70 РОКІВ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ

НІХТО НЕЗАБУТИЙ, НІЩО

НЕЗАБУТЕ

КІНО НА ЕКРАНІ

Все далі і далі в глиб історії відходить Велика Вітчизняна війна. Наближається славна дата – 70 річниця Великої Перемоги. Підростає третє покоління, яке знає

війну з розповідей, книг і кінофільмів. Більше 70 років тим, хто у війну був дитиною і далеко за 80 тим, хто пройшов крізь горнило битв і дожив до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх у життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани.

Їхні груди вкриті медалями. На скронях – сивина, але вони пам’ятають ті страшні часи, хоча часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися

нав’язливої думки: а прийде день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Щоб не пішли в забуття імена героїв, а разом з ними їхні подвиги,

згадки про війну – істориками та письменниками написано багато книг, пошукові загони в усіх куточках країни записують спогади ветеранів, режисерами знято

не один воєнний фільм.

У роки Великої Вітчизняної війни іншим, ніж у мирних умовах стало значення різних видів кіно. На перше місце вийшла кінохроніка як найбільш оперативний вид кіно. Широкий розворот документальних зйомок, оперативний випуск на екран кіножурналів і тематичних короткометражних і повнометражних фільмів - кінодокументів дозволив хроніці як виду інформації та публіцистики зайняти місце поруч з газетного періодикою.

Радянські кінохронікери, працюючи у дуже важких умовах, ділячи з бійцями, офіцерами і партизанами всі тяготи ратною життя, день за днем, крок за кроком фіксували бойовий шлях Радянської Армії до Берліна. Фільми, що відобразили головні, вузлові події війни Радянської Армії проти німецько-фашистських загарбників - «Розгром німецьких військ під Москвою» (1942), «Сталінград» (1943), «Орловська битва» (1943), «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Берлін» (1945) і «Розгром Японії»(1945). Ще одним із самих популярних фільмів був фільм «Битва за нашу Радянську Україну» (режисер Ю. Солнцева), зазначений вражаючим талантом О. Довженка.

Велика Вітчизняна війна стала особливою темою в

радянському кіномистецтві дискурс фільмів про неї - це ще й

своєрідне відображення часу їх створення. В роки війни та

перший повоєнний час вона відображалася на екрані інакше,

ніж по закінченню війни.

У часи "відлиги" ситуація почала радикально змінюватися. У

кінематографі заявив про себе зовсім інший погляд на війну. І

це не випадково: молоді кінематографісти самі були її

учасниками. Їм судилося долею бачити війну з окопу, і не тільки

бачити. Тому вони були точні у відтворенні на екрані особливих

військових деталей. Але, звичайно, творчість режисерів-

фронтовиків все-таки важлива не скрупульозним відтворенням

побуту війни, а новим поглядом на людину. Стрічки про війну

часів "відлиги" - це не тільки і не стільки правдиве

відображення війни, скільки точна відповідь на виклик часу

кінця 1950-х - початку 1960-х рр.

Фільм А. Тарковського "Іванове дитинство", відноситься до періоду "відлиги",

"долає" її, стоїть осібно. Тарковський по-іншому чує війну. Найчастіше цей фільм

трактувався як нова форма вираження ненависті до війни, як свідчення

абсолютної її святості: війна краде у юного героя дитинство, і він йде в бій як

дорослий воїн.

Особливе місце в кінорозповіді про війну займає кіноепопея "Звільнення" (1968-1971).

Сам жанр цієї масштабної стрічки говорять про специфіку часу її створення

кінорежисером Юрієм Озеровим (1921-2001). Це було державне замовлення, навіть

розповідь про війну починалася не з важкого часу її початку, коли за кілька місяців ворог

встиг дійти до столиці, а тільки з Курської битви, але автори цієї стрічки показали, що

перемога далася радянському народові нелегко. Як би не ставитися до ідеологічної

складової цієї п’ятисерійної картини, не можна не відзначити, що вона розширювала

знання молодого покоління про новітню історію країни і світу, в тому числі і про Велику

Вітчизняну війну.

Найвищі художні перемоги в повоєнному радянському кінематографі пов’язані насамперед із фільмами про Велику Вітчизняну війну. Це почалося ще у військові і перші повоєнні роки. Фільми про війну стали етапними для багатьох кінематографістів старшого покоління В.Пудовкіна й О.Довженка,І.Савченко, М.Донського, С.Герасимова, І.Пирь’єва, А.Столпера, Б.Барнета і М.Калатозова. Потім у кіно прийшло нове покоління режисерів. Поставлені ними фільми про війну фактично були початком їхнього шляху в кінематографі. Так починалося творча біографія С.Бондарчука, Г.Чухрая, С.Ростоцького,Л.Куліджанова, Я.Сегеля.

Станіслав Ростоцький (1922-2001) у фільмі "А зорі тут тихі" (1972) звертає увагу на те,

що героями війни були не тільки солдати, падаючі грудьми кулемет або люто йдуть в

атаку, але і ті, хто не загинув на увазі, хто брав участь у "боях місцевого значення".

Звичайно, першовідкривачем цієї теми є письменник Борис Васильєв (р. 1924), по

повісті якого і створив свій фільм Ростоцький, але режисер, безперечно, актуалізував цю

тему. І зробив це, як завжди, емоційно точно. "Соня Гурвич встигла застогнатьи від

смертельного удару фашистського багнета - тому, що ворог не розраховував зустріти

жіночі груди". Такі стислі, але ємкі деталі (і в книзі Васильєва, і в картині Ростоцького)

особливо гостро дають відчути її безжалісність і жорстокість. Але найголовніше, фільм

розширює поняття героїзму.

Погляд на війну, представлений Л. Бикова (1928-1979) у фільмі "В бій ідуть одні старики",

знятому в 1973 р., вже зовсім інший. Він відображає реалії початку сімдесятих. Це явно

своєрідний романтичний парафраз більш раннього, знятого в естетиці майже минулої

"відлиги", фільму Н. Бірмана (1924-1989) "Хроніка пікіруючого бомбардувальника" (1967). У

Бикова патріотизм виражений інтимно, по-людськи, а трагедія війни - поетично. Довге і

щасливе життя фільму Л. Бикова визначив талант режисера, який зумів почути заклик

свого часу.

Фільм Л. Шепітько (1938-1979) "Сходження" (за повістю Ст. Бикова (1924-2003) "Сотников"),

знятий всього на три роки пізніше від "Старих", в 1976 р., демонструє зовсім інший ракурс

зображення Великої Вітчизняної. І в прозі Бикова, і особливо в стрічці Шепітька оповідання

про війну переростає конкретно-історичну складову. Велика війна не віддається забуттю,

але видно, як з рухом часу на перший план виходять істинно філософські питання: "що є

подвиг", "зрада", "для чого можна пожертвувати життям".

Багато нового відкрив пару тематики війни з часом починається перебудови. У ці

роки глядач побачив фільм Олексія Германа (р. 1938) "Перевірка на дорогах", який

був знятий ще в 1971 р. В ньому була зроблена спроба ввести в розповідь і зрозуміти

нового неоднозначного героя, людину, зім'яту жорнами війни, яка вважалася у воєнні

часи безумовним зрадником. У роки перебудови на виклик часу відповідає фільм Е.

Климова (1933-2003) "Іди і дивись" (1985). У цій стрічці напруга початку

перебудовного мислення, можливість говорити все, що думаєш, дозволила режисерові

відкрити в кіно ще один черговий тип розповіді про війну - жорсткий, майже

натуралістичний. Цей фільм особливо точно відбив вже не тільки вічні філософські

проблеми, пов'язані з війною, але і реалії середини 1980-х, і саме тому гостро врізався

в кінопам’ять.

Не можна не відзначити і ще один цікавий штрих нового, часів 1980-х рр., дискурсу фільмів

про війну. До середини 1980-х рр. остаточно зживає себе ідея її романтизації, але починає

заявляти про себе показана через призму війни романтизація людських відносин, тобто

війна починає використовуватися як добротна основа жанрового кіно. У цьому сенсі дуже

показовий фільм А. Мкртчяна "Законний шлюб" (1985). Фільм, який посів перше місце в

традиційному тоді конкурсі "Радянського екрана" (кращий фільм 1985 р.), на наш погляд,

переміг все-таки як дуже хороша мелодрама на матеріалі війни, а не просто фільм про

війну.

Сьогодні, складається новітній художній погляд на війну. Один з них - спроба розповіді. На

наш погляд, це має місце у стрічці Н. Міхалкова «Утомленные солнцем 2 Предстоянние"

(2010). Для порівняння: у знаменитого американського кінорежисера К. Тарантіно в

"Безславних виродках" (2009) ми спостерігаємо своєрідну карнавализацию, у Михалкова -

швидше міфологізації. Кожен художник, звертаючись до теми війни, завжди пропонує новий

погляд на неї, і це завжди продиктовано викликом часу, в якому він живе.

Свідченням нового дискурсу військового фільму є і стрічка Андрія Малюкова "Ми з

майбутнього" (2008). Вона, з одного боку, підтверджує висловлену раніше думку про те,

що війна постає основою жанрового кіно. З іншого ж - це спроба нагадати молодому

поколінню про те, якою була та війна. У картині йдеться про несподіване подорож трьох

молодих хлопців - наших сучасників, "чорних археологів", до того ж представників різних

молодіжних субкультур – у військове минуле. Вони потрапляють туди "до першої крові", як

би в покарання за їх гріховну діяльність. У фільмі Малюкова війна представлена по-

іншому, ніж раніше: це не війна "Звільнення" або "Гарячого снігу", не війна зовсім

близьких "Зірки" або "У серпні 44-го". На екрані так само рвуться снаряди і міни, так само

санінструктор витягує поранених, але все інше. Можливо, тому, що ми дивимося на все

це як би очима цих сучасних молодих людей. Фільм явно патріотичний, але щирий і

правдивий. Наприклад, люди йдуть в атаку не просто з любові до Батьківщині, але і тому,

що просто неможливо по-іншому. Коректно зняті смішні епізоди, а це дуже складно -

знімати про війну з гумором, тим більше про нашу головну війну.

Причина, що породжує неослабний, цей

жагучий і стійкий інтерес

світового кінематографу до минулої війни -

пам’ять про війну. Проходять роки і

десятиліття,

а пам’ять про великий подвиг нашого

народу як і раніше обпікає нас. Цей іспит,

мабуть є найважчим з усіх

що винесла за всю історію наша країна.

«Врятувати рядового Раяна» (1998) Режисер Стівен Спілберг, в головній ролі Том Генкс. Це вибухова суміш історії, драми та війни.

«Брати по зброї» (2001)

Мінісерїї про воєнні дії в Європі, про війну союзників з фашистами. Рота американської армії після тренувань в своїй в країні, відкриває для себе війну висадкою у Нормандії. Рота у складі першого в американській армії парашутно-десантного полку — нового типу формувань для військової історії. Події ґрунтуються на реальних подіях. Спілберг та Генкс взялися за цю справу заприятелювавши ще на зйомках "Врятувати рядового Раяна".

Фільми про війну займають особливе і виняткове місце як в історії

радянського кіно так і в сучасному кінематографічному процесі. Ось

уже 70 років потік фільмів про війну не переривається. У цих

фільмів є своя широка глядацька аудиторія, є прихильність цій темі

видатних режисерів. Важливо, що фільми продовжують виходити.

Тож дивіться кіно!!!