нова практика правозастосування

ГО «Інститут розвитку регіональної преси»

Доповідач: Людмила Опришко - медіа-юрист, адвокат

19 квітня 2012 року

Стаття 10 Європейської Конвенції;

Рекомендація КМ РЄ № R (2000) 7 Про право журналістів не розкривати свої джерела інформації;

пункт 11 частини 2 статті 26 ЗУ Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні;

частина 3 статті 25 Закону України Про інформацію (в редакції від 13.01.2011 р.);

частина 3 статті 21 Закону України Про інформаційні агентства.

Стаття 26. Права та обов'язки журналіста редакції

ч. 2. Журналіст має право: 11) на збереження таємниці авторства та джерел

інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Частина 3 статті 21:

Журналіст інформаційного агентства має права та виконує обов'язки, визначені чинним законодавством України про пресу, телебачення і радіомовлення.

Стаття 25. Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів

Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити

джерела інформації, крім випадків

коли його зобов'язано до цього рішенням суду на основі закону.

Після публікації резонансного матеріалу (такі вимоги висувають посадові особи органів влади, які мають певний вплив на ЗМІ);

Під час перевірки заяви про скоєння злочину (прокурор, працівник міліції тощо);

В ході розслідування кримінальної справи:- під час допиту як свідка;- під час обшуків.

Під час розгляду цивільної справи про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації (проблема доказування у справі та питання визначення належного відповідача)

м. Дніпропетровськ

Вимагаю в строк до 16.12.2011 надати до прокуратури … копії наступних документів:1) авторські матеріали, що сприяли написанню статті «Рейдеры. Корбан-Филатов-Брагинский-Аксельрод» від 12.10.2011 року 81 (791) (газета «Лица»);

2) авторські матеріали, що сприяли написанню статті «Утка» пошла на посадку» (газета «Лица») від 24.08.2011 67(777);посадові інструкції;штатний розклад за 2011 р.

     Прокуратурою Кіровського району м. Дніпропетровська  Олена Гарагуц викликалася для надання пояснень в ході перевірки за заявою гр. Ф. про вчинення злочину.

     Заявник просив порушити кримінальну справу стосовно Гарагуц О.О. за фактами зловживання повноваженнями юридичною особою приватного права, службової недбалості і розголошення даних дізнання та досудового слідства під час публікації статей стосовно нього у газеті «Лица».     Матеріали про вчинення Гарагуц О.О. адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-8 КУпАП, у зв’язку з ненаданням відповіді та документів на запит до суду прокурором району не направлено. У подальшому, 24.02.12 ці матеріали витребувані для вивчення прокуратурою м. Дніпропетровська. За результатами прокурором м. Дніпропетровська направлено лист-зауваження прокурору Кіровського району з приводу допущених порушень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно Гарагуц О.О.     Протокол до суду не направлено.

 

м. Рівне

Зазначається про те, що в провадженні ОЗ СУ УМВС України в Рівненській області є кримінальна справа по факту вимагання;

«4 лютого 2010 року в газеті Рівненської області «Рівне вечірнє» № 9, опубліковано статтю під назвою «Скандальне» відео скандалом не закінчилося», в якій надано інформацію, що стосується обставин, досліджуваних у даній кримінальній справі. Зокрема, автор чітко вказує деталі обставин створення відеозапису, що в подальшому використовувався вимагачем в ході вимагання…

В поданні зазначено, що особу автора вказаної статті необхідно допитати у даній кримінальній справі в якості свідка, а також перевірки джерел такої інформації з метою встановлення всіх обставин справи, перевірки вказаних відомостей про зникнення жінки, що фігурує у відеозаписі, запобігання настання негативних наслідків для жінки на відеозапису та її партнера (що слідує із матеріалів опублікованої статті).

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про його задоволення, оскільки матеріали досудового слідства дають достатні підстави вважати, що особу автора вказаної статті необхідно допитати у даній кримінальній справі у якості свідка.

На підставі викладеного, керуючись п.11 ст. 26 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 66 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Надати дозвіл на розкриття таємниці авторства та джерел інформації, що використовувалась під час написання, редагування та опублікування статті в газеті Рівненської області «Рівне вечірнє» № 9 від 4 лютого 2010 року під назвою «Скандальне» відео скандалом не закінчилося.

на що звертати увагу

Колізія між КПК України та ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про друковані ЗМІ»;

Недостатній рівень знань у працівників правоохоронних органів правових актів, які захищають право журналістів на збереження таємниці авторства та джерел інформації.

Проблемні питання

Рішення Європейського Суду у справах:«Гудвін проти Сполученого Королівства» від 27 березня 1996 року

«Ромен і Шміт проти Люксембургу» від 25 лютого 2003 року

« 39. Суд нагадує, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства, і, що гарантії, які надаються пресі, мають особливе значення ...

Захист журналістських джерел є одним з наріжних каменів свободи преси, це випливає із законів та деонтологічних правил, які діють у багатьох державах, що підписали Конвенцію, а також із багатьох міжнародних документів стосовно свободи журналістики … Відсутність такого захисту могла би спонукати журналістські «джерела» відмовитися від допомоги пресі в інформуванні громадськості з питань, що становлять для неї інтерес. Відповідно, пресі важче було би відігравати необхідну для суспільства роль «сторожового пса», а її спроможність надавати точну і надійну інформацію могла би послабшати. Зважаючи на важливість захисту журналістських «джерел» для свободи преси в демократичному суспільстві та на можливий негативний вплив, що його може справити на здійснення цієї свободи декрет про розголошення таємниці, можна вважати, що такий захід був би сумісний зі статтею 10 Конвенції лише у тому разі, якби він виправдовувався нагальною суспільною потребою».

«45…для того, щоб встановити необхідність розкриття джерела інформації, не є достатнім той факт, що особа, яка прагне цього, довела лише що через брак такого заходу вона не зможе ні користуватися своїм правом, наданим їй законом, ні уникнути шкоди, якої може їй завдати згадане порушення закону … З цього приводу Суд нагадує, що міркування, що їх мають брати до уваги органи Конвенції для здійснення свого контролю за виконанням пункту 2 статті 10, змушують, зважаючи на всі існуючі інтереси, віддавати у демократичному суспільстві перевагу інтересові захисту свободи преси... У цій справі Суд не вважає, що інтереси «Тетри» - усунути, розпочавши судовий процес проти джерела інформації, іншу загрозу збитків, яку становило розголошення конфіденційної інформації поза пресовими шляхами, отримати відшкодування збитків і розкрити особу нечесного працівника чи співробітника компанії – є достатніми, навіть взяті усі разом, для того, щоб перевищити основний громадський інтерес, який полягає у захисті джерела інформації журналіста, що є заявником у справі. Таким чином, Суд не вважає, що інші цілі постанови про розголошення джерела інформації, виходячи з критеріїв Конвенції, становлять нагальну суспільну потребу».

«57. З точки зору Суду, між цією справою і справою Гудвіна є суттєві відмінності. У справі Гудвіна журналісту було вручено судовий наказ з вимогою розкрити особу його інформатора, тоді як у цій справі, в житлі та на робочому місці першого заявника були здійснені обшуки. Суд вважає, що обшуки, проведені з метою розкриття джерела журналістської інформації, хоча би вони і не дали жодних результатів, є більш серйозним заходом, ніж судовий наказ про розкриття особи джерела інформації. Справа у тім, що озброєним слідчим, які з ордером на обшук здійснюють раптове вторгнення на робоче місце журналіста, надані надзвичайно високі слідчі повноваження, оскільки, за визначенням, вони мають доступ до всієї документації, що є у журналіста. Суд ще раз повторює: «обмеження конфіденційності журналістських джерел вимагає особливо ретельного вивчення з боку Суду» …Таким чином, він вважає, що обшуки у житлі та на робочому місці першого заявника підривають захист джерел у ще більшій мірі, ніж заходи, що були предметом розгляду у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства».

58. Зважаючи на вищезазначене, Суд дійшов висновку, що Уряд не продемонстрував, що було забезпечено баланс між інтересами, що суперничають, а саме: захистом джерел, з одного боку, та запобіганням і покаранням злочинів, з іншої. У зв’язку з цим, Суд хотів би ще раз нагадати: установи Конвенції під час розгляду справ на підставі п. 2 статті 10, зіставляючи інтереси, що суперничають, надають перевагу зацікавленості демократичного суспільства в забезпеченні свободи преси (див. вищезгадане рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», п. 45).

  59. Таким чином, на думку Суду, хоча підстави, на які посилалась національна

влада, і можуть вважатись «суттєвими», вони не були «достатніми» для виправдання проведення обшуків у житлі та на робочому місці заявника.

  60. Таким чином, Суд робить висновок, що оскаржувані заходи необхідно

вважати не співмірними, і що вони порушили право першого заявника на свободу вираження поглядів, яке гарантоване статтею 10 Конвенції».

Ухвалена Комітетом міністрів 8 березня 2000 року на 701-му засіданні заступників міністрів

Для цілей цієї Рекомендації: а) термін “журналіст” означає будь-яку фізичну або юридичну особу,

яка регулярно або професійно задіяна в зборі та публічному поширенні інформації через будь-які засоби масової інформації;

b) термін “інформація” означає будь-яку констатацію факту, думки або ідеї у формі тексту, звуку та/або зображення;

c) термін “джерело” означає будь-яку особу, яка передає інформацію журналістові;

d) термін “інформація, що ідентифікує джерело”, означає, оскільки це може призвести до ідентифікації джерела:

і) ім’я та дані особистісного характеру, а також голос та зображення джерела,

іі) фактичні обставини одержання журналістом інформації від джерела,

ііі) неопублікований зміст інформації, що передається журналістові від джерела, та

іv) дані особистісного характеру журналістів та їх наймачів, що стосуються їхньої професійної справи.

Принцип № 1.                Право журналістів на нерозкриття Національне законодавство та практична діяльність держав-

членів мають забезпечити чіткий і прозорий захист права журналістів не розкривати інформацію, що ідентифікує джерело, згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція) та принципами, що в ній проголошуються, які слід розглядати, як мінімальні стандарти поваги цього права.

Принцип № 2.                Право інших осіб на нерозкриття Інші особи, які в силу своїх професійних зв’язків із

журналістами одержують відомості про інформацію, що ідентифікує джерело, в процесі збору, редакційної підготовки або поширення цієї інформації мають бути такою самою мірою захищені відповідно до принципів, що тут проголошуються.

Принцип № 3.                Обмеження права на нерозкриття а. Право журналістів не розкривати інформацію, що ідентифікує

джерело, не підлягає жодним обмеженням, крім тих, що наведені в пункті 2 статті 10 Конвенції. Вирішуючи, чи законним є інтерес щодо розкриття, яке потрапляє до сфери застосування пункту 2 статті 10 Конвенції щодо нерозкриття інформації, яка ідентифікує джерело, якщо превалює державний інтерес, уповноважені органи влади держав-членів мають звернути особливу увагу на важливість права не розкривати джерела й на перевагу, що надається йому в практиці Європейського суду з прав людини. Ці органи можуть ухвалити рішення про розкриття тільки у випадку, якщо, відповідно до пункту b, існують державні інтереси надзвичайної ваги та якщо обставини носять надзвичайно важливий і серйозний характер.

b. Розкриття інформації, що ідентифікує джерело, вважається необхідним, якщо може бути переконливо доведено, що:

і) зважених заходів, альтернативних розкриттю, не існує або вони вже вичерпані особами чи органами державної влади, які намагалися здійснити розкриття, та

іі) законний інтерес щодо розкриття очевидно переважає державний інтерес щодо нерозкриття, пам’ятаючи при цьому, що:

— доведена домінуюча вимога необхідності розкриття, — обставини носять надзвичайно важливий та серйозний характер, — необхідність цього розкриття визначена як така, що відповідає

нагальній соціальній потребі, та — держави-члени наділені певним дискреційним правом, визначаючи

таку потребу, але це дискреційне право йде пліч-о-пліч із контролем з боку Європейського суду з прав людини.

с. Наведені вище вимоги застосовуються на всіх етапах будь-якого процесу, в якому можна посилатися на право не розкривати джерела інформації.

Принцип № 4.                Докази, альтернативні журналістським джерелам

У провадженні справи проти журналіста про нібито порушення честі або репутації особи органи влади повинні розглянути, з метою встановлення правди чи, навпаки, голослівності твердження, всі докази, які є доступними для них за національним процесуальним правом, і не можуть вимагати з цією метою розкриття інформації, що ідентифікує журналістське джерело.

Принцип № 5.                Умови, що стосуються розкриття а. Клопотання або вимога щодо ініціювання будь-якої дії з боку уповноважених органів,

спрямовані на розкриття інформації, що ідентифікує джерело, може вноситися тільки особами або органами державної влади, які мають прямий законний інтерес щодо розкриття.

b. Журналісти повинні бути поінформовані уповноваженими органами стосовно їхнього права не розкривати інформацію, що ідентифікує джерело, так само, як про обмеження цього права, ще до висунення вимоги про розкриття.

c. Санкції за нерозкриття інформації, яка ідентифікує джерело, можуть накладатися на журналістів лише судовими органами в процесі судового розгляду, що передбачено відповідним правом журналістів на розгляд згідно зі статтею 6 Конвенції.

d. Журналісти повинні мати право на перегляд іншим судовим органом рішення про накладення на них санкції за нерозкриття інформації, що ідентифікує джерело.

e. Якщо журналісти відгукуються на прохання або вимогу розкрити інформацію, що ідентифікує джерело, уповноважені органи мають розглянути питання про застосування заходів, що обмежують ступінь розкриття, наприклад, виключивши громадськість із цього розкриття, якщо це необхідно, але за умови належної поваги статті 6 Конвенції та особистої поваги до конфіденційності такого розкриття.

Принцип № 6.                Перехоплення інформації, нагляд, обшук за дозволом суду та накладення арешту

а. Наступні заходи не повинні застосовуватись, якщо їхньою метою є порушення права журналістів, згідно з цими принципами, не розкривати інформацію, що ідентифікує джерело:

і) накази або дії щодо перехоплення каналів зв’язку чи листування журналістів або їх наймачів,

іі) накази або дії щодо нагляду за журналістами, їхніми контактами чи їх наймачами, або

ііі) накази або дії щодо обшуку чи накладення арешту на приватні або ділові приміщення, власність чи листування журналістів або їх наймачів, чи на особисті дані, що стосуються їхньої роботи.

b. Якщо інформація, що ідентифікує джерело, дійсно була одержана судовими органами або поліцією за допомогою будь-якої з перерахованих вище дій, хоча це могло і не бути метою цих дій, необхідно вжити заходів задля запобігання дальшому використанню цієї інформації як доказу в суді, якщо тільки це розкриття може бути виправдано згідно з Принципом 3.

Принцип № 7.                Захист від надання несприятливих для себе свідчень

Принцип, що тут проголошується, не повинен жодною мірою обмежувати національне законодавство щодо захисту від надання несприятливих для себе свідчень у кримінальній процедурі, а журналісти, якщо такі закони застосовуються, повинні користуватися цим захистом у питаннях, які стосуються розкриття інформації, що ідентифікує джерело.

1. Інститут розвитку регіональної преси 044-279-41-992. Опришко Людмила 067-449-32-563. Панкратова Людмила 093-102-10-814. Бурмагін Олександр 067-722-47-655. law.irrp.org.ua@gmail.com

З повагою,

Людмила Опришко