Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра природничо-наукових дисциплін та методики їх викладання

Відділ технологій

Розглянуто на засіданні кафедри пр. №_____від__________2013 р

ЗатвердженоЗавідувач кафедри ПНДМВ

____________ І.В.Родигіна

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ« Народна лялька »

Навчально-методичні матеріали

Донецьк 2013

Укладач:П.І.Б. Малєєва І.В. – вчитель трудового навчання і технології

Красноармійського навчально-виховного комплексу відділу

освіти Красноармійської міської радиРецензенти:П.І.Б. - Ковган Т.В. – старший викладач кафедри ПНДМВ

облІППО, кандидат педагогічних наукП.І.Б. - Стешенко В.В., зав. кафедрою технологічної та професійної

підготовки ДНПУ, доктор педагогічних наук, професор

ПРОГРАМА МОДУЛЯ

Мета: формування загального уявлення про сутність і мету створення

народної ляльки у світі, і зокрема, в Україні; створення умов для збагачення індивідуального досвіду про

українську народну іграшку та виготовлення ляльок; ознайомлення з народними традиціями українського національного одягу, основними етапами та послідовністю пошиття одягу; сприяння формуванню національної свідомості людини, здатності осмислення особистістю ролі та значення традицій у житті людини.

Завдання модуля: систематизувати знання щодо класифікації народних ляльок за

призначенням і способом виготовлення; сформувати вміння виготовляти різні види народних ляльок,

дотримуючись технологічної послідовності; розвинути установки на роботу педагога в середовищі, вільному

від упереджень і стереотипів; творчий підхід у вирішенні стандартних завдань; спонукати до відтворення та узагальнення пошуково -

дослідницької роботи з даної теми.

Очікувані навчальні результати модуля: Знання з історії виготовлення українських народних ляльок, їх

видів та функціональних особливостей; Освоєння технології виготовлення українських народних ляльок ; Установки на формування і розвиток уважності, пізнавальної

активності, допитливості, естетичних смаків;

Навчальна стратегія курсу: ознайомитись з інформацією щодо поняття «народна лялька»,

звернути увагу на специфічні особливості її виготовлення:- мінімальність матеріальних затрат і фізичних зусиль;- традиційність, узагальненість образів;- лаконічність і компактність форм;- ощадливість декору, достовірність;- виразність форми та конструкції;- духовна наповненість.

сприяти формуванню національної свідомості людини, здатності осмислення особистістю ролі та значення традицій у житті людини.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН МОДУЛЯ

Тема 1. Види українських народних ляльок, їх функціональні особливості.

1. Історична довідка про ляльок.

2. Види ляльок та їх функціональні особливості.

3. Матеріали, з яких виготовляються народні ляльки.

Тема 2.Технології виготовлення українських народних ляльок.

1. Особливості виготовлення ляльки-мотанки.2. Технологічна послідовність виготовлення шитої ляльки.3. Особливості вбрання українських народних ляльок.

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНИХ ГОДИН

Лекція, вивчення

теорії, год.

Практ. заняття,

год.

Семінар. заняття,

год.

Самост. робота,

год.

Всього, год.

Тема 1.1. Види українських народних ляльок, їх функціональні особливості.

1 1

Тема 1.2. Технології виготовлення українських народних ляльок

2 2 4

Підсумковий контроль у формі захисту індивідуальної творчої роботи

1 1

Всього год. 1 2 1 2 6

ФОРМА КОНТРОЛЮ

Навчальні результати слухачів у межах модуля оцінюються на основі: виконання практичних завдань;

Максимальна кількість балів за вивчення всього кусу – 100 балів.Прохідний бал – 51.

Розподіл балів:Види навчальної діяльності Підсумковий контроль Всього Підсумковий контроль (тест) 20 20Підсумковий контроль (захист) 80 80Всього 100 100

ГРАФІК НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Види навчальної діяльності

ТемаТермін

проведення, тиждень

Максимальна оцінка

Тема 1.1. «Види українських народних ляльок, їх функціональні особливості.»

Очна сесія Сума балів

Міні-лекція «Види українських народних ляльок, їх функціональні особливості.»

1 очна сесія

Тема 1.2. «Технології виготовлення українських народних

ляльок.»

Очна сесія Сума балів

Міні-лекція «Технології виготовлення українських народних ляльок»

1 очна сесія 20 б.

Захист індивідуальної творчої роботи

«Українська народна лялька»»

1 очна сесія 80 б.

Тощо 100 б.

ТЕМА 1.1. Види українських народних ляльок, їх функціональні особливості.

План лекції

1. Актуальність варіативного модулю « Виготовлення народної ляльки».2. Історична довідка про ляльок.

3. Види ляльок та їх функціональні особливості.

4. Матеріали, з яких виготовляються народні ляльки.

Тези лекціїКожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої звичаї,

що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. У бурхливому

плині часу нові події затіняють минуле, багато чого забувається, вивітрюється з

пам'яті людей. На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з

більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності,

системи глибинних морально-етичних цінностей нації. Серед багатьох

народних традицій особливе місце займають народні іграшки. Дитина

сприймає народну іграшку як засіб діяльності і як витвір мистецтва.

Зміст модуля «Виготовлення народної ляльки» для учнів 5-6 класів

передбачає ознайомлення з технологією виготовлення народної ляльки –

традиційним уподобанням малих і великих українців. Крім того, учні

знайомляться із обрядово-магічними функціями народних ляльок, типами

хатніх ляльок.

Технології виготовлення запропонованих ляльок доступні для учнів 5-6

класів. Для роботи рекомендовано використовувати доступні матеріали

(залишки тканини, шкіри, нитки, пряжа, природні матеріали тощо).

Для освоєння технології виготовлення ляльок варто добирати не складні

технології. Вдало виконана лялька повинна мати практичне застосування (як

іграшка, оберіг, сувенір тощо).

Орієнтовний перелік об’єктів праці

Вузлові та шиті ляльки, ляльки з трави, нитяні ляльки тощо.

Варіативний модуль для учнів 10-11 класів розроблено до навчальної програми

"Технології. 10-11 класи".

Програмою модуля передбачено ознайомлення учнів з українською народною

іграшкою, специфічними особливості народної іграшки (мінімальність

матеріальних затрат і фізичних зусиль на виготовлення, традиційність,

узагальненість образів, лаконічність і компактність форм, ощадливість декору,

достовірність, виразність форми та конструкції, духовна наповненість). Лялька-

оберіг, лялька-мотанка, іграшкова чи сувенірна - всі вони мають особливе,

магічне значення.

Ознайомлення зі зразками стародавніх українських ляльок передбачається

через проектно-технологічну діяльність. Як результат роботи над змістом модуля,

учні мають виконати проект. Проект складається із портфоліо і виготовлення

ляльки. До проекту входить: обгрунтування вибору теми проекту, його

актуальність, план роботи з виконання проекту, план проектної діяльності, вимоги

до виготовлення народної ляльки, визначення необхідних знань та умінь,

інформація про вироби-аналоги та їх аналіз, конструювання власної ляльки (опис,

ескізні замальовки - клаузура; шаблони; технологія виготовлення), добір

матеріалів за їх властивостями; добір інструментів; економічне обґрунтування;

міні-маркетин-гові дослідження, реклама; фото готової ляльки.

Під час виконання проекту важливо звертати увагу на його матеріалоємність і

вартість. Зміст програми передбачає виготовлення ляльки; конструювання та

моделювання лялькового одягу в традиціях українського вбрання; оздоблення

виготовленого виробу в традиційному українському стилі; самооцінка якості

виготовленої ляльки, її відповідності народним традиціям; формування уміння

урочисто, дотримуючись українських традицій, оформляти сувенірні та святкові

ляльки.

Для захисту проекту можна використати його презентацію, виконану в

програмі, наприклад, PowerPoint.

Орієнтовний перелік об'єктів праці

Українська вузлова лялька, шита лялька, лялька-мотанка, іграшкова,

сувенірна, ляльковий одяг (національний святковий чи побутовий).

Колись ляльки вміли виготовляти в кожній родині. Цим ремеслом

зазвичай займалися бабусі та матері, бо лялька призначалася дітям. Іграшки

були виготовлені з натуральних матеріалів, тому не шкодили здоров’ю дитини.

Ляльки-іграшки не тільки бавили дітей, поки дорослі працювали, а розвивали

їхній духовний світ. Сьогодні ж традиція виготовляти ляльки у родині втрачена.

Але мало-помалу повертаємось до джерел народного буття, до традицій та

звичаїв.

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний

талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних

культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України.

Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого

зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а

ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це

споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки –

берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів.

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини

або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф

простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»:

чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в

колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

ЛяUлька–це дитяча іграшка у вигляді людини або тварини.

Ще з часів рабовласницького ладу Єгипту (слайд 3), Греції та Риму,

можна простежити появу іграшок і, зокрема, ляльок. Перші ляльки носили

ритуальний характер і були виготовлені з доступних матеріалів, таких як глина,

камінь, дерево, кістки, шкіра,віск та інші. Брати до рук зображення людей

дозволялось тільки старійшинам роду, посвяченим в усі тонкощі магічних

обрядів.

Дерев’яні ляльки були знайдені в єгипетських гробницях, які відносять до

2000 року до н.е.

Ляльки з рухомими кінцівками та знімним одягом відносять до 200 р. до

н.е. Існують древньогрецькі оповідання, датовані 100 р. н.е, які показують, що

ляльки використовувались дівчатками, як іграшки.

У Римі і Греції, ляльки носили культовий характер. Наприклад, дівчини

Риму (слайд 4) зберігали своїх ляльок до заміжжя, а перед днем весілля

приносили їх у жертву Венері.

У Римі під час розкопок гробниць, де були поховані діти, знайдені

ляльки,зроблені з глини, дерева або слонової кістки. Як і сьогоднішні діти,

молодші члени римської цивілізації вдягали своїх ляльок за останньою модою.

Також були знайдені римські тканинні ляльки, які датуються 300 р. до н.е.

Вони були саморобними та традиційно виготовлялися з невеликих залишків

тканини.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» -- від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю.

В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай. 

Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу (шкіри або тканини) і з ниток. В Україні її знають як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів, ще з доби Трипільської культури. Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Цікава деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя. 

Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль.

Історія виникнення назви «лялька» в українського народу сягає прадавніх

часів, коли перші ляльки створювались на честь чарівної Богині кохання та

весни Лелі (або Лялі), яка була, за міфами, нерозривно пов’язана із весняним

відродженням природи, початком польових робіт. Богиню завжди уявляли

юною, красивою, стрункою та високою дівчиною. Саме її образи створювали

прадавні слов'яни, щоб лялька оберігала та вдихала силу життя в дитину.

Стародавні ляльки виготовлялися переважно з матеріалів, щозустрічалися

в природі, наприклад, трава. Вони називалися «стригушки», тому що робилися

зі стриженої трави (слайд 5).

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів

природи з трави або дерева: Купайло та Марена–символи Води й Вогню на

святі Івана Купала, Масляниці (слайд 6), яку роблять, коли проводжають зиму і

зустрічають весну. Навіть городні опудала, що їх досьогодні ставлять на

городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-

охоронцями оселі й обійстя від злих духів. 

Згодом, з поширенням ткацтва, все частіше почали використовувати

тканину і прядиво.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона  грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не  з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав

оселю від нечисті.

Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти. 

Відомий український дослідник і філософ Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці «Дитина у звичаях та віруваннях українського народу» дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки. Будучи священиком, звісно, в силу свого сану і світогляду, він зупинився виключно на іграшковій суті мотаної ляльки, цілком ігноруючи її обрядову, сакральну, магічну суть. 

Зокрема, він перший описує один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, втромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух.»

4. Види ляльок та їх функціональні особливості.

Обрядові ляльки, їх призначення (слайд 6).

Оберегові ляльки (слайд 7).

Ігрові ляльки (слайд 8).

Сувенірні і авторські художні ляльки (слайд 9).

5. Матеріали, з яких виготовляються народні ляльки. (слайд 10)

Тема 2. Технології виготовлення українських народних ляльок.

6. Особливості виготовлення ляльки-мотанки.7. Технологічна послідовність виготовлення шитої ляльки.8. Особливості вбрання українських народних ляльок.

Відповідно до технології виготовлення ляльки бувають вузлові (мотані) (слайд 11), та шиті (слайд 12).

В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди.

Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу

підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб. 

Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Берегиня – охорониця дому.

Обличчя як такого у традиційної ляльки немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людиною, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти. В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голова. Потім голова обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста.

(слайд 13) Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових

починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.

Далі формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб(слайд 14) Дехто з

майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й

груди. Після того ляльку одягають.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується

голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять

колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє

та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання

ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші найважливіші деталі ляльки-

мотанки дотепер виготовляються без застосування голки.

Традиційна українська лялька-мотанка – це символ жіночої мудрості,

родинний оберіг. Ляльку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого

роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь

рід.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої

думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове.

Це вельми важливий культурний і навіть магічний феномен, про який зараз

якщо й згадують, то здебільшого в контексті сумнозвісних «ляльок вуду», з

допомогою яких чаклуни в Африці та на островах Карибського моря насилають

хвороби і нещастя на своїх ворогів. Але нерідко забувається, що магія – це

всього лише уміння працювати з певними силами природи, які до кінця ще не

можуть пояснити вчені, і ці сили можна обернути як на шкоду, так і на користь,

-- все залежить від намірів і дій конкретно взятої людини, яка проводить

ритуал.

Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася. До цих пір такі ритуали зустрічаються в племенах Африки та Австралії.

Раніше в Україні ляльку-мотанку робили, щоб викликати або припинити дощ, змінити погоду, залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві.

Зокрема, дуже цікавим виглядає звичай робити ляльку-мотанку для викликання дощу. Це знову нагадує про Велику Богиню, древньоєвропейську Богиню Дану – Праматір Вод, яка, за міфами європейських народів, народила усі ріки (і до сьогодні корінь імені цієї богині зустрічається в назвах багатьох європейських річок). Пізніше у слов’янських народів був культ богині Макоші – володарки живильних небесних вод (дощу), покровительки священних цілющих джерел, володарки і хранительки людських доль. До цієї богині молилися біля джерел та водойм, до неї зверталися з проханням про урожайні дощі. І зображували її жінкою з піднятими або розпростертими руками. До сьогодні розпростерті в жесті захисту руки – атрибут української ляльки-мотанки. Крім того, що Макоша – богиня води, вона ще й богиня-прядильниця, вона пряде нитки людських доль. І в даному разі ниточка, якою мотається лялька-берегиня – це теж символ щасливої нитки, що її пряде кожному з нас Велика Богиня. І майстриня, створюючи ляльку-мотанку, щакладає у своє творіння щасливі побажання, яких вона просить для майбутнього власника ляльки у Хранительки Долі…

Також за народними повір’ями, лялька – це вмістилище душі, життєвої сили людини. В багатьох культурах, зокрема, в Японії і в деяких племенах Америки було прийнято робити ляльку, що символізувала конкретну людину, для вигнання хвороби з тіла. Лялька, виготовлена з тканини або іншого

матеріалу, використовувалася цілителями для лікування тяжких хвороб з допомогою магічного обряду. Ляльку спеціальним заклинанням зв’язували енергетично з хворою людиною, далі цілитель чи знахар замовлянням переносив хворобу на ляльку, після чого її закопували, спалювали або знищували іншим чином. Вважалося, що із знищенням ляльки піде й хвороба від людини. Аналогічні обряди в тій чи іншій формі існували і в інших традиціях, зокрема, і українські відьми-знахарки теж мали подібний звичай. Ляльку для такого ритуалу – чи то оздоровчого, чи навпаки, шкідливого -- робили з воску або тканини, іноді з глини – тобто, з матеріалів, які порівняно легко було знищити.

Окремий різновид обрядової ляльки, яка робилася на добробут і щастя – це весільна подвійна лялька, що зображувала «князя з княгинею», тобто, молодого й молоду. Такій подвійній ляльці робили одну ручку на двох, що повинно було символізувати злагоджене любов’ю життя. І нерідко таку парну ляльку садовили на першій підводі, якою молоді їхали до церкви вінчатися, щоб ця лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. До речі, дотепер нерідко можна бачити на капоті машин весільного кортежу ляльку, хоча уже давно забувся первісний, сакральний символ цієї традиції. 

У наш час майстри, які працюють з традиційною народною лялькою відзначають позитивний вплив, який має процес виготовлення такої ляльки на психіку людини.  Виготовлення ляльки-мотанки – це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки, стають врівноваженішими, і разом з тим, вони роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Так само, жінки, які в період вагітності, проходять майстер-клас, формують для своєї дитини щастя, здоров’я, успіх.

Лялька-мотанка – це один із найдревніших архетипічних символів, який єднає культури і традиції. Це ознака швидше не історичної спорідненості культурних традицій, які розвивалися у цих регіонах, єдніості духовного, сакрального простору для всіх людей, у яких попри всі війни і роздори, якими повна людська історія, завжди було прагнення до злагоди й гармонійного життя, яке уособлює зроблена з молитвою та любов’ю лялька-мотанка.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Шита лялька з’явилася приблизно в середині ХІХ століття, коли з

розвитком науки та промисловості стали виробляти дорогі фарфорові ляльки.

Прості люди почали виготовляти дешевші, шиті ляльки. Це були ляльки більш

наближені до людей. Традиція робити їх без обличчя збереглася, але в той же

час з’явилися і ляльки з пришитими рисами обличчя. Такі ляльки були

доступною іграшкою для дітей.

Лялька повинна бути одягнена у сорочечку, під'юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску. Також обов’язковим є фартух. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи - минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто. Вишивка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Намисто уособлює достаток. Також повинен бути головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - що символізує зв'язок з небом.(слайд 15)

Вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та

враховуючи символічне призначення ляльки. Якщо лялька робиться на

добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки,

(слайд16); для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті,(слайд17); для

щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори,

(слайд18); для успіху в творчості – блакитні.(слайд19).

Особливості вбрання Донеччини.

Традиційні жіночі сорочки Донеччини білого кольору. Низи рукавів збиралися на нитку, іноді пришивали оборки — чохли. Вишивка сорочок — біла або червоно-чорна; вишивалися рукави, вставки.

Майстрині наші вишивають і геометричні, і геометризовані орнаменти, переважно виконані технікою "хрест". Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Пізніше на зміну цим видам убрання приходять вовняні (кашемірові) або ситцеві рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'яти), а також спідниці з оборкою, пришитою до подолу. Фартухи, які називалися тут попередницями чи запонами, були двох видів: із грудинкою та на паскý; перший здебільшого правив за робочий одяг, другий був святковим. Фартухи з грудинкою шили з темної дешевої фабричної тканини, іноді зі скромною обшивкою тасьмою. Фартухи на паску робили з білого полотна й обов'язково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом.

Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних квітів. Пов'язувались яскравими хустками. На шиї дівчата носили намисто або коралі з дукачами, перли, і котра була

багатша, та носила й більше низок намиста;

Чобітки, черевички були шкіряні або сап'янові – червоні або жовті з

залізними підковками замість закаблуків.

Практичне заняття «Технології виготовлення українських народних ляльок»

Методи навчання (індивідуальна робота)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ (ГЛОСАРІЙ ДО ТЕМИ)

ЛяUлька–це дитяча іграшка у вигляді людини або тварини.

МоUтанка (ляUлька-моUтанка, куUкла) – зроблена з тканини вузликова лялька.

Назва походить від укр. мотати.

Лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя. Берегиня – охорониця дому.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ДО МОДУЛЯ

Підсумковий тест

Слайд питання 1. Мотана, або вузлова лялька, виготовляється з м’якого матеріалу (шкіри або

тканини), ниток, трави або соломи, глини, дерева, полімерних матеріалів.2. Лялька-мотанка має виразне обличчя і схожа на певну людину.3. Вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та

щастя. 4. Деталі ляльки –мотанки зшивають голкою.5. Ляльки-мотанки мають обовязковий головний убір, що символізує зв'язок з

небом.6. Особливості вишивки Донецької області: на білому фоні біла або червоно-

чорна вишивка дрібним «хрестиком»

Вимоги до індивідуальних творчих робіт:

Критерії оцінювання

• Технологічні: оригінальність використання і поєднання матеріалів;

нестандартні технології; незначна витрата коштів; середня складність і обсяг

виконаних робіт відповідає всім вимогам ручних робіт.

• Конструктивні: зручність використання, міцність, надійність;

відповідність конструкції призначенню виробу; середня складність побудови

конструкції.

• Економічні: невелика собівартість проекту; невисокий рівень продажної

ціни.

• Екологічні: забрудненість навколишнього середовища під час

виготовлення виробу відсутня; можливість повторного використання виробу по

закінченню строку служби.

• Естетичні: оригінальність форми; композиційна завершеність;

класичне кольорове рішення; народний стиль з елементами сучасності.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.3. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли

України. Київ, 1979.4. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.5. Косміна О. Традиційне вбрання українців. Т.І. Лісостеп. Степ.К.: Балтія-

Друк, 2008. 6. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. Київ:

1973.7. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі

елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963. 8. Стамеров К.К. Нариси з історії костюмів (у двох частинах) Ч.1. – Київ:

Мистецтво, 1978.

9. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.10. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник./А.П.

Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. Київ: Либідь, 199411.Українське народознавство: Навч. посібник/ За ред. С.П. Павлюка, Г.Й.

Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів, 1994 12.http://www.costumehistory.ru 13.http://www.narodko.ru 14.http://vernisag.com.ua