Більше, ніж 3 випуск

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

більше,–––––––––––––– НІЖ –––––––––––––––

31.03.15

випуск № 3

– 1 –

03. Скандали. Інтриги.Розслідування.

11. Дорогий затишок

––––––––У номері––––––––

21. Українське “Перевтілення”

у стилі Кафки

18. А ти вважаєш себе

живим?

ми у “Вконтакті”: https://vk.com/public89451514 * ми у “Facebook”: https://www.facebook.com/groups/bilshenizh/ * ми у “Instagram”: https://instagram.com/bilshenizh

– 1 –

11. Дорогий затишок 14. Битва титанів

––––––––У номері––––––––

21. Українське “Перевтілення”

у стилі Кафки30. Екстримальна краса

ми у “Вконтакті”: https://vk.com/public89451514 * ми у “Facebook”: https://www.facebook.com/groups/bilshenizh/ * ми у “Instagram”: https://instagram.com/bilshenizh

– 2 –

– 3 –фото: Крістіна Клочай

– 4 –

Особистості

Кому ти скажеш «так»?

Ви коли-небудь думали, що інститут – це міні-держава? Тут свої закони: не прийшов на пару ,то позичай конспект за снікерс, єдиний зробив семінарські завдання – мовчи, отримав стипен-дію –відпочивай. Мова у студентів теж особлива, і як «нація» ми маємо свої риси – заспані очі,радість від маминих котлет, економність, молодість. Але чи задумувалися Ви, що наше життяв інституті залежить не лише від кожного особисто? Той, хто стоїть на чолі, вагомо впливаєна те, скільки посмішок з'являється на наших обличчях під час навчання, наскільки ми хочемо(чи не хочемо) бути студентами саме цього факультету, як проводимо свій час на заняттях.

Насправді, вибори – це не просто хрестики у бюлетенях, це свідома згода жити по-новому. Ні,не звертайтеся до прикладів наших народних депутатів. Це зовсім інша, брудна та не студент-ська, історія. Ми ж обираємо з-поміж чесних людей, які навряд чи полізуть у кишеню за вашоюкров'ю заробленою стипендією. Але як вони можуть змінити життя ІЖ: на краще чи на гірше,на веселе і, разом із тим, продуктивне чи нудне та безтурботне?

Саляр Алі ніс на своїх плечах президентство у студентському парламенті ІЖ три роки, протетепер зоряний час настане для когось іншого. Загляньмо у вічі кандидатам.

Пам'ятайте, Ваш голос – Ваша нова історія.

Вікторія Возна

«Я хочу бути максимально близькою до людей»

Вік: 17 роківКурс: перший

Спеціальність: Реклама та зв`язки з громадськістю

Я:

«Не намагаюся виділитися, і в цьому моя особливість. Я хочу бути максимально близькою долюдей, допомагати їм та пізнавати їх».

Я балотуюся, бо:

«Мені це цікаво. У мене є бажання допомагати студентам, і я знаю, що зможу виконуватиобов'язки Голови студентського парламенту».

Я готова:

«Мені завжди хотілося бути людиною, яка може «йти по головах», але за стільки років совістьне дозволила. Тому не думаю, що й зараз зможу переступити через себе».

Я займаюся:

«Нині я – голова «Центру допомоги бійцям АТО в Інституті журналістики». Також я представ-ляю нас у Координаційній раді КНУ та Соціальному департаменті КНУ».

Мої цілі:

«Достойне представлення інституту в університеті, постійна робота зі студентами, різнома-нітне життя».

Мої конкуренти:

«Я не з усіма знайома особисто, тому не маю що сказати. Я готова з ними співпрацювати».

Я хочу зробити:

«Перше – це налагодити роботу всього студпарламенту, адже за останній місяць все призупи-нилося. Також почати роботу департаментів не лише на папері. Можливо, відкрити клуби ін-тересів».

Я можу:

«Співпрацювати з новообраним головою. Та в основному продовжу займатися тим, що і зараз,- допомагати людям, які віддають своє життя за мирне небо над нашими головами».

автор: Люда Корнієвич

– 5 –

Оля Сєроштан

«З першого дня я працювала на благо ІЖ»

Вік: 17Курс: перший

Спеціальність: Реклама та зв'язки з громадськістю

Я:

«Така ж сама, як і всі. Я знаю, що зміни відбуваються власними силами. Саме тому я бачу ціліта засоби, які потрібні для їх втілення».


«Президентство для мене – це інструмент впровадження змін. Я хочу бути посередником міжстудентами та дирекцією, і доносити до їх відома потреби своїх колег та просто друзів».

Я готова:

«На компроміси й поступки. Я готова на все задля довіри нашого студентства до мене. Алеякщо я буду нечесно грати, то втрачу довіру студентства».


«З першого дня в ІЖ я активно працювала на його благо. Я профорг та староста РЗГ 1 курсу,секретар Центру допомоги бійцям АТО, а також відповідальна за інформаційний відділ ЦДБА,створення матеріалів щодо участі журналістів у подіях на Сході України. Також я неодноразовобрала участь в організації благодійних ярмарків».

Мої цілі:

«Почути студентство та бути почутою. Також запровадити традиції, що створять власний імідждля ІЖ, зробити студентство єдиним організмом, що надихає на творчі досягнення».


«Рішучі, впевнені люди з активною соціальною позицією, які заслуговують на повагу. А спів-праця – це основа моєї політики».


«Фестиваль досягнень студентів ІЖ – це буде перша традиція, яку я започаткую, коли пере-можу».

Я можу:

«Проблеми потрібно вирішувати по мірі їх надходження. А поки я вдячна за вашу увагу».





– 8 –

Антон Скуратов

«Я готовий до цього як чоловік»

Вік: 19 роківКурс: третій

Спеціальність: журналістика

Я:

«Маю знання та досвід, набуті за три роки навчання в Альма-матер. Почуваю себе набагатовпевненіше та мудріше, ніж на першому курсі».


«Вважаю, що у кожної людини має бути мета зробити щось корисне не тільки для себе, а й дляоточуючих. У нашому випадку – для студентів».

Я готовий:

«Бути самим собою: чесним, щирим і відвертим».


«Ми з моєю командою КВК захищаємо честь інституту у півфіналі міжфакультетного чемпіо-нату КНУ «Кубок ректора». Я працюю з талановитими людьми, і ми надалі займатимемосякультурно-розважальними заходами».

Мої цілі:

«Не словами, а вчинками показати здатність розвивати усі аспекти студентського життя».


«Я завжди готовий співпрацювати з людьми, чиї погляди щодо розвитку нашого університетуспівпадають з моїми».


«Не маю на меті боротися проти чогось. Буду прислухатися до думки студентів і стояти за їхніінтереси».

Я можу:

«Приймати рішення, за які буду нести відповідальність. Я готовий до цього, як чоловік».



– 9 –

– 10 –

фото з Інтернету

Йдеш повз «Веранду на Мельникова» і,неодмінно здається, що там, усередині,

можна знайти домашній затишок і спокій, за-нуритися у власні відчуття, спогади, мрії.Та чи є так насправді?

Відкриваєш двері, і тебе зустрічають привітніофіціанти, вітаються, допомагають знятиверхній одяг. Одразу захотілося потоваришу-вати із таким персоналом. Побалакати з нимипро погоду, про справи, про настрій, загалом,про все в цілому і ні про що конкретно. Тому ясідаю біля барної стійки. Однак, не так ста-лося, як гадалося. Виявляється, що між собоюперсонал спілкується не дуже люб'язно. «Під-вищені тони», на жаль, одразу значною міроюзіпсували моє перше враження. Тож я зрозу-міла: бажаєте рівноваги та спокою замість су-перечок й буркотіння – шукайте затишнийкуточок подалі від входу. Та, можливо, то менітак «пощастило», і в той день були магнітнібурі… Хоча атмосфера в самому приміщеннідуже тепла, приємна. Ніжно-зелений та ла-вандовий кольори, вишукані меблі, живіквіти, клітчаті скатертини - все відповідаєназві та налаштовує на відпочинок. Крім того,за теплої погоди Ви зможете куштувати сма-колики за столиком просто неба й милува-тися виром столичного життя.

Я замовила тістечко «Шоколадна картопля»та какао. І мені, дійсно, сподобалось - солодко.Ніжний смак шоколаду, що (як кажуть у рек-

ламі) танув у роті, поліпшив настрій – саме

за цим я сюди й завітала. Але не скажу, що«картопля» відрізнялася сильно від тієї, щопродається чи не в кожному магазинчику за 5гривень. І якби ж це було одне «але».. Почнемоз того, що замовлення довелось почекати.Какао подали швидко, а от з «картоплею» невсе було так добре. 15 хвилин – ніби небагато,і це можна було б списати на час приготу-вання, та ось тільки тістечка стоять готові набарній стійці. Чому так довго його клали натарілочку та несли мені, лишилося загадкою.Друге «але» - ціна. Замовлення коштувало 38гривень, і це чи не найдешевше. Тож, як Вивже зрозуміли, ціни далеко не студентські. Завівсянку без добавок доведеться платити 29гривень. І салат дешевше 45 – не знайдете.Про перші й основні страви не казатиму зов-сім. Вам вистачить стипендії, щоб два-трирази наїстися у «Веранді».

«Веранда на Мельникова» зовсім поруч з Ін-ститутом, а отже, тут зручно посидіти передпарами, або перекусити після важкого дня. Ін-тер'єр та ставлення до клієнтів – на вищомурівні, це приємно дивує. Та чи ходитиму доцього закладу я? Навряд чи, бо грошей немає.А якби були, то за такі ціни, я б вимагала біль-шого. Та якщо Вам, ну, дуже-предуже захо-четься насолодитися атмосферою домашньоїверанди, поїжте вдома гарнесенько, а сюдийдіть пити какао – воно, справді, смачне.

автор: Аня Капля

Ти пив какао на «Веранді»?

СтудРевізор

– 11 –

фото взято взято із http://veranda.com.ua/

– 12 –

– 13 –автор: Дара Концидайло

– 14 –

Creepy Stories

Ігри на виживання

Майже рік назад розпочалася санкційнавійна. проти Росії. Заборона на хамон, пар-

мезан та інші іноземні смалолики мала ней-мовірно налякати Росію. Як же люди тепербудуть жити без закордонного престижногоалкоголю, сирів із пліснявою, та незвичайнихделікатесів? Федерація, здається, і з гідністюсприймає усі спроби влади Заходу зробитижиття у цій країні вкрай важким.

Одразу після анексії Криму Федарцію було ви-ключено із «Великої вісімки», було складено«чорні списки» громадян, яким заборонялив’їзд до ЄС і таке інше. Але Володимир Воло-димирович Путін-Непереможний з гуморомсприйняв усі ці погрози. Газета «Сегодня» по-відомляє, що Вождь Російської Федерації насвоєму офіційному сайті пожартував з при-воду спроб заблокувати його рахунки у банку«Росія»: «У меня лично там счета не было, ноя обязательно в понедельник его открою».Звичайно ж, намагання Європи та США незлякають «велику та могутню», а тим паче, їхбезстрашного президента!

Росія вирішила не терпіти цих образ Заходу, авідповісти тим самим. Їхній хід був просто ге-ніальним: вони заборонили ввозити до Феде-

рації м’ясо, молоко та овочі з інших країн.Аплодисменти! Ну а нащо їм закордонні

вибрики, коли російські товари, як вонивважають, у декілька разів краще. Європа,ледь стримуючи сльози, сприйняла такийудар у відповідь та підраховує збитки з екс-порту. Російський портал «24ЗМІ» заявив, що цеСША ініціює економічну війну, а на підтверд-ження своїх слів навели той факт, що Штати –єдина країна, що не постраждала від цієї бо-ротьби. Ви поставите питання: «Америка ж нетак тісно співпрацює з Росією у питаннях ім-порту й експорту, чому винна саме вона?» Атому що.

«Первый канал» стверджує ось що: «Європей-ські фермери були обурені діями влади, щопривели їх до краю прірви. Дії Москви у від-повідь нанесли країнам ЄС більше шкоди,аніж усі санкції разом узяті проти Росії». Ко-ментувати немає сенсу. Очевидно, що таку мо-гутню державу, як РФ, ніщо не знищить,навіть повна економічна та політична ізоля-ція.

Бажаємо Росії терпіння, натхнення та розуму(особливо). Можливо, хоч наші побажаннящось змінять у цій «непереможній» країні.

автор: Єлизавета Криворучкіна

– 15 –

Марити морем,

бо в морі свої небеса;

марити ранком, на добу чи

дві розтягнутим; марити

марно. І в цьому – уся

краса.

Іздрик

– 16 –

Марити морем,

бо в морі свої небеса;

марити ранком, на добу чи

дві розтягнутим; марити

марно. І в цьому – уся

краса.

Іздрик


– 17 –


– 18 –

Життя на сторнках

Історія майбутнього чи

філософія дійсності?

Шорсткий сірий асфальт. Нависаючі бага-топоверхівки. Беземоційні обличчя, опу-

щенні додолу очі. Байдужі, холодні машини.Власні ноги. Крок. Другий. Третій. Екрансмартфона чи айфона (дивлячись у кого якістатки). Ключ у двері. Скинути речі.Комп’ютер, там відкрити «Вконтакті» чи«Facebook», паралельно забиваючи і без тогозмучений «Макдаком» шлунок. Скляний по-гляд, у якому відбивається тільки стрічкановин. І тонкі, майже прозорі, крихкі повіки,котрі стуляються тому, що «така фізіологічнапотреба організму». Могли – сиділи б у томуІнтернеті 25 годин на добу, 8 днів на тиждень.Так, саме 25 і 8. «Що це?», – спитаєте ви. «А це– типове існування кожного з нас», – відповімя. Так, саме існування, бо що ж іще?

Всі ми синтетики. Імітуємо життя, спілку-вання, зацікавленість чимось чи кимось, ра-дість, злість, біль, кохання, співчуття. Та щотам вже говорити, ми імітуємо навіть самихсебе. Заплутавшись у липкому павутинні од-номанітності та штампованості, спокійно че-каємо, доки остаточно помремо від нестачідуховної енергії. Говорячи «остаточно», маюна увазі «фізично», бо всередині ми всі вжедавним-давно зотліли, чи не так? Відчуваєшце? А хоча, що ти можеш відчувати. Синтетик. Така наша реальність. Людей же, які живутьпоза правилами типізованого, тишком-ниш-ком вважаємо дикунами. Чому? Через елемен-тарну заздрість, скажу я вам, бо вони можутьдозволити собі посмішку, погляд в небо,справжність. Але поки досить того наболілоголіризму. Перейдемо, власне, до того, що на-дихнуло мене на таке собі «розпинання» чи«крик душі». Кому як подобається.

Пам’ятаєте далекий 2005-ий? Помаранчевареволюція, ТНМК, Руслана, Кузьма… Драйвовібули часи. Однак вони відзначились не лишетим. Того ж року була видана надцята книгадосить відомих вітчизняних авторів Маринита Сергія Дяченків «Дика енергія. Лана». Доз-волю собі трішки формальностей. Сюжет фан-тастичного роману розгортається умайбутньому, де панує глобальна енерге-тична криза, але не така, яку нам влаштувавпан Путін. Людям елементарно не вистачаєсил на життя. Кожен із них тепер нагадує«андроїд», що постійно ледь дотягує довечора. Щоб залишатись живими, містяни по-всякчас заряджаються, адже два дні без енер-гії – вірна смерть для більшості із них, тавсе-таки не для всіх.

Серед тих, що «сидять» на енергії, є ті, котріживуть із власною життєвою силою, своїм

ритмом. Їх злякано, але із захопленням,шепотом на один видих називають «ди-кими». Вони ховаються на вершинах напівз-руйнованих хмарочосів, живуть у оверграундісім'ями, літаючи над хмарами на штучнихкрилах, і лише раз на день збираються наенергетичний ритуал – свято дикого ритму.Але їх теж не оминає небезпека. Кожного дняхтось зникає. Цілком мила алегорична кар-тина нашого найближчого майбутнього: іс-тоти з величезним ротом чатують насамогубців, глибоко в закинутому метро жи-вуть люди-кроти, і щодня вагончик канатноїдороги вирушає на Завод — у таке собі«краще майбутнє».

На його ж пошуки і вирушає наша головна ге-роїня Лана. Вона, будучи синтетиком, працюєпікселем: щовечора влаштовує для жителівміста енергетичне шоу. Та дівчина «нефор-мат» для того суспільства, хоч і не підозрюєпро це. У ній прихований дуже сильний«дикий»…

Вічна дилема між думаючим та просто існую-чим суспільством: залишити все, як є чи пе-рейти власні межі комфорту? Криза енергіїсерця змушує головну героїню вирушити напошуки омріяного Заводу, де, як кажуть, «па-лива для людей» вистачає на всіх.

Як не дивно, але Лану цілком можна спроек-тувати на живу людину: всім відому укра-їнську співачку – Руслану Лижичко. Саме вонанадихнула подружню пару письменників. “Цепросто щастя, що нас доля поєднала”, - кажеСергій Дяченко. Він познайомився з Русланоюще у вересні 2004-го, коли книжка була майженаписаною. Співачка додала роману лише«косметики». З того часу Сергій і Марина, якзізнаються вони у післямові до своєї книжки,вперше в житті живуть музикою, піснями,майбутньою ритм-оперою. Їхня десятилітнядонька Стаска в захваті від співачки й тепермріє бути музикантом, а Руслана каже, що їїкумирами, окрім Стругацьких, є Дяченки.Отака от ідилія. Але повернемося до проблемнасущних.

Незважаючи на фантастичний характер цієїісторії, у ній закладені алегорії дуже актуальнідля нашого сьогодення. Криза «палива длялюдей» – це саме те, що незабаром може спіт-кати суспільство, якщо не розвивати і не підт-римувати творчий потенціал нації. Тожвирішуй, хто ти є: синтетик чи дикий.

автор: Дара Концидайло

– 19 –

– 20 –


Весь світ - театр

«КОМАХИ» Олексія Скляренка

«Нет, людям иной удел от рожденья:

Запечный мирок человеку тесен,

Он ищет успеха, он жаждет силы,

Свершений, добычи, победных песен,

Ему и борьба, и опасности милы,

Нельзя быть слабым, решает минута,

Убей, чтобы жить!..»

(Карел Чапек, «З життя комах»)

Навчальний театр Інституту імені ІванаКарпенко-Карого — це унікальне місце.

Тут можна побачити виставу, яку запам'ятаєшназавжди, але вже не матимеш змоги переди-витись: закінчить навчання курс, який їїграє,— і сценічне життя постановки обір-веться. Я досі із захопленням згадую першуроботу Олексія Скляренка в межах Театраль-ного інституту пластичний спектакль “Ма-тінка Кураж” за мотивами п'єcи БертольдаБрехта “Матінка Кураж та її діти”. Тоді режи-сер співпрацював із курсом Валентини Зим-ньої, випускниками 2013 року. Це був першийу моєму житті спектакль без жодного слова, вякому усі дії, емоції, ідеї відтворювалися за до-помогою танцю, взаємодії акторів у русі, їхмайстерної роботи з тілом.

Другий експеримент Скляренка зі студен-тами, 5-Б курс, художнім керівником якого єрежиссер Дмитро Богомазов, – вистава з пла-стичними елементами «Комахи», за мотивамип'єси Карела Чапека. Я змогла оцінити його 26березня.

Комашиний світ: метелики, жуки, цвіркуни,мурахи. Кожен займається власною справою,кожен живе особистими переживаннями, ікожному здається, що важливішого, ніж його“власне”, немає. І якщо не зважати на харак-терні терміни біологічного характеру (накшталт “нести яєчка” і “катишек”), то передВами постає вже не комашине царство, алюдське.

На сцені з'являються 4 групи персонажів, заякими спостерігає Людина (вона створює сю-жетне обрамлення вистави). Перші – Мете-лики. Витонченими рухами і кокетливимсміхом вони розпочинають дію: на сцені од-разу запановує якась вакханалічна атмо-сфера, де панують гедонізм і насолода,еротизм і безтурботність. Прекрасні мете-

лики пурхають у своєму чудовому танці,

впиваючись солодкою пристрастю аботим, що вони називають коханням. Середних є метелики високого і низького рангу, єпоети, є багатії, є ті, хто щойно потрапив докола обраних комах, є оператори, і мисливціза сенсаціями. Тут переплітаються три ви-міри: безпосередньо світ комах, богема «реву-чих» 1920-их, і плеяда знаменитостейсучасності. Все це кружляє у мозку, огорнутедимчастою пеленою… А втім, у чому сенс світу"Метеликів"?

Відчуття, голод за відчуттями, любов як захо-плююча гра, смак від цієї гри як наркотик, якадреналін. Хто наступний його спробує? Хтонаймайстершніший гравець? Хто найшвид-ший, найспритніший? І хто зможе у всій ційплутанині вберегти себе від серйозних думок,докорів сумління, і злощасних пригод? Брех-ливі посмішки, хтивість, флірт – за всім цимховається душевна порожнеча, зяюча діра,яку намагаються заповнити виром розпусти ібрехні. Ідея не нова, але досить актуальна:пропалюючи життя, заповнюючи його нескін-ченними задоволеннями, Ви ніколи не знай-дете щастя – просто не зможете йогорозгледіти.

Далі на сцені з'являється Жук. Піклуючисьлише про свій «катишек», герой є прообразомтакого собі грошового магната – абсолютноприземленого, який рідко дивиться по сторо-нах і, що найголовніше, — вгору: туди, депанує метафізичне і трансцендентне. Тому щонемає нічого важливішого в цьому житті, ніжвласний капітал. Він чимось нагадує ГерасимаКалитку із "Ста тисяч" у своїй самовідданостігрошам та їх накопиченню заради самого на-копичення.

Слідом за Жуком з'являється родина Скорпіо-нів. Хижі, безапеляційно прямолінійні, які не-одмінно і безперешкодно отримують те, чоговони хочуть. Знаєте це відчуття, коли

– 21 –

– 22 –фото з Інтернету

– 23 –

хтось чинить до такої абсурдності на-хабно, що не можеш навіть заперечити,

ніби й справді паралізований отрутою? Вті-лення людей, чий клас сьогодні став такимчисленним: олігархи, багаті бізнесмени із на-ступною психологією: "Я сильніший, томумаю право. Я багатший, тому маю право. Якращий, тому маю право." Жорстокі, нестри-мані, розпещені.

А далі Цвіркуни. Мирні, тихі, що живутьсвоїми скромними надіями, маленьким ща-стям, власним господарством і затишком,сім'єю, улюбленою справою. Ідеальна цільдля Скорпіонів. "Завжди першими жертвамистають безневинні," - писала Джоан Роулінг.Антагонізм цих двох класів нагадує ситуацію,коли магнати сприяють закриттю малень-кого бізнесу, не замислюючись над долеюйого власників. Або, скажімо, суд виграє нетой, хто правий, а той, у кого гаманець важ-чий. Таких прикладів може бути безліч, бо щокому болить, той те і витрактує.

Нарешті Мурахи. Завойовники, служителіМарса (бог війни – прим. авт.), проти яких ве-дуть змову всі інші. Дисципліна, покора, одно-думність, ідеологія. Мирний тоталітаризм.Цікавий оксиморон, чи неправда? Але зами-лена свідомість здатна і не на таке. Дикта-тори, імператори, предводителі – в цілому всіособистості, які володіють Его, що розпираєїхнє єство, змусять Вас повірити у все, що за-вгодно. Хороші брехуни, як Ви пам'ятаєте, за-вжди, в першу чергу, самі вірять у своюбрехню.

"З життя комах" Карела Чапека на сцені вза-галі не вперше. П'єсу ставили і раніше, за-довго до 2015, і навіть в Україні, та тількичомусь постановка жила недовго. В даномувипадку, ми ніколи не дізнаємося, скількимогла б прожити робота Скляренко, адже якдипломний спектакль її "термін" заздалегідьвизначений. Але цей оригінальний у своємувирішенні спектакль міг би прожити. І більшетого, міг би стати ще одним цвяшком у рефор-маторських сходах українського театру.

Танцювальні номери — головна родзинкацього спектаклю. Вони витончені, вони

майстерні, вони драйвові, вони насичені,

вони змістовні, вони символічні, вонитехнічні, вони не психоделічні і в той же часне примітивні. Останнім часом, коли безлічлюдей вважає себе хорошими танцюристами,у нас з'явилося багато беззмістовного і неес-тетичного танцю. "Комахи" – не такі. Мабуть,єдиний номер, який програє решті – це пер-ший танок метеликів. Він стає цікавим і ло-скоче уяву, тільки коли починаєтьсявзаємодія з "крилами" (довгі шалі-покривалаз принтом, що імітує крила метеликів). Доцього – неясне відчуття "водянистості" пла-стичної зв'язки. Незважаючи на це, у виставіє вражаючі уривки, такі як: танець Клітії і Фе-лікса, танець Іріс та Одакара, інтенсивна хо-реографія Мурах, яка заслуговує окремоїуваги. Вся остання сцена є неймовірно напру-женою і динамічною, дуже чітко передаєтьсяспецифічний військовий раш, поспіх, швидказміна обставин і подій. Оплески!

Режисерське вирішення не скрізь безгрішне.Дуже впадає в очі незбалансованість присут-ності різних груп персонажів на сцені зачасом. Метелики і Мурахи незрівнянно довшерадують око глядача, ніж Цвіркуни, Скор-піони, чи Жук. В даному випадку можна зро-зуміти режисера, оскільки деякі героївивищуються за смисловим навантаженнямнад іншихми, і хочеться якомога довше затри-мати їх на сцені, дати аудиторії витрактуватиз їхніх образів все, що можливо. Однак, ця не-рівномірність все-таки дуже і дуже очевидна.І ще більше її підкреслює дисбалансованапоява Людини на сцені. На початку вистави,Він з'являється та засинає перед телевізором,тим самим роблячи смислову рамку всього,що далі відбувається. Потім, протягом 30-40хвилин, героя на сцені немає. І раптом, вінзнову з'являється і далі веде наскрізну дію.Чесно кажучи, коли Віктор Стороженко, вико-навець даної ролі, вийшов на сцену після пів-годинної відсутності, перша думка була: "Ах,так, я про нього зовсім забула!". Можливо, цеговорить про мою некомпетентність. Алетакож, можливо, про те, що цей момент вартоякось удосконалити. До інших режисерськихзадумів зауважень не має.

Олексій Скляренко скоротив кількість персо-нажів, і це, як мені здається, розумний хід:вистава триває півтори години, акторам

– 24 –


– 25 –

випала можливість зіграти кілька різно-планових ролей, задоволені і режисер, і ак-

тори, і глядач. Єдиний герой, якому, думаю,нашкодило скорочення — це Жук. У режисеравін більш комічний, більш позитивно забарв-лений. В оригінальному ж творі контрастставлення Жука до катишку і власної дру-жини (зауважте, хто на першому, а хто на дру-гому місці), виявляє справжню байдужістьгероя до всього, окрім багатства. Хоча, без-умовно, навіть завуальовано, ця ідея прогля-дається, тільки супроводжена сміхом, а некричущою тишею індивідуальної рефлексії.

Музичний супровід – це кістяк "Комах". Віннеповторно влучний, причому як і у випадках,коли йде в унісон з внутрішньою і зов-нішньою дією на сцені, так і коли контрастуєіз зовнішньою, сам перетворюючись у внутрі-шню. Окремий момент, що заслуговує наувагу через свою контраверсійність, — цезапис промов диктаторів Муссоліні, Гітлера іПутіна. Деякі, можливо, більш схильні до по-шуків прихованих смислів та аналізу глядачі,скажуть, що цей запис руйнує концепцію«кожен трактує ідеї мистецтва по-своєму»,роблячи дану політичну алюзію більш оче-видною. З іншого боку, цей запис необхіднийменш досвідченому глядачеві: він дуже обе-режно виводить ідею, закладену самим режи-сером. У даному питанні згоди не буде, але те,що про нього дискутують, вже є добре. Ми-стецтво як подразник – це прекрасно!

Вистава збалансована в плані настроїв: вонамоментами дуже смішна, іноді меланхолійна,

а часом навіть до отверезіння драматична.Головне, що у глядача немає відчуття пе-

ревантаження тією чи іншою ідеєю. Без-умовно, аудиторія жваво відгукнулася нареференси до українського сьогодення, на-приклад, на голос Ляшка, яким говорив одиніз героїв-жуків, або вищезгаданий запис ви-словлювання президента Російської Федера-ції.

Актори, що втілили все Царство Комах-Людейна сцені, попрацювали на славу. Для того, щобтак викластися на сцені, потрібна нереальнафізична підготовка і максимальна психоло-гічна витримка. Їм довелося утримувати в го-лові колосальний пласт інформації, що дивно,як ці голови не вибухнули: слова, танцю-вальні комбінації, композиція, вистави, пла-стичні ходи. Забудеш зробити один рух — і якдоміно полетить уся сцена. Олексій Скля-ренко – це досвідчений, іменитий режисер,який працював з метрами, професіоналами ізбагаторічним стажем, тому можна собі уя-вити, яким він міг бути вимогливим. Але і ре-жисер, і студенти 5-Б курсу витримали цюспівпрацю, нервові системи залишилися в по-рядку, а спектакль вдався! Чого ж іще бажати?

Сама ідея такого спектаклю заслуговує напідтримку. Втілення її на сцені— тим паче. Убудь-якій виставі є над чим працювати, її єкуди вдосконалювати. Але не кожен спек-такль уже на момент виходу можна назватисміливою, екстраординарною постановкою.«Комахи» – можна. І хоч сама я страждаю наінсектофобію, цими «комахами» я захо-плююся.

автор: Аня Кудрявцева


– 26 –фото з Інтернету

– 27 –

Театральна подія

Міжнародний студентський театральний фестиваль “КАТАРСИС-IV” відбудеться у КНУ іменіТараса Шевченка (червоний корпус) з 6 по 10 квітня. На поціновувачів театру чекає наси-чена програма: вистава “Менше форс-мажорів” від спеціальних гостей заходу із Фінляндії,майстер-клас від Ендрю Хейдона, кореспондента та театрального критика “The Guardian”,а також постановки студентів нашого університету. Детальніше про программу дізнавай-теся на сторінці фестивалю у Facebook: https://www.facebook.com/catharsis.festival.

– 28 –

фото: Крістіна Клочай

Театральна подія

Міжнародний студентський театральний фестиваль “КАТАРСИС-IV” відбудеться у КНУ іменіТараса Шевченка (червоний корпус) з 6 по 10 квітня. На поціновувачів театру чекає наси-чена програма: вистава “Менше форс-мажорів” від спеціальних гостей заходу із Фінляндії,майстер-клас від Ендрю Хейдона, кореспондента та театрального критика “The Guardian”,а також постановки студентів нашого університету. Детальніше про программу дізнавай-теся на сторінці фестивалю у Facebook: https://www.facebook.com/catharsis.festival.


– 30 –

Акутальне мистецтво

Галерея авторської фото-

графії

Сергій Тумасов: Завжди потрібно йти далі –

вище, за межі можливостей.

Він відмовився споживати естетику офісів і пластикових вікон.

Він вийшов за межі свого комфорту і не побоявся жорстоких умов

високогір’я. Саме тому я зараз розкажу Вам про художника-са-

моука, менеджера за професією, але романтика та відчайдушного

авантюриста в душі.

Цього тижня пропоную Вам поринути усвіт авторських пейзажних фото киянина

Сергія Тумасова – фахівця з нерухомості,мандрівника, художника. Що є для Вас екстре-мальним спортом? Мабуть, скільки людей –стільки й думок. А от для Сергія – це фотогра-фія. Бажання знайти і передати не лише рід-кісну візуальну красу, а й емоційне враження,вимагає серйозної підготовки. Щоразу – церизик, щоразу боротьба за виживання, адже угорах на висоті понад 5000 метрів завждимороз, завжди кисневе голодування, а в пу-стелі - вітер із піском, постійна спрага та не-стача води. Пейзажні фотороботи Тумасова –це не лише гарна картинка, не просто світ-лина, яка забудеться через годину, а справжніфотографії, котрі заворожують своєю реалі-стичністю.

То, власне, чому я так хвалю його роботи? По-перше, дивлячись на “Dissolution”, чи“Phlegethon”, чи на будь-яку іншу його фото-графію, Вам доведеться забути про фотошоп.На цій виставці його просто не існує. Як частоВи зустрічаєте професійні фото без втручаннямонтажних програм? Я - досить рідко. Звісно,фото-монтаж - це робота не з найлегших і по-требує чималих навичок і вмінь. Однак, як намене, більшими знаннями володіє той, хто без

фото-обробки вдало передає побачене на

власні очі. Ось тут можна говорити просправжній професіоналізм.

По-друге, зважаючи на титанічної сили тре-нування задля підтримки спортивної форми,не виникає ніяких сумнівів, що знімки Сергіяі справді певний вид спорту. Як зазначив самфотограф, самостійно розроблена методикатренувань дозволяє зробити, здавалося б, не-можливе. “Останні 50 метрів вертикальноїстіни з льоду примушують замислитися надсенсом життя; легені розриваються, ноги вжезовсім не слухняні. При цьому лише вага фо-тоапаратури складає 30 кілограм. Але, пер-ший промінь сонця дає сили забути провтому, і дарує дивної краси знімки”, – розповівСергій.

Кожного разу він проходить неймовірно вис-нажливий шлях, але отримує бажане і доно-сить до нас частинку тієї місцини, якувідвідав. Ця людина своїми фото дарує без-коштовний квиток на подорож світовимиперлами. Отож, не минайте ТРЦ “Мармелад”,що на вулиці Борщагівській, 154. Там, на пер-шому поверсі, щодня з 11:00 і до 19:00 на Васчекає справжній дух романтизму та подоро-жей. Вхід вільний!

автор: Крістіна Клочай

– 31 –

Мистецький словник

*Плафон (від франц. plafon – стеля) – стеля, прикрашена живописом або скульптурним(ліпним) зображенням.

*Тезаурус – сукупність понять з окремої науки, що накопичується людиною.

*Пленер – робота художника на відкритому повітрі в природніх умовах, а не у майстерні.

– 32 –

Мистецький словник

*Плафон (від франц. plafon – стеля) – стеля, прикрашена живописом або скульптурним(ліпним) зображенням.

*Тезаурус – сукупність понять з окремої науки, що накопичується людиною.

*Пленер – робота художника на відкритому повітрі в природніх умовах, а не у майстерні.

фото: Крістіна Клочай

–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

––––––– Розвивайся разом ! –––––––

Головний редактор, верстальник: Дара Концидайло

Літературний редактоор, верстальник: Анна Кудрявцева

Журналіст: Люда Корнієвич

Журналіст: Ліза Криворучкіна

Журналіст, фотограф: Крістіна Клочай

Журналіст: Ганна Капля

Documents

Більше, ніж 3 випуск