Embed Size (px)
Citation preview
Відділ освіти
Чортківської районної державної адміністрації
Районний методичний кабінет
На участь
в історико-географічній
експедиції
учнівської молоді
«Історія міст і сіл України»
Джурин – перлина Галицького краю
Члени історичного гуртка «Краєзнавець»
та географічно-краєзнавчого гуртка «Дивосвіт»
Джуринська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Керівники Горин Надія Іванівна
та Мигас Галина Михайлівна
2013 рік
Анкета
с. Джурин, Чортківський район, Тернопільська область
Джуринська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Члени гуртка «Краєзнавець»:
Голубінський Сергій Сергійович, 11 клас
Голодрига Юлія Михайлівна, 11 клас
Мала Мар’яна Василівна, 11 клас
Лапуть Василь Михайлович, 11 клас
Квасниця Сергій Іванович, 10 клас
Керівник Горин Надія Іванівна, вчитель історії та правознавства
Анкета:
- село Джурин;
- с. Джурин, Чортківського району, Тернопільської області, 48531;
підпорядковується Чортківській райдержадміністрації;
- існуючий; кількість дворів, де проживає населення, – 370; кількість
населення – 1162 чол.
Метою нашої експедиції є ретельний та різноплановий збір матеріалів крає -
знавчого характеру про походження і виникнення села Джурин, важливі
суспільно-політичні віхи його історії, формування культурного, просвітницького,
освітнього та релігійного середовища, про визначні постаті, що народилися тут, їх
внесок у розвиток села, краю, України, про особливості економічного розвитку
території, державотворчих процесів, туристсько-рекреаційні та екскурсійні
можливості населеного пункту.
Практична цінність роботи
Скарбницею народної памя’ті є історичне краєзнавство. Інтерес до витоків і
першоджерел своєї історії, до вивчення рідного краю, історії міст і сіл - це
свідчення нев’янучого національного патріотизму суспільства.
Матеріали історико-географічної експедиції будуть використані на уроках
історії України та географії під час вивчення тем «Наш край» та «Географія
рідного краю», на засіданнях історичного гуртка «Краєзнавець» та географічно-
краєзнавчого «Дивосвіт», в програмі проведення екскурсій у музеї духовного
відродження «Берегиня» як для учнів школи, так і гостей зі шкіл Джуринського
ШОО, для організації позакласної роботи ( конференції, засідання круглого столу,
ІКТ проекти, сільські фестини, публікації). Дослідницький проект «Чортків -
духовності одвічна таїна», що є однією із ланок систематизованого матеріалу про
історію рідного краю, був представлений на виїзному засіданні районного
методичного об’єднання вчителів суспільно-гуманітарних дисциплін.
Нарис-опис
села Джурин
ВСТУП
Лежить село Джурин при шосейному шляху Чортків-Бучач (дод.1)
приблизно по середині між цими містами на Подільському високо рівні(дод.2).
Через населений пункт протікає річка Джуринка. На захід від села розміщена
гряда невисоких гір Подільсько-Волинського плоск гір’я , з яких добре
проглядається Джурин. Перша згадка про нього зустрічається у 1607 році.
Історія його виникнення сягає сивої давнини. Колись ця місцевість, за
спогадами старожилів , що передавалися від одних поколінь до наступних , була
покрита невеличкими гаями та пасовиськами. В цих гаях селилися наші пращури
у невеликих хуторах.
З розповідей старожилів на території сучасного села було розміщено
декілька поселень, зокрема Золотарк , Рудка, Озеряни, Золоті Піски, Кадуб,
Вільхи. Деякі назви збереглися до наших днів,В районі штучно створеного озера ,
що розлилося між Джурином і Слобідкою стояло поселення Рудка.
Найбільшим поселенням була Золотарка , розміщена на території сучасної
вулиці Заджуринка . Озеряни були розміщено у південно-західній частині нашого
села. Не менш цікава назва поселення Золоті Піски . Розміщене недалеко
сільської школи у річковій западині. Під час весняної повені вода позмивала
верхні шари грунту аж до піску. Жовтий пісок вкривав дно западини.
А ось Кадуб – найстаріше із усіх поселень. Ця назва дійшла до нас з часів
язичництва, як місце для молитов. Сюди сходилися жителі; приносили жертви
богам , здійснювали молитви.
Кадуб з давніх- давен вважався нехристиянським місцем. Про нього
ходили цікаві і навіть страшні легенди. Ось одна із них. Місцеві жителі інколи не
виганяли сюди коней на випас у теплі літні ночі. Ходили перекази , що в літню
пору опівночі на долину виходили нечисті духи , шаліли лісові мавки, водили
хороводи, голосно сміялися разючим і неприродним сміхом. Якщо хтось попадав
у їх зачароване коло , той живим уже не повертався.
У 1672 році наші селяни піддалися страхітливому нападу турецько-
татарських завойовників. Не встали з попелу руїн поселення Рудка, Золотарівка,
Вільхи, Озеряни, Кадуб. Жителі були вирізані або забрані в полон. Ходили чутки,
що уціліло лише три сім’ї: Коцюк, Квасниця, Колівошко, які і поклали початок
новому родоводу.
Під час панування турків управляв господарським життям цих земель
турецький «темник» - «Джура»(слуга). Від цього слова у ХVIIст. і пішла назва
села Джурин, а річка , що протікає і бере початок у селі, – Джуринка.
На традиційне в ті часи запитання «Чиї поля?», давали відповідь:
«Джуринові». Такі відповіді згодом привели до офіційної назви поселення . Це
найбільш ймовірне походження назви нашого села.
ЗНАЧНІ ДЛЯ СЕЛА ІСТОРИЧНІ ПОДІЇ
Село Джурин у дзеркалі подій
Висвітлює свій образ історичний
Як спомини віків плинких
Прийшло воно в наш час у постаті величній
У ХІІ столітті село входило до складу Теребовлянського , пізніше до
Галицько-Волинського князівства.
ХІІІ століття для наших предків було періодом великої смути. В 1259році
ординці Батия набігли і зруйнували село .
Кінець ХІІІ і перша половина ХІV століття характеризувалися занепадом
господарського життя. Періодичні набіги кримчаків, поступова експансія Польщі
порушила нормальний ритм життя наших предків.
Відомо, що лише протягом століття від 1450 до 1556 років зафіксовано не
менше 86 великих наїздів татарських орд, турецьких військ, волохів. Про майже
щорічні напади дрібних банд місцевих магнатів історія зберегла мало свідчень.
Однак Польща постійно намагалась захопити і полонізувати місцевість.
Літом 1649 року на рівнині між Бучачем і селом Джурин відбулась кривава
битва між козаками і польськими військами.
Кривава битва під селом відбулася і у 1667 році між військом польського
короля Яна Собеського і татарськими ордами хана Галаги.
У 1672 році турецьке військо Магомета захопило землі Чортківщини і ,
зокрема село Джурин, яке тривало до 1683 року.
У 1772 році після першого поділу Польщі Галичини увійшла до складу
Австро-Угорської імперії. У 1809 році під час наполеонівських війн Чортківщину
окупували російські війська, які перебували тут до 1815 року.
Таким чином село Джурин протягом двох століть декілька раз перебувало
під різними окупантами. Зрозуміло , що у цей час було мало умов для його
розвитку культурних надбань.
15 травня 1848 року в селі було ліквідовано панщину. На честь цієї події
при дорозі поставлений хрест(дод.3), що стоїть і понині , а напис на ньому
свідчить:
Богу благодареніє за наше освобождение,
За велічіє того дару ми вірні нашому цісару.
У1897 році у селі Джурин виникла ініціативна група по створенню філії
товариства « Просвіта». Воно було офіційно організоване на зборах джуринян
8 червня 1898 року і зареєстроване у м. Львові.
В селі Джурин багато селян перед Першою світовою війною були
прихильниками москвофільських організацій. Їхні погляди почали змінюватися у
роки війни, коли граф Григорій Бобринський став генерал-губернатором
окупованих теренів Галичини. Його розпорядження про заборону української
мови як у школах , так і в урядових установах, про закриття «Просвіт» та
знищення українських бібліотек значно остудило запал багатьох освічених
галичан і схилило їх на позиції ліберального націоналізму.
Не минули наше село і події Першої світової війни, тут відбулися жорстокі
бої під час так званого Брусилівського прориву. Відчули на собі джуриняни і
Другу світову. Біля села проходила лінія фронту літом 1944 року. Німці на цьому
підвищенні тримали оборону більше трьох місяців. В цей час значна частина села
була спалена і знищена артилерійськими обстрілами. На честь вищезгаданих
подій у Джурині постав пам’ятник Невідомому солдату( дод. 4).
У нашому селі пройшла хвиля запровадження колгоспів . На собі її відчули
наші односельчани. У нашому селі був створений колгосп «Прогрес». До нього
ввійшли землі трьох сіл: Полівці,Слобідка Джуринська і Джурин . Даний колгосп
був мільйонером , проте і його спіткала доля розпаювання.
Щоб утвердити демократичні перетворення , не допустити повернення до
тоталітаризму у 90-их роках ХХ століття у Джурині знову активізується
громадсько-політичне життя . Виникають організації Руху, Республіканської
партії , братства УПА. Активну життєву позицію зайняли: Семирозум Ярослав ,
Сякалюк Володимир, Ціцерський Тадей , Вівчарик Ярослав , Палажук Микола ,
Франків Богдан , Увя’з Роман , Семирозум Ганна, Коцюк Роман та інші.
У день , коли організувався ланцюг, присвячений святові Злуки , делегація
із села автобусом виїжджала під Вишнівець з національними прапорами, де вони
долучалися до тисяч інших людей , які утворювали цей ланцюг від Львова до
Києва та від Львова до Івано-Франківська.
Національно-патріотичну діяльність активно проводила організація
Української республіканської партії і її голова Сякалюк Володимир Дмитрович,
священик греко-католицької громади отець Петро Дячок та інші.
Символічним знаком Незалежності постала у селі пам’ятна могила
Українським Січовим Стрільцям та воякам УПА, що віддали свої життя за
майбутнє незалежної держави( дод.5).
ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛА
Першим джуринянином, який прославився і був відомий поза межами
Чортківського повіту, був Л.Трубацький , що народився у 1876 році . Він тісно
співпрацював з прогресивною українською періодикою . Дописував до журналу
«Народ» , допомагав редагувати « Громадський голос» і «Радикал». У1897-1899
роках редагував газету «Буковина» , згодом працював у газеті «Діло».
Найважливіші публікації: «Мужицька еміграція в нашій літературі»,літературні
розвідки про Еміля Золя, В.Г. Бєлінського, І.Франка , О.Пушкіна та інших діячів
культури. Турбацький тісно співпрацював з І.Франком і М.Павликом.
Народився Кирило Цепенда ( дод.6) 24 грудня 1914 року в селі Джурин на
Поділлі (тепер Чортківський район Тернопільської області) у родині Яреми та
Варвари Цепендів. Кирило - старший син у сім'ї, завжди опікувався молодшою
сестричкою Олею . Для того , щоб дати дітям добру освіту батько, Ярема
Цепенда , поїхав до Канади на заробітки. У 1935 році Ярема трагічно загинув у
віці 42 роки( впав на будівництві з висоти у м. Чикаго). Кирило та Оля,
залишившись під опікою матері, зростали у Джурині, там же здобули і початкову
освіту. Кирило продовжив навчання у гімназії в м. Теребовлі, його стихією була
музика . Красивий, молодий чоловік марив створенням хору , щоб прославити
українську пісню на весь світ.
Ще гімназистом вступив до оркестру при Марійській Дружині, а через
деякий час вже сам організовує оркестр в м. Бучачі. Одночасно керує струнним
оркестром у Теребовлі , а під час літніх канікул організовує хор при читальні
«Просвіта» в рідному селі. Так у 1936році виник у с. Джурин молодіжний
хоровий колектив під назвою «Трембіта». Кирило керував хором до свого виїзду в
Канаду. Так з невеличкого села , що на Галичині, почався великий шлях Кирила
Цепенди – найвідомішого диригента з української діаспори в Канаді. З цим хором
п. Кирило здобув перше місце на повітовому конкурсі хорів у м.Чорткові.
Учасниця хору Броніслава Цепенда відтворила репертуар колективу у рукописній
збірці.
Після закінчення гімназії у 1937 році Кирило Цепенда поїхав на музичні
студії до Львова. Для проживання і оплати навчання керує різними хорами, як
Ремісничої Бурси при вулиці Пасічній на Личакові і Бартосівній, при читальні
«Просвіта» на Замарстинові і Личакові, хором Ремісничого Товариства «Зоря»,
хором «Народна Торгівля» та іншими.
В 1938році К. Цепенда вступив до Музичного інституту імені Миколи
Лисенка у Львові, де студіював хорову диригентуру у професора Миколи
Колесси, теоретичні предмети у професора Зенона Лиська , Станіслава
Людкевича, д-ра Бориса Кудрика та д-ра Василя Витвицького, а вокал - у
професора Любінецького.
У цей же час керує хором при українській гімназії на Філії при вулиці
Пекарській. З цим хором здобуває перше місце поміж шкільними хорами Західної
України.
В 1941 році як стипендіат КОЛУСУ п. Кирило виїхав до Відня продовжити
навчання. Що довелося пережити молодому музикантові під час війни – можна
тільки здогадуватись з короткої згадки у листі до родини : не раз здавалося –
кінець! Але і в тяжкі роки воєнної хуртовини п. Кирило не покидає улюбленого
заняття , можливо, саме це і допомогло йому вижити . У Відні він керував хором
при церкві св. Варвари , а також хором студентського товариства «Січ».
В 1945році Кирило одружився з дочкою українського священика о.Гулина
панною Ромою. І ще цього ж року переїхав до Мюнхена , де організував хор
«Трембіта», певною мірою можемо припустити , що створення хору з такою
назвою - це своєрідна ностальгія за рідним краєм.
В1949 році переїжджає до Америки . Маючи добрий голос і музичні
знання , він записується до дяківської школи, яку закінчує з відзнакою , щоби
бути незалежним в утриманні родини.
В 1952 році переїжджає з Ансінії до Рочестеру, в штаті Нью-Йорк, а ще
через два роки поселяється в Детройті, де його запросили на посаду вчителя
музики при парафіяльній школі св. Івана Хрестителя і керівника хору. Найбільше
відзначився Кирило Цепенда на церковній ниві як диригент при Церкві св.Івана
Хрестителя в Детройті, де працював понад 35 років. Маючи непересічні знання
церковної музики, він разом з членами вже існуючого хору «Боян» наполегливо
працює над піднесенням мистецького рівня хору.
Діяльність гідного диригента хору належно оцінили церковні власті .1984
року з нагоди діамантового ювілею Церкви св. Івана Хрестителя Папа Іван-
Павло ІІ дав диригентові Кирилові Цепенді та хору своє благословення. Він
отримав його також і від Владики Преосвященного Інокентія Лотоцького.
Перебуваючи в Детройті , п. Кирило майже 20 років диригував великим
мішаним хором «Трембіта», з яким виступав не лише в цьому місті , а й виїжджав
на гастролі по Америці й Канаді, записав з ними платівку. Деякий час диригував
також і Капелою Бандуристок при Осередку СУМ, організував 40-членний
мандоліновий оркестр «Веселка» . Видав також «Співаник народних пісень» з
фортепіано і Службу Божу в народних мотивах. За час свого перебування в
Детройті п. Кирило здобув симпатії і визнання глядачів як чудовий співак та став
одним із передових диригентів у діаспорі.
Близько 18-ти років п. Кирило вів у Детройті радіопрограму «Гомін
України», яка два рази на тиждень пропагує українське слово, музику і пісню. У
1985році після тривалої хвороби помирає його дружина Рома. Це був болючий
удар для маестро , та він з гідністю витримав його. Кирило Цепенда продовжив
свою мистецьку діяльність, про що неодноразово писала преса .
В травні 1989року дирекція Українського Культурного Центру у Воррен,
Мічіган , запросила п. Кирила диригентом 40-членного чоловічого хору «Ватра»
при МК Центрі . За цей час хор вже неодноразово виступав перед українською
громадою, а 6 учасників хору приїжджали 1991 року на Україну у складі Капели
Бандуристів ім. Т. Шевченка, гастролі якої пройшли з великим успіхом.
Баран Євген Михайлович(дод.7) народився 1961 року в Джурині. Після
закінчення Львівського університету ім. І.Франка та аспірантури інституту
ім.Т.Шевченка 1992 році захистив дисертацію на ступінь кандидата філологічних
наук. Працює доцентом Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Євген
відомий і як письменник. Автор книжок:
«Замах на міражі» (1997);
«Зоїлові трени» (1998);
«Українська історична проза II половини XIX ст. і Орест Левицький»
(1999);
«Звичайний читач» (2000);
«Навздогін дев'яностим» (2006);
«Читацький щоденник — 2005» (2006);
«Порнографічна сутність правди» (2007);
«Наодинці з літературою» (2007);
«У полоні стереотипів та інші есеї» (2009);
«Тиша запитань» (2011);
"Дев'яності навиворіт" (2011).
Перекладає з польської мови:
«Писане дощем» - книга поезій Божени Боби-Диги (передмова Євгена
Барана; переклад Євгена Барана і Олександра Гордона). — Львів, 2008;
«Поезія єднання: вірші з Кракова» (передмова Габрієли Матушек; переклад
Євгена Барана і Олександра Гордона). — Львів, 2008.
Член редакційної ради журналів «Перевал», "Дзвіночок"; заступник головного
редактора журналу «Золота пектораль».
Лауреат премії імені О. Білецького (1999), Івано-Франківської міської премії
імені І.Франка (2001), Міжнародних літературних премій ім. Миколи Гоголя
«Тріумф»(2003), ім. Б.-Н.Лепкого (2007), ім. Григорія Сковороди «Сад
божественних пісень» (2009), ім. Івана Кошелівця (2011); обласної премії
ім. .В.Стефаника (2006); премії ім. Д.Нитченка (2008), літературно-мистецької
премії ім. Пантелеймона Куліша (2012);літературної премії ім. Валер'яна
Підмогильного (2012)
СУЧАСНИЙ СТАН
З народного напившись джерела ,
З цієї живодайної криниці ,
Духовність наша ожива
І повертає до душі світлиці.
Хто бажає ближче познайомитися із історією села Джурин, школи,
видатними людьми села , просимо завітати в кімнату - музей духовного
відродження «Берегиня», що функціонує при Джуринській ЗОШ І-ІІІст.
з 1999 року(дод.8) .
За роки незалежності у селі була відреставрована церква греко-
католицької конфесії (22 жовтня 2000р.)(дод.9) з колишнього
польського костела, який у роки радянської влади був місцем для
зберігання зерна.
На свято Стрітення у 2003 році біля цієї церкви було освячено
фігуру Матері Божої Непорочного Зачаття(дод.10).
2003 рік став ювілейним для православної церкви св. Анни (дод.11),
парафіяни якої відзначали 100-річчя, що вилилося у величну духовну
імпрезу.
Джуринська лікарська амбулаторія(дод. 12) у 2007 році була
реорганізована в амбулаторію загальної практики сімейної медицини, а
музична школа – у школу мистецтв(дод.13).
У 2008 році залізничний переїзд реконструйовано у європереїзд.
У селі працюють 5 магазинів, поштове відділення, ветаптека,
майстерня пошиву одягу, приватна станція технічного обслуговування.
У 1996 році відбулося розпаювання земель
сільськогосподарського призначення, і власники паїв здали свої
земельні наділи в оренду ПАП «Джуринське». А у 2007 році відбувся
розподіл паїв між ПАП «Полівці» та ТОВ «Агрополіс».
Село моє, для мене ти єдине,
Як материнський спів, як поклик солов’я,
Малесенька частинка України,
Моя Вітчизна, рідна ти земля
ДОДАТКИ
Дод.2
Дод.1
Дод.3
Дод.4
Дод.5
Дод.6
Дод.7
Дод.8
Дод.9
Дод.10
Дод.12
Дод.11
Дод.13
Анкета
с. Джурин, Чортківський район, Тернопільська область
Джуринська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Члени гуртка «Дивосвіт»:
Коцюк Ірина Михайлівна, 9 клас
Коцюк Христина Михайлівна , 9 клас
Малий Іван Васильович, 9 клас
Цепенда Анастасія Володимирівна, 9 клас
Франків Ростислав Богданович, 9 клас
Керівник Мигас Галина Михайлівна, вчитель географії
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Баран Євген // Популярна енциклопедія Львова: історія, культура, людина,
місто / Упорядник Олесь Ольсич. — Львів: «Ставропігіон», 2009. — 244 с. —
С.16-17.
2.Історія міст і сіл України. Тернопільська область.- К.:УРЕ,1973.
3.Панченко П.П. Сторінки історії України XX століття. Київ 1995.
4.Сірожук П. Заселення Галицької землі у XIV – XVII століттях // Укрїнський історичний журнал.1976.№6.
5.Цепенда Кирило. Джурин. В книзі «Історико - мемуарний збірник Чортківської округи. Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто,1974.С.194 – 200.
Джуринська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Чортківський районний відділ освіти
Звіт про туристсько –краєзнавчий похід
«Околицями села Джурин »
Україна Тернопільська область Чортківський район
село Джурин
здійснений з 05 липня по 07 липня 2012р.
Керівник групи
Мигас Г.М.
Джуринська ЗОШ І-ІІІст.
2013 рік
Анкета
с. Джурин, Чортківський район, Тернопільська область
Джуринська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Члени гуртка «Дивосвіт»:
Коцюк Ірина Михайлівна, 9 клас
Коцюк Христина Михайлівна , 9 клас
Малий Іван Васильович, 9 клас
Цепенда Анастасія Володимирівна, 9 клас
Франків Ростислав Богданович, 9 клас
Керівник Мигас Галина Михайлівна, вчитель географії
Звіт написала: керівник походу Мигас Галина Михайлівна.
Вступ
Метою проведення даного походу – було ознайомлення хлопців та дівчат
з околицями с. Джурин, бажання заглянути в історію рідного села, дізнатися щось
нове про особливості природи і історії рідного села.
1. Довідкові відомості про похід
Загальні відомості про похід
З метою залучення учнівської молоді до масових занять з туризму і
краєзнавча, популяризації краєзнавчої та пошукові - дослідницької роботи у
навчальних закладах, було вирішено провести пішохідний похід околицями с.
Джурин. Розробляючи план походу я намагалася зробити похід корисним та
цікавим для його учасників. Завдання більше дізнатися про історію і природу
рідного села.
Маршрут передбачає :
1. Пройти околицями с. Джурин.
2. Дізнатися історію природних і історичних пам’яток села.
Строки проведення походу були такими:
05 липня по 07 липня з яких
05 липня вихід із школи
05- 07 липня - активна частина маршруту
07 липня - повернення.
Загальна протяжність 31км.
2. Відомості про район походу
Село Джурин Чортківського району Тернопільської області лежить на
заході України в межах Подільської височини. Рельєф горбистий, клімат
помірно континентальний, ґрунти чорноземи опідзолені. В селі протікає річка
Джурин, ліва притока Дністра. Природна зона – лісостепова. Переважають
розорані степові ландшафти.
В селі проживає 1100 жителів. Вони зайняті переважно у
сільськогосподарському виробництві. Працюють кілька підприємств: млин,
пилорама, фермерське господарство.
В Джурині є лікарська амбулаторія, школа мистецтв, Будинок культури,
дитячий садок, дві церкви, чотири магазини.
Через село проходить залізниця Гусятин – Бучач і автомобільна дорога
на Івано – Франківськ і Львів.
3. Опис походу
3.1. Графік руху
І – день 05.07
Околиці школи – р. Джурин – залізниця – капличка – лісопосадка –
Середній горб – Дубники
Протяжність 13 км
ІІ – день 06.07
Дубники – Сажівки – Торфовище – заплава р. Джурин – джерело «Прало» -
фруктовий сад – лісопосадка
Протяжність 14 км
ІІІ – день 07.07
Лісопосадка – пасовище – залізничний переїзд – пам’ятник Січових
стрільцям – пам’ятний знак на честь скасування панщини – пам’ятник – парк –
стадіон – «Сад Турбацьких»
Протяжність 4 км
Склад групи
№ з/п
Прізвище , ім’я , по батькові Дата народження( день, місяць, рік)
Доручення Місце роботи або навчання
1 Атаманчук Христина Михайлівна 27.07.1998 Санітар Джуринська ЗОШ
2 Голубінтстка Вікторія Сергіївна 08.02.1998 Касир Джуринська ЗОШ
3 Гречана Олена Борисівна 11.12.1997 Відповідальна за харчування Джуринська ЗОШ
4 Дмитровський Василь Володимирович 13.01.1998 Відповідальний за протипожежну безпеку
Джуринська ЗОШ
5 Іванова Лілія Констянтинівна 10.06.1998 Відповідальна за харчування Джуринська ЗОШ
6 Коцюк Ірина Михайлівна 18.04.1998 Відповідальна за збір краєзнавчих матеріалів
Джуринська ЗОШ
7 Коцюк Христина Михайлівна 18.04.1998 Відповідальна за збір краєзнавчих матеріалів
Джуринська ЗОШ
8 Лось Павло Михайлович 06.08.1998 Фотограф Джуринська ЗОШ
9 Малий Іван Васильович 15.02.1998 Відповідальний за розробку маршруту і складання похідної картосхеми
Джуринська ЗОШ
10 Прокопенко Галина Василівна 21.01.1997 Відповідальна за організацію побуту Джуринська ЗОШ
11 Стадник Таїсія Миколаївна 31.07.1998 Топограф Джуринська ЗОШ
12 Стасишин Володимир Володимирович 05.06.1998 Спорторганізатор Джуринська ЗОШ
13 Франків Ростислав Богданович 01.04.1997 Командир групи Джуринська ЗОШ
14 Цепенда Анастасія Володимирівна 11.08.1998 Відповідальна за ведення польового щоденника
Джуринська ЗОШ
15 Чайківський Микола Миколайович 28.08.1998 Відповідальний за спорядження Джуринська ЗОШ
Маршрутний лист трьохденного походу околицями села Джурин
Капличка 3.
Залізничний міст
Фігура
Середній горб 2. Пресвятої Богородиці
Міст через Пасовище
річку Джурин
1.
цвинтар Лісопосадка
Дубники Шкільний стадіон сад
«сад»
Школа Турбацьких
Саджівки млин
5.
ферма
Торфовище
4.
Джерело Фруктовий
«Прало» сад
1. Стара школа2. Млин3. Лісопосадка4. Міст через р.Джурин5. Пилорама
ПЛАН ПОХОДУ
Дата
Дні у
дорозі
Відрізок маршруту
Відстань(км) Засіб пересування
Відмітка про проходження маршруту
05.07 1Околиці школи -
Дубники13 км Пішки
Пройдено 05.07
06.07 1 Дубники -
Лісопосадка 14 км
Пішки Пройдено 06.07
07.07 1 Лісопосадка -
«Сад Турбацьких »
4 км Пройдено 07.07
Всього активним способом пересування 31 км.
ОписТуристський похід! Після цих слів радісно загоряються дитячі очі і в них,
немов у фокусі об'єктива, відбивається все: цікаві розмови біля вогнищ на
привалах і ночівля в наметах, чарівний шум лісу та бурхливих гірських потоків,
спів птахів, мальовничість краєвидів рідного краю , робочий ритм фабрик та
заводів і зустрічі з цікавими людьми.
До походів юних туристів готуємо протягом навчального року в
географічно-краєзнавчому гуртку. В ньому навчаємо ставити намет,
розпалювати вогнище, орієнтуватися на місцевості, укладати рюкзак, подавати
першу медичну допомогу потерпілому дотувати їжу, збирати й оформляти
краєзнавчі матеріали, ознайомлюємо з правилами руху в поході, режимом дня.
Теоретичні заняття в гуртку чергуються з практичними вправами. Учні старших
класів, які вже мають практичні туристські навички, працюють інструкторами в
учнів молодших класів, передають їм досвід, допомагають оволодівати
практичними навичками з туристського мінімуму.
Перш ніж вирушити в похід, намічаємо маршрут і екскурсійні об'єкти на
ньому, склдаємо маршрутну карту. За літературними джерелами, розповідями
очевидців вивчаємо маршрут. Потім намічаємо строки проходження окремих
частин маршруту, привали. І вже після цього комплектуємо склад групи,
враховуючи вікові особливості учасників, їх фізичну підготовку та успішність
З метою вивчення природи і історії рідного краю членами географічно-
краєзнавчого гуртка було проведено трьохденний похід по околицях села Джурин
з учнями 9-го класу.(Додаток 1,2).
Пройдемо стежками рідного села і відновимо в пам'яті нетлінні сторінки
історії.(Додаток 3, 4) Свою подорож почнемо зі шкільного подвір'я. Сучасна
школа була збудована у 1979 р., на лівому березі річки Джурин. на території з
історичною назвою „Золоті піски"
Наш маршрут пролягає через шкільний сад.
Колись на цьому місці був цвинтар, там стояла дерев'яна церква святої
Параскевії . Збудована в 1773р. . В роки І Першої світової війни церква горіла,
була розібрана і дерево спалили у польових кухнях! Цвинтар перенесли трохи
далі на схід. В саду залишилося дві великі кам'яні плити. Старожили кажуть, що
це залишки церковного престолу. В кутку саду зберігся один з хрестів, неподалік
від місця де стояла дерев'яна церква на початку XX ст. побудована нова кам'яна.
Церква реставрована, збудована дзвіниця, поряд капличка для освячення води.
Сьогодні нею користується православна громада села.
Наступний об'єкт нашої екскурсії – будівля старої школи.
Про історію нашої школи потрібно розповідати, пов'язуючи її із діяльністю
церкви і читальні Просвіти. Особливо у період між Першою І Другою світовими
війнами. Те, чого не могли зробити у школі, вміло доповнювали проповіді отця
М. Івахнюка та діяльність багатьох гуртків, що діяли при читальні. Вони
переконували дітей любити свій народ, боротись за його вільну державу. Учнів
навчали патріотичних пісень, віршів. вертепних вистав поза стінами школи. Хоч
учителям офіційно заборонялось ЧЛЕНСТВО у "Просвіті", вони опосередковано
впливали на хід подій. Учні постійно слідкували, куди ідуть жандарми та польські
шовіністичні активісти і попереджували як вчителів, так і діячів українського
національного відродження. Просвіта ставала берегинею української ідеї,яка
вміло доповнювала діяльність освітніх закладів. (Приміщення школи на перших
порах у селі було відносне. Тому діти навчалися по відведених для навчання
селянських хатах. Тривалий час з 1920 по1936 р. школа знаходилася у хаті
селянина Браткова Івана (поряд з нинішнім шкільним садом, будинок зберігається
і до сьогоднішнього дня) і Ранюка Миколи., на місці сучасного Будинку культури.
Третє приміщення школи функціонувало у будинку гміни. Тут навчалися учні 5-7
класів. Наповненість класів була дуже велика по ЗО—35 учнів у кожному класі.
В 1936 році був закладений фундамент нової школи, будівництво якої
завершилося у 1939 році. Після будівництва нової школи, на базі старої - діяв
міжшкільний навчально -виробничий комбінат. На даний час будівля не
використовується.
Наша подорож продовжується і ось ми поряд з автобусною зупинкою, де у
своїй величі і красі стоїть реставрована церква греко - католицької конфесії.
Реставрація проходила в 90-х роках на кошти різних спонсорів і місцевих
жителів . З колишнього польського костела, який був збудований поляками у 30-х
роках минулого століття , у роки радянської влади було використано під
колгоспний склад в якому на початку створення колгоспу у селі в 1950 році і аж
до середини 60-х років утримували зерно, згодом , коли був побудований
механізований колгоспний тік , приміщення перебувало в аварійному стані.
Завдяки щирій праці всіх односельців з руїн у центрі села постала трикупольна
красива церковна споруда. Фронтон греко - католицької церкви прикрашає фігура
Матері Божої Непорочного Зачаття .
Ми опинилися на перехресті доріг, які ведуть на Чортків, Бучач та Базар.
Шосе на Івано-Франківськ („цісарська дорога"), тягнеться через село зі
сходу на захід. Збудована ще за часів Австро-Угорщини у XIX ст., на той час це
було державна дорога, викладена бруківкою. Вона так і називалася „цісарська
бруківка".
Рухаючись на захід, зупиняємося на мості (дорога на Бучач) через р.
Джурин. Річка Джурин, притока Дністра, тече паралельно р. Стрипі і Серету.
Вона починається на межі с. Слобідка Джуринська, тому носить назву Джурин.
В межах села річка має ШИРИНУ 4-5 м. глибину від 0.5 до 2 м. течія
повільна. (Додаток 5 ,6 )
У верхній течії ріки (до 60рр. XX ст.) знаходиться млин, який раніше
працював на воді. Власник його був пан Щенсний, а співвласником -
Дмитровський. Від річки був відведений рукав, яким вода падала на млинове
колесо. Сьогодні млин електрифіковано, та на даний час він не використовується .
У недалекому минулому територія навколо села Джурин була лісовим
краєм, як і більшість території західної частини України. Ліси вкривали схили
горбів, що тісним кільцем опоясали село, схили горбів прорізали глибокі яри, які
зараз є вулицями села. Ліс був надійним захисником від ворогів. Первісні
ландшафти сильно видозмінені в процесі господарської діяльності людьми.
Сьогодні ліси збереглися у вигляді окремих масивів і то на значних відстанях від
села. Навколо села переважають лісопосадки, створені в другій половині XX ст. з
метою укріплення схилів від водної ерозії. У лісопосадках переважають дуб,
акація, граб, сосна. Ростуть також береза, вільха, осика, на узліссях зустрічаються
дика яблуня, груша. У підліску - калина, ліщина, бузина. Трав'яний покрив
виражений слабо, здебільшого це злакові, на галявинах росте первоцвіт,
материнка, звіробій, суниці.(Додаток 7 )
Далі по течії вверх, через річку прокладено залізнодорожній міст, залізниця
з'єднує Бучач і Гусятин. Збудована в кінці XIX ст. - 1876-1878р., ще за
Австрійської Імперії. Міст двічі руйнували. Перший раз у червні 1919 році в
період, так званої, Чортківської офензиви( наступальної операції). Українська
Галицька Армія розпочала масований наступ проти поляків по лінії Джурин -
Білобожниця - Білочортків. Але польський бронепоїзд, рухаючись з Білочорткова
на Пишківці, безперебійно стріляв з кулеметів в наступ. Тоді молодий січовий
стрілець, наш односельчанин, Братків Іван підповз до залізно дорожнього моста,
підклав вибухівку і вивів з ладу польський бронепоїзд. Другий раз цей міст був
пущений у повітря в 1944 році старшим сержантом Радянської армії Вадимом
Собко, розвідником. Він підірвав німецький поїзд з боєприпасами та живою
силою, за що був нагороджений Званням Героя Радянського Союзу (посмертно).
Залізниця до Другої світової війни сполучала село із Сталінславом і Львовом. Під
час війни було зруйновано міст через Дністер і радянська влада розібрала від
Івано- Франківська до Бучача всю цю гілку дороги, залишилися подекуди насипи,
містки.
Продовжуємо рухатись вздовж верхньої течії річки Джурин.
За мостом, на лівому березі річки, знаходиться одне із джерел. В наш час
воно відновлене і там збудована капличка.
Вздовж по колії, в напрямку до Бучача, виходимо за межі села до польової
дороги, якою повертаємося на трасу. Траса проходить через невелике підвищення,
яке в селі називають Середній горб. Його висота 383 м. над рівнем моря. Це не
тільки найвища точка села, але і району. Він відігравав важливе стратегічне
значення у минулому.
І Жорстокі бої відбулися тут уроки Першої світової війни під час так
званого Брусилівського прориву. Біля села проходила лінія фронту влітку 1944 р.
Німці на цьому підвищенні тримали оборону більше трьох місяців. В цей час
значна частина села була спалена і знищена артилерійськими обстрілами .
Пограничною польовою дорогою між Джурином і Трибухівцями
Бучацького району йдемо на південь. Дорога піднімається вверх і десь через 3 км.,
перед нами постає панорама чарівної місцевості - урочище Дубники. Прекрасне
місце для відпочинку на природі: невеликий ставок, оточений верболозом,
очеретом, осокою. Вражає багатство видів І гама кольорів мальовничої
рослинності, ароматів терену і хвої. На південний захід від ставка відкривається
панорама лісу, який є ніби острівцем серед безмежних полів. Ця чарівний куток,
де людина відчуває себе в повній гармонії з природою. Виходимо на галявину -
найзатишніший куточок лісу. Ось тут ми і розіб'ємо бівуак. Недалеко джерельце,
яке забезпечує нас водою . Збираємо сухе гілля для багаття…
Відпочиваємо... Продовжимо знайомство з природою. Вражає
різноманітність дерев: сосна, ялина, дуб, черемха, граб, ліщина, терен, калина і
т.д. Серед трав дивує наявність рідкісних видів занесених у Червону книгу
України: первоцвіти, сон-трава. Красу місцевості доповнює спів птахів і навіть
диркання велетенських комарів не зіпсувала нам настрою.(Додаток 8)
Подорож лісом утрудняють прориті траншеї які залишилися з Другої
світової війни. Вони нагадують нам про те, що війна не обминула і цього
чарівного куточка. Тижневі бої точилися на даній території. Пам'ять про ці події
береже дзот, розміщений на висоті, схований за лісом на південній стороні.
Історична пам'ять свідчить, що це рукотворний об'єкт, ходять легенди що ця
висота є Ріпинецькою могилою вік якої 350-400 років.
Знайомство з цією красою триває не одну годину. Втомлені, але задоволені
повертаємося у табір.
Вечір... Місяць сріблястим сяйвом вкрив галявину, заливаються співом
солов'ї, тихо потріскують сухі гіллячки вогнища і людина ніби зливається з
природою.
Сніданок . Ми прощаємося з Дубниками. Нас чекають нові знайомства з
околицями Джурина.
Польовою дорогою на північ доходимо до межі Джурина і Полівець .
Повертаємо на схід і рухаємося до села польовою дорогою . Вона приводить нас
до ще одного чарівного куточка, розмішеного в селі Джурин. Стара назва цієї
місцевості Саджівки. В минулому там був хутір, який пізніше купив пан
Грушецькнй . Він її придбав під час парцеляції земель. Йому так сподобалися ці
околиці, що він викопав озерце І розводив там невідомі джуринянам види риб.
Старожили пригадують, яка чиста і прозора вода була в озері і як вони і цікавістю
спостерігали за рибами. Це було для них диковинкою. То була ціла система
ставків - саджанок для розведення риб.
Саджівки - це не тільки ставки, але й розкішні верби, які розложили своє
гілля по берегах. Недалеко від ставка джерело, вода якого впадас в річку Джурин
на межі між Полівцями і Джурином . Ця місцевість називається Жолоб. Струмок
протікає по торф'янищах. До 60-х років XX століття це родовище розроблялося на
промисловому рівні І забезпечувало не тільки місцеве населення. Старожили
пригадують весь процес переробки і навіть машини, які працювали там. Як
оповідають свідки, в 1942 році тут була велика торф'яна пожежа, спричинена
спекотним літом.
Ми знову виходимо до р. Джурин. Спускаємося з крутого правого берега і
перед нами постає широка заплава, вкрита різноманітними травами,
маргаритками, всюди видніється жовтий цвіт калюжниці. Справа до річки
прорито великий рів, що веде з поля. Це за радянської влади велося осушення
заболочених полів і утворилася невелика рукотворна річка, що впадає в Джурин.
Зліва , під схилом, недалеко дороги велике джерело, від нього йде струмок до
річки. Джерело доглянуте, окультурене. Чиста холодна вода втамовує спрагу не
одного перехожого. Кожної зими на Йордан люди хресним ходом ідуть сюди, щоб
освятити воду. Переходимо через дорогу, ідемо польовою дорогою до
лісопосадки. П’янкий запах лип доноситься до нас із фруктового саду, який
обсаджений липами. Різні сорти яблунь, сливи, вишні, черешні. Над деревами
гудуть бджоли, тому що поруч знаходиться пасіка багатьох жителів села. До нас
вийшов пасічник , який почастував медом і розповів про розвиток бджільництва у
нашому селі.
Від саду польовою дорогою йдемо до колишньої колгоспної ферми і
тракторної бригади. На даний час тут розвинув фермерську діяльність з
розведення свиней приватний підприємець Кушнір Н. Поряд ПП по виготовленню
металевих виробів та пилорама. Пряма дорога веде до сучасного обладнаного
млина, який відкрив ПП Блаженко Б. Цим млином користуються не лише жителі
села, а й навколишніх сіл.
Спускаємося з горба і перед нами джерело. Кожного року влітку, під час
великої спеки, люди, що проживають поруч, розчищають, підбілюють його та
приносять квіти і заносять свої вдячні молитви. Ми також,ще прийдемо сюди щоб
доглянути це джерельце з чистою і цілющою водою.
Перед нами сіножаті в п’янкому запаху трав, звивистою стежиною
прямуємо на схід до лісопосадки.
На галявині серед дерев, розташовуємо свій табір. Нас оточують старі
розлогі черешні, черемхи, вишні, клени, ясени. Розводимо багаття, готуємо
вечерю. Відпочиваємо. Дівчата ворожать на ромашках і плетуть віночки з лісових
квітів. Перед нами відкривається чарівний краєвид, який манить білими голівками
ромашок. З давніх-давен тут було ромашкове поле, яке славилося своєю красою.
(Додаток 9)
Сюди на прогулянку приходять закохані пари , дівчата плетуть віночки,
ворожили , співали пісні. Лагідні сонячні промені, спів пташок розбудив нас
зранку від міцного сну. Сніданок…. Час вирушати в дорогу. Переходимо через
залізницю. Перед нами відкривається широка долина вкрита травою – це
пасовище. Жителі села випасають тут худобу, збирають цілюще зілля, плетуть
віночки на свято Пресвятої Євхаристії.
Прямуємо до центральної дороги села, яка обсаджена молоденькими
липками і ялинками .
Виходимо до залізно дорожнього переїзду, праворуч височіє старий
будинок. Двоповерхова будівля залізничної станції, що виднілася здалеку і була
місцем , де хоч трохи вирувало життя. Більше 100 років пройшло з часу
будівництва цієї величної споруди, яка переживши дві страшні світові війни і досі
стоїть міцна і непорушна.
Прямуючи дорогою, ми опиняємось на високому пагорбі, перед нами
відкривається красива панорама: глибокий яр обсаджений плакучими вербами і
велична пам'ятна могила Січовим стрільцям. Як пам'ять про славних джуринських
юнаків, які у 1918 році вступили в загін Українських Січових Стрільців І віддали
молоде життя за волю України. Пам'ятна могила споруджувалась на кошти
односельчан .Скульптурна споруда на якій, прихиливши коліно, січовий стрілець
тримає щит з яскраво викарбованим тризубом, обрамленим вінком із барвінку, що
символізує боротьбу за волю, І фігура дівчини, яка тримає у руках вінок, як
символ вдячності січовим стрільцям за їх героїчну боротьбу за незалежність
України.
Ось хрест, покладений на честь скасування панщини у Джурині, датований
15 травня 1848 року. Ця подія мала своє історичне підгрунття. За даними
церковних книг: 15 травня 1848 року люди відробляли панщину на полі пані
Усліцької Терези. Перед обідом до них під'їхала бричка , у якій сидів сільський
війт і австрійський пристав. Вони тут же скликали всю громаду і зачитали указ
австрійського цісаря: « Про скасування панщини в Галичині». А в неділю цей
важливий документ виголосив у церкві священник . На честь цієї події була
відправлена свята літургія, а після цього відбулася святкова церковна процесія .
Вся церковна громада з хорогвами вийшла за село у поле і при дорозі викопала
ямку 70 см х 50 см. Заховали папір з указом австрійського цісаря у пляшку і
„похоронили" панщину. Згодом на тому місці поставили хрест на честь
скасування панщини. Цей хрест стоїть і по нині, а надпис на ньому свідчить :
Богу благодареніє за наше освобожденіє,
За велічіє того дару, ми верни нашому цісару.
Нашу увагу приваблює мальовнича краса парку і стадіону.(Додаток 10)
Наші пращури називали стадіон „толокою". Всі видатні події села
відбувалися на толоці; розмішалося російське військо під час І світової війни,
стояли німці у II світовій війні. Відновлюючи культуру села, демонструвалося
переїздне кіно, ставили вистави , а в період відродження України сільський хор
разом з односельчанами щиро зустрічали родину чотаря УСС М.Шанайди і
проводили сільські фестини. Пам'ятник чотарю Миколі Шанайді знаходиться на
сільському цвинтарі .
В центрі села розмішена садиба, де проживав письменник - критик Лев
Турбацький. Він був першим джуринянином, який прославився і став відомий
поза межами Чортківського повіту. Л.Турбацький, народився у 1876 році. Вчився
він у гімназіях Коломиї та Станіслава. Згодом вчився у Львівському університеті
на правничому факультеті. Тісно співпрацював з прогресивною українською
періодикою. Дописував до журналу «Народ», допомагав редагувати
«Громадський голос» і «Радикал». Перед своєю ранньою передчасною смертю у
1897- 1899 роках редагував газету «Буковина», згодом, працював у газеті «Діло».
Помер у Львові у 1899 році. Найважливіші публікації «Мужицька еміграція в
нашій літературі», літературні розвідки про Еміля Золя. В.Г. Бєлінського,
(.Франка. О.Пушкіна, І .Зудєрмана, А. Шелюєвського та інших діячів культури.
Турбацький тісно співпрацював і І.Франком і М. Павликом.
Це місце є історичною і літературознавчою пам'яткою для односельчан і
залишилася назва, як „сад Турбацьких". В даний час на цьому місці проживають
родини Спринського М. і Дутко І.
Ось ми і в центрі села, де розташовані лікарська амбулаторія,школа
мистецтв, дитячий садок, поштове відділення, адміністративний будинок,
Будинок культури, магазини.
Наша подорож добігла до кінця. Повні вражень про рідне село ми
повертаємось до своїх домівок.
ДОДАТКИ
Дод.1
Дод.2
Дод.3
Дод.4
Дод.5
Дод.6
Дод.7
Дод.8
Дод.9
Дод.10
