Тема 1. Організація науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі

План

1. Історичні етапи становлення та розвитку науки2. Особливості сучасної науки 3. Суб’єкти наукової роботи і діяльності у вищому навчальному закладі4. Організація вузівської науки5. Види і форми науково-дослідної роботи6. Система управління науково-дослідною роботою

1. Історичні етапи становлення та розвитку науки

Історія зародження та розвитку науки нараховує багато століть. Ще на зорі свого розвитку людство полюпшувало умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколишнього світу. Cтоліттями нагромаджений і узагальнений досвід передавався наступним поколінням. Механізм успадкування нагромадженого досвіду поступово удосконалювался за рахунок встановлення певних звичаїв, традицій, писемності. Так історично виникла перша форма науки (наука античного світу), предметом вивчення якої була вся природа в цілому. Вона ще не поділялася на окремі сфери. Природа розглядалась цілісно з перевагою загального і недооцінкою конкретного.

Цей період розвитку науки належить до першої фази процесу пізнання – безпосереднього спостереження. В У столітті до н.е. із системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятись математика. В середині ІУ ст.до н.е. потреби відліку часу, орієнтації на Землі, пояснення сезонних явищ привели до створення основ астрономії. У цей період відокремлюються основи хімії, результати досліджень яких використовувались при вилученні металів із руд, фарбуванні тканин та виробів із шкіри.

Перши елементи науки з’явились у стародавньому світі в зв’язку з потребами суспільства і мали суто практичний характер.

Для науки стародавнього світу (Вавилон, Єгипет, Індія, Китай) знання мали практичну спрямованість і фактично виконували роль методичних розробок (правил) для конкретного виду діяльності.

У стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання: створюються перші теоретичні системи у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей). Корифеї науки стародавньої Греції в своїх дослідженнях для опису об’єктивних закономірностей користувалися абстракціями, заклавши основи доказу уявлення про ідеалізований матеріал, що є важливою рисою науки.

В епоху Середньовіччя великий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу і Середньої Азії, в Європі великого поширення набуває специфічна форма науки – схоластика, що основну увагу надавала розробці християнської догматики, разом із тим вона внесла значний вклад у розвиток осмислення культури, в удосконалення мистецтва теоретичних дискусій.

З другої половини ХУ ст. в епоху Відродження починається перід значного розвитку природознавства. До початку ХУІІ ст. математика являла собою науку тільки про числа, скалярні величини, відносно прості геометричні фігури і використовувалась в основному в астрономіії, землеробстві, торгівлі.

Другий період у розвитку природознавства, який характеризується як революційний у науці, припадає на середину ХУІ ст. і до кінця ХІХ ст. Саме в цей період були зроблені значні відкриття в фізиці, хімії, математиці, механіці, біології, астрономії, геології (Декарт, Ньютон, Лейбніц, Кеплер, Ломоносов,...). В цей період поряд із спостереженнями широко застосовується експеримент.

У середені ХУІІІ ст. висловлена ідея про про всезагальний взаємозв’язок явищ і процесів, що проходять у реальному світі. Ці ідеї вперше висловив Декарт, а потім розвинули Ломоносов, Кант, Вольф.

Кінець ХУІІІ – початок ХІХ ст. – промислова революція, якастала могутнім стимулом для подальшого розвитку науки – відкриття електричного струму, електромагнітної індукції, хвильова теорія світу, закон збереження і перетворення енергії, клітинна теорія, еволюційна теорія Дарвіна, періодичний закон хімічних елементів Менделєєва, неевклідова геометрія, закони електромагнітного поля.

Кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. – відкрито електрон, закладено основи квантової механіки (Планк) У ХХ ст. розвиток науки у всьому світі характеризується високими темпами. Розвивається молекулярна

біологія, генетика, хімічна фізика, кібернетика, біокібернетика, ...

2. Особливості сучасної науки

Сьогодні наука розвивається в трьох напрямках: мікросвіт – вирішення проблеми на рівні елементарних частин і атомних структур, мегасвіт – вивчення Всесвіту, починаючи з сонячної системи до сфер позагалактичного простору, макросвіт – вивчення функцій вищих структур живої матерії.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. для науки властиві такі особливості: Диференціація і інтеграція науки - Диференціація науки є об'єктивною, оскільки через

кожних 5-10 років подвоюються наукові дисципліни. Диференціація знань обумовлена практично

невичерпним об'єктом пізнання, потребами практики і розвитку самої науки. Також об'єктивна інтеграція науки, що відображає взаємозв'язок і взаємообумовленість наукових знань, посилене проникнення одних наук в інші. Диференціація і інтеграція науки чітко просте жується на процесі переходу сучасної науки від предметної до проблемної орієнтації при вирішенні великих комплексних теоретичних і практичних питань. З одного боку, проходить процес диференці ації наук (виділення нових наук), а з іншого - їх інтеграція, шо доз воляє комплексно вирішувати проблеми. Так, проблема охорони природи розв'язується об'єднаними зусиллями технічних наук, біо логії, наук про Землю, медицини, економіки, менеджменту, математики та інших.

Прискорений розвиток природознавчих наук. Природознавчі науки, вивчаючи базові структури природи, закономірності їх взаємодії та управління, є фундаментом науки в цілому і повинні розвиватися випереджаючими темпами. Тільки на основі випереджаючих фундаментальних досліджень і винаходів у природознавстві прикладні науки і техніка зможуть успішно вирішувати проблеми, які виникають у зв'язку з розвитком прогресу виробництва. Як приклад може бути клонування живих організмів вищого класу.

Математизація наук. Математика є мозком науки і душею техніки. Математизація науки сприяє використанню ПЕОМ, посиленню зв'язку між наукою, технікою і виробництвом. Математика підвищує вимоги до корисності поставлених завдань, підвищує рівень уза гальнень, ефективності пояснюючих і прогнозованих функцій науки.

Посилення зв'язку науки, техніки і виробництва . На сучасному етапі наука є продуктивною силою суспільства, що проявляється в глибоких змінах у взаємозв'язках науки і виробництва. Слід відмітити, що нові види виробництва і технологічні процеси спочатку за -роджуються в надрах науки, науково-дослідних інститутах. Розви ток атомної енергетики, отримання надтвердих матеріалів, роботизація, створення штучного інтелекту - все це ілюструє наведене вище. Йде процес зменшення терміну між науковим відкриттям і впровадженням його у виробництво.

Сучасне суспільство у всіх його видах діяльності знаходиться під впливом науки й техніки. В теперішній час наука стає у все більшій мірі продуктивною силою суспільства. Всі форми фізичної і розумової праці: медицина, транспорт, зв'язок, побут сучасної людини — відчувають на собі перетворюючу дію науково-технічного прогресу.

У сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу, інтенсивного збільшення обсягу наукової та науково-технічної інформації, швидкої змінюваності та оновлення знань, особливого значення набуває підготовка у вищій школі висококваліфікованих фахівців здатних до самостійної, творчої роботи, до впровадження у виробничий процес новітніх технологій.

З цією метою до учбового плану включено дисципліну «Основи наукових досліджень», яка розкриває перед студентами зміст наукового дослідження, знайомить з методами й методиками проведення наукового дослідження, формує потребу в отриманні нових знань, інтерес до науки. Водночас дана дисципліна розкриває великі перспективи творчих аспектів вибраної спеціальності.

Стимулюючи виробництво, наука проникає у всі чинники суспільного життя. Необхідність наукового підходу в матеріальному виробництві, в економіці і в політиці, в сфері керування і в системі освіти примушує науку розвиватися більш швидкими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Тема "Організація науково-дослідної роботи у вузі" є вступною темою до курсу "Методологія наукових досліджень". Основним її функціональним завданням є ознайомлення студентів з організацією, структурою, управлінням науково-дослідною діяльністю у вищих навчальних закладах.

Вивчення організації науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі допоможе студентам: отримати загальне уявлення про організаційну структуру науково-дослідної діяльності у вищому

навчальному закладі; оволодіти певними категоріям та поняттями, які будуть використовуватись протягом вивчення

даного курсу; ознайомитись із плануванням науково-дослідної діяльності у вищому навчальному закладі в

цілому та його структурних підрозділах; вивчити процес управління науково-дослідною діяльністю у вищому учбовому закладі.

Ключовими категоріями та поняттями, що розкриваються в даній темі є: суб’єкти науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі, освітньо-кваліфікаційна характеристика, наукова діяльність, науково-педагогічні працівники, види та форми науково-дослідної роботи, комплексно-цільові програми, індивідуальні плани та інші. Успішне засвоєння студентами теми "Організація науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі" допоможе студентам у подальшому вивченні курсу "Методологія наукових досліджень" та більш досконало усвідомити свою роль та місце у науковій діяльності навчального закладу.

3. Суб’єкти наукової роботи і діяльності у вищому навчальному закладі.

2

2

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Суб’єктами науково-дослідної роботи у навчальному закладі, як показує схема, є:

- викладачі- студенти- аспіранти- докторанти

Мета Завдання Результат

З вищенаведеної схеми випливає, що кожен із суб’єктів наукової роботи і діяльності у вищому навчальному закладі має перед собою певну визначену мету, відповідно до свого статусу, для реалізації якої мають бути поставлені відповідні завдання, і при закінченні передбаченого планового графіку виконання завдань суб’єкти науково-дослідної роботи отримують результат. Для студентів очікуваним результатом є одержання диплому про вищу освіту, аспірантів та докторантів - захист кандидатських та докторських дисертацій відповідно. Щодо викладачів, то вони також виступають суб’єктами наукової діяльності, здійснюючи дослідження необхідні для потреб навчального процесу, вони також можуть бути пошукувачами та здобувачами наукових ступенів.

Результативна діяльність суб’єктів науково-дослідної роботи засвідчується їхніми освітньо-професійними характеристиками.

Згідно із Законом України „Про вищу освіту”, освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти (ОКХ)– це характеристика вищої освіти за ознаками сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності. Отже, кожному рівню суб’єкта науково-дослідної діяльності відповідає певна освітньо-кваліфікаційна характеристика, що є вираженням якісного змісту отриманих особою умінь, знань, навичок, інтелектуальних здібностей у певній науковій сфері. Так, наприклад, ОКХ магістра економічних наук – це сукупність спеціальних вмінь та знань, достатніх для виконання професійних завдань та обов’язків іноваційного характеру (ст.8 Закону України „Про вищу освіту”.

Освітньо-професійна характеристика(освітньо-кваліфікаційна характеристика)

Наукова компонента(необхідна складова вищої освіти)

Завдання- оволодіння загальнотеоретичними, загальноекономічними і соціальними науками;- оволодіння сучасними науковими методами дослідження і комп’ютерними технологіями;- оволодіння сучасними фаховими знаннями світового рівня;- набуття трудових наукових навичок у застосуванні та впровадженні наукових результатів;

Поняття науки є неподільно пов’язане з поняттям освіти. Між ними простежується одночасно прямий та обернений зв’язок. З одного боку – наука продукує знання, а з іншого – освіта олюднює їх. Проте, етапу продукування знань в науці передує етап оволодіння науковцями базових знань та навичок, які дозволяють їм генерувати нові ідеї та здійснювати наукові інновації. Водночас функціонально процес виховання науковця та надання йому необхідних освітньо-кваліфікаційних характеристик покладений на освіту, а конкретніше – на вищу освіту, яка дозволяє спрямувати пошукову діяльність молодих науковців у певний напрям. Первинність науки чи освіти – питання дискусійне.

На сьогодні відомі 10 технологій, які приголомшили світ і вплинули на розвиток цивілізації за останні 50 років, зокрема, це Інтернет, Генна інженерія, Цифрова технологія створення і обробки зображень, Персональний комп’ютер, Космічні польоти і технології, Стільниковий телефонний зв’язок, Ядерна енергетика, Система електронних платежів, Роботи і системи штучного інтелекту, Трансплантація людських органів. Всі вони певною мірою обумовлені тісним взаємозв’язком науки і освіти і працею дослідників.

4. Організація вузівської науки

Люба діяльність може здійснюватися і функціонувати за умови певної її організації як системи, що об’єднує в одне ціле, упорядковане певними механізмами взаємодії. Організація науково-дослідної роботи вузу визначається передусім його статусом, рівнем акредитації, матеріально-технчною базою, кадровим потенціалом тощо. Схематично організацію науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі можна показати наступним чином:

3

3

Отже, організацію науково-дослідної роботи у вузах здійснює, як правило, окремий структурний підрозділ –

науково-дослідна частина, до якої входять наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути, центри, лабораторії тощо та бібліотеки. Їх діяльність може здійснюватися як на бюджетній так і контрактній засадах. Це адміністративна частина організації. Щодо функціональної – сюди належать безпосередні суб’єкти наукової діяльності, учасники науково-дослідної роботи, які безпосередньо працюють на кафедрах. Відповідно до ст..30 Закону України „Про вищу освіту” .....

Науково-педагогічні працівники – це вчені, які за основним місцем діяльності займаються професійною педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ-IV рівнів акредитації.

Організовує наукову роботу студентів випускаюча кафедра, яка є базовим методичним центром по роботі з студентами. Для керівництва науковими дослідженнями вона призначає наукового керівника.

Виконання науково-дослідної роботи студентами передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема поняття науки, методики наукових досліджень, самостійної роботи над літературними джерелами, плануванням та організацією наукового експерименту, обробки експериментальних даних.

Елементи наукового пошуку, відображені в курсових роботах (проектах) студентів, мають бути розширені у майбутній випускній кваліфікаційній роботі, а також у науковій тематиці відповідної кафедри.

Кожен студент під час навчальної та виробничої практики, крім загального завдання, передбаченого програмою практики, виконує відповідно до своєї спеціальності завдання дослідного характеру, які видає випускна кафедра. Виконання завдання відображається у окремому розділі звіту про проходження практики і може використовуватися в інших видах науково-дослідної роботи студентів, зокрема , у доповідях та інформаціях на семінарах, при написанні курсової і випускних бакалаврської чи магістерської робіт тощо.

Отже, організація науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі полягає в функціональному розмежуванні обов’язків певних структурних одиниць закладу освіти щодо наукової компоненти діяльності суб’єктів вищого навчального закладу, при цьому наявна чітка координація роботи всіх ланок на всіх рівнях.

5. Види і форми науково-дослідної роботи у вузі

За різними джерелами можна знайти різні класифікації видів та форм науково-дослідної роботи. Узагальнюючи їх можна сформувати такі види науково-дослідної роботи:- Науково-дослідна компонента навчального процесу – лекції, практичні і семінарські заняття, консультації,

підготовка курсових і випускних кваліфікаційних робіт; В основному визначається Законом України „Про вищу освіту” за основними видами навчальних занять.

- Самостійна науково-дослідна пошукова робота. В цьому аспекті розглядаються пошукувачі та здобувачі, студенти старших курсів та науково-педагогічні працівники, що звичайно самостійно здійснюють наукові дослідження.

- Науково-дослідна робота під науковим керівництвом. Як, правило, вона здійснюється відповідно до планів науково-дослідних робіт, індивідуальних планів аспірантів і докторантів.

Вищенаведена класифікація виокремлює дані види науково-дослідної роботи за критерієм участі суб’єктів науково-дослідної роботи в процесі продукування наукових результатів та отримання студентами знань і навичок.

4

4

Форми науково-дослідної роботи можна виокремити на основі суб’єктів науково-дослідної роботи і напрямів їх роботи:- Студенти реалізують напрями науково-дослідної роботи через участь у гуртках, проблемних групах,

конкурсах студентських наукових робіт, практику тощо;- Аспіранти і докторанти реалізують наукові інтереси у роботі над дисертацією під науковим

керівництвом, а також беручи участь у наукових семінарах, науково-практичних конференціях, - Викладачі реалізують наукові інтереси шляхом виконання розділу індивідуального плану наукової

роботи, який складається щорічно і про виконання якого викладач звітує на засіданні кафедри. Крім того науково-педагогічні працівники беруть участь у роботі постійно діючих науково-методичних семінарів, наукових конференціях тощо. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, викладач вузу здійснює навчальний процес у вищих навчальних закладах у таких формах як: навчальні заняття, самостійна робота, практична підготовка, контрольні заходи. В усіх цих формах присутня істотна наукова складова.Таким чином, усі види і форми науково-дослідної роботи науково-педагогічних працівників, студентів,

магістрів і аспірантів спрямовані на активізацію їх творчого мислення, застосування сучасних наукових методів у вирішенні конкретних ситуацій в економіці, що сприяє підвищенню якості підготовки спеціалістів для галузей господарства та кадрів науки.

6. Система управління науково-дослідною роботою

Науково-дослідна робота у вузі здійснюється за певного управління. Управління в широкому розумінні можна трактувати як сукупність певних дій і важелів, які в сукупній їх взаємодії призводять до певного результату. З огляду на це в умовах вузу управління науково-дослідною роботою включає такі важелі як: Планування, Облік і контроль, Аналіз, Прийняття рішень.

Планування.В науці, як виду економічної діяльності існує два види планів, виходячи з різних підходів.

1. Комплексно-цільова програма науково-дослідної роботи (КЦП НДР). Вона охоплює всіх учасників науково-дослідного процесу, види і форми науково-дослідної роботи університету і факультету.

2. Оперативне планування – оперативні плани, які випливають із КЦП НДР і конкретизуються у планах окремих суб’єктів науково-дослідної роботи.

- Навчальні плани бакалаврів, спеціалістів і магістрів, програми дисциплін за циклами: гуманітарної, природничо-наукової, загальноекономічної та професійної підготовки на весь строк навчання.

- Індивідуальні плани аспірантів і докторантів на весь строк навчання (здача іспитів, підготовка дисертаційних робіт та їх захист).

- Плани роботи кафедри. Розділ науки враховує кафедральну тематику, її фундаментальну та прикладну складову і індивідуальні плани викладачів.

На основі комплексно-цільової програми наукових досліджень розробляється план науково-дослідної роботи структурного підрозділу, наприклад, факультету і кафедри. Потім напрями роботи конкретизуються у планах навчального процесу для студентів, індивідуальних планах науково-педагогічних працівників, та аспірантів на весь термін навчання у вищому навчальному закладі, аспірантурі.

У цих планах, виходячи із навчального плану та терміну навчання, передбачається виконання елементів наукових досліджень на весь період навчання у вузі, аспірантурі. Комплексність програми ґрунтується на виконанні всіх елементів науково-дослідної роботи (вибір і обґрунтування теми, виконання досліджень, апробація та експериментування, впровадження результатів), максимальне наближення до умов економічних досліджень, що виконуються у науково-дослідних установах щодо майбутньої діяльності економіста, науковця.

Студенти, вивчивши тематику науково-дослідних робіт, рекомендовану кафедрою, звертаються із заявою до завідуючого випускної кафедри про закріплення наукового керівника. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження і наукові керівники із числа викладачів кафедри та залучених наукових співробітників науково-дослідних установ.

Науковий керівник разом із студентом складає комплексний індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання, розподіляючи етапи вивчення на семестри.

У індивідуальному плані студента з науково-дослідної роботи має бути враховано впровадження результатів наукових досліджень. Це має виховне значення для майбутньої практичної діяльності економіста, науковця, оскільки кожна наукова робота повинна включати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення підприємницької діяльності і передбачати їх застосування у розвитку науки або бізнесу.

За виконанням комплексного індивідуального плану наукових досліджень студента здійснюється контроль за етапами досліджень. Тому у складі індивідуального плану студента передбачено відомість обліку виконання окремих етапів за темою дослідження, де зазначають дату виконання роботи та її оцінку науковим керівником. Документація з планування, обліку і контролю науково-дослідної роботи студентів ведеться науковим керівником по кожному закріпленому за ним студенту.

5

5

Нормативними документами про аспірантуру передбачено, що індивідуальний план науково-дослідної роботи аспіранту затверджує вчена рада факультету за поданням кафедри, за якою він закріплений. Для виконання науково-дослідної роботи аспіранту призначають наукового керівника із числа докторів наук або професорів. При виконанні наукових досліджень на межі суміжних проблем дозволяється мати двох керівників і консультанта.

Аспірант зобов’язаний оволодіти глибокими професійними знаннями, набути навички самостійної науково-дослідної роботи, мати широкий науковий та культурний світогляд. Для проведення наукових досліджень за обраною темою аспіранти можуть бути відряджені як до наукових центів і провідних навчальних закладів України, так і до закордонних.

Аспіранти, які навчаються з відривом від виробництва і без відриву, повинні працювати за єдиним індивідуальним планом науково-дослідної роботи за обраною темою дисертації.

Облік і контрольУправління науково-дослідною роботою суб’єктів наукової діяльності не може здійснюватися без

таких важелів як облік та контроль. Вони здійснюються з метою успішного та результативного виконання комплексно-цільових програм та оперативних планів.

Здійснюють облік та контроль кафедра і деканат шляхом звітів, оглядів, перевірок документально-підтвердженої роботи тощо. Однією із форм звітів щодо виконання студентами, аспірантами індивідуальних планів є заплановані етапи виконання робіт, визначені в плані-графіку, які перевіряються науковими керівниками студентів та аспірантів.

Обліку та контролю підлягає вся науково-дослідна діяльність вищого навчального закладу. Так, зокрема, кафедри надають до деканату звіти про науково-дослідну діяльність за певний період, в яких визначають основні наукові результати, наприклад, кількість виданих монографій та підручників, опублікованих статей і наукових доповідей тощо, що були підготовлені аспірантами та докторантами, науково-педагогічними працівниками кафедри.

Аналіз Аналіз науково-дослідної роботи передбачає зібрання та опрацювання звітів кафедр, інші відомості про

науково-дослідну роботу у вищому навчальному закладі.Аналіз здійснюється як внутрішній, між кафедрами, студентами, викладачами, так і зовнішній, шляхом

порівняння показників різних освітніх закладів. Зовнішній аналіз є досить ефективний та надає можливість отримати достовірну інформацію стосовно міжвузівських рейтингів.

Щодо методики аналізу, то немає певних визначених стандартизованих критерів. Проте певна інформація повинна бути порівнянною для потреб зовнішнього аналізу.

Вищим навчальним закладом розробляється певна методика, за якою встановлюються рейтинги, оцінки, призові місця кафедр, студентів, викладачів, виявляються недоліки, здійснюється пошук шляхів їх подолання, виявляються резерви та можливості їх використання.

Отже, планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів спрямовані на досягнення кінцевого результату оволодіння методологією наукового дослідження та набуття навичок застосування її у практичній і науковій діяльності.

Контрольні питання:

1 Хто є суб’єктами науково-дослідної діяльності у вищому навчальному закладі?2 Що передбачає аналіз науково-дослідної діяльності вищого навчального закладу?3 Які основні завдання студентів при здійсненні науково-дослідної роботи?4 Надайте характеристику комплексно-цільовій програмі науково-дослідної діяльності закладу освіти.5 Охарактеризуйте процес індивідуального планування науково-дослідної діяльності студента.6 Які форми науково-дослідної роботи Ви знаєте?7 Як реалізується управління науково-дослідною діяльністю вищого учбового закладу?8 Чи є на Вашу думку доцільним для студента в індивідуальному плані-графіку науково-дослідної роботи на весь період навчання обирати один напрям дослідження?9 Чим відрізняється педагогічний працівник від науково-педагогічного?10 Які існують види науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі?11 Хто приймає участь в організації науково-дослідної роботи вищого освітнього закладу? Які функціональні обов’язки цих суб’єктів?12 Що передбачає науково-дослідна діяльність для аспірантів? 13 Хто такий науковий керівник і які його основні функціональні обов’язки?14 Яка інформація має міститися в звіті кафедри про науково-дослідну діяльність?

Бібліографія:

6

6

1 Закон України "Про наукову та науково-технічну діяльність" №1977-ХІІ від 13 грудня 1991 року із змінами та доповненнями2 Закон України "Про вищу освіту" №2984-ІІІ від 17 січня 2002 року із змінами та доповненнями3 Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.4 Методология научного исследования. Учебное пособие для вузов. \ РузавинГ.И. – М., 1999 – 317 с.5 Основы научных исследований. Учебное пособие для вузов. \ Наринян А.Р. – К., 2002 – 112 с.6 Основы научных исследований. Учебное пособие для вузов. \ Фрумкин Р.А. – Алчевск., 2001 -201 с.7 Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований – Харків, Вища школа, 2002 – 200 с8. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник.-К.: Академвидав, 2004.-208 с.9. Єріна А.М.Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник.- К..-2004.- 212 с.10. Малюга Н.М.Наукові дослідження в бухгалтерському обліку:Навчальний посібник.-Житомир ПП Рута, 2003.-476 с.

Тема 2. Поняття науки та її нормативне регулювання

7

7

1. Вступ2. Поняття науки та її функцій3. Наукова діяльність та глобалізація науки4. Структура і класифікація науки5. Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні. 6. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні7. Науково-дослідна робота студентів

1. Вступ

Наука є накопиченим результатом різноманітних за змістом наукових досліджень, проведених зусиллями багатьох вчених в різні періоди світової історії.

В даному розділі наука розглядається у всій її багатогранності, результатом його вивчення є отримання комплексних знань про науку, а саме: визначення науки з різних позицій залежно від ролі, яку вона виконує в суспільстві – як сфери людської діяльності,

системи знань, форми суспільної свідомості, складової духовної культури суспільства; характеристика функцій науки, які вона виконує за своїм призначенням; розподіл науки на групи за різними ознаками: за об’єктом дослідження, за формами наукової діяльності, за

прийнятою класифікацією Вищої атестаційної комісії (ВАК); розгляд наукознавства як науки про науку; огляд процесів глобалізації науки та форм наукового міжнародного співробітництва, що обумовлені розвитком

світового суспільства; опис структури науки, а саме таких її елементів, як наукові закони, факти, категорії, принципи, постулати і

правила, які систематизуються в теорію; розгляд організації науки в Україні, а саме системи суб’єктів наукової діяльності (Міністерства освіти і науки в

Україні, НАНУ та ін.); огляд законодавчо-правових актів, які на найвищому рівні регулюють проведення в України наукової роботи.

2. Поняття науки та її функцій

Наука характеризується своєю багатогранністю, тому визначення і тлумачення поняття «наука» розглядатися з різних аспектів:1) наука є соціально значущою сферою людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання

теоретично систематизованих об’єктивних знань про дійсність;2) наука виступає системою знань, тому що вона являє собою струнку систему понять і категорій, пов’язаних між

собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів;3) наука також виступає і як форма суспільної свідомості – як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані

про предмети навколишнього світу, людської думки та дії, не лише закони та принципи вивчення об’єктів, а й певні форми та способи усвідомлення їх;

4) нарешті, наука виступає складовою частиною духовної культури людства, оскільки вона приймає участь у формуванні та вихованні особистості;

Функція науки – виробництво і використання, систематизованих, об’єктивних знань про дійсність. Тобто пізнання об’єктивного світу, щоб його вивчати з метою можливого вдосконалення.

У розвиненому суспільстві важливою функцією науки є розвиток системи знань, які сприяють найраціональнішій організації виробничих відносин та використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства. Вона включає в себе ряд конкретних функцій:

пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства; культурно-виховну – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини; практична – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, тобто безпосередньої

виробничої сили матеріального виробництва.Об’єктом науки є пов’язані між собою форми руху матерії та особливості їх відображення у свідомості

людей. На його основі визначають існування багатьох галузей знань, які об’єднуються у три великі блоки наук:1. Природничі (фізика, хімія, біологія та ін.)2. Суспільні (економічні, історичні, філологічні та ін.)3. Науки про мислення (логіка, психологія та ін.)

Важливою рисою науки є її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно змінюватися і розвиватися, знаходити нові рішення, результати. Це досягається завдяки науковій діяльності.

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, яка спрямована на одержання і використання нових знань через соціальні інститути (за КВЕД). Її формами є:

фундаментальна (теоретична) наука; прикладна наука; наукознавство.

8

8

Поділ наук на фундаментальні та прикладні є досить умовним. Це пояснюється тим, що фундаментальні науки є більш віддаленими від застосування їх результатів на практиці, оскільки вони займаються пошуком і відкриттям нових закономірностей, законів (наприклад, економічна теорія). Прикладні науки більше пов’язані з практикою, особливо виробництвом, оскільки їх метою є розробка способів впровадження висновків фундаментальної науки (наприклад, облік, аналіз і аудит).

Дедалі зростаючі витрати на наукові дослідження, перетворення науки у безпосередньо виробничу діяльність викликали підвищений інтерес до вивчення самої науки, що зумовило формування нової науки – наукознавства, науки про науку.

Наукознавство – це комплекс наукових дисциплін, що узагальнюють і досліджують закономірності функціонування науки. Його роль зростає в результаті глобалізації науки. Розділи наукознавства та їх характеристика наведені у табл.1.

Таблиця 1Розділи наукознавства та їх характеристика

№ з/п Розділ наукознавства Характеристика

1 Загальна теорія науки Розробка концепції теорії науки, основних напрямків її розвитку та методології

2 Історія науки Дослідження генезису динамічного процесу накопичення наукових знань, встановлення закономірностей розвитку науки

3 Соціологія наукиАналіз взаємодії науки і суспільства у різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій науки і відносин людей у процесі наукових досліджень

4 Економіка науки Вивчення економічних особливостей розвитку і використання науки, критерії економічної ефективності наукових досліджень

5 Політика і наука Визначення напрямів розвитку науки з урахуванням об’єктивних умов та потреб економіки і загальної політики держави

6Теорія наукового прогнозування планування і управління науковими дослідженнями

Розробка стратегії науки, планування її матеріального забезпечення, організація управління науковими дослідженнями

7 Методологія науки Дослідження системи методів у науці, складання моделей наукової діяльності і окремих її видів

8Наукова організація праці, психологія, етика і естетика наукової діяльності

Розробка систем наукової організації праці вчених, дослідження психологічних, етичних та інших факторів наукової діяльності (наприклад, інтереси, емоції, інтуїція, уявлення, індивідуальні особливості вченого).

9 Наука і правоДослідження нормативного забезпечення взаємовідносин наукових колективів між собою, працюючих в них людей, розробка системи держаних і міжнародних законів про науку

10 Мова наукиРозробка міжнародних і національних систем понять і термінології, стильових особливостей викладення результатів наукових досліджень

11 Класифікація наук Розробка міжнародної і національної систем наук

3. Наукова діяльність та глобалізація науки

В умовах світових процесів глобалізації економіки, культури, стилю життя наукові надбання та наукові дослідження також стають глобальними. Зокрема, це проявляється в тому, що наука дедалі більше стає інтернаціональною. Це пов’язано з тим, що сучасні наукові проблеми можуть бути розв’язані переважно колективними зусиллями, на стику фахових досліджень. Особливої ваги набувають інтеграційні зв’язки між науковцями з різних країн, за яких втрачає сенс національна належність вченого. Головними стають такі його риси, як науковий та творчий потенціал, комунікабельність і мобільність.

Україна приймає активну участь в світових інтеграційних процесах в галузі науки. Конституцією України [1] визначено, що держава сприяє встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством. До принципів державного управління науковою діяльністю в Україні, зокрема, належать: використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва, забезпечення інтеграції української

науки в світову в поєднанні із захистом інтересів національної безпеки. Отже, можна виділити такі напрямки наукової інтеграції нашої держави у світове співтовариство (див.

рис. 2.1).До форм наукового міжнародного співробітництва належать [3]:

9

9

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами; виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або

міжнародна організація; спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та

спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об’єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів; взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а

також спільну підготовку спеціалістів.

Рис. 2.1 Напрямки світової наукової інтеграції України

Значна роль в глобалізації науки належить міжнародним організаціям, результати наукової роботи яких стають загальнодоступними. Прикладом такої організації є Комітет з міжнародних стандартів фінансової звітності, що був утворений у 1973 році. Розроблені комітетом МСФЗ є узагальненням кращих надбань сучасної світової науки і практики в галузі бухгалтерського обліку.

4. Структура і класифікація науки

Наука як система знань має специфічну структуру і включає різні складові.Наукові закони як відображення світу, його логіки. Є головним елементом науки і являє собою

філософську категорію, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення та залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності. Як суттєве відношення науковий закон здійснюється через сукупність одиничних, випадкових, мінливих, неповторюваних відношень, виступає як принцип організації та функціонування речей.

Науковий факт як основа для висновків і узагальнень. Є складовим елементом наукового знання, від-дзеркалення об’єктивних властивостей речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об’єктивність і достовірність. Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий до цього часу предмет, явище або процес.

Категорії як найбільш загальні поняття. Є важливим структурним елементом будь-якої науки, що відображає особливості предмета, змісту і методу науки.

Принципи (постулати, правила) як база для дотримання і узагальнення. В науці розрізняють також такі елементи, як принципи, постулати, правила. Принцип – основне вихідне положення теорії, вчення, науки, сві-тогляду. Якщо в основі теорії, як правило, лежить одна наукова ідея, то принципів, що її виражають, може бути кілька (наприклад, в теорії навчання: принцип наочності, свідомості, активності, систематичності, послідовності та ін.). Постулат – вихідне положення, твердження, яке при побудові наукової теорії приймається без доведення. Правило – умова, якої необхідно дотримуватись, виконуючи якусь дію.

Теорія як система знань. Всі елементи науки систематизуються в теорії. Теорія – система знань, що описує і пояснює сукупність явиш певної частки дійсності і зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об’єднану загальною іде-єю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій і принципів. Теорія має бути еврис-тичною, конструктивною і простою.

У змісті науки важливе місце відводиться її класифікації. Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки України затверджено класифікацію наук (див. табл.2).

Організація наукової діяльності в Україні складається з наступних установ:

10

10

1) Міністерство освіти і науки України – займається організацією, координацією та фінансуванням науки в Україні. Разом з науковими установами визначає напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві.

Таблиця 2Загальна класифікація наук в Україні

01. Фізико-математичні науки02. Хімічні науки03. Біологічні науки04. Геологічні науки05. Технічні науки06. Сільськогосподарські науки07. Історичні науки08. Економічні науки09. Філософські науки10. Філологічні науки11. Географічні науки12. Юридичні науки13. Педагогічні науки

14. Медичні науки15. Фармацевтичні науки16. Ветеринарні науки17. Мистецтвознавство 18. Архітектура19. Психологічні науки20. Військові науки21. Національна безпека22. Соціологічні науки23. Політичні науки24. Фізичне виховання та спорт25. Державне управління

2) Національна академія наук України – вища наукова організація України, яка організує і здійснює фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних і гуманітарних наук, а також координує здійснення фундаментальних досліджень в наукових установах та організаціях незалежно від форм власності. НАН складається із відділень відповідних галузей науки, які об’єднуються у науково-дослідні інститути (НДІ). Зокрема відділення суспільних наук включає економічні науки (НДІ економіки). Крім галузевих виділяють територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне, Київське та ін.) і територіальні філіали. НАН разом з галузевими академіями виконує замовлення органів державної влади стосовно розроблення засад державної наукової і науково-технічної політики, проведення наукової експертизи проектів державних рішень і програм.3) Державні галузеві академії наук – державні спеціалізовані наукові установи, що координують, організують і проводять дослідження у відповідних галузях науки і техніки. До них належать Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України. Аналогічно до НАН вони складаються з НДІ різного профілю відповідно до галузі науки.4) Громадські спеціалізовані академії – наукові установи, що об’єднують учених на громадських засадах за профілем їх наукової діяльності. До них, зокрема, належать Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія.5) Відомчі галузеві академії – галузеві НДІ, підпорядковані міністерствам і відомствам. Наприклад, Міністерству економіки та європейської інтеграції підвідомчий НДІ економіки, Міністерству фінансів України – НДІ фінансів, Держкомстату України – НДІ статистики.6) Наукові товариства – громадські спеціалізовані організації;7) Вищі навчальні заклади – університети, академії, інститути, що мають спеціальні підрозділи, які займаються науково-дослідною роботою за рахунок бюджетних та госпрозрахункових коштів. Дослідження виконуються науковими та науково-педагогічними працівниками, докторантами, аспірантами, студентами із залученням учених. Тематика досліджень формується з профілем вузу, його факультетів та кафедр.

5. Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні

Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні складається як із законодавчих, так і підзаконних актів, а також включає внутрішні нормативні документи суб’єктів наукової діяльності. Їх характеристика наведена нижче.

Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р. В ній визначено, що кожен має право на освіту (ст.53); громадянам гарантується свобода наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності; держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством (ст.54).

Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ. В ньому розкриваються засади підготовки наукових та науково-педагогічних працівників, зокрема, в аспірантурі, асистентурі-стажуванні та докторантурі; наукової та науково-технічна діяльність у вузі.

11

11

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. № 1977-ХІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-IV визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів i спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ визначає, що ліцензуванню підлягає професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг.

Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 р. № 309, регламентує діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов’язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 644, визначає порядок присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вчених звань професора, доцента і старшого наукового співробітника.

Статутні документи науково-освітніх установ, зокрема, ВНЗ. В них детально регламентується діяльність цих установ в галузі науки: її тематика, організація, фінансування, координація наукових досліджень з іншими суб’єктами науки в Україні і за кордоном тощо.

7. Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні

Світовий досвід свідчить, що темпи розвитку тієї чи іншої держави багато в чому залежать від правильності вибору пріоритетного фінансування і підтримки розвитку науки.

У структурі науки в XXI столітті різко зростає роль теоретичних і фундаментальних наук, які створюють нові знання, збагачують суспільство новими підходами, даними, технологіями, оперативними знаннями для застосування їх у виробництві.

У багатьох країнах світу фундаментальна наука, як правило, фінансується з державного бюджету, а прикладні науки — приватними та комерційними структурами. У найближчу перспективу доціль но в Україні сформувати структурне співвідношення фундаментальних наук (Ф), прикладних (П) та дослідження.розробок (Р), яке властиве державам з високим технічним рівнем, високою наукомісткістю промислового потенціалу за схемою:

Ф= 15-16 %,П=22-25 %,Р=59-63 %.Фундаментальні науки мають розвиватись випереджальними темпами, створюючи теоретичну базу для

прикладних наук. Для сучасної науки характерний такий цикл: фундаментальні — прикладні -розробки — впровадження. Враховуючи світові тенденції у розвитку науки в Україні, найбільш пріоритетними напрямами державної підтримки мають стати:

У сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, насамперед, розробки вітчизняних наукових колективів, що мають світове

визнання; прикладні дослідження і технології, в яких Україна має знач ний науковий, технологічний та

виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; виша освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів пріоритетних напрямів науково-

технологічного розвитку; розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

У сфері технологічного розвитку: дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини; розроблення засобів збереження і захисту здоров'я людини, забезпечення населення медичною

технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій; розроблення сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей

виробництва, в першу чергу агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;У сфері виробництва:

формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків. інкубаторів тощо);

створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне і технічне оновлення базових галузей економіки держави;

12

12

впровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвидшу вілдачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі виробництва і тенденціях його розвитку.

Невід'ємною частиною державної інноваційної політики має стати створення умов для розширення сфери та масштабів попиту, пропозицій і розповсюдження науково-технічних знань в країні, комерційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

Для цього має бути забезпечено: підвищення рівня та розширення сфери науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок,

у тому числі шляхом систематичного підвищення частки витрат на науку в державному бюджеті; розвиток фундаментальних досліджень, які мають особливе значення для переходу економіки на

інноваційний шлях розвитку: оптимізація структури установ та господарюючих суб'єктів, що діють у науково-технічній сфері; формування в суспільстві методів сприяння інноваціям шля хом впровадження нових освітніх

програм і розвитку системи безперервної освіти (підвищення кваліфікації кадрів) в науці, виробництві, сфері послуг;

створення засад для розвитку науково-технічної діяльності підприємств і посередницьких організацій, які сприяють активізації інноваційної діяльності, допомагають встановленню зв'язків між науково-дослідною сферою і виробництвом (особливо тих, які займаються комерціалізацією результатів наукових досліджень);

створення інноваційних структур (інкубаторів, центрів тощо), інформаційних та інфраструктурних підприємств, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво;

удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення політичних, правових та економічних умов для зростання притоку іноземного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій;

сприяння розвитку винахідництва та забезпеченню надійного патентного захисту результатів прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у державі та за кордоном.

Стимулювання інноваційної діяльності має забезпечуватися шляхом: застосування пільг для всього циклу інноваційного процесу від фундаментальних досліджень до

впровадження у виробництво за умов використання інновацій для збільшення обсягу та підвищення якості виробленої продукції;

диференціації розмірів податкових пільг залежно від активності в інноваційному процесі конкретних підприємств, організацій і окремих осіб за умов щорічного збільшення ними витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на 25 відсотків;

звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, що спрямовується підприємствами, організаціями, приватними особами до інноваційних фондів, Державного фонду фундаментальних досліджень, галузевих інноваційних фондів, галузевих фондів технологіч ного розвитку та реконструкції виробництва тощо або місцевих фондів розвитку науки і технологій, а також на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за міжнародними, за -гальнодержавними програмами та проектами;

звільнення від податків, включаючи валютні кошти, наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

введення податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових організацій, які входять до національної системи науково- технічної інформації.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науко во-технічної діяльності за рахунок видатків із Державного бюджету України.

Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями.Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового

фінансування.Базове фінансування надається для забезпечення:

фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки

та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне над бання; підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надасться базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для: науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних

напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які

виконуються за державним замовленням; проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва.

13

13

Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності здійснюється відповідно до законодавства України. За рахунок державних коштів фінансуються переважно фундаментальні та довго -строкові прикладні дослідження, що мають загальнонаціональне зна чення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти.

Державні наукові та науково-технічні програми є основним засо бом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу країни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми поділяються на: загальнодержавні (національні); державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових та науково-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (національних) програм економічного, соціального, національно- культурного розвитку, охорони довкілля.

Основним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством освіти і науки України па основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Обсяги фінансування загальнодержавних(національних) науково- технічних програм щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України про Державний бюджет України.

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки реалізується Державною інноваційною компанією України і фондами технологічного розвитку та реконструкції виробництва.

Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що провадяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створюється Державний фонд фундаментальних досліджень (далі - Фонд).

У Державному бюджеті України кошти для Фонду визначаються окремим рядком.Кошти Фонду формуються за рахунок:

бюджетних коштів; добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних).

Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі.Нині в Україні, крім державних фондів, діє низка міжнародних організацій, що здійснюють відбір

пропозицій та фінансування вітчизняних і спільних наукових проектів. Серед інших в Україні діють європейські програми науково-технічного співробітництва. У цьому ж контексті слід згадати ініціативи відомого фінансиста і філантропа Дж. Сороса. Наймасштабніша соросівська програма підтримки фундаментальних досліджень у галузі природничих наук, згідно з якою Україні реально надається 10% загального фінансування.

Усі ці форми - це перш за все адресне і конкурсне фінансування ініціативних наукових проектів. Таким чином, за останні роки в Україні сформувалась триступенева система підтримки науки, а саме:

Базове фінансування — переважно бюджетне фінансування; забезпечує виконання планових наукових досліджень, підтримку для придбання наукової апаратури, обладнання, будівель тощо:

Державні програми різних рангів — зорієнтовані на виконання досліджень за пріоритетними напрямками;

Підтримка проектів, запропонованих самими науковцями в ініціативному порядку, що стосується виконання оригінальних фундаментальних досліджень як пошукових, так і найбільш розви нутих

Серед пріоритетних напрямів фінансування науки України виділяють такі, що наведені в табл.3.

Таким чином, Україні слід збільшувати обсяги бюджетного фінансування фундаментальних та прикладних досліджень. Масштаби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток на ціональної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці науковців до норм розвинутих країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ресурсами, допоміжним і обслуговуючим персоналом.

Отже, з метою забезпечення пріоритету розвитку науки доцільно на державному рівні побудувати організаційну структуру науки на основі поєднання галузевого підходу, зорієнтованого на забезпе чення загального прогресу наукових знань, і проблемно орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам. Галузевий підхід має домінувати у сфері розвитку фундаментальних досліджень і базуватися на використанні достатньо сталих організаційних структур, а проблемно орієнтований — у галузі прикладних досліджень і розробок, для виконання яких можуть бути використані як постійні, так і тимчасові організаційні структури. Для ефективнішого поєднання ринку із системою науково-технічної діяльності доцільно:

здійснити чітке структурне розмежування наукового потенці алу на комерційну і неприбуткову частини: неприбуткова охоплює науку, пов'язану з безприбутковим приростом наукових знань, комерційна— прикладні дослідження і розроблення нових технологій і продуктів;

створити мережу головних галузевих інститутів, які разом із проведенням наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт мають виконувати функції координаторів розробок, моніторин -

14

14

гу інноваційної діяльності у відповідній галузі, експертів технічного та технологічного рівня виробництва, розповсюджувачів науково- технічної інформації;

визначити мережу державних науково-дослідних організацій, що складається з вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів і наукових підрозділів у складі державних підприємств і організацій та науково-дослідних інститутів, які виконують функції головних організаторів або координаторів національних, галузевих, регіональних соціально-економічних, наукових, науково-технічних програм, із наданням їм статусу національного, галузевого чи регіонального центру;

формувати національні наукові центри на базі науково-дослідних інститутів, які проводять фундаментальні дослідження, і забезпечувати їх не менш як на три чверті за рахунок державного бюджету.

Таблиця 3

З метою розширення участі українських науково-дослідних установ у міжнародній науковій кооперації, створення умов для вільного доступу українських науковців до світових наукових надбань особлива увага має приділятися створенню сучасної телекомунікаційної інфраструктури. Слід надати підтримку виданню вітчизняної наукової літератури і журналів, а також розширити можливості для придбання науковими бібліотеками іноземних наукових видань.

8. Науково-дослідна робота студентів

Основним завданням вищої школи в сучасних умовах є підготовка всебічно розвинених, здатних безперервно вчитись, поповнювати і поглиблювати свої знання фахівців. Сутність освіти — навчати дума ти, самостійно вчитись, адаптуватись до суспільства, яке змінюється, підвищувати свій теоретичний та професійний рівень.

Лише ті суб'єкти, які засвоюють знання найбільш швидко, здатні виживати, перегравати своїх конкурентів, іншими словами, організації мають стати «інтелектуальними», розвивати свої здібності, які базуються на знаннях довготривалих та адекватних зовнішнім змінам. Вирішенню цих завдань має сприяти виша школа шляхом інтеграції науки, освіти і виробництва, оперативно і гнучко змінювати зміст навчального

15

15

матеріалу, поєднувати цілі і напрями навчальної, наукової і виховної роботи, забезпечувати тісний взаємозв'язок усіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізується як у процесі на вчання, так і поза навчальним часом.

Успішне виконання студентської науково-дослідної діяльності може бути при додержанні таких умов: активна участь студентів у науковій роботі протягом усього періоду навчання; поступове ускладнення завдань з орієнтацією студента в напрямі його спеціальності; забезпечення взаємодії в науковій роботі студентів старших і менших курсів; тісний зв'язок наукової роботи з навчальною і науковою діяльністю кафедри.

Реалізована в комплексі науково-дослідна робота студентів забезпечує: формування наукового світогляду, оволодіння методологією і методами наукового

дослідження; оволодіння спеціальністю та досягнення високого професіоналізму; розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних

завдань; прищеплення студентам навиків самостійної науково-дослідної роботи; розвиток ініціативи, здатності застосовувати теоретичні знання в практичній роботі,

залучення здібних студентів до розв'язання наукових проблем, що мають важливе значення для теорії і практики;

необхідність оновлення і вдосконалення своїх знань; створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, ви ховання резерву вчених,

викладачів, дослідників.Наукова робота для студентів є складовою навчального плану і організовується на основі «Положення про наукову роботу студентів», розробленого Міністерством освіти і науки України, де завдання для кафедр і факультетів зводяться до наступного:

поєднання навчання з науковою роботою студентів з метою отримання конкретних результатів, які можуть бути інтелектуальною власністю студента і використовуватись у подальшій роботі;

залучення студентів до участі в науково-дослідній діяльності наукових шкіл, забезпечення співробітництва з провідними науковими та науково-педагогічними працівниками як ВНЗ, так і наукових закладів;

безпосередня участь студентів у проведенні фундаментальних досліджень, залучення їх до виконання як держбюджетних, так і госпдоговірних тем; на цих матеріалах мають виконуватись дипломні роботи.

Усі види і форми науково-дослідної роботи студентів спрямовані на активізацію творчих здібностей, застосування наукових методів при вирішенні практичних завдань. Зміст і форми НД РС мають відпо відати основним напрямам науково-дослідної діяльності вищого навчального закладу, факультету.

Основну роль в організації НДРС відіграють профілюючі, випус каючі кафедри. Вони розробляють форми науково-дослідної роботи в межах навчального процесу і поза ним.

Науково-дослідна робота студентів у межах навчального плану є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

написання наукових рефератів з конкретної теми в процесі вивчення дисципліни соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізації та за вибором;

виконання лабораторних, практичних, семінарських та само стійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку;

виконання нетипових завдань дослідницького характеру в пе ріод виробничої практики та на замовлення;

підготовка та захист курсових і дипломних робіт, пов'язаних із науковою проблематикою кафедри.

Методика постановки та проведення НДРС у навчальному про цесі визначається специфікою, традиціями, науковою і матеріально- технічною базою ВНЗ.

Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом передбачає участь студентів: у роботі наукових гуртків, творчих секцій, лабораторій; у виконанні держбюджетних та господарських наукових робіт, проведенні досліджень у

межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп'ютерного центру тошо; у написанні статей, тез, доповідей; у наукових конференціях, конкурсах, предметних олімпіадах.

Керівництво науково-дослідною роботою студентів у ВНЗздійснюється проректором із наукової роботи, створюються ради інституту та рада студентського науково-творчого товариства факультету і гуртки кафедр.

Наукова Рада інституту працює в тісному зв'язку з СНТ фа культетів та кафедр. Наукові гуртки, як правило, працюють на кафедрах - це невеликий творчий колектив (10-15 осіб), яким керує досвідчений викладач кафедри, помічником якого є студент.

16

16

Кращі наукові роботи студентів публікуються в наукових журналах, доповідаються на конференціях різних рівнів — від факультетської до загальнодержавної, висуваються на конкурси, премії.

Студенти-науковці, випускники ВНЗ, за рішенням ДЕКта СНТ інституту можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення змісту науки залежно від ролей, які вона виконує в суспільстві.2. Які функції науки? Яка з них, на Вашу думку, є головною?3. Що є об’єктом науки? На які блоки вона поділяється залежно від об’єкта, що досліджується?4. Дайте визначення науковій діяльності і перелічите її форми.5. В чому полягає наукознавство? Дайте характеристику його розділам.6. Які напрямки наукової інтеграції України у світове співтовариство в умовах глобалізації науки?7. Перелічите форми міжнародного наукового співробітництва.8. В чому полягає зміст наступних понять: науковий закон, науковий факт, категорія, принцип, постулат,

правило, теорія?9. Наведіть діючу в Україні класифікацію наук, затверджену ВАК.10. Дайте характеристику організації наукової діяльності в Україні.11. Які законодавчо-нормативні акти регулюють наукову діяльність в Україні?

Перелік рекомендованої літератури:

1. Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р.2. Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ3. Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.91 р. № 1977-ХІІ4. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. № 40-IV5. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ6. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 01.03.99 р. № 3097. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою Кабінету

Міністрів України від 28.06.97 р. № 6448. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.: іл..9. Краснобокий Ю.М., К.М. Лемківський. Словник-довідник науковця-початківця. – К.: НМЦВО, 2001. – 72 с.10. Наринян А.Р. Основы научных исследований. Учебное пособие для вузов. / Наринян А.Р. – К.: 2002. – 112

с.11. Рузавин Г.И. Методология научного исследования. Учебное пособие для вузов. / Рузавин Г.И. – М.: 1999. –

317 с.12. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 2002. – 200 с.13. Фрумкин Р.А. Основы научных исследований. Учебное пособие для вузов. / Фрумкин Р.А. – Алчевск: 2001.

– 210 с.

Тема 3. Методологічні засади наукових досліджень

1. Вступ

17

17

2. Об’єкт та предмет наукового дослідження, їх класифікація3. Методи дослідження та їх класифікація4. Процес наукового дослідження та його стадії

1. Вступ

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ніяка наука.

Процес руху людської думки від незнання до знання називають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання полягає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ реального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну основу розуміння їх сутності й практичного використання.

Спираючись на загальні та часткові методи дослідження, вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно розпочати дослідження, як узагальнити факти і яким шляхом треба йти до висновків.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм прагненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу.

Формою здійснення розвитку науки є наукове дослідження, тобто цілеспрямоване вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень.

Вивчення даної теми дає можливість усвідомити суть понять предмет та об’єкт наукового дослідження, важливість їх чіткого визначення; розуміти зміст і призначення методів наукового дослідження; визначити етапи наукового дослідження.

2. Об’єкт та предмет наукового дослідження, їх класифікація

Наукове дослідження – процес цілеспрямованого вивчення певного об’єкта (предмета або явища), використовуючи наукові методи з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення у практичній діяльності людей.

Науково-дослідний процес – це сукупність організаційних, методичних і технічних прийомів, здійснюваних за допомогою певних процедур.

При проведенні наукових досліджень відрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це

процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження. Об'єкт відносно автономний і має чіткі межі. Вирізняють об'єкти природні, соціальні, ідеалізовані. Досліджувати можна емпіричні (якість продукції, собівартість) та теоретичні (дія закону вартості) об’єкти. На емпіричному рівні вчений має справу з природними і соціальними об'єктами, теорія оперує виключно ідеалізованими об'єктами. Усе це зумовлює істотну різницю і в методах дослідження.

Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об'єкта. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових напрямів.

Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове. Наприклад:

Об'єкт Предмет

Фірма Фінансовий стан фірмиКомерційні банки Прибутковість банківКраїна Збалансованість зовнішньої торгівлі торгівлі

Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ та форми його відображення у людській свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження.

Залежно від ступеня складності виділяють прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними. Прості об’єкти складаються з кількох елементів, наприклад заробітна плата робітників розкрійного цеху швейної фабрики. До складних відносять об’єкти з невизначеною структурою, яку необхідно дослідити, а потім описати, наприклад собівартість виробів.

Правильний вибір об'єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обґрунтованості результатів дослідження.

18

18

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосередженні уваги на найсуттєвіших з них.

Фактор – це причинно-наслідковий вплив на якісні і кількісні зміни в об’єкті дослідження.Критеріями відбору суттєвих факторів є мета дослідження та рівень накопичених знань у цьому

напрямку. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об'єкт дослідження, має велике практичне значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження ґрунтуються на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в процесі попереднього вивчення об'єкта дослідження.

Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - це те, що впливає на об'єкт дослідження.

Вибравши об’єкт наукового дослідження, його предмет і фактори визначають його параметри, тобто повноту вивчення об’єкта відповідно до мети наукового дослідження. Від достовірності визначення параметра дослідження і класифікації об’єктів значною мірою залежать результати виконаного дослідження.

Класифікація об’єктів дослідження найчастіше здійснюється за двома методами:1) Класифікація об’єктів за наявністю і відсутністю ознак – полягає в тому, що більшість об’єктів

поділяються на два класи. Один з них має певну властивість, а другий не має її. Наприклад, витрати поділяються на виробничі (далі нема поділу) та невиробничі (пов’язані з виробництвом і не пов’язані).

2) Класифікація об’єктів за видозміною ознак – полягає у тому, що члени поділу являють собою такі сукупності предметів, в кожній із яких загальна для всіх сукупностей ознака виявляється по особливому, з тими чи іншими варіаціями.

Для кращого пізнання об’єктів, які вивчаються, при будь-якій класифікації, необхідно з самого початку вибрати основу поділу. Наприклад виробничі витрати можна класифікувати за функціональною роллю у процесі виробництва (витрати сировини і матеріалів, витрати на оплату праці тощо).

При класифікації об’єктів наукових досліджень виходять з того, що наука пояснюючи характер тих чи інших процесів діяльності, ґрунтується на певних методах їх дослідження. Використовуючи певний метод дослідження вчений отримує відповідь на те, з чого потрібно починати дослідження, яким чином групувати об’єкти і давати оцінку фактам, що вивчаються у процесі дослідження.

Отже, основою будь якого наукового дослідження є правильно визначений та чітко сформульований об’єкт та предмет дослідження.

3. Методи дослідження та їх класифікація

Кожний вид людської діяльності передбачає використання певних прийомів, способів, операцій з метою досягнення мети. Специфічними прийомами, способами послуговується і наука як один із видів діяльності людини. Сукупність цих прийомів позначають поняттям “метод”. Метод з грецької означає шлях пізнання.

Метод – спосіб досягнення мети, розв’язання конкретної задачі; сукупність прийомів (операцій) практичного впливу чи теоретичного освоєння об’єктивної дійсності з метою її пізнання.

Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь якого дослідження. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за принципом «спроб і помилок».

Методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

У методології наукових досліджень виділяють два рівня пізнання: теоретичний – висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формулювання законів та

виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і теорій; емпіричний – спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також групування,

класифікація та опис результатів дослідження і Сучасна наука володіє потужним арсеналом різноманітних методів, які призначені для розв'язування

різних за своїм характером наукових задач. При проведенні конкретного наукового дослідження використовуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну характеристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформаційного забезпечення. Вирізняють методи загальні (або загально-філософські), загальнонаукові, які застосовують у дослідницькому процесі різних наук, і часткові - при розв'язанні прикладних наукових задач.

Загально-філософські методи – це методи, що формулюють загально методологічні принципи, визначають сутність і логіку дослідження об’єкта Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матеріального світу. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового

19

19

дослідження. Вона визначає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об'єкта та суб'єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Загальнонаукові методи дослідження умовно поділяють на три групи:a. теоретичні методи - методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження.

Особливість теоретичного дослідження полягає у використанні абстрактних уявлень, ідей, положень, концепцій, які мають безпосереднє відношення до процесу практичного пізнання. Найчастіше у процесі теоретичного пізнання наука послуговується методом сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивним, системним методами.

b. емпірико-теоретичні - методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія, моделювання). Сутність їх полягає у зорієнтованості на безпосередню дійсність й одночасному використанні абстрактних пізнавальних образів (уявлень, ідей, понять, концепцій), які стосуються цієї дійсності.

c. емпіричні - методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, порівняння). Найхарактерніша їх особливість полягає у пізнанні феноменів, їх зв'язків і відношень завдяки безпосередньому з'ясуванню їх параметрів.

Часткові методи (в літературі також використовується термін “спеціальні методи”) – це сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми. До часткових методів економічної науки відносять методи документалістики (інформаційне моделювання, дослідження документів, нормативно-правове регулювання, аналітичне і синтетичне документування), розрахунково-аналітичні методи (функціонально-вартісний аналіз, кластерний аналіз, факторний аналіз, кореляційно-регресійний аналіз, економіко-математичні методи, статистичні розрахунки).

Отже, метод є не тільки сукупністю правил, прийомів, способів, норм пізнання і дій, а й системою приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати у вирішенні конкретного завдання, досягнення результату в будь-якій сфері діяльності.

З огляду на сферу реалізації розрізняють загально-філософські, загальні і часткові методи наукових досліджень.

4. Процес наукового дослідження та його стадії

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первинне емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргументацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.

Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне вив чення різних фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати різнобічну інформацію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного аналізів.

На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на основі досліду за допомогою опису, спостереження та експерименту.

Спостереження — цс спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній так тиці.

Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий експеримент . На відміну від спостереження й опису, експеримент є активним засобом отримання нових знань, оскільки експериментатор у процесі досліду має можливість управляти процесом вивчення явища, стежити за його розвитком, може змінювати його або спростовувати.

Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експериментальною роботою.Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання

інформації про об'єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природних і штучних умовах при зміні характеру проходження процесу.

Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії і гіпотез. Експеримент також у багатьох випадках є джерелом нових теоретичних даних, які розвиваються на базі результатів проведеного досліду або законів, що виходять з нього. Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого вивчення теми наукового дослідження.

Експеримент - це спосіб дослідження явищ, процесів шляхом організації спеціальних дослідів, які забезпечують вивчення впливу окремих чинників за умови постійності інших умов або моделювання явищ і процесів на практиці. Експеримент має бути проведений за можливістю в короткі терміни з мінімальними затратами і з високою якістю отриманих результатів.

Експериментальні дослідження є лабораторними і виробничими. В окремих випадках виробничий експеримент ефективно проводити методом анкетування. Цей метод дозволяє зібрати обширну інформацію з питання, яке цікавить.

20

20

Залежно від теми наукового дослідження обсяг експерименту може бути різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо лабораторного експерименту, але буває і так, що необхідно проводити серію експериментальних досліджень: пошукових, лабо раторних, полігонних на об'єкті, що знаходиться в експлуатації. Для проведення будь-якого експерименту слід розробити методологію, тобто загальну структуру (проект) експерименту, постановку і по слідовність виконання експериментальних досліджень. ,

Методологія експерименту включає такі основні етапи: . розробка плану-програми експерименту; оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту; проведення експерименту; обробка і аналіз експериментальних даних.

Це схема традиційного експерименту. В умовах комп'ютеризації можна дещо змінити схему, оскільки значно зростає швидкість і підвищується точність, що дозволяє зменшити обсяги експериментальних досліджень.

У практиці виділяють три напрями, що визначають необхідність проведення експерименту.Перший — теоретично отримана аналітична залежність, яка однозначно трактує процес

дослідження. У цьому випадку обсяг експерименту для підтвердження встановленої залежності мінімальний, оскільки вона однозначно визначається експериментальними даними.

Другий випадок - теоретичним шляхом встановлено тільки характер залежності. Обсяг експерименту дещо більший.

Третій випадок - теоретично не вдалось одержати будь-якої залежності. Розроблено тільки передбачення про якісні закономірності процесу. В багатьох випадках доцільно проводити пошуковий експеримент. Обсяг експерименту значно збільшується.

Результатами наукового дослідження можуть бути емпіричні за кони, які грунтуються на фактах, встановлених за допомогою спостережень і експерименту.

Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Формально їх можна подати єдиним комплексом у вигляді функції Z:

Z={Q, Р, І, М, R, Т, С},

де Q- кінцева мета, Р - предметна область, І - інформаційне забезпечення, М - методичне забезпечення, R - програмне і технічне забезпечення, Т - час реалізації задачі, С - витрати на реалізацію задачі.

Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм притаманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.

У процесі наукового дослідження виділяють такі складові елементи: виникнення ідеї, формулювання теми; формування мети та завдань дослідження; висунення гіпотези, теоретичні дослідження; проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів; аналіз та оформлення наукових досліджень; впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

Але в науці недостатньо встановити будь-який науковий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого суттєвого.

Наукове дослідження має етапи: організаційний; дослідний; узагальнення, апробація, реалізація результатів дослідження.

1. Організаційний етап. Організація наукового дослідження передбачає вивчення стану об’єкта дослідження, конкретизація місця наукової теми у науковому дослідженні; визначення об’єкта дослідження.

На даному етапі відбувається попереднє визначення теоретичної бази (теоретичні основи, що є базою для наукового дослідження, розгляд історії, оцінка сучасного стану проблеми, збір і підбір інформації про об’єкт, висування і обґрунтування гіпотез).

Організаційно-методична підготовка наукового дослідження передбачає складання: програми наукового дослідження, техніко-економічного обґрунтування (відображення найважливіших показників наукової роботи), плану дослідження теми, методики дослідження (перелік методів і прийомів, які будуть використовуватися в

21

21

науковому дослідження, висування гіпотез та їх узагальнення), робочий план (складається відповідно до програми і плану наукового дослідження, вказуються календарні строки, етапи робіт і т.д.).

2. Дослідний етап включає в себе:- створення нової інформації- перетворення інформації на ПЕОМ (ділові, професійні).- теоретичні і конкретно-наукові (емпіричні) методи. На даному етапі проводяться спостереження, обстеження, вибираються критерії оцінки, здійснюється

збирання і групування інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій.Власне виконання дослідження передбачає доведення гіпотез, формулювання висновків і пропозицій,

науковий експеримент, коригування попередніх результатів, оприлюднення проміжних результатів – на конференціях, у статтях, доповідях.

Створення нової інформації полягає у проведенні спостережень і виборі оціночних критеріїв, досліджуваних економічних процесів, а також збереженні і групуванні інформації. При цьому передбачається вивчення технологічних процесів, застосування прогресивних засобів виробництва (автоматизованих ліній, верстатів з програмним управлінням та ін.), економічних видів сировини, використання досягнень технічного прогресу в управлінні виробництвом, впровадженні новітніх методів і технічних засобів у плануванні, обліку і контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств, корпорацій, галузі. Це дає змогу виявити позитивні і негативні фактори, що впливають на функціонування об'єкта дослідження, і визначити, якими критеріями їх вимірювати.

Для характеристики досліджуваних процесів, виявлення закономірності і тенденцій їх розвитку збирають і групують інформацію для наступного перетворення її відповідно до мети дослідження.

Перетворення інформації на ПЕОМ провадиться згідно з методикою дослідження. Для цього використовують ділові (конторські) і професійні ПЕОМ.

3. Етап узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження складається з:1. Узагальнення результатів дослідження;2. Апробація;3. Реалізація результатів дослідження.Дослідна і завершальна стадія науково-дослідного процесу є взаємно обумовленим ланцюгом

інтелектуальної діяльності у сфері науки. Узагальнення результатів дослідження - літературний виклад результатів дослідження у вигляді звіту

про виконану науково-дослідну роботу (НДР), дисертації, студентської науково-дослідної роботи та інших форм подання завершеної наукової продукції. При цьому визначають призначення продукту інтелектуальної праці та напрями її використання. Якість виконаної роботи визначають апробацією.

Апробація включає в себе колективне обговорення виконаного дослідження на науково-технічних радах, його рецензування і експертизу, оприлюднення кінцевих результатів у спеціальних журналах, реферативних збірниках, а також у виступах дослідників з доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах. Крім того, результати дослідження апробовуються зовнішнім рецензуванням, коли рецензентом виступає стороння установа, підрозділ або вчений, який не входить до штату підрозділу-дослідника, або внутрішнього, виконаного співробітниками підрозділу-дослідника, які не зайняті виконанням робіт за цією темою.

Реалізація результатів дослідження здійснюється дослідним впровадженням їх у практику за участю замовника теми. При цьому виявляються недоробки, які потім усуваються дослідником, коригується звіт про НДР, дисертація, оприлюднюються кінцеві результати дослідження. Реалізація результатів дослідження завершується складанням акта впровадження за участю представників дослідника і замовника, а також здійсненням авторського нагляду за виробничим впровадженням результатів науково-технічних досліджень, захист дисертації.

Дослідна і завершальна стадія науково-дослідного процесу є взаємно обумовленим ланцюгом інтелектуальної діяльності у сфері науки.

Отже, процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Контрольні питання

1.Дайте визначення понять наукове дослідження, “науково-дослідний процес”2. Що виступає об’єктом та предметом наукового дослідження; як співвідносяться між собою ці

поняття?3. Дайте визначення поняття “фактора” та його вплив на досліджуваний об’єкт.4. Висвітліть класифікацію об’єктів наукового дослідження.5. Дайте визначення понять “метод”, “методика” та “методологія”.6. Розкрийте класифікацію методів наукового дослідження.7. Охарактеризуйте загально філософські методи пізнання.8. Розкрийте склад загальних методів досліджень.

22

22

9. Дайте характеристику частковим методам.10. Наведіть приклади застосування методів дослідження, які з них використовує найчастіше при

проведенні ваших власних досліджень.11. Охарактеризуйте процес наукового дослідження12. Висвітліть основні етапи науково дослідного процесу.13. Дайте характеристику організаційного етапу.14. Розкрийте сутність дослідного етапу наукового дослідження.15. Охарактеризуйте етап узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження.

Тема 4. Методика виконання наукових досліджень

1. Вступ

23

23

2. Загальнонаукові методи дослідження3. Методи теоретичних досліджень4. Критерії вибору методології дослідження5. Конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження6. Процедури у наукових дослідженнях7. Підходи та критерії вибору методів в економічних дослідженнях

1. Вступ

Становлення соціально орієнтованої економіки на основі ринкових відносин зумовлює нові напрями розвитку науки, виробництва, банківської справи, підготовки кадрів, здатних забезпечити інтеграцію України у міжнародну спільноту демократичних держав з високо розвинутою економікою.

Формою здійснення і розвитку науки є наукове дослідження суть якого полягає у вивченні за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримати доказові і корисні для науки і практики рішення з максимальним ефектом.

Ця тема дає змогу усвідомити наукове дослідження, як процес вивчення певного явища; розуміти зміст і призначення загальнонаукових і теоретичних прийомів; застосовувати конкретно-наукові методичні прийоми; складати методики дослідження за обраною темою.

2. Загальнонаукові методи дослідження

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленного або практичного розчленування його на складові елементи ( частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз продуктивності праці робітників провадиться по підприємству – у цілому і по кожному цеху.

Синтез (від грец. synthesis – поєднання, з’єднання, складання) – метод вивчення об’єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв’язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов’язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв’язок і пізнати предмет як єдине ціле ( продуктивність праці виробничого об’єднання у цілому).

Аналіз і синтез бувають:а) прямим, або емпіричним (використовується для виділення окремих частин об’єкту, виявлення його

властивостей, найпростіших вимірювань і т. ін.);б) зворотним, або елементарно-теоритичним (базується на теоретичних міркуваннях стосовно

причинно-наслідкового зв’язку різних явищ або дії будь-якої закономірності при цьому виділяються та з’єднуються явища, які здаються суттєвим, а другорядні ігноруються);

в) структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об’єкту).

Індукція (від лат.induction – наведення, побудження) – метод дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів виводиться на основі вивчення цих ознак у частини елементів однієї множини. Так вивчають фактори, які негативно впливають на продуктивність праці по кожному окремому підприємству, а потім узагальнюють у цілому по об’єднанню, до складу якого входять ці підприємства як виробничі одиниці.

Дедукція (від лат. deduction - виведення) – метод логічного висновку від загального до окремого, тобто спочатку досліджують стан об’єкту в цілому, а потім його складових елементів. Щодо попереднього прикладу то спочатку аналізують продуктивність праці в цілому по об’єднанню, а потім по його виробничих одиницях.

Дедукція та індукція – взаємо протилежні методи пізнання.Існує кілька варіантів установлення наслідкового зв’язку методами наукової індукції:а) метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну

загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;

б) метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище наступає, і випадок, в якому воно не наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня у іншому, є причиною явища, котре досліджується;

в) об’єднаний метод подібності і розбіжності – комбінація двох перших методів;г) метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища,

то обидва вони перебувають у причинному зв’язку один з іншим;

24

24

д) метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися.

Аналогія – метод наукового дослідження, завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищ на основі їх подібності з іншими. Він ґрунтується на подібності деяких сторін різних предметів і явищ, наприклад, продуктивність праці у об’єднанні можна досліджувати не по кожному підприємству, а лише по взятому за аналог, де випускається однорідна з іншими підприємствами продукція та однакові умови для виробничої діяльності. При цьому добуті результати поширюють на всі аналогічні підприємства.

Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об’єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі – це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність – несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі – дереві, металі, склі і т. ін. ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп’ютерна програма і т. ін.

Абстрагування (від лат. аbstrahere – відволікати) — метод наукового пізнання, оснований на форму-ванні образа реального об'єкта шляхом мисленевого виокремлення певних ознак, властивостей, зв'язків і відношень, що цікавлять дослідника, з одночасним ігноруванням багатьох інших другорядних його властивостей.

Конкретизація (від лат. concretus – густий, твердий) – метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку. Так, перспективи розвитку галузі визначають на підставі конкретних розрахунків застосування нової техніки і технології, збалансованості трудових і матеріальних ресурсів та ін.

Системний аналіз – вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. У наукових дослідженнях він передбачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування. Цей метод широко застосовується у наукових дослідженнях при комплексному вивченні діяльності виробничих об’єднань і галузі в цілому, визначенні пропорцій розвитку галузей економіки тощо.

На основі загальнонаукових методів дослідження явищ, які відбуваються у природі і суспільстві, у кожній науці сформувалися емпіричні методи, що ґрунтуються на досвіді розвитку конкретної науки та застосуванні її у практичній діяльності людей. Це переважно методи чутливості – відчуття, сприймання і уявлення.

Конкретно-наукові (емпіричні) методи наукового пізнання являють собою специфічні методи конкретних наук, наприклад економічних. Ці методи формуються залежно від цільової функції науки і характеризуються взаємним проникненням до однорідних галузей наук.

Конкретно-наукові (емпіричні) методи в свою чергу включають теоретичні прийоми досліджень.

3. Методи теоретичних досліджень

Ідеалізація – це конструювання подумки об’єктів, які не існують у дійсності або практично не здійсненні (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина).

Мета ідеалізації: позбавити реальні об’єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити ( у думці) ці об’єкти певними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

а) багатоступінчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття „площина”);

б) переходу подумки до кінцевого випадку у розвитку якоїсь властивості ( абсолютно тверде тіло);в) простому абстрагуванню (рідина, що не стискається).Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.Формалізація – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури у

знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.Переваги формалізації:а) вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;б) символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;в) однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови);г) дає змогу формувати знакові моделі об’єктів і змінювати вивчення реальних речей і процесів

вивченням цих моделей.Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без

доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил. Передусім це стосується використання економічних законів у наукових дослідженнях, що є аксіоматичними знаннями наукової теорії, які використовують для подальшого розвитку науки.

Гіпотеза та припущення. У становленні теорії як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.

25

25

Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:а) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;б) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його

основі прийнятої теорії;в) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше

накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов’язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод дослідження використовується головним чином у суспільних науках. У прикладних – він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку і формування тих чи тих галузей науки і техніки.

Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.

Створення теорії – узагальнення результатів дослідження, знаходження загальних закономірностей у поведінці об’єктів, що вивчаються, а також поширення результатів дослідження на інші об’єкти і явища, які сприяють підвищенню надійності проведеного експериментального дослідження.

4. Критерії вибору методології дослідження

Наукове дослідження конкретної економіки може бути успішно виконане, якщо методологія виконання робіт складена на підготовчій стадії.

Методика досліджень теми – це конкретизація прийомів і способів виконання робіт відповідно до мети та плану дослідження. Структура методики включає загальні положення, основну частину і висновок.

У загальних положеннях вказується мета обраної теми, формулюється основна гіпотеза, подається обґрунтування висування її для проведення дослідження, визначаються розділи та етапи дослідження теми та їх виконавці, визначається галузь, на матеріалах якої провадиться дослідження, базове підприємство, корпорація, об’єднання, передбачається форма і місце впровадження результатів дослідження, вибираються основні показники техніко-економічного обґрунтування дослідження.

Основна частина містить деталізований виклад методичних вказівок щодо організації і проведення дослідження теми. У ній визначаються об’єкти і методи дослідження, джерела інформації, узагальнення і реалізація результатів дослідження. Таким чином, структура методики розробляється у повній відповідності з моделлю наукового дослідження тематики з конкретної економіки.

Для послідовності користування методикою в процесі досліджень її основну частину розподіляють відповідно до плану дослідження теми, на розділи та параграфи. Аналогічно у кожному підрозділі виділяють пункти, підпункти, в яких викладають конкретні питання методики дослідження.

Кожний підрозділ, відповідно до теми наукового дослідження повинен містити обґрунтовану робочу гіпотезу, поставлену на дослідження.

Об’єкти дослідження в методиці можуть бути загальними – в цілому по темі, і частковими – для кожного окремого підрозділу.

Джерела інформації в економічних дослідженнях використовуються щодо змісту предметів і явищ, тобто об’єктів дослідження.

В основній частині методики досліджень за темою у кожному підрозділі конкретно вказується, з яких питань вивчається законодавча інформація державних органів управління, нормативна інформація органів управління (інструкції, методики, затверджені міністерствами та відомствами).

У методиці визначаються також спеціальна вітчизняна і зарубіжна література і довідники, звіти НДІ та реферативні збірники, проектно-конструкторська та технологічна документація, , планово-нормативна і бухгалтерська документація, статистичні збірники і розробки та інша інформація, яку необхідно використовувати як інформаційне забезпечення в процесі дослідження локальних питань та теми в цілому. При складанні методики досліджень за темою конкретної економіки, де докази гіпотез обґрунтовуються на економічних показниках діяльності підприємств, у кожному підрозділі методики необхідно розробити форми таблиць, схем, графіків, які складаються на основі обліково-статистичної інформації, зібраної на різних стадіях та етапах досліджень.

26

26

У основній частині методики досліджень за темою із загальнонаукових і конкретно-наукових методів дослідження вибирають ті, які дають змогу всебічно вивчити економічні процеси, визначити закономірності і тенденції їх розвитку, намітити напрями подальшого удосконалення цих процесів, виявити наявні резерви і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо їх використання у підприємницькій діяльності.

При виборі методики дослідження доцільно надавати перевагу методам математичної статистики, функціонально-вартісному, системному і економічному аналізу. Проте ці методи потребують залучення великих масивів економічної інформації та трудомісткої обчислювальної їх обробки.

У кожному підрозділі методики дослідження потрібно передбачати загальнонаукові і конкретно-наукові методи дослідження, які застосовуватимуться в процесі виконання наукової роботи за цією темою. При цьому один методичний прийом може доповнюватися іншим. Інтеграція різних методів дослідження дає змогу підвищити достовірність наукових результатів та їх обґрунтованість.

У основній частині методики у кожному підрозділі відображається попереднє узагальнення результатів з досліджуваного питання, експериментування їх, оприлюднення проміжних результатів.

Отже, методика повинна мати локальну завершеність науково-дослідних процедур за кожним підрозділом плану досліджуваної теми.

Впровадження результатів дослідження висвітлюється у методиці в частині апробації колективним обговоренням на наукових конференціях і семінарах, симпозіумах, проведенням рецензування і експертизи. У цій частині методики дослідження передбачаються підприємства для дослідного впровадження, коригування і доопрацювання практичних методик, виробниче провадження.

Наприкінці у методиці досліджень викладаються форми узагальнення висновків і пропозицій за результатами дослідження, визначення їх наукової новизни і практичної значущості для розвитку економіки регіону, галузі господарства, економічної науки. Тут же вибирають способи визначення напрямів продовження досліджень за темою або обґрунтування припинення їх.

Отже, методика дослідження за обраною темою включає структуру, робочі гіпотези, їх обґрунтування та доведення, інформаційне забезпечення та передбачувані результати, тому виконувати наукове дослідження без чітко розробленої методики рівноцінно вести корабель без лоції та навігаційного обладнання.

5. Конкретно-наукові (емпіричні) методи дослідження

Узагальнюючи конкретно-наукові методичні прийоми, які застосовуються у різних економічних науках, їх можна об’єднати у такі групи: органолептичні, розрахунково-аналітичні, документалістики.

Органолептичні (від грец. - знаряддя, інструмент) - методичні прийоми дотикового характеру, коли дослідження провадяться способом безпосереднього дотику до об’єктів спостереження. До них належать: інвентаризація, контрольні заміри, вибіркові та суцільні спостереження, технологічні та хіміко-технологічні дослідження, експертизи.

Інвентаризація - перевірка об’єктів дослідження в натурі кількісними прийомами. Суть цього прийому полягає в тому, що перевірка наявності і стану об’єктів здійснюється оглядом, підрахунками, зважуванням, обмірюванням. У економічних дослідженнях інвентаризація застосовується як основний методичний прийом для виявлення фактичного стану товарно-матеріальних цінностей і коштів, а також розрахунково-кредитних стосунків та інших активів і пасивів об’єднання, підприємства. Інвентаризація застосовується всіма видами досліджень, особливо поширена при дослідженні у бухгалтерському обліку і аудиті.

Контрольні заміри робіт - прийом фактичного контролю, дослідження будівельно-монтажних робіт, а також при проведенні фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. Цей методичний прийом використовують також у технічних науках.

Вибіркові спостереження - прийоми статистичного дослідження якісних характеристик господарського процесу. Використовується в аудиті тоді, коли суцільний контроль технічно неможливий (при визначенні дефектів товарів, які надійшли у торгівлю; часу, затраченого покупцем на придбання товару тощо).

Суцільні спостереження - прийом статистичного дослідження фактичного стану об'єктів, які вивчають, наприклад, проведення хронометражних спостережень при дослідженні норм виробітку, використання робочого часу працівників за звітний період тощо.

Технологічні дослідження - прийом дослідження інженерної і технічної підготовки виробництва, а також якості продукції, яку випускають, її відповідності технічним умовам, що перевіряють відділ технічного контролю (ВТК) та інші служби підприємства в процесі попереднього, поточного і заключного контролю виробництва. Одним із видів технологічного дослідження є контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво для дослідження оптимальності технології виробництва, обґрунтованості норм витрат матеріальних ресурсів і повноти виходу готової продукції.

Хіміко-технологічні дослідження - прийом визначення якості сировини і матеріалів, які використовуються у виробництві продукції, а також якісних характеристик виробів. У громадському харчуванні застосовується для встановлення калорійності, смакових якостей, повноти додержання рецептур страв та інших якісних і кількісних показників продукції. Здійснюється цей вид досліджень лабораторним аналізом, перевіркою продукції на технологічному конвеєрі, фінішній стрічці та іншими способами.

27

27

Експертизи різних видів - прийоми експертних оцінок, що застосовуються: технологічними, судово-бухгалтерськими, криміналістичними, товарознавчими та іншими експертизами при дослідженні соціальних питань, пов’язаних з конкретною економікою. До експертиз вдаються тоді, коли у складі дослідників немає відповідних фахівців, або за виявленими результатами виникла потреба в експертних висновках.

Експертиза проектів і кошторисної документації - прийом перевірки технологічного рівня, прогресивності норм і нормативів, організації та індустріалізації будівництва, відображених у проектно-кошторисній документації на спорудження об’єктів і придбання обладнання, яке потребує і не потребує монтажу. Здійснюють експертизу спеціальні підрозділи підприємств -- замовників проектно-кошторисної документації, а на великих будовах - спеціальні державні установи.

Розрахунково-аналітичні - функціонально-вартісний аналіз (ФВА), економічний аналіз, статистичні розрахунки, економіко-математичні методи.

Функціонально-вартісний аналіз - метод дослідження об’єкта (виробу, процесу, структури) за його функцією і вартістю, який застосовується при вивченні ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Найважливішими його функціями є такі:

функціональний підхід при дослідженні функцій об’єкта та його елементів з метою найповнішого задоволення вимог у виборі раціональних шляхів їх реалізації;

народногосподарський підхід до оцінки споживчих якостей і витрат на їх розробку, виробництво і використання об’єкта;

відповідність корисності функцій витратам на їх здійснення; колективна творчість, яка використовує методи пошуку і формування технічних рішень, якісної і

кількісної оцінок варіантів рішень.Цільовою функцією ФВА є досягнення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об’єкта і

витратами на його розробку, зниження собівартості продукції, яка випускається, і підвищення її якості, зростання продуктивності праці.

Економічний аналіз -- система прийомів дослідження для розкриття причинних зв’язків, що зумовлюють результати явищ і процесів. Застосовується економічний аналіз у всіх видах досліджень виробничої і фінансово-господарської діяльності об'єднань, корпорацій.

Статистичні розрахунки - прийоми одержання таких величин і якісних характеристик, яких немає безпосередньо в економічній інформації підприємства, що досліджується. Застосовуються вони при потребі відтворення реальних кількісних відношень, виправлення приблизних величин або переходу від одних величин до найбільш точних характеристик якісних зв’язків і відношень. За допомогою статистичних розрахунків визначають коефіцієнти трудової участі членів бригади, використання обладнання і виробничих потужностей, ритмічність випуску продукції, динаміку виконання плану виробництва тощо.

Економіка-математичні методи застосовуються у наукових дослідженнях при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою оптимізації їх на стадії планування і проектування, а також після завершення господарських процесів, якщо іншими методичними прийомами встановити взаємозв’язки факторів неможливо, наприклад, оптимізація маршрутів перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, кореляційний аналіз собівартості продукції, витрат виробництва, виконання планів виробництва та ін.

Документалістика - інформаційне моделювання, дослідження документів, нормативно-правове регулювання та ін.

Інформаційне моделювання - це інформаційна сукупність, яка подає досліджуваний об’єкт у вигляді моделі. При формуванні інформаційної моделі необхідно забезпечити повноту характеристики об’єкта дослідження, вибір істотних змінних і подання їх у формі інформаційного образу. Метою моделювання у дослідженнях є одержання необхідної інформації про об'єкт для вивчення його стану, участі в процесах розширеного відтворення суспільне необхідного продукту, виявлення відхилень і збуджень у них, прийняття рішень щодо регулювання у межах заданих оптимальних параметрів. При моделюванні використовується нормативно-правова, договірна, облікова, звітна та інша інформація про об’єкти. При цьому вивчаються об’єкти основних фондів, товарно-матеріальні цінності, кошти та інші засоби, відображені в системі планової, договірної, нормативно-правової та облікової інформації.

Дослідження документів - прийоми документалістики, які застосовуються при вивченні достовірності, доцільності, ефективності господарських операцій за документами, відповідності їх законодавчим та нормативно-правовим актам, що регулюють процес виробництва.

Нормативне-правове регулювання - система прийомів, що використовуються у наукових дослідженнях для виявлення нормативних і правових актів, які не відповідають оптимізації виробництва та реалізації продукції, об’єкта послуг.

Аналітичне і синтетичне документування ґрунтується на індуктивних і дедуктивних загально-наукових методичних прийомах, застосовується при дослідженні закономірностей явищ і наслідків у фінансово-господарській діяльності підприємств, і банківської справи, грошового обігу тощо.

6. Процедури у наукових дослідженняхРозглянуті конкретно-наукові методичні прийоми застосовуються в економічних дослідженнях за

допомогою притаманних їм процедур.

28

28

Процедура (від лат. - проходжу, протікаю) -поняття, яке встановлює виконання певних дій, особами праці над предметами праці з метою пізнання, перетворення або вдосконалення їх для досягнення оптимуму.

Науково-дослідні процедури - це система методичних дій на суб’єкти і об’єкти процесу розширеного відтворення необхідного продукту, які здійснюються з метою їх пізнання і удосконалення. Як суб’єкт (від лат. - лежить в основі) виступають носії прав і обов’язків - підприємства, їхні підрозділи та ін.; об’єктами є предмети, на які спрямована їхня діяльність. У процесі господарської діяльності суб’єктами права можуть бути особи фізичні - конкретні громадяни і особи; юридичні –об’єднання, підприємства, корпорації, організації, установи. Вони виступають як носії й учасники господарських прав і обов’язків, здійснюють господарську діяльність і керують нею згідно із законами і нормативно-правовими актами держави.

Науково-дослідні процедури реалізують методичні прийоми досліджень, тому їх характеризують за тими функціями, які вони виконують у науково-дослідному процесі.

Кожний методичний прийом у системі наукового дослідження передбачає використання певних науково-дослідних процедур.

Процедури за призначенням у застосуванні прийомів дослідження можна поділити на організаційні, моделюючі, нормативно-правові, аналітичні, розрахункові, лічильно-обчислювальні, логічні, порівняльно-зіставлювальні та ін.

Організаційні - вибір фахівців для виконання наукових досліджень, оформлення організаційно-розпорядчої документації (накази, розпорядження, графіки та ін.), встановлення об’єктів і вибір методики дослідження.

Моделюючі - побудова організаційних та інформаційних моделей об’єктів дослідження, які дають змогу оптимізувати проведення дослідження за часом і якісними характеристиками із застосуванням обчислювальної техніки. Модель залежно від групи економічно однорідних об’єктів конкретизують у частині диференціації об’єктів та їхніх структурних елементів, джерел інформації і методичних прийомів проведення досліджень і узагальнення його результатів. Способом моделювання, наприклад, встановлюють нормативно-правову і фактографічну інформацію, яка стосується об’єкта дослідження, створюють інформаційний образ.

Нормативно-правові - перевірка відповідності функціонування об’єкта дослідження правилам, передбаченим нормативно-правовими актами, наприклад, додержання трудового законодавства у трудових відносинах на підприємствах, калькулювання собівартості продукції відповідно до Основних положень про витрати виробництва.

Аналітичні - розчленування об’єкта дослідження на складові елементи і дослідження їх із застосуванням спеціальних методик. Так аналізують виконання державного замовлення з випуску найважливіших видів продукції в асортименті; провадять технологічний і хіміко-лабораторний контроль якості виробів тощо.

Розрахункові - перевіряють достовірність кількісних і вартісних вимірників господарських операцій, розраховують узагальнюючі показники, які характеризують об’єкт дослідження, наприклад, показники продуктивності праці, виконання плану реалізації продукції тощо.

Лічильно-обчислювальні - застосовуються при перевірці кількісної характеристики об’єктів дослідження. До них відносять - встановлення вартості товарів відповідно до ринкових цін, перевірку правильності нарахування заробітної плати робітникам, розрахункових відносин тощо. Крім того, їх використовують при дослідженні документів, економічному аналізі, статистичних розрахунках, економіко-математичних методах, інших методичних прийомах дослідження.

Логічні - ґрунтуються на застосуванні прийомів логіки у процесі дослідження. Використовують їх у поєднанні з іншими науково-дослідними процедурами (наприклад, при економіко-математичних розрахунках, економічному аналізі).

Порівняльно-зіставлювальні - передбачають порівняння і зіставлення об’єкта з його аналогом, затвердженими зразками, нормативно-правовими актами для виявлення відхилень від них. Слід зазначити, що відхилення досліджують за допомогою інших науково-дослідних процедур. Порівняльно-зіставлювальні процедури широко використовують разом з іншими методичними прийомами, але особливо важливу роль вони відіграють при дослідженні документів.

Отже, науково-дослідні процедури - це дії, які конкретизують застосування методичних прийомів дослідження процесу відтворення необхідного продукту, забезпечують виявлення конфліктних ситуацій з метою їх своєчасного усунення та запобігання виникненню у підприємницькій діяльності.

7. Підходи та критерії вибору методів в економічних дослідженнях

Метод (від грецького methodos - шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: “Як пізнавати?”.

Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

У основній частині методики досліджень із загальнонаукових і конкретно-наукових методів дослідження вибирають ті, які дають змогу всебічно вивчити економічні процеси, визначити закономірності і тенденції їх

29

29

розвитку, намітити напрями подальшого удосконалення цих процесів, виявити наявні резерви і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо їх використання у підприємницькій діяльності.

При виборі методів дослідження доцільно надавати перевагу методам математичної статистики, функціонально-вартісному, системному і економічному аналізу. Проте ці методи потребують залучення великих масивів економічної інформації та трудомісткої обчислювальної обробки їх. Тому аналітично-розрахункові процедури у дослідженнях необхідно виконувати на АРМ вченого з використанням ПЕОМ. Для цього потрібно мати бібліотеку стандартних програм, призначених для розв’язання завдань дослідження економіки. Необхідно використовувати, економічну інформатику, яка у комплексі поєднує наукові та інженерні аспекти розробки, проектування, створення, оцінки та функціонування комп’ютеризованих систем збирання, передавання, зберігання та обробки інформації, застосування їх і вплив на достовірність результатів наукового дослідження.

У кожному підрозділі методики дослідження потрібно передбачати загальнонаукові і конкретно-наукові методи дослідження, які застосовуватимуться в процесі виконання наукової роботи за цією темою. При цьому один методичний прийом може доповнюватися іншим. Так, вивчаючи продуктивність праці робітників підприємства і оплату праці з метою виявлення резервів для підвищення продуктивності праці, можна скористатися системним аналізом, індукцією, дедукцією, моделюванням та іншими загальнонауковими методами, а також розрахунково-аналітичними, органолептичними методичними прийомами та прийомами документалістики конкретно-наукових методів, інтеграція різних методів дослідження дає змогу підвищити достовірність наукових результатів та обґрунтованість їх.

Свідоме застосування науково обгрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за прин-ципом “спроб і помилок”. Звісно, що точні і правильні методи - не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналізувати, робити висновки і передбачення. Але застосування правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод наукового пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини.

Контрольні питання

1. Висвітліть класифікацію конкретно-наукових (емпіричних) методів дослідження та їх методичні прийоми.

2. Визначіть зміст і застосування органолептичних методичних прийомів у наукових дослідженнях з наведених нижче, і дайте їм обґрунтування:

це проведення інвентаризації об’єктів у натурі; це контрольні заміри робіт; вибіркові і суцільні статистичні спостереження; технологічні й хіміко-технологічні дослідження; експертизи проектів і кошторисної документації; методичні прийми дотикового характеру, коли дослідження проводиться способом

безпосереднього дотику до об'єктів спостереження (інвентаризація, контрольні заміри робіт, статистичні спостереження, технологічні й хіміко-технологічні дослідження, експертизи різних видів).

3. Розкрийте зміст розрахунково-аналітичних методичних прийомів і процедур та застосування їх у наукових дослідженнях.

4. Розкрийте інформаційне моделювання (інформаційний образ), його суть і застосування у наукових дослідженнях.

5. Дайте характеристику економіко-математичних методів і застосування їх у наукових дослідженнях.6. Дайте визначення поняттю “процедура”.7. На які за призначенням у застосуванні прийомів дослідження можна поділити процедури?8. Визначте зміст науково-дослідних процедур та їх застосування, з наведених нижче:

методичні прийоми наукового дослідження; дії науковця в процесі дослідження; функції дослідного процесу; система методичних дій над об’єктами дослідження, які виконуються з метою пізнання,

перетворення або вдосконалення їх процедури; це інструментарій застосування науково-методичних прийомів дослідження (організаційні,

технологічні, аналітичні, нормативно-правового регулювання, лічильні та ін.).9. Назвіть методи, які входять до складу загальнонаукових?10. Дайте характеристику варіантів установлення наслідкового зв’язку методами наукової індукції.11. У чому полягає суть загальнонаукового методу аналогія?

30

30

12. Який метод ґрунтується на використанні моделей і на які види вони (моделі) поділяються?13. Який метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічному

порядку?14. Назвіть умову при якій гіпотеза перетворюється на наукову теорію.15. Скільки стадій розвитку має гіпотеза? Охарактеризуйте їх.16. Розкрийте зміст конкретно-наукових (емпіричних) методів та застосування їх у наукових дослідження.17. Назвіть переваги методу формалізації.18. Розкрийте зміст поняття „методика дослідження теми”.19. Які основні складові включає в себе структура методики досліджень теми? Дайте їх коротку

характеристику.20. У якій частині методики досліджень теми визначаються об’єкти і методи дослідження?21. Яким методам необхідно надавати перевагу при виборі методики досліджень?22. У якій частині методики відображається попереднє узагальнення результатів з досліджуваного

питання?ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України від 28.06.1996. 2. Закон України “Про вищу освіту” № 2984-ІІІ від 17.01.2002 . 3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про підготовку наукових та

науково-педагогічних кадрів” № 309 від 01.03.1999.4. Постанова “Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань” №

644 від 28.06.1997.5. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996

– ХІV (зі змінами і доповненнями).6. Закон України „Про освіту” від 23 березня 1996 р. № 100/96-ВР.7. Закон України „Про вищу освіту” від 17 січня 2002 р. № 2984-III.8. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність” від 13 грудня 1991 р. № 1977-XII.9. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів: Затв. постановою Кабінету

Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 309 з наступними змінами і доповненнями.10. Лудченко А. А., Лудченко Я. А., Примак Т. А. Основы научных исследований: Учеб. Пособие / Под ред.

А. А. Лудченко. – К.: О-во „Знання” КОО, 2002. – 114 с.11. Білуха М. Т., Методологія наукових досліджень. Підручник. К.:АБУ, 2002 – 480 с.12. Сиденко В. М., Грушко І. М. Основи наукових досліджень. – Харків, Вища школа, 2002 – 200 с.13. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідної діяльності: Підручник. - 2-

ге вид., перероблено і доповнено – К.: Знання – Пресс, 2002. – 295 с.

.

Тема 5. Методика підготовки і оформлення курсових, дипломних та магістерських робіт

31

31

План

1. Поняття, загальна характеристика і вимоги до курсових та дипломних робіт.2. Основні етапи підготовки курсових та дипломних робіт.3. Структура та технічне оформлення курсових та дипломних робіт.4. Підготовка до захисту та захист курсової та дипломної роботи.5. Магістерська робота: поняття та її підготовка.

1. Поняття, загальна характеристика і вимоги до курсових та дипломних робіт

У професійній підготовці спеціаліста будь-якого профілю значну роль відіграє курсова (дипломна) робота.

Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, отриманих студентами за час навчання, та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Курсова робота - це самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів.

Тематика курсових робіт відповідає завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язується з практичними потребами конкретного фаху. Вона затверджується на засіданні кафедри. Виконання курсових робіт визначається графіком. Рівень підготовки курсової роботи значною мірою свідчить про ступінь засвоєння студентом здобутих знань, його грамотність, загальну культуру та ерудицію. Основна мета виконання курсової роботи — глибоко й творчо вивчити одне з конкретних питань теорії і практики певної дисципліни, оволодіти методами наукового дослідження.

У процесі роботи вдосконалюються і розвиваються такі навички та вміння: самостійно формулювати проблему дослідження; визначати мету, основні завдання, предмет, об'єкт дослідження; здійснювати пошук і добір потрібної наукової інформації; аналізувати практичну діяльність різних організацій та їх керівників; логічно і аргументовано висловлювати свої думки, пропозиції, робити висновки; правильно оформлювати науково-довідковий матеріал; публічно захищати підготовлену роботу (робити наукові повідомлення, відповідати на запитання,

захищати свою точку зору тощо).Дипломна робота — це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на

завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі.Дипломна робота має комплексний характер і пов'язана з використанням набутих студентом знань,

умінь та навичок зі спеціальних дисциплін. У деяких випадках дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента-випускника. Нею передбачено систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, виробничих та інших завдань.

Перш ніж розпочинати писати дипломну роботу, студент має ознайомитися з основними вимогами до її виконання:

Актуальність теми. Актуальність у перекладі з латинської означає важливість, практичну значущість розглядуваної проблеми. Курсова (дипломна) робота може претендувати на той чи інший ступінь актуальності тільки тоді, коли її тема відповідає сучасним потребам розвитку суспільства, а питання, що розкриваються в роботі, важливі для розуміння суті і структури діяльності підприємства.

Достатній теоретичний рівень. Ця вимога означає, що студент має розкрити тему роботи на сучасному рівні розвитку відповідної науки (економіки, менеджменту, маркетингу, соціальної психології тощо), використовуючи такі підходи й наукові знання, що пояснюють різні явища і події у практиці з позицій сьогодення. Крім того, студент має достатньо повно розкрити основні поняття і терміни, що стосуються проблеми курсової роботи, включити тільки об'єктивні факти і реальні практичні приклади.

Дослідницький характер. У дипломній роботі мають міститись елементи дослідження: вивчення достатньої кількості опублікованих джерел (книг, журнальних статей га інших розробок)

вітчизняних і зарубіжних авторів; систематизація та аналіз різних думок і підходів, формування власної точки зору на проблему, шо

розглядається; порівняння теоретичних поглядів учених і практичної діяльності вітчизняних і зарубіжних фірм;

розробка висновків, рекомендацій.Дипломна робота як самостійне навчально-наукове дослідження має виявити рівень загальнонаукової

та спеціальної підготовки студента, його здатність застосовувати отримані знання під час вирішення конкретних проблем, його схильність до аналізу та самостійного узагальнення матеріалу з теми дослідження.

32

32

Студенту надається право вибирати тему курсової та дипломної робіт з числа визначених випускними кафедрами навчального закладу або запропонувати свою тему з обгрунтуванням її розробки. Керівництво курсовими та дипломними роботами здійснюється, як правило, кваліфікованими викладачами. Організація і контроль за процесом підготовки й захисту курсових та дипломних робіт покладаються на завідуючих кафедрами.

Тематика курсових та дипломних робіт щорічно коригується з урахуванням набутого на кафедрах досвіду, побажань спеціалістів, які беруть участь у рецензуванні робіт, і рекомендацій Державної екзаменаційної комісії (ДЕК).

Текст курсової (дипломної) роботи можна використати для наступного написання та оформлення доповіді, реферату, статті.

2. Основні етапи підготовки курсових та дипломних робіт

Курсова та дипломна роботи мають свою специфіку, їх деталі завжди потрібно узгоджувати з науковим керівником. Щодо структури, методики їх написання та оформлення вони мають подібні риси, тому будуть проаналізовані спільно.

Курсова (дипломна) робота є результатом вивчення певного циклу дисциплін чи будь-якої окремої навчальної дисципліни. Підготовка курсової (дипломної) роботи охоплює кілька етапів.

Підготовчий етап починається з вибору теми курсової (дипломної) роботи, її осмислення та обгрунтування. З переліку тем, запропонованих кафедрою, студент вибирає ту, яка найповніше відповідає його навчально-виробничим інтересам та схильностям. Перевага надасться темі, при розробці якої студент може виявити максимум особистої творчості та ініціативи. Разом із керівником слід визначити межі розкриття теми та перелік установ, досвід роботи яких буде висвітлюватись у дослідженні.

При з'ясуванні об'єкта, предмета і мети дослідження слід зважати на те, що між ними і темою курсової (дипломної) роботи є системні логічні зв'язки. Об'єктом дослідженя є вся сукупність відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка є джерелом необхідної для дослідника інформації. Предмет дослідження — це тільки ті суттєві зв'язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження. Таким чином, предмет дослідження є вуж-чим, ніж об'єкт.

Правильне, науково обгрунтоване визначення об'єкта дослідження — це не формальна, а суттєва, змістова наукова акція, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослідження. Треба знати, що об'єкт дослідження — це частина об'єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта). Предмет дослідження є таким його елементом, який включає сукупність властивостей і відношень об'єкта, опосередкованих людиною (суб'єктом) у процесі дослідження з певною метою в конкретних умовах.

Добір теми курсової та дипломної роботи.Тематика робіт визначається змістом навчальних курсів; розробляється і затверджується кафедрою.Тема курсової (дипломної) роботи має бути цікавою для студента, пов'язаною з його діяльністю і

сприяти максимальному використанню здобутих знань і практичного досвіду. Слід зауважити, що студент має право запропонувати свою тему курсової (дипломної) роботи, але при цьому він повинен обгрунтувати викладачу доцільність її розробки.

Залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформульовано мету роботи, настільки вдалими будуть її основні завдання, план, організація виконання, стиль викладу.

Правильне визначення мети роботи дасть змогу студенту відокремити в ній основний напрям дослідження, упорядкувати аналіз матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань.

Мета курсової (дипломної) роботи повинна бути тісно пов'язана з назвою її теми.На основі сформульованої мети студент має визначити основні завдання, які слід розв'язати в процесі

виконання роботи. Завдання мають конкретизувати основну мету роботи.Наявність поставленої мети дослідження дозволяє визначити завдання дослідження, які можуть

включати такі складові: вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад,

визначення сутності понять, явиш, процесів, подальше їх вдосконалення; вивчення ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо); всебічне (за необхідності й експериментальне) вивчення практики вирішення даної проблеми,

виявлення її типового стану, недоліків і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду; таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити дані, опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обгрунтованих у процесі спеціального дослідження;

обгрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення даної проблеми; експериментальна перевірка запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям

оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль;

33

33

розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (організацій).

Перший етап починається з вивчення та конспектування літератури з теми курсової (дипломної) роботи. Вивчення літератури треба починати з праць, де проблема відображається в цілому, а потім перейти до вужчих досліджень. Починати ознайомлення з виданням треба з титульного аркуша, з'ясувавши, де, ким, коли воно було видано. Треба переглянути зміст, який розкриває структуру видання, наповнення його розділів, звернутися до передмови, де розкрито призначення видання, завдання, поставлені в ньому автором.

Читаючи видання, треба уважно стежити за авторською думкою, вміти відрізняти головні положення від доказів й ілюстративного матеріалу. Часто статті з наукових збірок складні для сприйняття, тому слід їх читати кілька разів, намагаючись виділити головну ідею та аргументи, якими автор її доводить. З'ясовуючи це, треба виписати всі необхідні цитати, цифри, факти, умови, аргументи, якими оперує автор, доводячи основну ідею статті.

Конспектуючи матеріал, слід постійно пам'ятати тему курсової (дипломної) роботи, щоб виписувати тільки те, що має відношення до теми дослідження. Кожна цитата, приклад, цифровий матеріал мають супроводжуватися точним описом джерела з позначенням сторінок, на яких опубліковано цей матеріал. Застосування так званих розлапкованих цитат, коли думки іншого автора видаються за особисті, розглядається як грубе порушення літературної та наукової етики, кваліфікується як плагіат.

Однак це не означає, що студент зовсім не повинен опиратися на праці інших авторів: чим ширше і різноманітніше коло джерел, які він використовував, тим вищою є теоретична та практична цінність його дослідження.

Після конспектування матеріалу слід перечитати йото знову, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення.

Правильна та логічна структура курсової (дипломної) роботи - це запорука успіху розкриття теми.Процес уточнення структури складний і може тривати протягом усієї роботи над дослідженням.

Попередній план роботи треба обов'язково показати науковому керівникові, оскільки може статися, що потрібно буде переписувати текст роботи.

Готуючись до викладення тексту курсової (дипломної) роботи, доцільно ще раз уважно прочитати її назву, що містить проблему, яка повинна бути розкрита. Проаналізований та систематизований матеріал викладається відповідно до змісту у вигляді окремих розділів і підрозділів (глав і параграфів). Кожний розділ (глава) висвітлює самостійне питання, а підрозділ (параграф) — окрему частину цього питання.

Тема має бути розкрита без пропуску логічних ланок, тому починаючи працювати над розділом, треба визначити його головну ідею, а також тези кожного підрозділу. Тези слід підтверджувати фактами, думками різних авторів, результатами анкетування та експерименту, аналізом конкретного практичного досвіду. Треба уникати безсистемного викладення фактів без достатнього їх осмислення та узагальнення.

Думки мають бути пов'язані між собою логічно, увесь текст підпорядкований одній головній ідеї. Один висновок не повинен суперечити іншому, а підкріплювати його. Якщо висновки не будуть пов'язані між собою, текст втратить свою єдність. Один доказ мас випливати з іншого.

Достовірність висновків загалом підтверджується вивченням практичного досвіду роботи конкретних установ, щодо яких проводиться дослідження. Оперативно і в повному обсязі зібрати практичний матеріал, узагальнити його та систематизувати допоможе оволодіння студентом основними методами дослідження: спостереженням, експериментом, бесідою, анкетуванням, інтерв'ю, математичними методами обробки кількісних даних, методом порівняльного аналізу та ін. Найкращих результатів можна досягти при комплексному використанні цих методів, проте слід мати на увазі, що залежно від особливостей теми дослідження, специфіки предмета і конкретних умов окремі методи можуть набути переважного значення.

Накопичуючи та систематизуючи факти, треба вміти визначити їх достовірність і типовість, найсуттєвіші ознаки для наукової характеристики, аналізу, порівняння. Аналіз зібраних матеріалів слід про-водити у сукупності, з урахуванням усіх сторін відповідної сфери діяльності (чи установи). Порівняльний аналіз допомагає виділити головне, типове в питаннях, що розглядаються, простежили зміни, що сталися в роботі установ протягом останніх років, виявити закономірності, проаналізувати причини труднощів у їх функціонуванні, визначити тенденції та перспективи подальшого розвитку.

Кількісні дані, що ілюструють практичний досвід роботи, можна проаналізувати за методом ранжованого ряду, розподіливши матеріали за роками, звівши їх у статистичні таблиці, таблиці для порівняння тощо, що дозволить зробити конкретні висновки.

Таким чином, широке використання відомих у науці методів накопичення, вивчення, систематизації фактів та практичного досвіду в цілому дасть змогу виконати основне завдання курсового (дипломного) дослідження: поєднати різні роз'єднані знання в цілісну систему, вивести певні закономірності, визначити подальші тенденції розвитку теорії та практики відповідної сфери діяльності.

На закінченому етапі передбачається написання студентом вступу та висновків до курсової (дипломної) роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту, його доопрацювання з урахуванням зауважень наукового керівника, підготовка роботи до захисту.

Вступ доцільно писати після того, як написана основна частина курсової (дипломної) роботи. У вступі

34

34

обґрунтовується актуальність теми, що вивчається, її практична значущість; визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження; розглядаються методи, за допомогою яких воно проводилось; розкривається структура роботи, її основний зміст.

Якщо студент вирішив не торкатися деяких аспектів теми, він має зазначити про це у вступі.Обов'язковою частиною роботи є огляд літератури з теми дослідження, в який включають найбільш

цінні, актуальні роботи (10-30 джерел). Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної й практичної новизни, значущості, переваги, недоліків розглядуваних робіт, які доцільно згрупувати таким чином:

роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми, теоретичні роботи, які повністю присвячені темі, роботи, що розкривають тему частково.

В огляді не слід наводити повний бібліографічний опис публікацій, що аналізуються, достатньо назвати автора й назву, а поруч у дужках проставити порядковий номер бібліографічного запису цієї роботи в списку літератури. Закінчити огляд треба коротким висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

Логічним завершенням курсової (дипломної) роботи є висновки. Головна їх мета - підсумки проведеної роботи. Висновки подаються у вигляді окремих лаконічних положень, методичних рекомендацій. Дуже важливо, щоб вони відповідали поставленим завданням. У висновках слід зазначити не тільки те позитивне, що вдалося виявити в результаті вивчення теми, а й недоліки та проблеми, а також конкретні рекомендації щодо їх усунення.

Список використаної літератури складається на основі робочої картотеки і відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивченості досліджуваної теми, є «візитною карткою» автора роботи, його професійним обличчям, свідчить про рівень володіння навичками роботи з науковою літературою. «Список...» має містити бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи над темою. Укладаючи його, слід додержуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис треба починати з нового ряд-ка, літературу слід розташовувати в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім — іноземними. Бібліографічні записи в «Списку...» повинні мати порядкову нумерацію. У тексті роботи слід давати у дужках посилання на номери списку. Якщо необхідно вказати номер , сторінки, її ставлять через кому після номера видання.

Завершуючи написання курсової (дипломної) роботи, слід систематизувати ілюстративний матеріал. Ілюстрації можна подавати у тексті або оформляти у вигляді додатків. Усі додатки повинні мати порядкову нумерацію та назви, що відповідають їхньому змісту. Нумерація аркушів з додатками продовжує загальну нумерацію сторінок основного тексту роботи. Обсяг курсової роботи має бути в межах 25—30 сторінок, дипломної - 50—60 сторінок комп'ютерного тексту, без урахування додатків і списку літератури.

Літературне оформлення курсової (дипломної) роботи є важливим елементом її виконання і одним із багатьох чинників, на які зважає комісія при оцінюванні під час захисту. Передусім звертається увага на змістовний аспект викладу матеріалу (логічність і послідовність, повнота і репрезентативність, тобто широта використання наукових джерел, загальна грамотність та відповідність стандартам і прийнятим правилам), а також на текст роботи, список літератури і додатки, на зовнішнє оформлення титульного аркуша.

Курсову (дипломну) роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті. Це дозволяє вносити до тексту необхідні зміни і доповнення як з ініціативи самого автора, так і згідно з зауваженнями керівника.

Перш ніж представляти чернетку керівникові, треба ще раз переглянути, чи логічно викладено матеріал, чи є зв'язок між параграфами та главами, чи весь текст «працює» на головну ідею курсової (дипломної) роботи. Такий уявний структурний аналіз роботи допоможе краще побачити нелогічність в її структурі та змісті.

Оформляючи текст роботи, треба знайти час для повторного перегляду першоджерел. Це допоможе побачити все цінне, що було пропущено на початку вивчення теми, наштовхне на цікаві думки, поглибить розуміння проблеми.

3. Структура та технічне оформлення курсових та дипломних робіт

Курсову (дипломну) роботу студенти виконують самостійно, додержуючись рекомендованої структури та вимог до технічного оформлення.

Рекомендується така структура роботи:1. Титульна сторінка, оформлення якої не потребує особливих пояснень.2. Зміст курсової (дипломної) роботи, де вказуються заголовки розділів (підрозділів) та сторінки,

на яких вони розміщені.3. Вступ, де розкриваються актуальність та практичне значення теми, мета і основні завдання,

предмет і об'єкт дослідження, структура курсової (дипломної) роботи, визначаються джерела інформації.

35

35

4. Основна частина, що складається з трьох-п'яти основних розділів, які, у свою чергу, можуть поділятися на два-три підрозділи і за змістом мають відповідати спрямованості теми, підпорядковуватись основній меті та завданням, бути органічно взаємопов'язуваними, мати приблизно однаковий обсяг.

5. Висновки з викладом прогнозу діяльності об'єкта досліджень у перспективі.6. Список використаної літератури, який розмішують у кінці роботи.

У літературних і наукових джерелах вказують прізвище, ініціали автора, повну назву книги, місце видання, видавництво, рік видання. Для статей, що опубліковані в періодичній пресі, зазначають прізвище, ініціали автора, назву статті, назву журналу чи газети, рік видання, номер журналу чи дату виходу газети.

7. Додатки, до яких слід включати допоміжні матеріали (таблиці проміжних цифрових даних, ілюстрації, схеми допоміжного характеру тощо). Кожний додаток починають з нової сторінки, у правому верхньому куті пишуть слово «Додаток». Додаток повинен мати те матичний заголовок. Якщо в курсовій (дипломній) роботі міститься кілька додатків, їх послідовно нумерують арабськими цифрами (наприклад: «Додаток 1»). Сторінки в додатках нумерують у межах одного до -датка. Посилання на додатки в текстовій частині роботи є обов'язковим.

4. Підготовка до захисту та захист курсової (дипломної) роботи

Захист курсової (дипломної) роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого кафедрою, у присутності комісії у складі керівника та двох-трьох членів кафедри. Захист дипломної роботи відбувається на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії та регламентується «Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах».

Захист дипломних робіт може проводитись як у вищому навчаль ному закладі, так і на підприємствах, у закладах та організаціях, якщо тема має для них науково-теоретичний або практичний інтерес або у разі виконання роботи на їх базі.

До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які викона ли всі вимоги навчального плану. Списки студентів, допущених до захисту дипломних робіт, подаються в державну комісію деканом факультету.

Процедура захисту включає: доповідь студента про зміст роботи; запитання до автора; оголошення відгуку наукового керівника або його виступ (для дипломної роботи — й

рецензента); відповіді студента на запитання членів комісії із захисту, для дипломної роботи — членів

ДЕК та осіб, присутніх на захисті; заключне слово студента; рішення комісії про оцінку роботи.Вступне слово слід підготувати заздалегідь у формі виступу, в якому доцільно висвітлити такі

важливі питання: обгрунтування актуальності теми дослідження; мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження; що вдалося встановити, виявити, довести; якими методами це досягнуто; елементи новизни у теоретичних положеннях та в практичних рекомендаціях; з якими труднощами довелося зіткнутися в процесі дослідження, які положення не знайшли

підтвердження. У виступі мають міститися також відповіді на основні зауваження наукового керівника, а для

дипломної роботи — і рецензента. Доповідь студента не повинна перевищувати за ча сом 10-15 хвилин.

Для кращого сприймання присутніми матеріалу бажано намалювати на великих аркушах паперу власні таблиці, діаграми, графіки.

Під час захисту курсової (дипломної) роботи студент зобов'яза ний дати вичерпні відповіді на всі зауваження у відгуках та рецензіях, а також у виступах на захисті. Захист дипломної роботи фіксується в протоколі ДЕК.

Студенти, які виявили особливі здібності до наукової творчості, захистили дипломну роботу на «відмінно», мають публікації, є переможцями Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт, можуть бути рекомендовані Державною комісією до вступу в аспірантуру.

Кращі роботи можна рекомендувати на конкурси студентських робіт, а також до друку в студентських збірниках. Дипломні і курсові роботи подаються на конкурси, коли вони містять розробки, проведені студентами в процесі навчання, і отримані в них резуль тати опубліковані,

36

36

впроваджені в практику або в навчальний процес. При цьому учасниками конкурсу можуть бути студенти поточного навчального року або ті, хто закінчив ВНЗ у поточному навчальному році.

Керівництво курсовими (дипломними) роботами доручають кваліфікованим викладачам (професорам, доцентам) ВНЗ.

Обов'язки наукового керівника курсової (дипломної) роботи: надавати допомогу у виборі теми, розробці плану (змісту) кур сової (дипломної) роботи;

доборі літератури, методології та методів дослідження тощо; аналізувати зміст роботи, висновки і результати дослідження; визначати поетапні терміни виконання роботи; контролювати виконання курсової (дипломної) роботи; доповідати на засіданні кафедри про виконання та завершення роботи; дати відгук на роботу.

Автор дипломної роботи має отримати на неї письмовий відгук наукового керівника та рецензію від провідного спеціаліста або працівника закладу, де проводився експеримент чи вивчався практичний досвід.

Відгук наукового керівника дипломної роботи пишеться у довільній формі. У ньому визначають: актуальність теми; ступінь наукового і практичного значення праці; рівень підготовки дипломника до виконання професійних обов'язків; ступінь самостійності у виконанні дипломної роботи; новизну поставлених питань та оригінальність їх вирішення; вміння використовувати літературу; ступінь оволодіння методами дослідження; повноту та якість розробки теми; логічність, послідовність, аргументованість, літературну грамотність викладення

матеріалу; можливість практичного застосування дипломної роботи або окремих її частин; висновок про те, якою мірою вона відповідає вимогам, що став ляться переддипломними

кваліфікаційними роботами.Рецензію на дипломну роботу надає спеціаліст-практик відповід ної кваліфікації. Вона теж

складається в довільній формі, може висвітлювати ті ж питання, що й відгук керівника. Особливу увагу в ній слід звернути на таке:

актуальність теми; вміння застосовувати теоретичні знання для вирішення конкретних практичних завдань; наявність у роботі особистих пропозицій і рекомендацій, їх новизна, перспективність,

практична цінність; достовірність результатів і обгрунтованість висновків дипломника; стиль викладу та оформлення роботи; недоліки роботи.

Рецензент, як і науковий керівник, оцінює дипломну роботу.

5. Магістерська робота: поняття та її підготовка

Вищим ступенем підготовки кваліфікованих спеціалістів є магістри. Магістр - це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні вміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для вирішення проблем них професійних завдань у певній галузі. Магістр повинен мати широку ерудицію, фундаментальну наукову базу, володіти методологією наукової творчості, сучасними інформаційними технологіями, ме тодами отримання, обробки, зберігання і використання наукової інформації, бути спроможним до плодотворної науково-дослідної і науково-педагогічної діяльності. Магістерська освітньо-професійна програма включає в себе дві приблизно однакові за обсягом складові - освітню і науково-дослідну. Зміст науково-дослідної роботи магістра визначається індивідуальним планом. Одночасно призначається науковий керівник, який повинен мати науковий ступінь і (або) вчене звання і працювати в даному ВНЗ. Підготовка магістра завершується захистом магістерської роботи на засіданні Державної екзаменаційної комісії. Магістерська робота — це самостійна науково-дослідна робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора — продемонструвати рівень своєї наукової ква ліфікації, вміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

37

37

Ця випускна кваліфікаційна праця наукового змісту має внутрі шню єдність і відображає хід та результати розробки вибраної теми. Вона є новим по суті і досить специфічним видом кваліфікаційної роботи. Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий харак тер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого - самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства. Оскільки підготовка магістрів у нашій крани є справою віднос но новою, то поки що не розроблені більш-менш уніфіковані вимоги щодо змісту й структури магістерської дисертації як виду кваліфікаційної роботи. Прийнятною вважається така її структура:

титульний аркуш; зміст; вступ; розділи і підрозділи основної частини; висновки; список використаних джерел; додатки.

Наповнення кожної частини магістерської роботи визначається її темою. Вибір теми, етапи підготовки, пошук бібліографічних джерел, вивчення їх і добір фактичного матеріалу, методика написання, правила оформлення та захисту магістерської дисертації мають ба гато спільного з дипломною роботою студента і кандидатською дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосовувати методичні і технічні прийоми підготовки науко вої праці. Виходячи з того, що магістерська підготовка — це по суті лише перший серйозний крок студента до науково-дослідної і науково-педагогічної діяльності, що логічно завершується вступом до аспірантури і підготовкою кандидатської дисертації, магістерська робота не може розглядатись як науковий твір вищого гатунку, оскільки ступінь магістра — це не вчений, а лише академічний ступінь, який підтверджує освітньо-професійний рівень випускника вищої школи і свідчить про наявність у нього знань, умінь і навичок, притаманних науковому працівникові-початківцю. Вимоги до магістерської роботи в науковому відношенні вищі, ніж до дипломної роботи, однак нижчі, ніж до кандидатської дисертації. На відміну від дисертацій на здобуття наукового ступеня канди дата і доктора наук, що є науково-дослідними працями, магістерська робота як самостійне наукове дослідження кваліфікується як навчально-дослідна праця, в основу якої покладено моделювання більш-менш відомих рішень. Її тематика та науковий рівень мають відповідати освітньо-професійній програмі навчання. Виконання зазначеної роботи має не стільки вирішувати наукові проблеми (зав дання), скільки засвідчити, шо її автор здатний належним чином вести науковий пошук, розпізнавати професійні проблеми, знати загальні методи і прийоми їх вирішення. При оцінці випускної кваліфікаційної роботи виходять з того, що магістр має вміти:

формулювати мету і завдання дослідження; складати план дослідження; вести бібліографічний пошук із застосуванням сучасних інформаційних технологій; використовувати сучасні методи наукового дослідження, мо дифікувати наявні та

розробляти нові методи виходячи із завдань конкретного дослідження; обробляти отримані дані, аналізувати і синтезувати їх на базі відомих літературних

джерел; оформляти результати досліджень відповідно до сучасних ви мог, у вигляді звітів,

рефератів, статей. Процедура підготовки і захисту магістерської роботи подібна до захисту дипломної роботи і є спрощеною порівняно з кандидатською і докторською дисертаціями. Якщо основні положення, висновки і рекомендації кандидатського і докторського дослідження мають бути опубліковані в наукових виданнях, то щодо магістерської роботи ця вимога не є обов'язковою. Процедура захисту магістерської роботи не потребує автореферату. Здобувач ступеня кандидата і доктора наук подає в спеціалізовану вчену раду перелік документів, регламентованих ВАК України. Здобувач ступеня магістра обмежується поданням у Державну екзаменаційну комісію лише самої роботи (разом з відгуками наукового керівника і провідного фахівця) і довідки про виконання індивідуального плану з освітньо-професійної програми магістра. Спрощеною є й сама процедура публічного захисту магістерсь кої роботи, оскільки не потрібно призначати офіційних опонентів. Така робота підлягає лише обов'язковому рецен зуванню. Незважаючи на суттєві відмінності між магістерською роботою і кандидатською дисертацією, принципи їх підготовки - загальні. По закінченні навчання випускникові магістратури видається диплом, в додатку до якого вказується тема магістерської роботи.

38

38

Студенти, котрі успішно закінчили магістратуру, як правило, продовжують навчання в аспірантурі.

Питання

1. Яким чином обирається тематика курсової роботи?2. Чим дипломна робота відрізняється від курсової?3. Основні вимоги до виконання дипломної роботи.4. Які елементи дослідження мають міститись у дипломній роботі?5. Як відбувається вибір теми дипломної роботи?6. Поняття об'єкта та предмета дослідження.7. Мета та завдання дослідження, звязок між ними. Складові завдання дослідження.8. З чого складається перший етап дипломної роботи?9. З якою метою складається попередній план дипломної роботи?10. Вимого до тексту дипломної роботи.11. Яке значення мають вступ та висновки дипломної роботи?12. Структура дипломної роботи.13. Що включає процедура захисту дипломної роботи?14. Які питання треба висвітлити в доповіді на захисті дипломної роботи?15. В чому полягають обов'язки наукового керівника дипломної роботи?16. Що визначається у відгуці наукового керівника дипломної роботи?17. Що таке магістерська робота? Чим вона відрізняється від дипломної роботи, кандидатської,

докторської дисертації?18. Структура магістерської роботи.19. Які вміння студента враховуються під час оцінки магістерської роботи.20. Процедура підготовки і захисту магістерської роботи.

Тема 6. Наукова організація дослідного процесу

39

39

План1. Вступ2. Поняття наукової організації праці (НОП)3. Принципи організації праці у науковій діяльності4. Особливості творчої праці 5. Роль особистості вченого в науці6. Планування і раціональна організація праці науковця7. Раціональний трудовий режим дослідника і організація робочого місця

1. Вступ

Загальновідомо, що при здійсненні будь-якої діяльності виникають певні труднощі. Не є винятком і наукова діяльність. Крім того, така унікальна, масштабна, складна, комплексна та непередбачувана в своїх результатах праця висуває перед дослідниками ще більшу кількість вимог та проблем у порівнянні з іншими видами діяльності. Тому правильна організація неодмінно має принести позитивний ефект.

Тема «Наукова організація дослідного процесу» займає досить значне місце в структурі курсу та має тісний взаємозв’язок з іншими темами курсу. Адже, опанувавши дану тему, в подальшому можна давати оцінку певних умов наукової діяльність, відповідності елементів наукової організації праці певним стандартам; за певними критеріями визначати відповідність принципів організації праці, знаходити напрямки поліпшення ефективності проведення наукової діяльності, визначати власну придатність та відповідність вимогам, що висуваються до науковців та визначати можливі напрямки вдосконалення особистості тощо.

2. Поняття наукової організації праці

Наукова організація праці (НОП) – система заходів по вдосконаленню методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров’я працівників на основі освітніх досягнень науки і техніки, що забезпечують найвищу ефективність розумової праці.

Основними завданнями НОП є поєднання у єдиному процесі техніки та інтелектуальних можливостей науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою підвищення ефективності їхньої праці, тобто активного впливу на розвиток бізнесу, ринкових відносин, підвищення підприємницької діяльності і поліпшення добробуту кожної людини зокрема. Тому НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували б збереження здоров'я і працездатності людини.

Наукова організація праці, як система, складається із таких взаємопов'язаних елементів: організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації праці з функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання, розвитку творчих здібностей і підприємницької активності працівників.

Оскільки рівень виробничих сил і завдань, що стоять перед матеріальним виробництвом в умовах технічного прогресу і ринкових відносин, потребує, щоб управління підприємством було економним, оптимальним і оперативним, то зазначені елементи НОП щодо науково-дослідних робіт повинні ґрунтуватися на технічній базі ПК і наукових методиках з питань бізнесу і менеджменту. Наука при цьому має сприяти управлінню підприємницькою діяльністю при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці, забезпечити вибір найкращого варіанта рішень і давати змогу своєчасно приймати рішення з метою оперативного впливу на хід виробничого процесу, що можливо за умови раціонально організованого науково-дослідного процесу.

Наукова організація праці у науково-дослідному процесі передбачає застосування інформаційно-довідкових посібників, класифікаторів інформації, цінників і класифікаторів, розрахункових таблиць для обчислення оплати праці. Крім того, НОП неможливе без забезпечення їх пакетами прикладних і сервісних програм роботи ПК, що застосовуються на підприємствах, діяльність яких досліджується. Без узагальнення заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання структури і чисельності наукового персоналу, планування роботи їх, ритмічного завантаження працівників.

Тривалий час вважали, що інтелектуальна праця науковців не підлягає нормуванню, а використовувати персональні електронні-обчислювальні машини (ПК) недоцільно. Справді, критерії нормування праці науковців мають свої особливості. Продуктивність праці цієї категорії спеціалістів в умовах вільного економічного підприємництва не залежить від кількості проведених досліджень, виявлених порушень нормативних актів та виданих наказів щодо осіб, винних у цих порушеннях, заподіяних збитків тощо. При цьому не враховували інтелектуальних здібностей конкретного науковця, а відповідно і оплату праці їх визначали за суб'єктивними оцінками керівника підрозділу.

Критеріями ефективності праці науковців, а отже, і нормування їхньої праці, є рекомендації і пропозиції, вироблені за результатами досліджень та використання їх у підприємницькій діяльності для підвищення якості продукції (робіт, послуг), її конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародному ринках, зниження собівартості, підвищення прибутковості. За такими критеріями оцінки роботи науковців

40

40

можна нормувати їхню працю, планувати завдання кожному працівникові окремо. Особливо це важливо для наукових досліджень, які провадяться на замовлення підприємців, що самостійно вибирають не лише наукову організацію, а й конкретного науковця.

Отже, нормування праці науковців полягає у вивченні способів інтелектуальної праці і умов їхньої роботи, за яких у підприємницькій діяльності можна мати найбільшу ефективність. Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети і об'єктів нормування, способів роботи і умов праці, класифікацію витрат часу і операцій, вибір об'єктів і методу спостереження, проведення спостережень і обробки даних, визначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Розвиток творчих здібностей і підприємницької активності працівників передбачає систематичну роботу науковців з вивчення передового досвіду фінансово-господарської діяльності, проведення науково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов'язкове підвищення кваліфікації їх через кожні п'ять років і одержання ліцензії на право виконання науково-дослідних робіт.

Організація обслуговування науково-дослідного процесу включає технічну оснащеність засобами праці, створення умов НОП на робочих місцях, обслуговування робочих місць, забезпеченість засобами зв'язку для збирання інформації, модернізацію засобів обробки інформації, технічну безпеку і професіонально технічну санітарію науковців. Отже, організація науково-дослідного процесу ґрунтується на системному підході до інтелектуальної праці науковців. Вона спрямована на активний вплив науки до пошуку оптимальних шляхів ефективного господарювання в умовах ринкової економіки.

3. Принципи організації праці у науковій діяльності

Організаційні принципи в сфері наукової праці протягом тривалого часу ґрунтувалися на практичному досвіді дослідника. Поява наукової організації творчої праці зумовлена потребою координації і взаємозв'язку цілого ряду однорідних за технічним характером процесів колективної праці. Слід зазначити, що методи організації, які ґрунтуються на практичному досвіді окремого дослідника, не забезпечують оптимальності творчого процесу в умовах технічного прогресу.

Підвищення рівня використання наукового потенціалу є найважливішим напрямом підвищення ефективності науки, який залежить від організації праці наукових працівників. Раціональна організація праці забезпечує зниження трудових витрат на науку.

Найважливішими принципами організації праці у науковій діяльності є наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід.

Наступність - взаємозв'язок між живою і матеріалізованою працею у раніше виконаних наукових дослідженнях. Наука не змогла б розвиватися, якби кожний дослідник починав "з нуля". Тому в організації праці в наукових дослідженнях велику роль відіграє вивчення спадщини попередників.

Колективність праці у наукових дослідженнях зумовлена зростанням спеціалізації працівників, масштабами і складністю досліджень, розвитком матеріально-технічної бази науки. У сфері розумової праці, особливо творчої, спілкування між її учасниками опосередковується усною мовою і письмово, що не завжди дає змогу досягти швидкості і точності взаєморозуміння. Тому виникла потреба згуртування сил багатьох працівників, хоча безпосередній процес творчості має індивідуальний характер. Ця суперечність усувається координуючими впливами управління науковими дослідженнями (консультаціями, колективними обговореннями програм робіт, координаційними нарадами та ін.).

Колективізм, що застосовується у більшості галузей науки, ґрунтується на функціональному розподілі праці, при якому окремі функції закріплюються за різними працівниками (організаторами, координаторами, інформаторами, експериментаторами).

Оптимальна організація колективної праці включає також кооперування - поєднання різноманітних демографічних і психологічних типів, "генераторів" ідей з виконавцями, сміливих - з обережними, ініціативних-з більш самокритичними тощо: При цьому необхідно враховувати психологічну сумісність працівників.

Динамічність організаційних форм праці у наукових дослідженнях визначається тим, що в умовах прискорення темпів розвитку науки змінюються форми розподілу і кооперації праці (розміщення кадрів, рівень колективності праці, розподіл роботи на етапи, організація робочого місця тощо). Вона зумовлює потребу в оперативному забезпеченні координації дій працівників у процесі досліджень. На основі добутих результатів у робочі плани і методику виконання робіт вносяться корективи, спрямовані на успішне завершення досліджень у регламентовані терміни.

Мобільність професійної підготовки кадрів полягає в адаптації працівників до зміни функцій, спеціалізації, місця роботи, що значною мірою впливає на організацію праці. Особливо необхідна вона в економічних дослідженнях, оскільки галузева підготовка економістів (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля)

41

41

обмежує можливості вивчення міжгалузевих зв'язків. Тому виникає потреба в адаптації спеціалістів до спрямованості явищ, що вивчаються.

Самоорганізація передбачає комплекс заходів соціологічного і психофізіологічного характеру, що виконуються працівником з метою підвищення ефективності досліджень. Оскільки дослідження економічних процесів пов'язано з обробкою великих масивів цифрової інформації, то дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, що дає змогу критично оцінювати результати виконаних розрахунків і згрупованих даних. В економічних дослідженнях не можна приймати жоден висновок на підставі твердження авторитетів або неперевірених даних. У дослідника завжди має бути сумнів, що неперевірений ним висновок за допомогою збирання, групування і обробки інформації про об'єкт дослідження не є достовірним. При цьому має виконуватися самонормування праці, яке полягає у визначенні щоденної норми, яку дослідник встановлює для себе особисто. Так може бути встановлена норма написання текстового матеріалу (8-10 сторінок, складання 4-5 аналітичних таблиць, реферування 70-80 сторінок літературних джерел та ін.).

Творча активність ґрунтується на вивченні й узагальненні досягнень, що є в цій галузі знань, критичному осмисленні їх і створенні нових концепцій. Спрямована вона на виробництво нових знань і, зокрема, на пізнання об'єктивних законів і тенденцій розвитку явищ, що дають змогу вирішувати нові науково-теоретичні і науково-практичні проблеми. У економічних дослідженнях творчий підхід застосовується при вивченні передового досвіду роботи підприємств і об'єднань, узагальненні даних з літературних джерел про об'єкт дослідження. При цьому за допомогою різноманітних методів дослідження і визначення тенденцій, явищ, що вивчаються, дослідник робить висновок про творче застосування добутих результатів у подальшому вдосконаленні економічних явищ, що вивчаються.

4. Особливості творчої праці

Найважливішими особливостями сучасних наукових досліджень, що впливають на ефективність наукової праці, є такі:

імовірний характер їх результатів, тому дослідник повинен мати моральні, і вольові якості (організованість, наполегливість, твердість);

унікальність, яка обмежує застосування типових методик і рішень; це має місце у матеріальному виробництві;

складність і комплексність, які підвищують вимоги до наукових працівників при кооперації праці, насамперед це стосується економічного аспекту проблеми, що вивчається. Це потребує не тільки розширення економічного світогляду дослідника, а й залучення професійних економістів;

масштабність і трудомісткість, які ґрунтуються на вивченні великої кількості об'єктів та експериментальній перевірці добутих результатів;

зв'язок досліджень з практикою, що закріплюється у міру перетворення науки у безпосередню виробничу силу. Досвід показує, що не кожний спеціаліст, навіть висококваліфікований, має нахил до виконання наукових досліджень.

5. Роль особистості вченого в науці

Наука є особливою сферою людської діяльності, і вона вимагає певних якостей від людей, які нею займаються.

Перш за все — це цілеспрямованість . Людина повинна бути націлена на подолання різних труднощів, які виникають перед нею. Слід бути впевненому в своїх силах, правильності обраного напряму по шуку. Цілеспрямованість дозволяє чітко уявити перспективу роботи, планувати виконання окремих етапів.

Невід'ємною якістю працівника науки є любов до праці, слід виробити в собі витримку і терпіння, оскільки на початкових етапах наукового дослідження можливі певні невдачі, прорахунки. В ряді ви падків обставини змушують проводити додаткову перевірку отрима них результатів, що пов'язано з витратами фізичних і духовних сил.

Обов'язкова якість науковця — абсолютна чесність у роботі . Не допускається суб'єктивний підхід до отриманих результатів, бажання «підігнати» свої дані до висновків, які не витікають із проведено го дослідження.

Науковий працівник повинен бути скромним і самокритичним , не вважати себе безгрішним, поважати думку колег. Однією з важливих рис наукового працівника є почуття нового, активна підтримка всього прогресивного. Здатність йти «в ногу» з епохою, відчувати її «пульс».

На всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатись виявити щось нове в науці. Тому для наукової творчості характерною є постійна копітка розумова праця. В зв'язку з цим доцільно згадати китайське прислів'я, яке стверджує: «Ти можеш стати розумним трьома шляхами: шля хом власного досвіду - це найгірший шлях; шляхом наслідування — н айлегший; шляхом мислення — це найблагородніший шлях». Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати по -стійно, концентрувати свою увагу на предметі дослідження.

Дуже важливо навчитись самостійно розбиратися в складних питаннях теорії і практики, працювати з науковою літературою, вміти знайти головне, вирішальну ланку в даних умовах. Вміння

42

42

виділити основні проблеми в науці дає можливість правильно визначити стратегію, обґрунтувати перспективні плани її розвитку.

Науковий працівник має бути всебічно розвиненим спеціалістом, володіти досягненнями вітчизняної і світової науки в своїй галузі. Важливим є і вміння працювати в колективі. Нині вирішення знач них проблем вимагає об'єднання зусиль багатьох учених.

Велике значення в діяльності наукового працівника має знання ним реальних проблем виробництва, обмін досвідом із людьми практики; творче обговорення нагальних питань, що породжують нові ідеї, нову наукову думку.

Кожен науковий працівник повинен займатися пропагандою науково-технічних знань незалежно від сфери його діяльності.

Дуже важливо володіти правильною методикою наукового пізнання. Кожне досліджуване явище слід розглядати в його розвитку.

Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, нау ково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, виші навчальні заклади III — IV рівнів акредитації, гро мадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Отже, науково-дослідницькою роботою займається багато людей. Науковець повинен мати певні особисті й творчі якості. Досить детально ці якості показати в таблиці, що приведені В.М. Шейко і Н.М. Кушніренко у підручнику «Організація та методика науково- дослідницької діяльності.»

ТаблицяОсновні якості, що відповідають статусу науковця

№з/п

Творчі та ділові якості Основні характеристики

1 2 31. Професійні знання Наявність знань, що відповідають вимогам обраної діяльності. Обов'язкові

елементи: високий рівень базової освіти, вміння користуватися комп'ютером, знання рідної та іноземної мов.

2. Допитливість Високий рівень внутрішнього прагнення до пізнання істини, увага до непізнаної о і незрозумілого, високий інтерес до нових знань, зокрема, наукової літератури як джерела знання.

3. Спостережливість Здатність до цілеспрямованого сприйняття об'єктивних властивостей досліджуваних явищ, процесів, предметів.

4. Ініціативність Здатність до самостійних рішень, внутрішнє спонукання до нових форм діяльності.

5. Почуття нового Винахідництво, активна підтримка нового, творчий характер діяльності, нетерпимість до догматизму.

6. Зацікавленість у справі

Наявність мотивів, ідей, що спонукають до дослідження; ставлення до праці, як до важливого, привабливого заняття.

7. Пунктуальність, ретельність

Своєчасне і якісне виконання плану роботи, доручень тощо.

8. Відповідальність і надійність

Здатність брати на себе відповідальність за певну ділянку роботи, справу, за свої або чиїсь вчинки, дії, слова.

9. Комунікабельність Уміння налагоджувати зв'язки з різними за віком, характером та посадою людьми.

10. Доброзичливість Людяність, повага до інших людей, здатність розділити успіхи свого колективу.

11. Честолюбство Прагнення стати відомим, мати популярність, можливість просування на службі.

12. Зовнішній вигляд Гармонійне поєднання привабливості й елегантного стилю в одязі.

Безперечно, найти людину, яка б відповідала в повному обсязі всім переліченим якостям важко, їх слід виховувати. Необхідна постійна робота над собою для розвитку здібностей, пам'яті, уваги, спо стережливості, формування навичок.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча робота, спрямована на здобуття і використання нових знань.Заняття наукою вимагає особливої підготовки: освоєння засобів, прийомів та методів проведення

наукових досліджень.Розвиток колективності праці в наукових дослідженнях пов'язаний з деякими особливостями її

активізації, і, насамперед, вільної дискусії в досягненні наукової істини. Є багато різноманітних методик проведення наукових дискусій у пошуках Істини, правильних рішень, але всі вони спрямовані на активізацію

43

43

"мозкової атаки "учасників дискусії. В її основу покладена гіпотеза про те, що серед великої кількості рішень є принаймні одне оптимальне. На відміну від традиційного способу обговорення наукових проблем "мозкова атака" проводиться за певною методикою.

Пряма "мозкова атака" (метод комісії) передбачає формулювання проблеми з виділенням її центрального пункту і потім висування і обговорення пропозицій щодо вирішення проблеми. При цьому жодна ідея не може бути оголошена неправильною або відкинута, а, навпаки, розглядається будь-яка пропозиція, у деяких випадках організатори "мозкової атаки" заздалегідь передбачають заходи щодо управління груповою дискусією. У цьому випадку застосовується метод колективної генерації ідей. Серед її учасників призначаються "аніматори", що стимулюють процес творчості, "модератори", які стежать за тим, щоб полеміка учасників дискусії не виходила за межі прийнятної; "президент", що зосереджує увагу учасників на сформульованій проблемі; "генератори", в завдання яких входить висування ідей; "селектори", які оцінюють і підбирають висунуті "генераторами" пропозиції.

Інший різновид "мозкової атаки" - обмін думками (Іноді його називають методом віднесеної оцінки). При цьому ставиться завдання не лише проблеми, а й також досягнення єдності поглядів з приводу переваг та недоліків висунутих ідей і напрацювання колективних пропозицій.

Крім того, є ще один вид "мозкової атаки" стимулювання спостереження, яке полягає у тому, що поставлене завдання вирішується не у загальному вигляді, а переноситься на уявний, іноді реальний об'єкт. Складається "сценарій", за яким "програються" можливі варіанти вирішення проблеми згідно із загальними правилами "мозкової атаки".

Застосування організаційних форм "мозкової атаки" у наукових дослідженнях залежить від теми і методики її дослідження, складу виконавців, завдання, виданого замовником, та інших умов. Проведення наукових дискусій у дослідженнях конкретної економіки пов'язано з моделюванням об'єктів, що вивчаються, коли результати дослідження експериментуються і впроваджуються на виробничих підприємствах і об'єднаннях. При цьому дослідникам у процесі "мозкової атаки" доводиться часто долати психологічний бар'єр інертності окремих працівників, що звикли працювати в умовах затвердженої технології виробництва і критеріїв адміністративно-розподільчої економіки.

Отже, особливість творчої праці у дослідженні економіки полягає у її цільовій функції - перетворенні науки в безпосередню виробничу силу. При цьому слід використовувати ідейну впевненість і високу свідомість щодо розвитку науки та потребу у ній суспільства.

5. Планування і раціональна організація праці науковця

Організація, як змістове поняття, передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності. Організаційні принципи науково-дослідного процесу тривалий час ґрунтувалися на практичному досвіді працівників, зайнятих виконанням наукових досліджень.

Наукова організація науково-дослідного процесу виникла в зв'язку з потребою координації і взаємозв'язку дослідної роботи великими колективами з використанням автоматизованих систем обробки інформації на швидкодіючих ЕОМ.

Організаційні принципи в сфері наукової праці протягом тривалого часу ґрунтувалися на практичному досвіді дослідника. Поява наукової організації творчої праці зумовлена потребою координації і взаємозв'язку цілого ряду однорідних за технічним характером процесів колективної праці. Слід зазначити, що методи організації, які ґрунтуються на практичному досвіді окремого дослідника, не забезпечують оптимальності творчого процесу в умовах технічного прогресу.

Підвищення рівня використання наукового потенціалу є найважливішим напрямом підвищення ефективності науки, який залежить від організації праці наукових працівників. Раціональна організація праці забезпечує зниження трудових витрат на науку.

Найважливішими принципами організації праці у науковій діяльності є наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація, творчий підхід. Вони розглянуті у минулій лекції. Їх варто пам’ятати, оскільки вони є запорукою раціональної організації праці науковця.

Організація колективної праці в дослідженнях, що провадяться в науково-дослідних установах, науково-виробничих організаціях, лабораторіях, пов'язана з впорядкуванням трудових процесів і впровадженням планів НОП. Плани НОП в колективах, зайнятих дослідницькою діяльністю, включають в себе організацію трудових процесів і робочих місць; забезпечення сприятливих умов праці; організацію праці за функціональним обслуговуванням" робочих місць; нормування І матеріальне стимулювання, розвиток творчих здібностей і суспільної активності працівників. В колективах, зайнятих науковими дослідженнями, є багато спільного з організацією будь-якої суспільної праці. Разом з тим існують деякі особливості його інтенсифікації, які полягають в нормуванні праці працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю. Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, зайнятих науковими дослідженнями, показує, що "генератори" наукових ідей в колективах не перевищують 20 % і їх праця, поки що, не підлягає нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих дослідницькою діяльністю, підлягає кількісному вимірюванню, що враховується при плануванні чисельності їх.

44

44

Раціональна організація праці в наукових дослідженнях ґрунтується на її плановості, яка втілюється в програмах, попередніх і робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи.

Програма дослідження визначає його завдання, загальний зміст і загальнодержавне значення, задум, принцип вирішення, методику, обсяг робіт і терміни виконання.

Попередній план дослідження є конкретизацією робіт за обраною темою. У ньому вказуються період виконання робіт, витрати і джерела їх фінансування, результати дослідження, місце впровадження і передбачувана ефективність.

Робочий план складають після того, як дослідник добре оволодів темою, уточнив її теоретичні передумови, ознайомився з історією питання, вивчив літературу і практику. В ньому знаходять відображення висування і обґрунтування робочої гіпотези, перевірка і розвиток якої є основним змістом наступної роботи. В робочому плані вказується не тільки те, що потрібно зробити, а й якими шляхами деталізується виконання роботи на підставі розподілу її на етапи, визначаються періоди завершення їх і конкретні виконавці.

Індивідуальний план складається кожним виконавцем на ту частину роботи, яка визначена йому в робочому плані. У ньому відображається взаємозв'язок робіт, що виконуються іншими виконавцями, визначаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми або підрозділу.

Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому вказуються терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і особи, що відповідають за додержання цих термінів. Його затверджує керівник наукового підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.

Отже, організація праці у наукових дослідженнях ґрунтуються на принципах наступності, колективізму, динамічності, мобільності, самоорганізації та творчій активності, втілених у планах НОТ, що забезпечує достовірність результатів досліджень, їх наукову новизну та економічну ефективність.

6. Раціональний трудовий режим дослідника і організація робочого місця

Раціональний трудовий режим дослідника ґрунтується на поєднанні психофізичних функцій людини розумової праці та трудових навичок у пізнавальній діяльності.

Прищеплення трудових навичок у проведенні наукових досліджень забезпечує необхідну ефективність від роботи дослідника. Відомо, що ефективність будь-якої праці, утому числі й розумової, залежить від працездатності, ставлення людини до праці з визначеним ступенем обережності. В розумовій праці вона залежить від таких факторів:

внутрішніх - інтелектуальних здібностей, особливостей волі, стану здоров'я, ступеня тренування в цій праці;

зовнішніх - стану зовнішнього середовища, організації робочого місця, режиму праці і відпочинку; організації праці; розумового навантаження.Протягом дня працездатність змінюється. Найбільш плідним є так званий ранковий пояс (з 8 до 15 год.),

причому максимальна працездатність з 10 до 13 год., потім післяобідній (з 16 до 19 год.) і вечірній (з 20 до 22 год.). Ступінь уваги і ефективності запам'ятовування змінюється у бік зменшення і уповільнення на кінець кожного пояса. Тому дуже важкий для запам'ятовування матеріал необхідно вивчати на початку кожного пояса.

На початковій стадії процесу є період настроювання, входження в роботу. Саме в цей період встановлюються асоціативні зв'язки з раніше виконаними роботами за темою. Чим більшою є звичка до систематичної розумової праці, тим коротший період опрацьовування, тим скоріше настане найпродуктивніший період - "робоча установка".

На продуктивність розумової праці впливають відволікаючі, розсіюючі фактори: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника довго концентрувати увагу на об'єкті дослідження. Ці фактори слід враховувати при організації праці дослідника. Велике значення має також умовний "рефлекс на час". Тому, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити мету роботи, її обсяг і термін виконання. Для вироблення "рефлексу на час" необхідно систематично працювати, не чекати, коли виникне бажання трудитись, з'явиться натхнення.

Досліднику необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці робочого дня слід аналізувати зроблене за день у плані дослідження, які нові наукові знання здобуто, з якими теоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами ознайомлено. У подальшому їх кількість повинна переходити у якість знань з досліджуваної проблеми - наукову новизну виконаної роботи. Таким чином відпрацьовуються дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.

Велику роль у продуктивності розумової праці відіграє звичка до місця роботи, робоча обстановка. Поняття робочої обстановки включає в себе робоче приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робочу зону (письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж) і розміщення предметів у ній, температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення (природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).

45

45

Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес, веде до сильної перевтоми. Перерви слід робити через кожні 1-1,5 год. роботи на 10-15 хв., а через 3- 4 год. роботи відпочинок повинен бути більш тривалим - 0,5-1 год.

Відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мозок) і органи чуттів. Мозок краще відпочиває, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з гігієною сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не менше ніж за 1,5-2 год. до сну.

Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки розумова праця майже виключає фізичне навантаження, тому фізична культура і спорт покликані відігравати значну роль у боротьбі з втомою при розумовій праці. Ранкова гімнастика, ходіння пішки, обов'язкові прогулянки перед сном, фізкультпаузи протягом робочого дня - все це сприяє високопродуктивній праці наукового працівника.

Кожному працівникові, зайнятому розумовою працею, необхідно організувати робоче місце - закріпити за працівником частину виробничої площі, забезпечити згідно з вимогами технологічного процесу обладнанням, інструментами, пристосуваннями та іншими засобами праці.

Організація робочого місця тісно пов'язана з формами і методами організованої праці. Цей взаємозв'язок виражений в організації трудового процесу, бо виконуючи раціоналізацію прийомів праці, можна ліквідувати надмірне фізичне навантаження наукового працівника, досягти скорочення і уповільнення рухів, а також визначити потребу в оснащенні робочого місця пристроями і пристосуваннями, що сприяють економії робочого часу. Правильно організувати робоче місце - це означає забезпечити його згідно з спеціалізацією і технологічним призначенням, а також з урахуванням існуючого рівня технічного прогресу -обладнання, інвентарем і виробничими меблями, засобами зв'язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами, матеріальним та інформаційним забезпеченням; створити сприятливі умови для виконання трудових процесів. При цьому матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами раціональних трудових прийомів.

Забезпечення сприятливих умов праці передбачає створення фізіолого-гігієнічного комфорту для виконання науково-дослідних процедур. Дослідники протягом 7-8 год. на добу працюють, сидячи за столом. Тому дуже важливо, щоб габаритні розміри його відповідали вимогам НОП.

Дослідження показують, що висота конторського стола має відповідати висоті ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця - висоті колінного суглоба над підлогою, беручи до уваги висоту каблука. Сидіння стільця не повинно бути плоским. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози дослідника. Більш зручні та гігієнічні стільці з м'яким сидінням. Спинка стільця має бути широкою і вигнутою, за формою спини людини.

На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого здебільшого спрямований на лівий бік стола, то на ньому розміщують ще не виконані документи, праворуч - виконані. Розташовуючи столи у робочому приміщенні дослідника, слід виходити із цілей підвищення продуктивності праці при мінімумі витрат енергії. Одночасно беруть до уваги фізіолого-гігієнічні фактори - кубатуру, площу, напрям денного світла і штучного освітлення, що падає на стіл.

Освітлення є важливим фактором, що впливає на продуктивність праці дослідника. Добре освітлення дає змогу виконувати роботу, не напружуючи зір, створює відчуття бадьорості, посилює зорове сприймання. І навпаки, при поганому освітленні розвивається стан пригніченості, з'являється роздратованість і знижується увага, що призводить до помилок у виконанні науково-дослідних процедур.

Для працівників, зайнятих дослідженням, найсприятливішим є природне освітлення. Фізіологи стверджують, що при природному освітленні продуктивність праці на 10 % вища, ніж при штучному. У робочих приміщеннях освітлення може бути бічним, верхнім і комбінованим.

Для забезпечення рівномірного постійного освітлення робочих місць часто використовують штучне освітлення. Як джерела штучного освітлення застосовують електричні лампи розжарювання і люмінесцентні. Для достатнього освітлення робочого місця площа його повинна становити не менш як 33 % загальної площі зовнішніх стін. На якість штучного освітлення впливають розташовані поряд будинки, ступінь забрудненості вікон та інші причини. Освітлення має бути достатнім і не мигтіти, забезпечувати захист очей від прямого потрапляння світлових променів. Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл 1,5 м завдовжки освітлюється однією настільною лампою напругою 60 Вт, розташованою над ним на висоті 35 см.

Настільну лампу ставлять зліва і трохи попереду від працюючого, у противному разі тінь від правої руки погіршує видимість і перешкоджає працювати. Світло має бути м'яким і не осліплювати. Щоб запобігти осліпленню яскравим світлом, лампу прикривають зеленим або білим матовим абажуром.

У сучасних умовах широко застосовують люмінесцентні лампи, відомі під назвою "лампи денного світла". При цих лампах стомлення очей настає пізніше, ніж при звичайних лампах розжарювання, а продуктивність підвищується.

Краща гострота зору буває при білому освітленні, гірша - при голубому. Колір освітлення впливає не лише на зір, а й на загальне самопочуття і працездатність.

46

46

Для більшої ефективності як природного, так і штучного освітлення приміщення робочої кімнати рекомендується фарбувати у світлі тони. При цьому, чим світліше пофарбування стін, тим вища ефективність відбиття світла. Наприклад, коефіцієнт відбиття світла, що падає на поверхню білого кольору, - 0,9, світло-жовтого - 0,75, салатного - 0,7, червоного - 0,29, темно-синього - 0,09 і чорного - 0,04.

Температурний режим за інших однакових умов також впливає на продуктивність праці. При низькій температурі у людини, що працює сидячи, німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг, хоч і знижує втрату внутрішнього тепла, створює незручність і загальмовує рухи, прискорює стомлення. Підвищена температура також негативно позначається на продуктивності праці - прискорюється дихання, збільшується потовиділення, що призводить до втрати солі в організмі, з'являється відчуття слабості і кволості.

У дорослої людини при температурі навколишнього повітря 20 °С у стані відпочинку виділяється близько 0,9 л, а в разі особливо тяжкої роботи - 7-8 л води на добу. Важливим заходом, що запобігає втраті вологи організмом, є встановлення питного режиму. Так, для однієї людини за зміну потрібно 1,5-2 л води при температурі до ЗО °С і 3-3,5 л при температурі понад ЗО °С. Питну воду рекомендується газувати з додаванням 0,2-0,5 % кухонної солі.

Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях дослідників є 18-20 °С.У приміщеннях, де роботи виконують на обчислювальних машинах, при обмуровуванні стін і стелі

використовують звукопоглинаючі матеріали - перфоровані конструкції, акустичну штукатурку та ін.Для забезпечення сприятливих умов праці на робочому місці дослідника необхідно, щоб повітря в кімнаті

задовольняло вимоги гігієни. Від розмірів приміщення залежить чистота повітря. Незадовільним вважають повітря, яке містить 0,07 % вуглекислоти.

Для притоку свіжого повітря робоче приміщення рекомендується провітрювати через кожну годину роботи. Праця науковця потребує напруження нервів, що спричинює втому, яку ліквідують виробничою паузою.

Робоча поза є важливою передумовою правильної організації праці. Від неї залежить максимальна економія сил науковця. Фізіологи стверджують, що тривале щоденне повторення робочої пози працівника може бути причиною появи різних патологічних змін в організмі людини.

Багаторічні спостереження дають підставу зробити висновок, що неправильний вибір робочої пози призводить до розвитку у науковців кособокості. У переважної більшості їх після багаторічної праці праве плече вище від лівого. Під час роботи необхідно стежити за правильним положенням корпуса тіла і ніг. Є певні рекомендації фізіологів щодо робочої пози науковців, яких слід додержувати. Робочу позу науковця вважають правильною, якщо коліна в положенні сидячи знаходяться під робочою площиною (столом).

З віком еластичність кришталика ока зменшується і до 40-45 років настільки слабне, що виконувати роботи на нормальній відстані від очей (30-35 см) стає неможливо. Тому при перших ознаках вікової далекозорості необхідно звертатися до лікаря. Дослідження показують, що чим раніше науковець почне працювати в окулярах, тим краще зберігається зір.

Правильний вибір робочої пози не дасть бажаних наслідків, якщо науковці не виконуватимуть під час виробничої паузи фізичні вправи. Експерименти показують, що протягом робочого дня всі працівники повинні двічі робити виробничу гімнастику з одночасною вентиляцією приміщення. Одночасно з підвищенням продуктивності праці виробнича гімнастика сприяє поліпшенню загального стану організму і підвищує його опірність інфекційним захворюванням.

Заходи НОП на робочому місці науковця включають в себе не лише санітарно-гігієнічні умови (розмір робочої зони, чистота повітря, освітлення, температура, шум, вібрація), а й харчування, яке не повинно бути надмірним і відповідати витратам енергії працівника.

До найважливіших заходів НОП на робочому місці відносять також виробничу естетику і культуру праці, тобто раціональне поєднання кольору устаткування і робочої зони, чистоту на робочому місці, естетичне оформлення робочого місця, одягу, позу і культуру праці.

Отже, комплекс заходів НОП на робочому місці працівника, зайнятого науково-дослідною роботою, забезпечує збереження здоров'я і виконання досліджень з найбільшою ефективністю.

Контрольні питання

1. Дайте визначення наукової організації праці, які її елементи ?2. Як би ви розподілили елементи НОП за важливістю (значустістю) в науковому процесі.3. Які завдання виконує НОП ?4. Чи можливе нормування праці науковців, на основі яких критеріїв це можливо здійснити ?5. Які характерні особливі риси носить в собі наукова діяльність ?6. Які риси вченого визначають ефективність наукової роботи ? Охарактеризуйте їх суть та індивідуальну

вагу в дослідному процесі.7. Що являє собою поняття “мозкова атака” ?8. Які існують види “мозкових атак” ? В чому їх особливості ?9. Як розподіляються учасники “мозкової атаки”?10. Які функцї виконують модератори та генератори ?

47

47

11. Які основні принципи організацї праці у науковій діяльності ?12. Чи є принципи колективізму та колективності тотожними ? Чому?13. Скласти визначення організації будь-якого процесу діяльності і наукової організації її.14. В чому різниця між організацією праці і організацією науково-дослідного процесу?15. Охарактеризуйте основні принципи організації науково-дослідного процесу.16. Назвіть елементи організації науково- дослідного процесу і розкрийте їх зміст.17. Розкрийте зміст організації управління науково-дослідним процесом.18. В чому суть організації обслуговування науково-дослідного процесу.19. Чим вимірюється ефективність наукової праці вченого?20. Які фактори впливають на ефективність наукової праці?21. У чому полягають особливості творчої праці у дослідженні економіки?22. Розкрийте зміст організації праці у наукових дослідженнях.23. Які етапи розробки і впровадження планів наукової організації праці у дослідницькій діяльності?24. В чому полягає раціональний трудовий режим дослідника?25. З чого складається наукова організація робочого місця науковця?26. В чому зміст організації праці дослідження за критерієм "рефлекс на час"?27. В чому зміст оцінки виконаної дослідної роботи за обсягом?

Література

1. Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 р., № 2984-ІІІ2. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р. №1977-ХІІ3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про підготовку науково-

педагогічних і наукових кадрів” від 1.03.1999 р. №3094. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів. – К.: Вища школа,

1997. – 271 с.5. Єріна А.М., Захожий В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. –

Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 212 с.6. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності:

Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 295 с.

48

48

Тема 7. Інформаційне забезпечення наукової роботи

План

1. Вступ.2. Суть і види науково-технічної інформації.3. Методи пошуку і збору наукової інформації.4. Аналіз та інтерпретація інформації.5. Організація роботи з науковою літературою.6. Форми обміну науковою інформацією.

1. Вступ

Інформація є дорожчою від грошей. Рівень розвитку науки значною мірою визначається характером, достовірністю, цільовим призначенням інформації, яка одержана в результаті пізнання. Інформація є теоретичним і експериментальним підґрунтям для до сягнення мети наукових досліджень і вирішення поставлених завдань. Вона є доказом обгрунтованості наукових положень, їх достовірності і новизни. Існує думка, що вирішення науково-технічних проблем на 90% залежить від інформації і тільки на 10% — від інтуїції. Інформація - це певні відомості про об'єкти, явища навколишнього середовища, їх параметри, якість і стан. Інформація створюєть ся в результаті діяльності наукових колективів, окремих вчених і фіксується в системі точних понять, тверджень, теорії, гіпотез. Інформація є загальнонауковим поняттям, яке включає не тільки відомості, а й збір, збереження та переробку. Отримання, поширення й використання інформації мають суттєвий вплив на розвиток науки.

2. Суть і види науково-технічної інформації

Наукова інформація поширюється в часі і просторі за певними каналами, засобами і методами.

Залежно від нагромадження, використання, призначення сприйняття наукова іформапія класифікується як:

технічна інформація - характеризує фізичні процеси в різних об'єктах при створенні продукції із вихідних компонентів;

економічна інформація - це відомості про економічний розвиток суспільства і його ефективність;

соціальна інформація - відомості про людину, колектив і суспільство в цілому, як об'єкт дослідження.

Таким чином, науково-технічна інформація - це сукупність повних, точних відомостей про розвиток природи, суспільства і людини, зафіксованих у науковому документі.

Науковий документ є структурною одиницею інформаційних ресурсів.У повсякденній діяльності під документом розуміють будь-який папір, що має юридичну силу,

щось засвідчує, надає якісь права чи обов'язки. Документ у науці - це матеріальний об'єкт з інформацією про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людей, яка закріплена створеним людиною способом передачі та зберігання у часі і просторі.

Класифікація документів відбувається на основі багатьох критеріїв. За способом фіксації інформації документи поділяються на:

письмові (матеріали архівів, преси, довідники, художня література, особисті документи — тобто ті, в яких інформація викладена у формі літерного тексту):

статистичні (маються на увазі ті документи, в яких форма подачі інформації в основному цифрова);

іконографічні (всі образотворчі документи, як статичні -скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, так і динамічні - кіно-, теле-, відеоматеріали);

фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді - платівки, магнітофонні записи):

документи, які передають інформацію у закодованому вигляді за допомогою електронної техніки. Форма документа значною мірою визначає спосіб його аналізу.

Залежно від статусу джерела розрізняють документи: офіційні та неофіційні.Крім цього, документи поділяються на:первинні — в яких містяться результати наукових досліджень і розробок, нові наукові дані, ідеї,

факти. На основі цих документів формується первинна інформація; вторинні - де містяться аналітико-синтетичні і логічні матеріали, які вже оброблені на основі первинних документів.

49

49

Такий поділ є умовним. Важливими джерелами первинної інформації є книги, монографії, брошури, посібники і періодичні видання.

Книга — це досить об'ємне неперіодичне видання, в якому скон центровані нагромаджені людством знання і досвід з певної галузі науки.

Брошура — це невеликого обсягу праця з оперативною інформацією.Серед книг і брошур важливе місце займають монографії, в яких висвітлені результати

всебічного вивчення певної проблеми чи теми. Монографія може бути підготовлена як одним автором, так і колективом.

Особливе місце серед книг, які використовуються в сфері наукової інформації, займають підручники і посібники — неперіодичні видання, в яких містяться систематизовані відомості наукового і прикладного характеру, викладені у доступній формі як для викладачів, так і для студентів.

Найбільш оперативним джерелом науково-технічної інформації є періодичні видання, які виходять через певний проміжок часу, з постійним для кожного року числом номерів, але не повторюються за змістом, маючи однакову назву. Традиційними видами періодич них видань є журнали і газети. До періодичних також відносять збірники наукових праць науковців ВНЗ, науково-дослідних інститутів.

До спеціальних видів технічних видань підносять нормативно-тех нічну документацію, яка регламентує науково-технічний рівень і якість продукції: стандарти, типові положення, методичні розробки.

Стандарти - нормативно-технічні документи, в яких встановлено комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації і затверджений компетентними органами.

Важливе значення для проведення науково-дослідної роботи має патентна документація , тобто сукупність документів про відкриття, винаходи, а також відомості про охорону прав винахідників. Патентна документація характеризується високим рівнем достовірності, оскільки ця документація підлягає експертизі на предмет новизни і корисності.

Така кількість наукових документів пояснюється характером знань і різноплановою діяльністю людей.Науковий документ відображає конкретну наукову ситуацію на всіх етапах наукового дослідження: від виникнення ідеї до створення, перевірки теорії та практичного її впровадження.

Структура наукових документів приведена в таблиці 1.Таблиця 1

Видова структура наукових документівВили

документівПервинний Вторинний (неперіодичні)

Книжки, брошури

Монографії, довідники, матеріали конференцій, з'їздів, навчальні видання

Бібліографічні, реферативні, оглядові видання, енциклопедії, словники, довідники

Періодичні Видання з продовженням, журнали, бюлетені, газети, відомості

Бібліографічні (картотека), реферативні (збірники), експрес-інформація, офіційні бюлетені, інформаційні листки, каталоги

Спеціальні Нормативно-технічні документи, нормативно- виробничі довідки, рекламні видання, патентно-ліцензійні

Показники стандартів і технічних умов вітчизняних і зарубіжних винаходів

Рукописні Наукові звіти, наукові доклади, інформаційні відомості про проведення наукових конференцій, семінарів, симпозіумів

Бюлетені реєстрації НДР, збірники рефератів НД1, ОКР, реєстраційні та інформаційні картки

У кінці XX століття створено світову систему Internet — всесвітнє об'єднання регіональних і корпоративних мереж, що створюють єдиний інформаційний простір завдяки використанню стан-дартних протоколів передачі інформації.

Слід зазначити, що з розвитком електронних засобів інформації актуальність документальних джерел не знижується і потреба в них не зменшується.

Традиційним засобом передачі та збереження інформації є приведення в порядок документальних фондів. Найбільш поширеною є Універсальна десятична класифікація (УДК), яка використовується більш ніж в 50-ти країнах світу і юридично є власністю Міжнародної федерації документації (МФД), яка відповідає за розробку таблиць УДК, їх стан і видання.

50

50

УДК — це міжнародна універсальна система, яка дозволяє детально представити зміст документальних фондів, забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдосконалення. Вона складається із основної і допоміжної таблиць. Основ на таблиця містить поняття і відповідні їм індекси, за допомогою яких систематизують знання людства. У науково-дослідній роботі особливе місце займає пошук і аналіз наукової інформації.

3. Методи пошуку і збору наукової інформації

Для проведення наукового дослідження потрібна як первинна так і вторинна інформація.Первинна інформація — це вихідні дані, які є результатом конк ретних експериментальних

досліджень, вивчення практичного досвіду.Вторинна інформація — це результат аналітико-синтетичної переробки первинної інформації.Етап збору і відбору інформації для проведення наукових досліджень є одним із ключових.Організація його передбачає:

визначення кола питань, що будуть вивчатись; хронологічні межі пошуку необхідної літератури; уточнення можливості використання літератури зарубіжних авторів; уточнення джерел інформації (книги, статті, патентна література, стандарти тощо); визначення ступеню відбору літератури - всю з даного питан ня, чи тільки окремі

матеріали; участь в роботі тематичних семінарів і конференцій; особисті контакти із спеціалістами з даної проблеми; вивчення архівних документів, науково-технічних звітів; пошук інформації в Інтернеті.

Вихідну інформацію можна знайти в загальній і спеціальних ен циклопедіях, а також у списках літератури, які прикладені до тематичних і оглядових робіт, що мають відношення до теми. В цьому випадку пошук інформації ведеться в антихронологічному порядку — від більш пізніших джерел до більш ранніх. Такий шлях пошуку швидше приводить до поставленої мети.

При пошуку інформації слід дотримуватись певних принципів її формування, а саме: актуальність інформації має реально відображати стан об'єкта дослідження в кожен

момент часу; достовірність - це доказ того, що названий результат є істинним, правдивим; інформація має точно відтворювати об'єктивний стан і розвиток об'єкта; інформаційна єдність, тобто подання інформації у такій сис темі показників, при якій

виключалась би ймовірність протиріч у висновках і неузгодженість первинних і одержаних даних;

релевантність даних, тобто одержання інформації за запитом користувача, включаючи роботу з даними, які не належать до дослідження.

Дотримання цих принципів дозволило б виключити дублювання наукових досліджень. За підрахунками американських спеціалістів, від10 до 20% науково-дослідних робіт можна було б не проводити, якшо би правильно була підібрана наукова інформація з проблеми, яка вивчається. Пошук потрібної інформації з кожним роком ускладнюється. Тому всі наукові працівники мають знати основні положення інформаційного пошуку. Інформаційний пошук - це сукупність операцій, спрямованих на пошук документів, які потрібні для розробки теми проблеми. Пошук може бути: ручний , який здійснюється за бібліографічними картками, картотеками, каталогами, механічним і автоматизова ним . Визначення стану вивченості теми доцільно розпочати із знайомства з інформаційними виданнями, які містять оперативні систематизовані відомості про документи, найсуттєвіші сторони їх змісту. Інформаційні видання, на відміну від бібліографічних, включа ють не лише відомості про надруковані праці, а й ідеї та факти, що в них містяться. Крім оперативності, їх характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплених джерел і наявність довідкового апа рату, що полегшує пошук і систематизацію літератури. Інформаційні видання охоплюють усі галузі народного господар ства. Іх випускають інститути, служби НТІ, центри інформації, бібліотеки. До основних інститутів і організацій України, які здійснюють централізований збір і обробку інформації основних елементів опублікованих документів, є:

Книжкова палата України, Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрУНТЕУ), Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського та інші бібліо течно-інформаційні

установи загальнодержавного та регіонального рівнів.

51

51

Для підтвердження достовірності висновків і результатів дослі дження, перевірки робочої гіпотези важливе значення має первинна інформація. Найбільш поширеними і змістовними метолами нагромадження первинної інформації є: опитування, спостереження, експеримент, тестування,анкетування. Ефективним методом збирання первинної інформації є аналіз документів. Документи з різним ступенем повноти відображають економічний стан проблеми, фактологічну сторону соціальної дійсності; в них містяться відомості про процеси та результати діяль ності підприємства, окремих людей, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому. Саме з аналізу документів має розпочинатися конкретне дослідження.

Аналіз документів первинної і вторинної інформації дозволяє отримати об'єктивно існуючий стан і розвилок науки в цілому і окремих наукових напрямів. Вивчення наукових інформаційних по- токів дає можливість планувати, прогнозувати тенденції розвитку науково-інформаційної діяльності і її удосконалення.

Дослідження документальних інформаційних потоків здійснюється за допомогою використання банку даних.

Банк даних - певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичення та багатоцільового використання інформації, яка систематизована і сконцентрована в певному місті (у пам'яті ЕОМ, бібліотеці, катало гах, картотеці). Його ядром є база даних.

База даних - іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері. Функціонування цієї бази забезпечується сукупністю мовних і програмних засобів, які мають назву системи управління базою даних.

База даних сприяє формуванню бази знань.База знань - сукупність систематизованих основних відомостей, що належать до певної галузі

знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ. У ній виокремлюється дві відносно самостійні частини: знання про певну галузь у вигляді термінів і законів, стверджень; конкретні, факти що описують цю галузь.

База знань сприяє розвитку бази даних.

3. Аналіз та інтерпретація інформації

Після проведення емпіричного дослідження починаються його заключні стани: опрацювання, аналіз і узагальнення даних.

Ефективність дослідження залежить не тільки від обсягу інформаційного масиву, а й від глибини та всебічності його аналізу. Сама по собі первинна інформація не дає змоги зробити висновки, перевірити гіпотези і, таким чином, розв'язати завдання, що були поставлені в про грамі. Тому оволодіння прийомами та методами аналізу одержаних даних - запорука результативного дослідження.

Для успішного проведення опрацювання інформації слід дотримуватися певної послідовності. Спочатку інформація проходить стадію попередньої підготовки до опрацювання, яка включає в себе вирішення двох основних завдань:

перевірку інструментарію на точність, повноту та якість заповнення; кодування інформації, тобто її формалізація.

Опрацювання інформації дає надійні підстави для її узагальнен ня, яке здійснюється у кількох формах, що фіксують різний рівень аналізу. Найпростішою і найбільш поширеною формою є групування даних, тобто віднесення об'єкта до тієї чи іншої групи залежно від обраного показника (наприклад, рівень продуктивності праці, прибуток). Згруповані таким чином однорідні за складом групи стають об'єктом аналізу. Вибір ознаки групування зумовлюється завдання ми і гіпотезами дослідження. Основна проблема, що виникає у випадку використання простого групування, — неправильний вибір показника, за яким здійснюється групування.

Наступний елемент аналізу даних — інтерпретація даних, проце дура якої має відповідати певним вимогам:

характер оцінки та інтерпретації мають визначатися в загальних рисах уже на стадії розробки програми та концепції дослідження, де окреслюються принципові характеристики досліджуваного об'єкта;

слід максимально повно визначити цей об'єкт та відповідний предмет дослідження; слід пам'ятати про багатозначність отриманих даних і потребу їх інтерпретації з різних

позицій.Процедура інтерпретації — це насамперед перетворення певних числових величин у логічну

форму — показники (індикатори) за допомогою гіпотез, які визначаються ще на стадії розробки

52

52

програми дослідження, а включаються в роботу дослідника лише на стадії інтер претації. Характер поведінки гіпотез залежить від типу дослідження.Зазначимо, що до яких би статистичних і математичних методів аналізу отриманої інформації ми не вдавалися, вирішальна роль в інтерпретації емпіричних даних належить концепції наукового дос -лідження, науковій ерудиції дослідника, наскільки він зможе пра вильно, глибоко й всебічно інтерпретувати отриманий результат.

Після завершення аналізу даних отримані результати оформлюють у підсумкові документи дослідження: інформації, інформаційні записки, звіти про науково-дослідну роботу.

4. Організація роботи з науковою літературою

Важливим елементом творчої роботи є цілеспрямоване вивчен ня наукової літератури. Вміння працювати злітературою — складний творчий процес. Вивчення наукової літератури дозволяє:

виявити здобутки науки, її досягнення і недоліки; визначити основні тенденції у поглядах фахівців па проблему, з огляду на те, що вже

досягнуто в науці; визначити актуальність і рівень вивченості проблеми; допомагає вибрати напрям, аспекти дослідження; забезпечує достовірність висновків і результатів науковця, зв'я зок його концепції із

загальним розвитком науки.При роботі із літературою обов'язково слід робити виписки, анотації і конспекти, за допомогою

яких виділяють найбільш цінну інформацію, стисло викладають зміст інформації в цілому.Необхідно переглянути всі види джерел інформації, зміст яких пов'язаний з темою дослідження.

До них належать матеріали, опубліковані в різних вітчизняних і іноземних виданнях, звіти науково- дослідної роботи, дисертації, офіційні документи.

Вивчення літератури з обраної теми слід починати з загальних робіт, щоб отримати уявлення про основні питання, а пізніше вже вести пошук нового матеріалу.Роботу з літературою рекомендовано проводити поетапно:

загальне ознайомлення з матеріалом в цілому за його змістом; швидкий перегляд усього змісту; проробка в порядку послідовності розміщення матеріалу; вибіркове читання будь-якої частини монографії, посібника дисертації, статті; виписка матеріалу, що належить до теми і є цікавим; критична оцінка записаного, його редагування, чистовий за пис, як фрагмент тексту

майбутньої роботи.При вивченні літератури за обраною темою використовується не вся інформація, що міститься в

ній, а лише та, яка має безпосереднє відношення до теми. Критерієм оцінки прочитаного є мо -жливість його практичного використання в роботі. Вивчаючи літе ратурні джерела, слід ретельно стежити за оформленням виписок, щоб можна було ними користуватись у майбутньому. Частина отриманих даних не буде використовуватись в роботі, тому потрібен їх ретельний відбір та оцінка. Необхідно збирати тільки наукові факти, а не будь-які.

Під науковими фактами розуміють елементи, що складають ос нову наукового знання, які відображають об'єктивні властивості речей та процесів. Їм характерні такі властивості:

новизна, точність, об'єктивність, достовірність.

Новизна наукового факту свідчить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище, процес. Точність наукового факту визначається об'єктивними методами та характеризує сукупність найбільш суттєвих ознак предметів, явищ, подій, їх кількісних та якіс них визначень.

Відбір фактів повинен бути науково об'єктивним. Достовірність наукового факту характеризує його безумовне реальне існування, яке підтверджується при аналогічних ситуаціях. За відсутності підтвердження факту немає і його достовірності. Достовірність інформації, її цільове призначення і характер дають основу для достовірності наукових фактів.

Слід уважно ставитись до матеріалів, які використовуються в ро боті: офіційні дані, опубліковані від імені державних або громадських організацій, не повинні викликати сумніву; практично абсолютною достовірністю володіє опис винаходів як у монографії, так і в інформаційній статті.Наукові статті мають знаходитись в залежності від достовірності вихідної інформації, що використовується. У них можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень, тому їх необхідно особливо ретельно аналізувати й оцінювати. Подібно статтям, різного

53

53

ступеня достовірності, відповідають доповіді, зроблені на наукових конференціях, симпозіумах тощо. Деякі з них можуть містити обгрунтовані,, доказові, апробовані відомості, інші - включати питання проблемного характеру, пропозиції та інше.

Про достовірність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерел, а й науковий, професійний авторитет його автора, його приналежності до тієї чи іншої наукової школи, а також чинник часу. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних то чок зору, а також для передачі без перекручування думки автора першоджерела можна використовувати цитати. Їх використання визначається проблемами розробки теми. Поряд з прямим цитуванням, часто застосовують першоджерело, обов'язково звіряючи його з оригіналом. На таких виписках обов'язково вказується джерело запозичення. Залежно від назви і наукового значення теми обсяг інформації може бути в межах 100—200 найменувань літературних джерел.

Особливо уважно потрібно користуватись цитатами, щоб без пе рекручень передати думку автора першоджерела. При цитуванні слід дотримуватись таких правил:

цитати повинні бути точними; не можна перекручувати основний зміст поглядів автора; використання цитат має бути оптимальними, тобто визначатись потребою наукової

теми; слід точно зазначити джерело цитування; цитати мають вписуватись у контекст теми дослідження.

Вивчення і аналіз літератури вимагає певної культури дослідни ка. Всі прізвища авторів, які дотримуються єдиної точки зору з того чи іншого питання, необхідно вказати в алфавітному порядку.

Алфавітний порядок підкреслює однакове ставлення дослідника до наукових концепцій учених.На завершальному етапі роботи з літературою доцільно зробити порівняльний аналіз отриманої інформації. Цс дозволить оцінити актуальність, новизну і перспективність інформації. За даними критичного аналізу слід зробити висновки. Їх узагальнення дозволить методологічно правильно поставити і сформулювати тему дослідження, намітити цілі і конкретні завдання.

5. Форми обміну науковою інформацією

Закономірності розвитку науки вимагають постійного обміну інформацією - усною чи письмовою. Важливим джерелом інфор мації є наукові доповіді і особисті контакти на конференціях, сим -позіумах, семінарах, форумах. Обмін інформацією можна проводити у вигляді таких матеріалів.

Наукова доповідь — літературно оформлена робота, яка грунтується на оригінальному матеріалі. Як правило, доповідь робиться в усній формі в такій послідовності: коротка оглядова частина та визначення завдання дослідження; метод вирішення або нове положення, яке пропонує доповідач, основні результати, їх пояснення і висновки. Обсяг доповіді до 0,75 друкованого аркуша.

Монографія - це надрукована наукова робота теоретичного характеру, в якій всебічно висвітлена певна проблема або окреме вузлове питання. У монографії використовуються оригінальні резуль -тати власних досліджень і літературних джерел. Монографія, як пра вило, висвітлює обширні наукові знання з даного питання. Робота розрахована на наукових працівників, керівників, спеціалістів, які працюють над даною проблемою. Тип викладу тексту пояснюваль ний з використанням дедуктивних (рух думки від загального положення до конкретних фактів), індуктивних (рух думки від конкретних фактів до загального висновку) або змішаних способів.

Монографія до друку оформлюється за проспектом, затвердженим видавництвом.Стаття - є основною формою письмової інформації між спеціалістами, які працюють в одній

або суміжній галузях науки.Статті є наукові, науково-технічні, науково-методичні і дискусійні з конкретних досліджень, а

також оглядові. Як правило, в перших трьох видах статей публікуються результати закінчених розділів дослідження, проводиться їх обговорення та робляться основні висновки.

В дискусійних статтях містяться спірні наукові положення. Вони публікуються з метою обговорення спірних питань у пресі. Оглядова стаття (аналітична, реферативна, тематична) містить систематизовані наукові відомості з будь-якого питання (теми, проблеми), отримані на основі аналізу першоджерел.

Реферат — це коротка форма викладу змісту першоджерел з теми, яка вивчалася. Він має, як правило, науково-інформаційне призначення. Науковий звіт є підсумковим документом, в якому викладено фактично виконані дослідження. Він починається із анотації, включає мету дослідження, опис методичних особливостей, результати їх обговорення і висновки. У звіті приводиться список публікацій, пе релік наукових доповідей з теми звіту.

54

54

Методичні розробки — це праця інструктивно-виробничого характеру, в якій викладені рекомендації з питань проведення певних видів робіт, спрямованих на удосконалення організації, управління виробництвом, персоналом тощо.

Довідник - це літературна робота виробничо-довідкового характеру з певних проблем, де визначаються найбільш важливі поняття, нормативи, моделі, форми, інструкції тощо.

Брошура — літературно оформлена праця науково-виробничого характеру, де всебічно висвітлюється певне питання в науково-популярній формі.

Дисертація є кваліфікаційною науковою роботою в певній галузі науки, яка має внутрішню єдність, актуальність наукових результатів, наукових положень, що висувається автором для публічного захисту. Дисертації не опубліковуються, але ведеться їх сувора бібліографічна реєстрація.

Рецензія - стаття, яка містить розбір і критичну оцінку опублікованої статті або монографії.Одним із важливих заключних етапів наукової роботи є оформ лення наукового документа, в

якому викладаються зміст предмета дослідження.Науковий документ оформляється у відповідності із чітко встановленими вимогами. Залежно від

характеру інформації науковий документ може бути первинним або вторинним.Первинний - це статті, дисертації, монографії, наукові звіти; вто ринні — довідники, огляди,

реферати, анотація.Основними структурними елементами кожного наукового документа є аспектація, рубрикація і

композиція.Аспектація наукового документа відображає логіку наукового дослідження, схему його змісту.Коректно зроблена аспектація дозволяє знайти найкраще композиційне рішення. Композиція —

це послідовне розміщення основних частин роботи, що дозволяє зробити правильну рубрикацію на -укового документа.Під рубрикацією розуміють поділ наукового документа на окремі логічно підпорядковані частини (розділи, глави, параграфи), які найкраще відображають логіку побудови конкретного наукового дослідження. Кожна частина наукового документа має короткий, але інформативний заголовок, який відображає її зміст. За наявності математичної і цифрової інформації слід дотримуватись певних правил. Основна вимога щодо ілюстративного матеріалу є його науковість і достовірність.

Питання

1. Як класифікується наукова іформація?2. Чим відрізняються первинні документи від вторинних?3. Що містить в собі патентна документація?4. Де можна знайти вихідну інформацію що до дослідження конкретного питання?5. Що представляє інформаційний пошук, яким він може бути? 6. Які інститути і організації України здійснюють централізований збір і обробку інформації

основних елементів опублікованих документів?7. Для чого використовуються, чим відрізняються банк даних, база даних, база знань?8. Що включає в себе стадія попередньої підготовки інформації до опрацювання?9. Яким вимогам має відповідати процедура інтерпретації даних?10. Що дозволяє отримати вивчення наукової літератури?11. На які етапи доцільно поділити процес роботи з науковою літературою?12. Які властивості характерні науковим фактам?13. Яких правил треба дотримуватись при цитуванні літератури?14. Які Ви знаєте форми обміну науковою інформацією?

55

55

Тема 8. Комп’ютерні технології у наукових дослідженнях

План

1. Вступ2. Поняття автоматизованої системи обробки інформації (АСОІ).3. Сучасні комп’ютерні технологій та Інтернет в економічних дослідженнях.4. Економіко-математичне моделювання в науковій роботі.

1. Вступ

Процеси інформатизації набувають сьогодні виключно важливого значення. Інформація як стратегічний продукт стає і предметом конкуренції, і засобом захисту та впровадження в життя базових національних інтересів.

Здатність суспільства та його інституцій збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію стала ключовою передумовою соціального та технологічного прогресу, фактором національної безпеки, основою успішної зовнішньої політики. Висока мінливість інформаційного середовища, викликана прогресом інформаційних технологій, змушує державу швидко адаптуватися до нових умов. Інформаційні і телекомунікаційні технології, що містять у своїй основі глобальні телекомунікаційні мережі й інтелектуальні комп’ютерні системи, відкриють цілком нові можливості.

Суб'єктами інформаційних відносин є держава (загалом або окремі її органи і організації), громадські або комерційні організації (об'єднання) і підприємства (юридичні особи), окремі громадяни (фізичні особи). У процесі своєї діяльності суб'єкти можуть знаходитись один з одним в різного роду відносинах, у тому числі з питань отримання, зберігання, обробки, поширення і використання певної інформації. Такі відносини між суб'єктами називаються інформаційними, а самих суб'єкти, що беруть у них участь, — суб'єкти інформаційних відносин.

В даній темі розглядаються сучасні методи отримання та обробки інформації з допомогою інформаційних та комп’ютерних систем, можливість побудови на її основі різноманітних економіко-математичних моделей, що є одним з найважливіших етапів проведення наукового дослідження. Актуальністю цієї теми безпосередньо виступає значна універсальність можливого застосування.

Основними категоріями цієї теми є: автоматизована система обробки інформації, інформаційні системи управління підприємствами, інформаційно-пошукові системи, інформаційно-довідкові системи, управлінські системи, моделювання, та різні види моделей.

2. Поняття автоматизованої системи обробки інформації (АСОІ)

Інформація може існувати в різних формах у вигляді сукупностей деяких знаків (символів, сигналів тощо) на носіях різних типів. Інформація ж в Автоматизованій Системі (АС), визначається як сукупність усіх даних і програм, які використовуються в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення. У зв'язку з бурхливим процесом інформатизації суспільства все більші обсяги інформації накопичуються, зберігаються і обробляються в автоматизованих системах, побудованих на основі сучасних засобів обчислювальної техніки і зв'язку.

Автоматизована система обробки інформації (АСОІ) — це організаційно-технічна система, що являє собою сукупність наступних взаємопов'язаних компонентів:

технічних засобів обробки і передачі даних (засобів обчислювальної техніки і зв'язку); методів і алгоритмів обробки у вигляді відповідного програмного забезпечення; інформації (масивів, наборів, баз даних) на різних носіях; персоналу і користувачів системи, об'єднаного за організаційно-структурними, тематичними,

технологічними або іншими ознаками для виконання автоматизованої обробки інформації (даних) з метою задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин.

Створенню автоматизованих систем у нашій країні приділяється багато уваги. За масштабами, темпами зростання, витратами матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, а також за ступенем впливу на процеси управління проблема створення АС перетворилася на велике завдання.

Інформаційні системи можуть значно рорізнятися за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних завдань і рядом інших ознак.

Загальноприйнятої класифікації АС взагалі не існує, тому їх можна класифікувати за різними ознаками.1. За рівнем або сферою діяльності — державні, територіальні (регіональні), галузеві, об'єднань,

підприємств або установ, технологічних процесів.2. За рівнем автоматизації процесів управління — інформаційно-пошукові, інформаційно-довідкові,

інформаційно-керівні, системи підтримки прийняття рішень, інтелектуальні АС.3. За ступенем централізації обробки інформації — централізовані АС, децентралізовані АС,

інформаційні системи колективного використання.

56

56

4. За ступенем інтеграції функцій — багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями управління (підприємство — об'єднання, об'єднання — галузь і т. ін.), багаторівневі АС з інтеграцією за рівнями планування і т. ін.

 Державні АС призначені для вирішення найважливіших проблем країни. На базі використання обчислювальних комплексів та економіко-математичних методів у них складають перспективні та поточні плани розвитку країни, ведуть облік результатів та регулюють діяльність окремих ланцюгів економіки, розробляють державний бюджет та контролюють його виконання і т. ін.

Центральне місце в мережі державних АС належить автоматизованій системі державної статистики (АСДС). Роль та місце АСДС в ієрархії управління визначається тим, що вона є основним джерелом статистичної інформації, потрібної для функціонування усіх державних та регіональних АС. АСДС взаємодіє з державною інформаційною системою фінансових розрахунків (АСФР) при Міністерстві фінансів України. АСФР призначена для автоматизації фінансових розрахунків на базі сучасної обчислювальної техніки з формування державного бюджету країни та контролю за його виконанням. При цьому вона використовує статистичну інформацію про випуск і реалізацію продукції, фонди споживання, запаси та витрати фінансових ресурсів і т. ін.

Відомі й інші державні АС, система обробки інформації з цін (АСОІ цін), система управління національним банком (АСУ банк), система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ) і т. ін.

 Територіальні (регіональні) АС призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Сюди належать АС області, міста, району. Ці системи виконують роботи з обробки інформації, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності й видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.

 Галузеві інформаційні системи управління призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Галузеві АС діють у промисловості та в сільському господарстві, будівництві на транспорті і т. ін. У них розв'язуються задачі інформаційного обслуговування апарату управління галузевих міністерств і їх підрозділів. Галузеві АС відрізняються сферами застосування — промислова, наукова.

 Інформаційні системи управління підприємствами (АСУП) або виробничими об'єднаннями (АСУВ) — це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для регулярного розв'язування завдань управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Залежно від мети функціонування та завдань, які покладені на АС на етапах збору та змістової обробки даних, розрізняють такі типи АС:

інформаційно-пошукові; інформаційно-довідкові; інформаційно-управлінські; інтелектуальні інформаційні системи та системи підтримки прийняття рішень.

Інформаційно-пошукові системи (ІСП) орієнтовані на розв'язування завдань пошуку інформації. Змістова обробка інформації в таких системах відсутня.

В інформаційно-довідкових системах (ІДС) за результатами пошуку обчислюють значення арифметичних функцій.

Інформаційно-управляючі, або управлінські, системи (відомі у вітчизняній літературі під назвою "автоматизовані системи організаційного управління") являють собою організаційно-технічні системи, які забезпечують вироблення рішення на основі автоматизації інформаційних процесів у сфері управління. Отже, ці системи призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола завдань управління.

До інформаційних систем нового покоління належать системи підтримки прийняття рішень (СППР) та інформаційні системи, побудовані на штучному інтелекті (інтелектуальні АС).

СППР — це інтерактивна комп'ютерна система, яка призначена для підтримки різних видів діяльності при прийнятті рішень із слабо структурованих або неструктурованих проблем. Інтерес до СППР, як перспективної галузі використання обчислювальної техніки та інструментарію підвищення ефективності праці в сфері управління економікою, постійно зростає. У багатьох країнах розробка та реалізація СППР перетворилася на дільницю бізнесу, що швидко розвивається.

Штучний інтелект — це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітують розв'язування людиною складаних творчих завдань. Створенню інтелектуальних інформаційних систем сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логіко-лінгвістичних моделей. Ці моделі дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них, тобто ввести в ЕОМ логіко-лінгвістичні моделі поряд з математичними. Логіко лінгвістичні моделі — це семантичні мережі, фрейми, продукувальні системи — іноді об'єднуються терміном «програмно-апаратні засоби в системах штучного інтелекту».

Розрізняють три види інтелектуальних АС:1. інтелектуальні інформаційно-пошукові системи (системи типу «запитання — відповідь»), які в

процесі діалогу забезпечують взаємодію кінцевих користувачів — непрограмістів з базами даних та знань професійними мовами користувачів, близьких до природних;

57

57

2. розрахунково-логічні системи, які дають змогу кінцевим користувачам, що не є програмістами та спеціалістами в галузі прикладної математики, розв'язувати в режимі діалогу з ЕОМ свої задачі з використанням складаних методів і відповідних прикладних програм;

3. експертні системи, які дають змогу провадити ефективну комп'ютеризацію областей, у яких знання можуть бути подані в експертній описовій формі, але використання математичних моделей утруднене або неможливе.

В економіці України найпоширенішими є експертні системи. Це системи, які дають змогу на базі сучасних персональних комп'ютерів виявляти, нагромаджувати та коригувати знання з різних галузей економіки (предметних областей).

Обробка інформації в АС — це будь-яка сукупність операцій (прийом, збір, накопичення, зберігання, перетворення, відображення, видача тощо), здійснюваних над інформацією (відомостями, даними) з використанням засобів АС.

Різні суб'єкти по відношенню до певної інформації можуть виступати як (можливо, одночасно): джерела (постачальники) інформації; користувачі (споживачі) інформації; власники (розпорядники) інформації; фізичні і юридичні особи, в яких збирається інформація; власники систем збору і обробки інформації і учасники процесів обробки і передачі інформації тощо.

Для успішного здійснення своєї діяльності по управлінню об'єктами деякої предметної області суб'єкти інформаційних відносин можуть бути зацікавлені в забезпеченні:

своєчасного доступу (за прийнятний для них час) до необхідної ним інформації; конфіденційності (збереження в таємниці) певної частини інформації; достовірності (повноти, точності, адекватності, цілісності) інформації; захисту від нав'язування ним помилкової (недостовірної, спотвореної) інформації (тобто від

дезінформації); захисту частини інформації від незаконного її тиражування (захисту авторських прав, прав

власника інформації тощо); розмежування відповідальності за порушення законних прав (інтересів) інших суб'єктів

інформаційних відносин і встановлених правил поводження з інформацією; можливості здійснення безперервного контролю і управління процесами обробки і передачі

інформації.Будучи зацікавленим у забезпеченні хоч би однієї з вищеназваних вимог, суб'єкт інформаційних

відносин є вразливим, тобто потенційно схильним до нанесення йому збитку (прямого або непрямого, матеріального або морального) за допомогою впливу на критичну для нього інформацію і її носіїв або за допомогою неправомірного використання такої інформації. Тому всі суб'єкти інформаційних відносин зацікавлені в забезпеченні своєї інформаційної безпеки (звісно, різною мірою в залежності від величини збитку, який їм може бути нанесений). Для задоволення законних прав і перерахованих вище інтересів суб'єктів (забезпечення їх інформаційної безпеки) необхідно постійно підтримувати наступні властивості інформації і систем її обробки:

доступність інформації, тобто властивість системи (середовища, засобів і технології її обробки), в якій циркулює інформація, що характеризується здатністю забезпечувати своєчасний безперешкодний доступ суб'єктів до зацікавленої інформації, а також постійна готовність відповідних автоматизованих служб до обслуговування отриманих від суб'єктів запитів, коли в цьому виникає необхідність;

цілісність інформації, тобто властивість інформації, яка полягає в її існуванні в неспотвореному вигляді (незмінному по відношенню до деякого фіксованого її стану). Якщо говорити точніше, суб'єктів цікавить забезпечення більш широкої властивості — достовірності інформації, яка складається з адекватності (повнота і точність) відображення стану предметної області і безпосередньої цілісності інформації, тобто її неспотворення.

конфіденційність інформації — суб'єктивно визначає характеристику (властивість) інформації, вказуючи на необхідність введення обмежень на коло суб'єктів, що мають доступ до даної інформації та забезпечується здатністю системи (середовища) зберігати вказану інформацію в таємниці від суб'єктів, які не мають повноважень на доступ до неї. Об'єктивні передумови подібного обмеження доступності інформації для одних суб'єктів укладені в необхідності захисту законних інтересів інших суб'єктів інформаційних відносин.

3. Сучасні комп’ютерні технологій та Інтернет в економічних дослідженнях

Сьогодні інформаційний ринок в Україні розвивається надзвичайно швидкими темпами. Інформаційні ресурси і технології стали величезним фактором економічного розвитку кожного підприємства і країни в цілому. Саме рівень використання інформаційних технологій в суспільстві визначає межу між розвиненими країнами та рештою світу у новому сторіччі.

Неможливо переоцінити ту роль, яку сьогодні відіграють інформаційні технології і при здійсненні економічних досліджень. Так лише за допомогою новітніх технологій можливим є акумулювання великих

58

58

розмірів інформації та створення можливостей для вільного доступу до цієї інформації. Зокрема для економічних досліджень це є різноманітна статистична інформація, нормативно-правова база тощо.

Іншою перевагою, що зараз є в арсеналі науковців це технологічні можливості при збиранні, зберіганні, обміні, обробці та аналізі даних. Існує багато різноманітних комп’ютерних програм за допомогою яких можна легко здійснювати складні підрахунки, створювати економіко-математичні моделі та, при необхідності, змінювати їх.

Глобальна інформатизація дозволяє також без особливих перешкод використовувати різноманітні доробки зарубіжних вчених, легше та швидше контактувати з ними.

Internet – всесвітня (глобальна) інформаційна мережа, яка з’єднує мільйони комп’ютерів (серверів) з метою спільного використання інформаційних ресурсів. Інформація в Інтернет організована у вигляді комп’ютерних файлів, які називаються Web-сторінками. Сукупність пов’язаних між собою Web-сторінок, створених конкретною особою чи організацією, утворюють Web-сайт. Зараз це основний і найбільш поширений тип інформаційних ресурсів в Інтернет.

Комп’ютерні файли можуть містити різні типи інформації: тексти, подані символами (літерами, цифрами, розділовими знаками тощо), графічні зображення, повідомлення електронної пошти, комп’ютерні програми і т.д. інформаційна служба пошуку необхідних даних – World Wide Web (скорочено www) – ґрунтується на гіпертекстовій логіці перегляду документів, за якою Web - сторінка містить посилання (links) на інші сторінки чи інформаційні ресурси.

Інтернет на сьогоднішній день постає як одне з найзручніших джерел інформації. Оскільки в процесі проведення наукового дослідження необхідним є використання різноманітної інформації, Інтернет являє собою швидкий доступ до даних, на яких ґрунтується хід дослідження.

Одними з таких даних є дані статистики. Найважливішої складового інформаційного забезпечення є статистика. Відповідно до проведених досліджень нею користуються понад 92% усіх категорій осіб, що є користувачами інформації. Статистична інформація використовується не лише для проведення досліджень, а й в практичних цілях. В Інтернеті представлена статистична інформація різного ступеня обробки: первинна статистика – зведені дані економічного, демографічного, соціального характеру, зібрані в обстежених об'єктах; статистична інформація, підготовлена для проведення економічних досліджень (минула, сортована, вибіркова, згрупована по визначених методах, об'єднана в банки даних, динамічні ряди і т.д.), економічні дослідження, що відбивають поточний стан об'єкта, що прогнозує можливі варіанти його розвитку. Велика частина баз даних економічної статистики створюється державними організаціями, задачею яких є максимально повне поширення цих даних серед споживачів. Інтернет є одним з основних каналів доступу до подібної інформації. Крім баз даних національної статистики в Інтернеті представлені спеціалізовані джерела галузевої статистики. Велику роль у забезпеченні клієнтів статистичними даними в даний час грають комерційні інформаційні служби, що пропонують бази на основі офіційної статистики.

Розвиток ринкових відносин, зростання самостійності підприємств і регіонів країни, роблять необхідним знання економіки розвитку окремих виробничих і територіальних одиниць, забезпечення діловою інформацією з конкретних видів виробництва і масових комерційних споживачів. Цей вид економічної інформації в даний час є найбільш цінним у поточній економічній ситуації як для проведення досліджень, так і для комерційного використання та державного регулювання.

Джерелами статистичної інформації в Інтернеті є спеціалізовані бази, маркетингові дослідження, аналітичні огляди, ділові новини.

Для аналізу ринку споживчих товарів і послуг, актуальною є демографічна статистика, а також дані, отримані в ході вивчення суспільної думки. Раніше демографічні бази надавали дані, отримані в ході перепису населення. Потім з'явилася можливість переструктуровувати ці бази, для проведення на їхній основі досліджень та аналізу з використанням визначених методик математичного моделювання. Таким чином, з'явилось безліч баз, заснованих на єдиному первинному матеріалі.

Інформаційні ресурси Інтернет є найважливішим джерелом зведень про підприємства й організації. Друковані джерела значно поступаються у повноті й оперативності. Деякі регіони і галузі господарства не одержали достатнього відображення в довідниках підприємств, промислових каталогах, часто зустрічаються помилки і неточності у виданнях. Багато сайтів Інтернету містять каталоги по галузях господарства, переліки галузевих і тематичних сайтів глобальної мережі, що дозволяє одержати комплекс корисних комерційних даних, що включають профіль роботи, вироблені товари і послуги, прайс-листи, економічне положення, інформацію про керівників, кадровий склад, реквізитні дані, звіти і плани роботи, зведення про попит та пропозицію, партнерів, клієнтів, поточну роботу, перспективи розвитку. Засоби електронних комунікацій дозволяють при необхідності зв'язуватися з підприємствами для одержання відсутньої на сайті інформації і встановлювати ділові контакти.

На визначеному етапі розвитку мережі, відбулося виділення довідкових серверів по комерційних учасниках Інтернету у самостійні. Згодом інформаційні ресурси цих серверів перетворилися в галузеві довідники. Працюючи з комерційною інформацією в Інтернеті, користувач може вести пошук, порівняння і систематизацію по назвах підприємств, адресам, напрямку діяльності, товару що випускається, а також здійснювати тематичний пошук по ключових словах і тексту довідкової інформації.

59

59

Подальший розвиток і удосконалення ділового сектора в Інтернеті обумовлений тими привабливими можливостями, що надає глобальна мережа для інформаційно-бібліографічного забезпечення економічної діяльності, професійного спілкування, комерційних справ, наукової і навчальної діяльності, використання електронних комунікацій.

Глобальна мережа має властивість оперативності, можливості швидкого одержання актуальної інформації в електронній формі, що дозволяє більш раціонально використовувати робочий час, оптимізувати і скоротити виробничий процес, зменшити трудомісткі етапи з пошуку, і технічної адаптації необхідної інформації

Привабливим робить Інтернет можливість професійного спілкування, одержання індивідуальних консультацій фахівців з питань, що виникають у процесі роботи, обговорення актуальних проблем з колегами на Інтернет конференціях, форумах, чатах. Ще однією можливістю що надає Інтернет, є опублікування результатів досліджень та отримання відзивів на них. Все це робить Інтернет необхідним помічником не лише при проведенні наукових досліджень, а й у повсякденному житті.

4. Економіко-математичне моделювання в науковій роботі

Необхідність застосування кількісних методів та аналіз числової інформації у наукових економічних дослідженнях та практиці розробки економічних рішень у цій сфері обумовлені такими чинниками:

Збільшення складності та взаємозв’язків процесів, що відбуваються у сфері економічних відносин

Збільшення невизначеності при прийнятті управлінських рішень; посилення дії непередбачуваних чинників

Стрімка зміна умов діяльності на внутрішніх та зовнішніх ринках; виникнення ситуацій, які раніше ніколи не існували

Як наслідок вищезазначених чинників суттєве підвищення вимог до ефективності та обґрунтованості управлінських рішень, до глибини та адекватності економічного аналізу

Моделювання є лише одним з класів кількісних методів дослідження.Моделювання – створення та дослідження моделі процесів та явищ, що вивчаються з наступним

перенесенням результатів цих досліджень з моделі на первісне явище.Модель – деякий об’єкт, подібний до явищ, що вивчаються, з точки зору суттєвих аспектів цього явищаЯк правило, моделі утворюються шляхом відкидання або абстрагування від таких аспектів явища чи

процесу, які не я суттєвими з точки зору дослідника.Математичне моделювання як кількісний інструментарій дослідника по суті своїй належить не тільки

математиці - воно має самостійне значення, і свою історію. Примітно, що один і той же математичний апарат зустрічається в описі різних об'єктів в різних наукових дисциплінах. Тим самим математичне моделювання є міждисциплінарною категорією. Математичні методи, що зарекомендували себе в першу чергу у фізиці і інших природничо-наукових дисциплінах, згодом з розвитком самої математики знайшли успішне вживання і в гуманітарних науках. Економіко-математичне моделювання являє собою наочний приклад плідного вживання математичної ідеї.

Під математичним моделюванням розуміється, зазвичай, вивчення явища за допомогою його математичної моделі. Процес математичного моделювання поділяється на 4 етапи.

1. Формування закону, що пов’язує основні об'єкти моделі, що вимагає знання фактів і явищ, які відносяться до явищ, що вивчаються, - ця стадія завершується записом в математичних термінах сформульованих якісних уявлень про зв'язки між об'єктами моделі.

2. Дослідження математичних задач, до яких приводить математична модель. Основне питання цього етапу - рішення прямої задачі, тобто отримання через модель вихідних даних описуваного об'єкту - типові математичні задачі тут розглядаються як самостійний об'єкт.

2. Третій етап пов'язаний з перевіркою узгодження побудованої моделі критерію практики. У випадку, якщо вимагається визначити параметри моделі для забезпечення її узгодження з практикою, - такі задачі називаються зворотними.

3. Нарешті, останній етап пов'язаний з аналізом моделі і її модернізацією в зв’язку з накопиченням емпіричних даних.

Моделювання - циклічний процес. Це означає, що за першим циклом може піти другий, третій і т.д. При цьому знання про досліджуваний об'єкт розширюються й уточнюються, а вихідна модель поступово удосконалюється. Недоліки, виявлені після першого циклу моделювання, обумовлені малим знанням об'єкта і помилками в побудові моделі, можна виправити в наступних циклах. У методології моделювання закладені великі можливості саморозвитку.

Основною вимогою для моделювання є якомога більша відповідність моделі до реальної ринкової ситуації, тобто повинна бути проведена складна аналітична робота по розробці концепції моделі. Формою поведінки одиниць, що досліджуються під впливом змінних факторів системи є підрахунок кількісних

60

60

показників, - частки ринку, обсягів продажу, прибутку тощо. Розробка моделі передбачає залучення до цього процесу спеціалістів по моделюванню.

Математичні моделі і методи, що є необхідним елементом сучасної економічної науки, як на мікро, так і макрорівні, вивчаються а таких її розділах, як математична економіка і економетрика.

Економетрика - це розділ економічної науки, що вивчає кількісні закономірності в економіці за допомогою кореляційно-регресійного аналізу і широко застосовується при плануванні і прогнозуванні економічних процесів в умовах ринку.

Математична економіка займається розробкою, аналізом і пошуком рішень математичних моделей економічних процесів, серед яких виділяють макро і мікроекономічні класи моделей.

Макроекономічні моделі вивчають економіку в цілому, спираючись на такі укрупнені показники, як валовий національний продукт, споживання, інвестиції, зайнятість і т.д. При моделюванні ринкової економіки особливе місце в цьому класі займають моделі рівноваги й економічного росту .

Мікроекономічні моделі описують економічні процеси на рівні підприємств і фірм, допомагаючи вирішувати стратегічні й оперативні питання планування й оптимального керування в ринкових умовах. Важливе місце серед мікроекономічних моделей займають оптимізаційні моделі (задачі розподілу ресурсів і фінансування, транспортна задача, максимізація прибутку фірми, оптимальне проектування).

Для класифікації математичних моделей економічних процесів і явищ використовуються різні ознаки.За цільовим призначенням економіко-математичні моделі поділяються на теоретико-аналітичні,

використовувані в дослідженнях загальних властивостей і закономірностей економічних процесів, і прикладні, застосовувані в рішенні конкретних економічних задач (моделі економічного аналізу, прогнозування, керування).

При класифікації моделей по досліджуваних економічних процесах і змістовній проблематиці можна виділити моделі макро і мікроекономіки, а також комплекси моделей виробництва, споживання, формування і розподілу доходів, трудових ресурсів, ціноутворення, фінансових зв'язків і т.д.

Відповідно до загальної класифікації математичних моделей вони підрозділяються на функціональні і структурні, а також включають проміжні форми (структурно - функціональні). У дослідженнях на макроекономічному рівні частіше застосовуються структурні моделі, оскільки в плануванні і керуванні велике значення мають взаємозв'язки підсистем. Типовими структурними моделями є моделі міжгалузевих зв'язків. Функціональні моделі широко застосовуються в економічному регулюванні, коли на поведінку об'єкта ("вихід") впливають шляхом зміни "входу". Прикладом може служити модель поведінки споживачів в умовах ринкових відносин. Один і той самий об'єкт може описуватися одночасно і структурною, і функціональною моделлю. Так, наприклад, для планування окремої галузевої системи використовується структурна модель, а на макроекономічному рівні кожна галузь може бути представлена функціональною моделлю.

Наступною ознакою є характер моделі - дескриптивна або нормативна. Дескриптивні моделі відповідають на запитання: як це відбувається? або як це імовірніше всього може далі розвиватися?, тобто вони тільки пояснюють факти, що спостерігаються, або дають ймовірний прогноз. Нормативні моделі відповідають на запитання: як це повинно бути?, тобто припускають цілеспрямовану діяльність. Типовим прикладом нормативних моделей є моделі планування, формалізуючи тому або іншому способові економічного розвитку, можливості і засоби їхнього досягнення.

За характером відображення причинно-наслідкових зв'язків розрізняють моделі жорстко детерміновані і моделі, що враховують випадковість і невизначеність, при цьому необхідно розрізняти невизначеність, для опису якої закони теорії імовірності незастосовні. Даний тип невизначеності набагато більш складний для моделювання.

За способами відображення фактора часу економіко-математичні моделі поділяються на статистичні і динамічні. У статистичних моделях усі залежності відносяться до одного моменту або періоду часу, динамічні моделі характеризують зміни економічних процесів у часі. За тривалістю розглянутого періоду часу розрізняються моделі короткострокового (до року), середньострокового (до 5 років), довгострокового (10-15 і більше років) прогнозування і планування. Сам час в економіко-математичних моделях може змінюватися або неперервно, або дискретно.

Моделі економічних процесів надзвичайно різноманітні за формою математичних залежностей. Особливо важливо виділити клас лінійних моделей, найбільш зручних для аналізу й обчислень, які отримали внаслідок цього велике поширення. Розходження між лінійними і нелінійними моделями істотні не тільки з математичної точки зору, але й у теоретико-економічному відношенні, оскільки багато залежностей в економіці носять принципово нелінійний характер: ефективність використання ресурсів при збільшенні виробництва, зміна попиту і споживання населення при збільшенні виробництва, зміна попиту і споживання населення при зростанні доходів і та ін.

За співвідношенням екзогенних і ендогенних змінних, що включаються в модель, вони можуть поділятися на відкриті і закриті. Цілком відкритих моделей не існує, модель повинна містити хоча б одну ендогенну змінну. Цілком закриті економіко-математичні моделі, що не включають екзогенних змінних, є винятково непоширеними, їхня побудова вимагає повного абстрагування від "середовища ", тобто серйозного спрощення реальних економічних систем, що завжди мають зовнішні зв'язки. Переважна більшість економіко-математичних моделей займає проміжне положення.

61

61

В залежності від етапності прийнятих рішень моделі бувають одноетапні і багатоетапні. В одноетапних задачах потрібно прийняти рішення відносно однократно виконуваної дії, а в багатоетапних оптимальне рішення знаходиться за кілька етапів взаємозалежних дій.

В залежності від характеру системи обмежень виділяються моделі звичайного виду і спеціального виду (транспортні, розподільні задачі), що відрізняються більш простою системою обмежень і можливістю завдяки цьому використовувати більш прості методи рішення.

Таким чином, загальна класифікація економіко-математичних моделей включає більш десяти основних ознак. З розвитком економіко-математичних досліджень проблема класифікації застосовуваних моделей ускладнюється. Поряд з появою нових типів моделей (особливо змішаних типів) і нових ознак їхньої класифікації здійснюється процес інтеграції моделей різних типів у більш складні модельні конструкції.

Контрольні питання

1. Хто є суб’єктами інформаційних відносин?2. Охарактеризуйте поняття автоматичної системи обробки інформації.3. За якими ознаками можна класифікувати АСОІ?4. Назвіть основні властивості інформації.5. Залежно від мети функціонування та завдань, які покладені на АС на етапах збору та змістової

обробки даних, які типи АС розрізняють?6. Які види інтелектуальних АС розрізняють?7. На які 4 етапи поділяється процес моделювання?8. В яких розділах сучасної економічної науки вивчаються математичні моделі і методи?9. За якими ознаками класифікуються економіко-математичні моделі?10. За якою ознакою економіко-математичні моделі поділяються на статистичні і динамічні?11. Охарактеризуйте проблеми побудови економіко-математичних моделей.

Література

1. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.2. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ,

2004. – 212 с.3. Колесников А. Internet: для пользователя. – К.: Издательская группа BHV, 2000. – 304 с.4. Орлова И.В. Экономико-математические методы и модели. Выполнение расчётов в среде

EXCEL/Практикум: Учеб. пос. для вузов. – М.: ЗАО «Финстатинформ», 2000. – 136 с.5. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідної діяльності: Підручник.

– 2-ге вид., перероб. і доп. – к.: Знання-Прес, 2002. – 295 с.

62

62

Тема 9. Організація підготовки науково-педагогічних кадрів

План

1. Нормативне регулювання підготовки науково- педагогічних та наукових кадрів в Україні 2. Система планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ 3. Функції державних установ і організацій у підготовці науково- педагогічних та наукових кадрів4. Організація та порядок роботи спеціалізованих вчених радах 5. Підготовка кадрів через аспірантуру і докторантуру6. Індивідуальний план аспіранта, порядок складання і контролю7. Критерії оцінки готовності дисертації8. Організація та процедура захисту дисертації на спеціалізованих вчених радах

1. Нормативне регулювання підготовки науково- педагогічних та наукових кадрів в Україні

Органами, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні є: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади: Міністерство освіти і науки України; Вища Атестаційна Комісія України (ВАК).

Норматитвні документи, що регулюють підготовку науково-педагогічних та наукових кадрів: Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р; Закони України: Про вищу освіту від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ.; Про наукову і науково-технічну діяльність від 13.12.91 р. № 1977-ХІІ; Постанови КМУ: Положення про науково-педагогічних та наукових кадрів від 01.03.99 р. № 309; Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.97 р. № 644; Постанова Призидії ВАКУ (офіційне видання - Бюлетень ВАК).

Конституція України. В ній визначено, що кожен має право на освіту (ст.53); громадянам гарантується свобода наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності; держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством (ст.54).

Закон України „Про вищу освіту” В ньому розкриваються засади підготовки наукових та науково-педагогічних працівників, зокрема, в аспірантурі, асистентурі-стажуванні та докторантурі; наукової та науково-технічна діяльність у вузі.

Закон України „Про наукову та науково-технічну діяльність” визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою КМУ регламентує діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов’язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою КМУ визначає порядок присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вчених звань професора, доцента і старшого наукового співробітника.

2. Система планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ

Мета: наукова діяльність у ВНЗ є невід’ємною складовою освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності у системі вищої освіти.

Завдання: забезпечення органічної єдності освіти і науки; спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок для створення нових продуктів; створення стандартів вищої освіти, підручників, посібників сучасного рівня; розвиток різних форм співпраці вищої школи з наукою; забезпечення безпосередньої участі учасників навчально-виховного процесу в НДР; планування проведення і виконання науково – педагогічними працівниками НДР в межах основного робочого часу; залучення до навчально-виховного процесу провідних вчених і науковців, працівників в наукову діяльність в провідних ВНЗ, зокрема зарубіжних; організація наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій, семінарів, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних курсових, дипломних, випускних робіт учасників навчально-виховного процесу.

Основнми формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників є аспірантура і докторантура.

Аспірантура і докторантура – це процес безперервної освіти, підвищення кваліфікацій, здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.

Науковими ступенями в Україні є кандидат наук та доктор наук.Присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертації. Рішення рад про

присудження наукових ступенів затверджується ВАК України.Головною ланкою організації підготовки науково-педагогічних кадрів у ВНЗ виступає кафедра. Кафедра –

базовий структурний підрозділ ВНЗ, що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей чи навчальних дисциплін і здійснює науково-дослідну діяльність за певним напрямом.

63

63

Кафедра відкривається за рішенням Вченої ради, якщо до її складу входить не менше 5 науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше три з яких мають вчену ступінь чи вчені звання.

Керівництвом кафедри здійснює завідувач, який обирається Вченою радою ВНЗ строком на 5 років, а в національних університетах 7 років і з яким укладається контракт.

До основних напрямів наукової роботи кафедри є:- підготовка наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру;- виконання НДР (комплексні наукові теми).Підготовка науково – педагогічних кадрів планується, тобто визначається число місць в аспірантуру і

докторантуру в залежності від отриманого бюджетного фінансування.Процедура прийому та зарахування до аспірантури визначається ВНЗ.Планування науково-дослідної роботи студентів i acпipaнтів починається з розробки комплексно-цільових

програм за спеціальностями i спеціалізаціями. У цих планах, виходячи iз навчального плану та терміну навчання, передбачається виконання елементів наукових досліджень на весь період навчання у вузі, acпipaнтypi. Комплексність програми грунтується на виконанні вcix елементів науково-дослідної роботи, максимальне наближення до умов досліджень, що виконуються у науково-дослідних установах, науково-виробничих підприємствах. Цільова спрямованість програми передбачає спеціалізацію наукових досліджень щодо майбутньої діяльності економіста, науковця.

На основі комплексно-цільової програми наукових досліджень розробляється ідивідуальний план науково-дослідної роботи студента, аспіранта на весь період навчання у вyзi, acпipaнтypi. В його основу покладено організацію планування науково-дослідних po6iт у науково-дослідних установах.

Студент, вивчивши тематику науково-дослідних po6iт, рекомендовану кафедрою, звертається iз заявою до завідуючого випускаючої кафедри про закріплення за ним конкретної теми дослідження i виділення наукового керівника. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження для студентів i наукові керівники iз числа викладачів кафедри та залучених наукових співробітників науково-дослідних установ.

Теми науково-дослідних po6iт для студента затверджуються, як правило, для бакалаврів на третьому, а для магістрів на п'ятому тepміні навчання. Студенти магістерської програми після вивчення спеціального нормативного курсу "Основи наукових досліджень" приступають до написання наукових статей і тез виступів на науково-практичних конференціях.

3. Функції державних установ і організацій у підготовці науково- педагогічних та наукових кадрів

Вищими державними установами і організаціями, що здійснюють функції управління процесами підготовки наукових та науково-педагогічних працівників є: Міністерство освіти і науки (МОН) України, Вища атестаційна комісія (ВАК) України, Національна академія наук (НАН) України. Головним органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності є Міністерство освіти і науки (МОН) України, яке спрямовує та координує діяльність у цих сферах інших органів виконавчої влади.

Основними функціями МОН є: розроблення та реалізація державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності відповідно до потреб особистості, суспільства, держави;

здійснення контролю за реалізацією державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

МОН відповідно до покладених на нього завдань: розробляє державні стандарти освіти, контролює їх дотримання через інспектування, ліцензування,

атестацію та акредитацію навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; аналізує стан освіти й науки, прогнозує їх розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства та

держави, розробляє відповідні програми; спільно з органами управління освітою на місцях організує інформаційне, правове та посередницьке

забезпечення працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів; розробляє та подає на затвердження в установленому порядку зразки документів про освіту, забезпечує

ними навчальні заклади; провадить роботу щодо встановлення еквівалентності документів про освіту і вчені звання; провадить в установленому порядку ліцензування, атестацію і акредитацію вищих та професійно-

технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; веде Державний реєстр вищих навчальних закладів, здійснює організаційно-методичне забезпечення ліцензування та атестації загальноосвітніх, позашкільних і дошкільних навчальних закладів;

разом з іншими центральними органами виконавчої влади вивчає потребу навчальних закладів і установ освіти України в педагогічних і науково-педагогічних кадрах, організовує їх підготовку; в установленому порядку відкриває у вищих та прирівняних до них навчальних закладах, наукових установах, організаціях (за винятком наукових установ Національної академії наук України) аспірантуру, докторантуру; забезпечує організаційне та

64

64

науково-методичне керівництво підготовкою науково-педагогічних та наукових кадрів через аспірантуру, докторантуру, інші форми підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації;

в установленому порядку присвоює вчені звання доцента і професора науковим та науково-педагогічним працівникам;

визначає вимоги та встановлює порядок атестації педагогічних працівників; вносить пропозиції Вищій атестаційній комісії України про створення спеціалізованих рад із захисту

дисертацій; здійснює заходи щодо матеріального та морального стимулювання працівників освіти й науки, учасників

навчально-виховного процесу; виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Вища атестаційна комісія (ВАК) України забезпечує виконання державних вимог при атестації наукових

і науково-педадогічних кадрів вищої кваліфікації. Акти ВАК (прийняті документи) є обов’язковими для міністерств і відомств в системі яких створені спеціалізовані вчені ради по присудженню наукових ступенів кандидатів і докторів та діють вчені ради, що приймають рішення про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

При ВАК діють експертні ради (з економічних наук діє 2 експертні ради), вони проводять експертизу дисертацій, складу спеціалізованих вчених рад, фахових видань тощо. Рішення експертної ради є рекомендаційним, а остаточне рішення приймає призидія ВАК України.

Повноваження ВАК України: формує в установленому порядку мережу спеціалізованих вчених рад та здійснює контроль їх діяльності; формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізованих вчених рад;розробляє і затверджує кваліфікаційні вимоги до здобувачів наукових ступенів і звань;формує мережу експертних рад;проводить експертизу дисертацій та атестацію;затверджує (скасовує) рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і звань;вирішує питання переатестації і нострифікації (взаємовизнання) документів про присудження наукових ступенів і вчених звань.

Національна академія наук (НАН) України є вищою державною науковою організацією України, метою діяльності якої є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину та суспільство; створення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни; підготовка висококваліфікованих наукових кадрів.

Основними завданнями НАН України є; організація, проведення та координація наукових досліджень з фундаментальних і прикладних проблем природничих, технічних і соціогуманітарних наук; участь у формуванні державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, підготовка наукових оцінок і прогнозів розвитку держави; сприяння розвитку та інтеграції науки, освіти і виробництва в Україні на основі; підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації, залучення обдарованої молоді, виявлення і підтримка талановитих дослідників, сприяння творчому зростанню молодих науковців.

НАН України об’єднує членів НАН України – дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, які обираються Загальними зборами НАН України, та наукових працівників НАН України. Вибори дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів НАН України проводяться не рідше одного разу на три роки і призначаються Президією НАН України, повідомлення про які публікуються у пресі не пізніше ніж за три місяці до проведення виборів. Дійсними членами і членами-кореспондентами НАН України вважаються обраними особи, за яких проголосувало не менше 2/3 членів НАН України, які брали участь в голосуванні. Результати виборів публікуються у пресі. Порядок виборів та обов’язки і права дійсних членів і членаів-кореспондентів НАН України обумовлені Статутом НАН України.

4. Організація та порядок роботи спеціалізованих вчених радах

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію до попереднього розгляду при наявності документів згідно з переліком ВАК. Сюди належать:

заява на ім’я голови ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду; особистий листок з обліку кадрів, який засвідчений печаткою; засвідчені копії дипломів про вищу освіту; посвідчення про складані кандидатські іспити; висновок установи, де виконувалась дисертація; оригінали публікацій (монографії, статті, тези); дисертація і автореферат; відзив наукового керівника.Спецрада призначає комісію у складі не менше 3-х осіб, яка вивчає дисертацію і складає свій висновок,

який оголошується під час розгляду питання про прийом дисертації до захисту. Висновок дисертації чітко формулює такі аспекти: актуальність, новизна, обґрунтованість, повнота, відповідність дисертації профілю ради, рекомендують опонентів.

Після того, як спеціальна вчена рада вирішила прийняти дисертацію до захисту, затвердила офіційних опонентів слід подати до Бюлетеня ВАК повідомлення встановленого зразка про захист дисертації. Лише після виходу в світ об’яви дозволяється розмноження та розсилка автореферату за переліком установ. Автореферат

65

65

розсилають не пізніше ніж за місяць до захисту за переліком установ затверджених ВАК. Один примірник дисертації і автореферату передається до бібліотеки установи, де відбудеться захист.

Копії письмових відзивів офіційних опонентів та провідної установи видають здобувачеві не пізніше ніж за 10 днів до захисту.

Захист дисертації відбувається на спеціалізованій вченій раді прилюдно. Він повинен мати характер наукової дискусії з докладним аналізом достовірності, обґрунтованості всіх висновків і рекомендацій наукового та практичного характеру, що містяться в дисертації, і відбуватися в обстановці високої вимогливості, принциповості, дотримання наукової етики.

5. Підготовка кадрів через аспірантуру і докторантуру

Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.

Відкриття і закриття аспірантури і докторантури у вищих навчальних закладах, у наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук) здійснює Міносвіти, а в наукових установах Національної академії наук - її Президія.

Аспірантура відкривається з відривом від виробництва та без відриву від виробництва, а докторантура - з відривом від виробництва.

Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється:1) за рахунок: коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному

секторі народного господарства; коштів юридичних та фізичних осіб - на умовах контракту – для роботи у державному і

недержавному секторах народного господарства;2) іноземців та осіб без громадянства на підставі: міжнародних договорів України; загальнодержавних програм; договорів, укладених вищими навчальними закладами, науковими установами з юридичними та

фізичними особами.Вступники до аспірантури або докторантури подають на ім'я керівника вищого навчального закладу,

наукової установи такі документи:1) заяву;2) особовий листок з обліку кадрів;3) список опублікованих наукових праць і винаходів.4) медичну довідку про стан здоров'я за формою N 286-у;5) копію диплома про закінчення вищого навчального закладу із зазначенням одержаної кваліфікації

спеціаліста або магістра (особи, які здобули відповідну освіту за кордоном, - копію нострифікованого диплома);6) посвідчення про складання кандидатських іспитів (за наявності складених кандидатських іспитів).Паспорт та диплом про вищу освіту подаються вступником особисто.При вступі до докторантури, крім того, подаються:1) розгорнутий план дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук (далі - докторська

дисертація);2) копія диплома про присудження наукового ступеня кандидата наук (у разі здобуття відповідної

освіти за кордоном - копія нострифікованого диплома).Диплом про присудження наукового ступеня кандидата наук подається вступником особисто.Аспіранти і докторанти мають право на:1) користування навчально-виробничою, науковою, культурно-спортивною, оздоровчою базою вищих

навчальних закладів, наукових установ;2) отримання всіх видів відкритої наукової інформації і наукового консультування;3) участь у науковій діяльності кафедри, відділу, лабораторії;4) отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом від

виробництва за державним замовленням;5) переривання навчання з поважних причин з подальшим його продовженням. Тривалість і кількість

переривань навчання, а також поважність причин визначаються вченою радою вищого навчального закладу, наукової установи;

6) щорічні канікули тривалістю до двох календарних місяців, які включаються до загального терміну навчання у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва;

7) участь у виборах до органів самоврядування вищого навчального закладу, наукової установи;8) роботу за сумісництвом відповідно до законодавства України;

66

66

9) безпечні і нешкідливі умови навчання і праці;10) забезпечення впорядкованим житлом - у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва

за державним замовленням – на час навчання за умови оплати вартості користування житлом самим аспірантом або докторантом (іногороднім);

11) працевлаштування згідно з типовою угодою у разі зарахування на навчання за державним замовленням або контрактом (у разі навчання поза державним замовленням).

Термін навчання в аспірантурі і перебування в докторантурі включається до науково-педагогічного стажу.

Аспіранти і докторанти зобов'язані:1) дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки;2) глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати

загальний культурний рівень;3) опанувати методологію проведення наукових досліджень;4) виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією.;5) звітувати про хід виконання дисертації на засіданні кафедри, відділу, лабораторії, вченої ради

вищого навчального закладу, наукової установи;6) у встановлений термін захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді;7) дотримуватися статуту і правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової

установи.До докторантури приймаються особи, які мають науковий ступінь кандидата наук, наукові здобутки та

опубліковані праці з обраної наукової спеціальності і які в змозі на високому науковому рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні наукові дослідження. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує трьох років. Щороку докторанти подають до вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи після попереднього обговорення на кафедрі, у відділі, лабораторії звіт про виконання індивідуального плану роботи, за результатами якого проводиться їх атестація і приймається рішення про подальше перебування в докторантурі. Результати атестації затверджуються керівником вищого навчального закладу, наукової установи.

До аспірантури на конкурсній основі приймаються особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не перевищує трьох років, а без відриву від виробництва – чотирьох років. Для проведення прийому до аспірантури створюється приймальна комісія під головуванням керівника (заступника керівника) вищого навчального закладу, наукової установи. Члени приймальної комісії призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи з числа керівників кафедр, відділів, лабораторій, а також передбачуваних наукових керівників аспірантів.

Рішення про допуск до складання вступних іспитів до аспірантури виноситься приймальною комісією за результатами співбесіди, розгляду реферату та поданих наукових праць з урахуванням письмового висновку передбачуваного наукового керівника, про що вступник до аспірантури повідомляється у тижневий термін.

Вступники до аспірантури складають вступні іспити із спеціальності (в обсязі навчальної програми для спеціаліста або магістра, яка відповідає обраній ними науковій спеціальності, із філософії та однієї із іноземних мов на вибір (англійської, німецької, іспанської, італійської, французької) в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів IV рівня акредитації, затверджених Міносвіти. Іспит з іншої іноземної мови складається за рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи у разі, коли знання цієї мови необхідне для роботи над дисертацією.

Аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Відповідальність за рівень організації наукової підготовки в аспірантурі і докторантурі покладається на керівника вищого навчального закладу, наукової установи.

6. Індивідуальний план аспіранта, порядок складання і контролю

Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.

Кандидатські іспити є складовою частиною атестації науково-педагогічних і наукових кадрів. Кандидатські іспити проводяться з метою встановлення глибини професійних знань, наукового і культурного кругозору здобувача наукового ступеня кандидата наук, підготовленості його до самостійної науково-дослідної

67

67

діяльності. Складання кандидатських іспитів здобувачами є обов'язковим для присудження їм наукового ступеня кандидата наук.

Здобувач, який має вищу освіту із спеціальності, що не відповідає галузі науки, з якої підготовлено дисертацію, на підставі рішення відповідної спеціалізованої вченої ради складає додатковий кандидатський іспит із наукової спеціальності відповідної галузі науки за Переліком спеціальностей наукових працівників.

Кандидатські іспити із спеціальності складаються у вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації та в наукових установах, у яких відкрита аспірантура або є спеціалізована вчена рада з відповідної наукової спеціальності. За рішенням приймальної комісії кандидатський іспит із спеціальності, залежно від обсягу матеріалу, може проводитися двома етапами з виставленням загальної оцінки.

Комісії з приймання кандидатських іспитів з кожної дисципліни призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи у складі голови комісії і не менше двох членів з числа кваліфікованих спеціалістів - докторів і кандидатів наук. До складу комісії з приймання кандидатського іспиту із спеціальності повинно входити не менше трьох фахівців, два з яких мають бути докторами наук, третій - кандидатом наук з цієї спеціальності.

На кандидатських іспитах можуть бути присутні члени відповідної спеціалізованої вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи, де складається кандидатський іспит, керівник, заступник керівника, представники Міносвіти, Вищої атестаційної комісії, Національної академії наук, міністерств, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, наукові установи, галузевих академій наук.

Кожному аспіранту одночасно з його зарахуванням відповідним наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи призначається науковий керівник, як правило, доктор наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кандидат наук.

Науковий керівник аспіранта здійснює наукове керівництво роботою над дисертацією, контролює виконання затвердженого ним індивідуального плану та несе особисту відповідальність за якісне написання аспірантом дисертації.

Аспірант працює за індивідуальним планом роботи, не менше ніж два рази на рік звітує про його виконання на засіданні кафедри, відділу, лабораторії і щорічно атестується науковим керівником. За результатами атестації відповідним наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи аспірант переводиться на наступний рік навчання або відраховується з аспірантури.

7. Критерії оцінки готовності дисертації

Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характерна єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Теми дисертацій мають бути пов'язані, як правило, з напрямами основних науково-дослідних робіт наукових установ і організацій та затверджені вченими (науково-технічними) радами для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового консультанта (докторська дисертація) чи наукового керівника (кандидатська дисертація).

Вимоги щодо дисертації та авторефератів дисертацій викладені у „Порядку присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань” затвердженого постановою КМУ від 28.06.97 р. № 644.

Дисертація, що має прикладне значення, додатково до основного тексту повинна містити відомості та документи, що підтверджують практичне використання отриманих автором результатів (впровадження у виробництво, достатню дослідно-виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків продукції, матеріалів тощо), а дисертація, що має теоретичне значення, - рекомендації щодо використання наукових висновків.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 11 – 13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук - 15 - 17 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту. Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему..

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5 – 7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук - 6,5 – 9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту. Кандидатська дисертація повинна містити результати проведених автором досліджень та отримані автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Традиційно склалася певна композиція дисертаційної праці з такими основними елементами: 1. Титульний аркуш. 2. Зміст. 3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів. 4. Вступ.

68

68

5. Основна частина. 6. Загальні висновки. 7. Бібліографічний список використаної літератури. 8. Допоміжні або додаткові матеріали. 9. Допоміжні покажчики.Повноту викладу матеріалів дисертації в опублікованих працях здобувача визначає спеціалізована

вчена рада.Кожна дисертація супроводжується окремим авторефератом обсягом 1,3 - 1,9 авторського аркуша для

докторської та обсягом 0,7 - 0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації, який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення автореферату встановлює ВАК.

Автореферат дисертації видається друкарським способом із обов'язковим зазначенням вихідних відомостей видання у кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою і надсилається членам спеціалізованої вченої ради та заінтересованим організаціям не пізніше як за місяць до захисту дисертації. Перелік організацій, яким обов'язково надсилають автореферат, визначає ВАК.

Організація, де виконувалась дисертація або до якої був прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу поданої дисертації та робить висновок про наукову та практичну цінність дисертації. Висновок видається здобувачеві не пізніше як через два місяці з дня подання на попередню експертизу кандидатської та не пізніше трьох місяців - докторської дисертації.

Оцінка готовності дисертації до захисту відбувається на засідання кафедри. Для цього здобувач подає: дисертацію і автореферат оформлені відповідно до вимог; оригінали опублікованих статей у офіційних фахових виданнях; посвідчення про складання кандидатських іспитів за встановленою формою; довідки про впровадження наукових результатів; зовнішні засвідчені рецензії на дисертацію (для кандидатської – 2, для докторської – 3; відзив наукового керівника (консультанта).

8. Організація та процедура захисту дисертації на спеціалізованих вчених радах

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію для попереднього розгляду за наявності супроводжуючих документів за переліком, який визначає ВАК:

заява на ім’я голови ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду; особистий листок з обліку кадрів, який засвідчений печаткою; засвідчені копії дипломів про вищу освіту; посвідчення про складані кандидатські іспити; висновок установи, де виконувалась дисертація; оригінали публікацій (монографії, статті, тези); дисертація і автореферат; відзив наукового керівника.Процедура попереднього розгляду дисертації та процедура проведення засідання спеціалізованої вченої

ради під час захисту дисертації регулюються Положенням про спеціалізовану вчену раду. Спеціалізована вчена рада приймає до захисту не пізніше як через два місяці з дня подання здобувачем усіх необхідних документів кандидатську і через три місяці - докторську дисертацію.

Спеціалізована вчена рада приймає до захисту докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську – не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами обов'язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації.

Спеціалізовані вчені ради призначають для захисту дисертації офіційних опонентів з числа компетентних вчених із спеціальності, за якою подано дисертацію таким чином, щоб забезпечити незалежність експертизи.

Для розгляду докторської дисертації призначають трьох офіційних опонентів - докторів наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій створено спеціалізовану вчену раду.

Для розгляду кандидатської дисертації призначають двох офіційних опонентів, з яких один повинен бути доктором наук, а другий - доктором або кандидатом наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій створено цю спеціалізовану вчену раду.

Офіційний опонент на основі вивчення підготовленої дисертації та праць, опублікованих за темою дисертації, подає до спеціалізованої вченої ради відзив, оформлений відповідно до вимог ВАК.

Після прийняття дисертації до захисту, призначення офіційних опонентів спеціалізована вчена рада надсилає до ВАК повідомлення про захист дисертації.

Повідомлення про захист докторських і кандидатських дисертацій публікуються відповідно у Бюлетені Вищої атестаційної комісії України і додатку до цього бюлетеня - Науковий світ.

69

69

Захист докторської дисертації можна проводити не раніше як через два місяці, а кандидатської - не раніше як через місяць після опублікування праць здобувача, які відображають основні наукові результати дисертації.

Прилюдний захист дисертації відбувається на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правомочним, якщо в його проведенні взяло участь щонайменше дві третини її складу, а також за умови обов'язкової участі щонайменше чотирьох докторів наук з кожної спеціальності докторської дисертації і щонайменше трьох докторів наук з спеціальності кандидатської дисертації.

Рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження наукового ступеня вважають позитивним, якщо за нього проголосувало щонайменше три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Прилюдний захист дисертації повинен мати характер наукової дискусії, в якій зобов'язані взяти участь усі присутні на захисті члени спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної спеціальності, за якими подано дисертацію.

Свій виступ доповідач може подавати у формі читання тексту. Доповідь починається із звертання: „Шановний пане голово! Шановні члени спеціалізованої вченої ради! Панове.”. Далі здобувач коротко викладає сутність наукової проблеми і стан питання, обґрунтовує актуальність наукової проблеми, показує її зв'язок з плановими науково-дослідними роботами, викладає мету наукових досліджень.

Далі викладається зміст роботи, де особливу увагу приділяють особисто отриманим автором результатам (що саме запропоновано, узагальнено, одержано, рекомендовано тощо), обґрунтовується їх достовірність, підкреслюється значущість цих результатів.

У прикінцевій частині доповіді викладаються основні результати та висновки дисертації, їх реалізація і шляхи подальшого використання цих результатів.

Свій виступ треба зосередити на нових теоретичних і прикладних положеннях розроблених особисто автором дисертації. Обґрунтовуючи їх під час виступу використовують додаткові графічні матеріали (для кандидатських – 10-12 одиниць, докторської – 16-18).

Мова здобувача повинна бути ясною, граматично правильною та впевненою. Здобувач мусить зробити доповідь науковою, добре аргументованою, а отже, зрозумілою широкій аудиторії спеціалістів. Мислення і мовлення повинно бути виразним. Слід використовувати прості слова і прості розповідні речення, підкреслювати ключові слова.

Після завершення доповіді здобувачу задають запитання. Відповідати на запитання членів ради та присутніх у залі слід тільки за суттю справи. Перед тим, як відповідати на запитання, необхідно уважно його вислухати до кінця і за можливості записати. Після відповідей на них відбувається дискусія, в якій беруть участь офіційні і неофіційні опоненти.

По завершенні дискусії здобувачеві надається заключне слово, в якому він висловлює свої висновки щодо результатів обговорення його дисертації і за потреби відповідає на запитання, які виникли в ході дискусії.

Після закінчення захисту дисертації спеціалізована вчена рада проводить таємне голосування щодо присудження наукового ступеня. Для цього Голова Ради створює лічільну комісію для таємного голосування. Вона оголошує протокол результатів голосування і відкритим голосуванням простою більшістю голосів він затверджується.

В кінці процедури захисту спецрада затверджує висновок. Проект висновку складає комісія у складі 3-х осіб, яка вивчала роботу на стадії її попереднього розгляду і представляла роботу спеціалізованій вченій раді під час прийому її до захисту. Він повинен бути чітким, конкретним і відображати такі моменти: остаточне рішення ради щодо присудження наукового ступеня; констатація того, що дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, виконаною в рамках певної проблеми або наукового напрямку; актуальність теми і отримані результати; найбільш суттєві наукові результати, отримані особисто здобувачем і їх новизна; обґрунтованість і достовірність отриманих наукових результатів; практичне та наукове значення результатів із зазначенням, що конкретно вони дадуть при використанні; ступінь впровадження результатів роботи на момент її захисту; рекомендації щодо використання результатів; оцінка мови і стилю дисертації; відповідність дисертації вимогам ВАКУ.

Після прийняття висновку голова повідомляє про присудження наукового ступеня і закриває засідання. За результатами захисту оформляють атестаційну справу відповідно до вимог ВАК (в паперовому і

електронному варіантах). Атестаційну справу подають до ВАК і там вона розглядається на предмет затвердження. Документом, що засвідчує присудження наукового ступеня є диплом. Дипломи доктора, кандидата наук видає ВАК.

Контрольні запитання

1. Якими нормативними документами регулюється підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів?2. Назвіть органи, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні.3. Назвіть основні форми підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.4. Які документи необхідно подати на ім'я керівника вищого навчального закладу, наукової установи вступникам

до аспірантури або докторантури?5. Що передбачає індивідуальний план роботи аспіранта?6. Яким нормативним документом затверджено вимоги до дисертації та авторефератів дисертацій?

70

70

7. Які документи необхідно подати спеціалізованій вченій раді для попереднього розгляду дисертації?8. Яка структура дисертації?9. Якими нормативними документами регламентовано процедуру публічного захисту дисертації?10. Який документ засвідчує присудження наукового ступеня?11. Якими нормативними документами регулюється підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів в

Україні?12. У чому полягає мета та завдання системи планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ ?13. Назвіть основні форми підготовки наукових і науково-педадогічних працівників.14. Які наукові ступені існують в Україні?15. З чого починається планування науково-дослідної роботи студентів i acпipaнтів?16. Назвіть органи, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні.17. Які функції виконує МОН?18. Перелічіть повноваження ВАК України.19. Де і за якою процедурою присуджують наукові ступені?20. Чим відрізняється науковий ступінь від наукового звання?

Перелік рекомендованої літератури

1. Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р.2. Закон України „Про вищу освіту” від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ3. Закон України „Про наукову та науково-технічну діяльність” від 13.12.91 р. № 1977-ХІІ4. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 01.03.99 р. № 3095. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою

Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 6446. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. – К.: АБУ, 2002. – 480 с.: іл..7. Наринян А.Р. Основы научных исследований. Учебное пособие для вузов. / Наринян А.Р. – К.: 2002. –

112 с.8. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 2002. – 200 с.

71

71

Тема 10. Економіко-статистичні методи в наукових дослідженнях

План1. Вступ2. Загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях3. Методи аналізу стану та динаміки явищ і процесів4. Методи факторного аналізу5. Методи прогнозування та оптимізації

1. Вступ

Практика свідчить, що при написанні наукових робіт багато хто потребує використання економіко-статистичних методів, і виникають труднощі у їх застосуванні. Дана тема, матеріали якої повністю відповідають науковим здобуткам статистики, аналізу та економічної теорії, є спробою комплексного висвітлення сучасних базових основ та вимог до застосування економіко-статистичних методів у наукових дослідженнях. Тому висвітлений матеріал буде корисним усім тим, хто займається, або хоче в майбутньому займатись науковою діяльністю, а також всім тим, хто хоче ознайомитись з базовим матеріалом про економіко-статистичні методи для подальшого їх використання. Вони дізнаються: про різні методи та способи таких досліджень, їх моделі, умови застосування того чи іншого способу і інше. Дана тема є більш статистичною, але в сучасних умовах розвитку науково-дослідної діяльності, в наукових дослідженнях слід обов’язково проводити аналіз, використовуючи вищевказані методи.

Основними ключовими словами при вивченні теми є: метод наукової абстракції, економіко-статистичний аналіз, статистичний показник, динамічний ряд, факторні моделі, екстраполяцією тренду, рівень ряду, тренд, періодом упередження, сезонні коливання.

2. Загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях

Аналіз – це метод наукового дослідження об’єкта шляхом розгляду його окремих сторін та складових частин.

Економіко-статистичний аналіз – це розробка методики, заснованої на використання традиційних статистичних і математико-статистичних методів з метою контролю за адекватним відображенням явищ та процесів, що досліджуються.

Статистичний аналіз даних проводиться в нерозривному зв’язку теоретичного, якісного аналізу і відповідно кількісного інструментарію вивчення їх структури, зв’язків і динаміки. Економіко-статистичний аналіз повинен проводитись з дотриманням наступних принципів, які враховують їх економічну та статистичну градацію.

Економічними принципами є:● відповідність економічним законам● адекватне відображення суті економічної політики сучасного етапу суспільно-економічного розвитку● орієнтація на кінцеві економічні результати● врахування специфіки об’єкта, який вивчається До статистичних принципів відносяться:● чітко визначена ціль економіко-статистичного дослідження● відповідність систем по горизонталі та вертикалі● логічний взаємозв’язок між показниками, які характеризують об’єкт чи явище● комплексність та повнота відображення об’єкта дослідження у статистичних показниках● максимальний ступінь аналітичностіДотримання даних принципів поряд із застосуванням методології статистичного аналізу дозволяє

здійснити науково-обгрунтоване економіко-статистичне дослідження суб’єктів економіки у відповідності з прийнятою міжнародною методологією обліку та статистики.

Згідно з принципами діалектичної логіки статистика розглядає соціально-економічне явище не ізольовано, а в його різноманітних зв’язках з іншими явищами та зовнішнім середовищем, виявляє фактори, що спричиняють зміни в цих явищах. Статистика застосовує метод наукової абстракції. Він означає абстрагування наших уявлень про процеси, що вивчаються, від випадкового, перехідного, одиничного і виділення в них типового, стійкого.

Особливості статистичної методології пов’язані з точним вимірюванням і кількісним описуванням масових економічних явищ, з використанням узагальнюючих показників для характеристики об’єктивно існуючих закономірностей. Щоб визначити певний статистичний показник, слід врахувати велику кількість випадків і узагальнити ці дані. Тому статистичні показники називають узагальнюючими.

Інформація про розміри, пропорції, зміни в часі, інші закономірності соціально-економічних явищ створюється, передається і зберігається у вигляді статистичних показників. З філософського погляду статистичний показник – це міра, що поєднує якісне і кількісне відображення певної властивості соціально-

72

72

економічного явища чи процесу. Якісний зміст показника визначається суттю явища і виявляється у його назві: народжуваність, урожайність, прибутковість тощо. Кількісну сторону представляють число та його вимірник.

Показники різняться за своєю аналітичною функцією. Одні характеризують масштаби явищ, другі – структуру сукупності та збалансованість окремих її складових, треті – поширеність явищ чи інтенсивність їхнього розвитку.

Масштаби, розміри соціально-економічних явищ характеризуються абсолютними величинами, кожна з яких має свою одиницю вимірювання: штуки, тонни, кіловати, людино-години, гривні тощо. Вибір одиниці вимірювання залежить від природи, матеріального змісту явища, конкретних задач дослідження та практичної доцільності.

За наявності інформації щодо окремих складових об’єкта дослідження можна проаналізувати його структуру (склад за певною ознакою). Характе-ристиками структури слугують відносні величини – частки, які визнача-ються відношенням розмірів окремих складових об’єкта до загального підсумку і виражаються простим чи десятковим дробом або процентом. Наприклад, частка становить ¼, або 0,25, або 25% загального обсягу.

Інтенсивність поширення явищ визначається відношенням різнойменних абсолютних величин: у чисельнику – обсяги певного явища (кількість подій, фактів), у знаменнику – обсяг середовища, якому це явище (подія) властиве. Наприклад, відношення грошової маси до ВВП (рівень монетизації економіки) в Україні зріс від 18,9% у 2000 р. до 36,1 у 2003 р.

При дослідженні масових явищ і процесів широко використовують середні величини: середня урожайність зернових, середня заробітна плата бухгалтерів тощо. Середня відображає характерні (типові) розміри ознак соціально-економічних явищ в певних умовах простору і часу, розкриває їхні спільні закономірності.

3. Методи аналізу стану та динаміки явищ і процесів

Одним з визначальних положень наукової методології є необхідність вивчення усіх явищ у русі і розвитку. Інформаційною базою аналізу закономірностей розвитку і прогнозування слугують динамічні (часові) ряди (ряди динаміки).

Динамічний ряд (ряд динаміки) – це послідовність значень показника, який характеризує зміну того чи іншого соціально-економічного явища в часі. Числа послідовності у1, у2, …, уn називаються рівнями ряду. Залежно від статистичної природи показника у t його значення характеризують зміну явища за певний інтервал часу (за рік, квартал, місяць, декаду, добу, годину) або рівень явища на певний момент часу (на початок кварталу, на початок року тощо). Підрядковий індекс t = 1, 2, 3, ..., n вказує на порядковий номер того проміжку часу (моменту), до якого відноситься значення показника.

У динамічних рядах важливу інформацію несе не лише значення окремих рівнів ряду, але і їхня послідовність. Саме характер послідовних змін значень yt відбиває особливості розвитку процесу за певний період. Під впливом безлічі факторів в одних рядах рівні протягом тривалого часу зростають або зменшуються з різною інтенсивністю, в інших зростання і зменшення yt чергуються з певною періодичністю. Окрім закономірних коливань рівнів, динамічним рядам властиві також випадкові коливання, пов’язані з масовим процесом.

Поєднання тенденції і коливань характерно для більшості динамічних процесів з більш-менш стабільними умовами розвитку в межах періоду. Тенденція зумовлена дією певного кола постійно діючих, специфічних для кожного процесу факторів і умов розвитку. Коливання, навпаки, є наслідком дії короткотермінових, циклічних чи випадкових факторів, які впливають на окремі рівні динамічного ряду. Одним рядам властива тенденція до зростання, іншим – до зниження рівнів. Така зміна, у свою чергу, відбувається по-різному: рівномірно, прискорено чи уповільнено.

Напрямок та інтенсивність змін в динаміці описуються низкою абсолютних і відносних характеристик, з-поміж яких: індекси (темпи зростання), абсолютні та відносні прирости, коефіцієнти прискорення (уповільнення) тощо. Базою порівняння для поточного рівня yt може бути попередній рівень ряду yt – 1 або будь-який віддалений у часі рівень.

Абсолютний приріст Δt характеризує абсолютний розмір збільшення чи зменшення рівнів ряду yt за певний часовий інтервал і обчислюється як різ-ниця рівнів ряду: Δ t = yt - y0, де y0 – база порівняння. Знаки «+» та «-» свідчать про напрям динаміки.

Індекс (темп зростання) kt показує, у скільки разів рівень yt більший (менший) від рівня, узятого за базу порівняння. Він являє собою кратне відношення рівнів: kt = yt / y0.

Темп приросту завжди виражається в процентах і показує, на скільки процентів рівень yt більший (менший) від бази порівняння.

З плином часу змінюються рівні динамічних рядів і обчислені на їх основі абсолютні прирости та темпи зростання. Постає потреба узагальнення притаманних динамічному ряду властивостей, визначення типових характеристик розвитку. Такими характеристиками є середні величини.

Середній абсолютний приріст (абсолютна швидкість динаміки) обчислюється діленням загального приросту за весь період на довжину цього періоду у відповідних одиницях часу (рік, квартал, місяць тощо). При обчисленні середнього індексу враховують правило складних процентів, за якими змінюється відносна

73

73

швидкість динаміки (нагромаджується приріст на приріст). Тому середній індекс можна обчислити як геометричну середню з послідовних (ланцюгових) індексів.

Різниця між абсолютними приростами: γt = Δt – Δt-1 показує абсолютне прискорення (γt >0) чи уповільнення (γt <0). Порівняння темпів зростання дає коефіцієнт прискорення (уповільнення) відносної швидкості розвитку.

У наукових дослідженнях соціально-економічних процесів постають завдання:1) виявити і описати характер змін показника за певний період часу, протягом якого явище

еволюціонує, змінюється, прогресує;2) оцінити інтенсивність і сталість змін;3) передбачити подальший рух процесу за межами ряду.Згідно з цими завданнями ряд динаміки в процесі аналізу умовно поділяється на дві складові –

тенденцію f(t) і коливання et:yt = f(t) + et.

Така умовна конструкція дозволяє, залежно від мети дослідження, вивчити тенденцію, елімінуючи коливання, або вивчати коливання елімінуючи тенденцію.

4. Методи факторного аналізу

Одним з найважливіших методологічних питань в аналізі господарської діяльності є визначення величини впливу окремих факторів на приріст результативного показника. В детермінованому факторному аналізі для цього використовують наступні методи: ланцюгових підстановок, індексний, абсолютних різниць, відносних різниць, пропорційного ділення, інтегральний, логарифмування і ін. Перші чотири способи базуються на методі елімінування. Елімінувати означає усунути, відхилити, виключити дію всіх факторів на величину результативного показника крім одного. Цей метод виходить з того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без змін, потім змінюються два, потім три і т.д., при незмінних решти факторів.

Найбільш універсальним із них є спосіб ланцюгових підстановок. Він використовується для розрахунку впливу факторів у всіх типах детермінованих факторних моделей: адитивних, мультиплікативних, кратних і змішаних (комбінованих). Цей спосіб дозволяє визначити вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного факторного показника в обсязі результативного показника на фактичну у звітному періоді. З цією ціллю визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміни одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, припускаючи, що решта не змінюються. Порівняння величини результативного показника до і після зміни рівня того чи іншого фактора, дозволяє елімінуватись від впливу всіх факторів, крім одного, і визначити дію останнього на приріст результативного показника.

Індексний метод базується на відносних показниках динаміки, просторових порівнянь, виконання плану, показниках, які виражають відношення фактичного рівня показника, що аналізується, у звітному періоді до його рівня в базисному періоді (чи плановому). За допомогою агрегатних індексів можна виявити вплив різних факторів на зміни рівня результативних показників в мультиплікативних і кратних моделях.

Метод абсолютних різниць є однією з модифікацій елімінування. Як і спосіб ланцюгових підстановок, він застосовується для розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника в детермінованому аналізі, але тільки в мультиплікативних і мультиплікативно-аддитивних моделях: Y = (a - b)c i Y = a(b - c). Особливо ефективно застосовується цей спосіб в тому випадку, коли вихідні дані вже містять абсолютні відхилення по факторних показниках. При його використанні величина впливу факторів розраховується множенням абсолютного приросту досліджуваного фактора на базову (планову) величину факторів, які знаходяться справа від нього, і на фактичну величину факторів, які стоять зліва від нього у факторній моделі.

Спосіб відносних різниць використовується для вимірювання впливу факторів на приріст результативного показника тільки в мультиплікативних і аддитивно-мультиплікативних моделях типу Y = (a - b)c. Він простіший ніж метод ланцюгових підстановок, що робить його за певних обставин дуже ефективним. Це перш за все стосується тих випадків, коли вихідні дані містять вже визначені раніше відносні прирости факторних показників у відсотках чи коефіцієнтах.

В багатьох випадках для визначення величини впливу факторів на приріст результативного показника може бути використаний метод пропорційного ділення. Це стосується тих випадків, коли маємо справу з адитивними моделями типу Y = ∑Xi і кратно-аддитивного типу y = a / (b+c+d+...+n).

Інтегральний метод використовується для вимірювання впливу факторів в мультиплікативних, кратних і змішаних моделях кратно-аддитивного виду Y = A/∑Xi.

Використання цього способу дозволяє отримати більш точні результати розрахунку впливу факторів порівняно з способами ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних величин і уникнути неоднозначної оцінки впливу факторів тому, що в даному випадку результати не залежать від місцезнаходження факторів в моделі, а додатковий приріст результативного показника, який утворився від взаємодії факторів, розкладається між ними порівну.

74

74

Метод логарифмування використовується для вимірювання впливу факторів в мультиплікативних моделях. В даному випадку результат розрахунку, як і при інтегруванні, не залежить від місцезнаходження факторів в моделі і порівняно з інтегральним методом забезпечує ще більшу точність розрахунків. Якщо при інтегруванні додатковий приріст від взаємодії факторів розподіляється порівну між ними, то за допомогою логарифмування результат спільної дії факторів розподіляється пропорційно частці ізольованого впливу кожного фактора на рівень результативного показника. В цьому його перевага, а недолік – в обмеженні сфери застосування.

5. Методи прогнозування та оптимізації

Для того щоб передбачити майбутнє, необхідно добре знати минуле і властиві йому закономірності. Інформаційною базою для аналізу закономірностей розвитку і прогнозування слугують динамічні (часові) ряди.

Динамічний ряд – це послідовність значень показника, який характеризує зміну того чи іншого соціально-економічного явища в часі. Числа послідовності у1, у2, у3, ... , уn називаються рівнями ряду.

Основними характеристиками ряду динаміки є: абсолютний приріст, індекс (темп зростання), темп приросту, середній абсолютний приріст, коефі-цієнт прискорення (уповільнення), абсолютне значення одного відсотку при-росту та ін.

В аналізі динамічних рядів тенденцію представляють у вигляді плано-вої траєкторії і описують певною функцією, яку називають трендом Yt = f(t), де t – змінна часу ( t = 1,2,..., n). На основі такої функції здійснюють вирівню-вання динамічного ряду і прогнозування подальшого розвитку процесу.

Процедура вирівнювання динамічних рядів включає два етапи: вибір типу функції (найбільш поширені лінійна функція, параболи) та оцінювання її параметрів. Так, лінійний тренд Yt = a + bt описує процеси, які рівномірно змінюються в часі і мають стабільні абсолютні прирости. Якщо ж відносно стабільними є ланцюгові темпи приросту, то такий процес адекватно опише експонента Yt = abt . У зазначених функція: t – порядковий номер періоду (дати), a – значення показника при t = 0. Параметр b характеризує швидкість динаміки: середню абсолютну в лінійній функції і середню відносну – в експоненті. Оцінювання параметрів трендових рівнянь здійснюється методом найменших квадратів (МНК).

Виявлену тенденцію можна продовжити за межі динамічного ряду. Таку процедуру називають екстраполяцією тренду. Це один з методів статистичного прогнозування, передумовою використання якого є сталість причинного комплексу, що формує тенденцію. Часовий горизонт прогнозу називають періодом упередження.

Для деяких соціально-економічних процесів характерні сезонні піднесення і спади. Вони спричиняють нерівномірне використання протягом року виробничих потужностей і робочої сили, нерівномірний попит на ринку споживчих товарів тощо, а отже, потребують вивчення і регулювання. Сезонні коливання виявляються і аналізуються на основі рядів помісячних або поквартальних даних. Кожний рівень ряду yt належить до певного сезонного циклу, довжина якого становить 12 місяців або 4 квартали. Характер сезонних коливань описується сезонною «хвилею», елементами якої є індекси сезонності It , а основною характеристикою – амплітуда коливань Rt = Imax - Imin .

В аналізі закономірностей розвитку широко використовується графічний метод.Практична діяльність менеджера фінансової установи, промислового підприємства чи комерційної

фірми пов’язана з пошуком управлінських рішень щодо розміщення виробничих замовлень, оптимального використання ресурсів, формування портфеля цінних паперів тощо. Пошук найбільш прийнятного варіанта управлінського рішення – це задача оптимізації. Суть її полягає у визначення таких параметрів функціонування об’єкта управління xj, які б за певних обмежень забезпечували досягнення цільової функції Z(x). Цільова функція найчастіше екстремальна: це максимальний прибуток, мінімальні витрати і т. ін.

Алгебраїчно задача оптимізації записується так:1) Задача на максимум прибутку

m

Z(x) = ∑ pj xj → max1

2) Задача на мінімум витрат m

Z(x) = ∑ cj xj → min1

У наведених формулах прийнято позначення: xj – обсяг виробництва j-го виду продукції, pj – прибуток від реалізації одиниці j-го виду продукції, cj – собівартість виробництва одиниці j-го виду продукції. Найпростіше прогнозувати та оптимізувати процеси розвитку за допомогою комп’ютерної програми Exel.

Контрольні питання1. Які загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях?2. Які існують методи факторного аналізу?3. Охарактеризуйте метод ланцюгових підстановок та індексний метод факторного аналізу. Який з них простіший?

75

75

4. Яка суттєва різниця між методом абсолютних різниць і методом відносних різниць?5. В чому полягає суть інтегрального та логарифмічного методу?6. Що таке тренд?7. Чим тренд відрізняється від ряду динаміки?8. Які основні показники використовують для аналізу рядів динаміки?9. Які основні задачі оптимізації?10. Що характеризує показник абсолютного приросту?11. Яка різниця між поняттями темп зростання (росту) і темп приросту?12. На які складові в процесі аналізу поділяються ряди динаміки?13. Яка різниця між тенденцією та коливаннями?14. Як математично можна записати задачу оптимізації на: А) максимум прибутку; Б) мінімум витрат?15. Які загальноекономічні методи дослідження явищ і процесів вам відомі з інших курсів?

Література

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.

2. Теория статистики: Учебник/ Под ред. проф. Р.А.Шмойловой. – 3-е изд., перераб. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 560 с.

3. Єріна А.М., Захожий В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 212 с.

76

76