МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

"КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ І ПРАВА

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Творчість як основний ресурс відродження України

Матеріали ХІ Міжнародноїнауково-практичної конференції

12-13 травня 2011

НТУУ "КПІ", м. Київ, Україна

2 _____________________________ _ __________________________

УДК 130.123.3(063)+316(063)+340(063)

Творчість як основний ресурс відродження України: Матеріали ХІ Міжнародної науково-практичної конференції (12-13 травня 2011 р., м. Київ) / Уклад.: Новіков Б.В. – К.: НТУУ "КПІ", 2011. – 291 с.

ISBN

Тези доповідей учасників конференції подано в авторській редакції.

Творчість – невичерпна. Творчість невизначувана. Як

невизначувана субстанція. Як невизначуваний носій

творчості: людина-творець. Дійсний гуманіст. Інтелігент.

Комуніст.

Творчість – це спосіб здійснення, спосіб буття дійсного

гуманізму.

Нині: основний, – єдиний, – ресурс відродження України.

УДК 130.123.3(063)+316(063)+340(063)

Укладач: Новіков Б.В.

Оформлення обкладинки:Соловйова А.О. (mym-b@yandex.ru)

Комп'ютерна верстка:Косенко В.Д. (vkosenko@mail.ru), Дерев’янко А.В. (kaktys_net@mail.ru)

ISBN © Авторські права авторів статей захищено, 2011

_____________________________ _ __________________________ 3

ЗМІСТ:НОВИКОВ Б.В. (Г. КИЕВ)..................................................................................................................................10

ПРОЩАЙ, ПРЕДЫСТОРИЯ................................................................................................................................................10АКІМОВА О.А. (М.КИЇВ)..................................................................................................................................25

СВОБОДА ОСВІТИ ЯК ОСВІТА ДЛЯ СВОБОДИ...........................................................................................................................25АКБАР А. (М.СТАМБУЛ,ТУРЕЧЧИНА)..............................................................................................................26

" Я ПРИНОШУ ЛИШЕ КРАПЛІ ВОДИ З НЕСКІНЧЕННОГО НЕБЕСНОГО ВОДОСПАДУ…" (АНАЛІТИЧНІ РОЗДУМИ КОМПОЗИТОРА)...............................26АНАЦЬКА Н.В. (М. КИЇВ).................................................................................................................................28

ПРИРОДА – ДЖЕРЕЛО ЕСТЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ........................................................................................................................28АРХИПОВА Є.О. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................29

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ВІДРОДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ........................................................................................................29БАЛАКІРОВА С.Ю. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................30

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ..........................................................................................................30БЕЛЁВСКИЙ О.А. (Г. КИЕВ)..............................................................................................................................31

УКРАИНА: В ПОИСКАХ СУБЪЕКТА ИСТОРИЧЕСКОГО ТВОРЧЕСТВА.....................................................................................................31БЕСХМЕЛЬНІЦИНА М.М., КОПТЮХ Ю.В., СЛЮСАРЕНКО П.М., КОВАЛЬ А.М. (М. КИЇВ, М. ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ)...........................................................................................................................................33

СУБ’ЄКТИ ТВОРЧОСТІ КПІ (НАПРИК. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.)........................................................................................................33БИЛИМЕНКО Ю.В. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................34

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ НЕГАТИВНИМ ПРОЯВАМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ..............................................................................34БІЛЯВСЬКА О.С. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................36

РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ...........................................................................................36БЛАГА О.В. (М. КИЇВ)......................................................................................................................................37

РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ЯК НАГАЛЬНА ВИМОГА СУЧАСНОСТІ.......................................................................................37БОГАЧЕВ Р.М. (Г. КИЕВ)...................................................................................................................................38

НЕОПАЛИМАЯ КУПИНА ЖИЗНИ ПОНИМАЮЩЕЙ.......................................................................................................................38БОЖОК О.І. (М. КИЇВ)......................................................................................................................................41

ЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СУБКУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ ЖИТТЄТВОРЧИХ ЗАСАД РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ.................41БОЙКО А.Е. (М. КИЇВ)......................................................................................................................................42

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНІЙ ОСВІТНІЙ СИСТЕМІ..........................................................................42БОНДАРЕНКО Д.М. (М. КИЇВ).........................................................................................................................43

ТВОРЧІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМИ "НАЦІОНАЛЬНОЇ ВОРОЖНЕЧІ КУЛЬТУР" НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ....................................................43БОСЕНКО А.В. (Г. КИЕВ)...................................................................................................................................44

ТВОРЧЕСТВО? НЕ ВОПРОС!.............................................................................................................................................44БРЕУСЕНКО-КУЗНЕЦОВ А.А. (Г. КИЕВ).............................................................................................................48

ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ТВОРЧЕСТВА В ОБЛАСТИ ПСИХОЛОГИИ ЛИЧНОСТИ: РЕФЛЕКСИЯ С ОПОРОЙ НА УЧЕНИЕ Л.П. КАРСАВИНА.....................48БУБОН Т.В. (Г. КИЕВ).......................................................................................................................................50

ТВОРЧЕСТВО КАК ПРИЧАСТНОСТЬ ЧЕЛОВЕКА К БЕСКОНЕЧНОМУ.....................................................................................................50БУРДЕЙНА І.В. (М. КИЇВ).................................................................................................................................51

РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ.................................................................................................................51ВАЙНІЛОВИЧ Н.А. (М.КИЇВ)............................................................................................................................52

ВОЛОНТЕРТСВО: ЧИ МОЖЛИВА ТВОРЧІСТЬ В РАМКАХ СТЕРЕОТИПУ?...............................................................................................52ВАЛИЕВА Э.Э. (Г. СИМФЕРОПОЛЬ)..................................................................................................................53

ТЕНДЕНЦИИ И ОСОБЕННОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ ИНСТИТУТА ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ В УКРАИНЕ..................................................53ВАСИЛЕЦЬ О.І. (М.КИЇВ).................................................................................................................................54

ЧОМУ ДЛЯ ВІДРОДЖЕННЯ – ЛИШЕ ВУЗЬКІ СТЕЖКИ ТВОРЧОСТІ, А ДЛЯ МУТАЦІЙ – ШИРОКИЙ ТРАФІК "ЧОГО ЗАБАЖАЄТЕ?"...............................54ВАСИЛЬЄВА І.В., КРИЦЬКИЙ О.В. (М.КИЇВ).....................................................................................................56

РЕЛІГІЯ ЯК ТВОРЧІСТЬ ЛЮДИНИ.........................................................................................................................................56ВЕРГУНОВА Г.С. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................57

ТВОРЧІСТЬ ЯК СИНТЕЗ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ЦІННОСТІ ГРОМАДЯНСТВА...................................................................57ВЛАСЮК Т.П. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................58

САМОТВОРЧІСТЬ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ................................................................................................................58ГАЛАЗЮК О.Д. ( Г. ХАРЬКОВ)..........................................................................................................................59

ПОНИМАНИЕ ТВОРЧЕСТВА У ПЛАТОНА................................................................................................................................59ГЕРАИМЧУК И.М. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................60

НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ ПОНЯТИЙ "ГЕНИЙ" И "ГЕНИАЛЬНОСТЬ"..................................................................................................60

4 _____________________________ _ __________________________

ГЕРЧАНІВСЬКА П.Е. (М. ХАРКІВ)......................................................................................................................63КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ У ДИНАМІЦІ НАРОДНОЇ РЕЛІГІЙНОЇ КУЛЬТУРИ..........................................................................................63

ГЕРЧАНІВСЬКИЙ Д.Л. (М. КИЇВ)......................................................................................................................64КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ.............................................................................................64

ГІОРГАДЗЕ Г.В. (М. КИЇВ).................................................................................................................................65ПРИЧИНИ БЛОКУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ І ФІЛОСОФСЬКИЙ ВИМІРИ.....................................................................65

ГОГІНАШВІЛІ Н.П. (М.КИЇВ).............................................................................................................................66СТОСУНКИ "ЛЮДИНА – ПРИРОДА" ЯК ДЖЕРЕЛО МИСЛЕННЯ ТА ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ У ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ..............................66

ГОЛЯКОВА А.Н. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................67НЕ ВЕРИТЬ!................................................................................................................................................................67

ГОШТА В.А.(Г. КИЕВ).......................................................................................................................................68ШЕЛЛИНГ И ТВОРЧЕСТВО................................................................................................................................................68

ГОНЧАР Д.А. (М. КИЇВ)....................................................................................................................................70ОСВІТА ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ АКСІОСФЕРИ СУСПІЛЬСТВА.......................................................................70

ГРИГОРЕНКО В. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................71СОЦІАЛЬНА РОБОТА: ВІТЧИЗНЯНА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА................................................................................................................71

ГРИГОР’ЄВ В. Й. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................72КОСМОС ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ: ВІД ІДЕЇ ТВОРЧОСТІ ДО ТВОРЧОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ................................................................................72

ГУР В.И. (Г. КИЕВ)............................................................................................................................................73ЭТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА – ОСНОВА ГУМАНИЗАЦИИ ОБЩЕСТВА УКРАИНЫ............................................................................................73

ГУСАК К.О. (М. КИЇВ).......................................................................................................................................74РОЛЬ ОСВІТИ В СОЦІАЛЬНОМУ САМОВИЗНАЧЕННІ ЛЮДИНИ.........................................................................................................74

ГУСАК Н.К. (М. КИЇВ).......................................................................................................................................75ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТВОРЧОГО ПІДХОДУ ДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НАУКИ....................................................................................75

ГУЦОЛ С.Ю. (Г. КИЕВ)......................................................................................................................................77ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ТВОРЧЕСКОГО ПЕРЕОСМЫСЛЕНИЯ МИФОЛОГИЧЕСКИХ СЮЖЕТОВ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ СТРАНЫ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖЬЮ..............................................................................................................................................................77

ДЕВТЕРОВ І.В. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................78ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ: НОВІ ВИМІРИ СВОБОДИ ТВОРЧОСТІ.......................................................................................................78

ДЕВТЕРОВА С.В. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................79ПРОФЕССИОНАЛИЗАЦИЯ ИНТЕРНЕТ-КОММУНИКАЦИЙ В УКРАИНЕ: ИННОВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ................................................................79

ДЕВТЕРОВА Т.В. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................80МОТИВАЦИОННЫЙ КЛИМАТ В УНИВЕРСИТЕТЕ – ОСНОВА СОТВОРЧЕСТВА..........................................................................................80

ДЕМЧЕНКО Ю.В. (М. КИЇВ).............................................................................................................................81ТВОРЧІСТЬ ЯК АКТ СПІВВІДНОШЕННЯ СВІДОМОГО ТА ІНТУЇТИВНОГО................................................................................................81

ДЕНИСЕНКО Н.В. (М. КИЇВ).............................................................................................................................82ЄДНІСТЬ СОЦІОЛОГІЧНОГО, СОЦІОЛОГО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО ВИМІРІВ ТВОРЧОСТІ ............................................83

ДЕРЕВЯНКО А.В. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................84И ИНДИВИДУАЛЬНОЕ, И ОБЩЕСТВЕННОЕ ТВОРЧЕСТВО...............................................................................................................84

ДЖЕЛАЛИ В.И. (Г. КИЕВ).................................................................................................................................85ИННОВАЦИОННАЯ КУЛЬТУРА САНИ – ОПРЕДЕЛЯЮЩИЙ РЕСУРС СТРАНЫ, ЛИЧНОСТИ.........................................................................85

ДИМИТРОВ В.Ю. (М. КИЇВ).............................................................................................................................87ТВОРЧА ПРИРОДА МІЖДИСЦИПЛІНАРНОСТІ В УПРАВЛІННІ...........................................................................................................87

ДИМИТРОВА Л.М. (М. КИЇВ) ..........................................................................................................................88ІСТОРИЧНИЙ ЧАС ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ.........................................................................................................88

ДЗЯДЕВИЧ Ю.В. (М. ХЕРСОН)..........................................................................................................................90ТВОРЧІСТЬ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ.........................................................90

ДОБРОНОСОВА Ю.Д. (М. КИЇВ)......................................................................................................................91ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ НОВІТНЬОЇ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МЕДІА НА СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО......................................91

ДРАГУН О.Ю. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................92ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНТЕРАКТИВНОГО ПОЛІЛОГУ....................................................................................................................92

ДРАНИК О.М. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................93ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.....................................................................................................94

ДЫРДА А.И. (Г. КИЕВ).....................................................................................................................................95ЧТО ЛИШАЕТ ТВОРЧЕСТВО ТВОРЧЕСТВА?..............................................................................................................................95

ЄРЕГА О.М. (М.КИЇВ).......................................................................................................................................96ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ МІНЛИВОГО СВІТУ................................................................................................96

ЖЕРЕБКО І.С. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................97

_____________________________ _ __________________________ 5

ФЕНОМЕН ТВОРЧОСТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ..........................................................................................98ЖИРУН О.А. (М. КИЇВ).....................................................................................................................................99

САМООСВІТА ЯК ТВОРЧІСТЬ..............................................................................................................................................99ЖУЛАЙ В.И. (Г. КИЕВ)......................................................................................................................................99

ЭПОХА САМОВЫРАЖЕНИЯ...............................................................................................................................................99ЗАЄЦЬ Р.В. (М. КИЇВ).....................................................................................................................................100

ПРО СЕРВІЛЬНІСТЬ НАУКИ ТА ІННОВАТИКИ У СПОЖИВАЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ....................................................................................100ЗЕЗЕНЬКО Л.О. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................102

МОГУТ ЛИ ВСЕ БЫТЬ ТАЛАНТЛИВЫМИ?.............................................................................................................................102ЗЛОЧЕВСЬКИЙ В.М. (М. КИЇВ).......................................................................................................................103

ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ОСВІТИ ЯК ЗАПОРУКА РОЗКРИТТЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ..............................................................103ЗОЛОТУХІН І.К. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................104

ЛАБОРАТОРІЯ САМОДІЯЛЬНОЇ КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ...................................................105ЗУБ Ю.О. (М. КИЇВ)........................................................................................................................................107

ГУМАННІСТЬ НАУКОВОГО ПОШУКУ В КОНТЕКСТІ ВІДРОДЖЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНИ...................................................107ЗУБЕНКО Д.В.(М. КИЇВ).................................................................................................................................108

ФЕСТИВАЛЬ ЯК ФОРМА КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ...................................................................................................................108ЗУЄВ В.М. (М. КИЇВ)......................................................................................................................................109

ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС.................................................................................................109ЗУЄВА В.І. (М.КИЇВ).......................................................................................................................................110

ТРАНСФОРМАЦІЇ ДУХОВНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ..........................................................................................110ІВАЩЕНКО І.А. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................112

ЯКЩО ТВОРИТИ, ТО СЬОГОДНІ!.......................................................................................................................................112ІВАЩЕНКО Я.Ю. (М. КИЇВ)............................................................................................................................113

ПРО ВКЛАД РАДЯНСЬКИХ ФІЛОСОФІВ У РОЗВИТОК ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ.......................................................................................113ІГНАТОВИЧ В.М. (М. КИЇВ)............................................................................................................................114

ХОРОВА КАПЕЛА КПІ ЯК ОСЕРЕДОК СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ......................................................................................................114ІЩЕНКО А.М. (М.КИЇВ)..................................................................................................................................116

П’ЯТЬ АРГУМЕНТІВ НА КОРИСТЬ АКТУАЛЬНОСТІ НАДЛИШКОВОЇ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА....................................116ІЩЕНКО О.А. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................117

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК УМОВА ТВОРЧОСТІ: ДІАЛЕКТИЧНИЙ ВИМІР....................................................................................................117КАЗАКОВ М.А. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................119

СОЗДАВАТЬ ИЛИ ВКЛАДЫВАТЬ СМЫСЛ?.............................................................................................................................119КАЗАНЦЕВА Н.В. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................120

СМЫСЛОВАЯ ДЕТЕРМИНАНТА ТВОРЧЕСТВА КАК ЭЛЕМЕНТ ИДЕАЛИЗИРОВАННОГО ВОСПРИЯТИЯ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИ.......................................120КАРПЕНКО В.І. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................121

СВОБОДА ТВОРЧОСТІ...................................................................................................................................................121КАСЬЯН О.М. (М. КИЇВ).................................................................................................................................122

СТУДЕНТСЬКА ТВОРЧІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ОСВІТИ..............................................................................................122КЛИМЕНКО М.І. (М. КИЇВ)............................................................................................................................123

СОЦІАЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ВІДРОДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА...........................................................................................123КОВАЛЬОВА С.Б. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................124

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ ІННОВАЦІЙНИХ ПРАКТИК ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ..........................................................124КОЛОТИЛО М.О. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................125

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ: НА ШЛЯХУ ДО СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ..........................................................................125КОНДРАШОВА А.В. (М. КИЇВ).......................................................................................................................126

ПОШУКИ ІДЕНТИЧНОСТІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ОСВІТІ....................................................................................................................126КОСЕНКО В.Д. (М. КИЇВ)................................................................................................................................127

ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ – НЕ МІФ, А ТВОРЧІСТЬ.............................................................................................................................127КОСТЕНКО К.В., КЛИМЕНКО О.С. (Г. КИЕВ)...................................................................................................129

ТВОРЧЕСТВО КАК ДВИЖУЩАЯ СИЛА В РОЗВИТИИ СОЦИАЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ...................................................................................129КОСТРОМИНА А.М. (Г. КИЕВ)........................................................................................................................130

СТАНОВЛЕНИЕ ФИЛОСОФИИ ТВОРЧЕСТВОМ..........................................................................................................................130КОСТЮКЕВИЧ А.С. (М. КИЇВ).........................................................................................................................131

ФЕНОМЕН ТВОРЧОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ...............................................................................................................131КУЗЬМЕНКО Н.І., ДЕМЧЕНКО О.М. (М. КИЇВ)...............................................................................................132

УНІВЕРСИТЕТ: СИНЕРГІЯ НАУКИ, ОСВІТИ ТА ВИРОБНИЦТВА.........................................................................................................132КУРЕВИНА Т.В. (Г. ДНЕПРОПЕТРОВСК)..........................................................................................................133

6 _____________________________ _ __________________________

ИЗ НЕБЫТИЯ НЕОБХОДИМОСТИ К БЫТИЮ В СВОБОДЕ..............................................................................................................133КУЦ В.А. (М. ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ).................................................................................................135

ОСНОВА І СУТНІСТЬ ТВОРЧОСТІ........................................................................................................................................135КУЦИК К.М. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................136

НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА ЯК ОДИН З ВАЖЛИВИХ ЧИННИКІВ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ................................................................................136ЛАВРЕНЕНКО Я.О. (М. КИЇВ).........................................................................................................................138

ІННОВАЦІЙНІ СПОСОБІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК СКЛАДОВА ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА...........................................................138ЛАРЧЕНКО М.Л. (М. КИЇВ)............................................................................................................................139

ЕТНІЧНІ СТЕРЕОТИПИ ЯК ПРОДУКТ СОЦІАЛЬНОЇ "ТВОРЧОСТІ".....................................................................................................139ЛЫСЕНКО В.М., ЛЫСЕНКО О.В. (Г. КИЕВ)......................................................................................................141

СИСТЕМНО-СИНЕРГЕТИЧЕСКИЙ ПОДХОД К ПРОЦЕССУ ТВОРЧЕСТВА................................................................................................141МАКАРУК І.А. (М. КИЇВ)................................................................................................................................142

ТВОРЧІСТЬ ЯК ШЛЯХ ДО СВОБОДИ ОСОБИСТОСТІ....................................................................................................................142МАКАРЧУК І.О. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................143

ДІАЛОГ ЯК СПІВТВОРЧІСТЬ У ФІЛОСОФІЇ М.М. БАХТІНА..........................................................................................................143МАЛГАРАЕВА З.Б., КАСАБЕКОВ С.А. (Г. УСТЬ-КАМЕНОГОРСК, РЕСПУБЛИКА КАЗАХСТАН)...........................144

ФИЛОСОФИЯ ТВОРЧЕСТВА.............................................................................................................................................144МАНДРАГЕЛЯ В.А. (М. КИЇВ).........................................................................................................................145

ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН У РОЗРОБЦІ СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ..........................................146МАНДУЛА М.М. (М.КИЇВ).............................................................................................................................147

ТВОРЧІСТЬ ПРОФЕСІОНАЛА ЯК ВИМОГАСУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ.................................................................................................147МАРТИНКО Т.М. (М. КИЇВ)............................................................................................................................148

ОСВІТНІЙ ТУРИЗМ ЯК НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕОРГАНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ............................................................148МАРТЫНЕНКО А............................................................................................................................................149

ПАРАДОКС РАЗРЕШЕНИЯ НА РИСК ДЛЯ УЧАЩИХСЯ ТВОРИТЬ – ШАНС ДЛЯ ВОЗРОЖДЕНИЯ УКРАИНЫ........................................................150МАРЧЕНКО Г.Е. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................151

АРХЕОАСТРОНОМИЯ ВЧЕРА И СЕГОДНЯ...............................................................................................................................151МАРЧЕНКО Г.Ю. (М. КИЇВ)............................................................................................................................153

ЦЕНТР КОСМОЛОГІЇ ФСП НТУУ "КПІ"..........................................................................................................................153МАЦИК К.В. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................155

ІНТЕГРАЦІЯ НАУКИ ТА ІННОВАТИКИ В ОСВІТІ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ЯК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ: АКМЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ.......................................155МЕЛАЩЕНКО О.М. (М. КИЇВ)........................................................................................................................156

СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ..............................................................................157МЕЛЬНИЧЕНКО А.А. (Г. КИЕВ).......................................................................................................................158

УПРАВЛЕНИЕ И ТВОРЧЕСТВО...........................................................................................................................................158МЕЛЬНИЧЕНКО С.В. (Г. КИЕВ).......................................................................................................................159

СУСПІЛЬСТВО СПОЖИВАННЯ ЯК ХРОНОТОП АНТИТВОРЧОСТІ.......................................................................................................159МИГАЛУШ А.А. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................160

НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКИЙ ПРОГРЕСС: ЗАВИСИМОСТЬ ИЛИ СВОБОДА ДЛЯ ЧЕЛОВЕКА..............................................................................161МИНЯЙЛО В.С. (Г. КИЕВ)...............................................................................................................................162

НИКТО НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖЕН................................................................................................................................162МИРВОДА К.Г. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................163

СОЦІАЛЬНІ УСТАНОВКИ, СОЦІАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ У ТВОРЧОМУ ЗАВДАННІ ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ........163МОРОЗ О.Я. (М. КИЇВ)...................................................................................................................................164

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ – КАРДИНАЛЬНИЙ ЗАСІБ ПОСИЛЕННЯ ТВОРЧОГО НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ...................................................164МОСКАЛЕНКО І.Ю. (М. КИЇВ)........................................................................................................................165

САДОВО-ПАРКОВЕ ДОЗВІЛЛЯ ЯК ТВОРЧИЙ РЕСУРС ТА ВІДРОДЖЕННЯ МІСТ УКРАЇНИ............................................................................165МОСКАЛЕНКО О.П. (М. КИЇВ)........................................................................................................................166

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ І КОМПРОМІС.............................................................................................167МОТОРНЫЙ С.С., НАВАРА А.Е. (Г.КИЕВ)........................................................................................................168

УПАДОК ТВОРЧЕСТВА, КАК СЛЕДСТВИЕ ЕГО ТОТАЛЬНОЙ КОММЕРЦИАЛИЗАЦИИ.................................................................................168МУРАТОВА И.А. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................169

ТВОРЧЕСТВО КАК ВНУТРЕННЯЯ СВОБОДА ТРУДА ....................................................................................................................169МУРГА О.Ю. (Г. КИЕВ)...................................................................................................................................171

ТВОРЧЕСТВО – СВОБОДНОЕ БЫТИЕ ЧЕЛОВЕКА КАК САМОЦЕЛИ...................................................................................................171НЕРСЕСЯН Г.А. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................172

КРЕАТИВНА ТВОРЧІСТЬ АБО ТВОРЧИЙ КРЕАТИВ?....................................................................................................................172НИЗКОДУБОВ Г.А. (Г. ТОМСК, РОССИЙСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ)...........................................................................174

_____________________________ _ __________________________ 7

УЧЕТ ТВОРЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА ВЗРОСЛЫХ ОБУЧАЮЩИХСЯ В РАМКАХ ЛИЧНОСТНО-ОРИЕНТИРОВАННОГО ОБУЧЕНИЯ....................................174НИКИТИНА Н.С. (Г. КИЕВ)..............................................................................................................................175

РАЗВИТИЕ ТВОРЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ СТУДЕНТА ПРИ ИЗУЧЕНИИ ИНОСТРАННОГО ЯЗЫКА.........................................................................175НІКОЛАЄНКО Н.В. (М. КИЇВ)..........................................................................................................................176

МОЖЛИВОСТІ НОВІТНІХ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРАКТИК В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ....................................................................176НОВИКОВ Г.Б. (Г. КИЕВ).................................................................................................................................177

"БОГ НАЧИНАЕТСЯ ТАМ, ГДЕ КОНЧАЮТСЯ НАШИ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О НЕМ".....................................................................................177ОВЧИННИКОВА М.З. (Г. КИЕВ)......................................................................................................................180

ИСКУССТВО КАК ПРИЗНАННОЕ ТВОРЧЕСТВО..........................................................................................................................180ОСТРОВСКАЯ И.Е. (Г. КИЕВ)...........................................................................................................................181

КРЕАТИВНЫЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ ПОЗИТИВНОГО ВОСПРИЯТИЯ ОБЩЕСТВЕННОСТЬЮ АТОМНОЙ ЭНЕРГЕТИКИ...................................181ОТРОШЕНКО А.Ю. (Г. КИЕВ)..........................................................................................................................182

СВОБОДНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ – ТВОРЧЕСТВО.........................................................................................................................182ПАВЛЕНКО В.В. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................183

ВПЛИВ МЕДІАКУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УПРАВЛІНЦЯ..................................................................183ПАШОВ Р.І. (М. КИЇВ)....................................................................................................................................184

РОЛЬ ІСТОРИЧНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ МАС В ПОДОЛАННІ ФЕНОМЕНУ БЮРОКРАТІЇ........................................................................184ПЕТРОВА С.О. (М. КИЇВ)................................................................................................................................186

ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УПРАВЛІНЦІВ....................................................................186ПИГОЛЕНКО Л.В. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................187

МІСІЯ ВИКЛАДАЧА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА................................................................................................187ПИГОЛЕНКО Ю.А. (М. КИЇВ)..........................................................................................................................189

ЗАСТОСУВАННЯ БІОЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ В РЕАЛІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА.......................................................189ПИГОРОВ Г.С. (Г. ДНЕПРОПЕТРОВСК)............................................................................................................190

НОВЫЙ МАКРОРЕЗЕРВ – КЛАСТЕР "ИНТЕЛЛЕКТУАЛИЗАЦИЯ И КРЕАТИЗАЦИЯ АКТИВНОГО РАЗВИТИЯ, ИКАР"................................................190ПИСАРЕНКО О.Л. (М.КИЇВ)............................................................................................................................193

ТВОРЧІСТЬ ЯК ІНФОРМАЦІЙНО-ДЕТЕРМІНОВАНИЙ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ...............................................................193ПИХОРОВИЧ В.Д. (М. КИЇВ)...........................................................................................................................194

"ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ" И КОНТРРЕВОЛЮЦИЯ...........................................................................................................................194ПОГОРІЛА І.П. (М. КИЇВ)................................................................................................................................198

ЦІННОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ.........................................................................................198ПОЖАРСЬКА Н.М. (М.КИЇВ)..........................................................................................................................199

ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ.................................................................................199ПОКУЛИТА І.К. (М.КИЇВ)...............................................................................................................................200

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПРОЦЕС ОБРАЗОТВОРЧОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.........................................................................200ПОЛЬСЬКА Т.Д. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................201

КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ В РЕКЛАМНІЙ КОМУНІКАЦІЇ.............................................................................................................201ПОПОВИЧ О.В. (М. МАРІУПОЛЬ)..................................................................................................................203

ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ КАТЕГОРІЇ "ТВОРЧІСТЬ"......................................................................................................................203ПОТІЩУК О.О. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................204

НАУКОВА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПЕРЕТИН ТРЬОХ КООРДИНАТ..............................................................................................................204ПРЕПОТЕНСЬКА М.П. (М. КИЇВ).....................................................................................................................205

УКРАЇНСЬКІ МЕДІА ЯК ГАЛЬМА ТВОРЧОСТІ...........................................................................................................................205ПРОКОПЧУК Ю.А. (М. КИЇВ)..........................................................................................................................207

СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЗАСІБ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ РУЙНАЦІЇ ТВОРЧОГО НАЧАЛА В ЛЮДИНІ І СУСПІЛЬСТВІ...............................................207ПРОЦКО С.А. (Г. КИЕВ)..................................................................................................................................208

ОБРАЗОВАНИЕ КАК НЕОБХОДИМЫЙ ИСТОЧНИК ТВОРЧЕСТВА......................................................................................................208ПРУХНИЦЬКА О.В. (М. КИЇВ).........................................................................................................................208

ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА І ТВОРЧІСТЬ...............................................................................................................208ПУЗИРЬОВ Є.В. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................210

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА......................................................................................210РАДЗИЕВСКИЙ П.Е. (М. КИЇВ)........................................................................................................................211

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.....................................................................................211РАДЧИЧ С.О. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................212

"ІНДИВІДУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ" ЯК ЧИННИК ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ...............................................................................................212РАПТОВА О.М. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................213

ТВОРЧИЙ ПІДХІД В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПОТРАПИЛИ В КРЕДИТНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ...............................................................214РЕДЬКО Л.О. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................214

8 _____________________________ _ __________________________

ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ....................................................................215РОЄНКО В.О. (КИЇВ).......................................................................................................................................216

ТВОРЧІСТЬ: ДОЛАЮЧИ ЧИ ФОРМУЮЧИ СТЕРЕОТИПИ?..............................................................................................................216РУБАНЕЦЬ О.М. (М. КИЇВ).............................................................................................................................217

ТВОРЧІСТЬ У НАУЦІ В ЄДНОСТІ ОБ’ЄКТИВОВАНИХ І НЕОБ’ЄКТИВОВАНИХ ПРОЯВІВ...............................................................................217РУДЕНКО Л.О. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................218

ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТОНАЦІЙНОСТІ В МУЗИЦІ ЯК КЛЮЧОВИЙ РЕСУРС ДУХОВНО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА................218РУДЕНКО Т.П. (М. КИЇВ)................................................................................................................................219

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК УМОВА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ..............................................................................................219РУСАКОВА С.М. (Г. КИЕВ)..............................................................................................................................220

ХОРОШАЯ ПАМЯТЬ СТУДЕНТА – ВОЗМОЖНОСТЬ ЕГО БУДУЩИХ УСПЕХОВ........................................................................................220РЯБІНЧУК М.В. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................222

ТВОРЕННЯ СОЛІДАРНОСТІ: ВІД ОБМЕЖЕНИХ ФОРМ ДО УНІВЕРСАЛЬНОСТІ........................................................................................222САКСЄЄВА Є.А. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................223

НЕОБХІДНІСТЬ НОВОЇ ПАРАДИГМИ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ........................................................................................................223СВІДЛО Т.М. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................224

ТВОРЧІСТЬ І АНТИТВОРЧІСТЬ ЯК СУТНІСНІ МОМЕНТИ НАУКОВОГО ПРОГРЕСУ.....................................................................................224СЕВЕРИНЧИК О.П. (М.КИЇВ)..........................................................................................................................226

ЗАГРОЗИ ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА...........................................................................................................................226СЕМЕНОВ В.Г. (Г. КИЕВ).................................................................................................................................227

ЕЩЕ РАЗ ОБ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ ИНТУИЦИИ.......................................................................................................................227СИДОРОВ Е.И. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................229

УНИВЕРСАЛИЗМ ТВОРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ВОПРОСЫ "ЦЕХОВЫХ" СООБЩЕСТВ...........................................................................230СИМО М.Ф. (Г. КИЕВ)....................................................................................................................................231

ТВОРЧЕСТВО КАК СИСТЕМНАЯ ОПТИМИЗАЦИЯ.......................................................................................................................231СИНГАЇВСЬКА А.М. (М. КИЇВ)........................................................................................................................232

ТВОРЧІСТЬ – ОСВІТА – ЕКОНОМІКА – РОЗВИТОК?.................................................................................................................232СИНЯВСЬКА Д.С. (М. КИЇВ)............................................................................................................................234

ТЕМА ТВОРЧОСТІ У ФІЛОСОФІЇ М. БЕРДЯЄВА......................................................................................................................234СИТКАРЁВ Г.Т. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................235

ДИАЛЕКТИКА ПОЭТАПНОГО РАЗВИТИЯ ПОЗНАНИЯ..................................................................................................................235СІМПЕРОВИЧ Н.В. (М. КИЇВ)..........................................................................................................................237

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЗНЕОСОБЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ............................................................................................237СКИБЧУК А.А. (М. КИЇВ)................................................................................................................................238

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ ТВОРЧИМИ МЕТОДАМИ СОЦІАЛЬНОЇ АНІМАЦІЇ...........................................................................238СЛАСТЕНКО Е.Ф., СЛАСТЕНКО Е.П. (Г. КИЕВ).................................................................................................239

НАУЧНОЕ ТВОРЧЕСТВО И ИНТУИЦИЯ..................................................................................................................................239СМОЛЬЦ С.П. (М. КИЇВ).................................................................................................................................240

АНТИТВОРЧІСТЬ І НЕОСВІЧЕНІСТЬ ЯК ІМАНЕНТНІ РИСИ КОНФЛІКТОГЕННОГО СУСПІЛЬСТВА......................................................................241СОЛОВЙОВА А.О. (М.КИЇВ)...........................................................................................................................242

"КОМП’ЮТЕРНА РЕАЛЬНІСТЬ" ЯК ПРОДУКТ ТА УМОВА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ...................................................................................242СОЛОДКА О.С. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................244

ХОБІ ЯК ОДИН ІЗ СТИМУЛЮЮЧИХ ФАКТОРІВ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ...............................................................................................244СТОЛЯР А.Ю. (М. КИЇВ).................................................................................................................................245

РОЛЬ УЯВИ У СТУДЕНТСЬКІЙ НАУКОВІЙ ТВОРЧОСТІ..................................................................................................................245СТОЛЯРЕНКО Д.А. (Г. КИЕВ)..........................................................................................................................246

СОВРЕМЕННОЕ МУЗЫКАЛЬНОЕ БЕЗВРЕМЕНЬЕ И РАЗЛОЖЕНИЕ МУЗЫКАЛЬНОЙ ФОРМЫ.........................................................................246СТОРИЖКО А.И. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................247

ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК ПРИРОДОТВОРЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ.....................................................................................247СТОРІЖКО Л.В. (М. КИЇВ)..............................................................................................................................248

ТВОРЧІСТЬ ЯК САМОТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ.............................................................................................................................248СТОРОЖИК М.І. (М. КИЇВ).............................................................................................................................249

НОВАТОРСТВО УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ..............................................................................................................249ТЕРЕЩЕНКО І.І., ПОЗДЕРКО В.В. (М. КИЇВ)....................................................................................................251

ТВОРЧІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА УКРАЇНСЬКОГО РЕНЕСАНСУ..........................................................................................251ТЕРЛЕЦКИЙ В.А. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................252

СОЦИАЛЬНАЯ ДЕТЕРМИНАЦИЯ ПОЗНАНИЯ ФЕНОМЕНА ТВОРЧЕСТВА..............................................................................................252ТИМЧЕНКО С.К.(Г. КИЕВ)...............................................................................................................................253

_____________________________ _ __________________________ 9

ХУДОЖЕСТВЕННО-ТВОРЧЕСКИЙ АСПЕКТ ТЕХНИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ ..........................................................................................253ТИРА К.О. (М. КИЇВ)......................................................................................................................................255

ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДА У СУСПІЛЬСТВІ ПІСЛЯ ОТРИМАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ............................................................................255ТИХОНЮК О. В. (М. КИЇВ).............................................................................................................................256

ЛІТЕРАТУРНІ ПИСЬМОВІ ТВОРИ НАУКОВОГО ХАРАКТЕРУ ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ?........................256ТУРГЕНЄВА О.Ю. (М. КИЇВ)............................................................................................................................258

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ............................................................................................................258ТЮТЮННИКОВА М.М. (М. КИЇВ)...................................................................................................................260

КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ ЯК НЕВІД'ЄМНІ ФАКТОРИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ НА СУЧАСНОМУ РИНКУ ПРАЦІ....................................260ФАБРИКАНТОВА Ю.Б. (М. КИЇВ)...................................................................................................................261

РОЛЬ ІНТУЇЦІЇ В НАУКОВІЙ ТВОРЧОСТІ ВЧЕНОГО.....................................................................................................................261ФАДЄЄВА І.О. (М. ДНІПРОПЕТРОВСЬК).........................................................................................................262

ФОТОГРАФУВАННЯ ЯК ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ МОЛОДІ................................................................262ФЕДОРОВА І.І. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................263

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО VS "ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО": ВИКЛИКИ ТВОРЧОСТІ ЯК СПОСОБУ САМОЗДІЙСНЕННЯ ЛЮДИНИ......................263ФРАНКО Н.О. (М. КИЇВ).................................................................................................................................265

РОЛЬ ВИЩОЇ ШКОЛИ У РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ........................................................................................265ХОВРИЧ С.М. (М. КИЇВ) ................................................................................................................................266

ГУМАНІЗАЦІЯ ТА ГУМАНІТАРИЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ШКОЛИ – СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ..................................266ХОДУС Е.В. (Г. ДНЕПРОПЕТРОВСК)................................................................................................................267

ЭСТЕТИЗАЦИЯ "Я" КАК АКТУАЛЬНАЯ ПРАКТИКА ЖИЗНЕТВОРЧЕСТВА.............................................................................................267ЦАРЕВСКАЯ Е.Ю. (Г. ХАРЬКОВ)......................................................................................................................268

ТВОРЧЕСТВО В ИНДУСТРИИ МОДЫ: ЭПИГОНСТВО И/ИЛИ УНИКАЛЬНОСТЬ?.....................................................................................268ЦИМБАЛ Т.В. (М. КРИВИЙ РІГ)......................................................................................................................269

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ В СУСПІЛЬНІЙ СИСТЕМІ: МІЖ КРЕАТИВНІСТЮ ТА НОРМАТИВНІСТЮ......................................................................269ЧЕПОВОЙ В.В. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................271

ОТ КРИЗИСА СПАСЕТ НЕ ФИНАНСОВЫЙ, А СОЦИАЛЬНЫЙ КАПИТАЛ...............................................................................................271ЧЕРКАСОВ С.М. (М. КИЇВ).............................................................................................................................272

РЕЛІГІЙНИЙ РЕНЕСАНС І ПРИРОДА РЕЛІГІЇ............................................................................................................................272ЧЕРНЕНКО А.В, ЛОМАКІН А.М. (М. КИЇВ).....................................................................................................273

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ............................................................................................273ЧЕРНЮК А.В. (М. КИЇВ).................................................................................................................................274

ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖЕРА ЯК КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ...........................................................................................274ЧЕТВЕРТАК М.А. (Г. КИЕВ).............................................................................................................................275

САМОВОСПИТАНИЕ ЛИЧНОСТИ КАК ТВОРЧЕСКИЙ ПРОЦЕСС........................................................................................................275ЧИЖОВА О.М. (М. КИЇВ)...............................................................................................................................276

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ТВОРЧОСТІ ТА ПРАГМАТИЗМУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА................................276ЧУГАЕВА Н.Ю. (Г. КИЕВ)................................................................................................................................278

ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ НАСТАВНИКА СТУДЕНТОВ В ВУЗ: ТВОРЧЕСКИЙ КОМПОНЕНТ..............................................................278ШАБЕЛЬНИК О.В. (М. КИЇВ)..........................................................................................................................279

ВЗАЄМОДІЯ НАУКИ І КУЛЬТУРИ, ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ДУХОВНОЇ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНОЇ ОСОБИСТОСТІ......................................................279ШАПОВАЛ О.П. (М. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ)..........................................................................................................280

ПОТРЕБА ТВОРЧОСТІ....................................................................................................................................................280ШАПОВАЛОВА Е.А. (Г. КИЕВ)........................................................................................................................281

СОЦИАЛЬНОЕ ПРОЕКТИРОВАНИЕ КАК ТВОРЧЕСКАЯ САМОРЕАЛИЗАЦИЯ ЛИЧНОСТИ..............................................................................281ШАПОВАЛОВА К.А. (М.КИЇВ)........................................................................................................................283

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ В ОСВІТНІХ ПРАКТИКАХ....................................................................................283ЩИРИЦЯ Т.В. (М. КИЇВ).................................................................................................................................284

ТВОРЕННЯ ЕТИЧНИХ І ПРАВОВИХ РЕГУЛЯЦІЙ ЯК УМОВА ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ................................................................................284ЯКУБИНА В.Л. (Г. КИЕВ).................................................................................................................................286

МАССОВАЯ ТВОРЧЕСКАЯ ИНТЕНЦИОНАЛЬНОСТЬ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА (ВОПЛОЩЕНИЕ "МОБАМИ" АВАНГАРДИЗМА ПОП-АРТА) ..................286ЯЦЕНКО Н.В. (М. КИЇВ)..................................................................................................................................287

ТВОРЧЕСТВО – ОПТИМИЗАЦИЯ СОЦИАЛЬНОЙ ЖИЗНИ..............................................................................................................287

10 _____________________________ _ __________________________

Новиков Б.В. (г. Киев)novikoffff@gmail.com

ПРОЩАЙ, ПРЕДЫСТОРИЯ...Завершился 2010 год.Что принес он и что унес? Как необходимо, как следует оценивать его в

контексте нарастающего процесса необратимого ухода в небытие реальной истории, предыстории; столь же нарастающих (впрочем, сколь и бесперспективных по своим чаемым результатам) усилий с ее стороны по противодействию этому неизбежному делу и результату и, – опять же таки, – к набирающему силу и темп процессу утверждения в бесконечной массе конечного, в бесконечной массе форм наличного бытия, форм единичного и общего, форм непосредственного – практической всеобщности истории действительной. Истории.

Полагаю, оценивать его надобно исключительно в превосходных степенях. Столько поражений и неудач, сколько понес мир уходящий, предыстория и ее предводитель – Пиндосия, за истекший, 2010 год они, по моему убеждению, не несли и не терпели еще никогда. НИ-КОГ-ДА.

В беглом обзоре попытаюсь навскидку, – бегло, – перечислить лишь основное.

ПЕРВОЕ. Апофеозом системного кризиса предыстории в 2010-м году, БЕЗУСЛОВНО, является оглушительное военное, экономическое, политическое, моральное еtс. ПО-РА-ЖЕ-НИЕ США в Ираке. Системное поражение.

Именно системное и именно США (хотя таскали они туда за собой храброе воинство из почти что полусотни стран под респектабельным псевдо "коалиция"). Ясно, что эта пестрая, вооруженная до зубов кодла ("коалы") с весьма размытыми и нечеткими представлениями о добре и зле, о справедливости и не, об агрессии и интервенции, оккупации и крысятничестве, и многих иных похожих вещах, доступных пониманию ЛЮБОГО НОРМАЛЬНОГО ЧЕЛОВЕКА, а, проще говоря – исключительно за грязно-зеленые бумажки с портретами американских президентов, и, – самое главное, – по воле политических пуделей (находившихся в то время: нынче иных уж нет, а те далече), сидевших в президентских и правительственных кабинетах соответствующих стран, была призвана создать флер, подобие коллективности этого блуда (на духе, на чувствах, на крови), слепить перед лицом мировой общественности горбатого в виде мифа о "праведном и благородном наказании светочами демократии диктатора, денно и нощно ведущего разработку ядерного и прочего ужасного оружия".

...Итак, потерпели победу. Оглушительную. Ставшую апофеозом и одновременно – непосредственной точкой трансформации системного кризиса в СИСТЕМНУЮ КАТАСТРОФУ предыстории.

Амерская, – да и вся прочая предысторическая, – пропаганда, весь этот долбанный пиндосовский и пропиндосовский джинсовый агитпроп, "жопкин хор" нынче втюхивает (как и втюхивал все 7 лет блуда-на-крови в Ираке) "пиплу" во всем мире про: 4500 "жмурей" из США, 32 000 калек и инвалидов оттуда же, 700 млярдах $$, потраченных на "кампанию в Ираке", про 1 000 000 иракцев, отправленных за этот период "героическими" "джи ай" к Аллаху.

Ложь. Ложь. Ложь.

_____________________________ _ __________________________ 11

Порядок цифр примерно такой: 10 000 жмурей, 50 000 калек, 3 триллиона $$, – прямых, – финансовых затрат, свыше 1,5 млн. убитых, не менее 2-х млн. покалеченных и 4 млн. – переведенных в статус беженцев иракцев.

Еще раз повторяю и подчеркиваю: предыстория, США потерпели в Ираке поражение, по всем азимутам ПРЕВОСХОДЯЩЕЕ таковое, которое они в 1975 году потерпели во Вьетнаме. И речь здесь даже не о потерях в живой силе (в Ираке они в разы были меньше, нежели в братском Вьетнаме), хотя, повторяю, и с Ирака на историческую родину убыла не одна тысяча накрытых звездно-полосатым полотнищем посылок под названием "груз-200". И не о потерях финансовых, которые едва ли были меньшими, нежели те, которые амера понесли в джунглях ЮВА. Это-то как-раз достаточно терпимая позиция издержек: и ту войну, и эти (Ирак, Афган) оплачивает не столько сама Пиндосия, сколько, – за малым вычетом стран, – весь остальной мир. Вынужденный еще со времен Бреттон-Вудса использовать доллар как единственную мировую резервную валюту. Нет, суть поражения в другом: в тех чудовищных и непоправимых репутационных потерях, которые понесли и, с нарастанием, продолжают нести США в глазах всего мира и в первую очередь – в глазах мира арабского, и, шире – мира мусульманского. Можно констатировать, что стоптанный башмак, брошенный несколько лет тому назад (в мусульманском менталитете: символ абсолютного презрения к "мишени") мужественным иракским журналистом в репу амерского президента Дж. Буша-младшего – нашел свою коллективную цель: Соединенные Штаты Америки. Шире – всю активную часть предысторического мира. Тогда Жора (он же Гога, он же Гоша) Буш смог увернуться от снаряда системы "Будьте вы прокляты и презренны". Нынче коллективной мишени – не удастся. В глазах всего, и в первую очередь – ближневосточного мира противник не просто побежден, не просто бит, но: повержен. Унижен. И пусть им слабым утешением послужит то, что медийная мешпуха, пока еще почти полностью подчиненная им – устроила тотальный заговор молчания вокруг этого события: победы героическим народом Ирака наглого и отвязанного претендента на безраздельное господство над миром.

...Разные все-таки это вещи: потерпеть позорное, – системное, – поражение и заткнуть рот медийным шавкам, категорически запретить им правдиво писать, рассказывать и показывать это. Они ведь как считают: нет картинки на ТV – нет и события.

К примеру. Ну кто из вас, читающих эти строки, знает, что в ЮАР (Южно-Африканской Республике), в славном городе Претории целых 10 дней, – с 13-го по 23-е декабря сего, 2010 года, – проходил ХVII-й Всемирный фестиваль молодежи и студентов? Под девизом: "Давайте вместе уничтожим империализм, за мир во всем мире, солидарность и социальные преобразования". В котором принимали участие отнюдь не худшие представители отнюдь не худшей молодежи и студентов мира общим числом свыше 15 000 из 126-ти стран мира. Знаете? Слышали? Информированы? Нет...

Зато вам неделю целую и со всех источников дезинформации вливают в глаза, уши, ум, душу (всегда преувеличенную либо преуменьшенную, но ВСЕГДА искаженную) инфу о количестве демонстрантов и пр. "борцов за свободу" на улицах Каракаса, Тегерана, Минска, Москвы... Ну, оптика такая у этих медийных мерзавцев. Очень избирательная. И всегда – искажающая. И всегда – в ихнюю пользу…

12 _____________________________ _ __________________________

ВТОРОЕ. Февраль, а если быть совершенно точным, то 07-е февраля 2010-го года. В Украине ОКОНЧАТЕЛЬНО скукожился "оранжевый проект", активная фаза которого длилась свыше 10 лет. Украинский народ в своем БОЛЬШИНСТВЕ вкатил одному местному мессийке, политическому ничтожеству, которое долго и терпеливо взращивали в колбах и ретортах западных "компетентных органов" и столь же нетерпеливо и буром впихивали в президентское кресло (понятно, что параллельно лихорадочно велась селекция окружения, "каманды", кодлы пособников и прихлебателей всех мастей, цветов и оттенков) ОГРОМНУЮ ТЫКВУ (укр.: ГАРБУЗА). Что означает этот фигуральный, но предельно красноречивый и выразительный жест у нас, на Украине? Ну, примерно то же самое, что и "стахановское движение" в интерпретации двух остряков: Стоянова и Олейникова...

Словом, огреб самовлюбленный и туповатый хоружевский претендент на второй гетманский срок свои, – по-моему, мировой рекорд позорности, – 5 %% и уполз к своим свиткам, жупанам, ульям, горшкам и глечикам ожидать повестки из ГПУ, т.е. уполз Сенька по себе шапку искать... Примерно тем же сегодня озабочена и "девушка с косою" (особенно, если находит время, свободное от регулярных визитов к следователям в Генеральную прокуратуру Украины). Ее туда вызывают значительно чаще, чем Шустер "к себе" на передачу.

Впрочем, нам, – а уж ихним вчерашним хозяевам – тем более, – ПО БАРАБАНУ проблемы этих..., возомнивших (некоторые – вполне искренне) себя намедни едва ли не миропотрясательными "политическими хвигурами". К чему стремились, то и получают: кто сроки, кто проклятья, кто – презренье, кто – все вместе...

Нам важно, что долгоиграющий (ДОЛГОИГРАВШИЙ) проект "Геть від Москви!!!" – накрылся пледом. Рядном строкатим накрився. Не мог не накрыться. Ибо и нормальным людям в России, и таковым в Украине, и в остальных осколках социалистического мира, и окончательно выжившим из умишка своего небогатого престарелым антисоветчикам Збигу и Генри из Вашингтона, и самоназначенным "адвокатам Украины" (?!!) из Варшавы, и диаспорной злыдоте, и пр. подобному контингенту стало ясным и очевидным как Божий день: "кіна не буде". Облом. НАВІКИ РАЗОМ.

ТРЕТЬЕ. Что только не вытворяла эта (и эта, и та) демнацлиберальная босота в преддверии очередных президентских выборов в Беларуси! На порядок увеличила финансирование, градус и обороты подрывной идеологической и психологической войны против народа нашей надежной и мужественной синеглазой республики-сестрички и ее верного и бесстрашного Бацьки, незыблемо стоящих твердыней и оплотом, – коллективным Брестом, – вот уж свыше 20 лет на западном рубеже нашего, временно порушенного великого Отечества. Одна, сражающаяся, в окружении.

...Смаковали размолвки А.Г. Лукашенко с нынешним российским президентом. Неутомимо подбрасывали дровишек в костерок и старательно, стоя на карачках, раздували его. Добре понимали, что Александр Григорьевич – не зубило. Нервы уж столь длительное время – на пределе. Т.е. иногда – ни к черту... Может не выдержать, может сорваться, может впороть какой-то "косяк". Всячески, – массированно, целенаправленно, кумулятивно (и своя, "белорусская", и российская гнусь, и инструкторы с дальнего забугорья) подзуживали,

_____________________________ _ __________________________ 13

подталкивали, подводили его к такому срыву. Отмобилизовали все медийные отбросы, до сих пор стаями и кодлами обретающиеся в российских медия в числе превеликом на дело каиново, апогеем которого стала гнуснейшая многосерийная провокация на НТВ...

Не помогло. Ибо РУССКИЙ НАРОД – это отнюдь не россиянская гнидотень вчерашнего и позавчерашнего дня. Околополитическая и околомедийная. Ибо уж лет 10 как сама Россия начала неотвратимый и неодолимый отворот от тщательно уготовленного ей предысторией небытия.

...Явка – 90%. За Бацьку – 79,65%. Вы где-нибудь и когда-нибудь встречали демократию, КОТОРАЯ БЫЛА БЫ ДЕМОКРАТИЧНЕЕ и красноречивее и таких выборов, и таких результатов?!! Так сколько же можно именем этого слова, – демократия, – паскудство свое немеренное вытворять? Освящать?! Окормлять?!! Впрочем, для этих тварей этот вопрос риторический. Несущественный. Чисто ритуальный. Будут и дальше грязно-зеленые баксы отрабатывать.

...ОБСЕ сказала: "нарушались права", Штаты штатно прогундосили: "с результатами выборов несогласные мы", "Подлецы без границ" и мастера своего дела из прочих, бесчисленных, – подрывных, – малин, привычно и хорошо поставленным голосом: "имели место фальсификации", и, разумеется: "требуем повторных выборов!". Правильно, что ж это за протокол, если в нем констатирующая часть есть, а постановляющая – отсутствует?!! Или вы по утрам в сухой бассейн с вышки головой вниз прыгаете?..

А самое главное, – у них ведь малейших сомнений о ходе и исходе вы боров в Беларуси НЕ БЫЛО, посему: ГО-ТО-ВИ-ЛИСЬ, – в день (дождались, когда стемнеет: тати уютнее чувствуют себя во мраке) выборов, не дожидаясь не то что официальных и окончательных, но даже предварительных итогов народного, – всенародного, – волеизъявления, подвигли предварительно собранную толпу своих и приезжих отбросов – на "штурм оплота тирании". Ну, то есть, дворца Правительства.

В отличие от Белграда, Бухареста, Москвы-93, Улан-Батора, Кишинева и др. столиц, существенного ущерба ни зданию, ни людям, в них находившимся, причинить не сумели. НЕ УСПЕЛИ. Огребли по своим мослам от белорусских правоохранителей /вот это действительно: ПРА-ВО-ОХ-РА-НИ-ТЕ-ЛИ/ так, что до седьмых веников помнить будут.

...Бацька – Президент, Союзному Государству – быть, Янукович – не Ющенко, Таможенный союз – реальность, Единое экономическое пространство (и время) на подходе, ОДКБ взрослеет, ШОС – мужает, БРИКС – силы набирает... А будут кости – мясо нарастет.

ЧЕТВЕРТОЕ. Продолжали развиваться в положительном векторе и с нарастающей динамикой процессы в Южной и Центральной Америке.

Понятно, что точно так же, как безусловным и непререкаемым моральным (политическим, идеологическим еtс.) авторитетом для всех порядочных людей: как во всем мире, так и в регионе Южной и Центральной Америки есть великая Куба и легендарный, – да продлятся его годы! – Фидель, точно таким же примером и надеждой на этом континенте становятся нынче Венесуэла, ее народ, ее лидер: Уго Чавес.

Несмотря на все (к слову – стремительно убывающие) усилия, возможноcти и шансы по осатанелому противодействию со стороны "уходящей натуры" – США,

14 _____________________________ _ __________________________

осенью 2010-го года убедительную победу на президентских выборах в очередной раз одержал Уго. Друго Уго. В ноябре этого же года, хотя и во втором туре, однако с бесспорным преимуществом на президентских же выборах в самой большой и мощной стране континента – стране футбола, кофе, карнавалов – Бразилии, победила соратница Лулу – мужественная Дилма Руссефф, человек твердых убеждений, чистых помыслов, героической судьбы. От нее и мир, и Южная Америка, и Бразилия естественно ждут продолжения и развития курса, который был начат правительством Лулы да Силвы. А от Бразилии на этом континенте (и уже, ввиду грамотной политики предыдущего президента – не только на континенте) оч-чень многое зависит...

Накрылась мантильей предпринятая в этом же году, по наущению все тех же сценаристов, режиссеров и продюсеров попытка свержения президента Эквадора Рафаэля Корреа. Набирает обороты сотрудничество стран региона в рамках организации АЛБА, одним из практических результатов которого является проект по введению в оборот общей региональной (типа евро) валюты: сукре. Замучаются пиндосы головой вертеть в досаде превеликой и нарастающей пребывая. Там евро, тут сукре, там юань, тут рубль, там динар, тут рупия... Появляются и наполняются реальным весом и значением региональные и межрегиональные валюты. Как провозвестники НЕИЗБЕЖНОГО стухания величайшего симулякра современности: доллара как практически единственной и безраздельно властвующей и господствующей мировой резервной валюты. А это, – к гадалке не ходи, – опасность НОМЕР РАЗ для Штатов. Смертельная опасность. Реальная и к тому же вовсе не отдаленная перспектива сдувания "сверхдержавы", "центра однополярного мира", "безраздельного властителя мира" и т.д., и т. п. будет идти рука об руку именно с процессом УТРАТЫ грязно-зелеными бумажками того статуса и значения, которые ему столь трепетно и недреманно обеспечивал наглосаксонский мир с 1944-го года. Со времен Бреттон-Вудса...

ПЯТОЕ. Пункт, который можно было бы озаглавить примерно так: "Путь от подрывного дела до подрывной деятельности и дорога обратно".

Премия имени шведского подрывника Альфреда Нобеля, коею, как идеологическим кистенем, предыстория, – руками шавок из Нобелевского комитета орудовала (и еще продолжает) на протяжении практически всей своей истории (по крайней мере – начиная с 1917-го года) и еще продолжает, в 2010 году понесла колоссальные репутационные потери. Прямо скажу: оказалась в очень глубокой и очень вонючей выгребной яме. Наконец-то по полной программе огребла то, на что так долго нарывалась и напрашивалась.

Сначала – немного истории. В 1969-м году по инициативе Шведского банка (?!), а, по существу – вопреки воле покойного, была учреждена (кроме пяти, завещанных А.Нобелем в его завещании, составленном 27 ноября 1895 года) еще одна номинация: за достижения в области экономики. Следует сказать, что наиболее ангажированными и одиозными номинациями есть две: вот эта, "доточенная" шведскими банкирами, и одна, которую очень своеобразно интерпретировали наследники, завещанная покойным: т.н. премия Мира. Впрочем, я приведу буквально, – процитирую, наиболее информативную часть завещания. Итак. "Все мое движимое и недвижимое имущество должно быть обращено моими душеприказчиками в ликвидные ценности, а собранный таким образом капитал помещен в надежный банк. Доходы от вложений должны принадлежать фонду,

_____________________________ _ __________________________ 15

который будет ежегодно распределять их в виде премий тем, кто в течении предыдущего года принес наибольшую пользу человечеству... Указанные проценты необходимо разделить на пять равных частей, которые предназначаются: одна часть – тому, кто сделает наиболее важное открытие или изобретение в области физики; другая – тому, кто сделает наиболее важное открытие или усовершенствование в области химии; третья – тому, кто сделает наиболее важное открытие в области физиологии или медицины; четвертая – тому, кто создаст наиболее выдающееся литературное произведение идеалистического направления; пятая – тому, кто внес наиболее существенный вклад в сплочение наций, уничтожение рабства или снижение численности существующих армий и содействие проведению мирных конгрессов... Мое особенное желание заключается в том, чтобы при присуждении премий не принималась во внимание национальность кандидатов...".

Конечно, отбор осуществляет и окончательное решение принимает (одобряет или нет) очень "узкий круг ограниченных лиц" предыстории, персональный состав которого едва ли в обозримом будущем станет достоянием "широких кругов" прогрессивной и не очень общественности, однако же ж непосредственных действующих лиц и исполнителей бегло упомянем.

Ну, о Шведском банке уже говорилось. Конечно, банкиры – это люди с безупречной репутацией, и, что характерно: сплошь людолюбы, альтруисты и гуманисты...

Дальше идут: Шведская Королевская академия наук. Ну, академики как академики. Тоже, чай, не сплошь – члены шведской Компартии... Дальше – просто Шведская академия, далее – Нобелевская ассамблея Каролинского (?!) института. Видимо, шведские академики без американцев сумму денежного эквивалента премии сосчитать не в состоянии... И, наконец, – а эти каким боком? – Норвежский нобелевский комитет (эти озабочены исключительно одной номинацией: премией Мира. Ее и вручают, к слову, не в Стокгольме, а в Осло).

...Измельчал нобелевский народец, особенно, начиная с 1991-го года. Вон, даже блюдце из-под персональной чашки для кофе, предназначенной принцессе Лилиан... сперли.

Ну, учитывая, какой морально-непереборчивый контингент номинантов переворачивается через премию, особенно удивляться не приходится. Не исключаю, что вскоре от банкетного сервиза, насчитывающего 25 тысяч единиц (бокалов, мисок, ложек, вилок, ножей еtс.) – одни ножки с рожками останутся. Особенно следует беречь утварь кухонную и столовую от "экономистов", "литераторов" и "борцов за мир и за права человека!" – многие из них прошли в своих, – для них: "этих", – странах тюремные университеты, где повышали, оттачивали и шлифовали свое призвание и мастерство: лгать, воровать и предавать. Одни Бродский, Солженицын, Сахаров, Горбачев чего стоили и стоят... Понятно, чего стоят: вот и "нобелевкой" с ними расплатились. А они и не побрезговали. Подумаешь, Родиной приторговывал...

Полагаю, что и СССР, и нынешнюю Россию "нейтральная" Швеция любила и любит страстно, давно и предметно: историческая память, она ведь штука цепкая: в генах сидит... Со времен Карла XII, со времен Полтавы не ослабла и не притупилась.

Ну, лауреаты-экономисты, совершенствующие систему угнетения и

16 _____________________________ _ __________________________

обнищания людей труда, ну, "литераторы" (через одного, иногда попадаются и настоящие) и "борцы с миром" (персональные и групповые) – это понятно. Но ведь используют и, казалось бы, идеологически и политически нейтральные физику, химию, физиологию, медицину. Как? Очень просто. Но: настойчиво, постоянно и непреклонно. Присуждается эта премия в своем подавляющем большинстве (а не просто преимущественно) номинантам из вполне определенного, устойчивого и весьма узкого круга стран: США, Мелкобритания, Франция, ФРГ. Но даже в этом кругу – абсолютное доминирование США. За время реального существования премии (с 1901 года) – около 300 (кажется, 287) лауреатов. Не слабо. Страна сплошных гениев. Из остальных стран – десятки. Из России, СССР – единицы. Выводы делайте сами.

...И вот – оглушительный облом. Можно сказать: обломище.Присудили они, по обыкновению, в 2010-м году премию "правильному"

"борцу за правильные права человека", очередному терпиле, очередному сидельцу, очередному острожнику, коротающему дни и ночи в китайском узилище. Ну, в тюрьме Китайской Народной Республики. Одиннадцать лет ему, кажись, народный суд, – самый гуманный в мире после советского, – определил. Лю Сяобо терпилу зовут. И вот, нет, чтобы как всегда и как обычно: немного пошуметь и смириться (как-то в свое время СССР делал), утереться, прогнуться, стерпеть, снести, сделать вид, что ничего особенного не происходит и т.п., КНР громко, ясно, внятно, акцентированно и однозначно дала понять "Нобелям" из Осло, а фактически – пиндосам... Нет, не так. Не дала понять, но со всей строгостью и категоричностью на весь мир громко и открыто заявила: "Вы впороли крупное паскудство". "Вы бесцеремонно и намеренно вмешались во внутренние дела суверенного и независимого государства". "Вы поощряете и вскармливаете в нашей стране подрывной элемент, вонючую диссиду, пятую колонну, чьими руками и мозгами, – хотя мозги, откровенно говоря – дерьмо, – пытаетесь расшатать устои страны. Моральные, эстетические, политические, экономические. Нашей страны. Страны, которой, в отличие от США, коим от роду немногим более 250 лет, – более 5 000 лет".

За буквальность слога не ручаюсь, но за смысл – головой.И далее: "Вы искренне и неподдельно пожалеете о таком своем, мягко говоря,

недальновидном решении". Ну, примерно так.Мало того. Кроме решительного демарша по отношению к непосредственным

фигурантам паскудства из Стокгольма и Осло, МИД КНР по дипломатическим каналам вежливо но очень твердо обратил внимание соответствующих ведомств ВСЕХ ОСТАЛЬНЫХ СТРАН МИРА на крайнюю нежелательность участия их представителей (как правило: послов) в том мерзопакостном действии, которое было запланировано на пятницу, 10 декабря 2010 года – день кончины А. Нобеля, когда проходит церемония вручения указанной премии.

И что вы думаете?!! То, что было просто немыслимым еще каких-то 15 – 20 лет тому назад... произошло. 18 стран (не считая самой КНР, разумеется) уведомили оргкомитет готовящегося блудодейства о том, что ихние представители не будут присутствовать на указанной церемонии. Да, не 200. Но: 18. Лиха беда начало. Это не хук левой, не аперкот, но пощечина звонкая, смачная, с оттягом, от всей души. На весь мир. Это похлеще, чем хук, будет.

Не могу отказать себе в удовольствии поименно назвать те страны, которые

_____________________________ _ __________________________ 17

внесли свою посильную лепту в это благородное, – пощечина, ляпас (укр.) – физическое упражнение. Ибо это – ПОСТУПОК.

Россия. Казахстан. Колумбия. Тунис. Саудовская Аравия. Пакистан. Сербия. Украина. Ирак. Иран. Афганистан. Вьетнам. Венесуэла. Филиппины. Египет. Судан. Куба. Марокко. Ну, и, разумеется, Китай.

Конечно, Нобель здесь ни при чем. Человечество должно быть, есть и будет вечно благодарно ему как гению, как нормальному человеку ("гений – это нормальный человек, все остальные – отклонение от нормы" [У.-С. Моэм]). Автору многих открытий и изобретений, наиболее известным из которых является динамит. Но всего более – за отчетливое понимание того, что наибольшим достоянием бытия есть нормальный человек, т.е. творец; сиречь за его завещание, направленное на поддержку нормальных людей, на поддержку творчества, в особенности творчества в его концентрированном и рафинированном виде – в сфере науки.

"При чем" здесь – предысторические уроды, утверждающие и воспроизводящие такое социальное жизнеустройство, при котором абсолютно подавляющее большинство людей из поколения в поколение используются как голое средство, как товар среди товаров прочих, как рабы, крепостные и пролетарии... "При чем" здесь та, стремительно уходящая нынче "политическая натура", "предысторическая натура" которая превращает все нормальное, к чему прикасается – в свою противоположность. Которая живет в режиме формы превращенной, которая даже ясный и яркий свет науки способна превратить, – и превращает, – в чадящий и вонючий "антонов огонь" антигуманизма. Однако в этом, 2010-м году и по этому азимуту скукоживания предыстории – конфуз. Очень мягко выражаясь.

Как того и следовало ожидать, поганки из "жопкина хора", – что западные, что "свои", – по властной команде и отмашке ихних хозяев, "папиков", заказчиков, работодателей подняли и целую неделю поддерживали очень высокий градус воя и визга, – хая, – вселенского по указанному "информационному поводу". Отметились, – в очередной раз "пометили" и обозначили территорию собственного дезинформационного обитания, – все эти примелькавшиеся и давно уже до тоски зеленой надоевшие своим монотонным, вонючим, примитивным антисоветизмом, антикоммунизмом, антигуманизмом сванидзы, шендеровичи, ганапольские, грабовские, найемы, цыбульки... Впрочем, были и приятные исключения. Вот сказал человек сущую правду – и уже приятно. Господи, как же мы по ней, по правде, изголодались и истосковались. Всего же приятнее, – мне лично, – что говорит это человек, который еще недавно был одним из них, записных "хористов". Прозревает...

Вот что написал в киевской газете "Сегодня" в номере от 09.12.10 ведущий в ней постоянную колонку киевский литератор Олесь Бузина.

"Скандальным взрывом запомнится вручение в следующую пятницу премии мира имени изобретателя динамита. В этом году Нобелевский комитет присудил ее некоему господину Лю Сяобо. А может, и товарищу, так как это китайский господин. Из-за кандидатуры Лю Сяобо разгорелись нешуточные дипломатические трения. На Западе его считают терпилой-диссидентом, оказавшимся в тюрьме за требования соблюдать права человека на родине Мао Цзедуна и Конфуция. А в Китае – опасным разбойником, попытавшимся свергнуть

18 _____________________________ _ __________________________

существующий строй. Кто прав – судить не берусь. Возможно, истина находится где-то посередине, и Лю Сяобо гармонично совмещает в себе черты и разбойника, и диссидента, что часто бывает и с теми, и с другими. К примеру, помните того нашего украинского диссидента, что сидел еще при советской власти за воровство золотых зубов? С одной стороны, национальный герой. А с другой – жулик. Вот так и Лю Сяобо может оказаться богато одаренной натурой.

Но главное, что восемнадцать стран, в том числе Украина, тоже решили подиссидентствовать. Они бойкотируют церемонию вручения Нобелевской премии мира. Китай на этом настаивал, а украинское руководство не могло отказать такой хорошей стране, которой угрожают разбойники-диссиденты. Мне позиция официального Киева глубоко понятна. Множество западных организаций зарабатывают денежки на защите прав обиженных в странах третьего мира. Это их профессия. Их хлеб. Не дай бог, переведутся Лю Сяобо и им подобные, за что будет жевать лобстеров Нобелевский комитет? А "Репортеры без границ" где найдут пищу насущную? Сгинут, как наша "Стоп цензуре", не выдержав разрешения молоть все, что в голову придет, на украинских ток-шоу. Ее удушили свободой слова!

А вот китайцев лучше не раздражать, помня об их последнем китайском предупреждении. Комитет имени подрывника Нобеля может в лучшем случае отслюнить подачку в виде премии. А от Китая Украина ждет инвестиций. Поэтому Лю Сяобо может сидеть спокойно. Украина – на стороне его великой родины".

ШЕСТОЕ. И главное. ВСЕ, что происходило в России, либо же при ее непосредственном участии. Либо – не происходило. Как, к примеру, не произошло полномасштабное вооруженное вторжение предысторических уродов в Ливию. Ибо: как в Кремле – так в Москве (на Москве); как в Москве – так в России; как в России – так в СССР; как в СССР – так в мире. Аминь.

А как в России? По-разному. Но почти все – путем. Ибо – с В.В. Путиным.Почти, потому что страна, не допускающая "горбылей", "косяков" и ошибок,

это, – как и отдельный человек, – ошибка природы.И почти искреннее стремление в это долбанное ВТО, и предложение

скукожить часовые пояса, и более чем поспешное и неосмотрительное (в лучшем случае) заявление Госдумы по Катыни, лихорадочно подверстанное под визит российского президента в Польшу, и постыдное, – не приведи Господи, осуществится! – предложение о трансформации милиции в полицию, и удивительная беспечность по отношению к контингенту, уже однажды (в проклятые 90-е гг.) едва не пустившему страну в распыл, вволю, говоря словами ВВП, "поураганившему", а нынче, после первого шока и перепуга, который длился весь период президентства Вл. Вл. Путина, опять берущихся за свое, за старое, осуществляющих перегруппировку, восстановление связей с настоящими хозяевами и заказчиками, налаживающими каналы финансовой, идеологической, политической и т.п. поддержки и пр. и пр. Благо, СМДИ, сфера культуры, образования, искусства etc. по-прежнему почти полностью находится в их руках...

Но все же СУЩНОСТЬ процессов, генеральный вектор развития России в 2010 году определялся не этим. Отнюдь не этим. (Черт с ними. Пусть порезвятся, если уж такие отвязанные, еще время недолгое. Их уже вычислили, исчислили; дела, помыслы и замыслы ихние оценили; суть и сущность поняли, в центр повышенного, постоянного, – недокучливого, – внимания поместили. Люди труда,

_____________________________ _ __________________________ 19

народ России (и не одной лишь России, разумеется) вычислил, оценил, понял, поместил. И это – главное. Пусть порезвятся, если уж и вовсе безбашенные. Под приглядом общества пристальным. Это ведь тоже – свидетельство силы людей русских: БЛАГОРОДСТВО. Способность дать шанс опомниться. Раcкаяться. Исправиться. Искупить. Что-то простится, что-то забудется. Главное, чтобы контра это великодушие и благородство за слабость и "лоховатость" "этих совков и рашек" не приняла. И – не нарвалась на гнев праведный и ярость лютую и беспощадную. Тогда – "сливай воду"...

Но: довольно о грустном. Не этим, повторяю и подчеркиваю, определяется в России ушедший год. А, как в капле воды, в процессах, происходящих в России (поле боя) – вся вода, то, что с необходимостью и не избежностью происходит в мире (поле истории).

Умело и хладнокровно Россия была выведена из того гибельного водоворота, отведена от края воронки, – бездны, – в которую уходит, и прежде всего – экономически, предысторический мир. А удалось это единственно потому, что инерция поступательного, в векторе действительно-исторического развития оказалась сильнее 20-летних гулек контрреволюции в ее попытках сделать Россию "цивилизованной". Вернуть в "лоно демократии, либерализма и общечеловеческих ценностей". Перепалить русских в "россиян". Т.е. – стереть с лица земной цивилизации.

...Выкарабкались.Продолжалась планомерная, с нарастанием, работа по собиранию осколков

порушенных как великой державы, так и великого содружества. Восстанавливались, устанавливались, налаживались, нарастали, обретали новые формы и наполнялись современным содержанием порванные по-живому связи и отношения России по всем векторам: Белоруссия, Украина, Казахстан, республики Средней Азии, Армения, Азербайджан, Куба, Венесуэла, Вьетнам, ЮАР, Бразилия. Конечно же: Китай и Индия. Всех не назовешь. Да и не стоит. Главное: алгоритм. Тренд. Мейнстрим...

Были определенные позитивные подвижки по вектору ОДКБ, по вектору ШОС, по вектору БРИК...

Особенно отрадно то, что началось реальное движение, – к его участникам все отчетливее приходит осознание опасности дальнейшей "заморозки" в этом деле, – по направлению ЭКОНОМИЧЕСКОЙ РЕИНТЕГРАЦИИ: заработал Таможенный союз, вышла из непомерно затянувшегося периода намерений, деклараций и экспертиз работа по созданию Единого экономического пространста, расширяются и углубляются прежние и устанавливаются, – налаживаются, восстанавливаются на новой основе, – порванные в свое время по собственной дурости и глупости немеренных и по наущению патен тованных подлецов, – советников и доброхотов, – "своих" и импортных, – экономические, политические, военно-технические, культурные, духовные, – ВСЕ, – связи и отношения. Связываются, сращиваются, соединяются, – потихоньку, полегоньку, без суеты и слов лишних – души людей и народов. Восстанавливается великое и бесценное обретение 70 лет реального социализма: братство народов. Медленно, неотвратимо, неодолимо, без оглядки на беснующихся от растерянности и отчаяния, от осознания нарастающего бессилия подлецов, денно и нощно пытающихся "проводить в жизнь" императивчик: "разделяй и властвуй". Бог в

20 _____________________________ _ __________________________

помощь...Россия в прошедшем году продолжала интенсивно готовиться к событиям

мирового масштаба, хозяйкой которых ей предстоит стать и быть: Совещанию стран АТЭС во Владике в 2012 году; Всемирной Универсиаде в Казани в 2013 году; Зимним Олимпийским Играм в Сочи в 2014 году. Разумеется, потрясающая весть пришла 3 декабря 2010 года, – как заключительный аккорд в этой прекрасной симфонии, – из Лозанны: России – быть хозяйкой Чемпионата мира по футболу 2018 года!

И дело здесь – меньше всего в чисто престижной стороне этих событий (хотя, для человека, понимающего не только текст, но и подтекст, и инотекст, очевидно, что это – свидетельство полноценного возвращения России в общемировой, цивилизационный контекст). Все дело же в том, что ключевой формулой, – при одобрении подавляющего большинства нормальных людей как в России, так и в мире, – для российского руководства, предлагающего страну в качестве хозяйки всевозможных представительных международных форумов, есть: "гости приедут и уедут, а все, что мы создадим, подготовим, разовьем, построим – ОСТАНЕТСЯ В РОССИИ".

Лично мне она очень по душе. Мне она нравится и меня она убеждает. Полагаю – не меня одного...

Разумеется, – я бы поставил этот факт по его значимости на первое место, – главным достижением России в 2010 году стало то, что ПРЕКРАТИЛОСЬ ЕЕ ВЫМИРАНИЕ. А если быть точным: был остановлен инспирированный в 90-е гг. контрой демографический геноцид. Сознательно замысленная, подготовленная и запущенная, – с ежегодным наращиванием ее масштабов, –ДЕПОПУЛЯЦИЯ РУССКОГО НАРОДА.

Один миллион душ в год! Как корова языком!!Почти 15 миллионов за 20 лет!!! Без воен, эпидемий, стихийных бедствий.

Кто в ответе?!!Здесь – и резкое превышение смертности над рождаемостью, и столь же

обвальное сокращение продолжительности жизни, и масса других факторов, детерминант и условий... Остановили. Пока – только остановили. Шаг следующий: обеспечение условий для выхода на положительную динамику. С нарастанием. Необратимо. Это – ПРИОРИТЕТ НОМЕР РАЗ! Будет человек, будут люди, будет народ – будет Россия. А, следовательно, будет все.

А посему, можно констатировать правильность (в их значимости и последовательности) избранных руководством России в свое время национальных приоритетов. Национальных проектов.

Демография, здравоохранение, жилье, образование, сельское хозяйство. 2010 год показал: пошли первые, вполне осязаемые, результаты. А то чего же гнусь местная и забугорная аж заходится, аж синеет от досады, воя и причитаний: "все не то", "все не те", "все не так". Знать, все путем и правильно в стране делается. Вот стихнут – надо задуматься: что-то, где-то не так делается. А, не дай бог – хвалить зачнут – стоп. Пошли горбыли и косяки... Вспомните дедушку Ленина...

В 2010 году было завешено строительство первой очереди нефтепровода ВСТО (Восточная Сибирь – Тихий океан). В первый день Нового, 2011 года первая русская нефть (по трубопроводу) пошла в КНР. Придет время, пойдет и в другие страны АТЭС. Главное: ЕСТЬ ВОСТОЧНОЕ ПЛЕЧО. До сих пор Россия как

_____________________________ _ __________________________ 21

энергетическая держава, напоминала мне краба с одной, – правой, – клешней. Ну, такого, невалидного, увечного краба... С которого привередливый западный потребитель (либо же транзитер) НАШИХ энергоресурсов не прочь был временами кровушки попить и на нервах поиграть. Предложить НАМ программу ИХНЕЙ энергетической безопасности. Правда, не хило? Ибо: ВСЯ нефть и практически ВЕСЬ газ, предназначаемые Россией для экспорта, шли в западном направлении. Монополия, черт бы ее драл... И хотя строительство "Северного потока" и активное начало подготовительных работ по строительству "Южного потока" несколько демпфировали общеизвестные сложности и проблемы, приглушили всегдашнее желание и склонность монополистов к дискуссиям (в сухом остатке их суть ВСЕГДА сводилась к одному: платите больше за транзит и продавайте дешевле нам свой газ и свою нефть). Того, неразумные, и не понимали, а, может, вид делали, что не понимали, что потребности – у них, а возможность их удовлетворять – у России. Но, все же: береженого и Бог бережет. И вот уже краб – полноценный и вполне валидный красавец: с левой огромной клешней и правой, поменьше. Раздвоенной... Симметрия. Диверсификация. Лепота.

Потихонечку возрождается, – а в чем-то и просто зарождается: на дворе XXI-й век, – основа полноценного развития любой полноценной страны – индустрия. Добывающая, тяжелая, машиностроение, приборостроение, судо-, авто-, авиа-, тракторо-, станко- и прочее строение, электроника еtс. Можно констатировать, что восстановлен в достаточном обьеме и масштабах военно-промышленный комплекс (ВПК) страны. Комплекс, который с особым тщанием, рвением и старанием, – остервенением и осатанением, – уничтожался контрреволюционной гнидотой ("своей" и забугорной) в проклятые 90-е... А ведь ВПК, кроме своей непосредственной роли и назначения: быть кузницей, в которой куется оборонный щит Родины, куется реальное условие и убедительный аргумент в пользу ее суверенитета и независимости, это еще и: общий показатель развития отечественной науки, техники, технологии, конструкторской мысли и т.д. Средоточие наиболее квалифицированных ученых, инженеров, техников, рабочих, управленцев. Образно говоря, ВПК – это тот паровоз, который тащит за собой длинную вереницу вагонов...

Со стапелей судостроительных заводов как горячие пирожки, слетают атомные субмарины проекта "Борей" и других проектов, (к слову, из тех же стапелей сходят и морские нефтяные платформы, и плавучие атомные электростанции, и...).

Из сборочных цехов соответствующих предприятий ласточками выпархивают "Тополь", "Синева", "Стилет", "Скальпель", "Ярс"... И "Булаву" доведут до ума: пусть шелупонь разная порадуется пока техническим неудачам: у нее, убогой, в последнее время остается так мало поводов для тихой и искренней радости душевной... И ГЛОНАСС вскорости заработает, и...

Так, на чем мы остановились? Ах, да. Ожил ВПК. Ушел на выкатку и испытания прототип универсального многоцелевого самолета 5-го поколения, в войска начали поступать красавцы-вертолеты Ка и Ми ("Черная акула", "Аллигатор" и т.п.), разворачивается серийное производство лучших в мире ракетных систем ПВО С-400, на подходе – С-500. А были бы худшими, чего б их падучая била от сделки с Ираном на продажу ему всего нескольких дивизионов С-300? Ну, ту пока заморозили. Политика...

22 _____________________________ _ __________________________

Продолжаются работы по созданию Наукоградов (Сколково, Титановая долина, др.). А тот коллективный плач Ярославны (а, вообще говоря – визг и вой поросячьий), который по этому поводу подняла медийная демо-либеральная шелупонь, которой В.В. Путин давеча посоветовал организованно сходить в парикмахерскую – так это нормально. Это – очень точный и надежный показатель и очевидное подтверждение того, что что-то в стране делается ОЧЕНЬ ПРАВИЛЬНО. Тут все, повторяю, по Ленину: "если враг ругает – все путем, если молчит – в чем-то ошибаемся, если хвалит – все делаем не так".

Пусть визжат. "Борта высокие, свистков не слышно" (Екатерина Вторая Великая).

А заключенные, – только в 2010 году, – соглашения и выигранные тендеры на такие соглашения на строительство,- под ключ, либо в кооперации, – АЭС в Китае, во Вьетнаме, еще в пол-дюжине стран мира: это что, показатель и свидетельство "безнадежного научного, технического и технологического отставания России"? Подтверждение ее статуса "сырьевого придатка развитых стран"??

Пусть лучше, пока маленько еще времени в запасе у них есть, они, "развитые", и особливо ихний пахан – в зеркало посмотрят. Глянут. И увидят там страну, где нынче сектор РЕАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ составляет не более 15 – 20 %. Какие там, в черта, "высочайшие американские технологии"?!! Если в самих Штатах продукт с брендом "Made in USA" днем с огнем не сыщешь: аутсорсинг в действии! А для того, чтобы вкатать в переливающийся всеми цветами радуги мыльный пузырь финансизма за один лишь 2010 год дополнительные три триллиона, – 3 000 000 000 000, – долларов, они, высокие, а тем более – высочайшие, технологии, нафиг не нужны. Для этого нужны старые добрые типографские станки. Много станков. И типографской краски…

Так их, – технологий, – и нет. Это они лохов непуганных мантрами и камланием про технологии недосягаемые, равно, как и про инвестиции иностранные вот уж много десятилетий кряду кормят. Комплексуют. А где есть? Есть маленько, полагаю, в Западной Европе. В Японии. Зарождаются в КНР (где и имеют перспективу наиболее динамичного развития). Хотя в КНР, следует признать, пока еще доминирует экономика миметического (подражательного) типа. Ну: купили, разобрали, скопировали, назвали по-китайски... Ну, для начала можно и так. Впрочем, в Китае высокие наука, технологии, техника, а, учитывая, что государство это социалистическое, то и общий уровень благосостояния народа, и культура, и искусство, и спорт, и мораль, и т.д. – на подходе. Это – обьективный закон. "Потребности промышленности двигают развитие науки вперед быстрее, чем десяток университетов" (Ф.Энгельс). Это, повторяю, – И ПОДЧЕРКИВАЮ, – страна реального социализма. То, на чем мы еще до сих пор держимся, проедаем, доедаем, они, набирая темп и основательность, только разворачивают... И уже сегодня поражают воображение достижения Китая и как великой спортивной державы, и успехи в освоении космоса, и общая динамика развития этой страны...

Россия должна понимать: идти вперед – значит идти по пути социалистических преобразований, идти по пути коммунистического (действительно-гуманистического) созидания. Способом существования которого есть творчество. Сущее в форме практической всеобщности. Т.е. творчество, субъектом которого есть каждый, многие и все самодеятельные члены общества.

_____________________________ _ __________________________ 23

Вскрывать творческие чакры народа, вовлекать его в творчество всемерно и постоянно – вот единственный способ быть и динамично развиваться. Ползти на четвереньках вспять – значит неминуемо скатываться к своему небытию как страны, как народа, как культуры, как цивилизации. Практический опыт и более чем печальные итоги подобной "транзитивности" – у всех на виду. Осязаемы. Предыстория основательно "поураганила" два десятилетия, подпиталась свежей кровушкой, маленько продлила свою агонию. Так что, урок не впрок?!!

Судя по-всему, впрок. И 2010 год дал ответ и на этот, экзистенциального масштаба, вопрос: удастся ли силам зла, силам дня позавчерашнего еще порезвиться, еще поураганить?!!

..."Манежка" и районный суд в Хамовниках свидетельствуют: прав был красноармеец Сухов, когда говаривал: "это вряд ли".

СЕДЬМОЕ. А теперь, наконец, о творчестве как базовом, – а, фактически, единственном, ресурсе возрождения Украины. Возрождение – это форсмажор, это патология, это ненормально, это – реакция на ненормальность, ему (возрождению) предшествующую и ее детерминирующую: вырождение. 20 лет тотального вырождения. Лунный пейзаж во всем: экономике, культуре, науке, образовании, морали, искусстве, спорте etc. Во всем. Демографический геноцид: сознательно обусловленная депопуляция. За 20 лет – минус 7 миллионов "маленьких українців". Как корова языком слизала. При сохранении нынешних темпов: в 2043-м году на всей Украине останется… 2 живых украинца. Чтобы найти третьего и помянуть умерших, погибших (и нерожденных), придется ехать в Канаду, либо Аргентину, среди бывших соотечественников земляка искать…

Что надобно делать в первую очередь? В чем может, – и должна, – состоять и заключаться нынче украинская национальная идея? В спасении народа. Причем нынче – в буквальном, в прямом смысле и значении этого слова. В сохранении народа. В перспективе: в приумножении и процветании его. Национальная идея – она ведь, – как и все на этом белом свете, – штука диалектическая. И всегда – исторически конкретная штука. Поэтому первоочередная, безотлагательная задача сегодня: решительно задушить, погасить, подавить все очаги вырождения. Нейтрализовать все генераторы, все центры, все источники его: политические, финансовые, идеологические etc. Парализовать деятельность всей предысторической гопоты, ретиво и истово обеспечивающей это вырождение. Для начала – здесь, в Украине. На Украине. Верно и так, и этак. Сначала надо разобраться с мерзавцами. С правописанием потом разберемся… Решительно.

С точностью до наоборот, – строго последовательно, – осуществлять все, что делалось в режиме вырождения. А дальше... Ну, что дальше. Ничего выдумывать не следует и не нужно. Примерно в той же последовательности шагов и действий, как это происходит (см. выше) в современной России, медленно, но неотвратимо отходящей от края пропасти, уготовленной ей предысторией. Обратиться к народу, активно вовлекать его в дело восстановления страны. (Он, рано или поздно, и сам, без вашего г.г. начальники, изволения "вовлечется". А оно вам надо?).

И – не оглядываясь на вопли и стенания штатских, запевропейских и доморощенных кликуш и уродов (у этих один удел: "чемодан" – "вокзал" – "страна мечты") – интенсивно, инициативно, креативно, в режиме активного субъекта, с наращиванием темпа и качества – участвовать в интеграционных процессах. Связка: Россия – Беларусь – Казахстан – Украина; связка: Путин – Лукашенко –

24 _____________________________ _ __________________________

Назарбаев – Янукович нынче вполне может выполнять задачи по началу реинтеграции на новом основании намеренно разрушенной страны. С учетом всего: и позитивного, и трагического опыта прежнего развития. С использованием, – актуализацией, – синергетического эффекта от подобного сближения и наращивания всестороннего сотрудничества. По всем азимутам. Это есть творчество сегодняшнего дня. Завтра – будут новые задачи. Творчество – беспредельно. И оно – способ бытия действительного гуманизма. Единственный способ. Но: ТВОРЧЕСТВО.

Стоять в раскоряку, изображать "многовекторность", пытаться сидеть на двух стульях, или же, подобно водевильной бесприданнице, а, точнее говоря: политической кокотке, выглядывать "пригожего" жениха: такую роль сегодня можно разыгрывать лишь на панели. На политической "Большой окружной дороге"…

Удел, – неизбежный, – нынешнего "истеблишмента" украинского в случае такой "политики" – небытие и проклятья. Ну, само собой, в перспективе: неизбежный суд. Народный. Самый гуманный в мире...

Удел народа украинского – усиление страданий, лишений, дальнейшее одичание и убожество. И затем – все равно: возрождение, однако в неимоверно более сложных стартовых условиях. Мы все – перед выбором.

_____________________________ _ __________________________ 25

Акімова О.А. (м.Київ)olena-kasatkina@ukr.net

СВОБОДА ОСВІТИ ЯК ОСВІТА ДЛЯ СВОБОДИСвобода університету є його вітальною основою, що, загалом, породила цей

соціальний феномен. Традиційно університетська свобода розуміється як самостійність ВНЗ у вирішенні ряду питань, які входять до їх компетенцій. Якщо звертатись до історичних особливостей зародження та розвитку ідеї академічної свободи, особливо, враховуючи історично тісний зв’язок університету з церковним життям суспільства, то вона традиційно окреслювалась правами релігійної свободи та толерантності. Пізніше політична та філософська думка епохи Відродження, що вступила у протиборство з церквою та монархією, розвиток методології науки, втілення у дослідницьку діяльність принципів верифікації, подолання наукового скептицизму – все це також відіграло значну роль в історії становлення академічної свободи. Це явище як продукт церковної автономії, епохи Відродження та наукової революції сьогодні залишається основним принципом діяльності університету, проте, нажаль, часто гарантоване лише номінально.

Університетська свобода, як джерело його розвитку, базується на автономності та самоуправлінні університетом, тож в цьому сенсі ідеальна модель управління університетом окреслена автономною організацією, що діє за принципом самоуправління. Спираючись на кантівське трактування цього поняття, академічна автономія окреслюється здатністю університету до самовизначення на основі власного "законодавства". Зауважимо, що І.Кант у своїх роботах підкреслював незалежність наукового мислення як основу академічної автономії: "філософський факультет, оскільки він повинен відповідати за істиність вчень, котрі він приймає або хоча б припускає, повинен мислити як вільний, підпорядкований тільки законодавству розуму, а не законодавству уряду" [Кант И. Спор факультетов. Калининград: КГУ,2002.,c.78]. Тож ядром академічної автономії є вільне слідування своїм внутрішнім нормам та правилам, що стверджують пріоритет наукового пошуку.

Важливим елементом свободи університету є свобода творчості, що в ідеалі передбачає створення умов для вільної творчості, а на практиці повністю не втілена. Це, в першу чергу, пояснюється неповною реалізацією принципу академічної свободи, яка в українських реаліях постійно знаходиться під загрозою адміністративного та політичного тиску з боку держави. Зауважимо, що свобода творчості в університетах сьогодні опинилася у полоні комерціалізації освіти та бюрократизації університетів. Модель класичного університету з ядром академічної творчості сьогодні залишається лише теоретичною конструкцією, часто – метафорою на тлі інфляції стандартів освіти, низького рівня оплати праці викладачів, ізоляції від міжнародної інтелектуальної спільноти, зростаючого відриву освіти та науки. Таке положення університету формує певний стиль взаємовідносин всередині учбового закладу, замість "духу свободи" та наукового творчого пошуку ми знаходимо утилітарний, фактоорієнтований підхід до освіти як до процесу накопичення певного набору знань. Натомість, лише освічена людина може стати істино вільною; завдяки освіті, а в умовах сучасного суспільства, завдяки вищій освіті людина набуває розуміння своєї свободи. Тоді як сьогодні вища школа перетворюється на царину "догматичного розуму", що

26 _____________________________ _ __________________________

уникає протирічь та невирішених запитань, не любить розумової праці, а любить користуватись плодами чужої [Ильенков Э.В. Школа должна учить мыслить. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издат., с.27].

Так, зростання ролі вищої освіти в суспільстві та стрімкий ровзиток економіки призвели до розширення університетських штатів, причому адміністративні, фінансові та інші подібні підрозділи демонстрували значно помітнішу динаміку та набували більше владних повноважень в порівнянні з учбовими та дослідницькими структурними одиницями. В результаті, центр академічної свободи зміщається в бік бюрократа-адміністратора, оминаючи студента та викладача.

Ще однією перешкодою розвитку академічної творчості є тотальне підпорядкування університетів державній системі освіти, що значно звужує можливості університетів по формуванню навчальних курсів, програм, відкриттю навчальних спеціальностей. Цим порушується основний принцип функціонування університету як системи: можливість визначати та контролювати якість пропонованого продукту, в нашому випадку – кваліфікованого фахівця.

На жаль, ідея, закладена в класичній моделі вищої освіти, на практиці в сучасних реаліях не знаходить повного втілення, а діалектичний зв'язок творчості та свободи в університетах порушений традиційною фінансовою залежністю від держави. Тож пошук шляхів оптимального співвідношення принципів автономії та підзвітності (по суті, відповідальності університету перед суспільством) є нагальною потребою. Зрозуміло, університет сьогодні повинен прийняти на себе велику моральну відповідальність перед суспільством, адже його автономія – "це не абстрактне право, а умова найбільш повної реалізації його завдань" [Садовничий В.А.,Белокуров В.В., Сушко В.Г., Шикин Е.В. Университетское образование: приглашение к размышлению. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – 352с., c.342-343].

Акбар А. (м.Стамбул,Туреччина)anjelika@anjelikaakbar.com

" Я ПРИНОШУ ЛИШЕ КРАПЛІ ВОДИ З НЕСКІНЧЕННОГО НЕБЕСНОГО ВОДОСПАДУ…" (АНАЛІТИЧНІ РОЗДУМИ

КОМПОЗИТОРА)Як піаніста мене часто питають: "Ви лякаєтесь, чи відчуваєте піднесення на

сцені?" Я вважаю за корисне обдумати це питання… Ділячись досвідом, можна допомогти та надихнути деяких людей, особливо молодих, тому що музика нагадує нам про щось важливе… По суті, в житті - ми на сцені і ми можемо знайти ключ до поводження на "сцені життя" без страху, дивлячись на приклад музики.

Як композитор, я є просто освічений "перекладач", "провідник" музики…Відтворюючи свою музику, або музику інших композиторів, реально, в цю мить, я якби знаходжусь не тут…І ви знаєте чому? - Тому що перетворення звуків у музику - це духовний процес. Якщо я можу виконати щось, зіграти, я концентруюсь на моїй власній душевній організації та єднаюсь з музикою. Поєднання з музикою розширює межі мого Его. І тому в цю мить я не тут. В цей час музика охоплює мене, оволодіває мною…Я відчуваю себе десь прямо над

_____________________________ _ __________________________ 27

сценою і спостерігаю за жінкою, що грає на фортепіано…Хто іще захоче побути там, на сцені, щоб потім відчути піднесення? Чому це

так не просто, хоча і хвилює, і захоплює, коли знаходишся на сцені? -Тому що моє внутрішнє "я" підказує: - "важко бути перед такою кількістю людей, які так уважно дивляться на тебе…Вони можуть критикувати, не сприймати тебе… А якщо я помилюсь?" І так далі…

Як ви розумієте, всі думки сконцентровані, зосереджені навколо того малого і слабкого "Я". У цьому нема нічого спільного зі справжнім, могутнім, необмеженим і реальним "Я" в середині нас. Егоїстичні думки заважають нашому зосередженню та порушують нашу рівновагу навіть у такій делікатній ситуації.

Правило номер один. Під час гри на інструменті не можна допускати думок про можливу помилку. Якщо ви скажете собі: " Я зроблю помилку…", - ви одразу ж її зробите!..Це найкращий приклад сили прояву нашої думки.

Друге правило. Необхідно глибоко зосередитись на музиці, перш ніж виходити на сцену. Думки, як мавпи, вони не підкоряються наказам. Продовжуйте зосереджуватись, не звертаючи на них уваги. Ви не повинні забувати, що ви господар, а не раб своїх думок. Продовжуйте концентруватись далі.У вас може з’явитись думка: "Невже це не я? - Але ж тут звучить музика, яку я граю?!..." - Так, ви з повагою надаєте пріоритет "божественному" процесу, свідомо ставлячи себе на друге місце. Як тільки ви спромоглися це зробити, ви усвідомите, що ваше серце, яке неймовірно билося й лунало у ваших вухах, - заспокоюється до нормального ритму… Прямо в цю мить ви ступите на сцену.

Третє правило - намагайтеся ні з ким не розмовляти до виходу на сцену. Не давайте порушити вашу зосередженість. Ви продовжуєте бути "музикою", а не "собою" на сцені перед людьми. Ви тільки засіб, ви продовжуєтесь, а музика грає тут ведучу роль.

Як композитор, я виконую свої власні твори і твори інших. Якщо ви запитаєте мене, - як я ізолююсь, дистанціююсь ?, - моя відповідь буде такою: - Виконуючи свою власну музику, я думаю про неї не як про свою. Навіть створюючи композицію, я кажу собі: "Я просто провідник, "перекладач"… Тому що музика приходить із славних та високих піднесених обріїв і має нескінченну частоту. Так вийшло, що у мене є талант, який поєднується з гарною освітою і як результат, я приношу деякі краплі води з нескінченного водоспаду. Моя точка зору не завжди була повністю зрозумілою і це відносили до моєї скромності. Завжди це інтерпретувалось як моя скромність. Але я не одна , хто так думає…Суфізм, наприклад, відображає цей напрямок творчості. Музичні генії, такі як Моцарт, Бетховен, Хіндеміт, Скрябін також схоже виражали себе. Саме тому я застосовую ту саму формулу до моєї роботи, не ставлячись до неї як до своєї власності, а тільки як до категорії "музика"

Ви читаєте вірш, ви читаєте лекцію, танцюєте або граєте, - всюди можна використовувати цей же самий підхід! Ви можете застосовувати цей принцип у будь-якій сфері свого життя. Повірте мені: вам буде комфортно, ви будете щасливі, позбавившись свого маленького егоїстичного "Я". Хоч і не завжди легко використовувати такий підхід, але будучи використаний хоча б один раз, він принесе успіх і щастя.

Успіх у концертних залах, школах, взагалі - на сцені життя.

28 _____________________________ _ __________________________

Анацька Н.В. (м. Київ)Anat_ska@ukr.net

ПРИРОДА – ДЖЕРЕЛО ЕСТЕТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІВідчуття краси природи пройшло свій еволюційний шлях і стало необхідним

аспектом естетичної творчості. При цьому естетична цінність природи проявляється у тому, що вона стає джерелом натхнення творчої особистості, а також скарбницею різноманітних неповторних образів. Відтак, прекрасні твори мистецтва виховують гуманістичні цінності у відношенні до природи, естетична цінність природи стає джерелом натхнення кожної особистості і спонукає на добрі вчинки, дає відчуття відкритості душі для прекрасного, доброго, вічного. "Подібно хіміку, філософ з’єднує тільки шляхом розкладу і лише муками мистецтва створює витвір вільної природи" – писав Шіллер Ф. у "Листах про естетичне виховання людини".

М. Коцюбинський виїздив до Італії, на острів Капрі, він був зачарований цим островом і називав його земним раєм, який дав нове життя його естетичній чутливості. Його зачарувало багатство і різноманітність флори. Він детально описує рослини, особливо квіти: "Дрок – наче дротяна щітка, якою чесалось сонце, полишивши на ній пасма свого золотого волосся", "Ломинос цупко поліз по вершечках кущів дроку, ожини і накинув на них весільний серпанок свого прозорого цвіту", "Агави родились в таких тісних і ворожих обіймах, що на ціле життя на їх тілі залишились сліди зубів…. І коли листя рознялись врешті, вони все ще грізно їжились акулиним зубом і з погрозою наставляли один до одного сірим, могутнім акулиним тілом [М. Коцюбинський, твори, т.3, 1961, с.394]". Він ніби намагається розгадати таємницю агави, яка ховає тайну відносин життя та смерті і наскільки в неї закохався, що привіз агаву в Україну – на свою батьківщину до міста Чернігова. Слід звернути увагу, що завдячуючи впливу природи з’явилися прекрасні твори мистецтва, що на протязі багатьох віків були створені людиною. Художні твори про природу розвивають відчуття всесвіту, вміння спостерігати за довкіллям, помічати красу у звичайних речах і бути щасливим. Вони вчать: доброті, мудрості, прищеплюють любов до рідного краю. Вони виховують бережливе ставлення до кожної пташки, кожної квіточки, кожної рослинки і тваринки, які приносять радість і спонукають до перетворення своєї країни на квітучий сад, земний рай. Завдяки мистецтву відбувається просвітницька діяльність, яка і є тим реальним засобом впливу на людину щодо актуальності глобальних проблем сучасного світу.

Швидкий і напружений ритм життя призводить до того, що сучасна людина повертається до природи і намагається віднайти в ній натхнення і творчі сили. Оскільки краса природи впливає на естетичне відчуття людини, на її духовність, благотворно діє на її психіку, надає бадьорості, життєздатності, надихає творчо. Виникнення парків пов’язують з духовністю, тому що це мала подоба світу в якому хотіла би жити людина – це прояви її естетичної творчості. В стародавні часи людей намагалися лікувати музикою, а красивий ландшафт – це також музика, але музика природи. Тож природа лікує людей, використовуючи для цього свої власні творчі ресурси. Природа – це фундамент для розвитку і становлення особистості, її світогляду, життєдіяльності і творчості, для формування культури, науки, мистецтва. Мистецтво формує ціннісно-екологічні орієнтації людини. Це – особлива форма відображення дійсності, яка розширює духовний світ людей,

_____________________________ _ __________________________ 29

формує гуманістичні системи цінностей у відношенні до природи, до людини тощо.

Заплутані бажання, омріяні аромати, тиха мелодія природи і зачароване споглядання космосу надихають людство на творчість, а шелест гаїв, зрошена краплями роси трава, подих синього неба дарують відчуття щастя. Це надихає жити так, щоб жодної миті не спочивати, а творити шедеври. Творчість як дитина космосу, як породження фантому, як в’язень замурований у башті залишається навіки.

Архипова Є.О. (м. Київ)evgar@meta.ua

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ВІДРОДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Перевантаження свідомості людини надмірною кількістю інформаційних подразників, розгортання маніпулятивних технологій, наростання (часто-густо навмисне поглиблення) інформаційної нерівності, комерціалізація та профанація освіти... Одним із трагічних наслідків синергетичної взаємодії цих чинників є криза суспільної свідомості, явні ознаки якої спостерігаються по всьому світу. Ми вважаємо, що з перших років незалежності трансформація свідомості українців відбувається у напрямку спрощення цінностей та загальної аксіологічної деградації, чому сприяє складна соціально-політична та економічна ситуація. В країні розквітла специфічна форма нігілізму – хронічне знецінення та заперечення будь-яких вищих цінностей (починаючи від відданості Вітчизні до демократії, чесності, порядності та свободи у всіх її проявах). Порушення та зрада чергового "нового курсу" практично одразу після його проголошення позбавила людей віри у вищі цінності та ідеали.

Наше суспільство так і не змогло створити нові вищі цінності, залишаючи свою свідомість відкритою і доступною для заповнення низькими "цінностями-бур'янами". В соціумі запанували дрібні, примітивні, але легші для сприйняття цінності суспільства споживання, які, наче бур’ян, заполонили спустошене поле людської свідомості. На відміну від відомих дослідників суспільства споживання (Ж. Бодріяр, С. Майлс, Г. Гросс, В.І. Ільїн та ін), які основними його рисами називають масове споживання матеріальних благ і формування відповідної системи цінностей та установок, ми вкладаємо у "суспільство споживання" більш широкий зміст. Крім гонитви за новими, модними товарами, що є лише зовнішнім проявом цього суспільства, ми виділяємо споживання, некритичне сприйняття будь-яких ідей, переконань, думок, моделей поведінки тощо. Так само як і матеріальне, духовне або ідеальне споживання характеризується бездумним слідуванням моді та відсутністю критичної оцінки пропонованого "продукту". Ідеї, думки, переконання, вподобання сприймаються без логічного обмірковування, без спроби з’ясувати їх правдивість, об’єктивність, актуальність, повноту та доцільність аргументації, тобто спостерігаємо характерні ознаки "людини керованої", неспроможної до творчої самореалізації та навіть будь-якої рефлексії. Перспективи такого суспільства дуже нерадісні: подальша деградація, повне матеріальне та духовне зубожіння переважної частини населення.

Єдиним шляхом порятунку, відродження суспільства є розвиток творчого

30 _____________________________ _ __________________________

мислення та креативності, адже серед відомих механізмів психологічного захисту особистості від деструктивного інформаційного впливу найбільше значення має інтелектуалізація, мобілізація свідомості на протидію цим впливам, що виявляється у творчому підході до інтерпретації отриманої інформації. Тому успішність нав’язування людині будь-яких ідеальних конструктів в кінцевому випадку залежить від рівня розвитку свідомості – здатності до критичного сприйняття інформації та її творчої обробки.

Іманентно властиві людині захисні властивості формуються в процесі виховання і самовиховання, набуття життєвого досвіду. Захист суспільної свідомості від деградації має реалізовуватися через збереження базових властивостей психіки, нормальної духовності, індивідуальності характеру, ціннісних установок, моральних критеріїв, властивостей інтелекту тощо. Оскільки повністю перекрити негативні інформаційні впливи на свідомість людини неможливо, необхідно навчити її виявляти ці впливи та протистояти ним. Тому особливого значення сьогодні набуває рівень інформаційної культури та освіти населення, зокрема розвиток творчих здатностей.

Одними з провідних параметрів креативності як здатності до творчості є гнучкість та оригінальність. У світлі нашого питання під гнучкістю ми розуміємо спроможність людини відійти від безпосередньо запропонованого їй образу реальності, тобто здатність до виявлення та врахування при прийнятті рішень різних факторів (економічні, політичні, особистісні, географічні, національні тощо), що можуть впливати на спосіб та форму подачі інформації. Під оригінальністю ми розуміємо нестандартне бачення ситуації, бажання експериментувати, здатність пошуку прихованих зв’язків, нових методів виявлення та протистояння негативним інформаційним впливам, відмова від сліпого копіювання чужих моделей поведінки, думок, поглядів тощо.

Отже творче сприйняття інформації та посилення рефлективності свідомості є необхідною умовою подолання негативних тенденцій розвитку українського суспільства.

Балакірова С.Ю. (м. Київ)sbal@svitonline.com

КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

Інноваційна спрямованість естетичних трансформацій музичного авангарду в українській культурі ХХ-ХХІ ст., що маніфестована численними композиторськими техніками, новими концепціями музичного твору, оновленням всієї системи засобів музичної виразності і структури музичних образів, пов’язана з пошуками нових форм естетичної комунікації. Авангардні твори українських композиторів С. Зажитька, А. Загайкевич, В. Польової, В. Рунчака, І Тараненка, С. Луньова та ін., репрезентують дискурсивну природу естетичних новацій. Враховуючи інтегративний вектор розвитку гуманітарної науки, перспективним, на наш погляд, є виявлення комунікативної специфіки сучасної музики з точки зору методологічних стратегій сучасної німецької комунікативної філософії.

У концепції комунікативної дії Ю. Габермас досліджує мовне спілкування, мовленнєву дії як форму соціальної інтеракції, в процесі якої суб’єкти комунікації

_____________________________ _ __________________________ 31

мають можливість досягати взаєморозуміння. Згідно з Габермасом, необхідно розрізняти комунікативну дію як діяльність, що спрямована на порозуміння за допомогою мовних практик як "джерела соціальної інтеграції", від стратегічної дії, що спрямована на мету завдяки використанню мови лише як "медіуму передавання інформації" [ Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С.287-324]. Застосовуючи гуссерлівське поняття життєвого світу, Габермас пояснює, що у процесі взаєморозуміння суб’єкти комунікативної дії виступають у ролі мовця і слухача, доводячи свою приналежність до "інтерсуб’єктивного спільного життєвого світу" й на основі "спільного тлумачення ситуації". У цьому контексті методологічно важливим постає принцип інтерсуб’єктивності, що пов’язаний з суб’єкт-суб’єктними формами взаємодії, і який найбільш адекватно репрезентується у дискурсі. На думку німецького філософа, діалогічна специфіка дискурсу як форми суб’єкт-суб’єктної інтеракції дозволяє відтворити спільний життєвий світ учасників комунікації. Життєвий світ розуміється як символічно структурований зв’язок смислів, компоненти якого є рівнозначними й пов’язаними один з одним. Ці компоненти, до яких відносяться культура, суспільство і структура особистості, перебувають у процесі постійної взаємодії, оскільки через "спільний медіум мови" вони перехрещуються один з одним.

Екстраполюючи ці положення на аналіз комунікативної специфіки музичних творів авангардної спрямованості, зазначимо, що комунікативні стратегії інструментального театру, електронної музики, ,постсеріальної , інтуїтивної і медитативної музики, алеаторики, полістилістики передбачають герменевтичні зусилля реципієнта в процесі означування множинних мовних кодів музичного тексту. За таких умов герменевтична активність слухача як суб’єкта музичного дискурсу може розглядатися як форма репрезентації художньої інтеракції, як така комунікативна дія, що спрямована на взаєморозуміння, становлення діалогових взаємовідносин з автором і виконавцем музичного твору. Прикладом створення "нової" комунікації можуть слугувати іронічні стратегії інструментального театру С. Зажитька, В. Рунчака, в творах яких музичний текст не тільки виконується, але ж і розігрується музикантами як театральна ситуація за допомогою акторських форм виразності. У цьому контексті актуалізація принципу інтерсуб’єктивності як суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників музичної комунікації залежить від рівня комунікативної компетентності слухача, його здатності до адекватного сприйняття художньо-мовних практик сучасної музики з позицій співавторства й інтерпретаційної діяльності в контексті реконструкції спільного життєвого світу.

Белёвский О.А. (г. Киев)obelev@mail.ru

УКРАИНА: В ПОИСКАХ СУБЪЕКТА ИСТОРИЧЕСКОГО ТВОРЧЕСТВА

Как известно, творчество является наиболее развитой формой человеческой деятельности, ее истиной и сущностью. Историческая тенденция становления деятельности в ее универсальных формах порождает историческую необходимость превращения творчества в адекватный человеческой сущности способ бытия

32 _____________________________ _ __________________________

человека. Историческое творчество – это не просто мечта и надежда страдающего

человечества. Это историческая необходимость, игнорировать которую не дано никому. Она – в муках и бедствиях 800 млн. человек, страдающих от недоедания, в мытарствах нелегальных иммигрантов и беженцев. Она – в сытом самодовольстве западного "общества потребления", задыхающегося в джунглях современных мегаполисов от смога, роста преступности, наркомании, психических заболеваний. Она – в агрессивной политике империализма, уничтожающего десятки тысяч людей, к несчастью своему оказавшихся в сфере его жизненных интересов. Историческое творчество – это единственный действенный выход их острых антагонизмов современной жизни. Иначе – гниение, разложение, гибель.

Для каждой отдельной страны (нации) проблема творчества имеет свое особенное историческое измерение. Двадцать лет украинской государственной независимости – это вполне достаточный срок, позволяющий ответить на вопрос: "Являются ли для нашей страны истекшие 20 лет периодом исторического творчества?". Кто и что приобрел в результате обретения Украиной независимости?

Вполне можно понять радость многих бывших партийных функционеров и хозяйственных руководителей, которые из "слуг народа" превратились в его господ. Слом коммунизма дал им свободу – сделал независимыми от партийного и народного контроля, а заодно – от чести и совести. Что же касается простого человека (он же – обычный гражданин, он же – наемный работник), то тут картина выглядит не столь радостной. Сегодня лишь 1/10 – 1/12 часть населения Украины может быть отнесена к экономически благополучному и успешному "среднему классу" (человеческие качества представителей этого класса мы здесь не обсуждаем – т.к. понятно, что материальная обеспеченность, достигнутая на почве рыночных отношений, не ведет автоматически к нормальному развитию человеческих качеств и способностей). Нужно признать, что основная масса населения Украины не стала жить лучше и счастливее, чем жила в Советском Союзе, при социализме. Уровень производства и потребления снизился. К непосредственно материальным потерям следует добавить и потери геополитические – вместо единой страны, мы получили пятнадцать разделенных границами и таможнями "независимых" осколков, на территории которых (за редчайшим исключением) местные элиты, соревнуясь между собой и постоянно оглядываясь на Запад, играют в "свободную рыночную экономику" и "демократию". И похоже, что устойчивая тенденция вымирания населения на подвластных территориях, их совершенно не беспокоит.

Видимо, дело не только в том, что в течение последних двадцати лет Украине хронически не везло с президентами и правительствами, и потому капитализм получился у нас совсем не таким, как его себе представляли. Похоже, он в принципе не мог получиться другим, т.к. Украина – не Америка, не Европа и даже не Россия. У нас нет ни "протестантской этики", ни достаточных газовых и нефтяных ресурсов, за счет которых можно было бы хоть как-то сглаживать существующие острые социальные диспропорции. Капитализм в его украинской версии выглядит совершенно убого и непривлекательно. Разделяя украинскую нацию на бедных и богатых, он делает ее слабой, более того – вообще ставит под сомнение ее дальнейшее существование, т.к. в современном мире – весьма

_____________________________ _ __________________________ 33

далеком от совершенства – за большим геополитическим столом далеко не всем приготовлено место. Слабым нациям в лучшем случае приходится довольствоваться лишь объедками с барского стола.

Украина обязана стать сильной, чтобы выжить. Для этого она обязана обуздать капитализм, разрушающий ее единство. Кто мог бы выступить субъектом такого исторического действия? На наш взгляд, классическая схема развития, предусматривающая формирование субъекта исторического творчества в лице класса наемных работников, ведомого авангардной партией, в специфических украинских реалиях, в обозримой перспективе вряд ли сработает. Нет такой партии, да и пролетариат не горит историческим энтузиазмом. Перестав к концу XX века быть гегемоном в результата спада революционной волны, он последние 20 лет новейшей истории независимой Украины оставался на периферии общественной жизни. Униженный и оскорбленный тяжелыми экономическими условиями эпохи независимости и первоначального накопления капитала, класс наемных работников (а в его числе и рабочий класс), оставаясь наиболее многочисленным классом украинского общества, в лучшем случае вызывает чувство жалости. Хотя Маркс, безусловно, остается прав, но, вглядываясь в сегодняшнее лицо потенциального гегемона, трудно представить, что именно в его руках находится будущее человеческой цивилизации.

Невозможность в условиях современной Украины исторического творчества в форме классической "революции снизу" заставляет обратить внимание на иную возможную схему исторического творчества – "революцию сверху". Ее субъектом выступает часть правящего класса. В определенных исторических ситуациях она оказывается перед лицом необходимости действовать в направлении вектора исторического творчества. Хотя бы для того, чтобы сохранить свое классовое господство перед лицом надвигающейся катастрофы.

Бесхмельніцина М.М., Коптюх Ю.В., Слюсаренко П.М., Коваль А.М. (м. Київ, м. Переяслав-Хмельницький)

СУБ’ЄКТИ ТВОРЧОСТІ КПІ (НАПРИК. ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.)Всякий перехід з небуття в буття – це творчість, і, отже, створення будь-яких

творів мистецтва й ремесла можна назвати творчістю, а всіх виконавців – їхніми творцями, так говорив Платон. Якщо ремесла являються категоріями творчості, то ремісники є творцями. Створюючи предмети побуту, мистецтва, промислові установки, прилади і таке ін. люди (творці) займаються творчістю. Виходячи із цього, розглянемо працю інженера, викладача, науковця як творчість. Створюючи щось, що змінює сенс життя, покращує світ ми одержуємо найвищий рівень задоволення, відчуваємо свою затребуваність, відповідальність. Якщо людина працює з натхненням, значить вона творить, як правило, щось потрібне і унікальне.

За приклад візьмемо розвиток навчального, наукового процесу в Київській політехніці, починаючи з перших днів його діяльності. Перший ректор КПІ В.Л. Кирпичов вважав,що для упішної роботи інженера необхідно, крім наполегливої праці, мати та розвивати творчу фантазію, "...яка потрібна для майстрів справи, творців і рушіїв науки. Фантазія потрібна математику,щоб вигадувати нові способи, нові побудови. Без неї він не простуватиме вперед, а тільки кружлятиме в

34 _____________________________ _ __________________________

колі старих ідей... У галузі техніки фантазери звуться винахідниками; у них фантазія розвинута до вищого ступеня, і в цьому вони схожі на великих учених" [Кирпичев В.Л. Значение фантазии для инженера // Изв. КПИ. – К., 1903. – Кн.3. – С. 8 – 9]. В.Л. Кирпичов втілив свої ідеї в життя організовуючи роботу інституту, стежив за комплектуванням його майбутніх майстерень і лабораторій. Підготував приміщення з необхідними навчально-допоміжними службами, як-то справжня "інженерна лабораторія" зі світописним кабінетом, з багатими ткальським, гідравлічним та іншими відділами, гарно оснащені хімічна лабораторія, лабораторія з хімічної технології й металургії, фізичний кабінет і лабораторія, механічний кабінет і лабораторія для дослідження матеріалів, майстерня, кабінет приладів і моделей з геодезії й будівельного мистетства, лабораторія землеробства та зоотехніки, кабінет зоології, ботаніки, геології та мінералогії, лісознавства – все це давало можливість проводити навчальну та наукову роботу. На основі творчо організованої матеріальної бази і виникли наукові школи КПІ : з теорії міцності (В.Л. Кирпичова); з гідравліки (Г.Й. Сухомела, С.П. Шейнберга); теорія гвинтів (О.П. Котельнікова); авіабудування (М.Б. Делоне); з опору матеріалів (С.П. Тимошенко, О.М. Динник); з теорії втомленості і міцності матеріалів (К.К. Симінський); сільгоспмашинобудування (К.Г. Шіндлера); мостбудування і шляхів сполучення (Є.О. Патон, Ю.В. Ломоносов, Г.Д. Дубелір); з металургії (В.П. Іжевський); з фізики (Г.Г. Де Менц, В.П. Динник); з електрохімії і неводних розчинів (В.О. Плотніков, В.Ф.Тимофєєв); з технології волокнистих речовин (В.Г. Шапошніков); з електротехніки (М.А. Артем`єв, А.А. Соколов).

З першого дня, коли почалися заняття в КПІ, викладачі і студенти працювали з піднесенням. Колектив висококваліфікованих викладачів, які забеспечували навчальний процес на належному науковому і навчально – методичному рівнях виконував наукові розробки. В інституті була атмосфера творчості. Результати творчості наших попередників ми бачимо і сьогодні, адже багато наукових шкіл, організованих тоді, працюють з успіхом і в наш час, а їх творці є історичними персоналіями і прикладом для наслідування. В КПІ ще в кінці ХІХ – поч. ХХ ст. встановився взаємозв`язок між інтелектом і творчістю, а досліджувати цей процес намагалися в 1950-ті рр. Джо Гілфорд та ін. Питання потребує додаткових досліджень психологів, філософів і істориків, адже від цього залежить подальший розвиток людської діяльності.

Билименко Ю.В. (м. Київ)ulja_bilimenko@mail.ru

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЗАСІБ ЗАПОБІГАННЯ НЕГАТИВНИМ ПРОЯВАМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Основою взаємодії у суспільстві є норми, правила, закони згідно з якими воно функціонує та яких мають дотримуватися члени цього суспільства. Норми виступають основою будь-якої взаємодії, саме тому відхилення від них призводить до неоднозначної реакції суспільства, найчастіше негативної. Тож, поведінка людей, що суперечить встановленим у суспільстві нормам та правилам виступає як девіантна.

Девіантну поведінку за принципом людського прогресу чи регресу можна розподілити на позитивну та негативну. Негативна девіантна поведінка

_____________________________ _ __________________________ 35

(наприклад, наркоманія, проституція, злочинність) за своєю суттю несе суспільно-небезпечне навантаження, оскільки призводить не лише до руйнування життя конкретної людини, а й до негативних тенденцій розвитку суспільства. Така поведінка не лише викликає осуд та непорозуміння іншими членами суспільства, а й призводить до формування специфічних ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь. Наприклад, алкоголізм, хоч і є негативною формою девіантної поведінки, проте його формування має глибокі корені у традиціях святкування, саме тому суспільство досить "м’яко" ставиться до даної проблеми.

Позитивна девіантна поведінка (різноманітні форми творчості) хоча і викликає певне суспільне нерозуміння, проте призводить до прогресивних засад розвитку суспільства: різноманітні науково-технічні відкриття, мистецька творчість, формування нових ціннісних орієнтацій, тощо.

Стати на шлях творчості складніше, ніж проявити себе в формі суспільно-небезпечної поведінки, адже для того щоб створити щось нове, потрібно докласти дуже багато зусиль та навчитися мислити й сприймати навколишній світ не шаблонно, а геть під іншим кутом зору. Дуже часто основна маса суспільства не сприймає нову форму мислення, проте, саме за допомогою творчості в суспільстві зі зміною поколінь відбувається і зміна ціннісних орієнтацій, адже в традиційних суспільствах, де діти живуть виключно за правилами і звичаями батьків, будь-який прогрес відбуваються дуже повільно.

Таким чином, кожне суспільство зацікавлене в тому щоб розвивати творчих людей, щоб це були не рідкісні явища, а щоб креативність стала нормою суспільного буття. Отож, головним завданням суспільства є виявлення та розвиток індивідуальних творчих здібностей кожної особистості.

Саме тому, суспільство має створювати такі умови розвитку майбутнього покоління щоб якомога більша кількість його членів була орієнтована на створення нового. Так, наприклад, в сучасних українських реаліях, доцільно створити такі умови соціалізації підлітків та молоді, щоб обираючи серед негативної чи позитивної девіантної поведінки, вони мали змогу обрати останню, тобто щоб не лише в їх середовищі бути творчим стало модно та престижно, а й щоб держава забезпечила умови для реалізації їхніх творчих задумів та ідей. Оскільки, на сьогодні в Україні існує проблема того, що відсутні клуби та гуртки для розвитку тих чи інших здібностей.

Проте, доросле життя ставить перед майбутніми працівниками дуже багато вимог, основною з яких є здатність до креативності. Тож, в теперішніх реаліях, творчість є не вродженим даром, а суспільною необхідністю, яку потрібно розвивати.

Таким чином, розглядаючи творчість як форму позитивної девіантної поведінки можна зазначити, що кожне суспільство зацікавлене в якомога більшій кількості креативних особистостей, адже за допомогою таких людей забезпечується суспільний прогрес та формуються нові засади функціонування та розвитку суспільства в цілому.

36 _____________________________ _ __________________________

Білявська О.С. (м. Київ)belkpi@ukr.net

РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Одним із напрямів оптимізації етнополітики незалежної України є її регіональний аспект. Важливість проблеми зумовлює потребу уважного дослідження цієї регіональної специфіки, історичного підґрунтя регіоналізації, його наукового осмислення.

У сучасній літературі під час дискусій щодо визначення критеріїв адміністративно-територіального поділу поняття "регіон" застосовується для характеристики своєрідності певних територій, при цьому аналіз соціально-політичних та економічних особливостей регіонів має обов’язково доповнюватися дослідженням історичних передумов регіоналізації, специфіки етнокультурного, побутового розвитку, етноконфесійних проблем.

Проте поняття "історична регіоналістика", "регіонознавство" ще не остаточно утвердилися в термінологічному словнику, що дозволяє відносити їх до нових напрямів сучасної політології. Ні історичні обставини формування регіональних відмінностей, ні доробок регіонального напряму в українській етнології ще не були об’єктом спеціального наукового осмислення. Монографія Верменича Я. [Верменич Я. Історична регіоналістика в Україні: спроба концептуального аналізу: монографія. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2001. – с.18-19.] є першою спробою аналізу процесу становлення вітчизняної історичної регіоналістики як наукового напряму, визначення методологічних та теоретичних аспектів регіонознавства.

Актуальність подальшого розвитку історичної регіоналістики сучасної України пов’язана з проблемами реформування суспільства. Розбудова незалежної держави створює нагальну потребу в осмисленні чинників, які забезпечують чи, навпаки, гальмують національну єдність. Сучасні процеси глобалізації та інтеграції супроводжуються не менш потужними проявами регіоналізації та локалізації. Територіальним організаціям соціумів притаманна потреба у самовираженні через створення власних етнокультурних комплексів.

Регіоналізм у сучасному розумінні постає як універсальний термін з нейтральним із політичного погляду змістом, який відбиває природне прагнення соціумів до використання переваг, зумовлених територіальним поділом ресурсів і культурним розмаїттям. У сучасному світі йому відводиться суттєва стабілізаційна функція – забезпечення оптимальних умов для саморозвитку регіонів, для згладжування контрастів між ними [Литвин В. Регіоналізм у політичному вимірі: українські реалії // Пенсійний кур’єр. – 2010. – 12 листопада. – с.4].

Дослідження історико-етнографічних регіонів як об’єктів сучасної етнополітики зумовлено потребами деталізації історичного процесу, виявлення регіональних особливостей і чинників, які на них впливають. Осмислення таких особливостей диктується необхідністю консолідації українського суспільства, оскільки без розуміння історичного підґрунтя неможливо з’ясувати інтереси й потреби окремого регіону. Залежність матеріальної, духовної культури від природно-кліматичних, соціально-політичних та економічних факторів простежується найкраще у процесі дослідження регіональної специфіки. Зрештою,

_____________________________ _ __________________________ 37

регіонально-історичні дослідження максимально наближені до певної території і тому надають великі можливості щодо відкриття маловідомих фактів чи подій.

Отже, українська наука має певні здобутки регіоналістичних досліджень в галузі державної етнополітики, але поки що не всі проблеми цього напряму опрацьовані. Використовуючи напрацювання попередників, потрібно активізувати наукові пошуки у галузі регіоналістики. Усе це має забезпечити наукові основи регіональної політики української держави.

Блага О.В. (м. Київ)blagaev@gmail.com

РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ ЯК НАГАЛЬНА ВИМОГА СУЧАСНОСТІ

На сьогодні робота в багатьох галузях людської діяльності просто неможлива без використання інформаційних технологій, які нас оточують та спрощують наше життя. В складних, напружених та перевантажених інформацією сучасних умовах людина постійно відчуває тиск, тому інформаційні технології стрімко входять у сучасну дійсність, стаючи її невід’ємним атрибутом та беручи на себе функціонально велику частину. З одного боку, використання ІТ дає можливість творити, знаходити нове, приймати рішення та діяти оригінально й нестандартно в різних ситуаціях. З другого, зменшується інтелектуальна активність людини, скорочується творчий потенціал і наростає стереотипність, шаблонність всіх життєвих проявів, зростає духовна спустошеність, психічне виснаження і моральний занепад людської особистості.

Темп та ритм життя настільки пришвидшився, що характерною тенденцією сучасного світу повинно стати спрямованість на творчий характер опанування знаннями, ніж на їх конкретний зміст. Постійні суттєві зміни, що відбуваються у соціальному житті, які супроводжуються науковим прогресом, особливо загострюють потребу у всебічній творчій активності людини, у формуванні особистості нового типу, діяльної та духовно багатої, здатної творчо та компетентно розв’язувати нагальні проблеми, самостійно діяти, конструктивно працюючи в динамічних умовах життя.

Потрібно виокремити невід’ємні компоненти особистості нового типу: індивідуалізм; емоційна стійкість; готовність до змін та відкритість до нововведень; висока вмотивованість; наявність креативних, творчих, нестандартних підходів; уміння здобувати, критично осмислювати та творчо використовувати інформацію; володіння різноманітними інформаційними технологіями.

На сьогодні пріоритетним завданням стає розвиток творчої індивідуальності. Тільки творча особистість може бути дійсно вільною та незалежною. Творчість притаманна будь-якій людині – потрібно тільки почати творити: фотографувати, малювати, писати вірші або музику, або просто активно займатись тим, що близьке Вам самим, створювати щось нове, оригінальне та неповторне. Тому потреба у творчості – це також крім усього іншого і потреба в особистісному самовдосконаленні, прагнення до гармонії та краси, власного оновлення та покращення, до якого свідомо чи несвідомо прагне людина. А це означає, що творчий потенціал сучасної особистості слід не тільки формувати і поглиблювати

38 _____________________________ _ __________________________

за допомогою інноваційних методів навчання, а й виховувати в неї усвідомлену внутрішню потребу у творчості, стійке прагнення до особистісного самовдосконалення. Формування творчої особистості передбачає не тільки розвиток певних психічних процесів і творчих умінь, а й мотиваційний розвиток, розгортання характерних особливостей, які інтегруючись, обумовлюють здатність індивідуальності до творчості.

Таким чином, формування інформаційного суспільства має великий вплив на розвиток сучасної особистості, буде він позитивним чи негативним залежить від її здатності зорієнтуватись в нових умовах та адаптуватись. Тільки усвідомлення вимог динамічного розвитку, перебуваючи в постійних змінах та розвиток творчої індивідуальності можуть стати гарантами успішності та ефективності як окремої людини, так і суспільства загалом.

Богачев Р.М. (г. Киев)НЕОПАЛИМАЯ КУПИНА ЖИЗНИ ПОНИМАЮЩЕЙ

Гегель скажет, что философия – это эпоха, схваченная мыслью. Советская эпоха – советская философия. Кто бы и что бы ни декларировал, но история не может ошибаться целыми эпохами.

В ее основе – марксизм. В мире царит взаимодействие всего со всем и познавать кроме него – нечего. Это – классика. А поэтому человек – это совокупность, а потом – ансамбль общественных отношений. Какие отношения – такой и человек, такое общество. И наоборот. Все просто, ибо правда.

Но мир никогда не удовлетворял, не удовлетворяет и не будет удовлетворять человека. Его цель – освоить, очеловечить этот мир, практически и гуманистично изменять его к лучшему – миросозидать. При условии, что это нормальный человек.

Один из первых символов философии – Ирида, радуга как мостик между землей людей и небом богов. Но, по мере духовного возмужания человека-людей-человечества, растет средоточие человеческой мощи и крепнет убеждение, что "не Боги горшки обжигают". Сквозь трудности и перипетии бытия несет оно неиссякаемую жажду жизни и неугасимую веру в достойное будущее человечества как исторически молодого племени. Наверное, поэтому Ф. Энгельс скажет: "Согласно материалистическому пониманию истории, в историческом процессе определяющим моментом, в конечном счете, является производство и воспроизводство действительной жизни. Ни я, ни Маркс большего никогда не утверждали". Все просто: воспроизводство жизни и ее понимание. Но: ЖИЗНИ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЙ. А это требует действительно научно-безупречной философии.

В мире Бытию объективному – Онтосу, – противопоставляется Бытие субъективное, вопрошающее, Гносис. На пути к Онтосу в критериях Этоса и Эстетоса через Праксис Гносис обмирщается и становится сначала Мировосприятием как теоретическим отношением к сущему с позиции желаемого, потом Мировоззрением как теоретическим отношением к сущему с позиции должного. Бытием отвечающим: Разумом чувственным и Чувствами разумными.

Мысли прорастают в чувствах, становятся убеждением, детонатором практик,

_____________________________ _ __________________________ 39

основой "укорененности" бытия, когда в горниле взаимоперехода Сферы желаемого и Сферы должного выплавляется Сфера возможного. Так формируется Мироотношение как субъектностное взаимоотношение с сущим с позиции возможного. Гносис становится Бытием понимающим. Действительностью.

Еще Древние греки Космосом называют не только мирострой, но и все целостное, организованное, – политический, военный etc. строй, – все красивое, гармоничное. И понимание жизни требует от человека органичного участия в этом гармоничном порядке. Отсюда идеал совершенства – калокагатии, – "разумная доброта и красивая польза".

Все мы родом из детства. И древние греки были нормальными детьми. И разум существовал всегда, только вот не всегда в разумной форме. К сожалению и в начале ХХI века сосуществуют разные типы разумения: мировосприятия, мировоззрения и мироотношения.

С одной стороны, осуществляется обобществление человека и очеловечивание общества, становление человека-творца, личности-субъектности, осваивающей мир в его всеобщности, целостности всех взаимосвязей и отношений. Такой человек в процессе перехода от Формотворчества к Культуротворчеству и далее – Свободотворчеству черпает сущностные силы из глубинных пластов хронотопа общечеловеческой культуры и философии. А начинается все с букваря и стакана горячего молока для миллионов будущих Архимедов.

И вот результат-ОТВЕТ на уровне Онтоса: Первый спутник, первый человек в космосе, первая космическая станция... Нетленное, потому что для каждого-многих-всех... И мечта каждого имеет действительную возможность стать законом для всех и наоборот. Наверное, это и есть социализм как жизнь-в-понимании каждого-многих-всех, целостность человека и общества, путь к гармонизации микро- и макрокосма через СОбытие одного-многих-всех.

С другой стороны, в обществе паразитирует мозаичный, зоологический индивидуализм, эмпирически-жалкий субъективизм индивидности с ее непомерными амбициями, без прошлого и без будущего. Вместо личности – обыватель, налогоплательщих, а вместо народа – "пипл", народонаселение, электорат. Таких М.Горький называет "голенькими человечками", Б.В.Новиков – декреатами и декреаторами, В.Д.Попов – "мироедами" и "мироедских дел мастерами". Их удел – РАСЧЕЛОВЕЧИВАНИЕ. Вытворяется "питательная среда" – пространство Мифотворчества-Мифовытворяния-Миропроедания, безвременье и безграничье, вульгаризированная свобода, духовная, чувственная, материальная нищета. Они делают свое дело. И если в бедности человек еще может сохраниться, то в нищете чувств, духа и разума – нет. Только растление как превращение нетленного в тлен, утилизация бытия.

Результат – "цивилизованное" общество, зараженное ядами шовинизма и национализма, разлагаемое гнилостным брожением массового бескультурья.... Даже европейский социалистический эрзац становится лишь демонстрацией внешнего благополучия и безразличия к проблемам мира, имитирует внутреннюю самодостаточность отдельной страны-группы стран, cоздает видимость согласия, презентует ПРЕСЫЩЕННОСТЬ жизнью во всех ее модусах: безразличие, бездействие, бесчувственность, бесстыдство, безрадостность....

40 _____________________________ _ __________________________

Мир РЕАЛЬНО подошел к черте, границе, пределу расчеловечивания – БЕС-пределу. Общечеловеческие ценностные ориентиры заменяются стремлением к метафизической халяве. Это "Калокагатия навыворот". НЕЖИТЬ. И мы оказались теми самыми "голенькими человечками", иссяк потенциал волевой целеустремленности и уверенность в целосообразности бытия. Есть ли выход?

Только становление действительной субъектности каждого-многих-всех позволяет преодолеть безразличную отстраненность: БЕС-смысленность в мышлении, БЕС-чувствие в душе, БЕС-предел в практиках, – БЕСОВЩИНУ... Но возникает субъектность только как диалектическое единство деятельной сущности и межсубъектного общения.

Мы побеждали, побеждаем и будем побеждать потому, что умеем не быть безразличными и быть со-причастными, со-чувствовать и со-переживать. Жить в СО-БЫТИИ. Мы понимаем закон жизни: мир принадлежит человеку ровно настолько, насколько он принадлежит миру, потенциально готов отдать ему себя без остатка. Закон жизни-в-понимании.

Поэтому русский – это цивилизационный код, а не национальная принадлежность. И поэтому РУССКИЙ НАРОД, который отстоял свою субъектность в предпоследнем накате предыстрической нежити становится СОВЕТСКИМ. А в текущем накате это предстоит сделать нам. Но общество действительного гуманизма предполагает не только самоотверженность субъекта, но и самоутверждение субъектности. Поэтому не согласимся с

Н.К.Рерихом, что сострадать могут люди, а сорадоваться – только ангелы.

Только нормальные люди, СОветующиеся с другими, миром, Универсумом.И нормальному человеку – МИРОЧЕЛОВЕКУ, – открывается всемирность

и безмерность его и Универсума, новая философия Живой Вселенной. Он – адекватное воплощение сущности в сущем, оединиченная действительность, которая понимает жизнь и рождает целесообразность жизни-в-понимании.

Его место – узел взаимосвязей всего-со-всем в кружеве живого общения. Главным атрибутом становится ИЗБЫТОЧНОСТЬ как принцип организации жизни, НЕУЕМНОСТЬ и НЕИСЧЕРПАЕМОСТЬ как меры пассионарности, жизнеспособности человека, народа, общественного строя. Потенцируется действительная основа CО-ВЕРШЕНСТВА, которая актуализируется в процессе трансгрессии, дерзания как полная завершенность, устремленная в незавершимость. ЖИЗНЬ ПОНИМАЮЩАЯ. Креатосфера.

: Вспомним Канта " " " ". ,звездноенебонадомною и моральныйзаконвомне А может, по Алексею : " "? Босенко звездноенебовнутри нас То есть СОВЕТСКОСТЬ как сопряженость всего со всем, избыточность, неуемность, дерзновение...

Поэтому C оветский социализм – это опыт будущего человечества, который есть в нашем прошлом. Опыт молодости мира ибо, по Б.В. Новикову, " ,социализм – , – , , , и коммунизм это интересно это весело это радостно но это и чертовски

, сложно трудно и опасно", когда из пластов инертного быта извлекается и в душной темноте обезумевшего старого мира раздувается дремлющая искра творчества.

_____________________________ _ __________________________ 41

И субъектом этого процесса предстоит стать и быть нынешней молодежи. Именно поэтому философское знание должно достигнуть того уровня, при котором, "молодость идет к философии, и философия идет к молодости".

Уточним: МОЛОДОЕ человечество идет к действительно НАУЧНОЙ философии, а научная ФИЛОСОФИЯ становится основой действительного становления очень молодого еще ЧЕЛОВЕЧЕСТВА.

И наплевать, что т.н. цивилизованный мир предыстории с этим не согласен, "борта высокие – свистков не слышно", как говорила Екатерина Великая. Мы победим ибо Великий народ, Великая страна, Великая история и культура – Великая вера в Человека и Человечество, в Гуманизм.

Ибо из искры возгорится пламя. Пламя народного творчества в форме практической всеобщности.

Неопалимая купина жизни понимающей.

Божок О.І. (м. Київ)bogok2009@yandex.ru

ЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СУБКУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ ЖИТТЄТВОРЧИХ ЗАСАД РОЗВИТКУ

ОСОБИСТОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯСоціокультурне розмаїття, унікальність та динамічність буття людини у

сучасному світі дедалі більше спонукає до постановки й подальшого філософського осмислення питання "Що є джерелом життєтворчості особистості?". Екзистенціальний вимір категорії життєтворчість має тенденції до "самості" людського існування: свободи вибору, самовизначення, самовиховання, самотворення. Тоді як представники когнітивного підходу обстоюють позицію стосовно того, що саме культура з її багатошаровістю та багатовимірністю є своєрідним пластом для творчої есенції особистості, де життєтворчість осмислюється як результат сукупності продуктивних духовно-практичних та мисленнєвих дій поза межами соціальних стереотипів, але у рамках соціокультурних запитів суспільства.

Світоглядні засади життєтворчості людини як способу її існування, формуються під впливом багатьох чинників – по-перше, суспільство у якому панують гуманістичні цінності, створює безліч можливостей для реалізації особистісного творчого потенціалу, оскільки людина має можливість прояву власної унікальності та може робити свідомий моральний вибір; по-друге, органічне співвідношення та взаємовплив індивідуального та колективного у соціально-професійному середовищі. Панування у недалекому минулому тоталітарної моделі державного управління у нашій країні, сформувало підвалини ідеологічного наповнення поведінкових типів та номенклатурних традицій функціонування державної служби, які закореніли у суспільній свідомості й дотепер. Розуміючи життєтворчість з позицій когнітивного трактування цієї категорії, культура управління, яка має диференційовану структуру і є проявом державно-управлінських відносин із відповідними цінностями, принципами та методами, формує соціальне поле для розвитку особистості управлінця.

Соціокультурне різноманіття управлінської культури сьогодні є малодослідженим, але у сучасному науковому світі на основі розшарування

42 _____________________________ _ __________________________

формальних та неформальних ідеалів, норм, цінностей й правил поведінки, статусів та авторитетів побутує така ієрархічність – до складових загальної культури управління належать: правова, політична, етична, культура праці, інноваційна культура державного управління та менеджмент як мистецтво.

Специфічними елементами культури управління є її субкультурні утворення, серед яких вирізняється адміністративний комплекс як професійне середовище менеджерів з управління державними установами. Адміністрування – термін, який часто експлікується в одному синонімічному контексті відносно понять "управління", "керування", "менеджмент". Адміністрування є специфічним різновидом управлінської діяльності, яка передбачає цілеспрямований вплив на усі соціальні підсистеми, і є одним з головних системоутворюючих чинників ефективності державного управління; у більш вузькому значенні – це трудова діяльність працівників державно-управлінського апарату у межах посадово-кваліфікаційного поділу праці, пов’язана із плануванням, організацією, прийняттям та виконанням управлінських рішень. Державний службовець постає як представник певної соціально-професійної групи та носій відповідної "замкнутої" субкультури із власною системою цінностей, комунікативним стилем, яка отримала назву "Адміністративна". Отже, соціокомунікативне поле адміністративної субкультури формує діяльнісний вимір життєтворчості особистості чиновника у поєднанні екзистенційних та когнітивних постулатів, де преферентним завданням постає духовний вектор творення, розвитку й проектування особистістю індивідуального життя під впливом аксіосфери соціально-професійного середовища. Нова корпоративна модель буття адміністративної субкультури визначить поведінковий взірець "людини корпоративної" та наповнить гуманістичним сенсом поняття "соціальна позиція", "соціальна активність", "соціальна відповідальність", які мають оновлюватися відповідно до вимог сучасного соціуму.

Бойко А.Е. (м. Київ)boikoanna@gmail.com

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНІЙ ОСВІТНІЙ СИСТЕМІ

Протягом останнього десятиріччя інтенсивність та всеосяжність глобалізаційних процесів значно вплинули на трансформацію соціокультурної сфери життя суспільства. Насамперед, це стосується зміни освітньої системи, головне завдання якої на сучасному етапі полягає у формуванні не лише носія знань, а й творчої особистості, здатної використовувати отримані знання для конкурентоспроможної життєдіяльності. Сьогодні чимраз більш очевидним стає тай факт, що ефективним може бути лише таке суспільство, що засноване не тільки на знаннях, але й на інтелекті та творчості її громадян.

Концептуальні засади нової філософії освіти в умовах глобалізаційних процесів, впровадження інноваційних підходів, що сприяють реалізації творчого потенціалу особистості стали предметом вивчення В. Астахової, І. Беха, С. Гончаренка, В. Кременя, О. Кононко, В. Кузя, В. Малишева, В. Рибалка, А. Сбруєвої, П. Таланчука та ін.

Пріоритетом сьогоднішньої освіти, орієнтуючись на вимоги, висунуті ринком

_____________________________ _ __________________________ 43

праці, виступає вміння оперувати такими технологіями та знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства, підготують підростаюче покоління до нових ролей у цьому суспільстві. Зокрема, принципове переосмислення освітніх цілей та функцій проголошено у "Концепції загальної середньої освіти", де зазначено, що її основою виступає "культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни" [Концепція загальної середньої освіти // Педагогічна газета. – 2002. – №1. – С. 2].

Творчість, за твердженням Т. Любарта, є центральною ланкою діяльності будь-якої особистості, коли вона намагається вирішувати нові проблеми або повинна гнучко підлаштовуватися до змін оточуючого середовища. Тому дедалі більше збільшується потреба в розвитку творчих можливостей людей для того, щоб з їхньою допомогою знайти відповіді на найскладніші питання, які висуває наша доба [Любарт Т. Психология креативности / Т. Любарт; пер. с фр. – М.: Когито-Центр, 2009. – С. 193].

У контексті вищезазначеного особливого значення набувають питання творчого самовираження особистості, сутність якого полягає в активній діяльності людини, що передбачає максимальне використання і розвиток її задатків та інтересів, а також дає можливість ефективно вирішувати суто практичні завдання у житті суспільства.

Аналіз різних підходів до проблеми самовираження особистості в творчості дозволяють розкрити поняття "творче самовираження" як прагнення людини к найбільш повному виявленню зовні своїх потенційних можливостей, які реалізуються через засвоєння знань і творчих цінностей, актуалізацію почуттів та міжособистісну взаємодію.

Отже, творче самовираження – це феномен, який відображає суб’єктну природу особистості, і тому в якості освітньої стратегії, яка буде сприяти творчій реалізації підростаючого особистості, може бути вибрана модель особистісно орієнтованої спрямованості.

Таким чином, можемо зробити висновок, що на сучасному етапі розвитку суспільство потребує громадян, яким властиві самостійність думки, підприємливість, спроможність проявляти свої здібності, нахили, бажання та ставлення, тобто, здатність до творчого самовираження, оскільки саме такі люди можуть плідно брати участь у подальшому відродженні України.

Бондаренко Д.М. (м. Київ)007arenko@list.ru

ТВОРЧІ АСПЕКТИ ПОДОЛАННЯ ПРОБЛЕМИ "НАЦІОНАЛЬНОЇ ВОРОЖНЕЧІ КУЛЬТУР" НА ТЕРИТОРІЇ

УКРАЇНИТак історично склалось, що територія України була розділена навпіл

Дніпром. На жаль, цей поділ не закінчився лише географічно. Ще декілька століть тому наша країна була поділена між двома державами. Цей факт привів до геополітичних наслідків. В одній нації сформувались різні національності та

44 _____________________________ _ __________________________

вектори розвитку або іншими словами дві культурні тенденції.На перший погляд це не помітно. Особливо для людей з інших держав, але

кожен українець з дитинства знає, що на західній Україні мова, звичаї та побут, сильно відрізняються від східної її частини. Цей список можна довго продовжувати. Західна частина нашої держави більш західно-орієнтована, а східна "ближча" до Росії. Саме історична біографія цих "частин" і визначила ментальність та приналежність їх до тієї чи іншої країни.

Хоч ця проблема зародилась давно, але саме зараз ми її найгостріше відчуваємо. Досить згадати події 2004 року, коли Україну майже поділили навпіл через політичні переконання. Навіть зараз ці "рани" загоюються. Щоб дізнатись, як саме можна подолати кризу нашої національності потрібно спочатку дати визначення деяким термінам. Національна культура – це таке складне та багатогранне явище, суть якого полягає в тому, що кожна країна відрізняється від інших так само, як різняться люди. Наприклад, росіяни відрізняються від німців або навіть від білорусів, але в с середині країни теж можуть бути такі "субнаціональні культури". Вони можуть формуватись завдяки великій території, яку охоплює держава або якісь історичні чинники впливають на поділ всередині країни.

З плином часу, як показує історія, проблеми не зникають, а тільки збільшуються. Прикладом цього можуть служити такі країни, як Ізраїль, Росія, Грузія та інші. Прикро, що не є виключенням й Україна, але якщо в Ізраїль поділила віра, а Росію величезна територія, то Україну продовжують ділити самі ж українці. Саме це може й стати ключем, до вирішення нашого питання.

Наша держава багатогранна, у плані культурного розвитку. У нас були та є чудові поети, музиканти, художники. Багато іноземців, які приїздили сюди на екскурсії, говорять, що українці одна з найпривітніших націй. Тому я бачу вихід лише у "творчому підході", але не у модному слові "креативний", а саме творчий. Коли кожен громадянин нашої держави буде вивчати духовну культуру, більш старанно, буде приділяти більше уваги нашій ментальності та мистецьким надбанням. Виділяти найголовніше та здійснювати своєрідний обмін, як студентами в вузах, тільки тут ми будемо обмінюватись культурними цінностями. Наприклад, можна влаштовувати, з’їзди гуртків культурної діяльності(співаки, музиканти тощо) або організовувати виставки. На мою думку, саме це може врятувати нас від ментальної порожнечі, адже ми майже над прірвою, щоб втратити те за що так довго боролись.

Отже, кожна країни має свої внутрішні проблеми, але ці проблеми ніколи не мають вставати на шляху незалежності цієї країни. України знаходиться на складному шляху, і спасіння можна знайти, лише звернувшись до національних цінностей, традицій. Потрібно почати поважати свою культуру, і тільки тоді ми станемо поважати інших людей. Адже, саме спільні дії можуть допомогти у складний момент та стовідсотково допоможуть відбудувати нашу країну.

Босенко А.В. (г. Киев)hero@ipnet.kiev.ua

ТВОРЧЕСТВО? НЕ ВОПРОС!Не потому, что нет проблем. Будь моя воля, я бы наложил мораторий на

проблему творчества.

_____________________________ _ __________________________ 45

Оно не может быть проблемой в трех как минимум случаях.Когда творчество есть и не нуждается в "правильных", научно обоснованных

границах, установленных профессиональными пограничниками, со следополосой, собаками-теоретиками и сигнализацией.

Когда его нет и в нем нет необходимости. О творчестве даже не догадываются, поглощенные копошением, роением на уровне простейших в борьбе за выживание, в том числе и из ума. Быть бы живу.

И, наконец тогда, когда уже накоплен такой теоретический, да и практический опыт, что в рамках необходимого и достаточного проблема в общем виде решена и тысяча первое доказательство уже не играет никакой роли. Смысл имеет только действие.

Когда единственное, что остается, – либо сотворить предел и трансцендировать за него им же, породив свободу и красоту из ничего, либо отречься всем отрицательным воображением от предела и, не отодвигая его в бесконечность, отшатнуться, потесниться в себя, создав, освободив от своего присутствия некоторое разреженное пространство, где можно всеми оставшимися сущностными силами, репродуктивно воспроизводить единственное, что остается – убогую поистаскавшуюся форму своего Я в одной и той же определенности. "Это не фортуна – это бердичевский фатум" (Т.Г. Шевченко)

Сколько можно репетировать правильный разбег, изображать раскинув руки "рулежку" по полосе, бодро гудя? Пора летать, сменить стихию, восстать против силы тяжести, хотя и безнадежно. Конечно это занимательная игра в "решение" проблемы творчества, которая и проблемой то является тогда, когда творчества в помине нет и теоретическими экзерсисами нужно заменить, подпереть, как костылем, ее отсутствие. Творчество как трансцендентальная иллюзия? Тогда даже репродуктивная деятельность становиться значимой и творческой. В самом деле, задача сводится к минимуму: сделать то, что хочется, а не то, что получится. Хотеть и делать невозможное. Самое трудное повторить то же в сущности. Найти адекватную форму выражения того же самого, не-иного, которое полностью исчерпает идею, образ, без остатка и адекватно, и избавиться от любой примеси субъективного, оставив творца в прошлом его же озабоченного "как бы не так". Одно и то же значит быть самим собой, уместиться всецело между "что получится" и "и так сойдет". И с криком "Руки прочь от необъятного!" (С. Кржижановский), ограничиться собственностью и авторскими правами на субъективное мнение.

Сложность и некоторая опасность в том, что огромная сила воображения, его продуктивная способность может быть направлена и на созидание откровенной бездари, причем не произведение, а собственное самопроизведение человека. Нынешнее время тупость прививает как культурную форму, – это не просто наведенная галлюцинация, но действительная объективная реальность, когда не в твоей власти избежать собственного одичания и отупения, нарастающего слабоумия, которому, несмотря на сопротивление, трудно противостоять. Впору вывески вывешивать "Только для бездарностей!" – талантизаторы на прокат" (С. Кжижановский), но не поможет.

Слабоумие вырастает как своего рода защитная реакция и человекообразность, с которой приходиться считаться. Она врастает во все твое существование компромиссом, платой за воздух, и не в твоей власти от нее

46 _____________________________ _ __________________________

избавиться, в противном случае без дебильности будут уничтожены остатки твоих чувств, из другой жизни, которые не умеют сопротивляться. Нет, они, конечно, могут взорвать собой последнее убежище, – окружающий мир не вздрогнет, издав только чавкающий липкий звук, и чувства временят, отсчитывая последнее время. Этот сгусток загнанной в свободу свободы, в окружении, в смыкающемся пространстве, делает жизнь высоких чувств невыносимыми, поскольку мало того, что тупость, но ты вынужден отнюдь не тупо, а очень талантливо эту тупость созерцать во всех проявлениях. Тупость нельзя сразить остроумием – только ее же оружием, ею же самой, но тогда сам станешь таким. И никакого "стокгольмского синдрома". Если оставаться в пределах "каботажного мышления", то лучше сразу на дно. Нынче воображение как больная совесть.

Конечно, творчество как онтология еще-не-бытия (Noch-Nicht-Sien) есть некое пред-чувствие сбывания, именно здесь оно проявляется как свободная сила воображения и внутренняя свобода, обнаруживаясь как источник самодвижения, способный оказать сопротивление не только мутным формам собственности и косных вещей, но и преодолеть собственный натиск, экспансию в творчестве, когда влекомые созданием видимости мы забываем о самоотрицании, о чем знал уже Ф. Шиллер. Движение прекрасного якобы к абсолютной красоте есть всегда движение против красоты. Абсолютизация прекрасного означает быть во всеполноте в пределах своей ограниченности, что утверждает тотальность, диктат формы, которая, хоть и процесс, но процесс репродуктивный. Прекрасное – вещь совершенная и совершенная в своем роде. Форму одолеть очень не просто, потому что она и есть Я, претендующее на явление в сущности, то есть выказывания в кажимости по всей видимости. Я против Я, "гражданская война", которую никаким "единством трансцендентальной апперцепции", единством самосознания не остановить, женевская конвенция не действует, здесь пленных не берут, в воздух не стреляют – это битва на уничтожение, не на живот, а насмерть и победителей не будет. Творчество – на ничейной земле.

Творчество, доколе оно – проблема, свидетельствует, что человек пребывает еще в "первичной" в "животной" в протосвободе и смысл творчества в "освобождении", хотя бы по видимости…

Как свободное действие в свободном времени творчество безусловно и абсолютно и уходит в основание, вместе с такими "вечными" проблемами как совпадение Истины, Добра и Красоты, растворяясь в чистом движении. Разрешается противоречие Духа и Материи, Рассудка и Разума, дихотомия сущего, на которой процветал ортопедический категориальный аппарат диалектики, исчерпывается самим развитием, упраздняя и ее саму – диалектику и развитие. Чувства теряют определенность и предметность, снимаясь в едином, снимая монадность и возвращаясь в "генаду", теряясь в последнем противоречии, антагонизме диалектики, трагического противостояния прекрасного и красоты, ну и т. д., и т. п. Разлюли люли малина. Все встают и танцуют яблочко.

Просто и легко быть творческим, если есть все условия к тому, но очень сложно, когда нет не только условий и оснований, не только свободы, но даже малейшей потребности в том. Наше время гнилое, тухлое и тхнущее нехорошо. Но ситуация действительно уникальная. Никогда до и никогда после, если будет это "потом" она не повторится. Здесь каждый доказывает свою причастность человеческому чувственно-предметно-практически, творением из ничего. Ты и

_____________________________ _ __________________________ 47

есть явление материи (надо ли объяснять, что материя не вещество, а материальное движение, единство бытия и ничто) в ее чувственном блеске и тобой чувствует бесконечное развитие. Помимо тебя все мертво и бесчувственно, даже не скорбя об этом. Нет ни одной причины, чтобы быть, и содрогаешься от чувства гадливости и омерзения.

Не хочешь принадлежать этому времени, создай другое, свободное, пусть даже "объем" (Кант) этой одновременности и будет невелик, он все равно бесконечен. Это проявление "второй" (той же, не-иной, не-что-иной) свободы. Если первая стадия развития свободы была в освобождении от природы ее превращением в человеческую природу, то развитие этой "фурии исчезновения" к свободе свободы, с дальнейшим уходом в основание есть действие не будущего, а настоящего. Это еще не свобода – освобождение от тварности, но по существу, пока это движение неизбывно, оно и есть становление свободы. В этом становлении, походя, понимаешь, что ни творчество, ни свобода, ни красота, ни одна из определенностей, ни разум, ни чувства, ни воля, ни одна из сущностных сил человека не являются самоцелью, хотя как различные формы одного и того же не могут быть утеряны или уничтожены. И не только в смысле Гетевского:

"Кто был, в Ничто не обратится, Повсюду вечность шевелится,И все к небытию стремится, Чтоб бытию причастным быть…"Но и в том смысле, что цель становиться имманентной и эминентной, то есть

взятой во всей полноте здесь-сейчас. Цель теряется в целостности, тотальности. Проблема творчества становится праздной. "Действовать, действовать, вот для чего мы рождены!" говорил Фихте. Тем удивительней действовать свободно в несвободном мире, где к тому нет ни мотивов, ни потребностей, ни, понятно, причин, поскольку свобода не знает причинно-следственных связей, безразлична ко времени и даже к себе.

Правда здесь это приобретает черты произвола: "Делать то, что хочется, а не то, что получится", вопрос, что именно хотеть? Для чистоты действия ответ один: "Ничего". Хочешь быть свободным – будь им. Ждать нечего. "Надеждой живут ничтожные умы", сказал покойник Гете. Надежды нет и никакими ухищрениями какого-нибудь струсившего Эрнста Блоха с его "философией надежды" не прикрыть эту разверстость универсума.

Но эта распахнутьсть, воспринимающая смерть как простор, освобождает и чувства и разум, позволяя не цепляться за наличное бытие случайного мира, следуя призыву Р.М. Рильке:

Wolle die Wandlung. O sei fur die Flamme begeistert,Drin sich ein Ding dir entziht, das mit Verwandlungen prunkt;Jener enwerfende Gaist, welcher das Irdische meistert,Liebt in dem Schwung der Figur nichts wie den wendenden Punkt.. (О, полюби перемену. И пусто вдохновит тебя пламя,где исчезает предмет и, обновляясь, поет… Сам созидающий дух, богатый земными дарами,Любит в стремлении жизни лишь роковой поворот…)Здесь теряются границы и чувства и воображения (и продуктивного и

репродуктивного, свободы и воли, пространства и времени, которому они

48 _____________________________ _ __________________________

соответствуют) в непосредственном завороженном движении поскольку роковой поворот это и есть начало, которое уже бесконечно и вечно, поскольку не создается. "Начало не рождено", говорит еще Сократ в "Федре". В бесконечности мы всегда в начале и всегда посередине, мы всегда. И чувства неистребимы и неизбывны. Они прячутся в непостижимость, прикидываясь скоропостижными. Их предают, но они предать не могут и убивают честно, чисто.

Конечно, чувства, у кого они есть и свободны, не могут вынести бездарного мира. Они обрушиваются на единственно свободную территорию – "звездное небо внутри нас", они вторгаются как одна галактика в другую, друг в друга, аннигилируя вспышками сверхновых, разнося вдребезги "предустановленную гармонию". Что с того? Все лучше, чем пресмыкаться, почесываясь ощущениями нового порядка, покрываясь сыпью фашизма и заражаясь экземой возвратных форм.

Здесь защита от тупости, жлобства, холуйства, трусости, подлости и пошлости, столь любимых нынешним временем и обязательных к исполнению как правила хорошего тона. И ты не приемлешь это время только потому, что ты не хочешь, ты не можешь, и ты не будешь. Даже в мыслях и гипотетически. Ты доказываешь это всем своим существом и не иначе, всей жизнью.

Поэтому творчество не нужно. Творчество – свободно. Оно – не проблема. "И будем радоваться, что наши силы безмерны, а наша задача бесконечна!"

Бреусенко-Кузнецов А.А. (г. Киев)Br.kuznetsov@gmail.com

ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ТВОРЧЕСТВА В ОБЛАСТИ ПСИХОЛОГИИ ЛИЧНОСТИ: РЕФЛЕКСИЯ С ОПОРОЙ НА

УЧЕНИЕ Л.П. КАРСАВИНАМетафора "древо психологического знания", описывающая строение

психологической науки как целостности, отводит осевую – главную – роль трём психологическим наукам – истории психологии ("корням", обеспечивающим связь с прошлым), общей психологии (консервативному "стволу") и психологии личности ("верхушке", зоне роста, области инноваций). Именно психология личности – традиционный эпицентр творческой активности учёных-психологов, требующий неустанного теоретико-методологического поиска, а также научной смелости и готовности брать на себя ответственность за совершаемые построения (ибо полностью исчерпывающего эмпирического подтверждения они заведомо не получат).

Направления, в которой реализуется творческий поиск теоретиков в области психологии личности логически вытекают из тех пониманий личности, которые реализуются в даваемых ей определениях.

Чтобы сжато структурировать общее поле точек зрения, с которых мировая наука видит личность, можно использовать широко известный анализ многообразия определений понятия "личность", проведённый Г.Оллпортом [В несколько модифицированной нами типологии определений личности Г.Оллпорта, выделяются следующие дихотомии определений: Социальное / Индивидуальное, Собирательное / Интегрирующее, Типичное / Уникальное, Сущностное / Эмпирическое)]. Иные основания для выделения направлений теоретизации в

_____________________________ _ __________________________ 49

психологии личности даёт симфоническое учение о личности Л.П.Карсавина. На наш взгляд, карсавинская рефлексия различных аспектов личностной реальности, выраженных в относимых к личности понятиях и определениях, более точна и удобна.

Сама "личность", по Л.П.Карсавину, определяется как "конкретно-духовное существо", единство многих "моментов", "аспектов", "ликов", "образов". На определение личности ориентированы также следующие понятия: "вид" – выражение внешнего облика личности, видимое соединение подлинного и неподлинного в ней; "аспект" – нечто более стойкое, чем вид, и существенно личное; "лицо" – лежащее в основе вида субстанциальное начало – первичное, существенное, относительно постоянное и (в применении к человеку) своеобразное, неповторимое; "моменты" – проявления, выражения лица; "лик" – личность как единство множества ("симфонии"), подлинное в ней (в плане подлинности "лик" близок к "аспекту"), совершенное (в плане же Божественного совершенства "лик" близок "ипостаси"); "личина" – неподлинное в личности ("харя", "персона"); "ипостась" – Божественный лик личности.

Можно заметить, что в разных подходах мировой психологии к личности выходят на первый план разные понятия, через которые она определяется.

Так, естественнонаучно-ориентированный (позитивистский и вульгарно-материалистический) подход, существующий как в бихевиористско-рефлексологическом (Б.Скиннер, В.М.Бехтерев), так и в конституционально-типологическом (Э.Кречмер, У.Шелдон, П.Б.Ганнушкин) и даже в физиогномическом (И.А.Сикорский) вариантах эксплуатирует понятие "вида". Диспозициональный подход в факторной своей версии (Р.Кеттел, Г.Айзенк, Б.И.Цуканов) пытается восходить от "вида" к "аспекту", но, возлагая свои надежды и ответственность на "магию" всесильного факторного анализа, обманывается видимостями, изучает "личины". Социально-центрированный подход в знаковой (Л.С.Выготский) и деятельностной (А.Н.Леонтьев, А.Г.Асмолов, Д.А.Леонтьев и др.) версиях также ориентирован на познание "личин". Психодинамический подход в психоаналитической версии (З.Фрейд, М.Кляйн, Ж.Лакан, И.Д.Ермаков) имеет дело преимущественно с "моментами", в индивидуально-психологической (А.Адлер) – скорее, к "личинам", в аналитико-психологической и психосинтетической (К.Г.Юнг, Р.Ассаджиоли) – восходит от "личин" к "аспектам" и в пределе устремляется к "лику". В феноменологическом подходе (представленном Ф.Перлзом, К.Роджерсом, А.Роше, Ф.Е.Василюком, Т.М.Титаренко) и в ролевом (Э.Берн, Я.Л.Морено, П.П.Горностай) акцентированы "моменты" и "аспекты". В экзистенциальном подходе (Л.Бинсвангер, М.Босс, Р.Мэй, Ж.-П.Сартр, В.Франкл, Р.Лэйнг) – изучается "лицо". Субъектно-деятельностный подход (С.Л.Рубинштейн, К.А.Абульханова-Славская, А.В.Брушлинский, В.А.Роменец, Е.Б.Ста-ровойтенко, В.А.Татенко) работает с "аспектами". Онтологический подход в различных своих версиях (С.Л.Франк, С.Л.Рубинштейн, И.П.Маноха) работает с "лицом". Метафизический подход в персоналистической версии (Л.М.Лопатин, Г.И.Челпанов, В.В.Зеньковский, Н.А.Бердяев, Л.И.Шестов, Н.О.Лосский) изучает "лицо", а в версии философии всеединства (П.Д.Юркевич, В.С.Соловьёв, кн. С.Н. и Е.Н.Трубецкие, С.Н.Булгаков, Л.П.Карсавин) – "лик" и "ипостась".

Приведенный выше набор соответствий между подходами к личности и

50 _____________________________ _ __________________________

карсавинскими понятиями, определяющими личностную реальность, не претендует на точность и верность в деталях; главная его функция – это указание на многообразие подходов к личности в психологии, снабжённое системой ориентиров, чтобы в этом многообразии не заблудиться.

Бубон Т.В. (г. Киев)titanka77@gmail.com

ТВОРЧЕСТВО КАК ПРИЧАСТНОСТЬ ЧЕЛОВЕКА К БЕСКОНЕЧНОМУ

Каждая историческая эпоха характеризуется определенным уровнем развития человека, его способностей и потребностей, методами их изменения и совершенствования, характером отношений между людьми и отношением их к природе, степенью и сущностью человеческой свободы или несвободы и т.д. В каждую эпоху человек исторически своеобразен – он таков, какова эпоха, которую люди сознательно или бессознательно создают. И вместе с тем от эпохи к эпохе человек сохраняет свои общие черты: способность к труду и мышлению, общественный характер своей жизнедеятельности, взаимодействие с природой, способность к творческой деятельности и т.п.

Каждая историческая эпоха характеризуется определенным уровнем развития человека, его способностей и потребностей, методами их изменения и совершенствования, характером отношений между людьми и отношением их к природе, степенью и сущностью человеческой свободы или несвободы и т.д. Это чувство не является врожденным. Возможность его появления заложена в самой природе человека как существа, несущего в себе бесконечность. Однако ни одно чувство не рождается само по себе из недр человеческого существа. Если бесконечное в человеческой природе делает это чувство возможным, то непосредственно оно рождается в процессе познания и творческой деятельности. Оно возникает уже как бессознательное обобщение опыта человеческого познания и деятельности, перед которым нет никаких преград в объективном мире. Производящий способ человеческого существования, ставящий человека лицом к лицу с бесконечным миром, творческая деятельность человека формируют вначале неявное, а затем, в зависимости от масштабов и осознанности творческой деятельности, все более осознанное чувство человеческой причастности к бесконечному, вечному.

Существует ряд каналов по которым человек вступает в глубокую нравственную связь с бесконечностью каналов, по которым формируется его чувство и осознание бесконечного. И одним из важнейших этих каналов является творчество, духовное и материально-практическое созидание, т.к. в нем реализуется универсальность человечества, неограниченность возможностей его духовного и практического прогресса. Творчество материально и духовно ставит человека в отношение к бесконечному. Чем крупнее и выше задачи, стоящие перед человеком, тем глубже и всестороннее его связь с бесконечным миром, тем богаче смысл человеческого существования.

Осознание причастности как к бесконечному, всеобщему, так и особенному – общественному, творческое, практическое участие в социальном прогрессе – это признак высокого развития человеческого духа, глубокого понимания смысла

_____________________________ _ __________________________ 51

человеческого существования.Прогрессивная направленность человеческого развития, творческий характер

человеческой природы и способа существования рождают чувство и сознание оптимизма, который заложен в самой природе человеческого существования, его творческой сути, способности к бесконечному прогрессу. Вместе с тем человеческое существование не райское состояние экстаза, а процесс борьбы с конечным и преходящим. "Творчество – это борьба, а через борьбу и в борьбе достигается человеческое счастье". (К.Маркс)

Бурдейна І.В. (м. Київ)irina_nina@ukr.net

РОЛЬ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІЯк відомо, в людині суспільні відносини заломлюються через призму

індивідуальних потреб, цілей, ідеалів. Важливими показниками особистісного розвитку людини є її здатність до критичної оцінки існуючої системи соціальних відносин, здатність самостійно мислити та самостійно діяти, приймати рішення та здійснювати вчинки. Серед показників якості особистісного розвитку особливе значення має творчість, яка, як відомо, в багатьох філософських школах ХХ ст. набула значення як одного з провідних критеріїв особистісного розвитку людини. Особистість тим повніше втілює найбільш активні тенденції в існуючих суспільних відносинах, чим у більшій мірі вона здатна вирватися зі свого безпосереднього оточення, порівняти існуючі економічні, політичні порядки, виробити самостійне до них відношення. Особистість – людський індивід в його соціальних характеристиках, об’єкт і суб’єкт соціальної діяльності.

Творча особистість – це цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, творчі вміння, що забезпечують їй здатність породжувати якісно нові матеріали, технології та духовні цінності, що в більшій чи меншій мірі змінюють на краще життя людини [http://osvita.ua/school/upbring/1476].

Особистість формується в процесі соціалізації через механізми адаптації, інтерналізації, тобто переведення у внутрішній світ людини соціальних цінностей, норм, ідеалів та ін. та екстерналізації, тобто об’єктивізації цих норм у поведінці, діях, вчинках. В той же час соціалізація виступає і як механізм формування та відтворення суспільства, оскільки пов'язаний із забезпеченням та включенням індивіда у суспільне життя шляхом відтворення соціально-культурних норм, цінностей, набуття соціального досвіду. В цьому контексті соціалізацію можна представити як специфічний аспект взаємодії людської свідомості та поведінки з макросоціальним середовищем, оскільки від якості соціалізаційних процесів залежить якість суспільного відтворення. Процес соціалізації охоплює як процеси цілеспрямованого формування особистості (наприклад, освіта чи виховання), так і всю сукупність стихійних, неспрямованих дій, які впливають на становлення особистості, на процес входження індивідів у соціальні групи. Повноправний початок соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання).

В молодому віці агентами соціалізації виступають сім’я, заклади освіти, ЗМІ, в тому числі Інтернет-ресурси, ровесники, вулиця, випадкові обставини тощо. З ускладенням суспільства посилюється різновекторність, різноспрямованість принципів плюралізму суспільного життя, посилюється принцип різновекторності

52 _____________________________ _ __________________________

соціалізаційних процесів, що має достатньо згубні чинники при формуванні молодої людини. Тому особливе значення для молодої людини має освіта, зокрема вища. Так, університет постає провідним соціальним та соціалізаційним інститутом суспільства за допомогою посилення, відновлення організаційно-виховного, культурного забезпечення нерозривної єдності навчання і виховання особистості майбутнього спеціаліста. Особливість соціалізаційних впливів ВНЗ полягає в тому, щоб сформувати не просто кваліфікованого спеціаліста, а високодуховну, високорозвинену особистість. Формування людської особистості – головне завдання вищої школи. Формування творчої особистості за допомогою посилення організаційно-виховної, культурно-освітньої роботи серед студентів у національній моделі вищої освіти нерозривно пов’язане з відродженням нації, демократизацією і гуманізацією суспільства.

Вайнілович Н.А. (м.Київ)nalina.vaine@gmail.com

ВОЛОНТЕРТСВО: ЧИ МОЖЛИВА ТВОРЧІСТЬ В РАМКАХ СТЕРЕОТИПУ?

Поведінка людини обумовлюється різними факторами, зокрема стереотипами. Стереотипи формуються в процесі соціалізації: на тих установках та нормах, які "взяла" людина від батьків, друзів тощо. Чималий вплив на виникнення або трансформацію стереотипів мають особисті експеріенціальні переживання людини. Синтезуючись, стереотипні набори створюють особистість – тою чи іншою мірою соціалізовану людину з комплексом власних переконань, поглядів, прагнень, упереджень… І в той же час ця особистість має можливість свідомо обирати із "запрограмованих" варіантів певну модель соціальної поведінки в залежності від внутрішніх та зовнішніх обставин.

Стереотипи – це певна схема світу, його модель. Стереотипи можуть бути гарантом нашої самоповаги, надаючи соціуму проекцію нашої значимості, захищаючи наші права та статус у суспільстві. Стереотипи проявляються в процесі соціальної діяльності людини. Розуміючи соціальну дію як вчинки людей, що мають суспільне значення, волонтерство (як безкоштовна добровільна діяльність, спрямована на реалізацію соціальних проектів) можна класифікувати як один з видів соціальної дії. На думку автора, соціальна дія є продуктом певних атитюдів (чи стереотипів) людини. І волонтерство не є виключенням. Тобто люди займаються волонтерською діяльністю не лише через внутрішнє прагнення, але і мотивуючись соціальним очікуванням від них певної поведінки. Наприклад, існування політики корпоративного волонтерства в організації накладає вже певні "зобов’язання" на її співробітників, які "добровільно примусово" беруть участь у висадці дерев, фарбуванні парканів, відвідуванні дитячих будинків тощо. Або якщо друзі займаються волонтерством, то ймовірність зацікавленості людини в такій діяльності зростає.

В суспільстві існують певні стереотипи щодо волонтерів, які проявляється в наступних твердженнях: "не всё готов!", безкоштовна праця, альтруїстична мотивація, незрозумілість необхідності допомоги волонтерів тощо. Ці та інші стереотипи, які мають різне атрибутивне значення, формують образ волонтерів та ставлення до них. З одного боку, організації залучають волонтерів і потребують

_____________________________ _ __________________________ 53

їхньої допомоги. З іншого – статус волонтера (який в Україні навіть законодавчо не підкріплений) не є значущим. Така собі біполярність, яка спроможна породити у волонтера почуття непотрібності, роздратованості, розчарування. А чи буду здатна людина з таким "букетом" на творчі прояви у своїй діяльності? Адже волонтерство – це не лише вирішення соціальних проблем, це насамперед робота з людьми, яка передбачає духовний елемент спілкування. А духовність і творчість – по-за межами стереотипів. Тому шаблонне сприйняття волонтера – це штучне обмеження його діяльності.

Економія на волонтерській праці – для скнар, які сприймають волонтера як "безкоштовну робочу силу", як об’єкта, як другорядну особу. Наприклад, в державному секторі волонтерські програми досить обмежені (звісно, через брак фінансування, а може і творчого підходу посадових осіб в цій галузі), тому ініціативи волонтерів реалізувати власні задуми не знаходять підтримки. Громадські організації, у яких є закордонні донори (фінансові надходження), мають більше можливостей, тому і простору для креативу волонтерів там більше.

Коли людина відчуває зовнішній тиск та упереджене ставлення, мотивація до прояву здорової творчості спадає, втрачається натхнення до активної позиції, а діяльність не приносить задоволення. Волонтерство як суспільно значуща діяльність, має базуватися на засадах паритетної комунікації. Така позиціє збільшує ефективність волонтерства, створює сприятливі умови для розширення меж волонтерської компетентності у суспільстві.

Валиева Э.Э. (г. Симферополь)elmaz.valieva@gmail.com

ТЕНДЕНЦИИ И ОСОБЕННОСТИ СТАНОВЛЕНИЯ ИНСТИТУТА ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ В

УКРАИНЕВ настоящее время глобальная мировая система охраны интеллектуальной

собственности в целом уже сформирована. Задача Украины – войти в эту мировую систему полноценно, как страны с развитыми законодательными институтами, защищающими свои приоритеты в технологии, науке, экономике. Ведущие мировые специалисты отмечают, что Украина активизировала процесс вхождения в мировые структуры, регулирующие интеллектуальную собственность, участвует уже в 15 из 26 универсальных международных конвенций и договоров в этой сфере, но, несмотря на это, проблема создания эффективной системы охраны интеллектуальной собственности остается в Украине весьма актуальной. По оценкам международных организаций Украина по уровню защиты прав интеллектуальной собственности занимает только 114 место среди 134 стран мира [Украина заняла 114 место по защите прав интеллектуальной собственности. // Новости УНИАН. [Электронный ресурс] – Режим доступа к ресурсу: http://glavcom.ua/news/9123.html].

С целью активизации процесса становления института по защите прав в сфере интеллектуальной собственности в рамках данной работы проведен анализ уровня правовой грамотности населения и защиты прав на продукты интеллектуального труда в различных регионах Украины.

При анализе процесса становления института интеллектуальной

54 _____________________________ _ __________________________

собственности особое внимание нами было обращено на две составляющие этого процесса: уровень правовой образованности и связанную с этим активность населения, которую условно можно охарактеризовать количеством поданных заявок на регистрацию объектов интеллектуальной собственности; число патентных поверенных, занесенных в официальный реестр Украины, как оценка уровня защищенности интеллектуальной собственности граждан.

Были изучены тенденции в подаче заявок на объекты интеллектуальной собственности в 1992 – 2009 годах и построены прогнозные регрессионные модели, на основе которых можно ожидать, что общее количество поданных заявок в 2010 году уменьшится на 19 – 20%.

Для оценки уровня защищенности интеллектуального труда в различных регионах Украины было рассчитано число патентных поверенных, занесенных в официальный реестр Украины, приходящихся на 1 млн. человек, проживающих в данном регионе.

В среднем, на 1 млн. человек населения в Украине приходится 2,8 (статистически) поверенных по уровню защиты авторских прав. Наиболее передовым регионом, как выявилось, является Харьков и Харьковская область, а отстающими регионами – Ровненская, Тернопольская и другие области.

На наш взгляд, создание полноценной базы данных по регионам Украины и зарубежным государствам будет способствовать проведению более полного исследования в области состояния и перспектив процесса становления института интеллектуальной собственности в Украине.

Василець О.І. (м.Київ)Hopestand@mail.ru

ЧОМУ ДЛЯ ВІДРОДЖЕННЯ – ЛИШЕ ВУЗЬКІ СТЕЖКИ ТВОРЧОСТІ, А ДЛЯ МУТАЦІЙ – ШИРОКИЙ ТРАФІК "ЧОГО

ЗАБАЖАЄТЕ?"Відродження асоціюється у нас із позитивом вічності, що її все ж

спромоглися запопасти у кінцевості власного буття. Але, поєднавши наші уявлення про вічність, з такого ж штибу інформатиками з історії, побачимо безлічь спотворень; таких страхіть колись живого, що, власне, краще б не верталось.

Чатує тут маскультове "довкілля", щоб сповістити про навали зомбі – не поодинці, а "рядами і колонами": від історичної піднесеності мертвих армій та героїв, до істеричного використання упирів у комерційній повені серіалів – усі думки та прагнення людства обертаються навколо безперервності "бути", але у модальності "мати".

Та саме такий фрейм (напрямок, формат, спосіб сприйняття й інтерпретацій, досл. з англ. – сітка, коробок, виглядаючи з котрого, мізкуємо ми про життя) варіює нове не просто, як трохи забуте старе, але робить рімейк вже "дуже смішним кіно", яке надалі стає вже дуже страшним, у своїй активності просування до "місця під сонцем".

Зайняті практикою "грабленаступання" мріють про відновлення золотого віку, що його ніколи і не було. Розповсюджуються маніпуляції з минулим, аби отримати душі, енергію дії прийдешніх поколінь, а притаманне це саме фундаменталізму, бо глобалістські обіцянки безмежних можливостей та свобод,

_____________________________ _ __________________________ 55

що їх відкриває вир трансформацій, не просто виступають оманою, але й – нормально – є далеко не усім до вподоби з абсолютно об*єктивних психофізіологічних, культурних та економічних причин і обставин конкретної життєдіяльності.

Наразі маємо штучне протиріччя: з одного боку перетворені форми активності у закликах до інновацій, під якими впроваджуються нові форми гноблення й депривації, а з іншого – агресія скаламученої проповідниками душі, що прагне усталеного, покладаючись на нього, як на гармонію споконвічного (безособистісного) і прадавнього, та не відає, у чому вона, що то є; як, врешті, решт, не певна того, що воно таке – інноватика. Масштабність та рівень пред*явлення цих впливів, які й не мають на меті сягнути істини взаємин, не дозволяють називати їх чварами, хоча за суттю, саме цим вони і виступають. Бо занурені у гуманітарне невігластво, у полишений філософської поцінованості, відкритості та вимірності соціальний простір, де людині не сформуватися, а діячу не відбутися, особи не стають особистостями, без цього ж маємо – "те, що маємо". Соціально-практичне поза філософією редукується до пустопорожньої абстракції, декламування декларацій; освітянське поза гуманітарним є нонсенсом – бо не є гуманістичним.

До відродження здатне тільки живе, відтворюється творче. Суб*єктність людини, рефлексивність та відповідальність її, як ініціюючої сторони діяльності, а саме – процесів реальної духовно-практичної взаємодії з тим, що вимагає поваги до себе : чи то буття індивідуальне, чи ноосферний його вимір – усюди серце, розум та душа, усюди – гірка й щаслива водночас необхідність самоусвідомлення і відповідальності. Лише такий спосіб суб*єктивного осягнення дає шанс вийти із безплідної "дурної безкінечності" відновлення практики повторювання помилок.

Відродження завжди є суб*єктно відповідальною акцією, опцією, вибором. Воно лише оприлюднюється площею, але має становлення у роздумах і прагненнях окремої людини. Відвідувачам породіллі потрібна особлива тактовність, бо таїна народження, якими камерами не знімай – справа особиста від віку й довіку. І щоб створити будь-що справжнє, кожен з нас при – речений (але не примушений) до зустрічі віч-на віч із вічністю: білим папером, блакитним монітором, чорною ріллею, обличчями людей.

Змінюватися, реформуватися може сукупність. Відродження відбувається на іншому, незрівнянно вищому рівні цілісності, воно є настільки ж конкретним абстрактним, як і творчість. Саме у ньому пульсує єдність сутності й явища, одиничного й усезагального, живе ідеал, як будь-яка дійсність у "висоті своєї істинності" (Г.В.Ф.Гегель). І він сам, і перешкоди до його втілення розгортаються драмою конкретики життєдіяльності людини. Перефразуючи Т.Карлейля, наше життя і є тим, у чому знаходимо можливості творення та відродження, як відтворення. І діалектикою не-належності ідеалу до поточного, однак формуванням оцього профанного саме сакральним, малюються абриси викликів історії, яка завжди є – біографії. У них повторення виступає як творення і отримує дійсність відродження мрії. Твоє буття – її ресурсна база, а посилання на інших, усіх чи "кого-сь" вимагає обережності й точності хірурга, аби не спаплюжити паростки справжнього й не спаскудитися самому ефектами ток-шоу. Такий рівень ціліснісності відродження, як відтворення, спрямовує життя, бо гарантується ризиками розмислів та щирістю прагнень суб*єкту, його практичним каяттям за

56 _____________________________ _ __________________________

знехтуваними викликами творити й бути. Адже саме йому вибирати так, аби енергію майбуття і сьогодення отримувало те, що само живе розвитком, несе інтенцію свободи, розгортається як "зняття", спроможність до виходу в царство свободи – відкритого для усіх, але через звитягу одного, як кожного. А творення суб*єкту – потребує повитухою філософію .

Васильєва І.В., Крицький О.В. (м.Київ)РЕЛІГІЯ ЯК ТВОРЧІСТЬ ЛЮДИНИ

Сучасній людині, яка живе в умовах швидкоплинного часу, постійно перебуває на перетині різновекторних політичних, ідеологічних, культурних та інших впливів, ціннісних настанов, важко віднайти власну "духовну нішу", основу для свого вкорінення у бутті. Саме релігія у сучасному світі постає для багатьох людей такою духовною опорою. Так, за оцінками експертів, 80% людей у світі відносять себе до певного віросповідання. Позитивна динаміка релігійності населення спостерігається і в сучасній Україні. За часи незалежності українці стали більш віруючими: загалом нині віруючих в Україні – три чверті, понад 61% українців довіряють церкві. Лише 1,3% опитаних українців зазначили, що не вірять в Бога, проте колись вірили, і навпаки 20,7% зазначили, що зараз вірять у Бога, проте колись не вірили [Релігія та цінності українців. Науково-публіцистичне видання. Київський міжнародний інститут соціології. Центр "соціальні індикатори". – К., 2009.-19-20].

Проте постає питання, в якій мірі цей процес сприятиме духовному відродженню нашого суспільства? Чи завжди релігійність людини є її "шляхом до Храму"? Деякі дослідники великі надії покладають на релігію як важливу компоненту людського життя, її можливості в актуалізації духовної та емоційної сфери сучасної людини. Інші висловлюють більш песимістичні оцінки. Наприклад, С.Говорухін констатує незбагнений парадокс нашого часу: віруючих стає більше, а моральність знизилась до найнижчої межі [Говорухин С. Я – такой маленький Солженицын // Аргументы и факты в Украине.- 2011.-№12.- С.3].

Як відомо, релігійна сфера має свою внутрішню динаміку, існує у нерозривній єдності з історичним рухом суспільства, макросоціальними змінами. В певній мірі зростання релігійності у пострадянських суспільствах пов'язано і з феноменом "маятникової свідомості", її зворотнім рухом від "войовничого" атеїзму. Сучасних віруючих можна умовно розподілити на два типи. Перший тип – це люди, для яких існує велика залежність від зовнішньої мотивації, від моди на певний спосіб життя (остання може коливатися від маніфестаційного атеїзму до захоплення "екзотичними" релігіями, нетрадиційними релігійними рухами тощо). Другий тип – це віруючі люди, у яких мотивація до релігійної діяльності має внутрнішнє джерело. В якості мотивів, які знаходяться у безпосередній єдності з емоціями людини, найбільш вагомими є прагнення до духовності, пошуку сенсу життя, потреби у самовдосконаленні, у спілкуванні з іншими людьми, переживання самотності та ін. Саме для цієї групи людей релігійна діяльність у всіх її проявах (молитва, участь у відправі, сповідь, створення творів мистецтва та ін.) є одним із головних засобів людського самопізнання і самотворення.

Різні релігії, з огляду на їх ідейні засади, у найбільш загальному контексті поєднані дотриманням деяких спільних концептуальних принципів і положень

_____________________________ _ __________________________ 57

стосовно людини як носія релігійної свідомості: людині надається певна свобода дій, а тому помилки або вчинення зла розглядаються як наслідки людської свободи; людина бере участь у творенні (самотворенні) через оновлення її внутрішнього світу, формування відповідного ставлення до Бога, Досконалості, Гармонії, Абсолюту. Особливо гостро проблема особистісного виміру людини постає в християнстві, в ідеї Боголюдини, яке відкрило не тільки "шлях згори": сходження Бога до людини через акт Боговтілення, а й зворотній шлях: сходження людини до Бога, утвердження її богоподібності через віру, любов, "закоханість у Христа" (М.О.Бердяєв), самопізнання, чесноти, моральні дії і вчинки. Антропоцентрична парадигма в Християнстві здобула всебічного обгрунтування у релігійній філософія та теології минулого століття (М.О.Бердяєв, С.Л.Франк, М.Кромпец, К.Войтила та ін.).

Таким чином, релігія є висвітленням специфічно людського виду діяльності, виступає як творчість і водночас – як самотворчість людини. Зміна ролі релігії, перетворення її на товар або на ідеологію, що має прояви і в сучасному суспільстві, має деструктивний характер, оскільки призводить до спотворення психіки людини, посилення її відчуження від своєї сутності, фундаментальних соціальних інститутів.

Вергунова Г.С. (м. Київ)ТВОРЧІСТЬ ЯК СИНТЕЗ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ТА

ПОЛІТИЧНОЇ ЦІННОСТІ ГРОМАДЯНСТВАТворчість – це синтез громадянської культури, що є відображенням

громадянського суспільства, громадських рухів, політичної поведінки, громадянських якостей особистості.

Громадянська культура – різновид політичної культури, її творчий щабель та цінність.

Концепцію громадянства знаходимо ще в творчості Аристотеля, І.Канта. Так, Аристотель стверджував, що громадянин – це людина, що бере участь у здійсненні правосуддя, а І.Кант зазначав: громадянин володіє конституційною свободою, громадянською рівністю, політичною незалежністю, тобто ці характеристики в єдності є творчість. Політична думка сучасного періоду підкреслює самоцінність людини, її творчий характер, політичну культуру. Коли мова йде про політичну культуру, то, як стверджує Дж.Алмонд і С.Верба, мається на увазі політична система, інтеріоризована в знаннях, почуттях, оцінках.

Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, включає в себе те творче, типове, що характерне для політичного життя будь-якого суспільства: знання про політику, оцінка політичних явищ, здійснення влади, любов до Батьківщини, творча поведінка. Всі ці компоненти творчого синтезу взаємопов’язані, взаємопроникають один в одну.

Політична культура являє собою синтез політичних культур спільностей суспільства. Не можна тлумачити політичну культуру як суму субкультур; вона вбирає в себе творчі ознаки, що характеризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, а також утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого. Політична культура включає певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, цілі політичної боротьби, яка

58 _____________________________ _ __________________________

вимагає творчого підходу, творчої думки, а якщо згадати Ж.-Ж. Руссо, можна підкреслити "творчий розум" людини був створений "божеством".

Слід підкреслити, що громадянство як творча політична цінність, рівень його творчої зрілості є показником процесу демократизації, а громадянськість – важлива ознака цивільзованності суспільства, для вивчення якого слід творчо підходити, в різних своїх виявах (свідомість, культура, інтереси, цінності та ін..) вона віддзеркалює ключові проблеми створення громадянського суспільства.

Власюк Т.П. (м. Київ)vlaska23@ukr.net

САМОТВОРЧІСТЬ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІСуперництво і порівнювання себе з іншими – ось дві основні перешкоди, щоб стати творчою особистістю (Луїза Хей)

Творчість... В кожного власні асоціації пов’язані з цим словом. І чомусь останнім часом люди забули про те, що в першу чергу творчість – це діяльність, діяльність, спрямована на розкриття своєї особистості, своїх думок, створення чогось нового за допомогою власного досвіду, власних фантазій, уявлень та мрій. Створюючи, щось нове ми несемо в світ нові знання, емоції, враження, асоціації, які в свою чергу викликають нове сприйняття, нові знання, емоції і т.д. І це постійний процес, кількість учасників якого безперервно збільшується. За допомогою творчості ми розширюємо власний світогляд, власну свідомість, і даємо імпульс для творчості та розвитку інших. А як відомо, творчий розвиток кожного є умовою творчого розвитку всіх.

Кожна людина є живим організмом, вона живе, функціонує, займає певне місце в суспільстві, виконує соціальні ролі, але не кожна може стати особистістю. Однією з передумов формування та розвитку особистості є здатність до творчості. Творчі задатки є таємним потенціалом особистості, а розвиваючи їх формуються основні якості, що характеризують особистість, такі як: інтелектуальний розвиток, аналітичне мислення, відповідальність, почуття власної гідності, вихованість та індивідуальність. Саме творчий підхід до життя забезпечує нам гнучку та стійку психіку, допомагає адаптуватися до будь-яких умов суспільства, полегшує засвоєння знань, робить нас унікальними, підвищує рівень вихованості та впевненості в собі.

Основними особливостями творчої особистості є її унікальність та свобода, тобто здатність до самостійної та незалежної діяльності. Для неї повинно бути неважливим модні тематики чи особливості творчого процесу. Якщо автор починає звертати на це увагу, тим самим він піддається впливу, стає залежним, і втрачає свою самостійність та винятковість. З часом, втрачаючи повністю свої думки та точку зору, тим самим перестає бути справжнім автором та творчою особистістю.

На жаль, з кожним роком кількість тих, хто постійно привласнює чужі ідеї збільшується. Причина цього в кожного різна, нестача таланту, різні чинники заважають творчому мисленню, творче вигорання, звичайні лінощі.

Особливо така "творчість" впливає на сучасну науку. Творити чи перетворювати? Чи не це, в наш час основне питання сучасної науки? Коли виникає бажання чи потреба в тому, щоб щось дослідити, описати чи на чомусь наголосити, перше питання, що постає: "Чи варто це робити самостійно?" Є два

_____________________________ _ __________________________ 59

варіанти відповіді на це питання. Перший – грунтовно вивчати дану проблематику, її передумови, головні характеристики, принципи дії, і тільки на основі повного аналізу зробити висновки, які можуть бути важливими і корисними суспільству. Витративши, при цьому свій час та енергію. Єдиною перешкодою, в такому випадку, є бажання зберегти власне ім’я, власну гідність, індивідуальність та незалежність. Другий – звернутися до всіх можливих джерел, в яких йдеться про дану проблематику, і навіть, не розуміючи механізм дослідження, мету та задачі, які були поставлені дослідником, надати їм власної інтерпретації. Це варіант, який легше і простіше реалізувати, і тим самим не виділятися з натовпу, з цієї сірої маси, бути як всі.

Створити щось справді гідне та нове чи просто перетворити вже існуюче – це власний вибір кожного. Проте в суспільстві повинні існувати певні механізми регулювання та фільтри, які б розрізняли власні думки від запозичених. Необхідно також всіляким чином підтримувати моральні установки кожного з членів соціуму, щоб перед тим, як братись за переписування готової праці, людина подумала чи не порушить це честь, права та гідність іншої людини, яка створила це самотужки. По-справжньому творча особистість може бути автром лише своїх ідей. Крім того суспільство має надати всі можливі ресурси для творчого розвитку кожного, адже постійний творчий розвиток є запорукою розвитку особистості, суспільства в цілому. В інакшому випадку, буде зворотній процес, тобто деградація, спочатку одного, потім групи, суспільсва, нації…а що далі? Відповідь на це питання є суттєвий аргумент для ВЛАСНОЇ творчості.

Галазюк О.Д. ( г. Харьков)galazukoleg@rambler.ru

ПОНИМАНИЕ ТВОРЧЕСТВА У ПЛАТОНАВ условиях глобального информационного прессинга на человека и

нивелирования его творческих способностей, актуально рассмотреть то, как понимал творчество выдающийся философ античности Платон. Понимание Платоном философской парадигмы творчества менялось от диалога к диалогу, наполняясь новым содержанием: от субъективной трактовки творчества как способности человека творить новое и неповторимое до онтологической необходимости творчества для творения и существования самого мироздания. В диалоге "Горгий" творчество понимается Платоном как искусство, способное в отличие от риторики софистов не только убеждать невежд, но и творить новое с помощью спасительной системы трансцендентального идеализма, т.е. через "какой-то образец (эйдос), который есть не что иное, как порядок и слаженность в душе [Платон. Собрание сочинений в 4-х томах. М. 1990-1993 503Е.1]". В диалоге " Федон" Платон развивает понимание творчества как величайшей истиной добродетели, к которой стремятся философы, она сопряжена с разумением, а все остальное является пустой видимостью, мнимой добродетелью, поистине "годной лишь для рабов, хилой и подложной [69В.1]". Другой аспект творчества рассматривает Платон в диалоге "Пир". Затрагивая проблему любви, он обращает внимание на то, что человеку, как и животным и птицам свойственно эротическое влечение к красоте, но люди делятся по объекту красоты: одних, большинство, влекут красивые женщины и они стремятся продлить свой род в прекрасной женщине, других влечет красота вообще. Это писатели, художники, философы –

60 _____________________________ _ __________________________

они стремятся продлить и обессмертить себя, творчески реализовав усмотренную ими идею в прекрасной вазе или произведении. Идея красоты существует не на земле, а в небе, поэтому такую любовь именуют Афродитой Уранией (небесной), в отличие от любви всенародной – Афродиты Пандемос. В диалоге "Федр" Платон обращает внимание на иррациональную природу творчества. Творческий человек испытывает: неистовство (манию) и одержимость от Муз, оно схватывает душу нежную и непорочную "пробуждает её, заставляет выражать вакхический восторг в песнопениях и других видах творчества, и, украшая несчётное множество деяний предков, воспитывает потомков ... Творения здравомыслящих затмятся творениями неистовых [245А.1]". Истинная природа творчества чужда ставшему и закостенелому, творчеству свойственно вечное обновление. Платон приводит интересный древнеегипетский миф, согласно которому письмена "вселят забывчивость, так как будет лишена упражнения память, припоминать станут извне, доверяясь письму по письменным знакам, а не изнутри, сами собою ... они станут мнимомудрыми вместо мудрых [275А.1]". В диалоге " Государство" Платон затрагивает социальный аспект философской парадигмы творчества. Философ с помощью разума в состоянии отличить подлинное удовольствие от творческого созерцания истины, от удовольствий честолюбцев и сребролюбцев. Ведь те даже не в состоянии оценить этого удовольствия, так как они никогда не подымались к его вершине: им не выйти за эти пределы, ведь они никогда не взирали на подлинно возвышенное и не возносились к нему, не наполнялись в действительности действительным, не вкушали надежного и чистого удовольствия: ведь "подобно скоту они всегда смотрят вниз, склонив голову к земле и к столам, они пасутся, объедаясь и совокупляясь, и из-за жадности ко всему этому лягают друг друга… примешивая к удовольствиям страдания, они не заполняют ничем действительным ни своего действительного начала, ни своей утробы [568В.1]". В диалоге "Филеб" Платон метафорически истолковывает процесс творчества и рисует присутствие в человеческих душах двух мастеров: писца, который заполняет душу, похожую на своего рода книгу, т.е., память, запоминающую всё увиденное, и живописца, который вслед за писцом, "чертит в душе образы названного и объединяет чувственные восприятия и мнения." [39C.1]

Вершиной понимания философской парадигмы творчества у Платона является диалог "Тимей", в котором Космос выступает как творческое онтологическое творящее начало, созидающее все причастное по своему образцу и подобию, с помощью идей, которые он накладывает на иное, материю или "Мать – Кормилицу" по Платону.

Гераимчук И.М. (г. Киев)gerimchuk_i@mail.ru

НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ ПОНЯТИЙ "ГЕНИЙ" И "ГЕНИАЛЬНОСТЬ"

Несколько трюизмов для начала. Иногда понятия определяют люди, а иногда понятия определяют сами себя, вернее их определяет развитие науки. Иногда понятия формирует культура и общество. Важность этого невозможно переоценить, слова и понятия формируют нашу культуру (мышление), культура (мышление) формирует жизнь. Островитяне просто не видели громадные корабли,

_____________________________ _ __________________________ 61

для которых у них не было слова (можно и так трактовать), некоторые племена не видят известных цветов, для которых у них нет слова, большинство людей не видят сорок оттенков черного, которые различают многие ткачи, у которых для каждого оттенка есть номер и название, люди не различают столько оттенков снега, сколько эскимосы, у которых для каждого оттенка снега есть слово, люди не различают столько оттенков воды, как моряки. И в то же время выдуманные понятия типа "ведьм" заставляли в средние века видеть их, летающих по небу на метле, и воспринимать их как реальность. Отсутствие самого слова "любовь" в некоторых племенах в горном Непале, для которых характерно многомужество (у одной женщины много мужей официально), показало удивительную картину фактического отсутствия самого явления "любви" в европейском понимании слова в этих племенах – в лучшем случае молодежь говорила психологам о "приятном", но следов типичной "любви" практически не было. Введение слова "секс" вместо старых понятий "любви", "страсти", "желания" вызвало "сексуальную революцию" и массовую сексуальную неудовлетворенность. Все это известные исследования.

Мысль движется определенной колеей, иногда у человека, особенно в замкнутых субкультурах, просто нет других слов, чтобы думать иначе. Иногда вообще для обозначения тех, кто вне "круга", используются унижающие слова, принадлежать к которым смертельно или губительно. С одной стороны вопрос локальных субкультур хорошо изучен, с другой стороны опасность их (криминальной, подростковой, блатной, наркотической, узко-национальной малых народов с малым количеством слов, узко-религиозной, либеральной и т.д.) с точки зрения разрушения мышления явно недооценена. Чем меньше языковая субкультура, тем больше в ней опасность деформации мышления и регресса. Вольно или невольно ограничивая словарный запас (как в малочисленных национальностях) можно сильно "подрезать" мышление, а создавая, и, особенно, широко распространяя через средства массовой информации некий новояз, можно частично даже добиваться, против воли, незаметного изменения целых наций. Конечно, все это утрировано и "слова" – только ничтожная часть реальных изменений. Но без ярких обобщающих целое, вброс идей часто невозможен. Можно сказать даже, что не раскручивай Горбачев с "соратниками" как НЛП некоего набора новых слов постоянно с помощью СМИ, то, возможно, не удалось бы вызвать временного помешательства на этих идеях, сколько бы их не пропагандировали, хотя бы просто потому, что большинство людей сложные и длинные предложения просто бы забыли.

Какое все это имеет отношение к воспитанию "гения", "гениальности"? Но, не зная, что такое "гений", трудно надеяться точно получить этот результат при "воспитании гения". Более того, запросто можно получить обратный результат. Об этом свидетельствуют судьбы детей педагогов Никитиных, Тюленина и других. При этом нельзя сказать, что воспитывать гениев не получалось ни у кого – реальные достижения отца Николы Тесла, отца Моцарта, отца Норберта Винера, даже отца Святослава Рериха показывают, что гения воспитать можно. По крайней мере, родители работали с детьми в сфере некоего мастерства, и дети показали значимые достижения. Но ситуация с современными бесчисленными "юными гениями", полученными с помощью успешно работающих методик раннего развития, но просто не работающих в зрелом возрасте, заслуживает внимательного рассмотрения. Очень часто родители и сами дети даже не понимают, что

62 _____________________________ _ __________________________

невозможно быть "гением" в третьем классе по определению, даже если ребенок освоил его за день и в возрасте пять лет, поскольку гений – это эволюционный сдвиг человечества, достигнутый благодаря человеку, поскольку "гением" могут называть и Рентгена, случайно открывшего Х-лучи одновременно с Теслой и многими другими учеными), и Моцарта, чьи способности неоспоримы, а сотни музыкальных произведений потрясли человечество и оказали влияние на его духовное развитие. Гениальность – характеристика реального эволюционного сдвига, осуществленного человеком.

К тому же, за исключением актеров, режиссеров, виртуозов-исполнителей, спортсменов и прочих деятелей момента, оценка "гениальности" происходит через значительное время, когда уже стали ясны воздействия на человечество.

Иными словами, невозможно стать чемпионом, не пройдя трассу или, иными словами, стать чемпионом до боев на ринге. Гений в детском саду, третьем классе или средней школе – это нонсенс, но можно уже в юном возрасте получать значительные научные и творческие результаты, как Винер. В сфере уже известного и созданного априори не может быть гения. В сфере материалов третьего класса не может быть "гениальных" успехов. Это даже не способности (памяти на триста единиц с одного прочтения, наблюдательности на триста признаков с одного взгляда, четкого зрительного воображения на тысячи элементов как у Теслы и т.д. и т.п.), это даже не знания (иностранных языков в совершенстве, математики в совершенстве и т.д.), которые неотъемлемы и могут облегчить жизнь в дальнейшем, это даже не умения (виртуозной игры на пианино, виртуозного фигурного катания и умения делать тройные прыжки и т.д.), это просто – гениальные успехи педагогики.

"Он гениально сыграл "собачий вальс" и перевернул всю душу".Эти трюизмы не стоило бы повторять, но сейчас пошли потоки "юных

гениев", которые не могут даже поступить в педагогический институт, как это было с сыном Никитиных. У них нет даже ошибочных работ. Реакция родителей совершенно нормальная, но, объявляя их гениями, они убивают своих детей, это все равно, что объявить бойца чемпионом до турнира.

Для того, чтобы стать гением в науке, чаще всего необходимо не только превзойти постоянно растущее знание данной отрасли, но еще и десятки лет работать с неявным и неструктурированным знанием научных статей, отчетов и экспериментов, напряженно изучать и обдумывать чаще всего противоположные и противоречивые взгляды, теории, данные – все это громадная постоянная непрестанная работа, не прерывающаяся ни на миг, которая вполне может быть неуспешной или ошибочной. Самые фантастические способности не сделают гения, если он постоянно не работает, но даже постоянного труда мало. Кто-то может быть лучшим и успешным, кто-то может лучше знать и глубже продумать другие отрасли и науки. Для того, чтоб написать книгу в пятьсот страниц, нужно минимум год работы и шлифовки, но этого мало, гением в области искусства ты станешь, только если будешь не просто лучшим, но еще и подвинешь культурную и духовную сферу человеческой жизни. Если работа не изменила жизнь ни одного человека, ее даже талантливой не назовут, а ведь помимо этого любая книга будет еще состязаться с другими авторами в эстетической и духовной сфере по силе воздействия с другими работами, и тут нужно быть лучшим, ведь красота всегда относительна, самая красивая девушка села может выглядеть уродиной рядом с

_____________________________ _ __________________________ 63

самой красивой девушкой мира, красивая русская "девятка", когда-то чья-то мечта, может быть уродливой рядом с Феррари, Ламборджини и Мазератти. В искусстве, как и в спорте, вообще гениальными могут стать только лучшие из лучших. Трюизм, но не победивший гений – не гений, не говоря уж о ничего не создавшем. Потому называть детей "гениями" не в переносном смысле губит их самих. Другое дело, что гением можно стать в любом возрасте. Врубель, например, начал учиться рисовать уже взрослым, хотя для достижения значимых успехов в искусстве, как показали опросы выдающихся мастеров, надо не менее десяти тысяч часов тренировки и труда.

Герчанівська П.Е. (м. Харків)nikipolly@hotmail.com

КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ У ДИНАМІЦІ НАРОДНОЇ РЕЛІГІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Поняття "креативність" і "творчість" часто сприймаються як ідентичні, однопорядкові, а втім, між ними існує певна відмінність. Креативність тлумачиться як здібність творчого суб’єкта створювати нові ідеї, матеріальні і духовні цінності, відхилятися від традиційних схем мислення. Вона характеризує здатність творчого суб’єкта до інновацій, ступень його готовності до творчої самореалізації. Упереджуючи творчість, креативність виконує роль психологічного механізму людської діяльності. Творча активність суб’єкта залежить від рівня розвитку його інноваційної свідомості, часто його світоглядні пошуки і намагання сформувати свої життєві імперативи супроводжуються переоцінкою цінностей.

Творчість є необхідним компонентом життєдіяльності народу, а креативність – одним з показників творчої самореалізації народних майстрів. Саме завдяки творчості, людина реалізує себе як особистість, в творчості вона виходить за межі уже звичного, здійсненого, освоєного. Креативний потенціал народу грає важливу роль у підтримці української ідентичності, як важливого фактору консолідації соціуму на основі національних форм і цінностей культурного буття. Одним із засобів інтегрування індивіда у суспільство є конструювання його особистості в межах християнського архетипу. На відміну від професійної творчості, в народній релігійній культурі формування креативного потенціалу людини починається в процесі колективної праці.

Творча діяльність народу є не лише колективною за своєю суттю (звідси анонімність народної творчості), але й спрямована на задоволення потреб цього соціуму – індивідуальних і колективних.

Отже, в основі народної творчості лежить механізм упорядкування колективних форм взаємодії творчих суб’єктів. Однак, незважаючи на те, що конвенціональна форма соціокультурної регуляції в народному середовищі розповсюджується на всі сфери творчої активності (індивідуальної і групової), в більшості випадків вона не відзначається значною жорсткістю, залишаючи суб’єкту можливість для імпровізації, варіювання, творчого пошуку, інновацій.

В ситуації інноваційної активності дуже важливим є підтримка і розвиток креативного потенціалу народу. Справа в тому, що перехід до індустріальної і постіндустріальної стадій соціокультурного розвитку супроводжується

64 _____________________________ _ __________________________

поступовим поширенням на народну культуру зони дії інституціональної компоненти соціокультурної регуляції. В сферу формування інноваційної свідомості творчого суб’єкта втручаються інституціональні механізми: технології, форми і порядок здійснення певних форм людської діяльності починають регулюватися типовими правилами, нормативними документами і стандартизованими зразками.

В цьому ракурсі важлива роль належить створенню середовища, що формує інноваційну спрямованість соціокультурної системи, дана проблема особливо актуалізувалась в XXI ст. Мова йде про структури – суб’єкти інституалізації інноваційної діяльності, які створюють певний інноваційний клімат, стимулюючи креативну свідомість людей. В ракурсі цієї проблематики можна визначити, зокрема, такі домінанти сучасної політики: зберігання і актуалізація культурної спадщини народу; підтримка народної творчості в усіх її іпостасях, що заповнюють русло сучасного релігійного процесу; сприяння міжрелігійному і міжкультурному діалогу; забезпечення зрушення від культури толерантності до культурного плюралізму; розвиток потенціалу локальних і регіональних культур.

Герчанівський Д.Л. (м. Київ)gerchanovskiy@gmail.com

КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Сам термін "віртуальне" або "віртуальність" походить від латинських слів realis – речовий, дійсний, існуючий та virtus – потенційний, можливий, уявний. Як бачимо, саме поняття несе у собі певне протиріччя. У сучасному розумінні віртуальної реальністю вважають технічно сконструйоване за допомогою комп’ютерних технологій інтерактивне середовище, симуляцію присутності людини у просторі і часі. Віртуальна реальність існує у багатьох вимірах, проте на побутовому рівні ми, найчастіше, зустрічаємося із нею в формі комп’ютерних ігор. Вихідною передумовою для аналізу феномену комп’ютерних ігор є концепція Й. Хейзинга, згідно з якою культура виникла у формі ігор. Так, ще в архаїчному суспільстві види діяльності, які безпосередньо спрямовані на задоволення життєвих потрібностей людини (наприклад, рибальство, полювання), приймали ігрову форму. Гра істотно визначає буття людини, а також способі розуміння навколишнього середовища – за допомогою ігор людство невпинно розширює межі свого знання.

З появою комп’ютерів з’явилися сутнісно нові можливості розвитку ігор та, відповідно, їх сприйняття людиною. Під час створення ігри у ній закладаються певні ідеальні форми, що можуть бути наочно сприйняті гравцем. Від попередніх досягнень розвитку людства, як то книга, картина фільм, комп’ютерна гра відрізняється інтерактивністю – взаємодією на кшталт "суб’єкт–суб’єкт" (хоч і в межах певного попередньо закладеного сюжету). Це детермінує більш включене сприйняття гравцем сюжету гри і, відповідно, формування у нього моделі викривленої рефлексії об’єктивної реальності. У свідомості реципієнта відбувається "віртуалізація" навколишнього світу, тобто порушуються механізми самоідентифікації, як соціальної так і культурної, у людини формується неадекватний образ "Я". Якщо користувач виявиться нездатним усвідомити якісну

_____________________________ _ __________________________ 65

відмінність між віртуальним та реальним світом та попередити комп’ютерну залежність, то відбувається руйнування його ціннісних орієнтирів і починається деградація особистості. Віртуальна залежність людини відриває її від реального світу і, зрештою, обмежує її життя віртуальною реальністю. У комп’ютерних іграх людина може легко відчувати себе самодостатньою особистістю, яка реалізує свої творчі потенції, незалежно від здатності втілювати їх у реальністі. У справжнім житті, що не збігається з віртуальною грою, розчарування і потрясіння виникають досить часто, затверджуючи маргинальність, песимізм і самітність. Так, співтовариство гравців в онлаїн-ігри стало являти собою різноманіття людей, що спілкуються між собою як в силу прагматичної необхідності ведення колективних дій у віртуальному середовищі, так і для подолання певної самотності, виокремлення із соціуму.

Таким чином, комп’ютерні ігри як форма віртуальної реальності можуть мати значний негативний вплив при зловживанні ними. Особливо пагубні їх наслідки для осіб, що знаходяться у стані психологічної кризи – тоді на всі вищезгадані прояви накладається свідоме (або неусвідомлене) бажання втекти із реальності. Саме тому особливе поширення ігри набули в середовищі людей, які переживають кризу підліткового віку або кризу 30-ти років.

Гіоргадзе Г.В. (м. Київ)trylina@ukr.net

ПРИЧИНИ БЛОКУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ І ФІЛОСОФСЬКИЙ ВИМІРИ

Існування такого явища, як загасання творчих задатків і здібностей із досягненням дорослого віку, навряд чи можна заперечити, особливо якщо врахувати його притаманність більшості людей. Так, дослідники феномену творчості наводять вражаючі цифри: "В зрілому віці, відповідно до світової статистики, спонтанний прояв потреби і здатності до творчої діяльності спостерігається лише у 5% людей будь-якої популяції" [Єрмолаєва-Томіна Л.Б. Психологія художньої творчості, 2005. – С.16].

Дана проблематика широко досліджена у межах психології. На сьогодні сформована новітня галузь психології, яка спеціалізується на дослідженні творчих задатків людини, їхнього формування і розвитку у здібності, особливу увагу звертає на проблему блокування творчого потенціалу.

Які ж відповіді пропонує нам психологія творчості? Феномен творчості визначається і обмежується в межах психології з одного боку нейрофізіологічними параметрами, з іншого боку – соціальними чинниками. Відповідно і причини блокування творчих задатків розглядаються крізь призму фізіологічних і соціальних критеріїв.

Програма онтогенетичного розвитку, закладена в людині, передбачає неминуче проходження сенситивних періодів від перших днів життя і до завершення підліткового віку, під час яких мозок дитини на клітинному, нейрофізіологічному рівні, "відкритий" для творчості того чи іншого виду. Власне, саме завдяки цьому дитина і засвоює нові навики і виробляє відповідні до сенситивних періодів пластичні, музичні, образотворчі та інші здібності. По завершенню онтогенетичної програми розвитку зникає біологічна потреба у

66 _____________________________ _ __________________________

творчості, що є одним з можливих варіантів відповіді на питання про загасання творчих здібностей у більшості дорослих.

Існує й інший варіант відповіді на дане запитання, пов'язаний з соціальним вихованням дитини та формуванням численних стереотипів, які забезпечують людину готовими відповідями і блокують не лише творчу діяльність, але й саму здатність до творчого бачення і креативного підходу.

Однак ні перший, ні другий варіант, запропонований психологією творчості, не відповідає на споконвічне і глибинне питання "Чому?": чому більшість дорослих, які мають творчі здібності завдяки онтогенетичній програмі розвитку, не користуються ними? чому більшість дорослих, які мають вільний вибір і самоусвідомлення, обирають шлях стереотипного мислення?

І тут ми потрапляємо у площину філософських роздумів, які неминуче виведуть нас до осмислення страху як визначального чинника, що блокує творчі задатки і здібності. З філософської точки зору здатність до творчості – це здатність бачити і створювати нове, це "відкритість" новому. Життєвий світ дитини і дорослої людини різняться тим, що для дитини світ сповнений нового, тоді як для дорослого – осмислений в поняттях та категоріях і комфортний до того часу, поки в ньому переважає відоме. Проте відомим є не самий по собі світ, я усталені уявлення про нього, в межах яких і визначається світогляд дорослого. З такої точки зору здатність до творчості означає готовність порушити ілюзорну стабільність і рівновагу комфортного "відомого" світу і зазирнути у світ, яким він є поза нашими концептами і концепціями, побачити в ньому нове: нові шляхи, нові комбінації, нові ідеї. Однак, відкритість новому передбачає подолання того чинника, що блокує творчі здібності – подолання страху (а точніше, множини страхів невідомого, дезорієнтації, болю, виснаження і неприйняття).

Гогінашвілі Н.П. (м.Київ)juliabutterfly@ukr.net

СТОСУНКИ "ЛЮДИНА – ПРИРОДА" ЯК ДЖЕРЕЛО МИСЛЕННЯ ТА ВИТОКИ ТВОРЧОСТІ У ВІДРОДЖЕННІ

УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИВітчизняна культурологічна думка від своїх витоків до сьогодення генерує

засадничу й наскрізну наукову проблему шляхів виникнення та формування самобутньої української культури. Вчені, досліджуючи етнічні коріння давніх українців, пропонують різнопланові концепції, спільним для яких постає визнання особливої змісто- й формо- творчої ролі природи у створені світоглядної міфологічної картини світу. Міфологія є першою ланкою в культуро-творчому процесі; джерелом матеріальних та духовних цінностей національної культури України. Простежуючи еволюцію міфу, можна аналізувати становлення та розвиток соціокультурних явищ, процесів, траєкторію динаміки культури. За визначенням О.Ф.Лосєва, в основі кожної культури лежать ті чи інші міфи, розробленням і проведенням яких у життя і є кожна дана культура.

Загальне панування міфологічного світогляду пояснюється сукупністю внутрішньо суспільних зв’язків та стосунків, перенесених на природу та весь світ. Міфологізована природа, трансформована у природні стихії, інтерпретується в ототожненні зі стихіями людськими, а в подальшому, як наслідок, і з соціальними.

_____________________________ _ __________________________ 67

У культурі стародавніх українців стосунки "людина-природа", в основі який лежить міфологізація природи, виступають як системотворчий принцип естетичної свідомості. Спостерігаючи за явищами природи, з якими були пов’язані їх власні потреби, наші предки вбачали у природі живу істоту, співчутливу до людини. Розмаїття природи народжувало почуття захоплення, любові та переживання емоційного світовідчуття, які формували підсвідому поетизацію емоційно-естетичного сприйняття природи і світу.

Сутність естетичної свідомості стародавніх слов’ян тісно пов’язана з їх відчуття своєї невіддільності від природи, землі, як джерела життя. Загострене відчуття таємничою наближеності до природи складає архетипну основу багатьох творів давньослов’янського мистецтва. Така сакральність надавала своєрідного колориту (забарвлення) всій давньослов’яській естетиці, суттєво відрізняло її від будь-якої іншої естетики Середньовіччя. Емоційно-естетичне життя було тісно пов’язане з сакральними зв’язками "людина-природа", в основі яких лежало відчуття своєї справжньої причетності до таємниці життя, що постійно виникало та постійно зникало у мінливій природі. Як відображення естетичної свідомості, мистецтво Київської Русі зводиться до комплексу позитивних емоцій, що виникали у людини від близькості до природи, до землі як до джерела життя.

Міфологічно-природний образ відігравав у мисленні стародавніх українців більшу роль, ніж слово. Система образів та міфологем становила основу їхньої міфологічної свідомості. Культурна спадщина Київської Русі невіддільна від художньо-естетичної реалізації контактів "людина-природа", в основі яких покладено традиції язичницької міфологічної свідомості, від архетипного зв’язку слов’янської духовної культури "людина-природа".

Багатовікова естетична традиція, самобутня та, по-своєму, змістовна, зародившись у багатовіковій язичницькій культурі, стала незримою інтелектуальною силою, котру можна назвати народно-консолідуючим світоглядом, що сповнює радісним світовідчуттям все життя та творчість людини від Київської Русі до сьогодення України.

Голякова А.Н. (г. Киев)g_en@ukr.net

НЕ ВЕРИТЬ!Каждый день, каждую минуту нас пронизывают бесконечные потоки

информации. Иногда – как шпаги. Иногда – как шампуры. Изо дня в день мы становимся невольными участниками информационных баталий за наше внимание. В погоне за "чистым глотком" информации мы зачастую попадаем в сети дезинформации.

Опасность подстерегает нас за "каждым углом"! В подсознание человека, с помощью современных технологий, можно вложить, – вбить, втемяшить, внедрить, – самую разнообразную информацию, кардинально поменять его точку зрения или побуждать к чудовищным действиям.

Боюсь смотреть телевизор! Все эти ток-шоу и интерактивы, бесконечные рекламные паузы и телесериалы. Но особенно меня пугают выпуски новостей, они как будто предназначены выбивать последние хорошие эмоции и мысли из человека. Репортажи о катастрофах, террористах и всепоглощающем кризисе явно не делают меня сильнее!

68 _____________________________ _ __________________________

И при всём этом грандиозном потоке негативной информации, получаемом при просмотре телепередач, Интернет сайтов и т.д., эти "источники информации" обеспечивают пассивность восприятия, действуют на человека убаюкивающе и даже, в некотором роде, зомбирующе, не побуждают нас проявлять умственную активность, мыслить.

Пребывая в состоянии глубочайшего стресса после каждого нового сообщения о надвигающемся конце света (а эта "новость", в последнее время, бьёт все рекорды по популярности), я твёрдо решила, что с этим нужно срочно что-то делать.

Предлагаю список действий, которые, на мой взгляд, помогут сохранить вам душевное равновесие после поглощения очередной порции информационных яств, формирующих наше перманентное (духовное, душевное) катастрофическое состояние: не верить без оглядки всему увиденному или услышанному; относиться к полученной информации с изрядной долей скептицизма; внимательно изучать полученную информацию, обращая внимание на мельчайшие детали; стараться фильтровать информацию, "читать между строк"; научиться распознавать и пресекать попытки воздействия на себя; меньше проводить времени у "голубого экрана"; читать первоисточники; тщательно отбирать то, что вам предлагают читать, смотреть, слушать. Формировать собственный вкус и одновременно иммунитет к дурновкусию; "И – Боже вас сохрани – не читайте до обеда советских газет. Пациенты, не читающие газет, чувствуют себя превосходно". (М.А. Булгаков "Собачье сердце"). Антисоветских – тоже не читайте.

С помощью скрытых физиологических воздействий и нейролингвистического программирования, основанного на рефлексах, можно не только продать негодный йогурт или заставить проголосовать за "нужного" кандидата, но "подсказать" человеку, что он должен всенепременно попробовать наркотики или убить соседа.

Прогресс шагнул настолько далеко, что впору разрабатывать мощные антивирусы не только для системного обеспечения, но и для человеческого мозга. Для души человеческой, в особенности для юной и не окрепшей. Вирус действует через определенную цветовую, звуковую либо вербальную комбинацию, способную ввести человека в гипнотический транс. К сожалению, воздействие цветом (звуком, словом) не запрещено законодательством, и цветовые (звуковые, вербальные) комбинации могут возникать вполне легально, тем самым – запускать в организме необратимые процессы. Так что, будьте внимательнее при выборе Интернет ресурсов, ТV-программ, газет, "глянца", собеседников, советчиков.

Кажется, просто пошёл в кинотеатр посмотреть новый фильм и приятно провести время, но нет, вдобавок к положительным эмоциям получил несколько Интернет сайтов с нецензурной информацией и непреодолимое желание поесть мороженого, довольно необычное желание в двадцатиградусный мороз. Не правда ли?

Не верь: убеждайся. Не доверяй слепо: проверяй. Не будь объектом воздействия: становись субъектом, субъектностью, т.е. человеком-творцом!

Гошта В.А.(г. Киев)VoVa__1990@ukr.net

ШЕЛЛИНГ И ТВОРЧЕСТВОШеллинговское решение проблемы антиномий, перед которой капитулирует

_____________________________ _ __________________________ 69

Кант, признавая непознаваемость реального мира исходным принципом любой науки, звучит так: "Мое назначение в критицизме – стремиться к неизменной cамостности (Selbstheit), безусловной свободе, неограниченной деятельности". [Новые идеи в философии. Санкт-Петербург, (1914), с. 124]. Под безусловной свободой, неограниченной деятельностью Шеллинг понимал именно творчество, в котором разрешаются противоречия, принципиально неразрешимые для старой логики. Это противоречия между свободой волеизъявления индивида и необходимостью объективно существующего бытия, между категориями причины и следствия, между человеком и природой. Логика в ее старом понимании не соответствовала проблематике в философии, которую диктовало само развитие человеческого духа. Логика сводилась к правилам и схемам индивидуального мышления или же внутреннего говорения. Довольно часто к ним же она сводится и сейчас. По выражению А. Тредленбурга, традиционная (формальная) логика "осознала себя в языке и, во многих отношениях, может называться углубленной в себя грамматикой". [Тренделенбург А. Логические исследования. Москва, 1868, т. 1, с. 32.] В акте творения, по Шеллингу, происходит разрешение противоречий, когда противоположности предстают, а точнее движутся, как некое единое тождество. Таким образом, творчество является для человека способом познания мира и самого себя, способом адекватного существования человека в природе, а если пойти еще дальше, то и способом существования самой природы, ведь мышление является необходимым атрибутом субстанции, а может ли мыслить существо, не будучи при этом творцом? Практика показывает, что нет.

Сам же процесс творчества имеет два начала: бессознательное Я, которое упирается в контуры реального мира, строит некий его образ и противопоставляет себя в форме этого образа самому же себе в форме чувственного восприятия, сознания и воли (в форме сознательного Я).

Однако такое внутреннее деление Я, на самом деле, оставляет кантовскую проблему антиномий нерешенной и лишь переводит ее в другую плоскость. Ведь, несмотря на то, что мышление и действительность уже объединены понятием деятельности (творческой), само мышление остается необъяснимым: процесс формирования картины мира, из которой исходят, приспосабливаясь, и сознание, и воля остается во мраке загадочной интуитивной деятельности бессознательного индивидуального Я, которое открывает в процессе творчества все новые и новые грани реальности, изменяет представление о мире как начало всякого мышления. (В действительности представление таковым не является). Сферу, формирующую бессознательное, изучают естественные науки, сознательное Я изучает логика (наука о мышлении). В то же время сам Шеллинг говорит, что естествознание "ничего не опасается более, нежели вмешательства субъективного в этот род знания", а ученый-логик, наоборот, "боится более всего, как бы что-либо объективное не припуталось к чисто субъективному принципу знания". [Шеллинг Ф.В.Й. Система трансцендентального идеализма. Москва, 1936, с. 16]. Здесь философ вплотную подходит к необходимости создания новой логики, которая смогла бы стать каноном и органоном познания, однако в силу понимания мышления как индивидуальной способности, а также из-за боязни сделать противоречивой свою философскую систему дальше он скатывается к необходимости абстрагироваться от действительности, диктующей мертвые модели поведения, когда деятельность человека является либо полной

70 _____________________________ _ __________________________

необходимостью, либо чистым произволом, и заниматься творчеством, в котором происходит синтез данных категорий и реализуется человеческое развитие. При этом следует довериться собственной интуиции. Естественно, что такой путь был доступен далеко не всем и не мог удовлетворять потребностей науки. Однако не стоит преувеличивать ответственность Шеллинга за эту ошибку, ведь известно, что философия – это квинтэссенция эпохи, а во времена, когда он жил (1775-1854), понять, что человек может творить не только в искусстве, но и в повседневной жизни и не только вещи, но и самого себя было крайне сложно.

Сегодня же это не только возможно, но и жизненно необходимо, ведь из того тупика, в который человечество само себя загнало, возможно выбраться только одним путем. Через построение новых общественных отношений, которые должны исходить из принципа: труд каждого во благо всех. А действительно человеческий труд, как и достойное человека благо, – творчество.

Гончар Д.А. (м. Київ)Dashishka@bigmir.net

ОСВІТА ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ АКСІОСФЕРИ СУСПІЛЬСТВА

Особливості сучасного стану аксіосфери суспільства визначаються соціокультурним релятивізмом та аксіологічним плюралізмом, що затвердилися на даному етапі розвитку цивілізації та породжують відповідні морально-ціннісні орієнтації здійснюють суттєвий вплив на діяльність творчої особистості та скеровують вектор реалізації її творчих потенцій. За таких умов, стає очевидною нагальна потреба дослідження шляхів формування саме гуманістичної аксіосфери суспільства. Одним із основних, а можливо і головним формотворчим чинником гуманістичної аксіосфери суспільства знань є освіта. В умовах інформаційного суспільства знань система освіти має за мету готувати кваліфікованих фахівців і на основі ціннісно орієнтованих виховних практик формувати соціально і духовно зрілих, відповідальних громадян країни.

Актуальність постановки питання про освіту, як формотворчий чинник гуманістичної аксіосфери суспільства полягає, насамперед, у тому, що нова соціокультурна реальність характеризується тим, що: система цінностей людської діяльності втратила свою очевидність, привабливість, імперативність, у ній відбулися суттєві зміни в субординації; аксіологічна позиція людства може бути описана такими словами, як "виродження" та "нестійкість"; системи цінностей, що сповідуються людством, державами, націями, соціальними групами, індивідами, ніколи не грали такої вирішальної ролі у визначенні не просто змісту та спрямованості людської історії, але й того, чи буде ця історія мати продовження, чи вона обірветься. Всі ці чинники потребують розкриття аксіологічних засад філософії сучасної освіти як нового рівня дослідження та розв’язання багатьох проблем людського існування.

Виявлення шляхів формування гуманістичної аксіосфери, що має забезпечувати подальший розвиток творчої діяльності сучасного суспільства; та світоглядно-методологічне осмислення процесу зміни парадигми сучасної української вищої освіти на основі гуманізму, орієнтація на вищу освіту як на важливий чинник формування нової системи загальносуспільних цінностей є

_____________________________ _ __________________________ 71

невід’ємною частиною процесу відродження України. Зміст і механізми управління системою освіти мають не декларативно, а реально сприяти утвердженню гуманістичних цінностей, ідеалів високодуховної культури оновленого суспільства, а відтак нової людини, яка прагне уособити гармонійну єдність природного, духовного і соціального витоків і за своєю сутністю є Homo educatus (людиною освіченою), свідомим суб’єктом визначення та втілення ціннісних засад демократичного суспільства.

В сучасних умовах трансформації українського суспільства важливого значення набуває проблема розвитку, збереження і реалізації творчого потенціалу суспільства. Освіта є найбільш ефективною сферою формування творчої особистості та виконує роль найважливішого транслятора соціокультурних цінностей. За своєю суттю вона працює завжди на майбутнє, зумовлюючи розвиток суспільства в прогресивному або регресивному напрямі.

Григоренко В. (м. Київ)СОЦІАЛЬНА РОБОТА: ВІТЧИЗНЯНА ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Сучасні характеристики суспільного життя висувають жорсткі вимоги до особистісних та професійних якостей соціального працівника. Ефективна робота установ соціального захисту неможлива без висококваліфікованих працівників, які мають досконало володіти усіма необхідними професійними навичками та вміннями, тому проблема освітньо-кваліфікаційної характеристики соціального працівника, побудова моделі його особистості нині активно досліджується науковцями..

Система підготовки соціального працівника, яка виникла протягом останніх років і постійно розробляється науковцями, головним чином зорієнтована на оволодіння ним певною системою теоретичних знань, де важливе місце посідають філософія, соціологія, психологія, педагогіка тощо, методологічних засад, спеціальних умінь, методик і технологій. Однак успіх професійної діяльності соціального працівника залежить у великій мірі від його особистісних характеристик: системи цінностей, психологічної культури, самосвідомості, соціально-перцептивного інтелекту тощо, про що неодноразово наголошували такі авторитетні українські та зарубіжні дослідники, як В.Андрущенко, В.Васильєв, Є.Климов, А.Капська, Л.Коваль, І.Мигович, А.Мудрик, В.Полтавець, Т.Сила, К.Шендеровський та ін.. З огляду на ці фактори разом зі світоглядною та професійною підготовкою майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна підготовка соціального працівника, метою якої є формування професійно значущих якостей особистості, її гуманістичної спрямованості.

Останнім часом проблеми професійної підготовки соціальних працівників стали актуальним предметом наукових досліджень. Аналіз наявної наукової літератури демонструє, що основні напрямки досліджень здебільшого орієнтовані на дефініювання критеріїв професійної компетентності, придатності та психологічної готовності практикуючих психологів, вчителів, соціальних педагогів. При цьому недостатньо розробляються напрямки дослідження, які дотичні проблематиці, спрямованій на підготовку та становлення особистості соціального працівника. Вагомими фактором самопізнання та становлення соціального працівника як професіонала є професійна рефлексія.

72 _____________________________ _ __________________________

В наукових розвідках порушуються питання необхідних особистісних рис соціального працівника та моделі ефективного соціального працівника (В.Бех, І.Пінчук, І.Мигович), проблеми професійної взаємодії як процесу цілеспрямованої комунікативної інтеракції між соціальним працівником і клієнтом, професіоналізму, продуктивності і ефективності діяльності спеціалістів з соціальної сфери. Ці аспекти суспільного буття достатньо широко висвічуються в зарубіжній літературі (У.Лоренц, С.Шардлоу, Ш.Рамон та ін.), знайшли вони відображення і в вітчизняних (С.Толстоухова, В.Васильєв, А.Капська та ін.) дослідженнях.

Вкрай важливим напрямком наукових пошуків в галузі соціальної роботи були і залишаються теоретико – методологічні, світоглядні підгрунтя цієї суспільної діяльності, постійно відчувається необхідність в їх концептуальному оформленні.

Григор’єв В. Й. (м. Київ)irina. lenets @ gmail. com

КОСМОС ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ: ВІД ІДЕЇ ТВОРЧОСТІ ДО ТВОРЧОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

На порозі нового тисячоліття життя людини практично всіма формами і напрямами сучасної філософії визнається як гранична підстава буття, культури, цивілізації. Прикметно, що таке ставлення до феномену людського життя значною мірою започатковується античною культурою і знаходить своє, мабуть, найяскравіше вираження в умовах доби Відродження, коли людина набуває статусу істоти розмірної Творцю (Кузанський). Посмішка Джоконди – посмішка людини, яка, якщо не до кінця знає, то вже напевне відчуває ціну життя, сенс самої наявності людини нехай ще у наскрізь сакралізованому, але вже реальному земному буттєвому вимірі. Саме в межах цієї історичної епохи вперше по справжньому гостро постало питання не стільки творчості, цінності життя людини, скільки способу її життя, який, на переконання мислителів Ренесансу, мав обов’язково бути діяльнісним, творчим за своїм характером. В цілому ж підставами для нового розуміння феномена життя саме як певного способу життя на Заході були Античність, Ренесанс, Реформація і Просвітництво. На жаль, у нас, де нація віками не сама визначала свою долю, соціокультурна спільнота практично була позбавлена можливості розвиватися за європейськими зразками. Результатом цього став не розвиток соціуму на основі творчої діяльної особистості, а в кращому випадку розвиток окремих непересічних, унікальних особистостей. Врешті-решт вітчизняний соціум виявився розколотим, самоїдським суспільством позбавленим внутрішньої енергії, нездатним до справжньої самоорганізації, рефлексії і, як наслідок, до відповідального саморозвитку.

Кожному суспільству на певному етапі його історичного сходження відповідає той чи інший спосіб життя. Серед аналітичної спільноти досить популярною стає думка, згідно з якою для сучасного інформаційного суспільства, де буттєве самоздійснення людини поступово перетворюється у об’єктивний і універсальний процес, все більш затребуваним стає так званий "здоровий спосіб життя". Останній розглядається як та життєздатність індивіда, яку він не стільки суб’єктивно сприймає як наявність здоров’я, скільки як той вид соціально

_____________________________ _ __________________________ 73

активної, творчої діяльності, що є умовою і технологією життєвої самореалізації, тестом на життєву компетентність. Альтернативи такому способу життя як вектору історичного поступу людства, за великим рахунком, просто не існує. Адже шанси економічного процвітання і модернізації все тісніше пов’язуються саме з людьми, зокрема їхніми знаннями і вміннями, ініціативністю та інноваційністю, відношенням до праці та свого самопочуття. За таких умов творчість, яка стає предметом першочергового попиту з боку суспільства, починає розглядатися не як надбання лише окремих обдарованих особистостей, а як високопрофесійна майстерність, якою має володіти переважна частина самодіяльного населення. Іншими словами, потреба у творчих, ініціативних, здатних до самореалізації особистостях в сучасному постіндустріальному та постматеріальному суспільстві має тривку тенденцію до зростання.

Згідно з результатами багатьох соціологічних досліджень, за останні роки в Україні сформувалася група людей з високим адаптивним потенціалом. Це люди, які, подолавши віру в патерналізм, готові проявляти нові підходи в житті, ініціативу, відшукувати можливості для самореалізації. Характерним для цієї частки населення є те, що їхній спосіб життя налаштований не на перебудову, а на побудову своїх власних уявлень про реальний світ. Причому ідея здорового способу життя як форми вільного, всебічного, цілісного, буттєвого самоздійснення людини як суб’єкта самореалізації, здатного в рамках загального культурного поля розв’язувати найрізноманітніші завдання, все помітніше виходить на перший план. Зазначена група людей, мабуть, найкраще відповідає суспільному запиту і уособлює соціальний тип особистості, сформований ситуацією трансформаційних змін. Результатом останніх поступово стає процес перетворення творчості як архетипічної структури історії в творчий, точніше здоровий спосіб життя. Посмішка Гагаріна –посмішка людини саме такого способу життя. За ним майбутнє.

Гур В.И. (г. Киев)Anat_ska@ukr.net

ЭТИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА – ОСНОВА ГУМАНИЗАЦИИ ОБЩЕСТВА УКРАИНЫ

Настоящее и будущее Украины, переживающей не наилучшие часы своей истории зависит от того, какие будут найдены пути гуманизации общества. В поисках выхода из кризиса, в котором оказалось человечество предполагается преодолеть охвативший его пессимизм, скептицизм и дать картину здорового человеческого общества, которое есть выражение мудрости и человечности и может принести каждому свободу и достоинство. Следовательно, встала задача творчески переосмыслить через самого человека нормативно-оценочные аспекты его сознания и увязать с реальным человеческим бытием, внедрить в сознание человека этическое учение "нового гуманизма". Жизненность и самого этого учения, и находимых им нравственных ценностей определяется тем, что оно видит человека не только в качестве цели своих теоретических усилий, но и как исходный продукт при отыскивании самой этой цели, а также путей ее достижения, рассматривая человека таким, каким он есть в своем наличном бытии. Призванный превратить этику в реальное, жизненное руководство для

74 _____________________________ _ __________________________

перестройки общества на подлинно гуманистических началах разработанный метод подхода к "картине человека", имеет ряд особенностей, которые в центр своего внимания ставят проблему человека. Отсюда следует, что учение "гуманистической этики" должно начинаться с новой постановки вопроса о сущности человека и его месте в обществе. В результате возникает главное требование к новому методу обоснования подлинно гуманистической "картины человека" и его "основных ценностей", то есть истолкование человека и его нравственных ценностей с проблемы достоинства человека и его духовной свободы. Чтобы проявить свою подлинность, человек должен определять характер воздействующих на него внешних по отношению к его персонально – духовной экзистенции сил общества. Осуществить, реализовать себя как личность, то есть "развернуть" в свободе заложенные в его духовной персоне возможности и тем утвердить свое личное достоинство. Поэтому свободным может считать себя тот, кто способен ответственно осуществлять свои общественные возможности. Отсюда следует, что всеобщий критерий, который лежит в основе свободы человека как нравственной сущности, надо искать в том, что делает людей общественно ответственными и связывает их в нечто целое, называемое "свободным обществом".

Моральная императивность "основных ценностей", основывающаяся на взаимоответственном отношении людей, выражает соориентированность личных и общественных решений на персональные достоинства отдельного человека как высшей ценности, что позволяет преодолеть как авторитарные, так и тоталитарные тенденции формирования общественной жизни. Творческая преобразовательная деятельность людей, движимых моральным долженствованием, целеположенность которого базируется на ценностном триединстве свободы, справедливости и солидарности, превращает человека из объекта внешних к его изначальной экзистенциальности сил в свободный, ответственный за формирование общества субъект. Лишь такая, направляемая по морально-ценностным масштабам деятельность позволяет человеку обрести подлинный смысл своей жизни. Отсюда, возрождение всех сторон действительности Украины, сегодня может быть осуществлено на пути формирования у людей понимания личной ответственности за состояние дел в стране, следовательно, на пути гуманизации их этической культуры. Понятно, что при этом речь идет не просто о культуре поведения, а о формировании морально-ценностных ориентаций. Именно в этом случае человек может и в личной, и в общественной жизни творчески реализовать единство смысложизненного целеполагания и практики.

Гусак К.О. (м. Київ)ko7en@yandex.ru

РОЛЬ ОСВІТИ В СОЦІАЛЬНОМУ САМОВИЗНАЧЕННІ ЛЮДИНИ

Важливою складовою суспільної творчості з метою відродження України є освіта. Ії сучасний рівень вимагає, щоб навчання діалектично поєднувало в собі засвоєння сучасних знань, виховання особистості, в першу чергу, з високим рівнем моральної культури. Задача освітнього процесу полягає в створенні умов за яких забезпечуються можливості для задоволення потреб розвитку здібностей суб’єктів

_____________________________ _ __________________________ 75

навчання. Засвоєння учбових дисциплін збагачує всі сфери людської діяльності, виховує у особистості гуманістичні морально-ціннісні орієнтації, коли її свобода поєднується з відповідальністю не просто перед вищими інстанціями, а саме "за" стан справ в суспільному житті. При цьому формується здатність особистості до самоконтролю, забезпечується її самореалізація, що полягає в "пізнанні" себе в продуктах своєї діяльності, котру людина сприймає як творчість.

Самовизначення особистості залежить від широти світогляду, який переломлюється через власну "Я-концепцію". Вибір професії стає важливим аспектом особистісного самовизначення. Це питання про сенс життя, визначення свого місця в світі, яке включає оцінку себе та своїх можливостей. Самовизначення є одночасно і самообмеженням. Вибір спеціальності дає певну сферу діяльності в якій реалізуються творчий потенціал, сили і здібності людини. Але, в свою чергу, це відмова від інших видів діяльності, якими теоретично могла б займатись людина. Це певне самообмеження заради довгострокових життєвих планів – особистісних і суспільних. Освітній процес виробляє здатність відстрочити безпосереднє задоволення, підсилює бажання працювати заради майбутнього. Це говорить про морально-психологічну зрілість особистості, яка вміє дивитись в майбутнє, але усвідомлює самоцінність даного моменту життя.

Освіта підвищує теоретичний рівень свідомості людини, її вміння творчо володіти словом як засобом, що піднімає людину над світом і дає можливість пізнавати його. Думки і сподівання людини закріплюються у слові. За допомогою слова ми пізнаємо минуле, розуміємо сьогодення і плануємо майбутнє. В слові зберігається мудрість народу. "Один из высших факторов образования – говорить на своем языке. Народ принадлежит самому себе" [Гегель. Работы разных лет. В двух томах. Т.2.// Афоризмы. – М., 1971 – С.547].

Важливим моментом освітнього процесу є поєднання набутих знань з суспільною діяльністю і практикою, які формують гармонійну і соціально-активну особистість. "Предикат "соціальна" виражає не лише і не стільки той очевидний факт, що вона можлива лише в соціумі, а саме направленість цієї активності; те, що в своїх кінцевих цілях і результатах вона виходить виключно із користі та блага, із інтересів як суспільства в цілому, так і багатьох та кожного його члена зокрема" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 1998. – С. 247]. Входження в самостійне практичне життя, вироблення активної громадянської позиції дає можливість "стати діяльним для інших" (Гегель), формує характер, наполегливість, широту поглядів і силу духу. Важливим є формування життєвих цілей і планів котрі ставить перед собою особистість, в яких проявляються ціннісні орієнтації людини, її принципи, творче активне відображення в пізнанні зовнішніх явищ та їх сутності. Це дає можливість бачити тенденції розвитку, єдність теперішнього, минулого і майбутнього, без яких неможливо суспільство дійсного гуманізму та відродження України.

Гусак Н.К. (м. Київ)ko7en@yandex.ru

ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТВОРЧОГО ПІДХОДУ ДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ НАУКИ

Відродження України в сучасних умовах може здійснитися лише на

76 _____________________________ _ __________________________

ґрунтовному фундаменті наукового знання. Саме застосування науки у всіх галузях суспільної діяльності дозволяє і виробництво, і політику, і культуру з’єднати так, щоб вони оптимально слугували людині використовувати з найбільшою ефективністю можливості світу, що глобалізується. Всебічне застосування науки, в свою чергу, повинно так враховувати її многогранність, щоб базований на ній суспільний розвиток нейтралізував ті кризові явища всесвітнього характеру, які призвели до цивілізаційних розломів [Н.Н.Моисеев. Антропогенез и цивилизационные разломы: еколого-политологический анализ. Вопросы философии №1, 1995, с.3-30]. Як підкреслює академік М.М.Мойсеєв, глобальні кризові явища, що спіткали сучасне людство, можуть бути науково з’ясованими і здоланими завдяки тому, в першу чергу, що їх вихідним пунктом стає людина. Думкам М.М.Мойсеєва передували ідеї В.І.Вернадського про ноосферу як царство розуму, яке повинне переродити світ, зробити його кращим, а також гуманістичні ідеї О.Л.Чижевського в сфері наук про космос, з кінцевим підсумком про земні проблеми, які потрібно вирішувати з урахуванням потреб і можливостей розвитку окремої людини.

З точки зору видатних науковців-гуманістів наука тоді зможе виконувати свою творчу функцію гуманізації сучасного суспільства, а відтак і відродження України, коли наука стає продуктивною силою і виявляються і актуалізуються в навчально-виховному процесі потенціали всіх без найменшого винятку дисциплін освітнього циклу [Б.В.Новіков. Творчість як спосіб здійснення гуманізму,1998, с.55]. Об’єднуючим началом багатогранного потенціалу науки є саме етика, що накреслює гуманістично-ціннісні орієнтації, та виробляє норми та принципи їх реалізації і використовує в цьому процесі всі без винятку науки. Сучасна етична думка володіє філософсько-методологічними засадами в яких розглядаються в якості вихідних моментів гідність і неповторність особистості окремої людини. Теоретичні засади цієї концепції знаходяться в тих філософських системах, які "автономність людини" зробили вихідним принципом формулювання гуманістичного закону людства. Цей принцип надбав специфічну модифікацію в залежності від конкретних задач на шляху перетворювання і реформування суспільства в цілях його олюднення.

Етика перетворюється на самостійний гуманістичний, духовно-культурний феномен з власною методологією і теоретичною системою, з науковим підходом до морально-ціннісних орієнтацій людини і суспільства в цілому, створює масштабні програмні вимоги, в якості рекомендацій практичної діяльності окремих людей і соціальних груп, розробляє способи підходів до рішення конкретних соціальних проблем. Ціннісні орієнтації на інтерсуб’єктивному рівні трансформуються в гуманістичну нормативність теоретичного знання.

В процесі становлення дискурсивно-комунікативної етики поєднуються емпіризм, онтологізм і критицизм, як її головні науково-методологічні принципи. Відтак сформувалась філософсько-цілісна концепція наук, які базуються на дискурс-консенсусі [А.М.Єрмоленко. Соціальна етика і екологія, 2010, 19-56]. В практичному відношенні це має принципове значення тому, що були вироблені способи вирішення глобальних проблем сучасності з метою гуманізації світу "небезпек і загроз". Оновлений погляд на філософську антропологію, яка подолала антропоцентризм дозволяє "етиці відповідальності" визначити граничну ситуацію буття сучасної людини "вижити-жити" спираючись на принцип ековіталізму,

_____________________________ _ __________________________ 77

допомагає подолати вади науково-технічного прогресу і сформувати гуманістично-зорієнтоване суспільство на загальнолюдських цінностях.

Гуцол С.Ю. (г. Киев)svetlana_gucol@rambler.ru

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ТВОРЧЕСКОГО ПЕРЕОСМЫСЛЕНИЯ МИФОЛОГИЧЕСКИХ СЮЖЕТОВ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЖИЗНИ СТРАНЫ СТУДЕНЧЕСКОЙ

МОЛОДЕЖЬЮВ современном обществе процессу мифологизации массового сознания

присущ сверхскоростной темп, что обусловлено информационными возможностями постиндустриальной культуры [Евгеньева Т.В. Социально-психологические основы формирования политической мифологии // Современная политическая мифология: содержание и механизмы функционирования. − М.: РГГУ, 1996. − С. 22-32; Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник МГУ, сер. 7. − 1990. − № 2. − С. 58–65]. Мировоззрение студенческой молодежи еще не сформировано в полной мере, и заведомо оказывается в эпицентре наиболее активного и разнопланового по своим формам идеологического, и в том числе мифологического воздействия [Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. − М.: "Алгоритм", 2000. − 685 с.].

Массовое сознание современной молодежи является благодатной почвой для экстраполяции многочисленных политических мифов, попытке изучения психологических особенностей творческой рефлексии которых посвящено данное экспериментальное исследование.

Эмпирическое исследование проводилось на базе НТУУ "КПИ". Суммарный объем выборки составил 1220 человек (пилотажная группа − 20 человек, экспериментальные группы − 600 человек (6 групп по 100 человек), экспертные группы − 600 человек (30 групп по 20 человек)). Эксперимент проходил с 2005 по 2010 годы. В 2010 году экспериментом было охвачено 200 студентов трех факультетов: прикладной математики, социологии и права, сварочного.

Предварительные результаты экспериментального исследования: экспериментально выделенный набор мифологических атрибуций студенческих нарративов (наличие базовых архетипов, определенных ценностных категорий, оппозиций, символичность, константность образов, наличие авторитетной "высшей" точки зрения, императивность, ритуальность, фрагментарность, неполнота информации, высокий уровень эмоциональной насыщенности, цикличность, повторы, информация нереальная, но похожая на реальную, гиперболизация, "непрозрачность", недоказуемость, информация, которая

78 _____________________________ _ __________________________

вызывает всеобщий интерес, имеет отношение к традиционным сюжетам древности, устойчивость, "живучесть", коннотативность имени, иррациональность) и перечень основных неомифологических атрибуций, определенных по результатам теоретического анализа современного политического мифа, совпадают по большинству позиций; обнаружена зависимость между приведенными выше психологическими параметрами студенческих нарративов, которые разворачиваются вокруг конкретной политической темы, и соответствующих нарративов СМИ, транслируемых в то же самое время; способность исследуемых студентов к творческой рефлексии мифологических признаков в собственных нарративах, а также к осознанию (безусловно, частичному) механизмов политического влияния и давления дает возможность в определенной степени противостоять современному информационно-политическому прессингу, что имеет неопровержимое значение для личностного роста современной студенческой молодежи.

Девтеров І.В. (м. Київ)devteros@gmail.com

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ: НОВІ ВИМІРИ СВОБОДИ ТВОРЧОСТІ

Найбільш вражаючим досягненням нової інформаційної технології, безумовно, є можливість для людини, що попала у віртуальний світ, не лише спостерігати і переживати, але й діяти самостійно. Власне кажучи, людина і раніше могла досить легко потрапити в світ віртуальної реальності, наприклад, занурюючись в споглядання картини, кінофільму або просто, захоплено поглинаючи книгу. Проте, у всіх подібних випадках активність людини була обмежена її позицією глядача, читача або слухача, і вона сама не могла включитися в дію як активний персонаж. Абсолютно інші можливості надають системи віртуальної реальності: самому включитися в дію, причому не лише в умовному просторі і світі, але й начебто реальних, з точки зору сприйняття людини. Все це і зумовило бум потреб на нові інформаційні технології і, відповідно, швидкий їх розвиток. Розглянемо основні області впровадження технології віртуальної реальності.

1) Перша область отримала у дослідників назву "Симуляція реальності". Йдеться про розробку програм і технологій повноцінної імітації різних дій або форм поведінки (життєдіяльності), зовні, психологічно для людини нічим не що відрізняються від відповідних реальних дій або ситуацій.

2) Створення умовної віртуальної реальності. Створюються віртуальні світи, які б по відношенню до світу звичайного виступали як схеми або моделі. Подібні віртуальні реальності можна назвати "умовними". Хоча умовні віртуальні реальності і моделюють певні ситуації або дії (процеси), зовсім не потрібно, аби події в них були схожі на ті, що людина переживає і проживає в модельованих реальностях.

3) Прожективні віртуальні реальності. До цього класу віртуальних реальностей відносяться всі реальності, що створені або спроектовані, виходячи з деяких ідей. Це можуть бути прості фантазії або, навпроти, ідеї, засновані на певних знаннях або теоріях. Важливе не те, аби віртуальна реальність нагадувала

_____________________________ _ __________________________ 79

собою світ і реальні переживання людини в ньому, а щоб відповідні ідеї були втілені повноцінно і людина опинилася в світі, який відповідає цим ідеям, яким би дивним він не був.

4) Пограничні віртуальні реальності. Як правило, ці реальності є поєднанням звичайної реальності з віртуальною. Їх створення дозволяє "розширювати" свідомість фахівця, озброюючи його баченням і знаннями, якими він актуально тут і зараз не може володіти.

Які можливості створюють ці типи реальностей? Перш, за все – це різноманітні тренажери, тобто можливість більш ефективної підготовки фахівця, причому в найкоротші терміни і в реальнішій ситуації. Також це може бути розширення професійних можливостей за рахунок акумуляції професійного досвіду і отримання нових здібностей бачення, слуху та відчуття. Значна область віртуальних реальностей – створення нових комунікаційних можливостей, нових способів управління на відстані (віртуальна присутність в іншому місці, віртуальне спілкування на відстані, управління віртуальним виробництвом тощо). Нові виміри свободи і реалістичності знаходять ігри та фантазії людини, при цьому ще більше стирається межа, що відділяє звичайні реальності від вигаданих. Віртуальні реальності дозволяють створити і нову область експериментальних досліджень щодо переживань людини: переживання у віртуальних реальностях за силою і реалістичністю сповна можуть порівнятися з психоделічними діями, а за мірою контролю і регулятивними можливостям "віртуальні переживання", безумовно, будуть переважаючими.

Девтерова С.В. (г. Киев)devteros@gmail.com

ПРОФЕССИОНАЛИЗАЦИЯ ИНТЕРНЕТ-КОММУНИКАЦИЙ В УКРАИНЕ: ИННОВАЦИОННЫЙ АСПЕКТ

Тенденции становления и развития коммуникативных структурных элементов украинского сегмента Интернет в последние годы свидетельствуют о том, что профессиональное продвижение в нём инновационных проектов является наиболее перспективным ресурсом социально-экономического развития общества.

Современное украинское общество, основанное на высоком образовательном и научном уровне его членов (большое количество высших учебных заведений), представляет собой мощный ресурс инновационного развития, однако способы задействования этого ресурса сейчас в достаточной степени скрыты и пребывают в латентном состоянии. Это связано, в первую очередь, с недостаточным уровнем как инновационного обучения, так и – обучения инновациям, неразвитой сетью профессионального обмена и продвижения инновационных идей и проектов, каковых на Украине существует сегодня немало.

Рост эффективности Интернет-коммуникаций, организованных в новых рамках инновационной политики государства, мог бы в значительной степени повысить уровень, востребованность и конкурентоспособность интеллектуального потенциала социальных и научных институтов, профессионализировать и унифицировать украинское киберпространство как некое "пространство идей", подтягивающее за собой традиционное "пространство вещей" и творчески развивающее его.

80 _____________________________ _ __________________________

Проникновение инноваций во все сферы общественной жизни – неизбежно, вопрос лишь в том, насколько эффективно будет задействован украинский сегмент глобальной сети Интернет в данном многосложном процессе, налажен соответствующий механизм, ведь не секрет, что в роли медийного и развлекательного средства сетевые сервисы преуспели гораздо больше.

Инноватика, как отрасль знаний, охватывающих широкий спектр вопросов от создания новых знаний до преобразования их в новшества и дальнейшее распространение данных новшеств, необходимо должна интегрироваться во все сферы науки и образования, "сшивая" их, предоставляя творческой личности возможности непрерывного участия, пребывания в пространстве инноваций, приучая её к новому форме-состоянию – современного инновационного общества. Данное состояние невозможно без широкой профессионализации Интернет-коммуникаций в Украине, без прямого включения учебного процесса каждого вуза в профессиональную (профильную) инновационную среду, адаптация к которой, собственно, и будет представлять собой получение высшего образования.

Инновационная деятельность, наряду с трансфером технологий, развитие и продвижение которых запущено в украинском обществе, требуют перестройки мышления и профессиональных подходов к формированию социально-экономических структур, не редуцируемых к традиционным, а врастающим, проникающим в общество из Интернета, и никак – не наоборот, как это наблюдалось ранее. Значительный интерес в этом смысле представляет экспорт/импорт устоявшихся сетевых правил, основанных на доверии, на свободе доступа и распространения информации любого рода, внедрение в обществе новых инновационных принципов и сетевых коммуникационных моделей, которые приведут в конечном итоге к качественным изменениям в профессиональной среде.

Девтерова Т.В. (г. Киев)radarect@kpi.ua

МОТИВАЦИОННЫЙ КЛИМАТ В УНИВЕРСИТЕТЕ – ОСНОВА СОТВОРЧЕСТВА

Мотивация является одной из фундаментальных проблем как отечественной так и зарубежной психологии и педагогики. При этом, навряд ли найдётся другая такая необозримая область исследования, к которой можно подойти с настолько разных сторон, как психология и педагогика мотивации. А такое понятие как мотивационный климат в университете вообще отсутствует в научных исследованиях . Мотивация рассматривается в психологии как совокупность внутренних и внешних движущих сил, которые побуждают человека к деятельности, задают границы и формы деятельности и придают этой деятельности направленность, ориентированную на достижение определённых целей. Мотивы это то, ради чего осуществляется поведение.

Демотиватор – фактор, оказывающий отрицательное воздействие на мотивацию. Когда студент учится ниже своих возможностей, не интересуется учёбой и не озабочен тем, что результаты всё хуже и хуже.

Плохо когда демотиваторов несколько. Это может привести к разрыву отношений, к отчислению студента, а это чаще всего – трагедия для личности

_____________________________ _ __________________________ 81

студента. В первый же день пребывания в институте студент узнаёт, что теперь он не может вести себя так, как раньше: ему нельзя встать тогда, когда ему хочется, нельзя повернуться к сидящему сзади, нельзя спросить, когда хочется это сделать и т.д. При этом, у некоторых студентов формируется страх перед университетом, страх перед преподавателями, а учебная деятельность не приносит радости. Это и есть первый сигнал неблагополучия, формирования демотиваторов. Многие зачеты и экзамены сводятся к личному противостоянию между студентом и преподавателем. Сейчас можно говорить о динамике демотивации, она формируется на разных стадиях, но увы, нередко никто за этими стадиями никто не наблюдает. Сначала это растерянность, потом студент начинает замыкаться в себе, поскольку надежды на более интенсивный труд не оправдывают себя. Потом наступает настоящее разочарование и последняя стадия – разрыв взаимоотношений с университетом. Среди типичных демотиваторов, по ответам студентов при анонимно опросе, влияющих на мотивационный климат, назовем лишь немногие: плохо читаются лекции преподавателем (дефекты речи, тихо, незаинтересованно), порою не до конца разбирается в своем предмете; неуважение к студенту и ущемление его личного достоинства; невозможность трудоустройстройства или низкая зарплата по окончании обучения; теория оторвана от практики; плохое качество лекций, устаревший материал, чтение лекции прямо с книги; "лекции не по теме, а про космос", "скучные, сухие, нудные, ужасные, бессмысленные лекции", некоторые преподаватели не до конца разбираются в своем предмете!; большие повторы лекционного материала преподавателей разных и одной кафедры; неумение преподавателя увлечь студента своим предметом; низкая стипендия и плохие жилищные условия, холод в аудиториях и голод тоже, очень холодные аудитории в осеннее – зимний период;

Социально-историческая конкретность данного общества, несомнено определяет во многом мотивационный климат в университете в целом и его важнейшие компоненты. Вместе с тем, весь педагогический коллективв в праве быть его создателями и всеми силами поддерживать нужные "погодные условия", сокращать количество демотиваторов и простор для творчества существенно расширится.

Демченко Ю.В. (м. Київ)julie_demchenko@mail.ru

ТВОРЧІСТЬ ЯК АКТ СПІВВІДНОШЕННЯ СВІДОМОГО ТА ІНТУЇТИВНОГО

Поняття "творчість" безумовно є багатозначним, тому, формулюючи його зміст, необхідно враховувати різносторонність аспектів людської природи. Розглядаючи творчість як процес, необхідно зрозуміти той базис, першопочаток, із якого він витікає. Тут необхідно скористатися методом дедукції, тобто відштовхуватися від ширшого поняття при визначенні вужчого. "Діяльність" містить у собі й вищезгадане поняття "творчості". Діяльність являє собою акт взаємодії суб’єкта й об’єкта, при цьому суб’єкт виступає активним началом, яке перетворює об’єкт, з метою досягнення власних цілей. Цілі ж передбачають наявність певних потреб у індивіда (як первинних, так і вторинних), тобто можна зробити висновок, що будь-яка діяльність є a priori свідомим процесом. Людина не

82 _____________________________ _ __________________________

діє на базі тільки умовних та безумовних рефлексів подібно до тварин, не виходячи при цьому за рамки біологічного змісту. Діяльність будь-якого індивіда є до того ж суспільною, тобто спрямованою на отримання чи засвоєння досвіду інших членів соціуму. Тепер варто показати її зв'язок із поняттям "творчості". Це один із видів людської діяльності, тому творчість – акт свідомий, цілемісткий, який має суспільний характер, але спрямований, на відміну від просто "діяльності", на створення якісно нових матеріальних та духовних цінностей. Отже, діяльність по суті є шаблонною, стереотипною, у той час як творчість – новаторська, унікальна, суб’єктивно творена, але суспільно обумовлена та спрямована. Яким же чином можливо створювати дещо абсолютно нове, спираючись на вже отриманий досвід, який безперечно має суспільний, тобто загальний характер (оскільки існування людей неможливе за межами суспільства)?

Очевидним стає діалектизм поняття "творчість", воно поєднує раціональне та ірраціональне, свідоме та безсвідоме, логічне та інтуїтивне. Даної думки притримувалися багато філософів, насамперед назвемо імена шанованих І. Канта та Ф. Шеллінга. Про це стверджує й експериментальна психологія (В. Кьолєр, К. Бюлєр, Ф. Гальтон). Ще у 1926 році американський психолог Грем Уоллес розробив теорію чотирьох стадій творчої діяльності, яке чітко демонструє вищенаведену тезу про діалектизм. Перший етап являє собою спробу свідомого вирішення задачі. За неможливістю його знайти слідує наступний етап т. зв. "інкубації", тобто людина взагалі відволікається від вирішення наявної задачі. Саме на третій стадії "інсайту" ( з англ. insight – "раптова здогадка", "осяння") проявляється та ірраціональна "зернина", що і свідчить про інтуїтивну сторону творчого процесу. Ще З. Фрейд стверджував про те, що інтуїція – це прихований безсвідомий першопринцип творчості ["Зигмунд Фрейд, психоанализ и русская мысль", сост. В.М. Лейбин, 1994, с.290]. На останньому етапі знову йде мова про свідому діяльність, так як індивід намагається об’єктивізувати знайдене рішення [ Мещеряков Б. Г., Зинченко В. П./ Большой психологический словарь./ 2003, с. 534]. Питання про співвідношення раціонально-логічного та ірраціонального у творчості знаходимо й в праці декана Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського О. О. Коблякова "Основы общей теории творчества (синергетичний аспект)" (2002) . Автор якраз підходить до відповіді діалектично. На його думку, якщо діяльність "сводится к простому отбрасыванию одной из альтернатив, то есть к редукции", то творчість зводиться до "способности к объединению противоположностей"[с. 97]. Творчість з точки зору Коблякова – це "синтез антитез, образующий "новую сущность"[с. 98]. При цьому автор назвав цей логічний перехід до синтезу протиріч трансмірним, що являє собою вихід в ширший вимір, зв'язок між вимірами. На його думку, "катарсис", загадковий для багатьох "інсайт" у творчому процесі є також трансмірним переходом "в большую размерность /…/ в метапространство, но не промысленный нами, а прочувствованный!"[с. 103].

Денисенко Н.В. (м. Київ)denisenko.natali@gmail.com

_____________________________ _ __________________________ 83

ЄДНІСТЬ СОЦІОЛОГІЧНОГО, СОЦІОЛОГО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО

ВИМІРІВ ТВОРЧОСТІ Актуалізація проблеми поєднання – вказаних у заголовку цього повідомлення

вимірів творчості – бачиться неминучою в зв’язку з розумінням того, що визначення феномену "творчість" має бути адекватним специфіці відродження України в умовах системних соціологічної та екологічної криз сучасності. У вказаному тут сенсі варто розглянути творчість як органічну складову безпеки нації в плані визначення перспектив її майбутнього. Визначення майбутнього в реаліях непередбачуваної сучасності, що є не тільки рефлексивною, але й носить характер "нищівної сили" на кшталт транспортного засобу, що втратив керованість.

Яскравим прикладом безпекового аспекту створення образу майбутнього послуговує виголошена в Давосі (2000 р.) інтуїція стосовно того, що тільки ті нації мають майбутнє, які є спроможними створити образ цього майбутнього та шляхів його досягнення. Ця інтуїція кореспондує з відомим висловом В. Томаса, який вказував на те, що все, що в суспільстві сприймається як реальність, є реальним за його наслідками.

Критично-порівняльний аналіз вище наведених думок щодо специфіки сучасного конструювання реальності дозволяє дійти висновку про те, що об'єктивність реального не тільки є суспільним продуктом, але й похідною певного соціального контексту, в якому здійснюється існування спільноти. В світлі останнього міркування видається можливим стверджувати, що реальність соціально конструюється, а визначальною складовою творчості постає спроможність робити явища соціального, природного, свідомого тощо помітними, зрозумілими, знаними в статусі реального, тобто, об’єктивними. Адже, відкриття – певної закономірності чи сутнісної властивості дійсності – здійснене індивідом як суб’єктом не робить результат творчості соціально визнаним. Лише об'єктивація результату творчого акту в статусі помітного, зрозумілого або такого, що може бути визнаним іншими постає запорукою здійснення творчості як соціального факту. Інакше кажучи, творчість дієвою може бути лише тоді, коли спирається на знання механізмів взаємозумовленого переходу між об’єктивними та суб’єктивними чинниками знаного в суспільстві як реальність та вміння використовувати ці механізми.

Механізми взаємопереходу між суб’єктивними та об’єктивними чинниками соціальної реальності є, вочевидь, соціальними по формі та соціолого-психологічними за змістом, а тому їх об'єктивація належить не лише практиці соціальної взаємодії, але й до предметної царини соціальної філософії, роль визначника якої (царини) відіграє стародавня ідея в традиції соціально-філософського мислення, а саме – соціальної зумовленості цінностей та світоглядів.

У контексті розуміння соціальної зумовленості творчості, що розвивається, акценти ставляться – як це витікає з вище наведеного аспекту національної безпеки як спроможності конструювати реальність під час визначення перспектив майбутнього нації – не тільки на прямому (соціальна зумовленість світоглядів), але й на зворотному зв’язку (світогляд – неминуча складова соціального ладу)

84 _____________________________ _ __________________________

співвідношення між соціальним буттям та породжуваною ним свідомістю. Таким чином, єдність соціологічного, соціолого-психологічного та соціально-

філософського вимірів творчості є надбанням діалектичного мислення як похідної далеко не нового вчення про діалектику соціальної реальності та історичної людської екзистенції, яке в соціологію внесене К. Марксом. Тобто, об'єктивація людини як справжнього осередку творчого ресурсу відродження України належить предметній царині соціальної філософії, атрибутом якої постає єдність соціологічного, соціолого-психологічного, соціально-філософського його (відродження) вимірів.

Деревянко А.В. (г. Киев)kaktys_net@mail.ru

И ИНДИВИДУАЛЬНОЕ, И ОБЩЕСТВЕННОЕ ТВОРЧЕСТВОСейчас все хотят получить творческую/креативную профессию (по меркам

современного общества) – дизайнер, художник, PR-директор и т.д. Такая работа считается самой лучшей, поскольку считается, что она предоставляет человеку возможность реализоваться как личности. Но такое впечатление очень обманчиво. Необходимо разобраться, какой же труд все-таки является творческим, а какой нет, и по какому критерию их разделять. При этом попытка выделить творческие и нетворческие профессии, мол, профессия художника — творческая, а, скажем, учителя – нетворческая, будет самой наивной. Ведь если взять абстрактно, то сложно придумать более творческую профессию, чем учитель. Ведь он, казалось бы, творит человека. Но факт остается фактом, что эта профессия на сегодня оказывается не только не престижной, но и сугубо рутинной, нетворческой. И зависит это вовсе не от вида труда, а от общественных условий, в которых он совершается.

Любой труд может быть как творческим, так и не творческим. Пожалуй, для характеристики нетворческого труда лучше всего подойдет разработанная Марксом категория отчуждения труда. Так, при капитализме человек отчуждается от предмета труда и самого процесса труда. Это проявляется в том, что предмет труда, и, в конечном счете, произведенная вещь противостоит человеку как что-то чуждое, настолько чуждое, что начинает самого человека "выдавливать" из мира "вплоть до голодной смерти". И человек начинает чувствовать себя человеком лишь в "животных" своих функциях (сон, еда, половая связь). Соответственно деятельность по производству этих "внешних" для человека вещей становиться тоже чем-то внешним. Человек перестает утверждать себя как человека в деятельности, перестает развиваться, ведь труд становиться чуждым ему, не принадлежащим ему. И этот же труд отчуждает человека от человека, порождает конкуренцию, когда "человек человеку волк". Избавиться от такого положения вещей возможно, лишь преодолев частную собственность, которая и является "корнем зла". Речь идет, конечно же, не просто о национализации, т. е. юридическом уничтожении частной собственности, а о сущности ее преодоления — об уничтожении разделения труда.

Самая масштабная попытка избавиться от частной собственности – это опыт

_____________________________ _ __________________________ 85

СССР. Полностью преодолеть проблему не удалось, к сожалению, но социализм дал много ярких примеров, что это возможно. Одним из самых лучших примеров является детская исправительная колония Макаренко А.С.. Ее уникальность в том, что простому педагогу удалось в рамках детского коллектива снять разделение и отчуждение труда. И, соответственно, превратить труд из изнурительной повинности в поистине творческую деятельность. В деятельность, которая стала создавать не человека-автомата, а всеобще развитого человека, способного думать и развиваться, и творить что-то подлинно новое не только на уровне производства вещей или на уровне художественного творчества (и то, и другое в колонии им. Горького и коммуне имени Дзержинского стало нормой жизни), но и на уровне новых общественных отношений, нового типа человека. Это удалось осуществить благодаря тому, что вместо привычного изъятия детей из общественного процесса производства и запирания их в школе с целью "дать знания и воспитать", воспитанникам колонии дали возможность трудиться на самом переднем фронте производства, с использованием самых современных достижений техники и науки. Это позволило детям почувствовать, что они полезны для общества, в том смысле, что их труд "шагал в ногу с эпохой". Можно сказать, что эти дети стали создавать сами себя посредством самой передовой деятельности.

Труд, деятельность – это способ существования и создания человека. Человек становится подлинным человеком только в творческой деятельности, а не в отчужденном труде. Творческая деятельность всегда должна носить общественно-полезный характер. В самом общем виде эта идея была выражена в категории совместно-разделенной деятельности, которую Э.В. Ильенков сформулировал применительно к эксперименту по рождению и формированию сознания у слепо-глухих детей, но которая применима к любому воспитанию в целом. Только при условиях, когда человек посредством совместно разделенного труда сможет активно и свободно осваивать все достижения культуры человечества, он сможет стать подлинно творческой личностью. И, соответственно, реализовать себя не в иллюзорных формах индивидуального творчества, призванных за внешней оригинальностью скрыть внутреннюю пустоту и бесплодность такого "творца", а в совместно-разделенном историческом творчестве всего человечества, создавая новую культуру и нового человека.

Джелали В.И. (г. Киев)dzelali@ukr.net

ИННОВАЦИОННАЯ КУЛЬТУРА САНИ – ОПРЕДЕЛЯЮЩИЙ РЕСУРС СТРАНЫ, ЛИЧНОСТИ

Из всех накопившихся разноплановых проблем, самой важной, действительно ключевой, но и, пожалуй, самой инновационноемкой, является овладение инновационной культурой, и, прежде всего, культурой работы с идеями (и их авторами), т.е. сохранения и активизации новых идей (САНИ), способной личностно, социально эффективно и своевременно верно оценить, обеспечить развитие идей каждого (любого обратившегося), независимо о его социального положения, а только в зависимости от личностного и социального значения предлагаемого.

Сейчас это особенно важно, потому что современные условия развития идей,

86 _____________________________ _ __________________________

характеризуются: – практически безвыходной для большинства людей настроенностью, направленностью исключительно на финансовый результат, причем желательно max-ый и любой ценой (если можно так выразиться, по закону Т.Даннинга – К.Маркса), а творческая созидательная (а не "бизнесовая") инициатива, даже та, что еще осталась как исключение, совершенно лишена возможностей для социализации ее результатов, а тем более их реализации; – непроходимостью принципиальной новизны через "прокрустово ложе" ныне царствующей экспертной системы оценки (см. Джелали В., Гавриленко С. Инновационная деятельность и универсальная ответственность эксперта// ВiР.-К., 2009.- Ч.1.-№5; Ч.2.- №7), настроенной, "естественно", опять-таки, исключительно на выгоду, на бизнес в любой (!) сфере деятельности; – необходимостью, особенно вначале, бескорыстной поддержки широких слоев населения, т.е. в массовой активной нравственной деятельности. Т.к. нередко даже без "мышки", тем более в одиночку, не вытащить "репку"; – тем, что полезные инновации, как убедительно показали последние десятилетия, радикально отличается от выгодных. Если раньше новое воспринималось как лучшее, то чем дальше, тем дальше они расходятся. Погоня за выгодой приводит к массовому производству вредных инноваций: "лекарств", "продуктов", "услуг", "игр", видов "искусства", "образования", религии. Становится очевидной обязательность, критичность активного нравственного сопровождения инновационного процесса, на основе постоянного участия в нем активного добра. Ведь инновационный процесс включает все виды деятельности и, так или иначе, всех людей, в пассивной и/или активной форме, со знанием дела или совершенно невпопад, опираясь на структуру, способную оказать всяческое содействия, или действуя в одиночку (в конечном счете, "как рыба об лед").

Но что такое инновация? Чем отличаются (и что общего) творческий и инновационный процессы? В чем отличие инновационной и научно-технической деятельностей? Что такое инновационная информация и инновационная информационная технология? И что такое инновационная деятельность, так или иначе включающая в себя все виды человеческой, личностной и социальной, деятельности.

Т.к. только решив ее можно рассчитывать на выход из сложившегося всестороннего кризиса и только такой подход дает возможность формировать и реализовать творческий, инновационный и нравственный потенциалы возможностей и имеющихся решений, совершенно необходимых для поиска и реализации так нужного сейчас решения – ключа.

Конечно, как показывает многолетний опыт, знание, а тем более освоение, инновационной информационной технологии и системы САНИ, организации ее функционирования очень не простое (тем более в связи с отсутствием мировых аналогов) занятие. Часто объем разнообразной новизны весьма затрудняет восприятие, организованного предлагаемым образом, инновационного процесса. Тем более, что даже кажущееся небольшое отличие (мелочь!?) может иметь решающее значение для судьбы инновации и автора – в инновационном деле практически не бывает мелочей (в обычном смысле слова – и мышка необходима, и идея начинается из ничего: не отличить вначале песчинку от зерна нового…). Покажем только основные этапы инновационного цикла, которые определяют состояние инновации и автора, характер соответствующей части инновационной

_____________________________ _ __________________________ 87

деятельности. Инновационный цикл это основной стержень инновационного процесса, включающий все основные, обязательные его составляющие: инициацию, генерацию, социальные-личностные сбор, прием, сохранение, защита, оценка, активизация (развитие по существу, по форме, организационно для улучшения восприятия), реализация, использование, консервация. Такой путь проходят все связки автора и идеи, хотя каждая со своими особенностями. И от организации этого пути, его технологии, духа работы с новым, зависит чрезвычайно много – будет воспринят или погибнет творческий результат и, конечно, судьба автора.

Духовной и организационной поддержкой активной творческой, инновационно-нравственной деятельности многих должен стать и Праздник ПРОМЕТЕЯ (Джелали В.И., Ермаков И.И. Цвет высшего духа XXI века.- Русский мир. Украина.- Интернет-газета.- 14.08.2010)

Журнал "Левые в России и в мире" (№2, 2007, С.7) писал: "…проблема …состоит в том, что радикальные левые, овладев нтикапиталистической риторикой, не овладели антикапиталистической практикой. Общество надо не только критиковать и объяснять, но и преобразовывать.

…Но перемены – это не лозунги, а технологии практического действия (выделено – Дж.), нередко вовлекающие в себя даже не многотысячные, а многомиллионные массы людей". Система САНИ дает мощное средство для роста, использования и реализации творческой, инновационной и нравственной энергии масс, формируя и развивая социальную, эффективную и самообеспечивающуюся активность в целях действительного, т.е. всестороннего, гармоничного Прогресса.

Генерация идей – это, конечно, в основном творческая деятельность, но и она, не редко и в значительной мере, зависит, определяется инновационной составляющей.

Димитров В.Ю. (м. Київ)ТВОРЧА ПРИРОДА МІЖДИСЦИПЛІНАРНОСТІ В

УПРАВЛІННІСоціальне знання все більше включає в себе проблеми міждисцмплінарності,

адже його предметом є не лише суб’єкт-об’єктні, а й суб’єкт-суб’єктні відносини. Особливе значення це має для управління як галузі соціального знання, де всі відносини будуються на взаємодії між людьми і головним завданням є зрозуміти іншу людину, та, зрештою, примусити її виконувати свої обов’язки.

Для розуміння специфіки соціального пізнання ключовими, згідно Веберу, є категорії "смисл" і "цінності", адже життя соціуму – це осмислене буття. В широкому плані смисл – це ідеальний зміст, ідея, сутність; призначення, кінцева мета (цінність); цінністний зміст будь-якого вислову, яке не зводиться до значення його елементів, але саме визначає ці значення; призначення, мета вчинку, дії; направленість; здоровий глузд. Соціальне пізнання є невід"ємним від світоглядних, смисложиттєвих цінностей, де цінності – це якості суспільного предмета відповідати певним потребам соціального суб’єкта (людини, групи людей, суспільства). Цінності виконують важливу регуляторно-поведінкову функцію та завжди мають конкретно-історичний характер.

Всі ці параметри соціальної дії притаманні і суспільному інституту

88 _____________________________ _ __________________________

управління, теоретичні засади якого формуються в річищі сучасної наукової парадигми, сучасної картини світу, яка утворюється завдяки взаємовпливу та взаємопроникненню різних, як природничих, так і гуманітарних, галузей знання. На сучасному етапі свого розвитку наука взагалі і теорія управління як її галузь переживають складні процеси. Загалом це явище цілком вкладається в запропоновану багатьма дослідниками схему, а саме, співвідношенням між диференціацією та інтеграцією наук. На це звернули увагу багато авторів, зазначаючи, що цей процес не є рівномірним: на певних етапах диференціація переважає, на інших, і це характерно для сучасної науки, переважає інтеграція. Диференціація – це перехід окремих наукових знань в самостійні науки і розгалуження їх в наукові дисципліни (цей процес характерний для XVI і XVII ст.ст.). Для філософії в цей період характерним став розподіл на власне філософію та ряд філософських наук (онтологія, гносеологія, етика, естетика, діалектика тощо). Одночасно з процесом диференціації відбувався і процес інтеграції як синтезу наук і наукових дисциплін, об’єднання їх методів в єдине ціле. В руслі цих процесів сьогодні стрімко розвиваються такі синтетичні, загальнонаукові галузі наукового знання, як системологія, кібернетика, синергетика тощо. Це явище ще в минулому столітті передбачив та зафіксував видатний вчений В. І. Вернадський у своєму вченні про ноосферу.

Інтеграція наук привела до появи терміна "міждисциплінарність", явище якої останнім часом стало предметом інтенсивного обговорення в науковій спільноті. В річищі цього обговорення знайшли прояв різноманітні підходи, через призму яких проявилися позиції дослідників. Значну роботу по систематизації цих підходів було здійснено українськими дослідниками В. Кременем, С. Пазинічем та О. Пономарьовим. Віддаючи належне значному науковому доробку, запропонованому вітчизняними вченими В. П. Андрущенком, В. Г. Афанасьєвим, А. Г. Спіркіним, М. Дьяченко, Л. Кандибовичем та ін., вони визначають місце і роль управління в сучасній українській ситуації, наводячи аналіз найхарактерніших ознак і тенденцій нового етапу цивілізаційного розвитку, нових цивілізаційних викликів.

Ми вважаємо, що наведена характеристика сучасної ситуації, екстрапольована на зазначену нами вище необхідність цілеспрямованої діяльності по оптимізації управлінської діяльності, є яскравим прикладом системного підходу, де суспільство розглядається в єдності всіх своїх складових, починаючи від політики і закінчуючи духовною сферою життя. Така постановка питання вкотре свідчить про утвердження в науці міждисциплінарного підходу як однієї з домінуючих парадигм останніх десятиліть. Звернення до принципів системології нині є домінуючим в аналізі суспільного буття. Системний підхід є одним з основних в сучасній науковій думці, а системологія, яка по суті пронизувала всю науку починаючи ще з часів Античності, посіла чільне місце як головна парадигма сучасної науки.

Димитрова Л.М. (м. Київ) ІСТОРИЧНИЙ ЧАС ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО

БУТТЯНайважливiша характеристика соцiального буття – це його iсторичнiсть,

_____________________________ _ __________________________ 89

причому власне хронологiчна послiдовнiсть не є його головною рисою. Визначальною в iсторичному часi є його так звана "горизонтальнiсть", що, як зауважив Гуссерль, минуле i майбутнє "вводить" в сьогодення, робить його єдиним цiлим. У Гуссерля таке єдине цiле носить назву "тепер-момент". Фiксацiя "тепер-моменту" призводить до того, що минуле в цьому аспектi не розглядається як самоцiнне, але як "ретенцiя", тобто як вiдношення минулого до сучасностi, так само, як i майбутнє – "протенцiя", в тому ж вiдношеннi.

Така схема стала основою для побудови ланцюга "минуле-теперiшнє-майбутнє", що не є "сенсацiйним" вiдкриттям Гусерля, адже воно було вiдоме ще Гомеровi i Августину, але нинi стало фiлософським виразом об'єктивної реальностi хронотопу.

Гусерль помiтив важливу рису фiлософського розумiння проблеми часу: у нього "тепер" не нанизується на "тепер", як перлини на нитку, скорiше, окремi часовi поля "перехрещуються": "тепер", яке вiдходить, простирається в "тепер", яке наступає. Виникає безперервний синтез, в якому час конструюється як єднiсть. Вiдтак, з позицiї фiлософського осмислення iсторiї час може розглядатися як видоспецифiчна форма iснування людини, як бiологiчний, соцiальний, культурний хронотоп.

До таких висновкiв приводить неупереджений загальнофiлософський аналiз iсторичних феноменiв i його темпоральних характеристик.

Розумiння ритмiчного характеру iсторичного процесу притаманне багатьом фiлософським школам i дослiдникам iсторiософської проблематики, як з позицiй соцiального редукцiонiзму, так i з точки зору природничого пояснення феномену iсторiї. Але, як з першої, так i з другої позицiй, наявнiсть певних ритмiв в iсторiї не пiддається сумнiву.

В людському буттi вiдбувається постiйне взаємопроникнення бiологiчного i соцiального часу. Бiологiчний час виступає як природний фактор становлення людини. Так, наприклад, В. Вернадський розмежовував бiологiчний час в залежностi вiд процесiв, якi в ньому вiдбуваються, як i суб'єктiв цього процесу.

Це – час iндивiдуального буття, час змiни поколiнь та еволюцiйнi змiни в часi. Причому, як помiтив В. Вернадський, бiологiчнi ритми являють собою фактор природного вiдбору. В часi поєдналися риси корпускулярностi i дискретностi. Спiввiдношення бiологiчного i iсторичного часу – це кардинальна фiлософська проблема, але якщо для iсторикiв уточнення певних дат, хронологiя iсторичних подiй часто має визначальне значення, в межах iсторiософської парадигми вона не є принциповою.

Проблема "iсторичного часу" (термiн давньокитайського iсторiографа Сима Цяня), в фiлософському розумiннi – це проблема визначення напрямiв, стимулiв, характеру iсторичного процесу. Вона не пов'язана напряму з уточненням часових параметрiв певних подiй та феноменiв iсторiї. Але з точки зору загальних закономiрностей розвитку та перспектив подальшого iснування людських спiльнот, темпоральнi характеристики набувають особливого значення. Тобто мова тут йде про "горизонтальнiсть" iсторичного хронотопу в iнтерпретацiї Гусерля. Отже, iсторiя протiкає в часi, i на вiдмiну вiд природного, "пустого", iсторичний – це духовно насичений час. В руслi проблеми часу в нинiшнiй науцi викристалiзувалися певнi пiдходи до її рiшення. Звичайно, вони не могли виникнути з "чистого" небуття, з'явитися "на порожньому мiсцi", їх появi

90 _____________________________ _ __________________________

передували багатовiковi пошуки в цiй галузi. Проблема появи, становлення та зникнення – це одна з вiчних проблем, що хвилювали людство як на пересiчному, так i на фiлософському, рiвнях. Образ Кроноса /Хроноса/, що пожирає своїх дiтей – античне уособлення прадавнього мiфу про невiдворотнiсть часу, про його фатальну могутнiсть i силу, якiй пiдвладне все суще: адже i Ананке, i Геката iснують не iнакше, як в часових вимiрах.

Таким чином, в проблемi iсторичного часу визначилася тенденцiя, прибiчники якої – О. Шпенглер, А. Тойнбi, Е. Касiрер, О. Лосєв,- подiлили час буття людства на Землi на час не – iсторичний, i власне iсторичний.

В початкових i фiнальних обрiях Хроносу iсторiософська думка прагнула вiднайти певнi предметнi форми, "образи", "взiрцi", певнi архетипи, що їх людство пронесло через все своє буття. Це архетипи духовнi, культурнi, нацiональнi, тому сам термiн "iсторiя" в цьому контекстi стає полiсемiчним.

Дзядевич Ю.В. (м. Херсон)Danguliya@mail.ru

ТВОРЧІСТЬ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ МИСТЕЦЬКИХ

СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙВ умовах гуманізації та демократизації суспільства вагоме місце належить

творчій особистості, як носію певних моральних та духовних якостей, ціннісних орієнтацій, високого рівня загальної культури, а також здатної до саморозвитку й самовдосконалення. Ця проблема набирає ще більшої актуальності, коли мова йде про особистість майбутнього фахівця, котрий забезпечує формування інтелектуального потенціалу нації. Успішність майбутньої професійної діяльності студента буде залежати не тільки від ефективного засвоєння знань і умінь, але й від рівня сформованості здатності до подальшого професійно-творчого саморозвитку.

Отже, домінантою навчально-виховного процесу у мистецькій освіті виступає підготовка фахівця, здатного вийти за межі власного предмета, прагнути до творчої самореалізації та усвідомлювати значущість фахових знань у системі культури.

Розробкою понять "творчість", "творча діяльність" як способу ефективної самореалізації та саморозвитку займалися такі вчені, як С. Бондаренко, В. Іванов, А. Маркова, В. Моляко, В. Петровський, В. Роменець, Ю. Чабанський, Є. Шиянов.

У наукових працях В. Андрєєва, А. Брушлінського, М. Віленського, О. Киричук, А. Орлова, Т. Сущенко та ін. розглядається вагоме значення орієнтації студентів на творчу самореалізацію в майбутній професійній діяльності та визначаються шляхи формування творчої особистості у вищому навчальному закладі.

В контексті даного дослідження вважаємо за необхідне звернутися до визначення феномену "творчість" та витоків його виникнення.

Поняття "творчість" було предметом вивчення ще за давніх часів. Вона привертала увагу мислителів багатьох епох розвитку світової культури (Платона, Сократа, І. Канта, Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера та ін.). Вони пов’язували творчість з багатогранною людською діяльністю й великого значення надавали

_____________________________ _ __________________________ 91

художній творчості як засобу досягнення найвищого ступеня пізнання світу.В сучасному світі існує безліч підходів до визначення творчості як

специфічного процесу діяльності. Але в загальному вигляді творчість – це процес створення чогось нового, раніше не відомого. За педагогічним словником педагогічна творчість визначається як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання й навчання [Гончаренко С. У. Український педагогічний словник 1997, с. 152].

Важко переоцінити роль мистецької освіти в формуванні творчої особистості професіонала поліхудожнього профілю. На думку академіка І. Зязюна сутність мистецької освіти полягає у "поєднанні інтелекту і почуттів", в сучасних умовах вона має бути складовою естетичного розвитку особистості, разом з формуванням креативності та культури методологічного мислення, стимулюванням пізнавальної й творчої активності у різних видах життєдіяльності людини [Зязюн І. А. Краса педагогічної дії 1997, с. 103-104 ]".

Таким чином, усвідомлення важливості для сучасного фахівця сформованості та актуалізації його творчого потенціалу, системи духовних цінностей та естетичних смаків, а не тільки його професійного чи художньо-творчого розвитку, зумовлює необхідність в підтримці кожного студента у вибудовуванні його індивідуальної траєкторії на шляху самореалізації, саморозвитку та самовираження. Водночас дане дослідження не вичерпує усіх аспектів даної проблеми та потребує подальшого вивчення.

Доброносова Ю.Д. (м. Київ)ilajali@ukr.net

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ НОВІТНЬОЇ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МЕДІА НА СУЧАСНЕ

МИСТЕЦТВОНа самоідентифікацію, творчі спрямування cучасної людини значно

впливають інформаційно-комунікаційні, віртуальні технології, розмаїття медіа, екранна візуальність як новий модус інтерсуб’єктивності, що не лише інтенсифікують потенціал множинності самототожності особистості, творять нові мистецькі форми, відкривають обрії для синтезу наукової і мистецької творчості, але й трансформують способи сприйняття, спричиняють зміни екзистенціальні. Своєрідною лабораторією є царина творчості, що поєднує медіа, науку, технології, мистецтво у просторі візуальної культури, створеної сучасною культурою екрану, тому актуальним стає філософсько-антропологічне осмислення ефектів її впливу. Але розгляд цього не має обмежуватися вказівками на трансляції сучасними медіа і мистецтвом ідеологічних спрямувань, означуванням медіа-технологій лише як технік або тавруючою критикою алярмістського ґатунку. Ставимо за мету проаналізувати філософсько-антропологічні аспекти впливу культури екрану та новітньої візуальної культури медіа на сучасне мистецтво. Зв'язок між сучасними медіа, новітньою екранною візуальністю та мистецтвом нелінійний, а їх стосунки неоднозначні. Загрозливою може бути не сама техніка (або інформаційно-комунікаційні, віртуальні технології), скоріше – спосіб ставлення до неї (ціннісний та екзистенціальний аспекти її оцінки). Постмодерн значно змінює розуміння споживання, що стає діяльністю з маніпулювання не речами, а їх знаками,

92 _____________________________ _ __________________________

існування яких засвідчують екрани, і самототожності – виводяться на поверхню внутрішні моменти самоідентифікації, ставиться питання про інтерсуб’єктивність та інтерекзистенціальність (Т. Ренч) як фундаментальні ознаки людського. Цінним може стати перехід від поглиблення прірви між гуманітарією та новітніми технологіями, котрі творять екранну візуальність, її гібридні форми (Л. Манович), до розуміння філософсько-антропологічних аспектів впливу множинного контексту медіавізуальності як інтервізуальності. Мистецтво саме є потужним медіа і водночас – чутливим індикатором змін, котрі викликають новітні технології, які проникають в усі види класичних мистецтв, народжуючи нові форми і можливості (поширення екранних візуальних гібридів у кінематографі, фотомистецтві, відео-арті вплив комп’ютерних технологій на стилі музики і роботу із музичним текстом, використання екранної візуальності в театрі, поява відео- та кіберскульптури, застосування інформаційних технологій для творення гіпертекстів у літературі, поєднання культури екрану із новітніми відкриттями у проектах мистецької гри із поверхнею та глибиною – проект "Наномандала", візуалізація внутрішнього простору людського мозку). Сучасне медіа-мистецтво, новітні технології у репрезентації мистецтва класичного підкреслюють гру не лише з органами чуттів, а й з самим їх розумінням, коли завдяки цифровим технологіям ми часто сприймаємо як зображення або звук те, що зображенням або звуком саме по собі не є, і здатності бачити, чути є здатностями бачити або чути певним чином – маємо справу із культурним різновидом чуття і сприйняття, а не лише із співвідношенням органів чуттів або превалюванням котрогось із них. Життя в околі новітньої інтервізуальності призводячи як до продуктивного розширення сприйняття, так і до формування підвладності суб’єкта шляхом організації погляду та перспективи, аж до радикальних змін, поширення "логістики сприйняття", "транс-видимості" (П. Вірільо). Філософсько-антропологічне осмислення перехрестя медіа, науки, технологій, мистецтва має врахувати зміни структури сприйняття, що змінюють і розуміння самототожності, що потребує нового повороту у гуманістиці, бо наново ставить питання екзистенціальної границі людського.

Драгун О.Ю. (м. Київ)eledragun@rambler.ru

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНТЕРАКТИВНОГО ПОЛІЛОГУСучасний етап розвитку українського суспільства характеризується

демократизацією зовнішніх і внутрішніх процесів. Дякуючи свободі слова, питання перетворення країни широко обговорюються на пересічному та офіційному рівнях, у медійних форматах. Одним з провідним засобів організації обміну думками щодо актуальних соціальних проблем є дискурс полілогу. Вважаємо за потрібне звернути увагу на цей феномен. Адже саме у процесі полілогу комуніканти не тільки виявляють власні точки зору, а й формують суспільну думку, яка у свою чергу впливає на логосферу усієї країни, на суспільне життя в цілому. Полілог ми визначаємо як комунікативний дискурс, у якому беруть участь декілька співрозмовників, що об’єднуються в групу, аудиторію, колектив. Себто, інтерактивний полілог – це не що інше, ніж колективне обговорення проблем. Поняття "творчість" інтерпретуємо як діяльність, що породжує інновації. Метою нашої роботи є виявлення інноваційного потенціалу

_____________________________ _ __________________________ 93

інтерактивного полілогу. Питання творчості у процесі комунікації здавна хвилювало мислителів. Ще

Л.Фейербах, роблячи акцент на ідеї універсальності людських сутнісних сил, обстоював ідею про органічний зв'язок творчості з діалоговою формою стосунків між людьми. Гегель розглядав творчість як діяльність, що розвиває світ на базі внутрішніх протилежностей. На думку А. Маслоу, умовою оздоровлення суспільства є розвиток в людині творчого начала, самоактуалізації у комунікативному єднанні із соціумом. К. Левін стверджував, що саме групова дискусія залучає людей до розв’язання соціально значущих проблем. Що ж нового може породити полілог? Ми вважаємо, що головними інноваціями цього дискурсу є відкриття спільних підстав у поглядах співрозмовників, а також – яскраве висвітлення особистісних рис комунікантів та їхніх соціальних ролей. Ніякі інші форми спілкування не дають настільки чіткі обрії зазначених нами явищ. Зауважимо також, що у політичних ток-шоу-полілогах дуже часто замість винайдення загальних підстав учасники лише підтверджують свої конфліктні позиції у владних стосунках, й ці підтвердження політичних ролей стають істинами для споживачів інформації. Дякуючи цьому, глядач може робити висновок "хто є хто". Адже атмосфера широкого полілогу, наявність публіки, відчуття величезної аудиторії поза кадром спонукають співрозмовників виявляти типові алгоритми поведінки й аргументації.

Сучасні полілоги – це і прес-конференції, і брифінги, "гарячі лінії" і прямі ефіри у ЗМІ, інтернет-форуми тощо. Принцип колективного обговорення використовується також у ділових іграх на кшталт мозкової атаки, мозкового штурму, брейн-рінгу. У процесі ділової гри "мозкова атака", наприклад, у бізнес-корпорації колеги здатні виробити найбільш ефективний алгоритм діяльності, створити принципово нові форми презентації, реклами, позиціювання своїх послуг або товарів. Неабиякий творчий потенціал має й така класична форма полілогу як диспут – публічна суперечка з наукових чи суспільно значущих тем. Учасники диспуту, зіставляючи суперечливі судження, приходять до загального рішення, встановлюють істину або фіксують перевагу однієї з позицій. Взагалі, при наявності можливостей колективного обговорення проблем у будь-якому колективі його учасники отримують шанс долати формальність, шаблонність спілкування. Діяльність колективу стає мотивованою, креативною. Колективна творчість виступає згодом як показник рівня розвитку колективного мислення, а зрештою й успіху.

Отже, творчість – це особистісна креативна діяльність, а творчість великої кількості людей – співтворчість. Інтерактивний полілог в ідеалі повинен спонукати саме до співтворчості, сприяти симетричному спілкуванню людей, виробленню кожним учасником свого власного погляду на речі, підвищенню інтелекту, соціальної активності. Розвиток полілогічної культури є одним з чинником підвищення загальносуспільної культури, зокрема, культури комунікації в нашій державі.

Драник О.М. (м. Київ)olyashepelko@ukr.net

94 _____________________________ _ __________________________

ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

В процесі історичного розвитку суспільства склалися різноманітні теорії та практики виховання та навчання людини. Цей процес безкінечний, проте необхідний. Пошук та реалізація нових парадигм навчання – це вимоги часу та суспільства, яке безперервно змінюється, так само як і його потреби.

Модернізація вищої (і не лише вищої) освіти в Україні – це стратегічний та пріоритетний напрям розвитку нашої держави. Адже саме освітня сфера є осередком пошуку нових знань та втілення їх в життя, а в умовах стрімких темпів науково-технічного розвитку людства, роль освіти та науки як ніколи важливі.

В Україні досі триває процес модернізації освіти, створюються умови для її ефективного функціонування. Адже якісне навчання та виховання – це не лише запорука розвитку культурної складової суспільства, а перед усім – науково-технічної, яка в свою чергу покликана забезпечити сталий розвиток суспільства та динамічний розвиток суспільних знань.

Загальновідомо, що навчання – це пізнавальний процес, який є відображенням об’єктивного світу у свідомості людини. Творчість, як єдність пізнання та перетворення, ускладнена аналізом та синтезом, є творенням чогось нового. В процесі творчості не лише пізнаються умови, причини виникнення та існування навколишньої дійсності, а й виникають об’єктивно-суб’єктивні відносини між творцем та об’єктом творчості. Обов’язковою складовою творчого мислення є не лише знання, а й розвинені уява та фантазія, які дають можливість людині "ширше" дивитись на світ, абстрагуватись, пізнавати саму суть речей. Альберт Ейнштейн стверджував: "Уява (фантазія) є важливішою за знання, бо знання має межі. Тим часом уява охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції".

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок, що важливою умовою отримання якісних та фундаментальних знань, а в подальшому і продуктивне їх застосування, є необхідність активізації творчого потенціалу в процесі отримання знань.

Проте, для сучасного стану системи вищої освіти в Україні, на жаль, характерні такі негативні явища як низький рівень формування та набуття нових знань, так як розвиток творчої активності студентства характеризується опосередкованим ставленням до здобуття освіти, яка повністю позбута таких важливих складових як самоосвіта та самопізнання. Процес навчання зводиться до вгадування правильних відповідей, до отримання готової інформації (дезінформації), до відвідування занять та "заробляння" балів. Творча компонента повністю "випала" з цього процесу, так само як і самостійне здобуття знань, їх осмислення та продукування. Метою навчання стало лише отримання диплому, а не прагнення стати мислячою розумною людиною, яка здатна проявляти "силу судження".

Якщо згадати відому цитату К. Маркса: "Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість", то можна дійти висновку, що сучасне буття тих, хто здобуває освіту, набуло перетвореної форми цього процесу, він просто імітується, а не здійснюється, відбувається. Як результат, людина отримує певну кількість знань, відомостей, інформації, проте не

_____________________________ _ __________________________ 95

в змозі їх застосувати, адже спосіб їх здобуття є штучним та пасивним. Як відомо, вищою метою освіти є формування всебічно розвинутої

повноцінної особистості. В сучасних умовах це досить складне завдання, допомогти вирішити яке може розкриття всього того потенціалу, який акумулює в собі творчість. Як зазначає Б.В. Новіков: "Саме вона є способом буття людини, є основою утвердження останньої в якості соціально-активної, соціально-відповідальної, а, відтак – повноцінної особистості".

Дырда А.И. (г. Киев)dalexnatali@ukr.net

ЧТО ЛИШАЕТ ТВОРЧЕСТВО ТВОРЧЕСТВА?Проблема творчества начинается с творчества определения самого

творчества. Предлагаются различные дефиниции и критерии оценки творческого процесса от устоявшегося понимания творчества как создания чего-то принципиально нового, что в корне меняет представление людей об окружающем природном и социальном мире, до "экзотических" определений. Даже серьезные ученые, достигшие известных результатов в своей профессиональной деятельности, не устояли перед искушением соригинальничать в определении творчества. Так, в статье Д.Чернавского и Н.Чернавской "Проблемы творчества с точки зрения синергетики" можем прочесть следующее: "перед актом творчества он (человек – А.Д.) переживает состояние нервозности, неуверенности, растерянности, в течение которых происходит хаотический поиск выхода. В конце этой стадии наступает "момент истины" (озарения) и "внутренний голос" подсказывает решение. Выходу из этого состояния может способствовать внешний стимул типа встряски (как правило непредвиденной и неожиданной)" [Д.С.Чернавский и Н.М.Чернавская. "Проблема творчества с точки зрения синергетики". – http://ezotera.ariom.ru/2006/05/11/print:page,1, chernavsky.html].

Исходя из подобного определения акта творчества можно утверждать, что чаще всего этот акт происходит, например, в маршрутном такси, когда после встряски, как правило, непредвиденной и неожиданной, "внутренний голос" подсказывает срочно покинуть данное транспортное средство. Это было бы смешно, но подобное определение актов творчества свидетельствует всего лишь об одном – насколько загадочен и труден для логического понимания этот удивительный процесс. Не случайно очень распространенной особенностью научного творчества считают, например, интеллектуальную интуицию, выходящую за рамки формально-логических определений.

Другие ученые сводят творчество к его результату: чем более общезначимый результат, тем на более высокой ступени находится творчество. Приводятся примеры гениальных ученых, которые перевернули наши представления о природной и социальной действительности. Но уже сами эти примеры служат основанием утверждения того, что реальным, действительным творчеством занимались гениальные одиночки (хотя никто не отменял элемент случайности научного открытия), а остальная масса ученых всего лишь "собиратели" научных фактов или интерпретаторы гениальных ученых. Никто не отрицает роли и значения гениев в науке, но можно ли на этом основании делать вывод, что остальные ученые и ученики (а мы рассматриваем категорию творчества только применительно к науке и образованию) не вовлечены в акты творчества. На наш

96 _____________________________ _ __________________________

взгляд, категорически нет. Под творчеством мы понимаем целенаправленную человеческую познавательную деятельность вне зависимости от того, идет ли речь о "переднем" крае науки или об изучении "устоявшегося" знания в той или иной дисциплине. В.И.Ленин писал: "Сознание человека не только отражает мир, но и творит его…" [Ленин В.И., Полное собрание сочинений, 5 издание, том 29, стр.194]. В этих ленинских словах выражается сама сущность творческого процесса как деятельного отношения сознания к действительности.

Что же мешает творчеству стать подлинным творчеством? Как это ни парадоксально звучит, но зачастую таким тормозом выступает сама система образования. Приходиться констатировать, что все "нововведения", "эксперименты с образованием" принесли больше вреда, чем пользы. При всем уважении к школе и школьным учителям необходимо констатировать, что сама система учит не думать, не мыслить, не воображать, не фантазировать, не пропускать знания через свое "Я", через свою "душу", а бездумно, школярски заучивать учебный материал. Образование, обучение становится не внутренней потребностью, а внешней необходимостью. Система тестирования "убивает" творчество. Школярство в обучении приводит к школярству в головах. Дальше – больше. Система поступления одновременно в несколько вузов, на несколько специальностей нивелирует высшую школу, опошляет ее. Плюс, ко всему прочему, везде развешаны объявления о написании за деньги курсовых, дипломных, кандидатских работ. О каком творчестве может идти речь?

Неудивительно, что студентов тысячи, а Королевых, Янгелей, Менделеевых пока не видно. Определенную лепту в такое положение вещей внесла и узкая специализация. В общем то – это естественный процесс, но чреватый многими негативными последствиями. Возникает закономерный вопрос: что делать?

Ответ тривиальный, но, на наш взгляд, не потерявший своей актуальности в наших реалиях. Необходимо внести изменения в программы школьного и высшего образования. Не уменьшать, а, наоборот, увеличивать количество часов на изучение философских дисциплин и, в первую очередь, материалистической философии и главного ее достижения – материалистической диалектики. Конечно, само по себе увеличение количества часов автоматически не ведет к формированию творческой личности. Но знание философии, диалектики – это необходимый этап ее формирования.

Не случайно, выдающиеся ученые В.Гейзенберг, А.Энштейн, М.Борн, С.Капица и другие не просто изучали философию, а придавали ей первостепенное значение в деле формирования творческой личности. На таких примерах нужно и должно учиться.

Єрега О.М. (м.Київ)yerega@ukr.net

ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ МІНЛИВОГО СВІТУ

Коли мова йде про третє тисячоліття, то в першу чергу його асоціюють з явищем глобалізації, яка все більше і більше здійснює вплив на функціонуючи у світі цінності. Глобалізація створює новий світогляд і призводить до значних зсувів у сфері ціннісних орієнтацій суспільства.

_____________________________ _ __________________________ 97

Масштабні зміни, зумовлені технічно-науковим прогресом та розвитком інформаційних технологій торкнулись і такої прагматичної сфери людської життєдіяльності як освіта. У зв'язку з цим педагогічні науки виходять за рамки своїх першочергових функцій – виховання та навчання – і ставлять перед собою нове завдання: торетично обгрунтувати і практично реалізувати таке навчання, яке б забезпечило формування особистості, що володіє високими духовними потребами, розвинутими пізнавальними здібностями та креативністю. Такі методи набувають інноваційного характеру, так як їх метою є всебічний розвиток особистості високоморальної та високопрофесійної.

Є.П. Ільїн визначає креативність як творчі здібності індивіда, що характеризуються готовністю до створення принципово нових ідей, що відрізняються від традиційних чи прийнятих схем мислення і входять в структуру обдарованності в якості незалежного фактору, а також здатність вирішувати проблеми, які виникають всередині статичних систем [Ильин Е.П. Психология творчества, креативности, одаренности, 2009; 78с.].

Виникає природнє запитання: чи існує зв'язок між моральними і творчими якостями особистості?

Х.-М. Вегас вважає, що цінності являються первинними данними, які зявились в нашому практичному досвіді. А оскільки наш перший і спонтанний контакт з реальністю є практичним, то цілком нормально, що першим в поле нашого зору потрапляють її значимі і мотивуючі аспекти, її цінності, при чому ще до того, наголошує автор, як настає ясне сприйняття і розуміння природи цінного предмету [Вегас Х. М. Ценности и воспитание. Критика нравственного релятивизма, 2007; 103].

Так, можна стверджувати, що творчі задатки подібно моральним є рівномірно розділеними між усіма людьми, і в процесі соціалізації людина, спираючись на базові принципи добра і зла, приймає рішення і виробляє стиль поведінки відповідно до своїх ціннісних орієнтацій та креативності, які в даному контексті накладаються, взаємозумовлюють і доповнюють одні одних.

Але якими якостями повинна володіти людина, щоб її можна було визначити як творчу?

На думку В.Г. Березіна та інших дослідників, до якостей творчої особистості відносять [Березин В.Г. и др. Детство творческой личности, 2000; 31с.]: наявність нової чи недосягнутої суспільно корисної мети; наявність програми досягнення поставленної мети і контролю за її виконнанням; виконання величезного об'єму роботи для здійснення планів; вміння сирішувати завдання, які трапляються на шляху до мети; здатність відстоювати свої ідеї, переносити суспільне невизнання, нерозуміння вибраного шляху, вірність меті; відповідність досягнутих результатів (чи їх масштабу) поставленній меті.

Таким чином, сучасний етап розвитку суспільства характеризується фундаментальними змінами в соціокультурній, освітній, науковій сфері, оскільки змінюється основа носія інформації та приходить інша форма організації знань. Людина як суб'єкт об'єктивного світу є його відображенням; в своєму творчому розвитку проходить через призму аксіології.

Жеребко І.С. (м. Київ)zherebulka.smile@gmail.com

98 _____________________________ _ __________________________

ФЕНОМЕН ТВОРЧОСТІ ЯК ПЕРЕДУМОВА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Питання творчості хвилювало людину ще з античних часів. Доказ цього ми знаходимо у вченні Платона, який стверджував, що: "Всякий переход из небытия в бытие – это творчество, и, следовательно, создание любых произведений искусства и ремесла можно назвать творчеством, а всех создателей – их творцами". [Платон "Пир", 19]. Ідеї, висловлені мислителем не втратили своєї актуальності і до сьогоднішнього дня.

Категорія творчості поступово стає ключовою не тільки в розумінні динаміки соціально-історичних процесів та перспектив розвитку особистості, а й в осмисленні світового суспільного устрою в цілому, постійного зв’язку її творчого потенціалу з інноваційною винахідницькою діяльністю людини.

Першоджерелом найвеличніших відкриттів та досягнень людства у всіх сферах культури, науки та техніки, мистецтва є раптове осяяння – творчість. Оскільки, основним завданням творчості, особливо наукової, є розширення, а в деяких випадках і руйнування, тих обмежень та границь існуючих аксіом задля створення нових, здатних допомогти у вирішенні задач, досі ще невирішених.

У своїй повсякденності людина займається буденною діяльністю, хоча основним її завданням повинно стати прагнення до самовдосконалення, прагнення віднайти і осягнути власну творчу сутність. Результативність будь-якої творчості, в тому числі і наукової, залежить від тих знань і вмінь, які в процесі пізнання отримує людина та їх свідомого застосування на практиці.

Процес глобалізації, що характеризується високим рівнем розвитку інформаційних технологій та засобів спілкування, дозволив людству отримати колосальні можливості для швидкого розвитку та покращення якості життя. Проте, на жаль, вітчизняна наука страждає від нестачі кваліфікованих спеціалістів. А де їх взяти, коли сучасна система отримання вищої освіти працює по принципу лотереї – куди візьмуть, туди і піду. У цьому випадку не йде мова про вибір і свободу. Люди у своїй більшості – ляльки з шаблонним мисленням, гвинтики в механізмі, який носить назву капіталістичне суспільство, взаємовідносини в якому регулюються поняттями купівлі-продажу, які в свою чергу є абсолютно антитворчими. Ще Платон писав про наявність в людині двох "начал": вродженого – прагнення до насолоди та набутого – прагнення до блага. І саме боротьба цих двох відчуттів визначає динаміку людської творчості. В сучасному суспільстві, на жаль, переважає останнє. Ось чому дуже важливо, щоб людина самостійно обирала майбутнє поприще своєї діяльності, прислухалася до себе, оскільки лише свідомий вибір сприятиме свободі особистості та розвитку її творчого потенціалу в майбутньому.

Творчість можлива лише завдяки вільному волевиявленню особистості. Творчість – це спосіб буття людини в умовах, де і коли вона насправді спроможна бути і є суб’єктом свободотворчості. При цьому необхідно пояснити, що розуміння свободи включає в себе як свободу по відношенню до тієї об’єктивної реальності, яка є скарбом людського культуротворення, джерелом та предметом практично-духовної формотворчості, так і по відношенню до того суспільства, тих соціальних відносин і зв’язків учасником яких він безпосередньо є.

Головне, необхідно пам’ятати. що: "Творчество как способ бытия

_____________________________ _ __________________________ 99

действительного гуманизма, творчество сущее в форме практической всеобщности – вот цель и смисл становлення действительной истории. Но: можно творить, а можно – вытворять" [Новиков Б.В. "Творить или вытворять?", 2010, 290]. Оскільки, не тільки спосіб буття повинен бути гідним людини, а й людина, в свою чергу, повинна бути гідна способу свого буття – творчості.

Жирун О.А. (м. Київ)greenery@ua.fm

САМООСВІТА ЯК ТВОРЧІСТЬРозвиток творчого потенціалу особистості студента – нагальна умова

підвищення якості вищої освіти. Адже рівнем розвитку умінь та навичок визначається загальна культура особистості та її професійна майстерність, необхідною складовою якої є творчість, що проявляється в практичному мисленні.

Якість сучасної освіти треба оцінювати перш за все за мірою її творчого ставлення до знань та вмінням самостійно поповнювати знання. Саме тому формування особистості студента зумовлено значною мірою його власною діяльністю учіння та самовиховання зокрема.

Для успішної самоосвіти необхідний певний рівень розвитку пізнавальної активності з урахуванням у навчальному процесі елементів проблемності та диференційного підходу. Передумовами самоосвіти є готовність здійснювати навчальну діяльність, високий рівень навчальної мотивації та спрямованість особистості у процесі самопідготовки. Але така готовність, як і вміння використовувати набуті знання у процесі самопідготовки, вимагають спеціальної роботи в умовах вищого навчального закладу. До того ж самоосвіта сприяє адекватній оцінці своїх досягнень, що виступає головним стимулом у подальшій самоосвіті та самовдосконаленні.

Таким чином, самоосвіта виступає як невід’ємна складова професійної самореалізації майбутніх фахівців.

Жулай В.И. (г. Киев)julay66@mail.ru

ЭПОХА САМОВЫРАЖЕНИЯXXI век – век массовых коммуникаций, в основе которых – новейшие

информационные технологии, принёс уникальную возможность самовыражения широких масс. Открытость глобального общения в социальной сети положила конец атомизированному человеку XX века. Новый человек, ввергнутый в бездонную пучину сети стремится выделиться, запомниться, отличаться от других – он жаждет признания. Компьютерные технологии открывают перед ним неиссякаемые возможности на этом пути. Каждый пользователь интернета может открыть собственный сайт или блог, поместить там свои фотографии, музыку, стихи, прозу. В отличие от бумажных носителей, которые имеют ряд ограничений, подобных высказываниям в русских народных пословицах: "Написано пером – не вырубишь топором", электронные записи можно корректировать до бесконечности, как текстовые файлы так и фотографии, музыку и видеозаписи. Самое важное преимущество, которое дают социальные сети – это возможность получения обратной связи, притом быстрой обратной связи. Общение в сети

100 _____________________________ _ __________________________

породило появление особого сленга, этикета общения и особой субкультуры. Благодаря интернет-технологиям широкие массы получили возможность создания собственного договора, который отличается по своей сути от теории общественного договора, порождающего власть. Подобный "новый договор" оставляет возможность к неограниченной свободе в договоре (каждый участник договора может выйти из него в любую минуту без каких-либо последствий). Принцип построения нового социального договора открывает возможность создания реального открытого общества автономных самодостаточных субъектов, которые в одинаковой степени имеют доступ к разносторонней информации. Если в предшествующие века необходимо было заслужить право на доступ к информации в силу разных причин и возможностей, то современные интерент-ресурсы предлагают открытый доступ к необъятному её количеству. Если с одной стороны сама информация, в силу доступности обесценивается, то с другой стороны – растёт ценность самого человека, можно говорить о новом антропологическом повороте. Утрачивая свою самоценность, информация становится на службу отдельному субъекту, тем самым усиливая его значимость. Благодаря интернету, отдельный человек получил возможность не только самовыражаться, наращивая собственный багаж знаний, но и обмениваться продуктами собственного самовыражения. Не случайно в сети растёт количество индивидуальных интернет-магазинов, в которых много товаров ручной работы, научиться которой также возможно из мастер-классов, вебинаров или видеозаписей. Сегодня всё чаще работодатели отказываются от содержания дорогостоящих офисов, получая выполненную работу из сети, особенно эта тенденция возросла в период экономического кризиса. В современной Украине, которая оказалась на задворках социально-экономического развития, творчество в сети может стать достойной альтернативой расширения собственных возможностей граждан благодаря созданию собственных проектов для получения собственной прибыли. Именно творческое совершенствование личности делает человека самодостаточным субъектом свободного общества. Благодаря доступности современных технологий стало доступным право на самовыражение и признание среди широких масс, что в свою очередь несомненно будет повышать критерий оценки собственных достижений. Если XX век прошёл под знаком общего упадка культуры, то в XXI веке открываются серьезные перспективы подъёма всеобщей культуры. Если XX век прошёл под знаком воли к власти, то в XXI веке мы становимся свидетелями возрастающей воли к творчеству.

Заєць Р.В. (м. Київ)romanzaets@gmail.com

ПРО СЕРВІЛЬНІСТЬ НАУКИ ТА ІННОВАТИКИ У СПОЖИВАЦЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Аналізуються тенденції розвитку споживацького суспільства, що є антиподом екологічно стійкого суспільства, а також сервільність тої частини науки та інноватики, яка підпорядкована бізнесу, орієнтована на підтримання процесів створення і розповсюдження товарів і послуг. Поглиблення такого аналізу надасть повчальні висновки і рекомендації щодо корегування соціальної і науково-технічної та інноваціонної політики України, яка стала на шлях створення

_____________________________ _ __________________________ 101

споживацького суспільства.У споживацькому суспільстві вдосконалення виробництва на базі знань і

інновацій здійснюється заради відомої кінцевої мети – розширення різноманіття та обсягів товарів і послуг та зон комфорту, а нарешті – отримання прибутків. Ринкова логіка спонукає науку виробляти якомога "більше і краще" (знань, ноу-хау, нових технологій, засобів задоволення особистих і корпоративних потреб), а вчених "прагнути бути першими". Логіка конкуренції спонукає дослідників і проектантів до постійного створення штучних потреб, задоволення яких не відповідає природній сутності людини, перетворює людину у все більш штучну істоту і відриває її від природи.

Проте науковий і бізнесовий авангард розвинутих країн постійно наголошує про те, що темпи сучасного інновативного розвитку виробництва не є задовільними, що треба прискорити продукування нових знань та їх перетворення у інновації, а, нарешті, у нові товари і послуги та прибутки від їх продажу. Двигуном цього процесу у новітній час є не стільки реальні людські потреби, скільки могутній анонімний ринковий механізм, якій працює за принципом гонитви за прибутком. Доречно зазначити, що значна частина життєво важливих потреб людей у індустріальних країнах задовольняється на достатньо високому рівні у порівнянні з минулими часами. Вони задовольняються на незрівнянно високих рівнях порівняно з тими, що зараз притаманні країнам "третього світу".

Проте безперервним є створення й розпалювання нових потреб, якій є головним процесом розширення бізнесу і ринку та розкручування технологічного Молоху (за термінологією Дж. Мандера [Мандер Дж. Когда не остаётся ничего святого. Провал технологий и судьба коренных народов / Пер. с англ. В.И. Постникова. – К.: ЕкоПраво-Киев, 2007. – 336 с.]). Цей процес протягом кількох десятиріч перетворив індустріально-ринкові суспільства у споживацькі спільноти, які не мають будь-яких обмежень у витратах гео- і біоресурсів та псуванні природного середовища. Найбільш яскравим наслідком цього є сучасні зміни клімату (наслідки яких зараз не передбачені). Лише за явними ознаками зворотної дій з боку порушених природних механізмів на суспільство воно починає шукати засоби корегування власної поведінки стосовно довкілля, структур виробництва і споживання.

Важливою особливістю людини сучасного споживацького суспільства є її підкореність впливам ззовні, звідки формуються, підтримуються і модифікуються її споживацькі потреби. Над цим у різних секторах екноміки і мас-медіа працюють цілі армади "дизайнерів потреб", яких обслуговує певні кола представників гуманітарних наук. При визначенні напрямів і цілей своєї діяльності вони виходять з апріорної установки на розширення потреб споживачів: питання "що у нас є?" уступає за актуальністю питанню "чого б нам ще хотілось би?" [Моль А. Социодинамика культуры / Пер. с фран. – М.: Прогресс, 1973. – C. 349]. Ангажовані виробниками і продавцями товарів певні області індивідуальної і соціальної психології стали полем численних досліджень, спрямованих на створення і постійне вдосконалення засобів і маніпулятивних технік для реклами і маркетингу. "Весь маркетинг побудовано на ідеї, що у споживача має бути бажання придбавати нові продукти і бренди, і якщо у споживача такого бажання нема, його необхідно стимулювати" [3, с. 136–137].

Створення і просування товару-інновації до споживача є головним правилом

102 _____________________________ _ __________________________

сучасної ринкової економіки. Ринкове гасло "потрібні нові речи й ще більше нових речей" підказує стратегію поведінки товаровиробникам і маркетологам. Вони розуміють – "щоб підтримувати постійну динаміку ринку, необхідно стимулювати у споживачів бажання і готовність сприймати інновацію" [Шмигин И. Философия потребления / Пер. с англ. – Х.: Изд-во "Гуманитарный Центр", 2009. – C. 137]. Саме ця мета визначає численні теоретичні та емпіричні дослідження ринку та поведінки покупця. Завдяки правилу: "Основна проблема сучасного маркетингу – це успішність інновації та розуміння реакції споживача на інновацію" [там само, с. 136] споживач стає центром уваги дослідників з різних напрямів гуманітарних та соціальних наук, так чи інакше пов'язаних з ринком. Показово, що ринково орієнтовані дослідники класифікують і вивчають споживачів, перш за все, за тими ознаками, які характеризують сприйняття речей-інновацій і послуг-інновацій, ступень задоволення від їх використання, купівельну поведінку тощо.

На цьому полі досліджень сформувалися таки обслуговуючі маркетинг наукові дисципліни як психологія споживання, соціологія споживання та багато пов'язаних з ними методик аналізу та прогнозування ринку за якісними і кількісними показниками. Вони ретельно вивчають феномен інновації на ринку та у суспільному житті, механізми сприйняття та засвоєння інновацій різними групами споживачів. Природно, що всі отримані при цьому знання мають маніпулятивний характер і слугують прагматичній меті корпорацій – забезпечити просування вже створених інновацій та отримати якомога більші прибутки, а також інформацію щодо створення майбутніх виробів та розширення ринків.

Природно, поза межами професійної уваги маркетологів лишаються здоров'я людей, безпека їх життєдіяльності, стан довкілля, середньо- та довгострокові витрати ресурсів на виробництво товарів, а також витрати на утилізацію товарів, які перетворюються на відходи у поточний час та у перспективі. Проте над цим замислюється все більша кількість людей, які усвідомлюють, що вони мешкають не тільки серед товарів і послуг, а, перш за все, у природному середовищі, яке безперервно псується під тиском масового виробництва і споживання. До того ж вони дізнаються, що погіршення екологічних умов життя людей не можна суттєво компенсувати за багатьма параметрами середовища, важливими для здоров’я і гідного самопочуття людини. За допомогою існуючих зараз технологій це можливо лише частково та протягом тривалого часу і при вельми значних фінансових і матеріальних витратах.

Зезенько Л.О. (г. Киев)lulusik_10@mail.ru

МОГУТ ЛИ ВСЕ БЫТЬ ТАЛАНТЛИВЫМИ?Перед тем, как приступить к такому сложному, и интересному вопросу,

позволю себе небольшое отступление. Хочу изначально для себя, а так как пишу вам, то и для вас, разъяснить понятие "таланта". Что это? Одно из умений человека или его качество? Или, может, просто способность, данная человеку от рождения, которую он использует, либо нет? Скорее всего, талант – это результат труда человека в той или иной сфере деятельности, который проявляется не обязательно с рождения. Современные ученые разделяют талант на категории, некоторые делят на типы, но все же суть таланта, цель, которую он несет – неизменна во все времена. Талант делает человека истинно счастливым, а в этом и заключается весь

_____________________________ _ __________________________ 103

смысл человеческого бытия, имеется в виду жизни нормального человека, то есть гения. Всем известно утверждение: "Гений – это нормальный человек, все остальные – отклонение от нормы" (У. – С. Моэм). Так могут ли все быть гениями? Могут ли все быть талантливыми?

Не я первая, не я последняя задаюсь этим вопросом. Существует несколько теорий, согласно которым только шесть процентов всего населения нашей планеты с самого своего рождения награждены таким богатством, как талант. Сегодня в нашем обществе сложилось такое мнение, что если к некоторому периоду жизни (каждый определяет его сам) талант никаким образом не проявился, значит, ты родился не под тем знаком, и на этом все поиски возможностей заканчиваются. Но неспособных людей от природы нет. Каждый из нас может развивать математические способности, философское мышление, музыкальные и художественные способности и так далее. А отсюда следует простой вывод: можно научить ребенка, да и не только ребенка, чему-либо, в том числе и мышлению, развить любые способности. Чтобы это совершить, нужно внимательно относиться к индивидуальности ребенка. Старая педагогика называла такое воспитание "любовью". Но мне кажется, как бы этот процесс не называли, важно, чтобы цель была достигнута. Теперь надо выяснить, кто же будет воспитывать? Нужен педагог, который умел бы прививать любовь к науке. А этому тоже надо учиться, ведь даже Маркс еще говорил, что воспитателя надо воспитывать.

И все-таки, талант – это подарок от Бога избранным? Подарок папы и мамы? Или это – способность каждого от природы?

Талантливы абсолютно все! Я, вы, мы…все! Так же, как и способны к проявлению себя в разных сферах жизни тоже абсолютно все! Другое дело – наши природные задатки. Понятно, что нужны нормальное как физическое, так и психическое здоровья, нормальное функционирование мозга, но это все, в чем заключаются природные задатки, о которых так любят рассуждать люди.

Считаю, что каждый из нас должен понимать: будущее начинается прямо сейчас. Каждый из нас должен реализовать право на выбор профессии, на труд по призванию, на самоутверждение, на творчество. Но главное чтобы наше творить не переросло в вытворять. А это уже зависит не только от нас, но и от того целого, составляющей которого каждый из нас является: общества. От его гуманистичности, негуманистичности, либо антигуманстичности.

Злочевський В.М. (м. Київ)zlochvlad@ukr.net

ЕФЕКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ОСВІТИ ЯК ЗАПОРУКА РОЗКРИТТЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

В рамках сучасних інтегративних процесів, які відбуваються в українському суспільстві, знання та інформація як основний капітал, що визначає динаміку розвитку науки та виробництва, займає провідне місце в процесі соціально-економічного розвитку країни. Такі сутнісні перетворення визначають конкурентоздатність професіонала, попит на висококваліфікованих спеціалістів. Епоха інформаційного суспільства формує якісні зміни освітніх технологій, котрі висувають задачу виховати активного учасника суспільства. Інститут освіти

104 _____________________________ _ __________________________

завжди відіграє роль формотворчого чинника суспільного розвитку, оскільки це "основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і народжує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства" [Національна доктрина розвитку освіти. Указ президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002 //Дошкільне виховання. – 2002. – № 7]. Саме тому освіта стає стратегічним напрямом розвитку суспільства завдяки вихованню професіоналів нового рівня шляхом синтезу інформаційно-комунікативних технологій та творчого потенціалу особистості.

Розвиток новітніх освітніх технологій дозволяє стимулювати глобалізацію світової економіки, змінювати ринок праці шляхом миттєвого розповсюдження нових знань, що збільшує вимоги до закладів вищої освіти, а відповідно і знижує попит на малокваліфіковану працю, орієнтуючи ВНЗ на виховання творчої особистості. Сучасна система освіти, беручи напрямок на нові інформаційні методи, дозволить найбільш ефективно реалізувати можливості, закладені в інноваційних особистісно-орієнтованих педагогічних технологіях, основним здобуттям яких є перехід від пасивного сприйняття інформації до самостійної наукової діяльності, використовуючи отримані знання на практиці. Як відмічає В.В. Бєлова: "основу сучасної системи освіти має складати гуманітарний досвід особистості, відображаючий становлення рефлексивної свідомості (самосвідомість) і суб’єкт-суб’єктне культуротворення (співтворчість)"[ Белова В.В. Гуманитарное образование: текстуально-диалогическая модель //Педагогика, № 6, 2007. – С.19].

Сучасний професіонал має володіти вміння використовувати інноваційні технології, чітко в усвідомлювати, де і яким чином знання можуть бути використані в оточуючій дійсності, здатен генерувати нові ідеї, творчо мислити, компетентно працювати з інформацією, комунікабельність в різних соціальних групах, вміння працювати спільно в різних сферах, попереджувати конфліктні ситуації чи вміло виходити з них.

Слід також пам'ятати, що використання будь-яких новітніх технологій в освіті має надавати приорітет чуттєвому осягненю процесу пізнання, розвитку мислення та оволодіння навичками самостійного абстрактно-теоретичного мислення. Феноменом інформаційної епохи сьогодні призводить до нагальної потреби у формуванні цілісної системи масових комунікацій суспільства, що забеспечить продуктивний процес освіти.

Інформатизація на сучаному етапі розвитку освітніх технологій дає змогу створити умови для перебудови пізнавальної діяльності і посилення інтелектуальних можливостей студентів, підготувати всебічнорозвинутого професіонала, розкрити творчий потенціал особистості і як наслідок підвищити рівень конкурентоспроможності та професіоналізму на світовому ринку праці.

Золотухін І.К. (м. Київ)zolik_60@mail.ru

_____________________________ _ __________________________ 105

ЛАБОРАТОРІЯ САМОДІЯЛЬНОЇ КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОСТІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ НАСТУПНИХ

ПОКОЛІНЬТворчість як суспільний багатовимірний та безмежний ресурс, який належить

спільноті, реалізується у суспільній свідомості, потребує наукового дослідження, сучасного упорядкування, активізації використання та багатопланової підтримки розвитку.

Сьогодні спільноті варто уяснити в гуманістичному сенсі, "що сприяє, а що суперечить поставанню практичної всезагальності творчості"[Новиков Б.В. Не шутите, согнём.,Киев-2003, стор. 176,166], що потребує відліку в процесі творчості на будь-якій площині та напрямку творчої діяльності.

Творчість у філософському розумінні форми розвитку та способі буття дійсного гуманізму вимірюється (зазвичай в умовах різноманітної невизначеності) здійсненням діалектичної суперечності, "як діалектичне відношення протилежностей єдиної сутності: належного і сущого, потреб і спромог, реальності і дійсності, практики і теорії, опредметнення і розпредметнення, роду і індивіда, необхідності і свободи, сутності і існування тощо" [там само].

Визначення, пошук та позиціонування джерел творчості на картах суспільної свідомості, їх реєстрова підтримка, послідовна та планова розробка стратегічного ресурсу, убезпечування їх істинності, правозахищеності та сталої відновлюваності мають сприяти бережливому, екологічному та відповідальному ставленню до індивідуальної, колективної, громадської, партійної та державної творчості;

Розробка зрілих творчих процесів самодіяльного розподілу праці в різноманітних сферах і напрямках діяльності дозволить: гармонійно інтегрувати їх у регіональних, галузевих, відомчих та загального користування розподілених інформаційних мережах за рахунок використання спеціального програмного забезпечення по типу XMind за підтримки різних по складності операційних систем; суттєво активізувати та примножити процеси самодіяльності на шляху до свідомого самоуправління, професійної незастійності та діалектичного порозуміння (впродовж сесій творчого пошуку, "мозкового штурму", рейтингового голосування, наради та експертного та аналітичного оцінювання); ефективно радитись при підготовці та прийнятті рішень відповідальними особами стосовно творчого, виробничого, дослідницького та багатьох інших процесів; ергономічно та естетично виважено вибудувати інтерфейси інформаційної взаємодії з врахуванням об`єктивних та суб`єктивних обмежень учасників творчого процесу; діалектично поєднувати інженіринг творчих процесів з творчістю власне самих інженерів; ефективно використовувати конвергентні сторони наукових та практичних дисциплін, можливості інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Корисно розглянути інформаційно-технологічні засади та світовий досвід реалізації творчих лабораторій професійної діяльності на прикладі МathLAB, LabView, Painter, Cubase та напрацьованого для ідейної підтримки спеціалізованого програмного забезпечення ParaMind Brainstorming Software, Brainstorming Toolbox, Mindomo, Free Mind Map, Bubblus та ХMind. Це дозволить поєднати певні ядра застосувань фундаментальних, прикладних та емпіричних творчих досліджень у різноманітних предметних сферах. Інформаційно-пошукові та комунікативні можливості підтримки творчих процесів в існуючих

106 _____________________________ _ __________________________

інформаційно-телекомунікаційних системах можна охарактеризувати на прикладі е-мережного поінформування (Wikipedia), інформаційно-телекомунікаційних систем місцевого та державного урядування (Contact центри та урядові інформаційні портали взаємодії G2G, G2B,G2C).

Безпека інформаційно-телекомунікаційних засобів та заходів підтримки функціонування інформаційних ресурсів самодіяльної колективної творчості має спиратись, принаймні, на потужності відповідних мереж наступного покоління (Next Generation Network [ITU-T Y.2702, "Authentication and Authorization Requirements for NGN Release 1," 2008]). Потрібно забезпечити комплексний захист авторського права та підтвердити неспростовність накладання цифрового підпису на матеріалах, перш ніж вони потраплять до співавторів або поціновувачів. Проведення неспростовного телеголосування має відповідати вимогам доступності, імітостійкості та конфіденційності на протязі багатосесійної взаємодії користувачів. Прообраз соціологічного дослідження творчих задумів має не тільки відповідати вимогам захисту результатів як форми їх оприлюднення, але й задовольняти прогностичні потреби щодо їх можливих суспільних наслідків (відповідальність блогерів).

Прообразом ефективних та захищених технологічних рішень розв`язання надскладних творчих задач на основі поєднання всесвітніх операційних ресурсів, баз знань і т.п. можуть стати Grid технології, на які спирається світова наукова спільнота та спрямована в Україні відповідна державна цільова програма. Цю технологію розуміють як сумісне використання обчислювальних потужностей та сховищ даних, універсальну програмно-апаратну інфраструктуру, що об’єднує розрізнені комп’ютери у єдину територіально-розподілену інформаційно-обчислювальну систему на основі надшвидкісних каналів зв`язку.

Соціальні мережі інформаційного обміну С2С (контакт, Facebook, Skype, Twitter) показали свою популярність та усталеність до дії різноманітних руйнівних чинників навіть у кризових суспільних ситуаціях, тобто їх поточне використання перевірятиме доступність швидкого інформування великої та розгалуженої мережі кореспондентів.

Динамічне позиціонування самодіяльного колективного творчого процесу може проходити завдяки клієнтському та серверному програмному забезпеченню "лабораторії творчості", просування яких потребує як початкової обізнаності з інтерфейсом так і спеціалізованої підготовки ведучого тієї чи іншої творчої, дослідницької сесії, тобто як професійного предметного, іноваційного, аналітичного та експертного досвіду так і філософського, психологічного та правового імунітету.

Актуальність задоволення потреб творчої самореалізації, отримання навичок інструментального планування, підготовки та прийняття рішень, просування прикладного соціологічного дослідження та іноваційного супроводу дозволяє сподіватись на цільове застосування лабораторії самодіяльної колективної творчості (далі лабораторії СКТ) у наступному: упорядкування та поглиблення зрілості творчих процесів; формування навичок та культури колективного мислення; діалектичного поєднання колегіальності та єдиноначалля; підготовки прийняття рішень в управлінні діловими процесами; модернізації ситуаційних центрів стратегічного планування; підтримки аналітичного пошуку в групах швидкого реагування; розвиток активних та продуктивних форм навчального

_____________________________ _ __________________________ 107

процесу.Розширення форм та географії мережної підтримки творчих процесів в

розвитку лабораторії СКТ дозволить вдосконалювати інструментальну складову творчої лабораторії користувачів, гнучко залучати та примножувати їх творчий потенціал спрямовуючи його інноваційну складову на прискорене відродження України.

Зуб Ю.О. (м. Київ)iuliiazub@gmail.com

ГУМАННІСТЬ НАУКОВОГО ПОШУКУ В КОНТЕКСТІ ВІДРОДЖЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

УКРАЇНИПротягом століть розвиток людства неодмінно пов’язували з науково-

технічним прогресом. Але на сьогоднішній день стає дедалі більш зрозумілим той факт, що стрімкий прогрес також несе серйозну небезпеку, яка загрожує першоосновам буття людини в світі. Здавалося б, чому найвищі досягнення людського розуму можуть стати деструктивними? Це відбувається через використання наукових напрацювань у антигуманних цілях. Випадків, коли проникнення в таємниці життя оберталось проти самої людини, більш ніж достатньо. Розробка методів маніпуляції генетичним матеріалом, психотропних технологій, приладів для спостереження за людьми, технічного шпіонажу на основі мікро- та наноелектроніки – безліч.

Яскравим прикладом такого парадоксального розвитку було становлення науково-технічної творчості у колишньому СРСР. В роки перебудови центри науково-технічної творчості молоді були створені з метою формування єдиної загальнодержавної системи науково-технічної творчості молоді. Таких наукових центрів на початку 90-х років налічувалось біля 600! З одного боку, такі інвестиції у розвиток техніки сприяють неабиякому економічному зростанню як на державному, так і світовому рівні. Проте як відзначалось у світовій філософії, цей самий процес одночасно, породжує ситуацію абсурду. Так, наприклад, поширення комунікаційних технічних мереж (телефон, мобільний зв’язок, комп’ютерні та Інтернет мережі) випереджають можливість їх значимого та відповідального наповнення. Потужні технічні засоби поширюють банальності, забиваються пустою, беззмістовною інформацією. Багато технічних інновацій (винаходів, конструкторських розробок) випереджають свій час, виявляються економічно невигідними. Така кількість технічних приладів, їх впровадження у промисловість та побут випереджають інтелектуальний (і особливо моральний) рівень суспільної свідомості.

Виникає необхідність включення в технічні системи обмежень, які б забезпечували те, що англійці називають foolproof, або "захист від дурня". Іншою набагато важливішою умовою запобігання технологічних катастроф є гуманістичне переорієнтування стратегії наукового пошуку. В основі якої повинен лежати вільний розвиток особистості та формування у неї соціально-громадського досвіду. Саме такий напрямок прискорить удосконалення змісту та форм навчально-виховного процесу, спрямованого на формування свідомої, всебічно розвиненої особистості.

108 _____________________________ _ __________________________

Таким чином, коли на меті стояла б всебічна підтримка талановитої молоді це неабияк посприяло вдосконаленню самого змісту науково-дослідницької, пошукової, експериментальної та практичної діяльності як учнівської молоді, так і майбутнього покоління науковців, як основі для впровадження інноваційно-освітніх методів і технологій в Україні.

Хоча інноваційний потенціал науково-технічної творчості виявляється далеко не в повній мірі, науково-освітні мережі в Україні стрімко зростають. Поступово створюються системи пошуку, розвитку та підтримки здібностей талантів й обдарувань. Проведення міських та зональних масових заходів із технічної творчості, обласних, Всеукраїнських оглядів, конкурсів, виставок, змагань із технічних видів спорту сприяє відродженню технічної творчості.

Зубенко Д.В.(м. Київ)nightdweller7@gmail.com

ФЕСТИВАЛЬ ЯК ФОРМА КОЛЕКТИВНОЇ ТВОРЧОСТІВід початку свого існування, на кожному етапі розвитку суспільство

втілювало прагнення до творчого самовираження зокрема у масових заходах. Починаючи від ритуальних дійств, релігійних свят, вони поступово відмежовуються від міфології та релігії, трансформуються та диференціюються залежно від рівня розвитку та особливостей культури кожної епохи. У ХХ столітті з розвитком медійних засобів та, відповідно, масової культури ці заходи набули вигляду сучасних фестивалів. Активізація фестивального руху в Україні в останні роки спонукає звернути увагу на це явище як елемент інформаційно-культурного простору країни та форму колективної творчості.

Етимологія слова "фестиваль" (від англ. festival) фактично урівнює його у значенні з поняттям "свято", але в нашій мові це значення включає і тематичне спрямування "свята": фестиваль авторської пісні, етнічний фестиваль, фестиваль молоді. Ці два компоненти вбачаються нами основними у розумінні поняття фестивалю.

В процесі проведення фестивалю створюється просторово-часова єдність, в якій реалізуються творчі плани та ідеї, здійснюється комунікація на різних рівнях та відбуваються окремі завершені акти творчості. Цю єдність можна умовно назвати культурним простором фестивалю, який і є в цілому продуктом колективної творчості.

Суб'єктами цієї творчості є, по-перше, організатори фестивалю – їм належить ідея, мета, план його проведення, смислове наповнення заходів. По-друге, це його учасники, що створюють та (або) презентують об'єкти власної творчості: від соціальних проектів до творів мистецтва. По-третє, це цільова аудиторія, глядачі, які забезпечують "віддачу", взаємодію між творцем і глядачем, створюють "атмосферу" фестивалю. В деяких випадках глядачі отримують можливість набути нових умінь, беручи участь у творчому процесі, стати не просто спостерігачами, а активними учасниками.

В загальному сенсі, кожна людина, що перебуває у фестивальному просторі, є його творцем. Від форми та ступеня включення людини до фестивальної діяльності (не виключаючи і бездіяльності) залежать особливості культурного простору кожного окремого фестивалю.

У процесі створення культурного простору фестивалю вступає в дію так

_____________________________ _ __________________________ 109

званий системний ефект: постає нова реальність, яку можуть створити тільки колективно учасники, організатори та глядачі, з новими властивостями, якими не володіє окремо жодна з цих груп, не кажучи про окремих суб'єктів. Можна виділити декілька особливих рис цієї реальності: святкова компонента, позитивний настрій, можливість альтернативного дозвілля.

Святковість як невід’ємна частина фестивального простору забезпечує позитивний настрій всіх залучених до нього, завдяки чому відкриваються нові джерела натхнення для творчої діяльності. Піднесений настрій в свою чергу сприяє комунікації на різних рівнях, в тому числі творчому спілкуванню, розширенню зв'язків між суб'єктами та групами, що нерідко є представниками різних культур. Відмінний від буденних та звичних обов’язків час (це насамперед стосується глядачів) з максимальною кількістю свободи вибору діяльності дозволяє ненадовго вийти із звичних соціальних ролей, причому необов’язково просто пасивно "відпочити", а сприйняти та пізнати щось нове, в тому числі у собі.

Нарешті, культурний простір фестивалю, який забезпечує максимальне включення людини до вищеописаної реальності та залучення до творчості (як приклад – кількаденні "open-air" фестивалі з екологічною та мистецькою тематикою), може стати умовною моделлю ідеального суспільства, де стверджуються та оновлюються духовні цінності. З огляду на наявну кризу останніх в сучасній Україні, фестиваль як форма колективної творчості вбачається нами дієвим фактором їх відродження.

Зуєв В.М. (м. Київ)zuev@inet.com.ua

ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС

У сучасних філософських дослідженнях доцільним є поширення поняття соціальної технології на царину різних форм матеріальної та ідеальної предметності. Водночас на теоретичному рівні сталася зміна розуміння сутності технології: відбувся творчий перехід від її тлумачення як знання про послідовність окремих виробничих операцій до різних соціальних інтерпретацій. Нині реальна проблема впровадження соціальних технологій полягає не в тому, чи можливо принципово технологізувати соціальні процеси, а в тому, як це зробити [Стефанов Н. Общественные науки и социальная технология. – М.: Изд-во "Прогресс", 1976. – 254 с., с.183].

Справа такої технологізації виявляється не менш креативною, ніж упровадження нової технології в матеріальне виробництво. Адже так само, як неможлива висока продуктивність праці без сучасних технологій, нереальна й реалізація наукових концепцій соціального розвитку "без проектування і впровадження технологій соціальної діяльності на підставі застосування наукових методів і засобів, на базі соціальної творчості людей" [Матвієнко В.Я. Соціальні технології. − К.: Українські пропілеї, 2001. − 446 с., с.73].

Оскільки технологія є продуктивною силою, її об’єктивним соціальним аналогом виявляються колективна діяльність і сукупний досвід багатьох поколінь. У технології втілюються не лише праця, знання, навички або вміння окремих індивідів, але й інтегральна спроможність відтворення соціальності, зокрема,

110 _____________________________ _ __________________________

продуктивної здатності колективної праці. Така здатність має суспільний характер і виникає внаслідок розподілу й інтеграції різних видів та форм діяльності. Відтак створюється додаткова продуктивна сила, яка, опредметнюючись у технології, утворює певний приріст суспільної здатності перетворення людиною природної і соціальної дійсності.

Технологія втілює в собі соціальну форму практики, способи регулювання, контролю й управління взаємодією між предметом праці та знаряддям праці, його технологічним змістом. До того ж, якщо об’єктивною природною передумовою технології є природні процеси, які зумовлюють її "речовинний каркас", то належним соціальним аналогом технології є колективна суспільна практика, де матеріально-речовинні компоненти проявляють свою технологічну силу і розкривають своє соціальне значення. Суспільна практика об’єднує їх у певну одноцілість, яка утворює технологічний спосіб освоєння соціального простору [Иванов В.Н., Патрушев В.И. Инновационные социальные технологии государственного и муниципального управления. – М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2001. – 327 с., с.25-26]. Як наслідок, у процесі розгортання інформаційної революції з’являється можливість поширити технологічний підхід на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, соціальне управління, освіту, виховання тощо. Водночас у кожній з них упровадження технології ґрунтується не на простому узагальненні емпіричного досвіду, а на новітніх досягненнях сучасної науки й техніки.

Отже, новітня соціальна технологія – це рясногранний механізм творчого поєднання знань з умовами їх реалізації в дійсності; сукупність способів, методів, засобів розв’язання суперечності між взаємо- і самореалізацією людей у діяльності; творчий спосіб досягнення суспільних цілей; форма операційно-діяльнісного освоєння світу; креативний елемент культури, покликаний поєднати сучасну науку і практику. Усе це свідчить про категоріальний статус соціальної технології переважно як діяльнісного способу освоєння реальності. Проте останній тісно узалежнений з іншими способами людської буттєвості − екзистенцією, комунікацією, "діяльністю душі" (Е. Фромм) в усіх їх формах і різновидах. З огляду на це соціальна технологія має бути так само визначена крізь призму цих способів існування людини в світі, а також рівнів, сфер, шляхів, засобів та інших факторів технологізації соціальної дійсності. Тому не варто шукати серед наявних її дефініцій якусь одну універсальну, оскільки в тій або тій площині соціальна технологія висвічуватиметься специфічними гранями й увиразнюватиметься особливими характеристиками.

Зуєва В.І. (м.Київ)zuev@inet.com.ua

ТРАНСФОРМАЦІЇ ДУХОВНО-ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Соціальний розвиток залежить не лише від інтелектуального рівня людини, але й від її духовно-творчого потенціалу, який спонукає особистість до конкретних дій, учинків, актів соціально-культурної творчості. Водночас сучасна трансформація духовно-творчого потенціалу сучасної молоді має відбуватися в контексті змін її соціального потенціалу, який більш широко охоплює спектр

_____________________________ _ __________________________ 111

проблем особистості з неодмінними змінами її економічного, політичного, професійного, кваліфікаційного і соціокультурного статусів та актуалізацією духовно-творчих ресурсів. Супутником змін в українському трансформаційному суспільстві є моральна нестабільність як одна з головних причин нездійсненності багатьох прогресивних суспільних починань та руйнування особистості.

Останнє двадцятиліття виявилося для українців періодом значних морально-психологічних криз, соціально-економічних поразок і великих політичних уроків. Спотворена картина періоду незалежності постає передусім у суспільних настроях і переживаннях, породжених новими міфологемами, скепсисом, безнадією, ностальгією за минулим і наївною вірою без особливих зусиль інтегруватися в европейський політичний та економічний простір. Відтак духовна деградація суспільства стає небезпечною. Допомогти запобігти цьому може повернення до фундаментальних цінностей шляхом відродження й освоєння моральних здобутків української і світової культури. "Саме культура має стати основою національного духовного розвитку, але, позбавлена базових цінностей, вона не може бути важливим чинником розбудови демократичного суспільства, основою національної ідентичності. Українська культура протягом тривалого часу виживала в умовах ортодоксальних, догматичних політико-ідеологічних та етнокультурних стандартів, норм та правил, і це не дозволяло їй бути активним творчим стимулом у формуванні національного почуття, "вирощеного" на духовних "дріжджах" традиції, і водночас відкривати перед людиною широкі перспективи діалогу цивілізацій та опанування глобальних гуманітарних цінностей" [Жулинський М. Україна: Перспективи ліберальної демократії // Дзеркало тижня, 2001. – № 37 (361) 22-28 вересня].

З огляду на це українській молоді неминуче доведеться адаптуватися до нових стандартів життєдіяльності в сучасному глобалізованому світі, що постійно змінюється. Низка протестів, яка стартувала в Тунісі в середині січня 2011 року, переросла в арабських країнах у "жасмінові" революції, що досі не затухають. Їх головною рушійною силою виявилася арабська молодь − освічена, малозабезпечена, безробітна, а отже, така, яка проводить увесь вільний час у соціальних мережах. Саме завдяки останнім вона самоорганізувалася й виступила з протестами проти старих, заскорузлих режимів. І хоча нині важко визначити, яким шляхом піде арабський світ − прозахідної демократії, ісламського фундаменталізму чи арабського націоналізму, − зрозуміло одне: він стане іншим з огляду на той новий духовно-творчий потенціал, який здобула арабська молодь завдяки зростанню її самосвідомості. Як наслідок, зміниться увесь глобалізований світ, оскільки не лише Сходу, але й Заходу доведеться вирішувати розмаїті суперечності економічного, соціально-політичного і духовного поступу.

Отже, духовні чесноти мають самоцінність для людини лише за умови реалізації в практиці її духовно-творчого потенціалу, завдяки якому вони набувають смисложиттєвого значення. Водночас духовність особистості розгортається не стільки в сфері абстрактного мислення, скільки в царині безпосереднього практичного життя і повсякденного спілкування. Саме тут здійснюється процес самовизначення теперішньої молоді, формується система її переконань, моральних установок, смисложиттєвих уявлень. З огляду на це духовно-творчий потенціал сучасної молоді виявляється тим елементом складної системи її світоглядної культури, який тісно пов’язаний з особистісними

112 _____________________________ _ __________________________

переконаннями, моральними імперативами, цінніснісними нормами тощо.

Іващенко І.А. (м. Київ)svinukatak@yandex.ru

ЯКЩО ТВОРИТИ, ТО СЬОГОДНІ!Творчість як наукова проблема має своє відображення чи не у кожній

гуманітарній науці. Дана ситуація пояснюється не лише закономірностями розвитку власне наукового знання, але і соціально-історичними умовами, за яких мистецтво чи то філософування "могли бути ледь що не виключними сферами людської діяльності, де самодіяльна сутність людини змогла знайти і знаходить хоча б якийсь свій "притулок" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006]. Адже мірі всього негативного, що існує в реальних відносинах між людьми, завжди відповідає і міра позитивного, яка виробляється в їх свідомості, в ідеалі.

Однією із наук, в якій проблема творчості поставлена досить гостро (але має свій специфічний характер), являється педагогіка. З цього приводу хотілося б вказати на один із найяскравіших принципів педагогіки – принцип "завтрашньої радості", який пов’язаний із іменем А.С.Макаренка. Коротко охарактеризувати даний принцип можна наступною цитатою: "Людина, яка визначає свою поведінку самою близькою перспективою – є сама слабка людина. Якщо вона задовольняється лише перспективою своєю власною, хоча і далекою, вона може являтися сильною, але не викликає у нас відчуття краси особистості і її справжньої цінності. Чим ширший колектив, перспективи якого являються для людини перспективами особистими, тим людина красивіша і вища". Як відмічає сам Антон Семенович: "виховати людину – це виховати у неї перспективні шляхи, на яких знаходиться завтрашня радість" [А. С. Макаренко. Вибрані твори. Том 3. – 1984]. Проте суть даного педагогічного принципу проявляється не скільки власне у "завтрашній радості", стільки у радості сьогоднішній – у створенні відповідного життєвого настрою, який має супроводжувати сьогоднішню діяльність як окремої людини, так і всього колективу. Сама діяльність людини повинна перестати бути для неї байдужою і монотонною, а прозаїчний біг життя і його рутинна суєта мусять змінитися на торжество людського відношення до життя, до власної діяльності. Саме тому, принцип "завтрашньої радості" має і другу назву – принцип "мажора", тобто піднесення, радості.

"Мажор" як педагогічний принцип співзвучний із поняттям "жити "в моменті", яке "червоною ниткою" проходить крізь сторінки книги "Діалектика естетичного процесу" А.С. Канарського. Як відомо, людина віддає предмету своєї діяльності не лише час, інтелектуальну чи фізичну енергію, але і буквально момент свого життя. В умовах домінування приватної форми власності "людина перетворює момент життя, а разом із ним – і все життя лише в простий засіб для продовження буття, в своєрідний "понеділок", до якого потрібно дожити. При цьому усі проявлення такого життя уже іншими і не можуть бути, як лише урівненими та безликими по своїй сутності" [Канарський А.С. Диалектика эстетического процесса. – Киев, 2008]. Таким чином, і сама людина стає такою ж безликою, як і її суспільне життя. В той же час, цією буденною практикою "дожити до…" людина відкриває для себе потребу реалізації всього суспільного потенціалу життя в кожному із його проявів, потребу жити в усіх моментах свого

_____________________________ _ __________________________ 113

життя.Співпадіння точок зору педагогіки і естетики пов'язане з тим, що, в даному

випадку, мова йде про єдиний процес – розгортання людської сутності. Адже "людина присвоює собі свою усесторонню сутність усестороннім образом, відповідно, як цілісний індивід" [Маркс К., Энгельс Ф., Соч., 2-е изд., т.42 ], формою поставання якого і є творчість. Таким чином, поняття естетики "жити "в моменті" і педагогічний принцип "завтрашньої радості" лише по-своєму зображують "людину, яка не очікує, коли ж він наступить той дійсний гуманізм як якийсь стан, але ділами, вчинками, стилем життя свого утверджує, здійснює свою гуманістичність, свою власну сутність" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006].

Іващенко Я.Ю. (м. Київ)janaivaschenko@gmail.com

ПРО ВКЛАД РАДЯНСЬКИХ ФІЛОСОФІВ У РОЗВИТОК ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

У сучасній філософській рефлексії під поняттям творчості зазвичай розуміють лише індивідуалізований феномен. Це й не дивно, адже пізнавати найлегше ті феномени, які є реальними. Наприклад, сучасний суспільний поділ праці утворює таку звичну для нас форму діяльності як наймана праця, тому її природа та сутність давно досліджена класиками. І ми вимушені розуміти, що кожна людина може і має працювати, це – своєрідна вимога дійсності. Напротивагу цьому творчість ще не виступає у формі практичної всезагальності, а проявляється моментами, в діяльності окремих людей.

Поняття "творчість" постійно поповнюється рядом нових дефініцій, вона займає достойне місце в мистецтвознавстві, історії, філософії та інших науках, але тема творчості досі залишається невичерпною. Багатоаспектність цього поняття та відсутність чітких теоретичних і практичних конструкцій його розуміння завжди залишають місце для недосказаності і певної нерозкритості.

Ця особливість віднайшла своє відображення у трактуванні природи творчості як переважно психологічної, що стосується інтелектуальних дій, уяви, інтуїції, художньої фантазії людини. Даний підхід, який розвивався у західній філософській традиції, розглядає творчість в якості одного з типів діяльності суто індивідуального прояву людського існування. Відповідно проблема творчості розроблялася в руслі психологічних та естетичних пошуків. Як відмічає Г.О. Давидова у своїй роботі "Творчість та діалектика", такого роду дослідження, при всій їх правомірності і плідності, не завжди чітко виявляють те, що складає власне філософський сенс проблеми творчості.

Завдання філософії як науки про всезагальне – відобразити суспільний, а не індивідуальний феномен творчості, не одиничні, а загальні (суспільні) форми її здійснення. У філософському розумінні творчість "повинна неодмінно розглядатись не в значенні однієї з предикатних характеристик людської діяльності, але як сутність та істина цієї діяльності, як єдино достойний людини безпосередньо суспільної та суспільства олюдненого спосіб їх взаємобуття" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006]. Щоб отримати філософське, всезагальне поняття творчості, потрібно мати справу з дійсною,

114 _____________________________ _ __________________________

реальною, суспільною творчістю. З іншого боку – поки творчість не постала як суспільний феномен, то й пізнати її сутність поки що не можливо. Саме тому творчість – складний феномен для теоретичного осмислення, оскільки він не здійснився у формі практичної всезагальності.

Якщо творчість розглядати в її історичному вимірі, то на перший план виступає її надіндивідуальна сутність, яка "не зводиться до арифметичної суми індивідуальних здібностей, зусиль, дій: останні повинні злитися в щось, що становить неподільну цілісність процесу, який виражає глибинну тенденцію сукупної людської історії" [Г.О. Давидова. Творчість та діалектика. – Москва, 1976]. Діяльність окремої людини стає творчістю лише у тій мірі, в якій вона співпадає з історичним поступом суспільства. У процесі історіотворення творчість являє собою діалектичну єдність індивідуального і суспільного, яка проявляється через діяльність окремих людей.

Цілком закономірно, що наукове осягнення феномену творчості досягло найбільших висот у Радянському Союзі. Загальний доступ населення до якісної освіти, творчих гуртків, при чому без відриву від виробництва, вільного розвитку особистості створили основу для розвитку творчості у масштабах суспільства. "Народ, люди забезпечують в першу чергу і головним чином прогрес історичного розвитку, позитивний підйом суспільства, культури, цивілізації від однієї якісної сходинки до іншої. Жива творчість мас – ось основний фактор нової громадськості", – підкреслював В. І. Ленін. Дана історична тенденція дозволила осягнути невловимий до цього часу феномен, який у філософському аспекті розкрили Г.О. Давидова ("Творчість та діалектика"), Г.С. Батищев ("Діалектика творчості"), А.С. Канарський "Діалектика естетичного процесу", Б.В. Новіков ("Творчість як спосіб здійснення гуманізму").

Творчість є своєрідним показником повноцінності буття людини. Теоретичне розкриття природи творчості має значення не лише як зразок філософської майстерності і глибини людської думки, виражений на папері. Його значення полягає у тому, що без філософського розуміння творчості, її практичне здійснення неможливе.

Ігнатович В.М. (м. Київ)v_ignatovich@mail.ru

ХОРОВА КАПЕЛА КПІ ЯК ОСЕРЕДОК СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ

Сьогодні слова, винесені у назву конференції – творчість як основний ресурс відродження України – звучать водночас і тривожно, і обнадійливо. Тривожно, бо "основний ресурс" – певною мірою означає "останній ресурс". А обнадійливо – бо цей "ресурс" є невичерпним, незалежним від "міжнародних інституцій" ("міжнародних кураторів" (чи прокураторів?)) і міститься в нас самих. Але, щоб його задіяти, необхідно, щоб до творчості, насамперед, соціальної, долучалося все більше людей. А для цього необхідно вивчати і пропагувати різноманітні форми соціальної творчості.

У цьому сенсі хотів би привернути увагу до досвіду хорової капели Київського політехнічного інституту. Капела офіційно називалася колективом художньої самодіяльності, але в дійсності була самодіяльним колективом у

_____________________________ _ __________________________ 115

широкому сенсі цього слова. Учасники хорової капели не тільки проходили школу естетичного виховання, але й, завдяки унікальній організації, школу соціальної самодіяльності, самоорганізації, самоуправління.

Ще зі школи мене і моїх ровесників привчали до того, що всякі починання треба попередньо узгоджувати з "начальством", що, наприклад, збори комсомольської організації проходять під наглядом керівників і представників вищестоящих органів.

А хорова капела була дійсно самоврядною організацією. Найвищим органом управління були загальні збори. На щорічних загальних зборах капела обирала старосту і раду капели, які організовували різні заходи, у тому числі і такі масштабні, як виїзд капели (декілька десятків чоловік) у травні на 2-3 дні в спортивно-оздоровчий табір КПІ "Сосновий". У цей період рада керувала всім життям капели – від підготовки приміщень, поселення і приготування їжі до спортивних, художніх, співочих заходів.

У капелі панувала свідома дисципліна – кожний розумів, що великий колектив може діяти ефективно при умові, якщо "рядові" члени виконують команди керівників (старости, старост партій), яких і самі обирали, і, якщо захотіли б, у будь-який час могли переобрати.

Оскільки всі прийшли в капелу добровільно, і кожен міг при бажанні залишити колектив, у всяких справах всі брали участь. Ніхто не сидів без діла.

Підготовка виступів на різних заходах (для "Соснового", "Золотої осені", Нового року й ін.) у капелі була унікальною школою колективної творчості. Дуже часто відбувалося так: збиралося кілька людей і ставилася проблема: потрібно придумати тему поздоровлення або виступу на якомусь святі. Хтось щось пропонував. Обговорювали, відкидали. Пропонувалося інше, знову обговорювалося... На таких обговореннях відбувалося те, що називають "мозковим штурмом", але ми так його не називали, ніяких правил мозкового штурму не вивчали, але діяли правильно. Для мене такого роду вільні обговорення зовсім звична справа. А кілька років назад я був украй здивований тим, що нинішні молоді люди не вміють вільно обговорювати проблеми: вони або наполягають на своєму, або підкоряються керівництву.

Важливим у мої часи було те, що у різноманітних заходах брали участь колишні студенти-капелісти – на той час уже інженери, викладачі, науковці. Вони, по-перше, були такими ж учасниками, як інші, але водночас – більш досвідченими, і часто тактовно давали цінні поради молодшим товаришам. Серед них найбільшим авторитетом користувався Володимир Дмитрович Чубинський – автор "Маршу КПІ". Він, на мій погляд, був видатним педагогом – своєю поведінкою демонстрував, яким має бути справжній лідер – розпоряджався, стежив, щоб ніхто не залишався без справи, давав доручення кожному, підтримував моральний дух тих, хто йде за ним, створював бойовий настрой.

У 2008–2009 рр. колишні капелісти підготували і видали (зібравши гроші на видання, знову ж таки, серед своїх) книгу "Капела – співуча родина: історія хору КПІ, спогади і творчість капелістів" (Упорядники: С. Цушко, В. Ігнатович. – К.: Унів. Вид-во "Пульсари", 2009. – 591 с.). У спогадах наводиться багато цікавих фактів з життя капели у період з 1947 по 2007 рр. Думаю, книга могла б послужити цінним джерелом для дослідників різноманітних форм творчості, у тому числі соціальної.

116 _____________________________ _ __________________________

Іщенко А.М. (м.Київ)kuchma_anna@mail.ru

П’ЯТЬ АРГУМЕНТІВ НА КОРИСТЬ АКТУАЛЬНОСТІ НАДЛИШКОВОЇ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВАВиражений у назві зміст даної розвідки вимагає спочатку окреслення самої

проблематики дослідження. Коротко її можна визначити наступним чином: як в сучасному суспільстві, в якому цінність та важливість освіти є беззаперечними аксіомами; в суспільстві, що його все частіш в наукових колах визначають як "суспільство знань", виникають концепції, що визначають наявність у людини певної "надлишкової" освіти… як зайвої? Непотрібної. Навіть: шкідливої?! Більшість таких концепцій є економічними теоріями. І, починаючи з 70-х років ХХ століття, коли термін "надлишкова освіта" був вперше вжитий для позначення конкурентних переваг спеціалістів на ринку праці, він значно втратив свій позитивний зміст, а тому вимагає не тільки негайного філософського осмислення на противагу утилітарно економічному, а й пошуку контраргументів, що могли б однозначно підкреслити не тільки позитивний ефект надлишкової освіти як для окремої людини, так і для всього суспільства (зрештою, й економіки), однозначно довести її необхідність та актуальність саме на сучасному етапі суспільно-історичного розвитку.

Перший, суто утилітарний та найбільш розповсюджений підхід до визначення "надлишкової освіти" полягає у вимірюванні матеріальних збитків економіці при отриманні людиною знань, що реально не застосовуються на даний час при здійсненні нею своєї професійної діяльності. Такий підхід дуже розповсюджений на Заході, проте не є актуальним для нашого суспільства, бо йде в розріз зі ще не до кінця зруйнованими гуманістичними поглядами на розвиток та саморозвиток людини саме як цілісної особистості, а не суто професійної одиниці. До якої варто і можна відноситись виключно як до засобу, товару серед товарів інших. Себто – суто утилітарно. Це і є: проза буржуазності. Для подальшого розвитку концепції цілісного розвитку особистості в сучасних умовах необхідно при розробці педагогічних концепцій (в тому числі й концепцій надлишкової освіти) не акцентувати на суто, або й виключно ринковій ролі освіти (тобто відходити від "натаскування" майбутніх працівників, сьогодні – студентів на те, як вигідніше, з більшим зиском "продати" себе на ринку праці). При роботі ж з абітурієнтами та школярами – направляти зусилля, в першу чергу, на пошук "сродної праці", на вслуховування в свої внутрішні змоги, вподобання та потреби, рахуватись з тим, що психологи називають покликанням, а не на врахування швидкоплинних, сезонних, кон’юнктурних тощо потреб ринку праці. Тобто, в цілому необхідно орієнтуватися на гуманістичні засади та традиції, а не на освіту як платну послугу, що надає ВНЗ, а потім (при її нереалізованості) розглядати як нецільове використання коштів.

Другим аргументом на користь надлишкової освіти є подолання бар’єрів, що постають на шляху просторової та професійної мобільності працівників. Так, навчальна мобільність є однією з характерних рис сучасної освіти. Для професійної ж мобільності надлишкові знання – очевидна перевага, що дозволяє швидко та ефективно змінювати місце праці без тривалого та болісного

_____________________________ _ __________________________ 117

перенавчання.У сучасному суспільстві велику, аби не сказати – визначальну роль

відіграють інновації, тому третім агрументом на користь необхідності надлишкових знань для суспільства є створення умов для виробництва та запровадження інновацій. І в цьому сенсі, гадаємо, варто вести мову не лише про надлишкові знання (результат), але й про надлишковий досвід пізнання (процес). Саме інноваційна економіка передбачає надлишкову кількість знань, ідей, розробок, патентів, досвіду пізнання на всіх етапах інноваційного процесу. При цьому, в такій економіці надлишок ідей схвалюється незалежно від того, чи будуть вони колись доведені до виробництва та споживача у вигляді завершеного продукту. Незалежно від цього відбувається стимулювання існування такого надлишку. А чи можливий надлишок ідей у людини, що отримала вузькоспеціалізовану освіту, виключно за своїм фахом або спеціалізацією? Питання риторичне. Бо відповідь – очевидна.

Окрім аргументів на користь існування надлишкової освіти для окремої особистості, можна привести й інші аргументи, що свідчать про її актуальність для всього суспільства в цілому. Так, четвертий аргумент полягає у загальному позитивному впливі на рівень безробіття в країні. Надлишкова освіта постає не тільки як конкурентна перевага окремого працівника на ринку праці, а й на створення резерву працівників з надлишковою освітою. І саме цей резерв (резервна армія праці – за Марксом) дозволяє в умовах постійної зміни технологій виробництва миттєво відповідати на потреби ринку праці, а отже, й економіки.

Було б неправильним однозначно й категорично заперечувати існування негативного впливу надлишкової освіти як явища, коли висококваліфіковані працівники виконують професійні обов’язки, для яких зовсім не потрібні такий високий та широкий рівні знань, якими вони володіють. Таке неповне, – неефективне, безгосподарське, марнотратне, – використання наявного людського капіталу призводить до втрати особистістю мотивацій до праці, незадоволеності виконуваною роботою, а, отже, негативно впливає як на саму роботу (наприклад, суто механічне виконання власних обов’язків без творчого підходу), так і деморалізує особистість. Проте, такий негативний вплив носить скорше короткостроковий характер, або пов’язаний з недосконалістю суспільства (розповюдженням хабарництва та кумівства при влаштування на роботу тощо). В досгостроковій же перспективі надлишкова освіта дозволяє людині постійно збільшувати власні можливості, скорочуючи як період перенавчання при зміні місця працевлаштування, так і сприяє підвищенню загальнокультурного рівня людини, її світогляду, а, відтак, всього людського капіталу.

Іщенко О.А. (м. Київ)alanis@i.ua

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК УМОВА ТВОРЧОСТІ: ДІАЛЕКТИЧНИЙ ВИМІР

В конкретних історичних умовах, що склалися в нашій країні в даний час, певні економічні відносини стримують реалізацію творчості. Творчість вимагає бережливого ставлення, адже в таких умовах може статися те, про що свого часу писав М. Лермонтов: "Не вынесла душа Поэта, позора мелочных обид, восстал он

118 _____________________________ _ __________________________

против мнений света один, как прежде... и убит!Так, виходить, що для справжнього митця толерантне оточення є не менш

важливим, ніж натхнення, або інші складові творчого процесу. Якщо ж прийняти за аксіому твердження про те, що будь-яка людська діяльність носить творчий характер, а, особливо, – діяльність молодої людини, що отримує вищу освіту, то можна прийти до висновку, що толерантне освітнє середовище – передумова становлення творчої атмосфери в будь-якому, а особливо в освітньому середовищі вищого навчального закладу.

З іншого боку, в сучасному суспільстві, де панує агресія, національна нетерпимість, та навіть ксенофобія, лише творчість стає не лише потужним інструментом пропаганди толерантного ставлення до оточуючих, але й існування самої толерантності як особливого феномену, що притаманний спільнотам гуманістичної спрямованості. Так розкривається діалектична єдність творчості та толерантності.

Толерантність в студентських колах, сформована у творчому освітньому середовищі, не повинна бути виключно результатом цілеспрямованого директивного впливу з боку викладачів або адміністрації вищого навчального закладу. Вона повинна розвиватися як свідомий, осмислений вибір людини, її власна активна позиція, що завжди враховується у взаємовідносинах із іншими людьми. В цьому плані, саме творчість, а краще – співтворчість, студентів є запорукою формування такої активної життєвої позиції. Деякі дослідники виділяють поведінкову толерантність як особливий підтип, як можливі прояви толерантності, що можна спостерігати під час повсякденної діяльності людини. Так, до вищезазначених проявів толерантності відносяться: здатність до толерантного висловлювання та відстоювання власної позиції як точки зору; готовність до толерантного відношення щодо висловлювань інших; здатність до взаємодії особистостей мислячих по-різному та вміння домовлятися; толерантна позиція в напружених ситуаціях при розходженні у точках зору, при зіткненні думок або оцінок [Савченко, О.О. Гуманізація освіти як передумова формування толерантної свідомості. Вісник Житомирського державного університету імені І.Франка – № 38. – 2008. – С. 13-16.].

При цьому слід відмітити, що у вищих навчальних закладах при формуванні як творчого, так і толерантного середовища важливу роль відіграють умови існування студентів. В першу чергу, це стосується не стільки матеріальних або побутових умов, а саме нематеріальних, духовних передумов, серед яких, у якості висновку, спробуємо виділити ті, які на нашу думку, є на даний час пріоритетними.

По-перше, важливо створити дієву систему заходів, що забезпечувала б акцентування уваги студентів на подібності, а не розрізненості, у представників різних культур – пошуках спільного у культурній спадщині, спільної творчої трудової діяльності. По-друге, всебічна підтримка "діалогу культур" та його інтеграція в цілісне освітнє середовище вищого навчального закладу. Третім напрямком має стати виховання у дусі толерантності, що дозволятиме кожному та усім повноцінно розкривати свій креативний потенціал. І четвертою, але не менш важливою за попередні, передумовою має стати проголошення творчості як основного принципу навчання, проведення вільного часу, самодіяльності студентів – а, отже, – способом їх буття.

_____________________________ _ __________________________ 119

Казаков М.А. (г. Киев)pecsnodec@yahoo.com

СОЗДАВАТЬ ИЛИ ВКЛАДЫВАТЬ СМЫСЛ?Ни для кого не покажется странным и новым утверждение, что философия и

искусство тесно между собою связаны. Но искусство, в отличие от философии – не наука; отчасти поэтому, его рефлексивный характер сведён к определённому кодированию, а зависимость от идеологической надстройки – прямо пропорциональна последней. Пещерный человек не расценивал знак как эстетическое сообщение: это для него была, в первую очередь, – передача определённого смысла при, зачастую, минимализме визуальной (и эстетической) составляющей. В последующих каменному веку обществах, произведение строилось на уровне репрезентамен=вещь. Смысл знака максимально соответствовал его визуальным составляющим. Начиная с античности, идеи искусства зависят от двух составляющих: господствующего общественного строя и определённой идеологии. Приблизительно до XVII века общественные идеологии можно было считать монолитными, так или иначе близкими всем классам, но после Реформации единство философских и политических воззрений открыто стало различным, следовательно, и творчество стало классовым, или просто принадлежать определенным группам людей, обслуживать конкретные и определенные интересы. Раньше существовали культы и секты. В XIX веке возник "Салон отверженных". Теперь существуют контркультуры, субкультуры, т.н. антиистеблишмент, нонконформизм, культурный терроризм и пр. и, в противовес им, массовая культура, "мейнстрим", конформизм, буржуазное искусство.

Конечно, можно надеяться и утверждать, что в современном мире продукт творчества раз и навсегда рвёт со "знаковым сознанием" лишь в массовом, буржуазном искусстве, но "революционное" творчество в той или иной мере перестаёт быть угрозой господствующим идеологиям. Пустое изнутри сообщение, отправленное, словно бумажный кораблик, по течению, оно ревностно призывает зрителя самого отыскать в нём смысл. И любое "контркультурное" произведение искусства сейчас в любой форме доступно тем, кто, собственно, в его дискурсе – "конформисты". Ведь чего бояться? – Капитализм. Фильмы "Класса Х" теряют свою функцию, вложенный смысл, приобретая более обширное значение – быть созданным и потребленным повседневностью и массовостью. Не кажется ли это концом искусства?

А не вещали ли нам недавно о конце философии? Конце истории? Эти господа, видимо, забывают, что пока конечное Бытие (которого они иногда так боятся) существует, будут существовать и философия, и история, и искусство – в том, конечно, виде, в котором их будет понимать последний на Земле Человек. Спиноза писал: "Существует бесконечное число познаваемых вещей", – мы же можем, вторя ему, сказать: в конечном мире существует бесконечное число возможностей создания вещей, достойных познания. Но чтобы вещь была достойна познания, в нее должен быть вложен смысл, иначе познание снова сведется к потреблению оболочки, в лучшем случае – в начинке оболочки собственным значением. Задача современного искусства и философии – снова стать революционными и сознательными, настолько, чтобы даже столь "либеральный" строй, как современный капитализм увидел в них себе угрозу.

120 _____________________________ _ __________________________

Казанцева Н.В. (г. Киев)nataaalia@i.ua

СМЫСЛОВАЯ ДЕТЕРМИНАНТА ТВОРЧЕСТВА КАК ЭЛЕМЕНТ ИДЕАЛИЗИРОВАННОГО ВОСПРИЯТИЯ

ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИТворчество – сознательная и целенаправленная активность.Через творчество

человек изменяет самого себя, посредством самопознания, саморазвития и самореализации, самоутверждения себя в обществе, путём создания культурных, духовных, материальных ценностей, характеризующихся индивидуальностью, неповторимостью, нестандартным видением действительности как обьективной реальности. Творчество для такого рода субьекта социальной жизни, социальных взаимодействий – осознанная необходимость. Но, поскольку одного сознательного и творческого отношения к труду мало, необходимо, чтобы и по содержанию своему труд был тоже творческим. Творчество предполагает наличие у человека свободной воли, возможности по собственному желанию творить, это волевой акт, единство сознательной и бессознательной деятельности, то есть, умение погружаться в глубины подсознания и находить альтернативне решения. Творчество предполагает выход за пределы природного и социальнозначимиого, отход от стереотипного мышления, стандартного набора действий, это целесообразная деятельность направлена на конструирование социальной реальности.Творчество – взаимодействие человека с миром, путём трансформации идей в пактическое русло.Творчество имеет смысловую основу в структуре взаимосвязей: мотивационный аспект – творческий акт – следствие – результат.Творчество – высшая форма активности, взятая как эквивалент внутреннего самоопределения и самовоспитания.Активность личности – это уже самоорганизация, саморегуляция, формирование личностью себя как субъекта деятельности. Активность – всегда изменение, производимое или предметносоздаваемое творцом в объективном содержании и предшествующее отражение как новому, более глубокому знанию. Изменение может быть чисто мысленным, может быть воплощено и в материальный носитель. Всякое новое познавательное обретение состоит из сжатого жизненного опыта и индивидуальной или социальной активности, именно будучи подключенным к этому опыту и вошедшим внутрь его тенденций, субъект получает способность заранее изменять и направленно обрабатывать или переорганизовать свой объект, чтобы тот непосредственно становился дальнейшим продолжением прежних тенденций накопленного опыта, а заодно и самого себя. Чем богаче прошлый опыт, спрессованный в категориальные формы, тем интенсивнее и глубже может проникать субъект в предметное содержание на таком общественно-своемерном пути – пути господства, подчинения, познания и освоения мира.Творение – деятельность, которая не обусловлена ни одной причиной, кроме действующей, это волевой акт, сопровождающийся свободным выбором, автономностью, ни от кого не зависимой спонтанностью. Владеющий своей свободой и своей креативностью человек исходит в них только из самого себя с одной только необходимости своей собственной природы, которую он отныне утверждает над всем внешним ему миром. Чем он свободнее и чем более креативен по отношению к самому себе, по отношению к другим и по отношению к миру, не позволяя

_____________________________ _ __________________________ 121

вмешиваться никаким посторонним причинам, тем сильнее он замыкает свое собственное бытие – как внутри себя, так и в своей экспансии во вне. То есть, творчество делает человека более свободным, не зависимым в своих проявлениях, обеспечивая социальную значимость и прогресс жизни.Но огранниченность творчества состоит в том, что человек стремящийся к высшему, к бесконечности, сталкивается с обыденностью и необходимостью мира.Также она продолжается еще и в несоответствии между творческим полетом и продуктом творчества. Творчество – выход из себя, преодоление своей ограниченности в пространстве и времени. Вдохновлённый человек полностью поглощается предметом своего творчества, побеждая собственный эгоизм.

Карпенко В.І. (м. Київ)Victoriakarpenko90@mail.ru

СВОБОДА ТВОРЧОСТІ"Творчість – це політ у безкінечність." (М.О. Бердяєв)

З давніх давен філософи і вчені намагалися розгадати загадку творчості. Проводилися найрізноманітніші спостереження та експеременти, були створені перші діагностичні завдання задля встановлення рівня розвитку творчого мислення, за результатами цих досліджень були виявлені різноманітні психологічні складові творчої діяльності. Але головною та важливою складовою завжди була, є та залишатиметься свобода творчості. Як зазначав М.О. Бердяєв: "Творчість невідривна від свободи. Лише вільна людина в силах творити. Через необхідність народжується лише еволюція, творчість народжується із свободи."

Відсторонення від традицій,нав’язаних людською звичкою сприймати творчість, як щось буденне, дає можливість митцю не керуватися потребами суспільства, якщо це звісно не передбачає саме його свобода, а дійти до поставленою цілі найцікавішими та найрізноманітнішими способами, не заганяючи себе в рамки та не ставлячи перед собою ніяких табу. Творча особистість вже має бути готова до того, що "споживач" може не сприйняти таких виявлень свободи, не зрозуміти задум автора. Та в цьому є вся суть необмежень творчої особистості автора, так як кожен з нас, як споживач, сприймає всі речі, весь світ через свою, окрему світоглядну призму, яка є результатом нашого досвіду. Прихильником такої думки був П.Л. Капиця. Він вважав,що справжня творча особистість звичайно проявляється непослухом. Ця риса є однією з невід’ємних у особистості, що прагне постійно шукати щось нове в філософії, науці, мистецтві літературі і т.д..

Свобода є позитивною, творчою силою,міццю, яка нічим не обґрунтована, яка просто виникає із бездонного джерела. В своєму позитивному виразі вона і є сама творчість. Кожній людині притаманна свободна, творча енергія, яка не перерозподіляється і не зменшується, а навпаки вона завжи приростає. Гері МакКіннон зазначав, що: "Головне для творчої особистості – це кураж, кураж

122 _____________________________ _ __________________________

розуму й духу, психологічний і духовний. Кураж бути руйнівним для створення нового, кураж бути відкритим до сприйняття з середини і ззовні, кураж слідувати інтуїції, а не логіці, кураж уявити неможливе і спробувати реалізувати його. Кураж думати так, як не думав ніхто. Кураж стояти осторонь від колективності і конфліктувати з нею, якщо це необхідно, кураж ставати і бути самим собою "."

Не так важливо, у чому саме буде проявлятися творчість,адже у всіх видах людської діяльності можна проявити творчий підхід. Якщо людина осягнула творчість в повній мірі і за процесом його протікання і за результатами – отже, вона вийшла на новий рівень духовного розвитку.

Можна підвести підсумок, що, з одного боку, творчість – це вищий ступінь прояву свободи, що має здатність створювати з "ніщо" справжнє і ціннісне, з іншого – процес деоб'єктиваціі затверділого у формах буття, історії. Тому людина виступає творцем самого себе, свого життя своєї культури.

Касьян О.М. (м. Київ)ksunya-munya@rambler.ru

СТУДЕНТСЬКА ТВОРЧІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ОСВІТИ

Освіта є базовим інститутом формування всесторонньо розвиненої особистості, що залучає її до науки та культури, досвіду інших поколінь, себто, – до суспільно-історичної практики людства загалом. Поняття "практики" є ключовим для розуміння сутності людини в марксизмі. Саме у практиці, діяльності основоположники марксизму побачили справжню сутність та основу буття людини, так само як і єдиний інструмент реального перетворення світу та вирішення "світових" проблем, що виникають в теорії [Иванов В.П. Человеческая деятельность – понание – искусство. – К., 1977. – С. 5].

Говорячи про систему освіти, як фактор формування всесторонньо розвиненої, а виходячи з цього, – безумовно, творчої, – особистості, слід говорити про її якісне наповнення. Освіта має надати сьогоднішнім студентам, майбутнім спеціалістам, добротну базу, має містити широкий культурний запас, який може бути запропонований студентам для визначення своїх життєвих цілей та пріоритетів. Не випадково, чи не головним завданням освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя. При зміні ідеалів, навчання сприяє адаптації людини до нових життєвих умов.

Підготовка до самостійного життя полягає в саморозвитку, актуалізації потенціалу людини в напрямку творчості. Умова, яка визначає становлення особистості, – це актуалізація потреби в творчості. В процесі творчості стирається грань між свідомим і несвідомим. Характерна особливість будь-якого творчого процесу – це його емоційна насиченість, незвичайний підйом сили духу. За влучними словами Б.В. Новіков, в його відомій монографії "Творчість як спосіб здійснення гуманізму": "…творчість, самодіяльність передбачають виключно ЛЮБИТЕЛЯ... як людину, що "зняла" в результаті заперечення заперечення і первинну, освячену саме емоційним відношенням, притягальність обраного терену

_____________________________ _ __________________________ 123

діяльності, і опосердковуючу цей первинний вибір себе за покликанням професійну підготовку (освіту), і в кінцевому підсумку зумівшої не втратити, але лише розвинути, зміцнити та посилити свою любов, свою глибоку небайдужість до тієї справи, якій присвятила себе". Виходячи з цього, зауважимо, що процес професійної підготовки має сприяти самовизначенню людини в напрямку майбутньої професії, як однієї з форм діяльності кожної людини, якій вона присвячує велику частину свого життя. Сьогодні можна лише констатувати те, що замість цього, ВНЗ, як одна з частин вітчизняної освітньої системи, лишень тупо нав’язують людині алгоритми роботи в певній професійній сфері.

Освіта і культура знаходяться в центрі уваги світової спільноти, виступають в ролі провідних чинників суспільного прогресу і розвитку цивілізації, прискорюють процес розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта і індивідуальності. На нашу думку, освіта має актуалізовувати потенційну універсальність кожної окремо взятої людини, залученої до освітнього процесу.

Саме формування всесторонньо розвиненої, творчої, вільної особистості має стати пріоритетом системи освіти, не лише вітчизняної, але будь-якої. Освіти також має сприяти формуванню гуманістичної культури людини. Але, на жаль, реалії сьогодення, поки що дозволяють говорити лише про однобокий вплив освіти на людину, основна функція якої полягає в задоволенні потреб класу власників, для яких людина має значення лише в сенсі додатку до засобів виробництва. І чим менше вона замислюється над своїм існуванням, виконуючи певні алгоритмічні робочі операції – тим краще.

Клименко М.І. (м. Київ)klymenkomy@gmail.com

СОЦІАЛЬНА СОЛІДАРНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ВІДРОДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Актуалізація питань відродження, формування, сприяння розвитку данина кризовим та анемічним станам суспільства та реаліям повсякденності, що ці стани породжують. Ситуація в українському суспільстві не виключення. Злам тисячоліть позначився не тільки в календарному вимірі, соціальна сфера сьогодення, в тому числі і українського, переживає чимало потрясінь пов’язаних з соцієтальними трансформаціями, глобалізаційними процесами, цивілізаційними зсувами. За таких умов завжди актуалізується проблематика стабілізаційного штибу: соціальний порядок, толерантність, гармонічність розвитку, соціальна солідарність тощо. Зазначена тематика є атрибутивною щодо стабільного суспільного стану, омріяного в багатьох теоретичних конструктах та бажаннях реальних людей. Наше завдання в межах цих тез окреслити узалежненість між зростанням солідарності соціального конструкту та проблемою становлення соціального порядку / відродженням суспільства.

Проблематика соціальної солідарності тісно вплетена в суспільствознавчу полеміку з моменту її зародження. П.Сорокін констатує факт тематизації соціальної солідарності в роздумах Аристотеля про дружбу та взаємодопомогу. Проте в сучасному її розумінні теоретичний конструкт солідарності склався у ХІХ столітті. Він тісно взаємопов’язаний з революційними перетвореннями у Франції та Третьою Республікою, де соціальна солідарність характеризувалась чимось

124 _____________________________ _ __________________________

подібним до офіційної ідеології та філософії життя. Саме в той час, в межах позитивізму О.Конта та Е.Дюркгейма зароджується проблематика соціальної солідарності, як основа формування та розвитку соціального порядку. Позитивісти відстоюють позицію чіткої узалежненості соціального цілого як солідарного і гармонічно узгодженого цілого. Соціальна солідарність і її ступінь виступають мірилом соціального порядку. Причому солідарність визначається як природна якість соціального цілого. Далі, на думку Крижанівської О.П., Е.Дюркгейм долає цей вузько натуралістичний підхід, підкреслюючи необхідність втручання корпорацій в формування та підтримання достатнього рівня солідарності суспільства. Саме з цього моменту, на нашу думку, в межах соціологічної проблематики зароджується ідея сторонньої підтримки щодо рівня соціальної солідарності з боку корпорацій, соціальних інститутів, держави тощо. Згодом ця теза буде періодично підніматись в соціології Р.Мертона, С.Хантінгнона, апологетів девелопменталізму тощо.

У ХХ столітті проблематика узалежненості соціальної солідарності та соціального порядку набула нових звучань та уточнень. В межах соціології П.Сорокіна солідарність виступила як характеристика спільної моральної єдності, цілісності соціальної групи, що досягається за допомогою корегуючого впливу санкцій. Актуалізується проблема ціннісного виміру соціальної солідарності та морального взірця, що лежить в основі формування, підтримки та відтворення соціального порядку. Ця думка згодом трансформувалась в ідею соціальної винагороди суспільству, рівень розвитку довіри, солідарності якого достатньо високий. Ф.Фукуяма, аналізуючи економічні дива Азійських Тигрів, підкреслює, що саме рівень ціннісної єдності (солідарності) є основою швидкого економічного зростання.

Отже, в межах соціологічної традиції, як ХІХ, так і ХХ століття активно продукується теза щодо узалежненості солідаризаційної проблематики та теми соціального порядку. Де останній є соціальним підґрунтям відродження гармонійного, стабільного суспільства.

Ковальова С.Б. (м. Київ)svetakrokus@gmail.com

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ ІННОВАЦІЙНИХ ПРАКТИК ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДІВРозвиток організаційно-управлінського аспекту інноваційних практик

пов'язаний з усвідомленням того, що тільки ті інноваційні проекти засвоюються вищою школою, які сприймаються працівниками вищої школи як такі, що покращують стан вищої школи та їхній особистий соціальний і матеріальний статус.

О.Навроцький висловлює думку, що потрібно створити механізм, який забезпечує досягнення цілей. Виокремлюються стратегічні цілі-цінності, цілі-умови та базові цілі. В самореферентних системах (методологія Н.Лумана) – це цілі, на які повинна реагувати система, що здатні переорієнтувати її, зробити її підготовленою не тільки для прийняття інновацій, а й для їхнього продукування.

Домінуючою стратегією цілей-цінностей є гуманізація, а також

_____________________________ _ __________________________ 125

гуманітаризація, фундаменталізація та інноваційний характер освіти, що визначають тривалу стратегію реформування, спрямовану на досягнення системою нової якості.

На принципово новому рівні також повинна забезпечуватись єдність науки і вищої освіти (перетворення вищих навчальних закладів в науково-освітньо-виробничі комплекси, учбового процесу – спільну наукову творчість і пошук, у якому беруть участь два рівноправних учасники учбового процесу – викладач і студент).

Ці цілі можна досягти лише за наявності загальнодержавних програм їхньої реалізації, необхідне створення юридичної (законодавчої) бази інноваційних процесів у системі вищої освіти (пакету законів, що визначають особливий статус вищих навчальних закладів, лібералізують умови їхньої економічної діяльності, які засновані на базі різних форм власності), забезпечення достатнього та стабільного фінансування вищої освіти, відмова від фінансування за залишковим принципом, збільшення частки витрат на освіту за своєю суттю – це базові цілі, які забезпечують можливості реалізації всього комплексу цілей реформи вищої освіти. У свою чергу вони базуються на результатах, темпах і глибині економічних реформ у країні, які забезпечують збільшення престижу вищої освіти. Всі перераховані вище цільові пріоритетні системи вищої освіти, з одного боку, є відображенням світових тенденцій, а з іншого – комплексом задач, пов’язаних безпосередньо з реформуванням вітчизняної вищої школи.

Ці напрямки пов’язані з пошуком нової парадигми підготовки людини, творчої людини до життя, яка б забезпечила не тільки своє адаптивне відношення до дійсності, але і розвиток самої дійсності, пов’язаної з вимірами життя людиною. Центром цієї парадигми є освіта, яка розвивається як відповідь на виклики цивілізації і як відповідь на необхідність знайти людині своє місце і можливість самореалізуватися в новому глобальному просторі.

Колотило М.О. (м. Київ)marjanakolotylo@yandex.ru

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ: НА ШЛЯХУ ДО СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

В умовах загальносвітової кризи, пов’язаної, насамперед, з морально-культурним зубожінням людства, першочерговим завданням для всіх нас є виховання та становлення творчої особистості, спроможної мислити та діяти поза рамками усталених у суспільстві стереотипів, бути відкритою для застосування інноваційних підходів у різних сферах своєї діяльності.

Система освіти завжди виступала і продовжує виступати преферентною сферою життєдіяльності соціуму, оскільки саме вона є тим суспільним інститутом, що займається формуванням інтелектуального та морального "обличчя" будь-якого народу. Однак, варто завважити, що освіта не існує відірвано від суспільного буття і знаходиться в стані постійної трансформації., обумовленої навколишнім соціо-культурним простором. На початку третього тисячоліття, перебуваючи під впливом глобалізації, освіта у природі свого існування знаходиться у тісному зв’язку з наукою та інноваціями, створюючи так званий концепт "трикутника знань".(освіта-наука-інновації). Очевидно, що саме така модель взаємодії трьох

126 _____________________________ _ __________________________

компонентів і стане найбільш ефективною для розвитку гуманітарного та технічного знання сучасності. Окрім того, тріада "освіта-наука-інновації" якнайкращим чином демонструє зв'язок та співпрацю між теоретичними та практичними надбаннями людства. Під її гаслами мають можливість тісно й, насамперед, результативно працювати освітяни, науковці та фахівці галузей народного господарства й бізнесу, що функціонують задля задоволення споживчих потреб громадян.

Виходячи з вищевказаного, можна визначити наскільки важливою є інтеграція освіти, науки та інновацій для становлення постаті творчої особистості. Ще навчаюсь, людина отримує можливість спостерігати за практичним втіленням в життя її теоретичних знань, транслювати у суспільство власні ідеї та напрацювання, якісно збагачувати процес свого пізнання.

Яким же чином концепт "трикутника знань" може бути репрезентований? На даний час ефективною є модель дослідницького університету, нині активно впроваджувана в систему вищої освіти провідних країн світу. Ідея університету даного типу була визначена у доповіді Ч.Купчелли, Президента Університету Північна Дакота, на російсько-американському семінарі в Гарварді у 2002 році: "…дослідницький університет – сфера перетину науки, освіти та зростаючих потреб сучасного суспільства в інноваційних товарах та послугах". [Грачев С., Городнова Е. Исследовательские университеты: мировой опыт и приоритеты развития. – Москва: ООО "Медицинское информационное агентство", 2009. – С. 25]

Дослідницький університет сучасності може бути представлений у вигляді науково-освітньої структури інтегрованих по вертикалі навчально-наукових підрозділів, та департаментів навчально-науково-виробничого (інноваційного) характеру. Ця структура утворюється на базі класичного університету, знаходячи при цьому нові риси, впроваджуючи те нове, що є викликом часу, а саме: мультидисциплінарність, широке, на системній основі здійснюване залучення студентів до наукових розробок, їхня співпраця з науковцями, практична/ інноваційна спрямованість тематики досліджень.

В дослідницькому університеті існує ефективна система відбору та підтримки талановитої молоді на всіх рівнях освітнього процесу (довузівського, вузівського та післядипломного), функціонують декілька центрів довузівської підготовки в різних регіонах країни, регулярно проводяться наукові молодіжні заходи, організовується стажування молодих вчених в провідних наукових центрах.

Таким чином, саме модель дослідницького університету , на даний час, є одним з оптимальних шляхів реалізації інтеграції освіти, науки та інновацій задля становлення творчої особистості сучасності.

Кондрашова А.В. (м. Київ)kislyaka@mail.ru

ПОШУКИ ІДЕНТИЧНОСТІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ОСВІТІПитання ідентичності і автентичності залишаються основними питаннями

сьогодення. І це насамперед пов`язане з процесами глобалізації і створенням інформаційного суспільства.

Протягом другої половини XX ст. в економічно розвинених країнах поступово відбувся перехід до тієї особливої форми існування суспільства, що осмислюється як "інформаційне суспільство", "століття інформації" або

_____________________________ _ __________________________ 127

"постіндустріальна ера". Е. Тоффлер означив цей перехід як "третю хвилю". [Тоффлер Е. Третя хвиля, 2000] Цей перехід супроводжує глобалізація як об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності і особливо требо відмітити про загрозу втрати національнї ідентичності, яка починається з трансформації "внутрішнього життя" людини і її ідентичності,що призводить до появи "людини маси". Саме маса, а не індивід, на думку Ж. Бодрійяра, увиразнюється як основна характеристика сучасності. Маса – явище найвищою мірою іманентне, що не піддається освоєнню жодною практикою й жодною теорією [Бодрияр Ж. В тени молчаливого большинства, 1997]. Маса не є ані суб’єктом, ані об’єктом.

Маса знищує все: індивіда, сенс, соціальне, культуру, знання, владу, політику. Маса не має імені. Маса – це анонімність, це "мовчазна більшість". Маса – це вакуум, який поглинає індивідуальність.

На цей виклик сучасної цивілізації вже почали реагувати провідні європейські країни – відмова від доктрини мультикультурності. Вже стало зрозумілим для більшості провідних політичних лідерів, що разом з втратою ідентичності можна втратити і зміст буття як незалежної країни.

Врахування цих особливостей, тобто нового смислового наповнення сучасної епохи, повинно переорієнтувати освітню діяльність на творення людини як особистості з відчуттям національної автентичності. Головна роль, без сумніву, тут належить освіті. Адже особистістю ми не народжуємося, а стаємо, оскільки здатні до постійної самозміни. Саме освіта здатна відродити, а точніше ідентифікувати людину. Єдиний можливий вихід, який існує на сьогодні, на шляху ідентифікування особистості – є гуманістично-орієнтована освіта. Головним завданням якої повинно стати збереження автентичного досвіду, так як автентичний досвід і автентична спільнота є умовами повної незалежності, особливо гостро це питання постає, коли Україна як держава по суті не має жодної культурної політики, яка б була направлена на захист національної самоідентифікації. І тут постає питання консолідації. Народ завжди, як тільки він стає консолідованим, нацією, є народом культури. Яка ж може бути консолідація, коли є чіткий поділ на Схід і Захід, коли все ще актуальним залишається питання двомовності, коли існує недостатній рівень добробуту та соціальної справедливості, коли процвітає корупція і разом з тим олігархізація.

Таким чином процес ідентифікації в освіті є дуже залежним від політичної волі і бажання реалізувати ідеї національної само ідентифікації на рівні держави. На жаль, Україна зараз є здебільшого продукт віртуальної дійсності. Питання в тому чи знайдуться сили наповнити цю дійсність автентичним змістом. Україна переживає важкі часи, але в той же час це – час великих можливостей, час вибору вірного напрямку національної самоідентифікації у сфері освіти. Так як освіта є одним із основних факторів розвитку української держави.

Косенко В.Д. (м. Київ)vkosenko@mail.ru

ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ – НЕ МІФ, А ТВОРЧІСТЬПрекрасное – трудно (Платон)

128 _____________________________ _ __________________________

У багаточисленних дослідженнях, присвячених феномену інтелігенції, завжди виникають проблеми щодо чіткого визначення того, чим є інтелігентність. Більшість дослідників займаються не самим феноменом, а його фантомними інтерпретаціями, не побудовою науково-бездоганної теоретичної конструкції, що відтворює, – відображає, – свій об’єкт, а міфотворчістю. Як відомо, "у повне визначення предмета повинна входити вся суспільна практика" [В.И. Ленин. Еще раз о профсоюзах, о текущем моменте и об ошибках тт. Троцкого и Бухарина – ПСС т.42. – С. 290], але прояви інтелігентності настільки різноманітні, що врахувати їх усі не видається можливим. В принципі. Бо інтелігентність способом свого буття має творчість. А вона – невичерпна. Безмежна. Відтак – невизначувана (рос.: неопределяемая, беспредельная).

На нашу думку, повноцінне дослідження феномену інтелігентності має бути нерозривно пов’язане зі з’ясуванням сутності творчості. "Творчий стан – над-ситуативний, в ньому висота співпадає з глибиною [Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества. – СПб, 1997. – С. 32]. Творить людина не в вакуумі, їй необхідні певні передумови, знаряддя праці, інфраструктура тощо. Саме в актах творчості на основі накопиченого досвіду у сьогоденні створюється майбутнє.

Виходячи з розуміння сутності людини як сукупності суспільних відносин (передісторія) та ансамблю суспільних відносин (дійсна історія), варто підкреслити, що саме інтелігенція щонайгостріше відчуває, яким чином ці відносини організовані, відчуває дисбаланс між ними, їй погано, коли суспільству погано. Коли "ансамбль" розбалансований, або ж починає грати за чужими нотами, інтелігенція першою і дуже болісно відчуває дисгармонію. Адже інтелігенція у своїх думках, почуттях, у своєму світогляді та практичній діяльності, виходить не з вузько-особистісних, егоїстичних, професійних чи класових інтересів, а – з інтересів народу, суспільства та людства цілому.

Поняття інтелігенції (а не визначення, як вже було сказано вище) видається нам, має виходити з тих же принципів, з яких варто визначати пролетаріат. Адже, пролетаріат – це не сукупність людей, зайнятих фізичною працею, а теоретична конструкція. Пролетаріат, в певний момент, – і ним став жовтень 1917 року не як календарна, а як історична подія, – постає не на теоретичному, а на безпосередньо практичному рівні. Інтелігенція ж ще має осмислити себе та стати головною рушійною силою суспільного розвитку. Та й сама інтелігенція, не будучи окремим суспільним класом, швидше відноситься до пролетаріату, змушеного продавати буржуазії продукти своєї, в першу чергу – інтелектуальної, діяльності. А наукові теорії, які створює інтелігенція – чи не єдино доступна пролетаріату революційна практика в реакційну епоху. І, можливо, найголовніше: інтелігентність – це синонім гуманістичної духовності, справжньої, а не декларативної комуністичності.

Підводячи підсумки, наголосимо, що справжній інтелігент не може діяти ніяким іншим чином, аніж творчим. Навіть, у щоденній рутинній діяльності. Інтелігенція (коли вона дійсна, а не профанація) – це не вибір професії або соціального положення, це – вибір життєвої позиції та пріоритетів. Інтелігенція, в своєму історичному поступі завжди являла собою "вихід за межі" буття сьогоденного для побудови майбутнього. Саме в цьому і полягає основний зміст творчості – у теоретичному та практичному конструюванні майбутнього, усуспільненні самої людини та гуманізації суспільства. Адже, "творчість являє

_____________________________ _ __________________________ 129

собою найбільш розвинену форму соціальної матерії, є спосіб існування та здійснення дійсного гуманізму" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006. – С.301]. Як невичерпна творчість, так невичерпний її суб'єкт – інтелігенція. І в цьому сенсі вона – невизначувана. І вже тим більше – за ознакою наявності у людини вищої освіти. Інтелігентність довідками не утверджується. Тут та ж різниця, що між членом компартії та – комуністом. Бо комуністичність, духовність, гуманістичність, інтелігентність: феномени одного порядку.

Костенко К.В., Клименко О.С. (г. Киев)surok.2.02@gmail.com

ТВОРЧЕСТВО КАК ДВИЖУЩАЯ СИЛА В РОЗВИТИИ СОЦИАЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ

В современном обществе мы все четче можем прослеживать тенденцию к чрезмерному увеличению роли принципа гуманизма. Человек воспринимается как высшая ценность и, пожалуй, на первый взгляд в этом мнении нет ничего плохого. Корни гуманизма идут далеко в историю, а именно, зарождается этот принцип в эпоху Просвещения. Тогда появилась идея о том, что все люди равны. И человек имеет право (сегодня, на что бы то ни было: на жизнь, на имущество, на свободу, образование и так далее) только по той простой причине, что он рожден Человеком.

Человек – это звучит гордо. Сегодня эта мысль дошла до своей крайности. Это объясняется тем, что в прошлом роль личности игнорировалась. Человека было принято воспринимать как винтик большой машины, движущейся в направлении светлого будущего. Теперь же, будто стараясь наверстать упущенное, мы стремимся все сильнее подчеркнуть свою принадлежность к роду человеческому, забывая, что не всякий homo sapiens может быть назван человеком. В быту ходит мнение, что человек сразу рождается Человеком. Из этого заблуждения проистекает в конечном итоге кризис во всех сферах социальной жизни. Человек, восставляя себя на пьедестал, не видит потребности в развитии, в творчестве.

Ребенок, рождается на свет как tabula rasa и каким человеком он станет, зависит во многом от общества, которое его окружает на протяжение всей социализации. Дитя, в процессе своего развития, имитирует Родителя. Играя, он учиться взрослой жизни, копируя у окружающих модели поведения. Его игра открытая, она естественна и не встречает негодования у взрослых. "Ведь это же ребенок", – говорят они. Но чем старше становится человек, тем больше в обществе начинают порицать его фантазии, как нечто ненужное и неправильное.

Творчество становиться одной из форм девиантного поведения. Индивид с

130 _____________________________ _ __________________________

неординарным мышлением становиться для общества странным, ненормальным. Человеку как творцу приходиться преодолевать социальное давление. Это условие создает два пути развития: фантазирование про себя и творчество.

Первый путь связан с жизнью в иллюзиях. Человек не творит, становиться несчастным, начинает играть в иргы (о которых пишет Берн в своих работах "Люди, которые играют в игры" и "Игры, в которые играют люди"), из индивида превращается в дивида (расслоенного человека).

Второй путь определяется творчеством. Человек перебарывает страх перед обществом, его критикой и не боится выражать себя с помощью творения. Он становится актуализатором, отвергая стереотипы. Его творческая натура проявляется даже в отношениях с людьми: к каждому находится подход. Игр для творца нет, он их преодолевает, есть только реальная жизнь, смысл которой и есть она сама.

Вовсе не странным есть то, что общество склонно частично отвергать человека-творца. Ведь общественные отношения, которые устоялось (относительно устоялись, потому как изменения происходят непрерывно) в развитии выступают тезисом. Тогда как творчество – новое, то чего раньше не было, выступает антитезисом. Далее следует синтез – выход на новый уровень развития. Творчество является движущей силой в развитии социальных отношений. Оно всегда есть антитезисом к устаревшему, а результатом синтеза есть появление на свет нового уровня развития материальной и духовной культуры.

Костромина А.М. (г. Киев)anyak75@mail.ru

СТАНОВЛЕНИЕ ФИЛОСОФИИ ТВОРЧЕСТВОМБез философского исследования и понимания творчества, оно не получает

формы теоретической всеобщности, вне которой и о становлении практической всеобщности творчества не может быть и речи. Такое становление предполагает доведение принципа деятельности до принципа самодеятельности как субстанциональной по своему характеру самоцельной (в единстве целеполагания и целереализации), внутренне свободной человеческой деятельности, производящей действительно человечного человека, непосредственно общественного в действительном единстве своей сущности и своего существования. Это завершенный гуманизм, в котором опредмечивание уже не противостоит самоосуществлению, необходимость – свободе, индивид – социуму, и общество производит богатого и всестороннего во всех его сущностных силах человека как свою действительность. Богатая индивидуальность – это нуждающийся во всей полноте человеческих проявлений жизни человек. Нужда превращается здесь во внутреннюю необходимость – потребность состояться, сбыться, осуществиться как действительный человек. В этом смысле не только богатство, но в равной мере и бедность получает в практически осуществленном гуманизме человеческое общественное значение, она перестает быть экономической бедностью и становится потребностью в другом человеке как в истинном богатстве. Вспышка чувственной сущностной деятельности в человеке – страсть – становится деятельностью его существования. Так красиво пишет об этом К. Маркс в "Экономическо-философских рукописях 1844 г. [См. К. Маркс, Ф. Энгельс Соч. 2-

_____________________________ _ __________________________ 131

е изд. Т. 42, с. 125]. Творчество раскрывается таким образом как существенное бытие человека – существование в качестве цели, целостности, субъектной свободы. В этом состоит и суть действительного гуманизма.

Мерой практической всеобщности истории, а значит и творчества, является мера превращения научно-философского знания в стратегию и тактику, технологию человеческой жизнедеятельности, в непосредственную производительную силу общества и каждого человека как субъекта. Иначе говоря, в той мере, в какой практически объективируется гуманистический потенциал данной философии, а ее гуманизм переходит из формы абстрактно-теоретического обоснования в форму практически осуществляемой конкретной всеобщности, действительности, – в той же мере история и творчество приобретают практическую всеобщность. Если универсальность бытия обобществленного человека и человечества, его действительная гуманность и свобода обусловливаются философией, то измеряются они творчеством.

Но сама философия для исполнения такой своей роли должна стать целостной теорией и всеобщим методом развития, а тем самым – методологией творчества. Поскольку творчество есть развитие в его наиболее развитой форме – универсальной и свободной. И в этом смысле оно является освобождением диалектической противоречивости социального – коллективного – индивидуального бытия от внешних преград, сковывающих и угнетающих её закономерное развертывание, а также препятствующих её осуществлению. Работа по устранению всего того, что противоречит действительно диалектической противоречивости (Новиков Б.В.), не давая простора для её развертывания, – это необходимейшее условие расчистки пути для обеспечения вольного творчества. Ведь до сих пор оно прокладывало себе путь не благодаря, а вопреки и наперекор господствующим в предыстории отношениям.

Костюкевич А.С. (м. Київ)allunya011@ukr.net

ФЕНОМЕН ТВОРЧОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІЧим є творчість?.. Дане питання здавна хвилювало людство, ним задавалося

не одне покоління людей. Думки філософів з цього приводу кардинально розходилися. Одні вважали творчість результатом особливого обдарування, дару Божого, інші – особливістю багатої розвиненої фантазії, інтуїції, мислення тощо. Але, беззаперечним залишається те, що саме творчість є рушійною силою розвитку будь-якого суспільства.

Феномен творчості, характеризуючись багатогранністю та складністю, породжував навколо себе багато дискусій серед представників різних філософських напрямків та шкіл. Досліджувати феномен творчості почали ще з часів античності. Підіймає це питання Платон. Творчість, на його думку, має універсальний характер; творчістю є все те, що спричинює перехід із небуття в буття. За Аристотелем, активний розум, оперуючи знаннями пасивного розуму, формує певні поняття, принципи буття і таким чином він осмислює предмети, речі й одночасно, неначе творить їх.

Формувались уявлення про творчість й в епоху Середньовіччя. У цей період можна виділити два підходи до визначення творчості: догматичний підхід (Августин Аврелій, Фома Аквінський та ін.), в якому домінантною стала ідея про

132 _____________________________ _ __________________________

те, що здатністю до творчості володіє лише Бог. Відповідно до другого, містичного підходу (Григорій Нисський, Генріх Сузо та ін.), будь-яка діяльність загалом, в тому числі, творча, була детермінованою божественною волею.

Епоха Відродження, навпаки була пронизана вірою у безмежні, багатогранні творчі можливості людини. Розуміння людини як творця зводиться до естетичного сенсу розуміння цього слова. Творча діяльність, на думку представників Відродження, дає можливість не лише задовольнити земні потреби, а й веде до самовдосконалення людини. Представники епохи Просвітництва (емпіристи Ф. Бекон, Т. Гоббс , Дж. Локк , Д. Юм ) пов’язували творчість з можливістю людини до уявлення та осмислювали творчість як певну комбінацію вже існуючих елементів, яка проявлялась як винахідництво.

Найбільш чітко проблема творчості була структурована в німецькій класичній філософії. Ї. Кант виділив основні складові творчого процесу та основні поняття, завдяки яким цей процес здійснюється: суб’єкт і об’єкт творчої діяльності, її характер, продукт творчості. Крім того, Кант визначив новий тип творчої активності – активність людини. Інший представник німецької класичної філософії, Г.В.Ф. Гегель, розумів під творчістю певні індивідуальні зусилля людей, підпорядковані цілям світового духу, який керує історією.

Але, дійсно наукового розуміння творчість набула лише в марксизмі. К. Маркс під творчістю розуміє певну предметно-практичну діяльність, виробництво, з метою пристосування природного світу відповідно до вимог, потреб та цілей людини, людства в цілому. Творчість по суті своїй є діяльністю людини, яка осмислює себе в процесі ходу історії. Саме марксизм продемонстрував дійсно наукове обґрунтування розуміння творчості, у нерозривній зв’язці з діяльнісною сутністю людини. Б.В. Новіков підкреслює, що "визнання діалектичної однопрядковості (в їх генезі) категорій "рух", "діяльність", "творчість", дозволяє подолати... метафізичний в своїй основі підхід до творчості" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006. – С.80].

Як бачимо, в різні історичні періоди розвитку людства творчість мала різні інтерпретації, які залежали від стадії розвитку, на якому знаходилось суспільство в ту чи іншу епоху. В наш час, коли людство переживає безліч соціальних зрушень, вкрай необхідний розвиток творчості кожної особистості і, як наслідок, країни (людства) в цілому. Тільки творча діяльність спричиняє суспільний, науковий, культурний прогрес та є дійсно, а не формально, гуманістичною.

Кузьменко Н.І., Демченко О.М. (м. Київ)demchen@voliacable.com

УНІВЕРСИТЕТ: СИНЕРГІЯ НАУКИ, ОСВІТИ ТА ВИРОБНИЦТВА

Вплив університетів 21 сторіччя на сучасний мультикультурний світ є загальновизнаним як в міжнародних документах так і в світовій суспільній свідомості. Відповідно в центр уваги виходить поле виробництва, передачі й поширення знання, або освіта, що й вимагає уточнення ідеї університету, тому що саме він перетворюється в ключовий елемент всіх соціальних процесів, формуючи їхніх суб'єктів, трансформуючи культурні коди в соціальні практики, виводячі нові покоління в світ безлічі ідентичностей, які він одночасно і створює. Це означає, що

_____________________________ _ __________________________ 133

університет не можна розуміти винятково утилітарно – чисто професійна підготовка сьогодні безперспективна, з огляду на те, що не можна передбачити, професійну структуру суспільства протягом життя навіть одного покоління.

Цим змінюється, але одночасно й зміцнюється дослідницька спрямованість університетської освіти. Внутрішньо різноманітний університет повинен стверджуватися як деяка збалансована система, де й викладач і студент виявлялися б дослідниками в широкому сенсі слова, працюючи в такім оточенні, що будило б креативність кожного члена університетського співтовариства. Визначення місії сучасного університету неможлива без розуміння того, що творчість є найбільш розвиненою формою розвитку. За Б.В.Новіковим всі зусилля, устремління та помисли мають бути спрямованими на культивування та своєчасне суспільне запотребування творчості у всіх, без найменшого винятку, її видах, формах, типах та проявах, у всіх сферах буття людства, людей та людини…[Новіков, Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму: монографія [Текст] /Б.В. Новіков. – К.: НТУУ КПІ, 1998. – 310 с.]. Особливо це стосується університету як осередка гуманізму. Примат творчості в подальшому розвитку моделі університету був вдало втілений в моделі дослідницького університету. За М.З.Згуровським модель дослідницького університету грунтується на відпрацюванні механізмів функціонування сучасних форм інтеграції науки, освіти та інновацій, підготовці дослідників і висококваліфікованих фахівців для наукоємних галузей вітчизняної економіки, здійсненні інноваційної діяльності в ринкових умовах через науковий і технологічний парки університету, розвитку економіки, побудованої на знаннях [Згуровський, М.З. Дослідницькі університети як центри інноваційного розвитку країни : [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: http:// www.dt.ua/newspaper/articles/73711#article]. Альянс освіти та науки як невід'ємна умова побудови іноваційної економіки є уособленням принципу В. Гумбольдта: розвиток індивідууму як результату єдності освіти та науки.

Сучасні внутрішні і зовнішні умови і історична динаміка глобального поширення вищої освіти формують дві основні орієнтації вузу, які умовно можна позначити як "екстенсивне надання освітніх послуг" (масові вузи) і "орієнтація на елітну освіту" (елітарні вузи). Елітарні вузи відрізняє історична орієнтація на науково-дослідну діяльність, і підготовку фахівців, здатних проводити, фундаментальні і прикладні аналітичні дослідження. Підтримка іміджу елітарного університету, диплом якого є гарантією якісної освіти, є важливою умовою розвитку університету по елітарній дорозі. Мабуть цим пояснюється деяка обережність, що проявляється елітарними вузами відносно надання дистанційної освіти. Всебічна участь в процесі інтернаціоналізації є необхідним елементом і, в теж час, викликом для елітарних університетів (особливо це відноситься до "континентальних" класичних університетів, вельми віддаленим від принципів Болонської моделі).

Куревина Т.В. (г. Днепропетровск)kkurevin@gmail.com

ИЗ НЕБЫТИЯ НЕОБХОДИМОСТИ К БЫТИЮ В СВОБОДЕПроблема творчества тесно связана у Н.Бердяева с проблемой свободы. Об

этом он указывал еще в своей работе "Философия свободы". Позднее, в своей книге "Самопознание" Н.Бердяев писал: "Творчество возможно лишь при

134 _____________________________ _ __________________________

допущении свободы, не детерминированной бытием, не выводимой из бытия" [Н.А. Бердяев. Самопознание. – Л.: Лениздат, 1991. – C. 210]. Свобода безусловна, она ничем не определяема. Конечно, творческий акт человека не возможен без материи, он не совершается в пустоте, в безвоздушном пространстве. Но, с точки зрения Бердяева, творчество не может определяться только тем материалом, который дает ему природа, окружающий мир. В творчестве всегда есть новизна, которая не детерминирована внешним миром. "Это и есть тот элемент свободы, который привходит во всякий подлинный творческий акт. В этом тайна творчества" [там же]. Без этого творчество было бы только перераспределением элементов окружающего мира, и говорить в таком случае о новизне не приходилось. Таким образом, акт творчества Бердяев рассматривает как соединение воедино мощи творить, способности придавать форму этой мощи и, наконец, материала, на который она направлена.

В творческом акте, по глубокому убеждению Бердяева, меняется сам человек. Творя, он переживает высочайший подъем и потрясение духа: он возвышается над собой и над окружающим миром. Преобразуя окружающий мир, человек преображается сам. Становясь духовно богатым, человек преображает и существенно изменяет этот мир. В этом состоит главный смысл творчества. "Творческий акт в своей первоначальной чистоте направлен на новую жизнь, новое бытие, новое небо и новую землю, на преображение мира." [там же, С. 211]. Никоим образом не отрицая значения творчества культуры, Бердяев подчеркивает, что это творчество символическое, дающее только направления реального преображения мира. Реальное творчество, по мнению философа, состоит в преобразовании окружающей действительности, ее одухотворении.

Творческий акт должен быть направлен на постоянное совершенствование окружающего мира. Именно такое отношение Бердяева к творчеству вызывает у него симпатии к романтизму и несимпатии к классицизму. По мнению философа, ложь классицизма состоит в допущении совершенства в конечном, а правда романтизма лежит в осознании недостаточности совершенства в конечном, в устремлении творца к бесконечному, к запредельному.

Бердяев подчеркивает выдающуюся роль христианства к истории человечества. Однако христианская церковь, ставшая важным социальным институтом, многие духовные основы христианства игнорировала. Социальное развитие, культуру, науку, технический прогресс – все прошло мимо церкви. Христианство "проповедует пассивность, покорность своей судьбе, смирение перед социальной несправедливостью, приучает все возлагать на Бога и этим оправдывать угнетение человека человеком." [Бердяев Н.А. Христианство и активность человека. Париж. 1933 – С.3].

Бердяев категорически не разделяет такой позиции. Вслед за Владимиром Соловьевым он называет христианами тех, кто активно борется со злом, и, напротив, атеистами тех, кто клянется именем Христа и пассивен ко злу.

Он убежден, что возможности свободного человека, которые так великолепно раскрылись в культуре и социальном развитии, создают предпосылки для перехода от этики спасения к этике творчества. В новой этике свобода станет выступать в качестве сотворчества человека и Бога, станет основой для сознательного служения одухотворенности мира, перехода его из небытия необходимости к бытию в свободе. Человек должен осознавать себя творцом и всей своей

_____________________________ _ __________________________ 135

деятельностью преобразовывать окружающий мир.Обращаясь к опыту христианства и гуманистической культуре, Н.Бердяев

делает вывод, что высшая ценность обретается только тогда, когда человек активно участвует в жизни общества, в самом процессе творчества высших ценностей. Идеал философа – это главная человеческая ценность, согласно которой свободное развитие каждого является условием свободного развития всех. Бесспорной ценностью станут также размышления философа о том, что человеческая жизнь имеет высший смысл, реализуя который, мы духовно обогащаем свое бытие.

Куц В.А. (м. Переяслав-Хмельницький)ОСНОВА І СУТНІСТЬ ТВОРЧОСТІ

Філософське осмислення творчості актуальне і сьогодні. Але, при видовому розгляді, поза дослідженнями залишається саме матеріальна її форма. Вона, ніби "властива кожній людині, як пам’ять, фантазія, мислення, але не як практика" [Енин И.А., Шумилин А.Т. Проблемы структуры и логики творчества. – К.: КГУ, 1978. – С. 35-38]. Зрозуміти ж сутність творчості в різних формах суспільної свідомості можливо лише на основі її формування у практиці: "Це елементи процесу творення людського світу, що зберігають генетичний зв’язок зі своїм джерелом" [Давыдова Г.А. Творчество и диалектика. – М.: Наука, 1976. – С. 19-22]. Отже, "основою творчості є практика, як процес матеріального перетворення дійсності" [Копнин П.В. Введение в марксистскую гносеологию. – К.: ПИ, 1966. – С. 232-239]. Чим багатший предмет, який визначається, тим більше різних сторін являє він для розгляду. Таким предметом виступає творчість – основа всіх цінностей людського життя і культури. Погляд на творчість як діяльність, практику і працю утвердився не одразу. Та й не будь-яка праця є творчістю. Критерієм істини виступає продукт праці, за умови, що він є новим у порівнянні з її предметом. Дійсна творчість – складний діалектичний процес, утвердження нового запереченням старого, не тільки творення, але й руйнування в його ім’я [Новосёлов Н.С. Умственный труд: его сущность и некоторые тенденции развития. – Свердловск: УГУ, 1972. – С. 9-13]. Руйнування старого – перемога суперечлива! Нове не може виникнути без використання елементів досвіду минулого. Нове не виходить з порожнечі, наступність – обов’язкова умова, закладена часом. Тому, лише у якості елемента культури воно визнається продуктом творчої діяльності, а сам процес – творчістю [Человек в условиях НТР. / Под ред. Л.П.Татарниковой. – Хабаровск: Знание, 1975. – 119с. – С. 4-10]. Виходячи із соціальної ролі творчості, її можна визначити, як особливу форму суспільно-історичної практики, а її специфічною функцією – творення нових цінностей. Прояв творчих сил і здібностей у процесі утвердження людини, розширення меж пізнання, можливі лише як творча діяльність, у формі та продуктах якої вони сприймаються більш

136 _____________________________ _ __________________________

яскраво і точно. Так, у межах суспільної практики, а не видатної індивідуальності, слід розглядати феномен творчої ініціативи, надії, звички, настрою [Шиллер Ф. Собрание сочинений: В 10 Т. – М.: Мысль, 1957. – Т. 6. – С. 81-85]. Творчість – безпосередня участь здібностей у процесі діяльності, принципи якої не обтяжують особистість [Товмасян С.С. Философские проблемы труда и техники. – М.: Наука, 1972. – С. 221-224]. Пов’язуючи дієвість естетичного з розвитком мислення, вона конкретизує протиріччя між внутрішньою здібністю пізнання і її існуванням в окремих, зовні обмежених людях. (Обмеженість знімається суспільною формою існування суб’єктивного, як практичної, усвідомленої діяльності, життєво-необхідного засобу творчого перетворення світу) [Бухалов Ю.Ф. О диалектике субъективного и объективного. – М.: Наука, 1966. – С. 110-120]. Естетичний феномен пов’язаний з об’єктивною формою буття суб’єкта. Тому, тільки в умовах нового, гуманного, суспільства людина перестає бути фізичним агентом процесу виробництва і виступає в ролі невичерпного джерела творчого підходу до буття [Эйхгорн В. Человек как творец своего жизненного процесса. – М.: Наука, 1972. – С. 85-89]. Практика створює середовище з оптимальними умовами життя. У ній формується дієве ставлення до дійсності, що виводить людину за межі пристосувальної поведінки, визначає розвиток всіх форм культури. Творчість – найвищий ступінь діяльної самостійності. Суспільний лад випробовується на цінностях людської натури, перспективах і реальності здійснення, повнота якого співпадає з одною з найважливіших потреб суспільної людини! [Петров Ю.В. Эстетический фактор процесса научного поиска. – К.:КГУ, 1975. – 60с. – С. 22-23].

Куцик К.М. (м. Київ)KKUTSYK@UKR.NET

НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА ЯК ОДИН З ВАЖЛИВИХ ЧИННИКІВ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

Контури освітянських змін, про які багато говорилось впродовж останніх десяти років щодо створення ще до 2010 року єдиного простору європейської освіти, освіти інноваційної, якісної, досі так і залишаються контурами. Але, не зважаючи на складність часу, в якому утримується хиткий баланс між запрограмованістю усталених схем освітянської діяльності та гострою, негайною необхідністю прийняття для її розвитку нестандартних творчих незапрограмованих рішень, освіта продовжує стверджуватись як одна з базових фундаментальних цінностей сучасності.

Недофінансована, одна з найбільш консервативних сфер суспільного буття, всупереч недолугості здійснюваних реформ та управління, освіта продовжує навчати молодь орієнтуватись у складних інформаційних потоках сучасності, вчить креативно, творчо мислити. Адже освіта упродовж усього життя дає можливість не лише професійно адаптуватись до нових реалій складного динамічного часу, освіта – це саме життя, це ресурс, основа, гарант відродження та розвитку країни.

Неперервна освіта не у розумінні лише постійного професійного самовдосконалення – шлях вмільця (стадію Homo faber людство давно пройшло), але й особистісного становлення. Це шлях сходження до основ професійності, та одночасно шлях духовного сходження. Це не лише "навчання через усе життя"

_____________________________ _ __________________________ 137

заради самого процесу інтелектуальної раціоналізації кар’єрного зростання, але й результату – самоздійснення особистості та її щастя. "…Прислушайся к своему внутреннему голосу, узнай, что тебе "сродное", пойми к какому делу у тебя есть талант и склонность. Прислушайся к своему Божественному вдохновению и оно… зажжет охоту, закуражит к труду, увенчает концем и благословением главу твою. …Счастие твое, и мир твой, и рай твой и Бог твой внутри тебя есть" – так відчував, витлумачував та розумів призначення людини в "Разговоре дружеском о душевном мире" Г.С. Сковорода.

Ментальний здобуток Європи – раціоналізована західна свідомість – не є бездоганним. "Раціоналісти – прекрасні люди, але раціоналізм, що претендує на всемогуття, – чудовисько. Приписувати розуму всемогуття – таке ж ганебне ідолопоклоніння, як обожнення кам’яних та дерев’яних ідолів. Я не ратую за обмеження влади розуму, а закликаю віддати належне тому в нас, що його освячує" – писав М.Ганді [Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: ПАРАПАН, 2003. С.109].

Показовими в цьому аспекті є системи освіти ряду східних країн, що здійснили приголомшливий стрибок у сучасний світ та стали "східним дивом" і, власне, на сьогодні уособлюють собою цивілізацію. Та чи варто заздритись на загальновизнані чужі зразки? Якщо вони не пройдуть у нас іспит серцем, а не лише розумом – це зло, і безглуздо їх штучно нав’язувати. Але вивчати, досліджувати, аналізувати – варто. "Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" – писав Т. Шевченко.

Могутність нації у знанні, мудрості та моральності – кредо японської системи освіти. Її ключові поняття – розвиток здібностей, індивідуалізація, неперервна освіта з посиленням морально-етичного її аспекту. Японії вдалось гармонійно поєднати свої історично сформовані традиційні східні та західні світоглядні етичні та поведінкові настанови. Все, що приходило у Японію в кінці ХІХ ст., коли власне і з’являлись університети, або трансформувалось у японський варіант, або відкидалось. У якості національно-психологічного аспекту виступає конструкція синто-бусідо (синто – духовний, бусідо – поведінковий елемент). Буддизм та конфуціанство оформлюють, стверджують світоглядний аспект філософії освіти. Принцип "незалежності та самоповаги" Фукудзави та принцип "самодопомоги та самовдосконалення" Накамури ( лідерів японського просвітництва ХІХ ст..) відіграли вирішальну роль у створенні концепції "освіти впродовж усього життя" та "програми формування людини". [Пронников В.А., Ладанов И.Д. Японцы. – М.: Наука, 1985. -348с.].

Витрати східних держав на розвиток освіти становлять ледве не третину їхнього ВВП.

Не ідеалізуємо, але саме запровадження системи неперервної освіти забезпечило розвиток та впровадження високих технологій, на базі яких сформувались наукомісткі галузі економіки, що й забезпечує "технологічний відрив" найрозвинутіших країн світу від усіх інших.

Звичайно, що досвідом запровадження освітянських інновацій високо розвинених країн потрібно скористатись та відмовитись від повного їх неприйняття. Найпростіше "забарикадуватися" від непроханої дійсності і залишатись одержимими ідеями повернення до раніше існуючих форм організації освіти, які безумовно свого часу були успішними, але сьогодні не зовсім адекватні

138 _____________________________ _ __________________________

вимогам часу, та відкинути думку про можливість пошуку простих, витончених способів пояснення шляхів, що торує величезний комплекс освітянських інновацій.

В. Кремінь у статті "Як нам реорганізувати освіту" виокремлює сім найважливіших чинників необхідності змін у вітчизняній освіті: інноваційний тип цивілізації ставить умовою свого існування неперервну освіту, необхідність заміни авторитарної педагогіки демократичною педагогікою толерантності, мовний прорив як у освіті, так і загалом у країні, кореляція системи цінностей, розвиток інформаційних технологій у освіті, реалізація в освіті ідеї дитиноцентризму, звільнення від політико-ідеологічної заангажованості та певної ізоляції від європейської та світової освіти. Ситуація у вищій школі розглядається як віддзеркалення проблем у школі середній. Тому саме тут необхідні першочергові зміни, які автор пропонує винести на розгляд ІІІ Всеукраїнського з’їзду освітян [http://www.dt.ua/articles/79205].

"Раціональна поведінка – складна комбінація рутинності та творчості. Звичка стає суттєвою…[оскільки вона] звільняє творчу енергію для нового, несподіваного ряду проблем, для яких рутинний підхід є ірраціональним" [Тоффлер Э. Шок будущего. –М.:АСТ, 2008.- С.389. ] Вітчизняній освіті необхідно втрапити у хвилю майбутнього, де відсутні запрограмовані стереотипи мислення та дій, перейти від стану "біганини на місці" хоча б до стану "бігу з перешкодами", щоб не залишити країну на узбіччі цивілізаційних процесів.

Лаврененко Я.О. (м. Київ)yana_707@mail.ru

ІННОВАЦІЙНІ СПОСОБІ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК СКЛАДОВА ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРА

Сучасний світ вирізняється рухом великих потоків інформації. Перехід до інформаційного суспільства вимагає у сучасних менеджерів вміння не лише правильно користуватися інформацією, а й мати високий рівень комунікативної компетентності та розвинутий творчій підхід до всіх складових своєї діяльності. Сучасні умови суспільного життя вимагають нових ідей в управлінській діяльності, що є основою інноваційного менеджменту. Механізми пошуку ідей передбачають постійне вдосконалення, в тому числі і в сфері комунікації, на основі використання обґрунтованих технологій, що мають забезпечити необхідну форму комунікації.

Серед основних способів організації комунікацій в творчому процесі виділяють такі, як індивідуально-розрізнений, розрізнено-груповий та колективний пошуки ідей. В індивідуально-розрізненій роботі творчі завдання розподіляються менеджером серед працівників, які повинні представити результати свого творчого пошуку у визначені терміни. Розрізнено-груповий пошук творчих ідей пов'язаний з необхідністю розподілу завдань за предметними сферами. Але в цьому способі завдання роздаються не конкретному працівнику, а творчим групам. Найбільш масштабним та ефективним способом творчого пошуку є колективний пошук. Це може бути мозковий штурм, семінар, організаційно-ділова гра. Цей механізм є досить складним в виконанні та управлінні, оскільки менеджеру доводиться стежити за регламентом і за змістом цих заходів. Тут

_____________________________ _ __________________________ 139

потрібен справжній талант комунікатора, він повинен вміти застосовувати прийоми управління аудиторією, наприклад, ораторські прийоми тощо. Комунікативна компетентність в таких ситуаціях стає для менеджера основним і головним знаряддям праці.

Комунікативна компетентність проявляється в певному рівні міжособистісного досвіду, якого потребує менеджер для того, щоб у межах своїх обов’язків та соціального статусу ефективно працювати та координувати взаємодію учасників суспільної взаємодії для забезпечення результативної комунікації. Комунікативна компетентність менеджера набувається під час спілкування людей та досвіду, що при цьому виробляється. Такий досвід виникає не лише у ході прямої взаємодії, а й у ході не прямої: з літературних творів, театральних вистав, кінофільмів – де людина може отримати досвід переживання комунікативної ситуації та має можливість оцінити особливості взаємодії між людьми. Важливим засобом розвитку комунікативної компетенції є націленість суб’єкта на активну взаємодію та здатність знімати емоційну напругу.

Інноваційний менеджер повинен вміти відрізняти нові ідеї, повинен знати специфіку творчості, відкриття, винаходу. Важливим моментом в творчому пошуку є застосування неологізмів та реалізації номінативної функції мови. Вживання термінів, використання професійного жаргону для більш ефективної та економічної робочої комунікації, вигадування неологізмів, нових позначень для нових явищ – все це невід'ємна частина інноваційного процесу. Тому інноваційний менеджер повинен обов'язково володіти необхідними знаннями у сфері лінгвістики, розуміти принципи формування термінів.

Для ефективного творчого пошуку важливим є також вміння розуміти та долати комунікативні бар'єри. Ці бар'єри можливі при нерозумінні ситуації партнерами, коли одні і ті самі поняття, розуміються співрозмновниками в різних смислах, або при наявності різного погляду на соціальні чи політичні процеси.

Ларченко М.Л. (м. Київ)sociopolit@.ua

ЕТНІЧНІ СТЕРЕОТИПИ ЯК ПРОДУКТ СОЦІАЛЬНОЇ "ТВОРЧОСТІ"

Стабільність функціонування держави і суспільства залежить не лише від особливостей розвитку політичної, соціально-економічної та інших систем, а й від рівня культури міжетнічного спілкування (особливо це стосується держав з поліетнічним складом населення). Значною мірою він залежить від вкорінених у масовій свідомості відповідних психологічних установок, стереотипів та настроїв, що визначають симпатії чи антипатії в ситуації міжетнічної взаємодії та впливають на соціальну поведінку особи або групи. Відповідно, напруга або конфлікт в цій сфері не в останню чергу пов’язані з проблемою адекватного сприйняття етноісторичних спільнот одна одної. Відомий російський дослідник Л. Гумильов для позначення цього процесу ввів у науковий обіг поняття компліментарності, що є характеристикою співіснування етносів, рівня їх толерантності. За Гумильовим, етнічний стереотип – це певна норма відносин між членами одного етносу й етносів між собою. З одного боку, вони є чинником консолідації, згуртованості етнічної групи, з іншого – за їх допомогою можна пояснити та виправдати свою

140 _____________________________ _ __________________________

поведінку щодо інших спільнот. Зазвичай, подібні стереотипи мають потужне емоційне забарвлення.

Отже, спробуємо визначити, які ж чинники сприяють формуванню та розповсюдженню етнічних стереотипів, що, власне, і є продуктами соціальної "творчості". Формуванню стереотипів сприйняття та підсилення їх дії можемо, насамперед, завдячувати механізмам історичної пам’яті. Уявлення про іншу етнічну групу складається роками, в процесі безпосередньої взаємодії. Збройні конфлікти, колонізація або анексія території, спроби асиміляції, факти геноциду чи масової депортації – все це залишає свій відбиток в історичній пам’яті народу, а спогади про минулі образи чи несправедливості передаються з покоління в покоління. У кожного народу різні погляди на своє історичне минуле, а звідси і йде формування стійкого образу "зовнішнього ворогу", "недружнього сусіда" або "небажаної" етнічної групи, виникає відповідна емоційна налаштованість. Прикладів цьому можна знайти чимало. Згадаємо хоча б тривалу ворожнечу між вірменами та турками, з приводу небажання останніх визнавати факт геноциду проти вірменського народу, між осетинами та інгушами, яких звинувачують у терактах у Владикавказі та Беслані, киргизами та узбеками з приводу масової різанини в містах Ош та Джелабад, напружені відносини між вірменами та азербайджанцями, що є наслідком остаточно не врегульованого конфлікту у Нагірному Карабасі тощо.

Ще один чинник – зростання так званої "етнічної злочинності" – активізація діяльності злочинних угрупувань, до яких належать представники однієї або декількох споріднених національностей. Це призводить до формування уявлення про певні етноси як потенційно "більш злочинні", ніж інші. Відбувається (не в останню чергу, за допомогою ЗМІ) так зване "навішування ярликів" на певні етнічні спільноти. До них зазвичай відносять чеченців, осетинів, грузинів, вірмен, кримських татар, ромів. Існування таких негативних стереотипів сприйняття може викликати бажання їх постійного "підтвердження". Щоб запобігти розпаленню міжнаціональної ворожнечі, з початку 2010 року в Україні заборонено вказувати у кримінальній хроніці національність та громадянство злочинців, але на практиці спостерігаємо зовсім інше. Сутички між вірменами і українцями у Марганці та Нікополі, бійка між кавказцями та росіянами на Манежній площі у Москві, конфлікти між кримськими татарами та слов’янами у Джанкої та Судаку розцінюються як міжетнічне протистояння з використанням фізичного насильства.

Не можна оминути увагою і проблему нелегальної міграції, що на сьогоднішній день набула глобального характеру і охопила більшість країн світу. Коли на території проживання одного етносу тривалий час відбувається міграція представників іншого, це призводить до утворення великої кількості етнічних діаспор (як традиційних, так і нових), що сприймається корінним населенням як загроза їх національно-культурній ідентичності, безпеці їх подальшого існування. До них відносять представників Туреччини, вихідців з країн Близького Сходу, Африки, Східної Європи, Китаю, В’єтнаму тощо. Все більшої популярності в Європі набувають заклики до примусової депортації нелегальних мігрантів (згадаємо хоча б недавні події у Франції щодо депортації румунського населення та представників ромської громади).

Отже, з усього вищезгаданого можна зробити наступний висновок: існування та поширення у масовій свідомості негативних етнічних стереотипів значно

_____________________________ _ __________________________ 141

утруднює міжетнічну взаємодію, сприяючи поширенню ксенофобії та етнічної упередженості, а також провокуючи конфлікти на міжнаціональному ґрунті.

Лысенко В.М., Лысенко О.В. (г. Киев)bivol@voliacable.com

СИСТЕМНО-СИНЕРГЕТИЧЕСКИЙ ПОДХОД К ПРОЦЕССУ ТВОРЧЕСТВА

В настоящее время синергетические воззрения являются наиболее когнитивно емкими во всех науках о природе и обществе. Занимаясь диссипативными неравновесными, нелинейными структурами, синергетика способствует развитию нового видения мира, новой идеологии, опирающейся на знания законов эволюции, самоорганизации и самоуправления сложных систем. Синергетика утверждает, что всякая сложноорганизованная система имеет, как правило, не единственный, а множество (но не бесконечное) собственных, отвечающих ее природе путей развития. В любой нелинейной системе реализуемыми окажутся далеко не все те направления развития, которые представляются желательными субъекту конструкторской, реформаторской, созидательной и т. п. деятельности. Для человека, занимающегося творческой деятельностью, чрезвычайно ценным является знание ограничений в развитии систем, т.е. того, что в принципе не осуществимо в данной структуре. Творчество предполагает наличие у личности мыслительной потенции (знаний и умений, способностей, мотивов и т.п.), благодаря которой создается продукт, отличающийся новизной, оригинальностью, уникальностью и которая формируется в процессе обмена информацией с окружающей средой [http://www.esoonline.ru/bank_informacii/slovari/psihologicheskij_slovar/].

Поток разнообразной информации из окружающей среды, через органы чувств и другие органы и части тела, пройдя узлы систем преобразования биосигналов, родовой программы, скапливается в хранилище накопленного подсознательного опыта и сводных правил, т.е. в ядро подсознания. Из подсознания потоки информаций через тактический и стратегический анализаторы стекаются в ядро сознания – хранилище накопленного сознательного опыта, образцов поведения и сводных правил, представлений о самом себе и окружающей среде. Внутренние или внешние раздражители, ирритирующие у индивида творческие импульсы, формируют в системе сознание-подсознание хаотические вихревые реверсивные потоки мыслительных действий, которые затем, через множество дизъюнкций и конъюнкций, самоорганизуются в нечто целостное, качественно новое – инсайте. В терминах синергетики эти стадии движения мысли можно выразить триадой: "порядок" → "хаос" → "новый порядок", что является своеобразной трансформацией известной триаде Гегеля "тезис" → "антитезис" → "синтез". Понятие творческого мышления предполагает способность постановки новых проблем и поиск их решения, т.е. момент его продуктивности. Истоки творческой активности заключены в необходимости реализации внутренней потенции личности как социально развивающегося существа, унаследовавшего культурно-исторический опыт предыдущих поколений. В креативном творчестве мышление предстает как системно-синергетический процесс, что означает: 1) Объект исследования отражается в мышлении как целостная система; 2) В

142 _____________________________ _ __________________________

процессе творчества происходит как выделение действительных элементов реальных систем, выступающих в мышлении в форме определенных понятий, так и обнаружение связи между этими элементами, их синтез в систему понятий, отражающих новую, искомую систему; 3) Система понятий вырастает как динамически развивающаяся через бифуркационные процессы, что создает предпосылки конструирования более расширенной объективной системы; 4) Посредством анализа и синтеза через абстрагирование и обобщение мысленно создается модель представляемой новой системы, замещающей искомый результат творчества; 5) Мысленная модель, подвергамая процедуре оценки значимости для человека, общества, впоследствии опредмечивается.

Макарук І.А. (м. Київ)irina.makaruk@rambler.ru

ТВОРЧІСТЬ ЯК ШЛЯХ ДО СВОБОДИ ОСОБИСТОСТІЛюдина сьогодні опинилась у рамках соціальних стереотипів, стигматизації,

ярликування і типізації. Її свободу обмежують, маніпулюють її свідомістю через засоби масової інформації. Сучасне суспільство нав’язує людині вибір, робить її залежною від рішень інших людей. Але вихід з такого становище є – це творчість. Адже саме вона сприяє багатосторонньому розвитку особистості і реалізації її потенціалу. Творчість дає людині свободу. "Лише вільна людина творить. З необхідності народжується лише еволюція, творчість же народжується з волі" – про це казав ще М. Бердяєв. Творчість і свобода тісно взаємопов’язані між собою, бо вони проявляються одне через інше. Якщо людина має вибір – це значить, що в неї вже є свобода. Але, слід пам’ятати, що міра свободи визначається ступенем самореалізації особистості. За такої ситуації працювати повинен принцип К. Маркса "кожний за здібностями – кожному за потребами". Тобто, наскільки людина розкриває свій потенціал, розвиває талант у певній діяльності, яка їй по душі, на стільки вільною вона буде.

Саме здатність до творення оточуючої дійсності відрізняє людину від інших живих істот, креативний підхід до роботи робить її неповторною і незалежною. Творче ставлення до життя виводить людину на вищий рівень свідомості у порівнянні з тваринами.

Як казав Г.С. Сковорода, суть людини – бути щасливою, а це можливо лише в тому випадку коли вона живе в гармонії зі своїм внутрішнім світом і працює за покликанням. Людина повинна пізнати себе і зрозуміти, які здібності закладені у неї, а вже потім втілювати свої таланти у життя. Таким чином, поступово вона буде ставати незалежною від інших та все більше усвідомлювати свою індивідуальність. Але, на жаль, сучасний світовий порядок "поставив" людину в рамки виживання, коли вона працює для того, щоб їсти, а не їсть, щоб працювати. "Вийти" ж з такої системи можуть інакомислячі, духовно розвинуті люди, які завжди бачать різні шляхи вирішення проблемних ситуацій і не падають у відчай

_____________________________ _ __________________________ 143

при їх появі. Насправді сучасному українському суспільству як ніколи потрібні творчі

особистості ніж "примітивно мислячі" зомбовані люди, які виконують все відповідно до певного стандарту. Суспільству потрібно більше творчих індивідуальностей, які думатимуть самі, а не будуть копіювати дії інших та ідеї чужих "видавати" за свої. Але, на жаль в нашому суспільстві навіть істинних науковців в гуманітарному профілі дуже мало. В більшій мірі сучасні вчені повторюють старі істини, інтерпретують ідеї попередників на свій лад. Нічого нового не створюється, лише повторення старого, а цей процес неухильно приводить до суспільного регресу. Суть діалектики полягає у постійному розвитку, а творчість і свобода як дві складові людського буття є запорукою прогресу особистості та суспільства в цілому. Насправді ж основною перепоною на шляху людини до самовдосконалення і творчості є як політика держави, що пов’язана зі штампуванням стандартних працівників, а, як зазначає Є.П. Ільєний, страх, лінь, висока самокритичність. І з цим не можна не погодитись. В першу чергу себе потрібно звільнити від негативу та бути оптимістом, який у кожному випадку бачить можливість. Одначе, повинен удосконалюватись і соціум включно з державою.

Творчість як втілення свободи виступає рушійної силою для самовдосконалення і шляхом до нових висот. Позитивне налаштування допоможе досягнути бажаного. Але від людини залежить яку свободу вона створить і яким шляхом піде. Лише від неї залежить, чи буде вона діяти у цьому світі вільно, самостійно обираючи принципи і норми поведінки, чи буде сліпо слідувати стереотипам життя, нав’язаним суспільством. Пізнай себе і тоді ти зрозумієш світ. Осягнувши таємниці творчості, ми пізнаємо таємницю свободи. Отже, творчість є шлях до свободи особистості.

Макарчук І.О. (м. Київ)ДІАЛОГ ЯК СПІВТВОРЧІСТЬ У ФІЛОСОФІЇ М.М. БАХТІНА

Феномен діалогу як процесу взаємодії, так званих, комунікативних сторін був предметом філософської рефлексії з найдавніших часів. У ХХ столітті осмислення діалогу як всезагальної основи взаєморозуміння між людьми актуалізується в дослідженнях таких філософів як Ф. Розенцвейг, М. Бубер, Е.Левінас , М.Бахтін та ін..

Надзвичайно цікавою та невичерпно багатою, на нашу думку, є розробка цієї проблеми у творчій спадщині М. М. Бахтіна. Дослідження феномену діалогу займає центральне місце у творчому доробку вченого. М. М. Бахтін зазначав, що "жити – означає брати участь у діалозі", тобто за своєю природою життя є діалогічним. "Людина в людині" для інших і для себе самої розкривається лише у діалозі, в спілкуванні з "Іншим".

Людина, для М. М. Бахтіна, – це творча, активна особистість. Лише у взаємодії із середовищем, в спілкуванні з іншими людьми індивід стає особистістю і саме в тій мірі, в якій він представлений в інших. Діалог як взаємодія "Я" та "Іншого" – це процес творчого взаємообміну, взаємопізнання та співтворчості. Для розуміння діалогу як співтворчості необхідно розглянути основні положення філософії М. М. Бахтіна, в яких розкривається сутність діалогу: взаємодія "Я" та

144 _____________________________ _ __________________________

"Іншого" як діалогова взаємодія, діалогічний контекст людського вчинку, смислотворчість як мета і результат діалогу.

М. М. Бахтін вказує на принципову нерівнозначність "Я" та "Іншого". "Інший" завжди передує "Я" і лише через "Іншого" ми можемо знайти себе, своє власне обличчя. "Я" та "Інший" – це полярна опозиція і тотожність одночасно. Полярна опозиція цих двох начал, або їх протистояння криється в принциповій різниці між їх ціннісними центрами, довкола яких розподіляються і розміщуються конкретні моменти буття. Протистояння "Я" та "Іншого" може розв’язатись лише через моральну дію. "Моральність – вічно зростаючий імператив сутнісної тотожності "Я","Іншого" і всього соціуму в їх творчій взаємодії. Жодного іншого, більш "високого" смислу і призначення, крім повноцінного творчого спілкування, в житті людей нема і бути не може"[Бахтин М. М. Сбор. соч. М., 2000. Т. 1. С. 117]

Б. Н. Попов в своєму дослідженні методологічного статусу "Іншого" в філософії М. М. Бахтіна зазначає, що "архітектоніка дійсного світу вчинку має три загальних моменти: я-для-себе, інший-для-мене і я-для-іншого. Усі ціннісні відносини життя і культури впорядковуються навколо цих трьох архітектонічних точок. Суть архітектоніки світу полягає в тому, що бачення і переживання себе та "Іншого" принципово відрізняються" і співвіднестись вони можуть лише завдяки відповідальному вчинку в процесі діалогової взаємодії. [Попов Б. Н. Методологический статус Другого в философии М. М. Бахтина // Вестн. Моск.Ун-та. Сер. 7. Философия. 2003. № 4. С. 20]. Відповідальність вчинку визначається самосвідомістю соціальної сутності індивіда.

З огляду на вищесказане, закономірно виникають питання: Що є метою діалогу? Чому діалог як повноцінне творче спілкування має визначальне значення для людей? Для чого потрібно шукати можливості розуміння взаємодії "Я" та "Іншого"? Шукаючи відповіді на поставлені питання в філософській спадщині М. М. Бахтіна, приходимо до розуміння ключової ролі категорії "смислу" як відповіді на духовний запит особистості. Віднайти, осягнути смисл в процесі діалогової взаємодії може лише людина, що ставить перед собою питання і шукає відповіді на них. М. М. Бахтін переконаний, що "кожний смисл буде мати своє свято відродження".

Отже, якщо діалог – це процес взаємодії "Я" та "Іншого", то співтворчість – це якісний показник цього процесу. Про діалог як про співтворчість можемо говорити лише в тому випадку, коли його результатом стане знаходження чи створення нового смислу, розуміння і прийняття "Іншого" як себе самого.

Малгараева З.Б., Касабеков С.А. (г. Усть-Каменогорск, Республика Казахстан)

z.malgaraeva@yandex.kz, s_kasabekov@mail.ru

ФИЛОСОФИЯ ТВОРЧЕСТВАУниверсальной формой реализации сущности человека является

деятельность. Она по своей сути в историческом и нравственном отношении является основой становления человека. Задача рефлексии феномена творчества была актуальна всегда, но с ускорением НТР проблемы стандартизации, унификации современного человека с неизбежностью актуализируют проблему творчества как способа сохранения основ интимного бытия человека в мире,

_____________________________ _ __________________________ 145

преодоления социализирующих универсализирующих факторов.Остановимся на некоторых моментах. Творческая деятельность реализуется

через человеческую свободу, которая выступает ее смыслообразующим фактором. С другой стороны, творчество всегда происходит в конкретных социально-исторических условиях. Таким образом, творчество есть процесс взаимопроникновения наличного и возможного, свободы и детерминированности. Творчество знаменует собой акт рождения человека. Если в Средневековой традиции творчество связано с пониманием бога как личности, свободно творящей мир, то уже Августин человеческую личность определяет как творчество, которое выступает у него, прежде всего как творчество истории. В этой связи приобретает значение личное деяние человека как форма соучастия в творении мира богом. В понимании творчества как свободного акта человека особо выделяется эпоха Возрождения, где человек наделяется безграничными творческими возможностями. Возникает культ гения как носителя творческого начала, интерес к самому акту творчества, и самое главное рефлексия самого творческого процесса. Рефлексия творчества есть способ выхода за пределы наличного бытия, универсализации наличных ценностей.

Творчество есть момент единства рационального и иррационального, личностного и универсального. Шеллинг творческую способность воображения понимает как единство сознательной и бессознательной деятельностей, поэтому те, кто наиболее одарён этой способностью творят как бы в состоянии наития, бессознательно [http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/]. Творчество представляет собой всемирно-исторический процесс выработки общечеловеческих духовных и социальных ценностей. Так, начиная с Платона, оно понимается как способ преодоления конечного мира индивидуального бытия.

Философское обоснование сущности творческой деятельности позволяет представить ее как интегрирующий фактор бытия человека. Одна из главных задач творчества в современном мире является актуализация позитивного творческого диалога между национальными, конфессиональными и универсальными ценностями. Она призвана способствовать формированию единого неконфликтного информационно-коммуникативного пространства свободы, в котором результаты ее должны стать всеобщим достоянием. Творчество в своих сущностных определениях и ценностно-смысловых интенциях должно основываться на неконфронтационном сочетании и плодотворном синтезе принципов универсальности и локальности, интеграции и защиты культурных ценностей, стратифицированной социализации и универсальности человеческого бытия. Соответственно, актуализация ее – объективная тенденция правового общества, приобретающая все более возрастающую ценность по мере укрепления демократических ценностей, методологическим основанием которой должны быть принципы плюрализма и уникальности человека. Таким образом, творчество есть смешанный или синтетический тип деятельности, сочетающий в себе рациональность и интуицию, искусство и нравственность, основанные на культуре антидогматического плюралистического гуманистического мышления.

Мандрагеля В.А. (м. Київ)mandra09@gmail.com

146 _____________________________ _ __________________________

ТВОРЧЕ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН У РОЗРОБЦІ СТРАТЕГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

УКРАЇНИОстаннім часом спостерігаються тенденції послаблення суб’єктності світової

системи, внаслідок чого окремі її елементи починають діяти довільно, менш прогнозовано [Лукьянов Ф. Элементы против системы / Федор Лукьянов // Россия в глобальной политике. – июль-август 2010. – [Електронний ресурс]. Режим доступу 15 березня 2011. – http://www.globalaffairs.ru/number/Elementy-protiv-sistemy-14954]. До цього додаються неадекватна та несвоєчасна оцінка характеру, масштабів, інтенсивності, спрямованості, структурно-змістовних особливостей сучасних небезпек, загроз, викликів і ризиків міжнародній, регіональній та національній безпеці. Внаслідок цього не вдалося передбачити глобальну фінансову кризу 2008 р., революційних подій у арабських країнах Близького Сходу (кінець 2010 р. і до цього часу) тощо. Зокрема, секретар міністерства оборони США Р. Гейтс, у виступі в Академії ВПС 4 березня 2011 р. зазначав, що американським збройним силам після подій 11 вересня 2001 р. знадобилося не менше п’яти років для усвідомлення того факту, що безпекове оточення у ХХІ ст. стає все більш різноманітним, неочікуваним і непередбачуваним [United States Air Force Academy. As Delivered by Secretary of Defense Robert M. Gates, Colorado Springs, CO, Friday, March 04, 2011. – [Електронний ресурс]. Режим доступу 20 березня 2011. – http://www.defense.gov/speeches/speech.aspx?speechid=1543].

Ось чому організація процесу підготовки, корегування, уточнення і прийняття стратегій національної безпеки в провідних європейських країнах зазнала якісних змін. Підвищилась роль незалежних мозкових центрів, робочих груп. Сьогодні до її складу входять представники відповідних державних органів (як правило, відносно молоді інтелектуали середньої ланки), збройних сил, парламенту, висококваліфіковані фахівці академічних установ, стратегічних мозкових центрів, а також незалежні експерти. Наприклад, у Франції до підготовки Білої книги були залучені 52 особи з 14 країн, які брали участь у відкритих і закритих обговореннях. на вебсайт Комісії поступило понад 250 тис. пропозицій, рекомендацій, побажань тощо від пересічних громадян, що свідчило про значний суспільний інтерес до проблем безпеки [The French White Paper on defence and national security – 2008. – [Електронний ресурс] – Режим доступу на 20.03.2011. http://www.globalsecurity.org/military/library/report/2008/livre-blanc_france_2008.pdf].

У сучасному світі пріоритет віддається стратегіям, що відповідають наступним критеріям: передбачення (довгостроковий розвиток, який потенційно впливатиме на національну безпеку з аналізу багатьох прогностичних проектів та аналізу тенденцій); системна оцінка національних ризиків (можливість та наслідки кожного з них); планування, що ґрунтується на можливостях (які завдання / можливості необхідно виконати / задіяти для запобігання (попередження) і протистояння загрозам) [Caudle S.L., de Spiegeleire S. A New Generation of National Security Strategies: Early Findings from the Netherlands and the United Kingdom / Sharon L. Caudle and Stephan de Spiegeleire // Journal of Homeland Security and Emergency Management. – 2010. – Vol. 7., Issue 1. – P. 4.]. Доцільно також підкреслити, що провідні європейські країни щорічно готують матрицю оцінки

_____________________________ _ __________________________ 147

національних ризиків. Це враховується при прийнятті бюджету на наступний рік, а також стає предметом дискусії у парламенті й суспільстві [The National Security Strategy of the United Kingdom. A Strong Britain in an Age of Uncertainty. – London. – October 2010. – P. 27.].

Виконання важливих завдань забезпечення національної безпеки Украъни неможливе без конструктивного і творчого використання набутого світового досвіду, посилення співпраці з різноманітними міжнародними інституціями, військово-політичними блоками. Особливе значення при цьому набуває співпраця з європейськими країнами, Європейським Союзом у цілому, оскільки це зазначено у законі України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" від 1 липня 2010 р. [Закон України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" від 1.07.2010 р. № 2411 – VI – [Електронний ресурс] – Режим доступу на 15.03. 2011 р. – http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2411-17].

Вже сьогодні можна говорити про наявність загальних тем і викликів. Серед них такі: глибоке розуміння важливості стратегії національної безпеки для напрацювання ефективних і виважених рішень; ясне усвідомлення значення національної безпеки для захисту життєво важливих інтересів кожної країни; необхідність специфікації загроз та викликів, покращання можливостей забезпечення національної безпеки, з урахуванням виконання перспективних завдань; постійна готовність до сприйняття нових ідей, теорій і концепцій, зарубіжного досвіду та ін.

Мандула М.М. (м.Київ)man.doc@bigmir.net

ТВОРЧІСТЬ ПРОФЕСІОНАЛА ЯК ВИМОГАСУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ

Творчість є одним з інструментів загальнолюдського прогресу, який безсумнівно супроводжує еволюцію всіх сфер суспільного життя і визначає особливості відображення кожної з них у свідомості окремого індивіда. З огляду на різноманітні якості, які є характерними для розумної людини, творчий процес реалізується кожним митцем у своєму суто індивідуальному напрямку. Людина, яка творить, намагається змінити своє навколишнє середовище шляхом привнесення та створення чогось нового згідно своїх уявлень про бажаний стан речей у навколишньому світі, поглядів і переконань. Творча нестримність людини являється однією з її важливих рис, як елемента революційного процесу. Можна сказати, що індивід, який прагне до досконалості в процесі виконання роботи, поза всіляких сумнівів повинен вважатися професіоналом у сфері своєї діяльності.

Сучасний ринок праці ставить жорсткі вимоги перед фахівцями усіх галузей, однією з таких є розвиток творчого потенціалу на благо виробничого процесу, або будь-якої роботи, на яку буде спрямована професійна діяльність працівника. Відсутність суворо визначених рамок, яким повинен слідувати професіонал, є надзвичайно корисною для більш ефективного виконання роботи і досягнення бажаного результату. Говорячи про певну свободу діяльності, потрібно мати на увазі те, що під свободою розуміється привнесення до основного напрямку роботи елементів індивідуальної творчості. Безумовно постає питання чи не нашкодить певна самостійність та ініціатива працівника виробничому процесу, досягнення

148 _____________________________ _ __________________________

кінцевої мети якого, вимагає концентрації сил та слідування чітко визначеним правилам. На це питання досить легко дати відповідь, якщо знати яким повинен бути справжній професіонал. Немає сумнівів у тому, що його характеристиками є дисциплінованість, швидкість реакції на кризові ситуації, чітка запланованість своїх дій, здатність швидко приймати ефективніуправлінські рішення. Професіонал завжди несе відповідальність за результати власної роботи, вміє прорахувати кожен свій подальший крок, вдало поєднуючи виконання посадових обов’язків з проявленням творчої фантазії та інноваційного підходу до діяльності. Творчість професіоналів є необхідною для того, щоб зробити можливим перехід від застарілих схем устрою суспільства до актуальних на даний час. В сучасному світі найбільшим попитом серед підприємств будь-якого напрямку,користуються підготовлені, ініціативні та здатні творити працівники. Важливим завданням для суспільства в цілому являється якомога краща підготовка спеціалістів, а також в якомога більшій кількості. Творчий погляд на усі без винятку сфери життя, є необхідним для побудови гармонійного суспільства кожного члена суспільства. Перш за все потрібно налагодити систему освіти для фахівців творчого плану,найкращим методом для цього є представлення майбутньої професії, як певного виду мистецтва. Адже справжній професійний працівник по суті є митцем у своїй справі і творцем чогось новітнього та корисного. Людина за своєю природою ніколи не стоятиме на одному місці, вона завжди буде рухатися або намагатися рухатися вперед. Це значить, що творчість її буде розвиватися в потрібних їй напрямках. А оскільки суспільство є сукупністю людей, то можна зробити висновок , що воно є результатом творчості всіх індивідів. Постійна зміна та плинність процесів у повсякденному житті, свідчить про невпинність творчого розвитку та впливу його на навколишнє середовище. Такі професійні якості, як скурпульозність, гнучкість та продуктивність повинні стати цінностями для роботодавців, що зацікавлені у творчій активності своїх підлеглих. Кожен має свій творчий стиль, тому важливо правильно скерувати особливості та схильності працівника в потрібне русло. Надзвичайно влучно сказав про те, якою має бути творча людина, американський джазмен Чарльз Мінгус: "Бути творчою людиною – це більше, ніж просто відрізнятися від інших. Будь-хто може бути дивним, це легко. Складно бути таким же простим і великим одночасно, як генії минулого. Робити речі просто, неймовірно просто – ось це творчість". Отже, підсумовуючи, можна сказати, що життя та діяльність являються неможливими без творчого процесу.

Мартинко Т.М. (м. Київ)Tanya_Mart@ukr.net

ОСВІТНІЙ ТУРИЗМ ЯК НАПРЯМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В РЕОРГАНІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Освіта – це найважливіший напрям існування і розвитку суспільства, який, на сьогоднішній день, увійшов у фазу високих технологій . Основна мета освіти – це соціалізація людини, її підготовка до життя у сучасному суспільстві і надання їй конкретних фахових вмінь та здатностей. Висока ступінь спеціалізації кожного фахівця є запорукою подальшого вдосконалення в кожній окремій сфері професійної діяльності, що неможливе в рамках окремого навчального закладу чи

_____________________________ _ __________________________ 149

держави. У зв’язку з великим потоком інформації, багатоспрямованість та розгалуженість напрямків наукового розвитку вимагає обміну знаннями та досвідом.

Головним напрямом державної політики України сьогодні – це реформування сфери освіти, оскільки держава має усвідомлювати, що рівень освіти в країні визначає її майбутній розвиток. Тому державна політика розробила цілу низку програм, за якими поетапно відбуваються сутнісні зміни в галузі освіти. Найсуттєвішою з них, як визначний фактор, що відрізняє її від усіх попередніх, є приєднання України до Болонського процесу.

Державна освітня політика – це направляюча та регулююча діяльність у сфері освіти, що здійснюється для досягнення відповідних стратегічних цілей та вирішення завдань загально–державного або глобального значення. Основним завданням державної політики у сфері освіти повинно бути створення умов для застосування інноваційних технологій в освіті та, одночасно, збереження фундаментальних національно – культурних надбань, традицій та уваги до особливостей менталітету. Формування культури особистості в процесі професійної підготовки забезпечує передумови для соціальної мобільності людини або соціальної групи. Саме на культурному підґрунті сьогодні у світі виникають соціальні, міжетнічні, побутові конфлікти в навчальних групах.

Позитивним фактором сучасних реформ є приєднання України до єдиного Європейського освітнього простору і Болонського процесу, це позначається як в підвищенні якості навчання і освіти, визначення нових, універсальних для всіх країн, параметрів оцінювання знань (ECTS), і що дуже вагоме для студентів України – це їх можливості щодо мобільності. Мобільність студента означає, що студент, навчаючись в університеті у своїй країні може поїхати навчатися один або декілька семестрів у іншому університеті, де готують студентів по цій же спеціальності, порівняти програми навчання та підготовки, отримати мовну практику, розширити свій культурний досвід.

Поїздка за кордон з метою навчання отримала назву "освітній туризм". За останні сім років прослідковується тенденція до постійного збільшення кількості студентів, що виїжджають на навчання закордон, а також збільшуються запити від випускників наших вузів, які хочуть отримати закордонні дипломи. На сьогоднішній день перед молоддю стоїть широчезний вибір різних програм по студентській мобільності( по країнам, по термінам, по умовам та фінансам), на всі смаки. Навчаючись таким чином, ефективніше розвивається інтелектуальний потенціал, оскільки студент сам може обрати собі навчальний заклад, курси, предмети. Освітній туризм як одна з форм отримання освіти, та міжкультурної взаємодії, відкриває широкі можливості в самовизначенні та самоактуалізації особистості.

Провідні країни світу, з багатовіковою історією та високим рівнем якості культури, освіти та науки дуже добре цим користуються. На державному рівні запровадили спеціальні програми, щодо надання освіти на контрактній основі абітурієнтам зі всього світу, отримуючи за цей вид діяльності пристойні прибутки. Україна зараз теж ці форми тільки починає розвивати і це проявляється в грантах, контрактах на включене навчання, різних конкурсах, олімпіадах.

Мартыненко А.

150 _____________________________ _ __________________________

ПАРАДОКС РАЗРЕШЕНИЯ НА РИСК ДЛЯ УЧАЩИХСЯ ТВОРИТЬ – ШАНС ДЛЯ ВОЗРОЖДЕНИЯ УКРАИНЫВсе мы неоднократно слышали из самых разнообразных, и весьма

авторитетных источников о том, что творчество – основа прогресса, шаг вперёд цивилизации, возможность не только самореализации отдельного человека как личности, но и определённый прорыв всего человечества на пути своего развития. Однако, кроме деклараций о потребностях страны и развития, также как и заявлений по поводу нехватки финансов, мы видим, к сожалению, мало реальных успехов, эффективных действий. Встречаемся не только с объективными трудностями роста и субъективным произволом напуганных или непонимающих, но и с препятствиями мировоззренческого, методологического характера. Ведь проблемы вторые – логично вытекают из первых. И если лишь единицы имеют возможность развивать себя, то истоки задач необходимо искать системно и в самой системе общественной практики.

Я предлагаю обратить внимание на такой, казалось бы, сугубо духовный, психологический момент, как вопрос допуска к творчеству, как выходу в неизвестное, рискам непредсказуемости, которые с одной стороны, общество должно поощрять с позиций социокультурных инноваций и духовно-практического влияния на материальные шансы роста благосостояния страны, а с другой – представлять гарантии для процессов воспроизводства, стабильного существования базиса страны. Ведь всегда и во всём есть фактор вероятности, а значит и риска, что моделирование подлежит корректировке.Но из любой ошибки не только можно, а и нужно делать правильные выводы, хотя бы потому, что это тоже выступает существенным моментом как общественной практики, развития, так и саморазвития, и самопознания. "Делай что хочешь, но смотри не ошибись", – говорит старшее поколение. Оно переносит свой опыт, свои страхи допустить оплошность, и тем самым не только пытается уберечь молодое поколение от неудач, но, в значительной степени и прогнозирует их. Однако, "не ошибается тот, кто ничего не делает", а ловушки перфекционизма могут привести к неврозам и аутоагрессии не только отдельных личностей, но и группы, а страну в целом – к застою, народ – к ощущениям упущенных возможностей, лишению шансов и, в результате, – чувству исторической вины.

В творчестве всегда присутствует момент риска, не только материального, но и морального. Тяжело даётся само разрешение старшего поколения, как принято считать, более опытного, знающего, понимающего, поколению молодому, такому несамостоятельному и беспечному. Ведь есть объективные опасности и не нужные риски . Однако основной ресурс для развития страны содержит именно студенческий потенциал. "Свежий" взгляд на привычные вещи, оригинальный подход к стандартному вопросу, заинтересованность в развитии как личностном, так и нации в целом – этими качествами обладают будущие успешные учёные, танцоры, политики, писатели, инженеры. Необходимо только дать им доверие воплощения своих идей. Человек волен делать то, что хочет, если это : а) в рамках закона; б) он умеет показать другим, что это важно/интересно/перспективно( а средства для обучения такому показу необходимо выделять и государству, и – под контролем заинтересованных лиц – частным меценатам, корпоративным источникам финансирования, общественным фондам развития). Только так

_____________________________ _ __________________________ 151

поддерживается инициатива, оказывается всяческая помощь, страна перестанет терять многих способных принести ей процветание людей науки и , получит шанс на подлинное возрождение.

В любой работе есть место творчеству. Человек не робот, он является индивидуальностью, со своими мировоззрением, пониманием, восприятием, анализированием, и, как следствие, каждый в одной и той же ситуации поступит по-своему. Вариантов развития события столько же, сколько и людей. То, чего не заметил один, всегда заметит кто-то другой. Надо лишь дать шанс заинтересованному человеку действовать подходящим образом.

Возрождение Украины должно происходить на уровне рационального риска. А риск – всегда шанс достичь чего-то нового. Как видим, всё упирается в два пункта: необходимый – возможность ошибиться; достаточный – минимальная оплата усилий.

Всё это должно регулироваться соответствующими документами, законами, чтобы риск мог существовать в плане духовном, а не правовом.

Мы живём во время больших перемен, сегодня своими действиями или же бездействием создаём будущее. И если заблаговременно не позаботиться о нем и стране, то оно может нам не понравиться. Как настоящее не нравится нашим родителям, бабушкам, дедушкам.

А дорога в это самое будущее, в котором мы хотели бы себя видеть успешными и счастливыми, в котором хотелось бы жить, лежит через изменения привычной системы, через интеллектуальное и моральное развитие каждого. Мы готовы использовать свой потенциал, мыслить самостоятельно, стремиться к развитию и заслуживаем возможность делать это.

Марченко Г.Е. (г. Киев)АРХЕОАСТРОНОМИЯ ВЧЕРА И СЕГОДНЯ

Археоастрономия – вспомогательная историко-астрономическая дисциплина, призванная установить пути развития древних астрономических знаний. В далеком прошлом положительные знания о Небе тесно переплетались с религиозными представлениями о Мире. Продуктом таких синкретических воззрений были святилища-обсерватории, египетские пирамиды и другие объекты, содержание которых остается загадочным до сих пор.

До настоящего времени "Археоастрономия", по существу, являлась фиктивной дисциплиной, так-так не имела своей методологии и, как следствие, заметных результатов исследований. Такое беспомощное состояние "Археоастрономии" объясняется не в последнюю очередь ошибочной концепцией авторитетного историка науки прошлого века – Отто Нейгебауера. Этa концепция провозглашала "примитивность" древнеегипетской математики и астрономии (якобы, астрономы не знали циклов затмений и периодов планет), а также "донаучность" древневавилонской астрономии, которая, по мнению Нейгебауера, начала развиваться только с начала I тыс. до н. э. Эти взгляды были повторены в работах Д.Стройка, Б. Ван дер Вардена, Климишина И.А., стали общепризнанными и не критиковались.

С концепции Нейгебауера напрашивался вывод – если такие развитые цивилизации древности, как Шумерская, Египетская и Вавилонская, не владели

152 _____________________________ _ __________________________

научными астрономическими знаниями, то "варварская Европа" – тем более.Руководствуясь такими "теориями", не обремененные методологией

"археоастрономы" были вынуждены ограничиваться поисками древних ориентиров по сторонам света, а так же поисками ориентиров на крайние точки восхода Солнца в течение года, что было необходимо для составления календаря. Знание таких ориентиров было широко известно в древности, было жизненно необходимо, восходит едва ли ни к верхнему палеолиту и никого не удивляет.

Научный интерес представляют древние, математически зафиксированные астрономические знания. Важно установить место и время возникновения развитой математической астрономии и, как следствие, пути и время научных влияний на другие цивилизации и общества.

Автор на основании 30-летнего изучения Ближневосточной математики и астрономии пришел к выводу, что развитая научная математическая астрономия была создана в Шумере.

В IV тыс. до н. э. астрономами, вероятно, только накапливались статестические данные о движении небесных тел.

Становление математической астрономии произошло взрывоподобно в начале III тыс. до н.э. с созданием шумерами "Универсальной астрономо-матиматической таблицы" ("УАТ"), которая была реставрирована автором в 1998 г. из фрагментов клинописных таблиц, опубликованых Нейгебауером.

"УАТ", обладая эвристическими свойствами, математически объединила числа периодов движения светил и планет и генерировала математические приемы их преобразования. Без знания математики и астрономии "УАТ" невозможно дешифровать древние астрономо-математические тексты и объекты.

Математика "УАТ":Базовые числа "УАТ" – 100 и 60, которые в столбиках подваиваются и

раздваиваются.В базовом ряде числа 6 и (1 : 6) чередуются и фигурируют в возрастающих

степенях: 1; 2; 3;… Степенной ряд числа 6 стал принципом позиционной шестидесятеричной системы счисления в Шумере и Вавилоне.

Каждому числу "УАТ" соответствует число, увеличеное или уменьшенное в 2; 3; 4; 5; 6; 8; 9; 10; 12; 15; 16; 18; 20; 24; 25; 30; 32; 36; 64 и 72 раза, а также в 3,125 и 6,25 раз, что было необходимо в астрономических исчислениях.

Каждому числу в рядах таблицы соответствуют, с одной стороной, его обратная величина по отношению к числу 100, а с другой стороны, его обратная величина по отношению к числу 60.

Каждое число в "УАТ" является "диаметром", которому соответсвтвует число "окружность" при "пи" = 3,125. Число "пи" = 3,125 было получено последовательным раздвоением числа 100. В расчетах применялась его обратная величина = 100 : 3,125 = 32.

"Нули" опускались в начале числовой записи и добавлялись или опускались в ее конце.

"УАТ" – первый древний "Учебник астрономии" – "Надсистема" и "Теория" по отношению к другим астрономическим памятникам. По "УАТ" сооружались счетные устройства святилищ – обсерваторий (кромлехи) и Великие египетские пирамиды, что дает возможность датировать "УАТ".

Во II тыс. до н.э. в древнем Египте "Учебником астрономии" была "Таблица

_____________________________ _ __________________________ 153

Райнда" – (Таблица деления числа 2 на нечетные числа от 3 до 101) содержащая 50 уравнений и восходящая к "УАТ".

Число "2" в ней обозначает возможность неоднократного удвоения знаменателей уравнения – чисел астрономии.

Пример: 2/73 = 1/60 + 1/219 + 1/292 + 1/365.73 х 2 = 146 сут. – период наибольшего удаления Венеры от Солнца. 219 х 2 =

438 сут. 146 + 438 = 292 х 2 = 219 + 365 = 584 сут. – период Венеры, генерирующий Солнечный год.

"Фестский диск" (II тыс до н.э.) с острова Крит – третий обширный учебник древней астрономии, содержащий 61 задачу, функционирует по принципу астрономических часов. Числа фиксируются как остатки от их целочисленного деления на 242 -количество "иероглифов" в диске.

Константами "УАТ", "Таблицы Райнди" и "Фестского диска" астрономы пользовались до времен принятия христианства. Астрономическая "Прогрессия Пифагора – Тимея", опубликованная К. Фламмарионом, является выборкой чисел из "УАТ".

Числа астрономии содержит и книга Библии – "Числа", которая начинает фигурировать как важный источник древних научных астрономических знаний.

На Украине имеется ряд дешифрованных автором значительных памятников развитой математической астрономии Ближневосточного происхождения, древнейшие – начала II тыс. до н.э.

Благодаря знанию методов математического кодирования чисел астрономии, автором было установлено содержание древних (догреческих) астрономических знаний.

К началу II тыс. до н.э. астрономам были известны: переменные синодические периоды пяти планет; драконический год = 346,62 сут.; драконический месяц = 27,216 сут.; Сароский и 30-месячний циклы затмений; 19; 76 и 304 летние солнечно-лунные циклы; цикл лунных узлов = 6804 сут.; относительные размеры Земли, Луны и Солнца; 26208 – летний цикл Зодиака.

Многие древние монументальные археоастрономические объекты стали неотъемлемыми составляющими современной мировой культуры и ожидают научного объяснения своего содержания.

На базе НТТУ "КПИ" формируется научная "Археоастрономическая школа Украины", владеющая диалектико- материалистической методологией и имеющая значительные результаты исследований.

Марченко Г.Ю. (м. Київ)ЦЕНТР КОСМОЛОГІЇ ФСП НТУУ "КПІ"

Рішенням Вченої ради факультету соціології і права від 17.12.2009 р. створено "Громадський науково-дослідний Центр космології", а також "Науково-дослідну археоастрономічну експедицію" при ньому.

Ці структури організовані у відповідності зі статутними положеннями НТУУ "КПІ" про проведення фундаментальних наукових досліджень та створення фондів цих досліджень.

Голова Науково-наглядової ради "Центру космології" – д.філос.н., проф.Новіков Б.В. Члени Ради: к.тех.н. Ігнатович В.М., ст. викладач Піхорович

154 _____________________________ _ __________________________

В.Д.Керівник "Центру космології" старший інженер Марченко Г.Ю.Мета "Центру":1. Вивчення та дослідження філософських, фізико-математичних та

астрономічних проблем космології і космонавтики та їх популяризації серед викладачів та студентів "КПІ" для формування у них наукового діалектико-матеріалістичного світогляду і залучення до досліджень у цих галузях.

2. Вивчення та дешифрування пам’яток стародавньої математичної астрономії Європи, Азії, Близького Сходу та Америки.

3. Проведення польових досліджень археоастрономічних пам’яток на території України, їх популяризація та сприяння їх охороні. Цей напрямок діяльності відповідає статутному положенню "КПІ" про "вивчення та популяризацію пам’яток матеріальної і духовної культури України та історії її науково-технічного розвитку".

Згідно "Плану роботи Центру космології" 7 квітня ц.р. проводилась в "КПІ" "Міжнародна науково-практична конференція "Від посмішки Джоконди до посмішки Гагаріна", присвячена 50-річчю з дня польоту у Космос Ю.О. Гагаріна.

Напрями роботи конференції та "Центру космології":1. Всесвітньо-історичне значення польоту Ю.О. Гагаріна у Космос.2. Космос і Філософія. Філософія космізму і сучасність.3. Матеріалістична діалектика як методологічна основа пізнання та

практичного освоєння Космосу.4. Проблеми космології, космогонії та астрономії.5. Наука і Космос. Міжнародні космічні програми, їхнє наукове та технічне

забезпечення.6. Космос і молодь. Популяризація знань про Космос.7. Правові та гуманітарні аспекти космічної діяльності. Всесвітній космічний

ринок. 8. Історія, сучасний стан та перспектива розвитку аерокосмічних ідей та

технологій.9. Археоастрономія: вчора, сьогодні, завтра.Практичну діяльність по дослідженню археоастрономічних пам’яток Карпат,

Прикарпаття та особливо Буковинських Карпат, здійснює підрозділ "Центру космології" – "Західно-українська науково-дослідна археоастрономічна експедиція" у складі: провідний інж. Бажалук Я.М., археологи – к.іст.н. Ткачук Т.М. та к.іст.н. Артюх В.С., історик Бак В.В., інж. Бажалук В.Я.

"Центр космології" співпрацює з Фізико-математичним факультетом "КПІ" – проф. Вірченко Н.А., к.фіз-м.н. Гайдей В.О.

Спільні археоастрономічні експедиції та наукова робота здійснюються з Громадською організацією "Космос Буковини" – керівник Носов В.П., експерт Національного космічного агентства України, Головний оптик.

Почесний актив "Космосу Буковини": Кузнєцов Е.І. – Заступник Генерального директора Національного

Космічного агентства України, Каденюк Л.К. – Космонавт, Герой України, Хуторний В.В. – Генеральний директор Національного центру аерокосмічної

освіти молоді ім. Макарова.

_____________________________ _ __________________________ 155

Здійснені спільні польові дослідження стародавньої скельної обсерваторії – Вижницький планетарій" біля м. Вижниці Чернівецької обл. та "Долинянської обсерваторії – стародавнього астрономічного годинника біля с. Долиняни Хотинського району Чернівецької обл.

Керівництво "Космосу Буковини" сприяло участі Піхоровича В.Д. і Марченка Г.Ю. у наукових читаннях "Дніпровська Орбіта-2010" (м. Дніпропетровськ).

Форум читань виніс рішення про визнання "Вижницького планетарію" і "Долинянської обсерваторії" пам’ятниками значної історико-наукової цінності і звернувся до Уряду України про фінансування їх реставрації та музеєфікації.

"Центром космології" укладена "Угода про співпрацю при проведенні археострономічних досліджень на території Буровини" з "Чернівецьким музеєм авіації і космонавтики" при Міському клубі юних техніків "Кварц". Зав. музеєм А і К – к.фіз-м.н. Яценко В.В., директор КЮТ "Кварц" – Компаневич Л.В.

Здійснені спільні дослідження "Вижницького планетарію" і "Долинянської обсерваторії".

Аналогічна "Угода" укладена із Чернівецькою філією підприємства "Охоронна археологічна служба України" Інституту археології – директор д.іст.н. Пивоваров С.В. Проведені спільні дослідження унікального археоастрономічного об’єкту біля с. Корчівці Глибоцького району Чернівецької обл.

Газетою "Чернівці" – органом Чернівецької міської ради, Головний редактор Бабух В.І., опублікована серія матеріалів про дослідження і зміст стародавніх астрономічних об’єктів на Буковині.

Чернівецькою обласною телерадіокомпанією – генер. директор Годнюк Л.О. створено фільм "У стародавніх астрономів Буковини", ведуча Галина Комерзан, режисер Олександра Баланецька.

Фірмою "Буковинські стожари" – президент Захарчук В.М., були створені умови для дослідницької роботи "Центру космології" на Буковині. Учасниця експедицій Захарчук Т.О.

Здійснюється тісна співпраця з "Науковим товариством студентів та аспірантів ФСП "КПІ" – голова Дерев’янко А.В. Студенти і аспіранти приймали активну участь у організації, проведені та публікації матеріалів Міжнародної конференції "Від посмішки Джоконди до посмішки Гагаріна". "Центр космології" висловлює їм подяку.

Всебічно підтримує ініціативу та наукову діяльність членів "Центру космології" ФСП "КПІ" керівництво НТУУ "КПІ": Ректор, академік Згуровський М.З. та Перший проректор НТУУ "КПІ", проф. Юрій Іванович Якименко.

Мацик К.В. (м. Київ)kkopersak@gmail.com

ІНТЕГРАЦІЯ НАУКИ ТА ІННОВАТИКИ В ОСВІТІ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЯ ЯК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ:

АКМЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТПізнавальна мотивація та якість роботи державного службовця надзвичайно

тісно пов’язана з його професійними потребами. Важливими є можливість свободи вибору змісту, форм подання і рівня складності навчального матеріалу. Добре усвідомлюючи, які знання можуть йому знадобитися в професійній діяльності, він

156 _____________________________ _ __________________________

обирає власну навчальну траекторію. Таким чином, інтеграція інноваційних аспектів та наукових методів навчанная (на зразок, дистанційного) має позитивний вплив на державного службовця, який полягає в тому, що підвищується його творчий та інтелектуальний потенціал. Це можливо за рахунок самоорганізації, свідомого прагнення до знань, необхідного рівня володіння IT-технологіями та комп’ютерною технікою, адекватного оцінювання проблемних ситуацій та самостійного прийняття відповідальних рішень.

Трудова діяльність, а також практичний досвід і тренованість, в даному випадку, виступають основним сенсибілізуючим чинником. Б.Г.Ананьєв, розкриваючи умови сенсибілізації функцій, робить акцент на інструментально-технічному оснащенні діяльності і комунікації. Досягнення нових, вищих рівнів функціонального розвитку в зрілі роки в процесі трудової діяльності можливе завдяки перебуванню психічних функцій в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації та операційних перетворень.

Вітчизняними психологами було проведено ряд досліджень, які довели, що в період дорослості когнітивна сфера продовжує зазнавати різних структурних змін. Б.Г.Ананьєв, характеризуючи виникнення міжфункціональних зв’язків у структурі інтелекту дорослої людини, розкрив основні тенденції і закономірності цього процесу. У 18-21 рік інтелектуальні функції представлені у вигляді відносно простої структури - ланцюжка зв’язків. Але вже в 22-25 років кореляційні зв’язки утворюють складний комплекс, що групується навколо двох центрів - мнемологічного (пам’ять-мислення) і аттенційного (чинник уваги).

Структура цього комплексу зберігається до 30 років, а кількість позитивних і негативних кореляцій збільшується. У 30-35 років весь комплекс, що склався, перебудовується у зв’язку з тим, що єдиний мнемологічний центр розпадається, і виникають два самостійних ядра: мнемічне і логічне, при цьому аттенційний чинник зберігає своє положення [Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - СПб., 2002. - 288 с.].

Становлення цілісності інтелекту - процес багаторічний і суперечливий. Б.Г.Ананьєв зазначав, що провідну роль у цьому процесі відіграють освіта (обсяг засвоєних знань, загальний рівень інформації) і навчання (оволодіння знаннями, уміннями і навичками).

Ознайомлення з проведеними Ананьєвим Б.Г. комплексними дослідженнями, можна дійти вагомих висновків, що в процесі розвитку дорослої людини спостерігається ускладнення ступеня навчання. Період дорослості є найпродуктивнішим відносно вищих досягнень інтелекту, а відповідно і творчої самореалізації особистості. У зв’язку з вищим рівнем інтелектуальної і творчої активності слухачів-держслужбовців дистанційної форми навчання, яка пов’язана з віковими особливостями, багато хто з них здатний досягнути досить високих результатів у навчанні.

Отже, говорячи про інтелектуальну діяльність державних службовців, особливо про розвиток її вищих творчих форм, необхідно усвідомлювати необхідність інтеграції інноваційних методів та наукових підходів (на приклад, акмеологічного для дистанційного навчання) у забезпеченні якісної освіти в подальшому розвитку освітньої сфери України.

Мелащенко О.М. (м. Київ)

_____________________________ _ __________________________ 157

СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

Характерною ознакою останніх років є зростання кількості світових наукових та технічних відкриттів, що стосуються пояснення "феномену людини". Відбуваються процеси, що дають змогу використовувати все досконаліший інструментарій й безприкладні можливості для взаємообмінів і плідної співпраці науковців різних рівнів, напрямків. Водночас і втрачається левова частина інформаційних і прогностичних переваг, відкриттів, що існують в момент створення.

Науково-технічна творчість на місце однонаправленого відношення – від генерування нових ідей, створення винаходів до практичної і найбільш повної їх практичної реалізації в різних сферах суспільного життя і де єдиним процесом, в якому всі онтологічні прояви науково-технічної творчості стають залежними одне від одного саме в соціальному вимірі – від підготовки людини в сфері освіти через реалізацію творчого потенціалу людини в соціально-організованих формах творчої співпраці науковців, техніків та інженерів в науці до векторності трансформацій в оновленні буття людини і суспільства при створенні штучних середовищ і штучних реальностей в різних сферах суспільного буття.

Соціально-філософське дослідження розкриття цілісності онтологічного відношення людини до світу в науково-технічній творчості вимагає подолання її суб'єктивізації, редукції до суб'єктивного – психічної діяльності, мислення, інтуїції тощо.

Розкриття науково-технічної творчості як об'єктивного соціально-організованого процесу онтологічних трансформацій буття людини і суспільства на основі впливу науки, її нової проектної будови як середовища творчої співпраці науковців, техніків та інженерів на інноваційне техніко-технологічне оновлення всіх сфер суспільного життя вимагає формування комплексного підходу, в якому традиційний гносеологічний підхід поєднується з соціально-філософськими методами дослідження соціального виміру онтологічних проявів науково-технічної творчості.

Техніко-технологічне постає як складова цілісності – у вигляді функції складних суспільних систем в діалектиці інженерної творчості, функції, що визначає діяльність соціально-технічного ландшафту як цілісності – гілле, соціальної функціональності і соціальної онтології інформаційного суспільства – це вимагає розгляду техніко-технологічного не тільки у вигляді підґрунтя суспільної системи (М.Кайку), а й дослідження можливості поширення методологічного аналізу до рівня інституційного аналізу впливу науки, що стає генератором і середовищем здійснення науково-технічної творчості як соціального процесу, на інші сфери суспільного життя і суспільство в цілому.

Поєднання діалектичного та системного підходів у розгляді введення нового технічного як створення нової функції складних систем, а також глобальний еволюційний підхід, що виявляє системні взаємодії між системами різного рівня ієрархії і ставить питання про авангардність та ієрархічність інновацій.

Перехід від сучасних соціально-філософських досліджень науково-технічної творчості та редукції соціально-філософського дослідження до дослідження суспільно-історичних умов творчої самореалізації особистості до розкриття

158 _____________________________ _ __________________________

науково-технічної творчості як соціального явища, розкриття його як джерела перетворень, що стосуються інституційного, суспільного, цивілізаційного рівня.

Мельниченко А.А. (г. Киев)melnichenkot@ukr.net

УПРАВЛЕНИЕ И ТВОРЧЕСТВОСреди современных научных и учебно-методических публикаций по

проблематике управления можно встретить такие, в которых упоминаются словосочетания "креативное управление", "креативный менеджмент", "творческий поход к управлению" и т.д. Присмотревшись "поближе" к такого рода публикациям, то есть, ознакомившись с их содержанием, понимаешь, что в них нету и следа ни творчества, ни креативности. Ведь, если перевести на более простой язык (прочитать между строк) написанное в указанных публикациях, то мы без труда увидим там советы о том, как одному (субъекту управления) более изощренно заставить работать другого (объект управления), манипулировать его сознанием так, чтобы он даже не догадывался и не понимал того, что его перманентно отчуждают от продукта его же труда, от его человеческой сущности. Ведь таков "закон" капиталистического управления: чем больше работник производит, тем беднее он становится (К.Маркс). Именно в таком случае творческий подход к управлению подменяется управленческим вытворянием, со стройным рядом разнообразных вычурных мотивационных теорий и практик (А.Маслоу, Дж.МакГрегора, У.Оучи, Херцберга и т.д.), которые в любом случае подразумевают под управлением воздействие по принципу "стимул-реакция". В действительности же мотивация деятельности человека должна быть одна – развитие сущностных сил человека, которое может быть обеспечено только в процессе творчества и со-творчества как способа осуществления действительного гуманизма.

Если же ставить вопрос о том, как соотносятся управление и творчество, то на него можно попытаться дать ответ, ответив на вопрос "Что такое управление и каким оно должно быть?". Кто же может ответить на этот вопрос? На такие вопросы ответы дают не топ-менеджеры, администраторы, бюрократы etc., это – дело философов. Не зря же Платон в своем "Государстве" вообще рекомендовал отдать дело управления государством в руки философов. Ведь именно философия, если она подлинно научная, наиболее основательно, универсально и всеобще способна обеспечить рефлексию любого проблемного поля.

Интересным можно назвать тот факт, что среди известных ныне философов есть и такие, которые смогли не только дать ответ на вопрос о действительном (когда совпадает сущность и существование) управлении, но и исчерпывающе объяснить, что такое творчество. Речь идет о Б.В. Новикове. Скорее здесь речь пойдет не о нем, а о его 26 тезисах об управлении, в которых на нескольких страницах изложена суть того, что у многих не помещается в огромные тома с названием "Теория управления".

Среди всего важного в указанных тезисах, отметим мысль Б.В. Новикова о том, что "управление – должно быть перманентно развивающимся", а от себя добавим – "и, соответственно – развивающим". То есть, процесс управления (если оно претендует на наличие творческой компоненты) должен быть построен таким образом, чтобы субъект и объект управления совместно развивались, а не кто-то

_____________________________ _ __________________________ 159

один из них (если не сразу оба) деградировал. Хотя не будем забывать, что для этого управление должно вместо субъектно-объектного обрести субъектно-субъектный характер. По сути, такое управление должно стать самоуправлением. Но вместе с тем, не стоит путать устоявшееся понятие самоуправления, которое часто предлагается рассматривать как величайшее достижение современной "демократии", с действительным общественным самоуправлением так, как, по мнению Ю. Еремина, "подобного рода самоуправление не имеет ничего общего с общественным самоуправлением, ибо фактическим хозяином в обществе остается капитал" [Еремин Ю.Е. Развитие самоуправления в процессе становления коммунистической формации // Вестник Московского университета. – 1966. – № 2. – С. 11-20].

Именно самоуправление как гармонизированное общественное взаимоотношение и деятельность, имеющая творческий характер, направленная на каждого, многих и всех – это высшее достояние и обретение общества, в котором управленцами становятся все самодеятельные члены общества.

Мельниченко С.В. (г. Киев)savickaja_sv@ukr.net

СУСПІЛЬСТВО СПОЖИВАННЯ ЯК ХРОНОТОП АНТИТВОРЧОСТІ

Для кожного тверезомислячого суспільствознавця, гуманітарія, зрозуміло, що людина не народжується, людина постає… Постає в процесі індивідуалізації суспільного та усуспільнення індивідуального, тобто у процесі соціалізації або, іншими словами, інкультурації. Треба враховувати, що сама соціалізація буває різною. І йдеться не про вторинну чи первинну, а про спрямовану та спонтанну. Однією з форм неспрямованої, спонтанної соціалізації людини є вплив на індивіда через засоби масової інформації. Саме мас-медіа забезпечують сьогодні трансляцію культурних зразків, соціальних норм та цінностей. Разом з тим, ЗМІ як інструменти масової культури, беруть участь у формуванні особливого культурного простору – суспільства споживання. Такий культурний простір у сучасних умовах набуває характеру антитворчості і антигуманізму.

Сьогодні більшість соціальних надбань людини – її статус, місце в суспільній ієрархії, повага вимірюються параметрами споживання. Йдеться не тільки про нестримне споживання матеріальних благ, речей, а й про духовні виміри людської життєдіяльності. Адже рівень оцінки творів художнього, музичного, кіно- мистецтва тощо оцінюється часто по принципу "піпл хаваєт" (або відповідно "не хаваєт"). Саме такі засади "культуротворчості" спричиняють відверту редукцію соціальної активності людини до споживацтва і пов’язаного з ним соціального активізму. Що й говорити – сьогодні навіть освіта стала баналізованою комерціалізованою послугою. А коли педагогічна взаємодія перетворюється у форму надання послуг, то, як правило, такі послуги набувають характеру "ведмежих" для майбутнього розвитку людини-людей-людства. Адже освіта в суспільстві споживання орієнтована далеко не на культивування творчості людей

160 _____________________________ _ __________________________

як засобу їхнього взаємного розвитку. Більше того, споживацька свідомість породжує систему символічних псевдоцінностей, коли сама суб’єктність в освіті трансформується під впливом споживацтва. Сучасна масова культура відтворює згубні стереотипи споживацького стилю життя, які набуваючи свого поширення роблять шкоду системі смисложиттєвих установок людини. Варто відзначити, що Є.Ніколаєва та М.Щелкунов в своїй статті "Освіта в суспільстві споживання" розглядають освіту крізь призму проблематики споживання і доводять, що сьогодні "головною тенденцією освіти є орієнтування на споживача".

Можна з упевненістю говорити, що ринкова економіка і масова культура вміло продукують та поширюють перетворені форми буття людини. Це набуло вираження у тому, що взявши на озброєння справді гуманістичний лозунг "всезростаючого задоволення всезростаючих потреб", відбувається повсякденне наповнення його зовсім іншим змістом. На цьому тлі виникає і утверджується посередність, яка безапеляційно зазіхає на всі блага світу. Ціннісно-значуща настанова "все для людини", що раніше видавалася імперативною, сьогодні змінилася на "все заради споживання людини". В такому випадку відбувається зміна ідеалів стандартами і модою, яка формує спрощене вульгаризоване сприйняття дійсності.

Доволі влучно охарактеризував нинішній суспільний стан та процеси, що відбуваються сьогодні Г.Тульчинський, який позначає їх поняттям "маркетизації гуманізму". На нашу ж думку, гуманізм, який вражений хворобою приватної власності – це вже антигуманізм, це підстава до формування декреатосфери, тобто простору антитворчості. При цьому, вказаний автор справедливо відзначає, що в умовах суспільства споживання та масової культури, орієнтація на працю (духовну, інтелектуальну, фізичну), турботу, творчість і еквівалентний (справедливий) обмін змінила орієнтація на дарунки, карнавали та "свято життя", що організоване іншими [Тульчинский Г.Л. Маркетизация гуманизма. URL: http :// www . antropolog . ru / doc / persons / tulchinskiy / toulch 5 ].

Якщо в епоху відродження засобом конструювання соціальної ідентичності людини був її всебічний розвиток, то сьогодні таким інструментом виступає саме споживання. А економіка суспільства споживання взагалі спирається на новий тип людини, ключовою характеристикою якої є не здатність творити, а схильність споживати. Тобто лозунгом такого типу людини буде видозмінене Декартове "Я споживаю, значить, я існую".

Шукаючи відповіді на питання щодо подолання означеного стану соціуму та розуміючи, що суспільство споживання – це тільки один з модусів капіталістичного суспільства, останній час якого колись з історичною необхідністю настане, погодимося з Л.Кругловою, що "якщо суспільство прагне вижити, а тим більше розвиватися, у нього не має іншого шляху, крім удосконалення людини" [Круглова Л.К. Дефицит культуры: пути преодоления. – Л., 1990. – С. 4.]. Засобом такого удосконалення є співтворчість людей-людини-людства.

Мигалуш А.А. (г. Киев)mignastya@ukr.net

_____________________________ _ __________________________ 161

НАУЧНО-ТЕХНИЧЕСКИЙ ПРОГРЕСС: ЗАВИСИМОСТЬ ИЛИ СВОБОДА ДЛЯ ЧЕЛОВЕКА

Современный мир – это мира науки и техники, а еще точнее мир виртуальной реальности и техники. В то время как в атомный век люди не искали больше топлива для станций, а пытались овладеть атомом, научиться им управлять, современный человек пытается овладеть техникой. Но атом вышел из под контроля унося за собой тысячи жизней. Техника также не подвластна нам, как и атом. Но развитие ее мы уже не можем остановить. Техника полностью окружила человека. Она переросла нашу волю и способность принимать решения. Мир стал полностью технизированным, а человек полностью зависимым от современных научно-технических разработок. Но зависимость это не всегда вред. Ведь есть люди, которым именно техника дает второй шанс на полноценную жизнь в обществе, чего, к сожалению, им не дала природа. Люди с ограниченными возможностями – люди, которые благодаря современным разработкам смогли увидеть красоту мира, услышать его звуки и начать передвигаться в его пространстве, познать и открыть этот мир для себя. Современные бионические разработки позволят человеку не просто взять в искусственную руку кисточку, а и нарисовать очень четкий контур, такой который можно было сделать только благодаря здоровой человеческой руке. Искусственные конечности, имплантаты и современные компьютерные технологии помогут людям с ограниченными возможностями почувствовать себя полноценными членами общества.

Современный научные достижения также дают возможность и "здоровым" людям накапливать и развивать свой потенциал. Но, к сожалению, упрощая свою жизнь с помощью техники, человек уже не стремится развивать себя, он совершенствует окружающую его реальность, а порой даже создает новую. Проблема ведь не в технике, не в развитии науки и не в создании новой реальности, а в человеке, в его сущности. Человек настолько заигрался с новыми технологиями, что в какой-то момент окажется уже не в состоянии вернутся к более исходному раскрытию тайны и услышать голос более ранней истины. Человек стал избегать истину, он стал искать мир, который заменил бы ему реальный. Виртуальная реальность дает нам возможность проникнуть в совершенный мир. Мы сами создали его, он самый совершенный для нас, поэтому мы не хотим покидать его. Посетив один раз этот мир, мы остаемся навсегда в его власти. Каждый день мы возвращаемся к нему. Нас перестает что-либо волновать, мы только думаем о том, как бы вновь туда попасть. Виртуальная реальность становится своеобразным наркотиком, без которого потом нельзя жить. А эта зависимость может и погубить.

Как ми видим, роль современных научных разработок двояка. С одной стороны они дают возможность совершенствоваться человеку, а с другой приводят к его деградации. Где же грань между этими двумя явлениями – где черта, переходя через которую человек начинает разрушать свою жизнь. Грань в человеке и его сознании. Сильная творческая личность сумеет воспользоваться достижениями современного мира избегая тотальной зависимости от них, слабый же человек никогда не сможет выпутаться из сетей искусственной реальности. Творчество и саморазвитие – это путь выхода из-под власти зависимости. Зависимости от техники, лженауки, виртуальной реальности, а главное и от других

162 _____________________________ _ __________________________

людей.

Миняйло В.С. (г. Киев)nesobakaa@i.ua

НИКТО НИКОМУ НИЧЕГО НЕ ДОЛЖЕНМожно смело сказать, что механизмы типа "моя хата скраю" давно и

безнадёжно устарели. Даже в рамках "ограниченной функциональности" человечества уже достигнут такой уровень интенсивности развития общественных процессов, что можно смело говорить о грядущем переходе в новое качество. Все изменяется настолько быстро, что многие за формами проявления характера данного движения не успевают даже заметить само движение, которое чревато для современной молодёжи особым участием в истории. В этой ситуации на окраине целую жизнь не проживешь, впрочем, как никогда и нельзя было. Человек, считавший себя отдельным от действительной жизни общества, также наивно считал общество независимым от себя.

Данная паразитирующая позиция сегодня отражает точку зрения большинства.

Особый интерес вызывают люди, которые четко идентифицируют себя независимыми от мистических выдумок, оков традиций и считающие, что выполнять свой революционный долг перед обществом нелогично. Им ничего не нужно, кроме удовлетворения своих эгоистических интересов в процессе "спокойной жизни", которую сегодня крайне трудно обеспечить по причине попытки организовать данное мероприятие на пороховой бочке противоречий современного общества. Но самое главное, не то, что они мыслят и даже чувствуют себя полностью правыми в данной затее. Хуже всего, что, если рассмотреть варианты их действий с точки зрения современной эпохи, то подобная стратегия действительно окажется вершиной всего, что может предложить данный анализ, по причине участия этих людей лишь в жизни этой эпохи. Но вершина – это всего лишь окончание прогрессивного этапа старой, изжившей себя последовательности. И её истоки, очевидно, не могут быть найдены в сознании отдельного представителя подобной точки зрения потому, что истоки его логики не имеют собственного развития. Они лишь отражают логику движения капиталистического общества.

Но даже если выходить с точки зрения холодного расчета, последовательного эгоизма, то заниматься действительным творчеством, т.е. общественно-преобразовательной деятельностью оказывается вполне логично. Например: при переходе от всеобщей анархии в производстве к рациональному плану, произойдет освобождение громадной части производственных потенциалов, которые используются сегодня для борьбы внутри общества между отдельными капиталистами и в процессах, вытекающих из этого противостояния. Это приведет также к быстрому и качественному улучшению производственных сил и к буквально невообразимому нами скачку в научно-техническом прогрессе, что даст намного больше шансов выжить, чем ожидание очередного наката кризиса перепроизводства, несущего только плохое для подавляющего большинства населения планеты. Но это только теоретически. На практике же современный эгоизм и буржуазные экономические отношения, отражением которых он оказывается, далеко не всегда следуют рациональной логике и, в конечном итоге,

_____________________________ _ __________________________ 163

не дают никакого выхода на чувственную историческую перспективу и основания для творчества, не видят необходимости движения вперед.

Но есть люди, которые в силу постоянной занятости общественно-преобразовательной деятельностью сформировали в себе иное, особое отношение к обществу и человеку. Они прекрасно понимают, что выход на всякую рациональную логическую схему с участием в ней человека может дать лишь целостная наука. И эта ее характеристика проявляется не только в непротиворечивости частей, охватывающих все области объективной действительности, но и в не отрыве самой теории от общественно-исторической перспективы, которая подстраиваясь под факты, также подстраивает факты под себя, считая главным принцип "человек есть мера всех вещей". Этого не может понять современный эгоистический "здравый смысл".

Социалистическая революция, став однажды формой человеческой деятельности, дала обществу образец чувства на порядок выше лучших из тех, что присущи современной капиталистической эпохе, чувства, непонятного с точки зрения современной логики эгоизма – общечеловеческой солидарности. И оно, в отличии от эгоизма, может быть выработано не в процессе созерцания "конца истории" человечества а в активной общественно-преобразовательной деятельности.

Мирвода К.Г. (м. Київ)klimmir@gmail.com

СОЦІАЛЬНІ УСТАНОВКИ, СОЦІАЛЬНІ СТЕРЕОТИПИ У ТВОРЧОМУ ЗАВДАННІ ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ

СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯДля розбудови демократичної, соціальної держави та толерантного,

гуманного суспільства дуже важливими є питання захисту соціально вразливих категорій населення і створення умов для їхнього повноцінного життя.

У цьому контексті необхідним є адекватне ставлення соціального оточення, зважаючи на соціальний характер цієї проблеми. Якщо ж ми виявляємо неадекватний (або навіть стигматизуючий) характер громадської думки, то для вирішення завдання захисту і покращення життя соціально вразливих категорій необхідно розробити систему заходів впливу на зміну ставлення до них співгромадян. І ось саме тут відкривається широке поле для творчості, так як це питання не юридично-правового регулювання поведінки населення, а свідомості, внутрішнього світу індивідів (бо заставити через суд поважати, любити, співчувати ми не можемо, та й не маємо права). Тут повинні "йти в хід" методи агітації, переконування, заохочення, доведення (наприклад, через соціальну рекламу, соціальні акції), словом, це – творча діяльність соціальних служб, громадських організацій та самих осіб із категорії соціально вразливих.

Для успішного проведення такої діяльності ми повинні звертатися за допомогою до соціології, а точніше до соціологічних досліджень громадської думки – виявлення соціальних установок (налаштованості на певний вид реакції), атитюдів (оцінок), соціальних стереотипів тощо. На сьогодні ця наука має розроблений і апробований інструментарій з даного питання – шкала Богардуса,

164 _____________________________ _ __________________________

шкали Лайкерта, Терстоуна, Гутмана та ін.Для емпіричного підтвердження вищевикладених думок наведемо приклад із

життя однієї із найбільш вразливих груп серед людей із особливими потребами – осіб із інтелектуальною недостатністю (розумовою відсталістю). Для захисту і покращення життя цих осіб в Україні необхідно змінювати певні аспекти соціальної політики, запроваджувати нові соціальні програми та послуги. Дещо з цього уже почало здійснюватися здебільшого громадськими організаціями. Є певні зрушення і в діяльності органів влади та державних установ. Але, як показує досвід, впровадження йде досить повільно, і не приймаються багато дійсно важливих змін. Перешкоди можна помітити не тільки збоку владних структур, а й збоку окремих індивідів, місцевих громад та суспільства вцілому. Не приймаються важливі зміни у законодавстві (наприклад, щодо освіти для тих, кого продовжують вважати "ненаучуваними") [Бастун Н.А. "Ненаучувані" діти: право на освіту. 2004р.], підзаконні акти суперечать вже прийнятим законам [За ред. В.М. Синьова. Стан дотримання прав людей з інтелектуальною недостатністю – опікуваних інтернатних закладів України. Звіт про виконання дослідження., 2004р., с.14], не виділяється фінансування, місцеві громади збирають підписи проти закладів для осіб із інтелектуальною недостатністю за місцем проживання [О. Покотило. Свіча милосердя: У міні-гуртожитку для розумово відсталих пройшов день відкритих дверей. 2006 р.], окремі індивіди продовжують використовувати стигматичні назви…

Отже ми бачимо емпіричну ілюстрацію попередніх наших роздумів, бо такі перешкоди можна пояснити значним поширенням стигматизуючих соціальних установок, атитюдів, соціальних стереотипів щодо осіб із розумовою відсталістю серед пересічних громадян, серед чиновників, серед батьків і родичів, навіть серед спеціалістів соціальних служб, інтернатів. Це провокує викривлене ставлення до індивідів із інтелектуальною недостатністю та нерозуміння їх життя і проблем, що призводить до неадекватних взаємовідносин із ними.

Мороз О.Я. (м. Київ)ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ – КАРДИНАЛЬНИЙ ЗАСІБ

ПОСИЛЕННЯ ТВОРЧОГО НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ

Впродовж тисячоліть відвічна проблема творчості мірою поступу людства викликала постійно зростаючий інтерес.Тож мірою її актуалізації багатогранний феномен творчості дедалі більше привертав до себе увагу мислителів, філософів, логіків, математиків, психологів, лінгвістів, нейрофізіологів, митців, поетів і т.д. Та особливо стрімко актуалізувалась ця проблема з появою наукового напряму "штучний інтелект" (ШІ). З його становленням й інтенсивним розвитком наступив принципово новий етап досліджень із проблематики творчості. Власне, це – етап активної інтенсифікації цих досліджень. Із ШІ асоціюється якісно вищий їх рівень. Важливою сферою досліджень з ШІ є комп’ютерний пошук доведення теорем і логічних виведень, який розпочався десь у середині ХХ ст., коли потужні засоби математичної логіки (створені передусім у 30-ті рр. ХХ ст. К. Геделем, Ж. Ербраном, Г. Генценом, А. Тьюрінгом, А. Черчем та ін.) отримали інтенсивно прогресуючу комп’ютерну техніку. Так, іще на межі 20-х–30-х рр. ХХ ст. (до

_____________________________ _ __________________________ 165

появи комп’ютерів!) Ж. Ербран і Г. Генцен своїми (прогностичними) працями підготували надійну теоретичну базу для машинного (автоматичного) доведення теорем і логічного виведення. І згодом їх результати послужили концептульно-теоретичною основою низки ефективних методів комп’ютерного пошуку доведень і виведень. У комп’ютерному варіанті автоматичний метод доведення Ербрана був історично вперше (в 1960 р.) реалізований П. Гілмором (того ж 1960 р. метод Гілмора був дещо модифікований М. Девісом і Г. Патнемом).

Cпираючись на ербрано-генценівські результати, Ван Хао в 1959 р. здійснив успішні експерименти з комп’ютерного доведення теорем (з числення висловлювань і числення предикатів із "Principia Mathematica" Уайтхеда – Рассела). Та, в принципі, пальма першості з комп’ютеризації доведення теорем належить А. Ньюеллу, Дж. Шоу та Г. Саймону, котрі, створивши евристичну програму Логік-теоретик (ЛТ), реалізували в 1957 р. доведення теорем із згаданої "Principia Mathematica". В 1959 р. вони, відштовхуючись від ЛТ, запропонували більш ефективну програму GPS (Універсальний Розв’язувач Проблем). Автори ЛТ і GPS (як і Ван Хао) встановили, що комп’ютери спроможні не тільки доводити введені в них теореми, але й формулювати нові теореми, коректно відбираючи їх (за термінологією Ван Хао) на "нетривіальність" (у спосіб уведення в них належного ефективного критерію нетривіальності).

Принципові зрушення в комп’ютерному доведенні теорем пов’язані з методом резолюцій (Дж. Робінсон,1965р.). Опорним правилом логічного виведення, що забезпечує йому доступ для комп’ютерної реалізації та високу ефективність, є принцип резолюції. Цей метод застосовний до будь-якої множини S диз’юнктів. Множина S невиконувана тоді й тільки тоді, коли існує виведення пустого диз’юнкта □ із S. Суть методу полягає в перевірці, чи містить S пустий диз’юнкт □. С.Ю. Маслов, виходячи із секвенціальної генценівської системи, теж запропонував (1965 р.) метод комп’ютерного доведення – обернений метод, який спершу вважався, еквівалентним методу резолюцій. Згодом виявився ряд їх розбіжностей – відмінність тенденцій у логічних дослідженнях, сфер застосування etc. Істотним засобом інтенсифікації комп’ютерного доведення виявилася ще когнітивна комп’ютерна графіка: була вирішена узагальнена класична проблема Варінга (її класичний варіант 1770 р. був вирішений у 1909 р. Д. Гільбертом). Із класичних проблем, вирішених у комп’ютерний спосіб, варто назвати теорему про чотири фарби (К. Аппель і В. Хакен,1976 р.), чого очікували десь 125 р. Після доведення Е. Уайлсом (1993–1995 рр.) Великої теореми Ферма (десь через 350 р.) чи не першою на черзі є гіпотеза Гольдбаха, сформульована ще в часи Л. Ейлера (в 1742 р.).

Москаленко І.Ю. (м. Київ)САДОВО-ПАРКОВЕ ДОЗВІЛЛЯ ЯК ТВОРЧИЙ РЕСУРС ТА

ВІДРОДЖЕННЯ МІСТ УКРАЇНИПроблеми дозвілля в сучасній Україні посідає особливе місце, як креативний

потенціал розвитку вдосконаленню та підвищення культурного рівня населення у спосіб організації і урізноманітнення форм вільного часу.

Значну роль в цьому питанні відіграє садово-паркове мистецтво: покращення ландшафтів різних міст України та створення сприятливої атмосфери для

166 _____________________________ _ __________________________

мешканців і туристів цих міст.Питання дозвілевої культури є актуальним для різних країн Європи та світу.Вивчається творчий потенціал дозвілля, аналізуються потреби та уподобання

населення, створюються різного роду соціальні та комерційні проекти втілення яких спрямоване на вирішення потреб людей.

Сьогодні активно розвивається "Соціологія дозвілля" – галузь соціологічної науки, що вивчає діяльність людей в сфері поза робочого часу. Тісно пов’язані між собою "Соціологія дозвілля" та "Менеджмент дозвілля". Туризм, заохочення інвестицій до так званого " зеленого туризму" все це на початкових стадіях розвитку "Менеджменту дозвілля", що поверхнево розвинуто в Україні з багатим природнім потенціалом.

Частково вивчається "Соціологія молоді". Молодіжному дозвіллю притаманні суперечливі тенденції: одні заняття мають позитивну спрямованість і ведуть і до культурного збагачення, інші – містять негативний потенціал, спричиняють збідніння і одноманітності дозвілля. Найбільш загальною середних є тенденція зростання обсягу вільного часу і поліпшення умов для його змістовного проведення: більшість соціально-демографічних груп молоді володіє досить значним за величиною часом для відпочинку і розваг, споживання культури і творчості. Однакреально, в житті, далеко не завжди і не всімолоді люди вміють ним розумно розпоряджатися, використовувати його для повноцінного розвитку своєї особистості.

Прикладом садово-паркова інфраструктура Дендропарку міста Кагарлик. "Золоте яблуко" таку назву мало колись місто Кагарлик. Це була палацо-паркова оранжерея з каштанами, мостами через яр та різноманітними видами дерев. На території парку доріжки були вкриті червоною цеглою, а головний вхід прикрашали високі, ковані з заліза ворота. Озеро було в виді композиції " Планетної кулі в мініатюрі"

На території парка існував величний палац з багатим декором та величезною кількістю скульптур, бюстів та статуеток. Це була гармонії природи і людської праці.

На даний час парк в стані занепаду, багато чого вже втрачено.Після проведення соціологічного опитування мешканців Кагарлика, було

зроблено висновок, що респонденти які опитувалися потребують розширення та зміну паркової зони в цілях культурного відпочинку.

Таким чином, попри теоретичну актуальність запотребованість содово-паркового дозвілля мешканців України. Слід зазначити існування лакуни в практичних питаннях організації дозвілля людини з використання природних можливостей історико-культурних надбань, кліматичних умов та ін.

Ми можемо говорити, що проблема садово-паркового дозвілля не вирішена і потребує опіки, як збоку місцевої адміністрації так і пошуку комерційної зацікавленості не бюджетних структур різних місць України, та поглиблення мотивації населення щодо особистої участі в облаштуванні садово-паркового дозвілля.

Москаленко О.П. (м. Київ)sociopolit@i.ua

_____________________________ _ __________________________ 167

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ І КОМПРОМІС

Творча особистість – це людина, яка здатна проникати в сутність ідей і втілювати їх до отримання практичного результату; крім того, це така особистість, яка, керуючись компромісом, спрямована на творчість та має творчі здібності в одній або кількох видах діяльності.

В сучасній науці існує велика кількість понять "компроміс" та визначення сутності творчої особистості.

Так, компроміс – згода, порозуміння з політичним противником, що досягнуті шляхом взаємних поступок [Політичний енциклопедичний словник/ упорядник Горбатенко В.П./ За ред. Шемшученко Ю.С., Бабкіна В.Д. – К.: "Генеза", 2006. – С.268].

Творча особистість – людина, яка має такі властивості як сміливість думки, схильність до ризику, фантазію, вміння долати енерцію мислення, переносити знання та досвід у нові ситуації, незалежність, гнучкість мислення, альтернативність та ін [Слєпкань 3.1. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. -К.: "Вища школа", 2005. – С. 77].

Можна дати і таке визначення: компроміс – це процес, що поєднує зусилля конфліктуючих сторін задля спільного пошуку виходу і стану протистояння [Демидов А.И., Федосеев А.А. Основы политологии: учеб.пос. – ML: "Высшая школа", 1995. – С.271].

Деякі вчені виокремлюють такі властивості творчої особистості: зосередженість на творчій роботі, висока працездатність, непоступливість у творчості духовній мотивації, стійкість, а також захоплення роботою. Крім того, в науковій літературі знаходимо такі риси творчої особистості, які тісно перегукуються з компромісними тенденціями – цілісність сприйняття, здатність до передбачення, тобто логічність, творче мислення, рухливість мови, інтуїція, дотепність. А звідси компроміс – злагода, співучасть, єдність думок, суджень, позиції та взаємної згоди на мікро- (між окремими політиками чи дрібними політичними групами), та макрорівнях (між політичними партіями та рухами, гілками влади, державами).

Із наведених визначень зробимо висновок, що компроміс – це досягнення згоди між суб'єктами, шляхом взаємних поступок стосовно певного питання, вирішення якого має бути вигідним обом сторонам.

Багато вчених підкреслюють, як найважливіше, наступні якості творчої особистості: прагнення до оригінальності, до нового, високий рівень знань, уміння аналізувати явища, порівнювати їх, зацікавленість певною роботою, самостійність у роботі, а творчі здібності особистості – це синтез її властивостей і рис, що зумовлюють рівень результативності творчої діяльності.

Велику роль у розкритті творчих здібностей особистостей в напрямку перетворення їх на творчу діяльність відіграють мотиви і воля, а тому творча діяльність, особливо молоді, має збагачувати її сутність, мотиви, дії, а це стимулює ідейне, моральне направлення особистості, розширює її духовні та фізичні можливості для досягнення певних результатів в творчій діяльності. Досягнення компромісу, як практичного втілення творчої діяльності, відбувається, якщо суб'єкти цієї діяльності чітко усвідомлюють поступки, з'ясовують умови, за яких

168 _____________________________ _ __________________________

може бути здійснений компроміс.

Моторный С.С., Навара А.Е. (г.Киев)Motorello.90@mail.ru

УПАДОК ТВОРЧЕСТВА, КАК СЛЕДСТВИЕ ЕГО ТОТАЛЬНОЙ КОММЕРЦИАЛИЗАЦИИ

В современном обществе трудовая деятельность человека имеет многие неприродные человеческой натуре свойства. Глобализация и транснациональная экономика помимо своих плюсов принесла огромное количество минусов. Так дифференциация труда и тотальная автоматизация позволили серьезно рационализировать и удешевить процесс производства на разных его уровнях. С другой стороны это нанесло сильный удар по роли личности, ее характеристики и свойствам. Во многом упростились сферы, вкоторых производственная деятельность человека требовала от него некой творческой составляющей. Особенно это отразилось в производстве, ремесле. На смену многогранному образованию приходит узкоспециализированное, на смену эстетике в изготовлении предметов, приходит компромисс между дешевизной и практичностью. Творчество в общественном производстве все больше приобретает экономически-целесообразный характер. Во-первых, стоит отметить, что происходит дифференциация на "творцов" сути предмета (разработчиков) и исполнителей (рабочих), задача которых заключается лишь в воспроизводстве продукта по клише. Во-вторых, при творении "прототипа" в первую очередь учитывается вовсе не потребность автора в реализации своих эстетических нужд, а привлекательность продукта для его целевой аудитории.

Роль истинного творчества для общества сложно переоценить. В некотором смысле, тягу личности к реализации своего творческого потенциала можно отнести к одной из основных движущих сил прогресса. Так можно выделить несколько видов следствия трудового творчества: открытие, изобретение и рационализация.

Соответственно первое, это удел "креативных" ученых, гениев и всесторонне-развитых людей, которые способны по новому, комплексно взглянуть на те, или иные явления. Как следствие появляются фундаментальные научные постулаты. Изобретениеже, появляется на базе открытия. Они реализуют теориюна практике. В процессе логического развития изобретения, происходит его практическое совершенствование – рационализация. Так, развивая вышеизложенную линию можно прийти к заключению, что общество с подавленной способностью к творчеству обреченно на технологический, социальный, культурный и политический застой, кризис.

Безусловно, нельзя говорить, что сейчас мир полностью ступил на этот путь. В мире пока что существует очень много отраслей, которые не полностью поддались тотальному коммерческому рационализму. Например, в свое время ряд факторов, таких, как гонка вооружений, идеологического престижа, создали простор для истинного творчества ученных, отправивших в космос первого космонавта, высадивших первого человека на луну, создавших первую ЭВМ и т.д.

Важно заметить, что в контексте истории развитие рыночных отношений на определенных этапах играет и крайне-важную роль: для собственного процветания

_____________________________ _ __________________________ 169

и безопасности капиталистическая система в некоторой мере идет навстречу части человечества, постоянно улучшая его гражданские права, социальное положение и уровень жизни. Результатом этого стало то, что творческая деятельность стала доступна не только избранным кастам аристократии и духовенства, а и другим социальным группам населения развитых капиталистических стран. С другой стороны, социалистическая система способна дать человеку гораздо больше возможностей для раскрытия истинного творческого потенциала, не обременяя его творчество излишней коммерческой целесообразностью.

Муратова И.А. (г. Киев)murav@bigmir.net

ТВОРЧЕСТВО КАК ВНУТРЕННЯЯ СВОБОДА ТРУДА Мысль о торжестве тòржества, о том, что время прагматично и пропитано

уже не душком, но тяжелым духом корысти, выгоды и утилитарного расчета, не нова. О том, что между людьми не осталось никакой другой связи, кроме голого интереса и бессердечного чистогана, что все человеческие отношения сведены к денежным и потоплены "в ледяной воде эгоистического расчета", а "личное достоинство человека превращено в меновую стоимость", что на место всех свобод поставлена "одна бессовестная свобода торговли" можно встретить уже в "Манифесте коммунистической партии" 1848 года [М.: Политиздат, 1988 – с. 27-28]. Уже тогда эксплуатация человека человеком стала открытой, бесстыдной, прямой и черствой. Если к этому прибавить две мировые войны первой половины ХХ века, то можно понять, почему так стали печься об утраченных человеке, свободе и творчестве поборники так называемой неклассической философии. Эксплуатируя кризис культуры и гуманности, эти, пренебрегшие классикой людоведы и душелюбы, не только создают философско-антропологические симулякры и культурологические протезы гуманизма, свободы и творчества для повседневного потребления, но успешно сбывают их на рынке идей, пользуясь доходностью своего бизнеса.

Сегодня проблема творчества в том, что его отсутствие выдают за наличие, на его место (которое свято и потому пусто не бывает) ставится фикция, симуляция, фантом. И дело не в том, что его считают недоступным и невозможным, неосуществимым и недосягаемым, как все великое, а в том, что его величие опускают, приземляют, принижают, представляя бытующим и реализуемым везде и всюду в виде жалкой имитации творчества. Ну, кто сегодня против творчества? Все – за. И это – то самое "согласие, которым душат и опошляют истину" (В.И. Ленин). Кто станет нынче аргументировать тем, что творчество призрачно, нереально, недосягаемо? Кто будет настаивать, что оно – такая эфемерная штука, которую в карман не положишь, хлеба на нее не купишь и даже на уже имеющийся хлеб не намажешь? Не хлебом единым жив человек – эту сентенцию как банальность усвоил нынче даже обыкновенный здравый рассудок и даже в четырех стенах домашнего обихода. Апологету товарного фетишизма не составит труда найти творчество повсюду и во всем – в бизнесе, рутине офисной работы, креативе рекламных и дизайнерских бюро, запуске фирменных линий одежды, открытии танцевальных и театральных студий, школ и детских садов и т.д., и т.п. Чего там мелочиться. Без ложной скромности все мы, по сути, – творцы. Вот выбор настоящих профессионалов в сфере вычислительной и офисной техники –

170 _____________________________ _ __________________________

фирма "Творчество", предлагающая компьютеры, периферию, цифровую технику, сетевые решения и прочее. Или уважаемая кампания "Красота и творчество" – производитель наборов для вышивания крестом и бисером, в комплекте которых готово все необходимое для рукоделия, дающего настоящее наслаждение, неподвластное времени. Несколько виртуален интернет-магазин "Творчество". Однако в нем представлен широкий ассортимент: мольберты, кисти, мастихины, краски, холсты, альбомы; бумага для акварели, масла, акрила; папки для эскизов, арткейсы. Купи и твори! Не возмутится здравомыслящий человек, даже если утверждать, что труд есть творчество. Найти для себя творческую жилку можно в любом деле. Что-то вроде анестезии, делающей труд не таким болезненным и отвратительным, или тонизирующего средства, позволяющего забыться от скуки смертной и скорбного бесчувствия необходимого труда.

В условиях существования творчества без труда, а труда без творчества труд продолжает восприниматься как проклятие, как нечто отталкивающее, внешне принудительное, а не-труд, праздность и безделье – как благо, покой, внутренне желанное и привлекательное, как "свобода и счастье". Потребность в труде остается чуждой чувству и пониманию, поскольку сама мера труда задается извне той целью, которая диктуется нуждой, и теми препятствиями, которые должны преодолеваться трудом для достижения этой цели. И если оставаться на уровне этих реалий, не углубляясь в сущность, то не возникнет даже подозрения о том, что осуществление свободы само по себе является преодолением препятствий, в котором цели утрачивают видимость всего лишь внешней природной необходимости и становятся внутренними целями, которые ставит перед собой сам индивид. Такое целеполагание как самоосуществление, предметное воплощение субъекта есть действительная свобода, а труд выступает как её деятельное проявление. Привлекательность труда, превратившегося в потребность, в самоосуществление субъекта, вовсе не означает, что он станет всего лишь забавой или развлечением. "Действительно свободный труд, например труд композитора, вместе с тем представляет собой дьявольски серьезное дело, интенсивнейшее напряжение" [Маркс К. Экономические рукописи 1857–1861 гг. (Первоначальный вариант "Капитала"). В 2-х ч. Ч. 2. – М.: Политиздат, 1980. – С. 111]. Стать таким же и в материальном производстве труд может, когда он станет непосредственно всеобщим, т.е. приобретет общественный и научный характер. В своей всеобщности труд выступает в процессе производства как напряжение человека не в чисто природной, естественно сложившейся форме определенным образом выдрессированной силы природы. Он является напряжением субъекта в виде деятельности управления собой и всеми силами природы, т.е. творческим усилием. При таком превращении труда в творчество развитие общественного индивида становится основой производства, т.е. источником богатства выступает присвоение индивидами их собственных творческих потребностей и способностей как всеобщей производительной силы непосредственно в бытии общественных отношений. В этих условиях вместо сокращения необходимого рабочего времени ради добывания прибавочного труда, осуществляется свободное чувственное, умственное, нравственное, научное и т.п. развитие индивидуальности благодаря сведению необходимого труда общества к минимуму и высвободившемуся для всех времени, а также созданным для этого средствам. Свободное время в качестве полного развития индивида само является великой производительной силой,

_____________________________ _ __________________________ 171

возвращающейся в производительную силу труда отдельного человека, а, значит, также и общества, является тем самым простором для развития во всей его полноте и всеобщности. Но труд не становится при этом просто игрой. Он выступает творчеством созидания самого себя по отношению к человеку еще формирующемуся как самодеятельный субъект, а по отношению к человеку сложившемуся, овладевшему всеобщей творческой силой, накопленной обществом, он представляет собой применение этой силы, например, практическое приложение знания, материально-творчески воплощающуюся науку.

Если необходимость превращается в свободу, то правомерен и случай, а значит и свобода трудиться творчески, когда это превращение еще не осуществилось и необходимость остается внешней и слепой в стихии своего господства. Вырвать у необходимого труда свободное время, не дать ему превратиться в прибавочный труд, преобразуя его в пространство развития полноты производительных сил каждого человека, обрести в этом времени внутреннюю свободу творческого труда за пределами необходимого рабочего времени, осваивая всеобщие средства труда, философскую и нравственную культуру, искусство и науку, – такова ближайшая задача преодоления внешнего принуждения к труду.

Мурга О.Ю. (г. Киев)lesja.murga@gmail.com

ТВОРЧЕСТВО – СВОБОДНОЕ БЫТИЕ ЧЕЛОВЕКА КАК САМОЦЕЛИ

"Люди творцами своей истории были всегда, но не всегда их деятельность осуществлялась в творческой, т. е. личностно-свободной, самодеятельной форме" [Давыдова Г.А. Творчество и диалектика. – М.: Наука, 1976: http://red-philos.net/davydova/tvorchestvo-i-dialektika], которая становится действительной лишь посредством преодоления препятствий для её развёртывания как практической всеобщности гуманизма в качестве бытия человечного общества и обобществленного индивида, всесторонне и свободно развивающего свою личность. Деятельность поднимается здесь на высшую ступень, становясь творчеством, – она обретает исторически развитую форму, поскольку "исходным пунктом здесь является свободный общественный индивид" [Маркс К. Критика политической экономии // К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч., 2-е изд. Т. 46, ч. I. – М.: Политиздат, 1968. – С. 141].

Долгое время в развитии философского осмысления творчества преобладал дуалистический подход, согласно которому принцип отражения и принцип творения отходили к совершенно различным сферам, а проблема творчества считалась компетенцией исключительно идеалистической философии. Дуализм проявлялся следующим образом: материализм рассматривал отражение человеком внешнего мира метафизически, как пассивную регистрацию внешних воздействий. Деятельным аспектом занимался идеализм, но активность он трактовал в отрыве от отражения, абстрактно. Отражательное и творческое отношения оказывались в

172 _____________________________ _ __________________________

их философском истолковании противопоставленными друг другу.Таким образом, получалось материалистическая концепция отражения мира в

человеческом сознании, с одной стороны, и идеалистическое понимание общественной практики, с другой.

Такая дуалистическая основа закрывала путь к построению целостной монистической теории человеческой активности и миропонимания, так как творческая деятельность формируется и подтверждается исключительно в общественно-историческом бытии. Решение проблемы – в единстве материалистической теории и диалектического метода. Одна диалектика может объяснить закономерности развития мышления, однако не учитывает сферу, которая позволяет избавиться от всех идеологических утопий. Этой сферой является исторически развивающаяся материально-предметная практика. "Материалистическая диалектика выступила как единая теория отражения и творчества, как философское обоснование объективного познания и революционного преобразования мира" [Давыдова Г.А. Творчество и диалектика. – М.: Наука, 1976: http://red-philos.net/davydova/tvorchestvo-i-dialektika].

Обособление человека от общества, творческого акта от процесса, является одной из принципиальных трудностей и препятствий в теоретических исследованиях творчества. Воззрения сводятся к двум противоположным подходам: абстрктно-историческому и натуралистически-психологическому. В соответствии с последним, субъектом творчества является лишь индивидуальный, а не общественный субъект научно-творческих действий, воображения, художественной фантазии и т. п. В таком случае творчество определяется как автономное индивидуальное действие, независимое в своей сущности от социальных процессов, – как проявление природой заданных способностей. Другими словами, такой подход отвлекается как раз от исторического саморазвития творчества в субъект-объектной деятельности людей, благодаря которой конкретный индивид обретает человеческую сущность как ансамбль общественных отношений.

Проблема творчества в ее собственно философском содержании не есть проблема того или иного, научного или художественного, или другого частного вида творческой деятельности. Творчество есть универсальность свободного общественного бытия человека, непрестанно раздвигающего границы и преодолевающего пределы возможностей человеческого развития, – процесс все более богатого и глубокого развития человеческой индивидуальности.

Нерсесян Г.А. (м. Київ)КРЕАТИВНА ТВОРЧІСТЬ АБО ТВОРЧИЙ КРЕАТИВ?Серед широкого загалу, на рівні буденної свідомості, прийнято ототожнювати

категорії "творчість" і поняття "креатив". Натомість у наукових колах питання вибору гносеологічних критеріїв, онтологічних рис і аксіологічних ознак детермінації філософської категорії "творчість" стають предметом гострих наукових дискусій. Інтерес до проблематики підсилюється через інституційний і формотворчий прогрес економіки, внаслідок чого відбувається своєрідна термінологічна девальвація категорії творчості до рівня креативу – гонитва за новим, оригінальним – тобто сурогату або перетвореної форми творчості. Це стає

_____________________________ _ __________________________ 173

все більш поширеним й у повсякденному спілкуванні. Розглянемо сутнісні та етимологічні розбіжності цих термінів.

Серед ключових екзистенційних детермінант феномену творчість за концепціями різних авторів є не тільки новизна і оригінальність, але й суспільна значимість, прогресивність, критерій діалогічної взаємодії суб’єктів, ступінь реалізації сутнісних сил людини тощо. На нашу думку, універсалізуючи цей категоріальний блок, творчістю можна вважати самодіяльність за критеріями: корисність подібної діяльності для суспільства і приналежність творчого акту до діалектичної архітектоніки розвитку творчого процесу суб’єкта творчості. Адже творчі інтенції суб’єкта за законами діалектичного розвитку, стрибко- і спіралеподібного, аксіоматично вбирають у себе критерії істинності, корисності, краси, етичності, новизни, оригінальності, досконалості etc. У стародавній Греції існувало поняття калокагатії. Зараз творчість можна визначити як корисне здійснення блага через істину у красі (Б.В.Новіков). Недарма існує вираз: "творчість – це спосіб здійснення гуманізму" або "творчість – це спосіб буття дійсного гуманізму" (Б.В.Новіков). А корисність, краса, добро і істина – є однопорядковими і взаємообумовлюючими вимірами дійсності, векторами поставання людини творчої, людини-творця.

З огляду на це термін "креатив" взагалі не витримує випробування за цими критеріями, зокрема саме за корисністю. Перифразуючи класика, "будь-яка творчість є креативом, але не кожний креатив є творчістю", або "креатив без творчості – ніщо, творчість без креативу – дещо". Сутність категорії охоплюється як діалектична єдність процесу і результату екзистенції самої категорії. Філософія творчої діяльності не може зводити критерії творчості до рівня морально і гуманістично нейтральної і байдужої до людини.

З огляду на це складно, приміром, такі види креативної діяльності людини як написання статей, копірайтинг, рерайтинг, публіцистика, експертна діяльність, реклама, PR-кампанії тощо називати творчістю. Адже кінцевою метою такої творчої діяльності є отримання комерційного прибутку. Навряд чи замовний матеріал у газеті або геніальний слоган рекламного продукту, який виключно покликаний продати, радше "втюхати", невідомо який товар, принесе людям користь, благо – буде сприяти етичному та естетичному вдосконаленню людини.

Креатив є діяльністю людини економічної в умовах обмеженої свободи та зовнішньої детермінації людини. Детермінантами є ринкова кон’юнктура, психологія споживача і економічна доцільність креативної діяльності загалом. Натомість творчість є проявом виключно вільної діяльності людини – діалектичної єдності внутрішньої самодетермінації і зовнішньої детермінації людини. Творчий акт завжди є звільнення, рух до свободи як усвідомленої необхідності, ансамбль і поліфонія потенції людської сутності на шляху до подолання меж. Адже людина знаходить себе – знаходить-ся, – поза власними межами, у безмежності, у постійному виході-трансгресії-трансценденції. Творчість є самодіяльністю людини соціальної. Творчість – це те, в чому людина може здійснити свою свободу, зв'язок зі світом, зв'язок зі своєю глибинною сутністю (М.О.Бердяєв). Креатив – це разовий, радше кон’юнктурний, творчий акт, орієнтований на комерційну мету, який передбачає односторонню індивідуалізацію суспільного і цілепокладання креативного акту в модусі свободи "від". Творчість – процес і результат здійснення творчої діяльності, в рамках якого відбувається усуспільнення індивідуального і

174 _____________________________ _ __________________________

індивідуалізація суспільного, а також цілепокладання в модусі свободи "для". Якщо креатив є буденною властивістю творчого суб’єкта, то творчість є унікальною властивістю креативного суб’єкта. Креатив відбувається (не здійснюється!) за критеріями економічності і ефективності, а творчість здійснюється до того ж ще й за критеріями економічності, ефективності, етичності, естетичності і об’єктивності. Тобто дійсного гуманізму.

Тож, для відродження України куди більш важливим є саме переважаючий розвиток творчої людини аніж креативної. Адже лише так формується траєкторія розвитку самого розвитку – від ноосфери до креатосфери (Б.В.Новіков), тільки так постає креатосфера як альтернатива масової культури (А.А.Мельниченко).

Низкодубов Г.А. (г. Томск, Российская Федерация)mnusa@sibmail.com

УЧЕТ ТВОРЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА ВЗРОСЛЫХ ОБУЧАЮЩИХСЯ В РАМКАХ ЛИЧНОСТНО-

ОРИЕНТИРОВАННОГО ОБУЧЕНИЯВ традициях российского образования личностная направленность

образования всегда связывалась с духовно-нравственной ориентацией личности, что привело к появлению личностно ориентированного образования в гуманистической парадигме образования, разновидностью которого является личностно ориентированное образование, в центре которого творческий человек, познающий и творящий, творчески мыслящий и креативно решающий проблемы различного характера. Поэтому в современных условиях образование взрослых должно развиваться в новой для российского образования гуманистической парадигме образования, учитывающей творческий потенциал взрослых обучающихся. Парадигмой реализации личностно-ориентированного подхода как методологической категории является гуманистическая парадигма вообще и парадигма личностно-ориентированного образования в частности.

Ориентация на творчество в парадигме современного образования является мировоззренческой установкой современной системы образования и воспитания, в том числе и образования взрослых. Проблема дальнейшего развития творческого потенциала взрослых обучающихся стоит как никогда остро и актуально. Решение проблемы дальнейшего развития творческого потенциала взрослых реализуется в личностно ориентированной образовательной парадигме, направленной на развитие творческого потенциала взрослых обучающихся.

Определяя личностно-ориентированное обучение как единство его личностного и деятельностного компонентов, отметим, что первый соотносится с личностным или, как в последнее время он определяется, личностно ориентированным подходом [Зимняя И. А. Педагогическая психология: Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб. – М.: Логос, 2003. – 384 с.]. Личностный подход в широком смысле слова предполагает, что все психические процессы, свойства и состояния рассматриваются как принадлежащие конкретному человеку, что они производны, зависят от индивидуального и общественного бытия человека и определяются его закономерностями. Как подчеркивал С.Л. Рубинштейн, "в психическом облике личности выделяются различные сферы, или черты, характеризующие разные стороны личности; но при

_____________________________ _ __________________________ 175

всем своем многообразии, различии и противоречивости основные свойства, взаимодействуя друг с другом в конкретной деятельности человека и взаимопроникая друг в друга, смыкаются в единстве личности" [Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. В 2-х т. Т. 2. – М., 1989. с. 102].

Личностно-ориентированное обучение в своем личностном компоненте предполагает, что в центре обучения находится сам обучающийся – его мотивы, цели, его неповторимый психологический склад, т.е. обучающийся, как неповторимая творческая личность. Исходя из интересов обучающегося, уровня его знаний и умений, обучающий совместно с обучающимися определяют цель обучения, обучающий формирует, направляет и корригирует весь образовательный процесс в целях развития творческой личности обучающегося.

Цель личностно-ориентированного обучения состоит в том, чтобы развить в обучающемся механизмы самореализации, саморазвития, адаптации, саморегуляции, самозащиты, самовоспитания и другие, необходимые для становления самобытного творческого образа личности.

Никитина Н.С. (г. Киев)nukutuna@yandex.ua

РАЗВИТИЕ ТВОРЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ СТУДЕНТА ПРИ ИЗУЧЕНИИ ИНОСТРАННОГО ЯЗЫКА

Изучение иностранного языка – это длительный и трудоемкий процесс, который требует затраты усилий как преподавателя, так и студента. Для того, чтобы качественно и профессионально обучить студента иностранному языку преподаватель должен относиться к нему как к индивидууму и независимой полноценной личности. Как известно, освоение иностранного языка базируется на изучении традиций и обычаев той страны, язык которой изучается. Давая информацию о "стране-родине" иностранного языка, преподаватель должен в первую очередь подчеркивать особенности родного языка и только потом давать сравнение с иностранным.

"Сколько языков ты знаешь – столько раз ты человек" – гласит английская поговорка, но мы должны понимать, что для человека, в первую очередь, важны знания своего языка, своей культуры и традиций. Только тогда человек сможет полноценно осваивать иностранные языки и культуру. Творческий же человек не только получает информацию и изучает ее, но и оценивает и переосмысливает.

Сегодня задача преподавателя усложняется тем, что студент-выпускник высшего учебного заведения должен владеть не только информацией своей специальности (будь то металлург, лингвист или социолог), но и свободно ориентироваться в реалиях окружающего мира.

Мир не стоит на месте и язык как "губка" все впитывает в себя и постоянно меняется. Параллельно развиваются и методики обучения иностранному языку.

176 _____________________________ _ __________________________

Если раньше изучение базировалось на чтении и переводе аутентических текстов, то сегодня все большую популярность получает коммуникативный метод преподавания. Этому способствует и развитие мультимедийных технологий, которые дают возможность студенту проявлять свой творческий потенциал. С другой стороны, Интернет семимильными шагами проникает в сферу образования, давая возможность студенту получать новую полезную информацию непосредственно из иностранных источников.

Для активизации и развития творческой личности студента преподаватель может использовать ряд полезных инструментов. Во-первых, это разработка и подача материала для дискуссий. Студенты высказывают свое мнение относительно той или иной тематики, отстаивают свое мнение и позиции. Во-вторых, это игровые формы обучения, которые позволяют проще и интереснее овладевать сложной информацией. В этом случае снижается языковой барьер и студенты свободней показывают свой творческий потенциал. В-третьих, это разработка студентами стенгазет, плакатов или каких-либо проектов на иностранном языке, где они в полной мере могут проявить себя как личности и показать свою заинтересованность и осведомленность в том или ином вопросе. В-четвертых, презентация рефератов или докладов – прекрасная возможность для преподавателя оценить творческий потенциал студента.

Изучение иностранного языка это прекрасная возможность раскрыть свой творческий потенциал. Этот процесс должен приносить положительные эмоции как студентам, так и преподавателю. Наша задача состоит в том, чтобы студент овладел иностранным языком, получил полезную информацию относительно своей специальности на иностранном языке, свободно владел лексическим минимумом не только по профессии, но и обогатил свой внутренний мир, культуру и творческий потенциал.

Ніколаєнко Н.В. (м. Київ)natalia.nikolayenko@gmail.com

МОЖЛИВОСТІ НОВІТНІХ БІОТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРАКТИК В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ

Проблема творчості є важливою, коли аналізується створення нового в процесі людської діяльності. Як відзначає Б.В. Новіков, філософське осягнення складного феномену творчості потребує осмислення таких співвідношень, як "творчість – культура", "творчість – гуманізм", "творчість – свобода", "творчість – людина" [Новіков Б.В.Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2005 г. – 332 стр.]. Новітні біотехнологічні практики як творення штучних біологічних систем істотно розширюють творячи можливості людини. Водночас вони істотно впливають на саму людину. Тому проблеми світоглядного характеру, що виникають, потребують осмислення через співвідношення "біотехнологічна творчість – гуманізм". Зокрема, це виявляється в процесі біотехнологічного конструювання людської тілесності.

Світоглядні питання виникають тому, що людська тілесність є не лише біологічним поняттям, а є результатом процесу онтогенетичного, особистісного та історичного розвитку. Воно виражає не лише культурну, індивідуально-психологічну, а й значеннєву складові унікальної людської істоти. Тобто тілесність

_____________________________ _ __________________________ 177

це те, що сформувалося за рахунок біологічної еволюції у взаємодії з соціальним розвитком.

Таким чином, важливим є те, що тілесна організація вписує людину в світ природи і, разом з тим, вона здобуває специфічні риси, завдяки яким включає її також і в соціокультурну реальність. Світоглядні аспекти проблеми людської тілесності в контексті трансформаційних можливостей новітніх біотехнологічних практик, пов’язані з наступним. По-перше, з урахуванням того, що осмислення людської тілесності повинне відбуватися на підставі розуміння цілісності людини. Отже, втручання в тілесність є втручання в людину як цілісність, оскільки тілесність не є лише природно-біологічним виявом людини, а результатом всього ходу її історичного розвитку. По-друге, тілесність людини має бути осмислена в культурно-цивілізаційному контексті. Це означає, що "тілесність" є поняття не лише біологічне, а й соціо-історичне. І, по-третє, соціальність людини істотно взаємопов’язана з її тілесністю. Це означає, що хоча соціальність не зводиться до тілесності, до біоприродних її виявів, все ж таки руйнування або деформування тілесності може зруйнувати соціальність особистості.

Таким чином, конструктивно-трансформаційне втручання в людську тілесність зачіпає саме існування людського, соціального. Тому обговорюючи гуманістичний сенс проблеми тілесності, філософи наголошують на загрозливості недооцінки наслідків маніпулювання нею. Так, з точки зору академіка В.А. Кордюма особлива небезпека полягає у тому, що наука вийшла на першооснову всього живого – його спадковість. "У результаті все живе планети Земля, у тому числі й людина, стрімко перетворюються в об’єкти перетворення, відтворення та створення: на замовлення, за бажанням…". Це в першу чергу пов’язано із розвитком генетичних практик. Тому що, "якщо дати можливість втручатися в генетичний код людини, змінювати його, то цей шлях не тільки веде до позитивних результатів як наприклад лікування ряду спадкових хвороб, але й відкриває небезпечні перспективи перебудови основ людської тілесності". [Кордюм В.А. Биологическая опасность – критический порог // Практична філософія. – 2001. – № 2. – С.197-210].

Таким чином, можна зробити висновок, що взагалі біотехнологічне конструювання людської тілесності, втручання в генетичні основи людини, навіть при самому твердому надійному контролі й незначних змінах, можуть привести до непередбачених наслідків.

Новиков Г.Б. (г. Киев)novikoffff@gmail.com

"БОГ НАЧИНАЕТСЯ ТАМ, ГДЕ КОНЧАЮТСЯ НАШИ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ О НЕМ"

Аргумент пастырей, пастухов, богословов (и иже с ними): нет, не за существование Бога (для всех "пасущихся", – паствы, – на поле боговерия, абсолютно естественное для любого нормального человека требование: прежде чем приступать ко всем остальным вопросам, решить этот, главный, вопрос о существовании Бога – выглядит как личное оскорбление), – но за веру в него, является таким: вера – это спасение от, – прости Господи, – "принципа детерминизма, возведенного в ранг абсолюта". И в этом смысле, вера – это, вроде,

178 _____________________________ _ __________________________

как – свобода. Вера в Бога дарует вам (нам) свободу. Сила этой линии …в бессилии т.н. "гуманитарных" (и ошибочно к ним причисляемой философии) наук.

Традиция раздела зон влияния ("точным" наукам – мир вокруг, религии – дух) своими корнями уходит к Новому времени.

Но тогда этот безусловный регресс, – монотеистической, – религии, выглядел огромным прогрессом науки. Время идет, ситуация со страшилкой в виде "принципа детерминизма, возведенного в ранг абсолюта" все больше вызывает аналогию с Богом, помянутым всуе. К месту и нет…

Еще одна, правда, более опасная попытка интеллектуального шулерства теологов – попытка разорвать имманентную связку "знание/вера".

Мол, это не два различных способа отношения к одному и тому же явлению (объекту, предмету), а два вида отношения к различным предметам (объектам, явлениям). Постулируется, – разумеется, без доказательства: есть предметы (объекты, явления) не подвластные знанию, а, следовательно, это и есть зоной ответственности веры.

В этом смысле, откровенно белыми нитками шито само понимание знания, ведь сам процесс познания сводится, редуцируется к определенной оконченности. Собственно: к его результату. Адекватное понимание процесса познания, как такого же непрерывно развивающегося, как и сам объект познания, снимает проблему "черных дыр" и превращает в проблему "пока еще черных дыр". "Верить" и "знать" нужно не только сравнивать, но и каждый раз, – без устали, – ловить и уличать любые попытки подмены знания верой.

А подмена вопроса о существовании Бога вопросом о формах, в каких он существует (когда уже "ответили" на первый вопрос утвердительно и за себя и за вас) всегда есть признак начала нечистой теоретической игры, которую непременно следует пресечь, не дав затянуть себя в софистическую яму.

Широко анонсированное адептами боговерия триумфальное шествие, – на поле теоретическом, – постсекулярности, не случилось – в лучшем случае ограничились локальным выбросом занафталиненной тайны завернутой в любовь и приправленной тотальной дихотомией ("черно-белостью") интеллектуального убожества всех неверующих, и "мозгоизбранностью" их антиподов – боговеров.

Такая себе регрессивная ветвь христианского дискурса. Обедненная своим пещерным неприятием истины научной.

Беспомощность на поле теории толкает к реакционным практикам. А в этом смысле от гуманистического содержания религии не остается ничего, и на смену верующиму боговеру (в определенном смысле он прекрасен: он молится за наше спасение. Каждого, многих и всех. Этим, к примеру, православие мне симпатично) приходит фанатик. Неверующий …боговер.

Этому "новому верующему" (на самом деле он "старый" новый, правда он чужой и чуждый нам культурологически) уже не суть важна сама идея Бога, вернее, для него вовсе не принципиально верить в Бога как в абсолют, как в нечто субстанциальное. Бог и идея Бога для него – это легитимация его собственных практик. Его теория – современная теология – суть доксография, настоянная на животном неприятии науки, равно, кстати, как и всего гуманистического в религии (к примеру, православия). Парадокс? Отнюдь.

Вся эта гремучая квазидуховная смесь пасторами 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го и 7-го флотов уже несется под видом "благодати Божьей" в каждый дом.

_____________________________ _ __________________________ 179

Постсекулярные концентрационные лагеря уже более-менее равномерно разбросаны по бренной земле и регулярно принимают своих обитателей.

Совершенно напрасно мы отдали идею Бога на откуп богословам. Совершенно напрасно.

Как учил великий Ленин, в любой критике возможны два варианта – критика справа и критика слева. Пора уже начинать критику слева, ведь критика справа уже ведется давно.

Складывается такое ощущение, что не про нас открыт Г.В.Ф. Гегелем закон о том, что "теория более высокого порядка есть ключ к теории более низкого", или, в иноформе: "анатомия человека есть ключ к анатомии обезьяны" [К. Маркс].

Вот и получается, что 9/10 профессиональных философов, до сих пор не понявших Гегеля, не говоря уж, Маркса, – и сегодня …понятия не имеют о том, что такое Бог как субстанция. Несотворимая и неуничтожимая. Всегда сущая и ниоткуда не берущаяся. Да ведь это …материя! Но: в своей, исторически определенной, форме. Это, полагаю, знал Б.Спиноза, в этом убежден я. "Бог начинается там, где кончаются наши представления о нем" [Дионисий Ареопагит]. Эта мысль – ключ к пониманию Средневековой философии. Здесь субстанция – Бог. "А мы отдали все это на откуп клиру, теологам, глупым "научным" атеистам и свели всю Средневековую философию к "номинализму – реализму" [Б.В. Новиков].

Ну что сказать: Средневековье… Ведь все в зародыше есть: и идея творчества (в сакральной форме – творения), и принцип равенства социального, и принципы общежития интернационального ("...нет уже Иудея, ни язычника; нет раба, ни свободного; нет мужеского пола, ни женского: ибо все вы одно во Христе Иисусе" [ап. Павел]), да и само имя существительное "человек" впервые появляется в христианской традиции. И не удивительно: ведь христианство – это религия раба. А кто он в рабовладельческом мире? Res. Вещь. Вещь среди вещей всех иных. Говорящее орудие…

И в этом смысле от идеи субстанции до действительной свободы человеческой гораздо меньшее расстояние, чем многим, переживающим первое соприкосновение с научной философией, кажется. Как правило, этот "первый контакт" происходит в ВУЗе.

И, видимо, главное, в ВУЗовском курсе философии, – тот минимум, который необходимо вынести каждому, этот курс прослушавшему, – это даже не "основное понятие предмета" и отнюдь не "общие знания программных разделов" (хотя и их знать нужно, бесспорно), а то, что, в идеале, единственным вершителем судьбы человеческой должен быть сам человек.

Не Бог (которого, кстати, нет), не другой человек (с кое-какими оговорками, правда) и т.д., но человек-субъект. Вернее, человек-субъектность. Полностью обобществленный человек. Человек-творец. Каждый, многие, все.

И он тем более субъектен, чем более им (человеком), преодолена стихийность. Или же, если проще – чем меньше он полагается на случай, веру, фарт, фатум, рок и т.д., тем более он свободен. А для того, чтобы на них полагаться меньше, должно становиться больше того, что называется адекватным (если хотите: истинным) знанием. К коему ведет истинное познание, разумеется.

И в этом смысле самый надежный способ вооружиться таким адекватным знанием и опытом такого познания о таком непростом предмете, как человек,

180 _____________________________ _ __________________________

общество, история, мир – есть лишь один путь: изучать самую точную из наук – философию. Научную. Вооружаться теорией и ее же научным методом.

Отсюда – и абсолютно простой критерий различения нормального преподавания философии, и преподавания, после которого остается лишь неприятное ощущение бесцельно потраченного времени.

Нормально преподавать философию – это и есть, по сути: утверждать научное мировоззрение, мировоззрение, где нет места слепой вере.

Последний тезис сам является неплохим индикатором качества преподавания главной из наук – необходимость научного мировоззрения, принятая на веру, так же реакционна (если вовремя не трансформируется в понимание), как и вера в Бога.

Овчинникова М.З. (г. Киев)Marinochka_007_9@mail.ru

ИСКУССТВО КАК ПРИЗНАННОЕ ТВОРЧЕСТВОЧто сегодня в нашем понимании искусство? Можно найти ему великое

множество определений, но самым точным и лаконичным, наверное, будет охарактеризовать его как процесс или итог творческой деятельности людей и для людей. Понятие искусства очень тесно связано с понятием творчества, однако не следует их путать или отождествлять. Всякое качественно новое произведение рук человеческих само по себе уже является творчеством, однако далеко не каждому суждено стать произведением искусства. Чтобы лучше разобраться в этом вопросе, необходимо проследить историческое развитие понятия искусство.

Первые следы первобытно искусства относятся к эпохе позднего палеолита, когда человек уже изобрёл орудия из камня, кости и рога, а также овладел речью. Г.Плеханов в своих "Письмах без адресата" говорит, что искусство обязано своим появлением труду. Так, не упражняя свою руку при затачивании камня, человек не подготовил бы её к рисованию; если бы многие поколения не сосредотачивали своих сил на поимке зверя, как основного источника пищи, им бы и в голову не пришло изображать его. Более того, всё то, что мы сейчас считаем предметами первобытного искусства, изначально имело в первую очередь практический характер. Многочисленные данные указывают на то, что с изображением животных были связаны ритуалы, целью которых было обеспечить успех охоты. В ритуальных танцах у костра присутствовали элементы, воспроизводящие соответствующие действия при охоте, что являлось своего рода репетицией. Даже татуировки и различные украшения были предназначены для устрашения врагов, защиты от насекомых или же свидетельствовали о подвигах охотника.

Что немало важно, зарождение первобытного искусства было очень тесно связано с зарождением науки. Рисуя зверя, человек тем самым обобщал свои наблюдения над ним, формулировал и закреплял знания о нём. Занимаясь орнаментальным искусством, создаваемым по образу природы, человек тем самым исследовал природные законы, не отдавая себе в этом отчёта.

Таким образом, люди ещё с первобытных времён начали заниматься творчеством, однако понятие об искусстве у них могло сложиться только с переходом от родового общества к классовому, то есть с разделением труда. Вот что писал об этом Ф.Энгельс: "...создание искусств и наук – все это было возможно лишь при помощи усиленного разделения труда, имевшего своей

_____________________________ _ __________________________ 181

основой крупное разделение труда между массой, занятой простым физическим трудом, и немногими привилегированными, которые руководят работами, занимаются торговлей, государственными делами, а позднее также наукой и искусством". [Ф. Энгельс, Анти-Дюринг, 1951, стр. 170]

Возвращаясь к теме понимания искусства в наши дни, необходимо отметить, что им может быть названо всё, что по мнению референтной группы, на которую ориентируется человек, таковым является. Оно не обязательно должно нравиться людям или нести какую-то смысловую нагрузку, главное – признание его как искусства. В этом и заключается основная проблема так называемого современного искусства: предметы приобретают форму искусства, не имея при этом никакого творческого содержания, то есть являются, в сущности, пустыми. Сложно поспорить с тем, что сегодня искусством занимаются гораздо больше маркетологов и бизнесменов, чем истинных творцов, и рассчитано такое искусство скорее на потребителей, чем на ценителей.

Островская И.Е. (г. Киев)ostrovskaya_irina@mail.ru

КРЕАТИВНЫЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ ПОЗИТИВНОГО ВОСПРИЯТИЯ ОБЩЕСТВЕННОСТЬЮ

АТОМНОЙ ЭНЕРГЕТИКИВ преддверии 25-летней годовщины чернобыльской катастрофы, а также в

связи с землетрясением в Японии, которое повлекло за собой аварию на АЭС Фукусима-1, в мире все чаще высказывается мнение о необходимости введения моратория на атомную энергетику.

Но мнение автора таково, что волна негативной информации, часто необоснованная, недосказанная или неправдивая может оказаться намного разрушительнее, чем последствия землетрясения или аварий на АЭС. Отказаться от данного вида энергии сегодня, значит, что на порядок возрастет стоимость электроэнергии; общество лишится огромных энергетических мощностей; возможно торможение технического прогресса без дешёвой электроэнергии. Безусловно, необходимо развивать альтернативные источники энергии. Но пока это – будущее. Вначале эти источники надо создать (спроектировать, ввести в эксплуатацию), а потом уже рассматривать вопрос закрытия АЭС, а не наоборот. А города-спутники, которые возникли в районе станций и большинство жителей, которые работают на АЭС? Закрытие предприятия и тысячи людей окажутся выброшенными на улицу без средств к существованию. А в наше время и в нашей стране это будет настоящая катастрофа. Да и не должны мы забывать, что АЭС просто так не закроешь. Пока идут ядерные процессы, переработка радиоактивных отходов, их захоронение, станцию необходимо обслуживать, но при этом она

182 _____________________________ _ __________________________

прибыли уже приносить не будет. А откуда брать средства? Из бюджета? Мне кажется это очень большой, да и больной вопрос для нашей страны.

По мнению автора в нашем обществе надо менять отношение к данному вопросу. И к решению проблемы атомной энергетики, как это не странно звучит, можно подойти творчески.

В городах-спутниках АЭС очень часто проводятся различные культурные мероприятия (КВН, художественные выставки, спортивные соревнования и т.д.), научные конференции, семинары под эгидой атомных предприятий, с целью всестороннего раскрытие интеллектуального и творческого потенциала школьников, работников предприятий и формирования позитивного имиджа атомной энергетики и промышленности среди населения. Но эти мероприятия, в основном не выходят за пределы данных городов. А если их вынести на национальный уровень? Общественное мнение начнет меняться. А усилия, затраченные на проведение этих мероприятий должны быть направлены и на активное информирование общественности о развитии и функционировании атомной энергетики, её достоинствах и преимуществах; на оперативное реагирование на акции антиядерной пропаганды в СМИ.

Мы всегда боимся того, чего не знаем, в то же время мы безоговорочно верим СМИ. А когда в СМИ последний раз положительно отзывались об атомной энергетике? Говорят о ней тогда, когда что-нибудь не так, т.е. плохо. А может пора начать говорить и о положительных сторонах атомной энергетики?

Отрошенко А.Ю. (г. Киев)mercanie@meta.ua

СВОБОДНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ – ТВОРЧЕСТВОЕсли творчество есть наиболее развитая форма развития, то генетически

творчеству предшествуют движение и деятельность. То есть движение – деятельность – творчество – "это и есть ритмика безграничного развития самого развития" (Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К.: НТУУ "КПІ", 1998. – С. 6). В этом и заключается диалектическая сущность феномена творчества и именно этим обусловлена возможность и необходимость его философского исследования и постижения.

Движение осуществляется как противоречие, то же самое относится к осмыслению движения и его выражению в логике понятий, к постижению сущности движения как развития в социальной форме развития материи. Превращение бессубъектно-дообъектных (досоциальных, природных) взаимодействий в субъект-объектное взаимодействие есть генезис деятельности и субъект-субъектных взаимоотношений, открывающий перспективу субъектности и самодеятельности – непосредственно творчеству. Категориальность деятельности определяется ее местом в развитии, а именно тем, что она есть развитие развития через его осознание и свободу воплощения в действительность. Доведение деятельности до принципа происходит на пути к свободе, поскольку человеческая деятельность опосредствует отношение бытия и сознания как движение, через которое осуществляется превращение действительности в истину.

Сотворение человеком "второй", очеловеченной, природы в формах культуры делает творчество и действительным и познаваемым. Культура же, порождаемая творчеством и взаимно порождающая его, в своей теоретической и практической

_____________________________ _ __________________________ 183

всеобщности снимает все определения и многообразие социально-исторической действительности как гуманизм.

С необходимостью возникая из материального бытия, сознание в деятельности выступает как продолжение материального движения и для него, как необходимая форма, условие для продолжения саморазвития необходимости, которая на определенном этапе деятельности переходит в свободу и продолжает свое развитие в форме свободы (которая есть осознанная необходимость). И если раньше необходимость развивалась в форме случайности, то дальше она не может развиваться, не будучи осознанной в виде действия со знанием дела.

Свободная сознательная деятельность, по Марксу, составляет признак человека, выделяющий его среди животных, а сама свобода, которой обладают люди в каждую данную эпоху, является необходимым продуктом исторического развития. "Каждый шаг вперед по пути культуры был шагом к свободе" (Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Соч. Т.20. – С. 116). Творчество неотрывно от свободы, потому как лишь свободный человек может творить. Творчество рождается из свободы.

Творчество, понимаемое как наиболее развитая форма развития – саморазвитие социальной материи в разумной форме, в форме свободы, – выступает как сущность и истина деятельности, как практическая всеобщность способа бытия обобществившегося человечества или человечного общества, то есть как действительность непосредственно общественной индивидуальности. Субъект только тогда становится адекватным объекту, когда его деятельность превращается в самодеятельность, в свободотворчество.

Павленко В.В. (м. Київ)valyamalish@mail.ru

ВПЛИВ МЕДІАКУЛЬТУРИ НА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УПРАВЛІНЦЯІнформаційний розвиток сучасного українського суспільства потребує

застосування адекватних управлінських стратегій, які б репрезентували високий рівень комунікативної компетентності. У цьому контексті, значний вплив на формування та розвиток комунікативної компетентності сучасних управлінців має медіакультура, яка пов’язана з розвитком комунікативної культури. Адже, комунікативна компетентність передбачає вміння ставити та вирішувати комунікативні задачі: визначати цілі комунікації, оцінювати ситуацію, враховувати наміри і способи комунікації партнера, вибирати адекватні комунікативні стратегії виходу з конфліктних ситуацій.

Треба зазначити, що медіакультура є специфічним способом сприйняття та освоєння оточуючої дійсності за допомогою засобів масової інформації через індивідуальний знаковий код чи символ. Досить часто медіакультуру порівнюють з культурою-універсумом, яка ввібрала в себе різномаїття багатьох типів культур та їх модифікацій. Можна стверджувати, що комунікативна компетентність є системою внутрішніх ресурсів особистості, на розвиток яких впливає безліч факторів, серед яких і медіакультура. В комунікативній компетентності управлінця виокремлюють чотири основних елементи, а саме: лінгвістичний, дискурсивний, соціолінгвістичний та стратегічний елемент, які ефективно працюють лише в синтезі. Комунікативна компетентність, як сукупність знань про правила,

184 _____________________________ _ __________________________

технології та норми комунікації є складовою частиною більш широкого поняття "комунікативний потенціал особистості". Зазначимо, що комунікативний потенціал є характеристикою можливостей особистості і ці можливості визначають якість спілкування індивіда.

Інтернет, як один з основних компонентів медіакультури, має значний вплив на формування та розвиток комунікативної компетентності управлінця, адже управлінець може черпати з нього необхідну інформацію, моніторити нові розробки в сфері медіа, аналізувати досвід інших особистостей та багато іншого. Розширення та розвиток технологій спілкування і передачі інформації призводить до змін правил, норм спілкування, які управлінцям необхідно знати і вміти використовувати на практиці. Корпоративні засоби інформації, а саме корпоративні видання, дають змогу розвивати комунікацію всередині організації. При цьому розвивається і комунікативна компетентність управлінця, адже часто в корпоративних виданнях друкується інформація про співробітників, поради молодим спеціалістам, що дає змогу управлінцям черпати нові знання та використовувати поради досвідченіших професіоналів.

Вплив медіакультури на комунікативну компетентність управлінця можна розглядати в двох аспектах. Перший аспект пов'язаний з позитивним впливом медіакультури, що проявляється в розширенні можливостей використання та опрацювання інформації, вдосконаленні системи передачі інформації та ін. Другий аспект – негативний, проявляється в швидкій модернізації засобів комунікації, неможливості втілення різноманітних видів комунікації в організації (наприклад, корпоративні видання, Icq та ін.).

Таким чином, в умовах трансформування управлінських відносин комунікативна компетентність управлінців формується під впливом медіакультури. Розробка та розвиток нових технологій спілкування в сфері медіакультури призводить до реконструювання неефективних засобів комунікації і заміни їх на більш оптимальні щодо управлінської діяльності. Тому формування нових управлінських стратегій в сучасному соціокультурному контексті потребує системного, цілеспрямованого використання медіатехнологій у формуванні комунікативної компетентності керівника.

Пашов Р.І. (м. Київ)РОЛЬ ІСТОРИЧНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ МАС В

ПОДОЛАННІ ФЕНОМЕНУ БЮРОКРАТІЇДля будь-якої суспільної формації, як відомо, найважливішою об'єктивною

необхідністю, специфічною рисою є свідома соціальна творчість мас. Лише за цієї умови суспільство формується не стихійно, а як результат свідомої і цілеспрямованої діяльності народних мас. Ця діяльність повинна здійснюватися в різноманітних формах, які при всій їх різноманітності мають єдиний зміст: вони спрямовані на розв'язання базисних соціальних завдань шляхом організації колективних зусиль, розвитку здібностей, ініціативи, творчих сил кожної людини.

Суспільство, на відміну від природи, розвивається завдяки соціально-творчій діяльності людей, здатних пізнавати закони його розвитку і свідомо використовувати їх. Загалом, історична соціальна творчість може відбуватися в стихійній і свідомій формах. Для розуміння особливостей суспільного розвитку

_____________________________ _ __________________________ 185

дуже важливо розрізняти ці види історичної соціальної творчості – об'єктивний вплив людей на історію, при якому вони можуть навіть не усвідомлювати себе творцями, і свідому історичну творчість, в якій люди беруть участь, оскільки свідомо розв'язують певні завдання. Така класифікація історичної творчості набуває особливо важливого методологічного значення при дослідженні соціального устрою суспільства. Саме творчість дає можливість розкрити те істотно нове, що вносить в управління суспільний прогрес.

Людина існує не просто в культурі, але й в історії, яка і є способом руху протиріччя, породження й вирішення його. Культура вчить, індивід вчиться, вчить себе сам, заново відкриває суспільні істини як істини власного досвіду, як розумні схеми власної діяльності. Учителювання й учнівство – два полюси мислення, яке – на перетині цих координат. Учителювання без учнівства й дає "бюрократію культури" [Е.В. Ільєнков. Маркс та західний світ // Ильєнков Е.В. Філософія й культура, М., Политиздат, 1991]. Саме це мав на увазі Ільєнков, коли писав про те, що школа повинна вчити мислити. І саме це дасть можливість здійснити перехід до суспільства, в якому буде повне самоврядування трудящих, і як наслідок, зникнення колишнього типу трудящих як носіїв фізичної праці, які роблять продукти "одиничної безпосередньої праці", відбудеться формування людей, здатних розуміти загальні зв'язки, інтереси й завдання, здатних ставити загальні цілі й управляти процесом їх досягнення. Тому маючи на увазі, звичайно, людей, пов'язаних між собою спільними інтересами, людей, для яких спільний інтерес збігається з особистим і є при цьому сьогоденням, а не формально-загальним, маючи на увазі людей, зацікавлених в успіху при досягненні спільної мети.

Володіючи науковими знаннями об'єктивних законів розвитку суспільства і застосовуючи їх у практичній діяльності, суб'єкт свідомої соціальної творчості виступає вже не як сліпе знаряддя об'єктивної необхідності, а як її господар. Одна справа, коли об'єктивна необхідність реалізується в результаті її пізнання та усвідомлення і, отже, наукового передбачення її наслідків, і інша – коли вона здійснюється стихійно, без розуміння суб'єктом того, які закони в даному разі діють і до яких суспільних наслідків діяльності призводять. Скасування бюрократії, як стверджував Е.В. Ільєнков, можливе лише за тієї умові, коли загальний інтерес стає особистим інтересом у дійсності, це, у свою чергу, можливо лише за умови, коли особистий інтерес стає в дійсності загальним [Е.В. Ільєнков. Про "сутність людини" і "гуманізму" у розумінні Адама Шаффа // Е.В. Ільєнков.Філософія й культура, М., Политиздат, 1991].

Отже, тільки тоді, коли суб'єкт володіє науковими знаннями про суспільство і свідомо застосовує їх у своїй діяльності, він є дійсним творцем історії, оскільки підпорядковує процес розвитку суспільства своїй волі, своїм інтересам. Більш того, за цих умов він може використовувати закони розвитку суспільства в потрібному йому напрямі – так, щоб мета збігалася з наслідками його діяльності. "Суспільні сили, подібно до сил природи, діють сліпо, насильницьки, руйнівно, поки ми не пізнали їх і не зважаємо на них,– писав Ф. Енгельс, – але коли ми пізнали їх, зрозуміли їх діяння, напрям і вплив, то тільки від нас самих залежить підпорядковувати їх все більше й більше нашій волі і за допомогою них досягати наших цілей" [Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 274].

Знання об'єктивних законів розвитку суспільства і на їх основі передбачення соціальних наслідків діяльності людей дає можливість контролювати не тільки

186 _____________________________ _ __________________________

найближчі соціальні наслідки діяльності, що є характерною ознакою будь-якої доцільної людської діяльності, а й більш віддалені. Крім того, знаючи закономірності розвитку суспільства, умови їх прояву, суб'єкт спроможний не лише контролювати процес розвитку, а й, змінюючи умови дії об'єктивних законів історичного розвитку, законів формування нового, створювати нове, творити історію. Отже, люди, хоча й не в змозі ані створювати, ані скасовувати законів природи або суспільного розвитку, все ж, знаючи умови їх дії і впливаючи на них, мають можливість добиватися бажаних для себе результатів. "Силами бюрократичного апарата соціалізм не побудуєш. Соціалізм живий творчий є справа самих мас"; "Якщо від чого й загине радянська влада, то не від зовнішніх ворогів, а від власної бюрократії" [Е.В. Ільенков. Ленінська діалектика і метафізика позитивізму (Роздуми над книгою В.І. Леніна "Матеріалізм і емпіріокритицизм"). М.: – 1980]. Цей вислів Е.В. Ільєнкова є показовим, ключовим в розумінні "бюрократії чистого розуму".

Отже, ми переконані, що знання об'єктивних законів суспільного розвитку і свідоме їх застосування, дадуть можливість управляти історичним процесом в якому феномен бюрократії являє собою соціально-економічне явище, яке притаманне будь-якій суспільній формації. Звісно: капіталізму – іманентно, комунізму – трансцендентно. Саме такий підхід представляється найбільш вірним з теоретичної і практичної точок зору і, вважаємо, заслуговує подальшої розробки.

Петрова С.О. (м. Київ)s.petrova@inbox.ru

ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УПРАВЛІНЦІВ

Соціальне управління сьогодні не може реалізовуватися без управління інноваціями, інноваційного менеджменту. Спостерігається постійне і швидке оновлення різноманітних сфер суспільного життя; якостями соціально-економічного розвитку стають унікальність та неповторність підприємств, проектів, технологій, тощо.

В той же час, поширення і утвердження інновацій, як іманентних функціонуванню соціальних систем, не вирішує проблему складності сприйняття та протидії інноваціям. Часто виникає необхідність нововведень в сам процес нововведення – підвищення ефективності, оптимізації інноваційної діяльності, з метою отримання більш високого соціального результату, – інновування. Реалізація інновування передбачає високий методологічний рівень управління. Посилюється значення формування інноваційної культури як організації, так і окремих спеціалістів.

Головною рушійною силою інноваційних процесів є професіонали, із значними творчими та інтелектуальними можливостями і потенціалом. Витрати на розвиток, освіту таких співробітників, – є одним з основних напрямків інноваційної та інвестиційної політики підприємств та корпорацій.

Розбудова власної кар’єри спеціалістів багатьох професій, особливо управлінців, також передбачає інвестування у власний розвиток. А при виборі

_____________________________ _ __________________________ 187

освітніх послуг суттєвим критерієм стає інноваційність пропонованих освітніх чи тренінгових методик та технологій. Для забезпечення власної конкурентоспроможності на ринку праці фахівці мають формувати та підтримувати на високому рівні свою інноваційну компетентність.

Формування та підтримання власної компетентності не лише впроваджувати, а і розробляти нововведення, та приймати виважені рішення щодо них, передбачає організацію як власного освітнього, так і науково-дослідного процесу.

При дослідженні та формуванні власної інноваційної культури та інноваційної компетентності доцільно виділити такі напрямки освітньої та науково-дослідної діяльності: дослідження об’єкту інноваційної діяльності, дослідження відносин в процесі нововведень і, нарешті, дослідження інноваційної діяльності спеціаліста як творчої особистості.

Об’єктами інноваційної діяльності виступають новації, що втілюються в товарах, послугах, організації діяльності, тощо. Від специфіки об’єкту, що має претерпіти зміни, безумовно, залежить і характер, способи та технології впровадження цих змін. Отже, освітня та наукова-дослідна робота в цьому напрямку передбачає галузеву специфікацію.

Відносини, що формуються в межах та під впливом інноваційної діяльності є дуже різноманітними. При їх дослідженні необхідно враховувати юридичні, економічні, політичні, морально-етичні, аксіологічні, культурні, релігійні, соціальні та інші аспекти. Розглядати необхідно формальні та неформальні відносини, між суб’єктами економічної, політичної та іншої діяльності, відносини в різноманітних соціальних групах, спільнотах, колективах, культурних прошарках, а також між ними. Особливу увагу варто приділяти проблемі сприйняття та протидії інноваціям.

Дослідження самої інноваційної діяльності професіонала, як суб’єкта творчої діяльності передбачає дослідження змісту діяльності, її структури, типів, тощо. Необхідно розглядати залежність параметрів інноваційної діяльності від психологічних особливостей індивідів, досліджувати власні психологічні особливості та проводити рефлексію з приводу здійснюваної діяльності.

Вищі заклади освіти та інші освітні, тренінгові, консалтингові компанії для підтримки конкурентоспроможності мають в межах своїх освітніх програм не лише формувати інноваційну компетентність клієнтів, а і навчати їх формуванню та підтриманню на високому рівні власної інноваційної компетентності.

Пиголенко Л.В. (м. Київ)pigolenko_lv@ukr.net

МІСІЯ ВИКЛАДАЧА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА

XXI століття об’єктивно пред’являє нові, більш високі вимоги до вищої освіти, оскільки в сучасному світі основними факторами розвитку економіки, вдосконалення соціальної та громадської сфер життя є знання, інформація, пріоритетність гуманістичних цінностей, формування морально-етичних якостей (порядність, принциповість, чесність тощо) та виховання людини.

Вища освіта часто зводиться до механічного викладання, під час якого головним обов’язком для викладача є "надання студентам якомога більше

188 _____________________________ _ __________________________

інформації – більше знань". Механічне викладання несе в собі антигуманістичну складову. Антигуманістичний наслідок системи вищої освіти – це штучне надання викладачу авторитарної влади, піднесення його над студентом. Не припустимо, щоб процес викладання відбувався з позиції авторитаризму, оскільки авторитаризм – це вплив, насилля, агресія, нав’язування своєї думки та стереотипу поведінки. Агресія викладача по відношенню до студента породжує у нього відповідну агресію, небажання відвідувати заняття, втрату інтересу до предмета. Не зважаючи на те, що авторитаризм забезпечує засвоєння дисципліни і дозволяє швидко отримати результат, його досягнення не вимагає розвиваючого навчання.

В такий спосіб студенти повністю відсторонені від процесу творчого навчання і прояву ініціативи. Навчальна діяльність будується на автоматичному і вчасному виконанні поставлених завдань. Студент забезпечує виконання викладачем навчального плану. Для авторитарного викладача студент не являє собою "вільної" творчої особистості. І це є проблемою. Оскільки чим більше творчих людей, тим більш збагачені і суспільство, і держава. Академік Н. П. Бєхтєрєва так охарактеризувала творчий процес: "Творчість – це перлина мозку. Бачити те, чого немає, почути музику, якої немає… Це найвища здатність мозку, але найвразливіша". Творчість як вища форма самостійності та активності студента вищого навчального закладу є соціально значимою, оскільки тісно пов’язана з розвитком особистості.

Саме тому викладач як головний ресурс навчального процесу – "доступний" для студентів, але дуже важливо, щоб викладач добре володів необхідними уміннями і досвідом для ефективної роботи зі студентам. Влучними є слова К.Д.Ушинського про те, що "найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователя (викладача), що стоїть віч-на-віч з вихованцем (студентом)". Знання викладача можуть надихати студента на сумлінну та продуктивну працю і допомогти розкрити його творчий потенціал. Професійні та особистісні якості, які формуються в студентському віці, завжди більш цінні.

Викладач повинен постійно оновлювати свої знання, тобто навчатися протягом усього життя, мати відповідний рівень професійних знань; вміти навчати – передавати ці знання, вміти мотивувати студента навчатися, співпрацювати. А для цього йому необхідно бути науковцем, вміти вести наукові дослідження та залучати до них студентів. Наукова співпраця студентів та викладачів є передумовою демократизації вищої освіти. Така співпраця підвищує активність студентів, стимулює їх до більш глибокого вивчення пропонованого викладачем навчального курсу, сприяє зростанню професійної майстерності студента та виступає потенціалом розвитку вищого навчального закладу [Роговець А.М. Якість як основний критерій трансформаційних перетворень у системі освіти // Гуманітарний вісник ДВНЗ: науково-теоретичний збірник.– Переяслав-Хмельницький, 2006 – с.427].

Нове покоління викладачів, на жаль, не вважає педагогічну діяльність особливою професією, що вимагає особливої педагогічної компетентності. Інколи викладач вважає головним дати знання зі свого предмету, а все інше його не цікавить. Освіта тепер – частина ринку, а викладач – це працівник сфери послуг з усіма наслідками, що витікають із цього твердження. Проте виховання нової людини в умовах ринку – повноправного члена громадянського суспільства, – вимагає сприйняття принципово нових ідей та методів здійснення педагогічної

_____________________________ _ __________________________ 189

діяльності. [Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації: Факти, роздуми, перспективи. – К.: "Грамота", 2003.- с. 55]. У студента викликає повагу та довіру викладач-Учитель, викладач-Людина, викладач-Особистість, викладач-Творець, викладач-Товариш, з ясним розумом, з доброю душею, з творчим підходом до своєї роботи, який розуміє складність реальності і не просто навчає предмету, а навчає Життю. На щастя, серед викладачів не рідкість такі педагоги, для яких педагогічна діяльність не просто професія, а велична місія.

Сучасні реформаційні процеси, які відбуваються в системі вищої освіти (становлення і розвиток навчальних закладів різних напрямів і форм власності, профілізація навчання, формування єдиного освітнього простору, розвиток системи безперервної освіти) покликані, насамперед, максимально розкрити творчий та інтелектуальний потенціал особистості студента, що формується під час навчання у вищому навчальному закладі.

Також необхідно надавати великого значення духовно-моральному вихованню студентів і бачити тісний зв'язок і проблеми духовного відродження українського народу із процесами формування їх життєвих установок, почуття відповідальності за соціально-економічне процвітання країни.

Отже, необхідна співпраця викладача і студента. Оскільки який би не був гарний викладач, ніякі новітні технології, методологічні рекомендації не допоможуть студенту стати творчою особистістю та висококваліфікованим фахівцем, якщо студент сам не захоче вчитися та розвиватися. Досягнення будь-якого результату залежить і від студента, його бажання та волі, прагнення опанувати знаннями.

Пиголенко Ю.А. (м. Київ)Juliakudria@bigmir.net

ЗАСТОСУВАННЯ БІОЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ В РЕАЛІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

В сучасних умовах науково-технічного прогресу та інтенсивного розвитку, будь-яка професійна діяльність потребує використання інноваційних технологій і нововведень. Соціальна сфера теж потребує постійного вдосконалення і прийняття важливих рішень. Адже від працівників саме цієї сфери залежить доля, здоров’я і навіть життя як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Розвиток науки і техніки призвели до виникнення чисельних проблем, пов’язаних з моральністю людини. Вони погрожують знищити соціально-культурні цінності та надбання людства. Саме тому, сьогодні гостро постають питання щодо меж нашого втручання в природне середовище, використання новітніх технологій та біотехнологій.

В 70-ті роки XX століття виникає біоетика – суттєво новий науковий напрям, метою якого є збереження людського життя і здоров’я. Біоетика починає інтенсивно розвиватись в США та країнах Західної Європи, а потім розповсюджується і на країни пострадянського простору. Вона пропонує ряд етичних принципів, правил і норм, порушувати які небезпечно не лише для людства, а і для існування всього живого. Саме тому, біоетику ще називають "етикою життя".

Соціальна робота являє собою професійну діяльність, що спрямована на

190 _____________________________ _ __________________________

покращення якості життя клієнтів. У своїй повсякденній практиці соціальний працівник стикається з безліччю професійно-моральних проблем та дилем. Для їх вирішення він застосовує як власні моральні принципи, цінності, переконання, так і загальноприйняті правила та норми. Біоетична модель являє собою сукупність норм, правил, вимог та принципів, які допомагають вирішити соціальні, медичні, екологічні, політичні, глобальні проблеми людства.

В світовій науковій думці та практиці існують чотири концептуальні біоетичні моделі. Глобальна біоетика В.Р. Поттера, біомедична етика Т.Бочампа і Дж. Чайлдреса, європейська біоетика Я. Рендторфа і П.Кемпа, українська біоетика. Їх поява і становлення зумовлені чисельними науковими і соціальними передумовами.

Так, глобальна біоетика В.Р. Поттера спрямована на створення нового міждисциплінарного підходу щодо оцінки сучасної науки і технологій. Вона пропонує інтеграцію медичної та екологічної етики, з метою виживання всього людства.

Біомедична етика була запропонована американськими вченими Т.Бочампом і Дж. Чайлдресом як альтернатива традиційної медичної етики Гіппократа. Американська біоетика заснована на чотирьох основних принципах: автономії особистості, "не нашкодь", "роби благо", принципі справедливості. Біомедична етика спрямована на вирішення дилем, з якими стикаються лікарі в медико-клінічній практиці, проблем щодо застосування сучасних біомедичних технологій.

Європейська біоетика Я. Рендторфа і П.Кемпа також побудована на принципізмі, проте принципи мають більш універсальне значення і розповсюджуються на всі сфери людської діяльності. Слід також зазначити, що важливого значення набувають принцип цілісності особистості та принцип вразливості.

Сьогодні соціальні працівники в своїй повсякденній практиці мають застосовувати принципи біоетики як основу своєї професійної діяльності. Вибір біоетичної моделі – творчий підхід кожного окремого спеціаліста. На нашу думку, європейська біоетика найбільше підходить для практичного застосування в соціальній роботі, проте не можна нівелювати й інші принципи та правила. Отже, соціальний працівник на основі свого потенціалу та творчих здібностей має виробити власну біоетичну модель, яка буде спрямована на вирішення професійних моральних проблем та дилем в роботі з кожним окремим клієнтом.

Пигоров Г.С. (г. Днепропетровск)pigorov@rumbler.ru

НОВЫЙ МАКРОРЕЗЕРВ – КЛАСТЕР "ИНТЕЛЛЕКТУАЛИЗАЦИЯ И КРЕАТИЗАЦИЯ АКТИВНОГО

РАЗВИТИЯ, ИКАР"Основные характеристики ИКАР.Возрождению и модернизации страны препятствует ряд конкретных, – явных

проблем, – характерных для Украины и других стран СНГ – снижения эффективности науки, перекосов в образовании, роста бедности, апатии и маргинализации населения, особенно молодежи, и др. Перечисленное усугубляется наличием неявных, скрытых проблем – неиспользования (пока)

_____________________________ _ __________________________ 191

новых возможностей решения подобных проблем. Указанные возможности во многом определяются сущностью следующих трех новых явлений.

Во-первых, интеллектуализации. Давно известны 2 традиционных ее вида. Это интеллектуализация информационных сред, сформировавшаяся за счет применения искусственного интеллекта, а также интеллектуализация экономики – достигаемая в результате использования все новых конкретных знаний (например – о сокращении затрат, оптимизации производства, формировании рынков и т.п.). Здесь же речь идет о 3-ем, новом виде – интеллектуализации социума – достигаемой за счет целенаправленного повышения разумности его организации и развития, в результате освоения знаний ИКАР и мобилизации интеллектуальных резервов человека и всего общества (на основе всех трех этих явлений).

Во-вторых, креатизации – явления повышения эффективности творческой составляющей умственного труда и его количества, достигаемого также с помощью системы знаний ИКАР. Точнее – за счет освоения и использования знаний о деловом (не художественном) творчестве и его активизации, составляющих основу новой науки – "Креатологии" [Пигоров Г.С. и др. Креатология и интеллектуальные технологии инновационного развития. Учебник для вузов. Днепропетровск: Пороги, 2003. – 502 с], базирующейся во многом на работах по новой "Теории решения изобретательских задач", ТРИЗ [Альтшуллер Г.С. и др. Поиск новых идей: от озарения к технологии. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1985. – 381 с.; Альтшуллер Г.С. и др. Как стать гением. – Минск: Беларусь, 1994. – 478с.].

В третьих – явления активного развития – на основе использования указанных знаний, реализующих их интеллектуальных технологий и стратегии и организации инновационных прорывов, которое подразумевает обеспечение за счет всего этого позитивных качественных изменений в развитии.

Ключевым замыслом, концептуальной основой данного доклада является идея гармоничного объединения всех трех рассмотренных явлений – интеллектуализации, креатизации и активного развития.

Упрощая, можно сказать, что механизмами, движущими силами этих явлений преимущественно служат: интеллектуализации – знания, креатизации – методы (интеллектуальные технологии) активизации творчества, активного развития – формы организации и управления этим развитием.

Интеллектуализация и креатизация активного развития, ИКАР в целом представляют собой новые направление прогресса и кластер его знаний, резервных механизмов и формируемых ими производительных сил.

В этом кластере синергетически объединены: новые, еще широко не известные, но апробированные знания; ученые и талантливые профессионалы ИКАР – создатели и/или реализаторы этих знаний; основанные на таких знаниях интеллектуальные технологии (созидания нового и/или решения проблем); структуры, институциональные формы и методы организации и управления освоением и/или применением подобных знаний.

Этот кластер – в результате организации его широкого освоения и развития – должен представлять собой мощный инновационный механизм, макрорезерв и катализатор модернизации и возрождения страны, гуманизации ее идеологии и повышения качества жизни ее народа. Положенный в основу этих тезисов более полный научный доклад (новая монография) автора по проекту ИКАР относится к

192 _____________________________ _ __________________________

стратегическим документам, предназначенным для высшего уровня управления – типа известных ключевых материалов Римского клуба, Давосского экономического форума, Инновационного форума СНГ идр.

Содержание целевой программы ИКАР – прорывов.1. Подпрограмма инвентаризации, маркетинга, разработки идеологии и

популяризации ИКАР должна включать следующие ключевые меры: сбор информации и разработку базы данных о специалистах и структурах, эффективно работающих в сфере ИКАР; проведение серии международных, национальных и региональных конференций по ИКАР и в их рамках – выставок-ярмарок литературы и услуг фирм ИКАР, а также круглых столов со СМИ; организация секций ИКАР на родственных образовательных, экономических и инновационных форумах; разработка концепции и плана работы СМИ по развитию инновационно-креативной культуры народа, с включением в него мер (информации) по популяризации ИКАР и формированию позитивной идеологии жизни и ее информационной атмосферы.

2. Подпрограмма ИКАР экономики и науки включает меры: формирования заказов – от ГКНТ, НАНУ, МОНМС, министерств экономики, промполитики и отраслей – монополистов, а также передовых наукоемких корпораций и предприятий – на решения проблем известными в мире высокоэффективными ИКАР – фирмами; организации специальных коллективов креатологов, и/или малых групп профессионалов ИКАР, и/или служб ИКАР на наукоемких предприятиях; увеличения стимулирования как значимых результатов активного творческого применения ИКАР такими работниками, так и повышения их квалификации, с обязательными периодическими их аттестацией на креативность и результативность, присвоением соответствующих категорий и повышением оплаты труда; формирования специального ИКАРовского собственного (для каждой отрасли и/или корпорации, и/или крупного наукоемкого предприятия) банка знаний и информационных фондов (включая фонды физ-, хим- и геометрических изобретательских эффектов, технических функций и средств их реализации в различных отраслях, "изобретений природы" и т.п.), а также формирование своего актива необходимых экспертов – консультантов разработок из числа известных в мире ученых.

Перечисленное должно подкрепляться такими важными общими оргмерами: возрождения и активизации широкого новаторского движения (особенно по направлениям ресурсосбережения, улучшения экологии, повышения качества продукции, модернизации и обновления оборудования и технологий) – за счет увеличения стимулирования новаторов и обучения их основам и методам ИКАР; поддержки действующих и/или формирования новых специализированных научных коллективов исследователей сферы ИКАР, в том числе в их работах по дальним макро проблемам – исследований развития и расширения использования ИКАР для прогнозирования создания новых технологий и анализа перспектив альтернативных направлений развития науки и прогресса цивилизаций.

3. Подпрограмма ИКАР воспитания, образования и саморазвития человека.В целом данная подпрограмма не только является ядром всей этой

программы, но и реализует новую доктрину – значительной модернизации содержания образования.

Основу этой подпрограммы должны составить следующие оргмеры:

_____________________________ _ __________________________ 193

обобщения опыта и создания базы данных по структурам и специалистам, уже действующим в сфере ИКАР образования (хотя пока таких структур – детсадов, школ, вузов весьма мало); разработки концепций и учебных планов обучения ИКАР и апробации и тиражирования уже имеющихся учебно-методических материалов, а также разработки, по необходимости, новых – для выполнения работ по перечисленным ниже оргмерам; плановой подготовки (в университетах и ИПК) воспитателей – методистов творчества для детсадов, учителей творчества для школ, лицеев, гимназий, профтехучилищ, колледжей, преподавателей ИКАР для вузов и ИПК; перехода к все более широкому преподаванию в системе образования основ и методов активизации творчества и саморазвития, а ИКАР в целом – для углубленной подготовки элиты; встраивания в соответствующие курсы фундаментальной и технологической подготовки инженеров – новых разделов (фрагментов из банка данных ИКАР) – по изобретательской физике, таким же химии и геометрии, по законам развития технических и иных систем и др.

Не менее важны здесь и следующие общие оргмеры: - экспериментальных исследований по экспансии знаний ИКАР, то есть по их

адаптации и использованию при подготовке других специалистов массовых профессий – педагогов, менеджеров, юристов, врачей, журналистов и др.

- модернизации содержания развития одаренных (в том числе до уровня элиты) по специальным новым программам, включающим и освоение знаний и методов ИКАР:

- использования ИКАР для активизации научного творчества и соответствующей модернизации научно-методической подготовки магистрантов, аспирантов, докторантов;

- прогнозирования появления новых противоречий, потребностей, и перспективных специальностей, а также принимающих этот вызов новых направлений научных исследований.

В приведенной программе не выделены, как самостоятельные, меры организации инновационных прорывов, так как, во-первых, многие из представленных здесь оргмер сами являются прорывными. И, во-вторых, они же и немало других предлагаемых и смежных оргмер формируют условия и/или являются ключевыми механизмами создания и обеспечения прорывов.

Писаренко О.Л. (м.Київ)tytyty35@mail.ru

ТВОРЧІСТЬ ЯК ІНФОРМАЦІЙНО-ДЕТЕРМІНОВАНИЙ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Суспільна свідомість як інформаційне відображення суспільного буття. Суспільна практика виступає джерелом суспільної свідомості. В той же час,

творча практика з необхідністю має розглядатися як джерело розвитку суспільної свідомості. Взаємовплив та взаємообумовленість суспільного буття та суспільної свідомості.

Оскільки, одними з головних ознак свідомості є відображення світу та відношення цілепокладання, свідомість як відображення, відтворює насамперед форми людської діяльності. Через відображення форм людської діяльності, в свою

194 _____________________________ _ __________________________

чергу, опосередковано, відбувається відображення форм природного буття.Розвиток суспільної свідомості як процес збагачення її новими знаннями про

суспільне буття та буття природи. Суспільна свідомість може випереджати чи відставати від буття в процесі власного розвитку.

Соціальна інформація як об’єктивована суспільна свідомість. Соціальна інформація – як інформація соціуму. Тобто, соціальна інформація

(в широкому розумінні) виступає як сукупність всієї інформації, що виникає в соціумі та має свою об’єктивацію у всьому різноманітті форм, доступних до сприйняття людиною. Соціальна інформація -- це, перш за все, соціально-детермінована інформація. Вона може бути створеним суспільством відображенням буття природи, відображенням суспільного буття чи рефлексією самої суспільної свідомості. Соціальна інформація – це інформація призначена для збереження і передачі в суспільстві у різних знакових системах.

Людина зокрема та суспільство загалом як творець соціальної інформації.Творчість як процес створення соціальної інформацій. В той же час, творчість

– це процес перетворення інформації.Інформаційна творчість. Творчість як інформаціно-детермінований процес. Таким чином, людина (та суспільство) виступає творчим посередником –

"перетворювачем" "природної" інформації в інформаціє соціальну. Соціальна інформація виступає сукупністю результатів творчої діяльності соціуму у всьому багатоманітті форм існування інформації.

Творчість є відображення дійсності з різним ступенем відповідності цій дійсності. Художня та наукова творчість виступають як різні рівні інформаційного відображення дійсності від суб’єктивного світовідчуття до об’єктивного світорозуміння. Різні рівні відображення дійсності вимагають відповідних їм знакових систем збереження та передачі інформації. Логічні та символічні знакові системи як засоби збереження та передачі результатів творчості.

Творчість виступає як процес творення соціальної інформації, що відображає розвиток суспільної свідомості. Творчість як динаміка суспільної свідомості, як процес розвитку суспільної свідомості. Творчість як інноваційний процес Соціальна інформація як статика суспільної свідомості, як об’єктивована форма буття суспільної свідомості. Соціальна інформація як спосіб збереження та передачі у просторі і часі надбань суспільства, що забезпечую безперервність та спадковість суспільної свідомості.

Буття суспільної свідомості як необхідне поєднання її статичних та динамічних проявів – спадковості та інноваційності.

Пихорович В.Д. (м. Київ)fanja-new@gmail.com

"ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ" И КОНТРРЕВОЛЮЦИЯ"Пока это еще студентки и курсистки – это честный, хороший народ, это

надежда наша, это будущее России, но стоит только студентам и курсисткам выйти на самостоятельно на дорогу, стать взрослыми, как и надежда наша, и будущее

России обращается в дым, и остаются на фильтреодни доктора-дачевладельцы, несытые чиновники, ворующие инженеры…

Я не верю в нашу интеллигенцию, лицемерную, фальшивую, истеричную, невоспитанную, ленивую, не верю даже, когда она страдает и жалуется,

ибо ее притеснители выходят из ее же недр" (А.П. Чехов)

_____________________________ _ __________________________ 195

Особенность контрреволюции в СССР состоит в том, что она совершалась не классом буржуазии, а, так сказать, в порядке самообслуживания: советское общество "стройными рядами", во главе с руководством партии и государства двигалось от социализма к капитализму. Буржуазия была не движущей силой этой контрреволюции, а ее продуктом.

От внешнего фактора мы намеренно отвлекаемся, поскольку его роль в этом процессе была ничтожна. Конечно же, империалистические страны предпринимали огромные усилия для того, чтобы уничтожить социализм, тратили огромнейшие средства на подрыв нашего строя. Но эти усилия предпринимались всегда. Тем не менее, раньше они скорее укрепляли социализм, чем подрывали его.

Советская интеллигенция, как и советская контрреволюция, есть продукт сугубо внутренний. Внутренний не с точки зрения национальной, а с точки зрения классовой. Советская интеллигенция есть, и на самом деле, трудовая интеллигенция. От внешнего фактора, то есть от влияния на советскую интеллигенцию старой русской интеллигенции, и здесь нужно отвлечься точно так же, как от внешнего фактора в разборе вопроса о причинах контрреволюции, потому что старая русская интеллигенция в подавляющей массе своей или не приняла Советскую власть, или сама была отвергнута Советской властью.

Если быть более точным, то влияние старой русской интеллигенции на советскую интеллигенцию было огромным, но оно, как бы это выразиться, не было определяющим и не было непосредственным. Советская интеллигенция формировалась под непосредственным влиянием революции, а вот русская революция, конечно же, во многом была и детищем русской интеллигенции, но не всей, и даже не большей ее части, а только лучшей ее части, демократической, революционной. Но в том-то вся и проблема, что демократизм и революционность на рафинированной интеллигентной почве приживаются ненадолго и если даже цветут буйно, то плодов или не дают, или дают весьма ядовитые. Чехов, горькие слова которого вынесены в эпиграф, очень хорошо знал, о чем писал.

Разумеется, точно так же нельзя было верить и советской интеллигенции, когда она выступала против советского строя, когда она жаловалась на то, что ей недостает свободы, туалетной бумаги, импортных шмоток и тому подобных "демократических ценностей". Ведь парадокс состоял в том, что больше всего жаловались жители столиц, которые, как помните, снабжались по первой категории. А среди столичных самыми несчастными оказывались как раз самые привилегированные. Увы, народу не хватило той чуткости, которой обладал Чехов, и народ поверил интеллигенции. Это было тем более неразумно, что интеллигенция сама себе не верила. Она просто не понимала, чего она хочет – "конституции или севрюжины с хреном". Интеллигенция захлебывалась злобой в адрес советской власти, которая ее породила. Парадокс состоит в том, что к этому времени интеллигенция и советская власть составляли уже фактически одно целое. Власть сверху донизу формировалась из среды интеллигенции. Наличие высшего образования с определенного времени стало необходимым условием занятия даже самых мелких должностей в системе власти – как в Советах, так и в партии. Ненавидя советскую власть, советская интеллигенция фактически ненавидела саму себя. И было за что – находясь у власти, она не знала, что, собственно, нужно делать, куда вести народ.

Да и знать не могла в принципе. Ведь интеллигенция не является и не может

196 _____________________________ _ __________________________

являться самостоятельным субъектом исторического действия. Ее удел – служить. Определение статуса интеллигента в Советском Союзе как "служащего" было очень точным. Интеллигенция может только идеологически и организационно обслуживать интересы определенного класса. Если быть более точным, то она призвана обслуживать интересы буржуазии. Отдельная прослойка людей (независимо от их происхождения), занимающихся интеллектуальным трудом и живущих за счет этого труда, возникает только при капитализме и с уничтожением капитализма, то есть с уничтожением разделения труда, должна бы и исчезнуть.

Рабочий класс и крестьянство, когда они вдруг оказываются господствующими в обществе классами, тоже могут и часто вынуждены пользоваться услугами интеллигенции, но, увы, недолго. Это может происходить или в порядке "использования буржуазных специалистов", то есть через подкуп этой самой интеллигенции, или по принуждению (чаще всего приходится комбинировать тот и другой методы) или, если процесс уничтожения разделения труда по каким то причинам затягивается и приходится воспроизводить интеллигенцию (а, в СССР, повторюсь, она не просто воспроизводилась, а фактически только здесь и появилась, поскольку в царской России, по причине ее отсталости, процесс становления интеллигенции только начался) начинает действовать известная еще из времен Аристотеля диалектика господина и раба – господин становится рабом своего раба. А, как говорят на Западной Украине, "нема гірше як з Івана пана", то есть нет хуже, чем господин с психологией раба. Не имея своей собственной исторической идеи, интеллигенция делает своей идеологией презрение и ненависть к классу, на службе которого она оказалась, ко всем историческим достижениям этого класса, включая и такое, как создание своей собственной интеллигенции. Интеллигенция в эпоху перестройки начала поднимать на щит какие угодно реакционные идеи – буржуазно-демократические, откровенно фашистские (восхваление "экономического гения" Пиночета и возведение в ранг национальных героев всех, кто прислуживал Гитлеру), феодально-патриархальные (канонизация царей, гетьманов, любого рода квасная шароварщина), иногда и вовсе варварски-первобытные (типа призывов вернуться к дохристианским религиозным культам или борьбы за легализацию различных форм промискуитета). Интеллигенции готова была оправдывать любую политическую силу, лишь бы та поскорее уничтожила не только все завоевания революции, но и само воспоминание о ней.

Контрреволюция отплатила интеллигенции за это тем, что фактически уничтожила ее саму. Советская конституция определяла место интеллигенции в советском обществе как прослойки между классом рабочих и колхозного крестьянства. Это очень оскорбляло советскую интеллигенцию.

Так вот, в сегодняшнем обществе места для интеллигенции нет – ни по конституции, ни в жизни. Она разложилась, растворилась в рыночной среде. Частью, буквально, в меру того, как огромная масса "бывших интеллигентных людей" (в советские времена было такое слово "бич", которое иронически расшифровывалось как "бывший интеллигентный человек" и приблизительно соответствовало современному "бомж") превратилась в "базарный пролетариат" или пополнила ряды гастарбайтеров, а нередко и просто бомжей, а частью – сохранила свой бывший общественный статус, но растеряла его бывшее содержание – вряд ли врач, берущий взятки, или учитель принимающий

_____________________________ _ __________________________ 197

регулярные "подарки от родителей", может быть причислен к числу интеллигентных людей. По той причине, что интеллигенция фактически исчезла как общественное явление, и слово это потеряло смысл. Сегодня предпочитают, на западный манер, говорить об "интеллектуалах" или о "национальной элите". Но, заметьте, чем больше становится людей с высшим образованием, тем к меньшему количеству их можно даже с самыми большими натяжками отнести такого рода обозначения. И в самом деле, смешно называть даже интеллектуалом банковского клерка, какого-нибудь менеджера по продажам или чиновника. И уж тем более неприменимо к "офисному планктону" в целом слово интеллигенция.

Это слишком большая роскошь для современного капиталистического общества – интеллигенция. Разве нужен сегодня учитель, который умеет думать? От таких стараются избавляться немедленно. Думающий ведь не будет собирать подписи за кандидата от власти и послушно фальсифицировать результаты выборов в избирательных комиссиях. Не нужны думающие преподаватели в вузах, поскольку тогда могут начать думать студенты. А думающие студенты – это угроза для существующего строя.

Вообще, думать вредно, ибо думать – это значит заботиться о будущем, а будущего у сегодняшнего общества нет. Самое первое условие для того, чтобы будущее появилось у человечества – это уничтожение сегодняшнего общественного строя. Одновременно – это самое последнее, чего когда-либо желала интеллигенция. Реформировать, подкрасить, усовершенствовать (усовершенствовать и украсить гильотину, как писал В.А. Босенко) – это да. Но чтобы уничтожить, интеллигенция на это никогда не пойдет, ибо чувствует, что этот строй – это основа ее существования. И как только выясняется, что никакого иного выхода для человечества, кроме как уничтожение существующего общественного строя, рационально помыслить нельзя, интеллектуалы делают своим кредо отказ от рациональности, от мышления. Они прикладывают море интеллектуальных усилий для того, чтобы доказать бессилие интеллекта, обосновать отказ от мышления, развенчать все достижения мировой философии и науки в пользу религии, мистицизма, даже шаманизма. Любое безумие объявляется верхом мудрости, только бы не рациональное мышление. Сетовать на такое неинтеллигентное поведение интеллигенции бесполезно. Ибо, в конечном счете, она права. Не может существовать разумное мышление в неразумном мире.

Когда некоторые представители интеллигенции жалуются на то, что революция уничтожила интеллигенцию, в их словах гораздо больше истины, чем они сами могут себе представить. Эмпирически, конечно, все было ровно наоборот – только революция породила интеллигенцию (в царской России только 1,1% населения имело высшее и полное среднее образование), но теоретически, то есть исторически, революция и в самом деле должна была уничтожить интеллигенцию, ликвидировать разделение труда на умственный и физический. И, пожалуй, это и было самое главное преступление революции перед интеллигенцией, что она так и не смогла выполнить этой задачи. И этим самым она обрекла на погибель как себя, так и интеллигенцию.

Но жалеть о гибели интеллигенции не стоит, ибо если мы немного перефразируем известное высказывание Ленина и благодаря этому поймем, что интеллигенция – не голова, а только "волосы" нации, то заодно нам придется вспомнить и то, что, снявши голову, по волосам не плачут. Ведь даже поражение

198 _____________________________ _ __________________________

нашей революции, которое тем более позорно, что потерпели мы его не в бою с врагом, а в результате внутреннего разложения, массового предательства со стороны собственного руководства, той же самой интеллигенции, – это огромный исторический шаг революции мировой. И тем нациям, которые поднимутся вслед за нами штурмовать "небеса" истории, без сомнения, должно повезти больше, ибо они будут вооружены в том числе и опытом наших ошибок. И это, пожалуй, единственное, чем может оправдаться интеллигенция перед историей за свое предательство – теоретически обобщить этот наш великий горький опыт и сделать его достоянием истории, оружием тех, кто ее будет творить. Это ее последнее слово перед судом истории, репортаж с петлей на шее (с петлей, которую она сама себе сплела и в которую сама сунула свою бестолковую голову) может послужить ей если не смягчающим обстоятельством (поскольку приговоры истории, как правило, окончательны и обжалованию не подлежат), то, по крайней мере, поводом для посмертного помилования будущими поколениями по причине истечения срока давности совершенной ею исторической ошибки.

Погоріла І.П. (м. Київ)pogorelaya_inna@ukr.net

ЦІННОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

В процесі формування нації і національної культури український народ створив особливу систему норм та цінностей, яка і визначає нашу самобутність. Ця система покликана об’єднувати людей але, на жаль, під дією багатьох факторів соціального, економічного, політичного розвитку вона втратила свою пріоритетність для молоді. І тому головне для нашого суспільства – відродити втрачені культурні традиції, навчитися зберігати та передавати культурні надбання від покоління до покоління. Отже, одним з пріоритетних напрямків у державотворенні, на нашу думку, є утвердження духовного, національного у свідомості громадян. Адже саме глибоке пізнання народної духовності і матеріально-побутової культури розкриває нові можливості та орієнтири в умовах відродження України, в умовах державної незалежності.

Із покоління в покоління український народ, через певних соціальних агентів, передає свій соціальний досвід, свою духовну скарбницю, виховує дітей, навчає їх мудрості життя. Саме тому сьогодні всі, хто причетні до виробництва громадянина-українця мають мати високий рівень національної культурної обізнаності. Адже вони виступають головними ретрансляторами традицій та звичаїв.

Як зберегти і передати найкращі надбання творчості народу, яка була виплекана протягом століть українцями? Що зробити щоб не висихало життєдайне джерело народної мудрості і творчості? Як створити таку атмосферу щоб молодь не цуралась національного спадку, щоб не тільки на Заході шукала свої ідеали? – ці питання турбують не лише науковців, а й пересічних громадян. Але головним питанням й досі залишається: Що зробити для того щоб молодь долучилася до розвитку культури?

Звичайно ж матеріальна і духовна культура нації збагачується творчістю. Саме тому творчості молоді у руслі національної культури нам і не вистачає. Це

_____________________________ _ __________________________ 199

насамперед пов’язано з тим, що розвиток культури можливий лише за умови використання культурного досвіду попередніх поколінь. Матеріальний і духовний досвід свого народу ми ж можемо зберегти через дотримання і шанування культурних традицій, в яких відтворюється все багатство і цінність культурної спадщини. Молодь сьогодні, нажаль, не виступає носієм цих надбань нашого народу. Але не зважаючи на це відновлюються, воскресають традиції народних ремесел: ткацтво, килимарство, вишивка, гончарство, писанкарство, витинанки. Відроджують нашу культуру, в основному, люди похилого віку. Завдяки саме їм, декоративно-прикладне мистецтво все сміливіше входить в повсякденний побут багатьох наших сучасників, викликає інтерес та захоплення поза межами нашої країни.

Ми вважаємо, що молодь має вивчати історію свого народу, з повагою ставитись до рідної мови, мати почуття національної гідності, усвідомлювати особливості народної та державної символіки. Українознавство – це той шлях, який веде громадянина до самопізнання і відкриває відчуття духовного єднання зі своєю великою Батьківщиною. Звертання до творчості минулих поколінь не означає нехтування сьогоденням. Тільки осмисливши здобутки минулого, пізнавши витоки своєї історії та культури, можна чіткіше зрозуміти сьогодення і уявити майбутнє.

В умовах державної незалежності глибоке пізнання народної духовної культури необхідне для формування нових, ціннісних орієнтацій. Збереження духовного і морального потенціалу української культури в державотворенні – громадянський обов’язок кожної людини, а особливо молодої.

Пожарська Н.М. (м.Київ)khovrich.kpi@gmail.com

ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ КОМПОНЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

"Ужас, боль, расслабленность, гибель должны быть побеждены творчеством.Творчество по существу есть выход, исход, победа" (М.О. Бердяєв)

Ми живемо в епоху побудови нового типу цивілізації, що потребує значного рівня суспільного інтелекту, свідомості, творчого підходу який би став провідним механізмом забезпечення прогресивного історичного розвитку суспільства і якості життя кожної людини. Саме "творча" організація освітнього простору повинна стати головним чинником формування суспільного інтелекту і відмови від "стереотипів мислення". Сам термін "творчість" має загально філософське тлумачення і вводиться в соціальну філософію в якості розробленої категорії, яка пронизує всі сфери суспільного буття загалом і тісно вплетений в систему освіти зокрема.

Освітній простір багатьма науковцями розуміється як система, що включає в себе наступні структурні елементи: сукупність освітніх технологій, які застосовуються; управління навчально-виховним процесом; взаємодія з зовнішніми освітніми та соціальними інститутами. Всі перераховані елементи є результатом людської діяльності, спрямованої на перетворення та удосконалення дійсності.

Погоджуючись зі ствердженням, що творчість є невід’ємною від свободи (М. Бердяєв), відмітимо, що її антитезою постають ті реформи, які відбуваються в

200 _____________________________ _ __________________________

системі освіти сьогодні. Їх можна охарактеризувати влучним словом – вестернізація, тобто активним освоєнням, нав’язуванням, запозиченням та ототожненням домінуючих в нашій державі цінностей із Європою, європейськими народами, європейським суспільно-політичним і культурно-ціннісним полем. Ця тенденція, деякою мірою, пов’язана з не завжди раціональним (а, точніше, – ірраціональним) ототожненням в масовій свідомості понять "Європа", "Європейський союз" з поняттями – "сучасність", "демократичність", "розвиненість" тощо – все це приносить лише дисонанс в розвиток системи освіти та відсутність єдності в шляхах подолання кризи в даній сфері, адже влада, виходячи з цього, приймає розгублені та не завжди компетентні рішення в процесі освітньо-просторового планування. Отже, як зазначалося на початку, саме творча, а значить вільна (від західного запозичення, "копіювання та штампування" тощо), організація освітнього простору є невід’ємною компонентою організації освітнього простору, адже сучасні реалії потребують активізації розвитку особистості, її творчого потенціалу, особливої уваги також набувають питання виховання у молоді творчого ставлення до життя. Звісно, в світовий освітній простір входити необхідно, але робити це треба на базі особистих національних інтересів і цілей, на паритетній основі рівноправних і взаємодіючих держав, а не в якості постачальника "людського капіталу" й сліпого слідування "чужим" правилам.

Таким чином, сьогодні, коли людство досягло XXI століття, стало зрозуміло, що існуюча класична система освіти, яка орієнтована на підготовку спеціаліста по конкретній спеціальності, знаходиться в стадії перетворення. Філософи, педагоги і політики усвідомлюють, що реалії часу потребують взагалі якісно нової і "унікальної" концепції освітньої політики, створення і організацію новітнього освітнього простору загалом. Для цього необхідно переосмислення накопиченого в минулому досвіду, який увійшов в антологію соціально-філософської думки, усвідомлення неминучості змін та не заперечення творчої активності.

Покулита І.К. (м.Київ)СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ПРОЦЕС

ОБРАЗОТВОРЧОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІДинамічні зміни, які відбулися в культуротворчих сферах життя українського

суспільства років незалежності, закономірно позначилися на тематиці досліджень науковців. Історичної скерованості та соціокультурної мотивації набувають ті пошуки вчених, предметом яких стають процеси сьогодення – тобто сучасності у світоглядному розумінні існування українського суспільства періоду самостійності нашої держави. Особливу роль в усвідомленні як значення, так і можливостей культурного відродження України відіграють дослідження, в яких мистецтвознавча, естетична, філософська проблематика трансформації мистецтва образо-творення (живопису, скульптури, графіки, декоративно-прикладного мистецтва) набуває ментального значення як цілісний історико-культурний пласт, який спирається на минуле і отримує евристичні перспективи на майбутнє.

Специфіка еволюції форм культури, насамперед тих, що пов’язані із художньою творчістю, є питанням, що потребує комплексних методологічних зусиль науковців. Тим більше, що і самі художні форми й мистецькі явища вже

_____________________________ _ __________________________ 201

сьогодні далеко вийшли за межі академічної класифікації й презентують, насамперед, інноваційний потенціал автора та глядацький попит населення. Особливі перспективи відкриває залучення культурологічного аналізу до вивчення явищ мистецького життя двох десятиліть кінця ХХ та початку ХХІ століття, коли для різних сфер художньої творчості питання існування та розвитку постає в його екзистенційному значенні. Зникла можливість продовжувати мистецькі здобутки радянського періоду розвитку української культури в жанровому, стильовому, а головне епохальному розумінні наслідування ідеологічної функції художньої творчості. Митець вкотре "розпочинає" свій творчий шлях, проте на цей раз без керуючого втручання із зовні художнього процесу.

Роль образотворчого мистецтва (яке має академічну традицію та багатовікову історію еволюції) в провідних трансформаційних тенденціях сучасних форм художньої творчості є актуальним питанням як наукового, так і світоглядного, соціокультурного значення. Пошуки історичної логіки трансформаційних змін образотворчого мистецтва відкривають глибинні зв’язки й невипадкові інтенції художньої творчості більше як вікової традиції образотворчого мистецтва. Цілком підтримується нами поміркований погляд авторів, яких не спровокував політичний деструктив й масове кліше щодо ролі соціалістичного реалізму в наскрізному розвитку мистецтва ХХ-ХХІ століть. По-перше, історичні факти такої послідовності і періодичності розвитку є незаперечні. Та, по-друге, неспростовного значення, коли мова йде про форми професійної творчості, набуває така характеристика як майстерність.

Починаючи із витоків європейського мистецтва, давньогрецьке "техне" у комплексі із іншими якостями майстра складало основу професії ремісника – людини, руки якої здатні втілити найвиразніші ідеї і створити унікальні образи. Тобто, "образо-творчим" мистецтво може бути в умовах персональної майстерності й авторської відповідальності художника як за творчу, так і за професійну складову мистецького процесу та художнього результату. Збереження та розвиток академічної традиції і професії "художник" у часовому діапазоні ХХ століття пов’язане насамперед із розвитком мистецтва соціалістичного реалізму. Проте не слід забувати й унікальні національно-самобутні форми декоративно-прикладного мистецтва України, також вплив західних тенденцій розвитку образотворчого мистецтва і, зрештою, роль українського модернізму в самобутній транскрипції форм художньої творчості сьогодення.

Польська Т.Д. (м. Київ)potomka@ukr.net

КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ В РЕКЛАМНІЙ КОМУНІКАЦІЇПри усвідомленні всієї необхідності використання реклами як інструменту

маркетингу ставлення до неї в суспільстві неоднозначне. Вона часто дратує, нав'язуючи свої шаблони і стандарти. І рідко сприймається як сфера творчого пошуку, скоріше як відгалуження масової культури, що уніфікує смаки споживача і маніпулює його потребами. До соціальної ж реклами в суспільстві інше ставлення, її необхідність все гостріше усвідомлюється, вона все більше починає розумітися як гуманістична сфера, сфера людської творчості, що піднімає гострі соціальні теми і усвідомлює свою суспільну місію. Що ж таке творчість у рекламі і що таке креативність? Під словом "креатив" у професійному рекламному

202 _____________________________ _ __________________________

середовищі розуміється рекламна творчість, і взагалі дуже часто поняття творчість і креативність розглядаються як синоніми не тільки в повсякденному спілкуванні, а і в словниках та наукових дослідженнях .І, дійсно, навіть в енциклопедії креативність (від англ. creativity) визначається як рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що становить відносно стійку характеристику особистості. Разом з тим це далеко не тотожні поняття. Творчість – "створення нових за задумом культурних або матеріальних цінностей" (словник Ожегова).

Поняття творчості співвідноситься, перш за все, з роботою продуктивної творчої уяви, творчість можна розглядати як мистецтво, процес непередбачуваний, що вимагає від людини розвитку всіх здібностей і спрямований на вдосконалення як людського інтелекту так і почуттів. Загалом, якщо осмислити та узагальнити проблему творчості в наукових дослідженнях, то творчість розуміється як процес , що має певну специфіку і призводить до створення нового, а креативність розглядається як "технологія організації творчого процесу" (В. Ткаченко, О. М. Ткаченко Креативная реклама, М.2009, с. 60), що підпорядкована певному прагматичному завданню, прагматичній установці, здатність до нешаблонного мислення, сукупність характеристик особистості, здібностей до нестандартного мислення. Креативність як універсалія культури постіндустріальної епохи спрямована на використання вже знайдених схем та поєднання їх нестандартним чином. Деякі дослідники взагалі вважають , що " на смену творчеству приходит креативность – способность субъекта создавать не столько новые продукты, сколько новые схемы или алгоритмы для создания этих продуктов, а также схемы и алгоритмы для создания самих новых схем и алгоритмов"(А.А.Высоковский, "Отечественные записки",2005,№40).

Творчість завжди первинна і фундаментальна, креативність вторинна, залежна від творчості, без творчості безплідна. Творчий акт креатора в рекламній комунікації завжди підпорядкований утилітарним завданням, прагматичним цілям. І потенціал креативності може бути спрямований як на вирішення завдань творення, розвитку людського інтелекту і піднесення людського духу, надаючи витворам людської творчості етичних вимірів, так і на підпорядкування людської свідомості логіці товарно-ринкового споживання, накопичення матеріальних цінностей, що ми і бачимо в товарній рекламі, де, незважаючи на довгу історію розвитку і критику цих процесів в рекламі з боку прогресивних сил суспільства різних країн на протязі 19-20 століть, ще не склалася стійка гуманістична традиція.

Саме в соціальній рекламі ми знаходимо всі характеристики креативності як основи реалізації соціокультурної сутності реклами, що переростає вузькі межі маркетингових завдань і залежності від фінансово-комерційного ефекту, і зрушення меж креативності з рівня технології створення рекламного продукту в бік більш широкого розуміння креативу як способу самовдосконалення особистості і способу зміни морального стану суспільства. Сучасна соціальна реклама в її кращих зразках, відзначених нагородами Міжнародного фестивалю Канські Леви, демонструє блискучі прояви креативності мислення саме в таких гуманістично-етичних вимірах. 5-ий Фестиваль соціальної реклами, що пройшов у Києві в грудні 2010 року, представив найкращі зразки вітчизняної реклами, спрямованої на вирішення таких важливих для суспільства проблем як проблеми екології, сніду, онкології, алкоголізму, людського відчуження і отупіння свідомості. У соціальній рекламі відчувається заклик до розвитку потенціалу

_____________________________ _ __________________________ 203

креативності у гуманістичному, творчому ключі. Сучасними ж трендами в соціальній рекламі є натуральність та природність і загостреність соціальної позиції авторів, установка на деяке шокування сприйняття пересічної людини заради досягнення гуманістичної мети порятунку життя.

Попович О.В. (м. Маріуполь)ФІЛОСОФСЬКІ ВИМІРИ КАТЕГОРІЇ "ТВОРЧІСТЬ"

На думку Платона, не тільки митець, а й кожна людина має творчі спроможності, про які він говорить таке: "…усі люди вагітні як тілесно, так і духовно. У цьому полягає загальна характеристика творчості як такої діяльності, у процесі якої породжується нове – "діти" як у прямому значенні, так й у метафоричному.

Творчість за Платоном має універсальний характер, що має прояв кожного разу, коли будь–що отримує своє буття. "Будь–який перехід з небуття до буття – це творчість" – ось філософське розуміння творчості як актуалізації потенцій, що містяться у бутті.

Згідно з містичним трактуванням божої творчості, яка існувала у середні віка (Григорій Ниський, Василь Великий, Мейстер Экхарт), Бог створив з "нічого" можливості речей, призвавши людину, як єдиного носія духовного у світі, перевести наявні потенції у дійсність. Взірцем для діяльності людини, що створює, має слугувати "народження" Богом–Отцем Бога Сина у Дусі. Взаємозв’язок між Богом та людиною набуває космологічного значення на відміну від природи або ідей в античних авторів. Оскільки віра пов’язує людину з Богом, набуває також значення особиста дія як форма співучасті людини у створенні всесвіту. Сферами, у яких людська істота безпосередньо бере участь у здійсненні Божого замислу, є сфери моральна, релігійна та історична, з яких головною для творчості визнається сфера історичної дії, про що йдеться зокрема у творі Св. Августина "Про град Божий".

У цілому в епоху Відродження вважалося, що людині за її природою притаманні творчі можливості, і хоча засади творчості були залишені у Бозі, будь-яка діяльність, що спрямована на удосконалення світу і природи самої людини, розглядалася як творча. При цьому, як зазначає Г.С. Батищев у роботі "Введення у діалектику творчості", культурний універсалізм, притаманний освіченим особистостям тієї епохи, був або універсалізмом антропоцентристським (що присвячений самому собі – як у випадку із Леонардо да Вінчі), або універсалізмом, орієнтованим об’єктивно (ідеал гармонійно розвиненої людини, універсальність якої "…ніколи не завершується, ніколи не приходить до останньої межі, але є по суті своїй нескінченим процесом універсалізації, що підпитується з невичерпного свого витоку – з нескінченної об’єктивної діалектики".

Реформація розвинула ідею творчості як предметно–перетворюючої діяльності людини, завдяки якій вона змінює світ, створюючи новий світ, що раніше не існував – "олюдянений" світ. У філософській антропології, що сформувалася під впливом ідей протестантизму, зокрема англійському емпіризмі Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, до творчості підходили як до діяльності менш важливої, несуттєвої у її порівнянні із діяльністю пізнання. Творчість розглядалася як вдала, але переважно випадкова комбінація вже існуючих

204 _____________________________ _ __________________________

елементів, і у такому розумінні ставала подібною до винахідництва. Але й ідея універсалізму людини, яка усвідомлює свою силу та створює, виходячи з самої себе, знайшла подальший розвиток у теорії творчості Нового часу.

У філософії Ф. Шелінга ми знаходимо ідею про творчу здібність уяви, як єдності свідомої й несвідомої діяльності, яку філософ пояснює виходячи з того, що геній як людина, що має таку природжену здібність у найвищому своєму виразі, створює несвідомо, знаходячись у особливому стані своєї суб’єктності. Натомість вже у Г. Гегеля спостерігається відмова від принципу суб’єктності при розгляді творчої діяльності, оскільки його місце посідає принцип тотожності суб’єкта та субстанціальних засад його буття. За Г. Гегелем, геній не може бути природженою спроможністю суб’єкту до творчості, оскільки він репрезентує всезагальну спроможність об’єктивації духа, що є онтологічною засадою генія.

У цілому у німецькій класичній філософії відслідковується тенденція усе більшої об’єктивації творчості, коли її продукти віддаляються від процесу їх конструювання суб’єктом і стають самостійними. Незалежно від того, як розуміється суб’єкт, він є лише моментом загального процесу, у якому втрачаються будь-які його особисті характеристики. Головною творчою силою людини вбачається інтуїція або дух, що виходить з єдиного та спрямований до єдності.

Це розуміння творчості як діяльності, що породжує світ, знайшло розвиток у марксистській концепції творчості, де вихідним моментом аналізу такої була предметно-практична діяльність людини з перетворення природного світу відповідно до своїх потреб, або виробництво у широкому розумінні. Для Маркса творчість є діяльністю, у процесі якої людина створює саму себе. Історія людства є історією розвитку та удосконалення предметно-практичних способів людської діяльності, що визначають й різні види творчості.

Філософія життя, зокрема, її представник А. Бергсон, дає розгорнуту теорію творчості, що подібна до природних процесів безперервного народження нового. Творчість за Бергсоном об’єктивно притаманна природі. Але у філософії життя творчість розглядається і як творчість культури.

Серед зазначених підходів існує школа дослідження творчості, яка була, як зазначає у передмові до "Теорії творчості" П.К. Енгельмейера Д.Н. Овсяніко-Куліковський, заснована О.М. Веселовським та О.О. Потебнею, відомих, насамперед, як теоретиків порівняльно-історичного літературознавства.

Як зазначає Енгельмейер, звичайно творчість вбачають у створенні нового, насамперед, у мистецтві, але на його думку уся діяльність людини "…просочена творчістю, заснована на творчості, є й проявом і наслідком творчості", і цю діяльність він поділяє на два види: суб’єктивуючу та об’єктивуючу.

Потіщук О.О. (м. Київ)potya@ukr.net

НАУКОВА ТВОРЧІСТЬ ЯК ПЕРЕТИН ТРЬОХ КООРДИНАТПід науковою творчістю потрібно розуміти діяльність направлену на

виробництво нового знання, яке отримує соціальне визнання і входить до системи науки. Вивчення проблеми наукової творчості займаються такі дисципліни як логіка, філософія, історія науки, психологія та інші. Але деякі важливі наукові результати можуть бути досягнуті шляхом систематичної організації

_____________________________ _ __________________________ 205

дослідницької роботи, що зовсім не зменшує їх значущості. Інші ж, знаходяться на межі пізнання і вимагають неординарної творчої особистості. Це відповідає двом фазам розвитку науки: екстенсивній, такій, що забезпечує поступове накопичення, уточнення і перевірку фактів, ідей і концепцій, і інтенсивній, яка пов'язана з появою принципово нової теорії або способу наукового мислення. [М.Г. Ярошевский "Психология науки",1967].

Слід зауважити, що розглядаючи наукову творчість як добування й отримання нового знання, в кожному випадку потрібно використовувати "точку відліку", тобто співвідносити її з досягнутим рівнем розвитку науки. Саме тому такі ознаки творчого акту, як оригінальність, надзвичайність, новизна, набувають реальний зміст лише в контексті логіки розвитку науки. Потрібно також враховувати соціально-економічні особливості відповідної доби, оскільки вони так чи інакше накладають свій відбиток на зміст, напрямок наукової творчості, а також на особистість вченого, мотивацію його поведінки, тактику мислення тощо.

Однак, відповідаючи вимогам логіки розвитку науки, вчений засвоюючи історичний зв'язок знання, повинен явними зробити нові ідеї, коли їх ще ніхто не помітив. Оскільки у розумінні творчості існують два крайні полюси. На одному з них творчий характер приписується усій без виключення людській активності, у будь-яку дію індивід привносить свій неповторний особовий стиль і манеру виконання, тому що жодна дія не може бути в точності однаково виконана двічі. На іншому полюсі знаходиться точка зору, згідно з якою творчим є специфічний розумовий процес (інтуїція), що протікає за особливими законами і в корені відрізняється від раціонального, дискурсивного, свідомого мислення. [там само].

Інакше кажучи, наукова творчість потребує визначеної культурно-ціннісної орієнтації особистості впровадження особливих способів сприйняття діяльності й реалізації своїх внутрішніх можливостей. Вона орієнтована не на пристосування до конкретно-соціальних, логічних, психологічних умов, а на їх перетворення. Таким чином, наукова творчість, повинна розглядатися, як перетин трьох координат: логічної (логіка розвитку науки),соціальної,психологічної.

Препотенська М.П. (м. Київ)p.mari@list.ru

УКРАЇНСЬКІ МЕДІА ЯК ГАЛЬМА ТВОРЧОСТІІнформаційний простір, в якому ми живемо, надалі набуває статусу

основного "орного" поля життя. Від інформації неможливо сховатися чи абстрагуватися, вона всепрониклива і всеїдна. Залишаючи іншим бажання складати хвалу інформаційному суспільству, зазначимо його деструктивні аспекти у руслі проблематики творчості. Актуальність цього завдання наявна, особливо якщо врахувати депресивний та декреативний комунікативний фон нашого суспільства, що знаходиться у тісному взаємозв’язку з інформаційним медіа-простором.

Творчість – чи не єдина риса, яка відрізняє людину від тварини, здатна розмикати рамки буденності та виводити до безмежних обріїв самотворення і творення артефактів. Американський антрополог Джексон Морріс наводить дані цікавого експерименту. В сусідніх кімнатах розташували людську дитину 3-4 х років і дитинча мавпи та поклали біля них однакові вихідні інструменти творчості: великий папір і маркер. В якийсь момент обидва "художники" почали малювати

206 _____________________________ _ __________________________

кола, майже ідентичні за розміром і накресленням. Проте через деякий час дитина, трохи поміркувавши, вирішує примальовувати до кола лінії, що відходять від сфери. Так поступово на полотні з’являється зображення сонця. При цьому мавпеня у сусідній кімнаті продовжує автоматично рухати пензлем по колу…

Дякуючи навіть цьому маленькому прикладу, стає зрозумілим, що людина від природи має здібність відображати світ, творити власну "точку зору" на нього. Повертаючись до теми медіа, ми бачимо міцні бар’єри на шляху творчого самовиявлення людини. Сучасний споживач інформації стає схожим на мавпеня, що автоматично малює кола, або на павука, який заплутався у власній павутині. Вільному диханню творчості заважає інформаційне поле, загазоване маніпуляціями і брехнею. Першою очевидною рисою українського медіа-стилю стає засилля негативної інформації. Повідомлення про нещасні випадки, вбивства, скандали і карні справи займають перші рядки інтернет-месседжів та преси. Будь-яка інформація супроводжується тлумаченням "спеціаліста", за яким як правило слідує абсолютно протилежне бачення проблеми. Така пародія на діалектичний підхід до фактів насправді породжує амбівалентність будь-яких повідомлень, що в свою чергу призводить до амбівалентних імпульсів свідомості, а іноді й погрожує психопатичними виявами адресатів. Це добре помітно у матеріалах форумів, в яких втім орудують т.зв. тролі, підживлюючи скандальну атмосферу коментарів. Крім засилля негативу та амбівалентності додамо ще одну очевидну рису багатьох медіа – замовлений характер статей, в яких фігурують знакові фігури політикуму чи інших шарів "бомонду" країни в обрамленні прихованої або відвертої брехні, перекручення фактів. Гра дешевими сенсаціями – наступна ознака інформації. Фрази типу "країна втратила…", "розбився у ДТП..", "трагедія у родині…" (далі слідує VIP-прізвище) часто стають просто крючками уваги читача, так би мовити метафорою якоїсь дрібної події. Цинізм подібних прийомів поза критикою. Якщо звернутися то ТБ-програм, ми побачимо таке ж замкнене коло сфабрикованих дискурсів: кримінальні серіали-близнюки, "надзвичайні новини" з жахами та випуски пересічних новин з одним й тим самим відеорядом по всіх каналах ТБ, чисельні шоу, в яких найбільшим попитом користуються елементи скандалів та брудної білизни "реаліті-героїв". Додамо до цього нахабні атаки рекламних роликів з агресивним звуком та маніпулятивно-примітивним текстом на кшталт "будь як усі" або "стань особливим". Модульне мислення, розрив ланок логічних зв’язків у свідомості споживачів інформації – відомі наслідки вербально-візуальної атаки з екранів ТБ. Людина опиняється у жорстких стереотипах інфо-оточення, загублює власну ідентифікацію та бажання творити, нав’язані трафарети перемагають особистість. Недарма Мішель Фуко сказав колись: "Людина щезне, як малюнок на піску, а структури залишаться".

У висновку хочеться сказати: SOS! Долаємо інформаційний спам! Країна, яка має величезний потенціал талановитих та інтелектуальних людей, потребує адекватних медіа. Володимир Маяковський в одному з віршів писав: "о закрийте, закрийте очі газет!" Проте це аж ніяк неможливо в наших умовах суцільної атаки інформації. Необхідно перелаштувати медіа-політику на дух відродження, а не деградації суспільства. Аби не перетворитися з людини у мавпу в замкненому колі глупоти, треба культивувати творчість, позитивне мислення і незалежний погляд на події. Вихід – принципово інноваційна державна політика щодо медіа-простору, відповідальність за мовлене слово і образ. Саме медіа, 4 влада, – джерело

_____________________________ _ __________________________ 207

тотального впливу і потенційно креативна сила, яка дійсно здатна володіти світом і перетворювати його на краще!

Прокопчук Ю.А. (м. Київ)prokopchukulya@ukr.net

СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ЗАСІБ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ РУЙНАЦІЇ ТВОРЧОГО НАЧАЛА В ЛЮДИНІ І СУСПІЛЬСТВІ

Творчість – це не лише творення предметів матеріальної та духовної культури, а й творення світу і життя людини. Не так давно у нашій країні з’явилась така форма людського життєтворення як соціальна робота. Коріння цієї, тепер уже, професійної діяльності сягає ще часів Київської Русі. І вже тоді, як і сьогодні, соціальна робота являла собою творчий підхід до вирішення життєвих проблем соціально вразливих верств населення. І, що цікаво, соціальна робота виникла не просто так, спонтанно. Основною причиною її виникнення є потреба суспільства. Як відомо, потреба з’являється наслідком дефіциту. У якій же сфері суспільного життя виник дефіцит, який став передумовою такого своєрідного запиту соціуму? Відповідь лише одна – неможливість подальшого розвитку через руйнацію моральних засад та принципів життєтворення.

Важко заперечувати й той факт, що в сучасній Україні спостерігається руйнація творчого начала в будь-якій професійній сфері і домінування принципу роботи за стандартом. І це не йде на користь нашому суспільству адже саме творчість є способом діалектичного розвитку світу. Саме тому одним з пріоритетних завдань соціальної роботи має бути відтворення творчого начала в суспільстві і попередження руйнації цінностей, моралі, гуманності соціуму.

Суспільство є аналогом природного комплексу, і цей комплекс має культурно-соціальну сутність. І якщо за законами природного комплексу, у ньому зникає певний елемент, може навіть не ключовий, то іде збій у злагодженості роботи усього комплексу. Спочатку відбувається його деформація, а потім і руйнація. Тому варто задуматись, яким же буде, і чи буде взагалі, майбутнє у людства, якщо втратиться навіть найтонша ниточка, що лежить у основі життя та розвитку суспільства – творчий підхід.

Оскільки є усвідомлення та розуміння причини виникнення проблеми, то це, без перебільшень, половина шляху до її вирішення. Адже зрозумівши яких складових не вистачає у сучасному культурно-суспільному комплексі, як ми його назвали, ми можемо відшукати спосіб їх відновлення. На нашу думку соціальні працівники можуть допомогти суспільству й вирішенні цієї проблеми. Відродження культурних цінностей, популяризація серед молоді рідної мови та визнання власної етнічної приналежності, повернення до традицій, що передавалися від покоління до покоління і все це за допомогою бесід, лекції, тренінгів які можуть надавати соціальні працівники.

Через соціальну роботу можна реалізувати виконання плану реабілітації сучасного суспільства, адже саме соціальні працівники допомагають потребуючим людям налагодити їх життя та взаємодію з соціумом, тим самим навчаючи їх самим справлятися з проблемами, які виникатимуть, даючи можливість людині творчо, індивідуально йти саме тим шляхом подолання життєвих перешкод, що притаманний та найефективніший саме для неї особисто. Але в нашій

208 _____________________________ _ __________________________

сьогоднішній ситуації потребуючим стає все суспільство. Отже, лише творчість, як особливий спосіб вираження сутності кожної

людини, дасть змогу відродити втрачену здатність до розвитку суспільства у всіх його сферах, навіть у таких як політика та духовність, що є діаметрально-протилежними, але в той же час складовими одного соціального комплексу, під назвою суспільство.

Процко С.А. (г. Киев)svetpr@ukr.net

ОБРАЗОВАНИЕ КАК НЕОБХОДИМЫЙ ИСТОЧНИК ТВОРЧЕСТВА

На сегодняшний день образование рассматривается как один из самых важных стратегических ресурсов, без которого развитие экономики государства в принципе невозможно, как один из показателей высокого уровня жизни, инструмент социального равновесия и экономического роста.

Образование является одним из определяющих условий инновационного развития, которое обеспечивает профессиональную и общекультурную подготовку людей, которые смогут работать с новой техникой и управлять ее функциями. Инновационная деятельность возможна только тогда, когда люди с образованием владеют особенными знаниями об особенных способах использования их знаний, имеют творческий подход ко всему, что они делают.

Таким образом, определяющим фактором социально – экономической политики в нашей стране должно стать развитие общества, основанное на науке и знании, утверждение Украины как высокотехнологического государства. И надо стремиться к тому, чтобы как можно больше людей имели высокий уровень образования, широкую общую культуру, имели специальное образование и глубокую профессиональную подготовку, творческое отношение к труду и всему, что нас окружает.

Так, как на сегодняшний день, одна из наиболее важных потребностей современного общества – это потребность в людях, которые имеют высокий уровень образованности со способностями творческой личности. Ведь только в творчестве полной мерой раскрывается и реализуется потенциал личности, создаются необходимые условия для дальнейшего развития этого потенциала.

Решить этот вопрос сможет правильно организованная система высшего образования, которая сможет вооружить будущего специалиста не только глубокими знаниями и умениями по выбранной специальности, но и сделать его конкурентоспособным на рынке труда.

Таким образом, ориентация на творчество должна присутствовать в организации и содержании работы всех учебных заведений, а особенно – звена системы профессионального образования. Ведь только в фундаментальном образовании и саморазвитии каждой личности, и общества в целом, кроется большой творческий потенциал нашей страны.

Прухницька О.В. (м. Київ)ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА І ТВОРЧІСТЬ

_____________________________ _ __________________________ 209

Процес якісного становлення будь-якої сфери життя і діяльності людей іманентно і різнобічно пов'язаний з інформацією різних видів та типів. Справа в тому, що за самою своєю природою творчість та її результати є інформаційними феноменами : перш ніж якісь інформації стануть фактом онтологічної реальності, вони мають існувати як відповідні інформаційні моделі.

Інший бік полягає в тому, що універсальною соціокультурною засадою творчості будь-якого виду є загальний інформаційний тезаурус (запас) суспільства – все багатство здобутих людством знань і умінь. Справді, створення якісного нового, оригінального в будь-якій галузі людської діяльності так чи інакше пов’язане з тим, що було зроблено людьми раніше. Навіть коли не йдеться про якусь наступність у творчості, від виконаного колись необхідно, як мінімум, відштовхуватися від стартового майданчика використовуючи його як вихідну базу для порівняння. Але нагромаджений людством досвід є величезним і вельми різноманітним, він не може використовуватися успішно без належного рівня інформаційної культури.

Культура суспільства, як і окремої людини, складається з ряду компонентів, сторін, аспектів. Для розуміння творчості найбільше значення серед них має культура мислення і розумової праці. Вона ж органічно пов’язана з інформаційною культурою, яка визначає рівень усіх інформаційних процесів, що відбуваються за участю людей. Цей специфічний бік культури безпосередньо стосується суто інформаційного аспекту діяльності людини та соціальної дійсності.

Зміст поняття інформаційної культури має кілька взаємопов’язаних аспектів. З одного боку, це міра досконалості людини (або суспільства) в усіх можливих видах роботи з потрібною інформацією : отримання, нагромадження, переробка будь-якого характеру, передача, використання (практичне), створення якісної нової інформації. З іншого боку, це сукупність доступних при цьому найрізноманітніших засобів оптимізації інформаційних процесів. Ці засоби можуть бути логічними і психоемоційними, емпіричними і теоретичними, організаційними, технічними тощо.

Уміння ефективно застосовувати ці засоби, бачити зв'язок між ними і можливості подальшого розвитку – є компонентом інформаційної культури, а це й є наявність системного погляду на всю інформаційну сферу життя суспільства, рівень усвідомлення її об’єктивної системності.

Ця специфічна сторона культури, яка пов’язана з об’ємом інформації, яким володіє суб’єкт творчості. Проте, зв'язок цей не варто розуміти спрощеним: широка ерудиція не є синонімом високої інформаційної культури. Для продуктивної творчості дуже важливим є оптимальне сполучення ступенів розвитку кожного з цих феноменів.

В усьому масиві інформації, якою оперує людська психіка, досить наочно відрізняються своєю якісною природою два основних види інформації – чуттєва та логічна. Інформаційна культура характеризує ступінь досконалості опанування обидвох цих видів, і це дуже важливо: адже в механізмах творчості чуттєво-образна та понятійно-логічна інформація взаємно доповнюють одна одну і пов’язані між собою, що впливає з іманентної єдності чуттєвої та раціональної сторін пізнання.

Інформаційна культура людини, яка виступає суб’єктом творчості, різнобічно впливає на продуктивність цього процесу та його кінцевий результат. На рівні ж

210 _____________________________ _ __________________________

усього суспільства сама інформаційна культура істотно визначає межі його творчих потенцій на кожному конкретному етапі розвитку. Інформаційна культура органічно пов’язана з усіма аспектами культури взагалі. І загальна теорія творчості, яка помітно прогресує останнім часом, не може залишити цей бік своєї проблематики поза увагою.

Пузирьов Є.В. (м. Київ)olvyn@fs.ntu-kpi.kiev.ua

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧА

З розвитком гуманістичних тенденцій у житті суспільства, ствердженням особистісно-орієнтованої педагогічної парадигми підвищується і значення особистості викладача як самостійної цінності. Сьогодні вищій школі конче потрібні викладачі – професіонали, які здатні самостійно та обґрунтовано визначити цілі педагогічної діяльності, продуктивно обирати її шляхи, форми, брати на себе відповідальність за педагогічні результати та наслідки. Професійні педагоги також володіють цілісністю педагогічної дії, зберігаючи її предметність у численних педагогічних ситуаціях, проявляють нестандартність та творчість у педагогічних рішеннях. Нові гуманістичні цінності самореалізації, саморозвитку, самопроектування актуалізують інтерес до індивідуальності викладача, посилюють вимоги до сформованості його особистісних рис, які набувають статусу професійно-значущих якостей.

Провідне місце серед інтелектуальних суб’єктних якостей викладача належить професійно-педагогічній компетентності, її роль вчені вбачають і як цілісну характеристику педагогічного професіоналізму (Маркова А.К.), і як його складову (Зазюн І.А., Кузьміна Н.В., Сластьонін В.О.).

"Компетентний", за словником С. І. Ожегова, означає "освічений", "авторитетний". Професійно-педагогічна компетентність викладача у широкому розумінні – це поінформованість викладача про знання, уміння, навички та їх нормативні ознаки, які необхідні для його праці; знання психолого-педагогічних основ реальної педагогічної діяльності відповідно до її нормативних еталонів. За концепцією А.К. Маркової професійно-педагогічна компетентність охоплює педагогічну діяльність, педагогічне спілкування та особистість викладача, а також навченість та вихованість студентів. В кожному з цих компонентів компетентності праці викладача, автором виділяються об’єктивні (знання, уміння) та суб’єктивні (позиції, особистісні властивості) характеристики. У більш вузькому значенні професійно-педагогічна компетентність (за Кузьміною Н.В.) являє собою здатність викладача перетворювати свій фах у засоби формування особистості студента. Серед видів професійно-педагогічної компетентності розрізняють спеціально-педагогічну, методичну, соціально-психологічну, аутопсихологічну компетентність. Спеціально-педагогічна компетентність викладача стосується його підготовки у галузі науки, що акумулюється у навчальному предметі і включає наукові знання, уміння та навички, їх практичне використання. Рівень такої компетентності зустрічається від репродуктивної передачі блоків інформації до науково-дослідницького підходу застосування спеціальних знань. Методична компетентність викладача полягає в оволодінні засобами, шляхами, формами,

_____________________________ _ __________________________ 211

методами педагогічних впливів та продуктивному їх використанні й диференціації. Соціально-психологічна компетентність включає обізнаність викладача у галузі процесів спілкування, міжособистісних стосунків, можливості пізнання особистості кожного з студентів, а також їхніх індивідуальних особливостей.

Аутопсихологічна компетентність співвідноситься з розвитком самосвідомості викладача і полягає у розуміння сильних та слабких сторін власної особистості, знаннях щодо шляхів, засобів професійного самовдосконалення для підвищення якості своєї праці. Останній вид педагогічної компетентності пов’язаний із розвиненістю соціального інтелекту викладача, його здатністю розуміти себе та інших, прогнозувати розвиток взаємовідносин на основі рефлексивного мислення та накопиченого соціального досвіду.

Радзиевский П.Е. (м. Київ)eningin@gmail.com

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Такі, на перший погляд, несумісні поняття, як "відповідальність" і "творчість", з певної точки зору, – невід’ємні, дивлячись на соціум в цілому.

Соціальна відповідальність як зобов’язання діяти в інтересах суспільства і творчість як вираження потреби людини у творенні. Вони взаємопов’язані, адже людина творить для задоволення потреб – своїх чи чужих, і будь-що, маюче справжню творчість як основу, є суспільно корисним. Але свого піку ця корисність досягає саме тоді, коли людина усвідомлено направляє творчу діяльність на створення завідомо соціально-корисного. Тоді результат може задовольнити одразу декілька рівнів потреб людини, що виступає інтегративним фактором у покращенні життя суспільства взагалі.

Звісно, зазвичай доволі тяжко людину примусити усвідомлено діяти творчо в інтересах суспільства. Існує навіть думка (нажаль, і я є її прихильником), що лінь – одна з рушійних сил прогресу: величезна частина відкриттів була зроблена саме в результаті бажання спростити собі життя. Я до цього нерідко додаю ще й допитливість, яка є частиною людської природи. Таку допитливість можуть як розвивати, так і глушити – все залежить від соціального оточення людини. Тому на цьому соціальному оточенні лежить відповідальність перед людьми з творчим потенціалом, щоб знайти і розвити його (щоб не було, як у виступах Михайла Жванецького: "В каждом из нас спит гений. И с каждым днем он спит все крепче") [Иванов Г.И. "Основные мотивы творческой деятельности человека (тезисы)", metodolog.ru, 06.01.11 (http://www.metodolog.ru/node/845)]. А такий потенціал є у всіх – все залежить від персональних особливостей і шляхів їх використання у суспільстві.

Також люди проявляють неймовірну творчість у своїх діях чи самому підході задля задоволення суто своїх, особистих потреб, але часто з цього виходить суспільно корисний результат. До цього можна додати і прагнення до самореалізації, дякуючи якому виростають великі поети, митці, науковці. Тому усвідомлене спрямування творчої діяльності не завжди може і повинне здійснюватися самим суб’єктом творчості, людиною-творцем соціально-корисного. Ця робота часто повинна покладатися на керівників різних рівнів, щоб

212 _____________________________ _ __________________________

вони створювали мотивацію для творчої діяльності, яка б приносила користь громаді; щоб створювали всі умови для того, щоб люди охоче, добровільно творили щось соціально-корисне. Наприклад, на думку Манфреда Давідманна, призначення будь-якої організації – задовольняти потреби громади і суспільства в цілому, і тому така ж роль лежить на керівниках – брати участь у задоволенні потреб інших [Manfred Davidmann "Social responsibility, profits and social accountability" (http://www.solhaam.org/articles/sclrsp.html)]. І, навіть якщо вищезазначені керівники цього не усвідомлюють, це повинно контролюватися керівництвом, яке стоїть ще вище – вже баченням більшої картини і можливістю задавати напрямок, який приведе до результату, корисного для суспільства.

Сьогодні можна побачити, що компанії, які багато зусиль приділяють своєму, так званому, "ком’юніті", зазвичай більш успішні, ніж ті, які цього не роблять, і вони краще задовольняють потреби клієнтів. Такі зусилля можуть виражатися як у врахуванні побажань потенційних чи дійсних клієнтів, так і в свідомому прагненні задовольнити їх потреби. Все це веде до оптимізації діяльності як організацій, так і, як часто буває, споживачів. Підсумовуючи, скажу, що відповідальність лежить на всіх нас – діяти в інтересах суспільства, частиною якого ми є. Творча ж діяльність завжди може бути спрямована на користь суспільства, на задоволення його дійсних потреб. Саме з мотивацією такої суспільно-корисної діяльності й може покращуватися життя і підвищуватися його рівень в цілому, можуть розвиватися всі його сфери у будь-яких масштабах.

Радчич С.О. (м. Київ)"ІНДИВІДУАЛЬНА ТВОРЧІСТЬ" ЯК ЧИННИК

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИСпостерігаючи за життям сучасного українського суспільства, не можна не

звернути уваги на кризу його духовності та, як наслідок, на кризу української культури. При цьому очевидно, що у сучасних умовах всебічної культурної окупації України її відродження неможливе без відродження її культури, що б мала сформувати світогляд нового українського суспільства та встановити базові вектори його розвитку. На жаль, атмосфера у країні, що ми її відчуваємо навколо себе, аж ніяк не сприяє відродженню українських цінностей та формуванню нової генерації українських громадян. За таких умов, на нашу думку, питання про те, що є причиною очевидної кризи в культурі та яким чином можливе її подолання, є надзвичайно актуальним.

Звертаючись до ролі культури у розвитку суспільства та держави, можна по-різному тлумачити її зміст і, як наслідок, виявляти специфічні причини її кризи: роблячи основний наголос на біологічних детермінантах локальних культур, як у О.Шпенглера та А.Тойнбі, вважаючи культуру надбудовою способу виробництва, як у К.Маркса, або акцентуючи увагу на співвідношенні її матеріальної та духовної складових, як у А.Швейцера. У будь-якому випадку беззаперечно, що здебільшого культура є засобом консервування у суспільстві існуючих цінностей, традицій, вірувань, законів. Дійсно, культура, що спочатку була вторинним фактором та відображала оточуючу дійсність, з часом перетворилася на фактор первинний, і

_____________________________ _ __________________________ 213

вже оточуюча дійсність стала у якійсь мірі відображати культуру. Дана теза стане яскравішою, якщо просто придивитися до життя сучасних українських громадян. Слова кохання на перших побаченнях, компліменти, ведення перемовин, конфліктні ситуації – усе це визначається культурою, адже, ще не маючи власного досвіду, молода людина форму власну поведінку відповідно до певних творів мистецтва: передусім – фільмів та іноді книг, намагаючись свідомо або підсвідомо наслідувати поведінку їх головних героїв у типових життєвих ситуаціях. За таких умов культура є надважливим фактором зберігання існуючого ладу, і свідоме маніпулювання нею призводить до консервування існуючого суспільного світогляду. Проте якщо поглянути на цю ситуацію з позицій українського суспільства, справи виглядають катастрофічними, адже, не маючи власної культури, ми запозичуємо її елементи з-за кордону, і через таке "мозаїчне мистецтво" формуємо якийсь композитний світогляд, що являє собою бездумне поєднання найгірших виявів російського та американського маскульту, які за своєю природою є несумісними. Очевидно, що сучасна українська культура знаходиться у стані глибокої кризи, що передусім відзначається відсутністю її самоідентифікації як власне української.

Відтак, у нашій ситуації мистецтво та культура грають не позитивну, а негативну роль, адже закріплюють сплюндровану систему цінностей, яка є, по суті справи, відсутністю цінностей як таких: цинізм, агресивність, алкоголь та наркотики, що рекламуються у сучасних фільмах, "літературних шедеврах" тощо. Для відродження України необхідно максимально абстрагуватися від впливів культурної окупації. І, на нашу думку, механізм даного "абстрагування" – це "індивідуальна творчість", зміст якої полягає у самостійності особистості в усіх сферах суспільного життя. Характер "індивідуальної творчості" – це проектування власних варіантів поводження у "типових ситуаціях" та побудова особистісних моделей поведінки в усіх сферах суспільного життя. Відродження України можливе лише за тих умов, якщо молодь почне діяти виключно на основі набутого або отриманого від інших людей досвіду, не наслідуючи поведінку "культурних діячів сучасності" з Сomedy Club або політичних ток-шоу, а виявляючи індивідуальну творчість. На нашу думку, наша концепція "творчості у життєвих ситуаціях" відповідає кантівському тлумаченню розуму як здатності людини жити поза схемами розсудку, які, у тому числі, нав’язуються їй культурою.

Таким чином, можна зробити висновок, що криза сучасного українського суспільства багато в чому викликана кризою культури. За умов культурної окупації України закріплення вірувань, традицій та законів, що є однією з найважливіших функцій культури, стає шкідливим для українського суспільства та призводить до формування сплюндрованої системи цінностей, які унеможливлюють відродження України. Єдиним виходом з культурної кризи є, на нашу думку, "індивідуальна творчість" людини, її здатність продукувати власні варіанти поведінки у типових життєвих ситуаціях та діяти поза схемами розсудку. "Індивідуальна творчість" особистості, яка призведе до розпорошення існуючої у суспільстві системи цінностей, стане першим кроком на шляху до формування нової української культури та нового українського мистецтва, що стане духовною передумовою відродження України.

Раптова О.М. (м. Київ)

214 _____________________________ _ __________________________

oksana.raptova@yandex.ru

ТВОРЧИЙ ПІДХІД В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ПОТРАПИЛИ В КРЕДИТНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ

В наш час люди у всіх економічно розвинених країнах давно вже живуть в кредит. В українському суспільстві ця тенденція також набула масовості. Кредит відіграє важливу роль у житті майже кожної людини. Для сучасного українця кредит це швидкий спосіб змінити щось у своєму житті без зайвих накопичень. Такі зміни мають двоякий характер, з однієї сторони кредит позитивно впливає на стан економіки країни, а з іншої – все більше людей опиняються в ситуації неможливості виплати кредит, що призводить до кредитної залежності.

На фоні економічної кризи постала нова проблема, яка має психологічний характер. Проблема кредитної залежності – нове явище для нашого суспільства. Опинившись в ситуації неможливості виплатити кредит людина стає залежною. Люди залежні від кредиту особлива соціальна група. Велике значення у вирішенні проблеми має соціальна робота, як вид соціальної діяльності, що має на меті покращення життя людей в суспільстві. У зв’язку з тим, що, опинившись в ситуації неможливості виплати кредит, людина залишається на одинці сама з собою. Адже установи, які здійснюють кредитування не хвилюються за психологічний стан боржника. Для них головне, щоб сума платежу поверталась вчасно. Установи, які надають кредит, рекламуючи свої послуги не роблять акцент на мінусах та можливих негативних наслідках, а, навпаки, створюють легкість та прозорість кредитування.

Незважаючи на велику кількість досліджень кредиту в економічній та юридичній науках, недостатньо обґрунтованою залишається їх соціальна роль в житті людей. Вперше приділив увагу кредиту, як соціально-економічного явища, відомий український вчений О.Євтух, за допомогою міждисциплінарного аналізу.

Поняття "залежність" запозичене з медицини є відносно новим, але досить поширеним на сьогоднішній момент. З давніх-давен різні форми залежної поведінки називали шкідливими звичками, розуміючи під цим, в основному, алкоголізм, паління цигарок. Серед об’єктів залежності розрізняють: їжа, азартні та комп’ютерні ігри, релігія, психоактивні речовини тощо. Новим об’єктом залежності став кредит. Залежність – набута гостра потреба здійснювати якісь дії, що носять повторювальний характер.

Під поняттям кредит розуміється надання грошей чи товарів у борг з подальшою сплатою відсотків. В свою чергу, кредитна залежність – це стан, коли людина живе віддаючи практично всі зароблені гроші за раніше взяті кредити, а для того, щоб купити щось нове, просто бере знову.

В нашому разі кредитна залежність це перш за все соціально-психологічна залежність, яка породжує безліч негативних наслідків. Тому для вирішення даної проблеми потрібно підійти з особливою увагою. Саме творчий підхід в соціальній роботі стане ключовим моментом у вирішенні даної проблеми. Адже кожна людина є індивідуальною по своїй суті, тому необхiдно творчо підбирати шляхи вирішення проблеми.

Редько Л.О. (м. Київ)Lyudmila_redko@mail.ru

_____________________________ _ __________________________ 215

ТВОРЧІСТЬ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА УСПІШНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ

Протягом усього свого життя кожна, без вийнятку, особистість соціалізується. Процес соціалізації – явище неминуче, об’єктивно існуюче в суспільстві. Дуже важливо, щоб кожна людина проходила процес соціалізації успішно, адже в іншому випадку обовязково виникнуть проблеми особистісного характеру та в сфері міжособових з’язків. Процес соціалізації досить складний, багатосторонній, часто суперечливий, тож не дивно, що кожна людина соціалізуючись постійно зіштовхується з труднощами різного характеру. Та ми хочемо наголосити, що деякі люди особливо потребують допомоги в подоланні цих труднощів. Серед них – важковиховувані підлітки, про яких і піде мова нижче.

Хотілося б зазначити, що процес соціалізації – індивідуальний і активний, можна навіть сказати творчий. Але для початку дамо визначення.

Соціалізація – це сукупність всіх соціальних процесів, протягом всього життя індивіда, які направлені на засвоення та відтворення системи норм, цінностей, соціальних ролей, з метою повноцінного функціонування індивіда в даному суспільстві.

Потрібно сказати, що успішна соціалізація важлива не тільки для кожного окремого індивіда, а й для суспільства вцілому. Так соціалізація виступає як своєрідний спосіб відтворення суспільством системи правил, норм, способу організації суспільного життя з покоління в покоління, а також способом розвитку суспільства. Процес соціалізації є активно-перетворюючим. Отже кожен індивід і кожне покоління відтворюючи засвоений досвід вносить щось своє, оригінальне, самобутнє, тобто творить існуючу реальність, так як творчість – це є процес діяльності людини, результатом якої є створення чогось нового.

Так ми з’ясували, що творчість присутня в процесі соціалізації як невід’ємний компонент, тепер визначимо особливості досліджуваної нами категорії – важковиховуваних підлітків.

Поняття "важкості" підлітків можна трактувати по-різному. Як правило, в повсякденному житті це поняття має негативне забарвлення, себто "Важкі діти зараз! Що від них очікувати!", або "І що робити з цими важкими підлітками?!". Ми визначаємо важковиховуваність як опір особистості до виховного впливу, що створює перешкоди для успішної соціалізації. Важкі підлітки, по різним причинам погано, або зовсім не піддаються виховним впливам, що природньо веде до значних труднощів в процесі соціалізації. Тобто важкість – це не вирок, такі підлітки в першу чергу потребують розуміння та допомоги з боку дорослих.

Яким же чином допомогти підростаючому поколінню?! Дана задача ускладнюється тим, що такі підлітки погано піддаються не тільки виховному, а й будь-яким впливам. Часто з ними складно знайти спільну мову, налагодити спілкування, знайти підхід. Тут нам на допомогу приходить творчість. Здатність творити, або як її називають креативність, дана кожній людині від природи. Так творити може кожен, а значить використовувати творчість як метод допомоги можна для всіх без вийнятку. Розвиваючи творчі здібності і сприяючи реалізуванню творчого потенціалу ми допомагаємо важкому підлітку і оточуючим зрозуміти, що він не "важкий", а особливий, унікальний. Таким чином ми сприяємо його самореалізації, вчимо творчо дивитись на звичні речі, що допомагає

216 _____________________________ _ __________________________

сприймати і засвоювати зовнішню інформацію.Творити маємо і ми, сам процес допомоги має бути творчим. Тільки так ми

зможемо знайти підхід до кожного, поборотися з усіма "важкостями", знайти єдино правильний спосіб надання допомоги в кожній конкретній ситуації, підібрати методи роботи.

Отже, творчість є універсальним, простим і головне ефективним способом допомоги важковиховуваним підліткам в успішному проходженні соціалізації.

Роєнко В.О. (Київ)dgastina@mail.ru

ТВОРЧІСТЬ: ДОЛАЮЧИ ЧИ ФОРМУЮЧИ СТЕРЕОТИПИ?У ХХІ столітті феномен стереотипу присутній практично у всіх сферах

соціального буття: економіці, вихованні, освіті, сім’ї, роботі, мистецтві тощо. І, можливо, саме тому і пояснюється підвищений інтерес до нього, його ролі у суспільстві. Без творчості у найрізноманітніших її проявах також дуже складно уявити своє життя. Адже, творчість є одним із найбільш важливих проявів людської особистості. Однак, дуже цікаво дослідити зв'язок між поняттями стереотипу та творчості. Оскільки, більшість людей однозначно протиставляють ці поняття одне одному, вважаючи, що творчість чи творчий процес повинні виключати будь-які ознаки стереотипності.

Що ж стосується самого розуміння стереотипу, то У. Ліппман, дослідник, що вперше ввів це поняття у науковий обіг, вважав, що його основна роль полягає у структуруванні та схематизації уявлень про світ, формуванні у свідомості людини певних "картин світу", які спрощують процес сприйняття різних соціальних об’єктів, явищ тощо. Крім того на стереотип ще покладено роль захисту певних цінностей, норм, прав, позицій, які входять до вищезгаданих картин світу. [Липпман У. Общественное мнение /пер. с англ. Т. В. Барчунова, под ред. К.А. Левинсон, К.В. Петренко. М.: Институт Фонда "Общественное мнение", 2004. – C. 35]

Стереотип можна вважати культурним феноменом. Якщо стереотипи сформовані на основі культурних надбань, всього самого найкращого, що може дати людство, то і їх роль у суспільному житті буде визначена тими цінностями, які лежать в їх основі і притаманні конкретному суспільству чи епосі.

Творчість можна визначити як процес людської діяльності, який передбачає створення нових матеріальних або духовні цінностей, принаймні таку інтерпретацію дає філософський словник [Философский словарь / Под ред. – М.М. Розенталя – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1975. – С. 35]. Однак, навколо цього процесу точиться безліч суперечок щодо того свідомий він чи підсвідомий, притаманний всім чи лише одиницям, потребує допомоги інших людей чи є суто особистісним.

"Деятельность является той генетически непосредственной основой, из которой вырастает творчество". [Новиков Б.В. Человек и творчество – Режим доступу: http://www.proza.ru/2011/02/01/499 )] Але в залежності від вимог часу і науково-технічного розвитку діяльність людей набуває все нових і нових форм, з ліквідацією тих, що вже віджили і не несуть користі людству. Крім того безпосередньо і на зміну стереотипу впливає людська діяльність, знаряддя праці, нові технології тощо. Особливо це актуально в добу електронно-цифрового

_____________________________ _ __________________________ 217

суспільства [Дон Тапскотт. Электронно-цифровое общество. Пер. с англ. и оформление – К.: "INT-press". Издательство – М.: "Рефл-бук", 1999. – С. 59-60] Все це має помітний вплив на творчість, особливо ту, що відображає суспільну реальність, з одного боку, а з іншого боку саме творчий процес і є причиною цих змін. Прикладом може слугувати література, яка яскраво відображає ці зміни. За одне століття зв'язок між людьми, відображений у літературі, пройшов шлях від комутатору, телефону, листування до смс, ммс, Інтернет та інших нових видів зв’язку. І зрозуміло, що в середині ХХ століття, коли мова йшла про зв'язок, всі стереотипно (на той час) під ним розуміли листування поштою або стаціонарний телефон, однак зараз зв'язок розширив свої межі. Подібний приклад можна привести і в сфері транспорту, побуту і навіть стосунків між людьми, які також сильно змінилися. І те, що були стереотипом тоді, не завжди є стереотипом зараз.

Є декілька шляхів творчого процесу в контексті стереотипу, перший, це подолання стереотипу, тобто створення чогось зовсім нового, незвичного для суспільства, другий, досконале відображення стереотипу як відтворення реальності конкретного суспільства з його нормами, правилами, цінностями тощо, третій, це зміна деяких стереотипних уявлень з метою гармонізації або удосконалення того чи іншого процесу чи об’єкту. У будь-якому випадку творчий процес пов'язаний зі свободою: свободою від або свободою для.

Однак, який би вид творчого процесу Ви не обрали з метою подолання стереотипу, не слід забувати про те, що долаючи одні стереотипи, ми просто формуємо нові.

Рубанець О.М. (м. Київ)rubanets@gmail.com

ТВОРЧІСТЬ У НАУЦІ В ЄДНОСТІ ОБ’ЄКТИВОВАНИХ І НЕОБ’ЄКТИВОВАНИХ ПРОЯВІВ

Редукція творчості до інтуїції та мислення та психологічних процесів веде до втрати з поля зору дослідників об’єктивованих проявів творчості, що реалізуються у різних вимірах, у тому числі соціальному. Актуальність дослідження співвідношення об’єктивованих і необ’єктивованих проявів творчості зумовлене необхідністю враховувати можливості впливу людського мислення на трансформацію у сфері знання, та вплив науки на суспільство.

Прагнення відокремити творчість у її необ’єктивованих проявів від об’єктивованих у дослідженні інновації в науці доби глобалізації реалізується у вигляді протиставлення творчості та креативності (В.Чуйко, І.Курок). Творчість пов’язується з інноваціями в системі знання, з евристичними можливостями теоретичних конструктів. Характеристика творчості як трансцендування охоплює обидві сторони творчості – об’єктивовану й необ’єктивовану. Трансцендування як вихід за межі може здійснюватися як у межах свідомості, або ментальності як єдності раціонального й ірраціонального, так і й в об’єктивованому вигляді – у виході за межі існуючої реальності. Реконструкція психологічних етапів творчості (Адамар) фіксує перехід від накопичення інформації та обробки, яка значною мірою є латентною для свідомості, до продуктивного результату – відкриття,

218 _____________________________ _ __________________________

реалізованого у вербальній формі мислення. Питання про неявне знання та невербальне мислення, підкреслення значення перцептивного досвіду (Н.Абрамова, Н.Автономова та ін.) тільки поглиблюють труднощі встановлення зв’язку між об’єктивованими та необ’єктивованими проявами творчості. Врахування феноменологічних аспектів життєвого світу людини як допредикативної структури, що стає підґрунтям творчого процесу, вказує на зв’язок трансценденції, що здійснюється в людській свідомості з об’єктивованим світом онтологічних сутностей. Вихід за межі системи об’єктивного знання в науці постає у вигляді трансгресії, яку зазвичай визначають як трансформацію, тобто створення нових форм знання, по відношенню до яких мислення людини виступає наче спалах, мерехтіння якого оживляє та надає смисл формалізованим знаково-символьним конструкціям.

Існує певна співвіднесеність між когнітивною активністю людини та когнітивною сферою знання. Остання має об’єктивні межі, пов’язані з типом репрезентації об’єктів у системі об’єктивного знання, які залишаються невстановленими. Когнітивна активність реалізується у вигляді модифікацій існуючого типу представлення. Трансгресія сфери знання характеризує системні трансформації, що перебудовують систему знання знизу до гори, формуючи новий "канон" його репрезентації. Однак найважливішими об’єктивованими проявами творчості в науці є не інновації в системі знання, а її праксеологічність як вираз спрямованості науки на перетворення дійсності та формування нового майбутнього. Найближчим виразом її стає проективність знання, яка в соціально-гуманітарному пізнанні представлена у вигляді розроблених рекомендацій, версій, сценаріїв, моделей, що спрямовані на управління соціально-економічними та іншими змінами. В технічному знанні проективність постає у вигляді розробки нової техніки й технологій, розробці моделей, методологій, методик, алгоритмів. Праксеологічність, що характеризує спрямованість науки на практичний результат, виявляє зв’язок конститутивності науки (трансформацій у системі знання, пов’язаних з уведенням нових об’єктів і їх властивостей) і конструктивності, що реалізується у вигляді інновацій у різних системах. Перетворення науки в ядро національної інноваційної системи переводить об’єктивовані форми творчості у формування стратегічного вектору суспільних трансформацій.

Руденко Л.О. (м. Київ)ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТОНАЦІЙНОСТІ В МУЗИЦІ ЯК

КЛЮЧОВИЙ РЕСУРС ДУХОВНО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Кожному почуттю притаманна своя, особлива інтонація у виразі, що робить будь-яке мистецтво виразним, інтонаційним по своїй суті. Якщо в мовному повідомленні інтонація часто є супутнім явищем, що не несе інформаційного навантаження, то в мистецтві інтонація стає основним носієм художньої інформації, художнього сенсу. Саме тут, в інтонаційності, ховається таємниця зв'язку музики і реального світу.

Якщо раніше про музичну інтонаційність говорилося лише в її зв'язку з мовною інтонацією, що втілена в мелодії (Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо), то сьогодні

_____________________________ _ __________________________ 219

музичній інтонації надається характер загальності, створюється теорія інтонацій. Інтонація в музиці – це серцевина художності і можна висловити глибоку думку про те, що інтонаційно пройняті всі рівні, всі елементи музики від найпростіших до самих складних.

Як самостійний різновид мистецтва музика пов’язана з рухом історично інтонаційних форм відносин і спілкування між людьми. Гегель акцентував свою увагу на тому,що музика незалежно від вираження почуття, переслідує гармонічні закони звуку, які основуються на кількісних відносинах, а за допомогою такту і ритму виявляється залежною від влади закономірних форм. Таким чином, в музиці панує глибинна задушевність і всепроникненість у всі сфери життя. Живою серцевиною музики є все багатство інтонаційності відносин.

Для виконавця проблема інтонування завжди була актуальною. Ще більшої гостроти вона набуває і в наш час : в епоху звукозапису, комп'ютерної (не інтонованої ) музики, а також конвеєрного виробництва. Так як з'явилась масовість (масовий стандарт) у підході до музичного мистецтва взагалі,зараз ця проблема має гострий характер. Адже про індивідуальність, душевний та духовний світ людини потрібно пам'ятати в будь-який час, в будь – яку епоху.

Внутрішня сутність розкривається саме через інтонацію, кожен музикант прагне своєю душею торкнутись до частинки вічності, тоді, і тільки тоді залишаючись самим собою, він зможе зрозуміти свою індивідуальність та неповторність і реалізувати себе. Інтонування ж допомагає проникнути в сутність музичного твору так, як через осмислення музичного змісту та індивідуальної техніки виконання, музикант знаходить можливі шляхи реалізації себе.

Інтонування, як виконання набуває значення художнього явища лише тоді, коли воно направляється творчо яскравим і цілісним задумом, ввібравши в себе кращі сторони культурно-історичної спадщини і традиції, і одночасно несе в собі риси інноваційного тлумачення твору. Процес інтонування – це найширша панорама діяльності, неможлива поза творчим підходом до інтонаційного матеріалу. Інтонування є і варіативним процесом, тому, що кожен виконавець по-своєму відтворює нотний(музичний) матеріал.

Будь-яка інтонація має свій тілесно-руховий портрет, тобто вже в собі містить рух. Інтонація відчувається людиною як частина його самого. Це те,що відбувається зі мною (з нами). Це моє, я так відчуваю, я так бачу. Саме в цьому полягає одна з принципових відмінностей між науковим і художнім осягненням світу. Якщо в науці суб'єкт відсторонений від об'єкту і знання може бути доведене, то в мистецтві суб'єкт "зливається " з інтонацією і логічні докази не потрібні.

Отже, як і всі різновиди мистецтва, музика має специфічні протиріччя. Найближчим чином вона протистоїть байдужості людини до суспільних(людських) форм відносин, виражених живим рухом інтонацій.

Руденко Т.П. (м. Київ)НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТВОРЧІСТЬ ЯК УМОВА

СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУТворчість є діяльністю людини яка спрямована на створення нових

культурних цінностей. Наукова творчість спрямована на відкриття нових законів, теорій, вироблення нових концепцій, моделювання і проведення складних

220 _____________________________ _ __________________________

експериментів. Наукове пізнання пронизує всі сфери і форми соціального, духовного, культурного життя суспільства.

Сукупність наукових теорій і концепцій є своєрідним теоретичним підгрунтям культурно-історичного процесу і соціального буття людини. В якій би сфері не здійснювалась творча діяльність, вона завжди використовує здобутки наукового пізнання.

Наука поділяється на теоретичну і прикладну. Особливістю науки є те, що її досягненням властива всезагальність. Наука збагачує всі сфери творчості в контексті культури. Їй притамана культурно-творча спрямованість на основі багатопланової взаємодії з іншими сферами людської діяльності.

Наукова творчість тісно взаємопов’язана з технічною творчістю. Навіть частіше розглядають синтез науково-технічної творчості, що є необхідною умовою науково-технічного прогресу, без якого неможливий суспільний розвиток. Технічна і наукова діяльність також історично і соціокультурно тісно взаємообумовлені. Технічна творчість є практичною діяльністю яка орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення потреб суспільства і зміну матеріального середовища. В технічній діяльності людина творчо синтезує не лише досягнення матеріального виробництва, а й наукового пізнання.

Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки є те, що в цей вид діяльності ативно залучаються досягнення науки.

Синтез технічної творчості є багатоплановим. Її головними формами виступають: винахідництво, раціоналізаторство, пристосування. В умовах науково-технічного прогресу технічна і наукова творчість тісно взаємопов’язані і доповнюють одна одну.

Продуктивна наукова творчість може здійснюватися лише з урахуванням належного технічного забезпечення, в якому вона відбувається. В свою чергу, технічна творчість без постійного залучення нових наукових ідей і використання наукових теорій не може успішно задовольняти потреби практики.

Творчість здійснюється на основі відповідного духовно-теоретичного і соціокультурного фонду минулого практичного досвіду. Творчість збагачує буття новими предметними формами та духовними надбаннями. Таким чином, творчість виступає засобом соціального пізнання та практичного перетворення дійсності.

Здійснений соціально-філософський аналіз науково-технічного синтезу дозволив дійти висновку про необхідність пошуку українським суспільством такого стану взаємовідносин між людьми, де творчість цінується як засіб розвитку внутрішньої духовної культури кожного громадянина країни.

Русакова С.М. (г. Киев)sveta_1234@ukr.net

ХОРОШАЯ ПАМЯТЬ СТУДЕНТА – ВОЗМОЖНОСТЬ ЕГО БУДУЩИХ УСПЕХОВ

Каждый человек, когда не может вспомнить какой–либо факт, подобрать нужное слово начинает нервничать и раздражаться. А всему виной его плохая память. В наше время все больше молодых людей, в т. ч. и студентов жалуются на снижение памяти. Но хорошая память это не только дар природы, а и результат регулярного упорного труда. У ребенка изначально память может быть отличной,

_____________________________ _ __________________________ 221

но если ее не развивать, хорошие задатки быстро пропадут, и их будет сложно восстановить.

В психологии термин "память" не имеет однозначного толкования. Чаще всего ее определяют как "систему хранения, c помощью которой воспоминания удерживаются в головном мозге". [Кордуэлл М. Психология. А-Я. Словарь – справ очник. – М.: Фаир-Пресс. 2000 – с. 213].

Хранение материала памятью представляет не пассивный, а динамический процесс, включающий его переработку и предполагающий различные мыслительные операции.

Память включена во все сферы жизнедеятельности человека. В различных видах деятельности преобладают специфические формы психической активности. Обслуживающие их виды памяти получили в психологи названия: двигательный, эмоциональный, образный и словесно-логический. Именно словесно-логической памяти принадлежит ведущая роль в усвоении и накоплении знаний студентами в процессе обучения.

Виды памяти дифференцируются также и в зависимости от того как совершается запоминание. Если в основе лежит способ запоминания, то различают механическое и смысловое.

При подготовке к занятиям и экзаменам студенты могут использовать различные приемы развития памяти.

К мнемотехническим приемам относится метод ключевых слов, который помогает запомнить текст. Установлено, что в каждом тексте до 80 % "воды" и только 20 % сути, которую надо научиться выделять. Для этого студенту следует прочитать текст кусками или абзацами и выписать ключевые слова, представляющие собой сгустки информации. При этом ключевые слова должны отражать смысл отрывка и быть логически связанными между собой. Восстанавливая в памяти цепочку ключевых слов, можно воспроизвести содержание текста.

Способ группировки материала используется при работе с буквами и числами. Для этого следует разбить их на группы и привязать к готовым матрицам. В этом случае практикуют такие упражнения: выбирают любую букву алфавита и называют двадцать слов, начинающихся с нее;

произносят в быстром темпе буквы алфавита, придумывая на каждую из них слово; быстро проговаривают 20 мужских (женских) имен или 20 названий пищи.

При помощи ассоциативного метода устанавливается сходство между запоминаемым предметом и давно знакомым. Студенту удобно его использовать при изучении иностранных языков, потому что все языки созвучны. К каждому слову надо подобрать близкое по звучанию слово или словосочетание из родного языка, которое и станет ключом к запоминанию. Но чтобы ассоциации были эффективными, они должны строится на принципах динамичности, контрастности, множественности.

Для развития памяти главное это заставлять мозг постоянно работать. Согласно научным данным человек использует только 6-10% его возможностей. Поэтому даже во время каникул следует играть в шахматы, разгадывать кроссворды, судоку, ребусы и головоломки. Исходя из вышесказанного, для студента чрезвычайно важно развивать свою память с тем, чтобы в будущем занять достойное место в обществе.

222 _____________________________ _ __________________________

Рябінчук М.В. (м. Київ)m.rabinchuk@gmail.com

ТВОРЕННЯ СОЛІДАРНОСТІ: ВІД ОБМЕЖЕНИХ ФОРМ ДО УНІВЕРСАЛЬНОСТІ

Розгляд форм солідарності, колективності та спільності пов’язаний з осмисленням динаміки співвідношення приватного, спільного і всезагального інтересів, зокрема в рамках буржуазного громадянського суспільства (ідеться передусім про марксистську візію).

Розширення поділу праці призводить до виникнення суперечності між приватним і спільним інтересами. Разом з тим, дійсний спільний інтерес підмінюється репрезентацією – "всезагальним", що відповідає Геґелевим уявленням про державу. Дійсне ж існування спільного інтересу, виражене у взаємній залежності поміж індивідами (що збільшується з розширенням поділу праці), є справжнім ґрунтом для солідарності.

Відмінність поміж репрезентованим у всезагальному інтересом та дійсним інтересом виявляється наріжною для осмислення К. Марксом модерної держави як форми позірної спільності. Клас, держава, громадянське (буржуазне) суспільство тим самим виявляються формами обмеженої солідарності. Ресурси, що мають походження з цих форм і надаються у користування індивідів не слугують публічним (загальнодоступним і спільним) благом, а передбачають відносини залежності, нерівність у доступі і накопиченні. Не зважаючи на множину політичних форм, що слугують узгодженню партикулярних інтересів до "всезагального", держава має за Марксом класовий характер. Це слугує підставою для марксистської критики будь-якої соціальної політики держави, але разом з тим не заперечує необхідності з якою соціальна боротьба стає боротьбою політичною. У будь-якому випадку, держава не здатна вирішити соціальні проблеми через потребу в постійній позірній репрезентації всезагального інтересу, що збігається з інтересом домінуючого класу.

Індивіди як громадяни беруть участь у державі лише за допомоги електоральної системи, що намагається репрезентувати переважаючий інтерес. У всіх інших випадках держава діє як дещо зовнішнє і незалежне щодо індивіда. Так само спільний інтерес не може бути реалізований і в межах буржуазного громадянського суспільства, де характер спілкування у більшості випадків обмежений грошовим обміном. Тому Марксова критика обмеженої солідарності видається релевантною як щодо концепцій соціальної держави так і концепцій макроформ соціального капіталу (що указують на першочергову роль громадянського суспільства у вирішенні соціальних проблем).

Попри закиди в теоретичному розчиненні держави у класовому домінуванні, а політики в економіці варто визнати, що Маркс певним чином схильний визнавати автономію держави (в тому числі від "волі" домінуючого класу). Проте, це не заперечує можливості держави сприяти домінуючій соціальній організації та фіксації існуючих форм спілкування.

Розглядати К. Маркса як виключно критика ідеї "громадянського суспільства" помилково. Маркс радше пропонує критику Геґелевого розрізнення держави і громадянського суспільства. Для Маркса єдність індивідів у межах політичної спільноти є лише позірністю, в той час як справді громадянське

_____________________________ _ __________________________ 223

суспільство є дійсною спільністю інтересів. Держава, як позірна спільність здатна лише сприяти чи зашкодити розвитку певних форм спілкування у межах громадянського суспільства, що конституюється переважно економічними зв’язками (для Маркса економіка значно сильніше згуртовує індивідів, аніж політика). Політика, натомість, завжди передбачає розділення і панування, противагою чому є універсалізм громадянського суспільства, що не потребує партикулярного політичного представництва. Це слугує також переосмисленню демократії: від уявлень про повноту політичного представлення до поглинання політичного соціальним у межах універсального громадянського суспільства та самопредставлення суспільства через ринок. Дійсна демократія є, таким чином, радше станом суспільства, аніж політичним режимом чи формою правління. Роль політики як механізму перетворення приватного інтересу на спільний, публічний повністю переходить до царини економіки, що інтегрує громадську сферу. При цьому ринок призводить так само і до деперсоніфікації зв’язків, що дозволяє реалізувати ідеал децентралізованого управління на основі узгодження інтересів. В ході економічних взаємодій також окреслюються контури фігурацій спілкування та його домінуючі форми.

Невипадково, ідея справді громадянського суспільства, позбавленого буржуазної політики і держави, заснованого в глобальному і універсальному масштабі є однією з ключових у марксизмі, утім парадоксальною є її спорідненість з ліберальною ринковою утопією.

Саксєєва Є.А. (м. Київ)НЕОБХІДНІСТЬ НОВОЇ ПАРАДИГМИ УПРАВЛІННЯ В

УКРАЇНІСтановлення України як демократичної, правової та соціально-орієнтованої

держави зумовило необхідність реорганізації всієї управлінської структури. Зважаючи на те, що сучасний етап розвитку українського суспільства визначається як один з найскладніших, що зумовлене тими змінами, які відбуваються в державі, та накладаються на системну кризу, що посилює нестабільність суспільного розвитку, викликає дисфункції в структурах управління суспільством, в політиці, економіці та культурі. Недосконалість теорії і практики вітчизняного менеджменту є одним з визначальних чинників кризи в сучасному українському суспільстві. Саме управлінська криза гальмує прогресивну динаміку, демонструє неадекватність управління вимогам часу, а також характерним особливостям українського суспільства.

Саме тому застосування філософського підходу є необхідним при формуванні нової моделі управління, так як саме він забезпечить взаємозв’язок управлінської моделі вимогам часу.

Одним з інтегральних показників, який зумовлює оцінку ефективності соціального управління є адекватність управлінських дій як на макро-, так і на мікрорівнях, що забезпечує цю динаміку. Нині стає очевидною невідповідність багатьох парадигм управління, що застосовуються умовам перехідного періоду розвитку українського суспільства і тим соціальним цілям, що виголошуються.

224 _____________________________ _ __________________________

Саме тому особливо гостро постає проблема формування менеджменту, який був би адекватним сучасним світовим досягненням науки і практики управління, новим політичним орієнтирам та відповідав особливостям українського соціуму.

Використання філософського підходу, дасть змогу зробити цілісний аналіз досліджуваної проблеми, чітко визначити поняття "соціально-адекватний менеджмент", як основи нової, молодої моделі управління. З’ясувати місце та роль такого менеджменту в контексті трансформації, стратегій соціально-адекватного менеджменту в залежності від типів лідерства. Дослідити етносоціальні аспекти управління з урахуванням культурно-інтелектуальної загально-цивілізаційної бази української держави, місце менталітету в системі цінностей соціально-адекватного менеджменту; дослідити вплив особистісного рівня соціально-адекватного управління.

Можна сказати, що нинішній етап суспільної кризи спричинюється саме невідповідністю соціальних, соціально-психологічних потреб і управлінських дій сучасним вимогам процесів демократизації ринкових відносин, а також невідповідністю їм саморганізаційних і організаційних тенденцій, що зумовлене відсутністю системного аналізу даної проблематики, зокрема її філософської осмисленості.

Свідло Т.М. (м. Київ)t.svidlo@meta.ua

ТВОРЧІСТЬ І АНТИТВОРЧІСТЬ ЯК СУТНІСНІ МОМЕНТИ НАУКОВОГО ПРОГРЕСУ

Творчість і антитворчість часто йдуть пліч о пліч, особливо у діяльності педагога і вченого. Як же розрізнити створення дійсно нового від бажання будь-за-що привернути до себе увагу, прославитися оригінальним мислителем або новатором? Наприклад, С.М.Дмитрієва виділяє такі види псевдотворчості (хоча і не називає їх антитворчістю) як оригінальнічання, прожектерство та волюнтаристське, довільне тлумачення наукових розробок. Якщо перші два використовуються свідомо, то останній вид спрацьовує на рівні підсвідомого, коли людина щиро вірить у те, що її спроби ведуть до кращого результату, хоча чітко при цьому розуміє, що порушується певна цілісна картина, яку вона вважає вже застарілою.

Ніхто не заперечує того факту, що одним із суб'єктивних елементів творчого процесу виступає інтуїція. Роль і значення її в процесі відкриття нового дуже велика, тому багато дослідників присвячують їй чільне місце в своїх роздумах і міркуваннях. А якщо згадати думку англійського вченого Г.Уоллеса про виділення різних етапів творчого процесу, як-то підготовки, визрівання ідеї, осяяння і перевірки, то слід відзначити, що нерідко середні ланки процесу не усвідомлюються, що стає підставою до різних некоректних висновків щодо творчої діяльності взагалі. Маємо на увазі результат, який отримав Ф.Гальтон в

_____________________________ _ __________________________ 225

ході своїх розвідок про талант та обдарованість, захопившись проблемами генетики людини. Поштовхом до цих досліджень було сильне враження від "Походження видів" Ч.Дарвіна, в результаті чого з'являється спочатку стаття "Спадковий талант і характер" (1865 р.), в якій Ф.Гальтон вводить в науковий обіг термін євгеніка, а через чотири роки він опублікував фундаментальну монографію "Спадковість таланту, її закони і наслідки".

В чому ж полягає новий підхід до удосконалення людської породи за Ф.Гальтоном (вважається, що саме він виклав основні положення класичної євгеніки), адже ідея ця не нова, починаючи з античності у Платона про ідеальну державу, де зелене світло давалося молодим і здоровим, або у Т.Кампанелли про корекцію людських якостей. Але у попередників Ф.Гальтона "породистість" досягалася методами селекції, йому ж пальма першості належить як засновнику нової науки. Поряд із науковими відкриттями, які використовуються і в сучасній науці, ним були зроблені і невірні висновки. До досягнень Ф.Гальтона слід віднести наступне: психічні характеристики людини наслідуються в тій же мірі що і фізичні; про рівний вклад у спадковість дітей обох батьків (ці питання на той час були дискусійними); "теорія кореня" – про спадковість людини, яка прихована у статевих клітинах і проявляється в період формування організму (більшість сучасників Гальтона вважали, що на формування організму велику, а то й вирішальну роль, мають фактори середовища); розроблений і введений в науку метод близнюкового аналізу; психології – методика антропометричних вимірювань; в біології та психології – математичні методи.

З іншого боку, такі його висновки, як вроджена нерівність людей, внаслідок чого "слабкі нації" мають зникнути, витиснуті внаслідок природного відбору "сильними націями" – для сучасного суспільства неприйнятні. А деякі конкретні ідеї про спадковість психічних і біологічних властивостей людини не мають однозначної трактовки (деякі підтверджуються, деякі – аж ніяк): схильність до пиятства, до бродяжництва, до туберкульозу, хвороб серця і довголіття, а також мораль і релігія.

Отже, Ф.Гальтон прийшов до висновків, що цивілізація висуває все більш високі вимоги до інтелектуальних здібностей людей, тому з'являється нагальна необхідність у селекції, тобто підбором пар можна перетворити випадковість високого інтелекту у постійну якість, інтелект Ф.Гальтон вважав досить об'єктивним показником і оцінював його на соснові суспільної репутації людини. Він виділив три ступеня даровитості: надзвичайно даровиті люди від природи (не більше 400 осіб за всю історію людства); всі видатні і знамениті особистості новітньої англійської історії; англійські судді. В результаті прийшов до висновку, що крім природного, є ще й штучний відбір, який набагато ефективніше і швидше першого. Та виникає проблема застосування штучного відбору до людини, адже на відміну від тварин і рослин насильницькі методи тут не припустимі. Вихід Ф.Гальтон бачив у розповсюдженні знань про спадковість і еволюцію, у просвітницькій діяльності. Людина як розумна істота має свідомо ставитися сама до себе, активно вмішуватися, виправляти і прискорювати еволюцію власного виду. Прагнення покращити людський рід має стати новою релігією людства.

Отже, творчість і антитворчість торують собі шлях у наукових розвідках мислячих людей як сьогодення, так і минулого, і тільки свободна і освічена людина може зробити ціннісний і остаточний вибір між ними, відхиливши невдале

226 _____________________________ _ __________________________

і помилкове у власних духовних надбаннях.

Северинчик О.П. (м.Київ)ЗАГРОЗИ ГЛОБАЛІЗОВАНОГО СУСПІЛЬСТВА

В сучасному світі поняття ринкової економіки, вільної конкуренції, рівності можливостей, демократії наполегливо впроваджуються в суспільну свідомість за допомогою ЗМІ, стаючи засобом інформаційного прикриття для глобальної системи одержання надприбутків за рахунок країн третього світу.

Людина нині відірвана від безпосереднього контакту із оточуючим світом, постійно перебуваючи в інформаційному полі, утвореному засобами масової комунікації. Тобто, не маючи можливості отримати безпосередній досвід з приводу певної соціальної ситуації чи явища, людина робить висновки опираючись на інформацію, отриману з газет, телебачення, Інтернету. Це може призвести (і почасти призводить) до неадекватного розуміння явищ та процесів, а отже й до неадекватної поведінки.

Сучасне інформаційне суспільство характеризується глибокими протиріччями. З одного боку – це небачений науково-технічний прогрес, що дозволяє поліпшити життя людей, з іншого ЗМІ, впливаючи на свідомість, стають потужним знаряддям влади.

За допомогою різноманітних творчих досягнень в науці та техніці, людина забезпечила собі комфортні умови існування. Однак паралельно зі зростанням виробництва й, відповідно, споживання, все більшу значущість здобуває зворотній бік цивілізації – негативний вплив людської діяльності на природу, навколишнє середовище. У таких умовах необхідно розглядати людину й навколишнє середовище не окремо, а тільки в єдиній системі "природа – суспільство".

Хоча ми постійно чуємо багато розмов політиків та науковців з приводу гуманізації суспільства, права людини та їх захист ставляться на чільне місце в пріоритетах діяльності держави, насправді це не так, якщо розглянути дану проблему тверезо, а не через призму задекларованих гасел.

Нині цінності фінансового й матеріального права законодавчо поставленні вище цінності людського життя. Грошовий тип управління суспільством і державою призводить до того, що остаточне рішення завжди приймається в інтересах капіталу.

Але, мабуть, рішення повинен приймати не той, у кого більше грошей, а той, хто краще розбирається в даній проблемі й має можливість співвіднести її з іншими суспільними проблемами, оскільки монетарне управління суперечить ефективності керування ресурсами.

В епоху глобалізації гроші набули позаекономічну функцію насильства й примусу. Імануїл Кант відмітив: "…кредитна система як знаряддя боротьбі держав між собою, при якій борги можуть непомірно збільшуватися, залишаючись у той же час гарантованих, (оскільки кредитори не висувають свої вимоги одночасно)… являє собою небезпечну грошову силу, а саме фонд для ведення війни. "Саме цей фінансовий ресурс використовується глобалізаторами для консолідації тих національних еліт, які готові визнати тотальну владу капіталу. Ця влада є повністю закритою всередині "відкритого" суспільства, і всі справжні важелі та механізми влади зосередженні в її руках та приховується від громадського контролю за

_____________________________ _ __________________________ 227

ширмою псевдодемократичних декорацій, що є прикриттям для максимально можливого руху капіталу.

В "розвинутих" країнах створилось суспільство споживання, що несе загрозу духовної, культурної та екологічної деградації, втрату орієнтирів, мотивів та духовних цінностей. Явно проявляються різноманітні девіації, що захищають різними правозахисними організаціями під вивіскою захисту прав та свобод людини.

Зараз, коли розвиток цивілізації дійшов критичної межі, лише сфера розуму, виховання та збереження гуманістичних ідей та цінностей, реальна творча діяльність великої кількості самосвідомих людей, може вказати шляхи виходу із глобальних труднощів та викривлень суспільного розвитку.

Семенов В.Г. (г. Киев)ЕЩЕ РАЗ ОБ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ ИНТУИЦИИ

Со времен античной философии мыслители традиционно вычленяли в качестве самостоятельной форму непосредственного знания, которая получила название интуиции – от латинского intuitus, буквально означающего "созерцание", "усмотрение". Первоначально интуиция понималась как специфический способ познания, состоящий в непосредственном (без явного участия рациональных средств познания) усмотрении истины. Поскольку такое постижение (интуиция) осуществляется посредством органов чувств, наиболее важным из которых является зрение, оно стало называться "чувственной интуицией" или "чувственным созерцанием" (sinnliche Anschauung). Настоящий же исследовательский бум постижения природы человеческого созерцания начинается с философии Нового времени, о чем свидетельствует хотя бы то, что и у рационалиста Р.Декарта и у эмпириста Дж.Локка "интуитивное" является высшей формой познания–мышления.

"Критика чистого разума" И.Канта – один из решающих этапов в постижении природы интеллектуальной интуиции. Тут пространство и время как априорные формы созерцания, наряду с другими основоположениями рассудка apriori, наделены характеристиками всеобщности и необходимости, которые в докантовской философии приписывались исключительно рациональным способам познания и знания. Такой подход к пониманию созерцания позволял его автору истолковывать сей феномен как способность (хотя и лишь по форме) интеллектуальную, неотделенную пропастью от рассудка и разума, а имеющую с ними общее основание. Признание же Кантом, наряду с априорными формами созерцания, существования созерцаний эмпирических наводило на мысль о сквозной осознанности всего пласта человеческого чувственного опыта.

В "теоретическом наукоучении" И.Г.Фихте созерцание – результат второго основоположения и соответствующего ему акта рефлексии. Хотя посредством их всего лишь обнаруживается объект (поскольку "Я" полагает "не-Я"), оно органически включено в третье основоположение, в результате которого возникает уже само сознание, устанавливается вся полнота субъект–объектного отношения (поскольку абсолютное "Я" полагает какое-либо частичное отношение "Я" – "не-Я").

Интеллектуальное созерцание – одно из центральных понятий и один из

228 _____________________________ _ __________________________

основополагающих принципов "Системы трансцендентального идеализма" Ф.В.Й.Шеллинга. В основе трансцендентального идеализма – интеллект или "интеллигенция", под которой подразумевается деятельность субъекта, сам действующий и рефлектирующий субъект, созидающий все предметы и все формы сознания. Поскольку субъект созерцает только интеллектуальные акты, то созерцание есть не что иное, как интеллектуальное созерцание, "самообъективирующее продуцирование". "Если в этом созерцании часто склонны видеть нечто таинственное, на постижение чего якобы притязают лишь те, кто обладает некой особой способностью, то единственной причиной этого является действительное отсутствие этой способности у некоторых людей", – считал Шеллинг [Шеллинг Ф.В.Й. Система трансцендентального идеализма // Соч.: В 2 т. – М., 1987. – Т.1. – С.58, 59].

В противоположность субъективистско-феноменологической фихтеанско-шеллингианской теории Г.В.Ф.Гегель осмысливал созерцание исходя из объективного генетического методологического принципа. Предметно же он истолковывал созерцание-интуицию в "Философии духа" в разделе "Психология", который следует после "Антропологии" и "Феноменологии". В указанных разделах "Субъективного духа" формы и содержание чувственности рассматриваются поэтапно трижды. "Антропология" – учение о "душе", которая, пробуждаясь, от своей замкнутой внутри себя природной жизни , становится "ощущающей душой". Здесь чувственность представлена в форме и через содержание "ощущения". В "Феноменологии" чувства отделяются от своего телесного основания и становятся самостоятельными объектами и компонентами сознания. "Чувственное сознание" и "восприятие" – феноменологические эквиваленты чувственности. Наконец, в "Психологии" чувственность уже освобождается и от предшествующей двойственной односторонности и попадает в лоно единства и истинности души и сознания – в сферу собственно "духа", непосредственными формами которого есть "созерцание" и "практическое чувство". Созерцание, по Гегелю, является такой формой чувственности, которая обогащена всеми предшествующими ступенями развития духа и существует на их фундаменте. В гегелевском созерцании "материал чувства положен… как имманентный духу". Такое созерцание есть "единство чувственного и рационального, взятое со стороны чувственного".

Философский опыт Канта, Шеллинга и Гегеля свидетельствует о том, что разгадка тайны интеллектуальной интуиции прежде всего предполагает выявление реальных взаимосвязей и опосредствований между чувственным и рациональным в сознании, познании и мышлении. Последовательнее же этот парадигмальный подход ориентирует исследователей и на осмысление созерцания и созерцательности во взаимодополнительности всех психических, интеллектуальных, волевых и т.п. способностей человека.

Закономерным продолжением указанного опыта выступило новаторское учение марксизма о "живом созерцании". По К.Марксу, чувственность (созерцание в частности) является одной из "сущностных сил" человека, способностью, обеспечивающей непосредственную связь социального субъекта с предметным миром культуры в исторических формах его жизнедеятельности. Она вездесуща, она соприсутствует и в практическом преобразовании человеком действительности, и в духовно-познавательном им ее постижении, и в "практически-духовном" (Маркс) им ее освоении. Сохраняя свое основоположное

_____________________________ _ __________________________ 229

предназначение, чувственность в данных трех краеугольных формах отношения человека к действительности модифицируется, распадаясь на практическую, познавательную и практически-духовную (нравственную, художественную, религиозную и т.п.). Все это относится и к созерцанию, интуиции. Какова человеческая культура, такова и человеческая чувственность, созерцательность. "Человек свободно созерцает себя в созданном для себя мире" (Маркс). Т.е. чувственность человека бывает неразвитой (в частности, подверженной разрушению отчуждением) и развитой, вплоть до уровня, когда в своей непосредственной практике человеческие чувства становятся "теоретиками" (Маркс); она может находиться и в продуктивных, и в репродуктивных фазах своего общественного существования. В целом же, исходя из марксизма, созерцание является итогом исторического развития всех форм человеческой деятельности, всех человеческих способностей, свернутых в форму созерцания.

Однако только что отмеченная взаимосвязь всех форм деятельности человека и его способностей, своеобразная из "взаиморефлексивность" на сегодняшний день является, хотя и основательно аргументированной, но все же лишь прогностикой. Ей пока что не было, и нет, аналога в самой социальной реальности. Такое состояние дел связано и с общей неразвитостью индивидуумов и социума в целом, и с тем, что философская традиция от Ф. Бекона (окрыленного назидательным лозунгом "Знание – сила") до Маркса–Энгельса, а по инерции и до современной эпохи является значительной мерой "панрационалистической". Действительно, начиная с Нового времени, подавляющее большинство корифеев философии больше занималось осмыслением сознательного, чем бессознательного, рационального, чем иррационального, дискурсивного, чем недискурсивного, философского, чем психологического, и т.п. Если не забывать, что вся эта ущемляющая свои антиподы панрационалистическая духовная культура ко всему еще и постоянно деформировалась уже затронутым мною тотальным отчуждением, превращающим все разновидности иррационального из нерационального в антирациональное, алогическое, метапсихологическое, то мы обнаруживаем ту гигантскую нишу, в которой гнездятся все детерминанты всех явных и неявных разновидностей "интуитивизма", представители которого усматривают именно в интуиции основу и источник всякого знания или предпочтительные способы достоверного постижения действительности. Рафинированными пионерами этого широко распространенного философского направления были А.Бергсон и Н.О Лосский. Позицию интуитивизма в разной мере ее полноты культивировали Э.Гуссерль, М.Шелер, Н.Гартман и др. Исследователи выделяют интуитивистов на поприще этики (Дж.Мур, Б.Причард, Э.Росс и др.), эстетики (Б.Кроче, Ф.Керрит и др.), неотомизма (Э.А.Жильсон, Ж.Маритен и др.) и даже философии истории (О.Шпенглер, А.Тойнби и др.). О широкой востребованности проблематики "интуитивного" для математики и логики свидетельствует возникший в начале ХХ ст. "интуиционизм" (Л.Брауэр, Г.Вейль, А.Гейтинг и др.).

Сидоров Е.И. (г. Киев)print@dunacopy.com.ua

230 _____________________________ _ __________________________

УНИВЕРСАЛИЗМ ТВОРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ВОПРОСЫ "ЦЕХОВЫХ" СООБЩЕСТВ

Всякое инновационно насыщенное знание, по отношению к которому общество питает надежды решения своих собственных практических проблем как правило соотносится и общественным и индивидуальным сознанием с феноменом творчества. Вместе с тем, само это понятие у большинства из нас, ассоциируется с немногими определенными видами деятельности и наиболее яркими представителями, в которых оно персонализируется. Известные художники, дизайнеры, артисты, музыканты, становятся образцами для подражания и своеобразными гуру моды, в ее широком смысле, как социокультурного явления, объединяющего и разъединяющего одновременно живущих и работающих в одной стране людей. Однако важно увидеть, что само современное искусство отделено от всех остальных сфер деятельности человека, как субсоциальная группа трансляторов определенных трендов. Формируя отдельную нишу социума представители так называемых творческих профессий, в стремлении найти себя, и в страхе потеряться среди позиционирующих себя такими же (и более того) ярких индивидуальностей и претендующих на оригинальность особей, узурпируют возможное проявление творческого подхода в развитии других сфер деятельности. Но, ведь если что и противопоказано творчеству, так это объединение в секты и группы по цеховому признаку. Не вид деятельности, а способ отношения к ней, определяет человека творцом.

Для творческого подхода к любому объекту действительности, будь то внешняя среда или наш внутренний мир, необходимо, прежде всего, честное осознание своих способностей, потребностей, интересов, а главное – настроенность на их развитие. Занимаясь своей собственной жизнью, как творчеством, человек меньше склонен критиковать других, объединяясь в группировки по принципу "против кого дружим". Толерантность становиться не просто пожеланием, но императивом нашего времени, когда за экспансией технологий так ценны крупицы индивидуального духа. Мы знаем таких титанов как Леонардо, Галилей, – все они не вписывались в рамки социальных ожиданий того времени, но тем не менее продолжали заниматься интересующими их вопросами. Им приходилось противостоять бедности, идеологическому однообразию (религиозный обскурантизм), отсутствию устоявшегося круга единомышленников. Однако никто из них не сталкивался с системной пошлостью тотального масскульта и хитростью постмодерна, которые монополизируют само право на критику, превращая последнюю из оружия преобразования действительности в постоянный безрезультатный диспут. Если бы Леонардо Да Винчи жил в наше время, то как бы он противостоял гламуру? За необходимостью личностного развития и возможности проявления амбиций, прежде всего должен быть стартовый капитал, а также – система связей по принципу "чужие тут не ходят". Отсюда вытекает необходимость подражания себе подобным (и худшим, но активно "продвигающимся"), заимствования популярных, порой даже безнравственных тенденций. Приобретя деньги, популярность, как бы имея возможность диктовать свои собственные правила игры, приходиться все равно "быть в формате", и тогда -художник "Леон Ви" (предположительный псевдоним, ведь это популярно) вынужден бы был тратить время на погоню за скандалами,

_____________________________ _ __________________________ 231

экстравагантными фотографиями, сделанные его же продюсером, уходя от подлинного призвания творца – инициировать и активно участвовать рассмотрение гуманистического содержания как технических, так и гуманитарных, художественных проблем современности.

Каким бы образовательным статусом не обладал человек, творческий подход реализуем и возможен только как живой процесс общения с жизнью, деятельности, адекватное осмысление которых недоступно при узости и ангажированности первоначальных установок (ставок, отношений). Именно поэтому ни технократическая ни иррационально-магические парадигмы в претенциозности их обещаний решить все вопросы современного социума не могут дать системного осмысления и, соответственно предложить комплексное решение проблем человечества.

Симо М.Ф. (г. Киев)print@dunacopy.com.ua

ТВОРЧЕСТВО КАК СИСТЕМНАЯ ОПТИМИЗАЦИЯКаждый человек от рождения имеет желание созидать. И тем более инженер ,

ведь это желание лежит в основе всех его трудов. Но с какими особенностями сталкивается начинающий инженер? Во-первых, это более долгий период адаптации , в сравнении с другими профессиями. Это адаптация не только к месту работу, но и к коллективу. Во-вторых, это противоречивое положение нашего героя в профессиональной среде, когда овладеть знаниями и навыками можно лишь проявляя долю не послушания, самостоятельно ознакомившись с предметной областью, но вместе с этим он должен не просто демонстрировать исполнительность , но и быть исполнителем. Основанием для решения конфликта новатора и исполнителя является демократичность познавательного процесса по его собственной сущности.

Техническое творчество начинается с рефлексивного , осознанного, отношения к собственной позиции в коллективе . Поскольку творческому человеку , как человеку рискующему в мире инноваций , изменений и трансформаций, необходима поддержка и поощрение , то молодому специалисту важно прежде всего наработать позитивную программу адаптации , к существующим алгоритмам деятельности ,чтобы его творчески поиски воспринимались коллективом как реализация совместной цели , а не попытка критического дистанционирования. Он должен стремиться прежде всего к объединению благодаря коллективному опыту , для создания более правдоподобного описания анализа человеческой вселенной. Объединение созданное не через социальный статус , а посредством общей цели. В основе ,которого лежит ни что иное , как дружба . Ведь вероятность того , что будет возможность заниматься творчеством повышается при доброжелательной обстановке в коллективе. Техническое творчество – это неотъемлемая часть нашей жизни , его плодами мы пользуемся каждый день, поэтому, оно не только "успешный полет мысли за пределы известного" (П.Хилл), что способствует созданию вещей, которые не были известны ранее, но и процесс постоянного использования и усовершенствования этих вещей вплетенных в отношения пользующихся ими людей, которые также должны совершенствоваться. Сейчас, в момент экономического и социального кризиса, общество не только особо

232 _____________________________ _ __________________________

нуждается в новых идеях для создания конкурентно способной продукции и подготовки хороших специалистов, но и в идеях по поводу эффективного самоменеджмента, гуманистического взаимодействия людей, взаимопереходов конкуренция-солидарность. Работодателями нынешнего рынка ит-индустрии также востребованы стратегически не тривиальные решения , а творческие и креативные подходы. Техническое творчество отличается от других видов творчества также тем, что сочетает в себе, помимо искусства, еще и технику с наукой. Это пожалуй то, что образует нечто большее , чем совокупность деталей. Какими же качествами нужно обладать инженеру, чтобы иметь творческое мышление? Как минимум широкий кругозор, отменную память, любознательность, высокий интеллектуальный показатель, находчивость, энтузиазм, мотивацию, самокритичность и глубокие профессиональные познания, но в это время он должен уметь мыслить ассоциативно и открыто, духовно-ценностно заинтересованно, как гуманитарий. Иными словами, быть многогранным. Чтобы подтвердить это, достаточно вспомнить яркие примеры творческих личностей, таких как Леонардо Да Винчи и Ломоносов. Творчество, как это саморазвитие индивидуума лежит в основе создания социального государства. Именно такие люди смогут максимально эффективного взаимодействовать между собой. Таким образом творчество является методом эффективного взаимодействия между людьми, что в условиях системного экономического и социального кризиса современного мирового сообщества способно придать человеку новые силы для жизни и развития.

Сингаївська А.М. (м. Київ)ТВОРЧІСТЬ – ОСВІТА – ЕКОНОМІКА – РОЗВИТОК?Розвиток суспільства та національної економіки – взаємообумовлені явища.

Рівень і характер соціально-економічного розвитку країни залежить від участі кожного працездатного та й економічна ситуація в країні впливає на всі галузі та інституції. На питання, яким же чином вони взаємодіють, і здійснюються двосторонні впливи економічної системи та багатопараметричного розвитку суспільства, на наш погляд, відповідь є, вочевидь, простою – через освіту і науку, систему освіти, вищу школу, систему вищої економічної освіти та економічну науку, зокрема.

Безсумнівно, економічні професії мають інновативну підоснову. Зміст економічної діяльності фахівця поряд з тим, що мають застосовуватися традиційні та нормовано-регламентовані форми господарювання, потребує активного творчого пошуку, адже часто вимагає й нестандартних підходів до ухвалення професійних рішень. Тим більше, це діяльність, що спрямовує колектив, систему, організацію, регіон на перспективу, на розвиток. То постає питання, наскільки творчо спроможними стають майбутні творці суспільного розвитку ще в стінах університетів, де засобами освіти можуть бути розвинені творчі якості молодої людини.

_____________________________ _ __________________________ 233

Одним із інструментів вивчення дійсного стану об’єкту є соціологічне дослідження. Нами у 2010 р. було проведено опитування студентів, де серед іншого поставлено декілька питань щодо розвитку їхнього творчого потенціалу під час навчання. В анкетуванні було охоплено 1323 студента 4, 5, 6 курсів економічних спеціальностей п’яти кращих за рейтингами (Компас, "Деньги.ua") університетів України: КНЕУ ім. В. Гетьмана, КНТЕУ, КНУ ім. Т. Шевченка, НУ "Києво-Могилянська академія", НТУУ "Київський політехнічний інститут".

За відповідями на запитання "Що є для Вас ключовим у виборі майбутнього місця роботи?" близько 60 % майбутніх фахівців економічного профілю свідчать про прагнення проводити інноваційну діяльність на власній ділянці праці, реалізовувати творчий потенціал та набувати довершеності на професійній ниві.

Проте, два взаємопов’язаних запитання щодо того, чи розвинулися творчі здібності за роки в університеті та чи була можливість обирати з кола запропонованих викладачами різноманітних навчальних завдань (для прикладу, тему реферативної або курсової роботи із запропонованого переліку дисципліни) дали такі результати: лише 12,8 % студентів впевнені, що за час навчання в університеті в них розвинулися творчі здібності та викладачі пропонували їм на вибір різноманітні навчальні завдання (12,7 %). До цієї групи можна додати ще тих студентів, які припускають, що навчання в університеті сприяло розвитку творчості – відповідь "радше так" подали 36,7 %, та тих, хто отримував від викладачів різні варіанти завдань – 37,9 %. Але багато студентів не розвинули творчих навиків в навчанні – 34,2 % (відповідь "радше ні" на перше з двох питань), зокрема з тієї причини, на нашу думку, що для виконання навчальних завдань їм не пропонували на вибір певний спектр – також 34,2 % (відповідь "радше ні" на друге запитання), та категорично заперечили у своїх відповідях можливості творчого зростання відповідно 10,9 % і 11,6 % опитаних студентів. Тісна кореляція відповідей на обидва питання, на нашу думку, підтверджує значимість результатів дослідження.

Ще одне питання анкети розкриває створені в навчальному закладі умови у розвитку творчого потенціалу студентства на шляху до професійно-економічної освіти, воно стосується можливості вибору способів виконання навчальних завдань. Такими, до прикладу, є дидактичні прийоми (обрання табличного чи графічного оформлення конкретної навчальної інформації, вибір комп’ютерної програми [якщо це не завдання профільної дисципліни], усна чи письмова форма відповіді тощо). Для економічного фаху така можливість є свідченням кваліфікованого підходу до виконання професійних завдань, здатності нестандартного вирішення завдань, нешаблонного мислення тощо. Адже для розв’язання більшості як навчальних, так і професійних завдань економічного спрямування можна і бажано вміти застосовувати різні прийоми, методи, інструменти тощо, тим більше обирати способи реалізації планів і програм та нести відповідальність за власний вибір. Отож, на поставлене питання ствердну відповідь дали тільки 8,5 %, "радше так" – тільки 29,3 % на противагу того, що більшість студентів, а це 57,8 % не мали можливості обирати способи виконання завдань.

Отож, вища економічна освіта не на достатньому рівні сприяє розвиткові творчих навиків студента як особистості та майбутнього фахівця. У навчанні студентам широко не пропонуються альтернативні завдання та самостійний вибір

234 _____________________________ _ __________________________

способів їхнього виконання, переважна більшість студентів не сприймає себе суб’єктом навчання. На наш погляд, окреслений Б.В. Новіковим вектор розвитку "Від суспільства трудящих – до суспільства творящих" поки що складно реалізовується у сфері освіти. Варто підкреслити, що цілісність у проявах творчої спрямованості особистості визначається і системою її ціннісних орієнтацій, і тим, якою мірою індивідуальна система цінностей співвіднесена з системою цінностей суспільства.

Синявська Д.С. (м. Київ)Dashka_romashka@bigmir.net

ТЕМА ТВОРЧОСТІ У ФІЛОСОФІЇ М. БЕРДЯЄВАТема творчості у філософії М. Бердяєва є центральною, яку він детально

розглянув у своїй праці "Сутність творчості".У центрі філософської концепції – людина та її здатність до творчості. Людина на протязі свого життя має прагнути до досконалості та великого

ідеалу, втіленням якого, на думку Бердяєва є Боголюдина. Саме через творчість людина наближується до цього ідеалу.

Творчість або творчий акт Бердяєв пояснює як процес, який народжується із внутрішньої "мощі" субстанцій, із їх особистої оригінальності, тобто від людини та її оригінальної природи. Особистість є завжди неповторною та унікальною в своїй діяльності і будь-який її акт є творчим. Для Бердяєва вилучення суб’єкта із творчого акту і процесу пізнання є неможливим, бо тільки людині властиво творити та пізнавати.

Розглядаючи творчість Бердяєв наголошує на тому, що це поняття є невідємним від поняття свободи, тому що вони взаємодоповнюють один одного і допомагають людині творити: "Свобода есть мощь творить…Свобода в положительном своем выражении и утверждении и есть творчество"[1] Щоб творити людина має бути наділена свободою, вона дарує людині незалежність її творчих пошуків.

Бердяєв порівнює людину з Богом, який створив світ "із нічого" і говорить про те, що людина подібна Богові. "Творчество человека подобно творчеству Бога, не равно и не тождественно, но подобно Но в личности человеческой есть оригинальная творческая мощь, подобная Божьей.[1] Тобто Бердяєв мав на увазі те, що через творчість людина осягає Божественний рівень Творця. Творчість – є вимогою Бога і обов’язком людини. Бог чекає від людини творчих актів як відповіді на свій творчий акт створення світу.

Людина не має вважати себе самодостатньою особистістю, особа людини як вважав Бердяєв не є закінченою. І тому завдання особистості на протязі всього життя через творчість реалізовувати.

На думку філософа, буття людини пов’язане із божественною духовністю, з Богом. "Знайомство" людини з Богом відбувається саме через творчість, що і є виявом свободи людини.

За Бердяєвим творчість – це завжди створення нової сили "із нічого", зміна і перерозподіл старої субстанції – не є творчістю: "Творчество не есть переход мощи творящего в иное состояние и тем ослабление прежнего состояния – творчество есть создание новой мощи из небывший, до того не сущей" [Н. Бердяев Смисл творчества М.: Изд-во Г. А. Лемана и С. И. Сахарова, 1916].

_____________________________ _ __________________________ 235

Все що виробляється за ради необхідності людини та у відповідності з чи то моральними чи економічними нормами не можна вважати творчістю. Людина творчої епохи, яка усвідомлює себе творцем завжди буде революційним по відношенню до нормативних та культурних норм, адже творчість – це не послухання закону. Але під цією творчою революційністю Бердяєв не мав на увазі створенням безладу та хаосу у суспільстві.

Творчість, на думку Бердяєва стоїть на першому місці на відміну від інших видів діяльності, адже завжди призводить до оригінальних та надзвичайних результатів. Еталоном творчої діяльності за Бердяєвим є творчість художника.

Важливою є думка Бердяєва про те, що створення світу Богом не закінчено в сім днів, це є обмеженою біблейською думкою. Існує ще так званий "восьмий день" – світовий процес, який розвивається і буде надалі розвиватися завдяки людини і її творчому духу.

Отож, на думку Бердяєва творчість є покликанням та обов’язком людини, завдяки якій людина самореалізується та розвивається.

Ситкарёв Г.Т. (г. Киев)sitkarev@list.ru

ДИАЛЕКТИКА ПОЭТАПНОГО РАЗВИТИЯ ПОЗНАНИЯДиалектическое познание человеком любых объектов состоит из, во-первых,

уровней познания: 1) познание отдельных частей или свойств объекта, 2) познание объекта в целом, 3) познание общего для объектов. Во-вторых, циклов уточнения познания: первый цикл – это разрозненное познание частей объекта, объекта в целом и общего для объектов, второй цикл – это упорядоченное как направленное познание: от изучения свойств частей к новому познанию целого, а от него к новому познанию общего, третий цикл – это переход от нового познания общего к соответствующему уточнению познания частей, затем – целого и от него – опять общего. Третий цикл может в дальнейшем и при необходимости повторяться. В-третьих, применения диалектических методов познания для развития и уточнения знаний, а суть этих методов – при исследовании любого объекта опираться на основные аксиомы и девять основных законов диалектики, разработанные автором (http://sitkarev.ltd.ua). Три закона диалектики Гегеля автор переработал как три основных закона внешнего развития материи и добавил три основных закона внутреннего развития материи и три основных закона существования материи.

Многие из исследователей такой путь познания не выполняли. Так, марксистская философия считает основным вопросом философии вопрос об отношении мышления к бытию, духа к природе, т.е. что является первичным, изначальным: природа, материя или дух, разум, идея или, соответственно, бытие или сознание? Однако марксисты при этом не замечают, что перемешивают в этом вопросе философии два: основной космический вопрос и основной земной вопрос философии. Под вопросом, что первично для жизни Космоса, можно понимать две его трактовки: во-первых, для обывателей вопрос, что было в самом начале, в первый момент зарождения вселенной – материя или разум (для верующих – земля или бог); во-вторых, для учёных вопрос, что оказывает преимущественное влияние на развитие в Космосе – материя или разум. Ибо надо учитывать два свойства Космоса, коренным образом отличающего его от планеты Земля: это вечность и бесконечность.

236 _____________________________ _ __________________________

И тогда первая трактовка вопроса получает убедительный ответ: не было начала и не было первого момента зарождения вселенной, так как Космос существует вечно. А поэтому вечно существует как материя, так и разумная её форма, которая является её высшей формой проявления. Вторая трактовка вопроса менее очевидна для ответа. Марксистские учёные считают, что существование в Космосе разумных творений убедительно не доказано, а раз не доказано, то значит их нет. Ибо, если им признать, что есть внеземные цивилизации, то многие положения науки надо излагать иначе, что привело их к отрицанию новых наук (психоанализ, генетика, уфология и панспермия) как буржуазных и к теоретическому застою. Непризнающие существования внеземных цивилизаций являются по сути сторонниками религиозных мракобесов, которые сожгли итальянского мыслителя Джордано Бруно (1548-1600). Подвиг Джордано Бруно – великий пример для настоящих учёных!

Исходя из основных аксиом и законов диалектики, более правильно ставить как основной космический вопрос философии не вопрос, что является первичным, изначальным – материя или разум, а вопрос: что является более глобальным и решающим для развития в Космосе – законы развития материи или законы развития разумов? Поскольку разум является одной из форм существования материи, то более глобальными являются законы развития материи, т.е. законы диалектики. Этот ответ не тождественен (не повторяет) ответ марксистов на основной вопрос их философии.

Вопрос марксистов "что первично – материя или разум?" в земной постановке для людей означает, что первично – бытие или сознание? До сих пор многие ученые из идеалистов и из материалистов не осознают, что космический смысл вопроса отличается от земного смысла, да и самой такой постановки этих вопросов как разных ещё не было. При локальном же подходе земной вопрос становится правомочным, но в локальной постановке.

Марксисты считают, что сознание есть отражение бытия и поэтому полагают, что первично бытие, а вторично сознание. Но правильнее считать, что сознание людей есть не только отражение бытия, но и реакция на бытие. Поэтому автором даётся следующая формулировка основного земного вопроса философии: не что есть первичным, а что предопределяет развитие людей: их бытие или их сознание? Ответ на этот вопрос: общественное бытие предопределяет развитие общественного сознания у большинства людей, а сознание отдельных людей предопределяет развитие отдельных частей бытия и сознания других людей в обществе. Наличие такой внутренней противоположности является главной причиной появления разнообразия и новизны (технической, экономической и духовной) в развитии общества. "Предопределяет развитие" ещё не означает "определяет как закон", а есть выбор людьми нового (удачного или неудачного) варианта своего развития или нового решения по конкретной проблеме, так как развитие общества в целом и сознания людей в частности определяется законами диалектики.

Материя, пространство и время есть абсолютные, главные, вечные и независимые друг от друга проявления объективной реальности. При этом только формы материи обладают свойствами (физическими, химическими, механическими и др.). Пространство и время – это нематериальные сущности (!), независимые друг от друга и от материи. Поэтому попытки отдельных учёных

_____________________________ _ __________________________ 237

квантовать пространство и время являются диалектически неверными.Творцом всего идеалисты принимают абсолютный дух или абсолютную идею

(как у Гегеля), или бога (как у теологов), или универсум Абсурда (у учёних от бессилия объяснить мир). В этом плане обосновано можно говорить, что физически творца нет, а формально творцом всего является вечность! Точнее – предыдущая вечность, что оставляет возможность и для дальнейшего развития. Согласно теории мироздания автора (о возникновении звёзд, планет и их спутников) развитие жизни на Земле повторяет в основном развитие подобных по условиям планет на других созвездиях.

Сімперович Н.В. (м. Київ)natasimper@mail.ru

ПРОБЛЕМА ТВОРЧОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЗНЕОСОБЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

Здатність до творчості є великим даром природи; акт творчості, в душі,яка творить, є великим таїнством; хвилина творчості є

хвилиною великого священнодійства (В. Г. Белінський)

Творчість – це процес звільнення людської свідомості, реалізації власного потенціалу, акт цілераціонального здійснення задумок і прагнень, сформованих під впливом суспільних настроїв і власного досвіду. Це звернення до інших, прагнення донести їм свої думки і переживання, щоб вони змогли осмислити ті інтенції, які прагнув передати творець. Проте творчість – це не лише створення нових шедеврів мистецтва, але й будь-яка діяльність людини, що передбачає залучення усіх її найкращих якостей.

Чуттєво-емоційне вираження переживань і прагнень творчої особистості є релевантним епосі, у якій вона живе, середовищу і оточенню, які безпосередньо здійснюють вплив на неї. Лише засвоївши надбання попередніх поколінь, паралельно здійснюючи при цьому практичну діяльність, людина здатна розвивати у собі специфічні функції, тобто стає повноцінною суспільною одиницею, носієм людського досвіду.

Проте наразі спостерігається тенденція до пригнічення людської волі і вираження її творчих потенцій: діяти не "як усі", виділятися неординарністю та автономністю вважається неприйнятним і гостро засуджується. Реалії нашого життя показують, що своєрідна деградація індивідів, прояви якої полягають у пасивності, безвідмовності, відсутності критицизму стосовно неоднозначних думок, які протирічать природі і світосприйняттю людини, стають звичним явищем. Тим не менше, прагнення передати через власну діяльність усю повноту пережитих колізій і специфічних суперечностей є характерним для кожної особистості без виключення. Однак в силу певних обставин і особливостей соціального середовища більшість індивідів втрачають цю здатність, а їхні здібності залишаються у латентному вигляді, не розвиваються далі, а особистість нівелюється як така. Причому проблема творчості супроводжує особистість протягом усього життя, починаючи із такого соціального інституту як школа.

На думку Е.В. Ільєнкова, школа не виконує свого першочергового завдання – навчити дитину мислити. Більше того, дитина, здобуваючи освіту, не вчиться самостійно вирішувати питання, а отримує уже готові рішення, які давно перейшли у ранг загальноприйнятих, визнаних методів, розроблених цілою

238 _____________________________ _ __________________________

плеядою науковців. Дитячий запал, прагнення творити, неординарні підходи до, здавалося б, звичайних ситуацій і проблем, не отримує підтримки з боку педагогів. І це нерозуміння супроводжує людину все життя, якщо вона не примирюється з дійсним станом речей і прагне розірвати цей замкнений круг. Потрапляючи у вже сформований колектив, людина підпадає під вплив пануючих там звичаїв, усталених традицій, підлаштовується під стиль життя і мислення його членів. Якщо ж у ході своєї професійної діяльності особистість весь час зіштовхуватиметься із проблемою несприйняття її творчого підходу до виконання певного завдання, що не відповідатиме канонам і догмам, то вона не отримуватиме задоволення, поступово відчужуватиметься від своєї праці, вноситиме автоматизм і бездумність у свою роботу.

На жаль, мало кому вдається, переборюючи систему і гніт, використати свій потенціал повністю і застосувати його для розвитку своїх творчих здібностей. Однак лише за допомогою творчості людина може "освітити" своє життя, але за умови, що об’єднає задля цього усі свої найкращі риси, а особливо розум і талант. Постійне пригнічення і недостойне оцінювання творчих поривів з боку середовища загрожує людині не лише духовним зубожінням, але й справжньою катастрофою для людського індивіда як такого – втратою індивідуальності.

Скибчук А.А. (м. Київ)a_skyb@ukr.net

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПОТЕНЦІАЛУ ЛЮДИНИ ТВОРЧИМИ МЕТОДАМИ СОЦІАЛЬНОЇ АНІМАЦІЇ

Розвиток і актуалізація потенціалу людини має бути орієнтиром для будь-якої країни, що прагне власного добробуту та високого міжнародного положення. У цьому випадку держава створює умови для розвитку здатності окремих осіб та груп брати активну участь та управляти соціальною і політичною реальністю, у якій вони живуть.

Проте, під впливом різноманітних обставин та факторів, кожна людина може потрапити у ситуацію ризику, коли порушується гармонійність стосунків між нею та її оточуючим середовищем, суспільством. Чи життя пред’являє до молодої людини вимоги, вищі за її можливості, чи, навпаки, соціальне середовище не має можливості забезпечити задоволення її амбіцій і потреб – будь-який конфлікт, в тому числі внутрішньо особистісний, може спричинити ситуації ризику, які повторюючись, змінюють становище людини у суспільстві та її соціальне самопочуття. У такому випадку, ми можемо бачити порушення соціалізації молоді, а без успішної соціалізації не можна говорити про успішне засвоєння соціального досвіду і системи соціальних зв’язків, пізнання соціальної дійсності, тощо. А отже, людина ніби "випадає" із когорти людей, що чинять вплив на діяльність і розвиток власної держави.

Змінити таке становище молодої людини, вивести її із ситуації соціальної ізоляції покликана соціальна анімація, що могла б стати однією з провідних технологій соціальної роботи.

Соціальна анімація – це різновид педагогічної діяльності, який має на меті соціокультурне формування особистості шляхом залучення її до цінностей та соціальних норм суспільства через різні види творчої діяльності.

_____________________________ _ __________________________ 239

Творчість має характер активної пізнавальної діяльності як зовнішнього, так і внутрішнього світу людини, вона виступає ефективним засобом виховання. Творчість є основою таких групових методів анімаційної роботи як гра, ілюстрування та театралізація. За допомогою гри – у будь-якому віці – не тільки пізнається світ і активізується допитливість, а й отримують свій розвиток здібності, що були закладені в людині, але досі не проявлялися. Під час гри охоплюються усі члени групи, встановлюються емоційні контакти і виробляються правила взаємин з людьми. Унікальний простір гри, який створюється творчими інтенціями молодих людей, дозволяє розпочати процес цілеспрямованого навчанн і виховання, розвиває вміння і навички, долає дефіцит спілкування і корегує поведінкові патерни людини.

Ілюстрування дає можливість підвищення дієвості профілактичних заходів, оскільки поєднання різних емоційно-виражальних засобів урізноманітнює канали, по яким людина сприймає інформацію.

І останній – але не за значенням – метод. Театралізація – це складний творчий процес, що поєднує пластику, звуки, кольори у просторі та часі і розкриває глибинні соціально-психологічні особливості і потреби особистості. Саме у ситуації театру молода людина може виразити свої творчі інтенції через образи, створюючи таку ситуацію видовищної взаємодії, якої потребує її душа. Таким чином, через театральний образ людина переносить свої внутрішні переживання у об’єктивний світ, звільняючись від безвиході. Соціально-анімаційна група у цей момент є уособленням її зовнішнього середовища.

Отже, соціальна анімація використовує засоби творчості у процесі групової роботи задля найбільш глибокого самопізнання і самовираження людини, що допомагає їй набути необхідних для соціальної діяльності навичок і патернів, а також актуалізації власного потенціалу.

Сластенко Е.Ф., Сластенко Е.П. (г. Киев)НАУЧНОЕ ТВОРЧЕСТВО И ИНТУИЦИЯ

Повышенное внимание к феномену творчества все более возрастает в условиях информационного общества в связи с ростом промышленности, техники, науки, образования, искусства. Творчество выступает вершиной научного познания. С точки зрения Н.А. Бердяева, человек призван к творчеству, творчество есть его нравственный долг, назначение человека на земле, его задача и миссия. Существует разные определения творчества, но большинство исследователей отмечают, что для творчества присуща принципиальная новизна и ценностный характер. Творчество – сознательная, целеполагающая, активная духовно-практическая деятельность человека, направленная на познание и преобразование действительности, создающая качественно новые оригинальные, никогда ранее не существовавшие предметы, произведение и т.д. в целях совершенствования материальной и духовной жизни общества. В научной деятельности творческий процесс включает в себя изучение фактов, их обобщение, выдвижение новых идей о закономерных зависимостях между явлениями, проверку гипотез, внедрение полученных результатов. Научное творчество начинается с формированием проблемы, выбора предмета исследования его целей и задач. В научном

240 _____________________________ _ __________________________

творчестве ученые выделяют следующие этапы: сбор информации и выбор методологии исследования; поиск путей разрешения научной проблемы; нахождение новой научной идеи; научное открытие; обоснованность и его проверка; оформление полученных данных в логически стройную систему; внедрение в жизнь научного открытия.

Исследуя проблему сознания и творчества человека, профессор Б.В. Новиков определяет творчество как активное взаимодействие субъекта с объектом, в процессе которого субъект целенаправленно изменяет окружающий мир, создает новое социально значимое в соответствии с требованием объективных закономерностей. Существенным для стимулирования творческой мысли является наличие противоречия либо в содержании поисковой задачи, либо между задачей и существующими методами решения. Как отмечал К.Бернал, не следует бояться противоречий: каждое противоречие таит в себе зачаток открытия.

Творчество характеризуется высшей концентрацией духовных сил и требует от человека богатого воображения, интеллекта, фантазии, умение видеть новое, раннее неизвестное. Научное творчество неразрывно связанно с интуицией, которую А. Эйнштейн назвал подлинной ценностью в научном познании. Творческий процесс включает в себя как целенаправленную сознательную деятельность, так и такую которая сознанием непосредственно не контролируется. Между сознательным и подсознательным в творческом процессе присутствует диалектическая взаимосвязь и взаимозависимость. Наука, рациональная в своих основах и по своим методам, может получить наивысший эффект благодаря внезапным "скачкам" ума, когда постигается истина путем как бы непосредственного её усмотрения без обоснования с помощью логического доказательства. Интуитивное решение поставленной задачи в виде внезапной догадки, "озарения" обусловлено предшествующей длительной и целенаправленной, осознаваемой и неосознаваемой, напряженной мыслительной деятельностью человека, имеющего глубокие профессиональные знания. Творчество всегда выступает как единство рационального и иррационального. Для решения научных проблем недостаточно индуктивного или дедуктивного развитого мышления. Важное значение в этом процессе принадлежит интуиции, которая дает познанию новый импульс и направление движения. Академик И.Т. Фролов к общим условиям формирования и проявления интуиции относит следующие: глубокое знание проблемы; фундаментальная профессиональная подготовка исследователя; поисковая ситуация, состояние проблемности; напряженные усилия по решению задачи; наличие "подсказки".

Интуицию нельзя считать каким-то принципиальным отклонением от обычных путей постижения истины, она является закономерной формой их проявления, опосредованной логическим мышлением и общественно-исторической практикой. Нисколько не умаляя роли интуиции в научном творчестве, ученые ориентируются прежде всего на рациональные способы исследования. Результаты интуитивного познания со временем логически доказываются и проверяются практикой.

Смольц С.П. (м. Київ)smolts@ukr.net

_____________________________ _ __________________________ 241

АНТИТВОРЧІСТЬ І НЕОСВІЧЕНІСТЬ ЯК ІМАНЕНТНІ РИСИ КОНФЛІКТОГЕННОГО СУСПІЛЬСТВА

Творчість – це та діяльність, яка принципово вирізняє людину з-поміж інших живих істот. Тільки людина здатна творити, тим самим наповнюючи свій внутрішній та навколишній світ гармонією, гуманістичними смислами та інтенціями. Таким чином, творчість постає одним із спрямовуючих векторів якісного перетворення дійсності.

Через творчість дійсну, а не масову, клоновану, маркетингово-рекламну, людина та суспільство загалом здійснює гуманістичний поступ цивілізації. Адже творчість в кожній сфері діяльності людини дозволяє народитись новому, прекрасному, прогресивному, дає змогу людині реалізувати свій потенціал. Відтак – нейтралізувати агресивні, антагоністичні настрої та тенденції, які спричинюють кризові, деструктивні процеси, породжують війни та руйнування і у матеріальному просторі, і у морально-етичних, культурно-освітніх базисах суспільства.

Та дійсна творчість вимагає "просвітлених творців", адже за протилежних умов, це буде антитворчість – усвідомлено чи неусвідомлено ворожа людській природі, спрямована діяльність на руйнування всього гуманістичного. Тому освіта є важливою передумовою актуалізації творчого потенціалу суспільства загалом і кожної людини зокрема. Без залучення особистості до історичного досвіду людства, яке в найбільшій мірі здійснюється інститутом освіти, вона стає відкритою до деструктивних впливів і нездатною до будь-яких творчих дій, а суспільство уподібнюється первісному стаду, людська цивілізація стає нежиттєздатною, приреченою. Таким чином, суспільство замикається на суперечностях і протистояннях, повністю зосереджуючись на їх розв’язанні будь-якими способами, тим самим переходячи в стан конфліктогенного суспільства, з постійно збільшуючою кількістю розбіжностей уявних чи дійсних. Оскільки у вищезазначених умовах проявляються примітивні інстинкти людини, що призводять до нагнітання конфліктних, протиборчих процесів, які в свою чергу переходять у відкриті форми – військових протистоянь, спрямованих на знищення одних суспільств іншими фізично або ж, що не менш страшно, – виродження і підкорення одних іншими. Маються на увазі, руйнівні впливи на основоположні засади різних культур, одних суспільств на інші, одних груп на інші. Подібними впливами сучасне глобальне суспільство переповнене. Протистояння в гуманітарній сфері, які ще відомі під назвою інформаційно-психологічних війн, панують зараз в комунікативному просторі. Прислуговуючись конфліктуючим сторонам і проявляючи себе в якості надзвичайно зручного, ефективного і руйнівного інструменту вирішення геополітичних питань. Здійснюючи місію руйнівника соціально-культурних, моральних, освітніх, гуманітарних основ спільнот.

Проте творчість, і освіта, культура, історична пам’ять, як її необхідні передумови є тими основами, що спроможні не тільки вберегти від розвитку деструктивних впливів, а й здатні повести людство до "зірок небачених висот". Творчість в її перетворювальній діяльності покликана постати тим провідником, каталізатором до зміни (перетворення) дійсності і переходу до гуманістичного суспільства. Коли особистість досягне такого рівня творчого розвитку, докорінної зміни світоглядного бачення особистого місця в історії людства, а соціум

242 _____________________________ _ __________________________

усвідомить власне, і в кожному та у всіх творчість буде джерелом та метою діяльності, –способом життєдіяльності, – будь-які конфлікти, зіткнення, протиріччя, війни стануть непотрібними і неможливими.

Соловйова А.О. (м.Київ)mym-b@yandex.ru

"КОМП’ЮТЕРНА РЕАЛЬНІСТЬ" ЯК ПРОДУКТ ТА УМОВА ЛЮДСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

Сьогодні, в "епоху "пост", питання про природу віртуальності постає з особливою гостротою. Проблема "пост" – постіндустріальності, постмодернізму, постгуманізму, постінформації або ж навіть постлюдства – зачіпає низку взаємопов’язаних питань: що таке людина, її свідомість та її розум, що являє собою вона як суб’єкт діяльності, як змінює людська діяльність свою природу в еру високих технологій, як трансформується особистість в електронну епоху, де пролягає межа творчих людських можливостей, у чому перевага людського інтелекту над штучним, а найголовніше – як людина, творець комп’ютерної реальності, потрапляє в залежність від власного творіння. Останнє питання з необхідністю передбачає аналіз такого явища, як відчуження, зокрема – нової форми відчуження.

Сьогодення свідчить, що "технічний прогрес" – надто конкретне явище, аби віддати його на відкуп наукової фантастики, а чи то розглядати його як предмет абстрактного філософування, умоглядного, відстороненого аналізу деяких його "негативних" та "позитивних" наслідків. Технічний прогрес вимагає комплексного дослідження пов’язаних з ним проблем: проблеми ці конкретні і стосуються як особистості, так і суспільства в цілому. Кожне нове відкриття знаменує собою новий поворот в історії цивілізації, а це, в свою чергу, "ще один новий щабель у розумінні людиною своєї власної природи, сутності суспільних взаємин. Безперечно, інформаційна цивілізація, до якої ми зараз прямуємо, дала поштовх цілій низці наукових і художніх досліджень феноменів, що вони були нею породжені" [Панок В.Г. Матеріалізація віртуального чи віртуалізація матеріального? // Як ми стали постлюдством: віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці. – К., 2002. – С. 10]. Феномен віртуальності є (і у цьому ми погоджуємося з іншими дослідниками) однією з центральних проблем сьогодення, суперечливість його полягає, зокрема, у тому, що він породжує низку цілком реальних нагальних проблем.

Комп’ютер, комп’ютерні технології і, зрештою, комп’ютерна реальність – продукт людського розуму. Але як сталося так, що людина вкотре потрапила в залежність від власного творіння (проте вперше, мабуть, потрапила у залежність повністю – і тілесно, і свідомісно, і психічно, і духовно)? Як комп’ютерна реальність почала диктувати власні правила своєму творцеві, поставила його у повну залежність від його власного творіння? Чи може творчість (як специфічно людський процес) перестати бути "способом здійснення гуманізму" [Новиков Б.В. О гуманизме и антигуманизме. – К., 2001. – С. 68], втратити ознаки гуманізму і набути принципово нових ознак, нової (можливо, понад гуманної чи то антигуманної) природи?

Відповідати на ці питання, не зачіпаючи проблему відчуження, неможливо.

_____________________________ _ __________________________ 243

"Відчуження – це поняття, що характеризує, по-перше, процес і результати перетворення продуктів людської діяльності (як практичної, так і теоретичної), а також – властивостей та спроможностей людини – на дещо незалежне від людей та пануюче над ними; по-друге – перетворення певних явищ та відносин у дещо інше, ніж те, чим вони є самі по собі, спотворення у свідомості людей їх реальних життєвих відносин" [Философский словарь. – М.: Политиздат, 1980. – С. 270]. Деякі західні дослідники розуміють відчуження як фатально-неминуче явище, породжене технічним та науковим прогресом, позаісторичними формами людської діяльності, і в контексті поневолення людини створеною нею ж комп’ютерної реальності подібна точка зору має право на існування. Щодо першого визначення відчуження, то, стосовно ознак, що виявляються у площині взаємодії "комп’ютерна реальність – людина" воно є цілком закономірним: ми спостерігаємо як перетворення продуктів діяльності людини, її властивостей та спроможностей – на могутню зовнішню силу, яка диктує людині нові правила її існування, поневолює її, так і глибоку внутрішню зміну самих явищ – і власне творчості, і продукту цієї творчості (комп’ютерної реальності, віртуального простору), так і глибокі внутрішні зміни у структурі індивідуальної та суспільної свідомості, які тягнуть за собою фундаментальну трансформацію, спотворення системи соціальних ("реальних життєвих") відносин.

Тут треба звернутися, на нашу думку, до такої спорідненої проблеми, як проблема перетворених форм. Справді, пояснюючи феномен відчуження продукту людської діяльності, трансформацію його у потужний фактор, детермінуючий подальшу людську діяльність, свідомість та систему суспільних відносин, ми маємо дослідити, чи не сталося змін у структурі самого творчого процесу, які призвели до повної його трансформації, до зміни його сутності? Чи не стала сучасна творчість, продукти якої мають над людиною безмежну владу, принципово іншим явищем, порівняно з творчістю, результатом якої є дійсний гуманізм? Чи можемо ми констатувати, вслід за Н. Кетрин Хейлз, яка досліджує феномени віртуальних тіл в кібернетиці, літературі та інформатиці, що "ми стали постлюдством" [Н. Кетрін Хейлз. Як ми стали постлюдством: віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці. – К., 2002. – 430 с.], і називати сучасну добу добою "постгуманізму"? І чи вправі ми, не дивлячись на низку негативних наслідків "віртуального поневолення" людини, визначати "електронну епоху" як, одночасно, еру безмежної свободи як для самої людини, так і для її творчості?

На мою думку, всі ці питання, хоча й потребують детального аналізу, передбачають позитивну відповідь. Так, сучасна людина багато в чому підкорена вимогам віртуального простору, проте люди, які належать минулій епосі та не включені в процес віртуалізації, – потерпають від недостатнього оволодіння продуктами прогресу. Дійсно, наша епоха – дегуманізована. Проте створення єдиного інформаційного простору продукує рівні можливості для всіх людей, незалежно від їхнього походження, місця проживання та інших факторів. Безумовно, комп’ютерна реальність є ще одним виміром нашої "багатошарової" сучасності. Проте саме цей вимір є спільним для всіх середовищем існування, дозволяє систематизувати та інформатизувати чимало процесів, які раніше (невіртуалізовані) займали набагато більше часу та сил. Так, відчужена віртуальність має над людиною владу. Проте саме людина, як її творець, спроможна до продуктивного симбіозу з нею.

244 _____________________________ _ __________________________

Солодка О.С. (м. Київ)solodkaosweety@mail.ru

ХОБІ ЯК ОДИН ІЗ СТИМУЛЮЮЧИХ ФАКТОРІВ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ

Творчість є однією з важливих сторін людського життя. Саме акт творіння вказує нам на свідомість, розуміння, осмислення діяльності. Все існування людства нерозривно пов`язане з творчістю – фактично, людина створює культурний світ навколо себе і для себе. Творчість проявляється практично у всіх сферах діяльльності, творчість не має рамок.

Людина здатна черпати інформацію для своєї діяльності з природи, зі своєї уяви, з різноманітних сфер свого буття. Гарним стимулом для наукової творчості може стати ручна робота – вишивка, плетіння тощо. Саме із руху, діяльності ми отримуємо інформацію з оточуючого світу, осмислюємо і перевтілюємо її, а потім знову виражаємо через діяльність.

Хобі в кожного різне, але воно є саме такою частинкою нашого буття, що стимулює до творчості.

Людина, що хоче створити щось нове, занадто концентрується на об`єкті свого творення. Через це втрачається концентрація уваги, порушується критичне сприйняття, вичерпуються варіанти рішень. В таких випадках психологи рекомендують тимчасову зміну діяльності. У випадку з науковою творчість, коли використовується в основному розумова праця, краще перейти до механічної. Не важливо, чи це буде бігова доріжка, чи шиття – відкриються нові ідеї та нові можливості. Це б можна було б назвати другим диханням, але це швидше другий потенціал.

Праця робить із людини людину. Вона ж дає кожному відчуття щастя. Проте праця без творчості – існування без змісту. Тому людина і намагається творити – і в житті, і науці. "Ми працю любимо, що в творчість перейшла" – писав М. Рильський. Творчість є багатогранною, і якщо людина здатна творити – вона творитиме будь-де. Вишивка, малювання, танці – не важливо яким буде захоплення, але якщо воно приноситиме задоволення, розвиватиме людину – воно ж і слугуватиме стимулом до науки. Вже відомі випадки, коли саме хобі стимулювало людину до написання наукових робіт чи відкриттів, коли в одну мить в`язальні петлі ставали математичними формулами, а намальовані картини при більш докладному розгляді набували більшого смислу по характеру своєї будови.

Потрібно пам`ятати, що наукова творчіть – це лише одна із граней творчості, яка охоплює все життя людини. Вона є корисним елементом креативної діяльності. Проте далеко не всі одразу можуть проявити свої творчі здібності в науці. Для цього і існують хобі, що допомагають відкрити свій потенціал, виразити себе через предметну чи іншу діяльність. Розкриття своїх можливостей через рукоділля, спорт, художню творчість сприяють покращенню уваги до деталей, розвитку мислення, координаціі рухів, відкриття нових тем для наукової діяльності. Корисна діяльність завжди йде поруч із діяльністю "для душі", так же і наукова творчість може йти поряд з хобі.

Звичайно, хобі є далеко не єдиним стимулом наукової творчості, але саме така діяльність, де вже присутні початки креативності, може послугувати поштовхом до наукової творчості. Крім того, механічна діяльність може

_____________________________ _ __________________________ 245

допомогти відволіктися від розумової, відкрити для думок обидві півкулі мозку і навести на нові ідеї, рішення, можливості. Звернемося до М. Рильського, котрий казав, що людині потрібно і красиве, і корисне для щастя. Так і в житті кожної людини може бути творчість в рамках свого хобі, яка спонукатиме до творчості наукової, практичної.

Столяр А.Ю. (м. Київ)РОЛЬ УЯВИ У СТУДЕНТСЬКІЙ НАУКОВІЙ ТВОРЧОСТІ

К. Маркс казав: "Павук здійснює операції ткача, а бджола перебудовою своїх воскових сот осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли відрізняється тим, що, перш ніж будувати соту із воску, він уже збудував її у своїй голові. У процесі праці виходить результат, який вже на початку цього процесу був в уявленні людини"

Наукова творчість займає одне з провідних місць в освіті сучасних студентів багатьох ВНЗ Ураїни. Студентам надається можливість займатися науковою діяльністю в будь-якій сфері, щоб розкрити свій потенціал, та отримати багатий досвід, спілкуючись з людьми, які вже не один рік займаються певною проблемою. Синтез думок двох поколінь є досить продуктивним, оскільки нові ідеї, часто доволі абсурдні, опираючись на набутий за роки досвід породжують щось неординарне, але таке, якого всі давно чекали та чомусь довго не могли створити. Творчість – це не лише науково-дослiдна робота, розробка технiчних винаходiв або розв᾿язання поставленного завдання нестандартним способом, це також креативний підхід до людей з якими працюєш. Основною стадією творчості є відкриття нової, головної ідеї, що визначає, як може бути вирішена проблема, що дала початок творчого процесу. На цій стадії велику роль відіграє уява. Як писав С. Л. Рубінштейн: "Уява пов'язана з нашою здатністю та необхідністю творити нове". "Уява – це відхід від минулого досвіду, перетворення його. Уява – це перетворення даного, здійснюване в образній формі". [Рубинштейн С.Л. Воображение. Основы общей психологии. – М., 1940] Є.І Ігнатьєв же з цього приводу писав наступне :"Основна ознака процесу уяви, в тій чи іншій конкретній практичній діяльності полягає в перетворенні і переробці даних сприйняття та іншого матеріалу минулого досвіду, в результаті чого виходять нові думки чи ідеї" [Игнатьев Е.И. О некоторых особенностях изучения представлений и воображения. – М., 1956].

Отже, істотною ознакою уяви являється здатність суб'єкта створювати нові образи. Але цього мало, щоб провести розмежування між уявою і мисленням. Мислення людини, логічна діяльність, – специфічна форма створення пізнавальних образів через логічний висновок, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, аналізу, синтезу не може бути просто ототожнена з уявою. Винайдення певних нових знань і понять у сфері логічного мислення може проходити і без участі уяви. Велика кількість дослідників цієї галузі відзначають, що уява це процес створення нових образів, який протікає в наглядному плані. Дана тенденція показує, що уява – одна з форм чуттєвого відображення. Інша тенденція показує, що уява створює не тільки нові чуттєві образи, а й продукує нові думки.

Уява студента необтяжена догматичними образами, тому вони можуть

246 _____________________________ _ __________________________

креативно вирішувати поставлені завдання, вони не бояться уявляти щось химерне, що важко втілити у життя. Саме завдяки цьому найчастіше і віднаходяться революційні рішення. Студент – це людина яка цікавиться, але знає не так багато як науковець, що є його керівником. Не знаючи точно до яких результатів приведе та чи інша дія студент не боїться експерементувати, адже маючи в своїй уяві чіткий образ, або ж навіть стратегію розвитку свого наукового дослідження, він вірить у успіх. В таких ситуаціях вирішуюче слово за науковим керівником, саме його завдання направити дії юного науковця у правильне русло, таким способом, щоб зберегти чистоту його уяви і застерегти від помилок. Таким чином і відбувається синтез досвіду та якісно нового погляду на проблему, в результаті якого часто з’являються вражаючі відкриття, виникають нові теорії, створюються нові винаходи. Таким чином уява стає однією з рушійних сил наукової творчості, і дає змогу творити щось нове, сміливе та креативне.

Столяренко Д.А. (г. Киев)zphaeton@gmail.com

СОВРЕМЕННОЕ МУЗЫКАЛЬНОЕ БЕЗВРЕМЕНЬЕ И РАЗЛОЖЕНИЕ МУЗЫКАЛЬНОЙ ФОРМЫ

Современная музыка – явление неоднозначное. С одной стороны, происходит колоссальное развитие выразительных средств, которые имеют несравнимое с предыдущими эпохами распространение. Это касается и электронных, и цифровых виртуальных музыкальных инструментов, и средств записи и обработки звука. С другой стороны, все чаще можно встретиться с точкой зрения, что музыка коммерциализирована и мертва.

Общественные условия, которые являются основанием для творчества вообще, к развитию не располагают, и располагать не могут. Проблема враждебности капиталистического способа производства творчеству подробно рассмотрена многими авторами, например, большой пласт работы проделан М.Ф. Овчинниковым в книге "Искусство и капитализм". Как следствие общественных процессов, музыка на сегодняшний день, можно сказать, потеряла свое остросоциальное наполнение. Она остается важнейшим средством социализации молодежи и оставаясь средством идентификации по линии "свой-чужой", но коммерческое выхолащивание ставит непреодолимые препятствия перед исполнителями, которых принято называть "рупором поколения".

Однако одной из относительно новых и чрезвычайно интересных тенденций является разложение музыкальной формы (говоря о "форме", я веду речь и о схеме, конструкции музыкального произведения, каковой является, скажем, соната, и о внешнем проявлении, в котором выражается музыка – т. е. и о технических и выразительных средствах, и о характерных для различных жанров мелодических, ритмических и структурных ходах).

Речь идет о том, что постепенно все жанры стремятся в своем развитии к таким квази-музыкальным жанрам как ambient и noise Примером может послужить dark ambient. Как жанр он вобрал в себя бесчисленные мелкие поджанры электроники, имеющие соответствующее звучание. Также в сторону dark ambient тяготеют частично и industrial, и idm, и такие направления в джазе как doom и noir jazz и т. д. Аналогично отчасти тяготеют к эмбиенту и некоторые исполнители

_____________________________ _ __________________________ 247

пост-рока.Отдельным интересным вопросом является влияние на развитие музыкальной

формы такой музыки, как progressive rock и progressive metal. C одной стороны, прогрессив сыграл большую роль именно в развитии музыкальной формы. Эксперименты музыкантов позволили найти в музыке что-то действительно новое, а выпуск концептуальных целостных альбомов, несущих под собой, прежде всего, положенную в основу идею, дал им сто очков вперед по сравнению с основной музыкальной массой. Однако дальнейшее развитие жанра, переход к таким направлениям как math metal, mathcore, djent и т. п. (жанры, характеризующиеся чрезвычайно сложными ритмическими экспериментами, использованием неравнодольных размеров, акцентом на технику исполнения вместе с практически полным отсутствием мелодии) постепенно логично приводит музыкантов к полному отсутствию формы как таковой. То есть, фактически, к нойзу. То же самое можно с долей уверенности сказать и про развитие некоторых жанров электроники, и про некоторые другие направления метала (например, black metal), и, отчасти, про такое направление джаза как free jazz, точнее, про "авангардно-экспериментальную" его часть.

Таким образом, в современной музыке можно констатировать отсутствие действительного развития. На современном этапе мы имеем дело либо с чистой коммерцией, либо с пережевыванием старых и проверенных идей (в том числе, как парадоксально бы это ни звучало, и самой идеи "авангарда" и "экспериментальности"). Единственный путь – революционно-практическое преобразование общественной действительности, что даст возможность человеку свободно развиваться, и по-настоящему творить, не будучи затиснутым в тиски капиталистического общества.

Сторижко А.И. (г. Киев)Alexander.stor@meta.ua

ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК ПРИРОДОТВОРЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ

Целью экологического образования является установление когнитивных оснований рационального природопользования как системы практической деятельности. Образование создает образ возможного, такой формы изменения сущего, которого еще нет. Понятие образования тесно связано с социализацией – процессом включения, вхождения человека в различные сферы общественной жизни, в определенную социальную организацию. При этом индивид осваивает нормы и роли, принятые в тех или иных общественных структурах при посредстве как его собственной активности, так и влияния на него родителей, друзей, школы и других институтов.

Процесс социализации индивида протекает не только целенаправленно, но и стихийно, когда человек не осознает всех последствий своих действий тех или иных форм деятельности. Поэтому социализация – это еще и процесс поиска себя, своего "Я", поле проб и ошибок. Этим обусловлена необходимость "вписывания"

248 _____________________________ _ __________________________

человека в определенную общественную структуру, его соответствия сложившимся отношениям в профессиональном и нравственном качестве.

Приближение общества к некоторому цивилизованному стандарту представляет собой сложный динамический процесс, требующий все больше времени для своего относительного завершения. Вот почему необходима целенаправленная специальная деятельность общества, которая наполняет духовным содержанием и направляет процессы социализации людей. Именно в этом и проявляется, в сущности, назначение образования, которое представляет собой необходимую составляющую целенаправленной, сознательно направляемой и осуществляемой обществом деятельности по формированию социально активной личности.

Экологическое образование, являясь одной из форм образования вообще, способствует становлению экологического сознания. Последнее опосредованно преобразует мир адекватно человеческим потребностям. Однако общественно значимая система разумных потребностей пока не выработана. Поэтому преобразующее действие экологического сознания должно быть направлено на слияние, подвижное отождествление мира природы, мира "второй природы" как подсистемы земной природы с сущностью человека. Эта трансцендентальная интенция является ничем иным как откровением природотворчества, способом одухотворения (творения духом) вещной культуры.

С другой стороны, обозначенное откровение трансцендентно свернуто в самой природе, творчество которой направлено на актуальное опредмечивание ее "последней цели" – человека. Здесь духовная субстанция, представляющая собой "проникнутую самосознанием сущность" (Гегель), отчуждает свою природность (телесность) в образованность, определяющую значимость и действительность индивида.

Сторіжко Л.В. (м. Київ)Lyudmila.stor@meta.ua

ТВОРЧІСТЬ ЯК САМОТВОРЕННЯ ЛЮДИНИТворчість являє собою особливий спосіб ставлення людини до світу.

Творчість створює те, що ми називаємо духовними та матеріальними цінностями людства, проте найціннішим об’єктом творчості є сама людина. Так, про творчість розмірковував видатний давньогрецький філософ Аристотель, розглядаючи її як продуктивність. Він стверджував, що чеснота визначається через діяльність людини. "І, можливо, дуже важливим є таке розрізнення: чи розуміти під вищим благом наявність чесноти, чи то її застосування, склад душі чи діяльність. Оскільки може бути так, що наявний склад (душі) не виконує ніякої благої справи – скажімо, коли людина спить або якось інакше нічого не робить, – а при діяльності це неможливо, оскільки вона з необхідністю передбачає дію, причому успішну" [Аристотель. Никомахова этика // Сочинения: В 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – С.53 – 54]. Таким чином, доброчесна людина, згідно з Аристотелем, – це людина, яка за допомоги своєї діяльності, керуючись розумом, реалізує закладені в ній можливості.

У філософії Нового часу, коли центральними були проблеми пізнання та

_____________________________ _ __________________________ 249

перетворення природи за допомоги розуму, Б.Спіноза також порушив питання про те, що таке чеснота. "Під чеснотою та здатністю (potentia) я розумію одне й те саме" [Спиноза Б. Избранные произведения: В 2-х т., т.1. – М.: Мысль, 1984. -С.112.]. Свободу та щастя Б.Спіноза тлумачить як розуміння людиною самої себе, її прагнення здійснити свої можливості з тим, щоб наблизитися до тієї досконалості, з якою створила людину природа. Чеснота, згідно з Б.Спінозою, тотожна використанню людиною своїх сил, а порок він ототожнює з невмінням використовувати свої сили. Сутністю зла Б.Спіноза вважає безсилля.

З особливою силою творчість виявляється в таких сферах, як любов та мислення. Людина є унікальною істотою, і парадокс її існування полягає в тому, що вона одночасно шукає близькості та незалежності, єднання з іншими та збереження своєї власної унікальності. Людина осягає світ емоційно та інтелектуально через діяльність любові та розуму. Сила розуму дає їй змогу проникати у суть речей, а сила любові допомагає їй подолати перепону, яка відділяє її від іншої людини, щоб краще зрозуміти її. Любов та розум є різними формами творення нашого світу, хоча одне неможливе без іншого, вони відображають різні сили – емоції та мислення.

Здатність людини творчо використовувати свої сили – це розвиток її особистості, в свою чергу, нездатність дорівнює її загибелі. Силою розуму людина здатна проникати в глибину явищ, розуміти їхню сутність, силою любові людина може подолати будь-які перепони, силою уяви вона може уявити щось не існуюче, планувати та здійснювати задумане.

Е.Фромм вважає, що існує два способи сприйняття дійсності: репродуктивне,що означає сприйняття дійсності завжди в один і той самий спосіб; генеративне означає перетворювальне, або творче ставлення до світу за допомоги спонтанної активності розумових та емоційних сил людини. Для кожної людини характерні обидва ставлення до світу, проте для кожної характерний певний діапазон.

Атрофія творчого або генеративного ставлення сучасної людини до світу є проблемою для сучасної культури. Більшість людей сприймає реальність такою, якою вона є, але не в змозі привнести в неї щось нове. Така людина не здатна проникнути за межі видимого в сутність предметів і мисленнєвим поглядом побачити невидиме.

Але все ж таки однією з найбільш істотних людських рис є здатність творити. Людина не тільки може творити, вона повинна творити, щоб жити і реалізувати себе і свої потенційні можливості.

Сторожик М.І. (м. Київ)marinka666@meta.ua

НОВАТОРСТВО УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ТРАДИЦІЇІснують такі соціально-духовні цінності, без яких жоден народ не зміг би

зберегти свою ідентичність, ментальність, самобутність. Їх цілий ряд: свобода, гуманізм, істина, творчість, добро, справедливість тощо. Саме людина, творча людина, виступає носієм цих цінностей. І саме творча особистість, з повагою відносячись до традиції, виступає проти неї, породжуючи нові ідеї, порушує інертність і стабільність.

Успішне розв’язання завдань, які постійно ставить перед собою людина,

250 _____________________________ _ __________________________

пов’язаних з осягненням істини як таємниці світу, природи, буття, можливе лише на ґрунті постійного розвитку творчого потенціалу суспільства. Тому і проблема творчості постійно привертала до себе увагу вчених і дослідників. Навіть виникла ціла наука на початку ХХ століття про творчі процеси мислення, яку назвали "еврилогія". До 30-х рр. ХХ століття проіснував Інститут еврилогії, який був створений після Жовтневої революції.

Проблема творчості стосується від наймолодшого, що робить перші кроки у нескінченно-дивовижному світі, до увінчаного сивиною поважного вченого, який не втратив здатність дивуватися очевидному та має жадобу до нових відкриттів.

Допомагає навчатися і перейняти передовий досвід освіта, яка повинна відмовитися від конвеєрного постачання на ринок праці фахівця – вузького спеціаліста, отже, перестала б ототожнювати знання в (інформацію) з свідомістю. Свідомість же як процес осмислення світу і себе в ньому є нескінченний процес, а як процес самовдосконалення є творчим процесом, продуктом якого виступають цінності, а не просто знання. Ось чому перед освітою стоїть завдання створити умови для розвитку природних задатків і формування творчих особистостей, які зможуть порушити інертність і знайти нові шляхи розвитку і науки, і суспільства вцілому.

Проблема творчості приваблювала мислителів дуже давно, ще з часів Стародавньої Греції, коли вперше виникають спроби силою розуму осягнути цей феномен. Так, Платон вважав, що в основі творчості лежить Світова Душа. Він поділяв творчість на божу і людську, остання залежить від першої і проявляється по-різному в професіональній діяльності конкретної людини. У Аристотеля ж творчість пов’язується з мисленням, яке спрямоване або на діяльність ремісника, або на творчість ("техне" як більш високий тип знання, але ще не аподиктичного характеру), або як теоретична діяльність (як найбільш цінне, тобто загальне і необхідне знання).

Українська культурна спадщина також не минає проблем, пов’язаних з творчістю. Діяльнісний перехід ми бачимо у Г.Сковороди, який наполягав на необхідності завантажувати розум, що ніколи не залишається бездіяльним, але завантажувати його треба хорошим і прекрасним, щоб він не звертався до поганого. Розвивати ж і реалізувати творчі можливості людина повинна через самовдосконалення, самоосвіту, споріднену працю. І тоді людина буде щасливою. Наукою ж, яка навчає людину бути щасливою, є філософія.

Інший підхід маємо у творах І.Франка до розуміння творчості. Він зосереджує увагу на психології творчості, особливо цінними є розвідки мислителя щодо ролі інтуїції в процесі творчості, місця свідомого і несвідомого в творчому акті, які до останнього часу не знайшли висвітлення у наукових розвідках сучасних дослідників. Із акцентів, що робить І. Франко з проблем психології творчості, хотілося б привернути увагу до факторів, що допомагають становленню творчої особистості. Серед них почесне місце відведене ненав’язливому, але професійному наставнику, який би щиро хотів допомогти, а не нашкодити, підставити своє плече, а не холодно і пихато відвернутися від молодого дарування, ледь не вмираючи від заздрощів. Проте "тупий ум" (Кант) навіть не усвідомлює своєї обмеженості, маючи нотаріально затверджений папір стосовно своєї професійності, крім цинічної зверхності, а то і грубої пихатості, нічого особо не представляючи. Отже, головне в роботі наставника, вчителя, або іншої

_____________________________ _ __________________________ 251

авторитетної особи не нашкодити, якщо не в змозі допомогти. Активно-діяльнісний підхід спостерігається і в подальших розвідках

українських мислителів. Цікавим є підхід І.В. Бичка до цієї проблеми через проблему свободи. Адже одним із підходів до розуміння свободи є гегелівський через категорію відношення. Відношення характеризується через пару категорій Свободи (взаємне "равнодушие" двох сторін) і зв’язок. І це є сутнісна характеристика будь-якої пари реальних предметів – мати взаємне відношення. Це відношення може бути нейтральним, навіть нульовим, або між двома людьми відчуженим, тим самим не людським ( не гуманним). А може бути більш інтенсивним, зацікавленим, не байдужим, гуманним. Так відношення можливе між свободними, творчими особистостями, які в силу власної свободи поважають свободу іншого.

Отже, навіть на цих небагатьох прикладах можна підтвердити творчий аспект традиції, яка органічно включає в себе як усталене, так і інноваційне. Традиційно українські мислителі, з великою повагою ставлячись до людини, визнають її цінність як творчої особистості, що проявляє себе ініціативно на різних етапах своєї життєдіяльності творчо і в творчості, незалежно від того, буде це гра, навчання чи праця.

Терещенко І.І., Поздерко В.В. (м. Київ)ТВОРЧІСТЬ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА

УКРАЇНСЬКОГО РЕНЕСАНСУВ передвиборчій програмі нинішнього президента України "Україна для

людей" в розділі "Сильна економіка – успішна країна" стверджувалось, що "Україна за десять років має ввійти в 20-ку найрозвиненіших країн світу". Дійсно, дуже райдужна та обнадійлива перспектива. Але, насправді, на жаль, нині ВВП України складає біля 75% від показника 1990 року, В той час як світовий ВВП за 1990-2010 роки зріс на 86,7%.Для подолання такого величезного розриву, Україні, крім багатьох інших факторів, необхідно досягти різкого підвищення продуктивності праці.

Класичні зразки різкого зростання продуктивності праці – автопідприємства Г.Форда на початку ХХ сторіччя в США в результаті впровадження концепції наукової організації праці Ф.Тейлора, та підприємства кампанії "Уестерн електрик" у 30-х роках ХХ сторіччя, де проводилися відомі "Хотторнські експерименти" Е.Мейо – дають можливість запозичення цього історичного досвіду в умовах сучасної України.

Так, Ф.Тейлор вирішальним фактором зростання ефективності праці вважав її максимальну інтенсифікацію, організованість, грошові стимули. І йому в свій час вдалося досягти нечуваних результатів – продуктивність праці на заводах Г.Форда зросла у 5-6 разів. Але важкі умови праці там перетворювали робітника на придаток до машини, доводячи його фізичні можливості до максимуму. Прибічники тейлоризму ігнорували такий важливий фактор, що впливає на продуктивність праці, як ставлення людини до своєї праці, її почуття, настрої, переконання. Ці обставини були враховані автором "Менеджменту людських стосунків" Е.Мейо, який вважав основним фактором підвищення продуктивності праці не матеріальний, а психологічний, доброзичливе ставлення до працівника,

252 _____________________________ _ __________________________

забезпечення задоволеності своєї працею, що визначається в першу чергу, самостійністю і активністю робітника. На думку Мейо, менеджери повинні бачити у робітниках своїх партнерів у досягненні економічного успіху. Для цього слід відзначати найдосвідченіших працівників, спиратися на них, виховувати у робітників зацікавленість у справах виробництва та почуття належності до фірми; створювати неформальні групи, які б допомагали адміністрації знімати внутрішнє напруження в трудових колективах, надавати працівникам певні соціальні та комунальні послуги і т.ін.

Також корисним для сучасної України може стати японський досвід ставлення людей до праці. Важкі випробування, що нині переживає Японія, не вплинули на стійкість духу японців. І причини цього, мабуть, не тільки в глибині японської традиційної культури, філософії, а й у високій культурі праці, що також закладалась протягом століть. Японці не вміють працювати неякісно – це протирічить їх естетичній системі, що відображає естетику сприйняття природи (квітуча сакура, гора Фудзіяма, сніг, морські хвилі, сад каміння). Причетність до природної досконалості сформувала у японців дисциплінованість, відданість авторитету, відчуття обов’язку, дотримання чітких норма поведінки. Громадяни цієї країни усвідомлюють корені цивілізації свого народу, мають високий рівень культури, також культури праці, палко шанують свою рідну землю, а тому духовно готові витримати будь-які негаразди. І так само мають чинити і українці, оскільки вони належать до прадавньої цивілізації та мають глибоко вкорінені в народу свідомість традиції, культуру, звичаї.

Терлецкий В.А. (г. Киев)v.a.terleckiy@gmail.com

СОЦИАЛЬНАЯ ДЕТЕРМИНАЦИЯ ПОЗНАНИЯ ФЕНОМЕНА ТВОРЧЕСТВА

В проблеме творчества, при всех различиях её понимания в исторических формах мировоззрения, отражается потребность человечества постичь эффективные, праведные, истинные, достойные способы решения своих жизненных проблем. Мера осознанности этой потребности и сила стремления удовлетворить её в различные периоды истории были различными, как различными были подходы и методы осмысления рассматриваемой проблемы.

Необходимым условием исследования проблемы творчества является ясное понимание сущности социальной детерминации познания общественных явлений и процессов.

Диалектико-материалистическое мировоззрение рассматривает познавательную деятельность человека через призму влияния способа производства материальной жизни на цели, содержание, характер, формы, типы, сферы познания. При этом учитывается, что способ производства материальной

_____________________________ _ __________________________ 253

жизни детерминирует процесс познания социальной реальности не непосредственно, а опосредованно, через ряд промежуточных звеньев, важнейшим из которых является социально-классовая позиция субъекта познания. Для марксистов является доказанным положение о социально-классовой обусловленности социального познания и партийности социальных теорий в обществе, разделённом на враждующие классы. Не отрицая относительной самостоятельности развития социального познания, его внутренней логики, диалектико-материалистическая философия утверждает, что познание, будучи включённым в социальную практику людей, отражает реальность с позиции этой практики, является её целью, служит средством её функционирования и оптимизации.

Таким образом, реальная социальная практика и реальные возможности этой практики являются, в конечном счёте, сущностными детерминантами социального познания.

С точки зрения античной философии "созерцательная жизнь" предпочтительнее, чем жизнь деятельная, творческая. Созерцание имеет отношение к непреходящему, истинному, вечному бытию; творчество, понимаемое как ремесло и искусство, связано со сферой преходящего, конечного, изменчивого бытия. Искусность и мастерство архитектора, скульптора, живописца, ремесленника с точки зрения античной философии, заслуживают одобрения и похвалы, но более важными для гражданина полиса должны быть государственная, общественная, научная виды деятельности, т.е. такие, которые направлены на сохранение и оправдание основ рабовладельческого общества.

Буржуазное общество в период динамичного развития порождает представления о человеке как творце своей судьбы и истории, господине природы и т.п. Творчество понимается как деятельность, изменяющая облик мира и "очеловечивающего" его. В периоды глубоких и затяжных кризисов в капиталистическом мире на смену безграничной вере в разум человека, его творческие возможности приходят взгляды о "глобальной катастрофе", ждущей человечество, о его движении к "краю бездны" и т.п. "Неразумность" мира идеологи капитализма предлагают преодолеть посредством "тотального отрицания", "священного экстаза", "экзистенциального озарения" и других подобных проектов.

Исторически созревшая возможность свободной реализации человеком труда своего творческого потенциала отразилась в марксистской философии трактовкой творчества как сущностной характеристики человека и утверждением цели общественного развития – абсолютное выявление "творческих дарований человека".

Тимченко С.К.(г. Киев)tymchenkos@bigmir.net

ХУДОЖЕСТВЕННО-ТВОРЧЕСКИЙ АСПЕКТ ТЕХНИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ

Как в древней истории, так и сегодня, в начале III-го тысячелетия, Прекрасное предстоит перед нами как высший смысл духовных устремлений человечества. Синкретично впитывая феномены добра, истины, свободы,

254 _____________________________ _ __________________________

поднимаясь над аурой земного бытия, прекрасное облагораживает всю человеческую деятельность, и именно им освящена наша история. Создатель этой всеобьемлющей, универсальной категории, Платон, видел в прекрасном не только высшую степень красоты, но прекрасным называл самое яркое и самое притягательное в жизни. И всегда оказывалось, что прекрасное излучает свет подлинности, истинности и является наглядным идеалом.

Путь человеческой души к идеальному лежит через прекрасное и любовь. Очевидно, что эти понятия диалектично перетекают одно в другое и тождественны по сути, активно деятельны по своему генезису. Философ Г.Гадамер отмечал, что сущность прекрасного вовсе не в противостоянии действительности или отличии от нее, - уже своим существованием красота является залогом того, что истинное не пребывает где-то в недосягаемой дали, а идет к нам навстречу в действительности. В этом и заключается "онтологическая функция прекрасного : перебросить мост через пропасть, разделяющую идеальное и реальное"/Г. - Г.Гадамер. Актуальность прекрасного. М., "Искусство", 1991 г., с. 279 /.

Стремительное развитие техники на основе приоритетности научно-технического знания с одной стороны, и угроза полного технократизма во всех сферах жизни, с другой, привела нас к осознанию необходимости повышения духовного уровня общественного сознания. Достижение равновесия, гармонии научно-технического и гуманитарного потенциала личности являються необходимым условием преодоления технократизма в мышлении и деятельности.

К такой гармонии человека и общества должны вести все социальные ступени совершенствования: семья, школа, общественные институты. В условиях высшего технического образования этому равновесию должен способствовать принцип Единства обучения и воспитания, обеспечиваемый континуумом гуманитарных курсов.

Интересный опыт в этом отношении накоплен в Национальном техническом университете Украины "Киевский политехнический институт" /НТУУ "КПИ"/. Здесь принцип гуманизации образования был изначально составляющей всего учебного процесса и осуществлялся программно. Каждый инженер - это "…ученый, практик, художник – все эти три стороны необходимо должны быть развиты у настоящего инженера", - указывал в своей речи, посвященной открытию университета, его первый ректор Виктор Кирпичев в 1898 году. /В.И. Лиховодов, А.Л. Любомудрова. "КПИ. От первого шага до первого выпуска". К., "Генеза",1998, с.47/. То есть, инженер должен обладать навыками ученого и уметь воплощать технические идеи по законам красоты, как художник. Концептуальное обоснование необходимости единства и гармонии технического и гуманитарного образования было следующим: "нужно начинать с чистой науки как основы для прикладних знаний, в то же время не обходить вниманием и искусство" /Там же, с.39/.

Этот принцип единства исповедовался не только теоретически, но и практически – красотой и целесообразностью возведенных учебных корпусов, созданием библиотеки, музеев, издательской деятельностью, високим уровнем специалистов, современной педагогикой и психологией отношений. Для ведения таких гуманитарных курсов как градостроительное искусство, архитектурное черчение и проектирование, рисование, история, философия, экономика в институт подбирались высокопрофессиональные специалисты, среди которых

_____________________________ _ __________________________ 255

были корифеи мировой философской мысли - Сергей Булгаков и Павел Копнин, академик архитектуры О.В. Кобелев, художник М. Пимоненко и др.

Гуманизация в рамках высшего технического образования осуществляется такими формами как наука, этика /мораль/, религия, философия и, конечно же, искусство – сфера красоты, эстетического. Искусство как могучее средство формирования особого типа сознания, понимания и ощущения законов красоты, эстетических норм, вкусов, идеалов. Сюда также относится и практика художественного самодеятельного творчества, которая довольно развита в технических вузах Украины – хоровые, инструментальные, танцевальные коллективы, киноискусство, кружки и студии изобразительного искусства.

В НТУУ "КПИ" роздана и функционирует уникальная Картинная галерея как воплощение идеи В. Кирпичова о создании в КПИ Художественного музея, который бы объединял отделения общих (гуманитарных) и прикладних наук /ныне Музей техники). Картинная галерея является сегодня центром проведения художественных мероприятий в университете и органической составной учебно-воспитательного процесса. Как системная модель гуманизации технического образования средствами искусства, Галерея осуществляет, в частности, следующие функции: формирование духовных качеств личности; пробуждение и развитие художественных способностей, развитие эстетических чувств и вкусов, повышение общего уровня культуры студентов.

Тира К.О. (м. Київ)katyatyra@gmail.com

ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ІНДИВІДА У СУСПІЛЬСТВІ ПІСЛЯ ОТРИМАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Отримання вищої освіти в Україні перестало бути престижним і перетворилося на буденність і необхідність. Сьогодні українець не уявляє свого майбутнього без диплому про закінчення ВНЗ. Така тенденція призвела до появи величезної кількості вищих навчальних закладів, які не мають необхідного базису для надання якісної освіти і випускають некваліфікованих, але дипломованих спеціалістів. Кількість вищих навчальних закладів в Україні становить 854, з яких 455 – державні. У 2010 році дипломи ВНЗ отримало 654 тисячі 700 осіб. Та хто працює за спеціальністю? На 2010 рік кількість безробітних серед випускників ВНЗ становила 32,6 тисяч осіб. Причиною цього є знецінення вищої освіти в Україні і, як наслідок, небажання працедавців брати на роботу молодих спеціалістів.

Також, одним зі слабких місць української освіти є перехід ВНЗ України до ведення навчального процесу за Болонською системою. Це дуже непогана навчальна система, яка, на жаль, не зовсім придатна для української ментальності. Справа в тому, що за Болонським процесом студент має відвідувати всі пари, оскільки кожен пропуск віднімає у нього бали, а у деяких вузах навіть гроші (ставка за пропущене заняття у ВНЗ України становить від 10 до 50 гривень). І це теж ніби правильно, але поглянемо на все з іншого боку. Коли Ви приходите влаштовуватись на роботу, то перше , про що запитає вас працедавець – це досвід роботи. Якщо Ви його не маєте, то Вам не допоможе навіть диплом з відзнакою дуже престижного вищого навчального закладу. Виникає питання: як отримати

256 _____________________________ _ __________________________

досвід роботи до захисту диплому? І відповідь очевидна – влаштуватися на підробіток ще у період навчання. Проблема тільки у тому, що ніхто не має бажання брати на роботу студента-очника на кілька годин на день.

Але основною проблемою реалізації індивіда у суспільстві після отримання вищої освіти є відсутність реального, законодавчо закріпленого механізму державного замовлення. Згідно ст.22 Закону України "Про вищу освіту" одним з головних завдань вищого навчального закладу є вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників. Тобто "випускник ВНЗ, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня , працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до трьохсторонньої угоди: замовник – ВНЗ – випускник." [ ст.56 Закону України "Про вищу освіту"]. В реальності таких угод на сьогодні катастрофічно мало, а якщо вони і є, то це заслуга виключно ВНЗ, а не держави. А такі питання мають вирішуватися на законодавчому рівні. Якщо держава переконає підприємства, організації, установи, що їм вигідно брати на роботу випускників(пільги, знижки при виплаті податків і т.д.), то ВНЗ зможуть готувати дійсно необхідних у подальшому спеціалістів. У свою чергу, підприємствам не буде потреби витрачати кошти і час на пошук і підготовку необхідних кадрів, а кожен студент матиме гарантію працевлаштування після отримання диплому.

На сьогоднішній день уже робляться певні кроки у напрямку вирішення проблем, наведених вище. У новій редакції проекту Закону України "Про вищу освіту" передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів та Типової угоди про підготовку і працевлаштування випускників[ст.56 Законопроекту]. Також, всі українські ВНЗ, незалежно від підпорядкування і форм власності, з 1 січня 2011 року відкрили центри працевлаштування. Це було затверджено у розпорядженні Кабінету Міністрів "Про заходи з приводу підвищення рівня працевлаштування випускників вищих навчальних закладів".

Отже, основною проблемою, з якою стикаються випускники ВНЗ є недовершеність законодавчої бази, яка б регулювала відносини випускника, вищого навчального закладу і працедавця.

Тихонюк О. В. (м. Київ)Olga_Tykhonyuk@ukr.net

ЛІТЕРАТУРНІ ПИСЬМОВІ ТВОРИ НАУКОВОГО ХАРАКТЕРУ ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ НАУКОВО-

ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ?Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального,

економічного розвитку (цивілізованості) суспільства і держави, адже одним з основних показників цивілізованості суспільства була і залишається увага, яка приділяється розвитку науки, культури, техніки (інтелектуальна діяльність суспільства).

Усі діючі навчальні заклади в Україні мають власний підхід до формування методичного забезпечення навчального процесу, а, отже, власну точку зору щодо: а) складання навчальних планів, б) змісту програм основних нормативних курсів і

_____________________________ _ __________________________ 257

спецкурсів, в) методичного забезпечення навчальних дисциплін (монографії, підручники, навчальні посібники, методичні розробки та інші навчальні й наукові матеріали, брошури, статті, звіти про науково-дослідну роботу – літературні письмові твори наукового характеру науково-педагогічних працівників), щодо яких навчальний заклад має відповідні права як на службовий твір.

За чинним законодавством України твір вважатиметься службовим [Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23. 12. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64; стаття 1], тобто, створеним автором у порядку виконання службових обов"язків у відповідності із службовим завданням та /або за трудовим договором /контрактом:

а) у разі укладання з працівником строкового трудового договору (працівника наймають для виконання певної роботи і на певний обумовлений строк) зазначається завдання на створення твору (при цьому службове завдання, як окремий документ, може і не оформлюватись); наявність даного строкового договору – достатня умова для того, щоб роботодавець отримав авторські права на продукт творчої діяльності найманого працівника [Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356; стаття 429];

б) у разі укладання з працівником трудового договору на невизначений строк роботодавець, з метою закріплення за собою авторських прав на службовий твір, спеціально розробляє посадову інструкцію, в якій детально прописує процедуру передачі йому авторських прав і розмір авторської винагороди працівникові за створення та використання твору (заробітна плата + винагорода) [Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356; стаття 430], наприклад, "Викладач кафедри зобов"язаний ... передавати у власність університету підготовлені в рамках виконання службового завдання підручники, монографії, навчальні посібники, патенти, методичні вказівки, робочі програми та інші види навчально-методичних розробок та об"єктів інтелектуальної власності" [Контракт з педагогічним працівником НТУУ "КПІ"]; "Викладач зобов"язаний надати для відділу інформаційної підтримки навчального процесу лекції (текст лекцій має бути поділений на розділи і підрозділи; містити відповіді на всі екзаменаційні /залікові питання курсу (чи посилання) до джерел; література); теми контрольних і курсових робіт (якщо вони передбачені навчальним планом); вимоги до написання і виконання контрольних і курсових робіт (загальні методичні поради, обсяг, оформлення, зміст, вимоги до літератури і т. д.); питання до іспиту /заліку; тестові завдання (питання тестів повинні відповідати наданим лекційним матеріалам та додатковій літературі; критерії оцінювання (у відсотках); питання для іспиту (70 – 100 питань); питання для заліку (30 – 50 питань); при цьому варіантів відповідей може бути від 2 до 7, а правильних відповідей може бути від 1 і більше; тестові завдання подаються з виділеними напівжирним правильними відповідями" [Вимоги до надання матеріалів викладачами для відділу інформаційної підтримки навчального процесу, НТУУ "КПІ"]; також за чинним законодавством України роботодавець отримує виключне право не тільки на використання твору, але і право на його відтворення, розповсюдження і переробку + право дозволяти третім особам відтворювати, розповсюджувати і переробляти ці твори [Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23. 12. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64; стаття 15], а, отже, авторське особисте

258 _____________________________ _ __________________________

немайнове право на службовий твір належить його автору, а виключне майнове право належить роботодавцю [Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23. 12. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64; стаття 16].

Проблема дотримання авторських прав на сьогодні стає все актуальнішою для навчальних закладів, оскільки "з кожним роком науково-педагогічний працівник починає бути все більш обізнаним у сфері авторського права і вже не хоче виставляти свої надбання "просто так". <...> Повинна бути переглянута як система захисту прав автора у вигляді інституту "службового твору", так і сама кількісна та якісна оцінка роботи автора. <...> Ми повинні реформувати систему, за якої гармонійно будуть враховуватись інтереси автора як творця об"єкта літератури, науки та мистецтва, а навчальний заклад чи наукова установа не буде претендувати на те, що в принципі їй не належить. <...>" [Лесь Курінний, Чому юридичні ВНЗ економлять на книжках // Юридичний вісник України. – 2010. – № 48 (804). – с. 5].

Тургенєва О.Ю. (м. Київ)САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ

Сучасність, у характеристиках якої дедалі частіше зустрічається слово "криза" (економічна, соціокультурна, морально-аксіологічна, системна криза; криза соціальної ідентичності, тощо), вимагає не тільки детального аналізу основних своїх параметрів з соціально-філософських позицій, проте й розробки конкретних напрямів дії – не стільки від суспільства в цілому, скільки від нашого сучасника. Характеризуючи сучасність, ми маємо на увазі все глобалізоване інформатизоване суспільство, а надто – пострадянській простір, який, переживаючи внутрішні перехідні процеси, залучається і до трансформацій загальносвітового рівня.

Сьогодення – це невпинне протистояння індивіда масі: масовому суспільству, масовій культурі, масовій свідомості, масовим цінностям та нормам. Приймаючи до уваги те, що криза є закономірним етапом суспільного розвитку, не можемо не визнати, однак, всю складність становища, в якому опиняється сучасна людина. В умовах ціннісно-світоглядного релятивізму вона змушена обирати: чи пристосовуватися їй до диктату кризового суспільства, знаходити свою чарунку і зосереджуватися на задоволенні вітальних ті інших потреб, породжених кризовим станом, чи робити власний внесок на шляху виходу суспільства на якісно новий рівень економічного, соціального та культурного розвитку, починаючи, безумовно, з самої себе.

Ми наполягаємо, що сучасне суспільство – не дестратифіковане, не позбавлене класів – є, однак, масовим. Це виявляється, зокрема, в царині соціального протистояння: на зміну класовому антагонізму приходить антагонізм соціально-культурний, свідченням чого є дедалі більше ускладнення соціокультурного простору (поява численних суб-, контр- та антикультурних феноменів). Суб- та контркультурні угруповання передбачають протистояння нормам, приписам та культурним зразкам масового суспільства на рівні соціальних спільнот, що у реаліях сьогодення виявляється малоефективним. Соціальному протистоянню має передувати протистояння індивідуальне; сьогодні

_____________________________ _ __________________________ 259

не достатньо примкнути до вже існуючого угруповання, поділяючи декларовані ним правила та норми, альтернативні соціальним та культурним вимогам знеціненого світу панівної культури. Протистояння в межах великої соціальної групи виявиться марним без попередньої докорінної відбудови власного внутрішнього світу, тобто – самоактуалізації.

Самоактуалізація – термін, що виник в царині психології (А.Маслоу, К.Роджерс), згадувався, здебільшого, у спорідненні з самореалізацією – сьогодні подолав кордони психологічної науки, перетворившись на загальновживаний термін, проте досить тривалий час не отримував нового розвитку. На відміну від власне самореалізації (яка не прив’язана до певної теоретичної парадигми і позначає процеси особистісного розвитку та трансляції особистістю свого внутрішнього змісту: через комунікативні процеси – до соціокультурного простору), поняття самоактуалізації являє собою конкретну теоретичну трактовку розвитку особистості, що склалася у певній науковій парадигмі, – особистісно-орієнтованому ("потенціалістському") варіанті гуманістичної психології, що передбачає наявність вродженого потенціалу специфічно людських якостей та характеристик, і потенціал цей повинен, за сприятливих умов розвитку, розгортатися, переходячи з потенціальної – до актуальної форми [Леонтьев Д.А. Самоактуализация как движущая сила личностного развития: историко-критический анализ [Электронный ресурс] / Д.А.Леонтьев. – Режим доступа: http://www.psychology-online.net/articles/doc-963.html]. В результаті подальшої розробки, поняття самоактуалізації отримало нове значення: якщо початково цим словом позначалася суто-психологічна "актуалізація Я" (нім. "Selbst", англ. "the self"), то сьогодні поняття "самоактуалізація" використовується для характеристики низки соціально-культурних явищ, демаркації особистісних якостей людини, попередження їх розмивання у полі масової культури, деструктивних проявах кризового соціуму. У сучасному розумінні, самоактуалізація відображає механізм формування ієрархічної структури ціннісно-смислового універсуму особистості та пояснює потреби в розширенні світоглядних та діяльнісних детермінант буття в культурі.

Отже, сьогодні ми маємо справу з суспільством тотального релятивізму, складним та неоднорідним, коли протистояння на рівні певного соціально-культурного об’єднання з наслідуванням готових зразків соціальної поведінки може бути ефективним з точки зору пошуку соціальної ідентичності та низки інших значимих параметрів, проте "багатовимірність процесів вибору моделей життя і відповідних до них культурних стратегій, які набувають непередбачуваного і біфуркаційного характеру, зумовлюючи невкоріненість індивідуальної свідомості в загальних культурних смислах" [Чаус А.Д. Самоактуалізація особистості в культурі постмодерну: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04 "Філософія культури" / А.Д.Чаус; Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2008. – C.3] потребує від індивіда, перш за все, здатності до протистояння на рівні особистості. Окреслена здатність до соціально-культурного протистояння, в основі якої лежить, на нашу думку, таке явище, як нонконформізм, з необхідністю передбачає самоактуалізацію індивіда – "конституювання особистості в умовах зростаючої фрагментарності культури, плюральності цінностей, зникнення детермінуючого центру та відсутності будь-яких смислових орієнтирів" [там само]. Можна сказати,

260 _____________________________ _ __________________________

що самореалізація індивіда, актуальна за умов стабільного суспільства, в умовах кризового соціуму поступається місцем самоактуалізації – особливій формі соціальної творчості, яка являє собою конструювання індивідом системи поділюваних ним культурних зразків, соціальних норм та приписів, моральних орієнтирів, тощо – тобто власного ціннісно-смислового універсуму, – і конструювання це має відбуватися на засадах, котрі можна протиставити дегуманізованому світу системної соціокультурної кризи.

Тютюнникова М.М. (м. Київ)tiutiunnykovam@gmail.com

КРЕАТИВНІСТЬ І ТВОРЧЕ МИСЛЕННЯ ЯК НЕВІД'ЄМНІ ФАКТОРИ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ НА СУЧАСНОМУ

РИНКУ ПРАЦІПроблема творчості та творчих здібностей цікавить людство досить давно.

Але до початку минулого століття творчість вважалася привілеєм діячів мистецтва, а з комерцією саме поняття перетиналося лише через призму меценатства. Поряд з цим, модне тепер слово креативність, згідно зі словником практичного психолога С.Ю.Головіна, – здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем, швидко вирішувати проблемні ситуації, використовувалося теж досить рідко. Насамперед, його вживали працівники сфери реклами і психологи для виділення особливості дивергентного (або відкритого – творчого) мислення під час вирішення різних завдань. Та тепер ситуація суттєво змінилася. Сучасний ринок праці вимагає наявності відповідних здібностей практично в кожній професії. І це цілком обґрунтовано.

Саме люди своїми знаннями, вміннями та здібностями дають поштовх розвитку організації, де працюють. Тобто, вони роблять її такою, якою вона є. Люди розглядаються як найцінніший ресурс організації, вони повинні володіти не лише професійними знаннями, але керуватися творчими та креативними ідеями. Працівники, які породжують незвичайні ідеї, приносять компаніям великий прибуток. "Будь-який бізнес, чи продаж молочних продуктів, чи виробництво високотехнологічного обладнання, розвивається завдяки новаторам, – говорить Юлія Сахарова, генеральний директор холдингу "Імперія Кадрів". – Креативність не знає кордонів. Тому ринок бурхливо реагує на вдалі ідеї, а роботодавці все частіше вимагають від своїх підлеглих креативного мислення".

Як ми бачимо, сьогодні конкурентоспроможність випускника визначається його професійною компетентністю, спеціальними знаннями, комунікативними навиками, особистісними властивостями: наявністю креативного мислення та творчого потенціалу. Творчий потенціал працівника включає в себе його знання, навички та вміння, а також адаптивні, інноваційні, евристичні здібності, реалізовані в трудовій сфері. Вітчизняні вчені (В. І. Андрєєв, Є. А. Глуховська, Н. В. Кузьміна, Ю. Н. Кулюткін, А. М. Матюшкін, В. В. Сєріков та ін.) розглядають творчий потенціал як інтегративну якість особистості, що відбиває міру можливості актуалізації її сутнісних творчих сил в реальній перетворювальній практиці.

Накопичення інтелектуально-творчого потенціалу, за допомогою якого суспільство зможе вийти на нові рубежі розвитку та яскраві творчі рішення, які

_____________________________ _ __________________________ 261

допоможуть знайти вихід зі складного переплетення економічних, політичних і соціальних проблем обумовлюють одне із пріоритетних завдань сучасної освіти – розвиток творчих здібностей студентів. Доктор педагогічних наук Ратнер Ф.Л. стверджує, що найважливішою рисою сучасного процесу навчання має бути його спрямованість на розвиток творчого потенціалу студентів.

Питанням активізації навчально-пізнавальної діяльності, яка б сприяла оптимальному розвитку творчих здібностей, займалася плеяда видатних психологів і педагогів – Г.С. Альтшуллер, Ю.К. Бабанський, B.C. Ільїн, М.М. Левіна, П.І. Підкасистий, С.Л. Рубінштейн,та ін.

Вища школа повинна сприяти розвитку і саморозвитку креативності кожного студента. Адже здатність до саморозвитку та самореалізації, останнім часом, є визначальними чинниками як майбутньої успішної професійної діяльності, так і взагалі становлення особистості. Адже

Л.С. Виготський говорив, що саме творча діяльність звертає людину до майбутнього, і тому, творчість (як розвиток) є необхідною умовою людського існування.

Фабрикантова Ю.Б. (м. Київ)titanka77@gmail.com

РОЛЬ ІНТУЇЦІЇ В НАУКОВІЙ ТВОРЧОСТІ ВЧЕНОГОНа сучасному етапі розвитку науки особливо актуальним є питання наукової

творчості, тобто створення нового знання, що відрізняється оригінальністю та новизною, новою інтерпретацією вже існуючих понять та нового способу застосування існуючих методів пізнання. Без творчості наукова діяльність перестає бути джерелом суспільного прогресу; творчість в науці є каталізатором розвитку нового знання та нових досягнень сучасної науки.

Одним з вагомих аспектів наукової творчості є наукова інтуїція, яка є джерелом нового знання, що приходить шляхом інтуїтивного осяяння вченого.

В процесі наукового дослідження виключну роль в досягнення нового знання відіграє інтуїція. Без неї отримання нового знання виявляється неможливим.

Про інтуїцію висловлюються найрізноманітніші точки зору, іноді діаметрально протилежні. Через безліч наявних визначень інтуїції жодне з них не є вичерпним в силу надзвичайної складності ті специфічності цього поняття. Під інтуїцією зазвичай розуміють такий спосіб отримання нового знання, при якому за неусвідомленими в даний момент ознаками і без усвідомлення направлення руху власних думок дослідник робить висновок про сутність явища, що їм вивчається та досягає нового для людини знання.

Здогадка виникає раптово, несподівано, сама собою, але не в той момент, коли вчений посилено і наполегливо працює над проблемою, а в момент, коли він нею зайнятий – в його свідомість раптом приходить готовий результат. При цьому сам процес за допомогою якого цей результат отримано, свідомістю не фіксується. Деякі вчені вважають, що пояснити інтуїцію, а тим більше проникнути в її таємницю, неможливо, так як вона має ірраціональний характер.

В той же час велика увага приділяється вивченню конкурентних механізмів інтуїції та її місцю у творчому мисленні, а саме, мисленні вченого.

Найбільш активно це вивчення ведеться на психологічному рівні.Психологія має справу з протіканням психічних процесів в момент

262 _____________________________ _ __________________________

найвищого напруження творчої діяльності людини. Вона розглядає інтуїцію в аспекті співвідношення свідомого і несвідомого в ній, взаємодії пізнавальних, емоційних та вольових факторів.

Однак інтуїція являє собою не лише форму психологічної діяльності. Активне висунення в центр уваги вчених питання про походження нового знання, про умови його формування підсилило зв’язки проблеми інтуїції з проблемами філософського аналізу науки. Стало зрозумілим, що не можна інтуїтивне цілком відносити до сфери психології, оскільки воно являє собою високоінтелектуальний процес. В інтуїтивному отриманні нового знання окрім роботи психологічних факторів беруть участь також логічні форми участі (форма узагальнення, форма умовиводу), існуючий запас знання, бачення світу, що склалося, вироблений стиль наукової діяльності. Тому дослідження структури інтуїції повинно проводитися не лише в психологічному, а й гносеологічному аспекті, розглядаючи інтуїцію як своєрідну форму пізнавальної діяльності людини, один з моментів процесу пізнання. Найбільший ефект таке дослідження дасть, якщо буде здійснюватися зусиллями багатьох наук і, передусім, таких як філософія, логіка, історія науки, соціологія, психологія.

Інтуїтивне знання виникає в результаті взаємодії суб’єкта з об’єктом. В цій взаємодії важливу роль відіграє накопичений наукою, вивчаючий даний предмет дослідження, експериментальний і теоретичний матеріал, який, будучи освоєним, активно використовується вченими в подальшому творчому пошуку, завдяки чому у ньому з’являється особливе чуття в своїй сфері, а також увесь попередній досвід, що виражається у світогляді.

Фадєєва І.О. (м. Дніпропетровськ)evadefa@inbox.ru

ФОТОГРАФУВАННЯ ЯК ПРАКТИКА СОЦІАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ МОЛОДІ

Повсякденне життя сучасної міської молоді захоплює своєю різноманітністю. Кожного дня молода людина, яка живе у місті, стикається з безліччю подій, що впливають на її свідомість, вчинки та способи відображення дійсності. Одним із способів відображення дійсності для людини виступає фотографування, адже через фотознімок можна побачити не тільки реально існуючі речі, але і відношення фотографа до них, – що для нього є на першому плані, а що взагалі не попало в кадр. Популярність фотографії у наш час сягнула великого масштабу. На цей факт вплинули декілька глобальних трансформацій у житті суспільства. По-перше, – це постійне удосконалення техніки та технологій повсякденного вжитку, до якої входять фотоприлади і програмне забезпечення для фотокорекції. По-друге, – це розвиток фотоіндустрії, який спрямований на популяризацію та доступність можливості фотозйомки прямо тут і зараз. По-третє, – це віртуалізація сучасного суспільства, яка дозволяє швидкий обмін фотознімками на великих відстанях.

_____________________________ _ __________________________ 263

Таким чином, легкість та швидкість обміну якісними фотознімками є для сучасної молоді одним із способів спілкування та самопрезентації в суспільстві, а фотозйомки – необхідним ритуалом підтвердження жаданого образу. Це говорить про поширення фотографування як практики соціальної творчості, адже сьогодні зйомки перетворюються на перфоменс умінь фотографа, моделі, стиліста, візажиста та інших людей, причетних до створення фотороботи. Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що в сучасному мультимедійному соціумі фотографія – не розкіш, а спосіб утвердження власного "Я".

На думку П. Бурд’є, через аналіз практик фотографування ми можемо побачити значимі соціальні явища, адже будь-який фрагмент соціальної реальності може дати нам уявлення про те, які механізми устрою цієї реальності, оскільки механізми ці є загальними для усіх її фрагментів. На думку вітчизняних соціологів, фотографія може використовуватися як інструмент соціологічного дослідження, якщо соціолог стає одночасно автором зображень, адже він отримує можливість формувати проблему, вибирати об’єкт, ракурс його подачі у кадрі, свідомо представляючи явище, що вивчається, під визначеним кутом зору, та створюючи зображення, аналіз якого буде ефективним в контексті поставлених задач [ Захарова Н. Визуальная социология: фотография как объект социологического анализа // Журнал социологии и социальной антропологии, 2008 Том 9, №1, С. 147-161]. Таким чином було вирішено проаналізувати фотографії міської молоді, зроблені автором у період жовтень 2010-лютий 2011. Головна мета цієї роботи – довести, що фотографування – це практика соціальної творчості, яка спрямована на виникнення та поширення нових зразків самопрезентації та впливає на динаміку сучасного суспільства, підкреслюючи його мультимедійний характер. В результаті дослідження було виявлено, що: 1) дівчата більш охочі до проведення фотосесій, аніж хлопці; 2) найбільшою популярністю серед місць для зйомок користуються природні ландшафти; 3) фотографії, які підкреслюють зовнішність моделі, викликають більше емоцій у коментарях, аніж фотографії, які підкреслюють уміння фотографа; 4) у процесі фотографування виникають нові ідеї для подальших зйомок, що удосконалює творчий процес та заохочує до оригінальності.

Таким чином, фотографування сьогодні – це один із популярних способів самопрезентації, вигідної демонстрації власних умінь та особливостей зовнішнього та внутрішнього світу, а також можливість творчого самовдосконалення та перетворення навколишньої дійсності, що сміливо можна назвати практикою соціальної творчості міської молоді.

Федорова І.І. (м. Київ)Irina.I.Fedorova@gmail.com

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО VS "ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО": ВИКЛИКИ ТВОРЧОСТІ ЯК СПОСОБУ

САМОЗДІЙСНЕННЯ ЛЮДИНИТворчість у соціально-філософському, культурологічному, естетичному

осмисленні завжди розгортається, як діалектична взаємодія людини і суспільства, як "зачаклований сфінкс", що пропонує загадки, у яких в кожну історичну добу треба дешифрувати комунікативні коди поставання творчих інтенцій та спромог

264 _____________________________ _ __________________________

само здійснення людини у контексті боротьби протилежностей: її потреб і можливостей, її свободи самореалізації і необхідності коритися владним регламентаціям соціуму. В філософській рефлексії творчість розкривається, як "процес перманентного поставання людської сутності,...спосіб буття свободи людини, основа утвердження останньої в якості соціально-активної, соціально-відповідальної, а, відтак – повноцінної особистості" [Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – К., 2006. – C. 4-5]. Саме міра та можливості свободи творчого самоздійснення особистості, попри, всі наукові розмисли про демократичність, багатовимірність втілення людських творчих самопроектів, є амбівалентною сферою наукових досліджень і найсуттєвішим викликом людині і людству у сучасному суспільстві, становлення якого визначається процесами інформатизації і глобалізації, медіалізації.

Сучасність як ера стрімкого розвиту інформаційно-комунікативних технологій, що покликані сприяти економічному та соціокультурному прогресу людства містить у собі, мабуть, більший згусток соціальних суперечностей, ніж усі попередні періоди світової історії. Соціально-культурні трансформації інформаційного суспільства, динаміка їх поступу продукує постійні виклики людині, її "потребам самоактуалізації" (А.Маслоу), її прагненням до творчої самореалізації, породжуючи нові форми соціального відчуження, реіфікації і веде до саморуйнування, нівелювання людської самобутності. Показовим, у аспекті знецінення творчих можливостей реалізації соціальної активності особистості, невкоріненності її в глобалізованому соціумі, є входження людства у нову еру комп’ютерної грамотності. Поява цифрових технологій, глобальної мережі Інтернет, безперечно, є вагомим здобутком людського технічного генія, який має використовуватись на користь людини, але в реальності обертається на низку соціальних загроз: дилему "інформація – дезінформація", "сила знань" на "владу знань" над людьми і світом тих, хто їх використовує, породження "мережевих імперій" і "дигітальної нерівності" за умов якої, відбувається контроль за процесами поширення інформації, її дозування та розподіл країн на технологічних лідерів і аутсайдерів, що веде "до втрати останніми свого "інтелектуального суверенітету" в тому гігантському "плавильному котлі", де керуюча роль буде належати ідеології і системі цінностей супердержави, що здійснює свою планетарну експансію" [Информационная эпоха. – М., 2010. – C. 110].

Сутнісних переформатувань в інформаційному суспільстві зазнає тіло(форма існування) і духовний потенціал (аксіосфера) культури – поля творчих інтенцій і практичних втілень людини. Вона прийняла перетворену форму "Глобального села" (М.Маклюен), асимілювавши на мультикультурній основі національні культури, розмиваючи їх ідентичність, децентруючи ціннісно-смисловий універсам культурних смислів. Механізмом процесу глобалізаціі культури став перехід до нового комунікативного досвіду – технологій медіа культури, а точніше збагаченого дегітальною інноватикою "оцифрованого маскульту", де стійко збереглися і значно удосконалились функції маніпулювання людською свідомістю, дегуманізації і деаксілогізації культурної картини світу. Медіалізація простору культури, це сьогодні поле загострення соціальних суперечностей, дилема вибору безмежних спромог людини як серійного користувача і її потреб у свободі творчої самореалізації, її здатностей до креативного мислення. Нарешті, її уміння вивільнитися від "зомбуючого" диктату кліше і стереотипів Інтернет ресурсу,

_____________________________ _ __________________________ 265

який, з однієї сторони, дає унікальні можливості долучатися до потоків інформації (шедеврів світової культури та надбань наукових відкриттів), бути в творчому тонусі їх сприйняття та інтерпретації, але і сприяє веріабельному розщепленню свідомості людини, зануренню її у віртуальну реальність, "геймерізації" її існування, самопроектуванню особи у заданому семантичному інфофонді.

Медіа культура – це ідеологічно і економічно детерміновані технології програмування ідеологем та аксіосфери медіа-керованого суспільства, яке продукує у масових масштабах іммобілізацію людського інтелекту ( через спрощення естетичних і освітніх критеріїв), деперсоніфікує особу, формуючи "оцифрованого суб’єкта", налаштованого на перформативне сприйняття і перетворення реальності, тобто, її ігрового конструювання і коректування, як віртуального медіа гіпертексту. Творчість у такій якості, є не свобода проектів самоздійснення, а підміняється сурогатом практик масового ігрового дійства, яке породжує політичні, соціальні події, як квазі артефакт. Застосування медіа технологій особливо небезпечно для країн ідеологічно розбалансованих, де культурна політика не має чітких ідеологічних і естетичних векторів свого розвитку. Наприклад, Україна переживає стійку кризу культурного життя, що постійно поглиблюється саме, запозиченими медіа проектами культурної реанімації, які сприяють глобалізації, але руйнують духовну самобутність, національні традиції, творчий дух народу.

Франко Н.О. (м. Київ)natalya_franko@mail.ru

РОЛЬ ВИЩОЇ ШКОЛИ У РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність теми визначається особливою значущістю феномену творчості як одного із фундаментальних факторів прогресу суспільства та культури. Рівень розвитку творчого початку у людини значною мірою визначає динаміку становлення суспільних відносин, впливає на всі життєво необхідні процеси, що відбуваються у соціумі. Соціокультурні та економічні умови, що склалися на даний час в Україні, актуалізують якісну трансформацію існуючої парадигми освіти, її орієнтацію на розвиток творчої активної особистості, здатної швидко адаптуватися до мінливих умов життя і брати активну участь у перетворювальній діяльності. Мобілізувати та активувати творчий потенціал особистості у нестабільних умовах і використовувати його на особисте благо та благо суспільства – є одним з найважливіших завдань української держави, а особливо освіти, щодо виходу із кризи і подальшого якісного розвитку.

Творчість – це не тільки створення нових ідей, нових витворів мистецтва і культури, а й феномен соціально-духовного життя суспільства. У процесі творчої діяльності відбувається саморозвиток особистості, саморозкриття, реалізація її творчого потенціалу. Зміст поняття "творчий потенціал" дослідники характеризують як: сукупність реальних можливостей, умінь і навичок, що визначають рівень їх розвитку (Г.Л. Піхтовніков, Л.Н. Москвичов); синтетичну (інтегруючу) якість, що характеризує міру можливостей особистості, що здійснює діяльність творчого характеру (І.О. Мартинюк, В.Ф. Овчиніков); соціально-психологічну установку на нетрадиційне вирішення протиріч об’єктивної

266 _____________________________ _ __________________________

реальності (О.В. Колесникова).В умовах інформаційного суспільства, інформаційні технології стають одним

з найважливіших інструментів формування потреб, інтересів, поглядів і, нарешті, –інструментом впливу на світогляд людини в цілому, механізмом виховання і навчання. Інформатизація, комп’ютеризація та інші форми модернізації навчання, не підкріплені філософсько-гуманітарним процесом, ведуть до нівелювання інформації, до втрати її головної цінності – сенсу, а також веде до зростання серед молоді "інформаційної наркоманії", комп’ютерної залежності. Створення креативного інформаційного освітнього середовища, заснованого на науковому підході до питань проектування, оцінки якості та застосування інформаційних технологій навчання в системі вищої школи сприяє найбільш повному розкриттю творчого потенціалу студентів [Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология, цели и содержание, творчество, 2002, С. 241.].

Відповідність суб’єктивних властивостей, якостей і станів, сформованих або придбаних особистістю у результаті соціально-культурного впливу, властивостям, якостям і станам, необхідним для навчальної діяльності, – є обов’язковою умовою, що логічно пов’язує основні феномени навчальної та соціально-культурної діяльності. Формування такої відповідності у поза навчальний час, в процесі культурних заходів, відвідування гуртків, тощо, є однією з можливостей підвищення творчої активності студента та ефективності освітнього процесу у вузах.

Таким чином, вища освіта займає важливе положення у підвищенні і розвитку творчого потенціалу та активізації творчої діяльності особистості. Завдання вищої освіти полягає у продуманій інтеграції різних форм модернізації навчання на соціально-гуманітарному та філософському підґрунті, а також у відтворенні форм та способів інституалізованої діяльності, що сприятиме відпрацьовуванню способів та форм соціальної комунікації, отриманню знань та навичок, необхідних не тільки у професійній практиці, а й у буденному житті і для творчої активності особистості.

Ховрич С.М. (м. Київ) Sergii_Kh@ukr.net

ГУМАНІЗАЦІЯ ТА ГУМАНІТАРИЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРНОЇ ШКОЛИ – СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

УКРАЇНИ Після проголошення незалежності України набула особливої актуальності

проблема гуманізації та гуманітаризації технократичного соціуму. Дана тематика, зауважимо, знаходиться в епіцентрі уваги не лише науковців, а й політиків, зрештою, пересічних громадян. Водночас, думаємо, не буде перебільшенням стверджувати, що внаслідок численних труднощів національно-духовного, політичного та соціально-економічного характеру сучасній еліті так і не вдалося виробити чітку, дієву загальнонаціональну програму дій.

Загальновідомо, створення повноцінного громадянського суспільства будь-якої держави неможливе без цілеспрямованого й всеохоплюючого процесу гуманізації вищої освіти, в т.ч. і технічної. А виробляють та наполегливо впроваджують високі гуманістичні ідеали саме представники гуманітарної

_____________________________ _ __________________________ 267

спільноти (українознавці, історики, філософи т.ін.). На наше переконання, національно-патріотична та морально-психологічна стійкість працездатного індивідуума формується і стверджується цілим комплексом гуманітарно-виховних заходів. Аж ніяк ніхто не заперечуватиме, що нашій громаді потрібні чесні й працьовиті патріоти-інженери.

Наразі формування національно-патріотичних почуттів, а також загальної культури майбутніх фахівців забезпечується предметами відповідного циклу. Серед них ми би виділили насамперед "Історію України", котру, незважаючи на часто-густо несприятливі обставини, вдалося зберегти (захистити) – вона таки залишається обов’язковою дисципліною в усіх вишах. І це логічно.

Важко не помітити, що технократичний соціум в Українській державі потребує і духовно-моральної, і матеріальної підтримки. Слабкість ж позицій даної категорії населення явна; проте є і переваги. Позаяк навіть деякі радянські дослідники, зрештою, зрозуміли: "Гуманізація технічної освіти – це взаємовідношення і взаємодія гуманітарних та технічних наук, єдність технократичної і гуманітарної культури, коли окрім своїх професійних знань і умінь спеціаліст повинен володіти ще загальною культурою, і чим вище рівень його загальної культури, тим краще для нього і для суспільства" [Гуманизация и гуманитаризация высшего образования и их роль в формировании современного специалиста: Метод. реком. – К., 1991. – С. 10]. Ми цілком погоджуємося, що вигоди тут для суспільства очевидні.

Справді, духовне зростання кожної особистості студента (курсанта), безперечно, збагачує його індивідуальну сутність, а відтак сприяє зміцненню загальнокультурної основи української громади. Врешті-решт, інженерові "…необхідно зрозуміти де закінчується технічний прогрес. Будь-який спеціаліст, – справедливо наголошує вітчизняний дослідник Ф. Семенченко, – мусить відчувати де починаються моральні аспекти його діяльності і в чому полягає його особиста відповідальність за її результати" [Семенченко Ф. Особливості гуманітарної підготовки і професійної кваліфікації студентів в технічному університеті // http://www.osvita.org.ua/articles/136.html].

Підсумовуючи вищесказане, виділимо найголовнішу тезу: гуманізація та гуманітаризація інженерної школи в Україні – це важлива складова культурно-духовного відродження титульної нації. Чільне місце в цьому процесі займає, безумовно, Історія України, до завдань якої безпосередньо належить виховання студентської молоді технічних вишів у дусі національно-державницьких традицій.

Ходус Е.В. (г. Днепропетровск)hodus2@ukr.net

ЭСТЕТИЗАЦИЯ "Я" КАК АКТУАЛЬНАЯ ПРАКТИКА ЖИЗНЕТВОРЧЕСТВА

Каждая культурно-историческая эпоха порождает определенный набор жизненных доминант, культурно-символических кодов, которые воспринимаются как норма, образ жизни, господствующее мировоззрение. Актуальное культурное состояние проблематизирует саму возможность целостности индивида, которая задается согласно Э. Гоффману через проекции: Я есть Я + Я есть Мы (Ты) + Я есть тело. Думается, что именно последняя прекция оказывется наиболее

268 _____________________________ _ __________________________

актуальной практикой самореализации, вернее самопрезентации современного человека. В современных условиях "субъект как тело" становится своеобразной формой личностного высказывания, когда тело, репрезентованное в имидже, "Я-образе", маске служит для того, чтобы полнее проявить и утвердить индивидуальность. Другим существенным фактором, меняющим жизненный мир субъекта в указанной проекции, оказались деятельность СМИ и распространение новых электронных технологий. Небывалое информационно-визуальное давление на весь ментальный комплекс человека изменило его восприимчивость, он оказался втянутым в игровое поле конструирования впечатлений. Чтобы спасти и сохранить индивидуальность в таких условиях человек обречен аффицировать крайнее ее выражение и преувеличивать оригинальность. Такое повсеместное "сползание иметь в казаться", по мнению Ги Дебора, отражает ценностную картину социальной жизни, которую он описывает с помощью метафоры "представления, спектакля, где господствует культ видимости" [Дебор Г. Общество спектакля. – М.: Логос, 2000]. В итоге "эра формы" (так определяет актуальное культурное состояние Ж. Бодрийар) конституирует культуру нарциссизма и как следствие эстетизацию "Я". Эстетизированное "Я" работает не над собой, а с собой; предпочитает не деятельность, а делание себя. В таких условиях эстетические практики, детально описанные в работах Р. Рорти, Р. Шустермана, Дж. Абрамса, действительно становятся господствующей формой субъективности [Философский прагматизм Ричарда Роpти и российский контекст: Сборник / Рос. акад. наук, Ин-т философии; составитель А. А. Сыродеева; отв. ред. А. Рубцов. – М.: Фонд "Традиция", 1997].

Таким образом, актуальные социокультурные реалии конституируют новый тип субъекта как агента (в терминологии Э. Гидденса) в значении творческого начала человеческой деятельности, постоянно ищущего лучшие формы воплощения своего "Я", ибо обстоятельства таковы, что, только изменяя самого себя можно насладиться жизнью.

Царевская Е.Ю. (г. Харьков)carica-lesya@rambler.ru

ТВОРЧЕСТВО В ИНДУСТРИИ МОДЫ: ЭПИГОНСТВО И/ИЛИ УНИКАЛЬНОСТЬ?

В мире науки и культуры сегодня существует большое колличество определиний понятия творчество. В каждой отдельной науке, будь-то социология, психология, философия и др., а также различных подходах в рамках этих наук, исследователи дают соответственно разные описания данного термина. Из-за этого возникают сложности и в применении слова творчество. По мнению К.Негуса и М.Пикеринга, происходит мутация значения, приписывание не свойственных характеристик и как результат – популяризация слова, его эксплуатация в не соответствующих контекстах, мифологизация и стереотипизация.

В связи с понятием творчества интересно рассмотрение его в рамках одного из аспектов культурной деятельности человека – феномена моды. Кроме того, сама по себе мода также представляет интерес не только в мировой научной практике, но и сугубо национальной, т.е. украинской.

_____________________________ _ __________________________ 269

В соотношении с мировой практикой индустрия моды в Украине только начинает развиваться. Имея достаточно высокий потенциал (колличество зазвучавших "молодых" имен за последние 5 лет), благодаря высокому уровню образования в этой сфере и технической базе в плане швейного производства, украинская мода все же достаточно медленно просачивается на мировые подиумы. И именно в этой области культуры предъявляются наиболее высокие требования к наличию творческого и креативного начала.

Существует подход, поддерживающий теорию эпигонства в моде. Здесь ссылки идут на то, что мода в своем выражении и воплощении ничего собственно не создала. С одной стороны это качественное заимствование из разных сфер культуры (театр, кинематограф, фотография, изобразительное искусство), с другой – промышленности (например, компьютерные технологии). Но является ли это лишь простой компеляцией приемов?! Сложно однозначно ответить на этот вопрос. Но исторический опыт существования моды говорит о том, что это очень сложная структура и именно поэтому она работает только, когда исследуешь ее как целостную систему.

Для создания успешного проекта в модной индустрии необходимо учитывать большое колличество факторов. Творчество является комплексным понятием. Здесь важным моментом является соотношение трех параметров творческой личности – интелект, техника и воображение. Именно здесь проходит граница между заимствованием и новаторством. Под интелектом мы имеем в виду оперирование знаниями из разных сфер жизни человека, что дает опыт. В рамках этого параметра происходит наибольший уровень заимствования для последующего изобретения. Техникой мы будем считать постоянной работой над идеей или проектом, направленное на достижение необходимого результата – самореализации (что выражается в удовлетворении от полученных результатов). Воображение же играет наибольшую роль в создании самостоятельного и уникального произведения. Но так как в самой моде уже заложена бинарность: отличие и подражание (обращаясь к традиционным теориям моды, например, теория просачивания), это дает нам право говорить о том, что это не бинарная оппозиция существующая как внутри сущности моды, так и во внешней ее форме. Но что это бинарное единство, взаимнодополняющее, создающее цельный организм моды.

Подводя итоги, нужно отметить, что анализ таких двух сложных понятий как мода и творчество в рамках одной концепции, является трудоемкой работой. Поэтому в этой работе не было целью дать ответы, а скорее наметить пути дальнейшего исследования данной проблемы.

Цимбал Т.В. (м. Кривий Ріг)ttsymbal@rambler.ru

ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ В СУСПІЛЬНІЙ СИСТЕМІ: МІЖ КРЕАТИВНІСТЮ ТА НОРМАТИВНІСТЮ

Феномен творчості впродовж тисячоліть привертав увагу філософів, які намагались з’ясувати його джерела та природу, смисли творчої діяльності, співвідношення пізнання та творчості, можливості розвитку креативних здібностей людини тощо. Однак проблема творчості настільки багатогранна, що необхідність

270 _____________________________ _ __________________________

її подальшого осягнення залишається актуальною і сьогодні. На думку автора, найважливішим в даному контексті є конфлікт між суспільно-нормативним способом буття людини та феноменологічним розумінням творчості як індивідуальності.

Суспільство як нормативна система впливає на простір існування особи, уніфікуючи, обмежуючи його та використовуючи антропологічний потенціал у своїх цілях. За будь-якої суспільної системи саме людина своєю пасивністю та бездіяльністю сприяє репресіям нормативності. Творча ж особистість протистоїть системному насиллю в процесі культивування діяльнісної активності. Тобто протиріччя між креативністю та зовнішніми (суспільними) обмеженнями постають в якості внутрішніх протиріч самої особи, в якості конфлікту творчого начала та суспільного статусу, конфлікту "креативного Я" (А. Адлер) та соціального інтересу людини, конфлікту між прагненням особистості до самоактуалізації та усвідомленням своєї залежності від зовнішніх обставин (А. Маслоу). Система може "прижитися" і у внутрішньому світі людини, породжуючи самообмеження у відповідності до зовнішніх правил.

Креативна ж особистість не може жити і творити в умовах репресивної системи, яка прагне уніфікації досвіду суспільства та людини. Звичайно, суспільний спосіб життя особи передбачає наявність норм, правил, моделей поведінки, тобто певних обмежень. Однак людина, що прагне творчої самореалізації, креативної діяльності, не сприймає суспільство в якості єдиного поля для розгортання можливості самореалізації. Більше того, творчість як активна неадаптивність, як спонтанна незапланована активність виступає протилежністю нормативності. Творча особистість не може орієнтуватись на певні суспільні обмеження, адже в неї є лише одне обмеження – власні здібності та власна моральність, що забезпечують збереження унікальності та втілення задумів.

У ситуації нормативного тиску системи, творча особистість знаходить вихід у так званій "внутрішній еміграції" – відстороненні від зовнішнього світу. Однак внутрішня еміграція не є, з нашої точки зору, продуктивним способом позбавлення тиску суспільної нормативності. Реалізація творчих потенцій потребує виходу у наднормативний простір в процесі самотрансценденції. Адже в осягненні феномену творчості ми виходимо з того, що сутність людини характеризується здатністю бути відкритою світу, відкритою щодо зовнішніх змін. Бути людиною – значить бути "ексцентричною істотою" (Г. Плеснер), виходити за межі самої себе, розвиватися, самовдосконалюватися, кожного дня долати саму себе та поставати у якості особистості. "Бути людиною – це означає не обмежуватися тим, що ти є, це означає завжди виходити за межі самої людини" [Франкл В. Человек в поисках смысла, 1990, с. 77].

Самотрасценденція як можливість подолання власних меж призводить до самозростання, самотворення, тобто до творчого прориву у сферу наднормативного. Однак не кожна людина здатна до самотрансценденції. Для цього у людини повинна бути наявною потреба та прагнення до самоактуалізації. Тобто пріоритетними повинні бути не споживацькі прагнення, для яких характерні утилітарні цінності, а буттєвісні прагнення, що орієнтовані на особистісні та надособистісні цінності, на відкриття духовних горизонтів можливостей людини та реалізацію її життєвого призначення.

Таким чином, можемо стверджувати, що творчість як екзистенціал життя

_____________________________ _ __________________________ 271

людини є його сенсом, засобом знаходження себе та формою реалізації самотрансценденції у наднормативному просторі.

Чеповой В.В. (г. Киев)volodymyr.chepovyi@ukrhromada.org

ОТ КРИЗИСА СПАСЕТ НЕ ФИНАНСОВЫЙ, А СОЦИАЛЬНЫЙ КАПИТАЛ

Первое десятилетие нового века, впрочем, как и последние старого, закончились мощными экономическими потрясениями. В эти два периода своей жизни молодое украинское государство пыталось построить рыночную экономику и внедрить мировые стандарты. Но, как показывает история, большинство стран мира так же регулярно, в большей или меньшей мере, наступали на кризисные "грабли". Казалось бы, экономическая наука достигла своего апогея. Мир эффективно научился управлять финансовым капиталом, но раз в десять лет что-то не срабатывает. Похоже, финансовый капитал не дает окончательной устойчивости в развитии общества. Может быть, пришло время научиться оперировать иным ресурсом социальным капиталом?

Всесторонне, социальный капитал, как общественное явление описал известный американский ученый Френсис Фукуяма в своей книге "Доверие" еще в начале девяностых годов. По его теории социальный капитал это кредит доверия, которым можно распорядиться как реальным ресурсом. Что-то в этом есть. Но слово "кредит" в последние кризисные годы ввергает в страх миллионы людей. Может, стоит отыскать не "кредит", а Cash-форму социального капитала?

Таким эквивалентом может быть позитивное действие, которое изменяет к лучшему жизненное пространство. Тогда остаётся научиться идентифицировать позитивные действия, накапливать опыт их реализации в разных сферах жизнедеятельности и мультиплицировать лучшие проекты по всей территории страны. Возможно, это и есть один из нереволюционных, но высокоэффективных методов гармонизации жизненного пространства страны.

В Украине есть тысячи самодостаточных граждан ярких представителей делового сообщества, которые ведут собственные социальные проекты и смогли привлечь для их реализации десятки тысяч сограждан. Причем все эти действия они совершают не по указу "Партии и Правительства", а исходя из собственных ценностных ориентиров за собственные средства. Они ежедневно реализуют экологические и культурологические программы, создают ОСББ, внедряют энергосберегающие проекты, помогают детским и медицинским учреждениям, защищают обманутых вкладчиков, останавливают рейдерство и бандитизм. Своими позитивными действиями они закладывают фундамент гражданского общества и генерируют социальный капитал Украины, повышая её капитализацию. Так не на словах, а в делах объединяются люди и страна в целом.

Для достижения позитивных изменений, нашему деловому сообществу стоит во всех уголках Украины поиграть в игру "Движение позитивных действий". В результате все мы удивимся насколько мы самодостаточны и эффективны в формировании собственного жизненного пространства, как территории позитива (совершенно не рассчитывая на помощь власти и государства).

А главное мы научимся находить, привлекать и управлять неограниченным

272 _____________________________ _ __________________________

ресурсом социального капитала.

Черкасов С.М. (м. Київ)all-day@ukr.net

РЕЛІГІЙНИЙ РЕНЕСАНС І ПРИРОДА РЕЛІГІЇУ світовому релігієзнавстві існує дві концепції природи релігії. Найвагоміше

представлена позиція, згідно якої поява і існування релігії пов’язується з відносинами несвободи, залежності, обмеженості, панування-покірності; тобто з тією сферою людського існування, яка непідвладна управлінню, цілеспрямованому регулюванню. Друга позиція полягає у твердженні, що витоки релігії коріняться у пошуках людиною свободи, в її прагненні до вічного, священного, до Абсолюту. [Яблоков И.Н. Религиоведение. М.: Гардарика, 1998. С.228]

В рамках першому концепції призначення релігії зводиться до ілюзорно-компенсаторної функції. Релігія характеризується як фальшиві квіти людського життя, як пустоцвіт на живому дереві культури, як опіум народу – творця релігії. Визначаючи негативну роль релігії в історії культури, останній інкримінується, наприклад, діяльність інституту інквізиції і т.ін., але з таким же успіхом можна покласти на політику відповідальність за революцію, а науку звинуватити за феномен Чорнобиля.

З позицій концепції природи релігії, де остання пов’язується із незнанням, обмеженістю, несвободою, неможливо пояснити факт ренесансу релігійного світогляду, зростання кількості послідовників релігії. Сьогодні, незважаючи на бурхливий розвиток наукового пізнання, зростання обсягів наукових знань, грандіозні досягнення техніки, релігійний світогляд репродукується в кожному новому людському поколінні.

Ми у своїй зверхності та зарозумілості вважаємо людей попередніх епох – часів творення основних релігійно-світоглядних систем – відсталими і примітивними. Чи є така позиція істинною? Мабуть, що ні. Кожен феномен культури є відповіддю на суспільні потреби, запити. Релігія не є виключенням. При оцінці релігії слід виходити з принципу конкретності істини. З позиції другої концепції природи релігії призначення останньої полягає у самоствердженні, самовизначеності людини. Релігія – не випадкове явище культури, нав’язане людям обманщиками, а необхідний чинник життєдіяльності суспільства, що виникає в ході об’єктивного процесу становлення людини і людства, і постає сутнісним аспектом їх існування. В релігії людина "освоює" як пануючі над нею сили, так і ті відносини, що виражають її свободу і можливості управління природними і соціальними процесами.

Релігія як духовне явище виступає засобом онтологічного самовизначення людини, вона культивує в людині (через молитву, сповідь) здатність до самоаналізу, самозвітування, самоудосконалення.

Іще мислителі древності фіксували дуалістичність людини, її причетність до тлінного, земного і – вічного, духовного. Людина усвідомлює вічність Всесвіту і переживає свою релятивність і конечність (летальність). Людина прагне вічності, безсмертя і набуває його в релігії. Саме релігія дає людині безпрецедентну можливість закріпитися, утвердитися в Абсолютному, Непроминущому.

Релігія – це вихід людини у вічність, ціннісне сприйняття життя, пошук вищих цілей і смислів, усвідомлення єдності людства, глибинне відчуття

_____________________________ _ __________________________ 273

універсальної цілісності буття. Мета релігії (як і філософії) – вивести людину за межі повсякденності, укорінити її у вищих духовних цінностях, ідеалах, надати життю людини справжнього сенсу, відкрити шлях до гармонії і довершеності [Див. Самыгин С.И. и др. Религиоведение: социология и психология религии. – Ростов н/Д, 1996].

Як і інші феномени культури релігія виникла у відповідь на суспільні потреби та екзистенціальні запити. І існуватиме вона, поки буде зберігатися потреба в ній.

Черненко А.В, Ломакін А.М. (м. Київ)Anakt@bigmir.net

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ

Основою даного дослідження стала народна творчість українського народу, саме вона має стати одним з головних чинників створення та покрашення нашої культури. Як кажуть люди: "Без минулого ми не можемо збудувати світле майбутнє". В цьому випадку народна творчість минулих поколінь і є тим пластом культурної спадщини, яка повинна існувати і внести у майбутнє нашої країни свій суттєвий внесок. В нашому, XXI столітті, панує зовсім інша, нетипова для нашого народу творчість, яку іноді важко назвати творчістю, змішавшись з різними стилями культури різних країн світу, вона набула розпушеного характеру, перестала нести зміст, нашої України, перестала відображати глибини народного життя. Тому ця тема є актуальною, людство йде вперед і все постійно змінюється, але не треба ж забувати про надбання наших предків. Вони створювали дивовижні речі, які навіть в наш час маючи дуже сучасне і вправне технічне забезпечення, не так легко відтворити, якими можна милуватися і приємно слухати. Люди вкладали дуже багато змісту в те, що створювали. І ці речі були зрозумілі для всіх і для кожного.

Одним з проявів народної творчості є фольклор. В нашого народу він був надзвичайно насиченим. В ньому збереглися усі уявлення тогочасного суспільства про навколишній світ, вірування, фантазії, традиції, прояви добра і зла, мораль і справжніх героїв. Фольклор – це дзеркало життя, почуттів і думок людей, відображення їхньої свідомості та самосвідомості. Аналізуючи його, ми зможемо краще зрозуміти етапи становлення нашої країни, нашої культури. Ми виросли на казках, думах, легендах і прислів’ях нашого народу, саме по них нас вчили моралі батьки. Вони несуть великий інформаційний зміст який направлений на збереження пам’яті поколінь та передачі його майбутнім поколінням. В народній творчості криються таємниці нашого минулого, уявлення про створення світу, яке зображували на писанках та багато іншого. Інформацію про життя різних груп населення несли у собі соціально – побутові пісні, в них розкривалися всі тяготи народу, під впливом різних політичних режимів і рівнів економічного забезпечення.

В наш час залишаються актуальними обрядові пісні, традиції. Вони супроводжують нас все життя, від народження до смерті. По них нас вчили вести своє господарство, наші люди і зараз дотримуються календарних пісень, пов’язаних з різними порами року, та землеробськими роботами. Наші пращури створювали чудові орнаменти, які мали не тільки дуже гарні естетичні якості, а

274 _____________________________ _ __________________________

глибокий зміст. Кожен колір, кожна лінія щось символізувала. Рушники вкриті цими узорами були енергетично сповнені позитивною енергією та красою. Вони передавалися з покоління в покоління, і залишаються берегтися у родинах, і до тепер.

Все це є важливою спадщиною нашого народу. Яку не можна забувати, а навіть активно використовувати в нашій культурі. В ній зображувалась дуже чітка грань між добром і злом, мораллю і невіглаством, що, є важливим для сучасного світу. Ми маємо творити нові творіння і перетворювати старе надбання в актуальному руслі життя соціумі. При цьому чітко відокремлювати своє, національне, важливе, від усього, що пропонують нам інші культури. Наші молоді треба більше давати інформації та можливості ознайомитись з культурним надбанням нашої країни. А головне привити їм інтерес та повагу до цього, навчити їх розуміти весь глибокий зміст представленого матеріалу. Сучасні мистецтва не завжди несе у собі зміст і має поверхневий характер, що позбавляє людину підґрунтя для мислення, і обмежує її. Народна творчість представляє собою дивовижні речі, які мають право на життя і в наш час, і, їх повинні знати наші діти.

Чернюк А.В. (м. Київ)alenka_che@ukr.net

ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖЕРА ЯК КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Творчість є одним з основних рушіїв розвитку суспільства. Часто поняття творчості асоціюється з поняттям креативності і вони сприймаються як тотожні, але насправді вони не є такими.

Під поняттям творчості зазвичай розуміють "діяльність людини по перетворенню дійсності (як природної, так і соціальної), що завершується створенням нового оригінального продукту" [Творчество: теория, диагностика, технология: Словарь-справочник для специалистов в области образования, инноваций и гуманитарных технологий в социальной сфере/ Под ред. Т. А. Барышевой, 2008, с. 126–127]. А креативність (від лат. сreatio – створення) – це "здатність людини породжувати незвичайні ідеї, знаходити оригінальні рішення, відхилятись від традиційних схем мислення" [Ильин Е. П. Психология творчества, креативности, одаренности, 2009, с.157]. Тобто креативність являє собою здатність до творчості і тому важливою проблемою є розуміння того яким чином ця здатність формується, як її можна розвинути.

Якщо проаналізувати розвиток сучасного суспільства, то можна побачити, що потреба в креативності, розвитку креативного мислення та креативного потенціалу особистості все більше і більше зростає. В сучасних умовах все постійно змінюється, відбуваються трансформації у всіх сферах людського життя і тому виникає необхідність нестандартного вирішення сучасних проблем, так як використання звичних, стереотипних рішень не є більше ефективним. Особливу роль креативність відіграє в діяльності сучасних менеджерів, керівників, адже на них лежить велика відповідальність за забезпечення ефективного функціонування організації в умовах, що постійно змінюються.

Формування креативності менеджера має відбуватись в процесі його навчання, бо саме освіта відповідає за формування творчої особистості, вона

_____________________________ _ __________________________ 275

повинна створювати сприятливі умови для розвитку креативного потенціалу.Освіта має сприяти готовності менеджера до творчості, адже відсутність такої

веде до високого напруження при здійсненні ним діяльності. А це, в свою чергу, може призвести до того, що кожного разу, коли у менеджера буде виникати необхідність в застосуванні своїх творчих здібностей, він буде піддаватися стресу. Повторення таких ситуацій може призвести до виникнення певних бар’єрів щодо нестандартного вирішення проблем та задач і як результат він може уникати застосування своїх креативних здібностей та надавати перевагу прийняттю стереотипних рішень. А така стратегія прийняття рішень не є ефективною. Тому ще одним з основних завдань освіти має бути також і формування готовності особистості до застосування в своїй діяльності креативних здібностей. Освіта має сформувати потребу особистості в тому, щоб нестандартно мислити, прагнути до вдосконалення своєї діяльності, шляхом усунення недоліків та відходу від звичних для неї стереотипів, сприйняття ситуації, проблеми з іншого боку.

Ці проблеми можна вирішити шляхом впровадження в освітній процес певних інновацій. А саме влаштування різних конкурсів ідей серед студентів для активізації їхнього творчого мислення. Також проведення різноманітних тренінгів та семінарів, присвячених питанням креативності, розвитку та активізації творчого мислення, використанню креативних технологій та застосування їх на практиці тощо. Але, мабуть, найбільш ефективним була б така побудова навчального процесу, при якому у студентів виникала б необхідність застосовувати свої креативні здібності практично кожного дня. Так, наприклад, навіть розташування парт по колу в аудиторіях, де проводяться семінари, може стимулювати студентів до більш активного обговорення питань, що піднімаються на семінарських заняттях, до виникнення дискусій між студентами та викладачем стосовно проблем та ситуацій, які розглядаються і відповідно студент має змогу на них по новому поглянути.

Четвертак М.А. (г. Киев)ChetvertakMaria.math@gmail.com

САМОВОСПИТАНИЕ ЛИЧНОСТИ КАК ТВОРЧЕСКИЙ ПРОЦЕСС

Проблемы самопознания и самовлияния человека на ход своей собственной жизни длительное время неоправданно рассматривалось как исключительно психолого-педагогическая проблема, связанная с его личностным становлением. При таком походе упускается из вида то, что главным именно для человеческой сущности индивидуума есть формирование его как творца, субъекта собственной жизнедеятельности. Ведь как открытая подсистема обьективно существующего мира, человек не может существовать без внутренних источников жизнеобеспечения и удовлетворение его потребностей происходит в постоянном взаимообмене со средой. При этом эффективность этих процессов зависит напрямую от уровня зрелости, осознанности, то есть ответственного,творческого подхода к этому взаимодействию.Известно, что способом удовлетворения

276 _____________________________ _ __________________________

интересов и потребностей, как и их воспроизводства, а, следовательно, самого существования человека выступает деятельность. Деятельность по разрешению противоречий между индивидуумом и окружающим его (природным и социальным) миром, по удовлетворению биологических и социальных (материальных и духовных) потребностей как внутренний источник,постоянно действующий импульс самодвижения, саморазвития человека, движется в поле его внутренней субъектности и субъективности. В структуре человеческой деятельности в качестве необходимой подсистемы наличествует специфическая деятельность по обслуживанию, обеспечению разнообразных видов предметной и практически – духовной деятельностей – самовоспитание (одна из осознанных форм саморазвития) личности. Источником его выступают противоречия между необходимостью деятельности по удовлетворению потребностей человека и его способностью осуществлять такую деятельность, между должным и сущим, идеальным и реальным в процессе жизнедеятельности. В зависимости от исторических характеристик социума и особенностей конкретного жизненного пути человека, сущность его самовоспитания проявляется в единстве и взаимодействии трех уровней: социальной адаптации, социальной саморегуляции и самосозидания. Как тип внутренней практически-духовной деятельности по поддержанию и развитию сущностных сил человека, обслуживанию разнообразных его деятельностей, самовоспитание реализуется через целенаправленную, свободно предпринимаемую, активную деятельность по выработке новых способностей (умений, навыков), социальных качеств, психических и физических свойств, развитию и совершенствованию имеющихся, преодолению и искоренению устаревших стереотипов, привычек поведения, деятельности и общения, в соответствии с конкретно-историческим общественным идеалом и образом жизни.

Как комплексная, полиструктурное образование, самовоспитание выступает творческим процессом, обладающим системными качествами, ведь оно одновременно процессирует и функционирует лишь разрешая противоречия своей сущности и существования. Как процесс саморазвития, самовоспитание предполагает некое условное "раздвоение" личности в актах самосознания и рефлексии на "обьект" и "субьект" воспитания. Субьект конструирует идеальную модель собственной сущности и осуществляет собственное воспитание как самоконтроль и самовлияние. Таким образом сама функционально-ролевая структура деятельности предполагает творческое отношение к моделированию процессов возникновения, обнаружения и разрешения субьект – обьектных противоречий, формирование и совершенствование механизмов самовоспитания, как условия становления целостной личности.

Чижова О.М. (м. Київ)sociopolit@i.ua

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ТВОРЧОСТІ ТА ПРАГМАТИЗМУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО

УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВАТворчість – це тип діяльності, що створює якісно нові матеріальні й духовні

цінності або висуває нові, ефективні способи розв'язання наукових та інших

_____________________________ _ __________________________ 277

проблем: творчість – це розумова і практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, а творчою ми називаємо таку діяльність, яка створює щось нове [Слєпкань 3.1. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. – К.: "Вища школа", 2005. – С. 77].

В умовах процесів політичної трансформації в Україні молода незалежна держава перебуває на шляху становлення демократії та громадянського суспільства, а її політичне життя динамічне, зокрема, щодо проявів процесів політичного прагматизму. Варто відзначити, що дана проблема дуже складна і потребує глибокого та широкого творчого розгляду.

Політичний прагматизм є досить суперечливим, оскільки має кілька підходів для трактування. Один з них розглядає прагматизм як властивість політичної діяльності, за якої головним критерієм та чинником, стає досягнення поставленої мети. Тобто у цьому варіанті розуміння поняття прагматизму є майже точним відтворенням теорії Н.Макіавеллі у її "викривленому" вигляді.

Інший погляд на прагматизм – це необхідність творчо діяти, не покладаючись на авторитет та апріорні, ідеї; шукати кращі, способи та варіанти дій, випробувати та перевіряти їх, відбирати найефективніші, приймати обґрунтовані рішення, тобто керуватись розумом та логікою. Цей варіант пояснення прагматизму наближається до головних елементів філософії "справжнього" макіавеллізму, яка так само розглядає прагматизм як вміння та можливість обирати у політичній діяльності розумні політичні рішення для досягнення адекватних політичних цілей [Рассел Б. Теория западной философии. – С-Пб., 2001. – С. 39]. Таким чином, прослідковується суперечність у самій назві теми, що потребує додаткового уточнення. Однак, ця тема вимагає протиставлення двох ключових понять – політичного макіавеллізму та прагматизму, які, відповідно, мають містити різне смислове навантаження.

Цей варіант пояснення прагматизму обрано тому, що він відповідає сучасним умовам політичного життя, яке є дуже складним: та динамічним і для якого характерна стійка, високого рівня спрямованість, творча активність, що виявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей в одній або кількох видах діяльності. Кількість суб'єктів політичного життя щоразу зростає, значно ускладнюючи політичні відносини. Тому будь-яке політичне рішення вимагає дуже детального осмислення та співставлення власних інтересів з інтересами інших. Рішення діяти силою та рішучістю, не рахуючись ні з ким, далеко не завжди спрацьовує, оскільки жодна політична сила не володіє абсолютною силою та можливостями, і дуже швидко зустрічає протисилу.

Саме тому розуміння прагматизму як можливість обирати розумні варіанти рішень та дій для досягнення поставлених задач, є найбільш вдалим за сучасних умов. Можна навіть сказати, що новий термін "прагматизм" у XIX столітті продовжив та поступово замінив поняття макіавеллізму у політиці, отримавши його смислове навантаження.

Як правило, поняття політичного макіавеллізму та прагматизму прийнято застосовувати щодо характеристики процесу та принципів прийняття політичних рішень та політичних дій, які є прагматичними, коли будуються на основі розумного творчого розрахунку, творчого осмислення та прорахунку кожного кроку, і передбачають готовність йти на компроміси.

278 _____________________________ _ __________________________

Чугаева Н.Ю. (г. Киев)nchugaeva@mail.ru

ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ НАСТАВНИКА СТУДЕНТОВ В ВУЗ: ТВОРЧЕСКИЙ КОМПОНЕНТ

В условиях динамического развития общества перед высшими учебными заведениями появляются инновационные задания, связанные с подготовкой высококвалифицированных компетентных специалистов для разных отраслей общественного производства. Основным фактором социализации молодежи в ВУЗ является целеустремленное психолого-педагогическое влияние педагога, как субъекта формирования педагогических отношений и образовательно-профессиональной среды высшего учебного заведения, на студентов, которые активно получают в нем соответствующую образовательно-профессиональную подготовку. В системе современного высшего образования именно в работе педагога-наставника проявляется воспитательный потенциал, который интегрирует возможности позитивного влияния на молодёжь опосредованным образом, в первую очередь через успешную образовательную социализацию своих студентов.

По нашему мнению, образовательная социализация студентов – это усвоение ими необходимых для будущей профессиональной деятельности компетенций с позиции осознания норм и ценностей, действующих в обществе в целом и соответствующей профессиональной среде, принятия определенных социальных ролей, смыслов и ценностей.

Руководствуясь целями образовательной социализации, педагог-наставник, реализует возложенные на него функции в педагогической деятельности через актуализацию собственных социальных способностей. Содержательно в процессе такой деятельности педагог-наставник закладывает основы саморазвития и самосовершенствования студентов. Важными аспектами деятельности педагога-наставника в контексте учебно-воспитательного процесса являются умение выбирать и применять разнообразные формы и методы воспитания, а также использовать дифференцированный и индивидуальный подходы к студентам. Воспитательная деятельность педагога-наставника, в процессе которой реализуются профессиональные возможности и осуществляется самореализация его личности, являются средством развития социализированной и творческой личности студентов.

Ориентация педагога на творчество предусматривает, в основном, склонность к поиску новых разнообразных способов осуществления учебно-воспитательных задач, избежания рутины, однообразия и формализма в ситуациях педагогического общения, способность к импровизации и нестандартным решениям. Педагогу-наставнику, ориентированному на творческие подходы в работе, свойственно проявлять гибкость в средствах достижения цели учебно-воспитательного процесса. Применение им техник педагогического влияния на студентов является недемонстративным и ненавязчивым, а каждое воспитательное мероприятие характеризуется своеобразностью и неповторимостью в рамках воспитательного процесса.

Позитивный опыт работы педагогов-наставников в НУПТ удостоверяет определенный рост статуса и роли студента как субъекта образовательной

_____________________________ _ __________________________ 279

деятельности благодаря повышению его ответственности за результаты учебы, самоорганизации собственного образования, участия в научной и творческой работе.

Таким образом, главным фактором развития этих тесно взаимозависимых образований является яркая, профессиональная личность педагога-наставника. Именно личный авторитет педагога, основанный на его заинтересованном отношении к студентам, ответственности за их личностное развитие, является особенно значимым для социализации студенческой молодежи в ВУЗ.

Шабельник О.В. (м. Київ)OVShabelnyk@gmail.com

ВЗАЄМОДІЯ НАУКИ І КУЛЬТУРИ, ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ДУХОВНОЇ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНОЇ ОСОБИСТОСТІ

Однією з найбільших драматичних проблем сучасного XXI століття є втрата довіри до науково-технічного прогресу та його досягнень, сумніви в можливостях науки корегувати соціальні процеси. Під впливом перспективи можливих глобальних катаклізмів, на порозі яких стоїть людство, з розвитком технологій, наука стрімко втрачає переваги перед іншими видами творчості, які отримала в певний час.

Головна причина існуючої кризи, як на мене, це – конфлікт між наукою та культурою, кінцевий результат якого полягає в широкому поширенні суто аналітичного типу мислення. Головними рисами якого є перевага мети нам засобами та сенсом і загальнолюдськими інтересами, техніки над людиною та її цінностями. Культура ж сприймається як середовище духовної науки, що стимулює і підтримує особистість, створює фундамент для духовної творчості, а необхідність її розвитку – як головна задача останнього. Подолання цієї кризи можливе за умови надання науково-технічного прогресу принципово нового обліку що, включає в себе зміни в культурних орієнтирах та цінностях. Розв’язати це складне завдання можна шляхом формування нового стилю наукового мисленні та суттєвих трансформації в ідеях та нормах наукових досліджень.Не підлягає сумніву необхідність процесу часткової гуманітаризації наука, але запропонований підхід викликає питання та гострі суперечки (наприклад, чи не призведе гуманітаризація науки до деформації сприйняття істини як ідеалу та головної цілі науку?). Чому наука відокремлюється від духовності, а не розглядається як її особливий тип? Чи можливо додати гуманності деяким прагматичним умовам, що існують за межами людської індивідуалізації? Чому протистояння науки та культури завжди асоціюється як аномальний процес, що підлягай швидкому викоріненню? Під результатом домінування науки в духовній сфері розуміють безлику людину з аналітичним типом мислення, яка підкорює та підкоряється силам природи ти її законам. З самого початку виключається можливість існування за цих умов вільної творчої особистості. В якості антиподу створюється одностороння, недостатньо усвідомлена тенденція ідеалізації та абсолютизації культури. Сьогодні культура сприймається як сукупність цінностей, символів, знань, норм, образів та прототипів, що забезпечує відтворюваність духовності в суспільстві. З іншої сторони, це всепоглинаючий фактор, який робить індивідуальне мислення і будь-які свідомі індивідуальні зусилля, прив’язаними до

280 _____________________________ _ __________________________

чогось, що вже є створеним. Наука руйнує своєрідний консерватизм культури, вимагаючи реформації процесу духовної творчості, змінює стабільний стан в громадському та духовному житті людини. У свою чергу, культура не дозволяє науці втратити людяність, деформувати науку до рівня технічного процесу отримання та репродукції знань. Культура і наука в своїй взаємодії є лише сприятливими умовами для розумової та творчої діяльності і духовності особистості в цілому.

Тому таким важливим є сам процес духовної творчості, бо він потребує виходу за межі предметності, а тому є результатом діяльності не лише суспільна свідомость, у її предметних та духовно-діяльнісному форматах, але й феномен особистого самоусвідомлення, наявність особистісної волі та свободи вибору відкритих можливостей діяльності.

Шаповал О.П. (м. Хмельницький)alex.shapoval@mail.ru

ПОТРЕБА ТВОРЧОСТІЧи потрібна творчість суспільству, яке, в свою чергу, творчості не потребує?

Більше того, якому творчість стоїть на заваді? На заваді багатіти; безумствувати з жиру і пихи; тримати людей в неуцтві та покорі; відроджувати приватну власність в самих одіозних її формах, що з’явились невідомо звідки, немов би ми перемістились по чиїсь недобрі волі назад, в добу первісного накопичення капіталу. – Та звісно ж не потрібна! Але вона існує. Наперекір усім обставинам і діям можновладних осіб, структур, інститутів, фондів і т. ін., які те і роблять, що добивають її, але от добити ніяк не можуть. Звісно, кому ж потрібна творчість, коли "все уже всім зрозуміло". Все уже розграбовано і поділено. Треба тільки працювати. Є вже навіть ті, які будуть працювати. І вони, в принципі, погоджуються зі своїм майбутнім становищем. Не треба їх "баламутити" якоюсь творчістю. Хай собі спокійно працюють та створюють додаткову вартість. Ділити її також вже є кому, новоявлені пани вже завмерли в очікуванні. Не треба підбурювати народ, він вже всім задоволений, бо здобув омріяну стабільність і роботу де його стабільно експлуатують, але він про це воліє не згадувати. А творчість все одно існує, і не здається на милість "сильних світу цього", не звертає уваги на зневірених і тих хто впав духом. Вона живе в діях і помислах небагатьох, але дуже сильних людей які не звикли сприймати на віру те, що їм кажуть, не коритися долі, яку для них визначили інші, не йти куди направляють всіх. Творчість існує бо відчуває потребу у власному існуванні.

Куди сьогодні направляються зусилля та енергія людей? – На збагачення, прибуток, на заробляння грошей, на купівлю і споживацтво всього: речей, послуг, посад, вражень, ідей, почуттів і т.д. Іншими словами, на розбазарювання їх по яскравих дрібницях на що завгодно, тільки не на науку, освіту, мислення та осягнення. Все робиться для того, щоб забрати в людей перспективу. Перспективу діяти, творити, і творити перш за все самих себе. Змінювати свій теперішній жалюгідний стан. Людина, яка не мислить, не зможе осягнути цей стан, її все буде влаштовувати, і саме цього прагнуть ті хто вирішив законсервувати, увіковічнити своє панівне становище в системі розподілу праці та суспільних відносин. Людина, яка не привикла думати, а тільки сліпо виконувати накази інших, не зможе подивитись на себе зі сторони всесвітньої культури, зі сторони кращих її зразків в

_____________________________ _ __________________________ 281

сфері організації суспільного життя, не зможе жахнутись своєї моральної злиденності і не почне діяти. Не освічена людина, не зможе розшифрувати парадокси сучасності в розвитку основного протиріччя дійсності і не стане на вірну сторону на шляху до вирішення цього протиріччя. І тут творчість вкрай необхідна, без неї немає виходу з неуцтва, невігластва, безпросвітної темряви.

Досягнення людиною своєї людської сутності можливе тільки через становлення її як соціально-активної, творчої особистості. Яка протистоїть усталеним суспільним відносинам в яких вона виступає як одиничний, атомізований, абстрактний індивід. Соціально-творча людина, якщо вона хоче бути дійсно людиною, повинна протистояти ситуації в якій її не дають можливості розвернути весь свій творчий потенціал, протидіяти марнотратству людських сил та здібностей, виступати проти свідомого і цілеспрямованого пригнічення особистості та недопущення проявів її соціальної творчості.

В умовах, коли в суспільстві встановлюються і укріплюються все нові і нові межі для людської діяльності, все нові і більш витонченіші стереотипи, формати, програми, правила, аналогії, шаблони і т. ін., одна окремо взята людина не спроможна зробити жодного творчого кроку не приносячи себе в жертву. За творчість людина платить своїм життям в прямому і переносному сенсі. І далеко не кожна людина спроможна пріти на таку жертву. Творчість як вихід за межі будь-якої обмеженості, як створення нових можливостей не можлива без об’єднання людей у спільноти і боротьби за свої інтереси та потреби. В іншому випадку жертв буде більше і вони не завжди будуть виправданими. Сама по собі, людина не здатна плідно боротись з системою яка не тільки розмежовує людей на окремі атоми, але й закріплює цю розмежованість та оголошує її довічною.

Межі, стереотипи, правила, тяжіють над окремо взятою творчою людиною у вигляді бюрократичної системи влади, як абсолютна реальність виходу з якої немає. Вона пригнічує і доводить до самогубства. Вихід за межі можливий тільки разом. За умов, коли люди самі творять реальність свого буття, самі собі встановлюють межі і самі ж їх долають. Руйнування меж можливе тільки за умови об’єднання, співтворчості, взаємопосилення творчо налаштованих людей один з одним та всіх разом.

Шаповалова Е.А. (г. Киев)cst.kpi@gmail.com

СОЦИАЛЬНОЕ ПРОЕКТИРОВАНИЕ КАК ТВОРЧЕСКАЯ САМОРЕАЛИЗАЦИЯ ЛИЧНОСТИ

Актуализация и возросший интерес научного сообщества к осмыслению и практическому использованию человеком методологи социального проектирования во всех сферах жизни закономерны, поскольку продиктованы целесообразным стремлением человека самостоятельно строить модели желаемого будущего, конструировать окружающую реальность и себя в ней, преодолеть или хотя бы уменьшить ситуативность и социальную изменчивость жизни. Данные стремления продиктованы требованиями современного мира, условия которого характеризуются резким и необратимым ускорением жизненного времени, отведенного сегодня человеку. Вынужденная глобализация жизненного пространства, размытость личностных ценностей и ориентиров выдвигает в

282 _____________________________ _ __________________________

качестве главной проблемы поиск путей проектирования собственной жизни. Проблема самореализации личности значительно актуализировалась во второй половине ХХ века, когда представители гуманистической школы социальной психологии в своих исследованиях доказали необходимость активной "творческой адаптации" человека к окружающему миру. Такая адаптация, как качественное изменение жизненных установок – самопроектирование – должна прийти на смену пассивным формам приспособления человека к социально-экономическим условиям, что приводить к деформации личности. Подобные негативные процессы описал еще К. Маркс в контексте раскрытия основных форм социально-экономического отчуждения. Процесс овеществления, характерный для европейской цивилизации, путь превращения в некую самостоятельную (у К. Маркса чуждую) силу продуктов человеческого творчества и самой сущности человека, который расценивается только как вещь.

Предлагаемый проектный тип мышления предполагает формирование у человека активной жизненной позиции, желания понимать, прогнозировать и регулировать свою собственную жизнь, быть причиной событий своей судьбы, способности создать и воплотить в реальность свой собственный проект самореализации. Жизненный проект при ближайшем рассмотрении можно определить как "оптимальный способ преодоления ситуативной и импульсивной детерминации жизни, постижение его стратегического пространства в условиях глобальной нестабильности, быстротечных и необратимых общественных изменений, которые влияют на индивидуальное бытие каждого человека"(Єрмаков І.Г., Пузіков Д.О. Життєвий проект особистості: відтеорії до практики. – К.: "ОсвітаУкраїни", 2007, с. 180).С позиции подхода жизненного проектирования самореализация личности становится возможной через свободу самовыражения, самопознания, самоформирования и практическое самоконструирование.

Жизненное проектирование и жизненный проект личности являются эффективными механизмами самоопределения, самореализации, самодетерминации активности человека. Жизненное проектирование фиксирует и способствует реализации наиболее важного источника саморазвития человек – противоборствамежду состоянием настоящего, которое уже не удовлетворяет запросы личности, и желаемой и/или возможной моделью будущего. В святи с этим интересным являются поход к жизненному проектированию Ж.П. Сартра, который в своих научных трудах по социальной антропологи определяет проектирование с одной стороны, как определенную позицию, отношение человека к некоторому объекту, который будет существовать в будущем, с другой, как желание "призвать к жизни то, чего еще не было" и решение "бросить себя" (в переводе с французского mepro-jette) определенными действиями к намеченным целям. В таком случае каждое осознанное действие и поступок человека можно определить как "проект самого себя к возможному" ( Сартр Ж.П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической социологии. – М.: Республика, 2000. – 639 с., 470).

Сегодня как никогда важным для каждого человека являются правильный выбор жизненной позиции и самостоятельное формирование ориентаций личностного развития. Перед всем человечеством стоит актуальная задача поиска способа, который бы помог активно адаптироваться, "вписаться" в окружающую реальность так же быстро, как изменяетсямир. По нашему мнению такой

_____________________________ _ __________________________ 283

методологией является осознанное проектирование себя и окружающего мира.

Шаповалова К.А. (м.Київ)sh_kate@bigmir.net

ТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ В ОСВІТНІХ ПРАКТИКАХ

Сучасне суспільство характеризується швидкими та комплексними змінами, які мають вплив на усі сфери життя – соціальну, економічну, політичну.Творчість є водночас ключовим фактором, який забезпечує адекватне розуміння та сприйняття вищезазначених змін та тих новацій, які вони несуть, а також основним акселератором створення нового знання, головною метою якого є покращення і розвиток насамперед соціальної та економічної сфер. Винахідництво, дизайн та творчість як триєдиний концепт завжди були визначальними характеристиками існування та діяльності людини. Саме процес і результат створення та впровадження чогось абсолютно нового, не знаного раніше, того, що має абсолютно новітні характеристики є рушійною силою змін, які відбуваються у світі.

Варто зазначити, що сьогодення диктує нову тенденцію стосовно підходів до навчання, формування наукового мислення: нашому суспільству вже не потрібен один Енштейн на мільйон, мета – виховання та навчання мільйону Енштейнів.

Навчальні заклади, освітні організації та міністерства, пов’язані зі сферами освіти та науки мають поставити за мету першочергово розвиток сфери освіти, оскільки саме вона є основою творчого суспільства. Проте, той об’єм інформації, який на сьогоднішній день надається середньостатистичному студенту для сприйняття, розуміння і вивчення, не тільки не залишає простору для натхнення, творчого підходу, але й позбавляє студентів бажання навчатися загалом. Як результат, маємо покоління "технарів", а не новаторів, які прагнуть реалізувати творчу енергію.

А отже постає питання: як сформувати культуру винахідництва, бажання новаторства? Яким чином можна мотивувати студентів до творчої діяльності, основною характеристикою якої було б не суто теоретичне обґрунтування, а практичне застосування, отримання наочного результату. За визначенням Лукс Г.А. "соціальне проектування – це технологія впровадження соціальних нововведень, які отримані в результаті створення інноваційних молодіжних проектів"[Лукс Г.А. Социальное инновационное проектирование в региональной молодежной политике. Самара: Издательство "Самарский университет", 2003. – 278 с., 47].Імплементація саме такого виду творчості могла б допомогти віднайти та використати креативний потенціал молоді у вірному напрямі. Вищезазначені характеристики є притаманними проектній діяльності.

Треба наголосити, однак, що однією з головних характеристик проектування, поряд із новизною та творчістю, є також і актуальність певного виду діяльності. Оскільки навіть надзвичайно креативний проект, який містить абсолютно нові підходи у постановці цілей та знайденні шляхів їх досягнення, може бути абсолютно неактуальним у певний період, а отже втрачає цінність.

Таким чином, орієнтуючи молодь – учнів, студентів, молодих спеціалістів – на створення інноваційних соціальних проектів, необхідно доскональне розуміння

284 _____________________________ _ __________________________

теоретичних положень щодо проектної діяльності. Надалі, у процесі безпосередньої роботи на проектом, уява, талант, креативність будуть доповнювати основні знання, будуючи на їх основі дещо абсолютно нове, аутентичне, інноваційне, ціннісне.

Залучення молоді до проектної діяльності має велике значення, тому що саме вона дозволяє особистості проявити свій творчий потенціал. Практичний результат такої діяльності є важливим та цінним, оскільки має впив на подальший розвиток нашого суспільства.

Щириця Т.В. (м. Київ)ТВОРЕННЯ ЕТИЧНИХ І ПРАВОВИХ РЕГУЛЯЦІЙ ЯК УМОВА

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИПід час активної трансформації політичного життя французького суспільства

Ж.-Ж.Русо акцентував увагу на питанні: у який спосіб агрегат приватних волінь (воля всіх, volente de tous) може набути якостей всезагальної волі (volonte generale). В сучасній політичній теорії це питання набуває такої форми: у який спосіб може бути сформовано політичний консенсус, що забезпечує самоорганізацію суспільства; як поєднати партикулярність і плюральність життєвих форм і ціннісних орієнтацій із універсальністю політико-правової сфери? Артикуляція цієї теоретичної проблеми вкрай актуальна для відродження України саме в період, коли утворилися такі соціально-економічні умови, що сприяють поглибленню соціального розшарування, соціальної дезінтеграції, моральної кризи, поширенню настроїв безпорадності, зневіри у творчу міць української нації. Я не долучатимуся тут до тієї групи ідеологів, які доволі песимістично оцінюють майбутнє України і скептично ставляться до її гуманістичного прийдешнього. Навпаки мій дослідницький інтерес спрямований на те, аби знайти в соціальних відносинах сучасного українського суспільства об’єктивні чинники таких позитивних тенденцій – а вони безумовно є, стосовно яких опредметнення цілераціональної політичної і соціальної дій знайде конкретні й дієві механізми втілення в різних соціально-комунікативних практиках, зокрема освітянських, основних цінностей людського життя: свободи, солідарності, справедливості. Отже теоретичний бік ціннісно-смислової проблеми такий: партикуляризм vs універсалізм.

Українська економічно-господарська система сьогодні функціонує за правилами вільного ринку, законами laissez faire [Фр.: дозволяти діяти, йти своїм шляхом. Це гасло фізіократів], коли прибутки та успіхи в конкурентній боротьбі засадничуються індивідуалізмом і конкуренцією партикулярних інтересів. З огляду на матеріалістичне розуміння історії описати актуальну суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію можна подвійною герменевтикою: на суспільному рівні – це втрата усталених (переважно колективістських домодерних суспільно-громадських практик) форм соціальної інтеграції, заснованих на традиційному сприйнятті і регуляції, на індивідуальному рівні – це зростання розгубленості, невпевненості, самотності. Якщо інтелектуальний потенціал не може подолати чи змінити "об’єктивну ходу історії", то в комунікативних практиках ми завжди маємо можливості переписати наше ставлення до світу, в якому ми живемо, в термінах інших словників, у спосіб інакших наративів. За

_____________________________ _ __________________________ 285

дороговказ має правити гуманістичний потенціал універсальності.Українське суспільство потребує трансформації, проте вербальні констатації

такої вимоги щодо стану соціальних взаємин ані на йоту не наближують нас до визначення її змісту та сенсу. Консервативність соціально-культурної сфери відтворює умови, за якими структури громадянського суспільства (у Ю.Габермаса це сфера Öffentlichkeit (громадськість, публічність) є слабкими і недостатньо орієнтованими на солідарність і соціальну допомогу. Якщо ми віримо в емансипаторський потенціал громадянського суспільства, яке в комунікативній теорії досліджується з позицій джерел, становлення та динаміки, тоді нагальними стають соціальні практики його підтримки і сприяння перетворенню структур. Серед цих практик почесне дієве місце належить сфері освіти, зокрема вищій, яка торує собі шлях до Болонських стандартів. Ситуація постмодерну і "кінець знайомого світу" (Е.Валерстайн), що має свої специфічні прояви в сфері громадськості у вигляді постмодерної соціокультурної ситуації "нової непрозорості" смислів, дій та рішень, поглиблює кризу усталених форм представницької демократії, політики держави всезагального добробуту, форм публічності, чинить спротив практикам солідарної відповідальності за майбутнє. Ю.Габермас як описувач історичних фактів Öffentlichkeit, тобто політично незаангажований дослідник сфери публічності, подолання її кризи вбачає в формуванні правових і етичних умов деліберативної [Лат.: deliberation – обговорення, міркування; deliberativus – дорадчий; delibero – зважувати, обговорювати, обмірковувати; deliberare de summa rerum – міркувати про інтереси держави // Малинин А.М. Латинско-русский словарь. – М., 1961. – С.173-174] демократії. Вона розгортає свій потенціал суспільної практики і нормативного ідеалу тільки як соціально-емансипаторський проект модерна.

Українському суспільству ще треба пройти історичний шлях модернізації всіх його сфер – господарчої, політичної, правової, культурної, моральної, а владній еліті максимально залучити до такої діяльності як історичної форми соціальної творчості увесь загал. Проте аби зреалізувати проект відкритості за умов "стійкої патронально-клієнтелістської культури та психології" [Степаненко В. Публичность власти как модус социального знания: миф или возможность постсоветской демократии? //Соціологічне знання та влада: суперечливі взаємовідносини соціологічних досліджень і політичної практики. – К, 2005. – С.29], ті з нас, хто впливає на формування світогляду і соціально-психологічного клімату, має позбутися наївної віри у суспільний прогрес і гуманістичне майбутнє і раціоналізувати свої проекти трансформації українського суспільства. Механізмами залучення найширшого загалу до розв’язання найактуальніших проблем людського буття є громадські слухання, інші форми залучення громадськості до обговорення нагальних проблем і прийняття рішень, зрештою всі форми дискусій, регулятивним принципом яких є "необмежена пануванням комунікація" (Ю.Габермас). Трансцендентальними умовами її конструктивістського потенціалу є дві взаємопов’язані регулятивні ідеї: в сфері моралі як неписаного закону – категоричний імператив І.Канта, в сфері юриспруденції як писаного закону – концепт прав людини. Обидві ідеї-вимоги реалізуються за умов універсалізації своїх норм і, навпаки, звужують свої емансипаторські можливості чи навіть зводять їх нанівець чи утворюють симулякри і перетворені форми за умов їхньої партикуляризації.

286 _____________________________ _ __________________________

Якубина В.Л. (г. Киев)fatamorgana@meta.ua

МАССОВАЯ ТВОРЧЕСКАЯ ИНТЕНЦИОНАЛЬНОСТЬ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА (ВОПЛОЩЕНИЕ "МОБАМИ"

АВАНГАРДИЗМА ПОП-АРТА) Когда речь идет о социо-культурных аспектах творчества, то мы, в сущности,

еще раз указываем на его роль в жизни человека и общества. Собственно, поданной выше интерпретации феномена творчества тезисы и посвящены, а еще – здесь мы сфокусировали внимание на неотделимой потребности творческих интерпретаций реальности в обыденной жизни человека, реализуемой им через массовые ассоциации людей (что весьма характерно для современной Украины).

Появление "мобов" не было случайным. Если всерьез (и творчески!) задуматься "о корнях" этих созидающих нечто, кратковременных ассоциативных групп, то необходимо обратится к феномену поп-арта 50-х гг. прошлого века: "в поп-арте (уточнение наше – Я.В.), […] представляющем собой ироническое сокращение слов "популярное искусство" (от англ. Popular art), заключался вызов неожиданный даже для его эстетических предшественников. Движение это вдохновлялось образами массовой культуры. Источником образного мира поп-арта служили продукты промышленного производства, реклама, популярные комиксы, фотографии, упаковка и плакаты. Изображение порой заменялось прямой демонстрацией предметов" [Кондратьева А. ПОП-АРТ // журнал "Дарьял" №5. – Республика Северная Осетия-Алания, 2001: http://www.darial-online.ru/2001_5/kondrat.shtml].

Как замечает А.Кондратьева, – уже к началу 60-х годов ХХ века в США сформировалось творческий остов поп-арта: Энди Уорхол, Клас Олденбург, Том Вессельман, Джеймс Розенквист и Рой Лихтенштейн: "Основной задачей поп-арта стало выявление механических способов построения и изображения, их несомненной материальности, противостоящей призрачности идеального образа" [Кондратьева А. ПОП-АРТ // журнал "Дарьял" №5. – Республика Северная Осетия-Алания, 2001: http://www.darial-online.ru/2001_5/kondrat.shtml]. Поп-арт – это искусство вышедшее из музеев на оживленные городские улицы мегаполисов, с целью показать, что творчество это – интуитивный живой поток (терминология А.Бергсона [Бергсон А. Творческая эволюция. L'EVOLUTION CREATRICE. – Москва, Канон философии, Терра-Книжный клуб, 2001.]), а не окаменевшая навсегда в янтаре доисторическая мушка: "Я за искусство, которое вырастает и не подозревает о том, что оно – искусство…Я за искусство, которое смешано с повседневной чепухой и все же поднимается наверх…Я за искусство, развертывающееся, как карта, которое вы можете сжать, как руку своей подружки, или поцеловать, как собачонку" (К.Олденбург).

"Мобы" являются современными способами творческого проявления личности, каждый "мобер" – уже художник созидающий творчество, ведь, нынче: "Враг искусства – объект. Реальность – это события, а не объекты. Статические структуры – анахронизм. Создавать такие объекты сейчас – идиотизм и безнравственность" (Дж.Кэйдж). Итак, "моб" является стремлением с помощью гипертекста и "разношерстной" толпы обратить внимание на экзистенциальные проблемы человеческого бытия. Сами же "моберы" не всегда знают о цели

_____________________________ _ __________________________ 287

конкретного со-бытия. Поскольку, "моб" – это реализованный творческий абсурд, укорененный в человеческой жизни, который часто скрыт в потоке ежедневной, мелкой суеты. "Моб" – это самоорганизующаяся с помощью средств массовой коммуникации толпа, которая внезапно появляется в каком-то людном месте, и также внезапно исчезает. Но, в отличии от любой другой массы/толпы цель "моба": творческое указание на какой-то процесс или предмет, который каждый "мобер" должен обыграть по-своему, лишь одно табу – политика. А цель – свободная реализация живого творчества каждого: "Если вы хотите знать все об Энди Уорхоле, просто посмотрите на поверхность моих картин, на меня и мои фильмы. За этим ничего нет".

Эту же весьма хитрую формулировку можем применить и к "мобам", самонадеянно полагая, что Э.Уорхол совсем не был бы против подобных аналогий, ведь "поймать" и ограничить творчество – невозможно – поскольку, оно беспрерывное со-бытие, отличное от "мумифицированного" музейного экспоната, извечно "пульсирующее" в повседневности жизни и порой аккумулирующееся сиюминутными "мобами".

Яценко Н.В. (м. Київ)ТВОРЧЕСТВО – ОПТИМИЗАЦИЯ СОЦИАЛЬНОЙ ЖИЗНИ

Еще недавно штампом для всех медиа было выражение "творческая деятельность масс". Но все дело в том, что творчество само по себе, по своей сути лишено штампов. Сейчас вступаем в новую эпоху, в новых исторических условиях строим новую жизнь. И это – самое сложное из всех видов творчества.

Чужих нет между намиМы все здесь братья.

Между цветущими вишнями

Эти строки японской поэзии приходят на память сами собой сейчас, когда мир осознал, как он мал, как уязвим. Наша страна отправила помощь Японии. Уверен, что каждый из нас сделал лично то же самое. Я отправил небольшую сумму анонимно, так как считаю, что истинное добро остается таковым всегда, вне зависимости от того, кто его оказывает. Тем более у нашего народа такие гигантские корни гуманизма, чувства прекрасного, самоотдачи.

Но эстетику невозможно отделить от этики: аморальное не может быть красивым, не может восхищать. Как известно. Эйнштейн проверял правильность своих теорий красотой: математика – эстетика науки, формула должна быть красивой, тогда она истинна.

Вспомним Григория Сковороду: мир ловил меня, но не поймал. Да, каждый человек должен стремиться к этому – иногда за "мышьей беготней " повседневности поднимать голову, остановиться и задуматься о смысле жизни, оценить себя и окружающее критически. Только такой подход можно считать творческим. Только тогда человек будет развиваться, станет сильнее. укрепиться физически и морально, созреет духовно, умственно, станет более сознательным и культурным. Таких людей посещают музы Каллиопа, Мельпомена, Терпсихора, Талия, Клио. Такие люди создают творения, близкие к совершенству. Кант говорил : "Меня потрясают в жизни две вещи – звездное небо над головой и моральный закон внутри нас".

288 _____________________________ _ __________________________

Я поднялся на Холм,И что же -

Там сакура снова цвела.

Творец – это тот, кто создает что-то новое, оригинальное, до сих пор не существующее. Бога называют творцом. Народ же на земле – творец новой жизни, уклада, строя. Разумеется, для этого нам нужны условия – свобода, воля совершать преобразования, желание довести начатое дело до конца, ответственность.

Творчество обеспечивает прогрессивное развитие общества. С развитием кибернетики предпринимаются попытки моделирования процесса творчества. Эвристическое программирование передает техническим устройствам, современным ЭВМ умственные операции, доступные формализации. Но на этом фоне еще больше возрастает интерес к процессам творчества, которые не могут быть формализованы. Получается, что именно от этих компонент творческой личности зависит развитие общества, его прогресс. Отсюда происходят усилия специалистов на разработку методов диагностики творческих способностей и стимуляцию их проявления, на создание условий для развития молодежи. Учитывая новые данные практики, новые исторические условия, обогащается теория общественной жизни. Но не надо забывать о высказанных мыслях мудрых наших предков, о том, что они сделали для того, чтобы на земле была жизнь. И это осознание наполняет нас ответственностью.

Как сказал Мартин Лютер Кинг, несправедливость где-то грозит справедливости везде.

Возвращаясь в мыслях к тому, что сейчас происходит в Японии, каждый раз удивляешься их самообладанию и преданности Родине. Мы, как никто другой понимаем их после Чернобыля. Но все же, такое ощущение, что у нас чего-то не хватает. Может быть, японской сдержанности, веры руководству, самоотверженности, отсутствия желания урвать первым, хотя бы и для детей? Ведь законы этики никто не отменял в современной жизни, в том числе и в нашей стране, а эти законы также включают как составляющие: отношение людей друг другу, к обществу, к родине, к государству. Почему же иногда мы об этом забываем. Или нам нравиться завязшие в ушах разговоры о коррупции и дальше разговоров мы не идем, или не хотим идти.

Концепция, объединяющая все сказанное, заключается в следующем: человек после того, как он осознал, как тесен мир, должен начинать с себя. И это тоже вид творчества. Может быть, один из самых высших его ступеней.