Пішов юнак, пішов у вічність,щоб …Сонцем, сонцем жити,

яке й не сходило тоді,

а тільки велетню видніло

з-за чорних мурів вікових.,

І думи, думи посвітило…

Як не гордитись нам за них.

«Т. Г. Шевченко народився 09.03.1814р., живе донині в кожному,

хто відчувається українцем перед Богом»

І пішов молодий Шевченко у світи, щоб відкрити нам

стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Пішов, щоб

оспівати Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили це своєю

вічною піснею.

Але, на превеликий жаль, не всі розуміли Тараса Шевченка.

Багато на це причин, особливо політичних. Кожен, хто хотів

очолити Україну, брав собі за помічника Т. Г. Шевченка. І

трактував його творчість так ,як було вигідно. Усе те, що ми не

можемо сприймати, лягає в основу казки-міфу.

У кожного – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині

те, що йому найближче. Всяк бере у Шевченка стільки, скільки

здужа. Всяк пише про нього так, як може.

А сам Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і

нескінченний. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще

йти і йти до його осягнення. Шевченко – завжди попереду. До

нього треба доростати усім життям!

Підготувала Саламаха Т.Я. ,

вчитель світової літератури Шегинівської ЗОШ I-IIIступенів

Мостиського району

Більше уваги міжлітературним зв’язкам у процесі

вивчення літератури

Благословенна та ясна година,

Коли буквар до рук бере дитина,

Коли читає «Кобзаря» юнак,

Коли Франка «огромнії сонети»

Підносять дух, коли говорять Гете,

Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак.

Дмитро Павличко

Вимога часу – забезпечити якісно новий рівень літературної освіти. Це означає, що треба навчити учнів користуватися цією освітою, уміти свідомо сприймати художні твори, тобто порівнювати, аналізувати й інтерпретувати їх. Моє бачення цієї проблеми складається із багатьох аспектів, один з яких – вивчення української літератури в контексті світової. Єдність національного і загальнолюдського виявляється у творчих зв’язках митців, в перегуках проблематики, ідейно-тематичної спрямованості творів. Проте важливо побачити і національну самобутність, оригінальність того чи іншого твору, власне, те, що робить його явищем культурного життя свого народу. На уроках української чи світової літератури ми вивчаємо кращі твори красного письменства. Спадають на думку слова відомого українського письменника і лексикографа Бориса Грінченка: «Візьмемо собі за краще, що виробила за своє життя людськість, і зробимо його частиною своєї душі. Будемо рідні і Гомерові, і Шекспірові, і Дантові…» Уроки компаративного

аналізу або підготовки до них, як і будь-які інші, мають бути

в ранці методичної роботи кожного вчителя. Принаймні для творчого вони обов’язкові. Уроки з елементами компаративної методики, безумовно, осучаснюють шкільні заняття з літератури, розвивають мислення учнів, готують їх до самостійного життя , збагачують їхній культурний і загальноосвітній рівень, допомагають у вирішенні життєвих проблем. Проте не слід забувати, що їх передумовою є врахування вікових особливостей дітей, методичного і професійного забезпечення вчителя. Незважаючи на те, що кожен вчитель працює над власною методичною проблемою, однак оволодіння технологією компаративного аналізу осучаснює, збагачує його методичну палітру. Хто шукає, той знаходить, а хто знаходить – скоріше й ґрунтовніше оволодіває знаннями. Вашій увазі я пропоную конспекти уроків світової літератури, де я використовую елементи компаративного аналізу, коли порівнюються, зіставляються літературні герої світової літератури та герої творів Т. Г. Шевченка, перегуки поезії світової літератури з поезією Шевченка, аналіз малюнків поета до творів майстрів світової літератури.

Тема: Микола Некрасов. “Трійка”, “На смерть Шевченка”.

Перегуки поезії Миколи Некрасова з поезією Тараса

Шевченка. Поетичне новаторство Некрасова.

Мета:установити зв’язки між поезією М. Некрасова та Т.

Шевченка; розкрити своєрідність новаторської поезії М.

Некрасова; розвивати навички виразного читання та аналізу

поетичних творів; виховувати в учнів почуття справедливості,

гуманізму, активну громадянську позицію.

Обладнання:портрети М. Некрасова та Т. Шевченка; виставка

різних видань поетичних творів М. Некрасова та Т. Шевченка;

ілюстрації І. Глазунова до творів М. Некрасова;фонозаписи

музичних творів на слова М. Некрасова.

Тип уроку:урок засвоєння нових знань і формування на їхній

основі вмінь і навичок.

Хід уроку

Поэтом можешь ты не быть,

Но гражданином быть обязан

М. Некрасов

І. Мотивація навчальної діяльності.

У ч и т е л ь:Література знає чимало історій, коли вдалий твір

автора одразу завойовував читачів, ставав популярним. Але є

також приклади, коли шлях твору до читача був довгим і

плутаним, коли твір публікувався вже після смерті автора. Та

все ж, коли йдеться про справжній шедевр, він рано чи пізно

отримає визнання. Сьогодні наша розмова саме про такі вірші

Миколи Некрасова.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

� Фронтальне опитування.

—Розкажіть про головні віхи життєвого і творчого шляху

М. Некрасова.

— Визначте теми творчості поета. Яка з них є провідною?

— Чому М. Некрасова називають “співцем страждань

народних”. Аргументуйте тезу прикладами із його творів.

�Робота над епіграфом.

ІІІ. Робота над темою уроку.

� Презентація теми і мети уроку.

� Виразне читання вчителем вірша “Трійка”.

У ч и т е л ь: Сучасники одразу високо оцінили вірш М.

Некрасова. Цей твір неодноразово перекладали на музику

різні композитори. Пісня “Трійка” на слова Некрасова стала

надзвичайно популярною, її часто включали до народних

пісенників. Прослухаємо одну із версій.

� Музична пауза. Прослуховування фонозапису пісні

“Трійка”.

� Демонстрація ілюстрацій І. Глазунова до вірша “Трійка”.

� Бесіда.

— Чи такою ви уявляєте героїню вірша, якою її зобразив

художник?

— Зачитайте рядки вірша, які можуть стати підписом до

малюнка.

— Як художнику вдалося відобразити не тільки красу

дівчини, а й трагізм її подальшої долі?

— У чому, на вашу думку, секрет такої популярності вірша?

— Доведіть, що вірш “Трійка” близький і зрозумілий людям

різних соціальних верств.

— Як через долю молодої жінки поет показує трагізм

становища селян в Росії?

Слово вчителяз елементами бесіди. У творчому доробку

Некрасова значне місце посідають вірші, присвячені

товаришам, однодумцям: “Роздуми біля парадного під’їзду”,

“Тургенєву”, “Белінський”, “Пам’яті Добролюбова”,

“Поету”(пам’яті Шиллера), “На смерть Шевченка” та ін. Про

останній – наша сьогоднішня розмова.

— Які почуття викликав у вас вірш російського поета,

присвячений нашому співвітчизникові?

— З якою інтонацією слід читати вірш, вивчений удома? Чому?

� Виразне читання вірша учнями.

�Актуалізація опорних знань.

— Заголовок вірша вказує на трагічну подію, з нагоди якої він

написаний. Що вам відомо із уроків української літератури

про роль Миколи Некрасова в долі Тараса Шевченка?

(Після десятирічного заслання до Оренбурзького корпусу, у

1858 р., Тарас Шевченко повернувся до Петербурга. Його

гаряче зустріла літературна громадськість. У Шевченка

налагодилася тісна співпраця з редакцією журналу

“Современник”, головним редактором якого на той час був

Микола Некрасов. У журналі друкували вірші українського

поета, статті про його життя і творчість).

— Назвіть теми поезії, спільні для Т. Шевченка та М.

Некрасова.

— Простежте тему жіночої долі й народних страждань у

ліриці М. Некрасова та Т. Шевченка.

� Ознайомлення з історією вірша. У вірша “На смерть

Шевченка” зовсім інша доля, ніж у поезії “Трійка”. За життя М.

Некрасова у Росії цей вірш взагалі не був опублікований.

Вперше на сторінках журналу він з’явився у Львові в 1866 році,

хоча склав поет цей вірш ще в 1861 році, коли йшов за труною

Т. Шевченка. Повернувшись додому, Некрасов записав цей

вірш. Через цензурні перестороги, поет розірвав аркуш навпіл

зверху вниз і залишив у себе лише ліву частину з римами, а

праву з початком рядків знищив. Незадовго до смерті

Некрасов ці вірші відновив.

� Робота в групах. Мовний аналіз поетичних творів.

Заповнення таблиць.

Наявність окремих художніх

засобів у віршах М. Некрасова

Приклади

Лексичні

Епітет Метафора Порівняння Алегорія Уособлення Розмовна лексика

Синтаксичні

Риторичне запитання, звернення, вигук

Повтор Антитеза

� І група – “О шостій вчора завернув…”;

� ІІ група – “Роздуми біля парадного під’їзду”;

� ІІІ група – “Трійка”;

� ІV група – “На смерть Шевченка”.

ІV. Підбиття підсумків уроку.

� Повторне звернення до теми уроку.

� Висновок про поетичне новаторство Некрасова:

поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до

розмовної інтонації, до народної говірки.

Очікувані результати.

Учень:

�знаходить елементи схожості поезій Миколи Некрасова і

Тараса Шевченка;

�знаходить у його поезіях конкретні приклади вживання

розмовної інтонації, народної говірки;

�виразно читає(“На смерть Шевченка” – напам’ять) і аналізує

програмові вірші М. Некрасова.

Д о м а ш н є з а в д а н н я: підготувати повідомлення про

життєвий шлях Ф. Тютчева (завдання для творчої групи

біографів). На прикладі вірша “О, как убийственно мы

любим..”дослідити тему кохання в ліриці Ф. Тютчева, провести

його порівняльний аналіз із лірикою О. Пушкіна (завдання для

творчої групи літературних критиків). Простежити вплив

філософських шкіл на творчість Ф. Тютчева (завдання для

творчої групи філософів).

Із літератури російського реалізму

Тема: М. О. Некрасов. Поезії «Трійка», «На смерть

Шевченка».Поетичне новаторство автора.

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художній зміст

та значення поезій Некрасова, його новаторство; розвивати

навички аналізу ліричних творів, уміння обґрунтовано

доводити свої судження; виховувати почуття гуманізму,

естетичні смаки.

Оснащення: портрет письменника, збірка його творів,

ілюстрації до них; аудіозаписи.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. У кожного народу є його вірні сини, його мужні

захисники. То ж не дивно, що між ними існує духовна

спорідненість. Йдеться про М. Некрасова і Т. Шевченка. Хтось

повинен був покласти на вівтар Вітчизни всі свої сили, талант,

мужність. І вони це зробили. Сьогодні на уроці ми розглянемо

зв'язки цих двох видатних людей, а також те, що нового вніс у

російську і світову поезію поетичний дар Некрасова.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

1.Виразне читання, аналіз та власна оцінка з

обґрунтуванням віршів М. Некрасова «О шостій вчора

завернув…» та «Роздуми біля парадного під'їзду»

2. Наведення прикладів художніх засобів з поезії

Некрасова і з'ясування їх ролі в художньому тексті

ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1.Слово вчителя

- Як ми вже згадували, Некрасов у своїй творчості завжди

переймався долею жінок, добре пам'ятаючи життя своєї

матері, спостерігаючи за долею інших жінок.

Якась випадкова зустріч на дорозі – і народився вірш

«Трійка» (Згадайте зразу трійку у Гоголя!)

1. Виразне читання поезії М. Некрасова «Трійка»

2. Словникова робота за питаннями учнів

3. Обмін враженнями щодо прочитаного

4. Евристична бесіда, виконання завдань пошуково-

дослідницького характеру, проблемні питання

● Що нагадує за загальним звучанням вірш (особливо

початок)?

● У якому дусі змальована дівчина?

● Які умовні частини можна виділити в поезії?

● Чи йдеться у вірші про тяжкі суспільні умови, суспільний

деспотизм?

● До якого виду лірики ви б віднесли цей вірш Некрасова?

Своє твердження Доведіть.

Прослуховування аудіозаписів (виразне читання, пісня)

● Який настрій викликає цей твір, чому?

7. Виразне читання вірша М. Некрасова «На смерть

Шевченка”

8. Словникова робота за питаннями учнів

9. Обмін враженнями щодо прочитаного

10. Евристична бесіда

● Як розуміти перші чотири рядки вірша, особливо другий

рядок?

● Які рядки твору можна вважати стислою поетичною

біографією Шевченка?

● З яким висловом автора можна не погодитись, знаючи про

Шевченка?

● Яким постає Шевченко у вірші Некрасова?

● Які риси характеру, якості Шевченка ви б додали ще, спираючись на свої знання з української літератури? ● Чим, на вашу думку, близькі двоє великих поетів? V. Закріплення знань, умінь і навичок

Учитель. Поєднайте приклади художніх засобів, що зустрічаються у віршах Некрасова, з їх визначенням.

Шевченко

Терплячий, витривалий

мужній

борець

сміливий

палкий

мрійливий

VI. Домашнє завдання.

Вивчити напам’ять вірш «На смерть Шевченка». Скласти тези за підручником до теми «Новаторство М .Некрасова»

VII. Підсумок уроку.

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

Закінчіть речення:

# Мені здається, що вірші Некрасова цікаві з погляду…

# Мене вразило…

# Я думаю, що в наш час…

Человек замечательный

молодость трудная

Изведал:

тюрьму петербургскую,

справки, допросы,

…степь, крепость.

Жандармов любезности

Все, чего с юности ранней не

видывал,

Милое сердцу, ему улыбалось.

Отцветешь, не успевши расцвесть.

В волосах твоих, чёрных, как ночь

Сердечко, глазок.

Что ты жадно глядишь на дорогу

В стороне от веселых подруг?

(Кони) Крепки, и сыты, и бойки.

И тоскливую в сердце тревогу

Поскорей навсегда заглуши!

Из-под брови твоей полукруглой

Смотрит бойко лукавый глазок.

Іронія

Риторичне питання

Інверсія

Порівняння

Метафора

Риторичне окличне

речення

Перелічення

Синекдоха

Зменшувально-

пестливі слова

Епітети

(Проблема морального вдосконалення людини в романі

Д. Дефо

“Життя і незвичайні та дивовижні пригоди

Робінзона Крузо”.)

Тема: Шлях до гармонії душі. (Проблема морального

вдосконалення людини в романі Д. Дефо “Життя і

незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо”.)

Мета: навчати учнів робити узагальнення та висновки з

вивченого; удосконалювати навички роботи з текстом;

розвивати зв’язне мовлення учнів, їхнє логічне мислення;

формувати оптимістичне світосприйняття; виховувати

наполегливість, працелюбність, гуманізм.

Обладнання: портрет письменника, тексти роману,ілюстрації

Т.Шевченка до твору.

Хід уроку

У цілковитій гармонії можна

перебувати тільки з самим собою.

А. Шопенгауер

І. Оголошення теми, мети і завдань уроку

Слово вчителя.

Шлях до гармонії Д. Дефо

Люди тисячоліттями прагнули віднайти шлях до гармонії.

Дехто заперечує її існування, стверджуючи, що життя – це

хаос. Інші, як німецький філософ А. Шопенгауер, переконані,

що у гармонії можна перебувати тільки із самим собою.

Давайте з’ясуємо, який же шлях до гармонії пропонує Д.

Дефо.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда.

1) Згадайте, як жилося Робінзонові у батьківському домі?

2) Чому він не відчував себе щасливим? (Героєві весь час

здавалося, що йому чогось не вистарчає.)

3) Як ви думаєте, чому Робінзон не цінував батьківської

опіки?

4) Як Робінзон витрачав батьківські гроші? (На різні розваги,

яким не міг протистояти.)

5) Як герой потрапляє на безлюдний острів? (Через свій

авантюризм, який весь час штовхав його відправлятися у

подорожі.).

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Бесіда.

1) Яким був характер праці Робінзона на острові? (Свідома

праця, що давала реальні результати і приносила

насолоду.)

2) Що змусило Робінзона повірити в необхідність розуму в

житті людини? Підтвердіть словами з тексту. (“Розум

поволі переборов розпач”. Для того, щоб вижити в

екстремальній ситуації, людині потрібно було мати

певний запас знань.)

3) Завдяки чому герой пристосувався до нових умов життя?

(“Завдяки працьовитості, старанності та винахідливості”.)

4) Подумайте, яким було ставлення героя до природи?

(Природа годувала Робінзона, а він розумно користувався

її благами, для життя. Герой вивчав природу. Стосунки

були гармонійними.)

5) Прослідкуйте, у чому полягав гуманізм Робінзона у

ставленні дикунів? (Коли він уперше побачив туземців,

Робінзон злякався, але для себе вирішив, що не буде їх

чіпати, лише захищатися в разі необхідності. Пізніше

Робінзон урятував П’ятницю.)

2. Виразне читання епізоду “Хвороба Робінзона”.

3. Бесіда.

1) Як ви думаєте, чому саме під час хвороби Робінзон

замислився над своїм минулим? (Коли людині погано,

вона прагне віднайти винного. І не завжди розуміє, що

часто вона винна сама.)

2) Що допомогло Робінзонові зрозуміти помилки свого

минулого життя? (Читання Біблії.) Підтвердіть словами

тексту.

3) Як Робінзон сам пояснює своє перебування на

безлюдному острові? (Як Божу кару за свої минулі гріхи, а

перебування на острові – як можливість очищення душі.)

4. Коментар учителя.

Як просвітитель, Дефо вважає, що у цивілізованому світі

очиститися від гріхів неможливо, адже цей світ весь час

спокушає героя.

Відійшовши ж від цивілізації, людина може стати кращою,

своєю наполегливою працею створити нову гуманну

цивілізацію.

5. Узагальнююча бесіда.

1) Чи можна життя Робінзона на острові назвати ідилією? (Ні,

воно було сповнене постійної небезпеки. Головним є те,

що герой прагне подолати всілякі труднощі.)

2) Подумайте, які риси притаманні Робінзону? (Оптимізм,

сила духу, кмітливість, дивовижна енергія, з якою він

переборював труднощі.)

3) Для чого Робінзон після повернення пише історію власного

життя? (З метою застерегти молодих людей від помилок.)

4) Який же шлях до морального вдосконалення людства

пропонує Д. Дефо? (Це розум і запас певних знань, свідома

праця, що дає видимі результати і приносить насолоду,

життя у гармонії з природою, гуманізм у стосунках між

людьми, віра в Бога.)

6. Аналіз малюнка Тараса Шевченка до “Пригод Робінзона

Крузо”.

Роман Д. Дефо викликав захоплення не лише у

сучасників автора. Серед палких шанувальників цього

твору був і Тарас Шевченко. Історія Робінзона доводила

велич людського духу, утверджувала віру в перемогу

людських чеснот. Саме тому Тарас Шевченко називав

роман Д, Дефо “безсмертним творінням”( повість

“Художник”) і радив читати його і дітям, і дорослим.

З а в д а н н я і з а п и т а н н я.

1) Подивіться уважно на малюнок Т. Шевченка. Які деталі

свідчать, що це малюнок до роману Д. Дефо “Пригоди

Робінзона Крузо”?

2) Чи можна визначити точно, до якого епізоду роману цей

малюнок?

3) Як ви вважайте, яку книгу читає Робінзон? Обгрунтуйте

свої міркування з допомогою тексту роману.

4) Що у композиції малюнка, його кольоровій палітрі

допомагає зрозуміти: Робінзон читає Біблію?

5) Чи справляє людина, зображена на малюнку, враження

самотньої? Обґрунтуйте свої міркування.

6) Зверніть увагу на постать Робінзона на малюнку. Як ви

вважаєте, що привабило Шевченка в образі, який

створив Д. Дефо?

7) Які нові риси цього образу вам відкрилися завдяки

малюнку Т. Шевченка?

К о м е н т а р у ч и т е л я.

На малюнку Т. Шевченка центральною є постать

Робінзона. Саме на ній у першу чергу зосереджується

увага всіх, хто дивиться на малюнок. Шевченківський

образ вражає поєднанням фізичної і духовної сили: на

обличчі Робінзона відбивається інтенсивна робота

думки,а в усій його постаті відчувається напруження і

неприхована сила. Погляд Робінзона спрямований на

велику книгу, і кожен, хто дивиться на малюнок, розуміє,

що саме вона примушує героя думати, викликає

переживання, спонукає до дій. Ця книга відіграє

особливу роль у композиції малюнка: наче від неї йде

сяйво, яке освітлює Робінзона. Читачі роману Д. Дефо

відразу здогадуються, що Робінзон читає Біблію. Досвід

духовних пошуків багатьох поколінь, закладений у

“Книзі Книг”, допомагає йому побороти свою самотність.

Можливо, саме тепер йому відкриваються істини, яких

він не розумів, живучи серед людей.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

Запитання.

1) Які проблеми порушує Дефо у романі? (Проблеми,

якою повинна бути людина, ролі розуму у житті

людини, гармонійних взаємин з природою, мирного

співіснування людей різних цивілізацій.)

2) Як ви думаєте, у чому секрет популярності роману?

Завжди залишається актуальним питання: чи кожна

людина може витримати екстремальні ситуації й

залишитися при цьому Людиною?

ІV. Домашнє завдання

Написати твір-роздум на тему: “Які істини допоміг мені

зрозуміти Робінзон?”; знайти описи природи у тексті

Бінарний урок-зіставлення трагедії Й. В. Гете «Фауст» і поеми

Т. Шевченка «Катерина»

«Крізь людський біль проступає вселюдське» (О.

Гончар)

Тема. Бінарний урок-зіставлення трагедії Й. В. Гете «Фауст» і поеми Т. Шевченка «Катерина»

Мета:застосовуючи компаративний аналіз , порівняти жіночі образи творів Й. В. Гете «Фауст» та Т. Шевченка «Катерина», розкрити трагічність конфлікту «Фауст – Маргарита», «Катерина – Москаль», дослідити причини трагедії героїнь; розвивати творчі й логічні здібності учнів, уміння представляти творчі напрацювання, формувати навички виразного читання, групової роботи; виховувати почуття внутрішньої свободи, щирості, відповідальності за власні вчинки.

Обладнання: портрети Й.В. Гете та Т. Шевченка, репродукції літографії Е. Делакруа до трагедії «Фауст» Й. В. Гете та ілюстрації С. Караффи-Корбут до поеми Т. Шевченка «Катерина», виставка книжок «У коханні, як у бою, у кожного своя доля» (Т. Драйзер), костюми та реквізити до інсценізацій за згаданими творами.

Як не любов, То що це бути може? А як любов, То що таке вона

Франческо Петрарка Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності Слово вчителя. Сьогодні ми перегорнемо ще одну

сторінку класичної літератури, спробуємо шляхом компаративного аналізу простежити причини трагічного кохання героїнь творів українського письменника Т. Шевченка (поема «Катерина») та німецького поета Й. В. Гете

(трагедія «Фауст»), розкрити проблемне запитання: «Чи можна почуття Катерини та москаля, Маргарити та Фауста назвати справжнім коханням?». В аудиторії працюють творчі групи: соціологи, психологи, моралісти.

На аркушах, які лежать перед вами, напишіть, що ви очікуєте від уроку.

ІІ. Робота з новим матеріалом. Слово вчителя. На попередніх уроках ми уже

познайомилися з героями трагедії «Фауст». Згадаймо їх. Так, це Фауст, Мефістофель, Бог, архангели, Директор театру, поет, комічний актор. Та є у творі ще один персонаж – це жінка, її звати Маргарита, або Гретхен. Пригадаймо першу зустріч Фауста з Маргаритою.

*Інсценізується уривок, у якому йдеться про першу зустріч Фауста і Гретхен.

*Бесіда. - Де відбулася перша зустріч Фауста з Маргаритою? - Якою у цій сцені постали Маргарита і Фауст? - Що насторожило Маргариту, коли Фауст звернувся до

неї? (Назвав просту міщанку панною, як називали вельможних

дам, та ще й на вулиці). -Яке враження справила Маргарита на Фауста і Фауст

на Маргариту? Відповідь аргументуйте прикладами з тексту.

-А яке враження Маргарита та Фауст справили на вас? *Творча робота в групах. Перевірка випереджального

домашнього завдання: скласти сенкани, що характеризували б

кожного із головних героїв твору. Читання сенканів, які стосуються Маргарити і Фауста.

Маргарита. Романтична,наївна.

Закохується, довіряє, розплачується за гріхи. Віддається пристрасному почуттю.

Врятована Гретхен. Фауст

Розумний, передбачливий. Шукає, мислить, кохає

Вболіває за долю Маргарити. Учений.

*Бесіда (продовження). - Як розвиваються події після першої зустрічі героїв? (Маргарита закохується у Фауста, ходить на побачення

у садочок, розповідає йому про своє життя). - Що він дізнається із розповіді дівчини? (Маргарита зізнається Фаусту: «Душею вся твоя,

коханий мій»). - Чи такі ж пристрасті властиві і Катерині, героїні

однойменної поеми Т. Шевченка? (Полюбила москалика,

Як знало серденько, Полюбила молодого,

В садочок ходила Поки себе, свою долю

Там занапастила) Як у Маргарити, так і в Катерини побачення відбувається

в садочку. Цей фольклорний образ часто трапляється в

українських народних пісня і пов’язаний з дівочим переживання, з побаченням. У поемі садочок згадуватиметься декілька разів. До нього вона ходитиме й покриткою, з сином на руках, і спогади про минуле завдаватимуть їй болю. До садочка Катерина прийде, щоб узяти грудочку рідної землі, коли виженуть із хати батьки.

- Що переживає Катерина під час зустрічі з москалем? (Кличе мати вечеряти,

А донька не чує; Де жартує з москаликом,

Там і заночує. Не дві ночі карі очі Любо цілувала…)

- Яке перше враження у вас від знайомства з Катериною і її коханням?

*Творчі роботи: сенкани, що стосуються Катерини та Москаля.

Катерина. Чорноброва, гарна.

Кохає, блудить, гине. Розчаровується у вірності москаля.

Покритка. Москаль.

Молодий, препоганий. Обіцяє, обманює, відштовхує. Нівечить життя Катерини.

Зрадник.

- Для більшої виразності передачі почуттів своєї героїні Гете вводить народну пісню. Пригадайте епізод «Маргарита за прядкою». Зачитайте його.

- А як перегукуються слова простої народної пісні Гретхен з почуттями Шевченкової Катерини? Відповідь аргументуйте цитатою з тексту.

Маргарита. Я виглядаю

Його у вікно, Я дожидаю Його давно.

Ой коли б прийшов, Хорош, ласкав,

Пройняв очима, Словом заграв, Посмішкою зачарував,

Потиснув руку, поцілував! На серці жаль, Мій спокій зник…

Катерина. Візьме відра опівночі

Піде за водою, Щоб вороги не бачили,

Прийде до криниці, Стане собі під калину,

Заспіває Гриця. Виспівує, вимовляє, Аж калина плаче.

Вернулася – і раденька, Що ніхто не бачив.

- Якими почуттями пронизані рядки обох поетів?

- Таємне кохання Маргарити до Фауста, Катерини до москаля стає явним. Яким було ставлення суспільства у давні часи в Німеччині та в Україні до жінки, яка порушила норми моралі?

Соціолог. Про безправність жінки свідчить її належність до трьох K: Kirche (церква), Kinder (дитина), Küche (кухня). Суворі закони моралі середньовічної Німеччини жорстоко карали позашлюбне народження дитини. Таку жінку відлучали від церкви і проклинали, а потім страчували.

Не менш суворі закони існували і щодо позашлюбного народження дитини в Україні. Пропащу дівчину називали покриткою. Їй дьогтем мазали ворота. А батьки, щоб уникнути пересудів, виганяли з дому, якщо це була навіть єдина донька в сім’ї.

*Бесіда (продовження). - Як це відтворене у Гете? (Гретхен вперше усвідомлює свій гріх, коли зустрілася

біля колодязя з подругою Лізхен, яка із злорадством розповіла про Варвару-красуню, котра покохала юнака та завагітніла, а він утік, Гретхен не тільки співчуває їй, а й усвідомлює, якою вона була несправедливою, коли засуджувала дівчат, які пустились берега. Фауст, освідчуючись дівчині у коханні, був переконаний, що їхнє щастя безконечне, а блаженство вічне, та він помилився. Любов до Маргарити не вдовольнила його жаги пізнання. Дедалі частіше в його репліках звучить розчарування).

- Які почуття переповнюють Валентина, коли він дізнається про вчинок своєї сестри, якою він колись пишався? У чому причина страждань цього героя?

(Валентин страждає від свого безсилля перед поголосом, котрий засудив любов сестри до Фауста. Якщо раніше він міг пишатися Маргаритою, то тепер соромиться її. Прийшовши на побачення до коханої і зустрівшись з її братом, Фауст завдає йому смертельних ран. Помираючи, юнак провіщає сестрі трагічну долю: грішницю чекає загальна зневага.

Гете лише кількома словами передає зміну в самооцінці Маргарити. Якщо спершу, відповідаючи на докір брата, вона каже: «О Господи! Мій брате…», то після його монологу звучить: «Пекельні муки! Брате мій!..» Ці слова співзвучні середньовічному повір’ю, за яким праведники у відчаї звертаються до Бога, а грішник – до сатани. Отже, героїня визнає свій гріх. Це підтверджує і сцена у соборі, де, знесилена муками, вона непритомніє. (Епізод «Гретхен і Злий дух»). Урешті-решт Маргарита опиняється у в’язниці).

- Як поставилися до Катерини односельці та батьки? Знайдіть відповідний текст у творі Шевченка, зачитаєте його та прокоментуйте.

(А жіночки лихо дзвонять, Матері глузують,

Що москалі вертаються Та в неї ночують:

«В тебе дочка чорноброва, Та ще й не єдина,

А муштрує у запічку Московського сина.

Чорнобривого придбала… Мабуть, сама вчила…»

Катерина настільки захоплена своїми почуттями, що не звертає увагу на ту славу. Вона твердо вірить, що москаль повернеться. Але людський поговір безжальний, і поет намагається пояснити, чому батьки вирішують вигнати єдину дочку з дому. У них дуже розвинене почуття чесності, людської гідності, вони шанують звичаї, тож не в змозі витримати людський поговір).

- Яка доля чекає на батьків? (Осиротілі батьки передчасно сходять в могилу, бо такої

ганьби, якої їм завдала дочка, вони не могли пережити. З гіркотою вимовила мати: « Оддячила!» Обпекли серце Катерини гіркі слова батька : «Нехай тебе Бог прощає та добрії люде; молись Богу та йди собі, мені легше буде»).

*Усне малювання за останньою зустріччю Фауста і Маргарити. (Епізод «Маргарита у в’язниці»).

-З якою метою прийшов Фауст до Маргарити? - Чому він здається їй катом? Яке це має символічне

значення? -У яких словах Маргарити розкривається вся глибина її

трагедії? ( В останні години свого короткого життя Маргарита

звертається до верховних сил: «Боже, зжалься над рабою твоєю!» Мефістофель, радіючи, промовляє: «Вона рокована!» А

голос з неба – «Врятована!»). - Чому з неба чується: «Врятована!»? (Маргарита – жертва злої долі, Мефістофеля й жорстоких

звичаїв бюргерської моралі. Вона відмовляється втекти із в’язниці разом із Фаустом, бо, каючись, розуміє, що не можна

втекти від себе, не можна жити із тягарем у душі. Бажання зазнати за свої гріхи пекельних мук – це початок духовного очищення грішниці.

І суспільство, і Мефістофель вважають, що гріхи Маргарити не можуть бути виправдані. А Бог має на це свій погляд: грішниця, яка щиро розкаялась, заслуговує не тільки прощення, а й виправдання:.

*Інсценізація епізоду « Остання зустріч Катерини з москалем» за твором Т. Шевченка.

- Якою була остання зустріч Катерини з офіцером? Можливо, вона була щасливішою, ніж у Маргарити?

- Які почуття переповнюють Катерину, коли вона, нарешті, після довгих поневірянь зустрілась з коханим?

(Спочатку вона говорить ніжно, як кохана дружина: «Любий мій Іване! Серце моє коханеє! Де ти так барився?»

Боса і роздягнена молода жінка забула про всі страждання і муки, яких зазнала через нього. У ніжних словах вона ніби випромінювала всю силу і жагу свого нерозтраченого кохання. Але коли дізнається, що офіцер утік, вдаючи, що не впізнав її, не захотів навіть глянути на сина, у молодій жінці щось надломилося, і на грані божевілля, покинувши дитину, Катерина втопилась у ставку: для неї не існує життя в соромі. За хвилину щастя Катерина поплатилася зруйнованими долями батьків, сина, власною).

- Чому Катерина йде на приниження? (Думає про сина). - Свідомим чи несвідомим, на вашу думку, було рішення

Катерини про самогубство? - Чи засуджує автор героїню?

(Він стверджує, що Катерина завинила. Але карати і милувати її має право лише Всевишній. Тому й ім’я її з грецької означає чиста, непорочна, свята (великомучениця). У поемі автор порушує низку проблем, але загальнолюдською є проблема дівочої честі, відповідальність за материнство).

- Які ж причини трагічного кохання молодих жінок? - Хто винен у смерті згаданих героїнь Й. В. Гете і Т.

Шевченка? ІІІ. Підсумкова бесіда за участі соціологів, психологів,

моралі заторів. - Як ви оцінюєте поведінку Фауста і москаля щодо

жінок? - Чи можна назвати кохання Маргарити та Фауста,

Катерини та москаля справжнім? - Як ставиться сучасне суспільство до подібних вчинків?

Чи засуджує таке кохання? - Як почували б себе Маргарита та Катерина в

сучасному суспільстві? - Який урок має винести кожен із даної історії? - Які поради ви б дали обом дівчатам?

Учитель. Наша розмова підійшла до завершення. Які враження у вас залишилися від уроку? Чи справдилися ваші бажання? Що було найцікавішим для вас?

*Учні записують свої враження на аркушах та

зачитують їх. Звучать пісні про щасливе кохання. Домашнє завдання. Підготуватися до написання творчої

роботи; групі моралістів та психологів скласти монолог Фауста, звернений до Маргарити; групі соціологів написати

есе «Як почували б себе Маргарита та Катерина в сучасному суспільстві?».

Тема. Причини популярності образу Прометея

Мета: перевірити уміння складати простий план твору,

вчитися характеризувати героя міфу; з’ясувати причини

популярності образу Прометея; ознайомитися з поняттям

«прометеїзм», знаходити літературні паралелі; виховувати

високі моральні якості.

Обладнання: учнівські ілюстрації до міфу «Вогонь Прометея»,

тексти віршів Дж. Байрона, Й.Гете, Лесі Українки, Тараса

Шевченка.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день Божий добрі ребра

Й серце розбиває…

Т. Шевченко

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання

Зачитування учнями простого плану до міфу «Прометей».

Завдання

Доведіть,що прочитаний твір є міфом.

2. Літературний диктант

1. У яких горах був прикутий Прометей?(Кавказ)

2. Як звали дівчину,перетворену на телицю?(Іо)

3. Як звали чудовисько,що охороняло Іо?(Аргус)

4. Чийого пророцтва боявся Зевс?(Кроноса)

5. Хто з титанів тримав на своїх плечах небесне

склепіння?(Атлант)

6. Найголовніший дарунок Прометея людям?(Вогонь)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Цікаво!

У деяких областях Греції Прометея шанували, як бога. В

Афінах він був у пошані нарівні з Афіною і Гефестом. На честь

Прометея запроваджено свято – біг із запаленими

смолоскипами(прометеї).

Робота з епіграфом

Читання уривка з поеми Тараса Шевченка “Кавказ”

(“За горами гори , хмарою повиті…”)

Чи не погасне вогонь душі Прометея, на думку поета?

ІІІ. Узагальнення й систематизація вивченого матеріалу

1. Складання характеристики героя

1) Хто такий Прометей? (Титан,який посмів виступити

проти Зевса; син Іапета і Феміди(!) → прагнув

справедливості.)

2) Який подвиг він здійснив? (Терпів муки заради щастя

людей, зробився нещасним, але не підкорився тирану.)

3) Чого навчив Прометей людей? (Див. схему з попереднього

уроку)

4) Які риси характеру притаманні цьому герою? (Сміливість,

рішучість, доброта, розум, хитрість, наполегливість,

чуйність)

5) Які почуття викликає у читача Прометей? (Повагу,

захоплення, подив, вдячність)

2. Проблемне запитання

«Мікрофон»

Чи можна вважати Прометея героєм?(Прометея можна

вважати героєм, тому що він здійснив подвиг заради інших,

поступився своїм щастям, бо дуже хотів допомогти людям,

полегшити їхнє життя.)

3. Словникова робота

У переносному значенні слово «Прометей», як і поняття

«прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням

самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини,

незгасного прагнення досягти високої мети.

IV. «Літературні паралелі»

1. Слово вчителя

- Прометей відкриває галерею так званих вічних образів,

до яких постійно звертатиметься людство.

Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася

лише одна - «Прометей закутий». Прометей Есхіла

втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в

ім’я щастя людей.

За нового часу образ титана Прометея знаходимо у

творах Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних

майстрів пензля Мікеланджело,Тиціана, Рібейру,

композиторів Бетховена, Ліста, Скрябіна.

Образ Прометея надзвичайно популярний в Україні. У

своїх творах його подвиг уславили Т.Шевченко, І.Франко,

Леся Українка, А.Малишко.

2. Читання творів, присвячених подвигу Прометея

Й.Гете. «Прометей»

Дж.Байрон. «Прометей»

* * *

Крик Прометея лунає безліч віків скрізь по світі, він заглушає

собою потужні громи олімпійські. Тисячі тронів упало і

людських, і божих, але Титанова круча стоїть, наче вічна

твердиня духу того,що, немов ураган, без упину іскорку,

вхоплену з неба, в могутній вогонь роздимає.

Краще бринять від того урагану пошарпані струни, ніж у

майстерних руках срібнострунні золотистії арфи, зграя й

добірно настроєні до дифірамбів(пісня хвалебного

характеру) облесних. Так було завжди і так буде довіку,

поки житимуть люди і поки бринітимуть струни.

Тільки ж той крик Прометея на струнах удати здолають

руки того, хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з

Прометея і предківський спадок шанує,тямлячи іншу

красу, ніж ту, що на ярмарку завжди руки до бубна

призводить, а ноги до скоків безладних.

Той Прометея нащадок, дотепний до струн

найдорожчих, руки до крові скалічить об струни

незграйні волові, серця риданням домовить тих струн

недомовлених жалі, - знаючи добру ціну і музиці, й

музикам, і струнам, щирого злота пісень не продасть за

злотистую арфу.

Леся Українка

V. Підбиття підсумків уроку

• Чи можна вважати Прометея героєм?

• Що означають поняття «Прометей», «прометеїв вогонь»

у переносному значенні?

• Хто з відомих поетів, художників, музикантів звертається

до образу титана?

• У чому секрет популярності образу Прометея?

• Чи потрібні Прометеї сьогодні?

VI. Домашнє завдання

Відповісти на запитання : «Кого з наших сучасників можна

було б назвати Прометеєм? Чому?»

Тема: Урок компаративного аналізу творів Мацуо Басьо і Тараса Шевченка М е т а: на прикладі поезій Т.Шевченка і М.Басьо навчати учнів зіставляти поетичні твори; формувати навички компаративного аналізу; дослідити, якими засобами кожен з поетів розкриває красу природи; розвивати творчі здібності школярів, уяву, образне мислення; виховувати розуміння загальнолюдських та національних духовних цінностей. О б л а д н а н н я: портрети Т.Шевченка та М.Басьо, схеми-аплікації, музичний супровід, слайди, ілюстрації до поезій.

Щоб зрозуміти, слід пізнати. Історія культури – це одвічний пошук краси.

Х і д у р о к у

І. Мотивація навчальної діяльності . Слово в ч и т е л я (під музичний супровід) Я зірвала квітку – і вона загинула,

Я спіймала метелика – і він помер

У мене на долоні, І тоді я зрозуміла, що торкнутися краси можна тільки серцем.

Відкриємо ж і ми свої серця назустріч красі. Музика звучить голосніше і поступово переходить у спів птахів, шум дощу. На екрані слайди із зображенням картин природи. Все в природі взаємопов’язане, величне і гармонійне. Хоч би на якому континенті ви перебували, всюди відчуєте, що

людина – маленька частина Всесвіту, яка має жити у злагоді з природою, розуміти її. Доберіть ключові слова-маячки до цієї думки.

• Орієнтовані відповіді у ч н і в: природа, краса, велич, гармонія, довершеність, мистецтво, світ, сонце, дім, сакура, Фудзіяма, тополя, калина. Деякі слова, що ви вгадали, зокрема «калина», «сакура», «краса», стануть ключовими упродовж нашого уроку. Його тема: « Калина і сакура. У співавторстві з красою». Калина і сакура є духовними оберегами України і Японії, візиткою цих країн, вони символізують любов до своєї землі, традицій народу. Зверніть увагу на епіграф уроку, в якому втілилася багатовікова мудрість японського народу. На сьогоднішньому уроці ми доторкнемося до поетичної краси двох великих класиків – Мацуо Басьо і Тараса Шевченка.

• Робота зі словником.

Компаративістика (лат. comparo -- порівнюю) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їхнього взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу. Визначення учні записують до зошитів. ІІ. Цілевизначення У ч и т е л ь. Виходячи з теми уроку, як би ви визначили його мету? Для чого потрібно зіставляти поетичні твори різних поетів? (Орієнтовані відповіді у ч н і в.

• Ми порівнюватимемо твори Т.Шевченка і М.Басьо, щоб більше дізнатися про них, про їхнє розуміння краси, щоб розширити власний кругозір.

• Звертаючись до своїх сучасників, Тарас Шевченко писав: «і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Гадаю, що це стосується і завдань нашого уроку.

• Ми вчитимемося порівнювати, щоб збагатити власну культуру.

• А ще через національне ми краще розуміємо загальнолюдське, набираємося власного досвіду, краще розуміємо власну літературу).

Про це доречно сказав один вітчизняний літературознавець: «В шедеврах світової літератури слід пересуватися з духовним паспортом своєї батьківщини». Як ви розумієте вираз «духовний паспорт своєї батьківщини»?

(Орієнтовані відповіді у ч н і в.

• Духовний паспорт моєї батьківщини – це наші народні традиції, знаючи які, ми краще розуміємо національні традиції інших народів.

• Гадаю, що це твори нашого мистецтва, зокрема літератури.

• Такий «духовний паспорт» має кожен народ, кожна нація. В основі його загальнолюдські чесноти: щирість, щедрість, скромність, любов до людей, до природи, релігійність, почуття прекрасного тощо).

• Читання напам’ять поезій Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати…», « За сонцем хмаронька пливе..» та хоку Мацуо Басьо.

У ч и т е л ь. Подумаємо разом, що поєднує ці вірші? Чи можна їх зіставити? Чи висловили поети у цих творах своє ставлення до краси?

Бесіда.

• Які почуття навіюють нам зачитані поезії? • Чи подібні вони за тематикою? • Чи різняться ці вірші Т.Шевченка і хоку М.Басьо? • Яка ідейно-художня спрямованість почутих творів?

Інтерактивна вправа «Партитура емоції»

Із поданого переліку вражень, почуттів підкреслити три слова, що відповідають вашому стану душі: задума, співчуття, захоплення, спокій, журба, розчарування ,світла печаль, умиротворення

Усне словесне малювання.

Опишіть картину, яка постала у вашій уяві під час читання поезії « За сонцем хмаронька пливе»

У ч и т е л ь. «Поетичне асорті» засвідчило, що ви побачили красу і гармонію природи, навчилися розуміти тріск сухої гілочки, слухати «німу тишу». Ви побачили красу у звичайному. А тепер знайдіть у поезіях слова-перлинки, які пробуджують уяву, звичні предмети і явища роблять незвичними, поетичними.

Орієнтовані відповіді у ч н і в.

«Киплять сльози», «росинки крап-крап», « врода квітів», «бик замукав би першу пісню весни», «німа тиша», «червоні поли хмароньки», «рожева пелена сонця».

• Робота над висновком-узагальненням.

З а в д а н н я. Доповнити речення у поданому тексті. (можливі варіанти відповіді містяться в дужках).

Ми досліджували художній світ поезій, які написані … ( у різний час), у різних … ( країнах). Вони є різножанровими -- … (ліричні вірші і хоку). Єднає поезії …(дивний і красивий світ природи – української і японської). Кожен з поетів по-своєму…(бачить і розуміє її). Так, у Шевченка переважають цілісні і довершені картини … (садок вишневий коло хати, сім’я вечеря, величний морський пейзаж на тлі призахідного сонця). Український пейзаж навіює … (спокій, тиху радість).

Мацуо Басьо захоплюється …(витонченістю і простотою природи). У хоку відчувається …( чарівна неймовірність, незвичайна стислість, увага до деталей). Хоку, ніби … ( яскрава мозаїка, яка відтворює цілісну картину світу).

o Які думки викликає хоку Мацуо Басьо «На всохлу гілку…»?

o Презентація учням власних ілюстрацій до поезій.

У ч и т е л ь. Із завданням розібратися у тематичних та ідейно-художніх особливостях почутих поезій, почуттях, які вони викликають, ви впоралися відмінно. Тепер ми можемо заглибитись у поетику слова, у художній світ віршів, які прозвучали.

• Робота в групах. Заповнення таблиці “Поетичне асорті”.

І ГРУПА ІІ ГРУПА

Художній світ поезії Т.Шевченко.

«Садок вишневий

коло хати…», «За

сонцем

хмаронька

пливе…»

М.Басьо. Хоку

Природа « Садок

вишневий коло

хати», вечірня

зіронька стає», «

за сонцем

хмаронька

пливе», «туман…

закриває море»

Краплинки роси,

всохла гілка, старий

ставок, плакуча

верба. Сакура,

розквітла слива,

біла квітка лотоса

Звуки Хрущі гудуть,

Соловейко співає

Сплеск води, тріск

гілки, крик журавля

Кольористика Білий цвіт

вишень, рожевий,

червоний, синій,

сизий, сивий

Зелений, білий,

рожевий, сивий,

чорний

Образність,

Зменшувальні слова

«Вечірня

зіронька встає»,

«червоні поли

розтилає», «сонце

спатоньки зове»,

« покриває, мов

мати дитину», «

рожева пелена»

Глибока осінь,

соловей-душа,

місяцю соромно,

киплять сльози,

шолудивий світ,

заснула верба

плакуча

Образи-символи « Садок Лотос, сакура,

Мова обох поетів …(образна, метафорична, насичена кольорами). У Шевченка …(дуже мелодійна). Рядки

хоку Мацуо Басьо іноді обірвані, незакінчені, щоб кожен по-своєму сприймав побачену картину і робив власні висновки. Поети стверджують:…( краса завжди поруч, розплющ очі і дивись).

У ч и т е л ь. Крок за кроком ми підіймалися до розуміння і пізнавання краси поетичного слова. Нам «світили» ключові «слова-маячки», ми дивувалися «словам перлинкам». Адже, «щоб зрозуміти, слід пізнати. Історія культури – це одвічний пошук краси». Ви долучилися до неї, самі стали маленькими майстрами, можете поділитися своїм бачення і сприйняттям прекрасного.

• Інтерактивна вправа «Закінчи речення»

Шляхом зіставлянням поетичних творів Т.Шевченка і М.Басьо ми поглибили свої знання з … ( української і світової літератури).

Порівнюючи ідейно-художні особливості їхніх віршів, ми …(встановили зв'язок між ними).

Я побачив(ла), … (який красивий світ навколо нас).

вишневий коло

хати»,

« і сонце

спатоньки зове у

синє море»

хризантема

У ч и т е л ь. Упродовж уроку ми говорили про природу , красу. Робили висновки, ділилися враженнями. Але, гадаю, у кожного з вас ще залишилися якісь маленькі таємниці, невимовні запитання до поетів. Саме вони змусять вас ще раз повернутися до хоку Мацуо Басьо, поезій Тараса Шевченка. І нехай образи-символи Японії та України – калина і сакура – стануть місточком єднання цих великих поетів, двох самобутніх культур наших країн.

Шегинівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

«Тарас Шевченко та

Святе Письмо»

Підготувала

учитель світової літератури

Саламаха Тетяна Ярославівна

Шегині, 2014

Біблія як велика і вічна книга є супутницею життя багатьох поколінь у історії людства. Була вона і супутницею життя Т. Шевченка від народження до самої смерті. А тому без Біблії, без її морально-етичного і естетичного досвіду неможливо зрозуміти всю глибину і багатогранність Шевченкової творчості. Інтерес Т. Шевченка до Біблії стимулювався особливим змістом його релігійності. Він свого Бога («великого Бога») шукав, вів з ним нескінченний діалог, і процес тих болючих богошукань, внутрішніх монологів і дискусій породжував не тільки поклоніння, а й сумнів, і докір, і богоборство, бо замість правди поет бачив скрізь лише «кровавії ріки сльоз» — «а Бог бачить, та мовчить, гріхам великим потурає». Але докори і неприйняття Бога змінювалися смиренністю і побожністю. ї поет знову звертався до Біблії, шукаючи відповіді на одвічні питання й водночас духовну опору у світі. Біблія була для Шевченка не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивів, сюжетів, образів. Т. Шевченко переосмислював біблійні мотиви, шукав у них теми, що могли бути зв’язані з тогочасною дійсністю. Такий характер переосмислення в поемі «Марія», поезіях «Ісайя. Глава 35», «По-дражаніє Ієзекіїлю». Так, поема «Марія» не тотожна біблійній легенді про Богоматір і народження Христа. Біблійний сюжет послужив Шевченкові лише поштовхом для втілення вселюдської ідеї святості материнства, створення узагальненого поетичного образу жінки-матері, величальної молитви їй:

Все упованіє моє На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє, Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю. Святая сило всіх святих, Пренепорочная, благая!

Досить часто Шевченко відштовхується від якоїсь біблійної тези, філософський зміст якої служить алегоричним вираженням його думок та ідей. Так з’явилися епіграфи до політичних поем «Сон», «Кавказ», «Неофіти».

У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим..» поет свої докори, вбивчі характеристики, звинувачення попереджає цитатою з Біблії: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть». У цьому разі слід говорити не про переосмислення, а про повне прийняття як змісту, так і форми біблійного тексту. Шевченкові як поету-громадянину найбільш духовно співзвучними були викривальні мотиви Біблії, пристрасть біблійних пророцтв та псалмів. Найактивніше розробляє він мотиви «Псалмів Давидових». Шевченко обирає для переспіву передусім тексти з виразними викривальними тенденціями, які під пером поета набули громадянського пафосу, сучасного Шевченкові соціального звучання» Провідний мотив циклу — відстоювання народних ідеалів, пророкування всенародної розправи над гнобителями і майбутньої перемоги «добра» над «злом»: Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.

Трактування Бога як найвищої істини і правди верховного суду над «беззаконієм і злом» обумовлювало часте звертання до його образу саме в політичних поемах. Після прочитання творів Т. Шевченка було б помилкою вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Коли він говорить про криваву боротьбу повстанців, то пригадує події Варфоломіївської ночі; а коли розповідає про неофітів, то порівнює їх з декабристами. Отже, як бачимо, Шевченко часто звертається до біблійних мотивів, до псалмів староєврейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх. Думки легендарних пророків, біблійні мотиви доводили, що людська праця — це краса, справедливість і любов. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до Святого Письма, звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадянського спрямування — антицарського, антикріпосницького, революційного змісту. Твори «Марія» «Царі», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Ісая. Глава 35» мають одверто революційний зміст. В образі Бога він показує ідеал святості, а Марія — рідна мати, мати-земля, Україна-ненька. В образах німих рабів автор зображує простий люд, який терпляче зносить усі знущання панівної верхівки.

У твори біблійного змісту Шевченко вкладає свій зміст — він пророкує щасливе майбутнє, висловлює свої сподівання на загибель експлуататорського ладу.: • Оживуть, степи, озера, • І не верстовії, • А волнії, широкії. • Скрізь шляхи святії • Простеляться, і не найдуть • Шляхів тих владики, • А раби тими шляхами • Без ґвалту і крику • Позіходяться докупи, • Раді та веселі. • І пустиню опанують • Веселії села. Як поет-революціонер, він не може не закликати до боротьби за свободу. Тому і відстоює народні мрії, пророкує всенародну розправу над гнобителями:” Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!”

ТАРАС ШЕВЧЕНКО - ІЛЮСТРАТОР ШЕДЕВРІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДО 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Дослідницьку роботу підготувала

Саламаха Т.Я.

Шегині, 2014.

«Художники покликані для того, щоб доводити світові, що

життя прекрасне, що воно саме є найбільшим і

найвеличнішим з усіх можливих благ», - так справедливо

визначив роль митців у житті людства український

письменник О. Довженко. Майстри живопису, наносячи на

полотно фарби, перетворюють будь-який матеріальний об’єкт

на витвір мистецтва. Найчастіше шедеврами стають ті

мистецькі твори, що є синтезом образотворчого мистецтва та

літератури. Безперечний доказ тому - мистецька спадщина ге-

ніального українського поета Тараса Шевченка. Мистецька

спадщина Кобзаря - твори живопису і графіки, що їх

виконував Т. Шевченко в різній техніці протягом усього

життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в

оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві, а також у

копіях, що їх виконали художники ще за життя Т. Шевченка.

Уявлення про мистецьку спадщину поета доповнюють

відомості понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. За

жанрами це - портрети, композиції на міфологічні, історичні

та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди.

Безсумнівний відгомін літературної обізнаності відчувається

у виконаних художником ілюстраціях до творів класиків

світової літератури.

Жадоба знань, прагнення постійно розширювати свій

кругозір проявилися у Шевченка ще до звільнення з

кріпацтва. З юнацтва він натхненно ознайомлювався з

творами російських і світових письменників. Навчаючись в

Академії мистецтв у Петербурзі, майбутній поет широко

ознайомився з античною літературою, глибоко й різнобічно

пізнав європейську літературу: знав творчість великих

італійських поетів Ф. Петрарки, Дж. Боккаччо, англійських -

В. Шекспіра, Д. Дефо, Р. Бернса. У французькій літературі

увагу Шевченка привертали Ж.Б. Мольєр, Вольтер, у

німецькій - Й. В. Гете, Ф. Шиллер. Російська література й

особисте спілкування з російськими письменниками

упродовж усього творчого життя поета сприяли оволодінню

ним вершин світової культури. Улюбленими поетами Т.

Шевченка були О. Пушкін і М. Лермонтов.

Читаючи твори класиків світової літератури та створюючи

до них ілюстрації, син українського народу не лише

засвоював культурні надбання, а й зводив своєрідні духовні

мости єднання різних народів, культур та епох.

Тарас Шевченко та античність

Сюжети, образи та мотиви з давньогрецької міфології поет

ширико використовував як під час навчання у Петербурзі, так

і у зрілий період творчості.

Малюнок виконано на сюжет давньогрецького міфу про

красеня Нарциса, який, побачивши своє відображення у воді

закохався в себе, зачах від цього кохання і перетворився на

квітку, яку згодом було названо його ім’ям. А від закоханої в

нього німфи Ехо залишилося лише відлуння.

«Телемак на острові Каліпсо»,1836 р. На малюнку зображено сина Одіссея Телемака на острові

німфи Каліпсо, куди він потрапив у пошуках свого батька (за

мотивами епічної поеми Гомера «Одіссей»),

Діоген (414-323 роки до н. е.)

який заперечував користь цивілізації і наполягав на

необхідності повер

у його «житлі» - бочці.

«Діоген», 1856 р. 323 роки до н. е.) - давньогрецький філософ

який заперечував користь цивілізації і наполягав на

необхідності повернення до «природного» стану. Зображений

бочці.

кий філософ-кінік,

який заперечував користь цивілізації і наполягав на

нення до «природного» стану. Зображений

«Смерть Сократа», 1837 р.

На малюнку зображено засудженого на смерть

давньогрецького філософа Сократа у в’язниці, який,

тримаючи в руці келих з отрутою, звертається з промовою до

своїх учнів.

Тарас Шевченко та європейська література

Славу англійському письменникові Д. Дефо (1660-1731)

приніс роман «Робінзон Крузо» (1719),у якому втілені

художні ідеї Просвітництва. Цей твір у світовій літературі дав

початок своєрідному літературному явищу - написанню

«робінзонад». Т. Шевченко, за свідченням сучасників, читав

роман у перекладі П. Корсакова. Згодом поет подарував

книжку «Робінзон Крузо» племінниці Прісі з надписом:

«Любій Прісі на пам’ять от дядька Тараса Шевченка. 1859 р.»

На малюнку герой роману шукає порятунку, читаючи Біблію.

Твори В. Шекспіра (1564-1616) - геніального англійського

драматурга - належать до найвищих здобутків світової

літератури. Високі ідеали гуманізму, точність психологічних

характеристик, багатогранність образів були співзвучні

ідейно-естетичному світогляду українського поета. Згадки

про В. Шекспіра є і в листах Т. Шевченка, і в його творах.

«Король Лір». Композиція на тему однойменної трагедії

Шекспіра, 1843 р.

Вони свідчать про інтерес поета до творчості драматурга,

його обізнаність із перекладами, театральними постановами,

музичними творами до них. Композиція на однойменну

трагедію виконана в стилі гальванокаустики, оригінал Т.

Шевченка, за яким виконана репродукція, не знайдено. Енер-

гійна фігура короля Ліра рухається з факелом у руці до

власного палацу, щоб підпалити його.

Т. Шевченко та російська література

К. Рилєєв (1795-1826) - російський поет, декабрист. У 1817-

1821 роках жив у Слобідській Україні, бував у Києві, Харкові.

Знав українську історію, побут, звичаї. Написав кілька

поетичних творів на сюжети з історії України, зокрема поему

«Войнаровський». Т. Шевченко ознайомився з творчістю К.

Рилєєва ще в Петербурзі. Твори російського митця були

близькі Кобзареві своїм революційним романтизмом і певною

мірою вплинули на Т. Шевченка, особливо на його

російськомовні твори - поему «Тризна» і віршовану трагедію

«Микита Гайдай».

На малюнку гетьман Мазепа допитує полонених, поряд з

ним його небіж Войнаровський. Для ілюстрування Т.

Шевченко обрав уривок з поеми, в якому йдеться про

засудження українським народом Мазепи як зрадника.

О. Пушкін виявляв інтерес до життя українського народу,

його історії, фольклору, використовував українські пісні,

перекази, історичні факти у своїх поетичних творах

(«Полтава», «Гусар», «Козак» та інші). Написав нарис

«Історія України». Як свідчив художник І. Зайцев, Т.

Шевченко слухав вірші російського поета, які він читав В.

Ширяєву. Ім’я О. Пушкіна часто згадується у творах, листах і

«Щоденнику» українського поета. Тарас Григорович високо

цінував волелюбність, життєву правду й художню

довершеність творів Пушкіна.

Картину Т. Шевченка «Марія» написано за мотивами поеми

«Полтава». На ній зображено сцену, повну драматизму, -

матір прийшла просити дочку умовити гетьмана Мазепу

врятувати її батька, Василя Кочубея, якого мали скарати на

смерть.

М. Лермонтов - один із найулюбленіших поетів Т.

Шевченка. Перебуваючи в засланні, Тарас Григорович писав

у Петербург М. Лазаревському (1847 рік): «Пришліть ради

поезії святої Лермонтова хоч, один том, велику, превелику

радість пришлете з ним...» Шевченко кілька разів згадував

Лермонтова і цитував його твори у «Щоденнику», називав

його «наш великий Лермонтов». Своє ставлення до поезії М.

Лермонтова український поет висловив у вірші «Мені

здається, я не знаю», в якому писав про безсмертя поета, про

силу його мистецтва. Вірші Лермонтова викликали у Тараса

Григоровича радість, підтримували його сподівання на волю.

Вплив поезії Михайла Юрійовича позначився на багатьох

творах Кобзаря. За поезією М. Лермонтова «Умираючий

гладіатор» Т. Шевченко створив малюнок під такою самою

назвою.

Ілюстрація до поезії М. Лермонтова «Умираючий

гладіатор»

Із творами М. Гоголя Шевченко міг ознайомитися ще в

майстерні В. Ширяєва на літературних читаннях або через Є.

Гребінку. Особисто з Миколою Васильовичем поет не був

знайомий і висловлював із цього приводу свій жаль (у листах

до В. Рєпніної). У 1845 році під час подорожі в Україну

Шевченко відвідав гоголівські місця (Миргород, Сорочинці).

У 1846 році побував у Ніжині, зустрічався зі студентами

Ніжинського ліцею, в якому вчився М. Гоголь, записав у

альбом М. Гербеля початкові рядки свого вірша «Гоголю».

Сучасники майже не залишили спогадів про ставлення М.

Гоголя до Т. Шевченка. Відоме таке висловлювання

російського письменника: «Я знаю і люблю Шевченка як

земляка і талановитого художника; мені пощастило й самому

де в чому допомогти в першому влаштуванні його долі».

Якою саме була ця допомога - досі не з’ясовано. Т. Шевченко

виконав єдину ілюстрацію до повісті М. Гоголя «Тарас

Бульба». Кобзар узяв з повісті епізод повернення синів Тараса

Бульби, Остапа й Андрія, додому після навчання у Київській

духовній семінарії.

Взаємини України зі східним світом сягають сивої

давнини. Сліди їх знаходимо в численних пам’ятках —

літописах, збірниках, «Слові про Ігорів похід» та усній

народній творчості.

Згодом до естетики Сходу зверталися Г. Сковорода, П.

Гулак-Артемовський, які, будучи свідками української

руїни, усвідомлювали значення східних джерел для

написання правдивої історії України.

З появою в українській суспільній думці ідей Кирило-

Мефодіївського товариства ця проблема набула особливої

актуальності у творчості Михайла Костомарова, О.

Навроцького, М. Гулака, які після арешту братчиків

опинилися на Кавказі і, вивчивши ряд східних мов

(грузинську, вірменську, іранську, азербайджанську),

викладали в тамтешніх університетах мовами місцевого

населення ряд предметів.

Значне місце у наближенні Сходу до культури рідного

народу належить і Тарасу Григоровичу Шевченкові. Ще

до заслання, у 1845 році, він пише високоідейну, глибоко

гуманістичну поему «Кавказ», де оспівує мужню боротьбу

горців проти російських колонізаторів. Вислухавши

розповіді учасників ганебних військових подій 1841 —

1845 років, поет творить глибоко реалістичний пейзаж, на

фоні якого постає трагедія древнього і значно

культурнішого, ніж російські загарбники, населення

Кавказу. Поет брав до уваги передусім факт прийняття

грузинами й вірменами у II—ІІІ-му століттях нашої ери

Христової віри, праісторичні витоки їхнього письма,

древню архітектуру. Загарбуючи Кавказ, поневолювачі

нищили не тільки народ, а й сліди його древньої

цивілізації. Як пише Ю.Липа у книзі «Призначення

України», росіяни змушені були це робити, оскільки

століття і тисячоліття дивилися на них з презирством

очима древніх храмів, веж і будівель. «Адже ж підбиті чи

сфедеровані народи знаходили б у тих пам’ятках віру в

себе, в свою давню велич і передусім у свою

індивідуальність, в красу власного, органічного життя. І

це було небезпечне для російської імперії... І тому

пам’ятки гордости народів були для Петербурга

динамітом, що розсаджує»1.

Власне, у цьому для Т. Шевченка не було нічого нового.

Бо досвід нищення чужих культур московити здобули ще

на Україні, а згодом — у Криму, зокрема в Бахчисараї, де

рясніли арабо-татарські, готські, еллінські й руські

будівлі, та в Керчі, де непрохані зайди знищили понад

п’ятсот античних споруд.

І як тут не звернутися до подій у нинішній Чечні,

батьківщині прославленого героя — імама Шаміля, який

розрізненим масовим виступам горців надав

організованого характеру, спрямувавши їх у русло

загальнонаціональної визвольної боротьби. Напередодні

200-ї річниці від дня його народження як не згадати

пророчі не лише для народів Кавказу слова Т. Шевченка:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

У статті «Темне царство» І. Франко писав: «Всяка

боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства»

знаходить прихильника в нашім поеті. «Кавказ» — се

огниста інвектива проти «темного царства» зі становища

загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво

могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого

поета»2.

Найбільш дошкульно висловлюється Кобзар про російський

деспотизм, традиційне безкультур’я і невігластво:

Просвітились! Та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати

Сліпим, бачиш, дітям!..

Постає запитання: може, дійсно, «опікуни» всіх народів мали

чим хизуватися перед поневоленими? Звернімося з цього

приводу до свідчень самих-таки росіян. Наприклад, В. Щерба

в праці «Из истории русской школы», виданій 1904 року в

Ростові-на-Дону, писав: «История школы, предназначенной

для обучения всего народа, начинается в России не раньше

XIX столетия... О предыдущем, московском периоде русской

истории можно говорить уже с полной уверенностью, как о

времени сплошного, подавляющего невежества. Известно, что

Дмитрий Донской не был «хорошо изучен книгам», что

другой московский князь Василий Тёмный, был вовсе

неграмотен».

Ось до якої науки запрошували кавказьких горців

колонізатори.

Безпосередньо познайомився зі Сходом Т. Шевченко восени

1847 року в Орській фортеці, в Казахстані, Де розпочалося

його заслання. У листі до В. Рєпніної за 24 жовтня того ж року

читаємо: «И при всём этом горе мне строжайше запрещено

рисовать что бы то ни было и писать (окроме писем), а здесь

так много нового, киргизи так живописны, так оригинальны

и наивны, сами просятся под карандаш, и я одуреваю, когда

смотрю на них. Местоположение здесь грустное,

однообразное, тощая речка Урал и Орь, обнаженные серые

горы и бесконечная киргизская степь. Иногда степь

оживляется бухарскими на верблюдах караванами, как волны

моря, зыблющими вдали, и жизнию своею удваивают тоску. Я

иногда выхожу за крепость, к караван-сараю или меновому

двору, где обыкновенно бухарцы разбивают свои

разноцветные шатра. Какой стройный народ, какие

прекрасные головы! (чистое кавказское племя) и постоянная

важность без малейшей гордости»3).

Неможливість реалізувати свій мистецький задум гнітила

Шевченка-художника, ускладнювала й без того тяжке життя

на чужині. Лише після того, як генерал-лейтенант О.

Толмачов сповістив III відділ, що Шевченко поводиться добре

і заслуговує на дозвіл малювати, наступило деяке

просвітлення. Здійснюючи степовий похід до Раїма під

опікою О. Бутакова, поет створив малюнок «Джангис-агач»,

що в перекладі означає «Одиноке дерево» — єдине тоді

дерево на шляху від Орська до Раїма. Про нього він докладно

розповів у повісті «Близнецы» і поетично обіграв у вірші «У

Бога за дверми лежала сокира». Про це степове диво поет

згадує: «Верстах в двух от дороги в ложбине зеленело

тополевое старое дерево. Я застал уже вокруг него

порядочную толпу, с удивлением и даже .(как мне казалось) с

благоговением смотревшую на зеленую гостью пустыни.

Вокруг дерева и на ветках его навешаны набожными

киргизами кусочки разноцветных материй, ленточки, пасма

крашеных лошадиных волос, и самая богатая жертва — это

шкура дикой кошки, крепко привязанная к ветке» (Т. 5. — С.

98).

Тут доречно зазначити, що Т. Шевченко на означення

тубільного населення послуговується офіційною російською

назвою, що суперечило дійсності. «Ті тюрки,— пише А.

Кримський,— яких росіяни називають киргизами або киргиз-

кайсаками, такої назви до себе не застосовують: самі вони

іменують себе «казахи» і дуже рідко як наслідок згоди з

російською термінологією — «киргиз-казахи»4.

Неподалік від Карабутаку поет стає свідком дивної картини —

пожежі в степу: «Всё пространство, виденное мною днём, как

бы расширилось и облилось огненными струями почти в

параллельных направлениях. Чудная, неописанная картина! Я

всю ночь просидел под своею джеломейкою и, любуясь

огненною картиною, вспоминал нашего почтенного

художника Павлова... Вблизи транспорта, на темной, едва

погнутой линии на огненном фоне показался длинньїй ряд

движущихся верблюжьих силуэтов... Верблюды двигались

один за другим по косогору и исчезали в красноватом мраке,

точно китайские тени. На одном из них, между горбов, сидел

обнаженный киргиз и импровизировал свою однотонную, как

и степь его, песню» (Т. 4. — С. 97—98).

Цю ж степову пожежу поет описує у вірші «У Бога за дверми

лежала сокира»:

І стала тьма, і од Уралу

Та до Тингиза, до Аралу

Кипіла в озерах вода.

Палають села, города,

Ридають люди, виють звірі

І за Тоболом, у Сибірі

В снігах ховаються. Сім літ

Сокира божа ліс стинала,

І пожарище не вгасало.

І мерк за димом божий світ.

Своєю темою поезія Т. Шевченка нагадує мандрівний сюжет

про учня чарівника, який без дозволу навчителя почав

чаклувати в час його відсутності, що призвело до

непоправного лиха. Окрім того, ця ж легенда втілена митцем в

акварелі «Пожежа в степу», яка так само напоєна

оптимістичною вірою в неминущість казахського народу:

І моляться, і жертвами

Дерево благають,

Щоб парості розпустило

У їх біднім краї.

Експедиція, яка складалася з кінного обозу та верблюжого

каравану, здійснивши п’ятнадцятий перехід понад Іргизом та

попри гору Мана-Ауліе, на короткий час зупинилася коло

могили батира Дустана. Старовинний об’єкт вразив Т.

Шевченка, і він створив малюнок «Дустанова могила». Про

цю могилу та глиняний пам’ятник на ній поет згадує й у

повісті «Близнецы»: «Пройдя усеянное кварцем пространство,

мы перешли вброд реку Иргиз и пошли по левому плоскому

её берегу. Вдали, на самом горизонте, синела гора, увенчанная

могилами батырей и киргизских аулья, называемая мана

аулья, т. е. здесь святой. Оставив гору в правой руке, мы

остановились на берегу Иргиза вблизи могилы батыря

Дустана. Этот грубо из глины слепленный памятник

напоминает общей формою саркофаги древних греков» (Т. 4.

— С. 99).

Принагідно зазначимо, що це не єдині тюркські святині, з

якими познайомився поет. Особливою пошаною серед

кочівників користується могила Деде- Коркута,

прославленого співця. Його популярність настільки велика,

що його могила («коркут-ата»), яка знаходиться в нижній течії

Сирдар’ї, до цих пір є шанованим культовим місцем для

казахів і туркменів. Не зайвим буде, як нам здається, нагадати,

що Т. Шевченко був обізнаний і з писемною пам’яткою

тюрків «Кітабі Деде Коркут», що є культурним досягненням

цілого ряду тюркських народів, які створили шедевр іще в

доісламський період.

Під час Каратауської експедиції Т. Шевченко змалював й інші

пам’ятники старовини — «Туркменське кладовище в долині

Долнапа», «Туркменські аби (гробниці) в Каратау»,

«Джангис-агач», «Жанга- баба», «Чир-калатау», «Далісмен-

мула-ауліє», «Акд-жулпас», «Аккудук», «Акмиштау» та інші.

Син України високо ставив древній казахський фольклор у

всьому його розмаїтті, знався на тамтешніх народних

інструментах. У листі до А. Лизогуба від 29

грудня 1849 року читаємо: «Шлю Вам киргизького «Баксу»,

або, по-нашому, «Кобзаря» (Т. 5. — С. 264). Йде мова про

малюнок «Казахський бакса», де зображено народного співця.

Саме в Казахстані Т. Шевченко близько познайомився не

тільки з місцевим фольклором, національними інструментами,

а й цехами, де навчали ашиків, тобто майстрів гри на баксу.

Відома була поетові й народна поема тюрків про ашика

Гаріба, яка, до речі, літературно опрацьована в оповіданні М.

Лєрмонтова «Ашик-Кериб».

Якихось теоретичних висновків з проблем східної цивілізації

у Т. Шевченка немає. Є в нього, проте, серія малюнків,

замальовок, ескізів із життя казахів, що мають велике

пізнавальне значення. Є враження про сувору природу краю.

«Много єсть любопытного в киргизской степи и в Аральском

море,— читаємо в листі до В. Рєпніної за 14 листопада 1849

року з Оренбурга,— но Вы знаете давно, что я враг всяких

описаний, и потому не описываю вам этой неисходимой

пустыни. Лето проходило в море, зима в степи, в занесенной

снегом джеломейке вроде шалаша, где я, бедный художник,

рисовал киргизов и, между прочим, нарисовал свой' портрет,

который Вам посылаю на память обо мне, о несчастном

Вашем друге» (Т. 5. — С. 260).

Йдеться тут, як не важко здогадатися, про малюнок

«Шевченко і байгуші», де казахські діти-жебраки під пензлем

митця переросли в узагальнений образ уярмленого

російськими колонізаторами багатомільйонного народу.

Художник увів у композицію твору автопортрет, присутність

якого символізує не тільки любов і співчуття до знедолених

казахів, а й готовність допомогти їм вирватися з неволі.

Певно, в тому ж часі зроблено й малюнок «Байгуші під

вікном», який своїм ідейним спрямуванням тісно пов’язаний з

попереднім твором. Образи знедолених дітей, яким з вікна

погрожує важкий кулак загарбника, і брама Новопетровського

укріплення, охоплена крилами двоголового орла, мають

глибоке символічне навантаження. Вони вказують

поневоленим на справж-

нього винуватця їхньої трагедії — дику й розгнуздану

напівазіатську орду, намірену загарбати весь світ.

У Новопетровському укріпленні зроблено й малюнок

«Казашка Катя». Як дізнаємося з листа поета до І. Ускова за 2

лютого 1858 року, у творі зображено Катю Каракоз, сестру

няньки, яка доглядала дітей коменданта укріплення. Твір

глибоко психологічний: дівчинка стоїть біля надгробка із

запаленим каганцем — оберігає від злих духів минуле свого

народу, своїх предків. Бо поки живе віра, народ безсмертний.

Т. Шевченко, якого більшовицькі манкурти намагалися

зробити атеїстом, у листі до А. Козачковського за

29 червня 1853 року пише: «Молися, если можешь

молиться, и, моляся, веруй разумно, глубоко

веруй в замогильную, лучшую жизнь. Сны

твои, которые ты видел в самые критические

часы твоей жизни, показывают нам что-то

выше наших земних понятий. Веруй! И вера

спасёт тебя” (Т. 5. — С. 286).

Поет радів, що казахи не тільки не цураються своєї віри, а й

використовують її як знаряддя боротьби з деморалізаційною

російською навалою, що наводнила їхні простори, зі

злиднями, занесеними до їхніх юрт бездушними зайдами.

Погляньмо, якою всепроймаючою тривогою дихають на нас

малюнки: «Казахський хлопчик розпалює грубку»,

«Казахський хлопчик дрімає біля грубки», де втілено

своєрідну перспективу цілому народові, заготовлену

«братами-визволителями». Чуже горе не було для поета

чужим, хоч на Україні було ще важче:

Блукав я по світу чимало,

Носив і свиту, і жупан...

Нащо вже лихо за Уралом

Отим киргизам, отже й там,

Єй же Богу, лучне жити,

Ніж нам на Украйні.

А може, тим, що киргизи

Ще не християни?..

На перший погляд — безневинні рядки, пройняті тугою за

знедоленою Україною. Навіть казахи видаються поетові у

кращому становищі, ніж його земляки. Але тут приховане

бачення поетом далекосяжної загарбницької політики Росії,

що намірена засобами православної експансії закабалити

народи Сходу. Шевченко добре знав, що російське

православ’я завжди було вірним союзником і поплічником

самодержавства на всіх параметрах внутрішньої та зовнішньої

'політики. Знав поет, що «собиратели земель»

використовували церкву як у своїй завойовницькій політиці,

так і в русифікації «інородців». Казахстан був для загарбників

своєрідним плацдармом поневолення східних народів. Цій

меті служила православна місія, що поділялася на внутрішню

(серед «інородців») та зовнішню (Китай, Японія, Туреччина,

Персія). Із зовнішніх місій православ’я найстарішою була

місія в Китай. Історія цієї місії переплітається з історією

колоніальної політики Росії в Китаї. І все це здійснювалося

під прапором гуманізму та просвітительства «відсталих»

народів. Цю «любов» до близьких та далеких сусідів

якнайкраще висловив у своїй праці «Россия до Петра

Великого» В. Бєлінський. «Что такое любовь к родному и

отечественному без любви к общечеловеческому? — запитує

«неістовий Віссаріон». — Разве русские сами по себе, а

человечество само по себе? Сохрани Бог!.. Только какие-

нибудь китайцы особны и самостоятельны в отношении к

человечеству; но потому-то они и представляют собой

карикатуру, пародию на человечество, и человечество

отвращается от братства с ними»5.

На початку XIX ст. і особливо в 30-і роки у зв’язку з

гострою кризою кріпосництва активізується політика Росії на

Близькому Сході. Але Кримська війна на якийсь час

послабила цю активність, спрямувавши її на Кавказ та

Середню Азію, що блискуче відтворив Т. Шевченко ще в

поемі «Кавказ».

Тарас Григорович був людиною високої ерудиції: блискуче

розумівся на класичному малярстві, знав всесвітню історію,

літературу, філософію, добре орієнтувався в релігійних течіях,

зокрема в поганстві, яке своїм корінням сягає

давньоіранського зороастрійства та його священної книги—

Авести. У повісті «Близнецы» поет, посилаючись на

популярний у XVIII ст. збірник правил усної й писемної мови

«Письмовник», укладений М. Кургановим, згадує реформа-

тора релігії Давньої Персії та Середньої Азії — Зороастра:

«Там именно сказано, что еще древние халдейские маги и

звездочеты, а за ними и последователи учения Зороастрова

неукосновенно веровали в критичность понедельника» (Т. 4.

—С. 7).

Протягом півторарічного перебування у складі експедиції

Бутакова Т. Шевченко познайомився не тільки з суворою

природою краю, а,й побутом та душею казахів, проникся до

них співчуттям та симпатією. Покидаючи Кос-Арал, поет

писав:

Готово! Парус розпустили;

Посунули по синій хвилі

Поміж кугою в Сир-Дар’ю

Байдару і байдак чималий.

Прощай, убогий Кос-Арале!

Нудьгу заклятую мою

Ти розважав таки два літа!

Під час перебування у складі Каратауської експедиції в

горах Північного Актау у середині 1851 року Т. Шевченко

змалював ряд краєвидів, де зафіксував Чиркалатау та

сусідні гори: «Чиркалатау і Коксуйру», «Караван біля

гір Чиркалатау та Коксуйру», «Коксуйру». Ці твори у

числі 17 інших поет надіслав Б. Залеському для

репродукування у«Віленському альбомі».

Акварельні пейзажі цього періоду вражають глибиною

поетичного настрою, баченням внутрішнього світу героїв.

Художник відмовився в них від традиційного кулісного

компонування краєвидів, будуючи їх вільно й легко.

Деякі малюнки є своєрідними аналогіями, ба навіть

ілюстраціями до його поезій, наприклад,— «І небо

невмите, і заспані хвилі».

Як відомо з ряду досліджень, повернувшись із заслання

до Петербурга, Тарас Шевченко контактував з

грузинськими суспільно-політичними діячами, зокрема

письменником А. Церетелі, який навчався тоді в

Петербурзькому університеті і познайомився з нашим

поетом напровесні 1860 року на квартирі професора історії

М. Костомарова. Про враження від цієї зустрічі розповів

згодом А. Церетелі у статті «Мої спогади про Шевченка»,

опублікованій у газеті «Закавказье» за 1911 рік.

Підсумовуючи сказане, варто зазначити, що Т. Шевченко

був свідком становлення сходознавчої науки в Росії,

завданням якої була передусім підготовка для подальшого

просування російського імперіалізму в глиб Середньої

Азії, а не вивчення духовної скарбниці Орієнту, чим

зайнялися передові вчені дещо пізніше. Через те свої

естетичні враження від Сходу, вилиті в поетичних строфах

та численних малюнках, поет- каторжник доніс до рідного

народу крізь призму трагедії, в похмурих тонах. Це

переважно крик душі, а не те замилування, в результаті

якого вся Європа в часи Гейне стала перед загадковим

Сходом на коліна.

* * *

Тарасе, орле сизокрилий,

Ти так високо літав по Україні,

Ніс правду, надії, вольнії мрії,

Пророчеє слово –

Усе нам приніс.

Та були злі люди,

Що сильно хотіли

Обрізати крила тобі, сизокрилий,

Кляті вороги так і не зуміли.

Та життя саме в тебе

Крила забрало

У неволі, в чужім краю

Саме поховало…

Ой ! Почекайте…

Сльоза покотилась.

Україна – сирота

Без сина лишила

Кривейко Наталя

* * *

На високій Каневій могилі

Стоїть Шевченко, мов живий,

З орлиним поглядом дивиться на Україну,

І радість у серці у нього горить.

Це ми, майбутнє й сьогодення,

Несемо «Заповіт» його,

Вчимось, працюєм і радієм

На рідній-вольній, а не на чужій землі!

Дороги нам відкриті до безмежжя,

Майбутнє в нас без панських прав,

Лиш треба вміти і хотіти

Тарасові традиції вкоренять.

Коріння наше: рід, село, матуся,

Білява хата і садок

Це той вишневий, що так часто сниться

далеким емігрантам,

Братам і сестрам, та й мені.

Любімо й бережімо наші ниви, гори,

І той заплетений зелений бур’ян,

Бо він дав сина – Прометея

І славу вічну державі дав !

Куціль Андріана

Тарас нас поучає

Стоїть Тарас на постаменті

І пильно дивиться на нас,

Як ми живемо, що цінуєм

І Україна хто для нас.

Чи ми шануєм рідну мову,

Свободу й вольність бережем,

Чи всі живем із Богом в серці

Чи просто так до церкви йдем.

Тарасе, Батьку, наш Пророче,

Вже стільки літ Тебе нема,

Та знов кріпацтво в нашім краї

Своє коріння розпуска.

Сидить на троні цар великий

Й слугам своїм дає наказ:

Цього схопити, цього вбити,

А тому – грати й судний час.

Ви, царські слуги, зупиніться,

Бо Божий суд прийде й до вас.

В народу попросіть прощення,

Бо молимось ми і за вас.

Ти розбудив народ, Тарасе,

Проти свавілля й проти зла.

Ти запалив серця і душі,

Країна, щоб в Європу йшла.

-Борітеся – поборете, -

Тарас з небес нас закликає.-

- Єднайтеся, Карпати й Крим,

Бо шляху іншого немає!

Параска Є. С.,вчитель початкових класів

с.Шегині

Нетлінний й вічно сущий

Тарасе, батьку всемогучий,

Такий великий, наче світ.

Ти є нетлінний й вічно сущий,

Що б’є в неправду наче грім.

Ти кріпаком був у неволі,

Та став найкращим із борців.

Не мав щасливої ти долі,

Та став найкревнішим нам всім.

Жандарми царської Росії

Хотіли крила обламати.

Тебе карали – не зламався

Й над цілим світом став літати.

Ти в казематах був і в тюрмах,

На Соловках й на Колимі.

Ти дух вселяв в тих, хто боровся,

І не здавався у борні.

Ти і сьогодні, наче вічний поклик,

Лиш до єднання нас усіх зовеш.

І на майданах по всій Україні

Щоденно сили усім додаєш.

Параска Є. С. , вчитель початкових класів

С.Шегині

* * *

Тяжко Шевченко у дитинстві жив,

Бо він, малою дитиною, осиротів,

Повмирали батько й мати

І йому довелось рано працювати.

Він пішов наймитувати,

Щоб було де переночувати.

Тяжко в пана працював,

Тишком-нишком віршики складав

Й за халяву їх ховав.

Як він взяв перо у руку,

Зразу думав про науку.

У бур’яні весь час писав,

Тугу-смуток на папері викладав.

Дуже гарно він писав,

А ще краще малював.

Влітку вирішив намалювати з натури,

Де з Сошенком Іваном познайомився біля скульптури.

Позитивна дружба з Гребінкою на нього вплила,

З-під пера балада «Причинна» записалась.

Козак Світлана

Тобі, Тарасе…

Ти дивишся на мене із портрета

Наш вічний вчитель, геній і пророк

І подумки вертаюсь я в минуле

Із сумом згадую про наш народ.

Твої вірші – це крик душі людської

Історія написана в рядках,

Усі, що наш народ переживав.

Терпів навалу турків і знущання панське,

Терпів терор у сталінські часи…

Але не падав духом і залишався сильним

Бо є незламний український люд.

Казав пророк:

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!»

А народ вставав з колін,

Вставав і не вмирає…

Дякуєм тобі, Тарасе, за дух непоборний

Тебе будем прославляти в країні соборній.

Незалежній, всемогутній, славній Україні

Вічна пам’ять про Тараса не вмре, не загине!

Тамара Гринишин,зав. бібліотеки с. Шегині

АКРОВІРШ

Тобі, Тарасе, ми вірші присвячуємо, А молитви до Бога шлем Родинами тебе шануємо, А ворогам «Кобзар» зачитуєм Співаємо тобі пісень.

Шевченко був кріпацький син Енгельгарду і його сину служив, Велику заповітну мрію мав Читав книжки і малював… Елементарні ці знання Навчили бути сильною людиною: Кохати хату батьківську і рідний край, Оберігати й розмовляти мовою українською.

Тамара Гринишин, завідувач бібліотеки с.Шегині

Цього року вся прогресивна громадськість України вшановує

ім’я великого поета, драматурга, прозаїка, талановитого та

політичного діяча, фольклориста, етнографа, сіяча розумного,

доброго, вічного, Генія і Пророка нашої нації Тараса

Григоровича Шевченка.

Щоразу ніби заново відкриваємо ім’я поета.

Мета моєї збірочки (мого альманаху) – це широко

популяризувати творчу спадщину провідника української нації,

утвердити його духовні заповіді, щоб нація мала гідне

майбутнє.

Читаємо і знаємо про нього багато. Щоразу відкриваємо для

себе чимало нового й відзначаємо, що в свій час поет теж

прагнув кращого життя. Тож наслідуючи свого духовного

провідника, працювати на благо держави й сумлінно

виконувати професійні обов’язки – завдання теперішнього й

майбутніх поколінь.

Рівень життя сучасної молоді не зрівняєш з епохою, в яку

жив і творив поет, та сучасні діти не завжди розуміють це.

Тому через різноманітні заходи (а у нашій школі це – і усні

журнали, і літературно-музичні композиції, вечори, конкурси,

цікаві дослідження) допомагаємо їм заглибитись у творчу

спадщину поета й щоразу по-новому відкриваємо його ім’я.

Шегині-2014.

«СЕРЦЕ, ЗБОЛЕНЕ ТУГОЮ ЛЮБОВІ...»

ЖІНКИ У ТВОРЧІЙ ДОЛІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ТА МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА

ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР

Обладнання: портрети Тараса Шевченка і Михайла

Лермонтова, ілюстрації до їхніх картин, виставка книжок,

презентація «Адресати любовної лірики Тараса Шевченка і

Михайла Лермонтова», фонограми: Е. Моrrіcоnе «Сhі Маі»,

Ф. Шопен «Етюд № 12», Л. ван Бетховен Соната № 5

(«Місячна») та Соната № 8 («Патетична»), І. Дунаєвський

«Под луной золотой».

(Звучить музика.)

Ведучий 1. Кожний поет, коли б він не народився, є сином

своєї епохи, належить до певного покоління. Кожного

великого митця історія нагороджує гучним найменням, у

якому відображається сутність його творчості. Олександра

Пушкіна вона нарекла «Сонцем російської поезії», Михайла

Лєрмонтова - її «Нічним світилом», Івана Франка -

«Каменярем», Максима Горького - «Буревісником», а Тараса

Шевченка - «Кобзарем».

Ведучий 2. Михайло Лермонтов і Тарас Шевченко. їхні

життєві шляхи - це окремі книжки. Але сьогодні ми будемо

по черзі гортати сторінки у цих книжках, зіставляючи їхні

творчість та долі.

Ведучий 1. Михайло Лермонтов і Тарас Шевченко

народилися одного року - 1814. Один - дворянин, другий -

кріпак, та в обох невблаганна смерть забрала спочатку матір,

а потім і батька. В обох натури творчі і вразливі, унікальний

талант, гострий розум. Не судилося їм зазнати щастя

подружнього життя, продовжити свій родовід. Поезія була

їхньою дружиною, твори - улюбленими дітьми. Доля

обдарувала їх чудодійним даром слова, художнім хистом.

Нескореними були вони за життя, нескорені пішли у вічність.

Ведучий 2. Історія зберегла імена жінок, які полонили серця

цих великих поетів. Не завжди їх почуттям відповідали

взаємністю. Але ж і сказати, що жінки та світлі почуття до

них не відіграли значної ролі в житті і творчості Лермонтова і

Шевченка, - значить, погрішити проти істини.

Сторінка 1. «Перше кохання».

Ведучий 1. Будучи емоційною і чутливою натурою, Т.

Шевченко, як і кожен поет, закохувався часто. Однак лиха

недоля переслідувала його протягом усього життя, не даючи

щастя жити в шлюбі. То хто ж були вони, ті музи, які на-

дихали поета, які давали йому втіху і навівали смуток, які

любили його, яких любив він?

Ведучий 2. Першим сильним почуттям Тараса було його

дитяче кохання до Оксани Коваленко. Вона стала

Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля стала

трагедією його серця. У віршах, присвячених Оксані, «Мені

тринадцятий минало», «Ми вкупочці росли», «Не молилася за

мене», відтворено особисто пережите Т. Шевченком.

Не молилася за мене, поклони не клала

Моя мати; а так собі мене повивала,

Співаючи: - Нехай росте та здорове буде! –

І виріс я, хвалить Бога, та не виліз в люде.

А я так мало, небагато благав у Бога. Тільки хату,

Одну хатиночку в гаю, та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою, мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з гори на Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі, та на високії могили,

Дивитись, думати, гадать...

Інсценізація «Тарас-пастушок”

(Маленький Тарас сидить і плаче.)

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе. Давай я

сльози витру. Не сумуй, ти читаєш найкраще за всіх,

Тарасику, а ще, кажуть, найкраще від" усіх співаєш, ще й,

кажуть,, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксанка. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не

здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись,

де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий -

вони ж питоньки хочуть!

Тарас. Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло'.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята!

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!

Ведучий 2.

Я не могу любовь определить,

Но это страсть сильнейшая! - любить

Необходимость мне; и я любил

Всем напряжением душевных сил.

Ці рядки з вірша М. Лермонтова - ніби епіграф до його

лірики сильних почуттів і глибоких страждань. І хоча

Михайло Юрійович прийшов у російську поезію

безпосереднім спадкоємцем О. Пушкіна, ця вічна тема -

тема кохання - зазвучала у нього зовсім по-іншому. Тема

нерозділеного кохання у поета починається з ранніх віршів:

«Три раза я любил, любил три раза безнадёжно...» І впродовж

усієї творчості виступає як лейтмотив поряд з темою

страждання від зради коханої або від облудності всього

життя. У любовній ліриці М. Лермонтова відчувається

зосередження на відчутті власного болю і безмірної

самотності. У його житті було багато прекрасних жінок, яких

він любив.

Ведучий 1. Однією з перших красунь, які полонили серце

юного поета, була Катерина Сушкова. Історія стосунків М.

Лермонтова і К. Сушкової - важливий епізод у його біографії.

Їх познайомила московська кузина письменника О.

Верещагіна. К. Сушкова згадувала: «У Сашеньки встречала я

в это время её двоюродного брата, неуклюжего мальчика лет

шестнадцати или семнадцати, с умными выразительными

глазами и язвительно насмешливой улыбкой». Катерина була

на два роки старша за Михайла, одягнена за останньою

модною картинкою в журналі, з тонким замріяним обличчям

та великими чорними очима. За ці очі її в компанії друзів так і

звали «Міss Вlасk-Еyеs», тобто англійською «чорноока».

Много звезд у летней ночи,

Отчего же только две у вас,

Очи юга! чырни очи!

Нашей встречи был недобрый час.

Кто ни спросит, звезды ночи

Лишь о райском счастье говорят.

В ваших звездах, черны очи,

Я нашел для сердца рай и ад.

Катерина Сушкова

Ведучий 2. У своїх «Нотатках» Катерина Сушкова

розповідала історію створення вірша «Нищий». «В августе

1830 года большая компания молодежи отправилась в пешую

прогулку посетить Троице-Сергиеву лавру. На паперти

встретили мы слепого нишего. Он дряхлою дрожащею рукою

поднёс нам свою деревянную чашечку, все мы надавали ему

мелких денег; усльша звон монет, бедняк крестился, стал нас

благодарить, приговаривая: «Пошли вам Бог счастья, добрые

господа, а вот недавно приходили сюда тоже господа, тоже

молодые, насмеялись надо мною: наложили полную чашечку

камушков. Бог с ними!»

Для К. Сушкової М. Лермонтов написав такі вірші: «Зови

надежду сновиденьем», «Нищий», «Благодарю», «Стансы»,

«У ног других не забывал я...», «Нет, я не требую вниманья...»

Нищий

У врат обители святой

Стоял просящий подаянья

Бедняк иссохший, чуть живой

От глада, жажды и страданья.

Куска лишь хлеба он просил,

И взор являл живую муку,

И кто-то камень положил

В его протянутую руку.

Так я молил твоей любви

С слезами горькими, с тоскою;

Так чувства лучшие мои

Обмануты навек тобою!

Ведучий 1. У цьому епізоді М. Лермонтов побачив

поєднання безсердечності із лицемірством. А у вірші вже

чітко простежується мотив нерозділеного кохання.

(Звучить романс «Под луной золотой», муз. І.

Дунаевського, сл. А. Алімова.)

Сторінка 2. «Серце, зболене тугою любові...»

Ведучий 1. На одному з балів Тарас Шевченко

познайомився з дружиною відставного полковника Платона

Закревського - Ганною. 21-річна пані полковникова

пробудила в поетові чуттєві порухи серця. Тож, коли

полковник П. Закревський запросив молодого художника до

свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети

його сімейства, Тарас Григорович з охотою погодився. Він

малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути

поруч із «Ганною вродливою», як згодом він назвав свою

кохану в одному з віршів. Ганні Закревській, своєму

«єдиному великому коханню», поет присвятив поему

«Слепая», а також поезії «Г. З.» та «Якби зустрілися ми

знову...» У цих віршах і відвертість, і щедрість серця поета, і

шляхетність почуття, і зрілість майстра слова. У рядках

любові звучить біль самотності. Зболене тугою любові серце

зберегло чарівне почуття до заміжньої жінки, «свята

чорнобривого».

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Ведучий 2. Наталія Іванова - знайома М. Лермонтова, донька

драматурга Ф. Іванова, - також об’єкт його юнацького

захоплення. Ніжний чистий овал обличчя, мигдалевидні очі,

повні вуста, в куточках яких ніби сховалася усмішка, висока

зачіска, тонка тендітна шия. А вигляд обличчя такий, як

сказано в одному з лермонтовських віршів:

С людьми горда, судьбе покорна,

Не откровенна, не притворна...

Заохочений з початку знайомства її приязню та увагою, М.

Лермонтов швидко зустрів нерозуміння й холодність. Та

Ганна Закревська

красуні подобалося, що юний поет присвячує їй вірші, які і

сьогодні не можна спокійно читати, - стільки в них болі, надії

і розчарування. Вона то заохочувала, то відштовхувала М.

Лермонтова, який, засліплений коханням, не бачив душевної

порожнечі своєї обраниці.

Ведучий 1. У його творчості з’являються мотиви зневіри в

силі жіночих почуттів, обвинувачення в зраді. Розрив з Н.

Івановою викликав у М. Лермонтова не лише скорботний

настрій і бажання смерті, а й почуття зневаженої гордості.

Наталії Івановій М. Лєрмонтов написав такі вірші; «Когда

Наталія Іванова

одни воспоминанья», «К чему волшебною улыбкой», «Время

сердцу быть в покое», «Видение», «Всевышний произнес свой

приговор» та ін.

Я не унижусь пред тобою;

Ни твой привет, ни твой укор

Не властны над моей душою.

Знай: мы чужие с этих пор.

Ты позабыла: я свободы

Для заблужденья не отдам;

И так пожертвовал я годы

Твоей улыбке и глазам,

И так я слишком долго видел

В тебе надежду юных дней

И целый мир возненавидел,

Чтобы тебя любить сильней...

Я горд! - прости! люби другого,

Мечтай любовь найти в другом;

Чего б то ни было земного

Я не соделаюсь рабом.

К чужим горам, под небо юга

Я удалюся, может быть;

Но слишком знаем мы друг друга,

Чтобы друг друга позабыть.

Отныне стану наслаждаться

И в страсти стану клясться всем;

Со всеми буду я смеяться,

А плакать не хочу ни с кем;

Начну обманывать безбожно,

Чтоб не любить, как я любил, —

Иль женщин уважать возможно,

Когда мне ангел изменил?

Я был готов на смерть и муку

И целый мир на битву звать,

Чтобы твою младую руку

Безумец! - лишний раз пожать!

Не знав коварную измену,

Тебе я душу отдавал;

Такой души ты знала ль цену?

Ты знала - я тебя не знал!

Сторінка 3. «Любов. Страждання. Боротьба... і Слово»-.

Ведучий 1. Минали роки, почуття самотності ще більше

заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився

одружитися. Дорогою до Петербурга і Москви обставини

змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому

Новгороді. Тут поета навідав відомий актор Щепкін. Для

свого давнього друга Тараса він зіграв у виставі «Москаль-

чарівник». А його партнеркою по п’єсі була 16-річна акторка

Катруся Піунова, яка мала неабиякий талант. В українському

одязі, повна життя й молодих сил, вона полонила уяву поета.

У мріях Т. Шевченко уже бачив дівчину видатною акторкою.

Розпочав листування, аби влаштувати Катю в харківську

трупу.

Катерина Піунова

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла... І я...

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,

Ти сіяла, пишалася,

Як квіточка в полі!

Із казарми нечистої

Чистою, святою

Пташечкою вилетіла

І понадо мною

Полинула, заспівала

Ти, золотокрила...

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

Ведучий 2. 30 січня 1858 року Т. Шевченко освідчився їй і

зробив формальну пропозицію батькам. Але зі згодою дівчина

зволікала. Чекала на позитивну відповідь з Харкова. Коли ж

контракт був підписаний і посередництво поета стало

непотрібним, Тарасу відмовили і повідомили, що у Каті є

наречений - аптекар Фаус. Пізніше у своїх листах до матері К.

Піунова картає себе за те, що була молода і не змогла оцінити

душі великої людини. Як кажуть, приходить каяття, та немає

вороття.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

з нас будуть люде», - ти сказала.

А я послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою, '

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава - заповідь моя.

Ведучий 1. Марія Щербатова - висока, красива, освічена

жінка з волоссям бронзового кольору. Будучи вдовою князя

Щербатова, вона вела в Петербурзі світський спосіб життя,

правда, бали відвідувала рідко, віддаючи перевагу літератур-

ному салону Карамзіних, де й познайомилася з М.

Лєрмонтовим.

Отчего

Мне грустно, потому что я тебя люблю,

И знаю: молодость цветущую твою

Не пощадит молей коварное гоненье.

За каждый светлый день иль сладкое мгновенье

Слезами и тоской заплатишь ты судьбе.

Мне грустно... потому что весело тебе.

Вважають, що саме через неї відбулася дуель М. Лермонтова

з сином французького посланника Ернестом Варантом, яка

стала причиною другого заслання поета на Кавказ. М.

Щербатова тонко відчувала поезію, кохалася в музиці, була

релігійною людиною. Це вона рекомендувала Михайлу

Юрійовичу молитися, якщо йому важко на серці і нападає

туга. Поет пообіцяв, і як наслідок написав вірша «Молитва».

Крім цього, він присвятив Марії поезії «М. Щербатовой» та

«Отчего».

Молитва

В минуту жизни трудную

Теснится ль в сердце грусть,

Одну молитву чудную

Твержу я наизусть.

Есть сила благодатная

В созвучьи слов живых,

И дышит непонятная,

Святая прелесть в них.

С души как бремя скатится,

Сомненье далеко –

И верится, и плачется,

И так легко, легко...

Ведучий 2. Зазвичай для ліричного героя М. Лермонтова

властиві настрій пригніченості, тривоги і скептицизму. Вірш

«Молитва» відкриває нам поета з іншого боку: він звертається

з молитвою, водночас дивуючись і радуючись цьому

рятівному містку, який привів його до світлих душевних

поривів. М. Лермонтов бачить у молитві дещо особливе,

святе, що може вилікувати будь-які душевні рани. Через

сприйняття ліричного героя розкриваються внутрішні

переживання людини під час її прилучення до вищого

таїнства за допомогою молитви.

Сторінка 4. «Любов - гірке вино отрутне...» (М.

Рильський)

Ведучий 1. 1860 рік виявився найдраматичнішим в

особистому житті Тараса Шевченка. Важко було

усвідомлювати та погодитись із думкою, що до-

ведеться доживати одинаком, без сім’ї та вірної

дружини. Тарас Григорович не хотів миритися із

самотністю. Він шукав нагоди познайомитись із про-

стою дівчиною. І така нагода трапилася - в селищі

Стрельна біля Петербурга, на дачі української по-

міщиці Надії Забіли, він познайомився з наймичкою,

колишньою кріпачкою, 20-літньою Ликерою Полусмак.

Граціозна, з кучерявою голівкою, вона полонила душу

поета, знову пробуджуючи надію знайти милу серцю

дружину. Т. Шевченко присвятив своїй коханій вірша,

який так і назвав - «Ликері».

Моя ти любо! усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені.

Ведучий 2. Молода, з чудовим русявим волоссям, з

вишневими вустами, з гордовитою поставою, Ликера

зачарувала поета. Та, як згодом з’ясувалося, ця зовнішність

приховувала самолюбство, лінощі, жадобу до подарунків та

ще й пихатість. Але закоханий Тарас Шевченко не бачив

темних плям на сонці свого кохання. Сучасники поета

скептично ставилися до цього об’єкта його кохання. Ликера

Ликера Полусмак. Худ. Тарас Шевченко, 1860 р.

для Т. Шевченка була останньою соломинкою, яка мала

врятувати його від самотності, останньою надією на ство-

рення свого маленького раю. Він запропонував їй одружитися

і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться

пережити всі негоди і знайти щастя у «хатині тихій і веселій».

Ведучий 1. Тарас Григорович написав її портрет, турбувався

про те, щоб навчити її грамоті. Він навіть не припускав, що

нещира дівчина обмовляла його, насміхалася з нього разом зі

знайомими хлопцями-лакеями. «Він старий і скупий,

здається! Така неохота йти за нього!» Тим часом поет

поринув у передвесільні клопоти. Сам малював моделі

костюмів Ликери, накупив їй дорогого одягу з найкращих

матерій.

Не нарікаю я на Бога,

Не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще й співаючи. Орю

Свій переліг - убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. І дурю!

Себе-таки, себе самого,

А більше, бачиться, нікого?

Ведучий 2. Яким же було розчарування поета, коли,

зайшовши до помешкання Ликери в незвичну пору, він застав

її в обіймах репетитора. Це був кінець не лише їхнім

заручинам, а й драматичним пошукам Тараса Шевченка своєї

другої половини. Розвіялися його надії на щасливе сімейне

життя у своїй хаті, план якої він уже створив. Образа, зневіра,

розчарування та безнадія важким каменем лягли на його

серце. Це і надірвало його виснажене здоров’я. Рівно через

три місяці поет помер у самотині, якої так старався уникнути

протягом усього життя.

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Ведучий 1. А що ж Ликера? Невдовзі вона пішла на службу

до французького магазину, вийшла заміж за перукаря

Яковлєва, народила шестеро дітей, дуже набідувалася, бо

чоловік був п’яницею. А вже по його смерті, десь у 1904 році,

переїхала до Канева, поселилася поблизу. Тарасової могили,

доглядала її та молилася, спокутуючи свої гріхи. Вона

виявилася безкрилою, щоб сягнути неосяжних небес генія

України.

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насаджу,

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!., і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.

Ведучий 2. Не зустрів свою долю наш Тарас. Була в його

житті дружба, було кохання, а тієї єдиної, яка б розуміла горе

і радість, біль і смуток, не знайшлося. Так і пройшов усе

життя одинаком, ніхто не зігрів зболілої душі, не привітав, не

приголубив, не пригорнув до грудей сивої голови; ніхто гірко

не оплакав в останню хвилину, бо як жив самотнім, так і

помер на самоті. Чим більше шукав Т. Шевченко в коханні

відкритого, щирого, світлого, взаємного, тим частіше

натрапляв на протилежне. Сумно! Чому Бог, давши поетові

такий талант, не зміг дати щасливої долі? Не судилося!

Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє...

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжинку по степу!

Сиди ж собі один в кутку.

Не жди весни — святої долі!

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольную на волю

Не прийде випустить...Сиди

І нічогісінько не жди!..

Ведучий 1. Із Варварою Лопухіною Михайло Лермонтов

познайомився, коли їм обом було по 14 років. Тому не дивно,

що в такому ніжному віці почуття любові не було розпізнане

одразу. Вони пережили і дружню прихильність, і пристрасть, і

неприязнь, і ревнощі, поки все це не переросло в серйозні

почуття, в яких вони одне одному, скоріше за все, так і не

встигли освідчитися. Друзі поета згадували: «Будучи

студентом, он был страстно влюблён в молоденькую, милую,

умную и в полном смысле восхитительную Вареньку

Лопухину; это была натура пылкая, восторженная,

поэтическая и в высшей степени симпатичная... Чувство к ней

М. Лермонтова было истинно и сильно, и едва ли не сохранил

он его до самой смерти своей...»

Ведучий 2. У короткому житті М. Лермонтова було багато

любовних захоплень, як тимчасових, так і довготривалих. Від

цього страждали всі: і він, і його жінки. Можливо, саме такі

стосунки з коханою людиною і спонукали Варвару Лопухіну

до шлюбу з багатим поміщиком Бахметєвим. Як пушкінська

Тетяна, вона скорилася долі і вийшла заміж за іншого. Але,

виявилося, що для справжнього кохання ніщо не може бути

перешкодою. М. Лермонтов і В. Лопухіна просто

продовжували кохати одне одного, хоча більше й не

Варвара Лопухіна

зустрічалися. З її іменем пов’язані такі твори М. Лермонтова:

«Мой друг, напрасное старанье...», «Мы случайно сведены

судьбою...», «Оставь напрасные заботы...», «Печаль в моих

песнях, но что за нужда...», «Она не гордой красотою...»,

«Прости! - мы не встретимся боле...», «Расстались мы. но

твой портрет...», «Ребёнку», «Сон», «Молитва странника»,

поема «Демон».

Прими мой дар, моя мадонна!

С тех пор как мне явилась ты,

Моя любовь мне оборона

От порицаний клеветы.

Такой любви нельзя не верить,

А взор не скроет ничего:

Ты не способна лицемерить,

Ты слишком ангел для того!

Скажу ли? - предан самовластью

Страстей печальных и судьбе,

Я счастьем не обязан счастью,

Но всем обязан я - тебе.

Как демон, хладный и суровый,

Я в мире веселился злом,

Обманы были мне не новы,

И яд был на сердце моём;

Теперь, как мрачный этот Гений,

Я близ тебя опять воскрес

Для непорочных наслаждений,

И для надежд, и для небес.

Ведучий 1. Проблема добра і зла, ангела і демона, раю і

пекла є головною думкою багатьох творів М. Лермонтова. У

поемі «Демон» він прирівнює себе до Демона не тому, що

хоче виправдати зло, а тому що зло, на його думку, пов’язане

зі стражданням. Варвару Лопухіну поет називає Мадонною,

тому що любов до неї була для нього спасінням. Він з

благоговінням звертається до чистої і прекрасної Мадонни -

єдиного світоча серед життєвих негараздів.

Ведучий 2. Тема кохання - одна з вічних і прекрасних тем,

тому М. Лермонтов звертався до неї в різні пори свого життя.

А у віршах поета повно драматизму й неспокою. У нього

любов ніколи не буває одна. Її завжди супроводжують

ненависть і самотність. Тому любовна лірика поета - це лірика

страждання, омани і самотності.

Я не хочу, чтоб свет узнал

Мою таинственную повесть;

Как я любил, как я страдал,

Тому судья лишь Бог да совесть.

Ведучий 1. М. Лермонтов був одним із найулюбленіших

поетів Т. Шевченка, який відчував свою духовну

спорідненість із російським митцем. Він називав його «наш

великий Лермонтов» і під час заслання просив свого друга

М.Лазаревського надіслати йому поезії М. Лермонтова. З

таким самим проханням звертався він і до А. Лизогуба та Ф.

Лазаревського. А коли одержав дорогоцінний томик віршів,

то дуже зрадів: «Ти переслав мені в неволю Поета нашого, -

на волю мені ти двері одчинив!»’

Ведучий 2. У 1850 році під час обшуку в Т. Шевченка було

відібрано дві книжки великого російського поета. Тарас

Григорович кілька разів згадував М. Лермонтова і цитував

його твори в «Щоденнику». У вірші «Мені здається, я не

знаю» великий Кобзар писав про безсмертя М. Лермонтова,

про силу його мистецтва. Вірші російського поета викликали

у Т. Шевченка радість, підтримували його сподівання на

волю. Вплив поезії М. Лермонтова позначився на таких

творах Тараса Григоровича: «Слепая», «Тризна», «Пророк»,

«Чого мені тяжко, чого мені нудно» та ін. Мемуаристи

писали, що в день смерті Тараса Шевченка збірка творів

Михайла Лермонтова лежала на його столі.

Де ж ти?

Великомучениче святий?

Пророче Божий? Ти меж нами,

Ти, присносущий, всюди з нами

Витаєш ангелом святим.

Ти, любий друже, заговориш

Тихенько-тихо... про любов

Про безталанную, про горе;

Або про Бога, та про море,

Або про марне литу кров

З людей великими катами.

Заплачеш тяжко перед нами,

І ми заплачемо... Жива

Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм

І чуєм Бога в небесах.

Спасибі, друже мій убогий!

Ти, знаю, лепту розділив

Свою єдину... Перед Богом

Багато, брате, заробив!

Ти переслав мені в неволю

Поета нашого, - на волю

Мені ти двері одчинив!

Спасибі, друже! Прочитаю

Собі хоть мало... оживу...

Надію в серці привітаю,

Тихенько-тихо заспіваю

І Бога Богом назову.

Ведучий 1. Михайло Лермонтов і Тарас Шевченко народилися

одного року, в дитинстві обоє втратили батьків, обоє були

нещасливі в коханні, але не втратили людяності, любові до

рідного народу, до Бога. Тому книжки їхні через дві сотні

років учать любові до ближнього, любові до життя.

Епіграфи. У нашім раї на землі

Нічого кращого немає, Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

І на оновленій землі Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі!

Т. Шевченко

Мамо! Хай завше в світлиці твоїй серцем читає дитя

Щирі Шевченкові очі і золоте вишиття.

Б. Стельмах

Мета. Пробудити в дітей добрі почуття, жалість, любов,

готовність допомогти кожному нужденному, звернути їхню увагу на

знедолених героїв творів Т. Шевченка, учити їх бачити в людях

милосердя, добротворення.

Обладнання. Ілюстрації до творів Т. Шевченка, епіграфи на

дошці, виставка книг поета.

Вчитель. Послухайте уважно ці слова (читає з дошки):

Перше слово сказав із колисочки прямо:«Мамо».

Виріс, солдатом прийшов на вокзал із гамом:«Мамо».

Йдучи в атаку, впав і так само: «Мамо»,

Звівся й припав до життя вустами: «Мамо!»

Сьогоднішній виховний захід ми присвячуємо материнській,

жіночій долі, а краще недолі у творчості великого Кобзаря

Т.Г. Шевченка, бо образ нещасної, закріпаченої жінки поет

носив, «неначе цвяшок, у серце вбитий». Цей зойк душі,

крик раненого серця випливе пекучим гнівом до панів-

лиходіїв, які топтали жіночу гідність, плюндрували

жіночу красу, розпинали материнську радість. Для Шевченка

нещасна доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а

й особистою трагедією. Його матір ще «молодую у могилу

нужда та праця положила», рідні сестри поневірялись на

панщині, це доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину

ідуть».

«Такого полум'яного культу материнства, такого апофеозу

жіночого кохання і жіночої муки не знайти ні в одного з

поетів світу», -- писав М. Рильський.

Учень.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила...

... А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий. У вірші «Сестрі», присвяченому молодшій від

нього на два роки сестрі Ярині, вірній товаришці його дитячих

літ, із великою любов'ю поет пише:

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Не забув він і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко,

що стала жертвою кріпосницького ладу.

Учень.

Ми в купочці колись росли,

Маленькими тоді любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

...Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

З байстрям вернулась...

Ведучий. Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було

нестерпним. На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома

вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а

на панщині працювала без відпочинку, релігія вважала її

нижчою порівняно з чоловіком.

Жінці, яка народила дитину, давалось три дні на

відпочинок.

Учениця.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася, не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала...

Ведучий. Не всі історії про тяжке життя жінок-кріпачок,

свідком яких був козачок Тарас, але нічого не міг подіяти,

увійшли в його твори. Але спогади про це залишилися.

Ведуча. А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької

розпусти, накладали на себе руки. Тільки за 1839 рік у

Київській губернії покінчили самогубством 37 дівчат-

покриток.

Учень.

А он бачиш? Очі! Очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!!

А панич не знає,

З двадцятою, недоліток,

Душі пропиває!

Ведучий. Т. Г. Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання

закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому

світові.

Лілея (учениця з розпущеним волоссям).

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

Ведучий. Назви творів Кобзаря: «Наймичка», «Відьма»,

«Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця», «Катерина» та інші не

випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими,

черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із

найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої

лякаються, бо вона божевільна.

Учень.

В свитині латаній дрожала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала

І довгі коси в реп'яхах

0 поли бились в ковтунах. Се не мара

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Ведуча. Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її

слізьми, мучиться її муками. «Моя се відьма» - тобто його

біль, його горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть

до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.

Скривджена паном покритка-дівчина, яку люди називають

відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят

Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а

дочку занапастив. Відьма розповідає циганам.

Учениця.

...Діточок шукаю.

Наталоньку!.. Ні,

Я шукаю пана.

Розірву... Візьміть до себе

1 мене, цигани,

Я ведмедя водитиму,

А як найду ката.

То й спущу його на його,

Отоді, проклятий!...

Ні, не спущу. Сама його

Загризу...

Чи я найду моїх діток,

Чи так і загину?

Учитель (звертає увагу учнів на ілюстрації). Про трагічну

долю дівчини-покритки написано поему «Катерина». Героїня

гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого.

Учениця (з лялькою на руках, тихо говорить до себе).

Утік!... нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! Голубчики!

Возьміть за собою...

Возьміть його... бо покину

Як батько покинув...

Учитель. Ганна ж із поеми «Наймичка» теж покритка, але

вона залишається жити заради свого сина. її материнська

любов така могутня, що здатна принести в жертву задля щастя

сина. Життя Ганни - материнський подвиг. Вона

відмовляється навіть бути весільною матір'ю свого сина і

лише перед смертю розкриває правду.

(Інсценізація уривку з поеми «Наймичка»).

Ведучий. Невимовно тяжку материнську долю жінки-

кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах.

Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного

сина забирають у солдати.

Учениця.

Ой привезли до прийому

Чуприни голити.

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти.

...Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Збожеволівши, мати

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить...

Діти бігом з паліччям

Удень за вдовою по улицях

Та, сміючись, «дражнили Совою».

Ведуча. Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню

жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав

разом із нею. Одного разу молодий Шевченко зустрів дівча з

відрами, карооке, красиве, але в лахміттях, босе. Це була

сирота Мар'яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих.

Поет дав їй грошей на хустину. Під цим враженням він

написав вірш «Маленькій Мар'яні».

(Учениця читає вірш).

Ведучий. Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну

красу, обожнював материнство, уславлював вірність і

щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі

«Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але

бідним Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона

жорстоко поплатилась за це. Не можна гордувати, зневажати

людей, ніби говорить цим Шевченко.

Учениця.

Одчепися, пройдисвіте!

І зареготалась

Титарівна, -Хіба тобі

Наймичок не стало!”

Насміялась титарівна

З бідного Микити,

Насміялася при людях,

Що він в сірій свиті!

Ведучий. Мине багато часу, й титарівна гірко пошкодує за

тим, що наробила.

Учениця.

І..живую положили

В домовину!..

Й сина з нею!

Та й засипали землею!

Ведучий. Багато поетів та письменників крім Шевченка

звертались до жіночої тематики, багато творів покладено на

музику, сьогодні ми просто не можемо не заспівати про маму,

мамину пісню, мамин рушник.

(Учні співають «Пісню про рушник» ).

Учитель. Немає у світовій літературі іншого поета, який би

так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку-матір

усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде, супостата!

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на Землі,-

стало святим ідеалом для багатьох поколінь.

І хай гімном усім матерям на світі буде вірш Б. Олійника

«Пісня про матір».

(Інсценізація вірша учителем та учнями).

Учітеся, брати мої, Думайте, читайте,

І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Т. Шевченко

У ч и т е л ь

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і

шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського

поета Т. Г. Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив

служінню народові. «Історія мого життя,— писав поет,—

становить частину історії моєї Батьківщини».

Шевченко вийшов з народу, жив народом, і не тільки думкою, а й

всім своїм життям був із ним міцно і кровно зв’язаний.

Як сказав він у своєму «Заповіті»:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

У ч и т е л ь

Провіснику волі,

Великий титане!

Справдились думи твої.

Приймай же данину

Любові і шани

Од вольних синів

Нової сім’ї.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже,

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

Звучить пісня «Думи мої, думи».

Шевченків Кобзар... Це Біблія українського народу, якій судилося

бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ,

який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як

«Кобзар»,— безсмертний. У творах поета переплілися долі

кріпаків з долею неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків

із боротьбою народу за щастя і волю. Кобзар зібрав кожну

сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу

народу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У

багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет

Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із

хлібом, лежить книга його поезій — «Кобзар».

Отож і ми з вами сьогодні зібралися, щоб перегорнути сторінки

життя Т. Г. Шевченка.

Саме таким березневим днем принесли у хату до кріпака

Шевченка лелеки малого хлопчика, якого назвали Тарасом.

Хлопчика, слава про якого пережила його на сотні літ.

1-й у ч е н ь. Т. Г. Шевченко — це гордість нашої нації і світової

культури. Великий поет понад усе любив свою Україну.

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю.

2-й у ч е н ь . Шевченко сам був виходцем із народу і писав про

народ і для народу.

Возвеличу рабів отих німих

І на сторожі коло них

Поставлю слово.

3-й у ч е н ь . Особистість поета, його патріотизм були зразком для

інших. І сьогодні дуже актуальні його слова:

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

4-й у ч е н ь . Великий син українського народу стоїть поряд із

найвеличнішими постатями світу. Твори Шевченка переживуть

віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні почуття.

5-й у ч е н ь . Багато віршів Кобзаря стали вже народними

піснями, понад 200 творів поета покладені на музику.

6-й у ч е н ь . Більшість із нас знають Шевченка як поета, прозаїка,

драматурга. Крім того, він був ще й прекрасним художником,

живописцем. Його художні картини були удостоєні високих

нагород, а автору присвоєно почесне звання Академіка художеств.

7-й у ч е н ь . Його твори перекладено багатьма мовами світу,

лише «Заповіт» перекладений 51 мовою.

8-й у ч е н ь . Шевченко неодноразово перебував на Полтавщині,

про що згадує у своїх творах. «Заповіт» теж був написаний, на

Полтавщині.

9-й у ч е н ь. Грудень. Зима в Полтаві. Місто чекало зустрічі з

поетом. Степан Самойлович побачив поета біля Шведської

могили. Середнього зросту, широкоплечий, міцний, кремезної

будови, в довгому теплому кожусі, що сягав майже п’ят,

Шевченко щось замальовував у свій блокнот.

1 0 - й у ч е н ь. Так сталося, що поет серйозно захворів під час

подорожі. Але оточений турботами і ласками родини

Козачковських й умілим лікуванням, поет уже на третій день

відчував себе краще, жартував, намагався наспівувати улюблену

пісню про козака Голоту.

1 1 - й у ч е н ь . У думках поета завжди крутилися слова «Як

умру, то поховайте мене на могилі...». Слова ніби вилетіли з його

розпаленої душі на волю, застрибали перед очима.

1 2 - й у ч е н ь . Хвороба відступила. 1 на Водохреща він їде в

гості до Самойловича. Здоров’я покращало, Шевченко немов

народився на світ вдруге. Саме тут він і прочитав свій «Заповіт».

13-й учень читає «Заповіт».

1 4 - й у ч е н ь . Ціною своєї крові народ здобуде собі волю, і він,

Шевченко, своїм пристрасним словом наближав той жаданий день

свободи! І поки сонце світить над землею, і поки б’ється серце в

грудях людей, тебе, Тарасе, не забудуть!

1 5 - й у ч е н ь

Іде весна, іде весна,

Мов квітка розвилася,

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

1 6 - й у ч е н ь

Що більше сотні тому літ

Умер в чужій країні.

Та славний він на цілий світ,

Його всі знають нині.

1 7 - й у ч е н ь

Багато зла перетерпів,

Зазнав лихої долі,

Малим зостався без батьків

І вівці пас у полі.

У ч и т е л ь . Хлопчик натерпівся знущань лихої мачухи. Одного

разу в хаті Шевченків ночував солдат, а на ранок у нього не стало

грошей. Усе звернули на малого Тараса, і він кілька днів, побитий,

не ночував у хаті, а жив у бур’яні. А потім з’ясувалося, що злодієм

був старший син мачухи.

1 8 - й у ч е н ь

Дідусь розказував не раз

Про козаків завзятих,

І слухав залюбки Тарас,

Блищали оченята.

У ч и т е л ь. Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе

знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стовпи

підпирають небо, він загорівся бажанням

подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і

повернули малого додому. Змалку в обдарованій

дитині прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче

захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де

тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в

пошуках учителя. Але важке то було навчання. Дяки-вчителі

примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно,

але не малювати. Так сталося, що пан Енгельгардт все ж таки

відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.

1 9 - й у ч е н ь

Застав при малюванні раз

В саду його Сошенко,

Поміг, щоб вільним став Тарас,

Щоб вчитись став Шевченко.

У ч и т е л ь . Друзі викупили Тараса Григоровича з кріпацтва.

2 0 - й у ч е н ь

Його пізнали малярі,

Хвалили вдале діло.

Але злякалися царі:

— Він вірші пише сміло!

2 1 - й у ч е н ь

Бо в віршах тих розповідав,

Як добре вільним бути,

Яка невольникам біда,

Як гнобить ворог лютий.

2 2 - й у ч е н ь

Які степи, який Дніпро —

І українські люди.

Як переможе ще добро

І весело всім буде.

2 3 - й у ч е н ь

Злякавсь, що пісня голосна,

Московський цар поганий,

Тараса в чужину прогнав,

Закув його в кайдани.

2 4 - й у ч е н ь

Та ще й писати заказав

Московський цар лукавий,

А все ж таки Тарас писав,

Ховав вірші в халяві.

2 5 - й у ч е н ь

І так в пустелі, в чужині,

У самоті томився.

Писав про рідний край вірші

І Богу все молився.

У ч и т е л ь. На засланні поет дуже страждав, бо хотів жити на

Україні. Кліматичні умови теж не підходили для організму, тому

він часто хворів. На землі тій, на півострові Мангишлак, важко

було щось зростити. Але Шевченко заклав там сад, який згодом

було оголошено Заповідником Шевченка.

2 6 - й у ч е н ь

Як проминуло 10 літ,

Вернувся він на волю.

Та невеселий був той світ,

Ридало серце з болю.

2 7 - й у ч е н ь

Замовкло серце Кобзаря

У чужині холодній,

Та слово ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

2 8 - й у ч е н ь

Сповнить Тараса заповіт

Ніхто з нас не забуде,

1 хоч минула сотня літ,

Він завжди з нами буде.

У ч и т е л ь . Українські поети новітнього часу створили

Шевченкові вікопомний пам’ятник із своїх творів — зворушливих

віршів, в яких по-філософськи узагальнюється роль поета в історії

України. Коли не стало Шевченка, у поезіях, присвячених його

пам’яті, чути було не тільки смуток і глибоку тугу, а й розуміння

значущості його творчості для людства. Місце поховання Кобзаря

стало святим.

2 9 - й у ч е н ь . Олена Пчілка, побувавши на Чернечій горі,

писала:

Я чую дух святої сили

Під тим проречистим хрестом.

І до великої могили

Я прихиляюся чолом.

1-й у ч е н ь . У вірші «На роковини» Леся Українка наголошувала

на вірності поета Україні:

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону їй служив

Без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

Його любов і сила,

Того великого вогню

І смерть не погасила.

2-й у ч е н ь . Звертався до Шевченка і В. Симоненко у своїх

творах:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

3-й у ч е н ь

.... Пам’ятайте,

Що на цій планеті,

Відколи створив її пан Бог,

Ще не було епохи для поетів,

Але були поети для епох! —

підсумовує наша сучасниця Ліна Костенко у своєму вірші.

У ч и т е л ь . Минуло 200 років від дня народження Т. Г.

Шевченка — славного сина українського народу, але й сьогодні

його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша

мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю

нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його

слово. Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме

снаги. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для

нас у справі збереження мови народу, звичаїв, пісень. Нехай

вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії,

Любові до рідної землі, свого народу.

Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З

його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні

української держави.

Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

(Звучить пісня «Зоре моя вечірняя».)

В е д у ч а

Все йде, все минає — і краю немає.

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе.., умирає... одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло...

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як вперше пливли,

Попливуть і потім, і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять,

І вийдеш подивиться в жолобок, криницю

І в море безкрає, і будеш сіять,

Як над Вавилоном, над його садами

І над тим, що буде з нашими синами.

Ти вічний без краю!..

В е д у ч и й . Велика і прекрасна наша земля. Змінюється, вічно

оновлюється вона. Погляньте навколо: ласкаво світить сонечко,

від його теплого поцілунку розкриваються повіки перших квітів,

весняний вітерець грайливо пестить ніжні коси берізки і плакучої

верби, в голубому небі пропливають легенькі хмарки, а довкола

щасливим співом заливаються птахи.

В е д у ч а . Весна... Вже сама згадка про неї будить у серці темну

радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи.

Коли приходить весна, кожному з нас здається, що ти

народжуєшся на світ вдруге, що весна ця особлива, краща, ніж

були попередні.

В е д у ч и й . В один з таких весняних днів народився Тарас

Шевченко. З цього дня почалося відродження й оновлення

України, бо кожним порухом душі він дбав про рідну землю.

1-й ч и т е ц ь

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

В е д у ч а . Читаємо у Степана Васильченка: «Україна... В одному

лише слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить

ціла музика смутку і жалю... Україна — країна смутку і краси,

країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її...».

В е д у ч и й . Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі

хати, лани золотої пшениці, медової та молочної ріки. Україна —

це марні, обшарпані, голодні люди, що йдуть на панщину, чорні та

німі.

В е д у ч а . Україна — розкішний вінок з рути і барвінку, що над

ним світять заплакані зорі... Поема жалю і смутку... краси і

недолі... Одна із сторінок у цій поемі належить невиданому у всі

часи по всьому світу її огненному поетові.

В е д у ч и й . І сьогодні, вшановуючи пам’ять, ми не будемо

говорити про Шевченка, він сам своїми творами буде промовляти

до нас.

(Звучить пісня «Садок вишневий коло хати».)

В е д у ч а . Кожен вірш Шевченка — це радість і біль поета, його

життя. Дивуєшся. «Невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба

розрізати живе тіло явора? Невже, щоб заговорила душа,

неодмінно треба доторкнутися до неї різцем болю?».

2-й ч и т е ц ь

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї,

Над чистим ставом край села.

Мене там мати сповила.

І, сповиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую,— у могилу

Нужда та праця положила,

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

А ми розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

3 - й ч и т е ц ь

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої.

А іноді така печаль

Обступить душу, аж заплачу,

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя...

4 - й ч и т е ц ь

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися,серденько, колись

З нас будуть люде»,— ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

5 - й ч и т е ц ь

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою,

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

В е д у ч а . Доля справді не лукавила, не брехала Шевченку.

Прийшла слава, воля. Та як важко вони далися!

6-й ч и т е ц ь

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шукає козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє морс,

Грає серце козацьке,

А думка говорить...

7 - й ч и т е ц ь

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться,—

Хоч з гори та в воду!

8 - й ч и т е ц ь

Свої люди — як чужі,

Ні з ким говорити;

Нема кому розпитати.

Чого плачуть очі;

Нема кому розказати,

Чого серце хоче,

Чого серце, як голубка.

День і ніч воркує;

Ніхто його не питає,

Не знає, не чує.

В е д у ч а. В холодному Петербурзі, на чужині, в казематі, на

засланні в казахських степах не раз згадував Шевченко рідну

землю, першу образу і перше кохання.

9-й ч и т е ц ь

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!..

1 0 - й ч и т е ц ь

...Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!

1 1 - й ч и т е ц ь

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи...

(Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».)

В е д у ч и й . Мріяв на схилі віку Кобзар про повернення в

Україну, про тихе й мирне життя на рідній землі. Але мрії не

судилося здійснитися.

1 2 - й ч и т е ц ь

А я так мало, небагато

Благав у Бога.

Тілько хату.

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися згори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі...

Я тілько хаточку в тім раї

Благав, і досі ще благаю,

Щоб хоч умерти на Дніпрі,

Хоч на малесенькій горі.

1 3 - й ч и т е ц ь

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

Та одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

1 4 - й ч и т е ц ь

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають.

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

В е д у ч а . Все йде, все минає ... Та залишається пам’ять,

добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю

землі, у пошуках істини та правди.

Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову

відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета.

В е д у ч и й . Поета, перші кроки якого були звернені до

пошуку залізних стовпів, що підпирають небо. Такою

мандрівкою було все його життя, тільки не до залізних

стовпів, а до воріт волі, які він радий був відчинити перед

собою, не шукаючи хитрих, крутих доріг, без облуди і

лукавства, з серцем чистим, як серце дитини. А втомленого такою

тяжкою мандрівкою на вічний сон, його приголубила слава, слава

і — безсмертя...

1 5 - й ч и т е ц ь

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

1 не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні,

Її, окраденую, збудять

Ох,не однаково мені

(Хор виконує «Заповіт».)

В е д у ч и й . Добрий день, юні шанувальники творчості Кобзаря,

дорогі глядачі, вболівальники, судді! Сьогодні ми присутні з вами

на конкурсі знавців творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Представляє членів журі. Встановлює почерговість виступів

команд.

В е д у ч и й . Хто такий Тарас Шевченко, яка його роль в історії

України? Про це розкажуть наші ерудити.

Виступ ерудитів.

В е д у ч и й . Розпочинаємо перший конкурс. Кожна команда

повинна за 10 хвилин розповісти про Тараса Шевченка, розкрити

значення його творчості. Правильна відповідь — 10 балів.

Виступ команд. Оцінка журі.

Ведучий . А зараз на екрані ви побачите картини Шевченка -

художника. Назвіть їх. II конкурс

Демонструється по три картини для кожної команди. Відповіді

оцінюються за двобальною системою. Найбільша кількість балів

— шість.

Оцінка журі.

Ведучий . Наш новий конкурс — вікторина «Швидко й

влучно». Я читаю запитання, а кожна команда впродовж однієї

хвилини якнайшвидше й коротко дає відповідь.

Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом.

Запитання для першої команди:

1.Розшифрувати назву віршів «П. С.».

2.Коли викупили поета з неволі?

3.Коли вперше було видано «Кобзар»?

4.Яке звання одержав Шевченко після закінчення Академії

мистецтв?

5.Коли відбулася друга поїздка поета в Україну?

6.Яким псевдонімом підписував свої прозові твори Шевченко?

7.Кому присвячена поема «Катерина»?

8.Хто автор музики до балету «Лілея»?

9.Хто вперше виконав роль Тараса Шевченка на екрані в 1926

році?

10.Хто написав музику до «Заповіту»?

11.Поет дружив із негритянським актором-трагіком. Хто він?

12.Який твір Шевченка було вперше екранізовано?

13.Геніальний російський актор, товариш Кобзаря. Хто він?

14.Автор історико-біографічної опери «Тарас Шевченко».

Запитання для другої команди:

1. Як називається перший екранізований фільм про Шевченка?

2. Дівоче прізвище матері Шевченка?

3. У якому закладі навчався Шевченко?

4. Коли відбулася перша поїздка поета в Україну?

5. Якої букви немає в поемі «Сон»?

6. Хто такі неофіти?

7. Кому присвячена поезія «Г. 3.»?

8. У 1951 році на Київській кіностудії художніх фільмів було

знято картину «Тарас Шевченко». Хто зіграв головну роль у

ній?

9. Коли помер Шевченко?

10. Скільки часу перебував поет у Новопетрівському

укріпленні?

11. Кому присвячено твір «Кавказ»?

12. Чиї це слова: «Він був сином мужика і став володарем у

царстві духа»?

13.Коли відбувся перший арешт Шевченка?

14.Колективна праця трьох харківських композиторів Ю.

Мейтуса, В. Рибальченко, М. Тіца. Що це за твір?

В е д у ч и й . Прошу членів журі оцінити відповіді команд.

Четвертий конкурс — краще виконання пісень на слова Кобзаря.

Свій віночок із пісень представляє перша команда (10 балів).

Виступи команд. Оцінка журі.

Ведучий . А зараз прошу на сцену по одному читцеві від

кожної команди Ви повинні прочитати поезію Тараса Шевченка

(5 балів).

Виступи читачів. Оцінка журі.

В е д у ч и й . Твори Кобзаря не тільки покладені на музику,

екранізовані. Великий успіх вони мають і сьогодні на українській

сцені. Наші команди зробили свої міні-вистави за творами поета

(10 балів).

Виступи команд. Оцінка журі.

В е д у ч и й

Сонце вже доволі височенько, Вітряки розіп’яті стоять.

Он малий Григорія Шевченка За селом пасе чужих ягнят.

Енгельгардт зібравсь у місто Вільно, Козачок хапається, спішить, їдь,

Тарасе, та спіши повільно — В чужій хаті свічка догорить.

...В Петербурзі місяць оральний, Статуї біліють крізь туман.

Цар тут на отечеськім престолі, А у тебе торба і талан.

Це вони орла пошлють карати, І тебе до скелі прикують.

За вогонь, що ти приніс, крилатий, Пазурі вжене імперська лють.

... У степах казахських вітер віє, Тінь орла на висохлій траві. Козаків скликає Гамалія,— І встають і мертві, і живі.

Гонта йде дітей своїх зарізать, Щоб нових «не наплодить орлят»...

Прикували? — Не силкуйтесь, пізно! То раніш він пас чужих ягнят. А тепер вогнем взялося слово,

І пече, і плаче, і горить. І спішить до рідного порога,

Щоб сокиру правдою сталить! Сьогоднішній наш конкурс — це справжнє свято Кобзаря, його

вічної, нев’янучої творчості, полум’яного слова. Коли нам важко,

коли смуток гризе душу, припадімо спраглими вустами до його

цілющого джерела, щоб знову відчути силу, жити для рідного

народу.

Весь зал виконує «Заповіт».

Голова журі підсумовує конкурс і нагороджує переможців.

Додаток

Відповіді на запитання вікторини «швидко й влучно»

1-а команда

1. Петру Скоропадському

2. 22 квітня 1838 р.

3. 1840 р.

4. «Вільний художник»

5. Серпень 1845 р.

6. Дармограй

7. Василю Жуковському

8. К. Данькевич

9. А. Бучма

10. М. Вербицький

11. Айра Олдрідж

12. «Катерина»

13. М. Щепкін

14. Г. Майборода

2-а команда

1 . «Тарас Шевченко»

2 . Бойко

3 . Академії мистецтв

4 . Травень, 1843 р.

5 . Ф.

6 . Перші християни

7 . Ганні Закревській

8 . С. Бондарчук

9 . 10 березня 1861 р.

1 0 . Шість років і дев’ять з половиною місяців.

1 1 . Якову де Бальмену

1 2 . І. Франка

1 3 . 15 квітня 1847 р.

1 4 . Опера «Гайдамаки»

Зміст

Вступне слово від упорядника . На поличку

вчителю світової та української літератури

I. Конспекти уроків світової літератури з

використанням поезії та малюнків Шевченка.

1. М. Некрасов «Трійка», «На смерть Шевченка».

Перегуки поезії М. Некрасова з поезією

Т.Шевченка. (2конспекти)

2. Проблема морального вдосконалення людини в

романі Д. Дефо «Життя і незвичайні та дивовижні

пригоди Робінзона Крузо».

3. Бінарний урок-зіставлення трагедії Й.В.Гете

«Фауст» і поеми Т.Шевченка «Катерина»

4. Причини популярності образу Прометея.

5. Урок компаративного аналізу творів Мацуо Басьо і

Тараса Шевченка.

6. Матеріал для уроків розвитку зв’язного

мовлення.Пам’ятники Т.Шевченку на

Мостищині(Матеріал зібрала сільський

бібліотекар с.Волиця пані Люба Боднар) та на

Тернопіллі (Матеріал зібрала сільський бібліотекар

с.Шегині пані Тамара Гринишин)

II. Пошуково-дослідницькі роботи.

1. Тарас Шевченко та Святе Письмо

2. Тарас Шевченко – ілюстратор шедеврів світової

літератури

3. Шевченко і Схід

III. Шегинівська Шевченкіана(Поезії учнів,вчителів

школи,бібліотекарів)

IV. Виховні заходи, присвячені 200-річчю Тараса

Григоровича Шевченка

1. Літературний вечір «Серце, зболене тугою

любові…» (Жінки у творчій долі Т.Шевченка та

М.Лермонтова)

2. Вечір «Жіноча доля у творчості Т.Г.Шевченка»

3. Ранок «Ми тебе не забули, Тарасе»

4. Літературно-музична композиція «У всякого своя

доля і свій шлях широкий»

5. Конкурс знавців творчості Т.Г.Шевченка «Як ми

знаємо творчість нашого Генія та Пророка

Шевченка»