Porteur de mémoires

Sur les traces de la Shoah par balles

Pére Patrick DeSboiS

Michel Lafon

ХРАНИТЕЛЬ СПОГАДІВ

кривавими слідами Голокосту

Отець Патрік Дебуа

ÄÓÕ ² ˲ÒÅÐÀ

«Хранителями спогадів» у давнину називали тих, хто зберігає й передає нащадкам родинні історії – пам'ять про рід, а отже й про них самих. Тож невипадково родинна й особиста історії отця Патріна Дебуа, одного з таких «хранителів спогадів», розгортається на тлі спогадів українських селян про масові вбивства євреїв у роки німецької окупації і тим самим стають часткою спільної павутини культурної, національної й загальнолюдської пам’яті про Голокост.

Фото на обкладинці: «Слідами Голокосту» (© Гійом Рібо).

уДк 947.7:323.28(=411.16)

Отець Патрік Дебуа. ХРАНИТЕЛЬ СПОГАДІВ. КРИВАВИмИ СЛІДАмИ ГОЛОКОСТу. – к.: ÄÓÕ i ËiÒÅÐÀ, 2011. – 336 c., з іл.

iSbN 978-966-378-214-0

© ÄÓÕ i ËiÒÅÐÀ, 2011

iSbN 978-966-378-214-0

Всеукраїнський Центр ВиВчення Голокосту «ткуМа»

Центр ДослІДЖень ІсторІї та культури сХІДноЄВроПейськоГо ЄВрейстВа наукМа

© Центр «ткуМа», 2011

Це видання стало можливим завдяки сприянню та фінансовій підтримці організацій:The edition was accomplished with the assistance and financial support of

the following organizations:це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі ”СкОВОрОДа”

за підтримки Посольства Франції в україні та Французького інституту /Міністерства закордонних та європейських справ Франції

cet ouvrage, publié dans le cadre du Programme d'aide à la publication Skovoroda, a bénéficié du soutien de l’ambassade de France en Ukraine et de l’institut Français /Ministère

français des affaires étrangères et européennes

католицькі благодійні фонди cNeWa (СШа) та reNoVabiS (Німеччина)catholic charitable Foundations cNeWa (USa) та reNoVabiS (Germany)

американський єврейський розподільчий комітет «Джойнт»the american Jewish Joint Distribution committee

конференція з матеріальних вимог євреїв до Німеччини Фонд підтримки вивчення, викладання та зберігання матеріалів з історії Шоа ім. рабина ісраеля Міллера

the conference on Jewish Material claims against Germany, inc. the rabbi israel Miller Fund for Shoah research, education and Documentation

Голландський Єврейський Гуманітарний ФондDutch Jewish Humanitarian Fund

© Michel Lafon Publishing, 2007. Porteur de MéMoires Фото: © Гійом Рібо. Яхад-ін Унум

Укладач блоку фотографій: Пьєр ГаїКарти: © Пьєр Гаї

Видавці: Костянтин Сігов, Леонід ФінбергПереклад із франц.: Володимир Каденко

Вступне слово до українського видання

Червень 2010, Україна, Інгулець, пасовисько

Таїсія, тисяча п’ятисотий свідок, якого ми опитує-мо, вказує мені своїм пастушим батогом, майже таким же літнім, як вона сама: «Ось тут! Саме тут євреї з Інгу-лецької колонії були розстріляні фашистами. Я якраз пасла корів і все бачила!»

Вона показує на край пасовиська, що зеленіє, як усі незліченні українські пасовиська навесні. Хто б здога-дався, що під густою травою лежать сотні євреїв, роз-стріляних нацистами більш як 70 років тому. Жодного сліду, жодного знаку.

Ми зустріли Таїсію кількома годинами раніше на одній із вулиць села і просто запитали: «Ви були тут під час війни?». Вона так само просто відповіла: «Так, син-ку, а що?». Через кілька хвилин вона вже завела нас до своєї скромної хати, посадила біля пічки та погодилася розповісти про те, що бачила малою дівчинкою. Як ко-пали яму на околиці села, як есесівці ударами гнали з центру села до ями вишикуваних у колони жертв, як роздягали, стріляли, як ті кричали, поки яма не запов­нилася до краю перед очима катів.

Якби Таїсія та всі 1800 свідків не надали нам сво-їх очей на кілька хвилин, ми не знали б усієї прав-

6 7

Голокост очима ФРаНЦУЗькоГо сВящеНика

Голокост став однією з тих подій ХХ ст., які часто згаду-ють у публічних дебатах, ЗМІ, освітніх програмах західного світу. Про нього сперечаються і пишуть теологи, філософи, вчені-правознавці, він породив величезний масив літератури, значним є його вплив на мистецтво. Починаючи з 90-х ро-ків, дослідження Голокосту розширюються завдяки введен-ню до наукового обігу фактів, документів історії Голокосту в Центральній, ба особливо у Східній Європі. Досить швидко на Заході і на пострадянському просторі, зокрема в Україні, іс-торики усвідомили, що події Голокосту неможливо досліджу-вати без відтворення справжньої, не сфальсифікованої кому-ністичною доктриною, історії Другої світової війни, як пише один із відомих дослідників Марк Мазовер:

«Географічний, моральний і політичний центр масових єв-ропейських убивств лежить в Європі Східній, перш за все в Білорусі, Україні, Польщі та балтійських державах, країнах, що потерпіли від тривалої злочинної політики обох режи-мів (радянського і нацистського – Ж.К.). Народи України та Білорусі – найперше євреї, але не лише вони постраждали найбільше, бо ці землі належали до Радянського Союзу впро-довж страшних тридцятих і зазнали найжахливіших німець-ких репресій у сорокових роках. Якщо Європа була, кажучи словами Марка Мазовера, темним континентом, то Україна і Білорусь – серцем пітьми»1.

У цьому контексті праця отця Патріка Дебуа не лише ак-туальна для Західної і пострадянської Східної історіографії Голокосту, а й новаторська, оскільки це результат проникнен-ня в «серце пітьми». Для істориків України – це продукт по-

ди. Я згадую слова покійного Паризького кардинала Жана­Марі Люстіже: «Правда про Шоа живе у совісті бідних». Без них нам не вдалося б розшукати сотні спільних ям, де лежать євреї, радянські військовополо-нені, вбиті цигани. Щоб віддати жертвам належне – пам'ять та могилу.

Разом з моєю групою з Яхад – In Unum ми мандру-вали шляхами України з 2004 року. З 2008 ми міряємо дороги Білорусі та Росії. Ця книга оповідає, з чого по-чалися ці пошуки.

Дякую всім Таїсіям, Ігорям та Ольгам України.

Патрік Дебуа

ВСтуПНе СлОВО ДО україНСькОГО ВиДаННяПатрік Дебуа

ГОлОкОСт ОчиМа ФраНцузькОГО СВящеНикаЖанна Ковба

8 98 9

ГОлОкОСт ОчиМа ФраНцузькОГО СВящеНика Жанна Ковба

ширених на Заході методів і методик історичного аналізу, пев-них дослідницьких ноу-хау. Книжка особлива своїм жанром. Це поєднання наукового, популярного й есеїстичного типів видань. Документальні джерела – тексти інтерв’ю, окремі ар-хівні справи, наукові розділи: «Структурування процесу», «Від спогадів до відкриття» – органічно сусідять з лірико-епічними роздумами «Україна. Весна 2007 р.», «Між землею та дідусем», «Бути людиною, бути священиком», «Кюре табору Белжець».

Отець Дебуа зумів задіяти потужну матеріальну базу, яка уможливила фільмування інтерв’ю 460-х свідків подій на за-ході, сході, півдні України, залучення дослідників масиву ар-хівних, переважно німецьких документів. У нього не було фі-нансових проблем. Його супроводжувала група: перекладачка, за фахом історик, експерт з балістики, професійний фотограф, оператори, історик архівіст, до його послуг був власний мікро-автобус і два водії.

Мотивом пошуків слідів Голокосту для отця Дебуа стало ро-динне гуманітарне та етичне виховання. Приводом – таємничі спогади дідуся, колишнього в’язня табору для військовополо-нених. Ще у семирічному віці Патрік почув від нього слівце «Рава-Руська», його вражало, що бабця й інші члени родини плакали й мовчали, коли він питав, що то за слово. А ще роз-мова з дідусем і його скупі фрази: «Для нас у таборі було важко, нічого було їсти, їли якусь траву. Але іншим було ще гірше!».

У глухі часи радянського режиму, коли в Україні навіть не чули слова «Голокост» отець Патрік, 12-річним хлопчиком, побачив у муніципальній Шалонській бібліотеці <…> перші картини Голокосту і вже тоді збагнув: «Інші – це євреї».

Поступово з роками віднайти свідків загибелі цих «інших» через глибоку віру, християнський обов’язок стало покликан-ням отця Дебуа. Його книжка чи не перша, в якій автору вда-лося втілити розуміння молитви, цінностей християнського вчення про любов, юдаїзму – про добрі справи, заповіді обох релігій, які наочно засвідчують спільну спадщину християн-ства та юдаїзму.

На жаль чи на щастя читачів, отець Патрік не акцентує на

єврейській пам’яті, зокрема про ту ж Рава-Руську. Ще у 1946 р. івритом, а в 1994 р. англійською Курт Левін опублікував свої спогади. Весною 1942 р., коли у Львові євреї вже переживали масові розстріли й голод, холод та епідемії, він дістався Рави-Руської. 17-річний хлопець зумів побачити, зберегти у пам’яті і відносний спокій єврейської громади (юденрат купив місце-вого крайсгаутмана) і жахливе становище «інших», – військо-вополонених.

«Поблизу Рави-Руської колись була радянська військова час-тина, на території якої тепер тримали близько 40 тис. військо-вополонених. Їх стерегли пристаркуваті німці з якоїсь запасної частини. Полоненим не давали ні хліба, ні води. Час від часу виснажених радянських полонених водили через усе місто під конвоєм. Вони благали хліба, але якщо хтось кидав хлібину цим нещасним, конвоїр середніх років, що мирно попихкував люлькою, починав стріляти. Через два місяці всі військовопо-лонені померли. Замість них пригнали французів (можливо, й дідуся отця Патріка – Ж.К.), бельгійців, голландців, які також зникли через деякий час. Я зрозумів, що наше мирне існування в Раві-Руській було дуже оманливим»2.

Отець Дебуа спростовує поширений на Заході стереотип: Голокост – це депортація євреїв у табори смерті. «У Вас був інший Голокост», – вражено ствердив один із членів гол-ландської групи міжнародного проекту «Історія Голокосту в Україні, Нідерландах, Бельгії», побувавши у місцях масових розстрілів євреїв і усвідомивши, що 1,5 млн. євреїв були зни-щені задовго до конференції у Ванзеє. Чи випадкові англій-ська назва перекладу книжки отця Патріка «The Holocaust by bullets» (2008), така ж назва виставки 2009 р.? Не заради укра-їнського, а саме задля західного читача проводив отець Дебуа балістичну, археологічну експертизу на місцях масових роз-стрілів (Буськ Львівська обл.).

«Голокост кулями», «Голокост під кулями», масові розстріли, Бабин Яр, Лисиницькі піщані кар’єри, рови у Криму – понят-тя, знайомі кожному українцю, в описах отця Дебуа набувають якогось особливого зловісно-трагічного, містичного сенсу.

ГОлОкОСт ОчиМа ФраНцузькОГО СВящеНикаЖанна Ковба

10 1110 11

ГОлОкОСт ОчиМа ФраНцузькОГО СВящеНика Жанна Ковба

Безперечною заслугою Патріка Дебуа є введення до історич-ного дискурсу Голокосту поняття «примусові роботи» для міс-цевого населення. В історичній літературі побутують поняття-терміни «трудові табори», «табори примусової праці» для єв-реїв і для неєвреїв. Автор детально, на основі свідчень, описує локальні примусові роботи, до яких силою зброї і необмеженої влади нацисти залучали селян, міщан як допомогову силу під час масових розстрілів: копання і закопування могил, сорту-вання одягу, транспортування, охорона приречених тощо.

У цьому контексті для українського, та й не лише українсько-го читача, дуже важливими є чіткі критерії класифікації, гео-графічна локалізація таких подій (робіт). На жаль, цього поде-куди бракує у тексті: «Архіви (які архіви? – Ж.К.) стверджують, що 2 тис. євреїв убито в цьому маленькому селі (якого регіону, області? – Ж.К.)». Чи можливо на підставі свідчень Петрівни, котра все «бачила», вважати, що німці використовували укра-їнських дівчат як «трамбувальниць» тіл у ровах? Петрівна роз-повідає, що її, як і інших дівчат, змусили «трамбувати» тіла, кидати пісок у рів під час розстрілу євреїв.

Факт важливий, але викликає недовіру. Тим більше, що че-рез кілька сторінок автор подає задокументовану інформацію, як от: «Ганна С., 74 роки, с. Романівка, Миколаївської області. 28 липня 2006 року». Очевидно, через велику кількість фактів (460 задокументованих інтерв’ю, результати експертиз тощо) в тексті зустрічаються прикрі неточності.

У розділі «Пам’яті Дори» йдеться про платтячко розстріля-ної під Сімферополем 4,5-річної дівчинки Дори Міримської. Платтячко подано автором як «деталь геноциду, який залишає по собі лише розкиданий одяг». Світлину – сорочинку (льолю) немовляти супроводжує наступна оповідь:

Отцю Дебуа подарувала сорочинку Ніна Б., зведена сестра Дори. З її слів, батькові Дори, який після війни повернувся у місто, розповіли історію загибелі Дори. У грудні 1941 р. під час облави дівчинку схопили, сусідки, які дуже любили Дору, намагалися врятувати її, але не змогли, хоча зуміли дістатися місця страти і запам’ятали жахливу картину. Перед розстрілом

дитину роздягли, зняли гарний одяг. Дівчинка тремтіла на хо-лоді й благала повернути їй платтячко. Читаючи про платтячко Дори, думаєш: як же все-таки зберігся цей одяг після розстрілу? Один із учасників Міжнародного проекту «Історія Голокосту в Україні і Нижніх Землях» на базі книжки о. Дебуа викорис-тав історію Дори як приклад у методичній розробці уроків з історії Голокосту для молодшої і середньої школи. Директор Інституту юдаїки Юлія Смілянська особисто перевірила факти при підготовці тексту Збірника матеріалів. За свідченням Ніни Б., батькові після війни про загибель доньки і дружини розпо-віли сусідки, які хотіли врятувати дитину. Одружившись удру-ге, він розповів про Дору своїм дітям. У сім’ї свято зберігали пам’ять про загиблих. Сорочинка немовляти не залишилася після розстрілу, а збереглася у скрині серед дитячого одягу, на який не спокусилися окупанти. Ніна Б. береже пам’ять не лише про зведену сестру. Вона створила й очолює музей крим-чаків у Сімферополі, віддаючи шану загиблим.

Здавалося б, дрібна неточність, але у контексті збереження пам’яті, достовірності подробиць – важлива. Реалії були на-багато страшнішими.

Не лише отець Патрік – хранитель пам’яті загиблих євреїв.На теренах України ця пам’ять була піддана такій нарузі, що

одночасно дякуєш отцю Дебуа, приймаєш і соромишся спра-ведливих тактовних докорів отця у забутті і, пізнаючи нові й нові факти, захоплюєшся «світлою людинолюбною пам’яттю», за висловом журналіста Сергія Лащенка. Він нещодавно ді-знався й описав як у селі Тараща, на Київщині, без будь-яких зовнішніх спонук мешканці-українці створили меморіаль-ний ландшафтний парк на місці розстрілу місцевих євреїв. Збираючи свідчення про Голокост, місцеві пошуковці встано-вили імена розстріляних, картину трагедії літа 1941 р.

Для українського читача дуже важливим буде те, що отець Дебуа зумів побачити не лише чорноту злочинців, нелюдяність тих, які стріляли, та їхніх поплічників, а й сяйво людинолюб-ності. Він описує факти й рятування, допомоги гинучим євреям. Але з посиланням, що в Україні визнано лише 400 Праведників

ГОлОкОСт ОчиМа ФраНцузькОГО СВящеНикаЖанна Ковба

12 13

народів світу, ну, ніяк не можна погодитися. За останніми да-ними Яд Вашему, після років «великого мовчання за залізною завісою», коли багато імен рятувальників утрачено назавжди, серед українців нині 2272 Праведники народів світу.

Не лише західна людина, а й самі нащадки українців, євреїв, росіян важко сприймають, розуміють сутність, глибину впли-ву психічної, соціальної травми зла геноциду. Адже на теренах СРСР євреїв знищували двічі – нацисти фізично, комуністи – духовно, вбиваючи пам’ять цинічним твердженням про заги-бель не євреїв, а «мирних радянських громадян». Довгі роки євреїв таврували ганебною «п’ятою графою», їх позбавляли духовної сутності релігії – юдаїзму. Тих свідків геноциду, не-євреїв, які опинилися в зонах окупації, затаврували «пораже-нієм у правах», клеймом «перебував на окупованій території», їхні душі калічив войовничий атеїзм, замовчуваний бруд сумі-ші нацистського і радянського антисемітизму.

Будемо вдячні отцю Патріку Дебуа, який зумів показати без-мір трагедії геноциду і для євреїв, і для неєвреїв.

Українські історики, переконана, цю книжку охоче приймуть, і так звані, «масові читачі» належно відзначать найголовнішу заслугу отця Патріка Дебуа: «…встановити істину, зрозуміти наш Старий Світ... здійснити акт справедливості стосовно мертвих, акт побудови цивілізації, але також і акт, покликаний попередити нові прояви геноциду».

Жанна Ковба,науковий співробітник

Центру вивчення історії та культури східноєвропейського єврейства НАУКМА

Примітки

1 Тимоті Снайдер. знехтувана дійсність Голокосту // критика – 2009 – вересень-жовтень. С.15.

2 К. І. Левін. Мандрівка крізь ілюзії. – львів: Свічадо. 2007. – С.51.

2 січня 2007 року. Басан, Поліна Павлівна К.

Вона – маленька і тендітна, сидить у своєму черво-ному светрі та жовтій хустині за столом, укритим квіт-частою пластиковою скатертиною. Очі її виблискують жвавим розумом. Вона розповідає: «Чотирнадцяти ро-ків я вже була у Червоній Армії санітаркою, дійшла з військами аж до самого Кавказу. Фашисти почали про-гравати. Мій армійський корпус увійшов до Польщі, до Кракова. Мені довелося побачити великий табір, споруджений для того, щоб убивати євреїв, це був Аушвіц. Тоді я написала листа, який прочитали в кол-госпах: “У нас нацисти розстрілюють євреїв, а на заході вони вбивають їх у таборах”».

14 15

УкРаЇНа, ВесНа 2007 РокУ

31 березня 2007 року, десята година ранку

Я дивлюсь у вікно нашого блакитного мікроавто-буса. Перед моїми очима пропливають зелені весняні краєвиди Західної України. На гілках фруктових де-рев щойно з’явився перший цвіт. Уже зо дві години ми мовчки їдемо по горбистій дорозі Волинської області, недалеко від Білорусії. Будинки з низенькими дахами пофарбовані у дивовижні кольори, де жовта барва, ніби запозичена в канарки, сперечається яскравістю з червоною цеглою. Дерев’яні огорожі вздовж доріг та-кож покриті жовтими розписами. Селяни з кіньми та підводами займаються польовими роботами, хто сіє, хто розвозить добрива на зорані поля. Земля тут бру-натна, майже чорна. Можна не сумніватися, що вона приховує таємничі скарби у своїх глибинах. У цьому районі Волині ми бачимо дуже мало тракторів, а по-одинокі автомобілі, що трапляються нам на дорозі, це переважно «Лади» всіх можливих кольорів.

16 17

ХраНитель СПОГаДіВОтець Патрік Дебуа УКРАЇНА, ВЕСНА 2007 РОКУ

16 17

криВаВиМи СліДаМи ГОлОкОСту

Ще вранці ми нарешті дістаємося Сенківишівки, пункту призначення. Це маленьке сільце з православ-ною церквою, сільрадою та крамницею, яка майже не змінилася з радянських часів. Тут є всього потроху, тобто майже нічого – білий та чорний хліб, оселедці, копчена скумбрія, дуже жирне сало, кілька помідорів, три яєчка та ще кілька іграшок. Продавщиця у тради-ційній біло­синій блузі зважує шматок сала і робить підрахунки на рахівниці. Літня жінка проходить узбіч-чям дороги, тримаючи в руці букет блакитних квітів. Вона повертається з центрального ринку. Ми підхо-димо до неї і питаємо, чи проживала вона тут під час вій ни. Після короткої розмови вона показує нам буди-нок колишнього директора школи, Василя, який, за її словами, обізнаний з історією села. Його будинок ого-роджений сітчастим парканом. Величезний чорний пес кидався так, що, здавалося, от­от зламає огорожу. Директор­пенсіонер з’явився на порозі і зустрів нас так, ніби давно чекав на цю зустріч. Він відвів нас до Люби. Шістдесят років тому вона та її сестра Віра ста-ли свідками вбивства євреїв їхнього села, яке ніколи не могли забути.

Одна із сестер увесь час проживає у батьківському домі. Звідси видно могилу. Дуже схвильована, вона сидить на синьому дерев’яному ослоні біля свого бу-динку. Десь віддалік гавкають собаки, ґелґочуть гуси, здіймаючи страшенний галас. Жінка розповідає дуже просто, як розказувала б дитина, якою й була вона у той далекий час.

Вона побачила вантажівки, які приїхали і зупини-лися неподалік від їхнього дому. Рано­вранці німці на-казали селянам вирити глибокий рів. Он там, – показує лівою рукою туди, де був рів. Кожна з машин привезла по п’ятдесят євреїв із села, здебільшого жінок та дітей. Ці родини були їхніми сусідами, друзями, товариша-ми по школі. Як розповідає вона, у 1941 році сільська школа об’єднувала поляків, українців та євреїв.

На краю ями зробили сходи. Євреї роздягалися. Їх підганяли та били охоронці. Зовсім голі, сім’я за сім’єю, батьки, матері та діти спокійно спускалися тими схо-дами і лягали обличчям вниз на тіла тих, кого щойно розстріляли. Німецький поліцай, Хумпель, підходив, ступав просто по мертвих, з пістолетом у руці і вбивав кожного єврея, одного за одним, пострілом у потили-цю. Сестри все це бачили, принаймні метрів із десяти. Вранці, перш ніж почати, Хумпель одягся в білий ха-лат, ніби лікар, потім спустився вниз. Люба гадає, що так він хотів уберегти свою форму від кривавих плям. Час від часу він припиняв стріляти, виходив із ями, робив перепочинок, випивав склянку горілки, а потім знову спускався у рів. Роздягалася наступна єврейська родина. Вони сходили в яму і лягали.

Розстріл тривав цілий день.Хумпель убив всіх євреїв села. Сам.Пізніше я побачив Віру знову. Вона мешкає в іншо-

му селі і підтверджує свідчення сестри Люби. Так, вони були разом шістдесят один рік тому поблизу від спіль-ної ями. Віра додає, що Хумпель, той, що розстріляв

18 19

ХраНитель СПОГаДіВОтець Патрік Дебуа УКРАЇНА, ВЕСНА 2007 РОКУ

18 19

криВаВиМи СліДаМи ГОлОкОСту

євреїв, був убитий учасниками опору, бандерівцями1, у лісі, неподалік.

Після того як розпитав цих двох жінок я знову сів у нашу машину. Щойно записав чотириста шістдесятого свідка єврейських розстрілів на території України.

Уже двадцять років я – католицький священик і сам родом із області Брес, в Саон­е­Луар. Цього вечора я вдався до роздумів. Як так сталося, що я, француз, католик, приїхав сюди, щоб слухати цих бідних укра-їнських селян, які розповідають правду про Голокост, що залишив кривавий слід у їхній місцевості?

1 Назва української повстанської армії (уПа), створеної 14 жо -тня 1942 року «крилом б» Організації українських націоналістів (ОуН) під проводом Степана бандери. ця воєнізована організація, заборонена німецькою владою, здійснювала акції, скеровані проти німецької адміністрації в Галичині та на території рейхскомісаріату україна, а також військові акції проти радянських партизанів та армії крайової (рух польського опору). уПа провадила в західній україні політику «зачищення», що спричинило загибель тисяч поляків на Волині та Галичині. Після війни головним ворогом уПа став радянський режим, зокрема служба безпеки, боротьба з якою закінчилася тільки на початку 1960-х років. щонайменше п’ятдесят тисяч бандерівців було вбито радянськими збройними силами, а вдвічі більше було депортовано, переважно до Сибіру. Деякі з ре-пресованих були цивільними людьми, які допомагали або перехо-вували бандерівців. Степан бандера (1909 – 1959 рр.) був заареш-тований німецькими військами 30 червня 1941 року у львові, коли була проголошена незалежність української держави. До 1944 року він був в’язнем німецького концентраційного табору заксенхаузен. Після звільнення він заочно був засуджений радянськими органа-ми, переховувався у Німеччині. 1959 року в Мюнхені бандера став жертвою замаху, здійсненого за наказом кДб.

Мовчу і дивлюсь у вікно. Бачу двох запряжених ко-ней, білого та гнідого, дорогою на поле. Жінки у бар-вистих хустках, із віниками та металевими відрами у руках, простують на сільський цвинтар, аби прибрати могили перед Великоднем. Уже починають розквітати нарциси та примули, втішаючи очі своїми жвавими кольорами. Кожна картина повертає мене в моє влас-не дитинство. Колись давно, у Вільгодені, що в Бресі у Франції, я вже бачив подібні сцени. Мої бабуся та ді-дусь, Вікторін та Еміль, також мали двох робочих ко-ней. Гнідого, дуже гарного, і сірого, який кусався. Мені дуже подобалося правити ними, сидячи поруч із діду-сем та бабусею на возі, завантаженому хмизом, який ми збирали в лісі. У наших сусідів були воли, яких впрягали у вози, аби перевозити сіно чи солому на-прикінці літа. Моя бабуся після кожного богослужіння відвідувала всі могили нашої родини, щоб поправити горщики з квітами, перекинуті вітром, або почистити пам’ятник, забруднений дощем, та відчитати молитву за покійних.

Тут, в Україні, я часто згадую про всіх, хто дав мені життя та навернув до віри. Рухи, звуки, традиції, що були передані мені, ще й сьогодні дозволяють відчу-вати, бачити і чути в цьому, здавалося, зниклому роз-маїтті, простих чоловіків та жінок, подібних до тих, що оточували мене в моїй родині. Тих людей, котрі не хо-тіли, аби забувалося те, що довелося пережити.

Яким же чином сільські дороги мого рідного Бреса, шляхи мого дитинства, стежки моєї пам’яті, перетина-

20 21

ХраНитель СПОГаДіВОтець Патрік Дебуа

ються нині з дорогами свідків нацистських злочинів та винищення єврейського народу в Україні? Саме про це я і спробую вам розповісти.

рОзДіл і

мІЖ ЗемлеЮ та ДІДУсем

Своє раннє дитинство я провів у Сен­Лорані, міс-цині між містом та селом в Шалон­сюр­Саон, що на березі річки, де жив у дідуся та бабусі по батьківській лінії. Мій дідусь Клодіюс торгував свійською птицею. Щоранку, на світанні, він виряджався в дорогу, їдучи на своїй маленькій сірій вантажівці, наповненій міц-но зав’язаними дерев’яними клітками, у напрямку до потрібних сіл. Кожного дня на нього чекало інше село, те, де відбувався традиційний тижневий ярма-рок. Треба було купувати курей, качок, індичок, голу-бів, кролів або яйця та масло у фермерів. Дні тижня пов’язувалися для мене з назвами сіл, місцями ринку. Середа – Сен­Мартен; четвер – Сен­Жермен­дю­Плен; п’ятниця – Мерван…

О дев’ятій ранку, на ринковій площі, де вирувало життя, лунав муніципальний дзвін. Покупці, які вже давно чекали на терасі кафе, нарешті могли поспішати у центр ринку до кліток, наповнених свійською пти-цею. Все треба було робити хутко. Незважаючи на мій аж надто юний вік, дідусь навчав мене розпізнавати до-бру птицю і, не піддаючись на хитрощі, вміти виторгу-вати найкращих курей Бреса. Під кінець роботи ринку я запихав невгамовне птаство до кліток, прив’язаних на вантажівці. Середина дня проходила у приміщенні, де треба було забивати птахів та кролів, патрати їх, нада-

308 309

ПОДЯКА

Усім, що я зміг зробити та почути в маленьких селах України, я за-вдячую такій кількості людей, що тільки для перерахування їхніх імен знадобилася б ціла книга.

Перш за все потрібно сказати спасибі моєму дідові Клодіюсу Дебуа, який зумів передати мені потребу дізнатися правду. Я вдячний моє-му батькові та моїй матері, які наділили мене почуттям справед-ливості та правди.

Дякую кардиналові Люстіже, який телефонував мені після кож-ної поїздки, аби дізнатися про результати пошуків, про відкриття та про стан моєї групи.

Дякую монсеньйору Вентруа, архієпископу Паризь кому. Дякую кардиналові Рікару, архієпископу Бордо ському.

Дякую мадам Симоні Вейль, президентові Фонду Пам’яті Голокосту. Вона була першою людиною, яка простими, справедли-вими та правдивими словами публічно висловилася про мою робо-ту. Дякую Фонду Пам’яті Голокосту, який підтримав усі ці пошуки. Без його фінансової підтримки, без його дружнього ставлення та розумного підходу я ніколи б не зміг досягти мети. Дякую мадам Ревколевські, директорці цього ж Фонду, яка багато днів провела з нами в Україні, щоб зрозуміти нашу роботу, а також відшукати слі-ди своєї зниклої родини.

Дякую Сержу та Беаті Кларсфельд.Дякую Джекі Фреджу (Jacky Fredj), Софі Над жіскард (Nagiscarde) та

Центру Єврейської Сучасної До ку ментації (СDJC), які демонстру-вали мої роботи. Дякую Полу Шапіро, директорові Центру дослі-джень Меморіального Музею Голокосту США та його президентові Сарі Блюмфельд, які надали мені доступ до радянських архівів.

Дякую працівникам архівів Людвігсбурга, Цент раль ного земель-ного офісу юстиції, який забезпечив нам доступ до німецьких архі-вів. Дякую Фонду Таргум.

Дякую Фонду Віктора Пінчука, Конференції вимог (Claims conference) та Цільовій групі (Task force). Дякую Світовому єврей-ському конгресу, Маріам Штерн та Сергію Цваєнбауму.

310 311

Дякую доктору Рішару Праск’є, президенту компанії КРІФ, дякую Марчелло Пецетті, директору Музею Голокосту в Мілані, дякую Ізраелю Зінгеру, які першими повірили в доцільність наших робіт.

Дякую також історикам за їхню безцінну допомогу: Едуарду Хассону, Мартіну Діну та Дітеру Полю.

Дякую представникам рабинського керівництва, ра бину Якову Блайху з Києва, рабину Камінецькому з Дніпропетровська та раби-ну Шлесінгеру з Лондона.

Але особливу подяку хочеться висловити всім тим, хто брав участь у пошуках на території України, виконуючи найрізно-манітнішу роботу за будь-якої погоди: Світлані Бірюльовій (пере-клад та пошук свідків); Гійому Рібо (фотографування та коорди-нація роботи); Андрію Уман ському (переклад і пошук в архівах); Михайлові «Мишкові» Струтинському (балістична експер-тиза); П'єру-Філіпу Пре (розшифровка); Патріс Бенсімон (пере-клад українською та французькою); Т'єрі Совалю (відеозйомка); П'єру-Жерому Біскара; Ярославу На дяку, колишньому заступнику мера Рави-Руської; Вірі Савчак (переклад); Анрі Плане (сценарна робота); Жану-Франсуа Бодену (записи); Віктору Флері (записи); Емманюелю Сольньє, Бешіру Шемса, Алену Дюрану, Роже Гарньє, Еріку Пелле (камера); Андрію Дем чуку (переклад); Галині, Євгенії Пас; Давиду Бес нену, Моні Оран; Богдану Гораєцькому, Євгенії, Івану, Бруно Морейрі, Василю Вахняку, Василю, Віталію (тран-спорт); Яелю Хальберталю, Тарасу Яцюляку (адвокати); Франсуа Плане, Мішелю Ру (бухгалтерія).

Величезне спасибі мерам та адміністрації маленьких україн-ських містечок, орендаторам маленьких крам ни чок, священикам українських парафій.

І окрема подяка від Франції: Марко Гонсалесу, координатору Яхаду, Северину Мелесу та Жаклін Сейте.

Дякую Софі Шарнавель та Віржинії Фуертес.Особливо ж хочеться подякувати тисячам україн ців та украї-

нок, які взяли на себе ризик відкрити правду.

ЗМІСТ

Патрік Дебуа. Вступне слово до українського видання ............. 5

Жанна Ковба. ГОЛОКОСТ ОчИмА ФРАНЦуЗЬКОГО СВящЕНИКА ...... 7

уКРАїНА, ВЕСНА 2007 РОКу ..........................................................15

рОзДіл і. мІЖ ЗЕмЛЕЮ ТА ДІДуСЕм .................................. 21

рОзДіл іі. ДОРОГА ................................................................. 30

рОзДіл ііі. ВІД АуШВІЦА ДО ЄРуСАЛИмА ............................ 34

рОзДіл iV. КЮРЕ ТАБОРу БЕЛЖЕЦЬ ...................................... 43

рОзДіл V. ВІД ЦВИНТАРя ДО ЦВИНТАРя ............................. 48

рОзДіл Vi. ОДНА ГРуПА, ОДНА ЕТИКА .................................. 66

рОзДіл Vii. ВІД ВІДКРИТТя ДО ВІДКРИТТя ............................ 76

рОзДіл Viii. ПОГОДИТИСя ДІЗНАТИСя .................................... 87

рОзДіл іХ. ВОНИ БАчИЛИ .................................................... 100

рОзДіл Х. ПРИмуСОВІ РОБОТИ .......................................... 109

рОзДіл Хі. ВІД СПОГЛяДАННя ДО мЕТОДОЛОГІї .............. 135

рОзДіл Хіі. БуТИ ЛЮДИНОЮ, БуТИ СВящЕНИКОм ........... 171

рОзДіл Хііі. мОГИЛА ДЛя мЕРТВИХ ..................................... 180

рОзДіл XiV. ямИ ..................................................................... 183

рОзДіл XV. ОДНЕ СЕЛО, ОДНЕ ЗНИщЕННя .......................... 209

рОзДіл XVi. ЗАПЕРЕчЕННя ТА ВІДмОВИ. ОПЕРАЦІя «1005» ....219

рОзДіл XVii. БуСЬК ................................................................... 230

рОзДіл XViii. ХТО РяТуЄ ОДНу ЛЮДИНу, ТОЙ РяТуЄ СВІТ .... 281

рОзДіл ХіХ. ПОВСяКДЕННА БРуТАЛЬНІСТЬ ЗЛА .................. 292

рОзДіл ХХ. ПАм’яТІ ДОРИ .................................................... 302

ДОДатОк. мапи .............................................................................. 305

Подяка .............................................................................................. 309

З питань замовлення та придбання літератури звертатися за адресою:ВиДАВНиЦтВО «ÄÓÕ ² ˲ÒÅÐÀ»

Національний університет «Києво-Могилянська академія»вул. Волоська, 8/5, кімн. 210, Київ 70, Україна, 04070

Тел./факс: +38(044) 425-60-20Сайт: http://duh-i-litera.comE-mail: litera@ukma.kiev.ua

Надаємо послуги: «Книга – поштою»

Переклад із франц.: Володимир КаденкоНауковий редактор: Жанна Ковба

Літературний редактор: Валерія БогуславськаКомп'ютерна верстка: Світлана Невдащенко

Коректор: Тетяна Шкарупа Дизайн обкладинки: Ірина Пастернак