0

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

НЕК «Укренерго»

Науково-технічний центр електроенергетики

Аналіз законодавства

провідних зарубіжних країн та України

щодо ефективного використання енергетичних ресурсів

Підготовлено відділом

інформаційно-аналітичного

забезпечення зарубіжною інформацією

НТЦЕ НЕК «Укренерго»

Київ – 02/2013

1

ЗМІСТ 1.Огляд основних положень прогнозу міжнародних енергетичних організацій з питань

ефективності споживання первинної енергії у світі………………………………………………… 2

1.1. Оцінка зарубіжної практики зміни структури енергоспоживання первинної енергії з

урахуванням виконання Кіотського протоколу……………………………………………………… 4

2. Пріоритетність напрямів енергоефективності...………….……………………………….. 6

3. Механізми державної політики енергозбереження країн-членів Європейського Союзу.

4. Міжнародний Протокол вимірів і верифікації ефекту від енергозбереження…………..

5. Із досвіду країн-членів ЄС щодо реалізації Плану дій ЄС з енергоефективності…….

8

16

18

5.1. Політика енергоефективності та енергозбереження Німеччини.………………………

5.2. Досвід Королівства Данії щодо впровадження енергоефективних технологій………..

18

21

5.3. Політика енергозбереження Польщі…............................................................................ 23

5.4. Перебудова економіки Швеції в умовах імпортозалежності…….…………………. 25

5.5. Енергетична політика Королівства Нідерланди…………………….…………………... 27

6. Політика енергоефективності США……………………………………………………….. 28

7. Росія. Пріоритетність політики підвищення енергоефективності……………………… 37

8. Україна. Законодавче та нормативно-правове забезпечення підвищення ефективності

використання енергоресурсів…………………………………………………………………………. 46

Додаток 1. Динаміка енергоємності ВВП країн світу……………..………………………….

Додаток 2. Перелік основних Директив ЄС з питань енергоефективності………………

Додаток 3. Законодавчі та нормативні акти з питань енергоефективності в

Російській Федерації……………………………………………................................................................

Додаток 4. Перелік чинних в Україні національних стандартів у сфері

енергозбереження…………………………………………………………………………………………………

Додаток 5. Актуальні програми зарубіжної фінансової підтримки в Україні……………

Додаток 6. Динаміка енергоємності ВВП України протягом 2000-2011 рр. (в постійних

цінах 2002 р.) ……………..………………………………………………………………………………………..

Додаток 7. Енергоефективність регіонів України, порівняно з ЄС, 2010 р………………..

Додаток 8. Найбільш енергоефективні області по секторах економіки….……………….

Додаток 9. Споживання основних видів палива в Україні………….…………………………..

Додаток 10. Чистий імпорт за видами палива в Україні ……………………………………….

Додаток 11. Фактичні питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів в Україні………

Додаток 12. Структура використання палива на виробництво електроенергії ТЕС та

ТЕЦ у 2011 р. в Україні………………………………………………………………………………...........

Додаток 13. Фактичні питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів на виробництво

електроенергії ТЕС і ТЕЦ у регіонах України за 2011 рік………………………………………………..

Додаток 14. Фактичні питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів на виробництво

і відпуск електростанціями 1 Гкал теплоенергії у регіонах України за 2011 рік……………………

Додаток 15. Фактичні питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів на виробництво

і відпуск котельними 1 Гкал теплоенергії за 2011 рік……………………………………………………

Додаток 14. Динаміка індикаторів рівня енергетичної безпеки………………………………

63

64

66

69

73

75

76

77

78

79

80

81

82

83

84

85

Скорочення…………………………………………………………….................................... 86

Джерела інформації…………………………………………………………………………… 87

2

Аналіз законодавства

провідних зарубіжних країн та України

щодо ефективного використання енергетичних ресурсів

1. Огляд основних положень прогнозу міжнародних енергетичних

організацій з питань ефективності споживання первинної енергії у світі

Відповідно до багаторічного прогнозу Міжнародного енергетичного

агентства (МЕА) та ряду інших міжнародних організацій за період до 2035 р.

продовжиться зростання обсягів світового енергоспоживання, хоча і більш

повільними темпами, ніж у попередні 25 років: 1,3% порівняно з 2% за 1985 –

2010 рр. Зміниться співвідношення енергоспоживання економічно розвинених країн

і країн, що розвиваються. Їх частка у світовому енергоспоживанні зросте з 56%

(2010 р.) до 67% (до 2035 р.). Рівень енергоспоживання в розвинених країнах

стабілізується і до 2035 р. прогнозується його підвищення порівняно з 2010 р. на

4,9%.

Нерівномірність регіонального енергоспоживання посилюється за рахунок

підвищених темпів зростаючого споживання в країнах Азії (2,4%) на фоні

загальносвітових темпів зростання 1,4%. Основні сектори зростання (щорічно, в

середньому) – електроенергетика (2,0%), транспорт (1,8%) і промисловість (1,3%).

Прогнозується зміна паливної корзини, продовжиться поступова її

диверсифікація. До середини минулого століття в енергетичних балансах

домінувало вугілля, із розширенням використання двигунів внутрішнього згоряння

пришвидшились темпи зростання споживання нафти з одночасним зростанням

темпів використання електроенергії в кінцевому споживанні. До 2035 р. очікується

поступове вирівнювання частки викопних та інших видів палива (нафта – 27%, газ –

27%, вугілля – 24%, інші – 22%, рис. 1). Прогнозується високий темп розвитку ПДЕ

(понад 2,2%) як за рахунок здешевлення технологій, так і більш активної державної

підтримки.

За прогнозною оцінкою, до 2035 р. частка викопних видів палива знизиться з

81% (в 2010 р.) до 78%. При цьому частка нафти і вугілля поступово буде

0

5000

10000

15000

20000

2005 2010 2015 2020 2025 2030 2035

млн т н.е.Рис. 1 Споживання первинної енергії по видах палива у світі

ПДЕ

Атом

Вугілля

Газ

Нафта

3

знижуватися, а частка газу стане найбільш швидкозростаючим викопним видом

палива.

Електроенергетика – найбільш швидкозростаючий сектор споживання

енергоресурсів (56% приросту до 2035 р.). У розвинених країнах майже весь приріст

припадає на генерацію та споживання електро- та теплоенергії. У країнах, що

розвиваються, основний приріст попиту – в електроенергетиці і промисловості. У

транспортному секторі крім нафти нарощується використання інших видів палива,

проте їх частка до кінця прогнозованого періоду не перевищить 12,5%.

Починаючи з 2010 р. по 2035 р. споживання первинної енергії у світі зросте на

41%, при цьому Китай та Індія забезпечать майже половину зазначеного приросту

(рис. 2), а всі країни Азії, що розвиваються матимуть до 65% приросту споживання

первинної енергії. У структурі споживання електроенергії і тепла у світі очікуються

більш високі темпи зростання енергоспоживання населенням (рис. 3).

Після глобальної кризи 2008-2009 рр. у розвинених країнах із більш повним

урахуванням ризиків оптимістичні сценарії стали помірнішми.

0

1000

2000

3000

4000

5000

2000 2005 2010 2015 2020 2025 2030 2035

млн т н.е.

Рис. 2 Приріст споживання первинної енергії по регіонах

та країнах світу

Індія Китай ЄС-27 США

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

35000

40000

45000

2005 2010 2015 2020 2025 2030 2035

ТВт.годРис. 3 Споживання електроенергії і тепла у світі

Населення Транспорт Індустрія Втрати і власні потреби

4

У листопаді 2012 р. МЕА оприлюднено щорічний огляд світового

енергетичного ринку «World Energy Outlook 2012» з оновленням аналізу поточного

стану світового енергоринку та уточненням прогнозу його розвитку до 2035 р.

Дослідження показали, що впродовж наступних двадцяти років вуглеводні в будь-

якій формі залишатимуться ключовим енергоресурсом. При цьому МЕА уточнило

три сценарії розвитку світового енергоринку. Так, за сценарієм «Нової енергетичної

політики» (блакитна крива на рис.4) до 2035 р. передбачається зростання світового

попиту на енергоресурси на 30% – до 17,5 млрд т нафтового еквіваленту (т н.е.) на

рік. При цьому в Китаї, Індії, країнах Близького Сходу показник зростання

становитиме 60%. Центр тяжіння попиту на енергоносії поступово зміщуватиметься

на Схід.

Згідно з прогнозом МЕА за сценарієм «Нової енергетичної політики» світова

ціна на нафту продовжуватиме зростати і у 2035 р. становитиме близько 125 дол.

США за барель, а за сценарієм «Поточної енергетичної політики» вона може зрости

до 149 дол. США за барель (Рис.4).

Рис.4: Прогноз МЕА зміни світового попиту та ціни на нафту до 2035 р.

1.1. Оцінка зарубіжної практики зміни структури енергоспоживання

первинної енергії з урахуванням виконання Кіотського протоколу

В умовах прогнозованого подальшого зростання енергоспоживання

відзначається розширення використання більш чистих видів палива, впровадження

технологій з уловлюванням та нейтралізацією парникових газів (рис.5).

5

Рис. 5 Структура виробництва електроенергії і тепла за видами

енергоносіїв

Разом з тим із прогнозованим загальносвітовим зростанням споживання

енергетичних ресурсів очікується подальше накопичення викидів СО2. Ряду

розвиненим країнам вдається стабілізувати і навіть знизити викиди парникових

газів, проте це не може змінити ситуацію в глобальному масштабі (рис. 6).

Упродовж останніх років світова енергетична система не вийшла на

траєкторію сталого розвитку. Світові обсяги викидів СО2 збільшилися, досягнувши

рекордного максимуму – 31,2 Гт на рік (45% порівняно з 1990 р.). Через кризові

0

5000

10000

15000

20000

25000

30000

35000

40000

1990 1995 2000 2005 2010 2015 2020 2025 2030 2035

тис. т СО2

Рис. 6 Викиди СО2 по регіонах світу

Африка

Ближній Схід

Країни Азії, що

розвиваються

СНД

Латинська Америка

Розвинені країни Азії

Європа

Північна Америка

41%

17%

11%

26%

5%

2010 р.

Вугілля

ПДЕ

Атом

Газ

Нафта

37%

27%

10%

24%

2%

2035 р.

6

явища окремі держави з потужною економікою не мають наміру подовжувати

виконання вимог Кіотського протоколу, з огляду на те що промисловість зазнає

значних збитків. Оскільки США і Китай не дотримуються умов Кіотського

протоколу, підготовка нового договору очікується не раніше 2015 р. з набранням

його чинності у 2020 р. Другий період Кіотської угоди передбачено на 2013 –

2020 рр., в якому офіційно відмовилися брати участь США, Канада, Японія, Росія і

Нова Зеландія. Ці країни не підтвердили виконання раніше прийнятих зобов'язань в

рамках зазначеної угоди.

2. Пріоритетність напрямів енергоефективності

Ефективність використання енергетичних ресурсів ніколи не мала такої

великої підтримки на міжнародному рівні. «Велика вісімка», Європейський Союз,

Міжнародне енергетичне агентство, органи Організації Об’єднаних Націй та

Міжнародні фінансові організації (МФО) надають енергоефективності

пріоритетного значення.

Для розв’язання питань підвищення енергоефективності на рівні Міжнародних

енергетичних і фінансових організацій задіяно комплекс практичних інструментів і

механізмів – від економічного стимулювання заходів із впровадження сучасних

енергозберігаючих технологій до вдосконалення процесів ціно- і тарифоутворення

на первинні енергетичні ресурси через відповідне регулювання обсягів їх

виробництва та споживання, а також активізації процесів створення і нарощування

стратегічних резервів як одного з ефективних засобів підвищення енергетичної

безпеки країн.

Важливим роком для розвитку технологій з енергоефективності стало

прийняття на конференції «Навколишнє середовище для Європи» (1998 р.)

Декларації про політику у сфері енергоефективності та Основні напрями

енергозбереження в Європі. У цей же період вступив у дію Протокол до

Енергетичної Хартії з питань енергоефективності і вирішення відповідних

екологічних аспектів. Це стало важливим сигналом для урядів країн щодо

формування заходів з питань енергоефективності, як основного напряму

енергетичної стратегії.

Серйозні ініціативи у сфері підвищення енергоефективності запроваджено

МЕА, Європейською економічною комісією, Секретаріатом Енергетичної Хартії та

рядом інших міжнародних енергетичних і фінансових організацій.

МЕА вперше було опубліковано ґрунтовну доповідь з питань

енергоефективності та стану навколишнього середовища з аналізом економічних і

політичних дій щодо покращення стану у сфері ефективного використання

енергетичних ресурсів з одночасним вирішенням екологічних проблем.

7

Надзвичайним внеском у розвиток енергоефективності у світі стала трирічна

робота МЕА щодо підтримки політичних заходів і конкретних рекомендацій з

підвищення енергоефективності, прийнятих на Гленіглському саміті лідерів

«Великої вісімки». Зазначені рекомендації стали першим комплексом

взаємопов'язаних заходів, спрямованих на отримання відповідних результатів з

установленням жорстких термінів їх виконання.

Зведений комплекс рекомендацій МЕА стосується удосконалення

законодавчої і нормативної бази з підвищення енергоефективності в семи

пріоритетних напрямах:

підвищення енергоефективності на міжгалузевому рівні;

енергоефективні будівлі;

енергоефективні побутові прилади і обладнання;

енергоефективне освітлення;

енергоефективність у промисловості;

енергоефективність у транспортному секторі;

електростанції та енергопостачальні компанії – ефективність

використання та передавання енергетичних ресурсів.

Особливу увагу приділено рекомендаціям щодо підвищення ефективності

роботи електрогенеруючих і енергопостачальних компаній. МЕА наполегливо

рекомендовано урядам та національним регуляторам впроваджувати механізми, що

підвищують зацікавленість компаній у реалізації енергозберігаючих заходів для

кінцевих споживачів.

Визначено наступні механізми та напрями для більшості країн:

• Введення законодавчих норм, які розділятимуть функції виробництва та

продажу електроенергії, що дозволить підприємствам компенсувати зниження

доходів унаслідок впровадження енергозберігаючих технологій.

• Через внесення змін до Умов і Правил здійснення підприємницької

діяльності введення для енергетичних компаній зобов'язань із енергоефективності,

жорсткість яких має періодично підвищуватись залежно від поточної прибутковості

послуг з енергозбереження.

• Сприяння реалізації заходів з енергоефективності на енергетичних ринках на

єдиних умовах.

• Інші заходи, що спонукають енергопостачальні компанії до активної участі у

фінансуванні та/або впровадженні енергозберігаючих технологій у споживачів.

За останні роки МЕА проведено ряд важливих досліджень з питань

енергоефективності, за результатами яких надало суттєву допомогу країнам-членам

МЕА, а також країнам, що не входять до Агентства при формуванні ними

енергетичної політики з визначенням пріоритетності заходів і проектів з

енергоефективності.

8

3. Механізми державної політики енергозбереження країн-членів

Європейського Союзу

За прогнозною оцінкою МЕА, залежність країн ЄС від імпорту нафти у 2030 р.

може досягти 90%, а від імпорту природного газу – перевищити 80%.

Залежність ЄС від імпорту органічних енергоносіїв

Рік Залежність від імпорту, %

Вугілля Нафта Природний газ У середньому

1990 18 81 48 45

2000 30 77 50 47

2010 37 81 61 53

2020 50 86 75 62

2030 66 88 81 67

При цьому лише шість держав Західної Європи (Франція, Німеччина, Ірландія,

Іспанія, Швеція і Великобританія) спроможні задовольнити внутрішні потреби в

електроенергії за рахунок власного виробництва. Із створенням єдиного ринку

електроенергії країн Євросоюзу перетоки потужності стануть характерними для всіх

країн ЄС.

Баланс електроенергії ЄС-27, млрд кВт∙год

Показник 2000 р. 2005 р. 2008 р. 2010 р.

Виробництво 2928,82 3310,4 3374,18 3345,6

Споживання 2457,79 2762,95 2855,56 2836,6

Експорт 234,94 313 288,5 282,7

Імпорт 259,87 324,31 304,54 286,2

Власні потреби електростанцій 9,1% 9,2% 8,9%

Втрати в електромережах 6,9% 6,6% 6%

Єврокомісією визначено ключові орієнтири для країн ЄС щодо імпорту

енергоносіїв:

- 70% – допустимий рівень імпорту паливно-енергетичних ресурсів у ЄС до

2030 р. при збереженні існуючої ситуації;

- 45% – рівень імпорту нафти з Близького Сходу;

- 40% – рівень імпорту газу з Росії.

У цих умовах першочергового, стратегічного значення набуває проблема

системного підвищення енергетичної ефективності всіх галузей економіки ЄС. При

цьому створення та інтеграція ринків енергії сприятиме підвищенню використання

енергетичних ресурсів та надійності енергопостачання. Відзначено також, що

лібералізація внутрішнього ринку може підняти ефективність використання

9

енергоресурсів приблизно на 20%. Із урахуванням зазначеного, після завершення

формування єдиного відкритого енергетичного ринку вживатимуться відповідні

заходи з активізації інвестування в капіталомісткі енергетичні галузі (вугілля,

ядерна енергія тощо), а також у розвиток ПДЕ.

На підвищення енергоефективності суттєво вплинули ініціативи ЄС. Так,

перші програми: THERMIE (сприяння чистим і енергоефективним технологіям у

сфері поновлюваної енергії, раціонального використання енергії в промисловості,

будівництві й транспорті, чистого й ефективнішого використання твердого палива і

гідрокарбонатів), SAVE (спеціальні дії спрямовано на обмеження викидів

вуглекислого газу шляхом підвищення ефективності використання енергії) — це

програми, що застосовують нано-технологічні підходи до ефективного

використання енергії. Програма ALTENER – сприяє розвитку ПДЕ.

Важливим етапом в ЄС стало створення єдиної нормативно-правової бази з

розвитку енергетики та енергоефективності.

Із 2006 р. в ЄС реалізуються нова Європейська енергетична політика (Energy

Policy for Europe), а також Стратегічний план з енергетичних технологій (Strategic

Energy Technology Plan).

У цей період Єврокомісією прийнято План дій з енергозбереження, яким

визначено жорсткі стандарти з енергоефективності для 14 груп товарів, з наступним

його розширенням до 20 позицій.

На антикризовому саміті Європейського Союзу (грудень 2008 р.) рішенням

Європарламенту щодо подолання наслідків світової фінансової кризи підтверджено

визначене Енергетичною стратегією ЄС («Зелена книга», «Біла книга. План дій з

енергоефективності, енергетичної політики та питань зміни клімату») завдання

щодо підвищення до 2020 р. енергоефективності європейської економіки на 20%,

доведення частки ПДЕ до 20% у загальному обсязі енергоспоживання та скорочення

викидів парникових газів (СО2) також на 20% від рівня 1990 р. Запропоновано

розширити сферу торгівлі квотами на викиди парникових газів із купівлею їх,

починаючи з 2013 р., на аукціонах (за винятком ряду «бідних» країн – Польщі,

Угорщини тощо, за рішенням Єврокомісії). Підтверджено план щодо переведення

10% дорожнього транспорту країн ЄС на біологічне паливо, а також підвищення

витрат на наукові дослідження у сфері енергетики на 50%.

При цьому кожній країні-члену ЄС установлено відповідні цільові орієнтири

щодо розвитку ПДЕ (Велика Британія – 15%, Швеція – 49%, Німеччина – 20%

тощо).

Основним документом щодо реалізації Енергетичної стратегії на період до

2020 р. з питань енергоефективності є «План дій ЄС з підвищення

енергоефективності, законодавство і фінансування», яким передбачено ряд

пріоритетних заходів із конкретними термінами впровадження. Зазначеним Планом

10

встановлено вимоги до енергоефективності продукції, будівель і процесів;

визначено економічні аспекти енергоефективності та механізми їх реалізації

(запровадження енергоефективних податків і податкових механізмів),

удосконалення систем енерговикористання та розвитку міжнародного

співробітництва; започатковано міжнародну рамкову угоду з питань

енергоефективності; посилено вимоги щодо рівня енергоефективності під час

укладання міжнародних торговельних угод тощо.

План дій ЄС на прогнозований період передбачає розроблення єдиного

стратегічного бачення і сприяє розвитку низьковуглецевої економічно ефективної

енергетики, посилює безпеку енергозабезпечення, визначає шляхи реалізації

Енергетичної стратегії і вносить значний вклад у створення конкурентного

середовища.

Планом дій передбачено ефективне регулювання і прозорість енергетичних

ринків для створення до 2015 р. Єдиного енергетичного ринку Європи з

впровадженням нових механізмів регулювання щодо підвищення ефективності

функціонування Системних операторів у країнах ЄС, які відповідають за

координацію роботи електромереж.

Єврокомісія вважає, що найбільшого рівня енергозбереження можна досягти в

таких секторах як: житлові і комерційні будівлі (сфери послуг), потенціал

енергозбереження в яких оцінюється в 27% і 30% відповідно; обробна

промисловість із потенціалом у 25% і транспортний сектор з потенціалом

зменшення споживання енергії на 26%. Зазначені орієнтири зниження споживання

енергії за секторами відповідають загальним показникам енергозбереження, які

оцінюються в 390 млн т н.е. на кожен рік (100 млрд євро) до 2020 р. Вони також

сприятимуть щорічному скороченню викидів CO2 до 780 млн т.

За розрахунками експертів Єврокомісії, усі країни ЄС лише за рахунок

упровадження сучасних енергозберігаючих освітлювальних приладів і систем мають

можливість скорочувати викиди вуглецю на 40 млн т/рік. Відповідно до цього у

2007 р. європейські виробники освітлювальних приладів та обладнання

опублікували матеріали щодо поступового згортання виробництва освітлювальних

ламп побутового призначення низької ефективності, що дозволить значно зменшити

викиди вуглецю та заощадити близько 7 млрд євро. У грудні 2008 р. Єврокомісія

прийняла рішення про відмову від ламп розжарювання та заміщення їх більш

економічними й екологічними до вересня 2016 р. Заощадженню електроенергії

сприятиме також упровадження в практику проектування освітлювальних установок

згідно нових європейських світлотехнічних нормативів: EN 12464–1 Освітлення

робочих місць у приміщеннях; EN 15193–1 Енергетична оцінка будівель.

Енергетичні вимоги до освітлення – оцінка потреб електроенергії для освітлення.

11

За оцінкою спеціалістів, завдяки таким заходам споживання електроенергії

зменшиться на 3 – 4 %. Заощадженої електроенергії внаслідок упровадження нових

освітлювальних приладів лише в офісах і жилих приміщеннях буде достатньо для

забезпечення освітленням такої країни, як Румунія.

Серед понад 20 директив ЄС у сфері підвищення енергоефективності

(додаток 2) слід відзначити такі:

1) Європейська Директива 2006/32/ЄС про ефективність кінцевого

використання енергії і надання енергетичних послуг.

У директиві визначено планові завдання з енергозбереження на національному

рівні та установлено вимоги щодо реалізації її положень кожною країною-членом

ЄС. Директивою встановлено, що держави-члени ЄС за рахунок виконання Плану

дій з енергоефективності зобов’язані щорічно забезпечувати економію енергії в

обсягах, які дадуть можливість до 2016 р. знизити середній рівень енергоємності

ВВП в цілому по ЄС до 9%. Для цього уряди країн зобов’язані підготувати плани

дій у сфері енергоефективності з визначенням конкретних цільових завдань і

наступним наданням інформації в установлені періоди про результати їх реалізації.

Незважаючи на те, що планові завдання директиви є індикативними, країни-члени

ЄС на урядовому рівні приймають конкретні зобов’язання з установленням цільових

показників і заходів, спрямованих на підвищення енергоефективності. Зокрема, у

Польщі та інших країнах-членах ЄС більшу частину основних положень Директиви

ЄС з підвищення енергоефективності відображено в національному законодавстві.

2) Директива Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 р.

2004/8/ЄС про сприяння спільному виробництву тепла й електроенергії

(когенерації) на основі корисного теплового навантаження на внутрішньому

енергетичному ринку.

Завданням директиви є сприяння розвитку та експлуатації електричних

когенераційних установок з метою економії енергії та зниження викидів парникових

газів, яка втілюється за напрямами:

- у короткостроковій перспективі виконання положень директиви дозволить

консолідувати діючі системи когенераційних установок і стимулювати будівництво

нових;

- у середньостроковій і довгостроковій перспективі директива стане основою

створення необхідних умов для розвитку високоефективної когенерації з

відповідним зниженням шкідливих викидів у тому числі СО2.

3) Директиви щодо маркування продукції та екодизайну.

Рамкову Директиву 2005/32/ЄС щодо енергетичного маркування побутових

приладів та обладнання, впровадження маркування офісного обладнання «Energy

Star» спрямовано на зниження шкідливого впливу на навколишнє середовище

протягом усього життєвого циклу приладів – починаючи з конструювання й

12

закінчуючи утилізацією. Цей підхід отримав назву «екодизайн». Директива має

загальний характер і діє для приладів, що споживають енергію усіх видів

(електроенергія, тверде, рідке або газоподібне паливо). У 2008 р. вищезазначену

директиву переглянуто з метою розширення сфери дії на всі види приладів,

пов’язаних із споживанням енергії. У державах-членах ЄС прийнято відповідні

національні нормативно-правові акти та стандарти щодо реалізації цієї директиви.

Директива визначає також вимоги до так званого «сплячого» режиму

електроприладів (режим stand by).

Між США та ЄС у грудні 2006 р. було підписано угоду про програму

маркування енергоекономічної офісної оргтехніки (Energy Star), що відповідає

вимогам стандартів і технічній специфіці. Планується розширення дії маркування з

25 до 50 видів продукції, які становлять близько 10% від загального обсягу

товарообігу. Передбачено створення каталогу критеріїв маркування відповідно до їх

споживчих характеристик.

У країнах ЄС та більшості країн ОЕСР установлено прогресивні стандарти,

реалізуються програми маркування за класами енергоефективності побутових

приладів (холодильники, морозильники, кондиціонери, миючі машини тощо).

Маркування енергоефективності енергоспоживчих виробів і побутової техніки

застосовується також у більш ніж 50 країнах світу, включаючи США, Канаду,

Австралію, ряд азіатських і латиноамериканських країн. Номенклатура виробів, що

маркуються індексами енергоефективності, крім побутової техніки, включає також

освітлювальні прилади, насоси, котли, кондиціонери, теплонасосні установки,

електродвигуни, автомобілі тощо.

У світовій практиці сформовано дві основні системи маркування

енергоефективності.

Першу систему прийнято в США, Канаді, Мексиці (energy guide), яка

передбачає аналіз енергоспоживання однотипних виробів і виділення з них 25% із

найменшим енергоспоживанням з присвоєнням їм почесної марки «energy guide».

Кількісні характеристики енергоефективності визначаються, як правило, у

відносних одиницях для кожного виду виробів і регламентуються державними

стандартами, які вводяться на 2 – 3 роки і оновлюються по мірі вдосконалення

енергозберігаючих технологій.

Другу систему прийнято в країнах ЄС. Вона передбачає розподіл усіх виробів

однотипної групи на сім класів від A до G – від самих енергоекономічних до

найбільш енерговитратних. Характеристики енергоефективності регламентуються

стандартами, що корегуються за необхідності.

Підготовлено також Директиву 2010/30/ЄС щодо визначення обсягів

споживання енергії та інших ресурсів енергоспоживчими продуктами за допомогою

маркування та стандартної інформації про товар, а також норми із здійснення

13

регулювання для окремих видів побутової техніки.

Практика показала, що маркування енергоефективності стало основним і

найбільш дієвим інструментом енергозбереження та відповідно зниження

енергоємності валового національного продукту і екологічного оздоровлення

навколишнього середовища.

Завдяки впровадженню практики системного вдосконалення побутової

техніки протягом останнього десятиліття продукцію основних фірм-виробників

доведено до вищої категорії – класу А; товари класів E, G практично вилучено з

продажу. В останні роки країни ЄС прийняли ряд нових директивних рішень, якими

введено додаткові градації норм енергоспоживання. Класи енергоспоживання і

відповідні маркування введено також для різних видів побутової техніки (духовки,

побутові кондиціонери тощо).

4) Директива ЄС щодо оподаткування енергоносіїв.

Директива Ради від 27 жовтня 2003 р. 2003/96/ЄС щодо оподаткування

енергопродуктів та електроенергії визначає загальні умови оподаткування

споживання енергоносіїв, у тому числі електроенергії. При використанні

енергоносіїв та електроенергії як автомобільного палива або для обігрівання

сплачується відповідний податок. У разі використання енергоносіїв як сировини для

хімічних електролітичних і металургійних процесів податок не стягується.

Відповідно до цього директива встановлює мінімальні ставки оподаткування на

автомобільне паливо, паливо для промислового або комерційного використання,

паливо для опалення та електроенергію. Рівень оподаткування, що застосовується

країнами-членами ЄС, не може бути нижчим від мінімальних ставок, установлених

Директивою.

5) Директива ЄС щодо заохочення використання поновлюваних джерел

енергії.

У грудні 2008 р. Європейським парламентом ратифіковано Директиву

2009/28/ЄC щодо використання поновлюваних джерел енергії (Directive on the Use

of Renewable Energy Source – DURES) як важливої складової енергетичної політики і

основних завдань із реалізації Плану дій з підвищення енергоефективності та

запобігання кліматичним змінам.

Директива DURES визначає загальні вимоги до впровадження використання

енергії з поновлюваних джерел і порядок обміну статистичними даними між

країнами ЄС для реалізації спільних проектів як між країнами-членами ЄС, так і

країнами третього світу; формулює адміністративні процеси керування,

інформування й навчання, а також визначає можливість передавання електричними

мережами енергії з ПДЕ. Директива встановлює конкретні національні частки

енергії, отримуваної з поновлюваних джерел у загальному обсязі енергоспоживання,

у тому числі для комунальної сфери, будівель і транспорту кожної країни-члена ЄС.

14

Для цього країнам рекомендовано стимулювати істотне збільшення використання в

зазначених секторах технологій, що перетворюють енергію сонячної радіації, вітру,

геотермальну, біомаси та інші поновлювані джерела.

Окрім установлення обов'язкових завдань на частку валового кінцевого

споживання енергії з поновлюваних джерел, визначено необхідність інтеграції ПДЕ

в сектори транспорту, будівництва і міського розвитку. Директива також

установлює, що країни-члени співтовариства повинні забезпечити доведення до

2020 р. частки споживання енергії з поновлюваних джерел на всіх видах транспорту

до 10% від рівня кінцевого споживання. Директива вимагає встановлення ціни на

енергію, що відповідає витратам виробництва і обсягам споживання енергії з

урахуванням екологічних та соціальних витрат.

Директивою визначено також необхідність розвитку інфраструктури систем

передавання та розподілу електроенергії, гідроакумулюючих електростанцій і

систем електропостачання. Країнам-членам запропоновано вжити належних заходів

для прискорення нормативно-правового забезпечення вільного доступу до

електричних мереж, що сприятиме притоку інвестицій у поновлювані джерела

енергії.

6) Директиви ЄС щодо енергоефективності будівель.

Європейським парламентом і Радою Євросоюзу прийнято Директиву

2002/91/ЄС EPBD «Енергетичні характеристики будівель» (Directiv on the Energy

Performance of Building), положення якої знайшли відображення в національному

законодавстві країн-членів ЄС. На виконання директиви у 2008 р. у країнах-членах

ЄС завершено роботу з перегляду пакету стандартів щодо енергетичних

характеристик будівель.

Ключовими пунктами директиви є: загальна методологія розрахунку

комплексних енергетичних характеристик будівель; мінімальні стандарти з

енергоефективності нових та існуючих будівель, які підлягають капітальному

ремонту; системи енергетичної сертифікації нових та існуючих будівель з

періодичністю до п'яти років; регулярна перевірка котелень і централізованих

систем опалення та кондиціонування повітря в будівлях з оцінкою ефективності

опалювальних установок що експлуатуються понад 15 років.

Директива EPBD визначає підхід до будівель як до єдиної енергетичної

системи. Залишаються обов’язковими для країн-членів ЄС запровадження

нормування енергетичних характеристик будівель відповідно до прийнятої

методології з установленням відповідних національних вимог до енергетичних

характеристик нових та існуючих будівель.

Незважаючи на те що на житлові і громадські будівлі приходяться понад 40%

кінцевого енергоспоживання та значні обсяги викидів парникових газів, зазначений

сектор має ще значний невикористаний потенціал економічно рентабельного

15

енергоспоживання для виходу до 2020 р. на встановлений Планом дій ЄС рівень

підвищення енергоефективності на 20%.

До кінця 2020 р. всі споруджувані будівлі ЄС мають відповідати показникам

будівель із мінімальним або нульовим споживанням енергії та більш

розширеним використанням ПДЕ.

Енергозбереженню сприяє також система регулювання споживання енергії,

яка включає державну і муніципальну систему планування і регулювання діяльності

опалювальної, газової та електроенергетичної систем.

У 2010 р. було прийнято нову уточнену редакцію Директиви 2010/31/ЄС щодо

енергетичних характеристик будівель, EPBD-2010 (Energy Performance of Building

Directive), яка підтримується більш ніж 40 стандартами EN, затвердженими

Європейським комітетом із стандартизації (Comite Europe'en de Normalisation).

Прогноз економії енергії на 2020 р. відповідно до Директиви EPBD

Група устаткування Економія енергії

Зниження

викидів СО2 млрд євро за рік млн т н.е. за рік млн т за рік

Побутова електротехніка (втрати в

режимі очікування чи у вимкненому

режимі без відключення від мережі)

4 2,6 13

Побутові водонагрівачі 15 28 60

Котли 30 47 120

Освітлення 14 39

Інше 17 10 50

Всього 80 95,6 282

Директива EPBD-2010 розглядає будівлю як функціонально зв'язаний, єдиний

енергетичний комплекс. Стандарти, що характеризують розрахунок загального

споживання енергії в будівлі та встановлюють методи розрахунку

енергоспоживання в окремих інженерних системах і будівлях в цілому: EN 15603,

EN 15615, EN 15217, EN 15459. Теплопостачання будівель від різних джерел енергії

регулюється окремою серією стандартів EN 15316. Регламент вибору вихідних

даних для енергетичних розрахунків установлює стандарт EN ISO 13790. До цього ж

розділу також відносяться стандарти, що визначають методи розрахунку систем

охолодження (EN 15243), вентиляції (EN 15241), освітлення (EN 15193) і

автоматизованих систем управління інженерним забезпеченням будівель (EN

152332). Ці стандарти орієнтовано на можливість впровадження в будівлях

поновлюваної та нетрадиційної енергетики.

Стандарти, що визначають навантаження на опалення та охолодження будівлі

– EN ISO 13790. Ці стандарти встановлюють правила розрахунку

теплоенергетичного балансу (годину, тиждень, місяць, рік) будівлі на основі:

16

- трансмісійних тепловтрат через огороджувальні конструкції будівель;

- інфільтрації подання в будівлю зовнішнього повітря;

- внутрішніх тепловиділень від людей, оргтехніки, освітлення, технологічного

обладнання;

- інсоляції через світлопрозорі огородження.

«Підтримуючі» стандарти, що визначають правила вибору умов

функціонування будівель:

- теплофізичні характеристики огороджувальних конструкцій будівель (EN

ISO 6946, EN ISO 13370, EN ISO 10077-1, EN 13947, EN ISO 14683);

- вентиляція, інфільтрація, повітрообмін (EN 15242);

- інсоляція, ефективність сонцезахисних пристроїв (EN 12216, EN 13659);

- внутрішній мікроклімат і будівельна кліматологія (EN 15251, EN ISO 15927);

- термінологічні стандарти (EN ISO 7345; EN ISO 9288, EN ISO 9251, EN

12792).

Застосування стандарту EN 15232 дає змогу оцінити стан енергоефективності

будівель, розподіливши їх за категоріями А, В, С і D. Не дозволяється споруджувати

будівлі категорії D, а існуючі, зазначеного класу, підлягають модернізації.

При здійснені власником моніторингу стану будівлі та ефективного її

енергоспоживання, може бути досягнуто вищого рівня економії, що дає змогу

отримати сертифікат рівня «Зеленої будівлі».

В ЄС встановлюються більш жорсткі норми і вимоги у стандартах щодо

енергоефективності під час будівництва нових і реконструкції діючих будівель

(Німеччина, Франція, Італія, Великобританія, Данія, Швеція тощо) і, перш за все,

щодо поступового переходу до спорудження будівель із пасивним чи нульовим

енергоспоживанням. У таких країнах, як Великобританія і Данія, передбачається

до 2020 р. перейти повністю на спорудження таких будівель.

4. Міжнародний Протокол вимірів і верифікації ефекту від

енергозбереження.

Міжнародний протокол із вимірів і верифікації ефекту енергозбереження –

IPMVP (International Performance Measurement and Verification Protocol) є одним з

існуючих у світі методичних документів для оцінювального розрахунку заощаджень

енергоресурсів завдяки впровадження енергозберігаючих заходів. Цей протокол –

плід спільної волонтерської роботи професіоналів, яких поєднує Efficiency Valuation

Organization (EVO) – некомерційне об'єднання з оцінювання ефективності у сфері

енергоефективності й перфоманс-контрактингу, головною метою якої є розроблення

й підтримування впровадження стандартів у цій сфері. Для визначення загальних

правил гри на ринку енергоефективності у світових масштабах EVO акумулює й

популяризує перевірені практичні рекомендації.

17

Під час розроблення енергосервісною компанією проекту для замовника

важливо заздалегідь передбачити заходи, які допоможуть виміряти й верифікувати

(підтвердити) одержувану економію енергії, в тому числі і за рахунок

встановлювання додаткового устаткування.

Методи вимірів і верифікації, застосовувані в рамках протоколу IPMVP,

дозволяють фахівцям-практикам розробляти план вимірів і верифікації (M&V)

ефекту енергозбереження як для проектів, що реалізуються в бюджетній сфері, так і

для проектів на промислових підприємствах.

Формування чіткої і ясної термінології, послідовність у розрахунках

застосовуваних методів є основними принципами протоколу IPMVP. Проекти з

енергозбереження можуть відрізнятися в деталях, але методи вимірів і верифікації,

описані в протоколі IPMVP, успішно застосовуються в десятках країн світу в разі

реалізації великої кількості різних за масштабами проектів і програм із підвищення

енергоефективності.

Протокол представляє книгу, що починається з посібника користувача, де

приводяться визначення термінів, даються різні способи застосування документа.

У Протоколі перераховуються вісім способів виміру й верифікації (M&V),

основні принципи якісних змін і верифікації, зазначено сферу застосування

Протоколу. Наведено основні методики вимірів і розрахунку кількісних поправок

до вимірюваних величин, обсяги споживання енергетичних ресурсів або води.

Для виконання вимірів і верифікації в першу чергу розробляється план, що

включає певні розділи. Протоколом визначаються рекомендації з формування плану,

у якому відображається економічно доцільна для замовника вартість заходів щодо

вимірів і верифікації, а також наведено перелік основної інформації для звіту про

енергозбереження.

Для користування методиками Протоколу необхідно володіти основними

термінами й визначеннями, використовуваними в ньому. У зв'язку з цим автори

російськомовної версії IPMVP підготували спеціальні методичні матеріали, в яких

представлено:

• термінологію вимірів і верифікації;

• процес планування й впровадження заходів щодо вимірів і верифікації;

визначення границь вимірів;

• визначення тривалості періоду проведення вимірів;

• формування базової лінії й визначення коригувальних факторів і

порівняльних умов;

• опції для проведення вимірів і верифікації, принципи вибору найбільш

прийнятної опції.

У додатках до Протоколу наведено приклади формування протоколів з

різними рівнями деталізації.

18

Вимір і верифікація ефекту від впровадження енергозберігаючих заходів – це

нова для країн СНД сфера, і сьогодні раціонально не «винаходити колесо», а

користуватися методологією, упровадженою у світовій практиці, яку відображено в

IPMVP.

Поширення положень протоколу IPMVP, що вказує умови визначення

можливої економії, відкриває поле для широкого впровадження енергосервісних

контрактів, а для фінансових інститутів – новий ринок із фінансування таких

проектів.

5. Із досвіду країн – членів ЄС щодо реалізації Плану дій ЄС з

енергоефективності.

Раціональне та екологічно відповідальне використання енергетичних ресурсів

є одним з головних пріоритетів енергетичної політики країн-членів ЄС.

В європейських країнах питання охорони навколишнього середовища є

невід'ємною складовою енергетичної політики. Крім норм і стандартів до

енергетичних і екологічних характеристик будівель, споруд, побутових

енергоспоживаючих пристроїв та інженерного обладнання, визначаються також

вимоги до учасників ринку та споживачів енергетичних ресурсів щодо підвищення

їх енергетичної та екологічної ефективності відповідно до основних положень

європейських директив.

Для різних країн ЄС встановлюються національні плани реалізації директив,

які є обов’язковими для виконання. Директиви визначають завдання з

енергоефективності в енергетичному секторі в частині кінцевого споживання енергії

та енергетичних послуг, упровадження законів з енергоефективності будівель і

маркування продуктів, пов’язаних з енергетикою, у тому числі енергетичне

маркування побутових приладів.

5.1. Політика енергоефективності та енергозбереження Німеччини

Федеративна Республіка Німеччина, поряд із розвиненими європейськими

державами, є основним споживачем енергоресурсів на континенті. Відсутність

великих запасів органічного палива на території країни зумовлює необхідність

імпорту, частка якого становить понад 60% потреб країни в первинних

енергоресурсах.

Баланс електроенергії Німеччини, млрд кВт∙год

Показник 2000 р. 2005 р. 2008 р. 2010 р.

Виробництво 571,55 620,3 637,21 627,9

Споживання 482,6 516,22 525,55 529

Експорт 42,08 61,25 61,77 57,9

Імпорт 45,13 56,86 41,67 43

European Statistical Office, Eurostat

19

У структурі паливного балансу на 2011 р. частка вугілля становить 25,3%,

ядерної енергії – 8%, природного газу – 21,3%, нафти – 36,4% та ПДЕ – 9%.

Структура енергоспоживання у Німеччині:

• 30% – домашнє господарство;

• 28% — транспорт;

• 26% — промисловість;

• 16% — ремесла, торгівля і сільське господарство.

Структура енергоспоживання в домашніх господарствах:

• 75% — обігрів та охолодження;

• 13% — електропобутові прилади і освітлення;

• 12% — підігрівання води.

Враховуючи зазначене, німецький Бундестаг дійшов висновку щодо

необхідності двократного підвищення рівня енергоефективності за період 1990-

2020 рр.

Недостача власних ресурсів вуглеводного палива сприяла розвитку ПДЕ, що

забезпечило країні лідерство в отриманні біодизельного палива, а також дало змогу

стати провідним виробником вітроустановок у світі.

Із загального обсягу споживання біодизельного палива, отриманого в країнах

ЄС (9 тис. т на день) половина виробляється в Німеччині. За даними Асоціації

промисловості, виробництво в країні цього палива буде щорічно зростати на 20 –

30%, стимулювання чого здійснюватиметься за рахунок податкових пільг, що дасть

змогу до 2012 р. зрівняти ціни на штучне і звичайне дизельне паливо.

Початок енергозбереженню в Німеччині поклав «Закон про пріоритет

поновлюваної енергії», прийнятий у 1991 р. Завдання підвищення

енергоефективності в країні вирішуються через Міністерство навколишнього

середовища і частково – через Міністерство економіки, Федеральне міністерство

транспорту, будівництва і міського розвитку. Кожне із міністерств має свої завдання

і відповідні повноваження.

У Німеччині розвиток енергозберігаючих технологій є одним з основних

завдань Федерального уряду у сфері економіки країни, завдяки яким енергоємність

ВВП на початок 2010 р. доведено до 0,12 т н.е. на 1 тис. дол. США з урахуванням

ПКС (Франція – 0,14, Фінляндія – 0,22, Іспанія – 0,1, Польща – 0,15, Чехія – 0,18

(для порівняння: Україна – 0,47 т н.е. на 1 тис. дол. США, додаток 4).

У країні запроваджено найвищий «зелений» тариф – від 3,5 євроцентів/кВт∙год

для ГЕС потужністю більше 50 МВт і офшорних ВЕС, до 25 євроцентів/кВт∙год –

для ГеоЕС і для СЕС – до 30 кВт. При цьому за нормативними вимогами Німеччини

споживачі зобов’язані купувати відповідну частку електроенергії (до 20%

потрібного обсягу) за ставкою «зеленого» тарифу з надбавкою. У цілому в країні до

20

2015 р. не менше 20% всього обсягу електроенергії передбачено виробляти з

використанням альтернативних джерел.

Згідно з чинними нормативними документами здійснюється конкретна робота

щодо енергозбереження і підняття енергоефективності систем, машин, приладів і

механізмів. За період 2000–2003 рр. влада Німеччини щорічно вкладала в розвиток

поновлюваної енергетики та енергозбереження не менше 200 млн євро. Упродовж

2003–2005 рр. фінансування таких проектів було збільшено до 360 млн євро. У

2011 р. за повідомленням ООН у світі на розвиток альтернативних джерел енергії

було інвестовано 257 млрд дол. США.

Влада активно залучає до участі в нових проектах приватний капітал,

використовуючи для цього такі засоби, як організація і проведення конкурсів з

реалізації пільгових енергозберігаючих кредитів, надання пільг з оподаткування

тощо.

Активну позицію в проведенні конкурсів енергозбереження займає Німецьке

енергетичне агентство DENA – товариство з обмеженою відповідальністю, яке є

федеральною структурою. Засновниками DENA є держава і Кредитне відомство

поновлення і розвитку (KfW). Агентство займається вирішенням широкого кола

таких завдань, як моніторинг енерговитрат, аналіз паливно-енергетичного балансу

країни та динаміки цін на енергоносії, розробляє стратегію будівництва електричних

установок на поновлюваних джерелах енергії, планує модернізацію діючих

електростанцій, здійснює торгівлю емісійними квотами, організовує спільну

реалізацію новітніх проектів, консультує владні органи з питань ефективного

використання енергії, веде активну пропагандистську і роз’яснювальну роботу серед

населення.

Широкого розповсюдження в країні набуває використання вітроенергетики та

сонячної енергії. У Німеччині сонячні енергетичні установки щорічно виробляють

більш ніж 3000 млн кВт∙год електроенергії. У Берліні заплановано перевести на

енергозабезпечення на основі сонячної енергії всі плавальні басейни. Приватним

інвесторам надається можливість розміщувати на дахах громадських споруд понад

100 000 м2 сонячних батарей і на певних умовах подавати отриману енергію в

міську мережу.

Із 2007 р. адміністрація Берліну купує для своїх потреб лише автомобілі зі

зменшеним споживанням бензину в режимі міських перевезень. Електроприлади та

обладнання промарковано залежно від рівня енерговитрат. Визначено порядок

поступового витіснення використання приладів та обладнання, що мають рівень

витрат за межами встановлених нормативів.

Німеччина є однією з країн Європейського Союзу, де найбільш активно

використовуються сучасні технології енергозбереження і альтернативні джерела

енергії.

21

У Німеччині на виконання відповідних директив і рекомендацій МЕА

особлива увага приділяється розвитку комбінованого виробництва електро- та

теплоенергії на ТЕЦ і когенераційних системах як найбільш ефективного напряму

використання енергоресурсів. Федеральним законом розвитку ТЕЦ і систем

когенерації країни до 2020 р. передбачено подвоїти обсяги виробництва

електроенергії та теплового споживання з відповідним щорічним нарощуванням їх

обсягів. Крім цього в країні запроваджено тарифно-цінове стимулювання розвитку

ТЕЦ на біогазі, що дало можливість за останні 7 років на порядок збільшити

потужності таких теплоелектроцентралей. На державному рівні підтримується

також розвиток мікроТЕЦ та теплоцентралей на паливних елементах.

Державою уміло регулюється видобуток вуглеводнів. Так, безпосередньо

видобуток і перероблення нафти здійснюється приватними компаніями, однак

транспортна система знаходиться в державній власності.

В результаті реалізації зазначених та інших програм з підвищення

ефективності використання енергетичних ресурсів в Німеччині за період з 2000 по

2011 роки знижено енергоємність ВВП з 0,14 до 0,11 т н. е. на 1000 дол. США або на

19% (додаток 1).

5.2. Досвід Королівства Данії щодо впровадження енергоефективних

технологій

Досвід упровадження ефективних систем енергозбереження в економіці

країни є найбільш системним і тривалим серед європейських країн. У 60-х рр.

минулого століття в економіці Данії основу енергетичного потенціалу становила

нафта і нафтопродукти, частка яких досягала майже 90 %. Енергетична криза

семидесятих років і різке зростання цін на вуглеводні змусили владу країни

переосмислити державну політику у сфері енергетики і внести суттєві корективи.

Першим кроком у цьому напрямі стало створення системи планування

енергопостачання в масштабах країни з поетапним створенням і впровадженням

сучасних енергозберігаючих технологій. На першому етапі було розроблено

енергетичний план, головним завданням якого було визначено забезпечення

надійного енергопостачання з диверсифікацією джерел енергопостачання, створення

законодавчо-правової бази енергопостачання, запровадження відповідних

стимулюючих енергетичних податків, переглядом і реорганізацією систем

енергопостачання районів країни.

Із 1981 р. вводиться у дію другий енергетичний план, направлений на

закріплення досягнутих результатів і подальший розвиток енергозбереження.

Враховуючи високі ціни на нафту, державні органи послідовно скорочують її частку

в паливному балансі країни, збільшуючи споживання біогазу, соломи, дерев’яної

22

тирси, побутового і промислового сміття, побічного тепла промислових

підприємств.

Практика підтвердила необхідність подальшого розвитку найбільш

ефективного з економічної точки зору комбінованого виробництва тепла та

електроенергії, а також розвитку централізованого теплопостачання мережами з

високотехнологічною теплоізоляцією. За часткою центрального опалення Данія

сьогодні займає одне із провідних місць у світі. Майже всі міста мають центральне

опалення, що охоплює близько 50 % будівель Данії.

Данія ефективно формує свій паливно-енергетичний баланс, в якому нафта

становить 44,4 %, газ – 20,3 %, вугілля – 17,1 %, поновлювані джерела енергії –

18,2 %. Із поновлюваних джерел енергії використання дерев’яної тирси становить

44 %, енергії вітру – 27 %, спалювання соломи – 27 %, вироблення біогазу – 6 %.

Окрім цього, використовуються геотермальні установки та енергія, отримана від

спалювання сміття.

Успіхи країни у сфері енергозбереження дозволили забезпечити з 1970 р. 50%-

вий приріст промислового виробництва практично без збільшення споживання

енергії за цей період. Враховуючи загострення екологічної ситуації, а також

тенденції на світовому енергетичному ринку, Міністерством транспорту і

енергетики Данії у 2005 р. розроблено довгострокову стратегію енергетичного

розвитку країни на період до 2025 р., згідно з якою забезпечується баланс між

економічним розвитком держави, екологічними аспектами її розвитку і високим

рівнем енергетичної безпеки держави на довгострокову перспективу, підтримання

умов для стійкого економічного розвитку країни за умов високих і нестабільних

світових цін; урахування і дотримання національних екологічних пріоритетів,

розроблення і впровадження нових енергетичних технологій; створення стабільного

лібералізованого ринку газу і електроенергії з вільним вибором постачальників

енергії та однаковими умовами конкуренції підприємств у рамках ЄС.

На державному рівні передбачено подальший розвиток перспективних

технологій, їх трансформацію в системні енерговиробництва з одночасним

створенням високоефективного екологічно чистого енергетичного сектора

економіки з можливістю інтеграції до енергосистем поновлюваних джерел енергії.

У сфері енергозбереження та використання поновлюваних джерел енергії

передбачається:

1. Зменшити енергоспоживання відносно середньорічної норми (7,5 ПДж) у

2006–2013 рр. з відповідним зменшенням питомих енерговитрат на одиницю

продукції та підвищенням ефективності роботи енергопостачальних і

енергорозподільчих компаній (електричних, газових, теплопостачальних, нафтових).

2. Зменшити енергоспоживання в транспортному секторі з упровадженням

більш ефективних технологій і альтернативних видів палива, включаючи природний

23

газ, біопаливо, водневе паливо; провести аналіз та розширити можливості

запровадження екологічно ефективного, обґрунтованого оподаткування у

транспортному секторі на найближчі роки.

3. Збільшити частку використання поновлюваних джерел енергії шляхом

створення розгалуженої і гнучкої інфраструктури для розширення можливості

підключення таких джерел; збереження і покращання економічних умов,

орієнтованих на ринок ПДЕ; надання пріоритетного значення державним науково-

дослідницьким програмам у даній сфері, проведення аналогічної політики в рамках

програм загальноєвропейських досліджень; проведення економічної оцінки

можливостей розміщення на шельфі країни додаткових вітропарків.

Ефективному використанню електроенергії сприяє діюча в галузі система

власності. Електростанції та інфраструктура контролюються компаніями, які

одночасно володіють лініями електропередавання. Розподільчі компанії

контролюються відповідними групами споживачів, муніципалітетами, в окремих

випадках – приватними інвесторами. Розвиток малих і середніх електростанцій

потужністю до 100 МВт спричинив появу на енергоринку країни незалежних

виробників електроенергії – «Independent Power Producers».

5.3. Політика енергозбереження у Польщі

Польща впроваджує систему енергозбереження з 1991 р. Насамперед слід

зазначити, що влада Польщі повністю гармонізувала національне законодавство з

нормативно-правовими документами ЄС. Практично немає суперечностей між

загальнодержавними та місцевими нормативно-правовими актами. Успішно

формується інституційно-організаційне забезпечення політики енергозбереження. У

країні налагоджено ефективну і цілеспрямовану роботу державних та місцевих

органів влади, фінансових і комерційних структур, суб’єктів господарювання щодо

проведення заходів енергозбереження в житловому секторі, роботу з ефективного

використання місцевих ресурсів та електроенергії, упровадження геліоенергетики,

виробництво біогазу, утилізацію сміття, отримання теплової та електричної енергії

від спалювання соломи та інших рослинних відходів.

Польща має позитивний досвід змішаного фінансування енергетичних

проектів (кошти Євросоюзу, міжнародних фондів-донорів, екологічних фундацій,

бюджету), де ефективно використовується система податкових пільг.

Влада намагається за допомогою державних важелів розширити коло

кредиторів для проведення таких заходів з енергозбереження, які потребують

значних коштів і які розраховано на тривалу перспективу. У Польщі існує

спеціальний комунальний фонд, кошти якого акумулюються за рахунок зборів від

населення і використовуються для реалізації недорогих проектів енергозбереження,

підвищення якості опалення, поточного ремонту.

24

Енергоспоживання в країні здійснюється на договірній основі. Це дозволяє

уникати бюрократичної тяганини, пов’язаної з дозвільною системою, не допускати

монополізації сфери, покращувати завдяки конкуренції якість послуг, зменшувати

ціни, спростити аудит.

Створення потужних державних компаній дозволило інтенсифікувати

інвестиційний процес у польській енергетиці. Однак проблема оновлення

генеруючих потужностей і енергомереж залишається актуальною. Станом на кінець

I півріччя 2012 р. кількість енергоблоків у країні, збудованих понад 20 років тому,

досягла 77%, а 45% експлуатується понад 30 років. Здійснюються заходи з

системного виведення з експлуатації застарілих та неекономічних потужностей.

Зокрема, Polska Grupa Energetyczna (PGE) в 2011 р. ввела в роботу новий енергоблок

на 858 МВт на ТЕС Belchatow. Разом з тим введення нових сучасних потужностей

не є достатнім і потребує значного розширення із залученням відповідних

інвестицій.

Усі провідні польські енергокомпанії мають значні інвестиційні бюджети. Так,

PGE до 2025 р. планує вкласти в створення нових і модернізацію діючих

потужностей в генерації і мережевому господарстві EUR30 млрд, Tauron – EUR12

млрд до 2020 р. і Energa – EUR5 млрд до 2015 р. Всього ж загальний обсяг

інвестицій в галузь оцінюється приблизно в 100 млрд злотих (близько EUR24 млрд)

до 2020 р. За цей період загальну генеруючу потужність передбачається довести до

41,5 ГВт, тобто збільшити її на 27%. До 2020 р. необхідно вивести з експлуатації

щонайменше 4-5 ГВт застарілих економічно неефективних генеруючих

потужностей.

Одним із джерел фінансування є європейські фінансові структури

Європейський інвестиційний банк і ЄБРР. Зокрема, надано десятирічний кредит у

розмірі $ 300 млн на реалізацію проекту модернізації та розширення розподільних

мереж (загальний обсяг проекту перевищує $ 770 млн).

Сьогодні понад 90% генеруючих потужностей у країні припадає на вугільні

енергоблоки. Володіючи великими запасами вугілля, країна передбачає і надалі

використовувати цей ресурс, що вступає в протиріччя з європейською енергетичною

політикою, спрямованою на скорочення обсягу викидів вуглекислого газу.

Європейська комісія в минулому році продовжила дозвіл на видачу

безкоштовних квот на емісію С02 діючим польським вугільним енергоблокам як

мінімум до 2019 р. Разом з цим не вирішено питання щодо поширення дії цього

положення на проектовані об'єкти. У результаті чого, PGE сьогодні припинено

розроблення близько 30 проектів із будівництва нових вугільних енергоблоків.

Раніше планувалося компенсувати виведені з роботи вугільні енергоблоки за

рахунок будівництва нових АЕС, які до 2025 р. повинні були покривати до 25%

потреб країни в електроенергії, але після аварії на японській АЕС «Фукусіма» в

25

минулому році ці плани було відкладено. Разом з тим у вересні 2012 р. PGE спільно

з компаніями Tauron, KGHM повідомили про можливе створення консорціуму з

будівництва першої польської АЕС потужністю 3 ГВт, у той же час складність і

висока вартість цього проекту (EUR12.1 млрд) можуть затримати процес його

реалізації.

У Польщі розробляються проекти будівництва потужних вітроелектростанцій

на балтійському узбережжі, але за експертною оцінкою, частка цього джерела в

енергетичному балансі країни в найближчі 20 років не перевищить і 10%.

Організація роботи на державному рівні з розвитку та впровадження

енергоефективних технологій та енергозберігаючих заходів у галузях економіки

дозволило за період з 2000 року по 2011 рік знизити енергоємність ВВП з 0,2 т

н.е./1000 дол. США до у 2011р. до 0,17 т н. е., або на 19 %.

5.4. Перебудова економіки Швеції в умовах зниження імпортозалежності.

Швеція може бути зразком щодо організації перебудови економіки країни для

кардинального підвищення ефективності використання енергоносіїв з відповідним

обмеженням імпорту. Зіткнувшись у 70-х рр. з шоковим зростанням цін на нафту,

країна взяла курс на скорочення споживання вуглеводневої сировини, перш за все за

рахунок імпорту. Завдяки реалізації відповідної національної Програми у 2003 р. у

Швеції лише 32% генерації енергії забезпечувалося за рахунок використання нафти

проти 77% у 1970 р. Частка поновлюваних джерел енергії (головним чином

гідроенергетики) на той час наближалася до 40% (третій показник в Європі після

Норвегії та Ісландії), а у 2010 р. досягла 55%.

У 2005 р. на урядовому рівні було прийнято рішення – до 2020 р. повністю

припинити використання нафти і газу в енергетиці і комунальному

господарстві, замінивши їх, в основному, альтернативними джерелами енергії.

Відповідно до зазначеного рішення передбачається до 2030 р. перетворити Швецію

на країну, «повністю вільну від нафти», вилучивши застосування нафтопродуктів

навіть у транспортному секторі.

Для цього створено спеціальну комісію, яка сформулювала ряд завдань до

2020 р., зокрема:

- підвищення енергоефективності шведської економіки на 20% (на 1,5% за рік);

- скорочення використання бензину та дизельного палива в автомобілях на 40 –

50% за рахунок широкого впровадження біопалива;

- знизити споживання нафти і газу в промисловості на 25 – 40%;

- повна відмова від використання вуглеводних енергоносіїв у комунальному

господарстві.

26

Для власників автомобілів, що використовують альтернативне паливо, було

введено пільги, зокрема: менші страхові платежі, зниження податку на легкові

автомобілі тощо.

У березні 2007 р. урядовим рішенням установлено субсидію в національній

валюті EUR1080 для всіх покупців гібридних автомобілів або автомобілів, що

використовують біопаливо.

Продаж біопалива, на відміну від звичайного бензину, не обкладається

акцизом, що знижує його ціну на заправках і навіть субсидується, для чого урядом

виділено 108 млн євро. Компаніями VOLVO і Saab розроблено нові моделі двигунів,

що використовують біопаливо.

У 2008 р. близько 30% виробленої у Швеції енергії було отримано за

допомогою спалювання біомаси і біогазу.

З 1985 р. по 2005 р. Швеція скоротила споживання вуглеводневих енергоносіїв

у комунальному господарстві на 70%.

Державна програма вимагає повністю припинити використання нафти і

газу для опалення до 2020 р. Для розв’язання цієї проблеми у Швеції широко

використовується централізоване районне опалення (district heating) – порівняно

невеликі когенераційні установки, що виробляють електричну і теплову енергію.

Такі установки завдяки генерації тепла та електроенергії, мають високий ККД (до

90%) і можуть забезпечувати теплом невелике місто або міський район. Незначна

протяжність теплоцентралей від окремого джерела в межах району дає змогу значно

знижувати втрати теплоенергії, за рахунок чого значно підвищується ефективність

роботи районного централізованого опалення. На початок 2008 р. у Швеції вже

налічувалися 264 установки централізованого районного опалення, з них 74 –

когенераційні. Усі ці установки використовували біомасу як сировину. У резерві є

ще близько 20 станцій на вуглеводневому паливі, що запускаються в роботу тільки в

разі сильних зимових морозів.

До 2020 р. мінімум 75% нових житлових будинків мають відповідати

підвищеним стандартам енергоефективності – із застосуванням опалення від

сучасних комбінованих установок, теплових насосів для використання

низькопотенційного тепла, стіни і вікна повинні забезпечувати мінімальні

тепловтрати. Старі будівлі, що не відповідають цьому стандарту, передбачено

поступово модернізувати. При цьому держава фінансує переобладнання будівель,

що перебувають у суспільній власності, і частково компенсує витрати.

Стимулом підвищення енергоефективності є відносно високі ціни і тарифи на

тепло- і електроенергію, а також пільгові податки.

На державному рівні заохочується використання домогосподарствами

холодильників та іншої побутової техніки зі зниженим споживанням електроенергії,

теплових насосів та іншого енергоефективного обладнання.

27

Реалізація зазначених та ряд інших заходів за 2000-2011 роки дозволила

знизити енерговитрати на одиницю ВВП майже на 20% (додаток 1).Для вирішення

завдання щодо заміни нафти і газу у Швеції інтенсивно будуються вітрові

електростанції. Найбільший із проектів, що реалізовується сьогодні, передбачає до

2020 р. введення в експлуатацію від 3 до 3.5 ГВт потужностей

вітроенергоустановок.

У лютому 2009 р. урядом Швеції прийнято рішення щодо відміни мораторію

на розвиток атомної енергетики, у країні було збудовано нові реактори, підвищено

коефіцієнт використання вже існуючих потужностей. За повідомленням

Енергетичного Агентства Швеції, приріст потужностей АЕС забезпечить країні

щорічне виробництво у 66 млрд кВт∙год.

5.5. Енергетична політика Королівства Нідерланди

У країні усвідомлюють, що в умовах зростання глобальної конкуренції щодо

розвитку альтернативних джерел енергії та зниження витрат енергетичних ресурсів

є найефективнішим інструментом отримання конкурентних переваг на глобальних

ринках і має найбільш важливе значення для забезпечення енергетичної безпеки.

Сьогодні Королівство Нідерланди займає одне з перших місць із виконання

завдання щодо зниження енерговитрат на 13% до 2020 р., доведення частки

поновлюваних джерел енергії до 20%, зменшення викидів вуглецю на 20%. Із

урахуванням того, що ціни на енергоносії в країні є одними з найвищих у ЄС,

питання запровадження альтернативних джерел енергії є особливо актуальними.

Насамперед, це зумовлено високою базовою ціною на енергоносії, левову частку

якої становлять відрахування на інноваційну діяльність.

Завдання щодо впровадження альтернативної енергетики в Нідерландах

вирішуються через Службу регулювання енергетики (Dienst uitvoering en toezicht

energie) і частково через Міністерство економічних справ, Міністерство

інфраструктури та навколишнього середовища та Антимонопольну службу

Нідерландів (Netherlands Competition Authority). Кожне з відомств має свої завдання

і відповідні повноваження.

Водночас формування енергетичної політики частково здійснюється і міс-

цевою владою провінцій країни та окремими муніципалітетами, які мають право

встановлювати та стягувати власні податки.

Таким чином, державні органи здійснюють лише загальне регулювання галузі:

установлюють базові та максимальні тарифи, здійснюють контроль за дотриманням

антимонопольного законодавства, технічних вимог, забезпечують дотримання

законодавства у визначеній сфері, установлюють обов'язкові податки та збори.

Безпосередньо держава не здійснює фінансування енергоефективних проектів,

проте влада активно залучає до участі в нових проектах приватний капітал,

28

використовуючи для цього такі засоби, як організація і проведення конкурсів із

реалізації «пільгових енергозберігаючих кредитів», надання пільг в оподаткуванні

тим підприємствам, що постійно зменшують енергоємність виробництва та

впроваджують технології, «дружні» до навколишнього середовища.

Важливим є питання фінансування та запровадження системи стримувань і

переваг. Аналіз досвіду Нідерландів із реалізації зазначених питань дозволяє

зробити такі висновки:

• для заохочення та боротьби з неефективним чи надмірним споживанням

енергії використовуються різні схеми оподаткування, які підвищують відносну

вартість спожитих енергоресурсів або зменшують відносну вартість енергії,

виробленої із застосуванням нових технологій;

• державою постійно підвищується економічна привабливість і збільшується

інвестування енергозберігаючої галузі. При цьому джерелами пільгових кредитів є

кошти, які надходять завдяки податкам і зборам;

• запроваджено дієві економічні санкції за неефективне використання

енергоресурсів (місцеві збори, підвищені податки та штрафи).

За необхідності активізації впровадження ефективних принципів регулювання

ринку в країні за підтримки уряду запропоновано нову схему стимулювання та

підтримування виробництва альтернативної енергії. Вона передбачає поєднання

діючого принципу податкових пільг, збереження зобов'язань щодо необхідності

виробництва обов'язкової частки «зеленої» електроенергії та використання

спеціальних сертифікатів із правом їх подальшого перепродажу.

Концептуально запропонована схема діятиме за таким принципом – кожне

підприємство-виробник енергії зобов'язане збільшити частку виробництва

поновлюваної енергії та одночасно може звертатися за сертифікатом, який дає змогу

отримувати певні податкові привілеї, пільгове кредитування із «зелених» фондів,

можливість використання механізму прискореної амортизації обладнання тощо.

Одночасно такий сертифікат установлює більш жорсткі зобов'язання щодо обсягів

виробництва «зеленої» електроенергії та необхідність збільшення обсягів інвестицій

у галузь.

Запровадження такої ринково-орієнтованої схеми дозволить збільшити частку

підприємств, які здійснюватимуть довготривалі інвестиції в розвиток інноваційних

енергоефективних технологій у галузі.

6. Політика енергоефективності США

США займає друге місце в світі із споживання енергетичних ресурсів, завдяки

високому рівню електрифікації, розвиненій промисловості країни та зростаючій

кількості населення, що було і є причинами для впровадження енергоефективних

заходів, на федеральному та локальному рівнях.

29

Особливістю паливного балансу США є те, що незважаючи на значні

потужності з видобутку нафти, газу та вугілля країна залишається імпортером

первинних енергоресурсів (3,5% вуглеводнів від загального споживання

енергоресурсів – імпортуються).

Структура споживання енергоресурсів США за 2011 р., млн. т у. п.

Споживання

Нафта 833,6

Газ 626

Вугілля 501,9

Ядерне паливо 188,2

Гідроресурси 74,3

Всього 2269,3

У балансі використання первинної енергії до 1,25 % зросла частка біомаси

(деревні відходи, тверді побутові відходи), а також використання стічних вод і газу з

відходів органічного походження.

Зміни в паливній політиці енергетичних компаній у США визначилися,

передусім, динамікою цін на різні види палива на паливному ринку США, що видно

з наведених середньорічних цін:

Співвідношення цін на паливному ринку США

Рік Середньорічна ціна.

Природний газ, дол./тис м куб Нафта, дол./бар

2008 318,895 101,20

2009 142,015 63,90

2010 158,0092 81,31

2011 143,98 111,26

2012 99,1675 108,50

У вуглевидобувних районах США на десяти найбільш економічних ТЕС, які

працюють на газі, вугіллі та рідкому паливі (зокрема, у штаті Айдахо), роздрібна

ціна електроенергії становила близько 5 центів/кВт∙год, у штаті Каліфорнія, де

заборонено використання ТЕС на вугіллі, – майже 14 центів/кВт∙год.

США є лідером із видобутку і споживання сланцевого газу у світі. Розвідані

запаси сланцевого газу становлять 24 трлн м3

(технічно видобувні – 3,6 трлн м3). У

США відкрито величезні родовища: Барнетт (Barnett), Хайнсвілл (Haynesville),

Файетвілл (Fayetteville) і Марселлус (Marcellus). Провідною корпорацією в США з

видобутку сланцевого газу є компанія «Chesapeake Energy».

Про масштабність сланцевої технології в країні свідчать такі цифри: протягом

2010 р. в США було видобуто 138 млрд м3

сланцевого газу, що становить 23% від

загального його обсягу видобутку. Це при тому, що у 1996 р. у США добували лише

0,3 млрд м3 сланцевого газу, у 2006 р. – 1,1 млрд м

3. У 2008 р. видобуток природного

30

газу в США збільшився на 7,5 %. Більшу частину цього зростання було забезпечено

за рахунок видобутку сланцевого газу – 51,7 млрд м3

(8% від загальнонаціонального

показника).

Завдяки нарощуванню видобутку сланцевого газу та газу з вугільних пластів

вже у 2009 р. США стали світовим лідером видобутку газу (745,3 млрд м3), понад

40% якого прийшлося на нетрадиційні джерела (26% – метан з вугільних пластів і

14% – сланцевий газ), що призвело до виникнення надлишкової пропозиції газу на

світовому ринку та відповідного зниження його ціни. У результаті цього в США

відпала потреба в значному імпорті зрідженого газу, країна стала його експортером.

Збільшення видобутку СПГ починаючи з 2009 р. у США пов'язане з політикою

забезпечення енергетичної безпеки країни, сприятливою кон'юнктурою, пільговою

системою оподатковування на видобуток газу з нетрадиційних джерел, освоєнням

сучасних технологій горизонтального (спрямованого) буріння (horizontal/directional

drilling) у поєднанні з гідророзривом (fracking).

Середня собівартість видобутку сланцевого газу у США (2010 р.) становила

менше $200/тис. м3. Реальна собівартість видобутку змінювалася від $45 (Marcellus,

Barnett) до $390 (Floyd) за 1 тис. м3. Вартість видобутку сланцевого газу в країні

оцінюється від 195 до 304 дол. за 1 тис. м3. Так, компанія Chesapeake Energy

повідомила, що її витрати на видобуток газу становлять у середньому 3,50 дол. за 1

тис. куб. футів (99 дол. за 1 тис. м3).

Показники десяти кращих вугільних і газомазутних електростанцій США

Вид палива

Собівартість електроенергії

(виробничі витрати),

цент/кВт∙год

Коефіцієнт використання

встановленої потужності

Діапазон по

10 кращих

ТЕС

Середнє значення

по 10 кращих

ТЕС

% год/рік

Вугілля (99,9 – 99,6%) 0,65–1,07 0,96 79,3 6947

Мазут (100–85%) 3,7–5,7 4,3 35,9 3145

Газ (100–98%) 4,6–8,6 6,0 43,5 3811 Примітка. У дужках зазначено частку основного палива

Більш низьку собівартість електроенергії на вугільних енергоблоках

зумовлено зростанням обсягу виробництва електроенергії на електростанціях, що

працюють на вугіллі. Газові енергоблоки та ПГУ використовуються в основному в

змінній частині графіка навантажень.

За даними, опублікованими в жовтні 2009 р., на вугільних ТЕС США

продовжувалась експлуатація 257 енергоблоків, термін експлуатації яких становить

від 30 до 39 років (35,7% усіх вугільних енергоблоків) та 484 енергоблоки, які

відпрацювали понад 40 років. Отже, майже 61% вугільних енергоблоків потребує

виведення з експлуатації або модернізації із заміною найбільш зношеного

31

устаткування. Фінансово-економічна криза у 2008 р. загальмувала процес заміни

застарілого обладнання.

Для усунення наростаючого дефіциту потужності в США триває спорудження

32 нових вугільних енергоблоків загальною потужністю 15 919 МВт. Витрати на

спорудження цих енергоблоків становлять близько 30 млрд. дол. Погоджено

спорудження ще 4 великих енергоблоків загальною потужністю 2831 МВт.

Одним із основних напрямів підвищення ефективності використання

енергоресурсів у країні передбачається законодавче стимулювання скорочення до

2025 р. обсягів нафтового імпорту з країн Близького Сходу до 75% з переважним

використанням інноваційного енергозбереження. Для цього реалізується програма

державного субсидіювання поетапного переведення автомобільного транспорту на

нові види палива на основі природного газу, відходів сільськогосподарського

виробництва та біологічних відходів і відповідного зниження споживання

нафтопродуктів. Враховуючи те, що майже 65% нафти використовується в країні

для забезпечення роботи транспорту, на Федеральному рівні доведено завдання –

протягом 10 років на 20% знизити споживання бензину із запровадженням жорстких

вимог у стандартах паливної ефективності автотранспорту.

Передбачено законодавче заохочення компаній США до нарощування обсягів

видобування нафти в Латинській Америці, Азії та прикаспійському регіоні.

Відповідно до чинного законодавства з 2008 р. традиційне моторне паливо на

АЗС має вміщувати не менше 7,8% біопалива з доведенням цього показника до

11,3% у 2030 р. Крім цього встановлено, що з 2020 р. споживання моторного палива

на нових малолітражних вантажних і легкових автомобілях не має перевищувати 7 л

на 100 км.

На законодавчому рівні запроваджено податкові пільги й різні гранти для

АЗС, що торгують бензином із додаванням біопалива. Установлено також підвищені

технічні вимоги до електропобутової техніки.

До 2020 р. споживання біопалива буде доведено до 36 млрд галонів, причому в

основному планується використовувати біопаливо власного виробництва. Для цього

забезпечено фінансування досліджень і розробок технологій з перероблення в

біопаливо відходів целюлозно-паперових комбінатів.

В останні роки відповідно до закону «Про альтернативу моторному паливу»

до рангу державної політики введено використання природного газу як моторного

палива. Широко застосовуються державні дотації на розвиток громадського

транспорту. Відповідно до закону «Про чисте повітря» заміну старих автомобілів на

більш економічні стимулюють запроваджені норми паливної економічності, а також

цільові податкові знижки в розмірі до 7 тис. дол. США на придбання відповідних

нових гібридних автомобілів, виробництво яких на американських заводах, згідно з

урядовим рішенням, до 2015 р. перевищить 1 млн одиниць.

32

Понад 60 провідних організацій країн світу (енергокомпанії, провідні галузі

тощо) взяли безпосередню участь у розробленні Національного плану дій з

підвищення енергетичної ефективності, який став основою стратегії «Перспектива-

2025».

План дій отримав широку підтримку урядів штатів, електричних компаній і

споживачів на всій території країни. Агентство з охорони довкілля і Міністерство

енергетики США лише сприяють здійсненню цієї державно-приватної ініціативи.

Під час підготовки документа і розроблення основних цілей «Перспективи-

2025» використовувався досвід понад двох десятиліть роботи у сфері підвищення

енергоефективності. Більше половини всіх штатів прийняли програму підвищення

енергоефективності, запровадили будівельні нормативи для підвищення

енергоефективності нових будівель і споруд.

Енергетичні компанії та інші організації щорічно інвестують близько

2 млрд дол. за рік на реалізацію програм енергозбереження, що дає змогу

споживачам енергії щорічно економити майже 6 млрд дол за рік.

Енергетичною стратегією США, скоригованою новою Адміністрацією та

схваленою Конгресом країни, а також Планом дій з її реалізації, визначено основні

цілі та пріоритети:

- підвищення енергоефективності національної економіки та рівня

енергозбереження;

- пріоритетне субсидіювання енергозберігаючих і безпечних енергетичних

технологій;

- підтримка нових продуктивних технологій отримання біопалива;

- гарантоване досягнення незалежності економіки США від імпорту паливних

ресурсів;

- скорочення викидів, енергетичних вуглецевих забруднень, які руйнують

довкілля.

Енергетичну політику зорієнтовано на поступове наповнення енергетичного

балансу країни поновлюваними ресурсами.

Для забезпечення виходу економіки США із світової економічної та

фінансової кризи Конгресом США ухвалено закон про невідкладні заходи

стабілізації економіки, яким визначено податкові пільги бізнесу та населенню. Цим

законом надано галузевого пріоритету енергоефективності через установлення ряду

стимулів для виробників і споживачів енергоресурсів, розрахованих на тривалий

період, зокрема:

- пільги та стимули для підвищення енергоефективності на транспорті, у

металургійній промисловості, газифікації вугілля тощо;

- стимулювання ефективного використання енергоресурсів у житлово-

комунальному господарстві по 2013 р.

33

У США широко використовуються стимулюючі заходи щодо підвищення

енергоефективності, перш за все у сфері виробництва. Зокрема, у лютому 2009 р.

Конгресом США прийнято Федеральний законопроект про підвищення

економічної активності в економіці країни (The American Recovery and

Reinvestment Act), розрахований на 10 років, який регламентує ряд пільгових

механізмів із економічних стимулів енергозбереження загальною вартістю 787 млрд

дол. Зазначеною Програмою заплановано спрямування коштів на підтримку

реалізації проектів підвищення енергоефективності за напрямами, зокрема:

- 5 млрд дол. США – на діючу вже протягом 30 років програму підвищення

енергоефективності будинків, які належать сім'ям із низьким доходом;

- 4 млрд дол. США – на модернізацію державного житла, що перебуває у

веденні Міністерства житлового будівництва й міського розвитку;

- 3,2 млрд дол. США – на гранти штатам і місцевим органам влади для

підтримки проектів з підвищення енергоефективності державних будівель;

- 3,4 млрд дол. США – на створення «розумних» електричних мереж у

енергосистемі з нестабільним режимом виробництва електричної енергії;

- 15 млрд дол. США на рік – на прикладні енергетичні розробки для створення

та впровадження високопродуктивних вітроагрегатів, фотоелектричних панелей,

технологій виробництва біопалива, розвитку маловідходних вугільних

електростанцій з обов'язковою умовою виробництва всіх комплектуючих у межах

країни;

- 300 млн дол. США – на цінові знижки для споживачів, які купують

енергозберігаючі електроприлади а також значні обсяги фінансування розвитку ряду

інших ефективних заходів.

За рекомендацією Президента на найближчі 10 років передбачено 160 млрд

дол. США на інвестування розвитку ПДЕ та підвищення ефективності використання

енергетичних ресурсів за рахунок чого в енергетичному балансі країни до 2020 р.

передбачено доведення частки поновлювальних енергоресурсів із нинішніх 7 до

25%.

У результаті запровадження законодавчого та нормативно-правового

стимулювання в США у структурі вартості виробництва одиниці продукції в

середньому припадає 18% на енергозатрати (для порівняння – у Росії цей показник

досягає 40%).

На перспективу до 2025 – 2030 рр. планується реалізувати ряд заходів із

підвищення ефективності використання енергоресурсів, розвитку поновлюваних

джерел енергії та зниження емісії парникових газів за рахунок:

- зниження енергомісткості промисловості на 50% і опрацювання

національних стандартів енергозбереження для будівництва;

34

- скорочення споживання нафти як мінімум на 35% за рахунок упровадження

стандартів паливної ефективності;

- прийняття федерального стандарту щодо кардинального збільшення обсягу

виробництва електроенергії альтернативними джерелами.

У США енергозбереження – такий самий бізнес, як і постачання енергії.

Зекономлені кошти – це прибуток, який формується з меншими ризиками і не

вимагає зусиль щодо просування на ринок.

Двадцять чотири штати прийняли Стандарти із ефективного використання

енергоресурсів (EERS), що розглядаються як стандарти або політичні напрями, які

вимагають мінімального скорочення використання енергії, зокрема, за рахунок

програм із підвищення енергоефективності. Деякі з них, у тому числі штат

Меріленд, визначили не тільки скорочення загального споживання електроенергії, а

й зниження її пікового попиту. EERS – програми мають охоплювати підвищення

рівня використання природного газу та електроенергії. Ці програми є неоднаковими

для різних штатів і залежать від енергосистеми штату.

Також зазначений вище стандарт тісно пов'язано в багатьох питаннях щодо

енергоефективності із Стандартом із поновлюваних джерел енергії (RES).

Стан імплементації Стандарту із ефективного використання енергоресурсів по

штатах, що ввели його в дію.

- 24 штати прийняли Стандарти з ефективного використання енергоресурсів;

- 15 штатів і один виробник електроенергії мають конкретні завдання із

зниження енергоспоживання на одиницю продукції;

- 10 штатів мають не прив’язані до стандарту цілі з підвищення

енергоефективності.

Включення до стандарту завдання з підвищення ефективності роботи

енергосистеми в періоди пікового навантаження зумовлено тим, що в ряді регіонів

Сполучених Штатів, попит на електричну енергію є змінним, у тому числі і з

урахуванням поточних умов. Найбільші пікові навантаження мають місце протягом

декількох годин на добу, наприклад у разі жаркого і вологого літа в другій половині

дня в будні дні, коли більшу частину попиту формує промисловість. У штаті

Меріленд близько 15 % потужностей вступають в роботу менше 60 год на рік. У

результаті ціна на електроенергію має бути більш високою, ніж за часи не пікового

базового навантаження. У Стандарті штату Меріленд визначено завдання щодо

обов’язкового зниження пікового навантаження на 15% з 2007 р. по 2015 р. та

забезпечення не менше 10% -го рівня енергозбереження.

В останнє десятиліття в більш як в десяти штатах країни створено EERS,

якими передбачено:

35

штатом Техас визначено вимоги щодо комунальних підприємств –

недопущення понад 20% від прогнозу збільшення піку електричного навантаження

за рахунок впровадження програм з енергоефективності;

штати Іллінойс і Огайо згідно із зазначеними стандартами вимагають

від своїх споживачів енергозбереження не нижче 2% від щорічного

енергоспоживання;

стандарт штату Мічиган вимагає 1% щорічної економії від реалізації

електроенергії та 0,75% щорічного підвищення економії використання природного

газу;

штатом Північна Кароліна піднято рівень енергоефективності за

рахунок перегляду обсягів розвитку поновлюваних джерел енергії (RES);

штатом Коннектикут також переглянуто Стандарт з розвитку

поновлюваних джерел енергії щодо щорічного збереження за рахунок підвищення

енергоефективності з вимогою щорічного зниження на 1% обсягів

енергоспоживання від рівня 2010 р;

штатом Мейн, визначено 30%-овий рівень енергозбереження до 2020 р.

та зниження пікової потужності на 100 МВт до 2020 р.

Відповідними програмами США передбачається законодавча підтримка

розвитку енергокомпаній у вигляді послаблення податкових навантажень на

підприємницьку діяльність у енергетиці, стимулювання залучення інвестицій у

перспективні технології, у тому числі й «чисті вугільні технології», перспективні

види палива та джерела енергії.

У країні діє положення про обсяги енергозбереження, досягнуті

енергокомпаніями, згідно з яким вони мають право на залучення 30% коштів у

прибуток компанії. За цих умов інвестування в енергозбереження втричі вигіднішим

для постачальника енергії, ніж будівництво нових енергопотужностей. Цим

створено умови надвигідного інвестування енергокомпаніями та залучення

кредитних ресурсів у енергозбереження для різних груп споживачів. Один із

сегментів такої діяльності є стимулювання енергозбереження ціновими знижками на

енергоресурси, які отримує споживач у разі придбання енергоефективного

обладнання і економії енергії. Наданню компенсаційних виплат та цінових знижок

передує верифікація і ретельна перевірка та аналіз одержуваної енергокомпанією

вигоди.

У промисловості країни споживається близько третини енергоресурсів. При

цьому із 200 тис. промислових підприємств близько 4 тис. споживає понад 58%

енергоресурсів, в основному нафту (нафтопродукти) і природний газ. Держава

фінансує проведення експрес-аудитів з енергоефективності найбільших

промислових підприємств (дво-, триденні перевірки) з визначенням відповідних

рекомендацій і заходів з енергозбереження.

36

Нова енергетична політика США передбачає досягнення головних цілей –

підвищення енергоефективності економіки, скорочення викидів вуглекислого газу,

субсидіювання впровадження чистих енергетичних технологій тощо. У березні

2010 р. за ініціативою Президента США запроваджено нову програму

субсидіювання з Федерального бюджету впровадження теплоізоляційних матеріалів

для будинків і енергозберігаючого обладнання через зниження їхньої вартості до

50% від суми покупки, але не більше 3 000 дол. США.

У країні запроваджено стандарти «Зелених будівель», що визначають

критерії віднесення будівель до екологічно чистих через запровадження відповідних

умов їхнього спорудження та експлуатації. Такі стандарти також діють у більшості

розвинених країн, наприклад, у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії,

Австралії, Японії та Китаї.

Запровадженим у 2002 р. стандартом «Лідерство в енергоекономічному й

природоохоронному проектуванні» (LEED) визначається рівень оцінювання

будівель і присвоюється їм відповідний рейтинговий бал. Стандартом «LEED»

оцінюється екологічний стан земельної ділянки, економне використання води та

електроенергії, вплив будівель на забруднення атмосфери, якість будівельних

матеріалів і використання під час будівництва та облаштування будівель матеріалів

із вторинної сировини, визначається також якість внутрішнього мікроклімату тощо.

Існує три категорії оцінювання і сертифікації будівель: «срібло», «золото» та

«платина». Відповідно до цього у США діє три конкуруючі стандарти по «зелених

будівлях»: «Green Globes», «Model Green Homebuilding Guidelines» і «Standard

189P», що відображають більш високі критерії оцінювання енерго- та екологічної

ефективності.

У ряді штатів країни обов'язкові будівельні норми оновлюються щорічно,

поставлено завдання до 2030 р. удвічі знизити енергоспоживання

новоспоруджуваних будинків. У деяких містах муніципальним законодавством

введено вимоги обов'язкового тестування на рівень енергоефективності за системою

«Energy Star» із визначенням рейтингу від 1 до 100 з відзначенням будівель площею

понад 1000 м2 відповідним знаком.

Реалізація відмічених та ряду інших загальнонаціональних та прийнятих на

рівні штатів заходів дозволило за період 2000-2011 років знизити енергоємність

ВВП більш ніж в 1,5 раза (додаток 1). Активно розробляються національні

стандарти із енергозбереження – до 2030 р. всі новозбудовані будівлі й споруди

мають вийти на нульовий рівень викидів СО2 і стати максимально енергетично

автономними.

Для скорочення енергетичних втрат у комунальному господарстві

передбачено щорічне проведення робіт з монтажу додаткової теплоізоляції в 1 млн

індивідуальних житлових будинків і квартирних комплексів з виділенням

37

федеральних і місцевих цільових субсидій для їх власників. Для цього передбачено

інвестування в більш ефективні технології, які використовуються в будинках,

підприємствах, школах, державних інститутах і галузях промисловості.

7. Росія. Законодавче та нормативо-правове забезпечення підвищення

енергоефективності

Розв’язання проблеми енергоефективності є одним із пріоритетів національної

політики Росії, який входить до п’яти стратегічних напрямів технологічного

розвитку, визначених Президентом РФ.

Енергоємність ВВП Росії у 2010 році перевищувала майже у 2 рази

середньосвітовий рівень і у 2,5 рази – середній рівень по країнах ОЕСР у 2010 р. він

становив 0,348 т н.е./1000 дол. США. Рівні енергоємності виробництва

найважливіших промислових продуктів вище середньосвітових у 1,2 - 2 рази і

кращих світових зразків у 1,5 - 4 рази. На кожну тисячу дол. ВВП у Росії

споживається 1,29 т у. п., що в 3 рази більше, ніж у країнах Євросоюзу. Згідно з

«Докладом о развитии человеческого потенциала в Российской Федерации 2009.

Энергетика и устойчивое развитие. Программа развития ООН», 2010 г. Росія

знаходиться на 133 місці із 150 країн за рівнем енергоємності ВВП.

Потенціал енергозбереження Росії становить майже 400 мрд. т н.е.

За прогнозами Мінекономрозвитку РФ, до 2020 р. 80–85% потреб Росії в

електроенергії можуть покриватися тільки за рахунок підвищення

енергоефективності економіки країни.

Найбільш високий потенціал економії енергоресурсів у Росії при цьому має

місце в електроенергетиці. Майже по третині потенціалу енергозбереження

припадає на промисловість і комунальний сектор.

У промисловості Росії, переважно в металургійній та хімічній галузях, а

також у виробництві будівельних матеріалів використовуються застарілі

неефективні енерготехнології.

Так, у металургії, за обсягу електросталі в загальному балансі її виробництва

сталі близько 20% питомі витрати енергії на виробництво 1 т сталі становлять

близько 0,63 т н.е./т. Тільки заміна мартенівської технології плавлення сталі на

сучасні електросталеплавильні технології дозволить майже на третину знизити

енерговитрати та більше ніж на 17% – рівень емісії парникових газів.

Близько 80% цементу в Росії виробляється за технологією енерговитратного

«мокрого» способу. У той час як у Європі у 2009 р. за технологією «сухого» способу

вироблено 90% цементу, в Росії – лише 15%. Перехід на «сухий» спосіб

виробництва цементу дозволить майже в два рази знизити витрати енергетичних

ресурсів і забезпечити практично двократне скорочення викидів парникових газів.

38

Електроенергетична галузь Росії також характеризується низькою

енергоефективністю, причиною чого є старіння основного обладнання електричних

станцій і мереж, в яких частка застарілого обладнання перевищує 40%. Близько 74%

ТЕС введно в експлуатацію понад 30 років тому, із них 22% – понад 50 років, ГЕС –

відповідно 77,7% і 23,3%. Частка обладнання АЕС, яке знаходиться в експлуатації

понад 30 років, становить 34,5%. Більшість електростанцій в Росії сьогодні мають

ККД 35–38%. Втрати електроенергії в електричних мережах у 2010 р. становили

10.9%, а втрати тепла в центральних тепломережах Росії сягають 20%, а в окремих

регіонах країни – навіть більше.

За останні роки в умовах лібералізації ринку електроенергії непомірно зросли

тарифи на електричну енергію, рівень яких у більшості регіонів країни перевищує як

середньоєвропейський, так і середній рівень тарифів на електроенергію у США. До

лібералізації ринку ціни і тарифи на електроенергію були нижче ніж у провідних

зарубіжних країнах.

Непомірне зростання цін і тарифів на електроенергію в умовах

лібералізованого енергетичного ринку зумовлено організаційними, фінансово-

економічними і технічними проблемами, викликаними перш за все

непідготовленістю до попередження вад лібералізації, що проявило себе в процесі

неефективного функціонування енергоринку, і як наслідок – в енергосистемах Росії

знижено рівень необхідного резерву генерації і пропускної спроможності

електромереж (за даними МЕК, для нормального функціонування ринку

електричної енергії необхідно мати до 40% резерву генерації і 30% запасу

пропускної спроможності ЛЕП, чого в Росії сьогодні немає), зниження ролі

державного управління в електроенергетиці, зокрема централізованого управління

через створення горизонтальних генеруючих і мережевих компаній, які не стільки

конкурують між собою, скільки відображають приватні інтереси власників у

використанні фінансових ресурсів інвесторів тощо. В умовах непомірного зростання

тарифів на електроенергію, зниження надійності електропостачання, дефіциту

інвестиційних ресурсів проявилась також відповідна технологічна децентралізація в

енергетичних системах через введення крупними енергоспоживачами власних

генеруючих потужностей (блок–станцій), технічно не пов’язаних з енергосистемою.

На основі вивчення досвіду зарубіжних країни (Норвегії, Канади тощо)

останнім часом у Росії в електроенергетиці відбуваються трансформаційні процеси з

метою збереження та підвищення державного управління і регулювання, зокрема з

метою подальшого підвищення ефективності функціонування, розвитку та

координації роботи з управління електромережевим комплексом РФ, зниження

витрат та стримування зростання тарифів на електричну енергію для кінцевих

споживачів у листопаді 2012 р. видано Указ Президента РФ про зміну системи

управління електромережевими господарствами. Зокрема, на базі «Холдинга

39

межрегиональных распределительных сетевых компаний» створено ВАТ

«Российские сети», куди передано майже 80% акцій ВАТ «ФСК ЕЭС». З метою

забезпечення збереження контролю держави за діяльністю ВАТ «ФСК ЕЭС»

Урядом РФ доручено підготувати проект угоди між РФ і ВАТ «Российские сети»,

який повинен визначити порядок участі представників ВАТ в органах управління

ВАТ «ФСК ЕЭС», а також підготувати проекти змін і доповненнь до законів РФ та

прийняти відповідні ормативні акти щодо реалізації положень Указу.

Державна підтримка процесів підвищення енергоефективності в Росії

провадиться як на законодавчому рівні, через прийняття законів РФ та указів

Президента, так і шляхом прийняття постанов та розпоряджень Уряду щодо

встановлення механізмів сприяння підвищенню енергоефективності у всіх галузях.

Одна з ключових цілей щодо зниження енергоємності економіки в Росії

відводиться заходам стимулюючого характеру. Серед них – надання пільг і

преференцій підприємствам, що використовують енергозберігаючі технології та

спрощення доступу до фінансових ресурсів для виконання програм із зниження

енерговитрат. Так, починаючи з 2010 р. для нових підприємств, які мають високий

клас енергоефективності, що відповідає вимогам відповідно чинного нормативного

документу, надається право для платника податку встановлювати підвищений

коефіцієнт амортизації.

Починаючи з 1 січня 2012 р. відповідно до положень Податкового Кодексу РФ

протягом трьох років встановлюєтся пільга з податку на майно новозбудованих

об’єктів, що мають високий рівень енергоефективності. Перелік таких об’єктів

установлює Уряд РФ.

У країні створено Міжвідомчу Координаційну Раду з питань

енергоефективності та енергозбереження, із зв’язків з бізнесом і регіонами,

основним завданням якої визначено організацію реалізації інноваційних та

інвестиційних проектів з підвищення енергоефективності та енергозбереження і

розв’язання екологічних проблем країни.

З метою сприяння підвищення енергоефективності в РФ на федеральному,

регіональному та місцевому рівнях прийнято ряд законодавчих і нормативно-

правових актів і нормативних документів. Зокрема, прийнято програми

підвищення енергоефективності використання енергоресурсів у галузях економіки

країни, перш за все в найбільш енергозатратних.

Основні пріоритети політики енергозбереження в Росії визначено

Федеральним Законом "Про енергозбереження і про підвищення енергетичної

ефективності і про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської

Федерації", в якому визначено конкретні заходи та економічні стимули і пільги для

сприяння вирішенню питання щодо підвищення енергоефективності всіх секторів

економіки Росії. До числа основних положень Закону відносяться заборона на

40

оборот енерговитратних товарів, введення класів енергоефективності товарів,

вимоги щодо встановлення приладів обліку енергоресурсів під час їх використання,

заходи з підвищення енергоефективності в житловому секторі, вимоги до

енергоефективності будинків, будівель і споруд та заходи з розвитку енергетичних

послуг. Поставлено завдання щодо прийняття регіональних і муніципальних

програм з енергозбереження і підвищення енергоефективності, визначено перелік

заходів з тарифного регулювання у сфері підвищення енергетичної ефективності та

заходів з підвищення енергетичної ефективності в приватному секторі економіки.

Зазначеним Законом передбачається також обов’язковий енергоаудит у

бюджетних організаціях протягом найближчих трьох років, введено завдання

щорічного зниження обсягів енергоспоживання не менше ніж на 3% протягом п’яти

років. При цьому економія коштів, отриманих від реалізації проектів із зниження

енергоспоживання понад нормативне використовується на власні потреби

бюджетними установами і організаціями, у тому числі й на підвищення зарплати

працівників.

Введено часові терміни замін ламп розжарювання на новітні та встановлення

лічильників енергоспоживання.

Запроваджено порядок установлення мінімальних вимог з енергоефективності

під час закупівлі товарів для державних потреб. Міненерго Росії доручено

провадити аналіз, а Мінпромторгу Росії формувати пропозиції щодо зміни вимог до

енергоефективності товарів.

Одним із основних стимулів для підвищення енергоефективності роботи

природних монополій та організацій комунального комплексу є застосування

довготермінових методів тарифного регулювання, і в першу чергу методу

доходності інвестиційного капіталу. Тарифи передбачено встановлювати на 3 роки і

більше.

Закон регламентує діяльність усіх організацій і структур федерального та

регіонального рівня і розповсюджується на всі сфери діяльності, у тому числі й на

комерційні структури.

Вимоги Закону спрямовано на вирішення комплексу питань енергозбереження

і підвищення енергоефективності у сфері житлово-комунального господарства.

На виконання положень зазначеного Закону розпорядженням Уряду РФ від

1.12.2009 №1830-р прийнято план заходів щодо енергозбереження і підвищення

енергетичної ефективності в економіці країни. Планом заходів передбачено

конкретизацію механізмів реалізації положень Закону, вимоги щодо оснащення

споживачів приладами обліку і стимулювання споживачів до економії та належної

оплати енергоресурсів; підвищення енергетичної ефективності товарів, робіт і

послуг (введення заборони на оборот товарів, які мають низьку енергоефективність,

реалізація вимог до обов’язкового включення інформації про енергоефективність в

41

технічну документацію, при маркуванні і в етикетці); підвищення

енергоефективності в житловому фонді, у тому числі й за нового будівництва;

енергозбереження і підвищення енергоефективності в державному секторі;

підвищення енергоефективності в секторах економіки; реалізації регіональних і

муніципальних програм у сфері енергозбереження і підвищення

енергоефективності; з розвитку ринку енергосервісних послуг; впровадження

механізмів фінансування заходів підвищення енергоефективності; визначення

напрямів і форм державної підтримки підвищення енергетичної ефективності:

застосування податкового кредиту, прискореної амортизації; компенсація частини

витрат на сплату процентів по запозиченнях і кредитах; формування системи

моніторингу підвищення енергоефективності економіки країни, у тому числі

створення центрів із збору і розповсюдження інформації, методологічної підтримки

аналітичного і нормативно-правового забезпечення процесів підвищення

енергоефективності.

Для організації та моніторингу виконання законодавчих і нормативно-

правових актів у кінці 2009 р. створено Російське енергетичне агентство, яке має

філіали у всіх регіонах країни.

Цільові завдання із зниження енергоємності і електроємності ВВП закладено в

«Концепции долгосрочного социально-экономического развития Российской

Федерации на период до 2020 года», затвердженій розпорядженням Уряду

Російської Федерації від 17.11. 2008. № 1662-р.

Одним з основних документів, які визначають перспективні напрями розвитку

паливно-енергетичного комплексу Росії, є «Энергетическая стратегия России на

период до 2030 года» (ЕС-2030), яку затверджено розпорядженням Уряду Російської

Федерації від 13.11.2009. №1715-р.

В ЕС-2030 прийнято три етапи реалізації стратегії: 1-й етап – до 2013–2015

рр., 2-й етап – до 2020–2022 рр., 3-й етап – до 2030 р.

Основними положеннями ЕС-2030 у сфері підвищення енергетичної

ефективності намічається зниження питомої енергоємності ВВП більш ніж у 2 рази

порівняно з рівнем 2005 р. та доведення щорічного обсягу економії енергоресурсів

до 300 млн. т у.п./рік (з використанням не менше 75% наявного потенціалу

організаційного і технологічного енергозбереження).

Стратегією передбачається поетапне підвищення бездефіцитної роботи

енергосистем Росії (з 0,996 до 0,9997), зміна структури паливозабезпечення

(зниження частки газу з 70 до 60–62%, зростання частки вугілля з 26 до 34–36%);

зниження втрат у електричних мережах (з 12 до 8%), значне підвищення

економічної ефективності роботи електростанцій.

Враховуючи вплив кризи (2008–2009 рр.) за пропозицією Міненерго Росії

Урядом РФ схвалено скориговану Генеральну схему розміщення об’єктів

42

енергетики до 2020 р. з перспективою до 2030 р. якою передбачено виведення з

експлуатації значного обсягу застарілих об’єктів електроенергетики, суттєву

модернізацію генеруючих потужностей і мережевого комплекса.

Загальний обсяг демонтажу генеруючих потужностей до 2030 р. відповідно до

Генеральної Схеми становитиме 67,7 ГВт, у тому числі 16,5 ГВт АЕС і 51,2 ГВт

ТЕС. Демонтаж обладнання у варіанті активного оновлення електроенергетики

становитиме 118,3 ГВт за критеріями: обладнання на газі понад 50 років, яке має

низькі параметри пару (9 МПа і нижче) та обладнання, яке знаходиться в консервації

понад 1 рік.

Передбачається, що модернізація потужностей дозволить до 2030 р.

покращити показники енергетичної ефективності, зокрема збільшити середній

термічний ККД (ТЕС на газі – з 57 до 65%, ТЕС на вугіллі – з 44 до 53%, АЕС – з 32

до 36%). Потреба в капіталовкладеннях становитиме: для генерації – 9,8 трлн руб.,

для мережевих об’єктів – 10,2 трлн руб.

Розпорядженням Уряду РФ у 2009 р. затверджено основні напрями державної

політики підвищення економічної ефективності енергетики країни,

Урядом країни розпорядженням від 27.12.2010 №2446-р схвалено державну

програму "Энергосбережение и повышение энергетической эффективности на

период до 2020 года". Програма включає 9 підпрограм, зокрема, підпрограми з

енергозбереження і підвищення енергетичної ефективності в електроенергетиці,

теплопостачанні та системах комунальної інфраструктури, в промисловості,

транспорті тощо. Програмою встановлено два етапи реалізації: І етап – 2011-2015

роки, ІІ етап – 2016-2012 роки. Визначені обсяги та джерела фінансування кожного

етапу. Реалізація положень Програми надасть можливість отримати економію

первинної енергії в обсязі 334 млрд т у.п. на першому етапі і 1134 млрд т у.п за весь

період реалізації Програми, зокрема, економії електроенергії на І етапі –218 млрд

кВт год. На І етапі і 630 млрд кВт год. за весь період реалізації Програми, теплової

енергії 500 млн Гкал і 1550 млн Гкал, відповідно. що дасть можливість знизити до

2020 р. енергоємність ВВП не менше ніж на 13,5%. При цьому передбачається, що

за умови доведення енергоємності російської економіки до показників США, Японії

та інших розвинених країн Європи, в Росії може бути знижено рівень

енергоспоживання більше ніж на 35%.

Головним напрямом підвищення енергоефективності електроенергетичної

галузі в Росії є суттєве оновлення генерації та електромережевого господарства.

На засіданні Уряду РФ у вересні 2012 р. Міненерго Росії представило

розроблену за дорученням Президента РФ і Уряду РФ «Программу модернизации

российской электроэнергетики до 2020 года».

Розробниками Програми є провідні галузеві інститути за участю енергетичних

компаній, заводів енергетичного і важкого машинобудування.

43

Ключовими показниками Програми визначено підвищення ККД

електростанцій, зниження питомої витрати палива на 10% (з 332,7 до 300 г/кВт.год),

зниження витрат в мережах Єдиної національної енергетичної системи (ЄНЕС) з

4,6% до 4%. Передбачається зниження зносу основних фондів в ЄНЕС до 45%, у

РМК – до 50%.

Сумарний обсяг фінансування Програми становитиме 11,4 трлн руб.

Разом з тим відмічається, що поточна ціна на електроенергію не забезпечить

повернення інвестицій ні в модернізацію, ні в нове будівництво. При діючих цінах

на паливо для економічної окупності проектів нового будівництва і модернізації

ціни на електроенергію пропонується підняти: на газових електростанціях на 30%,

на вугільних – у 1,5 раза.

Міненерго Росії пророблює два можливих варіанти фінансування подальшої

моденізації галузі: первий – продовження дії механізмів Договору на постачання

потужності (ДПП) на ОРЕ і другий – використання механізмів для залучення

інвесторів.

Міненерго РФ розробило і після громадського обговорення підготувало для

подання на розгляд Уряду Концепцію подальшого розитку ринку електричної

енергії і потужності, за якою уже всередині 2013 р. можна буде створити нову

нормативну базу фунціонування галузі, з розрахунку того, що вона розпочне

функціонувати з 1 січня 2014 р.

Нова модель ринку, на думку Міненерго РФ, забезпечить стимулювання

побудови нових об’єктів енергетики, залучення джерел інвестування на

модернізацію, дозволить розробити план ліквідації перехресного субсидіювання між

группами споживачів теплової енергії, розроблення пропозицій щодо застосування

еталоних капітальних витрат з урахуванням цільових показників, у тому числі й по

енергоефективності.

Згідно з дорученням Уряду щодо інноваційного розвитку електромереж ВАТ

«ФСК ЕЭС» Росії наказом Міненерго Росії від 15.07.2010 №333 затверджено

«Программу развития Единой энергетической системы России на 2010-2016 гг.».

На державному рівні відповідальність за створення електричних мереж нового

покоління покладено на компанію ВАТ «ФСК ЕЭС».

Перед ВАТ «ФСК ЕЭС» поставлено завдання – створити на основі

вітчизняних науково-дослідних і конструкторських розробок за участю виробників

сучасного енергетичного обладнання «розумну» мережу, яка відповідала б вимогам

сучасних «інтелектуальних» технологій.

Із метою сприяння впровадженню в російській електроенергетиці

«інтелектуальних» технологій і формування «розумної» енергомережі у 2010 р.

створено технологічну платформу «Интеллектуальная энергетическая система

России», координатором якої є Російське енергетичне агентство Міненерго Росії.

44

В ЄЕС Росії передбачено впровадження і освоєння нових енергоефективних

інноваційних технологій і на їх основі розроблення типових проектних рішень за

напрямами: керовані електричні мережі змінного струму в ЄЕС Росії на базі гнучких

систем регулювання електропередавання змінного струму (FACTS), керованих

шунтувальних реакторів (КШР), статичних тиристорних компенсаторів (СТК),

статичних компенсаторів на базі повністю керованих вентилів (СТАТКОМ),

фазоповоротних пристроїв (ФПП), облаштування поздовжньої компенсації (ОПК),

електромеханічних перетворювачів частоти (ЕМПЧ) та інше.

Міністерством енергетики РФ затверджено Адміністративний регламент

виконання міністерством функції ведення державного реєстру проведення

енергетичного обстеження, внесено відповідні зміни до методичних документів із

визначення нормативних втрат енергетичних ресурсів під час їх передавання,

затверджено порядок укладання договору, який регулює умови установлення, зміни

і (або) експлуатації приладів обліку енергетичних ресурсів тощо.

Указом Президента РФ від 13 травня 2010 р. «Об оценке эффективности

деятельности органов исполнительной власти субъектов Российской Федерации и

органов местного самоуправления городских округов и муниципальных

образований в области энергосбережения и повышения энергетической

эффективности» установлено, що під час оцінювання діяльності органів виконавчої

влади суб’єктів РФ і органів місцевого самоврядування міських округів і

муніципальних районів враховуються показники ефективності їх діяльності у сфері

енергозбереження і підвищення рівня енергетичної ефективності. Для цього перелік

показників оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади суб’єктів

РФ доповнюється такими показниками, як енергоємність валового регіонального

продукту; частка енергетичних ресурсів (електрична і теплова енергія, вода,

природний газ), розрахунки за споживання яких здійснюються на основі показників

приладів обліку в загальному обсязі спожитих енергетичних ресурсів; частка

енергетичних ресурсів, які виробляються на території регіону; питоме споживання

енергетичних ресурсів (електрична і теплова енергія, вода, природний газ) в

багатоквартирних будинках із розрахунку на 1 м2 загальної площі і (або) на одну

людину; частка витрат консолідованого бюджету суб’єкта Федерації на реалізацію

регіональної програми енергозбереження і підвищення енергетичної ефективності в

загальному обсязі витрат консолідованого бюджету регіону.

Керівники місцевих адміністрацій міських округів і муніципальних районів

зобов’язані щорічно надавати доповіді про стан виконання завдань з

енергоефективності. Уряду РФ доручено забезпечити виділення грантів для

сприяння регіонам діяльності у сфері енергозбереження і підвищення

енергоефективності.

45

У 2010 р. в Росії введено в дію федеральний закон №190-ФЗ "О

теплоснабжении", основні положення якого направлено на підвищення

енергоефективності виробництва та постачання теплової енергії та зниження

надвисоких втрат енергії в теплових мережах (20 – 30%, у розвинених країнах – 6–

8%), викликаних, в першу чергу, високим рівнем зношення обладнання теплових

мереж.

Законом установлено пріоритетне використання комбінованої системи

виробництва електричної і теплової енергії, впровадження тарифного регулювання

для підвищення економічної та енергетичної ефективності в цій сфері. Визначено

випереджальний розвиток систем когенерації – мікроТЕЦ, теплоцентралей з

паливними елементами та мікроГТУ.

У Росії прийнято ряд законодавчих і нормативних актів щодо стимулювання

розвитку поновлюваних джерел енергії (ПДЕ). Поправками до Федерального

Закону №35 «Об электроэнергетике» (4 листопада 2007 р.) вперше було законодавчо

введено поняття «поновлювані джерела», визначено джерела енергії, які відносяться

до поновлюваних, та основні напрями, принципи і методи підтримки розвитку ПДЕ;

введено положення щодо випуску сертифікатів, що підтверджують певний обсяг

генерації на основі ПДЕ; установлено надбавки до виваженої ціни оптового ринку

для виробників електроенергії на основі ПДЕ та запроваджено обов’язковість

купівлі на оптовому ринку електроенергії, виробленої ПДЕ. Функції регулювання,

сертифікації та контролю відповідно до закону покладено на НП «Совет рынка».

Закон є базовим для всіх подальших законодавчих ініціатив, проте він не містить

конкретних механізмів підтримки розвитку ПДЕ.

Постановою Уряду РФ №426 від 3 червня 2008 р. «О квалификации

генерирующего объекта на основе возобновляемых источников энергии» визначено

перелік вимог до генеруючого об'єкта, виконання яких дає право на отримання

державної підтримки. Визначено механізм взаємодії з Радою ринку і порядок

підтвердження статусу об'єкта, класифікованого як ПДЕ.

Наказом Міненерго від 17 листопада 2008 р. №187 «О порядке ведения

реестра выдачи и погашения сертификатов, подтверждающих объем производства

электрической энергии на квалифицированных генерирующих объектах,

функционирующих на основе использования возобновляемых источников энергии»

встановлено систему випуску і відшкодування сертифікатів, що підтверджують

генерацію на основі ПДЕ для різних джерел енергії. Термін дії сертифікатів у межах

трьох років визначає НП «Совет рынка», який веде їх реєстр.

У січні 2009 р. було прийнято один із найбільш важливих сьогодні документів

– Розпорядження Уряду №1-р «Основные направления государственной политики в

сфере повышения энергетической эффективности электроэнергетики на основе

использования возобновляемых источников энергии на период до 2020 г.», який

46

установлює принципи державної політики, комплекс заходів із розвитку ПДЕ і

цільові показники використання ПДЕ у сфері електроенергетики. Ці показники

передбачають збільшення частини використання ПДЕ (окрім ГЕС потужністю

більше ніж 25 МВт) з 0,9% у 2008 р. до 1,5% – у 2010 р., до 2,5,% – у 2015 р. і до

4,5% – у 2020 р., що відповідає обсягу виробництва електроенергії ПДЕ у 2020 р. –

близько 80 млрд кВт∙год. Згідно з цим Розпорядження Міненерго РФ є

відповідальним за координацію діяльності федеральних органів виконавчої влади з

реалізації основних напрямів розвитку ПДЕ, визначених у документі.

На регіональному рівні суб’єктами РФ у першій половині 2010 р. розроблено

програми енергозбереження на відповідних територіях.

Вдосконалена законодавча база дала змогу розпочати реалізацію шести

комплексних пілотних проектів у інноваційній сфері: "Новий світ",

"Енергоефективний квартал", "Енергоефективна соціальна сфера", "Мала

комплексна енергетика", "Інноваційна енергетика", «Рахуй, економ і плати».

Перелік основних законодавчих і нормативних актів із сприяння підвищення

енергоефективності і розвитку ПДЕ наведено у додатку 3.

Для реалізації завдань кардинального підвищення енергоефективності

економіки Росія широко використовує передовий досвід розвинених країн.

Здійснюється співробітництво за рядом напрямів в сфері енергоефективності з

профільними міністерствами Франції, Італії, Японії. За підтримки урядів ЄС та Росії

запропоновано створити Центр енергетичного партнерства, який сприятиме

передачі технологій, обміну інформацією в енергетиці.

Російсько-американською президентською комісією у липні 2009 р. досягнуто

домовленості між Президентами Росії і США про створення Міжвідомчої робочої

групи з енергетики і навколишнього середовища, яку за рішенням Президентів двох

країн очолять Міністри відповідних відомств.

За спільною ініціативою Президента РФ і Федерального канцлера ФРГ

створено Російсько-Німецьке енергетичне агентство (RUDEA), призване сприяти

розвитку взаємовигідних інтеграційних процесів у енергетичній сфері країн.

Починаючи з 2008 р. Росія є повноправним учасником Міжнародного

партнерства зі співробітництва у сфері енергоефективності – IPEEC. Членами

партнерства з вересня 2009 року стали Росія, Італія, США, Бразилія, Канада,

Франція, Німеччина, Японія, Республіка Корея, Мексика, Китай, Великобританія та

Єврокомісія (як спостерігач).

8. Україна. Законодавче та нормативно-правове забезпечення підвищення

ефективності використання енергоресурсів. Україна відноситься до

енергодефіцитних країн, яка задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних

ресурсах (ПЕР) за рахунок власного їх видобутку менш, ніж на 50 %. Основні

47

стратегічні напрями підвищення енергоефективності та реалізації потенціалу

енергозбереження полягають у структурно-технологічній перебудові економіки

країни та у створенні адміністративних, нормативно-правових і економічних

механізмів, що сприяють підвищенню енергоефективності та енергозбереженню.

Правовим базисом у реалізації державної політики у сфері енергоефективності

є Закони України: Про енергозбереження від 01.07.1994 р. № 74/94; Про

електроенергетику від 16.10.1997 р. № 575/97-ВР; Про внесення змін до деяких

законів України щодо встановлення «зеленого» тарифу від 25.09.1998 р. № 601-17;

Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної

Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів вiд

06.02.1998 р. № 89/98-ВР; Про рішення Ради національної безпеки і оборони

України від 30. 05. 2008 р. «Про стан реалізації державної політики щодо

забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів», яке

уведено в дію Указом Президента України вiд 28.07.2008 р. № 679/2008; Про

рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10. 02. 2009 р. «Про

невідкладні заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки України», яке уведено

в дію Указом Президента України вiд 11.02.2009 р. №82/2009; Про альтернативні

види палива від 14.01.2000 р. № 1391-14; Про альтернативні джерела енергії від

20.02.2003 р. № 555-IV; Про комбіноване виробництво теплової та електричної

енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу від 05.04.2005 р.

№ 2509-IV; Про внесення змін до Закону України Про електроенергетику від

01.04.2009 р. № 1220-17, від 17.06.2011 р. № 3549-17, від 03.06.2011 р. № 3486-17;

від 20.11.2012 р. № 5485-VI, інші закони та нормативно-правові акти.

У сфері енергозбереження та енергоефективності у країні діють національні

стандарти та нормативи (додаток 4).

Незважаючи на прийняття ряду законів і нормативно-правових актів, правове

регулювання енергоефективності та енергетичного сектора в цілому потребує

подальшого законодавчого вдосконалення та систематизації. Стримується процес

забезпечення відповідності правової основи енергетичного сектора України

європейському енергетичному законодавству відповідно до Угоди про партнерство і

співробітництво між Україною та ЄС, Програми інтеграції України до ЄС,

затвердженої Указом Президента України від 14. 09. 2000 р. № 1072/2000, Спільної

програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС відповідно до вимог

Закону України від 18.03.2004 р. № 1629- IV та Протоколу про приєднання України

до Європейського енергетичного співтовариства, який ратифіковано в лютому 2011

р. Затримується також виконання зобов’язань України щодо імплементації ряду

Директив Євросоюзу.

48

Підвищення рівня енергоефективності в усіх галузях економіки України

визначено Президентом та Урядом України як пріоритетні напрями забезпечення

енергетичної безпеки нашої країни.

Сьогодні законодавством України передбачено ряд видів державної підтримки

у сфері енергоефективності, яка може надаватися підприємствам: пряме бюджетне

фінансування; звільнення від ПДВ ввізного мита; звільнення частини прибутку від

оподаткування; установлення спеціального тарифу на електроенергію; надання

державних гарантій під кредитні лінії, взяті в кредитних установах.

Для кардинального підвищення ефективності використання енергетичних

ресурсів у країні в березні 2010 р. Кабінетом Міністрів України затверджено

Державну цільову економічну програму енергоефективності на 2010–2015 рр.,

метою якої визначено зниження рівня енергоємності ВВП протягом строку дії на

20% порівняно з 2008 р. (щороку на 3,3%) та наближення ефективності

використання енергоресурсів до рівня розвинутих країн і стандартів ЄС.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання Державної

цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва

енергоносіїв з поновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на

2010–2015 роки» від 25.01.2012 р. №105 внесено зміни до Програми щодо:

удосконалення законодавства та системи стандартизації у сфері енергоефективності,

поновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива; зменшення обсягу

технологічних витрат і невиробничих втрат енергоресурсів завдяки модернізації

обладнання, впровадженню сучасних енергоефективних технологій, удосконаленню

системи державного управління та популяризації енергоефективності. Очікувані

результати – підвищення енергоефективності в галузях економіки та зменшення на

25 % споживання імпортованого природного газу.

Робочими документами Програми є галузеві, регіональні програми з

підвищення енергоефективності та програми із зменшення споживання

енергоресурсів бюджетними установами. Сьогодні розроблено 27 регіональних, 15

галузевих програм підвищення енергоефективності та 44 програми із зменшення

споживання енергоресурсів бюджетними установами.

На виконання указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо

забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів» та «Про

рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про стан реалізації

державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-

енергетичних ресурсів», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про програми

підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів» від

17.12.2008 р. № 1567-р Міністерством регіонального розвитку та будівництва

України наказом від 30.06.2009 р. № 257 затверджено Галузеву програму

енергоефективності у будівництві на 2010–2014 рр., розроблену Науково-технічним

49

центром з питань енергоефективності та енергозбереження у сфері будівництва.

Програмою передбачено вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює

питання енергоефективності у сфері будівництва відповідно до європейських

стандартів, визначено проблемні питання, які не врегульовано чинним

законодавством України. Зокрема, питання законодавчого визначення правових та

організаційних засад забезпечення енергетичної ефективності об’єктів житлово-

громадського призначення та правового забезпечення створення, запровадження і

проведення енергетичного аудиту об’єктів будівництва, а також механізми

залучення і розширення споживання альтернативних і поновлюваних джерел енергії

в будівництві в умовах діючої тарифної політики.

На виконання Директиви ЄС 2002/91/ЄС про експлуатаційні характеристики

будівель у сфері енергозбереження Мінбудом України в 2006-2008 рр. затверджено

державні будівельні норми України ДБН В. 2.6-31:2006 Теплова ізоляція будівель та

ДБН В.1.2-11-2008 Система забезпечення надійності та безпеки будівельних

об'єктів. Основні вимоги до будівель і споруд економія енергії. З набуттям чинності

зазначених будівельних норм на території країни втратили чинність СН и П ІІ-3-79.

Наказом Державного агентства України з інвестицій та інновацій від

25.09.2009 р. № 49 затверджено «Галузеву програму підвищення

енергоефективності економіки України шляхом впровадження інновацій на 2010-

2014 роки», метою якої визначено створення сприятливих умов для стійкого

зниження енергоємності ВВП, підвищення ефективності використання ПЕР і

забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Обсяг фінансування

Програми становить 3 449,2 млн грн.

Для реалізації політики енергозбереження Україна співпрацює з рядом

зарубіжних фінансових установ (додаток 5). Так, Світовий Банк та Україна спільно

реалізовують Проект енергоефективності, у рамках якого Світовим Банком було

ратифіковано угоду про виділення українській стороні 30-річної позики в розмірі

200 млн дол. США. Кошти цієї позики інвестовано в проекти енергозбереження на

промислових підприємствах, у муніципалітетах та об'єктах муніципальної власності,

а також енергосервісних компаніях. Проект створено як допомогу Україні в

досягненні зменшення енергоємності продукції на 20% до 2015 р. і на 50% – до 2030

p., як зазначено в Енергетичній стратегії України на період до 2030 р.

Важливою складовою співробітництва України з ЄС є спільна реалізація в

Україні програм секторальної бюджетної підтримки ЄС для проведення

структурних реформ. Порядок підготовки, виконання та проведення моніторингу

програм секторальної бюджетної підтримки ЄС в Україні затверджено постановою

Кабінету Міністрів України від 15.09.2010 р. № 841. Метою реалізації програм є

фінансова та інституційна підтримка зусиль Уряду України в реалізації політики,

спрямованої на поступову інтеграцію України до стандартів ЄС шляхом виконання

стратегічних документів із реформування та розвитку відповідних сфер державної

50

політики України. Сьогодні в рамках вже укладених Угод про фінансування

реалізуються шість програм секторальної бюджетної підтримки, у тому числі у

сферах енергетики, енергоефективності та поновлюваних джерел енергії. Для

підтримки виконання Енергетичної стратегії України в галузі енергоефективності та

поновлюваних джерел енергії сума коштів становить 63 млн євро з відповідними

траншами у 2010 р. –31 млн євро, 2011 р. – 16 млн євро, 2012 р. – 16 млн євро.

Для оперативного та об’єктивного відображення тенденцій розвитку у сфері

виробництва та споживання енергоресурсів паливно-енергетичний баланс України

сформовано за методологією Міжнародного Енергетичного Агентства (МЕА), що

надає можливість для порівняльного оцінювання результативності та ефективності

державної політики.

Узагальнюючим показником ефективності використання паливно-

енергетичних ресурсів є питомі витрати первинної енергії на одиницю валового

внутрішнього продукту країни (ВВП) – енергоємність ВВП (додаток 6).

На сучасному етапі розвитку країни фактор зниження енергоємності ВВП є

головним чинником для забезпечення енергетичної незалежності держави,

підвищення її енергетичної безпеки, а також сталого соціально-економічного

розвитку країни. Разом з тим високий рівень енергоємності вітчизняної економіки,

нераціональне енергоспоживання під час виробничих процесів знижують

конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках, створюють

від′ємне навантаження на зовнішньоторговельний баланс і знижують енергетичну та

економічну безпеку України.

Висока енергоємність вітчизняної продукції зумовлена застарілими

основними фондами та технологіями, є однією з причин істотного відставання

економіки України від промислово розвинених країн світу.

Згідно зі статистичними даними МЕА і органів державної статистики

енергоємність ВВП в Україні становила у 2010 р. 0,47 т н.е. на 1 тис. дол. США. Цей

рівень у 3,52 раза вищий, ніж у країнах ОЕСР, у 3,84 раза вищий проти середнього

значення по ЄС та в 2,61 раза перевищує середньосвітовий рівень (додаток 1).

За інформацією Державного агентства з енергоефективності та

енергозбереження (ДАЕЕ) за період з 2000 по 2008 рр. в Україні відмічено

позитивну динаміку щорічного зниження енергоємності ВВП. Однак у 2009 р.

енергоємність ВВП зросла на 2,4% і становила 0,65 кг у.п./грн, що зумовлено

кризовим станом виробництва та відповідним зниженням обсягів ВВП (на 15% до

рівня 2008 р.).

У 2010 та 2011 рр., за даними ДАЕЕ, досягнуто зменшення енергоємності

ВВП, яка становила 0,64 кг у. п./грн, а у 2011 р. – 0,63 кг у.п./грн, що на 1,56%

менше ніж у 2010 р. (додаток 6). У той же час, за оцінкою МЕА, в Україні у 2010 р.

51

рівень енергоємності ВВП (з урахуванням ПКС) становив 0,47 т н.е. на 1 тис. дол.

США в цінах по валютному курсу 2005 р. проти 0,44 – за 2008 р.

Враховуючи низький рівень енергоефективності використання енергетичних

ресурсів у більшості регіонів, на замовлення компанії «Систем Кепітал

Менеджмент» (СКМ) Аналітичним Центром «Бюро економічних і соціальних

технологій» (БЕСТ) було виконано інформаційно-аналітичну роботу «Рейтинг

енергоефективності областей України» (Ukrainian Energy Index – UEI-2012).

У цій роботі проаналізовано ефективність споживання енергоресурсів на

регіональному рівні протягом 2007 – 2010 рр. і проведено всебічний аналіз

використання енергоресурсів у кожній області України за наявного рівня розвитку

економіки регіону. Вперше було визначено енергоефективність української

економіки з урахуванням її структури. Оцінювання проведено на основі зіставлення

показників з енерговитрат з аналогічними показниками країн ЄС з відповідними

висновками як в цілому по економіці регіону, так і за структурою: промисловість,

сільське господарство, житловий сектор та сфера послуг.

Методика розроблення Рейтингу енергоефективності областей України

базується на методології МЕА, яка дозволяє виділяти головні чинники, що

визначають енергоефективність енергоспоживання: економічну діяльність,

структуру економіки та енергоємність виробництва, що, в свою чергу, допомагає

більш повно оцінювати енергоефективність порівняно зі стандартним оцінюванням

(кількість спожитих енергоресурсів на одиницю виробленої продукції). За еталон

порівняння взято середнє питоме енергоспоживання галузями ЄС у 2007 р.

Інтерпретація отриманих результатів – якщо показник регіону дорівнює 100%, то

його енергоспоживання відповідає вимогам ЄС.

Для забезпечення об'єктивності Рейтингу і контролю за його реалізацією було

створено Експертну раду, до складу якої на запрошення СКМ увійшли найбільш

авторитетні українські та зарубіжні фахівці в галузі енергозбереження.

За підсумками проведеного дослідження було встановлено: рівень

енергоефективності має значні відмінності в різних регіонах України; енергоємні

галузі промисловості України є одними з найменш енергоефективних; нижчі місця у

рейтингу зайняли області України, де в структурі економіки домінують неефективні

енергоємні виробництва та неефективний житлово-комунальний сектор. Також було

визначено чинники неефективного споживання енергоресурсів і надано пропозиції

щодо заходів з підвищення енергоефективності і скорочення енергоємності

виробництва та послуг.

Перші три місця в рейтингу UEI-2012 посіли Вінницька, Херсонська та

Закарпатська області. Їх енергоефективність становила відповідно 65,5%, 64,7% і

62,4% від середнього рівня ЄС. Найнижчі місця в рейтингу посіли

Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області з енергоефективністю 30,1%,

52

30,2%, 34,1% від рівня ЄС відповідно. Результати оцінювання енергоефективністі в

регіонах України за видами економічної діяльності наведено в додатках 7, 8.

Результати пілотного проекту UEI-2012 показали також, що якщо за наявної

структури економіки використовувати підходи та технології ЄС, то щорічна

економія загалом у країні становитиме до 12 млрд євро.

Проект UEI-2012 дозволяє керівникам областей і країни вже сьогодні

окреслити конкретні напрями підвищення енергоефективності та засоби їх реалізації

для отримання відчутних результатів. Крім того, UEI-2012 дає можливість оцінити

внесок уже реалізованих проектів у підвищення енергоефективності національної

економіки.

У проекті UEI-2012 зазначено, що реальне підвищення енергоефективності до

європейського рівня дозволить скоротити кінцеве споживання паливно-

енергетичних ресурсів у чотирьох секторах – промисловості, сільському

господарстві, сфері послуг і житловому секторі на 57%, або на 31,9 млн т н. е., а це –

близько 39 млрд м3 газу – більше, ніж ми імпортуємо з Росії. Україна використовує

набагато більше енергоресурсів, ніж європейські країни використовували в тих

самих секторах десять років назад. При цьому потенціал енергозбереження в

Україні становить 47,6% від поточного обсягу енергоспоживання, що в грошовому

еквіваленті становить близько 13,8 млрд євро.

Робота над подальшою адаптацією методології МЕА до української специфіки

в енергетичній сфері продовжиться завдяки фінансовій і організаційній

підтримці проекту компанією СКМ.

Висока енергоємність ВВП вкрай негативно впливає на рівень собівартості та

конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках, перш за все – у

найбільш енергоємних галузях економіки (металургійна, хімічна та нафтохімічна

тощо), додана вартість яких є основою наповнення ВВП та бюджету країни. В

умовах високого рівня залежності економіки України від імпорту паливно-

енергетичних ресурсів основою підвищення енергетичної та економічної безпеки

держави є зниження енергоємності продукції та підвищення ефективності

використання енергетичних ресурсів.

Сталу роботу промислово-технічного потенціалу ПЕК пов’язано зі

стабільністю постачання відповідної сировини, власні можливості забезпечення

якою в країні залишаються вкрай обмеженими.

За даними Держстату, в Україні у 2011 р. спожито близько 182,6 млн т у.п.

(126,4 млн т н. е), найбільша частка якого припадає на природний газ –

66 млн т у. п. (додаток 9).

У структурі споживання природний газ складав 38,2% від загального його

обсягу, вугілля – 33,5%, нафта та нафтопродукти – 10,2%, ядерна енергія – 16,1%,

гідравлічна енергія – 2,0%.

53

Неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів зумовлює

необхідність додатково імпортувати понад 50% загального обсягу енергоносіїв, які

споживаються галузями національної економіки (додаток 10).

Основними споживачами природного газу країни є паливно-енергетичний

комплекс, житлово-комунальне господарство та промисловість.

У 2011 р. найбільше спожито паливно-енергетичних ресурсів при виробництві

електроенергії ТЕС і ТЕЦ (близько 21,4% від їх загального обсягу); переробного

чавуну – 12,16%; теплоенергії, виробленої і відпущеної котельними – 11,23%;

теплоенергії, виробленої і відпущеної електростанціями – 4,9%; при виробництві

залізних неагломерованих руд і концентратів – 2,03%; залізорудних агломерованих

концентратів – 2,03%; на діяльність трубопровідного транспорту з транспортування

природного газу – 1,95%; на видобування кам’яного неагломерованого вугілля –

1,69%; при виробництві феросплавів – 1,3% тощо. Фактичні питомі витрати

паливно-енергетичних ресурсів наведено в додатку 11.

Структура економіки України складається переважно з енергоємних

виробництв, які потребують модернізації з упровадженням сучасних

енергоефективних технологій та обладнання.

Сьогодні паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) характеризується високим

рівнем зношеності технологічного обладнання та незадовільними темпами

оновлення основних фондів. Експлуатація морально та фізично застарілого

устаткування ПЕК призводить до перевитрат паливно-енергетичних ресурсів і

забруднення навколишнього природного середовища.

У 2011 р. електростанціями України вироблено 194,9 млрд кВт∙год, з яких 48%

– ТЕС, 46,3% – АЕС, 5,6% – ГЕС та 0,1% – іншими електростанціями.

На виробництво електроенергії ТЕС і ТЕЦ у 2011 р. затрачено 31,7 млн т у.п.,

з яких 86,16% – вугілля, 11,86% – природний газ, 0,22% – топкові важкі мазути та

1,76% – інші види палива (додаток 12).

Одним з головних показників ефективності роботи ТЕС і ТЕЦ є питомі

витрати умовного палива на виробництво 1 кВт год електроенергії. У 2011 р. вони

хоч і зменшилися на 0,7% порівняно з 2010 р. (379,4 кг у.п./тис. кВт∙год), проте

залишаються надто високими порівняно з відповідним показником розвинутих країн

(310 – 320 кг у.п./тис. кВт∙год) (додаток 13). Зменшилися на 0,6% порівняно з

2010 роком питомі витрати енергоресурсів на виробництво теплоенергії, виробленої

електростанціями, які складають179 кг у.п./Гкал (додаток 14).

Залишаються високими втрати електроенергії в електричних мережах усіх

класів напруги (13%), найбільша частина з яких припадає на електромережі

напругою 154 – 0,38 кВ. У розвинутих країнах світу цей показник становить:

у Німеччині – 5%, в Італії – 6,4%, у Франції – 7,4%, у США – 5,4%, в Японії – 5,5%.

54

Промисловість країни споживає близько 40% всіх енергоресурсів.

Найбільшим споживачем сировини, матеріально-технічних і паливно-енергетичних

ресурсів і відповідно найбільшим виробником продукції в промисловості є гірничо-

металургійний комплекс, енергоспоживання якого становить 65% від загального

енергоспоживання в промисловості.

Головною проблемою, що має важливе значення для розвитку гірничо-

металургійного комплексу України, є високий ступінь зношування основних фондів

і технічного та технологічного відставання металургійної галузі від кращих світових

досягнень.

Витрати енергоресурсів на виробництво продукції українськими

металургійними підприємствами суттєво перевищують енерговитрати зарубіжних

виробників. Так, наприклад, питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів на

виробництво чавуну на українських металургійних підприємствах майже на 33 %

вищі, ніж на провідних підприємствах світу.

Сьогодні понаднормативно експлуатуються 54% коксових батарей,

89% доменних печей, 87% мартенівських печей, 26% конвертерів, майже 90%

прокатних станів, що призводить до надмірно високої енергоємності виробництва

продукції.

Програмою енергозбереження та енергоефективності в гірничо-

металургійному комплексі як складовою частиною Галузевої програми підвищення

енергоефективності Мінпромполітики до 2017 року, затвердженої наказом Міністра

промислової політики України від 25.02.09 р. № 152, передбачено наблизити

підприємства гірничо-металургійного комплексу України до стандартів провідних

країн світу, скоротити різницю в питомих витратах паливно-енергетичних ресурсів

до 6–8 %.

З метою зменшення енергоспоживання галузі здійснюються заходи щодо

запровадження передових енергоефективних технологій та обладнання, у тому

числі: переведення доменних печей з природного газу на пиловугільне паливо;

будівництво машин неперервного лиття для нарощування обсягів сталеплавильного

виробництва та ряд інших сучасних технологій.

За рахунок запровадження цих заходів економія природного газу лише в

металургії може досягти 3,8 млрд м3 щорічно. Підвищення енергоефективності

української металургії до світового рівня дозволило б знизити споживання

енергоресурсів на 15,3 млн т у.п.

На підприємствах хімічної промисловості досягнуто зменшення фактичних

питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у 2011 р. порівняно з 2010 р. на

виробництво: 1 т синтетичного аміаку – на 14,5%; 1 т азотних мінеральних чи

хімічних добрив – на 13,2%; 1 т нітратів калію (селітри) – на 1,6%; 1 т карбаміду –

на 0,9%; 1 т сірчаної кислоти – на 0,5%. Разом з цим питомі витрати енергетичних

55

ресурсів значно перевищують їх рівень у розвинутих країнах і середньосвітовий

рівень.

У галузі виробництва будівельних матеріалів, цементній галузі та скляній

промисловості збільшилися фактичні питомі витрати паливно-енергетичних

ресурсів, а саме: на виробництво 1 т цегли, блоків, плитки та інших керамічних

вогнетривких виробів – на 38,1%; на виробництво 1 т портландцементу, цементу

глиноземного, шлакового безклінкерного та аналогічних гідравлічних цементів – на

37,2%. Виробництво понад 75% цементу в Україні здійснюється в основному

найбільш енергозатратним «мокрим» способом. При цьому в країнах Євросоюзу та

інших провідних країнах світу виробництво цементу практично повністю

переведено на сучасні технології.

У 2011 р., відповідно до визначених у 2010 р. технічних завдань,

здійснювалося розроблення національних стандартів з визначення енергоємності

технологічного процесу виробництва: будівельних матеріалів, скла, марганцевих

руд, феросплавів, сталі, аміаку, азотних добрив та інших видів продукції.

Результатом впровадження цих національних стандартів є встановлення для

промислових підприємств відповідних галузей граничних показників енергоємності

технологічних процесів виробництва одиниці продукції на основі розрахунків за

технічними характеристиками енергоефективного обладнання, та як наслідок –

послідуючого зниження енергоємності ВВП країни. Однак більшість власників

підприємств недостатньо активно вкладають кошти в модернізацію та оновлення

виробництва.

На житлово-комунальне господарство припадає майже 30% всього

енергоспоживання в Україні. Зокрема, лише на виробництво теплової енергії

котельними у 2011 р. витрачено 15,9 млн т у.п., з яких 85,43% – природний газ, 6,1%

– вугілля, 2,1% – кам’яновугільний газ, 0,8% – дрова для опалення, 0,65% – топкові

важкі мазути, 0,1% – брикети, окатиші з вугілля, 4,82% – інші види палива.

Питомі витрати енергоресурсів на виробництво 1 Гкал теплової енергії

котельними у 2011 р. зменшилися на 0,3% порівняно з 2010 р. і становлять

174,7 кг у.п./Гкал, у той час, як середньосвітовий показник питомих витрат

енергоресурсів на виробництво 1 Гкал теплової енергії становить 140 – 150 кг у.п.

(додаток 15).

Виконання енергоефективних заходів в житлово-комунальному господарстві

здійснюється в рамках Галузевої програми енергоефективності та енергозбереження

в житлово-комунальному господарстві на 2010-2014 рр., затвердженої наказом

Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 10.11.09 р.

№ 352. Програмою передбачено зменшення енергоємності виробництва продукції,

виконання робіт і надання послуг щорічно на 3–5% та скорочення втрат теплової

56

енергії і води щорічно на 1–3%. На виконання вищезазначеної програми у 2011 р.

було витрачено 1 228,209 млн грн.

Однак значного зменшення енергоємності виробництва основних видів

продукції в галузі не відбувається, а втрати теплової енергії та води в деяких

регіонах постійно зростають.

Сьогодні актуальними для здійснення енергоефективних заходів і виконання

енергоефективних проектів у житлово-комунальному господарстві є технології:

використання теплових насосів для виробництва теплової енергії; модернізація

існуючих газових котелень і заміна котлів з переведенням їх на альтернативні види

палива, у тому числі на біопаливо; використання новітніх технологій при здійсненні

санації об’єктів бюджетної, соціальної та комунальної сфери, які відповідають

передовому зарубіжному досвіду.

У рамках співробітництва з Північною Екологічною Фінансовою

Корпорацією (НЕФКО) готується до впровадження Програма «Демо-Україна» для

реалізації енергоефективних проектів у секторі теплопостачання в 10 містах України

(відібрані міста зможуть отримати фінансування у вигляді гранту до 300 тис. євро та

позики в обсязі до 400 тис. євро). Підписано відповідний Меморандум з НЕФКО, а

також Протокол про співпрацю з Посольством Королівства Швеції. Зараз ведеться

робота щодо відбору проектів для участі в програмі «Демо-Україна». Здійснюється

співпраця в рамках Проекту «Реформа міського теплозабезпечення», що

реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку.

Основні положення цього проекту спрямовано на створення системи

енергоменеджменту та енергомоніторингу, розроблення міських енергетичних

планів у 21 місті України, проведення енергоаудитів будівель і систем

теплопостачання, підготовку інвестиційних пропозицій, упровадження

енергоефективних заходів для залучення інвестицій. Завдяки цьому вже

впроваджено 21 інвестиційний проект із підвищення енергоефективності

теплопостачання на основі співфінансування та державно-приватного партнерства

(внесок проекту – 2,5 млн дол. США); залучено інвестицій від міжнародних

фінансових установ, комерційних банків і приватних інвесторів обсягом 35 млн дол

США; забезпечено економію 57 млн м3 природного газу.

Крім того, в Україні реалізовується проект «Енергоефективність у будівлях»,

що виконується за рахунок коштів Німецького бюро міжнародного співробітництва.

Для впровадження муніципального енергетичного менеджменту в секторі будівель у

4 містах України (Чернігів, Івано-Франківськ, Миргород, Новоград-Волинський)

розроблено міські енергетичні плани, створено відділи з енергозбереження в

органах місцевого самоврядування, проведено енергоаудити будівель бюджетної

сфери, впроваджено системи енергетичного моніторингу та контролю, підготовлено

конкретні пілотні проекти з метою залучення інвестицій тощо.

57

Через нагальну актуальність невідкладного розв’язання проблем ефективного

використання енергетичних ресурсів Президентом України презентовано Програму

економічних реформ на 2010 – 2014 рр. «Заможне суспільство,

конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», а також проголошено 10

пріоритетних національних проектів. Два з них – для реалізації в енергетичній

галузі: будівництво на чорноморському узбережжі терміналу для приймання 10

млрд м3

скрапленого природного газу («Нова енергія»), що дасть можливість на

третину знизити вартість його імпорту; створення екологічно чистої енергії

(«Енергія природи») на основі розвитку вітрової та сонячної енергетики в південних

районах країни.

Національним проектом «Енергія природи» (Указом Президента від 02.07.

2010 р. № 747/2010) передбачено до 2014 р. збільшити частку ПДЕ в національному

енерговиробництві до 3% з уведенням потужностей ВЕС, СЕС і малих ГЕС обсягом

2 тис. МВт.

Відповідно до умов Протоколу щодо приєднання України до Договору про

заснування Енергетичного Співтовариства Україна взяла на себе зобов'язання,

зокрема, щодо розроблення плану запровадження Директиви 2001/77/ЄС (замінено

Директивою 2009/28/ЄС) щодо сприяння використанню на внутрішньому ринку

електроенергії, виробленої з ПДЕ. Зазначені документи встановлюють індикативи

щодо частки споживання електроенергії, виробленої з ПДЕ. Зокрема для країн ЄС

до 2020 р. зазначена частка становитиме не менше 20 %.

Договір про Енергетичну Хартію (ст. 19) також зобов'язує країни-члени

приділяти особливу увагу використанню ПДЕ.

Відповідно до Закону України «Про Основні засади державної екологічної

політики України на період до 2020 року» від 21.12.2010 р. №2818-IV ключовим

напрямом у досягненні зниження енергоємності економіки є забезпечення

екологічно збалансованого природокористування в енергетиці та галузях, що

споживають енергію та енергоносії за рахунок:

– підвищення енергоефективності виробництва на 25% до 2015 р. та на 50%

до 2020 р. порівняно з базовим 2010 р. шляхом впровадження ресурсозбереження;

– збільшення обсягу використання поновлюваних та альтернативних джерел

енергії на 25% до 2015 р. та на 55% – до 2020 р. від базового рівня;

– технічного переоснащення виробництва на основі впровадження

інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій,

маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів до

2020 р.;

– запровадження до 2015 р. системи економічних та адміністративних

механізмів з метою стимулювання виробника до сталого та поновлюваного

природокористування і охорони навколишнього природного середовища, широкого

58

запровадження новітніх, більш чистих технологій, інновацій у сфері

природокористування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 p. № 447 було

затверджено зміни до Державної цільової економічної програми енергоефективності

і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та

альтернативних видів палива на 2010 – 2015 рр., якими передбачено оптимізацію

структури енергетичного балансу держави, в якому частка енергоносіїв, отриманих

із ПДЕ та альтернативних видів палива має бути доведеною у 2015 р. до 10 %.

При цьому слід відмітити, що проектом оновленої Енергетичної стратегії

України до 2030 р. передбачено довести частку ПДЕ в енергетичному балансі країни

до 2020 р. до 1,7 %, а в 2030 р. – лише до 4,6 %, що може стати стримуючим

фактором для притоку вже анонсованих зарубіжних і вітчизняних інвестицій у

розвиток ПДЕ і не сприятиме активізації робіт з підвищення енергетичної безпеки

країни відповідно до Національного проекту «Енергія природи». При цьому в

переважній більшості країн Європи ще у 2005 р. загальна частка ПДЕ була значно

вищою, ніж Україна планує досягти в 2030 р.

Слід відмітити також, що внаслідок впровадження «зелених» тарифів, які

стимулюють розвиток ПДЕ, загальна потужність об'єктів поновлюваної енергетики

за два роки збільшилася в 4 рази – з 146 МВт до 576 МВт. Протягом 2011 р. та 10

місяців 2012 р. ПДЕ вироблено 995 млн кВт∙год електроенергії, 1,2 млн т твердого

біопалива та 49 тис. т рідкого біопалива.

У 2013 р. в Україні в сонячній і вітровій енергетиці планується ввести в

експлуатацію відповідно по 300 МВт потужностей з можливістю доведення

виробництва електроенергії за рахунок поновлюваних джерел до 2 млрд кВт∙год.

У 2012 р. Урядом країни до Державної цільової програми було внесено зміни

для стимулювання населення до впровадження енергоефективного обладнання та

технологій шляхом компенсації частини відсотків за користування кредитами, а

також промислових підприємств – через відшкодування частини вартості проектів.

В умовах зростання виробництва електроенергії на електростанціях, які

використовують ПДЕ, виникає ряд проблем, перш за все – планування та

дотримання режиму роботи енергосистем, підтримання параметрів мереж у

допустимих межах, забезпечення балансу між виробництвом і споживанням

електроенергії ОЕС України з урахуванням забезпечення паралельної роботи з

енергосистемами сусідніх країн.

Необхідність включення потужностей електростанцій на ПДЕ до добового

диспетчерського графіка навантажень для компенсації природних коливань

потужності СЕС і ВЕС в умовах недостатнього рівня маневрених потужностей

призводить до неекономічного використання базових потужностей в загальному

59

балансі ОЕС України. Сьогодні частка маневрених і регульованих потужностей в

ОЕС України не перевищує 9% за оптимального рівня, не нижчого 15%.

За результатами прогнозних досліджень структури енергогенерувальних

потужностей в ОЕС України, виконаних Інститутом економіки і прогнозування

НАН України, на 2030 р. реальним може бути вихід на 6,7% потужностей ПДЕ від

загальної потужності за одночасного доведення до 14,3% маневрених потужностей в

енергетичному балансі країни. При цьому встановлена потужність ПДЕ, за оцінкою

Інституту, має зростати в межах, які технологічно допустимі для збереження

надійної роботи ОЕС України.

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України та

його європейські партнери розпочали виконання Проекту Twinning «Удосконалення

нормативно-правової бази у сфері енергетичної ефективності та її наближення до

вимог законодавства ЄС».

Основною метою Проекту Twinning є створення дієвої системи ефективного

законодавства та державної політики у сфері енергоефективності, узгодженої з

вимогами законодавства ЄС, що підтримує створення сприятливого середовища для

загального зниження споживання енергії та первинних енергетичних ресурсів.

Основним завданням Проекту є гармонізація окремих актів національного

законодавства у сфері енергоефективності з відповідними законодавчими актами ЄС

та пов’язаними з ними стандартами, а також здійснення необхідних заходів для

прийняття відповідних законопроектів згідно з вимогами Протоколу про

приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства,

який було ратифіковано Україною в лютому 2011 р.

Консорціум німецьких і французьких установ на чолі з Міністерством

економіки і технологій Федеративної Республіки Німеччина (BMWi) надаватиме

Державному агентству з енергоефективності та енергозбереження України

підтримку у вигляді злагодженої роботи команди експертів з міжнародним досвідом

у сфері розроблення нормативно-правової бази з енергоефективності, проведення

енергоаудиту, стандартизації, маркування, сертифікації, а також реалізації

фінансових схем.

Кабінетом Міністрів України 2 квітня 2012 р. схвалено розроблений НАЕР

проект Закону України «Про ефективне використання паливно-енергетичних

ресурсів».

Проект визначає правові засади діяльності у сфері енергоефективності,

принципи державної політики та повноваження органів управління у сфері

енергоефективності, форми державного регулювання відносин у цій сфері, правила

проведення державної експертизи з енергоефективності, економічні заходи

стимулювання ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів тощо.

60

Законопроектом передбачено принципову зміну основ правового регулювання

у сфері використання енергетичних ресурсів і поєднання ринкових механізмів з

елементами державного регулювання на основі досвіду реалізації політики

енергоефективності країнами ЄС.

Законопроектом, зокрема, передбачено:

– перехід від системи нормування питомих витрат ПЕР до застосування

енергетичних стандартів;

– надання державної підтримки у сфері енергоефективності виключно з

використанням ринкових інструментів та за умови виконання суб’єктами

господарювання, які претендують на отримання преференцій, зобов’язань щодо

зменшення споживання традиційних енергоресурсів.

Основні напрями розв′язання питань національної безпеки та зниження рівня

енергетичної залежності країни визначено Законом України «Про основи

національної безпеки України» від 19.06.2003 р. № 964-IV.

Пріоритетними напрямами реалізації державної політики у сфері забезпечення

енергетичної безпеки визначено такі як: нарощування видобутку власних

енергоресурсів; диверсифікація маршрутів постачання енергоресурсів в Україну;

реалізація енерготранзитного потенціалу України; підвищення ефективності

використання паливно-енергетичних ресурсів; модернізація та продовження

експлуатації об’єктів української енергетики; розширення використання місцевих

видів палива; інтеграція України до європейського енергетичного ринку (додаток

16).

Станом на 13.10.2012 р. затверджено нову редакцію Стратегії національної

безпеки України. Напрямами зміцнення енергетичної безпеки в ній є підвищення

ефективності використання енергетичних ресурсів, упровадження

енергозберігаючих технологій, розвиток виробництва і використання

альтернативних джерел енергії; забезпечення стабільності постачання паливно-

енергетичних ресурсів, зокрема, шляхом диверсифікації його джерел; створення

умов для надійного функціонування вітчизняної інфраструктури транзиту та

постачання енергоносіїв на внутрішній і зовнішній ринки; створення системи

стратегічних резервів паливно-енергетичних ресурсів відповідно до практики ЄС і

нормативів МЕА; забезпечення формування балансів основних видів енергоресурсів

і зведеного енергетичного балансу держави та аналіз їх виконання, упровадження

ефективної системи прогнозування та стратегічного планування розвитку паливно-

енергетичного комплексу та ряд інших завдань для системного зниження рівня

залежності від імпортних енергоносіїв.

Висновки:

1. Державна політика у сфері енергоефективності має бути спрямованою на

створення умов господарювання, які дозволять забезпечити постійно зростаючі

61

суспільні потреби, зростання ВВП за мінімальних витрат енергоресурсів.

2. Підвищення енергоефективності в усіх галузях економіки значною мірою

залежить від проведення модернізації виробництва, оновлення основних фондів,

широкого впровадження новітніх енергоефективних технологій і обладнання, що

потребує залучення довгострокових інвестицій із різних джерел.

3. Необхідно завершити приведення законодавчої бази до вимог законодавства

та директив ЄС. Посилити мотивацію власників підприємств до запровадження

передових енергоефективних технологій та обладнання, залучення інвестицій в

економіку через реалізацію механізму державно-приватного партнерства.

4. Реалізація політики підвищення енергоефективності використання

енергетичних ресурсів в Україні дозволить: зменшити залежність вітчизняної

економіки від світової кон’юнктури цін на енергоресурси; уникнути безповоротної

втрати величезних коштів на придбання імпортних ПЕР; збільшити фінансову

підтримку розвитку вітчизняних інноваційних технологій; знизити екологічне

навантаження на навколишнє природне середовище; підвищити

конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках.

5. З метою забезпечення надійної роботи ОЕС України за умов істотного

збільшення потужності електростанцій, що працюють на ПДЕ, вважати за доцільне

продовжити перегляд, упорядковування та вдосконалення законодавчої і

нормативно-технічної бази, а також державні стандарти України, які визначають

умови приєднання ВЕС і СЕС до мереж енергосистем, норми технологічного

проектування схем видачі їхньої потужності з урахуванням відповідного

нарощування регульованих резервів і маневрених потужностей в ОЕС України.

6. Підготовленою Міжнародним енергетичним агентством аналітичною

роботою «Основні положення та рекомендації. Загальна енергетична політика.

Енергетична політика за межами країн – членів МЕА: Україна – 2012» визначено

основні завдання щодо підвищення рівня енергетичної безпеки України, зокрема

через:

– забезпечення формування енергетичної політики на урядовому рівні за

участю міністерств, відомств та регулюючих органів. Відповідальність за

розроблення енергетичної стратегії, моніторинг результатів та здійснення

відповідних заходів має бути зосереджено в одному провідному міністерстві;

– посилення політики енергоефективності, скорочення споживання енергії

населенням, транспортом, комерційним і громадським сектором. Модернізація

системи централізованого теплопостачання із забезпеченням підвищення надійності

та економічної ефективності теплопостачання;

– покращення енергетичної безпеки шляхом нарощування видобутку нафти та

природного газу; скорочення споживання природного газу системами

централізованого теплопостачання для зниження обсягів його імпорту; модернізації

62

газотранспортної системи для підвищення її ефективності та диверсифікації

поставок через взаємозв’язки з ринками Центральної Європи. Крім того, необхідно

реалізувати потенціал країни щодо розвитку альтернативних енергоресурсів,

зокрема біогазу та муніципальних відходів для виробництва тепла та електроенергії;

– заохочення та мобілізацію інвестицій у інфраструктуру для підвищення

результативності та ефективності всієї системи постачання енергії, забезпечивши

зміцнення верховенства закону та поліпшення прозорості, а також реалізацію

положень Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.

63

До

дато

к 1

Ди

на

мік

а е

нер

гоєм

но

сті

ВВ

П к

ра

їн с

віт

у

(т н

.е. н

а ти

с. д

ол. С

ША

у ц

інах

та

по

вал

ютн

ом

у к

ур

су 2

00

5 р

. з

ПК

С)

Д

жер

ело:

Wo

rld

Ba

nk

0,20

0,17

0,14

0,20

0,23

0,11

0,23

0,18

0,12

0,11

0,15

0,13

0,14

0,10

0,14

0,35

0,25

0,20

0,42

0,74

0,49

0,19

0,16

0,13

0,18

0,21

0,12

0,21

0,17

0,12

0,11

0,15

0,11

0,13

0,09

0,13

0,33

0,24

0,18

0,32

0,54

0,38

0,18

0,15

0,12

0,16

0,18

0,11

0,20

0,16

0,11

0,10

0,14

0,10

0,12

0,09

0,12

0,28

0,22

0,17

0,26

0,44

0,33

0,18

0,15

0,12

0,15

0,18

0,11

0,22

0,16

0,10

0,10

0,14

0,10

0,12

0,09

0,13

0,26

0,21

0,17

0,23

0,47

0,35

0,14

0,11

0,15

0,17

0,11

0,20

0,15

0,10

0,10

0,13

0,09

0,11

0,08

0,12

0,21

0,17

0,0

0

0,1

0

0,2

0

0,3

0

0,4

0

0,5

0

0,6

0

0,7

0

0,8

0

т н.е.на тис. дол. США

20

00

20

05

20

08

20

10

20

11

Україн

а д

о: 3,52

2,61

3,09

4,54

2,02

1,36

3,84

64

Додаток 2

Перелік основних Директив ЄС з питань енергоефективності

Сфера дії Позначення Назва

Ефективність

кінцевого

енергоспоживання

та енергетичних

послуг

2006/32/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 5 квітня 2006 р. щодо

раціонального використання енергії кінцевими споживачами та

надання енергетичних послуг, яка скасовує Директиву Ради 93/76/ЄЕС

Когенерація

2004/8/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 11 лютого 2004 р. про

сприяння спільному виробництву тепла й електроенергії

(когенерації) на основі корисного теплового навантаження на

внутрішньому енергетичному ринку та внесення змін до Директиви

92/42/ЄЕС

Оподаткування

2003/96/ЄС Директива Ради від 27 жовтня 2003 р. щодо оподаткування

енергопродуктів та електроенергії

Ефективність

енергоспоживчих

продуктів,

змінено та

доповнено 21.10.09

2005/32/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 6 липня 2005 р. щодо

засад встановлення вимог екологічного дизайну для товарів, які

споживають енергію, яка змінює Директиву Ради 92/42/ЄС, Директиву

Європейського Парламенту та Ради 96/57/ЄС та Директиву

Європейського Парламенту та Ради 2000/55/ЄС

Енергетичні

характеристики

будівель

2002/91/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2002 р. про

експлуатаційні характеристики будівель у сфері енергозбереження,

змінено та доповнено, 12.2008

2010/31/ЄС Директива щодо енергетичних характеристик будівель, EPBD-2010

Побутові

електроприлади,

маркування

та

мінімальні вимоги

до

енергоефективності

92/75/ЄЕС Директива Ради від 22 вересня 1992 р. про позначення та зазначення у

стандартній інформації про товар показників споживання енергії та

інших ресурсів побутовими приладами

92/42/ ЄЕС Директива Ради від 21 травня 1992 р. про зближення законодавств країн-

членів щодо вимог ККД для нових водогрійних котлів, що працюють на

рідкому або газовому паливі

95/12/ЄС Директива Комісії від 23 травня 1995 р. про застосування Директиви Ради

92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових пральних машинах

95/13/ЄС Директива Комісії від 23 травня 1995 р. про застосування Директиви Ради

92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових сушильних машинах

2006/66/ЄС Директива Європейського парламенту та Ради від 03.07.2003, яка замінює

Директиву 96/57/ЄС «Про вимоги щодо ефективності споживання енергії

побутовими електричними холодильниками, морозильниками та

комбінованими пристроями»

96/60/ЄС Директива Комісії від 19 вересня 1996 р. про застосування Директиви

Ради 92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових комбінованих посудосушильних машинах

99/9/ЄС Директива Комісії від 26.02.1999 яка замінює Директиву Комісії 97/17/ЄС

про застосування Директиви Ради 92/75/ЄЕС стосовно позначення

енергоспоживчих характеристик на побутових посудомийних машинах

98/11/ЄС Директива Комісії від 27 січня 1998 р. про застосування Директиви Ради

92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових лампах

2000/55/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 18 вересня 2000 р. про

вимоги щодо енергетичної ефективності баластного опору приладів

флуоресцентного освітлення

2002/31/ЄС Директива Комісії від 22 березня 2002 р. про застосування Директиви

Ради 92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових кондиціонерах

2002/40/ЄС Директива Комісії від 8 травня 2002 р. про застосування Директиви Ради

92/75/ЄЕС стосовно позначення енергоспоживчих характеристик на

побутових електроплитах

65

Сфера дії Позначення Назва

Стимулювання

виробництва,

використання

поновлювальних

джерел

93/76/ЄЕС Директива Ради від 13 вересня 1993 р., прийнята з метою обмеження

викидів вуглекислого газу через покращання ефективності

енергоспоживання

2001/77/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 27 вересня 2001 р. про

стимулювання виробництва електроенергії поновлювальними

джерелами енергії на внутрішньому ринку електроенергії

2002/159/ЄС Рішення Комісії від 18 лютого 2002 р. про спільний формат надання

національних даних про якість палива

2003/30/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 8 травня 2003 р. щодо

стимулювання використання біопалива та інших видів

відновлюваного палива для потреб транспорту

2009/28/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2009 р.

стосовно сприяння використанню енергії відновлюваних джерел

Спільні правила

внутрішнього

ринку

електроенергії

96/92/ЄС Директива Європейського Парламенту та Ради від 19 грудня 1996 р.

стосовно спільних правил для внутрішнього ринку електроенергії

66

Додаток 3

Законодавчі та нормативні акти

з питань енергоефективності в Російській Федерації

1. Указ Президента РФ від 04.06.2008 №889 «О некоторых мерах по повышению

энергетической и экологической эффективности российской экономики».

2. Указ Президента РФ від 13.05.2010 №579 «Об оценке эффективности

деятельности органов исполнительной власти субъектов Российской Федерации и

органов местного самоуправления городских округов и муниципальных

образований в области энергосбережения и повышения энергетической

эффективности».

3. Федеральний закон РФ від 27.12.2002 №184-ФЗ "О техническом

регулировании".

4. Федеральний закон РФ від 26.03.2003 № 35-ФЗ "Об электроэнергетике".

5. Федеральний закон РФ від 27.11.2009 №261-ФЗ «Об энергосбережении и о

повышении энергетической эффективности и изменений в отдельные

законодательные акты Российской Федерации».

6. Федеральний закон РФ від 27.07.2010 № 190-ФЗ "О теплоснабжении".

7. Постанова Уряду Російської Федерації від 3.06.2008 №426 «О квалификации

генерирующего объекта на основе возобновляемых источников энергии».

8. Постанова Уряду Російської Федерації від 31.12.2009 №1220 "Об определении

применяемых при установлении долгосрочных тарифов показателей надежности и

качества поставляемых товаров и оказываемых услуг".

9. Постанова Уряду Російської Федерації від 31.12.2009 №1221 "Об утверждении

Правил установления требований энергетической эффективности товаров, работ,

услуг, размещение заказов, на которые осуществляется для государственных и

муниципальных нужд".

10. Постанова Уряду Російської Федерації від 31.12.2009 № 1225 "О

требованиях к региональным и муниципальным программам в области

энергосбережения и повышения энергетической эффективности".

11. Постанова Уряду Російської Федерації від 20.02.2010 №67 "О внесении

изменений в некоторые акты Правительства Российской Федерации по вопросам

определения полномочий федеральных органов исполнительной власти в области

энергосбережения и повышения энергетической эффективности".

12. Постанова Уряду Російської Федерації від 13.04.2010 №235 "О внесении

изменений в положение о составе разделов проектной документации и требованиях

к их содержанию".

13. Постанова Уряду Російської Федерації від 15.05.2010 №340 "О порядке

установления требований к программам в области энергосбережения и повышения

67

энергетической эффективности организаций, осуществляющих регулируемые виды

деятельности" (вместе с "Правилами установления требований к программам в

области энергосбережения и повышения энергетической эффективности

организаций, осуществляющих регулируемые виды деятельности".

14. Постанова Уряду Російської Федерації від 01.06.2010 №391 "О порядке

создания государственной информационной системы в области энергосбережения и

повышения энергетической эффективности и условий для ее функционирования".

15. Постанова Уряду Російської Федерації від 23.08.2010 №646 "О принципах

формирования органами исполнительной власти субъектов Российской Федерации

перечня мероприятий по энергосбережению и повышению энергетической

эффективности в отношении общего имущества собственников помещений в

многоквартирном доме".

16. «Концепция долгосрочного социально-экономического развития

Российской Федерации на период до 2020 года» затверджена розпорядженням

Уряду Російської Федерації від 17.11. 2008. № 1662-р.

17. Розпорядження Уряду Російської Федерації від 08.01.2009 №1-р "Основные

направления государственной политики в сфере повышения энергетической

эффективности электроэнергетики на основе использования возобновляемых

источников энергии на период до 2020 года".

18. «Энергетическая стратегия России на период до 2030 года», затверджена

розпорядженням Уряду Російської Федерації від 13.11.2009. №1715-р.

19. «План мероприятий по энергосбережению и повышению энергетической

эффективности в Российской Федерации, направленных на реализацию

Федерального закона «Об энергосбережении и о повышении энергетической

эффективности и о внесении изменений в отдельные законодательные акты

Российской Федерации», затверджений розпорядженням Уряду РФ від 1.12.2009

№1830-р.

20. Розпорядження Уряду Російської Федерації від 27.12.2010 № 2446-р про

затвердження державної програми "Энергосбережение и повышение энергетической

эффективности на период до 2020 года".

21. Наказ Мінекономрозвитку Російської Федерації від 17.02.2010 № 61 "Об

утверждении примерного перечня мероприятий в области энергосбережения и

повышения энергетической эффективности, который может быть использован в

целях разработки региональных, муниципальных программ в области

энергосбережения и повышения энергетической эффективности".

22. Наказ Мінекономрозвитку Російської Федерації від 02.09.2010 №394 "Об

утверждении Примерной формы перечня мероприятий для многоквартирного дома

(группы многоквартирных домов) как в отношении общего имущества

собственников помещений в многоквартирном доме, так и в отношении помещений

68

в многоквартирном доме, проведение которых в большей степени способствует

энергосбережению и повышению эффективности использования энергетических

ресурсов".

23. «Генеральная схема размещения объектов электроэнергетики», схвалена

розпорядженням Уряду Російської Федерації від 22.02.2008. №215-р.

24. Наказ Міненерго Російської Федерації від 17.11.2008 №187 «О порядке

ведения реестра выдачи и погашения сертификатов, подтверждающих объем

производства электрической энергии на квалифицированных генерирующих

объектах, функционирующих на основе использования возобновляемых источников

энергии»

25. Наказ Міненерго Російської Федерації від 19.04.2010 №182 "Об

утверждении требований к энергетическому паспорту, составленному по

результатам обязательного энергетического обследования, и энергетическому

паспорту, составленному на основании проектной документации и правил

направления копии энергетического паспорта, составленного по результатам

обязательного энергетического обследования".

26. «Программа развития Единой энергетической системы России на 2010-

2016 гг.», затвержена наказом Міненерго Російської Федерації від 15.07. 2010

№333.

27. Концепция системы регулирования напряжения», затверджена наказом ВАТ

«ФСК ЕЭС» від 14.03.2008 № 62.

28. Програма модернізації російської електроенергетики до 2020 р.,

підготовлена Міненерго Росії для доповіді Уряду (презентація).

69

Додаток 4

Перелік

чинних в Україні національних стандартів у сфері

енергозбереження

Загальні

1. ДСТУ 2155-93 «Енергозбереження. Методи визначення

економічної ефективності заходів по енергозбереженню».

2. ДСТУ 2339-94 «Енергозбереження. Основні положення».

3. ДСТУ 2420-94 «Енергозбереження. Терміни та визначення».

4. ДСТУ 3682-98 (ГОСТ 30583-98) «Енергозбереження. Методика

визначення повної енергоємності продукції, робіт та послуг».

5. ДСТУ 3755-98 «Енергозбереження. Номенклатура показників

енергоефективності та порядок їхнього внесення у нормативну

документацію».

6. ДСТУ Р 50-081-2000 «Енергозбереження. Методика оцінювання

енергетичного стану систем енергопостачання промислових підприємств

для їх паспортизації».

Паливно-енергетичні баланси

7. ДСТУ 2804-94 «Енергобаланс промислового підприємства.

Загальні положення. Терміни та визначення».

8. ДСТУ 3176-96 (ГОСТ 30341-96) «Енергозбереження. Методи

визначення балансів енергоспоживання гірничих підприємств».

9. ДСТУ 4714-2007 «Енергозбереження. Паливно-енергетичні

баланси промислових підприємств. Методика побудови та аналізу».

Нормування питомих витрат та втрат

10. ДСТУ 3224-95 (ГОСТ 30356-96) «Енергозбереження. Методи

визначення норм витрачання електроенергії гірничими підприємствами».

11. ДСТУ 3159-95 «Ресурсозбереження. Нормування витрат

зварювальних матеріалів. Загальні вимоги, методи визначення нормативів

ручного і механізованого електрозварювання».

12. ДСТУ 3740-98 «Енергозбереження. Методи аналізу та розрахунку

зниження витрат палива та енергії на металургійних підприємствах».

13. ДСТУ Р 50-072-98 «Енергозбереження. Методика розрахунку

технологічних втрат електроенергії в мережах постачання напругою від

0,38 до 110 кВ включно».

14. ДСТУ 3860-99 «Енергозбереження. Методика розрахунку

технологічних втрат електроенергії в діючих мережах електропостачання

220 кВ і вище».

70

15. ДСТУ 4110-2002 «Енергоощадність. Методика аналізу та

розрахування питомих витрат енергоресурсів» (ANSI/IEEE 739:1995, NEQ).

Енергетичне маркування

16. ДСТУ 4081-2002 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутового призначення. Загальні технічні вимоги».

17. ДСТУ 4238-2003 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутової призначеності. Визначення енергетичної

ефективності холодильних приладів».

18. ДСТУ 4351:2004 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутової призначеності. Визначення енергетичної

ефективності пральних машин»

19. ДСТУ 4352:2004 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутової призначеності. Визначення енергетичної

ефективності кондиціонерів повітря».

20. ДСТУ 4441:2005 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутової призначеності. Визначення енергетичної

ефективності електричних ламп».

21. ДСТУ 4712:2007 «Енергозбереження. Енергетичне маркування

електрообладнання побутової призначеності. Визначення енергетичної

ефективності посудомийних машин».

Енергетичний аудит

22. ДСТУ 4065-2001 «Енергозбереження. Енергетичний аудит.

Загальні технічні вимоги (ANSI/IEEE 739-1995, NEQ)».

23. ДСТУ 4713:2007 «Енергозбереження. Енергетичний аудит

промислових підприємств. Порядок проведення та вимоги до організації

роботи».

Енергетичний менеджмент

24. ДСТУ 4472:2005 «Енергозбереження. Системи енергетичного

менеджменту. Загальні вимоги».

25. ДСТУ 4715:2007 «Енергозбереження. Системи енергетичного

менеджменту промислових підприємств. Склад та зміст робіт на стадіях

розроблення та впровадження»

Ресурсозбереження

26. ДСТУ 2102-92 «Ресурси матеріальні вторинні. Терміни та

визначення».

27. ДСТУ 3051-95 (ГОСТ 30166-95) «Ресурсозбереження. Основні

положення».

28. ДСТУ 3052-95 (ГОСТ 30167-95) «Ресурсозбереження. Порядок

встановлення показників ресурсозбереження у документацію на продукцію».

71

Вітроенергетика

29. ДСТУ 4407-2005 «Вітроенергетика. Вітронасосні установки.

Загальні технічні вимоги».

Установки, системи, методи та методики

30. ДСТУ 2671-94 «Теплоутилізатори. Методи випробовування».

31. ДСТУ 2677-94 «Теплоутилізатори. Типи та основні параметри».

32. ДСТУ 3282-95 (ГОСТ 30371-96) «Енергозбереження. Установки

для вакуумної деарації води. Загальні положення».

33. ДСТУ 3581-97 (ГОСТ 30517-97) «Енергозбереження. Методи

вимірювання і розрахунку теплоти згоряння палива».

34. ДСТУ 3401-97 (ГОСТ 30486-97) «Енергозбереження. Методи та

засоби вимірювань теплових величин. Загальні положення».

35. ДСТУ 3635-98 (ГОСТ 30604-98) «Енергозбереження. Установки

теплоутилізаційні. Загальні положення».

36. ДСТУ 3756-98 (ГОСТ 30619-98) «Енергозбереження.

Перетворювачі теплового потоку первинні термоелектричні загально

промислового призначення. Загальні технічні вимоги».

37. ДСТУ 3336-98 (ГОСТ 30517-97) «Лічильники газу побутові.

Загальні технічні вимоги».

38. ДСТУ 3886-99 «Енергозбереження. Системи електроприводу.

Метод аналізу та виробу».

39. ДСТУ 3971-2000 «Енергозбереження. Установки для

термовологісного оброблення збірних бетонних і залізобетонних виробів і

конструкцій. Методи обчислення витрат теплової енергії».

40. ДСТУ 4035-2001 (ГОСТ 25380-2001) «Енергозбереження. Будівлі

та споруди. Методи вимірювання поверхневої густини теплових потоків та

визначення коефіцієнтів теплообміну між огороджувальними

конструкціями та довкіллям».

Вторинні енергетичні ресурси

41. ДСТУ 3818-98 «Енергозбереження. Вторинні енергетичні

ресурси. Терміни та визначення».

42. ДСТУ 4090-2001 (ГОСТ 31188-2003) «Енергозбереження. Ресурси

енергетичні вторинні. Методика визначення показників виходу та

використання (ГОСТ 31188-2003, ІТД)»

43. ДСТУ 4369:2004 «Енергозбереження. Чорна металургія. Ресурси

енергетичні вторинні. Методика визначення показників виходу та

використання»,

72

44. ДСТУ 4370:2004 «Енергозбереження. Коксохімічне виробництво.

Ресурси енергетичні вторинні. Методика визначення показників виходу та

використання».

Нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії

45. ДСТУ 2275-93 «Енергозбереження. Нетрадиційні та

поновлювальні джерела енергії. Терміни та визначення».

46. ДСТУ 3569-97 (ГОСТ 30514-97) «Енергозбереження.

Нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії. Основні положення».

47. ДСТУ 3859-99 «Енергоощадність. Нетрадиційні та

поновлювальні джерела енергії. Теплові насоси. «Повітря-вода» для

комунально-побутового теплопостачання. Загальні технічні вимоги і

методи випробувань».

48. ДСТУ 4034-2001 (ГОСТ 30757-2001) «Енергозбереження.

Нетрадиційні та поновлювальні джерела енергії. Колектори сонячні плоскі.

Методи випробовування».

73

Додаток 5

Актуальні програми зарубіжної фінансової підтримки в Україні

у сфері енергоефективності:

Інвестор Існуюча/заплано-

вана програма

Тривалість Кошти Першочергові

завдання

1 2 3 4 5

ЄС Пряма підтримка

програм

енергоефективності

у рамках

українського

бюджету (через

Державну Агенцію

Енергоефективності

-ДАЕЕ)

2011-2013 Загальна сума

70 млн евро:

- 31 млн евро

(фіксовано) в

жовтні 2011;

- 32 млн евро в

змінних траншах

(2011-2013);

- 7 млн евро на

технічне сприяння

та субсидії.

1. Загальні принципи

політики.

2. Законодавча база.

3. Управління

державними фінансами

4. Міри щодо

енергоефективності

(енергетичний баланс,

обізнаність

громадськості, доступ

до фінансування і т.д.).

5. Результати реалізації

політики (зниження

енергозатрат зниження

втрат енергії).

ЄБРР

(Європейський

Банк

Реконструкції та

Розвитку)

1. УкрЕСКО 1. На даний

момент

1,34 млн евро 1. Промислові

підприємства малого і

середнього бізнесу

(МСП)

2. Енергетичний

Альянс

2. На даний

момент

2,7 млн евро 2. Обладнання

теплофікації

3. Програма

енергоефективності

в Україні

3. На даний

момент

105 млн дол.

США

3. Промислові МСП

ПРООН

(Програма

Розвитку

Організації

Об’єднаних

Націй)

1. Зміна ринкового

механізму з метою

впровадження

ефективного

освітлення

2010-2015 31 млн дол. США Публічно-правові

організації і житлові

будинки

2. Проект «Місцевий

розвиток

орієнтований на

громаду»

Фаза ІІ –

17,1 млн евро

Місцеві лідери і

представники місцевої

влади отримають

відповідне навчання і

підтримку для розвитку

демократичних

процесів.

74

Джерело: Європейсько-українське Енергетичне Агентства (EUEA)

1 2 3 4 5

Світовий банк Проект енергоефек-

тивності, який є

кредитною лінією з

субкредитуванням

через два

національні банки.

До березня

2016

200 млн дол.

США

1. Промислові підприємства,

2. Муніципалітети, об єкти

муніципалітетної власності.

3. Енергосервісні компанії.

НЕФКО

(Північна

Екологічна

Фінансова

Корпорація)

Проекти з енерго-

збереження та

енергоефективності в

секторі нерухомості.

2,75 млн евро Оновлення системи

теплопостачання в м. Рівне

SIDA

(Шведське

агентство з

міжнародно

го розвитку)

разом з

НЕФКО

Програма

«ДемоУкраїна» Загальна сума

фінансування

35 млн шв. крон.

Відібрані міста

зможуть отримати

фінансування у

вигляді гранту до

300 тис. евро та

позики в обсязі 400

тис. евро.

Проекти районного

теплопостачання у 10 містах

України.

AMP ША

(Агентство

Міжнародно

го Розвитку

США)

Проект

реформування

централізованого

теплопостачання

(ПРЦТ)

На даний

момент

16 млн дол. США Місцеві компанії

теплопостачання

75

До

дато

к 6

Ди

на

мік

а ен

ергоєм

но

сті В

ВП

Ук

раїн

и п

ро

тя

гом

2000

-2011

рр

. (в п

ост

ійн

их

цін

ах

20

02

р.)

Д

жер

ело: Д

ерж

ста

т У

кр

аїн

и. Н

аціо

нальн

а д

оповід

ь з пит

ань р

еаліза

ції д

ерж

авн

ої п

оліт

ики у сф

ері ен

ерго

ефек

ти

вно

сті за

20

10

-11 р

оки»

,

20

12

р.

81

,5

13

0,4

17

0,1

20

4,2

22

5,8

26

7,3

34

5,1

44

1,5

54

4,2

72

0,7

94

8,1

91

3,3

10

94

,6

13

16

,6

20

71

91

19

2

19

61

97

20

3

20

62

08

22

02

30

21

01

71

18

01

82

,6

1,0

8

1,0

5

0,9

8

0,9

1

0,8

7

0,8

2

0,7

40

,73

0,7

10

,67

0,6

35

0,6

50

,64

0,6

3

0 0,2

0,4

0,6

0,8

1 1,2

0

20

0

40

0

60

0

80

0

10

00

12

00

14

00

19

96

19

99

20

00

20

01

20

02

20

03

20

04

20

05

20

06

20

07

20

08

20

09

20

10

20

11

кг у.п./грн

млрд грн, млн т у.п.

ВВ

П р

еальн

ий

, млр

д гр

нЕ

нер

госп

ож

иван

ня, м

лн

т у.п

.Е

нер

гоєм

ність

ВВ

П, к

г у.п

./грн

76

Додаток 7

Енергоефективність регіонів України, порівняно з ЄС, 2010 р.

Рейтинг

Сумарний рейтинг (%

енергоефективності,

потенціал енергозбереження

у млн € у цінах 2010р.)

Промисловість Послуги Сільське

господарство Житловий сектор

1 Вінницька

(65,5%; 172,9)

Харківська

(62,6%)

Одеська

(55,1%)

Житомирська

(51,1%)

Вінницька

(90,6%)

2 Херсонська

(64,7%; 105,8)

Київська

(57,0%)

Донецька

(53,7%)

Львівська

(50,3%)

Кіровоградська (84,5%)

3 Закарпатська

(62,4%; 117,3)

Херсонська (

54,0%)

Київська

(50,3%)

Чернівецька

(46,1%)

Херсонська (82,1%)

4 Житомирська

(60,1%; 174,2)

Закарпатська

(52,2%)

Дніпропетровська

(46,8%)

Тернопільська

(45,9%)

Житомирська

(75%)

5 Одеська

(59,1%; 285,7)

Чернігівська

(52,1%)

АР Крим і Сева-

стополь (46,0%)

Івано-Франківська

(42,1%)

АР Крим і Севастополь

(72,4%)

6 Чернігівська

(58,9%; 163,6)

Житомирська

(39,6%)

Львівська

(44,5%)

Рівненська

(38,1%)

Одеська

(72,3%)

7 Чернівецька

(58,6%; 99,2)

Полтавська

(37,9%)

Кіровоградська

(42,8%)

Чернігівська

(35,7%)

Рівненська (71,4%)

8 Волинська

(54,8%; 138,7)

Вінницька

(36,2%)

Запорізька

(39,6%)

Черкаська

(34,9%)

Чернігівська (70,7%)

9 Кіровоградська

(53,4%; 169,8)

Волинська

(36,1%)

Миколаївська

(39,3%)

Полтавська

(34,3%)

Хмельницька (70,4%)

10 Івано-Франківська

(53,2%; 216,9)

Львівська

(31%)

Харківська

(38,3%)

Одеська

(33,6%)

Волинська

(69,5%)

11 Тернопільська

(52,9%; 162,5)

Чернівецька

(29,5%)

Івано-Франківська

(37,7%)

Миколаївська

(33,5%)

Закарпатська

(69%)

12 АР Крим і Севастополь

(51,9%; 349,6)

Сумська

(28,8%)

Черкаська

(36,1%)

Кіровоградська

(33,2%)

Івано-Франківська

(67,8%)

13 Львівська

(50,3%; 421,4)

Одеська

(27,7%) .

Полтавська

(34,9%)

Донецька

(33,1%)

Чернівецька (66,9%)

14 Київська

(49,9%; 467,8)

Івано-Франківська

(26,4%)

Вінницька

(33,3%)

Хмельницька

(32,8%)

Черкаська

(66,7%)

15 Харківська

(49,6%; 574,6)

Донецька

(26,1%)

Закарпатська

(33,0%)

Сумська

(32,5%)

Запорізька (64,8%)

16 Сумська

(48,4%; 234,2)

Дніпропетровська

(22,6%)

Тернопільська

(32,8%)

Закарпатська

(30,2%)

Тернопільська

(63,5%)

17 Хмельницька

(46,5%; 284,9)

АР Крим і Сева-

стополь (21,5%)

Чернівецька

(31,8%)

Харківська

(29,3%)

Миколаївська

(63,2%)

18 Полтавська

(44,8%; 462,1)

Запорізька

(21,1%)

Херсонська

(31,6%)

Запорізька

(28,7%)

Сумська

(61,6%)

19 Черкаська

(44,4%; 358,6)

Тернопільська

(20,1%)

Луганська

(30,0%)

Луганська

(28,6%)

Львівська

(58%)

20 Миколаївська

(37,2%; 374,3)

Черкаська

(20,1%)

Сумська

(29,8%)

Вінницька

(26,2%)

Донецька

(56,9%)

21 Донецька

(35,2%; 2 597,8)

Кіровоградська

(18,4%)

Волинська

(29,1%)

Дніпропетровська

(26,1%)

Луганська

(55,6%)

22 Рівненська

(35,2%; 353,2)

Луганська

(16,7%)

Житомирська

(28,2%)

Київська

(25,1%)

Дніпропетровська

(54,5%)

23 Запорізька

(34,1%; 925,8)

Хмельницька

(14,5%)

Чернігівська

(27,1%)

Херсонська

(25,1%)

Полтавська (54,4%)

24 Луганська

(30,2%; 1 260,0)

Миколаївська

(14,1%)

Хмельницька

(25,2%)

Волинська

(25,1%)

Київська

(52,3%)

25

Дніпропетровська

(30,1%; 2 931,2)

Рівненська

(11,1%)

Рівненська

(22,2%)

АР Крим і

Севастополь

(20,9%)

Харківська (51,6%)

26

м.Київ

(50,4%)

Джерело: http://www.depo.ua

77

Додаток 8

Найбільш енергоефективні області по секторах економіки

Промисловість

Харківська – 62,6 %

Київська – 57,0 %

Херсонська – 54,0 %

Закарпатська – 52,2 %

Чернігівська – 52,1 %

Енергоефективність промисловості складає 25,7 %

від рівня ЄС. Потенціал енергозбереження

промисловості України – 74,3% від поточного

енергоспоживання. В основному він зосереджений у

металургії, видобувній, хімічній промисловості та

виробництві мінеральних неметалічних виробів.

Сектор послуг

Одеська – 55,1 %

Донецька – 53,7 %

Київська – 50,3 %

Дніпропетровська – 46,8 %

АР Крим і Севастополь – 46,0 %

Енергоефективність сектору послуг становить 47,7%

від рівня ЄС, а потенціал енергозбереження

оцінюється в 2,278 млн т н.е., що в грошовому

вираженні становить €984 млн.

Сільське господарство

Житомирська – 51,1 %

Львівська – 50,3 %

Чернівецька – 46,1 %

Тернопільська – 45,9 %

Івано-Франківська – 42,1 %

Енергоефективність сільського господарства

становить 31,5% від рівня ЄС. По споживанню

енергоресурсів на один гектар сельхозземель

українці практично не уступають європейцям.

Україна витрачає приблизно 110 кг н.е. на 1 га, тоді

як у ЄС цей показник становить 140 кг н. е.

Житловий сектор

Вінницька – 90,6 %

Кіровоградська – 84,5 %

Херсонська – 82,1 %

Житомирська –75,0 %

АР Крим і Севастополь – 72,4 %

Енергоефективність житлового сектору становить

62,1% від рівня ЄС. Він – другий за рівнем

енергоспоживання й другий за потенціалом

енергозбереження, що оцінюється в 9,1 млн т н.е.,

або 37,9% від поточного енергоспоживання. У

грошовому вираженні - це €3,9 млрд, або 11 млрд м3

природного газу.

78

До

дато

к 9

Сп

ож

ив

ан

ня

осн

ов

ни

х в

ид

ів п

ал

ив

а в

Ук

ра

їні

Дж

ерел

о:

Дер

жст

ат

Україн

и

17

6,2

20

8,8

20

8

19

4,5

16

9,7

18

01

82

,6

39

,3

51

,35

3,1

52

,14

75

0,5

53

,6

78

,78

1,2

76

,87

3

57

,76

4,3

66

13

,42

1,2

20

,51

5,4

16

,21

6,2

13

,20

50

10

0

15

0

20

0

25

0 20

00

20

06

20

07

20

08

20

09

20

10

20

11

млн т у.п.

Пал

иво

-всь

ого

Вугі

лля

Пр

ир

од

ни

й г

азН

афта

79

До

дато

к 1

0

Чи

сти

й і

мп

ор

т з

а в

ид

ам

и п

ал

ив

а в

Ук

ра

їні

Дж

ерел

о:

Дер

жст

ат

Укр

аїн

и

0

10000

20000

30000

40000

50000

60000

70000

200

02

00

12

00

22

00

32

00

42

00

52

00

62

00

72

00

82

00

92

01

02

01

1

тис. тне

чи

сти

й ім

по

рт,

газ

чи

сти

й ім

по

рт,

наф

та т

а н

афто

пр

одук

тичи

сти

й ім

по

рт,

вуг

ілля

чи

сти

й ім

по

рт,

раз

ом

80

Додаток 11

Фактичні питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів в Україні

Вид діяльності 2007 2008 2009 2010 2011

У паливно-енергетичному комплексі Виробництво електроенергії ТЕС і ТЕЦ,

кт у.п./тис.кВт∙год 379,6 386,9 386,3 381,9 379,4

Виробництво і відпуск електростанціями

теплоенергії, кг у.п./Гкал

187,3 173,8 176,5 180,0 179,0

Транспортування сирої нафти та

нафтопродуктів, кг у.п./тис. т км 2,4 2,5 2,9 3,3 4,6

Первинна переробка нафти, кг у.п./т 53,3 62,9 64,0 60,3 68,8

Видобування 1 тис. м3 газу природного,

кг у.п./тис. м3

12,3 11,5 12,5 14,2 15,4

Видобування 1 т нафти сирої, кг у.п./т 50,3 51,7 56,8 58,3 62,7

Діяльність трубопровідного транспорту з

транспортування 1 млн м3∙км газу,

кг у.п./млн м3 км

27,4 27,3 24,7 25,1 24,1

У гірничо-металургійному комплексі, кг у.п./т

Виробництво чавуну ливарного 733,3 736,6 633.3 699,6 785,1

Виробництво дроту із сталі 134,1 143,7 139,8 133,7 134,9

Виробництво труб з металів чорних 225,5 246,4 222,3 253,6 213.3

Виробництво чавуну переробного 637,0 646,7 644,9 642,5 624,5

Виробництво прокату плоского та прутків

гарячекатаних із сталі

144,7 141,2 132,5 124,8 120,4

У житлово-комунальному господарстві

Виробництво і відпуск котельними

теплоенергії, кг у.п./Гкал

175,5 175,5 175,6 175,2 174,7

Втрати теплової енергії при

транспортуванні, % 14,14 14,62 15,85 14,56 15,13

Послуги з розподілу 1 тис. м3 води,

кг у.п./тис. м3

140,5 150,8 155,5 151,3 143,7

Втрати води підприємствами житлово-

комунального господарства, % 36,84 32,30 30,79 31,38 31,36

Джерело: НАЕР

81

До

дато

к 1

2

Стр

ук

ту

ра

ви

ко

ри

ста

нн

я п

ал

ив

а н

а в

ир

об

ни

цтв

о е

лек

тр

оен

ергії

ТЕ

С т

а Т

ЕЦ

у 2

01

1 р

.

в У

кр

аїн

і

Д

жер

ело:

НА

ЕР

86,1

6%

11,8

6%

0,2

2%

1,7

6%

Вугі

лля

Пр

ир

од

ни

й г

аз

Маз

ути

то

пко

ві

важ

кі

Інш

і ви

ди

пал

ива

82

До

дато

к 1

3

Д

жер

ело:

НА

ЕР

Фа

кти

чн

і п

ито

мі в

итр

ати

па

ли

вн

о-е

не

рге

ти

чн

их

ре

су

рс

ів н

а в

ир

об

ни

цтв

о е

ле

ктр

ое

не

ргі

ї

ТЕ

С і Т

ЕЦ

у р

егі

он

ах

Укр

аїн

и з

а 2

01

1 р

ік, кг

у.п

./ти

с.к

Вт.г

361,2

171,3

0,0

410,3

309,8

292,0

377,4

182,7

395,0

248,4

511,0

197,3

181,3

157,9

373,1

165,0

406,1

213,4

367,9

416,2

312,1

391,1

405,0

390,5

372,6

304,6

277,0

0

100

200

300

400

500

600

700

800

АР Крим

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

м. Київ

м. Севастополь

кг у.п./тис.кВт.г

Се

ре

дн

ій п

о У

кр

аїн

і п

ока

зн

ик п

ито

ми

х ви

тра

т е

не

рго

ре

сур

сів

на

ви

ро

бн

иц

тво

ел

ектр

ое

не

ргі

ї Т

ЕС

і Т

ЕЦ

за

20

11

рік

37

9,4

кг

у.п

./т

ис.к

Вт

.г

До

дат

ок 8

83

До

дато

к 1

4

Фа

кти

чн

і п

ито

мі в

итр

ати

па

ли

вн

о-е

не

рге

ти

чн

их

ре

су

рс

ів н

а в

ир

об

ни

цтв

о і в

ідп

ус

к е

ле

ктр

ос

та

нц

іям

и

1 Г

ка

л т

еп

ло

ен

ер

гії у

ре

гіо

на

х У

кр

аїн

и з

а 2

01

1 р

ік, кг

у.п

./Г

ка

л

188,4

171,2

0,0

171,7

159,9

177,0

191,0

147,1

171,3

171,1

158,4

164,7

173,5

166,7

161,0

161,5

160,3

153,0

195,1

189,8

155,1

186,4

165,7

190,0

146,1

161,6

166,3

0

50

100

150

200

250

300

350

400

АР Крим

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

м. Київ

м. Севастополь

кг у.п./Гкал

Се

ре

дн

ій п

о У

кр

аїн

і п

ока

зн

ик п

ито

ми

х ви

тра

т

ен

ер

гор

есур

сів

на

ви

ро

бн

иц

тво

і в

ідп

уск

ел

ектр

оста

нц

іям

и 1

Гка

л т

еп

ло

ен

ер

гії

за

20

11

рік

17

9,0

кг

у.п

./Г

ка

л

До

дат

ок 1

0

84

До

дато

к 1

5

Д

жер

ело:

НА

ЕР

Фа

кти

чн

і п

ито

мі в

итр

ати

па

ли

вн

о-е

не

рге

ти

чн

их

ре

су

рс

ів н

а в

ир

об

ни

цтв

о і в

ідп

ус

к к

оте

ль

ни

ми

1 Г

ка

л т

еп

ло

ен

ер

гії з

а 2

01

1 р

ік, кг

у.п

./Г

ка

л

175,3

174,2

178,9

176,8

185,1

176,2

180,4

172,9

180,0

173,5

178,9

173,3

168,8

162,7

173,4

178,0

162,3

180,8

170,9

176,4

175,6

175,1

169,9

183,1

169,4

172,2

180,3

0

50

100

150

200

250

300

350

400

АР Крим

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

м. Київ

м. Севастополь

кг у.п./Гкал

Се

ре

дн

ій п

о У

кр

аїн

і п

ока

зн

ик п

ито

ми

х ви

тра

т

ен

ер

гор

есур

сів

на

ви

ро

бн

иц

тво

і в

ідп

уск к

оте

ль

ни

ми

1 Г

ка

л т

еп

ло

ен

ер

гії у

20

11

ро

ці

174,7

кг у

.п./Г

кал

До

дат

ок 1

9

85

Додаток 16

Динаміка індикаторів рівня енергетичної безпеки

Найменування показника 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011

Частка власних джерел у балансі паливно-

енергетичних ресурсів держави, % 49,5 53,2 50,8 50,7 66,6 57,9 64,3

Частка домінуючого паливного ресурсу у

споживанні паливно-енергетичних

ресурсів, %

40,0 42,4 41,5 41,1 37,9 42,6 41,5

Частка імпорту палива з однієї країни

(компанії) у загальному обсязі його

імпорту, %

68,5 54,6 49,3 38,0 56,0 75,5 68,9

Відношення інвестицій в підприємства

паливно-енергетичного комплексу до

ВВП, %

1,0 1,0 1,0 1,1 0,9 0,8 1,6

Енергоємність ВВП, кг у.п./грн. 0,730 0,710 0,670 0,635 0,650 0,640 0,633

Обсяг видобутку вугілля, млн т 60,4 61,6 58,8 59,3 54,8 54,4 61,8

Транзит газу, млрд м3 133,6 128,5 115,2 119,6 95,2 98,6 104,2

Ступінь забезпечення паливно-

енергетичними ресурсами, % 100 100 100 100 100 100 100

Знос основних виробничих фондів

підприємств паливно-енергетичного

комплексу, %

60,6 60,9 62,2 62,0 62,2 62,2 62,2

Транзит нафти, млн т 31,4 33,2 39,8 32,8 29,1 20,1 17,8

Джерело: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

86

Скорочення

ООН – Організації Об’єднаних Націй

ОЕСР – Організація економічного співробітництва та розвитку

ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку

МФО – Міжнародні фінансові організації

МЕА – Міжнародного енергетичного агентства

DENA – Німецьке енергетичне агентство

KfW – Кредитне відомство поновлення і розвитку

НАЕР – Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання

енергетичних ресурсів

НАН – Національна Академія Наук

RUDEA – Російсько-Німецьке енергетичне агентство

IPEEC – організація Міжнародного партнерства зі співробітництва у сфері

енергоефективності

ФСК – Федеральная сетевая компания

СКМ – фінансово-промислова група

БЕСТ – Аналітичний Центр «Бюро економічних і соціальних технологій»

ПЕК – паливно-енергетичний комплекс

АЕ – атомна енергія

ТЕС – теплова електростанція

АЕС– атомна електростанція

ГЕС – гідроелектростанція

ТЕЦ – теплоелектроцентраль

ВЕС – вітрова електростанція

СЕС – сонячна електростанція

ГеоЕС – геотермічна електростанція

ПДЕ – поновлювані джерела енергії

ОЕС – об’єднана енергетична система

ЕЭС – Единая энергетическая система

ЄНЕС – Єдина національна енергетична система

РМК – розподільчий мережевий комплекс

ОРЕ – Оптовий ринок електричної енергії

НП – некомерційне партнерство

ДПП – Договір на постачання потужності

FACTS – гнучка система регулювання електропередавання змінного струму

КШР – керований шунтувальний реактор

СТК – статичний тиристорний компенсатор

СТАТКОМ – статичний компенсатор на базі повністю керованих вентилів

ФПП – фазоповоротний пристрій

ОПК – облаштування поздовжньої компенсації

ЕМПЧ – електромеханічний перетворювач частоти

ПЕР – паливно-енергетичні ресурси

ВВП – валовий внутрішній продукт

ПКС паритет купівельної спроможності

ККД – коефіцієнт корисної дії

87

Джерела інформації

1. Энергетическая Хартия (2003), Путь к энергоэффективному будущему. Доклад к

Конференции министров «Окружающая среда для Европы» Киев, Украина, 21-23 мая 2003.

2. Директива 2002/91/ЄС EPBD «Енергетичні характеристики будівель» та оновлена

Директива 2010/31/ЄС щодо енергетичних характеристик будівель, EPBD-2010 (Energy

Performance of Building Directive).

3. Директива 2001/77/ЄС «Про заохочення до розміщення на внутрішньому ринку

електроенергії, що виробляється з використанням відновлюваних джерел енергії» та

оновлена Директива 2009/28/ЄC щодо використання поновлюваних джерел енергії.

4. Директива 2003/30/ЄС «Про заохочення використанню біопалива або іншого

відновлюваного палива для транспорту».

5. Директива 2003/54/ЄС «Про загальні правила внутрішнього ринку електроенергії і

скасування Директиви 96/92/ЄС».

6. Директива 2004/8/ЄС «Про сприяння когенерашї. шо базується на ефективному тепловому

навантаженні на внутрішньому ринку енергоносіїв, та яка вносить зміни до Директиви

92/42/ЄС».

7. Директива 2005/32/ЄС щодо енергетичного маркування побутових приладів та обладнання.

8. Директива 2006/32/ЄС «Про ефективність кінцевого використання енергії та енергетичні

послуги, а також скасування Директиви Ради 93/76/ЄС» та інші

9. Огляд політики сталого розвитку енергетики в ЄС/www.ecoclubrivne.org

10. Аналітичні матеріали щодо результатів проведеного моніторингу показників

енергоефективності за 2011 рік / (Електронний ресурс) / Режим доступу:www.naer.gov.ua.

11. Підвищення енергоефективності як стратегічний пріоритет державної політики економічної

безпеки. Аналітична доповідь Національний інститут стратегічних досліджень. Відділ

енергетичної та ядерної безпеки. – Київ – 2012 – 22 с.

12. Переосмислюючи стратегію розвитку / Національна доповідь з питань реалізації державної

політики у сфері енергоефективності за 2010-2011 роки // Національне агентство України з

питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. – Київ, 2012. – 413

с.

13. Співробітництво Уряду України з Європейським Союзом в рамках реалізації програм

секторальної бюджетної підтримки / (Електронний ресурс) / Режим

доступу:www.minfin.gov.ua/ /07072012_Presentac.

14. Рейтинг енергоефективності областей України -2012. // Систем Кепітал Менеджмент,

Аналітичний центр «БЕСТ» (Електронний ресурс) / Режим доступу: www.energy-

index.com.ua, www.scm.com.ua.

15. Про внесення змін до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті

для виконання Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку

сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів

палива на 2010-2015 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 06.06. 2012 р. № 538.

16. Аналіз ефективності використання енергетичних ресурсів на виробництво одиниці ВВП у

провідних зарубіжних країнах, Росії та України. 2010. НТЦ електроенергики ДП «НЕК

«Укренерго».

17. Аналіз законодавства провідних зарубіжних країн та України щодо ефективного

використання ресурсів. 2010. НТЦ електроенергики ДП «НЕК «Укренего».

18. Висока вартість «зеленої» енергії для Нідерландів не завада! Горін О.О., Надзвичайний і Повноважний

Посол, Кульчицький СЛ., третій секретар відділу з економічних питань Посольства

України в Королівстві Нідерланди.

19. Европейская электроэнергетика: новые законы, новая оценка перспектив до 2050 г. Саламов А. А.

20. Технологический портрет развития энергетики до 2050 года (электрогенерация) Батенин

В.М., Масленников В.М., Медин С.А., Смирнов В.П.

88

21. На шляху до енергоефективності держави, необхідні кроки в електроенергетиці / Чижевська А., Энергосбережение. Энергетика, 2011 г.

22. доктор техн. наук, ОАО "НТЦ электроэнергетики" Анализ отечественного и зарубежного

опыта реформирования электроэнергетики. Воротницкий В.Э.

23. Европейский выбор. Виктор Тарнавский.

24. Мировая электроэнергетика в 2012 г. Виктор Тарнавский.

25. Механизмы повышения энергоэффективности. Туликов А. В, Руководитель департамента

развития законодательства в сфере энергетики и инноватики ФГБУ «Российское

энергетическое агентство» Минэнерго России, Туликова О. В., начальник отдела

информационно-аналитического и методического обеспечения ФГБУ «Российское

энергетическое агентство» Минэнерго России.

26. По материалам журнала «Энергетика за рубежом», 2012 г.

27. Інститут енергетичних досліджень російської академії наук, Основні тренди в

енергоспоживанні енергетики світу до 2035 р. Олексій Макаров, Тетяна Мітрова, В'ячеслав

Кулагін.

28. Німеччина «Програма енергоощадності та енергоефективності у Євросоюзі до 2020 р.».

Ольга Адам, за матеріалами, наданими компанією «DEHN». Ольга Адам, за матеріалами,

наданими компанією «DEHN».

29. Налоговые льготы для эенергоэффективных объектов. С.М.Джаарбеков. Энергозбережение

№1, 2012.

30. Российская модернизация. Программа модернизации российской лектрэнергетики до 2020

г. О.Ливень. Энергобизнес №49/785, 2012.

31. Энергосбережение и повышение энергоэффективности при производстве и передаче

электрэнергетии. А,Ф.Дьяков. Вести в электроэнергетике №6,2011.

32. Институциональные аспекты реализации мероприятий по повышению энергетической

эффективност в России. Фофанов Д.И., Говсиевич Е.Р. Экономика и финансы в

электрэнергетике №10/2011.

33. Підвищення енергоефективності в Україні: зменшення регулювання та стимулювання

енергозбереження /Франк Майсснер, Дмитро Науменко, Йорг Радеке //Інститут

економічних досліджень та політичних консультацій. Німецька консультативна група. –

Берлін/Київ, січень 2012 року.

34. Підвищення енергоефективності як стратегічний пріоритет державної політики економічної

безпеки /Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України //

Науково-практична конференція – Київ. 18 грудня 2012 р.

35. Енергетична політика за межамит країн-членів МЕА: Україна 2012 (Електронний ресурс) /

Режим доступу: www.iea.org/book.

36. Напрями у сфері енергозбереження / К. Консевич //Энергосбережение. – 2012, №7. –С.7.

37. Від А до Я пільги у сфері енергозбереження / О.А. Козловцева // Энергосбережение. – 2012,

№5. –С.34.

38. Систему менять надо / В. Тарнавский //Энергобизнес. – 2011, №45/731. – С.30.