ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ, ТУРИЗМУ ТА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ. О. М. БОЙЧЕНКА

Випуск 3

Кіровоград

2014

85.113(4УКР-4КІР) Є51

Єлисаветград: архітектура старого міста. Випуск 3.: Містобудування другої половини ХІХ – початку ХХ століття / упоряд. Н. Таратута. ‒ Кіровоград: ОЮБ ім. О. М. Бойченка, 2014. ‒ 35 с.: фотоіл.

Випуск третій інформаційного видання «Містобудування другої половини ХІХ – початку ХХ століття», що входить до циклу видань «Єлисаветград: архітектура старого міста», присвячується періоду розбудови міста Єлисаветграда-Кіровограда, коли місцевим архітектором працював Яків Васильович Паученко.

Видання розраховане на учнівську та студентську молодь, усіх, хто цікавиться історією та архітектурою рідного міста.

© Упорядкування – Таратута Н.

© Кіровоградська обласна бібліотека для

юнацтва ім. О. М. Бойченка

www.lib.kr.ua

Яків Васильович Паученко

Творець архітектури Єлисаветграда: Яків Паученко

У Кіровограді (Єлисаветграді), зокрема в історичному центрі, частково (у порівнянні з іншими обласними центрами України доволі непогано) збереглася стара забудова (переважно друга половина XIX століття).

На відміну від першої половини ХІХ століття – епохи панування класицистських канонів в архітектурній моді, друга половина цього ж століття – період стильового розмаїття, пошуку нових засобів досягнення виразності архітектурних форм, гострої творчої конкуренції авторів. Романтичний напрям у містобудуванні, для якого характерне «цитування» архітектурних пам’яток минулих епох, об’єднав стилі з префіксом «нео» – неоготика, необароко, неоруський стиль. На вулицях Єлисаветграда зявляються справжні невеличкі палаци – мавританські, барокові. Набули популярності будинки, на фасадах яких поєднались готичні та класицистські, барокові і ренесансні мотиви.

Прикладом напруженого пошуку в мистецтві містобудування стала творчість двох визначних єлисаветградських архітекторів – Якова Васильовича Паученка, вихованця Московського училища живопису, архітектури та скульптури і випускника Петербурзької академії красних мистецтв Олександра Львовича Лишневського.

У 3 випуску інформаційного видання «Єлисаветград: архітектура старого міста» ми зупинимось на постаті Якова Паученка.

Фактів із життя українського архітектора Якова Васильовича Паученка відомо небагато, але і з того, що знаємо, постає портрет людини творчої та неординарної.

Як констатує свідоцтво про запис в метричній книзі єлисаветградського Успенського собору, 21 березня 1866 року у дружини власника іконописної, іконостасної і позолотної майстерні Василя Паученка Степаниди народився

син Яків, хрещений 29 березня. Родинне прізвище у цьому документі записане через літеру «в» і звучить як Павученко. Та, можливо, як це часто бувало тоді з причин особливостей життя в Російській імперії, літера «в» загубилася, і в усіх наступних документах значиться «Паученко Яків Васильович».

Батько, бажаючи, щоб син продовжив його справу, віддав хлопця на навчання до вечірніх рисувальних класів (далі ВРК) при Єлисаветградському

3

www.lib.kr.ua

земському реальному училищі. Фундатором цих художніх класів був академік портретного живопису Петро Олександрович Крестоносцев. Свідоцтво № 403 за підписами директора Єлисаветградського реального училища М. Завадського і керівника ВРК П. Крестоносцева свідчить: «У малюванні оригіналів – відмінно. Орнаменту – відмінно, Голови системи Депюі – добре, Антична голова – добре, Напам'ять – добре».

Треба зазначити, що вечірні рисувальні класи були на той час унікальним навчальним закладом і, як констатував сам П. О. Крестоносцев: «подібного навчального закладу в провінційних містах Росії не існує», маючи на увазі не лише рівень викладання та комплектацію наочності в об'ємі двох перших класів Академії мистецтв, але й можливість безкоштовного навчання для представників різних прошарків населення.

Після закінчення рисувальних класів Паученко, склавши іспити, вступив до одного з найбільш вільних і демократичних на той час мистецьких навчальних закладів Російської імперії – Московського училища живопису, скульптури та архітектури, де майбутній архітектор і здобув фаховий вишкіл.

Навчався Паученко успішно, але життя вносило свої корективи. Швидше за все, справи в майстерні батька йшли не кращим чином, бо гроші за навчання надходили нерегулярно, про що свідчить значна кількість заяв і звернень Я. Паученка до дирекції училища з проханням відстрочки у сплаті за навчання.

Успішно захистивши дипломний проект у 1893 році та отримавши за нього Малу срібну медаль, не чекаючи урочистого вручення диплому, у зв’язку з хворобою батька, Яків Паученко повертається до Єлисаветграда, де вступає у право наслідування іконописною, іконостасною і позолотною майстернею. На той час молодому архітектору виповнилося 27 років і він мав звання некласного художника архітектури.

У 1897 році в «Херсонских Епархиальных вѣдомостях» з’являється новий рекламний проспект іконописної майстерні Я. В. Паученка: «Нагороди: від Московського художнього товариства – срібна медаль, за виставку в Єлисаветграді – срібна медаль; Імператорська виставка в Ростові-на-Дону 18 вересня 1906 року – золота медаль». Майстерня Паученка розширила свою діяльність. Вона приймає замовлення на всі види церковних робіт, як-то: виготовлення «икон для иконостасов, с живописными фонами кисти художников и живописцев, обновление старых и реставрация древних икон, украшение церквей священно-исторической живописью и орнаментами, устройство новых футляров, принятых нашей православной церковью, заказы на постройку и ремонт церквей…».

4

www.lib.kr.ua

Яків Паученко, 1910-ті роки

Церква св. Петра і Павла, на кладовищі якої був похований видатний архітектор Яків Паученко. (Церква не збереглася)

Згодом Яків Васильович писав: «При обширности моего дела и вследствии постоянного числа заказов, я имею возможность изготавливать работы, не допускающие конкуренции».

Молодому живописцю Якову Паученку пощастило: на час закінчення його навчання в Московському училищі живопису, скульптури й архітектури з Єлисаветграда вже було знято обмеження, пов’язані з військовими поселеннями, дозволено приватну практику...

Розпорядження 1888 року про військові поселення зняли обмеження з параметрів будинків, і заможні замовники тепер мали можливість споруджувати приватні будинки, керуючись не тільки загальноміським планом, а й власним смаком. Молоде купецтво та лікарі, що й стали основними замовниками Я.Паученка, увійшли в історію міста завдяки архітектурним проектам талановитого єлисаветградця.

Якову Васильовичу Паученку судилося стати одним із тих зодчих, які створили неповторний модерновий архітектурний ансамбль історичного

центру міста Єлисаветграда. Яків Паученко робив усе, що було в

його силах, аби в провінційному місті панував дух культури і мистецтва.

Його будівлі неначе вростають у геометрію вулиць, стаючи їх домінантою, епіцентром.

Навіть більш пізні добудови до деяких із його споруд, зроблені у 1960-х роках, не руйнують їх цілісності.

За проектами Якова Паученка було збудовано лікарню Червоного Хреста (пологовий будинок №2 імені Святої Анни, вулиця Щорса, 1); водолікарню Гольденберга (міська лікарня №3, вулиця Дворцова, 45/39); будинок лікаря Вайсенберга (Департамент охорони здоров'я Кіровоградської обласної державної адміністрації, вулиця Віктора Чміленка, 74/42); будинок лікаря Мейтуса (музична школа №1 імені Генріха Нейгауза, вулиця Віктора Чміленка, 65); Міжнародний кредитний банк (ресторан «Primo

5

www.lib.kr.ua

Будинок Паученка-Осмьоркіних. Приблизно кінець 1920-х рр.

Violino», вулиця Дворцова, 17/7); Гостинний двір (Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, вулиця Дворцова, 9); театр «Ілюзія» (Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю, вулиця Дворцова, 7) та численні інші приватні будинки. Усі ці споруди є пам’ятками архітектури загальнодержавного значення.

Серед проектів Паученка – Свято-Вознесенський собор у місті Бобринці Кіровоградської області, який також є пам’яткою архітектури та містобудування.

Всього – понад 20 зафіксованих об’єктів, і це – за 48 років життя відомого архітектора Якова Паученка.

Єлисаветградська газета «Голос Юга» в 1914 році писала: «... цілий ряд споруджених ним будівель дуже яскраво говорять про нього, як про талановитого художника-архітектора...».

Яків Васильович Паученко помер 29 жовтня 1914 року і був похований на Петропавлівському кладовищі, якого зараз не існує, могила зникла під фундаментом новобудов. Але залишилося його місто, в якому ми живемо.

Для творчості Паученка характерні камерний масштаб будівель (навіть велику лікарню Святої Анни він збудував як комплекс невеликих особняків). Будівлі Паученка вражають віртуозністю цегляної кладки, чудовим малюнком металевих прикрас, гармонією архітектурних форм.

Яків Паученко – блискучий стиліст, який чудово опанував різні архітектурні напрямки. Його кращі роботи – будинок Вайсенберга у ренесансно-барокових формах, лікарня Гольденберга у «мавританському» стилі, лікарня Святої Анни та приватний будинок (художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна) у формах неоруського стилю.

Будинок Якова Паученка

Свій будинок Яків Паученко збудував за власним проектом 1899 року. Ця споруда стала своєрідною візитною карткою архітектора і є високопрофесійним зразком поєднання провідних стильових напрямків архітектури того часу – модерну та «неоруського» (неоросійського). Цей будинок в Єлисаветграді так і називали

«Будинок архітектора Паученка на вулиці Верхньодонській». Зовні

6

www.lib.kr.ua

Яків Васильович Паученко та його рідна сестра Олімпіада Василівна,

мати О.О. Осмьоркіна, 1900-ті рр.

Родина Осмьоркіних з друзями на подвір'ї біля будинку. 1904р. О. О. Осмьоркін на першому плані з собакою; за столом сидять:

другий зліва - Я.В. Паученко, далі - батьки художника О.П. та О.В. Осмьоркіни; стоять: крайній праворуч - І.П. Осмьоркін

(брат О.П. Осмьоркіна), друга праворуч - Євдокія Улянівна (няня О.О. Осмьоркіна).

«особняк Паученка» нагадує казковий терем, але він збудований із цегли. Такого ефекту архітектор зміг досягти тільки завдяки високій культурі будівничої техніки Єлисаветградських майстрів.

Кожна з п’яти кімнат (можливо раніше було 6 кімнат) будинку, від декору до предметів меблювання, була витримана в заданому стилі: французькому, італійському, англійському, неоросійському (одному з улюблених стилів Паученка), східному. Робочі та спальні кімнати були розмежовані коридором і відділені від кухні та підсобних приміщень. Крім того, кімнати вирізнялися формою, розмірами та пропорціями. Дерев’яні панелі та мозаїчна підлога об’єднували інтер’єри будинку.

Ідея поєднання раціонального з урахуванням всіх функціональних можливостей матеріалу та мистецько-

естетичного елементу прослідковується у творчості Я. В. Паученка, зокрема й у його помешканні. Збереглися двері, старовинний ліхтарик, столик під

самовар з інкрустацією, розписом, з використанням скла, кераміки. Взагалі, у будинку все вирізнялося функціональністю та мистецькою витонченістю.

Цікаво, що труби опалення у будинку знаходилися під підлогою, такий вид опалення називався «римським» і був новинкою для Єлисаветграда.

Оскільки з 50-х років минулого століття в будинку, де жив Паученко, були комунальні квартири, більшість інтер’єрів не збереглися, весь декор було знищено.

В будинку Паученка, за життя власника, панувала творча атмосфера: проводилися музичні вечори, ставилися аматорські спектаклі; саме там Яків Васильович створював свої архітектурні проекти.

Не маючи власної родини, він усю любов та енергію віддавав улюбленій роботі та сім’ї своєї рідної сестри Олімпіади. У творчій атмосфері ріс його

7

www.lib.kr.ua

Олександр Осмьоркін у робочому кабінеті дядька Я.В. Паученка.

Кінець 1900-і рр.

Я.В.Паученко зі своїм племінником Олександром Осмьоркіним у фотосалоні

Д.Харлаба в Єлисаветграді. 1894-1895 р.р.

Кіровоградський художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна

племінник Сашко, який згодом став відомим художником, професором живопису Олександром Олександровичем Осмьоркіним.

Пізніше Олександр Осмьоркін напише в усіх своїх біографіях: «Бацила, яка йшла від брата моєї матері, штовхала мене на шлях мистецтва. Людина, котра поселила її в мені, – був художник-архітектор Я. Паученко».

Осмьоркін згадуватиме про Якова Васильовича: «Мій дядько привіз із собою у провінційне місто стійку прихильність до живопису його сучасників і разом з

нею чимало малюнків,

етюдів та краєвидів. У

його квартирі була атмосфера мистецтва. Замилування мистецтвом ламало в мені заповідь синівського послуху. Я почав мріяти про живопис».

Так, усупереч волі батьків, які хотіли бачити свого Сашка юристом або інженером, Олександр Осмьоркін став художником.

Сьогодні в будинку Якова Паученка знаходиться Кіровоградський художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна,

працівники якого дбайливо зберігають пам’ять про архітектора Я. Паученка: існує постійна виставкова експозиція, яка розповідає про життя і творчість зодчого, надруковано буклет «Місто Якова Паученка».

Саме за сприяння музею «Укрпошта» у 2006 році до 140-

річчя від дня народження Я. Паученка випустила

8

www.lib.kr.ua

Конверт поштовий«Яків Паученко – архітектор» зі штемпелем спецпогашення

Першого дня 21 березня 2006 року з нагоди 140-річчя від дня народження

Елементи архітектурного декору будинку Паученка

художній маркований конверт «Яків Паученко – архітектор» та провела в музеї акцію спецпогашення штемпелем Першого дня.

У 2014 році, з нагоди відзначення 75-річчя створення Кіровоградської області, Кіровоградська дирекція Укрпошти запропонувала представити архітектурні доробки Я. В. Паученка у поштових марках, а саме ‒ Свято-Вознесенський собор у Бобринці в поштовому блоці «Краса і велич України. Кіровоградська область» та пам’ятку архітектури кінця XIX століття театр «Ілюзія», в будівлі якого сьогодні знаходиться Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного профілю, окремою

маркою на конверті з історичною довідкою про архітектора.

9

www.lib.kr.ua

Свято-Вознесенський собор

Я.В.Паученко біля іконостасу Вято-Вознесенського собору

в Бобринці, 1912 рік

Свято-Вознесенський собор Одне із найбільш визначних творінь архітектора Якова Паученка – Свято-

Вознесенський собор у місті Бобринці Кіровоградської області, збудований наприкінці ХІХ століття.

Неовізантійські форми цієї величної споруди нагадують як пам’ятки Київської церковної архітектури епохи Давньої Русі (собор споруджено на зразок Володимирського собору у Києві), так і стилізації сучасників Паученка. Вознесенський собор належить до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Свято-Вознесенський собор знаходиться в центрі Бобринця за

адресою: вул. Дзержинського, 36. Він був закладений 1898 року,

будівництво велося згідно всіх церковних канонів. Спочатку обрали місце для собору – центр базарної площі, найбільшої в тодішньому Бобринці, обгородили його цегляним парканом у вигляді мережива. На місці спорудження майбутнього собору посіяли жито, і його сходи стали символом того, що це місце підходить для будівництва церкви.

Безпосереднє ж будівництво собору ропочалося 1905 року.

На вході до подвір'я майбутнього храму було збудовано невелику однокупольну капличку з іконостасом, лампадами та іконами. Постачальниками цегли для будівництва були кращі виробники Бобринця.

Вознесенський собор будувався на кошти місцевих мешканців, однак більшу частину пожертв зробили меценати. Найбільше надав коштів дійсний статський радник Артем Ворников, про що сповіщала пам'ятна дошка на вході до собору. На ній золотими літерами було викарбувано «Храм сей сооружен его попечительством и на денги действительного тайного статского советника Артемия Ворникова».

За ще однією версією, Вознесенський собор у Бобринці звели на кошти відомої благодійниці Ганни Дмитрян.

10

www.lib.kr.ua

Іконостас Вознесенського собору в Бобринці, виготовлений в іконописній,

іконостасній та художньо-позолотній майстерні Я.В. Паученка. 1912 р.

Свято-Вознесенський собор

П’ятибанний храм вирізняється підкресленою висотністю. У плані він являє собою хрестоподібну споруду, центральний купол якої посаджений на дванадцятигранний барабан. Інші чотири куполи лежать на восьмигранних барабанах. Із західного боку над центральним входом до храму вивищується дзвіниця. У своєму об'ємі церква складається з трьох основних частин: бабинця, нави та вівтаря.

(Баби́нець – одна з трьох частин тридільного храму. Назва походить від українського слова «Баба», тобто у церкві в бабинці стояли жінки. Бабинець входить у канонічну, тридільну систему планування православного, переважно дерев'яного храму.

На́ва, також неф – поздовжня або поперечна частина простору церкви чи громадської споруди, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.

Вівта́р, Олта́р – місце для жертвопринесення або жертовне вогнище. Спочатку вівтар споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми – з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества).

Інтер'єр Вознесенського собору є своєрідним. Внутрішній простір арок, які перетинаються, розкривається за допомогою відкритих аркових ребер. З циліндричних склепінь собору виходить центральний четверик із вітрилами, що є основою для світлового барабана.

Будівництво храму тривало 14 років. У 1912 році його було освячено на честь Вознесіння Господнього, оскільки перша служба тут відбулась саме на це свято. Службу правили три священики та два послушники. Цього ж дня було обвінчано п’ять весільних пар.

Розписаний храм був тільки частково. Художники іконостасної, художньо-іконописної та позолотної майстерні, якою

11

www.lib.kr.ua

Вулиця Велика Перспективна

володів у Єлисаветграді Яків Паученко, розписали зводи, на них зобразили Ісуса Хреста і чотирьох євангелістів. На правій частині храму було зображено зняття Ісуса з хреста. Ліву частину храму не встигли розписати – почалася революція. Знято було позолоту з соборних куполів, дзвони пішли на переплавку, а собор перетворився на склад. У 1933 році в ньому зберігали зерно, пізніше різні товари місцевої торгівлі.

Тривалий час Свято-Вознесенський собор у Бобринці давав притулок краєзнавчому музею, і це врятувало його від знищення. Тепер храм повернено віруючим. Він отримав друге життя. І знову бобринчани поспішають на службу, на яку скликають їх церковні дзвони.

Торгівельний центр «Дзеркальний»

Серед пам’яток архітектури ця користується найбільшою популярністю серед мешканців обласного центру. Подібного оздоблення будинку не

доводилося бачити в інших містах України. Без цієї споруди уявити місто над сивим Інгулом неможливо, вона є його своєрідною візитною карткою, зразком високого архітектурного мистецтва. У народі цю будівлю здавна називають «дзеркальним магазином». У радянські часи тут був «Гастроном», тепер він має офіційну назву – Торгівельний центр «Дзеркальний». Цікава історія цього будинку.

Ще за часів військових поселень колишній начальник

штабу 3-го резервного кавалерійського корпусу генерал-лейтенант Екельн придбав земельну ділянку на вулиці Нижній Донській (сьогодні це вулиця Тимірязєва) при перетині її з Великою Перспективною і спорудив для себе двоповерховий будинок. Пізніше міська дума викупила його під щойно відкриту жіночу гімназію (на її базі засновано сучасний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка, що знаходиться на вулиці Шевченка,1). Вздовж Перспективної зробили прибудову, а місце на перетині її з Московською вулицею (тепер Віктора Чміленка), залишалося порожнім. Його і придбав підприємець М.Трестер та перепродав багатому купцеві В.Соловйову.

12

www.lib.kr.ua

Торгівельний центр «Дзеркальний»

Саме цей чоловік і замовив Якову Паученку спорудити будівлю. Коли вона була готова, Соловйов здав її в оренду іншому купцеві. Так на початку ХХ- го століття у місті з’явився незвичайний будинок під назвою «Торгівельний дім. Д. Манзон». У 1910 році місцеве довідкове видання повідомило: «Останніми роками Єлисаветград збагатився деякими новими спорудами, що виділяються своєю архітектурою. До них можна віднести будинки Соловйова (один на Дворцовій, інший на розі Перспективної та Московської). Той, що на Дворцовій, давно зруйнований, на його місці тепер розташований сквер з пам'ятником трамваю та міською Дошкою пошани. А той, що «на розі» і є торгівельний дім. Тільки тепер він уже не Д. Манзона, а «Дзеркальний».

«Почерк» видатного майстра відчувається у кожній деталі, у всій красі будинку, який міг створити тільки Яків Паученко. Споруда увібрала в себе незвичайний стиль автора-художника: романтизм, помножений на реалізм і вишукану символіку. Будинок став своєрідним осередком рекламного буму, що охопив тоді усе місто: торговці, комерсанти, підприємці вдавалися до різних засобів з метою привернення уваги покупців до свого товару. «Торгівельний дім» Д. Манзона вимагав особливої реклами, бо він пропонував покупцеві речі, які тільки почали входити у побут – електроприлади. У магазині реалізовували електролампи зарубіжного, в основному німецького, виробництва, гасово-калієві та спиртові горілки, торшери, люстри, бра, канделябри, а ще великий асортимент стального, фаянсового, емальованого посуду та різних виробів із дзеркал. Архітектор блискуче втілив у життя задум замовника.

Зовнішній вигляд будинку вражає. Ним можна милуватися зблизька і на відстані, окремі елементи зливаються в єдине ціле, якщо їх розглядати з центральної площі. Будівля має оригінальне внутрішнє виконання, що досить суттєво вплинуло на зовнішнє. Половина першого поверху відведена під магазин, другий і третій займало житло господаря. Таке розташування вимагало відповідних архітектурних стилів. (До речі, подібна форма побудови приміщення використана у проекті будинку Харлаба). Оскільки будинок розташований на перетині двох вулиць, він має два схожих фасади – східний і північний, з вхідними дверима. Над обома архітектор-новатор прибудовує свої улюблені навісні ротонди. Вони незвичайні, трикутні, сягають другого і третього поверхів, виконуючи роль балконів. Над центральним входом

13

www.lib.kr.ua

Ганна Дмитрян

вбудовано легкий навіс, над його торцями – невисокі пілястри (піля́стр – плоский, схожий на колону виступ на поверхні стіни чи стовпа) з канелюрами (канелю́ра – вертикальний жолобок на колоні або пілястрі). Вікна на поверхах різні: прямокутні на першому, інші виконані у вигляді похилих або ж напівкруглих арок. Завершують диво-будову різного розміру бані (куполи), розміщені на даху над усіма трьома вхідними дверима: найвища середня, дві рівні з боків.

...З-під даху північного фасаду будинку по стіні до землі спускається могутній змій. У розтягнутій страшній пащі він тримає круглий предмет, схожий на яблуко.

Між пілястрами з обох боків парадних дверей звиваються стилізовані ліпні стрічки. Це вже сюжет із грецької міфології, використаної пізніше римлянами. Древні купці вважали Бога Гермеса (Меркурія) покровителем міжнародної торгівлі. Алхіміки Середньовіччя «меркурієм» називали ртуть за властиву їй рухливість і текучість. Ртуть, як відомо, використовується при виготовленні електросвітильників та дзеркал. Двоє оригінальних дзеркал неправильної овальної форми у вигляді пелюсток квітки вмонтовано у глибокі ніші з обох боків центральних дверей. Вони мають справді фантастичні властивості. Розташовані на висоті одного метра від землі, дзеркала однаково відображають постаті низьких і високих на зріст людей, а якщо вдивлятися у них певним кутом, то ще й змінюють зовнішність того, хто у них вдивляється, у бік прикрашення. Ці дивні дзеркала не бояться ні спеки, ні морозів, вони ніколи не пітніють і не покриваються памороззю.

...Минуло більше ста років з часу створення архітектором-чародієм Яковом Паученком свого чергового дива, яке й досі служить мешканцям міста над Інгулом за своїм призначенням. Це, мабуть, єдиний об’єкт торгівлі у місті, який ніколи не змінював свого профілю.

Лікарня Червоного Хреста Святої Анни

18 листопада 1901 року на засіданні Єлисаветградського комітету Російського Червоного Хреста його голова П. Ревуцький доповів, що «почесна громадянка Г. М. Дмитрян вирішила спорудити для хворих всіх станів, мешканців м. Єлисаветграда й повіту, лікарню».

Безутішна матір і вдова Ганна Дмитрян, втративши єдину малолітню доньку Анну, померлу від холери, та мільйонера-чоловіка, знайшла для себе розраду в православ’ї та благодійницькій діяльності, вирішивши використати більшу частину спадку на будівництво лікувальних та церковних споруд. Ця жінка збудувала для співгромадян дві

суперсучасні, як на ті часи, лікарні у Новомиргороді

14

www.lib.kr.ua

Лікарня Червоного Хреста Святої Анни

Лікарня Червоного Хреста Святої Анни

та Єлисаветграді. Для будівництва лікарні Товариства Червоного Хреста міська влада

Єлисаветграда виділила понад дві десятини землі на розі вулиць Костельної і Чигиринської. Було створено комісію, проект доручено підготувати міському

архітектору О. Лишневському. Проте через деякий час, певно за наполяганням благодійниці, кардинально було змінено склад комісії. До неї увійшли сама Г. Михайлівна, інженери Є. Тамм та Ф. Шрейтель, архітектор Я. Паученко, за кресленнями якого й спроектовано фасад лікарні. Чимось первісний план у виконанні знаного архітектора О. Лишневського замовницю не задовольнив, а тому, з урахуванням її побажань і пропозицій, заклад було

спроектовано Я. Паученком. Комплекс лікарні Святої Анни вирізняється вільним плануванням та

поділом будівель за функціональними ознаками. Але щоб створити цілісний образ із розрізнених будівель, зібравши їх в єдину композицію, при цьому зберегти особливості пагорбового ландшафту, треба мати неабиякий хист.

9 липня 1902 року відбулося урочисте закладання лікарні. На церемонії було багато відомих єлисаветградців, членів місцевого комітету Товариства Червоного Хреста, зокрема: міський голова О. Пашутін, голова повітової земської управи М. Скляревич, поліцмейстер Безсонов, начальник кавалерійського училища О. Самсонов.

Лікарню Товариства Червоного Хреста було освячено і відкрито 18 травня 1904 року.

Цю установу, на відміну від усіх інших їй подібних, облаштовано на той час найновішим технологічним устаткуванням, чим безпосередньо займався міський інженер Євген Тамм – батько майбутнього нобелівського лауреата в галузі теоретичної фізики Ігоря Тамма. Для лікарні збудували навіть окрему енергоустановку, чим неабияк заощадили витрати лікувального закладу, оскільки у ті часи електричну енергію можна було отримати лише від місцевого

15

www.lib.kr.ua

електротрамвайного товариства, що, як вважала сама Дмитрян, було б занадто неощадливо. Крім того, лікарню обладнали найбільш передовими технологіями початку ХХ століття – водяним опаленням та біоасенізацією.

Ганна Дмитрян особисто брала участь у розробці проекту, відбираючи найкращі будівельні матеріали, наполігши на спорудженні окремого житла для лікарів, розбитті скверу з алеями, освітленими в нічний час електричними ліхтарями, спорудженні фонтану, виписувала найкращі меблі, операційне устаткування та інструментарій. Навіть, незважаючи на помітне здорожчання вартості проекту, меценатка наполягла, аби на підлозі лікарняних палат замість теракотової плитки, як було закладено в проекті, постелили дубовий паркет, що, зрозуміло, неабияк заощаджувало тепловий ресурс. Як наслідок – лікарняний заклад став одним із найкращих на теренах всієї імперії, подібними операційними та процедурними похвалитися могла далеко не кожна клініка, а не те, що провінційно-побутова установа. Загальна площа стаціонару лікарні Святої Анни розраховувалася на 40 ліжок. Окрім того, на її території споруджено й приміщення амбулаторії для щоденного прийому пацієнтів. Рівно половина із зазначених 40 ліжок утримувалася коштом самої Ганни Михайлівни задля лікування найбідніших пацієнтів.

На будівництво лікарні Ганна Михайлівна Дмитрян витратила 225 тисяч золотих карбованців, а ще 300 тисяч у цінних паперах були покладені в банк, аби на проценти від їх зберігання лікарня могла довічно утримуватися.

У промові на відкритті закладу єлисаветградський поліцмейстер Безсонов зазначив: «Це пожертвування є безперечно найвидатнішим з усіх мені відомих. Як правило, люди дають лише гроші і вважають свою справу завершеною...» А тут пожертвування втілилося у спорудження такого потрібного людям медичного закладу.

Благодійниця завершила свій життєвий шлях у 70-річному віці внаслідок тяжкої хвороби – раку шлунка. Поховано її в родинному склепі на території Вознесенського собору в Бобринці після урочистого відспівування у Єлисаветграді в найближчому до лікарні Покровському соборі на Ковалівці, куди попрощатися з Ганною Михайлівною прийшли багато городян.

Ось яким був заповіт жертвувательки: «Я, потомствена почесна громадянка Г. М. Дмитрян, передаючи

споруджену мною лікарню в пам’ять моєї дочки Анни Афанасіївни, вартістю 200 тисяч рублів, у відання Російського Товариства Червоного Хреста, бажаю:

1) лікарня має бути названою на честь Святої Анни; 2) двадцять ліжок в ім’я моєї дочки Анни призначаються для неімущих

християнської віри; кількість їх не може бути зменшена; 3) лікарня повинна стояти на рівні сучасних наукових вимог і давати

простір для занять наукою молодим медикам; 4) лікарня, в міру надходження платних внесків на утримання ліжок,

повинна скорочувати кількість платних ліжок для того, щоб з часом надати всі сорок ліжок для лікування неімущих;

16

www.lib.kr.ua

Будинок лікаря Самуїла Вайсенберга

5) кількість платних ліжок не повинна збільшуватися за рахунок безплатних;

6) головним лікарем та її довічним директором призначається Ф. Юцкевич».

Сьогодні у стінах лікарні Святої Анни знаходиться пологовий будинок №2 імені Святої Анни міста Кіровограда.

Будинок лікаря Самуїла Вайсенберга

В Єлисаветграді однією із найпопулярніших вважалася лікарня Самуїла Вайсенберга – талановитого лікаря та науковця, удостоєного в 1895 році золотої медалі Московського природничо-наукового товариства за антропологічні

дослідження, найвідомішим із яких вважалося «Розвиток людини у зв’язку з її віком, статтю та расою», оприлюднене 1911 року.

Вайсенберг народився у Єлисаветграді 4 грудня 1867 року в сім’ї купця другої гільдії. У його батька було чотири дочки і п'ятеро синів, двом із яких він зумів дати вищу освіту. На правах старшого, після успішного закінчення гімназії, Самуїл був

відправлений на навчання до Німеччини, в Гейдельберзький

університет, де 1890 року отримав диплом лікаря, а пізніше – ступінь доктора медицини.

Після навчання Самуїл Вайсенберг повернувся до рідного міста, де лікував єлисаветградців протягом усього життя. Лише під час епідемії холери з жовтня 1892-го до листопада 1893 року надав лікарську допомогу близько 6 тис. хворим, за що отримав подяку від міської влади.

Ось яку постанову щодо нього ухвалила міська дума на засіданні 8 листопада 1893 року: «Во время свирепствования холерной эпидемии в ближайших от г. Елисаветграда местностях, когда медицинский труд оплачивался чрезмерно дорого, г. Вайсенберг принял на себя этот труд совершенно безвозмездно й в продолжение всего времени существования амбулатории по Клинцовской улице, с 1 октября 1892 по 1 ноября 1893 года, оказывал врачебное пособие не только приходящим больным, в весьма значительном числе (5508 человек), но й посещал таковых й на дому, снискав себе своим человеколюбивым й сердечным обращением доверие й расположение прибегавших к его даровой помощи больных. Городская дума

17

www.lib.kr.ua

Елементи архітектурного декору будинку Самуїла Вайсенберга

признала своим долгом виразить г. Вайсенбергу искреннюю признательность за его усердную й бескорыстную службу в пользу беднейшей части городского населения».

У 1898 році, за проектом єлисаветградського архітектора Якова Паученка, Вайсенберг спорудив будинок на вулиці Іванівській (нині В. Чорновола), в якому не лише мешкав сам, а й облаштував свою досить популярну, як на ті часи, лікарню, де лікував «внутрішні жіночі хвороби».

Будинок споруджено в стилі еклектики з переважанням елементів готики і бароко.

У грудні 1920 року будинок націоналізували, зробили у ньому родильний будинок, головним лікарем якого призначили… Самуїла Абрамовича. Спершу Вайсенбергу дозволили проживати в одній із кімнат, проте через місяць поставили ультиматум – виселитися протягом тижня. Невідомо, де прожив останні роки свого життя Самуїл Абрамович, проте до самої смерті він продовжував працювати.

Помер Вайсенберг і був похований у Єлисаветграді в 1928 році у віці 60 років.

Сьогодні у колишньому будинку лікаря Самуїла Вайсенберга знаходиться Департамент охорони здоров'я Кіровоградської обласної державної адміністрації.

18

www.lib.kr.ua

Пам’ятна дошка Самуїлу Вайсенбергу

Лікарня Гольденберга

Лікарня Гольденберга

У 2011 році на будинку встановили пам’ятну дошку Самуїлу Вайсенбергу. Пам’ятний знак, автором якого є Віктор Френчко, знаходиться на стіні будинку з вулиці В. Чорновола, і являє собою два овали по обидва боки від вікна. На одному овалі – барельєф Самуїла Абрамовича, а на іншому – дані про те, кому присвячений цей знак, і з якої нагоди його тут встановили.

Лікарня Гольденберга Не менш популярною медичною

установою серед заможних єлисаветградців була «гідропатична зі світлолікуванням» лікарня Ісаака Гольденберга. Сьогодні у будівлі знаходиться Кіровоградська міська лікарня № 3.

Побудовано будівлю лікарні в кінці ХIХ століття на вулиці Невській (сьогодні Пашутінська) за проектом Якова Паученка на кошти Ісаака Гольденберга – спеціаліста з

лікування нервових захворювань. Його лікувальну установу можна було

назвати фізіотерапевтичною. Тут використовувалися природні і чи не найпрогресивніші на той час процедури: лікувальні ванни, комплекс душів, вигрівання, ультрафіолетове опромінювання, аеротерапія.

Популярності закладу неабияк сприяв набір високоякісної курортологічної апаратури європейського рівня.

Мавританський стиль, у якому побудована лікарня, тяжіє до іспанської архітектурі часів правління арабів (маврів). Характеризується

аркадами (аркáда – ряд арок, що спираються на

19

www.lib.kr.ua

Будинок Сергія Мейтуса

стовпи або колони; галарея з арок), куполами, складним геометричним орнаментом.

Будівля прикрашена декоративною плиткою, різьбленою штукатуркою, кольоровою цеглою, різьбленими дверима в «східній» арці порталу (портáл – архітектурно оформлений вхід до монументального будинку, переважно громадського призначення).

Поряд – будинок Македонських у стилі модерн. У повоєнний час його та будинок лікаря Гольденберга об'єднали в комплекс-приміщення лікарні. Для цього архітектор Лідія Федорівна Крейтор виконала справді ювелірну роботу – прибудову між старими особняками. Якщо не знати, то й не здогадаєшся, що вставка – сучасний будинок.

Лікарня Мейтуса

Будівлю на вулиці Московській (сьогодні Віктора Чміленка) споруджено на початку XX століття за проектом архітектора Якова Паученка для відомого єлисаветградського дитячого лікаря Сергія Самуїловича Мейтуса. Стиль будівлі – еклектика з переважаючими елементами англійської неоготики. Бокові і центральна частини фасаду завершуються зубчастими вежками на зразок середньовічних з круглими віконцями у ренесансному стилі.

Елементи архітектурного декору будинку Ісаака Гольденберга

20

www.lib.kr.ua

Будинок Сергія Мейтуса

На першому поверсі Мейтус влаштував лікарню, на другому – мешкав сам з родиною. Дитячий лікар та його дружина були музично обдарованими людьми, у будинку панувала музична атмосфера. Тут у Мейтусів народився син Юлій Сергійович Мейтус – видатний український композитор, народний артист України, автор 15 опер.

У «будинку Мейтуса», як згадує композитор, часто збирались актори місцевого музично-драматичного театру, запрошувались відомі співаки та піаністи, які гастролювали в Єлисаветграді.

Після Жовтневої революції 1917 року будинок націоналізували, і деякий час він використовувався різними установами, далекими від мистецтва. У 1940 році в ньому відкрили міську музичну студію. Сьогодні у будівлі знаходиться Кіровоградська музична

школа №1 імені Генріха Нейгауза, на другому поверсі знаходиться музей видатного піаніста і педагога, чиє ім'я носить школа.

Гостинний двір

Приміщення колишнього Гостинного двору є пам'яткою архітектури кінця ХІХ ст.

Лінію забудови вулиці Дворцової переважно складають архітектурні споруди кінця ХІХ – початку ХХ століть, які відносяться до так званих

Елементи архітектурного декору будинку Сергія Мейтуса

21

www.lib.kr.ua

Гостинний двір

прибуткових будинків. Прибутковий будинок – багатоквартирний житловий будинок, збудований для здачі квартир у найм. В кінці XIX – на початку XX століть прибутковий будинок, в залежності від будівельних норм міста, міг

містити невеликий внутрішній двір-колодязь, а весь інший простір ділянки, що належав домовласнику, був зайнятий самою будівлею. В іншому випадку, ділянка забудовувалася одним або декількома окремими будинками, які знаходилися на певній відстані один від одного і належали одному власнику. Зазвичай, прибутковий будинок був багатоповерховим і вартість та планування квартир залежали від поверху. Квартири, згруповані навколо сходових клітин,

коридорів або галерей, однорідні за плануванням. Декоративне архітектурне оформлення найчастіше отримував лише парадний фасад, що виходить на вулицю.

Саме до таких споруд відноситься і комплекс будівель «Гостинного двору», нині комплекс будівель Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, до якого входять: будинок готелю, каретний сарай, будинок для прислуги та колишній особняк Волохіних.

Характеризуючи архітектурні особливості архітектурного ансамблю Гостинного двору, треба зазначити, що він має різностильові поєднання. Швидше за все, його будівлі зводилися в різний час і мали характер добудови до головного, фасадного приміщення.

Центральну будівлю в декораціях фасаду вирізняють яскраві риси псевдо- та неоруського стилів, які частково продовжуються і у внутрішніх інтер’єрах, зокрема в мереживному плетінні огорожі мармурових маршів вестибюлю, де застосовано орнаментику руської середньовічної в’язі з елементами фантастичних образів тваринного та рослинного світу. В декоруванні кімнат, зокрема стель, використовувалися елементи орнаментики історичних стилів, характерні для архітектурних правил еклектики кінця ХІХ – початку ХХст., а саме неомавританського, неокласичного, неовізантійського і неоруського, для розробки яких, швидше за все, використовувалися художні таблиці Будівельного Уставу Російської імперії.

За візуальним оглядом видно, що при забудові використовувалися не лише дерев’яні, але й металеві конструкції: склепіння, подвійні декоративні колони з чашами у вигляді лотоса. При зведені будівель внутрішнього двору-колодязя, дотримувалися правил цегляного стилю, наразі їх фасади виглядають набагато скромніше, що відповідає традиціям забудови кінця ХІХ – початку ХХ століть.

22

www.lib.kr.ua

Так званий будинок Волохіна – яскравий приклад поєднання архітектури модерну і класицизму.

Рід Волохіних мав давнє купецьке коріння і користувався повагою як у повіті, так і в місті Єлисаветграді. Зокрема Олександр Йосипович та Василь Іванович Волохіни, були потомственими почесними громадянинами, а Григорій Йосипович Волохін – останнім дореволюційним Головою міської думи, займав посаду у 1912-1917 роках.

На жаль, точних документальних підтверджень авторства цих будівель поки що не знайдено, але зовнішні стилістичні ознаки та деякі історичні дані дозволяють з високою вірогідністю припустити, що авторами архітектурних проектів будівель були відомі єлисаветградські архітектори Я. Паученко (Гостинний двір), О. Лишневський, П. Барташевич (особняк Волохіних), які працювали в місті у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Я. В. Паученко і О. Л. Лишневський вели пошуки в напрямку модерну, застосовуючи як класичні, так і еклектичні правила архітектури. У творчості Я. В. Паученка переважає потяг до історичних неостилів, зокрема неоруського стилю, характерного для випускників московської архітектурної школи, в якому зведено фасад головної будівлі комплексу Гостинного двору і власного будинку архітектора (нині художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна). Для О. Л. Лишневського більш характерними є форми цегляного стилю з тяжінням до неокласики та модерну у зовнішніх формах будівель. Як будинок Волохіна, так і, наприклад, будинок Барського (нині обласний краєзнавчий музей), авторство якого віддають О. Л. Лишневському, вирізняють яскраві риси стилю модерн.

У статі на смерть Я. В. Паученка в газеті «Голос Юга» повідомляється, що «По плану покойного в Елисаветграде было выстроено немало зданий, являющихся украшением города. Таковы дом М. Т. Соловьева, где биоскоп «Иллюзия», здания «Проводника», дом г-на Сергеева, рядом с гост. Коваленко и многие другие. Ряд красивих зданий выстроены покойным в г.Москве». У довіднику «Весь Елисаветград» видання М. Г. Бродського і Л. Г. Сабодажа 1909р. готель Коваленко означено як приміщення на вул. Дворцовій у будинку Волохіна.

23

www.lib.kr.ua

Гостинний двір

Виходячи із сучасного стану речей, логічно передбачити, що комплекс

будівель «Гостинного двору» належав купцю Сергєєву. В той же час, на карті м. Єлисаветграда, виконаній землеміром П. З. Рябковим, готель Коваленка значиться під цифрою 40 між вулицями Миргородською та Інгульською (Калініна і Декабристів).

На листівці «Єлисаветград. Улица Дворцовая» з поштовим штемпелем 1902 року, опублікованій в книзі «На память о родном крае» (Кіровоград, 2008, с. 123) з видом на відрізок вулиць між Миргородською і Театральним провулком, будинок Волохіна ще відсутній. Цей факт вказує на те, що його автором міг бути О. Л. Лишневський. Адже відомо, що, наприклад, проект Єлисаветградської жіночої гімназії О. Лишневського реалізовував інженер-архітектор І. Кішкін, а проект будинку Барського (нині Кіровоградський обласний краєзнавчий музей) був втілений у життя за часів міського архітектора П. Барташевича. Із його творінь також відомим є проект народного училища ім. О. Пашутіна (Державний архів Кіровоградської області, Ф- 78, оп.1 спр.1070), в якому архітектор надає перевагу стилю модерн. Тож, дані питання потребують подальшого дослідження.

Матеріали надав Андрій Надєждін, заслужений художник України, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна. м.Кіровоград

Театр «Ілюзія»

На особливу увагу заслуговує будинок, який є пам’яткою архітектури кінця XIX століття. У ньому сьогодні знаходиться Кіровоградський обласний загальноосвітній навчально-виховний комплекс гуманітарно-естетичного

24

www.lib.kr.ua

Театр «Ілюзія»

Театр «Ілюзія»

профілю: це своєрідний синтез стилю модерн. Колись у цьому будинку був розташований перший у Єлисаветграді кінотеатр «Ілюзія».

Будівля побудована за проектом архітектора Якова Паученка. Строгі форми антикізованого фасаду продовжені у стриманому оформленні вестибюлю головних сходів (меандровий орнамент металевих перил,

стилізовані дорійські мотиви в оздобленні колон), але в інтер’єрах більшості приміщень панує еклектичне поєднання різних стилів. Поруч із овальним вестибюлем другого поверху, головною прикрасою якого є ліпні скульптури-путті (стиль неорококо), знаходиться анфілада, в оздобленні якої поєдналися мотиви необароко, неорококо, орієнтального стилю. У деяких приміщеннях збереглися кахляні печі у неокласичних та необарокових формах.

(Меа́ндр – геометричний орнамент, візерунок у вигляді ламаної або кривої лінії зі звивинами.

Анфілáда – ряд прямолінійно розташованих суміжних кімнат, з’єднаних дверима або відкритими арками, що розміщені по одній осі).

Незважаючи на ряд суттєвих втрат під час ремонту та переплануваннях, у цілому парадні приміщення другого поверху будинку є цікавим прикладом декоративного рішення інтер’єрів у дусі еклектики.

Театр «Ілюзія»

25

www.lib.kr.ua

Елементи архітектурного декору театру «Ілюзія»

Міжнародний кредитний банк

Міжнародний кредитний банк, ескіз Якова Паученка

Міжнародний кредитний банк Про будинок, який

розташований на перетині вулиць Дворцової та Інгульської (сьогодні вулиця Декабристів), міський голова Олександр Пашутін писав, що він «відзначається як зручністю, так і розкішним своїм оздобленням». Справді, вишуканість цього архітектурного дива перебільшити важко.

Цей будинок називали будинком Харлаба, оскільки відомо, що будувався він Я. Паученком на

замовлення Д. Харлаба – відомого в

Єлисаветграді громадянина, що володів значною нерухомістю – декількома спорудами в центрі міста, які здавав під контори, магазинами, прибутковими квартирами, фотоательє.

Яків Васильович Паученко був невтомним працівником. Хворий на параліч, він ледве пересувався по будівельних риштуваннях, віддаючи весь час роботі. В останній вечір життя він ще креслив деталь для незакінченого будинку Харлаба.

26

www.lib.kr.ua

Елементи архітектурного декору Міжнародного кредитного банку

Елементи архітектурного декору Міжнародного кредитного банку

Але, на жаль, цей архітектурний шедевр добудовувався вже без його архітектора.

Якщо подивитися на карту Єлисаветграда 1913 року, створену відомим в місті краєзнавцем, землеміром поштово-телеграфної контори Павлом Рябковим, то цей будинок на ній ще не позначений. Його будівництво, розпочате в 1910 році, на момент складання карти ще тривало і завершилось лише наприкінці 1915 року. Але це лише припущення, оскільки точної дати забудови дослідникам встановити не вдалося.

У Кіровоградському художньо-меморіальному музеї О. О. Осмьоркіна зберігається цікавий документ – ескіз проекту будинку Харлаба, створений Я.В.Паученком, з його власноручним підписом. Цей малюнок, витриманий в сіро-блакитному тоні, є довершеним твором художньої графіки. Я.В.Паученко, крім того, що був відомим архітектором, був ще й

талановитим художником-графіком. За даними Кіровоградського обласного об’єднаного бюро технічної

інвентаризації відомо, що до Жовтневої революції 1917 року в приміщеннях першого поверху будинку Харлаба було розташовано п’ять магазинів та два акціонерних товариства: «Общество потребителей» і «Общество взаимного кредита». «Общество потребителей» було засноване в 1900 році і займалося здебільшого торгівельною діяльністю. У 1915 році після закінчення будівництва будинку Харлаба, товариство «Общество потребителей» орендувало його частину. Іншу частину будинку займав Міжнародний кредитний банк.

Після приходу більшовиків, після революції і громадянської війни, в місті розпочалася націоналізація всього приватного майна – пошти, телеграфу, заводів, фабрик, магазинів, приватних будинків. У 1922 році будинок Харлаба було теж націоналізовано. Зокрема, в 30-х роках у ньому розташовувався «Зінов’євський сільбанк» (місто тоді називалося Зінов’євськом), який видавав кредити сільськогосподарським об’єднанням. Дослідникам не вдалося точно встановити, що відбувалося в будинку під час Великої Вітчизняної війни (1941–1945 рр.), але вже в післявоєнний період у ньому було розташоване ательє І-го класу «Люкс», а з 1965 року – гастроном, на другому поверсі знаходилися ощадкаси і банк.

27

www.lib.kr.ua

Елементи архітектурного декору Міжнародного кредитного банку

Елементи архітектурного декору Міжнародного кредитного банку

Виявилася ще одна цікава деталь. Раніше, до революції 1917 року, будинок Харлаба був не двоповерховим, а мав ще й підвальний напівповерх, оскільки на плані підвального приміщення існують вікна, на вулицю закладені каменем.

Будинок Харлаба – визначне явище в провінційній архітектурі. Це одна з найкращих перлин архітектурної історії міста. Не випадково в некролозі про смерть Я. В. Паученка цю споруду названо серед тих, які «...не часто зустрічаються в російській провінції...». Будинок споруджено в стилі неокласицизму. Те, що він розташований на розі вулиць, візуально поділяє його на дві

частини – південно-західну і південно-східну. Він чимось нагадує великий білий

корабель, що розтинаючи простір, спрямовується вперед. За радянських часів внутрішній інтер’єр будинку зазнав чимало змін. На

першому поверсі розташувалась велика зала, поділена на дві частини і декілька підсобних приміщень (у 1960-ті роки будівлю перебудували під гастроном). На другому поверсі знаходилася операційна зала банку і декілька невеличких кімнат по обидва боки коридору. У внутрішніх інтер’єрах приміщення збереглася лише частина ліпнини, оскільки будинок декілька разів ремонтували.

З внутрішнього вбрання слід відзначити пілястри, гарну аркатуру (аркатýра – кілька однакових арок на фасаді будівлі або на стінах внутрішніх приміщень) сходів і ліпну «розетку» (розéтка або розéта – орнаментальний

28

www.lib.kr.ua

Елементи архітектурного декору Міжнародного кредитного банку

малюнок у вигляді квітки з однаковими пелюстками або вписаного в коло листя) з квітів на стелі.

Але цікавими є не лише внутрішні приміщення інтер’єру, а й зовнішній вигляд будинку, який вражає своїми масштабами, поважністю, монументалізмом. Головними прикрасами, які надають йому такої неповторності, є колони іонічного ордера і ротонда.

(Слово ротóнда означає круглий; ротонди використовувалися в архітектурі спочатку Давньої Греції, а пізніше – Риму. В архітектурі класицизму така кругла будівля з куполом, оточена колонадою (колонáда – ряд колон, які підтримують загальне перекриття), почала називатися ротондою).

Ротонда будинку так чи інакше завершується куполом на «барабані». Барабáн – і в архітектурі будівель являє собою циліндр, який мов шапкою накривається куполом. Причому «барабан» в ротонді будинку Харлаба незвичайний. Він має легкий ліпний фриз (фриз – декоративна композиція у вигляді горизонтальної смуги або стрічки, яка увінчує чи обрамляє частину архітектурної споруди) з рослинним орнаментом, на тлі якого видніються чудовиська – грифони (грифóн, гриф – у міфології стародавнього світу – фантастична істота з головою орла й тулубом лева).

На першому поверсі ротонди облаштовано головний вхід до будинку. Південно-західний фасад споруд виділено двома боковими ризалітами (ризалíт – частина будинку, що виступає за основну лінію фасаду).

Центральна частина фасаду підкреслена двома масивними колонами (колóна – частина архітектурної споруди у вигляді високого стовпа, що служить підпорою фронтóнів – верхньої частини фасаду будинку, портика, колонади, що являє собою трикутну площину, обмежену з боків двосхилим дахом, обрамлену біля основи карнизом) першого поверху, між якими знаходиться вхід до будинку, і чотирма колонами іонічного ордеру, що підкреслює

велике прямокутне вікно, яке складається з трьох частин. Завершенням південно-західного фасаду є аттик (áттик – стінка над карнизом або поверх,

що увінчує споруду, найчастіше – тріумфáльну áрку – декоративна арка на відзначення якої-небудь важливої події) з напівциркулярним слуховим вікном.

На західному ризаліті північно-західного фасаду на рівні другого поверху влаштовано напікруглу нішу, яка завершується напівкуполом. У ніші встановлено велику ліпну стилізовану грецьку амфору. В центральній частині південно-західного фасаду є вихід, який вів у приміщення ощадбанку, а в північній частині цього фасаду облаштовано проїзд у внутрішній дворик споруди.

29

www.lib.kr.ua

Сьогодні у приміщенні колишнього Міжнародного кредитного банку знаходиться ресторан «Primo Violino».

Отже, Якова Паученка можна вважати представником історико-

романтичної та еклектичної течії в архітектурі періоду модерну кінця ХІХ – початку ХХ століття. В той же час його мистецька мова має особисті риси, які визначають почерк майстра, – це і камерність, поєднана з особливим відчуттям монументальності, і уважне ставлення до архітектурної деталі як знаку-символу, і заміна прямого цитування стилізаціями, які надають спорудам місцевого колориту, і особливе відчуття гармонії.

Яків Васильович був небайдужим до розвитку Єлисаветграда. За свідченням тогочасної преси, Паученко «першим у нашому місті дав зразки художньої архітектури», однією з найхарактерніших рис якої був національний, не запозичений зовні, романтизм, що передбачає переплетіння різних стилів, не порушуючи при цьому гармонійної цілісності споруджуваного об’єкта.

30

www.lib.kr.ua

Обласна премія в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка

З метою вшанування пам’яті Якова Паученка рішенням Кіровоградської

обласної ради від 31 травня 2002 року № 36 на клопотання Кіровоградської обласної організації Національної спілки архітекторів України, Кіровоградського обласного відділення Українського геральдичного товариства, Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України, заснована обласна премія в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка.

ПОЛОЖЕННЯ

про обласну премію у галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка нова редакція затверджена рішенням обласної ради від 21 грудня 2012 року № 424 зі змінами, внесеними рішенням обласної ради: від 15 лютого 2013 року № 444. 1. Обласна премія у галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва ім. Якова Паученка (далі – премія) встановлюється у трьох номінаціях: архітектура; геральдика та вексилологія; декоративно-прикладне мистецтво. 2. Премія присуджується: у номінації «Архітектура» – за введені в експлуатацію об’єкти архітектури та містобудування, у т.ч. об’єкти промислового призначення, реконструкцію та реставрацію пам’яток архітектури та садово-паркового мистецтва, будівництво (реставрація) яких суттєво вплинуло на формування естетичного середовища населених пунктів області, є прикладом застосування передових сучасних технологій, конструкцій та матеріалів, має значну історично-архітектурну цінність тощо; у номінації «Геральдика та вексилологія» – за реалізовані проекти: символіки територіальних громад області (герби, прапори, логотипи, відзнаки різних рівнів тощо); відновлення історичної символіки області (за умови практичного застосування територіальними громадами області);

31

www.lib.kr.ua

символіки, яка застосована на об’єктах архітектури, введених в експлуатацію, в інтер’єрах та об’єктах садово-паркового мистецтва, має значну історично-художню цінність тощо; у номінації «Декоративно-прикладне мистецтво» – за твори з килимарства та текстилю, об’ємно-просторові композиції з металу, дерева, глини, каменю, скла тощо, які використовуються на об'єктах архітектури, введених в експлуатацію, в інтер’єрах та об’єктах садово-паркового мистецтва, мають значну історично-художню цінність тощо. 3. Суб’єктами висування об’єктів (творів) на здобуття премії можуть виступати місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації та творчі спілки, підприємства, установи, організацій, безпосередньо їх автори тощо. Рішення щодо висування об’єкта (твору) приймається суб’єктами висування на зборах трудового колективу, засіданнях колегій, художніх та технічних рад, секцій тощо. При ухваленні рішення враховується творчий доробок автора об’єкта (твору) за попередні роки, громадська оцінка діяльності тощо. 4. Авторський колектив претендентів на здобуття премії не повинен перевищувати трьох осіб. Не допускається до включення у склад авторського колективу об’єкта (твору), який висувається на здобуття премії, осіб, які: виконували адміністративні, консультативні та організаційні функції за посадою; удостоєні за даний об’єкт (твір) державної нагороди; є членами журі премії. 5. Розмір премії у кожній номінації становить 3529 грн. 50 коп. і виплачується за рахунок обласного бюджету. У разі, коли авторами об'єкта (твору)-переможця є декілька осіб, премія розподіляється пропорційно до кількості зазначених авторів. Розпорядником коштів (КФК 150203 «Оперативні видатки – паспортизація, інвентаризація пам'яток архітектури, премії у галузі архітектури») для виплати премій лауреатам визначається департамент регіонального розвитку, містобудування та архітектури облдержадміністрації. 6. Конкурс на здобуття премії та висування творів оголошується обласною радою щороку до 30 квітня, шляхом публікації оголошення в газеті «Народне слово». 7. Конкурсні матеріали приймаються департаментом регіонального розвитку, містобудування та архітектури облдержадміністрації щороку до 30 травня.

32

www.lib.kr.ua

8. З метою ознайомлення громадськості області, у т.ч. громадських організацій, творчих спілок, з переліком об'єктів (творів), які висуваються на здобуття премії, інформацією про авторів (авторські колективи), обласна рада щороку до 05 червня розміщує інформаційне повідомлення на офіційному веб-сайті, в газеті «Народне слово» та інших засобах масової інформації. 9. Департамент регіонального розвитку, містобудування та архітектури облдержадміністрації протягом 15 днів після закінчення терміну прийому конкурсних матеріалів: забезпечує доступ громадськості, у т.ч. громадських організацій, творчих спілок, для ознайомлення із конкурсними матеріалами, приймає письмові зауваження та пропозиції тощо; готує письмовий висновок на ім’я голови журі премії щодо відповідності обсягу конкурсних матеріалів вимогам щодо оформлення конкурсних матеріалів, затвердженим рішенням обласної ради, наявність зауважень та пропозицій громадськості. Висновок разом з конкурсними матеріалами, письмовими зауваженнями та пропозиціями громадськості направляються на розгляд журі премії і враховується під час вирішення питання щодо присудження премії. 10. Розгляд конкурсних матеріалів членами журі премії відбувається щороку до 20 червня. 11. У разі відсутності гідного об’єкта (твору), премія може присуджуватися не в усіх номінаціях. 12. Рішення журі про присудження премій затверджується розпорядженням голови обласної ради, публікується на офіційному веб-сайті обласної ради або у газеті «Народне слово». 13. Вручення премії лауреатам відбувається щороку 01 липня на урочистих зборах з нагоди Дня архітектури України. Переможцям присвоюється звання «Лауреат обласної премії у галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва ім. Якова Паученка», вручається диплом та почесна відзнака встановленого зразка, грошова частина премії, скульптура «Степовий орел».

33

www.lib.kr.ua

Список використаних джерел

1. Акопян К. Якову Паученко – 140/ К. Акопян // Молодіжне Перехрестя. ‒ 2006. ‒ 23 березня. ‒ С. 4

2. Босий П. Прогулянки старою вулицею…/ П. Босий // Кіровоградська правда ‒ 1992. ‒ 5 травня. ‒ С. 3

3. Босько В. Лікарня святої Анни/ В. Босько // Народне слово. ‒ 1999. ‒ 10 квітня. ‒ С. 3

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К .; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

5. Карасьова Н. Архітектурні перлини Єлисаветграда/ Н. Карасьова // Єлисавєтградскиє вєдомости. ‒ 2003. ‒ 27 июня. ‒ С. 9

6. Кизименко П. М. Пам`ять степів: Історичні нариси з минулого Кіровоградщини / П.М. Кизименко. ‒ Кіровоград: ПВЦ «Мавік», 2003. ‒245 с.

7. Классова О. Архітектурна перлина міста/ О. Классова // Молодіжне перехрестя. ‒ 2007. ‒ 28 червня. ‒ С. 9

8. Классова О. Геній провінційного зодчества/ О. Классова // Благовіст. ‒ 2004. ‒ №1. ‒ С 14

9. Классова О. Геній провінційного зодчества/ О. Классова // Елисаветградские ведомости. ‒ 2004. ‒ №22. ‒ С. 1

10. Лісниченко Ю. Творець архітектурного образу Єлисаветграда/ Ю. Лісниченко // Вечірня газета. ‒ 2011. ‒ 25 березня. ‒ С. 8

11. Любарський Р. Паученко в перекладі Демчука/ Р. Любарський // Народне слово. ‒ 2011. ‒ 29 березня. ‒ С. 8

12. Матівос Ю. «Дзеркальний». Шедевр Паученка/ Ю. Матівос // Наше місто Елисаветградъ. ‒ 2012. ‒ 8 листопада. ‒ С. 3

13. Матівос Ю. Сім чудес Якова Паученка/ Ю. Матівос // Кіровоградська правда. ‒ 2012. ‒ 10 лютого. ‒ С. 10

14. Матівос Ю. Сім чудес Якова Паученка/ Ю. Матівос // Кіровоградська правда. ‒ 2012. ‒ 17 лютого. ‒ С. 10

15. «Місто і люди. Єлисаветград – Кіровоград, 1754-2004». Кіровоград, 2004 р. «Імекс-ЛТД», 2004. – 304 с.

16. Могилюк В. Віхи становлення медицини степової столиці/ В. Могилюк, Ю. Тютюшкін // Народне слово. ‒ 2009. ‒ 3 лютого. ‒ С. 6-7

17. Надєждін А. Єлисаветградський архітектор Яків Паученко/ А. Надєждін // Вечірня газета. – 2014. ‒ 21 березня. ‒ С. 4

34

www.lib.kr.ua

18. Надєждін А. Архітектор міста святої Єлисавети/ А. Надєждін // Молодіжне перехрестя. ‒ 2006. ‒ 21 вересня. ‒ С. 1, 9

19. Названо лауреатів премії імені Якова Паученка // Народне слово. ‒ 2003. ‒ 24 червня. ‒ С. 1

20. Оголошується конкурс // Народне слово. ‒ 2004. ‒ 8 травня. ‒ С. 2 21. Поліщук В. Будинок, який побудував Вайсенберг/ В. Поліщук // 21-й канал. ‒

2011. ‒ 1 грудня. ‒ С. 18 22. Пшеничний В. Коли у камінь та глину вдихають життя/ В. Пшеничний //

Кіровоградська правда. ‒ 2011. ‒ 8 липня. ‒ С. 2

Електронні ресурси 1. Архітектура Кіровограда [Електронний ресурс] / Вікіпедія. Вільна

енциклопедія. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Архітектура_Кіровограда / Архітектура Кіровограда. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

2. «Бацила» спадкового таланту [Електронний ресурс] / «Бацила» спадкового таланту. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/batsila_spadkovogo_talantu.html / «Бацила» спадкового таланту. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

3. Бобринецька ЗШ І-ІІІ ступенів №5 [Електронний ресурс] / Храм через віки. – Граф. дані. ‒ Режим доступу: http://bssh5.at.ua/index/0-58 / Храм через віки. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

4. Босько В. Будинки [Електронний ресурс] / В. Босько, Р. Ковальова. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/5/index.html / Будинок архітектора Якова Паученка. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

5. Будинок-лікарня Вайсенберга [Електронний ресурс] / Будинок-лікарня Вайсенберга. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/4/vaysen.html / Будинок-лікарня Вайсенберга. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

6. Вечірня газета [Електронний ресурс] / Єлисаветградський архітектор Яків Паученко. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://www.vechirka.com.ua/lisavetgradskii-arx-tektor-yak-v-pauchenko / Єлисаветградський архітектор Яків Паученко. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

35

www.lib.kr.ua

7. Wikimapia [Електронний ресурс] / ТЦ «Дзеркальний». – Граф. дані. ‒ Режим доступу: http://wikimapia.org/21009352/uk/ТЦ-Дзеркальний / ТЦ «Дзеркальний». ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

8. Водолечебница Гольденберга [Электронный ресурс] / Водолечебница Гольденберга. ‒ Текст. и граф. дані. ‒ Режим доступа: http://tusovka.kr.ua/vodolechebnitsa-goldenberga / Водолечебница Гольденберга. ‒ Язык. (дата обращения: 04.11.2014)

9. Вознесенський собор (Бобринець) [Електронний ресурс] / Вікіпедія. Вільна енциклопедія. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вознесенський_собор_(Бобринець) / Вознесенський собор. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

10. Выставки [Электронный ресурс] / Тематическая фотовыставка «Остановись и полюбуйся» к 145-летия со дня рождения елисаветградского архитектора Якова Васильевича Паученко. ‒ Текст. и граф. дан. ‒ Режим доступа: http://www.osmerkinmuseum.kr.ua/ex/avt37_r.html / Тематическая фотовыставка «Остановись и полюбуйся» к 145-летия со дня рождения елисаветградского архитектора Якова Васильевича Паученко. ‒ Язык: рус. (дата обращения: 04.11.2014)

11. Ганна Дмитрян [Електронний ресурс] / Ганна Дмитрян. – Граф. дані. ‒ Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Ганна_Дмитрян.jpg / Ганна Дмитрян. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

12. Гречка [Електронний ресурс] / Єлисаветградський зодчий Яків Паученко. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://gre4ka.info/kultura/1094-51yelysavethradskyi-zodchyi-yakiv-pauchenko-foto / Єлисаветградський зодчий Яків Паученко. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

13. Кіровоград [Електронний ресурс] / Самуїл Абрамович Вайсенберг. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://mif.kr.ua/kirov/index.php/stati/istoriya/item/53-самуїл-абрамович-вайсенберг / Самуїл Абрамович Вайсенберг. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

14. Кировоград [Электронный ресурс] / Кировоград. ‒ Граф. дан. ‒ Режим доступа: http://ua-travels.livejournal.com/1233495.html / Кировоград. ‒ Язык: рус. (дата обращения: 04.11.2014)

15. Кіровоградська обласна рада [Електронний ресурс] / Положення про обласні премії. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://www.oblrada.kirovograd.ua/Rada/Obl_prem/ / Положення про обласні премії. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

36

www.lib.kr.ua

16. Майстерня Якова Паученка [Електронний ресурс] / Майстерня Якова Паученка. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/6/index.html / Майстерня Якова Паученка. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

17. Наука і культура [Електронний ресурс] / У Кіровограді нагородили лауреатів премії імені Якова Паученка. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://www.kirovograd.net/science_culture/2014/7/4/u_kirovogradi_nagorodili_laureativ_premiyi_imeni_jakova_pauchenka.htm / У Кіровограді нагородили лауреатів премії імені Якова Паученка. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

18. Недосліджені проекти [Електронний ресурс] / Недосліджені проекти. – Граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/7/index.html / Недосліджені проекти. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

19. Нова марка «Кіровоградська область – Краса і велич України» [Електронний ресурс] / Нова марка «Кіровоградська область – Краса і велич України». ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://tusovka.kr.ua/news/2014/03/07/nova-marka-kirovogradska-oblast-krasa-i-velich-ukraini / Нова марка «Кіровоградська область – Краса і велич України». ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

20. Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського [Електронний ресурс] / Військове місто Єлісаветград. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/cityrais.html / Період економічного та культурного піднесення. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

21. Осмьоркін Олександр Олександрович [Електронний ресурс] / Вікіпедія. Вільна енциклопедія. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Осмьоркін_Олександр_Олександрович / Осмьоркін Олександр Олександрович. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

22. Паученко Яків Васильович [Електронний ресурс] / Вікіпедія. Вільна енциклопедія. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Паученко_Яків_Васильович / Яків Васильович Паученко. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

23. Православні церкви [Електронний ресурс] / Вознесенський Собор в м. Бобринці. ‒ Граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/3/index.html / Православні церкви. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

37

www.lib.kr.ua

24. Рrostir.museum [Електронний ресурс] / «Він залишив нам місто…». ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://prostir.museum/ua/post/32152 / «Він залишив нам місто…». ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

25. Сборник [Электронный ресурс] / Больница святой Анны. ‒ Граф. дані. ‒ Режим доступа: http://svetlo-va.livejournal.com/66392.html / Больница святой Анны. ‒ Язык: рус. (дата обращения: 04.11.2014)

26. Свято-Вознесенський собор [Електронний ресурс] / Свято-Вознесенський собор. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: https://sites.google.com/site/librarybr/duhovna-skarbnica-krau/---2 / Свято-Вознесенський собор. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

27. Сторінки життя [Електронний ресурс] / Яків Васильович Паученко. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/1/index.html / Яків Васильович Паученко. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

28. Творець пісні в камені [Електронний ресурс] / Творець пісні в камені. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://h.ua/story/138396/ / Творець пісні в камені. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

29. Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна [Електронний ресурс] / Архітектор Яків Паученко. ‒ Текст. дані. ‒ Режим доступу: http://www.osmerkinmuseum.kr.ua/pau/pau01_u.html / Тематична виставка «Єлисаветградський зодчий Яків Паученко». ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

30. Чепелик В. Формування українського архітектурного модерну початку ХХ ст. у контексті інтернаціональних творчих зв’язків [Електронний ресурс] / В. Чепелик. ‒ Текст. і граф. дані. ‒ Режим доступу: http://library.kr.ua/elib/pauchenko/2/index.html / Архітектурний модерн Якова Паученка. ‒ Мова: укр. (дата звернення: 04.11.2014)

38

www.lib.kr.ua

Зміст

Творець архітектури Єлисаветграда: Яків Паученко …………………….. 3

Будинок Якова Паученка …………………………….…………………….. 6

Свято-Вознесенський собор ………………………………….………..…... 10

Торгівельний центр «Дзеркальний» ………………………………………. 12

Лікарня Червоного Хреста Святої Анни ………………………………...... 14

Будинок лікаря Самуїла Вайсенберга ……………...………………….….. 17

Лікарня Гольденберга ……………………………………………………… 19

Лікарня Мейтуса ……………………………………………………………. 20

Гостинний двір …………………………………………………………...… 21

Театр «Ілюзія» …………………………………………………………….... 24

Міжнародний кредитний банк ……………………………………….…… 26

Обласна премія в галузі архітектури, геральдики та вексилології і

декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка …………... 31

Список використаних джерел …………………………………………….. 34

39

www.lib.kr.ua

Інформаційне видання

Єлисаветград: архітектура старого міста

Випуск 3

Містобудування другої половини ХІХ – початку ХХ століття

Упорядник ‒ Н. Таратута

Комп’ютерний набір та дизайн – Н. Таратута

Відповідальна за випуск – Л. Савенко

Кіровоградська обласна бібліотека

для юнацтва ім. О. М. Бойченка

25006, м. Кіровоград, вул. Декабристів, 6/15,

тел.: (0522) 22-77-93

40