2

Зміст

1. Вступ

2. Поезія Німеччини ХVІІ ст.

3. Література Німеччини XVIII ст.

4. Тема війни у німецькій літературі ХХ століття.

5. Висновки.

6. Використані джерела.

3

1. Вступ

Література Німеччини сходить корінням в глибоку стародавність. Римські

історики писали про існування у давніх германців пісень міфологічного і

героїчного характеру. До перших вцілілих пам'ятників німецької словесності

відносяться уривок героїчної "Пісні про Хільдебранда" (початок IХ ст.) і

"Мерзебурзькі заклинання" (початок Х ст.).

У ХІІ-ХШ ст. отримав розвиток героїчний епос на сюжети з давньої

історії: "Гудуруна" (1240 р.), "Пісня про Нібелунга" (бл. 1200 г.), "Равенська

битва" (середина ХШ ст.) й інші. У цей час виникає, так звана, "куртуазна"

література, у якій оспівуються подвиги лицарів і їхнє служіння вірі. Її жанрами

стають рицарська лірика - мінезингери, і рицарські романи. Яскравими

представниками цих жанрів були Вальтер фон дер Фогельвейде, Генріх фон

Фельдеке й інші.

ХШ ст. у Німеччині - це затвердження готичного стилю в мистецтві, що,

базуючись на придворно-рицарській культурі, з'явився визначальним

напрямком у розвитку культури всієї середньовікової Європи. У другій

половині ХШ ст. зі зростанням міст і розвитком ремесел виникає бюргерська

література, а на противагу рицарському мінезингу з'являється поезія ремісників

- мейстерзінгери. В якості літературної мови, починаючи з ХШ ст., виступає

верхньонімецький діалект.

ХV-ХVП ст. - час, коли політична роздробленість Німеччини негативним

чином відбивалася на розвитку її культури. Культурне життя існувало

здебільшого при князівських палацах. Разом з тим, це був період початку

німецького Відродження. Найвищого розквіту мистецтво Німеччини досягло на

початку ХVI ст. Найбільшим вкладом у розвиток літератури в цей період були

праці М. Лютера, його духовні пісні й гімни, і особливо переклад Біблії

німецькою мовою. У 1678 році у Гамбурзі відкрився перший Національний

музичний німецький театр. Перша німецька опера була написана Г. Шютцем

(1585-1672).

4

У ХVШ ст. німецька культура продовжила розвиток під знаком

буржуазного Просвітництва. Першим представником Просвітництва у

Німеччині був І. Готшед (1700-1766), який проголосив першість "здорового

сенсу" в науці і літературі. Відомими літераторами цієї епохи були: поет Г.

Клопшток (1724-1803) - попередник літературного руху 70-х років ХVШ ст.

"Буря й натиск", М. Віланд (1733-1813) - поет, сатирик і романіст, автор

просвітницького "роману виховання" "Агатон". Засновником романтичного

напрямку в німецькій літературі став барон Гарденберг, відомий під

псевдонімом Новаліс (1772-1801). Його ідеї розвивав у своїх численних творах

літератор, публіцист і філософ Фрідрих Шлегель (1772 - 1829). Першим

представником класицизму в німецькій літературі став Г. Лессінг (1729-1781),

який обґрунтував реалістичну естетику національної німецької літератури.

Великими представниками німецького (Веймарського) класицизму кінця ХVШ

ст. були І. В. Гете (1749-1832), І. Ф. Шіллер (1759-1805) та І. Г. Гердер (1744-

1803). Яскравим представником романтизму в німецькій літературі був Т.

Гофман (1776-1822). У другій половині ХVШ ст. в мистецтві Німеччини

починають виявлятися тенденції класицизму. Родоначальником німецької

класичної філософії став Еммануїл Кант (1724-1804).

У німецькій літературі першої половини ХIХ ст. розвиваються два

напрямки: ліберально-буржуазне (А. Платний, К. Іммерман й інші) і буржуазно-

демократичне (Л. Берні, К. Гуцков тощо). В поезії прославився великий поет Г.

Гейне (1797-1856).

Трагічні події ХХ ст. були важкими ударами для німецької культури.

Тоталітарний режим, встановлений у Східній Німеччині здійснював тиск на

культуру, обмежуючи її рамками соцреалізму. Культуру Німеччини ХХ ст.

представляють всесвітньо-відомі письменники, поети і драматурги: Томас

(1875-1955) і Генріх (1871-1950) Манни, Е. Ремарк (1898-1970), Б. Келлерман

(1879-1951), Г. Гессе (1877-1962), М. Коммерель (1902-44), Г. Кайзер (1878-

1945), Р. М. Рільке (1875-1926), Б. Апіц (1900-1979), Д. Нолль (нар. 1927), Г.

Белль (1917-1985), А. Шмідт (1914-1979).

5

2. Поезія Німеччини ХVІІ ст.

В німецькій літературі першої половини ХVІІ ст. головне місце безумовно

належить ліричній поезії. Її розквіт у 1620–1650-і роки відзначається появою

багатьох творчих індивідуальностей, поетичних гуртків і шкіл. Ця поезія з

великою силою відбила трагедію народу, кинутого у прірву жорстоких

бідувань. Жодна інша західноєвропейська література ХVІІ ст. не сказала такого

вагомого й співчутливого слова про народні страждання, про “сльози вітчизни”,

як німецька. Знаменно, що впорядковуючи антологію німецької поезії ХVІІ ст.,

один з найбільших її шанувальників Йоганнес Бехер, поет ХХ ст., виніс на її

обкладинку саме цей титул: “Сльози вітчизни”, – за однойменним сонетом

А.Гріфіуса.

Із всіх поетів ХVІІ ст. епоха Просвітництва, тобто ХVІІІ ст. визнала лише

Ф.Логау, чиї епіграми були видані Лесінгом. Епізодичне захоплення окремими

поетами (Фрідріхом Шпеє, Анд.Гріфіусом) спостерігалося в епоху романтизму,

але справжнє відкриття поезії німецького бароко і пов’язаний з цим перегляд і

переоцінка всього літературного розвитку Німеччини ХVІІ ст. настало лише у

ХХ ст.

Отож тематика німецької лірики цього періоду, в основному навіяна

подіями Тридцятилітньої війни: це опис народних страждань, трагічних

обставин особистого життя поетів, вираження їх політичних надій і

розчарувань, симпатій і антипатій, узагальнена трактовка понять “мир” і

“війна”.

Поряд з цією громадянською тематикою зустрічаються традиційні

мотиви античної і ренесансної лірики: вірші про кохання, застольні пісні,

різного роду вірші “на випадок” життя: шлюб, народження, смерть високих

осіб, меценатів або друзів поетів. Основними жанрами були: сонет, ода,

епіграма і різного роду пісенні форми.

Представником старшого покоління німецьких поетів був Георг Рудольф

Векерлін (1584–1653). Векерлін отримав добру освіту, володів багатьма

європейськими мовами, здійснив декілька подорожей за кордон з

6

дипломатичними дорученнями. Поет був протестантом і після поразки

протестантів Векерлін покинув Німеччину і переселився в Англію, де зблизився

з великим англійським поетом і публіцистом Джоном Мільтоном. Ще до свого

від’їзду, в 1618–1619 рр., вийшла його збірка в двох томах “Оди і пісні”.

У 1641 р. в Амстердамі з’явилися його “Духовні та світські вірші”.

Векерлін у передмові до своїх поетичних збірок відстоює високі достоїнства

німцеької мови, яка не поступається за багатством і засобами вираження

класичним стародавнім мовам. Поет бореться із засиллям модних іноземних

слів, які засмічують німецьку мову, не боїться вводити в свої вірші і драматичні

сценки окремі слова, а іноді й цілі діалоги на рідному швабському діалекті.

Свою поетичну творчість Векерлін розглядав як патріотичний акт.

Велику роль у формуванні німецької культури нового часу відіграв поет

Мартін Опіц (1597–1639).

Ще в гімназії Опіц почав створювати вірші на латинській мові, а в 1617

р. написав промову на латинській мові “Аристарх, або про зневагу до німецької

мови”, в якій закликав до чистоти німецької мови, до її звільнення від засилля

іноземних слів, відстоює її переваги перед стародавніми мовами і вважає, що

німецька мова є придатною для поетичної творчості.

У 1621 р. М.Опіц пише велику поему в чотирьох книгах (2300 віршів)

“Слово втіхи серед бід війни” (видана в 1633 р.). У поемі описуються всі жахи

війни, проілюстровані прикладами із стародавньої і нової історії (в тому числі

Варфоломіївська ніч). Поет розрізняє війни за їх метою – війни за свободу

допустимі, війни заради наживи повинні бути суворо засуджені. Опіц теж був

протестантом і його поема “Слово втіхи серед бід війни” має антикатолицьке

спрямування. Але тут слід зважити на те, що це спрямування має не стільки

релігійний, скільки політичний характер.

У 1624 році вийшла з друку теоретична праця Опіца “Книга про німецьке

віршування” або “Книга про німецьку поезію”. В трактаті розглядаються

загальні питання поетичної творчості: роль поетичного натхнення, ерудиція

поета, питання про правдоподібність, теорія жанрів, конкретні стилістичні

7

правила. Опіц включив у свій трактат і короткий історичний огляд німецької

поезії з найдавніших часів. Принциповою новизною книги була глава про

метрику. Опіц встановлює для німецького вірша силабо-тонічну систему. Серед

віршованих розмірів перше місце він віддає олександрійському віршу. Поет

детально аналізує різні типи і варіанти рим, встановлює правила римування, дає

описи строфічної структури сонета та оди.

Після виходу “Книги про німецьке віршування” до Опіца прийшла слава

і визнання. Його теорію захоплені послідовники почали пропагувати в усіх

університетах. З’явилася величезна кількість учнів і полідовників поета.

Це наслідування мало позитивні сторони, але здебільшого негативні

сторони. Поезія відірвалася від народного грунту. Поети орієнтувалися на

античні зразки і зневажали національні поетичні традиції. Олександрійський

вірш (римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом

на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних рим) став основним віршем для

всього ХVІІ ст.

У своїй ліриці М.Опіц розробляв поряд з темою війни традиційні мотиви

ренесансної поезії: оспівував чуттєве кохання, насолоду картинами мирного

життя на лоні природи.

Із багаточисельних жанрів лірики Опіца, а це сонет, ода, “вірш на

випадок” та ін. силу художнього впливу зберегли в наші дні пісні Мартіна

Опіца.

Поета довгий час розглядали як основоположника раннього німецького

класицизму, посилаючись головним чином на його поетичну теорію. Однак

особливості його власної поетичної практики виявляють очевидну близькість

до стилістичних форм поезії бароко.

Оосбливим напрямком німецької поезії ХVІІ ст. була релігійна пісня,

тематично зорієнтована на євангельські сюжети, але яка й розвивала художні

традиції народної пісні з її простотою, щирістю почуттів, глибокою людяністю,

живим і безпосереднім сприйняттям природи. Найяскравішим представником

цього напрямку був Фрідріх Шпеє (1591–1635). Він був одним із небагатьох

8

католицьких поетів Німеччини ХVІІ ст. У 1631 р. Шпеє анонімно випустив

латинський трактат “Обачливість при винесенні вироків або про процеси над

відьмами”, в якому рішуче виступає проти засудження звинувачуваних до

страти на основі признання, отриманого від звірячих катувань.

У 1620-і роки в Кенігсберзі формується гурток поетів, яких об’єднала

любов до музики. Найпоширенішим жанром серед поетів гуртка була пісня,

проста, задушевна, музична, близька за духом до народної. Найвідомішим

поетом гуртка був Сімон Дах. В історії німецької поезії залишилися не його

(Сімона Даха) вірші “на замовлення”, а пісні, проникнуті щирим глибоким

почуттям і які оспівують справжні людські цінності – любов, вірність, дружбу.

Найвідоміша з них – пісня “Анке із Тарау”. Пісня була написана на місцевому

діалекті. Згодом пісня ця була перекладена на літературну німецьку мову

Йоганом Гердером і включена до його збірки “Народні пісні” (1778).

Центром поетичного життя Німеччини ХVІІ ст. дещо пізніше став

Ляйпціг, де поезія розвивалася в основному в студентському середовищі.

Яскравим представником ляйпцігського гуртка був Пауль Флемінг (1609–1640).

Сам він завжди вважав себе послідовником М.Опіца. Але його лірика має

значно більшу оригінальність і художню силу, ніж творчість старшого поета.

Тема кохання складає зміст більшості його віршів і сонетів. Але поряд з цим

Пауль Флемінг розширює тематичні рамки сонета, наповнюючи його глибоким

філософським змістом. Таким є сонет “До самого себе”. У вірші “Роздуми про

час” поет звертається до філософської теми буття, яка була дуже популярною в

поезії німецького бароко.

Во времени живя, мы времени не знаем.

Тем самым мы себя самих не понимаем…

Весьма различны времена по временам:

То нéчто, то ничтó – они подобны нам.

Изжив себя вконец, рождает время время.

Так продолжается и человечье племя.

9

Велике місце в ліриці П.Флемінга займає тема війни. У “Новорічній оді

1633 р.” поет змалював страшну картину спустошення рідного краю:

Наши села сожжены,

Наши рати сражены.

Наши души гложет страх.

Города разбиты в прах.

Найповнішим і художньо найдовершенішим втіленням німецької

барокової поезії була творчість Андріаса Гріфіуса (1616–1664).

Поряд з високими жанрами (ода, поема, сонет) в німецькій поезії ХVІІ ст.

розвивалася й епіграма. В історію німецької літератури сілезький поет Фрідріх

фон Логау (1604–1655) ввійшов саме як видатний майстер цього лаконічного,

сатирично гострого жанру.

У 1638 р. Логау випустив збірку “Двісті римованих німецьких виразів”.

А за рік до смерті, в 1654 р. він видав під псевдонімом Соломон фон Голау

(анаграма його справжнього прізвища) “Три тисячі німецьких епіграм”.

Зразками для Логау послужили римські сатирики Марціал і Ювенал.

Логау вдалося створити справжню національну і за змістом, і за формою

німецьку епіграму.

Поет піддає сатиричному висміюванню всі сфери суспільного і

приватного життя. Одна із головних його тем – тема війни, яка відбувалася на

його очах, її матеріальні і моральні наслідки.

У великій групі епіграм поет ставить соціальні і моральні питання. Він

викриває звички, пороки людей, їхній фальш, лицемірство.

Логау звертається і до питання про втрату національної гордості, про

сліпе наслідування іноземцям в одязі, манерах, мові. Зустрічаються в епіграмах

і влучні замальовки звичаїв – про подружню невірність, пристрасть до вина,

рабське наслідування моді тощо.

Більша частина епіграм – короткий вірш, двовірш або чотиривірш.

Епіграми Логау написані простою, зрозумілою мовою, вільною від

10

орнаментальності і вишуканості. За життя поета його епіграми не

користувалися широкою популярністю.

Слава до Логау прийшла через століття. У 1759 р. Лессінг видав вибрані

епіграми Логау, в яких побачив настрої і теми, співзвучні віку Просвітництва.

‘Heutige Weltkunst’

Anders sein und anders scheinen,

Anders reden, anders meinen,

Alles loben, alles tragen,

Allen heucheln, stets behogen,

Allem Winde Segel geben,

Bös und Guten dienstbar leben,

Alles Tun und alles Dichten.

Bloß auf eignen Nutzen richten:

Wer sich dessen will befleißen,

Kann politisch heuer leußen.

‘Житейская мудрость’

Быть одним, другим казаться,

Лишний раз глухим сказаться,

Злых, как добрых, славословить,

Ничему не прекословить,

Притворяться, лицемерить,

В то, во что не веришь, – верить,

Чтоб не влипнуть в передряги,

О своем лишь печься благе, –

И, хоть время наше бурно,

Сможешь жизнь прожить недурно.

11

3. Література Німеччини XVIII ст.

Англія і Франція, два найбільші держави в Європі у XVIII столітті, які

боролися за першість у захопленні колоній, за першість на світовому ринку,

прагнули підтримати ситуацію, політичну систему в Німеччині, зберегти її

роздробленість, використовувати постійні чвари між окремими німецькими

князями. Вони залучали німецьких князів у війни: Англія проти Франції,

Франція проти Англії. Німецькі держави отримували від Англії і Франції

величезні грошові субсидії. Франція за 1750-1772 рр.. виплатила 82 млн ліврів

Австрії, 9 мільйонів Саксонії, 9 мільйонів Баварії, 11 мільйонів Пфальц і т.д.

Англія виплатила Пруссії за період Семирічної війни 21 мільйон фунтів

стерлінгів.

Іноземні субсидії анітрохи не сприяли економічному підйому Німеччини.

Війни, в яких брали участь німецькі князівства, все більше і більше підривали

їх матеріальні основи. У Баварії через нестачу робочої сили в кінці XVIII

століття третина землі залишалася необробленій, причому землі

плодороднейшей. Важко постраждала від Семирічної війни Саксонія. Ця війна

скоротила населення Ганновера на 96 тисяч чоловік.

Господарське життя в ряді князівств і міст з року в рік все більше і більше

розбудовувалася. Разючий приклад тому - історія Нюрнберга, де населення за

двісті років (1580-1780) зменшилася наполовину в зв'язку з поступовим

скороченням виробництва і витоком із міста робочої сили. Німеччина

відставала технічно від тодішньої Англії і Франції. «Англійці і особливо

французи виробляли ті самі вироби, що і нюрнбержци, тільки краще і дешевше,

тому що замість нюрнберзького ремесла у них існувала мануфактура», - писав

Ф. Енгельс.

Тим не менш і в Німеччині в XVIII столітті, особливо у другій половині

століття, намітилися тенденції до зростання виробництва, до виникнення

буржуазних елементів господарства в надрах економічної системи феодалізму.

У верхній Сілезії активізується розробка вугільних покладів, цинкової руди.

Збільшується вироблення сукон. Зростає гірська промисловість Саксонії.

12

Бурхливо розвивається портове місто Гамбург. Через нього здійснюється

вивезення металів, лісу, полотна в Англію, Іспанію, Францію. У Гамбурзі

розвивається суднобудування.

Розвиток виробництва в Німеччині відбувається, звичайно, в значно

менших масштабах, ніж у Франції і особливо в Англії. Перспективи буржуазної

революції ще далекі в Німеччині XVIII століття, значно далі, ніж у Франції.

Німецька буржуазія ще слабка, розрізнена, класово не організована, позбавлена

того бойового, наступального духу, який характерний для французької

буржуазії передодня революції.

Історична обстановка обумовлює й особливості німецького

Просвітництва. У Франції просвітителі вже штурмують феодальні бастіони, у

Німеччині завдання боротьби ще дуже смутно представляються погляду

просвітителів. «У той час, як у Франції вже в XVIII столітті переважають

публіцисти, і до того ж публіцисти першого рангу, - у Німеччині все зводиться

до втечі з дійсності у ідеальні сфери», - писав Енгельс.

У Франції основна задача Просвітництва зводилися до підготовки мас до

буржуазної революції. У Німеччині цьому завданні передувала інша історична

завдання національного об'єднання, вже виконана Францією. Тому визвольні

тенденції німецького Просвітництва тісно переплітаються з ідеєю національної

самосвідомості, з ідеєю національної єдності німецького народу. Боротьба за

національне об'єднання стала першочерговим завданням німецького

Просвітництва. «Ми, німці, ще не нація», - нарікав Лессінг. «Так буде

Німеччина настільки єдина, щоб німецькі талери й гроші мали одну і ту ж ціну

в усій державі; настільки єдина, щоб я міг провезти свій дорожню валізу через

всі тридцять шість держав, жодного разу не розкривши його для огляду. Нехай

буде вона настільки єдина, щоб міський дорожній паспорт, виданий у Веймарі,

не був визнаний прикордонним чиновником сусідньої держави недійсним, як

паспорт іноземця. У межах Німецької держави не повинно бути мови про свою

країну і закордону, і нехай в Німеччині будуть єдині заходи і все, торгівля та

13

обіг і сотні тому подібних речей, яких я не в змозі зараз пригадати », - писав

Гете.

Німецька культура XVIII століття вийшла за національні рамки,

увійшовши складовою частиною в загальнолюдську світову культуру.

Німеччина висунула гігантів літератури світового значення - Лессінга, Гете,

Шіллера, теоретика мистецтва Вінкельмана, талановитих представників

літературного руху «Бури і натиску». У кінці XVIII століття небачених висот

досягає німецька музика в геніальних творах Моцарта і Бетховена. Німеччина

дала світові найбільших мислителів - Канта, Фіхте, Гегеля.

У Франції рух філософської думки став ідеологічною підготовкою до

революції. Революція відбулася. У Німеччині цього не сталося. Тут всі сили

революційних дерзань трансформувалися у філософську думку, пішовши на

сторонні сфери складних проблем, часом дуже важливих для інтелектуальної

діяльності людей, але далеких від конкретних, нагальних потреб політичного

життя. Причому сама форма філософствування придбала майже незбагненних

для недосвідченого читача абстрактність.

Генріх Гейне в книзі «До історії релігії і філософії в Німеччині», в якій він

блискуче переклав на яскраво мова туманну термінологію німецьких філософів,

жартівливо заявляє: «Я торкаюся тут взагалі комічну сторону наших філософів.

Вони постійно скаржаться, що їх не розуміють. Гегель на смертному одрі

сказав: «Тільки одна людина мене зрозумів», - але слідом за тим сердито додав:

«Але й той мене не розумів».

Німецька філософія XVIII століття завоювала собі місце в історії.

Німеччина внесла свій особливий внесок у суспільний розвиток європейських

народів у вигляді чистого мислення. Маркс писав:

«... Німеччина супроводжувала розвиток сучасних народів лише

абстрактної діяльністю мислення, не приймаючи активної участі в дійсних

битвах цього розвитку» 1.

У п'єсу «Змова Фієскі» Шиллер ввів знаменну деталь. Його герой жене

художника:

14

«Ти скидає тиранів на полотні, а сам залишаєшся жалюгідним рабом.

Мазкогл кисті ти звільняєш держави, але не в силах розбити власні ланцюга.

(Голосно, владно.) Піди! Твоя робота - скомороство! Видимість, поступися

місцем діянню!. »(Дія II, явище 17).

Німецька філософія другої половини XVIII і початку XIX століття була

переважно філософією ідеалістичної. Однак порівняно з попереднім їй

механістичним матеріалізмом вона зробила крок вперед, збагачуючи людську

думку новим, надзвичайно важливим методом пізнання дійсності -

діалектикою. Через боротьбу, через заперечення механістичного,

метафізичного матеріалізму вона наблизила людство до вершини філософії -

діалектичного матеріалізму, підготувала для нього грунт. Діалектичний та

історичний матеріалізм К. Маркса, як відомо, використовував діалектику

Гегеля.

Бароко і класицизм

Німецька література, яка відбила у XVII ст. глибоке моральне потрясіння

народу після спустошливої 30-літньої війни, та яка була переповнена ідеями та

естетикою бароко, тепер, у XVIII ст., почала поступово переходити до більш

спокійного і тверезого погляду на речі. Заговорили про національну єдність і

єдиному літературній мові. Політична роздробленість країни не могла не

позначитися на мові народу.

Обласні діалекти, засмічення мови всілякими варваризмами заважали

створенню літератури в загальнонаціональному її значенні.

Готшед увійшов в історію німецької літератури як борець проти стилю

бароко («Раціональна риторика», 1728; «Досвід критичної теорії поезії для

німців», 1730; «Основоположенія німецького стилю», 1748).

Він протиставив літературі бароко раціоналістичні основи класицизму.

Думка і логіка, ясність, правдоподібність, простота - ось прикраса мистецтва;

громадянське виховання - ось його мета. Так він сформулював свої естетичні

принципи. Дотримуючись їх, він написав трагедію «Вмираючий Катон» (1732),

в якій прославив громадянську доблесть республіканця Катона Утіческого,

15

який не побажав пережити республіку і позбавив себе життя після захоплення

Юлієм Цезарем влади. П'єса користувалася протягом приблизно двадцяти років

успіхом у глядачів.

Проте, не володіючи достатніми поетичними силами, щоб створити твори

високої майстерності, Готшед сам пішов хибним шляхом - механічного

перенесення на німецьку грунт методів французької класицистичної літератури.

Він перекладав на німецьку мову трагедії Корнеля і Расіна, не намагаючись

знайти на рідному грунті, в народних поетичних традиціях, необхідних джерел

для оновлення національної літератури. Оригінальні і перекладні п'єси Готшеда

увійшли до шеститомний збірник, виданий їм у 1741 - 1745 рр.. під заголовком

«Німецька сцена, влаштована за правилами стародавніх греків і римлян».

Своєчасно сказавши нове слово, Готшед швидко, однак, застарів, відстав

від вимог часу. «Якщо б Готшед хотів йти вперед разом зі століттям, якщо б

його смак і погляди могли розширюватися і очищатися одночасно з поглядами і

смаком його століття, бути може, він, дійсно, з стіхоплета зробився () И

поетом», - писав Лессінг 1.

У 40-х рр.. розгорівся знаменитий спір між Готшеда та швейцарськими

літераторами Бодмер і Брейтінгером. Вони відкинули нормативну

классицистическую естетику Готатеда, що стала вже майже канонічною, і

проголосили право поета на творчу свободу.

Суперечка йшла безпосередньо про право поета на вигадку, на введення в

твір чудесного елемента, про право на вільні порівняння, мальовничість,

картинність зображення. Все це не узгоджувалося з суворою безстрасністю

Готшеда. «Швейцарці» заявляли, що поетична мова може сміливо запозичувати

слова і звороти з мови селян. Останнє особливо шокувало Готшеда. Не без

впливу «швейцарців» в 1741 р. був виданий у віршованому перекладі уривок з

трагедії Шекспіра «Юлій Цезар» (автор перекладу - прусський посол в Лондоні

Каспар Вільгельм фон Борк). Готшед був обурений і висловив саме негативне

судження про Шекспіра.

16

«Швейцарців» підтримали молоді поетичні сили. «Цюріхського полемічні

статті про виправлення німецького смаку проти готшедовской школи»,

публікувалися Бодмер і Брейтінгером, читалися усією Німеччиною. Готшеда

піднімали на сміх, писали на нього епіграми, присвячували йому сатиричні

поеми («Дунціада» Віланда). Злі язики жартували, що, коли б Катон встав з

гробу і прочитав трагедію Готшеда «Вмираючий Катон», він вдруге покінчив з

собою.

Авторитет Готшеда був остаточно підірваний. Час його пройшло. У

німецькій літературі настала нова пора. Бодмер і Брейтінгер звернулися до

народних поетичним традицій, до древньої німецької поезії. Бодмер видав

поему «Нібелунги», пісні середньовічних мінезингерів. Власна поетична

продукція супротивників Готшеда не блищала досконалістю, однак їхня заслуга

полягала у тому, що вони вказали на національний джерело літератури.

Борючись проти французького класицизму, популяризоване Готшеда,

Бодмер знайомив німців із зразками англійської поезії, перекладав

староанглійські балади і «Втрачений рай» Мільтона. Однак тепер в німецьку

поезію проник релігійний, містичний елемент. Поети почали захоплюватися

християнськими легендами. Бодмер писав поеми на біблійні теми.

17

4. Тема війни у німецькій літературі ХХ століття.

На початку XX століття у Німеччині стрімко розвивалася промисловість. У

70-х роках у суспільному житті відбулися глибокі зміни. Замість дрібних,

напівфеодальних держав, виросла Німецька імперія. Такий підйом суспільного

життя наклав відбиток і на літературу. Розвивалися нові художні напрямки:

критичний реалізм, натуралізм, експресіонізм.

Очолили боротьбу за демократичну та соціалістичну літературу встають

пись-менники-антифашисти, які повернулися з еміграції: И. Бехер, Б. Брехт, А.

Зегерс. Були і такі, що залишилися емігрантами на все життя (Е. М. Ремарк).

Провідною темою в літературі стала антифашистська.

У цей період розпочалася особлива драматургія, біля витоків якої стояв Б.

Брехт. Він став засновником "епічного" театру.

З проголошенням НДР розпочався новий етап літературного розвитку.

Особливістю розвитку нової літератури став її просвітницький характер.

Відбувся стрімкий розвиток публіцистики, жанру есе. Поезія цього періоду

була адресована широкому колу читачів і набула пісенної форми. Центральною

темою літератури стала тема відповідальності, духовного відродження, "двох

Німеччин". Провідним художнім методом виявився соціалістичний реалізм.

Однією з найбільших трагедій стала війна. Знецінюючи найвищу цінність

на землі - людське життя, вона була трагедією як для переможених, так і для

переможців.

Перша світова війна - це цинічна гризня за колонії та сфери впливу

насамперед між Англією та Німеччиною. У цю війну так чи інакше було

втягнуто весь світ. Друга світова війна - це неприховане бажання Гітлера та

його прибічників-фашистів заволодіти світом. Тим, хто мав уявлення про Другу

світову війну, перша могла здатися надто страшною. Але щодо вагомості

деяких своїх соціально-психологічних наслідків Перша світова війна не

поступалася другій, а може, і її перевершувала. Хоча б руйнуванням укорінених

ідеалів. Обидві світові війни просто незрівнянні ні за числом жертв, ні за

18

масштабами руйнувань, ні за рівнем жорстокості. Якою б не була війна, вона

завжди відлунювалася тяжким болем у людських душах.

По-різному сприйняли війну письменники: надто гучними були гасла у

кожній із воюючих країн, надто високі, священні інтереси пропонувалося

захищати. Та одразу й однозначно заперечували війну Ромен Ролан, Леонгард

Франк, Стефан Цвейг, Бертольд Брехт. Багатьом же розуміння антилюдяності

війни та брехливості воєнної пропаганди далося пізніше. Трагічний досвід

Першої світової війни по-своєму передали у творах ті письменники, які

прийшли на війну молодими, сповненими надій, а повернулися із

зруйнованими, знищеними старими ідеалами, не набувши нових. Серед тих, хто

пройшов крізь вогонь Першої світової війни, були Еріх Марія Ремарк, Ернест

Міллер Хемінгуей, Річард Олдінгтон, Уїльям Фолкнер та ін.

Це були різні люди за своїм соціальним положенням і особистою долею.

Загальним для них стало світовідчуття, заперечення війни і мілітаризму, на

жаль, вони не мали надії на можливе краще життя. Ці письменники-

антифашисти розповіли читачам про біль втрат, про відчай людей під час

Першої світової війни. їхні твори увійшли до літератури "втраченого

покоління", що з'явилась у 20-30-х роках XX ст., майже через десятиріччя після

її закінчення. І це не випадково. Зневірені колишні фронтовики, які стали

жертвами безглуздої війни, не могли знайти собі місце в повоєнному житті.

Наслідком цього і була поява нової генерації - "втраченого покоління", а згодом

і літератури про нього.

Письменники, які започаткували цю літературу, самі належали до

"втраченого покоління": вони, як і персонажі їх творів, брали участь у тій війні і

постраждали від неї. Вони засудили війну, створили яскраві образи молодих

людей, які були духовно і фізично покалічені війною. Кохання, фронтова

дружба, забуття - ось що вони протиставляли війні. Однак це був ілюзорний

підхід, а звідси песимізм, усвідомлення безглуздя життя. Усі вони не займались

дослідженням характеру війни, причин, з'ясуванням фактів - їх цікавила доля

19

молодого покоління, що стало "втраченою генерацією" для людства; історія

душевних потрясінь, які викликала в серцях цих людей війна.

Народжені для життя, сотні тисяч юнаків неприродно рано пізнали смерть,

а ті, що залишилися жити, були приречені на душевні муки. Втративши ілюзії, і

не набувши нових, жахаючись пустоти життя, "втрачене покоління" судомно

шукало вихід у п'янстві і розгулі, в екстремальних відчуттях. Здавалось, що у

світі не залишилося більше ніяких моральних цінностей, ніяких ідеалів, проте

вони любили життя: "Життя є життя. Воно не було варте нічого і коштувало

дуже багато".

Відомо, що термін "втрачене покоління" ввійшов у широкий вжиток з

легкої руки Ернеста Хемінгуея. Людиною "втраченого покоління" власник

паризького гаража назвав свого механіка, колишнього солдата, який вчасно не

відремонтував машину письменниці Гертруди Стайн. Вона надала цим словам

ширшого значення і сказала Хемінгуеєві, що прийшов з нею в гараж: "І що то

всі за люди, ви, молодь! Минуле ви ненавидите, сучасне - зневажаєте, а до

майбутнього вам байдуже! Усі ви - втрачене покоління". А Хемінгуей

використав цей афоризм як епіграф до роману "Фієста" (1926 р.).

Вже література XIX ст., принаймні починаючи з О. де Бальзака, чітко

усвідомила життя як процес втрачання ілюзій. То могли бути які завгодно

ілюзії: від вдалого заміжжя до розумно влаштованого Всесвіту, але їхньою

спільною ознакою залишалося те, що всі вони рано чи пізно втрачалися. Згодом

геній перехідного періоду від

XIX до XX ст. - М. Пруст - назвав життя втратою часу. Нарешті, із фрази

Гертруди Стайн, підхопленої Хемінгуеєм, світ заговорив про "втрачене

покоління". "Втраченість" покоління традиційно пояснювалось війною, котра

зруйнувала в молодих людях віру в позитивні ідеали тощо. Велика ілюзія

героїзму та романтики була розстріляна війною, залишивши після себе велику

порожнечу безвір'я, безнадії, спустошеності і марних сподівань.

У витоків літератури "втраченого покоління" стояли два титани світової

літератури - Еріх-Марія Ремарк та Ернест Хемінгуей. Проте Ремарк, на відміну

20

від Хемінгуея, про це, певно, й не здогадувався. У своїх творах вони

відобразили і не-сприйняття навколишньої дійсності, й відчуженість людини

від людини, і глибокий песимізм, спричинений жорстокою дійсністю.

Показуючи як війна руйнує тіла і душі людей, їхні долі, письменники

перетворили свої романи на романи-протести. Головна тема творів - доля

молодого покоління, що стало жертвою Першої світової війни. Ненависть до

мілітаризму і фашизму, до державного устрою, яке породжує жахливі війни.

21

5. Висновкки

У сфері літератури Німеччина є, так би мовити, країною-імпортером.

Сприйняття німецької літератури як у Німеччині, так і за кордоном однозначно

поступається сприйняттю іноземних книг у Німеччині. Все ж таки можна

засвідчити зростання інтересу до сучасної німецької літератури у світі.

В десятиліття після падіння Берлінської стіни в новій літературі

відбуваються кардинальні зміни. По-новому осмислюються і

переосмислюються ключові для повоєнного німецького свідомості теми

нацистського минулого, відповідальності німців за злочини епохи нацизму.

Входять в літературу теми життя в НДР (нове "минуле"), життя в об'єднаній

Німеччині, теми мультикультурного суспільства, Берліна як нової столиці

країни.

Значна частина молодих письменників орієнтується на молодіжну

культуру, світ поп-музики і реклами. Серед найбільш відомих - Бенджамін

Стукрад-Барре, Алекса Хенніг фон Ланге, Томас Майнекке, Андреас

Ноймайстер, Райнальд Гец і особливо - Крістіан Крахт.

Постмодерністський роман представлений Освальдом Вінером, Гансом

Волльшлегером, Крістофом Рансмайр, Вальтером Мерсі.

У жанрі наукової фантастики пишуть Андреас Ешбах і Франк Шетцінг.

Визнаний майстер детективу - Петер Шмідт.

Кращі поети сучасності - Марсель Байєр, Дурс Грюнбайн, Уве Кольбе і,

звичайно, Томас Клінг.

Серед кращих романістів - Томас Бруссіг, Дітмар Дат, Даніель Кельман,

Мартін Мозебах, Ульріх Пельцер, Акіф Пірінчі Бернхард Шлінка, Інго Шульце,

Уве Теллькамп, Уве Тімм і Юлі Це. Драматурги - Альберт Остермайер, Моріц

Рінке і Рональд Шиммельпфенніг.

Крім того, у німецьку літературу влилися твори емігрантів різних країн,

які пишуть німецькою мовою ( Ферідун Заімоглу, Володимир Каминер, Рафік

Шамі та інші).

22

За останнє десятиліття (1999-2009 рік) німецькомовні автори тричі

удостоювалися Нобелівської премії з літератури : німець Гюнтер Грасс (1999) -

"його грайливі й похмурі притчі висвітлюють забутий образ історії", австрійка

Ельфріда Єлінек (2004) - "за музичні переливи голосів і відгомонів в романах і

п'єсах, які з екстраординарним лінгвістичним ретельністю розкривають

абсурдність соціальних кліше та їх порабощающей сили" і німкеня Герта

Мюллер (2009) - "з зосередженістю в поезії і щирістю в прозі описує життя

знедолених".

23

6. Використанни джерела

1. Поезія Німеччини ХVІІ ст. [Електроний ресурс] /Режим доступу до статті

http://studentam.net.ua/content/view/3854/116/

2. Література Німеччини XVIII ст. [Електроний ресурс] /Режим доступу до

статті http://ua-referat.com/Література_Німеччини_XVIII_століття

3. Тема війни у німецькій літературі ХХ століття. [Електроний ресурс]

/Режим доступу до статті

http://pidruchniki.ws/12461220/literatura/tema_viyni_nimetskiy_literaturi_stolitt

ya_remark_bell

4. Сучасна література на німецькій мові. [Електроний ресурс] /Режим

доступу до статті http://znaimo.com.ua/Німецька_література