В одному ми цілковито певні:блукання Країною Чудес без мапи —

це божевілля, гідне самого Капелюшника.

А подумай лише про Гензеля і Ґретель!Адже їм би не знадобилися хлібні крихти.

Один погляд на карту — і з ними все було б гаразд:усього за п’ять хвилин вони б опинилися вдома!

А Білосніжка неквапом, наспівуючи,пройшлася б темним лісом

і, назбиравши повний наплічник яблук,спокійно знайшла б хатинку семи гномів…

Так, літати на крилах уяви —це, звісно, одне з найкращих занять у житті,

та спробуй робити це,послуговуючись картами з цієї книжки.

Стань гідом для своїх улюблених героїв!А може, ти навіть вигадаєш зовсім нові сюжети і закінчення?

о чого ж ти чека ш?Час летiти!

Прочитай казку, а тодi спробуй переповiсти ,

розглядаючи карту.Але не поспiшай, адже тут приховано

багато цiкавих дрiбничок.Вiдшукай х усi ще до того,

як настане час повертатися на землю…

Дороті жила в невеликому будиночку в Канзасі разом із дядечком Генрі та тітонькою Ем. Найліпшим її другом був маленький песик Тото. Блискучі очі Тото завжди викликали усмішку в Дороті. Однак того дня Дороті й Тото не бавилися. Насувалося щось невідоме. Вже кілька годин дядечко Генрі стри-вожено вдивлявся в небо, яке було похмуріше й темніше, ніж зазвичай. Аж ось він гукнув дружині:

– Ем, наближається буревій! Мерщій до підвалу!Дороті кинулася шукати Тото, який з переляку заховався під її ліжком. Завивання вітру стало

оглуш ливим. Зненацька будинок здригнувся й піднявся в повітря, злітаючи все вище й вище. Дороті вдалося заповзти на ліжко ― і згодом під пронизливе виття буревію вона провалилася в сон…

Прокинулася Дороті від сильного тріску. Схопившись, вона підбігла до дверей, відчинила їх і скрикнула від здивування: ураган переніс будиночок у якусь мальовничу сільську місцевість.

Тут Дороті побачила, що до будинку прямує групка чудернацьких людей, одягнених в усе бла-китне: від високих конусоподібних капелюхів, прикрашених дзвіночками, до черевиків із закруче-ними носаками. Блакитними були навіть їхні довгі бороди! Попереду йшла маленька жінка, вбрана в білу сукню.

― О, наймогутніша чаклунко, ― промовила жінка, наблизившись до Дороті. ― Ласкаво просимо до Краю Жувачів! Я ― Добра Відьма Півночі. Ми прийшли подякувати тобі за те, що ти вбила Лиху Відьму Сходу і визволила цей народ із рабства.

― Ви дуже добрі, ― затинаючись мовила Дороті. ― Але я ніколи нікого не вбивала!― Зате це зробив твій будинок, ― відповіла жінка, вказуючи на ріг хатинки Дороті. З-під нього

стирчали дві ноги в блискучих срібних черевиках. ― Прийми ці чарівні Відьмині черевички в дар, ― сказала Добра Відьма, простягнувши їх Дороті.

Дороті взула черевички й мовила:― Я дуже хочу повернутися додому. Чи не могли б ви допомогти мені відшукати дорогу?― Єдиний, хто може допомогти тобі, це могутній Чарівник Країни Оз, ― відповіла Добра Відь-

ма. ― Та щоб потрапити до нього, тобі доведеться вирушити у вельми небез-печну мандрівку. Йди шляхом із жовтої цегли до Смарагдового Міста.

Добра Відьма поцілувала Дороті в чоло, і дівчинка та її песик Тото ру-шили в путь.

Вони простували дорогою із жовтої цегли вже понад годину, а тоді зупинилися перепочити біля кукурудзяного поля. Посеред поля сто-яло опудало і відлякувало пташок. Дороті зацікавилась і підійшла

ближче.― Привіт, ― сказало опудало, розплющивши очі. ―

Ти хто?Дороті аж рота роззявила. Опудало вміло говорити!― Мене звати Дороті. Я із Канзасу. Прямую до Сма-

рагдового Міста просити великого Оза допомогти мені повернутися додому.

8 i Чарiвник Кра ни Оз

― Ніколи не чув про цього Оза. Але я взагалі нічого не знаю. У мене немає мозку. Я просто Страши-ло. Як гадаєш, якщо я піду з тобою, цей Оз дасть мені трохи мізків?

― Не знаю, але варто спробувати, правда ж?Тож Дороті й Страшило вирушили разом шляхом із жовтої цегли. Вони зайшли далеко в ліс,

коли раптом почули схлипування. Друзі пробралися поміж дерев на звук і побачили чоловіка, який був геть увесь із заліза! Він стояв непорушно, міцно стискаючи сокиру в піднятих над головою руках.

― Це ти стогнав? ― спитала Дороті Залізного Дроворуба (а це був він).― Я стогну вже понад рік, та ніхто не прийшов мені на поміч.― Ми допоможемо тобі. Скажи, що робити! ― вигукнула Дороті.― Будь ласка, змастіть мої суглоби олією. Я так заіржавів, що не можу поворухнутися! Олію мо-

жете знайти на столі в моєму будиночку ― він отам, неподалік.Коли Дороті змастила його, Залізний Дроворуб поцікавився, куди вони прямують.― Ми йдемо до великого Чарівника Країни Оз, ― пояснила Дороті. ― Я хочу спитати його, як

мені повернутися додому, а Страшило хоче мозок.― Тоді я піду з вами, ― мовив Залізний Дроворуб. ― Можливо, Оз міг би дати мені серце.І мандрівники рушили далі дорогою із жовтої цегли. Зненацька почувся страшний рик — і на

них стрибнув здоровенний лев! Тото кинувся на лева з несамовитим гавкотом, і той утік та сховався.― Та ти просто боягуз! ― гукнула йому навздогін Дороті.― Так, я знаю, що боягуз, ― відповів Лев, виходячи з-за дерева. Зі сльозами на очах він спитав,

куди вони мандрують, а коли отримав пояснення, сказав:― Якщо ви не проти, я піду з вами — попрошу Оза дати мені сміливості.Усі разом друзі продовжили свою подорож. Подолавши глибоку прірву, вони підійшли до без-

крайнього макового поля. Квіти мали такий сильний запах, що від нього можна було заснути й ніколи не прокинутися. Звісно, за якийсь час Дороті відчула, що її хилить на сон. А за мить вона й Тото вже міцно спали.

На щастя, Залізний Дроворуб і Страшило були з заліза та соломи, тож на них ці дивні чари не подіяли.

― Леве, біжи якомога швидше, ― попрохав Страшило. ― До-роті й Тото ми зможемо нести. А от ти надто важкий. Тебе ми не витягнемо з цього поля, якщо заснеш.

Та, на жаль, Лев звалився в сон, не добігши декількох кроків до безпечного місця.

― Невже ми нічим йому не зарадимо? ― спи-тав Залізний Дроворуб, і в цей момент невідь-звідки на нього налетіла перелякана миша. За нею гнався великий смугастий кіт.

Залізному Дроворубові стало шкода миші. Він погрозливо замахнувся сокирою на кота і відігнав його.

― Ти врятував мені життя! ― пропищала миша. ― А я — Королева Польових Мишей. Чи може мій народ зробити щось для тебе і твоїх друзів?

Тоді Страшило попросив урятувати Лева, тож сотні мишей впряглися у нашвидкуруч збитий візок і перевезли величезного сонного звіра до місця, де лежали Дороті й Тото. Незабаром усі, хто спав, прокинулися. І тут друзі помітили на небі мерехтливий зеленкуватий відблиск. Смарагдове Місто було вже неподалік!

За декілька годин вони наблизилися до міських воріт. Там стояв маленький чоловічок у зеленому вбранні, який вручив їм окуляри зі смарагдовими скельцями.

― Це щоб велич і блиск Смарагдового Міста не осліпили вас, ― пояснив чоловічок.Усі будинки в місті мали зелені вікна й були оздоблені смарагдами, а люди на вулицях носили

зелений одяг. Коли друзі прибули до палацу, Страж провів їх до Тронної Зали.― Входити до зали можна лише по одному, ― попередив він.Дороті зайшла в двері й сахнулася: на троні стояла велетенська голова. ― Я Оз, Великий і Жахливий, ― промовила голова. ― Хто ти і чому мене шукаєш? ― Мене звати Дороті. Я б хотіла, щоб ви доправили мене додому і допомогли моїм друзям, ― від-

повіла дівчинка.― А де ти взяла ці черевички? ― спитала голова.― Черевички належали Лихій Відьмі Сходу — її розчавив мій будинок, коли я прилетіла у ваші

краї, ― пояснила Дороті.Велика голова промовила:― Якщо ти хочеш моєї допомоги, спершу мусиш подолати Лиху Відьму Заходу.Почувши це, Дороті засмутилася, та вибору не було. Пішли друзі шукати Лиху Відьму Заходу. А

в цієї Відьми було тільки одне око, але таке зірке й могутнє, мов телескоп. Вона побачила, як Дороті з друзями наближаються до її замку! Розлючена Відь-

ма покликала своїх Крилатих Мавп і наказала їм позбутися непроханих гостей.

Крилаті Мавпи налетіли на Дороті та її друзів. Вони вхопили Страшила й заки-

нули його високо на дерево, звалили Залізного Дроворуба у прірву, а по-

тім зв’язали Лева й забрали його до Відьминого замку разом із

Тото та Дороті.

Коли Відьма побачила срібні черевички Дороті, вона спробувала забрати їх. Захищаючись, Дороті схопила відро води і вилила його Відьмі на голову. І раптом Відьма почала танути: як виявилося, саме у воді таїлася її загибель. Незабаром від Лихої Відьми Заходу зосталася лише калюжа!

Моргуни, мешканці того краю, які роками були Відьминими рабами, допомогли Дороті та Левові визволити Страшила і Залізного Дроворуба, і друзі повернулися до Смарагдового Міста. У палаці вони знову пішли до зали, щоб зустрітися віч-на-віч із Чарівником.

― Ми прийшли просити вас дотриматися обіцянки! ― сказав Лев і рикнув так голосно, що ма-ленький Тото аж підстрибнув. Метнувшись, щоб сховатися, песик ненароком повалив ширму в кутку кімнати. Вкрай здивовані, всі побачили, що за нею ховався старий чоловік.

― Ви хто? ― спитала Дороті.― Я Оз, ― затинаючись пробурмотів чоловік. ― Ви викрили мене! Колись давно мене на пові-

тряній кулі занесло сюди вітром. Побачивши, як я спустився з неба, всі подумали, що я великий чарівник, а я не став їм заперечувати.

― А як же подарунки, які ви нам пообіцяли? ― вигукнув Залізний Дроворуб. Оз відповів, що задовольнить усі їхні бажання. Він дав Залізному Дроворубові елегантне шовкове

серце. Потім зробив розріз у Страшиловій голові, всипав туди пригорщу шпильок і голок, ретель-но перемішав їх із соломою і зашив. Тоді Оз узяв золоту пляшку й налив із неї в блюдечко якоїсь рідини.

― Це есенція сміливості ― випий її! ― наказав він Левові.Поглянувши на трьох друзів, Оз посміхнувся: ось як легко він переконав їх у тому, що дав обіцяні

подарунки. Насправді ж те, про що вони мріяли, вони й так уже мали!А от доправити Дороті додому було значно складніше. Оз попросив її зачекати три дні. Тоді він

покликав її і сказав:― Любонько, гадаю, що я знайшов спосіб, як вирватися з цього краю. Я прибув сюди на повітря-

ній кулі. Тебе закинув буревій. Я переконаний, що небо ― це і є той шлях, яким нам потрібно руха-тися! Я стомився бути самозванцем ― завтра Могутній Оз назавжди попрощається зі своїм народом.

Наступного ранку провести Чарівника Країни Оз зібрався цілий натовп. Та зненацька подув силь-ний вітер і порвав троси, які утримували кулю. Вона здійнялася в небо ще до того, як Дороті влізла в кошик! Дівчинка розплакалася.

― Можливо, Ґлінда, Добра Відьма Півдня, допоможе тобі, ― сказав їй Страж палацу. ― Але доро-га до її замку сповнена небезпек…

Тож Дороті та її друзі знову рушили в путь. Вони пройшли крізь зачарований ліс, у якому дерева оживали і ловили подорожніх. Проминули місцевість, де всі люди були з порцеляни. Аж от нарешті дісталися замку Ґлінди. Добра Відьма Півдня щиро привітала їх.

― Чим я можу тобі допомогти? ― спитала вона у Дороті. Дороті розповіла Ґлінді усю свою історію і пояснила, як сильно мріє повернутися додому. Ґлінда

поцілувала її в чоло і промовила:― Знайти шлях додому тобі допоможуть чарівні срібні черевички, які ти носиш увесь цей час.

Тричі стукни підборами ― й вони доправлять тебе в будь-яке місце у світі, навіть на ферму твоїх тітоньки і дядечка.

Дівчинка міцно обійняла друзів. Тоді взяла на руки Тото, тричі стукнула підборами срібних чере-вичків і попросила:

― Віднесіть мене додому!Світ довкола щез, і Дороті відчула, що летить, мов на крилах, а у вухах свистить вітер. Коли все

зупинилося, вона розплющила очі, щоб подивитися, де вони приземлилися. А тоді — щасливо за-сміялася і побігла до ферми.

― Тото, нам вдалося! Ми вдома!

Чарiвник Кра ни Оз 11