Я в людей не проситиму сили,я нічого в житті не просила,як не просять гранітні схили,щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки вірив кожне слово, почуте від мене,в кожний погляд очей моїх сірих,в кожну ласку рук нестудених.

Видавництво «Либідь» запропонувало шанувальникам творчості Ліни Костенко по-дарункове видання: великий формат, і чимало малюнків (художник – Сергій Якуто-вич). Щоправда, молоде покоління може нарікати на незручність такої книжки: їїне можна взяти з собою в торбинку і, скажімо, читати в транспорті дорогою до уні-верситету чи на роботу. «Річка Геракліта» розрахована на неквапливе гортання вдома, під вікном біля увімкненої настільної лямпи, з розгляданням ілюстрацій та зупинками для обмірковування кожного тексту.

У повсякденному вжитку відомим є вислів давньогрець -кого філософа-досократика Геракліта «Не можна двічі ввійти до тієї самої річки». Водночас філософи зазнача-ють, що ближчим до першоджерела є дещо інше форму-лювання (за А. Г. Тихолазом): «На тих, хто входить до тих самих річок, набігають інші та інші води». Таким чи-ном, отримуємо інакший відтінок значення: замість немож-ливості повторення певних дій або станів – змінність у ме-жах одного явища; отже, в ту саму річку ввійти таки мож-на, проте води на нас набігатимуть щоразу інші.

 

 «Річка Геракліта» — вибране з понад 200 улюблених, раніше друкованих поезій, а також — близько 60-ти нових віршів. Унікальність збірки ще й у тому, що разом із нею вперше виходить диск, де свої «дітища» читає сама Ліна Василівна. В книжці присутні три династії.  Одна із представниць цих славних  родів — Миросла-ва Которович,   донька Богодара Которовича. Її скрипка є  супроводом до віршів. Друга —   Оксана Пахльовська, до-нька Ліни Костенко, виступила упорядником книжки.  Ще один учасник — літературознавець Дмитро Дроз-довський, чия післямова — глибоке дослідження пое-тичного слова Ліни Василівни.

 

.

Композиція збірки побудована за календарним принципом – чотири частини як чотири пори року: «Осінні карнавали», «Сліпучий магній снігових пустель», «Весна підніме келихи тюльпанів» і «Що в нас було? Любов і літо» – своєрідні пое-тичні четьї-мінеї з віршем на кожен день, для будь-якоговідтінку настрою. Водночас Дмитро Дроздовський у післямо-ві проводить і музичну паралель із «Порами року» Антоніо Вівальді .

У збірці пейзажної лірики – поруч із давнішими шедеврами  («Осінній день, осінній день, осінній!» , «Сосновий ліс перебирає струни…») – чимало свіжих текстів  на подібну тематику. Водночас новим у них видається лаконічність і позірна простота фрази зі ставкою на один яскравий зоровий образ. Не раз поезії містять лише по чотири рядки:

Ще пахне сіно. Ще рояться оси.Ще у дуплянках солодко медам.А вже вночі навшпиньки ходить осіньі полум’я жоржин задмухує садам.-------------------------------------------   .  Старі дуби, спасибі вам за осінь, За відлітання радості і птиць. Ще, певно, я затуркана не зовсім, Що чую шурхіт княжих багряниць  

Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. 

А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно.

І дощ, і сніг, і віхола, і вітер.Високовольтна лінія Голгоф.На біле поле гайвороння літервпаде як хмари, цілі хмари строф.

Дзвенять у відрах крижані кружальця.Село в снігах, і стежка ані руш.Старенька груша дихає на пальці,їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,чиясь душа, прозора при свічі.А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.У вирій полетіли рогачі.

Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона немов у Ворсклу з'їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, і рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена вже до віночка міряє туман. Подовшав день. 

Не говори печальними очима те, що не можуть вимовить слова. Так виникає ніжність самочинна. Так виникає тиша грозова. 

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, чи просто чорна магія чола... Яка між нами райдуга стояла! Яка між нами прірва пролягла!