Щомісячний науково�практичнийюридичний журналвидається з 1 січня 1996 р.

НАУКОВО�ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМ. АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА НАПрН УКРАЇНИ

Шеф�редакторМАКАРОВА

Алла Іванівна

Редакційнаколегія:

ХАВРОНЮК

МиколаІвановичголовнийнауковийредактор

МЕЛЬНИК

МиколаІвановичзаст. головногонауковогоредактора

БЕЛЯНЕВИЧ О.

БОБРИК В.

ВАВЖЕНЧУК С.

ГАЛЯНТИЧ М.

ДЕМЧЕНКО С.

ЗУБ І.

КРУПЧАН О.

КУБКО Е.

КУЗНЄЦОВА Н.

ЛУК’ЯНЕЦЬ Д.

ЛУЦЬ В.

МАЙДАНИК Р.

МАМУТОВ В.

НАВРОЦЬКИЙ В.

СТЕЦЕНКО С.

ТОРГАШИН О.

ШАКУН В.

ШЕВЧЕНКО Я.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Юлія Рижук Теоретико�правовий аналіз міжнародно�правового забезпечення економічних прав і свобод людини та громадянина 3

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Наталія ДавидоваВищі навчальні заклади як суб’єкти праваінтелектуальної власності на торговельну марку (досвід України та США) 8

Юлія ТруфановаОсобливості припинення договору найму (оренди) у зв’язку із смертю наймача 13

ТРУДОВЕ ПРАВО

Сергій ВавженчукЗміст охоронних трудових правовідносин:асиметрії правового розуміння 17

Тетяна ЮзькоГідна оплата праці як необхідний атрибутзахисту права на життя працівника 21

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Олександр ГарагоничЗбільшення статутного капіталу акціонерних товариств 26

Анастасія ТокуноваПланування в енергетичній галузі:впровадження зарубіжного досвіду 33

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Ірина МанжулАмериканський досвід забезпечення енергетичної безпеки 37

(236

)2

01

5

Головний редакторКрупчанОлександрДмитрович

Редакційнаколегія:

Беляневич О.А.Бобрик В.І.Бичкова С.С.Вавженчук С.Я.Галянтич М.К.Долницький Б.Дрозд О.Ю.Коструба А.В.Кубічек П.Кузнєцова Н.С.Луць В.В.Майданик Р.А.Махінчук В.М.Мельник М.І.Торгашин О.М.

Щомісячний науково�практичнийюридичний журналвидається з 1 січня 1996 р.

НАУКОВО�ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА ІМ. АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА НАПрН УКРАЇНИ

Шеф�редакторМАКАРОВА

Алла Іванівна

Редакційнаколегія:

ХАВРОНЮК

МиколаІвановичголовнийнауковийредактор

МЕЛЬНИК

МиколаІвановичзаст. головногонауковогоредактора

БЕЛЯНЕВИЧ О.

БОБРИК В.

ВАВЖЕНЧУК С.

ГАЛЯНТИЧ М.

ДЕМЧЕНКО С.

ЗУБ І.

КРУПЧАН О.

КУБКО Е.

КУЗНЄЦОВА Н.

ЛУК’ЯНЕЦЬ Д.

ЛУЦЬ В.

МАЙДАНИК Р.

МАМУТОВ В.

НАВРОЦЬКИЙ В.

СТЕЦЕНКО С.

ТОРГАШИН О.

ШАКУН В.

ШЕВЧЕНКО Я.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Юлія Рижук Теоретико�правовий аналіз міжнародно�правового забезпечення економічних прав і свобод людини та громадянина 3

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Наталія ДавидоваВищі навчальні заклади як суб’єкти праваінтелектуальної власності на торговельну марку (досвід України та США) 8

Юлія ТруфановаОсобливості припинення договору найму (оренди) у зв’язку із смертю наймача 13

ТРУДОВЕ ПРАВО

Сергій ВавженчукЗміст охоронних трудових правовідносин:асиметрії правового розуміння 17

Тетяна ЮзькоГідна оплата праці як необхідний атрибутзахисту права на життя працівника 21

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Олександр ГарагоничЗбільшення статутного капіталу акціонерних товариств 26

Анастасія ТокуноваПланування в енергетичній галузі:впровадження зарубіжного досвіду 33

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

Ірина МанжулАмериканський досвід забезпечення енергетичної безпеки 37

(236

)2

01

5

ЦИВIЛЬНЕ ПРАВО I ПРОЦЕСІнна Апопій

Нові аспекти визначення розміру аліментів на дитину та їх стягнення 5Надія Вороніна

Щодо питання надзвичайних ситуацій та суміжних понять: правове регулювання 10

Маргарита КоханськаПринципи цивільного судочинства, які забезпечують своєчасність судового захисту 14

Юлія КривенкоЦивільно-правовий договір як форма організації волонтерської діяльності 19

Ілля НаставнийПравовий статус спортсмена-професіонала як основного учасника професійних спортивних відносин 24

Георгій СамойленкоОсобливості цивільно-правового регулювання перевезень пасажирів, здійснюваних з використанням мобільних додатків Uber та BlaBlaCar 29

Ірина СядристаПро проблему визначення поняття відповідальності учасників акціонерних правовідносин та її місця у системі цивільно-правової відповідальності 35

Владислав ТкаченкоСпіввідношення будівельних та правових норм у будівництві в контексті настання відповідальності за їх порушення 40

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО I ПРОЦЕСНаталія Лещенко

Питання класифікації господарсько-правових санкцій за порушення зобов’язань у сфері капітального будівництва 45

Олександра СавчукНадання факторингових послуг небанківськими установами 50

Віталій ЧернегаГосподарсько-правові дослідження у посткодифікаційний період в Україні: стан та перспективи 55

Анастасія ШапошникДо питання про визначення послуг в інноваційній сфері 64

ТРУДОВЕ ПРАВОВасиль Бонтлаб

Право на судовий захист трудових прав: науково-теоретичний аспект 68Сергій Вавженчук, Андрій Мидель

Трудовий договір з умовою про початок роботи в майбутньому 75Лариса Величко

Проблеми правового регулювання праці адвокатів та їхніх помічників 80Людмила Корольчук

Право на соціальні відпустки: науково-теоретичний аспект 85Роман Тимофіїв

Особливості правового регулювання відносин соціального захисту працівників за участю роботодавця 91

ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВОТетяна Воробйова

Правові форми використання земельних ділянок для вирощування кормів для худоби 97Марія Говорун

Правова природа принципу платності землекористування 103Антон Чепак

Правова природа використання земельних ділянок під водними об’єктами для риборозведення 109

ЕКОЛОГIЧНЕ ПРАВОМаксим Гребенюк

Інституційне забезпечення продовольчої безпеки як складник правоохоронної діяльності в законодавстві Узбекистану 115

Роман ЦалинПрава і обов’язки власника відходів як основні елементи його правового статусу 120

АДМIНIСТРАТИВНЕ ПРАВО I ПРОЦЕСЯрослава Авраменко

Формування інфраструктури іпотечного ринку як функція державного управління у сфері іпотечного кредитування 126

Марина НовицькаОсновні зміни до законодавства України у сфері трансплантації анатомічних матеріалів людині 132

Оксана Пархоменко-КуцевілТеоретико-методологічні підходи до класифікації корупційних відносин в Україні 138

Артем ПеданЗміст адміністративно-правових відносин у сфері виконавчого провадження в Україні 143

Вікторія ЧорнаКомпаративістський аналіз застосування адміністративно-правових обмежень на прикладі: Федеративної Республіки Німеччина, Італії, Латвії 149

КОНСТИТУЦIЙНЕ ПРАВОІрина Берестова

Конституційний Суд України в системі юрисдикційних органів: загальні положення 154Андрій Деркач

Стандарти ОБСЄ у сфері правозахисту та їх застосування конституційною юстицією України 160

ФIНАНСОВЕ ПРАВОМарія Бліхар

Особливості податково-інвестиційних правовідносин 165Дмитро Григор’єв

Загальна характеристика системи принципів бюджетного контролю в Україні 170

ТЕОРIЯ ДЕРЖАВИ I ПРАВАВіктор Кушик

Конфлікт між приватним і публічним інтересом та шляхи його розв’язання 176Лариса Макаренко

Методологічні засади пізнання сутності правової культури 181

КРИМIНАЛЬНЕ ПРАВООксана Бідна

Окремі аспекти регламентації застосування спеціальної конфіскації майна 186Олена Євдокімова

Визначення граничних меж штрафу у світлі практики Європейського суду з прав людини 191Микола Карпенко

Окремі аспекти звільнення суб’єктів військових злочинів від кримінальної відповідальності 196

Роман МовчанПідстави криміналізації злочинів у сфері земельних відносин 201

Лідія ПалюхПроблеми визначення суспільно небезпечних наслідків у складах злочинів, що виявляються в умисному знищенні, пошкодженні майна судді, присяжного, захисника, представника особи 206

Ірина РусаковаУмисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 121 КК України): вади законодавчого формулювання та проблеми правозастосування 211

Ірина СеньСпеціальні норми в постановах пленуму Верховного Суду України 217

Ігор ЧугуніковПідстава кримінальної відповідальності та тенденції розвитку кримінального законодавства України 223

КРИМIНОЛОГIЯМарина Андріяшевська

Неповнолітні як жертви злочину та їхня роль у механізмі злочинної поведінки 234Наталія Болібрух

Поняття та види кримінологічного моделювання студента ВНЗ як суб’єкта корисливо-насильницького злочину проти власності: методологічний аспект дослідження 239

Олена БугераГенезис та сучасний стан використання мережі Інтернет для запобігання злочинності 243

Олексій Гумін, Світлана ЯкимоваЗміст поняття насильницької злочинності 247

Олександр КраснокутськийКласифікація міжнародно-правових механізмів забезпечення прав засуджених до позбавлення волі 251

Співзасновники:Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака

Національної академії правових наук України, ТОВ «Гарантія», Адвокатське об’єднання «Gestors»Видавець: ТОВ «Гарантія»

ISSN 2307-8049Журнал є фаховим виданням з юридичних наук

на підставі Наказу МОН України № 1328 від 21.12.2015 (додаток № 8).

Журнал включено до міжнародної наукометричної бази Index Copernicus International (Республіка Польща)

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформаціїсерія КВ № 15779-4251ПР від 02.11.2009 р.

Журнал рекомендовано до друку та поширення через мережу Internet вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України

(Протокол № 8 від 26.09.2018 р.)Офіційний сайт: pgp-journal.kiev.ua

Підписано до друку 03.10.2018. Формат 70х108 1/16. Папір офсетний.Друк офсетний. Ум. друк. арк. 33,48. Обл.-вид. арк. 30,90Тираж – 255. Замовлення № 1018/137Надруковано: Видавничий дім «Гельветика»,73034, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-а, офіс 105.

© Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарантія», 2018.Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформаціїсерія КВ № 15779-4251 ПР від 02.11.2009 р.Поштова адреса редакції: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, 7-Б, оф. 4.Тел./факс (044) 513-33-16.

На першій сторінціобкладинки – пам’ятникМагдебурзькомуправу в м. Києві

КРИМIНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСНаталя Турман

Основні елементи змісту угоди про примирення 256

КРИМIНАЛIСТИКАВіталій Дрозд

Використання спеціальних знань під час розслідування крадіжок з автотранспортних засобів 261

Юліана НагорнякЗагальна характеристика водія транспортного засобу, який допустив порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами 265

СУДОУСТРIЙРоман Грицаєнко

Правовий статус присяжних в умовах вдосконалення інституту суду присяжних в Україні 270

МIЖНАРОДНЕ ПРАВООльга Спектор

Міжнародне управління поводження з живими природними ресурсами 274

ФIЛОСОФIЯ ПРАВАЯрослав Мельник

Онтологічний дискурс цивільного судочинства в аспекті граней конфліктного права 279

5

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

9/2018

І. Апопій, 2018

УДК 347.635

Інна Апопій,канд. юрид. наук, доцент,доцент кафедри цивільного права та процесуНаціонального університету «Львівська політехніка»

НОВІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ АЛІМЕНТІВ НА ДИТИНУ ТА ЇХ СТЯГНЕННЯ

У статті аналізуються новели вітчизняного законодавства щодо правового режиму аліментів, встановлення гарантованого і рекомендованого мінімального розміру, обставин, які враховуються для визначення розміру аліментів, судового розгляду справи про стягнення аліментів і законодавчих гарантій примусового стягнення.

Ключові слова: аліменти, мінімальний розмір аліментів, спосіб стягнення аліментів, наказне про-вадження, примусове стягнення.

Постановка проблеми. Згідно зі ст. 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Конвенція про права дитини (ст. 27) і Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 8 ) конкретизують це право окремо для дити-ни. Зазначеними нормативно-правовими ак-тами, а також Сімейним кодексом обов’язок із забезпечення дитині належного рівня жит-тя, достатнього для її фізичного, інтелекту-ального, морального, культурного, духовно-го і соціального розвитку, покладається на батьків однаковою мірою. На цей обов’язок не впливає наявність шлюбу між батьками і (або) проживання їх окремо від дитини. Од-нак у реальному житті дуже поширеною є си-туація, коли тягар утримання дітей повністю лягає на плечі того з батьків, з ким вони зали-шились. Із розірванням шлюбу і тим більше створенням нової сім’ї другий із батьків за-буває про свої обов’язки або й свідомо ухи-ляється від них. Становище ускладнюється також поширеною в Україні практикою пра-цевлаштування без оформлення трудових відносин, виплати зарплат «у конвертах», здійснення підприємницької діяльності без реєстрації та іншими способами приховуван-ня реальних доходів. У разі спроби стягнення аліментів у судовому порядку недобросовіс-ні батьки демонструють мінімальний дохід чи його відсутність, вдаються до штучного затягування розгляду справи. Як свідчить судова практика, потреба створення дієвого механізму захисту права дитини на належне утримання назріла вже давно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемні питання сплати аліментів привер-тали увагу таких науковців, як Л. В. Афана-сьєва, Г. М. Ахмач, І. В. Жилінкова, Л. В. Кра-сицька, З. В. Ромовська, О. М. Пергамент,

Л. В. Сапейко, В. І. Труба, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, та інших. Однак останнім ча-сом до законодавства, що регулює аліментні зобов’язання, було внесено низку істотних змін, спрямованих на підвищення ефектив-ності судового захисту прав дитини на утри-мання і запобігання ухиленню платника від виконання своїх обов’язків. Відповідно, осо-бливості виконання аліментних зобов’язань потребують подальшого дослідження.

Метою статті є аналіз законодавчих новел щодо визначення розміру аліментів, порядку їх призначення та примусового стягнення.

Виклад основного матеріалу досліджен-ня. Найперше слід відзначити, що Зако-ном України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» було змінено правовий режим аліментів. Вони стали власністю дитини, а не того з батьків, із ким вона проживає. Це є логічним кроком і поверненням до тради-ційної доктрини, в якій вважалося, що суми аліментів є власністю дитини, а не її батьків, оскільки мають виключно цільовий характер [1, с. 526]. Аргументом на користь визначен-ня того з батьків, який пред’явив позов про стягнення аліментів, як власника аліментів у первинному варіанті Сімейного кодексу стало те, що така особа є не лише законним представником дитини, але й має власний матеріально-правовий інтерес [2, с. 273]. Як зазначають деякі науковці, обмеження витрачання цих коштів суто цільовим при-значенням не суперечить ч. 1 ст. 319 ЦК [3, с. 455-456]. Однак такий підхід викликав низку зауважень. Зокрема, зазначалося, що оскільки аліменти сплачуються саме на дитину, мати або батько не може набувати

6

9/2018Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

права власності щодо них. Нелогічним на-зивалося те, що навіть неповнолітня дитина, якій за цивільним законодавством надані широкі можливості укладати правочини та розпоряджатися доходом від свого май-на, не набуває права власності на аліменти [4, с. 265]. Переведення аліментів у власність дитини покладає на того з батьків, з ким вона проживає, обов’язок управляти ними відповідно до ст. 177 СК. Він повинен роз-поряджатися аліментами виключно за цільо-вим призначенням в інтересах дитини (ч. 2 ст. 179 СК). Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» передбачає контроль за цільо-вим витрачанням аліментів у формі інспек-ційних відвідувань одержувача аліментів органом опіки та піклування в порядку та з періодичністю, визначеними Мінсоцполіти-ки. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати алімен-тів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються позапланово, але не більше одного разу на 3 місяці [5].

Як вже зазначалося, однією з найпоши-реніших проблем є приховування платником аліментів свого реального майнового стану. Із цією метою законодавець зробив низку нововведень. Так, по-перше, розширено коло обставин, які враховуються для визначення розміру аліментів. Крім тих, що були раніше, до ст. 182 СК включені також наявність на праві власності, володіння та/або користу-вання у платника аліментів майна та майно-вих прав, у тому числі рухомого та нерухомо-го майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; і доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працез-датної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. Крім того, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встанов-лення наявності у нього витрат, що переви-щують його заробіток (дохід) і щодо яких таким платником аліментів не доведено дже-рело походження коштів для їх оплати [6]. Незважаючи на наявні можливості оминути закон шляхом реєстрації майна і майнових прав на батьків чи інших близьких осіб, а також на очевидну складність доказування стягувачем наявності в платника рухомого майна, що не потребує реєстрації (або ви-трат на його придбання), загалом зазначені нововведення є позитивним кроком. Не мож-

на також погодитися з позицією, що необхід-ність «доводити джерело походження ко-штів» платником порушує один із принципів судочинства – змагальність сторін, відпо-відно до якого сторони та інші особи, які бе-руть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведен-ня перед судом їх переконливості [7].

По-друге, законом введені гарантії виконання судового рішення шляхом немож-ливості боржником розпоряджатися певним цінним майном і майновими правами.

Так, платники аліментів, які мають заборгованість за виконавчими прова-дженнями про стягнення аліментів понад 3 місяці, вносяться до Єдиного реєстру борж-ників з метою оприлюднення інформації про невиконані майнові зобов’язання і запобі-гання відчуженню майна. У разі вчинення певних реєстраційних дій нотаріуси та інші реєстратори зобов’язані перевірити інформа-цію з цієї бази даних і у разі виявлення в ній особи, яка звернулася для вчинення дії, від-мовити у вчиненні і (або) повідомити відпо-відний орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця.

Так, внесення особи до Єдиного реєстру боржників є підставою для відмови у вчи-ненні нотаріальної дії відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 49 Закону Украї-ни «Про нотаріат»; відмови у перереєстра-ції, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження, згідно з ч. 5 ст. 34 Закону України "Про дорожній рух"; відмо-ви у державній реєстрації права власності щодо майна, якщо боржник є відчужува-чем, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 24 Закону Украї-ни "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; відмови у державній реєстрації змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов’язаних зі зміною засновників (учасників) юридичної особи у зв’язку зі зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) ка-піталі (пайовому фонді) юридичної особи, щодо засновника (учасника), який на момент подання заяви внесений до Єдиного реєстру боржників, крім випадку збільшення розміру такої частки, відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". У разі відмови у вчиненні дії одразу повідомляється орган державної виконавчої служби або приватний виконавець.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» не передбачає відмови у відкрит-ті або закритті рахунку з вищенаведених під-став. Однак ст. 62-1 Закону передбачає у день відкриття або закриття рахунку повідомити

7

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

9/2018

про це зазначений у Єдиному реєстрі борж-ників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Дана стаття повністю дублює положен-ня ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконав-че провадження». Проте доцільно було б доповнити її за аналогією з ч. 14 ст. 8 Закону України "Про нотаріат": надання нотаріу-сом в установленому порядку та у випад-ках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформації органу державної виконавчої служби або приватно-му виконавцю не є порушенням нотаріальної таємниці".

Виконавець не пізніше наступного ро-бочого дня з дня отримання повідомлення зобов’язаний прийняти рішення про накла-дення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника.

Попри ефективність цих положень щодо запобігання приховуванню майна та доходів, а також ухиленню від сплати аліментів, вони не позбавлені певних недоліків. Так, спра-ведливим є висловлене побоювання щодо можливого порушення прав співвласників майна, які володіють ним разом із боржни-ком, у разі встановлення вищенаведених об-межень, що не узгоджується зі ст. 41 Консти-туції України [8].

Крім того, виникають складнощі з укла-денням договору про припинення права на аліменти взамін передання права власності на нерухоме майно. Так само незрозумілою стає можливість і порядок продажу борж-ником певного майна з метою добровільного погашення заборгованості.

Ще однією новелою є передбачений Зако-ном України «Про виконавче провадження» автоматизований арешт коштів боржника за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів, що має здійснюватися в порядку, визначеному Міністерством юстиції Украї-ни за погодженням з Національним банком України. Варто погодитись із зауваженням щодо відсутності у законодавстві поняття та взагалі правового інституту «автоматизова-ний арешт». Запровадження в законодавство України нових термінів без їх дефініцій су-перечить правовій позиції Європейського суду з прав людини щодо чіткості та ясності закону. Крім того, «автоматизований арешт» не відповідає ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою дер-жавного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встанов-леному законом [8].

Повертаючись до визначення розміру аліментів, слід зазначити, що Сімейний ко-декс, замість звичного терміна «мінімальний розмір аліментів», оперує поняттями «міні-мальний гарантований розмір аліментів» і «мінімальний рекомендований розмір алі-ментів». Мінімальний гарантований розмір аліментів, власне, і є нижньою межею, тобто розміром, який гарантовано буде стягнутий. Він становить 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір може бути прису-джений у разі достатності доходу і становить один прожитковий мінімум для дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забез-печення гармонійного розвитку дитини. У науковій літературі висловлюється думка, що поняття «достатній рівень» і «гідний рі-вень» несуть різне змістове наповнення, хоча друге часто інтерпретується в національних та міжнародних правових документах як перше. Достатній рівень означає наявність «мінімуму достатку», який дає змогу ви-живати особі або сім’ї. Найбільш часто його співвідносять із забезпеченням прожитково-му мінімуму [9, с. 304].

У контексті останніх змін незаперечною перевагою є спрощення судового розгляду справ про стягнення аліментів. Найперше слід зазначити, що спосіб стягнення алі-ментів вибирається тим із батьків (або ін-ших законних представників), з яким про-живає дитина. Причому надалі цей спосіб може бути змінений за позовом одержувача аліментів. Так, якщо платник аліментів – фрілансер або одержує заробітну плату «в конверті», безумовно, ефективніше буде стя-гувати з нього сталу суму. Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, підлягає індексації щорічно або з іншою періодичніс-тю за заявою одержувача аліментів, якщо платник і одержувач аліментів не домовили-ся про інше

Стягнення аліментів у визначеній законом сумі може здійснюватися в наказно-му провадженні, що значно зручніше для стя-гувача і оперативніше: суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом дуже короткого строку, розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, в справах про стягнення алімен-тів судовий наказ набирає законної сили у день його видачі. Згідно зі ст. 183-184 СК, ст. 161 ЦПК, Судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнен-ня аліментів у розмірі на одну дитину – 1/4, на двох дітей – 1/3, на трьох і більше дітей – 1/2 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на

8

9/2018Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановлен-ням чи оспорюванням батьківства (мате-ринства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб або заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересова-них осіб.

Слід зауважити, що «новела» щодо роз-поділу часток від заробітку – це добре забуте положення ст. 82 КпШС, яким, утім, успішно продовжували користувалися суди і до сьо-годні. Також слід звернути увагу, що макси-мальний розмір аліментів встановлений лише для стягнення в судовому порядку. Закон не містить жодних обмежень щодо добровільної сплати, в т. ч. за аліментним договором.

Чинним законодавством не передбачено оскарження судових наказів в апеляційному порядку, як і можливості подання платни-ками аліментів заяв про їх перегляд. Проте у разі незгоди платника є можливість пере-гляду судового наказу за нововиявленими обставинами та звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Власне, наказне провадження передбаче-не лише для стягнення аліментів у конкрет-ному розмірі і за умови відсутності спору щодо батьківства чи материнства.

Первинне стягнення аліментів в іншо-му розмірі, перегляд розміру, зміна способу, стягнення додаткових витрат тощо розгляда-тиметься в позовному провадженні.

Ст. 28 ЦПК передбачає альтернативну підсудність у справах про стягнення алімен-тів, збільшення їх розміру, оплату додатко-вих витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стяг-нення, про визнання батьківства відповідача.

Також законодавцем було розширено перелік справ, під час розгляду яких пози-вач звільняється від сплати судового збору. Нині не потрібно сплачувати судовий збір не лише у справах про безпосереднє стягнення аліментів, але й у справах про збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дити-ну, стягнення неустойки (пені) за простро-чення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно з ч. 2 ст. 252, не допускається зу-пинення провадження у справі про стягнен-ня аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення міс-

ця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спіл-куванні з дитиною.

Важливим моментом також є збільшен-ня строку, за яким аліменти можуть бути присуджені судом або стягнуті за виконав-чим листом за минулий час. Він становить 10 років замість 3. Попри необхідність най-більш повного та дієвого захисту прав дітей, збільшення строку до 10 років потягне за собою труднощі у стягненні коштів. Адже навіть якщо розраховувати заборгованість виходячи з мінімального гарантованого роз-міру аліментів – виходить чимала сума.

Максимальний розмір відрахувань із за-робітної плати та інших доходів платника на аліменти залишився без змін і становить 50 % за одним і 70 % за кількома виконав-чими документами, згідно зі ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 128 КзПП. Водночас, відповідно до внесе-них змін до ч. 4 ст. 60 КВК, засудженим незалежно від усіх відрахувань належить ви-плачувати не менш як 75 % загальної суми заробітку, а засудженим, які мають заборго-ваність за виконавчими документами, – не менш як 50 % загальної суми заробітку. Ця норма вступає в суперечність із наведеними вище положеннями і містить певну дискри-мінацію. Очевидно, наведені положення слід привести у відповідність між собою.

Висновки

Загалом, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що внесені зміни мають суттєві переваги: конкретизація роз-міру аліментів, спрощення порядку судового розгляду, суттєве зменшення можливостей приховування доходу і майна. Незважаючи на дрібні недоліки, вони є суттєвим прори-вом у створенні ефективного механізму за-хисту права дитини на належне утримання.

Список використаних джерел:

1. Сімейний кодекс України. Науково-прак-тичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. Х.: Ксилон, 2008. 855 с.

2. Ромовська З.В. Сімейний Кодекс Украї-ни: Науково-практичний коментар. 3-тє видання переоб. і доп. К.: Правова єдність, 2009. 432 с.

3. Сімейний кодекс України. Науково-прак-тичний коментар / за заг. ред. Фурси С.Я. К.: Видавець Фурса С.Я.:КНТ, 2008. 1248 с.

4. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / за ред. Ю.С. Червоного. К.: Іс-тина, 2003. 464 с.

5. Про внесення змін до деяких законодав-чих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання : Закон України від 19 квіт-

9

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

9/2018

ня 2018 року. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2475-19#n92

6. Сімейний кодекс України: Закон Укра-їни від 10.01.2002 № 2947-III / Верховна Рада України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page

7. Зауваження Головного юридичного управлін-ня Апарату Верховної Ради України. до проекту За-кону України про внесення змін до деяких законодав-чих актів щодо покращення права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнен-ня аліментів (реєстр. № 4928) URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59596

8. Зауваження Головного юридичного управ-ління Апарату Верховної Ради України до проек-

ту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 8296 до другого чи-тання. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63899

9. Кулачок-Тітова Л.В. Гідний рівень життя як категорія та соціальне право людини. Акту-альні проблеми юридичної науки на шляху сучас-ної розбудови держави і суспільства : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Суми, 5-7 червня 2014 р. / ред. кол.: В.С. Венедіктов, А.М. Куліш, М.М. Бурбика; за ред.: В.С. Венедіктова, А.М. Куліша. Суми : СумДУ, 2014. С. 301-305.

В статье анализируются новеллы отечественного законодательства о правовом режиме али-ментов, установлении гарантированного и рекомендованного минимального размера, обстоятель-ствах, которые учитываются при определении размера алиментов, судебном рассмотрении дела о взыскании алиментов и законодательных гарантиях принудительного взыскания.

Ключевые слова: алименты, минимальный размер алиментов, способ взыскания алиментов, при-казное производство, принудительное взыскание.

The present article analyzes the latest innovations in national legislation regarding the legal regime gov-erning the child maintenance, the process of determining the guaranteed and recommended minimum amount of child maintenance, circumstances to be taken into account in determining the amount of child maintenance, judicial consideration of cases on the collection of child maintenance and legal guarantees of enforced col-lection.

Key words: child maintenance, minimum amount of child maintenance, way of collecting child mainte-nance, summary procedure, enforced collection.

10

9/2018Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

Н. Вороніна, 2018

УДК 347.1

Надія Вороніна, канд. юрид. наук, доцент,доцент кафедри цивільного праваНаціонального університету «Одеська юридична академія»

ЩОДО ПИТАННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА СУМІЖНИХ ПОНЯТЬ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

У статті зроблена спроба висвітлити окремі питання щодо розмежування та правового регулю-вання поняття «надзвичайні ситуації» та інших суміжних понять. Визначено, що «надзвичайна си-туація» та «непереборна сила» широко застосовуються в нормативних актах різної галузевої спря-мованості та пов’язані з формуванням самостійної галузі законодавства про надзвичайні ситуації, в якій група норм про непереборну силу може скласти комплексний інститут.

Ключові слова: надзвичайна ситуація, надзвичайні умови, надзвичайні заходи, непереборна сила, юридичні факти.

Постановка проблеми. Україна, визна-чивши необхідність подальшого реформу-вання суспільства і керуючись досвідом європейських країн, проголосила права лю-дини і їх захист як універсальний засіб роз-витку і процвітання миру та справедливос-ті. У ст. 3 Конституції України закріплено, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гід-ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визна-чають зміст і спрямованість діяльності дер-жави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [1].

Разом із тим одного проголошення прав і свобод замало – важливо реалізувати їх на практиці і втілити в життя, забезпечивши безпеку.

Практика показує, що у надзвичайних ситуаціях цей інститут піддається серйозним випробуванням, коли навіть найелементар-ніші можливості, надані суб'єктам норма-ми права, не можуть бути гарантовані. Під загрозою опиняються такі основоположні права, як право на життя, здоров'я, особис-ту недоторканність, свободу пересування і вибору місця проживання, сприятливе навколишнє середовище, інформацію і низку інших.

Щорічно під час надзвичайних ситуацій гине або травмується велика кількість гро-мадян, завдається шкода майну організацій. У таких умовах проблема забезпечення без-пеки громадян і організацій стає однією з найважливіших функцій держави не тільки для нашої країни, але і для інших держав.

Оскільки фактори надзвичайних ситу-ацій прямо пов’язані з правами та консти-

туційними свободами людини, необхідні адекватні механізми для попередження, лік-відації і відновлення цих прав.

Застосування цивільно-правових спосо-бів захисту у надзвичайних ситуаціях має свою певну специфіку, зумовлену механіз-мом, масштабами, а також характером пору-шуваних прав.

Для розроблення і вдосконалення норм про захист суб'єктивних прав і охороню-ваних законом інтересів, підвищення їх ефективності у разі надзвичайних ситуацій необхідно, перш за все, дати серйозний тео-ретичний аналіз структури законодавства та його місця в системі законодавства, розкри-ти поняття надзвичайної ситуації та суміж-них понять. Прийняття нових законодавчих актів диктує необхідність підійти по-новому і до деяких механізмів захисту прав та інтер-есів громадян, що функціонують у сфері над-звичайних ситуацій.

Стан дослідження теми. У вітчизняній науковій юридичній літературі провідне місце в дослідженні різних аспектів органі-заційно-правового забезпечення безпеки під час надзвичайних ситуацій займають роботи представників науки теорії права і держави, конституційного, адміністративного, муні-ципального права, політології. Разом із тим питання правового забезпечення надзви-чайних ситуацій, а також питання впливу природних явищ на виникнення соціальних надзвичайних ситуацій розглядалися вітчиз-няними вченими не досить широко.

Об'єктом дослідження є суспільні відно-сини, що виникають у галузі забезпечення безпеки у разі виникнення надзвичайних си-туацій.

Предметом дослідження є сукупність законодавчих актів, правових і організацій-

11

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

9/2018

них норм, що регулюють різні аспекти забез-печення безпеки населення і забезпечують дотримання прав і свобод людей в умовах природних і соціальних надзвичайних ситу-ацій.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Вивчення проблем за-хисту прав громадян у надзвичайних си-туаціях має важливе теоретичне значення, оскільки сприяє розвитку однієї з найваж-ливіших категорій – забезпечення і захисту прав і свобод громадян. Таке дослідження має велике практичне значення. Його ре-зультати можуть бути використані для фор-мування та вдосконалення законодавства щодо надзвичайних ситуацій. Відсутність належної уваги до теоретичних проблем за-хисту цивільних прав під час надзвичайних ситуацій певною мірою і пояснює низький рівень правової захищеності громадян і орга-нізацій, що піддаються негативному впливу надзвичайних ситуацій, та потребують більш детального аналізу.

Метою статті є комплексне дослідження визначення поняття «надзвичайні ситу-ації» та вивчення нормативно-правових актів у галузі забезпечення безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Виходячи з поставленої мети, визначено такі завдання:

– вивчити та проаналізувати чинні нор-мативні правові акти у сфері захисту насе-лення і територій від надзвичайних ситуацій;

– дослідити поняття «надзвичайна ситуа-ція» та інші суміжні поняття.

Виклад основного матеріалу. Правове регулювання в галузі захисту суб'єктивних прав у разі виникнення надзвичайних ситу-ацій є частиною правової політики держави і, таким чином, складовим елементом націо-нальної безпеки.

Єдина система правових засобів, за раху-нок яких забезпечується відновлення пору-шених суб'єктивних прав, вирішення право-вих суперечок і усунення інших перешкод у реалізації суб'єктивних прав у надзвичайних ситуаціях повинна включати в себе такі еле-менти:

а) юридичні норми, що регулюють поведінку суб'єктів безпосередньо в стадії виникнення надзвичайної ситуації;

б) правовідносини, в межах яких здій-снюються заходи захисту суб'єктивних прав під час надзвичайних ситуацій;

в) акти реалізації прав і обов'язків суб'єктів у конфліктній ситуації.

За своєю юридичною природою законодавство щодо надзвичайних ситуа-цій стало результатом процесу спеціаліза-

ції загального законодавства, зумовленого об'єктивними процесами, що відбуваються в нашому суспільстві. Тенденція до спеціалі-зації законодавства про надзвичайні ситуації продиктована, з одного боку, збільшенням обсягу різного роду надзвичайних ситуацій, з іншого – розширенням нормативно-право-вого поля їх регулювання. Ця тенденція, як закономірне явище правової дійсності, від-биває специфіку конкретних надзвичайних обставин, своєрідність яких становлять сус-пільні відносини, відображаючи їх новизну за допомогою особливих юридичних приписів. Специфічною ознакою норм законодавства про надзвичайні ситуації є те, що вони похо-дять від більш загальних, генеральних норм. Такі норми закріплені насамперед у Консти-туції України [2], Кодексі цивільного захисту України [3], в законах України: «Про бороть-бу з тероризмом» [4], «Про запобігання ко-рупції» [5], «Про об’єкти підвищеної небез-пеки» [6], «Про гуманітарну допомогу» [7], «Про правовий режим надзвичайного стану» [8] та низці інших. Система законодавства про надзвичайні ситуації є складною, багато-рівневою і невпорядкованою структурою. Її існування пов'язане, перш за все, з виникнен-ням конкретних надзвичайних ситуацій.

Норми законодавства про надзвичайні ситуації, регламентуючи однорідні суспільні відносини, регулюють ті їх сторони, елемен-ти, які становлять в цих відносинах своєрід-не, нетипове, особливе.

Норми законодавства щодо надзвичай-них ситуацій не обмежуються функцією конкретизації та деталізації загальних пра-вових норм. Здебільшого вони формулюють загальнообов'язкові державні приписи.

Щодо терміна «надзвичайна ситуація», то він для наукового дослідження є досить новим і складним.

Надзвичайна ситуація – обстановка на окремій території чи суб’єкті господарюван-ня на ній або водному об’єкті, яка характе-ризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричиненим катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості за-гиблих і постраждалих, завдання значних ма-теріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської ді-яльності .

Надзвичайна ситуація – це обстановка, що склалася в результаті різних факторів (аварій, катастроф, стихійних лих і т. п.),

12

9/2018Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

що виразилася в різкому відхиленні перебі-гу явищ і процесів від норми, що негативно впливає на життєзабезпечення, економіку, соціальну сферу та природне середовище [9].

Для більш повного розуміння надзви-чайної ситуації варто проаналізувати низку суміжних понять, серед яких: «надзвичайні події», «надзвичайні умови», «надзвичайний стан», «надзвичайні заходи», «непереборна сила».

Надзвичайні події можуть відбуватися під впливом як навмисних, так і ненавмис-них факторів. Навмисність проявляється у вольових діях і вчинках людини. Дана ознака служить одним з основних критеріїв у класи-фікації надзвичайних ситуацій. До навмис-них належить більшість соціально-політич-них конфліктів (терористичні акти, диверсії, збройні конфлікти, страйки і т. п.). До друго-го виду належать ситуації, які не залежать від волі людини (стихійні лиха та інші).

Визначення поняття «надзвичайні умо-ви» міститься в наказі «Про затвердження Повітряних перевезень вантажів». Отже, надзвичайними є умови, за яких перевезення вантажів не підпадають під звичайні операції і процедури експлуатації цивільних повітря-них суден, у тому числі умови, за яких здій-снюються перевезення миротворчого контин-генту, перевезення для ліквідації наслідків стихійного лиха чи аварії тощо [10].

Надзвичайний стан є особливим право-вим режимом, який регулює Конституція України та закон «Про правовий режим над-звичайного стану» [11].

Відповідно до законодавства України надзвичайний стан визначається як: особли-вий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місце-востях у разі виникнення надзвичайних си-туацій техногенного або природного харак-теру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу жит-тю і здоров'ю громадян, або у разі спроби за-хоплення державної влади чи зміни консти-туційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відпо-відно до цього Закону повноважень, необхід-них для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцево-го самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конститу-ційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб

із зазначенням строку дії цих обмежень [12].Часто вживають поняття «надзвичайні

заходи», коли йдеться про заходи, які необ-хідно застосувати у разі загрози поширення негативних наслідків. Надзвичайними за-ходами є способи офіційного фізичного або психічного впливу уповноважених на те осіб на фізичних або юридичних осіб з метою профілактики або виявлення протиправних дій, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та ло-калізації наслідків надзвичайних ситуацій [13]. Наприклад, у м. Одесі для запобігання епідемії кору були на тиждень подовжені ка-нікули та передбачений не допуск до освітніх закладів дітей без щеплень.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила – це над-звичайна або невідворотна за даних умов подія [14]. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умо-ви, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. У світлі чинного ле-гального визначення поняття непереборної сили, де до останньої відносять надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини, неко-ректно визнавати саму по собі надзвичайну ситуацію обставиною непереборної сили. При цьому будь-який фактор, що спричинив надзвичайну ситуацію, може бути кваліфіко-ваний обставиною непереборної сили за умо-ви відповідності критеріям надзвичайності і невідворотності.

Непереборна сила являє собою складний юридичний факт, елементами якого виступа-ють ознаки (його явища, прояви): зовнішній характер, надзвичайність і невідворотність за конкретних умов. Кожна з цих ознак необ-хідна, а всі разом достатні для кваліфікації будь-яких фактів на предмет віднесення до обставин непереборної сили.

Висновок

Проаналізувавши поняття «надзвичай-ні ситуації» та низку суміжних понять, слід зазначити, що останні виступають доповне-нням першого та розкривають його зміст. Чого не можна сказати про терміни «над-звичайна ситуація» та «непереборна сила», оскільки широке застосування в норматив-них актах різної галузевої спрямованості тер-мінів «надзвичайна ситуація» і «непереборна сила» вказує на формування самостійної галузі законодавства про надзвичайні ситуа-ції, в якій група норм про непереборну силу може скласти комплексний інститут. Струк-

13

Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

9/2018

тура останнього повинна включати загальну частину, що передбачає, зокрема, ознаки і визначення поняття непереборної сили, а та-кож положення про непереборну силу в різ-них галузях права.

Список використаних джерел:

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141.

2. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141.

3. Кодекс цивільного захисту України : Закон України № 5403-VІ (в редакції від 0.01.2018). Ві-домості Верховної Ради (ВВР). 2013. № 34-35. Ст. 458.

4. Про боротьбу з тероризмом: Закон Украї-ни від 20.03.2003 № 638-ІV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № 25. Ст. 180.

5. Про запобігання корупції : Закон України від 14.0.20114 № 1700-VІІ. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014. № 49. Ст. 2056.

6. Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України від 18.01.2001. № 2245-14. Відомості Вер-ховної Ради України (ВВР). 2001. № 15. Ст. 73.

7. Про гуманітарну допомогу: Закон України від 22.10.1999 № 1192-XIV. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 51. Ст. 451.

8. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000 № 1550-III. Відо-мості Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 23. Ст. 176.

9. Кодекс цивільного захисту України. Відо-мості Верховної Ради (ВВР). 2013. № 34-35. Ст. 458.

10. Про затвердження Правил повітряних пе-ревезень вантажів: наказ Державна служби Укра-їни з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14.03.2006. № 186. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0705-06

11. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16.03.2000 № 1550-III. Відомос-ті Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 23. Ст. 176.

12. Нагребельний В. Надзвичайний стан. По-літична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (го-лова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парла-ментське видавництво, 2011. С. 472.

13. Адміністративне право України : словник термінів : навч. посіб. для студентів ВНЗ / Андрє-єва Д. Є. та ін. ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. Т. О. Коломоєць, д-ра юрид. наук, проф. В. К. Кол-пакова. Київ : Ін Юре, 2014. 519 с.

14. Зобов'язальне право України: підручник / за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвою. К.: Іс-тина, 2011. 848 с.

В статье сделана попытка осветить отдельные вопросы, касающиеся разграничения и правово-го регулирования понятия «чрезвычайные ситуации» и других смежных понятий. Определено, что термины «чрезвычайная ситуация» и «непреодолимая сила» широко применяются в нормативных актах различной отраслевой направленности и связаны с формированием самостоятельной отрасли законодательства о чрезвычайных ситуациях, в которой группа норм о непреодолимой силе может составить комплексный институт.

Ключевые слова: чрезвычайная ситуация, чрезвычайные условия, чрезвычайные меры, непреод-олимая сила, юридические факты.

In article highlight certain issues, on the delimitation and legal regulation the concept of "emergency situations" and other related concepts. Article specifies that "emergency" and "force majeure" is widely used in various sectoral regulations acts and related to formation of an independent field of emergency situation legislation, in which a group of norms of irresistible force can make a complex institute.

Key words: emergency situation, emergency conditions, emergency measures, irresistible force, legal facts.

14

9/2018Ц И В І Л Ь Н Е П Р А В О І П Р О Ц Е С

М. Коханська, 2018

УДК 347.9

Маргарита Коханська,здобувач кафедра цивільного права та процесу факультету № 6 Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СВОЄЧАСНІСТЬ СУДОВОГО ЗАХИСТУ

Статтю присвячено аналізу засад цивільного судочинства, змістом яких є процесуальні засоби, спрямовані на виконання завдання своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ та ухвалення справедливого судового рішення. Визначено зміст засади процесуальної економії та принципу концен-трації, встановлено їх співвідношення.

Ключові слова: своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ, процесуальна економія, принцип концентрації, ефективність судочинства.

Постановка пробл�