17 березня 2016 року №11 (19193)

vechirniykiev.com.ua

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

Зручна програмастор. 10-16

Сміття наступає! І не просте, а – ртутне. Ти-

сячі вкрай небезпечних ртутних ламп виявили на звалищі, що майже

на березі озера Тяглого, обабіч тупикової вулиці

Колекторної (Осокорки). «Вечірка» побувала

там якраз під час при-бирання небезпечного

вантажу.

110 років з киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Фот

о П

авла

ПА

ЩЕН

КА

стор. 3

Українську столицю відзначили у конкурсі «Європейські міста і регіони майбутнього 2016–2017»

Міському голові Віталію Кличку вручили нагороду, яку отримав Київ у конкурсі видання Foreign Direct Investment Magazine «Європейські міста і регіони майбутнього 2016–2017».

Цю нагороду присудили за привабливість міста для міжнародних інвесторів. У своїй номінації столиця України випередила Бухарест, Прагу, Варшаву, Буда-пешт, Анкару, Мінськ, Санкт-Петербург та Москву.

«Для нас важливе таке визнання. Це позитивний сигнал для потенційних інвесторів і свідчення того, що ми рухаємося у правильному напрямі, створюю-чи умови для інвесторів, пропонуючи цікаві про-екти», – сказав після отримання нагороди Віталій Кличко.

Церемонія нагородження відбулася в рамках між-народної виставки нерухомості MIPIM у Каннах.

Маршрутки дістали киян

Стор. 7

В Каннах переміг Київ

ТБРаду Поклітару віддасть Шевченківську премію на театр

У Гліба Грижбовського загинув у бою з російськими диверсантами син Олексій. Хлопець служив у 93-й бригаді, позивний Динамо. Доброволець. За фахом – худож-ник-флорист. А нині його батько – на мирній передовій. Тому вже давно солдатські питання стали питаннями і Гліба Грижбовського.

МЕДАЛЬна справа Відзнаку «Герой киянин» пропонують зробити муніципальною

Ртуть несіть… до жеків

Звалище небезпечних ламп

на Осокорках вкотре нагадало

про загрозу для киян

Продовження теми на стор. 5

Стор. 18

Є 10 000 підписів проти цього виду транспорту

кур’єр «ВК»2 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

ОТАКОЇ!

«ВЕЧІРКА» ЗАПИТАЛА

«БЕЗПЕЧНА СТОЛИЦЯ» – таку назву отримала міська цільова

комплексна програма профілактики та протидії корупції. Розрахована вона на три роки. На засіданні постійної комісії Київради з питань дотримання законності, правопоряд-ку та запобігання корупції, де узгоджувалася програма, наголошу-валося, що захід цей вимушений. Адже за останні роки більш ніж удвічі збільшилася вулична злочин-ність, кишенькові крадіжки зросли на 27%, а розкрити вдається лише кожний 50-й такий злочин. Значно збільшилася кількість викрадень авто – майже 2000 у 2015 році.

ДОРОЖНЄ ПОКРИТТЯ НА 44-х ВУЛИЦЯХ столиці буде

капітально відремонтоване. Про це сказав міський голова Києва Віталій Кличко в ефірі однієї із радіостанцій. Він також зазначив, що ключова вимога до шляхови-ків – якість покриття: «Щоб мінімум – 5 років гарантії, а на асфальт, покладений на мостах, – від 10 років. Інакше будуть кримінальні провадження за невиконання норм, за крадіжку коштів». У Києві загальна протяж-ність доріг – 1600 км, і 60 відсотків з них потребують капітального ремонту.

ДЛЯ БІЙЦІВ АТО ПРИДБА-ЮТЬ КВАРТИРИ. 19 мільйо-

нів гривень додатково планує виділити міська влада для бійців Антитерористичної операції на сході України та сім’ям загиблих Героїв Небесної Сотні. Заради цього депутати Київради мають намір підкоригувати «Програму економічного та соціального розвитку міста Києва на 2016 рік». Кошти, зокрема, будуть спрямовані на закупівлю квартир зазначеним категоріям населення, – зауважив голова бюджетної комісії, лідер фракції «Солідарність» у Київраді Андрій Странніков.

ВІДБУВСЯ ОСТАННІЙ ЕТАП ВІДКРИТОГО КОНКУРСУ

кандидатів на посаду директора столичного Будинку вчителя, під час якого кандидати презентували власне бачення майбутнього розвитку міського закладу освіти. Разом із конкурсною комісією концепції розвитку Будинку вчителя заслухала заступник голови КМДА Ганна Старостенко. Сьогодні у відборі беруть участь 11 осіб. Комісія має проголосувати та подати рекоменда-ції щодо відібраної кандидатури директорові Департаменту освіти, науки, молоді та спорту до 21 березня.

Щодня районні центри зайнятості

столиці обслуговують

понад 4,5 тисячі відвідувачів.

2,2 тис. безробітних киян працевлаштовано

з початку року.

ЦИФРА

Чому за газ платитимемо вдвічі більше?

Шашликом по газону

Леонід Каденюк не будуватиме хоромів

Олег ПЕТРЕНКО

Отримавши газові платіжки за лютий, кияни телефонують до «Вечірки» з питанням: чому сума зросла вдвічі?!

Річ у тім, що наш уряд програв троє судів, аж до Вищого адмі-ністративного, які визнали його постанову №237 незаконною. А згідно з нею, з травня минулого року норми споживання газу на одну особу в квартирах без лічиль-ників зменшено вдвічі: з шести кубів до трьох у разі викорис-тання газової плити за наявності централізованого гарячого водо-постачання; з 9 до 4,5 куб. м у разі користування газовою плитою, але за відсутності гарячої води; з 18 до 9 куб. м, якщо є газові плита та колонка-водонагрівач.

Отже, протягом дев’яти місяців ми сплачували за вдвічі меншими тарифами, які уряд вважав об-ґрунтованими, а двоє фізичних осіб, котрі подали позов проти Кабміну, – безпідставними й дис-кримінаційними. У цих двох панів удома були лічильники, але вони побачили, що сусіди, котрі не мають приладів обліку газу, після затвердження урядом постанови №237 стали платити менше.

Цікаво, що позов двох дядьків, «маленьких українців», до поваж-ного Кабміну в судах усіх інстан-цій, як зазначено в ухвалі Верхо-вного адміністративного суду, «задоволено повністю». Можна було б потішитися з незалежності нашого правосуддя, яке встояло навіть проти уряду!.. Та є питан-нячко: чи хотів Кабмін боротися за свою честь і за весь народ, чи

просто став на інший бік – разом із дядьками-позивачами та газо-вими магнатами-монополістами за їхньою спиною?

Киянам ще пощастило: нам «Київгаз» підвищив тариф з дня судової ухвали – від 29 січня. А ось у регіонах, за словами екс-міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, «облгази повиставляли вдвічі більші ра-хунки, починаючи з торішнього травня, адже суд скасував по-станову з моменту її ухвалення».

Цікава арифметика. Кожен ки-янин, у кого лише газова плита без лічильника, за дев’ять місяців «обібрав» газового монополіста на 27 кубів блакитного палива чи на 194 гривні з копійками за чинними тарифами. Середньостатистична ж сім’я (2,6 особи) нібито недо-платила 505 грн за 70 куб. м газу. А от домогосподарство з газовими плитою та котлом, на думку суду, «завинило» олігархам-газотрейде-рам понад півтори тисячі гривень за триста кубів газу. Загалом в Україні налічується близько чоти-рьох мільйонів домогосподарств без лічильників газу, тобто таких, що сплачують за нормативами. Виходить, вони «заборгували» понад п’ять мільярдів гривень за 700 млн куб. м газу.

Київрада надала Герою України, генерал-майору Леоніду Каде-нюку ділянку загальною площею 10 соток у провулку Залежному, 49-б, що в Голосіївському районі. «Вечірка» зателефонувала Леоні-ду Костянтиновичу та поцікавила-ся, що він планує зробити на цих сотках.

«Насамперед побудую будино-чок, – розповів Леонід Каденюк. – Оскільки дачі в мене немає, то буде замість неї. Але це будуть не якісь там хороми, а звичайна одно- чи двоповерхова споруда. Скажу відверто: на ділянку че-кав п’ять років, вистояв у чергах

нарівні з іншими. Потім заплатив 11 тисяч гривень за всілякі дозволи й довідки. Звісно, окрім зведення будинку, планую посадити поруч невеличкий садочок, а якщо ви-стачить місця, то й городик».

ДОВІДКА «ВК»

Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України. Під час польоту Каденюка 1997 року в космосі впер-ше побували тризуб та український прапор, пролунав Гімн незалежної України.

Підготував Віталій КУРІННИЙ

11 березня. Одномоторний літак-винищувач ЯК-3, що брав участь у зйомках фільму «В бій ідуть одні «старики», повер-нувся до натурної експозиції Державного музею авіації після реставраційно-відновлювальних робіт, що здійснені мо-лодіжними бригадами столичного авіазаводу №410. Серед почесних гостей урочистостей з цієї нагоди був і виконавець ролі старшого лейтенанта Скворцова в легендарній кінострічці Леоніда Бикова – народний артист України Володимир Талашко, якому напередодні виповнилося сімдесят років.

Фото Геннадія КИРИНДЯСОВА

Фот

о ав

тора

ФОТОФАКТ

Минулої суботи в парку імені Тараса Шев-ченка кожен пропагував своє: підпри-ємці – млинці, шашлики, стейки, плов, ковбаски, глінтвейн… Бійці Національ-ної гвардії – умови контрактної служби.

На першій локації було дуже гамірно, весело аж до реготів, з димком від мангалів, що приємно лоскотав носа, з припрошуваннями молодиць із торговельних павільйонів – «за-вітайте, не минайте!» і, звісно, музикою та співами, які ніби аж розривали тутешній спокій. І лунало з динаміків: «Ой, хто п’є, тому наливають…».

Зовсім іншу картину ми побачили на другій локації, що була за півсотні метрів від забави з глінтвейном і шашликом. Тут солдати Нацгвардії тимчасово припарку-вали особливий КрАЗ. Це клуб-машина, що виконує важливу інформаційно-про-світницьку місію. Воїни агітували вступа-ти до лав Нацгвардії, поруч розмістили плакати про те, що боронити незалеж-ність держави – справа честі. Однак їхні заклики заглушало… «Ой, хто п’є, тому наливають…».

Але хто дозволив перетворити газо-ни… на «скатерку-самобранку»? Ніхто. Захотіли – та й посунули столи й лави. Київ ще не таке бачив?!

Леонід БОРИСЕНКО, Ганна РЕДЬКА

КОМЕНТАР

За словами генерального директора КО «Київзеленбуд» Сергія Симонова, він також чув кілька нарікань щодо несанкціонованого розміщення столиків на території зелених насаджень, тому одразу зв’язався з керівни-цтвом КП з утримання зелених насаджень Шевченківського району, на балансі якого перебуває цей парк. «Мені повідомили, що за браком місця були допущені незначні порушення правил благо-устрою. Серйозних пошкоджень виявлено не було. Після закінчення свята учасники ярмарку за власним бажанням відшкодували на рахунок КП УЗН Шевченківського району близько 22 тисяч гривень», – розповів Сергій Симонов.

НОТА ПРОТЕСТУ

КОМЕНТАР

Олексій КУЧЕРЕНКО, екс-міністр ЖКГ: – Такий бідний, нещасний уряд із міністром юстиції, з іншою всією машиною… програв позов двом якимсь фізичним особам, які вважали, що Кабмін неправильно порахував ці норми. У мене одне питання до Яценюка: хто відпо-вість за це?!

Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193) кур’єр «ВК» 3

В суботу, 19 березня о 20.30 люди у всьому світі на одну годину вимкнуть світло. Таким чином буде відзначено Годину Землі – як символ стурбованості за майбутнє Планети та єдності у бажанні за-хистити природу.

Окрім символічного вимкнення світла на 60 хвилин, цьогорічна кампа-нія робить наголос на необхідності та безумовній користі щоденних дій кожного громадянина, компанії та уряду в сфері енергоефективності, збе-реження навколишнього середовища, ощадливого використання ресурсів задля подолання екологічних проблем і досягнення гармонії з природою.

Годину Землі започатковано у 2007 році Всесвітнім фондом природи (WWF) в Австралії з метою привернути увагу до проблеми зміни клімату. В 2008 році ця успішна акція поширилася світом, у ній взяли участь біль-ше 50 мільйонів людей у 35 країнах. Україна приєдналася до всесвітньої кампанії у 2009 році. В 2015-му до Години Землі приєдналися 7000 міст у 172 країнах. В Україні до акції долучилися більше 50 міст та містечок, в тому числі Київ, Одеса, Львів, Харків, Полтава та інші.

Долучаємося до всесвітньої екологічної акції

Наталія, студентка: – Проблема житла… Я мо-лода мама, у нас придбати своє житло не-реально, тому ми змушені знімати, що за-

раз також дуже дорого. Високі ціни на продукти, на оплату комуналь-них послуг… Виплати на дитину є, але вони мізерні, вистачає лише на підгузники. Зараз дуже важко, тому я змушена працювати, залучати до-помогу бабусь….

Максим, працівник ІТ-сфери: – Намагаюсь не зважати на проблеми, крокую по життю з висо-ко піднятою головою. Вва-

жаю, що всі проблеми «народжу-ються» у нас в голові, тому слід менше думати й створювати їх.

Микита, працівник сфери юриспруден-ції: – Проблема поганих доріг, інфраструк-тури, занад-то високі

ціни на продукти, курс долара, що стимулює підвищення цін та низька заробітна плата… Фактично, більшість громадян України пере-буває у такій собі фінансовій кризі,

що сприяє збільшенню негативних настроїв у суспільстві, поширення злочинності...

Сергій, приватний підприємець: – Турбують проблеми з курсом валюти, тому, що падає купівельна спроможність

населення, відповідно падають мої прибутки. Ростуть витрати на утримання бізнесу, оскільки, у нас в державі до валютного курсу підв’язано майже все (комунальні послуги, транспорт, паливо). Я не проти підвищити й заробітну плату своїм працівникам, адже чудово розумію, що виплачувати зарплату, яка була ще два роки тому, є не зовсім гуманно.

Тарас, викладач:– Неспокій в країні, що відобража-ється на всіх сферах життя, високі, не під-йомні тарифи за комунальні

послуги, мізерна заробітна плата. Занадто високий рівень агресії в суспільстві, серед студентства, не-бажання значної частини молоді вникати в суть проблем, які нам постійно підкидають наші можно-владці й сусідні держави.

Опитування провів Анатолій ШЕМЕТ

Фото автора

НАПЕРЕДОДНІ ПОДІЇ

Які проблеми хвилюють вас та ваші родини?

ОПИТУВАННЯ

Про це знаний хореограф повідомив у бесіді з нашим кореспондентом

Геннадій МАКСИМОВ

Талант не знає кордонів. Ця про-писна істина щасливим чином втілилася у творчій долі 43-річ-ного хореографа Раду Поклітару. Народився і виріс в Молдавії. Навчався балету в Росії. Пройшов професійне становлення у Біло-русі. Останні десять років живе й працює в нашій країні. Причому працює настільки самобутньо, яскраво і результативно, що удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Заради цього інтерв’ю кореспонден-ту «Вечірки» довелося зробити два вечірніх дзвінки лауреату: перший – близько 8-ї вечора, другий – того ж дня, але ближче до півночі, коли керівник дійсно ексклюзивного театру «Київ модерн-балет» нарешті звільнився від адміністративної плинності й репетиційної напруги.

– Дозвольте каламбур. Ми за вас раді, шановний Раду. Вітаємо з престижною нагородою.

– Дякую. Але це визнання не тільки і не стільки моєї роботи, а висока оцінка творчих зусиль усього нашого театрального колективу, без перебільшення унікального.

– Виходить, ви як хореограф прорубали вікно української культури у Європу.

– Зауважте, це ваші слова. Але вони, мабуть, справедливі. Як зро-зумілий і захват моєї мами, яка зателефонувала мені першою з родинного кишинівського ото-чення, щоб привітати з нагородою саме за ці балети: «Лебедине озеро» (Чайковський), «Жінка в ре-мінорі» (Бах), «Довгий різдвяний обід» (Ві-вальді) й триптих «Перехрестя».

– Гадаю, премія імені Тараса Шевченка зобов’язує вас і до осяг-нення його творчої спадщини...

– Звісно. Я і до цього з величез-ним непідробним пієтетом ставився до великого Кобзаря. Він був і за-лишається духовним маяком укра-їнської нації. Підступаю все ближче до його віршів і поем, щоб згодом дати шевченківським образам гідне хореографічне прочитання.

– У вас є кумири в мистецтві танцю?

– Не кумири – майстри. Їх у Єв-ропі багато, причому молодих. А в Росії це, перш за все, Борис Ейфман. Учитель мого батька. Шкода, тато не дожив до моєї Шевченківської премії...

– Що привело вас в Україну? – Скоріше – хто. Меценат

Володимир Філіппов. У нього народилася ідея створити театр «Київ модерн-балет». Запросив мене на цей проект. Стартові меценатські кошти вичерпалися, а театр живе, зокрема і завдяки підтримці моїх колег із муніци-пального балету.

– Чи є у вас улюблені місця в Києві?

– Я живу тут одинадцятий рік, і весь час на Подолі...

– «А без Подолу Київ немож-ливий...»

– Так-так. У верхню пафосну частину Києва піднімаюся тільки за крайньої необхідності. Найчастіше буваю на Андріївському узвозі. Колись я там винаймав житло. Му-зей однієї вулиці, булгаковський будинок, Андріївська церква. І, звісно ж, усілякі творчі галереї. Особливо добре там на День Києва, коли цвітуть каштани...

– Якщо не секрет, як збирає-теся розпорядитися грошовою складовою Шевченківської пре-мії?

– Із 190 тисяч гривень левова частка піде на мій головний твор-чий проект – театр «Київ модерн-балет».

– Щось залишиться на бен-кет...

– Ні, я людина небенкетна.

Раду Поклітару віддасть Шевченківську премію на театр

ВЕЧІРНІЙ ДЗВІНОК «ВК»

ПРОТИСТОЯННЯ

ВОЛОДИМИР КЛИЧКО КУПИТЬ ЖИТЛО Марії Стус – сестрі

поета-патріота Василя Стуса. Про це заявив мер Києва Віталій Кличко. Таким чином братам Кличкам вдасться вирішити проблему із житлом для родини пані Марії, яка мешкала у Донецьку. Вона неодноразово зверталася до різних інстанцй із проханням про допомогу. Але юридично законних підстав надати житло пані Марії у Києві не могли, адже в квартирній черзі перебуває більше 60 тис осіб. «Я обговорював з братом цю ситуацію. Ми почали шукати помешкання. Це буде трикімнатна квартира для всієї родини у новому будинку біля скверу імені Василя Стуса», – розповів Віталій Кличко.

«КАРТКОЮ КИЯНИНА» можна сплатити за послуги

ЖКГ без черг і комісій. Відтепер на сайті КП «Головний інформа-ційно-обчислювальний центр» (www.gioc.kiev.ua) за комунальні послуги можна розраховуватися всіма банківськими картками. А власники «Картки киянина», котрі є клієнтами банку «Хрещатик» чи «Ощадбанк», оплачуватимуть послуги без комісії. Для власників «Картки киянина», які не мають доступу до Інтернету, влада впроваджує схему оплати карткою в місцях приймання платежів за комунальний сервіс.

У КИЄВІ СТВОРИ-ЛИ НОВИЙ

УНІВЕРСИТЕТ. Кабінет Міністрів прийняв рішення про створення Державного університету інфраструкту-ри та технологій. Його створили на базі Держав-ного економіко-технологіч-ного та Університету транспорту Київської державної академії водного транспорту імені Петра Конашевича-Сагай-дачного. Студенти цих закладів продовжать навчання автоматично.

Як і чим заблокують кафе на Майдані Віталій КУРІННИЙ

У Будинку профспілок на Май-дані Незалежності, де розміщу-вався один зі штабів Революції Гідності, хтось вперто хоче відкрити кафе. «Вечірка» зате-лефонувала директору Департа-менту міського благоустрою та збереження природного середо-вища КМДА Дмитру Білоцерков-цю. Ось що він відповів:

«Щодо ситуації навколо Будинку профспілок, де спочатку намагалися відкрити заклад харчування російської мережі L-Kafa, а нині з’явився новий об’єкт – «Кафе на Майдані», я маю дві позиції. Це позиція чиновника, пред-ставника влади і – громадянська. Місто змушене обмежити доступ відвідувачів до кафе у Будинку профспілок, оскіль-ки цей заклад є аварійним. До того ж іще у 2014 і 2015 роках комісія КМДА з надзвичайних ситуацій провела пе-ревірку і надала висновок, що будівля

є небезпечною в плані користування і там заборонено вести господарську діяльність. Як громадянин, який був свідком трагічних подій в Будинку профспілок, пожежі та загибелі людей, вважаю, що розміщувати в цій будівлі розважальні заклади чи заклади хар-чування недоречно. Чекаємо відпо-віді від профспілок, яким належить це приміщення. Ми запропонували їм обгородити територію парканом. Якщо вони цього не зроблять, це до-ведеться зробити нам».

щоденник депутата4 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Майно кінотеатру імені Гагаріна кудись зникло

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок депутатів Київради у Facebook

Михайло БУДІЛОВ (фракція «Всеукраїнське об’єднання «Свобода») https://www.facebook.com/profile.php?id=100009932478505

Розглядали на комісії власності питання надання КП «Фармація» приміщень для оренди за 1 грн на рік. Зранку отримав від небайдужих мешканців порівняльну табли-цю з цінами у вказаній мережі комунальної власності та інших комерційних закладах. Вважаю несправедливим, що комунальні

медичні заклади надають послуги за завищеними цінами, прикриваючись знижками для соціальних верств населення з подальшим відшкодуванням таких знижок із бюджету міс-та. На свої запитання відповіді не отримав, адже директор підприємства та його представники не були присутні на засіданні. Вимагав створити робочу групу із залученням фахівців комісії з охорони здоров’я та повторно винести це питання на наступне засідання. Пропозицію підтримано одноголосно.

КОМЕНТАРІ: Руслан Світлий: Шановний Михайле, КП «Фармація» – позабю-джетна структура, яка жодних компенсацій та преференцій від міста не має! Останню преференцію з пільг на оренду скасували ще в середині 2015 року, а соціальне навантаження колосальне. Сергій Коваленко: Аптеки КП «Фармація» – це давно вже розсадник корупції. Живуть на величезних націнках, тому що тільки в цих аптеках відпускають ліки пільговикам. Тобто маємо подвійний рекет. По-перше, за рахунок високих цін, по-друге, ці суми ще й відшкодовуються з бюджету, тобто, знов із кишені пенсіонерів.

Дмитро БАНАС (фракція «Солідарність») https://www.facebook.com/banas.met

Маю гарну новину. Земельна комісія погодила мій проект рішення про створення скверу на вулиці Татарській, біля будинків №36/5 та №38. Здивувало, що один наш колега з фракції «Свобода» прийшов на засідання і виступив проти створення скверу: спочатку пропонував зняти питання з порядку денного, а коли це

не вдалося, намагався схилити депутатів голосувати проти скверу. Однак проект рішення був підтриманий більшістю голосів. Тепер залишилося проголосувати проект рішення на сесії, і почнемо благоустрій даної території.

Володимир ПРОКОПІВ (фракція «Солідарність») https://www.facebook.com/volodymyr.prokopiv.52

Депутати Київради не просто підтримали ініціативу зобов’язати забудовників віддавати один відсоток від збудованого житла (додат-ково) готовими квартирами. А взяли на себе відповідальність зрушити з місця квартирну чергу, яка за останні 3 роки стрімко зросла через розширення переліку пільговиків.

Сьогодні лише у Києві вона становить понад 67 тисяч сімей (у Львові – 26 тисяч, Харків – трохи більше 20 тисяч). Тепер справа за народними депутатами України, котрі приймають рішення про додаткові пільги дуже жваво не стільки для самих людей, як для політичних бонусів. Якщо проголосують «за», то, думаю, тоді як мінімум 200 сімей лише у столиці вже до кінця року будуть їм вдячні.

Олександр ГОНЧАРОВ (фракція «Солідарність») https://www.facebook.com/goncharov.org

Направив депутатський запит до мера Ві-талія Кличка стосовно оформлення земель-них ділянок навчальними закладами, на яких вони розташовані. Сьогодні вартість землевпорядних та топографічних робіт становить від 50 до 115 тис. грн для одного об’єкта. Пропоную максимально спростити

процедуру оформлення державних актів на землю для шкіл та садочків. Роботи мають виконувати державні комунальні підприємства, а вартість символічну – 1 гривню.

Нещодавній візит на Сирець мера Віталія Кличка підштовхнув міську владу до того, щоб знову звернути

увагу на занедбаний кінотеатр ім. Гагаріна на вулиці Щусєва. Торік за моїм поданням до Київради було

розірвано договір оренди, і кінотеатр повернувся в комунальну власність. Нині ж м’яч на полі Департаменту культури та КП «Київкінофільм», які мають взяти на баланс будівлю кінотеатру. Наступний крок – оцінити його стан та провести технічну експертизу, на що два роки підряд ініціював виділення 220 тисяч гривень, але ці роботи не виконувались, оскільки представники Департаменту не мали змоги... потрапити в будівлю. Нарешті сьогодні у присутності депутатів та представ-ників департаментів КМДА було оглянуто приміщення зсередини, а інспектор поліції зафіксував відсутність майна, яке було передано орендарю разом із будівлею кінотеатру. Отже, є всі підстави для відкриття кримі-нального провадження. КОМЕНТАРІ: Kira RozhdestvenSka: До речі, слід вимагати проведення тендеру на інструментальне дослідження конструкцій будівлі. Тому що такі роботи коштують до 100 тисяч. Svetlana Kreshchenko: Кінотеатр мого дитинства, серце крається бачити його у такому занепаді.

Завжди в усіх добрих справах намагаюсь під-тримувати молодь. І ось гарні новини – учні різного віку представили гімназію №237 на

різноманітних районних і міських олімпіадах. У результаті маємо 13 призерів! Усі отримали солодкі подарунки та квитки у кіно. Також нагороду отримали й три спортивні команди – футбольний клуб «Добро», школа танців «Ірис» і клуб карате «Сьогун». Для них придбано новий спортивний інвентар. Адже таких талановитих, розумних та спортивних дітей потрібно заохочувати до нових досягнень та перемог.

Ігор БАЛЕНКО (фракція «Солідарність») https://www.facebook.com/BalenkoI

Запропонував створити Всеукраїнський музейно-дослідницький центр шістде-сятництва. Надіслав відповідний запит

до Київського міського голови Віталія Кличка. Будинок за адресою: м. Київ, вул. О. Гончара, 33, є архітектурною перлиною міста Києва та має славну історію боротьби за незалежність України. У цьому будинку тривалий період працював засновник Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл, розташовувалася ціла низка організацій, котрі зробили неоціненний внесок в історію України. Вважаю, що потрібно створити спеціальну комісію з представників департаментів архітектури та містобудування, комунальної власності Києва, культури і відповідних комісій Київради за участю орендарів та громадських організацій, яка б негайно напрацювала пропозиції щодо подальшого ви-користання будинку.

Жителі Микільської Слобідки та Лівобережного масиву порушують питання щодо реконструкції залізничної станції Київ-Дніпровський. Доповідаю: в рамках віднов-

лення цієї надважливої станції електрички розпочаті планові ремонтні роботи пішохідного переходу станції та прилеглих інфраструктурних об’єктів. Звісно, хочеться, щоб уже запрацювала і зупинка. Однак на це потрібні чималі гроші, аби зробити все й одразу. В нинішніх умовах знайти їх дуже важко, оскільки першочергові потреби фінансування є кричущими. Тому крок за кроком, але рішуче йдемо до повного від-новлення станції Київ-Дніпровський. КОМЕНТАР: Ганна Новосад: Під час ремонту варто врахувати важливий аспект. Цим переходом користуються багато людей з дитячими візочками та велосипедисти. Мають бути зроблені нормальні пандуси по всіх сходах. Інакше дитячий візочок самостійно неможливо переправити в парк Перемоги.

Олександр БРОДСЬКИЙ (фракція «Єдність») https://www.facebook.com/brodskyy

Олег ПЕТРОВЕЦЬ (фракція «Солідарність») https://www.facebook.com/oleg.petrovets

Володимир БОНДАРЕНКО (фракція «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина») https://www.facebook.com/V.D.Bondarenko

Реклама

нерв 5Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

пряма

Петро ПАНТЕЛЕЄВ, заступник голови КМДА: – Роздільний збір – це пріоритет. Але твердження, що тут є при-бутки, – міф. Ми продовжуємо розвивати цю справу, але лише за рахунок власних сил і ресурсів, фактично дотуючи її. Торік встанови-ли понад три тисячі контейнерів для роздільного збору. Збільшуємо їх кількість. Акцент цього року – на парки і сквери, де багато такого сміття, як пластик, картон, папір.

мова

Олег ПЕТРЕНКО

Сміття наступає! І не просте, а – ртутне. Тисячі вкрай небезпечних ртутних ламп виявили на звалищі, що майже на березі озера Тяглого, обабіч тупикової вулиці Колектор-ної (Осокорки).

СМІТТя – БІЗНЕС ПІД «ДАхОМ»

Як розповів «Вечірці» командир комунальної аварійно-рятуваль-ної служби «Київська служба порятунку» Олег Грибанов, по-дібне трапляється щороку. Торік аналогічний випадок був саме тут. А раніше купу люмінесцент-них ламп знайшли у Дарницько-му лісі.

«Це – землі запасу міста, нікому не надані в користування. Сюди сміття вивозять роками. Тут не один раз ловили машини зі сміт-тям, буквально хапали водіїв за руку, передавали інформацію до міліції. Але їй нецікаво було пра-цювати над цим. Ба, більше, ДАІ навіть «кришувала» нелегальне вивезення сміття. Тому все відбу-

валося у промислових масштабах, – розповідає голова Дарницької РДА Геннадій Сінцов. – Стосується це не тільки нашого району – таких місць довкола Києва чимало. Є багато людей, які заробляють на тому, що вивозять сміття будь-куди».

Такий бізнес існує. Розгорніть будь-яку рекламну газетку, почи-тайте оголошення на стовпах: ви-веземо сміття, недорого… Куди? На Осокорки, Оболонь, до Голосієва, приміського лісу. Або ще кудись недалеко і… «недорого». Бо два ле-гальні полігони, якими опікується «Київспецтранс», майже переповне-ні, та й платити за це треба.

ЧОГО ВАРТА ТАКА ЕНЕРГОЕфЕКТиВНІСТь? Надзвичайна подія на Осокорках оголила й іншу проблему: упро-довж багатьох років урядовці кількох «призовів» закликають нас до енергоощадності, ре-кламуючи, зокрема, й оці самі лампи, та водночас ніхто з них і досі не подбав про систему їх цивілізованої утилізації. За словами колишнього в. о. міні-стра екології Сергія Курикіна, в Україні є лише два підприєм-ства з переробки ртуті. А збо-ром ртутних ламп донині ніхто

взагалі не переймався. Тому й осокорківську знахідку довело-ся везти аж на Кіровоградщину. Згодом, після дослідження ґрун-ту, вочевидь, туди ж доведеться відвезти і верхній шар землі з цього звалища.

«Вечірка» побувала там якраз під час прибирання небезпечного вантажу. Біля землі випари ртуті становили до 700–800 нанограм на кубічний метр, що у два з половиною рази вище за норму (норма – до 300 нг/куб.м).

«Добре, що це сталося не у спеку. Ртуть у холодну пору не так випаровується, лежить на місці. До житлового масиву не дійде», – каже Іван Гаврилюк, за-ступник начальника управління з надзвичайних ситуацій КМДА.

– Як усі важкі метали, ртуть шкодить ниркам, печінці, зору, нервовій системі, – роз’яснює ко-мандир рятувальників Грибанов.

– Важкий метал має тривалий термін дії. Свідомості момен-тально ніхто не втратить, – додає Гаврилюк. – Лише з часом це може проявитися загостренням хвороб, спричинити рак легенів чи органів травлення…

КОЛЕКТОРНА СТАНЕ ЗАКРиТОю ВУЛицЕю

Проїзд на стихійний смітник, де знайшли лампи, перегородять ровами і бетонними блоками, встановлять поліцейський пост, повідомив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв. За словами голо-ви РДА Геннадія Сінцова, з боку вулиць Ревуцького і Вирлицької вже перекрито проїзди. З боку Бортничів перекриють, як тільки приберуть територію від усього сміття. «Люди, які працюють тут, зокрема на Бортницькій станції аерації, ходитимуть пішки. Маємо чимось жертвувати», – попередив Сінцов.

Петро Пантелеєв сподівається, що прибрати сміття… допоможе поліція: «Бажано, щоб утилізаційні роботи проводили також і за кошти винуватців, а не тільки платників податків».

ЗАРОБІТОК ОКУПиТь ШТРАф

За скидання тут звичайного бу-дівельного сміття передбачено лише адміністративну відпові-дальність – штраф, розмір якого у кілька разів менший за суму заро-бітку від вивезення відходів. Тому, крім включення цієї території до маршрутів патрульної поліції, тут також чергуватимуть добровольці оперативного штабу «Чиста Дар-ниця», який нещодавно створили посадовці РДА з місцевими акти-вістами громадських організацій.

«До всіх, хто захоче за рахунок екології і здоров’я людей вирішу-вати свої питання, будуть дуже жорсткі санкції», – наголосив за-ступник мера.

За його словами, у Києві також працюють кілька спеціалізованих підприємств, які приймають ці лампи для подальшої утилізації.

А за три місяці в усіх 110 сто-личних жеках і десяти РДА буде встановлено спеціальні контейне-ри для відпрацьованих ламп, тер-мометрів, батарейок тощо. Першу партію – 140 таких контейнерів – уже закуплено. Населення корис-туватиметься ними безкоштовно. А ось підприємства й організації будуть платити. Отже, ртуть не-сіть… до жеків. Заради безпеки.

«Хочу наголосити, що це перше впровадження контейнерів для збору небезпечних відходів в Укра-їні. Досі це питання не вирішува-лося», – заявив Петро Пантелеєв.

Нещодавно, до речі, Київрада звернулася до парламенту з про-ханням пришвидшити ухвалення закону про роздільний збір по-бутових відходів, передбачивши в ньому і податкові преференції для підприємств – піонерів у цій царині.

Ртуть несіть… до жеків Ртуть несіть… до жеків Звалище небезпечних ламп на Осокорках вкотре нагадало про загрозу для киян

погляд6 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Фото Павла ПАЩЕНКА

кава

Консьєрж по-київськи Вадим ПЕТРАСЮК

Віктор працює кур’єром – щодня переступає поріг десятків офісів і квартир. Відтак знається на психології охоронців та консьєржів. «Якби я був філософом, засів би за дисертацію: «Роль і місце консьєржа в українській історії», – полюбляє казати він. Далі зазвичай витримує невеличку паузу й починає чергову розповідь. Як, напри-клад, ось цю:

– Ні, що не кажи, а консьєржки – цікавий народ. Ніхто не знає, звідки вони прийшли до Києва. Але науковці сходяться на думці, що було це на початку 90-х років минулого сторіччя. Тоді хтось мудрий сказав: консьєржки – то Європа. Так, слово французьке. Але чомусь мудрак забув пояснити, навіщо вони потрібні. Кому підзвітні? Які у них обов’язки? І що буде, коли вони цими обов’язками нехтувати-муть?

Що робить середньостатистична київська консьєржка? В’яже спицями, дивиться телевізор і з кимсь балакає по мобілці. І усе це водночас!

У мене є адреса, за якою ходжу майже щодня. Консьєржка щораз при-пиняє в’язати й питає: до якої кварти-ри? Разів сто їй казав: до 47-ї. Якось пожартував: до 5-ї. Вона пропустила. Наступного разу сказав – до 6-ї. Знов пропустила. І так дійшов до 15-ї. При-кинь, щоразу пропускала! Зрештою сказав їй: я тут живу. А вона мені: я, мовляв, розумію, що ви тут живете, але у якій квартирі? Прикинь! Хіба це людина на службі? Це квітка, яка веселить кур’єрів і прикрашає собою стілець.

Я тепер як її бачу, згадую Зощенка: «На прохідній вахтер перевіряв доку-менти і пропускав людей на терито-рію. Якщо в когось документа не було, він все одно пропускав. Бо ж до його обов’язків входило перевіряти до-кументи, а не приймати рішення, кого можна, а кого не можна пускати».

А ще у мене є улюблена консьєрж-ка Тетяна. Вона весь час чатує біля будинку, наче біля військового об’єкта. Я навіть почав сумніватися, чи вміє вона сидіти або хоч лежати. Як не прийдеш – стоїть з цигаркою. Або ходить туди-сюди і теж курить. І крізь цигарку вітається. Завжди привітна, компліментами засипає. Я в неї був і «котиком», і «любчиком», і «доро-геньким». Вона мені весь час каже, що я маю завести собі мотоцикл, бо він мені личить.

А ще у мене є будинок, де я вза-галі консьєржку тижнями не бачу. Вона – багатодітна мати. І її весь час підміняють то старша дочка, то середня… А з ними ціла дискотека підлітків сидить. Музику слухають по мобілці, чипси гризуть. Хлопці матю-ки підкидають, дівки верещать. Про щось запитати у цього колективного консьєржа – дурне діло, не почують. Хату винось – не звернуть уваги. І це називається служба чергового по будинку. Тьху!

Віктор посміхається, запалює ци-гарку і мрійливо продовжує:

– Мрію колись побачити консьєрж-кою вродливу білявку з довгими ногами та блакитними очима, як дві пивні кришечки. І щоб на моє: «Йду в 45-у квартиру» вона тихо сказала: «Навіщо вам та 45-а, посидьте краще зі мною».

з бульбашками

коментар

В’ячеслав БроДсЬКий, депутат Київради:

– Ще 2003 року кінотеатр «Кристал» передали в оренду ТОВ «Кімет-плюс»

строком на три роки. – Від-повідно до умов, зазначених у документі, орендатор мусив опікуватися кінотеатром та прилеглою до нього територі-єю. Як з’ясувалося, вже за кілька місяців цільове призначення земельної ділянки у дивний спосіб було змінено. Згідно з наданою Мін’юстом копією документа, воно визначалося так: «Для будівництва житло-вого комплексу з вбудованим приміщенням кіноконцертного залу та підземним паркінгом». По закінченні строку оренди договір припинив дію, і ТОВ «Кімет-плюс» вдалося його по-новити після звернення до суду.

Алеї перетворять на парки та вулиці Київрада підтримала ініціативу щодо облаштування двох алей зі скверами на Оболоні уздовж будинку на вулиці Північній, 2-в, орі-єнтовною площею 0,85 га, а також алеї зі сквером між будинком на просп. Героїв Сталінграду, 58 і будинком на вулиці Північній, 31, площею 0,65 га.

За словами депутата Владислава Михайленка, під час роз-робки рішення міськрада зіткнулася з невизначеністю право-вого статусу алей – тому воно було сформульоване як створення скверів. Якими ж будуть ці алеї – покаже дискусія.

– Це має бути перший прецедент, коли до підготовки технічно-го завдання на проектування буде залучено громадськість району та спільноти експертів з урбаністики, велосипедної інфраструк-тури, розвитку громадських просторів, – зазначила «Вечірці» На-талія Чорногуб, голова ГО «Парк Наталка» та координатор роботи Офісу. – Так ми отримаємо простори, що відповідають потребам громади району і сучасним тенденціям міського розвитку.

Концепцію перетворення внутрішньоквартальних алей Оболо-ні на мережу додаткових пішохідно-велосипедних вулиць пред-ставили на зібранні в Офісі експерти Ради з урбаністики Києва. За їх пропозиціями, алеї мають отримати назви, чітке планування об’єктів, розташованих на них (дитячі і спортивні майданчики, простори відпочинку, торгівля, арт-об’єкти тощо).

Григорій МЕЛЬНИЧУК

до теми

Ганна РЕДЬКА

Минулого тижня Київрада схва-лила пропозицію щодо створен-ня проекту «Венеції на Дніпрі» з комфортними зонами відпо-чинку. Місце дії – Оболонь.

Координатор «Офісу розви-тку району» Наталія Чорногуб розповіла про оболонську Венецію. Передусім будуть упорядковані острови до-вкола заток Собаче гирло та Наталка, а головне – депутати міськради наклали «вето» на забудову цієї території, чого домагалася громада.

«Відтепер парк «Оболонь» в урочищі «Наталка» збільшиться ще на 7,13 гектара, – зазначила депутат Київради Людмила Кос-тенко. – Упродовж року активісти самотужки організовували толо-ки, створили літній кінотеатр, чимало арт-об’єктів. Тепер буде-мо облаштовувати парк і робити його зручним для прогулянок та відпочинку мешканців».

Наступним етапом стане ре-конструкція Оболонської набе-режної, яка, до речі, посідає п’яте місце за протяжністю у світі. Тут планують обладнати зручні місця для відпочинку, очистити пляжі та запустити водні таксі й трамваї.

До процесу розвитку району в межах «Стратегії…» долучають-ся і представники експертної ради. Так, перетворити Оболонь на природну оазу допомагають фахові екологи.

«З листопада 2014 року до лис-топада 2015-го в Оболонському районі було здійснено понад 2 тисячі досліджень стану повітря, – коментує еколог з 11-річним стажем викладання на кафедрі екології НУ «Києво-Могилянська

академія» Олена Маслюківська. – Я, скажімо, створила окрему карту з адресами потенційних забруднювачів, розташованих

на околицях Оболоні, вулицях Куренівській, Вікентія Хвойки, Кабельній, біля ТРЦ «Караван» тощо».

Активісти також оголошу-ють війну стихійній торгівлі та МАФам. У районі мають діяти виключно впорядковані база-ри, значно розвинеться мережа торговельних закладів з про-дажу екологічних продуктів. Не забули й про домашніх тварин, яких господарі вигулюють за-звичай у парках та зелених зонах відпочинку. І запропонували впорядкувати місця для вигулу собак. Упродовж цього року буде облаштовано 10 боксів у Пущі-Водиці, а до кінця 2018 року – 40 зоокомплексів на Оболоні.

За кілька років, відповідно до «Стратегії…», повинен змінитись і простір активного відпочинку, який налічуватиме не один де-сяток місць для занять різними видами спорту.

«Виділення соціальної квоти для безкоштовних занять дітей стане невід’ємною частиною про-екту, – зауважує координатор однієї з робочих груп Михайло Петелицький, співзасновник най-більшої мережі пунктів прокату в Україні «Каяк-Каное Центр». – Будуть упорядковані спуски до води та під’їзди до пляжів для людей з особливими потребами».

Ганна РЕДЬКА

Кілька тижнів тому сюди прибула техніка й робітники швидко почали зводити триме-тровий бетонний паркан. Люди звернулися до міської влади, бо самостійно впоратися з цією си-туацією їм поки що не вдається.

Аби запобігти початку будів-ництва, того ж дня на протест вийшло понад 600 активних мешканців, які збирали підписи проти початку будівельних робіт і зруйнували огорожу. На сайті Київради з’явилося одразу чотири петиції щодо накладання мораторію на дії забудовника.

– На Борщагівці це фактично єдине місце, де можна з дитиною прогулятися, – розповідає Наталя Чемленко, мешканка сусіднього з парком будинку на вул. Васи-ля Кучера. – Ми з нетерпінням чекали весни, аби помилуватися квітковими композиціями, що восени в парку висадив «Київ-зеленбуд». А тут неочікувано для всіх частину території від-городили без жодних пояснень та узгодження з людьми… На

території парку площею у май-же 6 гектарів – кілька дитячих майданчиків, церква та колишній літній кінотеатр «Кристал», по-ряд із яким і було огороджено ділянку.

– Кінотеатр побудували 1979 року працівники підприємств району. Мій брат іще 15-річним хлопцем теж допомагав – вони з другом і пісок возили, і глядачеву залу облаштовували, – розпові-дає Марія Вущик, яка проживає на вул. Генерала Потапова. – Це частинка історії району, а не просто будівля. До речі, 2011 року Київрада оголосила тери-торію парку «Юність» пам’яткою

садово-паркового мистецтва місцевого значення. Тому тут не місце якійсь черговій «висотці» чи торговельному центру.

Під час засідання робочої групи, яка вивчала питання бу-дівництва в парку, з’ясувалося, що в будівельних документах є чимало «темних плям». Вона прийняла рішення звернутися до Генеральної прокуратури. А поки питання «вивчається й аналізується», представники громади взялися контролювати територію парку, й у разі появи будь-яких ознак відновлення будівництва викликатимуть поліцію…

«Юності» загрожує паркан. Поки що

Нове обличчя Оболоні

А за парканом – «Кристал»

мегаполіс 7Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Маршрутки дістали киян Петиція проти цього виду транспорту набрала потрібні 10 тисяч підписів

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Насправді автор петиції Валентина Качуріна та її підписанти не пропону-ють рубати з плеча й миттєво прибра-ти маршрутки з вулиць Києва – усе має відбуватись поступово.

Рекомендується розробити спільно з перевізниками трирічний план ціл-ковитої відмови міста від маршрут-них таксі (маршруток) з подальшим переходом лише на маршрутні авто-буси з більшою пасажиромісткістю та електротранспорт, що курсуватимуть за чітко визначеним графіком. Друга частина петиції пропонує розробити річний план із запровадження «єди-ного квитка» з магнітною стрічкою, що має вивести з тіні плату за проїзд у громадському транспорті, та спря-мувати виручені кошти на розвиток інфраструктури.

– Сьогодні маршрутка, по суті, тільки називається маршрутним таксі, насправді це автобусний маршрут у звичайному режимі, – пояснив «Ве-чірці» екс-голова Київської організа-ції перевізників «Столиця» Валерій Липецький. – Була вимога закону про транспорт щодо обов’язкового надання місць для сидіння, але коли замість «рафіків» і «газелей» почали закуповувати більші автобуси, де технічно передбачена поїздка стоячи, цю норму із закону прибрали.

Основною причиною, чому пе-ревізники остерігаються купувати великі автобуси, експерт називає їхнє побоювання, що маршрути можуть забрати. За його словами, поширеною є практика, коли певний маршрут спершу дають одній компанії, а за півроку передають іншій. Тож питан-ня – у стабільності роботи, адже для закупівлі великих автобусів потрібно залучати кредитні кошти. І йдеться тут не лише про прозорість процедури конкурсів, а й про впровадження єв-ропейської моделі збирання виручки.

– Нам потрібно змінювати по-літику пасажирських перевезень, – певен пан Липецький. – В Україні перевізники самі збирають виторг і за ці гроші живуть. Тоді як у всій Європі перевізник лише обслуговує маршрут, отримуючи за це кошти від мерії. Звісно, кількість автобу-сів, розклад руху визначає міська влада як замовник перевезень. Якщо перевізник чітко виконує всі умо-ви договору, то одержує відповідну

оплату, у разі порушень – штрафні санкції. У нас же водій хоче зібрати якнайбільше виручки, тому зволікає з відправленням від зупинки, чекає, доки автобус буде вщерть заповнений пасажирами.

Імовірність швидкого зникнення маршруток з вулиць столиці Валерій Липецький оцінює вкрай скептично через нинішній стан автопарку КП «Київпастранс». За його даними, сьогодні міська транспортна ком-панія випускає на лінію лише при-близно 300 автобусів у звичайному режимі руху, тоді як 1991 року на 120 маршрутах (зараз – менш ніж 70) працювали понад 1200 автобу-сів. Кількість автобусних парків КП «Київпастранс» скоротилася з 8 до 3

при тому, що підприємство обслу-говує ще й близько 600 маршруток з понад 2000, що курсують містом. Підтримує таку скептичну думку й експерт з транспортної інфраструк-тури Олександр Кава.

– Насправді влада має чимало ва-желів для зміни ситуації, але місто поки що не готове до реформування транспортної сфери у правильному напрямку, – заявив «Вечірці» експерт. – Задовольнити потребу в перевезен-нях замість маршрутних таксі може КП «Київпастранс», але за умови, що місто докупить рухомий склад і відремонтує наявний. За приблизними підрахунка-ми, Києву для цього потрібно близько 400 тролейбусів, зокрема й моделі з автономним ходом, 500 автобусів і 200 трамваїв. Це без урахування по-точного оновлення парку.

Розгляд петиції ще не розпочав-ся, проте невдовзі на місто чекає дискусія, де постануть питання не лише про маршрутки, а й про якість пасажирських перевезень загалом. Також є питання й щодо прозорос-ті у сфері перевезень: щодня тут в обігу мільйони живих грошей, що платимо ми, пасажири, сподіваючись вчасно та безпечно дістатися пункту призначення.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Тиждень як відбулося голосуван-ня за п’ятьох фіналістів конкурсу на посаду головного архітектора. Однак що буде з ним далі, поки не визначено. Громадськість оголо-сила протест щодо процедури голосування і на засіданні 15 березня висловилася за допуск у фінал конкурсу всіх 12 кандидатів. Натомість, представники Націо-нальної спілки архітекторів (НСАУ) та Київради рішуче проти.

– На минулій зустрічі рішенням 10 членів комісії з 19 було «пере-ключення» з складної процедури по матриці критеріїв на більш просту, «хрестиками», – зауважила Катаріна Георге, член комісії, урбаніст з Бер-

ліну. – Тому відбулося спотворення голосування – хрестики ставили і тим, хто набрав за матрицею 28 балів, і хто 100. Я хотіла голосувати за 3 кандидатів – але за тією про-цедурою була змушена підтримати ще двох.

Як зазначила представник громад-ськості у комісії Євгенія Кулеба, ма-трицю критеріїв різні члени комісії сприйняли по-різному, адже це було виписано не досить детально в про-цедурі. Натомість президент НСАУ Володимир Гусаков наголосив, що потрібно рухатися за процедурою, а якщо голосування за 5 фіналістів буде відмінене, то представники НСАУ вийдуть з комісії. Підтримав таку позицію і керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко.

– Я не погоджуюся, що ми пору-шили процедуру. Це перший такий

конкурс, і ми її коригували в про-цесі, – зазначив заступник голови КМДА і член комісії Олексій Рез-ніков. – Але як би ми з вами як не проголосували, рішення буде мати рекомендаційний характер – призна-чати буде мер. І якщо в суспільстві є хвиля обурення, нам треба зробити все, аби не підставляти мера, а голо-вний архітектор отримав суспільну легітимність…

Насамкінець на наступне засі-дання комісії було запропоновано подати пропозиції щодо процеду-ри фінального голосування, також заступник голови КМДА і голова комісії Олександр Спасибко доручив юридичному департаменту КМДА вивчити всі пропозиції громад-ськості, в тому числі й про допуск до фінального голосування всіх 12 претендентів.

Щоб зодчий був легітимним У конкурсі на посаду головного архітектора тривають спори

Зворотний зв‘язок

Загубилися гроші «У грудні 2012 року я оформила кредит у «Дельта Банку» на 36 місяців. До 2015 року не виникало проблем з його оплатою. А от протягом минулого року почали щомісяця турбувати представники банківської установи, вимагаючи сплатити вне-

ски по кредиту, які я уже сплатила. Як виявилося, гроші, які я заплатила через «Укрпошту» і маю підтвердження цього у вигляді листа за підписом заступника начальника Північного поштамту, не надійшли до банку».

Любов Павлівна Шлягіна, м. Київ

Руйнувати – не будувати! Ось такі картини (дивись фото) можна спо-стерігати на Русанівці між будинками №№21 і 21/1 на вулиці Ентузіастів.

Частина перша. П’ятеро робітників у по-маранчевих жилетах підказують чотирьом

колегам, як краще вантажити вуличне сміття до сміттєвоза. Зауважте: п’ятеро чоловіків байдикують за наші з вами гроші! Потім вони розкажуть, що на їхню зарплату і жити не можна. А як на мене, і того, що їм платять, – забагато. Щоб отримувати гроші, потрібно працювати. Навіть якщо ти працівник ЖЕКу.

А як на газоні опинився сміттєвоз? Вага машини, між іншим, – 20 тонн. Про це в частині другій мого листа. Ці «працівники» мало того, що крадуть наші гроші, вдаючи, ніби працюють, так вони ще й нахабно знищують зроблене до них. Загнали багатотонну машину пішохідною доріжкою на газон. І немає доріжки! Пару плит зламано, а решта – пере-кошені. Нею вже складно ходити навіть молоді. Щоправда, до ранку наступного дня хтось (не думаю, що водій) трохи поправив плити. Але поламані так і залишилися поламаними. І колись ціла доріжка перетворилася на смугу перешкод для літніх людей і матусь з дитячими візочками.

Моя думка: здійснено акт шкідництва і, фактично, ДТП (інцидент, що стався за участі транспортних засобів, у ре-зультаті якого було завдано матеріальної шкоди). При цьому винуватець ДТП не тільки не був покараний, але й зник з місця пригоди. Через рік-два мешканці почнуть клянчити у депутата, мовляв, зробіть нам доріжку, а справжні винуватці зруйнують і нову. Прошу нашого депутата Олеся Маляреви-ча і голову ОСН Андрія Нестеркова вимагати від керівника ЖЕКу відновити доріжку за рахунок винних.

Петро Корогод КОМЕНТАР Олесь Маляревич, депутат Київради: «Те, що відбулося, є прикладом безвідповідального став-

лення до роботи та використання коштів платників податків. Умисне знищення благоустрою території. Міська влада має робити висновки та не допускати подібних ситуацій, а винні мають відновити благоустрій власним коштом. Так і буде!».

*

*

Де скупитися Як повідомили «Вечірці» в Департаменті промисловості та розвитку підприємництва КМДА, у суботу в місті ярмар-куватимуть у Голосіївському районі на вул. Паньківській і Голосіївській, 4–10; у Дарницькому – на вул. Ревуцького і на розі вул. П. Чубинського та Ю. Пасхаліна (Ілліча); в Деснянському – на вул. М. Закревського (в межах просп. В. Маяковського, 2-а та вул. Т. Драйзера); у Дніпровському – на вул. Всеволода Нестайка (О. Мільчакова, біля поштамту «Лівобережний»); в Оболонському – на вул. Йорданській (Л. Гавро), 1–9; у Печерському – на вул. Німанській, 3–7; у Подільському – на просп. Московському (біля Куренівського парку) і на вул. Світлицького, 31–35; у Святошинському – на вул. Булгакова, 10–13/1; у Солом’янському – на просп. Космонавта Комарова, 28 (до вул. В. Чумака), на вул. Вол-гоградській, 10 (в межах вул. Волгоградської та І. Неходи); у Шевченківському – на вул. Подвойського, 2–12.

У неділю ярмарки відбудуться в Голосіївському районі на вул. Маршала Конєва (в межах вул. Академіка Вільямса та Ломоносова); у Дарницькому – на розі вул. П. Чубинського та Ю. Пасхаліна (Ілліча); у Подільському – на вул. Світлицького, 31–35; у Святошинському – на бул. Академіка Вернадського, 79; у Шевченківському – на вул. Татарській, 32–38.

Водій хоче зібрати якнайбільше виручки, тому зволікає з від-

правленням від зупин-ки, чекає, доки автобус буде вщерть заповне-

ний пасажирами

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

тиждень столиці Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)8

9 березня, в день народження Тараса Шевченка, біля його пам'ятника у

Києві мешканці столиці вшанували Великого Кобзаря.

Фото Григорія КУБЛАНОВА , Бориса КОРПУСЕНКА , Павла ПАщЕНКА та Олексія ІВАНОВА

12 березня. Учасники всеукраїнської патріотичної акції «День єднання. Україна – це я» пройшли центром Києва з розгорнутим українським прапором в руках. Акція стартувала на Михайлівській площі. Її

учасники, серед яких були і вихованці військового ліцею ім. Богуна, розгорнули прапор України у вигляді довгої стрічки і рушили до Майдану Незалежності. Майбутні воїни під час акції започаткували традицію

Почесної Варти і вишикувалися біля Стіни пам’яті Героїв Небесної Сотні на знак поваги до загиблих.

13 березня. На Майдані Незалежності в річницю смерті проукраїнського активіста з Донецька Дмитра Чернявського вшанували

пам’ять донеччан і луганчан, які віддали життя за єдину Україну. На акцію «В ім’я пам’яті загиблих, заради захисту живих» зібралося

близько 200 чоловік. Учасники мітингу-реквієму заспівали гімн, а потім вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

16 березня. Глави іноземних дипломатичних місій прийшли... до Кобзаря. Бо є привід: 202-а річниця від дня народження Великого Поета. Отож в Національному музеї

Тараса Шевченка Надзвичайні та Повноважні посли склали унікальний портрет-пазл Шевченка з уривків «Заповіту» в перекладі на 25 мов світу.

13 березня. Жителі Лук’янівки влаштували низку заходів з метою привернути увагу громадськості до проблеми забудови легендарного стадіону «Старт». Майстер-клас провів регбійний клуб «Кармелюк». «Ми намагаємося

зробити «Старт» відкритим майданчиком, де люди могли б культурно збагачуватися, займатися спортом, спілкуватися і змістовно проводити дозвілля», – зазначила координатор заходу Анна Сарапіон.

17Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

9 березня, в день народження Тараса Шевченка, біля його пам'ятника у

Києві мешканці столиці вшанували Великого Кобзаря.

12 березня. У Музеї історії Києва відбувся ювілейний мультибрендовий маркет українських дизайнерів Ukrainian Fashion Market (UFM). Свої ексклюзивні колекції представили Олена

Голець та Іван Фотеско. Також пройшов дитячий показ одягу від дизайнера Наталії Бойко.

12 березня. Учасники всеукраїнської патріотичної акції «День єднання. Україна – це я» пройшли центром Києва з розгорнутим українським прапором в руках. Акція стартувала на Михайлівській площі. Її

учасники, серед яких були і вихованці військового ліцею ім. Богуна, розгорнули прапор України у вигляді довгої стрічки і рушили до Майдану Незалежності. Майбутні воїни під час акції започаткували традицію

Почесної Варти і вишикувалися біля Стіни пам’яті Героїв Небесної Сотні на знак поваги до загиблих.

13 березня. На Майдані Незалежності в річницю смерті проукраїнського активіста з Донецька Дмитра Чернявського вшанували

пам’ять донеччан і луганчан, які віддали життя за єдину Україну. На акцію «В ім’я пам’яті загиблих, заради захисту живих» зібралося

близько 200 чоловік. Учасники мітингу-реквієму заспівали гімн, а потім вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

11 березня. Київський міський голова Віталій Кличко разом із заступником Олександром Спасибком побували в будинку на вул.

Мілютенка, 23-а. За висновками СЕС, санітарно-технічний стан є незадовільним. Тут виявили грибок, існує серйозна небезпека для

здоров’я. Мешканці показали умови, в яких їм доводиться жити.

12 березня. У рамках форуму InnoTech Ukraine встановлено новий рекорд України з наймасовішого почергового зльоту дронів на одній локації. До участі в заході на «Олімпійському» запросили власників безпілотників. У повітря

підняли понад два десятки дронів, а представник Книги рекордів України зафіксував досягнення. У рекордному запуску брали участь також представники Центру підтримки української аеророзвідки.

прогулянки містом 9Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

За переказами, Фріна жила в Афінах у IV сто-літті до нашої ери. Її пріз-висько, отримане через зеленувату блідість шкіри («Фріна» в перекладі озна-чає «жаба»), може здатися образливим, але гетера його не соромилась, бо шанувальників її вроди від того не меншало. Чи не найвідомішим з-поміж них був геніальний скуль-птор Пракситель.

Роман Праксите-ля та Фріни дав гетері змогу ввійти до історії мистецтв, але уславив і самого митця, адже ге-тера стала моделлю для найкращих його творів. Перше місце серед них посідає статуя Афроді-ти, придбана у Пракси-теля мешканцями ост-рова Кнід. Цю мармурову скульптуру, що стояла в окремій каплиці, відтоді так і називали «Афродіта Кнідська». Про неї казали, що сама богиня схвалила її, здивовано вигукнув-ши: «Де ж це бачив мене оголеною Пракситель?» Але насправді скульптор бачив тільки Фріну.

Чимало греків також мріяли бодай на мить уздріти без убрання кра-суню-гетеру. Це було не-просто, бо Фріна носила хітон, який облягав усе її тіло. Проте одного разу на велелюдному святі в місті Елевсині на березі моря гетера, не соромлячись натовпу, скинула із себе весь одяг і, розпустивши волосся, увійшла у воду. При цьому був присут-ній видатний художник Апеллес, котрий миттю зробив начерк, а потім використав його для зо-браження Афродіти, що виходить з моря. Минуло

багато століть, і відомий живописець-поляк родом з України Генріх Семирад-ський написав величезне полотно «Фріна на святі в Елевсині».

Найяскравішою з ле-генд про античну кра-суню є історія судового процесу над Фріною, що її зберіг для нащадків давньогрецький пись-менник Афіней. Зарозу-міла гетера чимось обра-зила оратора Євфія. Той, аби помститися, притяг її до суду, звинувативши Фріну в тому, що вона дозволяє собі прийма-ти від шанувальників справжні божеські по-честі. Це було доведено свідками. Оскільки мо-гутні античні божества були доволі заздрісними і мстивими, люди дуже боялися їхнього гніву,

тож таке блюзнірство каралося смертю. Єв-фій був упевненим, що Фріна загине. Усі зусилля її адвоката – красномов-ного трибуна Гіперіда – вплинути на суддів були марними. І тоді захисник зважився на крайній за-хід. Гіперід вивів Фріну на чільне місце, зірвав з неї хітон і вигукнув, показуючи на оголену красуню: «Погляньте лише на цю жінку! Хіба ж вона не гідна божесько-го поклоніння?!» Очма-нілі судді, ховаючи очі, визнали, що таки гідна й виправдали гетеру. З гучним тріумфом Фріна залишила судову залу…

Але як це все стосу-ється нашого міста? Зо-браження тріумфуючої Фріни прикрашає фасад другого поверху будинку

в Музейному провулку, 4. Тут-таки бачимо співаків, танцюристів і музикантів, котрі святкують щасли-ве закінчення судового процесу.

Незвичний буди-нок був споруджений 1909 року за проектом архітектора Валеріана Рикова. Тепер годі ска-зати, кому саме спало на думку оздобити його дивовижним рельєфом. Чи це мало демонструва-ти високий культурний рівень домовласника – інженера-технолога Ісая Іссерліса, проектуваль-ника фабричних печей та димарів? Чи, може, ініціатором став автор композиції, відомий ки-ївський скульптор і педа-гог Федір Балавенський? Зрештою, принципового значення це не має.

«Палац «Україна» на Михайлівській? Тільки через мій труп!»Чому кияни мають завдячувати архітектору Євгенії Маринченко

Центральна частина композиції «Тріумф Фріни»

Вже майже півстоліття голов-ною концертною сценою столиці вважається Національний палац «Україна» – видатна архітектурна споруда з величезною, розрахова-ною майже на чотири тисячі місць, залою. Минулої суботи, 12 берез-ня, виповнилося 100 років від дня народження керівниці авторсько-го колективу, що розробив проект палацу, – Євгенії Маринченко.

Життєвий шлях майбутньої жінки-архітектора розпочався у Петрограді – адже саме там її батько, Олександр Маринченко, навчався в Академії мистецтв. Він був зодчим, як, до речі, і його дружина та тесть. Мати Євгенії Олександрівни – Ольга Толстая – була донькою цивільного інженера Євгена Толстого. Цей фахівець багато років служив в Удільному департаменті, що відав майном царської родини, був завідува-чем Київського імператорського палацу (нині Маріїнського). Його службова квартира, де зростали Ольга та ще дві її сестри, місти-лася в одному із флігелів палацу.

Олександр Ма-ринченко позна-йомився з Ольгою Толстою на архі-тектурному відді-ленні Київського художнього учи-лища, де вони ро-били перші кроки у професії. Пізніше Олександр Іванович працював викладачем Київського художнього інституту, спорудив у нашому місті кілька будинків, підготував цікаву моно-графію «Метал в архітектурі Києва».

Його ж донька Євгенія отри-мала вищу освіту в Київському будівельному інституті, а по війні працювала у Діпроцивільпромбуді. Перша відома її робота – санатор-ний комплекс у Пущі-Водиці, на березі мальовничого озера. В його будівлях було вдало використано форми класичної архітектурної спадщини. Спершу комплекс на-звали на честь 30-річчя радянської влади, нині він відомий як сана-торій «Пуща-Озерна».

Серед усіх будівель, пов’язаних із діяльністю Євгенії Маринченко, вельми знаковим є Палац «Укра-їна». Що цікаво, у 1960-х роках авторці проекту наполегливо нав’язували думку партійних органів: будувати «кіноконцерт-ний зал» (так спершу називали у кресленнях Палац «Україна») на нинішній Михайлівській площі. Він мав зайняти порожнє тоді

місце Михайлівського Золотовер-хого собору. Але Маринченко була категорично проти втручання у заповідний простір. На нараді у першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста вона відверто заявила: «Тільки через мій труп!». «Ну що ви, – сторопів Шелест, – ми не хочемо через ваш труп…». Тож Палац «Україна», зрештою, було зведено на Червоноармійській (нині Великій Васильківській). Його урочисто відкрили 1970 року.

І в той неспри-ятливий для зодчества час він став одні-єю з небагатьох яскравих і ви-разних споруд. Провідні про-ектувальники

палацу на чолі з Маринченко були удостоєні Шевченківської премії (пізніше «Україна» зазнала рекон-струкції, втративши теплу камер-ність і набувши рис відчуженої офіційності, але це відбувалося вже без участі попередніх авторів).

А Михайлівська площа, зре-штою, дочекалася повернення зруйнованого собору. Євгенія Маринченко мешкала неподалік, на Малій Житомирській, 10, і могла на власні очі бачити, як відбудовували святиню. Сама вона до кінця життя брала актив-ну участь у роботі Українського товариства охорони пам’яток іс-торії та культури. На превеликий жаль, Євгенії Олександрівні не судилося дожити до освячення відновленого Михайлівського Зо-лотоверхого собору – вона помер-ла за рік до того, у червні 1999-го. Згадуючи нині про Євгенію Ма-ринченко, ми повинні пам’ятати, що ця талановита жінка не лише спроектувала цікаві архітектурні споруди. Кияни їй зобов’язані відродженням Михайлівського монастиря.

Євгенія та Олександр Маринченки

«Фріна перед судом». Художник Жан-Леон Жером

Скульптор Федір Балавенський Будинок у Музейному провулку, 4

Київські легенди

Фот

о ав

тора

Фот

о ав

тора

Антична красуня в столичному провулкуЧи відомо вам, що колишній будинок Іссерліса в Му-зейному провулку, 4, якщо до нього уважно придиви-тися, «розповість» захопливу давньогрецьку легенду на доказ того, що справжня краса є непереможною? Зверніть увагу на скульптурну композицію, що на фасаді другого поверху. Побачите… чарівну гетеру – тріумфуючу Фріну.

Михайла Кальницького

Колись палац мав зай няти порожнє

місце Михайлівсько-го Золотоверхого

собору

війна і ми18 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Які вони, добровольці Божої Чоти 18 березня о 19.00 та 19 березня о 17.30 у кінотеатрі «Ліра» відбу-дуться спеціальні покази докумен-тального фільму Леоніда Кантера та Івана Яснія «Добровольці Божої Чоти». Він присвячений 242-денній обороні Донецького міжнародного аеропорту українськими «кібор-гами». У стрічці розкажуть про мотивацію та історії з життя бійців батальйону ДУК (Добровольчий український корпус), серед яких Дмитро Ярош, Валерій Чоботарь та інші. Фільм демонструвався у країнах Європи, а торік виборов приз глядацьких симпатій на 13-у Міжнародному фестивалі докумен-тального кіно у Гданську (Польща).

Підготувала Марія КАТАєВА

екран

із записника

фото автора

Анатолій ШЕМЕТ

– А ви надрукуйте у «Вечірці» про киянина, солдата з позивним Батоно. 54 роки йому! Воював в 11-му батальйоні. У військкоматі його спочатку не хотіли брати до війська, мовляв, куди в такому віці… Та ще й хвороби… Але ж Батоно якимось чином зумів опи-нитися на фронті. Протягом року колишній інженер захищав Укра-їну, сьогодні працює у столиці. Чи нагородила Батьківщина свого воїна? Краще не питайте… Ці слова належать Глібу Грижбов-ському, киянину, художнику-ди-зайнеру. Ми говоримо про медалі та ордени. І є підстава. Днями у Кризовому медіа-центрі пройшла прес-конференція щодо запро-вадження громадської відзнаки «Герой киянин». Гліб Грижбов-ський якраз і є автором цього нагрудного знака (для вшанування пам’яті полеглих патріотів). Його пропозицію підтримали і в Ки-ївській міській спілці ветеранів АТО, і в Українській асоціації інвалідів АТО…

20 лютого у Колонній залі КМДА відбулося перше нагородження… Відзнаку одержали члени сімей за-гиблих воїнів Антитерористичної операції, Героїв Небесної Сотні.

– Українська держава з різних причин не в змозі відзначити всіх своїх захисників не лише грошо-вими винагородами, а й навіть медаллю, що коштує не так уже і дорого. Тому ми, громадськість, змушені долучитися до цієї справи, – говорить Грижбовський.

У Гліба Грижбовського загинув у бою з російськими диверсантами син Олексій. Хлопець служив у

93-й бригаді, позивний Динамо. Доброволець. За фахом – худож-ник-флорист.

А нині його батько – на мирній передовій. Тому вже давно солдат-ські питання стали питаннями і Гліба Грижбовського.

– Ви думаєте, що сім’ям по-леглих бійців аж надто важливо одержати ту чи іншу державну нагороду? Певно, що ні, – ви-

словлює свою думку заступник голови Київської міської спілки ветеранів АТО Антон Колумбет. – Ніщо не може компенсувати незгасимий біль від втрати сина, брата, батька… Але якщо є мож-ливість бодай трохи полегшити страждання таких родин, то це потрібно робити. Коли ми вручали 20 лютого нагороди, то бачили, що людей це розчулило, усі дякували

за увагу… Дуже хотілося б, щоб нагорода, яку ми започаткува-ли, отримала статус як мінімум муніципальної.

Не забудьмо й про тих, хто повертається з фронтових доріг. Солдати часто розмірковують: мовляв, ми хочемо пишатися тим, що захищали Вітчизну, носити нагороди з гордістю… А якщо на грудях – ні орденів, ні медалей? Чому так? Рік в окопах, блінда-жах, словом, майже у пеклі. За цей час втратили здоров’я. Але бодай скромною медалькою Батьківщина чомусь забула нагородити. Не-справедливо.

Звичайно, не всі на фронті під-бивають російські танки, знищують диверсійні групи, визволяють за-ручників… Хтось крутить у ремонт-ній роті гайки, хтось готує кашу на кухні для розвідників, хтось чергує в медсанчастині… Але все одно вони – на війні, кожен на своїй ділянці захищає від ворога рідну землю. І хіба не прикро, що таких людей немає у списку на-городжених?

Не дивно, коли солдати між собою висловлюють припущення, що ордени часто «знаходять» тих, хто ближче до командування, хто має у штабах певне знайомство…

– Сучасна нагородна система України бере свій початок із радян-ських часів, яка, крім плюсів, мала й суттєві недоліки, – стверджує Антон Колумбет. – Зокрема, левову частину нагород за часів СРСР, як, власне, і нині у сучасній Україні, вручають не за конкретний подвиг, знищення ворожих груп чи техніки, а до ювілейних і пам’ятних дат, що сприяє появі липових героїв, які ніде не були й не мають жодних заслуг перед державою. А так не має бути.

євген ДУДАР

8 березня 2016 року, хутір. Со-нячний ранок. Весняно. А на серці холодно. Учорашнього вечора допіз-на я розмірковував над долею Наді Савченко. Дивився на її усміхнений святий образ і молив усі небесні сили, щоб дали їй моці перемогти цього людоїда путаного, його виродків і всю московитську чуму.

Я не раз повертався до одного пи-тання. А де ти, гуманний і демократич-ний світе? Невже ти безсилий захистити та вирвати з пащі дикуна-людожера хоча б одне святе й чисте життя? Де ти, ялова та вічно обачна Європо? Де ти, «захиснице правди і свободи» Америко? Чи так боїтеся ядерного кия в руках біснуватого придурка? А чи так попереплітали вас метастази кремлів-ської зарази, шпигунське диверсійне павутиння та потреби власної утроби?

На пропиту, прогнилу й морально розкладену Московію чи її «здорові сили» сподіватися не варто. І на її «православіє». Воно таке ж дике та злочинне, як увесь той павучий, отруйний режим. Хоча б той Гундяєв уже набрався хитрощів «вступитися за життя невинної полонянки», чим купив би собі трохи позитивного іміджу. Але ж тоді полонянку треба визнати невинною й піти проти лінії сатани. То, зрозуміло, що і в Гундяє-ва – під сутаною хвіст.

А що ж Папа Римський, до якого нещодавно літали на зустріч сата-нинці? Чи, може, й він уже уражений метастазами кремлівської зарази?

Дивлюся на отих «право-ліво-славних» «посередників Господа на землі», на їхні золоті ризи, на їхні мізерні голови у величезних золотих коронах і думаю: Святе Письмо каже, що золото – метал сатани. То кого ж ми бачимо перед собою??? Ісус Хрис-тос – Син Божий, до якого ми щодня молимося, має на голові ТЕРНОВИЙ ВІНОК. Зараз у терновому вінку – наша НАДІЯ САВЧЕНКО, НАША УКРАЇНА, яка століттями розіп’ята на хресті.

Господи Ісусе Христе, дай сили вистояти, визволитись і цій могутній, нескореній, святій жінці, і вічно по-неволеній УКРАЇНІ.

МЕДАЛЬна справа Відзнаку «Герой киянин» пропонують зробити муніципальною

Про долю Наді

Гліб Грижбовський: «Хотілося б, щоб ця відзнака отримала статус...»

19Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Упродовж 2015 року в Києві померло 30425 осіб. Народилося торік 35558 дітей.

будьмо здорові

рекомендують травознавці

Якщо занедужали – викликаємо лікаря. Сподіваємося, що «швид-ка» приїде вчасно, в лікарні будуть необхідні медикаменти, працюватимуть діагностичні прилади. А якщо раптом збій? Як змінюватиметься столична медицина? Що у планах на 2016 рік? Про це йшлося на підсумко-вій колегії Департаменту охорони здоров’я КМДА.

Чи знаєте ви, що основними при-чинами запізнень бригад екстреної медичної допомоги до місця події чи виклику все ще залишаються затори та ускладнення трафіку на вулицях міста, відсутність ви-ділених смуг для руху «швидкої» й інших оперативних автомобілів? А хіба ми не бачимо, як у багатьох дворах в’їзди та виїзди перекрито бетонними блоками, саморобними шлагбаумами? А на будинках від-сутні номерні таблички, покажчики вулиць, у під’їздах несправні до-мофони?

Словом, перепон для медиків усе ще чимало. І наболілих про-блем – десятки.

Скажімо, діючих відділень екс-треної меддопомоги недостатньо – необхідно побудувати додаткові: на Осокорках, Теремках, у Поділь-ському районі.

Цьогоріч місто продовжуватиме, розпочатий спільно з Інститутом серця, соціальний проект «Стоп інфаркт». І першим кроком стане безкоштовне стентування киян із гострим інфарктом міокарда. Також пацієнтів з підозрою на цю недугу направляють до спе-ціалізованих закладів, залучених до проекту.

Для хворих на цукровий діабет у столиці відкрито оновлене відді-лення гемодіалізу в міській лікарні №3, де палати переобладнано на діалізні зали. У найближчій перспек-тиві міська влада планує створити окремий центр нефрології та діалізу, де буде сконцентровано новітнє обладнання й усі хворі на ниркову недостатність зможуть централізо-вано отримувати якісне лікування.

Чимало медзакладів потре-бують капітального ремонту. За даними фахівців, технічний стан понад 40 відсотків таких будівель є незадовільним. Прикро, але факт: упродовж останніх восьми ро-

ків обсяги фінансування міських об’єктів медичної галузі змен-шились у п’ять разів. Утім, торік було розпочато чимало ремонтних проектів, що будуть виконуватись і надалі. Наприклад, лише завдяки депутатським ініціативам з по-кращення матеріально-техніч-ного стану медичних установ у бюджеті міста передбачено понад 28 мільйонів гривень, що будуть спрямовані на капітальні ремонти, реконструкцію багатопрофільних відділень тощо.

Медики просять додатково про-фінансувати заклади медицини: виділити 249 мільйонів гривень на лікарські засоби, 30 мільйонів –

на оновлення парку автомобілів екстреної медичної допомоги, 30 мільйонів – на нове медичне обладнання для пульмонологічної служби міста та дитячих реаніма-ційних відділень, 15 мільйонів – на додаткові заходи програми со-ціально-економічного розвитку.

Заступник голови КМДА Мико-ла Поворозник, який узяв участь у роботі колегії, повідомив, що сфера охорони здоров’я належить до найпершого фронту робіт міської влади. Тому в 2015-му було забезпечено ефективну ді-яльність медзакладів, чимало відділень було реконструйовано, лікарні та медичні установи пер-винної ланки оснащено новим

обладнанням. 2016 року є всі можливості для відчутної під-тримки медицини.

Що ще хвилює медиків? На переконання начальника Депар-таменту охорони здоров’я Тетяни Донченко, необхідно замінити застарілу модель управління та фінансування медичних закла-дів. Нагальними залишаються питання створення єдиного ме-дичного простору, забезпечення гарантованого державою обсягу безоплатних медпослуг, здій-снення подальшої модернізації вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги в системі охорони здоров’я тощо.

Уже традиційно гостро стоїть проблема кадрів. Сьогодні дефіцит лікарів у медзакладах міста сягає 3220 фахівців, укомплектованість штатних посад лікарів – 79,9%, молодших медичних спеціаліс-тів – 76,9%. У загальній кількості працюючих медиків 22,3% при-падає на працівників пенсійного віку. Є над чим замислитися…

Тому не дивно, що в деяких по-ліклініках люди змушені займати чергу, щоб потрапити до лікаря. І справедливо на це скаржаться…

То що непокоїть киян? Безпід-ставне закриття та погана робота певних поліклінік і лікарень, відмови в безоплатному обслуговуванні та у виїзді бригад швидкої (екстреної) меддопомоги за викликами хворих, окремі факти вимагання грошей за пальне для перевезення тяжкохво-рих пацієнтів з метою госпіталіза-ції. Особливо дошкуляє проблема забезпечення медпрепаратами, недоступності ліків для переважної частини населення через високі ціни.

Що ж, як зазначалося під час колегії, злободенні питання, що порушуються у зверненнях гро-мадян, є своєрідним дзеркалом роботи медичних працівників. Утім, приємно, що певний відсо-ток таких звернень – це подяки лікарям.

Столиці бракує понад три тисячі лікарів

Найчастіше кияни скаржаться на високі ціни в аптеках та не-доступність медпре-

паратів

Весна – період загострення майже всіх хронічних захво-рювань, і дуже часто причиною цього може бути нестача вітамінів.

НАСТІй ІЗ ШиПШиНи 1 столову ложку подрібнених ягід залити двома склян-ками окропу та витримати на водяній бані 15 хв. Відвар настояти півгодини. Приймати двічі на день по півсклянки перед їдою. Курс прийому – 4 тижні.

НАПІй ВІТАМІННий Для його приготування знадобиться 100 г ягід шипшини, 2 лимони, 5 столових ложок листя малини і стільки ж натурального меду. Неочищені лимони пропустити через м’ясорубку, помістити їх у термос, додати мед і попередньо подрібнене листя малини. Шипшину залити 1 лі-тром води, дати закипіти, а потім на маленькому вогні варити 20 хвилин. Відвар процідити в термос через марлю. Термос закрити і настояти близько 3-х годин. Отриманий вітамінний відвар приймати двічі на день – ранком та перед сном. По-вний курс – 2 місяці. Повторювати курси навесні та восени.

ІЗ хВОї СОСНи Народні цілителі радять розтерти 50 г молодої хвої со-сни (добова доза), залити 2 склянками кип’яченої води і настоювати в тем-ному місці 2 години. Процідити, додати за смаком цукор, сік лимона і пити як вітамінний профі-лактичний засіб.

циБУЛЕВА НАСТОяНКА Настоянку цибулі (1:10) приймати по 20–30 крапель з молоком за 15 хвилин до їди тричі на день.

ЧАй ІЗ БРУНьОК ЧОРНОї СМОРОДиНи Вітамінний чай заварюють з розрахунку 1 ч. ложка ви-сушених або підв’ялених бруньок на склянку окропу. Після 20-хвилинного настоювання проціджують. Бажано пити такий чай по 1 склянці двічі-тричі на день.

Сторінку підготувала Світлана КОВАЛЬОВА

цифраСтаціонарну допомогу до-рослому населенню столиці надають 17 багатопрофільних лікарень та 18 спеціалізова-них медзакладів

тільки фактВідповідно до рішення Київ-ради, вісім багатопрофільних стаціонарних медзакладів перейменовано на лікарні інтенсивного лікування. Тут планується зосередити мате-ріальні, фінансові та кадрові ресурси, що дасть змогу гарантовано забезпечувати невідкладною медичною до-помогою киян, а це майже 500 тисяч пацієнтів щороку. На базі приймальних від-ділень цих лікарень пе-редбачається створити відділення екстреної (невід-кладної) медичної допомоги («Emergency»), що матимуть постійний зв’язок із централь-ною оперативною диспетчер-ською Центру екстреної ме-дичної допомоги та медицини катастроф Києва.

Місто братиме участь у пілотному проекті проти СНІДу Київ визначено од-ним із регіонів для впровадження пілот-ного проекту USAID «Реформа ВІЛ-послуг у дії». Про це повідо-мив заступник голо-ви Київської міської державної адміністрації Микола Поворозник після зустрічі з дирек-тором офісу охорони здоров’я Агентства США з міжнародного роз-витку USAID в Україні Чарльзом Лерманом та його колегами. Сьогодні проект діє у шести областях України. Сто-лиця є регіоном із високим рівнем захворювання на ВІЛ/СНІД. Водночас Київ, як сьомий учасник проекту, обрали не лише з цієї причини. Світовій громад-ськості імпонує активна позиція щодо цього питання нинішнього керівництва столиці, особливо міського голови Віталія Кличка, йшлося під час розмови.

Марина МАРЧЕНКО, Григорій КУБЛАНОВ (фото)

У Муніципальній галереї мистецтв від-крилася виставка народного художника Валерія Франчука, присвячена творам Тараса Шевченка.

Ставлення до «Кобзаря» у Валерія Франчука особливе. Своєю тонкою душею митця він відчуває і бачить у рядках Тараса Григоро-вича те, що, мабуть, пересічній людині годі й помітити. Саме тому вже кілька десятиліть поспіль вірші великого поета і Пророка, як його називає сам Франчук, надихають художника на створення нових робіт.

– До Біблії теж не всі ставляться з серцем, а тим паче вивчають чи бодай читають її. Та вона від того не стає для людства менш святою книгою буття. Так само і з «Кобзарем»! – ді-литься Валерій Олександрович роздумами з кореспондентами «Вечірки». – Є люди, які

взагалі цієї святої книги не бачили, не читали, не знають. Є такі, які намагаються перекроїти все на свій лад. А є чисті помислами люди, що живуть «Кобзарем», як вірні Біблією. Через те «Кобзар» нашого Пророка Тараса Шевченка є насправді Біблією на всі часи,

на всі віки. «Кобзар» і Біблія завжди поруч лежать у мене на столі, й немає дня, щоб я

не звернувся до них і не знайшов відповіді на свої питання.

На виставці, яка відкрилася в галереї на Троєщині саме у день народження Тараса Шевченка, представлено 70 картин із 200, що складають цілий цикл «Кобзар у творах Валерія Франчука». Кожна – це рядок із Шевченкового твору, який ніби оживає і стає зримим для всіх: «З дівчатами на ви-гоні…» («Перебендя»), «По діброві вітер віє…» («Тополя»), «Чи то на те Божа воля…» («Хустина») і багато інших.

Великий блок картин, який автор назвав «Стіна» (вони справді займають всю стіну галереї, зливаючись в один величезний твір), написаний протягом останніх років, почи-наючи з 2012-го. Як пояснив художник, ці роботи пов’язані з подіями на Майдані, через те вони мають колір, що нагадує полум’я.

– Я маю велику відповідальність доторкну-тися до генія Шевченка, зробивши декілька його портретів, – зауважує Валерій Франчук. – Для мене цикл цих картин – це не відчай-

душна спроба реалізувати себе, а можливість подивитися, як митцю сьогодення, на пророчі вірші великого українського поета. Нині найчастіше звертаюся до рядків із поезії Шевченка «Косар». «Іде косар, косить не-клепаною косою, і летять голови…» Це про нас, про сьогоднішній день. Цьому віршу я також присвятив одну зі своїх картин.

Сьогодні Валерій Франчук (до слова, за-вдячуючи саме його старанням відкрито галерею мистецтв на Троєщині), мріє, що знайдуться добрі люди, які посприяють виданню його альбому з такою ж назвою, як і виставка, а макет уже давно готовий. А ще мріє, аби в кожному районі Києва була своя муніципальна галерея.

Марія КАТАєВА

Останні дослідження професій-них істориків напрочуд доступно розповідають про українське минуле, опираючись на факти, а не на вигадки чи ідеологічне замовлення. Із запланованих десяти томів серії «Історія без цензури» вже вийшло два.

Ініціатор проекту кандидат істо-ричних наук Кирило Галушко по-пуляризацією історії займається давно. На його думку, цікавість українців до власного минулого у зв’язку з подіями на Сході та Півдні країни значно зросла.

– Коли розпочалася війна, ми, історики, здійснили свій спротив – створили сайт «Likбез. Історич-ний фронт», який мав на меті розвінчувати пропагандистські міфи. Також започаткували пу-блічні зустрічі в рамках «Відкри-тої школи історії», – пригадує Кирило Галушко. – Навколо сай-ту згуртувався колектив різних дослідників. До нас звернулося видавництво «КСД»: історія нині популярна, тож вони шукали, хто може швидко підготувати матеріали.

За словами вченого, серія «Іс-торія без цензури» не намагається дати винятково нове бачення історії України, головне завдан-ня – викласти її зрозуміло для широкої публіки. Перші чотири томи є тематичними і присвячені окремим проблемам: «Народжен-ня країни» (назва, символіка, формування території і кордонів), «Поле битви – Україна» (воєнна історія), «Тіні згаданих предків» (походження українців), «Лицарі дикого поля» (історія Південної України). Кирило Галушко є ав-тором розділу «Шлях України на карту» в першому томі, де розпо-відається, яка територія назива-лася Україною, як сформувалося поняття «українські землі» та які існували історичні назви нашої території.

– Україна як держава на су-часній території склалася доволі пізно, але це не означає, що наш народ з’явився нещодавно, – переконує дослідник. – Він просто змінював назви: русини, черкеси, козаки, полтавські, тутешні... Україна ж на карті по-чала позначатися з Подніпров’я на початку XVII століття, а за часів Хмельницького у євро-пейських картах вона з’явилася

як країна з провінціями, яка охоплює територію Централь-ної України.

Другий том «Поле битви – Україна» вміщує серію нарисів про те, які воєнні конфлікти від-бувалися на українських теренах і як місцеве населення брало у цьому участь. Кандидат історич-них наук, доцент КНУ ім. Тараса Шевченка Олексій Сокирко під-готував розділ, що стосується козацької доби:

– Я намагався показати спе-цифіку військової справи: яким чином було організовано армію, як і через що відбувалися війни. Армія Гетьманщини складалася не лише з козаків, а і з ополчен-ня міст, найманців гетьманів, і ця структура була характерна для збройних сил Європи.

Марія КАТАєВА

Театрам бракує «свіжої крові», вважають організатори Міжнарод-них конкурсів-лабораторій для молодих режисерів. І розпочина-ють прийом заявок одразу на два міжнародних конкурси – в жанрах малих театральних постановок та музичних постановок (оперета, мюзикл, опера-буф).

Ініціатором проекту стала керівник Продюсерського центру Opendoors Ірина Аверіна, за плечима якої проведення успішного конкурсу «Відкриті двері» в Росії. У зв’язку з подіями останніх років вона ви-явила свою громадянську позицію і

переїхала з Москви до Одеси, де вже встигла організувати Лабораторію молодої української режисури.

Участь у Міжнародних конкур-сах-лабораторіях можуть брати молоді режисери, незалежно від громадянства, віком до 40 років. Ця вікова межа умовна, бо молодими вважаються усі, хто тільки розпо-чав свою професійну діяльність. Учасники, що пройшли відбір Екс-пертною радою, матимуть змогу поставити 20-хвилинні ескізи на сцені театру «Золоті ворота» (малі форми), мистецько-концертного центру ім. Козловського та Наці-ональної оперети (музичні поста-новки). А кращі роботи отримають шанс перерости у повноцінну ви-ставу і знайти свого глядача. За-явки приймаються до 15 травня. За усією інформацією звертайтеся до координаторів: dar2002@yandex.ru (Ірина Аверіна), dapku2014 @gmail.com (Олена Іщенко).

культура20 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Фактично «Кобзар» дає нам розуміння часу, в якому ми перебуваємо,

і відкриває майбутнє: «І на оновленій землі врага

не буде, супостата, а буде син і буде мати,

і будуть люди на землі»

Валерій ФРАНЧУК:

«Кобзар» – це Біблія на всі часи»

із перших вустБогдан сТрУТиНсЬКий, голова оргкомітету, художній керівник Національної оперети України: — У музичному театрі існує критична ситуація з режисерами. Тому ми запрошуємо всіх охочих випробувати свої сили у цьому жанрі, головна

умова – не стримувати себе, виходити за межі канонів. Театр оперети готовий на кілька днів перетворитися на живий репетиційний майдан-чик, і молоді режисери зможуть задіяти у своїй роботі будь-кого з наших співробітників.

думки

олексій ТиТАрЕНКо, мистецтво-знавець: – Я не можу відірва-тися від цієї «стіни» з картинами Валерія.

Вона настільки потужна, що нагадує мені мексиканський монументалізм. Мисте-цтво – це дух часу. Тому думаю, що не час малювати квіточки. Нині час потужного і сильного мистецтва, яке демонструє Ва-лерій Франчук. Він просто створений для великої форми. Тому впевнений, що потріб-но, можливо, на Троєщині відкрити музей Валерія Франчука...

Вікторія КУрБАНоВА, колекціонер: – Роботи Валерія Франчука – це абсо-лютно фантастичний сплав українського смутку і сонячного

світла. Це та енергія, яка веде вперед до національної ідеї. Я впевнена, що здоров’я нації тримається на такому духовному мистецтві.

Розшукуються режисери

Україна: шлях на картуУ столиці презентували нову серію науково-популярних книжок

21спорт-таймВечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

до речіФехтування доступне кожному. Протягом перших кількох років дитині практично нічого, крім спортивної форми, не треба. А потім уже слід придбати фехтувальний кос-тюм, що коштує близько 800 грн, і маску за 500 грн. Найвитратніша частина – це клинки, бо вони часто ламаються. А вартість одного такого клинка – десь 300 грн.

цікаво У Києві створено ГО «Street Workout Kyiv», що постійно організовує май-стер-класи з воркауту та допомагає новачкам. Найбільші майданчики з воркауту розташовані на Оболонській набережній, у парку «Дружби народів» та Гідропарку. Найпростіший «рукохід» можна придбати за 5 000– 8 000 гривень. Комплексніші майданчики для воркауту коштують від 25 тисяч гривень.

Що заважає д’Артаньянам ставати чемпіонами У далекому 1964 році в Токіо киянин Григорій Крісс назавжди вписав своє ім’я в історію вітчизняного спорту, здобувши олімпійське «золото» з фехтування

Олександр ПИРЛИК

– У мене є свій бізнес, і я можу собі дозволити тренуватись у будь-якому елітному фітнес-цен-трі. Але мені більше до вподоби качатися тут, на Оболонській набе-режній, просто неба, – розповідає киянин Олег Кошовий. Хлопець займається воркаутом. З кожним роком цей вид спорту стає все більш популярним у Києві.

Слово «воркаут» з’явилось у вжитку пересічного молодого українця не так давно (колись це були «турнік-мени»). Що ж це за така молодіжна течія, що досить несподівано пере-творилася на справжнє цунамі та захопила не лише міста, а й най-віддаленіші села України.

Як зазначають самі представ-ники цього активного виду від-починку, воркаут – це свобода. Займатися ним можна будь-де,

будь-коли й будь-скільки. Єдине, що вам потрібно, – це бажання та гарна компанія по змозі.

– Воркаут дає мені, по-перше, спілкування, – каже Олег Кошовий. Тут, на майданчику, усі рівні: не важливо, скільки тобі років і хто

ти у звичайному житті. Тут немає пихатих красунчиків-культуристів. Хтось дасть пораду, як виконати той чи інший елемент, хтось під-страхує, підбадьорить. По-друге, у воркауті я можу робити будь-які вправи, які вважаю за потрібні й корисні – немає ніякої залеж-ності від програми чи снаряда. Й останнє – це час. На майданчик я можу приходити будь-коли та займатися скільки схочу – одну годину чи аж п’ять.

Філософією воркауту від початку був вільний розвиток свого тіла за допомогою фізичних вправ на турніку та брусах. Але згодом він переріс у таку собі субкультуру здорового способу життя.

– Воркаут змінює людей не лише зовні, а й усередині, – упевнений переможець телешоу «Україна має талант-4», воркаутер Іван Козачок. – Хлопці починають розуміти, що для щастя насправді потрібно не так багато, як здається. Потрену-

вавшись кілька разів на тиждень, усвідомлюєш, що паління та ал-коголь лише заважають досягти певного результату. Людині не цікаво просто підтягуватися на турніку, їй потрібна ідея. І вор-каут її дає.

Воркаут має два основні на-прямки. Перший охоплює набір стандартних вправ – підтягування та віджимання на брусах, від під-логи, присідання. Завдяки таким заняттям активно розвивається мускулатура. Другий напрямок – набір технічно складних вправ на кшталт усіляких підйомів з пере-воротом або поворотів на триста шістдесят градусів – загалом по-над тисячу різних елементів. Тут тренується не так мускулатура, як спритність і гнучкість.

– Багато хто залазить на турнік, щоб покрасуватися, не думаючи про власну безпеку, – застерігає чемпіон світу з воркауту 2012 року Євген Кочерга. – Досить часто в таких сміливців трапляються так звані зриви – не витримують кисті рук. Це може бути дуже небезпечним, особливо в разі виконання складних елементів з великими обертами – є загроза падіння зі значної висо-ти… У мене двоє друзів одночасно крутили «сонечко», помилились у виконанні цього елемента, впали, й обоє зламали руки.

Частенько любителі воркауту здирають шкіру на долонях. Вони просто забувають надягнути рука-вички та застосовувати спеціальні паски (лямки), але водночас хочуть тренуватись якнайдовше…

Крутити «Сонечко» тепер модно Воркаут захоплює вуличні майданчики

Олександр ПИРЛИК , Олена КОТЛЯР

Нещодавно йому минуло 75 років, та, поспілкувавшись із ним, розумієш, що ця цифра існує лише в паспорті. Насправді його завзяттю, почуттю гумору та енергії може позаздрити будь-хто із сучасних зірок спорту.

– З чого починався ваш шлях до «зо-лота»?

– Я щозими ходив на ковзанку на ста-діоні «Динамо». Одного разу ми з друзями звідти повертались і проходили повз спор-тивну залу ФСТ «Динамо», де займалися боротьбою та фехтуванням – великі вікна, повна зала людей, усі в білих костюмах. Ми зайшли подивитися. Підходить тренер і питає: «Ну що, подобається?» А ми відпо-відаємо: «Так, подобається». А він і каже: «То приходьте – спробуєте». А нам було тоді років по 15-16. І ми прийшли – п’ять хлопчаків з нашого двору. Тренувалися місяць-другий. Потім дехто відсіявся: комусь не сподобалось, у когось не ви-ходило. А пізніше тільки я й залишився. Так потрапив у фехтування.

– Сподобалося? – Я сприймав фехтування як гру. Вона

пов’язана з ризиком, і в ній постійно потрібно приймати рішення – хто кого. Я хочу обіграти суперника, а він – мене. Тому весь час треба було вигадувати якісь хитрощі, оманливі, хибні дії, щоб перемогти супротивника.

– А як вам удалося за досить нетрива-лий час стати чемпіоном СРСР?

– Було величезне бажання досягти успіху, і я був старанним учнем. Мені практично все

вдавалося. Прагнув довести до досконалості виконання кожного завдання, поставленого тренером. За рік я вже виконав норматив майстра спорту. Протягом року виграв не лише республіканську першість, а й став чем-піоном СРСР. Мене почали запрошувати на тренувальні збори збірної України, а згодом і збірної Союзу. Напередодні Олімпіади-1964 у Токіо я виграв чемпіонат Радянського Союзу. Тоді це було перепусткою до олімпійської збірної…

– Після завершення спортивної кар’єри ви не попрощалися з фехтуванням і досі очолюєте динамівську школу.

– Так, але спочатку впродовж восьми років працював зі збірною командою Радянського Союзу з п’ятиборства. І дівчатка, і хлопці ставали чемпіонами світу з фехтування. Я був там єдиним фахівцем із цього напрямку.

Мене запрошували переїхати до Москви, але я не погодився. У Києві на мене чекала школа, яку заснував та очолював Семен Колчинський, заслужений тренер СРСР, один з найкращих педагогів. Він чекав, коли я стану йому на зміну.

– Чи багато сьогодні охочих учитися фехтування?

– У нашій школі навчаються близько 220 дітей. Потенційні учні – це мешканці спальних районів. Якби наша зала була, скажімо, на Оболоні, займалося б значно більше молоді.

– Що хвилює тренерів, майстрів? – По-перше, немає спеціалізованих баз.

Уявіть залу, де 2/3 площі зайнято борцями, а третину відведено для фехтувальників. Там щонайбільше дві доріжки, а спортсменів –

20. От що їм можна показати чи розказати за дві години? По-друге, це непопулярність спорту в країні. Узяти моє покоління: ми були професіоналами, отримували гідну зарплату вже в юнацькому віці. А зараз що? До нас приходять діти – хтось здібний, хтось не дуже, але в 15-16 років їх забирають батьки, адже починається підготовка до вступу у виші. Потрібні курси, репетитори. Як молодій людині витримати всі ці на-вантаження? І, нарешті, брак тренерів. З України виїхали найкращі представники тренерського штабу, а замінити їх ніким. Знаєте, скільки за п’ять минулих років до мене прийшло молодих спеціалістів? Аж троє! А чому не йдуть? (Григорій Якович дістає роздруківку з прізвищами трене- рів. – Авт.). Дивимося: ось оклад тренера – 2 269 грн. Після сплати податків у нього залишиться 1 500 грн. Як прожити на ці гроші? І це майстер спорту, людина з ви-щою освітою, а одержує копійки!

– Невже немає жодних перспектив? – Якщо вас улаштовує перспектива

12-13-го місць на міжнародних змаганнях, то вона, безперечно, є. Якщо можновладці не змінять свого ставлення до спорту, то не-забаром вона стане реальністю. І вітчизняні д’Артаньяни зникнуть узагалі…

асорті22 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря

17 березня – преподобного Герасима, що на Йордані. 18 березня – мученика Конона Ісаврійського. 19 березня – великомученика Феодора Тирона. 20 березня – перша неді-ля Великого посту. Торжество Православ’я.

Це святкування було започатко-ване у Греції в ІХ ст. на спомин про остаточну перемогу над ворогами православного сповідання віри – іконоборцями. 21 березня – преподобного Фе-офілакта, сповідника, єпископа Нікомидійського. 22 березня – 40 мучеників се-вастійських.

Святі мученики були воїнами імператорського війська за ча-сів керування східною частиною Візантійської імперії жорстокого ненависника християн Лікінія. За його наказом усі були зобов’язані приносити жертви ідолам. Загін воїнів з Кападокії відмовився це зробити. Тоді їх наказали тримати у воді холодного озера, щоб вони передумали. Один з воїнів, зля-кавшись смерті, вийшов з води, а замість нього до мучеників при-єднався один з вартових, котрий бачив видіння сяючих вінців над головами воїнів. Оскільки мученики не виконали наказу імператора, то їх засудили до страти: усім перебили гомілки, а потім вкинули у вогонь. Сталося це 320 року в м. Севастія (територія сучасної Туреччини). 23 березня – мучеників Кодрата, Кіпріана, Діонисія та інших з ними.

Благі наміри Є такий вислів: «Благими намі-рами вистелена дорога в пекло». Годі повірити, що добра думка веде людину до загибелі. У чому ж тоді суть вислову? Ця фраза тепер застосовується як приказка. Є підстави виводити її походження зі слів англіканського священика й поета Джорджа Герберта, який сказав: «Пекло вистелене до-брими намірами та бажаннями». Російський публіцист ієромо-нах Іов (Гумеров) ці два вирази пов’язує зі словами апостола Павла в посланні до євреїв: «Без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11:6). За словами преподо-бного Єфрема Сірина: «Без єлею не буде горіти світильник, і без віри ніхто не набуває доброї дум-ки». Скільки було у світі утопічних спроб побудувати людське щастя не просто без Бога, а всупереч Богові, спираючись лише на розум впалої людини, та зараз маємо змогу бачити наслідки. Отже, згаданий вислів показує святоотцівську позицію, суть якої в тому, що самих тільки наміру й бажання не досить для спасін-ня. Святитель Іоан Золотоустий зазначає: «Не станемо вважати саму лиш віру достатньою нам для спасіння, але будемо турбу-ватись і про поведінку, будемо вести й найкраще життя, щоб те й інше сприяло нам досягнути досконалості».

православнийкалендар

гороскоп | 21 – 27 березня

ОВНИ, життя набирає ша-лених обертів, презентуйте

себе скромно, без зухвальства. Ви самодостатня, творча особистість, покликана діяти за духовними за-конами, бути дипломатом і не роз-палювати, а вчасно гасити будь-які конфлікти.

ТЕЛЬЦІ, не влаштовуйте бойкоту обставинам, а сми-

ренно робіть те, що від вас вима-гається. Розв’язуйте чужі проблеми, частіше усамітнюйтеся та правиль-но використовуйте ресурс парних взаємин.

БЛИЗНЮКИ, відкрий-те серце назустріч високим

почуттям, станьте взірцем дружньої ідилії, лебединої вірності! Вас ко-хають, і це стимул, аби зробити свою половинку найщасливішою у світі, прихилити небо до її ніг!

РАКИ, як на вулкані, про спокій забудьте. Проблеми

штурмуватимуть звідусіль: сім’я, бізнес, кар’єра, робота, партнерство – ось сфера випробувань для вашого не-зламного духу.

ЛЕВИ, якщо хочете роз-рекламувати себе, досягти

намічених цілей, демонструйте все, на що багаті, проте тільки в колі людей, яких любите і добре знаєте.

ДІВИ, «девальвація» жит-тєвих цінностей сягне апогею.

Якщо вас захльостують бурхливі пориви й бажання, душа тужить під пресингом незадоволеного «хочу», а прагматична реальність не пускає в рай блаженства, шукайте золоту серединку.

ТЕРЕЗИ під прицілом лукавого, не дайте окаянно-

му взяти гору та відвампірити сили! Допоможуть союзники, друзі, парт-нери, єднайтеся з ними, і лихо вас омине.

На СКОРПІОНІВ чека-ють події, мотивовані кар-

мічно, усе таємне стане явним, вовки в овечих шкурах покажуть справжній лик. Можливо, вас шокує самоомана, власна сліпота, але не бунтуйте, бо дах поїде.

СТРІЛЬЦІ, дефілюйте, здобувайте симпатії публіки,

то життєдайна підзарядка та мож-ливість створити собі й іншим свя-то. Залежно від обставин можна режисерувати сценарії, перевтілю-ватися в потрібний образ та грай-ливо акторствувати.

КОЗЕРОГИ, сім’я та ро-бота – епіцентри гарячих

подій. Приборкайте кар’єрні амбіції, сумлінно працюйте, виконуючи на-станови керівництва (намічаються кадрові ротації), будь-яке з’ясування стосунків, фаховий недолік загро-жують фатальною втратою репутації.

ВОДОЛІЇ, ваш девіз: «Хай живе різноманітність!» Не

сидіть квочкою, рухайтеся, змінюй-те оточення, знайомтеся з цікавими людьми, наповнюйте душевні су-дини свіжими враженнями.

РИБИ заворожують красою, чарують інтелектом. Живіть

повнокровно, плекайте в серці лю-бов і радість.

Астролог Любов ШЕХМАТОВА

«Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох», – так неопти-містично описував контакт ци-вілізацій автор славетної «Книги джунглів», англійський пись-менник Редьярд Кіплінг. Але він, вочевидь, таки помилявся. У сегменті кулінарії – безсумнів-но. Схід легко прийняв піцу, гам-бургери, картоплю фрі та колу. Захід не протестує проти суші, шаурми та кебабів. Українська кухня теж стала транснаціональ-ною. Навіть у далекому Непалі в ресторанах можна замовити борщ і котлету по-київськи. А спрагу, спричинену аравійською спекою, можна втамувати на-шим квасом, купленим у ду-байському супермаркеті.

Приготування деяких схід-них страв потребує і східних компонентів. Нині це, звісно, не проблема – аби гаманець дозволяв. Але, приміром, один з варіантів пахлави, бакинський, готується зі складників, які май-же достеменно знайдуться на середньостатистичній україн-ській кухні.

Яйце, дві ложки розтопленого масла, 0,5 склянки води старан-но перемішуємо. Додаємо 2,5 склянки просіяного борошна, 20 г дріжджів, замішуємо тісто. Залишаємо його в теплому місці на півтори години.

Готуємо начинку. 1,5 склянки очищених волоських горіхів тро-

хи підсмажуємо на сковороді. Додаємо склянку цукру, чайну ложку кориці, 1/3 чайної лож-ки кардамону. Перетираємо у ступці до стану однорідної маси.

Тісто ділимо на дві нерів-ні частини: одну розкатуємо приблизно до товщини 2,5 мм, другу – 2 мм. Товстіший шар кладемо у змащену маслом форму для випікання, рівно-мірно викладаємо начинку, на-криваємо тонким шаром тіста, защипуємо краї. Чекаємо 10 хвилин, змащуємо поверхню яйцем, ріжемо пахлаву по діаго-налі на ромбоподібні шматочки, ставимо в нагріту до 200°С духо-вку. Через 10 хвилин дістаємо, заливаємо розтопленим маслом (100 г), ще раз змащуємо яйцем, ставимо знову в духовку. Печемо на невеликому вогні ще 20-25 хвилин. Дістаємо. Не виймаючи пахлави з форми, заливаємо лінії розрізів медом або густим цукровим сиропом. Чекаємо, доки тістечка просякнуть. По-даємо на стіл. Смачного!

Пахлава є пахлава!Фото Ганни СМАЛЬ

29

Ведучий рубрики

Олег СМАЛЬ

фЕСТиВАЛь ШУКАЄ ТАЛАНТи Із 17 до 19 березня в Національній опері України триватиме Міжнародний юнацький фестиваль класичного танцю «Гран-прі Київ 2016» за підтримки Міністерства культури України та Благодійного фонду «Об’єднання світових культур». У конкурсі братимуть участь діти з Німеччини, Японії, Молдови та України за сприяння посольств цих держав.

ТиЖДЕНь УКРАїНСьКОї МОДи Із 17 до 23 березня в «Мистецькому арсена-лі» триватиме 38-й Ukrainian Fashion Week, в якому візьмуть участь 86 дизайнерів. Під час Тижня української моди відбудуться 56 показів, 15 презентацій, працюватимуть 16 локацій. На захід акредитовано понад 200 представників ЗМІ, очікуються 18 тисяч за-прошених гостей.

ЖВАНЕцьКий ЖАРТУЄ 17 березня о 19.00 у Жов-тневому палаці відбудеться концерт Михайла Жванецького. Майстер слова промовлятиме до своїх шануваль-ників не тільки «за Одесу», адже навколо досі існує чимало тем для нових жартів.

ДЛя ПОцІНОВУВАЧІВ АКОРДЕОНА 17 березня о 19.00 у Національній філармонії України лунатимуть твори європейських та українських композиторів для акордеона. У концерті циклу Kyiv Accordion Fest візьмуть участь лауреати міжнародних конкурсів: про-фесор Міланської консерваторії імені Джузеп-

пе Верді Серджіо Скаппіні (Італія), професор Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського Євгенія Черказова, оркестр «Grand Accordeon» Національної музичної ака-демії України імені П.І.Чайковського, Камерно-інструментальний квартет «Джерело» Наці-ональної філармонії України, студенти класу акордеона Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського.

ПОКАЖУТь ВиШУКАНІ ВиШиВАНКи 17 березня о 20.00 у готелі «Хрещатик» від-будеться показ нової колекції вишиванок «Два аромати розкоші» від oleshchuk. На поціновувачів чекає контраст етностилів двох регіонів Львівщи-ни – Сокальщини та Яворівщини. Колекції притаманні дві чіткі лінії моделей одягу, стриманість і святковість, два види візерунків, дві основні техніки вико-нання. Майстри поєднали старовинний крій із сучасними трендами, що увиразнює стилісти-ку рідкісної вишивки.

«ВІДЕНСьКА ВЕСНА» В КиЄВІ 19 березня о 19.00 на сцені Жовтневого па-лацу відомий віденський диригент і компо-зитор Курт Шмід, засновник «Wiener Strauss Gala Orchestra» («Віденського Штраус Гала Оркестру»), спільно з оркестром «Metropolis Orchestra» презентують проект «Віденська весна, З любов’ю до України». Звучатимуть не-перевершені твори Йоганна Штрауса, Франца Легара та Курта Шміда.

ЗНОВ ЛУНАЄ «ВАРШАВСьКА МЕЛОДІя» 19 березня о 19.00 Будинок офіцерів від-чинить двері для глядачів «Варшавської мелодії-2». Уособлення найкращих жіночих рис Геля повертається у виконанні неперевер-шеної Ади Роговцевої до своїх шанувальни-ків. А нового звучання знаменитій п’єсі надав режисер і драматург Ігор Афанасьєв.

«АВТЕНТиЧНА УКРАїНА» ПРОТи ШАРОВАРщиНи 19 березня о 13.00 у Національному музеї історії України (Володимирська, 2) відбудеться лекція Марини Гримич «Нешароварна етнологія» у межах проекту «Автентична Україна». Під час за-ходу Марина Гримич допоможе детальніше розі-братись у понятті «шароварна культура», його місці у сучасному культурному просторі України та праві на існування «шароварності» у науці.

МУЗиКА З ІМ’яМ МУСЛІМА МАГОМАЄВА 19 березня о 19.00 в «Укра-їнському домі» відбудеться концерт на честь музичної легенди Муслі-ма Магомаєва у виконанні Національно-го академічного духового оркестру України. Солістами вечора будуть Артем Погорєлов (рояль) і заслужений артист Автономної Республіки Крим Анатолій Юрченко. Звучати-муть улюблені та знамениті пісні з репертуару незабутнього співака.

Підготувала Оксана БАРКІНА

афіша: що, де, коли

23Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

Фот

о П

авла

ПАЩ

Е Н

КА

— Коли ваша дочка збира-ється вийти заміж? —Завжди!

* * * У тролейбусі: — А ви, юначе, чому не берете квитка? — Так у мене сьогодні день народження! — То що, ви його будете від-значати у тролейбусі?

* * * Лікар: — Ось вам ліки, приймайте по три чайні ложки двічі на день. — Але ж у мене вдома лише дві чайні ложки.

Реклама

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

фотоконкурс «Вечірки»кіноманія

«Ми – маленькі українці й україночки»Тимур Халілов і Вероніка Топольська ще маленькі, вони вихованці дошкільного навчального закладу № 275, але до своєї справи ставляться по-дорослому серйозно та відповідально. А справа у них така: гарно виступити на святкових ранках, тематичних заняттях і тішити дорослих. Тому їм треба багато працювати: вчити вірші, пісні, танці, аби «блиснути» перед батьківською аудиторією, а також перед своїми друзями у дитсадку. Тимур і Вероніка зазвичай виходять до глядача у парі та мають неабиякий успіх, адже попри юний вік добре розуміють, що таке справжнє партнерство на сцені. От і цього разу вони чудово виступали вдвох під час Шевченківського тижня – вшановували великого Кобзаря віршами і піснями.

анекдоти

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами:

1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку. 2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовп-

чику. 3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

9 7 8 37 4 3 2 93 1 41 8 3 9 49 6 4 8

2 16 7 5 3 2

3 7 61 2 6 9 7

судо

ку «

Вечі

рки»

Склала Оксана Баркіна

Три долоні для Ярослава Мудрого

За переказами князь Ярослав Му-дрий був високим на зріст, із серед-нім видовженим обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми та з тонко окресленими вилицями. Буваючи у сквері біля Золотих воріт, можемо порівняти, чи таким зобразили скульптори будівничого Київської Русі. І що «приховує» пам’ятник?

Автором ескізу монумента Ярос-лаву Мудрому є відомий скульптор, кінорежисер і драматург Іван Ка-валерідзе. Хоча у своїх спогадах його колеги та учні твердять, що в майстра було кілька ескізів і той пам’ятник, що біля Золотих воріт, не був претендентом на втілення в металі. Сучасний монумент постав 1997 року за ескізом, знайденим у майстерні Кавалерідзе. В оригіналі це була навіть не статуя, а статуетка.

До монумента ведуть гранітні сходи, праворуч розташований

камінь з викарбуваним на ньому ім’ям князя давньоруською мовою. Фігура Ярослава виконана з бронзи, він зображений сидячим і дивиться в бік Софійського собору. У руках князь тримає макет київської свя-тині, за що кияни жартівливо про-звали його «мужиком із тортом».

До речі, якщо зазирнути за спи-ну князя, то на тильній частині монумента можна побачити від-битки трьох чоловічих долонь, які залишили скульптори Віталій Сивко, Микола Білик і Віталій Редь-ко. Таким чином, можливо, вони хотіли увійти в історію як митці, котрі в буквальному розумінні доклали руки до пам’ятника ле-гендарній особі.

І ще один цікавий факт: пам’ятник біля Золотих воріт має двійника на Андріївському узвозі, біля Будинку-музею Івана Кавалерідзе.

Марія КАТАєВА

З 21 до 29 березня в кінотеа-трі «Ліра» демонструватимуть картини за творами Івана Котля-ревського, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Івана Не-чуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка, Михайла Коцюбин-ського та Лесі Українки.

– Цим проектом ми хочемо започаткувати традицію показів українських екранізацій за ана-

логом європейських та американ-ських кінотеатрів, щоб якомога продуктивніше популяризувати українське кіно, – розповідає ди-ректор кінотеатру «Ліра» Олеся Лавроненко. – Сподіваємося заохо-тити глядачів дивитися, аналізува-ти й оцінювати якомога ширший спектр українських екранізацій, щоб вони могли скласти цілісне уявлення про розвиток не лише вітчизняного кінематографа в умовах тоталітарного тиску на режисерів ХХ століття, а й поба-чити, що змінилося у цій сфері у ХХІ столітті.

Окремі покази супроводжу-ватимуться лекціями відомих мистецтво- та кінознавців, за-вдяки яким глядачі отримають цілісне уявлення про зв’язок кі-нематографа з літературним та історичним процесом в Україні. Лекторами будуть головний ре-дактор часопису «Кіно-коло» та «Сценарна майстерня» Володи-мир Войтенко, Лук’ян Галкін та Дмитро Апенько, а також незмін-ний ведучий кіноклубу «Ракурс» Дмитро Фіалков.

– Режисерам доводилося до-лати багато випробувань, аби донести справжню ідею твору, а не те, що було вигідно ідеології, – зауважує ініціатор проекту Оль-га Гузій. – Наприклад, сьогодні більшість українців дивуються, що оригінальна версія культового фільму «За двома зайцями» – українською мовою. Однак стріч-ка настільки майстерно зроблена, за що й була мовно спотворена, і саме в такому оформленні лиши-лася в пам’яті масового глядача. А як знущалися над музичним оформленням фільму «Пропала грамота» Івченка за Гоголем, аби вирізати звідти всі стрілецькі пісні… Будемо змінювати сте-реотипи.

Голохвастов без цензури У столиці покажуть екранізації нашої класики

київський путівничок

у фокусі24 Вечірній Київ | 17 березня 2016 року | №11 (19193)

В. о. головного редактораМаксим Філіппов

Керівник творчої групи Леонід Фросевич

Заступник головного редактора Віталій Курінний

Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін

художній редактор Андрій КійкоДизайнер Світлана Виноградовафоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1,

вул. Володимирська, 51бТелефон: 234-27-59

факс: 235-01-93E-mail: vk1906@ukr.net

Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР

від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б

Тел.: 234-21-84, 234-27-39факс: 235-61-48

Е-mail: v.pushina@gmail.comВідділ розповсюдження та реалізації:

Тел.: 235-23-34Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф»,

м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14Замовлення: 46473 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети.

Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються

з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ»

обов’язкове. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607

Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»

засновник: Київська

міська рада

facebook.com/vechirkanova

Анатолій ШЕМЕТ

Напевне, кожен киянин, а тим паче гість нашого міста, прогулю-ючись його головною вулицею, звертав увагу на монументальну споруду з кремлівською зіркою на шпилі. Її адреса – Хрещатик, 25. «Вечірка» поцікавилася, як сьогодні живеться людям у цій «пам’ятці».

Перше, що впадає в око, – ве-личезні різнокольорові графіті на мармурі, криві й поламані сходи з того ж каменю та безліч сміття. А ще БМВ, Ауді, Лексус, Інфініті, Мерседес – далеко не весь пере-лік марок автівок на затишному подвір’ї.

Одна із перших співрозмов-ниць – консьєржка з центрального під’їзду:

– Ой, ви, мабуть, помилили-ся, – вигукує вона. – Вам, певно, потрібно у сусідній, третій під’їзд. Бо там різні «зірки» мешкають. Приміром, бачила Андрія Данилка. А у нас чимало пенсіонерів, ко-лишня партійна еліта, науковці, професори…

В елітному під’їзді охорона сто-їть неприступною скелею. Не про-йти. Лишень побачив блискучий мармур, граніт, картини, підвісні світильники… Все свідчить, що це не просто під’їзд, а ніби частина якогось палаццо.

У першому під’їзді мене зу-стрічає приязна жіночка похи-лого віку.

– Алевтина Олександрівна, голова будинкового комітету. Які проблеми, питаєте? Їх безліч. Аварійний дах, гнилі крокви, на яких тримається зірка, у кри-тичному стані перебуває і фасад будівлі, а саме верхня ліпнина під дахом. Будь-якої миті вона може впасти на голови перехо-жим. У підвальних приміщеннях геть згнили труби, каналізацій-ні стоки не дають нормально дихати мешканцям квартир на першому поверсі. З чорного входу до будинку є гнилі старі вікна, поставлені при будівництві у 1950-х роках. Але найбільша наша проблема в іншому – ґрунт, на якому стоїть будинок, постійно просідає, оскільки у його під-ніжжі – ресторан. Пустоти, що там були штучно зроблені для приміщень, створюють небез-пеку зсуву ґрунту й руйнування всього будинку.

Кінотеатр «Дружба», який не-щодавно працював, передали в оренду невідомим особам, а вони використовують його для своїх ці-лей, зокрема, тут проводять збори громадські організації, політичні

партії, релігійні громади, навіть секти…

Подумалося: за комуністичних часів сюди б, певно, направили най-потужнішу будівельно-ремонтну організацію. А нині особливий дім також мусить виживати… Як усі.

– На третьому поверсі є стіна в аварійному стані, – продовжує Алевтина Олександрівна. – Нещо-давно її відремонтували, однак знову з’явилися тріщини. Останній ремонт усього будинку – внутрішнє фарбування та побілка стін – про-водився аж 1987 року. Ось таке елітне житло.

З подивом дізнаюся, що осе-лі «під зіркою» холодні.

– Середня температура у моїй квартирі близь-ко 15 °C, – обурюється співрозмовниця. – До-водиться вдягати де-кілька пар вовняних шкарпеток, светри та

кофти. А у 103-й квартирі взимку не було тепліше за 9 °C. У тепло-вому лічильнику нам відмовлено, оскільки він не є обов’язковим для такого типу будинків. Мовляв, у нас елітний будинок, товсті стіни, тож лічильник маємо вста-новлювати власним коштом. А це нам не по кишені. Добре, що хоч регулярно сміття біля будинку прибирають.

– Ой, не кажіть так, – бере слово Василь Миколайович, чоловік се-реднього віку. – Я постійно пись-мово звертаюся до міської влади,

до комунальників зі скаргами: будинок у жахливому аварійно-му стані, взимку не прибирають

сніг… Останнє звернення написав на ім’я керуючого компані-єю – головного інженера КП «Хрещатик» Олександра Кабана. Мешканці будинку просять створити комісію

для обстеження житлової

будівлі, поки вона не «пішла» на Хрещатик у прямому розумінні цього слова.

Цікаво, а що думають тут про комуністичну символіку на шпилі?

– Мене звуть Альона, мешкаю у цьому будинку, – бере слово молода пані з елітного під’їзду. –

Я категорично проти, аби зняли зірку. І взагалі, залиште у спокої наш будинок. Досить вже руйну-вати пам’ятники, ніби у нас більше немає проблем у місті чи державі. Наш будинок реально руйнується, впали мармурові плити біля під-ніжжя, руйнуються сходи, хтось жахливим рожевим кольором за-фарбував перший поверх будинку, купа сміття навкруги, а ви все зірки хочете знімати.

– А як же закон про декому-нізацію?

– Торік якісь хлопці український прапор приладнали над нашою зіркою, вам цього не досить?

– Та знімайте ту п’ятикутну ги-доту! – долучається до розмови по-хилого віку згорблений чоловік. – Я також мешканець цього будинку і хочу сказати: якщо надумали боро-тися зі злом, то боріться, нікого не жалійте. Вони, комуністи, енкаве-дисти й інша сволота, коли нищили нас, українців, про моральні прин-ципи не думали, тому не слухайте тих, хто живе в парижах та лондонах, тих, хто їздить на мерседесах, їм начхати на нас, простих киян. Бог вам у поміч, знімайте зірку!

Біля гарного дитячого майдан-чика, що поряд із будинком, зу-стрічаю чергову співрозмовницю.

– Мене звуть Людмила. Пра-цюю вчителькою іноземних мов у дитячому садочку «Джерельце», що на першому поверсі. У нашому колективі, та й серед батьків дітей, які відвідують садочок, одностайна думка: ворожу символіку неодмін-но слід знімати.

Ось такі полярні думки в бу-динку із зіркою… про саму зірку.

Загалом я побачив невтішну картину. За зовнішнім пафосним і монументальним виглядом спору-ди «сталінського покрою» криється занедбана багатоповерхівка…

Фот

о П

авла

ПАЩ

ЕНКА

до темиМихайло КАЛьНицьКий, дослідник старовини

Не всі знають, що в початковому проекті повоєнної реконструкції Хрещатика на цьому місці мала постати будівля геть іншого вигляду. Тут планували звести Будинок народних зборів – велетенську аудито-рію з куполом. Проте попередній задум, розроблений групою зодчих на чолі з Олександром Власовим, невдовзі переглянули. Коли в 1953–1954 роках тут тривало будівництво, споруджували саме «Буди-нок із зіркою» за проектом Анатолія Добровольського та Олександра Малиновського.

Нині «Будинок із зіркою» визнано цінною пам’яткою архітектури. Дехто вважає нині недоречною емблему на його шпилі. Але закон не розглядає окремо взяту п’ятикутну зірку як комуністичний символ.

Фото автора

Життя під зіркою Аварійний дах, гнилі крокви, на яких тримається «п’ятикутна», фасад у критичному стані – такі реалії найвідомішого столичного будинку

Останній ремонт усього будинкку –

внутрішнє фарбування

та побілка стін – проводився

аж 1987 року