Іван Драч

Життєвий і творчий шлях

«Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку

поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає

дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати

очима до сонця мистецтва», – писав Іван Драч.

Він був найбільшим революціонером слова з-посеред

шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет,

який шукав нових масштабів художнього мислення.

українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла

Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його

опромінена активністю «повстанців сонця» —

протуберанців серця.

Народився 17 жовтня 1936 р. в

с. Теліжинці Тетіївського району на

Київщині.

1951 р. в районній газеті був

надрукований його перший вірш.

Після закінчення Тетіївської середньої

школи викладав російську мову та

літературу в семирічці сусіднього села

Дзвінячого, служив у армії, по тому

вступив на перший курс філологічного

факультету Київського університету,

Драч Іван Федорович

(народ. 1936)

але навчання не закінчив, був виключений під тиском

каральних органів. Влаштувався на роботу в «Літературну

Україну». Закінчив дворічні Вищі сценарні курси в

Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх

фільмів ім. О. Довженка, потім у редакції журналу

«Вітчизна».

1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-

феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу

критики.

Упродовж 1962–1988 рр. виходили його поетичні збірки:

«Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965),

«Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і

крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина»

(1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985),

«Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Відома збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970).

Автор сценаріїв до кінофільмів: «Криниця для спраглих»,

«Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота»,

«Вечори на хуторі біля Диканьки» та ін.

Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена

Державною премією України ім.Т. Шевченка в 1976 р.

У середині 1980-х рр. поет був обраний до правління

Київської організації Спілки письменників України, далі –

головою, а ще згодом – головою Народного руху

України та депутатом Верховної Ради України, керував

товариством «Україна», очолював Світовий конгрес

українців та Конгрес української інтелігенції (КУІ).

Сьогодні Іван Драч продовжує активну громадсько-

політичну діяльність, є головою багатьох організацій,

організатором і членом кількох рухів.

Основні мотиви лірики

ствердження миру й протест проти атомної загрози,

що нависла над людством;

уславлення визвольної боротьби трудящих світу;

оспівування краси рідної землі й талановитості її

народу;

звеличення праці й трудового подвигу;

гімн коханню й духовному єднанню людей.

Особливістю поетичного світу Івана Драча є його

постійний, безупинний рух, змінність, розвиток. Це поет,

який не створює власних традицій, не знає самоповторів,

постійно йде до недосяжних обріїв досконалості. Ніби

кожного разу народжуючись знов і знов, провідна зірка

його поезії прагне якомога ясніше, виразніше висвітлити

драматизм людей другої половини XX ст., віднайти

гармонію в круговерті страждань і перемог, відкриттів і

страхів, злочинів і надій, любові й ненависті,

переслідувань і визнань, чеснот і падінь, добра і зла.

Елементи надзвичайного у баладі І. Драча:

“одивнення образів”;

елементи фантастики;

неординарне розкриття теми;

особливий драматизм;

втаємничення автора у щось незвичайне;

ритмічно-інтонаційні особливості.

Балада – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-

героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним

сюжетом, в якому наявні елементи надзвичайного.

«Балада про соняшник»

І купався коло млина і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі…

І застиг він на роки і на століття

В золотому німому захопленні:

– Дайте покататись, дядьку!

А ні, то візміть хоч на раму.

Дядьку, хіба Вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

Історія написання: Іван Драч як представник

«шістдесятництва» осмислює у своїй творчості чимало

філософських питань, одним із яких для нього стає й

питання поезії, народження поета, водночас, як митець-

експериментатор, він свої роздуми вкладає в оригінальну

форму – баладу-притчу.

Рік створення: 1962.

Збірка: «Соняшник».

Літературний рід: ліро-епос.

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Жанр: балада (модерна), притча про красу й силу поезії зелементами балади (олюднення образів сонця і соняшника).Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але ж цевид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчногоабо соціально-побутового характеру з драматичнимсюжетом. А значить, твір не вкладався в загально-прийнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознакито притчі, то медитації, то невеликої поеми.«Балада про соняшник» – твір незвичний.

Тематичний різновид: філософська лірика.

Тема: народження людини-творця, людини-поета.

Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії,

укорінюючись при цьому в рідному ґрунті, у національній

творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії,

хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захоплюється.

Мотиви: «джерело творчості», «покликання», «велич

поезії», «рідна земля».

Композиція (сюжет): складається з 2-х частин —

притчової (живе соняшник; своєю поведінкою нагадує

звичайного хлопця, який бігає наввипередки, рве груші-

гнилиці, купається коло млина, стріляє горобців із

рогатки; різниться від хлопця тим, що має шорстке тіло;

одного разу, купаючись, соняшник побачив сонце «у

червоній сорочці на випуск», що їхало на велосипеді;

соняшник просить сонце покатати його на велосипеді) й

роз’яснювальної («Поезіє, сонце моє оранжеве! / Щомиті

якийсь хлопчисько / Відкриває тебе для себе, / Щоб

стати навіки соняшником»).

Образи: олюдненої природи: соняшник (майбутній

митець), сонце (поезія, джерело натхнення);

природи: груші-гнилиці, горобці;

предметів і явищ: велосипед, млин.

Образи в поезії неоднопланові: метафоричні поєднані з

реальними. В образі соняшника вбачається людина, яка

відкриває для себе джерело поетичної творчості –

сонце.

«Балада про соняшник» є розгорнутою метафорою, де

буденні непоетичні образи (груша, млин, пісок)

набувають глибшого звучання.

Система віршування: вірш написаний верлібром, або

білим віршем, – неримованим нерівнонаголошеним

віршем. Такий спосіб віршування інколи кваліфікують

як окрему систему віршування (тобто не силабічну, не

тонічну, не силабо-тонічну).

Віршовий розмір: верлібр.

Строфа: нестрофічна будова.

Римування: відсутнє.

Художні засоби виразності: епітет, персоніфікація та

ін.