МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки підприємства

Курсова робота

з дисципліни «Економіка підприємства»

за темою:

Організаційно-економічний механізм санації підприємств в Україні

Виконав:

студент 3 курсу

9 групи ФЕУВ

Муратов Є. В.

Науковий

керівник:

к. е. н. доцент

Бабій Олег

Миколайович

Одеса 2007

2

ЗМІСТ

стор.

1. Вступ

2. Загальна характеристика процесу санації

2.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини

виникнення

2.2. Економічна сутність санації підприємств

2.3. Менеджмент фінансової санації підприємства

2.4. Прийняття рішень про проведення фінансової санації підприємств

2.5. Класична модель фінансової санації

3. Аналіз фінансової стабільності підприємств України

3.1. Діагностика в управлінні підприємством

3.2. Загальні підходи до прогнозування фінансової стійкості

підприємства

3.3. Експрес-аналіз фінансового стану підприємства на Україні

4. Санація як основний інструмент оздоровлення економіки

4.1. Санація підприємства – альтернатива банкрутству

4.2. Реструктуризація підприємства, сутність і форми

4.3. Державна фінансова підтримка санації

5. Висновки

6. Перелік використаних джерел

3

I. Вступ

Не так давно ми могли спостерігати різкий поворот у веденні економіки, зміни

у самій структурі економіки у зв’язку з перетворенням Україну у суверенну,

незалежну країну.

В теперішній економічно нестійкий для підприємств час, в їх управлінській

політиці та виробничо-комерційній діяльності набувають сили фінансові

ускладнення, викликані як зовнішніми загальнодержавними проблемами

(нестабільність політичної ситуації, недосконалість законодавчої бази, криза

неплатежів, спад виробництва), так і внутрішніми (неефективне використання

коштів, недосконалий маркетинг, відсутність виробничого та фінансового мене-

джменту, незбалансованість фінансових потоків). Процес переходу до ринкової

економіки не завершився і дотепер. Не всі підприємства змогли пристосуватися

до нових умов, багато давно стали банкрутами і ліквідовані. Звичайно – це

невід'ємний результат зміни напрямку руху економіки. Причини такого

перебігу подій можуть бути різноманітними. Але як зарадити неминучому

банкрутству та ліквідації підприємства? Чи є спосіб зупинити вище

перераховані негативні процеси і відновити нормальне беззбиткове

функціонування? За допомогою яких ресурсів можливо це втілити у життя? На

ці та багато інших запитань можна знайти відповіді, зрозумівши суть такого

поняття як санація. Необхідність розв’язання кризових для підприємства

ситуацій потребує використання підходів проведення антикризових та

санаційних заходів.

Отож, актуальність обраної теми, особливо для країн з перехідною економікою,

до яких належить і Україна, важко переоцінити.

В даній роботі була зроблена спроба, розглядаючи основні риси і сутність

вчинення санації як способу оздоровлення підприємства в умовах сучасної

української економіки, виявити доречність і необхідність її використання на

вітчизняних підприємствах як альтернативи банкрутству.

4

II. Загальна характеристика процесу санації.

2.1. Фінансова криза на підприємстві. Економічний зміст та причини

виникнення.

Характерною рисою ділового життя стало загальне зростання нестабільності як

загальної бази для виникнення й розвитку кризових ситуацій. 3 розвитком НТП

кількість нових завдань, обумовлених змінами обставин, неухильно росте.

Багато з них принципово нові й не підлягають вирішенню, виходячи з досвіду,

отриманого в попередні, роки Множинність завдань поряд з розширенням і

ускладненням регіональних меж ринкової економіки приводить до подальшого

ускладнення управлінських проблем. Новизна даних завдань і зростаючий

темп їх появи підвищують імовірність стратегічних несподіванок і криз,

створюючи зростаюче навантаження на вищу ланку керівників, у той час як

сукупність управлінських навичок, вироблених у минулі роки, усе менше

відповідає умовам вирішення нових проблем.

Таким чином, в останні роки в Україні спостерігається тенденція збільшення

фінансово неплатоспроможних підприємств, що приводить не тільки до збитків

їх акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й

спричиняє зменшення податкових надходжень до бюджету, збільшення

безробіття. Банкрутство підприємства є наслідком глибокої фінансової кризи, у

якій перебуває підприємство й економіка країни в цілому.

Фінансова криза - фаза розбалансованої діяльності підприємства й обмежених

можливостей впливу його керівників на фінансові відносини, які виникають на

цьому підприємстві. На практиці кризу часто асоціюють із погрозою

неплатоспроможності й банкрутства підприємства, його неприбутковою

діяльністю або відсутністю в цього підприємства потенціалу для успішного

функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан

підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення

поточної виробничої діяльності. У самому загальному випадку кризова ситуація

характеризується такими параметрами:

a) наявність загрози високоприорітетним цілям і цінностям;

b) ефект раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

c) гострий дефіцит часу для реагування на загрозу.

Це такі ситуації, коли під питання ставиться сама можливість подальшого

виживання. Варто вказати на два типологічних види криз:

«відоме-невідоме» - це такі неприємності й події які можуть виникати

через саму природу й специфіку діяльності фірми. В усіх цих випадках

відомо, що криза може відбутися але невідомо, чи відбудеться вона, і

якщо так то коли;

«невідоме-невідоме» - це такі ситуації (катастрофи аварії й т.п.), які ніхто

не може передбачити.

Додаткова класифікація кризових ситуацій на рівні фірми дозволяє розрізняти:

5

a) стратегічні кризи, пов'язані з радикальними порушеннями нормальної

виробничої й збутової діяльності на основі існуючого технологічного

потенціалу, так звані, кризи занепаду;

b) кризи як зриви в досягненні певних окремих конкретних цілей

функціонування фірми (по збуту, рентабельності, новим виробам і т.п.),

так звані кризи зростання;

c) кризи прибутковості, коли збитки підприємства поглинають його

власний капітал, що приводить до незадовільної структури балансу;

d) криза ліквідності, коли підприємство є неплатоспроможним або існує

можливість втрати платоспроможності;

e) такі кризи як банкрутство й повна втрата здатності до виживання в

нестабільній ситуації, так звані, кризи ліквідації.

Глибина кризового стану й тривалість періоду, протягом якого він наступає,

залежить від:

- співвідношення кількості й сили впливу вихідних економічних явищ;

- числа й ступеню впливу факторів зовнішнього й внутрішнього

середовища;

- інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ;

- співвідношення сили впливу проміжних явищ за кожним фактором стану

фірми;

- значимості кожного фактору стану фірми конкретно для даної фірми й

даної галузі національної економіки.

Виділяють три фази кризи:

a) фаза, що не загрожує функціонуванню підприємства (за умови

переведення його на режим антикризового управління);

b) фаза, що загрожує подальшому існуванню підприємства й вимагає

негайного проведення фінансової санації;

c) кризовий стан, що приводить до ліквідації підприємства.

Важливо вчасно виявити початкове економічне явище, що сигналізує про те,

що з'явилися перші ознаки можливої зміни існуючого стану фірми. Оскільки й

зовнішнє, і внутрішнє середовище фірми динамічні, зазначені вихідні явища

можуть з'являтися практично в будь-який момент. Тому найважливішим

принципом стратегічного антикризового управління є стан постійного

очікування сигналів про кризу, що насувається (симптомів кризи) і негайна

реакція на ці сигнали.

Симптом кризи - це первісний зовнішній прояв кризових явищ. Вони

проявляються в значеннях показників і тенденціях їх змін, що характеризують

стан підприємства. До таких показників належать: сума прибутку, величина

витрат, рентабельність, фондовіддача, продуктивність праці, плинність кадрів і

т.д. Установити всі можливі варіанти сигналів практично неможливо, оскільки

розмаїття обставин, що формують стан зовнішнього й внутрішнього

6

середовища підприємства, урахувати не можна. Укажемо лише основні

моменти.

Серйозним попередженням наступаючого неблагополуччя підприємства є

негативна реакція партнерів по бізнесу, постачальників, кредиторів, банків,

споживачів продукції на ті або інші заходи, проведені підприємством, і їх

пропозиції. У цьому значенні показовими є всілякі реорганізації підприємства

(організаційне, структурні, відкриття або закриття підрозділів підприємства,

філій, дочірніх фірм, їх злиття), часта й необґрунтована зміна постачальників,

вихід на нові ринки, ризикована закупівля сировини й матеріалів й інші зміни в

стратегії підприємства. Іншою істотною ознакою, також контрольованою

кредиторами, є зміна в структурі управління. Інший блок ранніх ознак

банкрутства містить характер змін фінансових показників діяльності

підприємства, своєчасність і якість надання фінансової звітності й проведення

аудиторських перевірок.

Предметом ретельного спостереження тут є:

a) затримки з наданням бухгалтерської звітності та її якість, що може

свідчити або про свідомі дії або про низький рівень кваліфікації

персоналу. У всякому разі, і те й інше може говорити фахівцеві про

неефективність фінансового управління;

b) зміни в статтях бухгалтерського балансу з боку пасивів і активів і

порушення певної їх пропорційності;

c) збільшення або зменшення матеріальних запасів, що може свідчити про

незацікавленість у продукції або про нездатність підприємства

виконувати свої зобов'язання з постачання;

d) збільшення заборгованості підприємства постачальникам і кредиторам;

e) зменшення доходів підприємства й падіння прибутковості фірми,

знецінення акцій підприємства, установлення підприємством нереальних

(високих або низьких) цін на свою продукцію й т.д.

Ознаками, що насторожують, є також позачергові перевірки підприємства,

обмеження комерційної діяльності підприємства органами влади, скасування й

вилучення ліцензій і т.д.

Варто розрізняти поняття фактору, причини й симптому кризової ситуації.

Фактор кризи - подія, зафіксований стан або встановлена тенденція, що

свідчить про настання кризи. Діяльність підприємства піддається одночасному

впливові безлічі факторів як позитивних, так і негативних, а результуючий

вплив створює ту або іншу ситуацію на підприємстві.

Причина кризи - подія або явище, внаслідок якого з'являються фактори кризи.

Причини стимулюють посилення впливу одних факторів і ослаблення інших.

Вони викликані вчинками, діями, рішеннями людей.

7

Основним завданням антикризового регулювання є стимулювання посилення

впливу позитивних і ослаблення негативних факторів. В узагальненому вигляді

серед джерел виникнення факторів кризи можна виділити:

a) природні;

b) екологічні;

c) виробничо-технічні;

d) фінансово-економічні;

e) соціально-психологічні.

Успіхи і невдачі діяльності підприємства варто розглядати як взаємодію цілого

ряду факторів: зовнішніх (на них підприємство не може впливати взагалі або

вплив може бути слабким), внутрішніх (як правило, вони залежать від

організації роботи самого підприємства). Здатність підприємства

пристосовуватися до зміни технологічних, економічних і соціальних фактор -

гарантія не тільки його виживання, але й процвітання.

В економічній літературі до зовнішніх факторів, що здійснюють сильний вплив

на діяльність підприємства, належать:

a) розмір і структура потреб населення;

b) рівень доходів і нагромаджень населення, а, отже, і його купівельна

здатність (сюди ж можуть бути віднесені й рівень цін, і можливість

одержання споживчого кредиту, що істотно впливає на підприємницьку

активність);

c) політична нестабільність і спрямованість внутрішньої політики;

d) розвиток науки й техніки, що визначає всі складового процесу

виробництва товару і його конкурентоспроможність;

e) рівень культури, що проявляється у звичках і нормах споживання,

перевагах одних товарів і негативному відношенні до інших;

f) міжнародна конкуренція.

Підприємство може піддатися важким випробуванням при несподіваних змінах

у сфері державного регулювання, різких спадах державного замовлення.

Труднощі такого роду досить характерні для нашої країни. Звичайно, боротися

з кризою, що має національні масштаби, окремому малому або середньому

підприємству не під силу. Але вони можуть проводити гнучку політику, здатну

значно пом'якшити негативні наслідки загального спаду.

Не менш численні й внутрішні фактори, що визначають розвиток підприємства

і є результатом його роботи. У загальному вигляді їх можна представити

чотирма групами: стратегія підприємства; принципи його діяльності; ресурси і

їхнє використання; якість і рівень маркетингу. У свою чергу, вони включають

десятки, якщо не сотні конкретних факторів, що діють на кожному

підприємстві вибірково.

У загальному випадку причинами неплатоспроможності є фактори, що

впливають на:

8

- Зниження або недостатнє зростання доходу від реалізації. Уповільнення

темпів росту доходу або його абсолютне зниження спостерігається при:

o затоваренні, коли ринок знижує попит на продукцію через її

незадовільну якість, високу ціну або зниження на неї споживання;

o зростаючому неповерненні платежів за відвантажену продукцію, коли

підприємство працює з неналежним покупцем або не вільне у виборі

належного;

o звуженні ринку за рахунок обмеження на нього доступу шляхом

уведення заборон, квот, митних бар'єрів і т.д.;

- Випереджальний приріст зобов'язань. Випереджальний темп приросту

зобов'язань спостерігається у випадках, коли:

o підприємство здійснює неефективні довгострокові фінансові

вкладення (капіталовкладення), які не супроводжуються відповідним

ростом доходу від реалізації;

o підприємство завантажує виробництво надлишковими (не

працюючими) запасами, які не збільшують обсягів виробництва й

доходу від реалізації;

o підприємство нарощує кошти в розрахунках, які практично не мають

відношення до доходу;

o підприємство зазнає збитків;

- Виникнення збитків підприємства, пов'язаних з незадовільним станом

роботи з ринком, нездатністю товару успішно конкурувати з іншими

товарами, що перебувають на ринку, несвоєчасне відновлення

асортименту товарної продукції;

- Різке підвищення рівня витрат виробництва й збуту товарів, що може

бути викликано багатьма причинами, починаючи з нераціональної

структури управління, роздутого штату управління, застосування дорогих

технологій, коштів і предметів праці й т.д.;

- Втрату рівня культури виробництва й культури підприємства взагалі, яка

включає кваліфікований склад персоналу, технічний рівень виробництва,

психологічну атмосферу керуючого персоналу й усього колективу

підприємства, його впевненість в ефективній роботі;

- Відсутність стимулів праці у персоналу підприємства.

Отже, безліч факторів, що діють у різних напрямках, приводять до руйнування

організаційного, економічного й виробничого механізму функціонування

підприємства. [1, с. 6-16]

2.2. Економічна сутність санації підприємств

Фінансова санація вважається найдієвішим засобом запобігання банкрутству

підприємства.

Термін «санація» походить від латинського «sanare» - оздоровлення, лікування.

У Фінансовому словнику санацію трактують як оздоровлення фінансового

стану підприємства через здійснення системи заходів для попередження його

банкрутства чи підвищення конкурентоспроможності.

9

Ряд іноземних економістів, спеціалістів з питань виведення підприємства з

кризи дотримуються думки, що санація як економічна категорія виражає

комплекс послідовних, взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного,

організаційного, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані

на досягнення його прибутковості і конкурентоспроможності у

довгостроковому періоді. [2, с. 353].

Деякі з вітчизняних авторів із санацією ототожнюють лише заходи щодо

фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою

сторонніх юридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання

оголошенню підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Під санацією

розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед

бюджетом та іншими державними цільовими фондами, в тому числі кредито-

ром, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання

відповідних зобов'язань.

Отже, згідно з таким підходом, санація за своєю правовою основою є лише

інститутом повернення боргу. Проте з цим аж ніяк не можна погодитися. В

Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкрутом» санація розглядається як система заходів, передбачених

процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобігання лікві-

дації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також

на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом

кредитування, реструктуризації боргів та капіталу і (або) зміною організаційної

та виробничої структури боржника.

В новій редакції виділяють також досудову санацію. Досудова санація — це

система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, здійснюваних

власником боржника, інвестором з метою запобігання його ліквідації, вдавшись

до реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських,

інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів у межах

чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство. У

Законі України «Про страхування» знаходимо також «оригінальне» тлумачення

терміна «санація». Згідно з цим Законом, примусова санація страхової компанії

передбачає: проведення комплексної перевірки фінансово-господарської

діяльності страховика, в тому числі обов'язкової аудиторської перевірки;

встановлення заборони на вільне користування майном страховика та

прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету в справах нагляду за

страховою діяльністю; встановлення обов'язкового для виконання графіка

здійснення розрахунків зі страхувальниками; прийняття рішення про ліквідацію

або реорганізацію страховика.

Із наведеного широкого спектру думок щодо сутності поняття санації взагалі

можна синтезувати єдине визначення, яке має ввібрати в себе раціональне

зерно кожного з наведених варіантів. Отже, санація — це система фінансово-

економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних

заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, лік-

відності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в

10

довгостроковому періоді. Тобто санація — це сукупність усіх можливих

заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Процедура санації боржника складається з декількох етапів:

Мал. 1. Структурно-логічна схема процедури санації підприємства-боржника

[3, с. 200-202]

Виділяють такі типи санаційних заходів:

- фінансово-економічні;

- виробничо-технічні;

- організаційно-правові;

- соціальні.

Особливе місце в процесі санації займають методи фінансово-економічного

характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі

мобілізації й використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел

оздоровлення підприємства.

Методи санації організаційно-правового характеру спрямовані на

вдосконалювання організаційної структури підприємства, організаційно-

правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту і т.д.

Виробничо-технічні методи санації пов'язані, насамперед, з модернізацію й

відновленням виробничих фондів, зі зменшенням простоїв і підвищенням

ритмічності виробництва, підвищенням якості продукції й зниженням її

собівартості.

11

Методи санації соціального значення спрямовані на утворення й фінансування

системи перепідготовки кадрів, пошук і пропозицію альтернативних робочих

місць, додаткових виплат по безробіттю.

Метою фінансової санації покриття поточних збитків і усунення причин

їхнього виникнення, поновлення й збереження ліквідності й платоспроможності

підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури

оборотного капіталу й формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для

проведення заходів щодо санації.

Заходами щодо відновлення стану боржника, що містять план санації, можуть

бути:

- реструктуризація підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- відстрочка й (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини

боргів, про що укладається мирова угода;

- ліквідація дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника,

зокрема шляхом перекладу на нього боргу (частини боргу) і його

відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- виконання зобов'язань боржника власником майна боржника і його

відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

- продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для

недержавних підприємств);

- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам

боржника, які звільняються відповідно до плану санації, що

відшкодовується в першу чергу відповідно до статті 31 Закону України

«Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом» за рахунок реалізації майна боржника;

- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі

реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку виплачується

за рахунок інвестора, а при його відсутності - за рахунок реалізації майна

боржника або за рахунок кредиту, отриманого з цією метою;

- інші способи відновлення платоспроможності боржника. [1, с. 87-89]

2.3. Менеджмент фінансової санації підприємства

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома

основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Як правило, план санації розробляють за дорученням власників чи керівництва

підприємства консалтингові чи аудиторські фірми в тісному взаємозв’язку із

12

внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). У разі, якщо

санація здійснюється у ході провадження справи про банкрутство, то

розробляти план повинен призначений арбітражним судом керуючий санацією.

Санаційний аудит здійснюється аудиторськими компаніями на замовлення

потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у

фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення

підприємства є організація ефективного менеджменту санації. Сутність

менеджменту санації можна розглядати у двох аспектах: інституційному та

функціональному.

Управління санацією можна розглядати в двох аспектах: інституційному та

функціональному:

З інституційного боку до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних

осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою закону

провести фінансову санацію підприємства, тобто здійснювати фактичне

управління підприємством на період його оздоровлення. Зауважимо, що досить

часто на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно

неправильне управління. Керівництво підприємства, яке привело його до

фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою

санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або

передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії,

наприклад, щорічно з 60 тис. порушених справ про банкрутство близько 90%

закінчується зміною керівництва.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести

контролюючі органи (наприклад департамент банківського нагляду НБУ,

страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які

призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників

банківських установ чи інших кредиторів, досвідчених менеджерів, а також

колишнє керівництво підприємства. Вирішення питання з призначенням

менеджменту санації належить до числа першочергових заходів у рамках

фінансового оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового

управління, яка полягає в ефективному використанні фінансового механізму з

метою запобігання банкрутству та фінансового оздоровлення підприємства.

Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази

управлінського циклу, причому у процесі санації підприємства такі цикли

перманентно повторюються при досягненні окремих стратегічних чи тактичних

цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

a) постановка цілей;

b) формування та аналіз проблеми (головна проблема — фінансова криза);

c) пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації (добір і

оцінювання необхідного каталогу санаційних заходів);

13

d) прийняття рішення;

e) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

f) контроль;

g) аналіз відхилень.

Мал. 2. Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

Важливою складовою організації дієвого менеджменту санації є створення

ефективної системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та

контрольних служб.

Зауважимо, що не існує єдиних рецептів організації менеджменту санації

підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального

підходу до управління процесом її подолання. [ 4, с. 24]

2.4. Прийняття рішення про проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках:

1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство,

намагаючись вийти з кризового стану, вдається до зовнішньої допомоги зі

своєї ініціативи;

2) якщо саме підприємство, звернувшись до господарчого суду із заявою

про своє банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (такі

випадки санації найбільш характерні для державних підприємств): план

санації та (або) проект мирової угоди. Рішення про санацію ухвалюється,

якщо підприємство довело, що воно є санаційно здатним;

3) якщо рішення про проведення санації виносить господарчий суд за

пропозиціями, що надійшли від фізичних і юридичних осіб, які бажають

задовольнити вимоги кредиторів до боржника й виконати його

зобов'язання перед бюджетом;

4) з ініціативи фінансово-кредитної установи, що відповідно до

законодавства має право застосовувати комплекс заходів щодо санації, у

тому числі: передавати оперативне управління адміністрації, сформованій

14

при участі банку; реорганізовувати боржника; змінювати порядок

платежів; направляти виручку від реалізації на погашення кредиторської

заборгованості;

5) з ініціативи заставоутримувача майнового комплексу підприємства: у разі

невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового

комплексу підприємства, заставоутримач має право здійснити

передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану

боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи

підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною

продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання, а

якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності

підприємства, то заставоутримач має право звернутися до арбітражного

суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці;

6) з ініціативи Державного органу з питань банкрутства, коли мова йде про

державні підприємства;

7) з ініціативи Національного банку України - відносно фінансового

оздоровлення комерційного банку; режим санації є превентивним

заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій,

передбачених Законом України «Про банки та банківську діяльність». [1,

с. 88]

2.5. Класична модель фінансової санації

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації

капіталу для фінансування його операційної й інвестиційної діяльності. При

визначенні конкретних методів мобілізації фінансового капіталу необхідно

з'ясувати порядок визначення потреби в коштах, форми фінансування, правила,

якими необхідно керуватися при формуванні активів і пасивів, а також методи

оптимізації розміру й структури капіталу.

Дослідження фінансового становища підприємства і його оздоровлення варто

вести поетапно. Цілісний погляд на етапи проведення фінансового

оздоровлення окремого підприємства являє собою «класичну модель санації»,

що є основою розробки механізму фінансової санації окремих підприємств.

15

Мал. 3. Класична модель санації

Відповідно до класичної моделі санації (Малюнок 3) процес фінансового

оздоровлення підприємства починається з визначення фінансової кризи. У

рамках аналізу здійснюється діагностика фінансово-господарського стану

підприємства, аналізуються його сильні й слабкі сторони. Насамперед, повинні

бути проаналізовані кошти підприємства на всіх рахунках, кошти в

розрахунках, довгострокові й короткострокові вкладення, матеріальні запаси й

запаси готової продукції, невстановлене устаткування й незавершені капітальні

вкладення, вільні виробничі й складські площі. Попередній експрес-аналіз цих

елементів підприємства дозволить виявити очевидні ліквідні ресурси, які

можуть вирішити найбільш гострі проблеми підприємства. На цьому

попередньому етапі треба бути обережним із продажем активів або здачею їх в

оренду, тому що ще не з’ясовані потреби самого підприємства. Однак деякі

очевидні можливості повинні бути використаними. Це дасть додаткові кошти й

час для розробки довгострокової стратегії фінансового оздоровлення.

16

Попереднє експрес-дослідження може дати додаткові кошти для реалізації

короткострокових заходів фінансового оздоровлення.

До надзвичайних заходів підтримки підприємства, як показує досвід, входять

такі:

- зміна керівників підрозділів (якщо є очевидні ознаки їхньої

некомпетентності):

- зміна організаційної структури підприємства: скорочення апарату

керування, централізація контрольно-планових функцій, можливо,

продаж окремих філій і підрозділів (хоча до розробки довгострокової

стратегії з останнім треба бути обережніше);

- установлення твердого контролю витрат;

- психологічна переорієнтація потенціалу;

- скорочення номенклатури продукції й послуг (негайна відмова від

збиткових виробництв);

- посилений маркетинг (до розробки стратегії маркетингової служби

повинні розібратися з можливостями продажу частини активів

підприємства, виявити додатковий попит на продукцію підприємства).

Перераховані заходи, як показує статистика банкрутства в розвинених країнах,

є найбільш часто застосовуваними. Однак, можливі і інші дії.

Аналіз поточного положення повинен містити прогноз роботи підприємства,

який має на меті визначити перспективи її поліпшення або погіршення при:

- збереженні сфомованих тенденцій;

- імовірних змінах зовнішнього середовища підприємства;

- незначних коректуваннях внутрішньої політики без використання

значних зовнішніх джерел підтримки;

- реалізації тих або інших можливих інвестиційних проектів.

Прогноз на основі сформованих тенденцій може бути короткостроковим й

середньостроковим. Такий прогноз повинен показати ступінь небезпеки

сформованих негативних і ще, може бути, непомітних тенденцій, ймовірне

посилення позитивних тенденцій.

Прогноз зовнішнього середовища з погляду фінансових параметрів

підприємства повинен поставити й вирішити такі проблеми:

- очікувані заходи уряду в галузі оподатковування, бюджету, інвестування

й т.д.;

- очікувана динаміка макроекономічиих параметрів, що можуть вплинути

на долю певних галузей, регіонів, підприємств;

- очікувана стратегія конкурентів і її вплив на ефективність роботи

розглянутого підприємства;

- очікувані результати науково-технічного прогресу, тенденції в галузі

екології, безпеки, якості й т.д.

17

Наступні дії з прогнозувань повинні показати можливість і, навпаки,

неможливість при складних зовнішніх тенденціях і потенціалі підприємства

розраховувати на оздоровлення підприємства шляхом використання лише

внутрішніх ресурсів і без значної перебудови роботи підприємства. Логіка

такого прогнозу:

- за сформованою динамікою балансових статей активу й пасиву у

взаємозв'язку з доходами й витратами підприємства або на основі

експертних оцінок необхідно оцінити очікувану ефективність активів;

- порівняння очікуваної ефективності активів з очікуваною вартістю

пасивів покаже потенціал розвитку підприємства, динаміку його ціни;

- при виявленні несприятливих тенденцій необхідно звернути увагу на

використання резервів, не врахованих у балансах і звітах - наявність

нереалізованих науково-технічних розробок, раціоналізаторських

пропозицій, особливих прав і привілеів.

Далі в класичній моделі постає вибір між ліквідацією підприємства і його

санацією. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі й у

примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства боржника - це процедура ліквідації

неплатоспроможного підприємства, що здійснюється позасудовими органами

на основі рішення власників або договору, складеного між власниками даного

підприємства й кредиторами під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства - процедура ліквідації неплатоспроможного

підприємства, що здійснюється за рішенням господарчого суду (як правило, у

процесі порушення справи про банкрутство).

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних

цілей і тактики проведення санації. При визначенні цілей варто враховувати,

що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту

продукції й повинне здійснювати свою ДІЯЛЬНІСТЬ у межах правового поля

держави. Головною стратеГІЧНОЮ метою санації підприємств є поновлення

ефективної діяльності в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети

варто погодити тактичні цілі:

- сферу діяльності, асортименти продукції;

- основні вартісні показники;

- соціальні цілі.

Розробка стратегії починається а найбільш повного опису підприємства-

банкрута як підприємницької системи, що потерпіла банкрутство. Цей опис є

попереднім і уточнюється в міру вирішення поставленого завдання. Широке

визначення підприємства дозволяє об'єднати всі елементи, що впливають на

його стан і подальший розвиток.

Розробка стратегії фінансового оздоровлення є творчим завданням, тісно

пов'язаним з різними моментами його історії, стану, що склався, очікуваннями

18

тих або інших зовнішніх тенденцій. Із загальної точки зору, складання бізнес-

плану фінансового оздоровлення полягає, по-перше, у визначенні можливих

варіантів і, по-друге, виборі із цих варіантів найбільш ефективного.

Визначення повного набору варіантів фінансового оздоровлення містить

вивчення: потенціалу підприємства, зовнішніх тенденцій (у тому числі

положення справ на різних ринках, варіантів державної політики, тенденцій

науково-технічного прогресу).

Відповідно до обраної стратегії санації розробляється програма санації, що є

послідовним переліком основних етапів і заходів, які передбачається

здійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизація

програмних заходів здійснюється в плані санації. Основним документом

фінансового оздоровлення підприємства є бізнес-план, у якому аналізуються

процеси зміни підприємства, показується, яким чином керівництво

підприємства має намір перебороти кризову ситуацію, що виникла на

підприємстві, намітити конкретні шляхи попередження банкрутства. Бізнес-

плани фінансового оздоровлення підприємств являють собою описи стратегії

фінансового оздоровлення, їхнє завдання - визначити основні напрямки робіт і

очікувану загальну ефективність. Для потенційних інвесторів такі бізнес-плани

є орієнтирами при виборі об'єктів інвестування, для самих підприємств -

основою для розробки більш конкретних планових документів: планів

маркетингу, виробничих планів, графіків робіт і т.д.

Розробка бізнес-планів фінансового оздоровлення аналогічна відомому

завданню визначення стратегії підприємства, але в специфічних умовах, коли

негативні тенденції не були вчасно розкриті і яким-небудь чином

нейтралізовані, у результаті чого підприємств потрапило в боргову яму, а

негативні моменти різних сторін діяльності підприємства виявилися

запущеними.

Програма формується на основі комплексного вивчення причин фінансової

кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення

зовнішнього капіталу й стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі санації є її проект, що розробляється на

основі її санаційної програми.

Розробка такого проекту санації здійснюється, як правило, представниками

санатора, підприємства-боржника й незалежних аудиторів. У цьому проекті

відображаються:

- економічний і фінансовий стан підприємства-боржника до початку

санації;

- основні причини, що обумовили критичний фінансовий стан

підприємства-боржника;

- мета й форми санірування;

- план санування з виділенням першочергових заходів щодо фінансового

оздоровлення підприємства;

19

- розрахунок ефективності запропонованої форми санірування;

- формулювання критеріїв (умов), що забезпечують успіх проведення

санації в запропонованій формі.

Основою вибору тієї або іншої форми санації є розрахунок її ефективності. Ця

ефективність визначається шляхом співвіднесення результатів (ефекту) і витрат

на здійснення санації в запропонованій формі.

Найважливішим компонентом санаційного процесу є координація й контроль

якості реалізованих запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен

вчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати

об'єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при

здійсненні оздоровчих заходів. Відчутно допомогти в цьому може оперативний

санаційний контролінг, що синтезує інформаційну, планову, консалтингову,

координаційну й контрольну функції. [1, с. 89-94]

20

III. Аналіз фінансової стабільності підприємств України

3.1. Діагностика в управлінні підприємством

Аналізуючи економічну літературу з проблеми діагностики підприємств, можна

виділити декілька точок зору на економічну діагностику. Узагальнення цих

точок зору свідчить про два типи дефініцій (визначень):

- Діагностика підприємства – це спосіб визначення характеру порушень

нормального плину економічних процесів всередині підприємства на

основі типових ознак;

- Діагностика підприємств – це система наукових знань і сфера практичної

діяльності, що має на меті дослідити економічні процеси підприємства,

виявити його слабкі та сильні сторони, визначити оптимальні засоби

покращення існуючого стану.

На наш погляд діагностика не визначає способи досягнення і регулювання

об'єктів, не пропонує ситуаційні сценарії розв'язання виявлених проблем.

Результатом діагностики є інформація, на базі якої виконується оцінка ситуації,

приймаються відповідальні управлінські рішення щодо нормалізації діяльності

об’єкту. З цієї точки зору – введення терміну «діагностика» не для того, щоб

визначити новий тип аналізу, а для того, щоб, спираючись на кількісні

показники аналізу господарської діяльності, інтерпретувати ці результати з

ціллю вивчення стану підприємства та виробітку коригуючих рішень та/або

перегляду цілей і прогнозів подальшого якісного функціонування.

Термін «діагностика» найбільш зрозумілим буде, якщо розглянути його за

аналогією з медициною. Зіставимо процеси дослідження, що виконуються

економістом-аналітиком та медиком-терапевтом:

Мал. 4. Діагностика в медичній практиці і в практиці підприємств

За аналогією з медичною діагностикою у випадку, якщо підприємству

поставлено негативний «діагноз», необхідно вибрати спосіб подальшого

«лікування» (виписати своєрідний «рецепт», наприклад, адаптивна

реструктуризація – зміна організаційної структури, виробничих процесів –

21

реінжиніринг), інакше проведений аналіз втрачає сенс. Багато існуючих

методик відображають наявність або відсутність «симптомів» «хвороби», не

розглядаючи причини її появи та встановлення точного діагнозу.

Можливо виділити наступні напрями, типи і види діагностики:

Мал. 5. Класифікація типів і видів діагностики

Виді діагностик відрізняються один від одного в залежності від складу і

повноти питань, що вивчаються.

Експрес-діагностика – оперативний аналіз ключових показників, що

характеризують ефективність діяльності підприємств, з метою виявлення

«критичних» відхилень від норми і надання першої «реанімаційної допомоги»,

а також для виявлення областей, що потребують проведення більш глибокого

аналізу;

Функціональна діагностика – тематичний аналіз окремих проблемних питань

або локальний аналіз окремих підрозділів підприємства;

Комплексна діагностика – здійснюється оцінка всіх сторін діяльності

підприємства, що включає в себе і зовнішній і внутрішній аналіз;

Системна діагностика – сукупність методів і засобів дослідження

підприємства як багатокомпонентної і багаторівневої системи (корпорація,

22

концерн, холдінг): спирається на комплексний підхід, врахування зв’язків і

взаємодії між окремими компонентами системи.

Доречно виділити наступні складові діагностики підприємства:

- інституційна діагностика – оцінка првового статусу підприємства;

- діагностика конкурентоспроможності підприємства, тобто оцінка місця

на ринку, споживачів, зв’язків із постачальниками, аналіз товару, резервів

його просунення й т.п.;

- діагностика виробничої складової - аналіз ефективності використання

основного і оборотного капіталу підприємства, оцінка технологічного

рівня;

- діагностика людських ресурсів підприємства – оцінка ефективності

використання трудового потенціалу підприємства;

- діагностика організаційної структури і менеджменту – оцінка впливу

на показники діяльності підприємства організації управління і

виробництва;

- діагностика інвестиційної діяльності підприємства – аналіз фінансових

інвестицій, вкладень у довгострокові активи;

- фінансова діагностика підприємства – аналіз показників прибутковості

та ефективності діяльності, ліквідності і фінансової стійкості. [5, с. 100-

103]

3.2. Загальні підходи до прогнозування фінансової стійкості підприємства

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження

банкрутства підприємств та методом його прогнозування є дискримінантний

аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою

математично-статистичних методів будується функція та обчислюється

інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна

передбачити банкрутство суб’єкта господарювання.

Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових

показників численних підприємств, певна частка з яких збанкрутіли, а решта —

успішно діють далі. При цьому добирається сукупність показників —

коефіцієнтів, для кожного з яких визначається питома вага в так званій

«дискримінантній функції». Вагомість, як і граничне значення розглядуваних

коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить

підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня

інфляції та інших факторів. Значення інтегрального показника дає підстави для

висновку про належність об’єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи

підприємств, які успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі

(фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість

показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість

капіталу; абсолютна ліквідність; коефіцієнт співвідношення вартості

товарної продукції до запасів готової продукції на складі; коефіцієнт оборот-

23

ності основного капіталу; коефіцієнт, що відбиває залежність обороту від

реалізації та дебіторської заборгованості. [4, с. 50]

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб’єктів

господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по

суті, методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці поширення

набули дві моделі — Альтмана та Спрінгейта, названі на честь їх авторів.

Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також під назвою

«розрахунок Z-показника» — інтегрального показника рівня загрози

банкрутства):

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D + 1,0 E.

Це п’ятифакторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану

підприємства: A — робочий капітал / загальна вартість активів; B — чистий

прибуток / загальна вартість активів; C — чистий дохід / загальна вартість

активів; D — ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума

заборгованості; E — обсяг продажу / загальна вартість активів.

Значення показника «Z» так пов’язане з імовірністю банкрутства:

Z 1,8 — дуже висока;

1,81 Z 2,70 — висока;

2,71 Z 2,99 — можлива;

Z 3,00 — дуже низька.

За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства згідно з цією

моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта

Z = 1,03 A + 3,07 B + 0,66 C + 0,4 D.

Тут A — робочий капітал / загальна вартість активів; B — прибуток до сплати

податків та процентів / загальна вартість активів; C — прибуток до сплати

податків / короткострокова заборгованість; D — обсяг продажу / загальна

вартість активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю

становить 92%, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано

універсальну дискримінантну функцію:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6 ,

де Х1 — cash-flow / зобов’язання;

24

Х2 — валюта балансу / зобов’язання;

Х3 — прибуток / валюта балансу;

Х4 — прибуток / виручка від реалізації;

Х5 — виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 — оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта

балансу).

Здобуті значення Z-показника можна інтерпретувати так:

Z > 2 — підприємство вважається фінансово стійким, і йому не загрожує

банкрутство;

1 < Z < 2 — фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства

порушена, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство йому

не загрожує;

0 < Z < 1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить

санаційних заходів;

Z < 0 — підприємство є напівбанкрутом.

Зауважимо, що у вітчизняній практиці зазначені моделі застосовуються мало,

оскільки не враховують галузевих особливостей розвитку підприємств та

притаманних їм форм організації бізнесу. Ідеться про суто теоретичний

характер підходів до прогнозування банкрутства. У вітчизняних умовах дані

такого прогнозування є вельми суб’єктивними і не дають підстав для

практичних висновків. Мають бути розроблені вітчизняні моделі

прогнозування з урахуванням галузевих особливостей.

Зауважимо, що робота з прогнозування банкрутства може бути організована як

на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі

консалтингової фірми, яка обслуговує це підприємство. [4, с. 50-52]

3.3. Експрес-аналіз фінансового стану підприємства на Україні

В даному пункті ми маємо на меті розглянути методологію експрес-аналізу

фінансового стану підприємства за Методичними рекомендаціями Міністерства

Економіки України.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури

балансу у прибутково працюючого суб'єкта підприємницької діяльності і

вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству,

рекомендується проводити систематичний експрес-аналіз фінансового стану

підприємства (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера (КБ).

Коефіцієнт Бівера відповідно до Методичних рекомендацій розраховується як

відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до

суми довгострокових і поточних зобов'язань за формулою:

25

КБ = (Ф220 – Ф260) / (П480 + П620),

де Ф220 і Ф260 – відповідно чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках

220 і 260 форми №2 "Звіт про фінансові результати";

П480 і П620 – довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів III і IV

пасиву балансу підприємства), наведені у рядках 480 і 460 форми №1 "Баланс

підприємства". [6]

Проте у згаданих Методичних рекомендаціях коефіцієнт Бівера помилково

розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою

амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов’язань .

Слід зазначити, що величина, що дорівнює різниці між чистим прибутком і

амортизацією, не має під собою ніякого економічного змісту, а сума чистого

прибутку й амортизації у фінансовому менеджменті трактується як потік

грошових коштів. Та й зрештою, багато фінансових аналітиків, як вітчизняних,

так і зарубіжних, використовують при фінансовому аналізі, показник, що

дорівнює відношенню потоку коштів до загальної заборгованості.

Таким чином, формула для розрахунку коефіцієнта Бівера матиме такий вигляд:

КБ = (Ф220 + Ф260) / (П480 + П620),

Ознакою формування незадовільної структури балансу відповідно до

Методичних рекомендацій є таке фінансове становище підприємства, коли

протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що

відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на

розвиток виробництва. Значення коефіцієнта Бівера, що рекомендується за

міжнародними стандартами, знаходиться в інтервалі 0,17-0,40. [7, с.77-78]

26

IV. Санація як основний інструмент оздоровлення економіки

4.1. Санація підприємства – альтернатива банкрутству

В сучасних умовах одну з провідних ролей відновлення економіки України

відіграє інститут банкрутства, механізм якого повинен забезпечувати

відновлення платоспроможності підприємств, підвищення

конкурентоспроможності продукції та рух капіталу у сферу максимально

ефективного використання. В даний час спостерігається тенденція збільшення

порушених справ про банкрутство. Це зумовлено тим, що велика кількість

промислових підприємств України опинилася у кризовому становищі та низка з

них прагнуть вирішити питання відновлення платоспроможності,

використовуючи процедуру банкрутства.

Основними напрямами розвитку справи про банкрутство є ліквідація

підприємства з розпродажем усього майна для задоволення потреб кредиторів

або його санація, тобто система заходів, спрямована на досягнення або

відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і

конкурентоспроможності підприємства-боржника у довгостроковому періоді.

Недоліки і переваги кожного зі сценаріїв ілюструє схема:

27

Мал. 6. Основні наслідки різних сценаріїв банкрутства

Але щодо більшості промислових підприємств України, а в особливості

підприємств машинобудування, сценарій ліквідації є цілком неприйнятним. Це

зумовлено наступним:

- у випадку ліквідації буде здійснюватися розпродаж усього майна

підприємства. В той же час цілісний майновий комплекс підприємства,

включений у єдиний технологічний ланцюг, є монлітним організмом.

Найбільш питому вагу в технологічному комплексі мають спеціалізовані

технлогічні лінії. Це утруднить розпродаж майна підприємства вроздріб,

велика частина устаткування буде реалізована у вигляди металобрухту.

Імовірнсть же продажу підприємства як цілісного майнового комплексу

вкрай низька;

- варто враховувати, що ціна реалізації буде набагате нижче залишкової

балансової вартості;

- як правило, сума коштів, що може бути отримана в результаті ліквідації

підприємства недостатня для задоволення усіх вимог кредиторів, а термін

реалізації неліквідної частини майна може бути розтягнутий на тривалий

період;

- ліквідація підприємства зумовить звільнення значної кількості

працівників, що буде вприяти росту соціальної напруги в регіоні.

Безумовно, ліквідація підприємств-банкрутів поряд із негативними сторонами

має і позитивні наслідки, основним з яких є ліквідація виробників

неконкурентоспроможної продукції. Але, беручи до уваги сучасний стан

розвитку вітчизняної промисловості, слід зазначити, що збереження

технологічних ланцюгів виробництва та забезпечення працевлаштування є

більш важливим. Таким чином, основною метою функціонування інституту

банкрутства в Україні повинно стати відновлення платоспроможності

промислових підприємств. Враховуючи викладене, питання розробки

санаційної стратегії набуває в сучасних умовах високої актуальності. [8, с. 148-

151]

Постановою №515 від 17 березня 2000 року Кабінет Міністрів України

передбачає порядок проведення досудової санації державних підприємств. Під

нею розуміється система мір з відновлення платоспроможності державного

підприємства-боржника, що здійснюється органом, якому надано

повноваження щодо управління державним майном боржника з метою

запобігання його банкрутству до порушення справи про банкрутство. Заходи,

що є необхідними для відновлення платоспроможності повинні розроблятися у

плані досудової санації. [9]

Статистика застосування даної законодавчої ініціативи не свідчить про масовий

характер використання досудової санації як методу реструктуризації

підприємства. Разом із тим, досвід консалтингової роботи звертає увагу на те,

що у комплексі мір щодо створення вихідних умов для фінансового

28

оздоровлення підприємства, досить перспективною може бути досудова

санація.

Чітко зорганізоване проведення досудового реформування дозволяє не тільки

запобігти судовій процедурі, але й посприяти вчасному розпізнаванню і

ідентифікації з боку спеціалістів і керівників ознак майбутньої кризи,

здійсненню запобіжних мір і, якщо це необхідно, подальшому реформуванню

діяльності підприємства, скорочення витрат на виробництво, управління,

перехід на нові технології тощо.

Процес фінансового оздоровлення підприємства, що знаходиться в кризовому,

або передкризовому стані, здійснюється у декілька етапів:

Етап 1. Формування комісії з фінансового оздоровлення підприємства.

Склад комісії: перший керівник, головні спеціалісти, консультанти. Виробітка

концепції проведення робіт, інформаційної відкритості, визначення міри

відповідальності кожного члена комісії.

Етап 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства та причин

негативного становища підприємства.

Етап 3. Маркетингове дослідження ринку споживачів і розробка стратегічного

плану перебудови підприємства.

Етап 4. Розробка заходів із усунення зовнішніх факторів кризового становища

підприємства.

Етап 5. Проведення заходів щодо покращення фінансового стану: забезпечення

стійкого фінансового положення в середньостроковій перспективі, достатнього

рівня ліквідності активів, покращення якості продукції (послуг), підвищення

рентабельності й т.п. Поступове погашення заборгованості.

Етап 6. Створення стабільної фінансової бази.

Розробка довгострокових заходів фінансового оздоровлення підприємства в

перспективі – створення оптимальної структури балансу, фінансових

результатів, стійкості фінансової системи підприємства. До довгострокових

методів фінансового оздоровлення відносять:

«Активний» маркетинг із ціллю пошуку місця на ринку;

Пошук стратегічних інвестицій;

Зміна активів для забезпечення випуску нової продукції (нові технології,

енергозберігаючі ресурси тощо).

Досвід дослідників і практиків свідчить, що шансів відновити

платоспроможність, тобто фінансово оздоровити і підготувати до корінної

комплексної реструктуризації, набагато більше у тих підприємств, котрі

завдяки своєчасно і якісно проведеній діагностиці змогли здійснити у випадку її

необхідності досудову санацію. Суб’єктам господарювання, доля державної

29

власності у яких менша 25% або вони готуються до приватизації, є сенс

прийняти до використання форми і методи досудової санації підприємства-

боржника. До них відносяться:

Погашення боргів підприємств;

Переоформлення короткострокових кредитів на довгострокові;

Емісія і розміщення цінних паперів;

Продаж частини майна підприємства-боржника або передача його до

оренди;

Реорганізація підприємства-боржника. [5, с. 249-252]

4.2. Реструктуризація підприємства, сутність і форми

Для запобігання поглиблення кризових явищ використовуються різні технології

їхнього подолання. Найбільш застосовуваними є санація, що, як уже

зазначалось, має дві форми проведення — судову і досудову, а також

реструктуризація підприємства. Щодо останньої, то вона реалізується за такими

формами:

реструктуризація виробництва передбачає внесення змін до

організаційної та виробничо-господарської сфери підприємства, а це такі

заходи:

o зміна керівництва підприємством;

o диверсифікація асортименту продукції;

o поліпшення якості продукції;

o підвищення ефективності маркетингу продукції, зменшення витрат

на виробництво;

o скорочення чисельності працюючих;

реструктуризація активів передбачає продаж:

o частини основних фондів;

o зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів;

o окремих підрозділів підприємства;

фінансова реструктуризація пов'язана зі змінами структури й розмірів

власного та позичкового капіталу, а також інвестиційної діяльності. До

основних заходів можна віднести:

o реструктуризацію заборгованості перед кредиторами;

o одержання додаткових кредитів;

o збільшення статутного фонду;

o заморожування інвестиційних вкладень;

корпоративна реструктуризація передбачає реорганізацію підприємства,

що має на меті зміну власника підприємства, створення нових юридичних

осіб, нову організаційно-правову форму діяльності. В межах такої

реструктуризації виконують:

30

o часткову або повну приватизацію;

o поділ великих підприємств на частини;

o відокремлення від великих підприємств підрозділів (наприклад,

об'єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів).

На практиці за реалізації антикризового управління всі види перелічених

заходів на підприємствах застосовуються комплексно.

Наведений перелік заходів свідчить про серйозність розпочатої роботи та немо-

жливість відразу отримати помітні зміни у фінансово-економічному стані

підприємств. Зрозуміло, більш простий шлях — це банкрутство та ліквідація

підприємств, але в цьому випадку залишиться багато невирішених соціальних

проблем. Тому важкий, але єдиний правильний шлях — це фінансове

оздоровлення підприємств. [10, с. 224]

4.3. Державна фінансова підтримка санації

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не досить

для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийняте

рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке

рішення, Верховна Рада виходить із виробничих структур підприємств та

організацій. Існують критерії вибору підприємств для надання цільової

комплексної державної підтримки:

- використання нових, ефективних ресурсоощадних і екологічно безпечних

технологій;

- експорт конкурентоспроможної продукції;

- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

- вирішення проблем енергозбереження;

- збереження науково-технічного потенціалу;

- наявність ринків збуту продукції в країні і за кордоном;

- високий рівень менеджменту на підприємстві.

Пошук шляхів виходу із сучасної суспільно-політичної, соціально-економічної

та екологічної кризи в Україні вимагає формування механізму управління

санацією депресивних територій.

Такий механізм повинен розроблятися як відносно самостійна підсистема

механізму регіональної політики України. Останній повинен забезпечувати

формування ефективної регіональної політики, тобто такої регіональної

політики в рамках держави, яка б сприяла інтенсифікації розвитку

національного господарського комплексу. Така постановка питання є

надзвичайно актуальною проблемою сьогодення. Не випадково в країні на всіх

ієрархічних рівнях управління, науковцями і фахівцями обговорюються

проблеми здійснення адміністративної реформи, яка повинна стати надійного

основою, базою регіональної політики. Одним з пріоритетних напрямків

регіональної політики повинна стати продумана, законодавче підтримана

31

санація (оздоровлення) депресивних суспільних територіальних систем.

Реалізація оздоровлення депресивних територій та регенерації життєдіяльності

в їх межах неможлива без продуманого механізму управління санацією. [4, c.

46]

Централізована фінансова підтримка здійснюється:

- прямим бюджетним фінансуванням;

- непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств здійснюється на

поворотній і безповоротній основі.

У результаті надання кредитної підтримки фінансові ресурси формуються на

двох рівнях: централізованому та децентралізованому.

Централізований рівень - це фінансові відносини між державою (через НБУ) і

комерційними банками у випадку одержання на конкурсній основі

централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу

виробничим структурам, яким необхідна кредитна підтримка.

Децентралізований рівень - це відносини між комерційними банками й

підприємствами, що мають право на одержання державної кредитної підтримки

у зв'язку з кредитуванням проектів санації та реструктуризації. Ці відносини

базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки (підприємств є

надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного

законодавства.

Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана

санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може

здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань,

податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг

підприємствам, яким необхідна санація. Прикладом надання фіскальної

санаційної підтримки підприємствам є Закон України "Про списання і

реструктуризацію податкових зобов'язань платникам податків". [11, c. 67]

На сьогодні проблемами санації і банкрутства підприємств займається

Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій. Кабінет

Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних

підприємств. Реєстр - це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні

підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення

до реєстру.

Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління

його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати

пропозиції щодо реструктуризації боргів і їх погашення, здійснювати контроль

за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію

підприємства.

32

Використання того чи іншого методу державної підтримки санації й

реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства. У

цілому найбільш економічно раціональним вважається надання гарантій і

різних форм підтримки фіскального характеру. [12, с. 146-151]

33

IV. Висновки

Фінансова криза - фаза розбалансованої діяльності підприємства й обмежених

можливостей впливу його керівників на фінансові відносини, які виникають на

цьому підприємстві. На практиці кризу часто асоціюють із погрозою

неплатоспроможності й банкрутства підприємства, його неприбутковою

діяльністю або відсутністю в цього підприємства потенціалу для успішного

функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан

підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення

поточної виробничої діяльності.

Санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних,

організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи

відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і

конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Тобто санація — це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести

підприємство до фінансового оздоровлення, що і виражає її мету. Розрізняють

санацію, що може здійснюватись у разі порушення справи про банкрутство, і

досудову санацію.

Процес організації фінансової санації підприємств можна подати трьома

основними функціональними блоками:

1. Розробка санаційної концепції та плану санації.

2. Проведення санаційного аудиту.

3. Менеджмент санації.

Важливим моментом для визначення заходів і дій щодо покращення фінансової

ситуації на підприємстві є аналіз фінансової стабільності, діагностування

В Україні для прогнозування фінансової стійкості підприємства

використовують коефіцієнт Бівера, тобто відношення різниці між чистим

прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних

зобов'язань, порівнюючи його з нормативними показниками.

Беручи до уваги сучасний стан розвитку вітчизняної промисловості, слід

зазначити, що не підлягають сумніву переваги санації над банкрутством. Таким

чином, основною метою функціонування інституту банкрутства в Україні

повинно стати відновлення платоспроможності промислових підприємств.

Враховуючи викладене, питання розробки санаційної стратегії набуває в

сучасних умовах високої актуальності. Особливу увагу тут треба звернути на

досудову санацію, що може бути досить перспективною у комплексі мір щодо

створення вихідних умов для фінансового оздоровлення підприємства.

34

Чітко зорганізоване проведення досудового реформування дозволяє не тільки

запобігти судовій процедурі, але й посприяти вчасному розпізнаванню і

ідентифікації з боку спеціалістів і керівників ознак майбутньої кризи,

здійсненню запобіжних мір і, якщо це необхідно, подальшому реформуванню

діяльності підприємства, скорочення витрат на виробництво, управління,

перехід на нові технології тощо. Досвід дослідників і практиків свідчить, що

шансів відновити платоспроможність, тобто фінансово оздоровити і

підготувати до корінної комплексної реструктуризації, набагато більше у тих

підприємств, котрі завдяки своєчасно і якісно проведеній діагностиці змогли

здійснити у випадку її необхідності досудову санацію. Суб’єктам

господарювання, доля державної власності у яких менша 25% або вони

готуються до приватизації, є сенс прийняти до використання форми і методи

досудової санації підприємства-боржника. До них відносяться:

Погашення боргів підприємств;

Переоформлення короткострокових кредитів на довгострокові;

Емісія і розміщення цінних паперів;

Продаж частини майна підприємства-боржника або передача його до

оренди;

Реорганізація підприємства-боржника.

Пошук шляхів виходу із сучасної суспільно-політичної, соціально-економічної

та екологічної кризи в Україні вимагає формування механізму управління

санацією депресивних територій. Взагалі актуальним питанням є державна

підтримка санації. Використання того чи іншого методу державної підтримки

санації й реструктуризації залежить від конкретних характеристик

підприємства. У цілому найбільш економічно раціональним вважається

надання гарантій і різних форм підтримки фіскального характеру.

35

IV. Перелік використаних джерел:

1. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навчальний посібник/

С.Я. Єлецьких, Г.В. Тельнова. - К.: Центр учбової літератури, 2007;

2. Слав’юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. посібник . – Київ: ЦУЛ, 2002. –

460 с;

3. Антикризове управління/С.М. Іванюта, 2007 (Розділ - Банкрутство,

ліквідація та санація як методи антикризового управління);

4. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств:

Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2000.- 430 с.;

5. Ковалев, Анатолий Иванович. Управление реструктуризацией

предприятия. К.: АВРИО, 2006. – 368 с;

6. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності

підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного

банкрутства чи доведення до банкрутства: Затв. наказом Мінекономіки

України від 19.01.2006 р. № 14;

7. Реструктуризація та фінансове оздоровлення сільськогосподарських

підприємств: Посібник/Програма підвищення рівня життя сільського

населення в Україні. – К., 2005. – 480 с;

8. Застосування принципів реінжинірингу при розробці санаційної стратегії

підприємств промисловості /П.В. Брінь/ Наукові праці ДонНТУ. Серія

економічна., 2006, Випуск 89-2;

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. №515 «Про

затвердження Порядку проведення досудової санації державних

підприємств;

10. Підходи до організації ефективності проведення санації підприємств/Л.М.

Дейніс//Вісник соціально-економічних досліджень, 2006, №24;

11. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства. – Харків, 2003;

12. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальний посібник /

С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Несторенко, О.В. Серебряков. – Київ: Центр

навчальної літератури, 2005. – 240 с.