1

БІБЛІОТЕКА ЮРИСТА-МІЖНАРОДНИКА

ОЛЕКСАНДР ГРІН

СЛОВНИК МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ

2010

2

Грін Олександр Олексійович Словник міжнародно-правових термінів/Укладач О.О.Грін.-Ужгород:ПП Данило С.І., 2010.-500с. (Серія «Бібліотека юриста-міжнародника).

Словник міжнародно-правових термінів містить близько 600 найбільш розповсюджених термінів сучасної науки міжнародного права. Особлива увага приділяється наступним галузям права: «Право міжнародних договорів», «Право зовнішніх зносин» (у т.ч. дипломатичне та консульське право), «Питання території в міжнародному праві». Алфавітний покажчик допомагає у використанні інформаційно-довідкової бази словника, а також в якості практичного посібника з міжнародно-правових дисциплін. Словник підготовано для студентів, аспірантів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями «Міжнародне право» і «Міжнародні відносини», викладачів, науковців, правників-практиків, а також широкого кола читачів, які цікавляться проблематикою міжнародного права.

Рецензенти:

Вергун В.А., доктор економічних наук, професор кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім.Тараса Шевченка.

Бевзюк Є.В., кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародного бізнесу та світової політики, декан факультету міжнародного бізнесу та міжнародного права Закарпатського державного університету.

Схвалено рішенням кафедри міжнародного бізнесу та світової політики факультету міжнародного бізнесу та міжнародного права Закарпатського державного університету від 30.08.2010, протокол № 1.

Рекомендовано Вченою радою Закарпатського державного університету. Протокол №1 від 29 серпня 2010р.

3

ЗМІСТ

Передмова …………………………………………………………. 4

А……………………………………………………………….......6 Б. …………………………………………………………………. В. ……………………………………………………………………. Г. ……………………………………………………………………. Д. ……………………………………………………………………. Е. ……………………………………………………………………. Є. ……………………………………………………………………. З. ……………………………………………………………………. І. ……………………………………………………………………. К. ……………………………………………………………………. Л. ……………………………………………………………………. М. ……………………………………………………………………. Н. ……………………………………………………………………. О. ……………………………………………………………………. П. ……………………………………………………………………. Р. ……………………………………………………………………. С. ……………………………………………………………………. Т. ……………………………………………………………………. У. ……………………………………………………………………. Ф. ……………………………………………………………………. Х. ……………………………………………………………………. Ц. ……………………………………………………………………. Ч. ……………………………………………………………………. Ш. ……………………………………………………………………. Ю………………………………………………………………………

Список статей ………………………………………………………..

Перелік умовних скорочень, що вживаються у словнику ………..

Загальний список використаної літератури ……………………….

Про укладача ………………………………………………………..

4

Передмова

Поява видання „Словника міжнародно-правових термінів” зумовлена спробою систематизації наукових досліджень у напрямку міжнародного права. Останнім часом значно оновилося вітчизняне законодавство у сфері міжнародно-правових відносин. Верховною Радою України було прийнято низку законів, зокрема: «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про міжнародне приватне право», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі осіб (екстрадиції) та ін. З огляду на вищезазначене виникла потреба у розширенні терміно-логічного апарату предмету «Міжнародне право».

Укладачем у структуру словника включено загальні принципи міжнародного права, а також терміни, які використовуються у законодавстві, що регулюють такі підгалузі міжнародного права, як «Право міжнародних договорів», «Право зовнішніх зносин (у т.ч. дипломатичне та консульське право)», «Міжнародно-правовий режим території». До словника не увійшли терміни, які вживаються у інших галузях міжнародного права.

Оскільки словник, насамперед, адресовано студентам, які навчаються за спеціальностями «Міжнародне право» і «Міжнародні відносини», автор вважав за доцільне подати до словника значну кількість термінів, які використовуються в сучасній теорії міжнародного права. Орієнтиром для укладача під час підготовки даного видання слугувала «Юридична енциклопедія» за редакцією академіка Ю.С.Шемшученка. Під час роз’яснення понять, які перш за все стосуються теорії міжнародного права, укладач намагався опиратися на загальноприйняту (або переважаючу) в сучасній вітчизняній науці міжнародного права точку зору (доктрину) і уникати занадто суб’єктивних оцінок. Природно, що значна кількість визначень може не співпадати в певному сенсі з визначеннями, які зустрічаються в інших наукових і навчальних виданнях.

Матеріал у «Словнику міжнародно-правових термінів» згруповано у статті, розміщені у алфавітному порядку. Різні значення одного терміна або поняття розділяються всередині статей цифрами. У кінці словника подається список статей з посиланням на сторінки. Де вони розміщені. У книзі застосовується ряд звичайних для довідкових видань скорочень, перелік яких наведено нижче.

Укладач висловлює вдячність вченим-юристам та юристам-практикам, корисні і змістовні поради яких допомогли у роботі над словником. Щиро вдячний рецензентам за ретельне ознайомлення, слушні зауваження та поради.

Усі побажання та зауваження щодо вдосконалення структури та змісту словника просимо надсилати на адресу: Україна, 88015, м.Ужгород, вул.Заньковецької, 87 б, Закарпатський державний університет, факультет міжнародного бізнесу та

міжнародного права.

З повагою до читача ОЛЕКСАНДР ГРІН

5

А

АБСОЛЮТНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ - у міжнародному праві — вид матеріальної відповідальності д-ви, що, на відміну від доктрини винності, може виникати навіть за відсутності вини (умислу або недбалості) суб'єкта міжнар. права. А. в. виникла в результаті н.-т. прогресу, об'єктивно пов'язаного з необхідністю відшкодування шкоди, заподіяної у процесі експлуатації джерел підвищеної небезпеки (авіація, атомна енергетика, космос тощо). Іноді ще називається об'єктив, відповідальністю. Особливістю А. в. є те, що вона існує лише як договірне зобов'язання д-ви. Тільки остання несе відповідальність за спе-циф. види своєї діяльності, пов'язані з ризиком заподіяння шкоди в умовах н.-т. прогресу. Важливою ознакою А. в. є те, що вона діє у межах правомірної діяльності д-ви. А. в. настає, коли потерпіла сторона доводить безпосеред. причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Існує також договірне обмеження А. в., що підлягає відшкодуванню. У такому разі в договорі встановлюється максимальна сума компенсації, яка підлягає сплаті потерпілій стороні. Максим, межа сплачується не автоматично: якщо сума доведеної шкоди нижча за цей максимум, то потерпіла сторона може претендувати на отримання лише її. Претензія щодо компенсації за таку шкоду може бути пред'явлена д-вою (її фіз. чи юрид. особами), якій вона заподіяна, д-ві, чиї дії призвели до таких наслідків. Коли ж діяльність, що спричинила шкоду, стосується співробітництва держав, то за її наслідки вони несуть відповідальність солідарну. А. в. передбачена також у Конвенції про шкоду, заподіяну іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні (1952) — внаслідок їх падіння; Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972), та в інших актах.

АВАРІЯ МОРСЬКА - пошкодження або вихід з ладу судна чи ін. тех. засобів, що призвело до тілесних ушкоджень або загибелі людей, загибелі чи пошкодження самого судна, пошкодження порт, споруд і вантажів, завдало шкоди ін. майну та навколишньому природ, середовищу. А. м. може трапитися при зіткненні суден між собою чи з порт, спорудами, коли судно сіло на мілину або в разі пожежі на ньому тощо. У міжнародному морському праві і міжнар. практиці розрізняють загальну та окрему А. м. У вітчизн. законодавстві ці види А. м. регулюються ст. 277 Кодексу торговельного мореплавства України. Збитки від заг. А. м. — це шкода, завдана внаслідок зроблених (навмисне і в розумних межах) надзв. витрат або пожертвування майном з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки. Ці збитки розподіляються між судном, фрахтом і вантажем пропорційно до їхньої вартості (перелік міститься у ст. 279 КТМ України). Розподіл збитків (диспаша) здійснюється диспашерами відповідно до заяви заінтересованих осіб. Останні можуть оскаржити диспашу в суд. порядку протягом 6 місяців з дня її одержання з

6

неодмін. сповіщенням про це диспашера, надіславши йому копію позовної заяви (ст. 288, 291). Міжнар. звичаї про заг. А. м. зафіксовані у Йорк-Антверпенських правилах, схвалених Міжнар. мор. комітетом. Ці правила застосовуються у міжнар. торг, мореплавстві, вони покладені в основу нац.-правових норм щодо заг. А. м., у т. ч. у КТМ України. Даний Кодекс (ст. 293) передбачає застосування міжнар. звичаїв торг, мореплавства і для внутр. відносин у разі неповноти закону. Збитки, що не підпадають під ознаки заг. А. м., визнаються окремою (незагальною) аварією. Такі збитки не підлягають розподілу між судном, вантажем і фрахтом. Втрати несе той, хто їх зазнав, або той, на кого падає відповідальність за їх спричинення (ст. 294 КТМ).

АВТЕНТИЧНИЙ ТЕКСТ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ - текст, зафіксований уповноваженими сторонами після завершення переговорів як остаточно узгоджений, істинний і такий, що не підлягає змінам. Сучасне міжнар. право передбачає особливу стадію укладання міжнар. договорів — установлення А. т. м. д. (ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969). Встановлення автентичності здійснюється шляхом підписання, підписання ад референдум або парафування представниками держав тексту міжнар. договору чи заключного акта конференції, який міститься у цьому договорі. Сторони мають право передбачити й ін. процедуру встановлення автентичності. Учасники договору можуть укладати договір з одним автент. текстом, з автент. текстами мовами сторін (здебільшого, двосторонні угоди), автент. тексти мовами, які вони вважають за доцільні. Сучасні універсальні міжнар. договори, що укладаються у межах і під егідою ООН, мають, як правило, автент. тексти шістьма мовами (англ., араб., ісп., кит., рос, французькою). Були випадки, коли автент. текст договору приймався однією мовою, а надалі був автентифікований кількома мовами (Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1994). Якщо автентичність тексту договору встановлено двома та більше мовами, це означає, що його текст кожною мовою має однакову юрид. силу. Презумується, що терміни міжнар. договору мають однакове значення у кожному автент. тексті. Сторони можуть домовитися, що в разі розбіжностей між різномовними текстами при тлумаченні переважну силу матиме текст, укладений однією з мов. У заключних статтях договору сторони здебільшого зазначають, які тексти є автентичними, які мають переважну силу в разі розбіжностей, а які мають ін. правовий статус (напр., офіц. переклад). Законом «Про міжнародні договори України» (1993) встановлено: якщо міжнар. договір країни має автент. текст держ. мовою України, то публікується цей текст. У разі, коли договір не має автент. тексту держ. мовою України, публікується один з автент. текстів іноз. мовою, а також офіц. переклад держ. мовою, здійснений МЗС України. У внутр. правопорядку офіц. переклад є обов'язковим для використання.

7

АГЕНТ ДИПЛОМАТИЧНИЙ - узагальнене найменування глави та членів дип. персоналу посольства (місії) тієї чи тієї держави, які мають однаковий міжнар.-правовий статус, привілеї та імунітети і розрізняються лише за церемоніалом та етикетом. Усі А. д. мають певний дип. ранг. У складі найбільших дип. представництв України (якщо це посольство) А. д. можуть бути (за старшинством): посол (офіційне найменування — Надзвичайний і Повноважний Посол), рад-ник-посланник, торговельний представник, радник, військовий (військово-морський, військово-повітряний) аташе, перший секретар, заступник торговельного представника, помічник військового аташе, другий секретар, третій секретар, аташе. їхні прізвища заносяться до дип. списку, який публікується протокольним відділом (управлінням) МЗС країни перебування. А. д. мають від нього спец. дип. картки, що посвідчують їх право користуватися дип. привілеями та імунітетами. Статус А. д. здавна регулювався звичаєвим міжнар. правом, а в наш час — Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961. Неодмінною ознакою А. д. є наявність у них дип. паспорта. Всі вони входять до складу дипломатичного корпусу в країні перебування.

АГРЕМАН - (франц. agrement — згода) — згода д-ви прийняти певну особу як главу дип. представництва ін. д-ви. Надання А. передбачено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 та міжнар. звичаєвим правом. Міжнар. право не містить позитивні норми стосовно персонального характеру або кваліфікації особи, яку д-ва призначає своїм представником за кордоном. Д-ви, однак, не вільні у виборі своїх дип. агентів, оскільки це їхнє право може зустрітися з небажанням іноз. уряду дати свою згоду на підставі «важливої причини». Водночас міжнар. право не розрізняє, що є і що не є «важливою причиною» для відмови в А.: тобто, з цього приводу не існує сформульованої звичаєвої норми. У дип. практиці багато залежить від конкр. особи і характеру конкр. обставин, пов'язаних, як правило, з політ., реліг. та соціальними мотивами. Запит на А. здійснюється через відомство закорд. справ. Після отримання А. дана особа стає персоною грата; в разі відмови вона вважається персоною нон грата. Відмова в наданні А. не потребує мотивування.

АГРЕСІЯ - (лат. aggressio — напад) — застосування збройної сили однією д-вою (групою держав) проти суверенітету, тер. цілісності, політ, незалежності ін. д-ви або народу (нації). А. — це звернення до сили всупереч міжнар. зобов'язанням. Поняття «агресія» з'явилося у міжнар. праві в період між двома світ, війнами в процесі розробки принципу заборони агрес. війни. Сама ідея утвердження цього принципу знайшла свій вияв у низці документів Ліги Націй, зокрема в проекті Договору про взаємну допомогу 1923 (не набув

8

чинності) і Декларації про агресивні війни 1927, де агрес. війна кваліфікувалася як «міжнародний злочин». Статут Ліги Націй зобов'язував її членів не вдаватися до війни, доки не використані всі мирні засоби розв'язання спору (ст. 12). Першою багатосторонньою угодою, що містила заборону агресивної війни, став Паризький пакт (Пакт Бріана — Келлога) 1928. У ньому проголошувалася відмова від війни як засобу врегулювання міжнародних спорів та визнавалося необхідним розв'язувати будь-які спори мирними засобами (ст. 1—2). Це і стало у міжнар. праві забороною агрес. війни, що замінила існуюче доти право на війну (jus ad bellum), за яким д-ва сама вирішувала, як їй здійснювати своє право на самооборону (самозахист) і застосування репресалій .у разі спору з ін. д-вою. При підписанні Паризького пакту Франція та Англія зробили застереження щодо розуміння ними права на самооборону. Перша обстоювала думку, що для захисту своєї території у разі нападу або посягання на неї кожна д-ва є єдиним тлумачем обставин звернення до війни. Англія ж заявила, що право на самооборону поширюється і на ті регіони світу, які становлять життєвий інтерес для миру та безпеки д-ви, і такими регіонами є території Брит, імперії. Паризький пакт, однак, не містив ні визначення А., ні спец, процедур мирного розв'язання конфліктів. На той час у рамках Ліги Націй не було узгодженого поняття «агресія», яке охоплювало б не лише прямі та відкриті воєнні дії, а й різні опосередковані засоби А. Цю проблему певною мірою намагався розв'язати СРСР, запропонувавши Лізі Націй визначення А. (1933), проте воно не було прийняте. Після 2-ї світ, війни на принципі Паризького пакту про заборону агрес. війни грунтувалися статути Нюрнб. і Токійського міжнар. трибуналів та їхні вироки щодо воєнних злочинців. А. було визначено як злочин проти миру, що тягне за собою політ, відповідальність д-ви за розв'язання агрес. війни і крим. відповідальність винних у цьому осіб. Поняття «агресія» розвинуто і конкретизовано у Статуті ООН: «Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним з цілями Об'єднаних Націй» (п. 4 ст. 2). У Декларації ГА ООН про принципи міжнар. права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва держав (1970), агрес. війна кваліфікується як злочин проти миру, що тягне за собою відповідальність міжнародно-правову. Розвиваючи принцип заборони війни, ГА ООН у резолюції від 14.ХІІ 1974 шляхом консенсусу прийняла таке визначення А.: «Агресією є застосування державою збройної сили проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або якимось іншим засобом, не сумісним із Статутом ООН». При цьому основною ознакою для визначення агресора є факт першості (або ініціативи) у здійсненні акту А. До актів А. віднесені: вторгнення або напад збройних сил певної д-ви на територію ін. д-ви; будь-яка окупація; будь-яка анексія із застосуванням сили; бомбардування збройними силами певної д-ви території ін. д-ви або застосування будь-якої зброї проти території ін. д-ви; блокада портів або берегів д-ви збройними силами ін. д-ви; напад збройних

9

сил д-ви на сухопутні, мор. або повітр. сили ін. д-ви; застосування збройних сил однієї д-ви, які розміщуються на території ін. д-ви (за угодою з останньою), що означає порушення умов їх перебування; надання д-вою своєї території у розпорядження ін. д-ві для вчинення А. проти третьої д-ви. Актами А. вважається також засилання д-вою або від її імені збройних банд, регулярних сил або найманців, які застосовують збройну силу проти ін. д-ви. У визначенні А. особливо наголошується, що жодні міркування не можуть слугувати її виправданням. Принциповим для розуміння А. є визнання в Статуті ООН, що «цей Статут жодною мірою не зачіпає невід'ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо станеться збройний напад на члена Організації Об'єднаних Націй» (ст. 51).

AD INTERIM, PAR INTERIM - (з лат. - тим часом, поки що, тимчасово) — вказівка на тимчас. характер заміщення певної посади на дип. службі особою, уповноваженою здійснювати необхідні дип. акти чи підписувати відповідні документи, супроводжуючи це позначкою «а. і.» або «р. і». На відміну від повірених у справах, призначення яких має пост, характер і які належать до третього класу глав дип. представництв (charge" d'affaires), тимчасові повірені у справах (charge" d'affaires ad interim) не становлять якогось особливого класу глав дип. представництв, лише тимчасово заступають їх у тих випадках, коли глава представництва не може виконувати своїх функцій (хвороба, відпустка, тимчас. відбуття з країни перебування на виклик свого уряду «для консультацій» та ін.). Як правило, ці функції покладаються на одного з радників посольства чи місії. Прізвище останнього повідомляється м-ву закорд. справ країни перебування у порядку нотифікації.

АД РЕФЕРЕНДУМ - (лат. ad referendum - для доповіді, дальшого розгляду) — умовне підписання міжнар. договору або згода з текстом договору до підтвердження його від імені компетентного органу д-ви або відповідної міжнар. організації. Згідно зі ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 А. р. є однією з форм встановлення автентичності самого тексту договору або заключного акта конференції, що містить цей текст.

АД ХОК - (лат. ad hoc — для цього, стосовно цього, для певного випадку, конкр. цілі, спеціально) — принцип юрид. практики в міжнар. праві, згідно з яким для виконання спец, завдань утворюються спец, місії, спец, організації, к-ти або роб. групи тимчас. характеру та яким регулюється їхня діяльність. Найбільшого поширення практика А. х. набула в системі ООН. Правова методологія А. х. широко використовується і в міжнар. арбітраж, практиці,

10

коли для вирішення конкр. справи сторони утворюють арбітраж, або суд. орган, який після винесення рішення припиняє своє існування. Нюрнберзький і Токійський міжнар. військ, трибунали, створені 1945 для суду над нім. і япон. воєнними злочинцями та їх покарання, теж діяли як органи А. х. У певних сферах своєї юрисдикції арбітражні органи А. х. мають тенденцію до поступового перетворення їх на постійно діючі, якими стали, напр., Палата міжнародного правосуддя Ліги Націй та її спадкоємець Міжнародний суд ООН. За Статутом останнього у певних випадках сторони, які беруть участь у розв'язанні спорів, що виникли між ними, мають право обирати до складу Міжнар. суду суддів А. х. з числа гр-н своєї країни або ін. осіб на свій вибір (ст. 31).

АД’ЮДИКАЦІЯ - (лат. adjudicatio - присудження) — у міжнар. праві суто юридична за своєю природою підстава тер. змін. Передбачає взаємну згоду держав — сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнар. судових чи арбітраж, органів, чиї рішення обов'язкові для сторін. Прикладами А. є, зокрема, рішення Міжнародного суду ООН. Так, у спорі між Францією та Великобританією цей суд вирішив, що деякі маленькі острови у протоці Ла-Манш знаходяться під брит. суверенітетом (1953). В ін. спорі Міжнар. суд ООН підтримав домагання Бельгії на анклав, розташований побл. її кордону з Нідерландами (1959).

АЗОВСЬКЕ МОРЕ - (грец. -Меотійське озеро; давньорус. — Сурозьке море) — море басейну Атлантичного ок. у межах України і Рос. Федерації. Через Керченську прот. з'єднане з Чорним морем. Пл. — 40 тис. км2. А. м. має важливе рибопром., ре-креац. і трансп. значення. А. м. за Конвенцією ООН по морському праву 1982 належить до категорії «замкнутих або напівзамкнутих морів». Це, по-перше, означає, що на нього поширюється дія усіх універсальних принципів і норм міжнар. мор. права. По-друге, прибережні д-ви таких морів зобов'язані співробітничати у вирішенні заг. проблем відповідного мор. регіону. З урахуванням зазначеного, правовий режим А. м. визначається як міжнар. правом, так і нац. законодавством України та Рос. Федерації. На це море поширюється дія Міжнародної конвенції щодо запобігання забрудненню моря нафтою 1954, Женевської конвенції по морському праву 1958, Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969, Міжнародної конвенції по запобіганню забрудненню моря скиданням відходів та інших матеріалів 1972, Конвенції ООН по морському перевезенню вантажів 1978, Конвенції ООН по морському праву 1982 тощо. З актів нац. законодавства України у цій галузі виділяються насамперед Кодекс торговельного мореплавства України, Водний кодекс України, Закон України «Про охорону

11

навколишнього природного середовища» (1991) та ін. Кодексом торг, мореплавства України, зокрема, регулюється діяльність, пов'язана з використанням суден, у т. ч. на А. м., для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, для риб. та ін. мор. промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних і рят. операцій, прокладання кабелю, а також для ін. госп., наук, і культур, цілей (ст. 1). Водним кодексом України забороняється скидати у внутр. мор. води та тер. моря з суден і плав, засобів, платформ та ін. мор. споруд і повітр. суден хімічні, радіоактивні та ін. шкідливі речовини, а також радіоактивні або ін. відходи, матеріали, предмети та сміття, які можуть спричинити забруднення моря (ст. 102).

АКЛАМАЦІЯ - (лат. асclamatio - вигук) — метод прийняття або відхилення рішень без голосування, що застосовується у міжнар. організаціях і на міжнар. конференціях. Заг. думка учасників виражається оплесками, репліками тощо. А. використовується здебільшого при схваленні рішень з процедур питань. Бувають, однак, випадки, коли шляхом А. ухвалюються документи, прийнятні для усіх учасників. У даному разі фактично йдеться про прийняття відповідних рішень Консенсусом.

АКРЕДИТУВАННЯ - (від лат. accredere - довіряти) — у міжнар. праві процес призначення і вступ на посадо глави дипломатичного представництва. Його найважливіші етапи — запит агремана (згоди країни перебування) і вручення вірчих грамот. Дип. представники приступають до офіц. виконання своїх обов'язків і вважаються акредитованими при главі іноз. д-ви або її міністрі закорд. справ з моменту вручення вірчих грамот (для послів та посланників) чи листів від своїх міністрів закорд. справ (для повірених у цих справах). Проте ще до призначення акредитуюча д-ва має, як це передбачено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 (ст. 4), «переконатися у тому, що держава перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі». Агреман необхідний лише для глави дип. представництва, решту його членів акредитуюча д-ва призначає на свій розсуд, але за умови необхідної нотифікації країни перебування про прибуття цих осіб у присвоєному їм званні. Щодо призначення військ., військ.-мор. та війск.-повітряних аташе у багатьох країнах існує порядок, який, власне, означає вимогу одержання агремана, оскільки д-ви перебування часто просять, щоб прізвища цих аташе їм повідомлялися завчасно. В Україні постановою Верх. Ради «Про порядок призначення глав представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях» від 15.VIІ 1994 встановлено такий порядок

12

призначення глав її представництв в іноз. д-вах та при міжнар. організаціях: глави представництв призначаються Указом Президента України за поданням міністра закорд. справ, погодженим з К-том ВР України у закорд. справах і зв'язках із СНД; керівники торг.-екон. місій при дип. представництвах в іноз. д-вах призначаються наказом міністра зовнішньоекон. зв'язків і торгівлі, погодженим з К-том ВР України у закорд. справах і зв'язках із СНД та з міністром закорд. справ; МЗС інформує Комітет ВР у закорд. справах і зв'язках із СНД про кандидатури на посади глав консул, представництв України та глав військ, аташатів при дип. представництвах України в іноз. д-вах. У розширеному розумінні термін «А.» вживається у практиці реєстрації та прикріплення журналістів, які висвітлюють роботу міжнар. або внутрідерж. форумів, установ тощо.

АКРЕЦІЯ - (лат. ассгегіо — приріст, збільшення) — природне збільшення території д-ви шляхом тривалого процесу нагромадження (під впливом течії води) піску у дельті ріки чи внаслідок появи острова вулканіч. походження у межах територіальних вод. Стосовно відкритого моря, то такі острови (вони мають підніматися над рівнем води, тобто не покриватися нею під час припливу) включаються до території д-ви, яка першою нотифікувала про це ін. д-ви, за умови, що останні не висловили істотних заперечень. Надалі щодо таких нових територій діє доктрина т. з. історичних правопідстав. При цьому за Конвенцією ООН по морському праву 1982 острови, які є непридатними для підтримання життя людини чи для самост. госп. діяльності (скелі), не мають своїх ви-ключних (морських) економічних зон і континентального шельфу (ст. 121). Якщо ж явище А. спостерігається у межах тер. вод, воно може впливати на переміщення уперед мор. кордону прибереж, д-ви. Можливе також природне збільшення території однієї д-ви за рахунок іншої внаслідок, напр., зміни русла ріки чи нагромадження грунту новою течією. Проте це потребує врегулювання між суміж. д-вами. З погляду міжнар. права і практики (в т. ч. України) держ. кордон проходить, як правило, на судноплавних річках по середині гол. фарватеру, або тальвегу, а на несудноплавних — по їх середині. У разі зміни тальвегу відбувається відповідна зміна лінії кордону, тоді як при відхиленні в той чи той бік русла несудноплавної річки кордон залишається на середині старого русла, навіть коли воно висохло. Для того щоб кордон ішов по новому руслу, треба заздалегідь передбачити це угодою або укласти таку угоду за фактом природ. змін.

АКТУ ДЕРЖАВИ ДОКТРИНА - доктрина заперечення за внутр. судами юрисдикції визначати чинність або законність актів іноз. д-ви та права оспорювати заяви власних урядів з питань діяльності кер. органів ін. держав.

13

Найб. розвитку А. д. д. дістала у США. Класичною там вважається заява про А. д. д. у суд. рішенні у справі Underhill & Hernauder, де підкреслюється, що «кожна суверенна держава зобов'язана поважати незалежність будь-якої іншої держави, а суди однієї країни не можуть виносити рішення стосовно актів уряду іншої, чинних у межах своєї території. Задоволення скарг, викликаних такими актами, необхідно здійснювати доступними засобами, які використовують між собою держави». А. д. д. застосовувалася судами різних держав у випадках експропріації власності їхніх гр-н, що мали місце в іноз. країнах. Відоме рішення у справі Sabbatino, що розглядалася Верх, судом США за позовом амер. гр-нина, який заперечував правомірність націоналізації його власності на Кубі. Питання, пов'язані з А. д. д., найчастіше виникали у зв'язку з актами невизнаного уряду. Сутність доктрини виявляється у таких характеристиках: вона не застосовується до актів д-ви, що порушують міжнар. право; не застосовується доти, доки викон. влада не встановить у конкр. випадку таке порушення; не може бути підставою для участі іноз. уряду в амер. судах як позивача. Однак розгляд под. актів у внутр. судах можливий на підставі ввічливості міжнародної, що асоціюється з друж. відносинами між д-вами. Особливістю А. д. д. у США є також її «конституційний» підтекст, що випливає із суттєвих відносин між гілками управління у системі поділу влади. Компетенція і функції суд. та викон. влади не повинні завдавати шкоди стосункам з ін. членами міжнар. спільноти. Доктрині міжнар. права властива точка зору, що А. д. д. не підкоряється ні суверен, владі, ні будь-якому принципу цього права. Якщо угоду укладено в одній юрисдикції, а форум (суд) перебуває в іншій, то форум діє шляхом припинення чинності або застосування власного закону, який означає позбавлення першої юрисдикції її тер. суверенітету. Він просто відмовляється ухвалити рішення або застосувати свій закон щодо сторін або власності. Відмова однієї країни забезпечити крим. закони іншої є типовим прикладом того, коли суд не зважає на причину дії, що виникає в ін. юрисдикції. Практика держав свідчить, що міжнар. право не вимагає застосування А. д. д. Більшість країн тлумачить рішення з цього питання як недостатні для того, щоб твердо дотримуватися даної норми. Міжнар. арбітражні або суд. рішення не містять положень, які давали б підстави для припущень, що міжнар. право приписує визнання суверен, актів іноз. урядів. Якщо міжнар. право не приписує використання А. д. д., то немає і заборони щодо застосування цієї норми, навіть коли стверджується, що акт д-ви порушує міжнар. право.

АЛЬТЕРНАТ - (франц. alternat — чергування, від лат. alternus — поперемінний) — правило, згідно з яким у примірнику міжнар. договору, що має підписуватися конкр. договірною стороною, підписи уповноважених і сам текст договору, викладений мовою цієї сторони, розміщуються на першому місці. Для підписів першим, більш почесним, вважається місце під

14

текстом договору з лівого боку або ж, якщо підписи ставляться один під одним, місце зверху. Застосування А. підкреслює рівність договірних сторін. Цього правила суворо дотримуються при підписанні двосторонніх договорів, яке відбувається мовами обох договірних сторін. Багатосторонні договори підписуються у порядку (переважно алфавітному), який сторони обирають за згодою.

АЛЬТЕРНАТИВНА КОЛІЗІЙНА НОРМА - норма, яка передбачає декілька правил вибору права країни для певних приватно-правових відносин з іноз. елементом. Такі норми містяться у вітчизн. законодавстві та міжнар. договорах з міжнар. приватного права. Напр., у ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» А. к. н. сформульована таким чином: «Спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано у заповіті право держав, громадянином якої він був». Проте заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання задовольняє вимоги закону місця складання акта або вимоги укр. законодавства. Отже, відносини, що виникають у зв'язку з формою заповіту та акта його відміни, будуть дійсними, якщо вони відповідають вимогам законодавства країни пост, місця проживання або законодавства країни місця складання акта або укр. законодавства. Правозастосовні органи, а також сторони можуть використовувати будь-яке із зазначених законодавств. Проте закон встановлює жорстку послідовність їх можливого застосування. Гол. прив'язкою є закон пост, місця проживання заповідача в момент складання акта. І тільки тоді, коли форма правочину не відповідатиме вимогам цього закону, що вело б до недійсності акта, треба застосовувати відповідні закони ін. країн. А. к. н. дістала свою назву через альтернативність саме прив'язки колізійної норми. Враховування вимог законодавства кількох країн може здійснюватися, крім альтернат, коліз. прив'язок, за допомогою також куму-ляц. прив'язок та розщеплення прив'язок. Від А. к. н. за способом регулювання слід відрізняти імперативні та диспозитивні колізійні норми.

АЛЬЯНС - (франц. alliance — союз, об'єднання) — союз між д-вами для досягнення спільних цілей у певний час; об'єднання окр. осіб, політ, партій, громад, орг-цій на основі договірних зобов'язань. Розрізняють А. осо-бистісні, сімейні, групові, партійні, воєнні, політичні, економічні, міжнародно-кооперативні та ін. Найчастіше поняття А. вживається стосовно міждерж. союзів. А. у відносинах між д-вами, як правило, спрямовані на взаємну підтримку сторін у разі агресії ін. держав чи на утвердження взаємних інтересів. Міждержавні А. бувають двосторонніми і багатосторонніми, таємними і відкритими, простими й

15

високоорганізованими, коротко- і довготривалими, а також безпосередньо спрямованими на перемогу у війні чи на відвернення її. За сучас. умов міждержавні А. створюються переважно з метою досягнення необхідного балансу сил і забезпечення національної безпеки тих чи тих держав.

АНГАРІЯ - (лат. angaria, від грец.— поштова справа, кінна пошта; від давньо-перс. ангірд — кінний гонець) — право воюючої сторони на реквізицію на своїй території або на території, що опинилася під її контролем, засобів транспорту нейтр. держав у разі крайньої необхідості і за умови повної компенсації. Право А. виникло ще в старод. часи. Спочатку це означало реквізицію землі і мор. транспорту. Потім А. поширилася на будь-яку нейтр. власність відповідно до юрисдикції воюючої сторони і з виплатою повної компенсації. Нейтр. судна у відкритому морі А. не підлягають. У США, однак, у суд. рішенні щодо справи Nereida (1818) було заявлено про «повне і недвозначне визнання Сполученими Штатами» того, що «товари ворога, знайдені на судні дружньої країни, є військовим призом, а товари дружньої країни, знайдені на судні ворога, підлягають відшкодуванню». Паризька декларація 1856 підтвердила право А. Воно, однак, не було застосоване, коли 1917 виникло питання про ведення підводної війни. Тепер, як правило, для воюючої сторони немає потреби звертатися до права А. Згідно з конвенц. нормами сучасного міжнар. права, що регламентують режим окупації, окупуюча д-ва має аналогічні А. права стосовно захоплення або реквізиції засобів транспорту, в т. ч. для забезпечення безпеки цив. населення на окуп. території. Однак деякі брит, судові авторитети висловлюють думку, що нейтр. власність на території, яка перебуває під контролем воюючої сторони, підлягає захопленню або реквізиції не інакше, як за правом А.

АНЕКСІЯ - (лат. аnnехіо — приєднання) -протиправне насильницьке приєднання (захоплення) однією д-вою території ін. д-ви. В минулому мала значне поширення у міжнар. практиці як вияв експансіоніст, політики з боку агрес. держав. Прикладами є А. США території Мексики (1845, 1848, 1853), Великобританією — князівства Ауда (1856) та о-ва Кіпр (1914), Німеччиною — Ельзасу і Лотарингії (1871) та Австрії (1938), Італією-Ефіопії (1936) та Албанії (1939), Японією-Кореї (1910), Іраком — Кувейту (90-ті рр.) тощо. А. є грубим порушенням сучас. міжнар. права і з правової точки зору будь-яке набуття території таким шляхом — недійсне. На неприпустимість зміни держ. кордонів насильн. шляхом, усупереч волі народу, вказується у Статуті ООН (ст. 1—2). Про це йдеться також у Декларації ООН про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності і суверенітету (1965), Декларації про принципи міжнар. права,

16

що стосуються дружніх відносин і співробітництва між д-вами відповідно до Статуту ООН (1970), Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва у Європі 1975 та ін. А. — один з видів агресії, а тому тягне за собою міжнар.-правову відповідальність. Таку відповідальність було застосовано, зокрема, до нацист, злочинців за вироком Нюрнберзького воєнного трибуналу від 1.Х 1946 (див. Нюрнберзький процес).

АНКЛАВ - (франц. enclave, від лат. inclavo — замикаю) — у міжнар. праві держ. утворення, частина тер. д-ви, оточена територією іншої або інших держав. До А., зокрема, належать: Республіка Сан-Маріно (оточена тер. Італії), Королівство Лесото (оточене тер. Південно-Африканської Республіки), Ватикан (розташований посеред Італії, у межах її столиці — Рима). А., на тер. якого є мор. берег, називають напіванклавом (напр., Калінінградська область Рос. Федерації, Бруней). Питання відносин А. з д-вою (д-вами), територією якої (яких) він оточений, розв'язується на основі угод між ними. Режим кордонів А., трансп. сполучення, визначення повітр. території та ін. питання в А. вирішуються відповідно до норм міжнар. права.

АНТАРКТИКА - (від грец.— той, що лежить напроти півночі) — пд. полярна область довкола Пд. географічного полюса. Включає континент Антарктиду і Пд. частини Тихого, Індійського та Атлантичного океанів з островами. Підвищений інтерес до А. з'явився на поч. 20 ст. У цей час деякі д-ви заявили свої тер. претензії на А. Проблема зрушила з місця після 2-ї світ, війни. Було проведено широку програму наук, досліджень у межах Міжнар. геофіз. року (1957—58), у якій взяли участь учені з 12 держав. Міжнар. наук, співробітництву сприяло проведення у Вашингтоні за ініціативою США міжнар. конференції (жовтень - грудень .1959) з метою укладення договору про А. її результатом стало підписання 1 .XII 1959 безстрокового Договору про Антарктику, що набув чинності 23.VI 1961. Згідно з ним А. має використовуватися виключно у мирних цілях. Заборонено здійснювати будь-які ядерні вибухи і скидати радіоакт. відходи, проводити в регіоні військ, дії у будь-якій формі. Договір закріпив принцип свободи наукових досліджень, а проблема тер. претензій «заморожувалася» на невизначений час. Для контролю за дотриманням положень договору передбачено систему інспекцій. Кожна держава-учас-ниця може призначити наглядачів, які мають вільний доступ будь-коли і в будь-який район на будь-яку станцію та установку, включаючи мор. і повітр. судна. У договорі передбачено спец, механізм його реалізації — консультат. наради держав-учасниць. У них можуть брати участь і ті д-ви, що приєдналися до договору пізніше та проводять активну н.-д. роботу в А. В межах названих нарад було розроблено Конвенцію про збереження антарктичних тюленів 1972 та Конвенцію про

17

збереження морських живих ресурсів Антарктики 1981. У 1988 прийнято Конвенцію з урегулювання освоєння мінеральних ресурсів А., яка, проте, чинності ще не набула. З огляду на необхідність особливої уваги до охорони навколишнього природ, середовища цього регіону 1991 в Мадриді було підписано Протокол про заборону геологорозвідувальних робіт у А. терміном на 55 років. Мета документа -забезпечити екол. безпеку А., перетворити її на природний заповідник. Україна приєдналася до Договору про А. в 1992, бере участь в міжнар. заходах, що стосуються А., має (з 1996) в Антарктиді наук, станцію «Вернадський».

АНТИКВАРІАТ - (від лат. antiquarius — старовинний) — старовинні предмети, що мають істор., художню, наук, чи ін. культурну цінність. До предметів А. належать: а) істор. цінності, в т. ч. пов'язані з видатними подіями в житті народів, розвитком сусп-ва і д-ви, історією науки, мист-ва і техніки, а також ті, які стосуються життя і діяльності нац. лідерів, мислителів, учених і митців; б) архе-ол. знахідки; в) художні цінності — картини, малюнки та ескізи ручної роботи на будь-якій основі, ориг. твори станкового живопису і скульптури з будь-якого матеріалу, гравюри, естампи, літографії, твори декорат-приклад. мист-ва; г) фрагменти архіт., худож. та археол. пам'яток; д) рідкісні манускрипти та інкунабули, старі книги та ін. публікації, що становлять особливий істор., худож., наук, та культур, інтерес; е) архіви, включаючи фоно- і фотоархіви; є) старовинні меблі, унікальні муз. інструменти; ж) старовинні монети, ордени, медалі, печатки та ін. предмети колекціонування; з) рідкісні колекції та екземпляри фауни і флори, мінералів, а також предметів палеонтол. значення тощо. Предмети А. охороняються у встановленому законом порядку. За порушення правил охорони і використання цих предметів передбачена юрид. відповідальність.

АНУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОГОВОРУ - відмова д-ви від договору у випадках, чітко визначених міжнар. правом. А. м. д., як і денонсація, — однобічний акт і не залежить від згоди на припинення дії договору ін. його учасників. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 передбачає такі підстави для А. м. д.: 1) Суттєве порушення двосторон. договору одним з його учасників; істотне порушення багатосторон. договору одним з його учасників, що дає право ін. учасникам за одностайною згодою припинити дію договору взагалі або між ними та порушником. Суттєвим вважається порушення, яке полягає у такій відмові від договору, що або не дозволяється міжнар. правом, або заважає здійсненню об'єкта й цілей договору. Не допускається припинення положень, які забезпечують захист особи і містяться у договорах гуманіт. характеру. 2) Неможливість виконання договору внаслідок безповоротного зникнення або

18

знищення об'єкта домовленостей. При цьому той учасник договору, з чиєї вини виникла така неможливість (через порушення ним договірних зобов'язань), не може посилатися на цю обставину. 3) Докорінна зміна обставин, які були на час укладення договору. За міжнар. правом, така зміна — непередбачувана сторонами під час укладення угоди або є істотною зміною обставин, що може призвести до виконання зобов'язань, які суттєво відрізняються від договірних. На докорінну зміну обставин не можна посилатися при А. м. д., якщо договір установлює кордони або якщо ця зміна є результатом порушення зобов'язань за угодою чи за міжнар. правом того, хто посилається на цю зміну. Закон «Про міжнародні договори України» (1993) передбачає, що її міжнар. договори можуть бути визнані недійсними у разі суттєвого їх порушення ін. учасниками, а також у випадках, передбачених нормами міжнар. права. Закон називає тільки один спосіб скасування договору — денонсацію. Але, зважаючи на пряму відсилку до норм міжнар. права, які передбачають підстави для анулювання договорів, Україна може у відповідних випадках припиняти дію міжнар. договорів шляхом анулювання, навіть тоді, коли в них не передбачена денонсація.

АНШЛЮС - (нім. Anschluß — приєднання) -форма анексії, політика загарбання ін. д-ви. Здійснювалася, зокрема, нім. імперіалізмом стосовно Австрії, особливо після встановлення у Німеччині 1933 фашист, диктатури. Фактично А. відбувся 11 — 12. III 1938, коли гітлерівці за підтримки австр. нацистів окупували цю державу. Наступного дня (13. III 1938) було опубл. т. з. закон «Про возз'єднання Австрії з Німецькою імперією». Незалежність Австрії була відновлена 1945 внаслідок розгрому нацист. Німеччини. 1955 Держ. договором про відновлення незалежної і дем. Австрії А. заборонено.

АПАРТЕЇД - (мовою африкаанс apartheid — роздільне проживання) — політика і практика расової сегрегації і дискримінації щодо окр. народів та етн. груп. Виявляється у відповідних правових та орг. формах. Офіційний А. тривалий час мав місце в Південно-Афр. Республіці (ПАР), починаючи з серед. 20 ст. Система А. тут склалася на межі 40—50-х pp., коли в країні владарювала нац. партія. Населення ПАР було поділене на 4 групи: білих, чорних («банту»), кольорових та азіатів. При цьому повні громадян, права належали тільки білим. 1973 у межах ООН було прийнято Міжнародну конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього. Цей документ став міжнар.-правовою основою боротьби з А. Згідно з Конвенцією А. кваліфікується як злочин проти людства. Осн. виявами політики А. є: позбавлення члена або членів певної расової групи чи груп права на життя і свободу; вбивство членів расової групи чи груп; заподіяння членам расової групи чи груп серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу та

19

посягання на їхню свободу чи гідність, застосування до них тортур чи жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, форм поводження та покарання; безпідставний арешт і незаконне утримання у тюрмах членів расової групи чи груп; навмисне створення для расової групи чи груп таких життєвих умов, які розраховані на її чи їх повне або часткове фіз. знищення; будь-які заходи законод. характеру, спрямовані на обмеження осн. прав людини і свобод корінного населення за расовою ознакою, тощо. Контроль за здійсненням Конвенції покладено на Спеціальний комітет ООН проти А. Україна ратифікувала Конвенцію 15. X 1975.

АПОСТІЛЬ - (франц. apostille — помітка на полях, примітка, рекомендаційна приписка, постскриптум) — спец, штамп, який, відповідно до Гаазької конвенції 1961, ставиться на офіц. документах, що надходять від держав — учасниць Конвенції. А. звільняє ці документи від необхідності дип. чи коне, легалізації. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і справжність печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ (ст. 5 Конвенції). Офіц. документами, за Конвенцією, є, зокрема: документи, які надходять з нотаріату, адм. і суд. органів; свідоцтва про реєстрацію актів громадян, стану; документи, що надходять від органу або посад, особи, які підлягають юрисдикції д-ви і підпис на яких може бути засвідчений шляхом А. без поперед, засвідчення підпису нотаріусом. Конвенція не поширюється на документи, які видаються дип. або коне, агентам, а також на адм. документи, що безпосередньо стосуються комерц. або митної операції (ст. 1). Кожна держава — учасниця Конвенції призначає органи, яким надаються повноваження на проставлення А. Вона сповіщає про це МЗС Нідерландів у момент передачі на зберігання своєї ратифікац. грамоти (ст. 6). А. повинен відповідати зразку, що додається до Конвенції, і може бути складений офіц. мовою органу, який видає його.

АРБІТРАЖ МІЖНАРОДНИЙ - спосіб мирного вирішення міжнар. спорів через обрання за заг. згодою сторонами у спорі третьої сторони {арбітра), яка, керуючись правом, розглядає справу і виносить рішення, що є обов'язковим. Сторонами А. м. є головні суб'єкти міжнар. права: держави та міжнар. організації. Арбітражна процедура може бути передбачена для застосування як спосіб вирішення спорів факультативно або обов'язково. Факультат. арбітраж передбачений міжнар. дво- або багатосторонніми договорами і застосовується за згодою усіх сторін. Обов'язковий арбітраж визначається як єдино можливий спосіб вирішення спорів і застосовується на вимогу однієї із сторін. Для того, щоб практично організувати арбітраж, розгляд спору, сторони укладають між собою спец, угоду — компроміс. Це різновид міжнар. договору, де зазначається: на основі якої угоди або

20

домовленості справа передається арбітрам; предмет спору, а також узгоджені і неузгоджені питання; порядок формування арбітражного суду, прізвища арбітрів (сторони можуть включити й ін. умови, в т. ч. норми права і принципи, якими має керуватися арбітр, правила процедури); яким способом приймається рішення; скільки часу має тривати розгляд справи; мова діловодства і рішення; яким чином розподіляються між сторонами витрати на процес тощо. Як правило, арбітраж, компроміс укладається письмово у формі міжнар. договору, на який поширюються норми права міжнар. договорів. Осн. принципи А. м. як загальновизнані норми, що визначають порядок організації, компетенцію, а також процедуру арбітражу, містяться у міжнар. документах заг. характеру. Це, насамперед, Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнар. спорів 1899 і 1907. Комісія міжнар. права ООН розробила, а Ген. Асамблея ООН запропонувала д-вам за взірець «Модель правил арбітражного процесу» (1958). Діють і міжнар. регіон, угоди про арбітраж: Міжамериканський договір про мирне врегулювання, т. з. Пакт Боготи 1948, Європейська конвенція для мирного вирішення спорів 1957, Стокгольмська конвенція про примирення та арбітраж у рамках ОБСЄ 1992.

АРКТИКА - (від грец. - північний) — регіон земної кулі з умовним центром — Північним полюсом. До нього входять води Пн. Льодовитого ок. і його морів, ділянки суші Європи, Азії та Америки. В геогр. і юрид. науці досі не існує загальноприйнятого визначення А. Дискусійним залишається питання про пд. кордон А., хоча переважає точка зору, що ним є пн. полярне коло (66*33'). Правовий статус А. формувався протягом тривалого часу. Цей процес продовжується. Тепер правовий статус А. базується на нормах міжнар. права і нац. законодавства аркт. держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції). На відміну від Антарктики, не існує міжнар.-правового акта, який би визначав правовий статус арк