Юлія Сирих. Позитивне материнство. Повний текст

ЮЛІЯ СИРИХ

ПОЗИТИВНЕМАТЕРИНСТВО

або

Як легко та эфективно вирощувати дітей

Юлія Сирих

ПОЗИТИВНЕ МАТЕРИНСТВО

або

Як легко та ефективно вирощувати дітей

Сімферополь,2016 рік

Юлія Сирих. Позитивне материнство

ВступЦя книжка не розповість вам, як стати найкращою мамою, виховати кращу в світі дитину, все встигати і ніколи не знати смутку. Вона про те, як ростити дитину легше і простіше, щоб радості було більше, а зайвого клопоту й турбот — менше. Щоб, коли дитина виросте, ви згадували час її дитинства з ніжністю і любов'ю.

Книжок про те, що робити з дітьми, вже написано безліч, інформації в інтернеті теж багацько. Але усі говорять різне, що з цього правильно — велике запитання. І якщо з питаннями гігієни все досить зрозуміло, то з вихованням вочевидь складніше. І чим дитина старша, тим незрозуміліше, що робити.

Про що ця книжка

Ця книжка — опис моєї філософії легкого та позитивного життя з дітьми від народження і до школи. Потім теж буде весело, але ці перші роки — найважливіші, саме в цей час закладаються основи усього, а особливо — ваше ставлення до дітей і життя з ними.

3


У книжці буде дуже мало інформації про догляд за немовлятами. На тему, як чистити вушка і оченята, як стригти нігті, як лікувати і чим годувати, написано вже багато книжок і мені не зрівнятися в цьому з такими людьми як Вільям і Марта Серз, з доктором Комаровським. Серзів я обожнюю, їх книжка «Ваш малюк від народження до року» була для мене біблією протягом довгого часу.

Догляд за дитиною — справа потрібна, але це далеко не все. Як виховувати свого нащадка у дусі гуманізму, як бути досить гарною мамою, як прищепити маленькій людині сімейні цінності і допомогти їй рости в усіх сенсах, гармонійно розвиватися — ось про це книжка. І як при цьому не покласти своє життя на вівтар материнства. Як отримувати задоволення від життя з дітьми.

Діти дійсно класні, і не тільки коли вони ще зовсім немовлята, не тільки коли вчаться повзати, ходити або говорити. Діти приголомшливі в кожен період свого життя. Головне — зрозуміти, як з ними поводитися і чого вони чекають від нас.

4


Про авторку

Мене звати Юлія Сирих. Я маю вищу педагогічну освіту, я філолог, викладачка російської мови та літератури, але непогано знаю й українську. Можу викладати у школі, але захоплення веб-дизайном ще на перших курсах інституту в результаті привело мене до кар'єри дизайнера. Я практикуюча дизайнерка та авторка чотирьох книг за своїм профілем. Крім цього я пишу і дитячі книги, на які мене надихають мої діти. Може здатися дивною різка зміна письменницького напрямку, але якщо думаєш про дітей приблизно стільки ж, скільки про основну роботу або навіть більше, то це не дивно.

На цю книжку мене надихнули тоді ще бездітні подруги, сказавши, що завдяки моїм записам у блозі, їм здається, що мати дітей не так вже й страшно! Якщо ви тільки-но плануєте народити дитину, я буду рада, якщо книжка і вас зарядить впевненістю та оптимізмом.

Я писала цю книжку більше чотирьох років, спостерігаючи за зростанням старшого сина, потім будучи вагітною, і закінчую — ставши мамою двох діток. Досвід подвійного материнства для мене виявився вкрай важливим в осмисленні того, як зберігати оптимізм, незважаючи на подвійне навантаження, а розтягнутість рукопису у часі

5


зробила думки більш зваженими і чіткими.

Дякую багатьох жінок, сильних та вільних духом, що йдуть своїм шляхом, за натхнення, що спонукало написати книгу про позитивне і гармонійне материнство. Якби не ви, жінки, що сміливо діляться своїм досвідом і не соромляться розповісти, як можна виховувати дітей по-своєму, в мене не було б можливості приняти нові ідеї, та, ввібравши їх, почати надихати інших мам чинити так, як велить їм серце.

Це видання українською я вирішила зробити з думкою про українських мам. Прошу пробачити, якщо переклад не здався вам дуже блискучім, та приймаю ваши пропозиції з його покращення!

Цю книжку для вас перекладали: Я, Юлія Сирих, та Христина Дзюба.

Більше інформації про мене і те, що я роблю, можна знайти на цих сайтах:

Персональний сайт: www.syrykh.netМоя робота: www.dikovina.comБлог: http://syrykh.livejournal.comІнстаграм: http://instagram.com/syrykhСайт «Життя прекрасне!»: www.lifeisgreat.ruСайт книжки: http://mamabook.syrykh.net

6

1частинаВагiтнiстьта пологи


Глава 1. Позитивна вагітність У цьому розділі ми обміркуємо, як провести вагітність у позитивному ключі.

Дев'ять місяців просто «очікування» — це дещо втомлює. Щоб не відчувати себе як пасажир на вокзалі в незнайомому місті — «А як там мій поїзд? Приїде чи ні? А коли приїде? А чи буде тепло у вагоні? Чи принесе провідниця чаю?» — Треба перестати безглуздо чекати. Замість цього можна усвідомлено прожити кожну мить цього унікального періоду і постаратися убезпечити себе від стресів і хвилювань.

Турбота про тілоПід час вагітності вам потрібно, зрозуміло, бути в курсі того, що відбувається із вашим тілом і як там малюк. Для спостереження за перебігом вагітності прийнято відвідувати жіночу консультацію або перинатальний центр, здавати аналізи, приходити на огляди. Деякі жінки, як правило, досвідчені й досить впевнені в собі та своєму організмі, цього не роблять. Ця позиція теж має право на життя, але важливо, щоб відмова від постійного спостереження в консультації мала під собою не лінь або страх, а

8


вагомі обгрунтування. Що б ви не обрали, це має бути ваше рішення з чіткою аргументацією, можливістю твердо відстояти свою точку зору і, зрозуміло, за всі ризиковані ситуації ви відповідаєте самі. У будь-якому разі, медицина повинна грати на вашому боці, а не перетворювати вас на машину для виношування (про медикалізацію пологів, тобто надмірне вторгнення медицини у пологовий процес, ми ще поговоримо далі).

Як правило, жінки, які не бажають ходити на щомісячні, а після 7-го місяця вагітності й більш часті огляди до жіночої консультації, вже достатньо обізнані про те, якою має бути нормальна вагітність. Тому моя порада читати книги про вагітність і пологи — скоріше для молодих мам, які «за старою традицією» (смішно звучить, але цій традиції вже близько сотні років) надають перевагу спостереженню у фахівців. Набагато впевненіше себе почуваєш, коли в голові багато інформації і коли можеш сама собі чітко пояснити, для чого потрібні аналізи, вимірювання тиску і зважування.

Я спостерігалася в сімферопольському перинатальному центрі обидві свої вагітності, і про нього згадую з великим теплом — зокрема завдяки своїй докторці. На жаль, не в кожному місті є заклад, де персонал розуміє, з ким працює. Уявіть собі райське місце, де всі призначення, рекомендації та навіть дату наступного прийому вам не тільки

9


розповідають ніжним голосом, але й занотовують на пам'ять на листочку, знаючи, що вагітний розум вирішує геть інші завдання, одже вся пам'ять виявляється недоступною. Де не звертають уваги на всілякі чудасії. І всі ці чудеса практично безкоштовні. Було б здорово, якби такі центри відкривалися в кожному місті.

Якщо є можливість, шукайте свого лікаря, який добре ставиться до своєї роботи і до вагітних. Ви можете пошукати такого на інтернет-форумах свого міста чи району, дізнатися у знайомих. Позитивний, налаштований на природний плин вагітності й пологів професіонал робить вашу вагітність легшою.

Якщо ж вибирати особливо нема з кого, треба стати удвічі начитаною! Тому що чим більше знаєш, тим краще можеш відстояти свою думку і, врешті-решт, сказати не сильно компетентному лікарю або акушерці, що вважаєш інакше. Є тут одна проблема — нібито завжди «лікар краще знає». Боротися з цією думкою важко, але якщо повторювати собі, що ніхто не ідеальний, і лікар може помилятися, то, можливо, впевненості у вас буде більше. Якщо ви чуєте негативні прогнози або діагнози, ваше перше завдання — перевірити їх. Знов здати аналізи, проконсультуватися в іншого фахівця. Що б не сталося, треба боротися до останнього.

Добре, що жоден закон не зобов'язує йти до лікаря

10


відразу ж, як тільки ви дізналися про вагітність! І візити при нормальній вагітності будуть нечастими. Коли ви дізналися, що вагітні, згадайте дату початку останньої менструації. Подивіться в календарі, скільки минуло тижнів з цієї знаменної дати. Можливо, вийшло три або чотири тижні. Це так званий «акушерський термін вагітності». Реальний термін від зачаття завжди менше, але час вагітності вимірюють саме акушерськими тижнями (зовсім не місяцями, як прийнято в народі). Піти на УЗД варто на 7-9 акушерському тижні, щоб переконатися, що плід закріпився в потрібному місці. А до консультації в перший раз можна йти через кілька тижнів, якщо вас нічого не турбує — раніше сенсу немає. Ваше перше хороше УЗД — головний свідок того, що початок досить позитивний.

І ось тепер пора читати спеціалізовані книжки про фізіологію вагітності. Гарантую, дізнаєтесь багато цікавого! Рекомендую, насамперед, книгу Вільяма і Марти Серз, «В очікуванні малюка».

А нам пора поговорити про те, що коється у вагітнійї голові.

Матінка-природа постаралася зробити все, щоб вагітні не хвилювалися: вмикаються механізми, які заважають запам'ятовувати інформацію і працювати, змушують бути сентиментальними і неуважними, більше спати або займатися приємним рукоділлям.

11


Це все гормони! Такий стан ще називають «енцефалопатією вагітних». Але це не діагноз, а скоріше жарт освіченого вагітного співтовариства. Це коли мозок починає працювати ліниво (я б сказала, в особливому режимі), і часто відбуваються кумедні випадки, над якими хихочуть чоловіки. Незважаючи на ці кульбіти організму, мільйони жінок здатні плідно працювати мало не до дня пологів — як і я, обидва рази. Але тривога й хвилювання можуть посилюватися — і це не дуже приємно.

Я припускаю, що підвищена тривожність — скоріше властивість характеру людини і вагітність тут ні до чого, просто додатковий фактор. Коли ви відчуваєте величезну відповідальність за крихітку всередині себе, як тут не нервувати! Але ви й самі розумієте, що нервувати шкідливо. Як завжди, у всьому винні гормони. Гормон стресу, кортизол, виробляєте ви, а вони дістаються не тільки вам, але й дитині, яка сидить і думає (напевно): «Та що ж це таке! Знову мама хвилюється!» І теж переживає разом з вами. Кров одна на двох, нікуди не дітися.

Кортизол — це гормон, що виробляється корою надниркових залоз як відповідь на стрес. Коли важкий період минає, ви заспокоюєтеся, його кількість у крові поступово зменшується. Якщо ви весь час на взводі, ви постійно виробляєте кортизол. І нічого хорошого від цього, ні вам, ні дитині.

12


Що робити з негативними емоціями?Давайте розберемося, що вас турбує. Візьміть аркуш паперу і складіть список, приводів до хвилювання. Коли ви бачите свої страхи, сміливо їх висловлюєте, вони вже стають менше. Тому що невідоме й невидиме лякає більше.

Страхів, швидше за все, буде відразу декілька. Ось найпопулярніші.

1. Хвилювання особисто за себе

Це і зрозуміло — перший раз майже завжди лячно, до того ж ваше тіло змінюється, невідомість лякає і змушує боятися за своє здоров'я. Особливо якщо ви любите себе лякати страшилками і коли поруч багато «добрих» подруг. «Добра» подруга — це, як правило, жінка, яка вже мала досвід вагітності та пологів і в якої залишилися від них тільки негативні спогади. Вона зображає вам все виключно в похмурих фарбах і додасть ще, що ніколи більше на це не піде. Оце радість, слухати все це! Ще цікавіше чути такі байки від подруги, що взагалі не народжувала: їй все в деталях описали її знайомі, а вона для яскравості додала своєї творчості. Мало хто так боїться вагітності та пологів як молоді дівчата, що ще не збираються стати мамами. Це прямо розплідник страхів і скарбничка народного негативного досвіду.

13


Зверніть увагу: все, що вам розповідають, має тільки одну сторону. Люди кажуть вам, як вони страждали (й жодного слова про те, яке дитині було) або як їм страшно. Отже, їх слова — бажання, щоб ви, вагітна жінка, їх пожаліли і поспівчували, подбали про них емоційно. Ніби вам зараз більше нічим зайнятися. Хоча хтось, можливо, потай бажає, щоб ви повторили їхній шлях. Але ви не зобов'язані і не будете цього робити. Негативні розповіді не несуть корисної інформації, а лише відображають особисті переживання оповідача. Якщо ви не боїтеся за себе — значить, ви вже стали менш егоїстичною і більш мудрою.

2. Страх за дитину Теж цілком природний стан, особливо якщо ви вже простудіювали медичний довідник ускладнень вагітності і кожен день знаходите нові симптоми того, що «щось не так». Рецепт від цього страху такий: раціоналізуйте це своє почуття. Якщо думаєте, що є проблема — сходіть на консультацію до фахівця, не займайтеся самодіагностикою. Подумайте про те, що вас може заспокоїти. Можливо, магічно подіє довідка від лікаря, де вам напишуть, що все у порядку. У хвилини сумнівів — медитуємо на довідку і глибоко дихаємо! Вдих-видих. Вдих-видих.

14


У хвилини страхів і сумнівів медитуємо на довідку від лікаря і глибоко дихаємо!

Якщо дійсно є ускладнення, то взагалі не час нервувати — час вирішувати проблему. Йдемо до лікаря та лікуємося як треба. Набагато важливіші ваші реальні дії, спрямовані на лікування, а не стресові мозкові хвилі. У наш час, чи то через екологію та життя, зповнене стресів, чи то через перестрахування медиків, словосполучення «лежати на збереженні» стало дуже популярним. І хоча це не навіює взагалі ніяких радісних емоцій, всеж-таки є один мале-е-есенький плюс: ви робите це для своєї дитини.

3. Побоювання зовнішніх обставинТретя група джерел хвилювань об'єднує все те, що, власне, вагітності та малюка не стосується. Це здебільшого соціальні страхи: страх не забезпечити дитину (до речі, більш притаманний чоловікам), втратити роботу або кваліфікацію, усілякі переживання, пов'язані із грошима, соціальними зв'язками, можливою «невлаштованістю». Та хоча б і

15


страхи типу: «А що як складеться ось така проблема, а я не зможу її вирішити». Або таке: «Я розтовстію, чоловік перестане мене кохати, піде з сім'ї, і ото як я, біднесенька, буду жити у цьому жорстокому світі».

Якщо на вашому листочку зі списком страхів з'явилася ціла група подібних, треба ось що з ними робити. По-перше, частина переживань — гіпотетична, «а що як раптом ...» (далі політ фантазії). Ці страхи здатні отруїти життя, якщо на них зациклюватися, але не можна прогнозувати своє життя в таких похмурих фарбах. Подумайте про ці думки як про непродуктивні. Ваші мізки гідні кращого застосування, ніж генерувати трагічні сцени. Багато хто не вірить, але я вірю в матеріальність думок, й невідомо, що з цього вирішить реалізуватися. Тож я взяла в звичку у вільний час від інших речей думати про те, чого хочу досягти і що отримати, а потім занотовувати це, щоб не забути. Це й продуктивно, й корисно для формування оптимістичних поглядів на життя.

Замість похмурих думок думайте про те, чого хочете досягти, і занотовуйте ідеї.

16


Тепер будемо справлятися з реальними зовнішніми обставинами. Те, що реально, заслуговує обговорення з близькими людьми, особливо якщо це і їх стосується. Те, що ви можете вирішити самі — вирішуйте. Щось ви можете доручити чоловікові, родичам. Світ, в будь-якому випадку, — не агресивне місце, і в ньому живуть люди, які можуть вам допомогти. Стара як світ приказка, «був би зайка — знайдеться і галявина», або в іншій інтерпретації, «Бог дав дитину — дасть і для дитини» — мені здається досить вірною. Ця приказка зовсім не про несерйозне ставлення до життя, як хтось думає, а про віру в краще, без якої неможливі будь-які починання.

Деякі проблеми, що хвилюють вас зараз і не дають жити спокійно, в принципі не можуть вирішитися одну мить і вимагають очікування відповідного часу. Тут найвірніше — вчинити як Скарлетт О'Хара: «Я подумаю про це завтра!». Немає сенсу думати про те, що від вас не залежить, краще думати про те, що піддається змінам.

Коли впоратися самотужки зі страхами не вдається, і ви відчуваєте себе одним великим клубком нервів, можливо, є сенс поговорити з психологом. Це не соромно і не боляче. Якщо є доступ в інтернет, то потрібно поділитися переживаннями з «вагітною спільнотою» у соцмережах або форумах — це сучасний аналог групової терапії. Я сама відчувала на собі не раз виключно позитивний вплив добрих слів,

17


нехай навіть я не бачила цих людей, але гарна порада завжди допоможе!

Мої особисті рецепти позбавлення від тривог — молитва і аутотренінг. Просто повторюючи фразу «Все буде добре» та глибоко дихаючи, можна поліпшити свій стан і знизити рівень стресу. Неважливо, у що ви вірите. Важливо, що це допомагає і заспокоює. На даний момент особисто мені близький буддизм як філософський напрямок, і я вірю в те, що є якась сила, яка допомагає, а що це або хто — особиста справа кожного.

18

Посміхаємося і думаємо про хороше


Також можу порекомендувати медитацію, як з фільму «Їсти. Молитися. Любити» — чудове позитивне кіно з Джулією Робертс. Треба сісти у позу лотоса (або як вийде), закрити очі, скласти пальці на руках особливим чином — вказівний палець з великим, і посидіти посміхаючись і ні про що не думаючи. Неважливо, що у вас на душі — спочатку ви будете посміхатися тільки губами, але потім і всією душею. А щиро посміхатися і при цьому боятися — неможливо!

Закінчуємо оглядати страхи та переходимо до позитивної частини.

Вагітність — не хвороба, хай вибачать мені таку банальність. Щоб не відчувати себе жертвою обставин, не витрачати час на збір страшних байок про пологи і пережовування страхів, треба займатися чимось продуктивним. Якщо збирати досвід, то тільки позитивний! У вас перед очима — книга, написана людиною з двома легкими вагітностями та двома швидкими та легкими пологами, тож не вірте тим, хто стверджує, мовляв, такого не буває. Генетика це чи позитивний настрій — мені невідомо. Але вагітність може стати вашим найсвітлішим спогадом, затьмаривши й випускний вечір, й день весілля, й медовий місяць. Чим більше

19


у вашому оточенні щасливих мам з хорошими спогадами — тим краще.

Тик-так!Перший крок до позитивної вагітності, мабуть, робиться ще в той момент, коли спрацьовує біологічний годинник і все більше місця у вашій голові займає думка: «Хочу дитину!» Біологічний годинник — механізм, що вмикається раптово, щоправда, ходять чутки, що не у всіх він спрацьовує. Але оскільки ми не можемо пролізти в голову кожній молодій дівчини, то ми не знаємо цього точно. Може, годинник дзвонить надто тихо або хронометр запізнюється. Загалом, коли цей інстинкт спрацьовує, близькі люди про це відразу дізнаються! Моя однокурсниця, старша за мене на кілька років і зараз вже мама двох дітей, навіть кинула університет, здається, після третього курсу — голос інстинкту був такий сильний, що в неї просто не було стимулу вчитися, всі думки були тільки про одне. Нам, тоді ще молодим і дурненьким студенткам, це здавалося нереальним: невже не можна почекати? Коли ж на п'ятому (з шести) році навчання в університеті і мене наздогнали інстинкти, я стала розуміти, як це може бути сильно! Чоловік зміг мене переконати довчитися ще рік, але коли я йшла отримувати диплом, то вже знала, що вагітна.

Загалом, дуже здорово, коли є інстинкт і коли

20


зовнішні обставини не заважають прямо зараз або в найближчому майбутньому здійснити свою мету. Тоді вагітність сприймається як дар.

Але це ідеальний випадок, а в житті бувають різні ситуації. Коли дитина незапланована, і ви вирішуєте стати мамою, то часто захоплюють різні страхи. Відчуття небезпеки посилюється багаторазово, і починаєш переживати про все. Найбанальніша рада, яка тільки можна почути в цьому випадку: не треба хвилюватися! Ви це чули мільйон разів і ще не один мільйон разів почуєте. Але що робити з перейманнями, ви вже читали вище.

Важливо під час вагітності концентруватися на позитивних моментах. А їх буде вдосталь!

Позитивні боки вагітності

Досконала жінкаНайдивовижніше відчуття, яке доводиться відчути під час вагітності — відчуття власної завершеності, цілісності. Все ваше тіло почало функціонувати по-новому і це те, чого ніколи не відчували чоловіки (окрім кумедних випадків «співчутливої вагітності»). Нове життя, поки ще крихітне, зародилося і розвивається у вас. Особисто мене завжди вражало, як раптом всередині жінки починає битися ще одне серце. Відчути цей момент допоможе як УЗД, так і

21


просто перегляд документальних фільмів, наприклад, «Життя до народження».

Відображення процесуКожна вагітність унікальна. Незважаючи на схожість симптомів, є багато особисто ваших вагітних «фішочок». Але якщо не записувати свої думки й відчуття, з часом багато забудеться. Тому з перших днів вагітності пробуйте вести щоденник. Читати його буде удвічі цікаво рік-другий потому.

До щоденника можна додати й інші документальні свідчення. У східно-слов'янських країнах (тобто Росії, України, Білорусі) фотографуватися або знімати відео вагітної вважається поганою прикметою. Тому багато хто побоюється робити світлини, пам'ятаючи про прикмети. Деяким просто не подобається їх зовнішність, але просто повірте мені, вагітна жінка — прекрасна! Якщо подолаєте ніяковість і віру в прикмети, робіть знімки на пам'ять. А якщо знімати буде професійний фотограф, він зуміє показати, в якому чудовому стані ви зараз перебуваєте.

Вас люблять!Вагітних жінок люблять. Ви й самі це побачите, коли животик округлятиметься. Коли ви йдете по вулиці, багато хто буде вам посміхатися. Тому що люди усвідомлюють, всередині вас — диво. Тож не ховайтеся під балахонами або джинсовими комбінезонами. Якщо є можливість, потіште себе і купіть декілька кофтинок та брюк для вагітних. З

22


іншого боку, можна не витрачатися на спеціальний одяг та підібрати гардероб зі звичайного магазину. Добре підкреслюють фігуру туніки з А-образним силуетом і талією під грудьми, вони виглядають дуже гарно! А лосини і легінси — це не тільки комфортно, а й модно.

Сумно, що в радянський період нашої історії взагалі не було моди для вагітних, та й сам факт наявності животика ханжами сприймався як «дивіться, в мене був секс і тепер я чекаю дитину». Звідти ж ростуть ноги народних уявлень про те, що треба носити чохли для танків замість красивого одягу і не випинати животик. В інтернеті повно жахливих історій про стареньких жіночок, які доводять уїдливими зауваженнями до сліз. Але мені вони жодного разу не траплялися. А ось усміхнені обличчя — часто-густо.

Перший контактНе можна не згадати про перші поштовхи дитини, які ви почнете відчувати приблизно з 20-го тижня вагітності. За силою відчуттів це можна порівняти тільки з першим контактом людини з інопланетянами! І будьте впевнені, потім ви будете сумувати за почуттям, ніби хтось маленький бажаючий спілкуватися, реагує на музику, або звуки голосу, або просто перегортається так, що змінюється геометрія животику.

23


Найважливіше з мистецтвНайправильніше кіно для майбутньої мами — що-небудь романтичне, позитивне або про дітей і сім'ю. Не треба переглядати «Білий Бім, чорне вухо»! Складіть краще список фільмів про вагітність і дітей, а також взагалі приємних фільмів, якими можна урізноманітнити своє дозвілля. А трилери, фільми жахів та випуски кримінальних новин нехай поки дивиться хтось інший. Чим більше радісних емоцій ви відчуваєте, тим краще буде на серці, краще буде працювати весь організм, і малюкові всередині вас теж буде добре!

Мої улюблені фільми про дітей:Малюки (2010)

Дивіться, хто заговорив! (1989)National Geographic. Життя до народження: В

утробі матері (2007)

І це далеко не всі радощі вагітної життя — адже кожна жінка відчуває по-своєму, і якщо зосереджуватися на хорошому, ви легко зможете доповнити список

24


Чим зайнятися під час вагітності?Більшість жінок не кидають роботу, тільки дізнавшись про вагітність, хоча не у всіх робота сприяє сприятливому перебігу вагітності через високе фізичне або емоційне навантаження. Тому проблема «чим зайнятися» як мінімум до семи місяців вагітності вирішується сама собою. Я продовжувала працювати обидва рази до останнього вдома, малювала для клієнтів та писала книжки. Гадаю, якщо робота не пов'язана з перевантаженнями, і ви відчуваєте, що без роботи буде абсолютно нудно жити, кидати її не варто. Добре, коли робота — джерело задоволення професійних амбіцій. Буває часто, що робота жахлива чи нудна, але нікуди не дітися — гроші потрібні. Тоді потрібно продовжувати працювати, а потім успішно піти у декрет. І можливо під час декрету подумати про те, щоб у майбутньому знайти справу, яка вам дійсно подобається.

Вагітність сприяє розкриттю творчого потенціалу, допомагає почати дивитися на світ по-іншому і навіть освоїти щось нове. Як це працює — невідомо, але є безліч історій про жінок, які знайшли нову справу під час вагітності та стали в ній успішними.

Окрім роботи є ще захоплення і нові приємні

25


клопоти. Яке бажання загострюється під час вагітності (окрім бажання більше спати і більше їсти)? Робити що-небудь гарне своїми руками і міняти навколишній простір.

Гніздування

«Гніздовий інстинкт» майже так само непереборний, як і інші важливі інстинкти, що керують нами, тому ніхто не дивується, коли бачить вагітних жінок в будівельних магазинах. Бажання зробити ремонт, змінити шпалери, меблі або хоча б переставити наявні меблі по-новому вельми позитивно і корисно. По-перше, думки зайняті чимось ще, крім вагітності, по-друге, є можливість і натхнення зробити будинок затишніше, а по-третє, втомленому від обговорення вагітності і майбутніх дітей чоловікові випаде можливість поговорити про види та кольори шпалер, перевагу одного покриття над іншим. І нехай не стверджує, що з вами «поговорити ні про що»! Завзяті жінки навіть здатні здобути кваліфікацію виконроба — настільки прискіпливо вони можуть вивчити всі деталі ремонту.

Головне в ремонті — вчасно почати і вчасно закінчити, щоб не виявилося раптом, що пологи ось-ось, а в квартирі досі валяються мішки з будівельними сумішами і до ладу ще далеко. Зате як здорово, коли розпочатий ремонт нарешті

26


закінчено, підлога двадцять разів вимита і настає гармонія!

Підготовка будинкуЯкщо ви з тих людей, які переймаються, що у хаті три дні не мита підлога, і звикли серйозно ставитися до господарства, то під час вагітності треба зайнятися оптимізацією побуту. Для початку психологічно приготуйтеся до того, що у перші пару місяців у вас будуть справи важливіші, ніж домашнє господарство. Я знаю багатьох, хто вважає, що приготувати вечерю чоловікові — важливіше, ніж поспати вдень годинку, коли дають (а в перші місяці нового життя цього часто не вистачає!). Але ж є шанси надірватися, коли пріоритети розставлено невірно. Втім, про комфортне життя з новонародженим ми будемо говорити пізніше, а важливий крок у підготовці будинку до новонародженого — продумування дрібниць, що полегшують життя. Наприклад, купівля мікрохвильовки для швидкого розігріву їжі, інших важливих речей, реорганізація систем зберігання і так далі. Для того, щоб не перетворювати цю частину в підручник з домоводства, раджу почитати про систему Флайледі. Це система, яка допомагає впорядкувати свій побут і підтримувати будинок в чистоті і порядку. Навіть коли в хаті багато дітей, звірів та інших мешканців. Необов'язково слідувати системі на 100%, але багато порад дуже цінні і

27


допомагають переосмислити ставлення до господарства

Сайти про Флайледі:www.flylady.ruhttp://community.livejournal.com/flylady_ru

Корисна книга про організацію будинку:Джулія Моргенстерн, Самоорганізація за принципом «зсередини назовні». Система ефективної організації простору, предметного середовища, інформації та часу

Виховання до народженняКажуть, що виховання дитини починається з того моменту, коли ви дізналися, що вагітні. Частково це правда. Одна моя подруга вважає, що її син так любить ритмічну музику і танці завдяки тому, що під час вагітності вона щодня слухала музику. Інша впевнена: її дочка запам'ятала, які пісні мама співала їй, коли вона ще була всередині, прислухалася до мелодії і заспокоювалася. Цей вплив звуків на ще ненароджених немовлят підтверджують тисячі мам. У той час як офіційна медицина вважає новонародженого нездатним пам'ятати що-небудь досить довгий час, багато мам відзначають впізнавання немовлям знайомої музики, віршів, казок з перинатального періоду. Мене це захоплює. У вільний час або між справою ви теж можете зайнятися вихованням смаку своєї дитини: залучати її до своєї улюбленої музики. Слухайте те, що вам

28


подобається, необов'язково тільки класичну музику, як стверджують сноби.

Шопінг

Чим тепер зайнятися спраглої до діяльності жінці? Багатьом хочеться що-небудь зшити або сплести для малюка. Але тут на шляху знову встають народні мудрощі, які вказують на неприпустимість підготовки приданого заздалегідь. І щоб зовсім доконати, кажуть, що майбутній мамі не можна плести у жодному разі — бо саме від цього трапляється обвиття пуповиною (а зовсім не тому, що дитина крутиться всередині, як хоче). На жаль, ми усі настільки просякнуті прикметами, що часто слухаємо їх навіть на підсвідомому рівні. Саме тому основну масу речей для народженого сина купувала не я, а чоловік — і в терміновому порядку! У підсумку я дуже шкодувала про це — радість збору «приданого» можуть зрозуміти тільки жінки, для чоловіків це лише обов'язок. Вдруге я вже купувала все найпотрібніше заздалегідь і сама, залишивши на долю чоловіка тільки великогабаритні покупки: ліжко-манеж і ванночку.

Тому якщо вам не вистачає заряду позитиву і хочеться щось купити — не слухайте нікого і вирушайте до магазину! Кілька повзунків, бодиків, шкарпеток не завдадуть нікому шкоди.

29


Свято малюка

Говорячи про прикмети та народні звичаї, не можу не згадати про західний звичай «Baby Shower» (Бебі Шауер, буквально, «душ малюка»). Це вечірка, присвячена скорому народженню дитини, що влаштовується для мами подругами і родичками. На літературну українську можна перекласти як «Свято малюка». Якщо ви уважно дивитесь західне кино, то неодноразово бачили як влаштовано це свято — з подарунками, прикрашеним будинком, чаєм і тістечками, закусками. Подруги приносять подарунки для мами й малюка: красиві і корисні речі, без всяких прикмет та побоювань. Часто подарунки обрані з попередньо складеного «віш-листа» — списку бажаних подарунків. Це дуже практично, хоча поки й не в нашій традиції. Як бачите, на заході не бояться, що щось може піти не так — всі налаштовані на позитив і ця впевненість передається вагітній жінці.

Чим ще «Бебі Шауер» мені подобається — він дає можливість жінці відчути себе важливою і відчути радість події, що чекає на неї невдовзі. А всю організацію свята беруть на себе подруги.

Якщо вже ми так активно відзначаємо західний День Святого Валентина, то можна додати до нотаток і це свято, присвячене радості материнства. Це набагато потрібніше й важливіше, ніж прийнята у нас (особливо в деяких дуже патріархальних сім'ях)

30


традиція нікому нічого не розповідати і боятися всього. Якщо на вас не діють народні прикмети, ви можете зібратися з подругами і відзначити Бебі Шауер — буде що потім згадати!

Рукоділля і творчістьПовернемося до рукоділля. Це зовсім необов'язково має бути плетення пінеток або чогось там ще. Зараз існує стільки різноманітних варіантів хобі, до яких можна прикласти руки, що тільки і обирай собі до вподоби! Це залежить від того, до чого душа лежить. Тут і ліплення біжутерії з полімерної глини, і валяння іграшок і взагалі всього, чого завгодно, з вовни, і скрапбукінг — це коли ви робите унікальний фотоальбом, де кожна картонна сторінка по-особливому прикрашена. Хтось знаходить в собі сміливість почати ткати, або розписувати шовк, чи вишивати. Можна почати варити мило або робити декоративні свічки. Всього й не перелічиш. Та хоча б і «фотополювання» під час прогулянок — чим не хобі? Не можна сказати, що це рукоділля, але важливо те, які емоції ви відчуваєте. А найвдаліші фотографії можна потім показувати на своїй сторінці в соцмережі.

Для чого ж я закликаю всіх робити щось руками? Є кілька очевидних вигод від таких речей. Це і відчуття дива, коли щось прекрасне робиться вашими руками — а звідси позитивні емоції для вас і малюка. І

31


непоганий спосіб провести час — вже точно краще, ніж від нудьги що-небудь жувати і дивитися телевізор. А також, особливо якщо ви вже в декреті, або основна робота не приносить задоволення, спосіб довести самій собі, що ви можете дуже багато! Для багатьох жінок важливо відчувати себе реалізованою в чомусь, щось вміти і пишатися своєю працею. І все що завгодно, що ви робите добре, здатне стати предметом вашої гордості. А там вже і пологи незабаром.

Все, що ви любите і робите добре, здатне стати предметом вашої

гордості і джерелом позитивних емоцій для вас і малюка.

32


Глава 2.ПологиУ цій главі поговоримо про те, як зробити пологи не такими, як їх описували наші мами, наповнити цей короткий, але відповідальний період більшою кількістю позитивних емоцій.

Пологи у народної міфології (беремо 50-90-ті роки 20-го століття) — річ моторошна. Є навіть вельми спірний навколонауковий твір про те, що грубе і неуважне ставлення акушерок до вагітних радянського й пострадянського періоду є обрядом ініціації жінки. Проблема у тому, що незважаючи на поступове поліпшення якості медичних послуг і появу нових методик, страхи нам в голову вбиті так надійно, що їх важко звідти прибрати. Страхи підживлюються свіжими розповідями: від жінок, які народжували у звичайних пологових будинках, без контрактів та без домовленості з приймаючим пологи лікарем. Це мене приголомшує до глибини душі: двадцять перше століття на дворі, а в міських пологових будинках обстановка може бути близька до тієї, у якій народжувала ваша мама! Я вже мовчу про те, що буває в деяких закладах селищ міського типу, маленьких містечках, де мало хто чув про звання «пологовий будинок, доброзичливий до

33


дитини». Саме звання як звучить! Теоретично, такими повинні бути абсолютно усі пологові будинки.

Але давайте все ж таки розпишемо по кроках, що може зробити пологи кращими, як в ідеальних, так і в стандартних умовах.

Крок 1. Допологова підготовкаВи можете ходити на курси вагітних, але можете цього й не робити. Що вам точно потрібно — це розуміння фізіології пологів. Не гірше студента-медика початкових курсів, треба вивчити теорію. Про те, як вони перебувають, як перечікувати перейми, як правильно тужитися і так далі. Хтось думає, що ідеальна поведінка для народжуючої така: при перших переймах лягти на спинку, викликати швидку та мчати у пологовий будинок з мигалками. А там (якщо не відправлять додому, виявивши лише тренувальні перейми) оформитися і знову ж лягти на спинку, «народжувати». Про те, що краще в пологах ходити або стояти на чотирьох, знають жінки, котрі читали спеціальну літературу. Знання — то є сила, як не крути.

Крок 2. Вибір місцяДобре, якщо ви живете в місті, де є кілька пологових будинків, а вони мають свої «тарифи» на пологи.

34


Тобто ви можете обирати, у який пологовий будинок поїхати та як народжувати, умовно-безкоштовно (з невеликими вкладеннями, на ліки, перев'язки і т.п.) або за гроші. Що вибрати — залежить від ваших коштів та відгуків про пологовий будинок. Вам допоможуть інтернет-форуми вашого міста, де можна заздалегідь з'ясувати практично все.

Не скажу нічого нового: обстановка під час ваших пологів більше буде залежати від того, скільки грошей попередньо ви заплатили. А потім вже — від випадку. Сама обидва рази вибрала платний варіант, про що анітрохи не шкодую. У безкоштовну медицину поки що так важко повірити, що саме її явище, та ще й якісне, вже давно здається дивом. Хоча розповідають і зворотне, але все залежить від вашого регіону та долі. Найчастіше платні послуги означають гарне ставлення і увагу до вас, що трохи знижує рівень стресу породіллі (а це вкрай важливо).

Коли знайома запитала, навіщо витрачати гроші, адже перебування в пологовому будинку усього три дні, я відповіла так: «Я народжую не так часто і хочу відчути себе як на курорті!».

Вибрати гарне місце — значить бути впевненою не тільки у тому, що в пологовому будинку буде гаряча вода, холодильник і телевізор в палаті. Телевізор — взагалі річ не дуже потрібна. А в тому, що вас будуть

35


оточувати небайдужі до своєї справи люди. Безліч жінок через роки після пологів згадують, як жахливо до них ставився персонал, і це, разом з не найкращими побутовими умовами, отруїло їх світлі спогади про диво народження, про малюка, який з'явився у цей день на світ. Шкода, що за людське ставлення доводиться платити. Але люди, що оточують вас, не тільки впливають на комфортність і продуктивність пологів, але вони стануть у майбутньому частиною спогадів про пологи.

Оточуючі не тільки впливають на процес пологів, але й стануть частиною ваших спогадів

про них.

Ще один варіант: пологи вдома з акушеркою. У психологічному плані домашні пологи можуть бути самими комфортними, ось чому стає все більше їх прихильниць. Іноді це усвідомлене рішення жінки, коли вона впевнена у своєму тілі та у своїй акушерці. Іноді ж за цим стоїть особистий страх лікарень та лікарів. Завдяки медицині кількість смертей немовлят в пологах наблизилася до небаченого раніше мінімуму. Але через те, що про психологічний клімат в пологових будинках як один з чинників, що

36


допомагає народити, раніше ніхто не думав, множинні страхи, накоплені у масовій свідомості, іноді змушують шукати альтернативи медичним установам. Якщо ви панічно боїтеся саме лікарняної обстановки, є сенс попрацювати з особистим страхом, знайти в собі сили боротися, ніж усе життя намагатися його обходити. Тут я знову рекомендую психолога для опрацювання страхів.

Я поважаю жінок, які прийняли рішення народжувати вдома з акушеркою, проте не варто забувати, що цей вибір робить жінку відповідальною за всі наслідки. Не кожна вагітність та пологи проходять легко й зовсім не потребують медичної допомоги. Тому згадую пологи вдома лише як один з можливих варіантів. Що б ви не вирішили, підходьте до вибору відповідально.

В ідеальному варіанті лікарняна обстановка повинна бути такою ж комфортною, як і хатня, але поки наші пологові будинки тільки рухаються до цього (дрібними кроками), переходимо до кроку номер 3.

Крок 3. Не думати про себеЕгоїзм — це добре в різних ситуаціях і по відношенню до малознайомих людей. Коли ви думаєте про те, щоб було добре вам та дитині, а не що про вас подумають — це правильний егоїзм. Але є егоїзм шкідливий. Це коли у пологах ви думаєте про

37


себе більше, ніж про дитину. Коли при перших переймах відразу ж починаєте прислухатися до себе: «Коли мені стане боляче, як мені обіцяли?» І воно неодмінно стане, якщо на цьому зосередитися.

Важливо перебороти зусиллям волі дитяче «ой, мені боляче та страшно» — тому що ви доросла людина і впораєтеся. Концентруйтеся не на тому, в якому місці вам боляче у момент пологів, а на думці, що ви робите важливу роботу. І між іншим, малюку народжуватися анітрохи не приємніше! Подумайте про те, що дехто всередині вас зараз теж переживає не найкращі часи, але він навіть не може поки про це сказати, поки не народиться.

38


Якщо вас у пологах буде буквально поглинати жалість до себе і концентрація на відчуттях — те ж саме ви будете згадувати і потім. Спробуйте не думати про себе, медитувати або повторювати собі якусь життєстверджуючу фразу у якості аутотренінгу, співати. Якщо під час вагітності ви пробували справлятися з негативними емоціями якимось із цих або своїм власним способом, це повинно трохи допомогти. Я гула і співала низьким голосом. Це напевно виглядало не дуже, але яка різниця, якщо це мені допомагає?

Суть у тім, щоб у підсумку ви пам'ятали пологи не як змучивший особисто вас процес, а як важку, але гідно виконану роботу.

Крок 4. Не бути об'єктомБудьте в пологах особистістю. Не об'єктом пологів, який так-сяк смикають і перевертають, а повноправною учасницею. Ви самі обираєте, як вам стояти або лежати, голити промежину повністью або просто коротко підстригти заздалегідь, проколювати навколоплідний міхур прямо зараз або почекати. Всі ці речі ви зможете вирішувати, якщо будете наполягати на своєму та аргументуєте свою точку зору. Я впевнена, чим більше жінок буде заявляти про свої права, тим швидше зрушиться неповоротка система охорони здоров'я (яку так гальмує часто зовсім не через відсутність грошей, як нам кажуть).

39


Ніхто не має права насильно вас голити, давати непотрібні стимулятори, що прискорюють пологи і вже тим більше, ображати.

Невеликий відступ про медикалізацю пологівПро медикалізацію пологів я обіцяла розповісти ще на самому початку. Цим терміном позначається надмірне вторгнення медицини у нормальний процес пологів, в результаті якого жінка опиняється в позиції «доктор краще знає, лежи й не розумничай». Ви можете при бажанні знайти в інтернеті багато об'ємних і хороших матеріалів на цю тему, оскільки вона зачіпає безліч проблем. Тому я не буду описувати історію цього процесу — вона йде у далеке минуле, не менш як до французького короля Людовика (згадати б його порядковий номер!), який з цікавості наказав своїй коханці народжувати лежачи, щоб йому було краще видно. І з тієї пори почалася традиція не давати жінці самій слухати своє тіло, обирати зручну позу для пологів та інші речі.

В ідеалі при фізіологічних пологах не використовуються стимулюючі засоби та процедури, знеболення, будь-які препарати. Винятком я б назвала післяпологові уколи окситоцину, що допомагають скороченню матки краще, ніж старі добрі міхури з льодом. Жінка народжує в зручній їй позі — це зовсім і не лежачи на спині, а так, щоб допомагала сила тяжіння Землі, веде себе вільно.

40


Акушерка лише допомагає і направляє, використовуючи, знову ж, не тільки медичні напрацювання, а й багатовіковий досвід. Не використовуються в постійному режимі (тільки тимчасово за необхідності) прилади контролю за плодом. Після пологів немовля та мати не розлучаються одне з одним.

У наш час дійсно не завжди пологи проходять так просто, що зовсім не потрібен лікар. Але перестраховка докторів, прихильність традиційним медичним підходам укупі з радянськими звичками будь-якого персоналу (включаючи санітарок) вважати породіллю неписемною бабою і тиснути авторитетом шкодить такої речі, про яку не замислюються: психологічному стану жінки. Відомо, що стрес заважає народити — спрацьовує природний захисний механізм, який передбачає, що під час небезпеки народжувати не треба, а треба втекти у темну печеру і там вже продовжити. Тому й важливо тримати грань між медичною допомогою, что приде вчасно і врятує, і грубим стереотипним втручанням. Я дуже рекомендую всім вагітним прочитати книжку «Відроджені пологи». Її автор, Мішель Оден, описує докладно і правдиво процес народження дитини і як зробити пологи менш стресовими. Друга корисна книжка — «Пологи без страху», її автор Грентлі Дік-Рід.

41


Природний захисний механізм: коли небезпечно ― народжувати не можна! Треба швидше бігти у

темну печеру і там вже продовжити процес.

Дякувати богові, стає все більше місць, де можна народити досить фізіологічно й без зайвого стресу, а якщо усі пологові будинки приймуть політику помірного втручання в пологи (і замість цього спробують зробити обстановку психологічно комфортною), тоді й страшних байок зменшиться.

Крок 5. Моральна підтримкаНаскільки мені відомо, не тільки в платних відділеннях пологових будинків, але і в деяких прогресивних безкоштовних на пологах може бути присутня близька людина. Це називається «партнерські пологи». Якщо у вас є можливість, і ви відчуваєте необхідність моральної підтримки — неодмінно нею скористайтеся. Для мене в перший раз це був чоловік, і хоча ми впоралися всього за дві години, я рада, що він не лишився за дверима приймального покою, а був зі мною. Вдруге він повинен був залишитися зі старшим сином, але

42


поряд була моя доброзичлива доктор, що спостерігала мене, вона й зіграла роль мого партнера, підбадьорюючи й підтримуючи.

Все більше жінок народжує не на самоті, а з партнером. І це здорово. Хоча чоловіків часто доводиться умовляти й позбавляти від ірраціональних страхів, вони дуже допомагають. У партнерських пологах важливо заздалегідь розповісти, чого ми чекаємо від партнера, хто б ним не був. Ми зовсім не хочемо, щоб партнер сидів та дивився нам в промежину. Нам потрібна підтримка, допомога і компанія в період сутичок. Період перейм буває довгим і не видовищним, а масаж попереку, приємний співрозмовник, який допоможе зняти шкарпетки, принесе води, ще нікому не заважав. У потужний період вразливі можуть відвернутися! Близька людина на пологах — це ще один плюс.

Крок 6. Народити та насолодитися моментомЗагальносвітова практика, що вже дійшла до нас — перше прикладання новонародженого до мами. В ідеалі це має бути момент прикладання «шкіра до шкіри» ще до перерізання пуповини. Але зазвичай в пологовому будинку дитинку обтирають, зважують, дають оцінку за шкалою Апгар, сповивають (іноді проводять додаткові маніпуляції) — і вже тоді кладуть

43


вам на груди. У прогресивних пологових будинках це також є момент першого прикладання до грудей. У менш прогресивних — просто момент спілкування, тільки для вас двох. Тепер малюка не повинні від вас забирати, ви повинні знаходитися разом в одній палаті — налагоджувати стосунки, звикати одне до одного.

Крок 7. Післяпологовий доглядВажливо, щоб і після пологів ніщо не псувало вам враження. Породіллі потрібно кілька речей для комфорту: щоб дитя було поруч, були у наявності одноразові прокладки, підгузки для немовляти і тепла вода. І щоб персонал пологового будинку поводився культурно.

Якби західні мами прочитали абзац вище, вони б здивувалися: у якій дикій країні ви живете, ящо вам так мало треба для щастя! Але саме ці речі в підсумку і складаються в позитивне відчуття пологів. Пологи можуть пройти легко, середньо або з ускладненнями. Але важливо й усе те, що буде навколо них. Від цього залежить, як скоро ми захочемо сюди повернутися і повторити цей досвід.

Як показує досвід моєї подруги, яка перенесла досить важкі пологи, якщо навколо пологів була побудована зона комфорту, то через кілька років цілком можуть виникнути думки спробувати ще раз!

44


Хороший пологовий будинокОсь приблизний список того, чим повинен відрізнятися хороший пологовий будинок окрім наявності необхідного медичного обладнання та професійних докторів.

Можливість попередньо поговорити з лікарем або акушеркою, обговорити план пологів

Вільний вибір породіллею способу пологів, вибору медикаментів або їх відсутності

Можливість партнерських пологів Орієнтація пологового будинку на природню

родопоміч, без застосування стимуляторів Індивідуальні пологові палати (на одну або

двох жінок), сімейні палати Спільне перебування матері і дитини в палаті Підтримка грудного вигодовування:

консультації фахівців, відсутність догодовування сумішами-замінниками без показань

Право погодитися або відмовитися від перших щеплень

Вільне відвідування родичами Комфортні умови для гігієни матері і дитини Консультації медсестер, неонатолога по

догляду за немовлям Ввічливий персонал

45


Крок 8. Документалістика

Коли все вже позаду, зробіть на пам'ять кілька світлин: в пологовому будинку, на виписці і звичайно ж — перші дні вдома.

Підбиваючи підсумки під цією главою, можна сказати, що якщо позитивне відчуття вагітності залежить практично тільки від вас, то на позитивні пологи дуже сильно впливає оточення. Якщо є можливість «роз-+добути» собі більше комфорту, треба нею скористатися. Але в будь-якому разі, як я й казала на початку глави, намагайтеся не бути об'єктом медичних зусиль, а будьте учасницею пологів, налаштуйтеся на те, що у вас все буде добре, незважаючи ні на що. Пологи — не жах-жах, а робота, результатом якої ви будете пишатися.

Пологи — не жах-жах, а робота, результатом якої ви будете пишатися.

46

2частина

Вiд народженнядо року


Глава 3. Новонароджений та виЯкщо хтось вважає, що пологами все і закінчується, то покажіть мені цю наївну людину! З пологами все тільки починається.

Отже, ви нарешті дома з малятком, і у всієї родини починається нове життя. Найчастіше питання вагітних: що мені робити з дитиною відразу, як її привезли додому? Адже у пологовому будинку за вас все вирішував персонал, і ви практично не приймали рішень. Відповідь проста: нагодувати, роздягти, змінити підгузок та вкласти спати. І поки вона буде спати, ви з чоловіком будете сидіти, дивитися на малюка та не вірити своїм очам: у вашому будинку — нове створіння!

Ці перші дні для когось можуть здаватися найскладнішими, а для когось — цілком простими. Все залежить від того, як дитина спить та їсть, чи все у неї гаразд та чи не турбує її щось.

Не дивлячись на те, що перший місяць життя доволі простий, все одно життя перевертається з ніг на голову! Як мінімум, тому що не можеш спати стільки, скільки хочеться, і тебе весь час будять. А тут ще й

48


молочні ріки (мало не написала, і «кисільні береги»).

Перші два-чотири місяці життя немовляти — це час переналаштування життєвого устрою. Необхідно налагодити грудне вигодовування, визначитися із тим, чи будете ви користуватися одноразовими підгузками, багаторазовими «екологічними» або ж скористаєтеся способом висаджування. Також необхідно облаштувати побут таким чином, щоб він займав менше місця у вашому житті, й у вас було більше часу для себе та дитини.

Як спростити собі побут

Пил — це не страшноНайважливіше у житті з новонародженим — менше правил та умовностей. Якщо вас вчили, що дитячу білизну потрібно прасувати, причому з обох боків, неодмінно кожен день мити підлогу та витирати пил, гуляти з немовлятком не менше чотирьох годин на день, мити дитину кожен день, мити з милом всі іграшки раз на тиждень (список цих «потрібно» можна продовжувати вічно), то варто передивитися ці знання. Виконуючи увесь цей список, ви ризикуєте впасти у затяжну депресію. Хоча б тому, що ви будете намагатися зробити все, бути ідеальною матір'ю, а в підсумку — не будете висипатися, втратите радість життя, не кажучи вже про радість материнства. А крайніми будуть ваша дитина та ваш чоловік — на комусь ви точно зірветесь.

49


Гігієна — річ корисна, але не до стерильності. Безліч сучасних авторів пишуть про те, що не потрібно тримати дім у стані, близькому до операційної. І дякуючи їм, важкий камінь громадської думки все ж зсувається.

«Хатні» мікроби корисні — вони допомагають дитячому імунітетові міцнішати. Якщо хата не вкрита жахливим павутинням та чорною пліснявою, по столах не бігають щури і таргани, то життя дитини поза небезпекою. Діти, звичайно, не повинні жити у пилу і бруду, але звичайна домашня обстановка, в якій ви жили «до дитини» буде цілком комфортною. Провітрювати варто частіше. Але побути ідеальною домогосподаркою із натертим до блиску ламінатом ви ще встигнете, а у перші місяці материнства є важливіші задачі.

Вологі серветки та ватні дискиДуже корисна річ у домі — дитячі вологі серветки. Не завжди є можливість відразу ж помити дитину, яка «наробила», та і взагалі існує багато ситуацій, коли вони потрібні — наприклад, на вулиці. Якщо у дитини немає на них реакції (зазвичай всі дитячі серветки для немовлят гіпоалергенні), то їх можна використовувати. Це не замінить повноцінне купання, але і бігти та відмивати всю дитину всякий раз немає необхідності.

Особисто мені було страшно мити малюка,

50


тримаючи його під краном — з нестабільною температурою води, однією недосвідченою рукою. Так могли робити тільки нянечки у пологовому будинку, і їхній подвиг я не наважилася повторити одразу, а потім діти якось різко набрали вагу й стали непідйомними для таких маневрів. Взагалі, дрібні гігієнічні задачі серветки вирішують дуже добре, особливо якщо ви не вдома. А вдома додатково можна використовувати змочені водою ватні диски: півчашки води поруч із місцем зміни підгузка — і ватні диски допомагають вимити усі ніжні складочки.

Фантастичні винаходиЯ дуже добре розумію своїх батьків, коли вони говорять, що дитина — це важко. Тому що тоді це було дійсно важкою працею. З одного боку, тодішня педіатрія була схиблена на стерильності, з іншого — було дуже мало можливостей робити все це і не вбитися через домашнє господарство. Є як мінімум два винаходи, за які жінки дякують богові щоденно: пральна машина-автомат і одноразові підгузки. Прощавайте, гори пелюшок, стерті у кров руки! Скільки годин відразу звільнюється.

Два предмета, які виявилися в мене практично не при справах — це пилосос та праска. Якщо користуватися одноразовими підгузками та не сповивати дитину, а вдягати ії тільки у боді, футболки, сорочечки та повзунки, то вже не потрібно мати гору пелюшок. А прасувати їх тим паче не обов'язково.

51


Пилосос став нам непотрібним, коли ми позбулись старого килима.

Якщо у вас в домі килими або ковролін, то пилосос знадобиться. А якщо лінолеум або дерев'яна підлога, то краще взяти швабру з віджимом. Педіатри ще радянської школи писали про те, що якщо в домі є маленька дитина, то краще прибрати з цієї кімнати все, що може накопичувати пил. Так радикально чинити необов'язково, але багато килимів, диванів та інших вбираючих вологу поверхонь страждають у процесі росту дитини. Простіше кажучи, вписюються та вкакуються. Ну, від цього нікуди не дітися. Так що килим простіше прибрати відразу, ніж чекати його повільної смерті.

Трьохведерна каструляХоч і приємно кожного дня їсти щось новеньке, готувати це «новеньке» абсолютно немає можливості. Не залишитися родині голодною допоможе велика каструля борщу чи жаркого на тиждень. По цьому ж принципу готують у сім'ях, де всі багато працюють і втомлюються. Щасливі власники великої морозилки заморожують обіди порційно, і це може бути все, що завгодно. Наприклад, зварити великий об'єм соусу, заморозити порціями та розморожувати за необхідністю. А гарнір міняти.

52


В нашій родині у зимовий час користуються успіхом заморожені овочі: достатньо кинути у каструлю курячий кістяк, зробити бульон, додати овочі, сіль-спеції — і суп готовий. Коли малюк підросте, а ви звикнете до нового ритму життя, ви будете встигати більше. Але на перший час всілякі хитрощі дуже допомагають. Якщо не вистачає сил та часу на приготування їжі, то не варто здійснювати подвиги, які все одно ніхто не оцінить.

Кращі подругиКращі бездітні подруги можуть дуже допомогти вам у побуті, якщо вони дійсно найкращі та відповідають вам взаємністю. Ви можете попросити подругу по дорозі у гості купити для вас якісь продукти, косметику чи пачку підгузків. Ну й звичайно, як і в багатьох домах з маленькими дітьми, тимчасово починає працювати кухня самообслуговування: покажіть подрузі, де лежить чай, цукор, чашки і печиво, далі — все сама! Попутно і ви поп'єте чаю з подругою.

Не відмовляйтеся від запропонованої допомоги. Якщо вам хочуть допомогти у чомусь — це прекрасно. Значить, вас оточують чудові люди.

Більше спатиВелика стратегічна помилка молодих мам — не спати вдень, коли сплять їх малюки. Зазвичай причина у тому, що хочеться більше зробити по господарству,

53


подивитись фільми, приділити час собі та своїм справам. «Шкода спати!» — це класика. В нас так мало часу, що ми шкодуємо витрачати його на сон. Але майже всі, навіть мами, які сплять вночі поруч із малюками, перші місяці не висипаються. Вся справа у тому, що змінюється структура сну. Раніше легла спати — і спиш собі до ранку. А тепер навіть вночі раз на одну-дві години будять: «мамо, нагодуй мене!». І саме тому, що сон постійно переривається не на тому місці — до того ж материнський сон дуже сторожкий — навіть якщо номінально спала 8 годин, все одно не виспалась.

Тому потрібно досипати вдень. От прямо кидати усі справи і лягати спати з крихіткою під боком. Буває так, що заснути важко — тоді можна звернутися до легких заспокійливих засобів (проконсультуйтесь у лікаря, які можна приймати годуючим мамам).

Вдень треба спати, хоча б через день. Кидати все та лягати спати з крихіткою під

боком.

54


Моя найголовніша порада по догляду за новонародженим: прочитайте одну хорошу книжку! Для мене це «Ваша дитина від народження до року», автори Вільям і Марта Серз, книжки яких читають по всьому світу. Практично усі відповіді вже є в цій книжці, залишилось тільки тримати її поближче до себе, щоб у будь-якому випадку швидко знайти відповідь. Також раджу читати книжки лікаря Комаровського по догляду за дітьми, повсякденному і під час хвороб.

Не варто слухати поради по догляду за дітьми та вихованню від декількох категорій громадян. По-перше, люди без власних дітей. Виключаючи педіатрів, які знають трохи більше за родом професії. Але тут також все неоднозначно — поради педіатрів потрібно перевіряти в інших джерелах. Взагалі всю суперечливу інформацію та таку, що не викликає довіри, потрібно перевіряти, перш ніж випробовувати на дітях. В будь-якому разі, поки людина не виростила свою власну дитину, а краще кількох, вона не є надійним порадником і часто живе у полоні власних оман та народних мудрощів.

По-друге, мами, які мають одну дитину, але більше однієї вони не хочуть категорично. Невідомо, у чому причина, але можливо в тому, що їх досвід був не надто позитивним. Наприклад, мама могла неправильно прикладати малюка до грудей, як результат — тріщини та лактостази. Вам вона

55


транслює ідею про те, що годувати грудьми нестерпно важко та боляче, і вона ніяк не могла дочекатися прикорму. Або мами, яким важко дався дитячий період, вони багато хвилювалися, втомлювалися. Але якщо мова не про хвороби, найчастіше це результат того, що мамі ніхто не допомагав або вона не розраховувала на свої сили, намагаючись бути ідеальною.

По-третє, сусідки, знайомі знайомих та інші люди, чий авторитет не є для вас непохитним. Зізнатися чесно, ні один з моїх близьких родичів не розповів мені про догляд за дитиною нічого нового, чого б я не читала до цього. А поради частіше виявлялися досить застарілими.

Доглядати за дітьми просто, про це навіть не варто турбуватися. Дитину потрібно не дуже тепло вдягати. Якщо в будинку стабільна температура 22-23 градуси тепла, то чепчик на голову не потрібен. І загортати в кілька одежинок також не потрібно. Її треба купати, щоб вона була чистою. Причому, щодня купати з милом не потрібно, достатньо простої води. Навіть не кип'яченої. А відмивати в семи водах з губкою будете тоді, коли ваша дитина буде активно повзати по хаті та шукати, де у вас захований пил. І що цікаво, навіть коли вона буде наїдатися пилу з потаємних куточків вашого будинку, вона не захворіє, бо її імунітет вже звикне до «домашніх» бактерій. Необхідно іноді підстригати нігті та чистити вушка-

56


носик-оченята. Всі ці речі також нескладні, потрібно просто не боятися.

Найбільше часу спочатку займає не гігієна немовляти, а його годування, налагодження грудного вигодовування. Але якщо ви годуєте грудьми, то протягом перших місяців встигаєте вивчити, як це все працює, і далі це практично перестає бути проблемою.Загалом, якщо не створювати собі зайвих труднощів, то все буде добре!

Підгузки та висаджуванняДля когось питання, користуватись одноразовими підгузками чи ні, не стоїть взагалі. Звісно, так! — кажуть мільйони сучасних мам і кожного дня дякують богові за цей винахід. Не настільки оптимістично налаштовані батьки, які виявили в своєї дитини алергію на популярні марки підгузків і підраховують, скільки грошей буде витрачатись на більш дорогі. Ще більше сумнівів в тих, хто хотів би, щоб шкіра дитини не контактувала з невідомими матеріалами. Існує також велика група свідомих людей, які думають не тільки про особисту зручність, а й про те, що вони сприяють забрудненню планети. Звісно, далеко не тільки діти та жінки зі своїми підгузками та прокладками винні у тому, що гори сміття все збільшуються. Але багатьом не подобається сама ідея — приймати в цьому участь.

57


Якщо одноразові підгузки з якихось причин вас не влаштовують, то у вас в запасі є ще два варіанти. Перший — це багаторазові підгузки. Зараз великою популярністю користуються сучасні системи сповивання — різноманітні модифікації шортиків та трусиків з багаторазовими вбираючими вкладками. Зрозуміло, що задача мами — слідкувати за частою зміною підгузків та прати їх максимально делікатними засобами для прання. Багаторазові підгузки можуть додати мамі роботи, але коли в домі є пральна машина, прання не буде з'їдати ваш час.

Ще один варіант — раннє висаджування. Висаджування не має нічого спільного з раннім привчанням до горщика, тому що воно починається з самого народження дитини. Суть методу полягає в тому, щоб встановити зв'язок між матір'ю та немовлям, і в підсумку мама досить чуйно і швидко зможе вловлювати сигнали, які воно подає, коли йому потрібно задовільнити свої потреби. І дитина також буде підлаштовуватися під цей режим. Важливо знати: ви не можете починати висаджування через кілька місяців після народження — скоріш за все, мало що буде виходити. Як стверджують батьки, що практикують висаджування, тільки ранній початок дає позитивні результати. Так що визначитися з цим потрібно заздалегідь. В крайньому випадку, ви можете повернутися до підгузків. Якщо вас зацікавила методика, спробуйте пошукати в інтернеті за ключовими словами: «раннє

58


висаджування дитини».

Коли у вас є сильна внутрішня мотивація та бажання висиджувати малюка — це дуже добре. Як мінімум, це цінний досвід у розумінні потреб дитини. В мене є подруга, яка категорично не приймає одноразові підгузки та успішно висаджувала свого сина на горщик з самого дитинства.

Підгузки, одноразові чи багаторазові, або висаджування — особиста справа кожної мами, і ніхто не в праві вирішувати за маму, чим їй користуватися для власного комфорту та забезпечення потреб дитини. Ніхто не в праві вважати себе йкращою матір'ю у відношенні до інших лише за цією ознакою. Так само, менш популярні методи не повинні засуджуватися меншістю. Це, звісно, так по-людськи: оголосити популярну модель єдиною і вірною та засуджувати тих, хто мислить інакше. Треба залишатися позитивно налаштованою: робити те, що вважаєте оптимальним, не соромитися свого вибору та не засуджувати інших. Врешті-решт, ми вільні люди.

Й коли ви розібрались, що робити з немовлятами в плані догляду, можна зайнятися й вихованням!

Виховання новонародженихЯк виховувати малюків, яким ще зовсім-зовсім мало днів? Якщо виховання розуміти як дисциплінування

59


дитини — то ніяк. Міфи кажуть, що дітей треба виховувати (тобто кувати, як солдатів) с народження, а інакше їх подальший шлях лежить навпростець до вашої шиї, а звідти на голову. Звучить так, нібито головна мета дитини у житті — бути паразитом на тілі батьків. Звідси і ствердження, що годувати дітей треба за розкладом, вкладати спати — так само, тримати на руках менше, і взагалі хай з народження спить у власному ліжечку, звикає, що життя — не мед і скоро до армії. Ось це і зветься, за традиційними поглядами, «правильно виховувати». Таких міфів — безліч, можна набрати цілу книгу.

Важливо запам'ятати кожній мамі, що сумнівається: це не виховання, це методи, які зроблять життя матері та дитини нестерпними. Старі методи скоріш за все налаштовані на те, щоб виліпити зручне для всіх маля. Усупереч цьому, нові концепції орієнтуються на природні потреби дітей та дорослих, на розумні компроміси та укріплення зв'язку між мамою та її дитиною.

Тому в цій главі йдеться про те, як виховувати — у сенсі розвивати та робити життя цікавішим — малят, які ще не вміють перегортатися, повзати та сидіти, а проводять дні лежачи, або висячи на мамі.

Немає нічного нуднішого, аніж лежати на одному місці та дивитися постійно на одні й ті самі підвішені іграшки! З мамою, звичайно, добре, але хочеться

60


якоїсь різноманітності, навіть якщо маленькі рученята ще не можуть осилити брязкальця. Треба якось розважатися.

Музика й танціНемовлята чутливі до нового світу. Вони вбирають в себе весь цей світ цілком, без розподілу на звуки, фарби, запахи та інші відчуття. Гарною ідеєю буде розважити себе та додати щось нове у життя немовля — і це саме музика. Бажано, щоб це було щось мелодійне та красиве, а також різноманітне за репертуаром. Коли вдома грає різна музика — це підіймає вам настрій та закладає у людину, що розвивається, поняття про те, якими різними бувають звуки.

Тепер можна внести додаткове відчуття — ритм. Танцюйте разом з дитиною. Це корисно і для вас, і для неї. Якщо ви будете тримати малюка на руках або в слінгу та рухатися в такт музиці з різним темпом, йому це точно сподобається. Спробуйте танцювати не тільки під популярну музику, але й під музику різних напрямів, різних народів.

Просто слухати музику і танцювати — це вже не тільки розвага, а й виховання, і розвиток. Музика і рух розвивають слух дитини, вестибулярний апарат, координацію рухів, знайомлять з вашими улюбленими мелодіями. І це все — легко і просто, без зусиль з вашого боку. Я взагалі дуже полюбляю

61


заняття, які дають дітям більше, ніж ти витрачаєш на них енергії. Музика в цьому сенсі — безцінний дар. ВидовищаДіти люблять розглядати обличчя людей. Спочатку маленькі оченята не можуть довго затримувати погляд на одному об'єкті, й він «сповзає». Але м'язи очей та нерви удосконалюються кожного дня, і що ж може бути кращим для тренування, ніж нові об'єкти для нагляду? Ви можете спробувати розвісити на стінах світлини людей — своєї родини, друзів, дітей. Це допомагає дитині бачити схожість та відмінність в обличчях. Бо обличчя — це найцікавіше! Так влаштувала природа — для виживання маленька людина повинна швидко навчитися візуально відрізняти рідних від незнайомих, а пізніше — читати емоції.

Загалом, будь-які візуальні відчуття підходять, бо малюк повинен збирати свою скарбничку знань про цей світ. Важливо, щоб все, що ви йому показуєте, не було постійно на одному місці, а змінювалось, щоб було цікаво. Для своєї молодшої доньки я підготувала книжку «Перша книга немовляти. Чорно-білі фігури та візерунки» та давала їй, щоб вона роздивлялася малюнки. Мами по всьому світові підтверджують: чорно-білі малюнки притягують погляд малюків і тому можна підготувати серію малюнків з різними фігурами, візерунками та показувати їх дитині. Хоча б для того, щоб переконатися особисто — це працює!

62


А через кілька місяців після народження ви раптом побачите, що дитина стала цікавитися яскравими кольорами, і першим, скоріш за все, буде червоний. І тоді прийде час вивчати різноманітність кольорів.

Тактильні відчуттяВсі діти з народження тілесноорієнтовані. Доки вони не обрали для себе головний канал для сприйняття, все їх тіло та відчуття — перший провідник у світі інформації. Тому в цей час настільки важливі та корисні всілякі пестушки, ігри з пальчиками, масажі та все, що стимулює шкірні рецептори, дає відчуття тілу. Більш того, мами розуміють це інтуїтивно й намагаються частіше гладити малюків. І наші предки це знали, тому й залишили нам у спадщину багатий фольклорний скарб — пестушки. Всі «сороки-ворони» та «в ліс по горіхи» — не тільки розвага, а й розвиток. І як з'ясували вчені, дитина почуває себе більш щасливою та росте краще, коли її часто беруть на руки, гладять, загалом, «тискають». Додатково можна підібрати й іграшки з різною фактурою, давати їх помацати, гладити ними все тільце.

Все це є важливою сенсорною інформацією та приємним спільним проводженням часу. Не знаєте, чим зайняти малюка, поки він не спить? Підберіть йому предмети для нових тактильних відчуттів.

63


Маля більше щасливе та росте краще, коли його часто беруть на руки, обіймають та «тискають».

ПрогулянкиПрогулянки можуть стати для вас та дитини ще одним позитивним моментом, але можуть й перетворитися на жахіття. Все залежить від вас, організаційних моментів та погоди. Ідеальна прогулянка — коли вона не тільки корисна дитині, а й приємна вам. Якщо думки про прогулянку викликають сум — потрібно щось змінювати в самому процесі.

Прогулянки добрі не лише банальним лікарським корисним «свіжим повітрям» (яке у великих містах треба ще пошукати), але й новими враженнями. Скажімо так, поспати на свіжому повітрі дитина може й у колясці на балконі, коли немає часу та сил збиратися на прогулянку. А от коли дитина не спить, можна й прогулятися.

Коли живеш на поверсі більшому, ніж перший, вимушена весь час возитися з коляскою та довгими

64


зборами, то поки зберешся, вдягнешся, вдягнеш дитину, спустиш коляску та дитину — можна впаритися. Хтось легко долає процес підготовки, а потім насолоджується прогулянкою в парку — якщо природа поряд сприяє відпочинку, малюк швидко заснув, можна подумати про щось своє, почитати книжку, погортати журнал чи зателефонувати у цей час подрузі. Чим не відпочинок!

Але що робити, якщо коляску спустити немає кому, або ви просто не можете гуляти і гуляти без діла, повільним кроком? Тут на допомогу приходить слінг — це чудовий винахід, якому пізніше буде присвячено трохи більше тексту. Зі слінгом наше прогулянкове життя, спочатку з однією дитиною, а потім і з двома налагодилась і стало більш позитивним.

Ви виходите, гуляєте деякий час (для тих, хто не любить просто гуляти, це можливість вийти у справах — до магазину, аптеки, до подруги), ваша дитина споглядає світ — при цьому можливостей для огляду в неї значно більше, ніж у лежачій колясці — і потім може заснути. А через деякий час ви йдете додому та не возитесь із коляскою.

Тому я агітую за слінг та ерго-рюкзак, як ще один гідний транспортний засіб, основний чи додатковий, який дає можливості, яким заздрять наші мами та бабусі — мобільність та незалежність.

65


Про маму. Післяпологова депресіяПісляпологову депресію в тому чи іншому вигляді відчувають на собі всі жінки. В першу чергу, вона зумовлена перепадом гормонів, і цей стан потрібно просто пережити. Але посилити післяпологову депресію можуть зовнішні фактори. По-перше, раптове розуміння того, що навантаження, як фізичні, так і психологічні, серйозніші, ніж ви очікували. По-друге, бажання тримати все життя під контролем та бути ідеальною матір'ю та господинею, призводить до нелюдської втоми, а у підсумку — до зриву. Починає здаватися, що все погано, ви анічого не встигаєте, все виходить з-під контролю. По-третє, оточуючі вас люди, зокрема чоловік, як виявляється, зовсім не розуміють вашого стану. Наприклад, більше цікавляться немовлям, дають багато цінних порад та контролюють. Але забувають поцікавитися вашими потребами та відчуттями, і їх допомога — не там, де вам потрібно. По-четверте, до кінця першого місяця життя немовля перестає тільки спати та їсти, що ставить перед вами ще одну задачу — розважати його.

Й коли це все поєднується — здрастуй, депресія. Суворо кажучи, це не та клінічна депресія, з якою треба йти до лікаря за пігулками, але підірваний моральний дух може залишити вам лише два

66


бажання: спати та плакати.

Як із цим боротися

Уявіть, що ваше життя — широка та спокійна річка. Вона текла вчора, неквапливо тече сьогодні, і завтра також буде текти. Ви — не командир бойового крейсеру, у вас не повинно бути абсолютно все під контролем. Якщо в голові чи на папері постіно висить список невідкладних справ, які треба виконати, але у вас не вистачає сил чи часу все зробити і цей факт вас засмучує — викиньте список, просто переставайте думати про це. Річка все одно не зупиниться і буде текти. Ваше життя не розвалиться.

Ви — не командир бойового крейсеру, у вас не повинно бути

абсолютно все під контролем

Я наполягаю на тому, щоб ви регулярно думали ось цю думку: Ви — мама, й ваша головна задача — насолоджуватися материнством, а не бути біороботом, що все встигає. Друга ваша задача — думати про себе. Коли я була у післяпологовій депресії після народження другої дитини, я думала: «Боже, у добі — 24 години, а для себе в мене є

67


максимум година з всього цього часу! Цього ледь вистачає, щоб привести себе в порядок, не кажучи вже про щось більше». Настрою не додавало й те, що всі лікарі навколо рекомендували дотримуватися спеціальної дієти для годуючих мам. Це значить — відмова від всього смачного, втішаючого та приємного.

І тоді я кинула дієту, перестала намагатися все встигнути та бути максимально продуктивною, зосередилась на тому, що дарує радість особисто мені.

1. Смачна їжаЯкщо у дитини немає вираженої реакції на конкретний продукт, не треба харчуватись лише гречкою та вареною куркою. Фахівці з грудного вигодовування не радять сідати на дієту заздалегідь, «про всяк випадок». Виключити рекомендується відверту гидоту: майонез, маргарин, продукти з їх використанням (пісочне печиво з магазину, наприклад). У обох моїх дітей алергічна реакція була саме на ці речі. Їжте добре і смачно, дотримуйтесь лише деяких запобіжних заходів. Цитрусові та несезонні фрукти-овочі краще тимчасово не їсти. А все інше — можна потрохи, щоб радувати себе.

2. Особистий часВиділить півгодини-годину на день для того, щоб тішити себе чим-небудь. Це може бути маска для

68


обличчя, читання книжки чи інтернету, або просто спокійне чаювання. Все, що завгодно, аби це був особисто ваш час, який потрібно провести усвідомлено, проживаючи та насолоджуючись кожним моментом. Організувати цей час вам просто зобов'язаний чоловік або рідні — порозважати малюка або викупати його, посидіти з ним. Не соромтесь обговорити ваш емоційний стан та попросити про допомогу. Переконайте їх, що вам просто необхідно іноді бути просто собою, окремою особистістю зі своїми потребами, а не мамою новонародженого.

3. ТворчістьЗаняття чимось творчим завжди мені допомагали. Малювати, вирізати, клеїти або просто фотографувати що-небудь — загалом, щось нескладне, що я можу робити, і що не потребує великої кількості часу. Це допомагає відчувати себе людиною, а також, на відміну від невпинної домашньої роботи, це щось, що залишається з тобою, результат чого ти бачиш на власні очі.

69


Й, звичайно, потрібно виховувати близьких, що ви не зобов'язані бути ідеальною у всьому та завжди (дивіться вище, в чому ваших два обов'язки в перші місяці життя малюка). Післяпологова депресія рано чи пізно відступить, малятко підросте, ви звикнете до нового життя, і воно буде йти своєю чергою. Це просто треба пережити з мінімальними втратами для себе.

Час від часу післяпологова депресія затягується і поглиблюється. Зверніть увагу: якщо протягом декількох тижнів ви постійно почуваєте себе нещасною, втомленою, життя втрачає фарби і не видно навіть проблисків доброго настрою, якщо у голові миготять думки, яких ви самі лякаєтесь, зверніться до психолога. На прийом можна завітати

70


всією родиною, малятко вам не заважатиме, і розлучатися з ним необов'язково. Бесіда за спеціалістом допоможе розкласти все по поличках, і разом ви неодмінно знайдете вірний шлях для виходу з депресії.

Час для радощівУ турботі про новонародженого, про налагодження побуту, у спробах виспатися та бажанні зрозуміти, чому зараз плаче немовля, яке начебто і не повинно плакати, можна забути про позитивну сторону. Чітко побачити всю радість появлення нової людини у домі можна тоді, коли немає поточних нерозв'язаних задач. В перші місяці життя дитина змінюється кожного дня! Якщо ви не намагаєтеся звалити на себе одразу ж всі колишні обов'язки, то з подивом і захопленням будете спостерігати всі ці зміни.

Він спить та посміхається у сні. Він хапається за ваш палець — і неможливо описати, наскільки це зворушливо. Він зосереджено смокче груди та пихкає від старанності. Він почав довго дивитись на один і той самий об'єкт, вивчати його очами. Він плескається у ванночці. Посміхається вам! Ось він спить на вашому (або татовому) плечі. З всіх цих маленьких моментів, які потрібно обов'язково побачити, і складається материнське та батьківське щастя. Не забувайте записувати і за можливістю фотографувати всі ці речі.

71


Одного разу, коли у мене ще не було дітей, мені довелось прочитати щоденник мами маленького хлопчика. Це було так щиро та зворушливо, що мені сльози навернулись на очі. І це пам'ять на все життя про дивовижний час — перші місяці життя немовляти.

72


Глава 4.Три кити першого року життяГлава про те, чого найбільше чекають від нас малюки до року. Три прості речі для загального щастя.

Позитивне материнство — річ нескладна та потребує від вас небагато. Одна з умов — шукати позитивні боки у своєму житті та чинити так, як в першу чергу зручно вам і дитині, а не оточуючим. Найчастіше, те, чого бажає маленька дитина, не суперечить бажанням мами. Ось три кити першого року життя:

Грудне вигодовування Носіння на руках Сумісний сон

73


Три кити першого року життя

До речі, й після першого дня народження ці кити відразу нікуди не спливають, майте на увазі! В цій главі ми будемо говорити про ці три речі, і не тільки з точки зору позитивного впливу на здоров'я малюка, його розвитку, але й з точки зору вашого комфорту.

74


Грудне вигодовуванняМи живемо в доволі непоганий час, що сприяє тривалому грудному вигодовуванню. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я пише, що до півроку грудне молоко повинно бути єдиною їжею. До року — переважаючою.

Тобто, не дивлячись на те, що в півроку в раціон маляти вводять перший прикорм, грудне молоко до року, як і раніше, повинно складати як мінімум половину раціону дитини. Від року до двох років грудне вигодовування також рекомендується продовжувати, особливо в країнах, що розвиваються, та країнах з поганою екологією й харчуванням. Не будемо лестити собі, ми (Україна, Росія, Білорусь) — також країни, що розвиваються. І навіть якщо ви живете в Європі чи Америці, ваша країна вважається благополучною, це не привід вважати, що у вашій країні суміші-замінювачі роблять краще, ніж ваше грудне молоко.

В центрах підготовки до пологів, на курсах та в пологових будинках все більше уваги приділяється важливості грудного вигодовування. Раніше медицина говорила так: «Добре буде, якщо ви зможете годувати груддю. Але якщо ні, не біда — зараз роблять відмінні молочні суміші!» Зараз напрям змінюється та офіційну позицію можна озвучити приблизно так: «Годуйте груддю хоча б до року! Суміші в нас добрі, але ви все ж намагайтесь

75


годувати сама».Але, звісно, якщо б не було інтернету, справа була б набагато гіршою. Фахівці при пологовому будинку не дуже в змозі допомогти молодій мамі налагодити грудне вигодовування. Банально не вистачає часу на всіх породіль, адже становлення грудного вигодовування — процес, який займає набагато більше часу, ніж перебування у пологовому будинку. У наших пологових будинках офіційна позиція така: догодовування сумішами — тільки якщо є серйозна необхідність. І це правильно. Молоко приходить на третю-п'яту добу. У мене вперше це відбулось вдома, вдруге — у пологовому будинку, вважаю, тому що організм вже знав, що робити. В природних умовах, дитина весь цей час «висить» на грудях, стимулюючи лактацію, та харчується молозивом. Хоча молозива й мало, воно поживне, заселяє мікрофлору кишечнику — загалом, виконує важливу роботу. І немає необхідності з перших днів накачувати немовля від пуза сумішами, тому що воно зможе обійтися молозивом. Чим більше малюк прикладений до грудей, тим швидше прийде молоко.

Ті, в кого є велике бажання вигодовувати успішно, ще до пологів вивчають літературу про правильне прикладання до грудей, становлення та підтримку лактації — вивчають питання докладно та не слухають тих, хто каже «навіщо прикладати так часто до грудей, адже там і молока немає!». А молоко насправді приходить лише тоді, коли його сильно

76


просять — тобто стимулюють груди смоктанням.

Для годування грудьми важливі три речі: ваше бажання, знання, наполегливість. Ви можете дуже хотіти, але нічого не знати. Або навпаки. Але коли знаєте багато та бажаєте вигодовувати — питання успішності майже вирішене. І тоді навіть якщо рідні налаштовані скептично, ви все одно стоїте на своєму та годуєте грудьми, без пустушок та прикормів.

Добре, якщо в вашому регіоні працюють фахівці з грудного вигодовування — за правилами, це повинні бути жінки, які особисто годували як мінімум одну дитину протягом півтора років та більше, які пройшли спеціальну підготовку та сертифікацію. Але в якості «гуманітарної допомоги» підійдуть й подруги з успішним досвідом тривалого годування (від півтора років та більше), що мають досвід та знання.

Мій досвід годування — два роки й сім місяців з першою дитиною, два роки й вісім місяців — з другою дитиною. Він дозволяє мені давати поради відносно налагодження грудного вигодовування у середніх, нормальних умовах, як боротися з лактостазом, що тільки починається, ще не є занедбаним (застієм молока, та як наслідок — почервонінням та температурою), що робити з «відмовою» немовляти від грудей, як продовжувати та як комфортно завершувати грудне вигодовування. Моменти, які не торкнулися мене особисто, я не

77


вивчала так ретельно. В цьому і є головна відмінність мами, яка просто успішно вигодовувала, від мами-консультанта. Але я точно вірю в те, що годувати грудьми може кожна жінка, якщо вона цього хоче.

Якщо ви зазнаєте труднощів з грудним вигодовуванням, обов'язково звертайтесь до консультантів. Багато хто дає безкоштовні консультації за телефоном та в інтернеті. Вчасна порада та підтримка здатні допомогти. Пам'ятайте, що ви не одна, й існує ціла спільнота годуючих мам.

Грудне вигодовування — переваги та недоліки

Майбутні мами, в оточенні яких немає мам, що успішно годували грудьми своїх дітей, можуть мати сумніви, чи варто взагалі починати грудне вигодовування, «адже це так важко!». Ще на початку книги я писала, що не треба збирати колективні страхи щодо складності життя з немовлятами, тому що вони не раціональні. Для тих, хто сумнівається та звик приймати рішення через підрахунок переваг та недоліків написана безліч матеріалів та книжок, що описують перевагу грудного вигодовування перед штучним. Як правило, список традиційних та логічних переваг грудного вигодовування такий:

78


економія на сумішах відповідність грудного молока потребам

дитини формування імунітету психологічний зв'язок матері та дитини

Але якщо є переваги, то відразу з'являються й недоліки. Це може бути такий список:

• неможливість відлучитись надовго• складність налагодження та підтримки лактації• не можна приймати деякі ліки• не можна вживати алкоголь та курити, їсти

деякі види їжі

Все це логічно й зрозуміло, таких статей багато в журналах та інтернеті. Позиція переваг та недоліків (до речі, списки набагато довші та ширші за мої) погана тим, що деякі мами з самого початку не налаштовуються вигодовувати груддю, коли бачать, що переваг виявляється менше! В чому проблема недоліків та переваг? В тому, що всі пункти мають різну вагу й не всі вони рівнозначні. Якщо обирати між психологічним зв'язком та неможливістю курити чи іноді випивати, що ви оберете? Кумедний вибір, адже ці речі незрівнянні.

Що важливо розуміти. Молочні суміші були придумані спочатку для того, щоб ніхто не вмирав з голоду. Але на цьому їх функція не повинна

79


завершуватися. Вибір «груди чи суміш» — неприродний. Я б навіть сказала, нав'язаний деякими виробниками, зацікавленими в більших продажах. Тому що суміш — це не «ще один нормальний варіант», а варіант на крайній випадок, коли нормальне вигодовування неможливе з різних причин. Грудне молоко — не ідеальна, а просто нормальна, правильна їжа.

Материнські груди — це не «пляшечка з їжею» для дитини. Все те, що раціоналізується — імунітет, ідеальний склад — давно вже зазначено маркетологами, виробниками сумішей. Тому нам і розповідають, що нові формули вже майже такі самі, як і молоко за складом (безсовісно брешуть), що вони збагачені вітамінами навіть більше за молоко, формують імунітет, чудово живлять дитину. А для мам, яким лінь вставати вночі — суміші підвищеної калорійності, щоб дитина наїлася та спала.

Чого не зможуть маркетологи — це довести, що пляшечка з сумішшю краще живого спілкування матері та дитини.

Груди — це не тільки їжа. Це спосіб спілкування, особистий психотерапевт для маленької дитини, джерело радості та розради, коли здається, що весь світ проти неї. Це спосіб знову опинитися пов'язаним з мамою, як тоді, давним-давно.

80


Інстинкти та психологіяМаленька дитина достатньо довго живе інстинктами, а не розумом. Її інстинкти кажуть їй, що вона буде у безпеці, коли мама максимально близько. Вона народжується та потрапляє в інший світ, звикання до якого буде займати багато часу. Єдине, що буде її заспокоювати — це мама. Тому найважливіше, що їй потрібно — материнські груди та обійми. Коли мама діє так само інстинктивно, не слухаючи сторонніх порад, то вже не потрібні поради педіатрів, як часто годувати, чи варто «привчати до рук» й так далі. Відчуйте цей зв'язок, ніби ви одне ціле й довіртесь своїм інстинктам — вони будуть вести вас у правильному напряму.

Не слухайте у питаннях грудного вигодовування жінок, в яких немає особистого досвіду у годуванні хоча б протягом року-півтора. Звертайтесьтільки до тих, хто знає, як годувати. Я також рекомендую книжку: «Мистецтво грудного вигодовування», видану в 2012 році. Автори: Дайєн Вісінгер, Діана Вест, Тереза Пітман. Ця книжка випущена при підтримці Ла Лече Ліги. Ла Лече Ліга — міжнародна організація, яка покликана підтримувати та освічувати вигодовуючих жінок по всьому світу, розповсюджувати правдиву інформацію про перваги грудного вигодовування та всього, що з ним пов'язано.

81


Ла Лече Ліга Україна: http://www.llli.org/ukraine.htmlРосійський сайт організації: www.lllrussia.org

Російська Асоціація Консультантів з Природнього Вигодовування. Сайт: akev.ru.

Всеукраїнська група підтримки грудного вигодовування: «Молочні ріки». Сайт: breastfeeding.org.ua

Носіння на рукахЧастина природного батьківства чи, по Серзам, «стилю зближення» — неодмінне й часте носіння дитини на руках. В мене є власний жарт, що малюк до року — як тамагочі: якщо він плаче, то його треба або взяти на руки, або дати груди. Немає сенсу заколисувати його в колясці або качати на руках, трясти над ним брязкальцем чи намагатися замовляти зуби (чи десни?). Тому що йому потрібна розрада живої й люблячої людини, тілесний контакт. То чому б й не дати це?

Малюк до року — як тамагочі: якщо він плаче, треба або взяти його на руки, або дати груди.

Діти з народження сильніше за все відчувають світ шкірою. Носити на руках, гладити їх, давати їм

82


відчуття вашої присутності — це для них важливо. Так вони відчувають, що вони існують, й існує мама. Було помічено, що обійми та максимальний тілесний контакт допомагають дітям рости, добре засвоювати їжу, розвиватися. В мене є припущення, що малята відчувають: мама тут, все добре, мене люблять, одже є сенс зростати! На противагу цьому, діти, які живуть у дитячих будинках, будинках малютки, погано ростуть, навіть якщо їх добре годують. І це факт, який довели вчені — без тілесного контакту діти розвиваються так слабко й повільно, наче не бачать сенсу у своєму існуванні.

Про вчених кажу не заради красного слівця. Був такий вчений, Гаррі Харлоу (Harlow Harry Frederick), чиї експерименти над мавпами жахають, однак саме завдяки їм світ дізнався багато нового про прив'язаність.

Якщо не вдаватися в пишнобарвні подробиці, то в одному з дослідів він розлучив дитинчат макак-резус з їх мамами, а натомість дав їм штучних сурогатних матерів. Одна, металічна з пляшечкою, могла їх нагодувати. Друга — м'яка та тепла, але молока вона не давала. Дитинчата годинами сиділи на м'якій «мамі», приповзаючи до металевої лише для того, щоб попоїсти. У роки, коли проводився експеримент (50-ті роки 20-го століття), вважалось, що прив'язаність немовляти до матері повністю зав'язана на харчуванні. І тодішні посібники з

83


виховання дітей наполягали на тому, що не можна часто брати дитину на руки, щоб вона не розпестилась. Однак маленькі мавпочки виявляли прив'язаність не до того, що їх годувало, а до того, що могло хоч якось задовільнити їхню потребу в тактильному контакті.

Вчений зміг довести, наскільки важливий тілесний контакт, його труди мали величезний вплив як на виробництво нових дитячих товарів, так і на нові концепції виховання дітей.

Для людського дитинчати це така ж природна та нормальна поведінка — проводити дні, висячи на матері, відчувати її тепло, биття серця, дихання. Часто тримати дитину на руках — це не пестощі, а життєво необхідна для неї річ.

Часто тримати дитину на руках — це не пестощі, а життєво необхідна для неї річ.

Ще один факт на користь носіння на руках та максимально повного контакту матері та немовляти — метод кенгуру — так називається методика

84


виходжування недоношених дітей. Тут я не можу втриматися і не розповісти спочатку про живих кенгуру.

Вражаючі мами-кенгуруКенгурята народжуються недоношеними. Вони повинні одразу після народження насліпо доповзти до материнської сумки та причепитися до соска. Вони прикріпляються так міцно, що спроби роз'єднати їх можуть навіть призвести до травми щелепи дитинчати. Воно дозріває у сумці, як у матці, безперервно годується молоком. Підростаючи, воно вилазить з сумки, але ще довго підживлюється молоком. Ще цікавіше, в мами-кенгуру два соски можуть одночасно давати різне за складом молоко.

Один сосок, на дні сумки, слугує для живлення крихітного кенгуру (і як ми розуміємо, спочатку він постійно зайнятий). Другий, дещо вище — для дитинчати, що вже підросло. Воно вже не влізає в сумку, але може засунути в неї голову та під’їстися. Таким чином, кенгуру годує тандемом та ідеально для цього пристосована.

Метод кенгуруКенгуру надихнули вчених на новий спосіб реабілітації недоношених немовлят, настільки ефективний та економічний, що його можна застосовувати навіть в найбідніших країнах. Метод

85


кенгуру буквально допомагає «доносити» дитину, що народилася раніше терміну. Суть методу полягає в тому, що мама постійно носить свого малюка на собі, помістивши в спеціальну сумку, на грудях. Дитина весь час стимулюється ритмом дихання та серця мами, а її тепло зігріває малюка. Але крім цього (адже сучасні кювези для недоношених саме для того й призначені) виявлено, що саме тілесний контакт змушує недоношену дитинку розвиватися краще.

В першу чергу, методика отримала популярність в країнах, де просто немає апаратури для виходжування недоношених — і це єдиний спосіб вижити для таких малят. Але й в розвинених країнах, при наявності медичного обладнання, метод кенгуру взятий на озброєння. Тому що він працює. Якщо кілька годин на день немовля перебуває не в кювезі, у гордовитій самотності, а на тілі дорослого, це в значній мірі сприяє його росту та розвитку.

Яка сила в такій простій речі, як носіння на руках! Коли моя перша дитина тільки народилася, я ще нічого не знала про метод кенгуру, але просто притримувалася думки, що маленьку дитину неможливо розпестити «наручками». Зараз я не перестаю дивуватися мудрості природи та вважаю, що найкраща реабілітація після пологів — носіння на руках.

86


Сумісний сон

Сумісний сон досі залишається одним з дискусійних питань з виховання дітей. Є кілька речей, які заважають людям прийняти версію, що сон немовляти з матір'ю йде на користь їм обом.

Страшні історіїПерше — це народні страшилки про те, що мама може уві сні задавити малюка. І ця страшилка доволі сильно діє на мозок. Уявити собі таке страшно, але такі випадки дійсно бувають, це не можна заперечувати.Існує проста профілактика таким нещасним випадкам. Не можна спати з дитиною разом, якщо ви спите дуже міцно, у вас є надмірна вага, якщо постійно недосипаєте, приймаєте ліки чи алкоголь. Це стандартні попередження.

Часто страх може переслідувати і мам без «протипоказань» — і це нормально, адже не всі можуть розслабитися з новонародженим, і не всі довіряють своєму сплячому тілу.

Але це не є приводом ставити дитяче ліжечко в інший кінець кімнати чи взагалі в іншу кімнату. Новонароджений не знає, де мама, коли прокидається вночі. Заплакати від страху чи голоду — його природна реакція, але цього можна уникнути. І перестати прокидатися від криків щоночі

87


всій родині досить реально. Якщо ви не відчуваєте в собі впевненості спати разом, розгляньте варіант розміщення дитячого ліжечка максимально близько до свого ліжка, буквально впритул, щоб малюка можна було годувати вночі, не встаючи, почувши його перше голодне кряхтіння, гладити його, якщо він неспокійно спить. Таким чином, він не буде відчувати себе самотнім, та й вам буде простіше та спокійніше.

Навколо сексуДруга річ, про яку деякі громадяни думають при словах «сумісний сон з дитиною» — це секс. Ми всі розуміємо, що дорослі використовують ліжко не тільки для сну, й усвідомлення цього заважає деяким людям брати в спільне ліжко дитину — мовляв, це брудно. Що на це відповісти? Ніхто не примушує батьків займатись сексом в тому ж місці, де спить дитина. Для цього в будинку можуть бути й інші місця. А взагалі, я не бачу нічого брудного чи аморального у подружньому ліжку. Якщо ж мова йде про буквальний бруд, то під дитину можна підстилати її власну пелюшку.

Самі пестощі!Третя версія, згідно якої дитя повинне з народження спати окремо, говорить про те, що дитину, яка привчилась спати з батьками, потім не виженеш у власне ліжко. Вона частково, звичайно, правильна: нормальна людина відразу розуміє, як приємно й

88


тепло спати з кимось під боком й довгий час не прагне до самотності. Але якщо міркувати логічно, то спати «стадом», притиснувшись один до одного закладено в нас природою. Неважливо, наскільки далеко завела нас еволюція, довго залишатися одному, а тим паче спати темно-темно вночі в самотності — це випробовування не для малюків.

Є кумедний анекдот на тему спільного сну: «Спочатку в дитинстві тебе довго привчають спати на самоті, а потім ти одружуєшся й доводиться знову звикати спати удвох з іншою людиною!».

Кому потрібний сумісний сон?Сумісний сон потрібний та корисний для всієї родини. Це гарантія того, що всі в домі будуть спати міцніше й довше. Коли у вас налагоджене грудне вигодовування й немає необхідності підхоплюватися серед ночі, щоб возитися з пляшечками, достатньо почути перші писки чи навіть кряхтіння дитини, погодувати її лежачи та спокійно спати далі. З досвідом вигодовувати грудями можна навіть у напівсні. Порівняйте це з ситуацією, коли маля спить на відстані кількох кроків, і ви прокидаєтесь, коли воно вже доволі голосно вас кличе. Треба встати, підняти на руки немовля, сісти в зручну позу, погодувати, покласти його назад до ліжечка (добре, якщо воно засне відразу, не потребуючи заколисування), а потім постаратися знову заснути.

89


Якщо так все і повинно бути в «нормальній» ситуації, як стверджує стара школа педіатрії, то треба спитати матір-природу: чому все так неправильно і важко? Чому всі у хаті в перші місяці життя немовляти не повинні спати? Де еволюція?

Але на еволюцію вказувати не варто. Коли людину «проектували», передбачалось, що малюк завжди з мамою, і вночі він не заважає їй спати. Це не значить, що він не прокидається (це було б наївно). Це значить, що мама спить з ним поруч, годує його лежачи — напівсонного з першого писку — й не колисає його ані на руках, ані в колясці. Дитина просто засинає з грудями, відчуваючи, що мама поряд, вороги не нападуть.

Звичайно, навіть при спільному сні з малюком, перший час не висипаєшся. Хоча груди й напоготові, вставати не треба, та все ж коли будять кожні години півтори-дві, щоб підкріпитися, до такого рваного сну треба звикнути. Але хоча б не треба нікуди ходити! І я собі не уявляю, як можна у здоровому глузді ускладнювати собі життя. Наша мета — більше позитиву й менше проблем, а не дотримання запорошених правил.

До речі, можливо, серед ваших знайомих набагато більше батьків, які сплять з дітьми постійно або іноді, просто ви про це не знаєте. І так було завжди. Здавна суспІльна думка вважає за неприпустиме спати

90


разом з дітьми, але все одно багато хто це робить, просто не афішує. Я пам'ятаю, як сама любила засинати на дивані разом з батьками, поки ті дивилися телевізор. І вони мене вже в напівсні переносили у моє ліжко. А вночі часто прибігала під бік до бабусі — й ніхто мене не виганяв! Впевнена, у багатьох дорослих є такі ж спогади. Вони дуже теплі й особисті, про них не розповідають в широкому колі. Але це те, що важливо для розвитку кожної дитини.

Вночі дитина й «добирає» недоотриманий вдень з якихось причин тілесний контакт, і відчуває себе у безпеці — адже поруч дорослий.

Якщо вас у спільному сні з дитиною бентежить лише суспільна думка, ви можете цьому абстрактному суспільству й не розповідати всіх таємниць. Щоправда, родичі можуть здивуватися, коли дізнаються, що ви доволі добре спите і , ось жах, висипаєтесь!

Спати разом з немовлям — так само природно, як і годувати його за вимогою, так само нормально, як брати його на руки, коли воно просить, повсюди носити його з собою. І це приносить тільки радість, коли ви перестаєте хвилюватися про те, що про вас подумають, а зосереджуєтесь на тому, чого хочеться вам і дитині.

91


Коли відселяти?

Одного разу наступає час привчати дитину до свого ліжка. Коли саме — питання індивідуальне, і кожна родина повинна розв’язувати його самостійно, дивлячись на свою дитину. Зазвичай це вік не менш, ніж півтора-два роки. Можливо й пізніше, адже якщо ви ще годуєте грудьми вночі, зручніше спати разом. А якщо нічних годувань вже давно немає, можна знайомити дитину зі своїм новим ліжком.

Зручно, коли це довге дитяче ліжко — від півтора метрів та більше, на якому мама з дитиною можуть уміститися. Навіщо? Тому що, якщо ви всі ці роки вкладалися разом, то навряд чи дитина одразу ляже спати без вас. Одного прекрасного дня, коли дитина не хворіє і не переживає психологічної кризи та якихось труднощів, ви стелите нову красиву білизну на ліжко, розповідаєте, як добре, що в неї таке відмінне особисте ліжечко, і вкладаєте її на нове місце. В новому ліжку можна почитати що-небудь на ніч, полежати поруч, доки дитина не засне, та перейти до свого ліжка.

Хтось одразу починає спати всю ніч не прокидаючись, хтось потребує присутності мами. Важливо відгукатися на потреби дитини, бути з нею. Щоб вона відчувала, що ви не видалили її зі свого життя та любите її як і раніше. Будь-який тиск неприпустимий, і все відбувається поступово. Дитина

92


буде спати, коли вона в безпеці. А доки не треба чинити опір тому, що дитина прибігає вночі або вранці в батьківське ліжко: це означає, що такий контакт їй життєво необхідний. Між іншим, вранці до батьків у ліжко прибігає дуже багато дітей, і не тільки малюки, але й навіть школярі. Просто тому, що це любов і потреба бути поруч з мамою.

93


Позитивне материнство — це тісний зв’язок з дитиною, розуміння її на рівні відчуттів. Цей зв’язок формується з початку вагітності та стає тим сильнішим з обох сторін, чим більше часу ви проводите разом. А «три кити» першого року життя вам у цьому допоможуть.

94


Глава 5.Речі у поміч маміВ цій главі: трохи про дитячі меблі та транспорт, про старі та нові способи транспортування дітей.

Цивілізація робить все, щоб полегшити життя матерів. Інколи вона це робить досить своєрідним способом — на шкоду дітям. Все тому, що достатньо довго ніхто не думав про відчуття дітей, вважаючи їх нездатними до глибоких переживань. Візьмемо, наприклад, коляски, люльки, манежі та ходунки. Для кого створюються всі ці речі? Ні, не для дітей. Для мам. Я не кажу, що це однозначно погано. Однак це те, що може роз’єднувати та заважати слухати дитину та свої відчуття.

Речі можуть бути корисними, тому я не буду приймати позицію «усе для дитини, геть технічні хитрощі». Але технічне забезпечення — зовсім не головне, адже протягом довгого часу головною для дитини залишається мама.

Улюблена іграшкаУ західній культурі вирощування немовлят є цікава традиція — улюблена ковдрочка чи улюблена м’яка іграшка малюка. Це предмет, до якого мами спеціально привчають свою дитинку, щоб вона з ним засинала (у своєму ліжку, в окремій кімнаті), а

95


також для того, щоб ця річ була розрадою. Російські мами, які емігрували до Америки, розповідають, як їх іноді запитують американські знайомі: «Як, у вашого малюка немає улюбленої ковдри?». Але якщо у вашої дитини є люблячі батьки, їй не потрібні м’які замінювачі, навіть якщо це багаторічна традиція.

Звичайні іграшки, які дитина використовує в повсякденних іграх, за допомогою яких пізнає світ — це просто іграшки, їх боятися не треба. Але треба насторожитися, якщо за розрадою малюк йде не до людини, а жалітися улюбленій іграшці. В цьому випадку треба самій стати джерелом розради, даючи більше тактильного контакту.

КоляскаОсновний сенс коляски в тому, щоб звільнити материнські руки під час довгих піших прогулянок. Її придумали для королівської родини, і цей винахід незабаром став популярним у всьому західному світі. Мати коляску, а не носити немовля на руках — це шикарно, це ознака заможності — достатньо довго так вважалось. Коляски в наш час можуть бути й дуже дорогими, й цілком доступними за ціною, а не нову, можна придбати дуже дешево. В той самий час вона вважається необхідним атрибутом материнства, неначе без неї не можна обійтись.

Коляска може бути дуже корисною, якщо у вас в домі ліфт, якщо вона малогабаритна та ви не сиплете

96


чортами щоразу, коли возите її сходами. Або якщо є хтось, хто візьме на себе щоденну місію з транспортування коляски. Якщо у вас свій будинок, то «лежача» коляска — прекрасна річ. В неї можна вкласти немовля й хай собі спить, дихає повітрям.Та коли живеш у будинку без ліфту, чоловік з ранку до вечора працює, допомогти викатити її немає кому, а коляска — справжній позашляховий монстр, то стає незрозуміло, у чому її перевага. В свій час і ми придбали дорогу коляску («Все найкраще — дітям», — думали ми), зовсім не думаючи, хто буде кожного дня носити її туди-сюди, бо одній людині не впоратися з дитиною та великою коляскою.

В підсумку, вона поселилась в нас на балконі, виконуючи роль мобільного ліжка. Але в цілому, думаю, можна було знайти й більш економічний варіант для балконного ліжка.

Що мене хвилює в такому корисному предметі, як коляска — те, що її намагаються використовувати не за прямим призначенням. Ви напевно бачили багато разів, як дитина на прогулянці волає у колясці, а мама намагається її заколисати. У чому стратегічна помилка? В тому, що коляска — не мама, і не треба на неї перекладати свої функції. Дитина може плакати від голоду, від того, що підгузок став вологим, від втоми чи самотності. Тут не колисати треба, а вирішувати проблему. У половині випадків простіше відразу взяти дитину на руки. Але мама

97


думає: «ага, ось візьму я дитя на руки, а як тягти коляску додому? І взагалі, час прогулянки ще не вийшов». Головне ж, проблема не вирішується, дитина незадоволена, мама також.

Коляска — не мама, і не треба на неї перекладати свої функції

Коли коляска завдає лише проблем, варто замислитись про альтернативні варіанти. Поки дитина маленька та її не можна саджати в легку сидячу коляску, вам підійде слінг чи ерго-рюкзак — сучасний родич слінгу.

Складна коляска типу «тростина» знадобилась мені набагато більше. Коли дитина вже може сидіти сама, але до ходіння ще далеко, а довго носити її у слінгу важко, на допомогу приходять малогабаритні коляски, що складаються в тростину і важать до п’яти кілограмів. Натреновані вагою немовляти материнські руки вже можуть з цим впоратися.

Можна навіть самій спуститися з свого поверху донизу з дитиною та коляскою, розкласти її, поїхати на прогулянку, по магазинах — загалом, куди можна дійти пішки, а потім повернутися додому. Хоча одного дня вправи з обтяжуванням (важкий

98


малюк+коляска+четвертий поверх) мені набридли остаточно, й з коляскою ми розлучилися навіки. Було це приблизно в півтора дитячих роки, коли син став краще ходити. А коли ходити не хотів, то сидів у слінгу. Молодша донька взагалі виросла без коляски: з двома дітьми мені було зручніше використовувати лише слінг, щоб коляска не заважала активним прогулянкам з дошкільником.

Хочу звернути вашу увагу, що зовсім не заперечую зручність колясок. Коли її використання не напружує вас, і коли ви не намагаєтеся використовувати її як люльку для заколисування немовляти, що плаче, замість того, щоб задовільнити його потреби, — це прекрасна річ. Скажімо, влітку з немовлям в слінгу на прогулянці жарко. В коляску його можна покласти майже роздягненим, трошки повозити в затінку, а коли він засне, сидіти читати, писати або слухати музику. Загалом, приємно провести час.

Дитяче ліжечкоКласичне дитяче ліжечко з бортиками знадобилось мені лише як столик для сповивання, а потім — як тимчасовий манеж (відлучитися на кілька хвилин) і просто як невеликий диванчик. І фактично не використовувалось за основним призначенням. Я прихильниця спільного сну з дітьми, поки їм це необхідно. Як правило, коли вони можуть спати самі, їм вже потрібно ліжко більше й без бортиків. Ліжечко часто дарують родичі, або ви в період вагітності

99


зваблюєтесь його красою, або ще не вирішили, як будете спати, разом чи окремо. Та й наче як незручно без нього — всі ж будуть питати, де дитина спить.

Якщо немає можливості купити дитяче ліжечко, то простіше й не купувати його взагалі, взяти у знайомих, купити уживане. Також рекомендую більш дешевий варіант — ліжко-манеж. Своїй доньці ми купували саме такий, з підвісним дном-люлькою, виключно як місце гігієнічних процедур та тимчасового перебування.

МанежДитячий манеж — це маленький огороджений майданчик для дитини, куди її можна посадити, покласти туди іграшки й залишити її з ними ненадовго. Але не треба використовувати манеж постійно — діти, яких тримають там занадто довго, манеж ненавидять й навіть згадують потім, як неприємні епізоди дитинства. Манеж може стати вам в пригоді, коли дитина почала повзати, отже, ви не можете відійти на 5-10 хвилин, не хвилюючись за неї.

Коли є ліжечко, манеж як окремий предмет не потрібен. Прихильники природного вирощування немовлят протестують і проти манежів. Але треба ураховувати об’єктивну реальність: коли мама одна вдома з дитиною, їй як мінімум потрібно ходити до туалету, їсти, робити домашні справи. Залишати

100


малюка на підлозі — холодно, на дорослому ліжку — небезпечно. Але з першого писку треба бігти й випускати дитя на волю. Не обмежуйте його світ манежем, коли ви поруч, і не залишайте одного без крайньої необхідності.

СлінгСлінг — слово, що прийшло до нас з англійської мови (sling) – означає «перев’яз», річ, в якої майже немає недоліків. Це прилад для носіння немовлят від народження приблизно до двох років (в цілому, поки мамина спина може це витримати). Вони бувають різних видів та форм, але найголовніше — вони не тільки спрощують життя мамі, але і дають дитині додатковий тілесний контакт з матір’ю, особливо, коли ви знаходитесь у незнайомому для малюка місці.

Наша цивілізація придумала безліч варіантів переносок для дітей. Найчастіше вони зустрічаються в екзотичних країнах, звідки в наш час знову повернулись в «цивілізований» світ. Це великі хустки чи довгі відрізи тканин, які можна пов’язати навколо себе так, щоб вийшло зручне місце для дитини й комфортний пристрій для її носіння.

Однак не можна говорити, що слінги — якийсь дикарський прилад. На Русі деякий час вони також існували, поки у певний момент, можливо, пов’язаний з надмірною експлуатацією жіночої праці,

101


не вийшли з використання. Слов’янська переноска для дітей — це відомий з виразу «у подолі принесла» (тобто народила дитину поза шлюбом) подол. Подол — це, за словником, нижній край спідниці. У подолі, або переднику, носили дітей. Я використовую як джерело інформації сайт www.slingokonsultant.ru, там мені й зустрілась стаття про носіння дітей у подолі.

Носіння в подолі виглядає так: жінка пов’язує навколо талії довгий та широкий передник. Далі його нижні краї (подол) підіймаються догори і можуть бути зав’язані різними способами: для носіння дитини як у колисці, або на стегні, на грудях або животі. Як вказує джерело, так дітей носили дуже часто, за звичайними справами, носили і вдома, і на вулиці.

У Білорусі була розповсюджена техніка носіння дітей у рушнику або хустині. Дітей носили за спиною чи на боці, брали з собою в поле. Хоча зараз більш розповсюджені інші конфігурації слінгів, ці розповіді дають зрозуміти, що і в нас була ця культура, просто вона загубилася.

Сучасні комфортні переноски для дітей можуть бути такими:

Слінг з кільцями — мій улюблений варіантСлінг- шарф — один з найпопулярнішихСлінг-труба та слінг-кишеня

102


Слінг-хустка (канга)Май-слінг та фаст-слінгОнбухімоПодегі

Про всі ці модифікації ви можете прочитати в інтернеті, зокрема на сайті асоціації слінгконсультантів, та обрати свій.

Слінги захопили материнський світ дуже швидко! Спочатку про них говорили лише в інтернеті, й замовити таку переноску можна було лише в інтернет-магазині. Майстрині самі шили собі переноски за викрійками. Тепер це такий самий популярний та навіть модний товар, як колись переноски-кенгуру.

До речі, про переноски типу «кенгуру». Вони якийсь час вважалися прогресивними, але зараз навіть не рекомендуються. Справа у тому, що дитина, правильно всаджена в слінг з розставленими ніжками, розподіляє свою вагу рівномірно по всьому тілу. Коли вона сидить обличчям до мами (у позі «жабки»), її хребет не напружується. В переносці-кенгуру найчастіше діти сидять спиною до мами, а їх ніжки, просунуті в отвори, просто бовтаються, і дитина не сидить, а висить. Основна маса припадає на промежину, що створює велике навантаження на хребет, і це не природно. Довго носити дитину так не можна.

103


Якщо «етнічність» слінгу вас бентежить, оберіть ерго-рюкзак — тобто ергономічний рюкзак. Ергономічний рюкзак — річ на стику слінгу та «кенгуру»: його зручно й швидко одягати, але дитина сидить в ньому правильно і фізіологічно, вага дитини розподілена. Такий рюкзак виглядає сучасно і спортивно, його вигляд подобається татам та мамам.

Загалом, не важливо, якої моделі ваш слінг, якої марки та вартості. Коли носиш дитину з собою, їй та тобі зручно — це чудово.

Переваги слінгу перед колясками:1. Мобільність. Там, де може пройти нога людини, там може пройти й мама з дитиною в слінгу (за винятком скалолазіння). Можна швидко зібратися й піти куди завгодно, без зайвого навантаження. І на відміну від коляски, слінгу не треба мити колеса після прогулянок під дощем.

2. Дешевизна. Куплений слінг коштує дорожче, ніж зшитий вдома, але значно дешевший будь-якої коляски. Один слінг буде служити вам весь час, що буде потрібен. Я зносила перший слінг за два роки — почала протиратися тканина.

3. Компактність. За необхідністю слінг легко ховається в сумку і так само легко дістається.

104


4. Спальне місце. В слінгу малюки легко засинають. Деякі навіть майже одразу, як їх туди засунули, або після невеликої прогулянки. Зверніть увагу, що часто діти в слінгу потребують, щоб ви не стояли, а рухались (наприклад, трохи похитувались), особливо крихітки до півроку. Для них знаходження в слінгу схоже на перебування у мами в животі, а повільний ритм ходьби посилює це відчуття.

5. Їдальня. На вулиці малюків можна годувати груддю, не дістаючи зі слінгу. Треба потренуватися вдома і вдягати одяг, зручний для годування. І тоді процесу взагалі ніхто не помітить.

6. Для дому та вулиці. З дитиною в слінгу можна не тільки піти куди завгодно, але й заколисувати її вдома, якщо їй треба побути на руках, а ваші руки вже не можуть її тримати. Можна і робити щось нескладне у будинку в цей час. Близькість мами завжди заспокоює.

Коли мама поруч, малюк спокійний та може спостерігати за світом. Ви можете гуляти де завгодно і скільки завгодно — фактично, тривалість залежить від вашого бажання та погодних умов (на морозі підгузок не заміниш, і годувати не так зручно).

Навіть коли дитина вже ходить, позбуватися слінгу не варто. Завжди може настати момент, коли треба понести її додому: ніжки втомилися, настрій на нулі, і

105


тільки мама — наш порятунок. А порятунок маминих рук — слінг.

Для слінгомам немає проблеми типу «ми йшли-йшли, потім у дитини втомилися ніжки, а мені важко її нести, і ось воно йшло та ревіло». Очевидне рішення — не перетворювати втому дитини в боротьбу характерів з наступною істерикою, а взяти її на руки. Не дивлячись на те, що дитина «велика», якщо вміє сама ходити, простіше взяти та понести п’ятнадцятикілограмову дитину, ніж штовхати її всю дорогу — «давай-давай, воруши ногами!».

Слінг та оточуючі людиЯ, напевне, належу до тих щасливих людей, до яких ніхто не підходить з дивними питаннями. Слінг в нашій місцевості — дивина, але я жодного разу не зустріла ніякого негативу в свій бік. Жінки старшого віку роздивлялися слінг та казали: «Так, напевне, зручно. В наш час такого не було — все на руках та на руках». Загалом, схвалювали.

Був кумедний випадок. Я несла сина в слінгу, йому ще не було трьох місяців. Одна жінка обігнала мене, озирнулась та каже з подивом у голосі: «Оце справи! Я думала, жінка несе мішок, може картоплі купила, а у неї там дитина!». Але в її голосі не було несхвалення, просто вона дуже здивувалася.

До мене часто підходили молоді чи майбутні мами,

106


питали, чи зручно так носити, і де придбати. В цілому, мені здається, коли сама мама налаштована миролюбиво, оточуючі це відчувають.

Люди від нестачі такту можуть намагатися виховувати слінгомаму. Задавати некоректні питання або давати непотрібні поради. Що в такому випадку робити? Можна на всі питання посміхатися та казати приблизно наступне: «Дякую, все добре». Посміхнутися та подякувати порадника за пораду або думку — це нормальна тактична реакція, далі ви вільні робити що завгодно.

Явно агресивні тексти простіше ігнорувати — в цьому випадку агресор чекає від вас реакції. Можливо, у нього не задався день, чи все життя, всі навколо дратують, а викинути негатив немає куди. Ви просто потрапили під руку. Від тих, кому ви трапились в їх поганий день, простіше піти, проігнорувавши.

Резюмуючи цю главу: речі повинні допомагати вам та дитині. Ні одна річ не є обов’язковою для придбання, це в багатьох випадках лише данина традиціям. Життя стає комфортнішим, коли кожен предмет допомагає мамі та малюку почувати себе краще.

107


Глава 6. Прийняття рішень та свобода виборуВ цій главі поговоримо про те, як знайти свій власний батьківський шлях та як не залежати від думки оточуючих.

Іноді в процесі роботи над книжкою мене відвідували сумніви: а чи варто писати про те, що всі й так знають? Але з’ясовується, те, що здається очевидним та логічним мені та ще достатньо великій групі мам, для інших — недоведений факт.

Позитивне материнство для мене пов’язано з декількома речами. Про них я й хочу написати.

ЛюбовНавіть якщо під час вагітності й відразу після народження дитини мама ще не відчуває до неї безумовну та всеосяжну любов, все одно колись настає момент, коли розумієш: це найдорожча людина у світі, і це почуття не можливо порівняти ні з яким іншим. І це взаємно. Хтось стверджує, що новонароджені діти взагалі й не люблять свою маму, що любити вони вчаться значно пізніше. А я кажу,

108


що це все неправда. Новонароджена дитина наповнена любов’ю. Коли вона всім задоволена, то лежачи поряд з вами буквально випромінює любов на усі боки. Або коли посміхається тобі, притискається до тебе, якщо занепокоєна. Це просто потрібно відчути. Любов та довіра немовляти до вас неусвідомлені, безумовні, тому скептики кажуть, що це всього лише рефлекторна прив’язаність до дорослого, який про нього піклується. Але я знаю, всі діти люблять своїх мам, і наше завдання — відповісти на це почуття й не дати йому загаснути.

З самого народження не порівнюйте дитину ні з ким більше, не міряйте її успіхи тим, може вона більше чи менше, ніж інші діти. Любіть просто так, без усіляких оцінок та порівнянь. Це важче зробити в нашій «країні порад»: вважається добрим тоном розповідати матері, що чиясь дитина домоглась більших успіхів. Хто-небудь буде постійно розповідати вам про те, які дива роблять інші малюки. Але ви ж знаєте, що кожна дитина унікальна, й люблять її просто за те, що вона є.

Позитивний настрійПозитивний настрій, бажання жити та робити щось в цьому світі — це вирішальна річ. Щоб отримувати радість від материнства, треба отримувати радість і від життя взагалі. Дитина не може відразу ж зробити ваше життя кращим чи гіршим. Вона робить його

109


трошки іншим, з додатковими умовами. Але кардинально вона нічого не змінює.

Дитина не може одразу ж зробити ваше життя кращим чи гіршим. Вона робить його іншим.

Добрий настрій допомагає жити, долати різні труднощі та вагання, дає сили для всього іншого.На сайті Життя Прекрасне (www.lifeisgreat.ru), я багато пишу про те, як мислити позитивно. Ця тема стала для мене актуальною, як не дивно, після народження сина. Не те, щоб життя не було для мене позитивним до цього моменту. Але однозначно в ньому з’явилось більше нових граней, і виявилося, що хороший настрій можна створювати — і собі, й іншим людям. Не чекати, коли прийде щастя, а працювати над його приходом.

Часто дорослі люди дотримуються такої лінії поведінки: все, що я раніше сам не пробував і не знав, треба зустріти насторожено й за можливістю розкритикувати. Це, можливо, вважається ознакою дорослої розумної людини, яка не вірить чому завгодно (на відміну від наївності та відкритості

110


дітей). Ця стратегія допомагає не влізти у неприємності. Але вона інколи заважає дивитись на старі речі по-новому. Коли вам кажуть: «Спробуй зробити так і так, це працює, я перевірила!», — не варто одразу відкидати цей варіант, адже можна проаналізувати його з точки зору розумності та безпеки. Якщо досвід підказує, що запропоноване не зробить життя гіршим, чому б й не спробувати?

Такий підхід допомагає вчитися, вбирати інформацію, робити щось нове й незвичне. І навіть отримувати насолоду від своїх відкриттів.

Прийняття рішеньЗаряд материнської впевненості отримуєш, коли розумієш, що тільки ти приймаєш рішення. Незважаючи на всі джерела інформації, на всі думки, ти робиш свій вибір. Це також треба відчути: ти керуєш життям, своїм та своєї дитини. Робиш не завжди «як належно», але так, як вважаєш правильним. Власне, бути матір'ю (не «хорошою», не «ідеальною», а взагалі, бути нормальною матір’ю) — це означає приймати рішення й робити свій вибір. Можливо, для когось це важко. Але це тепер ваша реальність, і якщо раніше ви завжди радились з ким-небудь, то прийшов час брати кермо від життя в свої руки. Якщо порівнювати це з водінням, то спочатку буде страшно — а раптом за поворотом щось лячне? Але з досвідом приходить легкість, свобода та радість: я можу, в мене виходить.

111


Материнство — чудовий привід взяти кермо від життя в свої руки.

Деякі рішення приймають просто: ви відразу бачите, що правильно, а що ні. Бувають ситуації, коли дійсно чухаєш потилицю: що ж мені вибрати і до чого це мене приведе? Для мене це частіш за все ситуації, коли дитина раптово подорослішала, і мені терміново потрібна нова тактика поведінки. Що я роблю в такому випадку? Звичайно не мучусь сумнівами просто так, а починаю аналізувати: що вже не працює, що можна спробувати, що я раніше бачила та читала у інших мам.

Сміливість у прийнятті рішень — корисна риса. Одна й та сама людина, до речі, може легко приймати рішення в одній області, і насилу — в іншій. Я, наприклад, завжди нерішуче обираю подарунки. Довго думаю, мучусь з вибором, а коли, нарешті, приймаю рішення, то потім ще довго вагаюсь, чи сподобається подарунок отримувачу. Я навіть знаю, чому я так хвилююсь перед тим, як зробити остаточний вибір.

112


«Подарункові переживання», як правило, означають наступне:

Ти не дуже добре знаєш отримувача, тому не впевнена у користі подарунку.

Переживаєш, що подарунок недостатньо дорогий, але більше собі дозволити ти не можеш.

Остаточний вибір означає, що ти не можеш все переграти — і це основне джерело стресу при багатьох покупках.

Впевнена, багато хто відчуває те ж саме!Добре те, що коли розглядаєш свій страх та розкладаєш його по поличках, він стає не таким великим. На всі ці три пункти є проста відповідь: у подарунку важлива увага. Якщо ви даруєте подарунок хорошій людині, вона у будь-якому випадку буде рада увазі. А якщо заздалегідь дізнатись вподобання, отримати інформацію про те, що людина хотіла б отримати, вибір не буде таким складним. Інформація — як завжди ключ до успіху. А поганій людині що не даруй — не догодиш.

Я багато говорю про те, що важливо приймати рішення самостійно. Але якщо хтось дає вам корисну пораду, не кваптесь відкинути її лише тому, що це варіант, який придумали не ви. В той самий час, не всі чужі рішення кращі за ваші — як завжди, істина десь посередині.

113


Алгоритм прийняття рішень для тих,хто не впевнений у собі

В схемі немає місця для переживань, тому що тільки вони забирають ваші сили та змушують почуватися некомфортно.А що як у вас на руках є декілька практично рівнозначних рішень? Тут можна спробувати порахувати плюси та мінуси кожного рішення.

114


Зверніть увагу, що не всі плюси і мінуси мають однакову важливість, притому вона буває суб’єктивною. Буває так, що плюс маленький, а мінус — достатньо великий. Тоді можна зробити так: ви берете всі варіанти, для кожного варіанта виписуєте плюси та мінуси. Якщо якийсь пункт важить відверто більше, то приписуйте йому не один, а два (чи три) плюси або мінуси — стільки, скільки треба.

І ось хто набере більше плюсів і менше мінусів, той і переміг. В будь-якому випадку, остаточне рішення все одно не за математикою, а за вами, а докладний розгляд всіх варіантів робить рішення більш усвідомленим та продуманим.

Коли переді мною стоїть рішення складної задачі — зазвичай це група робочих задач, а велика відповідальність та стиснені терміни виконання змушують відчувати стрес — я часто вдаюся до простого, але ефективного аутотренінгу. Звучить так: «я професіонал, і я можу це зробити». Коли я кажу це вголос або про себе, відразу з’являється впевненість в своїх силах. Адже це чиста правда. Якщо ви знаєте своє діло, то не варто переживати, все вийде. Треба взяти себе в руки, зупинити паніку й по порядку зробити все, що задумано. Те саме і з вихованням дітей. Коли ви зібрали всю інформацію з потрібного питання, маєте знання, ви можете вирішити задачу. Сконцентруйтесь, переконайте себе та зробіть це.

115


Коли паніка при прийнятті рішень долає вас, застосовуйте техніку релаксації: треба сісти, заплющити очі, скласти пальці на обох руках (подушечка великого пальця торкається подушечки вказівного, інші пальці прямі), почати спокійно дихати, зосереджуючись на диханні. Це дуже допомагає.

Впевненість, не дивлячись ні на що

З новонародженими дітьми складно тільки коли дитина перша. Складно більше тому, що руки ще «не стали, як потрібно», навіть присутній невеликий мандраж, коли робиш щось вперше. Це можна порівняти з будь-якою дією, яку виконуєш самостійно. Страшно, але звикаєш та починаєш отримувати задоволення.

Молодій мамі потрібно, дуже потрібно бути впевненою, щоб не було бажаючих керувати нею. Якщо ви відчуваєте себе маленьким цуценятком, який борсається у воді — значить, треба терміново вчитися плавати та вибиратися з цього стану. Самостійно. Пам’ятається, медсестра, яка відвідувала нас з першим моїм немовлям в перші декілька тижнів після народження, сказала: «Щось ви так нервуєте, матусю. Давайте я вам випишу чудовий

116


гомеопатичний заспокійливий засіб» (вельми дорогий до того ж, як я дізналась). Насправді, завжди нервуєш, коли приходить «ревізор». Раптом пил знайде та дитину відбере! Або скаже щось, що понизить твою самооцінку, задавить авторитетом. Але момент показовий: десь записано, що мама без досвіду повинна бути нервовим та лякливим створінням. Вона повинна слухатися педіатра, патронажну медсестру, свекруху, свою маму та всіх інших, в кого є діти. А ось і ні!

Ви не зобов’язані слухати нікого, якщо у вас є власна думка. Впевненість прийшла до мене, коли я перечитала безліч літератури. Знання дають впевненість, а моторні навички, такі, як підстригання нігтів у немовлят освоюються достатньо швидко. Тому, коли ви точно знаєте, що вам дають невідповідні поради, дякуйте, але не слідуйте їм.Найнеприємніше — це можлива реакція оточуючих на вашу жорстку позицію. Це може бути образа, бажання уразити вас. Але якщо не можна закрити рота тому, хто висловлює свою думку, то можна закрити власні вуха від цих висловлювань.

Про сумніви

Можна подумати, що деякі люди (у тому числі я), так впевнені у собі, що ніколи не сумніваються. Звісно, сумніваються! Коли є різні варіанти розвитку подій і

117


коли не можеш заглянути у майбутнє, дізнатись, до чого це приведе, місце сумнівам є. Зовсім не сумніваються тільки дуже відчайдушні люди, не схильні до прогнозування, та фанатики. Тому сумніви супроводжують будь-які складні рішення. Та якщо до сумнівів не додається паніка та відчуття безпорадності, то це нормально.

Свобода вибору

Ви мама, і у вас завжди є вибір. Ви не повинні обов’язково приєднуватись до будь-якої батьківської течії, одразу обрати, на чиїй ви стороні та заперечувати те, що не сумісно з чиїмись концепціями. Наприклад, обрати виключно грудне вигодовування та взагалі ніколи-ніколи, під страхом смерті не використовувати пустушки чи пляшечки. А коли раптом виникне ситуація, що раптом щось з цього списку знадобилось — проклинати себе за відступ від релігії. І навіщо нам ці стреси, навіщо створювати собі зайві проблеми?

Чому в світі так багато білясектантських організацій та взагалі фанатських гуртків за інтересами? Тому що для звичайної людини простіше за все слідувати готовим інструкціям і не користуватися своїм розумом. Зручно, якщо є якийсь сайт чи книжка, де все написано, як жити тобі та твоїй родині. І думати не треба — а саме до цього найчастіше прагне мозок: менше працювати, тобто менше думати й

118


користуватися готовими рецептами.

Мозок прагне менше думати. Не піддавайтеся та давайте йому роботу!

Буває так, що з’являється людина, яка хоче нести світло в маси, й до неї підтягуються ті, кому не вистачає сенсу в житті. Але одна справа, коли ви спілкуєтесь з метою отримати різну інформацію, і зовсім інша — коли обираєте собі визначений стиль виховання як релігію. І час від часу протилежні батьківські табори влаштовують досить дорослі інтернет-баталії: чия теорія краща. Але мудрі батьки подивляться на це все і скажуть: ну чого б’єтесь, зайнятись нічим чи що? Та йдуть займатися своїми дітьми.

Незважаючи на те, що в мене є власні переконання та своя концепція, я не закликаю нікого слідувати їй бездумно. Мій девіз такий: «Думай своєю головою, ти тут бос!»

Позитивне материнство не протистоїть ні одному з методів виховання та може включати їх в себе, повністю та частково. Коли ви позитивні — що б ви не робили, це буде добре для дитини. Діти це відчувають!

119


А що скаже бабуся?

Проблема взаємодії зі старшими родичами та досвідченими батьками стоїть гостро, тільки тоді, коли вашому малюкові ще нема року, а ви здаєтесь молодою та недосвідченою. Коли дитині два роки та більше, і тим паче дітей більше за одного, то більшість порадників перестають давати поради — вони «награлись», тож треба трохи потерпіти і за можливістю дати родичам нарадитись на повну. І спокійно в цей час гнути свою лінію.

Вступати в конфлікт чи ні, як радять чи шукати власні варіанти рішень — особиста справа кожного. Я завжди за те, щоб дотримуватися взаємної ввічливості, а також ніколи не сперечаюсь зі старшими. Мене так привчили з дитинства, та мій особистий досвід говорить, що як тільки перестаєш бути ввічливим, ситуація може різко стати конфліктною. Якщо людина по-доброму радить, особливо близька, то це треба як мінімум вислухати. Але вислухати та послухатися поради — це різні речі. А зробити можна завжди по-своєму. Ваш головний козир: я мама цієї дитини, я знаю її краще.

Добре, коли родина живе окремо від старших родичів. Це може спочатку здаватися складним — адже бабусі немає поруч, щоб допомогти. Але плюсів

120


в цій ситуації набагато більше. Є лише одна господиня в домі — це ви, і ви самі знаєте, що робити зі своєю дитиною. Бабусі, що іноді вас відвідують не мають великого впливу, то не дуже на вас тиснуть.

А ось коли в домі живе кілька поколінь, тоді і починаються конфлікти, зіткнення різних батьківських шкіл. Що робити, якщо ваша мама чи свекруха вчать вас розуму? Найголовніше — мати свою позицію і не піддаватися тиску. Коли ви й самі не знаєте, що робити з дитиною, то бабуся це бачить та відчуває в собі потребу контролювати ситуацію. Із самого початку треба бути впевненою.

Дитина не повинна бути приводом для війн та розладдя. Бабуся в якості помічниці — це ще одна близька людина для дитини, і можливість для батьків іноді відпочивати. Психологи рекомендують сісти та обговорити ваш стиль виховання, дати почитати їм літературу. Хоча насправді жінки, які стали бабусями, с великими зусиллями піддаються перевихованню — і це зрозуміло, бо вони також мами, й успішно виростили дітей. Але у підсумку, багато вирішує ввічливість, готовність вислухати іншу точку зору й усвідомлення того, що ви все граєте на одному полі — за дитину. А остаточне рішення лише за вами.

121


Глава 7.Від народження до піврокуВ цій главі будемо думати, як позитивно вирощувати малюка, якому ще немає й шести місяців, як сформувати та укріпити емоційний зв’язок з ним. Про те, що з ним робити, як розважати так розвивати його в грі. Та на закуску — декілька особисто моїх помилок.

Якщо мене запитають, коли мені було найважче з першою дитиною, то я відповім: коли вона ще не могла сидіти, потім — у два роки, славнозвісна «криза двох років» та в п’ять років (коли у неї народилась сестра, і ця подія, звичайно, відбилась на ній). Потім вже звикаєш до різного, вчишся швидко переналаштовуватися. Отже, в чому можуть бути труднощі з дітьми від народження до півтора років?Найпростішими днями були перші тижні після народження сина. Мене переповнювали гормони щастя, малюк тільки те й робив, що спав та їв, кольків ще не було.

Потім настали материнські будні: рівень гормонів знизився й рожеві окуляри хтось з мене зняв. Загалом, в цьому немає нічого страшного, хоча

122


набагато приємніше весь час бути «на гормонах» та відчувати тільки щастя та розчулення. Але це, як ми розуміємо, неможливо, і взагалі більше схоже на наркотичну залежність. В той самий момент, коли рівень гормонів падає, а ви з’ясовуєте, що у малюка почалась адаптація кишківника і тому — кишкові кольки та газики, і з цим треба боротися, не сидіти склавши руки, починається справжня материнська турбота. Але є й хороша новина: все це скоро мине, через років 18 точно, а скоріш за все й раніше.

Перші три місяці молодої мами

Розповім про свої перші місяці з першою дитиною. Дивовижно, але з двома дітьми було значно легше. І тут розумієш, що досвід — не пусті слова. Тому з кожною новою дитиною завжди простіше, аніж з першою.

Зізнатися, перші кілька місяців я мало що встигала з господарства й навіть у щоденнику писала дуже мало: регулярно, але дуже коротко. Що ж я робила весь цей час?

Багато часу йде на грудне вигодовування. Перші чотири місяці дитина їла кожну годину, а вночі — кожні дві години.

Зміна підгузка, інші гігієнічні процедури. Прогулянки. Треба гуляти та дихати свіжим

123


повітрям. Хоча б раз на день при хорошій погоді. Носіння немовляти на руках та інші розваги. І залишається трохи часу, щоб поїсти самій,

трошки привести себе до ладу, почитати що-небудь.

І коли це закінчиться?Через три місяці в своєму щоденнику я написала: «На моєму столі в художньому безладі тепер валяються найнесподіваніші речі. Ну, монітор-клавіатура-мишка — це зрозуміло. Ліворуч — мухобійка та ліхтарик (???). Праворуч — ноутбук, на ньому брязкальце та пустушка. Ну й далі як у багатьох: мобільний, диски, ручки, папірці, дроти… Безлад, загалом. До речі, знову взялася за Фотошоп та Іллюстратор. Малюю потрохи».

Це означає, що перші три місяці ви будете налагоджувати своє життя, вбудовувати дитину в нього, а ваші особисті справи — в життя дитини. Поступово ви будете знаходити більше часу для себе, для свого хобі. Так що все життя не буде обертатися виключно навколо малюка.

Початок пізнання світуОдного разу дитина розриває звичний цикл «поїла-пописяла-лягла спати», в якийсь момент прокидається та бажає не спати! А ви вже звикли, вона весь час спить. І думаєш: як же ж тебе тепер

124


розважати? Коли дитина не хоче ані спати, ані їсти, ані спокійно лежати, спостерігати за стелею чи іграшками, залишається тільки одне — взяти її на руки та нести досліджувати навколишній світ.

Мені завжди було незручно носити дітей на руках традиційним способом, як сповиту ляльку, тож вони з народження на руках були «стовпчиком» — з повною підтримкою голови, доки вона не тримається. Так носити й зручніше, оскільки м’язам рук допомагає, якщо дитина покладе голову мамі на плече, й огляд у немовлят значно більший. Загалом, якщо дитині не лежиться та не спиться, просто беріть її на руки та показуйте кімнату, вид з вікна, розповідайте про все. Жінкам, в яких поки немає дітей, буває дивно слухати, як розмовляє мама з малюком — адже він начебто нічого не розуміє, та й бачить спочатку не дуже. Але він так само, як і всі люди, жадає спілкування, емоцій та нових вражень. Найчастіше розмови мами з малюком починаються самі собою, без всіляких зусиль. І навіть якщо ви не любите розмовляти з собою, ви вже не одні, є кому вас послухати. Малюк оцінить ваше спілкування в будь-якому вигляді. Співайте пісні, розповідайте дитині що-небудь, коментуйте ваші дії. Ваш голос заспокоює малюка, а в цей час його мозок проводить складну роботу над тим, щоб розшифровувати звуки, відділяти просто гамір від музики та мови.

125


Арт-терапевти вважають, що для гармонійного розвитку важливо з народження отримувати різні естетичні переживання: гарні речі, картини, музика. Чи є воно так— ви зможете дізнатися самостійно. Але з самого народження, коли маленька людинка ще мало що може сама, їй вже доступна радість сприйняття прекрасного. І ми самі можемо поповнювати її «базу даних» гарних речей, що існують в цьому світі.

Слідкую поглядом — тягнусь — хапаюВсім основним навичкам, за якими оцінюють розвиток дітей, малюки вчаться самостійно, рано чи пізно, практично без нашої допомоги. Але мамі завжди хочеться, щоб її дитина розвивалась з випередженням, та й взагалі, хочеться й допомогти, й швидше побачити нові дитячі вміння. Тому й створено стільки розвиваючих методик «з пелюшок», іграшок, стимулюючих відчуття.

Слідкувати поглядом діти вчаться самі собою: вони бачать рух, і поступово м’язи їхніх очей сильнішають, стають більш координованими, щоб можна було дізнатись, куди рухається мама. В вільні хвилинки можна додати в статичне дитяче життя зміни: носити на руках «стовпчиком» — і тоді весь світ буде змінювати своє положення.

126


Трохи про іграшки перших трьох місяцівПерші брязкальця малюк тримати не в змозі — вони занадто великі та важкі для його рученят. Хапаються малюки за пальці дорослих — з превеликою радістю, за невеликі речі, розміром з пустушку. Захват у нас з татом викликав момент, коли син взяв обома руками круглий тоненький гризунок: шофером буде! — зраділи ми. Взагалі, коли будете обирати перші іграшки для навчання хапанню та втримуванню, то вони повинні бути легшими та меншими за стандартні брязкальця.

Не купуйте та іншим не радьте звичайні м’які іграшки, особливо з довгим ворсом — це пилозбірники та потенційні джерела алергії. Набагато цікавіші іграшки, які поєднують у собі декілька фактур: м’яку, гладку, шорстку, а також в деяких місцях вони можуть торохтіти, шурхотіти та подзвонювати. Коли малюк зможе підійматися на ліктях на животі, йому буде приємно відчути стільки різного. І ця іграшка, якщо стане улюбленою, стане в пригоді до року точно!

Мобіль — одна з найкорисніших іграшок першого півріччя життя, нарівні з класичними брязкальцями, гризунками, тактильними іграшками. Особливо, якщо підвіски на мобілі можна час від часу змінювати, для різноманіття вражень. ЇЇ треба

127


кріпити не дуже близько до лежачого малюка, щоб йому не доводилось косити очима, але в зоні видимості.

Як схоплю!Приблизно в три місяці дитина починає тягнутися, а потім й хапати предмети, що подобаються. Щоб стимулювати це бажання, тримайте в зоні її досяжності цікаві речі та іграшки. Це може бути, наприклад, гральний килимок й підвішені на дугах іграшки. Або просто іграшки, підвішені в кімнаті в різних місцях. Малюк буде тягнутися до них й одного разу все ж схопить те, що йому так подобається. І це може бути зовсім не іграшка, а яскрава коробочка чи баночка від йогурту.

З цього моменту мама стає особливим транспортним засобом, який дозволяє дістатися цікавого об’єкта, схопити його та вивчити. Все потенційно небезпечне треба прибрати подалі з очей, щоб не зваблювати зайвий раз.

Ігри та потішки Народні пісеньки, потішки, пальчикові ігри — все це може відмінно розважити дитину. Всілякі «сороки-ворони» протримались в народній пам’яті так довго саме завдяки своїй користі для дитини: вони розважають її, знайомлять з власним тілом. До того ж, на мою думку, фольклор власного народу з дитинства показує людині, звідки вона, де її корені,

128


зв'язує покоління. Мої мама та свекруха також стали для мене джерелом народної мудрості, від них я здобула немало цікавого. І це дуже об'єднує покоління, мені здається. Попросіть своїх бабусь розповісти вашому малюку те саме, чим вони розважали вас та вашого чоловіка. Вони з радістю відгукнуться й відчують себе потрібними.

Мої помилкиПроаналізувавши перші півроку життя старшої дитини, я думаю, що деякі речі все ж робила даремно (але я провела роботу над помилками й виправилась з народженням дочки). Не можу сказати, що це глобальні помилки — діти дуже гнучкі, й пристосовуються до всього. Але все-таки, зараз зробила б щось по-іншому. Хочу уточнити, що нижченаведений список я відношу особисто до своїх помилок, кожна мама на цей рахунок повинна мати власну думку й приймати зважене рішення.

Пустушка при грудному вигодовуванніПустушка була в справі з другого по четвертий місяць життя сина. В перший місяць я її не використовувала, оскільки всі керівництва з грудного вигодовування говорили про неприпустимість пустушки. Новонароджений може почати плутати материнський сосок та пустушку й потім неправильно брати груди — а це може означати

129


травми соску та неефективне смоктання. Але на другий місяць, частково під впливом родичів, ми придбали пустушку. Це був момент, коли дитя постійно смоктала груди і навіть здавалось, що воно зараз лусне! Хто багато смокче — до того ж продуктивно — той і відригувати може більше. Оскільки збільшення ваги в сина за перший місяць склало цілих півтори кілограми, я подумала, що соска задовольнить його бажання смоктати. І все було добре до трьох місяців: коли він відмовився від грудей на користь пустушки.

Це виглядає дивно та нелогічно: як можна відмовитися від їжі на користь того, що їжі не дає, та й материнського тепла також? Проте, з помилковою відмовою від грудей ми боролись дня три. Відмова від грудей називається помилковою тому, що дитина сама не знає, чого хоче, але вочевидь заплуталася. Не можна вважати це усвідомленим рішенням немовляти, треба боротися за груди та проти замінювачів.

Не можна вважати відмову від грудей до року усвідомленим рішенням немовляти.

130


Якщо ви паралельно з вигодовуванням груддю використовуєте догодовування з пляшечки, той й у вас може виникнути ситуація, коли дитина починає відвертатися чи кричати біля грудей, і заспокоюється тільки пустушкою чи пляшечкою. Правильне рішення, мені здається, настояти на своєму, прибрати всі замінювачі та годувати тільки грудьми. Це може бути болісним: коли дитина, що звикла їсти кожну годину, вже чотири години не бажає прикладатися до грудей, можна впасти у відчай. Мені допомогли маневри: вкласти спати, заколисуючи на руках, нагодувати під час сну, півсонного. Через три дні ми побороли відмову від грудей та прибрали пустушку подалі.

Пустушку рекомендує старше покоління — як спосіб закрити дитині рота, щоб була зайнята та не плакала. Але насправді використовувати пустушку є сенс лише якщо малюк знаходиться повністю на штучному вигодовуванні — суміш потрібно давати лише за нормами, тому інстинкт смоктання задовольняє пустушка. При виключно грудному вигодовуванні (або з невеликим догодовуванням сумішшю) бажання смоктати повинні задовольняти груди і тільки вони. А якщо малюк засмучений та хоче серйозно так покричати, що також буває, то ви не засунете йому пустушку до рота, як не намагайтесь. Він буде плюватися, доки ви не зрозумієте в чому справа: можливо, в дискомфорті в області

131


кишківнику, у самотності, чи з своїх, тонких психологічних причин (не сумнівайтесь, у малюків вони також є). На відміну від грудей, які на 90% є універсальним заспокійливим, пустушка далеко не така хороша, якою здається. І від неї, як і від грудей, потім доведеться довго відучувати.

Моя молодша донька росла вже зовсім без пустушки, й довела, що пустушка не є неодмінним атрибутом малюків.

ТелевізорТелевізор в сучасному домі часто працює з ранку до ночі — створює фоновий гамір, заповнює простір та розважає. Ось і в нас він був включений з самого ранку. З одного боку розважає, але з іншого — нічого хорошого в цій коробці не показують. Між тим, як тільки немовлятка навчаться фокусувати погляд на малюнках, що рухаються, телевізор стає для них магічною скринею. Невідомо, що вони з всього цього розуміють, однак очевидно, що зоровий та слуховий канали сприйняття можуть бути перенавантажені. Це, до речі, цілком може бути причиною поганого настрою малят ввечері — забагато інформації, яку маленький мозок ще не може відсіяти чи обробити.

До цього всього я додумалася тільки після трьох років після народження старшого, коли стала помічати, що телевізор перевантажує й мій мозок та

132


на додачу «з'їдає» мій час. Хочеш-не хочеш, а все одно будеш його дивитись та перемикати канали в надії побачити щоб більш цікаве, ніж реклама. І потрапляєш до пастки : часу й так мало, а тут ще й телек! Коли я вимкнула телевізор, буквально відчула: в голові стало чистіше. Реклама, повтори передач, анонси жахливо втомлюють, а при багаторазових повторах мозку нічого не залишається, як запам'ятовувати. Чи потрібно нам та дітям пам'ятати всі заставки, рекламні ролики, мимоволі підспівувати рекламним пісенькам? Наш мозок створений не для цього.

Загалом, якщо у вас достатньо сили волі, вимикайте телевізор. Не давайте йому працювати цілодобово. Купуйте телепрограму і вмикайте телевізор, тільки якщо там є щось дійсно важливе. Дивіться освітні програми. Діти не повинні з раннього дитинства звикати до постійно працюючого телевізора — щоб їх мозок був відкритий для розвитку, а не для поглинання аудіо- та відеосміття.

СамотністьЄ діти, які з народження комунікабельні та не бояться інших людей. Є дуже обережні та тривожні товариші. Цьому можуть бути різні причини, але все ж вважаю, з народження дитина не повинна цілодобово знаходитися тільки з мамою. Це не означає, що малюка треба «здавати» на руки до когось з родичів — просто варто з народження дитини частіше

133


знаходитися в колі інших людей, не проводити всі дні тільки вдвох. Особливо це стосується таких інтровертів, як я, що не страждають від відсутності компанії.

Люди спілкуються, у кожного свій спосіб діяти та виражати емоції — з всім цим треба знайомити маленьку людину, і бути з нею поруч весь цей час, в якості гаранта безпеки.

Нашій молодшій доньці пощастило: в неї з народження була компанія у вигляді брата, рівно як і безліч галасу, який присутній в будь-якому домі, де є дошкільники. Хоча при цьому не можу сказати, що вона набагато більш компанійська дівчинка, ніж він.

Тому, згадуючи свій досвід, раджу: не переставайте спілкуватися з іншими людьми, бувати в різних місцях та різних ситуаціях. Давайте малюку можливість бачити та чути, як живуть люди, збагачуйте його життєвий досвід. При цьому на вас буде покладена функція спостерігання за тим, щоб дитина не була перенавантажена — втомлені діти дають це зрозуміти вечірнім чи нічним плачем, проблемами з засинанням. Балансуйте. Є дні для великих компаній, поїздок та нових облич, а є тихі та спокійні дні, коли треба відновити сили, відпочити від вражень, побути у вузькому колі.

134


Глава 8.Базова довіра, первісна прив'язаність та розуміння без слівВажлива частина позитивного материнства — розуміння, що потрібно вам, і що потрібно дитині, щоб відчувати себе щасливими.

Кажуть, що щаслива мама автоматично робить щасливою свою дитину. Але це тільки в тому разі, коли ваші прагнення не суперечать дитячим потребам. У когось сумістити все це виходить на інтуїтивному рівні, комусь потрібен час для усвідомлення цього.

Для дітей, яким менше року, важливою складовою щастя є первісна прив'язаність та базова довіра до світу.

Базова довіраПоняття базова довіра ввів американський психолог у сфері психології та психоаналітик Ерик Хомбургер Еріксон. Базова довіра до світу, як до сприятливого для життя місця, формується у ранньому віці. Дослідники вагаються, чи до року, чи до трьох років. Але перші півроки важливі тим, що

135


малюк відчуває себе зв'язаним з матір'ю, зовсім не відділяє себе від неї. Саме мама сприяє розвитку в дитини сприйняття цього світу в позитивному ключі: якщо вона налаштована позитивно, якщо задовольняє потреби немовляти, з базовою довірою до світу буде все гаразд.

«Матері, я вважаю, створюють почуття довіри в своїх немовлят таким ставленням, яке поєднує в собі чутливу турботу про особисті потреби дитини з непохитним відчуттям особистої надійності в

136


структурі довіри даної культури» — пише Еріксон.

Навіщо потрібна базова довіра? Можна подумати, що наш світ — жорстоке місце, і краще з пелюшок нікому не довіряти. Але насправді, у дорослому житті ми часто робимо речі, які засновані виключно на простому припущенні, що світ не такий поганий, що в ньому живуть, в цілому, хороші люди. Наприклад, позичаємо гроші, сідаємо до незнайомих людей у таксі, спілкуємось та будуємо відносини з новими людьми, а не тільки з перевіреними та вже відомими. Цих прикладів — тисячі кожен день. А коли такої довіри немає, щось зламано, весь світ буде не милий: як взагалі жити, якщо нікому, включаючи рідних, не можна довіряти?

Ми часто робимо речі, засновані на припущенні, що світ непоганий і в ньому живуть хороші люди.

Негативне сприйняття всього, що оточує — важко придумати щось більш неприємне, адже всюди буде вважатися пастка. Все добре буде стиратися з пам'яті, а залишатиметься тільки погане — на підтвердження власним переконанням, що «цей світ жахливий».

137


Напевно, не такими людьми ми хочемо вирощувати своїх дітей.

Сформувати базову довіру до світу в дитини, на мій погляд, дуже просто. Малюк повинен постійно відчувати, що, по-перше, він у світі не один. В нього є мама, яка відразу ж прийде на допомогу, нагодує, обігріє та врятує. В застосуванні у реальному житті це означає: не йдіть від маленької дитини. Будьте з нею.

Годуйте її за вимогою, носіть на руках. Виходьте частіше гуляти в слінгу — він добрий тим, що створює почуття захищеності. В спокійному стані, коли ти точно знаєш, що мама нікуди не подінеться, вивчати навколишній світ приємніше та ефективніше. По-друге, світ безпечний, коли він стабільний та передбачуваний. Це означає, що не можна раптово зникати, до того ж надовго: достатньо довго центром дитячого всесвіту є мама, а інші родичі можуть замінити її лише частково. Якщо б мій центр всесвіту раптом зник та не дав обіцянок повернутися, я б як мінімум образилась. Тож не піддавайтесь на розмови про те, що маленька дитина нічого не розуміє, а значить ви можете просто піти, і дитина (які ніби має коротку пам'ять) швидко все забуде. Всі зміни у вашому та дитячому житті повинні бути поступовими, малопомітними. І що б не сталось, центр дитячого всесвіту повинен залишатися стабільним.

138


Коли немає стабільності, з пелюшок починаєш думати: світ небезпечне місце! Треба бути сильним, ні до кого не прив'язуватися, нікому не довіряти. А у душі у цієї людини, якою сильною зовні вона б не стала у висновку, буде пусто та сумно. Проста віра у добре допомагає жити, бути оптимістом, займатися корисними справами і робити щось не тільки для себе, а й для інших.

Вільям та Марта Серз в своїх книжках також пишуть про базову довіру й про те, як її створити, але іншими словами. Вони називають свій стиль виховання «Стиль зближення» (attachment parenting), і у п'яти пунктах він заснований на простих, але важливих для немовлят речах:

Якомога раніше налагодьте контакт з дитиною. Розпізнавайте сигнали, які подає дитина, і

відкликайтесь на них. Годуйте дитину грудьми. Носіть дитину всюди з собою — на руках чи в

слінгу. Спіть разом з дитиною.

Пізніше до цих базових потреб додається потреба пізнання, спілкування, дії, творчості — але всі добрі відносини батьків з дітьми починаються з довіри: коли малюк довіряє мамі, а та, в свою чергу, довіряє малюку.

139


Коли дитина підросте, те, що підходило немовляті, стане вже неактуальним, й підтримувати базову довіру треба буде по-іншому, орієнтуючись не тільки на тілесне, але й на емоційне. Але до двох-трьох років список Серзів можна приклеїти на холодильник та подивлятися на нього, щоб не забувати, що насправді важливо для малюків.

Первісна прив'язаність

В нашій сучасній культурі слово «прив'язаність» по відношенню до дитячих почуттів та поведінки часто пов'язується з негативом. Вважається неправильним, якщо дитина ані на крок не відходить від матері, не може довго без неї обходитися. Імовірно, корені таких переконань ростуть або з глибокого селянства та бідності, коли мати вимушена була відривати від себе чадо та йти працювати, або з популярних у 20-му віці теорій про те, що дитину треба виховувати самостійною з пелюшок. У півтора роки — до яслів, мама — на завод. Що б це не було, тільки зараз слово «прив'язаність» починає набувати позитивного відтінку. І з'ясовується, що прив'язана до мами дитина — це добре. Зкаламбурю: головне, прив'язувати її надійно та правильно.

140


Тільки зараз з'ясовується, що прив'язана до мами дитина — це добре.

Поговоримо про первісну прив'язаність немовляти до матері. Раніше вважалося, що для дитини мати — тільки джерело тепла та їжі, отже, вона легко замінна. Проте завдяки вченому Дж. Боулбі з'ясувалось, що прив'язаність, як пошук та встановлення емоційної близькості — є природженою потребою знаходитися у контакті з іншою людиною. Ця потреба не стільки в їжі, скільки в емоційній близькості.

На основі прив'язаності відбувається розвиток малюка в перші роки його життя. Коли прив'язаність є, і дитина впевнена в своєму міцному зв'язку (що означає повну довіру матері) вона набагато впевненіше почуває себе в незнайомих умовах, може їх, не панікуючи, дослідити. Вона знає, що мама — її надійний захист. Можна зрозуміти, що де є міцна прив'язаність з народження, там буде і базова довіра, тому що ці речі тісно пов'язані.

Є ще таке поняття, як імпринтинг (imprinting) — «закарбування». За однією з теорій, в людських немовлят є такий самий механізм запам’ятовування

141


своєї матері, як, наприклад, в курчат: якщо мама є першою, кого дитина бачить в перші часи свого життя, то міцний зв'язок їм забезпечений. Я думаю, що це може бути правдою, але частково. Не можна думати, що абсолютно все за вас зроблять перші моменти після народження, і потім можна не старатися. І якщо з якихось причин мати та дитина були розлучені відразу після пологів, це не означає, що між ними не буде зв'язку.

Над прив'язаністю треба працювати постійно, й це робота на довгі роки. Прив'язаність — двосторонній процес. Ви прив'язуєтесь до малюка, а він — до вас. Щоб зв'язок утворився та підтримувався протягом першого року життя, достатньо дотримуватися п'яти пунктів «стилю зближення», за Серзами. Постійний контакт і дає цей зв'язок, він корисний не лише для дитини, але й для вас.

Щоб розуміти, чого дитина хоче, треба вивчати її сигнали: звуки, міміку, рухи тіла. Це схоже на вивчення іноземної мови: чим глибше ви поринаєте в мовне середовище, тим краще розумієте мову. А чим краще ви розумієте, тим легше вам спілкуватися, ви налаштовані на одну хвилю — і це моменти повного контакту між вами.

Я не розумію!Якщо ви часто розлучаєтесь, проводите багато часу окремо в перший рік життя малюка (особливо перші

142


місяці), то у вас менше часу на вивчення своєї дитини. В підсумку ви гірше її розумієте, невдоволені собою, невдоволені дитиною і не зрозуміло, чого ж вона від вас хоче! Важко проявляти материнські почуття, коли ви роздратовані і відчуваєте себе поганою матір'ю. Комусь хочеться перервати ці муки та передати виховання дитини родичам, хтось починає випробовувати на дітях методики типу «залишити прокричатися», але це не рішення. Рішення проблеми — в аналізі ситуації. Перестаньте займатися самокатуванням та постійно звинувачувати себе. Ви можете все переграти, і це не кінець світу. Треба зрозуміти, що вас дратує, прийняти це почуття, пережити його та намагатися знайти вихід. Якщо ви відчуваєте, що ваша головна проблема — нерозуміння «мови» немовляти, треба розставити пріоритети таким чином, щоб відкласти всі справи та поринути в вивчення мови. Досвідчені мами та консультанти з грудного вигодовування радять перейти на «гніздовий режим».

Гніздування — це повернення до наших стародавніх дрімучих інстинктів, яке допомагає освоїтися в ролі мами-телепата, корисне як і для мами, так і для малюка. Для цього вам потрібно відкинути всі свої обов'язки, окрім материнських. Я знаю, у кожної мами є багато справ та турбот, багато відволікаючих факторів. Але вони можуть зачекати якийсь час, необхідний для встановлення контакту. Вимкніть телефон, комп'ютер, телевізор. В домі

143


повинна запанувати атмосфера затишного гніздечка: уявіть себе пташкою, якій потрібен спокій та відсутність будь-яких подразників, в тому числі і гостей. Влаштуйте в кімнаті подобу гнізда: зручне місце на ліжку чи на підлозі — як буде зручніше — м'яке, з подушками та ковдрами, максимально комфортне. У цьому гнізді проводьте з малюком як можна більше часу: валяйтеся, спіть, обіймайте його, робіть легкий масаж, годуйте грудьми, спілкуйтесь. Гніздування дуже корисно, якщо у вас виникають проблеми з грудним вигодовуванням: тісний контакт з немовлям стимулює вироблення молока, мама, що пахне молоком, стимулює апетит дитини. Наприклад, якщо у дитини спостерігається дещо типу відмови від грудей, то важливо не тільки вчасно прибрати всі замінювачі грудей, а й постійно бути поруч, щоб груди були у вільному доступі.

Що це нам дасть у підсумку? Ви налаштуєтесь на дитину і будете розуміти, що означає кожен її жест, погляд та звук.

Якщо ви зовсім-зовсім не можете довго лежати — просто тому що вам стане сумно та тужно — можна не проводити весь день лежачи, а використовувати слінг та носити дитину на собі. А я, наприклад, використовувала цей час для відпочинку та читання книжок.

Буває, що мама не може годувати грудьми з різних

144


причин. Статистика стверджує, що середня тривалість грудного вигодовування в нашій країні складає 6-7 місяців. В суспільстві вважається прийнятим вигодовувати від півроку до року, тому вигодовування після року, хоча й залишається як і раніше важливою частиною роботи над прив'язаністю, але в більшості вже не вітається суспільством. Проте, не дивлячись на те, що суспільство тільки готується прийняти тривале годування дітей (два роки та більше), матері, що годують грудьми трохи ближчі до своїх дітей: тому що більше часу проводять у прямому фізичному контакті з ними.

Якщо ви вже не годуєте грудьми, згадайте, як багато часу ви проводили разом під час годування. Цей час потрібно наздоганяти носінням на руках чи в слінгу. Годування з пляшечки можна передати іншому члену родини, і в якомусь сенсі це може бути зручно. Але в цьому випадку контакт з мамою не повинен зменшуватися, а в ідеалі його повинно бути навіть більше, ніж при грудному вигодовуванні. Згадайте про те, що мама — зовсім не їжа та прислуга, а емоційно найближча людина. Чим більше ви поруч, тим ви ближче, і тим більше, у підсумку, щасливих моментів.

145


Мама — не їжа та прислуга, а емоційно найближча людина.

Чому він вередує?Чому плачуть маленькі діти? Ті, в кого немає дітей, або ті, в кого вони вже давно виросли, думають, що найскладніший час — коли немовля не розмовляє, а тому не може сказати, що з ним не так, що його турбує і як йому допомогти. Часто зовсім навпаки. Доки дитина ще не почала говорити, зрозуміти її значно легше! Тому що чим вона доросліша, тим складніша її психіка, а словами вона, як і раніше, не може висловити всю гамму почуттів. Будемо чесними, далеко не кожна доросла людина може виразно описати, що її мучить, якщо вона роздратована «просто так».

А з малюками насправді все просто. В них є фізіологічні або психологічні причини для плачу. Ваша задача — просто пройтись за списком найпопулярніших причин, щоб зрозуміти, де ваш варіант.

146


Список популярних причин для плачу та занепокоєння перших місяців життя такий:

Голод Самотність Брудний та мокрий підгузок Турбує животик (до 3-4 місяців) Втома від вражень, прогулянки чи фізичних

навантажень Стрибок зросту чи розвитку Метеозалежність (чутливість до зміни погоди) Ріжуться зуби (не раніше 3 місяців) ГРЗ Інші захворювання

Молоді мами та їх тривожні родичі схильні відразу підозрювати страшні-жахливі хвороби — починають з кінця списку. Але все ж найчастіші причини для плачу — значно простіші. Нагодувати, змінити підгузок, якщо потрібно, та взяти на руки — це найпростіший алгоритм дій. Бувають дні, коли тільки цим і займаєшся, але якщо це працює, а ознак захворювань немає, не треба копати глибше. Я взагалі майже всі дитячі примхи списую на розвиток дитячої психіки, виключаючи об'єктивні ознаки нездоров'я.

Буває так, що малюки буквально не злізають з рук, але якщо ви відчуваєте свою дитину, то зможете

147


зрозуміти її потребу бути з вами — як з найближчою людиною та оплотом стабільності в складному світі, що постійно змінюється. Пігулки від самотності ще не винайшли, та й навіщо вони, коли є мама.

Кризи росту та стрибки розвитку

Тему криз першого року життя достатньо повно та достовірно розкрили Хетті Вандерейт та Франс Плой в книзі «Вередує? Отже, розвивається»! В англійському варіанті книжка називається “Wonder weeks” — тобто «Чудові тижні», а в оригіналі, на голандському, «Oei, ik groei! De acht sprongen in de mentale entwikkeling van je baby» («Ой, я росту! Вісім стрибків ментального розвитку вашого немовляти»).

Чим цікава ця книжка? Вона змушує по-іншому відноситись до періодів, коли дитина у віці від народження до року поводить себе примхливіше ніж зазвичай без всіляких причин. Суть теорії ось у чому. Дитина протягом першого року вчиться стільком важливим речам і відкриває стільки можливостей, що її психіці стає час від часу важко переварити все це. Автори книжки, які провели безліч досліджень, побачили в примхливих тижнях періодичність, яка не була абсолютно унікальною для кожної дитини. Ці періоди дивовижним чином співпадали у багатьох дітей з похибкою приблизно у тиждень. І кожного разу після чергової кризи з'ясувалось, що дитина

148


здійснила стрибок у своєму розвитку, вміє більше, ніж раніше.Наші бабусі та мами навряд чи знали про щось подібне й примхи частіше списували на зубки та животик ( що також цілком реально, але не завжди). Покоління мам, які спробували співвіднести проблеми в поведінці малюків до року з календарем, що пропонують автори книги, з подивом побачили, що в більшості випадків це працює!

Не буду цитувати тут книгу, тому що це було б нечесно у відношенні до авторів оригінальної концепції, але рекомендую її як «навігатор» в перші місяці життя немовляти. Скажу чесно, що зі своєю молодшою донькою я вже її не перечитувала, але частково саме тому, що знала: якщо дитина здається більш примхливою та нервовою, це означає, що вона дізналась про щось нове, так що немає причин турбуватися та гадати, що з нею. Їй просто потрібно більше уваги та контакту. В цілому, більше мами, менше навколишнього світу.

Деякі мами, які бачать, що календар криз не підходить їхнім дітям, вважають, що він не працює, і автори книги неправі. Але цілком може статись, що конкретно ваша дитина переживає стрибки зросту та розвитку по-своєму. Всі ці стрибки є, але ваша дитина може жити по своєму графіку. В будь-якому разі, як тільки усвідомлюєш, яку величезну роботу робить дитина протягом першого року життя, і як їй може

149


бути важко — переходити з однієї фази в іншу, то починаєш ставитись із розумінням. Приблизно як до дорослої людини, яка переживає великі навантаження на роботі.

Попереду у дитини буде ще багато різних етапів: криза одного року, двох років, трьох років, семи, підлітковий період, але їх психологи вже достатньо добре вивчили (хоча все одно важко підготуватися заздалегідь). «Чудові тижні» — хороше тренування для кожної мами, яке допомагає звернути увагу на те, що відбувається з дитиною кожного дня, зрозуміти її та більш поблажливо відноситися до днів та ночей підвищеного занепокоєння. Пам'ятайте, що за кожною кризою настане період, коли ваш малюк здивує вас чимось новеньким.

Зменшуємо світЩоб пережити тривожні дні та зменшити стрес дитини, дам пораду, яка не дуже поєднується з рекомендаціями педіатрів, проте чудово підходить дітям та мамам. Коли у дитини щось болить чи вона просто «не в гуморі», неважливо з якої причини, спростіть життя собі та їй: зробіть її світ тимчасово меншим та тихішим. Це означає ось що.

Не ходіть гуляти Не купайтеся у ванній довше, ніж 10-15 хвилин Обмежте фізичні вправи та масажі Не кличте гостей

150


Вимкніть телевізор та дзвінок на телефоні Створіть атмосферу затишного гніздечка

Чого ми цим добиваємось? Ми намагаємось розвантажити нервову систему та тіло дитини. Вона ще занадто мала, щоб щоденно без всіляких наслідків сприймати цей світ. Прогулянки на свіжому повітрі та тривалі купання у ванній — річ хороша, але в деякі періоди життя немовляти вони посилюють її стрес. Всі ці речі потрібно дозувати та дивитися по своїй дитині, на користь це чи на шкоду. Іноді треба не слухати нікого, окрім неї самої.

Приклад з життя: грудна дитина погано набирає вагу. Відомо, що вона по три години на день гуляє у колясці (спить в цей час), а також по півгодини активно плаває в ванній. Звичайний педіатр не відмінить ані прогулянку, ані довге купання, але пропише догодовування сумішшю. А між тим найпростіше рішення проблеми зовсім не в збільшенні кількості калорій, що надходять, а в зменшенні витрат. Рішення це таке: годувати грудьми частіше, не допускаючи великих перерв між годуваннями (три години без їжі — це багато!), а також запобігти втраті калорій під час фізичних навантажень, плавання в цьому випадку.

Дитина, яка не переживає постійний стрес, буде краще рости та розвиватися, тому іноді найкраще рішення — просто бути з нею поруч.

151


Найпоширеніша відповідь старшого покоління на всі розповіді про те, що ви вирощуєте дитину по-новому, намагаєтесь думати не тільки про її фізичне здоров'я, але й про психічне: «Ми вас якось виростили, і без всілякої психології!». Це, звичайно, може здаватися вагомим аргументом. Фокус в тому, що маленькі діти дуже швидко адаптуються до будь-яких умов. Навіть дорослі люди здатні вижити в найжорстокіших умовах, ось і дітям доводиться виробляти різноманітні захисні механізми. Тож це правда, дітей можна виростити й без «психологічних штучок» — достатньо годувати та слідкувати, щоб не хворіли. Але наша ж задача не в тому, щоб вони виросли «як нас вирощували». А щоб вони були щасливішими. І ми разом з ними.

152


Глава 9. Від півроку до рокуЗаповітної відмітки у півроку мами чекають з особливим почуттям: адже це час, коли традиційно починається знайомство малюків із твердою їжею — перше підгодовування! В цій главі ми будемо говорити про те, як спростити собі задачі з годування малюка, щоб вільний час присвятити більш цікавим речам. Про те, чим займатися з дітьми від півроку до року та як розважатися у цей час.

Грудне вигодовування від півроку до рокуТрадиційні книги про підгодовування припускають, що до року ви вже точно не будете годувати грудьми, тож їхні схеми підгодовування розраховані на швидкий та різкий перехід дитини з грудей на кашу. Якщо у ваші плани це не входить, не читайте ніяких «схем підгодовування» — вони не розраховані на довге вигодовування грудьми.

Багатьом молодим (і майбутнім) мамам здається, що догодувати дитину грудьми до півроку — це вже достатньо довго, і це подвиг. Але якщо дивитись на ситуацію глибше, то півроку — це критично

153


важливий мінімум, необхідний для вашої дитини, а не час, коли «фух, норма виконана, тепер можна і на каші переходити». Якщо вашому грудному вигодовуванню немає об'єктивних перешкод, то не треба зупинятися на мінімумі. За перші півроку ви вже звикли до годувань, тому тепер ви зможете годувати довго та щасливо, даючи малюку не тільки повноцінне джерело всіх необхідних для нього поживних речовин, а й підтримуючи тісний зв'язок.

Діти на грудному вигодовуванні, навіть отримуючи підгодовування, все одно не стали настільки дорослими, щоб зменшувати тілесний контакт з ними, у них так само ще не задовільнена потреба в смоктанні. До року-півтора вони продовжують залишатися активними грудничками.

У віці близько року ви раптом зможете виявити, що дуже мало дітей, як і раніше, годують грудьми, а бабусі почнуть радити відлучати дитину неодмінно до року. Будьте готові заздалегідь — порадники почнуть активізуватися ще до дитячого року. Давайте подумаємо ось про що: якщо дитину планується відлучати від грудей в рік, то що буде задовольняти її потреби в молоці та смоктанні? Ви отримаєте відповідь: коров'яче молоко або молочна суміш та пустушка. Питається, навіщо нам всі ці замінювачі мами, якщо мама ось вона, завжди тут? Відповідь така: щоб задовольнити очікуванням суспільства.

154


Але ця відповідь особисто мене ніколи не влаштовувала. Припустимо, «всі так роблять» (хоча насправді вже не всі), але яка мені вигода з того, що я вирішу зробити так, як мені радять, на шкоду собі та дитині? Тому я кажу й собі, й вам: робіть тільки так, як вигідно вам та малюку. Вам треба менше часу витрачати на готування, а дитині, як і раніше, потрібне ваше молоко та ваша любов.

Діти з півроку стають все більш активними, вони починають сідати, повзати, витрачають багато енергії, а нагодувати їх в цьому віці просто та швидко можна саме грудним молоком. А як же каші та підгодовування, запитаєте ви? Грудне молоко засвоюється краще, й ми не прагнемо максимально швидко перевести дітей на дорослий стіл. Нам потрібно, щоб дитина отримувала з грудним молоком такі корисні речовини, яких більше ніде немає, а також хочемо зберегти грудне вигодовування, мінімум до двох років і за бажанням — довше.

Піврічні малюки скоріш знайомляться з їжею та поведінку за столом, ніж отримують калорії, а грудне молоко задовольняє їх потреби. І не тільки в їжі, а й в близькому контакті з вами.

155


ПідгодовуванняТож, наші діти від півроку до року — як і раніше малюки та груднички, і з цією умовою ми й переходимо до методів підгодовування дітей.

Педіатричне підгодовуванняНа даний момент є декілька методів підгодовування дітей. Перше, так зване «педіатричне підгодовування» (тобто, розроблене педіатрами) засноване на тому, що нові продукти вводяться в раціон дитини по доволі суворим схемам, від продукту до продукту з поступовим збільшенням кількості їжі під контролем мами. Всі продукти — у вигляді пюре, а перехід до шматочків здійснюється лише тоді, коли у дитини з'явились зуби. Схем підгодовування багато, і якщо серйозно до них ставитися, то з'ясується, що вам треба або постійно готувати дитині окремо, або купляти доволі багато дитячих харчів у баночках, а також проводити багато часу, намагаючись нагодувати дитину. Тут треба додати, що педіатричне догодовування розроблене з врахуванням усереднених даних про потреби дитини, а також на припущені, що мама вже не годує грудьми, або до року планує завершити.

Хочу помітити, навіть якщо піврічна дитина знаходиться на штучному вигодовуванні, не варто швидко переходити від адаптованих сумішей на рідкі каші на коров'ячому молоці. Суміші розробляються з

156


розрахунком, що дитина буде отримувати з них максимум поживних речовин. Підгодовування ж ще достатньо довго не буде засвоюватися повністю (поки не дозріє травна система) тому й у випадку вигодовування сумішами класичне педіатричне догодовування не таке добре — є ризик недоїдати корисного, зате витратити багато сил та нервів. Клітковина, наприклад, взагалі до року не засвоюється, виходячи практично в незмінному вигляді. Тож овочеві та фруктові пюре з некрохмалистих та несолодких продуктів (кабачок, броколі, яблуко, морква і т.п.) — не їжа за великим рахунком, одні пустощі.

Ще один мінус класичного підгодовування: якщо прогледіти момент, коли треба переходити від пюре до шматочків, то звичку їсти тільки пюровані страви буде доволі важко перебороти. А намальовані у безлічі фільмів сцени, де мама мучиться, годуючи дитину з ложечки, — це якраз те саме педіатричне підгодовування. Чи є альтернативи та способи зробити підгодовування не такою важкою працею? Безумовно.

Педагогічне підгодовуванняНа противагу педіатричному підгодовуванню є ще один метод, «педагогічне підгодовування» — тобто підгодовування більш у пізнавальних цілях, ніж в цілях видобутку калорій. Ідея в тому, що ви не готуєте дитині окремо взагалі, не використовуєте схем та

157


ніколи не змушуєте її їсти. Тому що знаєте — для утамування голоду є грудне молоко. Педагогічне підгодовування — це коли ви саджаєте малюка собі на коліна у той час, коли їсте самі, і якщо він проявляє інтерес до їжі, даєте йому скуштувати зі своєї тарілки мікродозу (це важливо!) якої-небудь їжі. Мікродоза — це те, що уміщується у вас між пальців, абсолютно крихітна краплинка. Але якщо дитина просить ще — не давайте їй більше, якщо цей продукт вона куштує вперше. За один прийом їжі малюк може спробувати до п'яти продуктів, ось такими мікродозами. Суть в тому, щоб поступово підготовлювати травну систему до різних видів щоденної їжі, яку ви вживаєте. Малюка ні в якому разі не намагаються нагодувати, використовуючи вмовляння, розваги та відволікаючі маневри типу іграшок та мультфільмів. Також дитина не їсть пюре, а тільки шматочки, хоча й крихітні, тому проблема переходу від пюре до шматочків знімається. Між прийомами їжі допустимо давати обсмоктувати шматок хліба, сухарик, сушку чи щось в цьому роді — за умовою, що попередні проби продукту пройшли вдало.

У чому очевидні переваги методу? У тому, що не треба витрачати подвійні зусилля, спочатку на готування, а потім на годування. У вас є грудне молоко як основне джерело калорій, а підгодовування дитина їсть виключно за бажанням. Мами, які спробували педагогічне підгодовування,

158


говорять, що їх дітей не треба змушувати їсти, вони самі контролюють цей процес. Також дуже корисно знайомити дитину з традиційними для вашої родини стравами, смаками. Мікродози не нанесуть шкоди травній системі немовляти, м'яко підготовлюючи її. Кількість їжі, що з'їдається, збільшується поступово, не за бажанням мами чи педіатра, а суворо індивідуально. Якщо мама бачить, що продукт «пішов», вона може дати дитині наступного разу трохи більше.

В чому мінуси? Почнемо з раціону харчування родини. Якщо ви вживаєте в їжу не дуже корисні продукти, то не варто знайомити з ними малюків. Треба пам'ятати, що травна система дитини зріє дуже довго, і як мінімум до трьох років їй не потрібно їсти промислово оброблені продукти та напівфабрикати. Недостатньо здорове харчування батьків мабуть є основною проблемою з застосуванням педагогічного підгодовування. Занадто багато цукру, солі, барвників та ароматизаторів в нашій щоденній їжі — це не підходить для підгодовування.

Також я помітила, багато мам хвилюється про те, чи правильно вони розуміють мікродозу, чи не дають вони занадто багато. Ще один привід для хвилювання — блювотний рефлекс у дитини, якщо шматочок виявився завеликим. Хоча блювотний рефлекс — це всього лише додатковий захист дитячого організму та в одноразовій блювоті навряд

159


чи є привід для паніки, все ж такий результат підгодовування багатьох не порадує.

Природне підгодовуванняНайбільш простий метод підгодовування, який економить час та сили, я б назвала «природним підгодовуванням». Ви здивуєтесь, але саме він практикується у більшості родин, які не є прихильниками будь-якої теорії. Загалом, це об'єднання двох методик, які описані вище. Цей спосіб дозволяє одночасно трохи зекономити час, познайомити малюка з новими продуктами, в той самий час він враховує особливості дитячого організму.

Як це виглядає на практиці?

Всі мами з нетерпінням чекають моменту підгодовування. Тому що це цікаво, це новий досвід для них, привід випробувати посуд чи просто подивитись, як малюк буде їсти «людську» їжу. На додачу, у магазинах нас так і зваблюють банки та коробки з дитячим харчуванням: всі ці пюре, соки, каші й так далі. Тому, якщо вам хочеться почати підгодовування, приготувавши пюре чи купивши готове — не бачу причин цього не робити. Перше підгодовування — це ложечка-інша каші чи пюре. Традиційно вважається, якщо дитина на грудному вигодовуванні добре набирає вагу, то їй рекомендуються овочі, а якщо худенька — то з

160


півроку можна доповнювати її раціон кашами.

На відміну від класичного педіатричного підгодовування за схемою, з поступовою заміною годувань грудьми прийомом спеціально приготованої їжі, грудне молоко до року все ще залишається основною їжею немовляти. Вам не обов'язково готувати п'ять разів на день різні страви, дотримуючись заздалегідь розробленого меню. Оскільки малюк не залишиться голодним, доки мама поруч, ви знайомите малюка з новою їжею тоді, коли всім це зручно. І так, як зручніше за все в даний момент. Ви абсолютно вільні в тому, чи давати мікродози зі своєї тарілки, готувати пюре самій, використовувати готове з банок. Природне підгодовування — означає неформальне, за межами будь-якої концепції.

Ви знайомите малюка з новою їжею тоді і так, як вам зручно.

Якщо немовля у гуморі з ранку, і у вас є час (а головне — бажання) на приготування окремої страви, приготуйте йому невелику порцію — скоріше для того, щоб подивитись, чи буде воно взагалі їсти це чи ні, ніж з метою нагодувати досхочу. Якщо у вас з ранку є й інші справи, значить спроба

161


підгодовування буде вдень, а вранці й молока буде достатньо. Будьте готові до того, що малюк з'їсть лише одну ложку приготованого, а потім відмовиться. Ніколи не змушуйте їсти. Це, звісно, прикро, коли стараєшся, готуєш, а «клієнт» не оцінив вашого кулінарного мистецтва, але тут простіше примиритися. Або готувати лише одну порцію на один раз, або заздалегідь готувати кілька, заморожувати та за необхідністю розморожувати. Або ж не готувати окремо взагалі доти, поки не буде в цьому необхідності.

Взагалі, найкращий спосіб уникнути розчарувань при введені підгодовування — не робити це святково та якось особливо. Якщо ви рівно у півроку саджаєте дитину на спеціальний стілець для годування, пов'язуєте їй слинявчик, накладаєте у нову тарілочку пюре, тата просите стояти та фотографувати цей важливий момент... то можливо будете розчаровані відмовою немовляти їсти. Можливо, дитина буде невдоволена самою ситуацією, чи буде не в настрої експериментувати. Або вирішить, що кабачкове пюре — ніщо у порівнянні з солодким материнським молоком (і буде права).

162


Тому невимушеність — ключ до успіху та спосіб уникнути розчарувань. Після півроку, помітивши інтерес дитини до вашої їжі, ви просто час від часу можете давати їй облизувати ложку, помусолити шматок чогось твердого, наприклад яблука, огірка, моркви. Розім'яти ложкою чи навіть пальцями варені овочі, печені фрукти, банан і дати облизати ваші пальці. Це дуже схоже на педагогічне підгодовування — задовольнити інтерес та дізнатися, що дитині подобається. Це просто і не потребує від вас особливих зусиль, а коли ви дізнаєтеся, що ваш гурман любить і на що в нього немає побічних небажаних реакцій, порцію можна і збільшувати

163


Невимушеність у підгодовуванні — ключ до успіху та спосіб уникнути розчарувань.

Класичне, навіть можна сказати, народне «давати мусолити сушку» — це цілком в рамках природного підгодовування. Тверді та гладкі сушки нібито створені для малюків. Їми можна й десна почесати, й спробувати щось нове на смак, й зайняти одночасно і руки і рот.

У дорозі або у гостях діти на грудному вигодовуванні до року часто віддають перевагу маминим грудям, ніж іншим видам їжі, та й не дуже зручно розвертати польову кухню в незвичних умовах. І якщо ви поїхали ненадовго, з додатковою їжею можна навіть не возитися — груди завжди з вами. А в тривалі подорожі, якщо ви хочете, щоб малюк не забував про іншу їжу, можна брати з собою готові пюре з раніше протестованих продуктів, а також те, що можна давати в руку для самостійного посмоктування. Якщо у гостях вас частують чимось, що ви вважаєте дозволеним дати дитині — не соромтесь пропонувати їй продегустувати.

164


Що давати, а що ні — визначаєте ви самі. Я вважаю, що всі дорослі знають, які продукти корисні, відносно корисні і які шкідливі. Не давайте шкідливого та потенційних алергенів (алергеном насправді може бути усе, але те, що викликало реакцію у вас у дитинстві, або те, що ви самі не їсте, вигодовуючи грудьми — перші кандидати), інше можна давати, починаючи з мікродоз. Я раджу у відношенні меню для дитини прочитати якусь книжку про харчування дітей — просто щоб побачити, як багато продуктів ви можете давати, не обмежуючись яблуком, кабачком та броколі.

Також подивіться на малюнок нижче: це схематична тарілка, розроблена американськими дієтологами. Вона показує, з чого і в яких пропорціях повинен складатись здоровий раціон. Щоб не ускладнювати, достатньо мати на увазі цю тарілку та давати кожного дня трохи продуктів кожної групи. І не засмучуйтесь, якщо ваш їдець сьогодні не хоче вас радувати апетитом.

165


Ви — головний провідник дитини у світі кулінарії та його особистий дієтолог. Тому на шляху до великої тарілки дорослої їжі (яка станеться ще нескоро) не дозволяйте іншим людям, незнайомим з меню малюка, з вашою методикою повільного підгодовування, впливати на вас.

Хтось може сказати: дай дитині більше каші, щоб вона менше просила груди! Але правда в тому, що грудне молоко корисніше за тарілку каші, а вам не потрібно скорочувати кількість и тривалість годувань грудьми як мінімум до року. Як ви вже зрозуміли,

166


особисто я — за більш тривале вигодовування, від двох років і далі за бажанням обох учасників. Спробували каші, з'їли трохи, скільки захотілось чи скільки дали — і можна запити молоком досхочу. Нікого не примушуємо, все виключно добровільно.

Грудне вигодовування у період з півроку до двох років — ще й спосіб боротися з потенційно небезпечними бактеріями, з якими сидячі та повзаючі малюки зштовхуються всюди. У випадку кишкових інфекцій грудне молоко — реальні ліки як від збезводнювання, так і від бактерій. Це я перевірила особисто, і переконалась в цьому, читаючи відгуки інших довгогодуючих мам.

Отже, моя головна порада про підгодовування з півроку до року: будьте природними, годуйте грудьми, не змушуйте їсти. А окрім знайомства зі смаками заохочуйте малят до вільних маніпуляцій столовим приладдям і до поведінки за столом. Хай повсякденні прийоми їжі будуть для вас легкими, невимушеними та повними відкриттів, а не боями за кожну з'їдену ложку.

Ігри та спільні заняття

Перші три місяці дитина — споглядач. Коли вона не їсть і не спить, вона робить дві речі: дивиться на світ, намагаючись розібратися в ньому, знайти порядок, і вчиться керувати своїм тілом, оскільки,

167


спостерігаючи за вами, швидко розуміє: у русі — сила! Моя донька ще не вміючи поводитися зі своїми руками, заворожено спостерігала за моїми та бабусиними руками. І коли раптом вона виявила, що по своїй волі може рухати власними — це стало для неї дивовижним відкриттям. Не відмовляйте дітям у насолоді стежити за вами — це стимулює їх розвиток. Своїм помічником я назву в цей період автокрісло-люльку для дітей від народження до одного року. Завдяки йому можливо переносити малюка по всій хаті, щоб юний глядач був поруч та бачив все, що ви робите. Підійде і спеціальний дитячий шезлонг, у який можна поміщати діточок, що ще не вміють сидіти.

З трьох місяців ваш споглядач поступово перетворюється в діяча. Руки та їх можливості — ось нова задача для немовляти. Традиційно в цей період рекомендується давати дітям різні іграшки, щоб стимулювати рецептори відчуттів. Втім, іграшками можна не обмежуватися. Будь який безпечний предмет, будь то м’яка пелюшка або пластикова баночка, підійде. По-перше, побутові речі діти полюбляють навіть більше, і ви переконаєтеся в цьому особисто трохи пізніше — ігноруючи нові красиві іграшки, ваша дитина буде приходити в захват від яскравої ложки та баночки від йогурту. Я, наприклад, за простоту без зайвих пустощів — такий мій принцип. Не думаю, що одна іграшка, яка поєднує в собі п’ять різноманітних фактур, буде

168


безсумнівно краще п’яти різних, з різними властивостями. Тому якщо ви не палаєте бажанням придбати модну іграшку для немовляти (тому що інші придбали та хваляться) — і не треба. Для нього головне — щоб ви могли показати, а потім дати помацати різні речі, наповнити його світ подіями. Спілкування, відпрацювання навичок та нові відчуття — важливіші та цінніші за бренди. Ні одна іграшка не замінить спілкування з людиною. Тільки ви можете дати це. Чим раніше мама це усвідомить, тим продуктивніше буде її проведений час з дитиною будь-якого віку. А придбати іграшку (можна і за вашим заказом) можуть і родичі, і знайомі. Адже всі постійно питають, що вам подарувати. Складайте список бажань та полегшуйте долю дарувальників!

До півроку (плюс-мінус) наші немовлята починають сидіти, брати предмети, що їм подобаються, вивчати їх. Приблизно з півроку ваше життя стає простішим, тому що не треба весь час носити на руках дитину, яка вже не хоче спати, а хоче на все дивитись (але поки не сиділа — не могла). Пупсик, що вже добре сидить, може бути на п’ять додаткових хвилин зайнятий іграшками та речами, що потрапили під руку. Звичайно, не зо всіма проходить фокус «зайняти іграшкою та помчатися хутчіш помити голову» — деяким завжди потрібна компанія та партнер для досліджень. Тим не менш, шанси є, і це чудово. В цей час не треба обмежувати без вагомих причин простір сидячої дитини манежем. Хай сидить

169


зі своїми скарбами прямо на підлозі на теплій постилці неподалік від вас. Так малюк завжди залишається долученим до вашого життя, більше бачить та більше дізнається. І огляд краще, і мама поряд, і стінки не заважають.

У півроку діти — юні дослідники. Найкраща гра — вивчати закон всесвітнього тяжіння (кидати речі) та перевіряти, чи залишаються речі там, де їх поклали (класти та діставати). Щоб грати з дитиною у віці від півроку з задоволенням, треба, мені здається, почати дивитися на світ її очами, стати на час, як і вона, першовідкривачем законів природи. Зрозуміти, наскільки все для неї нове та цікаве і допомогти дізнатись щось. Не думайте про те, що ви в цей час могли б помити посуд, замість того, щоб знову та знову класти кубик до коробочку та діставати його. Коли ви граєте разом, ви витрачаєте свій час найбільш продуктивно та правильно, спілкуючись з малюком. Ви даєте йому нову інформацію та відчуття, задовольняєте його потребу в спілкуванні та знаннях. З цим не порівняється ні одна повсякденна справа. Коли діти виростуть, приємніше буде згадувати про те, як ви проводили з ними час, а не про те, яку чистоту ви підтримували у хаті.

Ранній розвитокРанній розвиток цікавить практично всіх сучасних мам. Коли побут достатньо налагоджений, і є час на зайняття з немовлятами, залишилось лише

170


вирішити, що саме робити. Кажучи глобально, неважливо, чи є у вас улюблена методика чи ні, головне просто давати дитині достатньо нових вражень для розвитку всіх її почуттів та відчуттів. Давати роботу очам — показувати предмети, кольори, малюнки. Вушкам — співати та слухати музику, пісні. Для рук та всього тіла — обмацувати предмети різних форм та фактур, а також легка гімнастика, масаж, пальчикові ігри та ігри з усіма частинами тіла. Якщо дитина не сидить постійно сама, то більшість цих речей відбувається з нею природним чином, ви часто можете навіть не помічати, як вчите малюка чомусь новому. А додаткові заняття підуть тільки на користь. Наприклад, якщо ви не часто співаєте та розповідаєте щось малюку спонтанно, та можна спробувати робити це усвідомлено, спеціально.

Зверніть увагу, що доволі довго діти не в стані самі придумати собі заняття. З іграшками їх треба знайомити, показувати, що з ними можна робити. З півроку маніпуляції з речами, пошук їх призначення, вивчення їх властивостей і наслідування діям дорослих — головне заняття дітей. В цих нехитрих іграх розвивається розум, окомір, моторика та органи відчуття. Тому надайте поле та матеріали для досліджень, допомагайте робити відкриття та разом радуйтесь новим вмінням.

171


Мамині справиКілька слів про те, чи можна встигати працювати, вчитися чи займатися хобі із немовлям, не маючи підручних бабусь та няньок. Якщо коротко: можна. Але є нюанс. Тільки з другою дитиною розумієш, як швидко насправді летить час. Як непомітно проходить дитячий період — для когось можливо і складний, але найцінніший. Це може звучати аж занадто солодко, але відчуття, що у твоєму будинку живе маленький ангел — безцінне. Якщо у вас є можливість не поспішати з виходом на роботу, з завантаженням себе всілякими справами — й не поспішайте. З моєю молодшою донькою перший серйозний проект я взяла в роботу в її чотири місяці. Коли я здала проект через три тижні, я раптом зрозуміла, що пропустила три тижні життя моїх дітей. За цей час вони навчились багато чому, але я була трохи усунена від них, більше думаючи про свою роботу, навіть коли була поруч. І це вже зараз — привід для шкодування. Відстороненість — це взагалі погано, а в вихованні дітей особливо. Буває ж так, що мама в турботах про побут забуває про головне: час не можна повернути. Тому, якщо тільки життя не змушує чинити інакше, ловіть ці безцінні моменти.

Перший рік життя дитини — якраз той час, коли кожну хвилину діти вчаться новому, і просто шкода витрачати свій найцінніший ресурс — час — на щось інше, що не надає стільки задоволення.

172


Загалом, цілком реально знаходити дві години щоденно на роботу чи хобі, якщо ви точно знаєте, що не відбираєте цей час у дитини та у себе — у свого сну, спостереження за немовлям, яке споглядає світ, у тих речей, що роблять вас щасливішими.

173

3частинаВiд рокудо двох


Глава 10. Концепція позитивного материнстваПозитивне материнство — це мій метод вирощування дітей, і в цій главі я докладно опишу, що це все означає.

Треба починати з того, що я не відкриваю Америку — схожі думки по-різному висловлювали різні автори. Багато чого було прочитано та усвідомлено, а найправильніші та добре працюючі, на мою думку, речі впроваджувалися в життя.

Основа мого методу — поєднання материнського інстинкту, логіки та позитивного мислення, щоб вирощувати дітей було приємно та завдавало мінімум негативу (виключаючи той, від якого нікуди не подітися). Але це ще не все.

Основні пункти «Позитивного материнства» я зобразила на малюнку нижче.

175


А тепер за пунктами.

1. Природне батьківство без фанатизмуПриродне батьківство — багатогранне поняття, та як завжди, будь-яку ідею можна довести до абсурду, оголосивши пологові будинки протиприродним винаходом, а багаторазові підгузки — головним ворогом людства. Коли стаєш фанатиком якоїсь ідеї, твоя об'єктивність падає, й довіра до тебе

176


нормальних людей також. В моєму розумінніприродне батьківство включає в себе такі речі: грудне вигодовування за вимогою дитини до двох-трьох років (за бажанням обох сторін воно може продовжуватися й довше); спільний сон, доки це необхідно дитині; носіння на руках, пріоритет материнських рук та грудей перед іншими розрадниками. Також ми мінімізуємо медичне втручання, окрім випадків, коли це дійсно необхідно. Скажімо, необов'язково за кожної застуди давати сильно діючи ліки та використовувати різні шаманські методи лікування, аби хоч чимось себе зайняти. Важливо при цьому покладатися на розум вкупі з материнським інстинктом: коли відчуваєш, що це ГРЗ не хоче проходити самостійно, треба звати лікаря.

В багатьох гуртках природнього батьківства не прийнято робити щеплення та лікувати дітей чимось, окрім трав'яних зборів та гомеопатії. Я не вірю в диво гомеопатії, оскільки не було випадку особисто переконатися, але припускаю, що вона може допомагати. Але, наприклад, в Україні доволі високий рівень захворюваності на туберкульоз, і я не стала ризикувати — зробила дітям щеплення. Власне, усі щеплення ми зробили за планом, тому що доволі безглуздо (як я вважаю) робити щеплення від однієї хвороби та не робити від іншої. Повторю, зважити всі за та проти повинні ви самі. Якщо дитина — алергік, вона у зоні ризику, і в цих випадках вас

177


повинен проконсультувати лікар, якому ви довіряєте.

Найприродніше — це просто бути з дитиною та відкликатися на її потреби. Не пов'язувати голову косинкою при годуванні грудьми, не мити груди з милом до і після годування (як радили у радянських книжках). Частіше обійматися та возитися з дитиною. Годувати здоровою їжею, та такою, що підходить за віком. Не наводити стерильну чистоту в домі — звичайної чистоти достатньо. Треба розуміти, що живучи в міських умовах просто неможливо забезпечити максимальну природність — при цьому, до речі, максимальна природність часто несумісна зі зручністю життя. Наприклад, природно для дитини лежати чи повзати голяка, справляючи свої потреби куди заманеться. Або мама буде постійно зайнята пранням та прибиранням, або все ж придумає якісь варіанти для того, щоб тримати хату чистою: висаджування або підгузки, одноразові чи багаторазові. Тому я і кажу: без фанатизму.

Що стосується розвитку, то природніше за все — не обмежувати пізнання світу у всьому його різноманітті та бути провідником в цьому прекрасному, повному загадок світі. Розвиваючі зайняття повинні відповідати віковим потребам. Це означає, що вчити букви, цифри, фігури з народження — невчасно. Навчити читати до трьох років — амбіційна, але безглузда задача, в цьому віці є й більш важливі.

178


Природне виховання та розвиток — це виховання людини, яка розуміє та відчуває сутність речей, зв'язки між ними. Про те, коли, чому та як краще вчити, ми будемо говорити далі.

2. Свобода волі, прийняття власних рішеньПро це ми говорили в самому початку книжки. У вас може бути скільки завгодно книжок та керівництв, думок, порад — завдяки їм у вас в голові буде накопичуватися велика база знань з предмету та варіантів дій. Але рішення приймаєте ви самі — зважено та вільно. Воно може не співпадати з загальноприйнятим, і так буде на кожному кроці, якщо ви відхиляєтеся від витоптаної стежки. Але за це не саджають до в'язниці, хіба що можуть дивуватися, що у вас якось «не як у всіх». А навчившись приймати рішення, мати свою думку, ви легко передасте ці корисні вміння й своїм дітям.

3. Довіра материнському інстинкту, баланс розуму та інстинктівКоли материнський інстинкт вмикається та віщає достатньо голосно, він стає добрим помічником. Завдяки йому материнство стає легшим. Як його увімкнути голосніше — це ще незрозуміло, але,

179


можливо, слухати його уважніше? Хочу тут згадати та порекомендувати книжку: Клариса Пінкола Естес «Танцююча з вовками», в якій велике місце відведене пошуку себе справжньої, інстинктивної.

Як працює материнський інстинкт? В першу чергу, він будить в вас вовчицю, здатну перегризти горлянку кому завгодно за свого малюка — я серйозно, іноді відчуваєш себе саме так. Коли вас оточує багато бажаючих розповісти, що ви погана мати, інстинкт продовжує вести вас за своїм курсом, не піддаючись на провокації. І ви розумієте, що малюк — тільки ваш, ви за нього відповідаєте та будете робити те, що добре для нього.

Це інстинкт захисту потомства та самопожертви: ви точно знаєте, що ваша роль зараз найголовніша, і ні одна робота не може з цим порівнятися.

І, звісно, це магічний зв'язок, який дозволяє вам спілкуватися з дитиною без слів. Телепатія чи інтуїція? Ні, це міцний материнський інстинкт. Вкупі з логікою та вмінням приймати рішення — це страшна сила. І засіб не збожеволіти від занепокоєння та паніки під час кризових ситуацій.

4. Позитивне мисленняПозитивне мислення та позитивна психологія — моя улюблена тема. Настрій на те, що все, що не робиться — на краще, та що весь світ, взагалі,

180


доброзичливий та здатний дати більше сил та енергії на різного роду звершення. І що мені подобається більш за все — ви можете не народитися оптимістом, але можете поступово стати людиною, хід думок якої позитивний та продуктивний. У нашому домі не прийнято жалітися на весь світ, обговорювати, чому багаті — погані, а також довго знаходитись у дурному настрої. Як і будь-яка нормальна людина, я також сумую та переживаю різні емоції, від гніву та роздратування до злості та журби. Але не заперечуючи та не давлячи їх, я можу це пережити, проаналізувати та рухатися далі.

5. Любов та прийняття, прив'язаністьВажлива частина — ідея підтримування прив'язаності матері та дитини, яка дає дитині можливість гармонійно розвиватися, а матері — розуміти її. На відміну від деяких методик виховання, які побуджують якомога раніше привчити дітей до самостійності та обходження без дорослих, моя концепція включає прив'язаність дитини до батьків.

Прив'язаність — основа для глибокого почуття любові, поваги, довіри дорослому, відданості родині. Хто цього не хоче? Самостійність з дитинства може серйозно нашкодити чи навіть розірвати зв'язки між дитиною та батьками, і нічого, крім взаємних образ та розчарувань в майбутньому, це не принесе. Не

181


боятися прив'язати дитину до себе, бути пов'язаним з нею на глибокому рівні — це велика робота для дорослого, але вона принесе добрі плоди.

6. Родинні цінностіТема родинних цінностей доволі рідко згадується під час обговорення питань виховання дітей та вибору власної моделі. Між тим, неусвідомлено кожен з батьків передає своїй дитині родинні цінності, якими б вони не були. Однак якщо ви дочитали до цього моменту, то напевно замислитесь, які основні цінності у вашій родині. Подумайте, що головне у вашій родині — адже саме це і вбирають діти. Точно так, як вони неусвідомлено копіюють ваші особливі мовні звороти, звички, вони переймають ваші цінності.

Найчастіше за все родинні цінності складаються з цінностей чоловіка та дружини. Коли вони — обоє рябоє, то їх життєві погляди співпадають багато у чому. Буває так, що мама та тато дивляться на життя по-різному. Тоді вступає в гру правило — з ким дитина більше часу проводить, від того вона й набирається.

Що цікаво з цими цінностями: ви можете скільки завгодно казати дитині щось на кшталт «треба бути жорстким у цьому жорстокому світі» — але якщо ви самі є пацифістом, то дитина скоріш перейме вашу поведінку, аніж сприйме ваші слова. Діти так

182


влаштовані — дивитися на реальні дії та копіювати їх, а не слухати інструкції.

Усвідомити та навіть записати цінності вашої родини — важливо, особливо якщо ви раніше ніколи про це не думали. Може раптом виявитися, що у списку будуть такі факти, що суперечать один одному, або щось таке, чого б ви не хотіли б там бачити взагалі — наприклад, брендоманію, речизм (тобто, надмірну прив’язаність до речей). Коли ви відчуєте, в чому ваші родинні цінності, ви зрозумієте, чим ви відрізняєтесь від інших родин. І це чудово — відчувати, що у вашої родини є щось таке, чого немає в інших. Те, що вас об'єднує.

Коли я міркувала про сімейні цінності, мені на розум спала думка про корпоративні цінності.

Більшість великих корпорацій бажають, щоб їх працівники вважали себе частиною великої, дружної та надійної родини. Це дає співробітникам відчуття захищеності, потрібності корпорації, підвищує їх працездатність та відданість компанії. Як це робиться? Наймають спеціальних людей, які напишуть для корпорації список корпоративних цінностей. Це можуть бути різні гучні слова на кшталт «лідерство, успіх, добробут, доброзичливість». Далі корпоративні цінності впроваджуються у голови співробітників різними способами. Впровадження корпоративних цінностей може бути таким

183


успішним, що відбувається непомітно: працівник компанії насправді починає думати так, як потрібно. Бувають невдалі спроби — коли всілякі корпоративні заходи проводяться занадто незграбно, викликають лише усміх: мовляв, ми ж знаємо, чого ви від нас хочете, але вам нас не дістати.

До корпоративних цінностей відносяться й загальнодержавні — ті, що впроваджуються на державному рівні. І це нормально. Якщо я була б президентом якоїсь країни, я б, напевне, також намагалась придумати якісь цінності для своєї держави, і не деструктивні, а позитивні та твірні. Цінності — це те, що може об'єднати людей, зарядити їх ідеєю. Те, що відрізняє одну «корпорацію» від іншої, незалежно від розмірів.

Але я думаю, що родинні цінності повинні бути понад усе. Родина — та ж корпорація, тільки в ній люди справді піклуються один про одного, а не роблять вигляд. І усвідомити свої родинні цінності — значить підвищити їх пріоритет над всіма іншими.

Усвідомити свої родинні цінності — значить підвищити їх пріоритет над усіма іншими.

184


Повернемося від проблеми корпоративних цінностей до родинних. Я хочу написати тут свій список родинних цінностей. Він не висить у нас на стіні у золотій рамці, і взагалі не був би задокументований, якби не книжка. Це просто те, що у нашій родині є пріоритетом перед усім іншим.

• Повага до особистості• Близькість до природи• Позитивне сприйняття світу• Повага творчості та ручної праці• Душевний спокій та рівновага• Досягнення намічених життевих цілей• Скромність у споживанні матеріальних благ• Віра у краще• Логіка та розсудливість

Зверніть увагу, в моєму списку немає слова «кар'єра» чи «успіх» — тому що ці речі не є головними в нашій родині. Не тому, що це погано (це навіть дуже жобре у деяих випадках), просто так склалося. В вашій родині список цінностей та їх позиція в списку може бути зовсім іншою — і це буде відрізняти вас від інших родин. Якщо б у всіх родинах список був єдиним — наприклад, «Партія — Ленін — КПРС», це було б нудно та непродуктивно. Навіть коли країною керує жорстка ідеологічна система, в кожній родині є свої цінності. А якщо згадати, як багатьох дітей у Радянському Союзі таємно возили хрестити, хоча це

185


зовсім не заохочувалось — можна здогадатися, що віра та приналежність до певної церковної общини як і раніше залишалась у цьому таємному списку родинних цінностей.

Спробуйте скласти свій список родинних цінностей. Важливо, щоб це були реальні цінності, яким ви наслідуєте кожного дня, а не бажані. Можете просто подумати про це. Головне, що практично незалежно від вашого бажання, діти їм наслідують. У підлітковому віці вони починають сприймати світ по-своєму, складати свої списки пріоритетів, заперечувати те, що здається для вас важливим. Але базис закладається саме тут, у родині, коли дитина ще зовсім маленька.

7. Зв'язок зі своєю культуроюПро що часто забувають автори книг про виховування дітей — так це про зв'язок зі своєю культурою. А це насправді дуже важлива річ. Для чого це потрібно дітям? В першу чергу, мова йде про самоідентифікацію вже дорослої людини: хто я, де моя родина і хто мої предки, яка історія мого роду. Ці знання, навіть на якомусь інтуїтивному рівні, дають почуття стабільності.

Що зазвичай робиться для того, щоб дитина з народження була пов'язана зі своїм суспільством? Це дуже просто і навіть не усвідомлюється батьками: коли ви розмовляєте рідною мовою, співаєте

186


традиційні колискові, розповідаєте потішки та забавки свого народу — це перший і найголовніший внесок. Пізніше ви знайомите малюка з казками свого народу, які, якщо їх достатньо багато, роблять безцінний вклад у формування особистості людини. Хоча сучасні ілюстраторські техніки казок часто нехтують відповідністю тексту та стилю малюнка (простіше кажучи, не дотримуються традиційного стилю малювання та деталізації, унікального для кожного народу), все ж можна знайти багато красивих книжок з казками вашого народу. Вони м'яко та не нав'язливо роблять свою справу: розповідають дитині, до якого роду вона належить.

Ви можете зупинитися просто на казках, легендах та билинах своєї культури — лиш це одне дає багато. А можете піти й далі — розповідати моменти з історії, стати для дитини гідом у минуле свого роду. Коли ваша сімейна культура співпадає з культурою країни, де ви живете, багато що за вас зробить суспільство. Наприклад, у багатьох дитячих садочках прийнято співати народні пісні, на свята вдягатися в національне вбрання і так далі. Інша справа, якщо ви належите іншій культурі. Наприклад, народились в одній країні, а потім переїхали, і дитина народилася в іншій країні. Що робити, асимілюватися до іншої культури чи зберігати коріння? В кожній родині питання вирішується індивідуально і все залежить від батьків: якщо вам дорога ваша культура та важливо, щоб дитина приймала її, знала, у чому

187


відмінності її від тої, що навколо — треба підтримувати традиції вашої нації в сім'ї.

Дотримуйтесь основних правил: ні одна культура не краща і не гірша, просто вона інша, і всі вони заслуговують поваги. Простого користування мовою для усвідомлення себе людиною певної національності — недостатньо. Треба ще й знати та поважати традиції народу, до якого належиш.

Все й завжди в руках батьків, в тому числі й залучення до своїх національних традицій. Поступово, по мірі зростання своєї дитини, ви можете (і це також бажано) розповідати про інші народи та їх звичаї. Коли людина знає, до якої спільноти вона належить, бачить відмінності різних народів, мов, це її збагачує. При цьому не повинен робитися ухил на перевагу однієї культури над іншою. Мені б хотілось, щоб не тільки маленькі діти, а й дорослі однаково ставились до різних націй — діти дійсно не бачать різниці, доки їх цьому не навчать. Починати виховування гуманної людини, яка знає, де її коріння, цінує їх, але й поважає чужі традиції, треба свідомо й з дитинства.

На завершення цієї глави хочу сказати, що кожна мама проходить свій особистий шлях у вихованні дітей, встановленні та підтримці міцного зв'язку з ними. Для когось це вирішує спільне читання книжок, для когось — розвиваючі ігри та зайняття.

188


Це може бути що завгодно, й повсякденні побутові справи, й наукові досліди, й захоплення природничими науками, і якесь ремесло чи рукоділля, і проведення традиційних обрядів та свят, відповідно до вашого віросповідання. Коли вам говорять, що ви повинні робити з дитиною оце й оце — це неправда, адже кожна дитина унікальна, рівно як і кожна родина. Але очевидно те, що чим більше спільних захоплень, занять та думок у родині, тим вона міцніша.

Позитина мама — зовсім не богиня радості, і ви не зобов'язані випромінювати позитив у будь-яку пору. Тут важливе глибинне відчуття того, що все можна виправити, а якщо прямо зараз ви чи ваша родина переживає кризу, це не назавжди. Бувають часи, коли все йде якось не так. Але після песимістичних думок «ну коли ж це закінчиться?» мені в голову завжди приходить філософське: «і це мине». А після цього береш себе в руки та починаєш щось робити, щоб змінити ситуацію на краще.

189


Глава 11. Виховання, харчування, розвитокВ цій главі: що відрізняє дітей від року до двох, як їх виховувати, годувати та всебічно розвивати.

Найголовніше, що виявляють батьки у своїй дитині від року до двох — що це вже не солодкий щокатий пупсик, а особистість! Ця особистість усюди ходить, відчиняє шафи, висуває шухляди та завойовує простір. І з кожним днем все ясніше вимальовується її характер, з'являються звички, цікаві манери. В цій главі поговоримо про те, що нам робити з дітьми від року до двох. Про те, як їх годувати, вирощувати та чим займати.

ВихованняМожна й не можнаВаш малюк з кожним днем все краще розуміє слова. Виконує прості прохання типу «принеси», «сядь», «йди до мене». І тепер, коли він освоює мову все активніше, можна починати вчити його словам «не можна» та іншим корисним словам і сигналам.

Деякі психологи вважають, що слова «не можна» шкідливі для малюків. Частково вони праві, з одним доповненням: «не можна» становиться шкідливим,

190


якщо воно звучить постійно, буквально на кожен рух дитини в бік. Коли не можна буквально усе, це не додає щастя. Але самі по собі ці слова дуже корисні — вони вказують дитині, де пролягають межі допустимого, оберігають від небезпеки. І тому було б добре вкласти це поняття дитині у голову. Щоб це зробити, зазвичай мами інтуїтивно роблять три речі:

кажуть «не можна» роблять суворе обличчя погрожують пальцем.

Далі додається ще одна дія — ручку дітини відводять від небезпеки або її саму звідти забирають. Виходить потрійне попередження, потім дія. Таким чином, слова «Не можна», «Ай-яй-яй», «Ой-гаряче!» через якийсь час починають асоціюватись з тим, що потрібно припинити. Діти постійно стежать за нашим голосом, мімікою, жестами та вивчають, що нам подобається, а що ні.

Треба додати, що дуже і дуже довго (здається, що до повноліття!) у всіх дітей працює правило: «якщо не можна, але дуже кортить, то можна!». А значить, що вчити нам дітей і вчити, довго і терпляче. Отже, не треба в цьому ранньому віці засмучуватися через слабку здатність малюків до розуміння і виконання прохань. До того ж в них є сильний дух експериментаторства: навіть якщо мама три рази сказала «не можна» спробам помалювати фломастером на маминій руці, юний митець з

191


радісною посмішкою буде намагатися знов залишити свій слід (а раптом це гра така?). Єдиний вихід — забрати фломастер і видати олівець, незважаючи на протести. У віці до двох років дія працює краще за слова. В будь-яких ситуаціях, які вам не подобаються, простіше за все зробити так: попередити, потім припинити дію (забрати річ, прибрати руки, забрати дитину), потім перемкнути увагу на щось інше.

Однорічні — великі повторюшки. Їм подобається намагатися робити що-небудь нове, тому більшість малюків так легко вмовити зробити «ладунки», показати носик, потанцювати... хоча є й серйозні товариші, яких доводиться довго вмовляти! Цю особливість малюків — прагнення повторювати дії старших — можна розвивати, удосконалювати і навіть користуватися у своїх користолюбивих цілях! Все просто: показуйте дітям, що можна робити з предметами, як їх використовувати. Дитину близько півтора років легко навчити протирати серветкою чи ганчіркою розлиту воду, стерти фломастер з пластикового покриття. Можна частіше простити принести вам що-небудь (якщо ця річ лежить завжди на одному місці та малюк знає, як вона називається).

Якщо кожного дня показувати дитині, як поводитися з предметами, що можна з ними робити, то не треба й спеціальних занять — ви вчите її з дня у день на своєму прикладі. І до того ж, чим більше «можна»,

192


тим менше буде «не можна». Адже дійсно не можна робити зовсім небагато. Якщо прибрати усе потенційно небезпечне та крихке подалі з дитячих очей, тоді буде менше приводів для заборон та менше сліз.

Подумайте, в яких випадках ви говорите «не можна», і там, де це стосується речей, простіше прибрати речі. Якщо багато заборон виникає на прогулянці, то є два варіанти: обрати більш зручне місце для прогулянок або взяти більше іграшок для відволікання уваги. Наприклад, не гуляти біля фонтану, якщо малюк тягнеться до води, а вам здається, що він змокне та захворіє. А в теплу погоду чому б й не дозволити? Межі допустимого визначаєте лише ви, і простіше не ходити в потенційно небезпечні для немовлят місця.

Коли ви беретесь за виховання, важливо бути послідовним, для обох батьків та для родичів. Якщо не можна, то не можна завжди. І ось чого точно не можна робити батькам — так це заохочувати сміхом та іншими висловленнями радощів неприпустиму поведінку — наприклад, биття та шпурляння предметів у людей. В нашому домі таким заохочувачем для молодшої доньки став старший син. Хуліганські витівки немовляти викликали в ньому таку щиру радість, що мамин суворий вигляд та несхвальне «ай-яй-яй» нейтралізувались. Але якщо дітям важко не сміятися, то дорослим точно

193


варто тримати себе в руках. Карати малюків такого віку марно — з причинно-наслідковими зв'язками в них ще дуже погано. Але показувати словами, жестами та виразом обличчя, що таке добре, і що таке погано, потрібно вже зараз.

Розвиток мовленняДо питання розвитку мовлення можна підходити двома шляхами: розширювати словарний запас дитини навмисно, або просто частіше говорити з нею. Я комбіную обидва методи. Нам стали в пригоді картки зі світлинами та назвами — тварин, овочів та фруктів, інших речей. З обома дітьми я у вільний час займалась так: показувала картки та називала предмет. Це займає буквально 5 хвилин, і дітям подобається дивитися на світлини. З іншого боку, необов'язково купувати картки. Достатньо буде й того, що ви берете в руки різні предмети, які є у вашому домі (побутові речі, іграшки), чітко їх називаєте, даєте дитині. Картонні книжки зі світлинами чи зрозумілими малюнками — також добрий посібник для розвитку мовлення та поповнення словникового запасу. Загалом, всі засоби згодяться. На додачу до назви варто розповісти та показати, для чого ця річ. Або якщо це тваринка — як вона говорить.

Не дивлячись на те, що рідну мову малюки поглинають, в цілому, без всілякої науки та занять, є

194


декілька факторів, які сповільнюють процес засвоєння мови. Перерахую коротко. Це не критичні моменти, просто вони відволікають.

Постійно працюючий телевізор, голосна музика.Телевізор, радіо створюють фоновий гомін, відволікають та заважають чути та розуміти. Для малюків це те ж саме, що для дорослих намагатися зрозуміти щось зрозуміти в галасі натовпу.

Дорослі говорять багато, швидко, голосно чи тихоЩоб зрозуміти іноземця, потрібно, щоб він говорив чітко, не ковтаючи звуків та при цьому не лякаючи вас. З дітьми та ж історія. Вони швидше долучаться до бесіди, якщо для неї створені комфортні умови.

В оточенні дитини говорять на декількох мовахДіти-білінгви (тобто двомовні) у середньому починають говорити пізніше, але зате на двох мовах.Їм знадобиться більше часу, щоб відрізнити одну мову від іншої та структурувати у своїй голові правила використання обох.

Коли з дитиною спілкуються, і немає перешкод для того, щоб добре розчути слова, вона цілодобово знаходиться у середовищі, яке сприяє розвитку мовлення, навіть і без спеціальних занять. А заняття — спосіб навчити її новим словам, які рідко вживаються в повсякденному житті.

195


Горщик або «не чіпляйтеся до дитини»За радянських часів в цілях мінімізації прання було прийнято якомога раніше привчати дітей до горщика. Часто з першим днем народження поєднували дві речі: відлучення від грудей та привчання до горщика. І хоча наші мами розповідають, як ми у рік-півтора відмінно ходили на горщик, все ж вони повинні визнати, що до двох років та більше промахів повз горщика було багато. І я думаю, що було витрачено багато сил на виховання цієї гігієнічної навички.

Я думаю, що життя дане нам для радощів, а не для витирання калюж та прання. Якщо у вас немає задачі зекономити одноразові підгузки, то кращий спосіб позбутися зайвого стресу та вологих штанців — не чіплятися до дитини з горщиком до двох років. Після двох років діти набагато краще контролюють своє тіло, здатні почути позови, зрозуміти, що робити та встигнути добігти до горщика. Мій старший син у два роки був категорично проти, і це призводило до конфліктів між нами. Зрозумівши, що я тільки псую нам обом життя, я прибрала горщик та повернула підгузки. А за півроку він раптом все зрозумів сам та з того часу проблем з горщиком не виникало. Нічний підгузок ми з нього зняли, коли декілька ночей

196


підряд він почав залишатися сухим.

Життя дане нам для радощів, а не для витирання калюж та прання білизни.

Знову варто додати, що всі діти різні, є такі розумнички, які все розуміють раніше — і це звичайно зовсім не заслуга дорослих, а особистий талант дитини. А в середньому, простіше зачекати з горщиком, аніж наполягати, бачити, що малюк не хоче на нього ходити, переживати. Якщо вам не терпиться придбати горщик — придбайте, познайомте дитину. Розкажіть, що з ним роблять. Але не примушуйте та не тисніть. Рано чи пізно всі діти розуміють, що простіше, зручніше та приємніше — горщик, аніж ходити у мокрому та брудному. І нікого не слухайте, адже у вас не еталонний зразок дитини, вона нікому нічого не повинна.

ХарчуванняВ моїй картині світу чим менше ми витрачаємо часу та сил на спроби відповідати всім уявленням про те, якою повинна бути правильна мама та правильні діти, тим більше в нас ресурсів на дійсно цікаві речі.

197


Харчування дітей після року можна коротко описати так: чим менше турбот, тим краще.

Грудне вигодовуванняПочнемо з грудного вигодовування. ВОЗ та слідом за ним організації та групи підтримки ГВ рекомендують зберігати його протягом всього другого року життя. А за бажанням — й довше. Моя особиста межа лежить в області 2,5-3 років, але я не буду наполягати на своїй цифрі. Скажу лише, що грудне вигодовування з року до двох — безцінна допомога! Це й джерело поживних речовин для малюків, травна система яких як і раніше продовжує розвиватися та не повністю засвоює звичайну їжу. І ліки від багатьох хвороб. І розрада, а також можливість іноді спокійно посидіти чи полежати — особливо цінне для мам юних вертунів. І, звичайно, це емоційний зв'язок, розуміння, що ця ходяча зубаста кошлата людинка — все ще малюк, грудничок, що з нього взяти.

Після року-півтора, якщо дитина добре їсть підгодовування та п'є, можна почати ненав'язливо структурувати грудне вигодовування. Наприклад, не пропонувати груди на прогулянці за першою вимогою, спочатку запропонувати взяте у поїльнику пиття чи перекус. І тільки якщо малюк відмовляється від них, вимагаючи груди, тоді вже дати їх.

Популярна ситуація — вимагання грудей від нудьги, або як варіант привертання до себе уваги, особливо це помітно у віці близько півтора років. Іноді в цій

198


ситуації потрібно взяти на руки, розважити, запропонувати щось попити або з'їсти, а іноді — дійсно прикласти до грудей. Все залежить від ситуації, від того, що дійсно хочеться немовляти. Може, просто уваги?

Після року режим «груди за першою вимогою» повільно змінюється на «груди за необхідністю». У багатьох до півтора-двох років грудне вигодовування залишається в такому режимі: зранку, перед денними снами та після них, запити підгодовування, на ніч, у сні. І при великому розпачу, образі, хворобі. А в цілому, головне, щоб мама та малюк почували себе комфортно. Не маю нічого проти частих прикладань, тільки б це не ставало універсальною відповіддю на всі вимоги. Але завжди приємно мати секретну зброю від ударів та сліз, коли прості обійми не спрацьовують.

Загальний стілБлендер та окремі три страви кожного дня для немовлят, які з'їдають три ложки — це для мне розкішне витрачання часу та сил. Коли в домі декілька дітей та дорослих, втомлює готувати кожному своє та мити гору посуду. Тому я віддаю перевагу оптимізованому меню — готую так, щоб страви їли всі. І якщо у однолітніх вже є декілька, а то й десяток зубів, то ніякого блендера, тільки шматочки. Природне ненав'язливе підгодовування, описане в попередній частині книжки, продовжується й тут. Поступово діти пробують все

199


більше страв, з'являються смакові переваги, і ви можете виявити, що найохочіше малюки до двох років їдят нелипку їжу, яку легко брати руками, відкушувати шматочки або класти їх до рота. Старший син обожнював кукурудзяні пластівці та повітряні хлібці без жиру, цукру та солі. Молодша була у захваті від горошку, яблук та огірків. Ходити по дому зі шматком їжі та жувати потроху протягом дня — нормальна поведінка малюків. Вони їдять як горобчики, і за наявності грудного вигодовування цього цілком достатньо. З віком вони переймуть дорослий стиль прийомів їжі. Ваша задача — пропонувати попити частіше, особливо влітку та коли у домі сухе повітря, та готувати перекуси. Це простіше та швидше. Більш серйозну їжу можна готувати рідше, одразу для всієї родини, намагаючись готувати з користю для всіх: більше овочів, різних круп, менше жиру. А кому не вистачає перцю, кетчупу чи гірчиці, той може додати собі їх до тарілки сам.

Іграшки після рокуПротягом другого року життя малюки вчаться багатьом речам. Розвивається їх розум, мовлення, тіло, дрібна та велика моторика. Вони переймають наші моделі поведінки, дії, інтонації у мовленні. Поговоримо про іграшки для малюків. Мені здається, що найголовніше, що ми повинні дати всім дітям — це можливість вибору, можливість спробувати найрізніше, не розділяючи в цей період іграшки за

200


статевою ознакою.

Якщо купувати дівчинці з народження тільки ляльок та рожевих поні, а хлопчику тільки машинки та пістолети, як ми дізнаємося, що дитина дійсно любить тільки це? Чи не занадто рано ми прив'язуємо іграшки до статі, адже тим самим ми обмежуємо дітей, не розкриваємо всіх можливостей маленької людини.

Ігри малюків до двох років — маніпулятивні та експериментаторські. Вони вчаться справлятися з різними предметами, вдосконалюючи свою моторику та наслідуючи діям дорослих. В цьому віці найкращі іграшки — універсальні, однакові для хлопчиків та дівчаток. Кубики, рамки-вкладиші, пірамідки, шнурування та взагалі все, до чого можна прикласти ручку, відкрити-натиснути-потягнути-покрутити — це найкращий вибір. Я абсолютно не проти ляльок та машинок, але не раджу робити ці іграшки основними. В магазинах так багато всього цікавого, що очі розбігаються! Тому різноманітні іграшки, направлені на розвиток різних якостей — краще, аніж типовий вибір «для хлопчиків» і «для дівчаток».

Часто в домі, де є хлопчик, не з'являється жодної ляльки, доки в нього не народиться сестра. Так було і в нашій родині. Ми були щиро здивовані, коли син зацікавився розмовляючою лялькою, яку подарували доньці. Через деякий час, втамуваши свою допитливість, він повернувся до своїх іграшок. Але

201


цей епізод змусив мене замислитись про ті обмеження, які ми створюємо для своїх дітей, про стереотипи, які ми продовжуємо підтримувати. Хлопчики не стають дівчатками, якщо у домі з'являються ляльки. І навпаки. Всі страхи про те, що дитина буде плутатися зі своєю статевою ідентифікацією — у наших головах, а дітям цікаве абсолютно все, що дає їм нові враження.

Розвиток між іншимБагато мам, коли читають звіти інших мам, як ті розвивають своїх малюків, задаються питаннями: як це все можна встигнути і наскільки я добра мати, якщо не так багато часу приділяю ранньому розвитку?

Окрему главу про своєчасний розвиток ви прочитаєте трохи пізніше, а в цій главі я хочу написати про просту методику розвитку дітей «між іншим».

У мами однієї дитини часу трохи більше, ніж у мами двох, трьох дітей. Але це не означає, що єдині діти завжди більш розумні та розвинені. Вільний час для розвитку дітей за різними методиками — це чудово. Але можна вчинити й інакше, спробувати так званий «природний розвиток». І ось 8 порад, які вам в цьому допоможуть.

202


Порада 1. Не обмежуйте свободуСкажіть «ні» манежам. Дитина, що вільно пересувається, буде тілесно більш розвиненою, аніж її постійно закритий побратим. Повзати, ходити, все брати та мацати — на свободі більше відчуттів та можливостей.

Порада 2. Розмовляйте, співайте, вмикайте музикуРозвиваємо мовлення — говоримо чітко, розтягуючи голосні, коментуємо свої дії та дії малюка. Розвиваємо слух — співаємо, танцюємо під музику. Показуйте, як танцювати. Танці — це весело та корисно для всіх. Вивчіть кумедні віршики та потішки для різноманіття репертуару — вони завжди виручають, коли не можеш придумати, що б таке розповісти. Але дітям насправді цікаво все!

Порада 3. Дозволяйте брати дорослі речіПриберіть те, що шкідливо чи небезпечно, подалі. А все інше давайте мацати та грати. Ні одна розвиваюча іграшка не має стільки фактур, не дає стільки нових відчуттів, скільки дають речі навколо. Це найкращий сенсорний розвиток.

Порада 4. Давайте дрібні предметиЗвичайно, під вашим наглядом. Дітей приваблюють бусинки, гудзички, мозаїка, все дрібне та сипке. Я думаю, їм подобаються тактильні відчуття, і це як раз те, що стимулює їх розвиток. Логопеди кажуть, що

203


відділи у мозку, що відповідають за дрібну моторику, розташовані поруч з мовленнєвим центром, і коли розвивається перше, розвивається друге, немов за інерцією. Коли малюки перестають сувати до рота все підряд, то під наглядом давайте їм грати з різними дрібними предметами. Відмінна розвага — пересипати сипке з посудини в посудину, руками та ложкою. Можна виділити для ігор та зберігати в окремих баночках квасолю, фігурні макарони, горох.

Порада 5. Купуйте книжкиКартонні книжки з різними малюнками на різні теми — вікно в світ та перше щеплення любові до книжок. Видавайте по одній, роздивляйтесь разом, показуйте пальцем та називайте намальовані предмети. Важливо завести полицю для книжок та зберігати їх окремо від іграшок, щоб привчати малюка до порядку з малих років.

Порада 6. Дозвольте малюватиПідберіть місця, де можна малювати: наприклад, обклейте одну стіну пакувальним чи простим папером, недорогими шпалерами. Придбайте альбоми, зошити та матеріали, які легко відпираються, нешкідливі, якщо їх випадково з'їдять. Потяг до малювання прокидається після року-півтора, і не буде завдавати вам клопоту, якщо продумати питання місця та матеріалів.

204


Порада 7. Знайомте з природоюДіти у захваті від інших живих створінь, їм цікаво, хто там повзає, літає та плаває. Годувати голубів вони готові нескінченно. Наша задача — не тільки підтримувати цей інтерес, а й показувати більше. Водити до цікавих місць, розповідати про процеси, які відбуваються у природі, звертати увагу на дрібниці. Якщо є город — показуйте та розповідайте, як людина може виростити щось своїми руками. Навіть у квартирі в горщику можна саджати насіння та разом слідкувати за їх ростом.

Порада 8. Не робіть того, що вам не подобаєтьсяНавіть якщо ви читали, що дітям це корисно, але вас це заняття абсолютно не радує, та навіть дратує. Робіть те, що просто та зручно, і те, що вас надихає.

8 порад з розвитку дитини

205


В кожної мами — свій талант та свій спосіб розвивати дитину. За великим рахунком все, що треба — відкликатися на її потреби, давати можливості для пізнання світу всіма її почуттями. Цей метод розвитку — простий та ненав'язливий, не потребує великої кількості часу та грошей. Майже все, що потрібно, вже є в вашому домі. І можна не турбуватися, що ви не займаєтеся розвитком дитини. Ви робите це кожного дня, просто без праці на публіку.

206


Глава 12. Сприйняттясвіту та темпераментБезліч відносин між дітьми та батьками покращились би, якщо б усі батьки знали, як їхні діти сприймають світ, куди спрямована їхня енергія та який в них тип темпераменту. В цій главі я хочу поговорити про три речі, що дають ключа до розуміння не тільки власних дітей, а й інших людей.

Почнемо зі сприйняття світу органами відчуттів.

Сприйняття світуХоча в нас є різні органи відчуттів, ми не використовуємо всі канали сприйняття рівномірно. Виходячи зі способу, яким людині комфортніше сприймати реальність, виділяють три типи людей:

Візуали — люди, для яких зір — головне джерело знань про світ. Літери, знаки, малюнки, відео допомагають їм найбільше. Вони художники, письменники, дизайнери, фотографи.

Аудіали — люди, які найкраще сприймають інформацію на слух. Саме вони люблять як послухати, так і поговорити, віддають перевагу телефонним дзвінкам, а не листуванню. Вони справжні меломани. Це музиканти та співаки, композитори.

207


Кінестетики — люди, для яких важливі тактильні відчуття. Сюди входить сприйняття світу всім тілом, включаючи нюх, смак, дотик. Серед танцюристів та спортсменів, кулінарів, дегустаторів та гурманів кінестетиків більше.

Як і в будь-якій класифікації, доволі рідко зустрічаються чисті типи, у яких тільки один канал працює добре, але очевидно, що в кожної людини — своє, абсолютно унікальне співвідношення між почуттями.

Коли ви знаєте, який канал сприйняття інформації у вашої дитини провідний, ви можете користуватися цим, щоб зробити ігри та навчання, отримання інформації більш доступним для неї.

В той самий час, ви можете спрямовувати додаткові зусилля на те, щоб більше стимулювати той канал

208


сприйняття, який на даний момент «пасе задніх». Наприклад, якщо дитина любить дивитися відео, але не любить слухати музику, а вам хочеться, щоб вона долучилася до світу музики, то звук для неї повинен бути пов'язаним із зображенням. Я думаю, що саме так з'явились музичні відеокліпи: щоб насолоджувались не лише аудіали, а й інші люди. Для свого сина (який не дуже полюбляє музику) я робила кілька слайдшоу: просто зміна цікавих світлин під класичну музику. Те ж саме можна зробити і з популярними дитячими пісеньками. Взагалі рідко коли дитина не полюбляє музику та не рветься під неї танцювати, але й таке буває. Та якщо поєднати музику з цікавим відео за темою — ситуація може одразу змінитися.

Інший варіант: малюк — очевидний кінестетик і іноді до нього «не докричатися», він неначе вас не чує. Якщо ви точно впевнені, що справа не у вухах, то в цьому випадку, щоб не витрачати свої сили, простіше підійти до нього і доторкнутися. Звернути його увагу на себе буде ефективніше не голосом, а дотиком — м'яко торкнутись плечей чи рук. З кінестетиками відмінно працює навчання, побудоване на рухах, танцях, на всьому тому, що задіює його тіло. Плескати у долоні, махати руками, топтати та стрибати. Приклад: навчання цифрам за допомоги гри в класики на асфальті. Дитина стрибає по цифрах, і вони стають доступнішими для неї, тому що вона відчуває їх своїм тілом. На те саме напрямлені й різноманітні ігри різними фактурами,

209


бо вони дають можливість пізнати сутність предмета, помацавши його.

Тепер стає зрозумілим, чому одні малюки полюбляють танцювати, інші вважають за краще розповідати історії, треті — малюють без упину і так далі. Що важливо: не треба намагатися перекроїти людину. Треба прийняти її та намагатися м'яко розвивати, використовуючи її сильні сторони та вподобання. Адже й у кожного дорослого є свої вподобання, і якщо ви будете спостерігати за знайомими дорослими, то помітите, який канал сприйняття вони використовують найчастіше.

Направленість енергіїПро інтровертів та екстравертів, я думаю, усі чули, проходили тести в журналах чи в інтернеті. Вперше це визначення двох типів особистості з'явилось в 1921 році у роботі Карла Юнга «Психологічні типи». Екстраверсія, як пише Юнг, проявляється у спрямованості людини на зовнішній світ. Енергія екстраверта напрямлена більше на соціальні та практичні аспекти життя. Інтроверт віддає перевагу власному внутрішньому світу перед зовнішнім. І ця класифікація відноситься не тільки до дорослих. Діти також бувають екстравертами чи інтровертами в тій чи іншій мірі, і це неможливо переробити ніякими педагогічними зусиллями. Говорять, що існують ще амбіверти — це люди із середніми показниками між інтро- та екстравертами.

210


Визначити інтроверта достатньо просто: він значно менше потребує суспільства, ніж екстраверт. Екстраверт із народження значно більш соціальний та відкритий, тоді як дитина-інтроверт буде комфортніше себе почувати у вузькому колі довірених людей. Хто найгаласливіші діти? Звичайно ж екстраверти! Кого звуть букою та хто соромиться вітатися? Інтроверти!

Не всім подобається, коли згадують про слово «енергія», мовляв, це ненауково. Проте, як би це не звалося (зусилля, думки або емоції), думки одних людей значно більше спрямовані до середини, а думки інших — назовні. В дитячому віці, мені здається, визначити інтроверта та екстраверта значно простіше: діти ще не навчилися пристосовуватися до вимог суспільства та поводять себе природно. Не варто думати, що інтроверти більш слухняні, ніж екстраверти. Вони можуть так само відмінно бешкетувати, просто, можливо, вони при цьому будуть робити менше галасу.

211


Але що нам робити зі знанням того, куди направлена енергія дитини? Прийняти, зрозуміти та пристосуватися. Коли в родині всі — приблизно одного типу, або екстраверти, або інтроверти, то батькам з дітьми, як правило, простіше: всі на одній хвилі та нікого це не дратує. Якщо ж батьки та діти — різні, починаються непорозуміння. Інтроверта-маму може змучити один маленький екстраверт, що жадає спілкування, емоцій, ігор та нових зовнішніх вражень. Мама-екстраверт може мучитися питанням: «ну чого ж ти так довго!» (довго їси, довго вдягаєшся, довго збираєш іграшки) чи її може навіть лякати схильність дитини до заглиблення у себе. Але ми не можемо змінити вже існуюче положення справ. Тому тут допоможе, знову і в який раз, прийняття особистості такою, якою вона є та пошук спільних, цікавих обом, занять.

212


Типи темпераментуТретя підказка до розуміння дитини — тип темпераменту. Чотири типи темпераменту — ще одна з систем класифікації людей, але на відміну від багатьох інших, вона, у поєднанні з направленістю енергії, дає достатнє уявлення про те, як зрозуміти людину.

Ось коротке описання типів.

Флегматик — неспішний та незворушний тип, його прагнення та настрій вражають стійкістю. Зовні може бути малоемоційним. Спокій, врівноваженість та стабільність — те, до чого він прагне всередині. Флегматик може стати витриманим без скороспішних рішень людиною. Його слабке місце — повільність, яка доводить холериків до відчаю.

Холерик — стрімкий, поривчастий, неврівноважений тип. Його настрій змінюється занадто швидко. Складений з емоційних спалахів, швидко виснажується. Холерик, захоплюючись, розтрачує свої сили, але він також може реалізувати себе як активна в діяльності людина. Його слабка риса — квапливість та необдуманість рішень.

Сангвінік — дуже живий та рухливий тип. Швидко змінює настрій, швидко реагує на світ та події навколо нього. Легко мириться та переживає свої невдачі чи проблеми. Продуктивний, коли йому

213


цікаво. Але якщо задача не цікава — сумує та ставиться до неї байдуже. Його слабкі риси — мінливість інтересів.

Меланхолік — вразливий тип, схильний до постійних переживань. Гостро реагує на зовнішні фактори. Не може достатньо контролювати свої емоції та переживання, вразливий та емоційно ранимий. Меланхолік, втім, може стати чутливою людиною з глибокими переживаннями та емоціями. Замкненість та сором'язливість — його слабке місце.

Немає поганих та добрих темпераментів, так само, як немає поганих та добрих знаків зодіаку (якщо ви у них вірите). На відміну від спрямованості енергії, вроджений темперамент частково коригується вихованням, саморозвитком та самоконтролем. До того ж, якби усі люди належали до одного з цих типів, жити в такому суспільстві було б неможливо. Тому чисті типи — велика рідкість. Якщо уявити собі людину, як велику посудину, а чотири типи темпераменту та три способи сприйняття світу — як окремі колби з реактивами, то зазвичай в одній людині намішано потрохи з кожної колби, чогось більше, чогось менше.

214


Від темпераменту залежить:

швидкість виникнення розумових процесів (наприклад, швидкість сприйняття, мислення, тривалість зосередження уваги та т.п.);

пластичність та стійкість психічних явищ, легкість їх зміни та перемикання;

темп та ритм діяльності;

інтенсивність психічних процесів (сила емоцій, активність волі);

спрямованість діяльності всередину до себе, або назовні (екстраверсія чи інтроверсія).

Найчастіше за все до інтровертів відносяться флегматики та меланхоліки, а до екстравертів — сангвініки та холерики. Однак цілком ймовірна суміш найрізноманітніших темпераментів в одній людині, просто щось одне буде виражене більше за інше. Ким є ваша дитина та в якій мірі до неї відносяться різні якості з класифікації темпераментів — можете

215


визначити самостійно, уважно спостерігаючи за тим, що та як вона робить, як реагує на невдачі, як порається з різними справами. Та це дає відповідь на одвічне питання: чому дитина не може бути абсолютно хорошою у всьому. Не тому, що мама погано займається з дитиною, а тому що неможливо вміти робити добре все те, що потребує протилежних якостей.

Неможливо вміти робити добре абсолютно все: адже це потребує різних якостей.

Чотири типи темпераменту — це зовсім не новина, але володіння інформацією далеко не завжди означає розуміння та застосування її на практиці. В цьому зв'язку потрібно згадати одну цікаву людську рису — емпатію.

ЕмпатіяЕмпатія — це здатність розуміти та переймати поточні емоції іншої людини, відчувати їх майже так само, як співрозмовник. З точки зору психології, здатність до емпатії — норма для людини. Але

216


діапазон прояву емпатії варіює достатньо широко: від відсутності реакції до повного занурення у почуття іншого. Буває так, що рівень емпатії у людини з самого початку достатньо високий. Ми проявляємо, як правило, більшу степінь емпатії до близьких людей, і меншу — до незнайомих. В ідеалі ми повинні зчитувати на позасвідомому рівні почуття своїх дітей. Оскільки ми не можемо знати, що коїться в їхній голові, інстинктивна емпатія дає змогу відчути, що вони відчувають. І на основі цього пожаліти, захистити чи повиховувати.

Дуже добре, коли ви можете відчути те, що відчувають ваші діти. Якщо ж цього не вдається досягнути або ви сумніваєтесь у відчуттях, то я б порадила спробувати подивитись на те, як вони проявляють себе, з точки зору їх темпераменту і того, як вони сприймають реальність. Це хоча й не дає відповіді на основне філософське запитання «навіщо вони так роблять і коли це закінчиться», але змушує замислитись про причини дитячої поведінки та вчинків.

Невідомо, чи можна стати високоемпатичною людиною, якщо спочатку рівень емпатії був низьким. Але я думаю, що це може трохи корегуватися на свідомому, логічному рівні. Якщо ви не відчуваєте того, що відчуває інша людина, ви можете сказати собі: що б вона не відчувала, я повинна прийняти ці почуття. Навіть якщо ви не розумієте, чому дитина засмутилася через якусь дрібницю — треба прийняти її стан, не знецінюючи її почуттів, але

217


даючи підтримку.

Це справедливо й у відношенні до дорослих людей, що, до речі, й складає основу толерантного відношення: неважливо, розумієте ви людину, чи розділяєте її точку зору. Важливо подумки дати їй право на особисті відчуття та переживання, прийняти, що вона — така ж людина зі своїми почуттями, хоч вони й відрізняються від ваших.

В завершення цієї глави напрошується висновок: жодна людина, якщо вона не є психологом від бога, величезним емпатом та знавцем душ, не знає вашу дитину достатньо добре, не може вказувати вам, як її виховувати. Немає універсального рецепту для виховання дітей, адже багато залежить від виключної комбінації властивостей та схильностей кожного окремого характеру, його ведучого каналу сприйняття й так далі. Тож доведеться нам самим вивчати своїх дітей та винаходити власні рецепти.

218


Глава 13. Особливі діти. Почніть із прийняттяВ цій главі хочу зачепити тему особливих дітей. «Особливими» дітьми чи дітьми з особливими потребами зараз прийнято називати дітей, які мають різні медичні діагнози. Складні або страшні чи не дуже, але вони все ж відрізняють вашу дитину від інших.

Іноді буває так, що лікарі не ставлять ніякого діагнозу або у вас немає можливості проконсультуватися з досвідченим спеціалістом. Але ви самі відчуваєте, що ваша дитина трохи не вписується до стандартних уявлень про «правильних» дітей своєю поведінкою, розвитком, рівнем чутливості й так далі. Що це може бути? Існує багато слів різного рівня страхітливості, якими описують ці невеликі особливості розвитку. Я тут перелічу ті, які зустрічаються найчастіше, та їх варто знати.

ПЕП — перинатальна енцефалопатія

ММД — мінімальна мозкова дисфункція

СПНРЗ — синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості

СДУГ — синдром дефіциту уваги та гіперактивність

РАС — розлади аутистичного спектру (аутизм різного

219


ступіня вираженості, синдром Аспергера, аутистичні риси).

Це список того, що може пояснити особливості вашої дитини за відсутності інших симптомів. Раджу не лякатися заздалегідь. ПЕП, ММД та СПНРЗ відносяться до немовлят та часто пов'язані зі складними пологами. Зазвичай все це не потребує лікування, а потребує більш дбайливого ставлення до потреб малюків та легко компенсується.

Що потрібно робити? Прислухатися до свого чутливого малюка та не намагатися змінити його силоміць. Якщо він кричить від голосних звуків, різких запахів, незнайомих людей, то найправильніше — мінімізувати джерела подразнення. Якщо він не може знаходитися один, спати один — одже потрібно бути поруч з ним. Підтримуйте — це найголовніше. Хоча, звісно, досвідчені бабусі та дідусі вважають, що це пестощі, а привчати до рук не можна, в мене є підстави їх не слухати. По перше, в мене двоє дітей, і старший давно та успішно зліз з рук, незважаючи на похмурі передбачення. По-друге, я за те, щоб діти не витрачали сили та енергію на невтішний плач. Коли їх потреби прості та зрозумілі — комфорт та близькість з дорослим — їх потрібно задовольняти. У випадку з дітьми до трьох років, якщо основні скарги зводяться до підвищеної чутливості, наші найкращі друзі — носіння на руках, грудне вигодовування,

220


спокійне стабільне життя. На додачу ігри, покликані покращувати та розвивати різноманітні навички.

Перейду до другої частини списку. Діагнози СДУГ та синдром Аспергера не ставлять раніше п'яти років. Гіперактивність та дефіцит уваги властиві усім дітям, це нормальний етап розвитку їх мозку, тому панікувати завчасно не потрібно. Про синдром варто казати тільки коли підійшов вік, який дозволяє провести діагностику, і виявлений ряд проблем, що заважають вчитися, виконувати завдання на увагу, пам'ять, зосереджуватися. Є й багато інших проявів, багато градацій СДУГ, тому цей діагноз, як і РАС (розлади аутистичного спектру) повинен ставити тільки досвідчений дитячий психіатр. Між іншим, на цей час близько 10% дітей мають СДУГ в тій чи іншій мірі. Якщо вдуматися, це можна назвати епідемією. Медикаментозного лікування потребують лише виражені випадки, які серйозно заважають навчанню та спілкуванню, але СДУГ може для багатьох батьків стати відповіддю на питання «Що з моєю дитиною та чому вона нікого не слухає?». Можливо, справа не в поганому вихованні або вередливому характері, а в тому, що потрібен інший підхід.

Що стосується синдрому Аспергера, то цей розлад аутистичного спектру також виявляється ближче до школи, коли від дитини починає потребуватися більше спілкування, підвладного правилам, багато ситуацій, для яких важливо не стільки знати правила, скільки відчувати. Ви будете здивовані, коли

221


дізнаєтесь, скільки інформації ми отримуємо невербально та неусвідомлено. При синдромі Аспергера здатність сприймати невиголошені правила відсутня чи працює значно гірше. Років до п'яти все перші «дзвіночки» здаються особливостями, які пройдуть самостійно. Але чим старша дитина, тим складніші міжособистісні відносини. І якщо звичайна дитина з маху засвоює формули ввічливості, швидко та інтуїтивно вчиться розуміти невербальні сигнали, що подають люди, легко заводить друзів простою фразою «Давай дружити!», то дитині з синдромом Аспергера це надзвичайно важко. І таких дітей — не менше одного відсотка. СА не лікується медикаментозно і не проходить самостійно. СДУГ більшість дітей переростають, до 25 років вони майже не відрізняються від однолітків, хіба що їх виказує більша імпульсивність. Люди з синдромом Аспергера можуть лише адаптуватися — свідомо вчитися тому, що в інших виходить інтуїтивно.

Аутизм у вираженій формі проявляється раніше, його перші ознаки спостережливі батьки можуть виявити у 2-3 роки. Типовими є відсутність контакту очей (малюк не дивиться в очі), відсутність прагнення контактувати з дорослим, домагатися його посмішки, схвалення, підвищена чутливість до подразників, а також більш пізнє та важке оволодіння мовленням. Однак оскільки аутизм не має чітких меж, тому й кажуть «аутистичний спектр», він може бути й вираженим, й трохи помітним.

222


І що нам робити з цими знаннями? Перш за все, потрібно заспокоїтися, адже і недодіагностувати погано, і передіагностувати також. Я б радила, якщо вас турбує, що з вашим малюком щось не так, в першу чергу прочитати спеціалізовану літературу з цього приводу. Не читайте загальних форумів та статей у журналах — це не дасть вам знань. Також безглуздо питати на форумах та в соціальних мережах: «В моєї дитини ось це?»

Більш-менш адекватну інформацію в інтернеті надають лише спеціалізовані сайти. При цьому поки що ваша задача — дізнатися більше, щоб за необхідності ви могли буквально процитувати діагностичні ознаки самостійно. А потім — знайти спеціаліста, який підтвердить чи відхилить ваші припущення.

І коли у вас буде діагноз, час думати, що робити далі. В цій книжці я не пишу нічого про дітей з особливостями фізичного розвитку, оскільки в мене немає особистого досвіду. Але загальна стратегія завжди залишиться такою самою: дізнайтесь більше, проконсультуйтесь у лікаря, проведіть всі необхідні дослідження. Не можна жити у сумнівах та підозрах вічно. Треба знати точно та діяти.

Терпимість та прийняттяЦьому суспільству не вистачає терпимості та безумовного прийняття. Безумовне прийняття — це коли ти не ставиш людині умов, за якими будеш з

223


нею спілкуватися та вважати її хорошою. Умовами нас заражують з дитинства, і потім ми несемо їх через усе своє життя. Ви здивуєтесь, як багато людей ставлять вам умови (і можете спробувати проконтролювати, скільки умов на день ви самі ставите людям).

«Якщо ти не віддала дитину до дитячого садку в три роки, ти погана мати» — це умова. «Якщо жінка занадто захоплена материнством — вона стає нецікавою суспільству» — також умова. Та ще яка! Жінка немов «повинна» постійно щось робити, прийняте для суспільства, щоб суспільство приймало її.

Завжди хтось хоче, щоб ви відповідали деяким параметрам, або вас, грубо кажучи, не будуть любити. А ось це — «я тебе любити не буду, якщо не зробиш, як я хочу» — одна з найжахливіших умов, які закладаються в людину з дитинства.

Всі хочуть бути любимими, і все життя багато хто тільки тим і займається, що шукає підтвердження: «Мене люблять!». Коли вистачає любові в родинному колі, то любові від суспільства очікуєш в меншій мірі. Але буває й так, що не можеш із собою нічого зробити, просто життєво необхідно, щоб хтось сказав: ти вражаюча, ти красива, розумна, ти все робиш правильно. За оцінками звертаєшся до суспільства, з його масовою свідомістю, підсвідомістю, всіма його стереотипами. І стає неприємно, якщо суспільство тобою невдоволене!

224


Іронія у тому, що тебе ніколи не полюблять абсолютно всі. Хтось все одно буде невдоволеним. І відчуваєш себе як маленька дитина з мільйоном мам: одній мамі догодив, а іншій ні.

Що з цим робити? Подумати про те, що винні не ви, і не ваша дитина, якщо ви не задовольняєте всім потребам суспільства. Це суспільство винне, коли намагається оцінювати та всім своїм виглядом показувати: «якщо будеш робити як треба — ми тебе будемо любити та приймати». Зрозуміло, що приймати та любити особливих дітей, нестандартних, ніхто зовсім не збирається. Тому прийняти треба себе та свою дитину, а суспільство хай як-небудь розбереться із собою.

Вчитися безумовно приймати варто не тільки дітей, а й людей взагалі. Від початку кожній людині хочеться, щоб оточуючі робили все так, як їй треба — і це буквально інстинктивна річ, діти також так роблять, вважають себе центром Всесвіту (і дивуються, коли з'ясовується, що ні). З віком розумієш, що люди не будуть танцювати під твою дудку. Але масова свідомість вже давно народила безліч вимог, які заважають жити тим, хто не може в них вписатися. Мені здається, це дуже серйозно стосується материнства, виховання дітей: де як не в цій галузі кожен може проявити себе зі своїм списком умов.

Ідея безумовного прийняття взагалі всіх людей, а не тільки дітей, стосується не тільки виховання ваших дітей, а зачіпає ваше самовиховання. Це

225


перетинається з концепцією «полюби ближнього свого, як самого себе». Простіше кажучи: перестань ставити умови, приймай людину як є.

Розумні та нерозумні «якщо»Щоб не думати, що всі речення з «якщо» — маніпуляторство та означають, що ви людину не любите, подивіться на табличку нижче. Ставити дітям умови та кордони необхідно для того, щоб життя було впорядкованим. Причинно-наслідкові зв'язки — важлива річ, і краще було б, якби усі люди усвідомлювали її з пелюшок. Треба тільки, щоб при встановленні умов батьки керувались логікою більше, а почуттями — менше. До речі, є припущення, що нерозуміння деякими людьми причинно-наслідкових зв'язків — родом з дитинства, коли батьки ставили дитині абсурдні умови.

226


У правій колонці — зразки висловлювань, багато з яких ви чули самі, а обіцянка віддати чужому дядькові, відвести до міліції, віддати до дитячого будинку — хіт на усі часи. Ніщо так не лякає, як відчуття, що ти не дорогий для мами і вона може, якщо захоче, тебе віддати. Коли мама відмовляється говорити з тобою за проступок, йде від тебе, не хоче обіймати — це дуже боляче. Коли хтось малозначимий загрожує віддаленням, це не так страшно, ніж коли це робить найважливіша та найлюбиміша людина. Тому, щоб не було так боляче, діти можуть віддалятися від батьків емоційно.

Є багато різних умов, вимог. Безумовне прийняття не означає, що ви заохочуєте все, що робить людина. Неприпустимі вчинки заслуговують покарання та

227


пояснення, чому так не можна. Але перестати тиснути на психіку просто так та почати використовувати логіку — це важливо для того, щоб наші діти були здоровішими. Багатьом дітям потрібно значно більше, ніж ми зазвичай даємо. Більше батьківського терпіння, спокійних роз'яснень, як влаштований цей світ, для чого придумані правила, як правильно спілкуватися та поводити себе в різних ситуаціях. Це потрібно зрозуміти для того, щоб виробити стратегію на майбутнє та перестати задавати дитині питання «Та невже ж це незрозуміло?». Цілком ймовірно, що їй насправді було незрозуміло, і це — не вада, а особливість, яку потрібно відмітити та з нею працювати.

Розробка нового плануОтже, у вас є діагноз, є рекомендації лікаря, і ви прийняли ситуацію та дитину. Час переходити до активних дій.

На якомусь етапі, можливо, вам знадобиться тимчасово «опустити прапор», пожаліти себе та свої плани, поплакати про майбутнє, яке не здійсниться. Це нормально та правильно. Ми всі живі люди, а не роботи. Ми плануємо й віримо у краще та засмучуємося, коли все ламається. Я знаю маму, дитина якої хотіла полетіти до космосу. Однак одного разу, після місяців непевних результатів аналізів, незрозумілих причин поганого стану дитини та пошуків відповіді, їй поставили діагноз — целіакія,

228


або непереносимість білка глютену. Глютен зустрічається в пшеничному борошні та інших продуктах. Організм хворого на целіакію не може впоратися з ним, від чого дитина серйозно хворіє. У цей момент мама зрозуміла: її дитина не полетить до космосу. ЇЇ світ розвалився, та їй довелося збирати його по шматочках, щоб зібрати з них новий. Але найважливіше для неї було усвідомити, що, не дивлячись ні на що, її дитина жива, вона може реалізувати себе по-іншому, а значить її задачею стало перестати жаліти всіх та придумати новий план.

Складаємо план1. Опишіть теперішній стан дитини, її проблеми та особливості.

2. Згадайте, які особливості були в неї раніше, але пройшли самі собою або з вашою допомогою. Це допомагає побачити, що діти змінюються. Щось переростають, а щось корегується різними методами.

3. Напишіть, чого ви хочете досягти, ваші мінімальні цілі, найпростіші та короткострокові, потім середньострокові, і в кінці — найсміливіші очікування та найскладніші задачі.

4. За кожним пунктом цілей почніть шукати та записувати шляхи розв'язання. Як вирішувати

229


проблеми — залежить від них самих. Я зазвичай роблю так: багато читаю, та у підсумку знаходжу найоптимальніший варіант. Іноді рішення приходить інтуїтивно, неначе саме собою. Наприклад, коли я вчила сина читати, виявила, що звичайні посібники йому не допомагають, він не може поєднати дві букви у склад. І тоді я розробила свою методику, «Вчимося читати з любов'ю», а також створила книжки для тренування читання. І вже пізніше, від психолога-реабілітолога дізналася, що «винайшла» метод, який успішно застосовується реабілітологами.

План дій для мам особливих дітей

1. Зібрати інформацію2. Пройти обстеження3. Дізнатися діагноз4. Скласти список цілей5. Діяти за списком

Кожна проблема, кожний діагноз і кожна дитина унікальні. Але загальні рекомендації та реабілітаційні програми вже розроблені, тому перш ніж знову винаходити велосипеда, варто ознайомитися з тими методичними розробками, що вже існують. В серйозних випадках вам обов'язково слід радитися зі

230


спеціалістами.

Але головне — любов, розуміння й прийняття — все одно залежить від вас. І тут ще треба мати величезний запас оптимізму та надії, щоб не опускати руки, бачити зміни на краще, вірити та сподіватися на краще.

Мама дівчинки з дитячим церебральним паралічем одного разу в бесіді відповіла мені на питання, звідки в неї стільки сил на постійні заняття, пошук фінансів на курси реабілітації, поїздки та організацію життя: «Ну ось припустимо, я опустила руки, здалася, лежу і нічого не роблю, себе жалію. І дитина також лежить. Кому від цього стане краще?». Іноді завзята боротьба та надія — це все, що у нас є. Але як інакше? Адже це наша дитина, і ми відповідаємо за неї. І перемогти, жити повним життям, в якому є місце для радощів, набагато більше шансів у тих, хто вірить у краще.

В пошуках підтримкиЩо допоможе вам дотримуватися плану? Підтримка, і її буде потрібно багато. Часто мами замикаються у собі, менше спілкуються з іншими мамами. Чому? Тому що ми боїмося засудження, або жалості, або думаємо, що нас не зрозуміють, або що всім все одно. Але насправді потрібно навпаки максимально розширювати своє коло спілкування. Нам потрібен зв'язок із зовнішнім світом за декількома причинами. По-перше, спілкування у своєму колі — це не

231


вислуховування скарг один одного, а конструктивний діалог, процес обміну інформацією. Щоб створити своє коло спілкування, яке буде наповнювати вас енергією та мотивувати, а не спустошувати, намагайтесь заводити знайомства та частіше зустрічатися з оптимістично налаштованими людьми, які розділяють ваші інтереси. Таких людей впізнати дуже просто — вони не перетворюють бесіду на змагання «в кого більше проблем» та частіше сміються. Наше життя занадто коротке для марнування його на непродуктивне виснажливе спілкування. По-друге, нові знайомства — це нові та корисні соціальні зв'язки. І я зовсім не кажу тут про те, щоб когось використовувати у своїх цілях. Мова про те, щоб розширювати коло знайомих, що об'єднані спільними інтересами. В підсумку ви відчуваєте, що ви не самотні, і що поруч з вами є люди, які кожного дня стикаються із тими самими проблемами. І можливо, в них вже є цінний досвід, яким вони можуть поділитися.

Бути у групах підтримки в інтернеті, відвідувати зустрічі мам, брати участь в онлайн-обговорюваннях — це також потужний засіб підтримки вашої мотивації. Якщо у вашому місті ви почуваєте себе мало чи не єдиною мамою, в якої є особлива дитина, то в інтернеті будь-яка проблема збирає навколо себе безліч однодумців. І це об'єднує, дає сили, інформацію для роздумів. Через інтернет ви можете знайти цілком реальних друзів.

Що стосується найближчих людей, то їм, як і вам,

232


доведеться пройти кроки від заперечення до прийняття особливостей вашої дитини. Коли людина дізнається про свою тяжку хворобу, вона проходить через кілька стадій: заперечення, гнів, спроби торгуватися, депресія, прийняття. Можливо, і ви пройшли всі ці кроки. У випадку з найближчими родичами, їх гнів та інші негативні почуття можуть звалитися на вас, мовляв, це ви погана мати і десь допустили помилку. В цій ситуації все, що можна зробити — надати факти та інформацію, щоб родичі змогли пізніше перейти на наступні стадії. Але факт у тому, що все ж люди, які оточують дитину, спілкуються з нею, виховують, повинні знати про її особливості, приймати їх, і діяти не так як вони звикли, а як буде правильно для дитини. У протилежному випадку, якщо люди заперечують все, налаштовані негативно та не мають наміру підладжуватися, краще зменшити кількість контактів з ними.

Негативно, скептично налаштовані дорослі не допомагають вам та дитині. Ті, хто можуть тільки судити, оцінювати та знецінювати те, що ви робите, — не найкраща компанія. І навіщо витрачати сили на те, що тільки псує настрій?

Фіксуємо посмішкиНе втомлююсь нагадувати про необхідність мислити позитивно, намагатися усвідомлено знаходити добре

233


у кожному прожитому дні. Я придумала простий та швидкий спосіб стежити за настроєм та фіксувати його, щоб пізніше аналізувати. Заведіть собі щоденник (можна звичайний, шкільний), та у ньому кожного дня ставте в ньому смайлики вранці та ввечері — один собі, інший дитині. Веселий — — якщо настрій та поведінка були добрими, сумний — — якщо навпаки. А в кінці тижня підрахуйте, яких смайликів більше.

Виходить своєрідний «щоденник спостережень за погодою». В даному випадку — це щоденник спостережень за емоціями, і він допоможе відстежити, від чого залежить настрій та поведінка дитини, як часто ви сумуєте чи гніваєтесь. Поспостерігавши декілька тижнів, ви обов'язково побачите багато зв'язків, причому двосторонніх. Іноді діти змушують мам відчувати себе нещасними, але буває і навпаки — зранку встаєш не з тої ноги та гарчиш на усіх, псуючи всім настрій. Також можна записати та прослідкувати, як на дитину впливають різні події, а потім скорегувати майбутні плани так, щоб сумних смайликів стало менше.

Ці записи — цінний документ, який покаже, що все не так погано, як періодично здається! Ну а якщо сумних смайликів у вас накопичується занадто багато — можливо, час подумати про душевну бесіду с психологом. Іноді ми беремо на себе занадто багато, і це робить нас нещасними. Погляд зі сторони — психолога чи лайф-коуча (це такі люди, які можуть оцінити, де і як можна покращити, спростити та

234


оптимізувати життя) — можливо те, що потрібно.

Я впевнена (і дослідження це доводять), що оптимізм хоч і не виліковує всіх хвороб, але дає нам сили жити далі, робить життя насиченішим та сприятливо впливає на здоров'я, наше та близьких людей.

235

4частинаВiд двохдо семи


У четвертій частині я об’єдную досить великий період життя дітей: від двох до шести років. Зрозуміло, діти двох і трьох років — це зовсім різні істоти, а старші дошкільнята від дволіток відрізняються так само, як відрізняються 16-річні від 26-річних людей.

У два роки настає усім відома «криза двох років». Дитина починає усвідомлювати себе як окремо існуючу особистість, перевіряє світ та оточуючих на міцність. Шукає себе в цьому світі. У цей час батькам належить зрозуміти, як не придушити волю дитини й у той самий час показати її місце у світі. Дати простір для самовираження та позначити межі дозволеного.

До трьох років основні риси характеру людини вже сформовані, починають шліфуватися і видозмінюватися окремі риси. Але ви, звичайно ж, все ще можете вирівнювати різні перекоси, згладжувати нерівності. Я не вірю у фразу «після трьох уже пізно» — це віє якоюсь безвихіддю і дуже далеко від правди. Але вже до трьох років зрозуміло, що є міцний стрижень основних рис, переваг, на який нанизується все інше.

237


Глава 14. Комунікація з дітьми та дорослими Річ, яка хвилює більшість дорослих, — вміння дитини спілкуватися з дорослими та дітьми. В сучасному світі вміння швидко знаходити контакт з іншими людьми стає чи не найважливішим. Контактна дитина, яка вміє говорити стандартні формули вітання, прощання, прохань та подяки оголошується розумничкою, а інші — неввічливими та непривітними буками. Через таку реакцію оточуючих з моменту, коли дитина почала повторювати слова, мами витрачають купу часу на навчання її формулам спілкування.

А скільки тобі рочків?Давайте поговоримо спочатку про комунікації дітей 2-3 років з дорослими. Нам потрібно чітко відділити одне від одного очікування суспільства та реальні здатності та потреби дітей у цьому спілкуванні. Я наполягаю на тому, що суспільство хоче від своїх членів, як дітей, так і дорослих, занадто багато, і почати задовольняти усі його вимоги — шлях до неврозу.

Отже, чого хочуть дорослі дядьки й тітки від дітей? Банальностей. Їм важливо почути, як дитина говорить своє ім'я, називає вік, хлопчик вона чи

238


дівчинка, як в неї справи. На додачу вищезгадані формули ввічливості. Говорити привіт-бувай, дякую-будь ласка. Діти, що вміють робити такі речі, відзначаються похвалою, а ті що не вміють чи соромляться, отримують негативну реакцію у відповідь. Та ще й мама почне переживати, що вона погана мати і нічому дитину не вчить.

Фокус у тому, що, по-перше, за бажанням ви можете навчити дитину, яка почала говорити, будь-яким фразам. Це може зайняти якийсь час, але тут немає нічого військового, і це не показник розвитку. А, по-друге, більшість дорослих не розуміють, що ввічливі слова та вивчені відповіді не є спілкуванням. Це приблизно такий самий процес «спілкування», як коли один дорослий питає за звичкою «як справи?», а другий механічно відповідає «нормально», навіть не замислюючись. Є на цю тему одна дуже чудова книжка, «Ігри, в які грають люди», Еріка Берна, де він, зокрема, описує, як люди можуть різноманітно вбивати свій час за стандартними формулами спілкування. І це — не комунікація, оскільки ви не дізнаєтесь нічого нового, не отримаєте ніякої інформації, як і ваш співрозмовник. Це проста ввічливість.

Справжнє спілкування дитини з дорослим, мені здається, починається в момент, коли сама дитина хоче поділитися інформацією або сама задає дорослому питання, щоб дізнатись щось нове.

239


Навряд чи ви будете питати щось у незнайомих чи розповідати їм. Людина повинна заслужити вашу довіру. Діти, особливо інтроверти, поводять себе аналогічно: незнайомим вони не довірять нічого важливого.

Інтроверти також більш сором'язливі, що може бути сприйнято як неввічливість.

Енергія екстравертів напрямлена назовні, саме тому є малюки більш схильні до контакту з дорослими — і не тільки мамою та татком, а й з людьми, не настільки близькими. Всім дорослим хочеться, щоб усі діти були такими. Але про те, що діти можуть бути зайняті своїми думками, можуть бути занадто сором'язливими і у принципі не виявляти бажання спілкуватися, мало хто думає.

Якщо вас бентежить нетовариськість вашої дитини, то потрібно просто згадати, що є інтроверти та екстраверти. Це дається нам від народження і не може бути змінено вихованням. Але скутість поступово корегується, якщо мама допомагає дитині «увійти до суспільства». Батькам потрібно трохи допомогти дитині освоїтися в суспільстві. Познайомити, розповісти трохи більше про нову людину, придумати їм спільне заняття. Послужити провідником між двома незнайомими людьми, знайти точки взаємодії. Саме це допомагає налагодити контакт, а не «та що ти такий

240


некультурний в мене!».

Дитина не зобов'язана бути такою, якою її бажають бачити люди, особливо незнайомі. Вона має право бути не в гуморі, не бажати, щоб до неї приставали із запитаннями або чіпали її без дозволу. Бути собою та не піддаватися оцінюванню. Це не означає, що ви не повинні вчити малюка формулам спілкування та всьому іншому. Але дорослим пора навчитися поважати можливості дитини та її бажання. Особливо це стосується батьків. Зрозуміло, що важко протистояти суспільству, але батьки — практично єдині люди, які можуть любити свою дитину безумовно та приймати її волю без засудження.

Батьки — практично єдині люди, хто може любити свою дитину безумовно

Мамам, чиї діти довго не хочуть говорити, хочу сказати: до всього дитина доростає, особливо якщо на неї не тиснути. Доростають й до повторення віршів, і до ввічливих слів — це відбувається, коли життєвого досвіду накопичується в мозку достатньо багато, мозок обробив всю цю інформацію та готовий видати її назовні. Тому зберігайте спокій та

241


позитивний настрій, ненав'язливо вчіть, спілкуйтесь та все налагодиться.

До недавнього часу урбанізації (всього якихось сто років тому) родини були великими, спілкування було більш щільним — всі у селі знали один одного. І хоча не завжди це було добре, у цьому була своя перевага: міцні зв'язки, багато інформації та досвіду для дитини. Ніхто не думав про те, чи не занадто мало дитина спілкується з іншими людьми — цього добра було навалом. Тепер устій всього життя змінився, але потреба в спілкуванні залишилась. Переживань у мам з приводу соціалізації дітей стає більше, а можливостей для природного спілкування менше.

Але за бажанням можна знайти різні місця, де діти будуть навчатися контактувати з іншими людьми. І ви самі можете влаштувати все це, витративши деяку кількість енергії.

Ходити з малюком в гості до інших мам, організовувати посиденьки, спільні ігри та заняття — відмінна можливість поспілкуватися та дізнатися багато нового, особливо в холодну непрогулянкову пору року.

Майте на увазі, що якщо мета мам при зустрічі — поспілкуватися самим, то треба підготуватися до того, що діти без нагляду не будуть поводити себе

242


«як належно». І це нормально. Діти дуже довго вбирають правила дозволеної поведінки, років до трьох-чотирьох спілкування в них досить своєрідне. Часто дитяче спілкування без дорослих зводиться до з'ясовування, хто сильніший. Тому коли у вас є мета дати дитині позитивний досвід спілкування з братами за розумом, не варто самоусуватися з процесу. Хоча б один дорослий повинен контролювати ігри. Можна грати в якусь гру, яка потребує черги. Мій особистий досвід підказує, що діти вже від двох з половиною років можуть зрозуміти правило черги: спочатку один, потім інший — аби не довелося довго чекати. Або інший варіант: кожному учаснику можна доручити в грі свою місію.

Чи зможуть діти самі домовитися? Тільки у віці від чотирьох-п'яти років, навряд чи раніше, і тільки у випадку, якщо раніше в них вже був такий досвід з дорослими. Вони маленькі власники та егоїсти не тому, що розпещені, а тому що до якогось віку їх мозок так працює: дітям здається, що «чого хочу я, того хоче весь світ». Розуміння, що в кожної людини є своя власна воля, думки та переживання, приходить пізніше. Батькам залишається тільки чекати, поки малюки усвідомлять, що їх бажання та бажання інших — не однакові, допомагати знайти різні припустимі варіанти взаємодії.

243


Дитячий мозок доволі довго працює так: «чого хочу я, того хоче весь світ».

Коли ви слідкуєте за спілкуванням дітей, організовуєте їхні ігри, показуєте їм, як виходити з різних ситуацій, це дуже ефективно вчить їх спілкуватися правильно. В підсумку всі будуть задоволені.

Всім хочеться, щоб діти спілкувались між собою культурно. Цю культурність та цивілізованість дитина не може раптом перейняти самостійно — тому що природою не було цього закладено. Не треба думати, що це все прийде самостійно. Ми самі вчимо дітей спілкуватися, взаємодіяти так, щоб не було ображених, щоб усі отримували радість від спілкування.

Крамниця і транспорт як місце для спілкуванняЦілком природне та доступне місце, де малюки отримують безцінний досвід — крамниця та ринок. Супермаркет не дуже підходить, оскільки там спілкування з персоналом зведено до мінімуму (хоча

244


й цей досвід буде у нагоді), а ось крамнички, де просиш продавця щось продати або невеликі продуктові ринки — саме те. Кожного разу ви взаємодієте із продавцем за допомогою стандартних формул, виконуєте різні маніпуляції з грошами та продуктами. Дитина спочатку просто стоїть та дивиться, що ви робите, а потім в один прекрасний момент весь цей досвід накопичується, вона також стає учасником: вже може обрати покупку, дати гроші, взяти покупку, сказати «дякую». Ці прості дії — показник включеності людини у процес і того, що вона засвоїла, як поводити себе в цій ситуації.

Досвід ситуативної поведінки — корисна штука. Безліч дітей знають, що робити, саме тому, що бачили, як це роблять інші, а потім мали змогу повторити. А якщо досвіду не було, то будуть почувати себе ніяково. У дорослих так само. Якщо ви ніколи не були у супермаркеті, то будете спочатку насилу орієнтуватися, що вам робити, куди йти. Щоб не потрапити у незручне становище, ви крадькома дивитесь, що роблять оточуючі та повторюєте їх дії. Так ви отримуєте власний досвід: повторюючи побачене та адаптуючись. Наступного разу вам буде вже нескладно.

Я думаю, якщо постаратися можна знайти ще багато побутових ситуацій, які дадуть дитині різноманітний досвід для спілкування та поведінки, а в майбутньому

245


вона стане повноправним учасником дій: тому що вже буде знати, що робити.

Дитячий майданчикСпілкуватися одне з одним діти вчаться і на дитячому майданчику, куди мами виводять їх погуляти. На інтернет-форумах дуже часто зустрічаються скарги «відповідальних» мам на «безвідповідальних». Мами, що звикли завжди бути поряд з малюками, допомагати їм грати, знайомитися, ділитися іграшками, налагоджують ігри дітей у пісочниці, скаржаться, що є мами, які просто сидять пасивно далеко від малюків та нічого не роблять, особливо, якщо раптом розпалюється конфлікт. Коли один карапуз відбирає у іншого іграшку, а той волає та відбивається совочком — для когось це виглядає комічно, а хтось може затурбуватися. Що робити? Як допомогти? Чи залишити так і хай самі розбираються?

Я на стороні тих, хто втручається в конфлікт та намагається його урегулювати. Як би не хотілося іноді просто посидіти тихо на лавці, недобре звалювати на інших місію з виховання дітей. Треба вчити їх не битися та не штовхатися, грати по черзі, спочатку питати, чи можна взяти чужу іграшку, пропонувати обмінюватися й так далі. Чим більше методів вирішення дитячих проблем із взаємодією ви знаєте, тим краще ви озброєні. І звичайно,

246


похвала всім тим, хто гідно впорався.

В таких ситуаціях дуже яскраво виражається особистість мами. Хто вона? Пасивний споглядач, миротворець, агресивна мати-тигриця, яка розірве всіх на шматки? Чим більше серед нас буде тих, хто хоче все улагодити по-людськи, тим більше добрих прикладів ми дамо дітям.

Спілкування з мамою: точка кипінняОдного разу може настати момент, коли мама розуміє: дитина стала скажено дратувати. Це може статися в два або три роки, в три з половиною або чотири. В кожної мами — свій термін та щось своє, що раптом починає отруювати існування. Слова, дії, питання — але рідко яка мама взагалі ніколи не дратується.

Найприродніша реакція на подразник — позбавитися від джерела подразнення, відправивши його у дитячий садок або хоча б до бабусі на день. Каверза в тому, що цим ми не вирішуємо проблему глобально.

А як вирішити? В мене є, напевне, лише одна порада: проявити терпіння. І періодично залучати до допомоги бабусь, щоб відновлювати сили та душевну рівновагу. Вся батьки проходять через це, і

247


всіх рятує тільки терпіння та прийняття — це діти,так вони влаштовані.

Дитину після двох-трьох років стає важче любити безумовно, тому що вона відчайдушно показує: я людина і зі мною потрібно рахуватися. Батькам потрібно просто це прийняти та адаптуватися. Так, дитина виросла, і вона вже не буде такою ж зручною, як раніше. Проте, в ній відкрилися нові риси — риси самостійно думаючої та діючої людини, з якою вже можна поговорити, адже у неї є своя точка зору, іноді дивовижна. Людину, яка творить, здійснює відкриття та почала свій найдивовижніший період життя: початок свідомого дитинства, яке вона буде пам'ятати все життя.

248


Глава 15.Виховання самостійності та проблеми маленької особистостіЦю главу почну з анекдоту: «Сучасна дитина у два місяці сама спить, у чотири місяці сама їсть, з півроку сама заробляє, у 8 місяців сама повзе до психотерапевта».

Цей анекдот дуже гарно описує прагнення сучасного суспільства як можна швидше зробити дитину незалежною від батьків (а батьків, судячи з усього, від неї). Я, як і багато хто з мам, протестую проти цієї тенденції. Не можна зробити дитину самостійнішою швидше, ніж вона доросла до цього.

Мені близька концепція Юлії Гіпенрейтер, автора книжки «Спілкуватися з дитиною. Як?».Вона докладно розповідає про те, що виховання самостійності повинно бути поступовим, маленькими кроками. По-перше, кожна дитина у певний момент життя здатна взяти на себе відповідальність лише за якісь визначені речі. І в кожного малюка вони різні. Це залежить виключно

249


від розвитку мозку та психологічної зрілості.

По-друге, перш ніж доручити дитині щось робити самостійно, цю процедуру ви повинні багаторазово зробити разом. Підбадьорювати, хвалити за успіхи. Я не буду тут цитувати книжку, тільки порекомендую її прочитати. Але це факт, перевірений більшістю мам. Спочатку ви робите щось самі, потім намагаєтесь робити разом, поступово доручаючи більше дій своєму нащадку. А коли він відчує себе достатньо вмілим, він все буде робити сам.

У цій частині книжки ми, у першу чергу, говоримо про малюків від двох до чотирьох років. Це такий вік, коли вони, з одного боку, можуть багато, а з іншого — ще потребують підтримки.

До армії навчиться

Пам'ятайте завжди: все те, за що вам може бути соромно перед суспільством, рано чи пізно буде освоєно дитиною. Це може бути самостійне харчування, одягання, користування горщиком, гра з дітьми, прибирання іграшок, збирання пазлів — все, що завгодно. Улюблена приказка досвідчених батьків: «До армії навчиться!». І це найправильніший філософський підхід. Діти ростуть та дорослішають і поступово вчаться бути самостійними.

250


Спостереження показують, що більшості речей можна не навчати прямо тут і зараз, отже, можна зекономити час та сили собі, зберегти власні та дитячі нерви. Наприклад, якщо у батьків є амбіційна мета в три роки навчити дитину писати літери, а вона протестує, то я питаю: чому саме зараз? Навіщо мучити і себе, і неготового до таких речей малюка? Дуже часто за підвищеними вимогами немає ніякої логіки та погляду на вік. Адже цей час можна витратити на щось більш продуктивне та позитивне: спільну діяльність, ігри, читання книжок, прогулянки.

Популярний підхід у вихованні самостійності у дітей від року — змушувати, лаяти, соромити та карати. Спочатку мама випробовує метод пряника, переконується, що він не допомагає та від безсилля береться за батіг. Власне, це я проходила особисто з першим дволіткою, коли намагалась занадто рано привчити його до горщика, і вчасно зупинилась. Що варто помітити: є діти, яких можна таким чином продавити та змусити робити самостійно все, що завгодно — за умови, що вони фізично в стані це робити. Якщо однорічний не може вдягнутися сам, то це не тому, що він не може, а тому що моторних навичок ще недостатньо. Якщо не може вдягнутися трьох- та чотирьохрічний карапуз, то справа, скоріш за все, в іншому. Але є багато дітей, від яких не можна домогтися нічого ніяким впливом. Все, що ви можете отримати — істерику через дрібну причину,

251


зіпсований настрій для себе і, якщо епізоди повторюються, втрату зв'язку та розуміння один одного.

Впевнена, мами, чия мета — радіти своєму материнству, розуміти свою дитину та приймати її, не хочуть таких наслідків. Отже, прибираємо батіг та починаємо робити все разом, маленькими кроками. Ця формула допомагає не тільки з малюками, в й зі старшими дошкільниками і навіть з «великими» школярами.

Приклад росту можливостей на пазлах

Як діти збирають пазли? Спочатку вони можуть обрати та поставити цілу фігуру у виїмку, що підходить, в такій іграшці як «рамки-вкладиші». Потім вони можуть зібрати пазл з двох, трьох, чотирьох шматків. Між одним та чотирма може пройти рік та безліч повторювань! Потім, повільно, але впевнено, дитина підбирається до малюнків з двадцяти та більше шматочків. Не можна одразу зібрати складну картину, якщо не пройшов всі кроки від простого до складного, і неможливо це зробити, якщо тобі дали гору різних деталей та сказали: «склади малюнок» (та ще й накричали).

Щоб зібрати пазл, дитині потрібно ще декілька

252


важливих речей:

1. Фізична та розумова зрілість. Для кожної задачі — свій рівень зрілості.2. Живий приклад. Найлегше діти вчаться, коли їм показують, як це робиться.3. Багаторазове повторення.4. Мотивація або зацікавленість у процесі. Якщо справа нецікава, у ній дуже важко досягти успіху.5. Позитивний результат. Це коли не тільки все вийшло, але ще й похвалили, і сам собою вдоволений. Є стимул продовжувати в тому ж напрямку.

Часто діти довго сидять на рівні «мама все робить, дитина дивиться», але одного разу приходить момент, коли вони хочуть зробити цю справу самі. І вже не дають тобі вставити до пазлу ані шматочка. Наша справа — не підганяти процес і не лізти поперед батька в пекло.

Мамо, нагодуй!Я мама сина, який мало, що вкрай перебірливий у їжі з дитинства, то ще й не любив їсти сам. В чотири роки цей хлопчик хоча й цілком стерпно вправлявся з ложкою та виделкою, але волів, щоб його годували. За відмову погодувати голодуючого можна було отримати неабиякий скандал! Що я чула від бабусь? Звісно ж, що я його розпестила.

253


Я довго думала та шукала відповідь, чому воно так відбувається. У підсумку, мені до голови прийшла така теорія. Діти відчувають процес годування не просто як задоволення їх потреби в їжі, але як «годування любов'ю». І цей зв'язок — «годує значить любить» — може бути дуже тісним. Коли мама одного разу відмовляється годувати дитину з ложки, мотивуючи це тим, що «ти великий і повинен їсти сам», цілком може бути, що деякі малюки сприймають це як знак того, що мама більше не любить. Це може серйозно засмутити! Не можу сказати, що це науковий факт, але мої відчуття такі.

Отже, як і відлучення від грудей, «відлучення від маминої ложки» повинно бути м'яким, поступовим та ненав'язливим, наповненим любов'ю. Не за один день і не за допомогою відлучення. Мені допомогли кілька речей.

По-перше, методика «ложку мама — ложку сам». Домовляємося заздалегідь, що ложку даю я, ложку дитина з'їдає сама. І так всю тарілку. Хвалити та радіти, виказували схвалення — обов'язково. Якщо немає настрою зараз, то намагатися наступного разу, вигадувати, як принести у процес щось цікаве та мотивуюче. Взагалі процес їжі повинен бути максимально позитивним та спокійним, без нервів. Коли один нервує, інший також мимоволі також буде неспокійним.

254


По-друге, виявилось, що деякі речі зручно їсти виделкою, деякі ложкою. Зручно наколювати виделкою те, що з неї не звалюється. Ложкою зручніше їсти невеликі макарони у вигляді спіральок чи коліщат. Тому улюблене й зручне успішно поїдається дитиною без вмовлянь. А є речі, які вона не їсть сама, тому що виделкою та ложкою незручно, а рукою брати неприємно — наприклад, жирний слизький млинчик. Смачно, але на дотик — жах! (впевнена, в кожного є свої тактильні несприйняття). Є продукти, які дитина просто не любить і все. У кожного це своє, навіть у дітей в одній родині можуть бути різні вподобання та нелюбима їжа. Що ще раз говорить про те, наскільки всі діти різні, і справа не в вихованні, а в тому, з чим дитина з'являється на світ.

Дякувати богові, ми живемо не в ті дрімучі часи, коли дитина та її думка не вважалися цінними, тому в неї був тільки один вибір: їсти, що дають та коли дають, або померти з голоду. Ми живемо в той час, коли дитина стала справжньою цінністю (а в чомусь і розкішшю!). Але безліч речей ми, як і раніше, намагаємося робити по-старому: не враховуючи те, що в нас під ногами бігає маленька, але особистість.

255


Взагалі потрібно зауважити, існує серйозна дискримінація дітей відносно їх харчової поведінки і не тільки. Звички, що у колі дорослих людей вважаються особливостями, рисами, які надають індивідуальність, в дітей сприймаються як примхи та дурощі. Наприклад, багато хто з дорослих не їсть субпродукти, комусь не подобається шкірка у курки, хтось не їсть фарширований перець (тільки розпоре та дістане фарш з нього на жах кухаря!). Я не кажу вже про релігійні переконання, дієти та різні системи харчування. Дорослі люди просто приймають ці особливості один одного. Чому ж дітей намагаються змусити їсти все підряд? Все одно вони виростають

256


та обирають, які продукти вони будуть їсти, а які зненавидять на все життя. І нащо мама-бабуся мучились, запихали «корисне»?

Тож до питання самостійности щільно підступає інше питання: особистого вибору. Якщо вже я їм сам, то хотів би їсти те, що мені подобається, а не те, що обов'язково. На сумлінні мами залишається задача, як зробити раціон більш-менш збалансованим, виключивши те, що дитина не буде їсти, хоч ти її стріляй (печінку, варену цибулю чи броколі). Але якщо дитя не харчується одними лише здібними булками, то напевне ви зможете.

«Нестерпні дволітки» або «побачте у мені особистість»

Чому малюків двох років називають «нестерпними дволітками»? Тому що в два роки настає час для наступної психологічної кризи, наступного стрибку розвитку. Період від двох до трьох років можна означити фразою: «Тварюка я тремтлива чи право маю?» (як за Достоєвським). І як ми вже знаємо, кожен стрибок робить дитину тимчасово не такою милою, як вона була раніше. Основна проблема одна: дитина стає «незручною», негнучкою, комусь навіть здається, що вона тиранить всю родину навмисно. А хоча насправді це ваше величезне дворічне чоловічисько страждає! І якщо воно

257


страждає — страждає всесвіт. Давайте подивимось на найпопулярніші проблеми маленьких людей та спробуємо віднестись до них з розумінням. Ось вони:

Хочу зробити це самостоятельно«Сям!» або «Сяма!» — це класичні слова дворічних дітей. Навіть якщо ви точно знаєте, що малюк цього сам зробити не зможе, або це призведе до катастрофічних наслідків, відмовившись посприяти, ви накликаєте на себе гнів маляти небаченої досі глибини та щирості. Уявіть собі, ніби ви точно впевнені, що можете це зробити, а вам відповідають: ні, ти ще не доріс! Прикро! Різниця між дорослим та дитиною не лише тільки у тому, що дорослий частіше розуміє межі своїх вмінь, а дитина — ні. І незважаючи на ваші передбачення, що у дитини не вийде, вона дуже хоче це зробити.

Що робити?В залежності від ситуації дозволити спробувати... чи не дозволити. Іноді варто трохи розслабитися та дозволити експерименти, якщо мова не йде про щось небезпечне чи катастрофічне.

Хочу зробити це саме так, і ніяк інакшеЯкщо вас цікавить питання «Ну чому моя дитина така вередлива», то вірна відповідь — тому що такий вік. Майже у всіх дітей в якийсь момент спрацьовує невідомий механізм, який змушує їх вимагати від батьків зробити щось суворо визначеним чином.

258


Наприклад, їсти квасолю тільки з червоної тарілочки, і тільки в синіх шкарпетках. І ця вимога у кожної дитини буде своя, унікальна. А варто не підкоритися — отримуйте розгніваного товариша.

Що робити?Чиніть так, як буде простіше для всіх. Ваша дитина не залишиться таким тираном назавжди. Коли їй буде чотири роки, від всіх її дворічних дивацтв не залишиться й сліду. Тому якщо дивні вимоги нікого не пригнічують (наприклад, не можна виганяти маму чи тата зі свого місця), не ламають важливі плани — та хай їсть свою квасолю як хоче і у чому хоче!

Нікуди не підуЗакон підлості стосовно малюків до півроку працює так: вкакатися в той самий момент, коли терміново потрібно виходити у справах та ви запізнюєтеся. В два роки ваша маленька особистість просто каже вам: «нікуди не піду». Або не каже, а лягає пластом у коридорі та волає. А ви вже вдягнулись, нафарбувались, дитину зібрали. Здається, немає ні одної дитини, яка б не пройшла через це. Якщо однорічного-півторарічного можна просто взяти й тягти (в слінгу, на руках, в колясці), то дворічний може чинити опір.

Що робити?Якщо у вас одна дитина, а справа не дуже важлива (наприклад, щоденна прогулянка), іноді простіше

259


плюнути, все кинути й нікуди не піти. Задача ускладнюється, якщо дітей більше однієї, справа важлива і ви не маєте наміру все відміняти. Тоді відповідь проста: брати чадо на руки та нести, слухаючи ці дивні звуки. Можливо, іноді на галас будуть збиратися сусіди. Важливо: не трясти, не смикати, не кричати, не ляскати і не вичитувати упертого пупсика. Ви просто проявляєте свою волю та несете дитину туди, куди потрібно вам. Те, що це не буде тихо — всього лише побічний ефект. Але вам і не потрібно змушувати малюка замовчати, просто щоб здаватися правильною мамою, в якої діти ніколи не верещать. Вам потрібно кудись піти, а дитина йде (точніше, висить на вас) тому, що без неї нікуди.

Дай ось це просто зараз«Дай-дай-дай» починається, звісно, значно раніше двох років. І ми часто, щоб виторгувати собі трошки часу, погоджуємося дати дітям навіть те, що їм давати не варто було б: пульти від телевізору та кондиціонеру, свої телефони, ключі — загалом все, що не є джерелом небезпеки. Тому немає нічого страшного в тому, щоб давати в руки дітям не тільки іграшки. Один нюанс: з півтора-двох років не варто утискати права всіх інших на користь немовляти. Коли річ цінна, коли вона потрібна прямо зараз іншій людині (можливо, брату чи сестрі, іншій дитині, загалом це неважливо), то відбирати її ми не будемо. Я як мама можу дати щось своє, якщо мене просять діти, але я не буду відбирати річ у старшої дитини,

260


щоб дати її молодшій, без виключень. І жадаючому доведеться вчитися приймати цю несправедливість: ти не можеш мати все, чого забажаєш.

Не знаю, чого хочуОстання популярна «фішка»: «Я не знаю, чого я хочу, але не того, що ви мені пропонуєте, і взагалі ви все робите не так!». Звичайно, словами цих складних та суперечливих почуттів дволітці не виразити, але страждання, гнів, сльози, безладні махання руками та ногами, голосні «Ні!» скажуть все достатньо чітко. Коли «все не те, та все це не так» — цілком вірогідно, що дитина втомилася чи нездорова.

Що робити?Пройтись по головним пунктам потреб дітей: пити, їсти, чи сухий підгузок, чи не болить щось. Але спочатку — взяти на руки та поносити. Істерики трапляються і у більш старших дітей, навіть в шестирічних, і майже завжди це означає — незадоволена базова потреба чи втома, перезбудження, передозування інформації, вражень.

Марно діяти якимись виховними методами. Коли людина на грані істерики чи вже там, слова не допоможуть. Якщо малюк чинить опір вашим рукам, виривається, іноді потрібно залишити його полежати та подригати ногами, але бути з ним поруч, втішати. І знову спробувати взяти на руки. Тілесний контакт заспокоює, тому що дитина звикла так

261


заспокоюватися з народження. Якщо ви годуєте грудьми, то запропонуйте груди. М'які погладжування, спокійний, рівний, тихий голос спрацюють як додаткові фактори, що допомагають розслабитися.

Чарівні слова для мамиКоли я думала над найважливішими словами для мами дворічної дитини (і старше), то ось які чотири слова, якщо ви їх запам'ятаєте та будете регулярно повторювати як мантру, можуть полегшити вам життя в будь-який кризовий період дитини.

Терпіння Завбачливість

ГнучкістьМедитація

Терпіння — це основа всього. Без терпіння, здатності зберігати спокій, філософськи відноситися до всього — нікуди. Будь-яка складна задача, що займає багато часу, потребує терпіння, щоб довести почате до кінця. І якщо материнство — така сама робота, як і всі, то терпіння допомагає досягти набагато кращих результатів.

262


Завбачливість допомагає не наступати щодня на ті ж самі граблі. Як в довгу подорож ви берете їжу, пиття, підгузки, знаючи, що вони стануть у нагоді, так і в повсякденному житті в багатьох ситуаціях можна заздалегідь передбачити, коли і чому дитина любить потопати ніжками та покричати, і попередити це. Брати з собою воду та пиття на прогулянки, гуляти не доти, доки дитина не витратить всі сили, а трохи менше, дозувати розваги та навантаження. Від всього,очевидно, не вбережешся, але те, що залежить від вас — контроль часу, основних потреб, контроль навантажень — ви можете взяти в свої руки.

Гнучкість — це здатність швидко переналаштовуватися, змінювати плани, стратегії поведінки та виховання, здатність швидко усвідомити, що в дитини почався новий життєвий етап, і прийняти це як факт. Чим ми гнучкіші, тим нам самим легше.

Медитація як засіб самозаспокоєння, відновлення душевних сил та досягнення балансу вже багато раз згадувалось мною протягом цієї книжки. Якою вона буде — формальною, зі всіма ритуалами та позою лотосу, як показують у фільмах, чи просто хвилиною розслабленого відпочинку з концентрацією на позитивних фразах та словах — вирішувати вам. Важливо, що іноді потрібно зупинитися, перестати кудись бігти, щось робити та говорити, побути

263


наодинці зі своїми думками та привести їх до ладу.

Проблеми маленької особистості — у тому, що дорослі не можуть швидко до неї адаптуватися та не розуміють, що стоїть за всіма її вимогами. Нам не потрібно бути надконтролюючими. Не треба здаватися правильними для сусідів. А що нам потрібно — так це створити розумні кордони поведінки та бути у стані іноді просто відпустити ситуацію та робити те, що зручно та добре на даний момент для дитини та нас.

264


Глава 16. Своєчасний розвитокРозвивати дитину з пелюшок за різноманітними методиками чи дозволити їй зростати вільно, насолоджуючись дитинством — такі дві протилежні точки зору. Між ними є ще безліч градацій і десь навіть знайдеться золота середина.

Хтось займається з дітьми особисто, хтось водить до гуртків на розвиваючі заняття. Хтось вважає, що всьому навчать у школі. В інтернеті часто обговорюють тему, шкідливий чи корисний ранній розвиток, чи варто так напружуватися та напружувати дітей. Мені особисто здається, що просто потрібно знати, чому і в якому віці краще вчити, щоб розвиток був не раннім, але своєчасним та гармонійним.

Сучасна ситуація із дітьми-підлітками показує: традиційні методики розвитку дошкільників занадто однобічні та забувають вкласти в дітей щось важливе. Зрозуміло, що підлітки такий народ, що вступивши у період статевого дозрівання та супутніх змін як у мозку, так і в усьому тілі, на деякий час зациклюються зовсім не на тому, чого хотіли би батьки. Але дуже часта ситуація, коли дитина передпідліткового віку не має ніяких особистих

265


інтересів або захоплень. Все більше мам скаржиться, що чадо тільки й робить, що спілкується або грає «Вконтакті», і лише одне втішає мам: хоча б сидить вдома та не водиться з поганими дітьми!

Але все одно це сумно. Будь-кому з батьків хочеться бачити, як дитина не тільки росте, а й розвивається, стає розумнішою та кращою, аніж батьки. Відсутність бажання дізнаватися щось нове з доброї волі, тому що цікаво, можна сприйняти як свій особистий педагогічний провал, або списати на гормональні бурі, чи у всьому звинуватити інтернет та телевізор. З цим потрібно щось робити!

Ми з іншими мамами регулярно замислюємося, як зробити так, щоб діти не втрачали жагу до пізнання світу в усіх його проявах, і я хочу поділитися деякими висновками.

Як вбити дослідникаЯ читаю блоги декількох творчих людей, які надихають мене на подвиги. Це дорослі успішні люди, які діляться своїми досягненнями, думками. Їх об'єднує відкритий розум та неймовірна жага до знань. Їм цікаве все нове, те, чого вони раніше не знали чи не вміли, але хочуть дізнатися та спробувати, отримати персональний досвід. Я вважаю це ознакою дуже високорозвиненої людини — переважання дослідника над споживачем, і, чого приховувати, хотіла б таких якостей для своїх дітей. Люди, яким цікаво дізнаватись нове, самі собою

266


цікаві. В їхній голові безліч ідей, різноманітний життєвий досвід, їм ніколи не буває нудно або нема чим зайнятися.

Добра новина у тому, що усі діти від народження — такі самі. Вивчати світ для дітей — так само природно, як дихати.

Але чому дослідники в дітях стають з віком все слабкішими, а споживачі — все сильнішими? Є декілька причин.

1. Раннє навчання за шкільною програмою

Шкільна програма стає все більш насиченою. Школи вимагають, щоб першокласники вже вміли читати, писати та рахувати, тому батькам нічого не залишається, окрім як вчити дитину вдома за шкільною програмою ще до школи. Проблема у тому, що для дитини до п'яти років це занадто абстрактні знання і щоб їх «вколотити» в голову, потрібно багато ресурсів, як батьківських, так і дитячих.

Ваше дошколятко в ідеалі повинно отримувати найрізноманітнішу їжу для роздумів, але більша частина знань при цьому повинна бути не абстрактною, а цілком конкретною. Будь-які знакові системи — цифри, літери, знаки та піктограми — це абстракції, придумані людством. Деякі діти проявляють величезний інтерес до знакових систем років з трьох, та може й раніше. Тому вивчати алфавіт та цифри, а також різноманітні дорожні знаки

267


для них — своєрідна гра. Але більшість дітей до знаків байдужа, їм цікаве зовсім інше. І у цю мить включається суспільство у вигляді сусідів, знайомих та родичів, які почнуть вам розповідати, як деякі діти у три рочки вміють читати, писати та рахувати. Природна реакція мами — намагатися не осоромитися та підтягнути знання своєї дитини. Але скільки ці двоє поп'ють один з одного крові у процесі навчання, особливо за непродуманими посібниками — уявити страшно. В шість років навчитися всьому цьому значно легше, аніж в три. Коли мозок дозріває до абстрактного мислення сам, без стусанів, це набагато краще.

Будь-яке навчання дошкільника можливо тільки якщо він сам в цьому зацікавлений, не супротивиться і сам вас розпитує (та не дає спокою), що це за літера. Особиста мотивація та цікавість роблять ці знання дійсно цінними.

Коли батьки вчать дитину тому що «всі знають, а моя не знає» — це схоже на годування через силу, без апетиту та користі для всіх. Навчання через гру, застосування знань до реальних ситуацій та слідування за інтересом дитини дасть набагато ефективніші результати.

2. Телевізор

Телевізор — джерело реклами, неконтрольованого змісту та непотрібної інформації. Коли дитина «залипла» в екран, у цей момент її мозок майже спить. Цей гіпнотичний стан, вочевидь, дуже

268


приємний, тому хочеться повторювати це знову та знову. А чим більше дитина сидить біля телевізору, тим менше часу вона присвячує дослідницькій діяльності. Телевізор, усупереч загальній думці, зовсім не спосіб дізнатись щось нове, особливо безкоштовні канали. Зате він відмінно вміє вирощувати слухняних споживачів будь-якого продукту, що рекламується.

3. Комп'ютерні ігри

Коли ми були маленькими, домашніх комп'ютерів не було. Тому здається особливо милим, коли трирічний малюк вміє водити мишкою, натискати на кнопки та грати в комп'ютерні ігри. Ось тут і пастка. Батьки радіють тому, яка в них розумна та кмітлива дитина — адже вони освоїли комп'ютер значно пізніше. А побічний ефект — дитина щільно, з дитинства звикає до комп'ютерних ігр.

Комп'ютер у будь-якому його вигляді не повинен ставати об'єктом посиленої дитячої уваги. Той, хто сидить біля комп'ютера, відключається від зовнішнього світу, і це для маленьких дітей зовсім некорисно. Комп'ютерна гра як втеча від реальності допомагає дорослим розслабитися, тимчасово позбутися проблем. У дітей немає таких проблем, які потребують занурення у віртуальний світ. Я б сказала, їхня більш значна проблема на сьогоднішній день — занадто маленька кількість матеріального, життєвого досвіду. І вона посилюється замінювачами реальності.

269


Втім, про телевізор та комп'ютер буде ще одна глава, більш велика. Зараз стає зрозумілим: з дитиною потрібно займатися особисто, а не за допомогою техніки. Залишивши технологіям невелике місце, просто для знайомства.

4. Критика та відсутність підтримки

Мабуть, це найголовніше, що вбиває маленьких геніїв: коли ніхто не прагне підтримати твій інтерес, на всі питання відповідає «не знаю» та «відчепися», ігнорує всі твої досягнення. Критика, відсутність віри у сили дитини, постійні сумніви у її здібностях — що може розхолодити ще більше? Коли дорослі люди починають аналізувати своє дитинство та чому вони не втілили свої мрії, з'ясовується, що їх ніхто не підтримував в їхніх інтересах. Не підсовував своєчасно книжки, не проводив бесіди, а лише відмахувався та сумнівався. Мовляв, ти хочеш стати балериною? Космонавтом? Та що ти, це неможливо!

На цю тему, до речі, раджу прочитати книжку Барбари Шер «Мріяти не шкідливо». Вона про те, як знову навчитися мріяти сміливо та широко, досягати бажаного та зрозуміти, в чому твоє щастя.

Як і чим займатися?Своєчасний розвитокЄ багато методик розвитку дитини. І вони детально описані у відповідних книжках. Деякі, наприклад,

270


методика Марії Монтесорі та Вальдорфська методика, мені особливо близькі, оскільки їхня мета — не виховання генія з пелюшок, а допомога маленькій людині у пізнанні світу.

Метод розвитку дітей, яким я користуюсь, можна назвати природним чи своєчасним. Причому не я його придумала: спілкуючись з іншими мамами, я бачу, що їх способи схожі. І це дійсно ефективно та просто.

1. Наслідуйте допитливість дитини

Намагайтесь задовольнити допитливість, відповідати на питання, пояснювати сутність речей. Рідше говоріть «не знаю», щоб відв'язатися. За наявності інтернету дорослий може знайти відповідь майже на будь-яке питання, а за відсутності інтернету можна сказати: «давай подумаємо, може це...» та запропонувати свою версію. Яку пізніше ви зможете перевірити.

2. Займайтесь разом

Неважливо чим. Важливий сам факт, що мама щось робить, а дитина спостерігає за її діями та допомагає за можливістю. Можна робити мило чи свічки, випилювати лобзиком, пекти печиво та торти, малювати, складати алгоритми, проектувати міста, шити чи готувати, поратися в городі... все, що завгодно. Всі ці речі потребують знань, і в процесі будь-якої діяльності можна передати своєму нащадку

271


особистий досвід, розповісти про важливі деталі. У повсякденній діяльності часто потрібен рахунок, знання літер. І ось коли є середовище, що підходить, є стимул дізнаватись щось нове, навчання буде відбуватися саме собою, без видимих зусиль. При цьому не потрібно проганяти дитину з кухні та відхиляти її спроби допомогти. Будь-який досвід цінний, особливо реальний, очевидний та корисний.

3. Не наполягайте на заняттях

Не чіпляйтеся з заняттями, а кажучи про дітей 4-5 років навіть не варто робити їх схожими на спеціальні заняття. Це означає, що ви не кажете «зараз ми з тобою будемо вчитись». Не граєте в школу і не допитуєте як слідчий, якщо дитина мовчить. Взагалі змушувати дошкільника при його стійкому небажанні робити це прямо зараз та намагатися проводити йому екзамени на радість публіці — неправильно. Цього він наїсться в школі. Мамина задача — у підтримці інтересу, в першу чергу.

Добре, коли у вас є спільний план справ та занять на кожен день, щоб не ламати голову, чим зайнятися з дитиною, але сама атмосфера — чим природніше, тим краще.

Радість від пізнання на хімічному рівніОтримувати знання, вчитися все життя та

272


дізнаватися нове люблять далеко не всі. Хто саме відбиває бажання вчитися — точної відповіді немає. Але очевидно, що є якийсь сорт людей, яких хлібом не годуй — дай нових знань. Їх називають інтелектуалами. Згідно Вікіпедії, «Інтелектуал — людина з високо розвиненим інтелектом та аналітичним мисленням; представник інтелектуальної праці». Це люди, які не просто багато знають, але вміють збирати інформацію, робити з неї особисті висновки, використовувати на практиці. Інтелектуали володіють також навичками здогадуватися про сутність речей лише за деякими відомими фактами, і ця здатність, особливо коли вона яскраво виражена, дуже вабить.

Зверніть увагу на персонажів: Шерлок Холмс (персонаж книжки та безлічі фільмів та серіалів за мотивами), лікар Грегорі Хаус (головний герой серіалу «Доктор Хаус»), доктор Кел Лайтман (головний герой серіалу «Обдури мене»). Чому вони нам так подобаються? Тому що ми бачимо їх розум в дії, і це зачаровує.

Яке відношення це має до розвитку дітей? Найпряміше. Радість від використовування свого мозку за призначенням, від самого процесу закладається з раннього дитинства.

273


Ми починаємо отримувати задоволення від використання свого мозку за призначенням з

раннього дитинства.

На хімічному рівні це відчуття виглядає як викид дофаміну, особливої речовини, яка виділяється після того, як мозку вдалося розв'язати задачу. Дофамін — нейромедіатор, який слугує частиною «системи заохочення» мозку. Він сам по собі виробляється у великих кількостях під час позитивного для людини досвіду — наприклад, під час прийому смачної їжі, приємних тілесних відчуттів, а також відповідних асоціацій. Дофамін допомагає закріплювати важливі для виживання та продовження роду дії в якості заохочення — викликаючи почуття радості, щастя, задоволення. В інтелектуалів дофамін виробляється як відклик і на солодку цукерку, і на порцію знань, розв’язану задачу. Тому мислити стає надзвичайно приємно (і це мій особистий досвід також)!

274


Радість та ейфорію відчувають і діти, і дорослі, коли їм вдається розв’язати складну задачу. Напроти — сум та відразу — коли знання вбивають в голову насильно, так коли не був заздалегідь створений інтерес до вирішення, тому не відбувається викиду потрібного гормону.

Зв'язка «пізнання — значить радість» створюється в дитинстві правильними методиками розвитку та навчання, зокрема особистим прикладом, і тоді навіть суворий шкільний режим не зможе її розірвати. Хоча в школі дитині буде не завжди цікаво, все ж будуть речі, які будуть їй в радість. Створити цей зв'язок доволі просто: по-перше, слідування за дитячим інтересом, допомога та підтримка, а по-друге, регулярні та щирі похвали новим знанням, вмінням, особистим висновкам дитини.

На даний момент не так важливо, скільки знань в

275


кілобайтах зберігається в голові. Бути ходячою енциклопедією в наш час немає сенсу. Важливо, як людина вміє розпоряджатися тим, що в неї є, чи може усвідомити, де прогалини та як їх заповнити. І чи є в дитини мотивація це робити.

Розвиток емоційСвоєчасний розвиток повинен розвивати не лише тільки ту частину мозку, яка відповідає за логіку, науки, але й емоційний бік її розуму — емоційний інтелект. Що це таке? Це здатність розуміти весь спектр емоційних станів людини, співпереживати, вміти відреагувати на них.

Зазвичай розвитком емоційного інтелекту ніхто не займається навмисно. Тільки якщо батьки чи спеціалісти побачили в дитині нестачу розуміння почуттів (своїх та чужих), вони починають заняття по спеціалізованим посібникам. Але було б набагато правильніше всім родинам включити до своєї програми розвитку дитини заняття з розвитку інтелекту.

Мені здається, у нас на додачу до всього, ще й не прийнято обговорювати почуття, свої чи інших. Припускається, що це і так всім відомо і зрозуміло, але це насправді зовсім не так. Не таємниця, що головна порада, яку дають хлопчикам — «не плач та будь чоловіком» (навіть якщо цей чоловік ще носить підгузок). А дівчаткам наказуєтсья «терпіти, якщо хочеш бути красивою», не бігати де заманеться, щоб

276


не забруднитися, загалом, стримувати себе та бути «леді». За цими інструкціями легко прогледіти таку важливу та просту річ: в усіх, і в малюків, і в дорослих, є почуття. І не треба вчити придушувати їх з раннього дитинства, щоб бути хорошою дівчинкою чи хорошим хлопчиком. Потрібно вчитися розпізнавати емоції та говорити про них.

В усіх нас є почуття. Не треба вчити дітей придушувати їх.

Зайняття з розвитку емоційного інтелектуЯк розвивати емоційний інтелект просто, ненав'язливо та без спеціальних посібників? Відповідь — читання, ігри та бесіди. Почнемо з читання. Вам достатньо включити до свого репертуару книжок, що ви читаєте малюку, ті, що розповідають про різні почуття, і при читанні звертати увагу на вирази облич героїв, на те, що вони відчувають. Важливо дивитися на ілюстрації до віршів та історій, які ви обрали: обличчя повинні достатньо точно відображати стан героїв.

277


Поряд з читанням, говоріть про свої почуття кожного дня. Почніть з себе. Повідомляйте свій емоційний стан: ви раді, засмучені, здивовані, зацікавлені, розгнівані. Коли батьки вміють розповісти, що вони відчувають і тим самим пояснити свої дії — це найкращий приклад.

Коли ви багато читаєте та пояснюєте дитині те, що відбувається з вами та з нею, описуєте свої емоції, ви поповнюєте її скарбничку знань про людську душу.

Допоможуть й ігри, в яких іграшки не просто щось роблять, а й емоційно реагують: наприклад, якщо конячка зустрічає іншу, то вона не просто каже «привіт», але ще й радіє зустрічі. І таке інше.

Ці заняття навчать малюка більш вільно говорити про свої почуття, розуміти, що відчувають інші, адекватно реагувати на емоції. Навчивши розпізнавати свій гнів та роздратування, можна навчити дитину справлятися з ними чи звертатися до дорослого за допомогою. А ви можете розповісти, що ви робите, коли відчуваєте злість чи роздратування, як боретесь з цими почуттями.

Не бійтесь, що дитина виросте надто чутливою, особливо цього можуть боятися батьки хлопчиків. Розуміння емоцій дає багато переваг. Воно не ослаблює, а робить людину мудрішою: їй буде доступна не лише логіка вчинків інших людей, а й емоційна складова. А як ці здатності буде застосовувати ваша дитина, залежить тільки від неї (і від того, що ви вклали в неї в ранні роки). Чи стане

278


вона письменником, керівником, лікарем, педагогом — у всіх професіях, які пов'язані з іншими людьми, розуміння почуттів є важливим ключем до успіху.

Та й загалом, ким би не стала ваша дитина, розвинена здатність розуміти свої почуття допоможе їй розібратися з собою у складній ситуації.

Розуміння емоцій та відчуття почуттів не ослаблює, а робить людину мудрішою.

Впевнена, що в родині, де прийнято говорити не тільки про вчинки, але й про емоції, буде більше розуміння. Коли знаєш, що людина відчуває, то знаєш, як їй допомогти.

Розвивати дітей — значить давати їм те, до чого вони пристосовані найкраще: поглинати інформацію та використовувати її для творіння. Не дарма ж в них така велика голова!

279


Глава 17.

Більше книжок, менше TV, або як дозувати блага цивілізаціїРозмова про телевізор, комп'ютер та про всі інші розважальні електронні штуки — це неминучий вибір між тим, що правильно, і тим, що допомагає виторгувати батькам трохи вільного часу.

280


А ще це спосіб для деяких самоствердитися, мовляв, «а ось моя дитина взагалі тільки книжки любить, і ніяким айпадом її не заманити». І хоча мені, як і кожному з батьків хочеться виглядами краще в очах суспільства, в цій главі я буду намагатися описувати реальну картину, виходячи зі свого досвіду.

В ідеалі все просто: оголошуємо телевізор, комп'ютер, планшети, ноутбуки та телефони дорослими речами, шкідливими для дітей, і не даємо їх дітям до повноліття. Адже і психологи, і фізіологи одностайні: дітям потрібно більше рухатися та проводити час на свіжому повітрі. А сидіти непорушно, втупившись в екран — нездорово. І ось тут в кожної дитини рано чи пізно виникає питання: «Мамо, а чому тобі можна? Хіба тобі не шкідливо?». Особливо, якщо в мами вся робота — за комп'ютером, а іноді вона ще й строчить щось одним пальцем на смартфоні.

Тому доводиться визнати: десь тут причаїлася всесвітня несправедливість, а чим більше вдома гаджетів, які дітям не можна, тим несправедливість більша. Що ж робити? Відповідь проста: норми, обмеження, цензура.

281


Так, родина — це далеко не завжди демократія. Іноді, особливо у питаннях інформації, доводиться проявляти диктаторські замашки: відгороджувати дітей від того, що їм не варто робити чи бачити. Але це простіше, аніж потім розгрібати проблеми, які незрозуміло звідки з'явилися. Почнемо з телевізору, приладу, який має кожна родина.

ТелевізорУ нас в домі вже декілька років майже не вмикається телевізор. Це відбулося зовсім не під впливом якихось там педагогічних чи психологічних ідей. Коли старший син був малюком, років до двох, телевізор працював у нас в фоновому режимі з ранку до вечора — просто, щоб не було нудно та тихо, а ще для того, щоб дитина звикала спати не тільки в абсолютній тиші. Це були звичайні, не кабельні канали. Але одного разу я сама помітила, що я втомлююсь. Від нав'язливої реклами, яка стала значно голосніша, ніж основне мовлення, від серіалів та передач, що постійно повторюються, та від нісенітниць, які там розповідають. А тут і мій син почав повторювати рекламні слогани. Тоді ми й вимкнули його. І що я з'ясувала?

По-перше, перестала втомлятися від інформаційного та звукового перенавантаження. По-друге, в мене з'явилось більше часу. Телевізор навіть в фоновому режимі періодично забирає увагу та час. Присів на

282


хвилинку — прилип на годину. В підсумку втратиш час, а нічого нового не дізнаєшся. І по-третє, дитині корисніше запам'ятовувати не рекламу, а щось більш цінне.

Тож з телевізором найпростіше: якщо його не дивляться батьки, то й дитина автоматично також (якщо в неї немає своєї кімнати з телевізором). Новини ми читаємо в інтернеті, найцікавіші передачі чи фільми дивимось окремо. А джерел фонового галасу за наявності дітей вдома і так достатньо!

Але в багатьох родинах телевізор — важлива частина життя, відмовитися від якої — означає опинитися в інформаційному вакуумі. Дізнаватися новини, дивитися улюблені передачі, вмикати дітям мультфільми — якщо вдома немає комп'ютера, то з цим порається телевізор. Але наслідки його передозування я вже описала вище. Коли він працює постійно, і дитина дивиться все підряд, це негативно впливає на її розвиток та нервову систему. Тому б я радила в наш час перенасиченості інформацією, організовувати перегляд телевізору як і в старі-добрі часи. Є простий та ефективний засіб.

Програма телепередачВам допоможе програма телепередач. Я помітила, що зараз рідко в якому домі купують газету з програмою чи дізнаються її якось інакше. Наш телеглядач, як і у всьому світі, просто сідає на диван та тикає по кнопках пульта в пошуках цікавого.

283


Людина може пам'ятати час серіалу та передачі, які хоче подивитися. Втримувати у пам'яті більше 3-4 передач — задача для тих, у кого пам'ять особливо розвинена.

Я пропоную всім, в кого є діти та бажання раціонально використовувати телевізор, повернутися до забутого, але ефективного методу телепрограми. Купуєте газету, відмічаєте на ній тільки найцікавіше та варте уваги, вмикаєте телевізор тільки на цей час. Щоб не забути, коли ваша передача, заведіть на цей час таймер. Сучасні мобільні телефони можна налаштувати так, щоб вони дзвонили декілька разів на день та у потрібні дні. Складіть розклад для телефону, налаштуйте його один раз — і телефон буде сам вам нагадувати.

Доки дитина маленька, ви слідкуєте за програмою передач тільки для себе та дорослих членів родини: привчаєте всіх, що телевізор — на головний предмет у домі, а трошки тиші тільки всім на користь. Обмеження дійсно працюють та приносять користь! Мало того, що звільнюється час, економиться електроенергія, ще й нерви ціліше: наші новини дивитися спокійно не можна, тож навіщо створювати собі додаткове джерело негативних емоцій?

Коли дитина підросте, можна подумати про те, щоб включити в графік перегляду і її, а також, що їй можна дивитись, а що ні. Власне, заради дітей це все і робиться.

284


Скільки часу дитині можна дивитись телевізор?

Єдина вірна відповідь від спеціалістів — «менше то краще». А якщо повернутися до реальності, то все залежить від дитини і від того, як проходить її день. Якщо дитина не спить 10-12 годин на день, то телевізор повинен займати не більше двох годин, тобто не більше 20% її уваги на день, це найвища межа (яку я як мама можу тут написати). В дітей з підвищеною чутливістю до сенсорних перенавантажень, з підвищеною збудливістю, ця цифра повинна бути знижена вдвічі чи навіть в чотири рази. Подивіться по своїй дитині, як вона себе почуває та поводить себе у дні з більшим або меншим часом перегляду та визначте допустиму межу самостійно.

І звичайно телевізор не повинен бути основним заняттям, нянькою, головною розвагою та подією за весь день. Коли дитина ходить до садочку, її день вже заповнений різними справами, тому година телевізору з правильним вмістом їй не нашкодить. А коли ви займаєтесь її вихованням весь день самі, то задача з структурування та наповнення її дня — повністю на вас. Дитина повинна бути зайнятою: іграшками, книжками, навчальними чи розвиваючими заняттями, прогулянками. В іншому випадку вона буде нудьгувати весь день, доки не прийде час для телевізору. І позбавлення телевізору стане для неї найстрашнішим покаранням. Коли є чим зайнятися, є їжа для розуму, фантазій, є враження, якими знову ж є з ким поділитися, то

285


телевізор не буде таким вже й бажаним. Нудьга та самотність народжують бажання якось їх розвіяти. Телевізійна залежність лікується створенням для дитини цікавого життя, коли буквально не вистачає на нього часу (з комп'ютером — те ж саме).

Телевізор може бути вашим помічником. Якщо у вас є придатні передачі, то дитина може отримати не тільки задоволення, а й дізнатись щось нове. А у вас буде годинка відпочинку.

Комп'ютерна технікаКоли в хаті окрім телевізора є інші цікаві прилади — настільний чи планшетний комп'ютер, ноутбук, смартфон — потрібно задати чіткі норми їх використання. Якщо на кожному пограти-позайматися «всього по півгодинки», то може набіги декілька годин на день. Ці декілька годин мозок дитини стимулюється понад міри в одних ділянках, спить — в інших, а тіло залишається пасивним. Це приклад дисгармонійного розвитку дитини. Ми, дорослі, вже звикли та примирились, але зростаючий організм заслуговує більш уважного ставлення. Тому, скільки б різної електроніки в домі не було, встановлюйте обмеження.

Ліміт комп'ютерних ігор, який в нашій родині був встановлений для 5-7 річної дитини — півгодини на день. Причому, наш психолог радить ще менше. 15 хвилин та усе, вільний до завтра. І абсолютно

286


неважливо, на якому пристрої чадо хоче пограти. Загальний ліміт залишається, не можна пограти півгодини на комп'ютері, маминому телефоні, а потім ще де-небудь. Хитрі дітки (а років після чотирьох ця хитрість все зростає) можуть почати торгуватися, мовляв, ну це ж не комп'ютерна гра, якщо вона не на комп'ютері, а в телефоні. Але ми не піддаємося на ці хитрощі. А до 4-х років, і навіть, за можливістю, довше, з комп'ютерними іграми краще взагалі не знайомити. Часто погану службу може послужити спілкування з іншими дітьми, які з пелюшок у щось грають, або тато, або дідусь — якщо вони фанати комп'ютерних танків чи інших ігор. Складно пояснити, що комп'ютерні ігри — це зло, коли тато так полюбляє в це «зло» пограти. Тут є сенс, поки малюк ще не почав цікавитися, взагалі не грати при ньому, щоб не зваблювати. Ігри затягують значно сильніше, аніж телевізор, вони для того і були придумані.

Отже, максимум півгодини ігор на день, а краще менше. Що стосується перегляду мультиків чи передач на комп'ютері — вважайте це часом біля телевізору. Ви можете домовитися розбити загальний час на дві-три частини, або чергувати — день телевізору і день комп'ютеру. Головне — чіткі правила, без порушень та послаблень (або дуже-дуже рідких попусків, для особливих випадків).

287


Що дивитись?Якщо б ми жили в глухій тайзі, без телевізору, інтернету, не спілкуючись з іншими сім'ями (в яких є телевізор), то вплив суспільства на дитину був би мінімальним. І тоді запросто можна не знати про Лунтика, Смішариків, Фіксиків та інших товаришів. Але коли ви спілкуєтесь з іншими людьми, ви обмінюєтеся інформацією. І хочете ви того чи ні, але популярні речі стають вам відомі. І дітям також. Наприклад, мій старший син не бачив фільмів та мультиків про людину-павука, але безпомилково впізнає його на малюнках. Як? Через спілкування, через образи, які зустрічаються в дитячому середовищі, в іграшках, книжкових магазинах. Тому, виходячи з того, що живучи у суспільстві, ми не можемо і не повинні обмежувати дитину в обміні інформацією, просто потрібно фільтрувати те, що вона дивиться.

Мультфільми, що підходятьПочну з мультиків. Найголовніше, на що потрібно звернути увагу, на який вік розраховані мультфільми. Є продукція для малюків, для дітей молодшого шкільного віку, для підлітків, для дорослих. Вони відрізняються тривалістю, персонажами, рівнем жорстокості, гумором, складністю сюжету.

Для дошкільників найкращі мультфільми — ті, де

288


добре пророблені навчаючі моменти. Вони можуть бути трохи напрямлені на розвиток інтелекту, фантазії, музичного слуху, вчити добрим манерам, танцювати, співати та творити. Коли мультик вчить чомусь новому, корисному, доброму, та робить це достатньо зрозуміло — перед вами видовище, що підходить для малюків. Зараз у батьків є можливість обирати для своїх дітей відео, виходячи з уподобань дитини, те, що їй буде і цікаво, і корисно. І це чудово, адже тепер кожен юний глядач дивиться те, що йому подобається і навчається чомусь доброму.

ТелепередачіКорисними та цікавими бувають не лише мультфільми. В нашій родині користуються популярністю дитячі розвиваючі телепередачі, а також програми каналів Діскавері (Discovery), Енімал Пленет (Animal Planet), ВВС, Нешнл Джеографік (National Geographic). Вони доступні і на кабельному телебаченні, і в записах, і в інтернеті. Якщо підібрати програми для перегляду правильно, то їх цікаво дивитись всій родині.

Якісно зняті та озвучені документальні фільми про життя тварин, динозаврів, техніку, науку, сонячну систему, про природу можна дивитись навіть дошкільникам. Ці передачі слугують натхненням для експериментів, малюнків, розширюють словниковий запас.

289


Джеймі Олівер — джерело нових слів та натхнення

Бувають й неочікувані знахідки: наприклад, завдяки кулінарним програмам Джеймі Олівера «Джеймі в себе вдома» ми більше дізнались про корисну їжу, вирощування овочів, самі почали вирощувати овочі в горщиках, спробували нові страви. Мами дітей з обмеженим меню мене зрозуміють!

Сімейне та дорослеДля того, щоб залучити якомога більше глядачів, часто повнометражні мультфільми, «сімейне анімаційне кіно» заповнюють недитячим гумором та натяками, додають «екшену» (по-простому — бійки та ефекти), загалом, роблять касове кіно. Чи варто

290


йти на таке — кожен вирішує для своєї родини сам. Але я не дуже полюбляю всіх цих загравань з дорослими в «сімейному» кіно.

Дорослі мультфільми, такі як Сімпсони, Футурама, Південний парк і т.п. — зовсім не для дітей. Я думаю, ви і самі про це знаєте, просто хочу нагадати. Не варто занадто рано привчати дітей до дорослого гумору. Діти зараз і так дорослішають раніше, ніж потрібно, навіщо прискорювати цей процес, та ще й не у тому напрямку?

Оскільки вже ми почали говорити про доросле, то коли в домі з'являється дитина, час фільтрувати й те, що дивляться дорослі при дітях. З'ясовується, що дуже рідкі серіали, цікаві й мамі, й таткові, можна дивитися з дитиною. Ключові слова: секс, кров, насилля, ненормативна лексика, жахи. Якщо ми не хочемо зайвих розпитувань, наприклад, що дядя та тьотя роблять, навіщо дядя вдарив тьотю, і так далі (а ще гірше — нічних жахів та фобій), доведеться відкладати час перегляду до ночі, поки малюки не поснуть. Або дивитись щось інше. Це жертва, яку потрібно принести заради стабільної психіки та рівного розвитку дитини. Наші діти постійно звіряють дані, що вже мають, з новими, які щойно надійшли. Якщо в фільмах показують сцени неприпустимої поведінки, важко потім пояснити, що «насправді так не можна». Навіщо ж мама з татом це дивляться? А іноді ще й сміються? Може, варто повторити це, якщо їм так весело?

291


Передачі та мультфільми, що підходять:

• Джерело інформації• Вмикають фантазію• Вчать доброму• Надихають на творчість• Розвивають музичний слух• Надають їжу для розуму• Задіюють емоції

292


Чи є користь від комп'ютера?

Комп'ютерні ігри — це практично неминучість. Одного разу отримавши задоволення, дитина буде хотіти ще та ще. Так вже влаштовані ігри — пробуджують азарт в будь-кому з нас. Я не буду розповідати про шкоду ігор, адже напевне ви це і самі знаєте. А чи є в них позитивні сторони та вигоди?

Найголовніше — комп'ютерна гра допомагає дитині опанувати техніку, і до шкільного віку сучасні діти вже чудово розуміють, на що здатний комп'ютер. Багато що тут залежить і від батьків, від того, як вони використовують технології. Якщо у вас вдома комп'ютер не тільки для ігор, кіно та спілкування, але й для користі, діти будуть намагатися вивчати інші програми — наприклад, графічні редактори «малювали», текстові редактори, «щоб друкувати», калькулятори. Кмітливі малюки просять дізнатись в інтернеті погоду на завтра, щоб вмовити вас поїхати в парк, прочитати, скільки важить слон чи показати фото вантажівки. За допомогою комп'ютера можна навчити дитину багатьом корисним речам, показати на особистому прикладі, що це прилад не для розваг, а для вирішення різних задач, для допомоги в роботі та навчанні. Якщо ви покажете дитині всі можливості, ви розкриєте для неї цілий світ, не обмежений тільки іграми.

293


Без комп'ютера

Комп'ютерні ігри ми використовуємо, щоб виторгувати собі трохи тиші та свободи — давайте зізнаємося, це найголовніша причина, з якої діти отримують свої ігри. Потрібно завжди пам'ятати про це та не займатись самообманом. Але завжди, коли є можливість, краще залучити дитину до корисних занять. Для ігор має бути відведене своє місце і свій час. Деякі батьки зі мною не погоджуються і кажуть, що якщо дитину обмежувати, то вона «в інституті буде без контролю не вчитися, а тільки грати». Але я все ж схильна думати, що до моменту випуску зі школи нам варто контролювати час, який проводять нащадки за комп'ютером. Щоб їх не занадто затягувало віртуальне життя.

Якщо ви помітили в дитині серйозну залежність від ігор, час її рятувати. Залежність від комп'ютерних ігор тривожить багатьох батьків, і діагностиці ігроманії присвячено багато матеріалів. Найголовніша ознака — людину ніщо інше не цікавить — ані ваші пальми, ані крокодили. Якщо її не зупинити, то вона може перебувати за комп'ютером довгі години, ігноруючи потреби організму в туалеті, їжі та сні. На щастя, в наших дітей є ми, щоб, нарешті, встановити чіткі умови.

294


Якщо у вашій родині раніше не було прийнято обмежувати дитину в комп'ютерному часі, наприклад, раніше вона сама награвалась та відходила від комп'ютера, в потім стала все більше засиджуватися, то почніть з обмежень. Це буде непросто, без бою ніхто не здасться, але встановіть ліміт: тільки півгодини на день. І тільки після обов'язкових рутинних справ: вмивання, туалету, прийому їжі, прогулянки чи занять. Незважаючи на протести, сердиті погляди чи навіть крики, будьте непохитні. Залежність краще побороти ще до школи та продовжувати це робити, поки ви відповідаєте за здоров'я та виховання дитини.

Другий крок — наповніть її життя справами. Людина повинна бути зайнятою. Якщо ви забираєте в неї віртуальний світ, дайте їх цікавий, насичений та повноцінний реальний. Добре працюють спорт, гуртки та секції — оберіть те, що буде цікаво вашій дитині, те, що захопить її по-справжньому. Є настільні ігри настільки азартні, що комп'ютер відпочиває! Але вони потребують вашої участі — одному в них не пограти.

І третє: не змінюйте правил та умови, окрім дійсно екстрених випадків. Закони в родині повинні працювати чітко та не порушуватися, інакше це не закони справедливих батьків, а примхи свавільних тиранів.

295


Екстрені випадки

Є рідкі випадки, які можуть пом'якшити ваш графік комп'ютерних ігор. Їх, дякувати богові, мало, і це ситуації, коли нестерпно довго чекати, не можна побігати та погратися, під рукою немає ні іграшок, ні книжок, а тільки мамин чи татків телефон. Це, наприклад, такі неприємні речі, як термінова госпіталізація в лікарню, очікування операції, прийому в стоматолога — загалом, доволі стресові ситуації. Якщо «забалакати» та відволікти дитину не виходить, то іноді гра не телефоні допомагає «вимкнути» її свідомість ненадовго і тим самим знизити напруження від очікування в некомфортному та лякаючому середовищі. В післяопераційному ж періоді краще знайти додаткові джерела розваг та втіх — цікаві іграшки, настільні ігри, книжки.Завершуючи цю главу, хочу сказати: діти все одно будуть грати, коли всі навколо грають. Адже це страшенно цікаво, це окрема реальність зі своїми правилами. Світ, в якому можливо те, чого не можна в цьому. Головне — не давати їм піти туди з головою та на особистому прикладі показувати, що справжній світ набагато цікавіший!

296


Глава 18. Неприємна неминучість — покаранняВ цій главі: чому ми караємо дітей. Види покарань. Як впливати на дитину та не відчувати себе чудовиськом.

Всі ми зриваємося на своїх дітей, підвищуємо голоc, простіше кажучи — кричимо (якщо ви ніколи-ніколи цього не робили, то я вам щиро заздрю — ви досягли високого рівня просвітлення). І фізично караємо також. Б'ємо, попросту кажучи, як ні соромно це писати і тим паче говорити вголос. Хтось робить це виключно дома, в інтимній обстановці, чиїсь нерви не витримують і в людних місцях. Через цю батьківську агресію відносно дітей побилось вже немало віртуальних списів та мечів в інтернет-баталіях.

Хтось вважає, що неприпустимо проявляти агресію у відношенні до дітей у будь-якому її вигляді. Хтось вказує на позитивний вплив ременя на їхню поведінку у власному дитинстві. Хтось згадує про досвід предків — мовляв, різки та стояння на горосі набагато ефективніші, ніж ваші психологічні штучки.

297


Істина в тому, що дитина — така сама людина, як і дорослі. Ми не б'ємо та не кричимо на дорослих, коли невдоволені їх поведінкою — не кажу за всіх, але в нашому суспільстві це вважається ненормальним, а вже побої так і взагалі караються кримінально. Відповідно, це правило повинно розповсюджуватися і на дітей. Я знаю, що у багатьох родинах часто дорослі розмовляють на підвищених тонах і можуть проявляти агресію у різних її виглядах у відношенні один до одного — не на рівні побої, а на психологічному рівні — при цьому мова йде про цілком стабільні люблячі родини.

Але навіть якщо в родині подібне спілкування є нормою, то треба помітити такий момент: дорослі люди вже мають великий досвід захисту від психологічного впливу, вміють як боронитися, так і нападати. Дітям ж доводиться набагато складніше. Вони ще не знають, коли мама говорить серйозно, а коли ні. Щоб зазнавати менше стресу, їм потрібно швидко наростити товсту психологічну шкіру, а це зовсім не так корисно, як здається. Ви напевне знаєте мам, які скаржаться: «я йому кричу-кричу, а він начебто не чує!». Ймовірно, в дитини вже виробився імунітет на крики. І ця «глухота» до криків — найпростіший адаптаційний механізм. Якщо копнути глибше, можна знайти ще декілька рівнів захисту.

Отже, ми знаємо: не можна бити та кричати на людей, незалежно від їх віку. Добре, коли дорослий

298


це усвідомлює та не вважає нормальним використовувати в своїй виховно-педагогічній практиці крики та биття. Але тут набуває сили інший момент: ви знаєте, що це погано, і все одно іноді впливаєте на дитину криками та ляпанцями. А потім вам стає соромно, і ви намагаєтесь нікому не говорити про це, декларуючи тільки свою офіційну позицію. Що з цим робити?

Як перестати бити дітей?Найчастіше побиттям — спочатку поговоримо про нього — займаються ті, кого карали. Мій приклад: моя мама завжди пишалась тим, що ніколи не била. Однак я пам'ятаю декілька здоровецьких запотиличників — не болючих, але образливих. З цього й починається розходження між офіційною позицією та реальними діями. Мої батьки не були агресорами у відношенні до мене — але, судячи з усього, і в них іноді здавали нерви. Усі ми були нелегкими дітьми і зі свого дитинства ми переносимо батьківські прийоми до свого арсеналу. Образливо, що розумом усвідомлюєш неправильність своєї поведінки, але повторюєш свої помилки знову.

Щоб перестати фізично впливати на дітей, виконайте декілька кроків.

1. Говоріть правду. Замість того, щоб говорити (вголос або про себе), «я його провчила», «вона

299


отримала», «заслугував», кажіть «я його вдарила». Важливо розуміти, що ви дійсно це робите, впускати правду в свою свідомість та не ховатися від совісті за більш м'якими словами та виразами. Ми намагаємося зменшити свою провину, використовуючи інші вирази. Це дозволяє краще спати, не терзаючись почуттям провини, але не вирішує проблему. Ніяково казати вголос «я побила свою дитину», але для змін потрібно почати бути чесною з самою собою.

2. Розбирайте кожну ситуацію, яка змусила вас вийти з себе. Хто був винний? Чи можна було цьому запобігти? Чи точно винна дитина чи вона просто попалась під руку, коли ви були в стресовому стані, і потрібно було терміново випустити пар? В більшості випадків тілесному покаранню можна було запобігти, замінити іншим. Можна було також запобігти неприпустимій з вашої точки зору поведінці. І вже звісно, дитина не повинна бути громовідводом, коли погано нам.

3. Спробуйте робити це рідше. Наша мета — не казати: «все, з цього дня — більше ніколи!» — тому що так кажуть ті, хто намагаються безуспішно розлучитися з поганою звичкою, палінням, наприклад. Мета в тому, щоб починаючи з цього моменту кожен день зриватися на дитині менше, ніж учора. І так кожного дня. Помічайте всі дні, коли ви як мати поводили себе добре: не кричали, не

300


підіймали руку чи вчасно стримувались. Хваліть себе за це.

4. Напишіть собі записку та покладіть на видному місці: я не повинна бити дитину. Якщо соромитесь, повторюйте частіше цю фразу про себе як мантру. Якщо в вашому домі тілесними покараннями займається батько, час зупинити це. Прочитайте йому цю главу та обговоріть на родинній раді інші прийоми (про які буде написано нижче).

Пам'ятайте: постійно звинувачувати себе та вважати жахливою мамою так само погано і непродуктивно, як і вважати себе ідеальною. Ви можете стати краще, якщо будете працювати над собою. Перестати бити дітей — велика педагогічна робота, яку кожен з батьків повинен виконати сам, адже більше ж немає кому. І це буде ваша величезна перемога над старими звичками, яка зробить всю родину щасливішою.

Тема негативного впливу на дітей дуже широка. Здається, якщо дорослі перестануть бити дітей, діти автоматично стануть щасливішими. Та де там. Є речі страшніші за ляскання по м'яких та нем'яких місцях: вплив на психіку. Досвідчений кат може використовувати найширший арсенал засобів, здатних розгойдати нерви не те, що дитини, але і дорослого. Дорослі діти потім кажуть про батьків:

301


«краще б мене били ременем, аніж гвалтували мій мозок!».

Психологічне насильство

Ми всі ненавидимо, коли тиснуть на психіку. Коли хтось маніпулює нашими почуттями, залякує, то відштовхує, то знову приближує до себе. На цьому засновано безліч шлюбів, тож більшість навіть не здогадується, що це ненормально. Нормальні відносини виключають спроби самоствердитися за рахунок партнера і ментальний тиск на нього. Берегти почуття людини, поважати їх — це важливо. Розглянемо декілька класичних прикладів впливу на дитячу психіку.

Бабай, міліціонер та інші чудовиськаКласика жанру — залякування дітей. Це вважається настільки звичним, що багато хто з батьків навіть не відносять до заборонених прийомів різноманітні залякувалки. Але потім з'ясовується, що діти сприймають все це дуже серйозно. Одного разу в психологічній інтернет-спільноті обговорювалась тема: чим лякали вас у дитинстві та що ви відчували. Сотні дорослих людей різного віку розповіли, як їх обіцяли віддати до дитячого будинку, чужому дядькові, покликати міліціонера і так далі. І майже усі дорослі стверджують: так, вони в це вірили, і їм було надзвичайно страшно.

302


Уявіть собі ситуацію, коли найрідніша людина (коханий чоловік, наприклад!) за неслухняність цілком серйозно загрожує продати вас у рабство. І ви не думаєте, що він жартує. Як воно, любити того, хто не дорожить вами та може зробити з вами все, що завгодно? Діти іноді відчувають такі самі почуття. Вони не можуть перестати любити вас, але страх за десятибальною шкалою наближується до верхньої відмітки.

Я не знаю, хто б хотів серйозно побажати пережити таке своїй дитині. Дорослі насправді зовсім не хочуть викликати панічний страх в дітях, просто вони хочуть, щоб діти слухались. Але мені здається, що це занадто висока ціна за слухняність, тим паче, що є інші методи.

Страх — надто висока ціна за слухняність

Життя готує нашим дітям безліч випробовувань і в них щоденно є багато приводів для тривоги. Тож навіщо давати їм ще декілька?

Лякати бабайкою, чужим дядьком, що прийде та забере, погрожувати віддати до дитячого будинку —

303


це така сама погана звичка, як постійно згадувати ремінь в якості методу виховання. Здається, що це пусті слова, але дитина виросте та буде пам'ятати, як мама обіцяла її віддати. Вона все зрозуміє і навіть, можливо, постарається не звинувачувати вас. Але пам'ятати буде все життя, а потім ті ж самі методи застосовувати на ваших онуках!

Коли людині показують, наскільки маленька її значимість та цінність, вона починає думати: та вони ж мене не люблять зовсім! Незабаром діти вчаться захищатися від психологічних атак. Вони відрощують шкуру, а найголовніше знаряддя їх захисту — відсторонення від коханих людей. Коли важлива людина заподіює страждання, намагаєшся розірвати свій зв'язок з нею, щоб не було так страшно та боляче.

Тому моя головна порада: слідкуйте за тим, що говорите, і якщо помітили за собою звичку лякати дитину, намагайтесь її позбутися.

Ви повинні не тільки самі бути на боці дитини, розповідати та доводити їй, що ви ніколи її не покинете, але і припиняти спроби інших родичів та сторонніх людей лякати дитину. Є дуже «розумні» дяді та тьоті, які підходять до дітей, що плачуть, та пропонують забрати їх у мами (повбивала би!). Правильна поведінка мами — сказати серйозним голосом, що вона свою дитину нікому не віддасть. Це

304


надає малюків впевненості у маминій силі та захисті.

ІгноруванняЩе один сильний прийом тиску на дітей — ігнорування. Вважається, що це «гуманний» метод виховання. Полягає він у тому, що мама, коли дитина щось накоїть, влаштовує їй бойкот. В хід йдуть фрази «Ти поганий, я не буду з тобою грати», «Йди звідси, я з тобою не розмовляю», «Не підходь до мене». Або ж мама просто демонстративно йде до іншої кімнати.

Ігнорування — сильний психологічний прийом, який потрібно віднести до розряду заборонених. Щоб зрозуміти, чому так не можна робити, як звичайно, поставимо себе на місце людини, яку ігнорують. Наприклад, ви на роботі зробили щось не так, зламали випадково принтер чи провалили важливе завдання — але все одно, ніхто не помер та серйозно не постраждав. Замість того, щоб розповісти вам, чому ви були не праві (власне, ви й самі розумієте, що зробили помилку), усі колеги почали вас ігнорувати. Не вітаються, ні про що не просять, більше не п'ють з вами каву та дивляться скрізь вас. Таке, до речі, буває і насправді. На роботі, у школі... Але можна, на крайній випадок, змінити школу, місце роботи. Та як бути, коли найрідніші люди починають ігнорувати? Маму не зміниш, з дому не підеш. Це дуже жорстоко — у якості покарання позбавляти дитину свого суспільства.

305


Ти нікуди не годишсяМотив, який часто зустрічається в різних сім'ях — невіра в дитину. Конкретно — в її сили та можливості у різних сферах. Зазвичай починають тиснути на психіку дітей, що вже трошки підросли: з немовляти, що не ходить і не повзає, який попит? Воно вміє так мало, що кожен його крихітний рух помічається та сприймається із захватом. А ось коли дитині вже роки півтора-два, вона вже багато вміє, ось тут багато хто починає гнати коней.

Батьки немов забувають, наскільки насправді мала їх дитина та висувають кожного дня нові вимоги: ти повинен вміти робити це і це, тому що дитина подруги це робить, а якщо ти не відповідаєш, то ти нікуди не годишся. Завищені очікування батьків, їх бажання, щоб малюк був у всьому не гірший, та навіть кращий за усіх знайомих дітей, змушують їх частіше підвищувати голос та тиснути на психіку. Масла у вогонь підливають «розумні» родичі та знайомі своїми вкрай несвоєчасними зауваженнями: «А ось наша Катруся вже не проситься на ручки», «Наш Петрик сам вміє одягатися», «Наша Ганнуся вміє малювати сонечко».

Власне, в чому полягає проблема? У тому, що маму чи тата не влаштовує дитина, дратує її невміння щось робити. І замість того, щоб зрозуміти, чому це так дратує, мама постійно смикає дитину й кожного разу замість того, щоб похвалити за вдалі спроби,

306


транслює думку: «Ти нікуди не годишся».

Ми всі знаємо, що діти розвиваються не за єдиним графіком, в усіх своя швидкість. І розуміємо: якщо у дитини немає серйозних проблем зі здоров'ям, то у школі вона буде вміти все те ж саме, що і її однолітки. Лаяти за невправність, неохайність, невміння — даремно, оскільки лайка не створить автоматично у дитини бажаних якостей. А постійний тиск змушує сумніватися як у собі, так і в тому, що мама тебе любить. У багатьох речах потрібно зберігати незворушність та філософський настрій, не намагаючись підганяти.

Я пам'ятаю, що ні одна річ не засмучувала мене більше у підлітковому віці, як невіра близьких людей в мої здібності. Сказані навіть випадково слова зачіпають самолюбство та позбавляють енергії на деякий час. Впадаєш у тугу та починаєш сумніватися у собі. Навіть якщо в мене дійсно не було особливого таланту до чогось, чути, що в мене нічого не вийде, було вкрай неприємно. Слова підтримки, мабуть, були б більш доречні.

Деякі вважають, що вже краще близькі розкажуть, що ти бездарність, і тобі не варто витрачати свій час на цю діяльність, зайнятися тим, до чого ти пристосований. Але я думаю, це неправильно, особливо кажучи про дітей та підлітків. Допомогти досягти мети, дати ненав'язливу пораду, м'яко

307


підштовхнути до нового — можна і потрібно. Вбивати мрію, якою б вона не була — злочин.

Що робити, якщо ви природжений критик?Для початку зрозуміти, що ваша дитина не повинна бути такою, якою ви її уявляєте. Вона унікальна, несхожа на інших. А потім кожного дня виховувати себе. Не називати дитину «криворукою» чи «бовдуром» — і всіма іншими словами, які показують невіру мами у її здібності. Це задача не з легких, особливо якщо образливі слова стали звичними та вириваються з рота машинально (адже всі навколо так розмовляють).

Треба стежити за своїми словами, частіше хвалити. Навіть якщо нема за що хвалити, завжди знайдуться слова любові та схвалення. І тут ще треба згадати про вплив слів та думок на об'єктивну реальність: як негативні, так і позитивні висловлення можуть стати реальністю, тож якщо ви часто кажете щось неприємне, треба намагатися це компенсувати позитивними висловленнями та емоціями.

Коли дитина дратуєКоли дитина доводить до сказу, потрібно розібратися, що відбувається. Діти можуть бути джерелами дратування свідомо: коли вони навмисне не реагують на ваші прохання та повторюють дії, які вам не подобаються. Буває й так, що дитина не винна, але якийсь вчинок, на який ви іншого дня й

308


уваги не звернули б, саме сьогодні довів вас до точки кипіння.

Мама, я тут!Якщо мова йде про дітей до трьох-чотирьох років, то нав'язлива неприпустима поведінка з їхньої сторони може свідчити про те, що їм потрібна увага. Не просто посмикування в стилі «не роби цього! Кому кажу, перестань!» — а відчутна ваша увага. Її ще називають якісною увагою. Треба все кидати, підходити до малюка, відбирати в нього те, що його або вас дратує (чи відводити подалі), потім брати на руки чи обіймати. Це спрацьовує у багатьох випадках. Паралельно ви можете спокійно пояснити, що вам не подобається в діях дитини.

Ситуації, коли діти не реагують на слова, відбуваються щоденно. Особливо на дитячих майданчиках, коли мами щільно спілкуються одна з одною та сподіваються, що діти розважать себе самі, причому без шкоди для оточуючих. Коли бачиш, як твоє дитя робить щось неправильне, перша реакція — зі свого місця закричати: «Не чіпай, перестань, відійди!». Але ефективність звертання здалека прямує до нуля. Дитині просто нудно і вона придумала собі зайняття. Гарантовано допомагає одне — відірватися від бесіди та йти грати з дитиною. Але іноді так лінь! Ось ми і сподіваємося на рятуючі окрики, хоча вони доволі часто не спрацьовують. Прямий фізичний контакт, який включає обійми,

309


тісне зіткнення з мамою — один з найефективніших прийомів. Що цікаво: для вас це буде так само приємно, як і для дитини! І можливо зніме ваше напруження.

Психологічна кризаДіти регулярно переживають психологічні кризи, з самого народження і доти, доки не виростуть. А потім — привіт, криза середнього віку! (але з нею, мабуть, вам не доведеться розбиратися). Мозок та психіка постійно розвиваються, вдосконалюються, проходять через безліч випробовувань. І це все — нормальні фази розвитку. А якщо доводиться адаптуватися до життєвих обставин, що змінюються та переживати не закладені програмою ситуаціях? Всіляких непередбачуваних ситуацій так багато, що мені дивно, як взагалі в дітей бувають спокійні дні. Якщо мама починає розплутувати клубок неприємної дитячої поведінки, виключаючи поступово хвороби, нудьгу, нестачу уваги, емоційні перенавантаження, втому, то цілком може наштовхнутися на психологічну кризу, яку переживає дитина, стрес, страхи. І дібравшись до істини, розумієш: дитині допомагати треба, а не влаштовувати виховні процедури! Тут вмикається режим співчуття, а власне роздратування ховаєш до кращих часів.

Напрошується на реміньБуває, що дитина поводить себе відверто непристойно: пристає до дорослих, б'ється,

310


дражниться, бешкетує — загалом, напрошується на непедагогічний ремінь. Здається, вона зовсім забула, де в неї гальма, і вгамувати її може тільки важка батьківська (або материнська) рука. Коли дитя розійшлось і при цьому має хитрий чи занадто веселий вигляд, часто це значить: мені терміново потрібно, щоб зі мною хтось повозився.

Згадаємо, наскільки важливий для дитини позитивний фізичний контакт. Не тільки для новонароджених, але й для всіх інших дітей. Діти, як і звіренята, потребують тактильних відчуттів великої інтенсивності. Згадайте, як бігають один за одним, кусаються, гарчать та б'ються кошенята, цуценята, інші ссавці. Нашим дітям для розвитку так само потрібно, щоб хтось поборовся з ними подібним чином. Якщо мама з татом не дають достатньо позитивного інтенсивного фізичного контакту, такого, як у тварин — що містить у собі м'яку боротьбу, хапання, обіймання, гарчалки та кричалки, що дитині ще залишається? Звісно ж, напрошуватися на будь-який фізичний контакт, хай і з негативним відтінком. Отримати по попі та з радісним криком помчатися або продовжити діставати батьків в надії на продовження гри — це вам нічого не нагадує?

311


Діти, так само як і звіренята, потребують інтенсивних

тактильних відчуттів.

Як написала одна мама трьох дітей: «Так, я б'ю та кусаю своїх синів. І вони мене також!» — це чудовий приклад усвідомлення дорослою людиною того, що діти потребують фізичної взаємодії, але контрольованої, позбавленої негативних переживань та агресії. Зрозуміло, що під час такої гри не можна ображатися, коли дитина також влучить вам по чутливому місцю. Вам потрібно тільки контролювати ситуацію, щоб гра не стала надто грубою.

То як її карати?Покарання не повинно принижувати та приносити фізичної шкоди. Але покарання все одно потрібні, щоб дати людині зрозуміти: деякі дії мають негативні наслідки, а також, що існують різні правила, які не можна порушувати.

Без солодкого!Мабуть, одним з найефективніших покарань для дітей від двох років та старше, є позбавлення задоволень.

312


Діяти потрібно приблизно так. Якщо дитина робить неприпустимі дії з якимось предметом, треба спочатку попросити на словах та зробити попередження припинити, а потім, якщо це не допомогло, забрати в неї цю річ. При цьому пояснити: хто погано себе поводить, в того мама відбирає річ. Притому, не з позиції «я віддам дяді, іншим дітям», «дядя забере». Ви показуєте, що це саме виховний момент: річ забирає мама на час. Можливо при добрій поведінці, але не раніше, ніж через якийсь час, поверне назад. Якщо людина не дуже засмутилась, значить, цей предмет не дуже й був потрібен. Якщо засмутилась, то важливо не віддалятися від неї (й неусвідомлено застосовувати тактику ігнорування), а навпаки, бути поруч. Може спрацювати такий підхід: дозволити малюку трохи позасмучуватися і навіть побути агресивним, дати вихід його роздратуванню. А після бути готовою розкрити свої обійми для втіхи. Можна нічого не казати та забути про подію. Або пояснити ситуацію, що відбулася.

Позбавлення задоволення — це не тільки відбирання поточного джерела радості, наприклад, іграшки, мультфільму, комп'ютера, телевізора. Якщо справа відбувається на вулиці — то це дострокове припинення гри, спілкування з дітьми, прогулянки. Це може бути виключення й трошки відстроченого за часом задоволення: прогулянки в парку, обіцяної раніше покупки, солодкого. Важливо пам'ятати, що

313


покарання — це частина виховного процесу, а не батьківського плану помсти: «Ти погано себе поводив тиждень тому, тому сьогодні ми не підемо до зоопарку» — це звучить як знущання чи як батьківський привід нікуди не йти, тому що ліньки.

Покарання повинно бути частиною виховного процесу, а не батьківською помстою.

Психологи кажуть також про важливість виконання обіцянок, як позитивних, так і негативних. Якщо було обіцяно покарання після попередження, то потрібно його виконати.

Три китайських попередженняЗ дітьми старше, у віці від чотирьох років та більше, може спрацювати техніка «трьох китайських попереджень». Це коли перед покаранням у людини є три можливості припинити неприпустиму поведінку, перш ніж прийде караюча материнська рука та зупинить веселощі. Ваша дитина повинна чітко вміти рахувати до п'яти, тобто не плутати, де два, а де чотири. Просте вміння повторювати числовий ряд від одного до п'яти — це ще не вміння рахувати. А ось коли є розуміння, що за цифрою та її назвою стоїть визначена кількість, тоді можна спробувати.

314


Ця техніка добра тим, що попередження можна не тільки проговорювати: «Раз!» або «Перше попередження!», але й візуалізувати — показувати на пальцях. Коли на пальцях і на словах буде «три», а дитина це не вгамувалася, наступає покарання.

Іноді достатньо навіть на пальцях показати один, два і три, щоб дитина все зрозуміла та збагнула, які для неї будуть наслідки.

Кути та тайм-аутиЄ психологи, які вважають, що методи покарання дітей, засновані на тимчасовій ізоляції — тобто класичне «геть до кутку» чи більш сучасний «стільчик покарань» — є неприйнятними. Їх аргументація заснована на цілком логічному припущенні, що це покарання — розділяюче, тобто воно не вчить добрій поведінці, а слугує розділенню матері та дитини. Більш того, деякі діти, здогадавшись, що варто відсидіти деякий час та зробити винуватий вигляд, їм все вибачиться, можуть успішно та без усіляких зусиль робити це декілька разів на день. Таким чином, на виході можна отримати відмінного удавальника. Ця точка зору має право на життя нарівні з усіма іншими: скільки дітей, стільки може бути й варіантів їх виховання.

Є й інша версія. Якщо у вашому кутку не насипаний горох, а до стільчика для тайм-ауту не додається ганебний «ковпак винуватця», то куток чи інше

315


спокійне та нудне місце без іграшок може слугувати місцем для заспокоєння розшалілих. Мова йде в першу чергу про старших дошкільнят від чотирьох років. Коли не спрацювали вмовляння, три китайських попередження, позбавлення задоволення — загалом, всі цивілізовані методи, задіється метод тимчасової ізоляції.

Правило цього покарання: тільки для дітей від 4-х років, по хвилині на кожен рік дитини. Рекомендується при цьому використовувати таймер, щоб покарання мало чіткі терміни. І не читати дитині нотацій в цей час, не розпалювати себе ще більше. Намагатися заспокоїтися самій. Цю методику застосовували у циклі передач «Суперняня» з Джо Фрост, і в деяких випадках вона допомагала.

Від чого залежить ефективність? Тільки від самих дітей. А спрацьовує частіше в тих випадках, коли дитина всією своєю поведінкою дає зрозуміти: «Мені потрібні межі!».

316


Іноді відправлення до кутку — спосіб швидко видалити того, хто провинився, із зони батьківського гніву. Коли відчуваєш, що можеш зірватися та покарати чадо забороненими методами, і не в силах швидко придушити в собі ці руйнівні пориви, то менше з лих — це тихий куток для дитини на декілька хвилин, поки ви приходите в себе. Можна, звісно, і самій піти в тихий куток, але діти як правило роблять це швидше. Може, й не найкращий спосіб з точки зору психологів, але він зменшує кількість «автоматичних» запотиличників. До речі, ця альтернатива рекомендується запальним та непедагогічним татам — тим, кого у дитинстві нагороджували ляпанцями часто, стримувати свої автоматизми складніше.

317


Тайм-аути так називаються, тому що їх мета — зупинити всіх та дати всім час подумати. Короткого часу достатньо, щоб в усіх, і в батьків, і в дітей, запрацювали лобні долі мозку, включився контроль над собою, та й загалом, це засіб зупинити загальне божевілля.

Тайм-аут — це час подумати для всіх учасників конфлікту та зупинити це божевілля.

Деякі мами вважають, що якщо дитина вчинила щось зовсім неприпустиме, і вони ось-ось вибухнуть, то їм (мамам) краще піти в іншу кімнату, щоб не зашкодити чаду. І в цілому, коли ви відчуваєте, що зараз будуть жертви, і у вас не вистачить ресурсів, щоб втриматися, то краще видалитися. Але ненадовго і не з ображеним виглядом. Без грюкання дверима та інших драматичних жестів. За цей час можна перепочити, прийти до себе. Щоб повернутися до дитини та спокійно розв’язати ситуацію. Напевне окрім виховної бесіди їй будуть потрібні ваші обійми. Головне — вчасно повернутися та залишатися стабільною.

318


Коли дитина стане старшою, все ж є сенс змінити ізоляційні покарання на тактику позбавлення задоволень. Якщо семирічну дитину ми ще можемо уявити у кутку, то 9-10-річну — навряд чи. Тому куток і стільчик — покарання, яке має вікові межі, від 4 до 8, і цей метод я б назвала перехідним від покарань в їх традиційному вигляді ( з биттям та приниженням) до більш сучасним, які задіють метод не батога, а позбавлення прянику.

Покарання для малюкаМалюки до двох років — категорія дітей, з якими у питаннях покарань все набагато складніше. Вони ще замалі, щоб сприйняти всі правила пристойної поведінки, в цей час вони навряд чи хуліганять свідомо, скоріше пізнають світ доступними їм засобами, також вони ще не дуже розуміють причинно-наслідкові зв'язки, їм ще треба буде це все усвідомити. Тому для них вже достатнім покаранням є, якщо мама відносить їх від цікавого заняття, від чого вони будуть голосно протестувати. Це вже урок — не все дозволено. В цьому віці можна відразу ж запропонувати альтернативне цікаве заняття та пам'ятати: вони не хотіли вас розлютити, просто їм було цікаво, що буде, і вони не могли здогадатися, що це вам не сподобається. Не забуваємо, звичайно, втішати безвтішних.

Я помітила, що діти, які навчились розмовляти, швидко вивчають фразу «Я більше так не буду», але

319


сприймають її виключно як магічну формулу, покликану заспокоїти маму та відмінити покарання. Але ми не будемо дозволяти собою маніпулювати. Щоб це «не буду» було дійсно правдою, покарання повинно бути.

Не карайте відсутністю любові та уваги. Ви як і раніше любите цього маленького розбійника чи розбійницю і повинні показувати це. Але разом з любов'ю ви проявляєте достатньо суворості, щоб родинні правила не порушувались і у всілякої поведінки буди межі.

Нам потрібна нова мамаДалеко не завжди діти винні в тому, що ми на них зриваємося та не знаходимо сил для конструктивного, спокійного вирішення проблеми. Доволі часто у всьому винний стрес, який переживає мама. І від цього нікуди не подітися! Коли на тобі багато обов'язків, є багато невирішених проблем, втома, що накопичилась, та й гормональні бурі ніхто не відміняв, то можеш вибухнути в будь-який момент, тільки дай привід. А діти — завжди з нами, вони і є мимовільними громовідводами.

Мудрі мами знають: час від часу потрібно влаштовувати собі канікули. Проводити хоч трохи часу наодинці з собою. Мені подобається сценка, яка стала анекдотом та легендою:

320


Втомлена мама кидає всі справи та виводок дітей, зачиняється одна на кухні та заварює собі чай.

— Мамо, мамо, що ти там робиш? — ломляться у двері діти.—Роблю вам нову маму, — незворушно відповідає мама з-за дверей.

Ви можете намагатися бути мамою, для якої потреби дітей — найвище за все, яка не думає про те, щоб залишити дитину навіть на півгодини. Але ризик, що ви одного разу не зможете впоратися з навантаженнями, дуже високий. Тому потрібно відчувати, коли ваші сили та терпіння можуть раптово закінчитися, та вчасно влаштовувати собі невеликий перепочинок.

Щоб стати «новою мамою» іноді вистачає буквально двох-трьох годин якісного відпочинку: прогулянка, шопінг, чашка кави та тістечко у кафе, маленькі радощі виключно для себе роблять нас щасливішими, нікому не шкодять, і у підсумку можна повернутися до дитини свіжою та відпочившою. За дитиною встигаєш засумувати та відчути, яка вона насправді чудова людинка. І все це робить з нами невеличкий відпочинок. Не забувайте про це.

321


Глава 19. Вередулі, скиглики, лідериВ цій главі поговоримо про те, чому наші діти поводять себе так, наче їх мета — украй розхитати наші нерви. Вередливі та скиглячі діти — жахіття бездітних та повсякденна реальність по-філософському налаштованих мам.

Книга про позитивне материнство була б суцільною брехнею, якби обіцяла вам тільки добре та змовчувала про все інше. Дитина, яка ніколи не плаче, не хникає та не скиглить, буває тільки у казках, які розповідають «добрі» знайомі. От їх-то діти точно не такі! Але зате про складних в управлінні дітей кажуть, що в майбутньому вони будуть більш здібними та успішними. Так це чи ні, кожній мамі надасться випадок дізнатись, коли її малюк виросте.

Примхи та потребиДіти викликають у батьків роздратування і навіть агресію, коли «вередують». Під словом «примхи» в нашому суспільстві часто розуміється особлива поведінка: тривале хникання чи невдоволене ниття, деструктивні вчинки. Загалом, коли дитина за ідеєю повинна займатися своїми справами, але вона пристає до вас і заважає робити ваші. Насправді таке

322


розуміння «примх» — не зовсім вірне. Так їх трактують мами старшого покоління — коли будь-яка незадовільна поведінка називається примхою, на яку потрібно не звертати уваги чи взагалі покарати.

Спочатку розмежуємо примхи та потреби — тому що те, що називається примхами, часто — найсправжніша незадоволена потреба. В дітей є різні потреби, але всі достатньо важливі. Їх можна розділити на три групи: фізичні, емоційні та інтелектуальні. Невдоволена чимось дитина здатна звести дорослого з розуму, але це не можна вважати примхою: їй дійсно дискомфортно, а впоратися сама вона ще не може. І не можна звинувачувати її в цьому — все-таки це ще дитина. Вона підросте та навчиться більше володіти собою, а поки що доведеться трохи почекати та підлаштуватися.

Роздивимося людські потреби. Це, між іншим, відноситься не тільки до дітей. Часто причина дорослої роздратованості та поганого настрою криється в незадоволених потребах.

Всі потреби людини дуже добре відображені у піраміді Абрахама Маслоу.

323


Піраміда потреб Маслоу

Чуйні мами знають, що іноді чадо може поводити себе неналежним чином від голоду чи втоми (потреби тіла), тому що дитина відчуває себе покинутою (потреби у любові), або тому, що їй нудно та нема чим зайнятися (верхня ступінь піраміди). Це може бути й інтелектуальний голод: маленький мозок потребує їжі. В інформації, яку він може поглинути, переварити її та на її основі придумати, наприклад, нову гру.

324


Найчастіше в наших силах швидко задовольнити потреби, і це не забере багато ресурсів. Якщо старшу дитину можна вмовити потерпіти трошки (років з двох, але це більше залежить від темпераменту), то малюки не зможуть чекати довго, треба поспішати на допомогу. Простіше, звісно, списати все на «примхи» та поганий характер маляти, але якщо хочеш швидко припинити крики, краще не ігнорувати потреби. Ну і в цілому, наше кредо — намагатися зрозуміти дитину, адже це розуміння робить і нас трохи кращими та щасливішими.

А що таке справжня примха? Примха — це, взагалі, те, що виходить за рамки потреб. Придбати ще одну машинку, цукерку, подати прямо зараз те, чого немає чи не можна — класичні примхи. Бажання сісти саме на мамин стілець (а мама, значить, хай сидить де хоче), взяти саме те, що вам зараз потрібно — примха та спроба домінувати. Навіть якщо крики нестерпно голосні, потурати примхам не варто. У нашій родині поступово встановилось правило: хто кричить, той нічого не отримує. В спокійній обстановці ми можемо обговорити пропозицію, яка надійшла.

Мами та дитячі психологи стверджують: діти до року взагалі не здатні до примх. Якщо їм щось потрібно, то це, скоріш за все, реально існуюча потреба: в спілкуванні, емоційному та тактильному контакті, в пізнанні. Якщо немовля тягнеться до забороненої речі, то в нього дослідницький інтерес. Небезпечні та цінні речі потрібно прибрати, натомість

325


запропонувати щось більш цікаве. Тож якщо хтось називає малюка до року «примхливим», значить, він ще не дуже чітко уявляє собі його потреби.

Примхливі діти — це ті, хто розпещений речами, різними благами, нескінченними іграми та спробами зробити їм добре за будь-яку ціну. Діти, від потреб яких відмахуються, страждають обґрунтовано.

Що робити з примхами?Боротися з примхами, на мою думку, достатньо просто: тверде обґрунтоване «ні» вирішує безліч проблем. При цьому важливо втішити засмучену людину: її бажання нездійсненне прямо зараз, чи взагалі через якість зовнішні причини, чи відкладено, тож, звичайно, є привід для горя. Коли дитина буде готова прийти до вас за розрадою — обов'язково потрібно обійняти її та сказати щось добре. Не бійтесь дитячих сліз — вони полегшують гіркоту від бажань, що не здійснилися (а нездійсненних бажань дуже багато!). Просто будьте поруч.

Профілактична вправа: втішайте малюків не іграшками та солодощами, не обіцянками матеріальних благ та фінансово витратних розваг, а своєю присутністю. Мамина любов, її увага та турбота — найкращі ліки, якими не можна розпестити.

Вдома завжди простіше розрулювати ситуації з

326


примхами: немає сторонніх очей та ніхто не заважає. Коли ж нащадок «входить у штопор» в людному місці, наприклад, в магазині чи на вулиці, з'являється задача «як не осоромитися». Давайте поговоримо на цю болісну тему.

В цілому, страх осоромитися — це наші особисті таргани в голові. Коли тобі з дитинства говорять, що потрібно поводити себе тихо та не привертати увагу, то й сам додержуєшся правила, і дитину намагаєшся до того ж привчити. Коли дитя верещить на людях, багато хто починає турбуватися, що про них подумають («а як раптом подумають, що я погана мати?»), та намагаються показати свій твердий характер. Чи варто говорити, що часто сувора материнська поведінка на людях — не більше, ніж гра на публіку?

Треба прагнути до чесності перед самою собою та власною дитиною. У випадку, коли малюк вередує, є декілька варіантів дій, кожен з яких у визначеній ситуації ефективний.

Варіант 1. Уявити, що навколо нікого немає, тільки ви та дитина. Якщо вона ще не дійшла до істерики, а просто проявляє ознаки невдоволення, можна спробувати з нею поговорити. Найефективніше — опуститися на рівень її очей, понизити голос, щоб він випромінював спокій та розсудливість, пояснити, чому конкретно зараз бажане неможливо. Якщо є альтернатива — запропонувати її.

Варіант 2. Підняти на руки та спокійно видалитися з

327


місця подій. Зрозуміло, що дитя буде кричати, вириватися та показувати своє невдоволення. Але якщо домовитися немає можливості (не вдалось чи ви розумієте, що вона вас не почує), то простіш за все саме фізичне переміщення в безпечне місце. Це може бути важко — якщо дитина далеко не пір’їнка, а в руках сумки. Важливо виконувати операцію спокійно та впевнено. Не втікаємо, а з гідністю забираємо нашу ношу, що сіпається.

Що нам не підходить: почати демонструвати свою силу — кричати на дитину, грозитися залишити саму, бити її (ляпанці також рахуються), влаштовувати шоу для публіки. Червоніти, панікувати та швидко покидати людне місце — також ні. Ані ви, ані дитина не винні. В кого є свої діти — ті вас відмінно зрозуміють. В кого немає — просто не мають права судити вас. Поступово виносіть та викидайте зі своєї голови думки про те, що ви та дитина завдаєте суспільству жахливих незручностей. Тому що ви — значуща частина суспільства.

Я хочу особливо підкреслити: ви мама, ви маєте свою місію та мету. Ваша мета не в тому, щоб відповідати очікуванням суспільства. А в тому, щоб вирішити свою проблему якнайефективніше, не принижуючи себе та дитину та не доставляючи нікому такого задоволення.

328


СкигликиНеможливо написати одну книгу про те, як правильно виховувати дітей. Тому що всі діти так відрізняються один від одного, що довелось би писати для кожного свою книжку. Втім, здійснюються часті спроби просто взяти та розділити всіх людей на категорії, і багато що навіть буде співпадати. Але все одно, не існує класифікації, яка б описувала всі типи людей.

Наприклад, діти-скиглії. Багато разів читала інтернет-дискусії про те, що є така «порода» дітей — скиглики. Немовби все добре, всі потреби задовільнені, але кожного разу в них знайдеться привід жалітися на життя. У віці до чотирьох-п’яти років — просто ниття та підвищена липучість, а після — усні скарги на те, що цукерка несолодка, перли дрібні, рожевий колір — недостатньо рожевий. Між іншим, і дорослі скиглії зустрічаються часто. Може бути, вони виростають з дітей-скигліїв?

Я думаю, що вилікувати такого дорослого може тривала та завзята боротьба над собою. Усвідомити, що в тебе є проблема та лікувати її — медитаціями, читанням книжок про те, як перестати скаржитися та думати про хороше. В крайньому випадку — знайти собі психоаналітика.

З дітьми справа набагато складніша, адже в кожного своя велика таємниця. Я б порадила, в першу чергу пройтися основними потребами. Наші діти часто

329


страждають від нестачі уваги та емоцій з боку батьків. Якщо з цим все добре, копнемо глибше. Може бути, вся справа в тому, що вона пережила нещодавно? Чи все добре в родині?

Зуби чи гості?Пам’ятаю я цікаву дискусію на одному з інтернет-форумів. Мама скаржиться, що її однорічна дитина постійно нудить. Буквально цілодобово. Вона вказує, що в дитини ріжуться зубки, однак «це не може бути причиною, ми даємо хороші ліки». Також відомо, що мама не в ладах зі своїм свекром: він руйнує родинну ієрархію, ігнорує материнські заборони та дозволяє дитині те, що не дозволяє мама. А інші бабуся та дідусь постійно розважають малюка, щоб він ні хвилини не сумував та не плакав. В підсумку, коли син залишається наодинці з мамою, він майже завжди незадоволений життям.

Звичайно, не знаючи всієї проблеми, не можна ставити діагноз. Що ми тут можемо побачити? Що ниття цілком може мати причини: і дискомфорт від зубів, що ріжуться (не буває на 100% ефективних ліків від цього), і напружені відносини родичів, і нерівний ритм життя — то бабусі, які постійно пестять, то мама, в якої немає сил підтримувати цей «розважальний режим» цілодобово. Як мені здається, потрібно зайнятися родичами та пояснити їм правила поведінки, адже тільки мама вирішує, що правильно для її дитини. Це може бути і втома від гостей, або перезбудження від ігор. В цьому випадку

330


потрібно менше гостей та більше спокою.

Не всі готові подивитися вглиб ситуації та проаналізувати всі складові. Це може бути боляче для самої людини: коли думаєш, що в тебе все добре, ти відмінно пораєшся з ситуацією, а потім з’ясовується, що у родині виріс клубок проблем, це неприємно. Оскільки мало хто добровільно хоче відчути себе невдахою, у багатьох спроби аналізу та самоаналізу викликають опір. Простіше думати, що дитина така дісталася, «нудної породи».

Якщо ви відчуваєте, що щось не так, але самі не в силах розплутати клубок, можливо, вам знадобиться допомога психолога, по інтернету або з візитом. Важливо, щоб ви довіряли йому та могли знайти у собі сили змінити ситуацію.

Нудно!Буває, діти вимагають підвищеної уваги та можуть смикати вас та скиглити просто тому, що їм нестерпно нудно. Мозок потребує щохвилинно нової інформації, нових вражень. Тому малюку самому — нудно, всі іграшки набридли, немає ніяких ідей, чим би ще зайнятися. Ця ситуація найчастіше відбувається вдома, адже в рідних стінах вже все вивчено та немає їжі для розуму. Мама може почати нудьгувати: в неї не вистачає сил та фантазії, щоб придумати людині нове заняття, та й тяжко цілодобово працювати генератором ідей. І що прикро: немає такої ідеальної іграшки, яка зможе

331


зайняти малюка. Таких активних вертунів, які шукають нових вражень, в народі називають «гіперактивними» — проте фактично так називати дітей не можна. Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ) — це медичний діагноз, який не можна ставити самостійно. Тому коли на інтернет-форумі мама називає дитину гіперактивною, варто уточнити, це діагноз чи просто мамин епітет.

Що робити зі жвавими нудьгуючими дітьми? Думати, як організовувати для них різноманітне дозвілля, зокрема вивчити, як придумувати ігри з підручних матеріалів (щоб не купувати все нові та нові іграшки). Намагатися більше гуляти та активно рухатися, придумувати нові місця для прогулянок замість одноманітного вигулу в дворі. І завести активних друзів, звичайно ж!

Бути спокійною мамою маленького шустрика — тяжка праця, але в цьому є своя позитивна сторона: безцінний досвід, а також можливість зробити своє життя більш активним.

Все є, окрім щастя

Або такий варіант: а якщо в людини у її ніжному віці вже є усе, причому більше, ніж потрібно? І коли всі цілодобово скачуть навколо тебе, задовольняючи всі потреби та примхи, навіть понад міри, можна втомитися. І неначе хочеться чогось… а чого — незрозуміло. Що скажуть досвідчені бабусі? «Ременя, звичайно!». Але ми вчинимо прогресивніше.

332


Якщо ви на сто відсотків впевнені, що всі потреби дитини задовільнені, її життя комфортне (навіть занадто), може, потрібно щось в ньому змінити? По-перше, знизити частоту спілкування з родичами, які можуть розпестити. По-друге, прибрати все те, що пестить: часті покупки, мультики, телевізор, поїздки до парку атракціонів тощо. Залишити те, що в міру. Але при цьому не можна забувати про потреби, особливо це стосується тактильного і емоційного контакту. По-третє, подумайте про себе та найближче оточення: чи немає у дитини перед очами дорослого скиглія, якому все не так? Адже це дуже заразна річ. Не раз спостерігала, як дорослі люди змагаються, в кого життя більше не задалось, і це буває кумедно. Наприклад:

— Ось шубу норкову дружині придбав, довго просила, тепер на відпочинок в Туреччині не вистачає.

— Це що, а ось я в машину нові чохли поставив та гуму змінив. А діти чохли вишневим соком зіпсували!

— Ох, нема у житті щастя! — хором зітхають всі скаржники.

Багато хто з дорослих не радіє тому, чого вони досягли і тому, що в них є. Чи це риса характеру, чи обережність «щоб не наврочили», але слухати ниття дорослих — нестерпно. Діти ж легко переймають дорослу поведінку. Тож поки сам не розберешся зі своєю невдоволеністю життям, за дітей краще й не братися.

333


Якщо ви налаштовані, в цілому, позитивно, цікавим досвідом може стати «дачне життя»: коли ви переїжджаєте на кілька тижнів в незвичне місце, де все інше, діти можуть сильно змінитися. Добре, якщо на дачі чи десь у схожому місці — важлива близькість до природи — зберуться декілька мам та дітей та почнуть жити «маленьким селом». Хай буде порядок дня, загальні заняття та ігри на природі, з використанням природних матеріалів. Обов'язково — години відпочинку, щоб діти відновлювали сили. Важливу роль відіграють заняття малюків з природними матеріалами та стихіями, зокрема з піском, глиною, водою. Вони, коли є у вільному доступі, справляють розвиваючий та розслаблюючий ефект. І якщо ви на дачі, то сміливо можна бруднитися!

Складіть план дій, розповідайте дітям, для чого люди живуть не в місті, працюють на городі. Долучайте дітей до ведення господарства — щоб не проводити дні у спробах розважити дітей, а жити та робити все разом, вчитися спілкуватися та враховувати потреби всіх членів колективу.

Дачне життя — захід, який не тільки збагачує досвідом, а й має терапевтичний ефект: багато хто з мам відмічає, що їх діти стали трошки іншими та завжди у кращий бік.

Зверніть увагу, що подорож в пансіонат до моря — не зовсім той захід. В пансіонаті вас годують, ви ходите на море, проводите час у неробстві, покупках,

334


розвагах. Ця атмосфера відпочинку та безконтрольних розваг разом з загальною безглуздістю заходу (відпочинок потрібен дорослим, а дітям — усвідомленість їх буття), можливо, зробить дітей ще більш вередливими. Моє правило на відпочинку з дітьми: мінімум компульсивних покупок та валяння на пляжі. Прогулянки, відкриття та усвідомлені дії — в авангарді..

Відпочинок від турбот потрібен батькам, а дітям потрібна усвідомленість їх буття.

Ще один варіант — подорожі до моря дикуном, походи з ночівлею у наметі. Взагалі близькість до природи та нові враження люблять, здається, всі діти. Це злегка напружує дорослих, які звикли до комфорту, а ось малюкам буде все в новину. З'ясується, що можна жити без телевізору та холодильнику, можна готувати їжу на вогнищі а спати не в ліжечку, а в спальному мішку у наметі. Тимчасове позбавлення себе та дітей комфорту допомагає зблизитися, тому що буде мінімум роз'єднуючих факторів, проте будуть спільні цілі та задачі.

335


В пошуках лідераДітям потрібен лідер. Часто після двох років вони починають поводити себе неймовірно лише тому, що шукають, де знаходяться межі припустимих дій та хто в цьому домі хазяїн. Зазвичай це буває у віці двох років або близько того — коли настає широко вивчена психологами криза двох років. Те, що криза — це завжди складний час, ми знаємо. Але якщо зі змінами настрою можна миритися, то зі спробами захопити владу — точно ні.

У авторитарно налаштованих батьків проблеми з тим, хто у домі головний, немає. А ось якщо ви — за демократію та за пріоритет потреб дитини перед дорослими, то можете наступити на сховані в свободі та рівності граблі: захоплення влади вашим власним дволіткою.

Коли вас зганяють з вашого місця, відбирають їжу, змушують припиняти свої справи, б'ють, щипають та очевидно не виказують поваги, треба ретельно обдумати ситуацію, яка складається, чи не намагається дитина стати лідером? Важливо відділити її потреби, про які ми міркували вище, від спроб маніпулювати вами. Мама в домі — важлива людина, і її потреби так само важливі. В своїй любові до дітей ми можемо ігнорувати власні потреби, але тим самим ми показуємо, що ми нижче у сімейній ієрархії. Але тиранія немовлят — не пройде.

336


Теорія зграїДалеко не всім подобається ідея, неначе родина являє собою маленьку зграю, де є лідер та підлеглі. Особливо це образливо для тих, хто вважає, що далеко пішов від первісних людей. Але тим не менш, багато прикладів вказують на справедливість цієї теорії, зокрема, поведінка дітей. Діти ще не так високосоціалізовані, як дорослі, інстинкти, що зберігаються в стародавньому мозку, одного разу підказують, що час з'ясувати, хто в цій зграї вожак. Ці спроби можуть бути схожі на невинну, але трохи хамську гру з дорослими, або відкриту агресію. Правильна реакція мами та тата — неагресивно, але спокійно (як належить вожакам) показати, де місце малюка.

І що цікаво, виявляється, що дітям у певному віці, років з трьох, тільки того й треба — з'ясувати, нарешті, хто тут головний. Вони (знову ж, на рівні інстинктів) потребують вожака. Того, хто визначить межі припустимого та покаже, «що таке добре, і що таке погано».

Ви можете бути демократичними батьками — і це добре. Пам'ятайте тільки, що навіть в демократичних державах завжди є лідер, інакше режим автоматично з демократичного перетворюється на анархічний.

337


Навіть в демократичних державах завжди є лідер: людина, яка веде за

собою націю та дає приклад.

Й на завершення глави: вірте в те, що ваша дитина хороша, навіть якщо вона часто буває неспокійною. Зберігайте оптимістичний настрій та випробовуйте різні методи її угамування. Можливо, допоможе бути більш чуйною до її потреб. Можливо — наповнити її життя сенсом та продуктивною діяльністю. Можливо, потрібно встановити межі та показати, хто в домі головний, і тоді галасу стане менше. І не здавайтесь. Рано чи пізно всі діти це переростають!

338


Глава 20. Дитячий садок — йдемо чи ні?В цій главі: чи потрібен вам дитячий садок? Можливі альтернативи. Соціалізація, про яку всі так говорять.

Дитячий садок та необхідність його відвідування — одна з тем, які палко обговорюються. Спокійно говорити про садки, здається, не може ніхто, в тому числі й я. Тому в цій главі хочу обґрунтувати свою позицію про дитячий садок.

Якщо коротко: дитячий садок не є необхідним для гармонійного розвитку дитини, та віддавати в нього дитину потрібно не «тому що всі віддають», а виходячи з власної ситуації, можливостей вашої дитини.

Материнство та кар'єраЯ довго думала про роль дитячих садків у житті сучасних батьків. З одного боку, дитячий садок — це місце, де 8 годин поспіль вашу дитину виховує хтось інший. І саме цей пункт був ключовим в моєму рішенні не віддавати дітей до дитячого садку. Але з іншого боку, мільйони жінок хочуть або повинні працювати в найрізноманітніших галузях. Багато хто з мам хотів би проводити більше часу зі своїми дітьми, але життєві обставини цьому не сприяють. В той самий час багато хто відчуває себе

339


неповноцінними, якщо не працюють, не роблять щось, в чому розкриваються їх вміння. І всі ці причини однаково варті поваги. Коли жінка хоче робити важливі потрібні речі не тільки для своєї родини, а й для тисяч незнайомих людей — я відчуваю подяку та повагу до неї та до того, що вона робить.

Тому якщо хтось скаже, що жінка повинна неодмінно сидіти вдома та виховувати дітей сама, — це буде повернення до темного патріархального минулого і порушення права жінки на особистий вибір та самореалізацію. Неправильно нав'язувати жінці почуття провини через те, що вона не може бути тільки мамою (і більше ніким), хоче реалізовуватися як особистість.

Якщо у вас є можливість та бажання не працювати на повну ставку, а займатися вихованням дитини, реалізовуватися в цьому, в своїй творчості, чи в своєму невеликому бізнесі — це просто чудово, і це найкращий варіант розвитку подій, на мою думку.

Нічого доброго не вийде, якщо ви покладете себе на вівтар материнства, хоча вам буде хотітися досягти більшого, але з почуття відповідальності перед дитиною та суспільством ви не будете слухати свої прагнення. А потім все життя, коли діти виростуть, будете докоряти їх та карати себе, що більше нічого не встигли.

340


І тепер поговоримо при дитячі садки як про традицію. Чи варто її продовжувати без огляду на власні інтереси та обставини?

Кому потрібен дитячий садок?Дитячий садок потрібен зовсім не дитині, а її батькам. Це місце, куди віддають дитину, коли за нею нема кому доглядати вдень: мамі та таткові потрібно працювати, бабусі також працюють або не можуть допомогти з інших причин. В цілому, саме потреба заробляти гроші для родини створила дитячі садки.

Дитячий садок — не особливий клуб для дітей, не найголовніше місце для соціалізації, а всього лише бюджетний (і то не завжди) спосіб знайти тих, хто догляне за твоєю дитиною, поки ти працюєш. Тому всі інші місії — як-то виховання та розвиток — можуть бути приємним бонусом, а можуть узагалі бути відсутніми.

Якщо ви повинні працювати, щоб забезпечувати свою родину, але коштів недостатньо, щоб наймати няню, то дитячий садок — це вибір, який доводиться зробити. В усіх інших випадках доводиться розбиратися окремо.

Дитячі садки за час радянського періоду стали такими звичними, що, здається, існували завжди. Між тим, вони були вигідні та зручні не стільки для родин, скільки для держави. Коли декретна відпустка була

341


не три, не півтора роки, а всього 7-8 місяців, а вибір залишатися дома з дитиною розцінювався як дармоїдство (кримінально караний злочин тоді), дитсадок був єдиним варіантом. Виключаючи варіант, коли дитя можна було віддати бабусі-пенсіонерці. Мою маму віддали до ясел у сім місяців, мене — у півтора роки. Коли в жінки немає вибору, за неї все вирішила держава, щоб не стояла робота на заводах — це жахливо. Як додаткову вигоду, держава виховувала майбутнє покоління в потрібному ключі.

Щоб радянська мати не переживала, брошурки розповідали, як чудово в садку, адже мама нібито не зможе дати дитині те, що дадуть професійні вихователі, кухарі, педагоги. Віра в професіоналізм персоналу садочка і в те, що звичайна мама не зможе добре виховати, жива в багатьох і досі.

Але, звичайно, дитсадки — це не радянський винахід. Дитячі садки є усюди, і в багатьох країнах вважаються такими ж обов'язковими як і у нас. Хоча насправді їх необхідність — лише ілюзія.

Всі пішли, і мій підеНайчастіша причина, з якої віддають до дитсадку — тому що «всі туди ходять» і «так прийнято». Але це більше схоже на дії за інерцією, аніж на прийняття усвідомленого рішення. Як ви пам'ятаєте — я за усвідомленість та прийняття особистих рішень. У вас

342


є вибір, і ви можете зробити його самі, не думаючи про те, що скажуть оточуючі. Є один нюанс: вас можуть агітувати за садок тому, що «до школи дитина повинна бути підготовленою». Але садок і тут — не єдиний вибір, про що ми ще поговоримо нижче. Скажу про себе: практично всі наші знайомі не розуміють, чому я не віддала дитину до садка і так чи інакше кажуть: «Та ні, в садочок все ж таки потрібно!». Моя реакція найчастіше така: посміхаємося та махаймо. Разом з тим, в мене є і «група підтримки» — подруги, які також вирішили вирощувати дітей без садка, велика інтернет-спільнота. Якщо ви опинилися в ситуації, коли знайомі та родичі не підтримують ваше рішення, то варто пошукати однодумців в своєму місті чи в інтернеті. В будь-якому випадку, ви не самі. І ця думка трохи заспокоює, коли хтось в черговий раз доводить вам необхідність садочка.

Хто за?Одна з причин, з якої я не люблю говорити про своє рішення з іншими людьми — небажання образити їх. Радять віддати дитину в садок ті, хто сам відводив туди своїх дітей в спеку та холод, вставав рано, одягався, одягав сонну дитину та віз до садка. Тому, хоча в мене є багато потрібних слів, щоб обґрунтувати свою точку зору, я розумію, що це може зачепити інших людей. Уявіть, що ви три роки чи більше робили кожного дня одне й те саме. У вас були, між іншим, й світлі моменти — свята,

343


фотографії, хвилини гордості, щастя. Аж раптом приходить людина та говорить: «Ви все робили неправильно. Ви здійснили глобальну та невиправну помилку, а ось я знаю, як треба правильно». Чи залишиться ця нестерпна людина вашим другом? Навряд чи.

Ображати мільйони працюючих жінок, вказувати на їх помилки, не дивлячись на те, що вони роблять — це бездушно.

Батьки, які віддали дітей до садка, у глибині душі бажають почути, що вони все зробили правильно. Інша справа, що в якості аргументації за садок вони будуть називати зовсім не ті причини, які маються насправді. Ви почуєте про зручність, про розвиток та виховання, про регулярні прогулянки, ігри, дисципліну, та, звичайно, соціалізацію. Мало хто скаже: «я повинна була це зробити, тому що нам були потрібні гроші» чи «я втомилася бути мамою 24 години на добу, я хочу працювати з дорослими». Чому? Це ж зовсім не соромні причини. Але, видно, у цьому важче зізнатися. Для власної совісті краще думати, що дитині у садочку добре, і це корисно саме для неї.

Поважаючи думку інших, ви не можете дозволити собі, щоб хтось, в кого в принципі не було вибору, робив вибір за вас та протискував свою думку. Зате можна спитати в тих, хто виховував дітей не в

344


садочку. Впевнена, що більшість відповість, що садок — не така вже й необхідність, якщо є можливість його не відвідувати.

Я втомилась!Мама трьох дітей сказала мені, що головна причина, з якої її діти ходили до садку на неповний день — її смертельна втома. І ця причина — цілком вагома. Навіть один пупсик років трьох іноді виснажує, що вже казати про двох чи трьох.

Садок на півдня (три-чотири години) — це більш щадний для дитини варіант, аніж восьмигодинний режим. Мама може відпочити, дитина — долучитися до колективу. Це має сенс, якщо група знаходиться недалеко від дому та ви не витрачаєте півдня на дорогу туди-назад. В цілому, група на три години щоденно може бути розумною альтернативою, якщо мамі не треба виходити на роботу.

Часто в садок віддають старшу, коли в родині з'являється молодша дитина — щоб мама могла більше часу приділяти молодшій дитині. Але мені здається, не варто сполучати ці дві події. Старша дитина в цей час психологічно дуже вразлива та нестабільна. Вона ревнує, переживає, що її тепер не люблять, стає нестерпною, щоб звернути на себе хоч яку-небудь увагу. І віддати її до садку просто зараз — значить ігнорувати її потребу в контакті, показати, що її значимість тепер дійсно нижче. Коли у вас двоє

345


дітей, одна з яких новонароджена, перше, що потрібно зробити у відношенні до старшої, — показувати, що ви її любите як і раніше й ні на кого не проміняєте. Коли ви відчуваєте, що вам потрібен перепочинок, краще користуватися послугами няньки, бабусі чи ігрової кімнати. Нашу родину дуже часто виручала бабуся, в якої старший син гостював раз на тиждень.

В очах батьків старша дитина вже така доросла! Але це тільки здається, що якщо вона вже сама ходить, сама їсть, вдягається та робить вигляд, що доросла, то не потребує мами. Посилювати зв'язок між дітьми, а не протиставляти їх один одному — така задача мами в цьому випадку. І тільки коли ви будете впевнені в стабільності старшої, тоді можна й подумати, як трошки розвантажити себе. Але знову ж, балансуючи між своїми та дитячими потребами.

Та чого ж ви її не відпускаєте?Не можу змовчати про особливий вид тиску, яке чинить суспільство на маму, що вирішила не вдаватися до послуг дитячих установ. Звучить це саме так, як вказано в підзаголовку. Мам «домашніх» дітей докоряють за те, що вони не кваплять момент неминучого віддалення дітей. Бажання зберегти зв'язок розцінюють як насильство: нібито дитина в цьому випадку стає заручником відносин. Що на це відповісти? Рано чи пізно дитина буде потребувати мами все менше та менше. Процес відділення, чи

346


сепарації, як кажуть психологи — неминучий і більш того, необхідний. Але в сепарації головне — не почати занадто рано, не робити її жорсткою та примусовою, погрожуючою розривом зв'язку. Тому що кожного дня я бачу батьків та дітей, які втратили його, а разом з ним — частину любові та прийняття, відношень без постійних нарікань. Тому будьте разом та не втрачайте зв'язок, що б не казало вам суспільство.

В шість-сім років, коли дитина йде до школи — а у більшості країн школа є обов'язковою на законодавчому рівні — вона вже буде більш самостійною. В неї з'являться особисті справи, враження, власні думки, та достатньо багато часу вона зможе жити без нашої присутності. Квапити дорослішання безглуздо, воно прийде само.

Головна проблема садкаДитячі садки сварять багато людей, але приймають їх як належне: якщо всі туди ходять, що зробити. Не дивлячись ні на що, більшість дітей адаптується — тому що в них немає інших варіантів. Про адаптацію прийнято говорити як про нормальний та навіть потрібний процес — хоча це сумнівно, адже в школі дитина не плаче у перші дні. А плакати в садочку вважається нормальним. Я не знаю, хто вирішив, що сльози необхідні у цьому випадку — очевидно, масова свідомість, яка заспокоює себе таким чином. В цілому, адаптаційний період проходить у кожної

347


дитини по-своєму, дуже бурхливо чи майже непомітно, триває тиждень або півроку. Але все ж діти звикають до нового життя та починають відчувати себе відносно добре чи навіть відмінно у новому оточенні. І мама думає: ну от, все налагодилось. Вона звикла, знайшла друзів, їй подобається у садку. Тут нас підстерігає інша проблема, дуже важлива: втрата зв'язку.

Щоб всі були дійсно щасливі, і мама, і дитина, вони не повинні втрачати зв'язок. Потреба бути разом з батьками більшу частину дня для дошкільнят дуже велика. Механізм адаптації до дитячого садку працює на тому, що послаблюються колишні родинні зв'язки та з'являються нові: дитина може прив'язатися до вихователя та дітей в цьому колективі та знаходити там для себе більше емоційного підживлення. Проблема в тому, що сім'я та її цінності можуть стати для дитини менш важливими, ніж суспільні, а батьки можуть стати менш авторитетними.

Чим менше часу ви разом, тим менше розумієте один одного. Іноді батьки говорять: «Канікули у садочку — це жах, не знаю, чим зайняти дитину, скоріше б знову до садка». Всі так звикають бути розділеними, що й не знають, як тепер бути разом. Це я описую, звичайно, один з крайніх випадків, але в цілому, часто буває так, що маму дитині замінює вихователька, її вона й слухає, прив'язується до неї.

348


Окрім збереження взаємного зв'язку є ще один важливий для мене момент: в кожен момент життя дітей я хочу знати, що їм цікаво, чим вони живуть. Хочу вкладати в них наші родинні цінності, а не спостерігати, як вони поглинають суспільні (які не завжди співпадають з родинними). Йдучи до школи, потім будучи підлітками, діти все одно віддаляються від нас, шукають власний шлях. Але все це повинно відбуватися, за моєю думкою, після семи років. А до цього часу саме батьки повинні бути її головними провідниками.

Ми довіряємо дітей бабусям, тому що найчастіше довіряємо їх поглядам на життя. Ми можемо впливати на бабусь та розповідати, що можна і що не можна у вихованні дітей. На вихователів у садку найчастіше вплинути не вдасться.

Альтернативи садкуЯкі можуть бути альтернативи садку? Найпростіші та ті, що лежать на поверхні — це бабуся чи нянька. Нянька краще садка, а бабуся краще няньки і не тільки з фінансових причин.

Бабуся краще няньки, тому що вона — частина родини та берегиня родинних цінностей, традицій, унікальної інформації, що передається тільки в родинному колі. В нормальній ситуації родина повинна бути достатньо широкою та включати в своє коло всіляких родичів з різних боків. Для дитини

349


добре, коли вона знає про те, скільки в неї рідних людей, наскільки широке це коло довіри. Нянька, якою б доброю не була, не є носієм ваших родинних цінностей, і саме тому перший пріоритет надається бабусям. Схожі цінності, методи виховання, й, звичайно, більш тепле та близьке відношення до онуків роблять бабусю ідеальною доглядальницею, а згодом в дитини залишаються найтепліші спогади про дні, проведені з бабусею. На жаль, іноді не виходить дати дитині позитивний досвід спілкування з бабусями з різних причин, тож спробуємо наступний варіант — няня.

Няня повинна бути, в першу чергу, перевіреною людиною. Вона може бути молодою, середнього віку чи літньою, але це не так важливо. Важливо, щоб ви їй довіряли. Найкраще, щоб вона мала добрі рекомендації від ваших знайомих.

Не кажучи про виховання, найголовніше, що повинна нянька (окрім догляду за малюком) — це бути близькою, теплою, зберігати зв'язок між дитиною та родиною та знати про ваші родинні цінності. Зрозуміло, що її та ваші погляди та методи виховання дітей повинні бути схожими. Для дитини важливо знати, що нянька — людина, якій можна довіряти, тому що вона, певним чином, частина родини, інакше навіщо б ви її впустили в дім?

Її знайомство з дитиною повинно бути поступовим,

350


воно може зайняти кілька днів, і батьки весь час показують, що няня не тільки добра, але й рідна. Навіщо ми це робимо? Щоб у дітей була впевненість у ситуації: якщо нянька — частина родини, значить можна не турбуватися, а це запорука стабільної психіки у моменти, коли батьків немає поруч.

А що робити з соціалізацією?Соціалізація в її суворому розумінні — це вміння людини інтегруватися в соціум, не тільки існувати, але й ефективно взаємодіяти з ним у всьому різноманітті ситуацій. У побуті «соціалізацією» дорослі часто називають здатність дитини існувати в замкненому колективі дитячого садка та школи. Таким чином, звужуючи поняття соціалізації. Така трактовка терміну є інструментом для маніпуляцій типу «якщо ви не віддасте дитину до садка, то вона не буде такою, як всі». Батьки, що обрали домашнє виховання знають, що, по-перше, соціалізація — це здатність бути «увімкненим» в різноманітні життєві ситуації, які відбуваються з нею та іншими людьми, причому не тільки дітьми. По-друге, дитячий садок та школа не є єдиними місцями для соціалізації. Будь-які місця, де є люди та спілкування, вже достатньо добрі для отримання досвіду спілкування та взаємодії. Це й спілкування з членами родини вдома та в гостях, й магазини, й пошта. Загалом, маса варіантів.

Дитячі майданчикиОскільки діти потребують спілкування з іншими

351


дітьми, не тільки з дорослими, дитячий майданчик, де постійно бувають діти — відмінний вибір. Тут необхідна допомога мами у встановленні контактів, спільних ігор та розв'язанні конфліктних ситуацій. І це одне з завдань з власного розвитку, яке варто собі поставити. Якщо батьки надають приклади взаємодії — знайомство, запрошення пограти тощо, — це посилить батьківський авторитет в очах малюків та допоможе їм відчувати себе комфортніше.

Ігрові кімнатиІгрова кімната — чудовий винахід. Кожній мамі іноді потрібно 2-3 години часу для себе, чи піти по справах, куди не можна взяти дитину (до стоматолога, наприклад). Ігрова кімната — не тільки місце, де дитина на вас чекає та грається, але й при належному рівні персоналу — місце для нового досвіду спілкування.

Якщо ви живете у великому місті, напевне там є місця, де працюють товариські та люблячі свою справу люди: вихователі можуть знайти підхід до кожної дитини і в ігровій формі стимулюють спільну діяльність різних за віком дітей. І коли в дитини є вибір, чим їй займатися, з ким грати зараз — це добре, тим паче, що скоро і мама прийде.

Розвиваючі центри та школиСпеціалізовані установи, де діти можуть займатися творчістю, танцями, вчитися, проходити підготовку

352


до школи — ще одна можливість соціалізації. Особливо якщо діти не сидять за партами і кожен робить своє завдання, а майструють щось разом. Коли малюки знаходяться в продуктивній діяльності, це розвиває, дає їжу для роздумів. Важливо, щоб у розвиваючому центрі діти завжди отримували схвалення за всі свої досягнення, хай і мінімальні, не були розкритиковані чи порівняні з іншими дітьми. Тільки позитивна мотивація дає людині сили для нових подвигів та пробуджує в ній бажання творити, вчитися новому.

Тільки позитивна мотивація дає сили для подвигів та пробуджує бажання творити.

Декілька слів про центри підготовки до школи. Сучасні школи висувають достатньо багато вимог до майбутніх першокласників, тому багато хто стверджує, що дитячий садок необхідний для підготовки до школи. Проте не усі дитячі садки дають достатню базу знань, тому часто дошкільники ходять і на підготовчі курси. Є центри, де процес підготовки приближений до шкільних уроків: парти, уроки, перерви. Але самі уроки значно коротші, а графік

353


відвідувань — від одного до трьох днів на тиждень. Для дітей п'яти-шести років — це можливість примірити школу на себе, трохи звикнути до майбутнього шкільного режиму та отримати новий досвід.

Хочу помітити, що велика кількість спілкування та занять може бути стомлюючою для дітей. Навіть дорослі відчувають втому, коли протягом довгого часу знаходяться у великому колективі чи на галасному святі. І ще діти погано фільтрують інформацію, що надходить, тому у підсумку можуть стати більш примхливими, вимогливими, відчувати небажання ходити на заняття. Це сигнал про те, що навантаження занадто високе та його потрібно знизити.

Справжня соціалізація — це коли ми вміємо спілкуватися з іншими людьми, різного віку та статі, в різних ситуаціях, і коли в нас є вибір, спілкуватися чи ні. Про принцип різноманітності та добровільності потрібно пам'ятати завжди.

Соціалізація — це вміння спілкуватися з різними людьми в різних ситуаціях

354


Наприкінці глави хочу написати дещо для мам, які хотіли б залишитися вдома, але обставини змусили їх водити дітей до садка. Не звинувачуйте себе. Ваша дитина успішно адаптується до нового оточення. Ніхто не має права звинувачувати вас у тому, що ви не зробили всього, що могли б, для дитини (всім не догодити!).

Для збереження зв'язку проводьте час з дитиною, коли вона повертається з садку, давайте їй більше тактильного контакту — майже як новонародженому. Читайте їй вголос, слухайте її розповіді, дивуйтесь та щиро радійте її досягненням, подіям у її житті.Продовжуйте залишатися «на зв'язку», робіть усе, щоб родина залишалась для дитини такою ж значущою, а час, який проводите разом, намагайтесь робити особливим, щоб він запам'ятався.

355


Глава 21. Дошкільнята: не малюки, але й не дорослі

Дошкільнятами прийнято називати всіх тих, хто вже вийшов з ясельного віку, але ще не пішов до школи. Мабуть, головна ознака — наявність мовлення та готовність навчатися різним абстрактним речам: цифрам, буквам тощо. У цій главі я буду головним чином вести мову про дітей від 5 до 7 років, «старших дошкільнят».

Дошкільнята — вже не малюки. Вони багато чого розуміють, здатні робити достатньо складні речі і вести кумедні «дорослі» розмови. Разом з тим, хоча вони часто роблять вид, що вони страшенно великі, не слід піддаватися цьому враженню. Хочу звернути вашу увагу на кілька ключових особливостей дошкільнят. Це потрібно пам’ятати та завжди враховувати.

356


Три особливості мозку дошколяти

1. Спочатку роблю, потім думаю. Так працює слабка здатність контролювати свої поривання. В усіх дітей це виражається в різній мірі, але як тільки ви починаєте думати, що ваша дитина стала розумною та стриманою, вона раптом робить вчинок небаченої безглуздості. Чому? Просто тому що виникло нездоланне бажання це зробити (воно народжується в потиличних частинах мозку), а зона контролю (в лобних частинах) не встигла її зупинити. Такі раптові витівки можуть серйозно вас розсердити, бо це здається неймовірним та незрозумілим, чому така велика дитина робить речі, властиві малюкам до трьох, ну максимум чотирьох років. Але по суті це не сама дитина, так працює її мозок, він не такий зрілий, як ми вирішили.

2. Роблю, не думаючі про наслідки. Дуже важливо пам’ятати, що дошколя не має достатньо життєвого досвіду, а також не може змоделювати у мозку наслідки вчинку. Якщо раніше він чогось не робив, то не знає, що буде. Тому треба перевірити! Так виникають потенційно небезпечні ситуації. І дитина дійсно не винна — вона насправді не знала, чим закінчиться справа, не могла це передбачити. ЇЇ «процесор» не зміг прорахувати, яким буде результат. На цьому етапі розвитку добре б було

357


приділити увагу техніці безпеки, більше розповідати про наслідки. Про всяк випадок.

3. Бачу тільки один варіант. Ще одна цікава особливість — слабка здатність прораховувати різні варіанти. Це також особливості віку, як і перші два пункти. До речі, багато дорослих також не дуже добре розвинули в собі цю навичку — прораховувати можливі наслідки і варіанти рішень. Приклад із дорослого світу — кредитні займи. Для когось зрозуміло, що не можна покладатися тільки на одне джерело прибутку, якщо берете тривалий кредит на велику суму. Варто подумати заздалегідь, що робити, якщо раптом цього джерела прибутку не стане. Чи є запасний план? Нездатність збагнути, що щось може піти не за твоїм планом — приклад дитячого мислення.

Ці особливості розвитку — стадія, через яку проходять всі діти. Саме вони слугують причиною переважної більшості конфліктів між батьками та дітьми. Запитаєш дитину у нападі гніву: «Ну що ти робиш? Навіщо? Чому?!» — а відповіді немає. Дитина найчастіше і справді не розуміє, як і чому вона «це» зробила. Всьому виною — три особливості, описані вище. Виходить, що немає сенсу допитувати дітей на цю тему. Хіба що потрясти повітря для розрядки та випускання пари. Головне — все-таки знати міру, щоб ваше роздратування не призвело до тілесних впливів. Втім, главу про покарання ви вже

358


прочитали.

Можна просто зачекати, поки дитина виросте — чим старшою вона стає, тим краще працює її мозок. Якщо проводити тести з чотирирічною та шестирічною, різниця очевидна: логічні задачі, які з важкими зусиллями вирішуються в чотири роки, моментально розв’язуються у шість. В цілому, здатність до контролю, логічного мислення, прогнозування та прорахування варіантів продовжує розвиватися... загалом, усе життя, якщо цим займатися. Але до повноліття за розвиток відповідають батьки. І мені здається, якщо є можливість розвивати дітей, не віддаючись до рук долі, то варто це робити.

Розвиток дошколярикаВ малюках в першу чергу ми розвиваємо моторику, творчі якості, знайомимо його з оточуючим світом у всьому його розмаїтті. Ближче до школи до цього додаються заняття, покликані покращити та розвинути якості, яких потребує школа. Ось ці якості, без яких у школі буде неможливо вчитися. І вони визначають готовність до школи в набагато більшій мірі, аніж знання.

359


Що потрібно в школі:1. Логічне мислення2. Посидючість та терпіння3. Пам'ять4. Додержування правил, дисципліна5. Увага

І це не рахуючи базових знань та вмінь, якими до школи за сучасними вимогами повинен мати кожний: знати кольори, форми, цифри, літери, явища природи, календар, час, вміння вирішувати прості задачі, писати печатними літерами, читати.

Всьому цьому дошкільників ми вчимо через цікаві ігри, які приносять задоволення, та через сплановані, структуровані заняття. Не все життя — цікава гра, нам доводиться виконувати доволі нудні та нецікаві речі. Непоганою адаптацією до школи буде поява в житті дитини розкладу дня та занять (особливо, якщо вона не відвідує дитячий садок, де все це вже є). Про планування та розклад я напишу докладніше трохи нижче а спочатку про більш приємний спосіб підготуватися до школи — про ігри.

Ігри для розумуРоків у п'ять чи десь біля того на сцену виходять ігри,

360


напрямлені на розвиток мозку. Вони стають більш складними та абстрактними, інтелектуальними. Це всілякі настільні ігри. Почати можна з простих ігор-бродилок, де потрібні фішки, кубик, гральне поле та вдача. Прості зовні, вони відкривають простір для фантазії, і коли дитині стають цікавими такі ігри, це показує, що вона вже здатна розуміти та отримувати задоволення від абстракцій, її мозку це подобається! У простих бродилка не потрібно багато думати про хід, все вирішує вдача, однак вони вчать корисним речам: рахувати, чекати своєї черги, додержуватись правил, з гідністю програвати.

Мені здається, важливо в будь-яких іграх не піддаватися дитині (принаймні, на постійній основі). Вона повинна пізнати і радість виграшу, і гіркоту поразки. Ви, можливо, здивуєтесь, коли побачите, наскільки гостро діти сприймають поразку! Це можуть бути й просто надуті губи, й заперечення програшу, й очевидна злість та образа на переможця. Хоча може здатися, що така реакція на гру — занадто сильна, але для дітей все серйозно. Разом з тим, кожна партія — досвід, що дозволить в майбутньому грати краще, а також приймати свою поразку більш спокійно. Добре, якщо ви показуєте на своєму прикладі та розповідаєте, що за поразкою рано чи пізно буде перемога, що не потрібно здаватися, але при цьому потрібно проявити повагу до того, хто програв. Ну і згадаємо олімпійський принцип: головне — не перемога, а участь. Мета ігор

361


— приємно провести час, а не неодмінно виграти. І звичайно ж, для дорослого неприпустимо сміятися над тим, хто програв та бурхливо радіти своїй перемозі. Будьте прикладом гідного супротивника. Наші дії означають більше, ніж слова, це один із способів навчити контролювати свої емоції.

Настільних ігор — безліч. Серед них можна знайти те, що зустріне відклик в душі вашої дитини. Здатність прораховувати наслідки своїх дій відмінно вчать шашки, з шести років (або слідуючи за інтересом дитини) — шахи. Не всім дітям вони до вподоби, і не потрібно наполягати, якщо немає інтересу. Спробуйте інші варіанти, наприклад, настільні стратегії. Якщо дитина скаржиться, що їй стали нудними всі її іграшки, можливо, це показник, що час переходити на більш інтелектуальні ігри, щоб мозок не нудьгував.

Розклад для дошколятиНаша родина обходилась без розкладів перші шість років життя старшого сина. В принципі, це нормально — підкорятися не умовному, а природному ритму життя. Життя має свій ритм. Ми прокидаємося зі сходом сонця (чи трошки пізніше), засинаємо ввечері, коли втомилися, після заходу сонця. Три-чотири рази на день їмо, з приблизно однаковими інтервалами. В інший час займаємося справами. Необхідність більш чітко структурувати день у нас виникла як частина програми з підготовки

362


до школи. Коли дитина ходить до дитячого садку, її день вже має розклад, а вихователі стежать за його виконанням. Домашній розклад — більш гнучкий та може змінюватися, в залежності від обставин. Оскільки я б не хотіла вдома робити все за таймером (і додати собі джерело для роздратування), я придумала розклад з опорними точками та змінними. Ось як це працює.

Опорні точкиУ кожному дні завжди є опорні точки, постійні щоденні рутини: підйом, відбій, прийоми їжі, гігієнічні процедури. На них можна будувати розклад. А всі інші справи ми розміщаємо між цими ключовими точками, виходячи з досвіду, який маємо, про те, що в який проміжок часу зручніше робити.

Варіативні справиВ один і той самий проміжок часу між опорними точками можна запланувати варіанти справ. Наприклад, після сніданку в нас є час до обіду. І в цей час можна чи позайматися підготовкою до школи, чи пограти, чи піти гуляти. Таких відрізків часу зі «змінними» може бути 2 чи 3 на день. Логічно, що з ранку краще займатися та гуляти, а ввечері — грати та читати, але в кожній родині все індивідуально та всюди є залежність від інших зовнішніх факторів — хоча б від погоди.

Нижче — приклад розкладу, який можна зробити як

363


одним на всі дні, так і детальним — на кожен день. А для краси та наочності поряд з опорними точками (вони мають приблизний час) можна намалювати значки-піктограми.

З першого погляду стає видно, що день структурований, і тепер ясно, чого очікувати, що світ не хаотичний, а цілком впорядкований. І у той самий час у батьків є місце для маневрів. Це дуже важливо: мати свободу вибору занять та можливість трохи змінити плани. Але структура при цьому залишається.

364


Зразок розкладу дошколяти

Окрім цього, я вирішила полегшити собі роботу з придумування занять для дошкільника. Мені потрібно було забезпечити щоденні заняття з різних предметів, нічого не забути, «розкидати» заняття за днями тижня рівномірно. На додачу до цього —

365


відстежувати поведінку, настрій, записувати важливі деталі. У всьому цьому мені допоміг звичайний шкільний щоденник.

Щоденник Це працює так: на початку тижня я складаю розклад на всі 7 днів. Оскільки щоденник розрахований на 6 днів, то неділя займає дві нижні строки. Це день з мінімальними та простими заняттями, вихідний, як і субота. В щоденник для шестирічного я вносила такі заняття: математика, письмо (підготовка руки до письма), самостійне читання, читання вголос (коли я читаю), англійська мова, логіка-пам'ять-увага, образотворче мистецтво (будь-яка творчість від малювання до виробів своїми руками), розвиток емоційного інтелекту, уроки ввічливості.

Список вийшов значний, адже підготовка до школи ведеться одразу за кількома напрямами, все це потрібно одночасно. Тому знадобились записи — щоб не тримати в пам'яті, що ми робили вчора, чим будемо займатися сьогодні. Щоденник дає можливість виставляти оцінки минулим заняттям та робити нотатки.

В цей самий щоденник я ставила «смайлики» за поведінку, вранці та ввечері. Записи допомагають з'ясувати, коли і чому у дитини траплялись істерики чи напади гніву. Іноді це занадто багато занять, розваг, втома чи банальний голод. Ведення

366


щоденника дозволило мені проводити власне довгострокове дослідження та робити висновки. Зокрема, скорегувати й виховні методики, й об'єми щоденних занять.

Універсальна річ — індивідуальний підхідВ звичайній школі, найвірогідніше, ніхто не буде підходити до вашого школяра індивідуально. Але з іншого боку, і дитина тоді буде вже трохи старшою, буде краще себе контролювати та розуміти, що таке вже воно, шкільне життя. Треба робити не тільки те, що подобається, але й все інше.

А поки ви тільки готуєте свого дошкільника до школи, найкращий метод в навчанні його всьому — індивідуальний підхід через його вподобання. На найпростішому рівні це виглядає так: якщо хлопчик любить літаки, то всі його навчальні посібники задіють тематику літаків та прилягаючі теми, а якщо дівчинка обожнює єдинорогів, то саме вони вкажуть їй шлях до знань. Нудно рахувати яблука? Давайте рахувати гвинти для літаків чи годувати яблуками єдинорога. Нецікаво запам'ятовувати фігури просто так? Давайте будувати з них ангар для літака чи стайню для єдинорога. Коли ви вигадуєте для дитини історію, що її хвилює, то вона готова поглинати подробиці легко та з радістю. Навчальні посібники

367


для дошкільників тепер можна придбати на будь-який смак, а де підвела друкарська промисловість, там врятує інтернет та ваша фантазія.

Часто дітей неможливо змусити читати. Проблема звичайно в тому, що це нудно (точно нудніше за мультфільми). І якщо вам не вдається придбати цікаву книжку для тренування читання, пропоную вчинити інакше: напишіть історію самі! Кожна мама може придумати коротку історію з улюбленими героями свого малюка. Складіть декілька аркушів паперу в книжечку, зшийте або скріпіть степлером. Напишіть історію великими печатними літерами — по одному реченню на сторінці. А проілюструвати попросіть дитину. Що може бути цікавішим саморобної книжки? Її вже точно будуть читати.

Окрім основних занять, потрібних для підготовки до школи, повинні бути та додаткові: ті, що приносять задоволення та задовольняють допитливість, інтереси в інших галузях знань. Це можуть бути як домашні заняття, так і гуртки, секції. Все, що дає нові навички — підійде. Не завжди ж тільки заняття для школи. Потрібен час і для того, що подобається самій дитині.

Дисципліна та увагаДисципліна та увага — насправді саме такі основні вимоги школи. Все інше вторинне. І це дійсно важливо, коли в класі один вчитель та 20-30 учнів.

368


Дисципліна, субординація, прийняття авторитету дорослого та виконання його вимог — одна з найскладніших задач для сучасних батьків. Трохи краще в середньому з дисципліною у дівчат у порівнянні з хлопчиками, а також у дітей, які відвідували дитячий садок у порівнянні з «домашніми». Але це середні показники, і у всіх групах є яскраві зворотні приклади.

ДисциплінаВ чому головна проблема привчання до слухняності? В тому, що надмірні зусилля можуть зробити дитину пасивно-слухняною. Це зручно для батьків, вихователів та вчителів, але незручно для дорослого, який виріс з такими наставляннями. Якщо ви боїтесь зайвий раз потурбувати людей, соромитесь розповідати про свої потреби, не любите «нав'язуватися», вам важко відповісти «ні» — вітаємо у клубі слухняних! Я не можу стверджувати напевне, але цілком може бути, що коли ми ставимо свої потреби нижче за потреби інших та хочемо бути зручними, гарними для всіх, значить в дитинстві нас занадто ретельно привчали бути слухняним. В підсумку ми слухаємо всіх, окрім себе, потім страждаємо та довго перенавчаємося думати трохи більше про себе.

А інша сторона питання — протилежна. Якщо зовсім не вчити слухняності, в нас виросте юний анархіст. Дитина, що не має поняття про межі, авторитет

369


старшого, ризикує не вписатися в колектив, ані в дитинстві, ані у дорослому віці. Начальники є майже завжди і всюди, завжди є хтось вищий за рангом, розумніше та авторитетніше. Коротше, якщо у дитини життя піде якось не так, вона завжди зможе звинуватити маму — недовиховала чи перевиховала!

Раніше, коли припустимими буди фізичні покарання, методи колективного тиску та приниження дітей, питання завойовування поваги та авторитету навіть не підіймались. Хто був сильнішим, той і був правим. А на рівні школи працювали методом вербальних принижень та погрозами ізоляції, наприклад, коли всі учні під керівництвом педагога розповідали товаришу, як погано він вчинив, й не місце йому серед піонерів.

Пішовши від насильства, тиску та принижень, доведеться придумати щось нове. Об'єктивно кажучи «за умовчанням» жоден дорослий не є кращим за дитину, тільки тому що дорослий. Повагу та авторитет потрібно заслужити. Зокрема, шкільні вчителі в ідеалі повинні самі постаратися, щоб учні їх слухали та поважали, не перекладаючи цю місію на батьків.

Зі свого боку ми, батьки, повинні розповідати про правила поведінки. Знаю по собі, це велике та складне завдання. У дорослому світі дуже багато правил, в тому числі негласних, про які ми не

370


говоримо та не пишемо в книжках. І допитлива дитина неодмінно буде вимагати пояснень, чому і навіщо. Що таке культурно та некультурно, чому в нашій країні прийнято саме так та чи існують некультурні країни? Серйозно, мій син дуже хотів це знати, рівно як і подробиці життя у придуманій мною «Некультурній країні». Наприклад, чому потрібно називати дорослих на «ви» та не перебивати, чому негарно длубатися у носі, голосно відригувати та пукати. Навіщо чистити зуби кожного дня та чи не можна вбити бактерій у роті якось інакше.

Метод позбавлення від мікробівЯ можу запропонувати тільки одне рішення: не переставати виховувати дитину. Знайомте її з культурою, розповідайте, як правильно, читайте книжки, дивіться мультфільми за темою. Грайте та розігруйте сценки культурної поведінки, якщо ваша

371


дитина любить такі ігри. Загалом, не здавайтесь! Дошколя у питанні культурної поведінки — негранований алмаз, і шліфувати вам його... аж до повноліття!

УвагаТрохи про увагу. В усіх дітей вона «скаче» від однієї речі до іншої. Це нормально та проходить з віком, а також успішно корегується ігровими задачами на розвиток спостережливості до деталей та здатності концентруватися на поточній задачі. Нагадаю, що близько 10% дітей мають дефіцит уваги. Але до школи вони від нього ніяк не страждають, а ось в школі це відразу відображається на успішності.

Увага буває довільна та мимовільна.Мимовільна увага не залежить від волі людини. Наприклад, мультфільм буквально «засмоктує» дитину, її увага повністю віддалась мультику, сама собою. А для розв’язання математичного завдання чи читання потрібно взяти та силою волі ввімкнути довільну увагу: дивитися тільки на задачу та не відволікатися ні на що інше.

В школі нашим дітям дуже потрібно розвинути довільну увагу, увагу до нецікавого, складного. Дітям ми можемо казати, що в школі завжди цікаво та добре, але ми самі знаємо, що це не так. Розвинути увагу покликані як книжки-посібники, так й ігри — реальні та комп'ютерні. Наприклад, всім відома гра

372


«Меморі», в якій потрібно запам'ятовувати картки, а потім відкривати їх по пам'яті. Увагу до деталей розвивають і лото, й доміно, й шашки — всі ігри, де задіється короткострокова пам'ять та здатність запам'ятовувати деталі.

Здатність витримувати та робити не дуже цікаві завдання протягом якогось часу тренують щоденні планомірні заняття за посібниками для дошкільників. Наприклад, підготовка руки до письма — мало хто любить малювати рядки паличок, тому що виходить нерівно і до того ж це не цікавий малюнок. Або графічні диктанти — написання дитиною під диктовку малюнка чи візерунка за клітинками (клітинка праворуч, клітинка ліворуч, клітинка вниз). Потрібно підключити силу волі та зосередитися, щоб виконати задачу.

Щоб навчання довільній увазі не перетворилося на тортури, виконуйте такі умови:

Завдання повинно відповідати віку. Обирайте перевірені посібники з віковим маркуванням.

Почніть з малого і поступово збільшуйте навантаження. З 5 хвилин до 15.

Не використовуйте заняття як покарання, не погрожуйте ними.

Вимкніть критика в собі та не оцінюйте якість, принаймні, на початку. Мета занять — підвищити увагу до процесу. Хоча м'яко

373


нагадувати про те, що потрібно старатися та не поспішати, можна.

Старання повинні бути нагороджені. Встановіть систему заохочень — цукерки, наліпки, ігри чи інші задоволення. Зв'яжіть виконання завдання з чимось приємним.

І не забувайте: у дошкільників ще є час до школи. Заздалегідь перетворювати все їх життя на суцільне навчання не варто. Вони як і раніше люблять і хочуть гратися, бігати та робити дурниці, доки ми виношуємо підступні плани зі здачі їх до школи.

Підступність сучасної школи в тому, що вона не полегшує життя батьків! Ви як і раніше будете багато займатися і зі школяром, тільки перед цим він вже отримає навантаження у школі, буде також навантажений спілкуванням та шкільною активністю, все невивчене та незрозуміле ви будете підтягувати вдома, а все, що ви робите, буде оцінюватися. Як написала одна мама сина-третьокласника, «Це мені в кінці року потрібні канікули!». І знаючи це, я, наприклад, вирішила віддавати старшого сина до школи не в 6,5, а в 7,5 років. А зайвий рік ми вирішили витратити на те, щоб розвинути всі ті якості, про які я писала вище. Психологи зі мною згодні — вони хором радять не квапитися, і починати шкільне навчання не раніше 7 років.

374


Трошки більше любовіНемовлят любити найпростіше. А чим дитина старша і чим більше вимагає, не даючи нічого натомість, тим складніше. Іноді день із дошколям перетворюється на нескінченні нотації, і ми забуваємо про важливе — показати дитині, що ми як і раніше любимо її.

Це здається дивним, як воно так виходить. Але якщо ви раптом помічаєте, що за весь день не сказали дитині жодного доброго слова, потрібно щось з цим робити.

Ми любимо своїх дітей завжди. Але іноді не відчуваємо любов в собі явно. І тоді відчуваємо провину, відчуваємо себе недостатньо добрими. Але ж любов є, питання в тому, чому вона не завжди на поверхні, не завжди проявляється.

Я думаю, на це є декілька причин.

Причина перша. Банальна. Втома. Коли весь час вирішуєш проблеми, працюєш, ведеш господарство, прибираєш та слідкуєш за усіма, то втома породжує роздратування, іноді навіть субдепресивний стан (коли на повноцінну депресію це не тягне, але хочеться, щоб всі відчепилися, легти та лежати). В цьому стані просто немає сил діставати свою любов з глибин та проявляти її.

Рішення єдине — намагатися скинути з себе частину відповідальності та щоденної праці. І серйозно зайнятися пошуками любові. Спочатку полюбити

375


себе, приділити собі увагу. Робити більше того, що подобається, наповнює позитивними емоціями, надихає. На додачу я раджу аутотренінг в найпростішому його використанні: придумайте коротку нескладну фразу, яка вам допомагає, та частіше повторюйте її про себе. Наприклад, така: «Я хороша мама, і я люблю свою дитину». Можна навіть написати собі записку та повісити на видному місці, якщо не соромитесь чужих очей. Що вам це дасть? Ви, по-перше, програмуєте свій мозок думати те, що потрібно, а не всілякі непродуктивні тужні думки, а по-друге, постійно пам'ятаєте, що любов — з вами.

Причина друга. Важко любити безумовно, коли навколо цілковиті умови. А чим дитина старша, тим більше до неї вимог. Якщо вихователі в дитсадку постійно скаржаться, бабуся не у захваті від того, як виховали онука, перехожі на вулиці дають свої цінні вказівки, то мимоволі почнеш дивитися на чадо оцінююче. Й починається: не так летиш, не так свистиш. Суспільство тисне на нас, розповідаючи, що повинен вміти та як повинен себе поводити дошкільник (особливо той, якому от-от до школи), ми починаємо тиснути на нього в спробах прискорити його розвиток та якось вплинути.

Заковичка в тому, що тиснеш-тиснеш, а ефекту немає, все тільки гірше. І начебто правильно пишуть психологи, що, мовляв, не потрібно тиснути, потрібно робити все разом, показувати особистий приклад, що дорікання не допомагає. Але дуже важко припинити робити все по-старому! Відразу думаєш:

376


ну ось дитина знову зробила дурницю, і що мені тепер, по голівці її погладити?

Рішення — читайте одразу після описання причини номер три.

Причина третя. Важко любити того, хто, здається, тебе не любить та не потребує тебе. Старші дошкільнята можуть здаватися самостійними, холодними, байдужими до почуттів батьків. Хтось вже вміє обманювати. Хтось вміє випробовувати ваше терпіння на міцність цілком свідомо. Загалом, іноді діти поводять себе так, неначе зовсім нас не люблять. То як їх любити?

Для початку — всі діти люблять батьків. Це факт. І вас ваша дитина любить. Але вона може цього не показувати явно, тому що не бачить прикладу, як це робиться. Тому що ви не показуєте. Отже, ось можливий варіант усунення другої та третьої причини. Потрібно показувати добре ставлення до дитини.

Тут як з аутотренінгом: прийміть усвідомлене рішення помічати добре та хвалити за це — причому дуже бажано з тактильним контактом, гладити по голові, обіймати чи цілувати.

Додавайте слова любові, якщо відчуваєте, що це буде природно, без фальші. Зі свого досвіду знаю, що дії важливіші за слова, а слова не завжди хочуть вимовлятися в потрібний час.

Хто зна, може, саме цього не вистачає всім хуліганам

377


та бешкетникам? У підсумку, все залежить від нас. Якщо у вас немає депресії, з якою потрібно боротися, то потрібно почати свідомо проявляти любов, надаючи знаки уваги, і скоро вона буде до вас повертатися, наповнюючи вас.

Цілком можливо, що всім хуліганам просто не вистачає обіймів та

добрих слів.

Такі вони, дошкільнята. Великі, але все одно такі кумедні малюки. І підозрюю, що приблизно так само ми будемо ставитися до них ще дуже довго!

378


Глава 22. Підготовка до другої дитиниВ цій главі поговоримо про те, як підготовити себе, оселю, чоловіка та старшу дитину до поповнення в родині.

Чому багато жінок хочуть народити ще одного, двох чи більше дітей, хоча вже знають, як може бути важко з новонародженим? Може, вони мазохістки та їм хочеться знов добровільно обмежити свою свободу? Або їм більше немає у чому себе реалізувати? Між іншим, так думає велика кількість людей, що не розуміють радощів материнства. Це досить образливо та викликає особисто в мене бажання подискутувати на тему свободи, самореалізації та сенсу життя.

В мене є припущення, що прагнення знов стати матір’ю складається з декількох факторів.

• Природжена схильність до материнства.Не знаю, як це працює. Можливо, особлива «кнопка» вмикається в тому самому місці, де й біологічний годинник, що закликає народити первістка.

• Позитивна історія вагітності і родів.Часто жінки жартома погоджуються або народити, або виносити дитину своїм чоловікам, бажаючим ще одну дитину. А

379


першою або другою частиною (виносити або народити) процесу пропонується зайнятися чоловіку. Якщо вагітність та пологи пройшли, не травмуючи психіку людини, то можна й повторити!

• Переважання позитивних моментів першого року життя дитини над негативними.Що може затьмарити цю історію? Або підвищена тривожність та стреси матері — і внаслідок цього жінка розуміє, що не зможе ще раз витримати цей психологічний тягар. Або хвороби малюка — і здається, що з двома хворіючими дітьми впоратися буде неможливо. Ще один фактор — коли мама зробила занадто багато зайвої роботи по зрощуванню немовляти. Це може бути все, що завгодно, а частіше за все — дотримання суспільної думки та старих догм. Це дійсно може психологічно виснажити!

• Причетність до дива.І найважливіше — відчуття того, що немає нічого цікавішого й важливішого, окрім як дивитись, як зростає маленька людина та перетворюється в велику. Більш дивовижного за це я не бачила жодного разу в житті.

Коли збігаються разом всі ці речі (і завжди є щось ще, унікальне для кожної мами), тоді всі перепони здаються дрібними та несуттєвими. Тільки зовнішні

380


обставини можуть завадити або тимчасово затримати жінку. На мою думку, це дивовижно. Тому що вирощувати декількох дітей — це важка робота рук й розуму, постійна творчість та саморозвиток. Кожен день. Є такий жарт:

−Мамо, а як пишеться слово «Батьківство»?

−«Тер-пін-ня»

Або іноді буває так: є одне дитя розумненьке, є цікава робота та нові ідеї в голові, які хочеться реалізувати. Але раптом розумієш, що краще за все в тебе виходить саме вирощувати дітей. Одразу кілька знайомих мені творчих людей, коли народилися їх первістки, написали, що дитина — їх найкращий проект. Тому що створити щось схоже своїми руками вони не в змозі. Тож давайте частіше робити свої найкращі проекти, подумала я. Особливо якщо цього хочеться більш за все на світі.

Підготовка до другої дитини, якщо психологічно ви вже точно готові, — лише організаційна та інформаційна. Потрібно обміркувати, що може спростити вам побут з двома дітьми, можливо, перевести родину на штатний розклад та знов перечитати правильні книжки, якщо щось забулося.

381


А що чоловік скаже?Недостатньо одного тільки нашого бажання знов стати матір’ю. Багатьом жінкам, окрім цього, потрібно ще й вмовити чоловіка. Особливо якщо й перша дитина «дісталася» після довгих обговорень, переконань та умов.

Чоловік, якщо він не відчуває себе готовим до другої дитини, вже не такий наївний, як першого разу. Коли в нього не було ще дитини, він не мав досвіду і знаходився в невіданні (можливо навіть у мрійливому) відносно змін в сімейному житті. Але тепер його не обдуриш! Те, чого ми, мами, можемо вже і не пам’ятати — зубів, що ріжуться, животиків, кольків та недосипання — те чудово пам’ятають татусі. І багато хто не готовий знов пройти через це, коли життя тільки налагодилося.

Аргументи, що були використані першого разу, наразі вже будуть непридатними, доведеться підготувати щось новеньке. Голова родини може турбуватися про те, чи зможе він прогодувати та вдягнути усіх — і вам потрібно скласти своєрідний «бізнес- план»: на чому можна та потрібно заощадити, що оптимізувати в родинному бюджеті. Його буде хвилювати, як ви збираєтесь облаштувати ще одне спальне місце та місця зберігання одягу та іграшок в квартирі — продумайте і це питання. Він буде турбуватися питанням, чи вистачить у вас сил й можливостей, щоб займатися первістком —

382


розвивати його, спілкуватися, готувати його до школи або ж допомагати школяру. Нарешті, його буде хвилювати, чи не розчиниться його кохана дружина у дітях, не залишивши нічого для нього. Адже йому потрібна не тільки мати його дітей, але й кохана дружина та подруга. Рівно як і вам потрібен не просто «годувальник», а партнер у всіх відношеннях та значеннях.

Все це нелегко, і я б порадила, перш ніж заводити розмову про поповнення в родині, продумати ваше майбутнє на кілька кроків вперед. Щоб чоловік зрозумів — ви серйозно налаштовані та готові до всього.

Один з непоганих, на мою думку, аргументів, окрім міцного організаційно-фінансового обґрунтування — аргумент про те, що якщо б дитина «вийшла випадково», ви б все одно її залишили, не дивлячись на раптовість. Тож яка різниця, зараз чи потім? Краще вже спокійно планувати зараз.

Ще один гідний аргумент — про те, що час йде і ніхто не стає молодшим, здоров’я не додається ні в кого, отже, якщо є можливість, може не відкладати на потім те, що можна зробити сьогодні?

Діти в ідеалі повинні з’являтися при згоді обох сторін — і коли згода отримана, можна планувати. Коли дитину хочуть обоє батьків, а не тільки мама (або

383


тато), то вони обидва будуть піклуватися про неї, не звалюючи на партнера всі батьківські обов’язки. Хоча в нашій країні далеко не у всіх родинах догляд за дітьми подружжя розділяє порівну, але, як мінімум, у чоловіка не повинно бути думок і слів про те, що «ти сама хотіла — ось тепер і розгрібай все сама». Це дуже прикро — з’ясувати раптом, що твої діти потрібні тільки тобі, тому краще все з’ясувати заздалегідь. А вже як боляче дітям, що підросли, випадково дізнаватися, що їх не хотіли заводити!А тепер поговоримо про те, що потрібно не забути під час вагітності.

Звернемося до першоджерелПеречитувати вже зарекомендовані, «класичні», та відкривати для себе нові книжки про вагітність, пологи, догляд за немовлятами та виховання — це важливо не тільки для молодих, а й для досвідчених мам. Багато які речі вже надійно забуті і потребують, щоб їх пригадали. Трьох років достатньо, щоб забути, що ви робили з новонародженим. За п’ять років та більше у світі можуть з’явитися нові цікаві ідеї та нові речі-помічники. В інтернет-спільнотах навіть мами двох, трьох дітей та більше, прагнуть бути в курсі змін у світі материнства. Читання не тільки дає нову інформацію для міркувань, але і допомагає знов налаштуватися на потрібну хвилю, а участь в інтернет-форумах дає відчути себе частиною великої спільноти мам. Це піднімає настрій та впевненість в собі.

384


Реорганізація просторуНеважливо, живете ви у великому будинку чи маленькій квартирі, є у вас можливість водночас змінити меблі чи ні. Потрібно подумки або на папері огледіти всі свої ресурси і скласти план з реорганізації простору.Вам потрібно, маючи певні квадратні метри та бюджет, виділити місце для другої дитини, намагаючись не сильно обмежувати інших членів родини. Що стосується всіляких місць зберігання, то з’ясовується, що навіть у маленькі однокімнатній квартирі завжди знайдеться щось, що можна викинути, прибрати на антресоль чи віддати комусь на тривале зберігання (наприклад, бабусі на дачу). Те, чим ви два роки не користувалися і не плануєте в найближчі півроку-рік — очевидний кандидат на переїзд. Місце, що звільнилось, можна використати раціональніше.

Розхламлення — тільки перший крок. Наступний крок — максимальне використання простору який є. Мене завжди надихає у відношенні місць зберігання компанія IKEA –— їх каталоги я можу роздивлятися нескінченно. І хоча не кожному доступні меблі та аксесуари, та й крамниці теж є тільки у великих містах, реалізувати їхні ідеї ви можете і з допомогою доступних у вашому місті предметів.

385


Помічники1Різноманітні винаходи цивілізації — від вологих серветок до блендерів — наші головні помічники у побуті. Те, що економить час та сили для спілкування з дітьми. Багатодітні мами рекомендують обзавестися такими кухонними приладами, як мультиварка та механічна овочерізка, яка допомагає швидко шинкувати овочі кубиками та соломкою. Ну а пральна машина та блендер — перші два друга молодої мами — напевно вже у вас є за наявності першої дитини. Для мене найкращим другом стала посудомийна машина — мрія, яка здійснилась до моїх 30 років.

Ще один помічник — шезлонг для дітей від народження до року. Досвідчені батьки кажуть: ніколи не залишайте новонародженого (аж до трьох-чотирьох місяців) наодинці зі старшою дитиною, якою б слухняною та зовнішньо розумною не була старша. Діти — це діти. Їм незнайоме почуття відповідальності, а в силу малого досвіду вони не можуть передбачити наслідки тих чи інших вчинків. Тому легкий переносний шезлонг з ручками допомагає завжди тримати малюка «під рукою». Просто щоб ви були спокійні. Якщо бюджет трохи обмежений чи ви не хочете переплачувати, можна заощадити, придбавши неновий шезлонг або автокрісло-люльку. Буває, знайомі готові віддати його за зовсім символічні кошти, щоб місце не займало. Враховуючи, що шезлонги використовуються

386


найчастіше тільки один раз та максимум протягом року, ви можете придбати цілком якісну річ в доброму стані.

Новий список покупокЗ першою дитиною, можливо, у пориві радості ви придбали навіть більше речей, ніж вам насправді було потрібно. Одяг, пелюшки-сорочечки, різна косметика, іграшки та аксесуари. Тепер ви вже маєте деякий досвід, і напевно ваш новий список покупок для новонародженого буде коротшим. Я продивлялася списки покупок тих мам, у яких малюк перший і тих, в кого діти вже є, і помітила цю закономірність. Все непотрібне, те, без чого можна вільно обійтись, відпадає, а якась частина речей, побутових чи одягу, у вас вже є.

Буває, зустрінеш у списках покупок для новонародженого таке: пластикові контейнери для зберігання їжі якоїсь фірми. Вони призначені для недовгого зберігання їжі в холодильнику. По-перше, найближчі півроку вони точно не знадобляться, доки дитина знаходиться виключно на грудному вигодовуванні. А по-друге, необов’язково купляти спеціальні «дитячі» контейнери певної марки. Звичайні харчові контейнери для зберігання невеликого об’єму, 100-200 мл, будуть не гіршими, але точно дешевшими в три рази.

387


Якщо підходити до покупок раціонально, не піддаючись емоціям (погоджусь, багато дитячих речей невимовно милі), економія буде очевидною.

Планування майбутнього життяКоли дім та побут більш-менш приведені до ладу, і ви вже знаєте, де що буде зберігатися, можна почати планувати майбутнє з двома дітьми. Щоб не розірватися та не надірватися, потрібно скласти список пріоритетів: всі справи, якими вам потрібно буде продовжувати займатися з появою другої дитини та нові справи, випишіть у список. І хоча не все вдасться передбачити, все ж можна зробити певні припущення. Можливо, від чогось доведеться тимчасово відмовитися. Якісь плани потребують помічників. З чимось ви впораєтесь самостійно.

Як і першого разу, не соромтесь закликати подруг та родичів до допомоги — покупок, прибирання чи готування. Не потрібно думати: «я сама вирішила стати матір’ю вдруге, тож повинна розгрібати все сама та не скиглити». Це частково правда, але вам потрібно як мінімум знизити вимоги до себе до моменту, доки молодша дитина не стане більш самостійною. Я б назвала цифру в півроку після її народження — в середньому приблизно тоді малюки можуть давати мамі трохи більше часу.

Поки молодше дитя зовсім маленьке, а старша

388


дитина як ніколи потребує доказів, що ви її любите, як раніше, ваша задача — оберігати мир та любов у родині, а не доводити всім, що ви супержінка. Хай не кожного дня в домі буде ідеальна чистота та три страви на вибір, зате ви не будете відчувати себе нещасною.

Не треба намагатися бути ідеальною у всьому — так недалеко і до нервового зриву. Всі успішні мами, на яких ви рівняєтесь та хочете бути схожими, мають свою маленьку, але хитру таємницю, адже ніхто не може бути на сто відсотків хорошим у всьому.

Всі успішні мами мають свою маленьку, але хитру таємницю.

Моральна підготовка до невідомогоВажливий момент, який можна випадково впустити: ми думаємо, якщо в нас є одна дитина, ми автоматично знаємо, що робити з іншою. Але ось що кажуть психологи: це вельми оманлива, хоча й заспокійлива думка. Кожна дитина унікальна, немає стандартних діючих засобів для всіх дітей. Це стосується, в першу чергу, того, як дитина реагує на навколишній світ, які в неї вподобання та звички.

389


Таким чином, оскільки у вас буде абсолютно новенька дитина, максимум, що ви будете мати — необхідні моторні навички з вдягання підгузка, миття та догляду. Навіть груди вона буде брати не так, й заспокоювати її буде геть інше. Коли ви усвідомите, що звикати до немовляти потрібно буде знову і те, що підходило старшій дитині, не буде підходити молодшій, вам стане трошки легше.

Якщо ви будете знати, що не обов’язково все піде за тим планом, що ви мали, ви зможете бути гнучкою мамою. Ви знову будете вслухатися в сигнали новонародженого, зчитувати їх, а не намагатися застосувати відомі раніше методики. Хоча, в першу чергу, випробовувати потрібно саме їх, але якщо вони не підійдуть, то не засмучуйтесь, а шукайте нові шляхи. Незабаром ви будете з цікавістю спостерігати, наскільки різні у вас діти.

Підготовка старшої дитиниНайголовніше, про що говорять досвідчені мами: ніколи не питайте старшу дитину, чи хоче вона братика чи сестричку. По-перше, вона може ще не розуміти, про що йде мова. По-друге, не їй вирішувати це питання. Але готувати дитину до того, що скоро у вашому домі з’явиться ще одна людина, потрібно.

Стандартна рекомендація — чим дитина молодша, тим пізніше їй повідомляють цей факт. Все тому, що

390


маленькі діти слово «скоро» сприймають буквально — через 10 хвилин, або через годину, або у крайньому випадку завтра. Діти здатні питанням «А скоро?» довести до сказу будь-якого дорослого. Мені здається, зручніше за все про це повідомити, коли у мами вже починає округлюватися животик. Тоді й можна почати розповідати про те, як діти ростуть в маминому животі, про те, які вони маленькі. Про те, як добре буде, коли в домі з’явиться ще один малюк.Я розповідала своєму синові про різні речі: про те, що вміє та не вміє новонароджений, що з ним можна робити, а що не можна. Як та чим його годують, як він може себе поводити. Зокрема, що немовлята можуть голосно кричати, якщо чогось хочуть чи почувають себе недобре. Ми разом дивилися передачі про догляд за малюками, різні фільми, читали книжки. І це все, мені здається, сприяло тому, що старший як мінімум розумів, хто перед ним: маленька жива людинка, що потребує піклування, а не іграшка чи звірятко.

У будь-якому випадку, не варто розслаблятися, а контролювати поведінку старшої дитини. Діти багато чого роблять, не подумавши. Те, що нам здається очевидним, для них зовсім не так — ця здатність прогнозувати, усвідомлювати потенційну небезпеку приходить з віком (власне, про це ви вже читали). Від дитини молодшої за 12 років я б не стала цього очікувати.

391


В цілому, ваша задача з підготовки зводиться до інформування старшого в зрозумілій та доступній формі. Інформація повинна бути й не занадто позитивною — адже життя не складається з одних лише плюсів, але й не негативною. Ще одна дитина не руйнує життя родини, а вносить до нього щось своє. Кожен член родини чомусь вчиться, чимось жертвує, але у підсумку плюси переважують мінуси.

392


Чого очікувати від старшої дитини та від себеКоли у хаті з’являється новий член родини, очікуйте відразу дві зміни: у старшій дитині та у своєму ставленні до неї. Зізнаюся, я була готова лише до того, що старша дитина може змінитися — тому що змінився світ навколо неї, з’явилась нова людина в родині. Вже давно відомо, що старша дитина не може ніяк не реагувати. Це можуть бути ревнощі, злість, образа, показна неслухняність, спроби притягнути до себе увагу будь-яким способом. Буває, що діти навпаки стають підозріло добрими та слухняними. Загалом, в кожної дитини реакція на стрес проявляється по-своєму.

До чого я точно була не готова — то це до змін в собі. Старша дитина раптово починає здаватися дуже великою та дорослою, відповідно, вимагаєш від неї більше, ніж варто. Її вчинки можуть спочатку дратувати вдвічі більше, тому що у вас тепер двоє дітей, турбот — вдвічі більше. Організм, що ще не звик до нових навантажень, втомлюється, і ви можете мимоволі скидати втому та роздратування, які накопичились, на першого, хто потрапить під руку. І це, як не прикро, може бути і старша дитина.Почніть з усвідомлення ситуації. Усвідомлювати свої почуття, приймати їх та опрацьовувати — завдання не з простих. Мені допомагало декілька речей:

393


• Помічати та контролювати свій гнів. Якщо вдавалось вчасно помітити свій гнів чи роздратування та не дати йому вилитися на дитину, відмічала це та подумки ставила галочку: «Ось тут я вчинила вірно». Що це дає? Радість від того, що пораєшся, що дитина не потрапила під обстріл незаслужено. Головне — почати, а потім контролювати себе буде легше.

• Постійно подумки промовляти: «дитина не винна, не зривайся на дитині, не кричи на дитину». Це допомагає не забувати, що спілкуватися потрібно в спокійному тоні. Крики тільки шкодять відносинам, змушують вас потім шкодувати про свою поведінку.

• Більше часу проводити поза домом. Тривала непогода чи хвороби можуть зачинити вас вдома надовго. А коли люди занадто багато часу проводять разом в невеликому приміщенні, вони мимоволі починають один одного дратувати — просто тому, що набридло нудне та одноманітне життя. Тому або потрібно придумувати розваги вдома, або вибиратися погуляти.

394


• Займатися зі старшою дитиною. Поки молодша спить чи зайнята іграшками, приділіть час первістку. Він та його потреби — пріоритетніші за домашні справи. Помічайте досягнення, хваліть частіше! Обіймайте, кажіть, що любите. Навіть якщо протягом дня дитина, здавалось, робила все, щоб вас розгнівати та «не заслугувала» — все одно обіймайте та цілуйте. Не дозволяйте собі зачерствішати та стати мамою, що тільки сварить.

• Промовляти свої емоції. Коли ви кажете вголос: «Я зараз на тебе розсердилась», ви перестаєте тримати їх в собі та одночасно управляєте негативною енергією — вона витрачається на те, щоб сказати те, що у вас всередині, а не на крик чи підняття руки.

• Трошки поплакати — зі сльозами виходить накопичене роздратування та гнів.

В нашій родині процес налагодження нового життя зайняв декілька місяців. Переживши післяпоголову депресію, випробувавши на собі всі побічні ефекти нових навантажень, здолавши труднощі спілкування зі старшою дитиною, я можу сказати, що впоратися з ситуацією можна!

395


Двоє дітей роблять життя вдвічі цікавішим, вони вчаться один в одного багатьом речам, а ваші батьківські навички та таланти розкриваються в повній мірі. І хоча роботи додається, приводів для радощів також стає більше.

396


На завершенняЧасто нові (або заново відкриті) ідеї зустрічають вороже. Як мінімум, не довіряють або проявляють агресію до людини, яка виховує своїх дітей як хоче. Мені подобається така цитата з фільму «Аватар»: «Не можна наповнити чашу, що вже повна». Чим більше наповнена ваша чаша уявлень про «єдино вірне», тим важче влити в неї нові ідеї. В кожної людини свій «об'єм чаші», і іноді в ній немає отвору для зливу старих ідей та вливання нових.

397


У вихованні дітей важливо мати свою думку, позицію, засновану не на колективному досвіді, а на розумінні, що важливо для дітей і вашої родини. Але так само важливо бути гнучкою, вміти визнати свої помилки та виправити їх. Ніколи не пізно змінитися. Потрібно лише дуже цього хотіти.

Кажуть, що «всі батьки спотворюють своїх дітей» (приблизна цитата з серіалу «Доктор Хаус»). Незважаючи на жорстокість, це правда. Мається на увазі, що жоден не ідеальний настільки, щоб не залишити своїй дитині у спадок який-небудь комплекс, незагойну психологічну рану — загалом щось неприємне, що людина пронесе через своє життя і за що не скаже батькам спасибі. І у цьому найбільша складність материнства: скільки б ми не читали книжок, не вивчали і не застосовували методик, ніколи не знаєш, на чому стратиш. Але ми просто намагаємося робити все правильно, намагаємося не повторювати помилок своїх батьків, намагаємося бути більш терплячими і стриманими. Позитивне материнство — у тому, щоб як мінімум виховати дітей оптимістами. Вселити в них упевненість, що все вийде, що світ не поганий, що завжди можна щось зробити. Це вже не так мало: адже оптимісти живуть довше, хворіють рідше, надихають інших і роблять світ кращим. Так живу я і моя сім'я, ці ідеї я хочу передати своїм дітям, а за допомогою цієї книги — іншим мамам.

398


Виховання дітей — перш за все, самовиховання і самодисципліна. Особливо якщо у вас більше однієї дитини. І саме двоє дітей, постійно зростаючих і мінливих, переконали мене у необхідності постійного самовдосконалення: бути поблажливіше, частіше ставити себе на місце дитини, вчитися втихомирювати свій гнів. Якщо ми не змінюємося, залишаємося негнучкими, спілкуватися з дітьми набагато складніше.

Я замислювалася над тим, коли ж мати зможе зрозуміти, чи добре вона виховала свою дитину, чи була вірна її методика. У три роки? Звичайно, ні — процес формування особистості ще йде. У сім? Теж ні. У шістнадцять? У цей час людина починає виховувати себе сама, але своє відносно доросле життя з дорослими вчинками вона тільки починає. Або коли вашій дитині близько тридцяти років, і вона чогось вже досягла?

Люди змінюються все своє життя. У будь-який момент людина може зробити щось дурне або погане, незалежно від своїх досягнень. І у будь-який момент змінити своє життя, зробити неймовірний подвиг. Виходить, що результат нашого виховання ми зможемо відчути лише наприкінці нашого життя.

Коли ми стаємо дідусями-бабусями і починаємо потребувати у своїх дітях, тоді й можна побачити, ким ми виховали своїх дітей. Відповідальне

399


ставлення до літніх батьків та бажання наших дітей передати наші сімейні цінності (те, що ми намагалися прищепити і вважали важливим) своїм власним дітям — такі два головні показники, що ми, судячи з усього, впоралися!

Сподіваюся, що читання виявилося цікавим, а книжка буде для вас не збіркою правил, а джерелом натхнення, адже кожна дитина і кожна сім'я — унікальні і щасливі по-своєму. Бажаю вам знайти свій шлях позитивного материнства, щоб бути у гармонії з собою, дітьми і навколишнім світом.

З повагою, Юлія Сирих.Дизайнерка, письменниця, мама.

Буду рада почути ваші відгуки про книжку.Залишити їх ви можете на сайті: mamabook.syrykh.net

400


ЗмістВступ.......................................................................................3

Частина 1. Вагітність та пологи .......................................7Глава 1. Позитивна вагітність ....................................... .8Глава 2. Пологи ................................................................. 33

Частина 2. Від народження до року .............................47Глава 3. Новонароджений та ви ................................... 48Глава 4. Три кити першого року життя ....................... 73Глава 5. Речі у поміч мамі .............................................. 95Глава 6. Прийняття рішень та свободавибору ...............................................................................106Глава 7. Від народження до півроку ...........................122Глава 8. Базова довіра, первісна прив'язаністьта розуміння без слів .....................................................135Глава 9. Від півроку до року .........................................153

Частина 3. Від року до двох ..........................................174Глава 10. Концепція позитивногоматеринства ....................................................................175Глава 11. Виховання, харчування, розвиток ...........................................................................190Глава 12. Сприйняття світу та темперамент ............207Глава 13. Особливі діти. Почнітьіз прийняття ....................................................................219

Частина 4. Від двох до семи .........................................236

401


Глава 14. Комунікація з дітьми та дорослими .........238Глава 15. Виховання самостійності тапроблеми маленької особистості ...............................249Глава 16. Своєчасний розвиток ..................................265Глава 17. Більше книжок, менше TV, абояк дозувати блага цивілізації .......................................280Глава 18. Неприємна неминучість — покарання ........................................................................297Глава 19. Вередулі, скиглики, лідери ..........................322Глава 20. Дитячий садок — йдемо чи ні? ..................339Глава 21. Дошкільнята: не малюки, алей не дорослі .....................................................................356Глава 22. Підготовка до другої дитини ......................379

На завершення ...............................................................396

402

Юлія СирихПозитивне материнство

абоЯк легко та эфективно вирощувати дітей

Сімферополь,2016 рік

© Текст, Юлія Сирих, 2014© Оформлення, Юлія Сирих, 2014

© Переклад українською, Юлія Сирих, Христина Дзюба, 2016

http://mamabook.syrykh.net

sh

Typewritten Text

Видавництво CreateSpace ISBN-13: 978-1523851577 ISBN-10: 1523851570

sh

Typewritten Text

sh

Typewritten Text

sh

Typewritten Text

sh

Typewritten Text

sh

Typewritten Text

«Позитивна мама — зовсім не богиня радості, і ви не зобов'язані випромінювати позитив увесь час. Тут важливе відчуття того, що усе можна

виправити, і якщо просто зараз ви або ваша родина переживає кризу, це не назавжди.

Бувають часи, коли все йде якось не так. Але після песимістичних думок «та коли ж це

скінчиться?» мені у голову завжди приходить філософське: і це пройде. А після цього береш себе

в руки і починаєш щось робити, щоб змінити ситуацію».

Documents

Юлія Сирих. Позитивне материнство. Повний текст