Загальна характеристика механізму захисту прав людини й основоположних свобод в Європейському суді з прав

людини. Критерії прийнятності індивідуальних звернень в Європейському суді з прав людини

ВОЙТЕНКО КАТЕРИНА ВАЛЕРІЇВНА

(адвокат, тренер/модератор)

м. Київ, 26.09.14р.

ТЕРМІН “ДИСКРИМІНАЦІЇ” (від латів.(латинський) discriminatio — розрізнення), означає, коли будь яка особа потрапляє у несприятливе становище через будь-які незахищені у неї ознаки.

Поняття рівності має велике значення для захисту прав людини в ЄСПЛ (в контексті ст. 14 та протоколу 12)Стаття 14 Конвенції забороняє дискримінацію.Ст. 14 не є самостійним правом, вона застосовується в поєднанні з іншими статтями Конвенції.

- Право на життя (ст. 2)- Право не бути підданим катуванню (ст. 3)- Право не находитись у рабстві та примусовій праці (ст. 4)- Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5 )- право на справедливий суд (ст. 6)- Ніякого покарання без закону (ст. 7)- Право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8)- Право на свободу думки, совісті і релігії (ст.9 )- Право на свободау вираження поглядів (ст. 10)- Право на свободу зібрань та обєднань (ст.11)- Право користуватись правами без будь-яких обмежень (ст.

14)

АБСОЛЮТНІ ПРАВА – права які не можуть бути обмежені державою.

Ст. 2 Конвенції. Право на життя. Право кожного на життя охороняється законом.

Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

ПРАВА ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ОБМЕЖЕННЮ - права, які можуть бути обмеженими для досягнення законної мети в той мірі, в якой то вимагає демократичне суспільство, наприклад (ст. 8-11). Право можливо обмежуватись коли на це прямо вказує Конвенція.

Наприклад: ст. 2 Конвенції:

- право на життя є абсолютним;

- Позбавлення життя в випадках смертної кари є застосування сили та запобігання скоєнню нових злочинів. Обмеження такого права пов'язано з суспільною небезпекою яку не можливо подолати іншим способом

- Якщо обмеження передбачено законом;

- Якщо є законна мета;

- Якщо таке обмеження необхідно у умовах демократичного суспільства тобто:

- є потреба в суспільстві щодо обмеження конкретного права або свободи;

- заходи, обмежуючи право або свободу є пропорційними наступній цілі

Заборона дискримінації та принцип рівності є фундаментальним для захисту прав людини, що вони містяться в усіх міжнародних та регіональних правозахисних механізмах та містяться в таких документах:■ Загальна декларація прав людини (1948 р.) (Статті 1 и 2);■ Міжнародний пакт про економічні соціальні і культурні права (1966 р.) (Стаття 2);■ Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1965 р.) (Статьи 2 и 26);■ Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р.);■ Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.);■ Конвенція про права дитини (1989 р.) (Статті 2 и 23);■ Конвенція про права інвалідів (2007 р.);■ Американська конвенція з прав людини (Статті 1 и 24);■ Африканська хартіяправ людини і народів (Статті 2 и 3);■ Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей (2003 р.) (Стаття 7).

Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права,

Підписаний 16.12.1966 року;

Ратифікований 19.10.73 року;

Міжнародний пакт ООН визначає термін дискримінації та її заборону у низці статей

2 (1), 4 (1), 20 (2), 24 (1), 25, 26

КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод:

Підписана 04.11.1950 року; Ратифікована 17.07.1997 року; Набула чинності 11.09.1997 року;

Стаття 14 Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

ПРОТОКОЛ №12до Конвенції про захист прав людини і

основоположних свобод

Підписаний:04.11.2000 р.Ратифікований: 09.02.2006 р.Набрав чинності:01.07.2006 р.

В статті 1 Протоколу 12 визначає загальне поняття дискримінації

1. Не має незалежного статусу (має «допоміжний» характер), стаття паразит

2. Заява про порушення має підпадати під дію інших статей Конвенції. Факти справи 2.1. Належать до сфери конвенційного права.2.2. Належать до сфери дозволених заходів з обмеження конвенційного права.

3. Має автономний характер.

1. Має незалежний статус.2. Право, здійснення якого

гарантується без дискримінації, має бути передбачене законом (ч. 1).

3. Дискримінація з боку органів державної влади забороняється незалежно від наявності законного права

Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінаціції в Україні

Верховна Рада України; Закон від 06.09.2012 № 5207-VI Стаття 1 Закону визначає поняття дискримінації як

рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах права і свободи людини, та громадянина.

Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації.

Всі нормативно-правові акти проходять антидискримінаційну експертизу.

Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав

людини; Кабінет Міністрів України; інші державні органи, органи влади Автономної

Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;

громадські організації, фізичні та юридичні особи.

- здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин, зокрема у приватній сфері;

- вертається до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів та особисто або через свого представника бере участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

- проводить моніторинг та узагальнює результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах відносин;

- розглядає звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації;веде облік та узагальнює випадки дискримінації в різних сферах відносин;- вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та

протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій;- надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду;- висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії

дискримінації та дотримання принципу недискримінації;- здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними

органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації;

- здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законами України.

Стаття 14. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації

Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

Стаття 15. Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації.

Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.

Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

Стаття 16. Відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації. Особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Положення про Експертну Раду з питань недискримінації та гендерної рівності

Наказ Уповноваженого Верховної Ради з прав людини 01.02.13р. № 11-02/13

Експертна рада: Діє на громадських засадах, і є консультативно-

дорадчим органом, рішення мають консультативний характер;

Здійснює моніторинг стану забезпечення права на свободу від дискримінації та принципу ґендерної рівності;

Здійснює участь у підготовці пропозицій та висновків стосовно законів, законопроектів та інших нормативно-правових актів, які стосуються недискримінації та забезпечення ґендерної рівності;

Наказ Міністерства соціальної політики

від 08.06.2012 № 345 про затвердження ПОЛОЖЕННЯ про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі

Експертна рада є консультативно-дорадчим органом; Розглядає і узагальнює звернення з питань

дискримінації за ознакою статі та вжиття відповідних заходів за результатами їх розгляду;

підготовка пропозицій щодо розробки проектів нормативно-правових актів Мінсоцполітики України з питань недопущення всіх форм дискримінації за ознакою статі та висновків;

підготовка висновків, пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення нормативно-правових актів з метою їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.