Мовленнєк від «Тих, Хто Відає»:

спільний проект Сергія Кузьминського(«Брати Гадюкіни») та Олега Гнатіва

(«Перкалаба»)

Чи станеінтернет основним

каналом комунікаціїмайбутнього?

\Українські медійники спробували

дати відповідь на ключовезапитання часу: коли зникнеостаннє друковане видання ізалишиться тільки інтернет?

Олег Кулик

/У Києві відбулась перша

персональна виставка вихідцяз України, одного з головних

перформерів зламу тисячоліть,ключового провокатораарт-диспуту і мага від

мистецтва, який свого часупорушив хід його історії

“

”

№ 1 (999), 2012

www.uaculture.com

ЖУРНАЛМІНІСТЕРСТВАКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220

50 Шедеврів Великого Майстрaвиключно для Великих Експертів

Київ, Столичне шосе 101, ТЦ "Домосфера" (3-й поверх)тел: +38 067 524 40 05

“OntoArteGalleria”

www.ontoart .com.uae

Мак

ет н

адан

о P

R-с

луж

бо

ю O

nto

Art

eGal

leri

a

«УК» продовжує стояти на своєму: нам кажуть — в Україні мало подій достой-ного рівня, ще менше нових імен, все погано з фотографією і зовсім сумно —з літературою, а ми вважаємо, що потрібно шукати, цікавитись і придивлятись.

У цьому числі «Української культури» ми представляємо наш перший «Спец-проект» у рубриці «Література» — його автором є молодий український пись-менник та ілюстратор Назар Шешуряк, який спеціально для нашого виданнястворив колажі та проілюстрував ними власні тексти. До створення спец-проектів в наступних числах ми запрошуємо тих молодих українців, які упев-нені, що мають, що сказати і показати на шпальтах «УК».

У рубриці «Ексклюзив» — несподіване, глибоке і дивне у кращому розумінніцього слова інтерв’ю молодої режисерки Оксани Казьміної із продюсеромгурту «Перкалаба» Олегом Гнатівим, який «повідав» історію створення спіль-ного з Сергієм Кузьминським альбому «Мовленнєк» (проект «Ті Хто Ві-дают»).

Як продовження розмови про мистецькі проекти, присвячені новому осмис-ленню нашої історії, — стаття Світлани Коновалової про проект початківця-куратора Аріни Радіонової та художника AZO, які спробували показати зна-менитих та неоднозначних діячів української історії. Без купюр, але у серед-ньовічних масках.

Цілком інший погляд на українців — від американського фотографа, профе-сора фотографії Катерини Турчан, яка з 91-го буває в наших палестинах іфотографує українців на манер класиків американської фотографії, ОгюстаСандера і Діани Арбус — розгортаючи за допомогою фотокамери антропо-логічне дослідження свого часу.

Вважаємо за необхідне також висло-витися стосовно події, яка справді по-требує осмислення: впливу митцівукраїнського походження на світовімистецькі процеси. Йдеться проОлега Кулика, портрет якого — на об-кладинці. Українці змінюють світ,перш за все ті, які не зраджують собі іне бояться діяти, на власній шкурі пе-ревіряючи власні ідеї та переконання.

Наступне число «УК» матиме1000-й порядковий номер. З цієїнагоди ми, досліджуючи власні ар-хіви, представимо у ювілейному ви-пуску підбірку рекламних шпальт1950–80-х ро ків та десятку кращихмолодих українських дизайнерів.

Марія Хрущак,

головний редактор

Українська культура# 1 (999), 2012

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1+38 (044) 498-23-61pr.uaculture@gmail.comНаклад: 1100

Фото:Mironova Gallery

Журнал виходить з червня 1921 року

Журнал «Українська культура»№ 1, січень, 2012

Засновник: Міністерство культури України

Видавець: ДП «Національне газетно-журнальневидавництво»03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1тел. +38 (044) 498-23-65Наклад: 1 100

Директор: Олеся Білаш

Видавнича рада: Олеся Білаш (голова),Вікторія Ліснича, Олена Чередниченко, Олена Воронько, Лариса Лебедівна, Ольга Дарибогова, Лідія Карпенко, Михайло Швед, Ольга Голинська, Орест Когут,Алла Підлужна, Наталя Потушняк, Марія Хрущак

Головний редактор: Марія Хрущак

Над номером працювали: Денис Бортніков, Юлія Вустілка, Льоля Гольдштейн, Лія Гугучія,Оксана Женжера, Віра Карпенко, Ольга Семидочна

Автори: Дарія Бадьйор, Андрій Боборикін,Олександр Гусєв, Оксана Казьміна, СвітланаКоновалова, Євгенія Кононенко, Олеся Найдюк,Вадим Степанов, Дмитро Стус, Ірина Танцюра,Аглая Топорова, Назар Шешуряк

Адреса редакції: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1+38 (044) 498-23-61pr.uaculture@gmail.com

Розповсюдження, передплата, реклама: тел. +38 (044) 498-23-64, +38 (050) 310-56-63nvu.kultura.sale@gmail.com

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобумасової інформації: КВ № 1118 від 08.12.1994 року

Друкарня: ТОВ «Мега-Поліграф», вул. Марка Вовчка, 12/14,Київ, 0473; тел. +38(044) 581-68-15

Підписано до друку: 19 січня 2012 року

Наступний номер вийде в лютому 2012 рокуРедакція залишає за собою право на редагування отриманих ма-теріалів без узгодження з автором. Думки авторів публікацій мо-жуть не відповідати позиції редакції. Передрук і відтвореннятекстових та ілюстративних матеріалів журналу тільки з письмо-вого дозволу видавця. © «Українська культура»

Передплатний індекс в Каталозі видань України 95220

Медіа-підтримка:Портал «Культура України», www.culture-ukraine.infoІнтернет-видання telekritika.ua, dusia.telekritika.ua, korrespondent.net,kievreport.com, журнал «Публічні люди»

ЗМІСТ

ТЕМА

ПОДІЯ

МІЖНАРОДНІ ПОДІЇ

ЕКСКЛЮЗИВ

ТЕНДЕНЦІЇ

ДУМКА

МУЗИКА

ЛІТЕРАТУРА

ТЕАТР

ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

ПОЕЗІЯ

КІНО

ФОТОПРОЕКТ

РЕЦЕНЗІЇ

ФОТОРЕПОРТАЖ

4

10

16

18

20

22

30

36

42

45

46

52

54

56

60

66

72

76

88

92

94

Головні культурні події 2012-го в Україні

Перша персональна виставка Олега Кулика в Києві

Но пасаран! «Тойхтопройшовкрізьвогонь»

Борис Михайлов — найвизначніший фотограф сучасності

Антоніо Менегетті — про силу української землі

«Мовлeннєк». Щось інфразвукове

Євгенія Кононенко: правила гри в масовій літературі

Круглий стіл в Інституті Горшеніна — канали комунікації майбутнього

Алла Загайкевич — про «законну» електроніку

Що слухати в 2012-му

Назар Шешуряк. Слова і лінії

Аглая Топорова. Знайди свою книгу

Актуальні медіа й театр

«Новий пейзаж» у контексті майбутнього

Козаки-розбійники та філософія особистої свободи

Маріанна Кіяновська

Мода на велике німе

Катерина Турчан. «Звідки вони прийшли»

Дайджест Kievreport: зима

Хроніки алхімічної капітуляції. Новий проект Марти Кузьми

«Пейзаж XXI століття» в OntoArteGalleria

ДЖЕФФ ВОЛЛ. ГАРІ Х’ЮМ4 ЛЮТОГО — 1 КВІТНЯPINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

Виставковий 2012 рік PinchukArtCentreрозпочне двома паралельними вистав-ками — Джеффа Волла та Гарі Х’юма.Джефф Волл є лауреатом премії «Хас-сельблад» (2002). На його виставці в арт-центрі будуть представлені фотороботи,які вже демонструвалися під час проекту«Collection Platform 1: Циркуляція», атакож нові світлини — на 2-3 поверхах.Щодо персональної виставки Гарі Х’юма,то експонуватимуться його скульптури йживопис. Експозиція буде розміщуватисяна 4 поверсі.

МИКОЛА МАЦЕНКО. «НЕОФОЛЬК»4 ЛЮТОГО — БЕРЕЗЕНЬPINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

PAC-UA представить персональну ви-ставку Миколи Маценка «Неофольк». Надсерією, яка буде представлена в арт-центрі, художник працює з 2005 року і досьогодні. Подейкують, що проект буде не-сподіваним як для художника, так і дляцієї виставкової площадки – нічого подіб-ного в закутку для виставок українців щене виставляли.

«COLLECTION PLATFORM 2: ЦИРКУЛЯЦІЯ»29 ЖОВТНЯ 2011 — ТРАВЕНЬ 2012PINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

Експозиція складена з творів таких мит-ців: Бенксі, Андреас Гурскі, Мауріціо Кат-телан, Марк Квінн, Чак Клоуз, ОлегКулик, Джефф Кунс, Ліза Лу, Борис Ми-хайлов, Такаші Муракамі, Томас Руфф,Сем Тейлор-Вуд, Олег Тістол, Фред Тома-зеллі, Річард Філліпс, Деміен Херст, Ва-силь Цаголов, Олафур Еліасcон. Упершев Україні демонструються роботи: «Ленінна роликах» Бенксі, «Автопортрет» ЧакаКлоуза, «Ефект Доппельгангера» Фреда

Томазеллі, «Автопортрет» Лізи Лу, «Ко-пальня Хамм» Андреаса Гурскі та інші.Виставка розташована на 5 поверсі.

АНІШ КАПУР. ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКАКІНЕЦЬ КВІТНЯPINCHUKARTCENTRE, КИЇВ

Це буде перша у Східній Європі персо-нальна виставка британського художникаіндійського походження. Деякі роботи, щоувійдуть до експозиції, стануть світовоюпрем’єрою. Виставка проходитиме натрьох поверхах арт-центру.

ГОЛОВНІ ПОДІЇ КУЛЬТУРИ 2012-го

НЕБАЧЕНИЙ БЕНКСІ, БІЄНАЛЕ ВІД «МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ», УКРАЇНСЬКИЙ ES-QUIRE, ПРИЇЗД SCISSOR SISTERS І RED HOT CHILI PEPPERS, ОГЛЯД КІНО — «УК»ЗІБРАЛА ГОЛОВНІ КУЛЬТУРНІ ПОДІЇ 2012 РОКУ, НА ЯКІ ВАРТО ЧЕКАТИ. АБО ПРИ-НАЙМНІ ДОЦІЛЬНО ЗНАТИ, ЩО МАЄ СТАТИСЯ У НАШІЙ КРАЇНІ ЦЬОГО РОКУ — НАВИПАДОК КІНЦЯ СВІТУ ЦИМ МОЖНА ОЗБРОЇТИСЬ, АБИ «ЗУСТРІТИ ЙОГО З ГІДНІ-СТЮ», ЯК КАЗАЛА ГЕРОЇНЯ ШАРЛОТТИ ГЕНСБУР У ТРІЄРІВСЬКІЙ «МЕЛАНХОЛІЇ»

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО

Головні події культури 2012-гоТема 4

«МУЗЕЇ УКРАЇНИ ПОЗДОРОВЛЯЮТЬ»ЖОВТЕНЬ — ГРУДЕНЬКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2012 рік є для Київського національногомузею російського мистецтва ювілей-ним — він святкує своє 90-річчя. Най-більш визначною подією цього року станевиставка «Музеї України поздоровля -ють», на якій будуть представлені най-кращі твори російського мистецтва змузеїв усієї України. Виставка триватимез жовтня до грудня.

ОЛЕКСАНДР БАБАК. «ПОДВІЙНА ОГОЛЕНАНАТУРА»БЕРЕЗЕНЬ — КВІТЕНЬКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙ-СЬКОГО МИСТЕЦТВА, КИЇВ

Навесні буде представлено новий худож-ній проект Олександра Бабака «Подвійнаоголена натура». Предметом рефлексіїцього проекту стали академічні натурнівправи, що впродовж століть входять доканону художньої освіти. Проект створеноспільно з Національною академією обра-зотворчого мистецтва та архітектури, зфондів якої експонуватимуться академічнімалюнки, створені вихованцями академіїпротягом історії її існування.

CITIUS, ALTIUS, FORTIUS! РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВОЧЕРВЕНЬКИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ РОСІЙСЬКОГО МИСТЕЦТВА, КИЇВ

До Євро-2012 у червні в межах багаторіч-ного проекту «Реалізми ХХ століття»музей планує провести виставку Citius, Al-tius, Fortius!, присвячену темі спорту в ро-сійському мистецтві. На виставці будутьпредставлені твори з колекції музею.

ARSENALE 2012З 17 ТРАВНЯ«МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ», КИЇВ

Перша Київська міжнародна бієнале сучас-ного мистецтва Arsenale 2012 має на метідослідити крізь призму минулого та май-бутнього, що постійно змінюються, цик-лічну природу сучасного мистецтва та йоговплив на сьогоднішнє життя і наші погляди.

Головний проект матиме чотири цент-ральні розділи («Невтомний дух», «В ім’япорядку», «Плоть», «Неспокійний Сон») ізайматиме перший та другий поверхи ви-ставкового центру експозиційною пло-щею 20 000 кв. м.

Сьогодні у світі нараховується близько 200бієнале, однак лише декілька з них зосе-реджені в музейному просторі. Зокрема,власні бієнале мають такі музеї всесвітньо -го значення, як Tate (Tate Biennial, ВеликаБританія) та Museum of American Art (Whit-ney Biennial, CША). Україна стане ще од-нією країною зі схожим форматом бієнале.Організатори прагнуть, аби проект Arse-nale передбачав також велику спеціальнута паралельну програми у найрізноманіт-ніших культурних інституціях, галереях тапублічному просторі міста.

ПОДІЇ

ВИХІД НА РИНОК УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСІЇ ЖУРНАЛУ ESQUIREКВІТЕНЬ

Наприкінці 2011 року був офіційно за-тверджений головний редактор EsquireУкраїна. Ним став Олексій Тарасов. Заофіційною заявою видавничого дому Sa-noma Media Ukraine, робота над першимномером уже розпочалась, і в продажужурнал має з’явитись у середині квітня.За попередніми даними, формат EsquireУкраїна буде менш провокативним, аніжросійський аналог, та більше схожим набританську версію легендарного видання.

Олексій Тарасов працював заступникомголовного редактора в журналі «Афіша»,співпрацював з такими виданнями та ре-сурсами, як «Корреспондент», «Коммер-сантъ», Harper’s Bazaar, Znaki.fm.

ГОГОЛЬFEST: ВІДНОВЛЕННЯ7—23 ВЕРЕСНЯНАЦІОНАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС «ЕКСПОЦЕНТР УКРАЇНИ», КИЇВ

Міжнародний фестиваль сучасного ми-стецтва ГОГОЛЬFEST 2012 має відбутисьу Києві з 7 до 23 вересня на території«Експоцентру України» (ВДНГ). Також якваріант місця проведення організаторирозглядають «Мистецький арсенал», натериторії якого пройшли перші ГОГОЛЬ-FEST’и. Ця інформація була озвучена напрес-конференції за участі КМДА, під чиїмпатронатом фестиваль і має відбутисьцього року.

Скоріш за все організаторам доведетьсяшукати й нового директора фестивалю,адже Влад Троїцький заявив, що небажає більше витрачати власні кошти наГОГОЛЬFEST і хоче повністю присвятити

Тема 5Головні події культури 2012-го

себе художній частині цієї події. Торікп’ятий, ювілейний, фестиваль не відбувсячерез брак фінансування.

СУЧАСНЕ СФЕРИЧНЕ КІНО ТА НОВИЙ АРТ-ПРОСТІРОНОВЛЕНИЙ КИЇВСЬКИЙ ПЛАНЕТАРІЙ

Київський планетарій, що є одним з най-більших у Європі, цього року святкуєсвоє 60-річчя. Оновлення й зміни не оми-нули і його, тож вже з початку року від-відувачі мають змогу потрапити допізнавально-розважального центру АТ-МАSFERA 360, який розташувався у при-міщенні планетарію.

За задумом організаторів, концепція AT-MASFERA 360 має трансформувати про-стір планетарію та стати улюбленим

місцем дозвілля для киян та гостей містабудь-якого віку. Приміщення має статиарт-майданчиком для проведення нелише показів сферичного кіно, а й виста-вок, концертів, вечірок та інших подій.

Робота оновленого планетарію розпоча-лась із показу легендарної стрічки ДзиґиВертова «Людина із кіноапаратом» під му-зичний супровід Dj Derbastler та EnsembleNostri Temporis.

МУЗИКА

RED HOT CHILI PEPPERS25 ЛИПНЯНСК «ОЛІМПІЙСЬКИЙ»

У липні до України нарешті приїдуть ро-кери Red Hot Chili Peppers. Після п’ятиріч-ної паузи гурт записав платівку I’m WithYou, з якою і мандрує тепер світом. Якщоще хтось не знає — дизайн обкладинкидля «перців» розробив британський ху-дожник Деміен Херст.

SCISSOR SISTERS16 ЛЮТОГОSTEREO PLAZA

У рамках туру на підтримку своєї третьоїплатівки Night Work відвідають Київ глем-рок-диско-фанк- та поп-ідоли Scissor Si-sters. Концерт відбудеться лише у столиці,після чого гурт вирушить до Сочі.

COURSE-2012. ВІДКРИТІ МАЙСТЕР-КЛАСИЗ ПРОБЛЕМАТИКИ СУЧАСНОЇ АКАДЕМІЧНОЇМУЗИКИ18—25 БЕРЕЗНЯ

Вперше у Києві та Україні проходитимутьвідкриті майстер-класи, присвячені про-блематиці сучасної академічної музики.Ініціатива проведення проекту COURSE-2012 належить Ансамблю нової музикиEnsemble Nostri Temporis. Педагогамимайстер-класів стануть провідні компози-тори сучасності: Ґергард Штеблер (Німеч-чина), Тадеуш Вєлєцкій (Польща) таСєрґєй Нєвскій (РФ).

За результатами конкурсного відборудля активної участі в COURSE-2012 віді-брано шість українських композиторів тачотири музикознавці віком до 30 років,що представлять свої проекти для публіч -ної дискусії. COURSE-2012 передбачаєоголошення музикознавця-стипендіата,котрий отримає грошову винагороду таправо публікації у брендовому польськомужурналі сучасної музики Glissando.

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ТИЖДЕНЬ ВИСОКОЇ КЛАСИКИ З РОМАНОМКОФМАНОМ»18—26 КВІТНЯГАЛЕРЕЯ «ЛАВРА», КИЇВ

Міжнародний фестиваль «Тиждень висо-кої класики з Романом Кофманом», що зуспіхом пройшов минулого року у спеці-ально облаштованому в плані акустикизалі Галереї «Лавра», цьогоріч відбу-деться вдруге. До Києва з’їдуться близько20-ти відомих у Європі й світі музикантів,виконавців класичної музики, середяких — віолончелісти Давид Герінгас, На-талія Ґутман, Гарі Хоффман, скрипальВіктор Трєтьяков, піаніст Януш Олейнічак,альтист Нільс Монкемайєр, бас АнатолійКочерга, тенор Стіг Андерсон та інші. Ідеяфестивалю належить видатному дири-

Головні події культури 2012-гоТема 6

генту Роману Кофману. Власне він разомз Київським камерним оркестром і дири-гуватиме всіма концертами.

ВІДКРИТТЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ НА БУДИНКУ, ДЕ БУВАВ ІГОР СТРАВІНСЬКИЙ26 ЧЕРВНЯВУЛ. ЛЮТЕРАНСЬКА, КИЇВ

Під егідою фестивалю «Сходи до Неба»наприкінці червня у Києві стануться двіунікальні події, що матимуть як культурне,так і суспільне значення для нашої країни.26 червня відбудеться урочисте відкриттямеморіальної дошки на будинку по вулиціЛютеранській, де бував Ігор Стравінський,культовий композитор ХХ сторіччя, чиєжиття й творчість були тісно пов’язані зУкраїною.

КОНЦЕРТ, СКЛАДЕНИЙ З МАЛОВІДОМИХ ТВОРІВ СТРАВІНСЬКОГО26 ЧЕРВНЯНАЦІОНАЛЬНА ФІЛАРМОНІЯ УКРАЇНИ

У Національній філармонії України відбу-деться концерт, програма якого складеназ маловідомих, в основному ранніх камер-них творів Стравінського. Нагадаємо, щоу 2012-му світ відзначає 130 років з дня на-родження композитора, чия музика сталазнаковою для музичної культури загалом.

КОНЦЕРТ ТЕНОРА АНДРЕА БОЧЕЛЛІ30 ЧЕРВНЯЄВРОПЕЙСЬКА ПЛ., КИЇВ

Іншою не менш вагомою подією в рамкахфестивалю «Сходи до Неба» стане приїзддо Києва видатного тенора сучасностіАндреа Бочеллі. Його виступ запланованона 30 червня на Європейській площі про-сто неба.

КІНО

«ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ», РЕЖ. МИХАЙЛО ІЛЛЄНКООФІЦІЙНА ПРЕМ’ЄРА19 СІЧНЯ, КИЇВ

Стрічка «Тойхтопройшовкрізьвогонь» Ми-хайла Іллєнка — про українського пілоталітака, котрий пройшов не лише через во-гонь, але й через табори ГУЛАГу, а потім

потрапив у плем’я північноамериканськихіндіанців, у якому став вождем. Цей фільмбрав участь у конкурсі 3-го КМКФ, де й отримав Гран-прі. За словами авторівфільму, на КМКФ була показана мало не«чернетка» стрічки, через це й булостільки нарікань на сценарій, монтаж, груакторів та роботу художника-постанов-ника. Чи надто фестивальна версія відріз-няється від кінопрокатної, можна будеперевірити вже 19 січня.

«ВЕЧОРИ ФРАНЦУЗЬКОГО КІНО»26 СІЧНЯ — 1 ЛЮТОГОКУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ

Перший цьогорічний «десант» французь-ких фільмів у кінотеатрах країни. У про-грамі: один з фаворитів серед номінантівна «Оскар» — фільм «Артист» Мішеля Ха-занавічуса, комедія «Мій найстрашнішийкошмар» з Ізабель Юппер у головній ролі,володар Гран-прі ІІ Одеського міжнарод-ного кінофестивалю — стрічка «Дів-чисько» Селін Ш’ямма, фільм сестер

Дельфін та Мюріель Кулен про мате-ринську комуну «17 дівчат» та роботабельгійського режисера Сема Гарбарскі«Далеко по сусідству».

Тема 7Головні події культури 2012-го

РЕТРОСПЕКТИВА ФІЛЬМІВ ПЕТРА ЧАРДИНІНАСІЧЕНЬКУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ

Програма складається з таких стрічок:«Міражі» (1915), «Мовчи, сум, мовчи»(1918), «Укразія» (1925), «Тарас Шев-ченко» (1926). Покази будуть супроводжу-ватись живою музикою.

ОНОВЛЕНА НІМА СТРІЧКА «НАВЕСНІ» СІЧЕНЬКУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР «КІНОТЕАТР КИЇВ», КИЇВ

Прем’єра відреставрованої версії німогофільму Михайла Кауфмана «Навесні»(1929) в живому музичному супроводіОлександра Кохановського.

ВИХІД У ПРОКАТ КІНОАЛЬМАНАХУ «ЗАКОХАНІ В КИЇВ»2 ЛЮТОГОКІНОТЕАТРИ КИЄВА

Альманах було створено за прикладомуспішних збірок короткометражних філь-мів — «Париже, я люблю тебе», «Нью-Йорку, я люблю тебе» тощо. «Закохані вКиїв» об’єднали 8 молодих режисерів, устрічках яких знялися українські актори,як початківці, так і зірки: Ада Роговцева,Георгій Хостікоєв та Віталій Лінецький.

РЕТРОСПЕКТИВА ФІЛЬМІВ ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКАБЕРЕЗЕНЬКІНОТЕАТРИ КИЄВА

До дня народження поета відбудеться рет-роспективний показ фільмів про нього:«Тарас Шевченко» Петра Чардиніна (1926),«Тарас Шевченко» Ігоря Савченка (1951),«Сон» Володимира Денисенка (1964).

ФЕСТИВАЛЬ «НОВЕ ІТАЛІЙСЬКЕ КІНО»З 1 БЕРЕЗНЯКІНОТЕАТРИ КРАЇНИ

У програмі фестивалю — володар спеці-ального призу журі на 68-му Венеційськомукінофестивалі, фільм «Материк» режисераЕмануеле Кріалезе, трагікомедія про пра-

вильність вибору та долю — «У нас є Папа»Нанні Моретті, стрічка Ферзана Озпетека«Холості постріли» та мелодрама СільвіоСольдіні «Кого я хочу більше».

ФЕСТИВАЛЬ «ФРАНЦУЗЬКА ВЕСНА»КВІТЕНЬКІНОТЕАТРИ КИЄВА

У квітні, як правило, розпочинається«Фран цузька весна», що триває цілий мі-сяць. У її рамках відбуваються не лишекінопокази, але й театральні вистави, літе-ратурні читання та інші події, які репрезен-тують стан сучасної французької культури.Щороку для участі у міні-фестивалі доКиєва та інших великих українських містпривозять найгучніші прем’єри та яскравихпредставників французького мистецтва.

ФЕСТИВАЛЬ НІМОГО КІНО ТА СУЧАСНОЇ МУЗИКИ «НІМІ НОЧІ»15 — 17 ЧЕРВНЯПРИЧАЛ МОРСЬКОГО ВОКЗАЛУ, ОДЕСА

У середині червня в Одесі втретє відбу-деться фестиваль німого кіно та сучасноїмузики «Німі ночі». Його метою є популя-

Головні події культури 2012-гоТема 8

ризація німого кіно, створеного в Україніта за кордоном українськими кінорежисе-рами у 20–30-х роках ХХ століття. Фільми,що демонструються під час фестивалю,відбираються у кіноархівах, потім спеці-ально до них сучасні українські компози-тори створюють музику, яка наживовиконується під час показів.

Оскільки «Німі ночі» організовуються На-ціональним центром імені Довженка, кон-цепція фестивалю суголосна проекту звідновлення та реставрації українськоїнімої кінокласики, що здійснюватиметьсяпротягом 2012 року.

III ОДЕСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ13—21 ЛИПНЯ, ОДЕСА

Одеський міжнародний кінофестивальросте і здобуває все більше прихильників,тому є усі підстави сподіватись, що орга-нізатори не спочиватимуть на лаврах, а йнадалі будуть розвивати своє дітище.З анонсованих новинок на ОМКФ — між-народне журі FIPRESCI, до складу якоговходять кіножурналісти з усього світу,вони є членами Міжнародної асоціації кі-нопреси. В одному з інтерв’ю генеральнийсекретар Асоціації Клаус Едер зазначив,що, можливо, це журі судитиме конкурсукраїнських фільмів, що сприятиме нала-годженню зв’язків між українськими ре-жисерами та іноземними журналістами.

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬВЕРЕСЕНЬ, КИЇВ

Київський міжнародний кінофестивальзавжди проводився у травні — окрім ми-нулого року, коли він пройшов у вересні.Тому достеменно цьогорічні дати йогопроведення невідомі. Щоправда, як і те,чи відбудеться він взагалі. Якщо все в ор-ганізаторів складеться вдало, хотілося бпоєднання вдалої локації з дійсно цікавоюпрограмою.

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ»КІНЕЦЬ ЖОВТНЯ, КИЇВ

Київський міжнародний кінофестиваль«Молодість» у 2011-му був під загрозоюзриву. Тепер, можливо, на головну кіно-подію України звернули увагу ті, хто міг биопікуватись її фінансуванням. Отже, бу-демо сподіватися, об’ява дат проведення42-ї «Молодості» — лише справа часу.

ВИХІД КІНОАЛЬМАНАХУ «УКРАЇНО, GOODBYE!»ЛИСТОПАД, КІНОТЕАТРИ КРАЇНИ

На кінець осені 2012 року призначеновихід ще одного кіноальманаху, «Україно,goodbye!», про який ми писали в мину-

лому числі. Зйомки стрічок, що увійдутьдо його складу, тривають, деякі з них мо-жуть потрапити до конкурсів міжнароднихкінофестивалів, а повністю збірку неза-лежних короткометражок глядачі мати-муть змогу побачити на DVD. Кінотеатридемонструватимуть версію, до якої увій-дуть найкращі фільми.

Державне агентство України з питань кінорозгортає особливо активну діяльність усвоїй профільній сфері, тож можна споді-ватись, що у 2012 році на нас чекає неодна українська прем’єра або подія. На-скільки визначними вони будуть — по-каже час. Поки що можна сказати лишете, що цей рік буде значно жвавішим запопередній.

Тема 9Головні події культури 2012-го

З нами він звірПодія10 Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

У КИЄВІ ВІДБУЛАСЬ ПЕРША ПЕРСОНАЛЬНА ВИСТАВКА ОДНОГО З ГОЛОВНИХПЕРФОРМЕРІВ ЗЛАМУ ТИСЯЧОЛІТЬ, КЛЮЧОВОГО ПРОВОКАТОРА АРТ-ДИСПУТУ,НОВАТОРА І МАГА ВІД МИСТЕЦТВА, ЯКИЙ ПОРУШИВ ХІД ІСТОРІЇ АКТУАЛЬНОГОАРТУ. СВОГО ЧАСУ КУЛИК ЗАЛИШИВ КИЇВ, АЛЕ ТЕПЕР У МІСТІ, ДЕ ВІН БАГАТОРОКІВ ЖИВЕ Й ПРАЦЮЄ, ПЕРЕКОНАНІ, ЩО «ВЕЛИКЕ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО»ФОРМУЄ МОСКОВСЬКУ АРТ-СЦЕНУ І ЩО ТВОРЧІСТЬ КУЛИКА ВЖЕ ДАВНО СТАЛА КЛАСИКОЮ, ЯКУ ПОТРІБНО ВИКЛАДАТИ У МИСТЕЦЬКИХ ВИШАХ

З нами він звірПодія 11Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

У Галереї Миронової відкрилась першаперсональна виставка Олега Кулика —великого й могутнього художника на-шого часу, митця з українським корін-ням, не виключено, що останньоготитану мистецтва.

Сьогодні показник успіху у творчості —ціни на аукціонах та участь у бієнале.Але у випадку з Куликом справа навітьне в цьому. У Росії (маємо на увазіМоскву) за кожним новим на територіїсучасного мистецтва проявом Кулика стежать усі, включаючи тих,хто не відчуває і не розуміє його творчості. Вплив сучасного ми-стецтва вимірюється виключно силою пробуджених у нас емоцій,і неважливо, відторгнення це і агресія — чи захоплення. Тому Ку-лика поважають ще більше, а контекст, який створюють його ро-боти «тут і зараз», має більший резонанс, багатогранніший іглобальніший.

Як повідомив мені свого часу у бесіді Дмитро Ґутов, досить впли-вовий в артистичних колах російський художник і лектор, за твор-чістю українських художників москвичі стежать пильно і щодня:«Беремо Браткова та Михайлова, додаємо до них Савадова — івиходить, що велике українське мистецтво має величезний впливна московську сцену. Кулика навіть якось згадувати незручно —він у нас і так йде як українське, але це вже класика».

Справді — незручно. Тому що саме Олег Кулик, «російський ху-дожник українського походження», якоюсь мірою вплинув на іс-торію contemporary art. Хоча прямолінійних послідовників у ньогоне з’явилось, та після декількох проектів Кулика багато художни-ків стали мислити і працювати інакше.

Як пишуть у Вікіпедії, Олег Кулик народився в українській столиціу 1961 році. 79-го закінчив тут Художню школу, у 80-му — Київсь-кий геологорозвідувальний технікум. І чомусь у списку його про-ектів значиться лише одна виставка, проведена у Києві, — PublicInterest (1998 рік, ЦБХ). Хоча ми точно знаємо, що у 98-му з іні-ціативи Марти Кузьми, тодішнього директора ЦСМ Сороса, вінвлаштував в одному з київських нічних клубів перформанс під на-звою «Броненосець для вашого шоу».

Кулик, обклеєний шматочками дзер-кал, — така собі жива дискокуля —впродовж кількох годин обертався на-вколо своєї осі, відображаючи те, щовідбувалось довкола. Уперше в історіїмистецтво, яке давним-давно вибра-лося на вулиці з музеїв і галерей, задопомогою тіла художника стало бук-вальним онлайн-відображенням ніч-ного життя хоч і провінційного, алемегаполісу.

На відміну від Марини Абрамович, го-ловної для європейців перформанси-стки останньої третини ХХ століття,арт-вчинки Кулика працюють набагатопотужніше. І до дідька гендер. Абрамо-вич через фізичний біль досліджуваламежі Я й Іншого. Так само як і решта дія-чів культури нашого часу (насампередйдеться про ключових музикантів і пись-менників). Кулик за допомогою влас-ного тіла препарує межі свідомостісучасної людини.

У фіналі проекту «Досліди зооцентризму» виявилося, що сто-сунки у світі звірів набагато гуманніші за людські. Кулик спробу-вав жити як собака, щоб зрозуміти, що таке людина. Ніколи нешкодував свого тіла, щоб показати: сучасна людина (навіть та,яка сидить на дієті та регулярно качає м’язи у спортзалі) жертвуєсобою в ім’я чогось. Тіло — всього лише інструмент. Але лиша-ється головне. І з «головним» ми давно заплуталися.

Кулик не шкодував себе не тому, що шукав фіналу (зазвичай ті,хто не шкодує себе, живуть довго), а тому, що така вітальність умистецтві: через смерть наших звичних уявлень про щось ми при-ходимо до нових життєвих стратегій. І було б наївно думати, щоКулик — з тих енергій, які москвичі називають «південноросій-ською вітальністю». Він давно покинув прив’язки до будь-якої те-риторії. Однак дуже приємно усвідомлювати, що цей художникпричетний до України і що в наш час існує можливість робити те,що щиро не дає тобі спокійно спати та регулярно підкачувати м’язи.

«Ніколи не знаєш, що таке утопія, а що — ні, поки не почнешдіяти». «Необхідно якнайшвидше визнати тварин як рівних намістот на усіх рівнях». «І лише коли у всіх вітринах гасне світло,в темряві прокидається тваринне і ґвалтує людину зсередини».«З вами я звір!» «Гламур — це від початку мистецтво покійників».

Та попри все мистецтво Кулика — дуже гуманне. Бо замість того,щоб багато говорити, художник діє. І в цьому плані Олег Кулик за-лишається адекватною людиною нашого часу, оскільки ненормаль -ні — усі ті, хто боїться на собі перевіряти власні ідеї та твердження.

Кулик — останній маніяк-убивця святен-ництва, котрий в одному зі своїх про-ектів, яким започаткував жанр підназвою «просторова літургія», позначивмежу буття сучасної людини: кожен знас повинен хоча б кілька хвилин голякапостояти перед небом — і усвідомити,що неминучого не уникнути. Але прицьому потрібно продовжувати жити своєневідворотне життя і відчувати власнепризначення у світі, де все вирішуютьCV, демпінг та зв’язки.

З НАМИ ВІН ЗВІР

Ч Е Р Е З С М Е РТ Ь Н А Ш И ХЗ В И Ч Н И Х УЯ ВЛ Е Н Ь П Р О Щ О С Ь

М И П Р И ХОД И М О Д О Н О В И ХЖ И Т ТЄ В И Х СТ РАТ Е Г І Й

КУЛ И К ЗА Д О П О М О ГО ЮВЛ АС Н О ГО Т І Л А

П Р Е П А РУЄ М Е Ж І С В І Д О М О СТ ІСУ Ч АС Н О Ї Л ЮД И Н И

ІСТОРІЯ САМОТНОСТІ

Кулик народився у 1961 році в Києві. За його власними словами,життя було квітучим у матеріальному плані, але дуже непростиму моральному. В дитинстві він тільки те й робив, що безкінечнонавчався, тому мало спілкувався з однолітками й зовнішнім сві-том: замість ігор у дворі — батьківська опіка, репетитори, спорт,англійська мова, математика. Певно, так уперше виокремивсяйого протест: проти батьків і — за власні інтереси.

У Києві Кулик закінчив художню школу. Говорить, що художникомвважав себе завжди, але коли в 14 років зрозумів силу російськоїлітератури — вирішив стати письменником. А ще говорить, щоЛєв Толстой йому життя колись зіпсував. У пошуках простоти якнеобхідної умови прекрасного молодий Кулик втратив зв’язок ізреальністю і з самим собою.

Тоді, після закінчення Київського геологорозвідувального техні-куму, він поїхав на Камчатку, потім у Західний Сибір, далі — у

місто Торжок, а у 19 років утік і звідти й оселився у с. Конопад(Тверська область, Росія), де прожив три роки, пишучи історію са-мотності у селі.

Там Кулик познайомився із майбутньою дружиною, Людмилою,літературним критиком, яка відмовила його займатися письмен-ництвом та переконала взятися за образотворчість. У ті часи вінвідкрив для себе кубізм і ліпив статуетки в стилі іншого видатноговихідця з України — Олександра Архипенка.

1981 року Кулик приїхав з ними до Віталія Пацюкова, у Будинокнародної творчості. І хоча статуетки Кулика не надто проходили«по народній» лінії, Пацюков побачив у них естетику: соц-арт.

Він звів Кулика із Борисом Орловим, найкращим на той часскульптором Москви. Орлов «вправив» Кулику мозок, змусившидумати не про задоволення і враження від роботи, а про стан ху-дожника у момент праці. Мовляв, мистецтво — це факт твоєївнутрішньої роботи, а не результат компіляції з великих образів.

Мистецтво, яке не затуляє реальностіПодія12 Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

МИСТЕЦТВО, ЯКЕ НЕ ЗАТУЛЯЄ РЕАЛЬНОСТІ

ОЛЕГ КУЛИК — ОДИН З ЦЕНТРАЛЬНИХ ПЕРФОРМЕРІВСВІТУ, КЛЮЧОВИЙ ХУДОЖНИК СУЧАСНОГО АРТ-ДИС-КУРСУ І БЕЗУМОВНО УНІКАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТА-ТОР НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

«АБСОЛЮТНА РЕАЛЬНІСТЬ»

Є випуск «Школы злословия» 2009 року з Куликом: під час ефірувін озвучив думку про те, що класика — це цвинтар. Як водиться,Дуня з Толстою, паралельно звинувачуючи Кулика у ходінні покраю ойкумени, вчепились за одну болючу для них тему і, обсмок-туючи питання великої культури всю програму, так і не змоглизрозуміти, чому ж він відкидає класику для себе.

Усі деталі — квіти на могилах, паркани, мармурові пам’ятники —окремо мають певний сенс, та в купі складають цвинтар. Куликприйшов до цієї думки в армії, де спочатку його били — це про-яснило розум. Він зрозумів, що мистецтво — то безглуздість, неможна дивитися на когось, опиратись на класиків, на традицію.У тебе є власне життя тут і зараз. Завтра тебе можуть забити насмерть — і ти не залишиш після себе нічого. Це реальність. Абсо-лютно сильна.

ВІД МЕДИТАЦІЇ — ДО РЕАЛЬНИХ ДІЙ І ПОЧУТТЄВИХ АКТІВ

В армії він почав працювати зі склом і зробив свою прозору труну«Життєсмерть, або Пишні похорони авангарду».

Майже десять років Кулик провів у своїй майстерні в самонавію-ваннях та медитації, закриваючись від реального світу. Тоді вінне знав про перформанс чи фотографію. Його перша виставка«Парадокс як метод» відбулась у 1988 році у виставковій залі Се-вастопольського району в Москві, вона складалася зі скла тадзеркал, розкриваючи тему прозорості та відображення.

Але коли не стало що їсти, почалась раптова соціалізація: Куликпішов куратором до галереї «Ріджина» (1990–1993).

Еволюція Кулика із прозорості до абсолютно реальних дій і почут-тєвих актів, зведених до анімалістичних начал, створила відомийобраз людини-собаки — ефективного медійного і мистецького ар-хетипу граничної (у сенсі максимальної) щирості. Кулик вважає,що хтось має бути в культурі безсловесним.

Його людина-пес — такий герой. Він гавкає і може вкусити — незастрахований ніхто, навіть дружина посла. Так сталось у Цюріху

у 1996 році під час акції «Скажений пес» на великій міжнароднійвиставці «Знаки й чудеса». Оголений Кулик, прикутий ланцюгом,як собака, до будки, кидаючись на перехожих, не пускав глядачівдо зали, аби захистити мистецтво від ототожнення з товаром, адолі митців — від перетворення на матеріальну цінність.

Кулик говорить, що навіть після смерті хазяїна пес охороняє йоготіло. Тобто безумовно відвертий собака ладен відстоювати своїпочуття і відчуття до останнього. Згодом Кулик написав поясню-вальну записку «Чому я вкусив людину», сформулював 10 запо-відей зоофренії та у відповідь на закиди створив ще ряд «собачих»перформансів, фотографічних проектів, виставок і акцій: «Соба-чий дім» (Стокгольм, 1996), «Собака Павлова» (Роттердам, 1996),«Я люблю Європу, а вона мене ні» (Берлін, 1996), «Не можу мов-чати» (Страсбург, 1996), «Я кусаю Америку, Америка кусає мене»(Нью-Йорк, 1997), «Четвертий вимір» (Відень, 1997), «Родина май-бутнього» (Москва, 1997), «Білий Чоловік, Чорний Собака» (Люб-ляна, 1998), «Російське» (1999 — 2000), «Червона кімната» (1999),«Архітектурні надмірності» (Москва, 2003).

У проектах Олега Кулика окрім собак задіяні корови, коні, мавпи,вівці, свині, кури, голуби: «Углиб Росії» (1993), «Знайомтеся, мійдруг Чарлі» (Москва, 1994), «Коні Бретані» (Бретань, 1998), «Тол-стой і кури» у двох версіях (Сент-Назар, 1998; Московська біє-нале, 2004), «Мертві мавпи, або Momento mori» (1998), «Страхибілого чоловіка» (1999), «Голуб’ятня» (Варшава, 2000), «Випро-бування Гобі (Літо)» (2004).

ПОЗА ПОЛІТИКОЮ ТА СОЦІУМОМ

У 1998 році Кулик показав в Україні свій дзеркальний перфор-манс «Броненосець для вашого шоу», зініційований на той часдиректоркою ЦСМ Сороса в Києві Мартою Кузьмою: обклеєнийшматками дзеркала, він, імітуючи дискокулю, кілька годин крутивсянавколо себе в одному зі столичних клубів. Однак за офіційною ін-формацією, цей проект було представлено двічі: у 1993 ро ці — вМузеї сучасного мистецтва міста Гент та у 2003 році — у Тейт Мо-дерн в Лондоні.

Кулик — за життя і за правду, котра, як відомо, у всіх різна. Він пра-цює з тілом, запахами, почуттями, емоціями. І результат поєднання

Мистецтво, яке не затуляє реальностіПодія 13Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

Д У М АТ И Н Е П Р О ЗА Д О В ОЛ Е Н Н ЯІ В РАЖ Е Н Н Я В І Д Р О Б ОТ И , А

П Р О СТА Н ХУД ОЖ Н И КА УМ О М Е Н Т П РА Ц І

У Т Е Б Е Є ВЛ АС Н Е Ж И Т ТЯ ТУТ І ЗА РАЗ

цих речей намагається «вставити» у культуру як таку, в медіа,які синтезуються із дуже реальних та часом шокуючих факторів.Для нього культура в цілому не має нічого спільного з конкрет-ними речами чи явищами, які традиційно сприймаються у кон-тексті мистецьких процесів, — це радше сукупність усіх цихдеталей, з якими у розрізненому вигляді він не працює. Для Ку-лика мистецтво виникає тоді, коли на нього є реакція, а не у про-цесі безпосереднього художнього акту.

Головний жанр, у якому він працює зараз — це «просторовалітургія», де найголовнішим є не художник чи його витвір,а простір, який приймає будь-кого і будь-що. Усі люди різні, алепростір їх однаково впускає у себе й любить. А головне —нічого, на відміну від людей, натомість не вимагає.

Послідовники й учні Кулика — російські арт-угруповання«Війна» і «Бомбіли» — ведуть активну суспільну діяльність,а їхній ідеолог залишається аполітичним та асоціальним пер-сонажем сучасної Москви.

Мистецтво, яке не затуляє реальностіПодія14 Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

КОЛ И Н Е СТА Л О Щ О Ї СТ И ,П О Ч А Л АС Ь РА П ТО ВАС О Ц І А Л І ЗА Ц І Я

Мистецтво, яке не затуляє реальностіПодія 15Текст: ЛЬОЛЯ ГОЛЬДШТЕЙН

Д Л Я КУЛ И КА М И СТ Е Ц Т В ОВ И Н И КАЄ ТОД І , КОЛ И Н А Н Ь О ГОЄ Р Е А К Ц І Я , А Н Е У П Р О Ц Е С ІБ Е З П О С Е Р Е Д Н Ь О ГОХУД ОЖ Н Ь О ГО А КТУ

З часу презентації «першого кадру», яка пройшла в рамках фести-валю «Відкрита ніч» у 2009 році, фільм Михайла Іллєнка «Тойхто-пройшовкрізьвогонь» утвердився як «велика надія» українськогокіно, з бюджетом у шістнадцять мільйонів гривень і сюжетом, за-снованим на реальній історії, гідній пера Роберта Льюїса Стівен-сона. Вихід картини у широкий прокат у січні 2012 року можна вітативже хоча б як привід для обговорення реалій українського кінобуття.

Не зважаючи на високий градус очікування у вітчизняній кіно-спільноті, практично від самого початку промокампанії фільму всібули налаштовані скептично. Не в останню чергу — завдяки трей-леру картини, який був би цілком доречним хіба що як ролик доще одного телесеріалу про Велике Кохання на тлі Великої Історії.

Парадоксально, але стрічка Іллєнка і краща, і гірша від тієї пересіч-ної мелодрами в ретро-антуражі, яку багато хто розраховує по-бачити. Також не варто очікувати відповідності відтворених подійсправжній історії Івана Даценка, льотчика-винищувача, Героя Ра-дянського Союзу і вождя племені ірокезів (якщо, звісно, ця історіяможе бути «справжньою»). Дивовижна доля цієї людини стала лишепоштовхом для авторських фантазій, зручним приводом поєднатив оповіданні жахи сталінізму, принцип «пєрвим-дєлом-пєрвим-дєлом-самальоти» та індіанські танці на іншому боці планети.

Сюжетний каркас кінокартини — любовний трикутник, до якогоувійшли: відважний пілот Іван, красуня Люба і співробітник особ-ливого відділу КДБ Степан, який намагається розлучити закоха-них, і Друга світова війна йому в цьому виключно допомагає.Історичні катаклізми виступають невиразним, незрозумілимфоном стосунків учасників трикутника — зміст фільму навряд чиістотно змінився б, якби «наші» воювали з французами, а Іван,замість того, аби керувати винищувачем, водив би в атаку «еска -дрон гусар лєтучіх». Простір, у якому діють герої, також є умовнимі необов’язковим, як декорації телестудії, — атмосфера вулиць,кімнат з нудьгуючими статистами і мінімалістським реквізитомздається необжитою, кволою, а костюми такими, ніби їх щойнозняли з вішаків театральної вбиральні.

Настільки ж невиразні й пласкі персонажі. Творці наділяють кож-ного з них не характером, а застиглим «моральним обличчям»,яке вражає з першого погляду, з першого вимовленого слова: по-зитивні герої безнадійно шляхетні і самовіддані, негідник, як і го-диться, — не тільки хитрий і безпринципний, але й банальнийбоягуз. Для того, щоб цей серіальний соцреалізм відсилав до реа-лізму магічного, автори атакують глядача снами з лелеками, сце-нами з вовками, які розуміють людську мову, промовами мудрихіндіанських вождів та старовинними заклинаннями козаків-харак-терників на кшталт «Гей-гоп, куций пес!»

Але навіть усі ці дива не допомогли б відрізнити «Того...» від по-дібних war-love-story, які можна дивитись, кліпаючи очима, у віт-чизняний прайм-тайм, якщо б творці фільму серйознішепоставились до справи.

Головна проблема стрічки в тому, що не вдалося розбірливорозповісти історію, з котрої виросла картина: з якогось моментудія сходить з рейок хронології та логічності і мчить догори дри-гом аж до фінальних титрів. Сюжетні лінії фільму клубочаться,перериваються і виникають у найнесподіваніших місцях. Відхи-лення розповіді у бік минулого тасуються з фрагментами змайбут нього у захопливій довільності і, врешті-решт, усі це зби-вається у такий єралаш, що орієнтирами розповіді залишаютьсявиключно герої — які б здогадки щодо подій і місць глядачі невибудовували, можна бути впевненими, що Іван усе такий жеблагородний, Люба так само вірна їхньому коханню, а Степан,як і раніше, підступний.

Монтаж рясніє мікропланами, багато сцен залишилися неозвуче-ними (зрозуміти, про що говорять герої, які безпорадно ворушатьгубами, допомагають субтитри), а металопластикове вікно на схо-довому майданчику зразка 50-х є яскравим прикладом кіноляпів.

Родзинки у цій «непропеченій кінобулочці» — комп’ютерні спецефекти. Найбезглуздіші повороти сюжету, найбільш пафосні ре-пліки героїв навряд чи здатні так розвеселити публіку, як сцени зповітряними баталіями, які було б соромно включати навіть до те-лепрограми про історію авіації або до заставки комп’ютерної гри.

«Того...» варто було б і не лаяти взагалі, а поблажливо забути, якбезпорадного Бармаглота, народженого сном вітчизняного кіно-процесу, якби самі творці дозволили це зробити. Та натомістьвони проголошують його тріумфом і відродженням, просторікуютьпро прийдешні фестивальні звершення і небачені касові збори.

А оскільки у більшості вітчизняних мас-медіа відсутнє вміння кри-тично сприймати інформацію, вони готові прийняти за чисту мо-нету найбільш вишукані вихваляння фільму від його авторів. Томубільш ніж імовірно, що багато хто «Того…» назве шедевром укра-їнського кіно. І якраз цьому треба завадити. Адже будь-яке ба-жання дивитися українські фільми відбивають в аудиторії неіноземні культуртрегери, не кінопрокатники і не засилля маскуль-тури, а ті, хто видає подібні картини за досягнення національноїкінематографії. Адже це не досягнення, а тільки початок новоїісто рії. А початок, звісно, не може бути простим, легким і одно-значним. І якщо картина викликає стільки невдоволення в авторацих рядків та в багатьох інших співвітчизників — українське кіно,не виключено, має надію.

Подія16

НО ПАСАРАН!ПРЕМ’ЄРА СТРІЧКИ «ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬ-ВОГОНЬ» ВІДБУЛАСЬ У ВЕРЕСНІ 2011 РОКУ ВРАМКАХ І І І КМКФ. У ВІДПОВІДЬ НА ЗАКИДИЩОДО ТЕХНІЧНОЇ НЕОХАЙНОСТІ ПРОДЮСЕРИФІЛЬМУ ПЕРЕКОНУВАЛИ, ЩО ТО БУВ ЛИШЕОЗНАЙОМЧИЙ ПОКАЗ, ПОСТПРОДАКШН ЯКОГОЩЕ НЕ ЗАВЕРШИВСЯ. СТРІЧКА ОТРИМАЛА ГРАН-ПРІ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОНЛАЙН-ГОЛОСУВАННЯ

Но пасаран!Текст: ОЛЕКСАНДР ГУСЄВ

Міжнародні події 18

Таку думку висловила австрійська газета Die Presse. Особливий інте-рес, говориться у публікації, викликали його фотографії бездомнихлюдей, що купаються на пляжі (ці світлини, зокрема, виставлялись уКунстхалле, Цюріх).«Його роботи здебільшого мають соціальний характер і зображаютьжиття після розпаду СРСР», — пише видання. Персональні виставкиБориса Михайлова проходили у численних музеях і галереях Європи іСША. Як повідомляє Die Presse, нещодавно фотограф отримав премію«Спектрум» розміром у 15 тисяч євро.Борис Михайлов народився у Харкові 25 серпня 1938 року, у 96-му виї-хав до Берліна.

За матеріалами інф. агенції «ГолосUA»

Українця Бориса Михайлова названо одним з найвизначніших

фотографів сучасності

Дійте! Робіть!Міжнародні події20 Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

НАПЕРЕДОДНІ ВІДКРИТТЯ МІЖНАРОДНОГО АРТ-ПРОЕКТУ «ПЕЙЗАЖ ХХІ СТОЛІТТЯ» АНТОНІО МЕНЕГЕТТІПОБУВАВ В УКРАЇНІ. РЕДАКТОРУ «УК» ВДАЛОСЯ СТАТИСВІДКОМ СТВОРЕННЯ КАРТИНИ, ПРИСВЯЧЕНОЇ УКРАЇНІ,ТА РОЗПИТАТИ ХУДОЖНИКА, З ЧИМ ПОВ’ЯЗАНИЙ ЙОГОІНТЕРЕС ДО НАШОЇ ЗЕМЛІ І ЩО ВІН ДУМАЄ ПРО НАШУТВОРЧУ МОЛОДЬ

Ч О М У П Р Е К РАС Н И М М ОЛ ОД И М Л ЮД Я МЗ К И Є ВА, З У К РА Ї Н И Н Е П ОД У М АТ ИП Р О СТА Н О ВЛ Е Н Н Я , Д О С Я Г Н Е Н Н ЯП Р О Ф Е С І О Н А Л І З М У, ВЛ АС Н О Ї К РАС И ,ВЛ АС Н О ГО Г Е Н І Ю ТУТ — УД О М А

В У К РА Ї Н І Д О С І Є ЗД О Р О В ІЛ ЮД И , Л ЮД И В ТО М УВ И ГЛ Я Д І , Я К И М И Ї ХСТ В О Р И Л О Ж И Т ТЯ ІТ РА Д И Ц І Я

Ніколи не падайте духом!ДІЙТЕ, РОБІТЬ!

Дійте! Робіть!Міжнародні події 21Текст: МАРІЯ ХРУЩАК

— Що вас надихає в молодому поко-лінні?

— Ви, молодь, — просто чудо! У вас не по-винно бути страху ні перед чим. Ви є сім’ямайбутнього. Ви! Немає інших! Та не всямолодь мені симпатична. Мені до вподобиті, в яких є життя. У них немає більшостіхвороб дорослих.

У молоді можуть бути свої недоліки, але внеї є інтерес до життя. Розум дорослих вжезакостенів в стереотипах. Молода ж лю-дина, навіть якщо в неї є декілька стерео-типів, ще сповнена нескінченної цікавості.В ній є бажання бути іншою, і в цьому є пе-редумова, природна основа для досяг-нення нових горизонтів.

— Такий світ. Не може бути багато гені-альних художників, не можуть усі житиосмисленим життям. Наскільки Онто-Арт допомагає змінюватись, житиінакше?

— Я відповім на твоє специфічне запи-тання за допомогою своєї останньої книги«Молодежь и онтическая этика», яка пере-кладена російською.

В ній я говорю про дві речі. Перша: які іс-нують пастки, котрих потрібно уникати мо-лоді, аби не згубити свою життєвість.Потрібно уникати алкоголю, наркотиків ісексу як споживання, а не еволюції. Це тітри моменти, які знижують, скасовуютьжиттєвий потенціал молодих.

Молода людина зустрічає своє Онто Ін-Се,зустрічає свій індивідуальний та особистіс-ний проект. Всередині цього проекту вонаможе досягти будь-якої першості, чи то вмистецтві, чи то в науці, естетиці, високіймоді, політиці, стати лідером, у розумінні —лідером Життя.

Потрібно бути уважним, щоб не загубитисьу посередності. Я говорю завжди в мирсь-кому розумінні. Йога? Ні. Я є дією всерединіжиття. Так. Робити. Істина — робиться.Я такий, і ти це знаєш.

— Який потенціал живопису в сучас-ному українському мистецтві?

— Я бачу, як кругом у світі прекрасна укра-їнська молодь — хлопці та дівчата — вит-рачають себе і своє життя в Парижі,Лондоні, Мілані… Питання: чому прекрас-

ним молодим людям з Києва, з України,замість того, аби їхати закордон, не поду-мати про становлення, досягнення профе-сіоналізму, власної краси, власного геніютут — вдома. Розвивати цей геній краси інавіть інтуїції, котрий є у багатьох україн-ців, і який, на жаль, розбазарюється, роз-трачується в інших країнах.

Я показував ваші журнали закордоном,ваші та інші. Всі були у захваті і здивовані,оскільки ваші — кращі за відомі світові ви-дання. З точки зору друку, паперу, з точкизору всього. Ви повинні йти вперед влас-ною дорогою і перестати копіювати. Вамце не потрібно.

— Так склалось, що перший оновленийвипуск «УК» був представлений саме уВенеції, в Італії, на вашій батьківщині.Будемо старатись виправдати ваші спо-дівання.

— Так, якщо всі будуть старатися, світстане кращим. Тому що тут, в Україні, досіє здорові люди, люди в тому вигляді, якимиїх створило життя і традиція.

Ніколи не падайте духом! Дійте, робіть!

Щось інфразвуковеЕксклюзив22 Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

ЩОСЬ ІНФРАЗВУКОВЕ

Обоє гуляли напередодні вночі. Я сиділа з великою чашкою кави, гралася зМохом «у своїх». Він підігрував — бо джентльмен. До цієї розмови у менебуло багато запитань. Після неї — не стало менше. Але ось деякі факти:«Мовленнєк» — це довго планований проект, який у результаті вилився унеочікуваний експеримент.«Мовленнєк» — це не аудіокнига і не музичний альбом.«Мовленнєк» суттєво вплинув на долі Кузі й Моха.Мох не може чітко сформулювати, що таке «Мовленнєк».Мої враження:«Мовленнєк» складно слухати, коли ти один і за вікном ніч.Коли грає «Мовленнєк», тіло виструнчується, дихання сповільнюється і зда-ється, ніби хтось дихає тобі в потилицю.Коли слухаєш «Мовленнєк», немає сил прикидатись і філософствувати.Коли вимикаєш «Мовленнєк», не одразу перестаєш його чути.Диктофон — бездоганний статист. Фіксує щонайменші погрішності. «По-грішності» нашої з Мохом розмови нещадно викладено нижче — не з метоюпозування, а задля того, аби зберегти максимальну правдивість цієї бесіди.

ПРО ІНФРАЗВУКОВЕ ВАЖКО ГОВОРИТИ. І «СКАЙП» ЦЮ СПРАВУ НЕ ПОЛЕГШУЄ. АЛЕ МИ СПРОБУВАЛИ. РОЗМОВЛЯЛИ ВРАНЦІ З МОХОМ: ПРО НЬОГО Й КУЗЮ, АБО ПРО «ТИХ ХТО ВІДАЮТ»,

І ПРОЕКТ «МОВЛЕННЄК»

Щось інфразвуковеЕксклюзив 23Текст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

БУЛ О Я К Е С Ь Р О ЗУ М І Н Н Я ,Щ О ЗА Ц Е М ОЖ Н АР О З П Л АТ И Т И С Ь

Ексклюзив24

— Ідея створити «Мовленнєк» народилася в Кузі у 2008 році.Розкажіть, як саме до цього дійшло: по-перше — дабстеп,а по-друге — саме такі тексти у поєднанні із ним.

— В нас давно були якісь такі розмови — коли ми сиділи і гово-рили, що треба разом щось зробити. Спочатку це була ідея зро-бити просто якийсь альбом спільний. Щоб я йому щось наспівав іт. д. А тут він мені з Москви подзвонив і каже: «Запиши мені щосьавтентичного, такого магічного гуцульського». З того все і поча-лося. Це десь ми за місяць зробили. За місяць я писав тут тексти,у Франківську: записував, відсилав йому, а він робив до того му-зику. Коли перший трек був зведений — це було «Гасити вугле».Я послухав — мороз по шкірі пройшов, кажу: «Кузя, шось тут…дуже ми таке інфразвукове, таке знизу шось дуже торкнули, такудуже якусь небезпечну штуку. І треба на це вважєти». Ну от ре-зультат вийшов — «Мовленнєк».

— Якими були ваші емоції з приводу цих древніх текстів1,коли ви їх начитували?

— Ти знаєш, більше йшлося про те, щоб то було перфектно. Бо небуло сенсу по-іншому це робити. І я старався… Ну, я не буду тобірозказувати, що я входив в якийсь транс! Я старався їх так відчи-тати, щоб воно поперло! Поперло мене самого. Дещо було з пер-шого дублю, дещо він мені потім присилав, казав — щось не так.Але щоб казати, «я свідомо вживав якісь техніки, входив втранс» — ну це буде брехня! А от те, що я читав на одному диханнітак, що аж задихався, щоби отак віддати це за один раз — це було.

— А як ви знаходили, як читати? Я маю на увазі темп, ритм.

— Він мені присилав біт базовий — під метроном, скажімо, з двохнот. А я вже старався під той біт «вальнути» то всьо.

— Ви думаєте, оці всі примовки — вони діють?

— Я впевнений, що діють! І однозначно — це всьо дуже непростіречі… Ну, я би не хотів говорити про те, що сталося після того зімною, і не хотів би пов’язувати те, що Кузя пішов, тоже з цим…Ну, це таке. Це мені з собою думати і з собою про це говорити.Я би на люди так не коментував. Але те, що це однозначно діє,як подіяло на нас з Кузьою… ну, ти ж сама кажеш! І є багатолюдей, які мені казали, що це досить страшно слухати.

Мені одного разу знайома подзвонила серед ночі: вона їхала вмашині і мусила спинитися, бо їй було страшно далі їхати — в ма-шині грав «Мовленнєк». Переважно іде реакція така — дуже про-низлива.

Ну, казати, що я тішуся цьому, я би не казав. Бо це зовсім з дру-гими емоціями пов’язано. Це не є просто естрадний продукт, нібими «пластінку записали», як називається. Я думаю, то трошкибільша якась історія взагалі з цією «пластінкою». На ній вся цяісторія почалася, на «Мовленнєку» ця вся історія і кінчилася.

— Як ви думаєте, чому саме тоді і саме це? Чому це було по-трібно Кузі?

— Ну, так Бог управив. (Довга пауза.) Так сталося. Я навіть над цимне думаю і ніколи над цим не розмишляв, чому саме тоді і так… Такуправив Бог, так склалося, так звелися звізди — та й всьо.

— Тобто це такий був… сплеск, викид?

— Я думаю, так. Не знаю, чи викид, але те, що це сталося рап-тово, неочікувано — однозначно. Ми до цього не готувалися, необговорювали, і Кузя не казав мені, що треба ото-то і то-то. Я непам’ятаю, що він мені сказав, і не пам’ятаю, як мені в руки по-палася оця книжка2 і чому я зробив саме це. Я просто цього непам’ятаю! І чому саме ці тексти. Але коли перший текст я записав,він сказав: «О, це в той бік, давай це зробимо».

Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

Т І Л О В И СТ РУ Н Ч УЄТ Ь С Я ,Д И ХА Н Н Я С П О В І Л Ь Н Ю ЄТ Ь С Я ,І ЗД АЄТ Ь С Я , Н І Б И ХТО С Ь Д И ХАЄ ТО Б І В П ОТ И Л И Ц Ю

Ексклюзив 25

— У невеличкій передмові до альбому ви кажете про «від-чуття передчуття» і про те, що у Кузі воно було. Що це зна-чить?3

— Кузя взагалі був унікальний чувак насправді! Я мало, по-перше, зустрічав людей з таким дуже потужним кодексом. Щобйому пред’явити щось — і щоб він проїхав — це нереально було!І водночас він був по-правильному жорсткий з тим, хто про-їжджає...

Я пам’ятаю якісь такі смішні речі, що я Кузю якось мінімальнопідколов, проїхав щось, не подумав — а через півгодини послиз-нувся, впав і плече собі вивихнув під час концерту. Я підійшовдо Кузі, кажу: «Кузя, я слова тобі більше не скажу!» Ми жарту-вали, звичайно, але він мав дуже велику силу! І надзвичайномудрий розум мав. Він був… ну от реально унікальний чувак,яких в житті я мало зустрічав! Це я говорю не тому, що його вженемає, не тому, що це великий Кузя і так дальше. Чувак був…прекрасною людиною, коротше! Що я буду довго розказувати?Таких мало було.

А «відчуття передчуття», ти спитала, я думаю… що от як з тимплечем… я йому казав: «Ти маг». Я думаю, він реально бувмагом! І тому як це розшифрувати: звідки він мав відчуття перед-чуття? Я впевнений, що це йому не далося з досвідом. Це або є,або нема.

— Як ви думаєте, як йому з цим було?

— Я не можу собі уявити, як йому з цим було! Хіба що можу, при-пустимо, це прикласти до себе — як мені з чимось. Коли приходитьрозуміння, що ти щось можеш, не думаю, що виникають проблемитипу «мені з цим тяжко». Просто другої дороги немає, і ти не маєшправа по-іншому бути. Так що немає й такого: «моє життя — цезусилля». Зусилля уже постійне, тому ти його не помічаєш.

— Боюся далі коментувати навіть…

— Не бійся!

— Ну, мені здається, тут не може бути якоїсь легкості особ-ливої.

— А тоді ти вже не знаєш — що таке легкість-нелегкість. Як цевже вгадати? Міряти по інших людях ти не будеш і, знаєш… ра-дості в світі так багато! І ти оточений тільки добрими ангелами, ізла взагалі насправді на світі немає. Це реально! Я це колись(просто не хочу говорити про певні досвіди на люди) реально по-бачив і відчув. Усе, що — зло, то тільки з тебе зсередини. В твоїйвласній «ізмєні» і в твоїй власній слабкості. Навколо зла взагаліне існує. Тому тут немає таких категорій — легко чи тяжко. Ти роз-чиняєшся у цьому світі. От коли ти страх губиш — ти розчиняєшсяу цьому світі і не відчуваєш ні легкості, ні тяжкості — повну від-сутність усього, в тому числі і себе.

— Говорячи про страх: чи не було страшно начитувати цітексти?

— Не було! Не було страшно! Було, знаєш (довга пауза)… Буловідчуття, що щось дійсно торкнули. Один одному сказали: «Ого!Ого!». Але страху не було… Було якесь розуміння, що за цеможна розплатитись. Але це не стало причиною перервати це іне робити далі. Діватися нема куди, бо почали.

— А гуцульська магія, вона вся така… непевна, низинна?

— Думаю, так. У всякому випадку, зараз мені так здається. Ро-зумієш, Гуцульщина — це ж така штука дуже герметична, і до-тепер туди мало що дійшло, назвемо так, «лівого». Попри всісмішні штуки: що гуцули люблять хати пластиком прикра-шати — хату з дерева закривати пластиковою вагонкою! —

Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

УС Е , Щ О — ЗЛ О ,ТО Т І Л Ь К И З Т Е Б ЕЗ С Е Р Е Д И Н И

Ексклюзив26

смішно, так? Але це ми так реагуємо! Гуцулові це до одногомісця, він не тим існує взагалі, в принципі! Гуцули, коли межи чу-жими, ніколи не будуть «продавлювати», пропагувати Гуцуль-щину, спеціально говорити гуцульською мовою, навпаки — будутьховатися, «шифруватися». Я думаю, що це «шифрування»пов’язане не з тим, що їм соромно і вони намагаються межи місь-кими розчинитися, щоби ніхто не сказав, що ти «з села» і «бик».Просто вони чужих не допускають до себе: ти аби скільки межигуцулами не жив, ніколи не станеш їхнім!

— Тобто є багато такого, чого ми не знаємо і про що можемоніколи й не дізнатись, так?

— Це сто відсотків! А ти говорила про магію і так далі — це одно-значно є! Це є дуже потужне, але це ні погано, ні добре, ні плюс,ні мінус. Просто такої природи вібрації. Але те, що вони до себене допускають і що з боку ніколи ніхто не дізнається про все докінця — це точно, тому що це закрито.

— Ви намагаєтесь якось досліджувати це?

— Та ні! Я не те щоб досліджую і типу етнограф — їжджу в горбиі все таке. Справа в тому, що я ж виріс там! В мене баба з дідомжили в такому горбі, що треба було десь годину підніматися доних! І це ж моє дитинство. І навіть вони не всі мене приймають докінця. Тепер особливо — коли я вже давно звідти поїхав.

— А про гриби мовленнєки і ваш досвід із дитинства з цимигрибами — це правда?4

— Та це я «тєлєгу» таку прогнав просто, на яку всі повелися!Я просто придумав міф такий! Повелися багато хто, канєшно.

— Це було придумано спеціально для альбому?

— Та ні! Це десь чотири роки тому я такий пост в ЖЖ написав. А потім, коли ми з Кузьою обговорювали назву альбому, я запро-понував. Кажу: «Давай назвемо “Мовленнєк”». А він знав пропост, він йому дуже подобався. І каже: «О, супер, абсолютно цепідходить!»

У даному випадку «Мовленнєк» — це як псалтир. От альбомцей — псалтир, начитка релігійних текстів. І не пов’язано це ні зякими грибними досвідами.

— Скільки років ви були з Кузьою знайомі?

— Багато, зараз навіть не скажу. Знайомі ми були ще з «гадю-кінських» часів! Але тоді нас життя не зводило так щільно, як востанні моменти. Ми почали бачитися частіше, коли «Перкалаба»почала їздити до Москви. І я дуже тішуся, коли мені кажуть Кузинідрузі: «Він тебе дуже любив».

Є в нас спільний друг — Боря Бергер, зараз живе в Ессені. Він ху-дожник, сам з того, ще старого, Львова, коли були хіпі і такдальше — вони з Кузьою ще з тих часів були знайомі. І от колими з ним зустрілися, він каже: «Oн тєбя очєнь любіл», — і так меністало… я мало не заплакав. Це коли Кузі уже не стало. Тому щоми ж один одному не зізнавалися: «Кузя, я тебе люблю, а ти менелюбиш…»

Кузя, до речі, був іще дуже несентиментальним! І дуже в цьому від-ношенні закритою людиною. Він ніколи не давав сентиментальнимемоціям вихід. То не по-пацанськи! Кузя був реально якимось такимтвердим пацаном, що називається. Дуже іронічним був! Але це оди-накові рівні: наскільки ти жорсткий — будь готовий, що з тобою бу-дуть такими ж жорсткими, і не жалійся тоді. Таке проживаннядосить мужнє, я вважаю. Можна знову пафосно придумати всі ці«тєлєги» натаскані і сказати, що це шлях воїна… Ну але так і є!

— Як Кузя сприймав свою хворобу? Ви про це говорили?

Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

КОЛ И П Р И ХОД И Т Ь Р О ЗУ М І Н Н Я ,Щ О Т И Щ О С Ь М ОЖ Е Ш , Н Е Д У М А Ю ,Щ О В И Н И КА ЮТ Ь П Р О БЛ Е М И Т И П У« М Е Н І З Ц И М ТЯ Ж КО »

Ексклюзив 27

— Ну що про це говорити! Я не вважаю, що про це правильно бибуло щось говорити. Все сталося дуже швидко. І він так достойноцей час провів, що дай Боже кожному сили стільки і так достойносебе повести! Це, знову ж таки, як взірець. Але я би не хотів цеобговорювати. Ну бо що про це говорити?

— Розумію. Якщо повернутися до «Мовленнєка»: ви б хотілиякось його розкручувати чи вас влаштовує, що він на такомуот рівні? Я маю на увазі те, що про нього знає лише обмеженеколо зацікавлених.

— Абсолютно! Тому що як його розкручувати? Мені треба гово-рити: «Купляйте альбом “Мовленнєк”, тому що це Кузя, якийпомер?» Ну це ж западло галіме! Ну як так? Він є в інтернеті. Ті,хто знають, його мають. Я, крім того, на всіх концертах «Перка-лаби» роздаю цей альбом просто з рук.

— Без Кузі проект «Ті Хто Відают» має шанс на якесь продов-ження?

— Ні-ні! Ну як? Кузі нема. Це він придумав, це його проект. Вінвзяв мене в цей проект. І Женю Тарана, який живе в Мюнхені,щоб прописав гітару5. Він придумав назву цьому проекту — «ТіХто Відают». Проект не може бути без нього. Знаєш, у цьому сутьі сила цього релізу, що він раз — і більше його й не буде.

— Останнє запитання. Сформулюйте більш чітко (ви ужетрохи зачепили цю тему раніше): «Мовленнєк» — що це запроект, яка його природа, для якої він аудиторії?

— Якщо брати математично, в музикальному плані, цей проектдля людей, які розуміють, що це за музика. Якщо брати з точкизору меседжу — то кому треба, той зрозуміє. Ця пластинка єтрошки більше, чим просто пластинка або набір текстів — це од-нозначно. Вона впливає трохи інакше, як просто прочитанняякоїсь книжки чи прослуховування музики. Правда. Ти ж чула, тиж сама казала, Оксано.

А як це класифікувати?.. Мені тяжко це класифікувати. Це більше,ніж просто реліз чи продукт. Ще би треба, щоб мене не сталодуже скоро, та й тоді це буде взагалі історія дуже закінчена. Спо-діваюсь, що Бог дасть, ще мене потримає тут трохи. Тобто «ніка-кімі гатічєскімі устрємлєніямі» я не наповнений, хочу ще жити,радуюся жити. Але якщо взяти цинічно — от якщо б ми [я і Кузя]двоє склеїлися, тоді взагалі би вже могли казати: «Ух ти, яка іс-торія! Ти дивися, як усе вийшло!

— Прямо сюжет.

— Ну, так, так.

— Ну, в житті, напевне, так і є насправді — сюжети.

— Ага.

Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

1 В альбомі використані старі замовляння, примовки та інші тексти гуцульської магії.

2 Мається на увазі книга зі збірки «Гуцульщина» — п’ятитомне зібрання старих автентичних гуцульських текстів. Їх зібрав і впорядкував відомий український етнограф Володимир Шухевич (дід Романа Шухевича). Вперше ці тексти були видані у Львові у 1897 році.

3 «Лише тепер стало зрозуміло, що “Ті Хто Відают” повинні були статися. Це й називається профетизм. Відчуття передчуття. Кузя мав це. Відав. Це його назва. Тепер він угорі. Мені доведеться відповідати за “Мовленнєка” самому. Кузя, як завжди, взяв на себе більшу частину роботи. Він відповідає там, НАГОРІ. Дякую, брате. Колись порахуємося.Мох». (Передмова до альбому «Мовленнєк».)

4 Оригінальний пост Моха у його блозі в ЖЖ, який свого часу збурив чималу дискусію:5 Гурту «Цукор — біла смерть» уже не існує.

УХ Т И , Я КА І СТО Р І Я !Т И Д И В И С Я ,Я К УС Е В И Й Ш Л О

ДОВІДКА

Сергій Кузьминський (Кузя) — фронтмен рок-гурту «Брати Гадюкіни», діджей(Москва), радіоведучий та продюсер (Київ).

Народився у Львові. Працював на музичній сцені з 17 років. З 1988 до 1994 року — лідер легендарного українського рок-гурту «Брати Гадюкіни»,заснованого у 88-му. Гастролював у Європі, США, Канаді. У 94-му зацікавивсяелектронною музикою. З 95-го — діджей, промоутер. Наприкінці 90-х був ве-дучим на радіо «Столиця» у Києві та продюсером програми «Трансмутация»на радіо «Станция 106.8» у Москві.

У 2001 — 2005 роках — президент московського лейбла «Good Food — Sun Trance».

У 2006 році завершив кар’єру діджея і повністю зосередився на написанні влас-ної музики, яку можна віднести до декількох стилів: psychedelic chillout, neo jazz,tech house.

Останній виступ «Братів Гадюкіних» відбувся у червні 2009 року на рок-фести-валі «Чайка» — Кузьминськийз’явився на сцені через кілька днівпісля складної операції.

3 серпня 2009 року після тривалоїхвороби (рак гортані) у віці 46 ро -ків Сергій Кузьминський помер.Прощання з ним проходило ульвівській «Дзизі». 6 серпня вінбув похований у Львові, на Лича-ківському кладовищі.

3 червня 2011 року у київськомуПалаці спорту легендарні «БратиГадюкіни» разом з кращими укра-їнськими музикантами зіграликонцерт пам’яті Сергія Кузьминсь-кого «Я вернувся домів». Окрім«Гадюкіних» у триб’юті взялиучасть «Океан Ельзи», «Воплі Ві-доплясова», «Ляпіс Трубєцкой»,«ТНМК», «Бумбокс», «Мандри»,«Перкалаба», «ТІК», «ДахаБраха»,«Гайдамаки», Тарас Чубай та іншівідомі українські виконавці.

Ексклюзив28 Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

В І Н М А В Д УЖ ЕВ Е Л И КУ С И Л У !І Н А Д З В И Ч А Й Н ОМ УД Р И Й Р О ЗУ ММ А В

Ексклюзив 29Щось інфразвуковеТекст: ОКСАНА КАЗЬМІНА

ДОВІДКА

Олег Гнатів (Мох) — продюсер гурту«Перкалаба», учасник проекту «Ті Хто Ві-дают», ветеран українського рок-н-ролу.

На початку 90-х організовував рок-кон-церти в Івано-Франківську для гуртів«Раббота Хо» і «Ном». Працював про-грамним директором радіостанцій «Вежа»та «Західний полюс». З 1988 до 1991 рокуграв у гурті «Минула Юнь». З 98-го — про-дюсер колективу «Перкалаба». У Києві ді-яльність гурту «Перкалаба» почалася зфестивалів «Червона Рута» та «Культур-ний герой» і триває до сьогодні. Найсвіжі-ший альбом «Дідо» вийшов у 2011-му.

Робота над «Мовлєннєком» (проект «Ті Хто Відают») почалась у 2008 році — Сергій Кузьминськийбув його саунд-продюсером та композитором. Мох став автором та редактором текстів. Альбомвийшов у 2011 році — в день триб’юту «Братів Гадюкіних» у Києві.

Масова літератураТенденції30 Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

НАПЕРЕДОДНІ ГЕРЦЮ

Діалог між масовою й «не масовою» літературою триває відтоді,як література стала виконувати не лише релігійну, міфологічну,історичну, наукову, а й розважальну функцію. Відтоді, як книго -друкування стало відносно дешевим, відтоді, як уміння читати пе-рестало бути привілеєм винятково вищих класів і спустилосявниз. Тобто десь від кінця 18 сторіччя. Так звана висока, елітарналітература не набагато старша за так звану масову. Літературнапроза, без якої солідний відсоток людства не може уявити свогожиття, стала повноцінною складовою культури не так вже йдавно, десь у середині того ж таки 18 сторіччя. Стільки ж і масовій(надалі — МЛ), пригодницькій, сентиментальній літературі.

Усі дослідники МЛ хором наводять цитату з російського класикаМ. Некрасова середини 19 століття про «милорда глупого», кот-рого несе з базару для задоволення своїх культурних запитівросійський селянин, якого сяк-так навчили читати в церковно-приходській школі. А мав би, за тим-таки Некрасовим, нести«Бєлінського і Гоголя». То ж іще здавна існувала література,яка маркувалася як низькосортна.

Та мені зараз хочеться згадати іншу цитату з російської класики:«С час я ходил по комнате; потом сел и открыл роман Вальтера

Скотта, лежавший у меня на столе: то были «Шотландские Пу-ритане». Я читал сначала с усилием, потом позабылся, увлечен-ный волшебным вымыслом. Неужели шотландскому барду натом свете не платят за каждую отрадную минуту, которую даритего книга?»

Основоположник російської прози англоман Михаїл Лермонтовдав своєму герою Печоріну у тривожну ніч перед дуеллю некнигу британського класика Генрі Філдінга, а пригодницькийроман Вальтера Скотта, тобто твір тодішньої МЛ. І «чарівну ви-гадку» пригодницького роману було оцінено дуже високо. Тут яхочу наголосити: поділ літератури на масову й елітарну є винят-ково типологічним, а не оціночним. І так звана висока, і такзвана масова можуть бути різної якості. Є добра МЛ, є поганаелітарна.

Моя мета зараз полягає у тому, щоб сформулювати мої особи-сті критерії доброї МЛ. Такої, щоб направду можна було б захо-питися «чарівною вигадкою» у ніч перед дуеллю. Також наприкладі одного тексту української МЛ хочу показати, що до -брий текст МЛ має відповідати певним канонам. Зрештою, ка-нони МЛ сформулювати можна, тоді як канонів доброї високоїлітератури просто немає, і це один з пунктів відмінності міждвома літературами.

МАСОВА ЛІТЕРАТУРА:

ПРАВИЛА ГРИ

ГРАН-ПРІ ОСТАННЬОЇ«КОРОНАЦІЇ СЛОВА» —ПРИВІДСФОРМУЛЮВАТИВІДПОВІДІ НА ВІЧНІЗАПИТАННЯЛІТЕРАТУРИ: ЧИМВІДРІЗНЯЄТЬСЯМАСОВА ЛІТЕРАТУРАВІД ЕЛІТАРНОЇ І ЩО,ВЛАСНЕ, ДІЄТЬСЯЗАРАЗ З КРАСНИМ І НЕ ДУЖЕ КРАСНИМПИСЬМЕНСТВОМ В УКРАЇНІ

Масова література: правила гриТенденції 31Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

ЛОГІКА ПОТОЙБІЧЧЯ, ДИВ Й МІСТИЧНИХ ЯВИЩ

Різні дослідники називають різні ознаки масової та елітарної лі-тератури. Що робить літературу масовою? Легкість сприйняття?Але сама по собі читабельність ще не є ознакою «низької літера-тури». Так, доводилося чути від деяких інтелектуалів, що легкочитається тільки дешеве читво, а читання справжньої літературипотребує великих зусиль. Але я не дотримуюсь такої думки. Ве-лика література ставить великі питання, а МЛ має готові відповідіна гострі питання буття? Це визначення також мене не задоволь-няє, бо знаю, що й елітарна література також намагається нетільки ставити питання, а й давати на них відповіді.

Гадаю, різниця полягає утому, що в МЛ є неодміннимрозважальний вимір, а у ви-сокій він може бути, а можей ні. Читабельність — це не-обхідна умова МЛ, але недостатня. МЛ — то компен-саторна література, де чи-тачі шукають того, чого немають у житті: пригод, аван-тюр, динамізму, великого йчистого кохання, чесності іясності у стосунках, а такожрозгадки усіх можливихтаєм ниць, мовляв, «за чемживем, зачем страдаем» —чогось російська класика зїї проклятими питаннями невідпускає мене при напи-санні цього маленького до-слідження.

МЛ неодмінно має являтичитачеві боротьбу добра зізлом. Елітарна може дозво-лити собі говорити про від-носність добра і зла, проїхню, так би мовити, амбіва-лентність. МЛ має неодмінностверджувати добро, це та -кож необхідно. Якщо твір такзваної «високої» літературиможе дозволити собі бутинастільки песимістичним,що читачеві (якщо твір такидобре написано) на якусьмить не захочеться жити, тоМЛ, навіть якщо це хорор,неодмінно має нести у кож-ному своєму тексті перемогудобра. Хоча б навіть у вигляді розгаданої таємниці: звідки цейжах, які його джерела. А значить і рецепт, як з ним боротись.

Події тексту МЛ мають узгоджуватися за законами Аристотелевоїлогіки, навіть якщо йдеться про потойбічний світ, воскресіння змертвих та інші містичні або психіатричні конструкції. Тоді як утекстах елітарної літератури можлива якась інша логіка, розривичасу, нестиковки у просторі, плутані рефлексії.

МЛ має містити просту й зрозумілу символіку, яку автор муситьпродумати в деталях і, якщо треба, навіть пояснити, але при томуна сторінках свого твору не читати лекцій з психології чи історіїрелігії. В елітарній літературі щось може вийти саме собою, під-свідомість автора сама виведе назовні неявний діалог автора чийого героя з Богом чи з дияволом. В МЛ нічого саме не виходить.Це ремесло більшою мірою, ніж мистецтво. З високої літературикритики будуть витягати все нові й нові смисли — в МЛ смисл маєбути ясним як божий день.

СЮЖЕТНЕ ЗАГРАВАННЯ ГРАНЕЦЬКОЇ

А щоб ця розмова ставала конкретною, звернемося до свіжень-кого тексту масової культури, а саме до роману «Мантра-Омана»дебютантки Вікторії Гранецької, який отримав Гран-прі конкурсу«Коронація слова» за рік, який щойно добіг кінця. Про назву ро-ману ми поговоримо трохи далі — це один з багатьох непродума-них символів, яких у тексті МЛ бути не повинно. Символіка МЛмає бути гранично прозорою, як Ромка і Юлька, імена головнихгероїв радянського молодіжного суперпопулярного любовного ро-ману «Вам и не снилось».

Вікторія Гранецька обраладля свого роману жанр пси-хологічного трилера. Пси-хологічного у тому сенсі,що головним об’єктом зоб-раження є підсвідомість ге-роїні, в якій відбуваютьсярізні пригоди, яка є вмістомусіляких таємниць. Такийжанр досить широко вико-ристовується у світовій МЛ,але на вітчизняних теренахще не затертий. Зрештою,сам великий Фрейд порів-нював дослідження підсві-домості людини з читаннямдетективного роману.

Зовні успішна молода дів-чина на ймення Євпраксія,яка протягом тексту іме -нується Євою, головнийредактор великого видав-ництва, гарна, самовпев-нена, фарбована білявка,їздить на автомобілі, маєсяку-таку, але власну квар-тиру, веде безладне ста-теве життя, доносить наспівробітників начальству,з яким спить, одним сло-вом, стерво, і сама себе ха-рактеризує як таку.

Але не все так просто, Євауже шість років страждає,бо їй щоночі сняться кош-мари. Якесь фантастичнестворіння, так званий «Ло-вець снів», щоночі пропо-нує їй стрибнути з даху

багатоповерхового готелю, мовляв, вона не розіб’ється. Дівчинанавіть намагається не спати ночами, щоб не бачити страшногосну. Але вона засинає на ходу й прокидається вже мертвою. Її тілолежить у морзі, а її душа — чи її привид — опиняється у помеш-канні разом із аналогічним створінням, яке жило тут раніше. Єва,яка і в нематеріальному стані зберігає свої прижиттєві винятковівульгарність, безкультур’я і мерзотний характер, поступово про-зріває. Вона згадує, що колись в неї був божевільно-коханийбожевільний наречений Влад, якого вона «зрадила», і за це й при-йшла до неї спокута у вигляді щонічних візитів «Ловця снів».

Сюжет, коли з героєм у минулому трапилося щось жахливе, абоколи щось жахливе вчинив він/вона, а потім він/вона не хоче (абоне може) туди подумки повертатись, є надзвичайно поширениму світовій літературі, а в масовій такий конструкт містить кожендругий текст. Але все одно цей нехитрий прийом працює. Читачвключається у гру, і йому вже неодмінно хочеться довідатися: ащо ж тоді сталося з цією людиною?

КА Н О Н И М АС О В О Ї Л І Т Е РАТУ Р ИС Ф О Р М УЛ Ю ВАТ И М ОЖ Н А, ТОД І Я К

КА Н О Н І В Д О Б Р О Ї В И С О КО Ї Л І Т Е РАТУ Р ИП Р О СТО Н Е М АЄ , І Ц Е ОД И Н З П У Н КТ І В

В І Д М І Н Н О СТ І М І Ж Д В О М АЛ І Т Е РАТУ РА М И

Тенденції32

А сталося от що. Безрідна Єва і мажор Влад покохалися на-стільки, що аж вирішили одружитись. Батьки були дуже проти.Хлопцю авторка заради інтриги навісила складне психіатричнезахворювання. Єва працює у видавництві, погоджується на під-вищення зарплатні, у результаті чого раптом стає коханкою свогошефа Андрія. Після такого дівчина не може повернутися до коха-ного Влада, вона починає бомжувати, харчуватися на смітниках.А Влад тим часом чинить самогубство: стрибає з даху готелю, девони з Євою кохалися вперше. А Єва, місяць поживши по скверахі смітниках, вертається до Андрія на посаду видавничого стерва,тупого й вульгарного, якою ми бачимо її на початку тексту.

Ось воно що! Це той самий дах, куди «Ловець снів» тягне Єву що-ночі! А Єва, виявляється, «забула» Влада і свою історію кохання,згадавши її тільки у своїх потойбічних мандрах. І, коли це відбу-лося, Єва прокинулася, воскресла у тілі, щоправда покаліченому,бо ж з даху вона таки стрибала, але не на смерть, прокинуласяне в морзі, а в реанімації. Після лікування й роботи з психоаналі-тиком Єва знаходить магічну картину-оберіг, витвір Влада, і пишекнигу свого життя. Тож від перших сторінок ми читаємо не просто

історію, а книгу, написану оцією самою Євою. Дописавши книгу,вона відправляє її своїй матері, популярній письменниці Енн-МаріСкотт, яка живе на Заході, пише англо-французькою мовою і, якце з’ясовується наприкінці, є основним об’єктом ненависті Єви.Потому Єва таки стрибає з того самого даху, а Енн-Марі при-своює собі книгу доньки, написану її кров’ю. Книга закінчуєтьсятим, що тепер вже до паскудної мерзотниці Енн-Марі починає хо-дити «Ловець снів», пропонуючи їй стрибати з даху.

ЗНАК ОКЛИКУ СЕРЕД СУЦІЛЬНИХ ЗНАКІВ ЗАПИТАННЯ

Переповівши каркас цього амбітного сюжету, відразу відзначимоключові проколи тексту, а саме проколи психологічні. Якщо суї-цид відбудеться у символічному просторі, у нашому випадку — втексті, то він ніколи не станеться в реальності!!! Це і є знак окликув оточенні суцільних знаків запитання, які заявила в епіграфі досвого роману Вікторія Гранецька. Навіть писати про свої травми— то шлях радикальної психотерапії. Якщо психотерапевт зумівзмусити пацієнта написати історію його життя, він вилікував його.Інша справа, що травмовані, буває, настільки не готові говоритипро свої травми, що йдуть з ними до могили. Але в МЛ, на відмінувід елітарної, причини травм мають неодмінно розкриватися й по-яснюватись. То над текстами «високої» літератури будуть чаклу-вати літературознавці, вишукуючи ознаки міфів і містерій. В МЛнаприкінці не має лишатися ніяких нерозв’язаних проблем. У кінціроману, що розглядається, ніби й розкриваються усі таємниці, алеми побачимо трохи нижче, що це не так.

Масова література: правила гриТекст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

У М АСЛ І Т І Є Н Е ОД М І Н Н И МР О З ВАЖА Л Ь Н И Й В И М І Р,А У В И С О К І Й В І Н М ОЖ ЕБУТ И , А М ОЖ Е Й Н І .Ч И ТА Б Е Л Ь Н І СТ Ь — Ц ЕН Е О БХ І Д Н А У М О ВА М Л ,А Л Е Н Е Д О СТАТ Н Я

Тенденції 33

А поки аналізуємо далі. Проблематичною є амнезія Єви. Ви ба-гато зустрічали дівчат, які у 27 років реально не пам’ятають, що зними було у 21? Ото ж бо. Амнезія мандрує з одного витвору ма-сової культури до іншого, іноді забрідаючи й до елітних текстів.Гранецька впевнено кваліфікує амнезію своєї героїні як витіс-нення за Анною Фрейд, мовляв, мозок Єви витіснив у підсвідо-мість травматичний досвід з метою свого захисту. Але ж уреальності витіснення здебільшого відбувається не так. Це доситьскладний психологічний процес, не механічний, як це намагаєтьсяпредставити авторка. Витісняються переважно не події, а ба-жання, образи, оцінки. Ну, наприклад, якщо стара діва кипить відгніву при вигляді кожної міні-спідниці, вона вважає, що перейма-ється падінням моралі у суспільстві, хоча насправді заздрить гар-ним молодим ногам. Це багаторічний, поступовий процес. В історіїЄви забування Влада відбувається за занадто спрощеною схе-мою, читач може вигукнути «не вірю!», чого автор МЛ мав биостерігатися.

ЄВА УПЕРТО СИМВОЛІЗУЄ СМЕРТЬ

Гранецька, за законами жанру, тяжко звинувачує свою Єву, роб-лячи це свідомо, але паралельно несвідомо весь час виправдовуєїї, роблячи головними винуватцями того, що сталося, ненависнестарше покоління. Наприкінці виявляється, що підступні батькиВлада фактично зорганізували зґвалтування Єви Андрієм, уякому дівчина так тяжко винуватить себе. Тоді як сам божевільно-коханий божевільний Влад виявляється мало не дияволом. А зра-дити диявола — то вже не такий і страшний гріх, якщорозібратися. Та й саме їхнє кохання було не від Бога, а від нечи-стого, то чого було каратися тим усе життя, якщо мантра вияви-лася оманою, чого насправді не буває. Мантра, якщо спробувативникнути у деталі цієї складної сутності індуїзму, або несе великийпозитив, або, якщо то не мантра, вона не несе нічого, нашкодитине може. Не зважаючи на те, що категорії східних релігій давновже вийшли з відповідних храмів та ашрамів і рушили в маси,варто розжовувати їх до кінця, коли вводиш їх у маскульт. Щобоманою не виявився саме творчий задум.

І все-таки, варто визнати, авторці вдалося створити образ гра-нично конфліктної жінки, яка нищить оточення і нищить себе. Алеякщо вже її відправлено у лоно МЛ, то варто було б професійнішерозібратися, як вона дійшла до такого життя. Почати з того, щовона не має бути Євою. Єва — то не конфліктна особа, яка неживе і не дає жити нікому. Єва — то всеплодюща прамати роду,а не красуня, через яку влаштовуються війни й гинуть люди. Якщобрати юнгівську жіночу класифікацію, то має бути Єлена, не Єва.А саме ім’я першої біблійної жінки давньоєврейською мовою озна-чає «життя». Тоді як Єва Гранецької уперто символізує смерть,що призводить до кричущого розщеплення, прикрої нецілісності.Релігійними категоріями варто оперувати грамотно, або не опе-рувати взагалі. Єва не обіцяє раю на землі, як це чомусь здава-лося видавцю — ґвалтівникові Андрію. Єва на землі — то не рай,а праця в поті чола. Якщо авторка не читала Книги Буття бодай уваріанті «Біблія малюкам», то не варто пхати алюзій з вічної книгиу свій текст.

Отже героїня написала книгу свого життя й смерті — і все одночинить самогубство. Тут дві причини. Або авторка не знає еле-ментарних законів психології, або героїня, пишучи свою книгу, такі не розкрила своїх глибоких травм. Можна схилятись до другого.Але тоді все одно не дотримано головного засадничого законуМЛ, а саме: не розкрито таємницю, чому Єва таке стерво. Зреш-тою, ще до «зради» Влада вона була такою: невмотивовано кон-фліктною. Й упертою у своїй органічній вульгарності. Промовистадеталь: маючи божевільно-коханого нареченого, вона ходила нароботу без трусів, провокуючи начальство. Український літера-тор-еротознавець №1 Юрій Винничук фахово відзначав, як про-вокує всіх і вся, коли в жінки не промацується і не світиться підсукнею гумка від трусів на стегнах. Так, закоханій дівчині, буває,хочеться бути гарною й звабливою для всіх. Але бажання ходитибез трусів на роботу — то вже виклична, істерична вульгарність.

Масова література: правила гриТекст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

М АС О ВА Л І Т Е РАТУ РАН Е ОД М І Н Н О М АЄ Я ВЛ Я Т ИЧ И ТАЧ Е В І Б О Р ОТ Ь БУ Д О Б РАЗ І ЗЛ О М . Е Л І ТА Р Н А М ОЖ ЕД О З В ОЛ И Т И С О Б І ГО В О Р И Т ИП Р О В І Д Н О С Н І СТ Ь Д О Б РА ІЗЛ А, П Р О Ї Х Н Ю , ТА К Б ИМ О В И Т И , А М Б І ВА Л Е Н Т Н І СТ Ь .М Л М АЄ Н Е ОД М І Н Н ОСТ В Е РД ЖУ ВАТ И Д О Б Р О ,Ц Е ТА КОЖ Н Е О БХ І Д Н О

РЕАЛІЇ МАЮТЬ БУТИ РЕАЛЬНИМИ

Гранецька декларує, що між Владомі Євою була велика і чиста любов,якої Єва не зберегла — класичнийрозвиток подій масової культури.Проте з написаного нею випливає, щозійшлися двоє чортів у болоті. Сцени по-тойбіччя написані, загалом, краще, ніжземні, — очевидно, зв'язок із підсвідомим вавторки при написанні «того світу» встановлю-вався краще, ніж при змалюванні «цього». Тож не-даремно Єва і Влад у потойбіччі не поєднались, як цепереважно відбувається між богом судженими коханими, якізнайшли одне одного на землі — яких би помилок і злочиніввони б не накоїли потім. Щоправда, «земний» Влад в авторкивийшов зовсім невиразний. Погано прописані і його божевілля,і його демонізм.

«Хворий на бубонну чуму диявол» звучить спершу ніби дуже грізной моторошно, але це плутаний символ, який рядовий споживач МЛне «з’їсть», а не рядовий у цьому наборі слів не побачить взагалініякої символіки. Та й повторюваний чи не на кожній сторінці «Ло-вець снів» викликає асоціації з добром, а не зі злом, як хотіла ав-торка. «Ловець снів» — він ніби відловлює погані сни, не пускає їхдо сновидця, а за авторським задумом то мав би бути такий собі«Той, хто надсилає кошмари», а не той, хто ловить їх. Знаменитийловець у житі Селінджера — він ловив діточок, щоб урятувати їх,а не навпаки, штовхав паскудних дівок з дахів хмарочосів.

А наша Єва нібито розбилась, але, проіснувавши певний час міжжиттям і смертю, повернулася до життя. І тут знову варто зга-дати канони масової культури, згідно з якими текст МЛ має від-повідати законам Аристотелевої логіки. Тож тіло покаліченої

Єви мало б лежати не в морзі, а вреанімації, поки її привид блукав мі-стом і земною кулею. Тому сцена вморзі є невмотивованою, невідповід-

ною цій логіці. Так, можна вважати,поки дівчина лежала у комі, їй прима-

рилися і морг, і патологоанатом. Але,оскільки вона лишає артефакти свого пе-

ребування у вигляді вкраденого люстеркачи віднайденого кулона, то варто підтягти до

цього й інші моменти.

«Вдруге» Єва чинить самогубство із міркувань високоїсвідомості: щоб не псувати життя закоханому в неї молодень-

кому психоаналітику. Але все прочитується так, що Єва, в якоїматері бути не повинно, бо Єва (нагадаємо, хто забув) — першажінка на землі, в усьому, фактично, звинувачує свою матір, ус-пішну письменницю Енн-Марі Скотт. Вона чинить самогубство,щоб помститися цій паскудній особі. Конфлікт із Великою Матір’ю,яка в романі Гранецької здобула риси Енн-Марі Скотт, — то одинз базових конфліктів культури, і він цілком може бути сюжетомМЛ. Але тоді він має свідомо ставитися у центр оповіді замість ви-гадування якогось малохольного Влада, котрий, як виявляється,тут зовсім ні до чого.

У тексті МЛ мають бути реальні реалії — даруйте тавтологію. Алереалії мають бути реальними. Так, цілком можливо, щоб авторМЛ творив якийсь свій вигаданий світ із тамтешніми реаліями. Таксамо автор МЛ може творити й свою власну теорію потойбіччя йвоздаяння за гріхи, а не змушувати своїх героїв діяти згідно із за-конами котроїсь із містичних систем, які вже існують у світі, що,власне, й робить авторка «Мантри-Омани». Але щодо реалій.Якщо вже у тексті існують чіткі реалії України у вигляді імен теле-ведучих, то варто й інші моменти приводити у відповідність.

Тенденції34 Масова література: правила гриТекст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

Г РА Н Е Ц Ь К І Й ВД А Л О С ЯСТ В О Р И Т И О Б РАЗ Г РА Н И Ч Н О

КО Н ФЛ І КТ Н О Ї Ж І Н К И , Я КА Н И Щ И Т Ь ОТО Ч Е Н Н Я

І Н И Щ И Т Ь С Е Б Е

Усіх авторів МЛ чомусь нездоланно приваблює божевілля й бо-жевільні. Отож вони мають знати, що аж так запросто прийти в цілікарні, як у терапію, не можна. Що хворих замикають, що відві-дувачів не пускають до палати ні за яких умов. Що вони можутьвзяти хворого на прогулянку під розписку й повернути у призначе-ний час, інакше можлива кримінальна відповідальність. Що повні-стю виключаються відвідини божевільні вночі. Що якщо батькиВлада віддали його до відповідної лікарні, то лише вони, і ніхтоінший, можуть забрати його звідтіля. Це — поширена неточність,яка псує багато текстів як МЛ, так і літератури елітарної.

ЩОДО МОВИ «МАНТРИ-ОМАНИ»

Роману Вікторії Гранецької притаманна така не менш поширенаякість, як порногламур. Порногламур — то сьогоднішній станкультури, про який можна говорити багато, чого наразі не роби-тиму. Скажу коротко: те, чому в романі дається найвища оцінка,у Вікторії Гранецької має якість або Голлівуду, або якоїсь ша -нованої фірми. Причому вона це пише всерйоз, без іронії, безсамоіронії.

Схоже, для авторки гламурні сутності направду мають статус бо-жественних. Це і є вияв порногламуру. Наші кохані, що ми їхсправді любимо, говорять голосами Крішни, Христа, Діоніса, а неголлівудських акторів. І омріяну шлюбну сукню кроять янголи, ане оскар де ла рента. Навіть, якщо пишеш текст МЛ, варто думатипро вічність, де забудуться імена псевдокумирів. Так само й звульгарними словами не завадить бути обережними. Не тількитому, що добрий автор і про вульгарне вміє сказати без надмірноївульгарності. Справа в тому, що саме вульгарність найбільше за-старіває, робить текст анахронічним. Тому й варто сказати кількаслів про мову тексту.

Вже давно закритим є питання, чи можна вживати ненормативнулексику на сторінках красного чи чорного письменства. Я вва-жаю, що обсценна лексика на сторінках «мантри, як її, омани» єневмотивованою. Особливо те слово, яке прикрашає першу сто-рінку. Матюкаються люди в стані агресії, а в стані перелякуразом із криком вилітають якісь інші слова. Так, матюками ав-торка хоче підкреслити низьке походження своєї героїні, її фа-тальну спорідненість з її вульгарною матінкою Енн-Марі Скотт.Але спостерігається перебір. Коли йдеться про секретарку, яка«бігає до церкви, як на срачку», панна Гранецька напевне «пе-реперчила». Хоча й сама вона, схоже, вельми пишається винят-ковою соковитістю своєї мови.

Отже Гран-прі останньої «Коронації слова» нічого не дає серцю,дуже мало — розуму, але справді іноді лоскоче нерви. Та чи мі-стить цей роман ту «чарівну вигадку», яка захопить у ніч переддвобоєм? Тут, звичайно, справа смаків, але гадаю, що ні. Навітьзахопившись таємницею «Ловця снів» і стежачи за походенькамипримари-Єви, читач буде весь час перечіплюватися за поганумову й невмотивовані вульгарні деталі.

Одинадцять років тому на першій «Коронації слова» Гран-прі от-римав роман також тоді дебютантки Алли Сєрової «ПравилаГри». То був текст масової культури, який жодним чином не пре-тендував на полиці високої літератури, трилер, у центрі якогодіяла Керстін-Юлія, супердівчина, агентка таємних служб, тобтоте, від чого засадничо мало б знудити споживачів високої куль-тури. Але той текст містив такий потужний позитив, що його, як іроман Вальтера Скотта, можна було читати у ніч перед дуеллю.На другому десятку популярного конкурсу українським читачамзапропоновано аморальну конфліктну вульгарну дівчину-само-губця, та ще й без трусів. А до того ж текст так і не розкриває та-ємниці, чому наша Єва стала такою. Чи підступна Енн-Марі Скоттводила її у дитинстві на прогулянку без трусів, бо ліньки булопрати, чи, навпаки, водила дитину у брудних трусиках, і дитині на-тирало попцю. Таємниця лишається поза кадром, і це прикро.Тeкст Вікторії Гранецької — провалля, після якого має неодміннорозпочатися новий злет.

Тенденції 35Масова література: правила гриТекст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО

ОТЖ Е Г РА Н - П Р І О СТА Н Н Ь О Ї« КО Р О Н А Ц І Ї СЛ О ВА » Н І Ч О ГО Н Е Д АЄ С Е Р Ц Ю , Д УЖ Е М А Л О —Р О ЗУ М У, А Л Е С П РА ВД І І Н ОД ІЛ О С КО Ч Е Н Е Р В И . ТА Ч И М І СТ И Т ЬЦ Е Й Р О М А Н ТУ « Ч А Р І В Н УВ И ГА Д КУ » , Я КА ЗАХО П И Т Ь У Н І Ч П Е Р Е Д Д В О Б О Є М ?

Думка36

ЧИ СТАНЕ ІНТЕРНЕТ ОСНОВНИМКАНАЛОМ КОМУНІКАЦІЇ МАЙБУТНЬОГО?

22 ГРУДНЯ 2011 РОКУ В ІНСТИТУТІ ГОРШЕНІНА ПРОЙШОВ КРУГЛИЙСТІЛ НА ТЕМУ «ЧИ СТАНЕ ІНТЕРНЕТ ОСНОВНИМ КАНАЛОМ КОМУНІ-КАЦІЇ МАЙБУТНЬОГО?». «УК» ВИРІШИЛА ОПУБЛІКУВАТИ ВИСТУПИУЧАСНИКІВ, ОСКІЛЬКИ УКРАЇНСЬКІ МЕДІЙНИКИ СПРОБУВАЛИ ДАТИВІДПОВІДЬ НА КЛЮЧОВЕ ЗАПИТАННЯ ЧАСУ: КОЛИ ЗНИКНЕОСТАННЄ ДРУКОВАНЕ ВИДАННЯ І ЗАЛИШИТЬСЯ ТІЛЬКИ ІНТЕРНЕТ?

Наталія Клаунінг, Інститут Горшеніна:

Інтернет займає значну частину нашого життя. Згідно з дослі -дженням Інституту Горшеніна, проведеному серед студентів чо-тирьох країн, переважна більшість — до 90% опитаних —користуються ним щодня. І ця цифра постійно зростає, інтернетусе частіше виступає як засіб масової комунікації. Крім того, з по-явою інтернету стало практично неможливо затаїти будь-яку ін-формацію з будь-якої точки світу. Свіжий приклад — шокуючевідео з Казахстану, яке у лічені години облетіло світ. І це незва-жаючи на те, що місцева влада як могла обмежила доступ місце-вого населення до соцмереж і інтернету. Наш круглий стілприсвячений тому, як інтернет вже змінив наше життя і як він змі-нить його в майбутньому.

Запитання до Вадима Денисенка: ви маєте справу і з паперо-вою газетою, і з її інтернет-версією. Яку різницю ви відчу-ваєте? Як на вашу думку, незабаром паперові носіїінформації відімруть і залишиться тільки інтернет?

Вадим Денисенко, головний редактор тижневика «Комен-тарі» і сайта comments.ua:

Частина друкованих ЗМІ відімре. Очевидно, першими будуть що-денні видання, інформаційні, розважальні — цю нішу стовідсот-ково заповнює інтернет. Більше того, через інтернет набагатолегше дивитися фото, відео, читати новини. І по суті таблоїд в ін-тернеті набагато цікавіший, краще ілюстрований і набагатошвидше оновлюється, ніж у друкованій версії.

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?Думка 37

З приходом планшетів вся друкована преса, безумовно буде ви-тіснятися на задній план. З іншого боку, на мою думку, довше про-тягнуть або ж ніколи не відімруть так звані глянцеві журнали.

Хочемо ми того чи ні, але жіночий журнал набагато краще диви-тися в друкованій версії. Або, скажімо, журнал National Geographicчи «Вокруг света». І десь посередині між щоденними виданнямиі глянцевими журналами знаходяться тижневики, які ми нази-ваємо «розумним чтивом». Вони ще достатньо довго будуть матисвою нішу.

Багато хто говорить, що скоро журналістика відімре, і люди в ін-тернеті будуть самостійно знаходити будь-що. Я глибоко не по-годжуюся з такою думкою. Професійна, правильно подана іправдива інформація — дуже важлива. Професійні видання бу-дуть обростати блогами, доповнюватися тими чи іншими елемен-тами народної творчості. Але все ж кістяк будь-якого виданнябуде професійним.

Наталія Клаунінг: Запитання до Володимира Ільченка. Якимє вплив інтернету, зокрема соцмереж, на політичні і суспільніпроцеси в Україні й у світі?

Володимир Ільченко, заступник головного редактора інформ -агентства УНІАН:

Спершу відповім на запитання, яке задавали Денису. Я на 100%згоден, але хотів би трошки додати і дещо поправити вас. Ви ска-зали, що інтернет — це засоби масової інформації. Це не так. Ін-тернет — це спосіб взаємодії із зовнішнім середовищем. Це і неспосіб комунікації. Це і кіно, і розваги, і секс і т.д. Треба розрізнятижурналістику і власне інтернет. Журналістику не можна замінитичимось іншим, насамперед — це зв'язок з реальністю. Ми всі звами колеги, і знаємо: матеріал з інтернету — не дуже якісний, азроблений з місця події — і є журналістикою. Це зовсім інший рі-вень подачі. Запит на професійну журналістику в суспільстві є, іскільки існуватиме це суспільство — стільки цей запит і буде.

Щодо того, чи витіснить інтернет-журналістика іншу журналістику,я погоджуся з Вадимом: ті функції, які несуть друковані ЗМІ —інформування, естетична насолода, реклама, — розділяться. Якзасіб інформування друкований ЗМІ, швидше за все, втратить свійсенс. Щодо представницьких функцій, то звичайно, глянцеві ви-дання залишаться, тому що завжди буде в попиті така річ, яку хо-четься потримати в руках. Стосовно соціальних мереж, то, звісно,вони перевернули світ, уявлення про світ. Він став тісніший. Заразсоцмережі — це чи не основний фактор суспільної діяльності.

Наталія Клаунінг: Запитання до Соні Кошкіної. Соню, як вивважаєте, чи можливий в інтернеті контроль, і якщо так, то вякій формі? Якими повинні бути фільтри, адже повна свободасамовираження має і побічні ефекти.

Соня Кошкіна, шеф-редактор LB.ua:

Якщо ми говоримо про ЗМІ, що представлені в інтернеті, то вонидуже зацікавлені у зворотному зв’язку з читачем. Раніше до га-зети надходили листи від читачів. Тобто ти розумів, що є якийсь

фідбек. Спочатку, коли ЗМІ переміщувалися до інтернету, ко-ментарі задумувалися як функція зворотного зв’язку з читачами.І вони дійсно таку роль виконували. За дуже короткий період по-літики зметикували, що негативні для них форми текстів можнаспробувати виправити на позитивні для них коментарі. Так наро-дилися особи, які на професійному сленгу називаються ботами —це спеціально навчені люди, які за певну платню виконують не-складну технічну роботу з формування певних контекстів і стрічцікоментарів. Політики чомусь вважають, що це може змінити у по-зитивний для них бік інформаційний фон.

Моя особиста точка зору: це категорично не так, цінність сказа-ного професійним журналістом з цінністю написаного товаришемботом взагалі не зіставні. Проте якість і кількість таких коментарів,на жаль, призвели до спотворення ідеї коментарів як зворотногозв’язку з читачем.

Наприклад, виходить у вас на сайті якийсь цікавий аналітичнийтекст, скоріше суспільний, аніж політичний. Із 140 коментарів40 — цікаві і змістовні, решта 100 — нісенітниця, за яку одразу

З П Р И ХОД О М П Л А Н Ш Е Т І В В С Я Д РУ КО ВА Н А П Р Е СА, Б Е ЗУ М О В Н О

БУД Е В И Т І С Н Я Т И С Я Н А ЗА Д Н І Й П Л А Н

можна порушувати кримінальну спра -ву за розпалення міжнаціональної, ра-сової та іншої дискримінації. Вонизабивають стрічку, і коли ви хочете за-лишити змістовний коментар і бачитеувесь цей бруд, у вас зникає бажаннящось коментувати.

Можна намагатися це модерувати, та,як показав наш досвід, навіть найро-зумніша програма таку кількість літерпросто не здатна перетравити. Томуми нещодавно прийняли кардинальнерішення про перехід коментарів ви-ключно у авторизований формат черезсоціальні мережі, тому що прекраснознаємо, що створити анонімний про-файл у соцмережі можна, але складно.Треба довго у цьому колупатися.

Це експеримент, і LB.ua свідомо пішов на нього. Кількість комен-тарів, звісно ж, різко впала. Проте вони стали більш якісними.Ми задоволені і поки закріплюємо результати. Вже намічаєтьсятенденція до збільшення числа коментарів. Гадаю, надалі ми бу-демо удосконалювати формат зворотного зв’язку з читачами.У цьому контексті я б закликала колег підтримати цю ініціативу,щоб винищити ботів у принципі.

Наталія Клаунінг: Ми трохи пізніше ще повернемося до цієїтеми. А поки запитання до Олександра Мартиненка. Як вивважаєте, чи припускає подальший розвиток інтернету су-ттєве переформатування журналістики, можливо, зникненнятрадиційних ЗМІ?

Олександр Мартиненко, генеральний директор «Інтерфакс-Україна»:

Для традиційних ЗМІ усе скінчиться тоді, коли планшетник будекоштувати 200 доларів, коли він буде завтовшки з газетний папірі його можна буде скласти і покласти до кишені.

Друге — ситуацію змінить WiFi, який має бути і в селах. Початковіфункції традиційних ЗМІ — інформування і розважання. Планшет-

ник зможе виконувати роль будь-якогопаперу. Коли — питання технологій. Алесудячи з того, як вони розвиваються, —це років 8-10.

Телевізор, може, й не зникне. Але вжепочалися процеси змішування телеві-зійної системи й інтернету. Контент незміниться, він просто буде по-іншомупередаватися.

Ще один важливий момент: усі говорять,що журналістика більш професійна заінтернет — вона завжди виграє, томущо користувачі — непрофесіонали. По-перше, це не факт. По-друге, не требазабувати, що у нас ЗМІ комусь нале-жать. І гарантії того, що ЗМІ передаєоб’єктивну інформацію, немає. А той

самий блогер, котрий викладає необроблений відеоконтент, уцьому сенсі буде набагато професійнішим за журналіста, якийвиїхав з камерою, хорошим оператором і зняв сюжет, де повністюспотворив те, що відбувається, на замовлення роботодавця.

Я від усієї душі сподіваюся, що коли настане той прекрасний час,про який ми зараз говоримо, дуже багаті люди припинять вкла-дати гроші в ЗМІ. Заробляти, можливо, буде виходити і менше,та все одно — буде. Гадаю, усе залежатиме від якості, достовір-ності і краси того, що буде показане. Це дозволить багатим і та-лановитим людям заробляти гроші самостійно, без допомогикомерційних структур, що не мають до ЗМІ жодного стосунку.

Наталія Клаунінг: Хто тоді може виділяти кошти на оплатупраці?

Олександр Мартиненко:

А які кошти взагалі потрібні? Я ж казав: 200 доларів буде кошту-вати планшетник, камера у телефоні і твої здібності дозволятьшвидко щось обробляти, передавати. Вже зараз популярний бло-гер у Росії збирає по 70-80 тисяч відвідувачів. Це тираж середньоїгазети. Він що, не може за такої аудиторії заробляти гроші?Може. І заробляє.

Думка38

Д Л Я Т РА Д И Ц І Й Н И Х З М І УС ЕС К І Н Ч И Т Ь С Я ТОД І , КОЛ И

П Л А Н Ш Е Т Н И К БУД Е КО Ш ТУ ВАТ И2 0 0 Д ОЛ А Р І В , КОЛ И В І Н БУД Е

ЗА ВТО В Ш К И З ГАЗ Е Т Н И Й П А П І РІ Й О ГО М ОЖ Н А БУД Е С К Л АСТ И І

П О К Л АСТ И Д О К И Ш Е Н І

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

Це той випадок, коли мільйонні інвестиції, які були вкладені у ЗМІ,знецінюються. Треба буде вкладати гроші не у залізо, а у голову.

Наталія Клаунінг: Запитання до Марини Ткаченко. Марино, якінтернет уже змінив наше життя і як ще змінить його в май-бутньому — у найширшому, філософському сенсі?

Марина Ткаченко, директор з програм розвитку людськогопотенціалу Інституту Горшеніна:

Інтернет — це, звичайно, великий подарунок людству і виклик од-ночасно. Я б сказала, що інтернет переформатував людину —її свідомість, час і структуру її зайнятості. Багато хто розглядаєінтернет як можливість заробити, освоює мережеву культуру.Наприклад, у наявності високий рівень культури тексту блоге-рів. Є ті, хто викладає тексти в інтернеті, з яких потім виходитькнижка — простий народ пішов у літературу, минаючи літера-турних агентів, видавництва і не намагаючись навіть видатикнигу. У них своя аудиторія.

Щодо деяких філософських, наукових і футурологічних джерелсучасного інтернету, то, по-перше, це Вернадський з його ідеєюноосфери (ідея інформаційної оболонки, де відбувається обмін —цінностями, знаннями). Друге джерело — Нікола Тесла, фізик,

автор ідеї миттєвої передачі інформації на будь-яку відстань.У даному випадку витік безпровідної електрики за цим стояв.Зараз багато хто цей випадок дуже міфологізує, проте самеТеслу називають батьком інтернету з фізичної точки зору.

Третій — Маршалл Маклюен з його чудовою книгою «ГалактикаГуттенберга», де він уперше використав термін «глобальне село»(англ. — global village, прим. «УК»), який можна застосувати до ін-тернету. Маклюен не застав інтернет у його нинішньому вигляді,втім основні концепти обговорював так, ніби жив у епоху інтернету.

І четверте джерело — Карл Поппер з його ідеєю відкритого су -спільства.

Наталія Клаунінг: У мене запитання про «інший бік медалі».Скажіть, які небезпеки припускає інтернет і як від них можназахиститися?

Вадим Денисенко:

Я не бачу якихось серйозних проблем. З тим, що люди пере-стають читати друковані книжки, треба змиритися, як і з тим, що

діти перестають писати руками і починають друкувати на клавіа-турі. Є інші методи розвитку.

Володимир Ільченко:

Будь-яка річ несе в собі щось корисне і негативне. Я кажу ба-нальні речі, але вони передбачаються банальністю вашого запи-тання. Наприклад, телевізор — корисна річ, але псує зір. Балетможе викликати якісь нездорові сексуальні фантазії. Щодо інтер-нету, то насамперед це фізична небезпека: коли людина постійносидить в інтернеті, у неї атрофуються м’язи, їй стає важко руха-тися. Далі це психічна залежність: ти поринаєш у віртуальний світ,а реальний стає менш цікавим. Може бути кримінальна небез-пека — коли через інтернет домовляються про певні злочини. Тасама терористична небезпека. Цей ряд можна продовжити. Немажодної технологічної речі, яка б не несла певних загроз.

Щодо боротьби з ботами. Коли ми запроваджували на сайті до-ступ для коментаторів, то передбачили таку можливість: коженможе зайти і залишити свій коментар. Але цій можливості зали-шилось жити лічені години, бо ми запроваджуємо нову систему.

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?Думка 39

З Г І Д Н О З Т Е Х Н ОЛ О Г І Є Ю , Я КУ Р О З Р О БЛ Я ЮТ ЬП Р И Б І Ч Н И К И Д ЖО Б СА, Н А Й БЛ И Ж Ч И М

Ч АС О М З ’ Я В И Т Ь С Я ФУ Н К Ц І Я В И П А Д КО В О ГОВ І Д Е О Ч АТУ, С П Р Я М О ВА Н А Н А Т Е , Щ О Б В И

М О ГЛ И П О В І Д Е О Ч АТУ П О С П І Л КУ ВАТ И С Я ЗБУД Ь - Я К И М М Е Ш КА Н Ц Е М П Л А Н Е Т И ,

ЗА Р Е Є СТ Р О ВА Н И М У С О Ц М Е Р Е Ж І . Н А Ї Х Н ЮД У М КУ, Ц Е В Б ’ Є СА М ОТ Н І СТ Ь

П’ять років тому ми вважали, що це сприяє відвідуваності. Потімзалишили технічну можливість, щоб висвічувалось місце похо -дження коментаря — це теж обмежувало коментаторів, але з іншогобоку — показувало, хто є хто. Зараз ми бачимо, що коментатортеж розвивається, і вирішили запровадити реєстрацію через елек-тронну пошту. Побачимо, можливо, колись дійдемо і до соціальнихмереж, але є маса людей, які не хочуть у них реєструватися.

Наталія Клаунінг: Олександре Мартиненко, вам також адре-сую запитання про небезпеки інтернету. І ще: які ви бачитефільтри для коментарів, чи вони потрібні?

Олександр Мартиненко:

З фільтром простіше — у нас таких нема. А загалом, усе, що вби-ває ботів, — це добре і ми це підтримуємо. Стосовно небезпеки,то її в інтернеті дуже багато. Умовно кажучи, ключів від вашогодому і вашої машини зараз у вас безліч, а раніше було по одному.

Те саме з величезною кількістю людей, про наміри яких ви незнаєте. Це все одно, що ви зробили дублікати ключів і розкидалиїх по місту. Гадаю, усі скандали ще попереду.

Google дозволяє знаходити практично усю інформацію про лю-дину, він зберігає усю пошту, усі повідомлення, знає місцезнахо -дження, інтереси.

Із розвитком і проникненням мереж життя людини взагалі відкрите.Це дуже серйозна психологічна проблема для величезних мас на-роду. І це буде одна із серйозних проблем майбутнього, тому щолюдина зроблена таким чином, що має залишатися щось особи-сте, недоступне іншим. А вийде так, що нічого свого не буде.

Зрозуміло, що разом із засобами проникнення з’являються за-соби захисту. Однак прогрес відмичок іде швидше. Якщо пунктміж появою засобу нападу на ваше приватне життя і захистом віднього буде великим, то на усіх нас чекають неприємності.

Журналіст: Як вплинув інтернет на здатність людей спілкува-тися у реальності?

Вадим Денисенко:

Тут не можна говорити, що це вплинуло на всіх. На покоління 50+ніяк не вплинуло. На тих, кому зараз 7–25 років, інтернет дужесильно вплинув, тому що справді величезна маса наймолодшогопокоління знаходиться в інтернеті. І замість того, щоб спілкува-тися вживу, багато хто спілкується за допомогою технічних засо-бів. Покоління 25–50 десь на межі.

З кожним поколінням процес спілкування в реальності буде змен-шуватися. Це велика психологічна проблема. На Заході доволібагато науковців цим питанням займаються. У нас — ніхто, ні надержавному, ні на громадському рівні. І де-факто ми навіть немаємо реальної картини цієї проблеми, хоча це питання вже по-винне ставитися як першочергове.

Соня Кошкіна:

Стосовно комунікації прийнято говорити, що інтернет робить їїпростішою. Проте я б сказала, що він її ускладнює. Тому що якщоти ставиш собі за мету отримання якоїсь інформації, то не завжди

Думка40 Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?

можна одразу і швидко зрозуміти в інтернеті, яка людина передтобою. Коли ми з вами розмовляємо, ви протягом 8 секунд ство-рюєте підсвідомо думку про людину. Ви розумієте, як із нею роз-мовляти, наскільки вона осудлива, адекватна, чи може вона стативам у пригоді у тій чи іншій ситуації. В інтернеті цього нема. Длятого, щоб розібратися в суті, вам може знадобитися дуже багаточасу. У цьому серйозний мінус.

З іншого боку, згідно з технологією, яку розробляють прибічникиДжобса, найближчим часом з’явиться функція випадкового відео-чату, спрямована на те, щоб ви моглипо відеочату поспілкуватися з будь-яким мешканцем планети, зареєстро-ваним у соцмережі. На їхню думку, цевб’є самотність. Не знаю, що краще:познайомитися зі своїм сусідом знизучи поговорити з другом із Парагваю.Можливо, і те й інше має право нажиття. Це особистий вибір кожного.

Олександр Мартиненко:

До речі, ще один негативний наслі-док — впаде народжуваність. Так, ві-деочати — це «чудово».

Володимир Ільченко:

Я трошки оптимістичніше на це див-люся. Наприклад, мій найближчийдруг одружився завдяки інтернету: познайомився з дамою, з якоюпевний час переписувався. Зараз у них двоє дітей. Так що це незавжди проблема. Колега моєї дружини вийшла заміж за бра-зильця. Теж завдяки знайомству в інтернеті.

Щодо спілкування. Знаєте, моя бабуся завжди стогнала: от ко-лись було життя — до телевізора. Проводили вечорниці, люди хо-дили один до одного, спілкувалися. А от у 60–90-х роках насталапевна пауза у спілкуванні, оскільки з’явився телевізор, люди по-замикалися в себе вдома.

З появою інтернету знову з’явилося нове дихання у спілкуванні.Мені здається, що якраз інтернет — це повернення до вечорниць.

Марина Ткаченко:

Треба розмежовувати комунікацію взагалі і буденне спілкування.Якісних майданчиків для спілкування в інтернеті не надто багато, які в житті (якщо говорити про утилітарне застосування, коли я з однієїкімнати пишу чоловікові в іншу). Якщо продовжувати тему, про якуВолодимир говорив – вечорниці, телевізор, інтернет, то тут у меневиникла думка, що інтернет усе-таки кращий за телевізор. Телеба-чення формує програмну політику, тоді як в інтернеті ти обираєшсамостійно. Інтернет гуманніший до людської свідомості.

Журналіст: Запитання з філософськоїсфери. Що станеться з таким поняттям, як«мовна норма»? Чи не призведе інтернетдо того, що поняття нормативної мовивтратить сенс?

Соня Кошкіна:

Якщо ми говоримо про чати, наприклад, тотам народ може писати усе, що хоче. Дове-дено, що інтернет-мова була винайдена, томущо нею у своїй масі користуються досить мо-лоді люди, котрі просто не знають правил,традиційної граматики, вони прикривають цеспотвореними, перевернутими словами.

Щодо традиційних майданчиків, то, зви-чайно, це запитання до журналістів, які пи-шуть тексти, і до редакторів, які їх ставлять.

Справа не в інтернеті, а у знанні чи незнанні, вмінні чи невмінні.

Людина шукає подібних до себе. Якщо вона хоче поговорити надосить приземлені теми примітивною мовою, вона не піде на май-данчики, які є серйозними дискусійними сторінками. Їй там простонема чого робити — вона не зможе говорити однією мовою навітьіз коментаторами.

Вадим Денисенко:

Оскільки мова — це продукт спілкування, а інтернет — це формаспілкування, то, очевидно, він вплине на мову. Мова спрощу-ється — це загальна тенденція.

Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього?Думка 41

М І Л Ь Й О Н Н І І Н В Е СТ И Ц І Ї ,Я К І БУЛ И В К Л А Д Е Н І

У З М І , З Н Е Ц І Н Ю ЮТ Ь С Я .Т Р Е БА БУД Е В К Л А Д АТ И

Г Р О Ш І Н Е У ЗА Л І З О ,А У ГОЛ О ВУ

Академік української електронікиМузика42 Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

За плечима Загайкевич — освіта в київській консерваторії та уфранцузькому університеті IRCAM, викладацька практика і вели-чезна кількість музичних творів: як оркестрових, так і електронних.

Пані Алла постійно занурена в роботу. Найсвіжіший її проект —альбом «Зимовий САТ», написаний разом із джазово-авангардно-імпровізаційно-мультивекторним тріо САТ. Загайкевич і САТ — дві«глиби» українського авангарду — плідно дружать ще з початку90-х, періодично народжуючи надзвичайно цікаві звуки. «ЗимовийСАТ» — результат їхнього спільного концерту в Білій Церкві у лю-тому минулого року. Музиканти виконали електроакустичний пер-форманс для баяну, гітари, терменвоксу та електроніки і це —стовідсоткова імпровізація. Вже у вигляді альбому дивовижнийакустичний згусток був представлений у Києві 20 січня.

Тим часом на харківському лейблі Nexsound три-вають затяжні пологи її релізу Nord/Ouest врамках міжнародної музичної формації Elec-troacoustic's ensemble. «Геопоетичний» аль-бом присвячений хтонічному фольклорупівнічно-західної України рівненськогоПолісся. «Вектор культури nord/ouest вцьому творі означає не стільки вільнерозповсюдження культури, скільки зосе-реджене прислухання до звуків та знаківnord/ouest, — повідомляється в загадко-вому прес-релізі. — Структурна ідеятвору базується на утворенні своєрідногогетерофонного ансамблю електронних таінструментальних засобів з фольклорним ма-теріалом».

АКАДЕМІЧНА ЕЛЕКТРОНІКА

Між концертами, студійними сесіями і занурюваннями у внутрішнізвукові потоки Загайкевич встигає ще й викладати у Київськійконсерваторії. Там, власне, і відбулася наша зустріч. Пошук ти-хого місця для розмови виявився цікавою екскурсією: кожен квад-ратний метр там зайнятий студентом, що вправляється наякомусь інструменті. Мелодії змішуються і впливають на стороннюлюдину гіпнотизуюче.

«У світі сучасних композиторів уже практично традиційними єнапрямки навчальних курсів, пов’язаних з електронною музи-кою, — розповідає Алла. — Так сталося, що мої колеги підтри-мали необхідність створення в консерваторії такого відділу,який би займався викладанням електроніки. У нас навчають якзагальним речам, щоб люди взагалі розуміли, як можна по-єднати інтуїтивну і ніжну композиторську діяльність з інформа-ційними технологіями і комп’ютерною машинерією, так іприкладним, пов’язаним вже зі створенням власних композицій:синтез, аранжування».

Стосунки між електронною музикою та «традиційними» компо-зиторами в Україні не найтепліші — мало хто взагалі розуміє,

що комп’ютер може бути повноцінним музичним інстру-ментом. Алла сприймає цю ситуацію з усмішкою:

«Насправді, є в академістів підстави — певні,окремі підстави, пара маленьких підставо-

чок — вважати, що електронна музика можеякось зашкодити формуванню чогось там.Звичайно, такі підстави можуть бути тількиу людей, які не мають ані найменшогопрофесійного враження про те, що такеелектронна музика. Це ж, насправді, нор-мальний процес, коли композитор маєможливість доторкнутися очима до цьоговсього, роздивитися спектр звуку, побачити

зв’язок між собою та своїми слуховими об-разами. Коли ти відкриваєш звук якогось ін-

струменту у вигляді сонограми — це такийфеєрверк емоцій! Як це красиво, гармонічно і

досконало — графіка усіх цих спектрів. Тобто, колилюдина наближається хоча б до такого розуміння

зв’язків у космосі музики — це нормальний крок. Ненор-мальний — коли композитор отримує якусь програму, набираєу ній ноти свого геніального твору, натискає кнопочку Play і чуєпластмасові звуки».

Алла нагадує, що синтезатор увійшов у музику завдяки рокерам,однак це не зашкодило серйозним академічним композиторамстворювати на перших «Ямахах» твори і поступово «легітимізу-

АКАДЕМІК УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛЕКТРОНІКИ

ЗН Е В С І М ОЖУТ Ь

В СТА Н О В И Т И Д Л Я С Е Б ЕЗ В ’ Я З О К М І Ж БАХО М ,

Г Е Н Д Е Л Е М І СУ Ч АС Н И М ИЕ Л Е КТ Р О Н Н И М И

КО М П О З И ТО РА М И

ЕЛЕКТРОННА МУЗИКА, ЯКУ АЛЛА ЗАГАЙКЕВИЧ ВПРОВАДИЛА ВНАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС КОНСЕРВАТОРІЇ , ЕФЕКТИВНО СИНТЕЗУ-ЄТЬСЯ З ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЮ І ПРОГРЕСУЄ ЯК ЖАНР. ЗАВДЯКИЗАГАЙКЕВИЧ АКАДЕМІЧНА ЕЛЕКТРОНІКА З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬ-НОЇ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА АБСОЛЮТНО «ЗАКОННУ»

Академік української електронікиМузика 43Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

вати» цей інструмент. Але комп’ютер як інструмент поки що ба-чать не всі. Не всі можуть встановити для себе зв’язок між Бахом,Генделем і сучасними електронними композиторами.

На державному рівні академічна електроніка теж не завждисприймається як музика. «Наприклад, в агентстві захисту ав-торських прав не існує жанру електронна музика, — розповідаєАлла. — Треба вписати щось інше, який-небудь «концерт дляскрипки і шести каналів». Однак останнім часом ситуація по-вільно, але помітно змінюється на краще. І не в останню чергу за-вдяки Загайкевич.

ЗАПИС МУЗИКИ

Через руки Алли пройшли тонни різноманітних інструментів і те-рабайти хитромудрого програмного забезпечення: «Для напи-сання музики я використовую синтезатори, різні програми:SuperCollider, розробки IRCAMа. Взагалі, залежить від того, щосаме я роблю. Якщо твір передбачає виконання без мене, тобтомузиканти плюс електронний запис, можна створити певнийпатч. Але не завжди виконавці мають можливість цей патч ку-дись увімкнути, тому музиканти просять зведений запис. Щобпросто поставити диск, ногою натиснути кнопочку, і воно будеграти. У цьому випадку мені потрібна студія. Ми її зробили тут,у консерваторії».

Справа тут, очевидно, в перфекціонізмі Загайкевич і, певноюмірою, в перемінній адекватності публіки. «От я в студії сиджу іроблю твір по Шимановському: як би цю скрипочку зробити, щобвона тягнулася тихенько і тоненько, а потім приходжу на концерті бачу, що ніхто ту тоненьку скрипочку не хоче чути, всім подавайщось драйвове й низькочастотне», — поділилась вона вражен-нями про свій виступ на аншлаговій (тому що безкоштовній) пре-зентації альбому «Міфи і маски» — переосмислення творчостіпольського композитора Кароля Шимановського українськимиелектронними музикантами. «У цій країні хорошу музику вміютьробити тільки жінки», — сказав мені після презентації товариш,маючи на увазі Аллу Загайкевич та Катерину Заволоку.

Заволока — ще одна чудесна аномалія на тілі української му-зики — працює дещо на іншому полі, однак має із Аллою Загай-кевич багато спільного. Аллу взагалі можна сміливо вважатихрещеною мамою усієї тусовки українських експериментальнихелектронників. Та і сама вона відмовляється кардинально розді-ляти академічну електроніку й електроніку «експериментальну»:«Слово «академізм» потрібне тільки для того, щоб з’єднати ін-струментальну музику з електронною. Мені важливо, щоб колеги-композитори побачили, що це є еволюція, продовженнямузичного мислення, яке може включати в себе які завгодно за-соби. Ось у цей момент поняття академізму потрібне, але в межахсамої електронної музики варто говорити про цілісне явище».

ЗА ГА Й К Е В И Ч В ЗА ГА Л ІМ ОЖ Н А С М І Л И В О В ВАЖАТ ИХ Р Е Щ Е Н О Ю М А М О Ю УС І Є ЇТУС О В К И У К РА Ї Н С Ь К И ХЕ КС П Е Р И М Е Н ТА Л Ь Н И ХЕ Л Е КТ Р О Н Н И К І В

Академік української електронікиМузика44 Текст: НАЗАР ШЕШУРЯК

МОТИВОВАНІ МУЗИЧНІ ПОТОКИ

Загайкевич розмовляє красиво, яскраво і захоплено. Середлюдей, що найбільше вплинули на неї, особливо наголошує наП’єрі Булезі — культовому французькому композиторові, одномуз головних двигунів музичного авангарду. Саме Булез із подачіЖоржа Помпіду заснував інститут IRCAM — потужне черево, зякого народжуються найновіші ідеї у світі акустики і сучасної му-зики. Алла навчалась там рік.

IRCAM — доказ того, що академічна музика живе, розвиваєтьсяі не планує консервуватись у власних соках. Незважаючи на не-скінченні балачки про кризу.

«Я б говорила не про кризу, — пояснює Алла, — а про розгалу-ження і збільшення кількості соціально мотивованих музичнихтечій. За часів того ж Баха інших музик було менше, поруч із ком-позицією стояли хіба що церковна музика і народна, і для вдово-лення музичних потреб достатньо було піти на концерт, потім уцеркву, потім заспівати колискову дитині. Академічна музика по-винна постійно відчувати, наскільки ущільнюється навколо неї різ-номанітність музичних стилів і напрямів: джаз, рок і таке інше.Справді, існує таке буржуазне сприйняття, коли людина прихо-дить у філармонію і по-снобськи хоче почути виключно музикуБаха: «Що-що, український сучасний композитор? Ні-ні, ось мої60 євро, я прийшов послухати класику». І такі люди теж мають наувазі академічну музику. Але моє розуміння зовсім інше».

А КА Д Е М І Ч Н А М УЗ И КА П О В И Н Н АП О СТ І Й Н О В І Д Ч У ВАТ И ,Н АС К І Л Ь К И У Щ І Л Ь Н Ю ЄТ Ь С ЯН А В КОЛ О Н Е Ї Р І З Н О М А Н І Т Н І СТ ЬМ УЗ И Ч Н И Х СТ И Л І ВІ Н А П Р Я М І В