КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖН ПРАВА

Курс лекцій

Розробники: Кодинець Анатолій Олександрович,

доцент кафедри інтелектуальної власності,

кандидат юридичних наук, доцент

Майданик Любов Романівна

асистент кафедри інтелектуальної власності,

кандидат юридичних наук

2

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№

теми

Назва теми

Кількість годин

лекції семінари самостій

на

робота

студента

Змістовий модуль І

Авторське право

1. 1 Поняття, принципи, завдання

та концепції авторського

права

2 4

2. 4 Джерела авторського права і

суміжних прав

2 4

3. 4 Об’єкти авторського права 2 4

4. 5 Суб’єкти авторського права 2 4

5. 6 Зміст авторського права 2 4

6. Обмеження та строки

авторського права і суміжних

прав

2 4

7. 8 Розпоряджання майновими

авторськими і суміжними

правами

2 4

Змістовий модуль ІІ

Суміжні права

8. Поняття суміжних прав 2 4

9. Об’єкти суміжних прав 2 4

3

10. Суб’єкти суміжних прав 2 4

11. Зміст суміжних прав 2 4

12. Колективне управління

майновими авторськими і

суміжними правами

2 4

13. Захист авторського права і

суміжних прав

2 4

14. Актуальні проблеми

авторського права і суміжних

прав

2 4

15. Іспит

Всього годин ___, з них:

Змістовий модуль І

АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Лекція 1. Поняття, принципи, завдання та концепції

авторського права.

Поняття авторського права. Теорії виникнення авторського

права. Особливості механізму правового регулювання в авторському

праві України. Співвідношення механізму охорони об’єктів авторського

права та патентного права. Співвідношення механізму охорони об’єктів

авторського права та засобів індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів і послуг. Характеристика джерел авторського права

України. Характеристика основних принципів авторського права.

Авторське право як правовий інститут займає провідне місця у

системі права інтелектуальної власності. Дослідженню особливостей

правового регулювання відносин, які виникають з приводу створення та

4

використання результатів літературно-художньої творчості, специфіки охорони

прав авторів та їх правонаступників завжди приділялась достатньо велика увага

з боку юридичної науки. Поряд з цим, сучасних умовах реформування

економіки та законодавства змінюється характер цього традиційного інституту

приватного права, зміщуються акценти у нормативному регулюванні

здійснення комплексу авторських прав, посилюється їх захист з боку держави.

Авторське право набуває нових рис, розгляд яких має не тільки теоретичний,

але і важливий практичний сенс.

Авторське право є інститутом права інтелектуальної власності, що може

тлумачитись у двох аспектах: в об’єктивному та суб’єктивному.

Авторське право об’єктивному розумінні - це система правових норм, що

формують самостійний цивільно-правовий інститут та забезпечують

регулювання певної спорідненої групи майнових та особистих немайнових

відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленню та

майновій самостійності їх учасників, пов’язаних з створенням і використанням

літературних, художніх та інших творів, а також з розпорядженням майновими

правами щодо них.

Авторське право у суб’єктивному розумінні – це система майнових та

особистих немайнових прав, що належать конкретному автору та надаються

йому законом, а також права правонаступників автора, що пов’язані з

використанням конкретних творів літератури, науки та мистецтва.

Як будь-який інститут авторське право має своє завдання та функції

(регулятивна, охоронна та превентивна).

Основним завданням авторського права є забезпечення реалізації

приватних інтересів особи та суспільства у цілому, тобто додержання балансу

інтересів творця результату творчості та громадськості.

Реалізація даного завдання забезпечується шляхом надання автору

комплексу прав (особистих немайнових та майнових). При цьому, дія майнових

прав обмежується на певний період, що у процесі історичного розвитку

поступово збільшується.

5

Крім того, дія авторських прав обмежується випадками безоплатного

використання творів, без дозволу автора та без виплати йому авторської

винагороди. За рахунок цих обмежень та винятків забезпечується

додержання інтересів суспільства по використанню результату творчості.

Співвідношення механізму охорони об’єктів авторського права та

прав промислової власності.

У правовому регулюванні відносин, що складаються у зв'язку зі

створенням, використанням і охороною результатів літературної та

науково-технічної творчості, є багато спільного, але є й відмінності.

Спільні риси:

1. Об'єктами авторських і патентних прав є саме результати

творчої діяльності людини, які є нематеріальними благами. Тобто, ці

інститути регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою

діяльністю людей. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві

підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при цьому слід

мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності може бути справді лише

людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб).

Водночас суб'єктами авторських і патентних прав можуть бути як

фізичні, так і юридичні особи, а також держава (наприклад, телестудія,

видавництво, роботодавці тощо).

2. Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що

вона має завершитися результатом, об'єктивованим у певну матеріальну

форму.

Проте, у сфері об’єктів авторських та патентних прав існує суттєва

різниця. Результати науково-технічної творчості мають бути не просто

виражені в певній матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а

установленому порядку визнані відповідним державним органом тим

результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Він

має бути кваліфікований відповідним державним органом України як

об’єкт промислової власності.

6

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом,

спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання

правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної

матеріальної форми (рукопис, скульптура, малюнок тощо).

3. Дані права обмежені у просторі, тобто авторські і права промислової

власності мають територіальний характер, вони діють лише у межах України.

Таким чином, патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки у

межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського

винахідника в іншій державі, треба цей самий винахід запатентувати у

патентному відомстві відповідної іноземної держави.

Що стосується авторського права, то зазначені права захищаються на

території інших держав лише на основі двосторонніх договорів або

міжнародних конвенцій без будь-яких додаткових формальностей. Так,

відповідно до Бернської конвенції про охорону літературних та художній творів

1886 р., твори українських авторів автоматично охороняють на території всіх

країн – учасниць даної конвенції. І навпаки, права іноземців охороняються в

Україні без додаткової реєстрації.

Крім того, дія майнових прав інтелектуальної власності результатів

творчості обмежується у часі. Так, патент на винахід діє протягом 20 років з

дати подання заявки на винахід.

4. Спільною рисою у правовому регулюванні відносин, що пов'язані з

творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб'єктів творчості. Тобто,

творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні

громадяни, так і неповнолітні.

Відповідно до ст. 30 ЦК України повна дієздатність громадян України

настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. Проте для створення

будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу тощо досягнення цього віку

не вимагається.

Тому особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності

існують вже у малолітньої особи, проте реалізувати комплекс майнових прав на

7

створений результат, така особа вправі лише з моменту досягнення 14 –

річного віку.

Незважаючи на спільність у правовому регулюванні відносин,

пов'язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато

відмінностей.

1. Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні

зазначених відносин є наявність різної охорони об'єктів цих відносин.

Суб'єктом авторських відносин є твори в галузі науки, літератури та

мистецтва.

Іншу групу становлять об'єкти промислової власності, відносини у

сфері охорони яких регулюються патентним законодавством. Вони

належать до сфери науково-технічної творчості. Чинне законодавство

передбачає для надання правової охорони об'єктам промислової власності

їх попередню кваліфікацію та наступну державну реєстрацію. Лише після

виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у

формі патентів або свідоцтв.

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання

правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення

експертизи чи державної реєстрації. Для одержання правової охорони цих

об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

2. Відмінністю правової охорони результатів духовної і науково-

технічної творчості є різні строки дії авторського і права промислової

власності.

Варто зазначити, що право авторства, право на ім'я, на

недоторканність твору не обмежується будь-яким строком.

Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так,

Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановив у ст. 28,

що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його

смерті.

8

Строк дії патентних прав для різних об'єктів промислової власності,

встановлений чинним законодавством, різний. Строк дії патенту України на

винахід становить 20 років від дати подання заявки до Державного

департаменту інтелектуальної власності. Патенти на нові сорти рослин діють

протягом 30 років з дня надходження заявки, а щодо дерев та винограду —

через 35 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком

державної реєстрації цих прав. Патент на промисловий зразок видається на 15

років від дати подання заявки. Свідоцтво на торговельну марку діє протягом 10

років від дати подання заявки і на прохання його власника дія свідоцтва може

бути продовжена такий же період безкінечне число раз.

По закінченню строку дії авторського чи патентного права твір або об'єкт

промислової власності може використовуватися без згоди автора і без виплати

йому авторської винагороди.

Становлення системи правової охорони об’єктів авторського права

Творчість людини виникла разом з людиною. Вже в античні часи існували

засоби охорони, які застосовувалися до порушення прав на результати

творчості. У Стародавньому Римі і в Греції плагіат та літературна крадіжка

досить суворо каралися. Проте становлення системи правової охорони

інтелектуальної власності здійснюється лише в епоху Середньовіччя.

Римське приватне право, у силу абсолютного захисту права власності не

поширювалося на результати творчості. Виникали навіть абсурдні ситуації,

коли право на давало захист власнику речі (наприклад, каменю) з якого була

виготовлена скульптура, а не творцеві.

Крім того, самі римські громадяни досить часто копіювали зразки

грецького мистецтва, видаючи їх за свої творіння. Так, відома Енеїда Вергілія

являє собою творчу переробку гомерівської Одисеї.

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і

мистецтва пов’язано з виникненням у 1445 р. друкарського верстату. Тим

самим полегшувалося процедура копіювання творів, а отже, виникла

об’єктивна потребу в їх правовому захисті.

9

Друкування книг вимагало вкладення значних коштів — треба було

закупити устаткування, необхідне для друкування, та папір, набір тексту

тощо. Водночас, надрукована книга могла досить дешево бути відтворена.

Тому підприємці у галузі друкування і недобросовісні конкуренти

виявлялися в явно нерівному становищі.

У 1709 р. в Англії королева Анна змушена була прийняти спеціальне

по-ложення про захист прав авторів — Статут Анни. Основним

положенням цього Статуту було визнання за автором книги виключного

права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її

першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути

продовжений на наступні 14 років. Автор здійснюючи перше видання

книги передавав видавцю права на її подальші копії. Тому і саме слово

„copyright”, що використовується для позначення авторських прав,

означає, по суті, лише право на відтворення об’єкту. Тобто, охорона прав

автора у той час мала на меті надавати виключне право на відтворення

книги її першому видавцеві.

Велика Французька револю¬ція скасувала всі привілеї, у тому числі

привілеї книговидавців. У Франції декрет 1791 р. надав автору право на

публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його

життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим

правонаступникам.

Декретом 1793 р. автору було надано виключне право на відтворення

його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті

спадкоємцям та іншим правонаступникам. Цими двома декретами у

Франції були закладені засади авторського права, які встановили правову

охорону не прав видавців, а авторів.

Наступний етап у розвитку системи правової охорони промислової

власності характеризується її інтернаціоналізацією. Для полегшення

процедури охорони об’єкту у різних державах виникла потреба

міжнародної охорони інтелектуальної власності. Початок етапу

10

пов’язується з підписанням 20 березня 1883 р. Паризької конвенції про охорону

промислової власності.

Інтернаціоналізація вплинула також на сферу літературно-мистецької

діяльності. У 1886р. було підписано Бернську конвенцію про охорону

літературних і художніх творів.

Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах:

1) на принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в

одній із країн-учасниць цього Союзу твори повинні отримувати в усіх інших

країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм

громадянам;

2) на принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого

національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона

надається у міру факту створення твору і не обумовлюється реєстрацією тощо;

3) на принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння

авторськими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні

походження твору.

У 1952 р. з метою гармонізації англо-американської та континентальної

системи охорони авторського права в Женеві була підписана Всесвітня

конвенція про авторське право.

Для посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної,

творчої діяльності в 1967 р. у Стокгольмі була підписана Конвенція про

утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка набула

чинності з 1970p., а з 1974 р. одержала статус спеціалізованої установи ООН.

Завдання ВОІВ:

- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в

інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;

- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної

власності в усьому світі;

11

- модернізацію і підвищення ефективності адміністративної діяльності

союзів держав, створених у сфері охорони промислової власності, а також

охорони літературних і художніх творів.

Становлення правової охорони об’єктів суміжних прав.

Необхідність законодавчо закріпити права виконавців назріла по мірі

технічного розвитку суспільства, коли виникли засоби фіксації, запису,

передачі звукової та відеоінформації, радіо, кіно, телебачення, за

допомогою яких стало можливо не тільки записувати та відтворювати, а й

репродукувати записи у великій кількості.

Виконавці були стурбовані такими змінами, вони побоювались

вторинного використання своїх виступів. Після отримання виконавцем

одноразової винагороди за виступ залишалась неконтрольована

можливість багаторазового використання виконання у інтересах третіх

осіб, за що вже виконавці не одержували належної їм винагороди і змушені

були конкурувати із записами власних виконань. Швидкий технічний

прогрес у галузі виробництва (фонограм, передачі програм організаціями

мовлення) призвів до необхідності охороняти інтереси названих суб'єктів.

На міжнародному рівні, як і у низці національних законодавств, перші

пропозиції, спрямовані па охорону прав виробників фонограм і виконавців,

засновувались па підходах, що були сприйняті в охороні авторського

права. На Дипломатичній конференції Бернського союзу з охорони

літературних і художніх творів, яка відбулась в Римі 1928 р., було

запропоновано: коли музичний твір був прикладений до механічного

інструменту шляхом внеску виконавцями, останні також користувались

благами охорони, яка надавалась твору. На основі нього підходу прийнята

була резолюція, у якій Конференція просила уряди розглянути можливість

вжиття заходів із захисту інтересів виконавців.

Не залишались осторонь і питання щодо охорони інтересів організацій

мовлення. Різні комітети конвенцій готували проекти концепцій, які

включали охорону інтересів організацій ефірного мовлення: Римський

12

протокол 1951 р; проект, підготовлений піл егідою МОП у 1957 р. та

Монакський проект 1957 р., підготовлений групою експертів, скликаних

Міжнародним бюро Бернського союзу та ЮНЕСКО. У 1960 р. був узгоджений

остаточний текст Міжнародної конвенції з охорони прав виконавців,

виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римської конвенції від

26 жовтня 1961 р.). Через 10 років після підписання Римської конвенції була

укладена Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворення їх фонограм 1971р.

Лекція 2. Джерела авторського права і суміжних прав

Система національного законодавства у сфері авторського права і

суміжних прав. Розвиток законодавства у сфері авторського права і суміжних

прав в Україні. Система міжнародно-правової охорони авторських і суміжних

прав. Конвенція про охорону літературних і художніх творів. Всесвітня

конвенція про авторське право. Міжнародна конвенція про охорону прав

виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Конвенція про охорону

інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм.

Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське

право. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про

виконання і фонограми. Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.

Система національного законодавства у сфері авторського права і

суміжних прав побудова за ієрархічним принципом та включає як загальні

норми про охорону авторських та суміжних прав, які визначені у Конституції

України, Цивільному кодексі України та інших кодифікованих актах, у Законі

України “Про видавничу справу”, Законі України “Про телебачення і

радіомовлення” тощо, так і положення спеціальних законодавчих актів, до яких

зокрема, належить Закон України «Про авторське право і суміжні права» та

Закон України Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів,

13

фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

Невід’ємну частину законодавства України у сфері авторського права

та суміжних прав становлять міжнародні договори та конвенції. При цьому

в Україні застосовується принцип примату норм міжнародного права, що

закріплюється у положенні ч. 2 ст. 10 ЦК України, яка визначає, що якщо у

чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому

законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені

відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила

відповідного міжнародного договору України.

До джерел авторського права та суміжних прав належать:

1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України

(ВВР), 1996, № 30, ст. 141

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості

Верховної Ради. – 2003. - № 40-44. - Ст.356.

3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості

Верховної Ради. – 2003.- № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст.144.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7

грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради Української РСР.- 1984. -

додаток до № 51. - Ст.1122.

5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості

Верховної Ради. – 2001. – № 25-26.- Ст.131.

6. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. //

Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст.650.

7. Закон України “Про друковані засоби масової інформації

(пресу) в Україні” від 16 листопада 1992р. // Відомості Верховної Ради

України. — 1993. - № 1. - Ст.1.

8. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21

грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. —

Ст. 43.

14

9. Закон України “Про видавничу справу” від 5 червня 1997 року //

Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

10. Закон України “Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999

року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 31. - Ст. 246.

11. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня

1993 року. Відомості Верховної Ради України від 29.03.1994 - 1994 р., № 13,

стаття 64.

12. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних

творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» 23 березня

2000 року N 1587-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст.

183.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження

мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського

права і суміжних прав” 18 січня 2003 p., № 72 // Офіційний вісник України. -

2003. - № 4. - Ст. 129.

14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про державну реєстрацію

авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір” від 27

грудня 2001 р. № 1756 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 52. — Ст. 2369.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5

«Про застосування судами норм законодавства у справах про захист

авторського права і суміжних прав» // Вісник господарського судочинства від

2010 р., № 5, стор. 15.

16. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від

17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із

захистом прав інтелектуальної власності» // Вісник господарського судочинства

від 2012 — 2012 р., № 6, стор. 57.

17. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від

23.03.2012 р. №5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз

у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» //

Вісник господарського судочинства від 2012 - 2012 р., № 3, стор. 29.

15

Міжнародні нормативно-правові акти у сфері охорони

авторського права та суміжних прав

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх

творів. Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р.

2. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.

3. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців,

виробників фонограм і організацій ефірного мовлення 1961 р..

4. Конвенция об учреждении Всемирной организации

интеллектуальной собственности от 14 июля 1967 г.

5. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворення їх фонограм 1971 р.

6. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

(Угода TRIPS).

7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та

Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і

їхніми державами-членами, з іншої сторони. Угоду ратифіковано Законом

№ 1678-VII від 16.09.2014.

Лекція 3. Загальна характеристика об’єктів авторського права

Загальна характеристика об’єктів авторського права. Проблеми

визначення поняття та ознак твору. Поняття службових творів.

Проблемні питання, пов’язані з використанням службових творів.

Характеристика музичних творів. Аудіовізуальні твори. Переклади як

об’єкти авторського права. Твори живопису, архітектури, скульптури

та графіки. Фотографічні твори. Правові режими інших об’єктів

авторського права.

Об'єкти авторського права. Основним об’єктом авторського права є

твір. Проте законодавство з авторського права практично жодної держави

не містить легального визначення поняття «твір». Національне

16

законодавство України також не дає чіткого визначення цього поняття. У

Законі України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11 липня

липня 2001р. дано тільки визначення окремих різновидів творів, таких як

службовий твір, твір архітектури, твір образотворчого мистецтва, твір

ужиткового мистецтва тощо (ст. 1 ЗУ АПСП). Багато дослідників розглядають

твір як результат творчої діяльності автора, виражений в об'єктивній формі.

Охороноздатність об'єктів авторського права визначається за певними

критеріями. Існують два таких критерії:

1) авторське право поширюється на ті надбання науки, літератури і

мистецтва, які є результатом творчої діяльності людини;

2) твір повинен існувати в об'єктивній формі.

Відсутність одного з цих критеріїв свідчить, що твір не може бути об'єктом

авторського права. Об'єктом авторського права може бути як твір в цілому, так

і його окрема частина, що відповідає критеріям охороноздатності і може

використовуватися самостійно.

Будь-який твір є результатом діяльності людини. Однак ця діяльність має

специфічну рису — вона повинна бути творчою.

У науковій юридичній літературі є різні думки щодо поняття творчості.

Так, зазначалось, що творчість як діяльність, яка створює щось якісно нове, що

відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю.

Наприклад, англосаксонська судова практика трактує характеристики

твору як оригінальний твір. У разі якщо автор виявив достатнє «уміння,

розважливість і працю».

Творчість (творча діяльність) – це цілеспрямована інтелектуальна

діяльність людського мозку, що результатом якої є щось нове, що відрізняється

оригінальністю, неповторністю та суспільно-історичною унікальністю.

Тобто, творчість зводиться до встановлення факту самостійного створення

результату інтелектуальної діяльності. Для авторського права не має значення

сутність твору, його наукова, літературна, художня цінність. Необхідно лише,

17

щоб твір був виражений у будь-якій об'єктивній формі. Така форма може

бути письмовою, усною, звуковою, як відео-запис, об'ємно-просторовою

тощо.

Об'єктивна форма твору виражається за допомогою різних

матеріальних носіїв. Це може бути папір, полотно, каміння, дискети тощо.

При цьому, ще раз підкреслимо, що авторське право не зв'язане з правом

власності на матеріальний об'єкт, у якому твір виражено. Передача права

власності на матеріальний об'єкт права не тягне передачу будь-яких

авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті.

Види об'єктів авторського права. Відповідно до ст. 8 ЗУ до об'єктів

авторського права у галузі науки, літератури і мистецтва належать:

- літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного,

наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

- виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- комп'ютерні програми;

- бази даних;

- музичні твори з текстом і без тексту;

- драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та

інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

- аудіовізуальні твори;

- твори образотворчого мистецтва;

- твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

- фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами,

подібними до фотографії;

- твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного

ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні

вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову

охорону об'єктів промислової власності;

18

- ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що

стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер

діяльності;

- сценічні обробки творів, зазначених у п. 1 цієї частини, і обробки

фольклору, придатні для сценічного показу;

- похідні твори; Похідний твір – це твір, що є творчою переробкою іншого

існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація,

аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим

перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори,

одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи

іншими мовами інших аудіовізуальних творів)

- збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології,

збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом

творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без

порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові;

- тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування

українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

- інші твори.

Охороні підлягають усі твори, зазначені вище, як оприлюднені, так і не

оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення,

жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Наведений вище перелік об'єктів авторського права не є вичерпним,

оскільки темпи створення нових об'єктів, особливо у галузі науки, є швидкими.

Об'єкти авторського права можуть бути класифіковані за їх зовнішніми

формами, жанрами, сферами застосування. Так, твір літератури може бути

художнього, наукового, навчального характеру.

Завдяки індивідуальним здібностям авторів, що самостійно створюють свої

твори, об'єкти авторського права завжди оригінальні. Нерідко деякі цілком

самостійні твори органічно пов'язані з іншими, вони можуть служити їх новою

зовнішньою формою. Такі твори називаються похідними. До них належать

19

переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки,

аранжування й інші переробки творів науки, літератури і мистецтва.

право перекладачів та авторів інших похідних творів не перешкоджає

іншим особам здійснювати свої переклади і переробки самих творів (ст. 20

ЗУ АПСП).

До об'єктів авторського права також належать збірники (енциклопедії,

антології, бази даних) та інші так звані складені твори, що є результатом

творчої праці за підбором, розташуванням, тобто упорядкуванням

матеріалів. Упорядник збірника користується авторським правом за умови

дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного

твору. Автори творів, включених до складеного твору, мають право

використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не

передбачено авторським договором з упорядником збірника.

Твори, які не є об'єктами авторського права

- повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер

звичайної прес-інформації;

- твори народної творчості (фольклор);

- видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні

документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру

(закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх

офіційні переклади;

- державні символи України, державні нагороди, символи і знаки

органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових

формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки

підприємств, установ та організацій;

- грошові знаки;

- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач,

телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають

критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне

право, право особливого роду).

20

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи,

способи, концепції, принципи, відкриття і факти.

Таке обмеження авторського права обумовлено нездатністю самого

авторського права забезпечити належну охорону цих досягнень. Охорона ідей,

способів, а також аналогічних результатів можлива лише при формалізації

таких результатів, проведення експертизи і видачі охоронних документів, як

правило, у вигляді патенту.

Обнародування твору. Авторське право поширюється як на обнародувані,

так і на необнародувані твори, якщо вони існують в якій-не-будь об'єктивній

формі.

Формою обнародування твору є його опублікування, публічний показ,

публічне виконання, передача в ефір тощо. Твір вважається обнародуваним з

моменту, коли він став потенційно доступним для невизначеного кола осіб, які

могли б реально сприймати цей твір. Однак такі особи не повинні належати до

звичайного кола родини автора.

Випуск екземплярів твору в кількості, достатній для задоволення розумних

потреб публіки, виходячи з характеру твору, вважається опублікуванням твору.

Це найпоширеніша форма обнародування літературних, художніх та наукових

творів.

Деякі твори обнародуються у формі виконання. Виконання твору — це

представлення твору за допомогою гри, декламації, співу, танцю тощо.

Авторське право на службові твори

Службовий твір — це твір, створений автором у порядку виконання

службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового

договору (контракту) між ним і роботодавцем

Стаття 16 Закону вказує, що авторське особисте немайнове право на

службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий

твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором

(контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і

роботодавцем.

21

Стаття 429 ЦК України містить інше положення - Особисті немайнові

права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з

виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей

об’єкт. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у

зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який

створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він

працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Дана колізія

вирішується на користь ЦК України у силу ст. 4 ЦК України.

Лекція 4. Суб’єкти авторського права

Поняття суб"єктів авторського права. Проблемні питання

суб’єктів авторського права. Держава як суб’єкт авторського права в

Україні. Поняття співавторства. Види співавторства. Характеристика

актуальних питань співавторства в умовах сьогодення.

Суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і

мистецтва або їх правонаступники чи роботодавці, які на законних

підставах отримали виняткові авторські права.

Відповідно до ст. 435 ЦК України первинним суб'єктом авторського

права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору

вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на

оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами

авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, які набули прав

на твори відповідно до договору або закону.

Виникнення авторського права. Авторське право на твір виникає у

його творця завдяки факту його створення. Це одне з головних принципів

авторського права порівняно з патентним правом на винаходи й інші

об'єкти промислової власності. Для виникнення і здійснення авторського

права не потрібно реєстрації, іншого спеціального оформлення твору чи

дотримання будь-яких формальностей.

22

Власник виключних авторських прав для оповіщення про свої права може

використовувати знак охорони авторського права, що розміщується на кожному

екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви С, обведеної

колом: ©; імені (найменування) особи, яка має авторське право; року першого

опублікування твору.

Розміщення знака авторського права виконує превентивну функцію та

може розцінюватися як форма самозахисту цивільних прав.

Існує презумпція авторства, яка полягає в тому, що у разі відсутності

доказів автором твору вважається особа, яка зазначена як, автор на оригіналі чи

екземплярі (копії) твору. Така презумпція поширюється і на випадки створення

твору кількома авторами, тобто співавторами.

Співавторство. Співавторство – це створення твору спільною творчою

працею двох чи більше осіб. Співавтори мають єдине авторське право на твір,

якщо твір є нерозривним цілим, або складається з самостійних частин, які

можуть бути використані незалежно одна від одної. Перше — це нероздільне

співавторство, друге — роздільне. Ці два види співавторства розрізняються

режимом використання творів.

Автори нероздільних творів не виділяють свої частини в колективних

працях. Прикладом роздільного співавторства може бути колективний

підручник для вузу, глави якого написані окремими співавторами, чітко

розмежовані і можуть використовуватися самостійно. Право на використання

будь-якого колективного твору належить співавторам спільно. Вони можуть

регламентувати свої відносини взаємною угодою.

При роздільному співавторстві кожний зі співавторів вправі використо-

вувати створену ним частину твору на свій розсуд, у тому числі заборонити її

використання, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. При

нероздільному співавторстві, коли твір становить нерозривне ціле, жоден зі

співавторів не вправі без достатніх підстав заборонити використання твору.

Упорядники як суб'єкти авторського права.

23

Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові)

належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та

(або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Упорядник збірника користується авторським правом за умови

дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного

твору.

Автори творів, включених до складеного твору, мають право

використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не

передбачено авторським договором з упорядником збірника.

Авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам

здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів та

(або) інших даних для створення своїх творів (ст. 19 ЗУ).

Автори похідних творів. Найпоширенішими авторами похідних

творів є перекладачі літературних текстів, аранжувальники музичних

творів, а також особи, які здійснюють іншу переробку або переробку

творів, наприклад, драматурги, що створюють кіносценарії з романів.

Автори похідних творів завжди мають справу з об'єктами чужих

авторських прав, вони користуються авторськими нравами лише за умови

дотримання ними прав авторів творів, які були перекладені, перероблені.

Автори аудіовізуальних творів. Згідно Закону авторами

аудіовізуального твору є:

а) режисер-постановник;

б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів;

в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного

твору з текстом або без нього;

г) художник-постановник;

д) оператор-постановник.

Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із

наведених у цій частині авторських функцій.

24

Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального

твору, автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити внесок у створення

аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює

виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не

мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення,

розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації тощо.

Лекція 5. Зміст авторських прав.

Поняття та зміст особистих немайнових прав автора. Поняття та

види майнових прав автора. Строки чинності авторських прав. Спеціальні

строки чинності авторських прав.

Поняття права слідування. Актуальні проблеми права слідування.

Проблемні питання обмеження майнових авторських прав. Вільне

використання творів. Поняття цифрових бібліотек.

Авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові авторські

права..

Особисті немайнові авторські права - це різновид авторських прав, які

виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не

мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами

розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням та переходом прав

на об'єкти інтелектуальної власності.

Майнові права можуть переходити до будь-яких інших суб'єктів ав-

торського права у силу закону договору чи спадкування. Особистими

немайновими правами можуть володіти тільки автори творів.

До них належать:

- право авторства;

- право на ім'я;

- право на обнародування твору, включаючи право на відкликання;

- право на захист своєї репутації.

25

Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора не

переходять у спадщину. Спадкоємці можуть тільки здійснювати захист

зазначених прав у випадку їх порушення.

Найважливішим особистим немайновим правом є право авторства,

тобто заснована на факті створення твору можливість особи визнаватися

його творцем.

Оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору

під іменем особи, яка не є автором цього твору має назву планіат.

Право на ім'я полягає в можливості автора використовувати чи

дозволяти використовувати твір під своїм справжнім ім'ям, псевдонімом

або без позначення імені (анонімно). Чинне законодавство практично не

регулює порядок використання псевдонімів. Суб’єкт вільний у виборі

псевдоніма. Проте його дії, пов’язані з використанням такого вигаданого

імені можуть розцінюватися як зловживання правом.

При опублікуванні твору анонімно чи під псевдонімом (за винятком,

коли псевдонім автора не залишає сумнівів щодо його особистості)

видавець, ім'я чи найменування якого позначене на творі, за відсутності

доказів іншого вважається представником автора і має право захищати

права автора і забезпечувати їхнє здійснення. Таке положення діє доти,

поки автор твору не розкриє свою особистість і не заявить про своє

авторство.

Законодавство не відносить право на обнародування до кола

особистих прав автора. Стаття 1 Закону вказує, що оприлюднення

(розкриття публіці) твору це здійснена за згодою автора чи іншого суб’єкта

авторського права і суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним

для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного

показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Тобто, зміст

категорії оприлюдення розкривається Законом через опубліквання ,

публічний показ тощо, які належать до сфери манових прав.

26

Право на обнародування полягає в можливості автора самому здійснювати

дії, що вперше роблять твір доступним для загального відома. Обнародування

твору може здійснюватися шляхом його опублікування, публічного показу,

публічного виконання, передачі в ефір тощо.

Не важається обнародуванням доведення твору до відома осіб, які

належать до кола сім’ї автора або близьких знайомих цієї сім’ї.

Право на обнародування припускає можливість відмовлення автора від

раніше прийнятого рішення про обнародування твору. Таке відмовлення

називають правом на відкликання. Реалізація автором свого права на

відкликання допускається лише за умови відшкодування користувачу всіх

заподіяних рішенням автора збитків, включаючи упущену вигоду. Право на

відкликання не застосовується лише щодо службових творів.

Автор має право на захист твору (право протидіяти будь-якому

перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому

посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора). Ніхто, крім

автора, не вправі вносити в твір зміни і доповнення, оформляти його

ілюстраціями, примітками, передмовою і післямовою, дозволяти переклад,

переробку, аранжування чи іншу переробку за згодою автора.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою,

уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження

недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими

заінтересованими особами.

Зазначене не свідчить, що особисті авторські права є відчужуваними, вони

не переходять у спадщину, проте це не означає про їх належність лише автору.

Дані права можуть реалізувати й інші особи, але лише у випадках,

встановлених законом.

Майнові права автора. До майнових прав автора на твір ЦК України

(ст.440) відносить:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

27

- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому

числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Ст. 15 Закону відносить до майнових прав автора (чи іншої особи, яка

має авторське право):

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими

особами.

У ст. 15 ЗУ АПСП виключні майнові права автора детально

конкретизовані. Так, виключне право автора чи іншої особи, яка має ав-

торське право на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами,

дає йому право дозволяти або забороняти:

- відтворення творів;

- публічне виконання і публічне сповіщення творів;

- публічну демонстрацію і публічний показ;

- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється

іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

- переклади творів;

- переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

- включення творів як складових до збірників, антологій, ен-

циклопедій тощо;

- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження

іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та

шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

- подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що

її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в

будь-який час за їх власним вибором;

- здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого

продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників

аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів

28

у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у

формі, яку зчитує комп'ютер;

- імпорт примірників творів.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. При цьому, виключні пра-

ва авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-

паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих

творів.

Автор чи інша особа, яка має авторське право, вправі вимагати виплати

винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у

формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний

проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих

платежів.

Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і

використання твору встановлюються в авторському договорі. КМ України

встановлені мінімальні ставки авторської винагороди – постанова „Про

затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів

авторського права і суміжних прав” від 18 січня 2003 р. № 72.

Тісно пов’язане з правом на винагороду право слідування. Згідно ст. 448

ЦК України автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у

розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору

чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням

оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем

оригіналу твору.

Лекція 6 . Обмеження та строки авторського права і суміжних прав.

Строки чинності авторських та суміжних прав. Вільне використання

об’єктів авторського права без виплати винагороди. Вільне використання

обєкт’єктів авторського права і суміжних прав з виплатою винагороди.

Державна реєстрація авторського права на твір та договорів, які стосуються

права автора на твір, за законодавством України.

29

Обмеження виключних авторських прав. Виключні права автора

твору образотворчого мистецтва, що перейшли до третьої особи, пов'язані

з правом доступу. Дане права виражається в праві автора твору вимагати

від власника примірника надання можливості відтворення свого твору, в

основному шляхом зняття авторської копії. При цьому від «власника» не

можна вимагати доставки твору автору.

Без згоди автора, але з обов'язковим зазначенням імені автора і

джерела запозичення, законодавство допускає достатньо широке

використання творів. Так, ст. 21 ЗУ дає вичерпний перелік вільного

використання творів. Однак визначимо найпоширеніші випадки вільного

використання творів:

- використання цитат з опублікованих творів, цитування статей з газет

і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним,

полемічним, науковим або інформаційним характером твору, але в обсязі,

виправданому поставленою метою;

- використання літературних і художніх творів, таких як ілюстрації у

виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального

характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

- відтворення творів для судового й адміністративного провадження,

публічного виконання музичних творів під час офіційних і релігійних

церемоній, похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

- відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних

виданнях;

- передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виго-

лошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі,

виправданому поставленою метою;

- відтворення бібліотеками та архівами примірників твору

репрографічним способом у разі, коли відтворюваним твором є окрема

30

опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових

творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних);

- відтворення уривків з опублікованих письмових твору для навчання за

умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті (ст. 23 Закону);

- репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних

занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також

уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них.

Особливі вимоги встановлені законодавством у сфері охорони авторських

прав на комп'ютерні програми. Зокрема, згідно Закону особа, яка правомірно

володіє правомірно виготовленим примірником комп’ютерної програми, має

право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю

програму: 1) внести до комп’ютерної програми зміни (модифікації) з метою

забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує

ці програми, і вчинення дій, пов’язаних з функціонуванням комп’ютерної

програми, зокрема запис і збереження в пам’яті комп’ютера, а також

виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи

іншою особою, яка має авторське право;

2) виготовити одну копію комп’ютерної програми за умови, що ця копія

призначена тільки для архівних цілей

3) декомпілювати комп’ютерну програму (перетворити її з об’єктного коду

у вихідний текст).

4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп’ютерної

програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі.

Відповідно до ст. 25 Закону твори і виконання, зафіксовані у фонограмах,

відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники

допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або

для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм,

виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди.

31

Строк дії авторського права. Майнові авторські права є чинними

протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків,

визначених законодавством.

В окремих випадках законодавством встановлений інший строк дії

майнових авторських прав.

Зокрема, для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом,

строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір

було оприлюднено (тобто охороняються права невідомого суб’єкта). Якщо

взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або

якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом,

розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору,

застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом

життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) послідовно у

часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського

права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої)

частини твору.

Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років

після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного

опублікування.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського

права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його

оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових

прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір

був вперше оприлюднений.

Строк чинності майнових авторських прав у вищезазначених випадках

прав відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи

останнього із співавторів, який пережив інших співавторів.

32

Лекція 7. Розпоряджання майновими авторськими правами.

Види розпорядження майновими правами автора. Характеристика

окремих видів договорів в авторському праві України: ліцензійний договір;

договір про створення за замовленням і використання об’єкта права

інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав

інтелектуальної власності; інші види авторських договорів.

Договори у сфері авторського права (авторські договори) – це дії двох чи

більше осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення майнових прав

інтелектуальної власності на твори літератури, науки, мистецтва, комп’ютерні

програми, бази даних чи об’єкти суміжних прав.

Крім Глави 75 ЦК України правове регулювання договорів щодо

використання об’єктів авторського права здійснюється також Законом України

«Про авторське право і суміжні права» та системою підзаконних правових

актів.

Предметом договорів у сфері авторського права є майнові права

інтелектуальної власності на твори літератури, науки, мистецтва, комп’ютерні

програми, бази даних чи об’єкти суміжних прав Предмет цих договорів може

охоплювати передачу всього комплексу майнових прав на відповідний

результат творчості права на використання об’єкта, права дозволяти його

використання іншим особам та перешкоджати неправомірному використанню,

інших майнових прав інтелектуальної власності) чи надання лише прав на

використання об’єкта в обсязі і у межах визначених договором.

Об’єктом договорів є самі результати творчої діяльності, тобто твори

літератури, науки, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних,виконання,

фонограми, відеограми чи програми (передачі) організацій мовлення. .

Сторонами договорів у сфері авторського права може бути будь-яка

фізична чи юридична особа. У залежності від виду договору сторони можуть

мати спеціальну назву: ліцензіар та ліцензіат – у ліцензійному договорі або

творець та замовник – у договорі про створення за замовленням і використання

33

об’єкта інтелектуальної власності. Проте незалежно від назви, однією з

сторін зазначених договорів завжди є правоволоділець, а іншою набувач –

особа, яка має намір отримати права інтелектуальної власності.

Чинне законодавство не містить будь-яких вікових обмежень щодо

статусу фізичної особи – правоволодільця об’єкта інтелектуальної

власності. Малолітні особи самостійно, відповідно до ст. 31 ЦК України

реалізують особисті немайнові права на результати творчості, однак

розпоряджатися майновими правами на об’єкти інтелектуальної власності

такі особи можуть лише з моменту досягнення 14 – річного віку. До цього

віку майнові права та обов’язки неповнолітніх осіб у сфері авторського

права здійснюють їх батьки або опікуни.

Особливі вимоги містить Цивільний кодекс до форми договорів у

сфері інтелектуальної власності. Вони повинні укладатися в обов’язковій

письмовій формі, недодержання якої створює правові наслідки,

передбачені ч. 2 ст. 1107 – такий договір визнається нікчемним, тобто не

породжує цивільних прав та обов’язків з моменту його укладання. Законом

встановлені винятки з даного правила, які, стосуються договору про

опублікування невеликих за обсягом літературних творів у періодичних

виданнях. Такий догвоірп може бути укладений в усній формі.

Крім обов’язкової письмової форми, закон містить ряд вимог,

пов’язаних з державною реєстрацією договорів у сфері інтелектуальної

власності. Так, ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної

власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і

використання об’єкта інтелектуальної власності та договір про передання

прав інтелектуальної власності не підлягають обов’язковій державній

реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу будь-якої

сторони у порядку, встановленому законодавством. Факт передання

виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК

України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації,

підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 1114 ЦК України).

34

Проте на відміну від сфери прав промислової власності, об’єкти

авторського права та суміжних прав не підлягають обов’язковій державній

реєстрації, тому договори у цій сфері також не потребують державної

реєстрації.

На відміну від спеціальних законів, ЦК України не містить диференціацію

договорів у сфері інтелектуальної власності на авторські договори та договори,

що застосовуються для обігу об’єктів промислової власності. Згідно ч. 1 ст.

1107 ЦК України до договорів у сфері розпорядження майновими правами на

об’єкти інтелектуальної власності належать:

1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної

власності;

4) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права

інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами

інтелектуальної власності.

Зазначені договірні конструкції використовуються як у сфері авторського

права та суміжних прав, так і для розпорядження майновими правами на

об’єкти промислової власності.

Ліцензія. Термін ліцензія має латинське походження та означає дозвіл.

Дана правова категорія застосовується у різних галузях правової системи, які їй

надають різні значення. У сфері публічного права ліцензія означає документ,

який видається державними органами та засвідчує право суб’єкта на

провадження певного виду господарської діяльності протягом визначеного

строку за умови виконання встановлених ліцензійних умов. У межах

приватного права та зокрема, права інтелектуальної власності, ліцензія

розуміється як письмове повноваження на використання об’єкта

інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері.

35

Володілець майнових прав інтелектуальної власності, що надає їх

іншій особі на підставі ліцензії отримав назву ліцензіар, а особа, яка має

намір набути права інтелектуальної власності – ліцензіат.

За своєю цивільно-правовою природою ліцензія є правочином, що

засвідчує намір ліцензіара надати повноваження на використання об’єкту

інтелектуальної власності в обсязі, визначеному ліцензією. На відміну від

договору про передання прав інтелектуальної власності (ст.1113 ЦК

України), ліцензіар після видачі ліцензії зберігає весь комплекс належних

йому прав на результат творчості, але обмежується у механізмі їх

реалізації. Залежно від таких обмежень законодавство України передбачає

існування трьох видів ліцензій: виключної, невиключної та одиничної.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає

можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної

власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим

особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

Виключна ліцензія передбачає максимальне обмеження прав

ліцензіара. По суті він втрачає можливість самостійно чи опосередковано

використовувати об’єкт інтелектуальної власності у межах, визначених

ліцензією. Проте за межами сфери дії ліцензії ліцензіар вправі

використовувати об’єкт для себе чи надавати ліцензії на його

використання іншим особам.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає

можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання

об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією

ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього

об’єкта у зазначеній сфері. Отже, у період чинності такої ліцензії

використання об’єкта інтелектуальної власності у відповідних межах

можуть здійснити лише ліцензіар та ліцензіат.

36

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром

об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією,

та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у

зазначеній сфері.

Цей вид ліцензії не передбачає встановлення будь-яких обмежень для

ліцензіара. Він вправі як самостійно використовувати об’єкт, так і надавати

права на його використання будь-якій третій особі.

Ліцензійний договір. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар)

надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права

інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною

згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ст. 1109 ЦК України).

Загальні вимоги до змісту та істотних умов ліцензійного договору

закріплені ст.ст. 1109-1111 ЦК України. При укладенні ліцензійних договорів

про надання прав на використання окремих об’єктів інтелектуальної власності

необхідно враховувати також положення спеціального законодавства, що

регулює відносини у сфері охорони таких об’єктів.

Крім загальних вимог до змісту цивільно-правового договору, що

стосуються сторін, предмету та форми правочину, законодавство містить ряд

додаткових істотних умов ліцензійного договору, що пов’язані з специфікою

розпорядження правами інтелектуальної власності. До істотних умов

ліцензійного договору, можна віднести визначення сторонами:

1) вид ліцензії;

2) сфера використання об’єкта інтелектуальної власності;

3) розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта

ліцензійного договору.

До істотних умов належать також ті, що вимагаються чинним

законодавством для договорів даного виду та інші умови, які сторони чи одна з

сторін вважає за необхідне включити до змісту договору.

Переважна більшість умов ліцензійного договору сформульовані

законодавцем як диспозитивні, тобто такі, що застосовуються у разі, якщо

37

сторони не домовилися про інше. У випадку відсутності погодження

сторін щодо окремих умов договору (виду ліцензії, території та строку

використання об’єкта) застосуються відповідні норми ЦК України. Проте у

ряді випадків умови ліцензійного договору сформовані як імперативні

вимоги, не погодження яких сторонами має наслідком неукладеність

ліцензійного договору. До останніх можна, зокрема, віднести визначення

сторонами об’єкта договору, конкретних прав, що надаються за договором,

способів використання об’єкта тощо.

У договорі має бути зазначено вид ліцензії на використання

результату інтелектуальної, творчої діяльності (виключна, невиключна або

одинична ліцензії). Проте, якщо сторони не погодять дану умову,

застосовується презумпція надання ліцензіаром прав на використання

об’єкта на підставі невиключної ліцензії.

Іншою істотною умовою договору є визначення сфери використання

об’єкта інтелектуальної власності. Поняття “сфера використання

об’єкта” є збірним та включає ряд складових. По-перше, це зазначення

переліку конкретних прав, що надаються за договором; по-друге, вказівка

на способи використання об'єкта ліцензії; по-третє, територія та строк дії

ліцензійного договору та по-четверте, будь-які інші умови, що стосуються

використання об’єкта інтелектуальної власності.

Перелік прав та способів використання об’єкта інтелектуальної

власності має бути чітко вказаний у ліцензійному договорі. За відсутності

такої вказівки, вважається, що майнові права на використання та способи

використання об’єкта, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Необхідно також наголосити, що предметом ліцензійного договору

можуть бути права на використання об’єкта інтелектуальної власності, які

є чинним на момент його укладання. Даний договір не може охоплювати

надання прав ліцензіату, які ліцензіар тільки має намір набути у

майбутньому. Тому об’єктом ліцензійного договору може бути лише

створений об’єкт авторського права чи суміжних прав.

38

Враховуючи, що для правового режиму охорони прав інтелектуальної

власності характерна територіальна та часова обмеженість, то у ліцензійному

договорі має бути визначено територію та строк дії майнових прав. У разі

відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються

надані права, дія ліцензії поширюється на територію України.

Строк ліцензійного договору визначається сторонами, проте він повинен

спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на

визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.

У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк він вважається

укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного

майнового права на визначений у договорі об’єкт, але не більше ніж на п’ять

років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна

із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору,

договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна

із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово

повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору,

якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Розмір плати за використання об’єкта інтелектуальної власності на

підставі ліцензійного договору встановлюється за вибором сторін в одній із

трьох форм. По-перше, у вигляді фіксованої суми, що виплачується ліцензіатом

по закінченню відповідного календарного періоду – паушальний платіж. По-

друге, у вигляді періодичних платежів (роялті) розмір яких визначається, як

правило, у відсотковому відношенню до прибутку ліцензіата, пов’язаного з

використанням об’єкта інтелектуальної власності. По-третє, як комбінація

паушальних платежів та роялті.

Умови ліцензійного договору можуть передбачати можливість видачі

ліцензіатом субліцензій. За субліцензійним договором ліцензіат надає іншій

особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права

інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за

дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним

39

договором. Слід враховувати, що субліцензійний договір може укладатись

лише у випадку безпосереднього зазначення про таке право ліцензіата у

ліцензійного договору.

Дострокове припинення ліцензійного договору може мати місце за

угодою сторін, а також у випадках передбачених договором чи законом.

Зокрема, ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі

порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку

використання об’єкта інтелектуальної власності. Крім того, ліцензіар або

ліцензіат можуть відмовитися від договору у разі порушення другою

стороною інших його умов, у випадках, встановлених ліцензійним

договором.

Договір про передання виключних майнових прав

інтелектуальної власності. За цим договором одна сторона (особа, що

має виключні майнові права інтелектуальної власності) передає другій

стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на

визначених договором умовах.

На відміну від ліцензійного договору, договір про передання прав

інтелектуальної власності спрямований на уступку (відчуження) майнових

прав на об’єкт авторського права чи суміжних прав.

Як правило за даним договором здійснюється повна уступка майнових

прав на об’єкт авторського права. Водночас, особливості правової охорони

окремих об’єктів допускають можливість часткової передачі прав.

Зокрема, відповідно до ст. 494 ЦК України обсяг правової охорони

торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та

переліком товарів і послуг. Класифікація товарів і послуг для реєстрації

торговельних марок здійснюється на підставі їх групування у відповідні

класи, згідно вимог міжнародних угод (зокрема, Ніццької угоди про

міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15

червня 1957 р). Тому власник свідоцтва може передати належні йому права

на торговельну марку для певних класів товарів і послуг, залишивши собі

40

право на її використання щодо інших товарів, для позначення яких була

зареєстрована марка. У такому випадку має місце часткова передача прав

інтелектуальної власності.

На підставі договору про передання прав інтелектуальної власності до

набувача переходять всі права та обов’язки щодо об’єкта договору. Зокрема,

обов’язки по використанню запатентованого об’єкта, по підтриманню чинності

патенту чи свідоцтва та інші. Крім того, укладення договору про передання

виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні

договори, які були укладені раніше.

Зміст договору про передання прав інтелектуальної власності спрямований

на безповоротне відчуження прав на об’єкт охорони.

ЦК України не містить особливих вимог до змісту договору, вказуючи

лише, що умови договору про передання виключних майнових прав

інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного

об’єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим

законодавством, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів,

є нікчемними.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права

інтелектуальної власності. За договором про створення за замовленням і

використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець)

зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до

вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ст. 1112 ЦК

України).

На відміну від ліцензійного договору та договору про передання прав

інтелектуальної власності, даний договір укладається ще до моменту створення

об’єкта інтелектуальної власності з метою його подальшого використання.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта інтелектуальної

власності, як правило, застосовується у межах системи авторського права, та

41

дещо у меншому масштабі у сфері цивільного обороту об’єктів

промислової власності.

Договір про створення за замовленням і використання об’єкта

інтелектуальної власності має визначати способи та умови використання

цього об’єкта замовником (ч.2 ст. 1112 ЦК України), та не може містити

будь-які обмеження прав творця на створення інших об’єктів. Умови щодо

обмеження прав творця на створення нових об’єктів є нікчемними.

Особливістю договору про створення за замовленням і використання

об’єкта інтелектуальної власності є фіксація умови про розподіл майнових

прав на створений об’єкт. У разі її непогодження сторонами,

застосовується правило ст.430 ЦК України, що вказує на спільну

належність майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений

за замовленням, творцеві цього об’єкта та замовникові, якщо інше не

встановлено договором. Тому у договорі має бути погоджений механізм

розподілу прав на результат творчості, створений за замовленням.

Інші договори щодо розпоряджання майновими правами

інтелектуальної власності. Крім зазначених договорів у сфері

розпоряджання правами на об’єкти авторського права та суміжних прав

застосовуються також інші договірні конструкції. Найпоширенішими з них

є договір про управління авторськими та суміжними правами на

колективній основі, договір про співавторство, договір про розподіл прав

на службові об’єкти інтелектуальної власності, договір застави авторських

та суміжних прав, договір про внесення прав інтелектуальної власності до

статутного капіталу юридичної особи, договір комерційної концесії тощо.

Переважна більшість зазначених договорів отримала самостійне

правове регулювання у нормах Цивільного кодексу та безпосередньо не

пов’язане з положеннями Глави 75 ЦК України, проте обсяг такої

нормативної регламентації, подекуди, є достатньо незначним. Зокрема,

договір про співавторство згадується у нормі ч. 3 ст. 435 ЦК України, яка

встановлює, що «відносини між співавторами можуть бути визначені

42

договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір

здійснюється всіма співавторами спільно». Однак більш детального

законодавчого регулювання наведених відносин ні ЦК України, ні Закон не

встановлює, що зумовлює потребу сторонам конкретного договірного

зобов’язання самостійно врегульовувати свої договірні відносини у цій сфері.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ І

1. Поняття та принципи авторського права.

2. Авторське право в об’єктивному та суб’єктивному значенні.

3. Теорії виникнення авторського права.

4. Виникнення і здійснення авторського права, межі його чинності.

5. Класифікація об’єктів авторського права.

6. Право на проекти офіційних документів, символів і знаків.

7. Збірники та інші складові твори.

8. Похідні твори.

9. Колективні твори.

10. Авторське право на аудіовізуальні твори.

11. Авторське право на твір, створений за договором найму.

12. Суб’єкти авторського права.

13. Автор та його правонаступники.

14. Юридичні особи як суб’єкти авторського права.

15. Роботодавець як суб’єкт авторського права.

16. Співавторство. Види співавторства.

17. Право власності на матеріальний носій і авторське право.

18. Особисті немайнові права автора.

19. Право на авторське ім’я.

20. Права спадкоємців на захист особистих немайнових прав.

21. Майнові права автора.

22. Виключне право на використання твору.

43

23. Способи використання твору.

24. Право на доступ до твору образотворчого мистецтва.

25. Право слідування.

26. Строки чинності авторських прав.

27. Наслідки припинення чинності авторських майнових прав.

28. Обмеження авторських майнових прав.

29. Вільне використання творів в особистих цілях.

30. Вільне використання творів із зазначенням імені автора.

31. Вільне використання творів без зазначення імені автора.

32. Вільне використання творів для навчання.

33. Використання творів, які постійно розташовані в місцях, відкритих для

вільного відтворення

34. Вільне відтворення комп’ютерних програм.

35. Декомпіляція комп’ютерних програм.

36. Характеристика права слідування.

37. Музичні твори як об’єкт авторського права.

38. Аудіовізуальні твори як об’єкт авторського права.

39. Охорона творів живопису, архітектури, скульптури та графіки.

40. Переклади як об’єкти авторського права.

Змістовий модуль ІІ

СУМІЖНІ ПРАВА

Лекція 8. Поняття суміжних прав

Поняття та види суміжних прав. Виникнення і здійснення суміжних прав.

Умови охорони суміжних прав. Особисті немайнові та майнові права

44

виконавців, виробників фоно –, відеограм та організацій мовлення. Строки

чинності суміжних прав.

Категорія суміжних прав є по суті похідною і залежною від авторських прав,

що відображено і в самій назві інституту.

В більшості випадків творці (автори) творів не хочуть чи не можуть

самостійно донести і відтворити свій твір до широкого кола осіб. Так, автор

пише п’єсу з подальшою метою поставити її на сцені театру, а музика та слова

пісні створюються для того, щоб співак доніс її суть через свій артистичний

талант.

З доктринальної точки зору під суміжними правами слід розуміти права

виконавців та правове становище створених їх творчою працею виконань, в

тому числі деяких видів творів; права виробників фонограм, організацій

мовлення, виробників інвестиційних баз даних і правове становище створених

ними фонограм, передач мовлення, баз даних; права публікаторів творів, які

перейшли в суспільне надбання .

Отже, суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а

також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання

творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом .

Слід звернути увагу, що в правовій літературі часто зустрічаються поняття

"суміжні права" та "права, суміжні з авторськими", між якими немає різниці і

вони є тотожними за своїм змістом.

На відміну від авторського права історія суміжних прав нетривала. Права

виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення на міжнародному

рівні стали визнаватися з 1964 р, коли вступила в силу Римська конвенція з

охорони виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Як вже зазначалося, ряд положень про охорону виконань, фонограм і

передач організацій мовлення міститься в Бернської конвенції, оскільки такі

об'єкти довгий час існували, але не були визнані на міжнародному рівні як

об'єкти суміжних прав.

45

Під тиском виробників фонограм і організацій мовлення в 1971 р була прийнята

Женевська конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого

відтворення їх фонограм, а в 1974 р - Брюссельська конвенція про

розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники.

У 1996 р була прийнята Директива Європейського союзу "Про правову охорону

баз даних", в якій була не тільки підтверджена охорона баз даних, створених

творчою працею, а й надана охорона інвестиційним баз даних, що не

вважаються результатом творчої праці. Національне законодавство низки країн

віднесло охорону інвестиційних баз даних до сфери дії суміжних прав, до

прикладу, Цивільний кодекс Російської Федерації. Звертаю вашу увагу, що

законодавство України не відносить інвестиційну базу даних до об’єктів

суміжних прав.

В Угоді ТРІПС введено не тільки кілька норм з охорони суміжних

прав, а й замість загальноприйнятого терміну "neighboring rights" введено

новий термін - "related rights", який став повсюдно використовуватися, в

тому числі у ВОІВ. Однак це не вплинуло на вітчизняну термінологію,

оскільки обидва терміни можуть охоплюватися звичним терміном

"суміжні права".

Нові норми суміжних прав вироблені на Дипломатичній конференції ВОІВ з

деяких питань авторського права і суміжних прав (Женева, 2-20 грудня 1996),

яка прийняла Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Радянський Союз не був членом Римської конвенції і не визнавав права

виконавців та виробників фонограм.

Отже, подібно авторському праву, для виникнення суміжних прав не

потрібні будь-які формальності, такі як реєстрація, депонування,

оприлюднення, що становить зміст принципу автоматичної охорони

передбачений Римською конвенцією. З прийняттям у 1996 р Договору ВОІВ

про виконання і фонограми принцип автоматичної охорони поширився для

виконання та фонограми.

46

З принципу автоматичної охорони випливає принцип презумпції володільця

суміжних прав, який полягає в тому, що за відсутності доказів іншого

володільцем виключного права вважається особа, зазначена на матеріальному

носії, в якому втілено об'єкт суміжних прав. Однак на міжнародному рівні цей

принцип визнається тільки для виконань, зафіксованих у фонограми.

Виконавець і виробник фонограми для сповіщення про свої виняткові права

може розмістити на кожному примірнику товару, в якому втілена фонограма,

міжнародний знак правової охорони суміжних прав, що складається з трьох

елементів:

- Латинська буква "Р" в окружності;

- Ім'я або найменування власника виключного права;

- Рік першого опублікування фонограми.

Використання знака правової охорони суміжних прав було вперше

встановлено в ст. 11 Римської конвенції, тому цей знак часто називають

конвенційним знаком охорони суміжних прав виконавців і виробників

фонограм.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» також передбачає

використання конвенційного знака правової охорони для авторських та

суміжних прав.

Слід звернути увагу, що зазначений знак охорони застосовується лише для

фонограм, а для інших об'єктів суміжних прав знаки правової охорони не

передбачені. У ст. 19 Договору ВОІВ про виконання і фонограми встановлено,

що до примірників записаних виконань та фонограм може бути додана

інформація про управління правами, яка ідентифікує виконавця, виконання

виконавця, виробника фонограми, фонограму, володаря будь-якого права на

виконання або фонограму, або інформацію про умови використання виконання

або фонограми і будь-які цифри або коди, в яких вона представлена.

Слід зауважити, що наявність або відсутність конвенційного знака, як і

інформації про управління правами, не має впливає на виникнення та

здійснення суміжних прав, оскільки останні можуть виникнути на підставі

47

самого факту створення і надання об'єктивної форми існування об'єкту

суміжних прав.

Взаємопов'язаність суміжних прав, неможливість їх існування в більшості

випадків без авторського права означає, що суміжні права щодо будь-яких

об'єктів можуть виникати і охоронятися тільки при дотриманні авторського

права на твори, які втілюються в об'єктах суміжних прав. Більш того, якщо для

створення об'єктів суміжних прав використовуються інші об'єкти суміжних

прав, то і в цих випадках повинні бути дотримані права відповідних суб'єктів.

Оскільки виникнення суміжних прав в більшості випадків залежить від

дотримання прав інших осіб, то умови виникнення суміжних прав

визначаються правомірністю використання об'єктів як авторського права, так і

суміжних прав. Причому якщо виникнення суміжних прав у виконавця

залежить тільки від правомірності використання об'єктів авторського права, то

умови виникнення суміжних прав виробників фонограм, організацій мовлення,

виробників інвестиційних баз даних залежать від правомірності використання

як творів, так і виконань. Таким чином:

- Виконавець може володіти суміжними правами за умови дотримання

виняткового права на твір, що виконується;

- Виробник фонограми може володіти суміжними правами на фонограму

тільки при отриманні дозволу авторів та виконавців для включення в

фонограму виконань творів;

- Організація мовлення зобов'язана отримати дозвіл авторів, виконавців,

виробників фонограм, виробників інших об'єктів (аудіовізуальних,

мультимедійних творів тощо) для того, щоб мати право включити їх у свою

передачу;

Iнститут сумiжних прав є вiдносно самостiйним i тiсно пов'язаний з

iнститутом авторського права. По-перше, мiж ними iснує предметний зв'язок,

оскiльки сумiжнi правовiдносини виникають, як правило, у сферi

використання авторських творiв. По-друге, iснує юридичний зв'язок, який

виявляється в загальних принципах i методах регулювання. Все це, дає

48

пiдстави для об'єднання двох iнститутiв в одну пiдгалузь "авторське право i

сумiжнi права". Зовнiшнiм виразом цiєї пiдгалузi є наявнiсть загальних

положень, що регламентують захист авторських та сумiжних прав i колективне

управлiння майновими правами.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють суміжні права

є: Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право і суміжні

права», Римська конвенція 1961 року, Договір ВОІВ про виконання і

фонограми 1996 року , Угода ТРІПС тощо.

У процесі історичного розвитку сформулювалося три види суміжних прав:

1. Права виконавців на їх виконання;

2. Права виробників фонограм і відеограм на їхні фонограми і відеограми;

3. Права організацій мовлення на радіо- і телевізійні програми.

1. Обєктом охорони прав виконавців є їх особистий виступ. Закон

України «Про авторське право і суміжні права» до обєктів суміжних прав

включає виконання літературних, драматичних, музичних, музично-

драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів.

Вітчизняне законодавство, зокрема, ст. 1 ЗУ «Про авторське прав і

суміжні права» передбачає таке визначення поняття «виконавець» - актор

(театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист та інша особа, яка виконує

роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-

яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної

творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також

диригент музичних і музично-драматичних творів.

Очевидно, що виконавцем може бути лише фізична особа, вік і стан

дієздатності якої не мають значення для того, щоб її виконання отримало

правову охорону як об’єкт інтелектуальної власності.

Строк охорони майнових прав виконавців становить 50 років від дати

першого запису виконання, для особистих немайнових прав строк охорони не

обмежений.

49

Зміст прав виконавця поділяється на особисті немайнові та майнові,

зміст яких перекликається із змістом прав автора з деякими

відмінностями.

До особистих немайнових слід віднести право на імя, яке

уповноважує виконавця вимагати згадування його імені чи псевдоніму

при кожному використання його виконання. Право на захист від

спотворення виконання передбачає, що будь-які зміни, доповнення

(наприклад аранжування музичного твору) мають здійснюватися за

згодою виконавця. До складу майнових прав виконавця входять

виключне право дозволяти чи забороняти використання виконання, а саме

дозволяти чи забороняти: передачу незаписаного або записаного раніше

виконання, запис виконання, відтворення виконання, розповсюдження

примірників виконання, здавання у прокат, ретрансляцію виконання (ст.

39 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»), право на отримання

винагороди. Крім того, відповідно до частини третьої статті 39 Закону

передбачено, що у разі, коли виконання використовується в

аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації,

яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру

аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не

передбачено договором. Отже, при перегляді музичного кліпу за участі

виконавця як можна припустити, що майнов права він передав своєму

продюсеру.

2. Суміжні права виробників фонограм і відеограм виникають щодо фонограм і

відеограм відповідно

На відміну від суміжних прав щодо виконання, суміжні права

виробників фонограм і відеограм не поділяються на особисті немайнові та

майнові права. Винятком можна назвати право виробників фонограм та

відеограм згадувати їхнє ім’я, на приклад, на обкладинці компакт диску,

на який записано музичний альбом. До майнових прав виробників

фонограм та відеограм слід віднести виключне право дозволяти чи

50

забороняти такі дії: відтворювати фонограму, розповсюджувати оригінали або

примірники фонограми, у тому числі шляхом продажу, здавати у прокат,

імпортувати, передавати у ефір або по кабелю, доводити до загального відома,

переробляти фонограму чи відеограму.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50

років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх

першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була

опублікована протягом зазначеного часу.

3. Суміжні права організацій мовлення. Під організаціям мовлення слід

розуміти радіо- і телестудії, а також інші організації, а також інші організації,

які займаються розповсюдженням звуку і зображень засобами бездротового

зв’язку (організації ефірного мовлення). До таки організацій слід віднести

телевізійні канали та радіостанції. Обєктом суміжних прав організацій

мовлення виступає передача, щодо якої у організацій мовлення виникає

виключне право дозволяти чи забороняти такі дії: ретранслювати передачу,

записувати передачу, відтворювати запис передачі, розповсюджувати оригінали

або примірники запису передачі, доводити до загального відома запис

передачі, публічно сповіщати передачу у місцях із платним входом. До

прикладу, публічне сповіщення телепередачі здійснюється кожного разу, коли

ви дивитесь футбол у спорт барі. Прикладом ретрансляції може бути одночасна

трансляція дебатів кандидатів у президенти, у цьому випадку один із

уповноважених каналів надає іншому телевізійному каналу дозвіл на

ретрансляцію за плату і на певних умовах.

З метою врахування суспільних інтересів законодавство передбачає ряд

випадків вільного використання об’єктів суміжних прав:

1. З метою навчання чи наукових досліджень;

2. В особистих цілях;

3. З інформаційною метою (наприклад, новини).

Організації мовлення користуються наданими правами протягом

50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

51

Крім того, законодавство передбачає можливість використання

фонограм та відеограм, що опубліковані з комерційною метою, без

дозволу правоволодільця, але з виплатою винагороди. Так, київські

театри при використанні для аранжування вистави музичного твору,

зобов’язані сплатити винагороду автору. Однак, виникає питання – яким

чином автор може знати про таке використання і як театр може його

знайти? У такому випадку своєрідним посередником між автором

музичного твору та театром виступає організація колективного

управління майновими авторськими і суміжними правами. Театр укладає

з такою організацією ліцензійний договір, в якому вказується перелік

творів та розмір виплат винагороди щодо їхнього використання. В свою

чергу організація колективного управління майновими авторськими і

суміжними правами укладає договір з правоволодільцем (автором) про

колективне управління майновими авторськими та суміжними правами

щодо його пісень. Таким чином, організація колективного управління

майновими авторськими і суміжними правами зобовязується зібрати з

театра за кожен раз використання пісні винагороду та передати її автору.

Лекція 9. Об’єкти суміжних прав.

Об’єкти суміжних прав. Виконання як об’єкт правової охорони.

аудіовізуальні записи виробників фонограм і організацій мовлення.

Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою. Актуальні

питання обєктів суміжних прав.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» до об'єктів

суміжних прав відносить:

1) виконання;

52

2) фонограми;

3) відеограми;

4) передачі (програми) організацій мовлення.

Виходячи зі змісту визначення поняття „виконавець”, виконанням

можуть бути дії особи, яка грає роль, співає, читає, декламує, виконує або

іншим чином бере участь у виконанні творів. Тобто виконання як результат

інтелектуальної, творчої діяльності - це представлення творів шляхом гри,

декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних

засобів.

Стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

передбачає такі визначення фонограми та відеограми. Під фонограмою слід

розуміти звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному

диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких

звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній

стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких

рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у

вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору

Визначення терміну „передача (програма) мовлення” відсутнє у

законодавстві у сфері авторського права і суміжних прав. По тексту Закону

зустрічається окремо як „передача”, так і „програма мовлення”, тому слід

зауважити, що поняття „програми” та „передачі” мовлення використовоються

як синоніми і являють собою об‘єкт суміжного права (у випадку зазначення по

тексту Закону „передача (програма)” або „програма (передача))”. Застосування

слова „передача” передбачає процес розповсюдження програм мовлення

(передачі сигналу) з допомогою технічних засобів зв‘язку.

У сфері телебачення і радіомовлення використовуються такі терміни:

передача (телерадіопередача) - змістовно завершена частина

програми (телерадіопрограми), яка має відповідну назву, обсяг

трансляції, авторський знак, може бути використана незалежно від

53

інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний

продукт;

програма (телерадіопрограма) - поєднана єдиною творчою

концепцією сукупність передач (телерадіопередач), яка має постійну

назву і транслюється телерадіоорганізацією за певною сіткою

мовлення.

Деякі терміни є схожими по своїй суті, однак з відмінностями. Це

обумовлює виникнення деяких питань щодо визначення певного

результату творчої діяльності до аудіовізуального твору чи відеограми.

Відповідно до статей 17 та 35 Закону України «Про авторське право і

суміжні права» аудіовізуальний твір належить до об’єктів авторського права,

відеограма - до об’єктів суміжних прав.

Так, згідно Рекомендацій Державної служби інтелектуальної власності

України щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти

суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми)

мовлення) під аудіовізуальним твором слід розуміти твір, що складається із

зафіксованої серії пов’язаних між собою зображень (із супроводом чи без

супроводу їх звуком), призначений для зорового і слухового (у випадку

супроводження звуком) сприйняття за допомогою відповідних технічних

засобів. Процес створення аудіовізуального твору складається, зокрема, з дій по

фіксації серії послідовних кадрів (зображень), зйомка яких здійснюється на

підставі сценарію. Тобто, характерною ознакою аудіовізуального твору є

наявність попереднього сценарію такого твору. Задум авторів аудіовізуального

твору передбачає зйомку певних кадрів (дублів), які потім монтуються в один

послідовний ряд. Створення такого твору пов’язане із творчим задумом автора

сценацію, роботою режиссера-постановника по підбору кращого варіанту гри

акторів, роботою художника-постановника, оператора- постановника та інших

осіб, діяльність яких пов’язана із зйомкою аудіовізуального твору, а також

здійснення відповідного оформлення цього твору, у тому числі музичного. У

даному випадку відеозапис вважатиметься аудіовізуальним твором.

54

У випадку коли здійснюється лише фіксація будь-якого рухомого

зображення без творчого внеску та без зміни послідовності зображення, то

такий відеозапис можна вважати відеограмою (наприклад, відеозапис життя

домашнього кота тощо).

Лекція 10. Суб’єкти суміжних прав

Загальні положення суб’єктів суміжних прав. Виробники фонограм і

відеограм як суб’єкти суміжних прав. Виконавці як суб’єкти суміжних прав.

Організації мовлення як суб’єкти суміжних прав.

Відповідно до Римської конвенції до суб'єктів суміжних прав віднесені

виконавці, виробники фонограм і відеограм, організації мовлення. Хоча багато

країн дотримуються цієї класифікації, в останні роки деякі держави розширили

число суб'єктів суміжних прав, включивши в них насамперед виробників

(виробників) інвестиційних баз даних, аудіовізуальних творів і публікаторів.

Таким чином, суб'єктами суміжних прав в даний час можуть визнаватися такі

фізичні та юридичні особи:

- Виконавці;

- Виробники фонограм;

- Організації мовлення;

- Виробники інвестиційних баз даних;

- Виробники аудіовізуальних творів;

- Спадкоємці виконавців;

- Роботодавці виконавців;

- Правонаступники тих чи інших юридичних осіб;

- Інші правовласники об'єктів суміжних прав.

Виконавці - це актори, співаки, музиканти, танцюристи або інші особи, які

виконують твори літератури, мистецтва чи народної творчості за допомогою

гри, співу, читання, декламування, гри на музичних інструментах, танцю або

яким-небудь іншим чином. До виконавців належить актор (театру, кіно тощо),

55

співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає,

читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим

способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості,

циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент

музичних і музично-драматичних творів (стаття 1 Закону України «Про

авторське право і суміжні права»).

Виробники фонограм і відеограм - це особи, які взяли на себе ініціативу і

відповідальність за перші звукові записи будь-яких виконань або інших звуків.

Організації мовлення - це організації радіомовлення, ефірного, кабельного і

супутникового телебачення, а також комп'ютерного мережевого мовлення

(webcasting), що створюють свої власні передачі та об'єкти авторського права

чи суміжних прав або використовують передачі інших осіб чи організацій.

Створення та діяльність телерадіоорганізацій регулюється Законом України

„Про телебачення і радіомовлення”.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про телебачення і

радіомовлення” визначені:

телерадіоорганізації - юридичні особи, зареєстровані у встановленому

законодавством порядку, які на підставі виданої Національною радою

України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення

створюють або комплектують та/чи пакетують телерадіопрограми і/або

передачі та розповсюджують їх за допомогою технічних засобів мовлення;

провайдери програмної послуги, до яких належать суб'єкти

господарювання, які на підставі ліцензії, виданої Національною радою

України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах

надають абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи

для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж.

У сфері авторського права і суміжних прав використовується термін

„організація мовлення (організація ефірного мовлення чи організація

кабельного мовлення)”:

56

організація ефірного мовлення - телерадіоорганізація, що здійснює

публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як

власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в

ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-

променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з

використанням супутників).

Слід враховувати відповідність такого оприлюднення посмертного твору до

волі померлого автора, яка має бути виражена письмово у заповіті.

Спадкоємці виконавців - це фізичні або юридичні особи, які за законом або

заповітом успадковують виключні права виконавця на ті чи інші виконання.

Роботодавці виконавців - це особи, які за договором оплачують участь

виконавців у тих чи інших виконаннях.

Правонаступники юридичних осіб - особи, до яких перейшли виключні

права в силу закону, договору або інших юридичних підстав, наприклад при

реорганізації юридичної особи (виробника фонограм, організації мовлення і

т.д.).

Правовласники суміжних прав - будь-які особи, що володіють за

договором винятковими правами на об'єкти суміжних прав.

Слід звернути увагу, що до осіб, що можуть виступати суб’єктами

авторського права на аудіовізуальний твір, належать продюсери та кіностудії

(виробники аудіовізуального твору).

Стаття 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” містить

положення щодо продюсера аудіовізуального твору, яким вважається особа, яка

організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору.

Розкриття терміну „продюсер” міститься також в Законі України „Про

кінематографію”, відповідно до якого продюсером фільму є фізична або

юридична особа, яка організовує або організовує і фінансує виробництво та

розповсюдження фільму (стаття 3).

Такий суб’єкт правовідносин як виробник аудіовізуального твору (або

організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору) охоплюється

57

визначенням „виробник фільму”, під яким розуміється суб’єкт

кінематографії, який взяв на себе відповідальність за виробництво фільму

(стаття 3 Закону України „Про кінематографію”). До виробників фільмів,

окрім продюсерів, можуть належати й кіностудії, відеостудії, студії,

тощо.

Лекція 11. Зміст суміжних прав.

Загальні положення змісту суміжних прав. Права виконавців.

Права виробників фонограм і відеограм. Права організацій мовлення.

Строк чинності суміжних прав. Вільне використаня об’єктів суміжних

прав.

Цивільний кодекс України, а саме ст. 452, визначає належні

суб’єктам суміжних прав майнові права інтелектуальної власності на

виконання, фонограму (відеограму) та на передачі (програми) організацій

мовлення. Вказаний перелік майнових прав не є вичерпним і стосується

всіх об’єктів суміжних прав. Крім того, основним майновим правом є

саме право на самостійне використання та право дозволяти або

забороняти використання відповідного об’єкта іншим особам. З метою

конкретизації поняття використання різних об’єктів суміжних прав, як

основного майнового права його суб’єктів, Цивільний кодекс України у

статтях 453–455 надає перелік основних способів використання, які також

деталізуються у нормах Закону України «Про авторське право і суміжні

права». Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за

ними права на використання свого виконання в різних формах та права на

отримання винагороди за кожний вид використання свого виконання

іншими особами.

Так, стаття 39 Закону України «Про авторське право і суміжні

права» закріплює майнові права виконавців, якими є: а) виключне право

58

дозволяти чи забороняти іншим особам публічне сповіщення своїх

незафіксованих виконань (прямий ефір); б) виключне право дозволяти чи

чи забороняти іншим особам фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх

раніше незафіксованих виконань; в) виключне право дозволяти чи забороняти

іншим особам відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань,

зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо

відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

г) виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам розповсюдження

своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого

продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій

фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику

відеограми) на її подальше відтворення; д) виключне право дозволяти чи

забороняти іншим особам комерційний прокат, майновий найм своїх виконань,

зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на

комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань,

здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом; е)

виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам розповсюдження

своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які

засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з

будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій

фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

Якщо звернути увагу на міжнародні нормативні акти, насамперед на ст.

7 Міжнародної конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм

та організацій мовлення (Римська конвенція) від 26 жовтня 1961 р., то вона

закріплює право на охорону майнових прав виконавців, що включає

можливість запобігати: (a) передачі в ефір і доведення до загального відома їх

виконання, що здійснюється без їх згоди, за виключенням випадків, коли це

виконання, яке використовувалося при передачі в ефір або доведення до

загального відома, само по собі вже було передане в ефір або здійснене за

допомогою запису; (b) запису без їх згоди їх незаписаного виконання; (c)

59

відтворенню без їх згоди запису їх виконання: (i) якщо сам первісний

запис був здійснений без їх згоди; (ii) якщо відтворення здійснюється з

іншою метою, ніж та, на яку виконавці дали свою згоду тощо.

Для визначення сутності майнових прав виконавців слід визначити

зміст та основні способи використання виконання як об’єкта права

інтелектуальної власності, які комплексно закріплені ст. 453 Цивільного

кодексу України та ст. 39 Закону України «Про авторське право та

суміжні права» що, однак, утворюють абсолютно невичерпний перелік

майнових прав виконавців.

1. Виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам публічне

сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір). Згідно із ст. 1 Закону

України «Про авторське право і суміжні права» та виходячи із особливостей

досліджуваного об’єкта, яким є виконання, публічним сповіщенням (доведення

до загального відома) визнається передача за згодою суб’єктів авторського

права і суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних

променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи

передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи

підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших

видів) виконань, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою

кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що

без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті. Отже,

публічне сповіщення, як спосіб використання, може здійснюватися шляхом

безпосередньої передачі в ефір через супутниковий зв’язок або через кабель. У

даному випадку йдеться про передачу незафіксованих виконань, тобто

головною умовою реалізації відповідного майнового права є передача тих

виконань, які ще не були записані та (або) передані тією чи іншою

телекомпанією (радіокомпанією) в ефір. Отже, мається на увазі саме перше

«живе» виконання, яке здійснюється артистом-виконавцем на концерті або

шоу. І, як правило, зазначений вид передачі називається «пряма трансляція».

Реалізація права на публічне сповіщення незафіксованих виконань передбачає

60

дотримання умови про те, що виконання не повинно бути раніше переданим в

ефір.

Цивільний кодекс України дещо інакше формулює аналогічну норму, що

закріплює майнові права виконавців. Так, ч. 1 п. 1 ст. 453 Цивільного кодексу

України використанням визнає доведення виконання до відома публіки під час

його здійснення. Серед більшості українських дослідників права

інтелектуальної власності, вказаний спосіб використання охоплює, окрім

публічного сповіщення також і публічне виконання. Публічне виконання,

згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»,

визначається як подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних

прав творів та виконань шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим

способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких

пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де

присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або

близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному

місці й в один і той самий час або в різних місцях і в різний час. При

проведенні порівняльної характеристики положень Цивільного кодекс України

і Закону України «Про авторське право і суміжні права», слід звернути увагу,

що Кодекс визначає способи використання виконання, які насамперед належать

самому виконавцю і можуть бути передані ним іншим особам, тоді як Закон

уже закріплює право на дозвіл або заборону іншими особами використовувати

виконання тим чи іншим способом.

2. Виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам фіксацію у фоно

грамах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань. Фіксацією є

закріплення «живого» виконання за допомогою технічних засобів у

матеріальній формі, яка надає виконанню стабільність, незмінність та дозволяє

використовувати його незалежно від участі самого виконавця7. Матеріальною

формою для фіксування виконання насамперед може виступити фонограма або

відеограма. Сам процес фіксації виконання здійснюється шляхом його

записування. Згідно із ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні

61

права» запис (звукозапис, відеозапис визначається як фіксація за допомогою

спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового

представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих

зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або

сповіщення за допомогою відповідного пристрою.

Більшість дослідників поділяють думку про те, що право на

фіксування є аналогічним праву на запис виконання, тому реалізується

шляхом звукозапису чи відеозапису і може бути здійснене тільки щодо

ще незафіксованих виконань. Тобто йдеться саме про перший запис

виконання, яке до запису могло неодноразово передаватися в ефір у

«живому виконанні» або доводитися до загального відома публіки по

кабелю, але без фіксації виконання на відповідному носії. Отже,

виконавець реалізує своє право на запис тільки один раз, а перезапис

виконання є вже його відтворенням і охоплюється абсолютно іншим

майновим правом виконавця.

Реалізація виконавцем права на фіксацію своїх незафіксованих

виконань дає змогу необмеженому колу осіб та конкретним особам (на

договірній основі) використовувати зафіксоване виконання, звичайно, не

слід забувати, що межі такого використання встановлюються

законодавством, співвідносяться із правами суб’єктів авторського права

та інших суміжних прав, у більшості випадків визначаються

домовленістю з виконавцями, що є виключними власниками майнових

прав на виконання.

Так, оскільки право на фіксацію своїх раніше незафіксованих виконань є

виключним майновим правом артиста-виконавця, то будь-які особи, які

бажають його використати, зобов’язані з артистом-виконавцем (або

організацією, яка здійснює його майнові права) укласти договір щодо його

використання. Однак є і певні особливості реалізації виконавцями своїх прав,

закріплених законодавством. Так, згідно із ч. 3 ст. 39 Закону України «Про

авторське право і суміжні права» у разі якщо виконання використовується в

62

аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка

здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального

твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

Окремі особливості реалізації майнових прав виконавцями також закріплені ч.

4 ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права», де вказано, що

у разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо

дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше

відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи

виробнику відеограми виключне право на розповсю дження фонограм,

відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у

власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм,

комерційний прокат та іншої передачі. Водночас виконавець зберігає право не

одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого

виконання через організації колективного управління або іншим способом.

3. Виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам відтворення (пряме і

(або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи

відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою,

ніж та, на яку вони дали свою згоду. Згідно із ст. 1 Закону України «Про

авторське право і суміжні права» відтворенням визнається виготовлення одного

або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній

формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній

(у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати

комп’ютер. Виходячи із змісту відповідного визначення відтворення та

закріплення законодавством права на запис незафіксованих виконань, як

окремого майнового права виконавця, відтворення виконання можна визначити

як виготовлення одного або більше екземплярів звукозапису (відеозапису)

виконання на будь якому матеріальному носії. Пряме або опосередковане

відтворення передбачає здійснення копій різними шляхами. Так, відтворенням

слід вважати створення копії не лише у формі, тотожній оригіналу, але й

перетворення оригінальної форми в іншу за допомогою спеціальних технічних

63

пристроїв. Відтворенням також вважається розміщення творів у мережі

Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання.

Тоді як Цивільний кодекс України дещо узагальнено закріплює

аналогічне право – використанням визнається пряме чи опосередковане

відтворення запису виконання у будь-якій формі (п. 3 ч. 1 ст. 453), Закон

України «Про авторське право і суміжні права» містить більш детальне

його урегулювання. Так, згідно з п. «в», ч. 1 ст. 39 цього Закону, право на

відтворення поширюється лише на такі випадки: 1) коли виконання було

зафіксоване без згоди виконавця у фонограмі чи відеограмі; 2) коли

виконання зафіксоване за згодою виконавця, але відтворення

здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку він дав свою згоду при

фіксації. Як вказують дослідники суміжних прав, це означає, що

виконавець не вправі заборонити тиражування запису виконання особі,

яка здійснює його з метою, передбаченою попередньо наданим їй

дозволом на фіксацію цього виконання на матеріальний носій. Але якщо

відтворення здійснюється з метою, яка не узгоджувалася під час фіксації

виконання, воно потребує окремого дозволу виконавця.

На практиці виникають проблеми із правильністю кваліфікації способів

використання виконання, коли один вид використання поглинається іншим

видом, чи є дуже схожим на відтворення, але є фіксуванням чи іншим способом

використання виконання. Наприклад, якщо здійснюється запис нового

виконання тим же виконавцем того самого твору, відповідні дії повинні

кваліфікуватися як запис виконання, а не відтворення, оскільки фактично

відтворення є розмноженням матеріальних носіїв, на яких зафіксований запис

одного і того самого виконання.

Права організацій мовлення.

Поява права на публічне сповіщення передач у місцях з платним входом

зумовлене положеннями Римської конвенції, в якій йдеться про те, “що

організації мовлення мають право дозволяти або забороняти передачу своїх

телевізійних передач для загального відома, якщо така передача здійснюється у

64

місцях, доступних для публіки за вхідну плату”. Визначення умов, відповідно

до яких може здійснюватися це право, дана конвенція відносить до сфери

регулювання внутрішнього законодавства держави, в якому надається охорона

зазначеного права. Доведення до загального відома передач програм

організацій телерадіомовлення у місцях загального відвідування, до яких

можна віднести ресторани, готелі тощо, є широко розповсюдженим видом

діяльності як додатковий вид послуг клієнтам цих закладів в Україні та за її

межами. Особливо це стосується перегляду платних каналів, передплату яких

не спроможна здійснювати значна частина населення. Але не дивлячись на дану

обставину, свої потреби по перегляду найбільш цікавих передач, програм,

можна задовольнити у місцях з платним входом. В деяких випадках спеціально,

на певний період, наприклад, проведення олімпійських ігор, облаштовуються

місця з платним входом з метою отримання прибутку від проведення цієї

діяльності.

У Законі України “Про авторське право і суміжні права” передбачено

виключне право забороняти поширення на території України чи з території

України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей

сигнал із супутника не призначався. Мова в даному положенні йде про

супутникове телерадіомовлення, пріоритетними напрямками розвитку якого є:

“а) розповсюдження по всій Україні або в окремих її регіонах програм або

передач телерадіоорганізацій,

зареєстрованих в Україні для приймання індивідуальними абонентами чи

нормативними мережами; б) обмін програмами й передачами між

телерадіоорганізаціями України та інших держав”.

Лекція 12. Колективне управління майновими авторськими і

суміжними правами.

Виникнення та еволюція інституту колективного управління майновими

авторськими і суміжними правами. Поняття, об’єкти та субєкти’

колективного управління майновими авторськими і суміжними правами за

65

законодавством України. Організації колективного управління. Договори,

що укладаються щодо колективного управління майновими авторськими

і суміжними правами: договір колективного управління майновими

авторськими і суміжними правами, ліцензійний договір між організацією

колективного управління та користувачем, договір про взаємне

представництво між організаціями колективного управління.

Одним із способів управління своїми авторським і суміжними

правами є колективне управління через організації колективного

управління. Цей інститут виник досить давно і став дієвим механізмом

для реалізації і захисту майнових прав автора та інших правоволодільців.

Колективне управління, у значенні діяльності, являє собою

комплекс дій, спрямованих на укладення договорів на використання

творів з користувачами та збір і розподіл винагороди, а також інших дій,

що пов’язані із здійсненням прав від імені суб’єктів авторського права та

(або) суміжних прав.

Основна мета організації колективного управління полягає в

здійсненні розпорядження авторськими і суміжними правами шляхом

надання дозволів на використання переданих в управління творів,

фонограм, відеограм, збір і розподіл винагороди за таке використання в

інтересах правоволодільців після відрахування коштів, необхідних для

покриття витрат, тобто без можливості одержання прибутку.

Організації колективного управління можуть управляти на

території України майновими правами іноземних суб’єктів авторського

права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними

іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво

інтересів.

Згідно з підпунктом «г» частини першої статті 49 Закону організації

колективного управління повинні виконувати від імені суб’єктів

авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них

66

повноважень, зокрема, такі функції: звертатися до суду за захистом прав

суб’єктів авторського і (або) суміжних прав відповідно до статутних

повноважень та доручення цих суб’єктів. При цьому окремої довіреності на

право представництва в суді не потрібно.

Порядок і підстави визнання організації колективного управління

майновими авторськими та суміжними правами уповноваженою передбачено

Наказом Міністерства освіти і науки України № 309 від 21.05.2003 року «Про

затвердження Порядку визначення уповноважених організацій колективного

управління». Відповідно до цього підзаконного нормативного акту

уповноважені організації колективного управління наділені правом збирати

винагороду з користувачів за використання об’єктів авторського права та

суміжних прав без укладення відповідних договорів з авторами та

правоволодільцями про управління майновими авторськими та суміжними

правами. Згідно зі ст. 43 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми

(відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і

виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з

виплатою винагороди, пряме чи опосередковане комерційне використання

фонограм і відеограм та їх примірників. Порядок та умови виплати вказаної

винагороди визначено в Постанові Кабінету Міністрів України «Про

затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за

комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм,

відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань» від 18 січня 2003 р.

№ 71.

Протягом 90-х років XX століття до ліквідації у 1999 році, єдиною

організацією, яка здійснювала управління майновими правами суб’єктів

авторського права в Україні здійснювало Державне агентство з авторських та

суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП України). Відповідно

до наказу Міністерства освіти і науки України від 7 червня 2000 року № 177 на

базі ДААСП України було створено Державне підприємство «Українське

67

агентство з авторських та суміжних прав» (ДП УААСП), яке стало

правонаступником ДААСП України в частині здійснення колективного

управління майновими правами авторів та суб’єктів суміжних прав. ДП

УААСП належало до сфери управління Міністерства освіти України та

підпорядковується Державній службі інтелектуальної власності.

З метою міжнародної інтеграції в кінці 2005 року Українське

агентство авторських і суміжних прав стало повноправним членом

Міжнародної конфедерації товариств авторів та композиторів (CISAC).

Особлива цінність участі УААСП в CISAC зумовлена тим, що ця

організація найстарішою і найшанованішою неурядовою міжнародною

організацією, яка представляє інтереси авторів і справляє значний вплив

як на розвиток міжнародної системи охорони авторського права в цілому,

так і на політику окремих держав у цій сфері суспільного життя.

Крім організацій, які представляють авторів музичних творів у

сфері публічного виконання та публічного сповіщення, CISAC сьогодні

об’єднує організації, що управляють правами авторів образотворчого

мистецтва, авторів аудіовізуальних творів.

Заслуговує особливої уваги те, що члени СISAС намагаються

гарантувати, що автори з усього світу отримають прибуток для

збільшення популярності їх творів та розвитку нових видів їх

використання. У рамках CISAC організації колективного управління

правами авторів координують свою діяльність, укладають угоди про

взаємне представництво інтересів, завдяки чому національні організації

колективного управління представляють у своїх країнах не лише

національних авторів, а й авторів інших країн. При цьому діє принцип,

який відображений у п. 1 ст. 5 Бернської конвенції про охорону

літературних і художніх творів, за яким твори іноземних авторів

користуються абсолютно однаковим рівнем охорони з творами

національних авторів згідно з національним режимом охорони. Завдяки

цьому утворюється світова система колективного управління, яка дає

68

можливість ефективно здійснювати права авторів на території країн, чиї

національні організації входять до CISAC.

Крім колективного управління авторськими правами, міжнародно-

правове співробітництво в сфері колективного управління здійснюється в

інших випадках реалізації авторських і суміжних прав на колективній основі.

Тому, крім CISAC, діє ряд міжнародних неурядових організацій, які

координують співробітництво організацій колективного управління різними

правами авторів у інших сферах використання музичних творів або здійснюють

колективне управління правами авторів інших творів, зокрема Міжнародне

бюро музично-механічного видавництва (ВІЕМ), Міжнародна асоціація авторів

аудіовізуальних творів (АІДДА), Міжнародна федерація організацій з

управління правами на репрографічне відтворення творів (IFRPO).

Станом на 01.06.2011 р. CISAC об’єднувало 232 авторсько-правові

товариства у 121 країнах світу, що представляють інтереси більш ніж трьох

мільонів авторів.

В рамках співробітництва з членами CISAC підписані угоди про взаємне

представництво інтересів для забезпечення охорони майнових прав авторів і їх

правонаступників з організаціями колективного управління з багатьох країн

світу, серед яких: Росія, США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія,

Іспанія тощо.

Форми діяльності організацій колективного управління.

Організації колективного управління переважно створюються суб’єктами

авторського права і (або) суміжних прав та мають правовий статус юридичної

особи згідно із законом.

Організації колективного управління діють на підставі статутів, що

затверджуються їх повноважними органами в установленому порядку і в межах

повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Такі організації діють на основі законодавства про неприбуткові

організації. Організації колективного управління не мають права займатися

підприємницькою діяльністю чи використовувати будь-яким способом об’єкти

69

авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління. На

діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені

антимонопольним законодавством.

За своєю організаційно-правовою формою організації колективного

управління зазвичай виступають непідприємницьким товариствами,

передбаченими ЦК України. Відповідно ст. 83 «Організаційно-правові

форми юридичних осіб» і ст. 85 «Непідприємницькі товариства» ЦК

України непідприємницьке товариство має бути організацією, створеною

шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому

товаристві (ч. 2 ст. 83 ЦК), і яка не на меті одержання прибутку для його

наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85 ЦК).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні

права», організація колективного управління (організація колективного

управління майновими правами) – організація, що управляє на

колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і

(або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Виняток із зазначеного загального правила (щодо статусу організації

колективного управління як непідприємницького товариства) містить норма ч.

5 ст. 47 Закону, згідно з якою суб’єкти авторського права і (або) суміжних

прав можуть також доручати управління своїми майновими правами на

колективній основі відповідним державним організаціям, установчі

документи яких передбачають здійснення таких функцій.

Структура органів організації колективного управління зумовлюється

організаційно-правовою формою такої організації (непідприємницького

товариства чи державної організації).

Структуру органів організації колективного управління з

організаційно-правовою формою непідприємницького товариства

зазвичай визначають чотири органи – вищий (загальні збори членів),

колективний наглядовий (правління), виконавчий (голова, президент

тощо), контролюючий (ревізійна комісія, ревізор/аудитор тощо).

70

Закон України «Про авторське право і суміжні права», регулює основні

положення колективного управління майновими авторськими та суміжними

правами, однак не містить прямої згадки про використання об’єктів

авторського права і суміжних прав в мережі Інтернет. Розміщення фонограм

(тобто пісень) на сайтах в мережі Інтернет без згоди правоволодільця та виплат

їм відповідної винагороди без технічної можливості зберегти її на жорсткий

диск компютера, слід вважати публічним сповіщенням, оскільки зазначена

передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях.

Такий підхід знайшов своє відображення в останньому проекті Закону України

«Про колективне управління майновими правами суб’єктів авторського права і

суміжних прав», обговорення якого як раз закінчилося 17 липня 2014 року. У

випадку розміщення на Інтернет сайті фонограм чи відеограм з можливістю

збереження на жорсткий диск комп’ютера такі дії слід вважати

розповсюдженням та відтворенням. Особи, які розміщують об’єкти

авторського права та суміжних прав зобов’язані отримати згоду

правоволодільця та виплатити відповідну винагороду особисто або через

організацію колективного управління. Мінімальна ставка авторської

винагороди (роялті) за публічне сповіщення об’єктів аворського права в мережі

Інтернет встановлена відповідною Постановою КМУ і становить 5% доходів,

отриманих від того виду діяльності, в процесі якої відбувається публічне

сповіщення. Дані положення розповсюджуються на інтернет радіо;

файлообмінники (наприклад, всім відомий «ЕХ.ua»); операторів мобільного

зв’язку, які використовують фонограми для створення реалтонів, бектонів;

соціальних мереж (Вконтакте). На жаль, у 2013 році Сполучені Штати Америки

висловили занепокоєність неефективністю діяльності організацій колективного

управління, на тій підставі, що їхня діяльність здіснюєтя непрозоро та з

порушенням законодавства. Такі оцінки міжнародної спільноти рівня

дотримання прав інтелектуальної власності в Україні погіршують її репутацію у

світі.

71

Лекція 13. Захист авторського права і суміжних прав.

Поняття захисту авторських та суміжних прав. Способи захисту

авторських та суміжних прав. Форми захисту авторських та суміжних

прав. Види порушень авторських та суміжних прав. Відповідальність за

порушення авторських та суміжних прав. Аналіз судової практики у

сфері захисту авторських прав.

Цивільний кодекс України та Закон України «Про авторське право

і суміжні права» закріплюють положення, що забезпечують захист

авторських та/або суміжних прав шляхом застосування великої кількості

правових механізмів.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб´єктів

авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку,

встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним

законодавством. Правозастосовна практика свідчить, що найбільш

ефективними способами захисту авторських і суміжних прав є цивільно-

правові.

Важливу роль відіграє спеціальний орган виконавчої влади –

Державна служба інтелектуальної власності України, що обумовлено її

спеціальними повноваженнями. Вона забезпечує державну політику у

сфері охорони авторського права і суміжних, а також реалізує моніторинг

застосування і додержання національного законодавства та міжнародних

договорів, здійснює посередництво у переговорах і при розв’язанні спорів

між організаціями колективного управління і суб’єктами авторського

права, організовує розробку нормативів і таблиць розміру мінімальної

винагороди та її розподілу між авторами, організовує публікацію

офіційного бюлетеня з питань охорони авторського права і суміжних прав

тощо.

72

В статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

передбачено випадки для застосування способів судового захисту авторського

права і суміжних прав:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права

суб’єктів авторського права і суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав - опублікування,

відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної

території України і розповсюдження контрак-тних примірників творів (у тому

числі комп´ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм

організацій мовлення;

в) плагіат - оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору

під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське

право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп´ютерних програм;

баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.

У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілий в

установленому порядку може звернутися до суду та інших органів відповідно

до їх компетенції. Потерпілий має право:

- вимагати визнання та поновлення своїх прав;

- звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав або

припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи

створюють загрозу їх порушення;

- подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або

стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним

авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

- вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або)

суміжних прав, призупинення митних про-цедур, якщо є підозра, що можуть

бути пропущені на митну територію України чи з її митної території

контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу

73

технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом

України;

- вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової

інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних

прав та судові рішення щодо цих порушень;

- вимагати вжити інших передбачених законодавством заходів, пов´язаних із

захистом авторського права і суміжних прав.

Суд в свою чергу має право постановити рішення чи ухвалу про:

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням

авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру

відшкодування;

- відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або)

суміжних прав;

- стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу,

отриманого внаслідок порушення;

- виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 тис.

мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення

доходу;

- вимагати від інших осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права

позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та

розповсюдженні контрактних примірників творів та об´єктів суміжних прав,

засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

У ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права»

закріплено також способи забезпечення позову у справах про порушення

авторського права і суміжних прав.

Лекція 14. Актуальні проблеми авторського права і суміжних

прав.

Не поіменовані об’єкти авторського права: веб-сайт. Деякі

аспекти визначення поняття продюсер як суб’єкта суміжних прав.

74

Інститут приватної копії: порівняння вітчизняного та іноземного досвіду.

Правовий статус видавництв.

З розвитком технологій постають деякі питання, що потребують

додаткового правового аналізу. До таких актуальних питань слід віднести такі:

1. Визначення місця окремих об'єктів авторського права і суміжних прав:

інвестиційні бази даних, веб-сайти, мультимедійні твори тощо.

2. Відповідальність за порушення авторських і суміжних прав в мережі

Інтернет.

Однією з актуальних проблем права інтелектуальної власності і

авторського права, зокрема, є правове регулювання веб-сайту. В Україні на

законодавчому рівні поняття веб-сайту не врегульовано. Згадка даного поняття

міститься у підзаконних нормативних актах, а саме в Порядку інформаційного

наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів

виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої

влади (пункт 1.3), затвердженого наказом Держкомінформу України,

Держкомзв’язку та інформатизації від 25.11.2002 р. № 327/226. В цьому

нормативному акті зазначено, що веб-сайт – сукупність програмних та

апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з

інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб’єкта

і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних

ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

В літературі є позиція, згідно якої веб-сайт складається з різних об'єктів

права інтелектуальної власності: комп’ютерної програми, зображень,

літературних творів тощо.

До актуальних питань авторського права і суміжних прав слід також

віднести визначення місця мультимедійних творів в системі об'єктів суміжних

прав. З появою комп’ютерних ігор, яким притаманна інтерактивність, тобто

безпосередня участь фізичної особи у віртуальній реальності гри, постало

питання щодо правового регулювання такого інституту. Існує думка, що це не є

75

цілісний об’єкт, а сукупність окремих об'єктів права інтелектуальної власності.

Однак, в останні роки збільшується підтримка позиції до виокремлення

окремого об'єкту суміжних прав – мультимедійних творів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ II

1. Поняття та види суміжних прав (право на виконання, право на

фонограми, право організацій мовлення на свої передачі).

2. Виникнення і здійснення суміжних прав.

3. Умови охорони суміжних прав.

4. Суб’єкти суміжних прав.

5. Виконавці, виробники фонограм, організації мовлення як суб’єкти

суміжних прав.

6. Об’єкти суміжних прав.

7. Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою.

8. Строк чинності суміжних прав.

9. Майнові та немайнові права суб’єктів суміжних прав.

10. Характеристика авторських договорів.

11. Види авторських договорів.

12. Поняття ліцензійного договору.

13. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права

інтелектуальної власності.

14. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної

власності.

15. Діяльність організацій, що управляють майновими правами авторів на

колективній основі.

76

16. Правовий статус організацій колективного управління майновими

правами авторів.

17. Види організацій колективного управління майновими правами авторів на

території України.

18. Способи цивільно-правового захисту авторського і суміжних прав.

19. Відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

20. Форми захисту авторських та суміжних прав.

21. Види порушень авторських та суміжних прав.

22. Аналіз судової практики у сфері захисту авторських прав.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ІСПИТ:

1. Поняття та принципи авторського права.

2. Авторське право в об’єктивному та суб’єктивному значенні.

3. Теорії виникнення авторського права.

4. Виникнення і здійснення авторського права, межі його чинності.

5. Класифікація об’єктів авторського права.

6. Право на проекти офіційних документів, символів і знаків.

7. Збірники та інші складові твори.

8. Похідні твори.

9. Колективні твори.

10. Авторське право на аудіовізуальні твори.

11. Авторське право на твір, створений за договором найму.

12. Суб’єкти авторського права.

13. Автор та його правонаступники.

14. Юридичні особи як суб’єкти авторського права.

15. Роботодавець як суб’єкт авторського права.

16. Співавторство. Види співавторства.

17. Право власності на матеріальний носій і авторське право.

18. Особисті немайнові права автора.

77

19. Право на авторське ім’я.

20. Права спадкоємців на захист особистих немайнових прав.

21. Майнові права автора.

22. Виключне право на використання твору.

23. Способи використання твору.

24. Право на доступ до твору образотворчого мистецтва.

25. Право слідування.

26. Строки чинності авторських прав.

27. Наслідки припинення чинності авторських майнових прав.

28. Обмеження авторських майнових прав.

29. Вільне використання творів в особистих цілях.

30. Вільне використання творів із зазначенням імені автора.

31. Вільне використання творів без зазначення імені автора.

32. Вільне використання творів для навчання.

33. Використання творів, які постійно розташовані в місцях, відкритих для

вільного відтворення)

34. Вільне відтворення комп’ютерних програм.

35. Декомпіляція комп’ютерних програм.

36. Міжнародно-правова охорона авторських та суміжних прав.

37. Характеристика права слідування.

38. Музичні твори як об’єкт авторського права.

39. Аудіовізуальні твори як об’єкт авторського права.

40. Охорона творів живопису, архітектури, скульптури та графіки.

41. Переклади як об’єкти авторського права.

42. Охорона фотографічних творів.

43. Характеристика Бернської конвенції 1886 року.

44. Характеристика Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року.

45. Характеристика Конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників і

організацій мовлення 1961 року.

78

46. Поняття та види суміжних прав (право на виконання, право на

фонограми, право організацій мовлення на свої передачі).

47. Виникнення і здійснення суміжних прав.

48. Умови охорони суміжних прав.

49. Суб’єкти суміжних прав.

50. Виконавці, виробники фонограм, організації мовлення як суб’єкти

суміжних прав.

51. Об’єкти суміжних прав.

52. Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою.

53. Строк чинності суміжних прав.

54. Майнові та немайнові права суб’єктів суміжних прав.

55. Поняття авторського договору.

56. Характеристика авторських договорів.

57. Види авторських договорів.

58. Поняття ліцензійного договору.

59. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права

інтелектуальної власності.

60. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної

власності.

61. Діяльність організацій, що управляють майновими правами авторів на

колективній основі.

62. Правовий статус організацій колективного управління майновими

правами авторів.

63. Види організацій колективного управління майновими правами авторів на

території України.

64. Способи цивільно-правового захисту авторського і суміжних прав.

65. Відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

66. Форми захисту авторських та суміжних прав.

67. Неюрисдикційні способи захисту авторських та суміжних прав.

68. Види порушень авторських та суміжних прав.

79

69. Аналіз судової практики у сфері захисту авторських прав.

Нормативно-правові акти:

Міжнародні документи:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року.

//Закон України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону

літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року,

зміненого 2 жовтня 1979 року) »// Відомості Верховної Ради України (ВВР),

1995, N 21, ст.155 (із змінами)

2. Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що

передаються через супутники від 21 травня 1974 року – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_250

3. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_052

4. Договір ВОІВ про авторське право // Про приєднання до Договору див. Закон N

2733-III від 20.09.2001 р. – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_770

5. Договір ВОІВ про виконання і фонограми // Про приєднання до Договору див.

Закон N 2732-III від 20.09.2001 р. [– [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_769

6. Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від

незаконного відтворення їх фонограм 1971 року – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_124

80

7. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм

і організацій мовлення – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_763

8. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і

органів мовлення 1961 року – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_763

9. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,

Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з

іншої сторони. Угоду ратифіковано Законом № 1678-VII від 16.09.2014.

Міжнародні угоди держав-учасниць СНД:

10. Угода про співробітництво в галузі авторського права і суміжних прав –

[Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_045

11. Угода про співробітництво у сфері правової охорони й захисту інтелектуальної

власності та створення Міждержавної ради з питань правової охорони й захисту

інтелектуальної власності – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/997_n31

Загальне законодавство у сфері інтелектуальної власності:

12. Конституція України //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30,

ст. 141. – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

13. Цивільний кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15

14. Кодекс України про адміністративні правопорушення – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10

15. Кримінальний кодекс України. (ст. ст. 176, 177, 203-1, 216, 229, 239, 232) –

[Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

81

16. Митний кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17

17. Кримінальний процесуальний кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

18. Господарський процесуальний кодекс України. – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1798-12

19. Кодекс законів про працю України. (ст. ст. 42, 91, 95, 126) – [Електронний

ресурс] – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08

20. Податковий кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

21. Цивільний процесуальний кодекс України – [Електронний ресурс] – Режим

доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

22. Про захист економічної конкуренції. Закон України від 11 січня 2001 року //

Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

23. Про Антимонопольний комітет України. Закон України від 26 листопада 1993

року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – Ст. 472

24. Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної

Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650 (зі змінами).

25. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. Закон України від

16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. –

Ст. 1 (зі змінами).

26. Про режим іноземного інвестування. Закон України від 19 березня 1996 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – Ст. 80 (зі змінами).

27. Про науково-технічну інформацію. Закон України від 25 червня 1993 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1993 р. – № 33. – Ст. 345 (зі змінами).

28. Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня 1991 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646 (зі змінами).

29. Про телебачення i радіомовлення. Закон України від 21 грудня 1993 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43 (зі змінами).

30. Про захист інформації в автоматизованих системах. Закон України від 5 липня

82

1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 31. – Ст. 286

31. Про наукову i науково-технічну експертизу. Закон України від 10 лютого 1995

року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 9. – Ст. 56 (зі змінами).

32. Про наукову i науково-технічну діяльність. Закон України від 13 грудня 1991

року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – Ст. 165 (зі

змінами).

33. Про рекламу. Закон України від 3 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради

України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.

34. Про видавничу справу. Закон України від 5 червня 1997 року // Відомості

Верховної Ради України. – 1997. – № 32. – Ст. 206 (зі змінами).

35. Про народні художні промисли. Закон України від 21 червня 2001 року //

Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41. – Ст. 199.

36. Про архітектурну діяльність. Закон України від 20 травня 1999 року //

Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 31. – Ст. 246.

37. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист

журналістів. Закон України від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної

Ради України. – 1998. – № 50. – Ст. 302

38. Про професійних творчих працівників i творчі союзи. Закон України від 7

жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 52. – Ст.

312.

39. Про кінематографію. Закон України від 13 січня 1998 року // Відомості

Верховної Ради України. – 1998. – № 22. – Ст. 114 (зі змінами).

40. Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання,

пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем

зчитування. Закон України від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради

України. – 2002. – № 17. – Ст. 121 (зі змінами).

41. Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10

травня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст.

289.

42. Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні. Указ

83

Президента України від 27 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. –

2001. – № 18. – Том 2. – Стор. 820. – Ст. 783

43. Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності

та раціоналізаторських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 року // Збірник

указів Президента. – 1992. – № 3.

44. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції

розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності»

від 13 червня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 24. – том 1. –

Стор. 77. – Ст. 1177.

45. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції

легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його

використанням» від 15 травня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. –

№ 20. – Стор. 85. – Ст. 989

46. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної патентної

бібліотеки» від 19 серпня 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – №

34. – Стор. 203. – Ст. 1610

47. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної

власності (патентних повірених): постанова Кабінету Міністрів України від 27

серпня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 35. – Стор. 95

48. Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах

виконавчої влади: постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003

року – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1433-2003-%D0%BF

49. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на

об'єкти інтелектуальної власності: постанова Кабінету Міністрів України від 23

грудня 2004 року – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1716-2004-%D0%BF

50. Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру

плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної

84

власності (патентних повірених) від 5 вересня 1994 р. – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0221-94

51. Щодо питань атестації представників у справах інтелектуальної власності

(патентних повірених): Наказ МОН України, Порядок від 25.07.2006 р. № 556 –

[Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1021-06

52. Указ Президента України «Про Державну службу інтелектуальної власності»

від 08.04.2011 р. № 436/2011. – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436/2011

53. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р. № 5 «Про

застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського

права і суміжних прав» // Вісник господарського судочинства від 2010 р., № 5,

стор. 15.

54. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012

№ 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом

прав інтелектуальної власності» // Вісник господарського судочинства від 2012

— 2012 р., № 6, стор. 57.

55. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р.

№5 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі

спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» // Вісник

господарського судочинства від 2012 - 2012 р., № 3, стор. 29.

Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав:

56. Про авторське право i суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993 року №

3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64 (зі

змінами).

57. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм,

комп'ютерних програм, баз даних. Закон України 23 березня 2000 року N 1587-

III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 183.

58. Про невідкладні заходи щодо соціального захисту дiячiв літератури i мистецтва

85

в умовах переходу до ринкових відносин. Указ Президента України від 6

лютого 1992 року № 75 // Збірник указів Президента. – 1992. – № 1.

59. Про державну економічну підтримку вітчизняних друкованих засобів масової

інформації : Указ Президента України від 16 квітня 1997 року № 332/97 –

[Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/332/97

60. Про упорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов'язаними з

використанням аудіовізуальних творів i примірників фонограм: Указ

Президента України від 20 травня 1998 року № 491/98 // Офіційний вісник

України. – 1998. – № 20. – стор. 2

61. Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи : Указ

Президента України від 23 липня 1998 року № 816/98 – [Електронний ресурс] –

Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/816/98

62. Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні : Указ

Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 // Офіційний вісник

України. – 2001. – № 18. – том 2. – стор. 820. – Ст. 783.

63. Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності

в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для

лазерних систем зчитування : Указ Президента України від 30 січня 2002 року //

Офіційний вісник України. – 2002. – № 5. – стор. 40. – Ст. 188.

64. Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання

творів літератури та мистецтва : постанова Кабінету Міністрів України від 3

березня 1992 р. № – [Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108-92-%D0%BF

65. Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури i мистецтва :

постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. N 532 –

[Електронний ресурс] – Режим доступу :

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/532-95-%D0%BF

66. Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних

творів i фонограм : постанова Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997

86

р. N 1209 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 45. – стор. 55.

67. Про затвердження Положення про державне посвідчення на право

розповсюдження і демонстрування фільмів : постанова Кабінету Міністрів

України від 17 серпня 1998 р. № 1315 // Офіційний вісник України. – 1998. – №

33. – стор. 91.

68. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права

автора на твір : постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №

1756 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52. – стор. 114. – Ст. 2369.

69. Про затвердження Порядку обігу дисків для лазерних систем зчитування, що

були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України «Про

особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання,

пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем

зчитування» : постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. №

600 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 19. – стор. 13. – Ст. 963.

70. Про затвердження Положення про державного інспектора з питань

інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності

: постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674 //

Офіційний вісник України. – 2002. – № 21. – стор. 68. – Ст. 1042.

71. Про затвердження Порядку надання, зберігання та видачі примірників дисків

для лазерних систем зчитування : постанова Кабінету Міністрів України від 4

липня 2002 р. № 925 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 27. – стор. 84. –

Ст. 1280.

72. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання

об'єктів авторського права і суміжних прав : постанова Кабінету Міністрів

України від 18 січня 2003 р. № 72 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. –

стор. 298. – Ст. 129.

73. Про затвердження Порядку легалізації комп'ютерних програм в органах

виконавчої влади : постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р.

№ 253 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – стор. 77. – Ст. 586.

74. Про затвердження форм документів щодо питань видачі контрольних марок

87

імпортерам, експортерам та відтворювачам примірників аудіовізуальних творів,

фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних та інструкцій по

здійсненню державного контролю за дотриманням законодавства у сфері

інтелектуальної власності : Наказ Міносвіти та науки від 04.05.2005 року № 273

// Офіційний вісник України. – 2005. – № 22. – стор. 151. – Ст. 1242.

75. Про порядок виплати авторської винагороди за передачу виключних майнових

прав на фільм і його використання, що створюється за державним замовленням

Міністерства культури і мистецтв України : Наказ Міністерства культури №

203 від 03.04.2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 20. – стор.

118. – Ст. 998.

76. Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з

виробництва дисків для лазерних систем зчитування : Наказ

Держпідприємництва № 71/382 від 03.07.2002 року // Офіційний вісник

України. – 2002. – № 30. – стор. 111. – Ст. 1438.

77. Положення про реєстр виробників та розповсюджувачів програмного

забезпечення. Постанова КМУ від 14 січня 2004 року № 27 // Офіційний вісник

України. – 2004. – № 2. – том 1. – стор. 112. – Ст. 51.

78. Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов

провадження господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних

систем зчитування : Наказ Держпідприємництва 21.02.2003 року № 12/93 //

Офіційний вісник України. – 2003. –№ 12. – стор. 206. – Ст. 556.

79. Про затвердження Порядку визначення уповноважених організацій

колективного управління, які здійснюватимуть збирання і розподіл винагороди

(роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і

відеограм : Наказ МОН України від 30.08.2013 № 1249 – [Електронний ресурс]

– Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1528-13

80. Про затвердження Порядку здійснення відрахувань виробниками та

імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у

домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих

у фонограмах і (або) відеограмах : Наказ МОН України та інших відомств від

88

24.11.2003 року № 780/123/561 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 51. –

том 2. – стор. 431. – Ст. 2717.

81. Про утворення Реєстру комп'ютерних програм : Наказ МОН України від

29.11.2004 року № 888 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – стор. 209.

– Ст. 3248.

82. Про затвердження правил використання комп’ютерних програм у навчальних

закладах : Наказ МОН України від 02.12.2004 року № 903 // Офіційний вісник

України. – 2005. – № 3. – стор. 173. – Ст. 164.

Акти законодавства ЄС у сфері авторського права і суміжних прав:

1. Директива Ради від 03.10.1989 89/552/ЄEC про координацію певних

положень, визначених законами, підзаконними актами, та адміністративних

заходів у державах-членах, що стосуються здійснення діяльності з

телевізійного мовлення (Council Directive 89/552/EEC of 3 October 1989 on the

coordination of certain provisions laid down by Law, Regulation or Administrative

Action in Member States concerning the pursuit of television broadcasting activities)

OJ L 298, 17.10.1989, p. 23–30.

2. Директива Ради 91/250/ЄEC від 14.05.1991 про правову охорону

комп’ютерних программ (Council Directive 91/250/EEC of 14 May 1991 on the

legal protection of computer programs) OJ L 122, 17.5.1991, p. 42–46.

3. Директива Ради 93/83/ЄЕC від 27.09.1993 про координацію деяких

положень авторського права і суміжних прав при застосуванні їх до

супутникового мовлення і кабельної ретрансляції (Council Directive 93/83/EEC

of 27 September 1993 on the coordination of certain rules concerning copyright and

rights related to copyright applicable to satellite broadcasting and cable

retransmission) OJ L 248, 6.10.1993, p. 15–21.

4. Директива 96/9 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.03.1996 року

про правову охорону баз даних (Directive 96/9/EC of the European Parliament and

of the Council of 11 March 1996 on the legal protection of databases) OJ L 77,

27.3.1996, p. 20–28.

89

5. Директива № 2001/29/ ЄС Європейського Парламенту та Ради від 22.05.2001

про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у

інформаційному суспільстві (Directive 2001/29/EC of the European Parliament and

of the Council of 22 May 2001 on the harmonisation of certain aspects of copyright

and related rights in the information society) OJ L 167, 22.6.2001, p. 10–19.

6. Директива 2001/84/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 27.09.2001 року

про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва

(Directive 2001/84/EC of the European Parliament and of the Council of 27

September 2001 on the resale right for the benefit of the author of an original work of

art) OJ L 272, 13.10.2001, p. 32–36.

7. Рекомендації Комісії від 18.05.2005 щодо колективного міжнародного

управління авторськими і суміжними правами стосовно правомірного надання

музичних послуг онлайн (Commission Recommendation of 18 May 2005 on

collective cross-border management of copyright and related rights for legitimate

online music services (Text with EEA relevance) OJ L 276, 21.10.2005, p. 54–57;

OJ L 349M , 12.12.2006, p. 475–478 (MT).

8. Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/115/EC від 12.12.2006 про

право на прокат і позичку та деякі суміжні права у сфері інтелектуальної

власності (кодифікована версія) (Directive 2006/115/EC of the European

Parliament and of the Council of 12 December 2006 on rental right and lending right

and on certain rights related to copyright in the field of intellectual property (codified

version)) OJ L 376, 27.12.2006, p. 28–35.

9. Директива Ради Європейського парламенту і Ради 2006/116/EC від 12.12.2006

про строки охорони авторського права і деяких суміжних прав (кодифікована

версія) (Directive 2006/116/EC of the European Parliament and of the Council of

12 December 2006 on the term of protection of copyright and certain related rights

(codified version)) Official Journal L 372, 27/12/2006 P. 0012 – 0018.

Спеціальна література

1. Авдонин Р. А.Содержание авторских прав в российском гражданском праве :

Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 Москва, 2005. – 207 с.

90

2. Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х кн. / За ред. А.С.

Довгерта. – К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2001.– Кн. 1: Нормативні акти і

документи. Європейська інтеграція України. – 520 с.

3. Амангельды А.А. Договоры в сфере интеллектуальной собственности по

законодательству Республики Казахстан. Алматы: ИЦ ОФ Интерлигал, 2010. –

344 с.

4. Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторское право. – М: Юридическая

література, 1957. –280 с.

5. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Особенная часть:

Учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд-во БЕК, 2002. – Т. 2. – 656 с.

6. Бажанов В. Істотні умови авторських договорів //Вісник Київського

національного університету імені Тараса Шевченка. – 2011. - № 87. – с. 87 – 90.

7. Бажанов В.О. Авторський договір: поняття та ознаки // Вісник Одеського

національного університету. – 2011. – Т. 16. Випуск 9. – с. 41 – 47.

8. Беляцкин С. А. Новое авторское право в его основных принципах. — СПб.

Издание юридического книжного склада «Право». — 1912. – 150 с.

9. Бентли Л., Шерман Б. Право интеллектуальной собственности: Авторское

право / Пер. с англ. В.Л. Вольфсона. – СПб.: Издательство «Юридический

центр Пресс», 2004. – 535 с.

10. Бентли Л., Шерман Б. Право интеллектуальной собственности: Авторское

право / Пер. с англ. В.Л. Вольфсона. – СПб.: Издательство «Юридический

центр Пресс», 2004. – 535 с.

11. Богуславский М. М. Вопросы авторского права в международных отношениях:

международная охрана призведений литературы и науки. – Издательство

<Наука> Москва, 1973. – 336 с.

12. Ващинець І.І. Цивільно-правова охорона авторських прав в умовах розвитку

інформаційних технологій:: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук :

12.00.03 / І.І. Ващинець– К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького,

2006. – 179 с.

91

13. Веинке В. Авторское право. Регламентация, основы, будущее / Под ред. Б.Д.

Панкина.—М.: Юрид. лит., 1979. – 232 с.

14. Витко В.С. Гражданско-правовая природа лицензионного договора. – М.:

Статут, 2012. – 301 с.

15. Гаврилов Э.П. Советское авторское право: Основные положения, тенденции

развития М.: Изд-во «Наука», 1984. – 222 с.

16. Головкова О.М. Генезис правової охорони інтелектуальної власності // Форум

права. - 2008. -№ 1. – с.92-98.

17. Гордон М.В. Советское авторское право. –М.: Юр.лит. –1955. –232 с.

18. Гражданское и торговое право зарубежных государств: учебник / Отв. ред. Е.А.

Васильев, А.С. Комаров. – 4-е изд., перераб. и доп. В 2-х т. – Т. II. – М.:

Междунар. отношения, 2008. – 640 с.

19. Гражданское право: учеб.: в 3 т. Т. 3 / Е.Н. Абрамова, Н.Н. Аверченко, Ю.В.

Байгушева [ и др.]; под ред. А.П. Сергеева. – М. : ТК Велби, 2009. – 800 с.

20. Договірне право України. Особлива частина : навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В.

Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.: за ред. О.В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2009. –

1200 с.

21. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи

кодификации. Сб. статей. – М.: Статут, 2003. – 416 с.

22. ДрапакГ., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навч. посібник. Видання

друге, виправлене. – К.: Кондор, 2007. – 156 с.

23. Дроб’язко В.С. Колективне управління авторським правом і суміжними

правами: європейський досвід і національна практика. – К.: ЧП “Авокадо”,

2006. – 88 с.

24. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності: Навч.

посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.

25. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право

Франции.—2-е изд.: Пер. с фр.— М.: Междунар. отношения, 1993. – 384 с.

92

26. Завальная Ж.В. Видавничий договір як вид авторського договору : дис. на

здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.03 / Ж.В. Завальная – К. :

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 195 с.

27. Заславский А.А. Авторское право в области архитекрутрной деятельности: Дис.

… канд. юрид. наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2001. – 192 с.

28. Зенин И.А. Право интеллектуальной собственности: учебник / И.А. Зенин.– М. :

Издательство Юрайт, 2011. – 567 с.

29. Зенкин И.В. Международное торговое право: учебный курс. – М.: Центральный

издательский дом, 2010. – 463 с.

30. Интеллектуальная собственность (в 2 томах). Т. 1. Авторское право и смежные

права/Сост. и коммент. И.В. Попова; Под ред. Чигира В.Ф. - Мн.: Амалфея,

1997. - 560 с.

31. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. – М.:

Юрид. лит, 137 с.

32. Иоффе О.С. Основы авторского права. Авторское, изобретательское право,

право на открытие. – Учебное пособие. – Издательство<ЗНАНИЕ> Москва,

1969. – 130 с.

33. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (исключительные права):

Учебник. – М.: Норма – Инфра-М. 2000. – 450 с.

34. Каминский, Владимир Владимирович. Передача авторских прав по договору

:Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 Москва, 2006. – 187 с.

35. Камышев В. Г. Права авторов литературных произведений. – М.: Юридическая

литература, 1972. – 184 с.

36. Кодинец А.А. Договора в сфере интеллектуальной собственности: проблемы

правового регулирования. / В кн.: Альманах цивилистики: Сборник статей.

Вып. 3 / Под ред. Майданика Р.А. – К.: Алерта ; КНТ ; Центр учебной

литературы, 2010. – 332 с.

37. Коноваленко В. Авторське право: автору, редактору, видавцю. – Х.: Фактор,

2007. – 496 с.

93

38. Кохановська О.В. Основні теорії права інтелектуальної власності та їх вплив на

розвиток сучасного законодавства в Україні // Право України: Юридичний

журнал. – 2011. - № 5. – С. 52 – 59.

39. Красавчиков О.А. Категории науки гражданского права. Избранные труды: В 2

т. Т. 2. М.: Статут, 2005. – 494 с.

40. Кузнецов М. Н. Охрана результатов творче ской деятельности в

международном частном праве: Монография.-М.: Изд-во УДН, 1988. – 180 с.

41. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М.

Федотова. – М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 487 с.

42. Люкшин А.М. Авторское право на произведения архитектуры: Дис. … канд.

юрид. наук : 12.00.03. СпБ, 2004. – 130 с.

43. Макода В.Е. Договоры на распоряжение имущественными правами

интеллектуальной собственности в условиях инновационного развития в

Украине. / В кн.: Альманах цивилистики: Сборник статей. Вып. 2 / Под ред.

Майданика Р.А. – К.: Алерта ; КНТ ; Центр учебной литературы, 2009. – 384 с.

44. Матвеев Ю. Г. Международные конвенции по авторському праву.- 2-е изд.,

перераб. и доп.-М.: Междунар. отношения, 1978. – 176 с.

45. Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. – М.: Юрид. лит., 1987. –

223 с.

46. Месяшная Е. А. Особенности авторско-правового регулирования

хореографических произведений: Дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03. Москва,

2007. – 164 с.

47. Моргунова Е.А. Права на результаты интеллектуальной деятельности и

средства индивидуализации: Комментарий к части четвертой Гражданского

кодекса Российской Федерации (постатейный) / Е.А. Моргунова, В.В. Погуляев,

Н.П. Корчагина / Под общ. ред. Е.А. Моргуновой. – М. Юстицинформ, 2010. –

656 с.

48. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность. – М.: Юристъ, 2000.

– 400 с.

94

49. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За

відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.:

Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.

50. Никитина М.И. Авторское право на произведения науки, литературы и

искусства. – Из-дательство Казанского университета. – Казань, 1972. – 134 с.

51. Опарина М.В. Авторское право в системи нтеллектуальной собственности и

ответственность за нарушение авторских прав : Дис. ... канд. юрид. наук :

12.00.03 Москва, 2002. – 153 с.

52. Особенности расследования преступлений о нарушении авторских и смежных

прав / Под ред. к.ю.н. В. Н. Исаенко; д.ю.н. Боголюбовой Т.А. - М., 2001. – 95 с.

53. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України.

– К.: Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.

54. Понікаров В.Д., Єрмоленко О.О., Медведєв І.А. Авторські права та

інтелектуальна власність: Підручник. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2008. – 304 с.

55. Потєхіна В.О. Інтелектуальна власність: Навч. пос. – К.: Центр учбової

літератури, 2008. – 414 с.

56. Право інтелектуальної власності /За ред.О.А. Підопригори, О.Д.Святоцького. –

К.: Видавничій Дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.

57. Право інтелектуальної власності : навчальний посібник / О.О. Кулініч, Л.Д.

Романадзе. – О. : Фенікс, 2011. – 492 с.

58. Право інтелектуальної власності України: (Підопригора О.А., Підопригора

О.О.) Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -К.: Юрінком

Інтер, 1998. - 136 с.

59. Право інтелектуальної власності: Акад. курс. Підруч. для студ. вищих навч.

закладів / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін.; За ред.

О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – 696 с.

60. Расходников М.Я. Театральная постановка как объект авторского права: Дис.

… канд. юрид. Наук : 12.00.03. Москва, 2008. – 137 с.

95

61. Сергеев А.П. Авторское право. / В кн.: Гражданское право: учеб.: в 3 т. Т.3 /

Е.Н. Абрамова, Н.Н. Аверченко, Ю.В. Байгушева[и др.]; под ред. А.П. Сергеева.

– М. : ТК Велби, 2009. – 800 с.

62. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации

: учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 752

с.

63. Серебровский В. И. Вопросы советского авторского права. Издательство

академии наук СССР. – МОСКВА, 1956. – 283 с.

64. Сологуб, Денис Валентинович. Тенденции развития института авторского

права в России : Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 Москва, 2004. – 185 с.

65. Судариков С.А. Авторское право: учебник. – Москва : Проспект, 2011. - 464 с.

66. Уваркин Г.И. Правовые проблемы осуществления и защиты авторских и

смежных прав: Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 Москва, 2006. – 176 с.

67. Фролова О.С. Гражданско-правовое регулирование отношений в сфере

смежных прав: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. - Барнаул, 2007. – 211 с.

68. Хохлов В.А. Авторское право: законодательство, теория, практика. – М.:

Издательский дом «Городец», 2008. – 288 с.

69. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С.

Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер,

2010. – 976 с.

70. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О.В. Дзери, Н.С.

Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К. : Юрінком Інтер,

2010. – 1176 с.

71. Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д.

Русу та ін. – За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.

72. Чертков В. Л. Судебная защита прав и интересов авторов. – М.: Юридическая

литература, 1970. – 112с.

73. Штефан О. Право слідування в Україні та інших країнах світу. / Теорія і

практика інтелектуальної власності вип. 5/2009. [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tpiv/2009_5/shtefan.pdf

96

74. Якубова Е.В Коллектив исполнителей.// Интеллектуальная собственность.

Авторское право и смежные права. – 2010. - № 2. – с. 18 – 29