МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВТУНТІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Факультет права, економіки, психології та інформаційних технологій

Кафедра правового забезпечення господарської діяльності

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО»

Варіант № 20

на тему:

«ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У КОРПОРАТИВНОМУ ПРАВІ»

Харків – 2014 р.

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………...………………………… 3

1. Загальні засади про відповідальність у корпоративних правовідносинах ...… 4

2. Суб'єкти відносин, пов’язаних з відповідальністю у корпоративних

правовідносинах ………………………………………………………………….. 14

3. Види відповідальності у корпоративному праві та їх характеристика …..… 21

4. Особливості відповідальності у окремих видах підприємницьких товариств

……………………………………………………………………………………… 26

Висновок …………………………………………………………………….…….. 32

Список використаної літератури ………………………………………………… 33

2

ВСТУП

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який

закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок

правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому

належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових

заходів за вчинене правопорушення.

Класичними видами юридичної відповідальності є цивільно-правова,

дисциплінарна, матеріально, адміністративна та кримінальна. З появою

незалежної України, одним з нових напрямків для України в праві, яке

появилося у зв’язку з соціально-економічними змінами в державі, є

корпоративне право.

Корпоративне право регулює правовідносини в сфері підприємницьких

товариств. Для належного регулювання та охорони прав суб’єктів цих

правовідносин необхідною умовою є встановлення відповідальності за

правопорушення. Це сприяє для виокремлення корпоративної відповідальності,

яка представляє собою своєрідний різновид юридичної відповідальності, що

передбачена нормами кількох правових галузей.

Дана тематика мало досліджена в юридичній літературі, тому в цій роботі

намагатимемося узагальнити вже існуючі напрацювання законодавців та

науковців.

Робота спрямована на встановлення суті корпоративної відповідальності та

її загальної характеристики, якими вона характеризується.

3

1. Загальні засади про відповідальність у корпоративних

правовідносинах

Держава, державні органи не можуть традиційно дивитися на усі випадки

порушення встановленої ними законності, спроби окремих осіб підмінити

загальнообов'язкові норми права своїм «правом» і задовольняти свої потреби за

рахунок порушення прав і законних інтересів інших осіб. У цих ситуаціях

держава змушена вживати адекватні заходи для того, щоб припинити вчинені

правопорушення, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в

рамках законності. Діючим способом впливу держави на правопорушника,

покликаним забезпечити його правомірне поводження, відмовитися від спроб

робити протиправні діяння, виступає юридична відповідальність.

Як самостійний і необхідний елемент механізму правового регулювання

юридична відповідальність характеризується трьома специфічними ознаками:

1. являє собою вид державного примусу;

2. єдиною підставою застосування відповідальності виступає

правопорушення;

3. виражається в застосуванні негативних заходів до осіб, що скоїли

правопорушення.

Юридична відповідальність як вид державного примусу характеризується

тим, що таким способом приводиться в дію санкція порушеної норми права.

Негативні наслідки порушення норми права не виникають саме собою,

автоматично. Переклад санкції зі сфери повинності в сферу практичної

діяльності здійснюється державними органами шляхом застосування до

правопорушника однієї з заходів, передбачених санкцією порушеної норми.

Держава наказує правопорушнику діяти певним чином і примушує його

виконати запропоноване реально. Воля і бажання правопорушника в даному

випадку не мають ніякого значення. У випадку відмови правопорушника

добровільно виконати запропоноване, необхідна поведінка буде забезпечена

відповідними державними органами.

4

Так, особі що скоїла адміністративне правопорушення, дається можливість

добровільно виконати примусовий захід – заплатити штраф, відшкодувати

збиток кредитору, виконати належним чином зобов'язання за договором.

Однак, якщо такі дії не будуть зроблені до визначеного терміну, то примусові

заходи будуть проведені судовим виконавцем, чи іншим органом. Кримінальне

покарання найчастіше здійснюється примусовими заходами з моменту

винесення вироку.

Основна відмінність юридичної відповідальності від інших форм

державного примусу полягає в тому, що вона застосовується за скоєне

правопорушення. Відповідальність носить ретроспективний характер, оскільки

являє собою реакцію держави на минуле і тільки протиправне винне діяння.

Застосування відповідальності завжди характеризується негативними

наслідками для правопорушника. Такі наслідки можуть бути психологічними,

майновими чи організаційно-правовими.

Психологічні заходи виражаються в осуді державою поводження

правопорушника. Негативна оцінка виражається у визнанні його винним у

здійсненні протиправного діяння і визначенні йому конкретної міри

відповідальності, що у ряді випадків може обмежуватися заходами

психологічного порядку — попередженням, оголошенням зауваження чи

догани. Негативні наслідки виражаються в переживаннях правопорушником

даних заходів і самого факту залучення до юридичної відповідальності. У той

же час його майнові й інші права залишаються незмінними, такими, як вони

були до ухвалення рішення про застосування відповідальності. Позбавлення

майнового характеру, що змушений терпіти правопорушник, можуть

виражатися в сплаті ним штрафу, пені, неустойки, відбування виправних робіт,

позбавлення конфіскованого майна. Організаційно-правові заходи зводяться до

обмеження прав і свобод правопорушника. Це, зокрема, може бути

адміністративний арешт, позбавлення спеціального права, позбавлення права

займати визначені посади чи займатися визначеною діяльністю, позбавлення

волі на певний строк чи довічно.

5

Суть юридичної відповідальності як позбавлення, обмеження прав і

інтересів правопорушників складається в їхньому штрафному характері. Особа

не зазнала б цих наслідків, якби її дії були правомірні. Завдяки застосуванню

юридичної відповідальності правопорушник не тільки нічого не здобуває, а,

навпаки, втрачає великі цінності в порівнянні з благом, придбаним незаконним

шляхом.

Відповідно до Кодексу законів про працю (надалі КЗпП)[2] до працівника

можуть застосовуватися такі види стягнень, як догана або звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути

передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Також КЗпП передбачається матеріальна відповідальність працівника за

заподіяння шкоди підприємству, установі чи організації. За загальним правилом

дана відповідальність обмежується середньомісячним заробітком.

Відповідно до Податкового кодексу України (надалі ПК України)[3] в якому

глава ХІ присвячена відповідальності, виділяють такий вид юридичної

відповідальності, як фінансову відповідальність. З приводу цього зазначається

наступне, що платники податків притягуються до фінансової відповідальності

за порушення податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді

штрафу та/або пені. Притягнення до фінансової відповідальності не звільняє від

притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності за

наявності підстав для цього.

У Цивільному кодексі України (надалі ЦК України)[4] поряд із

розмежуванням публічних та приватних юридичних осіб, запроваджено поділ

останніх на товариства та установи. У свою чергу, товариства поділено на

підприємницькі та непідприємницькі. Для відокремлення цих різновидів

товариств одне від одного законодавцем використовується критерій

спрямованості основної діяльності підприємницького товариства на одержання

прибутку і наступний його розподіл між учасниками юридичної особи цієї

категорії.

6

Положення чинного законодавства щодо поділу юридичних осіб на

підприємницькі й непідприємницькі спонукають до з’ясування питання про те,

як саме класифікаційна ознака підприємницької мети позначається на

особливостях правового статусу юридичної особи (товариства, підприємства)

того чи іншого виду.

Зважаючи на правову природу юридичної особи та реальність її

функціонування як самостійного учасника суспільних відносин зазначене має

віддзеркалюватися в одночасному використанні двох елементів, кожен з яких

надає свої можливості для досягнення поставлених законодавцем цілей.

По-перше, специфічність деліктоздатності й механізму відповідальності

юридичних осіб того чи іншого виду організаційно-правових форм, у яких

можуть діяти правосуб’єктні організації.

По-друге, умови цивільно-правової відповідальності юридичних осіб,

створених у формах, призначених для здійснення певної діяльності, мають бути

тотожними умовам, за якими нестимуть відповідальність за однотипні

правопорушення також й інші учасники цивільних відносин, що здійснюють

таку саму діяльність [14].

При визначенні загального правового статусу юридичної особи

законодавець особливу увагу приділив питанням принципу її самостійної

відповідальності за своїми зобов’язаннями (ст. 96 ЦК України). Дана стаття

містить також наступні положення, які зазначають, що юридична особа

відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. Учасник

(засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної

особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника

(засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та

законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну

відповідальність за зобов’язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Юридична особа відповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників),

що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій

відповідним органом юридичної особи.

7

Також, згідно з ст. 1172 ЦК України зазначається, що юридична особа

відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх

трудових (службових) обов’язків. Підприємницькі товариства, кооперативи

відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення

ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності

необхідною умовою виступає наявність складу правопорушення, який

складається з наступних елементів:

- протиправність;

- шкода;

- причинно-наслідковий зв'язок;

- вина (вина в деяких випадках є факультативною і до уваги може не

братися для притягнення до відповідальності ).

Згідно з Господарським кодексом України (надалі ГК України)[5] в якому

розділ V присвячений відповідальності за правопорушення в сфері

господарювання. Відповідно до ст. 216 ГК учасники господарських відносин

несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері

господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських

санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК, іншими законами та

договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських

санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції та оперативно-господарські

санкції. Крім зазначених господарських санкцій до суб’єктів господарювання за

порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються

адміністративно-господарські санкції.

Щодо відшкодування збитків в ст. 224 ГК зазначає, що учасник

господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або

установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен

відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права та законні інтереси якого

порушено.

8

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді

грошової суми(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин

зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської

діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання

(стаття 230 ГК).

За порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та

інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-

господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з

метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що

використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку

(стаття 235 ГК). Можуть застосовуватися такі види оперативно-господарських

санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управленою

стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення

зобов’язання другою стороною;

2) відмова управленої сторони зобов’язання від прийняття подальшого

виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в

односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання

з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну

продукцію);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових

гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила

зобов’язання: зміна порядку сплати продукції(робіт, послуг), переведення

платника на попередню оплату продукції або на оплату після перевірки їх

якості;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із

стороною, яка порушує зобов’язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій зазначений не є вичерпним.

Сторони в договорі можуть передбачати також інші оперативно-господарські

санкції.

9

Господарська діяльність повинна здійснюватись її суб'єктами за правилами,

установленими законодавчими актами. Якщо ці правила порушуються, до

суб'єктів господарювання можуть бути застосовані, як визначає Господарський

кодекс України (ст. 238), уповноваженими органами державної влади або

органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції,

тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на

припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Адміністративно-правові санкції відрізняються від інших засобів впливу на

суб'єктів господарювання тим, що вони застосовуються державними органами

виконавчої влади або виконавчими органами місцевого самоврядування.

Господарський кодекс України встановлює перелік адміністративно-

господарських санкцій, які органи державної влади та органи місцевого

самоврядування відповідно до своїх повноважень можуть застосовувати до

суб'єктів господарювання. Зокрема, це:

- вилучення прибутку (доходу);

- адміністративно-господарський штраф;

- стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- застосування антидемпінгових заходів;

- припинення експортно-імпортних операцій;

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання

певних видів господарської діяльності;

- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання

окремих видів господарської діяльності;

- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

- скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Цей перелік не є вичерпним. Можуть застосовуватись і інші

адміністративно-господарські санкції відповідно до законодавства.

Одним із видів адміністративно-господарських санкцій, які широко

застосовуються законодавством, є безоплатне вилучення прибутку, одержаного

10

суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством

правил здійснення господарської діяльності, та штрафи (статті 240,241 ГК

України). Так, прибуток, одержаний суб'єктами природних монополій у

результаті порушення норм Закону України від 20 квітня 2000 року «Про

природні монополії», вилучається в судовому порядку до Державного бюджету

[11].

Адміністративно-господарський штраф ГК України визначає як грошову

суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету в

разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених

законом випадках одночасно з іншими санкціями, зазначеними вище.

При здійсненні суб'єктами господарювання зовнішньоекономічної

діяльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України

(здійснення демпінгового імпорту, а також інших дій, які визначаються

законодавством як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці

нашої держави або спричинило загрозу виникнення такої шкоди, до таких

учасників відносин можуть бути застосовані антидемпінгові, компенсаційні або

спеціальні заходи.

У разі недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з

порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за

межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників

зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди вітчизняній економіці,

експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняється на

умовах і порядку, визначених законодавством.

За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення

зовнішньоекономічної діяльності, встановлених законодавством щодо певних

заборон, обмежень або режиму здійснення зовнішньоекономічних операцій, до

них можуть застосовуватися індивідуальний режим ліцензування.

Здійснення господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей

або становить підвищену небезпеку для довкілля, законодавством

11

забороняється. Так, у разі порушення екологічних вимог діяльність суб'єкта

господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів та

іншими уповноваженими державними органами.

Провадження суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить

установчим документом, або такої, що заборонена законом, тягне за собою

адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної

реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації (ст. 247 ГК України, ст. 38 Закону

від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців»[10]). Для скасування державної реєстрації суб'єкта

господарювання необхідне відповідне рішення суду. На підставі такого рішення

суб'єкт господарювання ліквідується відповідно до ст. 59 ГК України, яка

передбачає випадки, за яких виникає необхідність ліквідації суб'єктів

господарської діяльності, в тому числі і в разі скасування їх державної

реєстрації.

Проаналізувавши вищезазначене можна зазначити наступне. Що юридичну

відповідальність можна визначити як необхідність для винної особи зазнати

заходи державного впливу, перетерпіти певні негативні наслідки, в тому числі

позбутися певних благ.

У будь-якому випадку юридична відповідальність - це спосіб реагування

держави на правопорушення, реалізуючи передбачені законом санкції.

Притягнення до відповідальності - одна з форм реалізації права, а саме

застосування, оскільки тут досягається та мета, на яку розраховував

законодавець.

Корпоративна відповідальність – це своєрідний різновид юридичної

відповідальності, що передбачена нормами кількох правових галузей. Зокрема,

представляється можливим виділити норми наступних галузей:

- цивільного права;

- кримінального права;

- адміністративного права;

- трудового права;

12

- господарського права.

Таким чином, корпоративна відповідальність – це покладені

централізованими та локальними нормативними актами на порушників

корпоративних відносин санкції, які виражені в обов'язку зазнати

несприятливих наслідків при порушенні корпоративних норм.

13

2. Суб’єкти відносин, пов’язаних з відповідальністю у корпоративних

правовідносинах

При здійсненні своєї діяльності корпорація постійно вступає у певні

правовідносини. Дані правовідносини можуть виникати, як в середині самої

корпорації (внутрішньо-корпоративні), так і за межами самої корпорації

(зовнішньо-корпоративні). Якщо це правовідносини, що виникають в самій

корпорації, то суб’єктами таких відносин виступають корпорація, учасники

(акціонери) та нанятий персонал, який працює на трудових засадах

(управляючі, робочий персонал). У зовнішні відносини вступає корпорація або

учасник ,який виступає від імені корпорації з однієї сторони, а з іншої може

бути держава в особі уповноважених органів (публічно-правові відносини),

також це можуть бути відносини приватноправового характеру (наприклад,

договірні відносини між корпорацією та іншим суб’єктом приватного права).

Нерідко під час цих правовідносин виникають певні порушення чи

заподіюється якійсь із сторін певна шкода, яка підлягає відшкодуванню з боку

відповідальної сторони. З моменту порушення чи заподіяння шкоди вступають

в дію корпоративно-правові санкції, які містяться в нормативно-правових актах

органів державної влади так і в актах корпорації (статуті, засновницькому

договорі). Відповідальність має взаємний характер, адже кожна з сторін у

правовідносинах має не лише права, але й певні обов’язки. У внутрішніх

правовідносинах до відповідальності можуть притягуватися наймані

працівники, учасники (за порушення норм передбачених в статуті і за які

передбачена відповідальність), так і корпорація у разі невиконання своїх

обов’язків перед учасниками чи найманими працівниками.

Відповідальність деяких суб’єктів у корпоративному праві виникає, ще до

державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до Закону України «Про

акціонерні товариства» в статті 12 передбачена солідарна відповідальність

засновників акціонерного товариства за зобов’язаннями пов’язаними з його

заснуванням, що виникли до його реєстрації [8].

14

Корпорація заснована на балансі інтересів трьох груп: учасників

(акціонерів), керуючих і найманих працівників. Ці інтереси повинні

знаходитися в гармонійному поєднанні, адже тоді вони взаємодіють всередині

корпорації належним чином. Якщо баланс інтересів порушується, то група осіб

або окремий представник групи з числа зазначених вище може поставити

питання про задоволення своїх вимог, передбачених законом або

корпоративними нормами. У цих випадках відповідати буде корпорація в

цілому, незважаючи на те, що порушення прав окремих осіб, звичайно ж, стало

справою рук конкретних людей, найчастіше керуючих. Іншими словами, мова

йде про юридичну відповідальність корпорацій.

Акціонери можуть оскаржувати такі права, надані їм нормами

корпоративного права:

1) право знайомитися з документацією АТ;

2) право на голос;

3) право переважної покупки акцій;

4) право на отримання дивідендів, оголошених АТ;

5) право передати (продати, подарувати) акції та зареєструвати цей акт

шляхом внесення запису до реєстру акціонерів;

6) право вільно розпоряджатися акціями і опротестовувати дії керуючих, які

обманним шляхом змусили або схилили акціонера продати або купити акції

(наприклад, зробивши невірне або яке вводить в оману заяву про фінансову

ситуацію корпорації);

7) інші права.

У разі, якщо існують докази щодо порушення права акціонера, то суд може

винести рішення про усунення перешкод у здійсненні права, поклавши на

корпорацію обов'язок щодо здійснення певних дій (наприклад, надати

акціонеру для ознайомлення відповідні документи, виплатити дивіденди,

внести запис до реєстру акціонерів і т . д.). Якщо в результаті порушення

зазначених прав акціонер зазнав збитків, то мова повинна йти про їх

відшкодування. Наприклад, необґрунтована відмова внести до реєстру

15

акціонерів запис факту продажу акцій не дозволив акціонеру продати їх в той

момент, коли їх ринкова ціна була високою. Різницю між ціною акцій на

момент відмови внесення запису до реєстру і ціною, за якою вони були продані

пізніше, корпорація зобов'язана відшкодувати, відповідаючи за неправомірні дії

своїх працівників. Порушення корпорації щодо найманих працівників

стосуються найчастіше їх трудових прав:

1) порушення умов колективного договору;

2) незаконне переведення на іншу роботу;

3) незаконне звільнення;

4) невиплата (або неповна виплата) заробітної плати;

5) неправомірне накладення заходів дисциплінарного впливу;

6) порушення правил охорони праці;

7) зрив графіка надання відпусток;

8) не створення необхідних умов праці;

9) порушення інших умов трудового договору.

Способи юридичного впливу суду щодо корпорації у відповідь на

справедливі вимоги найманих працівників різноманітні. Деякі можуть бути

спрямовані на усунення перешкод у використанні працівниками своїх прав, але

в переважній більшості спорів про порушення трудових прав мова йде про

покладання на адміністрацію корпорації обов'язку вчинити будь-які позитивні

дії, щоб усунути допущені порушення. У певних випадках одночасно може

бути стягнуто майнову шкоду, яку поніс працівник в результаті незаконних дій

керуючих корпорацією.

Наймані працівники можуть притягуватися до відповідальності перед

корпорацією, наприклад, у разі:

- невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов’язків (до

дисциплінарної – передбаченої нормами КЗпП; цивільно-правової –

передбаченої цивільним законодавством);

16

- заподіяння майнової шкоди корпорації при виконанні своїх службових

обов’язків ( цивільно-правова відповідальність – передбачена договором між

працівником та корпорацією; матеріальна – передбачена нормами КЗпП);

- за інші правопорушення передбачені в статуті, також можуть бути

притягнуті до інших видів відповідальності (крім кримінальної, яка

передбачається лише КК України).

Однією із найменш досліджених у корпоративному праві України

залишається проблема майнової відповідальності посадових осіб за шкоду,

заподіяну товариству неналежним виконанням своїх обов’язків. Разом з тим

актуальність порушеного питання надзвичайна з усіх позицій, як з практичної,

так і теоретичної.

Законодавство багатьох країн вже регулює такі правовідносини, хоч і по-

різному. Відповідно до § 43 Закону ФРН про товариства з обмеженою

відповідальністю, управляючі у веденні справ товариства повинні виявляти

розсудливість звичайного комерсанта. Управляючі, які порушили свої

зобов’язання, відповідають перед товариством за заподіяні збитки як солідарні

божники. Строк позовної давності за такими вимогами становить 5 років. В

силу §44 закону ті самі правила поширюються і на заступників управляючих.

Тобто німецьке законодавство передбачає тільки можливість регресного позову

товариства до управляючих.

Так само товариство відповідає перед третіми особами за шкоду, завдану

діями управляючих і за ст. 207 Закону Угорщини про господарські товариства

від 1988 р.

Відповідно до французького законодавства, управляючі несуть

індивідуальну або солідарну відповідальність перед третіми особами у випадку

порушення ними законодавчих або регламентних положень, які стосуються

товариств з обмеженою відповідальністю, або за порушення статуту, або за

помилки у своїй діяльності. Крім позову про відшкодування збитків, понесених

особисто, учасники можуть в індивідуальному порядку або об’єднавшись,

подати до управляючих позов про відповідальність перед товариством,

17

вимагаючи повного відшкодування завданої товариству шкоди. Жодне із

рішень зборів не може бути спрямоване на відмову від права на позов про

відповідальність управляючих у випадку неправильного здійснення ними своїх

повноважень. Позовна давність за такими вимогами становить 3 роки з моменту

вчинення дії, яка завдала шкоди, а за діями, які є визнаними злочинами, – 10

років . На цих самих принципах базується відповідальність адміністраторів

акціонерного товариства перед товариством і його акціонерами (ст.ст. 243, 244).

Отже у Франції збитки, завдані діями управляючих третім особам

відшкодовуються їм безпосередньо управляючими. Товариство, від імені якого

діяли такі управляючі, до відповідальності за їхні неправомірні дії не

притягується [15].

Відповідно до ст. 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та

інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від

імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони

несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Така відповідальність має цивільно-правовий характер і настає у силу прямої

вказівки закону, незалежно від домовленості сторін ( товариства і посадової

особи). Порушенням обов’язків щодо представництва може бути перевищення

повноважень або зловживання ними, недотримання порядку прийняття рішень,

недотримання обмежень, встановлених вищим органом, вчинення дій всупереч

рішенням вищого органу та ін.

Загальні умови майнової відповідальності посадових осіб такі:

1) наявність елементів корпоративного правопорушення:

− порушення норми закону, статуту чи рішення органу управління;

− вина; відповідальність корпоративний фінансовий адміністративний

− причинний зв’язок;

− настання негативних наслідків. Якщо майнова шкода у товариства не

настала, винні дії посадових осіб можуть бути підставою для відставки, але не

для майнової відповідальності.

18

2) прийняття рішення належним органом товариства про притягнення

посадової особи до майнової відповідальності.

Шкода може настати внаслідок помилкових дій посадових осіб (із

необережності) або внаслідок їхніх умисних дій всупереч інтересам товариства.

Оцінка дій членів органів управління – це дуже відносне поняття, оскільки вона

здійснюється, як правило, ретроспективно, після настання негативних

наслідків. Юридичне значення помилок може бути різним. Лише окремі

помилки можуть бути підставою для майнової відповідальності, зокрема ті,

яким можна було запобігти при належному виконанні посадових обов’язків

[15].

Щодо зовнішніх правовідносин, то вони можуть бути, як публічними, так і

приватними. Зовнішні – це відносини корпорації з партнерами, кредиторами,

біржами, державними органами, що здійснюють контроль за діяльністю

корпорації. Приватноправові представлені цивільними, трудовими

правовідносинами, а публічні проявляються в адміністративних, фінансових,

кримінально-правових формах. Залежно від характеру правовідносин можуть

застосовуватися санкції відповідних видів юридичної відповідальності.

Якщо це приватноправові відносини, то найчастіше вони виникають з

приводу порушення умов договору, або невиконання чи неналежне виконання

стороною свого зобов’язання. В результаті застосовуються санкції передбачені

нормами цивільного законодавства чи договору(якщо там такі передбачені).

В публічних правовідносинах корпорація має справи з державними

органами і тут при порушеннях можуть застосовуватися санкції передбачені

нормами ПК України у разі несплати податків і зборів (фінансова

відповідальність), норми ГК України у разі здійснення господарської діяльності

неналежним чином, допускаючи істотні порушення (адміністративно-

господарські санкції) та ін. Звісно, відповідальною стороною можуть бути і

державні органи, які здійснили незаконні дії щодо корпорації (наприклад,

прийняли незаконне рішення чи іншим чином перешкоджали суб’єкту

19

господарювання втручаючись в його діяльність). Дана відповідальність може

полягати у відшкодуванні шкоди завданої суб’єкту господарювання.

У зовнішніх правовідносинах відповідальність також носить взаємний

характер. Адже, корпорація перебуває у правовідносинах з державою і при

порушеннях з боку будь-якої із сторін спостерігається взаємна

відповідальність, як держави перед корпорацією так і корпорації перед

державою. У зовнішніх приватноправових відносинах, як корпорація відповідає

перед контрагентом, так і контрагент. В останньому випадку може допускатися

лише цивільно-правова відповідальність передбачена законом чи договором

між сторонами. Якщо корпорація бере участь у зовнішньоекономічних

правовідносинах і має справи з іноземним елементом, то в такому разі

відповідальність може регламентуватися зовнішньоекономічним договором між

сторонами цього договору. Договір може містити вказівку на законодавство

держави, за яким порушник повинен відповідати.

20

3. Види відповідальності у корпоративному праві та їх характеристика

Як зазначалося в попередніх питаннях плану, що корпоративна

відповідальність – це своєрідний різновид юридичної відповідальності, що

передбачена нормами кількох правових галузей. Зокрема, представляється

можливим виділити норми наступних галузей: цивільного, кримінального,

адміністративного, трудового, господарського та податкового права.

В даному випадку зупинимося на таких видах відповідальності, як

цивільно-правова, фінансова, дисциплінарна, адміністративна та кримінальна,

які можуть мати місце у корпоративному праві.

Цивільно-правова відповідальність полягає у покладені на винну особу

(порушника) обов’язку відшкодування шкоди завданої ним охоронюваним

законом цінностям. Дана відповідальність може бути передбачена законом чи

договором між сторонами, які вступають у правовідносини, для забезпечення

своїх майнових інтересів. Для притягнення порушника до цивільно-правової

відповідальності необхідною умовою виступає наявність складу

правопорушення, який складається з наступних елементів:

- протиправність;

- шкода;

- причинно-наслідковий зв'язок;

- вина (вина в деяких випадках є факультативною і до уваги може не

братися для притягнення до відповідальності, а також форми вини ).

До такої відповідальності може притягуватися корпорація, найманий

працівник (з яким укладено договір про матеріальну відповідальність), держава

– за шкоду заподіяну її органами чи посадовими особами, щодо корпорації та

інші учасники цивільних правовідносин. Цивільно-правова відповідальність

регулюється нормами ЦК України та нормами інших спеціальних законів

присвячених конкретним відносинам.

Цивільно-правова відповідальність керівників може виникнути в наслідок

порушення:

а) принципу добросовісності і розумності при управлінні корпорацією;

21

б) норм цивільного права, які передбачають відповідальність

Відповідальність керівників корпорації по відшкодуванню шкоди наступає

тільки при наявності шкоди, завданих корпорації в результаті порушення

керівниками своїх обов’язків по управлінню корпорацією.

Згідно з КЗпП передбачається матеріальна відповідальність працівника за

заподіяння шкоди підприємству, установі чи організації. За загальним правилом

дана відповідальність обмежується середньомісячним заробітком. Випадки за

яких передбачається повна матеріальна відповідальність передбачені ст. 134

КЗпП.

Фінансова відповідальність. Відповідно до ПК України в якому глава ХІ

присвячена відповідальності, виділяють такий вид юридичної відповідальності,

як фінансову відповідальність. З приводу цього зазначається наступне, що

платники податків притягуються до фінансової відповідальності за порушення

податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді штрафу та/або

пені. Притягнення до фінансової відповідальності не звільняє від притягнення

до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав для

цього.

Відповідно до ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями є

протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових

агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих

органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог,

установлених ПК та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого

покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими

особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та

порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за

дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою

відповідальність, передбачену ПК та іншими законами України.

22

Дисциплінарна відповідальність передбачається нормами КЗпП, ста-

тутами та положеннями про дисциплінарну відповідальність для окремих ка-

тегорій працівників, також нормативно-правовими актами самої корпорації.

Наймані працівники незалежно від того, чи являються вони одночасно

акціонерами чи ні, з приводу невиконання чи неналежного виконання ними

своїх трудових обов’язків, до яких відносять і обов’язок дотримуватися норм

корпоративних актів, несуть дисциплінарну відповідальність, передбачену

внутрішніми правилами трудового розпорядку чи положеннями про персонал.

Важливим є те, щоб норми, які містяться в них, не погіршували прав робітників

порівняно з діючим трудовим законодавством [16].

Відповідно до Кодексу законів про працю (надалі КЗпП) до працівника

можуть застосовуватися такі види стягнень, як догана або звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути

передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Адміністративна відповідальність. Суб’єктами адміністративної від-

повідальності відповідно до вітчизняного законодавства можуть бути лише

фізичні особи. Дана відповідальність застосовується за правопорушення

передбачені нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення

(надалі КУпАП)[6]. Відповідно до ст. 9 КпАП адміністративним правопору-

шенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необереж-

на) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і

свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом

передбачено адміністративну відповідальність. До такої відпові- дальності в

корпоративному праві можуть бути притягнуті управляючі та інші наймані

працівники.

На сьогоднішній день існує багато робіт посвячених адміністративній

відповідальності юридичних осіб. При цьому належним чином мотивуючи

свою точку зору. На думку Битяка Ю.П. Вступаючи у правові відносини,

юридичні особи, як і фізичні, своїми діями можуть реалізовувати надані їм

права та виконувати обов'язки, тобто здійснювати правомірну поведінку, але

23

можуть і порушувати їх, тобто здійснювати неправомірну поведінку. За окремі

вияви неправомірної поведінки законодавством передбачено притягнення

порушника, в нашому випадку юридичної особи, до правової відповідальності.

Так, ст. 35 Закону України «Про пожежну безпеку» передбачає, що за

порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки,

невиконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду,

підприємства, установи та організації можуть притягатися до сплати штрафу,

який не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати

підприємства, установи, організації [12]. Вагомим кроком щодо розв'язання цієї

проблеми стало прийняття Господарського кодексу України, главу 27 якого

повністю присвячено загальним питанням адміністративної відповідальності

юридичних осіб. У ній встановлено перелік адміністративних стягнень, які

законодавець називає адміністративно-господарськими санкціями [17].

Кримінальна відповідальність. До кримінальної відповідальності згідно з

Кримінальним кодексом України (надалі КК України)[7] може притягуватися

тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може настати

кримінальна відповідальність відповідно до КК України.

На сьогодні питання кримінальної відповідальності юридичних осіб є

предметом дискусії у теорії кримінального права. В ряді країн протягом століть

– це питання вирішувалось та вирішується неоднозначно, оскільки суб’єктом

злочину поряд із фізичними особами визнавалися юридичні особи, а також

предмети, тварини, комахи. Наприклад, в Англії майже до середини ХІХ ст.

існувало положення, яким передбачалося, що предмет, який заподіяв смерть,

конфісковувався на користь короля.

Кримінальне законодавство більшості іноземних держав керується тим, що

суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа – людина. Зокрема, це такі

країни, як Російська Федерація, Білорусь, Болгарія, Казахстан, Молдова,

Південна Корея, Туреччина, Японія тощо. У Шведському кримінальному

кодексі є так звана корпоративна відповідальність. Проте її не слід розглядати

як кримінальну відповідальність юридичних осіб. Суб’єктами злочинів,

24

передбачених Кримінальним кодексом Швеції, завжди виступають фізичні

особи, які представляють відповідну фірму. Цим шляхом щодо визначення

суб’єкта злочину пішли країни Балтії.

У сучасному законодавстві іноземних країн інститут кримінальної

відповідальності юридичних осіб передбачено у Кримінальних кодексах

Китайської Народної Республіки, Австралії, Нідерландів, Франції, Данії тощо.

Проте слід зазначити, що кримінальним законодавством більшості цих країн

передбачено покарання, яке застосовується до юридичної особи у вигляді

штрафу. Зокрема це стосується кримінального законодавства Данії, Китайської

Народної Республіки та Австралії [18].

Так, у §25 Кримінального кодексу Данії передбачено, що «Юридична особа

може підлягати покаранню у виді штрафу, якщо таке покарання передбачено

законом або прийнятими відповідно до нього правилами» [19, ст.29].

25

4. Особливості відповідальності у окремих видах підприємницьких

товариств

Відповідно до ЦК України всі товариства поділяють на підприємницькі та

непідприємницькі. Підприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють

підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його

розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські

товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з

обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або

виробничі кооперативи.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти

господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом

об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою

одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про господарські товариства»,

товариство може відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки у банках, а

також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди,

укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що

укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не

схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти

господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК

України, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

Акціонерне товариство. Відповідно до Закону України «Про акціонерні

товариства» під акціонерним товариством прийнято розуміти господарське

товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток

однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються

акціями.

Згідно з ГК України акціонерним товариством є господарське товариство,

яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової

26

номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном

товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю

товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерне

товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його

органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у

разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик

збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.

До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх

права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.

В акціонерному товаристві можна виділити такі особливості, щодо

відповідальності товариства, засновників та працівників згідно з Законом

України «Про акціонерні товариства», а саме:

1) Засновники акціонерного товариства несуть солідарну відповідальність за

пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до його державної

реєстрації. Акціонерне товариство відповідає за пов'язаними з його

заснуванням зобов'язаннями засновників тільки у разі схвалення їх дій

загальними зборами акціонерів. Загальні збори акціонерів, що схвалюють такі

зобов'язання засновників товариства, мають бути проведені протягом шести

місяців після державної реєстрації товариства. Інформація про такі зобов'язання

товариства має бути відображена у статуті товариства(стаття12).

2) Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність

перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю),

якщо посадові особи органів акціонерного товариства при здійсненні своїх

функцій не діяли в інтересах товариства, не дотримувалися вимог

законодавства, положень статуту та інших документів товариства. У разі якщо

відповідальність несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є

солідарною (стаття 63).

27

3) Заінтересована особа, яка заподіяла шкоду товариству правочином,

вчиненого з порушенням вимог статті 71 закону, несе відповідальність перед

товариством. Такий правочин може бути визнано судом недійсним(стаття72).

Товариство з обмеженою відповідальністю. Відповідно до Закону

України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою

відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений

на частки, розмір яких визначається установчими документами [9].

Відповідно до ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є

господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір

яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми

зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю

сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства,

у межах своїх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю. Відповідно до ГК України

товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство,

статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими

документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями

власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть

додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами

однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників. З приводу цього в

ст. 151 ЦК України зазначено наступне, що товариством з додатковою

відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами,

статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть

додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном

у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для

всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі

визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за

зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства

пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

28

Повне товариство. Відповідно до ГК України повним товариством є

господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між

ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і

несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім

своїм майном.

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства» звернення

стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними

зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для

покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у

встановленому порядку виділення частки учасника-боржника. Решта учасників

вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в

грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день

вибуття такого учасника з товариства.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не

вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть

солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно

до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства

відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до

його вступу до товариства.

Згідно з ст. 124 ЦК України учасник повного товариства, який вибув із

товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту

його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох

років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він

вибув із товариства.

Учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має

право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших

учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у

складеному капіталі товариства.

Командитне товариство. Відповідно до Закону України «Про

господарські товариства» командитним товариством визнається товариство, в

29

якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені

товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за

зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників,

відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та

які не беруть участі в діяльності товариства.

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з

повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами

товариства. Особа може бути повним учасником тільки в одному

командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може

бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства

не може бути вкладником цього самого товариства. Повними учасниками

командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти

підприємництва.

ЦК України в ст. 138 та Закон України «Про господарські товариства» в ст.

82 передбачає відповідальність вкладника командитного товариства. З приводу

цього зазначено наступне – якщо вкладник командитного товариства вчиняє

правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в

разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від

відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якщо схвалення

командитного товариства не буде отримано, вкладник відповідає перед третіми

особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до

закону може бути звернене стягнення.

Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого

засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед

товариством у порядку, встановленому засновницьким договором

(меморандумом).

Виробничий кооператив. Поняття виробничого кооперативу надається в

ст. 163 ЦК України згідно з яким виробничим кооперативом є добровільне

об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої

господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та

30

об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Статутом кооперативу та

законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу

на засадах членства також інших осіб.

Закон України «Про кооперацію» в статті 2 надає наступне визначення

щодо виробничого кооперативу. Виробничий кооператив – кооператив, який

утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб для спільної виробничої або

іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з

метою одержання прибутку [13].

Відповідно до ст. 27 цього закону кооператив відповідає за своїми

зобов’язаннями всім належним йому майном. Порядок покриття завданих

кооперативу збитків визначається його статутом. Члени кооперативу

відповідають за зобов’язаннями кооперативу в межах внесених ними паю, якщо

інше не передбачено статутом кооперативу або законом. Кооператив не несе

відповідальність за зобов’язаннями своїх членів.

31

ВИСНОВОК

Отже, проаналізувавши вищезазначене можна зазначити наступне, що

корпоративна відповідальність – це своєрідний різновид юридичної

відповідальності, що передбачена нормами кількох правових галузей. Даний

вид юридичної відповідальності представляє собою своєрідний сплав усіх видів

відповідальності.

Своєрідністю цього виду відповідальності є те, що він не передбачається в

повному обсязі єдиним нормативно-правовим актом і може передбачатися, як

загальнодержавними актами так і локальними.

В першу чергу відповідальність може передбачатися статутом чи

засновницьким договором залежно від організаційно-правової форми

підприємницького товариства.

Також, суб’єкт, який буде притягувати до відповідальності, залежить від

виду правопорушення і нормативно-правового акту, яким він передбачений.

32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 року // ВВР, поточна редакція від

02.03.2014 року;

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-ІV // ВВР,

поточна редакція від 02.03.2014 року;

3. Кодекс законів про працю від 10.12.1971 року № 322-VІІІ // ВВР, поточна

редакція від 15.10.2013 року;

4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VІ // ВВР,

поточна редакція від 02.03.2014 року;

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-ІV // ВВР, поточна

редакція від 11.02.2014 року;

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12. 1984 року

№ 8073-Х // ВВР, поточна редакція від 02.03.2014 року;

7. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року № 2341-ІІІ // ВВР,

поточна редакція від 16.03.2014 року;

8. Кодекс цивільного захисту від 02.10.2012 року // ВВР, поточна редакція

від 01.07.2013 року;

9. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09. 2008 року № 514-

VІ // ВВР, поточна редакція від 01.01.2014 року;

10. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 року № 1576-

ХІІ // ВВР, поточна редакція від 18.05.2013 року;

11. Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців» від 15.05. 2003 року № 755-VІ // ВВР, поточна редакція від

01.01.2014 року;

12. Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 року №1682-

ІІІ // ВВР, поточна редакція від 02.03.2014 року;

13. Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003 року № 1087-ІV // ВВР,

поточна редакція від 04.08.2013 року;

33

14. Лилак Д. Адміністративна і цивільно-правова відповідальність

юридичних осіб у сфері економічних відносин (колізії теорії і проблеми

практики) // Право України. - 2000.- № 1. - С. 25 – 31;

15. Журнал Юридичний радник №3(11) червень 2006 ▪ Корпоративне право.

Відповідальність посадових осіб органів управління юридичних осіб. (Воло-

димир Кравчук);

16. Лекции по дисциплине «корпоративное право». Лекция № 14. Дисципли-

нарная и материальная ответственность корпорацій;

17. Битяк Ю.П. – Адміністративне право України. Київ – Юрінком Інтер.

2005р.;

18. Мусабек Алімбеков. Уголовная ответственность юридических лиц: теорія

и практика.

34