“Мотиви і образи Кобзаря в кіно”

(До дня народження Т.Г.Шевченка)

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

До постаті Тараса Шевченка, як і до його творів, український кінематограф не звернутися не міг. Та якщо екранні біографії Кобзаря ставали помітними подіями в історії нашого кіномистецтва «Тарас Шевченко» , «Сон» Володимира Денисенка, то екранізації його творів менш гучні, проте також цікаві.

Першою відомою екранізацією Шевченка стала «Катерина» 1911 року.

Постановку здійснив сценарист Чеслав Сабінський. Завдяки його ретельному підходу до достовірності зображення фільм іще називають першою українською побутовою стрічкою з увагою до етнографічного забарвлення.

У роки «червоного ренесансу», попри цікавість до вітчизняної класики й історичних сюжетів, Шевченка не екранізували. Хоча спроби були: у 1924-му Степан Бондарчук видав сценарій «Варнака».

До зйомок так і не приступили, але про брак екранізацій Шевченка знову нагадали в 1931-му: з нагоди 70-х роковин його смерті Раднарком УРСР видав постанову щодо випуску кількох фільмів за творами. Лише одна стрічка з’явилася через п’ять років: на Одеській кіностудії Георгій Тасін поставив «Назара Стодолю»

«Назар Стодоля»: три доби, три фільмиЄдиний завершений драматичний Шевченків твір на

великий екран вийшов двічі – 1937-го (Георгія Тасіна) і 1954-го (Віктора Івченка). Перша стрічка увійшла в історію як зразок вільного поводження з класикою. Режисер означив її як перетворення з побутової мелодрами на історичну, соціальну драму завдяки введенню нового основного конфлікту – боротьби кріпаків і козаків зі старшиною і панством.

Увагу до стрічки привертала й участь видатних акторів – Амвросія Бучми в ролі Хоми Кичатого і Наталі Ужвій у ролі Стехи.

Наталя Ужвій (зліва) у ролі Стехи та Амвросій Бучма (справа) у ролі Хоми Кичатого .

Шевченкові твори як фільм -балет і фільм - опера

«Лілея», перший український фільм-балет, стала і зразком жанру, здобувши визнання в СРСР і за кордоном.

Постановку балету «Лілея» (лібрето Всеволода Чаговця, музика Костянтина Данькевича) перед Другою світовою війною здійснив Вахтанг Вронський.

До 100-річчя з дня смерті Шевченка В.

Воронов на Харківській телестудії екранізував «Катерину», але не поему, а оперу Миколи Аркаса.

Фільм було знято переважно в павільйоні, що сприяло пануванню театрально-бутафорної атмосфери.

Згадаймо екранізацію Кобзаревої прози –

«Капітаншу», телефільм Бориса Квашньова 1987 року з Богданом Ступкою в ролі Тумана.

Основну частину – історію «Капітанші», як і в повісті, взято в обрамлення; але, якщо в Шевченка ним виступає рукопис, у фільмі це розповідь очевидця. Переходами між реальним екранним часом і часом спогадів виступають малюнки, що ніби оживають, перетворюючись на персонажів. Як окремі епізоди-«картини», що разом складаються в історію, побудована й сама історія.

Окремо варто зупинитися на іншому зразку. З

нагоди 150-річчя (« У вінок Великому «Кобзарю») режисери Ірина Молостова й Василь Лапокниш звернулися до опери «Наймичка» М. Вериківського.

У фільмі загалом вдалося перенести на екран музичний твір, перетворити його на гармонійний елемент фільму . До речі, музика і кінематограф поєдналися і в постатях деяких виконавців: у ролі Трохима виступив видатний Борис Гмиря, у ролі Насті – Лариса Руденко.

Кіновідгомін «Кобзаря» Існують фільми, що є не безпосередніми

екранізаціями Шевченка, а їхнім відгомоном, авторським осмисленням подій, які надихнули поета. Такими є фільми І. Кавалерідзе: «Злива», «Коліївщина» і «Прометей».

«Злива» – це «ступінчаста» екранізація: на неї режисера надихнула вистава «Гайдамаки» Леся Курбаса за однойменною поемою. Особливо вразив режисера образ Гонти, що вбиває своїх покатоличених дітей, у виконанні І. Мар’яненка.

Окремі Шевченкові вірші надихнули і на

створення короткометражних фільмів, де поезії переосмислюються в досить специфічному контексті. У 1941-му на «Ленфільмі» до 80-річчя з дня смерті поета було знято кіноновелу «Голос Тараса», режисера Володимира Файнберга.

Фільм – яскравий зразок механізмів використання Кобзаря з ідеологічною метою; причому цікавий він тим, що ці прийоми демонструє досить-таки відкрито.

Окремі образи й мотиви Шевченкових творів увійшли в його кінобіографію «Сон» (режисер Володимир Денисенко), в якій заарештований художник і поет згадує свою юність, визволення з кріпацтва. Вони виступають як пробудження культурної пам’яті, осмислення повсякдення.

Останньою появою Тараса Григоровича Шевченка в кіно є фільм “Братство” (2005 рік).

В цій стрічці про Кирило–Мефодіївське братство , яку зафільмував кінооператор Клименко, поетові відведена одна з трьох сюжетних ліній. Проте вона не стала сплеском навіть серед багаторічного штилю у вітчизняному кінематографі тієї епохи.

Кадри із фільму “Наймичка”

Кадр з фільму-балету «Лілея» ( 1958 р.)

КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «СОН» — ПРО МОЛОДІ РОКИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Підготувала:

завідувач бібліотеки-філії №3 Стрийської МЦБСКотик Оксана

2017 рік