27

Чого прагне наше серце

Embed Size (px)

DESCRIPTION

Автор: Джон Елдредж Рік видання: 2013 Формат: 145х200 Палітурка: м'яка Кількість сторінок: 224

Citation preview

Page 1: Чого прагне наше серце
Page 2: Чого прагне наше серце

ßê â³äíàéòè æèòòÿ,

äàðîâàíå Áîãîì

Page 3: Чого прагне наше серце

ßê â³äíàéòè æèòòÿ,

äàðîâàíå Áîãîì

Page 4: Чого прагне наше серце

Джон Елдредж

ßê â³äíàéòè æèòòÿ,

äàðîâàíå Áîãîì

Львів · Видавництво «Свічадо» · 2013

Page 5: Чого прагне наше серце

Титул оригіналу: John Eldredge. Desire. Th e journey we must take to fi nd the life god off ers.

УДК 159. 9. 016. 1–055. 1ББК 8. 8. 373 Е 49

All rights reserved. Th is licensed work published under license.

З англійської переклала Ірина Пилипчук

Художнє оформлення Олени Гижі

Видавництво спирається на «Український правопис. Проєкт найновішої редакції»

Інституту української мови НАН України (1999).

Елдредж ДжонЕ 49 Чого прагне наше серце: Як віднайти життя, дароване Богом /

Джон Елдредж / З англ. пер. І. Пилипчук. – Львів : Свічадо, 2012. – 224 с.

ISBN 978-966-395-596-4 Серед багатьох цікавих дарів людина отримала від Бога дар прагнення. Така наша природа, що ніколи до кінця не залишаємося задоволеними тим, що маємо. Однак наші прагнення мусять відповідати Божим задумам. Як нам вберегти своє серце? Як дізнатися, чого саме воно прагне, як почувається, на що чи на кого спрямоване? На ці питання шукає відповіді у своїй книжці уже відомий нашому читачеві американський християнський письменник Дж. Елдредж.

УДК 159. 9. 016. 1–055. 1ББК 8. 8. 373

© 2000 and 2007 by John Eldredge© Видавництво «Свічадо», українське видання, 2012ISBN 978-966-395-596-4

Page 6: Чого прагне наше серце

5

ЗМІСТ

Вступ9

РОЗДІЛ І. Найсокровенніша таємниця нашого серця

13

РОЗДІЛ ІІ. Дилема бажання

29

РОЗДІЛ III. Чи сміємо ми прагнути?

45

РОЗДІЛ IV. Знехтуване прагнення

61

РОЗДІЛ 5. Облудники намагаються висміяти наші прагнення

79

РОЗДІЛ VI. Бог руйнує наші плани

99

РОЗДІЛ VII. Велике відродження

117

Page 7: Чого прагне наше серце

РОЗДІЛ VIII. Велика історія любови

135

РОЗДІЛ ІХ. Пригода починається

153

РОЗДІЛ Х. Заглиблюючись у прагнення

171

РОЗДІЛ ХІ. Умійте відпускати

189

РОЗДІЛ ХІІ. Зберегти серце до кінця

209

Page 8: Чого прагне наше серце

Для Брента

Page 9: Чого прагне наше серце
Page 10: Чого прагне наше серце

9

Вступ

Часто пригадую одну біблійну приповідку, яка особливо при-пала мені до душі: «Більш ніж щось інше пильнуй своє сер-це, бо з нього б’ють життя джерела» (Прип. 4, 23). Її муд-

рість проста – коли загубиш серце, то загубиш усе. Все, що додає вартости життю, бере свій початок у серці: близькість, ніжність, кохання, відчуття пригоди, сенс і ціль життя, відвага, жертовність, радість. Перелік можна продовжувати безкінечно. Нам потрібне це внутрішнє джерело життя, якщо хочемо жити повноцінно, а не просто «існувати».

Відповідно виникають запитання: «Як нам вберегти своє сер -це? Як дізнатися, чого саме воно прагне, як почувається, на що чи на кого спрямоване?» Прийнятну відповідь можна отримати, про-читавши Святе Письмо. Та відкрию одну таємницю серця – це його прагнення. Те, як ми обходимося зі своїми прагненнями, свідчить про наше ставлення до свого серця. Усе просто.

Прагнення має велику силу, чи не найпотужнішу в нашому житті.

Принаймні так повинно бути. Та насправді важко окреслити, як саме ми сприймаємо свої

прагнення, що маємо з ними робити. Прагнення – це, здається, … суцільний клопіт. Навколо стільки книжок, які рясніють обіцянка-ми: «До життя вашої мрії – рукою подати! Сповніть свої прагнен-ня!» Звучить красиво. Проте всім нам траплялися люди, які йшли цим шляхом, та зазнавали невдачі. Вони хапалися за нові кар’єрні можливості або зав’язували романтичні стосунки, або бралися за проєкт, про який віддавна мріяли. Та все йшло шкереберть, і вони, розчаровані, поверталися туди, звідки починали. Відтак склада-

Page 11: Чого прагне наше серце

10

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

ється враження, що єдина людина, якій вдалося все здійснити, – це сам автор сповненої обіцянок книги. А ми міркуємо собі: «Чи варто ризикувати і обирати шлях сповнення задуманого?»

Оливи до вогню підливають і глибоко релігійні люди з благими намірами: «Навіть не думай про таке. Від намагання щось змінити матимеш лише біди». І таки є підстави їм вірити, бо ж не раз дово-дилося бачити, як ті, хто «пішли за своїм прагненням», потрапля-ли в різні афери, фінансові кризи, узалежнювалися від шкідливих звичок і переживали ще чимало сердечних болів. Тож цілком ре-зонно постає необхідність просто вбити свої прагнення. І назвати це посвятою, шляхом до зрілости.

І ті, і ті певною мірою мають рацію. І ті, і ті помиляються. Праг-нення таки може запровадити нас до такого життя, для якого нас створено. Прагнення також може накликати нам на голову купу бід або цілковите розчарування. У цьому прагнення схоже на лю-бов. Коли воно добре, то добре насправді. І коли погане, то пога-не також насправді. Саме через це багато хто боїться любови, так само як бояться чогось прагнути. Проте життя без любови залед-ве можна назвати життям. Те саме можна сказати і про глибинні прагнення серця: замість того, щоб оберігати в собі джерело жит-тя, ми його забетоновуємо та намагаємось якось давати раду в цьо-му житті.

Насправді так не можна. Так просто губимо своє серце. Страш-но опинитися в такій ситуації.

Я вірю в те, що прагнення – це дар від Бога. Справді у Псал-тирі читаємо: «Нехай тобі вчинить, що бажає твоє серце» (20, 4); «О Господи,… бажання серця його Ти йому вволив і проханню уст його Ти не відмовив» (21, 2 – 3); «Втішайся в Господі, і Він сповнить тобі бажання твого серця» (37, 4). Бог, безсумнівно, не противить-ся цьому. Навіть навпаки, Він дав нам серце – глибинне джерело прагнень – використовує їх, щоб привернути нас до себе, до жит -тя, для якого нас сам сотворив.

Проте нам треба навчитися, як дослухатися до своїх намагань, як тлумачити їх. Прагнення промовляють до нас ненастанно, не-змінно. Це один з найглибших голосів серця. Це той голос, що йо-

Page 12: Чого прагне наше серце

ВСТУП

11

го більшість із нас ніхто ніколи не намагався розуміти. Прагнення може привести нас до того життя, яке нам призначене. Воно може сформувати наші сподівання та мрії, сповнити їх пристрастю та цілеспрямованістю. Воно може підтримати нас у скрутну хвилину чи в хвилину страждань. Воно може привести нас до Бога, якщо уважно прислухатимемося до нього.

Саме тому ми мусимо стати на шлях, що веде до прагнення, шлях, який вчить дослухатися до цього, аналізувати, зрештою, відшуковувати в своєму прагненні той скарб, який Господь при-готував для нас. Власне перше видання цієї книги мало назву «До-рога прагнення». Але того заголовка, здається, ніхто не зрозумів. До того ж, книга з’явилася за несприятливих обставин, саме перед виходом у світ моєї іншої праці «Дике серце», якій, зрештою, суди-лося затьмарити її. Ця невеличка коштовність начебто потрапила в розколину. Та вона стільки може дати, стільки є надій і вказівок для такої небезпечної подорожі дорогою серця, яку звемо життям.

Прожити життя змістовно, тобто прожити так, як Господь того бажав, – означає повністю розкрити своє серце. Нам потрібно, щоб це джерело струмувало плинно, незамуленим річищем правди. Але все, друзі мої, залежить від нашої здатности давати собі раду з прагненням серця. Саме тому видаємо цю книгу, плекаючи на-дію, що вона стане для вас чудовим подарунком і благословенням. Хто б сумнівався в тому, що зачіпати сферу прагнення серця ризи-ковано. «Вийти за поріг – справа небезпечна, – зізнався Більбо. – Отак ступиш на дорогу, і спробуй лиш не допильнувати власних стіп – вона заведе тебе не знати куди». Та ризик є набагато біль-ший, якщо за цю проблему не взятися. Чи ви провели б усе життя за зачиненими дверима, обростаючи павутиною та пилом?

Пригоди манять. Майбутнє чекає. Те, як ви впораєтеся з ба-жанням серця, значною мірою визначатиме, що станеться з вашим життям. Тож, вирушаймо в подорож разом.

Page 13: Чого прагне наше серце

Колись давно жив собі морський лев, який утратив море. Край, у якому він жив, був пустельним. Високо на узгір’ї, вдалині від

узбережжя, цю посушливу та порохняву місцевість інакше як пусте-лею назвати було неможливо. То тут, то там з-під землі вигуль кували кущики сухої трави, і хіба десь на обрії стриміли поодинокі дерева. Та здебільшого все вкривав порох, що його інколи підхоплював вітер, від чого страшенно хотілося пити. Звичайно, може видатися дивним, що така гарна істота взагалі з’явилася в пустелі. Не забуваймо, це ж був морський лев! Утім, і таке трапляється.

Ніхто не пам’ятав, яким вітром занесло морського лева в ту пус-телю. Здається, це сталося дуже-дуже давно. Власне, так давно, що він наче там і народився. Не те, щоб йому справді було місце в такому безвідді. Як таке може бути? Він же ж бо – лев морський. Та всім відо-мо, що варто достатньо довго прожити в якомусь місці, хай би якому незвичному, воно стане для нас домом.

Page 14: Чого прагне наше серце

13

РОЗДІЛ І

Найсокровенніша таємниця нашого серця

Ми ніколи не живемо, лиш сподіваємося жити. ПАСКАЛЬ

Мені здається, що поки людина дихає, то ні на мить не перестає прагнути чи бажати чогось.

Неодмінно є щось таке, що ми вважаємо гарним і хорошим, і нам аж кортить володіти ним.

ДЖОРДЖ ЕЛІОТ

Я все ще не знайшов того, що шукав. U 2

У кожному серці є своя таємниця. На неї часто не звертають уваги, рідко коли її можна описати словами, та все ж вона день у день слугує нам провідником на життєвому шля-

ху. Здебільшого ця таємниця залишається в якнайглибшому сховку нашого єства. Це бажання того життя, якого хочемо. Правда ж, є таке життя, якого ви шукали щодня? Можливо, ви не завжди свідомі тих пошуків, буває, що ви начебто й узагалі занедбали їх, та воно знову й знову повертається до нас – оте прагнення до омріяного життя. Воно, безсумнівно, невловиме. Воно, здається, приходить і покидає нас, як йому заманеться. Можуть минути місяці, а то й роки, поки воно вирине знову.

Page 15: Чого прагне наше серце

14

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

І хоча воно наче й мучить нас, може інколи завдавати сильного болю, та все ж, коли повертається, ми знаємо – воно безцінне. Якби нам вдалося виокремити це прагнення, очистити його від усього, що нас від нього відволікає, піднести як найсокровенні-ший скарб, ми пізнали б таїну буття.

Річ у тім, що для кожного з нас життя – це таємниця. Всі сти-каються з дилемою: ми прагнемо життя, та не знаємо, де його шукати. Тоді задумуємося про те, чи знайдемо його взагалі, а якщо знайдемо, то чи зможемо його зберегти? Складається враження, що навколишня реальність суперечить омріяним внутрішнім життєвим засадам. Інколи перед нами начебто й постає майже саме те, чого хочемо, та воно ніколи не пасує ідеально. Щодня виринають нові загадки, та ми не отримуємо відгадок разом зі свідоцтвом про народження. Щоби віднайти бажане життя, треба вирушити в путь. Кожен має свого про-водиря – це заховане глибоко в серці прагнення, яке нерідко нехтуємо або плутаємо з чимось іншим, ба, навіть свідомо ви-рішуємо ігнорувати.

Найбільша трагедія людства – це відмова від пошуку. Ніщо не має більшої ваги, ніж життя в глибині нашого єства. Втрати-ти серце – означає втратити все. То ж якщо серце має супрово-джувати нас на життєвому шляху, то не маємо права, не сміємо занедбувати цього прагнення. Джеральд Мей пише у своїй кни-зі «Пробуджене серце»:

Прагнення заховане в кожному з нас, у глибині нашого єства, яке називаємо серцем. Воно народжується разом із нами, його неможливо задовольнити, і воно ніколи не ще-зає. Нерідко ми навіть не усвідомлюємо того, що воно є, та воно ніколи не спить… У цьому прагненні – наша істинна сутність, сенс життя.

Саме в прагненні серця захований ключ до розуміння того, ким ми є і для чого живемо. Та він постає перед нами у несподі-

Page 16: Чого прагне наше серце

НАЙСОКРОВЕННІША ТАЄМНИЦЯ НАШОГО СЕРЦЯ

15

ваних формах, навіть часто залишається поза увагою або ж ми його хибно розуміємо. Час до часу життя видається нам саме таким, як нам і хотілося – водночас і приємним, і правильним. Це саме ті моменти життя, які нам хотілося б продовжувати безкінечно. Не те, щоб їх відразу хотілося сфотографувати, як от весілля чи день народження, чи якусь іншу видатну подію. Найчастіше вони немов підкрадаються, приходять до нас у не-вловимій, негаданій постаті.

Подумайте лишень, скільки разів у житті вам доводилося відчувати, що ви ладні все віддати, аби лиш мати силу зупини-ти час. Згадайте всі ті миті любови, миті радости, прості миті відпочинку та спокою, коли здається, що все добре. Тоді щось у серці промовляє: «Нарешті ось воно. Саме для цього я ство-рений!»

ШЕПІТ РАДОСТИ

Був останній тиждень літніх канікул, які ми проводили у го-рах Тетон. Ми були в цьому неймовірно мальовничому місці ось уже дев’ять днів і весь цей час мандрували околицями, плавали, сміялися, розважалися – одно слово, насолоджувалися тими рідкісними та прекрасними хвилями, коли вся сім’я разом. Під час однієї з вилазок до лісу ми знайшли тихий ставок, десь за пів години ходи від нашого табору. Туди вечорами часто прихо-дили дикі звірі на водопій. І ось тієї ночі ми задумали прийти до ставка, коли сутенітиме, залишитися аж до ночі і подивитися, які таємниці відкриє природа. Коли ми прийшли, сонце саме сідало, його захід був за нашими спинами, а попереду, далеко на сході, десь над горами Абсарокас збиралися грозові хмари, чорні клуби громадилися один на одного, немов велетенські не-бесні замки. Відблиски дня, що дотлівав, поступово додавали їм то персикової, то рожевої, а відтак і свинцевої барви.

Page 17: Чого прагне наше серце

16

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

На плесо нашого озерця немов із чарівної казкової країни випливла пара лебедів-сурмачів. Ми з дружиною та трьома на-шими хлопчиками сиділи на моріжку поблизу води, спинами спершись на колоду. Як тільки почали згасати останні проме-ні сонця, з-поміж верболозів на галявину, де ми сиділи, вибрів красень-лось із розлогим гілляччям рогів. Він зауважив нас і зупинився. Ми затамували подих. Тварина беззвучно оберну-лась і зникла між дерев, так само таємниче, як і з’явилася. Ми не встигли навіть розчаруватися, як із протилежного кінця га-лявини попасом вийшла лосиця з дитинчам. Від них годі було відвести погляд, тимчасом як навколо щоразу більше темніло.

Прохолодний вітерець сколихнув верховіття сосен. Коники-стрибунці розпочали свій вечірній концерт. Лосиця прилягла у високій траві, та лосеня все ще було видно. Тишу над болотом переривали праісторичні, немов з іншої реальности, крики жу-равлів. Хлопчики притулилися до нас тісніше. Біля наших ніг проплив бобер, і хвилі, які він залишав за собою, розходилися врізнобіч по сизих водах ставка. Далеко на обрії, на тлі чорно-го громаддя хмар, вражали своєю величчю спалахи блискавок. Навколо майже повністю стемніло, коли на протилежний край галявини забрело попастися стадо оленів. Зрештою, начеб-то для того, щоб доповнити загальну картину, почулося виття самітника-койота. То була одна з найнеймовірніших ночей, які мені будь-коли доводилося проводити на природі, – справжній витвір мистецтва. Шотландський поет Джордж Макдональд до-бре знав, що в такі миті до нас щось промовляє:

Ледь чутний віддих із країв незнаних,Мов подув леготу крізь сутінкові межі двох світів,Який несе нам пахощі життя;... той шепіт аж у саме серце проникаєі несказанним трепетом проймає,слова із тіней несміливо падають і тріпотять.

(«Щоденник старої душі»)

Page 18: Чого прагне наше серце

НАЙСОКРОВЕННІША ТАЄМНИЦЯ НАШОГО СЕРЦЯ

17

Знаю, що роки минають у шаленому темпі, і прийде час, коли наші хлопчики вже не захочуть нікуди з нами їздити відпочи-вати. Вони знайдуть собі свої половинки, у них з’являться нові товариства, наше життя зміниться назавжди. Те, як вони сиді-ли разом із нами там, у лісі, стискаючи рученятами ліхтарики, пошепки перемовляючись про кожну таємницю, яку відкривав нам ліс, – я б усе віддав, аби зупинити життєвий годинник, хоча б на кілька днів перевести його назад, ще раз пережити ті мо-менти. Та час спливає, не питаючи нашого дозволу, і в глибині серця я знаю, що нам його не зупинити. На один момент нас за-хопило щось більше, щось прекрасніше, ніж нам будь-коли до-водилося бачити, кажучи словами Нормана Макліна: «Вознесло нас над землею, попри всі її закони, наче у витворі мистецтва. Та я дуже чітко усвідомлював, що життя – це не витвір мистецтва, адже мить не триватиме вічно”.

ВІДЛУННЯ МИНУЛОГО

Інколи ми не помічаємо тих моментів, коли стикаємося з ни-ми, але їхня таємниця розкривається нам через роки, коли ми прагнемо пережити їх знову. Хіба ж не було у вашому житті та-ких митей, що якби тільки була змога, ви повернулися б туди? Я виріс у Лос-Анджелесі, але щороку влітку проводив вакації в Орегоні, де жили і татові, і мамині батьки. Які ж чудові, не-винні, захопливі були ті дні! Гасай собі лісами, рибаль на річці, а тут ще й дідусі та бабусі клопочуться тобою. Мої батьки були молоді та щиро кохали один одного. Кожен день такого відпо-чинку був сповнений пригод, які мені не треба було шукати чи купувати за гроші – треба було тільки жити і насолоджуватись. Оті катання на плотах і купання в річці Роґ, забави в парку, чор-ничні пироги у кав’ярні Бекі, що біля дороги до озера Крейтер. У кожного з нас у минулому, хай навіть на коротку мить, бувало

Page 19: Чого прагне наше серце

18

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

відчуття, що життя складалося саме так, як має бути, яким ми його собі уявляли.

Був час, коли долина, гай, потік,Земля і бачені місцяЗа роком рікЖили у світлі Божого лиця,Я був тоді інакший чоловік…Небо оточує нас у дитинстві!Тюремна темінь швидко загусаєНад хлопчиком малим,Але він бачить, звідки світло сяєУ захваті своїм…Але з роками диво полум’янеУ світлі будня губиться і тане.

(Ода. Натяки безсмертя у спогадах раннього дитинства. Пер. Р. Кисельов)Вордсворт уловив цю таємницю у своєму дитинстві, поба-

чив у ньому поклик із невідомого світу. Нам треба засвоїти урок таких моментів, бо інакше не вдасться взяти зі собою в жит -тєву дорогу серце. Адже якщо вони безповоротно відійдуть у непам’ять, тоді омріяне життя також померкне, і наше серце з ним. Аж тоді, коли діти покидають рідний дім, ми усвідомлю-ємо, наскільки цінними були проведені разом роки. Надувний басейн у дворі. Радісне очікування Різдва. Перші кроки, перші голи, перші побачення. Цими подіями ми наповнюємо фото-альбоми, намагаючись хоч якось затримати їхні миті. Як же прикро, що вони немов вислизають нам із рук. Кожна втрата начебто свідчить про те, що те вимріяне життя ніколи не буде нашим, ніколи не настане. Але таємниця розкривається нам на-віть у найбільших втратах.

Page 20: Чого прагне наше серце

НАЙСОКРОВЕННІША ТАЄМНИЦЯ НАШОГО СЕРЦЯ

19

СКОРБОТНИЙ ПЛАЧ

Я не усвідомлював, ким був для мене Брент, поки не втра -тив його. Він загинув рік тому під час спільної поїздки в гори. Нас було кілька чоловіків, і ми надумали відпочити не верхо-гір’ї, бо нам здавалося, що нема кращого способу поліпшити сердечне здоров’я, ніж забратися після роботи якнайдалі від телебачення, на природу. Ми запланували провести три дні на ранчо в Колорадо, порибалити собі, покататися верхи, побала-кати про людські бажання. Того дня, коли Брент упав, він ішов попереду нашого альпіністського загону. Для багатьох втрата виявилася непомірною. Джині втратила чоловіка. Бен і Дрю втратили татка. Чимало хто втратив єдину людину, яка борола-ся за їхні серця.

Я ж утратив найвірнішого в житті друга. Брент був не прос -то партнером, а радше найрідкіснішим даром – його серце ба-чило все так само, як і моє. Наша дружба була наче спільна по-дорож, спільний пошук таємниць душі. Саме вона завела нас у гори, в літературу та музику, у відчайдушну боротьбу за серця людей. На нашому шляху нам доводилося сміятися й тужити, відкидати й прагнути. Коли Ніколас Волтерсторф утратив сина в нещасному випадку в горах, то написав:

І ось у світі з’явилася порожнеча... Неначе за одну мить ку-дись поділося вмістилище пам’яти, надії, знання, любови – всього, що досі жило на землі. Залишилася тільки пустка. Цей світ мав свою неповторну будучність, яка ще так не-давно вирувала навколо. Та враз її не стало... Немає більше нікого, хто бачив би саме те, що й він, знав те саме, що й він, пам’ятав те саме, що й він, любив те саме, що й він... Я так і не отримаю відповіді на свої запитання. Світ спорожнів. («Плач за сином»)

Мабуть, це виглядає не дуже мудро, але час до часу ловлю себе на тому, що раптово оглядаюся, коли бачу, як поруч про-

Page 21: Чого прагне наше серце

ЗБЕРЕГТИ СЕРЦЕ ДО КІНЦЯ

219

тон нагадує нам про перших християн, які втікали до пустелі на півдні Палестини, щоб наблизитися до Бога. Вони вважали суспільством «кораблем, який тоне і від якого всі мусять пливти якнайдалі, щоб вижити». Були переконані, що «дозволити собі пливти за течією, пасивно приймати принципи і цінності того-часного суспільства означало неминуче зазнати катастрофи».

СКАРБИ ДЛЯ СЕРЦЯ НАШОГО

Після того, як пастухи довідуються від ангелів про наро-дження Ісуса Христа, вони шукають Дитятко і знаходять Його в яслах на сіні. Ціле село не могло прийти до тями, почувши таку звістку, але Марія, як свідчить нам Євангеліє, «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2, 19). Згодом, коли бачимо Ісуса хлоп’ям у храмі, серед учителів закону, знову всі навколо були вражені. «А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці» (Лк. 2, 51). Історія Марії – це незрівнянно зворуш-лива історія материнської любови. Їй знадобляться ці скарби, коли недоля спіткає її сина. У найстрашнішу годину, коли не-видимий меч розтинатиме її душу, вона не зневіриться серцем. Я впевнений, що саме завдяки цим скарбам.

Якщо ви не знаєте, як зрозуміти, що саме Бог говорить вам, почніть робити подорожні записки. Щороку я починаю нові записки, в яких нотую все, що відбувається на шляху серця. Подорожні записки – це хроніка того, що відбувається в дорозі, а не просто перелік подій дня, викладений у щоденнику, або, що гірше, перелік завдань на тиждень, як у типових нотатниках, що їх знаходимо в кожній крамниці. У таких записках розкри-вається внутрішнє життя. Наприкінці я створив розділ «Цей новий день». Там я записую стрижневі істини, до яких маю по-вертатися щоранку (принаймні), аби навернути свої прагнен-ня у правильне річище. У моїх записках зібрані всі перипетії,

Page 22: Чого прагне наше серце

220

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

які траплялися впродовж року, але в тому останньому розділі я інтрепретую події, емоції, відчуття. Подібно до венедиктин-ців, завжди маємо триматися найсокровенніших істин – уранці, вдень і вночі.

Одного разу ми з другом на ім’я Крейґ сиділи під теплим сонцем і обідали біля каньйону Фор Майл. Він вийняв Паска-ля і прочитав уголос такі слова: «Жахливо відчувати, що все, чим ми володіємо, спливає, але треба вперто зберігати цю прив’язаність, не переймаючись тим, що не можемо володіти нічим вічним». Це було в четвер удень, а ввечері мали почати-ся наші рекреації. Ми двоє приїхали раніше пори повинні були приєднатися до нас згодом на ранчо.

Каньйон – прекрасне місце, де по дну звивається бистра рі-чечка, обабіч якої спинаються високі стрімчаки. Дивно було розмовляти про те, що життя втікає від нас, коли саме повітря пронизане надією. Попереду були чудові вихідні, які я мав про-вести у прекрасному товаристві за улюбленими заняттями. Я не знав, чому Крейґ відкрив «Думки», не передбачав і того, що має статися. Аж потім зрозумів, що то були пророчі слова, якими до нас промовляв Бог на початку нового періоду в моєму житті.

Бог звертається до нас набагато частіше, ніж нам здається. Його слова – це скарб, який маємо заховати в серці, якщо треба, пришити до підкладки, зберегти на ту чорну годину, яка може спіткати нас у житті. Б’юхнер завважує: «Його слово несказанно цілюще і цінне водночас». Хочу поділитися своїми нотатками, сподіваючись, що вони слугуватимуть для вас стимулом влов-лювати та зберігати слова та образи, які кожного Божого дня нагадують про священний роман:

Історія продовжується. Це просте твердження нагадує мені про те, що життя триває, що ми кудись прямуємо, що іс-торія наближується до щасливого закінчення. «Минуле є прологом», – казав Шекспір. Жодна подія не є останнім словом. Минуло кілька тижнів після Брентової смерти,

Page 23: Чого прагне наше серце

ЗБЕРЕГТИ СЕРЦЕ ДО КІНЦЯ

221

і якось, коли я йшов від авта до свого кабінету, в голові про-майнуло: «Історія обернулася трагічно». Мені чомусь було важливо сформулювати свою думку саме так, тому що ці слова нагадали мені про всі трагічні історії, які мені будь-коли доводилося почути, і про те, які почуття вони в мене викликали, як герої тих історій давали собі раду зі своїм го-рем – усе це додавало ваги тому, що мені доводилося тоді пережити. Водночас вони не давали мені впасти в розпач, тому що я сприймав той момент в ширшому контексті, не просто як окрему подію, а радше, як Брент не раз казав, наче «кохання серед боротьби життя та смерти». Мені вдалося дати серцю зрозуміти, що історія продовжується. Ден Елен-дер завважує: «Віра зростає пропорційно до того, наскільки ми усвідомлюємо Його й нашу історію, долучаємося до неї, захоплюємося нею». Це неможливо. Цією фразою я нагадую собі, що не можна об-лаштовувати собі омріяне життя на землі. Я ще не остаточ-но зцілився від своїх залежностей і намагань (вони – немов частинка мого «я») облаштувати собі вже тут невеличкий Едем. Знову й знову повторюю: «Це неможливо», але від цих слів не занепадаю духом, навпаки, відчуваю, як моє серце звільняється, перестає прагнути володіти чимось, пережи-вати за все в житті, а саме такі відчуття незмінно пов’язані з намаганнями облаштувати собі рай на землі. Ці слова нага-дують мені про необхідність відпустити все. Вони руйнують силу закляття, яким лукавий силкується нас обплутати. Рай близько. Як же часто я забуваю саме про це. Як же легко знову повернутися до переконання «або зараз, або ніколи», тобто якщо його не отримаю зараз, то не отримаю ніколи. Омріяне життя наближується. Те, чого я зараз так прагну, жадаю, шукаю в навколишньому світі, – геть усе матиму в прийдешньому житті. Саме такий зміст я вбачаю у тих благих і прекрасних дарах, що їх отримуємо повсякчас. Коли піднімаєте келих вина, випийте його за прийдешній

Page 24: Чого прагне наше серце

222

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

бенкет, коли побачили щось гарне, чого вам хочеться (як у випадку з вітражем Бетані), скажіть собі: «Ще трішки – і матиму його довіку», коли кохаєте, не забувайте, що це лише репетиція великої історії любови. Відтак допоможе-те своєму серцю не потрапити в пастку. Пригадую останні рядки роману Макдональда «Фантастес»: «Велике благо на-ближується, наближується, наближується до тебе».

Боротьба та подорож. Ми постійно ведемо війну, кривава битва точиться за наші серця. Мене вражає, як мало христи-ян розуміють це, як погано вони захищають свої серця. Ми поводимося так, ніби живемо в мирний час у тихому сонно-му містечку. Але насправді це не так. Наше духовне середо-вище схоже на ситуацію в Боснії або Бейруті. Поводьтеся відповідно. Пильнуйте своє серце. Не впускайте до нього казна-що, не відпускайте його блукати безцільно. Якими б не були обставини, я щоразу запитую себе: «Як це вплине на моє серце?»Міркування про життя як про подорож нагадує мені про те, що не варто намагатися розбити намет і назвати його сво-їм домом. Воно допомагає мені зрозуміти, що життя – це процес, який завершиться десь у кінці шляху. Відтак мене не огортає відчуття невдачі, коли я чогось не закінчив, бо маю надію, що завершу все, коли завершиться моя подорож. Я хочу пригод, і це нагадує мені, що саме зараз я їх пережи-ваю. Життя – це не задача, яку треба розв’язати, а пригода, яку треба прожити.

За довгі роки я записав чимало інших думок і міркувань, але не все може бути зрозуміле сторонньому читачеві. Не змушува-тиму вас читати записи, що нагадують сімейні відео; боюся, що я вже достатньо надужив вашої уваги. Але дозволю собі поді-литися ще однією, останньою нотаткою – «Жайворонок».

Жайворонок. Моєю улюбленою співочою пташкою віддавна був і залишається жайворонок. Підозрюю, що для багатьох

Page 25: Чого прагне наше серце

ЗБЕРЕГТИ СЕРЦЕ ДО КІНЦЯ

223

він – звичайнісінька пташина з не дуже примітним опере-нням. У її польоті немає нічого особливого. Але я обожнюю його пісню, тому що вона оживляє в пам’яті безліч літніх днів, проведених у полях і на річках Заходу Америки. В іс-торії мого життя жайворонок – дуже романтична пташка. Його пісня означає для мене літо, сінокоси, довгі дні відпо-чинку, риболовлю. Як ніщо в світі, він став для мене симво-лом надії. Жайворонок повертається до Колорадо ранньою весною, а, як я вже згадував, саме на цю пору припадають найбільші хурделиці. Яка відважна пташина! Я впевнений, що на його місці дочекався б червня, коли потепліє. Але він таки прилітає, незважаючи на заметілі, всідається на стовп-ці чи на вершечку невеликого дерева і починає співати. Літ-ня пісня звучить майже недоречно, коли обличчя заліплює снігом, але саме це нам потрібне.

Цієї весни я знову чув двох жайворонків, які переспівували-ся між собою холодного вітряного дня. Сам Бог промовляв до мене через них. Я зрозумів, що Він спонукає мене співати власну пісню літа, хоча зима життя й намагається заморозити мою вес-ну холодним вітром і снігом. «Не відкидай упевнености, – казав Він. – Не злітай з гнізда, а впевнено співай свою пісню про літо, не сумнівайся у моїй великій милості щодо тебе. Не ти приніс цю весну, любий сину, тому не треба піклуватися тим, щоб на-стало літо. Пори року змінюють одна одну з волі Отця, і літо обов’язково настане». Мені пригадалося есе К. С. Люїса «Велике чудо», в якому він пише:

Безперечно, надворі ще зимова погода, але таке часто тра-пляється в перші дні весни… Весна приходить цим шляхом повільно; але головне те, що вона вже показалася з-за рогу. Звичайно, є відмінність між нами і, наприклад, квіткою кро-куса, яка сама не може вирішувати, чи їй відгукуватися на поклик весни, чи ні. А ми можемо. Тільки нам вирішувати, чи опиратися весні й повернутися у зиму, чи долучитися до

Page 26: Чого прагне наше серце

ЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

незрівнянних розкошів літа, в яких наш проводир, Син Чо-ловічий, уже перебуває і кличе нас до себе. Тільки від нас залежить, чи підемо за Ним, чи ні, чи загинемо серед зими, чи попростуємо до весни, а відтак і до літа.

Брента поховали в четвер. Біля його могили зібралися роди-чі, друзі, і Крейґ зачитав такі слова: «Я – воскресення і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки» (Йо. 11, 25 – 26). Він згорнув Біб лію. Всі стояли мовчки, ніхто не знав, що сказати чи зробити, ніхто не хотів іти, та нікому насправді не хотілося там залиша-тися. Здавалося, все, кінець. І в ту мить заспівав жайворонок.

Ця книга – моя пісня йому у відповідь.

Джон ЕлдреджЧОГО ПРАГНЕ НАШЕ СЕРЦЕ?

Як віднайти життя, дароване БогомЛітературний редактор

Ірина МартинТехнічний редактор

Світлана Клим

Підписано до друку 07.05.12. Формат 60x84 1/16. Папір офс. Офс. друк. Ум.-друк. арк. 13,1. Ум. фарбовідб. 13,5. Обл.-вид. арк. 8,7.

ТзОВ Видавництво «Свічадо». Свідоцтво серія ДК № 1651 від 15.01.2004 р.79008, м. Львів, а/c 808, вул. Винниченка, 22.

Тел.: (032) 235-73-09, факс: (032) 240-35-08e-mail: [email protected], url: www.svichado.com

Віддруковано у ПП «Коло». Свідоцтво серiї ДК №498 від 20.06.2001 р. вул. Бориславська, 8, м. Дрогобич, Львівська обл., 82100

Page 27: Чого прагне наше серце