З а с н о в а н и й я к і н ф о р м а ц і й н и й ж у р н а л у г р у д н і 2 0 0 4 р о к у

Тема номера:

РЕФОРМА ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ

№1 (9), 2010

«Кожній дитині» збирає кошти на незвичайну книжку для вихованців дитячих будинків - «Книжку про мене»

Ми збираємо кошти на незвичайну книжку – «Книжкупро мене», куди можна записувати все найцікавiше, що від-бувається з дитиною. Якщо складно записати – можна нама-лювати, приклеїти предмети, які нагадують про ту чи іншуважливу подію в житті.

Це спільна ініціатива «Кожній дитині» та працівників бу-динків дитини для того, щоб у кожного вихованця з’явився

пам’ятний альбом, аби усвідомити свою значу-щість, та зафіксувати для нього та дорос-

лих, які ним будуть опікуватися вмайбутньому, всі важливі події,

факти, рідних та близьких лю-дей його перших років життя.

Дитинство маленького вихованця будинку дитини відрізняється від дитинства малюка, який росте з батьками: в нього немає особистого щоденника з першими словами,

пам’ятних речей, а фотографії лише групові.

Готові допомогти? Зв’яжіться з нами:info@everychild.org.ua

Долучитися може кожен!

ПРАВА ДІТЕЙ № 1 (9), 2010ЗМІСТ

Тема номера: Реформа інтернатних закладів4 Навіщо реформувати інтернатнусистему: чого нас вчить історія7Деінституалізація та реформи усфері захисту дітей – два боки од-нієї медалі: погляд з-за кордону

Проект у фокусі9 Запобiгання розміщенню дітейраннього віку в інтернатні заклади:досягнення, уроки, перспективи

Історія номеру12 Коли гроші за дитиною ходитивідмовляються: про досвід роботипершої в Україні прийомної сім’їтермінового влаштування

Сторінка тренера16 Як перетворити «знаю» на«вмію», «можу» і «хочу»: іннова-ційна тренінгова програма підго-товки фахівців соціальної сфери

Соціальні технології18 Відновлення: як допомогтидітям і сім’ям повірити у власнісили? Теорія відновлення і концепціясильних сторін у соціальній роботі

Співпраця20 Європейський Союз покращуєякість життя дітей в регіонахУкраїни: вітчизняні ініціативи коа-ліцій громадських організацій

Ви допомогли20 Знайти спільну мову з дітьми підсилу кожному: соціальні ініціативи

Засновники та видавці журналу:Представництво благодійної організації«Кожній дитині» в Україні Молодіжний інноваційний центр «Медіа-М»Реєстраційне свідоцтво КВ №9465 від 28.12.2004

Головний редактор: Володимир Кузьмінський Відповідальна за випуск:Оксана ШведЛiтературне редагування: Вiкторiя ГубенкоОригінал-макет: РА VAM, Марія ЛіфареваФото на обкладинці: © С. Кофтс / "Кожній дитині"

Адреса редакції і видавця:вул. Комінтерна (С. Петлюри) 28,м. Київ, 01032, УкраїнаТел./факс: +38 044 359 02 10e-mail: info@everychild.org.uaweb: www.everychild.org.ua

Дякуємо усім авторам статей за співпрацю таїхній внесок у створення журналу «Права дітей».Думка редакції журналу може не збігатися з поглядами, що були висловлені авторами статей.При передруці матеріалів посилання на журнал«Права дітей» - обов’язкове.

© ПБО «Кожній дитині» в Україні, 2010© МІЦ «Медіа-М», 2010

Формат 60 ´ 841/8Наклад 1 000 примірників

Шановні читачі!

Уже понад 20 років у країнах Центральної та Східної Європи триваєпроцес деінституалізації – сумнозвісні величезні дитячі установи длясиріт і дітей з обмеженими можливостями поступово ліквідуються.Водночас деякі дитячі установи старого типу зберігаються, а належніальтернативні рішення недостатньо розроблені. Тому процес реформмає тривати далі, але здійснюватися обережно, з урахуванням най-кращих інтересів дитини. Адже наше основне завдання не в тому,щоб закрити дитячі будинки, а щоб домогтися успішного розміщенняв сім’ю для будь-якої дитини, яка цього потребує.

Такі кроки вимагають сильної політичної підтримки й достатніхбюджетних коштів. Крім цього, місцеві органи влади повинні взятина себе частину відповідальності у забезпеченні допоміжних службдля дітей.

На сьогодні вдалося досягти значного прогресу, тому вкрай важливо,щоб наданню підтримки дітям з групи ризику не завадила нинішняекономічна криза. На жаль, уже були проведені певні бюджетні ско-рочення, які неминуче завдадуть шкоди інтересам дітей. Зокрема,очевидний ризик того, що побільшає покинутих дітей, оскількизменшено підтримку малозабезпеченим сім’ям. До того ж дуже малоробиться для запобігання залишення дітей, для зміцнення рідноїсім’ї, яка розпадається під тиском бідності й безробіття, алкоголю,насильства та наркотиків.

У цьому випуску журналу «Права дітей» ми хочемо обговорити зВами реформу інтернатних закладів: її історію, сьогодення, здобуткита виклики. Ви познайомитеся з програмами та новітніми соціаль-ними послугами, які дозволяють зберегти сім’ю для більшої кілько-сті дітей, соціальними технологіями роботи з сім’ями у складнихжиттєвих обставинах, вивчите думку вітчизняних і зарубіжних екс-пертів широкого кола питань деінституалізації.

1612

4

Від «соромних дітей» до«нових радянських

патріотів»

сторія виникнення інтернатних за-кладів сягає давніх часів. Як свід-чать історичні дані, одні з першихпритулків створили священнослу-жителі для занедбаних та підкину-тих дітей у Константинополі 335року. У середньовічнiй Європіцерква організовує притулки, борю-чись із дітовбивством. Першийтакий заклад виник у Мілані 787року 1, а в 1212-му з’являються шпи-талі у містах Сан-Спіріто і Римі.Згодом такі установи відкрилися й вінших містах Італії, а найбільше їхбуло створено у Флоренції напри-кінці XIII – початку XIV століть2.Поступово італійський досвід бо-ротьби з дітовбивством поширивсядо Франції, звідки його перейнялаРосія.

У Російській імперії влаштуван-ням дітей-сиріт уперше перейня-лися за царя Михайла Федоровича(XVII ст.). Архімандрит Нікон від-крив сирітський дім у Новгороді. У 1706 році був заснований першийпритулок для незаконнонародже-них, або «соромних», малюків уХолмово-Успенському монастирі.1715-го Петро І видав указ про від-криття нових шпиталів для дітей, уМоскві – кам’яних, в інших містах– дерев’яних.

На початку XVIII ст., за часівКатерини II реформатор Іван Бець-кий збудував два притулки для під-кинутих дітей у Москві 1764 року тав Санкт-Петербурзі 1770-го. У цихзакладах були школи, які давали по-чаткову освіту дітям, виховували вних просвітницьку мораль, робіт-ничу етику та повагу до конститу-ційних осіб.

У період розвитку капіталізму вРосії значно зросла кількість дітей,народжених поза шлюбом, від якихвідмовлялися матері. Як правило,такими матерями були молоді се-лянки, які приїздили до міст і пра-цювали служницями.

Подальшому розвиткові інтер-натних закладів у Росії та й Україні

сприяла армія. На початку XIX ст.російська армія не була схожа нажодну армію в Європі. Звичайногосолдата призивали на 25 років. Затаких умов сiм'я й друзi часто вик-реслювали призовника зі свогожиття. Якщо працюючі матері немогли самостійно доглядати дітей,батьки яких були призвані в армію,то цих дітей відправляли до військо-вих інтернатних закладів. Незва-жаючи на жахливі тамтешні умови(лише дві третини дітей доживалидорослого віку), така система діялааж до Першої світової війни3.

Після Жовтневого перевороту1917 року з приходом до влади біль-шовиків ситуація змінюється. Ідео-логія більшовиків ґрунтувалася нафілософії Фрідріха Енгельса провзаємозв’язок між власністю, това-ровиробництвом, гендером і класом.Енгельс писав: «...Комуністичнийлад трансформує стосунки між ста-тями... він скасує приватну влас-ність, і діти навчатимутьсяколективно... він знищить тради-

ційну залежність дітей від батьків»4.

Сім’я розглядалася як цілком бур-жуазний інститут і до 1930-х роківвважалося, що вона відімре як така.Тому вже з перших днів радянськоїдержави поряд з історичними дек-ретами, які закріплювали нові сус-пільні відносини, з’явилось і новешлюбно-сімейне законодавствоРРФСР і УРСР.

Розробник радянського законо-давства з питань шлюбу та сім’їОлександр Гойхбарг казав у 1918році: «Наш державний інститутопіки [інтернати. – Прим. автора]має показати батькам, що соціальнаопіка над дітьми дає набагато кращірезультати, ніж приватна, індивіду-альна, некваліфіковна та ірраціо-нальна сімейна форма, яку надаютьбатьки “люблячі”, але необізнані впитаннях виховання». Така ідеоло-гія більшовицької партії сприяластворенню цілої системи закладівдля колективного виховання «новихрадянських патріотів» і спонукалабатьків віддавати туди дітей.

ТЕМА НОМЕРА

Навіщо реформувати інтернатну систему: чого нас вчить історія

■ Володимир Кузьмінський

Вікно дитячого будинку

І

«Наш державний інститут опіки має показати батькам, що соціальна опіка над дітьми дає набагато кращі результати, ніж при-

ватна, індивідуальна, некваліфіковна та ірраціональна сімейна форма,яку надають батьки “люблячі”, але необізнані в питаннях виховання».

О. Гойхбарг, бiльшовицький iдеолог iнтернатної системи, 1918 рiк.

Фахівець знає краще

Слід зазначити, що на певномуетапі інтернатні заклади відігралий позитивну роль у підтримці знач-ної кількості дітей-сиріт, дітей ву-лиць, які страждали від наслідківПершої світової війни, громадянсь-кої війни, епідемій та голодомору.Неабиякої популярності у 1920-тінабули ідеї радника Леніна з пи-тань виховання Антона Макаренка.Він вірив у колективні форми вихо-вання і створив комуни для безпри-тульних дітей, де вони вчилися,проходили трудове виховання й на-віть практикували дитяче самовря-дування.

Наступні хвилі безбатченківз’явилися внаслідок сталінськоїкампанії боротьби з куркулями тапісля Другої світової війни. Тутзнову в нагоді стала система інтер-натних закладів, яка допомагалавиживати дітям.

Незважаючи на всі перипетіїтих буремних часів, інститут сім’їусе-таки зберігся, але в свідомостібагатьох людей залишилося від-чуття, що інституційна опіка є при-йнятною, а подекуди й ідеальноюформою влаштування дітей, які по-збавлені батьківського піклування.Крім цього, ще з часів більшовиць-

ких ідеологів сімейної політикиОлександра Гойхбарга та Злати Лі-ліної (дружини Григорія Зі-нов’єва), коли сім’ю вважалинеспроможною самостійно вихову-вати дітей, у свідомості громадсь-кості побутує майже загально-визнана думка, що фахівець знаєкраще. Особливого значення цейтермін набуває стосовно думки лі-карів або коли йдеться про дітей зособливими потребами.

Відлига і школи-інтернати «нового» типу

Цікаво, що ідея розбудови си-стеми інтернатних закладів в СРСРвідродилася у 1950-х, коли на між-народній арені тривали дебати проправа дітей і була прийнята Декла-рація ООН про права дітей. У від-повідь на це 1956 року на XX з’їздіКПРС було прийняте рішення простворення в Радянському Союзішкіл-інтернатів нового типу.

Одним із перших таких закла-дів в Україні була школа-інтернату селі Львове Бериславського рай-ону Херсонської області5. У тойчас навіть були розрахунки, що до1980 року всі радянські діти здобуватимуть освіту в школах-інтернатах.

Ще одним наслідком доміну-вання надмірної довіри до інститу-ційного виховання дітей стало те,що соціальна робота як наука й виддіяльності абсолютно не схвалюва-лася6, а психологія та соціологіявважалися псевдонауками. Ситуа-ція була подібною й в інших краї-нах Варшавського договору. Якправило, соціальну роботу заміню-вали соціальним забезпеченням іфінансовою підтримкою, а будь-який соціальний захист повністюзалежав від місця роботи. Непра-цюючі люди або ті, які мали іншісоціальні проблеми, вважалися де-віантними, й до них застосовува-лися примусові заходи.

Гіркий спадок

Таким чином, здобувши неза-лежність у 1991 році, Україна успадкувала систему «бюрокра-тичного державного колективізму»в сфері дитячої та сімейної політики, основні ознаки якої (ве-ликі інтернатні заклади) збері-гаються донині.

Глибока економічна криза, якаохопила Україну в 1990-ті внаслі-док шокової терапії й переходу нанові умови господарювання, при-звела до підвищення рівня бідності,і це знову, як у повоєнні роки, сталоголовним фактором передачі дітейна виховання до інтернатних закладів. За статистикою з 1989 по2007 роки частка дітей, які вихо-вуються в інтернатних закладахусіх типів, зросла в Україні більшніж удвічі в розрахунку на 100 тис.дитячого населення, а піку досяглав 2004-му – 508,87.

Численні дослідження, які про-водились у країнах Західної Єв-ропи (Джон Боулбі) та США(Вільям Ґолдфарб) у післявоєннийперіод, переконали світ у шкідли-вості інтернатної, колективноїформи для повноцінного розвиткудитини.

Новітні дослідження нервовоїсистеми дають змогу краще зрозу-міти процес розвитку дитини. Ви-являється, що орбітально-лобовакора головного мозку відповідає зарозвиток соціальних здібностей.Ця частина мозку розміщена про-сто за очима й виконує роль конт-ролера нашої емоційної поведінки

Школа-інтернатна 210 учнів у селі Львове Бери-славського районуХерсонської області – один із перших «закладівнового типу» хрущовської відлиги

Зростання частки дітей, які виховуються в інтернатних закладах у розрахунку на 100 000 дітей віком від народження до 17 років (1989-2007)* *База даних TransMonee Database, 2009 www.transmonee.org

та реакції. У немовлят ця частинамозку ще не функціонує і розвива-ється протягом перших трьох роківжиття. Соціальні взаємини зматір’ю чи батьком сприяють її роз-виткові. Коли дитина дивиться наматір чи батька або іншу людину, зякою в неї встановилася прив’яза-ність, й отримує позитивну реакцію(усмішку, вербальну реакцію), то цестимулює нервову систему дитиний ріст цієї частини мозку. Іншимисловами, позитивна реакція батьківзвільняє біохімічні елементи, яківідповідають за ріст цієї життєвоважливої частини мозку8.

Отже, емоційна взаємодія, безсумніву, має фізичні наслідки. Цепояснює, чому перебування у ве-ликих «хрущовських» інституціяхє таким шкідливим, особливо длярозвитку дітей раннього віку. Най-більше непокоїть те, що завданоїшкоди дітям, які виховуються в бу-динках дитини, практично ніколине вдасться виправити. Хоча від-ставання у фізичному розвитку,характерне для дітей у великихдержавних інституційних закла-дах, можна надолужити після роз-міщення в сімейні формивиховання, то протидіяти відста-ванню емоційному й соціальномунабагато складніше.

Критика приноситьзміни

Жорстка громадська критикавиховання дітей в інтернатних за-кладах, яка ґрунтувалася на згада-них дослідженнях, а також великавартість утримання інституційнихзакладів були головними факто-рами, що змусили уряди багатьох

країн стати на шлях деінституалізації.Цікавим у цьому плані є досвід

США, де ще в 1909 році луналакритика на адресу великих інтер-натних закладів, які поширилися уСполучених Штатах наприкінціХIX – на початку XX століть за-вдяки міграції. Противники такоїформи виховання критикували за-клади за велику вартість порівняноз прийомними сім’ями, які ужебули на той час. Того ж року на кон-ференції в Білому домі, присвяче-ній питанням опіки над дітьми,позбавленими батьківського піклу-вання, консенсусом було схваленерішення відмовитися від системиінтернатних закладів. Натомістьконференція постановила, що пер-шочерговими заходами мають бутидії з підтримки рідних сімей враз-ливих дітей перед їх влаштуванняму прийомні сім’ї. А інтернатні за-клади мають використовуватисялише за особливих обставин9.

Попри консенсус, досягнутийна цій історичній конференції, кіль-кість дітей у великих інтернатнихзакладах далі збільшувалася на-ступні два десятиліття: від 115 тис.у 1910 році до 144 тис. у 1933-му.Проте з часом їх поменшало до 95тис. у 1951 році, а далі до 79 тис. ідо 20 тис. у 1962-му 10 й у 1996-му,відповідно. Кількість дітей, що в1996-му перебували в інтернатнихзакладах, становила тільки 4% відзагальної кількості дітей (500 тис.),які виховувалися за межами сім’ї 11.Для порівняння, в Україні цей по-казник у 1996 році сягав 41,4% 12.

Стрімке зменшення кількостідітей в інтернатних закладах роз-почалося в кінці 1930-х. Цьомусприяло прийняття у 1937 році За-

кону про соціальний захист (SocialSecurity Act), який забезпечив на-дання фінансової підтримки сім’яміз дітьми, які потрапили у складніжиттєві обставини. Завдяки цьомузаконові наступні 60 років кількістьдітей в інтернатах поступово змен-шувалася десь на 1-2% щороку.

Слід відзначити, що процес ре-формування інтернатної системи вСША був тривалим і складним.Він, як і в Україні сьогодні, супро-воджувався значним політичним йекономічним тиском, спрямованимна збереження чинної системи. Ін-ституційні заклади – це робочімісця, джерело доходу тощо.

Проте як свідчить історія, тікраїни, що ставили інтереси дітейв основу своєї стратегії розвитку,пройшли цей шлях і мають високістандарти життя. Тому нам є чого вних повчитися, адже життя показує,що найкращими інвестиціями є ін-вестиції в дітей.

У підготовці статті використаніматеріали:

Картер Р. Опіка над дітьми:сім’я і держава. Вплив інституцій-ної форми виховання на розвитокдітей (моніторинговий звіт). – К.:Логос, 2005. – 88 с.

Tobis D. Moving From Residen-tial Institutions to Community-BasedServices in Eastern Europe and theFormer Soviet Union. World BankRegional Study, 1999.

Володимир Кузьмінський –директор ПБО «Кожній дитині» вУкраїні, кандидат економічних наук

Ваші пропозиції щодо співпраців інтересах дітей надсилайте заадресою: vk @everychild.org.ua

ТЕМА НОМЕРА

Кількістьдітей уінтернатнихзакладахСША

Деiнституалiзацiя у США

ПОГЛЯД

- Деінституалізацію час-то пов’язують зі змінами усвідомості людей і зі співвід-ношенням сил. Ви з цим по-годжуєтеся?

У країнах Східної Європита СНД деінституалізація –синонім докорінної перебу-дови старої системи захистувразливих сімей і дітей. Аджеуспадкована система, зосеред-жуючись на інтернатних за-кладах, нехтувала роллю сім’їв розвитку дитини й замінялаїї місце державною опікою нелише для дітей-сиріт, а й длядітей з розладами поведінкита особливими потребами. Домасштабної інституалізаціїдітей своєю чергою призвелазлочинна, з людської точкизору, практика – коли замістьпідтримки батьків у нарощу-ванні незамінного батьківсь-кого потенціалу як засіб впливушироко використовувалося по-збавлення батьківських прав.

Панівний принцип забираннявразливих дітей із сімей, звич-ного соціального оточення та їхрозміщення у спеціальних закла-дах для виправлення «вад», як на-слідок, істотно вплинув наповедінку спеціалістів соціальноїсфери та суспільства загалом українах Східної Європи й СНД.Реформування цієї самодостатньоїсистеми виявилося складним за-вданням: опір змінам чинився, зодного боку, через переконаність увиправданості старих практик, а здругого боку – через захист інте-ресів працівників інтернатнихустанов щодо збереження робочихмісць і їхньої влади над користу-вачами послуг.

На відміну від Східної Європита країн СНД спеціалісти сфери за-хисту прав дітей та організованіспоживачі послуг у країнах Захід-ної Європи були не опозиціоне-рами, а каталізаторами деінсти-туалізації, й основою цьому послу-жили наукові свідчення і поло-ження про права людини. Повільнізрушення у цьому напрямку в краї-нах колишнього соцтабору не буливчасно проаналізовані, не знайшлиналежної відповіді і тому обме-жили масштаби реформ.

- Що пішло не так у подо-ланні інституалізації?

Переконання, що для цієїпроблеми годяться швидкі рі-шення, призвело до стрімкого за-криття деяких інтернатнихустанов. Але як свідчить досвід,прийняті нашвидкуруч рішенняне можуть відповідати «найкра-щим інтересам дитини». Ісправді, результати радикальнихзрушень виявилися неприйнят-ними для дітей: вони або «пере-розподілялися» по іншихзакладах, або поверталися досімей без належної оцінки по-треб, або ударними темпами роз-міщувалися в нові сім’ї.

Останнє було особливо ха-рактерним для Румунії, країни,що розпочала реформи однією зперших: прийомна опіка запро-ваджувалася поспіхом, з очевид-ними перегинами, без належноїпідготовки і перевірки кандидатіву батьки, і тому діти, які перебу-вали до того під байдужою опі-кою в державних закладах,ризиковано розміщувалися в різ-номанітні типи альтернативноїопіки. Не було ані часу, ані можли-востей, аби розмістити дітей у такісімейні форми виховання, де

вони б надолужили втрачене,відновилися після травматич-ного досвіду зростання безособистої прив’язаності, по-трібних життєвих навиків тасоціалізації.

В інших країнах зусилляспрямовували лише на масо-ваний вихід дітей з інтернат-них закладів, залишаючи позаувагою інші складові системизахисту дітей, що інколи зво-дило нанівець усі здобутки.Без посилення контролю надприйомом дітей до інститу-ційних закладів та коли бракувало альтернативнихпослуг для таких дітей і їхніхсімей, інтернатні заклади по-повнювалися новими й но-вими вихованцями.

Ще одним слабким міс-цем процесу деінституалізаціїстала інфраструктура й на-вчання персоналу інтернат-них закладів, де не булозначних зрушень. Очікуваних

змін у свідомості працівників,активізації їхньої участі в нала-годженні сімейних стосунківбатьків і дітей, скороченні пе-ріоду перебування дітей у закла-дах так і не відбулося.

У цілому інтернатні закладистали кращими, але не перетвори-лися на надавача альтернативнихдо державної опіки послуг.

Усі ці приклади демон-струють фрагментарний підхіддо вирішення системної про-блеми – неефективного функціо-нування механізму гейткіпінгу ібраку альтернатив інституаліза-ції. Деінституалізація не далаочікуваних результатів і в краї-нах із досить розвиненими служ-бами підтримки сімей таприйомними сім’ями.

Ці альтернативні служби орі-єнтувалися на нові потреби у по-слугах і охоплювали більше, ніжраніше, дітей, які перебували піддержавною опікою. Проте вонине гарантували, що вихованці ін-тернатних закладів, зокрема йпотенційні, ставатимуть пріори-тетними цільовими групаминових послуг.

Без чіткого планування, про-зорих кількісних показників і

Деінституалізація та реформи у сфері захисту дітей – два боки однієї медалі

Весна Бошняк – міжнародний експерт у сфері реформи догляду задітьми в Центральній та Східній Європі/СНД, Хорватія

усвідомлення, що діти вінтернатних закладах ідіти, вилучені з сімей, єпріоритетними групамидля альтернативних по-слуг, розвиток альтерна-тивної та розвиток інсти-туційної опіки залишати-муться паралельнимипроцесами, які не впли-ватимуть один на одного– також і щодо змен-шення кількості дітей вінтернатних закладах.

- Які ще урокиможна винести, на Вашудумку, з помилок рефор-мування?

Хочу наголосити, щозміни в законодавстві –це далеко не єдине рі-шення у реформуваннісистеми захисту правдітей та послуг. Безінших регуляторних засо-бів, наприклад, зусильщодо зміни ставлення пе-ресічних співробітниківдо своїх обов’язків і по-ведінки, посилення від-повідальності чиновни-ків, багаторівневого пла-нування із застосуваннямкількісних показників ре-зультативності, стратегіч-ного планування, вста-новлення термінів вико-нання завдань робота ззапровадження як новихпослуг, так і з деінституа-лізації буде несистемною.

На мою думку, ре-форми ризикують зали-шитися лише на папері,адже не реструкту-руються фінансові коштивідповідно до нових стра-тегічних системних пріо-ритетів, які уможливлятьефективне впровадженнязмін у законодавстві.

Інтенсивне реформу-вання, що супроводжу-ється створенням новихкомпетентних органів іне впливає на ліквідаціюстарих, може остаточнозаплутати систему й зро-бити її ще менш функціо-нальною, ніж раніше. Те самеможе відбутися через нечіткийрозподіл сфер відповідальностіта координації діяльності міжусіма учасниками процесу.

- Що можна назвати здобут-ками реформ у країнах СхідноїЄвропи та СНД?

У випадках, коли інтересигруп ризику були центральними

для всіх залучених сторін і да-вали міжсекторне партнерство,результати цих спільних дій пози-тивно впливали й на процеси ре-формування та деінституалізації.

Такими прикладами є страте-гії залучення людей з особливимипотребами, що сприяли поши-ренню інклюзивної освіти, соці-альна підтримка сімей з дітьми,

зокрема з дітьми-інвалі-дами, розвиток медич-них та реабілітаційнихпрограм для таких сімейна місцевому рівні.

Прірва між страте-гічними цілями, відоб-раженими в новомузаконодавстві, й успад-кованою від старої си-стеми ситуацією посту-пово скорочувалася.Цьому сприяло активнезаохочення змін, ство-рення перехідних меха-нізмів, фінансування тазапровадження новихпослуг. Особливо вдалоце відбувалося в регіонах,де учасники процесу булизацікавлені й демонстру-вали бажання вдоскона-люватися й змінюватиструктури на краще.

Коли реформаторирозглядали інтернатніустанови як джерело таоснову для розвитку аль-тернативних послуг, про-цес їхньої трансформаціївідбувався не хаотично, іце дозволяло створитинові послуги та викори-стати для цього наявнийдосвід персоналу.

І все ж бажану кіль-кість потенційних кори-стувачів послуг можназабезпечити лише зефективним функціону-ванням механізму гейт-кіпінгу, тобто якщо дієкомпетентний орган,відповідальний за про-ведення оцінки потреб,прийняття рішень і від-стеження клієнта в си-стемі захисту прав дітейта надання послуг.

Для збалансуваннянаціональних і регіональ-них повноважень, також істосовно ресурсів для ре-формування послуг і де-інституалізації, добрезарекомендувала себепрактика планування нарегіональному/ місце-вому рівні з визначен-

ням коротких, середніх тадовготривалих результатів.

Переклад з англійської Оксани Швед,

ПБО «Кожній дитині»

ПОГЛЯД

Шокова терапія

Близько 20 років тому, після падіння дикта-тури Чаушеску в Румунiї світ був шокованийкрайнім прикладом збоченого підходу до до-гляду за дітьми. Тоді в цій країні забороня-лося використання протизаплідних засобів, врезультаті чого народжувалися небажанідіти. Тих батьків, які не могли доглядати засвоїми дітьми, просили передати їх у дер-жавні установи.

Ці структури працювали погано: контактамміж дітьми та батьками всіляко перешкод-жали і навіть забороняли їх. Співробітниківне вистачало; вони були погано підготовленій отримували мізерну платню. Деякі з уста-нов, особливо для дітей з обмеженими мож-ливостями, були ізольовані від великихнаселених пунктів і їм ледь вистачало співро-бітників і матеріальних засобів. Не вжива-лося жодних зусиль для того, щобзаохочувати розвиток дітей - ані навчання, аніігор. Деякі діти цілодобово були прив'язані досвоїх ліжок.

Становище в Румунії мало надзвичайний ха-рактер, однак величезні, нелюдьські установиіснували і в таких країнах як Болгарія, Есто-нія, Угорщина, Латвія, Литва, Молдова,Польща та Росія.

Няня пробує заспокоїти дитину, годуючиіншу, в інтернатному зкладі Румунії.Одна з фотографій, за яку В. Снайдер отримав Пулітцерівську премію з журналістики 1990 року.

ПРОЕКТ У ФОКУСІ

Запобігання розміщенню дітей

раннього віку в інтернатні заклади:

досягнення, уроки, перспективи

міна пріоритетів державноїполітики у сфері дитинства

спонукає нині багатьох фахівцівзакликати до посилення соціаль-ної роботи, спрямованої на запо-бігання розміщення дітей вінтернатні заклади й захист їх-нього права на сімейне виховання.

Як свідчить аналіз ситуації усфері раннього дитинства –значна кількість сімей з дітьмиперших років життя потребуютьрізних видів спеціалізованих по-слуг та підтримки у догляді за ди-тиною. І, хай як дивно, ці послугиможуть їм надавати… будинкидитини, які, переконують спеціа-лісти, доречно перетворити накомплексні медико-соціальні за-клади (центри) як зі стаціонар-ними, так і з послугами денногоперебування; профілактичними,консультативними, реабілітацій-ними сервісами. Проте у підходідо вирішення цієї проблеми бу-вають дві крайності. З одногобоку, є «Державна програма ре-формування інтернатних закла-дів», за якою до 2017 рокубудинки дитини мають визначи-тися зі своїм майбутнім та запро-понувати «власну» модельреформування. З другого боку, дієнормативно-правова база, що несприяє покращенню доступностіпослуг, типове положення, що непередбачає розвитку закладу вбікпідтримки родинних стосунків таповернення дитини в сімейнеоточення. А теперішня структуразакладу не є гнучкою й не можепристосуватися до потреб сімей здітьми раннього віку.

На жаль, нині в більшості ви-падків системі захисту дітей всеще простіше запропонувати ди-тині, що опинилася в складнихжиттєвих обставинах, послугибудинків дитини. Приймаютьтуди, на відміну від інших формвлаштування дітей, як правило,швидше й за спрощеною про-цедурою, наприклад, без встанов-лення статусу дитини-сироти або

дитини, позбавленої батьківськогопіклування, якщо пакет документівнеповний. Ці заклади регулярно по-повнюватимуться вихованцями, аждоки раннє виявлення та превен-тивні послуги перестануть бутилише «сполученням слів», які коженрозуміє по-своєму.

Процес реформування будин-ків дитини – не механічний і вима-гає проведення ретельного аналізупотреб і ресурсів місцевої громади.З 2007 року в Київській областіреалізовувався проект «Поперед-ження розміщення дітей ранньоговіку в інтернатні заклади», якийвпроваджувало Представництвоблагодійної організації «Кожній ди-тині» в Україні за фінансової під-тримки Всесвітнього дитячогофонду. Мета проекту – макси-мально забезпечити право кожноїдитини раннього віку виховуватисяв сім’ї. Схвальна оцінка досягнутихрезультатів вплинула на рішенняекспертів продовжити пілотуванняпроекту до березня 2012 року, і зосновними ініціативами проектуми вирішили познайомити читачівжурналу «Права дітей».

Проект реалізовувався у кількохпаралельних напрямах, що потребу-вало не лише підготовки безпосе-редніх надавачів послуг, а йпідвищення рівня управлінськогоперсоналу.

Формування системираннього виявлення та запобігання відмовам від дітей

Першочергове завдання дорос-лих – зробити все можливе для забез-печення права дитини вихо-вуватися у сприятливому сімейномусередовищі. Якщо проблемній ро-дині вчасно надати професійну допо-могу – комплекс послуг відповід-но до її потреб, то можна очікувати,що така родина збережеться, а ди-тина не потрапить під державнуопіку. І подеколи таку роботу слід по-чинати ще до народження маляти.

З

Інформація про проект

Мета проекту:зменшити кількість дітей, які ви-ховуються в будинках дитини абоє ризик їх влаштування, забезпе-чивши їм повноцінний розвитоку сімейному середовищі.

Термін реалізації:2007-2010 роки.

Донор проекту:World Childhood Foundation.

Пілотна територія:Київська область, де при район-них і міських центрах соціальнихслужб для сім’ї, дітей та молоді діємережа служб раннього втручан-ня, діяльність яких спрямована на:

виявлення та надання соці-альної підтримки сім’ям, де єзагроза вилучення дитини;запобігання відмовам батьківвід новонароджених;створення умов для забезпе-чення права кожної дитинираннього віку на виховання вбезпечному сімейному сере-довищі;формування навичок усвідом-леного батьківства та наданнядопомоги у вихованні дитинираннього віку.

Партнери проекту:Департамент материнства, ди-тинства та санаторно-курортногозабезпечення Міністерства охо-рони здоров’я України; Київсь-кий обласний і 34 районні таміські центри соціальних службдля сім’ї, дітей та молоді; Службау справах дітей.

Працівники жіночих консуль-тацій, центрів матері й дитини,служб раннього втручання безпосе-редньо стикаються з майбутнімимамами, котрі мають намір відмо-витися від немовлят. Саме вониздатні відіграти важливу роль у за-побіганні ранньому сирітству та на-правленню дітей в будинки дитини.«Потрібно було змінити акценти тавизначити пріоритети, переконати,що отримувачем послуг має статисім’я з дитиною раннього віку, якапотрапила в складні життєві обста-вини, а не суто дитина, як було ра-ніше», – пояснює менеджерпроекту Лариса Стрига. На їїдумку, запропонована в межах про-екту тренінгова програма об’єдналана місцевому рівні зусилля медико-соціальної команди фахівців, спо-нукала до відкритості медичнихзакладів для роботи служб ран-нього втручання, активізувала ро-боту консультаційних пунктів прижіночих консультаціях та полого-вих будинках, шкіл відповідаль-ного батьківства. Учасники навчаньузяли за основу запропонований натренінгах Представництва алго-ритм початкової оцінки випадку за-грози або відмови матері відновонародженої дитини.

Але що робити, якщо майбутнямама й не здогадується про те, щоїй готові допомогти? Підвищитиобізнаність населення із соціаль-ними послугами допомогла інфор-маційна кампанія «Хочу познайо-митися з вагітною дівчиною безжитла, роботи, з проблемами…»

За час реалізації проекту вда-лося зберегти сім’ю для багатьох

новонароджених дітлахів, це іс-тотно вплинуло на динаміку на-правлень дітей до будинківдитини: їхня кількість скороти-лася з 77 (2007) до 66 (2009).

Пошук шляхів реформування спеціалізованого обласного будинку дитини в Білій Церкві

Процес реформування важ-ливо спланувати так, щоб звестидо мінімуму можливі моральнітравми як для дітей, так і для до-рослих. Що робити, коли на міс-цях його інколи зустрічаютьвороже? Формувати спільне ба-чення, слухати і чути одне од-ного. «Так уже “історично”склалося за багато років, щовлаштувавши дитину до нашогозакладу, місцева влада ніби ви-креслювала її з кола своїх повно-важень. Саме колективові будин-ку дитини доводилося відновлю-вати дитячі документи й довідки,відшуковувати родичів, порушу-вати питання в суді про позбав-лення батьківських прав, готува-ти безліч листів і навіть «вірту-ально» відповідати за збере-ження житла та майна дитини замісцем її походження...» – прига-дує Валентина Андріївна Деря-гіна, старший вихователь будин-ку дитини в Білій Церкві.

У межах проекту будинок ди-тини, перебуваючи у сфері управ-ління охорони здоров’я, почаврозглядатися як складова єдиноїсистеми (опіки та піклування, за-

Найефективніша соціальна кампанія

Кампанія «Хочу познайоми-тися...», розроблена за проектомрекламним агентством PROVID,– єдина в Україні соціальна рек-лама, яка здобула престижну пре-мію EFFIE – професійневизнання ефективності в рекламі.

Соціальна реклама, лейтмо-тивом якої стало оголошення«Хочу познайомитися з вагітноюдівчиною без житла, роботи, зпроблемами», була відзначенатакож золотом Київського міжна-родного фестивалю реклами,першим місцем Національногофестивалю соціальної реклами танизкою інших нагород.

Кампанія, розроблена в аген-ції pro bono, стала реальноюілюстрацією соціальної відпові-дальності рекламного бізнесу.

За нашим задумом кімната матері й дитини – це тойострівець затишку, де дитина з дитячого будинку зможе на-решті відпочити від групової дисципліни, опинитися в домашній обстановці.

Тут малюки хоча б на короткий час зможуть відчути індивідуальну увагу йсімейне тепло: гратися, малювати, спілкуватися з родичами та потенційнимиприйомними батьками.

Це обов’язкова умова для того,щоб до дитини частіше приїжджали й провідували, а згодом –і забрали в сім'ю, щоб малюк і

його близькі не зустрічалися вкоридорах і на східцях – середшуму, сторонніх, на протягах.

Створення кімнати матері й дитини у Київськомуобласному спеціалізованому будинку дитини

хисту дітей) і тісно співпрацювати зіслужбами у справах дітей, центрамисоціальних служб для сім’ї, дітей тамолоді, органами виконавчої влади(опіки та піклування), які направилидитину до закладу.

Запропонована у Представ-ництві практика «командних зу-стрічей» на базі будинку дитини непросто переконала всіх фахівців у«відкритості» закладу. Вона запо-чаткувала нову модель партнерсь-ких стосунків зі спеціалістамимісцевого рівня (медиками, соці-альними працівниками, спеціалі-стами служби у справах дітей),дозволила вдосконалити процедурувлаштування чи вибуття дитини таприйняття рішень у найкращих їїінтересах. 2008 року при будинкудитини було створено групу з моні-торингу вихованців та міжвідомчуробочу групу з питань захисту тазабезпечення прав дітей. Це дозволило:

здійснювати моніторинг стано-вища вихованців закладу через

ведення «Соціальної карти вихо-ванців», а також вивчити причиний процедури їх розміщення;

створити в будинку окремий соціально-педагогічний блок:

кімнату для спілкування батьків здитиною, сенсорну кімнату, окремі

кабінети для старшого вихователя,соціального педагога та юриста, ло-гопеда, дефектолога;

оцінити потреби вихованців і скласти індивідуальні плани.

«За цією методикою оцінено по-треби всіх 54 дітей-вихованців, зяких 38 дітей мають розроблені ін-дивідуальні плани соціального за-хисту», – розповідає соціальнийпедагог закладу Оксана Вороніна.Її посада теж є нововведенням, реа-лізованим за проектом: вона єди-ний соціальний педагог будинкудитини в Україні, діяльність якогоспрямована на забезпечення правадитини на сім’ю.

«На сьогодні ми визнаємо, що цечудовий, гармонійний метод ро-боти, який дозволяє тримати в полізору кожну дитину не лише в за-кладі, а й за місцем її походження.Відтак можна оцінити батьківськийпотенціал та можливості найближ-чого оточення дитини, зрозумітиситуацію в цілому і зробити пра-вильний та злагоджений висновокпро подальшу її долю. Метод наці-лює на перспективи індивідуаль-ного плану, роботу з батьками тародичами, визначає завдання і соці-ального педагога, і решти спеціалі-стів будинку дитини», – додає вона.

Наступним етапом проекту

стане створення нової організа-ційно-структурної моделі будинкудитини з функціями медико-соці-ального центру з урахуванням по-треб дітей і сімей області,відпрацювання відповідної норма-тивно-правової бази. Спільними зусиллями вже напрацьовано кон-цепцію переорієнтації будинку нарозширення спектру послуг відпо-відно до потреб кожної дитини – таїх спрямування на забезпеченняправа дитини на виховання в сім’ї.

Успішна реалізація проекту ма-тиме дуже велике значення нетільки для області, а й для всієї дер-жави. Відпрацьовані підходи до ре-формування будинків дитинистануть внеском у розвиток націо-нальної політики, спрямованої напідтримку сімей з дітьми, зарадизбереження сім’ї для дитини тазниження ризику потрапляннядітей в інтернатні заклади.

З питань спiвпрацi та обмiнудосвiдом, звертайтеся до Лариси

Стриги - менеджера проектiв:ls@everychildorg.ua

ПРОЕКТ У ФОКУСІ

Оксана Вороніна, соціальний педагог будинку дитини: «Найцікавіше – це жива робота з батьками, родичами, потенційнимиприйомними батьками, батьками-вихователями, опікунами та усино-вителями наших вихованців»

ІСТОРІЯ НОМЕРА

Україні «зелене світло» дер-жавним виплатам на дітей-

сиріт і дітей, позбавлених бать-ківського піклування, за принципом«гроші ходять за дитиною» даєїхній статус, закріплений рішенняморгану опіки та піклування. Тому вбатьків, з якими можна було б іщепопрацювати й реабілітувати, правана власних дітей забирають зарадинібито їхнього ж добра.

Донедавна альтернативи та-кому порядкові не було – законодав-ство прямо не регламентуєвлаштування дітей у прийомнусім’ю без статусу. Новий вид по-слуг для таких діток і їхніх батьків– прийомну сім’ютермінового влаш-тування – минулогороку за підтрим-ки Представництваблагодійної органі-зації «Кожній ди-тині» створили в м. Бровари Київськоїобласті. За піврокуїї існування двоєдітей, що в ній пе-ребували, знайшлипостійне влашту-вання: двомісячногохлопчика вдало-ся реінтегрувати в рідну сім’ю, а одно-річній дівчинці –знайти опікунів.

Стрімкими сходами

За кордоном різні форми при-йомних сімей – достатньо поширенеявище, у нас спеціалізація прийом-них сімей тільки починається.

«Бути першими завжди важко.Це як рухатися не просто вперед, аторувати шлях стрімкими схо-дами», – порівнює заступник місь-кого голови м. Бровари ЛарисаВиноградова свій досвід соціаль-ного нововведення.

Містові не звикати до іннова-цій, Бровари одні з перших в обла-сті переорієнтували систему опікита піклування на сімейні формивлаштування дітей-сиріт і дітей, по-збавлених батьківської опіки. І цене просто слова, вже котрий рік поспіль усі діти в громаді міста ви-ховуються лише в сімейному сере-довищі, жодна з них не потрапила в

інтернатний заклад. Та все ж черезнедосконалості системи були поки-нуті й вилучені з сімей малюки, якітривалий час перебували в лікарня-них закладах і притулках.

У серпні 2009 року міська владастворила для них прийомну сім’ютермінового влаштування. Заступ-ник міського голови Броварівстверджує, що за прагненням ком-плексно вирішити питання сиріт-ства в окремо взятій громадістояла не декларативна, а глибокамотивація:

«Ознайомившись із сучаснимипідходами у соціальній роботі, мисерйозніше, ніж раніше, почали

усвідомлювати той згубний впливна дитину, коли її розлучають ізбатьками й розміщують у дитячихзакладах. У «калейдоскопі» ліка-рів, медсестер, волонтерів і соці-альних працівників простонеможливо сформувати прив’яза-ність, а вона ж така потрібна длягармонійного розвитку дитини!»

На дві родини

Створена тимчасова прийомнасім’я – це ідеальне рішення длядитини, чиї батьки з якихось при-чин не в змозі турбуватися про неї.Поки малюк перебуває у спокійнійдомашній обстановці з дорослими,які можуть його підтримати, соці-альні працівники, служби опіки,прийомні й біологічні батькиспільно працюють над оздоров-ленням стосунків, відновленням

функцій рідної сім’ї та повернен-ням дитини додому.

На відміну від усиновлення ітрадиційних прийомних сімей, такаформа влаштування триває дотрьох місяців, за біологічнимибатьками зберігаються усі права, зними підтримується постійнийзв’язок. Кількість і частота зустрі-чей залежить від можливостейбатьків і від стану самої дитини.Водночас психологи, лікарі, соці-альні працівники з’ясовують, чиздатні батько й мати взяти на себевідповідальність за дитину й про-довжити її виховання власними си-лами. За результатами оцінки

приймається рі-шення про повер-нення дитини вродину.

Юридично пи-тання діяльностіприйомної сім’їтермінового влаш-тування врегульо-вані окремим по-ложенням, що булозатверджене рішен-ням Броварськоїміської ради вмежах виконанняПрограми запобі-гання дитячій без-доглядності табезпритульності на2006–2010 роки. Наоснові договору

(соціального контракту) з місцевиморганом виконавчої влади сім’яприймає на короткий термін одну–чотири дитини, які опинилися вскладних життєвих обставинах і по-требують догляду й захисту, надаєїм комплекс послуг залежно відїхніх потреб і сприяє поверненнюдітей або до біологічних батьків,або в інше постійне сімейне середо-вище. Протягом усього часу пере-бування дитини у прийомній сім’їтермінового влаштування спеціалі-сти працюють із її рідними бать-ками над усуненням причинкризової ситуації, формуванням на-вичок усвідомленого батьківства.

Прийомна сім’я отримує фінансування, яке дозволяє забез-печити дитині або дітям належнийрівень життя. Щомісячна виплатарегулюється договором між ПБО«Кожній дитині» в Україні та Бро-

Коли гроші за дитиною ходити відмовляютьсяПро досвід роботи першої в Україні прийомної сім’ї термінового влаштування.

■ Валентина Шкуро / Оксана Швед

В

варською міськрадою і скла-дається з коштів на щодобовуоплату життя дітей – харчу-вання, одягу, відвідуваннягуртків – і зарплати прийом-них батьків. По завершеннідоговору фінансування сім’їбуде здiйснюватися з місце-вого бюджету.

Батьки за контрактом.

Хто вони?

Зважитися прийняти ди-тину в тимчасову прийомнусім’ю – крок надзвичайновідповідальний. Адже влаш-тованим може бути і немовля,і майже дорослий юнак абодівчина. Люди, готові взятина себе таку відповідальність,мають чітко уявляти собі, щона них чекає, адже новийчлен сім’ї приносить не за-вжди лише радісні пережи-вання. Часто тільки уприйомних батьків дітивперше розуміють, якимимають бути нормальні сто-сунки в родині, що такелюбов, тепло і турбота.

«Зазвичай в Україні при-йомна сім’я – це майже при-ховане усиновлення», –розповідає Наталія Войтенко,яка опікувалася процесом від-бору кандидатів у прийомні батькита їхнім соціальним супроводом уБроварському міському центрі соці-альних служб для сім’ї, дітей та мо-лоді. Співробітникам центрудовелося провести неабияку роботуз інформування громади, абизнайти ентузіастів долучитися донової ініціативи. «Ми зверталися долюдей через оголошення в газетах,проводили зустрічі з батьками вшколах, членами релігійних громаді, на диво, відгукнулося одинадцятьосіб», – підсумовує вона.

Зазвичай прийомними бать-ками стають відкриті люди, які по-справжньому люблять дітей.Можливо, на цей момент їхні власнідіти вже виросли і у такий спосібвони хочуть передати своє тепло іласку тому, кому це справді по-трібно. Тому при виборі у Броварахвіддали перевагу подружжю з до-рослими дітьми, тим, хто на думкуфахівців, устиг накопичити бать-ківський досвід і реально усвідом-лює, до чого зобов’язує новий статус.

Наталія та Євген Дудки вирі-шили стати тимчасовими батькамине спонтанно. На той час Наталія згромадськими активістами не пер-ший рік опікувалася покинутимидітками в міському пологовому бу-динку. Вона регулярно відвідувала

немовлят, приносила памперси, ди-тячі суміші, одягала, купала та гу-ляла, але вони ніби чекали від неїбільшого: «Завжди пам’ятатимухлопчика, якого я побачила вперше,коли народжувала доньку. Черезнестачу місця його розмістили втемній коморі. Він постійно скиг-лив, потайки сподіваючись, щойого звідти заберуть».

Процес створення професійноїприйомної сім’ї передбачав співбе-сіду з потенційними батьками, про-тягом якої спеціалісти центруз’ясовували їхні мотиви, рівеньзнань, умінь, розуміння персональ-ної відповідальності, наявність у нихумов для комфортного перебуваннядітей, які опинилися в складнихжиттєвих обставинах. Це допомогло«відфільтрувати» людей, які вва-жали влаштування прийомних дітейджерелом отримання грошей.

Цікаво, що далі на Наталію таЄвгена, які виховали двох власнихдітей, чекали обов’язкові підготовчікурси з батьківства. Як пояснює На-талія Войтенко, на тренінгах увагуприйомних батьків акцентували натому, що майбутні діти маютьвласні родини і що сприяти збере-женню їхніх стабільних стосунків ізбіологічними батьками – головнийобов’язок прийомних батьків.

Сім’ї бувають різними

Інколи від офіційногодозволу стати прийомнимибатьками до того, як дитинапереступить поріг новогодому, минає не менше часу,ніж би виношував власнедитя. У Євгена й Наталії всебуло навпаки, вже за місяцьпісля офіційного створенняприйомної сім’ї вони взялина виховання 9-місячну Кат-русю, яку міська служба усправах дітей вилучила черезнедогляд. Ще за місяць доних потрапив двомісячнийПетрик, якого мама покинулав пологовому будинку.

Сусіди Катрусі зверну-лися по допомогу в службу усправах дітей після того, якгучний дитячий плач не вщу-хав декілька днів поспіль.Сім’ю дитини важко було на-звати благополучною: не-одружені батько – інвалід ІІгрупи і мама, яка приїхала з-за кордону близько рокутому, перебивалися сезон-ними заробітками і жили зарахунок пенсії 84-річної ба-бусі, яка не мала сили догля-дати за онукою. Вреш-ті-решт, як сказали домашні,

мама зникла в невідомому на-прямку, полишивши дитину на-призволяще.

Скарга сусідів зрушила справуз мертвої точки. Катрусю, яка навітьне мала свідоцтва про народження,через неспроможність сім’ї задо-вольнити її базові потреби розмі-стили в новоствореній прийомнійсім’ї. Після відповідного запитумісцеві органи опіки з’ясували, щона батьківщині горе-маму ще п’ятьроків тому позбавили прав на вихо-вання старшої доньки, якою опіку-валася бабуся.

На жаль, цей випадок далеко непоодинокий. Деякі батьки за станомздоров’я не можуть приділити на-лежної уваги дітям, інші потрап-ляють до в’язниці, зловживаютьалкоголем чи наркотиками.

«Діти, які потрапляють у нашеполе зору, страждають від нестачіуваги, насильства, недогляду, алещоб забезпечити їм кращі умовижиття у прийомній сім’ї, часто по-трібне офіційне позбавлення бать-ківських прав, а це довгий інепростий процес. Адже зазвичайвони не мають ані документів, аніімен, їхній статус є невизначеним»,– пояснює Юрій Скоробагатько, за-ступник начальника Служби усправах дітей м. Бровари.

«Інколи від офіційного дозволу стати прийомними батьками до того, як дитина

переступить поріг нового дому, минає неменше часу, ніж би виношував власне дитя.

У Євгена й Наталії все було навпаки»

Наталя - «тимчасова» мама для Броварських дітей

ІСТОРІЯ НОМЕРА

Робота над помилками

Дослідження показують, щоприйомна сім’я здатна в більшостівипадків виправити «недоробки»сім’ї біологічної, забезпечити ди-тині надійний тил, надати їй упев-неність у власних силах.

«Мені складно це пояснити, алесімейна обстановка впливає на дітейякось чудодійно: змінюється не лишевираз обличчя і поведінка дитини –вона стає спокійнішою, впевнені-шою, радіснішою; у неї змінюєтьсянавіть колір обличчя», – ділитьсяспостереженнями Любов Ящук,нянька, що допомагала прийомнимбатькам доглядати за малечею.

Поки діти жили з прийомнимибатьками, ті мали постійний кон-такт із соціальним працівником: об-мінювалися інформацію про дітей,разом дізнавалися про умови їхнь-ого попереднього перебування,особливості харчування, спільнопланували й організовували розпо-рядок дня. У Каті та Петрика з’яви-лися окремі кімнати, свої ліжечка таіграшки. З часом вони почали виріз-няти прийомних батьків середінших, усміхатися до них і проси-тися на руки. Дітки нарешті отри-мали батьків, тепло, яких їм так невистачало вдома.

Виховувати чужу дитину озна-чає не тільки забезпечувати її їжеюй дахом, але й узяти на себе вели-чезну відповідальність за форму-вання характеру і звичок маленькоїлюдини, і тут без сюрпризів необійшлося.

«З появою другої малолітньоїдитини в сім’ї почали виникатипевні труднощі, адже дітки малирізний режим спання, годування,без підтримки я б одна не впора-лася», – розповідає прийомна мамаНаталія. Річ у тім, що Катя, як цечасто буває в рідних сім’ях із по-явою братиків та сестричок, почаларевнувати прийомну маму до Пет-рика, підходила до неї й вимагаладо себе уваги, вередувала. З часомприйомним батькам вдалося відно-вити рівновагу, й ревнощі зникли:Катруся стала позитивно реагуватина малюка, підходила до нього,усміхалася, радісно кричала й нама-галася торкнутися.

Вчити батьківству

Багато людей думають, що бутибатьком чи матір’ю є чимось при-родним, наче інстинктивним, алецього також потрібно вчитися.Можливо навіть усе життя… Щобільше спеціалісти спілкувалися зрідними батьками прийомних дітей,то ясніше вимальовувався їхній ви-ховний потенціал. Якщо рідні

батьки та родичі Каті не виявлялизацікавлення життям і розвиткомїхньої малечі і зрідка навідувалисядо неї, то мамі й татові Петрика вда-лося-таки надолужити втрачене.

Олена Наговіцина, відпові-дальна за соціальний супровід но-воствореної сім’ї, адаптацію дітейдо нових умов, проведення оцінкипотреб, вважає налагодження спів-праці між прийомними та біологіч-ними батьками в інтересах дитинисвоїм основним здобутком.

«Зустрічі з рідними батькамиможуть викликати чималий стрес,але без них жодні зрушення у подо-ланні складних життєвих обставиннеможливі», – стверджує вона.Окремої витримки вимагають ві-

зити рідних батьків до дітей і відприйомних батьків.

«Можна уявити собі, що пере-живають батьки, які прийдуть на зу-стріч зі своєю дитиною: біль,сором, образу та агресію на всіх», –каже «термінова» прийомна мама.«Тому від мене чекали терпіння, муд-рості, аби не ускладнити ситуацію. Для початку багато слухала, потімрозповідала все можливе про ди-тину, про її поведінку, звички, пока-зувала фотографії», – розкриваєвона свої секрети налагодженнястосунків.

Основне, як стверджують фа-хівці, – помітити бажання батьківповернути дитину й надати їм уцьому підтримку. Про це свідчить

досвід сім’ї Петрика. Поки хлопчикмісяць жив у прийомної мами, йогобатьки виконали всі умови Комісії зпитань захисту прав дітей – заре-єстрували шлюб, вчасно з’являлисяна зустрічі з дитиною, зробили кос-метичний ремонт у квартирі, при-дбали потрібні дитині речі. Хайтрохи парадоксально, але ріднийбатько Петрика проявив навітьбільше наполегливості та ініціативи,ніж мама, яка спочатку почувалася здитиною невпевнено. Допомоглиприйомні батьки: навчили, як догля-дати за малюком, спільно годувалий купали його, дозволяли залиша-тися ночувати з синочком.

Зважаючи на таку позитивнудинаміку, після позачергового рі-

шення опікунської ради Петрик по-вернувся до рідних батьків. А отмаму Каті, яка з’явилася за чотиримісяці після перебування у спец-прийомнику, позбавили батьківсь-ких прав, дівчинку передали підопіку іншій родині, що планує їїудочерити. Катин батько, бабуся тародичі погодилися, що в новій сім’їмаленькій буде краще, але обіцялипідтримувати контакт.

Погляд уперед

Прийомна сім’я терміновоговлаштування схожа на швидку до-помогу, яка миттєво реагує, мчитьна захист прав дитини, надає якіснуй ефективну допомогу. Та щоб ця

«Мені складно це пояснити, але сімейна обстановка впливає надітей якось чудодійно: змінюється не лише вираз обличчя і по-

ведінка; змінюється навіть колір обличчя»

Проходити школу батьківстваможна втрьох.

модель працювала добре, не до-статньо лише вилучати й розміщу-вати в ній дітей з неблагополучнихсімей. Набагато важливіше – чіткоспланувати роботу з кризовимисім’ями та узгодити її між різнимиструктурами. Нині цей меха-нізм оптимізується на практиці.

«Якщо виникає потреба влаш-тувати дитину до сім’ї, ми скли-каємо широке коло людей, –пояснює Олена Наговіцина. – Цеслужба у справах дітей, центр соці-альних служб, інші структури, зякими буде контактувати сім’я, при-йомні батьки, соціальний працівник,громадський сектор. Разом ми обго-ворюємо, що і як можна зробити,аби спільно рухатися до поверненнядитини, порятунку її сім’ї».

До складних питань належитьудосконалення процесу потрапляннядитини до прийомної сім’ї, а такожпотреба скорочення її перебування.Адже за чотири місяці в малюків

встигає сформуватися прив’яза-ність до прийомних батьків і роз-лучення з ними стає травматичнимдля дитини. На заваді стоїть недо-статній рівень міжвідомчої взає-модії та надмірна бюрократизація.

«Як Катруся, так і Петрикперед направленням у сім’ю три-валий час перебували в лікарнянійустанові», – нарікає Наталія Вой-тенко з міського центру соціаль-них служб для сім’ї, дітей тамолоді. Це недопустимо для дітейраннього віку.

Попереду в новаторів багато ро-боти: ще далеко не всі усвідомлюють важливість сімейних прив’яза-ностей дитини, ще надто великою єспокуса ставити крапку в долях дітейякнайшвидше, влаштувавши їх подалівід рідних батьків. Тому хочеться по-бажати всім, кого зацікавить модельдіяльності прийомної сім’ї терміно-вого влаштування, рішучості у почи-наннях, упевненості й терпіння.

***Прийомна сім'я термінового влашту-вання створена в м. Бровари Київсь-кої області в рамках проекту «Попе-редження вилучення дітей із сімей-ного середовища шляхом впровад-ження механізму гейткіпінгу»,спрямованого на зменшення кілько-сті дітей, які перебувають в інтернат-них закладах Київської області,шляхом запровадження механізмугейткіпінгу та розвитку ефективнихмоделей сімейно-орієнтованих послугдля сімей та дітей на рівні громади.

Валентина Шкуро – асистент проектів ПБО «Кожній дитині»

вУкраїні.

Відгуки та коментарі надсилайтеза адресою: vs@everychild.org.ua,os@everychild.org.ua

*З етичних міркувань імена дітейв статті змінено

Прийомна сім’я термінового влаштування

СТОРІНКА ТРЕНЕРА

СТОРІНКА ТРЕНЕРА

арубіжна історія професійноїсоціальної роботи налічує де-

сятиліття: їй вже понад п’ятдесятроків у Скандинавії і більш як сто– у США та Великій Британії. НаВашу думку, Україна здатна надо-лужити цей професіоналізм?МР: Шлях становлення професій-ної сфери завжди непростий.Новою діяльність соціальних пра-цівників є не лише порівняно з за-рубіжними практиками, а й на фонівітчизняних, уже звичних нам сус-пільно орієнтованих професій лі-каря чи педагога. На сьогодні, нажаль, далеко не кожен пересічнийгромадянин знає й розуміє роль тасферу повноважень працівників со-ціальних служб.

Утім, перші 15 років пошуку на-прямів, форм і методів роботи вжепозаду, зараз соціальна робота за-знає якісної трансформації: накопи-чується досвід, акумулюєтьсяпрактичний багаж, зростає інтересдо професійної освіти й науковихдосліджень, активізується обмінтеоріями та практиками, налагод-жуються міжвідомчі й міжсекторнізв’язки. Наше завдання – всебічнота якісно відповісти на ці зміни й за-безпечити сталість нових методик іпідходів до соціальної роботи зсім’ями та дітьми.

- З якими проблемами Вам до-водиться стикатися під час кадро-вої підготовки фахівців ізсоціальної роботи?РД: На мій погляд, іще досить частолюди, прийняті на роботу у сферузахисту прав та інтересів дітей, недостатньо підготовлені до цієї діяль-ності: не усвідомлюють її значущо-сті та складності, не мають навітьбазових знань про цінності соціаль-ної роботи, її принципи та стратегіївтручання. При цьому працівникамдоручають ведення справ одразу жпісля прийняття на роботу. Бажанняй можливість узяти участь у пер-шому професійному тренінгу з’яв-ляється у них набагато пізніше,якщо з’являється взагалі. Але самевід якості кадрового ресурсу фахів-ців залежить удосконалення си-стеми захисту прав дітей тапідтримки сімей. Без її підвищення

забезпечити життєздатність будь-яких змін неможливо.

- Яке місце в цьому процесіналежить тренінгам?МР: Тренінговий компонент займаєлевову частку діяльності ПБО«Кожній дитині» в Україні з вирі-шення проблеми реформування за-кладів для дітей-сиріт та системиприйняття рішень в інтересах дітей.Скажу тільки, що минулого рокунаша команда провела близько 800годин тренінгів, на яких побувалипонад 500 осіб. Це вражаючі цифри,якщо не знати, що охочих узятиучасть значно більше. Адже тре-нінги виправдали себе як активнаформа навчання дорослих людей.Вони істотно відрізняються від лек-цій та семінарів тим, що на нихучасники освоюють навички, якіможна використовувати на практицівже наступного дня.

- Ви, однак, стверджуєте, що всоціальній роботі тренінги – по-няття поширене, але не завждивисокоефективне. Чому? РД: Основне завдання тренінгу –покращувати результати роботи.Проте часто їхні організатори до-сить поверхово ставляться до інди-відуальних освітніх потребучасників, проводять, так би мо-вити, «тренінг заради тренінгу», об-мінюючись інформацією, знаннями,але не маючи потреби й можливостіїх використовувати.

Досвід показує, що коли не за-охотити учасників оцінити власніосвітні потреби, планувати свій роз-виток, робити персональний внесоку процес навчання, то є велика ймо-вірність, що вони чинитимуть опірзмістові тренінгу або проігноруютьнабуті знання, повернувшись до ро-боти.

Мені доводилося неодноразовостикатися з ситуацією, коли всізнання й уміння, навіть ті нечис-ленні навики, які спеціалісти отри-мували на тренінгах, вони не моглиуспішно застосувати.

- Як Вам вдається уникнутицих проблем у підготовці фахівцівсоціальної сфери, що працюють вінтересах дітей? РД: Унікальність модульної про-

Перетворимо «знаю» на «вмію», «можу» і «хочу»У першому випуску нової рубрики «Сторінка тренера»ми спілкуємося з керівниками інноваційної тренінговоїпрограми підготовки фахівців соціальної сфери на основі сімейно-орієнтованого підходу, Рубі Джонсон і Марією Ростальною.

Марія Ростальна – менеджертренінгових пограм ПБО«Кожній дитині» в Україні.Здобула ступінь магістра соці-альної роботи в КНУ імені Та-раса Шевченка. Має досвідпрактичної соціальної роботита управління в соціальнійсфері на місцевому, регіональ-ному та державному рівнях.Проводить тренінги протягомостанніх 7 років.

Рубі Джонсон – мама-усино-витель та колишня прийомнамама, директор канадськогоофісу Інституту соціальнихпослуг в м. Торонто, членАкадемії фахівців з наданняпрофесійної допомоги дітямта молоді. Має магістерськийступінь з організаційного роз-витку та 25-річний досвід ро-боти у сфері соцiальнихпослуг в якості менеджера,консультанта, тренера.

Рубі Джонсон – фахівець із прове-дення тренінгів Інституту соціальнихпослуг, США. За 20 років діяльностіінститут зробив великий внесок у роз-виток системи захисту дитинства уСША та розробив Комплексну си-стему підвищення кваліфікації співро-бітників органів захисту дитинства наоснові компетенцій.

З

грами, за якою ми навчаємо спеціа-лістів, у тому, що вона базується накомпетенціях – здатності фахівцівзастосовувати знання, вміння і прак-тичний досвід для успішної діяльно-сті. Тобто окрім «знаю», доконеч-ного для успішної професійної ді-яльності, наші учасники під керів-ництвом тренерів опановують такікомпоненти, як «умію», «можу»,«хочу» і «вірю в свої можливості».

На відміну від професійнихзнань і вмінь, які передаються пра-цівникові разом з освітою, досвідомроботи за фахом, у процесі адаптаціїв організації, під час стажувань, га-лузевих семінарів і конференцій,оволодіння потрібними для роботикомпетенціями відбувається на тре-нінгах, побудованих на індивідуаль-них потребах учасників. Назаняттях учасники не лише засвою-ють перелік знань та навичок дляпрофесійної діяльності, а й застосо-вують їх на практиці після повер-нення з навчання.МР: Тренінги на основі компетен-цій – доволі популярний нині спосібпідвищення ефективності персо-налу у сфері менеджменту. Протепоняття «компетенція» у нас іще до-сить часто плутають із «компетент-ністю». Компетенція окрім знань,умінь, навичок потребує певнихособистісних характеристик лю-дини, що мають забезпечити їйуспіх у певній сфері. Професійнаспеціалізація на основі компетенційунікальна тим, що навчання наці-лене на специфічну частину фаховоїдіяльності учасників, тобто коженможе отримати саме ті знання й на-вички, які потрібні саме йому чи їйу практичній діяльності.

- Про які компетенції в соці-альній роботі йдеться на Вашихзаняттях?МР: Кожен з модулів програми пе-редбачає певний перелік компетен-цій відповідно до тематики та цілей.Серед них такі, як «Здатність нала-годжувати та підтримувати сто-сунки з членами сімей, враховуючиїхнi культурні особливості»,«Знання методів залучення членівсім’ї до діяльності щодо захистудітей», «Здатність гнучко підходитидо вибору оптимального поєднання стратегій співробітництва та зо-бов’язання» тощо.

- З чого розпочинається про-цес навчання?РД: Перед тим як учасники вирі-шують, в якому з тренінгів узятиучасть, ми просимо їх відповістисобі на два питання: «Що я маюзнати, щоб робити свою роботу?» і«Чого я не знаю?». Поки відповідіна ці запитання не будуть знайдені,участь у тренінгу може призвестидо марнування як цінного робочого

часу фахівців, так і обмежених тре-нінгових ресурсів.

На нашу думку, без точноїоцінки індивідуальних потреб у на-вчанні тренінг втрачає свою освітнюта розвиваючу функцію й навряд чиістотно вплине на розвиток профе-сійної компетентності учасників абона підвищення якості послуг длясімей та дітей. Ми категорично нехочемо чути про нашу програмуфраз «було цікаво, але навряд чи цедопоможе в роботі», «інформаціядуже загальна – я не почув нічогонового», «було б більше користі,якби я залишився в офісі».

- На кого розрахована на-вчальна програма?МР: У наших планах – охопити мо-дульною програмою 150 фахівців,що працюють в інтересах дітей уКиївській області. Це передусім со-ціальні працівники з центрів соці-альних служб, служб у справахдітей міських і районних рівнів,сільські соціальні працівники, керів-ники державного та місцевого рів-нів, а також педагоги, медики,персонал дитячих закладів і пред-ставники громадських організацій.

- Хто буде навчати вітчизня-них працівників соціальної сферизарубіжних практик?РД: Для цього ми після конкурсноговідбору сформували національнукоманду досвідчених тренерів.Члени комісії звертали особливуувагу на поєднання тренерських на-вичок та наявність в аплікантів до-свіду роботи у сфері захисту правдітей, а також на їхню готовність доспівпраці та можливість залучатисядо поширення програми в май-бутньому. Наша тренерська команда– унікальна, адже в ній є й викладачівищої школи, і соціальні праців-ники, і медики, зокрема дитячі та сі-мейні психологи, і працівникигромадських організацій. Вона аку-

мулює цінний багатосторонній до-свід учасників і дає простір для йогообміну та професійного зростанняучасників. Крім того, це дозволяєкожному тренерові мати свою спе-ціалізацію та сферу діяльності.

- У чому полягала підготовкатренерів?РД: Після підписання з нами угодипро співпрацю у поширенні набутихзнань серед працівників соціальноїсфери тренери пройшли інтенсивнупрограму навчання, що складалася звосьми модулів й охоплювалаключові аспекти соціальної роботи зсім’ями та дітьми. Вона відрізняласявід звичайних тим, що одночасно надавала учасникам можливість гру-пової та індивідуальної, практичноїі теоретичної підготовки.

Кожен тренер отримав ком-плект методичних матеріалів, якиймістить посібник із найкращихпрактик у чотирьох томах, робочіконспекти з восьми модулів про-грами, методичні матеріали для тре-нерів, разом з відеоматеріалами тамультимедійними презентаціями.

За минулий рік я і моя колега зІнституту соціальних послуг про-вели серію тренінгів, зокрема зрозвитку тренерських навичок, ітематичні семінари за програмою.На цей час підготовлені за нашоюпрограмою тренери проводять на-вчання фахівців-практиків за узгодженим графіком, аби сприятивпровадженню програми в си-стему підготовки кадрів.

Переконана, що наша про-грама дасть поштовх подаль-шому розвиткові компетенцій, якідопоможуть фахівцям усвідомитизначення та навчитися застосову-вати сучасні стратегії допомогисім’ям з дітьми.

За роботою: фахівці соціальноїсфери вивчають основи сімейно-орієнтованого підходу

СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

і шкільної лави, якщо не ра-ніше, ми звикли приділяти

увагу своїм слабким сторонам.Трійка з фізики і п’ятірка з англій-ської? Посилено підтягуємо фізику,а не вчимо, французьку, наприклад.Те ж відбувається і в житті. Як частоми чуємо пораду: аби удосконалитисебе, слід, в першу чергу, подолатинедоліки, працювати із слабкимисторонами, й лише у другу – вико-ристати власні сильні сторони.Однак саме у виявленні і розумінніостанніх полягає головний потен-ціал особистості.

Непомітний героїзм

Вченими доведено, що для про-яву людських можливостей, не-обхідно наполегливо створюватисприятливі умови. Особливо це сто-сується дітей та сімей, які потрапилив складні життєві обставини. Аджебагато хто із них розглядає власнісильні сторони як щось буденне і непридає їм виняткового значення.

Нерідко сім'ї недооцінюють на-полегливість, креативність, з якимивони долають життєві негаразди, на-приклад: цілодобово доглядають зачотирма дітьми дошкільного віку;працюють на повну ставку і самі ви-ховують дитину та ін. Окрім цього,сильні сторони можуть бути при-сутні в людині, сім'ї у зародковому,не яскраво вираженому вигляді. Втакому випадку для їх виявлення за-стосовують сучасні теорії соціальноїроботи - теорію відновлення і кон-цепцію сильних сторін особистості.

В основі теорії відновлення ле-жить положення про те, що здат-ність дитини або сім'ї витриматиемоційний і фізичний біль, пов'яза-ний із травматичними життєвимиобставинами, залежить від їхньоїособистої здатності відновлюватидушевні сили. В свою чергу ця вла-стивість людського організму по-новляти внутрішні ресурси,самомобілізуватися, розвиваєтьсяпід впливом найближчого оточеннята середовища.

Ефект Фенікса

Здатність до відновлення – непросто органічно притаманна лю-дині риса характеру – це похіднавід того, як люди сприймають, оці-нюють, знаходять підхід і долаютьстреси і складні проблеми. Томувона залежить від сукупності пев-них якостей, вмінь, характеристик,які розглядаються на трьох рівнях:особистісному/індивідуальному,груповому/сімейному та суспіль-ному/рівні середовища.

Водночас потрібно зазначити,що здатність дитини до віднов-лення – не стала якість, її можнавтратити, особливо, якщо в життідитини виникатимуть стресові фак-тори чи негаразди.

У період складної життєвої си-туації, пов’язаної із послабленнямродинних зв’язків, хворобою бать-ків, тимчасовою відсутністю, втра-тою батьками роботи, ефективнимбуфером для дитини стає добре по-будована мережа підтримки в гро-маді. Тому теорія відновленняприділяє особливу увагу необхід-ності створення такої мережі й роз-витку усвідомлення дитиною тасім’єю власної приналежності догромади.

Вважається, що відновленнюдитини може суттєво посприятизначущий дорослий за межамисім’ї, наприклад родич, вчитель, ке-рівник творчого об’єднання та ін.Процес розвивається динамічніше,якщо дитина бере участь у діяль-ності різних, в тому числі нефор-мальних, дитячих об’єднань,користується наявними в громадісоціальними інституціями, щодіють в інтересах дітей (центрами,службами, клубами тощо) .

На жаль, у пересічній практицісоціальної роботи досягненням ди-тини, її сім’ї приділяється недо-статньо уваги. Надто часто фахівціобмежуються допомогою на рівнітак званого «професійного» втру-чання і надання соціальних послуг.Це призводить до того, що рішенняприймаються нашвидкуруч, само-стійно, без участі дитини. Вони нелише не розв’язують проблему ди-тини та її оточення, а, що найгірше,

Відновлення: як допомогти дітям і сім’ям повірити у власні сили?Про теорію відновлення і концепцію сильних сторін особистості, які разом ізтеорією прив’язаності становлять теоретичну базу оцінки потреб дитини та їїсім’ї («Права дітей», №1, 2009) розповідає докторант Інституту проблем вихо-вання АПН України Жанна Петрочко.

З

Фактори що сприяють швидшому відновленню дитини:

відсутність функціональних обмежень; «м’який / легкий» характер; сформованість прив’язаностей у ранньому віці; відсутність втрат, посттравматичного синдрому внас-лідок насильства тощо.

Фактори, що допомагають батькам сприяти відновленню дитини:

батьківська компетентність; позитивний досвід дитинства у батьків; високий соціальний статус; здоровий спосіб життя; гарні, теплі стосунки дитини, принаймні з одним із батьків, стійка прив’язаність; вміння створити для дитини розвиваюче середовище; доступ до ресурсів громади; широка мережа соціальних контактів сім’ї; здатність виявляти ознаки кризи / стресу на ранніх етапах та приймати кваліфіковану допомогу.

можуть призводити до зниження уних інтересу долати складні жит-тєві обставини.

Плюси і мінуси

Спочатку потрібно визначитисильні сторони дитини та сім’ї. Дляцього можна провести оцінку пове-дінки людини, що врахує складнувзаємодію її чеснот (сильних сто-рін) і недоліків (слабких сторін).Паралельний аналіз отриманих ре-зультатів про сильні і слабкі сто-рони дитини та її сім'ї дозволить усоціальній роботі збалансованооцінити фактори ризику і фактори

безпеки клієнта. Оцінка сильних сторін також

сприяє налагодженню стосунківспеціаліста з клієнтом, адже кожнаособа буде вдячна за позитивнеставлення до її родини. Більшетого, це позитивно впливає на са-мооцінку особистості, формуванняїї власної гідності, зростання по-ваги членів сім’ї один до одного,своїх рідних.

Водночас наявність сильних сто-рін далеко не завжди очевидна як длясоціального працівника, так і длячленів сім'ї. Тому наведемо декількаприкладів сильних сторін сім’ї:

- батьки розуміють, що діти час

від часу плачуть, кричать, впадаютьв істерики і це не говорить про те,що вони не ствердилися як батьки;

- батьки вміють контролювативласні емоції, переключаючись унапружених ситуаціях на фізичнупрацю;

- батьки правильно поясню-ють потреби дитини і реагують наїї поведінку;

- батьки керуються лише нена-сильницькими способами підтри-мання дисципліни серед дітей;

- члени сім'ї сприймають сім'юяк єдине ціле, колектив та ін.

Визначити сильні сторони нібинескладно, але що робити далі?Виявлення та усвідомлення силь-них сторін особи, сім'ї допомагаєзрозуміти, що саме члени сім'ї мо-жуть зробити, щоб самостійнорозв’язати проблему, подолатискладну життєву обставину. Протевиявляти їх потрібно у прив’язці дофакторів ризику дитини, сім'ї,інакше ми ризикуємо отримати пе-релік якостей чи характеристик, якімало сприятимуть безпеці дитини,подоланню складних життєвих об-ставин.

Аналіз сильних сторін можнавважати повним, якщо в його ре-зультаті узагальнено дані і отри-мано відповіді на такі запитання:

- Що в сім'ї виходить добре,чим члени сім'ї гордяться, що самедозволяє їм відчувати впевненість?

- Чи мала сім'я досвід подоланняаналогічних життєвих ситуацій?

- Які мотиви панують у сім'ї; щохочуть батьки для себе і своїх дітей?

- Чи має сім'я мотивацію дозмін, розвитку?

- Що допоможе зміцнити сильністорони сім'ї тощо?

Такий аналіз не має обмежува-тися лише членами сім'ї. Важливовивчити сильні сторони родичів,знайомих, друзів, готових прийтина допомогу.

Отже, не слід розглядати клі-єнта як пасивного споживача соці-альних послуг. У все, у що можнавірити відповідно до ситуації, щосклалася, він має вірити. Все, чимможна скористатися, щоб подолатискладні життєві обставини, маєбути в арсеналі його ресурсів. Все,що він може зробити самостійно,він має зробити сам.

Жанна Петрочко - докторант Інституту проблем виховання

АПН України.

Відгуки та коментарі надсилайтеза адресою: petrochko@ukr.net

Нерідко дитина та її сім’я, які опинилися в складних життєвих обставинах, у метушні «професійної турботи» очікують почути відфахівців лише одну фразу: «Ви зможете»© D. Levene / EveryChild

СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІІ

Довідкова література з теорії відновлення та

концепції сильних сторін:

Daniel, B. (2003) `The Value of Re-silience as a Concept for Practice inResidential Settings', Scottish Journal of ResidentialHealth Care 2(1): 6—16.Daniel, B. and Wassell, (2005) Re-silience: A Framework for PositivePractice. Edinburgh: Scottish Exec-utive Education Department. Available:http://www.scotland.gov.uk/Re-source/Doc/920/0011997.pdfGilligan, R. (1997) `Beyond Perma-nence? The Importance of Re-silience in Child Placement Practiceand Planning', Adoption and Foster-ing 21(1): 12—20.Grotberg, E. (1997) The Interna-tional Resilience Project: Findingsfrom the Research and the Effec-tiveness of Interventions. Available: http://resilnet.uiuc.edu/li-brary/grotb97a.htmlMasten, A.S., Coatsworth, J.D.,

Neemann, J., Gest, S.D., Tellegen,

A. and Garmezy, N. (1995) `TheStructure and Coherence of Compe-tence from Childhood through Ado-lescence', Child Development 66: 1635—59.

Європейський Союз покращує якістьжиття дітей в регіонах України Знайомтеся з «першими ластівками» – вітчизняними ініціативами коаліційгромадських організацій, підтриманими за проектом Європейського Союзу«Посилення ролі громадянського суспільства в захисті прав дітей».

■ Мар’яна Завійська

Дітям Миколаївщини допоможуть

самореалізуватися

Проект благодійного фонду«Центр соціальних програм РУ-САЛу» має на меті створити додат-кові умови й надати можливостідля самореалізації дітей, зокрема,вразливих категорій.

«Ця ініціатива сприятиме фор-муванню загального бачення й ро-зумінню того ефекту, який зможеотримати громада і, зокрема, дітивід упровадження соціального за-мовлення», – пояснює директорфонду Дмитро Мурашко. Тому вже

зараз те об’єднання організацій,яке працюватиме над утіленнямзадуму, задекларувало свою готов-ність і відкритість до співпраці зівсіма зацікавленими сторонами.

У Полтаві підтримаютьсім’ї та налагодять

діалог із владою

Агенція підтримки, представ-ництва та супроводу родин із не-повносправними дітьми невдовзізапрацює на Полтавшині.

«Завдяки створеній агенціїбатьки таких діток матимуть мож-ливість одержувати повну інфор-

мацію про спектр послуг у Полтаві.Інноваційні послуги агенції допома-гатимуть батькам, завдяки такомушвидкому втручанню в проблемиродини неповносправні діти не за-знаватимуть інституалізації вранньому віці», – зазначає ТетянаЧерненко, президент Монтессорі-Центру реабілітації дітей-інвалідівдошкільного віку «Соняшник», щовідповідає за реалізацію проекту.

Інший проект, підтриманий умежах конкурсу, сприятиме нала-годженню партнерств місцевихгромад, влади й бізнесу для вирі-шення потреб вразливих сімей ідітей. Першим кроком до спіль-

Приховані сили організму:

ного бачення розвитку системи за-безпечення прав дітей у місті тамеханізмів її впровадження сталаспільна робоча група, у фокусі якоїаналіз сучасної ситуації з наданняпослуг міській громаді та розробкамеханізму соціального замовлення.

«Зараз у місті діє коаліція з 16громадських організацій. Об’єд-нуючись, ми примножуємо нашілюдські, інтелектуальні, інформа-ційні та проектні ресурси, ефек-тивніше консолідуємо зусиллягромадянського суспільства тавлади для перетворення Полтавина дружнє до дитини місто», – вва-жає Ольга Латиш, голова прав-ління Агенції розвитку громади м. Полтави, координатор коаліціїгромадських організацій, що діютьв інтересах дітей.

Львів для Вашої дитини

Саме під такою назвою вже вцьому році почне працювати ком-плексна інформаційна система пропозашкільну роботу, розроблена уФонді розвитку дитячих можливо-стей «Наступна планета».

«Часто-густо в гонитві за ін-формацією про той чи інший гур-ток батьки "висять" на телефоні чи"сидять" годинами на інтернет-фо-румах. Наша телефонна службапропонуватиме за єдиним номеромдізнатися про послуги для діток, асаме про індивідуальні заняття (назразок логопедичних), соціальніпослуги (телефони довіри, при-тулки, їжу), а також творчі, інте-лектуальні, розвиваючі гуртки таколективи», – розповідає про своїплани керівник фонду Ігор Бущак.

«Якщо для багатьох справ по-чаток – це половина справи, то длянашої служби початок – це все: по-трібно знайти гуртки, колективи,спеціалістів, зібрати анкети, вве-сти їх у базу даних. Тож величезнудопомогу отримуємо й від парт-нерських громадських організаційта від міських управлінь», – по-яснює він специфіку роботи.

Школа уповноважених із прав дитини

в закладах освіти

На запровадження ефектив-ного механізму захисту прав дітейшляхом підготовки уповноваже-них із прав дитини в середніхшколах спрямовано проект Західно-українського центру «Жі-ночі перспективи».

Опитування організації пока-зало, що серед сімей школярівЛьвівської області кожна четверта

потерпає від фізичного або психо-логічного насильства. При цьомудосить часто діти стають жерт-вами або свідками насильства, і ценегативно впливає на їхній психо-емоційний стан, розвиток та по-дальше формування особистості.

«Діти, які виростають в атмо-сфері насильства, схильні до деві-антної поведінки. Підвищуючиправосвідомість учнів, ми праг-немо зменшити випадки насиль-ства в сім’ї та серед учнів за-гальноосвітніх шкіл, а також зни-зити рівень злочинності серед не-

повнолітніх», – каже керівник про-екту Христина Плюта.

Детальна інформація про Проект:dity.gurt.org.ua

Мар’яна Завійська – координатор проекту, Ресурснийцентр «ГУРТ»

Відгуки та коментарі надсилайтеза адресою: zaviyska@gurt.org.ua

Проект ЄС «Посилення ролі громадянського суспільства в захистіправ дітей» здійснює РЦ «ГУРТ», МІЦ «Медіа-М» та ПБО

«Кожній дитині» в Україні за фінансування Європейської Комісії

мінити звичайне взуття таофісні костюми на джинси,

спортивні кеди й ковзани спону-кала акція «День спілкування тавражень», яку організувало Пред-ставництво благодійної організації«Кожній дитині» в Україні.

Протягом вихідного дня спів-робітники юридичної компанії Clif-ford Chance та Ernst & Young разоміз дітьми та їхніми наставникамивзяли участь у різноманітних пі-знавальних і розважальних захо-дах: побували на екскурсії, в театрі,дельфінарії, пограли в боулінг таспробували кататися на ковзанах.

Наставник і друг«У кожного з нас є друзі, з

якими ми можемо поділитися раді-стю та проблемами, попити кави,піти на футбол чи концерт, поспе-речатися про останні події в країні,зрештою просто помріяти. Нашінаставники, які працюють на во-лонтерських засадах у проекті“Створення служби соціалізації ви-пускників інтернатних закладів”,що впроваджується за підтримки“Кожній дитині”, Британського по-сольства та Kyiv Lions Club, – цетакі самі друзі для дітей, які зму-шені проводити своє дитинство в ін-тернатних закладах», – пояснює одинз організаторів заходу Ігор Носач.

За його словами, благодійни-кам не слід обмежуватися відвіду-ванням дитячих будинків,інтернатів і наданням разової мате-ріальної допомоги їхнім вихован-цям. Набагато ефективнішесприяти організації різноманітнихкурсів, навчання на яких стане в на-годі у житті молодим людям.

«У цей день ми хотіли ближчепознайомити небайдужих активнихта успішних молодих людей із під-літками, які лише починають тору-вати життєвий шлях. На відміну відбагатьох схожих акцій, досить по-пулярних серед благодійників, цьогоразу діти самостійно визначали,куди та з ким вони хочуть піти і щоробити. На жаль, часто вони позбав-

лені цього вибору в державній ін-тернатній системі», – додав він.

Оля з Переяслава-Хмельниць-кого на ковзанах не вперше, але всеодно тримається на льоду не дужевпевнено.

«Ковзани піддалися мені не од-разу, – зізнається дівчина. – Але я дужешвидко вчуся всього нового. Вра-ження неймовірні! Спочатку ми немогли пересуватися по кризі, але вжеза півгодини з допомогою волонтерів

ковзалися у парах з іншими учасни-ками заходу. Мені поталанило, і я щені разу не впала».

На відміну від новачків, ІринаПалій із Clifford Сhance розсікалакригу незгірш за визнаних фігуристів.

«Фігурне катання захоплюваломене ще з дитинства, коли щозими внашому містечку заливали ковзанку навулиці. Я пам’ятаю, як ми регулярновчилися ковзатися самостійно, допома-гаючи і підтримуючи одне одного».

ВИ ДОПОМОГЛИ

Знайти спільну мову з дітьми під силу кожному На вихідних, коли більшість офісних працівників відсипаються після насичених буднів,найспортивніші та найактивніші вирішили приділити свій час дітям-вихованцям інтер-натних закладів міст Переяслав-Хмельницький і Тараща Київської області разом із наставниками… і не пошкодували! ■ Оксана Швед

З

Вдалий дебют: Оля опановує лід розважального центру Dream Town

Знайомтеся, благодійники

Сlifford Chance не вперше долу-чається до благодійних ініціатив.Допомогу нужденним і наданняюридичних послуг на громадськихзасадах у компанії вважають вкрайважливою частиною роботи.

«У двадцяти країнах світу, депрацює наша організація, її співро-бітники надають фінансову й про-фесійну волонтерську підтримку уформі юридичних послуг та кон-сультацій різноманітним благодій-ним організаціям, фондам,медичним закладам, школам, дитя-чим будинкам», – пояснює Ірина.

З відкриттям 2008 року офісуClifford Chance у Києві компанія

вирішила підтримати діяльністьПБО «Кожній дитині».

«Нам імпонує комплекснийпідхід до вирішення проблем, якийдемонструє Представництво. І не востанню чергу те, що всі проектиорганізації спрямовані на захистінтересів дітей і сім’ї. Я переко-нана, що сім’я – це та фортеця, яказахищає любов і готує до життя.Вона допомагає нам щодня відчу-вати, що є хтось, кого ми любимобільше за себе.

Ми плануємо співпрацювати ідалі. Знаючи, чим ми можемо до-помогти, в яких проектах по-трібна наша участь, ми незмусимо на себе довго чекати», –каже Ірина Палій.

Від імені ПБО «Кожній ди-тині» та вихованців із Таращі йПереяслава-Хмельницького,що на Київщині, хочемо висло-вити подяку Kyiv Lions Club,Посольству Великої Британії вУкраїні за фінансування про-екту «Створення служби соціа-лізацiї випускників інтер-натних закладів».

А також подякувати тим, безкого «День спілкування та вра-жень» ніколи б не відбувся:компанії Clifford Chance і при-ватним особам, які надали фі-нансову підтримку заходові;Ірині Палій, Наталії Гончаро-вій, Лізі Концур, Надії Кисло-вій та Олександру Юрченку(Clifford Chance), ЄвгеновіДмитруку (Ernst & Young AuditServices LLC), Олені Жучинійза їхній час та зусилля, ОльзіБеркун – за чудові фотографії.

Оксана Швед – менеджер з ко-мунікацій ПБО «Кожній ди-тині» в Україні.

Ваші пропозиції щодо співпраці

в інтересах дітей надсилайте за

адресою: os@everychild.org.ua

Майстер-клас:Ірина розкриває секрети майстерності.

У водному царстві: Діти знайомляться із хвоста-тими мешканцями Київськогомузею води.

Висловлюємоподяку

«Цей день залишився

в пам’яті світлим і

захоплюючим. Здиву-

вало те, як легко й

весело можна допо-

магати, як мало по-

трібно для того, щоб

подарувати дитині

хвилинку щастя.

Вдячні усмішки та

щирість дітей не

могли не зачепити,

як і їхнє непідробне

бажання вчитися,

дізнаватися,

спілкуватися»