Що таке політика?

Політика як politics – постійне змагання за залучення прихильників, владу, повноваження та ресурси, якими наділяє ця влада Політика як policy – постійний виважений вибір (реальний зміст того, на які цілі, на вирішення яких завдань задіюються політиками їхні повноваження та ресурси)

Співвідношення policy та politics

Політики (обрані представники) визначають напрям діяльності уряду, використовують свої повноваження для того, щоб передати підтриманий виборцями курс заходів (policy) урядовій машині У цьому процесі вони ведуть між собою боротьбу й шукають підтримки – від виборців, колег-політиків, а також від інших заінтересованих осіб: це і є «політична боротьба» (politics) Політичне життя (politics) – боротьба за право здійснювати державну/публічну політику (policy) Вимога боротися за переваги (politics) може суперечити прагненню до бажаних цілей (policy)

Політика та державне управління

«Державне управління»: Засіб задоволення суспільного інтересу за допомогою нейтрального класу державних службовців, чиїм завданням є виконувати волю тих, кого обрало населення Раціонально, ієрархічно влаштована неполітична форма управління Вудро Вілсон (1887): бюрократія – захисник «суспільного інтересу», необхідно розділити політику та державне управління

Політика та державне управління

Відсутність розмежування між політикою та адмініструванням призводить до: Політизації адміністрування (масові звільнення «чужих» / призначення «своїх» державних службовців) Деполітизація політики. Політика зводиться до боротьби за владу (politics). Державна політика (policy) проголошується «справою професіоналів». Відсутня суспільна дискусія про вибір цілей, визначення завдань та вибір інструментів політики (policy) Державні службовці перебувають поза боротьбою за прихильників (politics) й потім впроваджують політику (policy) переможців з числа політиків. Вони – функціонери, що задіяні у раціональному задоволенні суспільних інтересів відповідно до визначення їх політичним процесом

Навіщо потрібен аналіз політики?

«Проект раціональності» (зробити процес вироблення політичних рішень більш науковим і менш заполітизованим) – захистити державну політику від невиважених і негідних маніпулювань, щоб натомість визначити політичний курс за допомогою раціональних, аналітичних і наукових методів. Намагання «вилікувати хворобу фракційності» (Джеймс Медісон), аби урядова політика не залежала від егоїстичних інтересів правлячої / владної більшості

«Треба врятувати публічну політику від ірраціональності й нечесності

політичного життя в надії натомість здійснити її раціональними, аналітичними й науковими методами» (Дебора Стоун)

Дві головні парадигми розуміння політики (policy)

Уповноважений вибір – ухвалення повноважним органом рішення, що спрямоване на вирішення певної суспільно-значущої проблеми, яке послідовно реалізується усіма органами влади та державними установами. Структурована взаємодія – складне мереживо взаємодії з різноманітними «учасниками гри», які приймають в ній участь, керуючись найрізноманітнішими міркуваннями: утримання існуючого status quo, отримання специфічних переваг, збільшення повноважень, розширення фінансування, залучення до процесу ухвалення рішень тощо.

Політика як уповноважений вибір

Політика – система організованих цілеспрямованих дій уряду, що характеризується:

1. Когерентністю – всі окремі дії узгоджуються між собою, утворюючи

частину організованого цілого, єдину систему; і політика має справу з тим управлінням цією системою, яким воно є (має бути)

2. Ієрархією – процес здійснення політики пов’язаний із тими процесами, за допомогою яких офіційно стверджується порядок заходів (повноваження та процедури діяльності органів влади)

3. Інструментальністю: політика – процес досягнення конкретних цілей

Політика як уповноважений вибір

Політика передбачає: 1. Повноваження – рішення затверджуються відповідним повноважним

органом / посадовою особою

2. Експертні знання – потребує знання і в сфері, яка стосується проблеми, і щодо того, як її можна вирішити

3. Порядок – наявність системи та узгодженості (насамперед між різними галузями політики)

Політика як уповноважений вибір

Розуміння політики, як вповноваженого вибору, зосереджується на ухваленні урядом рішень. Це потребує з’ясування того:

Яку проблему намагаються вирішувати?

Які є варіанти рішень?

Яким є спосіб прийняття рішення?

Якими є результати реалізації прийнятого рішення – чи вирішує

обрана політика ту проблему, на яку вона спрямована?

Політика як структурована взаємодія

1. Уряд не є однорідним, він складається з багатьох міністерств, інших державних установ, організацій, місцевих органів влади тощо; і всі вони бачать проблему з неоднакових точок зору, які пов’язані з тим, що вони самі роблять, а отже прагнуть повернути вироблення політики на свою користь

2. Будь-яке питання політики швидше за все приваблюватиме цілий ряд позаурядових (профспілок, політичних партій, наукових, бізнесових та громадських) організацій з різним розумінням цього питання і з різним ступенем впливу, на тих, хто ухвалює рішення, а також із різною зацікавленістю у співпраці з іншими учасниками. Результатом буде система взаємодії між учасниками, залученими до різних проектів, а не прагнення до досягнення чітких і взаємовизнаних цілей

3. Поступово виникають нові впливові та постійні гравці у процесі прийняття вповноважених рішень

Політика як структурована взаємодія

Визначення політики з точки зору прихильників структурованої взаємодії:

Політика – структуроване скерування важливих ресурсів

Політика – суть того, що робить уряд; стосовно структури ресурсів,

які він фактично спрямовує на те, що вважає суспільними проблемами чи потребами, забезпечуючи суспільні заходи для їх вирішення або задовільнення

Політика як структурована взаємодія

Бачення державної політики, як структурованої взаємодії, для вирішення чіткої проблеми політики не передбачає однієї особи, яка приймає рішення, а отже потребує з’ясування:

Діапазону учасників гри

Різноманітності їхнього розуміння ситуації й проблеми

Способів взаємодії між собою

Результатів цієї взаємодії

Характеристики державної політики (policy)

Державна політика має на увазі як поведінку, так і наміри Є цілеспрямованою дією Охоплює напрямки дій урядовців З’являється як відповідь на політичні вимоги, або вимоги діяльності чи

бездіяльності щодо певних питань Ґрунтується на законі і є легітимною Ґрунтується на монопольному праві держави на законний примус чи навіть на

насильство Це те, що уряд дійсно робить Означає не лише дію, а й бездіяльність Дає результати, які можна передбачити, а також наслідки, які не завжди, або

частково не можна передбачити Є підсумком тривалого процесу Означає інтра- (внутрішньо-) та між- організаційні зв’язки Є результатом великої кількості програм, законодавчих дій та організаційних

взаємодій Передбачає ключову, але не виключну роль державних установ Визначається суб’єктивно

Характеристики державної політики (policy)

«Державна політика – це відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність уряду стосовно певної проблеми, яка здійснюється ним безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства» (В. Романов).

Властивості оптимальної політики: Інформована – ґрунтується на всеосяжній і достовірній інформації

Своєчасна – не доводить проблему до загострення з можливими негативними

наслідками

Злагоджена – гармоніює з іншими поточними політичними завданнями і не суперечить внутрішньополітичним цілям

Ефективна – якнайкраще відповідає тим цілям, для досягнення яких вона формулювалася

Чутлива – задовольняє більшість заінтересованих сторін, які мають до неї відношення, а також більш широкі, але й більш розпорошенні суспільні інтереси

Цикл політики, «етапна» або «підручникова» модель

1. Визначення проблеми – з’ясування потреби урядових дій щодо тих чи інших проблем

2. Встановлення порядку денного – з’ясування того, на яких специфічних аспектах проблеми слід зосередити увагу уряду і тих, хто повинен займатися розв’язанням проблем

3. Формулювання пропозицій політики – висунення альтернативних пропозицій щодо розв’язання наявних проблем

4. Ухвалення політики – відбір однієї із запропонованих пропозицій, створення політичної підтримки для неї та впровадження її через прийняття відповідного повноважного рішення

5. Впровадження політики – заходи по реалізації поставлених цілей політики

6. Оцінювання та зміна політики – систематична оцінка якості діяльності і результативності виконання програми з метою вивчення її впливу, внесення пропозиції щодо змін та виправлень

Відмінність аналізу від наукового дослідження

Аналіз політики: Має прикладний, орієнтований на проблеми характер, успіх якого

вимірюється якістю суспільного діалогу та вирішенням наявної проблеми, а не пошуком і знаходженням істини

Існують чіткі часові обмеження для проведення конкретного аналізу, в той час як науковий пошук істини не обмежений у часі

Є як міждисциплінарним, так і мультидисциплінарним (послуговується не певними притаманними тій чи іншій науці методами та інструментами досліджень, а радше передбачає інтегровані або міждисциплінарні підходи)

Має характер планування, чутливого до конкретного політичного контексту

Орієнтований на клієнта

Типи аналізу політики

Визначення змісту політики

Дослідження процесу політики

Дослідження результатів політики

Оцінювальні дослідження

Дослідження позиції стосовно проблеми виробниками політики

Інформація для процесу вироблення політики

Обстоювання процесу

Обстоювання політики

Суб’єкти аналізу політики

1. Державні службовці

2. Незалежні експертно-аналітичні установи та організації (think tanks)

3. Аналітичні служби політичних партій

4. Бізнес-асоціації та різноманітні корпоративні об’єднання представників приватного сектора

5. Громадські організації

6. Спеціалізовані видання (засоби масової інформації)

Обмеженість аналізу політики

1. Обмеження владних повноважень органів державного управління та місцевого самоврядування

2. Аналіз політики не спроможний розв’язати конфлікт цінностей, спроможний лише виявити відмінні тлумачення проблеми

3. Суб’єктивний характер інтерпретації, жодна з них не вільна від цінностей

4. Внутрішня обмеженість структури суспільствознавчого дослідження – неможливість провести експеримент, а у разі проведення – зворотній вплив самого факту проведення експерименту на його зміст

5. Комплексний характер людської поведінки (релятивність мотивацій)

Значення визначення проблеми для аналізу політики

Визначення проблеми впливає на:

•прогнозування впливу політики;

•встановлення цілей;

•виявлення належних варіантів (альтернатив);

•їх оцінювання;

•вибір стандартів «успіху», що лежатимуть в основі процесів моніторингу та оцінювання політики.

Приватні труднощі та суспільні проблеми

Приватні труднощі - стосуються самої людини і тієї обмеженої сфери суспільного життя, яку вона прямо й особисто усвідомлює.

Суспільна проблема - стосуються тих сутностей, які стоять вище всіх локальних умов особистості й сфери її внутрішнього життя.

Проблемна ситуація та проблема політики

Проблемна ситуація – сукупність турбот, хвилювань, ознак стресу і дискомфорту.

Проблема політики – умова / ситуація, яка породжує вимоги чи незадоволення людей і для вирішення / пом’якшення якої необхідна дія влади (уряду).

Проблеми політики – нереалізовані потреби, цінності або можливі вдосконалення того, чого можна досягнути завдяки державній дії.

Інтерпретативна природа проблем політики

Проблеми політики містяться в очах тих, хто їх бачить.

Те, на чому ви стоїте, незмінно залежить від того, де ви сидите, - чи, точніше, де ви знаходитесь у «черзі на роздачу»!

Особливості проблем політики

• торкається значної частини суспільства;

• гостро суперечить нашому розумінню того, що є «правильним»;

• є перешкодою для наших бажаних дій або цілей;

• є наслідком попередньої політики (минулих дій влади);

• взаємопов’язаність різних галузевих проблем;

• суспільна значущість проблем змінюється залежно від зміни цінностей та умов;

• визначення / перевизначення проблеми – політичний процес;

• мають різну ступінь «піддатливості для розв’язання».

Характеристики проблем політики

1. складні і важкі для визначення;

2. не чітко окреслені;

3. перекриваються, перетинаються й зіштовхуються одна з одною.

Фази структурування проблеми

1. Відчуття проблеми.

2. Пошук проблеми.

3. Визначення проблеми.

4. Специфікація проблеми.

Види структурування проблеми

• Виробники політики \ заінтересовані сторони

• Причинність (можливі, правдоподібні,

підконтрольні причини)

• Цінності / цілі (однозначні, конфліктуючі)

• Альтернативні варіанти вирішення

• Наслідки (певні / непевні, невідомі)

• Ймовірності (піддаються підрахування, не

піддаються підрахуванню)

Технічні аспекти формулювання проблеми

1. Причинність:

а. Чому існує проблемна ситуація?

б. Чи є вона результатом індивідуальних рішень і альтернатив, чи сили, що існує за межами компетенції окремих індивідів.

2. Жорсткість: який відсоток населення зачіпає / може зачепити ця проблема?

3. Чисельність: Хто зазнає впливу й які ключові елементи цього впливу у межах всього населення?

4. Новизна: Чи ця проблем нова / непередбачена чи повторна?

5. Резонансність: скільки респондентів формулюють / вказують на... або аргументують цю проблему?

Формулювання проблеми як політичний процес

• Постановка проблеми – стратегічне подання ситуації, і не є нейтральним, «технічним» процесом;

• Засіб мобілізації прихильників;

• З’ясування причини проблеми – покладання відповідальності;

• «Маніпулювання масштабом» конфлікту шляхом показу, що він зачіпає одних людей і не торкається інших;

• Засіб посилення певної сторони в суперечці;

• Мова та терміни, якими пояснюється суть проблеми;

• Ідеологічна заангажованість;

• Проблема формулюється «під» наперед визначене рішення.

Критерії фільтрації проблеми в уряді

І. Контекст проблеми:

1. Чи є час для аналізу?

2. Якою мірою проблема має політичний підтекст?

3. Чи посів хто-небудь визначені позиції з цього питання?

4. Якою мірою проблема відповідає інтересам організації?

ІІ. Внутрішні характеристики проблеми:

1. Чи існує простір для вибору?

2. Яким є ступінь злагоди з приводу проблеми та її розв’язання?

3. Наскільки складною є проблема?

4. Якою є визначеність з приводу проблеми та її можливих результатів?

5. Якою мірою проблема дотична до цінностей?

ІІІ. Відгомін проблеми:

1. Про який масштаб наслідків йдеться?

2. Чи багато людей зазнає впливу?

3. Наскільки важливими є групи як об’єкти впливу?

4. Наскільки важливою є група як об’єкт впливу?

5. Чи може проблема розгалужуватися і впливати на інші проблеми?

6. Чи обмежуватиме розв’язування проблеми гнучкість дій організації в майбутньому?

IV. Вартість дії та аналізу:

1. Скільки коштує розв’язання проблеми?

2. Зростання витрат чи квантовий стрибок?

3. Протягом якого часу витрачатимуться ресурси?

4. Скільки коштуватиме аналіз?

5. Чи дасть аналіз виграш?

Критерії фільтрації проблеми в уряді

Підходи до визначення проблеми

1. Хто стверджує, що проблема існує? Чому?

2. Чи реальною є проблема? Чи впорається з нею уряд?

3. Наскільки ймовірною є злагода з приводу проблеми?

4. Чи не зарано давати визначення?

5. Чи дотримуються ті, хто визначає проблеми, певних «рамок політики»?

6. Чи бувають альтернативні «рамки політики»?

7. Чи належний рівень агрегації?

8. Чи усвідомлена причинна структура проблеми?

9. Чи можна конкретизувати та кількісно виразити наслідки проблеми?

Наслідки та впливи необхідно конкретизувати якомога більше / чіткіше (бажано кількісно):

a. Масштаб та інтенсивність проблеми;

b. Сфера дії проблеми;

c. Темпи зміни проблеми;

d. Визначення наявності та доцільності існуючих програм.

10. Коли та як проблема переглядатиметься?

Вимоги до формулювання, від яких залежить потенціал мобілізації

уваги до проблеми

1. Конкретність – рівень однозначності в тлумаченні суті проблеми.

2. Суспільне значення – наскільки питання є резонансним для різних суспільних верств.

3. Відповідність часові – ризик того, чи інші проблеми здатні «переключити на себе» громадську увагу, відволікши її від відповідної проблеми.

4. Складність – комплексність причин, що зумовили існування проблеми та заходів, які треба здійснити аби розв’язати останню.

5. Пріоритетність – наскільки розв’язання проблеми є нагальним для сторін, що потерпають від її негативного впливу, й для виробників політичних рішень.

Суспільний та інституційний «порядок денний»

Суспільний «порядок денний» - проблеми та питання, що

викликають широкий резонанс та перебувають у фокусі громадської уваги.

Інституційний порядок денний – набір питань в явному вигляді, призначених для активного розгляду уповноваженими виробниками рішень.

Типи питань «порядку денного»

1. Розподільчі

2. Перерозподільчі

3. Регулятивні

4. Установчі

Виробники «порядку денного» та ініціатори його питань

Виробники порядку денного – мають нерівний доступ/ вплив на його формування:

• “заінтересовані сторони” та їх об’єднання;

• групи протесту;

• групи впливу із спеціальним доступом до виробників політики

• опозиція;

• партійні лідери;

• впливові особи;

• старші урядовці та радники;

• представники «поінформованої групи» (експерти, науковці);

• ЗМІ.

«Порядок денний» формується у т.зв. «вікні політики», місці перетину 3-х автономно існуючих потоків:

1. Потік проблем – сприйняття проблеми як державної;

2. Потік курсів – експерти та аналітики, підприємці публічної політики («люди, які прагнуть інвестувати різного виду ресурси в надії на віддачу у вигляді публічних політик, яким вони надають перевагу»), які досліджують проблеми й пропонують вирішення для них.

3. Потік політики

• Коливання настроїв

• Організовані політичні сили

• Державне управління

• Формування консенсусу

Чинники, що впливають на формування «порядку денного»

Умови потрапляння питання / проблеми до «порядку денного»

1. Проблема досягла масштабів кризи (погіршення загальноприйнятних показників) / загрожує майбутньою кризою, й її не можна більше ігнорувати;

2. Проблема набула специфічного характеру;

3. Проблема має емоційний аспект;

4. Проблема має широкий резонанс (навіть випадкова подія);

5. Проблема порушує питання про владу та законність в суспільстві;

6. Проблема є модною.

Шанси проблеми потрапити до «порядку денного» залежать від:

• ступеня конкретності;

• масштабу соціальної значимості;

• часової причетності;

• ступеня складності;

• категорійної прецедентності.

Проблема має бути:

• конкретною;

• легітимізованою;

• визнаною в уряді.

Причини, чому питання сходять із «порядку денного»

1. Сили, які її підтримували, більше не діють;

2. Може здаватися розв’язаною (напр. ухвалено закон);

3. Проблема переформульовується.