Типи аналізу політики

Визначення змісту політики

Дослідження процесу політики

Дослідження результатів політики

Оцінювальні дослідження

Дослідження позиції стосовно проблеми виробниками політики

Інформація для процесу вироблення політики

Обстоювання процесу

Обстоювання політики

Роль визначення цілей в аналізі політики

•резюмує собою розуміння причини виникнення / загострення проблеми;

•демонструє те, точка зору яких «заінтересованих сторін» взяла гору / врахована / проігнорована у рішенні щодо майбутньої політики;

•найчіткіше визначає та роз’яснює суть політики;

•формує очікування щодо політики;

•звужує спектр можливих альтернатив політики;

•задає напрямки для планування заходів політики;

•закладає критерії оцінки успішності впровадження політики.

Цінності

«Політика – система створена для прив’язування цінностей до фактів» (Керол Вейс)

Функції цінностей у розробці та аналізі політики:

•засіб легітимації (обґрунтування) цілей політики;

•основа точки зору (перспективи), що обумовлює вибіркове сприйняття фактів та «фільтрацію» інформації (значуща /незначуща);

•основа оцінки ситуації (причини проблеми);

•критерії вибору засобів (належні, припустимі, неприйнятні);

•виражає найглибший рівень розбіжностей позицій щодо політики, які найважче примирити;

•ефективний засіб критики та пропаганди політики.

Цінності можуть бути:

прихованими; розпорошеними; переплутаними.

Мета аналітика – виявити та прояснити основні цінності.

Політика (policy) – цілеcпрямована дія

• дієве вирішення проблеми неможливе без чітко окреслених цілей;

• визначення цілей – перший етап на шляху до вирішення проблеми;

• цілі політики прагматично орієнтовані на вирішення конкретних проблем;

• завжди є уповноважений орган або посадовець, який визначає цілі політики.

Цілі політики

1. Скеровують дію і дають змогу прогнозувати поведінку;

2. Існує різниця між «законними» / легітимними / офіційними/ декларованими та реальними / оперативними;

3. Цілі мають бути:

• конкретними;

• кількісно вираженими;

• сумісними й взаємопідтримуючими;

• не жорсткими, а стійкими, зберігаючи здатність впливати на дії;

• ієрархічно впорядкованими.

Цілі політики

4.Цілі мають люди (в т.ч. й групи), а не організації;

5.Цілі з часом можуть мінятися. Можливі зміни:

• зміщення (реальна ціль віддаляється від декларованої);

• розпад початкової згоди щодо цілей;

• зміна послідовності;

• розпад цілі на множину цілей;

• експансія;

6.Різновиди цілей:

• «найближчі» (засоби досягнення мети) та «найвищі» (кінцеві);

• «транзитивні» (орієнтовані на зовнішнє середовище) та «рефлексивні» (внутрішньо орієнтовані);

• поточні та майбутні;

• сумісні та несумісні;

• взаємодоповнювальні та конкурентні;

• взаємодіючі та незалежні.

SMART – підхід до формулювання цілей

• Конкретність (Specific)

• Вимірюваність (Measurable)

• Досяжність (Achivable)

• Адекватність (Relevant)

• Визначеність у часі (Timed)

Умови досягнення цілей

Організаційні та програмні цілі після їх встановлення мають досягатися:

• в умовах обмеженого часу;

• активним шляхом;

• з мінімальним показником відхилення;

«Дерево завдань» - спосіб впорядкування завдань політики

Дерево завдань – графічне відображення сукупної структури завдань та відношень між ними. Завдання в дереві мають більш загальний характер на вершині й поступово деталізуються по мірі того, як ми рухаємося нижче ієрархічними сходинками.

Інструменти політики

Знаряддя – засоби поєднання політичних цілей з політичними проблемами.

Види інструментів:

• Центральність

• Фінансові ресурси;

• Владні повноваження;

• Організація.

Центральність

Центральність – уряд розподіляє та отримує інформацію завдяки перебуванню в центрі певної суспільної мережі.

Ефектори (засоби виконання):

1. реакція на запитання;

2. розповсюдження;

3. спонукання:

● вказівка, ● припис, ● підказка, ● порада, ● реклама;

4. переконування;

5. норматив;

6. звернення про допомогу;

7. консультація

Детектори (засоби виявлення):

1. добровільна інформація;

2. прямий запит.

Фінансові ресурси

1. Гранти

2. Субсидії

3. Пільгові позики

4. Податки та збори \ податкові пільги

5. Позикові гарантії

6. Страхування

7. Кредитування

8. Винагороди, премії, заохочення

9. Бюджетне інвестування

10. Оплата проведених заходів

11. Закупівлі

Владні повноваження

Владні повноваження – здатність наказувати і забороняти, рекомендувати і дозволяти за допомогою визначених процедур і визначальних символів.

Ефектори (засоби виконання):

1. Державне регулювання

Види:

• правила;

• стандарти;

• дозволи;

• заборони;

• правові накази;

• виконавчі накази

● пряме регулювання ● делеговане регулювання ● визнання ●

уповноваження

● аукціон прав на власність ● ліцензування ● обмеження.

Владні повноваження

2. Саморегулювання

3. Санкції:

a. припинення чинності;

b. штраф;

c. фізичне покарання.

Детектори (засоби виявлення):

1. обов’язок показувати;

2. обов’язок реєструвати;

3. звітування;

4. допит;

5. інспектування.

Організація

Організація – ресурси уряду у вигляді землі, будівель, обладнання та персоналу.

1. пряме постачання;

2. державна корпорація;

3. приватно - державна корпорація.

Детектори (засоби виявлення) – збір інформації відбувається без відома інформантів:

1. Постійні сканери;

2. Рухомі сканери;

3. Приховані.

Недержавні засоби політики

• сім’я та громада;

• добровільні організації (НУО);

• ринок.

Неспроможність ринку

«Неспроможність ринку» - обмежені суспільні ресурси використовуються у нераціональний спосіб, що в свою чергу не дає можливості досягти максимальних для суспільства результатів, а втручання держави призводить до більш ефективного розміщення суспільних ресурсів:

• Проблема зовнішніх ефектів.

• Проблема суспільних благ.

• Проблема монополій;

• Проблема інформаційної асиметрії.

Державне регулювання ринкових відносин необхідне аби:

1. захистити інтереси як громадян, так і суспільства в цілому від тих негативних наслідків, які можуть для них породжувати ринкові відносини;

2. забезпечити реалізації окремих суспільних інтересів, які не можуть реалізувати дії ринку.

Вибір між інструментами політики

1. Яке «меню» знарядь фактично доступне?

2. Як вони співвідносяться одне з одним?

3. Чим зумовлюється вибір знаряддя?

Вибір інструментів політики залежить від:

1. природи, обсягу відповідальності влади за регулювання суспільних процесів;

2. легітимності та ефективності регулювання (враховувати обмеження і можливості кожного інструменту);

3. «логіки інституцій»;

4. вплив зовнішніх чинників (політичних, ідеологічних, соціальних та традиції).

Уряд зацікавлений в дешевшому, менш помітному та менш нав’язливому способі вирішення проблем.

Прогнозування

Прогнозування має на меті впоратися з непевністю щодо майбутнього перебігу і наслідків політики. Прогнозування – аналіз припущень щодо майбутнього. Воно має завжди підкреслювати чутливість прогнозів до припущень. Мета прогнозування - оцінка різних припущень, визначення меж, напрямків та міри можливого впливу на політику

Обєкт та мета пргнозування

Фактори, що впливають на майбутнє : • які не піддаються нашій маніпуляції (мають об’єктивний квазі обєктивний характер констант) ; • гнучкі змінні. Об’єкт прогнозування - вплив урядових дій на ймовірні події в майбутньому. Сама політика (процес її вироблення та ухвалення) не може бути частиною передбачення.

Особливості прогнозування

• передбачення теперішнього та нещодавнього минулого;

• необхідний належний рівень агрегації (стосується певної тенденції);

• без розуміння базових процесів неможливо зробити прогноз (розуміння проблеми та її причин);

• прогнозуванню необхідний час;

• те, що ми хочемо передбачити, залежить від цілей, яких ми хочемо досягти;

• важливо обмірковувати гнучкість рішень, в т.ч. ступінь їх «аморфності» та можливої зворотності;

• періоди прогнозування бувають різними через різні періоди відставання у часі та різні наслідки рішень (часова адекватність прогнозу).

Форми прогнозування

1. Перспективна оцінка – прогноз, що засновується на екстраполяції сучасних та історичних тенденцій на майбутнє.

2. Передбачення – прогноз оснований на експліцитних (чітких та ясних) теоретичних припущеннях.

3. Здогад – прогноз, що фундується на судженнях про майбутні стани суспільства на основі інформації або професійного досвіду.

Прогнозування як інструмент політичної боротьби

• за формою є інформацією, що допомогла дійти рішення;

• обгрунтування уже прийнятого рішення (з інших причин прийнятого);

• критика методології прогнозування;

• засіб агітації;

• дискусії з приводу бажаності / неминучості;

• для узаконення цінностей / припущень, закладених у прогнозі;

• для підтримки існуючого напрямку розподілу ресурсів.

Проектування політики

• завдання;

• витрати;

• обмеження;

• зовнішні ефекти;

• час;

• ризики;

• невизначеність.

Принципи проектування:

1. Послідовність.

2. Відповідність.

3. Залежність.

Ризик та невизначеність

Ризик – аналіз ймовірності подій в минулому, результати якого екстраполюються на майбутнє.

Невизначеність – незнання точної ймовірності розподілу майбутніх подій або навіть природи самих майбутніх подій.

Невизначеності

•відсутність відповідності між суспільними цінностями та цілями політики;

•неповна обізнаність про зв’язок між причинами та наслідками;

•брак даних;

•неточність вимірювання.

Можливі напрямки критики варіанту рішення

Політична діяльність – вибір / ранжування конкурентних цілей.

Управлінська діяльність – вибір з-поміж різних засобів досягнення узгодженої мети.

Незгода та посилання на довільність – можливі напрямки критики варіанту рішення:

• Вибір належних цінностей;

• Вибір належних критеріїв;

• Вибір фактів (одних і ігнорування інших);

• Хто виграв / програв;

• Дисконти;

• Альтернативна вартість;

• Непрямі витрати;

• Неочікувані наслідки;

• Формулювання проблеми;

• Адекватність ресурсів;

• Неврахування обмежень.

Обмеження

Відображення обмежень – процедура визначення й класифікації обмежень і перешкод, що стоять на шляху виконання завдань альтернативного варіанту політики й державної програми:

1. фізичні;

2. правові;

3. організаційні;

4. політичні;

5. перерозподільчі;

6. бюджетні.

Джерела альтернативних варіантів

Джерела альтернатив: •Проголошені та обґрунтовані окремими «заінтересованими сторонами», які вони вважають придатними для вирішення проблеми.

•З публічних дебатів, опитувань виборців.

•Загальні варіанти рішень, що є стандартними підходами до вирішення проблеми.

•Адаптовані загальні варіанти, які відповідають конкретним умовам, в яких існує проблема.

•Варіанти на замовлення, які пропонує замовник дослідження політики, або які розроблено всередині організації, яка проводить дослідження.

•Варіації або комбінації наведених варіантів, які може бути визначено як нові варіанти.

•Сама організація – корпоративні стереотипи, баланси інтересів.

•Пропозиції, висунуті в минулому.

•«Мозковий штурм».

•Запозичення досвіду.

•Науковий та технологічний процес.

Ідентифікація альтернатив (Загальні рекомендації)

• Неможливо знайти «досконалу» альтернативу.

• Комбінації окремих альтернатив – нова альтернатива.

• Кожна з відібраних альтернатив повинна бути описана чітко та повністю.

• Можливе «посилення» альтернатив.

• Всі запропоновані альтернативи мають бути взаємовиключними. Необхідно обирати.

• Необхідно звузити коло альтернатив до 4-5 придатних до розв’язання.

• Надто вузькі та недостатньо обґрунтовані альтернативи необхідно відкидати.

• Уникати «екзотичних» та нездійснених альтернатив. Альтернативи політики повинні відповідати наявним ресурсам клієнта і його повноваженням.

• Не створювати штучної конкуренції для обраної альтернативи, протиставляючи її фіктивним, вигаданим, явно гіршим та неприйнятним альтернативам.

• Не мати «альтернатив-фавориток». Усі альтернативи, запропоновані для подальшого оцінювання та порівняння, повинні бути рівноцінними.

• Альтернативами мають бути різні підходи до вирішення проблеми, а не різні заходи в рамках одного й того самого підходу.

• Збереження існуючого status quo (варіант «нічого не міняти») завжди є обов’язковою альтернативою.

Типи альтернатив (міра радикальності альтернативи існуючим цілям або способам їх досягнення)

1. Існуюча політика пролонгується на тому ж рівні зусиль.

2. Існуюча політика пролонгується на іншому рівні зусиль.

3. Мінімальна модифікація діючої політики.

4. Нова політика з традиційними концепціями – не є варіантом існуючої політики.

5. Нова політика з новими концепціями.

Вимоги до альтернатив

Альтернативи повинні відповідати наявним ресурсам, включаючи повноваження за юрисдикцією і змінні, які піддаються контролю.

Якщо необхідно шукати ресурси «назовні» то Ваша альтернатива є закликом до «мобілізації, координації й лобіювання».

«Пастка збиткового обстоювання»

• Клієнт і аналітик дуже легко погоджуються стосовно характеру проблеми й реакцій на неї.

• Розходження між «заінтересованими сторонами», інкорпоровані в аналіз, не охоплюють повний спектр альтернатив політики.

• Аналітик ігнорує тих, хто обстоює непопулярні альтернативи політики.

• Аналітик неспроможний надати рекомендації, які потребують від клієнта мати справу з важким або непопулярним варіантом розв’язання проблеми.

• Аналітик залежить від одного джерела інформації.

• Клієнт залежить від одного аналітика.

• Припущення політики оцінюються лише тими, хто обстоює цей варіант політики – у тому числі аналітиком або клієнтом, що потрапили в пастку.

• Клієнт ігнорує результати аналізу просто тому, що вони сприймаються як негативні або суперечать інтуїтивному осмисленню проблеми.

• Клієнт або аналітик некритично приймають консенсусні висновки без

дослідження основи консенсусу й способу, у який його досягнуто.

Оцінка альтернатив (з’ясування припущень, притаманних аналізу)

І. Прогноз впливів альтернатив:

1-ий етап: реєстрація максимальної кількості можливих впливів, що мають бути релевантні мінімум до одного з критеріїв;

2-ий етап: прогноз для кожного з критеріїв (необхідно спрогнозувати вплив кожної з альтернатив на кожний із критеріїв).

ІІ. Оцінка впливів з позиції обраних критеріїв.

ІІІ. Порівняння альтернатив за несумісними критеріями.

Нераціональні причини вибору

• звичка;

• суспільна традиція;

• імпульсивні поривання;

• інтуїція;

• зволікання;

• згода з порадою;

• доручення;

• домовленість;

• клопотання;

• судовий розгляд;

• голосування;

• жеребкування

Проста модель вибору

1. Рішення приймає один суб’єкт;

2. Існує цілковита визначеність;

3. Наслідки політики виявляються негайно.

Складна модель вибору

1. Існує певна кількість заінтересованих учасників;

2. Існують невизначеності та ризики;

3. Наслідки виявляються протягом певного часу.

Неприйняття рішень

«Неприйняття рішень» – це рішення, що спричинює придушення чи припинення прихованої або явної загрози цінностям та інтересам того, хто приймає рішення.

Типи раціональності

Раціональність – самоусвідомлений процес створення обґрунтованих аргументів, які виробляють і виправдовують поради.

Типи раціональності:

1. Технічна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до сприяння результативним варіантам розв’язання суспільних проблем.

2. Економічна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до сприяння прийняттю ефективних варіантів розв’язання суспільних проблем.

3. Правова раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх правовою відповідністю встановленим принципам, нормам та прецедентам.

4. Соціальна раціональність – порівняння альтернатив згідно з їх здатністю до підтримання або покращення цінних соціальних інституцій, тобто здатність до сприяння інституціоналізації.

5. Субстантивна раціональність – порівняння численних форм раціональності – щоб зробити найбільш адекватний вибір за даних обставин.

Теорія вичерпної раціональності прийняття рішень

1. Ідентифікація проблеми, яка є консенсусною для решти учасників;

2. Визначення і встановлення рангу всіх цілей та завдань, досягнення яких може бути подано як розв’язання проблеми;

3. Визначення усіх альтернатив політики, що здатні зробити внесок у досягнення кожної цілі та завдання;

4. Передбачити всі обставини, що виникнуть внаслідок обрання кожної альтернативи;

5. Необхідно порівняти кожну альтернативу з погляду її значення для досягнення кожної цілі та завдання;

6. Необхідно обрати альтернативу, котра максимізує досягнення цілей.

Політик обирає між

• Найкращим бажаним результатом – тим, що дає найбільшу віддачу від вкладень у політику;

• Найшвидшим результатом . Відтермінування кінцевих результатів зменшує ефективність політики.

• Найприйнятнішим результатом – тим, що відповідає цінностям більшої частини суспільства, і може отримати найбільшу суспільну підтримку.

• Найреальнішим результатом - тим, який в принципі можна досягнути враховуючи інтереси, поведінку та потужність впливу заінтересованих сторін, від позиції яких залежить успіх політики.

Тактики виробників політики

• не схильні до ризику – готові йти на витрати, щоб уникнути найгіршого сценарію;

• схильні йти на ризик – обирають варіант з найбільшим успіхом навіть за умови низької ймовірності.

Критерії оцінки альтернатив міра впливу варіанта на стан вирішення проблеми

• Описують бажані та небажані наслідки реалізації варіанта, важливі для позиції заінтересованих сторін.

• Ними виступають завдання або обмеження.

• Оцінка ступеня просування до окресленої мети.

• Повинні охопити собою всі значущі аспекти проблеми.

• Критерії необхідно ієрархічно впорядкувати.

Панівні критерії різняться залежно від політики, часу та місця.

Критерії оцінки альтернатив

Критерії оцінки альтернатив – інструменти порівняння і вимірювання запропонованих альтернатив:

1. необхідно класифікувати критерії у відповідності до груп інтересів, які можуть бути залучені в майбутньому, та опозиційних інтересів;

2. ієрархізувати критерії по значущості;

3. необхідно визначити рівень, за якого критерії будуть задоволені альтернативними варіантами політики.

Оціночні критерії

1. Результативність (технічна раціональність) – чи може (та якою мірою) альтернатива привести до вирішення поставленого завдання / отримання цінного наслідку (ефекту) дії.

Якою мірою реалізація одного з варіантів може призвести до вирішення наявної проблеми:

• Які показники можуть свідчити про прогрес у вирішенні проблеми?

• Чи існують докази, що варіант насправді призведе до бажаних результатів?

• Яка ймовірність того, що варіант насправді призведе до бажаних результатів?

Головна трудність – невизначеність майбутнього варіанту умов, за якими працюватиме політика..

Оціночні критерії

Методи:

1.Інформація про минулу діяльність для оцінки майбутньої діяльності.

2.Пристосування минулої діяльності до оцінки майбутніх умов, які впливають на ефективність (оцінка ефекту змін).

3.Використання аналогічного досвіду для оцінок. Дані можуть бути не точні:

a) несистематична оцінка;

b) відмінність умов;

c) аналіз здійснювався одразу ж після старту.

4.Отримання інформації від продавця.

5.Інженерні розрахунки.

6.Математичне моделювання.

7.Використання експертних оцінок.

8.Метод «стимулювання ворожого процесу» – розробка максимально дієвих альтернативних моделей.

9.Інформація від пілотного випробовування програми.

Оціночні критерії

2. Ефективність (економічна раціональність – те, що «можна дозолити собі») – кількість зусиль, необхідних для даного рівня результативності.

Співвідношення результати / витрати (вимірюється видатками на одиницю товарів чи послуг або через калькуляцію обсягу товарів чи послуг на одиницю вартості).

Наскільки результати (здобутки) від реалізації кожного з

варіантів перевищують витрати, необхідні для

отримання цих результатів

Оціночні критерії

3. Справедливість – стосується розподілу впливів (одиниці послуг або грошових доходів) і зусиль між різними суспільними групами.

Види справедливості:

горизонтальна – однакове ставлення до рівних за соціальним статусом;

вертикальна – розподіл вигод / витрат між тими хто має

різний соціальний статус; між поколіннями – вигоди / витрати для майбутніх поколінь

Практичні критерії

1. Адекватність – міра відповідності будь-якого рівня результативності потребам, цінностям та можливостям, що призвели до виникнення проблеми.

2. Відповідність прагненням суспільства – ступінь задоволення наявних потреб, преференцій або цінностей окремих груп.

3. Прийнятність – несуперечливість цілей політики цінностям (загальносуспільним та виробників політики). Легітимність підтримки варіанту політики.

4. Політична здійсненність – врахування політичного контексту (вплив на суспільство та його реакція).

Практичні критерії

5. Придатність до адміністрування – наявність достатнього адміністративного потенціалу для впровадження даної політики (навички персоналу, процедури, час, інституційний контекст, можливий супротив персоналу та ін.).

Якою мірою запропонований варіант здійсненний з точки зору державного управління:

• Чи може бути реалізований кожен з варіантів за наявних політичних, соціальних, адміністративних та бюджетних умов?

• Чи достатньо кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів для його реалізації? Якщо немає, то чи можна мобілізувати необхідні ресурси з інших джерел?

• Чи можна реалізувати кожен з варіантів вчасно?

Чинники, що впливають на можливість здійснення альтернатив

• кількість органів влади, залучених до процесів підготовки та впровадження обраної альтернативи;

• кількість альянсів «заінтересованих сторін»;

• загроза альтернативи інтересам, владі, престижу чи привілеям можновладців;

• нові вимоги до знань, вмінь та навичок персоналу та діяльності держслужбовців;

• чіткість визначення фінансових джерел та схем фінансування;

• необхідність змінювати нормативно-правову базу;

• громадська увага до проблеми;

• потреба в ресурсах, які складно отримати;

• наявність нових соціальних/виробничих технологій, які можуть підвищити рівень невизначеності, збільшити витрати або перешкодити здійсненню;

• «підтримка» однієї з альтернатив поточною кризовою ситуацією.

Оцінювання альтернатив

1. Проводять оцінку «найкращого» та «найгіршого» випадків для альтернативи (що містить невизначеність стосовно результатів).

2. Визначають який випадок є найрелевантнішим для порівняння з іншими альтернативами.

Можливі підходи до впорядкування альтернатив

• Розміщення їх за шкалою відповідності критеріям;

• Відкидання альтернатив, що не досягли порога прийнятності для кожного критерію.

Аналіз вигід та витрат

Аналіз вигод і витрат – порівняння та обстоювання альтернатив політик через підрахунок їх сукупних грошових витрат і сукупних грошових вигод.

• Намагається обчислити (ідентифікувати та інвентаризувати) всі вигоди й витрати для суспільства, у тому числі й нематеріальні активи, що не можуть бути оцінені в термінах грошових вигод та витрат.

• Втілює економічну раціональність, оскільки найчастіше застосовуваним критерієм є глобальна економічна ефективність.

• Використовує приватний ринок як відправну точку процесу рекомендування державних програм.

Способи застосування

• перспективно – для рекомендації дій щодо політики;

• ретроспективно – для оцінки дієвості політики

Аналіз вигід та витрат (алгоритм)

• Визначити здобутки ( результати) та витрати для кожного варіанту;

• оцінити кожен здобуток і кожну витрату у грошовому вираженні, врахувавши при цьому час і можливий ризик (дисконтування);

• порівняити здобутки і витрати у грошовому вираженні для визначення чистої вигоди (різниці між вигодами та витратами);

• визначити варіант, який дає найбільшу вигоду.

Різновиди вигод і витрат

• внутрішні вигоди й витрати проти зовнішніх;

• безпосередньо вимірювані проти опосередковано вимірюваних вигод і витрат;

• первинні і вторинні вигоди і витрати;

• чиста вигода від ефективності в порівнянні з вигодами від перерозподілу.

Дисконтування вигод та витрат – вираження майбутніх вигод та витрат з огляду на їх теперішню вартість.

Оцінка ризику й невизначеності – застосування аналізу чутливості – загального терміну, що означає процедури, які тестують чутливість висновків до альтернативних припущень стосовно ймовірності різних вигод і витрат або до різних коефіцієнтів дисконтування.

Позитивні сторони

• Формалізована процедура проведення.

• Всебічність аналізу.

• Універсальність аналізу.

• Чіткість результатів.

Обмеження (1)

• здобутки політики можуть мати нематеріальний характер, а отже й не піддаються безпосередній грошовій оцінці;

• не всі зусилля та незручностиі, які потребує та зумовлює політика, можна оцінити в грошовому еквіваленті;

• можливе розмаїття продуктів - різні альтернативи можуть передбачати різні результати \ продукти, які важко зіставити щодо їхньої споживчої вартості”;

• будь-яка реалізація політики призводить до появи великої кількості проміжних продуктів, оцінити які надзвичайно важко

(чи відносити їх до витрат чи здобутків).

Обмеження (2)

• Ексклюзивний наголос на економічній ефективності може означати, що критерії справедливості або не мають значення, або є незастосовними.

• Грошова вартість є неадекватною мірою відповідності потребам, оскільки реальна цінність доходу варіює в індивідуальному порядку.

• Коли ринкові ціни на важливі блага є недоступними, аналітики часто змушені оцінювати тіньові ціни, тобто суб’єктивні оцінки ціни, яку громадяни, можливо, забажали б заплатити за товари і послуги.

• Обмежений у своїй здатності до розгляду відношень між альтернативними формами мотивації.

Загальні вимоги

1. Всі припущення, які робляться для одержання результатів, повинні бути належним чином обґрунтовані. Або щонайменше спрогнозувати ймовірність тих чи інших параметрів, і яким чином зміна цих значень позначиться на кінцевих результатах («аналіз чутливості»).

2. Звернути увагу на період, протягом якого будуть аналізуватися значення вигод та витрат (не менше року).

3. Якщо аналізуються декілька альтернативних варіантів, аналіз щодо кожного варіанту повинен проводитися за однаковий період та з використанням однакових початкових даних.

Презентація рекомендацій

Презентація рекомендацій – 1/3 успіху роботи:

▪ Рекомендації треба надавати клієнту своєчасно.

▪ Не піддаватися спокусі глобальних рішень! Віддавати перевагу тактиці «малих розв’язань».

▪ Необхідно переконати клієнта в тому, що:

• запропоновано достатню кількість варіантів;

• варіанти максимально визначені;

• «за» і «проти» кожного варіанту чітко окреслені.

▪ Необхідно керуватися принципом «контрольованих наслідків» майбутньої політики.

Презентація рекомендацій

▪ Рекомендація повинна містити відповіді на три запитання:

1. Що слід робити?

2. Чому це слід зробити?

3. Як це слід зробити?

В уряді Канади рекомендація оформлюється у вигляді 3-х документів:

1. «Документ для прийняття рішення» (4-5 сторінок).

2. «Документ з аналізу» (близько 15 сторінок).

3. «План повідомлення» (максимум 8 сторінок)

Письмова рекомендація

Результати оформлюються в меморандум:

Кому ----

Від кого ----

Дата ----

Тема – одним рядком тексту.

Предмет – виклад проблеми.

Рекомендації – що слід зробити.

Обговорення – чому це слід зробити, де можна вказати на альтернативні варіанти.

Можливі дії – як має діяти виробник рішення, якщо він згоден із запропонованою тактикою.

Максимальний розмір – 4-5 сторінок. Ідеально – 1 сторінка.

Стиль – чіткий, простий, лаконічний.

Якщо текст більше 5 сторінок, його необхідно будувати як доповідь.

Письмова рекомендація

При презентації письмової рекомендації:

• Не роздавати присутнім повний текст.

• Чітко структурувати текст.

• Усі необхідні таблиці, діаграми, розрахунки треба «винести» у додатки.

Поради:

1. уявіть себе на місці адресата тексту;

2. завжди вказувати джерела інформації;

3. порядок подання матеріалу має відповідати вимогам лінійного мислення: проблема ---) варіанти ---) рекомендація;

4. не зловживати матрицями та таблицями;

5. текст документу має легко читатися;

6. текст має бути бездоганним з погляду орфографії та стилістики.

Усна рекомендація

Завдання виступу – якнайкраще підготувати та вміло подати пораду клієнтові:

• Не обов’язково виступає керівник групи. На питання краще відповідати тому, хто відповідав за цю ділянку роботи.

• Тривалість презентації - максимум 15 хвили. Деталі залиште для питань.

• Ставте себе на місце аудиторії.

• «Репетируйте» презентації, в т.ч. й для випадкової аудиторії.

• Не варто зловживати технічними засобами. За 15 хвилин презентації використовуйте 1-2 матриці / таблиці.

• Не дратуйте клієнта демонстрацією ваших знань.

• Якщо Ви не можете відповісти на запитання, пообіцяйте уточнити інформацію та відповісти у письмовому вигляді якнайшвидше.

• Відповідайте на всі питання.

• Будьте коректні та доброзичливі до зауважень та способу мислення клієнта.

• Стежте, аби питання не відволікали увагу від проблеми.

Усна рекомендація

Аналітик повинен замислюватись над:

1. відповідністю клієнта (споживача) результатам проведеного аналізу;

2. іншими джерелами інформації і порад, що доступні йому;

3. міркуваннями та аргументами, що матимуть для нього вагу;

4. найкращим способом презентації.

Загальні рекомендації щодо написання аналітичного документу

• Використовуйте просту, усім зрозумілу мову.

• Використовуйте короткі речення та параграфи.

• Де можливо – формулюйте свої думки як пункти переліку.

• Уникайте технічної термінології або жаргонізмів, а також незнайомих скорочень.

• Висловлюйтесь стисло, не відхиляючись від теми.

• Працюйте над кожним реченням, доки кожне слово не буде «на своєму місці».

• Не вагайтеся різати та скорочувати текст; після правки перечитайте його та знову виріжте зайве.

• Попросіть колегу, не знайомого з проблемою, прочитати кінцевий варіант документа та дати свої зауваження.