ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Історичні витоки та розвиток теорії та практики менеджменту 6

1.1 Роль та значення менеджменту як науки та виду діяльності 6

1.2. Виникнення та становлення науки управління 8

Розділ 2 Тенденції сучасного менеджменту у світовій практиці 16

2.1 Загальні особливості та проблеми сучасного менеджменту 16

2.2 Досвід організації менеджменту у країнах світу 18

Розділ 3 Особливості сучасного менеджменту в Україні 25

3.1 Соціально-економічні передумови розвитку управлінської

науки в Україні

25

3.2 Сучасна модель та проблеми вітчизняного менеджменту 32

3.3. Перспективи розвитку менеджменту в Україні 37

Висновки та пропозиції 42

Перелік використаних джерел 46

ВСТУП

Нині важко назвати більш важливу і багатогранну сферу діяльності, ніж

управління, або менеджмент, від якого в значній мірі залежать і ефективність

виробництва, і якість обслуговування населення.

У ринкових умовах використання досягнень менеджменту є одним із

найвпливовіших чинників забезпечення ефективної побудови організації, зниження

трудомісткості управлінських робіт, оптимізація чисельності апарату управління,

посилення управлінського впливу, зосередження зусиль працівників на досягненні

поставлених цілей. Діяльність керівників нової формації (менеджерів) сприяє

утвердженню підприємства на ринку, його успіху в конкурентній боротьбі, втіленню

нових ідей та результативних стратегій. Менеджер, який володіє широкими

економічними знаннями, основами інформаційних і комп’ютерних технологій,

технікою ділового спілкування, є особливо важливим ресурсом підприємства.

Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією є

передумовою досягнення нею високих економічних, технологічних, соціальних та

інших результатів, необхідної динаміки позитивних змін. Тому вивчення суті,

закономірностей менеджменту є обов’язковою складовою підготовки фахівців

економічних спеціальностей у світі.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в області

промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства тощо внаслідок

безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок

знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації

економічних і соціальних процесів.

Реорганізовуються старі структури управління і влади в українській

економіці, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне

перенесення концепції управління з однієї соцiокультурного середовища в інше,

сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до

важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими

базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку

3

ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу

України до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників. В Україні

поки ще не досягнуті значні успіхи в теоретичному і практичному освоєнні

менеджменту.

Історія управлінської думки має свої корені, які йдуть в глибину віків і

тисячоліть. Наука про менеджмент виникла на початку ХХ ст. і динамічно

розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощенням

масштабів виробництва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним

використанням набутого досвіду, зростанням ролі людського фактора як потужного

ідейного генератора тощо.

Актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що нині розвиток

менеджменту як науки та практики триває і знаходиться на активному етапі.

Особливо це стосується України, яка шляхом узагальнення досвіду розвинутих

країн світу впроваджує повідні підходи, принципи та методи управління.

Дослідженню питань розвитку та становлення сучасного менеджменту, а

також з’ясуванню його особливостей у сучасних умовах господарювання

присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед них варто

виділити роботи Туленкова М. В., Федулової Л. І., Кредісова А. І., Колеснікова Г.,

Сторожилова У. Л. та інших.

Метою даної курсової роботи є всебічне дослідження особливостей і

тенденцій сучасного менеджменту. У відповідності до поставленої мети визначено

наступні завдання курсової роботи:

- визначити роль та значення менеджменту як науки та виду діяльності;

- дослідити виникнення та становлення науки управління;

- виявити загальні особливості та проблеми сучасного менеджменту;

- вивчити досвід організації менеджменту в окремих країнах світу;

- з’ясувати соціально-економічні передумови розвитку управлінської науки в

Україні;

- висвітлити сучасну модель та проблеми вітчизняного менеджменту;

- виявити перспективи розвитку менеджменту в Україні.

4

Об’єктом дослідження у курсовій роботі виступають теоретичні та практичні

підходи системи управління організаціями.

Предметом дослідження є процес розвитку сучасного менеджменту та його

особливості на різних історичних етапах та в окремо взятих країнах.

Теоретичною та інформаційною базою для написання курсової роботи

слугували навчальні, наукові видання вітчизняних та зарубіжних вчених, матеріали

періодичних видань та наукових конференцій.

Курсова робота викладена на 48 сторінках комп'ютерного тексту і складається

зі вступу, трьох розділів та висновків. Бібліографічний список включає 29

літературних джерел на 3 сторінках. Робота містить 1 таблицю і 1 рисунок

загальним обсягом 2 сторінки.

5

1 ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Роль та значення менеджменту як науки та виду діяльності

Нині в організаціях усе більшого значення набуває діяльність управлінців –

менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на

ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних

стратегій. Менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки,

основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування

з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її

інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат.

Менеджмент – вид діяльності, спрямований на працівників організації з метою

координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією цілей 15, с. 10].

У широкому розумінні менеджмент – це наука про теорію управління

виробництвом, що орієнтована, по-перше, на людину як на основне джерело

підвищення продуктивності праці, а по-друге – на реалізацію об’єктивних

економічних законів і узгодження економічних інтересів.

У вузькому розумінні менеджмент – це процес, спрямований на ефективне

використання ресурсів для досягнення організаційних цілей в умовах, які постійно

змінюються 18, с. 15].

Потьомкін С. К. вважає, що менеджмент вато розглядаєти з різних точок зору.

1. Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види

підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку

(підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні

фірмою певних результатів у ході підприємницької діяльності.

2. Менеджмент як орган управління. Звичайно під організацією

розуміється структура (склад) виробничих підрозділів, у рамках яких проводяться

заходи, які свідомо координуються і направлені на досягнення загальних цілей.

6

Організація - це свого роду анатомія підприємства, управління - його фізіологія.

Або: організація - це статика справи, управління - його динаміка.

Під органом управління часто розуміють керівництво, яке представляє фірму і

діє від її імені.

3. Менеджмент як різні рівні апарату управління. Велика фірма має в

своєму апараті три рівні, кожен з яких у своїй назві англійською мовою має слово

"менеджмент".

На західних підприємствах розрізняють:

топ-менеджмент - вища ланка управління (генеральний директор та інші

члени правління);

мідл-менеджмент - середня ланка управління (керівники управлінь та

самостійних відділів);

-ловер-менеджмент — нижча ланка управління (керівники підвідділів та

інших аналогічних їм підрозділів).

4. Менеджмент — специфічний орган функціонуючого комерційного

підприємства. Підприємство може діяти тільки через свої органи, тобто через

керівництво або менеджмент. Різниця менеджменту ділового підприємства від

інших видів управління обумовлена метою такого підприємства 21, с. 20].

Кінцевою ціллю менеджменту є забезпечення прибутковості, або дохідності в

діяльності фірми шляхом раціональної організації виробничого процесу.

Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється. Проходять зміни в

становищі на ринку конкурентів, в умовах і формах фінансування. Звідси постійна

наявність ризику. Ціллю менеджменту в цих умовах є постійне подолання ризику

або ризикових ситуацій не тільки в теперішньому, а й в майбутньому, для чого

необхідно мати певні резервні грошові засоби і надання менеджерам певного

ступеня свободи і самостійності в господарській діяльності з метою швидкого

реагування і адаптації до умов, що змінюються.

Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і

послуг з урахуванням потреб споживачів, забезпечення рентабельності діяльності

підприємства і його стабільного становища на ринку.

7

У зв'язку з цим — завдання менеджменту це:

забезпечення автоматизації виробництва і перехід до використання

робітників, які мають високу кваліфікацію;

стимулювання роботи працівників фірми шляхом створення для них кращих

умов праці та встановлення більш високої заробітної плати;

постійний контроль за ефективністю діяльності фірми, координація всіх

підрозділів фірми;

постійний пошук і освоєння нових ринків 24, с. 32].

До завдань, які вирішуються в менеджменті, також відносять.

визначення конкретних цілей розвитку фірми;

виявлення пріоритетності цілей, їх черговості та послідовності вирішення;

розробка стратегії розвитку фірми, господарських завдань і шляхів їх

вирішення;

розробка системи заходів для вирішення проблем, що плануються на різні

часові періоди;

визначення необхідних ресурсів і джерел їх покриття;

встановлення контролю за виконанням поставлених завдань 20, с. 26].

1.2. Виникнення та становлення науки управління

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах

становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином

забезпечувати свою діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі

виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З’являлися

перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних)

функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під

час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.).

Однак ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний

характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися

до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати,

8

що наука про менеджмент зародилась у первісні часи. Навіть за рабовласницького

ладу, феодалізму певних обґрунтованих підходів та механізмів менеджменту не

було створено. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляли

своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без

урахування відповідних принципів, прогнозів, часто не роблячи навіть спроб

вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід,

сформувати загальні підходи, принципи управління тощо.

Із розвитком виробничо-господарської діяльності людей виникли певні

організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства

тощо). Однак управління ними не ґрунтувалося на узагальненнях, принципових

положеннях, виявлених тенденціях 10, с. 41].

Потреба в науці про менеджмент з’явилася наприкінці ХІХ — на початку ХХ

ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали

формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі

людей. У зв’язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організування

робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників,

розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо.

Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження

економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей

управління людьми, з’ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської

діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень,

інструкцій тощо. У процесі цих наукових досліджень було сформульовано перші

принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління

виробничо-господарською діяльністю 11, с. 35].

В історії менеджменту можна виокремити шість основних етапів його

розвитку: розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва;

формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків;

побудова систем управління, орієнтованих на ринок; активне застосування

кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації

9

методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; формування

системних і ситуаційних підходів; комп’ютеризація управлінських процесів.

І. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Цей етап

характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення

виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні

підходи, які охоплюють не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а

й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування,

способи розташування робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми

забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап

характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної

(адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885—1920 рр.). В її основі роботи Фредеріка-

Вінслоу Тейлора (1856—1915), Френка Гілбрета (1868—1924) і Ліліан Гілбрет (1878

—1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням

виробничого менеджменту. Ф.-В. Тейлор і подружжя Гілбрет , які починали свою

кар’єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій

ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо.

Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною

галуззю наукових досліджень.

Принципи наукового управління Ф.-В. Тейлора подано на рис. 1.3.

Школа «фордизму» (1899—1945 рр.). Її засновник Генрі Форд (1863—1947)

розробив теорію, в основу якої покладено ідею потоково-масового виробництва.

Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини».

Г. Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а

потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування,

ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних

процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 рр.). Основні її

напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі

Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту.

10

Рисунок 1.1. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

Він поділив процес управління на 5 основних функцій: планування,

організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його

розробок у 20-х роках ХХ ст. було сформульовано поняття «організаційна структура

управління підприємством» (система взаємозв’язків, неперервних взаємопов’язаних

дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту: поділ праці,

повноваження і відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, єдність напряму

діяльності, підпорядкування особистих інтересів загальним, винагорода персоналу,

централізація, ієрархія управління, порядок, справедливість, стабільність робочого

місця, ініціатива, корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено теоретичні засади менеджменту і

визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

ІІ. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських

стосунків. Цей етап пов’язаний із визнанням людини пріоритетним фактором

виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах,

які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання

працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття

управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар’єри та просування за

11

службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських

стосунків та поведінських наук.

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновниками її є Мері-Паркер

Фолліт (1868—1933) та Джордж-Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою

почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою

інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління

людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з

працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони

виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність

праці. На відміну від попередніх шкіл, в яких переважала турбота про виробництво,

у цій школі головну увагу зосереджували на турботі про людину, тобто на

вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її

трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася вона

завдяки напрацюванням Кріса Арджириса (1925 р. н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа

Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р. н.) та інших учених-

біхевіористів (англ. behaviour — поведінка). Основу її становлять методи

налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських

ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

ІІІ. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини

ХХ ст.). Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на

підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом.

Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими

школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування

виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір

відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального

стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління

почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції,

умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

12

На сучасному етапі маркетинг розглядають як діяльність, спрямовану на

створення попиту, досягнення цілей підприємства завдяки максимальному

задоволенню потреб споживачів. Маркетингова діяльність охоплює дослідження

ринку (конкурентного середовища, поведінки споживачів), аналіз і оцінювання

маркетингових можливостей підприємства, сегментацію ринку і вибір його цільових

сегментів, позиціювання товару на ринку тощо, а також розроблення

маркетингового комплексу (засобів маркетингу, які підприємство використовує для

впливу на цільовий ринок, щоб домогтися бажаного реагування). Складовими

маркетингового комплексу є товар, методи його розповсюдження та ціна,

маркетингові комунікації (реклама, паблік рілейшнз), стимулювання збуту (знижки,

розпродажі, лотереї).

ІV. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як

важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в

управлінські рішення (середина ХХ ст. — до наших днів). Особливість етапу

полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії

сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цього спонукав

пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими

масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка

союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення

реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються

кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному

забезпеченню.

Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що

може бути виражений у математичній формі. Розроблення концепцій управління

ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається

інтеграція математичного аналізу та суб’єктивних рішень менеджера. Формалізація

управлінських функцій зумовила необхідність перегляду структурних елементів

організації (служб обліку, маркетингу, планування тощо). З’явилися такі елементи

внутріфірмового управління, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах

13

невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських

рішень тощо.

Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми

шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з

працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони

виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність

праці. На відміну від попередніх шкіл, в яких переважала турбота про виробництво,

у цій школі головну увагу зосереджували на турботі про людину, тобто на

вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її

трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася вона

завдяки напрацюванням Кріса Арджириса (1925 р. н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа

Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р. н.) та інших учених-

біхевіористів (англ. behaviour — поведінка). Основу її становлять методи

налагодження міжособистісних стосунків, підвищення ефективності людських

ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

V. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався

цей етап із розгляду організації як системи, діяльність якої постійно залежить від

різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу —

використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х

років ХХ ст. 3, с. 50].

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на певній підсистемі

(наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у

комплексі.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюмена, Д. Міллера та інших

дослідників стали основою «емпіричної» школи менеджменту, метою якої є

вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децентралізації в

управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування

цільового управління.

14

Сформований у 60-ті роки ХХ ст. ситуаційний підхід спрямований на підбір

прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою

досягнення цілей організації.

VI. Комп’ютеризація управлінських процесів (з 80-х років ХХ ст.).

Передумовою формування цього етапу є розвиток інформаційних і комп’ютерних

систем та інформаційних технологій. Характерна особливість використання

сучасних засобів обчислювальної техніки — застосування мережевого оброблення

даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та

інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією, створює

умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах

компанії, фірми, підприємства функціонують локальні мережі, які забезпечують

інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні)

мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для

надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів значно

віддаленим один від одного абонентам.

15

РОЗДІЛ 2 ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У СВІТОВІЙ

ПРАКТИЦІ

2.1 Загальні особливості та проблеми сучасного менеджменту

В даний час у світовому співтоваристві триває розвиток як практики, так і

теорії менеджменту. Так, до сучасного розвитку теорії призводить сучасний

розвиток практики менеджменту.

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під дією об'єктивних

зміну світовому суспільному розвитку. Відбувається визнання соціальної

відповідальності менеджменту і бізнесу як перед суспільством, так і перед людьми,

працюючими в організації. В управлінні економікою необхідно враховувати

наступні глобальні тенденції:

значний ріст чисельності населення в світі, а марнотравне використання

природних ресурсів призводить до руйнування зовнішнього середовища, екосистем,

втрати біологічного різноманіття і генетичних ресурсів;

збільшення вживання природних ресурсів та їх малоефективне і

нераціональне використання призводить до того, що їх поновлення (вода, повітря,

ліс та ін.) не поспіває при цьому відновлюватися;

нераціональне використання ресурсів супроводжується забрудненням

атмосфери, води і ґрунту такими з'єднаннями, які розкладаються на протязі

тривалого часу, а самою складною і найбільш небезпечною проблемою є зміни

клімату 9, с. 189].

В кінці XX століття основна увага була сконцентрована на соціальному

аспекті управління: менеджмент був направлений на людину, щоб спонукати її до

сумісних дій, робити їх зусилля більш ефективними. Орієнтація на нові умови

розвитку суспільного виробництва знайшли відображення в принципах

менеджменту, які показують зростаючу роль людини, її професіоналізм, особисті

якості, а також всю систему взаємозв'язків працюючих в організації. Серед

найважливіших принципів, які рекомендуються менеджерам, це: доброзичливе

16

відношення до всіх працюючих; відповідальність за успішну діяльність організації;

ефективне використання комунікацій (горизонтальних і вертикальних), як всередині

організації, так і за її межами; створення атмосфери відкритості, чесності та довіри;

сприяння професійному росту підлеглих; прагнення до постійного удосконалення

особистої роботи і діяльності організації 26, с. 211].

Основними чинниками, які впливають на зміну практики менеджменту, стали:

- стійка глобалізація;

- високі темпи зростання ІТ - технологій.

Глобалізація це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної

інтеграції та уніфікації у світовий ринок на основі транснаціоналізації та

регіоналізації. На цій базі відбувається формування єдиної світової мережевої

ринкової економіки – геоекономіки та її інфраструктури, руйнування національного

суверенітету держав, що є головними діючими особами міжнародних відносин

протягом багатьох століть. Процес глобалізації є наслідком еволюції державно

оформлених ринкових відносин.

Світовий ринок інформаційних технологій – це ринок з автоматизованими

способами обробки інформації, які стрімко розвиваються. Під ними також

розуміється сукупність методів, виробничих і програмно-технологічних засобів,

об'єднаних у технологічний ланцюжок, що забезпечують збір, зберігання, обробку,

висновок і розподіл інформації 19].

Менеджмент можна характеризувати як науку, яка спирається на об’єктивні

закони та закономірності, чіткі правила й технології. З іншого боку, менеджмент має

справу з людськими спільнотами, які суттєво відрізняються одна від одної звичками,

традиціями, життєвими цінностями, інститутами, рівнем освіти, суспільною

мораллю тощо. За допомогою менеджменту людське суспільство з хаотичного

перетворюється на високоорганізоване й ефективне. Сучасна ситуація в теорії та

практиці світового менеджменту характеризується співіснуванням і взаємодією

трьох основних підходів: системного, процесного і ситуаційного, при явному

домінуванні останнього 1, с. 97].

17

Сучасний менеджмент в значній мірі відрізняється від традиційного

менеджменту. Так, традиційний менеджмент виходить з уявлення процессу

управління у вигляді виконання менеджменту ряду функцій, що включають

планування, організацію, координацію, мотивацію та контроль.

Ці функції іноді розширюють і додатково включають такі, як:

- організація (як функція управління) – визначення того, як повинні бути

досягнуті цілі, ким і коли, розподіл робіт між виконавцями;

- лідерство – керівництво та мотивація персоналу, вирішення конфліктних

ситуацій;

- підбір і розстановка кадрів персоналу – вироблення і проведення кадрової

політики організації в області прийому на роботу, розстановка по робочих місцях, а

також методи оцінки кадрів 9, с. 87].

Сучасний менеджмент супроводжується рядом важливих нових функцій, які

багато в чому відрізняються, а в деякому своєму прояві доповнюють функції

традиційного менеджменту, а саме:

- інтелектуальний характер процесів прийняття рішення;

- розгалуження єдиної системи загального менеджменту на інвестиційний

менеджмент, маркетинговий, інноваційний та інші;

- виникнення нових функцій менеджменту, що пов'язано з ускладненням

середовища управління, необхідністю максимального використання всіх внутрішніх

резервів менеджерів, зростанням впливу менеджерів на кінцеві результати,

необхідністю зростання інтелектуального рівня керівництва та кваліфікації

менеджерів;

- використання інформаційних технологій в менеджменті 11].

2.2. Досвід організації менеджменту у країнах світу

За всю історію існування менеджменту багато зарубіжних країн нагромадили

значні відомості в області теорії і практики управління в промисловості, сільському

господарстві, торгівлі та інших галузях з урахуванням своїх специфічних

18

особливостей. На жаль, наша вітчизняна наука управління розвивалася самостійно і

відособлено, часто ігноруючи зарубіжний досвід мистецтва управління. Протягом

багатьох десятиліть у нашій країні панувала адміністративно-командна система

управління, спрямовують в основному свої зусилля на критику зарубіжного досвіду

управління.

Структура управління організацією в конкретній країні визначається кількома

чинниками: законодавством і різними нормативними актами, що регулюють права і

обов'язки всіх сторін-учасниць; структура управління, що фактично склалася в цій

країні; статутом кожного підприємства.

Загальної теорії менеджменту, придатної для всіх часів і народів, не існує - є

лише загальні принципи управління, які породжують японську, американську,

французьку або німецьку системи менеджменту зі своїми особливостями, оскільки

враховують певні національні цінності, особливості національної психології,

менталітету тощо [26, с. 67]

Отже, розглянемо досвід деяких країн у формуванні та функціонуванні

системи менеджменту, а також сучасні тенденції його розвитку. Нині виділяють

декілька моделей системи управління та менеджменту, а саме – американську,

японську, а також свої особливості мають європейські країни.

Менеджмент в США. Менеджмент як діяльність зародився в Сполучених

Штатах Америки в останній чверті XIX ст. Тоді це була єдина країна, де

підприємницька діяльність людини не залежала від її походження, національності,

стану чи віросповідання. Формування світової практики менеджменту відбувалося

передусім під впливом практики управління корпораціями США. Це було наслідком

того, що менеджмент зародився саме тут.

Будь-яка американська компанія протягом XX ст. змінювала власну

організацію та управління. Важливе завдання цих служб - розвиток потенціалу

працюючих: профорієнтація та перепідготовка, атестація та оцінювання рівня

кваліфікації, організація службового просування. Органічні їх функції -

удосконалення організації та стимулювання праці, забезпечення дотримання правил

техніки безпеки, соціальних виплат. Кардинальні зміни в управлінні персоналом

19

американських корпорацій зумовлені новою роллю людських ресурсів у

виробництві. Більшість успішних фірм послідовно впроваджує принцип

"продуктивність від людини". Відповідно до цього акцентують успіхи кожного

працівника, щоб він міг з гордістю заявити: "Я зробив це сам".

Особливе значення має удосконалення організації та стимулювання праці.

Нинішня організаційна структура підприємств передбачає відсутність вертикальних

управлінських ланок, розширення кола осіб, відповідальних за виконання

виробничих завдань, переміщення повноважень менеджерів низового і середнього

рівнів до рівня робочого місця. Логічне продовження такої перебудови - відмова від

організації праці, яка відповідала потребам конвеєрного виробництва. Основною

стає така форма організації праці, як робочі групи, бригади, наділені певною

виробничою самостійністю. У практиці американського менеджменту набули

поширення "супербригади" - бригади робітників, керівників низового рівня, наділені

повноваженнями щодо участі в управлінні компаніями. Вони мають право приймати

оперативні рішення, замовляти матеріали, добирати працівників, брати участь в

стратегічному плануванні.

В американському менеджменті тривалий час пропагувалися такі цінності, як

матеріальний успіх, рішучість, схильність до ризику, індивідуалізм. Ідеалом

корпоративного розвитку був, сильний, винахідливий герой, як, наприклад,

підприємець Генрі Форд. Такий образ менеджера є типовим і нині. Однак

переосмислюються цінності, засоби та форми впливу на працівників, пов'язані з

технологічними, організаційними, економічними та соціальними змінами,

зумовленими науково-технічним прогресом у виробництві, а лідерство набуває

нових рис - ґрунтується на особистому прикладі керівника, відмові від

адміністрування, переході до "м'якого" стилю керівництва, спрямованого на

створення "управлінської автономії" окремих структурних одиниць і "природну

дифузію", поширення нових методів управління.

Нинішній американський менеджмент визначається якісним переходом від

стратегічного планування до стратегічного менеджменту. Стратегічний план тепер

розглядають як перешкоду на шляху стратегічного мислення, оскільки він робить

20

організацію "заручницею" прийнятих нагорі рішень, позбавляє її інтелектуальної

свободи, необхідної для розвитку власної ініціативи. Стратегічне планування сприяє

посиленню позицій бухгалтерів, тобто людей, які порівнюють результати з

поставленими цілями. Стратегічний менеджмент служить виконавцям, тобто тим,

хто виявляє ініціативу не лише на етапі розумової роботи, а й на етапі практичних

дій 27, с. 156].

Менеджмент у Японії. Організація управління в японських фірмах суттєво

відрізняється від американської та європейської моделей. Відмінності стосуються

організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської

діяльності, вирішення кадрових питань, підвищеної уваги до якості продукції,

системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.

Управління виробництвом, діяльністю японських фірм ґрунтується, як і в

інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак в

японських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чого виробничі

відділення менш самостійні при вирішенні виробничих питань. Але

централізованість поєднується з особливим стилем управління, суттєвими

елементами якого є погодженість і координація дій всіх ієрархічних ланок,

розроблення і прийняття рішень після їх детального обговорення та схвалення

виконавчою ланкою. Внаслідок цього сформувався специфічний японський симбіоз

ініціативи виконавців і жорсткої лінії вищого керівництва фірми, який ґрунтується

на груповому прийнятті рішень.

В сучасному японському менеджменті простежується загальносвітова

тенденція посилення ролі людського чинника як запорука ефективності

виробництва та управління. Водночас відчутною є й національна специфіка кадрової

політики: довічне наймання працівників, підвищення заробітної плати за вислугою

років, участь у профспілках, які діють у межах фірми. Основою мотивації є

гармонізація праці та капіталу. Японія першою в світі почала розвивати так званий

менеджмент "з людським обличчям".

На підприємствах Японії застосовується розгалужена система

нематеріального (морального) стимулювання працівників, яка передбачає:

21

- просування за службовою ієрархією залежно від стажу роботи, освіти й віку,

що стимулює працівника постійно підвищувати свою кваліфікацію, згладжує

конфлікти всередині колективів, забезпечує стабільність тощо;

- принцип пожиттєвого найму, який гарантує стабільність становища

працівника у фірмі, відсутність побоювання втратити роботу, забезпечує можливість

розвитку особистості;

- організація розважальних заходів, групові виїзди на природу та різноманітні

вечори, сприяння організації сімейних свят - весіль, ювілеїв;

- культивування корпоративного духу шляхом залучення працівника до справ

фірми, її завдань, місії. Для цього в кожній фірмі є спеціальна форма одягу, девізи,

гімни, різні ритуали, зібрання;

- забезпечення працівників роботою відповідно до їхнього потенціалу,

можливості самореалізації, здібностей та вподобань 26, с. 120].

Менеджмент у Німеччині. З середини 60-х років XX ст. в Академії

управлінських кадрів (м. Бад-Гарцбург) під керівництвом Райнхарда Хена поетапно

була розроблена модель управління, яка отримала назву "Модель Гарцбурга". Зміст

цієї моделі означає перенесення відповідальності на нижчі рівні управління,

взаємодія та рівні права всіх співробітників. Під час поетапного введення моделі

підприємства враховували наступні моменти:

- визначення керівництвом підприємства кола поставлених завдань;

- фіксація сфер делегування відповідальності;

- розробка "Загальної конструкції керівництва" або "Загальної директиви

управління".

Ця модель ефективна в умовах використання нової техніки та сучасних

технологій. Чим вищий технологічний рівень, тим вищі вимоги до керівництва.

Вона оптимальна в тому випадку, коли необхідно застосовувати принцип

делегування відповідальності як передумову кваліфікованих підприємницьких дій.

Менеджмент у Швеції. Управлінська політика Швеції спирається на

теоретичну концепцію, яка являє собою так звану модель "державного

22

благоустрою". Зміст її визначається такими якісними особливостями соціально-

економічного розвитку країни:

- поєднання приватної власності на засоби виробництва з широкою

соціалізацією сфер споживання та розподілу товарів і послуг;

- ефективно діюча державна система, яка забезпечує високу зайнятість та

надійність соціальних гарантій;

- система демократичних методів, які дозволяють кожній людині впливати на

вирішення всіх питань, пов'язаних з її життям, а також створюють особливий

психологічний клімат у країні.

Порівняно з іншими країнами, влада та профспілки у Швеції активно

впливають на відносини між державою та капіталом, на рівень оплати праці та

зайнятості. На перше місце шведські менеджери, керівники вищих рівнів управління

ставлять вирішення проблем соціальної забезпеченості своїх підлеглих.

Менеджмент у Фінляндії. Фінська школа менеджменту за останні два

десятиліття досягла міжнародного рівня. Вона визначає ряд найважливіших

факторів, необхідних для успішної діяльності керівника, а саме:

- вміння досягати результатів та бажання наполегливо працювати для

досягнення поставленої мети;

- бажання та здатність нести відповідальність за довірену роботу та приймати

ризиковані рішення;

- вміння розпочинати процеси змін, керувати ними та використовувати їх в

інтересах організації;

- вміння використовувати відкритий спосіб управління на підприємстві,

розвивати співпрацю;

- мистецтво швидко приймати рішення;

- здатність зосереджуватися на нинішніх та майбутніх рішеннях;

- здатність визначати зміни всередині та зовні організації, ефективно

використовувати їх;

- готовність до тісних соціальних взаємовідносин;

- здатність до спільного керівництва;

23

- використання творчого підходу до своєї праці;

- постійне самовдосконалення та добра загальна психологічна й фізична

форма;

- вміння правильно використовувати свій час;

- здатність до мотивування себе та персоналу;

- готовність очолювати добре підготовлений, професійний персонал.

Фінській менеджмент використовує різні рівні управління, зокрема:

- визначення результатів управління за ситуацією;

- контроль за результатами управління 27, с. 167].

24

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

3.1. Соціально-економічні передумови розвитку управління в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах

концепцій, які домінували в СРСР. Попри те, що науково-пошукові дослідження

були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, все ж

вдалось нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і

пострадянського періоду охоплює вісім чітко окреслених періодів, кожен з яких

характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. — березень 1921 р. Основне завдання — розроблення форм

і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування

принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування і

державного регулювання.

2. Квітень 1921 р. — 1928 р. Особливостями цього періоду було

вдосконалення адміністративного управління виробництвом, спроба застосування

госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальне вивчення

можливостей участі працівників в управлінні.

3. 1929—1945 рр. Пов’язаний з організуванням індустріальної бази

суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й

підготовки кадрів, планування та організуванням виробництва.

4. 1946—1965 рр. Цей період характеризується пошуком нових форм

функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до

територіальної та територіально-галузевої системи управління, що призвело до

поглиблення адміністрування.

5. 1965—1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської

реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони

виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах

адміністративно-командної системи.

25

6. 1975—1988 рр. Період характеризувався усвідомленням неможливості

реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР.

Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних

економічних реформ.

7. 1985—1991 рр. Особливістю його є проведення економічних реформ,

трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та

економічних процесів у цьому періоді виділяють п’ять етапів:

1) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку,

побудованою на нормативному розподілі прибутку;

2) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на

нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;

3) упровадження прогресивних форм організування праці, посилення

кооперативного руху, розширення економічної свободи;

4) упровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

5) початок і розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов’язані з

реформуванням національної економіки України).

8. 1992 р. — сьогодення. Цей період характеризується поглибленням та

розвитком ринкових реформ на засадах ефективного використання приватної

власності, сучасної грошової системи, конкурентоспроможних технологій та методів

виробництва, маркетингових і логістичних механізмів, прогресивних систем

менеджменту 29, с. 118].

Економіка України є перехідною від адміністративно-командної до соціально-

ринкової. Ринкові перетворення потребують наукового обґрунтування і вирішення

низки управлінських проблем макро- і мікроекономічного характеру.

На макроекономічному рівні треба визначити нову роль держави в керуванні

економікою, створити нову систему органів державного керування економікою,

сформувати комплекс методів державного регулювання економічних процесів.

Формування ефективної системи керування на мікрорівні потребує не тільки

акумуляції найвизначніших світових здобутків у цій галузі, а й відображення

особливостей соціально-економічних процесів в Україні. Сліпе копіювання

26

зарубіжних моделей менеджменту не тільки не дає користі, а навпаки, шкодить

реформуванню економіки. В менеджменті величезне значення мають національна

психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо 25].

Вітчизняна модель менеджменту потребує одночасного вирішення трьох

взаємопов'язаних проблем: макроекономічних змін у суспільстві, формування

нового управлінського мислення керівників та розробки наукової бази

менеджменту.

Успіх ринкових перетворень зумовлений умінням розумно керувати.

Передусім ідеться про вміння ухвалювати раціональні рішення та ефективно їх

виконувати. Однак процес становлення такого вміння доволі непростий.

На думку Будзан Б. П., сьогодні в Україні можна виділити щонайменше три

напрями в управлінні. Перший умовно називають менеджментом здорового глузду.

Цей вид управління розвивається на багатьох приватизованих та новостворених

підприємствах так званих нових українців. Нові власники не мали професійного

управлінського досвіду. Первісне нагромадження капіталу не потребувало високого

професіоналізму в керуванні бізнесом, достатньо було і менеджменту здорового

глузду першопрохідців. У процесі інтеграції та концентрації капіталу проблеми

управлінського професіоналізму загострились.

Другий підхід у керуванні - професійний ринковий менеджмент,

представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на українському

ринку. Вони принесли з собою не тільки західну культуру, а й новітню технічну базу

менеджменту, яка доволі міцно вкоренилась у ділових організаціях України. Якщо

донедавна в українських директорів підприємств були службові автомобіль, телефон

і секретар, то в сучасних керівників є персональні комп'ютери, мобільні телефони,

бази даних, системи зв'язку через Інтернет та ін. Атрибутом сучасних українських

фірм стали гарні офіси, ввічливі менеджери і секретарки. Проте реформа

менеджменту на цьому й закінчилась. Методи і форми діяльності апарату керування

не змінилися з часів колишньої адміністративно-командної системи. Більшість

нових керівників ще не сприйняли власне західних технологій внутрішньо

фірмового корпоративного керування та групової взаємодії.

27

Зрештою, третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість керівників

радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування адміністративно-

командної системи. Досвід керування підприємствами у них чималий, проте нема

досвіду ведення бізнесу як такого. У період приватизації їхні зусилля були

спрямовані не на вирішення проблем прибутковості виробництва або ефективного

менеджменту, а на контроль над підприємством та отримання його частки у

власність. Перед керівництвом постали непоєднувані завдання: з одного боку,

можливість стратегічного придбання значних активів, а з іншого, — впровадження

ринкового менеджменту і підвищення ефективності виробництва. Особистий

інтерес узяв гору. Перемогли стратегічні можливості власного збагачення шляхом

бартеризації, системи неплатежів та невиплат заробітної платні, тінізації

господарських зв'язків тощо 2, с. 109].

Отже, за роки незалежності України мало хто займався вдосконаленням

системи керування; за висловом одного з директорів, вистачало і "жеківських"

методів. Однак такі методи вже не задовольняють суспільство. Аналізуючи процеси

управління в нашій державі, представник фонду Карнеги проф. А. Ослунд зробив

висновок, що виробничі досягнення в Україні не залежать практично ні від галузі, ні

від розміру підприємства, а "вирішальну роль відіграє менеджер, його здібності і

воля"'.

Процес реформування національної економіки України зазнає, хоч повільно,

кардинальних об'єктивно необхідних змін. Від колишньої адміністративно-

командної системи Україна успадкувала монополію державної власності, а з нею —

і недосконалу багатогалузеву структуру господарства.

Проте різкий злам адміністративно-командної системи не супроводжувався

достатніми реальними економічними перетвореннями ринкового типу. За даними

Європейського банку реконструкції та розвитку індекс реформ в Україні у 1997 р.

становив 0,57, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи - 0,73. Він швидко

зростав у 1994 та 1995 рр., проте відтоді майже не змінився. В результаті економіка

України перебуває у занедбаному стані. Про це свідчить порівняльний аналіз 14

показників умов господарювання країн з економічною свободою й України,

28

проведений Н. П. Тарнавською та Р.М. Пушкарем на підставі різних джерел (табл.

3.1)

Таблиця 3.1

Порівняльний аналіз показників умов господарювання країн з економічною

свободою й України 22, с. 342]

Показники Країни з економічною свободою

Україна

Ступінь протекціонізму Незначний, до 4% Від 10 до 30%Наявність дозволів на заняття бізнесом

Нема Практика дуже поширена

Ступінь корупції в митних органах

Нема Високий

Податкова політика 30-40% прибутку До 80-90% прибуткуКредитно-фінансова політика Ставки 5-10% Ставка 70%Рівень інфляції 2-в% за рік Різкі коливання: 5-10% за місяць

до незначної дефляціїЧастка державного споживання у валовому внутрішньому продукті

5-10% 42%

Контроль цін Нема Високий рівеньКонтроль заробітної платні Нема Жорстке регулювання на

державних підприємствах і спроба впровадження на приватних

Державне регулювання економіки

Незначне Всеохопне

Державне регулювання банківської сфери

Несуттєве Значне

Захист прав власності Високий рівень правового захисту

Захист на дуже низькому рівні

Інвестиційна політика Без обмежень Великі обмеженняЗаохоченість і політична нестабільність

Помірні та стабільні Високе зростання і нестабільність

Особливо відстає розвиток інституційного середовища, орієнтованого на

ринок. Економічне зростання гальмує також низька якість та надійність уже

створених інституцій. У жодній зі сфер економічної діяльності немає завершеного

системного законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства,

громіздке регулювання бізнесової діяльності підривають ділову активність та

заважають розвиткові підприємництва. Брак забезпечення прав власності та

недостатнє вміння захищати контракти, довільне трактування законодавчих норм

державними посадовими особами створили високий ступінь невпевненості,

29

збільшили витрати на підприємництво в Україні та створили додаткові бар'єри для

входження на ринок нових приватних фірм, що значно обмежує конкуренцію 25].

За роки реформ в Україні не вдалося створити дієздатної системи державного

керування ринковими перетвореннями. Роль урядових структур в економічному

житі і країни є все ще значною. Ринкова економіка складається, головним чином, з

трьох елементів: підприємств, ринків та інституцій, що дають змогу ринкам

ефективно функціонувати. Державне необґрунтоване втручання у ці сфери створює

серйозні перешкоди для розвитку сприятливого бізнесового клімату.

Втручання уряду простежується у видатках державного споживання (у

відсотках до ВВП). Крім того, ці видатки спрямовують переважно на дотації у такі

традиційно важливі сектори економіки, як енергетика, сільське господарство, важка

та оборонна промисловості. Відсутність реструктуризації цих галузей, підтримання

існуючих монополій та неефективної структури цін продовжують чинити сильний

тиск на бюджет країни.

Надмірна роль уряду супроводжується утриманням великого бюрократичного

державного апарату, який доволі часто втручається в економічне життя,

використовуючи стиль керівництва, методи та традиції, успадковані від

адміністративної системи. В результаті утворилася глибока суперечність між

ринковими відносинами і системою керування, яка є найсерйознішим гальмом

соціально-економічного прогресу 28, с. 146].

Формальні процеси приватизації не забезпечили формування відповідального

господаря.

Водночас брак коштів у підприємствах призвів до різкого зниження

впроваджень у виробництво результатів наукових розробок та заходів з оновлення

виробництва. Відсутність повноцінних правових та організаційних механізмів

реалізації переваг приватної власності зумовила поширення так званої неформальної

приватизації. Псевдовласники - керівники підприємств колективної власності, а

також колективних сільгосппідприємств практично володіли колективним майном

та використовували його для власного збагачення. Саме цей тип керівників

перетворився у найконсервативнішу силу суспільства, що блокував подальшу

30

приватизацію та проведення економічних реформ. Змінити ситуацію допоможе

гарантування захисту прав власності та контрактів через механізм банкрутства і

виконання закладних операцій. Важкий тягар податків, який сам по собі стримує

розвиток виробництва, його оновлення та оздоровлення, економічний саморозвиток

та самозростання, супроводжуються глибокими деформаційними процесами,

зокрема, високим рівнем тінізації української економіки, її корумпованістю та

економічною злочинністю, зростанням бартеризації господарських зв'язків та

позабанківського грошового обігу. Безперечно, податкову систему потрібно

спростити, вона повинна охоплювати широку базу з обмеженою кількістю пільг та

помірними і єдиними ставками. Це забезпечить виконання підприємницькими

структурами та приватними особами своїх податкових зобов'язань

Наявність великого бюрократичного апарату, його корумповані зумовили

повільне реформування бюджетної системи, яка є важливим чинником інфляційних

процесів. Хронічна дефіцитність державних фінансів, ручний спосіб їхнього

розподілу, постійне невиконання державою своїх фінансових зобов'язань, а також

численні пільги свідчать про економічну неефективність бюджетної системи. Для

ліквідації загальних деформацій потрібно створити просту та прозору регуляторну

систему дохідної та видаткової частин державного і місцевих бюджетів. За

невиконання показників прийнятих бюджетів відповідальні працівники повинні

суворо відповідати. Посилена державна опіка банківської системи стала причиною

того, що банки не накопичили відповідних кредитних ресурсів, не є активними

суб'єктами інвестиційного процесу. Статистичні дані свідчать, що банківський

капітал України становить усього 4,9% від ВВП. У країнах Центральної та Східної

Європи його розмір сягає в середньому 40%. У Польщі, наприклад, банківські

депозити на особу становили наприкінці 1999 р. 1300 дол. США, в Україні трохи

більше 50 дол. Переважна більшість комерційних банків України функціонує й

сьогодні за рахунок спекуляцій на валютному ринку 29, с. 133].

Недоліки у проведенні економічних реформ є головними чинниками

нестійкості стабілізаційних процесів та формування самодостатніх механізмів

економічного саморозвитку і зростання .

31

3.2 Сучасна модель та проблеми вітчизняного менеджменту

За допомогою менеджменту людське суспільство з хаотичного

перетворюється на високоорганізоване й ефективне. З одного боку – це наука, яка

спирається на об’єктивні закони та закономірності, чіткі правила й технології. З

іншого, менеджмент має справу з людськими спільнотами, які суттєво відрізняються

одна від одної звичками, традиціями, життєвими цінностями, інститутами, рівнем

освіти, суспільною мораллю тощо. Тому при переході від теорії менеджменту до

практики необхідно застосовувати такі моделі, які відповідають місцевим умовам 3,

с. 324].

Зауважимо, що багато проблем – і економічних, і соціальних – стали для

України такими гострими через нестачу високопрофесійних, а водночас патріотично

налаштованих кадрів. Поки український менеджмент не сприйме цінностей, правил і

етичних норм, чинних у цивілізованому світі, разом із тим зберігаючи та

використовуючи національні моральні надбання, отримані через релігію, історичну

культуру, не опанує сучасні методи менеджменту, доти нам буде важко зробити

суттєвий крок уперед.

Для України має особливе значення огляд докорінних змін, які відбуваються у

сфері управління, оскільки триває зміна соціально-економічної системи. Нові умови

господарювання вимагають нових підходів до управління. Звідси на передній край

виходить необхідність рішуче ламати стереотипи мислення, які склалися протягом

тривалого часу 8].

Щоб сконструювати модель менеджменту для України, слід розглянути

кризові явища у вітчизняному менеджменті, особливості українського характеру та

перехідного періоду.

Професор Б. Будзан, ґрунтовно досліджуючи особливості українського

менеджменту, зазначає, що в державі наявна криза управління. Одна з її причин –

втрата керованості внаслідок порушення соціальних структур через надмірну

централізацію 2, с 203].

32

Іще однією причиною кризи управління є те, що плановій економіці не

вдалося сформувати в українському менеджменті традиції точності, пунктуальності,

здатності до управління своїм часом і часом підлеглих, створити механізми протидії

суб’єктивній авральності, стихійності, компанійщині тощо.

Аби зрозуміти сучасні проблеми українського менеджменту, потрібно

проаналізувати методи управління в адміністративно-командній системі. Їх суть:

– Віра в абсолютну керованість, яка базувалася на ідеї, що існує можливість

здійснювати корінні економічні перетворення, не зачіпаючи соціальної та

політичної сфер. Аксіомою управлінської діяльності була передовсім упевненість у

цілковитій визначеності мети діяльності, а тому вважали, що цю мету можна

вигідно подати й описати, а відтак поставити конкретні завдання перед

виконавцями.

Також була переконаність у високій мірі керованості об’єкта – передбачали,

що суб’єкт управління (управлінець, керівник) завжди здатен знайти необхідні

важелі впливу та ресурси, щоб одержати бажаний тип поведінки об’єкта управління.

Зазначені передумови спираються на гіпотезу про повну визначеність

майбутнього та можливість абсолютного управління.

– Спонтанна нормотворчість. У державі щорічно виходила величезна кількість

постанов щодо різних аспектів організаційно-економічних реформ у народному

господарстві, але не зникали проблеми відповідності цих постанов економічним і

організаційним проблемами народного господарства, неузгодженість і суперечність

між нормативними актами та методами, що їх конкретизували. На жаль, цієї хиби не

позбулися й у незалежній Україні.

– Патерналізм. Радянська держава виникла як заперечення “класичної”

державності. Внаслідок багатьох причин вона перетворилася на жорстку ієрархічну

систему, що продукувала патерналізм у його традиційному вигляді. Політичний

доповнили всеохоплюючим патерналізмом у соціальній, економічній та

управлінській сферах. Він не зникає самотужки зі зміною політичної системи.

– Відомчість стала способом управління державною власністю як історичний

феномен радянської економіки. Замкнутість кожної відомчої структури

33

примушувала її прагнути до самозміцнення; відтак доволі часто те, що було вигідне

для суспільства, виявлялося невигідним для відомства, й навпаки.

– Зрівнялівка. Розмір заробітної плати більшості управлінців не залежав від

результатів їхньої діяльності.

– Імітація роботи. Управлінський апарат чинив активний опір усьому, що

могло спричинити “бюрократичний дискомфорт”, інколи просто імітуючи

виконання “незручних” рішень. Парадоксально, але у своїй сукупності виробничо-

управлінський апарат був кровно зацікавлений у збережені загального хаосу в формі

планової економіки як умови свого процвітання.

– Тіньове управління, під яким розуміємо “неформальні управлінські

взаємодії”, тобто ті, зміст яких не зафіксований у нормативній організаційній

документації (наприклад, так зване “телефонне право”), або взаємодії, що

регламентують суперечливі положення, зокрема протиправні.

– Синдром довічного найму номенклатури – як наслідок повної зайнятості,

схожої на систему довічного найму в Японії, зведену до абсолюту. Відсутність

засобів мотивації праці, акцент на особистій корпоративній відданості призвели до

кругової поруки, створення “чиновницьких братств”, які рідко відкидали своїх

членів. Ці рецидиви минулого не подолано й у сучасній Україні.

– Ризикофобія. В адміністративній системі категорія “ризик” на десятки років

випала із ужитку. Це призвело до того, що більшість керівників не готові

ризикувати. Сформувалося кілька поколінь управлінців, які не вчилися ризикувати.

Командна економіка та “ризиктейкери” (люди схильні до ризику) були несумісними,

а вислів “за ініціативу карають” аж ніяк не слугував жартом 8].

Єдиною позитивною рисою того періоду стало планування, яке також звели до

абсурду. Ось із такими деформаціями український менеджмент розпочав масштабні

соціально-економічні перетворення в державі. Ці деформації лежать значним

тягарем і є причиною системної соціально-економічної кризи в Україні.

Поміж тим, в України існує оригінальний власний досвід менеджменту. І.

Каганець показав, що український менеджмент має глибокі корені, сформовані ще

200 років тому Григорієм Сковородою. Як виявилося, вчення Г. Сковороди про

34

“властиву працю” набагато випередило час та ідеально відповідає потребам

сьогодення.

Філософ звернув увагу на те, що кожна людина володіє особливими

здібностями до виконання певної роботи. Ця робота є продовженням внутрішньої

природи; виконуючи її, людина розкриває свій потенціал, удосконалюється та

почуває щастя від самореалізації. Як пророчо сказав філософ, “удячність блаженній

природі за те, що необхідне зробила легким, а важке – непотрібним”.

Мовою сучасного менеджменту це означає, що проблема функціональної

некомпетентності – це проблема людини, яка займається “не своєю роботою”:

“немає людей безталанних, а є люди, які займаються не своєю справою”.

Відповідно до вчення Г. Сковороди та всієї християнської традиції, виконання

кожною людиною роботи, згідно з її сутністю, вищою мірою відповідає космічному

порядку. Нерозуміння цього принципу, притаманне атеїстичній концепції

світосприйняття, за якою людина може вибрати будь-яку професію та скільки

завгодно змінювати її без урахування індивідуальної природи людини.

Водночас вчення Г. Сковороди зорієнтоване на реалізацію творчого

потенціалу людини.

Для того, щоб зрозуміти українську модель менеджменту, слід звернутися до

особливостей українського характеру. Українська етнопсихологія фіксує взаємодію

двох типів культури:

– “хліборобської”, якій властива м’якість, толерантність, чуйність, душевна

теплота, поблажливість, мрійливість, милосердя;

– “рицарської” (козацької), якій властиві діловитість, рішучість,

наполегливість, вірність слову, практичність, конкретність, справедливість.

Однак зазначимо, що обидві складові української культури зазнали жорстоких

ударів у часи 300-літньої бездержавності та в період колективізації.

Отже, в українській моделі менеджменту необхідно враховувати особливості

масової “хліборобської” складової національного характеру, але будуватися вона

повинна на цінностях “рицарської”. Становлення українського менеджменту як

ефективної практики не можливе без другого відродження рицарської культури.

35

Таким чином, Україна має історичний шанс створити свою ефективну модель

органічного менеджменту. Він базується на тому, що кожна людина має здібності до

певної, так званої “властивої праці”. При її виконанні ця здібність реалізується,

переходить із потенційного стану в актуальний. Тому проблема некомпетентності,

так характерна для українського менеджменту, – це проблема людини не на своєму

місці. Завдання органічного менеджменту – допомогти людині знайти таку роботу,

яка відповідає її природним здібностям 7].

Становлення сучасного українського менеджменту відбувалося в умовах

переходу від планової економіки до ринкової у досить короткі строки. Тому у

значній мірі вітчизняна модель менеджменту успадкувала риси попередньої

системи. Так, можна виділити такі основні особливості національної системи

управління:

1) Низький рівень культури управління. Іншими словами, багато керівників

впевнені, що тільки вони знають, як чинити правильно, і якщо чужа точка зору не

узгоджується з їх власною, вона апріорі неправильна.

2) Зосередженість на отриманні надприбутків. Український бізнес

сконцентрований на заробітку грошей. У цьому процесі зовсім мало звертається

уваги на самореалізацію (власну і співробітників), духовність, творчість.

3) Практично зовсім відсутня орієнтація на споживача. Що безпосередньо

стосується низької якості товарів та послуг, що пропонують вітчизняні

підприємства. Основне завдання на даному етапі розвитку - вижити за всяку ціну.

4) Відсутність ефективної системи мотивації та стимулювання праці

персоналу. Що насамперед виражається у економії на оплаті праці, нехтуванні

робітниками нижчої ланки через переконаність у можливості їх легкої заміни на

інших, несвоєчасності виплати заробітної плати, застосуванні штрафів як засобу

мотивації, виплаті заробітної плати у конвертах, неналежні умови праці на робочих

місцях.

5) Значний індивідуалізм та невміння працювати у команді. Характерною є

позиція: якщо в компанії трапляються невдачі – винні співробітники, але якщо

стався успіх, то він став можливий завдяки особистим зусиллям керівника.

36

6) Небажання що-небудь міняти, схильність зберігати стабільність, прагнення

охороняти свій status quo, свою позицію, посаду та напрацювання, пишатися

минулими заслугами та досягненнями і продовжувати робити все, як раніше,

зберігати непорушність процесів на підприємстві, які одного разу призвели до

успіху.

7) Переважає оперативне управління, а довгострокове планування практично

взагалі відсутнє. Більше того, переважна кількість підприємств навіть не ставлять

перед собою такого завдання. Однією з проблем довгострокового планування як

діяльності, так і управління є досить мала вірогідність точного прогнозу характеру

середовища в майбутньому через економічну та політичну нестабільність.

8) Низький рівень захисту прав власності, значна бюрократизація та

корумпованість державних органів регулювання економіки, що в свою чергу.

Більше того, офіційна влада дедалі щільніше зростається з тіньовою, своєю

діяльністю всіляко сприяє їй.

9) На керівні посади часто призначають за принципом знайомства і особистої

відданості, а зовсім не за наявністю сучасної управлінської підготовки. Навіть ті

люди, які перебувають біля керма держави, глибоко не вивчали стратегічний і

фінансовий менеджмент, маркетинг або еккаунтинг 2, с. 84].

3.3. Перспективи розвитку менеджменту в Україні

Економічна ситуація в Україні і ринкові стосунки, що складаються, вимагають

дуже серйозного перегляду принципів і механізмів управління на рівні кожного

підприємства.

Сьогодні система управління практично всіх підприємств має яскраво

виражену функціональну спрямованість. Проте в нинішніх умовах цей підхід

управління виявляється неефективним по наступним причинам:

- функціонально-орієнтовна організація не стимулює зацікавленість тих, що

працюють зрештою, оскільки система оцінки їх діяльності відірвані від

результативності роботи підприємства в цілому;

37

- велика частка реальних робочих процесів підприємства складається з безлічі

функцій, тобто виходить за рамки, окремих підрозділів. Проте у функціонально

орієнтовних структурах надмірно ускладнений обмін.

- інформацією між різними підрозділами, що приводить до великих накладних

витрат, невиправдано тривалим термінам вироблення управлінських рішень, і як

наслідок, втрата клієнтів.

- ієрархічна функціональна структура схильна до фундаментального закону

спотворення інформації при її передачі (закон інформаційної ентропії) 9, с. 136].

В умовах української економіки досягти ефективності при функціонально-

орієнтованому управлінні украй складно. П'ятдесят років тому і раніше, коли

обчислювальні засоби підтримки інформаційної діяльності не були доступні,

існування функціонально-орієнтованого підходу до управління було не лише

виправдано, але і єдино можливим рішенням в управлінні складними об'єктами. На

жаль, цей підхід на даний момент розвитку НТП не актуальний, і не в змозі

забезпечити систему управління чіткими і адекватними рішеннями, він не дозволяє

оперативно оцінити всю систему цілком, розгледівши складові її процеси як єдине

ціле[28, c. 134].

Вадою сучасного менеджменту в українському бізнесі є брак корпоративної

культури (винятком є хіба що фірми, які працюють на інтелектуальних ринках,

наприклад комп'ютерному). Нині вона притаманна тільки небагатьом українським

підприємствах (компаніях). Компанія -це "продовження" людських якостей її

керівників і водночас середовище формування корпоративних цінностей.

Психологія вищих керівників компаній визначає корпоративну культуру. Недоліком

української культури менеджменту є те, що керівник переважно на інтуїтивному

рівні усвідомлює, що добре, а що погано. При цьому він ще не завжди може

сформулювати свої уявлення у вигляді кодексу.

Корпоративна культура в Україні передається через людей у спадок: новачки

потрапляють під тиск "наставників" і діють за їхніми настановами, вливаючись

через них у колектив. І тут чимало залежить від колективу, конкретних виконавців,

традицій інтелігентності 25].

38

Конфлікти в українському менеджменті. На сучасних українських

підприємствах дедалі більше загострюються і диференціюються за великим числом

ознак конфлікти: між діловими культурами України і Заходу; між підприємцями й

інвесторами; між власниками, директорами і найманими працівниками; між

директорами і фінансовими структурами; між управлінцями й особами, що не

беруть участі в менеджменті, а також між акціонерами і найманими менеджерами та

фахівцями.

Справді, конфлікти - це певна грань життя, своєрідний засіб руху вперед, але

не всі вони поки що мають таку цивілізаційну і культурну якість. Не претендуючи

на змалювання повної картини конфліктології для українського менеджменту,

вкажемо на її основні моменти .

Витоками конфліктів між діловими культурами України і Заходу є відмінності

в семантиці ділової термінології і ділової мови, неволодіння бізнесовою мовою.

Авторитетний дослідник культурних відмінностей в управлінні, професор

Гарвардського університету Д. Коултер вказує, що в міру того, як географія

діяльності підприємств розширюється, долаючи кордони між країнами й

охоплюючи дедалі більше людей різних культур, ці відмінності відіграють дедалі

значущу роль. Наприклад, американські менеджери не досить повно вивчають, а

отже, і використовують у практиці менеджменту на території України елементи і

характеристики її національної культури та менталітету, що спричинює конфліктні і

дискомфортні ситуації в управлінні фірмами. Необхідною умовою усунення

подібних конфліктів є свідома толерантність, рух до взаєморозуміння [29, c. 178].

Щоб підвищити ефективність управління перш за все необхідно забезпечити

менеджерську перепідготовку великої кількості фахівців, які здобули вищу та

середню спеціальну освіту у попередні роки, аби вони краще адаптувалися до

трансформаційних процесів в Україні.

Модернізація управління має відбуватися на основі підходу, який синтезує

систему таких вимог: реалізація мультиплікаційного ефекту, тобто такого, що

постійно наростає, множиться; досягнення синергетичного ефекту, тобто

максимізації ефективності від поєднання багатьох чинників у рамках даної системи;

39

здійснення інтегрального ефекту як єдності метричних і неметричних цінностей[28,

c. 114-115].

Використовуючи цей підхід, український уряд і керівники бізнесу з метою

модернізації методів управління мали б спрямувати зусилля на:

- вироблення нових концепцій управління;

- екстенсивний та інтенсивний розвиток системи бізнес - освіти;

- довгострокове планування управління;

- введення системи моніторингу стану управління;

- точне визначення прав і обов'язків зі збереженим почуттям колективізму;

- дослідження і розробки з менеджменту;

- використання сучасних технічних, насамперед інформаційних, засобів.

Розвиток сучасного управління далеко не простий. Відчувається глибока

необхідність у "революції свідомості" і створенні необхідної атмосфери.

Менеджерська революція в Україні можлива за двох умов:

- якщо сама влада зрозуміє її необхідність;

- якщо держава та учасники системи бізнес - освіти і консалтингу підготують

менеджерів до такої революції.

Модернізація управління має відбуватися на основі підходу, який синтезує

систему вимог:

- реалізація мультиплікаційного ефекту, тобто того нового, що поетично

наростає, множиться;

- досягнення синергетичного ефекту, тобто максимізації ефективності від

поєднання багатьох чинників у рамках даної системи [2, c. 224].

Одним із чинників, що може вплинути на швидкий розвиток управління та

подолання неблагополучної економічної ситуації в Україні, є безкомпромісна

відмова від старих звичок і умовностей та запровадження нової техніки і методів

управління. Модернізація управління має відбуватися на основі нового підходу, за

якого керівники бізнесу з метою модернізації методів управління мали б спрямувати

зусилля на: вироблення нових концепцій управління; інтенсивний розвиток системи

бізнес – освіти; довгострокове планування управління; введення системи

40

моніторингу стану управління; точне визначення прав і обов’язків зі збереженим

почуттям колективізму; дослідження і розробки з менеджменту; використання

сучасних технічних, насамперед інформаційних, засобів. Істотну роль у

модернізації системи українського менеджменту має відігравати державна

економічна та соціальна політика. Неприпустимим є просте копіювання західних

моделей менеджменту, оскільки основним моментом є врахування культурних та

ментальних особливостей українського суспільства. Заходи щодо вдосконалення

організаційної культури підприємств українського бізнесу пов’язані з гуманізацією

праці, соціалізацією, демократизацією й етизацією управління, створенням

раціональної системи трудових відносин, налагодженням сприятливого соціально-

психологічного клімату в колективі, забезпеченням гласності в управлінні.

41

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

Розвиток практики менеджменту призводить до відповідної зміни у розвитку теорії

менеджменту. Гуманізація менеджменту, як все більша переадресація уваги від

технологічного управління до управління людською поведінкою в організації,

спричинила змішання інтересів класичної теорії менеджменту до питань

поведінкового характеру. У той же час розвиток теорії в свою чергу впливає на

практику менеджменту. Таким чином, для раціонального управління необхідно

раціональне бачення і розуміння, як теорії, так і практики менеджменту. У свою

чергу на сучасний розвиток менеджменту в Україні впливає перехід від

традиційного менеджменту до сучасного.

Роль та значення менеджменту у сучасному суспільстві та господарській

діяльності важко переоцінити. Так, менеджмент розглядають як організацію

управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що

направлені на одержання прибутку; як орган управління; як різні рівні апарату

управління; як специфічний орган функціонуючого комерційного підприємства.

Ціллю менеджменту в ринкових умовах є постійне подолання ризику або ризикових

ситуацій не тільки в теперішньому, а й в майбутньому, для чого необхідно мати

певні резервні грошові засоби і надання менеджерам певного ступеня свободи і

самостійності в господарській діяльності з метою швидкого реагування і адаптації

до умов, що змінюються.

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах

становлення людського суспільства. Але це не дає підстав стверджувати, що наука

про менеджмент зародилась у первісні часи. Потреба в науці про менеджмент

з’явилася наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., що було зумовлено появою

машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства. У

зв’язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організації робочих

місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення

технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю.

42

В історії менеджменту можна виокремити шість основних етапів його

розвитку: розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва;

формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків;

побудова систем управління, орієнтованих на ринок; активне застосування

кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації

методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення; формування

системних і ситуаційних підходів; комп’ютеризація управлінських процесів.

Сучасна система поглядів на управління сформувалася під дією об'єктивних

зміну світовому суспільному розвитку. Відбувається визнання соціальної

відповідальності менеджменту і бізнесу як перед суспільством, так і перед людьми,

працюючими в організації.

Основними чинниками, які впливають на зміну практики менеджменту, є:

стійка глобалізація; високі темпи зростання ІТ - технологій.

Сучасна ситуація в теорії та практиці світового менеджменту

характеризується співіснуванням і взаємодією трьох основних підходів: системного,

процесного і ситуаційного, при явному домінуванні останнього. Сучасний

менеджмент в значній мірі відрізняється від традиційного менеджменту. Так,

традиційний менеджмент виходить з уявлення процессу управління у вигляді

виконання менеджменту ряду функцій, що включають планування, організацію,

координацію, мотивацію та контроль. Ці функції іноді розширюють і додатково

включають такі, як: – визначення того, як повинні бути досягнуті цілі, ким і коли,

розподіл робіт між виконавцями; лідерство – керівництво та мотивація персоналу,

вирішення конфліктних ситуацій; підбір і розстановка кадрів персоналу –

вироблення і проведення кадрової політики організації в області прийому на роботу,

розстановка по робочих місцях, а також методи оцінки кадрів.

Досліджуючи досвід організації системи менеджменту з’ясовано, що

виділяють декілька моделей управління, а саме – американську, японську, а також

свої особливості мають європейські країни. Так, в американському менеджменті

тривалий час пропагувалися такі цінності, як матеріальний успіх, рішучість,

схильність до ризику, індивідуалізм. Нинішній американський менеджмент

43

визначається якісним переходом від стратегічного планування до стратегічного

менеджменту. Управління виробництвом, діяльністю японських фірм ґрунтується,

як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак в

японських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чого виробничі

відділення менш самостійні при вирішенні виробничих питань. В сучасному

японському менеджменті простежується загальносвітова тенденція посилення ролі

людського чинника як запорука ефективності виробництва та управління. Порівняно

з іншими країнами, влада та профспілки у Швеції активно впливають на відносини

між державою та капіталом, на рівень оплати праці та зайнятості. На перше місце

шведські менеджери, керівники вищих рівнів управління ставлять вирішення

проблем соціальної забезпеченості своїх підлеглих.

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах

концепцій, які домінували в СРСР. Попри те, що науково-пошукові дослідження

були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, все ж

вдалось нагромадити значний досвід у галузі управління. Вітчизняна модель

менеджменту потребує одночасного вирішення трьох взаємопов'язаних проблем:

макроекономічних змін у суспільстві, формування нового управлінського мислення

керівників та розробки наукової бази менеджменту. Сьогодні в Україні можна

виділити щонайменше три напрями в управлінні. Перший умовно називають

менеджментом здорового глузду. Другий підхід у керуванні - професійний ринковий

менеджмент, представниками якого є західні фірми, що успішно працюють на

українському ринку. Третій підхід у менеджменті втілює переважна більшість

керівників радянського зразка, які дотримуються методів та стилю керування

адміністративно-командної системи. Досвід керування підприємствами у них

чималий, проте нема досвіду ведення бізнесу як такого.

Нині в Україні багато проблем – і економічних, і соціальних – стали такими

гострими через нестачу високопрофесійних кадрів. Іще однією причиною кризи

управління є те, що плановій економіці не вдалося сформувати в українському

менеджменті традиції точності, пунктуальності, здатності до управління своїм часом

і часом підлеглих, створити механізми протидії суб’єктивній компанійщині тощо.

44

Так, можна виділити такі основні особливості національної системи управління:

низький рівень культури управління; зосередженість на отриманні надприбутків;

практично зовсім відсутня орієнтація на споживача; відсутність ефективної системи

мотивації та стимулювання праці персоналу; значний індивідуалізм та невміння

працювати у команді; небажання що-небудь міняти, схильність зберігати

стабільність; переважає оперативне управління, а довгострокове планування

практично взагалі відсутнє; значна бюрократизація та корумпованість державних

органів регулювання економіки; на керівні посади часто призначають за принципом

знайомства і особистої відданості.

Економічна ситуація в Україні і ринкові стосунки, що складаються, вимагають

дуже серйозного перегляду принципів і механізмів управління на рівні кожного

підприємства. Щоб підвищити ефективність управління перш за все необхідно

забезпечити менеджерську перепідготовку великої кількості фахівців, які здобули

вищу та середню спеціальну освіту у попередні роки, аби вони краще адаптувалися

до трансформаційних процесів в Україні.

Модернізація управління має відбуватися на основі підходу, за якого

керівники бізнесу з метою модернізації методів управління мали б спрямувати

зусилля на: вироблення нових концепцій управління; інтенсивний розвиток системи

бізнес – освіти; довгострокове планування управління; введення системи

моніторингу стану управління.

45

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бовыкин В. Новый менеджмент. Решение проблем управления. Повышение

в десятки раз темпов роста капитала / В. Бовыкин. – М. : Экономика, 2004. – 362 с.

2.Будзан Б.П. Менеджмент в Україні: сучасність і перспективи. – К.: Основи,

2001. – 349 с.

3.Дідковська Л. Г. Історія вчень менеджменту [Текст] : навч. посібник / Л. Г.

Дідковська, П. Л. Гордієнко. - К. : Алерта, 2008. - 476 с.

4.Друкер П. Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке [Текст] / П. Ф. Друкер. – М. –

СПб. – К., 2000. – 340 с.

5.Кабушкин Н. И. Основы менеджмента : учебн. пособ. / Н. И. Кабушкин. – 9-

е изд., стер. – М. : Новое знание, 2008. – 336 с.

6.Кожушко Л. Ф. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. для студ. напряму

підготов. "Економіка і підприємництво" / Л. Ф. Кожушко, Т. О. Кузнецова ; Нац. ун-

т вод. госп-ва та природокористування. - Рівне : НУВГП, 2010. - 346 с.

7.Колесніков Г. Вплив ментальності українського народу на політико-

економічні процеси в суспільстві // Проблеми педагогічних технологій: Збірник

наукових праць. – Луцьк: 2000. – №2. – С. 13 - 20.

8.Колесніков Г. Концептуальні основи формування організаційної культури

українського менеджменту // Вісник Тернопільської академії народного

господарства. – 2002. – №7/4. – С.23 - 26.

9.Колот Л. А. Менеджмент - моя спеціальність [Текст] = I major in management

: навч. посіб. / Л. А. Колот ; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К. : [б. в.], 2012. - 227 с.

10. Кредісов А. І. Історія вчень менеджменту [Текст] : підручник для вищих

навч. закл. / А. І. Кредісов. - К. : Знання України, 2001. - 300 с.

11. Кредісов А. І. Менеджмент: історичні тенденції розвитку та риси

можливих змін у ХХІ ст. / А. І. Кредісов // економіка і управління. – 2003. - №2. – С.

18 - 25

12. Лафта Дж. К. Менеджмент : учебник / Дж. К. Лафта. – М. : ПБОЮ, 2002.

– 262 с.

46

13. Лепейко Т. І. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. / Лепейко Т. І.,

Миронова О. М. ; Харк. нац. екон. ун-т. - Х. : Вид. ХНЕУ, 2010. - 204 с.

14. Маркіна, І. А. Менеджмент організації [Текст]: навч. посібник / І. А.

Маркіна, Р. І. Біловол, В. А. Власенко ; Міністерство освіти і науки, молоді та

спорту України, Вищий навчальний заклад Укоопспілки "Полтавський університет

економіки і торгівлі". – К. : ЦУЛ, 2013. – 248 с.

15. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. / [Гончарук А. Г. та ін.] ; за ред. д-ра

екон. наук А. Г. Гончарука ; Одес. нац. акад. харч. технологій. - О. : Фенікс, 2012. -

296 с.

16. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. / [Л. С. Шевченко та ін.] ; за заг. ред.

д-ра екон. наук, проф. Л. С. Шевченко ; Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Яролава

Мудрого". - Х. : Право, 2013. – 209 с.

17. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. / [О. Є. Кузьмін та ін.] ; Нац. ун-т

"Львів. політехніка". - Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. - 239 с.

18. Менеджмент [Текст] : підручник / [ М. М. Єрмошенко та ін. ; за заг. ред.

д-ра екон. наук, проф. М. М. Єрмошенка] ; Нац. акад. упр. - К. : Нац. акад. упр.,

2011. - 656 с.

19. Мозговий О.Л. Глобалізація як вимір сучасності: соціально-

філософський аналіз: Автореф. дис... канд. філос. наук. – К., 2007. – 19 с.

20. Окорський В. П. Основи менеджменту [Текст] : навч. посіб. / В. П.

Окорський ; Нац. ун-т водного госп-ва та природокористування. - Рівне : НУВГП,

2009. - 400 с.

21. Потьомкін С. К. Менеджмент [Текст] : навч. посіб. / Потьомкін С. К.,

Козлова І. М., Яндола К. О. ; Харк. нац. екон. ун-т. - Х. : ХНЕУ, 2009. - 276 с.

22. Пушкар P. M., Менеджмент: теорія та практика : підручник. / Р. М.

Пушкар, Н. П. Тарнавська - Тернопіль: Карт-бланш, 2005. - 486 с.

23. Скібіцька Л. І. Менеджмент : навч. посібн. для студ. вищ. навч.

закладів / Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький. – К. : Центр навчальної літератури, 2007.

– 415 с.

47

24. Стадник В. В. Менеджмент [Текст] : підручник / В. В. Стадник, М. А.

Йохна. - 2-ге вид., випр. і допов. - К. : Академвидав, 2010. - 472 с.

25. Сторожилова У. Л. Розвиток сучасного менеджменту в Україні / У. Л.

Сторожилова, Д. Г. Йолкін // Економіка та управління підприємствами

машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики – 2013. - № 4 (24). – С. 44 – 54

26. Сучасні концепції менеджменту : навч. посібн. для студ. вищ. навч.

закладів / за ред. Л. І. Федулової. – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 533 с.

27. Туленков М. В. Сучасні теорії менеджменту [Текст]: навч. посібник / М.

В. Туленков. – К. : Каравела, 2012. – 304 с.

28. Федулова Л. І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. – К.:

«Фенікс», 2005. – 320 с.

29. Хміль Ф. І. Становлення сучасного менеджменту в Україні: проблеми

теорії та практики. – Львів: Львівська комерц. академія, 1996. – 206 с.

48