"Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною… і сіє на народній ниві живе насіння оновлення» (П.А. Грабовський )

Шляхи Шевченка Т.Г. селами Канівщини (збірка 1)

(Прохорівка, Межиріч, Келеберда, Трахтемирів)

Автор – Нестерчук Л.М., вчитель світової літератури СШ №6 м. Канева

БІЛЯ ПРОХОРІВКИ Це чудове, казкове

місце побачив Тарас Шевченко і закохався в нього навіки. Фантастичний піщаний берег, світлий сосновий бір із поодинокими дубами... Романтичні тихі затоки, густі верби над водою...

В ГОСТЯХ У М.О. МАКСИМОВИЧА Тут, на Михайловій горі,

біля Прохорівки, був маєток першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Кобзар тут проводив останні свої вільні дні в Україні до арешту у 1859р.

В Прохорівці його заарештували, звільнили через місяць, але примусили виїхати з України.

Чернеча гора з прахом Шевченка і Михайлова гора, де покоїться прах Максимовича, знаходяться неподалік одна від другої - через Дніпро.

ПОРТРЕТ МИХАЙЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МАКСИМОВИЧА

М. О. Максимович — ректор Київського університету, професор ботаніки Московського і Київського університетів.

З ним познайомився Шевченко ще до заслання. Великий Кобзар неодноразово бував на гостинах у вченого в Прохорівці.

У 1859 році він малює портрети

Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни.

Саме Максимович, перепливши

човном Дніпро, вказав місце де хотів знайти свій вічний спочинок Тарас ШевченкоТонований папір, італійський олівець,

крейда [Прохорівка] 19.VI 1859.

ПОРТРЕТ МАРІЇ ВАСИЛІВНИ МАКСИМОВИЧ

М. В. Максимович — дружина М.О.Максимовича .

В щоденнику Шевченко називає її «милая очаровательная землячка»

Тонований папір, італійський олівець, крейда. [Прохорівка]. 22.VI 1859.

ДУБ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

У садибі Михайла Максимовича стоїть 600-річний дуб Тараса Шевченка. Під ним поет відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір, коли гостював у Максимовичів у червні 1859 року. Висота дерева – 25 метрів, обхват стовбура – 6 метрів.

 

Під дубом, що й зараз є, він день у день сидів та все щось писав. В свята вони, було, з Максимовичем набирають душ 30 — 40 людей: люди співають, а вони записують. Шевченко розказував, що далі буде на світі, й любив балакати з дітворою. Його й мале любило. Було, накупить конфет, збере дітвору та й розсипає конфети, а дітвора збирає. Як мати дитину любила, так Шевченко любив і дітей, особливо років трьох. Візьме, було, таку дитину, ласкає її, надає гостинців, грається з дітьми, й діти до нього липли. Інші люди дивувались, що він отакий розумний, а з дітьми грається.

Спогади про Шевченка у Прохорівці

(С. Прохорівка, Пушкар Пантьоха, 86 років, кол. кріпак; записав прохорівський учитель С. Дерева).

СВЯТО-ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА У ПРОХОРІВЦІ

Серед архітектурних об’єктів збережено Свято-Іллінська церква, яку у більшості джерел датують 1709 роком, вказуючи на те, що вона зведена без жодного цвяха. Зустрічаються думки, що її збудували вже у 19 столітті на місці давнішої церкви. Свято-Іллінська церква в с.

Прохорівка

СПОГАДИ ПРО ШЕВЧЕНКА У ПРОХОРІВЦІ

Бачив Шевченка цілий рік майже щодня. Я був тоді пастухом і пас скот поблизу Максимовичевої гори. Шевченко приходив до нас, пастухів, давав гостинці, а ми йому танцювали. Жив він у Максимовича, був одмітний від других людей, простий, з людьми добре поводився. Було коли забіжить скотина в шкоду до Максимовичів, то Шевченко просить Максимовича, щоб він не гримав на людей. Шевченко любив збирать бабів, дівчат для пісень та казок. Бабу Московчиху Василину особливо часто кликав Шевченко. Вона багато знала старовинних казок та пісень. Люди дуже поважали Шевченка, бо він, було, не промине й малого, щоб не поздоровкався, не зняв шапки. Не вправишся йому перший шапку знять.

(С. Прохорівка, Пушкар Пантьоха, 86 років, кол. кріпак; записав прохорівський учитель С. Дерева).

 Папір, туш, перо. Межиріч. [5 — 12.VII 1859].Справа внизу тушшю рукою Шевченка напис: Въ Межирічи.В селі Межиріч Шевченко, за власним свідченням та за матеріалами слідчих органів, був з 5 до 12 липня 1859 р

Межиріч, Канівського пов., Київської губ.

 

Спогади про Шевченка у с.КелебердіЯ бачив Шевченка, як оце вас. Того году воля вийшла. У нас, у Келеберді, тоді був храм (на Тройцю). Коли там якийсь чоловік новітній — красивий, гарний, молодий, щось розказував. Ішов цей чоловік дорогою і запитав тестя: «Чи не можна пообідати». От тесть і дав йому пообідати. Він одягнутий у простий сіряк, черевички... Це й був Тарас Шевченко. А як обідав, то показував на Чернечу гору й казав: «Ота гора — бачиш, — Тарас там буде захований». Тесть і не туди-то, про кого це він каже, аж справді у три годи його там і ховали. Багато келебердян їздило, як ховали. Я там не був, бо не було човна (Келеберда — на лівому березі), а батько й тесть їздили. Казали, що дівки канівські виносили труну аж на саму гору, а народу було — страх.

(С. Келеберда, Микита Кривошия, народ, року 1847).

СПОГАДИ ПРО ТРАХТЕМИРІВ

Придніпрянське село Козинці (під Переяславом) зберігає варіант про те, як селяни перевозили поета «на той бік», до прославленого Шевченком села Трахтемирова, причім «гонорар» одержували не так грішми, як горілкою.

• hptt://uk.wikipedia.org• http://litopys.org.ua/shevchenko/spog92.htm• Петро Жур “Труди і дні Кобзаря”, Київ

“Дніпро”, 2003• hptt://tarasshevchenko.at.ua

Джерела: