Управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації

Луцький педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів шкільної і

дошкільної педагогіки, психології

та окремих методик

Використання народних ігор у роботі зі

старшими дошкільника

Курсова робота

з дошкільної педагогіки

студентки 4 курсу

спеціальності 6.010101

«Дошкільне виховання»

Хвищук Світлани

Науковий керівник:

викладач дошкільної педагогіки

Боремчук Л. І.

Луцьк – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….

..............3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ІГОР У

ПСИХОЛОГО – ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ…………………………………….6

1.1. Історія розвитку українських ігор……………………...........................6

1.2. Класифікація українських ігор…………………………………….…15

1.3. Роль народних ігор у фізичному розвитку дітей

старшого дошкільного віку……………………………….…………………....19

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ ІГОР У НАВЧАЛЬНО

ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО

ЗАКЛАДУ…………………………………………………………………………19

2.1. Актуальність стану використання українських народних ігор у

вихованні і навчанні старших дошкільників……………………………………20

2.2. Методика проведення народних ігор у старшому дошкільному

віці………………………………………………………………………………….25

2.3. Методичні рекомендації щодо проведення українських народних ігор

у дошкільному навчальному закладі……………………………………………..26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………36

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………37

ВСТУП

«Гра – це величезне світле вікно,

крізь яке в духовний світ дитини вливається

живлючий потік уявлень,

понять про навколишній світ.

Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості».

В. О. Сухомлинський

У дитячі роки є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти

пізнають світ. Без гри дітям нудно, нецікаво. В грі діти перевіряють свою силу і

спритність, у них виникає бажання фантазувати, відкривати таємниці і

прагнути чогось прекрасного. За вмілого використання, гра, за твердим

переконанням психологів, може стати незамінним помічником педагогам.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні

потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час у дітей формуються чи

закріплюються властивості, вміння здібності, необхідні їм для виконання

соціальних, професійних, творчих функцій майтньому. І скрізь, де є гра, панує

здорове, радісне дитяче життя. Організацію дитячого закладу визначають такі

основні нормативні документи: Базовий компонент дошкільної освіти в

Україні; Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття»,

Концепція дошкільного виховання в Україні; Закон України «Про дошкільну

освіту», Закон України « Про освіту».

Особливе місце в системі ігор дітей посідають народні ігри, які створені

багатьма поколіннями людей. В їх змісті відбито національну психологію.

Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя

кожної епохи. Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки

легенди, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їх змісті відбито

національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас

ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу» [6, с. 169].

Слід підкреслити, що на особливий вплив на впровадження ігор, як

засобу всебічного виховання дітей дошкільного віку, вказували видатні

педагоги Я. М. Коменський, К. Д. Ушинський, П. Ф. Лесгафт,

Е. А. Покровський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський.

Щоб краще зрозуміти поняття «гра», «забава», слід звернутися до

етимологічного словника української мови Так слово «грати» споріднене зі

старослов’янським «іграті», давньоіндійським «еїаіі» – рухаєтьсята

індоєвропейським «аі§» – різко рухатися.

Водночас слово «бавити», від якого походить «забава», споріднене зі

старослов’янським «бавити» – замовляти, закликати; правослов’янським

«Ьауііі» – говорити, розповідати; індоєвропейським «ЬЬа» – говорити,

пояснюється як розважати. У словнику української мови П. Білецького-Носенко

слово «забава». Пояснюється як «медление», «помеха,» «препятствие», а такот

«увеселение» [15, с. 490].

Це не просто забава, а мудрість народу «У грі розкривається перед

дітьми світ, розриваються творчі можливості особистості». – говорив великий

український педагог В. Сухомлинський. Тому нам всім треба по крупинці

зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему

курсової роботи: «Використання народних ігор у роботі зі старшими

дошкільниками».

Обєкт дослідження: діти старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: використання народних ігор і роботі ДНЗ.

Мета дослідження: з’ясувати використання народних ігор у роботі з

старшими дошкільниками та вплив народних ігор на всебічний розвиток дітей.

Згідно з метою дослідження, було визначено такі завдання:

1) Розкрити психолого – педагогічні аспекти українських народних ігор.

2) Визначити вплив народних ігор на фізичний, моральний та розумовий

розвиток дітей старшого дошкільного віку.

3) З’ясувати особливості використання народних ігор у навчально –

виховному процесі дошкільного навчального закладу.

Актуальність теми: Народна гра – це не тільки активний рух і весела

розвага. Це змога для кожного малюка, реалізувати власне «Я» і заразом

відчути себе учасником спільних дій. Не виконавцем, а саме активним

учасником! Тому педагог має бути особливо уважним до того, що саме цікавить

дітей, які вони висловлюють зауваження та пропозиції.

Методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел,

узагальнення, порівняння, систематизація, бесіда, анкетування, спостереження,

вивчення документації вихователів, вивчення передового педагогічного

досвіду.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох

розділів, висновків. Список літератури включає 34 найменувань. 4 додатки,

займають 22.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади українських народних ігор у психолого–

педагогічній науці.

1.1. Історія розвитку українських ігор

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з’явилися в ХІХ

ст. Це етнографічні праці Н. Маркевича (1860), П. П. Чубунського (1877),

О. В. Богдановича (1877).

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали:

К. Д. Ушинський, Є. М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова, О. П. Усова,

В. О. Сухомлинський та ін.

К. Д. Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну

спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі

доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з

дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні

педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком

педагогічні». [20, с. 20].

Своїм корінням українські ігри сягають в доісторичні, ще язичницькі

часи. Тоді наші предки жили в тісних зв’язках з явищами природи. Вони щиро

вірили, що є такі боги, які правлять світом і особливо шанували тих, від кого

надіялись добра і щастя. Прихід весни зустрічали хороводними іграми та

забавами – веснянками (гаївки, ягілки), або гагілки. Переважна більшість

веснянок (гаївок) – це драматизована рухлива гра, яка відбувалася у формі

діалогу (два хори). Пісня у весняних хороводах мала другорядне значення.

Головне тут не пісня, а ритм і танці, здатні підняти настрій, розбудити енергію і

передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового

життя, дій, руху, піднесення. Важливо, що жоден з європейських народів, крім

слов’ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своїй культурі. І жоден зі

слов’янських народів не розвинув хороводних забав та рухливих ігор так

широко і різноманітно, як український народ.

Веснянки і гаївки – це переважно забави дівчаток. Мало до участі в цих

іграх допускаються хлопці. Як правило, вони тільки приглядаються до гри.

Іноді поруч із дівочими гаївками чи веснянками хлопці заводять свої рухливі

ігри: борюкаються, бігають наввипередки, стаюють один на одного тощо. За

С. Килимником та В. Скураїівським, початком весни слід уважати день від

Євдокії (14 березня) [33, с. 22]. Напередодні матері і бабусі випікали для

дітлахів із тіста безліч різноманітних птахів. Таке обрядове печиво називалося

«жайворонками» або «голубами». Українці прикрашали ним двір і сад, а коли

сонце обігрівало землю, юрбами виходили на вулиці села, несучи на долонях

печиво. Дзвінкі дитячі голоси дружно декламували:

Пташок викликаю з теплого краю.

Летіть, соловейки, на нашу землю.

Спішіть, ластівоньки, пасти корівки!

Якщо хтось уперше побачив ластівку, то брав грудку землі і жбурляв їй

услід, приказуючи: «На тобі, ластівочко, на гніздо, а людям – на добро!».

Таку забавку дітей із «жайворонками» описав М. Маркевич, який

зазначив, що в неї бавилися діти в день сорока мучеників (22 березня). Його

точку зору поділяє І. М. Крищук. У цей день пекли тістечка у вигляді сорока

жайворонків і насаджували їх на довгі палиці. Діти бігали з ними, закликаючи

весну:

Жайворонки, прилітайте,

Студену зиму забирайте!

Сороки, весну принесіть,

У вирій зиму заберіть!

Потім з’їдали тістечка, а голови фігурок давали коровам.

Найбільшими і найважливішими святами весни вважаються Великодні свята.

Це свята, які не мають постійної дати святкування. Вони тривають не один

день. Це час найцікавіших і найрізноманітніших ігор та забав дорослих і

молоді, що поділяються на дитячі, парубочі, дівочі і загальні.

Діти більше бавилися крашанками та писанками, яких вони мали по 20-25 штук

кожен. Ними грали у такі рухливі ігри, як «Навбитки», «Товкання-цокання»,

«Котка», «Схованки», «Загадкові міньки».

Суть гри «Навбитки» полягає в тому, що один тримає в руці крашанку

носком догори, а другий б’є носком свого яйця. Потім б’є другий по

протилежному кінцю. Чия крашанка розіб’ється з обох боків, той програв і

віддає свою крашанку переможцю. У грі в «Кидка» один із партнерів клав дві

крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними могло прокотитися

яйце; другий партнер і ставав на віддалі одного сажня і кидав свою крашанку,

якщо він попадав тільки в одну або не попадав в жодну з крашанок – програвав.

Як зазначає В. К. Соколова, специфічними пасхальними розвагами українців

були молодіжні ігрища [9, с. 16]. До їх сценарію, крім зазначених рухливих ігор

та хороводів належать «гойдалки» , які влаштовувалися не лише у селищах , а й

у містах. Гойдалки на селі під час Великодня, як зазначав О. Воропай, – «були

центром розваги всього села від самого ранку до пізнього вечора, біля яких

роїлися дівчата, хлопці та поважні люди».

Усе це показує, наскільки цікаво проходило в Україні святкування

Великодніх свят. Недарма Великдень вважається найбільшим і найважливішим

святом в Україні.

Ще одним святом, яке завершувало весняний цикл, було свято Юрія (6

травня). Обрядодії, рухливі ігри та забави, які супроводжували ці свята,

показують, що в цей час весна переходить у літо. З цього дня дівчатка і дівчата

починають такі ігри, які імітують цей перехід («Горю дуба», «Горю-горю

пень»).

На Волині, в день святого Юрія, по забаві парубки та молоді чоловіки

їздили верхи на конях, вірячи в те, що разом із ними їздить святий Юрій,

«об’їжджає богатирського коня». На цьому закінчувався період возвеличення

весни, розквіту природи, очікування літа.

Літнє коло свят було дуже широким і пов’язувалося із сонцем та

хліборобством. Першою великою урочистістю літа ставали Зелені свята, які

виникли ще в період родового ладу, тисячоліття тому. Вони, як і Великодні

свята, не мають визначеної дати святкування і тривають кілька днів. В основі

Зелених свят лежить культ сонця, культ покійників, культ дерев та культ квітів.

Дівчата та хлопці в Зелену неділю з піснями-веснянками та гаївками йдуть у

ліс. Там проводять рухливі ігри, співи, хороводи [17, с. 11].

Ще одним великим обрядовим дійством літнього циклу є свято Купала,

яке в християнському календарі відоме під назвою Різдво Івана Христителя ( 7

липня). Воно відбувалося в час літнього сонце – стояння, коли сонце

повертається до зеніту. У кожній місцевості свята проводилися по-своєму. Діти

протягом двох днів бавляться в «Купайла». Вони збирають квіти, зв’язують їх

травою, а зверху встромлюють кропиву, колючки, будяк. Усе це називається

«Купайло». Щоб під час гри він не валився, навколо нагрібають купу землі так,

щоб стояв. Коло «Купайла» стоїть вартовий із кропивою у руці. Всі по черзі

розбігаються і перестрибують через цього «Купайла». Хто боїться

перестрибнути або зачепить «Купайла», того вартовий жалить кропивою по

ногах.

Останнім великим релігійним святом перед жнивами було свято Петра і

Павла (12 липня). Найурочистіше його відзначали пастухи. Наймолодші пасли

гусей, старші – овець, а найстарші (10-12 років) – корів і коней. У

Карпатському регіоні власники тварин організовували в цей час святковий

обхід (Петрівки). Гуцули приносили пиріжки з сиром (мандрики,

перевертеники), після чого пастухи влаштовували різноманітні змагання, танці,

ігри, розваги. Завершальним святом літнього календарно-обрядового циклу є

свято Іллі (2 серпня), яке припадає на час жнив і не відзначається особливим

святкуванням. Деякі дослідники вважають, що Ілля увібрав усю аграрну магію

дайбозького Бога грому і блискавки Перуна. Весняно-літній період святкувань

багатий народними рухливими іграми, забавами, обрядодіями, пов’язаними з

прославленням, возвеличенням природи, поминанням духів предків. Цей цикл

обрядодійств невіддільний від возовиці, збирання врожаю садовини та

городини, посіву озимини.

З 14 серпня починається піст під назвою «Спасівка», у зв’язку зі святом

винесення Хреста Господнього. Тоді ж відзначають і день мучеників Маковіїв.

У народі це вважається дитячим (хлопчиків та дівчаток від 5-6 до 14-15 років)

святом квітів. Менші діти збиралися на лузі і грали в різні народні ігри: «Кота і

миші», «Стукалки», «У просо», «Гусей і вовка», «У коні», «Короля» тощо

[23 с. 16]. Великим святом осіннього циклу є день Архістратига Михайла (21

листопада). Через тиждень після нього починався Пилипівський піст, а з ним і

зима.

Традиційний зимовий цикл святкування починається від свята Введення

Пресвятої Богородиці. Під час посту церква забороняла розважатися та

забавлятися. Однак у дохристиянські часи цей період був багатий на різні свята,

відгомін яких дійшов і до наших днів.

Давні обрядодії найповніше збереглися у святкуваннях Катерини та

Андрія. Катерини було дівочим святом, пов’язаним із закликанням долі. Доля в

народних віруваннях і уявленнях – це «небесна нитка», що падає на землю з

народженням дитини. Паралель цього вірування можна провести до сучасної

дитячої рухливої гри «Голочка-ниточка».

День святого Андрія Первозваного припадає на 13 грудня. В переддень

Андрія ввечері діти та молодь збиралися на калиту. Господиня випікала

великий корж, прив’язувала його до сволока, а діти мали «проїхати на коцюбі»

та підстрибнути вгору, відкусити шматок калити. Присутні намагалися

розсмішити «коцюбника». Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати

калитою, то невдаху обмазували сажею. Гра проходила під сміх та жарти.

З оригінальними дійствами та іграми-розвагами пов’язані також грудневі

свята: Сави, Миколи, Ганни, Спиридона.

Кульмінаційний момент зимових свят в Україні становлять 12 днів з 7 до

19 січня. На ці дні випадає Різдво (7 січня), Новий рік (14 січня), Водохреще (19

січня). Цей період називають святками.

Як зазначає О. Воропай, в Україні традиційно під час зимових свят

організовувалися комодницькі та щедрівницькі ватаги на чолі з ватажком, у

репертуарі яких були елементи українських народних ігор.

В той час гра була складовою частиною великого магічного ритуалу, що

мав на меті вплинути на явища природи і життя. Уславлення божеств піснями,

танцями та іграми мало під собою практичну основу – задобрити оточуючу

природу і таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя. Не випадково

в одній веснянці, що збереглася до наших днів, співається:

« Іди, іди дощику, зварю тобі борщику».

З часом обрядові дійства наших предків втратили своє ритуальне

значення і від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави.

Крім того, в процесі життя і побуту багатьох мільйонів людей виникли рухливі

ігри, спеціально спрямовані на фізичний розвиток дітей. Сюди відносяться

«Піжмурки», «Довга лоза», «Тягти бука» та інші, а також ігри з предметами.

Деякі ігри («Швигалка», «Праща») мають своє походження від

стародавнього військового обладнання, що було колись вірним супутником

слов’янських племен. Ігри постійно передавалися від старшого покоління до

молодшого. Кожне покоління давало щось своє, придумувало нові забави.

Колективна народна мудрість породила багато різноманітних ігор, виховне

значення яких важко переоцінити. Традиційні народні ігри є практично

вивіреним засобом передачі наступним поколінням здобутків культури

українського народу, створеної за всю його багатовікову історію. Це часто

твори невеликого розміру, зручні для оперативного використання дитиною у

відповідних їх функціональному призначенню обставинах. Ці ігри можна

назвати іграми малих форм. До них належать скоромовки, заклички, примовки,

небилиці, мирилки, дражнилки, звуконаслідування, загадки, лічилки,

жеребкування, надокучливі казочки, забавлянки та ін. Вони якнайбільше

відповідають психологічним можливостям дитини. Динамічні за змістом

невеликі твори діти швидко запам'ятовують і тому активно застосовують у

години дозвілля. Традиційні ігри малих форм значно поширені в дитячому

середовищі й до сьогодні.

Природні умови, історичні та економічні особливості розвитку тієї чи

іншої частини України наклали свій відбиток на народні ігри. В степовій

частині України, де багато рівних майданчиків, в більшій мірі поширені ігри з

елементами метання, бігу; в гірських місцевостях розвинулись ігри на

рівновагу, перетягування.

Наслідуючи історичний досвід народу, а це доступно в тих чи інших

іграх, ми вшановуємо пам'ять предків, передаючи дітям успадковане їхніми

дідусями, бабусями, батьками. Відтак народні ігри повинні заповнювати життя

дітей у дошкільному закладі. Адже вони мають багато спільного, що зумовлено

споконвічними хліборобськими традиціями. Про це свідчать і назви ігор:

«Просо», «Гречка», «Огірочки», «Мак», «Баштан» та інші. В них широко

застосовується імітація оранки, сівби, збирання врожаю. Велику групу склали

ігри, в яких відображається поведінка птахів і звірів: «Зайчики», «Коза»,

«Хорти», «Ворона», «Перепілочка».

У змісті та назвах ігор відображені різноманітні особливості праці

(«Коваль», «Печу, печу хліб»); історичні події, соціальні та сімейно – побутові

відносини («Запорожець на Січі», «Батько й діти», «Дід та баба» тощо).

Народні ігри створені народом. Вони передаються з покоління в

покоління. В їх змісті відбито національну психологію кожного народу.

Народні ігри відомі нам як забави, як форма фізичного загартування,

своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мислитецькі

смаки.

Гра була вигадана ще первісними людьми, як частина складного ритуалу,

який мав на меті спрямовувати людську енергію для найповнішого впливу на

явища природи і життя [34, с. 6].

Дослідження ігор дає багатий матеріал для з'ясування історичних основ

формування української магії, коріння її звичаїв, вірувань та традицій.

В результаті життя і побуту мільйонів людей протягом віків в Україні

сформувались самобутні народні ігри, які перевірялись досвідом людей

багатьох поколінь. В них, як в дзеркалі, відображені звичаї нашого народу, їх

побут та уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні

функції і розвиває фізичні та моральні якості. На жаль, за останні роки багато

народних ігор розгублено і забуто [20. с. 62].

Отже, гра є історичним утворенням. Її виникнення зумовлене розвитком

суспільства і пов’язаною з ним зміною становища дитини в суспільних

відносин. Вона є активною, свідомою, цілеспрямованою діяльністю, яка втілює

потребу дитини в активності.

1.2. Класифікація українських ігор

Термін «класифікувати» означає згрупувати на основі певних ознак. Для

ефективного використання українських народних ігор розроблялися

різноманітні класифікації. При цьому в переважній більшості бралися до уваги

виховні можливості змісту або основні рухові дії.

Різноманітність ігор, багатоплановість їх характеристик зумовлюють

можливість різного підходу до класифікації цього явища і водночас

ускладнюють її.

Українські народні ігри, забави та розваги настільки різноманітні, що

важко в одній класифікації показати всі особливості кожної з них. Тому не

дивно, що дослідники класифікують ігри за різними трудових процесів ознака-

ми.

С. Русова розподілила народні ігри відповідно до розвитку дітей так:

1) прості з рухами – біга,ти наввипередки, перебігати із кутка в куток і

такі інші;

2) ігри, що випливають із інстинкту наслідування. Вони найчисельніші, в

них відбивається ціле життя, ціле оточення дитини, все, що вона бачить, що її

вразило, переносить вона до гри [28, с. 18].

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

а) дидактичні ігри – це ігри розумової спрямованості, які потребують

використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної

діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину не нав’язливо, легко

захоплюватись змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. Ігри для

старших дошкільників: «Чорне та біле», «Фарби», «Дід Макар», «Фанти»,

«Кури»;

б) рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається, як

лічилка, промовка, перегукування. Це ігри: «Панас», «Жмурки», «На цім

стоїш?», «Бочечка», «Їду, їду».

в) рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На

першому плані – слова, рухи – нескладні (ходіння в колі), по закінченню слів,

співу можливий спів. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки»,

«Подоляночка», «Перепілочка», «Іде, іде, іде».

г) ігри мовленнєвої спрямованості. Відіграють дуже велике значення у

розвитку мови дитини, у збагаченні їхнього словника образними слова.

Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

Зозулю – скавулю,

Зозуле, голубонько,

Сім літ не кувала,

Закуй мені в цьому літі,

Скільки житиму на світі?

д) обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя

українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри,

калиту, веснянки. Гра «Розлилися води».

е) ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї

епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас

гравцями виступають «пан», «король», «цар». Це ігри: «Король», Нема пана

вдома», «Дзвін», «Кружечок».

є) ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

У побутових народних іграх відображено працю українського народу

землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство): «Гуси»,

«Нема вдома», «Коваль», «Сімейка» [6, с. 171].

Також існує інша класифікація народних ігор:

Насамперед назвемо сезоно – обрядові ігри типу «Кривий танець»,

«Горішок», «Подоляночка». В давні часи такі ігри проводилися в певні пори

року, у дні календарних свят і супроводжувалися обрядовими піснями й

хороводами.

Сезоно – обрядові ігри приурочуються до календарних свят. Так , на

передодні Івана Купала радимо розучити з малятами народну гру « Горю –

дуб», перед Благовіщенням - «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято

Стрітення – «Горобейка», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво – гру

«Калита» тощо.

Деякі з них починалися магічними звертаннями – закличками до сил

природи, птахів.

Ігри – повітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») – безсюжетні ігри , в яких

удосконалюються навички швидкого бігу.

Серед народних ігор можна також виділити ігри – забави та ігри-

атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагання: стрибки

на одній нозі (іншу тримає товариш), закидання м’ячів у рухливу ціль,

перетягування каната, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння

ласощів ( бублика, цукерка) зубами – «Бій півнів», «Перетягування бука»,

«Пес», ігри комічного характеру «Ледачий Гриць»; Сюди можна віднести

гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по

гладенькому стовбурі тощо [25, с. 22].

Народні ігри можна поділити також на сюжетні й безсюжетні, великої,

середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження), ігри з

ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так А. Цьось

поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками й

примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних

якостей (сили, спритності, швидкості, тощо). Вдало, послідовно систе-

матизувала широкий ігровий матеріал Л. В. Билєєва, яка, не розподіляючи ігри

за віком виконавців, визначила такі їх основні типи: ігри драматичні, спортивні,

орнаментальні, а також проміжні групи. Цим вона відзначила різницю в

специфіці ігрових явищ і водночас підкреслила можливість виявлення їх

спорідненості за умови розпізнання в будь-якій грі її основи [34, с. 3].

Обдумуючі які ігри запропонувати дітям, слід враховувати природні

умови. Скажімо гуляючи в лузі доречно пограти в «Гусей», «Віночок»,

«Подоляночку»; біля водойми – у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку, гоп»; у

лісі – у «Грибок», «Горішок» тощо.

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який

подається в ігровій формі. Також народні ігри образні, в кожній з них

відбивається якась подія або випадок, близький дитині за своїм змістом.За

своєю структурою більшість народних ігор прості, однопавні, завершені, в них

ціле поєднується слово, рух, пісня.

Отже, різноманітність ігор, багатоплановість їх характеристик

зумовлюють можливість різного підходу до класифікації народних ігор.

Українські народні ігри, забави та розваги дослідники класифікують за

різними трудових процесів ознаками. Тож у своїй роботі з дошкільнятами

педагог має творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх відповідно

до ситуації за власним бажанням дітей.

1.3. Роль народних ігор у фізичному розвитку дітей старшого

дошкільного віку.

« Якщо дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», – стверджує

українське народне прислів’я.

Народна гра – природний супутник життя дитини, джерело радісних

емоцій,криниця знань, естафета традицій поколінь, могутній засіб виховного

впливу. У ній яскраво відображаються спосіб життя людей, їхній побут, праця,

бажання оволодіти мудрістю, красою бути сильним, спритним, вольовим, уміти

досягати мети [13, с. 38].

Завдання народних ігор – дати дітям здоровий відпочинок і розвагу,

сприяти їхній творчій діяльності і стимулювати розвиток позитивних якостей

характеру.

Дошкільний вік – важливий період фізичного виховання дітей, коли

виробляється постава, розвиваються основні фізичні якості (швидкість,

спритність, гнучкість, сила та витривалість), формуються та вдосконалюються

рухові вміння і навички, що створює фундамент для подальшого загального

розвитку дитини

Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям

різного віку. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання

А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має

діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона

буде в роботі, коли виросте». Тому виховання майбутнього діяча насамперед

відбувається у грі.

Серед засобів фізичного виховання народні ігри посідають особливе

місце. Гра – це сукупність різноманітних рухових дій, які зумовлюють

поведінку її учасників. Для вихователя – це важіль виховання, для

дошкільників – це найбільш цікава діяльність – емоційна, творча, а тому

приємна.. Багато з них уміщують окремі елементи спортивних ігор і є доброю

підготовкою до них.

У іграх можуть брати участь від 2 до 40 дітей дошкільного віку. Скільки б

на вулицю чи двір не вийшло дітей, усі вони здатні затівати ігри. Це значить,

що народні ігри, з якими дошкільники ознайомляться на заняттях із фізичної

культури під час ранкового прийому, на прогулянках, можна перенести у двір;

де діти нудьгують, не знаючи, чим зайнятися.

Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують

правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність;

зміцнюють здоров’я. Дійсний оздоровчий ефект має проведення нарадних ігор

на свіжому повітрі нежалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру,

покращує діяльність дихальної, серцево – судиної системи збільшує рухливість

суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на

ервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освінє: формує рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо;

розвивають фізичні якості – швидкість, силу, спритність, витривалість; дають

основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії

рідного краю.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей, любов до рідного

краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і

систамтичних знань фізичними вправами.

Матеріали науково-методичних та психолого-дидактичних посібників

Л. В. Артемової, Е. С. Вільчковського, А. В. Запорожця, А. Н. Леонтьєва,

Г. П. Лєскова [16, с. 65], а також досвід практичної роботи засвідчують, що в

освітньо-виховному процесі дітей дошкільного віку чільне місце займає ігрова

діяльність. При цьому дуже важливим є індивідуальний підхід. Це

обумовлюється тим, що діти ще недостатньо обізнані зі своїми здібностями,

мають невеликий руховий досвід. Водночас їх приваблюють сюжетні ігри, в

яких вони знаходять знайомі образи, охоче їх наслідують. Саме такі умови

створюють народні ігри і забави, бо вони, за образним висловом С. Килимника,

«вийшли з природи нашої нації, тісно пов’язані з психологією нашого народу, з

його розумінням життя».

Цінною є думка, висловлена О. М. Леонтьєвим і О. В. Запорожцем, про

те, що у сфері рухів та у психічному розвитку дитини загалом існують спільні

закономірності. Окремі психічні процеси і дії формувалися не ізольовано, а під

час провідної діяльності. Через це розвиток рухової сфери дошкільника

відбувається значною мірою всередині його ігрової діяльності.

Відповідно до твердження психологічних досліджень напрошується

висновок про значення використання гри, зокрема, як методу навчання дітей

дошкільного віку рухових дій.

Загальноприйнятим є положення про провідну роль рухливих ігор у

процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку. Як один із основних

засобів і методів фізичного виховання рухлива гра сприяє ефективному

вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

Рухи в дошкільному віці – це один із постнатальних стимулів розвитку

структур і функцій дитячого організму та розвитку резервних механізмів

фізіологічних систем, що забезпечують надійність їх функціонування в різних

умовах життя. Рухи значною мірою впливають на розвиток стану здоров’я і

працездатності дітей дошкільного віку, про що яскраво свідчать численні

дослідження [19, с. 460].

Низький рівень рухової активності викликає відхилення у фізичному

розвитку дітей, і вони часто набувають зайвої ваги, стають інертними, у них

знижується опірність до простудних та інфекційних захворювань, про що

свідчать дослідження Е. С. Вільчковського, Т. І. Дмитренко, В. І. Телінчі,

М. О. Рунової та ін. У багатьох дослідженнях гіподинамії підкреслюється, що

відбувається порушення біосинтезу білка на клітинному рівні, порушення

електролітного обміну, зниження механічної міцності кісткової тканини,

зниження активності кровотворних органів, обмеження резервних можливостей

серця.

Недопустима і надмірно висока активність дітей, вона повинна мати свої

межі для кожної вікової групи. За даними досліджень, для кожного вікового

періоду існує оптимум або вікова норма рухової активності. Якщо у дитини

кількість вправ не досягає меж оптимуму (гіпокінезія), то відбувається

затримка росту і розвитку, а також пониження функціональних і адаптаційних

можливостей організму.

Загальні положення про значення рухової активності у процесі фізичного

виховання дітей дошкільного віку розглядаються в роботах

Е. С. Вільчковського, Н. Ф. Денисенко, Т. І. Осокіної, Д. В. Хухлаєвої та ін.

Властива людині моторика формується в ході її індивідуальної еволюції,

в якій рухова діяльність грає роль основного засобу спілкування організму з

навколишнім середовищем. Будучи зовнішніми виявленнями психічної

діяльності, рухи людини удосконалюються в розвитку центральної нервової

системи. І. М. Сєченов писав із цього приводу: «Все бесконечное разнообразие

внешних проявлений мозговой деятельности сводится к єдиному явленню -

мьiшечному движению».

Розвиток рухів здійснює значний вплив на становлення відповідних

структур мозку, про що свідчать дослідження Н. О. Бернштейна,

М. М. Кольцової, М. Р. Могендович, Д. І. Розенблюма, І. М. Сєченова та ін.

Недостатня рухова активність призводить до погіршення як фізичного, так і

психічного розвитку. Під час зниження рівня рухової активності дитини

кількість і якість інформації, яка надходить у вищі відділення головного мозку,

значно погіршується. Внаслідок цього значна частина нервових клітин у

рухових областях кори великих півкуль не функціонує, що, у свою чергу,

призводить до порушень регулюючої функції мозку.

Рухова діяльність здійснює всебічний вплив на організм людини, і цей

вплив більш значимий для дитячого організму, що росте і розвивається. Під час

скорочення м’язів покращується кровообіг мозку, тому що розширюються

судини.

У кору головного мозку надходять потоки нервових імпульсів, що сприяє

підвищенню її тонусу. Це є важливим фактором стійкого підвищення

працездатності, дозрівання й удосконалення всіх аналізаторних систем, у тому

числі сенсорики дитини, яка є першим ступенем пізнання навколишнього світу

У цьому процесі руховому аналізатору належить особлива роль, оскільки він не

тільки підсилює інші відчуітя, а й поєднує їх в єдине ціле. Тобто руховий

аналізатор є сполучною ланкою в міжаналізаторних відношеннях. За

допомогою рухів дитина пізнає навколишній світ просторові відношення,

форму предметів, розмір та інші властивості. Отже, між розвитком аналізаторів

дитини і фізичним розвитком існує прямий зв’язок. М’язи виконують роль

«щупальців», за допомогою яких мозок «веде розвідку в навколишньому світі»,

зазначив видатний фізіолог І. М. Сєченов.

Отже, важко переоцінити значення ігор і забав у справі формування

фізичного здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого члена

суспільства. Я. А. Коменський писав із цього приводу: «Чим більше дитина що-

небудь робить, бігає, грає, тим краще вона спить, тим ліпше варить її шлунок,

тим сильнішою вона стає духовно і фізично» [28, с. 19].

РОЗДІЛ 2. Використання народних ігор у навчально – виховному

процесі дошкільного навчального закладу

2.1. З’ясування актуального стану використання українських

народних ігор у вихованні та навчанні старших дошкільників.

На базі НВК «загальноосвітня школа I - III ступеня дитячий садок»

с. Річиця було проведено експериментальне дослідження проблеми

використання народних ігор у роботі зі старшими дошкільниками.

В експерименті взяло участь 22 дітей. Це діти віком 5 років.

Мета проведення експериментального дослідження: з’ясування

використання народних ігор у роботі з старшими дошкільниками та вплив

народних ігор на всебічний розвиток дітей.

Експерементальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий,

формувальний, контрольний.

Мета констатувального експерименту: визначити використання

народних ігор у вихованні та навчанні дошкільників.

Завдання констатуального експеритименту:

1. З’ясувати відношення дітей та вихователів до народних ігор.

2. Визначити вплив народних ігор на всебічн розвиток старших

дошкільників.

У процесі дослідницько – пошукової роботи ми використовували

наступні методи: анкетування, спостереження педагогічного процесу,

опитування, бесіди, експеримент.

На етапі констатуючого експерименту ми провели анкетування серед

педагогів дитячого закладу. Мета цієї роботи спрямована на з’ясування знань

педагогів про народні ігри, організацію та проведення народних ігор.

Анкета для вихователів:

Дати визначення поняттю «народна гра»?

Назвіть класифікацію народних ігор?

Які народні ігри ви знаєте?

Які методи ви використовуєте під час проведення народних ігор?

Як часто ви звертаєтесь до народних ігор у роботі з старшими

дошкільниками?

Завдяки проведеному анкетуванню нам вдалося розглянити дослідження

більш детально. Нами було опитано 7 респондентів дошкільного закладу, серед

них були методисти та вихователі. Результати анкетування підтвердили

актуальність дослідження і сприяли визначенню та конкретизації слабих ланок

у роботі колективу дошкільного закладу. 30% опитаних можуть дати чітке

визначення поняттю «народні ігри» та досить часто використовують їх у роботі

з дітьми, знають безліч ігор. На жаль 70% мають лише загальні уявлення про

народні ігри і не можуть назвати ігри які використовують у роботі зі старшими

дошкільниками.

На наступному етапі експерименту ми спостерігали за дітьми під час

проведення народних ігор та виявили рівні їх різнобічного розвитку за

такими напрямками як: інтелектуальний, фізичний та моральний.

У практиці дошкільного закладу народні ігри проводяться в ранкові

години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу

занять з усіх розділів програми, свят та розваг.

З дітьми старшої групи було проведено народні ігри «Галя по садочку

ходила», «Куй куй ковалі», «Кіт та миші», «Горю – горю дуб».

Ми визначили три рівні: високий, середній, низький.

До високого рівня ми віднесли дітей, які швидко засвоювали правила

нової гри, з радістю приймали участь, виконували точно свої ролі.

До середнього рівня належать дошкільники, які не змогли відразу

зрозуміти правила нової гри, потребували допомоги вихователя, їх активність

залежала від настрою, невдало розвивали сюжет гри.

До низького рівня ми віднесли дітей, які не засвоїли правила нової гри,

недокінця розвивали сюжет гри, не були активними під час ігор.

Результати констатувального експерименту представлені у таблиці.

Рівень різнобічного розвитку Експерементальна група

«Ягідка»

Кількість

дітей

%

Високий 7 30%

Середній 10 53%

Низький 5 17%

В результаті проведення експерименту можна зробити такий висновок,

що низький рівень різнобічного розвитку дітей групи «Ягідка» мають 5 – 17 %

загальної кількості дітей.

На контрольному етапі дослідження я провела з дітьми розвагу «Весна…

Весна…».

2.2. Методика проведення народних ігор у старшому дошкільному

віці.

Гра досить рано входить у життя дітей – уже на першому році життя.

«Дитина, граючи, живе, – писав Т. Лубинець, – і, живучи грає» [26, с. 304].

Діти будь – якого віку знайдуть собі гру до смаку. Для вибору гри

потрібно чітко знати завдання, які вирішуватимуться грою, рівень розвитку

дітей і місце проведення. Підбираючи гру для заняття фізичної культури,

необхідно враховувати основні завдання. Наприклад, для закріплення техніки

стрибків доцільно використовувати ігри, сюжет який пов’язаний із стрибками.

Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного і

психофізичного розвитку дітей. Для дітей раннього віку пропонують такі ігри,

як: «Кую, кую чобіток», «Ладусі – ладусі», «Печу, печу хлібчик», «Два

півники», «Сів горобчик».

Для дітей молодшого дошкільного віку, руховий досвід яких дуже малий,

рекомендують ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і

простою структурою («Мак», «Іди, іди, іди», «Ой вийтеся огірочки» та інші).

Поступово від простих ігор потрібно переходити до більш складних,

підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів. В середньому

дошкільному віці застосовують більш різноманітні ігри. Діти вже мають

певний руховий досвід, тому доцільно використовувати ігри «Ворона»,

«Квочка», «Цурка», «Гилка простота». Рекомендуються ігри із швидкими

рухами і стрибками («Запорожець на Січі», «У довгі лози». «Пускайте нас»).

Середній дошкільний вік: «Про Катрусю та цапка», «Мак», «Качечка»,

«Гуси», «Панас», «Цапок», «Редька», «Літала сорока по зеленім гаю», «Ой у

полі жито». «Галя по садочку ходила», «Цить, не плач».

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на

кілька груп.

До першої належать рухливі ігри з текстом – діалогом: « Кози», «Панас»,

«Чорне – біле», «Гуси», «Сірий кіт», «Жмурки», «Залізний ключ».

Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обираю Водія, зав’язую йому очі хустинкою, виводжу на

середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

- Водій, Водій! На чому стоїш?

- На бочці.

- Що в бочці?

- Квас!

- Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення

звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Прослужив я в

пана цілий рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель».

Наприклад, зі старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків

та регулювання сили голосу можна запропонувати їм таку гру «У волосянку».

Троє – четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні

звуки вони тягнутимуть. Потім співають:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руку тягни.

І витягують о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупинився, того й тягнуть за

руку. Гра починається спочатку.

Або хороводна гра «Довгоносий журавель», у тексті якої передбачено

багаторазове повторення слів «журавель», «сякий –такий» та інших слів з

важкими звуками.

Перед початком гри з допомогою лічилки обираємо разом з дітьми

Журавля. Лічилку доцільно підібрати також зі звуком ж:

Джинджик, джинджик,

Джинджирички.

На джинджику черевички,

Жакеточка, шапочка.

Добрий вечір, дівчаточка.

Раз, два, три – вийди ти.

Після цього діти стають у коло, посередині якого стоїть Журавель. Діти

ходять по колу, водять хоровод і співають пісню:

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Дитина, наслідуючи журавля, ходить у середині кола на носках, високо

піднімаючи прямі ноги. На приспів:

Сякий – такий журавель, журавель,

Сякий – такий довгоносий,

Сякий – такий журавель, журавель.

Такий – такий довгоногий,

Конопельку поїдає.

Дитина стоїть у колі, махає руками, як крилами, зупиняється і присідає,

ніби їсть коноплі. На приспів діти в колі зупиняються, тупають ногами,

показують, який довгоносий і довгоногий журавель і як він поїдає коноплі (при

цьому присідають). На слова:

А я того журавля уловлю, уловлю,

Сіттю крила обів’ю, обів’ю

Діти підводяться, роблять кілька кроків до центра й на слово «ловлю»

різко нахиляються, ніби ловлять, а Журавель, помахуючи крилами, «перелітає»

з однієї частини кола в іншу. На слова приспіву діти роблять ті самі рухи, які

описано раніше.

На слова:

Щоб він більше не літав, не літав,

Конопельки не щипав, не щипав

Журавель літає в колі, а діти, стоячи на місці, приплескують і

притупують. На приспів вони повторюють ті самі дії, що й раніше. Після

закінчення пісні усі кажуть «киш», плещуть у долоні і злегка нахиляються до

Журавля, ніби женуть його, і Журавель вилітає з кола.

Народній грі можна присвятити окреме заняття: пояснити значення

професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі,

показати діалог, а потім уже грати.

Наприклад, гра «Бондар»

Мета: Збагачувати словниковий запас і розвивати мовлення,

ознайомлювати з працею народних майстрів.

Матеріал: малюнки великих та маленьких бочок з дерева.

Словник: запитальні слова, форми звертання, дієслова ( стругати, збирати,

складати, кінчати, наливати, танок), прізвища.

Хід заняття: Бесіда – розповідь вихователя:

- Чи чули ви, діти, такі прізвища: Бондар або Бондаренко, Коваль або

Коваленко, Ткач або Ткаченко, Коваль, Швець? А чи знаєте, чому вони

такі? Спочатку послухайте вірш:

Ким наші прадіди були,

Нам прізвища розповіли:

Хто краяв сукні – став Кравець,

Хто шив взуття, прозвали Швець.

Горшки виліплював Гончар,

Хто вікна склив, назвали Скляр,

Трудились з ранньої зорі

Землі своєї трударі.

- Отже, хто шиє одяг? (Кравець). – Взуття? А посуд хто робить?

- Якщо в сім’ї кравця ріс син, який допомагав батькові, його звали

Кравченко, згодом ця назва стала прізвищем. А і сім’ї гончарів синів

звали Гонч аренко, у сім’ї шевців – Шевченко. Ось так народилися деякі

прізвища.

Сьогодні ви дізнаєтесь ще про одну дуже цікаву професію і прізвища

Бондар і Бондаренко.

Спочатку послухайте слова пісні:

Бондар

Бондарю, бондарю

Що ти робиш?

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Стружу, стружу дощечки

На дубові бочечки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Дощечки збираю,

Бочки складаю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку я складаю,

Обруч набиваю.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Вистругую чопочки

Затикати дірочки.

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бочку вже кінчаю,

Воду наливаю.

Бондарю, бондарю,

В боки візьмися

І в таночок, бондарю,

Хоч раз обкрутися.

- Що робив бондар? Отже, прадіди батьків наших дітей, у кого

прізвище Бондар або Бондарнко, робили бочки.

Хід гри: Дійові особи – Бондар, допитливі діти (можна Бондаренки).

Допитливі діти обступають Бондаря півколом і співають:

Бондарю, бондарю,

Що ти робиш?

Бондар відповідає:

Стружу, стружу дошку

На дубову бочку.

З цими словами Бондар виставляє ліву ногу вперед і удає, що стругає

рубанком дубову дошку (затискує пальці в кулачки і, тримаючи правий кулачок

позаду лівого імітує роботу рубанком).

Під час відповіді Бобдаря діти Бондаренки повторюють його рухи і слова.

На слова «Дощечки збираю, бочки складаю» Бондар двічі піднімає з

підлоги по дві «дощечки», а на дальші слова складає їх одна д одної.

Чопочки «вистригуються» швидше. На кожен такт правим вказівним

пальцем Бондар водить по лівому, наче ножиком від себе вперед, виконуючи

таким чином по чотири рухи в такті.

«Вистругавши» чопочки, всі тичуть пальчиком вперед і витягують «тиц»,

наче затикають у бочці дірочку.

На слова «Бочку вже кінчаю, води наливаю» Бондар, ритмічно

нахиляючись і випростовуючись, удає, ніби заливає бочку водою. Щоб

переконатись, що вона без дірок, піднімає «бочку» вгору і, хвилинку

почекавши, весело гукає: «Не тече!». На слова останнього куплета щасливий

Бондар, взявшись у боки, кружить навколо «бочки» човганцем. При бажанні

останній куплет можна повторити.

У старшій групі ще за програмою рекомендуються народні ігри:

а) з короткочасним силовим напруженням («Перетянка», «Хвостач»,

«Вена».;

б) наочними і швидкими рухами («Гілка складна», «Ходулі»).

Наприклад, гра «Хвостач»

Учасники від найсильнішого до найслабшого, в одній шерензі ,беруться

за руки. Найсильніший намагається розкручувати шеренгу в різні боки так, щоб

від неї відірвалися гравців. Він перемагає тоді коли шеренга повністю

розформується.

Отже, народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на

прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу всіх розділів

програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу

дитини. Без хороводних ігор не може обійтися жодне народне свято чи розвага.

«Для того,щоб це це животворне джерело не замулювалося, – пише

В. Скуратівський, – не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас

повгамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо

бути ревними зберігачами наших кращих традицій, серед яких головне місце

посідають, дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у

вихованні наших дітей» [8, с. 186].

2.3. Методичні рекомендації щодо проведення українських народних

ігор у дошкільному навчальному закладі

Ігрова діяльність у кожному віковому періоді має свої особливості, що

передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного

керівництва.

Українські рухливі ігри поділяються на два види: сюжетні ігри та ігрові

вправи (несюжетні ігри). Останні частіше проводяться у вигляді змагань між

кількома учасниками або командами (підгрупами).

В основу сюжетних рухливих ігор покладений життєвий досвід дитини, її

уявлення про навколишній світ (дії людей, їхній побут, поведінка тварин і

птахів). Діти під час гри відтворюють рухи, характерні для тієї чи іншої

життєвої ситуації (зайчик ховається від вовка, котик ловить мишей та ін.).

Більшість сюжетних ігор – колективні, кожна дитина привчається погоджувати

свої дії з діями інших гравців, не вередувати, а діяти за правилами гри.

Для ігрових вправ властива більша конкретизація рухових завдань, які

виконують діти: влучити м’ячем у ціль, перестрибнути через струмок, підлізти

під натягнутий мотузок та ін. Ігрові вправи застосовуються здебільшого для

вдосконалення в дітей певних рухів.

а) Вибір гри

Організація та методика проведення українських сюжетних ігор та

ігрових вправ має багато спільного, тому основні методичні положення щодо

критерію вибору гри, пояснення її правил, вибору ведучих нами розглядаються

спільно.

Зазначимо, що у дітей старшого дошкільного віку років руховий досвід

багатший, і це дає можливість ширше використовувати в іграх різноманітні і

складніші рухи, якими вони ще недостатньо володіли в середній групі.

Наприклад, лазіння по парканчику в грі «Переліт птахів», «Мавпочки», «Миші

в коморі», «Курочка і горошинки», «Діти і вовк», кидання та ловіння м’яча в

іграх «Мисливці і зайці», «Кільцекид», «Серединка», «Штандер», «Круговий»,

«Городковий м’яч», «Круг», «Пошивай».

У рухливих народних іграх, які супроводжуються пісенним текстом, на

першому плані – слова, рухи нескладні (ходьба по колу), після закінчення співу

– можливий повільний біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки»,

«Подоляночка», «Іде-іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя

українського народу: початок жнив, косовиця, великодні та купальські свята,

калита, веснянки.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї

епохи, коли вони складались. У їхньому змісті трапляються архаїзми, які

виступають гравцями: «Пан», «Царівна», «Король», «У короля», «Воротарчик»,

«Пускайте нас», «Нема пана дома», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік»,

«Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне

життя людей: «Жили у бабусі», «Ой сусіди сусідоньки», «Куй, куй, ковалі...».

Чимало серед них ігор із сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й

діти», «Сімейка» тощо. Характерною особливістю цих народних ігор є

навчальний зміст, який подається в ігровій формі [11, с. 5].

Вибираючи зміст різних сюжетів, слід враховувати коло знань та

інтересів дітей, відповідність народних ігор поставленим завданням на

кожному конкретному занятті. Зміст ігрових вправ повинен бути зрозумілим

дітям і цікавим для них, відповідати їхньому емоційно-інтелектуальному

досвіду, відповідати віковим і психофізичного розвитку дітей, ґрунтуватися на

їхніх почуттях. Цікавими для дітей є мовні ігри на кмітливість, із загадуванням

та відгадуванням, які приваблюють їх невідомістю, дають можливість пережити

радість інтелектуальної праці. Як і лічилки, швидкомовки, загадки,

«спотиканки» розраховані на виправлення мовного апарату дитини.

Характерні риси загадок – пізнання предмета за його ознакою, діями чи

способом вживання, або ж присвоєння предмету чи істоті нової назви, імені.

Наприклад:

«Куций Степан по хаті скакав» (Віник).

«Малий хлопчик у шапці ходить» (Цвях).

«Не гавкає, не кусає, а в хату не пускає» (Замок).

«У хліві два ряди і всі білесенькі» (Зуби).

«Чотири брати під одним дахом стоять» (Стіл).

Швидкомовки:

«Ворона проворонила вороненя».

«Ліз карасик через перелазик та в воду плюсь».

«На припічку в черепочку три карасики тріп, тріп, тріп».

Звертаюсь до когось із дітей: «Ану скажи, Оксано, тричі швидко, не

збиваючись: наш перепал підпадьомкає: підпадьом, підпадьом! Та ще не

випідпадьомкався».

Ознайомлюючи дітей зі спотиканками, пропонує:

- Ану скажіть швидко кілька разів без помилки:

«Летів горобець через безверхий хлівець, ніс четверик гороху без

червотоку, без пачервоточини»;

«Прилетіли горобці, говорили про крупці, не про крупці, не про крупицю,

а про покрупник та про покруп’ячко».

- А що? Не скажете швидко? Спотикаєтесь? На те ж воно «спотиканкою»

зветься [9, c. 44].

Успіх ігрової діяльності та емоційний вплив на гравців залежить

насамперед від правильного добору гри. Перед тим як вибрати гру, необхідно

поставити конкретне педагогічне завдання, вирішенню якого сприяє гра,

врахувати склад учасників, їх фізичну підготовленість та місце і час

проведення, а також погодні умови.

Весною, влітку й восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри

середньої або малої інтенсивності. В цей час діти здебільшого граються

невеликими групами, а вихователь здійснює загальне керівництво.

На заняттях із фізичної культури плануються ігри великої інтенсивності.

Вони обов’язково включаються до основної частини, проводяться з основною

групою і мають навчальний характер, тому що діти вдосконалюють, а іноді

розучують нові рухи. У заключній частині заняття слід використовувати ігри

малої інтенсивності, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм

дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках проводяться ігри будь-якої інтенсивності. При цьому

враховується пора року та температура повітря. Перед денним і нічним сном (у

цілодобових групах) організовувати ігри великої інтенсивності не

рекомендується, тому що діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

Під час прогулянок доцільно планувати ігри з такими видами рухів, які

розучувалися на заняттях з фізичної культури. Це дає можливість

удосконалювати основні рухи в ігровій ситуації, що постійно змінюється.

Добір ігор також залежить від місця їх проведення. У груповій кімнаті

або невеличкому залі проводяться групові ігри з шикуванням у колони й

шеренги, а також ігри, в яких діти беруть участь по черзі. У великому залі та на

майданчику можна проводити ігри будь-якої інтенсивності.

Під час проведення рухливих ігор визначити фізичне навантаження

набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов’язаних з

ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з

фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої рухової

активності та інших факторів.

Із дітьми 5-6 років під час ранкової та післяобідньої прогулянок треба

провести не менше трьох-чотирьох рухливих ігор. Визначаючи гру, слід

врахувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в

діяльності дітей.

Улітку кількість рухливих ігор збільшується до п’яти-шести. Більшу

частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і можливості для

організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно

збільшуються.

б) Підготовка місця для гри.

Народні ігри, як правило, не вимагають спеціальних майданчиків. Грали

їх на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ й навіть за працею, коли

наступав короткий перепочинок.

Під час проведення ігор в преміщенні потрібно передбачати, щоб не було

непотрібних, особливо гострих предметів.

Якщо гра відбувається в лісі потрібно знайти галявину без пеньків та

гілля.

Доцільно привчати дітей самостійно готувати місця для гри, робити

розмітку, навдити лінії. Межі майданчика повинні бути не ближче 3 м від

огорожі, сітки чи інших предметів.

в) Організація гри.

Для організації гри велике значення мають лічилки, які дають можливіст

швидко організовувати гравців, настроїти їх а об’єктивний вибір ведучих.

Лічилки відрізняються чікістю, ритмічністю, співучістю:

Котилася торба

З високого горба,

А в тій торбі:

Хліб – паляниця,

Кому доведеться –

Той буде жмуриться.

Говорячи кожне слово лічилки, діти покауютьпо черзі на гравців.На кого

випаде останнє слово, той і стає ведучим, або виходить з кола.

Крім лічилок, традиційно існує жеребкування. Найчастіше воно

застосовується в тих випадках, коли дітей потрібно розділити на дві команди.

Наприклад, діти за загальню згодою обирають двох найбільш майстерних

гравців. Решта ділиться на пари. Пари складаються із рівних гавців, які

домовляються про назву кожного. Після цього воини підходять до ведучих і

запитють:

- Соломи чи зерна? Або дерева чи заліза? І т. д.

Ведучі по черзі вибирають, говорячи: соломи чи заліза… «Солома» і

«залізо» стають біля ведучих , які їх вибрали, і так, поки не уторяться дві

команди.

Для визначення черговості в народних іграх дуже часто застосовують

вимірювання на палиці. Один гравець підкидає її і ловить однією рукою.

Другий гравець береться за палицю вище тієї руки, котра ловила. Так по черзі

переносять свої руки вище до кінця палиці. Чия рука опиниться на тому кінці –

той і починає гру.

Ще один спосіб вибору ведучих – виділення за загальною згодою дітей.

Цей прийом має велике значення у педагогічному відношенні тому, що

дозволяє виявити колективне бажання дітей, які звичайно вибирають найбільш

достойних.

Інколи керівник гри визначає ведучи. Як правило, до цього вдаються тоді,

коли діти ще не знають один одного і не можуть швидко вибрати підходящих

гравців.

Перш ніж почати пояснення гри потрібно розмістити дітей так, щоб вони

добре чули і бачили керівника. Найкраще вишикувати гравців у вихідне

положення, із якого вони почнуть гру.

Якщо до початку гр. діти стать у коло , керівник. Під час пояснення

знаходиться між гравцями. Не можна ставити в центр кола, тому що половина

дітей опиниться за спиною.

Під час пояснення не мжна розміщувати дітей обличчям до сонця і вікна.

г) Управління грю.

В ході гри керівник зосереджує увагу дітей на її змісті, слідкує за

точністю рухів, робить методичні вкзівки, підтримує підвищений емоційний

настрій і товариське відношення між гравцями.

Пояснюючи нову гру, в якій є лічилка, керівнику не слід попередньо

розучувати з дітьми її текст, його бажано ввести в хід гри несподівано. Таким

пройом дасть дітям велике задоволення і звільнить від звичних трафаретів.

Діти, слухаючи ритмічні поєднання слів з рухами, при повторенні легко

запам’ятовують лічилку.

Пояснювати нову гру можна по-різному, в залежності від її виду та

змісту. Так, несюжетну гру пояснюють коротко і лаконічно. Керівник створює

уяву про її зміст, послідовність ігрових дій, розміщення гравців, правила гри.

Пояснюючи сжетн гру, потрібно коротко розпвісти про хід гри, пояснити

роль ведучого, дати послухати діалоги і перейти до розподілу ролей.

Розповідь не повинна бути монотонною. Пояснювати гру слід спокійним

голосом, інколи підвищуючти або знижуючи його, щоб таким чином

привернути увагу дітей на той чи інший момент змісту.

Для кращого засвоєння гри пояснення рекомендується супроводжувати

показом.Зміст гри доцільно пояснювати тоді, коли діти грають внеї вперше.

Якщо гра повторюється, достатньо нагадати, описати її основні моменти,

залучаючи до цього самих дітей.

Головне завдання педагога – навчити дітей гратися активно і самостійно.

Тільки в цьому випадку вони привчаються самі в будь-які ситуації регулювати

ступінь уваги і м’язевих напружень, швидко приймати рышення, проявляти

ініціативу.

Починати гру потрібно організовано і своєчасно.

Гра починається за встановленим сигналом (команда, свисток, сплеск в

долоні). Пініше керівник слідкує за ходом гри і спрямовує діяльність дітей

певному напрямку. В процесі гри доцільно робити зупинки і вказувати гравцям

на технічні і тактивні помилки.

Давати синал до закінчення гри найкраще тоді, коли діти отримали від неї

задоволення, але й не перевтомилися. Про закінчення гри можна передати

словами: «Залишилось дві хвилинки». Несподіване закінчення гри може

викликати негативну реакцію гравців.

д) Підсумок гри

Після закінчення гри керівник повинен оголосити її результати.

Оголошувати результати гри потрібно лаконічно, нікому не роблячи скидок.

Під час оголошування результатів необхідно назвати помилки в техніці і

тактиці гри, вказати на шляхи їх виправлення. Доцільно згадати позитивні та

негативні моменти гри, відзначити кращих гравців. Бажано залучати до аналізу

ігрових дій самих дітей.

е) Інвентар

Народні ігри, як правило, не вимагають складного обладнання.

Інвентарем часто служив підручний матеріал: палиці, камінці, горіхи, квасоля.

Із спеціальним інвентарем можна назвати м’яч, гилку, цурку, скраклі та деякі

інші.

Для ігор можна використовувати маленький гумовий м’яч діаметром 6- 8

сантиметрів.

Гилка – палиця діаметром 3-5 см. Та завдовжки до метра. Вона

використовується для того, щоб підбивати м’яч.

Цурка – загострена з обох кінців паличка із міцного дерева завдовжки 20-

30 см. Для гри в цурку потрібна ще замашна палиця завдовжки 70-100 см і

завширшки 3см .

Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з

бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, а для того, щоб він був

пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували

пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося,

який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для

українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.

Отже, педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності

вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри обов’язково має бути емоційним.

Водночас діти повинні розрізняти свої обов’язки у грі і в буденному житті,

вчитися переключптися із гри на реальні вправи. Головне, щоб кожним днем

вони ставали більш емоційними, ініціативними. Розширювали своє бачення

світу і себе.

ВИСНОВОК

Курсова робота досліджувала певну одну з актуальних проблем народної

сучасної педагогіки – використання народних ігор у роботі зі старшими

дошкільниками.

Багатющий ігровий матеріал, створений генієм народу для дітей,

віддзеркалює своєрідність нації. Саме тому він є важливим засобом всебічного

виховання дітей і прилучення їх до національної культури ще у дошкільні

роки.

Народна гра – це частка культури народу, його традиції, світобачення.

Ігри, що відповідають ментальності народу – надзвичайно дієвий засіб

пробудження і виховання високої національної свідомості, внутрішньої

культури, прищеплення молодому поколінню традиційних духовних засад .

Народні ігри виховують у дітей впевненість у своїх силах, вносять гармонію у

повсякденне життя, якісно збагачуючи його і наповнюючи глибоким змістом,

знімають фізичну та моральну напруженість, заряджають енергією і

оптимізмом, спонукають до осмислення свого життя ф діяльності.

Високо оцінювали народні ігри такі педагоги як: К. Д. Ушинський,

Є. М. Водовозова, В. О. Сухомлинський, С. Русова, Є. I. Тихеєва.

Адже знання цього жанру одухотворює дитину, розвиває її мову. Через

народні ігри ми здатні посiяти в довiрливому серцi дитини зерна добра,

милосердя, приязнi, почуття любовi до ближнього, шани до людей. Вчимо

спiлкуватися з дорослими i мiж собою.

Народнi iгри класифiкованi за певними групами: дидактичні, рухливі з

обмеженим мовленнєвим текстом, рухливi хороводнi iгри, iгри мовленнєвої

спрямованостi, обрядовi та звичаєвi iгри, iгри історичної спрямованостi, iгри з

вiдображенням трудов их процесiв та побуту народу.

Програма виховання i навчання дiтей дошкiльного віку «Малятко»

затверджена Міністерством освіти України, пропонує вихователям

використовувати народні ігри вiдповiдно до вiкових груп. Це дає змогу не

перевантажувати дiтей, а поступово переходити вiд простих irop до

складніших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базовий компонент дошкiльної освiти України. – К., – 1999.

2. Державна нацiональна програма Освіта. Україна XXI столiтгя. //

Освіта. – 1993. – № 44-46.

3. Концепція дошкільного виховання в Україні. – К., 1993.

4. Про дошкільну освіту: Закон України. – К., 2001.

5. Про освіту: Закон України. – К., 1996.

6. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в

дошкільному закладi: Навчальний посiбник. – К.: Вища школа., 1994. – С. 169 –

186.

7. Боса К. О. Гра. // Позакласний час. – 2004. – № 17-18. – С. 56 – 60.

8. Верховинець В. «Весняночка». Ігри з піснями. // Видавництво

«Музична Україна», – К., 1989.

9. Вольчинський А. Я, Вольчинська Н. О. Українські народні рухливі

ігри в системі фізичного виховання дошкільнят: монографія /

А. Я. Вольчинський, Н. О. Вольчинська. – Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі

Українки, 2009. – С. 4 – 56.

10. Воропай О. Звичаї нашого народу. – М.: Т.1-2. Українське

видавництво, – 1958.

11. «Борохова Скриня». / Уклад. В. Пепа. Видавництво «Веселка», –

К., 1993.

12. Гра шлях до впевненості // Шкільний світ. – 2004. – №47. – С. 4 – 6.

13. Граймо! Педагогiчнi вимоги до проведення народних irop. //

Дитячий садок. – 2005. – №1. – С. 7,11.

14. Давидюк Г. М. Валеологiя. – Луцьк: «Надстир'я»: 1998. – С. 38-40.

15. «Дзига». Українськi дитячі молодечі нapoдні ігри та розваги. /

Композицiя П. Г. Черемиського, Укладачi: В. І. Семеренський,

П. Г. Черемиський. – Х.: Друк, 1999. – С. 489 – 496.

16. Дитячi народнi iгри // Позакласний час. – 1999. – № 6. – С. 64 – 67.

17. Заїка А. Дитячi iгри // Дошкiльне виховання. – 1997. – №7.

18. Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: Педагогик, 1978.

19. Концева О.М. Гра. Психологiя. / За ред. г.С. Костюка. – К.: Радянська

школа, 1968. – С. 452 – 464.

20. Костенко Т. Д. Світ розваг. // Позакласний час. – 1999. – №1. –

С. 62 – 63.

21. «Котилася торба». / Упорядник В. Бойко. – К.: Видавництво

«Веселка», – 1990.

22. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. / За ред.

З. П. Плохін. – К., 1991. – С. 48 – 64.

23. Малi фольклорнi жанри в методицi проведення

українськихнародних ігор. // Народна скарбниця. // Дошкільне виховання. –

2002. – №8. – С. 16 – 17.

24. Народні ігр та розваги. / Упородняк Г.Воробей. – Івано –

Франківськ. – 1992.

25. Народні рухливі ігри. // Розкажіть онуку. – 2001. – № 11-12. –

С. 22 – 223.

26. Поніманська Т. І. Основи дошкільної педагогіки. – К. – 1998. –

С. 304 – 306.

27. Пустоцвіт Н. Вивчення правил через гру. // Початкова школа. –

2000. – №10. – С. 31 – 34.

28. Розвиток дитячої теорії та практики дитячої гри. // Дошкільне

виховання. – 2001. – №7. – С. 18 – 19.

29. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. – К.: Радянська школа. –

1985.

30. Світ ігор // Неопалима купина. №1, Видавництво «Генеза», –К.,

1993.

31. Українські народні ігри. // Позакласний час. – 2001. – №14. –

С. 2, 31.

32. Українські народні ігри [на прогулянці] // Розкажіть онуку. –

2000. – №7. С.88 – 89.

33. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави. – Луцьк.:

«Настир’я», – 1994.

34. Шевчук А. Сучасні підходи до організації свят та розваг. //

Дошкільне виховання, – 2000. – №3. – С. 5 – 7.

Додатки

Додаток А

Рівні різнобічного розвитку експериментальної старшої групи «Ягідка»

№ Список дітей Високий Середній Низький

1. Батурка Євгенія +

2. Бляшук Наталія +

3. Бляшук Петро +

4. Воробей Микола +

5. Давидович Тетяна +

6. Зінчук Вікторія +

7. Зрум Владислав +

8. Зрум Дарина +

9. Кацевич Павло +

10. Ковч Уляна +

11. Костючик Марія +

12. Литвинчук Артем +

13. Литвинчик Неоніла +

14. Нінічук Анна +

15. Оївчик Оксана +

16. Онофрійчук Олександр +

17. Рутік Богдан +

18. Савлук Ольга +

19. Супрунюк Іван +

20. Хвищук Ріта +

21. Шалєвський Данило +

22. Шеремета Катерина +

Додаток Б

Різнобарвні лічилки до ігор

У зеленому садку

Сидить котик в холодку,

Лапкою чеше вус,

Язичком лиже пуз,

Хвостиком круть – верть,

Сіру мишку хап!

Раз, два, три! Раз, два, три!

Дули духами щосили

І горіхів натрусили.

Натрусили так багато,

Поспішаємо збирати!

Раз, два, три! Ловиш ти!

Раз, два, три, чотири,

Козі дзвоника вчепили.

Коза бігає, кричить,

Просить дзвоник відчепить.

Стоїть півень на току

У червонім чобітку.

Будем півника просить:

-Ходи жито молотить!

Огі – огі – огірок

Почепився на тинок.

Оченята мружив,

Плюсь – і гепнувся в калюжу.

Раз – два – три – чотири п’ять,

Огірки тобі збарать!

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб – паляниця,

Кому доведеться –

Той буде жмуриться.

Діти , діти, дітвора!

Всі тікайте із двору.

Хто не заховався,

Кричіть: «Ура».

Є лічилка, щоб визначити вовка:

Оду – ду, оду – ду,

Сидів голуб на дубу,

Прилетіла синиця,

Голуба сестриця,

Ударила по носі,

Полетіла по лісі.

Що вовк робить?

Листа пише,

Дитину колише.

Щітка ,робітка,

Ножиці, клац!

Щоб визначити хто буде «зайчиком», проказують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою,

За ним дітки черідкою,

Біжить зайчик, що не втече,

Перекинув вушка через плече,

Втікай ,зайчику, до гаю,

А то спіймаю.

Три соловейка на груші співали.

Три соловейки щось святкували.

Із очерету кугикнув пугач,

Т – не соловейко, отож, будеш квач.

Пусі – вусі – гусак у лузі,

- Гики – бики – в саду індики.

Як не хоти водиш ти!

Додаток В

Українські народні рухливі ігри та забави

Для дітей старшого дошкільного віку

Галя по садочку ходила

Завдання.

1. Удосконалення навички ходьби по колу.

2. Сприяти розвитку спритності.

Гра пов’язана з обрядами та традиціями.

Правила гри. Діти ходять по колу, у колі стоїть дівчинка Галя з

біленькою хустиною, діти співають пісеньку, дівчинка імітує рухи.

Хід гри. Усі діти стоять у колі. Під слова «Галя по садочку ходила,

хусточку біленьку згубила» діти ходять по колу в одному напрямку, потім у

другому.

«Не плач, Галю молоденька» – Галя плаче, зігнувшись у колі. «Ми

знайшли твою хустинку біленьку» – Галя танцює у колі.

Куй, куй ковалі

Завдання.

1. Удосконалювати техніку ходьби по колу в швидкому темпі.

2. Сприяти розвиткові спритності.

Гра пов’язана з працею дорослих.

Діти маширують замкненим колом і співають пісню:

Куй, куй ковалі,

То великі то малі.

А старого коваля

Посадили на коня.

На ці слова діти ходять у повільному темпі.

А стару ковалицю

Посадили на телицю.

Коли йдеться про ковалицю, рух дітей поступово прискорюється.

А маленьких ковалят

Посадили на телят.

Коли ж починається спів про ковалят, прискорена хода переходить у

дрібні підскоки у швидкому темпі.

Закінчивши пісню, діти на слова «Гей, цобе, тр-р!» раптово зупиняються,

а потім починають гру спочатку, знову у повільному темпі.

Правила гри. Той, хто помилився, дає вихователеві «фант», а в кінці гри

співає пісеньку або читає вірш.

Горю - дуб

Завдання.

1. Удосконалювати техніку бігу по колу.

2. Сприяти розвиткові шидкості.

Усі стають по двоє – пара за парою. Один – «горю-дуб» – попереду на

віддалій співає:

Горю, горю, палаю

Кого схочу, спіймаю

Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю дуба» і, розірвавши руки, намагається

оббігти його з двох боків і знов з’єднатися. Якщо «горю-дуб» когось спіймає, то

стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари – стає «горю-дубом».

Кіт і миша

Завдання.

1.Сприяти розвиткові спритності.

Дітлахи беруться за руки й стають у коло («танок»), а двоє: «кіт»

(хлопець) і «миша» (дівчина) – усередині. Коли «танок» піднімає руки вгору,

«миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити за «мишею» –

руки опускають.

А до нори, миша, до нори.

А до золотої комори.

Мишка у нірку,

А котик за ніжку.

- Ходи сюди –

А що ж то за мишка –

Не втече:

А що ж то за котик,

Не дожене.

Мишка у нірку,

А котик за ніжку;

- Ходи сюди, ходи сюди.

Якщо «котові» вдається спіймати «мишку», – міняються ролями.

ГУСИ

Завдання.

1. Удосконалювати техніку бігу по прямій.

2. Сприяти розвиткові швидкості.

Діти вибирають з-поміж себе двох – матку і вовка. Матка жене всіх

останніх учасників, своїх дітей, у поле, а потім, усівшись на певній віддалі, за

лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

- Гуси, додому!

- Задля чого?

- Вовк за горою,

- Що він робить?

- Гуси скубе.

- Які?

- Сірі! Сірі!

Гуси волохаті,

Тікайте прямо до моєї хати!

Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм , дорогу і намагається кого-

небудь зловити. Коли вовк зловить за лінією, то його гуси , б'ють крилами, і

пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху ДО

городу забирає і садовить їх усіх разом. Гра продовжується доти, поки вовк не

переловить усіх гусей.

Сiрий кіт

Завдання.

1. Удосконалювати навички колективної ходьби.

2. Сприяти розвиткові швидкості.

У цiй грi всi учасники, крiм ведучого, «сiрого кота», – «мишi». Вони

стають ланцюжком i, тримаючись один за одного, ходять по майданчику по

прямiй, по колу чи по будь-якiй iншiй кривiй лiнiї. Першим у ланцюжку стоїть

«сiрий кiт». Пiд час руху вiн запитує:

- А є мишi в копицi?

- Є! – вiдповiдають «мишi».

- А не бояться кота?

- Нi!

- Ой, як кiт хвостом поворушить, то всiх мишей подушить!

За цими словами «мишi» кидаються врозтiч, а «сiрий кiт» ловить їх.

Спiйманий гравець стає «сiрим котом», а його попередник – «мишею».

Додаток Г

Традиційні дитячі народні ігри малих форм

Мирилки

Через тин вишня нахилилася, дві подруженьки посварилися.Тобі яблучко,

мені грушечка,не сварімося, моя душечко.Тобі яблучко, мені

зернятко,помирімося, моє серденько.

Мир – миром, пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні, поцілуймося.

Вишні – черешні розвиваються,

Синє озеро розливається,

Ясне сонечко усміхається,

Жито силоньки набарається.

Через тин вишня повалилася.

Дві подруженьки посварилися.

Тобі яблучко, мені - грушечка.

Не сварімося, моя душечка.

Тобі – яблучко, мені – зернятко.

Не сварімося, моє серденько.

Небилиці

Що там у лісі за комедія була,

Що курочка поросяток навела,

Поросята та волів навели,

А ті воли та й яєчка нанесли.

А безрукий ті яєчка позбирав,

Та й голому поза пазуху поклав.

Німий з глухим розмовляє,

А сліпий тільки поглядає.

Без’язикий «караул» закричав,

А безногий у похід побіжав.

Миша книш поточила,

Муха борщ пролила.

Півень коня задавив –

Нічим їхати до млина.

А бабині коноплі

На печі попріли,

А дідові постоли

На льоду згоріли.

Ходе дід по току,

Баба по городу;

Несе дід кочергу

Баба – сковороду.

Заклички

Вийди, вийди, сонечко,

На дiдове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі дiточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

В полив’янім горщику,

Цебром, відром дійницею

Над нашою пашницею.

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

Надокучливі казочки

- Ми з тобою йшли? – Йшли.

- Кожух знайшли? – Знайшли.

- А де ж він? – Хто?

- Кожух! – Який?

- Як який? Ми з тобою йшли?

- Йшли.

- Кожух знайшли? – Знайшли.

- А де ж він? – Хто?

- Кожух! – Який?

Послухайте, люди!

Довга байка буде!

Був собі горобець,

Бабі збив новий горнець.

Прилетіла горобчиха,

Питається в баби з тиха:

«А, то хто збив вам горнець!»

Баба каже: «Горобець!»

«Підіб’ю йому крильця!»

Чи казати знов з кінця?

Як казати, то казати.

Був горобець. . .

Додаток Г

Розвага «Весна…Весна…»

Мета: Поглибити знання дітей про весняні явища в природі, їх

особливості та прикмети. Розширити уявлення про звичаї українського народу

навесні. Збагатити словик дітей словами звичаї, веснянки, фольклор, хоровод.

Розвивати уяву, мислення, пам’ять, увагу. Виховувати інтерес до українського

фольклору, вміння помічати красу навколишньої природи.

Матеріал: веснянки, прикмети весни, вірші про весну.

Хід розваги

Ведуча. Кожна пора року має природні особливості, свою красу. Жодна з

них не оспівана так багато, весело і ніжно, як весна. Весна – це сонце і тепло.

Весна – це радість усього живому, що прокинулося від зимового сну. Весна –

це зелен – цвіт і пахощів квітів, весна – це надія.

З давніх – давен за народним звичаєм до зустрічі весни готувалися і

дорослі і дітвора. Сьогодні ми також зустрічаємо красуню – весну.

/ Вбігають хлопчики і дівчатка, одягненні в святковий національний

одяг. В руках у них печиво в формі жайворонка /.

Дівчинка.

Благослови, мати весну закликати !

Весну закликати, зиму проводжати!

Зимочку в возочку, літечко в човничку!

/ Діти стають в шеренгу, наспівують /:

Пташок викликаю

з теплого краю:

- Летіть соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки!

Хлопчик.

Гей , виходьте, дівчатка,

Та в сей день на вулицю

Весну – красну зустрічати,

Хороводи співаюти!

/ Дівчатка стають в коло, ведуть хороводи, співають веснянку/:

Весно, весно, весняночко,

Прийди до нас, подоляночко,

Прийди до нас, в теплом утіш,

А ти, сонечко, світи ясніш!

/ На середину виходить дівчинка – весняночка. Вона заквітчала зеленю і

першими весняними квітами. Дівчинка то присідає то встає/.

Дівчинка.

Весела, гарна кучерява

Маленька дівчина Весна

Біжить, сміється, сіє барви

І пісня ллється голосна.

По всіх усюдах пісня лине,

Усе пробуджує від сну,

І всі комашки, всі рослини

Вітають дівчину Весну.

Хлопчик.

Хто ти така, красуне дивна?

Весна.

А я Весна, Весна – царівна,

Куди я ступлю – сонце сяє,

Міста і села оживають

І землю – матір прославляють.

Дівчинка.

Ой, весна, весна днем красна,

Що ти нам, Весно, принесла?

Весна.

Принесла я вам літечко,

Щоб родило житечко,

Ще й червоні квіточки,

Щоб квітчались діточки . . .

Ведуча. Весна іде! В повітрі молодому далекий крик мандрівних журавлів

вже розквітнувсь: ключем вони додому у рідний край летять з чужих країв.

О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана!

І небо жде, і жде земля приспана!

І ліс, і степ, і скована вода.

(Борис Грінченко)

Ось і прийшла до нас весна, а з нею і три брати – місяці. А які ознаки ми

спостерігаємо?

Діти. Сонце піднімається вище, гріє дужче, біжать струмки. Розквітають

перші квіти – підсніжники, проліски. Прилітають птахи.

Ведуча. А які ж птахи прилітають з теплих країв?

Діти. Шпаки, журавлі, жайворонки.

Дівчинка.

Крую, крую, журавлі,

Як колесо на воді.

Колесо сі обертається,

Журав голову звертає.

Хлопчик.

Журавель, Журавель,

Колесом, колесом!

Зав’яжем тобі очі

Красним поясом, поясом.

Журавель, журавель.

Кругом дороги!

Як не скажеш: «Помагайбі», –

Зав’яжем тобі ноги.

Ведуча. Існує багато народних прикмет про зміну погоди, особливості пір

року. А хто знає прикмети березня?

Діти . 1. Побачивши шпака – знай: весна біля порога.

2.Сонце перед заходом червоне – на вітер.

3.Хмари пливуть високо – буде гарна погода.

Ведуча. З року в рік ми з великим нетерпіннямчекаєм весни. Ми рахуємо

дні. Виглядаємо, поки пташки з теплого вирію принесуть на весну красну. Ми

чекаємо, коли весна прожене холод, устелить землю травичкою. Колись давно

наші дідусі і бабусі веселими піснями закликали в гості чарівницю – весну.

Виходили на пагорбки за село і виводили веснянки. Згадаємо, діти наші давні

звичаї і зустрінемо весну – красну так, як колись давно зустрічали.

Ведуча. Минув березень, а за ним – його брат квітень да нас іде.

Ходить квітень у плаші зеленім,

Бризкає фіалками з землі,

Сік солодкий капає із кленів

В голубій світанковій імлі.

Ведуча. А, шо спостерігаємо ми у квітні?

Діти. Сонце піднімається все вище, стає тепліше. Трава зеленіє, цвітуть

різні квіти. Прилітають зозулі.

Дівчинка.

Ти, зозуленько сива,

Ти нас розвеселила:

Як почала кувати –

Повиходили з хати.

Ой, вийшла сестра з братом,

Ой, вийшла мати з татом.

Ой, вийшли усі дівоньки –

Виводять гаївоньки.

Ведуча. Був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням чекали

люди весну і вважали, що це птахи на своїх крилах з далекого вирію приносять

весну, проганяють люту зиму з її морозами. Люди випікали з тіста пташок,

вибігали в двір, весело стрибали, підкидаючи їх вгору, співали пісні.

Вилети, люлю, горою,

Винеси літо з собою.

Цим випеченим пташкам дали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько

прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю орача, коли люди

орють землю.

/Діти стають у дві шеренги і грають пісню – гру «Весняночко –

паняночко»/.

1. Весняночко – паняночко, де ти зимувала?

2. У садочку, на пеньочку, пряла на сорочку.

3. А ворони оснують, а сороки витчуть.

4. А білі лебеді, ще побілять на воді.

5. А лугові пташки пошиють сорочки.

Ведуча. А хто знає прикмети квітня?

Діти. Грім на початку квітня – буде тепле літо.

У квітні вітер з південного заходу – чекай тривалої негоди.

Ведуча. Так, діти, квітеню – це не тільки тепло, сонце, це і дощові дні. А

дощик потрібен для землі, для дерев, для майбутніх врожаїв. Давайте разом

закличемо дощик!

Діти разом/ або окремо/.

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику.

В полив’янім горщику,

Цебром, відром дійницею

Над нашою пашницею.

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

Дівчинка.

Дощику, дощику,

Припусти, припусти,

На дорідні капусти,

На Галине зіллячко,

На наше подвір’ячко ,

На весняні квіти,

На маленькі діти,

На високе жито,

Щоб нас звеселити!

Ведуча.

Ой, вже налив нам дощик водички!

Скрізь калюжі.

Пташки принишкли, замовкли.

Мабуть досить вже дощику.

Правда, діти?

Може вже і сонечку пора засвітити?

Вийди, вийди, сонечко,

На дiдове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі дiточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Ведуча.

Ось і травень. Ясний травень

Празниково землю вбрав

В одяг свіжий і яскравий

Із рясних зелених трав.

(Наталя Забіла)

А що ж нам приніс з собою травень?

Діти. Сонце світить високо в небі, стає вже зовсім тепло.

Цвітуть сади, квіти.

Тиха й світла ніч.

Співають солов’ї в садах, жайворонки в полях.

Ведуча. А давайте заспіваємо разом з жайворонком.

Жайворонок угору летить…..

Діти разом:

Сонце ловити!

Сонце ловити!

Жайворонок вниз летить

Цір урвався!

Ціп урвався!

Ціп урвався!

Круці! Круці! Круці!

Ведуча. А чи знаєте, діти. Українські загадки? Чи вмієте їх розгадувати?

Давайте спробуємо!

Перший я приніс весну,

Пробудив усе від сну,

Заcпіваю під вікном,

Бо зовуть мене….

(Шпаком)

Зелена, а не гай, біла, а не сніг, кучерява, та без волосся.

(Береза)

Навкруги вода, а з питвом біда.

(Море)

Що росте вниз головою?

Які квіти першими зацвітають весною?

Чому люди говорять, що весняний день рік годує?

Добре ви намагались відповідати. А тепер пора гаївку розпочинати.

Ой, ягіл, ягілочко

Всі беруться за руки ідуть по колу і співають. Всередину вибирають

дівчинку, що руками показує те, про що вони співають.

Ой, ягід, ягілочко,

Ягілчина донька.

Устала ранесенько,

Умилась білесенько.

Панчішки поскидала,

Головоньку розчесала.

Візьмися, дівко, в боки,

Покажи свої скоки.

Гнися, калинонько, гнися,

Дівчинонько, не журися.

З калинового цвіту

Вибирай собі квіту.

З калинового лугу

Вибирай собі другу,

З калинового плеттю

Вибирай собі третю.

З калинового мосту,

Вибирай собі шосту.

З калинового лону,

Вибирай собі сьому.

З хрещатого барвінку,

Вибирай собі дівку.

Ведуча. Був колись звичай: коли починались веснянки, то перший раз

варили горщик каші, виносили на вулицю, закопували в землю і прибивали

кілком. Подивіться, як це робиться. Дівчата тримають горщик каші і співають:

Закопали горщик каші,

Щей кілком прибили,

Щоб на нашу вулицю

Парубки ходили.

Дівчинка.

Дівчатонька, вороб’ятонька, радьмося,

Та ходім на травичко, граймося.

Хоровод «Просо»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої

групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і

знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

1-ий ряд: А ми просо сіяли, сіяли,

Ой Дид, Ладо, сіяли, сіяли.

2- ряд: А ми просо витопчем, витопчем,

Ой Дид, Ладо, витопчем, витопчем.

1-ий ряд: Та як же вам витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим.

2- ряд: А ми коні переймем, переймем.

1-ий ряд: Та чим же вам перейнять, перейнять?

2- ряд: Ой шовковим неводом, неводом.

1-ий ряд: А ми коні викупим, викупим.

2- ряд: А за що вам викупить, викупить?

1-ий ряд: А ми дамо сто срібних, сто срібних.

2- ряд: Не візьмемо й тисячі, тисячі.

1-ий ряд: А ми дамо дівчину, дівчину.

2- ряд: А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

Хлопчик.

А ну ж бо, хлопці й дівчата, не зіваймо,

Та в іншу гру погуляймо.

Гра «Довга лоза»

В землю затикають кілька паличок, утворюючи «лабіринт», а потім,

узявшись за руки, співаючи, ходять між палочками.

У довгої лози пасли хлопці кози,

А дівчата – козенята, та й померзли ноженята.

Ой, дівоньки гожі, кидайте ті кози,

В кривім танцю походжаймо,

Та ніженьки зігріваймо.

Ой, кривого танця, не виведу кінця,

Треба його виводити, кінець йому знаходити.

Ведуча.

Годі, годі, діти, гратись,

Ось весна красна гуляє

І луги в квіти вбирає.

Ось дивіться: на галяві

Ведуть квіти танок жваво.

Співали, дітоньки, співали,

У решето пісні складали.

Та й поставили на вербі,

Де взялись горобці,

Звалили решето додолу –

Час вам, діточки, додому.

Всі співають:

Скільки не співали б,

А кінчать пора.

Щастя і здоров’я

Зичить дітвора.

І в нас, і вас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.

Ведуча. Ось і закінчилось наше свято весни. Та весна-красна іде по всій

землі і прикрашає нашу землю квітами. Тож бережіть природу, бережіть красу

кожної квіточки, кожної рослинки, травинки та комашки. І буде наша земля

квіточою і завжди прекрасною.