця, В.Вовчка, В.Панченка, А.Драгомирецько-го, А.Арсірія, М.Лакатош, С.Сороки, М.Тка-ча та інших. Його твори на слова згаданих поетів близькі своїм єством духові народної творчості в її ідейно-образних, художніх, стильових та емоційних проявах.

Іван Керецман – багаторічний керівник хору Воловецького лісокомбінату, одинад-цяти хорів і вокальних ансамблів Перечин-ського, Свалявського і Воловецького районів. У 1977 році з ініціативи та за активної участі тодішнього директора Воловецької дитячої музичної школи (нині школа мистецтв) та викладача цієї школи Івана Керецмана був створений камерний хор. Незмінним його керівником є Іван Васильович. Хор часто ви-ступав як основний учасник на авторських концертах керівника колективу у Волівці, Ужгороді, по телебаченню, на радіо, був першим виконавцем хорових оригінальних творів та обробок народних пісень Івана Керецмана. Про згаданий колектив чимало було опубліковано відгуків, рецензій та по-відомлень в обласних газетах «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття», районній га-зеті Воловеччини та в інших засобах масової інформації. Приємно згадати, що 21 червня 1997 року «Всесвітня служба радіо Украї-ни» у передачі «Музичні зустрічі» передала концерт Воловецького камерного хору, який прозвучав на цілий світ. У концерті йшлося, зокрема, про творчість митця Івана Керец-мана. Саме його заслуга в тому, що за високу виконавську майстерність у листопаді 1990 року камерному хору присвоєно почесне звання «народний».

Іван Керецман убачає своє щастя у му-зичній діяльності та щиросердному став-ленні до всіх тих, хто його оточує. Заздрісна, самолюбна людина ніколи не буде задоволе-на, вона завжди почуватиме себе самотньою, їй постійно чогось не вистачатиме. Для Іва-на Васильовича характерні такі споконвічні людські цінності, як вірність пам’яті і життє-вому покликанню, яке ніколи не розминало-ся з намаганням творити добро, а ще – не-скореність душі, яка невпинно поривається у небо і всякчас живе земними надіями.

Іван Керецман захоплюється такою важ-ливою ментальною рисою українців, як та-лановитість, здатність до творчості. Тому й

33


не дивно, що його постійно приваблюють народні українські пісні, обробці яких при-діляє чимало уваги. Серед них виділяються «Ой болить ня в попереці», «Ой попід гай», «Заспіваймо собі мало», «Гей, на високій по-лонині», «Ой звідси гора», «Ой заграй ми, гу-даченьку», «Сидить голуб», «Гей, дубе, дубе», «Ой зацвіли фіалочки», «Та пі(й)ду я, пі(й)ду», «Через річеньку» та ін. Наближення до на-роднопісенного мелосу, до його звукової основи, ритміки – то й підсвідома данина

селища Воловець, має почесне звання «Па-тріот Закарпаття». З нагоди 30-річчя творчої діяльності у 1987 році відбувся авторський концерт. Наступний авторський концерт пройшов 1999 року в Закарпатській обласній філармонії.

Найдорожча цінність І.Керецмана – на педагогічній ниві, у творчості, житті, у му-зиці, любові до народу, якому присвятив усе своє життя. Замість того, щоб робити міні-мум, шукає нагоди робити більше. Ставить

Іван Керецман і народний камерний хор

предкам, налагодження порушених з ними зв’язків, віднаходження власної душі, її гене-тичного коду поетики. Він уміє глибоко про-йнятися народнопісенною творчістю і само-бутньо перетлумачити її, щедро засвоюючи її музичні надбання. Для нього народна піс-ня – це ніби згусток самого життя, узагаль-нення духовно-творчої потенції поколінь, здатність на активне розгортання все нових і нових образно-смислових нюансів.

Чимало уваги приділяє оркестровці різ-ної музики для інструментальних ансамб-лів, супроводу до пісень, для хору, вокальних ансамблів, солістів.

Іван Васильович – член Національної Ліги українських композиторів, постійний учасник і переможець обласних пісенно-ком-позиторських конкурсів. За сумлінну творчу працю удостоєний таких відзнак, як грамота Президента України «За активну пропаган-ду духовної музики, сприяння в її розвитку та за участь в обласному фестивалі духовної музики» та Архієрейська Грамота єпископа Мукачівського та Ужгородського Євфимія «В благословення за старанні труди на сла-ву Святої Церкви». Почесний громадянин

собі за мету виконувати завдання швидше і краще, ніж від нього очікують. Завжди вкла-дає душу у свою роботу, навіть у те, що зда-ється дрібницею. І це приносить йому задо-волення, бо робить більше з власної ініціа-тиви, стає господарем своїх дій. Ми ще повні-стю не усвідомили, скільки душевної снаги і мистецького хисту вклав благородний ен-тузіаст Іван Васильович у духовну розбудову української культури.

Іван Керецман надзвичайно стурбова-ний тим, що нині Україні дуже важко, що їй доводиться захищатись від агресивного су-сіда – Російської імперії. Але він упевнений, що це мине і все буде добре. Діти наші бу-дуть щасливі, і країна буде красивою і бага-тою, спокійною і співочою, мистецький дух огорне кожне збентежене нині серце.

Незважаючи на поважні роки, він на-тхненно працює над новими творами, які разом з попередніми витворами митця не старіють. Вони ж бо з цілющої купелі рідної землі, безсмертної душі народу. Він зробив чимало для утвердження української куль-тури, але, зберігаючи спокій, уникає често-любства і самозвеличення.

Іван ХЛАНТА

34


Образотворче мистецтво – вагома й невід’ємна частка культури кожного на-роду. Воно є специфічним відображенням нашого життя, формою соціальної актив-ності й відтворює «образ епохи», в ньому «вкладається» вся дійсність з її економіч-ним і духовним життям, ідеологією, побу-том, історичними процесами і традиція-ми, громадським та особистим життям.

Особливе місце в народній культурі як Закарпаття, так і України загалом займає аматорське мистецтво. Це об’єктивне істори-ко-культурне явище, що є невід’ємним ком-понентом культурного життя суспільства. Воно відіграє значну роль у поширенні на-родної культури, формуванні національної самосвідомості, утвердженні демократичних ідеалів. Принагідно відзначу, що аматорське образотворче мистецтво ще слабо вивчене мистецтвознавцями.

Самодіяльних митців вирізняє своєрід-не світобачення, тематика та характерна ма-нера письма. Роботи їхні, зазвичай, досить схожі й не вирізняються помітною оригі-нальністю. Але в них є дитяча безпосеред-ність, щирість та наївність, що приваблює, бо дарує чисті позитивні емоції.

У нашому краї є сотні самодіяльних мит-ців, які займаються творчістю для душі, бо вона є їхньою сутністю, їхньою природою.

Серед них заслужені майстри народної твор-чості України Василь Орос та Міклош Горон-гозо, які міцно вкорінені в народну культуру й здобули широке визнання. Творити для них – як дихати. І чим би вони не займалися, де би не працювали, завжди знаходять мож-ливість і час для образотворчості.

До таких майстрів належить і відома мисткиня краю Магдалина Березанич. Ак-тивно займатися живописом вона почала, коли їй було вже далеко за 50 і з’явилося ба-гато вільного часу. Каже, що в серці відчула порожнечу, яку потрібно було чимось запов-нити. Так все і почалося. Проте, зізнається, з дитячих років любила малювати і це за-хоплення пройшло через усе її життя. Нині вона на пенсії, цілком віддається живопису, отримує від цього справжню насолоду. Мис-тецтво дає їй можливість не старіти і духовно збагачуватися.

Улюблені жанри художниці – пейзаж і натюрморт. У зображенні природи вона на-магається досягти максимальної схожості, реалістичності, наблизитися до натури. Тому вона любить працювати на природі, вчиться у неї. Кольорова гама її живопис-них робіт досить стримана і притлумлена, в зображенні краєвидів переважають локальні кольори, а світотінь слабо виражена й ахро-матична. Художниця уникає яскравих від-критих кольорів, тональних контрастів. Це все є відображенням її сутності. Вона люди-на скромна, врівноважена, дуже добра й гар-на душевно. Незважаючи на поважний вік, вона не втомлюється вчитися, багато малює з натури, бере участь у пленерах і виставках, удосконалюючи свою майстерність. Зокре-ма, пані Магдалина неодноразово була учас-ницею пленерів, що проводив Обласний організаційно-методичний центр культури (директор Ганна Дрогальчук) та інших куль-турно-мистецьких акцій як у нашому краї, так і за його межами.

Сюжети її картин прості й звичні. Вона зображує карпатські краєвиди, свою рід-ну Великоберезнянщину: гори, полонини, стрімкі, кришталево чисті гірські потоки й озера; зимою і влітку, весною і восени. А ще, як кожна жінка, любить писати різні квіти,

МИСТЕЦТВО, ЩО ВРАЖАЄ ДИТЯЧОЮ ЩИРІСТЮ

Про творчість Магдалини Березанич

35


що ваблять її своєю довершеністю, іноді не-примітною, на перший погляд, красою.

Уся її творчість міцно й нерозривно пов’язана з нашим краєм, людьми, які жи-вуть тут і для яких вона працює, дарує їм своє мистецтво і любов.

Біографічна довідкаМагдалина Степанівна Березанич наро-

дилася 24 квітня 1949 року у селищі Великий Березний на Закарпатті. Навчаючись у се-редній школі, відвідувала гурток малюван-ня, який вела Ангеліна Турак.

Магдалина Степанівна закінчила Ужго-родський державний університет, де навча-

лася на економічному факультеті за спе-ціальністю «планування сільського госпо-дарства». Працювала на заводі «Ерстед» у Великому Березному, районному управлінні сільського господарства, районному центрі зайнятості. На пенсію вийшла у 2004 році, залишивши посаду заступника директора районного центру зайнятості.

Активно займається живописом з 2004 року. Її роботи зберігаються у приватних ко-лекціях Словаччини, Угорщини, Сполуче-них Штатів Америки та інших країн.


ДВА КОЛЕКТИВИ – ДВІ ВІЗИТІВКИ ІРШАВЩИНИ.

А КЕРІВНИК – ОДИН!Про творчість заслуженого працівника культури України Надії Мельник-Гудь

Мова йтиме про народний фольклор-ний ансамбль «Іршава» та народний хор лікарів Іршавщини – два знакові колек-тиви району, які представляють нашу культуру далеко за межами Закарпаття та України. Обидва колективи створила і керує ними до сьогоднішнього дня На-дія Іванівна Мельник-Гудь, заслужений працівник культури України. Ансамбль «Іршава» у цьому році відзначає 25-ліття, а хор лікарів – 15! Це привід не тільки для святкування, але і для розмови про чудо-ву людину, талановитого керівника, осо-бистість, роль якої у розвитку культури району важко переоцінити.

Ідея створення фольклорного ансамблю народилася у 1990 році, коли країна входи-ла у кризу, коли культура переживала руй-націю, усі великі колективи району припи-

36

Творча майстерняняли свою діяльність, розвалювалися. А в усі наступні важкі роки у районі діяв чи не єдиний колектив – «Іршава». Мало того, він їздив Європою, Україною, представляв наш край на найбільших і найпрестижніших фестивалях, став справжньою візитівкою району. Основу репертуару колективу завж-ди складали пісенні й обрядові традиції Ір-шавщини, Закарпаття. У його концертних програмах органічно переплітаються народ-ний гумор, танець, фольклорно-етнографіч-ні картинки, мелодії багатонаціонального краю, що було тоді новаторським, а тепер залишається неповторним.

Досвід закордонних поїздок показав, що найпривітніше глядачі сприймають мобіль-ні рухливі колективи. Тому хореографія в ан-самблі займає важливе місце. Для спів праці Надія Іванівна запросила талановитого хо-реографа-постановника, заслуженого пра-цівника культури України Михайла Шюті-ва. Чудові й енергійні танці та колектив, що постійно омолоджується, дають вражаючі результати, концерти завжди проходять на «Ура!». Ансамбль пропагує народні обряди, фольклорну класику, збережену в наших селах, передусім це композиції «Довжанка», «Бубнарський», «Раківчанка», «Раковецький кручений» тощо.

Ансамбль «Іршава» неодноразово брав участь у міжнародних фестивалях народної творчості Словаччини, Угорщини, Польщі, Чехії, Португалії, побував із творчими поїзд-

ками у Франції, Швейцарії, Італії, Німеччи-ні, Австрії, де концертні програми користу-валися великим успіхом. Колектив є лауре-атом багатьох регіональних пісенних фес-тивалів в Україні (Львів, Івано-Франківськ, Рівне, Київ, Полтава, Сорочинці, Корець, Коломия), а також переможцем телевізійних конкурсних програм народної творчості «Сонячні кларнети», «Горицвіт», «У гостях у Івана Поповича», які демонструвалися по те-лебаченню у багатьох країнах світу.

Колектив постійно у пошуках нових ме-лодій, танців, відроджує забуті традиції та обряди нашого регіону і втілює їх у піснях, танцях на великій сцені. Записано багато те-левізійних музичних програм: «Заспівайме собі файно», «Іршавські наспіви», «На фіґлі до Марьки Голубинської», «На полонині», «Садиме капусту», «На рибалці», «На полю-ванні», «Ріжеме свиню», «Підготовка різд-вяних свят», «Щедрий вечір, добрий вечір», «Збираємо гриби», «Весна на Іршавщині», «Син Божий днесь народився» та багато ін-ших.

Про хор лікарів, до речі, єдиний колек-тив такого типу в області, теж можна гово-рити довго та багато. Створений він був із ініціативи професора Василя Васильовича Рішка, тодішнього начальника управлін-ня охорони здоров’я району, тепер, на жаль, уже покійного. Всіляке сприяння з боку на-чальника, талант керівника Надії Іванівни, ентузіазм самих лікарів, які до того не мали

Народний фольклорний ансамбль «Іршава». 2014 рік

37


Народний хор лікарів Іршавського району

де проявити свої таланти, зробили велику справу. Вдало підібраний репертуар, екс-перименти зі сценічними постановками та виконання пісень у супроводі оркестру, фо-нограми чи фортепіано, акапельний спів, яскраві костюми – усе це працювало і пра-цює на авторитет колективу та його незмін-ного керівника. Гастрольні поїздки та висту-пи на фестивалях – дається взнаки специфі-ка лікарської праці – здружують колектив, додають снаги та бажання жити з піснею та оптимізмом.

Ми попросили кілька відомих людей району висловитися з приводу відзначення днів народжень колективів та сказати кілька речень про заслуженого працівника культу-ри України Надію Мельник-Гудь. І ось що ми почули.

Ганна Матіко, начальник відділу культури і туризму Іршавської райдерж-адміністрації. Я завжди говорю: якщо лю-дина талановита, вона талановита у всьому. Надзвичайно приємно, що народним хором лікарів керує заслужений працівник культу-ри України Надія Мельник-Гудь. Приємно відзначити, що це єдиний колектив худож-ньої самодіяльності медиків у області. І ми цим гордимося. Минулого року у червні мені пощастило бути із народним хором лі-карів та народним фольклорним ансамблем «Іршава» на фестивалі у місті Сніна (Сло-ваччина). Саме я очолила цю делегацію і як керівник хочу сказати, що обидва колективи мали великий успіх, глядачі були просто у захваті від їхніх виступів. Приємно також,

що хор лікарів виконує пісні місцевих ав-торів (Олесі Худи, Ганни Валюк (Гаврилик), Василя Кузана, Степана Гіги, Івана Попови-ча). Нещодавно колектив пройшов успішно чергову атестацію. Члени комісії високо оці-нили роботу колективу та особисто керів-ника. Глядачі аплодували стоячи. А перше знайомство з колективом «Іршава» співпало з моїм призначенням на посаду начальника відділу культури і туризму Іршавської РДА, коли «Іршаву» було запрошено на фести-валь у Воловець. Там глядачі сприймали ко-лектив із вигуками «Браво». І в той момент я відчула велику гордість за Іршавщину. За це – низький уклін Надії Іванівні, адже це дійсно талант від Бога, який потрібно берег-ти і цінувати!

Сергій Караслай, начальник управ-ління охорони здоров’я Іршавської рай-держадміністрації. Ми намагаємося всіля-ко підтримати хор лікарів та особисто ке-рівника – Надію Іванівну. Пісня у виконан-ні хору допомагає нам не тільки змістовно провести дозвілля, але у прямому розумінні позитивно впливає на процес оздоровлення людей, у першу чергу – самих лікарів. Адже вони щоденно переносять величезні наван-таження, приймають десятки хворих, які, крім усього іншого, забирають енергію, ви-снажують інтелектуально та емоційно. Спів у хорі допомагає відновити нормальний психоемоційний стан організму лікаря, на короткий час виводить із замкнутого кола і дозволяє розслабитися та отримати естетич-ну насолоду не від споглядання чогось, а від

38

Творча майстерняучасті, від власної самореалізації у творчому колективі. У результаті – і лікарі задоволені, і пацієнти отримують більшу віддачу.

Зора Фенич, районний онколог, старо-ста хору лікарів. Ми досить довго тримає-мося. Нічого нас не зламало. Це все завдяки Надії Іванівні. Від неї ми отримуємо не тіль-ки підтримку. В її особі маємо цікавого спів-розмовника, порадника, товариша, яскраву особистість, яка, крім усього іншого, є і тала-новитим наставником, і чуйним керівником, людиною, яка дбає про всіх разом і кожного окремо. Лікарі багаті на таланти. Надія Іва-нівна дає можливість кожному найповніше розкрити талант виконавця, артиста, закоха-ного у музику та пісню. Є у нас уже і диск із піснями та колядками. Є поїздки, концерти, є можливість хоч на кілька днів забути про турботи і пожити у світі прекрасного. А ще хочеться сказати, що тепер ми дивилися всі по телебаченню «Битву хорів» і захоплюва-лися. Але те, що вони роблять і показують тепер – вона з нашим хором робила 15 років тому. Маю на увазі модернізацію хору – ми виконуємо такі пісні, про які і подумати не могли, що їх можна співати хором.

Юрій Буряс, староста народного фольк лорного ансамблю «Іршава», хорео-граф. Надія Іванівна – дуже здібний керів-ник. Робота з нею – це постійно діюча творча лабораторія. Вона завжди приходить із но-вими ідеями і конкретно знає, як їх реалізу-вати. Обидва колективи, якими вона керує, дуже дружні (незалежно від статусу і віку). Добре ще і те, що у нас постійно є концерти, ми презентуємо нашу творчість за межами району та за кордоном. Небагато колективів у області може похвалитися таким. Кожен із нас працює для того, щоб донести нашу культуру і традиції Іршавщини до жителів інших регіонів. Хоча не всі учасники ма-ють музичну освіту, але кожен бажає бути в колективі, кожному цікаво брати участь у творчому процесі поруч із колегами. Вона хороший лідер, завжди стримана, натхненна у роботі – постійно знаходить якісь родзин-ки. Товариська, щира, відверта, чуйна і при-ємна у спілкуванні.

Ольга Кукла, колега, керівник зраз-кового фольклорного ансамблю «Сколо-мийка». Надія Іванівна – талановитий про-фесійний керівник, прекрасна, добра, чуйна людина, красива жінка. Керівник, який дає собі раду і в фольклорі, і в естрадному жан-рі. Багатогранний талант дав їй Бог. Крім усього іншого, вона вміє знайти підхід до

кожного з виконавців, вміє знайти саме тих, які зможуть якнайкраще передати суть тво-ру, розкрити його глибинне наповнення. Я дуже високо ціную її і як людину, і як про-фесіонала своєї справи. Найсвіжіші її робо-ти – «Весільні наспіви» та «Віночок коломи-йок» – мені дуже подобаються.

Євгенія Мельник, хореограф Вели-кораковецької дитячої школи мистецтв, багаторічний учасник народного фольк-лорного ансамблю «Іршава». Надія Іванів-на схожа на феєрверк, фонтанує ідеями і нестандартними поглядами на мистецтво. Із простої звичайної мелодії, яку ми сотні разів чули і співали на весіллях чи у компаніях, вона може зробити таку річ, що перехоплює подих. Усі її обробки надзвичайно професій-ні, яскраві та неординарні. Я горджуся, що у мене така тітка. Я виросла у колективі під її чітким керівництвом і як професійний хо-реограф, і як тамада. Багато наших учасни-ків проводять тепер різні заходи, концерти, весілля… А починалося все із одного анек-доту, який ми розказували чи не вперше в житті на сцені, на великій сцені як учасники програми ансамблю «Іршава». Ми всі вдячні своєму керівникові і бажаємо Надії Іванівні щастя і здоров’я, творчих успіхів ще на бага-то років активного життя. До речі, Надія Іва-нівна ініціювала видання збірки мого дідуся Івана Мельника «Лист із дерева життя». Він у нас був знаменитим у свій час поетом-пісня-рем. І моя тітка, і мій дідусь є для нас, моло-дих, прикладом того, як треба любити наші традиції і як їх примножувати.

Іван Попович, народний артист Укра-їни. Ми неодноразово разом брали участь у концертах та телепрограмах. Надія Іванівна створила такі колективи, якими може гор-дитися Україна. Мені приємно, що хор ліка-рів виконує і мої пісні, як от «Карпатський край», «Закарпаття моє» та інші. Таких лю-дей треба однозначно підтримувати. Коли я приїжджаю в Осій, де я народився, зразу хочеться мені зателефонувати і поспілкува-тися з щирими, світлими, творчими людь-ми, які випромінюють позитив, і мене ним заряджають. Пропадає втома, і я готовий творити. Я часто повторюю при нагоді і без неї, що Надія Мельник-Гудь уже давно на-родна артистка України, а не просто заслу-жений працівник культури України. Надій-ко, дай Бог тобі міцного здоров’я, творчої на-снаги, невичерпної енергії, здійснення мрій, і плекаю надію, що ми з тобою і твоїми коло-ритними колективами створимо ще багато спільних творчих програм.

Василь КУЗАН

39


Була б Ольга Кукла хоч би трохи амбі-ційнішою, Іршавщина, цілком можливо, мала б ще на одного заслуженого праців-ника культури України більше. Та відомо, що історія не має умовного способу, то в цьому сенсі нема про що й говорити. Роз-повідати слід про її творчість, про педа-гогічну діяльність, які по-справжньому є сутністю її обдарованої і талановитої на-тури.

Усе почалося в далеких уже 1980-х, коли Ольга Михайлівна працювала музичним керівником у колгоспному дитячому садку в рідному селі Приборжавське. У їхньому дошкільному закладі мала відбутися район-на методична нарада, і для того, щоб вона пройшла на високому рівні, слід не лише показати належне методичне забезпечення навчально-виховного процесу у групах, але й знайти оригінальний ключ подачі своєї роботи. Тоді разом зі своєю подругою – ви-хователькою Надією Петровцій (Фурдь) вона вирішила завершити підсумкове заняття номером, у якому дівчатка у довганях ви-ходять під музичний супровід. Тоді в селі ще без особливих труднощів у старих бабу-синих креденцах знаходили рукодільні – з домотканого відбіленого полотна та вишиті вручну – навіть дитячі довгі дівочі сорочки (довгані).

Нововведення музкерівника не залиши-лося непоміченим. Тодішній директор се-редньої школи В.Томчик та завуч М.Гринюк

СКОЛОМИЙКА – РИТМ ЖИТТЯПро творчість Ольги Кукли

(нині директор) запропонували Ользі Ми-хайлівні вести гурток. Так народився широ-ковідомий на той час дитячий фольклорний ансамбль «Сколомийка».

Хоча О.Кукла де-не-де в розмові мимоволі не забуває сказати, що для неї однаково доро-гі всі вихованці, проте з особливою теплотою згадує перших – Михайла Гринюка, Василя Фельцана, Марину Полончак, Олександра Федоричка, Лідію Темрьо, Надію Дзюбло, Василя Темрьо, Марічку Білич, Олександра Петровція, Галину Дурду, Надію Повх, Бо-риса Петровція, Наталію Гринюк і Наталію Петровцій. Хоч і не всі вони пов’язали своє життя із музичним мистецтвом, але й досі несуть у своєму серці ту мелодію заднянської (приборжавської) сколомийки, що роз’ятрює душу при почутих перших нотках десь у да-леких світах. А в Україні з нетерпінням чека-ють, коли призахідне чуже сонце принесе в миле серцю Приборжавське до батьківської домівки приємну синівську звістку з однако-во далеких Італії або Іспанії.

Ольга Михайлівна згадує як ще дівчи-ною, йдучи на сільське весілля, коли із нав-чання в Мукачеві приїжджала додому, вже в душі поміж кроками відбивався той темп, що притаманний лише приборжавському мотиву чи манері. Це він, як із Жолоба неви-словлений батьківський спадок, несе в своїй творчості все життя. А батьківський спадок, немов той головний корінь, що від нього від-галужуються побічні, але поки він не всох, то які б вихори не шарпали віття, крона не всохне – зеленітиме.

Для неї – це ті прадавні мелодії, що за-роджувалися у душах предків і відшліфо-вувалися упродовж віків багатьма поколін-нями. Лише вони та їх професійна і при цьому обережна, турботлива, по-синівськи чутлива обробка здатні зберегти музичну самобутність кожного села, що донині була немов законсервована часом, а тепер не завж-ди на рівних спроможна конкурувати із на-валою попси, шансона та інших жанрів, про які у цьому випадку цілком можна говори-ти як про «агресивні», що заполонили наші теле- і радіоефіри і наші свята. Ольга Михай-лівна відстоює ті засади, згідно з якими на

40

Творча майстерняЗакарпатті, до прикладу, та ж сколомийка є у доволі багатьох варіантах. І всі вони ма-ють право на життя. І це право на життя не тільки на сільському весіллі, але і на сцені будь-якого рівня.

на П’ятому республіканському святі дитя-чого фольклору та Першому республікан-ському огляді-конкурсі фольклорних ко-лективів у кінці 1980-х. З того часу десятки приборжавських хлопчиків і дівчаток під її

Зразковий фольклорний ансамбль «Сколомийка»

Були часи, коли деякі музикознавці та бюрократи від культури, які входили до складу журі на конкурсах і фестивалях, ба-чили нашу фольклорну спадщину як поле, засіяне тільки одним злаком. З такою точ-кою зору Ольга Михайлівна не могла зми-ритися, бо переконана, що фольклор Іршав-щини – це багатобарвний соковитий килим, «витканий» упродовж століть невтомними творчими зусиллями десятків поколінь: від пращурів – до батьків.

Ольга Кукла виросла у родині, де ще діда Івана Сабадоша знали як вправного музиканта. Бригаду гудаків запрошували на весілля по всій нашій Верховині. Тож мотиви, характерні для танців та пісень для різних сіл і регіонів краю, вона роз-різняла не з теорії, а в живому родинному виконанні. Першим серйозним успіхом «Сколомийки» було одне з призових місць

керівництвом пізнавали та освоювали мис-тецтво народної пісні і танцю. І неодмінно із заслуженим успіхом на фестивалях та конкурсах.

Творчий портрет Ольги Михайлівни важко втиснути в обсяги журнальної зари-совки. Але неодмінно слід додати про неї і як про неперевершену виконавицю закар-патських народних пісень акапельно з гли-боким колоритним альтом. Вона є активною учасницею сільських вокальних ансамблів упродовж багатьох років, а в народному фольклорному ансамблі «Приборжавська долина» і співала, і танцювала, і грала на скрипці та баяні. Із гордістю згадує Ольга Кукла участь в ансамблі «Родина Сабадо-шів», який свого часу налічував до двадцяти учасників і здобув прихильність столичного глядача.

Михайло ІСАК

41


акторкою. Виконувала роль Раї у виставі Олександра Корнійчука «Пам’ять серця», виступала у місті Свалява під час проведен-ня «Театральної весни» та в селах Хустського району. Бачила себе на великій сцені. Однак життя внесло свої корективи. Після закінчен-ня училища була направлена на роботу ди-ректором будинку культури села Макарьово Мукачівського району. Одразу з ентузіазмом приступила до справи: поставила одноакт-ну виставу за п’єсою «На перші гулі» Степа-на Васильченка, де виконала головну роль Олени. Готувала і проводила різноманітні культурно-масові заходи, керувала гуртком художнього слова, проявивши себе здібним організатором.

Справжнім випробуванням став для Ганни Іванівни 1979 рік. Вона переїхала до Казахстану, де очолила будинок культури радгоспу «Кушмурунський» Карасуського району Кустанайської області. Там пропра-цювала понад шість років. Зрозуміло, що у світі за тисячі кілометрів від рідної домівки їй було нелегко. Чужа країна, інші звичаї, традиції, до яких треба звикнути, адапту-ватися. Посада зобов’язувала молоденьку Ганну постійно перебувати у вирі подій. Її комунікабельність, врода, ввічливість, так-товність, артистичність допомогли їй завою-вати прихильність та повагу у місцевого на-селення. Вона вміло знаходила спільну мову зі своїми колегами, підтримувала творчу ініціативу, не стояла осторонь їхніх проблем та інтересів, вдало вирішувала організаційні питання. Також ще рік працювала вихова-телем інтернату Кушмурунської середньої школи. Її невгамовна енергія, працелюбність та любов до дітей не дозволяли сидіти без діла. Вона проводила тематичні вечори, ці-каві конкурси, незабутні зустрічі з відомими особистостями краю.

У 1986 році повертається до рідного За-карпаття і влаштовується методистом із теат-рального жанру Мукачівського районного будинку культури, а паралельно її обирають головою Мукачівської районної профспілко-вої організації клубних працівників. За цей час колеги мали змогу переконатися, що пані Ганна – людина неординарна, з висо-ким творчим потенціалом, працьовита, від-повідальна, вимоглива, співчутлива, кожної миті готова допомогти.

ВІДДАНІСТЬ УЛЮБЛЕНІЙ СПРАВІШтрихи до портрета Ганни Горват

Чудовий все-таки край – наше Закар-паття – своєю неперевершеною красою, неповторними лісами, зеленими луками, дзвінкими струмками та швидкими сер-пантиновими річками. А коли це ще й весна, квітуче буяння природи – аж дух захоплює, а весь християнський світ свят-кує Пасху – Воскресіння Христове, тоді і дав Бог багатодітній сім’ї Пацканів, Івану та Софії, ще один дарунок долі – красунь-ку-доньку Ганночку. Це сталося недільно-го ранку 13 квітня 1958 року в напрочуд гарному селі Негрово, що на Іршавщині. Якою була природа у день її народження, такою ж веселункою зростала і донечка, дарувала радість своїм батькам.

У турботі та любові зростала дівчинка. Відмінно закінчила Негрівську восьмиріч-ну школу. Будучи натурою творчою, брала активну участь у художній самодіяльності. Змалку любила поезію, від якої отримувала справжню духовну насолоду, тому в житті себе бачила тільки артисткою. У 1973 році вступила до Хустського культурно-освітньо-го училища на режисерський відділ, яке за-кінчила в 1976 році за фахом – клубний пра-цівник, керівник самодіяльного театрально-го колективу.

Ще в училищі Ганна відвідувала занят-тя народного самодіяльного театру під ке-рівництвом знаменитого режисера Всеволо-да Майданного, де показала себе чудовою

42

Творча майстерняДекілька років вона працювала не тіль-

ки на ниві культурній, а й на освітянській: з 1995 по 2000 рік – культорганізатор будин-ку школярів міста Мукачево; з 2000 по 2001 рік – педагог-організатор загальноосвітньої школи № 5, а з 2001 по 2003 рік – педагог-ор-ганізатор у художній гімназії цього ж міста.

та художньої творчості на селі, збереженню народних традицій і фольклору. Кожен її виступ цікавий та емоційний, це невеличка вистава, яка захоплює людей, підіймає у них творчий дух, запам’ятовується надовго.

Упродовж трьох років (2010–2012) за по-казниками роботи методичний кабінет Му-

Однак бажання працювати у культурній сфері взяло верх. У 2003 році Ганна Іванівна знову методист Мукачівського районного бу-динку культури, а з 2005 року і донині – ди-ректор.

За весь час керівництва зарекомендувала себе тільки з позитивного боку. Координує роботу методичного кабінету з організації та проведення виробничих нарад, районних культурно-мистецьких заходів, фестивалів, семінарів тощо. До слова, у Мукачівському районі найбільша кількість клубних уста-нов – 71. Вона бере участь в обласних семіна-рах, ділиться досвідом роботи, а найголовні-ше, сприяє розвитку самодіяльної народної

качівського районного будинку культури займав друге місце в обласному огляді-кон-курсі районних і міських будинків культури та методичних кабінетів.

Ганна Іванівна – чудова талановита жін-ка, постійно у творчому пошуку. Але життя не раз випробовувало її. Це загартовувало характер, робило сильнішою.

Поезія для неї – духовна насолода. Уже багато років пані Ганна – ведуча багатьох культурно-мистецьких заходів у районі, учасниця обласних фестивалів, фестива-лів-конкурсів, де показує високі результати.

Одним із престижних конкурсів, на якому змагаються декламатори, є обласний

Учасники обласного семінару-практикуму на Берегівщині. 2015 рік

43


огляд-конкурс українського художнього сло-ва «Моя весна» (смт Середнє Ужгородського району). Він присвячений пам’яті закарпат-ського письменника, поета, журналіста, пат-ріота, громадського діяча Івана Ірлявського (Рошко), який за своє коротке і трагічне жит-тя дуже багато встиг зробити для рідного краю. Ганна Іванівна уже двічі брала у ньо-му участь, виступаючи у номінації «поезія». У 2006 році виборола звання лауреата пер-шого ступеня, у 2015 році – другого.

Аналогічний конкурс проводиться і у Словацькій Республіці. Лише там у ньому беруть участь виключно жінки і має він наз-ву конкурс-огляд художнього читання поезії та прози «Струни серця», присвячений Ірині Невицькій. Представники Закарпаття щоро-ку як гості виступають із цікавими віршами. Ірина Невицька – українська письменни-ця, громадська діячка, яка відіграла значну роль у культурному житті Словаччини та Закарпаття, була першою серед літераторів жінкою-прозаїком і першою в історії краю жінкою-політиком. У 2007 році Ганна Іванів-на виступила на ХVІІ конкурсі-огляді в місті Кошице (Словаччина).

Цікавий і потрібний фестиваль ігрових програм «Грайлик» проводить Ужгород-ський коледж культури і мистецтв. У 2004 році Ганна Горват взяла у ньому участь і успішно виступила та стала переможцем у номінації «краща ведуча».

Мукачівський район може похвалитися великою кількістю багатодітних сімей. Тому у Ганни Іванівни виникло велике бажання долучити їх до творчого процесу. У 2007 році вона стала ініціатором проведення районно-го фестивалю сімейних та родинних колек-тивів «Мелодії родинних сердець» і безмеж-но раділа, що її ідея і задум були підтримані та втілені в життя.

Надовго закарбувалося у пам’яті Ганни Іванівни 14 січня 2007 року, коли при від-критті загальноосвітньої школи І–ІІІ ступе-нів угорського села Чомонин Мукачівського району їй довелося як ведучій представляти та надавати слово до виступу першим осо-бам України та Угорщини – Президенту України Вікторові Ющенку та Прем’єр-Міні-стру Угорщини Ференцу Дюрчаню. Зі своїм завданням вона справилася бездоганно. Не кожний ведучий може похвалитися такими подіями у своєму житті.

Успішна жінка – успішна в усьому. Має Ганна Іванівна і відраду у своєму житті – це донька Віталія, 1977 року народження, та син Віталій, 1980 року народження. Любима донечка, мамина гордість. На відмінно за-кінчила музичні відділи Мукачівського пе-дагогічного училища та Дрогобицького пе-дагогічного інституту. Нині з чоловіком про-живає у Києві, займається вихованням двох маленьких і чарівних онуків – Андрійка та Карінки. Син закінчив Мукачівський техно-логічний інститут, менеджер невиробничої сфери.

Праця Ганни Іванівни оцінена людьми і владою, про це свідчать її нагороди: грамо-ти відділу культури Мукачівської районної державної адміністрації (2006, 2007), Мука-чівської районної державної адміністрації та районної ради (2005, 2008, 2010, 2013), Почесні грамоти управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації (2010), За-карпатської обласної ради (2008), Закарпат-ської обласної державної адміністрації та Закарпатського обласного комітету проф-спілки працівників культури (2013), відзнака управління культури Закарпатської облас-ної державної адміністрації (2013).

Дуже хочеться згадати один цікавий епі-зод із особистого життя Ганни Іванівни, до якого її залучили донька і зять. У 2011 році вони стали учасниками родинного реалі-ті-шоу «Здрастуйте, я ваша мама», що транс-лювався на Новому каналі. За умовами цього проекту мати або батько їде з сім’ї на тиж-день, а замість нього приїжджає бабуся, щоб допомогти другому з подружжя. Знімальна група спостерігає за стосунками свекрухи з невісткою чи тещі з зятем. Крім цього, авто-ри проекту хотіли простежити і показати, як старше і молодше покоління вирішують по-бутові проблеми. Для участі найкраще під-ходили родини, в яких росте кілька дітей, а також ті, в яких батьки і діти живуть у різних умовах – у селі та місті, або в різних містах. Саме тут проявився вроджений талант Ган-ни Іванівни бути артисткою та чудове по-чуття гумору. Вона швидко пристосувалася до телевізійних буднів, вдало імпровізувала, перед камерою почувалася, наче риба у воді.

Тож бажаємо Ганні Іванівні міцного здо-ров’я, довгого творчого життя, натхнення, щоб і надалі радувала людей.

Людмила ВЕКЛЮК

44


Є нетлінні речі. До таких, безумовно, належить кераміка. Її зразки пережили не тільки віки, а тисячоліття – від епохи антич-ності і нашого українського Трипілля про-йшли закодованими носіями формування етногенезу у ХХІ століття. На превелике щастя, маємо поряд із нами тих, хто навіть у нинішній час повсюдного заполонення жит-тєвого простору ІТ-технологіями продовжує розвивати уже як мистецтво те, що служило утилітарними предметами в повсякденно-му житті поколінням: від праукраїнців − до сучасників. Миски, тарелі, рябуни, пивни-ки, корчаги, товкани вже використовують не тільки як сувеніри у подарункових наборах, як декоративні елементи інтер’єрів у оформ-ленні кімнат, обійсть, магазинів, барів та на-віть офісних приміщень.

Художник Олександр Дворак (народився 13 березня 1980 року в місті Іршава на Закар-патті) свого часу, за його ж нинішнім щирим визнанням, не те, що не розумів, але, можна сказати, й не завжди сприймав у творчості батька − Володимира Івановича − елементи традиційного закарпатського гончарства. Зокрема, й успадкованих родоводом май-стрів-гончарів Галасів із Вільхівки, з якими старший Дворак як художник Іршавського промкомбінату Закарпатської облспожив-спілки плідно співпрацював. Тоді, в 1960–

РЕМЕСЛО ПРАЩУРІВ – МИСТЕЦТВО СУЧАСНИКА

Про творчість Олександра Дворака

1980-і роки, закарпатська кераміка, а іршав-ська зокрема, зуміла завоювати особливо помітне місце в індустрії сувенірів на турис-тичному ринку, а також отримати визнання у мистецькому середовищі.

Розуміння, осягнення самоідентифі-кації для Олександра Володимировича не було одномоментним, осяйним. Це був про-цес, що потребував осмислення, заглиблен-ня у справу свого життя, а відтак і пізнання першооснов, тобто того головного, що дає устремління творчого злету. У розмові про свої нинішні здобутки Олександр прямо вказує на такий зв’язок. У свої тридцять п’ять він і в прямому, і в переносному значенні цього слова виліпив собі відоме ім’я в мис-тецькому середовищі не тільки Закарпаття, але й України та ближнього для нас зарубіж-жя – Угорщини й Румунії.

Був період, коли майстер-гончар навіть не те, що активно, а, можна сказати, постій-но «мігрував» фестивалями, симпозіумами. Із особливою приязню згадує свою участь у таких акціях, звичайно, в Опішні, Чигири-ні, у Запоріжжі на відомому фестивалі «Гон-чарі на Хортиці», де ставлення влади до по-дібних заходів заслуговує всеукраїнського поширення. Згодом не забарилося і, так би мовити, офіційне визнання рівня його май-стерності. Йому запропонували вступити до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. І заслужено гордиться увагою до нього, до його творчості голови спілки Євгена Шевченка. Молодий Дво-рак не просто став причетним до почесно-го древнього цеху, але й отримав визнання в цьому творчому середовищі. Він – один із трьох закарпатців, хто із молодих народних майстрів упродовж останніх трьох років от-римував президентську стипендію.

Як художник-кераміст Олександр Дво-рак не тільки досяг високого рівня майстер-ності та належного визнання. Він хоча й сам іще не перетнув вікову межу молодості, але вже має своїх учнів. Серед них троє також за-кінчили Коледж мистецтв імені Адальберта Ерделі Закарпатського художнього інсти-туту. Це ще одна грань митця: досягнувши певних висот власної досконалості, віртуоз-ності, знайти в собі можливості та бажання

45


ділитися своїми набутками із юними талан-тами. Відкривати їх та спрямовувати. Тут до мистецького таланту треба додати ще й здібності наставника. Йому вдається і це. Він керує гуртком у районному будинку дитячої творчості, в якому займаються діти Іршав-ської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 1. Його вихованці часто беруть участь у різноманітних виставках.

Можна сказати, що в тому ж напрямку Олександр Володимирович доволі плідно працює. Його запрошують проводити май-стер-класи в сусідні райони, що межують із Угорщиною та Румунією. Куратором таких творчих турне виступає ужгородська фірма «Тур-Інфо». Завдяки меценатській діяльно-сті її керівника Йосипа Торпаї, зокрема, ви-йшов у світ і каталог робіт закарпатських та угорських народних майстрів. У такій куль-турно-просвітницькій роботі є кілька скла-дових. Найперше, ще в дитячу свідомість закладаються основи тих традицій, цінність яких пройшла випробування через віки. По-друге, вчимося у наших європейських сусідів, як важливо виділяти на розвиток культури кошти, і − доволі немалі. І чи не найважливіше, по-третє, на подібних сим-позіумах проходять своєрідні дискус-клуби. За словами Олександра Дворака, йому часто доводилося переконувати угорських колег у тому, що закарпатська традиція керамічно-го мистецтва древніша у порівнянні з угор-ською, бо має праслов’янські коріння. Такою ж високою напругою творчих дебатів відзна-

чаються часто і зустрічі із румунськими май-страми гончарного круга. Варто зазначити, що останній етнос мав свого часу потужний вплив на гончарство Закарпаття, особливо в тій його частині, яка здавна знана як Мара-морощина.

Слід проте зауважити, що всі три школи не обійшлися без взаємних впливів. Особли-во, якщо мову вести про спільне пригранич-

Роботи Олександра Дворака

46

Творча майстернячя. Часто беручи участь у симпозіумах, май-стер-класах, Олександрові Двораку неод-норазово доводилося вести палкі дискусії як із організаторами, так і з їх учасниками щодо витоків та національної приналежнос-ті першоджерел у гончарському мистецтві Закарпаття. І що не говори, але після диску-сій опоненти Олександра Володимировича визнавали первинність слов’янського корін-ня закарпатської кераміки.

Як митець Олександр Дворак не обділе-ний увагою з боку держави. Проте часто із нотками заздрощів говорить про те, на яко-му високому рівні − організаційному та фі-нансовому − підтримують гончарів в Угор-щині та Румунії.

Після багатьох спостережень Олександр робить цікавий висновок, що кераміка та го-нчарство у багатьох регіонах України мають у собі елементи рукоділля, а не мистецтва, в якому закладено код національної іден-тичності. Проте українці, які проживають у тих регіонах, самоідентифікуються, послу-говуючись іншими видами мистецтва.

Олександр Дворак шукає нові шляхи самоутвердження. Не залишаючи заняття за гончарним кругом, дедалі більше часу приділяє художній фотографії та живопису. Цілком можливо, що до наступного ювілею митець порадує громадськість Іршавщини та краю новими творами.


СТАНОВЛЕННЯ МИТЦЯПро творчість художника Василя Когутича

Василь Когутич – митець нової генера-ції, який має гарну академічну школу, здо-буту роками навчання, творчого самовдо-сконалення. Незважаючи на молодий вік, досяг вагомих творчих та професійних вершин. Ще студентом став переможцем Всеукраїнського конкурсу з академічного рисунка у місті Харків. Учасник багатьох виставок як в Україні, так і за кордоном. Нині працює викладачем рисунка та жи-вопису у Коледжі мистецтв імені Адаль-берта Ерделі Закарпатського художнього інституту та Закарпатському художньому інституті у місті Ужгород.

Народився Василь Когутич 28 березня 1985 року в селі Ракошино Мукачівського району. У шкільні роки навчався у Мука-чівській дитячій художній школі ім. Міхая Мункачі. Водночас приватно відвідував уро-ки малювання у художника Мирона Кур-цеби, який, очевидно, й зіграв вирішальну роль у тому, що юнак пов’язав своє життя з мистецтвом. Закінчивши восьмий клас Ра-кошинської середньої школи, продовжив навчання у Мукачівській гімназії-інтернаті з художнім нахилом. Початкову професійну освіту отримав у стінах Коледжу мистецтв імені Адальберта Ерделі Закарпатського ху-дожнього інституту, де навчався на відділі художньої обробки металу. Його вчителі з фахових дисциплін – талановиті педагоги Василь Петрецький, Іван Маснюк, Іван Ді-дик, Михайло Болдижар, Юрій Чегіль. Піс-ля закінчення коледжу у 2004 році одразу вступив до Закарпатського художнього ін-ституту. Там навчався у знаних таланови-тих майстрів Василя Скакандія та Михайла Михайлюка.

Коло творчих зацікавлень митця над-звичайно широке. Працює в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва. Зокрема, це живопис і графіка, а саме: пейзаж, натюр-морт, портрет, побутовий, історичний, міфо-логічний жанри тощо. Тематика його творів узята з життя. Це портрети близьких йому людей, краєвиди Ужгорода та інших міст,

47


ні композиції на історичну чи біблійну те-матику, майстерно володіє таємницями об-разотворення за допомогою лінії, світлотіні. Тональна гама його рисунків дуже багата й чудово виявляє форму та фактуру образів світу. Йдеться про широкий тональний діа-пазон – від світлого до темного.

Василь Когутич – багатогранно обда-рований митець і тому за що би не брався працює натхненно, легко й талановито, без надриву, без помітних зусиль. Пишучи з натури, йому вдається схопити й передати настрій, зафіксувати щось важливе й суттє-ве, що розкриває характер, уникаючи зайвої деталізації. Глядача не покидає відчуття легкості виконання роботи, непідробного артистизму майстра, можливо, навіть, іно-ді певної манерності. Зізнається, що в своїх творах прагне досконалості, намагається ви-конати їх якнайкраще. Відзначу, що це йому непогано вдається.

Це засвідчують роботи митця, які експо-нувалися на тематичних виставках «Мовою лінії та кольору» та «Відображення часу», що нещодавно відбулися в Ужгороді.


звичні побутові сценки, сюжети на історич-ну чи міфологічну тематику. Не чужа йому й філософська тематика. А це роздуми над вічними категоріями: про сенс життя, Бога, щастя, добро, зло тощо. Митець цілеспрямо-вано й упевнено йде шляхом творчого ста-новлення, пізнання життя. Саме тому нині в центрі його творчості людина, її духовний світ, життя у всьому його багатстві і розма-їтті.

Художник майстерно володіє як техні-кою олійного живопису, так і аквареллю. У творчому доробку художника сотні робіт. Його акварелі вирізняє невимушена та легка манера письма, характерна для цієї техні-ки. Майстер чудово відчуває форму й колір, працює натхненно й експресивно, відобра-жаючи оточуючий світ, свій світогляд. Лінія в його рисунках надзичайно точно і лаконіч-но окреслює форми, сповнена внутрішнього напруження і динамізму. Він виявляє гарні академічні знання з анатомії та композиції, створюючи портрети, багатофігурні сюжет- Вулиця в Гукливому. Полотно, олія

Автопортрет. Папір, сангіна

48


чатку тітка, а згодом і мачуха. Нині він дя-кує їм за терпіння і турботу. Не погрішивши проти істини, згадаємо разом із цим моло-дим чоловіком і про те, як йому подехто із тих, чиє покликання, принаймні, якщо вони не забули – «сіяти розумне, добре, вічне», не поганьбилися голодного сирохмана вигнати колись зі шкільної їдальні.

Його молода пам’ять зранена не одною подібною міткою. За твердим переконанням Юрія одна з них у далекому дитинстві: коли зірвався опалювальний котел на кухні, від вибухової хвилі та опіків його вернули до життя тільки Боже провидіння та вмілі руки іршавських лікарів. Разом із тим – це стало якимось одкровенням. Він це постійно від-чував, хоча відразу не міг чітко усвідомити, уявити та висловити.

У той час, коли буйна підліткова енергія перевершила всі бар’єри стримування, бать-ко забирає сім’ю до Харкова. Саме у Харкові в парку культури імені Горького він пізнав реп-культуру. Він сприймав реп як сюжет. Ідеалом для нього став Дедал – європейський репер, який досяг успіху без грошей. Почав наслідувати вчителя. Успішно. На одному із Караоке, поєднавши у власному творі реп із попсою, він переміг і виграв холодильник, повний морозива. Круто? А не крутіше − двадцятихвилинна розповідь-реп вчительці географії та нащадкам у стилі слобідського козацтва про рідний закарпатський край?

Це була школа життя, де на уроках «ви-кладали» зраду і любов, налагодження сто-сунків сина із батьком.

Як перелітного птаха Юрія знову вихор обставин зриває зі степової столиці та вертає до рідного гнізда. Якби хто знав, що то не просто до розореного, то ні, просто не оста-точно зруйнованого: у будинку із трьох кім-нат, під таким-сяким дахом, не знайти чи й одну вцілілу.

Хто зна, чим би завершилася його то-гочасна епопея: все, що заробляв установ-люючи балясіни, успішно спроваджував одноруким бандитам та в карти. При цьому бажання вирватися із їх цупких щупалець було неймовірної сили. Саме тоді, коли на-близився до межі, з якої людина або безпово-ротно падає вниз, у безодню, або − підніма-

ЧИСТИЙ ГОЛОС СРІБНОЇ ДУШІ ІЗ ЧИЩАНИКА

Ескіз до творчого портрета Юрія Андраша

У мистецьких колах фраза про те, що Бог поцілував талановитого чоловіка в чоло, коли той народився, така затерта, мов давньоримський денарій, відкопаний бозна коли невідомим археологом. Однак і досі належить до найцінніших у колек-ції старого нумізмата. Такою залишається і тоді, коли своїми гранями впирається у лінії долі на молодій долоні. Усього тіль-ки побіжне спілкування, не можна ж бо серйозно назвати кількагодинну розмову із Юрієм Андрашом із Довгого знайом-ством, налаштовує на такий лад.

Уже за плином нашої бесіди вигулькува-ло кілька своєрідних вузлових моментів, де ми могли б познайомитися. Пригадую до-волі успішний виступ Юрія у 2012 році на районному пісенному фестивалі «Іван По-пович скликає таланти». Також виступи на Днях сіл в Іршавському районі, районному фестивалі ковальського мистецтва та народ-них промислів «Гамора». Його пісня «Моя історія…», окрилена елементами особистої долі, настільки зачіпає струни душі, що вже давно облетіла Іршавщину, Срібну Землю, а земляки – довжанські заробітчани – часто-гу-сто коротають із нею «підмосковні вечори».

…По-сирітськи, занадто рано його поки-нула мати. Нелегка заробітчанська доля ча-сто спонукала батька залишати рідну хату. Вихованням хлопця у той час займалася спо-

49


ється, наступило просвітління. Юрій тепер чітко знає, що Бог завжди поряд, він оберігає і спрямовує.

Для зміцнення Юрові Бог послав кохан-ня. Інтернет-знайомство із Наталею із Во-лині, поїздка до неї, заручини, весілля, ста-новлення сім’ї, адаптація молодої жінки до життя у, скажемо, доволі не простій громаді, народження першого із двох синів – сюжет та фабула, що заслуговують хоча б на окре-му новелу, якщо не на голлівудський сюжет на кшталт «Мільйонера із нетрів».

Юрій Андраш не став мільйонером. Поки що. Бо якщо йому судилося заробити свої великі гроші, то зможе відповісти, на від-міну від засновника відомої американської династії Форда, який просив журналістів не питати, де він взяв свій перший мільйон, − що за реп, за пісні, вірші.

За талант.Коли кажуть – талант від Бога, то якщо

справжній талант, то в цьому – істина. Про-фесійні поети зі скепсисом можуть постави-тися до реп-творів Юрія як до літературно-го жанру. Та він більш ніж заангажований у публіки. Доволі успішно продає свої пое-тично-музичні твори уже відомим, хоча й на обласному рівні, виконавцям, пише доволі розлогі вітальні римовані ювілейні адреси. Ні. Все це не те! Він пише для душі. Мinor Мoah – сьогодні під таким сценічним ім’ям його знає широка публіка – своїм оксами-товим баритоном доносить у душу слухача свої болі, тривоги, кохання, турботи, своє сприйняття або неприйняття тих чи інших сторін, граней такого непростого нашого сьогодення.

Ні, він не трибун і не агітатор, але на прохання добрих знайомих та їх впливових друзів минулоріч відгукнувся кількома піс-нями на події на Майдані, які потім звуча-ли там зі сцени. Його злоба дня – це наші з вами проблеми. По-мистецькому, реп якраз і є тією музично-поетичною формою, що найповніше відповідає нам, нинішнім. Такі в нього переконання, таким чином він відпо-відає на виклики цього світу.

Треба було завершувати нашу розмо-ву. При цьому щось стримувало прощання. Уже коли від’їхали кілька вибоїстих кіломе-трів із Довгого, зрозумів, що не відпускало. Більш ніж зі скромної кімнатки-вітальні на одному із пагорбів Чищаника: пульсували надзвичайно прониклива, прямо таки маг-нетична віра, любов, з якою цей молодий чо-

ловік, по-своєму надзвичайно обдарований репер, – про Бога.

Мине кілька тижнів від нашого корот-кого знайомства і випадково відкриті слова у Книзі Псалмів Давидових нагадають про нього:

7 Господні слова – слова чисті, як срібло, очищене в глинянім горні, сім разів перетоплене!

8 Ти, Господи, їх пильнуватимеш і будеш навіки нас стерегти перед родом оцим!

9 Безбожні кружлятимуть навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається.

Переплавлене в горнилі життя перемож-не добро звучить сьогодні Андрашовим чи-стим голосом із Чищаникових пагорбів.


* * *

Життя чудове, наче казка,Якщо іскринка в ньому є.Якщо закохані без маски –У їх серцях любов живе.Можливо, я не найгарнішийІ не найкращий від усіх,Зате характером добріший.Я теж кохаю. Це не сміх!Якщо душа тобі шепоче –Не їж ти цукор з перцем.Відчуй не тим, що тіло хоче,Відчуй спочатку серцем.

* * *

Яка чарівна і красива –Очей не можу відвести,Бо врода тиха, наче сила,Яку повинна ти нести.Поглянь у вічі, скажи правду:Чому душа моя тремтить?Чому так дихаю повільноІ серце, наче грім, гримить?Ця істина – душі зізнання:В житті твоїм з’являюсь я,Тому, що це моє кохання,Тому, що ти – любов моя.Дружи зі мною. Я – найкращий!Я – найгарніший від усіх.Зі мною ти зустрінеш щастя,Без мене ти зустрінеш гріх.

Юрій АНДРАШ

50

Ювілеї

У кожного музиканта особлива доля. У його житті нерозривно переплітаються і праця, й натхнення і незрадлива любов до музики. А ще йому даровано велике щастя – бачити, яку дивовижну, магічну силу мають мелодії, що їх дарує людям, пробуджуючи в серцях прекрасні почут-тя зворушеності, гармонії, душевного під-несення.

Музика в житті Йосипа Георгійовича – з народження, бо й батько, і дід були вправни-ми вишківськими скрипалями, яких напере-бій запрошували «гусляти» на весілля. Тож, власне, й підростали діти в сім’ї Чернявців під музичний акомпанемент, серцем вбира-ючи неповторну мову музики. І не дивина, що спокуса творити мелодії самому і заполо-няти нею інших у Йосипа з’явилася на зорі життя, коли так легко вчитися новому. Зав-дяки цій щасливій обставині, напевно, й став відмінним музикантом.

Усвідомлення винятковості власного дару до Йосипа Чернявця приходило по-ступово. Запаморочливо – п’янкий присмак слави відчув уперше у свої 17, коли, разом із батьком, стали переможцями фольклорного огляду на Харківщині. Овації «на біс», квіти, нагороди, увага преси і, навіть, гонорар – усе це неочікувано звалилося на скромних вико-навців, для яких участь у цьому заході була лишень пробою сил у мистецькому змаган-ні. Ще більше зросла самооцінка Йосипа в армії, де у складі аматорського військового

ансамблю вплітав святкову ноту у плин мо-нотонних солдатських буднів, озвучуючи різні урочистості та святкові події.

Кажуть, талант або є, або його немає. Тож Йосипові Чернявцю, якому у спадок від батька дістався відмінний слух і неперебор-не тяжіння до стихії мелодійних звуків, про-фесійне навчання у мистецьких закладах, напевно, додало б небагато. Вочевидь, він і сам це швидко збагнув і провчився у Мос-ковському університеті ім. Надії Крупської… усього один рік. Проте це не завадило йому, людині, яка донині грає на слух – не по но-тах – стати музикантом-легендою, керівни-ком ансамблю, популярність якого не спадає попри всю мінливість людських смаків та мистецьких пріоритетів.

Цьому колективу відведено особливе місце серед інших – він перебуває поза по-няттям «модно», «сучасний» і «несучасний». На справжнє мистецтво існує попит завжди. Особливо, коли живить його фольклорна спадщина, над якою не владний час.

У цього незвичайного ансамблю своя історія. Спочатку це був суто родинний квартет – батько Георгій (Юрій) Чернявець – скрипаль, вигравав у ньому разом із сином – Йосипом (баян) та іншими членами родини.

Проте невблаганний час та обставини внесли свої корективи. Не стало батька, і вмовкла скрипка – душа троїстих. На щастя, знайшлася людина, яка змогла органічно вписатися в їх самодіяльний колектив – Іван Попович. Тож нині в його руках плаче, смі-ється, тужить і веселиться тонкоголоса ча-рівниця – скрипка.

Відійшов у вічність і цимбаліст – Михай-ло Чернявець. Заміни йому так і не знайш-лося. І нині малу й велику сцени вони ско-ряють утрьох, беручи за серце незрівнян-ним виконанням і багатющим репертуаром, практично на будь-який смак, починаючи від в’язанок запальних карпатських коломи-йок, мелодій марамороської долини, циган-ських, єврейських, гуцульських, українських, російських народних мелодій і завершуючи мелодіями фронтових пісень, колядками і щедрівками, піснями сучасних відомих та самодіяльних композиторів.

До талановитих і працелюбних, як відо-мо, фортуна прихильна. Тож слава незмінно

ОСОБЛИВА ДОЛЯ МУЗИКАНТАЗ нагоди 70-річчя від дня народження Йосипа Чернявця

51

Ювілеї

супроводжує колектив на всіх етапах твор-чого самоствердження. Ансамбль «Маньов-чики», як їх любовно називають у народі – незмінний фаворит районних та обласних фестивалів, не останню скрипку грають і на республіканських. А після того, як у 2000 році він отримав звання «народного», з’яви-лася можливість представляти мистецтво краю й за рубежем. Скажімо, на Національ-ний фестиваль, який відбувся у Будапешті, привезли справжню закарпатську коломий-ку, яка відтворює порухи людської душі у ра-дості й горі, коханні й розлуці, сподіваннях та самотності.

У 2000–2011 роках троїсті музики ро-дини Маньо були учасниками фестивалю етнічних груп у Будапешті. До речі, саме в Угорщині записано диск «Тячівська банда», до якого ввійшли 20 українських закарпат-ських, єврейських, румунських, угорських та циганських мелодій. А у 2010 році колектив побував у Сполучених Штатах Америки, де йому щиро аплодувала за фольклорний му-зичний репертуар вибаглива нью-йоркська публіка.

Дипломи і подяки відділу культури Тя-чівської райдержадміністрації, управління культури Закарпатської облдержадміністра-ції, відзнаки, вручені на міжнародних фестах, публікації про виступи тячівського гурту, що вміщені в багатьох зарубіжних виданнях, становлять нині солідну архівну теку.

16 березня 2015 року колектив відділу культури на чолі з начальником Василем

Гудаком привітали з 70-річчям Йосипа Ге-оргійовича Чернявця – керівника народних троїстих музик родини Маньо. Василь Ан-тонович вручив ювіляру Почесну грамоту, відзнаку від управління культури Закар-патської обласної державної адміністрації та грамоту від Тячівської районної державної адміністрації. Колеги побажали шановному ювіляру міцного здоров’я, довгих і щасливих літ життя, невичерпного натхнення, радо-сті від кожного дня, здійснення найзаповіт-ніших мрій та Божої благодаті на многії та благії літа.

У квітні 2015 року народні троїсті музики родини Маньо були учасниками телевізій-ного проекту «Загудеме в’єдно в Рокаш-ор-кестра» (телеканал «М-студіо»), ініціатором і натхненником якого є музикант Віктор Янцо з командою. Проект покликаний пока-зати якнайбільше народних музикантів За-карпаття. Обрані 15 музикантів після телеві-зійного змагання зіграють в Рокаш-оркестрі.

Приємно, що до наступного туру про-йшов ударник Юрій Чернявець, який оригі-нально створює звуки за допомогою малень-кого кусочка фотоплівки.

Та, напевно, найголовніше в житті керів-ника троїстих – нинішнього ювіляра Йоси-па Георгійовича Чернявця – те, що мисте-цтво, якому незмінно служить з юних літ і яке творить душею, дарує відраду людським серцям, щоразу переконуючи: життя пре-красне, бо в ньому є Музика.

Наталія САСИН

Народні троїсті музики родини Маньо. 2011 рік

52

Ювілеї

Народилася Марія Андріївна 3 квіт-ня 1935 року в селі Тур’ї-Ремети Перечин-ського району в бідній багатодітній се-лянській родині. Її мати була служницею у місцевих багатіїв, а батько – конюхом. Багато років сім’я не мала навіть свого кутка, поневіряючись по чужих хатах. Че-рез бідність вона не змогла отримати на-віть середньої освіти. Закінчивши п’ять класів, змушена була йти працювати, щоб сім’я якось зводила кінці з кінцями. З 14 років почала працювати у колгоспі дояркою. Згодом закінчила в Ужгороді тримісячні курси кіномеханіків при кі-нотеатрі «Москва». З 1952 до 1965 року пра-цювала в сільському клубі кіномеханіком, на будівництві, потім 24 роки – приби-ральницею у клубі. Але де б не працюва-ла пані Марія, вона завжди знаходила час для вишивання, в’язання, досягнувши в цьому ремеслі вершин майстерності. Вона вишивала чудові ікони, хоругви для цер-кви, в’язала гачком серветки, скатерти-ни. У її душі з юних років і донині живе вроджене бажання прикрасити свою осе-лю, оточити гарними речами, створени-ми своїми руками. Але особливе місце в

її житті займає писанкарство. Саме як писанкарка Марія Хававка відома далеко за межами Закарпаття. Писати яйця вона навчилася від своєї старшої сестри Віри і з любов’ю робить це з року в рік у перед-день Пасхи уже понад півстоліття чи не для всього села.

Примітно й характерно, що в своїй ро-боті майстриня використовує традиційну для нашого краю техніку оздоблення. Вона пише воском так, як це робили її предки, саморобним писальцем, прикрашаючи яйце традиційним для цього району орна-ментом. У розписі найчастіше використовує такі елементи, як «підсніжник», «ялинка», «нарцис», «зірка», «хвилька», створюючи з них справжні шедеври. Її писанки, зазвичай, монохромні: сині, зелені, фіолетові, червоні. Пані Марія має вроджене відчуття гармонії, міри, віртуозно володіє інструментом. У неї зірке око й тверда рука, писанки її оздоблені просто, але елегантно й вишукано. Цінність їхня в тому, що вони яскраво репрезентують лемківську писанку.

Роботи Марії Хававки

Третього квітня 2015 року Марії Андріїв-ні виповнилося 80 років. І хоча здоров’я вже не те, зате гострий розум і почуття гумору не полишають її. Як і багато років тому, перед Пасхою вона знову писатиме писанки для родини й сельчан, дивуючи їх рукотворною красою й майстерністю.


ПИСАНКАРКА МАРІЯ ХАВАВКАЗ нагоди 80-річчя від дня народження

53

Ювілеї

Є педагоги, чий незаперечний про-фесіоналізм, відданість роботі та яскраві риси вдачі впливають не тільки на спра-ву, якій присвятили все життя, а й на долю своїх учнів.

Беззаперечним авторитетом серед біблі-отечної спільноти краю є Ганна Григорівна Черевко, якій 18 квітня 2015 року виповнило-ся 70 років. У її трудовій книжчі один запис – викладач бібліотечних дисциплін. Її життя – приклад служіння обраній професії.

Ганна Черевко – висококваліфікований педагог, яка присвятила 45 років свого жит-тя збагаченню культури краю, навчаючи й виховуючи майбутніх бібліотекарів, пере-важна більшість яких працюють у сільській місцевості, в бібліотеках навчальних закла-дів, військових частинах, очолюють міські та районні центральні бібліотечні системи. А двоє її випускниць – Людмила Григаш та Катерина Вашкеба – отримали звання заслу-жений працівник культури України. Багато років очолювала циклову комісію бібліо-течних дисциплін Ужгородського коледжу культури і мистецтв. Вона завжди перебуває у центрі творчих людей, духовно багатих, освічених і самовідданих. Вона непримири-ма до неуцтва, пасивності, бездіяльності, ха-латності.

У своїй педагогічній діяльності Ган-на Черевко постійно задавала високий тон. Інакше вона не вміла. Як викладач-професі-онал була завжди в пошуках нових моделей бібліотечної діяльності, запроваджувала ці-каві форми подачі нового матеріалу й опи-тування студентів. Методична вправність

Ганни Григорівни завжди дивувала. Саме вона одна із перших у нашому навчально-му закладі запропонувала опорні конспекти до лекцій з фахових дисциплін, що значною мірою допомагало студентам опановувати фаховий матеріал; розробила додатковий матеріал: кросворди, графічні диктанти, ін-дивідуальні картки опитування тощо. Педа-гогічну майстерність і високу кваліфікацію Ганна Григорівна часто підтверджувала про-веденням професійних відкритих уроків.

З окремих дисциплін, які вона читала, зокрема «Соціальні комунікації», не було ви-дано жодного підручника. Тому вона сама розробила, а з часом оновлювала лекції до цих предметів. «Управління діяльністю в державній інформаційній системі (ДІС)» – предмет, який носить суспільний характер. Зміна офіційних документів – це вимога часу. Але Ганна Григорівна завжди вчасно, оперативно і грамотно наповнювала свої лекції новинками, опираючись на свій вели-кий досвід та високу обізнаність.

Науково-методичний центр Міністер-ства культури України у свій час взяв за ос-нову саме її проект програми «Бібліотечне краєзнавство», коли його було введено в на-вчальний план.

Організатор за натурою, маючи неви-черпний потенціал, Ганна Григорівна багато зробила для підвищення рівня та престижу бібліотечної професії і в цілому Ужгород-ського коледжу культури і мистецтв. Її часто запрошували на обласні, районні семінари бібліотечних працівників, на яких вона за-любки ділилася величезним багажем знань, навчала, пропонувала найрізноманітніші форми діяльності сучасної бібліотеки як соціального інституту, головною функцією якого є відродження духовного суспільства. Своїми думками ділилася на сторінках фа-хових видань, де висвітлювала проблеми біб-ліотечних працівників краю.

Вона написала не один сценарій і прове-ла чимало літературно-мистецьких заходів, у тому числі й обласного масштабу. Зокре-ма, вечори-зустрічі, презентації книг лау-реатів Національної премії України імені Т.Г.Шевченка Івана Чендея та Петра Скунця, які відбулися у музично-драматичному те-атрі та Ужгородському районному будинку культури. Хто побував на її заходах, отримав

ВДЯЧНІСТЬ УЧИТЕЛЮЗ нагоди 70-річчя Ганни Черевко

54

Ювілеїсправжнє задоволення. Про успіх проведе-них заходів Ганною Черевко, а їх не перера-хувати, свідчили аншлаги, незалежно від того, де відбувався вечір: чи в залах коледжу, чи Закарпатської обласної універсальної на-укової бібліотеки імені Ф.Потушняка, чи на сцені Закарпатського обласного україн-ського музично-драматичного театру. Про це свідчили і відгуки на сторінках місцевої преси.

Її неоціненний вклад у духовне та націо-нальне виховання підростаючого покоління відзначено Почесними грамотами Міністер-ства культури України та управління куль-тури Закарпатської облдержадміністрації. Заслужених титулів у Ганни Григорівни немає. Вона їх і не прагнула. Для неї найви-щим, незмінним професійним кредо було навчити студента мислити по-новому, мати власну точку зору, любити обрану професію і їй віддано служити.

Цього навчила і мене. Я багато чим зав-дячую Ганні Григорівні, перш за все за обра-ну професію, за душевну підтримку у тяж-кі моменти мого життя, за дружні поради, за фахові консультації, за те, що вона була завжди поряд як Учитель і наставник. Я пи-шаюся, що була її студенткою. До речі, вона

володіє рідкісним даром відчувати найно-вітніші віяння у бібліотечній справі і тому її фахові поради-консультації для мене були і є завжди безцінні. І ще, далеко не кожному викладачеві вдається легко і доступно в ла-конічній формі подати складний, часом не-зрозумілий матеріал студентам так, як Ган-на Григорівна. Її моделі уроків – справжні педагогічні знахідки.

Окрім усього, Ганна Григорівна дбай-лива дружина, чудова мама і мудра бабуся. Сьогодні вона на заслуженому відпочинку. З нагоди славного ювілею хочеться привіта-ти її з чудовою датою. Від усієї бібліотечної спільноти Закарпаття подякувати за ваго-мий внесок у розвиток бібліотечної справи, за те, що ніколи не зрадила своє покликан-ня, за ерудицію, вміння навчити, за досвід, талант, креативність. Побажати в цей непро-стий для нашої країни і кожного з нас час ви-тримки, миру і спокою, здоров’я, добробуту сім’ї і рідним. Бажаю, щоб наступний етап, дорога Ганно Григорівно, приніс Вам море позитиву: оптимізм, щастя, благодать і щоб удача супроводжувала Вас многая, многая літа.

Елеонора ЛУКЕЧА

МУЗИКАНТ І КЕРІВНИКЗ нагоди 60-річчя від дня народження Володимира Вербовські

Село Анталовці розташоване в ма-льовничій місцевості Ужгородського району Закарпатської області. Не дуже велике, але надзвичайно красиве. У будь-яку пору року краєвиди села чудові й не-

забутні. Навесні потопає у квітучих садах, влітку покрите зеленим покривалом, а восени неначе огорнуте золотом. Село тягнеться, ніби змійкою, біля річки Віо-ла, яка бере свій початок високо в горах біля підніжжя Маковиці. Відстань від об-ласного центру 35 кілометрів. Воно одне з п’яти сіл, які належать до Худлівської сільської ради. На території села є стаді-он, дитячий майданчик, Анталовське ліс-ництво. У приміщенні клубу знаходяться початкові класи загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів та бібліотека.

На посаді завідувача клубу уже 40 років працює дуже талановита та здібна людина Володимир Карлович Вербовські. Народився 1 травня 1955 року у селі Анталовці в селян-ській родині. У сім років пішов до першого класу Анталівської восьмирічної школи. У 1970 році вступив до Хустського культур-но-освітнього училища на відділ «народні інструменти». У червні 1973 року закінчив навчання і був направлений у рідне село

55

Ювілеї

Анталовці, де зайняв посаду завідувача клу-бу. Потім був призваний до лав армії, де про-служив два роки. Після закінчення служби повернувся до клубу на попередню посаду, де працює і нині.

Володимир Карлович користується ав-торитетом в односельчан. З 1986 року є де-путатом Худлівської сільської ради, головою земельної комісії та головою сільського комі-тету в селі Анталовці. Нині Володимир Кар-лович належить до тих культпрацівників, які своєю діяльністю формують громадську думку, безпосередньо впливають на людські інтереси, самовідданою працею збагачують культуру нашого народу, краю, розкрива-ють творчий потенціал молоді, шукають нові форми і методи культурного обслуго-вування населення, залучають широку гро-мадськість до діяльності закладів культури. Він повністю відданий своїй справі, чудовий баяніст, організатор. Накопичений роками досвід допомагає вдосконалювати існуючі форми роботи та задовольнити культурні потреби та уподобання громадян. До ро-боти залучив усю свою родину: дружину Софію Йосипівну, яка працює завідувачем бібліотеки-філіалу, та доньок Світлану й Ан-желу. Вони є активними учасниками вокаль-ного ансамблю «Камарадки», який постійно бере участь у творчих звітах, масових захо-дах та концертних програмах району, облас-

ному святі словацького народного мистецтва «Словенска веселіца», де неодноразово наго-роджувався грамотами та цінними подарун-ками.

Любов до прекрасного Володимир Вер-бовські прищепив і своїм онукам Аліні та Каріні. Дівчатка дуже гарно співають, беруть активну участь у святкових концертах, ігро-вих вечорах, різноманітних масових заходах. Аліна виконує сольні пісні, Каріна співає в дитячому вокальному ансамблі, а онук Ан-дрійко – хороший організатор та здібний ве-дучий.

Володимир Карлович сприяє розвитку самодіяльного мистецтва, працює над під-вищенням рівня виконавської майстерності аматорських колективів. Зберігає і популя-ризує традиції, обряди, звичаї, які побуту-ють у селі. Також від дня створення учасник народного ансамблю пісні і танцю «Дружба» Ужгородського районного будинку культу-ри. Пише сценарії та концертні програми до різних свят, є їхнім ведучим. А ще він – керів-ник, акомпаніатор та учасник аматорських колективів, які працюють при сільському клубі. А похвалитися є чим. Це шість колек-тивів художньої самодіяльності (вокальний ансамбль «Камарадки», обрядовий колектив «Бетлегем», фольклорний, театральний, во-кальний, хореографічний колективи) та три

Володимир Вербовські з дружиною та учнями

56

Ювілеїлюбительські об’єднання «Господарочка», «Любителі природи і фауни», «Умілі руки».

Робота у сільському клубі не із легких. Треба знайти «ключ» до кожної людини, вміти прищепити любов до мистецтва, залу-чити до змістовного дозвілля. Ця праця ви-магає не тільки знань, але й таланту, старан-ності, організаторських здібностей та повної віддачі.

Особливу увагу Володимир Вербовські приділяє роботі з дітьми та підлітками. Нині актуальним є проведення заходів, спрямова-них на патріотичне виховання та формуван-ня національної свідомості у молоді. Завдан-ня таких акцій – виховання любові до свого рідного краю, села, Батьківщини, готовність її захищати. Разом із бібліотекою проведе-но тематичні вечори «Величне ім’я – Захис-ник Вітчизни», «Мій внесок у справу миру», «Завжди можна стати кращим», «Низько Вам вклоняємося», «Виховуємо мужність». Під час літніх канікул допомагає в організації та проведенні дитячих масових заходів у ди-тячому таборі відпочинку, де проводилися дискусії, екскурсії, спортивні змагання, кон-курсно-розважальна програма «Запали свою зірочку», конкурс на краще виконання вірша та пісні з нагоди 200-річчя від дня народжен-ня Т.Шевченка, фестиваль дитячої творчос-ті «Селянські зірочки», ранок «Материнські обереги» – до Дня захисту дітей, виставка ро-біт із живопису та вишивання «Своїми рука-ми», конкурс на кращий малюнок «Природа навколо нас», виставка-продаж робіт дитя-чого клубу за інтересами «Господарочка» та збір коштів для родин учасників АТО Ужго-родщини.

Володимир Вербовські підтримує тіс-ний контакт із учителями загальноосвітньої школи, вихователями дитячого садка, цер-ковними громадами різних конфесій (римо-, греко-католиками, православними), з усією сільською інтелігенцією.

Налагоджено тісні партнерські зв’яз-ки з малим підприємством «Синевир», оз-доровчим комплексом «Богольвар», Ан та-ловським лісництвом. Проведено творчі ак-ції: «Ліс – наше багатство», «Ми – за здоровий спосіб життя», «Прийшла зима – на санках свята привезла». У клубному закладі відбува-ються зустрічі з шанованими громадянами села та району, вечори відпочинку, тематич-ні вечори, усні журнали, бесіди на виховну тематику, концерти. Урочисто відзначають-ся такі державні свята, як День Конституції, День Державного прапора, День Незалеж-ності України.

Щороку проводяться місцеві звіти-кон-церти художніх колективів села – це своє-рідний екзамен його учасників перед гляда-чами. Такі акції завжди прикрашає чудова виставка робіт майстрів народної творчості. Цікаво проводяться: конкурсно-розважаль-на програма «Щоб серце коханням повнило-ся» до Дня Святого Валентина, вечір-зустріч із воїнами-афганцями «Афганістан – мій біль», святковий концерт до Міжнародного жіночого дня, літературно-музичний вечір «Його думи, його пісня не вмре, не загине» до річниці від дня народження Т.Г.Шевчен-ка, книжкова виставка, вечір гумору «Торби-на сміху – людям на втіху», виставка пасхаль-них кошиків та писанок до свята Великодня «Христос воскрес – радіймо, люди», конкурс дитячого малюнка на асфальті «Світ очима дітей» до Дня захисту дітей, «Життя дітей – хай буде світлим», вечір-вшанування бага-тодітних сімей «Від щирої душі», «У сімей-ному колі», вечір улюбленої пісні «А я собі заспіваю, коли дяку маю», конкурс на краще виконання закарпатської народної пісні «Де пісня ллється, там легше живеться» та вечо-ри відпочинку і розваг для молоді. Щорічно проводиться традиційне словацьке свято «Фашенговий плес».

Словацький обрядовий колектив «Бетле-гем» щороку бере активну участь у районно-му та обласному оглядах словацьких колек-тивів у містах Мукачево та Ужгород.

За свою трудову діяльність Володимир Вербовські неодноразово був нагороджений різними грамотами і дипломами. Коротку інформаційну довідку про ювіляра можна прочитати у книзі «Заклади культури клуб-ного типу Закарпатської області. Керівники» (2013).

У 2014 році клуб села Анталовці показав високий рівень культурно-освітньої роботи, активну діяльність колективів художньої са-модіяльності, добре організовану співпрацю з громадськими організаціями, різними кон-фесіями і зайняв друге місце в районному огляді-конкурсі сільських клубних установ.

Творча праця завжди збагачує людину духовно, допомагає перебороти труднощі, робить життя змістовним, виховує мужність і терпіння, позитивно впливає на стосунки з іншими людьми. У свої 60 років Володимир Вербовські у творчому розквіті, сповнений енергії. У його особі гармонійно поєднується талант музиканта та керівника.

Олена МЕШКО

57

Ювілеї

Ще на початку 70-х років минулого століття мені пощастило познайомитися з чуйною людиною, талановитим хоро-вим диригентом, композитором, фольк-лористом, педагогом, заслуженим арти-стом України Миколою Яковичем Попен-ком. З ним працював спочатку сім років в обласній філармонії та понад двадцять років в Ужгородському коледжі культури і мистецтв.

Можна з упевненістю сказати, що Ми-кола Якович – творча особистість, один із найяскравіших майстрів хорової справи старшого покоління музикантів нашого краю. За всім цим – вроджений талант і довгі роки наполегливої праці.

Народився Микола Попенко 28 червня 1930 року у сім’ї зв’язківця. Виростав майбут-ній музичний діяч у багатій на фольклорні традиції Рахівщині. У дитинстві був оточе-ний народною музикою, яку чув удома, на вулиці, на весіллі. У його великій багато-дітній родині мама чудово співала, а батько грав на різних музичних інструментах. Ма-ючи від природи гострий музичний слух і добру пам’ять, напрочуд швидко зростав по-тяг до співу, бажання грати на музичних ін-струментах. Тому й не дивно, коли хлопчина підріс, самостійно здобув певні музичні на-вички і прийоми гри на музичних інстру-ментах: грав на гармошці в клубі на танцях, а на цимбалах – на весіллі, з успіхом співав у шкільному хорі, танцював у самодіяльному ансамблі пісні і танцю «Карпати» Рахівської картонної фабрики.

Народна музика розбудила творчу фан-тазію юнака і привела до Ужгородського му-зичного училища. Ставши студентом у 1953 році, організував оркестр народних інстру-ментів при Ужгородському палаці піонерів. Професійну диригентську освіту продовжу-вав здобувати у Львівській державній кон-серваторії імені Миколи Лисенка. На фор-мування його диригентських обдарувань помітний вплив мали Євген Вахняк, Микола Колесса, Павло Муравський та інші.

Після закінчення консерваторії отримує направлення у Львівську спеціальну музич-ну школу-десятирічку на посаду заступни-ка директора з навчальної роботи. У травні 1964 року – художній керівник і головний диригент заслуженого Закарпатського на-родного хору Михайло Кречко запрошує Миколу Яковича на посаду диригента.

Двадцять два роки Микола Якович пра-цював диригентом, художнім керівником та головним диригентом заслуженого Закар-патського народного хору. З 1986 року він старший викладач, керівник студентського та викладацького хорів, один із організаторів чоловічого вокального квартету «Цімбори» Ужгородського коледжу культури і мистецтв. Згодом – керівник народного самодіяльного ансамблю пісні і танцю «Дружба» Ужгород-ського районного будинку культури, народ-ного вокально-хореографічного ансамблю «Писанка» Ужгородського міського будинку культури.

Період творчої діяльності Миколи Яко-вича на посаді художнього керівника і голов-ного диригента пов’язаний із професійним ростом колективу. Уміло поєднуючи старо-винні місцеві співацькі традиції, виконав-ську манеру обдарованих співаків, своєрідну інтерпретацію колоритної закарпатської на-родної пісні з європейськими академічними нормами, Микола Попенко не тільки зберіг кращі виконавські традиції, але і примно-жив їх.

Варто відмітити, що Микола Якович став художнім керівником у той час, коли колек-тив був у прекрасній творчій формі, етало-ном виконавської майстерності. У 1959 році Закарпатському народному хору присвоє-но почесне звання заслуженого колективу України. Це було перше присвоєння такого високого звання в Радянському Союзі. А в

МИКОЛІ ЯКОВИЧУ ПОПЕНКУ – 85 РОКІВ

58

Ювілеї1967 році колектив став лауреатом Всесоюз-ного конкурсу з дипломом першого ступеня.

Перед новим художнім керівником і го-ловним диригентом прославленого колекти-ву відкрилося широке поле організаторської і творчої діяльності: підготовка нових кон-цертних програм, тривалі гастролі в союз-них республіках колишнього Радянського Союзу, виконання виробничого плану – 14 концертів на місяць, коли колектив на базі, записи на грамплатівку, зйомки фільмів, ви-ступи по телебаченню, участь у роботі журі на творчих звітах районів.

Важливим моментом диригентського хи-сту є досконале розуміння природи хорово-го звучання, глибоке проникнення в задум твору, його стиль, часто бути першовідкри-вачем. Його жест скромний, але емоційний і позбавлений зовнішніх ефектів, дуже вираз-ні штрихи. Артистам хору від першого ди-ригентського змаху ставав зрозумілий темп, характер, динаміка виконуваного твору.

Завдяки максимальній самовіддачі, рів-новазі почуттів і розуму, толерантності ке-рівника під час репетицій хору панувала дружня атмосфера, артисти відчували лег-кість творчого процесу.

Репертуарна політика професійного ко-лективу постійно контролювалася партійни-ми структурами та Міністерством культури. Кожна нова програма приймалась обласною художньою радою, на її здачу запрошува-лися представники відділу пропаганди й агітації обкому компартії, працівники Мі-ністерства культури та провідні фахівці хо-рового мистецтва України. Після всебічного обговорення програма приймалася відкри-тим голосуванням, на надрукованій про-

грамі Міністерство культури ставило штамп «Дозволено до виконання». У програмі су-воро регламентувалася кількість народних пісень, велика кількість їх розцінювалася як прояв патріархальщини. У таких ситуаціях Микола Якович завжди був на висоті, ду-хом не падав, не боявся захистити народну пісню. Художній керівник велике значення надавав включенню до репертуару хорових творів сучасних українських композиторів. 25 лютого 1983 року в залі Закарпатської об-ласної філармонії відбулося перше виконан-ня масштабної і художньо довершеної кан-тати Дезидерія Задора «Карпати», яка стала великим творчим досягненням керівника і його колективу, однією із значних подій у музичному житті Ужгорода в концертному сезоні 1982–1983 років.

Микола Якович не тільки талановитий диригент, але і композитор. Будучи студен-том Ужгородського музичного училища, по-чав писати перші авторські музичні твори під керівництвом Дезидерія Задора та Сте-пана Мартона, але професійну композитор-ську освіту здобув під час навчання у Львів-ській державній консерваторії імені Миколи Лисенка, де наставниками були Станіслав Людкевич, Анатолій Кос-Анатольський, Адам Солтис.

Студентом консерваторії написав твір на власний текст «Пісня про Карпати», яку включила до репертуару Львівська державна капела «Трембіта» під керівництвом відомо-го хорового диригента Павла Муравського. На його ж прохання студент третього кур-су зробив переклад «Поеми» Зденека Фібіха для мішаного хору, обробку української на-родної пісні «Там, де Ятрань круто в’ється»

59

Ювілеї

та аранжування «Верховино, мати моя» Ми-хайла Машкіна для акапельного виконан-ня. Його оригінальні хорові твори, числен-ні обробки закарпатських народних пісень, інструментальна музика стали справжньою окрасою концертних програм Державного академічного заслуженого Закарпатського народного хору, Державного академічного Гуцульського ансамблю пісні і танцю (Іва-но-Франківськ), Піддуклянського україн-ського ансамблю пісні і танцю (Словаччина), Ужгородського академічного камерного хору «Кантус», солістів Закарпатської обласної фі-лармонії та багатьох колективів художньої самодіяльності нашого краю.

Солідними творчими доробками є два томи збірок «Хорові та вокальні твори» (2007, 2010), які вміщають понад 200 творів на слова поетів-піснярів та низку обробок народних пісень. Миколою Яковичем написано понад 600 творів.

До 85-річного ювілею ним підготовле-но нову збірку вокально-хорових творів. Ві-риться, що видання гідно репрезентуватиме творчість талановитого українського компо-зитора.

Твори Миколи Попенка звучали в престижних концертних залах України та за її межами: Палаці культури «Україна» в Києві, Київському оперному театрі, Кремлів-ському палаці з’їздів, концертному залі імені Петра Чайковського, Берлінської та Дрезден-ської філармоній, на декадах української лі-тератури і мистецтва в союзних республіках колишнього Радянського Союзу.

Чим для нас цікава музична творчість Миколи Попенка? Насамперед тим, що вже понад п’ятдесят років звучить у нашому краї та за його межами. Вона пройнята світлим, радісним, сонячним змістом. Героєм його творів є людина, яка понад усе любить свій рідний край, вболіває за його долю.

Зачарований скарбами народної пісні Микола Якович віддав багато сил і енергії збиранню, збереженню, розшифровці, об-робці та пропаганді безцінних творінь на-роду. Вони відкривають ще одну сторінку творчого життя як фольклориста. Для нього важливо відшукати фольклорний матеріал, який ще не звучав зі сцени і не видавався друком. Його численні обробки народних пісень стали золотим фондом Закарпатсько-

Микола Попенко працює над новим твором

60

Ювілеїго народного хору, серед них: «Ой у саду ружа посаджена», «Іванку, Іванку, з того боку ярку», «Ой засвіти, місяченьку», «Чорні очка, як терен», «Місяцю-королю», «Не спала я сеї ночі», «Тиха вода» та низка інших. Звідси вони потрапляли в професійні та самодіяль-ні хорові колективи області та України.

На основі закарпатських народних пі-сенних і танцювальних мелодій ним створе-ні авторські вокально-хореографічні компо-зиції «Гоя, дюндя, гоя», «Ми із Закарпаття», «Гуцульські візерунки», «Шовкова косиця». Деякі пісні композитора-фольклориста ста-ли народними. Зокрема, «Кажуть люди» на слова Василя Діянича.

Крім цього, написав низку інструмен-тальних п’єс для фортепіано, скрипки, цит-ри, ксилофона, оркестрів народних та духо-вих інструментів, камерного оркестру, в яких чітко простежується вплив народнопісенних інтонацій і танцювальних ритмів.

Завдяки старанням Миколи Яковича за 60 років ним записано понад 700 народ-них пісень. Окремими виданнями з’явилися різножанрові фольклорні збірки «А ми собі заспіваймо» (1988), «Розмарія» (1989), «Співає «Писанка» (1992), «Сонце з сердець», «Співає Віра Баганич» (2001), «Білі лебеді» (2009). Для двох збірок «Ой видно село» (2003) та «Пісні Іршавщини» (2005), запис текстів та мелодій Івана Хланти, розшифрував 425 народних пісень. Згадані видання є важливим вкладом у розвиток закарпатської фольклористики.

Диригентську, композиторську і фольк-лорну творчість митець успішно поєднував з багаторічною педагогічною діяльністю на посадах старшого викладача Ужгородського коледжу культури і мистецтв та Ужгород-ського факультету Київського національно-го університету культури і мистецтв. Сам факт, що доля видатного музиканта, тісно пов’язана з навчальним закладом, мала вели-ке пізнавальне і стимулююче значення, ви-кликала інтерес у студентів глибше пізнати історію хорового мистецтва нашого краю.

Микола Якович викладав диригування, читання хорових партитур, розшифровку народних пісень, керував студентським та викладацьким хоровими колективами. На уроках у кожного студента виявляв задат-ки, розвивав їх, уважно спостерігаючи за формуванням молодого хормейстера. Цю благородну роботу він проводив постійно, терпеливо і наполегливо. Стараючись все-бічно розвинути студента, вимагав від них

відвідувати концерти, театральні вистави, репетиційні заняття професійних і самоді-яльних хорових колективів.

Студенти любили свого викладача за інтелігентність, порядність, яка була у всьо-му – в ставленні до музики, до людей, до ви-конання обов’язків.

З його переходом на педагогічну роботу в Ужгородський коледж культури і мистецтв пожвавилась увага і до народної творчості се-ред викладачів та студентів. Микола Якович став ініціатором створення фольклорно-ет-нографічної лабораторії, відео- та фоноте-ки в навчальному закладі. А помічниками в цій справі були його колеги з педагогічної роботи Наталія Петій-Потапчук, Петро Со-кач, Михайло Петрушевський, Павло Пин-зеник, Марія та Михайло Заяць, Валентина Рівіс, Тиберій Грушовський, Василь Туря-нин, Олександр Карбованець та інші. Саме вони на той час визначали творче обличчя навчального закладу.

Микола Якович виховав багато здібних хормейстерів, які працюють у професійних та самодіяльних хорових колективах, викла-дачами дитячих шкіл мистецтв, учителями музики загальноосвітніх шкіл, серед них: Володимир Гірник – художній керівник За-карпатської обласної філармонії, Анатолій Завальнюк – професор кафедри музичного мистецтва Вінницького педагогічного уні-верситету, Михайло Копилевич – диригент Львівського оперного театру та інші.

Крім усього сказаного треба додати, що перу Миколи Яковича належать цікаві до-слідницькі мистецтвознавчі праці в галузі музично-хорового виконавства, фольклорис-тики тощо.

У нашому краї та за його межами Микола Попенко шанована людина: почесний гро-мадянин міст Ужгород і Рахів, лауреат облас-ної премії імені Дезидерія Задора, засновник і почесний голова обласної організації На-ціональної Ліги українських композиторів, постійний член журі багатьох обласних та всеукраїнських конкурсів музичного мис-тецтва. А його диригентсько-хорова діяль-ність, яку він проніс через усе життя, давно стала надбанням нашої духовності, примно-жує славу нашому краю, отримала широкий резонанс та визнання за його межами.

Бажаємо ювілярові міцного здоров’я і творчого довголіття на многії і благії літа.

Михайло МИТРОВКА

61

Ювілеї

Усім відомо, що Закарпаття дало Укра-їні багато знаних музикантів, серед яких і яскраві виконавці, і чуйні педагоги, і прекрасні диригенти, і талановиті ком-позитори. На царині культурного життя Закарпаття Ференц Томич займає чільне місце. Сьогодні його ім’я відоме не тільки в Україні, але і за кордоном. Він постійно в пошуках, щоденно відточує свою май-стерність та вдосконалюється як педагог та виконавець.

Народився Ференц Ференцович Томич 30 липня 1965 року в місті Ужгород. Початко-ву музичну освіту здобув в Ужгородській ди-тячій школі мистецтв. Далі навчався в Ужго-родському державному музичному училищі у класі свого дядька Степана Карловича То-мича. Згодом у Львівській державній кон-серваторії імені М.В.Лисенка в класі профе-сора Володимира Носова, у якого навчався Степан Томич. Трудову діяльність розпочав у 1988 році на посаді викладача відділу ду-хових та ударних інструментів Ужгородсько-го державного музичного училища. Нині

Ференц Томич – голова циклової комісії «Оркестрові духові та ударні інструменти». Поряд із викладанням в Ужгородському дер-жавному музичному училищі імені Д.Є.За-дора як соліст-кларнетист грає в симфоніч-ному оркестрі Закарпатської обласної філар-монії.

Батько музиканта був артистом оркестру Державного заслуженого Закарпатського народного хору та вчителював у Середнян-ській дитячій музичній школі, де викладав гру на духових інструментах. Коли в Ужго-роді відкрилася дитяча школа мистецтв, то очолив відділ духових інструментів. Мама співала в Закарпатському народному хорі, а згодом створила вокальний ансамбль та вела культмасову роботу на Ужгородському фур-нітурному заводі «Більшовик». Любов до му-зики прищепили малому Ференцу батьки.

Приємним є той факт, що в родині Фе-ренца Томича звучить музика і нині. Адже дружина, донька, а тепер ще і зять – музи-канти. Дружина Мирослава – скрипачка, також працює в Ужгородському державно-му музичному училищі імені Д.Є.Задора. Донька – випускниця згаданого училища. Навчалася у Інни Леснік по класу скрипки, а в Львівській національній музичній акаде-мії ім.М.В.Лисенка – по класу альта. Чоловік доньки Петер також скрипаль. Нині вони артисти симфонічного оркестру Кошицької філармонії (Словаччина).

Ференц Томич протягом багатьох років активно займається концертною діяльністю, виступає з сольними програмами, які про-водяться в області та за її межами, записав низку концертних програм на обласному телебаченні. Гра виконавця завжди вирізня-ється м’яким, теплим, виразним звучанням, широтою фразування, яскравим відобра-женням образів виконуваних творів.

З 1988 року Ференц Ференцович – керів-ник групи з України – учасників міжнарод-ного симфонічного оркестру в міжнародно-му таборі молодих музикантів (м.Нірбатор, Угорщина), де проводять майстер-класи найвідоміші музиканти світового рівня. У бе-резні 2009 року успішно виступив із сольним концертом у Королівській музичній академії

З КЛАРНЕТОМ НА ВСЕ ЖИТТЯ!З нагоди 50-річчя від дня народження заслуженого артиста України Ференца Томича

62

Ювілеї

в м. Брюссель (Бельгія) та провів цілу низку майстер-класів зі студентами європейських музичних академій. З великим успіхом ви-ступив на міжнародному фестивалі «Київ-МузикФест» із сольною програмою «Музика Карпатського регіону», брав участь у фес-тивалях класичної музики Євгена Станко-вича «Музичне сузір’я Закарпаття», «Кларі-нетіссімо» (Угорщина). Протягом 10 років був постійним членом журі Міжнародного дитячо-юнацького мистецького конкурсу «Срібний дзвін», а також є постійним чле-ном журі Міжнародного фестивалю-кон-курсу дитячого, юнацького та молодіжно-го мистец тва «Закарпатський едельвейс». У 2005 році вперше взяв участь як член журі на Все україн ському конкурсі виконавців на духових та ударних інструментах пам’яті Миколи Тимохи (м.Київ).

За роки педагогічної роботи Ференц Томич виховав багато студентів, які про-довжили навчання у вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації в Україні та вдосконалюють свою майстерність у різ-них навчальних закладах зарубіжжя. Слід відзначити, що в класі Ференца Ференцови-ча навчаються лауреати різноманітних все-

На концерті із симфонічним оркестром у філармонії м.Кошице. 2014 рік

українських та міжнародних конкурсів та фестивалів, зокрема Юрій Улибін, Михайло Цифра, Мирон Поцко, Святослав Калиній, Ігор Переродов, Дарина Вакій, Жужанна Іл-лейш, Марк Шкріба, Михайло Волошин. І це не повний перелік вихованців, якими викла-дач пишається. Ференц Томич – керівник ду-хового та естрадного оркестрів училища, які є лауреатами міжнародних фестивалів-кон-курсів та постійними учасниками різнома-нітних концертів та заходів, що відбувають-ся в Ужгороді та на Закарпатті.

За високу професійну та багаторічну роботу Ф.Томич нагороджений почесними грамотами Міністерства культури і туриз-му України, дипломами, подяками Закар-патської обласної державної адміністра-ції та управління культури Закарпатської облдерж адміністрації, лауреат обласної премії імені Дезидерія Задора. У 2011 році удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

Бажаємо Ференцу Томичу доброго здо-ров’я, невичерпного оптимізму, наснаги, щастя, нових творчих злетів, успіхів у збере-женні, розвитку і примноженні досягнень культури рідного краю!

Юлія ТЕТЕРЮК-КІНЧ

63

Ювілеї

«Коли твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий!»

Григорій Сковорода

Задум створення ансамблю та його перші кроки

Відзначаючи у 1985 році 40-річчя За-карпатського краєзнавчого музею, його працівники Ілля Грибанич, Томаш Соп-ко, Людвиг Філіп, Павло Чучка, Віктор Шостак задумали розважити учасників свята виконанням співанок на імпрові-зованій сцені у дворі замку на тих інстру-ментах, на яких уміють грати. Це вийшло досить вдало. Після цього незвичайного експерименту Людвиг Філіп та Віктор Шостак (керівник колективу, завідувач відділу народного мистецтва Закарпат-ського краєзнавчого музею) запропонува-ли об’єднатися у фольклорно-етнографіч-ний ансамбль «Троїсті музики», який пі-

зніше отримав назву «Ужгород». До нього приєдналися співачки Вікторія Манайло, Валерія Русин і Вікторія Фолтін. Учасни-ками ансамблю стали історики, етногра-фи, фольклористи, викладачі дитячих музичних шкіл міста, Закарпатського об-ласного українського музично-драматич-ного театру і любителі співу й танцю.

Щоб отримати потрібний результат, до-велося розпалювати вогнище з маленької жаринки – починати підбирати репертуар, народні музичні інструменти, традицій-ний народний одяг із різних районів Закар-паття, проводити репетиції, підвищувати компетентність у питаннях національної культури, зокрема мистецтва. Стало зрозу-мілим, що тільки використання неоціненної спадщини, духовної і мистецької практики наших далеких і близьких предків може за-безпечити перспективи розвитку і майбут-нє. Коли все це нагромадилося у достатній

ШЛЯХ ГАРМОНІЙНОГО ПОЄДНАННЯ ПІСНІ, МУЗИКИ, ТАНЦЮ

До 30-річчя заснування народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Ужгород»

Учасники ансамблю у музеї Федора Манайла. 1986 рік

64

Ювілеїкількості, почали показувати широкому гля-дачеві звичаї та обряди закарпатців, безпосе-редньо відтворювати й пропагувати кращі з них.

З кожним виступом ансамбль ставав по-пулярним, улюбленим. Робота здійснюва-лася ще активніше, коли на допомогу при-йшла хореограф Роза Мацак.

Мета виступів – ознайомлення глядачів із особливостями, етнографією, фольклором, культурою Закарпаття та популяризація на-родного музичного мистецтва. З перших днів увагу приділяють специфічності різ-них регіональних локально-етнографічних культур – гуцулів, бойків, лемків та націо-нальних меншин. Їхнє завдання – зберегти й популяризувати духовні надбання народу, що віками служили не одному поколінню краян та різним країнам, в які входив наш регіон.

Саме виступи перед ужгородцями уви-разнено представили широкому загалу пер-ші досягнення новоствореного ансамблю і, без перебільшення, стали святом та ствер-дженням українського Духу. Отак ідучи від мистецьких традицій етнокультурної пам’я-ті закарпатців, певного досвіду небайдужих учасників ансамблю і теоретичних узагаль-нень його керівника Віктора Шостака, по-троху почали здійматися пагінням духовних національних вершин, які поступово якнай-повніше проявлялися у їх творчій діяльно-сті. Учасники ансамблю усвідомлюють, що обмеженість життя людини спонукає нас бути відповідальними перед майбутніми поколіннями і передавати їм досвід та знан-ня за допомогою предметів як носіїв значень, за допомогою духовних цінностей. Саме з почуття відповідальності народжується по-треба зберігати від пожирання часом значу-щі предмети, що проявляється, наприклад, у костюмах та музичних інструментах, піс-нях, танцях.

Учасники та репертуар ансамблюЗаслужене визнання ансамблю при-

несли самобутність, естетична цінність і духовна значимість фольклорних творів, близькість до етнографічних першоджерел, народна імпровізаційна манера виконання.

У репертуарі – закарпатоукраїнські, угорські, словацькі, румунські пісні, народ-ні танці, весільні інструментальні мелодії, вокально-хореографічні та інструментальні композиції. Зі знанням справи вводять до

репертуару сольний спів, елементи хорео-графії, архаїчний інструментарій, традицій-ну ношу.

Вони створюють і демонструють ори-гінальні хореографічні картинки, окремі танці на основі місцевого танцювального фольклору. Кожен їх рух філігранно відшлі-фований, чіткий, виразний. Їх сценічні варі-анти танців сповнені невичерпного оптиміз-му, яскраві, динамічні. Своєрідний колорит кожного танцю вдало підкреслюють яскраві, барвисті костюми.

В ансамблі зібралися справжні ентузі-асти народного мистецтва, які працюють з повною віддачею сил.

Розглядаючи роботу народного ансамб-лю, не можна не згадати про такий важли-вий компонент, як музичний супровід. Му-зика – основа цього колективу. Хореографіч-ний текст, пластичний малюнок танцю не може знайти повного розкриття без музич-ного супроводу, який покликаний допомог-ти виконавцеві створювати художні образи, розкривати їх характер. Керівник вдумливо добирає музичний матеріал, тому й хорео-графічні постановки цікаві й зворушливі. Вони дотримуються тенденції гармонійного поєднання музичного супроводу з хореогра-фічним текстом.

Самодіяльний ансамбль демонструє ви-соку виконавську майстерність, своїм жит-тєрадісним мистецтвом робить вагомий внесок у піднесення музичної культури на-шого народу. Це постійно діючий, творчо зрілий колектив, який одержав визнання громадськості, має різноманітний реперту-ар, що періодично оновлюється. Колектив має стабільний склад учасників: Віктор Шо-стак (скрипка), Олександр Шостак (сопілка), Надія Архій (скрипка), Іван Балаж (бубен), Людмила Шестакова (цимбали), Георгій Фі-ліп (контрабас і басоля).

Балетна група: Роза Мацак (балетмей-стер, етнохореограф-постановник), Наталка Ковач, Марина Попович-Павлик, Наталія Фечо, Корнелія Калинич, Тетяна Дудинська, Тетяна Шнайдер, Олена Моргаєва-Бабука, Олександра Підгородська, Мар’яна Чегіль.

Плідних наслідків колектив досягає на-самперед ще й тому, що його очолюють ви-сококваліфіковані спеціалісти, талановиті організатори, ентузіасти своєї справи Віктор Шостак та Роза Мацак, які надають також теоретичну і практичну допомогу сільським фольклорним гуртам, колективам України

65

Ювілеї

та з-за кордону. Для них робота в колекти-ві – справжнє друге покликання. Працюючи з ансамблем, керівники не забувають про багатогранність народнопоетичної творчос-ті і мають у репертуарі пісні і танці нашого краю з притаманною їм манерою виконан-ня. Відомо, що справжній керівник – і нова-тор, і традиціоніст, і вмілий майстер черпати з криниці багатющого і ніколи не в’янучого букета народної мудрості.

Спів ансамблю відзначається злагодже-ністю звучання, красою тембрів, гнучкістю динаміки, виразністю, що допомагає вико-нувати різні твори.

Заслугою колективу є те, що він нама-гається творчо осмислити та опанувати на-родні традиції. Відшукують не популярні пісні, а менш поширені, прагнуть зробити хоча б одне творче відкриття, подарувавши слухачам маловідому або й зовсім невідому народну мелодію. Тому вони й виробили власне яскраве творче обличчя. Показовим щодо цього є те, що вони активно збирають і оброб ляють місцевий фольклор. Знайдені ними пісні «Долина, долина», «Заграй, ці-ган, тоту новту», «Ой летіли гусоньки» ко-ристуються великим успіхом у слухачів.

Вони намагаються оволодіти шедеврами хорової літератури, що вельми сприяє підви-щенню музичної освіти самодіяльних мит-ців. Поглиблюють вивчення нотної грамоти, елементи теорії музики та сольфеджіо, про-водять бесіди на мистецькі теми.

Віктор Шостак справедливо наголошує: «Через народний спів та хореографію наш

колектив розповідає сучасній молоді про життя та звичаї наших предків. Кожен від-відувач нашого виступу поринає у минуле. Люди кажуть, що завдяки нам вони згадали свою молодість, своє весілля».

Про учасників ансамблю довідуємося з буклетів, які були випущені до 5-річчя ан-самблю («Ой заграйте, гудаченьки…», 1990), до 15-річчя («З народного джерела», (2000) і до 25-річчя («Ужгород», 2010).

Саме завдяки наполегливій, невтомній праці досконалим рівнем виконання від-значаються весільні інструментальні ме-лодії, що й нині перебувають в активному репертуарі народних носіїв традиційного фольклору. Особливо популярні в програ-мі ансамблю такі обрядові зразки, як «Коли ріжуть барвінок», «Танець молодої», «Коли розплітають курагов», «Співана», інструмен-тальні мелодії-наспіви «Гуцульські візерун-ки», «Мелодії Турянської долини», «Румун-ські весільні мелодії», «Віночок угорських весільних мелодій» та інші.

У програмі виступів ансамблю – латкан-ки, коломийки Воловецького, Великоберез-нянського та інших районів, парубоцькі ве-сільні пісні з Мукачівщини та інші. Талант виконавців виявляється у гарному музи-кальному слухові, голосі, пам’яті, у володін-ні фольклорною традицією, у прагненні до першоджерельної чистоти. У колективі пе-реконані, що народні пісні формують світо-гляд, людську гідність, любов до своєї землі, національну свідомість, дають змогу причас-титися до вічності, відчути безсмертя народ-

Роза Мацак Віктор Шостак

66

Ювілеїного духу, який не викорінився голодомора-ми, репресіями, розстрілами, депортаціями та ворожою пропагандою. Патріотичний ген знову пробудився, як тільки з’явилася потре-ба України у справжньому духовному відро-дженні, нових героях, співах, танцях.

Учасники ансамблю гідно, на належ-ному рівні представляють народну культу-ру Закарпаття, яка є складовою української духовності. І впевнено, натхненно доводять, що Україна сильна духом і багата неповтор-ними талантами, незамуленими джерелами вічно живого народного мистецтва.

Участь ансамблю у фестивалях, оглядах і конкурсах

У 1987 році фольклорно-етнографічний ансамбль – лауреат Другого Всесоюзного фестивалю народної творчості, у 1988 році – учасник уже Третього Всесоюзного фести-валю, у 1991 році – лауреат Першого Міжна-родного фестивалю українського фолькло-ру «Берегиня», у 1997 році — почесний гість 32-го Міжнародного фольклорного фести-валю русинів-українців Словаччини у селі Камйонка, міжнародних фольклорних свят у Румунії, Югославії, Польщі, Австрії, Італії.

Колектив бере участь в оглядах та кон-курсах художньої самодіяльності, у теле- і радіопередачах, у відкритті виставок творів образотворчого мистецтва, виступав перед іноземними гостями з Канади, США, Ав-стрії, Франції, Югославії. Вони – учасники фестивалів «Народні джерела», «Золоті клю-чі», обласних свят «Весняні самоцвіти», «Зо-лота осінь», «Свято зими», телемосту «Ужго-род – Москва – Владивосток». Ансамбль проводить благодійні концерти для людей з обмеженими фізичними можливостями з соціального закладу «Дорога життя».

На запрошення русинського товариства Дюли Кіша з м. Шид (Сербія) на початку грудня 1997 року ансамбль «Ужгород» взяв участь у п’ятому фестивалі мистецьких то-вариств Сербії. А наступного дня їм запро-понували виступити в одному з районів Белграда у концерті, присвяченому річниці визволення Югославії від нацистських за-гарбників. Про цю поїздку учасник фести-валю Людвиг Філіп згадує: «Ми ознайоми-лися з невеликим, але затишним містечком Шид, його пам’ятками: резиденцією Кри-жевацького греко-католицького єпископа та церк вою Вознесіння Христового (ХІІІ ст.),

православним храмом святого Николая, де нас теп ло зустріли…, подарувавши нам на згадку церковну літературу» (Л.Філіп. На п’ятому фестивалі в Югославії // Новини Закарпаття. – 1998. – 5 лютого.)

У травні 2000 року у курортному міс-течку Криниця (Польща) відбувся міжна-родний фестиваль лемківської культури, на який з’їхалися самодіяльні мистецькі колек-тиви Словаччини, Польщі. Україну репре-зентував ансамбль «Ужгород».

У 2000 році ансамбль взяв участь у фес-тивалі національних меншин, що проходив у місті Будапешт – столиці Угорщини. Осо-бливо сподобалися глядачам закарпатські коломийки та народні танці.

Незабутнім був виступ ансамблю «Ужго-род» у липні 2010 року на Токайському фес-тивалі, який проходив у селі Борша Кошиць-кого повіту (Словаччина), зокрема у дворику палацу Трансільванського князя Ференца ІІ Ракоці (ХVІІІ ст.).

Відомо, що мистецький колектив «Ужго-род» всебічно розвинений: дівчата не тільки співають і танцюють, але й грають на музич-них інструментах, зокрема дримбі, сопілці, дзвониках, троскотальцях та інших. Саме це спонукало організаторів поїздки відправити їх у кінці 2012 року до Німеччини у місто Ганновер, де постійно проводяться міжна-родні різнопланові виставки-ярмарки. Ко-лектив виступав на сільськогосподарській виставці, де на тлі сільськогосподарської техніки відтворювали народний спів та хо-реографію. Звідти вони принесли з собою не тільки приємні і незабутні враження від ви-ставки, але й міста Ганновер.

Ансамбль став популярним не тільки се-ред ужгородців і гостей краю, але і в сусідніх країнах, де на фольклорних фестивалях не-одноразово представляв народну культуру Закарпаття. Так, у 2013 році ансамбль брав участь в одному з найпрестижніших фольк-лорних фестивалів Карпатського євроре-гіону «Карпатські клімати» у польському місті Кросно. На цьому фесті запропонував слухачам три свої програми, які дали змогу якнайширше ознайомити глядачів із тради-ційною культурою етнографічних груп та національних меншин Закарпаття. Кожен мистецький колектив, у тому числі й «Ужго-род», намагалися якомога оригінальніше продемонструвати мовні, історичні, куль-турні, літературні, етнографічні та геогра-фічні особливості свого краю, зокрема вимо-

67

Ювілеї

ви, манери співу, одягу, локальність місцевих танців та інструментальної музики.

У серпні 2013 року у німецькому мі-стечку Шенайхе (передмістя Берліна) від-бувся фольклорний фестиваль «Маленьке містечко на східному напрямку». На святі побувала й делегація Закарпаття, зокрема народний фольклорно-етнографічний ан-самбль «Ужгород». Йому випала честь від-крити фестиваль, який проходив у місце-вому парку відпочинку. Вибаглива публіка була зачарована передусім барвистою палі-трою костюмів, великою кількістю тради-ційних інструментів та високопрофесійним рівнем виконання. Цікавим був наступний день фестивалю, де фотовиставка, презента-ція культури Закарпаття, її туристичні осо-бливості, кухня, садівництво й мінеральні води супроводжувалися виступом ансамблю «Ужгород», який сприймався глядачами з ве-ликим захопленням.

Ансамбль взяв участь і виступив на Все-українському фестивалі сучасної пісні та по-пулярної музики «Червона рута», який від-бувся у Києві 26–29 вересня 2013 року. Журі конкурсу відзначило, що ансамбль «Ужго-род» добре володіє традиційною манерою співу, інструментального супроводу весіль-ного обряду, виконання танцювальних ме-

лодій, які й нині звучать у сільській місце-вості Закарпаття, та автентичність костюмів дало змогу здобути звання лауреата в номі-нації «Гуртове інструментальне виконання» і звання дипломанта в номінації «Гуртовий спів».

30 травня 2014 року в Румунії в рамках Дня міста Сату-Маре відбулася урочиста презентація унікальної книги «Тарас Шев-ченко – апостол українського народу». Окра-сою цієї презентації були виступи ансамблю «Ужгород», де прозвучали й пісні на слова Т.Шевченка. Там зустрілися також із прав-нучкою Кобзаря. Приємно відзначити, що учасники ансамблю іноді виступають у на-ціональних костюмах, яким уже понад 90 років.

Колектив бере участь в обмінних кон-цертах, творчих звітах, організаціях свят піс-ні, що стимулює їх творче зростання. Висту-пають також в Ужгородському замку з наго-ди Міжнародного дня музеїв, а також любов-но вплітають свої дзвінкі голоси і у пісенний вінок Кобзареві.

У квітні 2015 року народний фольклор-но-етнографічний ансамбль «Ужгород» був учасником телевізійного проекту «Загудеме в’єдно в Рокаш-оркестра» (телеканал «М-сту-діо»), ініціатором і натхненником якого є

Народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Ужгород». 2004 рік

68

Ювілеїмузикант Віктор Янцо з командою. Після вдалого виступу колективу журі відібрало до наступного туру цимбалістку Людмилу Шестакову.

Перспективи розвитку ансамблюЗворушливі українські пісні, майстерне

їх виконання, висока свідомість і витримка, талановитість керівника та хористів, невтом-на праця вивели ансамбль на простору мис-тецьку дорогу. Про широке визнання успі-хів ансамблю як в Україні, так і за кордоном свідчать десятки почесних грамот, дипломів, подяк.

Ансамбль став візитною карткою не тіль-ки музейників, а й усього Ужгорода. Колек-тив уміло переносить на сцену маловідомі народні мелодії, зокрема їх автентичне вико-нання, характерне тому чи іншому району краю, а також костюми, збережені в бабуси-них скринях.

«Якщо потрібно було б одним словом ви-значити те почуття, яке об’єднує учасників ансамблю, – підсумовує його керівник Віктор Шостак, – то я сказав би, що це – одержи-мість. Одержимість, в основі якої незрадлива любов до народного мистецтва, щире на-магання зберегти і передати глядачеві його нев’янучу, одухотворену красу…» (Попова Л. Фольклорне обличчя міста над Ужем // Но-вини Закарпаття. – 2003. – 9 грудня).

Ім’я Віктора Шостака серед музикан-тів-виконавців на скрипці відоме не лише на Закарпатті, але й в Україні. Це людина вели-кої цілеспрямованості, волі та працездатно-сті. Дві стихії – художній керівник ансамблю та науковець – постійно взаємодіють, допов-нюють та збагачують одна одну. Він через усе життя проносить іскру творчого горіння, благородства й віри в силу мистецтва, тому він потрібен людям і є щасливою людиною.

Ансамбль виріс у цікавий мистецький колектив з високохудожнім репертуаром. Звучання ансамблю відзначається чистотою інтонації, динамічним діапазоном, куль-турою звука, ансамблевою злагодженістю. Тому де б він не виступав, має успіх у слу-хачів.

У 1996 році ансамблю було присвоєне звання «народний».

Нині ансамбль «Ужгород» – це дружній цілеспрямований колектив, синтез майс-терності досвідченого керівника В.Шостака й енергійної молодості його учасників, тра-

дицій і постійних творчих пошуків. Пра-цює колектив при Ужгородському міському цент рі дозвілля – будинку культури.

«Зміст наших виступів, – слушно ствер-джує Мар’яна Чегіль, – приносити радість слухачам. Якщо це нам вдається – то вико-нуємо свій мистецький обов’язок, тобто сум-лінно несемо, за словами Лесі Українки, той хрест, що самі поклали на себе».

Учасники мистецького колективу «Ужго-род» з любов’ю ввійшли у пісенний сад із не-вгамовною спрагою пізнання, щоб залиши-тися в ньому назавжди. У тому саду для всіх вистачить роботи, аби тільки було бажання самовіддано трудитися. Вони усвідомлюють виняткову роль музики, співу, хореографії в духовному збагаченні сучасної людини.

Усі вони небайдужі особистості, подвиж-ники мистецької справи, патріоти соборної України. Бо ж щоб відвідувати репетиції, удосконалювати майстерність виконання народних творів, потрібні не тільки бажан-ня, але й час, і певні зусилля.

Орієнтація ансамблю на відвідувача тяг-не за собою зміни в підходах до збирання, збереження, дослідження і популяризації поміж людей отих невидимих у щоденно-му побуті зблисків народних перлин. Разом із тим ансамбль мусить дбати і про те, що зберігає його неповторність і вирізняє се-ред інших мистецьких колективів. На жаль, традиційний фольклор зникає. Тож поки зберігається найменша можливість, треба поспішати зафіксувати останні крихти на-шої давньої і прекрасної народної пісенної культури і зберігати її у концертному ви-конанні. А для цього потрібні нові знання, відповідні компетенції і осмислений досвід. При цьому дороговказом повинні бути слова Андрея Шептицького: «Пам’ятники культу-ри і мистецтва цінуються й зберігаються як на те заслуговують лише тоді, коли ціла су-спільність бачить у них святощі, які мають бути збережені для грядущих поколінь. Тоді вони – жива основа на будучі століття».

Учасники ансамблю «Ужгород» своєю незвичайною працею дивують людей, не-суть до них чисту душу, збирають, як дозрі-лу садовину, їхній досвід, вміння і знання, примножують той скарб через побачене та почуте, за що мають безцінну людську вдяч-ність.

Іван ХЛАНТА

69

У багаторічну історію українського те-атру на Закарпатті навічно вписані імена видатних подвижників цього багатовіко-вого та популярного в народі художнього мистецтва – Миколи Садовського, Михай-ла Біличенка, Олександра Загарова, бра-тів Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв, Ярослава Геляса та інших. У цьому ряду відомих театралів Срібної Землі почесне місце посідає знаменитий театральний режисер, актор, літописець історії театру на Закарпатті, турботливий педагог, вихо-ватель талановитих театральних акторів, режисерів, закоханий у народні традиції та звичаї фольклорист, продуктивний видавець та журналіст Гнат Гнатович Ігнатович (1898–1978).

У театральне життя Закарпаття Г.Ігнато-вич влився після Другої світової війни (1946), тобто в той непростий історичний період, коли щойно створений обласний україн-ський музично-драматичний театр пережи-вав нелегкі часи свого становлення.

Основу кадрового складу Народного театру тодішньої Закарпатської України становили колишні артисти театрів «Нова сцена» (1934–1939), «Угро-руського націо-нального театру» (1939–1944), Земського під-карпатського народного театру (1934–1938), а також декілька артистів Запорізького театру

НАТХНЕННИЙ ТВОРЧИМ ДУХОМ ЛЕГЕНДАРНОГО ЛЕСЯ КУРБАСА

ім. М.Щорса, який у 1945–1947 роках пере-бував на Закарпатті і котрий очолював та-лановитий театральний митець, народний артист України В.Магар. Він же одночасно був і художнім керівником новоствореного державного Закарпатського театру, а режисе-ром його працював також щорсівець В.Авра-менко.

Працюючи в Закарпатському театрі за сумісництвом, вони, звісно, чисто фізично не могли сповна віддаватись і формуванню кадрового складу колективу, і його творчо-му процесу, хоча на початковому етапі їхня допомога свою благотворну роль відіграла. Певні труднощі у становленні нового твор-чого колективу на перших порах були ви-кликані також відсутністю приміщення, необхідного сценічного обладнання, рекві-зиту, житла для артистів тощо. Саме ось за таких непростих обставин рішенням Комі-тету в справах мистецтв художнім керівни-ком Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру наприкінці театрального сезону 1946–1947 років був при-значений Гнат Ігнатович.

До цього часу він пройшов справжню школу творчого і життєвого гарту, котра ві-діграла неабияку роль в усій його подаль-шій життєвій долі. У двадцятирічному віці йому, студентові юридичного факультету Київського університету (1918), випала на-года зустрітися з керівником «Молодого те-атру» Лесем Курбасом, творча манера якого зацікавила майбутнього театрала та спону-кала закінчити при згаданому театрі Драма-тичну студію, стати його актором та зіграти десятки ролей у виставах української і зару-біжної класичної драматургії. Він був актив-ним сподвижником Л.Курбаса у формуван-ні мистецького експериментального об’єд-нання «Березіль», котре в 1922 році стало модерним українським театром «Березіль», визнаним за державний театр, під керівниц-твом Л.Курбаса. У цьому ж модерному теа-трі, у якому значна увага приділялася добо-ру найпопулярніших п’єс світового й укра-їнського репертуару, а також синтетичному об’єднанню слова, жесту, руху, музики, світ-ла й декоративного мистецтва в один ритм, в єдиний театральний процес і театральну

Постаті

70

Постатімову, Г.Ігнатович у 1924 році розпочав і свою режисерську практику постановкою виста-ви «Людина-маса» німецького письменника Е.Толлера, одного з відомих лідерів експресі-онізму.

Працюючи режисером театру «Березіль», а також на посадах художнього керівника кількох театрів та на педагогічній роботі, в тому числі й деканом театрального факуль-тету Харківського музично-театрального ін-ституту (1929–1932), Г.Ігнатович настирливо пропагує серед студентської театральної мо-лоді виховну і педагогічну систему Л.Курба-са. А коли в 1934 році більшовицька пропа-гандистська машина по-звірячому познуща-лася над прихильниками нової театральної ідеології і «системи актора» за Л.Курбасом, у тому числі й над творчою практикою Г.Ігна-товича, звинувативши згаданих видатних театралів у «націоналізмі» та інших «гріхах», Г.Ігнатович певний час працював асистентом режисера на Київській та Московській кіно-студіях разом із Олександром Довженком.

Цей стислий виклад його багатющої попередньої творчої діяльності, особливо з Л.Курбасом, гадаю, переконливо підтвер-джує, що на початковому етапі свого станов-лення Закарпатський обласний український музично-драматичний театр в особі Г.Ігна-товича отримав талановитого та досвідче-ного режисера і турботливого вихователя акторських кадрів. Тут цілком доречні сло-ва колишнього директора нашого музич-но-драматичного театру В.Руснака, котрий у своїй книжці «Театр Срібної Землі» писав: «Г.Г.Ігнатович – чудовий педагог, таланови-тий режисер, учень Леся Курбаса, у своїй ро-боті продовжив прогресивні традиції дора-дянського українського театру та народно-го театру Закарпатської України і водночас спільно зі своїми колегами накреслив чітку перспективу дальшого його розвитку».

Хоча в першому театральному сезоні наш театр мав уже декілька вистав у поста-новці В.Магара та В.Авраменка («Платон Кречет» О.Корнійчука, «Під каштанами Праги» К.Симонова, «Сто тисяч» І.Карпен-ка-Карого), Г.Ігнатовичу довелося долати чи-мало труднощів, зокрема, в завершенні фор-мування театральної трупи у злагоджений творчий колектив, у налагодженні продук-тивного творчого процесу, у досягненні якіс-но нової художньої довершеності сценічного мистецтва. З цією метою художній керівник театру провадив наполегливу виховну і на-

вчально-тренувальну роботу під час репе-тицій. Саме цією копіткою працею він дома-гався створення повноцінного художнього колективу як єдиного і цілісного організму.

Художній керівник театру чітко накрес-лив і наполегливо здійснював перспектив-ний план творчої роботи, який охоплю-вав пошуки та опрацювання актуального репертуару, вдосконалення виконавської майстерності акторів, зокрема, проведен-ня студійних занять з молодими акторами, виховання у них благородних рис гуманно-сті, витонченої інтелігентності, театральної етики. А щодо його ставлення до реперту-арної політики театру, то митця найменше цікавили вимоги так званого методу соцре-алізму в драматургії, у його репертуарі від-сутні твори так званої Ленініани – режисера приваблювали п’єси, які відтворювали прав-ду життя, глибинні почуття людини, долю всього народу.

Попередній багатющий творчий досвід, висока працьовитість та психологічна скон-центрованість на досягнення поставленої мети дали очевидний позитивний резуль-тат уже на першій його прем`єрі в обласному українському музично-драматичному теа-трі, якою стала вистава «Загибель ескадри» О.Корнійчука (1947, художник К.Ржецький), котра тоді в театральному житті вважалася справжнім екзаменом на зрілість, своєрід-ним рубіконом для кожного високопрофе-сійного театру. Місцева преса високо оціни-ла прем’єру, котра відкривала новий шлях до подальших творчих звершень молодого театрального колективу. Режисер намагав-ся показати на сцені твір, у якому широко-масштабно відтворено героїзм народу під час Другої світової війни.

Наступними режисерськими робота-ми Г.Ігнатовича в нашому театрі у його по-становці були вистави «Російське питання» К.Симонова (1947, художник С.Шамето), у якій також ішлося про події Другої світо-вої війни, та «Добрі люди» Г.Похазнікова, О.Савчука (1947, художник Ф.Манайло), котрі намагалися подати традиції та звичаї місце-вого населення. Великим успіхом у глядачів користувалися також поставлені Г.Ігнатови-чем вистави «Міщани» М.Горького та «День відпочинку» В.Катаєва (1948).

Принагідно слід зауважити, що Г.Ігнато-вич щиро уболівав, аби театр за своїм стату-сом та сферою діяльності справді виконував функції обласного і виступав із виставами не

71

Постаті

лише в Ужгороді, але й містах і селах області. Під час виконання Г.Ігнатовичем обов’язків художнього керівника колективу його га-стролі пролягли до Берегова, Перечина, Ве-ликого Березного, Жорнави, Середнього, Ки-бляр, Хуста, Тур’я-Пасіки та інших населених пунктів. Художній керівник театру вважав за необхідне активно спілкуватися з глядачем, знати його враження від побаченого, вислу-хати думки, зауваження, побажання. Саме з цією метою під час гастролей у міста і села області час від часу влаштовував обговорен-ня переглянутих вистав у трудових колек-тивах, студентських аудиторіях. Скажімо, обговорення вистави «Міщани» М.Горького (1948) відбулося в Мукачівському коопера-тивному технікумі, педучилищі, а вистави «Добрі люди» Г.Похазнікова і О.Савчука – в селі Великі Лучки на Мукачівщині.

За цей порівняно короткий період йому вдалося згуртувати колектив театру на успішне вирішення складних художніх про-блем. Митець був налаштований на продук-тивну творчу працю. Та радянська більшо-вицька пропаганда відшукала прихильника театральної системи Л.Курбаса і на Закар-патті. Під її тиском він вимушений був піти з посади художнього керівника обласного українського музично-драматичного театру. На цю посаду було призначено Г.Воловика.

На якийсь час, а це тривало близько де-сяти років, театр втратив талановитого ре-жисера-новатора, різнобічно обдарованого митця. Хоча й під час цієї перерви його пері-одично запрошували для здійснення нових постановок. Так, у 1953 році художній керів-ник театру Г.Воловик розпочав і у зв’язку зі звільненням із цієї посади не закінчив робо-ту над постановкою соціально-психологічної драми «На високій полонині» львівського автора К.Бірюкова, в якій йшлося про життя прикарпатців. Для продовження роботи над виставою запросили Г.Ігнатовича, котрому довелося виходити з ситуації, оскільки Г.Во-ловик від самого початку намагався дещо штучно використати сюжет драми для від-творення умов закарпатців.

На початку січня 1954 року на сцені те-атру у постановці Г.Ігнатовича з’явилася ви-става «Свої люди, поквитаємось» О.Остров-ського (художник М.Манджуло). У рецензії, опублікованій у газеті «Закарпатська прав-да» за 13 січня 1954 року, письменник І.Чен-дей дав високу оцінку цій виставі, якою, як зауважив рецензент, театр не тільки передав побут патріархальної купецької сім’ї, але й соціальну суть купецького стану самодер-жавної Росії.

У 1959 році головним режисером облас-ного українського музично-драматичного

Колектив Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру. У першому ряду (зліва направо): М.Пільцер, Н.Лагодіна, Г.Ушенко, Г.Ігнатович та М.Бабець. 1960-і роки

72

Постатітеатру було призначено Г.Ігнатовича. Його повернення в театр відіграло винятково важливу роль щодо збагачення репертуару і художнього вдосконалення трупи. Як один з організаторів театру він, як слушно відмі-тив В.Руснак у книжці «Театр Срібної Землі», «…краще від усіх знав вади Закарпатського театру і чітко бачив його перспективи».

На цей час у театрі сформувалася потуж-на акторська трупа як з числа досвідчених ветеранів в особі заслужених артистів Украї-ни К.Маринченка, А.Ратмірова, В.Аведікова, М.Пільцер, артистів Н.Лагодіної, Т.Желто-вої, О.Філоновича, П.Осадчого, П.Ластівки, М.Хмари та інших, так і здібної молоді – В.Костюкова, В.Романенка, В.Охріменка, О.Беляцького та інших.

На цьому етапі Г.Ігнатович своїм голов-ним завданням вважав роботу над добором репертуару і подальшим вдосконаленням сценічної майстерності артистів. Щодо ре-пертуару, то перевагу віддавав класичній вітчизняній і зарубіжній драматургії, час від часу повертаючись до актуальних тво-рів сучасності. Тож своє друге пришестя до нашого театру розпочав постановкою п’єси «Дальня луна» С.Голованівського (1959, ху-дожник М.Манджуло), присвяченої показові драматичних подій, спричинених Другою світовою війною, котрі відлунюють у долях людей і через кілька років після війни, а та-кож відтворенню природного прагнення ге-роїв твору до спокою та миру.

Кмітливе спостережливе око режисера запримітило дуже важливу сторінку в куль-турному житті нашого краю – його багато-національний характер, який формувався тут упродовж віків. Тож в історії нашого те-атру Г.Ігнатович став першим, хто до його репертуару включив п’єсу угорського пись-менника Іштвана Коллаї «Танок на канаті», в якій розповідається про моральну чистоту наукової інтелігенції. Вистава отримала ви-соку оцінку як у рецензіях закарпатських авторів Л.Балли, К.Черкашина, так і на сто-рінках будапештської преси. Адже сам факт постановки угорської п’єси на ужгородській сцені та її високохудожнє сценічне втілення став помітною сторінкою в історії дружніх культурних взаємин двох сусідніх народів.

На противагу тенденціям радянської ідеології, котра в літературі і мистецтві ви-магала вихваляти «завоювання соціалізму» і переваги так званого «радянського способу життя», Г.Ігнатовича, як режисера курбасів-

ської театральної системи, цікавлять п’єси, в яких відображено загальнолюдські гума-ністичні принципи. Так, у 1961 році режи-сер ставить на сцені гостроконфліктну п’єсу «Острів Афродіти» грецького письменника Алексіса Парніса в перекладі А.Білецького (художник М.Манджуло), у якій розкрито відчайдушну боротьбу пригнічених, при-гноблених і волелюбних кіпріотів проти чу-жинців-колонізаторів, які уособлюють світ бездушних гнобителів. Вистава користува-лася великою популярністю у глядачів. Цьо-му сприяла також і майстерна гра акторів: М.Пільцер (кіпріотка Каріакула Ламбрині), Н.Лагодіної (леді Глорія Петерсон), П.Гоци (старий кіпріот Теофіліс), В.Павленка (моло-дий вчений Деві Петерсон), О.Сайдулаєвої (молода дівчина Кет), В.Сергієнка (майор Ральф Суєнс) та інших.

Хвилювала режисера й актуальна шев-ченківська тема. До 100-річчя від дня смер-ті Кобзаря Г.Ігнатович ставить виставу «Пророк» І.Кочерги. Проблема полягала в тому, що п’єса написана білим віршем, а це ускладнювало засвоєння тексту акторами. Окрім того, автор п’єси місцями відійшов від головної ідеї твору, занадто багато уваги приділивши любовним інтригам головного героя. Тому режисеру під час роботи над ви-ставою довелося здійснювати певні коректи-ви в сюжеті твору, аби об’єктивно і правдиво відтворити на сцені образ Кобзаря-проро-ка, який загалом успішно виконував артист В.Сергієнко. На цьому, зокрема, наголошував і рецензент, викладач Ужгородського універ-ситету В.Микитась у статті «Образ Кобзаря на сцені», опублікованій у газеті «Закарпат-ська правда» за 19 березня 1961 року: «Немає сумніву, що колектив театру разом із поста-новником філігранно відшліфує спектакль і він посяде почесне місце в репертуарі театру, приноситиме велике естетичне задоволення глядачам».

У березні 1962 року Г.Ігнатович важко захворів і до керування театром та виконан-ня режисерських функцій зміг повернутися лише через півроку, поставивши на сцені ви-ставу «Мати-наймичка» (січень 1963, худож-ник М.Манджуло) за його ж композицією з однойменної п’єси І.Тобілевича та окремих творів Т.Шевченка. Яскравого колориту до-дала виставі хвилююча гра артистів А.Вер-телецького (бандурист Перебендя), В.Аведі-кова, Є.Свиридюка, В.Клименка (Шевченко),

73

Постаті

М.Харченко, Л.Скурідіної (Ганна – мати-най-мичка), П.Гоци (дід Трохим) та інших.

Після постановки вистави «Мати-най-мичка» Г.Ігнатович через хворобу виму-шений був піти на пенсію, що аж занадто негативно вплинуло на творчу діяльність театрального колективу. Але й під час пере-бування на пенсії митець не зміг відійти від його творчих буднів, душею і серцем зали-шався з театром, уважно стежив за його ху-дожнім процесом, не пропускаючи жодної вистави і продовжуючи фіксувати його твор-чу біографію. Уважні та зацікавлені спосте-реження режисера знайшли відображення в його книжці «Від гасниці до рампи. Нариси з історії українського театру на Закарпат-ті» (2011), де він з переживанням за творчу долю улюбленого колективу у деталях роз-повів читачеві його історію, в тому числі й за часів, коли обов’язки головного режисера виконували В.Івченко (1963–1964), В.Рябінов (1964–1965), О.Гриб (1965–1968), М.Курінний (1968–1971), В.Нестеренко (1971–1972), В.Усен-ко (1972–1974), Я.Геляс (1974–1975).

1975-м роком Г.Ігнатович закінчує свою розповідь про 30-річний період діяльності Закарпатського обласного українського му-зично-драматичного театру, котрому віддав чимало фізичних і творчих сил, багатство досвіду і непересічного таланту режисера та організатора театрального життя в нашому краї. У цей період, упродовж якого змінило-ся 10 директорів і дев’ять головних режисе-рів, були і злети, і падіння, а часом і прикрі невдачі, зумовлені багатьма причинами, але розквіт театру, на думку автора нарисів, завжди визначався перш за все майстерністю режисерів та акторського складу, їх умінням задовольняти всезростаючі вимоги глядача. Останньою фразою ніби заглядав у май-бутнє творчого колективу, з котрим назавж-ди прощався, даючи йому свою настанову: «…щоб у наступні роки творити, як своєрід-ний, зі своїм неповторним обличчям, мис-тецький колектив».

Гадаю, що з багатого творчого досвіду і мудрих настанов Г.Ігнатовича сучасні і май-бутні покоління митців візьмуть для себе багато корисного і повчального. Як художній керівник, а потім і головний режисер театру, він завжди прагнув до злагодженої гри ак-торів, до вибудови певної сценічної гармонії, доповненої музикою, світлом, декораційни-ми атрибутами і щиро радів кожній такій вдачі. Так, подаючи свої враження від по-

становки комедії «Одинадцять невідомих» М.Богословського (1947, режисер Б.Борін) у книзі «Від гасниці до рампи» писав із захо-пленням: «Повноцінний оркестр (диригент Є.Шерегій), наявність у колективі хороших голосів для хору, значна група акторів з не-абиякими вокальними даними, повноцінна балетна група з висококваліфікованим ба-летмейстером Л.Калініним – усе це цілком забезпечило успіх постановки музичної ко-медії».

Спираючись на багаторічний досвід Курбасового «Березіля», Г.Ігнатович вважав, що для досягнення необхідного психологіч-ного ефекту вистави на кінцевий успіх, ре-зультат повинні сконцентровано працювати всі виробничі і творчі цехи, аби чуттєво-об-разно донести до глядача ідею твору. Так, да-ючи оцінку згадуваній вище виставі «Острів Афродіти», він із задоволенням зазначив: «Виставу супроводжувала, вплітаючись у дію, прекрасна музика Кара-Караєва (напи-сана спеціально для цієї п`єси), вражав осо-бливо хор-голосіння жінок, що його чути під час сцени суду. Образно-умовне оформлен-ня сцени влучно сприяло відтворенню ідей-ного конфлікту п`єси, а разом з тим і точних місць подій» («Від гасниці до рампи»).

Гнат Ігнатович дуже уважно і, я б сказав, поважно ставився до зауважень критиків і рецензентів, котрі на сторінках преси оці-нювали його режисерську працю і працю ак-торів. На підтвердження сказаного не можу не навести його слова подяки рецензентові Й.Баглаю, який у газеті «Закарпатська прав-да» за 25 січня 1961 року давав оцінку виставі «Дністрові кручі» (інсценізація Ю.Ананьєва за оповіданням Ю.Федьковича, режисер І.Марушко, художник О.Плаксій): «Вельми позитивно оцінивши виставу, рецензент Й.Баглай зробив театрові дуже прикрий за-кид: «Наприкінці хотілось би зробити таке зауваження, яке, здається, не нове щодо на-шого театру. Воно стосується мови акторів. Прикро вражає (і не тільки в «Дністрових кручах»), ми б сказали, байдуже ставлення деяких акторів до сценічної мови. Мається на увазі як чіткість і дикція, так і правильність, чистота української літературної вимови» («Від гасниці до рампи»). Подібні зауваження і поради акторам робив і сам режисер, а тут ще й уважний рецензент допомагає своїми небайдужими спостереженнями.

Театр – це щоденна, щохвилинна наука, це, як свого часу писав Ф.Шіллер, «…канал,

74

Постатіза допомогою якого ллється безпосередньо в народні маси те, що виробляє наука і знан-ня».

Справжнім джерелом театрознавчої нау-ки є, поза будь-яким сумнівом, дослідницька двотомна праця Г.Ігнатовича. Відрадно, що вона зі знанням справи і великою любов’ю до талановитого дідуся обширно та об’єктив-но оцінена його внучкою, кандидатом філо-логічних наук Олександрою Ігнатович на сторінках згаданого двотомника у розділах «У полі світла» та «Післямова», де вона в дета-лях подала не тільки складові частини його акторської та режисерської системи, але й роз-повіла про обширну дослідницько-фольк-лористичну, журналістську, видавничу, пе-дагогічну діяльність, плідні творчі зв’язки з місцевими художниками, письменниками, композиторами та іншими митцями.

Усім своїм серцем і душею Гнат Ігнато-вич полюбив наш край – мальовничий ку-точок Карпат у центрі Європи, про що пе-реконливо свідчить і його благородна пра-ця на теренах нашої культури і мистецтва, і готовність жертвувати своїм хистом, мис-тецьким талантом задля блага закарпатців. Та мистецтвознавцям, театрознавцям ще належить ґрунтовно дослідити його багато-гранну і перш за все театральну спадщину в царині вітчизняної культури з метою якнай-ширшого застосування її в культурі і мис-тецтві нашого сьогодення, бо актуальність виробленої ним спільно з Лесем Курбасом театральної системи має велике майбутнє.

ГНАТОВІ ІГНАТОВИЧУЙого думки в натхнення мандрувалиЩодня й щоночі – в творчому горінні,Від гасниці до рампи крокувалиВ святому і дзеркальному сумлінні.

Його вела в життя велика віраВ могутність світлу образу і слова,Не знав на сцені іншого кумира,Аніж невпинна і жива обнова.

Із Лесем Курбасом творили вічне,Оте, що полум’ям краси нас гріє,Те, що добрішими нас робить, грішних,Оте, що збуджує в нас світлі мрії.

Шукав він мужньо те чарівне зілля,Котре поверне музу до народу,Натомість він – подвижник «Березіля» – Пинки отримував у нагороду.

Митця погрози не лякали лютіВладик чиновних, що хотіли дужеЙого втопити в каламутній муті –Любов і шану він знайшов над Ужем.

За всі діла його благословенніУклін від нас низький йому доземний:У дні лихі, стражденні та буремніВівтар прикрасив щедро Мельпомени.

Василь ГАБОРЕЦЬ,2015

У світ

Одним із пріоритетних напрямків ді-яльності Обласного організаційно-методич-ного центру культури є збереження духов-них надбань нашого народу, популяризація фольклору у всіх його проявах. Іван Хланта – відомий фольклорист України, провідний методист згаданого Центру культури, уже майже півстоліття виконує цю потрібну, бла-городну й важливу справу. Працює успішно, самовіддано, з любов’ю. Минулого, 2014 року, його збірка «Пісня над Дунаєм. Народні піс-ні русинів (українців) Сербії» відзначена обласною премією імені Дезидерія Задора. А нещодавно в Ужгородському видавництві «Патент» побачила світ чергова книжка нау-

ЗБЕРЕЖЕНО ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬковця «Пісенна хвиля Оглядова. Українські народні пісні с. Оглядів Радехівського райо-ну Львівської області». До слова, це вже дру-га збірка, до якої ввійшли пісні Львівщини. Перша – «Пісня – то моє життя. Українські народні пісні з голосу Анни Опришко», яка з’явилася друком у 2013 році.

До чергової збірки подано тексти й ме-лодії пісень, записані, упорядковані й під-готовлені до друку Іваном Хлантою, а також його розлогу вступну статтю «З пісенної скарбниці Оглядова».

Фольклорист цілком виправдано й умо-тивовано, досить детально знайомить чита-ча з історією села Оглядів, розповідає про

75

У світ

людей, які прославили свій край. А це письмен-ники, науковці, педаго-ги, а також носії пісенної творчості. Серед них Осип Турянський, Олександр Мишута, Ігор Білозір, Іван Дік, Текля Офіцинська, Ольга Красота, Марія та Іван Стефанюки, Анаста-сія Мельник, Віра Шарко, Парасковія Шевчук та ба-гато інших, які зробили ва-гомий внесок до скарбниці української духовності.

Іван Хланта цілком ре-зонно стверджує, що носії народних пісень привер-тають увагу своєю культу-рою, добротою, щирістю, емоційністю, прихильністю, делікатністю, ласкавістю, достоїнством і повагою – усім тим, що завжди було притаманне нашому талановитому народові, тим його представ-никам, що міцно зв’язані з духовними цін-ностями, бережуть національні традиції і звичаї.

У загальних рисах, влучно й лаконічно характеризує й класифікує пісні, що ввійш-ли до збірки. У своїй статті автор відзначив, що його основним завданням було передати багатство, розмаїття і своєрідність пісенності одного села. Відзначу, що йому це вдалося здійснити на належному рівні. До книжки ввійшло понад 630 пісенних текстів, класифі-кованих за хронологічно-тематичним прин-ципом. Зокрема, це календарно-обрядові та родинно-обрядові, епічні пісні, родинно-по-бутова лірика, соціально-побутові, рекрут-ські пісні та пісні літературного походження. Видання цінне тим, що містить значну кіль-кість стрілецьких та повстанських пісень, що відіграють надзвичайно важливу роль у на-ціонально-патріотичному вихованні молоді.

Стрілецькі та повстанські пісні – це пам’ять у найширшому розумінні: пам’ять народу, пам’ять вірності, відданості землі, пам’ять батьків, що відстоювали нашу не-залежність, пам’ять про тих, хто загинув. Минатимуть віки, мінятимуться люди, з’яв-лятимуться все нові й нові мистецькі фор-ми, але й там десь у далекому майбутньому над збратаними людьми весняними вітрами шумітимуть вічно юні пісні визвольних зма-гань нашого народу.

Тексти збірника відтво-рюють багатство і жанрове розмаїття пісенної твор-чості українців, їхні зви-чаї, вірування, менталітет, розкривають національ-ний характер. Разом з тим пісні формують світогляд, виховують, закладають у душу і серце морально- етичний код нації, дають нам унікальну можливість на емоційному, духовно-му рівні відчути ту епоху, коли були створені.

Наріжним каменем пі-сенного багатства збірни-ка є ідея людяності й до-бра. Це визначає сутність ліричного героя, його

поведінку, вчинки, мораль. Пісенні образи втілюють у собі кращі риси народу: працьо-витість, мрійливість, оптимізм, закоханість у красу природи, щирість, доброзичливість, дотепність, милосердя, ласкавість, доброту, уособлюючи морально-етичні традиції своїх пращурів.

Ознайомившись із рецензованим збір-ником, можна впевнено сказати, що подані в ньому пісні виховуватимуть читача не за-гальними моральними тенденціями, а ху-дожніми образами і картинами, в яких ви-кладено народні ідейно-естетичні погляди на життя. Враження, яке справляє пісня на людину, здатне переформувати характер, облагородити її.

Підсумовуючи сказане, Іван Хланта справедливо пише: «Ця праця – своєрідна подорож у минуле Оглядова, що на Радехів-щині. Ми намагалися якнайповніше вичер-пати, зафіксувати пісенний матеріал, шука-ли талановитих, відомих у селі співаків, на-магалися прийти до них з відкритою розмо-вою, чітко усвідомлюючи, що повторити ще раз цей шлях буде неможливо».

Сучасний етап духовно-інтелектуально-го відродження українського народу вима-гає відродження його народнопісенної спад-щини, яка є органічною складовою культу-ри, науки, мистецтва, й може прислужитися благородній меті – формуванню творчої, гармонійної особистості нової України. Саме таку функцію й виконуватиме збірник «Пі-сенна хвиля Оглядова».


76

ВЕКЛЮК Людмила – завідувач відділу інновацій та соціаль-но-культурних програм, технологій та культурно-дозвіллєвої діяльно-сті Обласного організаційно-методичного центру культури

ГАБОРЕЦЬ Василь – заслужений працівник культури УкраїниДОРОШ Вероніка – журналістка, м.УжгородІСАК Михайло – відповідальний секретар Іршавської районної га-

зети «Нове життя», член Національної спілки журналістів УкраїниКАСАРДА-МИКИТА Яна – методист І категорії Обласного органі-

заційно-методичного центру культуриКУЗАН Василь – поет, м.ІршаваЛЕНАРТ Оксана – директор Середнянської дитячої школи мис-

тецтвЛУКЕЧА Елеонора – завідувач бібліотеки Ужгородського коледжу

культури і мистецтвМАДЯР-НОВАК Віра – викладач Ужгородського державного му-

зичного училища імені Д.Є.ЗадораМАЛИШКА Ніна – керівник літературно-драматургічної частини

Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка»МЕШКО Олена – методист І категорії районного організаційно-ме-

тодичного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи від-ділу культури Ужгородської райдержадміністрації

МИТРОВКА Михайло – заслужений працівник культури УкраїниМИШАНИЧ Володимир – провідний методист Обласного органі-

заційно-методичного центру культури, член Національної спілки жур-налістів України

ОФІЦИНСЬКА Марина – завідувач редакційного сектору відділу інновацій та соціально-культурних програм, технологій та культур-но-дозвіллєвої діяльності Обласного організаційно-методичного цен-тру культури

ПОПОВИЧ Маріанна – керівник народного театру Свалявського районного будинку культури

РАЦ Віталій – завідувач відділу народної творчості та аматорського мистецтва Обласного організаційно-методичного центру культури

САСИН Наталія – директор районного методичного центру відді-лу культури Тячівської районної державної адміністрації

СЕМЕНЧЕНКО Катерина – провідний методист відділу народної творчості та аматорського мистецтва Обласного організаційно-мето-дичного центру культури

ТЕТЕРЮК-КІНЧ Юлія – завідувач навчально-методичного кабі-нету Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора, викладач

ХЛАНТА Іван – провідний методист Обласного організаційно-ме-тодичного центру культури, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України

ШЕЛЕЛЬО Марія – член Малої академії літератури і журналістики

ПРО АВТОРІВ

ГОТУЄМОСЬ ДО ВЕЛИКОДНЯ

Ольга Дурда

Марія Купарь

Терезія ВаргаЕмма Левадська

Марія Купарь та Наталія Стегура

Ганна Дрогальчук та Тетяна Поринець

ПІДСУМОК РОБОТИ ДВОХ ЗАКЛАДІВУжгородський коледж культури і мистецтв

Ужгородське державне музичне училище імені Д.Є.Задора

Фрагменти хореографічно-літературної композиції «Легенди гори говорили»

Народний вокальний ансамбль Народний студентський хор

Юлія Тетерюк-КінчОксана Попович і концертмейстер Наталія Савченко

Art & Photos

Журнал "Культурологічні джерела". №2. 2015 рік