УКРАЇНСЬКА ЦЕРКОВНА ГАЗЕТА • UKRAINISCHE KIRCHENZEITUNG

CHRISTLICHE STIMME • CHRISTIAN VOICE • LA VOIX CHRETIENNE MÜNCHEN • B 20409

РІК ВИДАННЯ • JAHRGANG 70 БЕРЕЗЕНЬ • MARZ 2018 • Nr. 5 (2985) ЦІНА • PREIS • 1,50 EURO

Перша спокуса – хліб. Диявол пропонує: «Ну, ти ж Син Бо-жий, зроби, щоб цей камінь став хлібом». Ця спокуса хлі-бом, спокуса забезпечення життя присутня в нашому житті. Христос відповів: «Не хлібом єдиним буде жити людина».Друга спокуса – диво. «Кинься вниз із храму, і ангели на ру-ках тебе понесуть.» Дуже час-то ми також вимагаємо відБога дива, ми Його спокуша-ємо. «Господи, зроби за нас, зроби, щоб все відбулося див-ним чином». Це теж та споку-са, з якою зазвичай стикаєть-ся віруюча людина. Третя спокуса  – влада. Дия-вол показує Спасителю всі царства і говорить: «Буде все твоє, тільки поклонися мені». Дуже часто ми не витримує-мо цієї спокуси владою. Нам здається, що влада це десь там далеко, десь там нагорі. Але у кожного з нас є влада над кимось: це можуть бути діти, друзі, співробітни ки. Може бути багато варіантів

ці єї спокуси. Але ми має-мо навчитися ставитися довлади, яку маємо, по-хрис-тиянськи. В іншому місці Гос подь про це говорить так:«Це князі володарюють наднародами, а якщо хтось хоче у вас бути більшим, нехай буде всім слугою».

Христос відкидає всі три спокуси і говорить: «Відійди від Мене, сатано», і після цьо-го виходить на суспільну про-повідь. Ми пам’ятаємо і інші слова євангельські, що спо-куси диявольські виганяють-ся постом і молитвою. Тобто, піст – дуже важлива річ у на-шому житті і у боротьбі зі спокусами.

Протоієрей Георгій Коваленко,

«Православіє в Україні»

На 3 та 4 сторінках ми особливу увагу приділили Страсному тижню. Там о. О. Кіндій відповідає на багато запитань щодо цього виняткового періоду в житті християнина

16 лютого українська Мар’їнка проводила в останній шлях Олександра Хомченка, донецького пастора, який день за днем, місяць за місяцем, у всіх на виду молився за Україну в окупо-ваному Донецьку. 4 серпня 2014 року його заареш тували, під-дали страшним тортурам, підвішували на дибу, душили. І тільки коли віряни зібралися під дверима місцевого «НКВД» – випустили. Потім, до останнього дня допомагав людям в зоні війни.

Я часто думаю, яка сила духу має бути в людині, щоб в окупованому місті, під дулами автоматів, йти до хреста і молитися за Україну!? Нас християн так багато, а готових піти на Голгофу так мало. А він зі своїми браттями – йшов. День за днем. Лишив на тій Голгофі здоров’я, але не совість і не душу. Царство Небесне!

Наталія Хомченко, з Фейсбуку

ТРИ ГОЛОВНІ СПОКУСИ

ІШОВ НА ГОЛГОФУ ЩОДНЯ

Один з образів 40-денного посту – це піст Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тобто той піст, який завершився спокусами від диявола. І коли ми говоримо про свій піст, маємо згадати про ті спокуси, які пропонував диявол Христу, бо вони актуальні і для нас.

«У цей день висить на Древі Той, Хто повісив землю над безоднею. Вінцем від тер-ну вінчається Цар Ангелів. В удавану багряницю вдягається Той, Хто одягає небо хмарами. Прийняв удар по обличчю Той, Хто звільнив Адама в Йордані. Цвяхами було прикуто Жениха Церкви. Списом було простромлено Сина Діви. Покланяє-мось Стражданням Твоїм, Христе. Покажи нам і славне Твоє Воскресіння!»

(Антифон 15 Утрені Страстей)

На світлині «5 Каналу» плащаниця кінця XVIII століття з  села Мединя на  Івано-Франківщині. Рани Христа зображені неначе скриньки для зберігання мощів. Вона була знайдена під час реставрації старої цер кви, під її покрівлею. Можливо, була захована в період гоніння на Церкву

Одне із найбільших міст Ізраїлю – Хайфа, славиться Багайськими садами, які зеленими терасами спускаються вздовж гори Кармель від Храму Бааба до Німецької колонії…

На сторінках 4, 5, 6 публікуємо заключний матеріал нашого кореспондента Дмитра Мірецького зі Святої землі

До  подій весни 2014-го року, Олек-сандр Хомченко був пастором про-тестантської церкви у Донецьку. Був одним із організаторів «Молитовно-го Майдану» у  Донецьку і, за  його словами, вів богослужіння навіть тоді, коли «російські танки уже уві-йшли у Донецьк». Після одного з бо-гослужінь Хомченка арештували. У полоні солдати російської розвід-ки жорстоко били пастора і тричі ви-водили на розстріл. Після звільнення з полону Хомченко переїхав до Ми-колаєва. Невдовзі після цього він по-вернувся до  служіння у  храмі, роз-ташованому в Мар’їнці практично налінії вогню.

Радіо Свобода

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985)2

У своїх чародійних пое-мах, яким немає рівня в сві-ті, Тарас бореться за Божу правду на землі, за Вкра-їну та її волю, бо вважає, що воля та справедливість є найбільшими скарбами Божими.

«Бог Шевченка – абсо-лютна правда, добро й краса.Україна – видиме втілення цих Божих властивостей, алюдина їх живий носій [об-раз Божий]» – наголошуєпроф. Трохим Пасічник. І до-дає: «У "Кобзарі" слово Бог зустрічається 758 разів». […]Безсумнівно, Шевченко – найбільший християнський поет, післанець Божий дляВкраїни та решти світу!

У його віршах часто зустрі-чаємо такі вирази: «Боже ми-лий, єдиний, великий»; «мир Божий, святий Господь, все

од Бога»… Теж прославляє Матір Божу: «пречистая, пре-святая, пренепорочная»… Їм поет завжди молиться й про-сить їх у своїх поемах за свій безталанний нарід. Не див-но, отже, що поет для своєї революційної поеми «Кав-каз», в якій 20 разів є згадка про Бога, взяв мотто з Єремії (9,1).

У Посланію «І мертвим,і живим, і ненародже-ним…», в якім є вказівки християнські щодо визво-лення України, поет напо-минає свій нарід: «Свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає!».

В поемі «Наймичка», яка вважається перлиною Шев-ченкової творчости та яку можна зачислити до най-видатніших творів світової літератури, Ганна-покритка

переносить гідно свій ду-шевний біль, виявляючи ніжну материнську любов до сина Марка, тільки завдя-ки своїм молитвам-прощам і вірі в Божу поміч.

З-поміж біблійних Шев-ченкових сюжетів згадаймо лише «Псальми Давидові» (1845), «Неофіти» (1857), «Марію» (1859). У «Псаль-мах» Шевченко молить Бога за Вкраїну, виконуючи волю Божу, яку передає людям, як по Божому необхідно жити! У них Шевченко себе заявив на Божих висотах молитовною формою псаль-мів. А в «Неофітах» Матір Божу: «Благословенна в же-нах, Святая Праведная Мати Святого Сина на землі…». І щоб:І на Україні святилось, Те слово, Божеє кадило,Кадило Істини. Амінь!

«Марія» це – поема радіс-ного й страдницького буття Божої Матері: Назарет, Ви-флеєм, Єгипет, Єрусалим і Голгота. «Бо за Сином Свя-тая Мати всюди йшла», де Її Син «поніс лукавим правди слово». І тому поет так бла-гає Її ради безталанного свого народу:Все упованіє моєНа Тебе, мій пресвітлий раю,На милосердіє Твоє,Все упованіє моє…

Подай їм силуТвойого мученика-СинаЩоб хрест-кайдани донеслиДо самого, самого краю,Достойно пітая! Благаю!

Неабияким образотвор-ним мистцем був теж Шев-ченко. З 1300 його картин є чимало таких, які відзна-чуються релігійними моти-вами: «Ап. Петро» (1851), «Св. Севастіян» (1856), «Прич та про блудного сина» (серія малюнків з 1856–57 р.), «Самаритянка» (1856). За «Хлопчика-жебрака, який ділиться хлібом зі собакою» (1840) та «Циганку-ворож-ку» (1841) був нагородже-ний срібними медалями, аза «Причту про робітників на винограднику» і «Святу родину» (Гравюри з 1858 р.) дістав від Академії мистецтв титул академіка.

Рівнож Шевченко був практикуючим христия-нином. Наставлення його душі віддзеркалює лист йо го з Орської кріпости (25.02.1848 р.) до княжни Варвари Репнінової: «Перед благовістом до утрені згадав слова Розп’ятого за нас і не-наче ожив: пішов до утрені й молився радісно, чисто, як може ніколи досі. Я тепер говію й сьогодні причащав-ся Св. Таїн. Хотів би, щоб усе

життя моє було таке чисте й прекрасне, як сей день».

Альфред Єнсен (1859–1921), шведський славіст, так писав про Шевченка у 1916 р.: «Він займає осо-бливе місце в світовій лі-тературі, він сам створив літературу і втілив у своїх ві-ршах душу всього народу». А польський літературозна-вець Єжи Єнджеєвич (1902–1975) підкреслив: «Бог знаходиться в цілій твор-чости Шевченка, від пер-ших до останніх днів його життя». При тім зазначає, що для поета Біблія явля-лась джерелом надхнення, додаючи, що «він, насправ-ді, одинокий був геніяльним організатором народньої свідомости українців».

Роже Тіссеран, французь-кий знавець Сходу, устами України так схарактеризу-вав поета: «Я знайшла свого пророка й короля в нім, який своїм генієм і терпінням, своїм патріотизмом і наді-єю є моїм найбільшим, най-правдивішим і найчистішим втіленням-прообразом».

Воістину, Шевченко був прообразом страдницької України, її післанцем Божим,генієм і пророком!

Іван Вергун, «Голос Христа

Чоловіколюбця»

ТАРАС ШЕВЧЕНКО –ПІСЛАНЕЦЬ БОЖИЙТ. Шевченко (1814–1861), як переважаюча більшість вчених, був глибоковіруючою людиною. Був він витвором українського народу: релігійний, терпеливий у горю, здібний. Навіть його життя утотожнювалось з поневоленим народом: 25 літ кріпацтва-неволі, 10 літ каторги (1847–1857), решта, 12 літ, поліційного нагляду!

2. СВЯТІСТЬ ЗА П’ЯТЬ СЕКУНДКолись мій знайомий пастор ска-зав: приходь до нас – і в тебе відразу зникнуть усі головні духовні пробле-ми! Це була заманлива пропозиція, оскільки я постійно впадаю в ті самі гріхи. Проте якщо не бачиш своїх помилок, це не означає, що їх немає. Підійди до будь-якого прохожого на вулиці і скажи, що він грішник. Почуєш у відповідь, що це неправ-да, адже він нічого не вкрав, нікого не вбив, не зґвалтував. Бо чим далі від Бога, тим менше світла і більша темрява. Недарма Давид просить Бога, щоб очистив його від гріхів, які таємні для нього (Пс 19, 13). Бо якщо «я кажу, що не маю гріха, то неправдомовець і правди у мені немає. А якщо ходимо у світлі, як і

Він сам у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, нас очищує від гріха. Коли ж ми кажемо, що гріха не ма-ємо, то ми самих себе обманюємо і правди в нас немає. Як же ми ви-знаємо гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб нам простити грі-хи наші й очистити нас від усякої неправди. Коли ж ми кажемо, що не згрішили, то ми чинимо Його не-правдомовним і слова Його в нас немає» (1 Йн 1, 6–10). Недарма Отці Церкви казали, що християни у пе-реконанні своєї святості повбивали б один одного, якби Господь не до-пустив одного хоча б гріха у їхньому житті!

Колись в один жіночий монас-тир – Ля Рошель, який славився

своєю дисципліною і водночас із презирством дивив ся на решту Церкви, загрузлої у гріхах, завітав один мандрівник. Монахинь, які там мешкали, він згодом охарак-теризував так: побожні як  ангели, проте горді як дияволиці. Бо усвідом-лення своєї гріховності й слабкості чинить нас покірними та відкри-тими на Бога. Недарма ми каже-мо перед Причастям: «Господи, я недостойний, щоб Ти прийшов до мене; але скажи лише Слово, і одужає душа моя». Адже всі роз-коли та єресі починалися з почуття власної вищості, досконалості. Не-дарма гординя – найголовніший гріх, адже з нього починав і сам диявол, коли влаштував свій сепа-ратизм.

Варто завжди пам’ятати, що гріха не має лише Господь, а те, що я сьо-годні не впав, – аж ніяк не моя заслу-га, а Христова благодать. Він прихо-дить кожного дня, щоб мене спасати з мого пекла. Можливо, великі гріхи і впадають у вічі, проте малі подібні до бур’яну: потребують регулярного і ретельного видалення, адже дуже швидко заполонюють всю душу. (далі буде)

Олександр Бучковський, CREDO

5 ПРИЧИН, ЧЕРЕЗ ЯКІ КАТОЛИКИ ПОКИДАЮТЬ ЦЕРКВУ (2)На світі мільйони католиків залишають свою Католицьку Церкву і йдуть до інших конфесій, і в кожного своя причина та історія. Втім, я обрав лише п’ять, адже через них я сам ледь не покинув Церкву.

Павел Кучинскі, «Океан»

Скульптор Лео Мол (Леонід Молодожанин) біля фігури Т. Шевченкав студії. 27 червня 1964 р.Цей пам'ятник було встановлено у Вашингтоні

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985) 3ВАСИЛЬ ОРЕНЧУК

Відбулася церемонія відкриття пам’ятної дошки на історичній будівлі, у якій з 1919 по 1923 р. розміщувалось Консульство Української Народ-ної Республіки у Мюнхені – перше українське Генеральне консульство за  кордоном. Глава української дипломатії Павло Клімкін нагадав, що за часів УНР у Києві було представництво

Баварії, і вже зовсім скоро з’ явиться нове. Першим консулом української дер-жави у Мюнхені був Василь Оренчук, призначений на цю посаду 15 листопада 1918 року. Компетенція консульства поширювалася на тодішні землі Баварія, Вюртемберґ і Баден. Консульство УНР у Мюнхені припинило роботу внаслідок визнання Німеччиною «Радянської України» 21 грудня 1922 року. Генконсуль-ство УНР розташовувалось за адресою Ainmillerstrasse, 35. Нині Генконсульство України проводить роботу з відновлення могили Василя Оренчука на місцевому цвинтарі «Вальдфрідгоф» [через несплату мита за землю могилу було ліквідо-вано у 1996 році, проте на цьому місці так і не було розміщено іншого похо-вання, тому відновлення могили можливе]. У 2017 році було здійснено оплату мита за землю на 20 років. Остаточне відновлення могили очікується до кінця 2018 року. (Укрінформ)

НА ГРИГОРІЯНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Українська громада м. Страсбурґа переходить на новий (григоріанський) кален-дар у літургійних богослужіннях. Цей перехід є попереднім, «ad experimentum». Пробний термін застосування нового календаря триватиме 2 роки. У випад-ку позитивного досвіду, у 2020 році перехід відбудеться остаточно. Перехід на новий календар не перешкоджатиме єднанню українців Страсбурґа зі сво-їми рідними в Україні. У святкуванні головніших свят року вони єднатимуться зі своїми рідними через спільний почастунок. Дата переходу визначена на по-неділок, 12 лютого 2018 р., у перший день Великого Посту за григоріа нським календарем. У Паризькій Єпархії це друга громада, яка перейшла на григорі-анський календар. Першою стали українці студентського міста Лювен у Бель-гії. Також громада м. Санліс має традицію святкувати Різдво Христове згідно григоріанського та юліанського календаря, у питанні інших свят вони дотри-муються юліанського календаря. (Єпархія св. Володимира Великого у Парижі для українців у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії)

ЛОБІЮВАЛИ НА КОРИСТЬ КРЕМЛЯ

ФБР США звинувачує Пола Манафорта у  тому, що  він використав офшорні рахунки, щоб у 2012 р. заплатити 2 мільйони євро колишнім європейським політикам за  лобіювання інтересів проросійського уряду України. Політичнідіячі, відомі як «габсбурґська група», вважалися незалежними аналітиками, хоча насправді їх послуги були проплачені лобістами. В обвинувальному ви-сновку йдеться, що  групою керує колишній європейський канцлер. Раніше колишньому політтехнологу Партії регіонів і екс-главі передвиборного штабу президента США Дональда Трампа Полу Манафорту були пред’явлені звинува-чення в ухилянні від податків на доходи, отримані в Україні. Манафорт є цен-тральною фігурою в розслідуванні про можливу змову між командою Д. Трампа і Росією, почасти через численні зв’язки Манафорта з росіянами і його роботу з екс-президентом України В. Януковичем. («Українська Правда»)

УКРАЇНА В П’ЯТІРЦІ НАЙБІЛЬШИХ

У 2017 році виручка України від експорту продовольства до ЄС становила 5,5 млрд євро, у порівнянні з попереднім роком вона зросла на 27 %. Україна по-ступила ся Бразилії (11,8 млрд євро), США (11) та Аргентині (5,7). На п’ятому місці опинився Китай – 5,4 млрд євро. Лідерами експорту українських аграр-них і харчових товарів традиційно є зернові культури – 36,2 %, рослинні олії – 25,1 %, та насіння олійних культур – 11,3 %. (УНІАН)

ВСІ ПРОТИ РОСІЇ ЗА КРИМ

Жодна країна не має права силою змінювати межі будь-якої незалежної дер-жави, як Росія зробила це з Кримом, бо від цього залежить безпека кожної нації. Про це йдеться в матеріалі міністра закордонних справ Великої Британії Бориса Джонсона, приуроченому до роковин анексії Криму Росією. «Від того, чи буде світ дотримуватися цього принципу, залежить безпека кожної нації. Саме тому доля Криму має значення для всіх нас». На думку міністра, після анексії Криму всі держави повинні виважено і рішуче виступити проти Росії. Ці кроки повинні продемонструвати, що жодна країна, незалежно від її розміру, «не може розчленувати свого сусіда і порушити міжнародне право без наслід-ків для себе». (Радіо Свобода)

ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ АВТОР «ЧОРНОБРИВЦІВ»

На 77-му році життя помер український письмен-ник, автор слів до знаменитої пісні «Чорнобривці» Микола Сингаївський. На  вірші поета написано багато пісень. Найпопулярніші з  них: «Чорно-бривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле». Народився Микола Сингаївський 12 листо-

пада 1936 року на Поліссі в селі Шатрище. Царство небесне! (gazeta.ua)

Святий Йоан Золотоустий, навчаючи про піст, наголошує на плодах посту в моральному та духовному житті: «Яка користь із посту, якщо ми провели його без добрих діл? Коли хтось скаже: "Я постив цілу Чотиридесятницю", то ти скажи: "Я мав ворога і примирився, мав звичку злослови-

ти й покинув її, мав звичку божитися і позбувся тієї поганої звички"». Якщо провести піст із ревністю, то, як навчає Золотоустий, «одного тижня перестанемо клястися, наступного – подолаємо гнів, а ще че- рез тиждень – викоренимо обмови, а в подальші тижні, ідучи такою дорогою все вище й вище, осягнемо вершину чесноти». (570)

Чим особливий є час Страсного тижня у Великому пості?

о. О. Кіндій: Великий піст, це винятко-вий час підготовки до найбільшого християнського свята – Воскресіння Ісуса Христа, свята Пасхи. У цей час ми намагаємося позбутися поганих звичок, виховати чесноти, переосмис-лити своє життя, оновитися духовно. А Страсний тиждень, з церковної практики, вже не є частиною Велико-го посту, а кульмінаційним тижнем ці-лого церковного року, під час якого ми хоч і також постимо, але присвячуємо особливу увагу історичним подіям, які відбулися дві тисячі років тому, нена-че намагаючись пережити їх особисто, день за днем, крок за кроком.

Які приписи Церкви щодо цього часу?

о. О. Кіндій: У ці дні Церква заохочує своїх вірних дотримуватися усіх тих самих приписів, що й під час Велико-го посту, але з дещо іншої перспекти-ви. Дотепер ми дотримувалися пев-них обмежень в їжі, забавах, одязі тощо, щоб духовно оновитися. Під час Страсного тижня ми повинні зробити підсумки та висновки з попередньої великопосної подорожі, задумати-ся над тим, що нам вдалося, а що ні. Особливу увагу потрібно присвятити молитві та читанню Святого Пись-ма. Починаючи з Чистого Четверга, у всіх церквах відбуваються особли-ві Богослужіння. Переважно вірні є свідомі обов’язку поцілувати Плаща-ницю у Страсну П’ятницю, але мож-ливо менше знають, що у перші три дні цього тижня правиться Літургія Напередосвячених Дарів, у Великий, або Чистий Четвер, та у Велику Су-боту – Літургія Св. Василія Великого. У Страсну П’ятницю Літургії немає, натомість відправляються Царські Часи, під час яких читаються відривки Євангелій, в яких детально описують-ся події страстей Ісуса Христа та Його смерті. У Чистий Четвер у кафедраль-них соборах здійснюється обряд обми-вання ніг.

Під час Великого посту часто люди стикаються з різними спокуса-

ми. Особливо вони проявляються у Страсний тиждень. Що б Ви пора-дили у боротьбі з ними?

о. О. Кіндій: Справді, коли відбувають-ся особливо важливі події в житті людини, а зокрема у час Страсного тижня, ворог людський, диявол, по-особливому хоче завадити людині івідвернути її увагу від молитви, посту, добрих діл. Він нав’язує людині оправ-дання, спокуси та інші заняття, які по-збавляють людину повноти осмислен-ня пасхальних подій. У цей тиждень Отці Церкви рекомендують більшу увагу присвятити молитві та читанню Святого Письма. А ще просто уникати конфліктних ситуацій, частіше заходи-ти до церкви, творити добро, плекати добрі думки, бажати всім добра, пози-тивно дивитися на життя, незважаю-чи на всю трагічність подій Страсного тижня.

Велика середа – день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли одна грішниця вилила дорого-цінне миро на Його голову. Чому ця подія згадується в Страсний тиж-день і чи є вона актуальною в наш час?

о. О. Кіндій: Так, кожен день Страсного тижня – це намагання відтворити істо-ричні події, які пережив Ісус Христос. Омивання миром ніг Ісуса згадується у контексті передсмертних підготу-вань до ганебної страти Спасителя. Він сам це пояснює, що Йому доведеться страждати, вмерти, але й воскреснути. У Євангелиста Йоана подія омивання ніг Ісуса описана у контексті Його при-ходу у Витанію до Марти і Марії, де Він воскресив їхнього брата і свого прия-теля Лазаря (Йоана 12, 1–11). У інших Євангеліях ця подія описана не у кон-тексті воскресіння Лазаря, а у контек- сті останніх повчань, які Ісус промов-ляє до дванадцятьох апостолів (Мт.14, 1–11) перед Тайною Вечерею. Ісус сам пояснює, що миро, яке на Нього вили-ває Марія, – це погребальне миро: «На день мого похорону зберегла вона те миро» (Йо.12, 7).

Продовження на 4 стор.

Наближається свято Воскресіння. Це особливий час у році, до якого свідомі християни готуються протягом Великого посту. Ми попросили о. Олега Кіндія розповісти про історичні аспекти Страсних днів,їх важливість та актуальність для кожного.

ЯК ПЕРЕЖИТИСТРАСНІ ДНІ?

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985)4ЯК ПЕРЕЖИТИ СТРАСНІ ДНІ?

Продовження. Початок на 3 стор.

Але суть цієї події полягає ще в двох інших аспектах, які між со-бою пов’язані, а саме: у темі лю-бові між Богом і людиною. По-перше, євангелист Йоан наголошує на тому, що те дороге миро, яке Юда Іскаріот та інші апостоли волі-ли б продати та роздати виручку по-требуючим, є вираженням великої любові людини до Бога, любові, яка ставить Бога вище за будь-яку іншу матеріальну цінність. А по-друге, ця любов Марії до Христа – це любов жертвенна, і ця жертвенність про-являється не лише у ціні на миро, але також у тому, що Марія вико-ристовує власне волосся, щоб об-терти ноги Христу.

У четвер віруючі згадують ста-новлення Євхаристії. Також цьо-го дня Спаситель умив ноги своїм учням. Чого, на вашу думку, хотів Ісус навчити таким жестом?

о. О. Кіндій: Пасхальні події – це вияв божественної любові до людини, тому кожен день Страсного тижня доповнює цю тему. Якщо у середу ноги Ісусові мила Марія, тобто лю-дина, то у Чистий четвер, сам Ісус, тобто Бог, миє ноги своїм учням. Тут зустрічається Бог і людина у взаємо-даруванні. Саме на Тайній Вечері Ісус говорить про Нову заповідь, за-повідь Любові: «Любіть один одного, як я Вас полюбив» (Йо.15, 12), саме тут говорить про те, що вже не буде називати своїх учнів учнями, а бра-тами. Ісус доказує, що Він насправді любить, і по наростаючій засвідчує це своїми словами і вчинками.

Велика П’ятниця – найскорботні-

ший час цілого року. Як співпере-живати цей день з Ісусом?

о. О. Кіндій: Так, Страсна П’ятниця – найскорботніший день цілого року, але як каже апостол Павло: «Божа сила здійснюється в немочі». Молит-ва у Гетсиманському саду, схоплення воїнами, принизливий суд перед си-недріоном і Понтієм Пилатом, побої, страждання, зрада, несення хреста, агонія на хресті і смерть – це вимі-ри найбільшого приниження і слаб-кості. Це применшення, скорбота, безвихідь, вираз Божої солідарності з людиною. Бог хоче показати лю-дині, що її розуміє не лише з висоти своєї величі, але й зсередини люд-

ського досвіду. Не лише досвіду ком-форту, але й досвіду обмеженості. Господь переніс на собі всі аспекти людського життя, щоб сказати люди-ні: «Я тебе розумію, я з тобою постій-но, навіть там, де ти думаєш, що Бог не може увійти».

Неділя – світлий і радісний день Воскресіння Христового. Яка ве-лич цього свята та його значи-мість для християн?

о. О. Кіндій: Вже на Голгофі ми побачи-ли справжню Божу велич. Але її зро-зуміти можуть не всі. Тому Господь показує, що Він всемогутній і у слаб-кості, і в силі. Воскресіння Христа – це перемога не лише над смертю,

це перемога над несправедливістю, гріхом, обмеженістю. У воскресінні Христа християнин бачить запев-нення свого майбутнього, яке Бог приготував йому від заснування сві-ту. Це майбутнє – не лише абстрак-тне, якесь духовне, нематеріальне. Це майбутнє включає в себе всю по-вноту людського життя, і її внутріш-ній світ, і зовнішній, і тілесний. Тому факт воскресіння Христа містить в собі всю людську природу.

Що б ви порадили та хотіли поба-жати християнам, котрі прагнуть з користю для душі пережити Страсний тиждень?

о. О. Кіндій: У ці благословенні дні я хотів би побажати кожній людині ще раз переосмислити Божу любов, побачити своє життя у контексті життя і смерті Ісуса Христа, побачи-ти перспективу свого майбутнього у світлі Воскресіння Христа. Нехай світло і радість цього свята проник-не у всі закутки наших сердець, на-шої свідомості. Нехай сила Божої пе-ремоги над смертю увійде у кожну домівку, село, місто нашої батьків-щини України і всієї планети Земля. І особливо молюся, щоб божествен-на любов торкнулася тих сердець, які зараз наповнені злом, гріховністю і смертельною ненавистю, і нехай молитва кожного християнина буде спрямована за тих, які потребують Доброї Новини, любові і прощення, які дарувалися Богом на Хресті і у Воскресінні.

ПідготувалиОксана Новак і Марічка Тракало,

«Українська молодь Христові»

Джованні Белліні (близько 1430–1516), «Мертвий Христос підтримуваний янголами»

4 РОКИ ТОМУ…4 роки тому, 20 лютого, Верховна Рада зібралася на позачергове засідання, щоб ухвалити рішення про при-пинення «контртерористичної операції», оголошеної Януковичем. Кворум набрали лише ввечері – «регіо-нальна» більшість врешті решт впала під враженням від жорстокості «Беркута» і спецпідрозділів Внутрішніх військ, особливо кримського «Тигру» та перевдягнених в українську форму російських найманців.

Злам настав після вечірнього голосування за постанову «Про засудження насильства в Україні, що при-звело до людських жертв», яка зобов’язала солдатів повернутися в казарми, заборонила відкривати вогонь і використовувати зброю взагалі. Янукович тоді зрозумів, що парламент для нього втрачений. Наступного дня, 21 лютого, очеплення урядового кварталу було зняте, силовики кинули свою амуніцію і спецзасоби,

водомети в тому числі, і почали тікати з Києва. Далі втік і Янукович. Ми розуміли, що нам буде важко, але ще не знали наскільки.Хай Господь прийме всіх полеглих за Україну! Дай Боже, недарма.

Володимир Ар’єв, український парламентарій , з Фейсбуку

ОРДЕН ВІРИ І ДУХОВНОСТІВиноград в біблійні часи в достатку ріс на схилах гори, і дав назву горі Кармель, яка височіє над містом Хайфа. Гірський масив Кармель разом з морем захищають взимку від охолодження райони Хайфи, розташовані біля підніжжя гори Кармель; a райони, розташовані на горі, стражда-ють від сильних вітрів, які поглиблюють холод взимку і полегшують спеку влітку.

Історики стверджують, що гора Кар-мель в районі Хайфи була заселена вже 50 тисяч років тому. Постояльцями тутешніх печер були навіть неандертальці, але най-більший інтерес для мандрівників являє собою скромне житло пророка Іллі. Він був змушений переховуватися на схилі Ви-ноградника Божого від послідовника куль-

ту Ваала царя Ахава. Є думка, що печера пророка Іллі служила місцем укриття і для Давида, майбутнього царя народу Ізраїлю.

Лише тонка смужка кисейно-білого комірця оживляє скромне вбрання ченця-кармеліта. Їх темно-коричневі сутани час-то миготять в Хайфі, адже штаб-квартира Ордену кармелітів була побудована в XVIII столітті прямо над печерою Іллі на схилі Виноградника Божого. Монастир Стелла Маріс – не менш відома пам’ятка Хайфи. Вітражі, тексти латиною по краю купола і стельові фрески нагадують подо-рожньому біблійні сюжети і пропонують зупинитися на хвилину і присвятити тро-хи часу для споглядання і аналізу власних думок і прагнень.

Продовження на 5 стор.

ДО МІСТАГАРМОНІЇНОТАТКИ ПОДОРОЖНЬОГО

Розстріл майданівцівна вул. Інститутській,20 лютого 2014

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985) 5

Можна загадати бажання біля статуї Діви Марії, вирізаної з ливансько-го кедра і встановленою у вівтарній частині собору. Кармеліти вважають, що саме тут, в печері, на схилі гори, Богородиця відпочивала, тримаючи на руках Ісуса, по дорозі з Єгипту в Назарет.

Під час служби в храмі обителі прокидається старовинний орган. Його глибокий об’ємний звук лине по схилах Виноградника Божого, наче дивовижний птах. Він летить над Ба-гайськими садами, над печерою Іллі і нагадує світові про те, що душа кож-ного з нас, як мале і нерозумне дитя, потребує виховання і зміцнення.

ПІВНІЧНА СТОЛИЦЯ ІЗРАЇЛЮ

Хайфська бухта або бухта Акко – невелика затока на Середземно-морському узбережжі північного Ізраїлю. У затоку впадає річка Кішон, а на її південному та пів-нічному берегах розташовані міс-та Хайфа і Акко відповідно, тоді як центральна частина оточена пісковими дюнами. На південь від затоки розташована гора Кар-мель, а на північ – гори Західної Галілеї. Затока Хайфа є єдиною природною затокою на узбережжі Ізраїлю, хоча штучні гавані були створені в портах Ашдода та Ей-лата. Історично затока носила на-зву порту Птолемаїди. З приходом хрестоносців і розбудовою Аккри (зараз Акко) стала називатися пор-том Сент-Жан де Акр. У ХХ столітті, з поступовим переходом до ви-користання зручнішої гавані міста Хайфи та розростанням останнього до головного порту Ізраїлю, назва трансформується у «затоку Хайфа».

Хайфа розташована на відрогах гори Кармель вздовж берегів Се-редземного моря, головний глибо-ководний порт на півночі країни, адміністративний центр північного Ізраїлю. У Хайфі мешкають у мирі та злагоді 270 тисяч жителів, пред-ставники 6 релігій: християни, іудеї, мусульмани, багаї, ахмадисти і друзи.

Хайфа – єдине місто Ізраїлю, де діє метрополітен. Він являє со-бою підземний фунікулер «Карме-літ». Складається з однієї одноко-лійної лінії з короткою двоколійною ділянкою, що дозволяє роз’їзд поїз-дів; лінія має шість станцій і два по-їзди. Управління потягами повністю комп’ютеризоване. Походить від на-зви гори Кармель, в якій прокладено тунель. Лінія «Кармель» є наймен-шою у світі самостійною системою позавуличного підземного транспор-ту (метро). Довжина її становить2 км, включаючи станції, або 1 км803 м без урахування станцій. «Кар-меліт» тому внесено до Книги ре-кордів Гіннеса. Під час конфліктів між Ізраїлем і терористичною орга-нізацією «Хізбалла» в липні-серпні 2006 року, станції «Кармель» слугу-вали громадськими бомбосховища-ми. Вони були відкриті цілодобово, вхід на станції був вільним.

Хайфа і Одеса є містами – побра-тимами.

ВОСЬМЕ ЧУДО СВІТУВізитною карткою міста Хайфа є всес-вітній центр релігії Багаї. Розташо-ваний він на схилі гори Кармель. Тут зведено храм і розбиті красиві пер-ські сади. Багайський центр був ство-рений в 1890-х роках прихильниками віри Багаї після покупки ними земель-ної ділянки в Хайфі. Дев’ятнадцять чудових садів каскадом спускаються схилом гори Кармель. Вони служать для спілкування послідовників віри з Богом, які щороку з’їжджаються сюди з усього світу.

Моїм провідником у Багайських садах є історик за фахом, експерт з реклами Олег Юдицький.

Багайські сади добре доглянуті. За ними стежать професійні садів-ники, а також послідовники релігії на добровільних підставах. Тут пред-ставлені рослини з різних куточків землі, що символізує єдність усіх народів світу. Особливе вражен-ня викликає сад кактусів і інших рослин пустелі. Сади включають дев’ятнадцять терас, ширина яких від 60 до 400 метрів, і кожна з них унікальна. Вони різної величини і нагадують каскад, який спускаєть-ся по схилу гори Кармель до Серед-земного моря. Всі лінії ландшафту строго симетричні. Килими з квітів і висячі сади, в оточенні мальовни-чих фонтанів, дивовижні огорожі та декоративні скульптури – такого не побачиш у жодному куточку сві-ту. Згори донизу ведуть кам’яні схо-ди. Підніматися по них можуть лише сповідники багайської релігії, а ту-ристам дозволяється лише спускати-ся вниз. Уздовж країв сходів по до-даткових каналах стікає вода. Вночі вся алея сяє безліччю гірлянд, а ба-

сейни освічує золотиста підсвітка.Права і ліва частини садів вза-

ємно симетричні, що за багайською вірою означає рівноправність чоло-віків і жінок. В середині центру Ба-гаї розташована усипальниця Бааба під золотим куполом, де покоїться прах засновника віри – Багайя Ули. До неї ведуть 9 терас знизу і зверху 9. Ці числа вважаються священними у багайській вірі.

Всесвітній центр Багаї сьогодні вважається головною пам’яткою міс-та, і знаходиться під охороною Всес-вітньої спадщини ЮНЕСКО. Громада з послідовників багайської віри ви-знана ООН як неурядова організація. В даний час вона тісно співпрацює з Міжнародною організацією допо-моги дітям ЮНІСЕФ та Економічною радою ООН в багатьох напрямках.

Неймовірний вигляд, приголом-шливі фарби і панорамний огляд міс-та зробили хайфські сади восьмим чудом світу.

НІМЕЦЬКА КОЛОНІЯ. СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Олег Юдицький після екскурсії Ба-гайськими садами запрошує мене на обід до кошерного ресторанчи-ку в Німецькій колонії. Цей місь-кий район неподалік від морського порту має назву Мошава Германіт. Він був заснований німецькими колоністами – темплерами, котрі належали до «Храмової спільно-ти» (Tempelgesellschaft), відомого також і як «Товариства друзів Єру-салиму» (Jerusalemfreunde). Темп-лери прибули з південного заходу Німеччини (сучасних Баварії та Ба-ден-Вюртемберґу) до Святої Землі

в кінці XІX століття, керуючись ві-рою в необхідність відновлення Па-лестини християнськими силами і в те, що проживання в Святій Землі прискорить друге пришестя Христа. Це була перша з декількох колоній, заснованих цією спільнотою в Святій Землі. Інші були побудовані в Сароні біля Яффо, Галілеї і Єрусалимі.

Район Мошава Германіт разюче відрізняється від оточуючих: будів-лі забезпечені товстими кам’яними стінами, високими черепичними да-хами з крутими схилами, глибокими підвалами для зберігання продуктів. В умовах Ізраїлю все це здається див-ним: тут немає снігу, щоб знадобили-ся круті схили даху, влітку набагато приємніше і зручніше спати і збирати дощову воду на плоскому даху. Од-нак насправді темплери будували свої будинки, ґрунтуючись на результатах багатогранних досліджень, що зачі-пають ґрунт, клімат і джерела води. Спочатку, наприклад, вони будували будинки з плоскими дахами, проте по-тім зрозуміли, що дощову воду про-стіше накопичувати тоді, коли вона збирається з усього даху в дренажну систему будинку, приєднану до ба-сейну. Черепичні дахи були спеці-ально спроектовані і побудовані так, щоб їх продував вітер. Завдяки цьому, в спальних приміщеннях, які зазвичай розташовувалися на третьому поверсі (часто суміщеному з горищем), за-вжди панувала прохолода.

Перше німецьке поселення було засновано в серпні 1868 року, при-близно в трьох кілометрах від міста Хайфи. Темплери побудували коло-нію у відповідності до строгих прин-ципів міського планування.

Продовження на 6 стор.

ДО МІСТА ГАРМОНІЇ Продовження. Початок на 4 стор.

Хайфська затока

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985)6

Поселення планувалося так, щоб між ним і Нижнім містом Хайфи, в той час – майже виключно мусульман-ським, – були розбиті поля. Крім того, поля розташовувалися і по іншу сторону в напрямку нинішнього ра-йону Бат-Галім. У 1875 році була за-кладена головна вулиця шириною 30 метрів, що йде з півночі на пів-день і прямує далі до порту (нині проспект Бен-Гуріона); будинки бу-дувалися по обидві сторони вулиці. Від головної відходили менші вули-ці. У південному кінці колонії знахо-дилися виноградники. Колонія була побудована як місто-сад, з будинка-ми на одну сім’ю, оточеними садами, і тінистими деревами. Колонія стала першою в Палестині моделлю місь-кого планування.

Чисельність населення у коло-нії в період між 1870 і 1914 роками коливалося між 300 і 400 жителів. Колоністи купували землі для засну-вання нових поселень. Вони осели-лися у Вифлеємі Галілейському та за-снували ще і колонію Вальдхайм.

Темплери зробили для Хайфи майже стільки ж, скільки і турки. Турецька залізниця зробила Хай-фу важливим промисловим містом і портом; темплери ж провели першу рейсову лінію карет з Хайфи в На-зарет, зробивши Хайфу транзитним центром для паломників. Вони були першими, хто організував регуляр-не транспортне обслуговування міжЯффо, Акрою і Назаретом, що також зробило можливою доставку пошти. Турецька влада створила в Хайфі по-ліцію, а темплери – пожежну охо-рону і швидку допомогу. Темплери поклали початок місцевої промис-ловості, вони отримали автономію і самоврядування, організували свою власну внутрішню службу охорони, побудували госпіталь та готель, від-крили майстерні та заснували фа-брику з виробництва мила на основі оливкової олії. Саме завдяки німець-кій громаді Хайфа стала розвиватися як європейське місто.

Застосовуючи сучасні методи ве-дення фермерського господарства, темплери впровадили удобрення землі, кращі методи ротації куль-тур і вирощували нові для Палести-ни культури, такі як картопля. Вони імпортували сільськогосподарську техніку і зайнялися «змішаним фер-мерством», поєднуючи молочне тваринництво і обробіток польових культур. Темплери схрестили гол-ландських молочних корів з витри-валими «американками» і вивели нову породу, яка добре підходить для ізраїльського клімату. Будучи німцями, темплери не могли жити без пива – так в Палестині з’явилося пивоваріння.

Коли в 1898-му році в Палестину з офіційним візитом прибуває кай-зер Німеччини Вільгельм ІІ, темпле-ри, готуючись його зустріти, будують пірс. В Яффо тоді порт був дуже не-зручний, кораблі вставали на якір у милі від берега і далі пасажирів пе-ресаджували на човни. Ні, для кай-зера так не годиться! І будується пірс. З корабля кайзер Вільгельм ІІ

зійшов з пірсу до німецької колонії, перші будиночки якої стояли прямо на березі.

Багата німецька колонія виділя-лася серед свого бідного оточення. Тут жив єдиний в місті лікар, а один з жителів був будівельним інжене-ром. До кінця османської ери коло-нія налічувала 750 жителів, 150 бу-динків і десяток різних підприємств. Темплери прекрасно інтегрувалися на Святій Землі. Мали добрі стосунки з сусідами: мусульманами, і з турець-кою владою, і з першими єврейськи-ми поселенцями.

Все змінилося під час Першої, а потім під час Другої світової війни. Частину чоловіків, як підданих Кай-зера, призвали до німецької імпер-ської армії, що викликало обурення англійців. Британська влада інтерну-вала багатьох темплерів як підданих ворога – літніх людей відправили в далеке поселення в Галілеї, а моло-дих чоловіків з сім’ями змусили ви-їхати до Австралії, в табір для пере-міщених осіб.

У 1930-х роках в середовищі темплерів посилилися настрої єд-нання з нацистською Німеччиною. У Хайфі було відкрито відділення на-цистської партії, багато підлітків, які жили в Германіт, вступали в Гітле-рюгенд. У 1937 році у День Корона-ції над усіма німецькими колоніями майоріли прапори зі свастикою. «Ви проміняли віру в Бога на віру в Гіт-лера», – сумно говорили тоді люди похилого віку.

Усе це призвело до того, що Англія, яка володіла тоді мандатом на Палес-тину, вважала за потрібне розціню-вати Мошав Германіт як стан ворога. На початку Другої світової війни ко-лоністи з німецьким громадянством були відправлені британцями, разом з громадянами ворожих держав Італії та Угорщини, в табори для інтернова-них в Вальдхаймі і Вифлеємі Галілей-ському. 31 липня 1941 року 661 коло-

ністи були депортовані до Австралії через Єгипет, 345 залишені в Палес-тині. До утворення держави Ізраїль всі темплери покинули Палестину і влаштувалися в Австралії.

А вже в наш час, коли в Хайфі за-йнялися реставрацією будинків ко-лишньої німецької колонії, муніципа-літет Хайфи звернувся за допомогою до історичної батьківщини темплерів у Штутґарті.

Влада Баден-Вюртемберґу допо-могла у відновленні колишнього ви-гляду будинків німецьких колоністів і навіть подарувала точну копію дзво-ну, який нині встановлено на даху колишнього Німецького народного дому, а тепер міського музею. Того самого дзвону, за яким колись коло-ністи звіряли годинники в кожному будинку на Кармель-штрассе і який сам звірявся з сонячним годинником у дворі будинку Готліба Шумахера, що стоїть навпроти.

БРАТИ ПО ЗБРОЇВечоріє. Осіннє сонце заходить над горою Кармель. На централь-ній залізничній станції Хайфи, по-передньо пройшовши через пункт контро лю, а мій рюкзак «шомер» (так на івриті називається охоронець) пропустив для сканування через спе-ціальну машину, сідаю на червоний двоповерховий німецький поїзд, що прямує в південному напрямку. Біля мене сідають молоді хлопці та дівчата в уніформі ЦАГАЛу (Армії оборони Ізраїлю) – військовослуж-бовці строкової служби. Вони їдуть на Шабат додому у короткотермінові відпустки. Майже всі зі зброєю.

— Шалом! Слава Україні! – з та-ким привітанням до мене звертаєть-ся військовий з шевроном елітного бойового підрозділу ЦАГАЛу. Ви-являється, що військовий помітив на моїй шапці-мазепинці тризуб, ро-дом він сам з України. — Ми брати

по зброї. Ми захищаємо нашу країну від арабського тероризму, а ви Украї-ну – від проросійського, – стверджує Михайло (так його звати в україн-ському варіанті). Вночі у них були навчання з тактичної підготовки і він та його побратими майже не спали. Тому він звертається до мене, як до союзника, з проханням подивитися за автоматами «Тавор», що стоять біля вікна, поки дорогою вони трохи посплять. Я охоче погоджуюсь.

Поїзд йде до Тель-Авіву, де я маю пересісти на регіональний експрес до Петах-Тікви, на досить великій швидкості майже без зупинок. За го-дину подорожі розглядаю зброю. «Тавор» – модель сучасного ізра-їльського автомата калібру 5,56 мм, що випускається концерном Israel Military Industries. Назва автома-та походить від гори Тавор. Цікаво, що такою самою зброєю, але укра-їнського виробництва, озброєні спецпідрозділи Військових сил України. Фактично український ав-томат «Форт-221», який виробля-ється у Він ниці, є ліцензійною ко-пією ізраїльського «Тавору». Ця стрілецька зброя є однією з най-сучасніших у світі. У десантників і морських піхотинців, котрі брали участь у військовому параді в Києві на Хрещатику до Дня Незалежнос-ті 24 серпня 2017 року, були сучасні автомати «Форт-221» та «Форт-224», які вражають противника на відстані до 500 метрів.

Згадав я і спільну вечерю у гос-тинній родині Вікторії та Григорія Зільберштайнів у Петах-Тікві. Тоді до батьків у короткотермінову від-пустку на Шабат прибув їх старший син Марко. Він служить у танковій бригаді ЦАГАЛ, що розміщена на пів-дні країни в пустелі Негев. Строк строкової служби у нього 3 роки. З великою гордістю Марко розповів мені, що йому довірено нести служ-бу на сучасному танку ізраїльського виробництва «Меркава» (на івриті «Колісниця). Поділився він зі мною і деякими враженнями від участі у танкових патрулях кордонів секто-ру Газа, звідки йде реальна загроза ісламського тероризму.

Потяг прибуває до Тель-Авіву. Я прощаюся з військовими. Ми тис-немо руки і я підсумовую, що той на-род, який може себе реально захис-тити, заслуговує поваги.

Моя перша подорож до Святої Землі успішно закінчується. Хочу по-дякувати за благословення на прощу та молитви за подорожнього Апос-тольському екзарху Кир Петру Крику та отцю-пароху Роману Врущаку.

А закінчити свої нотатки подо-рожнього я би хотів словами Папи Франциска: «Життя – це подорож, по різних дорогах, різними шляхами, які залишають свій слід на нас…»

Дмитро Мірецький, Хайфа, Петах-Тіква, (Ізраїль) – Есслінген

на Неккарі (Вюртемберґ, Німеччина), Міжнародна

федерація журналістів (IFJ), спеціально для

«Християнського голосу». Всі світлини надіслані автором статті

ДО МІСТА ГАРМОНІЇ Продовження. Початок на 5 стор.

Напис на будинку Німецької колонії у Хайфі є цитатою з Книги Псалмів, в перекладі Івана Огієнка звучить так: «Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!»

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985) 7

Виступ на засіданні дискусійного клубу Бізнес Credo в Ки-ївському центрі УКУ владика Борис Ґудзяк починає зі спо-стереження за еволюцією української діаспори. За прогноза-ми владики, у найближчі 10–15 років 90 відсотків міґрантів асимілюються, і їхні діти вже не говоритимуть українською. У них будуть інші пріоритети, ніж збереження мови.

Розмова переходить до чутливої теми: чи варто прийма-ти на благородну справу гроші, зароблені нечесним шляхом? «Це дуже тонка справа. Це я вам кажу із власного досвіду», – загадково посміхається владика. І розповідає, як на почат-ку 2000-х обговорював зі стейкхолдерами УКУ ситуацію «а що робити, коли гроші запропонує Кучма». Закордонні авторитети порадили брати, але робити це публічно, спря-мовувати на добру справу «і не дозволяти грошам керувати вами». Тема дискусії так і лунає: «Чи замовляє музику той, хто платить?».

Запитання із зали про те, чому за чотири роки, що мину-ли після Революції Гідності, не покарані ті, хто уособлюється зі «злочинною владою», приймав диктаторські закони тощо. І як жити далі з усіма ними.

Владика добирає слова і видно, що готується сказати не-популярну річ. «Мусить бути правда, щоб було примирення.

Але потрібна якась процедура, щоб людина могла перепро-сити у суспільства, не знищуючи себе. Коли людина загнана в кут – це недобре.»

Тему підхоплює Володимир Лавренчук із банку Аваль. Його логіка така: якщо на наших очах чесна людина перетво-рюється на шахрая, а добра – на злу (і це ми побачили за чо-тири роки), – то можливий і зворотній процес. І треба дати цьому процесу шанс. «Майбутнє цінніше, і тому наші зусилля повинні бути більш спрямовані в майбутнє, ніж у минуле.»

Взагалі спікери підводять до думки, що в найближчому майбутньому нам доведеться примиритися з багатьма реча-ми, стосовно яких сьогодні в суспільстві діаметрально проти-лежні погляди. Примиритися заради інших, більш важливих пріоритетів. Поки що бачу, як для людей більш важлива тема покарання, ніж тема примирення. А якщо не покарання, то примусової зміни поведінки інших людей. Ключове слово тут «примусової».

З іншого боку, Церква і бізнес одностайно закликають дивитися в май бутнє та використовувати ті можливості, які маємо. «Ми не матимемо інших українців. Ми мусимо грати в шахи тими фігурами, які стоять на столі» (вл. Борис Ґудзяк).

Ліна Кущ, з Фейсбуку

«Знаю, що ця тема дуже делікатна й широка. За біль-ше як 50 років свого дозрі-вання, осмислення в нашій Церкві вона набула різних вимірів: емоційного, на-укового і навіть суспіль-но-політичного. Я не можу зараз проаналізувати всіх аргументів "за" і "проти", але моїм завданням є спону-кати вас до дискусії, а відтак до серйозної праці, аби той патріархат, який нам запо-відав патріарх Йосиф, який ми маємо обов'язок роз-вивати і збудувати, можна було осягнути, як цю ко-рону на Главі нашої Церк-ви, про яку писав патріарх Йосиф», – сказав Святослав.

Архиєрей представив учасникам дискусії текст За-

повіту патріарха Йосифа… І звернув увагу на чотири документи, які, на його дум-ку, є надзвичайно важли-вими і цінними щодо теми патріархату УГКЦ. Зокре-ма, це лист ще митрополи-та Йосифа Сліпого до папи Павла VI, датований 19 серпня 1969 року, в якому тодішній митрополит про-сить надати нашій Церкві патріархат, і документ на-ших єпископів, учасників ІІ Ватиканського Собору, котрі звертаються до Папи в контексті соборових діянь з проханням про патріархат. Також Глава УГКЦ нагадав про душпастирський лист блаженнішого Любомира від 2004 року, який для нас сьогодні є мостиком із 1960-х років до нашої дійсності.

Патріарх Йосиф писав: «І вас, мої любі діти, прошу ніколи не відмовляйтеся від патріархату своєї страд-ної Церкви. Ви ж живучі існуючі її діти…». Під цим листом і дальше він уже

підписувався як «патріарх Йосиф». «Наступна фраза є надзвичайно важлива, тому що вона висловлює внутрішній онтологічний зміст нашої Церкви: "Тому заповідаю вам: моліться, як дотепер за Патріарха Ки-єво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще невідомо-го. Прийде час, коли всемо-гутній Господь пришле його нашій Церкві і оголосить його ім'я. Але наш патріар-хат ми вже маємо…" І саме на тих словах, що ми патрі-архат уже маємо, я б хотів застановитися на основі тих документів і листів до Святі-шого Отця…» – додав Пред-стоятель.

За словами Святослава, патріарх Йосиф бачив єди-ний патріархат в Україні. Він розумів його екуменіч-не значення і екуменічний вимір. «Це Заповіт. І те-пер перед нами завдання, як його розуміти і як його втілювати.»

Продовження на 8 стор.

НАВІЩО НАМ ПАТРІАРХАТ?Глава УГКЦ Святослав припустив, що якби ми справді хотіли почути слово патріарха Йосифа про те, що нам сьогодні потрібно робити, він би нам сказав будувати патріархат. Про це він сказав під час відкритої дискусії «Патріарх Йосиф Сліпий: бути собою!» на завершення Ювілейного року, присвяченого 125-літтю з дня народження Йосифа Сліпого.

Найбільшим завданням митрополита Володимира Стернюка (1907–1997) було зберегти Церкву в совєтський час і оживити її. Багатьох священиків заарешту-вали, багато не повернулися з Сибіру, отці старшого віку померли. Тому вла-дика поставив собі за мету плекати і вишколювати молодих священиків. Мав стати місіонером-редемптористом і  проповідником. Але на його долю випала інша місія  – в  умовах репресій нести відповідальність за  життя вірних. Став провідником підпільної УГКЦ. Його шлях можна справді охарактеризувати сло-вами «життя як подвиг». Після повернення із заслання, маючи за плечима єв-ропейські школи і 15 років навчання в Бельгії, пішов навчатися на фельдшера і працював санітаром швидкої допомоги. (Із статті «Найважливішим завданням митрополита Володимира Стернюка було зберегти та оживити Церкву», ДІ УГКЦ)

У церковному розумінні патріарх – це найвищий сан і титул отця, голови і носія верховної юрисдикції в по-місній та автономній Церкві. У «Декреті про східні като-лицькі Церкви» зазначається: «Назву східного патріарха носить той єпископ, що має судовласть над всіма єпис-копами, включно з митрополитами, над кліром і миря-нами своєї території чи свого обряду, згідно з приписами права і без нарушення первоверховної влади Римського Первосвященика». Сан патріарха і статус патріархату будь-яка християнська Церква здобуває, щоб зберегти свою єдність та історичну ідентичність.

Українці домагалися надання патріархату своїй Церкві ще до проведення Берестейського Собору 1596 року, коли ієрархи Київської митрополії підписали унію із Римським престолом і коли фактично постала УГКЦ. Однак у документах самого Собору ідею патріархату так і не було зафіксовано. 1624 року українськими влади-ками було передано до Риму новий проект документу, яким передбачалося надання Церкві статусу патріаршої. Але то був уже інший, несприятливий для цього час.

Нові серйозні спроби щодо надання УГКЦ патріар-хату відновилися лише у ХХ столітті, коли Папа Рим-ський Пій Х наділив митрополита Андрея Шептицького патріаршими правами над Україною і російською ім-перією, але без патріаршого титулу. Революційні кро-ки у цьому напрямі зробив наступник А. Шептицького блаженніший Кир Йосиф Сліпий. Саме на цей час при-падає особлива активність Московського патріархату, який розпочав тиск на Ватикан, щоб той призупинив рух українців до заснування свого патріархату. Цей тиск не припиняється й сьогодні.

Богдан Червак, парафіянин церкви св. Миколая Чудотворця

на Аскольдовій могилі, фрагмент статті «Патріархат для нації»,

газета «День»

БЕРЕЗЕНЬ, 2018 р. • ч. 5 (2985)8

CHRISTLICHE STIMMEUkrainische KirchenzeitungSchönbergstrasse 9D-81679 München

Inhaber, Herausgeber und Verleger: Apostolische Exarchie fur katholische Ukrainer in Deutschland und Skandinavien

D-81629 Postfach 86 02 69 Druck: Kolo UA-82100 Drohobytsch Tel. +380 3244 29060

Погляди авторів не завжди відповідають поглядам редакції. Редакція в потребі скорочує і мовно виправляє надіслані статті.Газета виходить двічі на місяць.

Chefredakteur: Roman KrykStellvertretender Redakteur: Bohdan PidlisetskyyTelefon: +49 (0) 89 997 28 38 11Telefax: +49 (0) 89 997 28 38 4christl.stimme@t-online.de; ukrainische-kirche@t-online.de;www.ukrainische-kirche.de

Річну передплату (Unkostenbeitrag)46,- Euro переказати на конто: Apostolische ExarchieLIGA-Bank MünchenKonto-Nr.: 40 21 03 257BLZ 750 903 00IBAN: DE 64 7509 0300 0402 1032 57BIC: GENODEF 1 M 0 5

«Патріарх Йосиф гово-рить, що ми вже є патріар-шою Церквою. Говорить прорізні етапи історії україн-ського християнства Київ-ської Церкви, згадує різно-го роду дискусії, які велися унійною і православною час-тиною Київської Церкви. Відтак певні змагання, певні думки, наміри, які зроджува-лися в різних європейських столицях, зокрема у Вати-кані, аби довести, що ми є патріаршою Церквою. Ми маємо всі необхідні права й ознаки, яким відповідає Церква, яку можна назва-ти патріаршою. Так і казав: "Тому, Святіший Отче, про-шу надати нашій Церквіпатріархат"», – розповів Предстоятель.

Глава Церкви також за-явив про абсолютну акту-альність пастирського листа Блаженнішого Любомира (Гузара), датованого серп-нем 2004 року про утво-рення устрою Української Греко-Католицької Церкви. «Блаженніший Любомир уцьому листі говорить так. Наш патріархат – це не є самоціль, наш патріархат – це є дорога. А що є остаточ-ною метою? Остаточною метою є розквіт і повне жит-тя Київської Церкви. Патрі-архат – стан душі, як найви-щий вияв суті і покликання

Церкви. Тому прагнення на-шого народу в минулому і тепер встановити патріар-ший устрій слід розглядати по-церковному, по-божому, а не як самоціль», – зазначив духовний пастир греко-като-ликів.

За його словами, тут проглядається така нотка полеміки інструментуалі-зувати тему патріархату з політичною метою… «У цьому листі, – вважає Гла-ва Церкви, – Блаженніший Любомир говорить, що еку-менічний вимір є чи не найважливіший. Можливо, найбільш болючий. І скажі-мо собі відверто, це єдина причина, чому ми ще сьо-годні не маємо патріарха-ту». Блаженніший Любомир перерахував п'ять причин, закидів, чому нам не визна-ють патріаршу гідність. Гла-ва Церкви нагадав ці закиди: «Перше – патріархат УГКЦ послаблюватиме сопричас-тя з наступником святого апостола Петра. А отже, по-слаблюватиме зв'язок з усі-єю Католицькою Церквою. Другий закид – патріархат означатиме створення на-ціоналістично забарвленої Церкви, яка сіятиме нена-висть супроти всіх інших.Третє – патріархат УГКЦ став би великою перешкодою для об'єднання християн

в Україні. Четверте – створен-ня патріархату УГКЦ означа-ло б нехтуванням прав Мос-ковського патріархату, який вважає Україну своєю кано-нічною територією. І п'яте – патріархат УГКЦ призвів би до збереження уніатизму, який був засуджений як не-відповідний шлях для до-сягнення єдності між усіма християнами».

«Гадаю, – додав Святос-лав, – це є вичерпний аналіз усіх закидів, які настільки актуальні сьогодні, що їх можна повторювати як ак-сіому. Годі проти кожного з цих пунктів полемізувати. І навіть Блаженніший Любо-мир не хотів цього робити. Блаженніший підкреслював, що ніхто навіть не поціка-вився, хто такі греко-като-лики. Ніхто не приглянувся до тої Церкви, яка хоче бути собою. Я б хотів відповісти на це лише у світлі сучасних дискусій про створення єди-ної помісної Церкви в Украї-ні. Бо тоді тих п'ять пунктів можна звести до двох, які, де-факто, повторюють іє-рархи православних Церков в Україні».

Перший міф каже, «ну в принципі, дивіться, Гре-ко-Католицька Церква в єд-ності з Ватиканом, як і УПЦ з Московським патріарха-том. Тобто, на думку таких

полемістів, є абсолютна від-повідність, мовляв, чому ви кажете нам від'єднуватися від МП, якщо греко-като-лики успішно тримаються Ватикану».

«І тут показується, – від-значив Блаженніший Свя-тослав, – абсолютне нерозу-міння ролі Святішого Отця як Вселенського Архиєрея. Тут абсолютно бачиться проекція такої, я б сказав, ще не дуже розвиненої пра-вославної аксіології на по-няття Вселенської Церкви. Є одне чітке непорозуміння. Тому, гадаю, наш патріархат має велику місію, аби право-славному світові пояснити сутність служіння наступни-ка апостола Петра. Абсолют-но не послаблюючи нашого з ним сопричастя».

У чому полягає це свід-чення? «Звертаючись і по-яснюючи, хто ми такі як па-тріарша Церква в сопричасті з Римським Апостольським престолом, ми маємо ска-зати: браття православні, ми не  є частиною латинського патріархату. Ми будуємо свій. Ми хочемо бути в  сопричасті з  Римським Апостольським престолом як  повноправна помісна Церква свого права, яка несе свідчення єднос-ті Христової Церкви першого тисячоліття, як  у сопричасті з  Римським Апостольським

престолом у першому тисячо-літті був Антіохійський патрі-архат, Єрусалимський патрі-архат, Константинопольський патріархат і  всі інші помісні Церкви»,  – наголосив Пред-стоятель УГКЦ.

«Московський патріар-хат цієї церковної пам'яті не має, тому що він заро-дився і виник уже після так званої великої схизми. Тому їм важко це збагнути. Я ні-коли не чув, аби Українська Православна Церква зма-галася за свій патріархат. Бо ніколи жоден з теперіш-ніх православних патріархів не претендував і не претен-дує на роль вселенського ар-хиєрея.»

Наступний аксіологічний міф, за словами Святослава, полягає в тому, що єдина помісна Церква в Україні може бути тільки тоді здо-бута, коли греко-католики відмовляться від сопричастя з Римським Апостольським престолом. І лише тоді може відбутися єднання усіх спад-коємців Київського христи-янства. «І тут, гадаю, є вели-ке завдання нашої Церкви свідчити і православним Церквам в Україні, і так само Римському Апостольському престолові, як наш патріар-хат допоможе справі єднан-ня Церков.»

Подано за: news.ugcc.ua

ПАМ'ЯТИ ЗАМОРДОВАНИХ ПІД КРУТАМИТого дня, коли большевики вступили у Київ, коли, здавалось, усе загинуло, прийшла до мене мати і впала переді мною навколюш-ки. «Я мала одного сина, так, як сонце в небі, – сказала вона, – і він пішов проти большевиків. Коли б я йому сказала одново слово, коли б я прохала його лишитись, він пожалував би мене і зостався б зі мною, але я не сказала ні слова: коли Україні потрібні наші діти, – хай ідуть. Тільки скажіть мені, покляніться мені, що Украї-на не загинула, і тоді я не буду плакати, не буду вбиватись за єди-ним моїм сином». Заради цих матерів, заради цих юнаків-героїв ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій моги-лі – віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею на життя України можемо ми поквітувати їх жертву і зняти з них тягар марної, німої смерти.

Діти України, старші й малі, ця могила – ваш храм.Людмила Старицька-Черняхівська (1868–1941),

фрагмент твору «Пам'яти юнаків-героїв,замордованих під Крутами»

НАВІЩО НАМ ПАТРІАРХАТ? Продовження. Початок на 7 стор.

Іван Їжакевич (1864–1962), «Аскольдова могила», 1913 р.

«Тіла загиблих студентів і гімназистів з-під Крут були перевезені до Києва і 19 березня 1918 року урочисто поховані на Аскольдовій могилі. Участь у траурному мітингу взяли державні й політичні діячі УНР.» (Файзулін Ярослав, «Тиждень.ua»)