(1979—1989)

Міністерство освіти і науки,молоді і спорту України

Відділ освіти Сарненської РДА

Довжанська ЗОШ І-ІІ ступенів

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед геогра-фічним розміщенням країни, рельє-фом місцевості (80 % території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідмості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсяк-денного життя. Традиційно панів-ною елітою в афганському суспіль-стві були вожді пуштунських пле-мен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечис-ленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.

Політичне становище на початок війни

Король Захір-Шах напри-кінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетво-рення. Поряд із військови-ками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

1950-ті

• На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному врядуванні.

1960-ті

Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіткнулась із запеклим опором афганського селянства, що не бажало коритися кабульським «реформаторам». Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими заходами комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму. Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.

Релігійний фанатизм

У вересні 1979 року до влади в результаті палацового заколоту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін, репресивна політика котрого не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, — і вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Затим що в Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати державою, ідея військового розв'язку проблеми перепала шефу КДБ Юрію Андропову. Шеф КДБ, у руках якого зосередилася виконавча влада, саме тоді ж скористався нагодою очистити «Авгієві стайні» соціалістичного табору від найодіозніших фігур, що компрометували комуністичну ідею.

Громадянська війна 1979 р.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення була - запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану.

головним збудником.• 25 грудня — колони радянської 40-ї армії

перетинають афганський кордон завдяки понтонному мосту через річку Аму-Дар'я.

• Х. Амін висловив теплу подяку радянського керівництва і віддав розпорядження Генеральному штабу Збройних сил ДРА про надання введеним військам.

• 27 грудня, вечір — Операція «Шторм» штурм палацу Аміна

Початок війни. 1979 рік

10—11 січня — спроба антиурядового заколоту

артполків 20-ї афганської дивізії у Кабулі. У бою було вбито близько 100 заколотників; радянські війська втратили двох убитих і ще були поранені.

23 лютого — трагедія трапилася у тунелі на перевалі Саланг. При русі зустрічних колон у середині тунелю сталося зіткнення, утворилася пробка. У результаті задихнулися 16 радянських військовослужбовців.

Березень — перша велика наступальна операція підрозділів ОКСВ проти моджахедів — Кунарський наступ.

20—24 квітня — масові антиурядові демонстрації у Кабулі розігнані низькими польотами реактивних літаків [джерело не зазначене 94 дня].

Квітень — Конгрес США досить санкціонує «пряму і відкриту допомогу» афганської опозиції, у розмірі 15 мільйонів. — перша військова операція в Панджшері.

19 червня — рішення Політбюро ЦК КПРС виведення з Афганістану деяких танкових, ракетних і зенітно-ракетних частин.

12 серпня — прибуття країну спецпідрозділів КДБ СРСР «Карпати».

1980 рік

Вересень — бої у гірському масиві Луркох у провінції Фарах; загибель генерал-майора Хахалова.

• 29 жовтня — введення другого «мусульманського батальйону» (177 го СП) під керівництвом майора Керимбаєва («Кара-майора»).

Грудень — розгром базового пункту опозиції, у районі Дарзаб (провінція Джаузджан).

1981 рік

3 листопада — трагедія на перевалі Саланг.

15 листопада — зустріч Ю.Андропова і Зія уль-Хака у Москві. генеральний секретар мав з пакистанським лідером приватну розмову, у якої поінформував його про «нової гнучку політику радянської сторони і розуміння необхідності розв'язання якнайшвидшого вирішення кризи». Під час зустрічі також обговорювалося питання доцільності перебування радянських військ у Афганістані й перспективність участі Радянського Союзу у війні. У обмін забирання від Пакистану вимагалося відмовитися від допомоги бунтівникам.

1982 рік

2 січня — в Мазарі-Шарифі душмани викрали групу радянських цивільних фахівців чисельністю 16 людина. Звільнити їх удалося лише крізь місяць, у своїй шістьох з них загинуло.

2 лютого — бомбами об’ємного вибуху знищено кишлак Вахшак північ від Афганістану помсту захоплення заручників в Мазарі-Шарифі.

28 березня — зустріч делегації ООН на чолі з Пересом де Куельяром і Д.Кордовесом з Ю.Андроповим. Він дякує ООН за «розуміння проблеми» і запевняє посередників у цьому, що зробити «певні кроки», але сумнівається, що Пакистан та підтримають пропозицію ООН, що стосується їх невтручання у конфлікт .

Квітень — операція з розгрому загонів опозиції, у ущелині Ніджраб, провінція Капіса. Радянські підрозділи втратили 14 вояків убитими і 63 — раненими.

19 травня — радянський посол в Пакистані В.Смирнов офіційно підтвердив прагнення СРСР і Афганістану «призначити терміни виведення контингенту радянських військ» .

Липень — наступ душманів на Хост. Спроба блокувати місто не увінчалася успіхом.

Зима — бойові дії активізувалася районі Сароби і Джелалабадской долини (в зведеннях найчастіше згадується провінція Лагман). Озброєні загони опозиції вперше залишаються біля Афганістану все зимовий період. Почалося створення укріпрайонів і баз опору у країні..

1983 рік

16 січня — душмани збили з ПЗРК «Стрела-2М» літак Су-25. Це перший випадок успішного застосування ПЗРК в Афганістані.

30 квітня — під час великої операції в Панджшерській ущелині потрапив у засідку і поніс найтяжкі втрати 1-ї батальйон 682-го мотострілецького полку.

Жовтень — над Кабулом з ПЗРК «Стріла» душмани збивають транспортний літак Іл-76.

1984 рік

21 квітня — Загибель Мараварської роти.

26 квітня — повстання радянських афганських військовополонених у в'язниці Бадабера в Пакистані.

Червень — армійська операція в Панджшере.

Літо — новий курс Політбюро ЦК КПРС на політичне рішення «афганської проблеми».

16-17 жовтня — Шутульська трагедія .

Осінь — Функції 40-ї армії зводяться до прикриттю південних кордонів СРСР, навіщо залучаються нові мотострілкові підрозділи. Почалося створення опорних базових районів в важкодоступних місцях країни.

1985 рік

Лютий — на нещодавніх XXVII з'їзді КПРС М.Горбачев робить заяву початок вироблення плану поетапного виведення військ.

Березень — рішення адміністрації Р. Рейгана початок постачання у Афганістан на підтримку моджахедів ПЗРК «Стінгер» класу «земля — повітря», що робить бойову авіацію 40-ї армії вразливою для поразки з землі [джерело не зазначене [94 дня].

4-20 квітня — операція з розгрому бази Джавара: велике поразка душманів. Невдалі спроби загонів Ісмаіл-хана прорвати «зону безпеки» навколо Герата.

4 травня — на XVIII пленумі ЦК НДПА посаду генсека замість Б.Кармаля обраний М.Наджибулла, який раніше очолював афганську контррозвідку ХАД. Пленум проголосив установку влади на рішення проблем Афганістану політичними методами.

28 липня — М. Горбачов демонстративно заявив швидкого виведенні з Афганістану шести полків 40-ї армії (близько сьомої години тис. чол.). Пізніше термін виведення буде перенесений. У самій Москві точаться суперечки у тому, виводити чи війська повністю.

Осінь — розвідгрупа майора Бєлова з 173-го го СП 22-ї обрСпН захоплює першу партію переносних зенітно-ракетних комплексів «Стінгер» у кількості трьох штук у районі Кандагара .

Грудень — надзвичайний Пленум НДПА проголошує курс - на політику національного примирення й виступає за якнайшвидше припинення братовбивчої війни.

1986 рік

2 січня — до Кабула спрямована оперативної групи Міністерства оборони СРСР на чолі з першим заступником начальника Генштабу ВР СРСР генералом армії У. І. Варенніковим.

Лютий — операція «Удар» у провінції Кундуз.

Лютий—Березень — операція «Шквал» у провінції Кандагар.

8 березня — обстріл душманами міста Пяндж Таджицькій РСР.

Березень — операція «Гроза» у провінції Газні. — операція «Коло» в провінціях Кабул і Логар.

9 квітня — напад моджахедів на радянську погранзаставу.

12 квітня — розгром бази заколотників Мілова у провінції Нангархар.

Травень — операція «Залп» в провінціях Логар, Пактія, Кабул, операція «Юг-87» у провінції Кандагар.

Весна — радянські війська починають застосовувати для прикриття східного і південно-східного ділянок кордону систему «Бар'єр». • 23 листопада — початок операції Магістраль по деблокуванню міста Хост.

1987 рік

7-8 січня — бій в розквіті 3234.

14 квітня — за посередництва ООН у Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану й Пакистану підписано Женевські домовленості про політичне врегулювання становища навколо ситуації у ДРА. Гарантами домовленостей стали СРСР та. Радянський Союз перед зобов'язався вивести свій контингент в 9-месячный термін, починаючи з 15 травня; навіть Пакистан, зі свого боку, мали припинити підтримувати моджахедів.

24 червня — загони опозиції захопили центр провінції Вардак — місто Майданшахр.

10 серпня — душмани взяли Кундуз.

1988 рік

23-26 січня — операція «Тайфун», остання радянська бойова операція в Афганістані.

4 лютого — останнє підрозділ Червоної Армії залишило Кабул [24].

15 лютого — з Афганістану повністю виведені радянські війська. Висновком військ 40-ї армії керував останній командувач Обмеженим контингентом генерал-лейтенант Б. У. Громов, який, як стверджують, останнім перейшов прикордонну річку Аму-Дар'я (р. Термез)

1989 рік

Перебування радянських військ в Афганістані і їхня бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи.

1‑й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.

2‑й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями й частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил ДРА.

3‑й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із‑за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину.

4‑й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ у проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

Етапи

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9‑місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Політичне врегулювання

За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.

За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.

За національним складом втрати склали: росіян - 6.888 чол., українців - 2.378 чол., узбеки - 1.066 чол., білорусів - 723 чол., татари - 442 чол., казахи - 362 чол., туркмени - 263 чол., таджики - 236 чол., азербайджанці - 195 чол., молдавани - 195 чол., чуваші - 125 чол., киргизи - 102 чол., народності Дагестану - 101 чол., башкири - 98 чол., вірмени - 95 чол., грузини - 81 чол., мордва - 66 чол., литовці - 57 чол., марійці - 49 чол., чеченці - 35 чол., осетини - 30 чол., кабардинці - 25 чол., латиші - 23 чол., калмики - 22 чол., удмурти - 22 чол., комі - 16 чол., естонці - 15 чол., інгуші - 12 чол., балкарці - 9 чол., євреї - 7 чол., карели - 6 чол., каракалпаки - 5 чол., тувинці - 4 чол.

Втрати

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

Число загиблих…

Участь українців

Забувати досвід історії — злочинно. Віддати забуттю сумний досвід афганської війни — означає знехтувати трагічним уроком історії, що неминуче призведе до нових війн, кровопролить і трагедій...

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

ПАМ’ЯТАЙМО!!!

Соромиться кричати на весь світ..

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть одвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпились братики малі –

В селі ховали воїна – солдата

У мирному вкраїнському селі.

Ховали інтернаціоналіста

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом,

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті

Обмацує труну: « Чи ж він там є?!!»

Стоять, відводять погляд вбік солдати

І шепотить сержант ледве чуть:

«Не велено… Не можна відкривати.

Не велено..»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі

А голосок дівочий квилить, квилить,

Біль серця…

За матеріалами з Вікіпедії, інтернету…

Презентацію підготував заступник з навчально-

виховної роботиДовжанської ЗОШ І-ІІ ступенів

С’єдін Ігор Михайлович