Профтехосвіта Запоріжжя 20nmc-pto.zp.ua/old/data/0024/20_2012.pdf · різних аркушів”. Професія: “Оператор комп’ютерного

Профтехосвіта Запоріжжя №20

Науково-методичний центр професійно-технічної освіти у Запорізькій області

Інформаційно-методичний бюлетень

№20 2012

ПЕДАГОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ КЛЮЧОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ В ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ.

ПЕДАГОГІКА ТОЛЕРАНТНОСТІ

Запоріжжя 2012


2

УДК 377.1.(477.64) (055) «Профтехосвіта Запоріжжя», №20, 2012

Педагогічні стратегії розвитку ключових компетентностей учнів у процесі навчання в професійно-технічному навчальному закладі. Педагогіка толерантності.

РЕКОМЕНДОВАНО Науково-методичною радою НМЦ ПТО у ЗО як інформаційно- методичний матеріал для педагогічних працівників ПТНЗ Протокол № 2 від 28.04.2012р.

Укладач: Нідерман Н.К., методист НМЦ ПТО у Запорізькій області Відповідальний за випуск: Львов В.М., директор НМЦ ПТО у Запорізькій області Комп'ютерний набір та верстка, редагування та коректура: Павленко І.М., лаборант НМЦ ПТО у Запорізькій області У збірнику вміщено актуальні для педагогіки сьогодення матеріали інформативно-методичного характеру, спрямовані на удосконалення навчально-виробничої роботи в навчальному закладі.

Профтехосвіта Запоріжжя № 20

3

Зміст 1 Педагогічні стратегії розвитку ключових компетентностей учнів у

процесі навчання в професійно-технічному навчальному закладі Нідерман Н.К., методист науково-методичного центру професійно-технічної освіти у Запорізькій області.

4

2 Формування партнерських взаємовідносин ДНЗ ”Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище” із замовниками кадрів Дмитренко М.П., заступник директора з навчально-виробничої роботи Державного навчального закладу “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище”.

10

3 Методика підготовки та проведення практичних занять з теми: “Технічне обслуговування та ремонт трансформаторів” Кур’ян О.Т., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Запорізьке машинобудівне вище професійне училище”.

21

4 Методична розробка уроку виробничого навчання з професії “Контролер верстатних та слюсарних робіт” Пєтухова О.В., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Запорізький професійний промисловий ліцей”.

56

5 Методична розробка уроку виробничого навчання з професії “Слюсар з ремонту автомобілів. Водій автотранспортних засобів категорії “В”, “С”. Бондаренко П.В, майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Осипенківський професійний аграрний ліцей”.

65

6 Методична розробка уроку “ Механічна кулінарна обробка м’яса та м’ясопродуктів, приготування напівфабрикатів”. Холод Ю.Ю., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Михайлівське вище професійне училище”.

87

7 Методична розробка уроку виробничого навчання з професії “Кухар” - “Технологія приготування тіста та виробів з нього” Решетник С.В., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Василівський професійний ліцей”.

100

8 Методична розробка “Майстер-класу” з професії “Кухар; кондитер”, “Приготування страв з м'яса в закладах ресторанного господарства” Гордієнко Н. А., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище” .

119

9 Методична розробка уроку “Загальні положення переказного господарства” Помилуйко С.В., майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище”.

126

10 Методична розробка уроку виробничого навчання з теми“Використання складних формул. Виконання обчислень з даними різних аркушів”. Професія: “Оператор комп’ютерного набору”. Комзолова Н..Ж, майстер виробничого навчання Державного навчального закладу “Михайлівське вище професійне училище”.

138

11 Педагогіка толерантності Павлова О.Є., методист ДНЗ “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище”.

148


4

Педагогічні стратегії розвитку ключових компетентностей учнів у процесі навчання в професійно-технічних

навчальних закладах

Нідерман Н.К., методист науково-методичного центру професійно-технічної освіти у Запорізькій області

Сьогодення потребує підготовки конкурентоспроможних випускників,

адаптованих до швидких змін у суспільстві, особистості, котра володіє

певною системою цінностей, людини з високими розумовими здібностями та

інтелектом.

Одне із пріоритетних завдань ПТНЗ - формувати професійно

компетентного, конкурентоспроможного та соціально адаптованого

робітника, достатньо мобільного, аби швидко реагувати на постійні зміни на

ринку праці.

Практика підготовки кваліфікованих робітників доводить, що учні,

володіючи достатніми теоретичними знаннями і практичними вміннями, не

завжди можуть реалізувати їх у професійній діяльності. Саме розвиток

ключових компетентностей учнів є основою нових концепцій навчання, які

активно впроваджуються в освіту України. Цільова організація професійної

освіти на новітній кінцевий результат зумовила необхідність проектування

стандартів професій на основі компетенцій.

Аналіз наукових досліджень щодо понятійного апарату

компетентнісного підходу дав змогу виявити, що компетентність - здатність

особистості до виконання професійних обов'язків через сформовані знання,

вміння, навички, досвід діяльності, а компетенція — інтегрована

характеристика фахівця, виражена через потенційну готовність ( здатність)

до застосування набутих у процесі навчання знань, умінь, досвіду діяльності.

Інакше кажучи, “компетентність” - це “компетенція” в дії. Навчальний

процес у ПТНЗ має орієнтуватися на кінцеву мету навчання - формування

ключових компетентностей особистості.


5

У системі освіти поняття “компетентність” не зводиться лише до

одержання знань, умінь і навичок. Бути компетентним - означає вміло

використати в певній ситуації отримані знання і досвід, націлити їх на

конкретну діяльність.

Компетентність — це здатність розв'язувати певні проблеми, що

забезпечується не лише володінням інформацією, а й із безпосередньою

участю досвіду, логічного мислення, творчих здібностей учнів.

Алгоритм формування професійних компетентностей учня ПТНЗ:

знання — здібності — уміння — досвід - компетентність.

Переважно учні навчаються за таким алгоритмом:

теорія — досвід — оцінка — дія.

До поняття “компетентність” входить постійне прагнення знайти,

вигадати, здогадатися. Найчастіше прагнення учня “здогадатися” є наслідком

розвитку логічного мислення. Необхідно, щоб учні досягли такого рівня

розвитку компетентності, за якого вони змогли б самостійно розв'язувати

певні проблеми, контролювати й реально оцінювати результати своєї

діяльності.

Більшість науковців ключовими компетентностями вважають: уміння

здобувати знання (уміння вчитися), соціальну, загальнокультурну,

здоров'язберігаючу, громадянську, підприємницьку та компетентності з

інформаційних та комунікаційних технологій.

Детальніше розглянемо різновиди компетентностей:

- соціальна - набута здатність особистості орієнтуватися в різних

соціальних умовах та уміло взаємодіяти із соціальним середовищем;

- комунікативна - уміння володіти методами, прийомами спілкування

різних життєвих ситуаціях;

- професійна - ефективне застосування фахівцем набутих професійних

знань, умінь і навичок у процесі діяльності;

- інформаційна - використання різних джерел інформації та водночас

виконання різної інформаційної діяльності: збір інформації, зберігання,


6

обробка;

- громадянська - здатність особистості старанно, відповідально

реалізовувати свої права й обов'язки з метою розвитку демократичного,

толерантного суспільства;

- моральна - готовність жити у суспільстві за загальноприйнятими

моральними нормами;

- полікультурна - вияв поваги до мови, культури, релігії інших людей;

- психологічна - використання психологічних знань, умінь і навичок у

взаємодії з оточенням;

- технологічна - уміння використовувати технічні засоби для

підвищення ефективності професійної діяльності.

Предметні та загальнопредметні компетенції є початковими на етапі

формування ключових. Вони мають однакові складові - знання, уміння,

навички, досвід діяльності; характерні особливості - здібність, здатність

діяти.

Звичайно, предметні компетенції формуються під час вивчення

кожного предмета навчального плану. А загальнопредметні компетенції - це

результат, яким можна вважати засвоєний кваліфікаційний рівень

(професійні компетенції чи кваліфікаційні вимоги).

Говорячи про розвиток ключових компетентностей учнів, слід

належну увагу приділити покращенню технологій надання якості освітніх

послуг шляхом впровадження інноваційних педагогічних і виробничих

технологій, використанню передового досвіду педагогів-новаторів.

З кожним роком дедалі важче і водночас цікавіше працювати із

сучасною молоддю. Це спонукає педагогів до творчого росту і

самовдосконалення, нового бачення пріоритетів професійно-технічного

навчання.

Покликання педагогів ПТНЗ - навчати; обов'язок - ефективно

навчати; прагнення - пошук шляхів якісного та ефективного навчання

та виховання.


7

Сучасний ринок праці України диктує високі вимоги до рівня

кваліфікації, професійної компетентності й творчої ініціативи робітника.

Адже не секрет, що рівень підготовки кваліфікованих робітників не

відповідає вимогам роботодавців, що призводить до негативних наслідків на

виробництві. Тому постає необхідність формування інноваційної моделі

розвитку трудового потенціалу, зосередження уваги на якісних, а не

кількісних показниках підготовки робочої сили. Саме висококваліфікована

робоча сила є одним із основних засобів підвищення ефективності

виробництва та забезпечення якості продукції.

І, безперечно, головною компетенцією сучасного випускника, яка

сприяє успішній адаптації до вимог швидкоплинного часу, є інформаційна

компетенція, що допоможе оперативно віднайти й застосувати необхідні

знання відповідно до ситуації. Доречно згадати вислів: “Хто володіє

інформацією, той володіє світом”.

Усім відомо: світ інформаційних технологій надає безмежні

можливості легкого доступу до різноманітної інформації. Добре це чи ні?!

Адже молоді фахівці повинні мати ґрунтовні знання та формувати стійку

мотивацію до постійного розвитку свого інтелекту, підвищення кваліфікації.

Використання комп'ютерних технологій стимулює інтерес учнів до предмета

і вивільняє чимало часу для творчої співпраці викладача та учня.

Звичайно, ефективною є та інноваційна технологія, яка ґрунтується на

потребах учнів. Небайдужість викладача і майстра виробничого навчання до

учнів призводить до пошуку і застосування різноманітних форм роботи, які

викликають інтерес до навчання, сприяють розвитку образного мислення,

уяви.

Педагоги-новатори систематично впроваджують інноваційні технології

за напрямами:

- інновації у змісті освіти (авторські підручники, електронні

посібники, методичні розробки);

- інновації в освітніх технологіях (блочно-модульні, інформаційно-


8

комунікативні форми; проектні технології);

- інновації в організації виробничого навчання: використання

сучасних виробничих технологій, нових видів устаткування, обладнання,

сировини.

При формуванні професійних компетентностей майбутнього робітника

обов'язково враховуємо життєвий досвід учня, його інтереси, уміння і

навички.

Зрозуміло, актуальність компетентнісного підходу полягає в його

цілковитій відповідності умовам сьогодення: зосереджуватись на формуванні

здатності до постійного самооновлення знань або умінь учнями. Здатність

людини жити й розвиватися в умовах постійного суспільного оновлення

формується в результаті опанування учнями компетентностями.

Стратегія розвитку системи професійно-технічної освіти завжди

визначалась змінами соціально-економічних умов нашого суспільства,

інформатизація якого є об'єктивним явищем, пов'язаним із підвищенням ролі

інтелектуальних видів діяльності та їх впливу на всі аспекти людського

життя. Інформатизація суспільства повинна забезпечити функціонування

людини в умовах сучасного інформаційного простору.

Інформатизація навчального процесу, з одного боку, має на меті

підготовку висококваліфікованих робітників, здатних застосовувати

інформаційні технології в особистій професійній діяльності, а з іншого –

підвищення ефективності навчання завдяки розширенню обсягів

інформатизації та вдосконалення методів її застосування.

Педагогічні інновації, як і будь-які інші нововведення, породжують

проблеми, пов'язані з необхідністю поєднання інноваційних програм з

державними програмами виховання і навчання, співіснування різних

педагогічних концепцій.

Аналіз сучасного стану підготовки учнів у ПТНЗ переконує в тому, що

без уміння самостійно працювати, вдосконалювати, поглиблювати в процесі

професійної діяльності набуті знання і навички, майбутні кваліфіковані


9

робітники не відповідатимуть сучасному професійному рівню, вимогам

роботодавців.

Педагогічно й методично вмотивоване використання комп'ютерів під

час занять значно підвищує мотивацію навчання, розвиває пізнавальні

здібності учнів. Комп'ютер, однак, не може і не повинен замінювати

викладача, майстра виробничого навчання, його потрібно поєднувати з

іншими дидактичними засобами. Професійне навчання в ПТНЗ має

об'єднувати традиційні та інноваційні технології навчання, бо тільки добре

підготовлене заняття, з належно опрацьованою комп'ютерною програмою, на

якому пояснення педагога логічно пов'язані з використанням дидактичних

можливостей комп'ютерних технологій, забезпечує досягнення потрібного

навчального ефекту.

Звичайно, переважна більшість педагогів усвідомлює швидке

зростання ролі інформаційних технологій у житті сучасного суспільства,

зокрема в освіті. Тому професійна компетентність педагогічних працівників

залежить і від того, якою мірою вони цікавляться педагогічними інноваціями

та їхнім впровадженням, шукають нових форм і методів навчання,

припускаються розумного ризику, можуть допускати і виправляти помилки.

За нинішніх умов використання мультимедійних технологій у ПТНЗ є

достатньо ефективне, сприяє реалізації відомих дидактичних принципів

організації навчального процесу, дає можливість використовувати різні

способи подання інформації, наповнює діяльність викладача принципово

новим змістом, дозволяючи йому зосередити увагу на своїх головних

функціях.

Компетентнісний підхід як пріоритетний напрям в професійно-

технічній освіті визначає мету діяльності кожного навчального закладу —

створення та вдосконалення системи розвитку компетентностей, необхідних

у професійній діяльності кваліфікованого робітника.


10

Формування партнерських взаємовідносин ДНЗ “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище” із замовниками

кадрів (із досвіду роботи)

Дмитренко М. П., заступник директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ “Запорізьке вище індустріально- політехнічне училище ”

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили

орієнтації в галузі освіти взагалі і професійно-технічної зокрема. Зміни у

характері та змісті праці висунули сьогодні задачу професійної мобільності

робітників, здатних швидко освоювати нові, найбільш перспективні і важливі

для суспільства професії і сфери діяльності. Адже тільки такій робітничій

молоді під силу вивести всі галузі народного господарства на нові рубежі

науки і техніки, здійснити широку перебудову виробництва, забезпечити

підвищення продуктивності праці, випуск вітчизняної продукції на рівні

світових стандартів.

Понад сорок років плідно працює над вирішенням проблеми

підготовки саме таких фахівців для народного господарства колектив

ДНЗ «Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище», створений

наказом Запорізького обласного управління професійно-технічної освіти від

14 травня 1966 року №29. За ці роки навчальний заклад із звичайного

середнього професійного училища переріс у вище професійне училище, що

входить до трійки кращих у Запорізькій області.

За досягнення високих результатів у підготовці та вихованні

кваліфікованих робітників для підприємств і організацій металургійної

промисловості Державний комітет СРСР з народної освіти, Міністерство

металургії та Федерація профспілок робітників гірничо-металургійної

промисловості СРСР тричі нагороджували навчальний заклад Дипломом і

присвоювали звання “Краще училище металургії”.

Протягом 10 років в училищі здійснювалася підготовка робітничих


11

кадрів для Соціалістичної Республіки В’єтнам. Ця робота колективу ПТНЗ

відзначена урядовою нагородою – орденом Дружби Соціалістичної

Республіки В’єтнам.

З проголошенням незалежності України училище підтвердило у 1992

році статус вищого професійного училища у Міністерстві освіти України і

продовжило конкретну роботу з переходу до ступеневої підготовки фахівців

у регіоні: на ІІ ступені – на рівні кваліфікованого робітника, на ІІІ ступені –

на рівні молодшого спеціаліста.

На сьогодні ДНЗ «Запорізьке вище індустріально-політехнічне

училище» – це державний професійно-технічний навчальний заклад третього

атестаційного рівня, має І рівень акредитації, входить до системи

професійної та вищої освіти, забезпечує реалізацію потреб громадян у

професійній освіті: провадить підготовку висококваліфікованих робітників із

одинадцяти професій та молодших спеціалістів за трьома напрямками.

Навчальний заклад розташований у Заводському районі міста

Запоріжжя, де знаходяться біля 30 промислових підприємств, п’ята частина з

яких – це гіганти чорної і кольорової металургії: казенне підприємство

титано-магнієвий комбінат, ВАТ “Дніпроспецсталь”, комбінат

„Запоріжсталь”, ВАТ “Завод феросплавів”, ВАТ “Укрграфіт”,

ВАТ “Запоріжвогнетрив” та інші.

Тому училище протягом усіх років було і на сьогодні є базою для

підготовки кваліфікованих робітників для металургійних підприємств

регіону. За цей час навчальним закладом для них підготовлено майже 15

тисяч кваліфікованих робітників і понад 600 молодших спеціалістів.

Профіль училища – металургійний, та враховуючи потреби ринку

праці, проводить підготовку робітників для сфери послуг та хімічної

промисловості.

Вивчивши та узагальнивши попит регіону в кваліфікованих робітниках,

училище разом із Запорізькою дирекцією УДППЗ „Укрпошта” створили у

2003 році на базі навчального закладу навчально-виробничий Центр


12

„Поштовик”, що став осередком підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації працівників „Укрпошти”. У 2008 році за рекомендацією

Українського державного підприємства поштового зв’язку „УКРПОШТА”

навчальний заклад прийнято до складу Всеукраїнського навчально-науково-

виробничого комплексу «Інфокомунікації».

Для якісної підготовки робітничих кадрів та молодших спеціалістів в

училищі створено сучасну навчально-матеріальну базу з усіх професій та

спеціальностей: 8 кабінетів професійно-теоретичної підготовки, 4 майстерні

за профілем підготовки робітників, 2 навчально-виробничих полігони, 2

кабінети комп’ютерних та інформаційних технологій, працює сучасна

бібліотека з читальним залом на 50 місць.

Якість підготовки фахівців забезпечують викладачі та майстри

виробничого навчання. В училищі працює 46 педагогічних працівників, з

яких 12 мають кваліфікаційну категорію “спеціаліст вищої категорії”, 6 –

“спеціаліст першої категорії”, 8 – “спеціаліст другої категорії”, 4 працівника

мають педагогічне звання “Викладач-методист”, 9 – “старший викладач”, 5

працівників нагороджені нагрудним знаком “Відмінник освіти України”, 2 –

нагрудними знаком “А.С.Макаренко”. Колектив училища очолює

“Заслужений працівник освіти України” Полухін В.Ф.

Процеси, що відбуваються в економіці країни, потребують суттєвих

змін у системі підготовки фахівців різних рівнів.

Сучасному ринку праці потрібні фахівці, які б відповідали вимогам

роботодавця. Роботодавець справедливо вимагає і ставить питання про

підвищення рівня професійної освіти. Зі свого боку ми переконуємо

роботодавця, що це спільна проблема, розв'язанням якої треба займатися

комплексно. Без підтримки з боку підприємств, без тісного зв’язку з

виробництвом неможливо забезпечити підготовку сучасного, обізнаного з

новітніми технологіями фахівця.

З огляду на це, на наш погляд, потребують швидкого вирішення такі

питання:


13

забезпечення економіки регіону кваліфікованими фахівцями

відповідно до потреб ринку праці (особливо враховуючи питання старіння

кадрів);

збалансування, при підтримці органів виконавчої влади, попиту і

пропозиції робочої сили на ринку праці з урахуванням пріоритетних

напрямів економіки;

забезпечення працевлаштування випускників та їхнього

професійного і кар’єрного зростання;

оновлення змісту, запровадження новітніх форм професійно-

теоретичної підготовки учнів, зміцнення навчально-матеріальної бази ПТНЗ;

поглиблення соціального партнерства між ПТНЗ та роботодавцями

шляхом залучення останніх до розробки навчальних планів і програм, участі

у підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації фахівців, організації та

проведення стажування майстрів виробничого навчання, викладачів

професійно-теоретичної підготовки, проведенню спільних

профорієнтаційних заходів та заходів, які направлені на безболісну

адаптацію випускника до умов виробництва.

Назріла необхідність створення в кожному регіоні:

інформаційного банку даних про потреби підприємств, організацій та

установ у кваліфікованих кадрах;

інформаційного банку даних випускників загальноосвітніх та

професійно-технічних навчальних закладів з метою їх подальшого залучення

до навчання чи роботи;

створення координаційних рад за участю представників кадрових

служб підприємств-замовників кадрів, професійно-технічних навчальних

закладів, загальноосвітніх навчальних закладів, служби охорони здоров’я,

органів місцевого самоврядування з метою надання дієвої допомоги учням у

подальшому виборі ними життєвого шляху.

З метою пошуку найбільш оптимальних форм роботи з підготовки

робітничих кадрів училище спільно з ВАТ “Завод Дніпроспецсталь”,


14

КП “Запорізький титано-магнієвий комбінат”, ВАТ “Завод

напівпровідників”, Запорізькою обласною дирекцією Українського

державного підприємства “Укрпошта” відпрацьовує низку проблемних

питань, вирішення яких дасть змогу удосконалити підготовку фахівців.

Зокрема, наказом управління освіти і науки Запорізької обласної

державної адміністрації від 06.01.2010р. №10 був створений обласний

експериментальний майданчик, програма якого розрахована на 2010-2014р.р.

з проблематики “Відпрацювання методики співпраці ПТНЗ - підприємство на

рівні соціального партнерства”, до складу якого ввійшло і наше училище.

Основними напрямками досліджень обласного експериментального

майданчика є:

розробка дослідницької моделі методики співпраці ПТНЗ –

підприємство на рівні соціального партнерства;

забезпечення рівня підготовки кваліфікованих робітників відповідно

до вимог сучасного ринку праці та конкурентоспроможності випускників

ПТНЗ;

залучення роботодавців до участі в організації навчально-

виробничого процесу на різних етапах навчання та вирішення проблемних

питань функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти

області;

науково-методичне забезпечення обласного експериментального

майданчика на базі ВАТ “Дніпроспецсталь”.

Мета дослідження: експериментально обґрунтувати доцільність

створення та ефективність роботи обласного експериментального

майданчика на базі ВАТ “Дніпроспецсталь” методики співпраці ПТНЗ –

підприємство на рівні соціального партнерства.

Завдання експерименту:

розробити систему моніторингу дослідницько-експериментальної

роботи;

визначити рівень навчальних досягнень учнів, рівень вихованості


15

учнів на уроках теоретичного та виробничого навчання шляхом здійснення

моніторингу якості освіти;

розробити індивідуальні рекомендації з метою підвищення якості

знань учнів та попередження неуспішності;

вдосконалити педагогічну майстерність викладачів та майстрів

виробничого навчання шляхом впровадження дуальних технологій навчання

в навчально-виховний та навчально-виробничий процес ПТНЗ;

відпрацювання моделі взаємодії підприємства та ПТНЗ, можливості

дуальних технологій;

приведення у відповідність рівня підготовки учнів ПТНЗ до сучасних

потреб виробництва;

організація дослідницької роботи педагогів з розробки і дослідно-

експериментальному впровадженню нових педагогічних технологій;

створення ефективної системи професійної підготовки,

перепідготовки і підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів

ПТНЗ (присвоєння розрядів на підприємстві, стажування);

удосконалення системи критеріїв і показників оцінки результатів

діяльності ПТНЗ (підсумки поетапної атестації – внесення коректив у

навчальний план).

Очікувані наукові і практичні результати дослідження:

Створення моделі дуальної підготовки.

Розробка пропозицій щодо внесення змін та доповнень до діючої

нормативно-правової бази ПТО, державних стандартів ПТО, базової

структури навчальних планів, пропозицій щодо змісту типових навчальних

планів відповідного галузевого спрямування.

Розробка програмно-методичних комплексів, що включають

комп’ютерно орієнтоване програмне і дидактичне забезпечення, методичні

рекомендації для педагогічних працівників щодо викладання предметів

професійно-теоретичної підготовки та виробничого навчання.

Підготовка висококваліфікованого робітника, здатного виконувати


16

найскладніші операції, працювати на найсучаснішому обладнанні, здатного

до самостійного пошуку рішень виробничих проблем, який знає, як

застосовувати знання на практиці в динаміці нестандартних виробничих

ситуацій, спроможного конкурувати на ринку праці.

Отримання кваліфікованого кадрового резерву та своєчасне

заповнення вакансій.

Відсоток працевлаштованих випускників від загального числа

практикантів.

Визначення рівня педагогічної та управлінської майстерності

інженерно-педагогічних кадрів та їх перспективи професійного зростання.

Набуття адаптаційних умінь учнів, формування їх професійних

компетенцій.

Форми контролю результатів експерименту:

надання звітів по завершенню кожного етапу на засідання науково-

методичного центру професійно-технічної освіти в Запорізькій області;

розробка навчально-плануючої документації для підготовки

кваліфікованих робітників з урахуванням сучасних вимог до змісту

професійного навчання;

підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів щодо роботи

експериментального майданчика;

участь у науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих

столах”, практикумах з проблем підготовки робітничих кадрів з метою

розповсюдження позитивного досвіду експериментальної роботи.

2008 рік став поворотним у відродженні напівпровідникового

виробництва України, розпочалась реконструкція ВАТ “Завод

напівпровідників” м. Запоріжжя і водночас виникла нагальна потреба

підготовки кваліфікованих фахівців хімічної галузі. Враховуючи швидкі

темпи відродження виробництва, поетапність введення в дію виробничих

потужностей підприємства, виникла нагальна потреба підготовки

кваліфікованих фахівців хімічної галузі, відсутність яких унеможливлювала


17

сам процес відродження. Відбулись зустрічі за круглим столом на рівні

керівництва, а потім робота творчої групи у складі представників

підприємства та навчального закладу, результатом якої стала “Програма

співпраці на період 2008-2015рр.”, в якій зокрема передбачено:

ліцензування п'яти професій апаратників різних напрямків;

підготовка кваліфікованих робітників різних напрямків апаратників

(по роках);

перепідготовка незайнятого населення для потреб підприємства;

перепідготовка, підвищення кваліфікації за індивідуальною формою;

оновлення та створення за рахунок підприємства навчально-

матеріальної бази з даного напрямку підготовки;

заключення тристоронніх угод на підготовку кваліфікованих

робітників;

доплата учням до стипендії за рахунок коштів підприємства на рівні

не нижче мінімальної заробітної плати.

Як було уже вище зазначено, в навчальному закладі успішно працює

навчально-виробничий Центр „Поштовик” з проблематики: “Впровадження

новітніх виробничих технологій у навчальний процес”.

Мета створення Центру:

підвищення якості підготовки фахівців за відповідними освітньо-

кваліфікаційними характеристиками;

приведення матеріально-технічного та навчально-методичного

забезпечення підготовки кваліфікованих робітників до рівня вимог сучасного

виробництва;

адаптація випускників навчального закладу до умов виробництва.

Зміст роботи Центру “Поштовик”:

впровадження системи підготовки, перепідготовки, підвищення

кваліфікації, ступеневої підготовки фахівців за відповідними освітньо-

професійними програмами;

консультування викладачів, майстрів виробничого навчання та


18

наставників з питань організації та проведення навчально-виховних заходів;

розробка, апробація навчально-методичних матеріалів на базі

Центру;

організація і проведення спільних наукових досліджень та

експериментальних робіт;

координація та участь у роботі ініціативних та творчих груп;

реалізація сумісних інноваційних та інвестиційних проектів.

Функції центру:

узгодження навчальних планів та програм професійно-теоретичної та

професійно-практичної підготовки;

узгодження варіативної частини навчальних планів;

допомога в координації і проведенні навчально-виховних заходів;

проведення стажування майстрів виробничого навчання, викладачів

професійного циклу;

сприяння участі у методичній роботі викладачів, майстрів

виробничого навчання та представників галузі;

надання допомоги у підготовці та проведенні відкритих заходів;

сприяння участі викладачів та майстрів виробничого навчання у

наукових дослідженнях, що проводяться у галузі;

сприяння участі викладачів та майстрів виробничого навчання та

представників галузі у роботі творчої групи з розробки Проектів державних

стандартів ПТО, інших творчих та ініціативних груп;

допомога в координації та проведенні заходів із створення сучасної

матеріально-технічної бази.

Основними напрямками подальшої реалізації Проекту та діяльності

Центру є:

розробка навчальних планів та програм, які враховують потреби

конкретного виробництва та рівень підготовленості вступника, а саме

перехід стандартних програм навчання до гнучких, особистісно-

орієнтованих, і на їх основі розробка та апробація модульної системи


19

навчання для даної галузі;

розробка необхідних матеріалів та проведення моніторингу

закріплення випускників училища на робочих місцях галузі зв’язку і як

наслідок встановлення причин плинності кадрів;

створення методичного забезпечення для дистанційного навчання

(підвищення кваліфікації) працівників галузі на основі інформаційних і

комунікаційних технологій;

вивчення досвіду організації корпоративного навчання,

затвердженого Департаментом праці і персоналу Міністерства транспорту і

зв’язку України.

Традиційно, вже протягом 44 років розвиваються плідні виробничі

відносини між училищем і підприємством «Запорізький титано-магнієвий

комбінат». Спільно з підприємством ми вирішуємо, в межах можливого,

питання коригування навчальних планів, організації виробничого навчання,

зокрема, за державними стандартами ПТО проведення виробничої практики

пропонується на кожен розряд окремо, що створює незручності для

підприємства. Враховуючи дану проблему та з ініціативи підприємства і

дозволу відділу розвитку профтехосвіти управління освіти і науки

Запорізької обласної державної адміністрації, ми об’єднали проведення

виробничої практики на останніх розрядах, що дає змогу більш

конструктивно використовувати робочий час для вдосконалення умінь і

навичок учнів.

За фінансової підтримки підприємства реконструюються та

створюються виробничі потужності училища:

реконструйована майстерня ручного дугового зварювання;

будується майстерня газового зварювання;

створено навчально-виробничий полігон з професій

електротехнічного профілю.

Одним з найважливіших напрямків співпраці підприємств і училища є

стажування педагогічних працівників, підвищення кваліфікації майстрів


20

виробничого навчання.

Метою стажування педагогічних працівників є:

- вивчення історії і традиції підприємств;

- ознайомлення педагогічних працівників з продукцією, яку

випускають підприємства;

- вивчення сучасної техніки і технології, яка застосовується на

підприємствах;

- ознайомлення з прийомами і методами роботи кращих працівників

підприємств;

- робота майстрів виробничого навчання безпосередньо на робочих

місцях;

- отримання вищого кваліфікаційного розряду майстрами виробничого

навчання за підсумками стажування.

Базовим підприємством стажування для працівників училища з

більшості професій є гігант індустрії ВАТ “Завод Дніпроспецсталь”.

На період стажування працівники училища забезпечуються:

програмою стажування, яку узгоджує головний спеціаліст

підприємства з даної професії;

щоденником виконаних робіт;

бланком протоколу іспиту;

наказом по училищу та розпорядженням по підприємству;

бланком свідоцтва про підтвердження або підвищення кваліфікації.

Підсумком проходження стажування співробітника училища є іспит,

який здається комісії підприємства, до складу якої входять головні

спеціалісти підприємства. Після здачі іспиту комісія виносить рішення про

підтвердження або підвищення кваліфікаційного розряду, про що

складається протокол.

Сподіваюсь, що така співпраця між училищем і підприємствами-

замовниками кадрів приведе до поліпшення якості професійної освіти.


21

Методика підготовки та проведення практичних занять з теми: “Технічне обслуговування та ремонт трансформаторів

Кур’ян О.Т., майстер виробничого навчання ДНЗ “Запорізьке машинобудівне вище професійне училище”

Практичне навчання учнів ПТНЗ - це частина навчального процесу, а

його головна мета - вдосконалювати набуті учнями знання та формувати

практичні навички для досягнення встановленого рівня кваліфікації з

відповідної професії.

Виробниче навчання проводиться з метою закріплення одержаних

первинних навичок та професійних умінь, оволодіння сучасною технікою,

механізмами, інструментами, технологією, опанування прогресивних форм

організації праці, здобуття необхідних практичних навичок самостійного та

якісного виконання робіт.

У цих методичних рекомендаціях підібраний матеріал по одній

конкретній темі, яку будуть вивчати учні згідно з навчальними програмами

по професії: “Електромонтер з ремонту та обслуговування

електроустаткування”. Навчання проводиться на виробництві.

Основні питання методики вивчення навчальної теми

Професійно-технічне навчання учнів в умовах виробництва є важливою

ланкою в системі професійної підготовки кадрів. Тому на кожну тему

навчальної програми виробничої практики надається загальна кількість годин

для її вивчення з урахуванням можливостей підприємства, де учні проходять

практичне навчання. Завдання майстра виробничого навчання полягає в

тому, щоб розподілити ці години на окремі уроки. При цьому необхідно

рівномірно розподілити навчальний матеріал та забезпечити якісне вивчення

навчальної програми учнями за вимогами кваліфікаційної характеристики.

Вивчення теми “Технічне обслуговування та ремонт трансформаторів”

проводиться на виробництві та за програмою, на її вивчення виділяється 48

годин.


22

Таким чином, вище вказана навчальна тема розподіляється на вісім

уроків за темами:

Таблиця 1.1. Розподілення навчальної теми

“Технічне обслуговування та ремонт трансформаторів”

№ п/п

Тема уроку Кількість годин

Примітки

Тема програми: Технічне обслуговування та ремонт трансформаторів

48

1 Первинний інструктаж з охорони праці при технічному обслуговуванні та ремонті трансформаторів

6

2 Ознайомлення з порядком проведення дефектування та розбирання трансформаторів

6

3 Виконання операцій при поточному ремонті 6 4 Розбирання силового трансформатора 6 5 Ремонт магнітопроводів 6 6 Ремонт пошкоджених стержнів 6 7 Технічне обслуговування та ремонт вимірювальних

трансформаторів 6

8 Виконання ремонтних робіт при виявленні пошкоджень в трансформаторах струму

6

Методична підготовка майстра виробничого навчання до вивчення

будь-якої теми навчальної програми складається з таких напрямків:

- вивчення навчальної програми;

- встановлення зв’язків між теоретичним та виробничим навчанням;

- попереднє осмислення основних форм та методів роботи майстра та

учнів на уроках виробничого навчання;

- підбір завдань для самостійної роботи учнів та вирішення інших

навчальних питань.

В організаційно-технічну підготовку до уроку входить розгляд таких

питань:

- систематизація наочних посібників та технічних засобів навчання;

- систематизація роздаткового матеріалу (креслень схем, карт

технологічного процесу, інструкцій з охорони праці).


23

Навчальна мета теми:

Ознайомити учнів з будовою і принципом дії трансформаторів, навчити

читати та складати схеми, визначати дефекти та їх причини, якісно та

безпечно виконувати монтаж, ремонт та обслуговування трансформаторів.

Підготовка до проведення уроків з кожної теми потребує ґрунтовного

засвоєння учнями училища теоретичного матеріалу. Цей процес проходить

таким чином:

- на уроках теорії за допомогою викладача спеціальної технології;

- на вступних інструктажах уроків практичного навчання.

Теоретичні відомості з навчальної теми

Для практичного засвоєння теми “Технічне обслуговування та ремонт

трансформаторів” необхідно знати матеріал з програми професійно-

теоретичного навчання “Ремонт трансформаторів”. Розглянемо основні

моменти з цієї теми.

Ремонт трансформаторів. Дефекти та їх причини

Значна кількість виходів з ладу силових трансформаторів виникає

внаслідок дефектів виготовлення і незадовільної експлуатації (більше 50 %

усіх випадків). Елементами, що визначають надійність трансформатора,

здебільшого визначають обмотки та виводи (більше 60 % всіх розладів).

Основними експлуатаційними причинами, що призводять до

пошкодження (розладу) трансформаторів під час експлуатації, є забруднення

виводів, тріщини на ізоляторах, незадовільна якість масла, послаблення

контактів виводів у місці приєднання обмоток, незадовільні контакти у місці

з'єднання ввідної шпильки шини, пошкодження бака і витікання масла,

перенавантаження тощо.

До основних дефектів, що виникають при виготовленні

трансформаторів, слід віднести такі: незадовільну якість ізоляції, обриви в

місці приєднання обмоток, механічні пошкодження перемикаючого

пристрою та підвищене нагрівання в місці його з'єднання з гнучким

з'єднанням тощо. Інші причини розладів трансформаторів малочисельні,


24

виникають вони в основному внаслідок незадовільного монтування та

ремонту.

Дефектація та розбирання трансформаторів

Дефектацією трансформатора називають комплекс робіт з

виявлення характеру і ступеня пошкоджень його окремих частин. Робота з

дефектації дуже відповідальна, оскільки в її процесі практично визначається

не лише обсяг, але й технологічна послідовність ремонту трансформатора.

Тому ті, хто проводить дефектацію, повинні добре знати не тільки ознаки та

причини неполадок, що виникають в трансформаторах, але і способи їх

швидкого виявлення й усунення. Найбільш характерні неполадки

трансформаторів і причин їх виникнення наведені у таблиці.

Таблиця 3.1. Характерні неполадки трансформаторів

Елементи трансформатора

Неполадки Причини неполадок

Обмотки Виткове замикання Перемикачі напруги

Замикання на корпус (пробій), міжфазне замикання

Замикання на корпус (пробій), міжфазне замикання

Вводи Обрив кола Старіння ізоляції або зволоження масла

Магнітопровід Відсутність контакту Оплавлення контактної поверхні Пробій на корпус

Обгоряння виводів, руйнування з'єднань внаслідок низької якості паяння або зварювання виводів Порушення регулювання перемикаючого пристрою Термічний вплив на контакт при коротких замиканнях Тріщини в ізоляторах, зниження рівня масла в трансформаторі при одночасному забрудненні внутрішньої поверхні ізолятора

Бак і арматура Перекриття між вводами окремих фаз

Послаблення шихтованого пакета магнітопровода

Бак і арматура Збільшення струму холостого ходу

Порушення ізоляції між окремими пластинами сталі або ізоляції стяжних болтів; слабке пресування пластин, утворення


25

короткозамкненого контуру при пошкодженні ізоляційних прокладок між ярмом і магнітопроводом

Бак і арматура Трансформатор перегрівається

Трансформатор перевантажений 1. Ослабла пресовка шихтованого магнітопроводу; 2. Порушене пресування стиків у стиковому магнітопроводі

Пошкодження зовнішніх деталей трансформатора (розширювача, бака,

арматури, зовнішньої частини вводів, пробивного запобіжника) легко

виявити при зовнішньому огляді. Пошкодження внутрішніх деталей

встановлюють шляхом різних випробовувань. Однак результати випробувань

не завжди дають змогу точно визначити дійсний характер пошкодження,

оскільки будь-яке виявлене в результаті випробування відхилення від норми,

наприклад, підвищений струм холостого ходу, може бути викликане різними

причинами, в тому числі обмотувальними, замкнутим контуром через стяжні

болти та пресовані плити, неправильним вмиканням паралельних обмоток.

Крім того, випробування не дають змоги визначити розміри пошкоджень.

Тому при дефектації здебільшого розбирають трансформатор, піднявши

осердя, що допомагає не тільки точно установити характер, причини і

масштаби пошкодження, але і визначити, які матеріали, інструменти і

пристосування необхідні для ремонту.

Послідовність розбирання трансформатора залежить від його

конструкції. Під час повного розбирання трансформатора з розширювачем

зливають масло до рівня нижчого від ущільнення прокладки кришки

трансформатора і знімають розширювач, попередньо знявши його з кришки.

Якщо на патрубку, що виходить від розширювача до кришки, встановлено

газове реле, розбирання починають з демонтажу реле. Знявши патрубок,

встановлюють заглушку на отвір кришки бака, щоб масло, яке виходить із

бака, не забруднювалось і не зволожувалось. Розбирати трансформатор слід

обережно, щоб не пошкодити газове реле, термометр, термосигналізатор,

олієпоказник, прокладки і кріпильні деталі.


26

Рис. 3.1. Прилади для визначення місць виткового замикання в обмотках трансформаторів:

а - секційний шукач; б - цільовий шукач; в - секційний прилад живлення; г - індикатор

Прилад живлення виконують у двох варіантах:

З П - подібним осердям, аналогічно секційному шукачу, але з більш

сильною котушкою і кнопкою у торці для короткочасного вмикання або у

вигляді стержневої конструкції, довгий стержень з суцільною обмоткою

витків по всій довжині. Індикатор складається з мікроамперметра,

вмонтованого в одному корпусі з випрямлячем, підсилювачем та

регулятором чутливості.

Замикання в секційних однопроводових обмотках виявляють

наступним чином. Включають стержневий прилад живлення 2 в мережу

напругою 36, 127 або 220В і вставляють його в обмотку, яку перевіряють, як

вказано на рис.3.2, потім з протилежної приладу живлення сторони

вставляють почергово в кожну секцію шукач 3. При витковому замиканні


27

стрілка приладу різко відхиляється. Щоб точно визначити місце замикання в

радіальному напрямку, повільно вставляють шукач у сусідню з

пошкодженою секцію, стежачи за показами приладу. У міру просування

кінців шукача в глибину обмотки показники збільшуються і досягають

найбільшого значення, коли кінці шукача опиняються над замкнутими

витками. Знаючи глибину занурення шукача і ширину витків обмотки,

визначають, який за рахунком виток є замкнутий. Прилад дає змогу

визначити місце замикання витків в обмотках будь-якого діаметра.

Рис. 3.2. Визначення місця замкнення витків в обмотках силових трансформаторів: а - по вертикалі обмотки; б - у радіальному напрямі;

в - по горизонталі обмотки; г - положення оператора; 1 - секційне джерело живлення; 2 - стержневе джерело живлення; 3 - шукач; 4 – індикатор

При перевірці циліндричної одношарової обмотки по ній пропускають

змінний струм 5÷10А від будь-якого джерела, яке дозволяє регулювати

напругу, а потім переміщувати цільовий шукач по горизонталі обмотки

вздовж витків від її початку по напрямку до кінця, приєднаним до джерела

живлення (рис.3.2,В). Перший найбільший показ приладу покаже "межу"


28

струму. Після цього пересувають шукач далі по ходу витків до тих пір, поки

показники приладу не почнуть падати. Місце короткого замикання витків

знаходиться в тому ж вертикальному напрямі, що і точка спаду показів, але

на один провід вище. Цей метод можна використовувати для обмоток з будь-

якою кількістю паралелей.

Двошарові обмотки перевіряють в тій же послідовності, що й секційні.

Якщо стрілка приладу відхиляється, коли шукач перебуває внизу верхнього

шару, то замикання наявне або у внутрішньому шарі, або у місці переходу із

одного шару в інший. Для перевірки багатошарової обмотки користуються

стержневим живленням, увімкненим у мережу змінного струму. Його

поміщають всередину обмотки, що симетрична довжині котушки. Місце

виткового замикання шукають, переставляючи по зовнішній поверхні

обмотки цільового шукача, зберігаючи паралельність щілини приладу і лінії

витків і визначаючи межі "струмової зони", тобто частини обмотки, що

обтикається струмом замикання.

У центрі струмової зони покази максимальні. Симетрично

зменшуючись, вони зникають на мережі струмової зони.

Часто необхідно ремонтувати силові трансформатори без паспортних

даних і з демонтованими обмотками, що ускладнює визначення їх

номінальної потужності, а відповідно й ремонт з виготовленням нових

обмоток.

У таких випадках наближене значення номінальної потужності Р

трифазних силових трансформаторів 1-го та 2-го габаритів визначають за

законом геометричної подібності, вимірюючи діаметр кола D (см), яке

описане навколо поперечного перерізу осердя трансформатора (кВА):

Р = ( Дст / Кп )4 ,

де Кп - коефіцієнт пропорційності, який приймають рівним 4,75.

Для пакування пластин на великих ремонтних підприємствах

використовують лакувальні верстати, а для запікання плівки на пластинах -

спеціальні печі.


29

На спеціалізованих ремонтних підприємствах лакувальний верстат

з'єднаний з нагрівною піччю. Таким чином створюється конвеєрна установка,

на якій проводять лакування та запікання плівки сталевих пластин.

При "пожежі" сталі або місцевому замиканні частина пластин

магнітопроводу трансформатора, що ремонтується, може бути настільки

пошкоджена, що подальше його використання, навіть за умови відновлення

ізоляції, виявляється неможливим. У таких випадках (на місці) за зразком

знятих з магнітопроводу непошкоджених пластин виготовляють потрібну

кількість нових пластин з електротехнічної сталі відповідної марки і

товщини. Наново виготовлені пластини ізолюють. Виконавши складання і

шихтовку магнітопроводу, вимірюють опір його між листовими ізоляторами

методом амперметра-вольтметра, користуючись схемою, що живиться

акумуляторною батареєю напругою 12 або 24В.

Ремонт обмоток трансформаторів

Найчастіше пошкоджуються обмотки силових трансформаторів.

Використовувані в трансформаторах обмотки розрізняються за

конструкцією, способом намотування, наявністю паралельних проводів у

витку та схемах з'єднань окремих елементів обмотки. У сучасних

трансформаторах використовують одно-, дво- і багатошарові циліндричні

обмотки, а також неперервні та гвинтові обмотки, виконані круглими або

прямокутними проводами.

Одношарову циліндричну обмотку намотують в один шар одним або

декількома прямокутними проводами. Початок і кінець обмотки розміщують

на її протилежних торцях.

Двошарову циліндричну обмотку намотують прямокутними проводами

так, як одношарову, але проводи розміщують в два шари, а кінці обмотки

виводять до одного із її торців. Одно та двошарові обмотки використовують

здебільшого як обмотки низької наруги НН в силових трансформаторах

потужністю до бЗ0кВА.

Багатошарову циліндричну обмотку намотують на паперово-


30

бакелітовий циліндр проводом круглого перерізу, щільно укладаючи витки та

переходячи із шару на шар. Між першим і кожним наступним шаром

вставляють декілька листів кабельного паперу. При великій кількості шарів

для кращого відведення тепла від обмотки утворюють вертикальні канали,

прокладаючи між шарами обмотки планки з сухого бука або склеєних

смужок електрокартону.

Ремонт деталей трансформатора

До деталей трансформатора належать розширювач, запобіжна труба,

газові реле, перемикач, вводи, пробивний запобіжник і термосифонний

фільтр. Ці деталі розміщені на кришці трансформатора.

Розширювач служить для забезпечення постійного заповнення бака

трансформатора маслом, а також для зменшення поверхні дотику масла з

повітрям і захисту таким чином його від зволоження і окислення. Крім того,

розширювач компенсує зміну об'єму масла в бакові при коливаннях

температури. Під час нагрівання масла і збільшенні його об'єму надлишок

масла переходить із бака в розширювач, а потім, зі зниженням температури і

зменшенням об'єму масла в баку, повертається знов у бак трансформатора.

Встановлено, що зміна температури масла у межах від -35 до +70° С

викликає зміну його об'єму масла близько на 8%, тому об'єм розширювача

розраховують на цей надлишок масла. Зміна об'єму масла особливо відчутна

в потужних трансформаторах, кількість масла в яких досягає декількох тонн.

Розширювач має циліндричний корпус, який кріпиться до кришки

трансформатора за допомогою двох сталевих кронштейнів. Розширювач

з'єднаний з боком трансформатора маслопроводом, 1 кінець якого на 50-70

мм виступає всередину розширювача, для того, щоб забруднене масло, що

осіло на дно розширювача не могло потрапити в бак.

У процесі роботи трансформатора із-за постійної зміни об'єму у баку

повітря то витісняється з розширювача, то знову засмоктується в нього, тому

кажуть що трансформатор "дихає". При "диханні" трансформатора волога,

що потрапила разом з атмосферним повітрям в розширювач, конденсується,


31

поступаючи в його нижню частину, а звідти в спеціальний відстійник

Рис. 3.3. Деталі силового трансформатора: а - пристрій розширювача і запобіжної труби; б - пристрій газового реле ПГ-22;

в - перемикач ТПСУ-9-120/10; г - знімальний ввід; 1 - маслопровол; 2 - газове реле; 3 - пробковий кран; 4 - відстійник; 5 - маслопокажчик; 6 - розширювач;

7 - запобіжна труба; 8 - пробка маслоналивного отвору; 9 - корпус реле; 10 - фланець; 11 - оглядове вікно; 12 - кришка; 13 - кран для випуску накопичених в реле газів; 14 - коробка затисків; 15 - затискачі кола сигналізації; 16 - затискачі кола вимикання; 17 і 19 - ртутні контакти кода вимикання і сигналізації; 18 і 20 - нижній і верхній поплавки; 21 - паперово-бакелітовий циліндр; 22 - кришка трансформатора; 23 - ковпак"

привода; 24 - покажчик знаходження перемикача; 25 - паперово-бакелітова трубка; 26 - сегментний контакт; 27 - нерухомий контакт з болтом; 28 - струмопровідний стержень; 29 - фарфорова деталь вводу; З0 -

шпилька кріплення вводу до кришки трансформатора

Для спускання води і забрудненого масла на дні відстійника є

спеціальна пробка. У деяких трансформаторів розширювачі не мають

відстійника і для спускання бруду служить пробка, що закручена в дно

розширювача.


32

Рівень масла в розширювачі контролюють за допомогою

олієпокажчика 5, який складається з скляної трубки, що розміщена в

металевому корпусі, і закріплений на торцевій частині розширювача за

допомогою кутників і патрубків.

Діє він згідно з законом сполучених посудин. На склі та корпусі

олієпокажчика червоною фарбою нанесені риски, що відмічають допустимі

верхні та нижні межі рівня масла в розширювачі.

На торці розширювача (рядом з маслопокажчиком) нанесені цифри, що

показують нормальний рівень масла в розширювачі при різних температурах

навколишнього повітря.

Під час ремонту розширювача оглядають його деталі, перевіряють

цілість скляної трубки маслопокажчика і справність запірного болта,

знімають скляну трубку і перевіряють стан ущільнюючих прокладок.

Пошкоджені прокладки і прокладки, які втратили пружність, замінюють

новими, що виготовлені з маслостійкої гуми.

При тривалій роботі трансформатора на дні розширювача або у

відстійнику накопичується значна кількість вологи та осадків, які слід

усунути, а потім промити розширювач чистим трансформаторним маслом.

Перевіряють справність крана, що знаходиться на маслопроводі. У

пробкового крана перевіряють пробки, а також стан сальникової набивки.

Якщо пробка нещільно прилягає до місця посадки в корпусі крана, робочі

поверхні притирають дрібним абразивним порошком. Запобіжна труба 7

(рис. 3.7,а) встановлюється на силових трансформаторах потужністю 1000

кВА і більше. Це сталевий циліндр, що з'єднаний з баком трансформатора.

Верхній кінець запобіжної труби закритий скляним диском (діафрагмою), а

нижній - з фланцем, що прикріплений болтами до кришки трансформатора.

Запобіжна труба служить для запобігання вибуху бака трансформатора

при недопустимому підвищенні в ньому тиску внаслідок внутрішніх

аварійних процесів, викликаних розкладанням масла та інтенсивним

утворенням газів. Якщо тиск досягає небезпечної величини, то діафрагма


33

запобіжної труби руйнується і таким чином забезпечує викид газів і масла

назовні.

Перевіряють міцність і герметичність кріплення скляної діафрагми, що

встановлена на запобіжній трубі. Пошкоджені діафрагму та гумові прокладки

замінюють новими. Внутрішню порожнину труби очищають від бруду і

промивають чистим трансформаторним маслом. Пошкоджену прокладку або

прокладку з втраченою еластичністю замінюють новою.

Газове реле встановлюють у розсічку маслопроводу, що з'єднує

розширювач з баком трансформатора. Воно служить для сигналізації і

вимикання силового трансформатора при виникненні внутрішніх

пошкоджень, які викликають місцеві нагрівання. Унаслідок цього

розкладається масло або ізоляція проводів й утворюються гази. До таких

пошкоджень належать виткові замикання, міжфазні короткі замикання,

"пожежа" сталі магнітопроводу тощо.

У трансформаторах найчастіше використовують газові реле ПГ-22,

загальний вигляд і внутрішня будова яких показана на рис. 3.7,б. Всередині

металевого корпуса 9 реле розміщені рухомі герметично запаяні металеві

циліндри поплавки 18 і 20. На поплавках закріплені скляні колбочки, в яких

вмонтовані контакти і налито небагато ртуті. Контакти - колбочки верхнього

поплавка служать для замикання кола звукового сигналу, а нижнього - для

замикання кола вимикання трансформатора. Під час нормального режиму

роботи трансформатора резервуар реле заповнений трансформаторним

маслом, поплавки 18 і 20 підняті, контакти 17 і 19 у колбочках з ртуттю не

замкнуті. При слабому газоутворенні, що характеризує незначне

пошкодження всередині бака трансформатора, гази повільно піднімаються

вгору і, накопичуючись у резервуарі, витісняють з нього масло. Рівень масла

в реле понижується, внаслідок чого верхній поплавок опускається. При

цьому ртуть у його колбочці переливається і замикає контакти кола сигналу,

викликаючи дію захисту " на сигнал". Якщо газоутворення значне, що

свідчить про серйозні пошкодження всередині трансформатора, то виникає


34

сильний рух масла з бака трансформатора у розширювач. Потік масла,

проходячи через реле, перекидає нижній поплавок, ртуть в його колбочці

замикає коло вимикання і захист вимикає трансформатор від мережі. Газове

реле спрацьовує і при зниженні рівня масла в баку, що приводить до виходу

масла з реле.

Під час ремонту трансформатора перевіряють щільність фланцевих

з'єднань газового реле з маслопроводом і відсутність протікання масла в цих

з'єднаннях. У випадку необхідності перевірки або ремонту газове реле

від'єднують від маслопроводу і відправляють в лабораторію, дотримуючись

при цьому заходів безпеки, що виключають можливість пошкодження

оглядового скла і внутрішніх деталей реле.

Для регулювання напруги трансформатори комплектуються

перемикачами.

Перемикач - це контактний пристрій, за допомогою якого здійснюється

перемикання відгалужень обмоток на стороні ВН і зміна таким чином

коефіцієнта трансформації.

Трансформатори потужністю до 1000кВА мають три ступені

регулювання напруги (+5% і -5%).

У трансформаторах потужністю 100-1000кВА напругою {на стороні

ВН) 10кВ використовують перемикачі ТПСУ-9-120/110.

Перемикач ТПСУ-9-120\10 складається з паперово-бакелітового

циліндра 21, в якому закріплені нерухомі контакти 27 і паперово-бакелітова

трубка 25 з встановленими на ній рухомими сегментними контактами 26.

Кінець трубки виведених за межі крижки 22 трансформатора і з'єднані з

ковпаком 23, що має покажчик положення перемикача 24 з стопорним

болтом, який фіксує положення перемикача. Щоб виконати перемикання,

необхідно викрутити стопорний болт і повернути ковпак 23 на 120°.

У трансформаторах використовують перемикачі інших типів; однак дія

всіх перемикачів ґрунтується на одному принципі і відрізняються вони

головним чином конструкцією окремих деталей.


35

Під час ремонту перемикачів перевіряють цілісність контактів. Трохи

закопчені контакти прочищають, промиваючи їх чистим бензином і

трансформаторним маслом, досить обгорілі й оплавлені контакти

прочищають напилком, знімаючи мінімальну кількість металу і намагаючись

зберегти їх початкову форму. Зруйновані контакти замінюють на нові.

У перемикачах можуть виявитися пошкоджені паперово-бакелітові

деталі (циліндр, трубка), яке виявляється в глибоких подряпинах, тріщинах і

сколках або порушенні лакової плівки на їх поверхні. Деталі, що мають

подряпини і пошкодження лакової плівки, відновлюють, покриваючи їх

двома шарами бакелітового лаку, а ті, що мають глибокі тріщини і великі

сколки - замінюють.

Складання трансформаторів

Технологічна послідовність виконання операцій складання

відремонтованого трансформатора визначається його конструкцією.

Незважаючи на різноманітність конструкції трансформаторів, процес їх

складання після ремонту можна розділити на два основні етапи. На першому

етапі складання виконують операції установки ізоляції обмоток, насадження і

розклинювання обмоток, шихтовки і пресування верхнього ярма,

пересування обмоток, складання і з'єднання. На другому етапі складання

опускають активну частину в бак, встановлюють на кришці всі деталі

(розширювач, запобіжну трубу, привод перемикача тощо), прикріплюють

кришку до бака і заливають бак сухим трансформаторним маслом.

У процесі виконання робіт першого і другого етапів складання

проводять необхідні перевірки та випробування, частково перевіряють

електричну міцність ізоляції окремих елементів активної частини,

правильність приєднання відгалужень до контактів перемикача і чіткість

його роботи, наявність електричного кола між магнітопроводом і корпусом

заземлюючого бака, випробовують електричну міцність масла, що заливають

у бак відремонтованого трансформатора, а також здійснюють ряд інших

перевірок і випробувань, об'єм, норми і послідовність виконання яких


36

визначають залежно від потреби.

До початку насадки обмоток пластини стержнів магнітопроводу

вирівнюють і щільно стягують тафтяною стрічкою. Обмотки повинні бути

надійно ізольовані від магнітопроводу інших обмоток. Ця ізоляція

називається головною і виконується у процесі складання магнітопроводу.

Ізоляцію обмоток від стержнів магнітопроводу здійснюють за

допомогою масляних каналів і паперово-бакелітових циліндрів. Масляні

канали створюються дерев'яними планками, забитими між циліндром і

стержнем. Планки одночасно служать для кріплення обмоток на стержні і

запобіганню їх зміщень при дії електродинамічних зусиль. Від нижнього і

верхнього ярем обмотки ізолюють масляними каналами і бар'єром, що

утворюються ярмовою ізоляцією.

Ярмова ізоляція - це електрокартонна шайба 7 товщиною 2-Змм з

закріпленими на ній прокладками.

Рис. 3.4. Ярмова ізоляція магнітопроводу трансформатора: а - загальний вигляд; б - ручний гайкоріз для виготовлення основної деталі ярмової

ізоляції - шайби; 1 - шайба з електрокартону; 2 - прокладки з декількох шарів склеєного електрокартону; 3 - дерев'яні заклепки; 4 - ручка ножа; 5 - ніж; 6 - сталева пластина; 7 -

голка; 8 - ручка голки


37

Шайби виготовляють за допомогою гайкоріза (рис.3.8,б). За даними

замірів окреслюють циркулем на електрокаргоні внутрішній і зовнішній

частині діаметри шайби. Потім, установивши голку 7 гайкоріза в центрі кола,

а ніж 5 на лінії кола, обертанням ручки 4 вирізають картон спочатку по

внутрішньому, а потім по зовнішньому діаметру шайби. На великих

ремонтних підприємствах шайби виготовляють на вібраційних ножицях і

спеціальних верстатах.

Для вимірювання полки ярмової балки з площиною ярма

використовують вимірювальну ізоляцію, яка складається з дерев'яних планок

і електрокартонних пластин, що встановлюються між балкою та ізоляцією. У

трансформаторах 1-2 габаритів з напругою на стороні ВН до 10кВ

використовують переважно двошарові циліндричні обмотки НН і

багатошарові циліндричні обмотки ВН, які намотані на тверді паперово-

бакелітові циліндри.

Ізоляцію магнітопроводу трансформатора починають з встановлення

ярмової ізоляції. Потім, взявши два листи електрокартону товщиною 1мм,

вирізують з них дві заготовки довжиною, що дорівнює висоті обмотки, і,

зігнувши їх вздовж волокон, утворюють два напівциліндри, які натягують на

стержень і тимчасово закріплюють на ньому бавовно паперовою стрічкою.


38

Рис. 3.5. Монтаж обмоток трансформатора

а - установка ярмової ізоляції та ізоляції стержнів; б - налаштування обмотки НН на стержень магнітопроводу; в - налаштування обмотки ВН на обмотку НН;

г - розклинювання обмоток; 1 - м'який циліндр з електрокартону (ізоляція стержня); 2 - ярмова ізоляція; 3 - стержень магнітопроводу; 4 - обмотка НН;

5 - обмотка ВН; 6 - планки; 7 - надставка; 8 - круглі стержні

При цьому краї одного півциліндра повинні на зоні перекривати краї

іншого. Одержаний таким чином м'який циліндр встановлюють так, щоб

ділянки листів картону циліндра розмістились з боків стержня

магнітопроводу.

Після облаштування ярмової ізоляції та ізолюючих циліндрах

приступають до насадження обмоток на стержні, яку при потужності

трансформаторів до 180кВА проводять вручну, а вище 180кВА за допомогою


39

піднімальних і насаджувальних пристосувань.

Насадження обмоток НН і ВН на стержні магнітопроводу

трансформатора вручну показано на рис. 3.7, б. Спочатку насаджують на

стержні обмотки НН, потім на них концентричне встановлюють обмотки ВН

(рис.3.7). Ці операції виконують, починаючи з крайньої фази. Забороняється

насаджувати обмотки ударами молотка, оскільки це може призвести до їх

деформації і пошкодження ізоляції.

При насадженні обмоток повинні правильно розміщуватися їх виводи

відносно магнітопроводу і одна до одної. Виводи обмоток НН мають бути на

стороні, що протилежна виводам обмотки ВН

Після налаштування обмоток їх розклинюють буковими планками 6 і

круглими стержнями 8. Для цього встановлюють дві електрокартонні

обгортки між обмотками ВН і НН, а між обгортками встановлюють на

глибину 30-40мм прямокутні планки, попередньо натерті парафіном, щоб

вони не задирали обгортки.

Потім почергово забивають кожну пару планок, які розміщують одна

проти іншої. Якщо планки входять туго, їх обстругують або замінюють більш

тонкими і під планки прокладають тонкі смужки електрокартону.

Після розклинювання обмоток ВН таким чином розклинюють обмотки

НН круглими стержнями і фасонними планками, які забиваються між

циліндром і ступенями стержня магнітопроводу. Стержні та планки

розміщують по всій довжині обмотки.

Насадження стержнів 8 і планок 6 проводять ударами молотка по

планці 7, що виготовлена з дерева або фібри, уникаючи при цьому сильних

ударів, здатних розколоти кінець стержня або планки. Щоб зберегти

циліндричну форму обмоток, спочатку забивають круглі стержні, а потім

планки. Стержні і планки, що досягли рівня сталі магнітопроводу

налаштовують також ударами молотка через планку, щоб випадково не

пошкодити пластини магнітопроводу або ізоляції обмотки.

Якщо стержні магнітопроводу трансформаторів стягнуті по всій висоті


40

стяжними шпильками, кінці яких виступають над площиною стержня, то під

час налаштування обмоток попередньо накладають на стержні фасонні

планки з отворами, в які утоплюють кінці шпильок з гайками, а потім

установлюють І розклинюють на стержнях обмотки НН.

Закінчивши розкладку, встановлюють верхню ярмову ізоляцію і

вигинають кінці обмоток, готуючи їх до паяння виводів. Після цього

шихтують верхнє ярмо магнітопроводу.

Складання трансформаторів і схеми з'єднання

Обмотки трансформаторів, що використовуються в електроустановках

промислових підприємств, як правило, з'єднують за схемою "зірка" і тільки

інколи за схемою "трикутник". Кінці обмоток з'єднують пайкою, за

допомогою спеціального паяльника, На практиці, для з'єднання кінців

обмоток трансформаторів невеликих потужностей пайку виконують

електродуговим паяльником використовуючи олов'яно-свинцевий припій

ПОС-40. Кінці обмоток ретельно зачищають ножем і, підкладаючи їх один

під інший на ділянці довжиною 15-30мм (залежно від перерізу проводів),

з'єднують скобою з луженої мідної стрічки товщиною 0,25-0,4мм. При

відсутності мідної стрічки на ділянку для паяння накладають бандаж з

мідного облуженого дроту товщиною 0,5мм.

Перед паянням з'єднувальну ділянку чистять від жиру і обробляють

флюсом (каніфоль або бура). Припій ПОС-40 плавиться при температурі

235°С. З'єднання, що виконують олов'яно-свинцевими припоями, не

володіють високою температуростійкістю і механічною міцністю, тому в

потужних трансформаторах для з'єднання кінців обмоток і особливо для

приєднання їх до виводів використовують мідно-фосфористий припій, який

плавиться при 715°С. Паяння цим припоєм виконують паяльними щипцями.

Під час паяння обмотки закривають електрокартонними листами, щоб

захистити їх від пошкодження крапельками припою або від випадкового

торкання нагрітим паяльником.

Після паяння очищають місця з'єднань проводів від звислих частин


41

припою, ізолюють крепірованим папером і тканиною, просоченою лаком,

шириною 20-25лш, які накладають подвійним шаром, і покривають лаком

ГФ-95.

Кінці обмоток трансформатора з'єднують за допомогою виводів з

контактами перемикача і струмопровідними стержнями вводів. Вивід має

вигляд куска круглого проводу або прямокутної шини, на одному кінці якого

є демпфер. Демпфери служать для захисту виводу від обриву при

переміщенні осердя всередині бака під час транспортування, а також для

компенсації відхилень по вертикалі між магнітопроводом і кришкою бака.

Під час ремонту використовують здебільшого зняті під час розбирання

виводи трансформатора. Якщо виводи пошкоджені, то виготовляють нові, з

круглого дроту або із прямокутних шин, використовуючи старі як шаблон.

Відрізок проводу (шини) розмічають і після нагрівання згинають, підганяючи

вже на місці встановлення. Для проводів обмоток НН використовують мідні

проводи без ізоляції, а для проводів ВМ - ізольовані проводи марки ПБ або

гнучкий кабель.

Демпфери з відводами та відводи з виводами обмотки ВН з'єднують

пайкою або зварюванням. Паяння виконують після накладання проводів

один на інший олов'яно-свинцевим або фосфорно-мідним припоєм за

допомогою електропаяльних кліщів.

Рис. 3.7. Операції зварювання відводів обмотки ВН: а - підготовка до зварювання; б - виконання зварювання; в - підготовка до

ізолювання; г - приварювання відводу до кінця мотки; 1 - кліщі; 2 - захват з гачком; 3 - відвід, який приварюється


42

Місця приєднання виводів до кінця обмоток ізолюють крепірованим

папером або лакотканиною, що нарізана на смужки шириною 25-30мм.

Ізольовані ділянки обгортають одним шаром тафтяної стрічки шириною 15-

20мм, що накладена у напівкришці, а потім покривають двома шарами лаку.

Тафтяна стрічка і лакове покриття захищають основну ізоляцію на ділянці

з'єднання. Щоб виводи не окислювались, їх також покривають лаком,

попередньо обезжиривши бензином. Коли виводи з круглого проводу

ізольовані по всій довжині паперово-бакелітовими трубками, то ізолюють

лакотканиною тільки стики трубок.

При цьому стежать за тим, щоб стики у місці кріплення відводів були

не менші ніж на 50мм. Відводи прикріплюють дерев'яними планками до

ярмових балок. Ділянки кріплення виводів ізолюють двома шарами

лакотканини.

Зібране повністю осердя сушать у печах або масляному баку методом

нагрівання від індукційних втрат у сталі бака. Ізоляційні деталі осердя

складаються в основному з волокнистих матеріалів (дерево, електрокартон,

папір), що інтенсивно вбирають вологу, яка наявна в повітрі, що приводить

до зниження їх електроізоляційних властивостей. Для забезпечення

максимально високої електричної міцності ізоляції, осердя трансформатора

сушать, внаслідок чого видаляється волога з його твердої ізоляції.

Існує багато способів сушіння осердь трансформаторів. Наприклад,

методом індукційних втрат у сталі бака, спеціальній шафі інфрачервоними

променями, повітряним вдуванням, під вакуумом, струмами короткого

замикання тощо. Кожний з перелічених способів має свої переваги та

недоліки. Однак під час ремонту трансформаторів в електроцехах невеликих

підприємств, які не мають спеціального обладнання, найбільш доступним є

сушіння осердь методом нагрівання від індукційних втрат у сталі бака. Суть

сушіння цим способом полягає в тому, що при проходженні змінного струму

по тимчасово намагніченій обмотці, що накладена на бак, утворюється

сильне магнітне поле, яке, замикаючись через сталь бака, нагріває його. При


43

цьому нагріваються всі металеві частини всередині бака, сприяючи таким

чином випаровуванню вологи з ізоляції обмоток і магнітопроводу.

Сушіння трансформатора цим способом виконують так. Встановлюють

на осерді трансформатора декілька термопар або термометрів опору і,

опустивши осердя в бак, закривають його кришкою, на якій взамін постійних

виводів змонтовані тимчасові. Ззовні бака встановлюють термопари, за

показами яких контролюють температуру нагрівання обмоток. У процесі

сушіння систематично перевіряють опір ізоляції обмотки, за якими судять

про хід процесу.

На отворах в кришці встановлюють тимчасові заглушки. Гумову

прокладку між кришкою і баком замінюють теплостійкою прокладкою з

клінгеріту або пароніту. Для виходу вологого повітря з бака у процесі

сушіння тимчасово знімають діафрагму з запобіжної труби; якщо її нема, то

один з отворів у кришці бака використовують для встановлення витяжної

труби.

Утеплюють бак трансформатора одним-двома шарами листового

азбесту або склотканиною. На бак накладають тимчасову намагнічуючу

обмотку, що виконана проводом ПДА з азбестовою ізоляцією.

Способи накладання намагнічуючої обмотки залежать від конструкції

бака. Кількість витків обмотки w залежить від розмірів трансформатора і

визначається такою формулою:

w = А·U / L ,

де U - напруга джерела живлення, В;

L - периметр бака, м;

А - коефіцієнт пружності, що залежить від питомої потужності Δp, яка

вимірюється у кВт/м2, поверхні бака занятої обмоткою.

Для нагрівання стінок бака трансформатора приймають, що питома

потужність (Δp) дорівнює 1-2кВт/м2, а для нагрівання днища електропечами

- 2,5-ЗкВт/м2. Коефіцієнт пропорційності вибирають у залежності від

прийнятої питомої потужності.


44

Потужність, що необхідна для нагрівання трансформатора (кВт),

визначають за формулою:

Р = Δp·L·h,

де Р - потужність, яка необхідна для нагрівання трансформатора,

(кВт);

h - висота бака, що занята обмоткою, м;

Δp - питома потужність, кВт/м2; L - периметр бака, м;

Потім визначають за формулою кількість витків і переріз проводів

намагнічуючої обмотки. Переріз проводу намагнічуючої обмотки вибирають

у залежності від сили струму (А):

І = Р·102/U·cosφ ,

де cosφ = 0,5-0,7 - коефіцієнт потужності.

Після закінчення сушіння виконують так зване "оздоблювання" осердя,

при якому відпресовують обмотку вертикальними шпильками і підтягують

гайки на пресуючих шпильках верхнього та нижнього ярма магнітопроводу.

Після оздоблення сердечника перевіряють опір ізоляції обмотки,

стяжних шпильок і ярмових балок, а потім переходять до операцій другого

етапу, складання трансформатора. Під час складання трансформаторів без

розширювачів, вводи яких розмішені на стінках бака, спочатку опускають

сердечник у бак, встановлюють вводи, приєднують відводи обмоток до них і

перемикача, а потім уже встановлюють кришку на баку.

Кришки трансформаторів потужністю до 560кВА встановлюють на

піднімальних шпильках осердя і комплектують необхідними деталями, а

більш потужних - комплектують окремо і в повністю зібраному вигляді

встановлюють на піднімальних шпильках виймальної частини або на баку.

При цьому особливу увагу звертають на правильність установки

ущільнюючих прокладок, міцність затягування гайок, правильність

приєднання виводів до вводів і перемикачів, виконання ущільнень.


45

Рис. 3.8. Способи виконання окремих операцій складання:

а - встановлення гумової прокладки під фланець вводу; б - встановлення шайби для запобігання самовідкручування гайки на нижньому кінці підйомної шпильки; в - ущільнення верхнього кінця підйомної

шпильки в місці проходу через кришку трансформатора; 1 - кришка трансформатора; 2 - фланець вводу; 3 - прокладка з маслостійкої гуми; 4 - згинання фасонної шайби на ярмову балку; 5 - згинання кутка шайби на грань гайки; 6 - ущільнення азбестового шнура,

просоченого лаком; 7 - кругла шайба; 8 - гайка; 9 - підйомна шпилька

Під час встановлення піднімальних шпильок їх довжину регулюють

так, щоб виймальна частина магнітопроводу і кришка правильно стояли на

своїх місцях. Якщо шпильки виявляться короткими, магнітопровід не дістане

до дна бака і повисне на них, якщо довгими - кришка не дійде до рами бака і

між ними утвориться зазор. Необхідну довжину піднімальних шпильок

визначають дерев'яною рейкою. Нею перевіряють глибину бака,

встановлюючи відстані від нижньої точки опори магнітопроводу до місця

розміщення нижньої гайки з шайбою на верхньому кінці шпильки. Довжину

шпильок регулюють шляхом переміщення на них гайок. Кріплення шпильок

до ярмових балок ретельно затягують.

Виймальну частину з закріпленою на ній кришкою строплять за

піднімальні кільця тросами, піднімають краном і повільно опускають в бак,

дотримуючись при цьому заходів безпеки, що виключають травмування

працівників і пошкодження окремих частин трансформатора.

Між кришкою і рамою бака встановлюють прокладку з маслостійкої

гуми товщиною 6-12мм. На кінцях прокладки у місцях стику роблять косий

зріз. Прокладку встановлюють одним із способів, який виключає можливість

витискання її всередину бака. При ущільненні бака трансформатора


46

способами, зображеними на рисунках, розміри ущільнюючих прокладок

вибирають залежно від рами бака.

Після ремонту трансформатора обов'язково необхідно провести:

1) вимірювання опору ізоляції обмоток;

2) вимірювання опору обмоток постійному струмові;

3) визначення коефіцієнта трансформації;

4) перевірку групи з'єднань обмоток;

5) вимірювання втрат і струму холостого ходу;

6) вимірювання втрат і напруги короткого замикання;

7) випробування герметичності бака;

8) випробування електричної міцності ізоляції (випробувальна напруга

наведена в таблиці).

Таблиця 3.2. Випробувальні напруги головної ізоляції обмоток масляних

трансформаторів разом з вводами

Клас напруги ізоляції обмотки, кВ До 20 3 6 10 15 20 35

Випробувальна напруга, кВ заводське після капітального ремонту: зі зміною обмоток без зміни обмоток

5 4,5 3,75

18 16

13,5

25 22 19

35 31 26

45 40 34

55 49 41

85 76 64

Результати всіх випробувань заносять у протокол, де вказують також

прилади і методи, що використовувались при випробуваннях. Ці дані

необхідні для зіставлення одержаних результатів з результатами попередніх

випробувань, які були проведені в різний час до даного ремонту

трансформатора. Випробування трансформаторів після ремонту виконуються

згідно з програмою і в об'ємі, який передбачено діючими правилами та

нормами.

Охорона праці

У виробничій електромонтажній майстерні застосовуються напруги

значенням до 380В. Щоб запобігти нещасним випадкам, пов’язаним з

ураженням електричним струмом, учні допускаються до виконання

виробничих робіт тільки після проведення майстром інструктажу з охорони


47

праці.

На першому занятті учням проводиться загальний для всіх робіт

інструктаж. Після цього кожний учень розписується в спеціальному журналі,

що знаходиться в майстерні, підтверджуючи цим самим своє ознайомлення з

правилами охорони праці і зобов’язання виконувати їх. На наступних

заняттях проводяться інструктажі щодо кожної конкретної роботи з різними

електричними апаратами та приладами.

У електромонтажній майстерні та її устаткуванні передбачено одно - та

трифазні електронні пристрої захисту людини від дотику до фаз і короткого

замикання.

Загальні правила охорони праці

Учні повинні дотримуватися в електромонтажній майстерні таких

правил охорони праці:

- входити до майстерні тільки з викладачем або майстром виробничого

навчання;

- займати робочі місця в майстерні відповідно до графіка виконання

робіт;

- не йти з робочого місця без дозволу викладача або майстра

виробничого навчання;

- мати робочий зошит для записів ходу виконання виробничих та

лабораторних робіт;) визначення коефіцієнта трансформації;

- виявивши несправність у приладах, апаратах та інших пристроях,

негайно повідомити про це викладача або майстра;

- після виконання виробничої та лабораторної роботи кожний учень

повинен здати робоче місце, устаткування та прилади викладачу або майстру


Категорично забороняється:

- виконувати вмикання та різні перемикання на невивченому

устаткуванні;


48

- вмикати електричні схеми без дозволу викладача або майстра

виробничого навчання;

- виконувати роботи, що не стосуються одержаного завдання;

- закорочувати або вимикати блокувальні пристрої;

- виконувати лабораторну роботу одному учню. Обов’язкова

присутність другого учня для надання допомоги працюючому в разі

нещасного випадку.

Охорона праці в електромонтажних цехах

Щоб запобігти виробничим травмам, необхідно дотримуватися таких

вимог охорони праці:

- перш ніж розпочати складання схеми, переконатися в тому, що всі

тумблери та автомати вимкнені;

- переконатися в справності ізоляції з’єднувальних проводів;

- перед початком складання схеми ознайомитися з інструкцією та

методикою виконання виробничої або лабораторної роботи;

- перед перемиканням у схемі обов’язково вимкнути джерело

живлення;

- під час складання електричних кіл уникати перетину з’єднувальних

проводів. Невикористані проводи забрати з робочого місця;

- після складання схеми перевірити надійність її електричних з’єднань;

- під час складання кіл знижувального трансформатора пам’ятати про

небезпеку помилкового з’єднання обмотки низької напруги з проводами

мережі;

- перед початком роботи перевірити справність заземлюючих проводів

та їх приєднання до вимірювальних приладів;

- про всі перемикання в схемі попередити членів бригади;

- виявивши несправність у приладах, що перебувають під напругою,

негайно від’єднати їх від мережі та повідомити про це викладача або майстра



49

Забороняється:

- перевіряти пальцями наявність напруги на струмопровідних частинах

елементів (напруги на затискачах приладів або елементах схеми необхідно

перевіряти тільки вимірювальними приладами);

- торкатися руками, олівцем та іншими предметами відкритих

струмопровідних частин приладів і апаратів, які перебувають під напругою;

- розмикати кола з великою індуктивністю або ємкістю без

попереднього їх розряджання;

- складати електричні схеми під напругою;

- користуватись проводами без наконечників або штирів;

- умикати прилади без дозволу викладача або майстра виробничого

навчання.


50

Додаток №1

План уроку виробничого навчання

Професія: Електромонтер

Місце проведення: підприємство КП НВК “Іскра”

Тема уроку: Технічне обслуговування та ремонт вимірювальних

трансформаторів

Мета уроку:

навчити учнів технічному обслуговуванню та ремонту

трансформаторів;

виховувати в учнів почуття відповідальності за виконану роботу;

виховувати в учнів повагу та інтерес до обраної професії.

Матеріальне оснащення уроку:

- трансформатори силові, вимірювальні, зварювальні;

- інструмент електромонтера;

- технологічні картки на виконання ремонтних робіт.

Вступний інструктаж

Організаційна частина:

- перевірка наявності учнів;

- перевірка зовнішнього вигляду учнів;

- повідомлення теми уроку, мети, основних питань, порядку

проведення уроку.

Провести бесіду на основі раніше вивченого мате ріалу:

- рихтовка валу електротрансформатора;

- порядок визначення опору ізоляції;

- порядок визначення обривів у фазах виткових замикань;

- визначення замикань в магнітопроводі статора;

- охорона праці при виконанні ремонтних робіт.

Пояснювання нового матеріалу

- ознайомити учнів з інструкцією з охорони праці при виконанні


51

ремонтних робіт;

- продемонструвати прийоми дефектування трансформаторів;

- визначення неполадок у трансформаторів та засоби їх усунення;

- ремонт обмоток трансформаторів;

- ремонт магнітопроводів трансформаторів.

Показ майстра в/н:

Продемонструвати учням порядок та послідовність ремонту обмоток та

магнітопроводів трансформаторів.

Показ учнів:

Повторити за майстром в/н прийоми послідовності ремонту обмоток та

магнітопроводів трансформаторів

Контрольні запитання:

- Які види дефектів трансформаторів ви знаєте ?

- Яким чином визначаються неполадки у трансформаторів?

- Якими засобами проводять ремонт обмоток трансформаторів ?

- Якими засобами проводять ремонт магнітопроводів трансформаторів ?

- Нагадайте основні положення з охорони праці при виконанні ремонтних

робіт.

Самостійна робота учнів:

Майстер в/н знайомить учнів з денним завданням та розміщує їх по

робочих місцях.

Поточний інструктаж

- цільові обходи робочих місць учнів;

- виявлення порушень у роботі;

- контроль за виконанням правил з охорони праці;

- обходи робочих місць учнів у процесі їх самостійної роботи з метою

перевірки якісного та безпечного виконання учнями завдання, організації

робочого місця, правильності виконання трудових прийомів;

- контроль якості виконаної роботи.


52

Заключний інструктаж

Аналіз виконаних робіт:

- демонстрація зразків виконаних робіт (кращої та гіршої);

- зауваження щодо дотримування норм часу;

- розгляд загальних та індивідуальних помилок, допущених учнями при

виконанні навчально-виробничих робіт;

- виставлення оцінок за виконану роботу.

Домашнє завдання:

- повторити конспект лекцій по темі: “Технічне обслуговування та

ремонт вимірювальних трансформаторів”;

- відповісти на запитання;

- скласти технологічну карту по ремонту та складанню вимірювальних

трансформаторів.


53

Додаток №2

Зразки практичних завдань

Завдання № 1 Силові трансформатори

Перед вмиканням трансформаторів перевіряють відповідність напруги

його первинної обмотки -I-. Трансформатори слід під’єднувати до лінії

живлення -II-. Якщо в схемі є пакетний вимикач, то його слід вмикати -III-.

Вимикання проводять -IV-. Переріз проводів, що приєднується до вторинної

обмотки трансформатора, вибирають по -V-. Не дозволяється

використовувати в якості зворотного провода – VI-.

Розшифровка змістових бар´єрів:

1 – напрузі мережі; 2 – окремими рубильниками; 3 – мережу

заземлення, металоконструкцію будівлі; 4 – таблицям; 5 – після вмикання

рубильника на щиті; 6 – у зворотній послідовності.

I II III IV V VI

1 2 5 6 4 3

Завдання № 2

Монтаж силових трансформаторів Усі трансформатори незалежно від потужності і напруги підлягають -I-.

Сильне гудіння і нагрівання обмоток трансформатора свідчить про -II- і

-III-. Сильне нагрівання контактів свідчить про -IV-. Перед вводом в

експлуатацію трансформатор повинен бути -V-.


1 – випробуваний і сфазований з шинами РП; 2 – пошкодження ізоляції

листів осердя або стяжних шпильок; 3 – коротке замикання між витками

первинної обмотки; 4 – забруднення контактних поверхонь; 5 – ревізії.

I II III IV V

5 3 4 2 1


54

Завдання № 3 Класифікація трансформаторів

Трансформатори слугують для -I-. За умовами роботи і характером

навантаження розрізняють трансформатори -II-. Трансформатори, що

знижують напругу називають -III-. Трансформатори, що підвищують напругу

називають -IV-. Трансформатор складається з -V-. Залежно від потужності і

напруги трансформатори поділяються на -VI-. На підприємствах

використовують в основному трансформатори –VII-.


1 - від 1 до 3 габаритів напругою до 10 кВ; 2 - осердя, первинної і

вторинної обмотки; 3 – сім габаритів; 4 – силові, вимірювальні, спеціальні,

регулювальні та ін.; 5 – понижувальними; 6 – підвищувальними; 7 –

перетворення напруги змінного струму.

I II III IV V VI VII

7 4 5 6 2 3 1


55

Список використаної літератури

1. Анисимов М.В. Елементи електронної апаратури та їх застосування.

– К.: Вища шк., 1997.

2. Анисимов М.В. Освітлення і силове електроустаткування – К.:

Либідь, 1997.

3. Бондар В.М.; Гаврилюк В.А.; Духовний А.Х.; Павлишин М.М.;

Печенок М.В. Практична електроніка – К.: Веселка, 1997.

4. Гуржій А.М.; Сільвестров А.М.; Поворознюк Н.І. Електротехніка з

основами промислової електроніки – К.: Форум, 2002.

5. Зевин М.Б.; Парини Е.П. Справочник молодого електромонтера – М.:

Высшая шк., 1990.

6. Журавльова Л.В.; Бондар В.М. Електроматеріалознавство - К.:

Грамота, 2006.

7. Принц М.В.; Цимбалістий В.М. Освітлювальне і силове

електроустаткування. Монтаж і обслуговування – Львів.: Оріяна-Нова, 2005.

8. Принц М.В.; Цимбалістий В.М. Трансформатори. Монтаж,

обслуговування та ремонт – Львів.: Оріяна-Нова, 2007.

9. Шаповаленко О.Г.; Бондар В.М. Основи електричних вимірювань –

К.: Либідь, 2002.

10. Винокурова Л.Є.; Васильчук М.В.; Гаман М.В. Основи охорони

праці – К.: Факт. 2005.


56

Методична розробка уроку виробничого навчання з професії “Контролер верстатних та слюсарних робіт”

Пєтухова О.В., майстер виробничого навчання ДНЗ “Запорізький професійний промисловий ліцей”

Тема програми: Контроль простих деталей і вузлів

Тема уроку: Вимірювання плоскопаралельними кінцевими мірами

довжини.

Навчальна мета:

навчити учнів правильному підбору і підрахунку кінцевих мір,

притиранню плиток, вимірюванню деталі ПКМД, встановленню індикатора в

початкове положення;

закріпити знання з теоретичного навчання, навичок та умінь

правильного підбору плиток.

Розвиваюча мета:

розвивати творчі здібності, самостійність, находити вихід у

проблемній ситуації;

навчити учнів аналізувати причину браку й усувати його,

обґрунтовувати вибір раціонального прийому в різних умовах;

систематизувати й узагальнювати технічні характеристики в

конкретних виробничих ситуаціях.

Виховна мета:

Сприяти вихованню дисциплінованості і відповідальності за

кінцевий результат праці, комунікативних якостей, ініціативності, уміння

самостійно оцінювати досягнуті результати, бережливе відношення до

контрольно–вимірювального інструменту, обладнання; дотримуватись

правил з охорони праці.

Оснащення: Кінцеві міри, індикатор, мікрометр, штангенциркуль,

плакати, інструкційно–технологічні картки, завдання, креслення.

Тип уроку: Комбінований


57

Вид заняття: Частково – пошуковий.

Місце проведення уроку: навчальна майстерня.

Час проведення: 6 годин.

Міжпредметні зв’язки

№ з/п

Предмет Тема Питання

1 Допуски і посадки та технічні вимірювання

Похибки вимірювання Методи і способи виявлення браку

2 Хімія Окислення металу Правила зберігання ПКМД

3 Математика Рішення задач Провести рахунок по підбору кінцевих мір

4 Креслення Читання креслення деталей

Методи проведення уроку

1. Інформаційний: Пояснення навчального матеріалу.

2. Демонстраційний: Показ підбору ПКМД і установлення індикатора

в початкове положення і засоби вимірювання.

3. Частково-пошуковий: Організація самостійності; виконання

операцій за допомогою майстра виробничого навчання.

Хід уроку

Організаційна частина

Перевірка наявності учнів і їх зовнішнього вигляду.

Вступний інструктаж

Повідомлення теми програми і теми уроку.

Повідомлення мети уроку.

Мотивація уроку.

Актуалізація опорних знань учнів:

Дати інформацію про засоби вимірювання.

Засіб вимірювання – це інструменти, за допомогою яких в процесі

вимірювання визначають числове значення величини вимірювального розміру.


58

Класифікація засобів вимірювання

Всі засоби вимірювання поділяються на контрольно-вимірювальні

інструменти і вимірювальні прилади.

Які інструменти належать до контрольно-вимірювальних?

Штангенінструменти, кутоміри з ноніусом, мікрометри, лінійки

лекальні, мікрометричні нутроміри, глибиноміри, плоскопаралельні кінцеві

міри довжини.

Які вимірювальні прилади ви знаєте?

Оптико-механічні: оптиметри, інструментальні мікроскопи,

проектори.

Важільно-механічні: індикатори, індикаторні нутроміри, важільні

скоби.

Як здійснюється правильний вибір засобів вимірювання?

При виборі вимірювальних засобів слід враховувати точність

виготовлення деталі, продуктивність і економічність методу вимірювання.

Враховувати розмір деталі, форму деталі, вид виробництва.

Що називають похибкою вимірювання?

Різниця між заданою вимірювальною величиною і результатом

вимірювання. Похибка вимірювання може бути позитивною і негативною.

Призначення індикатора

Перевірка незначних відхилень від форми, розмірів, а також взаємного

розміщення поверхонь деталей.

Які правила необхідно виконувати при використанні

вимірювальними інструментами?

Перевірити комплектність інструменту; наявність атестату.

Провести поточну перевірку інструменту за інструкцією.

Вимірювати лише чисті та сухі поверхні деталі.

Проводити вимірювання деталей в сухому, теплому приміщенні при

температурі 20ºС.

Не дозволяється вимірювати деталі, які рухаються та


59

обертаються.

З інструментом необхідно поводитися обережно, оберігати від

ударів, не класти інструмент на металеві поверхні.

Зберігати інструмент слід в сухому приміщенні, захищеному від

сонця.

Періодично інструмент необхідно перевіряти в метрології.

Пояснення нового матеріалу.

Плоскопаралельні кінцеві міри довжини є одним із розповсюджених

засобів вимірювання, особливо в інструментальному виробництві для

перевірки вимірювальних інструментів – мікрометрів, штангенциркулів.

Разом з пристроями ПКМД використовують для розміточних робіт,

контролю висоти, вимірювання внутрішніх і зовнішніх розмірів, для

вимірювання пазів і настройки вимірювальних приладів – індикатора

часового типу. Також кінцеві міри довжини є головним засобом вимірювання

і зберігання єдності мір у машинобудуванні. Кінцеві міри комплектують у

наборі різних розмірів. У залежності від точності ПКМД випускають 0, 1, 2, 3

класу точності, найбільш високу точність мають міри 0- класу.

В машинобудуванні застосовують 21 набір кінцевих мір з різною

градацією. Градація – це різниця між розміром товщини плиток.

Вони набагато точніші ноніусного інструменту і служать як для

абсолютних вимірювань з точністю до одного мікрона (0,001 мм), так і для

менш точних відносних вимірювань, де вони використовуються у вигляді

еталонів. Кінцеві міри виготовляють із легірованої інструментальної сталі

Х,ХГ у вигляді брусків прямокутного розміру, протилежні сторони яких

служать вимірювальними площинами, а відстань між ними – вимірювальним

розміром. Плоскопаралельні кінцеві міри довжини виготовляють наборами,

широко розповсюджений із яких є набір №1 складає 87 мір; №2 складає 42

міри.


60

Набір №1

Набір №1

Крім наборів № 1 і № 2 також є набори № 3 – 116 мір, № 4,5,6,7,8 – із

10 мір кожний; № 9 – 12 мір; № 10 – 20 мір; № 11 – 43 міри; № 12 – 43 міри;

№ 13 – 20 мір; № 14 – 7 мір; № 15 – 4 міри.

Справні та чисті плитки при збиранні із них блока повинні прилягати

одна до одної, “злипатися”, тобто притиратися перевірювальними

площинами.


61

Накладання плиток

Притирку виконують таким способом. Беруть кінцеву міру за бокову

сторону, накладають її на притираючу плитку або блок так, щоб

вимірювальні площини збігалися на половину її довжини.

Потім легенько, натискаючи на верхню плитку, насувати її на нижню

плитку до повного контакту вимірювальних поверхонь. Якщо після цього

кінцеві міри не розпадаються, то плитка вважається притертою.

Кінцеві міри або блок кінцевих мір більший 5,5 мм можна притирати

так:

Притираючи міри, накладають одну на другу хрестовидно і легенько

притискаючи, прокручують одну відносно другої до того часу, поки

вимірювальні площини плиток не співпадуть.

Перед збиранням блоку на аркуші паперу роблять необхідні

підрахунки, а потім збирають. При підборі необхідного розміру


62

використовують як можна менше число плиток. Спочатку вибирають плитки

з меншими розмірами, а потім переходять до плиток з більшими розмірами.

При підборі плиток починають з останнього десятинного знаку заданого

розміру, потім підбір наступних плиток спрощується. Наприклад, необхідно

набрати плитки розміром 28,835 мм. Використовуючи набір плиток 87 штук,

підбираємо таким чином плитки (мм); перша – 1,005 мм; друга – 1,23 мм;

третя – 1,6 мм; четверта – 5,0 мм; п’ята – 20,0 мм, в сумі підібраних плиток

номінальний розмір дорівнює 28,835 мм.

І так із п’яти плиток ми зібрали номінальний розмір деталі,

горизонтальність якої нам необхідно перевірити індикатором часового типу.

Для цього індикатор закріплюємо на штатив.


63

Підготувати індикатор до вимірювання таким чином, щоб

вимірювальний стержень легко переміщався по гільзі.

Перед вимірюванням установити індикатор в початкове положення:

вимірювальний наконечник зі зйомним шариком привести до дотику з

блоком кінцевих мір довжини так, щоб стрілка зробила один – два оберти.

Потім установити в нульове положення стрілку.

Підготувати індикатор до вимірювання таким чином, щоб

вимірювальний стержень легко переміщався по гільзі.

Перед вимірюванням установити індикатор у початкове

положення: вимірювальний наконечник зі зйомним шариком привести

до дотику з блоком кінцевих мір довжини так, щоб стрілка зробила один

– два оберти. Потім установити в нульове положення стрілку.

Заключний інструктаж

Розібрати і перевірити завдання.

Мотивація оцінок.

Відзначити кращі роботи.

Вказати на допущені помилки.

Домашнє завдання.

Прибирання майстерні.


64

Література

1. Белкин И.М. Справочник по допускам и посадкам для рабочего –

машиностроителя. М.: Машиностроение, 1985.

2. Ганевський Г.М., Гольдин И.И.. Допуски, посадки и технические

измерения в машиностроении – М.: Высшая школа, 1987.

3. Макиенко Н.И. Практические работы по слесарному делу – М.:

Высшая школа, 1987.

4. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навчально-

методичний посібник/ За редакцією Н.Г. Никало, В.О. Зайчук, Н.М.Розенберг

та інші. – К. Вища школа, 1994 р.


65

Методична розробка уроку виробничого навчання з професії “Слюсар з ремонту автомобілів.

Водій автотранспортних засобів категорії “В”, “С”

Бондаренко П.В., майстер виробничого навчання ДНЗ “Осипенківський професійний аграрний ліцей”

Тема: Ремонтні роботи

Тема уроку: Дефектація та ремонт шатуна

Тип уроку: комбінований.

Навчальна мета уроку:

- навчити учнів дотримуватись технологічного процесу ремонту

кривошипно-шатунного механізму двигуна легкового та вантажного

автомобілів та закріпити знання, уміння і навички практично.

Виховна мета уроку:

- виховувати гордість за свою професію, дисципліну праці,

відповідальність, охайність, бережне відношення до інструментів та паливно-

мастильних матеріалів, навколишнього середовища, почуття

взаємодопомоги, дотримування правил з охорони праці.

Розвиваюча мета уроку:

- розвивати творче мислення, нестандартні прийоми ремонту деталей,

пізнавальний інтерес, вміння робити самостійно і вирішувати виробничі

проблеми та ситуації.

Міжпредметний зв'язок:

- Спецтехнологія з теми “Призначення, будова, принцип дії

кривошипно-шатунного механізму двигуна”.

- Ремонт автомобілів “Несправності та способи ремонту кривошипно-

шатунного механізму двигуна”.

- Матеріалознавство.

- Креслення “Читання складальних креслень”.

- Охорона праці.


66

Навчально-виробниче оснащення:

Плакати по темі, двигуни автомобілів ГАЗ-53, ЗІЛ-130, ЗАЗ-968М,

КамАЗ-740, дефектовочні картки, інструкційні карти, довідкова література.

Стіл дефектувальника, шатуни, джерело стиснутого до 0,5 МПа повітря,

прилад для контролю шатунів, лещата слюсарні, динамометричний ключ,

індикаторні нутроміри НІ 18-50 і НИ 50-100, мікрометри з межами

вимірювань 25-50 і 50-75 мм для налагоджування індикаторних нутромірів,

штангенциркуль, спеціальний важіль із зівом для захвату шатуна,

електропіч муфельна; технічні умови на дефектацію шатунів, технологічна

інструкція на дефектацію і правлення шатунів.

Урок проводиться в лабораторії “Ремонт та технічне обслуговування

автомобілів”.

Хід уроку 1. Організаційний момент. – 3 хв.

- Перевірка наявності учнів;

- Перевірка наявності спецодягу.

- Перевірка справності інструментів, контрольно-вимірювальних

приладів.

2. Вступний інструктаж. – 1 година.

- Оголошення теми та мети уроку

- Перевірка опорних знань учнів, закріплення теоретичних знань по

темах “Кривошипно-шатунний механізм двигуна”, “Ремонт кривошипно-

шатунного механізму”.

Запитання до учнів: усні запитання, проблемні ситуації, бесіда з

учнями.

Призначення кривошипно-шатунного механізму .

Будова кривошипно-шатунного механізму .

Принцип роботи кривошипно-шатунного механізму.

Призначення та будова шатуна.

Основні несправності кривошипно-шатунного механізму.


67

Несправності шатуна.

Матеріал, з якого виготовляються шатуни.

Способи ремонту шатуна.

Інструмент та обладнання, яке використовується при ремонті

шатуна.

Яких правил з охорони праці повинні дотримуватись, виконуючи

завдання в майстерні?

Пояснення нового матеріалу з використанням технологічних схем,

інструкційно-технологічних карт, плакатів

У процесі роботи на шатун діють значні навантаження від сили тиску

газів у циліндрі і сил інерції рухомих деталей поршневої групи, що

викликає напруженість згину і скручування в умовах підвищеної

температури і контактних циклічних навантажень на поверхні отворів.

Основними дефектами шатунів є згин і скручування, спрацювання

отворів у нижній головці, у верхній головці під втулку і у втулці верхньої

головки, зменшення відстані між осями верхньої й нижньої головок. Згин і

скручування шатуна усувають правленням, спрацювання отворів у нижній

головці - залізненням, а також фрезеруванням або шліфуванням площини

рознімання шатуна і кришки з наступним розточуванням отвору до розміру

за робочим кресленням. Втулку верхньої головки шатуна замінюють новою

і розточують її, використовуючи як базу отвір у нижній головці. Це

забезпечує паралельність осей отворів верхньої й нижньої головок

шатуна і необхідну відстань між осями. При механічних пошкодженнях

шатун бракують.

Після обробки шатуни промивають у гасі й гарячій воді, продувають

стисненим повітрям і прочищають бокові отвори, через які на поверхні

гільзи циліндрів подається масло.

Для дефектації шатунів використовують спеціальний прилад (рис.1).

Налагоджують прилад за еталоном. При цьому шкали індикаторів

встановлюють на О у такій послідовності: еталон розміщують на площадці,


68

скобу з індикаторними головками відводять у верхнє положення,

вимірювальні стержні індикаторів спирають на верх-о частину еталона,

встановлюють шкали на “О” і переміщують скобу в горизонтальне

положення. Для контролю шатуна в отвір його верхньої головки

вставляють оправку (так як і поршневий палець). Закріплюють шатун у

складі оправкою у пристрої. Для цього нижню головку шатуна одівають на

цанговий розтискач до упору, повертаючи шатун проти годинникової

стрілки. Опускають верхню головку з оправкою на площадки основи (тиск

повітря у системі винен становити 0,4—0,5 МПа) і повертають рукоятку

“подільного крана” проти годинникової стрілки до упору, записують покази

стрілок індикаторів при горизонтальному положенні скоби. Визначають

різницю показів Н, мм. Величину згину Хзгин розраховують за формулою:

Хзгин =100 h

L , де

L - вимірювальна база (відстань між вимірювальними стержнями

індикаторів), мм.

Потім скобу з індикаторними головками встановлюють вертикально

(до упору) і визначають різницю показів δ,мм, за якою розраховують

величину скрученості х0 стержня шатуна:

Xc =100δ/L

Для знімання шатуна з приладу скобу переводять у горизонтальне

положення, ручку крана повертають до упору, а годинниковою стрілкою

знімають шатун і виймають оправку з отвору верхньої головки.

2.1. Інструктаж з охорони праці.

2.2. Організація робочого місця.

2.3. Поділ учнів групи на ланки.

2.4. Порядок виконання роботи:

Ознайомитися з організацією робочого місця і перевірити його

комплектність.

Вивчити конструктивно-технологічну характеристику шатунів,


69

умови роботи й можливі дефекти.

Вивчити технічні умови на дефектацію шатунів, обладнання та

оснащення, яке застосовується.

Підготувати таблиці для запису результатів вимірювань (таб. 1,2).

Визначити стан шатуна зовнішнім оглядом, звернувши увагу на

наявність видимих дефектів: згину і скручування стержня шатуна,

спрацювання отворів втулки верхньої головки, отворів під втулку і

вкладиш, пошкодження площини рознімання нижньої головки й торцевих

поверхонь.

Визначити стан нижньої головки шатуна, для чого затягнути гайки

болтів кришки динамометричним ключем. При цьому момент затягання для

двигуна ЗМЗ-24 і ЗМЗ-53 повинен становити 66,7-73,6Н-м, для ЗИЛ-130-68,7-

78,5, для ЯМЗ-236 157-176 Н-м. Налагодити індикаторний нутромір і виміряти

ним діаметр отвору у поясах І-ІІ II-II (рис.2), які знаходяться на відстані l1 = 1/4

і l2=3/4 ширини головки і в площинах А-А(перпендикулярно площині

рознімання), Б-Б і В-В (під кутом 45°від площини А-А в обидва боки).

Результати вимірів записати в табл. 1.

Визначити овальність О, мм і конусність К, мм, отвору у кожному

поясі й площини вимірювання:

O = Dmax – Dmin,

K = DI-I – DII-II,

Визначити величину спрацювання I, мм:

І = Dmax – DH,

де Dmax - найбільший діаметр отвору, визначений при замірюваннях,

мм; .Dн - діаметр отвору до початку експлуатації (найбільший граничний

розмір за робочим кресленням).

Налагодити індикаторний нутромір і визначити діаметр отвору

верхньої головки шатуна в поясах І-І і II-II і площинах Г-Г і Д-Д, зображених

на рис2. Результати вимірювань записати в табл. 1.

Визначити овальність і конусність отвору у кожному поясі й площині


70

вимірювання за формулами пункту 7.

Визначити величину спрацювання за формулою пункта 8.

Визначити відстань L мм між осями верхньої й нижньої головки

шатуна. (рис 3):

L = L1 + 0,5 (D+d),

де L1 відстань відстань між верхньою й нижньою головками шатуна,

мм; D - діаметр отвору нижньої головки, мм; d - діаметр отвору верхньої

головки, мм.

Визначити величину згину й скрученості шатуна на приладі для

контролю шатуна за методикою, наведеною вище, і записати одержані

результати в табл. 2.

При деформації шатуна понад допустимі межі (на приклад, для

двигуна ЗМЗ-24 непаралельність осей отворів верхньої й нижньої головок

шатуна повинна бути не більше 0,03 мм на довжині 100 мм) зняти шатун з

пристрою,закріпити в. лещатах і виправити спеціальним важелем із зівом для

захвачування шатуна з незначним перегином його в протилежний бік і

наступним випрямленням до нормального положення.

Повторити контроль згину й скрученості.

Після правлення піддати шатун термічній стабілізації - нагріванню до

температури 400-450°С і витримці при цій температурі 1,5 год.

Роздаються інструкційно-технологічні карти кожній ланці.

Перед виконанням роботи учні підписуються в журналі з охорони

праці.

3. Поточний інструктаж - 4,5 год.

- Учні розташовуються по робочих місцях, готують робоче місце до

роботи, інструменти, інвентар, матеріал.

- Майстер перевіряє правильність організації робочих місць

відповідно до вимог з охорони праці та виробничої санітарії, правильність

виконання дефектовки шатуна.

- Виправляє помилки, допущені учнями; відповідає на запитання.


71

- Після закінчення роботи учні прибирають свої робочі місця, здають

інструменти та інвентар.

- Готують до здачі карти дефектовки.

4. Заключний інструктаж 30 хв.

Бригадир кожної ланки здає свою карту дефектовки. Дає оцінку якості

виконаної роботи.

Майстер аналізує виконані роботи, зосереджує увагу на виробничій

практиці учнів, відзначає кращі роботи, робить зауваження за порушення

учнями трудової дисципліни (якщо такі є), дотримання вимог з охорони

праці.

Кожному учню дається аналіз його роботи і виставляється оцінка.

Учням видається завдання на наступне заняття.

Рис 1. Прилад для контролю шатунів

1 – плита; 2 – основа вимірювального вузла; 3 – контрольна площадка; 4 – індикатор; 5 – скоба індикаторів; 6 – еталон;

7 – корпус пневматичного припоне цангового розтискача; 8 – цанговий розтискач; 9 – рукоятка розподільного крана;

10 – розподільний кран керування розтискачем.


72

Таблиця № 1

Діаметри Діаметри

Пояс вимірювань А-А Б-Б В-В

Овальність Г-Г Д-Д

Овальність

Нижня головка: I-I II-II Конусність Верхня головка: I-I II-II Конусність

Таблиця №2 Покази індикаторів Положення

індикаторів 1 2 n Вид деформації Хзгин Хс

Вертикальне Горизонтальне

РРис 2. Схема вимірювання діаметрів отворів нижньої (а),

і верхньої (б), головки шатуна.


73

РРис. 3 Схема вимірювання відстані між осями отворів і

нижньою головкою шатуна.

Урок виробничого навчання з професії “Слюсар з ремонту

автомобілів. Водій автотранспортних засобів категорії “В”, “С”

Тема: Технічне обслуговування автомобілів

Тема уроку: Перевірка і регулювання теплових зазорів клапанів

газорозподільного механізму.

Тип уроку: комбінований.

Навчальна мета уроку:

- навчити учнів дотримуватись технологічного процесу перевірки та

регулювання теплових зазорів клапанів газорозподільного механізму

легкового та вантажного автомобілів та закріпити знання уміння і навички

практично.

Виховна мета уроку:

- виховати гордість за свою професію, дисципліну праці,

відповідальність, охайність, бережне відношення до інструментів та паливно-

мастильних матеріалів, навколишнього середовища, почуття

взаємодопомоги, дотримування правил з охорони праці.

Розвиваюча мета уроку:

- розвивати творче мислення, пізнавальний інтерес, вміння

працювати самостійно і вирішувати різні виробничі проблеми та ситуації.


74

Міжпредметний зв'язок:

- Спецтехнологія по темі “Призначення, будова, принцип дії

газорозподільного механізму двигуна”.

- Ремонт автомобілів. “Несправності та способи ремонту

газорозподільного механізму двигуна”

- Матеріалознавство.

- Креслення “Читання складальних креслень”.

- Охорона праці.

Навчально-виробниче оснащення:

Справні й пошкоджені двигуни, щуп пластинчастий, пускова рукоятка,

викрутка, комплект ключів. Автомобілі ЗИЛ 130, КамАЗ 740, ГАЗ 53.

Урок проводиться в лабораторії “Будова та технічне обслуговування

автомобілів”.

Хід уроку

1. Організаційний момент – 3 хв.

- Перевірка наявності учнів.

- Перевірка наявності спецодягу.

- Перевірка справності інструментів, контрольно-вимірювальних

приладів.

2. Вступний інструктаж. – 1 година.

- Оголошення теми та мети уроку.

Перевірка опорних знань учнів, закріплення теоретичних знань по

темах “Газорозподільний механізм двигуна”, “Ремонт та технічне

обслуговування газорозподільного механізму”.

Запитання по темах до учнів: усні запитання, проблемні ситуації, бесіда

з учнями.

Призначення газорозподільного механізму.

Будова газорозподільного механізму.

Принцип роботи газорозподільного механізму.


75

Призначення та будова клапана, коромисла, штанги, штовхача,

розподільного вала.

Основні несправності газорозподільного механізму.

Несправності клапана.

Матеріал, з якого виготовляються клапан, коромисло, штанга.

Способи ремонту та технічного обслуговування клапана,

коромисла, штанги.

Інструменти та обладнання, як використовується при ремонті та

технічному обслуговуванні.

Яких правил з охорони праці повинні дотримуватись, виконуючи

завдання в майстерні.

Завдання в майстерні.

Пояснення нового матеріалу

Тепловий зазор забезпечує герметичну посадку клапана в сідло при

тепловому розширенні під час роботи двигуна.

Для кожної моделі двигуна встановлена оптимальна величина зазора у

клапанних механізмах (табл.1)

У процесі експлуатації внаслідок спрацювання або порушення

регулювання величина теплового зазору може змінюватися, відхиляючись

від оптимальних значень. Як збільшення, так і зменшення теплових зазорів

негативно позначається на роботі газорозподільного механізму і двигуна в

цілому. При надто великих зазорах зростають ударні навантаження і

збільшується спрацювання деталей привода клапанів. При надто малих

зазорах не забезпечується герметичність камери згоряння, двигун втрачає

компресію і не розвиває повної потужності, клапани перегріваються, що

може призвести до прогоряння фасок. Таким чином, регулювання теплових

зазорів клапанів усуває передчасне спрацювання деталей газорозподільного

механізму, дозволяє відновити фази газорозподілу, підвищити наповнення

циліндрів, їх компресію і в цілому потужність двигуна.


76

Зазори перевіряють і при необхідності регулюють періодично під час

виконання технічного обслуговування.

Теплові зазори у газорозподільному механізмі регулюють на

холодному (15-25 °С) двигуні при повністю закритих впускних і випускних

клапанах. Зазор вимірюють плоским щупом. Пластинки щупа, які за

товщиною дорівнюють необхідному зазору, повинні проходити в зазор при

легкому натисканні. Якщо зазор заданий в допустимих межах, щуп,

товщина якого дорівнює нижньому значенню межі, повинен входити в зазор

легко, а рівний верхньому значенню межі — з легким зусиллям.

3. Інструктаж з охорони праці.

4. Організація робочого місця.

5. Поділ учнів групи на ланки.

6. Показ прийомів.

1. Варіант: Перевірка і регулювання теплових зазорів клапанів

газорозподільного механізму двигуна ЗМЗ -2401.

2 Варіант:Перевірка і регулювання теплових зазорів клапанів

газорозподільного механізму двигуна ЗИЛ 130.

3 Варіант: Перевірка і регулювання теплових зазорів клапанів

газорозподільного механізму двигуна КамАЗ 740.

Роздаються інструкційно-технологічні картки та технологічні

схеми на виконання роботи.

Перед виконанням роботи учні підписуються в журналі з охорони

праці.

7. Поточний інструктаж - 4,5 год.

- Учні розташовуються по робочих місцях, готують робоче місце до

роботи, інструменти, інвентар, матеріал.

- Майстер перевіряє правильність організації робочих місць

відповідно до вимог з охорони праці та виробничої санітарії, правильність

виконання регулювання теплових зазорів.


77

- Виправляє помилки, допущені учнями; відповідає на запитання.

- Після закінчення роботи учні прибирають свої робочі місця, здають

інструменти та інвентар.

Готують до здачі двигуни з відрегульованими тепловими

зазорами.

8. Заключний інструктаж - 30 хв.

Бригада здає двигун з відрегульованим тепловим зазором. Дає оцінку

якості виконаної роботи.

Майстер аналізує виконані роботи, акцентує увагу на теоретичних

знаннях учнів, дає аналіз виробничій роботі, відзначає кращі роботи учнів,

робить зауваження відносно порушення учнями трудової дисципліни

організаційних моментів (якщо такі є), дотримання вимог з охорони праці.

Кожному учню дається аналіз його роботи і виставляється оцінка.

Учням видається завдання на наступне заняття.

Інструкційно-технологічна карта “Перевірка і регулювання теплових зазорів клапанів



газорозподільного механізму двигуна ЗМЗ -2401

Відокремити шланги вентиляції картера, зняти повітряний фільтр,

відокремити від карбюратора трубку вакуумного регулятора розподільника

запалювання і тросик привода дросельних заслінок.

Зняти кришку клапанного механізму.

Перевірити затягання гайок кріплення головки циліндрів і при

необхідності підтягнути їх.

Встановити поршень першого циліндра у ВМТ такту стискання,

сполучивши позначку ВМТ на ободі шківа колінчастого вала (третій паз за

напрямком обертання шківа) з ребром - покажчиком на кришці

розподільника шестерень.


78

Такт стискання можна визначити одним з таких способів

◦ Викрутити свічку запалення першого циліндра. Вставити звуковий

сигналізатор (свисток) і повільно повертати колінчастий вал пусковою

рукояткою до початку появи свисту. Вийняти свисток.

◦ Повертати вал до збігання позначок.

◦ Викрутити свічку запалювання і вставити в отвір для свічки

паперову пробку. Провертати колінчастий вал пусковою рукояткою до

виштовхування паперової пробки, що свідчить про знаходження поршня на

такті стискання. Обертати колінчастий вал до збігання позначок.

◦ Зняти кришку переривника-розподільника. Обертаючи колінчастий

вал пусковою рукояткою, стежити за наближенням бігунка до уявного місця

підключення дроту від свічки першого циліндра до кришки розподільника

запалювання. Провертати вал до збігання позначок.

◦ Перевірити пластинчастим щупом величину теплового зазору у

клапанах першого циліндра між торцем стержня клапана і носком коромисла.

При необхідності відрегулювати зазор. Для цього послабити контргайку

регулювального гвинта (рис.1). Якщо зазор малий, викрутити регулювальний

гвинт до вільного проходження щупа в зазор. Вставити в зазор щуп

необхідної товщини і, обертаючи регулювальний гвинт викруткою,

встановити необхідний зазор. Утримуючи викруткою гвинт від провертання,

затягнути контргайку. Перевірити величину відрегульованого зазору. Щуп,

який відповідає нижній межі зазору, повинен входити в зазор вільно,

верхньому — з легким зусиллям.

◦ Повторити операцію 5 для впускних клапанів першого і третього

циліндрів і випускного клапана другого циліндра.

◦ Провернувши колінчастий вал на 360°, повторити операцію 5 для

впускних клапанів другого і четвертого циліндрів, випускних клапанів

третього і четвертого циліндрів.

Встановити на місце кришку клапанного механізму.


79

Приєднати до карбюратора трубку вакуумного регулятора

розподільника запалювання і тросик привода дросельних заслінок.

Встановити повітряний фільтр і приєднати шланги вентиляції картера.

Запустити і прогріти двигун до температури охолоджувальної

рідини 80-90°С. Прослухати його роботу. При правильно відрегульованих

зазорах стукоту в клапанному механізмі не повинно бути.

Зупинити двигун.


80

Рис 1. Регулювання теплових зазорів газорозподільного механізму:

1 - регулювальний гвинт; 2 - контргайка


81




газорозподільного механізму двигуна ЗІЛ-130

1. Відокремити шланги вентиляції картера, зняти повітряний фільтр,

відокремити від карбюратора трубку вакуумного регулятора розподільника

запалювання і тросик привода дросельних заслінок.

2. Зняти кришку клапанного механізму.

Перевірити затягання гайок кріплення головки циліндрів і при

необхідності підтягнути їх.

3. Встановити поршень першого циліндра у ВМТ такту стискання,

сполучивши позначку ВМТ на ободі шківа колінчастого вала (третій паз за

напрямком обертання шківа) з ребром-покажчиком на кришці розподільника

шестерень.

4. Такт стискання можна визначити одним з таких способів.

◦ Викрутити свічку запалення першого циліндра. Вставити звуковий

сигналізатор (свисток) і повільно повертати колінчастий вал пусковою

рукояткою до початку появи свисту. Вийняти свисток. Повертати вал до

збігання позначок.

◦ Викрутити свічку запалювання і вставити в отвір для свічки

паперову пробку. Провертати колінчастий вал пусковою рукояткою до

виштовхування паперової пробки, що свідчить про знаходження поршня на

такті стискання. Обертати колінчастий вал до збігання позначок.

◦ Зняти кришку переривника-розподільника. Обертаючи колінчастий

вал пусковою рукояткою, стежити за наближенням бігунка до уявного місця

підключення дрота від свічки першого циліндра до кришки розподільника

запалювання. Провертати вал до збігання позначок.

5. Перевірити пластинчастим щупом величину теплового зазору у

клапанах першого циліндра між торцем стержня клапана і носком


82

коромисла. При необхідності відрегулювати зазор. Для цього послабити

контргайку регулювального гвинта (рис.1). Якщо зазор малий, викрутити

регулювальний гвинт до вільного проходження щупа в зазор. Вставити в

зазор щуп необхідної товщини і, обертаючи регулювальний гвинт

викруткою, встановити необхідний зазор. Утримуючи викруткою гвинт від

провертання, затягнути контргайку. Перевірити величину відрегульованого

зазору. Щуп, який відповідає нижній межі зазору, повинен входити в зазор

вільно, верхній — з легким зусиллям.

6. Повторити операцію 5 для впускних клапанів першого і третього

циліндрів і випускного клапана другого циліндра.

7. Провернувши колінчастий вал на 360°, повторити операцію 5 для

впускних клапанів другого і четвертого циліндрів, випускних клапанів

третього і четвертого циліндрів.

8. Встановити на місце кришку клапанного механізму.

9. Приєднати до карбюратора трубку вакуумного регулятора

розподільника запалювання і тросик привода дросельних заслінок.

Встановити повітряний фільтр і приєднати шланги вентиляції картера.

10. Запустити і прогріти двигун до температури охолоджувальної

рідини 80-90°С. Прослухати його роботу. При правильно відрегульованих

зазорах стукоту в клапанному механізмі не повинно бути.

11. Зупинити двигун.

Оскільки двигун ЗІЛ-130 V- подібний, знімати треба дві кришки

головки блока. При положенні поршня першого циліндра у ВМТ такту

стискання (позначка ВМТ на ободі шківа — другий паз за рухом) перевіряти

й регулювати теплові зазори між торцем стержня клапана і носком

коромисла клапанів таких циліндрів: впускного і випускного першого

циліндра, випускного другого, впускного третього, випускного четвертого і

п'ятого, впускного сьомого і восьмого циліндрів. Потім колінчастий вал

повернути пусковою рукояткою на 360° (повний оберт). Перевірити і

відрегулювати зазор в інших клапанів.


83




газорозподільного механізму двигуна КамАЗ – 740

Виключити надходження палива важелем зупинки.

Зняти кришки головок циліндрів.

Перевірити і при необхідності підтягнути болти кріплення головок

циліндрів.

Вивести фіксатор, змонтований на картері маховика, подолавши

зусилля пружини і повернувши його на 90° (рис. 2).

Зняти кришку люка у нижній частині картера зчеплення.

За допомогою ломика, встановленого через люк у картері зчеплення

в отвори (розміщені на маховику через 30°), прокрутити колінчастий вал до

такого положення, при якому фіксатор під дією пружини ввійде в паз на

маховику. При цьому риски на торці корпуса муфти випередження

впорскування палива і на фланці введеної півмуфти привода паливного

насоса високого тиску повинні знаходитися у верхньому положенні (рис. 3).

Якщо риски знаходяться внизу, необхідно, вивівши фіксатор з паза на

маховику, провернути колінчастий вал на один оберт, щоб фіксатор знову

ввійшов у паз на маховику. Це положення колінчастого вала відповідає

початку подачі палива у першому циліндрі.

Вивести фіксатор із зачеплення з маховиком, повернути його на 90°

і ввести в пази на корпусі.

Повернути колінчастий вал від початку подачі палива на кут 60°.

Перевірити клапани першого циліндра і при необхідності відрегулювати

(клапани закриті і штанги циліндра повинні легко провертатися від руки).

Схема нумерації циліндрів приведена на рис. 4

За допомогою динамометричного ключа перевірити і при

необхідності підтягнути кріплення гайок стояків коромисел клапанів


84

першого циліндра. Момент затягання гайок повинен бути у межах 40-50 Н-м.

Перевірити пластинчастим щупом зазор між носками коромисел і

торцями стержнів клапанів першого циліндра. При необхідності

відрегулювати теплові зазори. Для цього послабити контргайку

регулювального гвинта і при недостатньому зазорі викрутити регулювальний

гвинт до вільного проходження щупа в зазор. Вставити в зазор щуп потрібної

товщини і, обертаючи гвинт викруткою, встановити необхідний зазор,

утримуючи викруткою регулювальний гвинт від провертання. Затягнути

контргайку (момент затягання 40–50 Н-м). Перевірити величину

відрегульованого зазору: щуп, який відповідає нижній межі зазору, повинен

входити в зазор вільно, а верхній — з легким зусиллям.

Повторити операції 9, 10 для клапанів п'ятого циліндра.

Провертаючи колінчастий вал кожного разу на 180°, виконати

операції 9, 10 спочатку для клапанів четвертого і другого циліндрів, потім

шостого і третього і, нарешті, для сьомого і восьмого циліндрів.

Встановити на місце кришку люка у нижній частині картера

зчеплення, кришки головок циліндрів.

Запустити і прогріти двигун до температури охолоджувальної

рідини 80-90°С, прослухати його роботу. При правильному регулюванні

теплового зазора стукоту в клапанному механізмі не повинно бути.

Заглушити двигун.


85

Рис 2. Положення фіксатора маховика двигуна КамАЗ-740: а - верхнє; б - нижнє

Рис 4. Схема нумерації секцій паливного насоса високого тиску і циліндрів

двигуна КамАЗ-740


86

Рис 3. Схема положення міток, які відповідають початку подачі палива до першого циліндра двигуна КамАЗ-740:

1 - муфта випередження впорскування палива; 2 - ведена півмуфта привода; 3 - фланець веденої пімуфти; 4 - фланець ведучої півмуфти.


87

Методична розробка уроку виробничого навчання “Механічна кулінарна обробка м'яса та м'ясопродуктів,

приготування напівфабрикатів”

Холод Ю.Ю., майстер виробничого навчання ДНЗ “Михайлівське вище професійне училище”

Тема уроку: Приготування котлетної маси та напівфабрикатів з неї


навчальна:

навчити учнів професійно готувати котлетну масу та напівфабрикати

з неї;

навчити учнів правильно організовувати робоче місце;

навчити дотримуватись правил санітарії та гігієни, техніки безпеки,

охорони праці.

розвивальна:

формувати в учнів пізнавальне мислення, інтерес до обраної

професії;

розвивати самостійність, вміння орієнтуватися у виробничих умовах.

виховна:

формувати вимогливість в оцінюванні своєї роботи;

виховувати естетичний смак;

виховувати почуття відповідального відношення до своєї праці.

Тип уроку: урок формування умінь та навичок (виконання простих

комплексних робіт).

Місце проведення: кухня-лабораторія

Дидактичне забезпечення уроку: інструкційно-технологічні картки;

картки-завдання; таблиця типових помилок та шляхи їх попередження.

Матеріально-технічне забезпечення уроку: робочі столи, м’ясорубка,

розробні дошки «МС», посуд, лотки, ніж для панірування, ваги, сировина:

м'ясо, хліб, молоко, сіль, перець, паніровочні сухарі, борошно.


88

Наочні засоби: “Збірник рецептур, страв та кулінарних виробів”, -

1999 р.; плакати, схеми.

Мультимедійне забезпечення: ноутбук, екран, проектор.

Міжпредметні зв’язки: “Технологія приготування їжі з основами

товарознавства”, “Організація виробництва підприємств масового

харчування”, “Санітарія та гігієна виробництва”, “Охорона праці”.

Хід уроку 1. Організаційна частина

1.1 перевірка присутніх учнів на занятті;

1.2 перевірка санітарного одягу, дотримання правил особистої гігієни;

1.3 перевірка наявності сировини.

2. Вступний інструктаж

2.1 повідомлення теми і мети уроку;

2.2 пояснення характеру та призначення теми, порядок її виконання;

2.3 перевірка знань учнями теоретичного матеріалу, міжпредметні

зв’язки;

2.4 пояснення нової теоретичної навчальної інформації;

2.5 ознайомлення учнів з матеріалами, інструментами і приладами, які

вперше будуть застосовуватись на уроці, та з правилами техніки безпеки при

роботі з ними;

2.6 вивчення інструкційно-технологічної документації;

2.7 пояснення та показ способів раціональної організації робочих місць

учнів при виконанні завдань;

2.8 демонстрування нових операцій і прийомів трудової діяльності;

2.9 інформація щодо типових помилок та способи їх попередження.

3. Поточний інструктаж

3.1 видача завдань для самостійної роботи учнів;

3.2 пояснення послідовності виконання завдання;

3.3 розподіл учнів за робочими місцями;

3.4 повідомлення про критерії оцінювання практичної діяльності учнів;


89

3.5 індивідуальний поточний інструктаж шляхом проведення

цільових обходів робочих місць учнів.

4. Заключний інструктаж

4.1 аналіз уміння учнів застосовувати нову навчальну інформацію, що

вивчалась на уроці;

4.2 аналіз причин помилок учнів та застосування засобів їх усунення;

4.3 повідомлення та обґрунтування оцінок, отриманих учнями на уроці;

4.4 аналіз додержання правил безпеки праці, організації робочих місць

учнів;

4.5 розгляд випадків нераціонального використання урочного часу;

4.6 видача домашнього завдання.

Конспект уроку

І. Організаційна частина

Урок починаю з привітання та перевірки наявності учнів на занятті за

списком.

Перевірку санітарного одягу проводить бригадир групи, користуючись

такими вимогами до зовнішнього вигляду учнів. Комплект санітарного одягу

складається з : нижньої сукні або брюк, халату або куртки, фартуха

кухарського, рушника кухарського, індивідуальної серветки, гумових

рукавичок, змінного взуття, ковпака кухарського. Зовнішній вигляд

підкреслює охайність працівника підприємства харчування, волосся ретельно

підібране під головний убір, не рекомендується використовувати косметику,

годинники, обручки. Нігті повинні бути коротко підстрижені, з чистим

піднігтьовим простором, без лаку; кишені санітарного одягу без сторонніх

предметів, не рекомендується взувати взуття на босу ногу.

Зовнішній вигляд і форма учня оцінюється в 10 балів, за неохайний

зовнішній вигляд учня і форми знімається 1-5 балів.

Перевіряю наявність інструкційно-технологічних карток та

сировини для проведення уроку виробничого навчання.


90

ІІ. Вступний інструктаж.

Тема уроку “Приготування котлетної маси та напівфабрикатів з

неї”. Ця тема є ключовою. Не можна уявити себе навіть середнім

спеціалістом, не навчившись готувати котлетну масу та напівфабрикати з неї.

Вони є достатньо поширеними в українській кухні. Страви з м’яса є одним з

основних джерел повноцінних тваринних білків. Амінокислотний склад

м’язових білків близький до оптимального і має дуже високий коефіцієнт

засвоєння (97%). М'ясо також містить жири, які підвищують калорійність

раціону. Страви з м’яса містять корисні вітаміни групи В та вітамін А, а

також мінеральні речовини.

Урок включає в себе елементи конкурсу.

Перший конкурс «Пригадай».

До вашої уваги пропонуються тестові завдання для перевірки

теоретичного матеріалу, вивченого на минулому уроці. Кожна правильна

відповідь оцінюється в 1 бал. Правильні відповіді на тестові завдання в

таблиці 1.

1. Як розрізняють напівфабрикати залежно від виду м’яса?

1) натуральні, паніровані, січені;

2) з яловичини, свинини, баранини, телятини;

3) великошматкові, порційні, дрібними шматочками.

2. Які основні прийоми застосовують при виготовленні

напівфабрикатів?

1) нарізання, відбивання, панірування;

2) смаження, варіння;

3) правильними вважати обидві відповіді.

3. М’ясо розморожують…

1) на повітрі;

2) у воді;

3) тільки в теплій воді.


91

4. При кулінарній обробці м'ясо обсушують…

1) з метою запобігання розмноження мікробів;

2) щоб м'ясо не ковзало на дошці в руках працівника;


5. За способом приготування розрізняють такі м’ясні

напівфабрикати…

1) натуральні, паніровані, січені;

2) варені, смажені, тушковані;


6. Відокремлення м’яса від кісток –

1) розбирання;

2) обвалювання;

3) зачищання.

7. Чому порціонні шматочки м’яса нарізають під кутом 45'?

1) при цьому м'ясо під час теплової обробки не деформується;

2) поліпшується смак та зовнішній вигляд виробів;

3) краще просолюються напівфабрикати.

8. При шпигуванні м’яса…

1) проколи роблять впоперек волокон;

2) проколи роблять вздовж волокон;

3) м'ясо взагалі не шпигують.

9. Ромштекс –

1) м'ясо, смажене порційними, натуральними шматочками;

2) м'ясо, смажене великим шматком;

3) м'ясо, смажене порційними панірованими шматочками.

10. Біфштекс натуральний –

1) м'ясо яловичини, смажене порціонними натуральними шматочками;

2) напівфабрикат з котлетної маси;

3) панірований напівфабрикат з січеної маси.

11. Харчові відходи при обробці м’яса використовують…


92

1) для приготування бульйонів;

2) для смаження;

3) для приготування котлетної маси.

12. При варінні м'ясо кладуть…

1) у холодну воду;

2) у гарячу воду;

3) немає різниці.

Правильні відповіді Таблиця 1

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Б А А В А Б А Б В А А Б

Конкурс «Що в холодильнику».

Зачитую коротку інформацію про продукт, завдання учнів –

визначити назву цього продукту. Кожне питання оцінюється в 1 бал.

Це давній харчовий продукт, який використовує людина. Його

кулінарне використання нараховує стільки ж тисячоліть, скільки і

використання вогню. Саме на вогню почали готувати цей продукт, що

виділило людство з іншого тваринного світу. (м`ясо)

Збірна назва різноманітних печених виробів з несолодкого

дріжджового, рідше прісного тіста. (хліб)

Секрет молочних залоз ссавців і людини, яким вигодовується дитинча.

(молоко)

Таким чином, визначили продукти, які є основою приготування

котлетної маси. Далі ознайомлюю учнів з новими завданнями, які

передбачено виконати на уроці, розповідаю про технологічний процес

приготування котлетної маси.

Вироби з натуральної січеної маси мають пористо-губчасту

структуру, добре розжовуються, проте відрізняються щільною

консистенцією. Щоб одержати пухкі і соковиті вироби із січеної маси, до

неї слід додати заздалегідь замочений у холодній воді або молоці

черствий хліб без скоринки з пшеничного борошна І сорту, маса


93

називається котлетною. Черствий хліб у котлетній масі поглинає і

утримує рідину, яку виділяє м'ясо при тепловій обробці, сприяє

розм'якшенню сполучної тканини, надає виробам пухкості, свіжий -

неприємної клейкості.

Для приготування котлетної маси використовують яловичину (м'якоть

шийної частини, обрізки, які утворюються при обвалюванні м'яса), свинину

(обрізки), рідше баранину (м'якоть шийної частини й обрізки).

Котлетна маса доброї якості виходить у тому разі, коли для її

приготування використовують м'ясо відгодованих тварин зі вмістом

жиру до 10%.

Якщо м'ясо нежирне, додають сало шпик (5-10 % до маси м'яса).

М'ясо зачищають від сухожилків, нарізують на шматочки (50-100 г) і

пропускають через м'ясорубку. До подрібненого м'яса додають черствий

пшеничний хліб без скоринки, заздалегідь замочений у холодній воді або

молоці, сіль, мелений перець, перемішують, знову пропускають через

м'ясорубку, додають воду або молоко, перемішують і вибивають. Маса

стає більш однорідною, а вироби пухкими.

Котлетам надають овально-приплюснутої форми з одним загостреним

кінцем до 2,0 см. Завтовшки; 10-12 см. Завдовжки; 5 см. завширшки.

Биточкам надають приплюснуто-округлої форми до 2 см. завтовшки, 6

см у діаметрі.

Шніцелям надають овально-приплюснутої форми завтовшки 12 см

довжиною, 6 см завширшки.

Тюфтельки формують у вигляді кульок діаметром 3-4 см.

Рецептура котлетної маси:

Котлетне м’ясо – 1 кг;

Хліб пшеничний – 250 г (25%);

Вода або молоко – 300 г (30%);

Сіль – 20 г (2%);

Перець мелений – 1 г (0,1%)


94

Інструктаж з техніки безпеки проводжу у вигляді конкурсу - бліц

опитування “Вузлик на пам’ять”. Кожна правильна відповідь оцінюється в

1 бал.

Для виготовлення м’ясних напівфабрикатів можуть діяти небезпечні

та шкідливі виробничі фактори. Назвіть ці фактори.

(Рухомі машини та механізми, рухомі частини електромеханічного

обладнання, низька температура поверхні холодильного обладнання,

підвищений рівень шуму на робочому місці; підвищена вологість повітря;

недостатнє освітлення робочої зони; гострі інструменти; фізичні

перевантаження).

Нагадую учням, що виробник напівфабрикатів повинен сповістити

свого керівника про будь-яку ситуацію, яка б шкодила життю та здоров’ю

людей, про кожний нещасний випадок, про погіршення стану свого здоров’я.

Згадаємо правила особистої гігієни працівників при виготовленні

м’ясних напівфабрикатів.

(Залишати верхній одяг, взуття, головний убір, особисті речі в

гардеробі. Перед початком роботи мити руки з милом, одягати чистий

санітарний одяг, підбирати волосся під ковпак або косинку, дезінфікувати

руки 0,2% розчином хлорного вапна. Працювати в чистому санітарному

одязі, змінювати його за мірою забруднення. Після відвідування туалету

мити руки з милом та дезінфікувати. При виготовленні напівфабрикатів

знімати ювелірні прикраси, годинники, коротко стригти нігті. Не вживати

їжу на робочому місці.)

Як підготувати робоче місце для безпечної роботи?

(Перевірити стійкість робочого столу. Зручно розмістити запаси

сировини, напівфабрикатів, інструмент, перевірити справність інвентарю,

інструментів.)

Правила поводження з ножем.

(При роботі з ножем дотримуватись обережності, берегти руки від

порізів. Під час перерви у роботі вкладати ніж у пенал (футляр). Не


95

ходити і не нахилятись з ножем у руках, не переносити ніж без футляру).

Для приготування котлетної маси використовуємо електром’ясорубку.

На цьому етапі доцільно продемонструвати збирання частин м’ясорубки та

перевірити її роботу на холостому ходу, а також нагадати правила

експлуатації м’ясорубки. .

Показую, як приготувати котлетну масу, робити порції, панірувати,

надавати відповідної форми виробам за розмірами (спираючись на таблицю

2, таблицю 3, на натуральні зразки виробів).

ІІІ. Поточний інструктаж

Розподіляю учнів по робочих місцях, даю завдання - кожному учневі

приготувати напівфабрикати; викласти на лоток котлети, битки, зрази,

шніцель, тюфтелі.

Учні отримують інструмент, інвентар, посуд (розробну дошку “МС”,

лотки, м’ясорубку, ніж), організовують робоче місце: вимивають стіл та

інструмент гарячою водою; перед початком роботи руки миють з милом і

ополіскують їх 0,2% розчином хлорного вапна; ніж кладуть лезом до дошки

праворуч, продукти розміщують ліворуч; розробну дошку розміщують перед

собою, на відстані 5-6 см від краю стола. Учні готують котлетну масу та

напівфабрикати з неї.

Під час поточного інструктажу:

Перевіряю правильність організації робочих місць учнів та

дотримання ними правил техніки безпеки.

Перевіряю правильність виконання учнями нових прийомів та

технологічного процесу виконання робіт.

Перевіряю уміння користування інструкційними та технологічними

картками.

Надаю допомогу учням.

Перевіряю хід виконання робіт.

Перевіряю якість роботи учнів та виконання ними норм часу.

Приймаю та оцінюю роботу.


96

Пояснюю учням можливі види помилок та браку при приготуванні

страв з котлетної маси та методи їх усунення.

IV. Заключний інструктаж

Аналізую уміння учнів застосовувати нову навчальну інформацію,

що вивчалась на уроці; причини помилок учнів та застосування засобів їх

усунення (таблиця 4).

Повідомляю та обґрунтовую оцінки, отримані учнями на уроці.

Аналізую додержання правил безпеки праці, організації робочих

місць учнів.

Розглядаю випадки нераціонального використання урочного часу.

Домашнє завдання.


97

Таблиця 2

Інструкційна карта Приготування котлетної маси

Послідовність виконання завдання

Інструкційні вказівки Самоконтроль учнів

Підготовлюють котлетне м’ясо

М'ясо зачищають від сухожилків, плівок, нарізають на шматочки масою 50-100 г.

Підготовлюють хліб

Білий черствий пшеничний хліб без скоринок замочують у охолодженій воді або молоці

Якщо хліб свіжий, вироби матимуть клейку консистенцію. Якщо використати житній хліб, вироби матимуть кислий смак.

Подрібнюють м’ясо Підготовлене котлетне м'ясо пропускають через м’ясорубку

Доводять масу до смаку

До подрібненого м’яса додають розмочений хліб, сіль, мелений перець, перемішують і пропускають ще раз через м’ясорубку

Котлетну масу вибивають

Готову котлетну масу вибивають на дошці

Маса насичується киснем, стає більш однорідною. При тривалому вибиванні жир відшаровується і залишається на дошці

Порцінують напівфабрикати

Котлетну масу порцінують 1-2 шт. на порцію

Панірують Обкачують у паніровці

При неправильному виконанні прийомів паніровка може потрапити всередину виробу

Формують Виробам надають форми

Формують напівфабрикати в процесі панірування тільки тильною частиною ножа (гострою не можна)


98

Норма продуктів для приготування котлетної маси з м’яса.

На 1 кг м’яса беруть: хліба 250 г, води або молока – 300-350 г, солі – 20 г, перцю – 1г.

Таблиця 3

Характеристика м’ясних напівфабрикатів з котлетної маси

Розміри, см Напів фабрикат Форма Вид

паніровки довжина ширина висотаКотлети Овально-приплюснутої

з одним загостреним кінцем

Сухарі 12 5 2-2,5

Биточки Приплюснуто-округла Сухарі D=6 2-2,5 Шніцелі Овально-приплюснута Сухарі 12 6 1 Зрази Цеглинки з овальними

краями Сухарі 12 5 2-2,5

Тюфтельки Кульки Борошно D=3-4 Рулет Батона Льєзон,

сухарі

Таблиця 4

Типові помилки та шляхи їх попередження при приготуванні котлетної маси з м’яса і напівфабрикатів з неї

№ з/п Проблема Причина Шляхи попередження

1 Маса при зберіганні стала сірою з неприємним запахом

У масу додали цибулю або часник

Котлетну масу, в яку додали цибулю або часник, слід одразувикористовувати

2 Котлетна маса пісна Використали дуже пісне м’ясо

Додати шпик або натуральне сало (5-10%)

3 У котлетній масі шматки нерозмішаного хліба, вироби мають клейку консистенцію

Використали свіжий хліб або замочили хліб у теплій воді

Слід брати черствий хліб і замочувати його в холодній воді або молоці

4 Маса має кислуватий присмак і запах

Використали житній хліб

Готувати котлетну масу з додаванням пшеничного хліба І сорту

5 При вибиванні жир відшарувався і залишився на дошці

Довго вибивали котлетну масу

Не слід довго вибивати масу, бо погіршується якість виробів з неї

6 Борошняна паніровка з тюфтельок відстала, мокра

Борошно швидко вбирає вологу з маси

Напівфабрикат з котлетної маси панірувати безпосередньо перед тепловою обробкою

7 Паніровка потрапила в середину виробів з котлетної маси

Неправильно виконаний прийом панірування

Прийом панірування виконати в три прийоми


99

Використана література

1. Антонець Л.І., Куба О.М., Старовойт Л.Я. Лабораторний практикум з

предмета «Технологія приготування їжі та організація виробництва»:

Навчальний посібник – Київ: Факт, 2003. – 304с.

2. Анфімова Н.А., Захарова Т.У., Татарська Л.Л. Кулінарія - Москва,

Економіка, 1987. – 366с.

3. Білоруська І.С. Основи мікробіології, санітарії та гігієни: Навчальний

посібник - Київ: Техніка, 2003. – 128с.

4. Бутейкіс Н.Г. Організація виробництва підприємств громадського

харчування. – Москва: Вища школа, 1990. – 80с.

5. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – Київ:

А.С.К., 2002. – 398с.

6. Державні стандарти професійної освіти: теорія і методика:

Монографія За ред.. Ничкало Н. Г. – Хмельницький: ТУП, 2002. – 334 с.

7. Доцяк B.C. Українська кухня: – Львів: «Оріяна-Нова», 1998. – 512с.

8. Збірник рецептур страв та кулінарних виробів. – Київ: А.С.К., 1998 –

656с.

9. Збірник рецептур національних страв та кулінарних виробів. – Київ:

А.С.К., 2000. – 848с.

10. Косовенко М.С., Смирнова Ж.М., Старовойт Л.Я. Технологія

приготування їжі: Підручник. – Київ: Факт., 2003. – 360с.


100

Методична розробка уроку виробничого навчання з професії «Кухар»

Решетник С. В., майстер виробничого навчання ДНЗ “Василівський професійний ліцей”

Тема програми: Технологія приготування тіста та виробів з нього

Тема уроку: Технологія приготування дріжджового тіста та вироби з

нього: пиріжки смажені, біляші, пончики, піца, ватрушки.

Навчальна мета:

- навчити правильно проводити розрахунки сировини для приготування

дріжджового тіста безопарним способом; уміти користуватися

технологічними та інструкційними картками.

- навчити замішувати тісто, формувати напівфабрикати з нього,

смажити, випікати, визначати готовність виробів.

Розвиваюча мета :

- розвивати навички по виконанню необхідних прийомів та операцій з

приготування дріжджового тіста та виробів з нього, логічне та аналітичне

мислення.

Виховна мета:

- виховувати в учнів добросовісне відношення до навчання та праці,

почуття відповідальності за доручену роботу, за якість та естетичне

оформлення страви. Прививати любов до професії, виховувати точність

виконання трудових процесів.

Тип уроку: Урок вивчення трудових процесів комплексних операцій.

Методи навчання:

- діалогічні - бесіда, пояснення, наглядно-демонстративний - показ

трудових прийомів і операцій;

- практичні - вправи у виконанні трудових прийомів і операцій. Методи

розвитку самостійного і творчого підходу.


101

Матеріально-технічне і дидактичне оснащення уроку:

Технічне забезпечення:

кухонний посуд: каструля, сковороди, листи кондитерські;

інвентар: ножі, розробці дошки, качалки, сито, дерев'яні копистки,

лотки, посуд для подачі;

обладнання: електричні плити, жарові шафи, столи, ваги.

Матеріальне оснащення:

- плакат технологія приготування дріжджового тіста безопарним

способом, технологічні та інструкційні картки;

- сировина: борошно, дріжджі, сіль, цукор, яйця, маргарин, молоко,

олія рослинна, цукрова пудра; для начинки: картопля, капуста, гриби,

- м'ясний фарш, ріпчаста цибуля, сир.

Міжпредметні зв'язки: технологія приготування їжі, товарознавство

харчових продуктів; обладнання пмх; організація виробництва; основи

фізіології, санітарії та гігієни харчування; калькуляція та облік; математика;

хімія; фізика.

Тривалість уроку 6 годин.

Структура та зміст уроку:

I. Організаційна частина

- привітання учнів;

- перевірка санітарного одягу, дотримання правил особистої гігієни;

- перевірка інструкційно-технологічних карт.

II. Вступний інструктаж

- повідомлення теми і мети уроку;

- перевірка знань учнів з охорони праці;

- перевірка знань учнів з вивченого матеріалу.

Питання з охорони праці та попередньої теми:

Які вимоги до спецодягу кухаря?

Які правила санітарії та гігієни ви знаєте?

Що означає правильно організувати робоче місце?


102

Як уникнути виробничого травматизму?

Допомога при виробничих травмах. Ваші дії?

Які процеси відбуваються при змішуванні борошна з рідиною?

При додаванні рідини до борошна відбувається набрякання білків

борошна і зерен крохмалю. Під час набрякання протягом 20-30 хв. білки

борошна поглинають і зв'язують рідину приблизно у 2 рази більше за власну

масу. При цьому утворюється так звана клейковина.

Від чого залежить якість клейковини?

Якість клейковини залежить від “сили” борошна. З “сильного”

борошна (зі вмістом клейковини 35-40%) утворюється еластична, пружна

клейковина, яка добре утримує вуглекислий газ, а тісто, виготовлене з такого

борошна добре піднімається і зберігає форму виробів.

Який продукт використовують для розпушування дріжджового

тіста?

Для розпушування дріжджового тіста використовують продукт, який

виділяє газоподібні речовини, - дріжджі. Дріжджі - це мікроорганізми або їх

ще називають дріжджові грибки, які складаються з окремих нерухомих

клітин. Для життєдіяльності дріжджів або розмноження клітин потрібні

цукор, азотисті і мінеральні речовини у розчиненому вигляді.

Який процес відбувається при збродженні дріжджів?

У процесі життєдіяльності дріжджів цукор перетворюється на спирт і

вуглекислий газ (зброджується). Бульбашки вуглекислого газу створюють у

середині тіста пари, воно збільшується в об'ємі і підходить.

Розповідь майстра виробничого навчання про технології приготування

дріжджового безопарного тіста та виробів з нього.

Питання для повторення матеріалу з теми:

З яких операцій складається технологічний процес приготування

дріжджового тіста безопарним способом? Яка температура повинна бути

підігрітої рідини для замішування тіста?

(Температура підігрітої рідини повинна бути 30° С.)


103

Яка консистенція дріжджового тіста повинна бути для пиріжків

смажених і біляшів?

(Тісто готують безопарним способом слабкої консистенції. Інвентар та

обладнання змащують олією. Підготовлене тісто охолоджують до 10°С, щоб

воно не перекисло під час формування виробів).

Яких правил дотримуються при смаженні виробів у фритюрі?

Смажать у фритюрі вироби з дріжджового тіста з невеликим вмістом

здоби і значно рідкої консистенції, ніж випечених виробів. Смаження у

фритюрі здійснюють повністю, занурюючи вироби у жир, попередньо

нагрітий до температури 160-180°С Під час смаження утворюється

підсмажена шкірочка одночасно по всій поверхні виробу. Жиру беруть у 4-6

разів більше за масу одночасно смажених виробів.

Розповісти технологію приготування начинок для пампушок,

пиріжків смажених, біляшів, піци, ватрушок.

Начинка з картоплі та грибів: обчищену картоплю варять, відвар

зливають, гарячу картоплю протирають. Дрібно нарізані гриби, ріпчасту

цибулю, пасерують до готовності, а потім змішують з протертою картоплею.

Начинка зі свіжої капусти: свіжу білоголову капусту шаткують і

смажать до готовності. Готову капусту охолоджують, додають сіль. У готову

капусту додають круто зварені, дрібно нарізані яйця або пасеровану цибулю і

дрібно нарізану зелену петрушку.

Начинка м'ясна: м’ясо пропустити крізь м’ясорубку з крупною

решіткою, додати дрібно січену ріпчасту цибулю, сіль, перець, воду,

перемішати до однорідної консистенції.

Начинка з сиру: сир протирають, додають яйця, цукор, і все добре

перемішують.

Розповісти технологію приготування пампушок з начинкою.

Безопарне дріжджове тісто розбирають на шматочки масою 30 гр.,

розкачують на круглі кружечки 0,5-1 см. завтовшки, на середину кожного

кружечка кладуть начинку з картоплі та грибів по 25 гр., краї защипують,


104

надаючи форму кульки. Сформовані пампушки кладуть рубцем донизу на

змащений олією кондитерський лист. За 5-10 хв. до випікання вироби

змащують яйцем. Випікають при температурі 200-240°С 10 хв. Перед

подаванням пампушки поливають часниковим соусом.

Розповісти технологію приготування ватрушок?

Дріжджове тісто ділять на шматочки масою 58гр і підкачують у кульки,

їх кладуть на лист, змащений жиром, на відстані 6-8 см. одну від одної і ледь

притискують рукою. Через 15 хв. дерев'яною качалкою (діаметром 5см.) у

булочках роблять заглиблення: потовщені краї змащують яйцем, а в

заглиблення кладуть сирну начинку і розстоюють ще протягом 20хв.

Випікають при температурі 230-240°С протягом 15хв.

Розповісти вимоги до якості дріжджових виробів з тіста.

Зовнішній вигляд – вироби правильної форми, рівномірно змащені

яйцем, добре пропечені. Колір - золотистий.

Консистенція – вироби добре пропечені, еластичні, при легкому

натисненні пальцем набувають первинної форми, не крихкі, рівномірно

пористі, без порожнин.

Санітарні вимоги до посуду, інвентарю, інструменту.

ІІІ. Самостійна праця учнів та поточний інструктаж майстра.

Підготовка робочого місця та поточний інструктаж майстра.

Постійний інструктаж і контроль за діями учнів.

Перевірка навичок та умінь по обробці сировини, її раціональне

використання.

В залежності від складності приготування страви майстер показує

окремі прийоми її приготування.

Пристосування теоретичних і практичних знань на практиці з

дотриманням норм з охорони праці.

При виникненні критичної ситуації, яка може призвести до

порушення охорони праці, а саме: травмування учнів, майстер повинен

втрутитись у роботу.


105

Прибирання робочого місця, закінчення роботи.

ІV. Заключний інструктаж

1. Демонстрація виробів з дріжджового тіста.

2. Провести бракераж виробів з тіста.

3. Оцінювання завдання з урахуванням поточних помилок.

4. Повідомлення оцінок за освоєння прийомів і виконання завдання.

5. Домашнє завдання Технологія приготування опарного дріжджового

тіста та вироби з нього.

Інструктивно-технологічна картка

Пиріжки з дріжджового тіста, смажені у фритюрі № 1092 [13] Нетто

Продукти 100 шт. 10 шт.

Тісто дріжджове 5100 510 Фарш 2500 250 Олія для змащування 25 2,5 Жир для смаження 600 60 Вихід 75

Технологія приготування

Підготовлене тісто охолоджують до 10°С, щоб воно не перекисло під

час формування з нього виробів. На столі, змащеному олією, з тіста роблять

джгут, потім порціонують на шматочки масою 50 г, надають їм форми

кульок, розкладають на столі і вистоюють 5-6 хв. Після вистоювання кулькам

надають форму коржиків завтовшки 4-5 мм. На середину кладуть начинку,

згинають їх удвоє, з'єднують краї, надають виробам форми півмісяця,

укладають на лист і ставлять в тепле місце для вистоювання на 20-30 хв.

Кладуть у підігрітий до 175-180°С фритюр і смажать 2-3 хв. У процесі

смаження вироби перевертають і смажать до утворення на всій поверхні

рівномірної золотистої шкоринки. Готові пиріжки виймають шумівкою, щоб

стекла олія.

Вимоги до якості

Вироби з тіста повинні мати правильну форму, рівномірну поверхневу

шкоринку, яка щільно прилягає до м'якоті, без тріщин і надривів. Тісто добре


106

просмажене, еластичне. Поверхня не потріскана. Смак і запах повинні

відповідати виробу і його складу.

Інструктивно-технологічна картка Безопарне дріжджове тісто

Нетто Продукти

1000 510 Борошно 605 303 Цукор 39 20 Маргарин 20 11 Сіль 10 5 Дріжджі 19 9,5 Вода 332 166

Технологія приготування:

Для приготування тіста всі продукти, які передбачені рецептурою,

змішують в один прийом. У діжу тістомісильної машини вливають підігріту

до температури 35-40°С воду, попередньо розведені у теплій воді і

проціджені дріжджі, цукор, сіль, додають меланж або яйця, всипають

просіяне борошно і все добре перемішують 7-8 хв. Наприкінці замішування

вводять розтоплений маргарин, щоб зменшити руйнування клейковини.

Готовність тіста визначають за його однорідністю, відсутністю грудочок.

Добре вимішане тісто легко відстає від рук і стінок посуду.

Діжу закривають кришкою і ставлять на 3-4 год. для бродіння у тепле

місце з температурою 35-40 °С. Коли тісто збільшиться в об'ємі у 1,5 рази,

його обминають 1-2 хв. і знову залишають для бродіння, в процесі якого тісто

обминають ще один-два рази. Закінчення бродіння визначають за зовнішніми

ознаками: тісто збільшується в об'ємі у 2,5 рази, поверхня його опукла, воно

набуває приємного спиртового запаху.

Інструктивно-технологічна картка Біляші № 1097 [13] 1 порція 3 порції

Продукти брутто нетто брутто нетто

Борошно пшеничне 80 80 240 240 Вода або молоко 40 40 120 120 Дріжджі 2 2 6 6 Цукор 2 2 6 6 Сіль 1 1 3 3


107

Маса тіста - 120 - 360 Яловичина (котлетне м'ясо) 149 110 447 330 або баранина (котлетне м'ясо) 154 110 462 330 Цибуля ріпчаста 24 20 72 60 Перець чорний мелений 0,5 0,5 1,5 1,5 Сіль 2 2 6 6 Вода 15 15 45 45 Маса фаршу - 144 - 432 Маса напівфабрикату - 264 - - Олія для смаження 17 17 51 51

Вихід: 240 (3 шт по 80г)


Готове дріжджове тісто, приготовлене опарним або безопарним

способом, розробляють на коржики масою 40 г, на середину коржика кладуть

48 г фаршу, надають виробам округлої форми, защипуючи краї так, щоб було

видно фарш.

Для фаршу м'ясо пропускають крізь м'ясорубку з великою решіткою,

додають дрібно січену ріпчасту цибулю, сіль, перець, воду, перемішують до

однорідної консистенції.

Біляші укладають на сковороду з розігрітим жиром отвором донизу і

смажать до готовності з обох сторін.

Правила відпуску

Подають по 3 шт. на порцію. Можна відпускати біляші поштучно.

Вимоги до якості:

Зовнішній вигляд - форма кругла, поверхня матова, незабруднена, без

підгорілості, злипів, посередині видно начинку, поверхня злегка зморщена.

Смак і запах - характерний для свіжосмаженого дріжджового тіста,

м'яса і цибулі, без присмаку гіркого жиру.

Колір - від світло-жовтого до світло-коричневого.

Консистенція начинки - соковита, м'яка. Основа добре пропечена, без

закалу, слідів непромісу. Біляші пухкі, при легкому натискуванні

відновлюють початкову форму.


108

Інструктивно-технологічна картка Пампушки 1 порція

Продукти брутто нетто

для тіста: борошно пшеничне 40 40 вода або молоко 18 18 дріжджі 1,3 1,3 цукор 2,5 2,5 сіль 0,2 0,2 маса тіста - 60 для начинки: картопля 56,6 45,3 кріп свіжий 10,8 8 перець чорний мелений 0,01 0,01 Маса начинки - 50 Маса напівфабрикату - 110 Олія для змащення листа 0,2 0,25

Вихід: - 100


Готове дріжджове тісто, приготовлене безопарним способом,

розробляють на шматочки масою 30 г, розкачують на круглі коржики, на

середину коржика кладуть начинку з картоплі по 25 г, надають виробам

форми кульки.

Сформовані пампушки кладуть рубцем донизу на змащений олією

кондитерський лист. За 5-10 хв. до випікання вироби змащують яйцем,

випікають при температурі 200-240 0С – 10 хв.


Перед подаванням пампушки поливають часниковим соусом.



підгорілості, злипів.

Смак і запах - характерний для свіжовипеченого дріжджового тіста,

без сторонніх присмаків.



109


закалу, слідів непромісу.

Інструктивно-технологічна картка Мандрики

1 порція Продукти

брутто нетто для тіста: борошно пшеничне 37,2 37,2 цукор 0,2 0,2 меланж 1,7 1,7 сіль 0,06 0,06 дріжджі 1,1 1,1 маса тіста - 0,58 меланж для змащування 1,5 1,5 жир для змащування 2,5 2,5 для начинки: сир 0,18 0,17 яйце або меланж 1,1 1,1 цукор 2,7 2,7 борошно 1,4 1,4 ванілін 0,003 0,003 Вихід: 0,75 0,75


Готове дріжджове тісто, приготовлене безопарним способом. З тіста

формують кульки масою 58гр. уклавши їх на змащений жиром

кондитерський лист. Відстань між кульками має бути 7-8см. Залишити

вироби для неповного вистоювання, а потім дерев’яним товкачиком

діаметром 5см. зробити заглиблення, які заповнити фаршем по 15гр.

Ватрушки поставити в тепле місце для вистоювання, змастити їх меланжем і

випікати 6-8 хв. при t 230-240°С.


Можна відпускати поштучно.



підгорілості, злипів, посередині видно начинку, поверхня злегка зморщена.

Смак і запах - характерний для свіжовипеченого дріжджового тіста,


110

сиру та ванілі, без сторонніх присмаків.



закалу, слідів непромісу.

Інструкційна картка

Тема уроку: Технологія приготування безопарного дріжджового тіста та вироби з нього. Пиріжки смажені, біляші.

№ з/п

Послідовність приготування

Інструкційні вказівки (як робити)

1 Борошно просіяти

Борошно насипати в сито і плавними рухами рук просіяти, для того щоб наситити киснем і видалити домішки із борошна.

2 Молоко або воду нагріти

Молоко або воду налити в каструлю і підігріти на електроплиті до температури 35 – 40°С

3 Дріжджі розвести

Дріжджі розводять окремо у невеликій кількості теплої води або молока,проціджують і додають у миску молоко або воду.

4 Сіль і цукор розчиняють

Сіль і цукор розчиняють у невеликій кількості води або молока, проціджують через сито з вічками діаметрами 0,5 – 1,5 мм додають до рідини молока і дріжджів.

5 Яйця обробити Яйця звільнити від упаковки. Миють теплою водою у ванні або в посуді, а дуже забруднені протирають сіллю. Оброблені яйця проціджують через сито з вічками 2-3 мм. Додають до суміші.

6 Додають просіяне борошно

У рідину всипають просіяне борошно і все добре перемішують до однорідної маси сім-вісім хвилин. Добре вимішане тісто легко відстає від рук і стінок посуду.

7 Бродіння тіста Тісто накривають тканиною, ставлять у тепле місце для бродіння, яке триває протягом дві з половиною- три години.

8 Обминка тіста Приблизно через одну годину від початку бродіння, коли тісто збільшиться в об’ємі в 1,5 -2 рази , його обминають, тобто перемішують протягом 1-2 хвилин.

9 Охолоджують тісто

Підготовлене тісто охолоджують до 10 С, щоб воно не перекисло під час формування з нього виробів.

10 Порціонування тіста

На столі, змащеному олією, з тіста роблять джгут, потім порціонують на шматочки масою 50 гр. , надають їм форми кульок, розкладають на столі і вистоюють 5 -6 хв.


111

11 Формування пиріжків

Після вистоювання кулькам надають форму коржика завтовшки 4 -5 мм., на середину кладуть начинку, згинають її удвоє, з’єднують краї, надають виробам форми півмісяця.

12 Вистоювання напівфабрикатів

Напівфабрикати укладають на лист і ставлять в тепле місце для вистоювання на 20 – 30 хв.

13 Смаження виробів

Вироби кладуть у підігрітий до 175 – 180 С фритюр і смажать 2 – 3 хв. У процесі смаження продукти перевертають і смажать до утворення на всій поверхні рівномірної золотистої шкірочки. Готові пиріжки виймають шумівкою, щоб стекла олія.

14 Вимоги до якості

Вироби з тіста повинні мати правильну форму, рівномірну поверхневу шкірку, яка щільно прилягає до м’якоті, без тріщин і надривів, тісто добре просмажене, еластичне, поверхня не потріскана; смак і запах повинен відповідати виробу і його складу.


112

Інструкційна картка

Тема уроку: Технологія приготування безопарного дріжджового тіста та вироби з нього. Мандрики з сиром або ватрушки.

№ з/п



1 Борошно просіяти Борошно насипати в сито і плавними рухами рук просіяти, для того щоб наситити киснем і видалити домішки із борошна.


Молоко або воду налити в каструлю і підігріти на електроплиті до температури 35 – 40°С

3 Дріжджі розвести Дріжджі розводять окремо у невеликій кількості теплої води або молока,проціджують і додають у миску молоко або воду.


Сіль і цукор розчиняють у невеликій кількості води або молока, проціджують через сито з вічками діаметрами 0,5 – 1,5 мм, додають до рідини молоко і дріжджі.

5 Яйця обробити Яйця звільнити від упаковки. Миють теплою водою у ванні або в посуді, а дуже забруднені протирають сіллю. Оброблені яйця проціджують через сито з вічками 2 -3 мм. Додають до суміші.


У рідину всипають посіяне борошно і все добре перемішують до однорідної маси сім -вісім хвилин. Добре вимішане тісто легко відстає від рук і стінок посуду.

7 Додати розтоплений маргарин

Маргарин або масло розм’якшують до консистенції сметани і вводять за 2 – 3 хв. до закінчення замішування.

8 Бродіння тіста Тісто накривають тканиною, ставлять у тепле місце для бродіння, яке триває протягом дві з половиною -три години.

9 Обминка тіста Приблизно через одну годину від початку бродіння, коли тісто збільшиться в об’ємі, в 1,5 - 2 рази його обминають, тобто перемішують протягом 1 -2 хвилин.


На столі, змащеному олією, порціонують тісто на шматочки масою 58 гр. ,надають їм форми кульок, розкладають на столі і вистоюють 5 - 6 хв.

11 Формування мандриків (ватрушок)

Кульки розкачують на тонкі круглі коржики 0,5-1 см завтовшки. Краї коржиків злегка піднімають і защипують у вигляді складочок так, щоб утворився коржик з бортиком, на середину коржиків кладуть фарш з сиру.


113


Сформовані мандрики ставлять у тепле місце для вистоювання, змащують їх яйцем.

13 Випікання пампушок

Випікають мандрики при температурі 200 – 240°С 10 хв.

14 Вимоги до якості Вироби з тіста повинні мати правильну форму, рівномірну поверхневу шкірку, яка щільно прилягає до м’якоті, без тріщин і надривів; тісто добре пропечене, еластичне, поверхня не потріскана, смак і запах повинен відповідати виробу і його складу.

Тема уроку: Технологія приготування безопарного дріжджового тіста та вироби з нього. Пампушки з картоплею та грибами.

№ з/п






Молоко або воду налити в каструлю і підігріти на електроплиті до температури 35 – 40° С


Дріжджі розводять окремо у невеликій кількості теплої води або молока, проціджують і додають у миску молоко або воду.


Сіль і цукор розчиняють у невеликій кількості води або молока, проціджують через сито з вічками діаметрами 0,5 – 1,5 мм , додають до рідини молока і дріжджів.



У рідину всипають посіяне борошно і все добре перемішують до однорідної маси сім - вісім хвилин. Добре вимішане тісто легко відстає від рук і стінок посуду.

7 Бродіння тіста Тісто накривають тканиною ставлять у тепле місце для бродіння, яке триває протягом дві з половиною -три години.

8 Обминка тіста Приблизно через одну годину від початку бродіння, коли тісто збільшиться в об’ємі в 1,5-2 рази, його обминають, тобто перемішують протягом 1-2 хвилин.


На столі, змащеному олією, порціонують тісто на шматочки масою 30 гр. надають їм форми кульок, розкладають на столі і вистоюють 5 - 6 хв.


114

10 Формування пампушок

Після вистоювання кульки розкачують на круглі коржики завтовшки 0,5 см, на середину кожного коржика кладуть начинку з картоплі та грибів (по 25 гр.), краї защіпують, надаючи форму кульки.


Сформовані пампушки кладуть рубцем донизу на змащений олією кондитерський лист і ставлять в тепле місце для вистоювання на 20 – 30 хв., за 5-10 хв. до випікання вироби змащують яйцем.

12 Випікання пампушок

Випікають пампушки при температурі 200 – 240 С 10 хв. Перед подаванням пампушки поливають часниковим соусом


Вироби з тіста повинні мати правильну форму, рівномірну поверхневу шкірку, яка щільно прилягає до м’якоті, без тріщин і надривів, тісто добре пропечене, еластичне, поверхня не потріскана, смак і запах повинен відповідати виробу і його складу.


115

Інструкційна картка Тема уроку: Технологія приготування безопарного дріжджового тіста та

вироби з нього. Пончики.

№ з/п






Молоко або воду налити в каструлю і підігріти на електроплиті до температури 35 – 40 С


Дріжджі розводять окремо у невеликій кількості теплої води або молока, проціджують і додають у миску молоко або воду.


Сіль і цукор розчиняють у невеликій кількості води або молока, проціджують через сито з вічками діаметрами 0,5 – 1,5 мм , додають до рідини молока і дріжджів.



В рідину всипають просіяне борошно і все добре перемішують до однорідної маси сім - вісім хвилин. Добре вимішане тісто легко відстає від рук і стінок посуду.

7 Бродіння тіста Тісто накривають тканиною, ставлять у тепле місце для бродіння, яке триває протягом дві з половиною - три години.

8 Обминка тіста Приблизно через одну годину від початку бродіння, коли тісто збільшиться в об’ємі в 1,5 -2 рази , його обминають, тобто перемішують протягом 1 - 2 хвилин.

9 Охолоджують тісто

Підготовлене тісто охолоджують до 10 С, щоб воно не перекисло під час формування з нього виробів.


На столі, змащеному олією, з тіста роблять джгут, потім порціонують на шматочки масою 45 гр. надають їм форми кульок або кільця розкладають на столі і вистоюють 20 хв.


Напівфабрикати укладають на лист і ставлять в тепле місце для вистоювання на 20 – 30 хв.

12 Смаження виробів

Вироби кладуть у підігрітий до 175 – 180С фритюр і смажать 2 – 3хв. У процесі смаження продукти перевертають і смажать до утворення на всій поверхні рівномірної золотистої шкірочки. Готові пухкеники виймають шумівкою, щоб стекла олія, і посипають цукровою пудрою.


116


Вироби з тіста повинні мати правильну форму, рівномірну поверхневу шкірку, яка щільно прилягає до м’якоті, без тріщин і надривів, тісто добре просмажене, еластичне, поверхня не потріскана, смак і запах повинен відповідати виробу і його складу.


117

Корисні поради Пам'ятайте: якщо в дріжджовому тісті мало цукру, то на виробах не

утвориться рум'яна шкірочка. Надлишок цукру сповільнює процес бродіння:

вироби з такого тіста погано пропікаються, розпливчасті, з щільним

м'якушем.

Якщо в тісті багато солі або цукру, слід замісити нову порцію тіста без

солі або цукру, а потім з'єднати з пересоленим чи перецукрованим тістом і

ретельно вимісити його.

Вироби з тіста, що перекисло (перестоялося), мають кислуватий

присмак і запах, потріскану поверхню, бліду шкоринку, твердий м'якуш і

розпливчасту форму.

Дріжджове тісто не буде прилипати до рук, якщо їх заздалегідь

змастити олією.

Вироби з рідкого тіста погано пропікаються.

Вироби, які недостатньо вистоялися, будуть дрібними, погано

пропікатимуться, шкоринка потріскається, оскільки на початку випікання

при високій температурі кондитерської печі процес бродіння відбувається

дуже інтенсивно. Вироби починають збільшуватися в об'ємі, а шкоринка, яка

утворилася, тріскається.

Дрібні вироби з дріжджового тіста випікайте при високій температурі

(260°-280°С) протягом 8-10 хв., оскільки вони швидко прогріваються і не

встигають висохнути, поки утвориться шкоринка; великі здобні вироби

випікайте при пониженій температурі (200°-230°С) довше, щоб вони

рівномірно пропеклися. При високій температурі швидко утворюється

шкоринка, а вироби будуть сирими.

Визначити температуру в духовці можна, поклавши на її дно тонкий

аркуш паперу. Якщо він повільно (близько 5 хв.) почне рум'яніти -

температура середня, якщо стане коричневий - висока.

Щоб вироби з тіста при випіканні не підгоріли, під лист із тістом

покладіть лист із сіллю.


118

Якщо при випіканні вироби з тіста дуже рум'яніють, накрийте їх

вологим папером і продовжуйте випікати при нижчій температурі до повної

готовності.

Готовність випечених виробів можна перевірити, встромивши в них

дерев'яну тонку паличку. Якщо тісто не прилипає до неї - воно випечене.

Щоб випечені вироби з тіста були м'якими, їх слід ще гарячими накривати

тканиною.


119

Методична розробка «Майстер-класу» з професії: “Кухар; кондитер”

Гордієнко Н.А., майстер виробничого навчання ДНЗ “Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище”

Тема “Приготування страв з м'яса в закладах

ресторанного господарства”

Професійна майстерність завжди є плодом досить тривалої практичної

праці майстра - праці осмисленої, наповненої роздумами над усілякими

проблемами своєї професійної діяльності. Майстерність приходить з роками

або, як стверджують “злі язики”, не приходить зовсім. У сьогоднішньому

контексті професійна майстерність означає насамперед уміння швидко та

якісно вирішувати професійні задачі, а якщо бути ще й більш точними, то

сьогодні активно впроваджується у практичну технологічну парадигму

розвитку професіоналізму, що означає здатність майстра точно ставити

професійні задачі та логічно, послідовно, найбільш оптимальним шляхом

вирішувати їх.

Досягти ж цього результату сьогодні вкрай непросто, парадигма

інноваційності професійного досвіду стає лідируючою в оцінці якості роботи

майстра, професійний шлях не завжди тріумфальний. Гіркота тимчасових

поразок - незмінний супутник шукаючого майстра-практика. Будь-які

професійні успіхи так чи інакше “замішані” на індивідуально-психологічній

основі. Отже, майстер-клас є унікальною за своїм типом формою

нарощування професіоналізму майстра в тій чи іншій конкретній сфері

майстерного відтворення.

Як казав В.Сухомлинський: “Стає майстром педагогічної праці швидше

за все той, хто відчув у собі дослідника”.

Презентація напрацьованого професійного досвіду для його обміну та

взаємообміну в ході проведення майстер-класу пред'являє досить істотні

вимоги і до сторони, яка демонструє свій досвід, і до сторони, яка сприймає й

оцінює. Перед майстром постає ціла низка питань, проблем: які грані свого


120

досвіду краще представити для осмислення в ході майстер-класу.

Представлення досвіду по майстер-класу буде однобічним і неповним, якщо

не розглянути результати професійного досвіду в широко зорієнтованому

контексті, не спробувати дати розгорнуту панораму різноманітних думок і

його оцінок.

У процесі підготування страв з м'яса використовуємо такий процес, як

запікання. У запіканні головне - підготувати продукт, додати спеції чи

замаринувати. Якщо цього не зробити, то продукт можна зіпсувати. Як вид

теплової обробки, запікання цілком звільняє кухаря від ряду неприємних

моментів. При запіканні важлива герметичність. Для запікання краще всього

брати м'ясо вищого сорту, оскільки при температурі виділяється сік або жир.

Для того, щоб цього не відбулося, використовують фольгу, тісто, листя

капусти.

Якщо м'ясо готується за допомогою фольги, перша ознака готовності -

вона підіймається. Герметичність закритого м'яса показує якість смаку

страви. Зараз використовуються також кошики з поліетилену харчового.

Для отримання якості страви ми використовуємо спеції. При їх

використанні треба мати відчуття міри і смаку.

Навчити кухарської майстерності кожного неможливо, але показати де

- які основні прийоми можливо і необхідно.

Смакові приправи:

- відбивають запах сирого продукту;

- доповнюють у страві новий аромат;

- відтіняють аромат продукту, доповнюючи собою;

- різко посилюють аромат, зацікавлюють особливою увагою;

- дають страві новий смак;

- роблять страву більш яскравою.


121

Тема: “Приготування страв з м'яса в закладах

ресторанного господарства”

Мета:

- ознайомлення фахівців з прийомами приготування страв з м'яса;

- розвиток смаку при оформленні страв, вивчення нових розробок

приготування та оформлення м'яса;

- поглиблення знань, розвиток умінь бачити зв'язок між предметами

спецтехнології, організації обслуговування, санітарії, етики.

Тип уроку: майстер-клас.

Тривалість уроку: одна академічна година.

Забезпечення уроку:

Продукти харчування:

- м'ясо, спеції, мед, коньяк, овочі, фрукти;

- посуд для напівфабрикатів та запікання, інвентар (ножі, дошка,

шпажки);

- обладнання (духова шафа);

- технологічна картка.

Матеріально-технічна база: столи, дошки, посуд, інвентар,

обладнання, продукти харчування, серветки.

Міжпредметні зв'язки: технологія приготування їжі; товарознавство;

устаткування підприємства; організація виробництва; санітарія та гігієна

виробництва; психологія; професійна етика.

Ключові питання:

Частини туші, які використовуються у порційних стравах.

Різновиди приготування.

Правила теплової обробки.

Правила оформлення страви.

Подача страви.

Температурний режим.


122

ХІД УРОКУ

1. Організаційна частина

Сьогодні на Ваш розсуд буде представлено страву з м'яса філейної

частини свинини «Медальйони у коньячно-медовому соусі з персиком».

Цю страву можна подати як порційно, так і на фуршеті. В даному

випадку це буде подавання як фуршет.

Для приготування “Медальйонів у коньячно-медовому соусі з

персиком” нам потрібно філе із свинини (зачищене), спеції, для соусу -

коньяк, цедра лимону, мед.

М'ясо розрізаємо на невеличкі шматочки за допомогою ножа для м'яса

на дошці з маркуванням М.С., потім трохи відбиваємо і посипаємо спеціями.

На змащену рослинною або оливковою олією деку викладаємо нарізані

шматочки філе і ставимо у жарову шафу на 5-7 хвилин при температурі

200°С. У цей час готуємо соус, змішуємо мед, коньяк, цедру лимону, спеції,

часник, кетчуп.

Запечені медальйони змащуємо соусом і ставимо у жарову шафу для

доведення до готовності на 5-10 хвилин.

Після приготування починаємо готувати медальйони до подачі. На

тарілку кладемо розрізане надвоє яблуко або грейпфрут. На шпажки

нанизуємо медальйони, а зверху - персик, потім встромляємо у яблуко. Збоку

на тарілці викладаємо мариновані овочі або свіжі фрукти.

Страва подається на фуршеті, але можна готувати порційно.

На гарнір можна подати припущені овочі і зелень.

Страва повинна мати апетитний вигляд, аромат соусу, на смак - в міру

солона; чути аромат спецій; колір - від світло-коричневого до темного;

температура подачі - 50-75° С.

2. Технологічна карта

Філе – 800 г

Олія оливкова – 3 столові ложки

Перець – 0,05


123

Сіль – 0,05

Цедра лимону – 1ст.л.

Коньяк – 50-70г

Мед – 1 ч. ложка

Часник – 3 зуб

Персик консервований – 1банка

Яблуко або грейпфрут – 4 шт.

Рекомендовані спеції для м'яса :

Болонська суміш :

Ямайський перець – 10

Тмин – 3

Кріп – 5

Мускатний цвіт – 5

Мускатний горіх – 10

Цибуля (в порошку) – 4

Перець білий – 53

Перець червоний (слабкогіркий) – 10

Французька суміш:

Екмойський перець - 10

Тмин - 10

Коріандр - 10

Мускатний горіх - 10

Мускатний цвіт - 5

Цибуля (в порошку) - З

Перець червоний (паприка) - 5

Білий перець – 47

Суміші – 100г


124

Суміш для здобрювання свинини і виробів з неї:

1 П Ш 1. Ямайський перець 5 10 10 2. Селера - - 2 3. Кардамон 5 3 5 4. Кориандр 20 10 10 5. Тмин 5 - 2 6. Перець - 2 1 7. Кориця китайська - 5 2 8. Кріп - - 3 9. Мускатний цвіт 10 5 5 10. Мускатний горіх - 5 10 11. Перець білий 50 55 40 12. Шалфей - 5 5 13. Тім'ян 5 - 5

Іорчестерська суміш 1. Ямайський перець 45 2. Чорний перець 15 3. Гвоздика 15 4. Імбир 20 5. Цибуля (в порошку 5

Гамбургська суміш: 1. Ямайський перець 36 2. Селера (насіння) 10 3. Гвоздика 10 4. Кардамон 5 5. Цибуля (в порошку 2 6. Перець білий 12 7. Шалфей 2,5


125


126

Методична розробка уроку «Загальні положення переказного господарства

Помилуйко С.В, майстер виробничого навчання ДНЗ «Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище»

Предмет: поштовий зв'язок

Тема уроку: Загальні положення переказного господарства

Мета:

Ознайомити учнів із загальним положенням переказного

господарства.

Виховувати творче відношення до виконання завдання; вміння

вислухати колегу та клієнта.

Розвивати самостійність у мисленні й професійній роботі; вміння

аналізувати, порівнювати та робити висновки; інформаційну компетентність.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Матеріально-технічне забезпечення: інструкція “Положення про

поштовий переказ”, мультимедійний проектор, слайди, роздатковий матеріал.

Міжпредметний зв'язок: “Адміністративна географія”, “Ділове

українське мовлення”, “Зарубіжна культура”, “Інформаційні технології”,

“Сучасні інформаційні технології”, “Психологічна етика та психологія”.

Хід уроку Хронометраж часу

1 Організаційна хвилина 1 хв.2 Актуалізація опорних знань 3 хв.3 Постановка задач і мотивація нових знань 2 хв.4 Вивчення нового матеріалу

4.1 Вивчення нового матеріалу Історія виникнення переказу ( інформація учениці).

5 хв.

4.2 Вивчення нового матеріалу (продовження). Знайомство із “Положенням про поштовий переказ”. Розповідь викладача з елементами бесіди.

5 хв.

5 Визначення рівня первинного осмислення та сприйняття навчального матеріалу.

3 хв.

4.3 Вивчення нового матеріалу (продовження). Терміни та їх значення в “Положенні про поштовий переказ”.

6 хв.


127

Розповідь викладача з елементами бесіди. 6 Сприйняття і осмислення нових знань 7 хв.

4.4 Вивчення нового матеріалу (продовження). Загальні вимоги до пересилання поштових переказів. Розповідь викладача з елементами бесіди.

6 хв.

7 Узагальнення і систематизація знань 4 хв.8 Підсумки уроку 2 хв.9 Домашнє завдання 1 хв.

Організаційна хвилина. Психологічний настрій учнів на

продуктивну роботу.

Актуалізація опорних знань. Перевірка, контроль і оцінювання

знань учнів (фронтальна бесіда)

Як повинен вести себе оператор поштового зв’язку під час

обслуговування споживача послуг поштового зв’язку?

Який вид поштового відправлення пов’язаний з заповненням

переказу?

Порядок заповнення переказу з післяплатою.

Порядок видачі поштового відправлення з післяплатою.

Постановка задач і мотивація нових знань. Донести до учнів мету

уроку. Розкрити значення поштового переказу.

Вивчення нового матеріалу.

План викладу навчального матеріалу

Історія виникнення переказу (випереджуюче завдання)

Знайомство із “Положенням про поштовий переказ”

Терміни та їх значення в “Положенні про поштовий переказ”

Загальні вимоги до пересилання поштових переказів.

Вивчення нового матеріалу.

Історія виникнення переказу. Інформація учениці.

Більш 230 років минуло з часу впровадження пересилання грошей

поштою. Ця зручна та важлива послуга, яка тепер здійснюється за

допомогою електроніки, пройшла довгий і цікавий шлях еволюції, про який

варто дізнатися сучасним поштовикам і філателістам. З давніх часів існувала


128

потреба в пересиланні грошей і здійснювалось це через нарочних посланців

Проте, проводячи поштові реформи у царській Росії, імператриця Катерина II

звернула увагу: після застосування губерніальних казначейств подальше

пересилання грошей у той спосіб, як було колись, не може задовольнити

потреби держави За її вказівкою питання щодо «модернізації» цієї справи

було доручено генерал - прокурору (у ті часи Поштовий департамент входив

до Колегії закордонних справ). 24 березня (6 квітня) 1781 року його доповідь

“Про запровадження пересилань поштою малих сум, які не перевищують

2000 руб.” була затверджена імператрицею і справа пішла. Однак виявилось,

що пересилання грошей з оплатою тільки вагового збору (нарівні з

письмовою кореспонденцією) призвело до грабувань, зловживань, крадіжок

пакетів. Тож вирішили подбати про додатковий захист - посиленням

охорони, а пов'язані з тим витрати покласти на відправників,

запропонувавши так званий страховій збір на користь пошти - 0,5 % з суми

грошей. Страхування здійснювалось аж до 1800 року, було справою

добровільною, але введення з 1783 року дали свої позитивні наслідки, через 2

роки було дозволено пересилати гроші поштою без обмеження сум. Але

подальша практика пересилання грошей поштою виявила нові недоліки: з

огляду на величезні розміри імперії необхідним було запровадження

диференційованого підходу до оплати за послуги залежно від відстані. За

пересилання грошей до 500 верст брати -0,5% від суми, що пересилається, на

більшу відстань — 1%.

Потребувала упорядкування технологія оформлення грошових пакетів,

бо вона була неоднаковою. І з листопада 1807р. губерніальним

поштмейстерам наказувалося особисто приймати грошові пакети і

слідкувати, щоб кожний пакет був опечатаний п'ятьма сургучевими

печатками (чотирма по кутках - печатками відправника, а посередині - в

центрі пакета - печаткою поштового закладу. Сургуч мав надати відправник

або окремо сплатити за нього. На конверті з грошима поштовик мав

зазначити ваговий та страховий збори, а також загальну суму і поставити


129

відбиток поштового (страхового) штемпеля місця відправки.

Згодом на поштові конверти стали накладати примітку “денежный”

(“грошовий”) - власноруч або за допомогою відповідного штампика . У такий

спосіб пакети з грошима оформлювалися до 1897 р.

Цікаво, що інколи відправник надсилав гроші без розрахунку зборів.

На конверті (під розрахунком поштових зборів) припис “Взыскать при

выдаче”, тобто збір оплачував отримувач.

Дуже важливим етапом в еволюції пересилання грошей стало

впровадження з 1 січня 1897 року переказів грошей як нового виду

кореспонденції. Що це означало? А саме те, що гроші як натуральні речі

(банкноти, дзвінка монета) поступово припиняли перевозити з місця на

місце, а замість того їх приймали у відправника і за місцем призначення

переказу видавали отримувачу, (тобто почала діяти та сама схема, яка

працює й дотепер).

Нововведення потребувало й нової технології роботи. Для цього

розробили спеціальні бланки - так звані “переказові білети”, які були двох

модифікацій: з надрукованою поштовою маркою на бланку і без неї (з

позначенням, де саме слід наліплювати марки). Стало можливим

переказувати гроші не тільки поштою, а й телеграфом (природно, туди, де він

уже був).

Під час розповіді учениця демонструє слайди через мультимедійний

проектор.

Вивчення нового матеріалу (продовження).

Знайомство із “Положенням про поштовий переказ”. Розповідь

викладача з елементами бесіди.

“Положення про поштовий переказ” розроблено відповідно до вимог

Законів України „Про поштовий зв'язок", „Про платіжні системи та переказ

коштів в Україні", „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)

доходів, одержаних злочинним шляхом ", Декрету Кабінету Міністрів

України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю",


130

“Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за

поточними валютними неторгівельними операціями та їх виплати в Україні”,

затверджених постановою Правління Національного банку України від

29.12.2007 року за .№ 496, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України

01.02.2008 року за №74/14765, “Правил надання послуг поштового зв'язку”,

затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року

№270. актів Всесвітнього поштового союзу, та інших нормативно - правових

актів, що регулюють відносини у сфері надання послуг поштового зв’язку.

Дія цього Положення поширюється на Українське державне

підприємство поштового зв'язку „Укрпошта" (далі - Укрпошта), яке згідно із

законодавством надає послуги щодо перерахунку коштів (поштового

переказу).

“Положення про поштовий переказ” (далі - Положення) визначає

порядок пересилання поштових переказів і також контролю переказних

операцій.

Контроль за додержанням Укрпоштою правил поштових переказів з

урахуванням вимог законодавства та постанови Правління Національного

банку України від 29.12.2007року за № 496 здійснює Міністерство

транспорту та зв'язку України.

Визначення рівня первинного осмислення та сприйняття

навчального матеріалу (фронтальна бесіда):

На основі яких нормативних документів розроблено “Положення про

поштовий переказ”?

Що визначає “Положення про поштовий переказ”?

Хто здійснює контроль за додержанням Укрпоштою правил

здійснення поштових переказів?



131

Терміни та їх значення в “Положенні про поштовий переказ”

Розповідь викладача з елементами бесіди.

У “Положенні” поняття вживаються у такому значенні:

нерезиденти - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України,

особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами

України, і тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу

юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за

межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної

держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької

діяльності з участю юридичних осіб і інших суб'єктів підприємницької

діяльності України: розташовані на території України іноземні дипломатичні,

консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні

організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також

представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької

діяльності на підставі законів України;

переказ коштів (поштовий переказ) - послуга поштового зв'язку

щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату

(перерахування на розрахунковий рахунок) адресатові (одержувач)

визначеної ним суми коштів;

платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить

доручення платника банку, установі - члену платіжної системи, що його

обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого

рахунку на рахунок отримувача;

поштовий переказ внутрішній - поштовий переказ, що пересилається

в межах України;

поштовий переказ міжнародний - поштовий переказ, що

пересилається за межі України;

резиденти - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни,

особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території


132

України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні

особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної

особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території

України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва

України за кордоном:, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також

філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що

не здійснюють підприємницької діяльності;

сума переказу - кошти, відповідна сума яких внаслідок переказу має

бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому у готівковій формі;

член платіжної системи - юридична особа, що на підставі належним

чином оформленого права (отриманої ліцензії платіжної системи, укладеного

з платіжною організацією платіжної системи договору тощо} надає послуги

учасникам платіжної системи щодо проведення переказу за допомогою дії

платіжної системи та відповідно до законодавства України має право

надавати такі послуги в межах України.

В операційних залах об'єктів поштового зв'язку Укрпошти, де

проводиться приймання та виплата поштових переказів, в доступному для

користувачів місці знаходиться інформація про порядок адресування

поштових переказів, тарифи, нормативні строки пересилання поштових

переказів.

В операційних залах об'єктів поштового зв'язку Укрпошти, можуть

виділятися окремі операційні вікна, де проводиться приймання та виплата

міжнародних переказів в іноземній валюті. Крім цього в операційній залі

розмішується інформація: щодо курсу гривні до іноземної валюти

встановленого Національним банком України, видів валют переказів,

обмінного курсу в Платіжній системі “Поштовий переказ”, інформація щодо

ознак платіжності та зношення банкнот іноземної валюти, які приймаються у

виділених об'єктах поштового зв’язку.

На вимогу користувачів послуг надаються довідники: “Довідник з


133

поштової індексації населених пунктів України”, “Довідник об'єктів

поштового зв'язку, що проводять приймання та виплату міжнародних

електронних переказів в іноземній валюті”, “Довідник об'єктів поштового

зв'язку, що проводять приймання та виплату термінових поштових

переказів”.

У Положенні вживаються скорочені визначення:

АРМ - автоматизоване робоче місце;

АРМВЗ- автоматизоване робоче місце відділення зв'язку;

АРМ ППЕП - автоматизоване робоче місце "Приймання та передача

електронних переказів";

ІРД – Інформаційно-розрахункова дирекція.

Сприйняття і осмислення нових знань (робота з інформаційними

картками). Учні опрацьовують інформацію та записують її у конспект.


Загальні вимоги до пересилання поштових переказів.

Розповідь викладача з елементами бесіди.

Адресування та оформлення бланків поштових переказів проводиться

порядком, визначеним “Правилами надання послуг поштового зв'язку”.

Для пересилання поштового переказу відправник заповнює відповідний

бланк, форма якого затверджується уповноваженим центральним органом

виконавчої влади у галузі зв'язку, залежно від його категорії.

Виправлення, підчистки та повторні обведення написаного тексту

поштового переказу не допускаються.

Юридичні особи можуть виготовляти та заповнювати бланки з

використанням технічних засобів, відповідно до вимог “Правил надання

послуг поштового зв'язку”.

Поштові перекази можуть прийматися з письмовим повідомленням.

Письмове повідомлення поштового переказу може містити не більше 10 слів.

Приймання та виплата поштових переказів провадиться з урахуванням

вимог законодавства України щодо проведення фінансового моніторингу.


134

Порядок проведення фінансового моніторингу визначається “Правилами

проведення фінансового моніторингу в УДППЗ “Укрпошта”.

При відправленні поштового переказу на суму, яка дорівнює чи

перевищує 5000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті,

еквівалентну 5000 гривень, відправник заповнює відповідну анкету,

відповідно до “Правил проведення фінансового моніторингу п УДППЗ

“Укрпошта”, в якій зазначається прізвище, ім'я, по батькові відправника, дані

про місце знаходження та номер рахунку (у разі відсутності рахунку

зазначається номер переказу), найменуванні або код банку відправника,

місце реєстрації відправника (замість. адреси може зазначатися

ідентифікаційний номер платника податку відправника або дата і місце його

народження).

Супроводження поштового переказу інформацією про відправника

здійснюється на всіх етапах його проходження.

Приймання поштових переказів від юридичних осіб на адреси фізичних

осіб та від фізичних осіб на адресу юридичних осіб може здійснюватись із

застосуванням контрольного числа.

Для оформлення поштових переказів, квитанційних книжок ф.5 та

іншої переказної звітності згідно з вимогами нормативних документа

застосовується номерне позначення об'єкта поштового зв'язку, яке

присвоюється ІРД.

ІРД узгоджує замовлення на виготовлення номерних позначень об'єктів

поштового зв'язку та здійснює їх облік. Формує “Довідник номерних

позначень ОПЗ”, здійснює його корегування.

На підставі Довідника створюються “Таблиці контрольних розрядів”,

які надсилаються до центрів поштового зв'язку (поштамтів, поштамтів ЦПЗ)

Приймання, оброблення та пересилання поштових переказів може

здійснюватися через Інтернет відповідно до вимог “Технології з пересилання

поштового переказу, прийнятого через Інтернет”.

Узагальнення і систематизація знань (фронтальна робота за


135

картками на основі викладеного матеріалу). Після виконання завдання

учні обмінюються картками для взаємоконтролю, а потім надаються

викладачу для перевірки.

Картка №1

Дайте визначення поняття: нерезиденти, поштовий переказ

міжнародний

Розшифруйте скорочення: АРМ, ІРД

Картка №2

Дайте визначення поняття: поштовий переказ, резиденти

Розшифруйте скорочення: АРМВЗ, АРМ ППЕП

Картка №3

Дайте визначення поняття: сума переказу, платіжне доручення

Розшифруйте скорочення: ІРД, АРМ ППЕП

Картка №4

Дайте визначення поняття:

поштовий переказ внутрішній

член платіжної системи

Розшифруйте скорочення: АРМВЗ, АРМ

Підсумки уроку (учні коментують відповіді одногрупників,

доповнює викладач).

Домашнє завдання - “Положення про поштовий переказ” стор 1-3.

Інформаційна картка

Тема уроку: Загальні положення переказного господарства

“Положення про поштовий переказ” розроблено відповідно до вимог

Законів України, “Про поштовий зв'язок”;

“Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”;

“Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів,

одержаних злочинним шляхом”;

Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного

регулювання і валютного контролю”;


136

“Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних

осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в

Україні”;

“Правил надання послуг поштового зв'язку”.

Дія цього Положення поширюється на Українське державне

підприємство поштового зв'язку “Укрпошта”.

“Положення про поштовий переказ” визначає порядок пересилання

поштових переказів і також контролю переказних операцій.

Контроль за додержанням Укрпоштою правил поштових переказів з

урахуванням вимог законодавства та постанови Правління Національного

банку України від 29.12.2007року за № 496 здійснює Міністерство

транспорту та зв'язку України.

Загальні положення

Переказ коштів (поштовий переказ) - послуга поштового зв'язку

щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату

(перерахування на розрахунковий рахунок) адресатові (одержувач)

визначеної ним суми коштів.

Сума переказу - кошти, відповідна сума яких внаслідок переказу має

бути зарахована на рахунок отримувача або видана кому у готівковій формі;

Нерезиденти - фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України,

особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами

України, і тому числі ті. то тимчасово перебувають на території України;

Резиденти - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни,

особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території

Україні, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичні

особи

АРМ ППЕП - автоматизоване робоче місце «Приймання та передача

електронних переказів»

ІРД - Інформаційно-розрахункова дирекція.

Платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить


137

доручення платника здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі

свого рахунку на рахунок отримувача;

Поштовий переказ внутрішній – поштовий переказ, що

пересилається в межах України;

Поштовий переказ міжнародний – поштовий переказ, що

пересилається за межі України.

Член платіжної системи - юридична особа, що надає послуги

учасникам платіжної системи щодо проведення переказу за допомогою дії

платіжної системи та відповідно до законодавства України має право

надавати такі послуги в межах України.


138

Методична розробка уроку виробничого навчання “Використання складних формул. Виконання обчислень з

даними різних аркушів”. Професія: “Оператор комп’ютерного набору”

Комзолова Н. Ж, майстер виробничого навчання ДНЗ “Михайлівське вище професійне училище”

Тема уроку: Використання складних формул. Виконання обчислень з

даними різних аркушів.


навчальна:

- засвоєння загальнотехнічних та спеціальних знань, умінь, навичок

шляхом практичних застосувань у виробничій діяльності;

- формування, закріплення і розвиток умінь та навичок планування і

здійснення виробничого процесу;

- застосування знань, умінь і навичок для розв’язання навчально-

виробничих завдань;

виховна (спрямована на виховання):

- культури навчального процесу;

- поваги до праці, обраної професії;

- моральних якостей учня як особистості;

- дисципліни, сумлінності, відповідальності, ініціативи;

розвиваюча:

- формування раціонального мислення та творчості;

- формування пізнавальної активності та самостійності;

- формування логічного мислення;

- вміння та навички самовдосконалення за професією звички планувати

та контролювати власну працю.

Актуальність теми:

При роботі з великими об’ємами даних важливе значення відіграє їх

наочність. Тому досить часто дані подаються у вигляді таблиць. Дані в


139

таблицях можна не тільки зберігати, а й обробляти. Мати справу з великими

таблицями, які містять як основні, так і проміжні дані, доводиться у різних

сферах людської діяльності. Автоматизація табличних розрахунків у багато

разів підвищує ефективність і якість роботи. Електронні таблиці можуть

використовувати звичайні користувачі для елементарних розрахунків,

школярі і студенти для розрахунків курсових, лабораторних робіт.

Можливість електронних таблиць швидко і точно проводити автоматичні

обчислення використовують не тільки бухгалтери, без електронних таблиць

не можуть обійтися і керівники фірм, банків, фінансові менеджери та інші.

Тип уроку: удосконалення та комплексне застосування знань, умінь і

навичок.

Матеріально-технічне і дидактичне забезпечення уроку: робоче

місце учня, комп’ютер, Microsoft Office, а саме Microsoft Excel, інструкційна

карта учня, конспект з предмета “Технологія комп’ютерної обробки

інформації”.

Хід практичного заняття

І. Організаційна частина (5 хвилин)

Привітання, перевірка наявності учнів, підготовка учнів до виробничої

діяльності.

ІІ. Вступний інструктаж (40 хвилин)

Повідомлення теми та мети уроку.

Повторення та закріплення раніше вивченого матеріалу,

взаємопов’язаного з метою уроку і необхідного для його проведення.

Тест

Повторення та закріплення раніше вивченого матеріалу.

Функціями в Microsoft Excel називають:

а) об'єднання декількох обчислювальних операцій для розв’язання

визначеної задачі;

б) відображення відповідності між деякими множинами;


140

Категорія функцій, до якої відноситься функція “МАКС”

а) статистична;

б) математична;

в) логічна;

Математична функція, що обчислює середнє арифметичне.

а) “СРЗНАЧ”;

б) “СРГАРМ”;

в) “СУММ”;

Категорія функцій, до якої відноситься функція “ЕСЛИ”.

а) логічна;

б) текстова;

в) фінансова;

Вираження 5(A2+C3):3(2B2-3D3) в електронній таблиці має вигляд:

а) 5(A2+C3)/3(2B2-3D3)

б) 5*(A2+C3)/3*(2*B2-3*D3)

в) 5*(A2+C3)/(3*(2*B2-3*D3))

г) 5(A2+C3)/(3(2B2-3D3))

Виберіть вірний запис формули до електронної таблиці:

а) C3+4*D4

б) C3=C1+2*C2

в) A5B5+23

г) =A2*A3-A4

При переміщенні або копіюванні в електронній таблиці абсолютні

посилання:

а) не змінюються;

б) перетворюються незалежно від нового положення формули;

в) перетворюються в залежності від нового положення формули;

г) перетворюються в залежності від довжини формули;


141

При переміщенні або копіюванні в електронній таблиці відносні

посилання:

а) перетворюються незалежно від нового положення формули;

б) перетворяться в залежності від довжини формули;

в) не змінюються;

г) перетворюються в залежності від нового положення формули;

Яка формула буде отримана при копіюванні в комірку С3,

формули з комірки С2

–

а) =A1*A2+B2;

б) =$A$1*$A$2+$B$2;

в) =$A$1*A3+B3;

г) =$A$2*A3+B3;

д) =$B$2*A3+B4?

Чому буде дорівнювати значення комірки С1, якщо в неї додати

формулу =А1+B1

–

а) 20;

б) 15;

в) 10;

г) 30.


142

Відповіді на запитання:

Запитання 10

Відповідь г

Пояснення учням нового матеріалу та демонстрація трудових

прийомів.

Відповіді на запитання учнів, з метою перевірки засвоєння матеріалу

вступного інструктажу.

ІІІ. Поточний інструктаж

Видача завдань для самостійної роботи учнів.

Інструкційна карта

Послідовність виконання завдання

Технічні умови та вказівки до виконання завдання

1. Увімкнути комп’ютер

- мережевий фільтр; - системний блок; - монітор; - дочекатися поки завантажиться ОС Windows.

2. Відкрийте програму Microsoft Excel.

Пуск / Програми / Microsoft Office / Microsoft Excel.

3. Збережіть нову книгу “Стипендія.xls”

Файл/Зберегти.

4. Першу сторінку нашої робочої книги перейменуйте на Середній бал.

Вкладка “Головна»” група “Комірка”, Формат/Перейменувати аркуш. Викликати контекстне меню “Лист 1”, вибрати пункт “Перейменувати”, ввести назву “Середній бал” та натиснути Enter.

5. Створіть на аркуші “Середній бал” таблицю відповідно до зразку.

Розмір полів: верхнього, нижнього – 0,9см, лівого – 1,8см, правого 1,3см; масштаб зображення – 100%; шрифт - Times New Roman, розмір – 11. Зразок таблиці - Додаток 1.

6. Порахуйте середній бал учнів.

Комірка Середній R6ал =СРЗНАЧ(C6:Q6) R7 =СРЗНАЧ(C7:Q7) R8 =СРЗНАЧ(C8:Q8) … … R34 =СРЗНАЧ(C34:Q34)


143

7. Заповніть стовпчик “Примітки”. Відмінник – якщо оцінки з усіх предметів >=10.

Комірка Примітки

T6 =ЕСЛИ(И(C6>9;D6>9;E6>9;F6>9;G6>9; H6>9;I6>9;J6>9;K6>9;L6>9;M6>9;N6> 9;O6>9;P6>9;Q6>9);"Відмінник";" ")



T34

=ЕСЛИ(И(C34>9;D34>9;E34>9;F34>9; G34>9;H34>9;I34>9;J34>9;K34>9; L34>9;M34>9;N34>9;O34>9;P34>9; Q34>9);"Відмінник";" ")

8. Другу сторінку робочої книги перейменувати на “Розрахунки для пропусків.”

Дивіться завдання 4.

9. Створіть на аркуші “Розрахунки для пропусків” таблицю такої структури.

А В 1 Розрахунки для пропусків 2

3 Робочих днів у вересні 2011 року 22

4 Годин на робочий тиждень 355 Годин на робочий день 76 Робочих годин на місяць = =В3*В5

10. Третю сторінку робочої книги перейменуйте на Пропуски.

Дивіться завдання 4.

11. Створіть на аркуші “Пропуски” таблицю відповідно до зразка.



144

12. У стовпчиках “Всього пропущено годин”, “З поважної причини”, “З неповажної причини”, порахуйте кількість пропусків. Кожного дня ведеться облік пропусків занять. На робочий тиждень припадає 35 уроків, тобто по 7 уроків кожного дня, субота та неділя вихідні. Отже, якщо учень відсутній один день, то на його обліку пропусків – 7 годин.

Комірка Всього пропущено годин Y5 =СЧЁТЕСЛИ(C5:X5;"н")*7 Y6 =СЧЁТЕСЛИ(C6:X6;"н")*7 Y7 =СЧЁТЕСЛИ(C7:X7;"н")*7 … … Y33 =СЧЁТЕСЛИ(C33:X33;"н")*7 Y34 =СУММ(Y5:Y33) Z34 =СУММ(Z5:Z33) AA5 =Y5-Z5 AA6 =Y6-Z6 AA7 =Y7-Z7 … … AA33 =Y33-Z33 AA34 =СУММ(AA5

13. Додайте до книги “Лист 4” і перейменуйте його на Стипендія.

Вкладка “Головна”, група “Комірка”, Вставити/Вставити аркуш. Ввести назву “Стипендія” та натиснути Enter.

14. Створіть на аркуші “Стипендія” таблицю відповідно до зразку.


15. У стовпчику “Нараховано”створіть формулу нарахування стипендії.

Стипендія для учня у розмірі 200грн. установлюється в тому випадку, коли середній бал >=7, якщо учень має статус “сирота”, стипендія = 550грн. У всіх інших випадках стипендія = 0. Комірка Нараховано

С5 =ЕСЛИ('Середній бал'!S6="Сирота"; 550;ЕСЛИ('Середній бал'!R6>=7;200;0))



… …



145

16. У стовпчик “Доплати” додайте формулу, яка розрахує розмір доплати до стипендії.

Доплата учневі нараховується у тому випадку, якщо він є відмінником у навчанні. Розмір доплати = 40%. Комірка Доплати

D5 =ЕСЛИ('Середній бал'!T6="Відмінник"; C5*0,4;0)



… …


17. У стовпчику “Пропуски” порахувати вартість пропущених годин з неповажних причин.

Ми маємо розмір стипендії та кількість робочих годин на місяць, звідси можемо порахувати вартість однієї години (розмір стипендії / кількість робочих годин на місяць = вартість однієї години). Отже можемо порахувати вартість пропущених годин з неповажних причин учнем. Комірка Пропуски

E5 =Пропуски!AA5*(ОКРУГЛ(C5/'Розрахунки для пропусків'!$B$6;2))



… …


18. У стовпчику “Прибутковий податок” створити формулу для розрахунку прибуткового податку.

Прибутковий податок (ПП) нараховується в тому випадку, якщо є доплати. Розмір ПП = 15%. Якщо учень має статус «сирота», ПП = 0. Комірка Прибутковий податок

F5 =ЕСЛИ('Середній бал'!S6="Сирота";0; D5*0,15)



… …



146

19. У стовпчику “Професійні внески” створити формулу для розрахунку профвнесків.

Проф.внесок (ПВ) нараховується у розмірі 1% зі стипендії. Комірка Професійні внески G5 =C5*1% G6 =C6*1% G7 =C7*1% … … G33 =C33*1%

20. У стовпчику “До видачі” розрахувати стипендію, яку учень отримає на руки.

До стипендії, яка нарахована, треба додати “доплати” та вирахувати “пропуски”, “ПП”, «ПВ», в результаті цих дій отримаємо розмір стипендії, яку учень отримає на руки. Комірка До видачі H5 =C5+D5-E5-F5-G5 H6 =C6+D6-E6-F6-G6 H7 =C7+D7-E7-F7-G7 … …

H33 =C33+D33-E33-F33-G33

21. Зберегти книгу. Файл/Зберегти. 22. Перевірити правильність роботи. Всі функції повинні виконуватися.

Спробувати змінити вихідні дані та прослідкувати як працюють формули у відповідних комірках.

23. Показати результати роботи майстру.

Повідомлення про критерії оцінювання практичної діяльності учнів.

Цілі обходів робочих місць під час самостійного виконання завдань.

Перевірка правильності організації робочих місць учнів та додержання ними

правил техніки безпеки.

Перевірка правильності виконання учнями нових прийомів та технологічного

процесу виконання робіт.

Надання допомоги учням.

Перевірка ходу виконання робіт (міжопераційний контроль).

Спостереження за раціональним використанням учнями робочого часу.

Заохочення учнів до самоконтролю, формування умінь знаходити причини

помилок та засоби їх усунення.


147

Виховувати в учнів звичку правильної організації робочого місця та

забезпечення безпечних умов праці.

ІV. Заключний інструктаж

Аналіз уміння учнів застосовувати нову навчальну інформацію, що

вивчалася на уроці.

Аналіз помилок, які були допущені учнями під час виконання

практичного завдання.

На основі фіксації досягнень і недоліків показати учням, чого вони

навчилися на уроці, оцінити рівень їх досягнень і творчої активності.

Повідомлення та обґрунтування оцінок, отриманих учнями на уроці.


148

Педагогіка толерантності

Павлова О.Є., методист ДНЗ “Запорізьке вище індустріально- політехнічне училище”

Вступ

Епоха ізольованого існування держав відійшла в минуле, водночас

зростаюча мобільність населення земної кулі перетворює багато країн у

полікультурні співтовариства. В умовах полікультурного світу місце

універсального принципу людської життєдіяльності поступово займає

толерантність.

У Декларації принципів толерантності, яка була схвалена Генеральною

конференцією ЮНЕСКО на XXVIII сесії 16 листопада 1995 р.,- було

започатковано всесвітній рух толерантності і підкреслено його важливість у

сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки,

зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та

взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і

переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних

моделей.

Процеси глобалізації вивели проблему толерантності на одне з чільних

місць у переліку актуальних для подальшого розвитку людства, якій

належить пріоритет у розвитку ідей толерантності.

Особливої актуальності набуває толерантність в умовах гуманізації

освіти, яка неможлива без перегляду звичних для педагогічної практики

форм і способів педагогічного впливу, взаємодії педагога та учня.

Виховання толерантності учнів у сучасному українському суспільстві

великою мірою зумовлюється тим, що перед світом досі стоїть проблема

нетерпимості та неповаги, що спричинена економічною нестабільністю,

соціальною нерівністю, проявами ворожого націоналізму, активізацією

злочинності, тероризму, технологічними катастрофами та соціальними

потрясіннями.


149

1. Толерантність як необхідна умова існування сучасного світу

Від народження у своєму характері, поведінці кожен індивідум має

цілий “букет” добрих і недобрих спадкових рис: альтруїзм та егоїзм,

милосердя і жорстокість, схильність до агресії, насильства тощо. На цю тему

геніальний математик і педагог, ректор Казанського університету М.

Лобачевский писав: “Усі здібності розуму, усі таланти, усі пристрасті - все це

опрацьовується вихованням, єднається в одне струнке ціле, і людина,

немовби знову народившись, постає творінням у досконалості...”.

Кожна зі спадкових рис, і всі вони разом необхідні людині,

уможливлюючи її існування в суспільстві. Жодну з них неможливо

викорінити. Але кожну можна більшою чи меншою мірою розвинути або,

навпаки, приглушити, цивілізувати, підкорити індивідуальній волі. Саме в

цьому якраз і полягає головне завдання психолого-педагогічної науки і

практики: всебічний розвиток позитивних і максимально можливе

придушення негативних природних рис людини, максимальна гармонізація

того і іншого в характері, тобто узгодження всього комплексу почуттів,

емоційної культури, толерантної свідомості і поведінки.

Але, на превеликий жаль, ні загальна, ні яка б то не було інша з

існуючих педагогік фактично не займаються найголовнішим і найважчим зі

своїх завдань - вихованням, розвитком, укоріненням у характері та поведінці

толерантності і пригашенням агресивності. По суті, ні жіночі консультації і

пологові будинки, ні медицина взагалі, ні батьки і сім'я, ні дитячі ясла та

садки, ні початкова школа не працюють спеціально і цілеспрямовано над цим

завданням у найперші роки життя маленької людини - роки, які є

найсприятливішими для запровадження в її свідомість базових

цивілізаційних настанов. Цей вік втрачається для педагогічної практики, і

нічим не стримувані жорстокість та агресивність з такою силою

“вживлюються” у дитячу підсвідомість, характер і поведінку, що потім

“витруїти” їх надзвичайно важко, а то і просто неможливо.

Навіть більше того: новітні дослідження навертають на думку, що деякі


150

найважливіші риси характеру людини (можливо, і агресивність) великою

мірою закладаються ще в період вагітності і немовлятства, а потім їх

неслушно вважають суто спадково-генетичними, “невигубними”

інстинктами, які абсолютно не підлягають корекції. Ось уже дві тисячі років

церква намагається укорінити в масову свідомість Христову заповідь “Не

убий!”, але результати й досі є незадовільними. І причина тут очевидна:

заповідь ця звернена головним чином до дорослих, у яких жорстоко-

агресивна підсвідомість і свідомість уже незворотньо сформовані в ранньому

дитинстві...

За останні 5 тис. років на планеті відбулося 14 тис. війн (майже по три

щороку), в яких загинуло майже 5 млрд чоловік (пересічно по мільйону на

рік). Із віку в вік агресивність, жорстокість, кількість країн - учасниць війн, їх

масштаби і чисельність жертв неухильно зростали. У минулому столітті

уперше у своїй історії людство розв'язало дві світові війни, які не мають собі

рівних за обсягами спустошень, масового садизму і пролитої крові. У першій

війні загинули близько 9 млн, у другій - уже понад 36 млн чоловік. Після

другої світової війни лише до 1994 року у 68 країнах сталися 114 «малих»

війн і збройних конфліктів (майже по три щороку), в яких загинуло майже 20

млн чоловік (близько півмільйона щорічно). Чимало міждержавних

конфліктів є перманентними і тривають десятиліттями. Окрім того, у світі

щорічно скоюється 500 млн. карних злочинів, тобто 8 тис. на 100 тис.

населення.

Таким чином, уся планета охоплена насильством і агресивністю. У

порівнянні з минулими століттями ситуація ускладнюється неймовірно

могутньою і технічно досконалою зброєю масового знищення, що її дали

людству сучасні наука і промисловість. Мабуть, ніхто зараз не зможе

напевно сказати, чим усе це скінчиться і чи не спричинить якийсь черговий

агресор загальнопланетарну катастрофу. Ніхто поки що не запропонував і

надійного виходу з цього загального сказу. А якщо вірити традиційним

тлумаченням особливостей історичного розвитку світової спільноти, то


151

випадає так, що такого виходу взагалі немає...

Деякі науковці усі сподівання у справі порятунку цивілізації цілком

серйозно покладають на генну інженерію і пропонують її засобами

знищувати ген агресії у кожного індивіда, починаючи з немовлят. Але і цей

засіб, і сама генна інженерія є такими ж небезпечними і неконтрольованими,

як і ген агресії, особливо коли вони застосовуються там, де “інженер” багато

чого не тямить як науковець, дослідник. А ще гірше, якщо сьогодні

“інженер” ліквідує ген агресії, а завтра - гени добра, милосердя, любові і тим

самим знищить людину як Боже створіння...

Вихід тут тільки один - цілеспрямоване пригашення агресивного

начала і виховання толерантності у міжлюдських і міжнародних стосунках.

До цього необхідно додати і такий устрій суспільного народного життя, в

якому б толерантність безроздільно панувала, не дозволяючи спалахів як

індивідуальної, так і масової агресивності та жорстокості.

2 Розвиток ідеї толерантності

Ідея толерантності стала актуальною не сьогодні, вона з’явилася ще в

глибокій античності як рішення проблеми ставлення до релігійної меншості.

ЇЇ мотиви спостерігаються в працях мислителів таких як Арістотель,

Геракліт, Антифон, Сенека та інших. Наприклад, уже Арістотель визначає

терпимість як можливість рівноцінного існування речей та людей. Як

суспільне явище толерантність віддзеркалювала потребу у виявах релігійної

терпимості під час діалогу і взаємодії різноманітних культурних традицій та

практик. Слугувала однією з підстав для пізнання інших культур, створювала

умови розуміння та прийняття. До розгляду цієї категорії звертався Вольтер.

Гьоте розглядав толерантність як проміжний елемент на шляху до визнання.

Толерантність як етичний принцип ввів у науку англійський філософ

Джон Локк у своїх працях “Нариси про терпимість”, “Листи про

віротерпимість”. На думку філософа, аргументом на користь толерантності

може слугувати, по-перше, те, що примус не здатний навернути людину на

шлях щирої, релігійно повноцінної віри; по-друге, основні завдання і функції,


152

що їх мають виконувати церква і держава, мають істотні відмінності. У

1689р. британський парламент ухвалив Акт терпимості і досить швидко

з’ясувалося, що легітимне співіснування кількох церков зовсім не веде до

анархії та втрати керованості, а робить державу сильнішою. У таких спосіб

толерантність уперше продемонструвала свій потенціал дієвого інструменту

досягнення політичної злагоди різноманітних сил за умов збереження ними

законної свободи і права бути самим собою. Тому надалі поняття

толерантності набуло поширення не тільки на сферу міжрелігійних

стосунків.

Проблема толерантності розглядається багатьма науками: філософією,

психологію, етикою, педагогікою. Особливої актуальності ця проблема

набуває в період докорінних суспільних перетворень, зламу монопольно-

ідеологічних концепцій, загострення міжнаціональних і міжрелігійних

конфліктів, утвердження гуманних взаємовідносин між людьми й державами

- характерні риси сучасності, що спричинюють значний інтерес до

визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів

виховання толерантної особистості. Однак порівняно короткий термін

застосування спричинює неоднозначність його тлумачення.

Так, великий енциклопедичний словник визначає толерантність (від.

лат. tolerantia - терпимість) як терпимість до чужої думки, вірувань,

поведінки. Тобто за основу береться згода сприйняти щось (духовне,

морально-ідейне, етико-естетичне, релігійне) навіть за умов входження його

в суперечність зі світоглядними установками того, хто сприймає.

В. Тишков розуміє толерантність як особистісну або суспільну

характеристику, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне

середовище багатовимірні, а отже, погляди на цей світ є різними.

Т. Шихардіна, досліджуючи внутрішню суперечність толерантності як

моральної цінності, доходить висновку, що ця суперечність обумовлена

поєднанням двох початків: особистісної автономії та моральної

нормативності. З одного боку, “моральний індивід - суверенна особистість,


153

що має вільну волю і діє як причина та мета своїх учинків”, а з іншого, сфера

моралі характеризується найвищою мірою нормативності, де відповідні

вимоги мають абсолютну владу.

У 1995 році Організацією Об'єднаних Націй було прийнято

“Декларацію принципів толерантності” - основоположний міжнародний

документ, в якому сутність толерантності детермінується як “повага,

прийняття та правильне розуміння всієї багатоманітності культури, форм

самовияву й прояву”. Особлива увага звертається на те, що толерантність - це

не поступка чи потурання, а насамперед “активне ставлення до дійсності, що

формується на основі визнання універсальних прав і свобод людини”.

На думку В. Кукушина, толерантність - це моральна якість індивіда, що

характеризує терпиме ставлення до відмінних від наявних у нього поглядів,

думок, звичок інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або

культурної приналежності. Це вміння краще розуміти себе й інших, вступати

з ними в контакт, взаємодіяти без примусу, виявляти повагу й довіру.

У сучасних зарубіжних концепціях толерантність розглядається як

основна доброчинність або ментальне ставлення, як свобода різних типів

поведінки, ціннісних орієнтацій і культурної діяльності. Отже, толерантність

- це одна з можливих реакцій на різноманітність. Ця якість - відповідь на

зіткнення з поглядами та вчинками, які значно відрізняються від наявних у

людини вірувань та ідеалів. Вона немовби пропонує директиву, що

допомагає людям краще оцінювати власні вчинки, дає розуміння того, як

розв'язати конфлікт мирним шляхом із залученням усіх пов'язаних з ним

акторів і базується на визнанні рівності прав для всіх.

Поняття “толерантність” є синонімом слова “терпимість”, саме так

воно звучить латинською. Толерантність людей є найважливішою умовою

миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві. Адже соціальні

взаємовідносини постійно змінюються. У різних людей – різні погляди на

життя, працю, кохання тощо. Чи завжди ми поважаємо думки, погляди

інших? Як треба поважати інших? Чи треба прагнути, щоб інша людина


154

сприймала ваші погляди?

Філософські моделі та класифікації толерантності розробив російський

учений Владислав Лекторський. У праці “Про толерантність, плюралізм та

критицизм” академік визначає чотири можливих способи розуміння

толерантності:

1) толерантність як байдужість (існування думок, істинність яких

ніколи не може бути доведена) - релігійні погляди, цінності різних культур,

етичні вірування, переконання і т.д.);

2) толерантність як неможливість взаєморозуміння (обмежує прояв

терпимості повагою до іншого, якого разом з тим зрозуміти неможливо і з

яким неможливо взаємодіяти);

3) толерантність як поблажливість (привілейоване в свідомості людини

положення власної культури, тому всі інші оцінюються як слабші: їх можна

терпіти, але при цьому одночасно і зневажати);

4) терпимість як розширення власного досвіду і критичний діалог -

дозволяє не тільки поважати чужу позицію, а й змінювати свою в якості

критичного діалогу. Цей підхід є найбільш бажаним в сучасній ситуації.

Сучасні вчені під толерантністю розуміють професійно важливу

якість, що виявляє свою сутність як здатність сприймати без агресії відмінні

від власних суджень, спосіб життя, характер поведінки, зовнішність і будь-

які інші особливості людей у сфері освітнього простору і соціокультурного

середовища, шляхом встановлення з ними відносин довіри, співпраці,

компромісу, радості, товариськості, співпереживання та психологічного

комфорту.

Сутність толерантності включає:

оволодіння певною філософією толерантності;

культуру толерантної свідомості;

ставлення до відповідної дійсності, що втілюється в поведінці.

Основні принципи толерантності.

До числа цих принципів слід, перш за все, віднести:


155

• відмова від насильства як неприйнятного засобу залучення людини до

якої-небудь ідеї. Добровільність вибору, “свобода совісті”, акцент на щирості

переконань;

• вміння примусити себе, не примушуючи інших, страх і примус ззовні

не сприяють формуванню толерантності, хоча в якості виховного фактора в

певний момент дисциплінують людей, при цьому формуючи певні звичаї;

• толерантність, в європейському розумінні, задає приклад

“законослухняності”, підпорядкування законам, традиціям і

звичаям. Підпорядкування законам, а не волі більшості або однієї

особистості, є важливим фактором суспільного розвитку;

• прийняття ІНШОГО, який може відрізнятися за різними ознаками -

національними, расовими, культурними, релігійними і т.д. Формування

взаємин відповідно до “золотого” правила: “Роби по відношенню до інших

так, як ти хотів би, щоб вони поступали по відношенню до тебе”.

Найбільш ефективним засобом попередження нетерпимості є

виховання.

3. Принципи реалізації педагогіки толерантності

Виховання толерантності визначається як одне з провідних освітніх

завдань. Для того щоб реалізувати педагогіку толерантності, педагоги, в

першу чергу, повинні створити зразки взаємовідношень між собою, а саме:

працювати в атмосфері взаєморозуміння, взаємоповаги, співучасті й

співпереживання. Толерантний педагог усвідомлює, що його сприймають як

зразок для наслідування. Він використовує навички для розвитку діалогу і

мирного розв'язання конфліктів, навчає мислити критично, вміє цінити

позиції інших, при цьому чітко формулює власну точку зору, не підтримує

агресивну поведінку, сприяє залученню учнів і батьків до прийняття рішень

спільної діяльності.

Діяльність педагога з позицій толерантності має включати три

аспекти:

- особистість педагога, якому притаманні толерантні якості;


156

- прояв толерантності у професійній діяльності;

- реалізація принципів толерантності в педагогічному спілкуванні.

Необхідну ефективність навчання в дусі толерантності забезпечують

етичні принципи, які одночасно виступають і системою вихідних

дидактичних вимог. Це принципи гуманізації та демократизації виховного

процесу, самоактивності й саморегуляції, інтеркультурності, комплексності й

міждисциплінарної інтегрованості, “соціального комфорту” або створення

моральної атмосфери та принцип “соціального уроку”, який полягає у

пошуку вирішень проблеми дитячої агресії.

Структуру толерантності, як професійно важливої якості особистості

педагога, можна представити у вигляді взаємодії її трьох провідних

компонентів.

• Перший, концептуально-ціннісний компонент толерантності

педагога, виявляється через систему принципів організації педагогічного

процесу, серед яких домінуючими є такі: пріоритет гуманістичних цінностей;

ідея духовної свободи людини; визнання самобутності й унікальності кожної

людини; віра в невичерпні можливості і здібності особистості; повага до

людської гідності; відкритість до сприйняття людських цінностей; орієнтація

на діалектичний зв'язок розвитку й саморозвитку особистості; терпимість до

думок і поведінки інших людей; зорієнтованість на партнерство і співпрацю.

• Другий компонент толерантності педагога - особистісно

мотиваційний - виявляється через характер його емоційного ставлення до

учасників педагогічної взаємодії, а саме: доброзичливість, ввічливість,

щирість, лояльність, стриманість, милосердність, емпатійність,

справедливість, терпимість.

• Третій, діяльнісно-поведінковий компонент, виявляється через

систему способів його педагогічних дій щодо організації, контролю й оцінки

якості діяльності учасників навчально-виховного процесу, серед яких -

сприймання особистості партнера таким, яким він є; прийняття та розуміння

індивідуальності іншої людини; надання недоторканного права особистісної


157

думки; оцінювання особистості відповідно до Я-концепції; уміння

приховувати або пом'якшувати негативні почуття; уміння вибачати іншому

помилки чи ненавмисно спричинені неприємності; терпиме ставлення до

професійного дискомфорту; уміння володіти собою і йти на компроміс;

уміння безконфліктно вирішувати проблемні педагогічні ситуації.

Основними умовами формування толерантності педагога є:

підвищення рівня інформованості про сутнісні та змістові

характеристики толерантності, про особливості вивчення толерантності у

межах різних галузей знань та постановки проблеми у педагогіці;

формування толерантності в особистісній системі цінностей

педагога та перетворення її у регулятивний принцип професійної діяльності;

структурування гуманістичних стосунків у системі учень - учень,

учень - педагог, педагог - учень, педагог - батьки, педагог – педагог;

урізноманітнення навчальних, ігрових, дискусійних форм і

тренінгів у педагогічному процесі;

систематичний педагогічний моніторинг стану сформованості

толерантності кожного учня;

забезпечення науково-методичної бази навчально-виховного

процесу з проблем виховання толерантності.

Успішність взаємодії між педагогом і вихованцем визначається такими

засобами педагогіки толерантності, як:

діалог - виступає фундаментом толерантності і рівнем толерантних

переконань. У структурі діалогічної взаємодії переважають емоційний і

когнітивний компоненти, які виявляються крізь високий рівень емпатії,

почуття партнера, уміння прийняти його таким, яким він є, відсутність

стереотипності у сприйманні інших, гнучкість мислення, а також через

уміння «бачити» свою індивідуальність, здатність адекватно оцінювати

власну особистість. У діалозі розкривається індивідуальність особистості й

осягається своєрідність іншого, оскільки передбачається рівність позицій у

спілкуванні;


158

співпраця - спільне обговорення цілей діяльності, спільне її

планування і розподіл сил та засобів на підставі можливостей кожного. Її

можна охарактеризувати такими ознаками: контактністю, доброзичливістю,

відсутністю агресії чи самоагресії, відсутністю тривожності, мобільністю дій,

ввічливістю, терпінням, довірливістю, соціальною активністю;

опіка - можлива тільки тоді, коли обидві сторони сприймають одна

одну і терпляче ставляться одна до одної. Опіку можна розпізнати за такими

ознаками: емоційна стабільність, високий рівень емпатії, соціальна

активність і вміння прийти на допомогу.

вибачення - це не заперечення власної правоти в цих судженнях, а

спроба поглянути на кривдника зі співчуттям, милосердям і любов'ю. Коли

людина вибачає, активізуються певні елементи цих сфер, тобто такі негативні

емоції, як гнів, ненависть, образа, сум чи нехтування повинні бути залишені.

Вибаченню як толерантному стилю взаємодії притаманні такі особливості:

готовність вибачити кривднику, розуміння помилок інших, перегляд власних

поглядів на кривдника й ситуацію взагалі шляхом «примірювання» на себе

різних ролей, усвідомлення зменшення негативних і зростання позитивних

почуттів.

Ефективність виховання толерантності значною мірою залежить від

цілеспрямованості навчально-виховного процесу, форм його організації.

Особлива роль тут належить предметам соціально-гуманістичного та

художньо-естетичного циклу: рідної мови, літератури, етики, історії,

природничих наук, образотворчого мистецтва тощо.

Професійна діяльність педагога за своєю природою, характером і

результатами є етичною, ґрунтується на етичних законах і принципах. Рівень

толерантності свідчить про готовність суспільства в цілому до формування

стосунків відкритого типу та співпраці на основі демократичних принципів. І

педагог повинен чітко й усвідомлено це зрозуміти та діяти на основі

«золотих» правил етики. Тому виховання толерантності визначається як одне

з провідних освітніх завдань XXI ст. практичне втілення якого спрямовує до


159

створення в суспільстві та світовій спільноті культури довіри та культури

толерантності.

Притча про аксакала. Помирає в одному поселенні старий аксакал.

Прийшли до нього люди попрощатися та й говорять: “Скажи нам, мудрий

старий, як вдалося тобі створити такий порядок у сім’ї, що усі сини і

невістки, дочки і зяті жили разом у мирі та злагоді". Не може вже говорити

старий – подають йому папір і олівець, і він довго пише. І коли випадає з рук

вмираючого аркуш, дуже здивувалися усі – там 100 разів було написано одне

слово. Не здогадуєтесь яке? 100 разів було написано – терпимість!

Притча про типи людей

Одного разу учень запитав у Майстра:

- Скажи, як мені навчитися знаходити спільну мову з будь-якою

людиною, з якою зіштовхує мене життя?

- Це просто, - сказав Майстер. - Існує сто двадцять сім типів людей.

Вивчивши всі ці типи і дізнавшись способи спілкування з кожним, ти не

будеш ніколи відчувати труднощів: Учень присвятив десять років вивченню

ста двадцяти семи типів людей і, коли вважав за своє навчання завершеним,

відправився у велике місто.

Але по дорозі він був зупинений розбійником і пограбований.

Вимушений повернутися до Вчителя, він поскаржився:

- Мені не допомогло моє знання! Я намагався визначити тип цього

розбійника і спілкуватися з ним відповідно, але це не завадило йому

пограбувати мене!

- Проте ти залишився живий - чи це не результат? – Сказав Майстер. –

Крім того, ти не зрозумів головного. Ти не побачив за типом саму людину.


160

Список використаних джерел:

1. Асмолов А.Г. Слово про толерантність / Століття толерантності. М.,

2001, № 1., С. 4-7.

2. Бодальов А.А. Особистість і спілкування: Вибрані праці. - М.:

Педагогіка, 1983. - 272 с.

3. Головачов В. Толерантність // Педагогіка толерантності. - 1999. - №

3/4. - С. 163 - 167.

4. Грива О.А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності

у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища. – К.,2005. – 228 с.,

с.143.

5. Заслуженюк В.С., Присакар В.В. Соціально-педагогічні проблеми

виховання в учнів культури міжнаціонального спілкування // Нові технології

навчання: Наук.-метод. зб. / Редкол.: В.О.Зайчук (гол. ред.) та ін. – К: ІЗМН,

1997. – Вип.19. – С.65-77.

6. Калошин В.Ф., Безносюк О.А. Від авторитарності до співробітництва

і толерантності//Педагогіка толерантності. - 2001. - № 2(16) - С.8 - 16, с. 8

7. Орел А. Україна і ЮНЕСКО співпрацюватимуть на засадах

інтелектуальної та моральної солідарності // Педагогіка толерантності. - 2001.

- № 2 (16). - С. 35 36.

8. Солдатова Г.У., Шайгерова Л.А., Шарова О.Д. Жити в мирі з собою

та іншими. Тренінг толерантності для підлітків. М. 2000.

9. Хараш А. У. "Інший" і його функції в розвитку "Я" / Спілкування і

розвиток психіки. - М., 1986. - С. 31-46

10. Чудова Н.В. Вплив особистісних характеристик суб'єкта на його

уявлення про ідеального партнера по спілкуванню / Психологічний журнал. -

1993. - Т.14. - № 3. - С. 28-37.

11. Шрейдер Ю.А. Людська рефлексія і дві системи етнічної свідомості

// Питання філософії. 1990. № 7. С.22-32.

Documents

Профтехосвіта Запоріжжя 20nmc-pto.zp.ua/old/data/0024/20_2012.pdf · різних аркушів”. Професія: “Оператор комп’ютерного