Олег Гуцуляккандидат філософських наук,

заступник директора з наукової роботи Наукової бібліотеки

Прикарпатського національного університетуімені Василя Стефаника

Відкрито Іменний Фонд доктора Олекси Вінтоняка

Днями фонди Наукової бібліотеки Прикарпатського національного уіверситету імені Василя Стефаника поповнилися новими цінними надходженнями.

Нині вже покійний доктор Олекса Вінтоняк, засновник та довголітній директор українського видавництва в Мюнхені «Дніпрова Хвиля», за життя заповів передати свою бібліотеку одному з навчальних закладів України. Пані Ганна Вінтоняк, виконуючи волю свого чоловіка, прийняла рішення передати зазначену вище бібліотеку саме Прикарпатському національному університету імені Василя Стефаника. Вибір на користь цього навчального закладу нею був обгрунтований тим, що покійний пан доктор Олекса Вінтоняк походив з Івано-Франківщини і в довоєнні роки навчався в гімназії, а пізніше в духовній смінарії міста Станіславова (тепер – Івано-Франківська).

Відповідно між панею Ганною Вінтоняк, громадянкою Франції, що проживає у Мюнхені, та ректором Прикарпатського національного університету професором Ігорем Цепендою було укладено договір пожертви про безоплатне передання особистої бібліотеки доктора Олекси Вінтоняка науковій бібліотеці університету. Після отримання книг бібліотекою (21 ящик), розпочалася їх каталогізація і сформовано «Іменний фонд директора видавництва «Дніпрова Хвиля» доктора Олекси Вінтоняка» (загальною кількістю 1420 примірників). Серед книг Іменного фонду варто назвати монографії професорів і науковців Миколи Андрусяка, Богдана Винара, Василя Гришка, Ганни Закревської, Ігоря Качуровського, Костя Кісилевського, Бориса Крупницького, Олександра Кульчицького, Михайла Лозинського, Василя Луціва, Івана Мірчука. Миколи Мушинки, Дмитра Нитченка, Олександра Оглоблина, Володимира Олексюка, Юрія Панейка, Наталії Полонської-Василенко, Степана Смаль-Стоцького, Степана Томашівського, Панаса Феденка, Святомира Фостуна, Дмитра Чижевського, Володимира Яніва. Також поповнення фонду склали твори (романи, повісті, поезії, публіцистика) як діаспорних авторів (Віри Вовк, Докії Гуменної, Оксани Драгоманової Наталени Королеви, Леоніда Полтави, Яра Славутича), так і дисидентів (Олеся Бердника, Ігоря Калинця, Валентина Мороза, Атени Пашко, Євгена Сверстюка), комплекти періодичних та наукових видань («Листи до приятелів»; 1959-1963 рр.; Наукові збірники та Наукові записки Українського Вільного Університету; «Аннали Української академії мистецтва і науки в США»; «Записки Накового Товариства імени Шевченка»; збірники праць на пошану; «Літописи УПА»; «Терем. Проблеми

української культури», ч.1-9; «Україна. Українознавство і французьке культурне життя», ч. 1-10; «Україна і Світ. Література, наука, мистецтво і громадське життя», зошити 1-28; «Літературно-Науковий вісник», 1934-1936 рр.; «Вісник репресій в Україні», 1981 р.), українознавчі видання іноземними мовами (англійською, німецькою, французькою, польською) і навіть таке екзотичне видання як «Гавайсько-англійський словник», укладений Яр. Рудницьким під егідою Української лінгвістичної асоціації (Оттава, 1994).

Олекса Вінтоняк народився  20 січня 1915 р. в селі Струпкові на Коломийщині. Хлопець з дитинства зазнав чимало горя, адже його батько загинув на фронтах Першої світової війни, залишивши дружину з п’ятьма малими дітьми. Олекса добре вчився. Тому директор Струпківської народної школи Василь Симчук, колишній старшина Української Галицької армії, допоміг малому Лесеві вступити до гімназії в Станіславові. Проте це була польська гімназія, де українці зазнавали різних принижень від польських молодіжних організацій і гімназійних професорів польської національності.  У 1938 р. Олекса записався до української духовної семінарії і закінчив лише перший рік студії, як у вересні 1939 р. більшовицька влада ліквідувала семінарію. Юнака було направлено на курси вчителів початкових класів, а відтак — до школи в його рідний Струпків, де й досі директорував Василь Симчук. Обидва вчителі опинилися під наглядом НКВС. Усі мешканці Струпкова, які належали до читальні «Просвіта», були занесені до «чорного» списку й підлягали до висилки на Сибір. Але поспішний відступ Червоної армії з Галичини в червні 1941-го не дав можливості здійснити каральні дії.

Чого не встигли зробити сталінські опричники проти українських патріотів, реалізували гестапівці. 15 вересня 1941 р. Олексу Вінтоняка заарештувало гестапо в Отинії, де він учителював на той час. Після короткого перебування в тюрмах Коломиї, Станіслава і Львова, групу вимучених українських патріотів привезли в Краків і замкнули в гестапівській тюрмі «Монтелюніх». Згодом 20 липня 1942 року Олексу переправили до концтабору «Аушвіц», де він ділив нари із братами Степана Бандери Василем і Олексою (як відомо, після знущань і важкої праці обидва Бандери померли). Останнім місцем каторги Олекси Вінтоняка був «Освенцім №2», де він працював на роботах у каменоломнях, на будівництві тунельного комплексу в горах. 6 травня 1945 р. до табору ввійшли американські війська й визволили каторжан. 

Пережиті страхіття і муки в концтаборах не зламали дух українського патріота Олекси Вінтоняка. Після одужання в кінці 1945 р. він продовжив боротьбу за волю України, проте вже за межами рідного краю. Залишившись у Західній Німеччині, Олекса Вінтоняк завершив студії у вищих навчальних закладах, захистив магістерську і докторську дисертації в Українському Вільному університеті (УВУ). Тут же з 1967 р. викладав історію України (козацьку добу). В 1988-му р. став доцентом історичного факультету УВУ. Олекса Вінтоняк був учнем відмого історика Бориса Крупницького (1894-1956), професора Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії в Мюнхені, дійсного члена міжнародної Вільної

академії наук у Парижі, голови історичної секції Української вільної академії наук.

На базі дисертаційного дослідження Олекса Вінтоняк підготував низку статей (Вінтоняк О. Київ 1770-х рр. в описі А.Й. Гюльденштедта // Наук. зб. на пошану проф. д-ра Олександра Оглобліна. – Нью-Йорк, 1977. – С. 153-161; Вінтоняк О. Церкви та монастирі в Україні в 18 ст. в описі А.Й. Гюльденштедта // Наук. зб. на пошану проф. д-ра Володимира Янева. – Мюнхен, 1983. – С. 204-216) та книгу «Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII ст.», яка у 1995 р. була видана у Львові-Мюнхені видавництвом «Дніпрова Хвиля», з передмовою професора Ярослава Дашкевича (Вінтоняк О. Україна в описах західно-европейських подорожників другої половини XVIII століття / Олекса Вінтоняк // Львівські історичні праці. Дослід ження / [передм. Я. Дашкевич. — Інститут археографії НАНУ]. — Львів — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1995. — Вип. 2. —143 с.). Матеріал книги структуровано за п’ятьма розділами («Природа», «Населення», «Матеріальна культура» та ін.) і подано так, аби мандрівники своїми свідченнями доповнювали, підтверджували чи заперечували один одного. Відомості подорожників Олекса Вінтоняк супроводив власними коментарями (про ступінь їх обізнаності з реаліями українського життя, достовірність цифрової й фактичної інформації), підбиттям підсумків. Домінантним у його інтерпретації цих відомостей є обстоювання українських національних інтересів у тому їх розумінні, яке було властиве українцям західної діаспори повоєнної доби. В розділі “Біо-бібліографічні відомості про подорожників” Олекса Вінтоняк подає відомості про 14 авторів творів про Україну Балтазара Гакета, К.Ф.Е.Гаммарда, Йоганна Готфріда, Самуеля Готліба Гмеліна, Йоганна Антона Гюльденштедта, Ернеста Вільгельма Дрімнєльмана, Балтазара фон Кампенгаузена, Едвардо Даніеля Клерка, Вільгельма Кокса, Джозефа Маршалла, Йогана Вільгельма Меллера, М.Мессельєра, Петера Стона Палласа, Франца барона де Тотта, називає відомості про дві праці невідомих авторів.

Статтею «Анафема на гетьмана Мазепу», опублікованою в журналах «Дніпро» (1990 р., №8, с.110-113) та «Український Історик» (1990, ч. 1-4, с.64-70) наукова творчість Олекси Вінтонка стала доступна й для читачів Великої України.

Щоб зберегти й розвивати історичну науку й українську культуру, доктор Олекса Вінтоняк заснував в 1953 р. у Мюнхені українське видавництво «Дніпрова Хвиля» За перші 20 років свого існування мюнхенське Видавництво “Дніпрова Хвиля” Олекси Вінтоняка випустило понад 60 назв українських книг, кожна з яких мала цікаву долю.

Зокрема, в 1966 р. було перевидано двохтомну працю Дмитра Дорошенка «Нарис історії України», що вийшло в УНІ у Варшаві 1933 року під редакцією професора Романа Смаль-Стоцького, а в 1992 р. київське видавництво «Глобус» масовим тиражем перевидало цю працю саме з мюнхенського перевидання.

Серед видань «Дніпрової Хвилі» особливу увагу заслуговують:

Бендер В. Марш молодости: роман у двох частинах. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1954. – 324 с.

Винар Л. Андрій Войнаровський. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1962. – 127 с.

Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове Товариство імені Тараса Шевченка 1892-1930. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1970. – 111 с.

Вовк Віра. Казки. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1956. – 32 с.Гольдельман С.І. Жидівська національна автономія в Україні 1917-

1920. – Мюнхен-Париж-Єрусалим: Дніпрова хвиля, 1967. – 139 с.Залеський О. Мала українська музична енциклопедія. – Мюнхен:

Дніпрова Хвиля,1971. – 125 с.Звичайна О. Оглянувшись назад… – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1954. –

231 с.Качуровський І. Дім над кручею [Продовження «Шляху невідомого»]. –

Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1964. – 266 с.Качуровський І. Залізний куркуль. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1959. – 83

с.Качуровський І. Шлях невідомого. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1956. –

156 с.Кобець О. Записки полоненого (пригоди і враження учасника першої

світової війни). – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1959. – 415 с.Ковальська М. Ганна: роман. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1957. – 126 с.Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): Його життя і доля

/ Вступ. ст. Олександра Оглоблина. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1956. – 78 с.Лазорський М. Гетьман Кирило Розумовський: роман-хроніка 18 віку. –

Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961. – 752 с.Лазорський М. Патріот: Григор Орлик (1702—1759): історичне

оповідання [повість]. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1969. – 309 с.Лазорський М. Степова квітка: історичний роман про султаншу

Роксоляну. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1965. – 363 с. Любомирський С. Між славою і смертю: атомовий роман у 3-х томах.

– Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1954. – 528 с.Любомирський С. Під молотом війни; повість у 4-ох частинах:

Мюнхен: Дніпрова хвиля. – 1955. – Ч.І. Гад відходить. – 306 с.;1956. – Ч.II. Ще одна ніч. – 324 с.; 1956. – Ч.III. Полум'яні душі. – 320 с.; 1956. – Ч. IV. Кривавий вир. – 328 с.

Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1959. – 328 с.

Оглоблин О. Опанас Лобисевич 1732-1805. – Мюнхен-Нью-Йорк: Дніпрова Хвиля,1966. – 99 с.

Онацький Є. По похилій площі (записки журналіста і дипломата). – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1964. – Т.1. – 152 с.; 1969. – Т.2. – 262 с.

Орловська-Калікіна Н. Українська родина в творчості письменників-реалістів О. Кониського, І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, В. Барвінського, Б. Грінченка. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1976. – 144 с.

Острук Ярослава. Хуртовина гряде: повість. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1967. – 189 с.

Полонська-Василенко Н. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1965. – Т. 1. – 397 с.; 1967. – Т.2. – 247 с.

Полтава (Єнсен) Л. Чи зійде завтра сонце: повість недалекого минулого. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1955. – 160 с.

Радзикевич Ю. Полум'я: роман. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1963. – 390 с.

Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1963. – 406 с.

Сімович В. Іван Франко його життя та діяльність 1916-1966. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1966. – 111 с.

Соколовський Ол. Богун: історичний роман з часів Хмельниччини. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля,1957. – 432 с.

Феденко П. Аmоr раtrіае (Любов до батьківщини): історична повість. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля, 1962. – 256 с.

Хортиця М. Велика гра: повість. – Мюнхен: Дніпрова Хвиля, 1953. – 224 с.

Чуб Д. В лісах під Вязьмою. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1958. – 108 с.Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. –

Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1958. – 317 с.Шевченко Т. Вибраний Кобзар / передмова, редакція І. Борщак. –

Мюнхен: “Дніпрова хвиля” – Франко-українське видавництво (б.р.). – 496 с.Шкварко І. Проклинаю. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1953. – 215 с.Штуль К. На захід від Дніпра. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1970. – 121

с.

Сам архів видавництва Олекси Вінтоняка (з 1952 р.; є документи за 1940-і рр.) зберігається в Архіві Українського Вільного університету в Мюнхені (Німеччина).

Поряд з видавництвом Олекса Вінтоняк заснував у Мюнхені велику затишну книгарню, що стала центром постійного обміну й торгівлею українськими виданнями наукових праць та літературних творів, на яких у СРСР було накладено заборону. Спогад про її відвідування зберіг Олександр Плющ, заступник головного редактора журналу «Дніпро».

9 лютого 2011 р. в Мюнхені у віці 96 років доктор Олекса Вінтоняк помер.

Як історик і політичний емігрант, Олекса Вінтоняк глибоко усвідомлював трагічну долю України й тому все своє життя присвятив розвитку української історіографії, служінню своєму народові.

Свого часу  доктор Олекса Вінтоняк подарував Державному історико-архітектурному заповіднику «Збаразький замковий комплекс» (тепер – Національний заповідник «Замки Тернопілля») цілий ряд рідкісних видань літератури.

 Ректорат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та дирекція Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника щиросердно вдячні пані Ганні Вінтоняк за передані в користування студентства та науковців університету безцінні видання.