береЗенЬ 2014 № 3 (15)

СОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНА

В самом начале Великого поста, словно исходный «тон», которым опреде-

ляется вся великопостная бого-служебная «мелодия», звучит Великий покаянный канон свт. Андрея Критского. Он разде-лен на четыре части и читается вечером, в первые четыре дня поста.

Творец Великого покаянного канона свт. Андрей Критский навсегда вошел в церковную историю не только как архие-пископ города Гортины на Крите, но и как глубокий бого-слов, замечательный песнопи-сец и одаренный гимнограф. Не будет преувеличением сказать, что святитель Андрей стоял у истоков церковного песнотвор-чества, поскольку его богослов-ская поэзия заложила тот фун-дамент, на котором уже в VIII и IX вв. создавались песнопения седмичного и годичного бого-служебного круга Церкви.

О нем известно сравни-тельно немного. Родился свт. Андрей Критский около 660 г. в Дамаске. В молодости он ушел в лавру святого Саввы Освящен-ного, которая находилась в Иудейской пустыне. Затем ока-зался в Константинополе, где занимал должность надзира-теля за сиротскими домами. Около 712 г. он стал епископом Крита.

Перу святителя Андрея при-надлежит ряд проповедей на Господские и Богородичные праздники, а также на другие случаи — он был выдающимся и красноречивым проповедни-ком своего времени, однако наибольшую известность полу-чил как гимнограф и творец Великого покаянного канона. Состоящий из 250 тропарей, Великий канон велик не только по числу стихов, но и по вну-треннему достоинству, высоте мысли, глубине чувств и силе выражений. Канон начинается с глубоко сокровенного возды-хания: «С чего начну оплаки-вать окаянные дела моей жизни? Какое начало положу я, Христе, нынешнему рыда-нию?». Для лучшего понимания этих слов необходимо совер-шить небольшой исторический экскурс.

Из церковной истории известно, что в 712 г. Византий-ский император Филиппик Вардан издал указ, который, под предлогом установления мира в империи, фактически возобновлял осужденную VI  Вселенским Собором ересь монофелитства. Как свидетель-ствует святой Феофан Исповед-ник, епископы Критский Анд-рей и Кизический Герман (будущий святитель, Патриарх Константинопольский), были в числе отменивших деяния VI Вселенского Собора под дав-лением императора Филип-пика. Это, видимо, было актом недостойной уступчивости.

В 713 г. Филиппика свергли; Православие было восстанов-лено, списки актов VI Вселен-ского Собора вновь были разо-сланы, приняты и подписаны всеми бывшими участниками лжесобора 712 г.

Считается, что раскаяние святителя Андрея в том, что он подписал еретическое опреде-ление, было одной из причин

составления Великого канона. Исследователь песнопений Постной Триоди профессор И. А. Карабинов называл Вели-кий канон «покаянной автоби-ографией преподобного Анд-рея Критского» и относил время его создания к послед-ним годам жизни святителя; это был покаянный труд перед смертью. В отдельных тропарях канона действительно имеются указания на написание этого произведения святителем Анд-реем в старости.

Многие исследователи отме-чают, что при жизни святителя Андрея самого жанра «канон», в привычном нам понимании, еще не существовало; его тво-рение, известное как «Великий канон», называлось тогда сти-хирой или «стихами свято-градца» (за святителем Анд-реем сохранилось имя Иеруса-лимлянина или святоградца, т.  к. в этом городе прошла его юность).

Великая стихира свт. Андрея Критского в канон была сфор-

мирована позднее, тогда же и были добавлены тропари пре-подобной Марии Египетской, поскольку самое чтение Вели-кого канона положено на день ее памяти, на утрени в четверг пятой седмицы Великого поста. Это преобразование «великой стихиры святоградца» в форму канона было осуществлено тру-дами преподобного Иоанна Дамаскина и преподобного Феодора Студита.

Исследователи Великого канона отмечают, что при своей значительной обширности он имеет вместе с тем отчетливо выраженную структуру. На первый взгляд может пока-заться, что в каноне почти выдерживается хронология Библейских событий, но это не совсем так. Начиная свое испо-ведание Богу, автор в глубокой христианской любви словно берет каждую душу человече-скую, вместе с ней вздыхает о неправдах жития и вместе с ней ищет и просит выхода. Библей-ские аналогии соотносятся у него с нравственными состоя-ниями человека, а сказания Ветхого Завета, в устах святи-теля, полны раздумья над сущ-ностью человеческих дел. С большой глубиной, сострада-нием и любовью предлагаются эти раздумья кающейся душе. Вникая в основу покаянных строк Великого канона, видишь, что его создатель, не торопится изложить библей-скую историю, а коснувшись того или иного события, воз-вращается к нему позднее, чтобы сделать свое раздумье над природой человека всесто-ронним, неспешным и подлин-ным. Весь Ветхий Завет делает святитель школой покаяния. Показывая добродетели и подвиги святых, он говорит и о злых и жестоких делах, побу-ждая подражать добрым и отвращаться злых.

Канон свт. Андрея Критского представляет собой широкую историческую панораму, в которой начертается история человеческого греха и челове-ческой праведности, отверже-ния Бога и Его принятия. Содержание канона глубоко христоцентрично. Святитель

не только изображает в своем творении процесс обращения грешника к Триединому Богу, но и возбуждает у слушателей покаянные чувства. Обращаясь к их совести и душевному сознанию, великий святитель с силою Духа то обличает греш-ную душу в ее беззакониях, то неотразимо влечет ее ко Хри-сту, представляя ей множество примеров покаяния из Библии. Библейские события интере-сны свт. Андрею, как подобия людских грехопадений и вос-станий, однообразно повторя-ющихся во все исторические времена. Творец канона опла-кивает не только себя, но и все согрешившее человечество. Он припоминает все прегрешения, все грехопадения — от Адама до Нового Завета; ветхозавет-ные примеры в каноне состав-ляют его большую часть — восемь песен. Святитель Анд-рей не просто вспоминает о грехах праотцев, он их пережи-вает словно свои собственные. Канон написан более тысячи лет назад, на другом языке, для другого народа, но это абсо-лютно личностный канон, который дает ощущение каждому, что «я делаю это же сравнение и иду по следам свя-тителя Андрея Критского». Его строки помогают нам сделать исследование своей души. Нельзя научить тому, чего сам не умеешь. Великий канон живо и ярко отражает покаян-ное настроение его автора. Мысленному взору свт. Андрея Критского открывалось зре-лище его личных и общечело-веческих грехов, и он сокру-шался о них плачем, дышавшим верою в совершенное помило-вание от Христа Спасителя. Через весь канон, словно реф-рен, проходит одна мысль, повторяющаяся во всех песнях: «Согрешил больше всех чело-век, един согрешил Тебе, (Господи), но смилуйся и будь милосерд ко мне, ибо Ты Благо-утробен». Чем ближе человек к  Богу, тем больше видит свои грехи. Меняется масштаб и  соотношение восприятия окружающих и всего мира.

Г А З Е Т А Б Л А Г О Ч И Н Н Я С О Л О М ’ Я Н С Ь К О Г О Р А Й О Н У

офіційне виданнясолом’янського благочиння м. києваукраїнської Православної ЦерквиАдреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14.тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32

Шеф-редакторпротоієрей Ярослав Шовкеникголовний редактор Денис Репік

редагування і коректура:Марина Бурдейна, Олена Кукуішковерстка та дизайн:Віталій Сидоркін

Підписано до друку23.03.2014Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути

також на сайті

prp-sergiy.kiev.ua

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

Окончание на с. 3

ПОЭЗИЯ ВЕЛИКОГО ПОСТА

новини благочиння2

№ 3 (15), березень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

СТРІТЕННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІІСУСА ХРИСТА

15 лютого, в день свята Стрітення Господа нашого

Іісуса Христа, у храмі в ім’я преподобного Сергія Радо-

незького була звершена Боже-ственна літургія, яку очолив благочинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовке-ник. По завершенні богослу-жіння настоятель у співслу-жінні духовенства звершив молебень з освяченням води та свічок.

Звичай освячувати свічки в день свята Стрітення Господ-нього прийшов у Православну Церкву в ХVII столітті. Стрі-тенські свічки зберігають про-тягом усього року та запалю-ють під час домашньої молитви.

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МИКОЛАЙ ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ В ІМ’Я ГЕОРГІЯ ПОБІДОНОСЦЯ

12 лютого, у день пам’яті Собору трьох святителів, з бла-гословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Півден-ним київським вікаріатством,

звершив Божественну літургію у храмі в ім’я великомученика Георгія Побідоносця (біля Пів-денного залізничного вокзалу) Солом’янського благочиння міста Києва.

Його Преосвященству спів-с л у ж и л и бл а г о ч и н н и й Солом’янського благочиння

протоієрей Ярослав Шовкеник, настоятель храму протоієрей Василій Русінка та духовенство Києва.

По завершенні Літургії було відслужено молебень із підне-сенням молитов до трьох свя-тителів — Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.

Цього дня настоятель Георгі-ївського храму протоієрей Васи-лій Русінка відзначав день свого тезоіменитства. Наприкінці богослужіння владика Миколай привітав отця Василія зі святом та побажав йому Божої допо-моги у звершенні пастирського служіння. Також Його Преосвя-щенство передав усім присутнім благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. У свою чергу отець Василій подя-кував владиці за спільну молитву та передане благосло-вення Його Блаженства.

ДЕНЬ ТЕЗОІМЕНИТСТВА КЕРУЮЧОГО ПІВДЕННИМ КИЇВСЬКИМ ВІКАРІАТСТВОМ ЄПИСКОПА ВАСИЛЬКІВСЬКОГО МИКОЛАЯ

16 лютого, в день пам’яті святителя Миколая, архієпис-копа Японського, вікарій Київ-ської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київ-ським вікаріатством, моли-товно відзначив день свого тезоіменитства. Цього дня у храмі в ім’я великомученика Димитрія Солунського (сто-личний мікрорайон Жуляни) було звершено святкову Боже-ственну літургію.

З благословення Блаженні-шого Митрополита Київ-ського і всієї України Володи-мира богослужіння очолив вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій, керуючий Північним київ-ським вікаріатством, у спів-служінні єпископів Бородян-ського Варсонофія та Василь-ківського Миколая. Архієреям співслужили: секретар Київ-ської єпархії по місту Києву протоієрей Віктор Іващук, секретар Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилип-чук, благочинний Голосіїв-ського благочиння протоієрей Павел Кирилов, благочинний Другого лікарняного благо-чиння протоієрей Геннадій Батенко, благочинний Свято-шинського благочиння прото-ієрей Діонисій Дунаєв, благо-

чинний Солом’янського бла-гочиння протоієрей Ярослав Шовкеник, благочинний Печерського благочиння про-тоієрей Павел Поваляєв, бла-гочинний Васильківського благочиння протоієрей Андрій Гоєнко, благочинний Гребінківського благочиння архіманд рит Ігнатій (Сологуб), духовенство Київської єпархії та гості у священному сані.

За Літургією молилися настоятелька монастиря в ім’я преподобної Анастасії Київ-ської (с. Ковалівка Васильків-ського р-ну Київської області) ігуменя Анастасія (Гуцов) та численні віряни.

Наприкінці богослужіння владика Феодосій від імені духовенства привітав іменин-ника з днем небесного покро-вителя та передав йому благо-словення і слова вітання від Предстоятеля Української Пра-вославної Церкви Блаженні-шого Митрополита Володи-мира. До привітань приєднався і керуючий Східним київським вікаріатством єпископ Ірпін-ський Климент, який прибув на завершення Літургії.

У свою чергу єпископ Миколай подякував Преосвя-щенним владикам, духовен-ству та мирянам за увагу та спільну молитву.

ОСВЯЧЕННЯ КЛАСІВ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ15 лютого, в день свята

Стрітення Господнього, благо-чинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник звершив освячення нових навчальних класів недільної школи парафії в ім’я преподобного Сергія Радо-незького. Слід зазначити, що недільна школа цьогоріч від-значає п’яту річницю свого заснування.

Історія та сучасністьНедільна школа при парафії

в ім’я преподобного Сергія Радонезького розпочала роботу восени 2009 р. Заняття у ній проводять клірики храму та викладачі з вищою богослов-ською і педагогічною освітою.

Сьогодні у школі навча-ються близько 100 учнів віком від 4 до 14 років. Для зручності навчання дітей розподілено на шість класів по 15–20 учнів.

Вихованці вивчають Закон Божий, а також беруть активну участь у позакласних заходах. У школі протягом року відбуваються дитячі свята, творчі виставки та кон-

курси, а також зустрічі з ціка-вими людьми. В літній період учні разом з батьками запро-шуються на екскурсійні та паломницькі поїздки Києвом та передмістям.

Форма канона непростая, она требует от слушателя и читателя осмысления исто-рии, переживания ее в важ-нейших событиях-символах, на которые опирается ум. Эту функцию исполняют ирмосы, воспевающие во всех канонах праздник или память святого через осмысление события дня, словно через столпы-вехи древней Священной Истории. Монах-песнотворец просит у Бога утвердить его ум «на недвижимом камени запове-дей» Божиих. Все колеблюще-еся, все мятущееся должно уступить место кристальности и твердости предстояния пред Богом, когда и ум, и сердце, и

все существо человека пребы-вает в той гармонии, которая давно утеряна людьми, но по-прежнему ищется и стяжается монахами.

Великий канон святителя Андрея, безусловно, кроме библейских повествований, основывается и на святоотече-ском учении — в нем прочи-тываются цитаты из святителя Мелитона Сардийского, свя-того Ефрема Сирина, святите-лей Григория Богослова и Гри-гория Нисского, святого Мак-сима Исповедника. И заслуга святителя Андрея Критского в том, что он смог синтезиро-вать их опыт и запечатлеть его в каноне.

Окончание. Начало на с. 1

ПОЭЗИЯ ВЕЛИКОГО ПОСТА

літургічне богослов’я 3

№ 3 (15), березень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ЛИТУРГИЯ ПРЕЖДЕОСВЯЩЕННЫХ ДАРОВВеликий пост — совер-

шенно особое время церковного года, насы-

щенное уникальными по своим особенностям богослужени-ями. Он состоит из двух глав-ных частей: Четыредесят-ницы  — 40-дневного поста, и Страстной седмицы. Если Четыредесятница посвящена преимущественно нашему покаянию и духовному обнов-лению, то во время Страстной седмицы внимание верующих сосредоточено на самых глав-ных событиях в земной жизни Христа — последних днях Его пребывания в Иерусалиме, Тайной Вечере, предательстве, суде, распятии и смерти, кото-рая переходит в торжество Вос-кресения.

Четыредесятница начина-ется с понедельника первой седмицы поста и заканчивается в пятницу шестой седмицы — в итоге получается ровно 40 дней поста. Первая великопостная служба совершается уже вече-ром в Прощеное воскресенье. На этой вечерне звучат велико-постные распевы, а в конце службы совершается «чин про-щения»: священнослужители и прихожане испрашивают про-щения друг у друга, чтобы войти в предстоящий пост сво-бодными от обид и получить прощение своих грехов от Бога.

На протяжении всего Вели-кого поста по будням не совер-шается Евхаристия. Исключе-ние делается только для Вели-кого Четверга и Благовещения (если празднование прихо-дится на этот период), но веру-ющие имеют возможность при-чащаться на Литургии Прежде-освященных Даров, для кото-рой Святые Дары освящаются в воскресные дни. Первона-чально эта Литургия предназ-началась для всех неевхаристи-ческих дней Великого поста.

Богослужебный чин Литур-гии Преждеосвященных Даров восходит к первым векам хри-стианства. Эту Литургию можно назвать апостольским учрежде-нием, но не потому, что она была составлена самими апостолами, так как в то время не было еще установленного литургического чина, а потому, что эта Литургия имеет апостольское происхо-ждение по своей структуре и основным частям.

В первохристианской Цер-кви существовал обычай раз-давать после воскресной Литургии Святые Дары верую-щим для того, чтобы, унося их к себе домой, они могли ежед-невно причащаться. Общая и радостная Евхаристия воскре-сного дня, таким образом, про-должалась в течение всей недели. Однако, этот обычай прекратился, когда с распро-странением христианства уве-личилось и число членов Цер-кви, а уровень их духовно-нравственной жизни пони-зился. В Западной церкви такая перемена послужила причиной появления обычая прича-щаться за ежедневной Литур-гией. Такая отличительная черта римской богослужебной традиции привела к измене-нию и самого понимания Евха-ристии, которая перестала быть праздником Церкви и превратилась в неотъемлемую часть суточного круга богослу-жения. На Востоке, наоборот, радостное понимание Евхари-стии, никогда не изменялось; и даже в настоящее время, по мнению многих богословов, Божественная литургия, по крайней мере, в теории, не является одной из служб суточного круга. Совершение Литургии — всегда праздник, и день, когда она совершается, приобретает духовное значе-ние воскресного дня. По сво-ему богослужебному содержа-нию этот день несовместим с постом, и поэтому Евхаристия не совершается в будничные дни Великого поста. Таким образом, когда практика ежед-невного домашнего причаще-ния была прекращена, ее не заменили на Востоке ежеднев-ным совершением Евхаристии, а возник новый вид причаще-ния — Святыми Дарами, освя-щенными в воскресенье, за

праздничным совершением Литургии. Очень возможно, что Литургию Преждеосвя-щенных Даров служили не только Великим Постом, но и в течение других постов церков-ного года. Но так как со време-нем число праздников увели-чивалось, Евхаристию стали совершать гораздо чаще, а Литургия Преждеосвященных Даров стала характерным отличием лишь Великого поста, приобретя со временем ту сдержанную красоту и тор-жественность, что составляют духовную вершину велико-постного богослужения.

Святители Григорий Бого-слов и Василий Великий пове-ствуют о египетских отшельни-ках, которые, не имея в пустыне священников, причащались запасенными Дарами. Из каких молитв и песнопений состояло это богослужение — досто-верно неизвестно, однако можно сказать, что по своей идее оно было также во многом схоже с существующей сейчас Литургией Преждеосвящен-ных Даров. Бытует распро-страненное мнение, что Пре-ждеосвященная литургия была составлена святителем Григо-рием Двоесловом, однако как в древности, так и сейчас этот богослужебный чин не подпи-сан чьим-либо именем. В древ-нейших рукописных памятни-ках авторство отдается апо-столу Иакову и апостолу Петру, иногда даже евангелисту Марку.

Подписание Литургии Пре-ждеосвященных Даров именем святителя Григория Двоеслова связано с его глубоким почита-нием в Римской Церкви. В гре-ческих рукописях IX в. встре-чается мнение о том, что свя-титель Григорий Двоеслов установил совершение велико-постной Литургии Прежде-

освященных Даров у римских христиан. Исключительная заслуга святителя состоит в том, что он восстановил в Рим-ской империи в числе прочих богослужебных обрядов совер-шение этого древнего литурги-ческого чина и тем самым заслужил предпочтительное перед прочими отцами Церкви право на сочетание своего имени с этим богослужением. На отпусте Литургии Прежде-освященных Даров и в благо-дарственных молитвах по Свя-том Причащении поминается именно святитель Григорий Двоеслов.

На Руси до XIII в., когда Рус-ская Церковь жила по Студий-скому уставу, Преждеосвящен-ная литургия совершалась во все седмичные дни Великого поста. Со времени введения Иерусалимского устава (XIV–XV вв.) и по настоящий день, эта Литургия совершается только по средам и пятницам Святой Четыредесятницы, а также в дни Обретения главы Иоанна Предтечи, 40 мучени-ков Севастийских, в четверг 5-й седмицы и в Великие Поне-дельник, Вторник и Среду.

Литургия Преждеосвящен-ных Даров всегда предваряется чтением часов и вечерней. По составу Преждеосвященная литургия также разделяется на две части: Литургию оглашен-ных, которую заменяет вечерня, и Литургию верных, во время которой совершается Великий вход, происходит причащение Святых Таин и благодарение за это.

На вечерне, которая пред-шествует Литургии Прежде-освященных Даров, во время чтения 18-й кафизмы Святые Дары извлекаются из дарохра-нительницы, поставляются на дискос и переносятся с пре-стола на жертвенник. Апостол и Евангелие читаются на Пре-ждеосвященной литургии лишь в дни памяти великих святых, в дни храмовых празд-ников и на заупокойной службе. После пения «Свете тихий» читаются паремии: одна из книги Бытия, другая — из книги Притчей. По оконча-нии первой паремии священ-ник, держа в руках кадило и зажженную свечу, после воз-гласа «Премудрость, прости!» поворачивается от престола лицом к народу и возглашает:

«Свет Христов просвещает всех». В это время молящиеся с глубоким благоговением пред Истинным Светом Господом Иисусом Христом преклоняют колена. Этот возглас имеет древнее происхождение, когда в дни Святой Четыредесят-ницы готовящиеся принять Таинство Крещения перед выходом из храма, до начала Литургии верных, осенялись священником зажженной све-чой в знак благодатного Света, который они готовились полу-чить при Крещении.

После пения «Да исправится молитва моя» произносится молитва Ефрема Сирина и начинается непосредственно Литургия. По окончании про-сительной ектении соверша-ется Великий вход — Святые Дары переносятся с жертвен-ника на престол. Хор поет: «Ныне Силы Небесныя с нами невидимо служат, се бо входит Царь Славы: се Жертва тайная совершена дориносится». Свя-щенник, взяв дискос и потир, исходит северными дверями на солею. Диакон, идя впереди, лицом к священнику, совер-шает каждение его и несомых Даров. Пение смолкает. Моля-щиеся опускаются на колени в знак глубочайшего благогове-ния, поскольку Сам Господь в Святых Дарах присутствует в храме. По уставу вход соверша-ется в полном молчании («идуще же ничтоже глаго-лют», как сказано в служеб-нике), однако по установив-шейся традиции священник в Царских вратах тихим голосом произносит: «Верою и любо-вию приступим» и ставит Свя-тые Дары на престол. Хор допе-вает начатое перед Великим входом песнопение этими же словами: «Верою и любовию приступим, да причастницы жизни вечныя будем…». Цар-ские врата затворяются, завеса закрывается до половины, в знак того, что Литургия Пре-ждеосвященных Даров — не полная Литургия, во время которой не бывает освящения Даров, так как они освящены прежде. После просительной ектении завеса полностью закрывается и звучит возглас: «Преждеосвященная святая святым»; священнослужители причащаются и готовят Свя-тые Дары для причащения верующих.

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ2 березня, в Неділю сиропусну, у храмі в ім’я препо-

добного Сергія Радонезького була звершена Боже-ственна літургія, яку очолив благочинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовке-ник. Після Літургії було відслужено вечірню з чином прощення.

Попросивши прощення один в одного й у парафіян, священнослужителі благословили вірян на прохо-дження Великого посту.

нотатки4

№ 3 (15), березень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Прохання не використовувати газету з побутовою метою

НАРИСИ З ІСТОРІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ІКОНОГРАФІЇЯк уже зазначалось у

попередньому номері, на початку IV ст. положення Церкви в Римській імперії змінюється, що суттєво позначилося на всіх аспек-тах церковного життя, зокрема й іконографії. Якщо перші три століття церковної історії богослов-ська думка оминає тему священних зображень, то в отців IV ст. вже можна виді-лити цілком сформоване богослов’я ікони. У цьому контексті вкрай важливими є слова святителя Василія Великого, що заклали під-валини майбутнім догма-тичним визначенням VII  Вселенського собору в полеміці з іконоборством: «Честь, яка віддається образу, переходить до пер-вообразу». Отже, згідно з думкою святителя Василія Великого, ікона нас поєднує з первообразом. Він також порівнює її з книгою, що здатна оповідати ще яскра-віше, ніж звичайні слова. Святитель Григорій Нісь-кий, продовжуючи думку Васи-лія Великого щодо написання ікон, говорить, що Бог-Творець і нас створив творцями. Але не зважаючи на подібні богослов-ські міркування авторитетних отців Церкви, для IV–V ст. ікона все ж швидше виключення, ніж практика, і тільки в VI ст. шану-вання ікон стає поширеною нормою церковного життя Візантії. Саме з цього часу можна говорити про реальний початок історії візантійського іконопису. Дослідники вважа-ють, що витоки цього явища (типологічні, іконографічні, стилістичні) знаходяться як у ранньохристиянському живо-писі, так і в пізньоантичному портреті, а також у художній практиці, що сформувалася навколо імператорського культу. Визнаними шедеврами цього періоду є ікони із синай-ського зібрання, відомі всьому світові образи «Христос Панто-кратор», «Богородиця на троні зі святими мучениками» та «Апостол Петро». Схожість між ними вже кілька десятиліть д о з в ол я є д о с л і д н и к а м об’єднувати їх в одну групу. З о б р а ж е н н я д а т у ю т ь по-різному, в межах VI–VII ст., залежно від вибору стилістич-них аналогій, оскільки жодних історичних даних не збереглося.

Загалом, церковне мисте-цтво VI–VII ст. відзначене по явою монументальних роз-писів, що прикрасили новозбу-довані храми, зокрема, в Кон-стантинополі та Палестині. В цей час встановлюється біль-шість свят, пов’язаних з Єван-гельськими подіями. У контек-

сті цього процесу формуються відповідні іконографічні ком-позиції. Наприклад, свято Пре-ображення Господнього вста-новлюється на Сході в VI ст. і вже у храмі на честь Пресвятої Богородиці, спорудженому імператором Юстиніаном у 565 р. на території синайського монастиря, апсида прикраша-ється мозаїкою із зображенням цієї Євангельської події, компо-зиція якої, значною мірою, визначила розвиток цього сюжету у візантійському цер-ковному мистецтві.

У візантійців VI ст. певні особливості трьох синайських ікон викликали цілу низку літургічних та імперських асо-ціацій, що визначалися як загальним трактуванням ком-позиції, так і досить малопоміт-ними деталями. Наприклад, пурпурний колір одягу Христа пов’язувався із царським досто-їнством, оскільки лише члени імператорської сім’ї мали право носити одяг такого кольору. З цим же колом уявлень пов’язане тлумачення образу Богородиці, яка зображена на троні як Цариця небесна, а також і ком-позиція ікони «Апостол Петро», що точно відтворює стиль імперських урочистих портретів на так званих «кон-сульських диптихах» — своє-рідних службових посвідчен-нях консула. Водночас, велика, прикрашена дорогоцінностями книга в руках Христа не просто нагадувала про текст Святого Письма, а створювала конкрет-ний літургічний образ напре-стольного богослужбового Євангелія і відповідно вказу-

вала на роль Христа як Перво священика.

Варто зазначити, що ці три ікони ілюструють най-важливіші теми періоду зародження християнської іконографії — образ Христа, Богоматері та первоверхов-ного апостола. Тип синай-ського «Пантократора» (у  перекладі з грецької — «Вседержитель»), зображе-ного у зрілому віці, здається сучаснику цілком традицій-ним, але це зображення не сприймалося таким у VI ст. Більше того, деякі христи-янські автори не приймали цей образ Христа, який, на їхню думку, схожий на анти-чного Зевса, а відстоювали більш «канонічне» зобра-ження Спасителя у вигляді безбородого юнака з корот-ким волоссям, який уособ-лював вічну молодість та божественну красу. Така полярність підходів пояс-нюється тим, що Священне Передання не залишило опису зовнішності Христа, а ранньохристиянські автори

взагалі мали сумнів щодо мож-ливості відтворення «образу Бога» — вічного Другого Лиця Святої Трійці. Значний слід на пошуки відповідного іконогра-фічного зображення наклало те, що вони відбувались під час безперервних богословських дискусій щодо співвідношення у Христі божественної та люд-ської природи. Власне перед іконописцями стояло над-складне завдання — виразити у видимому образі те, що на рівні слів і понять не могли сформу-лювати богослови.

Реставрація 1962 р. виявила первинний вигляд древньої ікони «Пантократора», що збе-реглася практично повністю, за виключенням утрати невеликої частини німбу праворуч. Піз-ньовізантійські написи закри-вали найбільш незвичайну деталь ранньої іконографії — древній фон з просторовою нішею і золотими зірками. Як уже зазначалося, в образі Христа підкреслено ідеї цар-ства та священства. Його образ з богослужбовим Євангелієм асоціювався з первосвящени-ком — архієреєм, який благо-словляє віруючих під час бого-служіння. Особливо варто від-значити й форму благословля-ючої руки. В ту епоху існували різні форми і зустрічалися навіть зображення благосло-вення одним вказівним паль-цем, але жест синайського «Пантократора» сприймається як знайдена на віки формула з глибоким догматичним зміс-том. Як відомо вже з більш піз-ніх середньовічних тлумачень, три з’єднані пальці символізу-

вали Святу Трійцю, а два під-няті — містичне єднання у Христі божественної та люд-ської природи. Таким чином, зображення руки Спасителя несло глибоке догматичне вчення Церкви про Боговті-лення.

Складне завдання створення образу, одночасно земного і небесного, вирішене в синай-ській іконі за допомогою цілого ряду художніх прийомів. Най-помітніший з них — свідоме асиметричне трактування зображення Христа, що склада-ється з двох різнохарактерних половин. Ліва — спокійна, дещо сувора, з природнім абри-сом широко відкритого ока і рівною дугою брови. Абсо-лютно інша права частина обличчя — брова припіднята, їй вторить більш експресивне зображення ока. Іконописець прагне створити образ Христа, в якому б одночасно і без про-тиріч уживалися думки про всемогутність Творця Всесвіту і любов Спасителя до людини. З часом така асиметрія стане характерною особливістю зображень «Пантократора» на куполах візантійських храмів.

У цьому історичному кон-тексті в епоху зародження іко-нографії синайський образ Христа сприймається як одкро-вення, провидіння майбут-нього, несподівано відкритий ідеал, прагнути наблизитися до якого будуть іконописці протя-гом багатьох століть.

Образ «Пантократора» вплинув і на формування іко-нографічного зображення Богородиці. Шанування Бого-матері динамічно починає роз-виватись у Візантії після ІІІ  Вселенського собору 431 р., на якому було засуджено єресь Несторія та затверджено імену-вання діви Марії Богородицею. Апогею цей процес досягнув у другій половині VI ст., коли Константинополь було прого-лошено містом, що знаходиться під особливим покровом Божої Матері. Вже тоді існували різні типи іконографічних зобра-жень Богоматері, але доміную-чим було саме зображення на троні як небесної імператриці, яка тримає на руках свого Сина і Владику світу. Синайська ікона дає прекрасний приклад раннього, але вже цілком сфор-мованого іконографічного типу, що буде розвиватись і видозмінюватись у візантій-ському мистецтві, зберігаючи незмінною образотворчу основу. Про виключний вплив цього іконографічного зобра-ження говорить той факт, що саме воно частіше за інші з’являється на вівтарних апси-дах найважливіших візантій-ських храмів.

Ікона апостола Петра нага-дує про численні образи святих VI–VII ст., більшість з яких відомі за історичними свідчен-нями. Зображення святого часто було безпосередньо пов’язано із шануванням його мощей, наприклад, як це було у випадку з мучеником Арте-мієм, ікона якого знаходилася на вівтарній апсиді константи-нопольської церкви в ім’я Іоанна Предтечі, поруч з мощами святого. Образ у такому випадку був досить достовірним. У розпорядженні візантійських іконописців від найдавніших часів були так звані «іконімоси» — короткі словесні характеристики зовнішнього вигляду того чи іншого святого, проте дуже швидко самі ікони почали сприйматися як своєрідний документ, навіть більш важли-вий, аніж письмовий текст.

Подібний тип образу і стиль іконографічного зображення можна побачити на іконі «Святі Сергій і Вакх», що була напи-сана в VI ст. Вона також знахо-дилась у синайському монас-тирі, але в XIX ст. єпископом Порфирієм (Успенським) при-везена до Києва, де сьогодні перебуває в Національному музеї мистецтв Богдана і Вар-вари Ханенків. Швидше за все ця ікона була написана в Кон-стантинополі, оскільки шану-вання там мучеників Сергія і  Вакха було дуже поширеним. На їхню честь між 527 та 536 рр. у місті збудували храм і цілком можливо, що цей образ був написаний саме для нього.

Необхідно зазначити, що синайське зібрання — не тільки місцеві, а й привезені з різних місць зразки. Більшість із них, звичайно, належать майстрам Константинополя і є безцін-ними прикладами священних зображень ранньовізантійської епохи. Безумовно, синайські ікони заслуговують на увагу перш за все як образи для молитви доіконоборчого пері-оду з притаманними їм худож-німи характеристиками, що стали певною мірою еталон-ними, особливо для візантій-ського церковного мистецтва.

Загалом іконопис Візантій-ської імперії був найбільшим художнім явищем у східнохрис-тиянській культурі. Грецька художня школа стала родона-чальницею для деяких христи-янських культур (наприк лад, древньоруської). Її  вплив помітно відчувається на іконо-писі інших православних країн: Сербії, Болгарії, Македонії, Гру-зії, Сирії, Палестини та Єгипту. Також під впливом Візантії перебувала культура Італії, а особливо — Венеції.

Підготував Денис Репік(Продовження читайте

у наступному номері)

Продовження . Поча т ок у № 2 ( 14) , лю т ий 20 14

«Христос Пантократор». синайський монастир, VI століття