1

Управління освіти Луцької міської

ради

Дошкільний заклад №22

Мудрість

батьківсько

ї

любові

Луцьк - 2014

Укладач: Ромашова О.О.,

практичний психолог ДНЗ №22.

Рецензенти: Курило Л.С.,

методист Центру ППСР

управління освіти

Луцької міської

ради.

Матвіюк Г.Я.,

вихователь-методист ДНЗ №22.

Схвалено педагогічною радою

дошкільного навчального закладу

№22, (протокол №2 від 27.11.2013

р.)

Методична розробка містить

рекомендації щодо психологічного

супроводу дітей дошкільного віку.

Завдяки даній розробці фахівці

матимуть змогу надавати підтримку

батькам та знання про те, що сприяє

правильному та здоровому розвитку

дитини, як можна контролювати свої

емоції в складних сімейних

ситуаціях. Рекомендації допоможуть

батькам підвищити психологічну

2

компетентність, виховувати своїх

дітей без використання насильства.

Рекомендовано батькам,

практичним психологам, педагогам

дошкільних закладів, студентам

психологічних спеціальностей.

Зміст

Вступ…………………………………

………………………………………

…..4

1. Психологічний супровід

становлення вікових

новоутворень……………..5

2. Індивідуально-типологічні

особливості

дошкільників……………………55

3. Обдаровані поряд! Головне – не

обминути!……………………………

….66

4. Психологічний супровід дітей з

поведінковими

розладами………………74

5. Дбаємо про здоров’я

………………………………………

……………….100

6.Ефективне виховання у родині

………………………………………

…….108

Література……………………………

………………………………………

…125

Кажуть, діти – дорогоцінність,

а ще більша дорогоцінність їх

виховати, так як сам процес

виховання – безперервна робота

3

серця, розуму і волі батьків. Не

варто думати, що ви виховуєте

дитину тільки тоді, коли з нею

розмовляєте чи повчаєте, наказуєте

чи заохочуєте її. Ви виховуєте її

кожної миті свого життя, навіть тоді,

коли вас немає поруч. На жаль, є ще

батьки, які недостатньо добре

розуміють свої обов’язки,

припускаються помилок у вихованні

дітей, отже, потребують допомоги

фахівців, адже моделі сімейної

поведінки закладаються в ранньому

дитинстві, перш за все під впливом

тих відносин, що складаються у

найближчому оточенні дитини.

Організація повноцінної

взаємодії педагогів і батьків є на

сьогодні одним з найважливіших

завдань, що стоять перед

педагогічними колективами

дошкільних закладів.

Метою роботи практичного

психолога з батьками дошкільників є

привернення їх уваги до долі

власної дитини, а саме: допомогти

зрозуміти вирішальне значення

ранніх та дошкільних років розвитку

особистості, ролі тата й мами і

родинної атмосфери загалом у

формуванні таких базових якостей

сина або доньки, як почуття

впевненості, захищеності, вміння

радіти, співчувати, виявляти творчу

ініціативу, бути активним, дбати про

добрі стосунки з членами сім’ї,

друзями, вміти гідно поводитися в

разі перемоги чи поразки.

Батьки повинні зрозуміти і

відчути необхідність психологічних

знань для того, щоб по-справжньому

любити свою дитину, сприймати її

такою, якою вона є, ні з ким не

порівнюючи і не дорікаючи їй,

допомогти щасливо прожити

дошкільні роки у родинному колі,

добре підготувати дитину до

навчання у школі.

Основним психологічним

чинником ефективності виховання є

готовність дитини до переходу на

наступний етап психічного розвитку,

або, інакше кажучи, -

«завершеність», «сформованість»

вікової характеристики. Відтак

батьки повинні добре орієнтуватися

у вікових психологічних

особливостях дошкільників.

Прогресивні психічні зрушення та

новоутворення, які притаманні на

кожному етапі їхнього розвитку, є

характерними потенційними

віковими особливостями. Утім, чи

реалізуються вони своєчасно –

залежить від педагогів, психологів,

батьків.

Однією з форм освітньої

роботи є оформлення стендів,

листівок, тек із психологічною

інформацією.

4

1. Психологічний супровід

становлення вікових

новоутворень.

Основні способи, якими батьки виражають любов

1. Дотик. Один з найважливіших виявів любові людини. У перші роки

життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по

голівці, цілували, садовили на коліна. Тактильна ласка однаково важлива як

для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за

допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж

словами (я тебе люблю).

2. Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що

вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто,

тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що постійна критика

шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині

приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.

3. Час. Це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна

мені», «Мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме

для того, щоб батьки звернули на неї увагу: бути покараним краще, ніж бути

забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна.

Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда

за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі. Які б

заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть не лише хатнім

справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а, насамперед, своїй дитині.

5

4. Подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки

дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб

відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати,

ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в

кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю

подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо

намагаєтеся підкупити її – хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на

щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати. Подарунком може стати

все що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’їнка,

горішок. Головне – придумати, як його подарувати.

5. Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до

професій. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за

виконання довгострокового (принаймі до досягнення дитиною 18 років)

контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються

до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути

їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то

душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така

допомога її не тішить. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати

їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони

підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову

нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову (дотик, слова-

заохочення, час, подарунки, допомога), яка розчулить серце дитини.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ

Любіть свою дитину такою, якою вона є.

Не порівнюйте свою дитину з дітьми сусідів чи родичів. У кожної дитини

власний темп і час осягнення та становлення.

Не залишайте дитину напризволяще. Повноцінний розвиток дитини

можливий лише за активної участі близьких дорослих в її щоденних

справах.

Пам'ятайте, що батьки більше навчають дитину власним прикладом, ніж

нотаціями.

Залучайте дитину до всіх хатніх справ, враховуючи її вік та можливості. Не

варто обмежувати її інтереси та діяльність суто дитячим «світом».

Створюйте предметно-ігрове середовище відповідно до віку дитини, проте

пам'ятайте, що іграшки мають пробуджувати допитливість.

Слідкуйте за інтонацією та силою свого голосу, коли звертаєтеся до

дитини. Коли на дитину кричать, вона дуже швидко «затуляє вушка», проте

довго пам'ятає, що батьки на неї кричали чи сварилися, а отже, образили її.

6

Підтримуйте дитину в її прагненні щось робити самостійно. Помічайте і

схвалюйте кожну таку спробу.

Пам'ятайте, що процес психічного розвитку є процесом закономірним, а

тому не закінчиться за чиїмось бажанням. Не поспішайте: жоден із вікових

періодів не можна оминути чи подолати прискорено, адже на кожному з

них дитина має оволодіти певними знаннями та вміннями.

Під час сприяння розвиткові дитини враховуйте його провідний напрям на

кожному з вікових етапів. Зокрема, провідними під час розвитку дитини в

ранньому віці є:

• становлення предметної діяльності;

• розвиток сприймання;

• розвиток мовлення;

• виокремлення Я.

Ставтеся поважно до дитячого світу і дитячих уподобань.

Не вирішуйте за дитину її долю. Надайте їй можливість спробувати

якомога більше видів діяльності, а право вибору залиште за нею.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДІТЬМИ РАННЬОГО ВІКУ (до 3 років)

1. Будьте послідовними. Не забороняйте дитині те, що ще вчора їй було

дозволено.

2. Будьте ввічливі з дитиною (тоді малюк засвоїть саме таку модель поведінки).

3. Співпрацюйте з дитиною, а не керуйте нею. Накази та різкі заборони можуть

спровокувати спалах агресії.

4. Вводьте чітку систему заборон. Їх повинно бути небагато. Такі заборони

потрібні для відчуття безпеки дитини (не брати сірників, не вмикати газ тощо).

5. Формулювати заборони треба чітко та конкретно. Краще сказати: «Гаряче!»,

«Брудно!» , ніж «Неможна», «Відійди!».

6. Встановіть певні правила життя сім’ї.

7. Розширте поведінковий репертуар дитини. Розповідайте, якими способами

можна вирішити різні конкретні проблеми. Показуйте дитині приклад різних

реакцій на подію (позитивну та негативну).

8. Використовуйте у спілкуванні з дитиною короткі, чіткі, зрозумілі інструкції.

Не захоплюйтесь нотаціями (з вашої мови дитина може зрозуміти, що ви просто

нею незадоволені або не любите її).

9. Караючи дитину, не будьте надмірно строгими і не ущемляйте достоїнство

малюка.

10. Будьте терплячими.

11. Частіше говоріть дитині, що ви її любите. Нехай малюк знає, що ви його

любите просто за те, що він є, а не за те, що він прибрав іграшки або з’їв кашу.

7

„КАЗКА – МОДЕЛЬ ОТОЧУЮЧОГО СВІТУ”

Банальна фраза: „Всі ми родом з дитинства‖, - приходить на думку

кожного з нас в різні періоди нашого дорослого життя і ми, з повною

відповідальністю усвідомлюємо міру своїх зобов’язань перед майбутнім

поколінням за те, яким йому бути.

І обов’язково подумки повертаємось в своє дитинство де тепло і затишно,

надійно і безтурботно, де все попереду..., де панує чарівний світ казки.

Казки нашого дитинства: від перших народних „Колобок‖ і „Рукавичка‖

до чарівних казок Ганса Хрістіана Андерсена та Шарля Перо. І обов’язково ті,

найцікавіші, що придумали мама, тато, бабуся, дідусь.

Дитяча пам’ять особлива, її механізми надзвичайно ретельно і міцно

фіксують отримані яскраві враження щодо всеперемагаючої сили добра і

скарбнички загальнолюдських моральних цінностей.

В усі часи вихованням малят переймалися найближчі, найрідніші люди і я

не випадково зосередила увагу на перших оповідачах дитячих казок.

Довірити власне дитя чужій незнайомій людині прийде в голову хіба що

нерозумному.

Цей екскурс до вражень власного дитинства недаремний. Хотілося

відтворити стан емоційного комфорту, який супроводжував маленьку

особистість під час прослуховування казки з вуст рідних людей, які оповідали.

Давно перевірену часом довжиною в століття байку про „Котигорошка‖, „Пана

Коцького‖, „Попелюшку‖, „Кота вчоботях‖, веселих „Трьох поросят‖. Де з

екрану телевізора кумедний Вінні-Пух співав веселі пісеньки, які ми

пам‖ятаємо до цих пір, де „Козеня, що вміло рахувати до 10‖ рятувало

нерозумних друзів, де дівчинка з мультфільму „Рукавичка‖ своєю любов‖ю і

бажанням мати цуценя оживляла звичайну рукавичку. Цим авторам без остраху

довіряли виховання своїх дітей.

А кому сьогодні ми довірили цю відповідальну справу? Хто сьогодні

виховує малечу і як ми, дорослі, ставимося до цього? Пекімони, трансформери,

телепузики, мисливці за привидами...

Чому інстинкт самозбереження не загальмує нашу безвідповідальність і

безпечність! Це ж наші діти, наше майбутнє, а ми в угоду власній бездіяльності

і ледачості віддали справу виховання основ національної культури і моралі

чужим, незнайомим людям з іншими моральними орієнтирами, з іншим

світоглядом, з іншими принципами виховання.

Освітній рівень нашої молоді досить високий, але спробуйте одразу, без

попередньої підготовки пригадати назви 10 народних і 10 авторських казок.

Скільки часу у вас пішло на це? А коли востаннє Ваш малюк чув з Ваших вуст

8

казку? Тривалість часу в 20 хвилин для Вас неймовірна розкіш? Рівно стільки

треба, щоб прочитати малюку 2 казки.

Вам вирішувати скільки часу коштує доброта.

МАМАТЕРАПІЯ

Відомий сучасний дитячий психіатр професор Б.З. Драпкін запровадив

цікаву технологію роботи мами з власною дитиною і назвав її терміном

«маматерапія». Сутність його підходу до використання потенціалу

материнського почуття у роботі з проблемними дітьми полягає у тому, що:

кожна мати здатна допомогти дитині подолати важку хворобу: вплив

мами на хвору дитину набагато сильніший за дії будь-яких ліків й

мікстур;

під керівництвом лікаря мати може позбавити малюка страхів, безсоння,

заїкуватості та інших нервових захворювань;

мати здатна дати дитині установку на щастя – й вона стане щасливою й

успішною людиною у житті, адже мама любить свого малюка незалежно

від того слухняний він чи ні, хворий чи здоровий. Її любов до дитини

БЕЗУМОВНА!

величезне значення для дитини має матусин голос. Дитина починає чути

його з п’ятого місяця внутрішньоутробного розвитку, народившись

впізнає його, емоційно реагує, розрізняє інтонації;

мамин голос стає ніби то внутрішнім голосом дитини. Якщо матусин

голос постійно збадьорює дитину, підтримує, дає установку на щастя,

здоров’я, то всі психоемоційні процеси приходять у норму.

Методика розбита на чотири блоки. Фрази, які слід промовляти мамі, не

випадкові. Кожне слово - продумане й перевірене, змінювати слова теж

небажано. Базова частина навіювання корисна кожній дитині, навіть здоровій й

щасливій!

1-й блок – «вітамін материнської любові»: за допомогою цих слів мама

«виливає» свою любов на дитину:

«Я тебе дуже-дуже сильно люблю. Ти – найдорожче й найрідніше що є у

мене в світі. Ти моя рідна частинка, моя рідна кровинка. Я без тебе не

можу жити. Я й тато тебе дуже сильно любимо».

2-й блок – установка на фізичне здоров’я. При нескладних захворюваннях

лише одна така «маматерапія» може вилікувати без будь-яких ліків.

«Ти сильна, здорова, красива дитина, мій хлопчику (дівчинко). Ти добре

їси і тому швидко ростеш і розвиваєшся. У тебе міцне й здорове

серденько, груди, животик. Ти легко й красиво рухаєшся. Ти

загартований і рідко та мало хворієш».

9

3-й блок – установка на нервово-психічне здоров’я, нормальний психічний

розвиток.

«Ти спокійний хлопчик (дівчинка). В тебе гарні, міцні нерви. Ти

терплячий, ти добрий, ти відкритий для спілкування. Ти розумний. В

тебе добре розвивається голівка. Ти все гарно розумієш і

запам’ятовуєш. У тебе завжди гарний настрій і ти любиш посміхатися.

Ти добре спиш. Ти легко й швидко засинаєш та бачиш лише гарні та

добрі сни. Ти добре відпочиваєш, коли спиш. У тебе добре й швидко

розвивається мовлення».

4-й блок – відображає народну мудрість. З давніх давен мати брала на

руки хвору дитину, притискувала її до себе й своєю внутрішньою силою

очищала від хвороби: «віддай мені свою хворобу».

«Я забираю та викидаю твою хворобу та твої труднощі (далі можна

перелічити усі хвороби дитини). Я забираю та викидаю твій поганий сон

(якщо дитя погано спить). Я забираю і викидаю твої страшні сни. Я

забираю та викидаю твою плаксивість. Я забираю та викидаю твою

нелюбов до їжі. (Та заключна фраза на мажорі...) Я ТЕБЕ ДУЖЕ-ДУЖЕ

СИЛЬНО ЛЮБЛЮ!!!».

Краще займатися маматерапією тоді, коли дитина спить, а у мами гарний

спокійний настрій. Вчені стверджують, що дитина чудово запам’ятовує все, що

матуся говорила уночі. Текст проговорюється тричі через 20-30 хвилин після

того, як дитина засне. Перший раз – подумки – для себе, другий – теж подумки

– для дитини. Третій – вголос.

Таким чином, основою для організації та проведення маматерапії є

потужний ефект феномену материнської любові. По суті, мама є єдиним

джерелом самоствердження дитини у Вселенській Любові, це перша людина у

житті кожного, яка здатна створити ефект повного психологічного комфорту та

силою своєї материнської любові захистити або вилікувати дитя у

найскрутнішу життєву хвилину. Це та єдина людина у світі, яка не може

зашкодити своїй дитині.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ТРЬОХ-ЧОТИРЬОХ РОКІВ

На цьому віковому етапі значних прогресивних змін зазнають психічні процеси,

діяльність дитини, які набувають більш цілеспрямованого характеру.

10

Відчуття та сприймання. Підвищується здатність аналізаторів до диференціації

(розрізнення) властивостей предметів і явищ. Особливо це стосується зорових відчуттів,

зокрема диференціації яскравості, насиченості кольорів, їх відтінків, які стають дедалі точніши-

ми. Так, діти правильно відрізняють і називають основні спектральні кольори, але ще

помиляються в розрізненні їх відтінків.

Характерним для цього віку є випадки неадекватного вибору кольору для

зафарбовування контурних предметів, які намальовані самою дитиною або запропоновані

дорослим. Так, яблуко на малюнку малюка може бути синім. Чому? Бо, виявляється, для нього

синій колір — найулюбленіший. Утім, у дитини може бути -й недостатньо розвинена здатність

відтворювати в пам'яті образ предмета.

Пам'ять. Оскільки у цьому віці недостатньо розвинена довільність усіх психічних

процесів, у пам'яті дитини переважають мимовільні запам'ятовування та згадування. При

цьому переважає наочно-образна та рухова пам'ять. Щодо обсягу пам'яті — дитина, як

правило, здатна запам'ятовувати 2 слова із 10 запропонованих, а також не більше 4-х предметів

або їх відображень з 10—15, що пред'являлись.

Серед психологів поширений вислів: «Пам'ять дитини — це її почуття та інтереси».

Тобто найлегше дітям, особливо молодшого дошкільного віку, запам'ятовується те, що

справило на них емоційне враження, викликало здивування, замилування, захоплення. Отже,

на процес запам'ятовування в цьому віці позитивно впливають новизна, емоційна

забарвленість матеріалу, яскравість образів, із якими ознайомлюють дітей.

Мовлення. Найхарактернішою особливістю розвитку мовлення у цьому віці є

особливий інтерес до мови, значення слів, граматичних форм, який виявляється в запитаннях:

«Що означає слово..?», «А як правильно сказати..?» тощо. Діти дуже люблять ігри на підбір

епітетів. Спостерігається швидкий темп зростання обсягу активного словника за рахунок не

лише іменників та дієслів, а й інших частин мови.

Мислення. Словесне мислення розвинене ще недостатньо. Переважає мислення дієве,

тобто вирішення певного завдання відбувається безпосередньо у процесі діяльності.

Спостерігаються розбіжності між тим, яке дитина ставить перед собою завдання, та процесом

його реалізації. Так, наприклад, дитина замислила намалювати квітку. Утім, під час роботи на

папері з'являються трава, будинок, сонечко та інші деталі.

Увага. Значно збільшується обсяг мимовільної уваги, підвищується її стійкість, тобто

час, протягом якого дитина може утримувати увагу на певному предметі або дії. Та якщо

дитина на четвертому році життя може гратися до 50 хвилин, то розглядати малюнок або

картину вона здатна не більше як 8—10 секунд.

Діяльність. Дії дітей набувають певної цілеспрямованості. Інтенсивно розвивається

здатність до сюжетно-рольової гри, утім, дії партнерів ще недостатньо узгоджуються, сюжет

нестійкий та легко змінюється впродовж однієї гри, до того ж сюжетні дії ще одноманітні.

Незважаючи на те, що ігрові образи ще нечіткі (в одній особі може втілюватись образ літака та

пілота тощо), уже спостерігається обмеження дій дитини рольовими обов'язками.

11

Уява має переважно мимовільний характер. Образи уяви нестійкі: упродовж гри,

малювання діти часто змінюють задум. Відмінною рисою уяви дітей цього віку є надзвичайна

яскравість: вони легко перевтілюються в героїв казок, вистав і навіть власних малюнків.

Сюжети для читання та оповідань слід підбирати дуже обережно, позаяк діти схильні до

сильних переживань.

Спілкування. Дорослий уже не є для дитини лише джерелом піклування, а стає

партнером зі спільної діяльності (ігрової, пізнавальної тощо). Дорослий стає для дитини

старшим товаришем, якому можна розповісти про свої турботи, радощі, інтерес до

внутрішнього світу та життєдіяльності дорослих.

Посилюється потреба у спілкуванні з однолітками. Діти стають чутливішими до

проблем та емоційного стану однолітків. Утім, дитина цього віку ще вирізняється слабкістю

нервової системи, тому навіть невелика кількість дітей може перевтомити малюка. Він часом

прагне пограти наодинці, і цьому не слід перешкоджати.

У цей період суттєво зростає здатність дитини до самостійних дій (удосконалюються

навички самообслуговування, розширюється спектр ігрових дій, рухів). Фігура дорослої

людини не втрачає для маляти провідного значення. Змінюються лише потреби у спілкуванні з

дорослим: етап спільного виконання дій поступово завершується. Натомість дорослий стає

джерелом задоволення дедалі зростаючої пізнавальної активності дитини.

Я САМ! КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ

Вікові кризи – умовна назва перехідних етапів від одного вікового

відтинку до іншого, що означає початок переходу від одного етапу психічного

розвитку до іншого. Вікова криза виникає на стику двох вікових етапів і

знаменує собою завершення попереднього вікового періоду й початок

наступного. Сутністю кожної вікової кризи є перебудова характеру

внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища,

зміну потреб та мотивів, які є рушіями її поведінки. Суперечності, що

складають сутність вікової кризи, можуть виникати у гострій формі,

породжуючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці дітей та

їхніх взаєминах із дорослими.

Джерелом виникнення вікової кризи є суперечності між фізичними і

психічними можливостями дитини, що зросли, й усталеними формами її

взаємозв’язків із навколишніми людьми й видами (способами) діяльності.

Особливості перебігу вікової кризи

Важливо знати психологічну картину вікової кризи, а також

індивідуальні особливості дитини, що накладають свій відбиток на віковий

перебіг кризи.

Такими особливостями є :

- нечіткість меж початку і кінця вікової кризи;

12

- важковиховуваність дітей у момент вікової кризи.

Упродовж перших трьох років життя дитини змінюється так

інтенсивно, як ні на жодному з подальших його етапів. До трьох років у неї

більшою або меншою мірою формуються характер, індивідуальне ставлення

до світу, вона навчається діяти соціально прийнятними способами, у неї

складається певне ставлення до себе.

Трирічний вік характеризують як «важкий». Його «важкість» полягає в

тому, що дитина починає відокремлювати себе від рідних дорослих. Вона

проявляє норовистість, яка посилюється під впливом дорослих, які

наполягають на своєму, проявляючи не меншу впертість.

«Криза трьох років» - визначення умовне, оскільки часові межі кризи

набагато ширші. У одних дітей вона може початися в два з половиною, в

інших – у три з половиною роки. Як свідчать психологи, у дівчаток вона

починається раніше, ніж у хлопчиків, і проходить спокійніше.

Першим свідченням початку кризи може бути поява негативізму, коли

дитина перестає беззаперечно виконувати прохання дорослих. З одного боку,

спроби відокремити своє «Я» і формування своїх власних бажань – тенденція

прогресивна. Але з іншого, за об’єктивної відсутності уміння висловлювати

свою думку малюк вибирає найдоступніший спосіб: зіставлення себе з

дорослим. Єдина мета дитини – дати зрозуміти оточуючим, що в неї є своя

точка зору і всі повинні з нею рахуватися, зважати на неї.

Потім до самостійності і негативізму додаються інші кризові симптоми.

Для дитини важливого значення набуває її успішність або неуспішність у

справах і іграх, вона починає гостро й бурхливо реагувати на оцінювання,

вчиться самостійно оцінювати результати своєї діяльності. Вона стає

злопам’ятною і образливою, починає хитрувати. Дитина починає претендувати

на рівноправність з дорослим. Величезне бажання отримати позитивну оцінку

від дорослих, бажання випередити однолітка часто підштовхують дітей до

надмірного перебільшення своїх успіхів.

Така поведінка свідчить про помилки дорослих у вихованні. По-перше,

якщо малюк почав відверто фантазувати, це свідчить про те, що батьки або

педагоги не помічають його реальних успіхів. По-друге, не слід

«розкручувати» маленького фантазера, прагнути викрити його за усяку ціну.

Післякризовий розвиток дитини безпосередньо залежить від того, як вона

взаємодіє з дорослим. Можливі два варіанти :

1) якщо дорослий у цілому позитивно оцінював особистість дитини,

тактовно і аргументовано вказував на недоліки та промахи, вмів підтримати й

похвалити за старання і ініціативність, то дитина навчиться пишатися собою і

своїми успіхами;

13

2) якщо дорослий прагнув будь-що підкорити дитину, карав її за свавілля,

намагався спіймати на обмані, то, швидше за все, у дитини розвинеться

бажання протистояти дорослому, перемагати його і попри все досягти свого.

В іншому випадку гнівливість, дратівливість та впертість можуть

укорінитися, стати рисами характеру.

«Зрозуміти дитину»

пам'ятка для батьків, діти яких переживають кризу трьох років

Варто:

підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;

давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись;

підтримувати і хвалити за досягнення;

учити дитину основних правил безпеки;

встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;

радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;

приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її

мислення;

пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо;

дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;

показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;

залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини — не поступатися,

але й не зловживати владою;

називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та

озвучувати їй свої переживання; виражати своє невдоволення лише щодо

вчинків дитини, а не до неї самої; утримуватися від суперечок про те, хто

має рацію, а хто ні; ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної

трирічки».

Не варто:

конкурувати за владу з трирічною дитиною;

вважати, що хороші батьки — це ті, в яких дитина слухняна;

пригнічувати дитячу активність і самостійність, карати за імпульсивність;

ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки»;

відмовлятися встановлювати межі й вимоги до поведінки дитини;

очікувати забагато від дитини, наче вона вже і справді доросла;

гадати, що дитина гратиме з іншими дітьми раніше, ніж навчиться грати

біля них;

соромити та ігнорувати дитину.

14

ЯК ВІДПОВІДАТИ НА ДИТЯЧІ ЗАПИТАННЯ

1. Ставтесь до запитань дитини з повагою, не відмахуючись від них.

2. Уважно вслухайтесь в запитання, постарайтесь зрозуміти, що зацікавило

дитину в тому предметі, явищі про яке запитує вона.

3. Давайте короткі, але доступні розумінню дошкільника відповіді.

4. Відповідь не тільки повинна збагатити дитину новими знаннями, але й

спонукати її до спостережень, роздумів.

5. Відповідаючи на запитання дитини, спирайтесь на його почуття,

виховуйте тактовність, гуманність.

6. Якщо відповіді на питання дитини вимагають повідомлення складних,

недоступних розумінню дошкільника знань, не бійтесь йому сказати: «Ти

ще маленький і не зможеш зрозуміти цього. Будеш вчитись в школі,

дечого ще взнаєш і сам зможеш відповісти на своє запитання».

7. Підтримуйте і заохочуйте до самостійної мислительної діяльності,

відповідаючи на дитячі запитання зустрічними питаннями: «А як ти

гадаєш?»

МИСТЕЦТВО ГРИ МАЛЮКА ЯК ЗАСІБ ПІЗНАННЯ ДОВКІЛЛЯ

Дитина росте. А разом із нею зростає її інтерес до природи та до

навколишнього світу, до інших людей та самої себе. Звичайно, дорослі —

вихователі та батьки — допомагають малюку в цьому: пояснюють, роз-

повідають, показують. Але особливу, дуже важливу роль відіграє власний

пізнавально-дослідницький досвід дитини.

Безсумнівно, такого досвіду діти набувають в іграх. Дитяча гра — значно

більше, аніж просто розвага, вона відображає характер малюка, його бажання і

мрії, фантазії та сподівання. Гра — провідна діяльність малят і засіб їх

навчання, виховання та розвитку:

Існує теорія, яка стверджує, що гра — це підготовка до дорослого життя. І

цілком очевидно, що гра дитини не є ні пустощами, ні надмірністю.

Важлива ознака дитячої гри — глибока захопленість. Малюк віддається їй

повністю. Трапляється, що він забуває про все — про їжу, сон, оточуючих, про

реальне життя, яке панує навколо нього. У такі хвилини він живе в іншому

світі. На додачу на подібну захопленість накладається емоційна насолода, адже

гра для дитини — це завжди щось приємне. Саме тому нам, дорослим, не варто

дивуватися, якщо малюк вибухає від обурення, коли ми необережно порушимо

його гру, припинимо те, що у його фантазії має продовжуватися; коли ми

руйнуємо споруджені ним творіння чи конструкції дитячої уяви. Відбувається

15

зіткнення двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих

дитина «всього лише» грається, а тепер їй час братися за більш корисні речі,

наприклад, іти обідати, вмиватися, тому що вона брудна, вирушати на

прогулянку тощо. А з точки зору малюка він зайнятий роботою, яка його

надзвичайно захоплює, і перше, ніж кудись іти, він повинен її виконати!

Зважаючи на це, необхідно пам'ятати: в жодному разі не можна відривати

дитину від гри раптово. Потрібно завчасно попередити малюка, що незабаром,

через кілька хвилин йому необхідно зробити щось інше. Слід дати час

внутрішньо підготуватися до закінчення гри, допомогти спокійно перейти від

однієї діяльності до іншої, яка, якщо вона об'єктивна і неминуча, була б

представлена дитині як нова цікава і дуже серйозна гра.

До речі, згадаймо, як довго діти граються у «їсти ложкою», або у

«чистити зубки», доки не оволодіють цими уміннями.

Світ дитячої гри — багатий та розмаїтий. Дошкільні ігри можуть бути

сюжетно-рольовими, рухливими, дидактичними, інтелектуальними,

психогімнастичними тощо. Але всі вони — обов'язкові для повноцінного

всебічного розвитку малюка.

В дошкільному віці, особливо у його першій половині, головне — не

засвоєння певної суми знань, а розвиток таких форм пізнання, як сприйняття,

образне мислення, уява. І досягти цього можна, вміло керуючи заняттями

дитини — грою, малюванням, конструюванням та ін.

Але найприємніша діяльність — гра.

Тривалий час причини і смисл дитячих ігор досліджуються фахівцями. З

цього приводу існує ряд різних думок. В кожній із них є своє раціональне

зерно. Одні науковці вважають, що гра — спосіб звільнитися від надлишку

енергії. Граючись, малята постійно перебувають у русі: вони бігають,

стрибають, тобто активно «випускають пару». Поширена також думка, що під

час гри, навпаки, відновлюються сили.

Не так давно виникла ще одна версія: гра — це тренування. Гра — це

один із найбільш дієвих способів навчитися всьому, що знадобиться в житті.

Малюк, що кричить і рухається, вчиться контролювати власне тіло. Кілька

малят, граючись у «квача», осягають навички соціальних стосунків.

Про неперевершене значення колективних ігор слід сказати окремо. Вони

є надзвичайно гарною школою комунікативного виховання. В таких іграх діти

об'єднуються на основі ігрового задуму, рольової взаємодії, тематичних

динамічних добірок іграшок, особистих уподобань тощо. Під час колективних

ігор малята навчаються дотримуватися правил спілкуватися, домовлятися,

зіставляти власні інтереси з інтересами інших гравців, а також усвідомлювати,

що не завжди виходить бути першим.

16

Правильно організована колективна дитяча гра допомагає виховати в

малюках і необхідні морально-етичні якості, сформувати гуманне ставлення до

однолітків, навчити їх співчувати, співпереживати, радіти спільним

результатам, допомагати у скрутних ситуаціях, бути доброзичливими та

щирими. Керування грою має бути зосереджене на тому, щоб вона не просто

відтворювала зовнішні дії, ситуації, а стала осередком кращих міжлюдських

стосунків. Так засобами гри дошкільники прилучаються до моральних почуттів

і взаємин.

ІГРИ З ДОШКІЛЬНЯТАМИ В РОДИНІ: ПРАКТИКУМ ДЛЯ

БАТЬКІВ

Ваша дитина не дуже любить гратися на самоті? Навряд чи варто

перейматися батькам з цього приводу: адже на це, як правило, існує ряд

суттєвих причин.

По-перше, часто малюк просто скучає за вами, своїми найближчими

людьми, — батьками. Він хоче бути поруч вас і гратися також з вами. По-друге,

гратися самому часом не дуже цікаво.

Але якщо цьому питанню приділити належну увагу, безсумнівно, певних

успіхів у прилученні малюка до самостійної гри можна і потрібно досягти.

Яким же чином слід робити це? Як навчити дитину гратися дієво та з

користю? Як потрібно гратися батькам з малюком для його розвитку,

виховання і навчання?

Певно, що у цій важливій справі існує кілька принципів, на які татам і

мамам потрібно звернути належну увагу.

Найголовніший принцип у іграх — позитивна, доброзичлива атмосфера.

Дитина повинна гратися із задоволенням. Коли малюк помічає, що дорослий

грається з ним неохоче, він вважає, що «ця гра не така вже і цікава, якщо тато

чи мама так ставляться до неї», або ще гірше: «мабуть, зі мною гратися

нецікаво». Такого не повинно бути.

Граючись з дитиною, не потрібно її постійно виправляти та нав'язувати

свою, «виключно правильну думку». Наприклад, якщо малюк збудував щось

незрозуміле і стверджує, що це літак (а в дійсності, і у вашому розумінні його

творіння і близько на літак не схоже), не варто критикувати маленького

конструктора та кричати на нього; краще спокійно порадити малюку додати у

його виріб ще якусь необхідну деталь. Дорослому можна самому збудувати

літак так, як він його уявляє і з захопленням сказати, що у них тепер є аж два

літаки. Таким чином малюк не тільки матиме вірне уявлення про те чи інше

явище, предмет, об'єкт, а й не отримає негативних емоцій, не засмутиться і не

образиться.

17

Категорично заявляти дитині: «так не можна, а треба так» — груба

помилка, яка може призвести до психологічної травми малюка. Набагато

кращим та кориснішим варіантом для дитини стане ненав'язливе, м'яке,

доброзичливе коригування її дій.

Не слід докучати малюку однотипними запитаннями («Якого кольору

кубик, скільки тут олівців?» тощо), особливо якщо він нещодавно вже

відповідав на них, і ви бачите, що зараз дитина явно не має бажання на них

відповідати. В такому випадку краще самому дорослому прокоментувати

ігрову дію відповідним чином: «Ось візьму я жовтий кубик...», пам'ятайте, що

тільки тоді, коли малюк сам захоче бесідувати з вами, його можна розпитувати

про все на світі.

Під час виконання ігрових завдань у жодному разі не можна квапити

малюка. Обов'язково слід дати час дитині подумати, зосередитися. Добре, коли

дитина має змогу сама обирати собі завдання з врахуванням власних уподобань

та можливостей. Якщо малюк все ж не справляється з поставленим завданням,

замисліться: можливо, воно ще надто складне для дитини і ви просто переоці-

нили рівень його розвитку.

Якщо дитина, знайомлячись з новою грою, хоче внести у неї власні

корективи, «погратися по-своєму», цілком можливо їй дозволити це.

Важливу роль в дитячій розвивальній грі відіграє творча фантазія.

Особливо потрібна вона тоді, коли малюк починає втрачати інтерес до ігрового

процесу. Будь-яку гру можна «оживити», придумавши до неї цікавий сюжет,

ролі для іграшкових персонажів, наділені своєю вдачею, обов'язками, справами.

Наприклад, граючись з дитиною в машинки, можна поговорити з нею про те,

куди яка машинка їде, чи дуже поспішає вона, хто чекає на неї, чому машинці

довелося повернути назад та ін.

Граючись з малюком, дорослий повинен не тільки навчитися фантазувати

сам, але й вчити цьому дитину. Тільки за такої умови звичайні кубики стануть

паровозом, цінним вантажем або поверхами хмарочоса.

Добре допомагає в розвитку фантазії та образного мислення малювання.

Часом дитина сама не знає, що вона малює. Допоможіть малюку побачити в

темній плямі — грізну дощову хмару, в зелених мазках — лісову галявину, в

голубих штрихах — снігопад. Тоді дитині стане приємно (адже вийшло щось

реальне!, їй захочеться щось створити свідомо).

Наступний принцип гри — заохочення малюка. Якщо дитина заслуговує

похвали за свою кмітливість, старанність, фантазію, вмілість чи увагу —

обов'язково похваліть її, не скупіться зробити це. Пам'ятайте: дитині завжди

дуже радісно усвідомлювати, що вона порадувала тата і маму, що їм

сподобалося те, що малюк робить.

18

Раніше існувала думка, що іграшки мають поділятися між дітьми у

відповідності з їх статевою належністю (дівчаткам — ляльки, хлопчикам —

машинки). Зараз такий підхід вважають помилковим: незалежно від статі

дитини, у неї повинні бути різні іграшки: і ляльки, і машинки, і конструктори та

ін.

Деякі малята віддають перевагу конкретному виду іграшок. Що ж, хай

граються тим, що їм найбільше до вподоби. Але допоможіть дитині включити

фантазію: «поїдьте машинкою на будівництво», «сходіть з лялькою у зоопарк»

тощо.

Подбайте про те, щоб малюк ставився до іграшок дбайливо та охайно;

завжди прибирав їх після гри на свої місця. Адже в купі мотлоху, на який

можуть перетворитися недбало звалені іграшки, важко знайти потрібну річ, а

значить, і гратися не особливо захочеться.

Дитину потрібно вчасно навчити зберігати всі свої речі, в тому числі й

іграшки, акуратно. Нерідко добре ставлення до власних речей починається саме

з дбайливого ставлення до іграшок. Якщо малюку ще важко самостійно

впоратися з наведенням ладу в них, допоможіть йому у цьому. Знайдіть час і

разом з малюком у формі гри поскладайте іграшки, приберіть поламані чи

непотрібні (ті, з яких дитина вже «виросла»), наведіть порядок в дитячій

кімнаті.

Дитячі ігри мають бути різноманітними: для розвитку мовлення й уяви,

логічного мислення і просторової орієнтації, пам'яті, творчих здібностей тощо.

Під час тієї чи іншої гри дитині слід пояснювати якомога більше понять. А

уподобання та особисті інтереси малюка завжди підкажуть дорослим, на які

здібності дитини слід звернути особливу увагу. Різноманітність ігор та вміння з

ними оперувати — запорука успішного та всебічного розвитку дошкільника.

Які батьки не хочуть, щоб їх малюк умів та любив гратися? Навряд чи

знайдуться такі тата і мами, які вважатимуть нормальним, якщо дитина весь час

грається одним і тим самим предметом. Але завдяки зусиллям та увазі батьків

малюк обов'язково оволодіє мистецтвом гри — гри іграшками, гри у

найрізноманітніші ігри.

Під час спільної з дорослим гри дитина не тільки розвивається розумово

та фізично; вона росте психологічно, підвищуючи самооцінку та

удосконалюючи свої комунікативні здібності.

Не забувайте і того, що саме гра — найкращий спосіб добре пізнати свою

дитину та завчасно розкрити її маленькі таланти й інтереси.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ЧОТИРЬОХ-П’ЯТИ РОКІВ

19

Більш широке використання мови як засобу спілкування стимулює

розширення кругозору дитини, відкриттю нею нових граней навколишнього

світу. Тепер дитину починає цікавити не явище як таке, а причини і наслідки

його виникнення. Тому головним запитанням для дитини чотирьох років стає

запитання «чому?».

Дитина розвивається, стає фізично витривалішою, що стимулює

розвиток витривалості психологічної. Знижується втомлюваність, фон настрою

вирівнюється, стає стабільнішим, менше схильним до перепадів.

У цьому віці одноліток для дитини набуває більшого значення, і тому з

ним цікаво. Дитина прагне партнерства в іграх, їй уже нецікава гра «поруч».

Складаються переваги за статевою ознакою. Ігрові об’єднання стають більш-

менш стійкими.

Потреба в нових знаннях, враженнях і відчуттях, що активно

розвиваються, виявляється в допитливості і зацікавленості дитини, дозволяє

їй виходити за межі того, що безпосередньо відбувається. Іншими словами,

дитина з допомогою словесного опису може уявити те, чого ніколи не бачила.

Великим кроком уперед є розвиток здатності до висновків, що є свідченням

відриву мислення від безпосередньої ситуації.

Зберігається залежність уваги від емоційної насиченості та інтересу до

навколишнього середовища, але розвивається стійкість і можливість

довільного переключення. Зменшується чутливість до фізичного дискомфорту.

Продовжує активно розвиватися фантазування, в процесі якого дитина

включає себе і своїх близьких до ланцюга найнеймовірніших подій. Грамотне

використання дорослими цих можливостей дитини сприятиме її етичному і

пізнавальному розвиткові. Необхідно обговорювати з дитиною її фантазії,

включатися в них, пропонувати повороти сюжетної лінії, давати етичні

оцінки вчинкам героїв.

Ще одна особливість цього віку — діти дуже чутливі до настрою, емоційного стану

дорослих, його мовлення, рухів. З одного боку, це потребує бережливого ставлення до дитини,

з іншого— урахування того, що саме ця особливість зумовлює наслідування дітьми поведінки,

дій дорослого, його ставлення до довкілля.

Слід звернути увагу на те, що у віці чотирьох-п’яти років недоліки у

вихованні дитини сприяють негативним проявам, які поступово вкорінюються

і стають стійкими негативними рисами характеру.

ОБОВ’ЯЗКИ

Як навчити дитину виконувати обов’язки? Виконання обов’язків

повинне приносити задоволення. По своїй натурі дитина вважає таку роботу, як

20

одягання, підмітання підлоги, прибирання і т.п., дуже цікавою і «дорослою».

Якщо батькам вдасться залишатися з дитиною в хороших стосунках, коли вона

підростає, то вона буде із задоволенням виконувати різні доручення, приносити

посуд, трусити килим, тому що їй подобається брати участь у важливих

«дорослих» справах і приносити задоволення батькам. Більшості батьків не

завжди вдається добитись послуху. Але якби ми пам’ятали про те, що діти самі

хочуть допомагати нам і бути корисними, ми не робили б з домашніх доручень

неприємних обов’язків і не давали б доручень, будучи в поганому настрої.

Ви не можете чекати від дитини постійної відповідальності за виконання

своїх обов’язків навіть у 15 років. Дорослі теж іноді бувають безвідповідальні.

Дитині потрібно нагадувати. Спробуйте проявити максимум терпеливості і

робити зауваження у ввічливій формі, таким тоном, ніби ви розмовляєте з

дорослою людиною. Дратівливе бурчання здатне відбити бажання робити будь-

що. Дуже важливо давати дитині такі доручення, які вона зможе виконувати

разом з іншими членами сім’ї, наприклад витирати посуд чи прополювати

город. Працюючи з дорослими, дитина буде старатись зі всіх сил.

Як навчити дитину прибирати іграшки? За маленькою дитиною вам

доведеться прибирати самим. Але ви можете перетворити прибирання в цікаву

гру: «Кубики склади сюди, а блоки – ось сюди. А тут буде гараж, де спатимуть

машини» і так далі. До 4-5 років у дитини виробляється звичка із задоволенням

прибирати за собою після гри. Частіше всього вона буде робити це без

нагадування, але якщо буде потрібна їй допомога, зробіть це спокійно.

Коли мати весело допомагає дитині прибирати іграшки, вона прищеплює

правильне ставлення до таких обов’язків. До того ж це набагато легше, аніж

довгі суперечки і переконання з цього приводу.

Самостійне одягання. Віковий період 1,5 до 4 років вимагає багато такту

зі сторони батьків. Якщо ви не дасте робити дитині того, що вона вже вміє, чи

будете занадто втручатись, ви її розсердите. Якщо у тому віці, коли у дитини є

бажання навчитись одягатись самій, ви не дасте їй цієї можливості, то пізніше у

неї пропаде бажання навіть спробувати. Однак якщо ви взагалі не будете

допомагати, вона ніколи не закінчить одягання, а невдача може відбити

бажання спробувати знову. Ви повинні тактовно допомагати дитині,

залишаючи для неї ті частини одягу, з яким вона може справитись сама.

Зацікавте її легкою частиною процедури одягання, доки ви виконуєте більш

складну. Якщо дитина відчуває, що ви на її стороні, а не проти неї, вона буде

більш зговірлива. Але все одно вам буде потрібно багато терпіння.

ФОРМУВАННЯ У ДИТИНИ ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ

СТОСУНКІВ З ОДНОЛІТКАМИ

21

1. Створюйте атмосферу життєрадісності у родині, щоб дитина росла у психологічному

комфорті. Це допоможе їй будувати здорові стосунки у групі дитячого садка.

2. Батьки, намагайтеся не ставитися байдуже до дитячої гри — всіляко заохочуйте до цього

малюків, грайтеся разом, адже саме у грі дитина набуває впевненості в собі, досвіду у

спілкуванні, формуються мотиви реальних вчинків, у яких вона пізнає себе.

3. Дитина потребує вашої батьківської любові, співчуття, ласки, дружби, адже брак цього

може викликати неврози, агресивність, конфлікти у стосунках з іншими дітьми.

4. Якомога частіше у словах, діях виявляйте повагу до своєї дитини, не принижуйте її гідності

брутальними словами. Не глузуйте з її незграбності та невмілості, бо це може спричинити

тяжке емоційне переживання, усамітнення.

5. Для того, щоб дитина мала досвід вибірковості у спілкуванні, привчайте її до аргументації

своїх вчинків і пропонуйте щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або

робить.

6. Для гармонійності у взаєминах формуйте у дитини вміння зважати на думки інших,

доброзичливо взаємодіяти, налагоджувати спільну діяльність.

7. Передавайте свій накопичений досвід, розповідаючи про людські взаємини. Це

допоможе дитині зрозуміти, як правильно спілкуватися з ровесниками, дорослими,

уникати конфліктних ситуацій та залагоджувати їх, якщо вже таке трапилось.

8. Частіше читайте малюкові художні твори, в яких відображені позитивні взаємини,

навчайте співчувати іншим, радіти за них.

9. Допоможіть своїй дитині уникати зверхності, зневаги та інших антигуманних проявів щодо

ровесників. Навчіть її шанувати себе та своє оточення.

10. Дотримуйтеся у присутності дитини правил етикету і заохочуйте її до цього.

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Раціональний гігієнічний догляд і попередження захворювань, правильні

педагогічні впливи на дітей, дотримання режиму дня їх харчування.

2. Не допускати нечистоплотності і неохайності тіла дитини, які викликають зуд в

області статевих органів, а почісування цих місць нерідко супроводжується

збудженням і може закріпитись у вигляді раннього онанізму.

3. Попереджувати або терміново лікувати поноси, запори, переповнення сечового

міхура, зараження ентеробіозом /гостриками/, які також викликають зуд і

збудження статевих органів.

4. Не допускати грубі і часті дотики до статевих органів під час купання і підмивання.

5. Забезпечувати дітей зручною і вільною нижньою білизною.

6. Бажано, щоб дитина мала окреме ліжко, так як близькість іншої людини може

викликати статеві відчуття і почуття задоволення від цього.

22

7. Уникати прогладжування і поплескування дитини по сідницям під час бурхливих

ласк і поцілунків.

8. Не ніжитись довго в постелі батькам з дітьми, тому що відчувши випадкове статеве

збудження, дитина не усвідомлено може намагатись його повторити. Цим в певній

мірі можна пояснити такі дитячі капризування, як бажання поспати в одній постелі

з батьками, тісно притулитись до дорослого, знаходячись у нього на руках і т.д.

9. З раннього дитинства привчати дитину засипати з руками поверх одіяла, не

накриватись з головою, не затримуватись довго в постелі після пробудження.

10. Не застосовувати як міру покарання вкладання дитину вдень в ліжко. Знаходячись

довгий час в бездіяльності дитина від нічого робити може почати гратись своїми

статевими органами.

11. Високий рівень загальної санітарної культури батьків, виховання у дітей навичок

самостійності, охайності – необхідні умови, які сприяють правильному статевому

вихованню дітей.

ДИТИНА З ПОРУШЕННЯМ САМООЦІНКИ

Ми постійно порівнюємо себе з іншими людьми і на основі цього

порівняння формується думка про себе, про свої можливості і здібності, якості

характеру. Так послідовно формується наша самооцінка. Але, іноді, батьки

забувають, що процес цей починається з дитинства. Що саме з їх оцінок

складається, в першу чергу, думка дитини про себе. В сім’ї дитина вперше

дізнається люблять її чи ні, чи приймають її такою, якою вона є. В

дошкільному віці дитина починає розуміти поняття благополучний-

неблагополучний, яке у великій мірі впливає на все її подальше життя. Наша

самооцінка може бути дуже високою чи низькою, а може перебувати на

середньому рівні (адекватна). Важливо, щоб оцінка дитини співпадала з її

реальними можливостями.

Давайте подивимося, як це проявляється в її поведінці. Активність,

бажання йти на контакт – це особистісні якості, які притаманні дітям з

адекватною самооцінкою. Вони з бажанням приймають участь в іграх, не

ображаються, не дражнять інших.

Пасивність, підвищена вразливість – характерна дітям з заниженою

(неадекватною) самооцінкою. Вони не вміють організувати ігри і не завжди

беруть участь у них, тому що бояться бути гіршими за інших. Коли граються з

дітьми часто ображаються і залишають гру. Негативна оцінка дітей дорослими

призводить до її компенсації за рахунок інших дітей або дорослих.

При завищеній самооцінці діти у всьому хочуть бути кращими за інших і

вважають, що всі повинні їх слухати. Вони хочуть завжди і всюди бути

23

першими і приймають близько до серця, якщо це не вдається, бувають

агресивним по відношенню до інших, тих хто прагне бути лідерами групи.

А тепер декілька порад батькам, які зацікавлені у формуванні адекватної

самооцінки:

- Не оберігайте своєї дитини від повсякденних справ, не вирішуйте за неї

всі проблеми, але й не перевантажуйте тим, що не під силу. Нехай дитина

виконує посильні їй завдання і отримує задоволення від зробленого.

- Не перехвалюйте дитину, але не забувайте стимулювати, коли вона цього

заслуговує.

- Пам’ятайте, що похвала повинна бути у відповідності до вчинку.

- Стимулюйте дитячу ініціативу. Нехай вона буде лідером у всіх

починаннях, але покажіть, що інші теж можуть бути кращими у чомусь.

- Не забувайте в присутності дитини хвалити інших, підкреслюйте

позитивні якості інших дітей і дорослих.

- Не порівнюйте дитину з іншими, лише із собою самою.

Пам’ятайте, що рівень самооцінки не встановлюється раз і назавжди. Він

змінюється, особливо в дошкільному віці. Кожне наше звертання до дитини,

оцінка її діяльності, відношення до її успіхів і невдач – все це впливає на

відношення дитини до самої себе.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ ДИТИНИ

П’ЯТИ-ШЕСТИ РОКІВ

Однією з основних особливостей психіки дитини 6-го року життя є значне

вдосконалення мимовільних та довільних гальмівних процесів. Це позитивно відображається

на подальшому розвитку тих видів діяльності, які потребують обмеженості у збудженні

нервової системи (навчальна, трудова тощо), а відтак стає можливим процес активної

підготовки дитини до школи.

Суттєвим психічним новоутворенням цього вікового періоду можна вважати помітне

зростання довільності дій та поведінки, відповідно до поставленої дитиною (або дорослим)

мети. Ця здатність спричинює нове ставлення дитини до себе самої, своїх умінь, можливостей:

самооцінювання набуває адекватнішого характеру. Значення такого новоутворення важко

переоцінити в той період, коли суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку дитини: через

рік вона вже має стати школярем.

Зазначені прогресивні зміни у психіці складають потужне психічне підґрунтя для

подальшого формування образу «Я»: змінюється характер очікувань, підвищується рівень

домагань, стає адекватнішим самооцінювання.

Нове ставлення дитини до себе зумовлює вдосконалення довільності дій та поведінки,

критичності в оцінюванні власних можливостей, і як наслідок — усвідомлення особистісних

якостей, властивостей.

24

Психічні процеси. Пам'ять, увага, сприймання, уява, мислення набувають стійкого,

довільного та цілеспрямованого характеру. Значно збільшується обсяг пам'яті. На новий

ступінь розвитку підноситься мислення. Воно відокремлюється од сприймання, стає

самостійним процесом. Збагачується зміст уявлень, які набувають вигляду узагальнень.

Наочно-образне мислення дедалі поступається місцем словесно-логічному. Відбувається

подальший розвиток пізнавальної сфери особистості дитини-дошкільника.

Розвиток довільності і вольових якостей дозволяє дитині цілеспрямовано

долати певні труднощі, специфічні для дошкільника.

З’являється інтерес до математики і читання. Користуючись розвиненою

уявою, дитина може розв’язувати прості геометричні задачі.

Дитина вже може запам’ятовувати вибіркову інформацію цілеспрямовано.

Окрім комунікативної функції мовлення в неї розвивається плануюча

функція, тобто дитина вчиться послідовно і логічно вибудовувати свою

діяльність, розповідати про неї.

Спілкування. Помітні зрушення відбуваються у розвитку взаємин дитини з

дорослими й однолітками. Провідним новоутворенням комунікативної діяльності у цей період

є здатність до рефлексії (тобто орієнтація у взаєминах на погляди, думки, почуття інших

людей, оцінювання себе, власних дій та вчинків з позиції партнерів зі спілкування). Це сприяє

не лише розвитку комунікативних умінь, а й позитивних рис особистості, таких, як

емпатійність, альтруїзм тощо. Старший дошкільник здатний розрізняти весь

спектр людських емоцій, у нього з’являються усталені почуття і стосунки.

Формуються «вищі почуття»: інтелектуальні (цікавість, допитливість, почуття

гумору, здивування), моральні (почуття гордості, сорому, дружби), естетичні

(почуття прекрасного та героїчного).

На фоні емоційної залежності від оцінок дорослого у дитини розвивається

прагнення до визнання, яке відображується в прагненні отримати схвалення

і похвалу, довести свою значущість.

Досить часто в цьому віці у дітей з’являється така риса, як брехливість,

тобто цілеспрямоване спотворення істини. Розвитку цієї риси сприяє

порушення дитячо-батьківських відносин, коли дорослий надмірною

суворістю або негативним ставленням блокує розвиток у дитини позитивного

самовідчуття, упевненості у своїх силах. І щоб не втратити довіри дорослого,

а часто й захистити себе від його нападок, дитина починає придумувати

виправлення своїм помилкам, перекладати свою провину на інших.

Етичний розвиток старшого дошкільника багато в чому залежить від

ступеня участі в ньому дорослого, оскільки саме під час спілкування з

дорослим дитина вивчає, осмислює та інтерпретує етичні норми і правила.

Формуванню у дитини звички до етичної поведінки сприяють створення

25

проблемних навчальних ситуацій і включення в них дитини у повсякденному

житті.

РОЗВИВАЄМО ВОЛЮ ДИТИНИ

Школа висуває перед першокласниками досить серйозні вимоги.

Безперечно, все набуте в дитсадку стане в пригоді першокласникові. Однак

життя показує, що інколи майже з перших тижнів навчання в учителів виникає

чимало претензій до, здавалося б, добре підготовленої (уміння читати, лічити,

писати) дитини. Зокрема, виявляється, що дитина неуважна, непосидюча, не чує

і не розуміє пояснень учителя з першого разу, не справляється із самостійними

завданнями. Батьки розгублені — як же так? Адже старалися, учили ... А

«неприємності», які так несподівано, на думку тат і мам, виникли, зумовлені

недостатнім вольовим розвитком молодшого школяра, його невмінням

усвідомлювати та узгоджувати свої бажання з вимогами дорослого; самостійно

формувати задум та приймати завдання від інших людей; цілеспрямовано діяти;

коригувати свої дії, виправляти помилки; долати перешкоди, проявляючи

ініціативу, цілеспрямованість, самостійність, наполегливість, рішучість.

Однак усього цього дитина не може навчитися за короткий час на

спеціальних заняттях, скажімо читання чи лічби. Воля не є вродженою

здатністю. Вона поступово розвивається в дитини в процесі спілкування та

спільної діяльності з дорослими та однолітками. Проте не в усіх дітей вона в

шість-сім років набуває належного розвитку. Тоді школа стає справжнім

випробуванням, джерелом неприємностей та негативних емоцій навіть для

здібної, добре підготовленої дитини.

Навряд чи є батьки, які б не хотіли полегшити синові чи доньці нелегкий

шлях навчання. І тут важливо усвідомити: набагато легше і краще не

виправляти недоліки, а запобігати їх виникненню. «Коли ж, — запитують

батьки, — треба починати розвивати дитячу волю?» Відповідаємо: «якомога

раніше».

Старший дошкільник часто буває набагато компетентнішим у догляді за

своїми речами, прибиранні після себе та в самостійній роботі, ніж це здається

дорослим. Коли ж батьки мало не до школи годують дитину, безвідмовно

прибирають за нею розкидані речі, вдягають, застібають, зав'язують шнурки,

тобто інфантилізують її (роблять безвольною), вони тим самим ніби кажуть:

«Ти не здатна це зробити сама». Треба всіляко підтримувати готовність малят

взятися за справу, покладаючись на себе, бо в цьому запорука ініціативності та

самостійності майбутнього першокласника.

Відомо, що на поведінку дошкільнят впливає оточення: ситуація, в якій

26

вони перебувають, присутність дорослих чи однолітків. Іншими словами, їхня

поведінка є ситуативною, тобто пов'язаною з бажаннями, що раптово

виникають під впливом певних обставин. Уміння робити вибір потребує

практики. Отже, треба спеціально створювати ситуації вибору. Дорослі самі

визначають ці ситуації. Так, мама не запитує в Тетянки: «Що тобі приготувати

на сніданок?» Натомість вона каже: «Тобі зробити омлет чи яєчню? Хліб

підсмажити чи не треба? Молоко — чи какао?»

Відомо, що успіх будь-якої справи багато в чому залежить від

попереднього обдумування, накреслення шляхів досягнення мети, одне слово

— від спланованості. А, як ми уже казали, дошкільники характеризуються

швидкоплинністю бажань та намаганням негайно досягти задуманого.

Звичайно, дошкільняті ще важко самому планувати свою діяльність, тому

дорослий має допомагати йому. Уміння визначати свої майбутні дії,

розповідати про них не лише сприяє досягненню мети, а й робить дитину

розсудливішою, допомагає позбавитися імпульсивності в поведінці. Малюк

почувається при цьому набагато впевненіше, охочіше виконує завдання, і

результати бувають кращі.

Загалом, дитина має засвоїти, що в житті поряд із справами, в яких можна і

треба вигадувати, імпровізувати, є робота, яка потребує дотримання чіткої

послідовності. Збагнути це допоможуть ігри-завдання типу: «Підготуйся до

роботи (що потрібно для прибирання кімнати — перелічи і підготуй)»;

«Помічник на кухні (засвоєння рецепту приготування вареної картоплі: миємо,

чистимо картоплю, знову миємо, наливаємо в каструлю води, кладемо туди

картоплю, ставимо каструлю на плиту)».

Щоб дитина усвідомлювала не лише сьогочасні події, а й минуле та

майбутнє, корисно залучати її до складання планів (план вихідного дня,

сценарій родинного свята, план походу до зоопарку). Обговоріть з малюком, що

сьогодні робитимете. Нехай він намалює свій план і керується ним протягом

дня, а увечері разом пригадайте за картинкою-планом минулі події та

обговоріть їх.

Корисним є прийом обігравання з дитиною майбутніх реальних подій.

Наприклад, Олег має вперше сам піти до крамниці по хліб. Обіграйте разом з

сином цю ситуацію: як покупець приходить до крамниці, що має сказати,

зробити спочатку, потім. Дорослий бере на себе роль продавця, а дитина —

покупця.

Висловивши бажання щось зробити чи діставши доручення від дорослого,

спланувавши його, дитина має сама його реалізувати. І тут дуже важлива

підтримка з боку дорослого. Звичайно, не варто полишати сина чи доньку сам

на сам з труднощами, треба допомагати долати їх. Але міра допомоги буває

27

різною. Часом батьки, щоб полегшити синові чи доньці «страждання»,

запобігти сльозам розгубленості воліють за краще все виконати за дитину самі,

аби тільки малята не розчаровувалися. Краще підводити до відкриття за

допомогою навідних запитань, нагадування інструкції, звертання до зразка,

запитань типу «чому ти так зробила, поясни?».

Запорука успішного подолання перешкод — свідоме ставлення до них.

Дорослі мають усвідомити самі й пояснити дитині, що в житті бувають і успіхи,

і невдачі. Не все, що хочеться, одразу виходить, кожний може помилятися. Не

загострюючи уваги на самому факті невдачі, слід з'ясувати її причину. Дитина

цілком спроможна замислитися над тим, чому в неї не виходить, що заважає.

Варто тільки тактовно спонукати до цього. Треба разом з малюком в усьому

розібратися й підвести до потрібного висновку: не вдалося через те, що або

мало постарався, або чогось не передбачив, не врахував, наступного разу

зробиш інакше — і матимеш очікуваний результат. Слід вправляти дитину в

різних прийомах виходу із скрутного становища: зміною способів,

пошуками нових шляхів досягнення мети. І не слід забувати про роль

позитивних емоцій, які дорослі повинні стимулювати випереджальною оцінкою

майбутніх дитячих досягнень, підбадьоренням, заохоченням, підтвердженням

правильності дій, посмішкою. Надмірна вимогливість не забезпечує

автоматичного розуміння обов'язковості.

ЧИ СКЛАДНО СТАТИ ШКОЛЯРЕМ?

Психологічна готовність до школи — це такий рівень психічного

розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної

діяльності.

Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необхідно

здійснювати підготовку дітей до школи.

По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина

стане школярем, її загальний психічний розвиток повинен досягти певного

рівня. Йдеться, в першу чергу, про розвиток пам'яті, уваги та — особливо —

інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння

виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти

головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і

педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібності

дітей, а не формувати навички читання та письма. Необхідно не просто

накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їхні властивості, а

розвивати вміння бачити зв'язки та закономірності, формувати бажання

зрозуміти що до чого; допомагати дітям розвивати спостережливість,

виробляти вміння описувати й порівнювати різні предмети тощо.

28

По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини

дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з

одного на інше, і непогана пам'ять, але довільно володіти ними вона ще як

слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам'ятати якусь подію або

розмову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони

чимось привернули її увагу, але зосередитися більш-менш тривалий час на

тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим

часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і

вміння ширшого плану — робити не тільки те, що хочеться, але й те, що

необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині

можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й

однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю — діяльність

колективна. Учні повинні вчитися ділового й неформального спілкування

одне з одним. Для маленького учня усе це є складним — починаючи від

простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням

результатів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної

бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та

вибачати самим, співчувати, домовлятися, зважати на думку іншого, а також

сприймати позицію вчителя, його професійну роль. У цьому разі дорослий

стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування: його вимоги

виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються

виправити помилки. Діти, які готові в цьому плані до шкільного навчання,

розуміють умовність навчального спілкування.

По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до

себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об'єктивне

ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.

І по-п'яте, за умови психологічної готовності до школи домінує

пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу,

позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з

дорослими.

Рекомендації батькам щодо розвитку пізнавальної

сфери майбутнього першокласника

Увага

Використовуйте дидактичні ігри з чіткими правилами.

29

Долучайте дитину до виконання завдань за попередньо розробленим планом

дій: створення будинків із конструктора, малюнки, орнаменти, аплікації,

вироби, форми яких ви окреслюєте словесно або за допомогою схеми.

Вчіть дитину переказувати розповіді, казки за схематичним планом,

складеним вами.

Пропонуйте дитині повторювати слова, цифри, речення, сказані вами;

незавершені фрази, які потрібно завершити; запитання, на які необхідно

відповісти.

Вчіть дитину порівнювати, аналізувати зразок і результат своєї роботи або

роботи інших, знаходити і виправляти помилки.

Частіше пропонуйте дитині, особливо з низьким показником розвитку уваги,

вправи: у газеті, старій книзі на одній зі сторінок закреслювати усі літери «а»,

намагаючись не пропускати їх. Завдання поступово можна ускладнити,

попросивши дитину закреслити всі літери «а», обвести у кружечок усі літери

«к», підкреслити всі літери «о».

Пам'ять

Поєднуйте словесне пояснення під час ознайомлення дитини з новим

матеріалом і повторення вивченого з наочністю або із зображенням тих

предметів чи явищ, про які йдеться, використовуйте малюнки, таблиці, схеми.

Розвивайте у дитини — для поліпшення процесу запам'ятовування — уміння

аналізувати, виділяти у предметах зв'язки, ознаки, порівнювати предмети та

явища між собою, знаходити в них спільне й відмінне; здійснювати

узагальнення, поєднувати різні предмети за якимись загальними ознаками;

класифікувати предмети та явища на основі узагальнення.

Мислення

Розширюйте кругозір дитини, її основні уявлення про природні, соціальні

явища, спонукайте дитину набувати нові знання і враження, обговорюючи з

нею прочитані книжки, аналізуючи поведінку людей.

Просіть дитину після читання їй уголос казок, розповідей переказати їх,

відповісти на запитання, поставити свої.

Розвивайте у дитини вміння будувати розповідь за картинкою, планом, темою;

допомагайте формулювати висновки, міркування, робити умовиводи.

Додавайте вправи з копіювання зразка і відпрацювання окремих графічних

навичок у заняття з малювання, ліплення, виготовлення різних виробів. Це

дасть можливість розвивати вміння планомірно досліджувати предмети,

фантазувати, уявляти.

Включайте в заняття завдання на порівняння кількох предметів або явищ,

класифікацію, узагальнення різних предметів за загальними ознаками,

30

знаходження «зайвого слова» або зображення, не пов'язаного загальною

ознакою з іншими, складання цілого з частин.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РОЗВИВАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ

1. Заохочувати творчу ініціативу дитини: не сварити за помилки і не насміхатися

з безглуздих спроб виконати завдання. Адже варто лише один раз насварити дитину за

неправильні дії, і вона може більше не захотіти виконувати завдання. Особливо, якщо її дії

невдалі, обов'язково потрібно знайти щось таке, за що можна було б її похвалити: сміливість,

винахідливість, старанність, акуратність тощо.

2. Чималу роль для дитини відіграє форма в якій відбувається оцінка

результатів її діяльності. В основі будь-якої оцінки має бути загальне позитивне

ставлення до дитини. Навіть коли дитина зробила помилку у завданні, бажаною формою

оцінки має бути така: «Ти діяв дуже добре, але поки що тобі не все вдалося зробити правильно.

Та наступного разу ти можеш виконати завдання ще краще, ніж тепер.» Далі важливо вказати

дитині на її помилки та на способи виправлення недоліків.

3. Необхідно детально аналізувати разом з дитиною всі допущені нею

помилки. Бажано, щоб правильну відповідь дитина знаходила хоч і за допомогою

дорослого, але самостійно. Не варто поспішати підказувати: спершу потрібно перевірити, чи

зрозуміла дитина, що від неї вимагається та хід розв'язання завдання. І якщо, незважаючи на всі

спроби, виконати не вдається, можна натякнути, в якому напрямку потрібно рухатись.

Правильну відповідь варто говорити, коли всі можливості дитини вичерпано. У повідомленні

дитина повинна зрозуміти, чому саме ця, а не інша відповідь, є правильною.

4. Більшість дітей не завжди можуть пояснити знайдене ними рішення

через невпевненість у собі. Тому варто спокійно запитати: «Чому ти так вважаєш?»

замість «Неправильно, краще думай!»

5. Якщо дошкільник почав усе частіше відволікатись, більше помилятись — це означає, що

він втомився. Краще переключити увагу на інший цікавий для нього вид

діяльності.

6. Намагайтесь уникати примусу: «Сідай, будемо займатися, ледащо!» або «Але ж

ти й неуважний!» і т. д. Такі виховні впливи сприяють лише формуванню в дитини з раннього

віку невпевненості в собі та своїх силах. А це призводить лише до нових і нових невдач.

Виникає замкнене коло, вийти з якого самостійно дитина вже не зможе.

7. Не забувайте говорити дитині, що вона розумна та здібна!

Пам'ятка для батьків щодо формування у старших

дошкільників позитивного ставлення до школи

Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути

нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри

31

найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що

змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв

квітів, посуду, меблів...» тощо).

Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати

ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.

Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо

разом я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ,

пояснення)).

Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не

хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть

заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове

спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.

Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де

роздягальня їдальня, туалет.

Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час

уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може

допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як

школи, так і поведінки в ній.

Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він

позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім

учитель нам показав, розповів..,») розкажіть про смішний випадок на уроці

тощо.

Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.

Формуйте в дітей об'єктивне уявлення про школу і навчання, не

ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає

бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.

ОЦІНКА ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

(для батьків)

Оцінювання знань і уявлень дитини

Чи може дитина: розповісти про свою країну, місто, в якому живе; назвати

свою адресу, імена та по батькові, їхні професії; назвати пори та місяці року,

дні тижня, частини доби; що вона знає про тварин і рослини?

Чи доводилося дитині супроводжувати вас на пошту, до ощадкаси або в різні

магазини?

Чи відвідувала дитина бібліотеку?

Чи доводилося дитині бувати у музеї, зоопарку, селі?

Чи мали ви можливість регулярно читати дитині або розповідати казки,

32

історії?

Оцінювання розвитку пізнавальних процесів дитини

Чи здатна дитина зрозуміти та здійснити найпростішу класифікацію

(наприклад: живі та неживі предмети; дикі та свійські тварини; кухонний

та столовий посуд; легковий та вантажний транспорт (а також наземний,

повітряний, морський); фрукти та овочі тощо)?

Чи може дитина переказати історію, зберігши основну думку і

послідовність подій?

Чи легко дитина запам'ятовує невеликі за обсягом вірші?

Чи здатна дитина запам'ятати після одного повторення 5-8 односкладових

слів?

Чи може дитина утримати в пам'яті та виконати як мінімум три вказівки?

Чи може дитина помітити відсутність картинки, якщо їй спочатку

показати серію картинок, а потім одну забрати?

Чи в змозі дитина на слух відрізнити одне від одного слова, що

відрізняються одним звуком (волосся — колосся)?

Оцінювання рівня пізнавальної активності дитини

Чи виникає в дитини бажання роздивитися книги самостійно?

Чи уважно та із задоволенням слухає дитина, коли їй читають уголос або

розповідають щось пізнавальне?

Чи запитує дитина про слова, події, побудову речей і причини явищ?

Чи просить дитина навчити її чого-небудь або придбати їй пізнавальні

книги, фільми, погратися в розвивальні ігри разом із нею?

Оцінювання мовленнєвого розвитку дитини

Чи легко дитині відповідати на запитання дорослих?

Чи може дитина пояснити слова (наприклад: велосипед, парасолька,

луска, герой, спотикатися, шорсткий та ін.)?

Чи може дитина пояснити, де розташовані предмети: на столі, під столом,

ліворуч, праворуч?

Чи в змозі дитина розповісти історію, описати те, що вона бачить?

Чи чітко дитина вимовляє слова?

Чи правильно побудоване мовлення дитини з граматичної точки зору?

Оцінювання підготовленості руки дитини до письма

Чи вміє дитина писати на папері без сильного натискання або без надто

слабкого натискання на олівець?

Чи володіє дитина навичкою зафарбовувати олівцем, не виступаючи за

33

край малюнка?

Чи вміє дитина малювати картинки і пояснювати, що на них зображено?

Чи вміє дитина користуватися фарбами, пластиліном, олівцем для творчого

самовираження?

Чи вміє дитина вирізувати ножицями з тупими кінцями, причому рівно та

не завдаючи собі й іншим шкоди?

Оцінювання емоційно-вольового розвитку дитини

Чи виглядає дитина веселою та задоволеною вдома та з друзями?

Чи боїться дитина чого-небудь тривалий час?

Чи спокійний сон у дитини, чи швидко вона засинає?

Чи виявляє дитина агресію або відчуває невпевненість, тривогу?

Чи має дитина погані звички? Чи в змозі дитина підкорити свою

поведінку встановленим правилам?

Чи здатна дитина посидіти спокійно упродовж певного проміжку часу?

Чи докладає дитина зусилля для подолання труднощів?

Оцінювання вміння дитини спілкуватися

Чи бере участь дитина в грі інших дітей, чи ділиться з ними?

Чи дотримує дитина черговості, коли цього вимагає ситуація?

Чи здатна дитина не перебиваючи слухати інших?

Чи дотримує дитина соціальної дистанції під час спілкування з

дорослими (називає дорослих на «Ви», не перебиває, виконує їхні

прохання, не ініціює тон бесіди)?

Чи вміє дитина стримувати агресивні імпульси на адресу інших людей?

Чи поводиться дитина пристойно?

Оцінювання вмотивованості дитини до навчання в школі

1. Чи хоче дитина стати учнем або прагне ще на рік залишитись у дитячому

садочку?

2. Дитина хоче стати учнем:

через зовнішні несуттєві ознаки (гарні зошити, портфель, у класі

нові парти, у школі не примушують спати, багато нових друзів та ін.);

тому, що вона прагне дізнатися багато нового, писати, вчитися.

Якщо на більшість запитань Ви відповіли «так», то можна

припустити, що Ваша дитина майже стовідсотково готова до

навчання в школі.

ВПЛИВ ЕМОЦІЙ НА ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

34

Психічні процеси поділяються на пізнавальні, емоційні, вольові. Цей

поділ умовний, тому що психіка цілісна, й усі психічні явища взаємопов'язані

та взаємозумовлені.

Емоції впливають на всі компоненти пізнання: відчуття, сприйняття,

пам'ять, уяву, мислення. Емоційний тон присутній уже у відчуттях, які можуть

бути приємними та неприємними. Емоції впливають на сприймання: для

радісної людини все навколо приємне; сердита помічає лише те, що підсилює її

роздратування.

Гарний настрій покращує запам'ятовування. Завдяки емоційній пам'яті

міцно запам'ятовуються події, що відбувалися. Люди, наділені розвинутою

емоційною пам'яттю, можуть яскраво уявити також самі почуття, що колись

виникали у них.

Емоції пов'язані також, із забуванням. Людина швидко забуває те, що не

має для неї суттєвого значення. Психологічною особливістю емоційної пам'яті є

витіснення: людина забуває те, що неприємно згадувати. Однак витіснені в

несвідому сферу уявлення та переживання можуть іноді виявлятись у

сновидіннях та обмовках.

Існують певні закономірності зв'язку емоційних станів з якістю мислення:

позитивний емоційний стан сприяє виконанню пізнавального завдання,

негативний — гальмує його виконання.

Позитивні емоції підвищують мотивацію, негативні, навпаки, її

знижують.

Вольові процеси тісно пов'язані з емоціями. Настрій відображається на

всіх етапах вольового акту: на усвідомленні мотиву, прийнятті рішення та

розгортанні процесу досягнення мети, який завершується (або може

завершитися) виконанням прийнятого рішення. Здатність до вольового зусилля

знижується в людей, які перебувають у пригніченому стані. Байдужа, з

тьмяними емоціями людина також не може бути вольовою.

Не тільки емоції впливають на вольові процеси, але й процес досягнення

мети також може викликати цілу гаму почуттів, у тому числі негативних.

Для психічного здоров'я необхідна збалансованість емоцій, тому,

виховуючи в дітей емоції, важливо не просто навчити їх стимулювати себе в

процесі вольової дії за допомогою позитивних емоцій, але й не боятися

негативних емоцій, які обов'язково виникатимуть у ході роботи, творчості, тому

що неможливо уявити собі якусь діяльність без невдач, помилок та зривів.

Розбалансування почуттів зумовлює виникнення емоційних розладів, що

призводять до відставання в розвитку особистості дитини, до порушення в неї

соціальних контактів.

35

Дитину зі зниженим настроєм можна схарактеризувати як нещасну,

сумну, пригнічену, депресивну і т. ін.

Дитину, яка відчуває страх і тривогу, можна визначити як несміливу,

тиху, занепокоєну, покірливу, загальмовану, самотню, напружену, перелякану.

ЧОМУ Є ДІТИ, ЯКІ НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИСЯ?

Поставимо перед собою запитання: а чого, власне, ми хочемо, коли

беремося за виховання дитини? Чому часто сердимося на неї і дратуємося, що

нас не влаштовує в ній? І де той ідеал, до якого ми весь час приміряємо наше

чадо?

Якщо бути чесним, то треба зізнатися, що в якості ідеалу ми найчастіше

використовуємо... себе. Ми усвідомлено чи не усвідомлено хочемо, щоб дитина

була схожа на нас самих, але не на таких, які є насправді, а таких, якими ми

мріяли стати.

Людині властиво чинити на іншу людину неусвідомлений тиск із тим,

щоб перетворити її на щось доступне нашому розумінню. Результатом цього

швидше за все буде придушення і перекручування, але не її удосконалення.

Нам не дано знати, ким стане та чи інша дитина, ми не вміємо побачити в

ній зерно таланту, особливо якщо самі таким талантом не володіємо. Але ми

створили бажаний образ і страждаємо, якщо дитина не схожа на нього. Якщо

малюк незграбний, повільний або вайлуватий, все це може стократ окупитися

якимись іншими здібностями, яких ми поки що не помічаємо. Але ми хочемо

зараз. Ми хочемо зараз пишатися ним і хвалитися перед друзями. Ми

страждаємо від його несхожості на нас або на створений нами ідеал. Ми хочемо

комфорту, виховуючи дітей. Ми, ми, ми... а як їм?

Нас дратує дитяча рухливість, їх нескінченні запитання. І ми придумали

дисципліну, тобто заборонили багато рухатися, говорити, коли не запитують,

сміятися, коли смішно, нудьгувати, коли нецікаво, уникати непосильного. А це

наш обов’язок – відповідати на запитання, зробити навчання цікавим і

посильним, стежити, щоб дитина вчасно розім’яла затерплі м’язи, налагодити з

нею емоційний контакт. А ми хочемо примусити до навчання. Але ще Анатоль

Франс сказав: «Щоб переварювати знання, треба поглинати їх з

апетитом». Для успішного навчання ми повинні перетворити свої вимоги

в їхні бажання.

Записи біотоків мозку дитини показали, що коли немає емоційного

відгуку, не залучаються до роботи лобні ділянки, які програмують, коригують

будь-яку складну діяльність. Без них неможливо поставити мету і звірити

результати з тим, що очікувалося. Якщо ж діяльність нудна, залучаються в

основному аналізаторні системи: зорова, слухова, дотикова. І ті знання, які ми

намагаємося дати дитині, не вибудовуються в систему, залишаються

36

розрізненими, мозаїчними, їх важко витягти з пам’яті – не зрозуміло, де їх

шукати, разом вони поза системою, а емоційної позначки, яка теж допомогла б

їх знайти, просто немає, тому що дитина була байдужа під час навчання, нова

інформація її не торкалася, їй було нецікаво.

Ще один міф, придуманий для виправдання своєї «педагогічної

неспроможності» - лінощі дитини. Але маленькі діти не бувають ледачими.

Лінь не причина, а наслідок неуспіхів. Це захист організму, який не

справляється і не може впоратися з навантаженнями. Виходить, якщо дитина

лінується – увага! Треба терміново шукати причину – чому важко. І допомогти

здолати ці труднощі.

Є дві важливі істини: діти всі різні і діти не схожі на нас. Щоб зрозуміти

різних дітей, треба спочатку зрозуміти, що в них спільного і чим вони різняться

від нас дорослих. Чому нам буває важко їх навчити чогось? Виявляється у нас

різна мета: ми орієнтуємося в навчанні на результат, на продукт, а діти – на

процес, на свої зусилля. Якщо малюк намагався, то вже вважає себе хорошим, а

свій результат йому, звичайно, подобається.

Навчання – завжди двосторонній процес і без відповідного бажання

дитини навчитися досягти успіху буде дуже важко. Нам важко навчити, тому

що малюк ще не вміє ставити пізнавальну мету («хочу навчитися») і навчання

його не може бути побудоване на волі. А примусом його теж не можна навчити

– мозок при цьому відключає свої найважливіші системи і працює неефективно.

Виходить, в основі має бути знання психічних особливостей дитини й

особливостей розвитку її мозку. У малюка потенційно закладені в мозку певні

здібності, індивідуальні особливості, які проявляються лише на певному етапі

розвитку і тільки під впливом певних умов. Якщо ж ми не створимо цих умов,

то всі задатки, які вже є в дитини потенційно, не зможуть сформуватися.

Найважливіший момент нормального психічного розвитку дитини –

спільна діяльність з дорослим. Без дорослого малюк погано розвивається.

Проте для розвитку дитини потрібні не тільки комфортні умови, але й

стресові ситуації. Реакція на стрес, залежно від її сили, має три фази, які

відповідають трьом фазам так званого адаптаційного синдрому: реакція

тривоги, фаза опору і фаза виснаження. Перша фаза стресу змушує дитину

активно діяти, друга в невеличких дозах теж корисна, а ось третя просто згубна:

вона руйнує психіку, ламає сформовані функціональні зв’язки в мозку.

В дітей, особливо в хлопчиків, сильно розвинена потреба в пошуковій

діяльності. Вони лазять на горища й у підвали, освоюють нові території,

придумують ризиковані ігри. Діти ніби самі створюють собі ситуацію, яка

викликає першу фазу стресу. Пошукова діяльність лежить в основі творчості.

37

До найстрашнішої руйнівної фази стресу належить так звана «навчена

безпомічність». Якщо ми даємо дітям завдання, яке вони не в змозі виконати,

ми даємо їм досвід безпомічності. А це не тільки психічні, але й фізіологічні

втрати. Діти навчаються безпомічності своїх дій. Якщо кілька разів дитина не

змогла виконати завдання, то після цього вона і не шукає розв’язку.

Особливо важко переживається дитиною ситуація, коли вона знає, що

інші цю задачу розв’язують. І тут дуже багато залежить від оцінки дорослого.

Якщо вчитель або мама говорять: «Я так і знала, що ти не розв’яжеш», «Ти все

одно ніколи не зможеш», - то це навчання безпомічності. Необхідно, щоб

кожна дитина упродовж дня відчувала успіх і переборювала труднощі. В

жодному разі не можна припускати, щоб труднощі призводили до фази

виснаження.

Виявляється, хлопчики більш схильні до стресу, причому в подальшому

це може позначитись на їхній спроможності до створення сім’ї.

Ви скажете - як складно. Але є щось, що може уберегти нас від багатьох

помилок, - це любов до дитини. Власна природа часто підказує нам правильні

розв’язки, але ми іноді боїмося до неї прислухатися. Хоча, звичайно, однієї

любові замало, потрібні знання. Але без любові до дитини ніякі знання не

допоможуть виростити особистість, розкрити усе те краще, що подарувала

природа саме цьому хлопчику або цій дівчинці. А вони дуже різні, тому

виявляти любов треба по-різному.

2.Індивідуально-типологічні особливості дошкільників

ТЕМПЕРАМЕНТ ДИТИНИ

Індивідуальний добір виховних прийомів.

38

Чарівність дитини у її неповторності, відмінності від усіх. Будь-яка

дитина – це таємниця, а темперамент надає їй особливий колорит і

притаманний лише їй ореол. Важливо знати, що в основі темпераменту –

нервові процеси, особливості вищої нервової діяльності дитини. Мозок

управляє поведінкою дитини. І хоча функції його у всіх нас майже однакові, але

проходять вони по-різному. Неповторність малюка залежить від

фундаментальних властивостей нервових процесів, таких як збудження і

гальмування. Запам’ятайте три головних їх властивості: сила, врівноваженість,

рухливість. Всі ці властивості у різному поєднанні складають чотири основних

типи нервової діяльності дитини, які визначаються з самого народження.

Під СИЛОЮ ми розуміємо функціональну витривалість усіх нервових

клітин та їх здатність витримувати як довготривале, так і короткотривале

значне збудження, не гасячи його гальмуванням. Інакше – сила проявляється у

працездатності і втомлюваності малюка, а також у чутливості до оточуючого

світу.

Коли дитина невгамовна і готова увесь час сприймати невичерпну

інформацію, не відволікаючись від неї через дрібниці, ми говоримо про

сильний тип вищої нервової діяльності у дитини.

Коли дитина дуже швидко стомлюється від сприймання навіть незначної

інформації та шукає привід, щоб відволіктись від неї, - ми говоримо про

слабкий тип вищої нервової діяльності у дитини.

Отже, сила відкладає свій особливий відбиток на увазі дитини. Ми

говоримо про силу процесу гальмування тоді, коли малюк зосереджується на

цій діяльності і може стримувати себе, відмовляючись від різноманітних

небажаних вчинків.

Друга властивість – ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ процесів збудження і

гальмування у малюка. Звичайно ознакою врівноваженості у малюка є одна і та

сама сила як процесу гальмування, так і збудження.

Дитина з достатньо врівноваженою нервовою системою звичайно чітко,

терпляче і ритмічно, без виплескування емоцій і різноманітних відволікань

доводить до завершення все те, що розпочала.

Коли дитина неврівноважена і у неї переважають процеси то збудження,

то гальмування, то про ритм у діяльності не варто і говорити. Вона то все

може, то не може нічого і тому схильна до нервових зривів. Іноді нам здається,

що в одній дитині криється цілих дві, настільки інколи вона різна, як сміх і

сльози, хоче сміх і сльози у неї нерідко замінюють собою мовлення.

РУХЛИВІСТЬ основних нервових процесів – здатність збудження і

гальмування швидко змінювати один одного. Завдяки рухливості дитина може

адаптуватися до всього, легко переключитися з одного виду діяльності на

39

інший. Такому малюку неважко пристосуватися до організованого колективу,

його в три роки можна вести до дитсадка. Коли ж нервові процеси у дитини не

рухливі, а інертні, вона може пристосуватися до чогось лише ціною великих

зусиль. Такі діти важко адаптуються до колективу.

Всі ці якості у різноманітному поєднанні один з одним і створюють тип

вищої нервової діяльності дитини, особливості її темпераменту і стиль

пристосування до «сюрпризів» оточуючого світу.

Розглянемо ці типи. Чи дійсно вони такі відмінні один від одного.

1тип – сильний, врівноважений, рухливий – сангвіністичний

темперамент (САНГВІНІК).

Така дитина переважно знає собі ціну та вірить сама собі. Вона життєлюб

і любить, щоб життя навколо неї вирувало. З нею цікаво і легко. Сангвінік дуже

компромісний. Така дитина без всяких труднощів завжди знайде з ровесником

чи дорослим зрозумілу їм спільну мову і «виживе» в будь-яких умовах. Вона

пристосується до того, до чого ніхто не зможе пристосуватися, і безболісно та

швидко адаптується до нового при вступі у дитячий садок. Сангвініки легко

можуть «включатися» у будь-яку діяльність і ще більш легко «виключатися» з

неї, коли вона добряче їй набридне. Така дитина без зусиль засвоює вікові

навички. В три роки обслуговує себе сама, її рухи впевнені, точні, легко

змінюють темп. Мовлення виразне, швидке, з мімікою і жестами. Вона без

емоцій переносить покарання. В основному швидко засинає. Спить добре. Така

дитина прокидається з посмішкою і увесь день проводить з нею. А якщо навіть

і сумує, то короткочасно і ненадовго, сміючись і плачучи майже одночасно. У

ній все, мабуть, гармонійно. Така дитина – джерело оптимізму, їй суджено бути

лідером серед інших і виконувати роль буфера між холериками і флегматиками,

роблячи те, на що не може бути здатним ніхто із них.

Як краще виховувати сангвініка?

Намагайтеся виробити у дитини стійкі інтереси.

Вчити терпінню, наполегливості, вмінню доводити будь-яку справу до

кінця.

Якнайбільше заохочувати за моральність у вчинках.

Викорінювати недбалість та поверховість при виконанні завдань.

Враховувати, що життєрадісність, товариськість та оптимізм сангвініка

можуть стати джерелом як легковажності, так і непостійності даної дитини.

2тип – сильний, врівноважений, інертний – флегматичний

темперамент (ФЛЕГМАТИК).

Малюк – флегматик не переносить поспіху. Його рухи нешвидкі, серед

ровесників він - «ведмідь» («увалень»). Його солідності, мабуть, позаздрить

40

кожний керівник, а розсудливості – навіть мама з татом. У середовищі дітей він

відрізняється спокоєм.

Всі види діяльності така дитина здійснює лише перевіреним способом. І

навіть довготривала діяльність малюка практично не втомлює, настільки точко

він вміє розраховувати свої сили. Свої рішення він не змінює, а якщо треба

відстояти їх, проявляє максимум впертості.

Флегматики надають перевагу рівному шляху, а не звивистим стежкам.

Така дитина до неможливого стійка до зовнішніх подразників. Флегматик

завжди стриманий і здається малоемоційним. Однак почуття його глибокі та

постійні. Він дуже відданий своїм близьким та друзям, хоча друга їм знайти

важко. Але, якщо він його вже знайшов, то не зрадить ні за які гроші чи

спокуси.

Малюк-флегматик не за віком миролюбний і по можливості уникає

боротьби, намагаючись зайвий раз не ризикувати. Мовлення у нього нешвидке

та невиразне, без жестів, міміки та виплексу емоцій. Слова нерідко відділені

один від одного сповільненими паузами, хоча активний словник малюка не

відрізняється від норми. Така дитина швидко засинає, проте після сну часто

ходить сонна, млява, ніби недоспала.

Всі вікові навички в дитини-флегматика звичайно формуються важко і

дуже довго, проте і надовго, її можливо чогось навчити і неможливо чи,

принаймі, важко після цього перевчити.

Флегматик звикає до нової обстановки дуже повільно та адаптується до

організованого дитячого колективу тривалий час. Флегматики бояться всього

нового і не люблять змін.

Як краще виховувати флегматика?

Намагатися виробити допитливість та зробити його ініціативним.

Вчити, як правильно переключати увагу при виконанні різноманітних

доручень та як раціонально розподіляти час.

Не дратуватись його «черепашими» темпами, а прискорювати їх,

застосовуючи ігрову діяльність.

Вчити повніше виражати емоції та почуття: як радіти, сумувати,

співчувати, бути добрим.

Намагатися закріпити навички спілкування та розвивати його

комунікабельність.

Грати з ним в ігри, де необхідні швидкість рухів, точність, спритність та

заохочувати, якщо він виконує правила гри.

Будь-якими способами стимулювати кмітливість та уяву дитини.

Слідкувати, щоб він менше був інертним, млявим, інакше млявість може

перетворитися у лінь, а рівність почуттів – у їх бідність.

41

3 тип – сильний, неврівноважений, з переважанням збудження –

холеричний темперамент (ХОЛЕРИК).

Мабуть, цей темперамент – один із найяскравіших темпераментів дитини

і приносить дорослим нескінченні турботи. І в той же час, деякими

особливостями такого темпераменту наділені всі діти. Є тотожність між

окремими рисами у холерика і віковою характеристикою дитини. Малюк-

холерик завжди колоритний. Його енергія нескінченна і пустощі невимірні.

Іноді здається, що всередині у ньому є вічний двигун, який робить його

невтомним. Малюк-холерик протаранить всі перешкоди і, якщо потрібно, буде

битися головою об стіну, але добереться до своєї вершини і підкорить

найвищий пік.

Борець, «задира», він не знає почуття страху і метеликом летить на

вогонь. Але, обпікшись, знову розправляє свої крильця і продовжує розпочату

справу, коли вона йому необхідна, але не завжди доводить до кінця. Йому

раптом хочеться прямо посеред справи поставити крапку, щоб «почивати на

лаврах», які ще не заслужив. Проте почиває він, як правило, недовго, захований

у ньому вічний двигун «іржавіє» від бездіяльності, тому холерик знову

загоряється якою-небудь ідеєю і приймається за її здійснення.

Його рухи поривчасті, різкі. Він по натурі командир і постійно

конфліктує зі своїми ровесниками, хоча не може без них жити. Йому завжди

потрібні однодумці та глядачі, а самотність він не переносить.

Холерик не вміє чекати і стримувати свої бажання. Вся діяльність у

холериків – уривками, то з непередбачуваними спадами, то з вражаючими всіх

підйомами. Звичайно мова холерика уривчаста, швидка, із ковтанням окремих

слів, однак вона дуже виразна та емоційна. Така дитина говорить надто

голосно, ніби у мікрофон. Як правило, холерики сплять неспокійно, під

враженням дня. І засинають через це погано. Прокинувшись, можуть бути у

різному настрої, від самого хорошого до найгіршого, в залежності від того, що

чекає їх вдень.

Звичайно ці діти швидко пристосовуються до багатьох атрибутів нового

організованого колективу і дуже довго – до вимог дошкільних організацій.

Вони легко упокорюються будь-яким словесним покаранням, не в силах

пережити, якщо мета покарання – позбавлення свободи. Для них немає

більшого приниження, ніж постояти в кутку. Свободолюбство їхнє – безмежне.

Як краще виховувати холерика?

Спрямовувати надзвичайну енергію на потрібні, корисні справи.

Вчити обмірковувати свої рішення, оцінювати резерви своїх сил.

Виховувати наполегливість та стриманість, як потрібно володіти собою,

щоб не «спалахнути».

42

В зародку гасити будь-яку агресивність.

Необхідно підбирати такі ігри, в яких закріплювалися б процеси

гальмування і не було б перезбудження з боку нервової системи, в яких все

залежить від уваги та потрібен лише мінімум емоцій.

Не забувати, що безпосередність холерика нерідко виливається у

нетактовність, яка ображає людей.

Холерика потрібно вчити ввічливості та вимагати, щоб він таким став.

Холерика не варто вмовляти, він рідко реагує на вимоги.

4 тип – слабкий – меланхолічний темперамент (МЕЛАНХОЛІК).

Не всі вчені вважають, що є такий темперамент. Це просто показник

слабкості дитини. А темперамент потрібен для того, щоб вижити. Тому не

варто плутати темперамент із меланхолічним характером.

Діти-меланхоліки болісно реагують навіть на голос людини: спробуй

лише підвищити – і така дитина зразу в плач. Запаси сліз у них невичерпні,

адже меланхоліки всього бояться, іноді здається, що і самих себе, тим більше

чогось нового, особливо людей та обставин. Вони сором’язливі, боязкі, і

нерішучість – одна із основних рис їх характеру. Вони майже не вірять у свої

сили, задовольняючись роллю тіні. Будь-який із них зациклюється на невдачах і

покарання сприймає як трагедію. Образливість їхня без кінця і краю, їм важко

сконцентрувати увагу, не відволікаючись по дрібницях. Будь-яка діяльність для

меланхоліка – робота, від якої він миттєво стомлюється. Звичайно, діти-

меланхоліки легко засвоюють вікові навички, проте вони нестійкі, залежні від

обставин. Рухи їхні невпевнені, бідні і часто метушливі. Мова тиха, але

інтонаційно виразна. Така дитина досить довго готується до сну, але засинає

швидко, прокидаючись бадьорою і веселою.

Всім меланхолікам дуже важко адаптуватися до дитячих колективів. Під

час адаптації у них спостерігається у всьому регрес. Проте в звичних для них

обставинах вони здатні перевершити самі себе, досягти того, що рідко вдається

і сангвініку, а їхня надмірна чутливість - запорука чуйності і доброти, яка

притягує до них. Меланхоліки нагадують собою чутливу антену, яка уловлює

всі нюанси коливань оточуючого середовища.

Як краще виховувати меланхоліка?

Не слід вимагати від меланхоліка того, що для нього неможливо. Накази

сповільнюють його діяльність.

Намагатися підтримати його, похвалити, бути з ним ласкавим та м’яким.

Націлювати його лише на посильні завдання і допомагати їх вчасно

виконувати.

Вчити, як потрібно долати сором’язливість та нерішучість, викорінюючи

невпевненість у собі.

43

Підтримувати його самостійність.

Виховувати у нього ініціативність, товариськість, довірливість та

сміливість.

Вчити не боятись та допомагати позбавитись страху.

Ні в якому випадку не залякувати його.

Намагатися викликати більше позитивних емоцій, використовуючи їх для

спеціального затушування негативних переживань.

Ось короткий опис типів темпераментів і стилів поведінки дітей. Про

особливості темпераменту можна говорити за рядом індивідуальних ознак

дитини: мова, хода, звичні пози і характер рухів, відношення до гри, до своїх

друзів та просто дітей, як дитина засвоює вікові навички, як адаптується до

нової обстановки, як радіє, як сумує. Іншими словами, за багатьма ледь

помітними відтінками у поведінці дитини, серед яких головним критерієм є

емоційність та загальна кмітливість, активність дітей.

Практично ви навряд чи знайдете дитину (чистого) флегматика,

холерика, сангвініка чи меланхоліка, щоб вона ідеально відповідала всім вище

перерахованим стандартам. Однак у всіх нас якийсь із темпераментів завжди

переважає. Особливо після семи років, тобто після того, коли спадають маски

вікових особливостей малюка, набагато більше врівноважуються процеси

збудження і гальмування та немає вже причин, щоб гримувати дитину під

холерика, хоча окремі риси такого темпераменту ще досить довго слугують

ознакою відмінності дітей від дорослих.

Не плутайте характер із темпераментом. Характер – це те, що можна нам

набути в процесі життя. Він створюється вихованням і культивується ним. А

темперамент ви не створите. Малюк народжується з ним. Однак, формуючи

свій характер, ми вчимося ним управляти, і інколи успішно. Дитині в цьому

допомагають батьки, вихователі. Уявіть, що характер – це верхній одяг

темпераменту. Ви – модельєр і бачите всі недоліки не лише самого одягу, але й

фігури, для якої він пошитий. Звичайно ж, фігуру вам змінити важче, ніж

перешити, перекроїти одяг, добавити виточку чи забрати її. Отже, у ваших

силах усунути всі недоліки чи навмисне виставити їх на огляд. А прибрати всі

недоліки вам допоможуть правильно підібрані виховні прийоми та

індивідуальний підхід до кожної дитини.

Враховуючи, що нервова система у дітей пластична, ми можемо так

відшліфувати особливості темпераменту дитини, завуалювати всі недоліки, що

головну роль мимоволі гратимуть лише сильні з його сторін.

ДІВЧАТКА ТА ХЛОПЧИКИ: ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ

44

Тема чоловічого і жіночого начал давня, як світ. У різні часи в різних суспільствах по-

різному виховували «справжніх» чоловіків і «справжніх» жінок.

Багато людей традиційно вважають, що хлопчики у нас більш бажані, ніж дівчатка,

оскільки вони є продовжувачами роду, династії. Ця тенденція спостерігається і у всесвітньому

масштабі, хоча останні дослідження показують безсумнівні зміни на користь дівчаток. До сих

пір зберігається переважне бажання батьків мати хлопчика, хоча вже не таке пріоритетне, як в

минулі часи. У свою чергу, варто відзначити, що у стародавні часи, наприклад, вважалося, що

чоловік — це добувач, воїн і захисник, а жінка — хранителька родинного вогнища та традицій.

Теперішній час змістив акценти: багато чоловічих функцій перебрали на себе саме жінки.

Нині, з одного боку, важливо так виховати дитину, щоб у неї не було комплексів щодо своєї

статевої належності. А з іншого — не допустити виховання «середньої» істоти.

Розгляньмо ж статевоадекватне виховання з точки зору різних фахівців — психологів,

педагогів, фізіологів, сексологів.

Психологи та педагоги стверджують, що в наш час багато в чому діє принцип

«безстатевого виховання». Це призводить до того, що чоловіки часом не здатні всю

відповідальність за родину брати на себе, а жінки демонструють інколи не характерну для них

чоловічу діловитість, навіть грубість і часто не вміють (або не хочуть) створювати і

підтримувати теплий емоційний настрій в сім'ї. Окрім того, дитячі садки розраховані, в

основному, або на «середню» стать, або на дівчаток. Мало чоловічого начала і вдома

(більшість часу з дитиною, як правило, проводить мама або бабуся, до того ж дуже багато

неповних сімей), у громадських педагогічних організаціях колектив представлений

переважною більшістю жінок, які виховують, орієнтуючись на своє жіноче начало.

Фізіологи звертають увагу на такі моменти. Анатомо-фізіологічні відмінності між

хлопчиками і дівчатками виявляються в ембріональному періоді, коли формуються як

особливості статі так і особливості мозку. У дівчаток при народженні, як правило, менша маса

тіла, зріст, серце та легені, питома вага мускулатури. Уже через 4 тижні дівчатка починають

випереджувати хлопчиків у розвитку. Вони швидше починають ходити і говорити. У них

краще розвинена тактильна чутливість, чутливість до запахів. З іншого боку, хлопчиків, навіть

найменших, частіше сварять, рідше беруть на руки. Стосовно них мова дорослого містить

переважно прямі вказівки (відійди, принеси, дай, зроби, припини тощо), в той час як в

розмовах із дівчатками використовують емоційні звертання. Ігри дівчаток спираються на

«ближній зір»: вони граються в обмеженому просторі, їм достатньо маленького куточка. Ігри

хлопчиків частіше базуються на «дальньому зорі» вони бігають одне за одним, кидають

предмети тощо. Хлопчикам потрібно більше простору: якщо його мало в горизонтальній:

площині, вони освоюють вертикальну.

Сексологи і валеологи вважають, що в дошкільному віці має переважати не сексуальне

виховання, а статево-рольове. Суть його — в оволодінні культурою в сфері взаємостосунків

статей, у формуванні визначеної моделі поведінки і правильному розумінні ролі чоловіка і ролі

жінки в суспільстві.

45

Дівчатка та хлопчики по-різному дивляться і бачать, слухають і чують, говорять і

мовчать, відчувають і переживають, діти кожної статі мають свої, характерні психофізіологічні

особливості.

Дівчатка

Дівчатка не тільки народжуються більш зрілими, а й краще фіксують події. Як правило,

вони краще адаптуються до нових умов (у тому числі до навчального закладу). У дівчаток

більш деталізоване сприйняття, кращі, ніж у хлопчиків, вербальні здібності.

Упорядкованість та послідовність також дівчаткам притаманні більше, ніж хлопчикам.

Процес виконання роботи дає дівчаткам більше задоволення, ніж результат.

Дівчатка емоційніші за хлопчиків. Для підтримки працездатності дівчинці необхідні

достатній відпочинок, нормальний нічний сон та прогулянки на свіжому повітрі. Втома у

дівчаток може призводити до погіршення настрою, зниження ваги, що робить їх менш

захищеними від травм.

Дії та вчинки дівчинки великою мірою зумовлені темпераментом. Багато дівчаток зовні

покірливі та слухняні, проте ці видимі риси не завжди відповідають їх внутрішньому світові.

Дівчатка, на відміну від хлопчиків, більш соціально відповідальні, їм більше притаманні

схильність до порядку, гарні манери, терпіння, наполегливість.

Дівчатка більш романтичні та сентиментальні за хлопчиків: душевні травми, пов'язані з

почуттями, вони сприймають болісніше і можуть пам'ятати їх довгі роки.

Дівчатка наслідують мам («Буду доброю, як мама»; «Я і мама — господарочки»). Для

дівчинки мама — завжди зразок материнства, любові, самовідданості, на який вона буде

рівнятися все життя.

Хлопчики

Хлопчики вирізняються надзвичайною руховою активністю, вони прагнуть змінити

середовище навколо себе чи його деталі (розбирають іграшки, надають перевагу рухливим

іграм тощо), а також змінити і самого себе. Тому з хлопчиками важко та дискомфортно

працюється в умовах обмеження способів їх дій. Пропонуючи чи вимагаючи щось від

хлопчини, варто чітко обґрунтувати свою настанову. Хлопчики важче за дівчаток адаптуються

до нових умов і потребують від дорослих більше розуміння (зокрема, морального). Добре,

коли батьки радіють успіхам сина, відзначають його позитивні досягнення, переймаються його

проблемами.

Для хлопчиків є характерним глибоке зосередження на конкретних проблемах.

Хлопчику важче перейти від одного виду діяльності до іншого: це зумовлює необхідність

плавного, аргументованого дорослими, переходу, наприклад, від логічного мислення до

образного.

Хлопчики болісно реагують на іронію, приниження і глузування з боку старших —

тому батькам краще уникати їх. Довгі нотації батьків хлопчика також не дадуть бажаного

результату, навпаки, вони можуть викликати зворотну реакцію в поведінці дитини.

46

Деяка грубість хлопчика часто зумовлена невмінням малюка передати свій душевний

стан. Вона здебільшого є показною і маскує справжні переживання, розгубленість тощо.

Звичайно, для повноцінного виховання дитини будь-якої статі визначальну роль

відіграє обстановка в родині. Спостерігаючи стосунки батька і матері, дитина отримує уроки

ввічливості або грубості, уваги чи нехтування, великодушності чи дріб'язковості.

Якщо хлопчик бачить, який його тато уважний та турботливий, ніжний та ввічливий з мамою,

то він сприймає це як обов'язкові чоловічі якості. Хлопчики з раннього дитинства наслідують в

першу чергу чоловіків. («Ми разом з татом»; «Допомагаю мамі та бабусі, як тато»; «Я сильний,

все можу, як тато»). Сміливість, рішучість, готовність братися до будь-якої справи

наполегливість та інші важливі риси виробляються у хлопчиків поступово — у спільних

прогулянках із батьками, праці вдома і на дачі, пригод під час літнього відпочинку, слуханні, а

потім і самостійному читанні книг.

Батько та мати повинні пам'ятати, що саме мікроклімат родини, основою якого є

любов та взаємоповага, турбота та увага, так необхідний для дитини як приклад для

наслідування, в результаті якого формують в їхньому синові чи дочці моральність,

розуміння загальнолюдських цінностей і найкращі людські якості; формують

особистість дитини.

ПРОБЛЕМА ПОЯВИ НОВОГО ЧЛЕНА РОДИНИ

Дитина з появою нового члена родини так чи інакше буде протестувати

проти нововведення у своє життя, принаймні спочатку. Дитина обороняється

від нової ситуації в сім'ї. Активно чи пасивно це залежить від характеру

дитини. Нова людина завжди погроза сформованої гармонії в сім'ї і

сприймається дитиною як суперник у боротьбі за любов.

Братики і сестрички

У вас у родині знову очікується поповнення. Ви з радістю мрієте, хто ж

народиться — хлопчик або дівчинка. А що із цього приводу думає Ваш

первісток? Навіть якщо він зовсім ще малий, не слід тримати його в невіданні.

Адже поява братика або сестрички для нього — не менш важлива подія, ніж

для мами й тата. Спробуйте поставити себе на місце маляти. До моменту появи

немовляти ваша старша дитина була єдиною, найулюбленішою. Тільки їй

безроздільно належали мамина й татова любов. Іграшки дарували тільки їй. І

раптом з'являється хтось, хто забирає частину батьківської любові й, спочатку,

майже весь батьківський час.

Якщо ви не підготуєте старшу дитину до появи братика або сестрички, то

прояви ревнощів вам забезпечені.

47

Розповсюджена помилка, яку роблять батьки,— відправлення старшої

дитини до бабусі на певний час, коли молодшу дитину тільки забрали з

пологового будинку. По-перше, у старшої дитини не буде можливості брати

участь у приємних і цікавих турботах. По-друге, вона збереже почуття образи

на батьків за те, що заради маляти вони погодилися з нею розстатися. І буде

вважати молодшого братика або сестричку перешкодою для свого щастя.

Чим менший вік старшої дитини в цей момент, тим прояви ревнощів у неї

будуть відвертішими і тим легше вони розшифровуються. Деякі діти стають

агресивними щодо дитини, але ще частіше — щодо батьків. Інші будуть

неусвідомлено копіювати поведінку немовляти, щоб перевірити, наскільки їх

люблять.

Не переміщайте дитину в іншу кімнату відразу після народження

маленького і декілька днів не водіть його до дитячого садочка. Якщо ж переїзд

в іншу кімнату все-таки необхідний, краще здійснити його до народження — у

протилежному випадку в дитини може скластися враження, що Ви намагаєтеся

від неї позбутися.

Якщо ви вважаєте, що спільне проводження часу з дітьми завжди

доречно, то ви помиляєтеся. Це не завжди дає позитивний результат. Іноді

корисно проводити час із кожною дитиною окремо. А іншою нехай поки

займеться тато (або мама), бабуся або дідусь. Тоді кожний малюк в такі

моменти зможе відчути, що мама належить тільки йому одному.

Будьте уважними й ніколи не карайте одну дитину в присутності іншої.

Малюк, якого ви покарали, потім може виявити агресію щодо брата або сестри.

Адже йому прикро, що той був свідком його приниження.

Як уникнути дитячих ревнощів?

■ Розповідайте старшій дитині заздалегідь про те, що незабаром у неї

з'являться братик або сестричка.

■ Ніколи не порівнюйте дітей.

■ Не сваріть дітей за прояви агресії один до одного. Намагайтеся

пояснювати особистим прикладом, як можна знаходити спільну

мову один з одним.

■ Якщо у вас тільки що з'явилася друга дитина, перерозподіліть обов'язки в

родині так, щоб і перша дитина не страждала від нестачі уваги.

■ Покладіть на старшу дитину якісь нескладні обов'язки щодо догляду за

маленькою. Вона буде почувати відповідальність і ніжність стосовно

маляти.

■ Дитина ревнує, тому що не впевнена, що її люблять. Отже, необхідно

доводити їй свою любов.

■ Якщо ви помітили, що дитина ревнує, не зліться на неї і не сваріть її.

48

■ Кращі ліки від дитячих ревнощів — увага й терпіння.

3.Обдаровані поряд! Головне - не обминути!

ЯК ТВОРЧО РОЗВИВАТИ ДИТИНУ

1. Відповідайте на запитання дитини терпеливо і чесно.

2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

3. Надайте дитини кімнату або куточок виключно для її справ.

49

4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.

5. Не сваріть дитину за безлад на столі, якщо це пов’язане з її творчим

процесом. Але вимагайте приводити робоче місце в порядок після його

закінчення.

6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають безумовно, такою, яко вона є, а

не її успіхи і досягнення.

7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.

8. Допомагайте їй будувати свої власні плани і приймати рішення.

9. Допомагайте їй покращити результати своєї роботи.

10. Беріть вашу дитину в поїздки по цікавих місцях.

11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками з різних культурних верств.

12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при цьому на її недоліки.

13. Не принижуйте своєї дитини, не давайте їй відчути, що вона чимось гірша

за вас.

14. Привчайте вашу дитину мислити самостійно.

15. Забезпечуйте дитину книгами, іграми та іншими потрібними їй речами для

її улюблених занять.

16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом з

нею.

17. Привчайте дитину до регулярного читання з ранніх років.

18. З увагою відносьтеся до її потреб.

19. Включайте дитину в спільне обговорення загальних сімейних справ.

20. Не дражніть дитину за помилки.

21. Хваліть за будь-які успіхи.

22. Вчіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

23. Розробляйте практичні експерименти, які допомагають дитині більше

взнавати.

24. Не забороняйте дитині грати з всяким мотлохом – це стимулює її уяву.

25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім вирішувати їх.

26. Хваліть дитину за конкретні вчинки і успіхи, і робіть це щиро.

27. Не обмежуйте теми обговорень з дитиною.

28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і відповідальність

за них.

29. Допомагайте дитині стати особистістю.

30. Допомагайте дитині знаходити телепрограми і радіопередачі, які

заслуговують увагу.

31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей.

32. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих, не втрачаючи

при цьому поваги до них.

50

33. Вірте в здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.

34. Надавайте перевагу тому, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша

дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в

позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.

35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини і аналізуйте

процес розвитку.

ЯК ВИХОВАТИ ТВОРЧУ ОСОБИСТІСТЬ?

Успіх у вихованні творчо обдарованої дитини залежить від тієї

атмосфери, яка панує у вашому домі, від тих відносин, які склались між вами і

вашою дитиною, а також від будь-якої дрібниці, яка наповнює життя вашої

дитини. Чудово, якщо ваш дім буде веселий, повний світла і, можливо шумний.

Молоді мами, які виховують маленьких дітей, нерідко скаржаться на те,

що в квартирі постійно безлад: всюди розкидані іграшки, конструктор, олівці,

пластилін, шматки паперу і багато інших дрібниць, необхідних малюкам в

повсякденному житті. Як кажуть, «творчий безлад». А чи настільки вже

хороший для дитини ідеальний порядок? Можна припустити, що без кінця

вимагаючи дотримання порядку в кімнаті, виховати чистюлю і акуратиста ми

зможемо, а ось творчу особистість – НІКОЛИ.

На творчі здібності дитини впливає також оформлення квартири, її

інтер’єр. Добре, коли на стінах висять картини, прикраси, декоративні речі, до

яких можна торкатися руками.

Прикрашайте кімнати малюнками вашого малюка, але не забувайте

міняти їх час від часу, щоб у дитини виникало бажання малювати більше і

більше, щоб він бачив, що ви цінуєте його зусилля. Якщо ваша дитина ще мала,

щоб самій малювати «шедеври», ви можете прикріпити плакати або картини,

намальовані вами.

Музика також важлива у розвитку творчих здібностей дітей. Почуття

ритму допомагає дітям раніше почати говорити і розвиватися більш

гармонійно. Зараз можна знайти диски з хорошими мелодіями для малюків.

Наприклад, «Класика для малюків». Помічено, що діти, які відвідують музичну

школу, більш розвинені, ніж їх ровесники, які не займаються музикою.

Неоціненна роль казки для розвитку уяви дитини. Для малюка в казці

більше правди, ніж в істині. І саме казка навчить його знаходити вихід з

безвихідної ситуації, винаходити щось нове, тому що в казці можливо все.

Необхідно також читати дітям потішки, страшилки, небилиці і інші твори

дитячої поезії. Звідси всього один крок до нового захоплення – створення

власних віршів. Воно відкриє для вашої дитини шлях до творчості.

51

Дуже важливо, щоб у вашої дитини було спеціальне місце для іграшок.

Воно повинне охоплювати достатню площу для того, щоб дитина легко могла б

вибрати собі заняття, і влаштований при цьому безлад був би в межах

допустимого. Місце хаотичної гри з водою – тільки кухня або ванна, там ваша

дитина може довго плескатись і вивчати властивості води без страху покарання.

В навчанні можна використовувати не лише готові іграшки, але будь-

який покидьковий матеріал. Коробка з під чаю, банка з під кави, кришки від

пластикових пляшок і т.д. Тисячу уявних моделей можна побудувати на їх

основі.

Не забувайте, що гра для дитини – не порожня трата часу, а джерело

отримання нової інформації і можливість порівнювати її з тим, що вона

вже знає. В іграх відбувається тренування і розвиток мислення,

розвивається талант. Гра з іншими дітьми дуже важлива для розвитку

соціальних і комунікативних здібностей.

РОЛЬ СІМ’Ї У ВИХОВАННІ ТА РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ

ОБДАРОВАНОСТІ ДИТИНИ

Звичайно, що найближчим «спільником» і «однодумцем» педагогів у

вихованні обдарованої дитини мають стати батьки та сім’я цієї дитини. Адже

сім’я для дитини – це перша соціальна модель світу. І якщо бодай один з її

елементів (тобто членів сім’ї) починає функціонувати в неправильному

напрямі, весь механізм як цілісний організм, починає давати збій.

Успішна соціальна адаптованість наших дітей – це, перш за все, результат

тих реальних міжособистісних стосунків у сім’ї, у які дитина включається з

перших днів свого життя, і лише потім – результат цілеспрямованого виховання

в садочку, у школі. Адже виховує не якась спеціально організована дорослими

поведінка, а ті щоденні конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем

активно вбирає в себе і переосмислює людські цінності, способи та норми

поведінки, ставлення до себе та до оточуючих.

Нещодавні дослідження психологів довели важливу роль навколишньої

соціальної й особливо сімейної ситуації в оптимізації здібностей особистості, у

розвитку креативного мислення.

Тому лише спільними зусиллями сім’ї та дошкільного закладу можна

досягти успіху у вихованні дитини. Мета ж одна – допомогти дитині

адаптуватися у світі і навчити її перетворювати його.

Ми всі повинні пам’ятати, що допомогти дитині стати терплячою,

гнучкою, відповідальною, уважною, позбутися страхів, відчуття самотності,

навчитися простих життєвих істин – не менш важливо, аніж навчити

розв’язувати математичні задачі чи розмовляти іноземною мовою. Саме тому

52

робота сім’ї та дошкільного навчального закладу у вихованні дитини має бути

взаємодоповнюючою.

Для того , щоб максимально сприяти повноцінному розвиткові творчих

здібностей дитини, варто дотримуватися таких правил взаємин у родині :

Принципи розвитку

креативності дитини в родині

1. Будьте поблажливими зі своєю дитиною.

Варто знайти «золоту середину» в інтенсивності заохочення-покарання,

захоплення-несхвалення, не бійтеся балувати свою дитину, поводьтеся з

нею, як з унікальною особистістю. Тільки так ви прищепите дитині стійку

самооцінку, самоповагу, впевненість у собі. Але не забувайте – усе має

свою міру, інакше ви ризикуєте виховати самозакоханого егоїста.

2. Демонструйте свою незалежність.

Пам’ятайте, що незалежність – наслідок досвіду, а не безпеки або

благополуччя. Дитина повинна зрозуміти, що самостійність і

незалежність – великий приз, що присуджується найбільш наполегливим,

працездатним і сміливим особистостям. Бути лідером, чи просто

відрізнятися від інших – це чудово!

3. Подорожуйте та змінюйте обстановку.

Нові враження і знайомства позитивно впливають на виховання відваги,

комунікабельності, здатності до імітації, лабільності, вчать не боятися

новизни і невизначеності.

4. Воля вибору вчинків і рухів.

Дозвольте дітям ризикувати і заряджатися при цьому корисною порцією

адреналіну. Звичайно, потрібно стежити при цьому за їхньою безпекою.

Дайте своїй дитині волю в дослідженні світу. Це дозволить їй в

майбутньому ризикувати без страху і відрази до небезпеки.

5. Не зловживайте словом «НІ».

Максимально заохочуйте будь-яке рішення вашої дитини. Якщо їй

призначено помилитися, то нехай вона дійсно це переживе й усвідомить

свою помилку, виносячи з цієї ситуації певний позитивний досвід.

6. Будьте оптимістом.

Навчіть дитину навіть у неприємних подіях або явищах бачити щось

гарне і корисне. Позитивне мислення буде завжди джерелом життєвої

енергії вашої дитини, оберігаючи її від депресій.

7. Забезпечте вашу дитину великою кількістю інтелектуальних ігор, ігор-

головоломок, конструкторів, а також різними матеріалами для творчості

(пластиліном, папером, клеєм, фарбами, старими непотрібними речами і

т.п.). Це допоможе розвинути в неї евристичне та інтуїтивне мислення.

53

8. Заохочуйте тягу вашої дитини до знань, читайте усе, що вона захоче. Адже

знання породжують мотивацію відкриття нового й ентузіазм. Діти

повинні одержувати знання в мистецтві, поезії, філософії, природничих

науках. Це відкриє перед ними необмежені перспективи.

9. Навчіть дитину систематизувати всі продукти її творчості, колекціонувати

предмети у відповідності зі своїми інтересами. Це привчить її до

послідовності, визначеного порядку й обов'язковості.

10. Створюйте дитині ситуації, що кидають їй виклик. Це буде стимулювати її

мислення, навчить шукати оптимальне рішення в екстремальних

ситуаціях, відстоювати свою точку зору, розумно аргументуючи її.

11. Заохочуйте активність вашої дитини. Багато сильних світу цього в

дитинстві були дуже активними. Навчіться не карати дитину за надлишок

енергії, не гальмувати її пориви, а розумно керувати ними.

12. Мрійте, фантазуйте і дійте разом із вашою дитиною. Пам’ятайте, що всі

дорослі винаходи родом із дитячих фантазій. Допомагайте дитині втілити

найнеймовірніші її ідеї, експерименти в реальні продукти творчості.

КРЕАТИВНА ВІЗУАЛІЗАЦІЯ

Думки представляють собою наймогутніші сили у всесвіті дитини. Вони з

дня в день впливають на всі аспекти її життя. Психологічні установки дитини,

вибір, який вона робить, риси її особистості, те ким вона стане, коли

подорослішає, - все це в кінцевому результаті визначається її думками.

Сам по собі метод візуалізації спрямований на теперішнє дитини. Цей

метод передбачає її індивідуальну активність, в той же час групові форми

надають більше можливостей для розкриття творчого потенціалу і внутрішніх

ресурсів. Креативна візуалізація – це спосіб використання сили уяви. Уява є

здатністю розуму створювати ідеї або ментальні образи. В креативній

візуалізації використання уяви відбувається, для того, щоб створити чіткий

образ того, що ми хочемо. Потім увага фокусується на тій ідеї або картинці

постійно, надаючи їй позитивну енергію, до тих пір доки вона не стане

реальністю; іншими словами, доки дійсно не дотягнеться те, що було

візуалізоване.

Для застосування цього методу необхідно навчити дітей розслаблятися.

Коли тіло і розум розслаблені, електрична активність нейронів мозку

змінюється і сповільнюється.

Один із важливих елементів креативної візуалізації – афірмація. Це

позитивна установка на те, що те, що уявляється, вже існує. Афірмацією може

слугувати будь-яка позитивна установка. Існує безкінечна кількість можливих

тверджень, які притягують і створюють все, що відбувається.

54

Правильно вибираючи слова, ми допомагаємо дітям спрямовувати

думки в правильному напрямі. Слова породжують в мозку дитини зоровий

образ, від якого вона буде відштовхуватися в своїх діях. Якщо вчинки є

кінестетичними проявами наших думок і почуттів, то слова є їх

вербальним вираженням. Образи, які пробуджуються словами, значно

важливіші самих слів.

Афірмації можна проговорювати про себе, вголос, записувати і навіть

співати.

Правила складання аффірмації:

1. Твердження повинне бути в теперішньому часі. Наприклад, «Я легко

вигадую чарівні казки» або «Я знаходжу безліч рішень в будь-якій ситуації»,

«Я впевнений – я справлюсь», «У мене багато друзів», «Я гарно малюю»…

2. Твердження повинні робитися в позитивній формі.

3. Афірмація повинна бути короткою і простою, це підвищує її

ефективність.

Афірмації для дітей складає дорослий, так як діти самі ще не завжди

можуть правильно це зробити, при цьому беруться до уваги побажання малюка.

Вимоги до використання афірмації:

1. Візуалізувати картинку в точності, включаючи як найбільше деталей.

2. Зосереджуватися на ній як можна частіше, щоб вона стала невід’ємною

частиною життя дитини.

Поради батькам щодо розвитку пізнавальної потреби дитини

1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденна

обстановка. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає

матеріалом, над яким працює її розум.

2. У розумовому вихованні велике значення має виконання посильних

трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини,

збагачує її знання, чуттєві образи й враження.

3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі

давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні

факти.

4. Особливо корисно спонукати дитину самій знаходити відповіді на

запитання.

5. Казковість, фантастичність і одночасно неймовірна реальність

мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.

6. Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в

розумовому зростанні.

55

7. Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання,

ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.

8. З дитиною потрібно якнайбільше говорити. При цьому мова батьків

повинна бути максимально чіткою.

9. Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого

дошкільного віку займають конструювальні іграшки - будівельний

матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.

10. Дорослі мають не тільки розширювати і й збагачувати словник

дитини, а й удосконалювати правильне вживання граматичних категорій.

Говорячи з дитиною, вони повинні вживати, нові, доступні для її розуміння

звороти, означення, вставні слова, метафори. Поступово дитина навчається

їх розуміти і вживати у своїй мові.

11. Здатність дітей дивуватись є ґрунтом для виховання інтересу до знань

до праці, формування моральних якостей.

ТЕХНОЛОГІЯ УСПІХУ У РОЗВИТКУ ДІТЕЙ

Кожна дитина неповторна й унікальна, і якщо створити умови для її

розвитку, у малюка неодмінно відкриються здібності, закладені в ньому від

природи.

Для розвитку дитини в дошкільному освітньому закладі необхідні такі

умови: спокійна й довірлива обстановка, тісна взаємодія з сім’єю,

високоморальні і професійні педагоги, розвивальні ігри, посібники,

матеріали.

У розвитку дитини важливі не академічні знання, а пошук можливостей,

за яких вона буде успішною.

Важливо не навчати дитину, а допомагати їй в розкритті і реалізації своїх

здібностей, достатньо зацікавити її, і вона творитиме себе.

Малюк самостійно міркує тоді, коли будь-яку інформацію піддає сумніву,

аналізує її й робить власні умовиводи, не важливо, що вони можуть бути

помилковими.

У розвитку дитини її здоров’я і психологічний комфорт відіграють

головну роль. Спокій, дружелюбність – основні риси взаємин з дитиною,

важливо розмовляти з нею розважливо, без повчань, діяти переконанням.

Проводити навчання в ігровій і дослідницькій формі, використовуючи

власний досвід дитини і проблемні ситуації. Варто заохочувати її до

пошуку неординарних рішень.

Дитина нікому нічого не зобов’язана (знати, уміти), це завдання

дорослого зацікавити й залучити дитину, щоб викликати цікавість і

56

бажання знати й діяти. Але право на помилку дитина має завжди, і тоді

вона не боятиметься творити та експериментувати.

Готовність до дій базується на трьох фундаментальних точках розвитку

самої дитини – «хочу», «можу», «буду». І тоді в її розвитку буде

закладений фундамент майбутньої особистості – ініціативної, рішучої,

здатної йти на ризик, приймати самостійні рішення.

4. Психологічний супровід дітей з поведінковими розладами

ДИСЦИПЛІНА: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ

Розвивати дисциплінованість означає скеровувати поведінку дітей та

навчати їх самоконтролю. Ефективна дисципліна - це збалансованість між

потребою дитини в самостійності та необхідністю дотримуватися певних

57

обмежень. Розвиваючи в дитини дисципліну, ви поступово зменшуєте ступінь

свого контролю і даєте їй змогу самостійно керувати власною поведінкою.

Таким чином ви демонструєте малюку, що довіряєте йому і визнаєте його

можливості, це веде до зростання самоповаги й упевненості у собі. Коли діти

задоволені собою і взаєминами з іншими людьми, вони більш підготовлені

слухати й учитися.

Дисципліна і покарання

Дисципліна і покарання - це різні поняття. Дисципліну можна визначити як

систему навчання, засновану на добрих стосунках, заохоченні та розвиткові

самоконтролю. Дитина, яку заохочують, підбадьорюють і особистість якої

поважають, швидше досягне бажаної поведінки. Покарання ж має негативний

контекст. Це прикрий наслідок невиконання або порушення встановлених

правил, при застосуванні якого малюк відчуває сором, приниження й

ніяковість.

Ваші очікування і вимоги щодо дисципліни мають відповідати віку та

розвиткові дитини, тобто тому, що вона здатна робити й розуміти.

Один – два роки

Дитина ще не усвідомлює того, що "добре", а що "погано", і не розуміє змісту

правил або застережень. Наприклад, ви кажете: "Якщо ти тягтимеш кішку за

хвоста, то вона тебе подряпає". Але малюк не усвідомлює наслідків своїх дій,

тому просто не давайте йому знущатися з кішки, продовжуючи пояснення,

чому цього не можна робити. Потрібні роки наполегливого й спокійного

керівництва, перш ніж дитина навчиться розуміти, чого від неї вимагають.

Два - три роки

У цьому віці в дитини відбувається розвиток і усвідомлення своєї

особистості, власного "я". Важливу роль у цьому процесі відіграє мовлення.

Дитина вже може виявляти та висловлювати свої бажання і почуття. Щоб

домогтися бажаного, вона може й сперечатися та "вести переговори". Дитина

здатна чітко визначати, чи маєте ви на увазі те, що кажете.

На цьому етапі найважливішого значення набувають обмеження -

визначення меж припустимого. У дитини розвивається відчуття самостійності, і

вона перестає бути керованою, приємною і слухняною. Прості повсякденні

справи, такі як одягання, їжа й сон, можуть стати предметом постійних

суперечок. Тому важливо визначити надійний і передбачуваний порядок

виконання повсякденних дій. Малюк відчуває себе захищеним, коли розуміє,

що певні речі є незмінними та надійними.

У цьому віці дітям потрібні точні й прості пояснення. Пояснюючи дитині,

чого ви від неї хочете, говоріть простою мовою. Коли ви пояснюєте дитині,

чого не можна робити, завжди кажіть і про те, що робити можна. Наприклад,

58

якщо ви бачите, що дитина кидає іграшкову вантажівку, ви маєте сказати, що

так робити погано, і краще гратися, катаючи її по підлозі.

Три – п’ять років

У цьому віці в дітей починає закладатися усвідомлення суспільних норм

поведінки. Незважаючи на те, що вони вже знають, що можна і чого не можна

робити, їхні бажання часто виявляються сильнішими. Дитина може відверто не

підкоритися сімейним або суспільним правилам. Якщо у два роки вона робила

це з метою дослідження та через природну цікавість, то в три-п'ять років,

роблячи щось погане, вона добре розуміє, що порушує певні правила

поведінки.

Не дозволяйте дитині керувати вами. Вашій дитині це також не потрібно.

Вона очікує від вас не потурання її забаганкам, а доброзичливого керівництва,

допомоги й захисту в разі небезпеки. Важливо навчати малюка виявляти власні

емоції словами, а не діями. У багатьох випадках він не в змозі пояснити, які

почуття його охоплюють і чому. До "поганої" поведінки дитини треба

ставитися як до можливості чогось її навчити. Коли дитина "погано"

поводиться, вона робить це не навмисно, хоча іноді й створюється саме таке

враження! Маля навчається і пізнає світ, експериментуючи з різними типами

поведінки та їх наслідками. Ваше ж завдання полягає в тому, щоб навчити й

показати, що є прийнятним, а що - ні. Визначивши розумні правила та

обмеження, ви допоможете дитині контролювати власну поведінку. Ось кілька

корисних порад:

• Переконайтеся, що правило, яке ви встановлюєте, відповідає конкретній

вимозі й ситуації.

• Правило має відповідати віку, особистості та можливостям дитини.

• Правило має бути сформульовано позитивно. Наприклад, правило "не бігай"

можна сформулювати як "ходи спокійно". Правило "не розкидай іграшки" -

як "іграшки люблять бути на своїх місцях".

• Будьте послідовними в дотриманні правил, підкріплюйте свої слова діями.

• Пояснюйте правила простою мовою та позитивно, без погроз. Залучайте

дитину до формулювання і встановлення правил.

• Демонструйте, що ви розумієте і поважаєте почуття дитини.

• Дійте авторитетно та впевнено.

• Будьте готові до непокори, майте план дальших дій і домагайтеся дотримання

правил.

Дитині так само важливо відчувати, що ви помічаєте і схвалюєте її хорошу

поведінку, як і те, що її негативна поведінка викликає ваше невдоволення

та прикрі наслідки.

Методи, які вам допоможуть у разі порушення правил

59

Діти постійно з'ясовують, які обмеження існують для їхньої поведінки, тому

уникнути конфліктів практично неможливо. Настане момент, коли дитина

почне випробовувати ваші обмеження на міцність. Пропонуємо кілька

корисних порад на той випадок, коли ваша дитина поводиться неналежним

чином і порушує встановлені правила.

Дійте

Дитині треба багато разів повторювати, якої поведінки від неї очікують, і

використовувати слова разом із діями до того часу, поки самих слів буде

достатньо для досягнення бажаного результату. Демонструйте дитині, що ви

розумієте її бажання та наміри, але наполягайте на бажаній поведінці.

Наприклад: "Ти хочеш яблучко, але спочатку треба помити ручки. Помиймо

ручки разом".

Навчайте дитину альтернативам

Пропонуйте дитині альтернативні дії, на які можна спрямувати її енергію.

Якщо ви просто забороните їй щось робити, не запропонувавши іншого, то

небажана поведінка повторюватиметься. Наприклад: "Не можна тягнути котика

за хвоста, йому боляче. Давай ми його погладимо, йому це сподобається.

Виправдовуйте почуття, але не поведінку

Коли ваша дитина поводиться погано, скажіть, що ви розумієте і

приймаєте її почуття, але що така поведінка навіть у стані гніву є

неприйнятною. Наприклад: "Я знаю, що ти дуже сердишся, але кубики кидати

не можна".

Спрямовуйте поведінку дитини у прийнятному напрямі

Покажіть дитині, як здійснювати її бажання та наміри у прийнятній

формі. Наприклад, якщо дитина малює фломастером на шпалерах, скажіть, що

це пошкоджує їх, і запропонуйте аркуш паперу, на якому вона може малювати.

Використовуйте безпосередні наслідки дій дитини для її навчання

Коли дитина бачить або відчуває наслідки власних дій, вона починає

розуміти результати своєї поведінки. Наприклад, якщо дитина навмисно

перекинула чашку з молоком, їй не буде чого пити. Не намагайтесь "врятувати"

дитину, наливши їй іще молока. Самостійно вона навчиться набагато краще і

згодом не звинувачуватиме вас за наслідки власних дій.

Навчайте дитину дисципліни, створюйте логічні наслідки її дій

Створюйте ситуації, які безпосередньо пов'язані з учинками малюка.

Наприклад, він порозкидав іграшки й не хоче їх збирати та класти на місце.

Скажіть дитині, що ви зробите це за неї, але тоді вона не зможе гратися ними

впродовж усього дня. І виконуйте те, що сказали. Дитина повинна зрозуміти,

що ви не жартуєте і її поведінка має певні наслідки. Іноді вигадати якийсь

логічний наслідок негативної поведінки буває важко, і батьки можуть вдатися

60

до позбавлення дитини чогось такого, що вона полюбляє. Ніколи не

позбавляйте малюка того, чого він реально потребує, наприклад, їжі. Вибирайте

щось таке, що вашій дитині подобається, але не є доконечне потрібним для її

здоров'я та розвитку. Обов'язково виконуйте свою обіцянку.

Чому набагато ефективніше розвивати дисциплінованість дитини,

вдаючись до наслідків, аніж до покарань?

Зберігається повага між дитиною і тим, хто її виховує. Дитину не

принижують.

Наслідки залежать від конкретних дій або поведінки дитини, тому їй легко

встановити пряму залежність між тим, що вона робить і як поводиться, і

тим, який результат це викликає.

Наслідки існують тільки як негайний результат певного вчинку або

поведінки і стосуються тільки того, що відбувається зараз, а не вчора.

Негативні для дитини наслідки є результатом того, що вона зробила поганий

вибір, погано вчинила в конкретному випадку, а не того, що сама дитина

"погана".

Фізичні покарання

Хоча впродовж багатьох поколінь батьки били дітей або застосовували

інші фізичні покарання, така форма виховання призводить до негативних

наслідків. Перш за все подумайте про те, чого ви навчаєте дитину, коли б'єте її.

Фізичне покарання може швидко припинити небажану для вас поведінку, але

воно навчить малюка того, що цілком припустимо вдарити близьку людину в

стані гніву.

Коли дітей б'ють, вони дізнаються, що завдавати болю іншим людям,

аби ними керувати, є виправданим вчинком, навіть якщо це люди, яких ти

любиш. Діти, котрих карали фізично, можуть вирости нетолерантними,

деспотичними та схильними до агресії й насильства. Або, навпаки, фізичні

покарання можуть зробити людину невпевненою у собі, заляканою і

замкненою.

Намагаючись розвивати в дитині дисципліну, ви іноді можете гніватися й

навіть втрачати контроль над собою. Немає нічого неприродного в тому, що ви

засмучуєтеся через погану поведінку малюка, що інколи він вас дратує або

розчаровує, переступаючи межі визначених правил і не дослухаючись до ваших

слів. Проте не слід переводити свій гнів у фізичні дії чи образи. Важлива

частина розвитку дисципліни полягає в тому, щоб не тільки казати дитині про

те, як треба поводитися, але й демонструвати це власною поведінкою. Діти

багато чого навчаються, спостерігаючи, як спілкуються і взаємодіють їхні

батьки та інші дорослі. Якщо малята бачать хороші стосунки, побудовані на

61

повазі та любові, вони усвідомлюють, що саме таким чином треба ставитися до

інших.

Дисципліна і самоконтроль

Самоконтроль - це вміння керувати власними почуттями і формами їх

виявлення, навчання якому триває все життя. Методи, якими виховують

самоконтроль, залежать від віку та розвитку дитини. Розглянемо деякі підходи,

котрі можуть використовувати батьки, аби допомогти дітям опанувати

прийнятні способи вираження своїх почуттів і бажань, зменшити прояви

негативної поведінки й навчитися самоконтролю.

Допомагайте дитині відновити контроль над собою

Коли дитина вередує, намагайтеся залишатися спокійним. Це дасть вам

змогу змоделювати, тобто показати на власному прикладі, вміння

самоконтролю. Подумайте, чим швидко можна заспокоїти дитину. Деякі діти

мають потребу у фізичних контактах, і їх заспокоюють дотик та обійми. Деяких

дітей треба відволікти, переключивши їхню увагу на якусь іншу дію, або

залучити до певної взаємодії з вами. Іншим потрібен час, щоб "випустити пару"

в спокійному, тихому місці, а потім поступово відновити своє самовладання.

Спробуйте зрозуміти, що викликає бурхливу реакцію дитини

Якщо ви визначите, що саме спричиняє бурхливі реакції дитини або її

вередування, ви зможете запобігати виникненню таких ситуацій. Подумайте, чи

існують певний час доби або ситуація, коли дитина починає вередувати.

Визначивши такі фактори, спробуйте звести їх до мінімуму.

Надавайте дитині право вибору

Надаючи дитині право вибору, ви формуєте її самостійність і

відповідальність за власні дії. Навіть маленька дитина вже може самостійно

приймати рішення про те, з ким та у що гратися або що вдягати. Важливим є не

результат, а процес вибору.

Можливо, вам цікаво буде знати, що, за даними Українського інституту

соціальних досліджень, лише третина батьків в Україні вдається до

конструктивних і позитивно забарвлених емоційних дій, прагнучи допомогти

дитині дотримуватися певних правил або вимог. Тільки шести відсоткам

батьків вистачає терпіння для другого і третього повторення прохання. Із

засобів впливу на неслухняну дитину батьки часто використовують погрози,

фізичний примус, емоційну ізоляцію, обмеження фізичної рухливості (дитину

ставлять у куток), підвищення голосу та залякування "страшилками" або просто

виконують вимогу замість дитини. Такі методи є неконструктивними, не

сприяють розвиткові самоповаги й самостійності та дисциплінованості у

дитини.

62

Пам'ятайте, що виховуючи дитину, ви самі вчитеся бути хорошими

батьками. Для навчання потрібен час. Будьте терплячі. Висувайте реальні

вимоги, будьте доброзичливі до дитини, і з часом вона всього навчиться.

Важливо пам'ятати про те, що дитина повинна отримувати з харчуванням

достатньо йоду — цей мікроелемент є критичним для повноцінного розвитку

мозку і формування основ інтелекту.

ЧИ МОЖНА КАРАТИ ДІТЕЙ

1.Спочатку встановіть межі - потім вимагайте їх дотримання.

Ви самі повинні для себе визначити, чого ви хочете від дитини і чого не

бажаєте. Дитина в свою чергу, також повинна знати, що допустимо в її

поведінці, а що - не дозволено. Тільки при такій умові покарання буде

сприйматися нею як акт справедливості. Тобто: якщо ви не встановили правила

- не вимагайте їх виконання.

2. На зухвалу поведінку відповідайте впевнено і рішуче.

Якщо дитина демонструє явну непокору, якщо вона іде на відкритий

конфлікт, ви повинні рішуче і впевнено прийняти бій. Безпорадність дорослого

позбуває його авторитету в очах дитини.

3. Розрізняйте свавілля від дитячої безвідповідальності.

Це означає, що дитину не можна карати за непередбачений вчинок. Якщо

вона забула виконати ваше прохання, чи можливо просто не зрозуміла вашої

вимоги, не карайте її. Не можна ставити до дитячої пам'яті і інтелекту такі ж

вимоги, як до дорослого. Дитяча безвідповідальність - зовсім не теж саме, що

злісна неслухняність, вона потребує більш терплячого відношення.

4. Коли конфлікт вичерпаний - втіште і поясніть.

Дитина майже завжди важко переносить покарання. Вона відчуває

одночасно свою провину, розгубленість, покинутість. Після того, як час

покарання вийшов, помиріться з малюком. Обніміть його, погладьте, скажіть,

як ви його любите, як вам неприємно карати його. І ще раз поясніть дитині,

чому вона покарана і як в наступний раз потрібно вчинити.

5. Не вимагайте неможливого.

Батьки повинні бути впевнені в тім, що дитина в дійсності може виконати

те, що від неї вимагається. Не можна карати її за те, що вона намочила постіль

чи потрощила годинник, яким ви самі дозволили їй погратись. Покарання в

даному випадку може стати джерелом невирішеного внутрішнього конфлікту

дитини.

6.Керуйтесь любов'ю.

63

В будь-якому виховному процесі неминучі промахи, помилки і

конфлікти. Мірилом здорових відносин з дітьми є любов, теплота, щира

турбота. Тільки вони можуть виправдати необхідність суворості і дисципліни.

Як бачите, описані рекомендації скорочують область застосування

покарання, закладають в його основу любов і відповідальність за майбутнє

дітей.

ЯКЩО БУДЕШ ПОВОДИТИСЬ ДОБРЕ…

Слова «добре» і «погано» стосовно дитячої поведінки можна вважати за

доцільне завжди ставити в лапках, тому що це судження дорослих. Значення їх

не абсолютне. Це доросле формулювання захоплює широкий діапазон дитячої

поведінки і дорослих почуттів. Немає двох дорослих з однаковими поглядами

на те, що складає «хороша» і «погана» поведінка. Навіть у дорослих змінюється

думка з одного ж і того питання залежно від напруженості ситуації. Самі по

собі слова «добре» і «погане» марні. Вони мало інформативні для дитини.

Багато дорослих використовують слово «хороший» як комплімент чи

похвалу: «От хороша дівчинка!», «Ти сьогодні такий хороший, тому послухай

казку». Іноді це комплімент, який висловлюється дитині щодо іншої дитини:

«Ну чому ти не можеш бути таким хорошим, як братик?» Дитина, яку

переконують стати «хорошою», швидше всього буде знічена останнім

зауваженням: що зі всього «хорошого», що робить брат, дорослий має на увазі?

Не шуміти? Швидко відповідати на запитання? Не розкидати іграшки? «Гарно»

гратися? Насправді, для дитячого розуміння того, що хочуть батьки, розмова

про «хороше» гірше, ніж безрезультатна. Повідомлення: «Будь хорошим, а

то...» – дорослі вважають достатнім попередженням. Однак дитина часто

губиться.

Наочною ілюстрацією безрезультатності поняття «хороший» є вислів:

«Якщо будеш поводитись добре, то...» Ця фраза, по суті, «западня» для дитини.

Вона рідко, а може й ніколи не вживається на адресу дорослих. Скажіть колезі:

«Якщо будеш добре поводитись, я помию чашки після кави», – чи пообіцяйте

дружині: «Якщо будеш добре поводитись, я візьму тебе на вечірку». Ваш

співрозмовник напевно здивується і примітить: «Що значить добре?» чи: «А що

мені робити, щоб ти вважав мене «хорошою»?» Дітям (як і дорослим, якщо

провести такий дослід) потрібно здогадатись, що від них вимагається. А це

тривала детективна робота.

Набагато краще точно визначити, чого ви хочете, дати інформацію, над

якою можна працювати. Не кажіть: «Ось хороша дівчинка!» – краще скажіть,

що вам сподобалось: «Дякую, що допоміг прибрати», «З’їла все? От

молодець!» чи: «Який ти терпеливий, так довго чекав, доки я розмовляла по

64

телефону». Краще не створювати контрасту на зразок: «Чому ти не схожий на

брата?» – це нікому не допоможе. Погрозу і обіцянку «Якщо будеш хорошим,

то ...» доцільніше замінити проханням: «Будь ласка, потерпи. Я хочу записати,

а тоді допоможу тобі». Звичайно, при цьому слід враховувати нетерплячість

малюків, яке б ввічливе не було ваше прохання.

Якщо дорослі використовують підхід «Якщо, то...», то в міру розвинені

діти можуть і обманювати їх. Знайома мені 3-річна дитина розробила

спеціальні нагороди за «хорошу» поведінку. Потім вона логічно перейшла від

цього до думки, що обіцянка стати «хорошою» повинна стати ключем до

негайного отримання бажаного. Так, зробивши щось недозволене, хлопчик

починав кричати: «Я буду хорошим! Я буду хорошим!».

ПОГЛЯД НА «МОЖНА» І «НЕ МОЖНА»

Дорослий, який піддається хвилюванням і стресам, тратить більше енергії,

забороняючи дітям щось і кажучи: «Не можна!» – а ніж спрямовуючи їх на

більш конструктивні заняття. Цю рівновагу легше побачити зі сторони, хоча

чутливі дорослі самі зрозуміють за своїм роздратуванням і незадоволенням, що

їх спілкування з дітьми носить в цілому негативний характер.

Потрібно слідкувати за цим, тому що схильність до «не можна» створює

однаково несприятливу атмосферу як для дорослих, так і для дітей. Дорослим

може здатися, що спілкуватись з дітьми – це постійно сердитись і втручатись,

не відчуваючи ніякої радості чи задоволення. І діти відчувають, не обов’язково

усвідомлено, що не має ніякого сенсу, чуючи постійно дорікання, намагатися

поводитись краще. Вони також усвідомлюють, що погана, на думку дорослих,

поведінка надійніше привертає увагу. У дітей з’являється стимул продовжувати

в тому ж дусі, не змінюючи своєї поведінки, як того хочеться дорослим. Цей

зачарований круг розірвати, можливо, може лише зміна поведінки дорослими.

Необхідно зменшити кількість «не можна», детально продумавши, яку

поведінку присікати, а яку спеціально залишати без уваги. Паралельно слід

збільшувати кількість «можна». Дорослий може запропонувати дитині якусь

іграшку на заміну тої, яку вона хоче відібрати у товариша, чи ж зацікавити її

іншим заняттям. Зі старшою дитиною різке «ні» можна пом’якшити

поясненням, чому ті чи інші дії неприйнятні.

Іноді дітям можна пропонувати вибір типу поведінки. Це буває

позитивною тактикою дорослих, що втомились від «ні» та «не можна». Так

дитині, яка схильна на прогулянці раптом кинутись бігти по шумній вулиці,

запропонувати вибір: «Триматимешся за руку, як дорослий, чи за мотузку, як

малюк?». Вибір не включає можливості залучення до небезпеки. Якщо дитина

вибере шнурок, не слід робити зауважень. В подальшому їй потрібно завжди

65

перед прогулянкою пропонувати вибір з двох альтернатив. В якийсь раз,

швидше всього, дитина забажає триматись за руку. Тоді доцільно зауважити їй:

«Добре ось так ходити разом?» чи: «З тобою легко говорити, коли ти ходиш

ось так». Головне в даному підході те, що дітям пропонується вибір, але

наголос робиться на дії, а не на словах. Вибір можна використовувати скрізь.

Наприклад, якщо дитина відмовляється скупатись перед сном, запитайте: «Тебе

посадити чи ти сам залізеш у ванну?‖ Знову ж таки можливість уникнути

купання не передбачена.

В будь яких ситуаціях вибір залишається конструктивним методом (якщо

не переборщити), який дозволяє сфокусувати увагу дітей на тому, що може

статись, а не на забороні. Це часто спрацьовує, оскільки дає дитині почуття

відповідальності і контролю над подіями. Але вибір приречений, якщо в ньому

присутня перспектива покарання.

ЯКІ ЗВЕРТАННЯ ДИТИНА ЧУЄ

Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує

батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов’язане з проблемою

відносин між вами і вашою дитиною. Наприклад, коли спілкування зводиться

тільки до вимог чи вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє

упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того,

що в неї є якісь обов’язки.

Водночас важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити.

Позитивно формулюйте звертання до дитини. Кажіть дитині, що

робити, замість того, щоб вказувати, що не робити. Наприклад, замість: «Не

дряпай меблі», треба сказати: «Злізь зі столу».

Не поєднуйте декількох прохань чи вказівок. Давайте їх по одній.

Розділяйте великі прохання на декілька невеликих вказівок. Наприклад,

замість: «Прибери кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», а потім

«Поклади взуття до шафи».

Говоріть дитині точно, що потрібно робити. Варто змнити такі

висловлювання, як «Будь гарним» чи «Роби правильно» точнішими, такими

як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

Звертайтеся до дитини спокійно. Діти повинні навчитись реагувати на

нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх

виконати. Так, якщо дитина ще сама не прибирала кімнату, отже у неї ще немає

навичок. Її треба спочатку навчити цього, а потім вже вимагати допомоги з

прибирання житла.

66

Використовуйте вибір, коли це можливо. Пропонуйте дитині вибрати з

ваших варіантів, що з’їсти, куди піти гуляти, що одягти.

Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте, але робіть це не на початку

виконання, інакше діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не

робити того, що батьки просять.

Хваліть! Не забувайте подякувати дитині за зроблене. Адже якщо ми

просимо про щось чужу людину і вона виконує наше прохання, ми обов’язково

кажемо їй дякую.

РУХЛИВІ, ЗБУДЛИВІ, ІМПУЛЬСИВНІ ДІТИ

Імпульсивність – це особливість поведінки людини, яка полягає у

схильності діяти за першим спонуканням. Імпульсивна людина поводиться

нестримано, піддається ситуативним емоційним поривам, не рахується з

інтересами інших людей.

Ознаки імпульсивності: невміння чекати, нетерплячість, здатність легко

ображатися, дратівливість, емоційна нестриманість, легке відволікання уваги,

безтурботність, легковажність, безвідповідальність, нелюбов до тривалої

монотонної роботи, жадоба нових вражень, змін.

Причини імпульсивності:

слабкість емоційно-вольової саморегуляції поведінки, не

сформованість підпорядкування мотивів у дошкільному віці;

потурання дорослими емоційній нестриманості дитини, намагання

вдовольнити її найменші забаганки;

слабка емоційно-образна пам'ять, нездатність затримати спонукання,

утримати мету діяльності;

гіперактивність, внаслідок переважання збудження над гальмуванням;

надмірно багате різноманітними подразниками середовище;

фізичне нездужання дитини.

Правила спілкування з імпульсивною дитиною:

1. Особливо відзначайте кожну її спробу стриматися, не піддатися

спокусі, ситуативному бажанню.

2. Хваліть за виявлене, хай мінімальне терпіння.

3. Висловлюйте надію, що дитина може, якщо захоче, справитися з

собою, не буде поспішати, а розмірковувати і правильно вирішувати, як треба

діяти.

4. В сюжетно-рольових іграх корисно, щоб малюк виконував роль, що

вимагає відповідальності, організації, ефективної діяльності групи, узгодження

інтересів різних людей.

67

5. Важливо не провокувати у імпульсивної дитини нервові спалахи, не

викликати агресивних реакцій. Варто максимально обмежити участь цих малят

у змаганнях та спортивних іграх, які змушують переживати, хвилюватись,

сперечатись.

6. Щоб привернути імпульсивного малюка до спокійних ігор та занять,

слід спиратися на такі його особливості, як підвищена потреба у визнанні,

схвальних оцінках дорослого.

7. У іграх варто тренувати у них увагу, м'язову саморегуляцію, що є

основою розвитку саморегуляції у поведінці.

ДОЛАЄМО АГРЕСІЮ

Агресія в тій чи іншій мірі властива кожній людині, тому що вона є

інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і

виживання у світі. Але людина, на відміну від тварин, з віком привчається

трансформувати свої природні агресивні інстинкти в соціально прийнятні

способи реагування, тобто у нормальних людей відбувається соціалізація

агресії.

Тут важливо зробити акцент на тому, що дорослим ні в якому разі не

можна придушувати агресію своїх дітей, тому що агресія - це необхідне і

природне для людини почуття. Заборона або силове придушення агресивних

імпульсів дитини дуже часто може призвести до аутоагресії (тобто шкода буде

наноситися самому собі) або перейти в психосоматичний розлад.

Батькам важливо навчити дитину не придушувати, а контролювати свою

агресію; відстоювати свої права та інтереси, а також захищати себе соціально

прийнятним способом, не порушуючи при цьому інтересів інших людей і не

завдаючи їм шкоди.

Як потрібно поводитися батькам при проявах їхніми дітьми

агресивної поведінки або щоб подібній небажаній поведінці запобігти.

1. По-перше, з боку батьків необхідний прояв безумовної любові до

дитини в будь-якій ситуації. Не можна допускати висловлювань, на зразок

таких: «Якщо ти себе так поведеш то мама з татом тебе більше любити не

будуть!». Не можна ображати дитину, обзивати її. Виявляти невдоволення

треба саме дією, вчинком, приймаючи особистість дитини в цілому.

2. Батьки, якщо не хочуть, щоб їхні діти були забіякам, самі повинні

контролювати власні агресивні імпульси. Треба завжди пам'ятати, що діти

навчаються прийомам соціальної взаємодії, перш за все, шляхом спостереження

за поведінкою оточуючих людей (в першу чергу, батьків).

3. Як уже згадувалося на початку, ні в якому разі не можна придушувати

прояви агресії дитиною, інакше пригнічені агресивні імпульси можуть завдати

68

серйозної шкоди її здоров'ю. Навчіть її висловлювати свої ворожі почуття соці-

ально прийнятним способом: словом або в малюнку, ліпленні або за допомогою

іграшок, або дій, нешкідливих для оточуючих, у спорті.

4. Якщо дитина вередує, злиться, кричить, кидається на вас з кулаками -

обійміть її, притисніть до себе. Поступово вона заспокоїться. З часом їй

потрібно буде дедалі менше часу, щоб вгамуватися.

Крім того, такі обійми виконують декілька важливих функцій: для дитини

це означає, що ви здатні витримати її агресію, а, отже, її агресія може бути

стримана і вона не зруйнує те, що любить; дитина поступово засвоює

стримуючу здатність і може зробити її внутрішньою і, таким чином,

контролювати свою агресію самостійно.

Пізніше, коли малюк заспокоїться, ви можете поговорити з ним про його

почуття. Але ні в якому разі не варто читати моралі в такій розмові, просто

дайте зрозуміти, що готові його вислухати, коли йому погано.

5. Розмовляти з дитиною про її вчинки треба без свідків (родичів, інших

дітей та ін.). У бесіді намагайтеся використовувати менше емоційних слів

(соромно та ін.).

6. Треба унеможливити ситуації, що провокують негативну поведінку

дитини.

7.У боротьбі з агресією можна вдатися до допомоги казкотерапії. Коли

маленька дитина починає виявляти ознаки агресивності, складіть разом з нею

оповідання, в якому ця дитина буде головним героєм. Використовуючи

малюнки, вирізані з журналів, або фотографії самої дитини, створіть ситуації, в

яких дитина поводиться гідно і заслуговує на похвалу. Поговоріть з малюком у

той момент, коли він спокійний, не нервує. Коли у дитини емоційна криза,

заспокоїти її нелегко.

8. Треба надавати можливість дитині отримати емоційну розрядку в грі,

спорті і т.д. Можна завести спеціальну «сердиту подушку» для зняття стресу.

Якщо дитина відчуває роздратування, вона може побити цю подушку.

На закінчення відзначимо, що батькам важливо пам'ятати наступне:

агресія - це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоду оточуючим,

приводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також це ще й величезна

сила, яка може служити джерелом енергії для більш конструктивних цілей,

якщо вміти нею управляти. І завдання батьків - навчити дитину

контролювати свою агресію і використовувати її в мирних цілях.

НЕВПЕВНЕНІСТЬ У ДІТЕЙ

Виховання впевненості в собі в дитини полягає в розвитку адекватних її

можливостям домагань і самооцінювання. Необхідно викликати в дитини

69

почуття симпатії до самої себе, самоповаги на основі більш точного знання

своїх достоїнств і вад. Виховувати сміливість ризикувати (у розумних межах),

бути самим собою без побоювання «втратити себе», бажання прагнути до

успіху і самоствердження у своїх починаннях.

Батькам, формуючи у дітей адекватну самооцінку слід дотримуватися

наступних порад:

Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї

всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай

дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого.

Не перехвалюйте дитини, але й не забувайте заохочувати її, коли вона цього

заслуговує.

Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але

також покажіть, що інші можуть бути в чомусь кращі неї.

Не забувайте заохочувати інших в присутності дитини. Підкресліть

достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач.

Оцінюйте вголос свої можливості й результати справи.

Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією,

якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Із сором’язливими дітьми варто поводитись наступним чином:

Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе

друзів, ходіть з дитиною в гості.

Не варто постійно турбуватися про малюка, прагнути оберігати її від

небезпек, в основному придуманих вами. Не намагайтеся самі все зробити

за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте певну міру волі і відкритих

дій.

Постійно зміцнюйте у дитині впевненість у собі, у власних силах.

Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов’язаних зі

спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б

вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатись, про

що ця книга з цікавими картинками. Давай запитаємо продавця і попросимо

дати нам її подивитись». Звичайно в такій ситуації «вимушеного»

спілкування дитина спочатку скута настільки, що вітається лише пошепки,

відводячи очі, і не відриваючись від руки мами. Зате, ідучи, прощається

голосно і чітко, іноді навіть посміхається.

Але, намагаючись розвинути у дитини впевненість, по-перше, не забувайте,

що це тривалий і систематичний процес, а по-друге, пам’ятайте, що дитина

– це індивідуальність, тому, навіть якщо вам і вдалось виховати в неї певні

риси характеру, вона можливо ніколи не стане кардинально іншою. Тобто

70

вона може стати більш впевненою, їй стане легше налагоджувати контакти з

людьми, але «душею компанії», лідером, невтомним оповідачем історій,

можливо, їй ніколи не стати, тому не намагайтесь переламати її.

СТРАХ - ЦЕ СЕРЙОЗНО

Страх – закономірний етап у розвитку дитини. Це перше, що відчуває

малюк, коли народжується. Існують вікові періоди особливо яскравих проявів

певних страхів. Але важливо, щоб ми, втішаючи себе: «Переросте!», не

пропустили в дитячому страхові тривожний дзвіночок.

Найбільш розповсюджені страхи в залежності від віку:

7 місяців – відчутне хвилювання у відсутність мами.

8 місяців – боязнь незнайомих людей. (Ваш малюк став розрізняти

близьких і чужих – це важливий етап в становленні емоційного життя, а також

інстинкт самозбереження.)

Що робити. По можливості при контакті з чужими, держіть малюка на

руках, уникайте шумних компаній, зводьте травмуючи ситуації до мінімуму.

2 роки – боязнь темноти і нічні страхи.

3 роки - малюк може почати боятися тварин.

4 роки – боязнь комах, води, висоти, казкових героїв та ін. Можуть

проявитися нічні страхи (це звернення до колективного без свідомого. Дитина

підсвідомо відтворює картинки, які в далекому минулому були дійсно

небезпечні).

Що робити. Можна на деякий час взяти дитину до себе в постіль,

розповісти нестрашну казку «по темі страху». НЕ МОЖНА залякувати малюка

чужими дядьками, які його заберуть, обов’язково вислухайте дитину. Не

говоріть, що об’єкт страху зовсім не страшний, що боятися соромно або

смішно, дитина просто перестане вам розповідати про свої переживання.

5 – 6 років – діти можуть боятися смерті. У них інтенсивно розвивається

абстрактне мислення, почуття дому, життєві «цінності» - малюки вже не

бояться Бармалея або Кощія. Тепер ви можете чесно розповісти дитині про

смерть, про душу (звичайно, в казковій формі, наприклад, про крапельку, яка

переходить в різний стан). Важливо, щоб дитина зрозуміла, що смерть – це

перетворення.

6 – 7 років – соціальний страх: «бути не тим», про кого добре говорять,

кого цінують. Такі діти часто питають: «А можна так? А так правильно

зробити? А як треба?». Такі страхи ведуть до неврозів і боязні школи.

Що робити:

71

Підтримуйте свою дитину. Постійно говоріть про те, що ви її любите,

що вона, як і будь-яка людина, має право на помилку.

Зрозумійте, що дитина не винна у тому, що у неї з’явився страх.

Постарайтеся усунути причини загальної тривожності дитини. Чи не

занадто ви вимогливі до неї?

Зробіть все, щоб підвищити самооцінку дитини, посилити почуття

безпеки.

Розкажіть дитині про те, як ви чогось боялися і змогли це подолати.

Відволічіть дитину від страшних думок.

Грайтесь, малюйте, ліпіть, співайте – це елементи арт-терапії, яка

допомагає подолати страхи.

В разі необхідності, зверніться до психолога.

НЕПОСИДИ

Дорослих часто вражає велика кількість енергії в дітях. Наші діти весь час

в русі, бігають, стрибають, весь час чимось зайняті. Просто посидіти на місці,

нічого не роблячи, – важка робота і суворе покарання для більшості з них.

Якщо їх енергія не реалізується в русі, то вона розряджається в емоціях. Але і

на цьому фоні звертають на себе увагу діти, які справді не знають ні хвилини

спокою. В побуті їх називають непосидами, в науці – гіперактивними або

розгальмованими. Така дитина набагато рухливіша, ніж її однолітки. Вона не

може хоча б недовгий час зберігати певну позу: вертиться, схоплюється зі

стільця. Її руки весь час чимось зайняті. Вона хапає і крутить предмети що

попалися на очі, креслить пальцем або олівцем, вискубує нитки з одягу. Дитині

приходить в голову багато ідей і вона прагне всі їх тут же виказати. Непосида у

всьому хоче прийняти участь, все спробувати, але дуже швидко кидає

почату справу і хапається за нове.

До шести-семи років більшість дітей научається діяти за правилами,

стримувати свої безпосередні бажання. Як би не хотілося самому метнути

дротик або пострибати через мотузочку, але якщо за правилами підійшла черга

партнера, вони поступаються місцем і терпляче чекають своєї черги. Не те з

непосидами. Уміння стримувати себе, відділяти бажання від вчинку дається їм

набагато важче, ніж іншим дітям. Непосидючість, невміння доводити справу до

кінця, контролювати свої бажання заважає дітям вчитися, ускладнює їх

відносини з однолітками, вихователями, вчителями. Тому такі діти потребують

спеціальної допомоги. Перетворити непосиду в тихоню не вдасться, але можна

і потрібно допомогти дитині оволодіти своєю енергією, своїм тілом, своєю

поведінкою. Навчити давати вихід своєї активності там, де це можливо, і

стримувати себе в ситуаціях, які цього вимагають.

72

На що ж варто спрямувати спільні зусилля?

Перше. Дитина повинна навчитися добре володіти своїм тілом. При тому

що непосиди дуже активні і рухливі, їх рухи, як правило, досить неточні.

Оволодіння своїм тілом – це розчищення шляху для набагато більш складного

уміння – володіння своїм бажанням. Дуже корисні для непосиди заняття

спортом, особливо таким, де велику увагу надається позі, положенню тіла,

точності руху. Багато що можуть дати східне єдиноборство, танці. Спритність і

координацію рухів розвивають багато ігор: гра в класики, ігри з м’ячем,

стрибки через скакалку, бадмінтон, кидання дротиків, звичайні чи роликові

ковзани.

Дитина опускає руки вниз, захоплює в кулаки одяг і намагається розвести

руки в сторони і вгору. Одяг, натягаючись, не дозволяє йому це зробити, але він

щосили напружує м'язи, поки руки не втомляться. Після цього дитина

відпускає краї одягу і розслабляє утомлені м'язи. Руки самі підіймаються вгору.

Діти сприймають цю вправу як фокус і вона їм дуже подобається, якщо,

звичайно, повторювати її не дуже часто.

Друге. Необхідно розвивати у дитини тонку моторику, навчити її

виконувати дрібні рухи руками. Як правило, непосиди не уміють і не люблять

возитися з дрібними предметами, малювати. Їх почерк відповідає виразу «як

курка лапою». Тонка моторика дитини виявляється недостатньо розвинутою,

оскільки мало тренується. А мало тренується через відсутність посидючості.

Розвивати дрібну моторику з врахуванням того, що для дитини-непосиди

це важке і неприємне заняття. Важливо, щоб дитина виконувала завдання

старанно, була зацікавлена в якості. Цього можна досягти, якщо виконувати

завдання не лише заради завдання, а заради якоїсь більш «високої мети».

Можна замовити дитині картину або розфарбовування, яке займе наперед

визначене місце в інтер'єрі вашої домівки чи слугуватиме подарунком для

значущої для малюка людини. Можна попросити її пришити ґудзик до вашого

халата. Можна доручити їй фігурне вирізування серветок для святкового

сімейного столу, сніжинок, які ви потім наклеїте на вікна, і безліч інших

важливих і корисних справ, де потрібне уміння управлятися з дрібними

предметами, а вірніше з власними руками. Із задоволенням виконують діти

нескладні оригамі, особливо ті, з якими пізніше можна грати: кораблики,

стрибаючих жаб, об'ємні фігурки на ялинку. Врешті-решт, не важливо, чи всі

елементи виробу дитина виконала сама, головне, щоб вона довго і старанно

працювала над ним. Це піде на користь.

Третє. Використовуйте ігри і вправи, які безпосередньо дозволяють

розвивати в дитині уміння підкорятися правилу, стримувати свої імпульсивні

бажання. Людство створило їх давно і дбайливо передає з покоління в

73

покоління. Це відомі всім нам ігри. «Гуси-гуси», «Колечко-колечко» – для

найменших. А потім - «Хованки», «Стоп-калі-калі», «Козаки-розбійники» і

інше. Допомагають навчитися діяти за правилами і всі рольові ігри, якщо

дитина грає з іншими дітьми або хоча б з дорослим. Гра з однолітками більш

ефективна. Дитина переживає її як більш теперішній «час». Дорослого можна

умовити, розжалобити, в дитячій компанії все на рівних. Однолітки звичайно не

дуже охоче грають з дітьми-непосидами. Тому дорослому іноді доводиться

докласти зусилля, щоб організувати дитині компанію. Проте ваші зусилля

сторицею себе окуплять.

Непосида лишиться непосидою, але, якщо ви будете терпляче з ним

займатися, він буде набагато краще пристосований до життя. Тай вам з ним

стане набагато легше.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ КАПРИЗУЮТЬ

Бувають діти, які постійно виражають своє невдоволення. Капризування

стає для них засобом спілкування. Батьки постійно чекають, що дитина от-от

почне вередувати, дратуватися і «заздалегідь займають оборону».

Кращий спосіб боротися з капризуванням – показати малюкові, що через

подібне поводження він не отримає бажаного (іграшки, ласощів, розваг). Якщо

малюк просто плаче або ниє без пояснення причини, ви можете чесно зізнатися,

що не розумієте, чого він хоче. Порадьте йому пояснити чого він хоче.

Істеричний прояв: «п’ятирічний хлопчик, якщо щось не по його, кидається на

землю, починає кричати, бити ногами». Радимо батькам обрати таку тактику:

найкраще в такий момент вийти з кімнати. Адже це у дитини істерична реакція

в примітивному варіанті. Такі реакції завжди розраховані на публіку, на те, щоб

привернути до себе увагу. А коли поруч нікого не має, то й вередувати нема

чого. Якщо дитина все ж довго не заспокоюється, мовчки з ігноруючим

поглядом поверніться в кімнату і займіться якоюсь цікавою справою:

роздивляйтесь книжку з ілюстраціями, малюйте, складайте конструктор.

Дитина скоріше всього встане і підійде до вас. Пограйте з нею, не згадуючи

попередній інцидент.

Якщо малюк здоровий і причин виражати невдоволення, на ваш погляд,

немає, спробуйте визначити, чим викликана нервова реакція. Між іншим, тип

поведінки дитини певною мірою залежить від її статі. Маленькі дівчатка

частіше виражають невдоволення скигленням і сльозами, але вони поступливі,

у той час як хлопчики, почавши щось вимагати, твердо стоять на своєму.

Однією з найчастіших причин дитячих капризувань може бути

батьківський стрес. Дорослі постійно поспішають, намагаючись якнайбільше

74

встигнути. А діти змушені існувати з ними в одному темпі. Можливо, це форма

протесту дитини проти життя в стані постійного напруження.

Батьки бувають настільки зайняті, що не можуть приділяти дітям

достатньої уваги. Почуваючи себе винними, вони готові задовольнити будь-яке

їхнє бажання, хоча в глибині душі розуміють, що це далеко не кращий вихід із

становища. Щоб у дитини не виникло відчуття вседозволеності, поводьтеся

послідовно. Якщо ви щось колись дозволили дитині, то намагайтеся не міняти

свого рішення. Батьки повинні розуміти, що маленька дитина ще не вміє

приймати самостійно рішення. Тому дорослі повинні самі визначати правила

повсякденної поведінки, але так, щоб у малюка не склалося відчуття, що в

нього відбирають свободу вибору.

Якомога рідше демонструйте своє невдоволення дітьми. Не соромтеся

виявляти свою любов і ласку. Змініть свою поведінку і зміниться поведінка

дитини.

ПРАВИЛА ПРО ПРАВИЛА

Як це не парадоксально, але дітям потрібні порядок і правила поведінки.

Вони їх прагнуть і чекають. Виконання писаних та неписаних законів

людського існування робить життя маленької людини зрозумілим,

передбачуваним, створює відчуття безпеки. Батькам знайомі ситуації, коли їхня

дитина, ще немовля, опинившись поза домівкою, у незнайомому місці, починає

вередувати, плакати і заспокоюється лише повернувшись додому, до звичного

оточення.

Дорослішаючи, діти інтуїтивно відчувають, що за батьківським «не

можна» стоїть турбота про їхню безпеку, благополуччя. У сучасних умовах,

коли більшість батьків багато працюють, аби забезпечити сім'ю, дітям не ком-

фортно, якщо батьки дозволяють їм дуже багато, навіть те, що заборонено

іншим. Вони мотивують це тим, що батьки до них просто байдужі.

Проте виникає запитання: чому діти, відчуваючи себе більш захищеними

в умовах установленого дорослими порядку і чіткої регламентації правил,

водночас намагаються ці порядок і правила порушувати? Існує багато причин,

але найголовніша — діти насправді бунтують не проти правил і вимог, а проти

засобів їх запровадження в життя, тобто проти силових методів, дій, проти

авторитаризму батьків.

Тому спробуємо відповісти на запитання: як батькам знайти шляхи до

безконфліктного виховання дисциплінованості у дитини?

Відомий психолог Юлія Гіппенрейтер сформулювала декілька правил, які

допомагають батькам установлювати і підтримувати безконфліктну дисципліну

дітей у родині. Так би мовити, правила про правила.

75

Правило 1. У житті кожної дитини обов'язково мають існувати певні

обмеження, вимоги, заборони, тобто правила. Це корисно пам'ятати тим

батькам, які прагнуть уникати сімейних конфліктів, намагаються якнайменше

засмучувати дитину. Як результат, вони потурають капризуванням, вимогам

дитини.

Правило 2. Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути

багато, і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає

батьків від інших крайнощів — виховання в дусі «закручування гайок» або

авторитарного стилю.

Правило 3. Батьківські вимоги не повинні входити в явне протиріччя з

важливішими потребами дитини. Так, дуже часто батьківське «не можна»

стосується дитячої надмірної активності: не можна багато бігати, стрибати,

лізти на дерева і паркани, кидатися камінням, малювати будь-де, голосно

кричати і сміятися тощо. Забороняти це дитині — все одно, що намагатися

загатити повноводну річку, тому що назване вище є ознакою дуже важливих

для розвитку дитячої особистості потреб — у русі, пізнанні, вправлянні.

Батькам необхідно спрямовувати дитячу надактивність у безпечне русло:

можна «досліджувати» калюжі, але в високих чоботях; можна розібрати

годинник, але поламаний; грати у футбол також можна і потрібно, але не в

приміщенні і подалі від сусідських вікон; навіть кидати каміння в ціль можна,

якщо нікого немає поруч.

Правило 4. Обмеження, вимоги, заборони повинні узгоджуватися всіма

членами сім'ї і постійно підтримуватися. У ситуації розбіжностей,

неузгодженостей дитина не може призвичаїтися до вимог, засвоїти певні

правила, звикнути до дисципліни — вона звикає домагатися свого, провокуючи

дорослих на конфліктні взаємини.

Навіть якщо один із батьків не згодний із думкою іншого, краще без

дитини обговорити ситуацію, що склалася, і дійти компромісу.

Не менш важлива послідовність у дотриманні правил і вимог. Важливо

зрозуміти, що попри невеликий вік та досвід дитина весь час випробовує

дорослих на «міцність» і сприймає лише те, що не піддається «деформації».

Якщо дорослі «піддаються», малюк привчається наполягати, вимагати,

скиглити, ридати.

Правило 5. Тон, яким повідомляється вимога чи заборона, має бути

скоріше дружнім, аніж нотаційним, директивним. Будь-яка заборона бажаного

є важким іспитом для дитини, а якщо ця заборона висловлена сердитим чи

владним тоном, іспит стає вдвічі важчим. Не варто на запитання сина або

доньки «Чому не можна?» відповідати: «Тому, що я так сказав!», «Не можна і

все!». Краще коротко пояснити: «Це небезпечно», «Уже пізно», «Ти можеш

76

зашкодити навколишнім і собі». Пояснення має бути коротким, чітким,

зрозумілим і повторюватися лише раз. Якщо дитина без кінця перепитує, чому

не можна, то річ не в тому, що вона не зрозуміла, а в тому, що їй важко

перебороти свої бажання або небажання підкоритися.

ЯК МОЖНА ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ДОБРЕ ПОВОДИТИСЯ?

Кожен з батьків рано чи пізно стикається з труднощами у вихованні

дітей, відчуває невпевненість, розгубленість перед тією чи тією педагогічною

проблемою. Досвід свідчить, що найчастіше батьків непокоять питання

поведінки: що треба робити, щоб діти поводилися добре без примусу і

покарань.

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка —

приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Ліпше тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для

дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій

вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

З дорослішанням дитини покарання і заохочення стають усе менш

результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть

до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими —

використовуйте тактику переключення уваги.

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку крик та фізичні покарання можуть здаватися резуль-

тативними, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все сильніше,

щоб досягти бажаного результату. Постійні докори є також шкідливими та

можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не

допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

Дослідження доводять, що вимоги дорослих часто видаються дітям

незрозумілими. Пам'ятайте: коли дитина дістала ляпас, вона стає надто

сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її

покарано.

Допомагайте дітям поводитися краще, даючи їм вибір

77

Не сперечайтеся з дитиною про справи, які не мають великого значення.

Дозволяйте їй зробити вибір: нехай вона сама вирішує, у що одягатися чи що

їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не

дорікатиме, що ви її постійно контролюєте.

Проявляйте свою любов

Саме любов є найважливішою потребою всіх дітей і однією з основних

передумов їхньої позитивної поведінки. Батьківська любов допомагає дитині

формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина

Цікавтеся тим, що робить і відчуває ваша дитина.

Визначте певні обмеження для дітей

Усі взаємостосунки, зокрема й ті, що будуються на любові й довірі,

потребують певних обмежень. Пам'ятайте, що порушення дітьми будь-яких

обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати

як прояв неслухняності. Діти почуваються безпечніше, коли батьки також

дотримуються визначених ними обмежень.

Використовуйте сміх для того, щоб розрядити напружену ситуацію

Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути

радість батьківства. Умійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі

сміятися за кожної слушної нагоди.

Намагайтеся побачити світ очима вашої дитини і зрозуміти її почуття

Пригадайте, як ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим

здавався вам світ дорослих, якщо з вами чинили несправедливо.

Хваліть і заохочуйте дитину

Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її

докладати до цього зусиль. Хваліть її за хорошу поведінку.

Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що

стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати

дитині щось неприємне, подумайте, яким чином ви сказали б це дорослому.

Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

Плануйте розпорядок дня дитини

Малі діти почуватимуться безпечніше, якщо дотримуватимуться чіткого

розпорядку дня.

Будьте послідовними в дотриманні правил, встановлених у вашій

сім'ї

Намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил

маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня

правило виконується, а іншого — відміняється.

78

Не забувайте про власні потреби!

Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте,

що вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що

приносить вам задоволення. Якщо ви розумієте, що втрачаєте контроль над

собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її,

залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

І пам'ятайте: діти мають право на позитивне ставлення до себе

Україна зобов'язалася дотримуватися принципів Конвенції Організації

Об'єднаних Націй з прав дитини. У цій Конвенції виголошено, що діти мають

права, одним з яких є право на захист від будь-яких форм фізичного і

психічного насильства та навмисного приниження.

ЗАОХОЧЕННЯ ЧИ ПОКАРАННЯ?

„...Моя мама, яка допомагає мені виховувати сина, вважає, що дитину не

можна виховати без покарання, — так вона краще розумітиме, що вчинила

погано. Але як правильно карати малюка?..”

Сутність виховного процесу полягає в тому, щоб довести дитині, що її

негарний вчинок є неправильною дією. А для цього потрібно показати їй цей

вчинок у складному взаємозв'язку з іншими подіями життя, у ланцюгу причин і

наслідків, оскільки тільки тоді набувається свідомий досвід.

Треба знати, що маля входить у світ, не знаючи його законів, і чинить

неправильно не тому, що воно погане, а тому, що не знає, як насправді потрібно

поводитися. І ми повинні допомагати йому зрозуміти навколишній світ. Справа

ця дуже серйозна, і робити її потрібно лише з любов'ю. Ми не караємо дитину,

а навчаємо її. Вона має відчути, що ми все робимо для її добра, а добро є

результатом правильної дії з урахуванням законів природи і законів

суспільства.

На жаль, інколи дорослим бракує терпіння і бажання щось пояснити

малюкові. Користуючись правом сильного, вони категорично відповідають:

«Не можна, і все!» І часто за цим «не можна» криється не певна логіка, а

небажання порушувати свій спокій, вкладати у виховання все багатство свого

серця.

І навіть коли ми, дорослі, пояснюємо, чому саме не треба чогось робити, це

не завжди звучить переконливо з погляду дитини. «Не можна бігати по

калюжах, бо забрудниться одяг». Але для малюка одяг має невелике значення, а

от бігання по калюжах – приємна й значна подія. То чи не краще дозволити

йому цю радість, яка й можлива тільки у такому віці? Адже можна вдягнути

його у щось стареньке і пояснити: «Хто бігає по калюжах, той брудниться.

Тому ніколи не можна бігати у новому одязі. Якщо захочеш це зробити, скажи

79

мені, я вдягну тебе у щось інше. Щоправда, потім мені доведеться все прати, а

це потребує часу. Тому, коли пратиму, ти допоможеш мені — помиєш і

повитираєш посуд, прибереш у кімнаті».

У такому вашому ставленні до цієї одвічно конфліктної ситуації буде

кілька виховних моментів.

Серйозне сприймання інтересів дитини зробить вас її другом. Вона почне

довіряти вам, навчиться радитися з вами і не матиме підстав приховувати свої

вчинки.

Почне поступово розуміти, що радість і праця в людському житті

взаємопов'язані, Цей момент можна емоційно підкреслити: «Який у нас гарний

настрій. Як нам хороше! Ми і по калюжах бігали, і з роботою вдома

впоралися». Добре, якщо подасте і деякі узагальнення. Тут стануть у пригоді

казки: «От дідова дочка любила працювати – як її всі любили, як гарно

склалося у неї життя! А в мачухи дочка ледача була, то ніхто й дивитися на неї

не хотів. Радість живе тільки з тим, хто працює».

Звичайно, конфліктні випадки можуть бути різні. Але в кожному з них

спробуйте стати на місце дитини і подивитися на світ її очима. І головне:

виходячи з будь-якої ситуації, давайте дітям правильні уявлення про

навколишній світ, вкладайте в їхню свідомість правильні схеми. Треба

пояснити їм, до яких наслідків може призвести той чи інший вчинок. Потрібно

привчати дитину аналізувати свої дії. Не бійтеся, діти це чудово сприймають.

До того ж, така робота думки добре розвиває мозок. Людина, яка навчиться

аналізувати все, що відбувається, завжди до всього підходитиме свідомо. І її

вже важко буде штовхнути на хибний шлях. Таке свідоме ставлення до себе,

яке лежить в основі людської гідності, виховується з перших років життя.

Ми живемо в причинно-наслідковому світі, де кожна дія дає якийсь

результат. Про це треба постійно пам'ятати і дуже обережно ставитися до

кожного свого вичинку, особливо якщо йдеться про виховання.

ВИХОВУЄМО БЕЗ ПОКАРАНЬ

Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за

свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при

яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не

сприяє вдосконалюванню їх власних моральних принципів.

Покарання породжує страх. Ви можете так налякати малюка, що в

результаті він відразу ж перестане поводитися погано. Але це лише видимість

того, що покарання принесло бажаний ефект.

Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви

помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі

80

своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або

домашніх тварин, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої

домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна

продовжувати ще довго.

Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю

поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним

від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх. Коли ви

караєте, дитина стає або надто поступливою, або занадто впертою, а найчастіше

й мстивою. Вона зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто її

покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок

необхідно винести для себе.

Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є

самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина

вчиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за

необхідне.

Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття

власної гідності, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане

почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якої ви розраховували; це

зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того,

чого хочеш. Крім того, покарання робить дитину недовірливою і спонукає

приховувати свої помилки.

У КОЖНОЇ ДИТИНИ ОСОБЛИВІ ПРОБЛЕМИ

Для здорового росту кожній дитині необхідно пройти через період

випробувань. Навчившись приймати і розуміти обмеження, що накладаються

на неї батьками і оточуючим світом, дитина розвиває такі життєво необхідні

якості, як вміння пробачати, вміння чекати здійснення своїх бажань, прийняття,

дух співробітництва, творчий потенціал, чуйність, відвага, наполегливість,

вміння виправляти свої помилки, почуття власної гідності, самодостатність і

цілеспрямованість. Тому варто пам’ятати, що:

Дитина не навчиться пробачати, якщо їй немає кого пробачати.

Дитина не розвине в собі терпіння чи вміння чекати здійснення бажань,

якщо зразу давати їй те, чого вона домагається.

Дитина не навчиться приймати власні недоліки, якщо все навколо неї

ідеальне.

Дитина не навчиться співпрацювати, якщо все відбувається так, як вона

хоче.

Дитина не розвине свій творчий потенціал, якщо за неї все будуть

робити інші.

81

Дитина не навчиться співчувати і поважати оточуючих, якщо вона не

бачитиме, що інші люди теж переживають біль і невдачі.

Дитина не розвине в собі відвагу і оптимізм, якщо їй не доведеться

особисто зіштовхнутись з неприємностями.

Дитина не розвине в собі наполегливість і силу, якщо їй все дається

легко.

Дитина не навчиться виправляти свої помилки, якщо їй не відомі

труднощі, невдачі і промахи.

Дитина не розвине в собі почуття власної гідності і здорову гордість,

якщо не буде долати перешкоди і досягати чогось.

Дитина не розвине в собі почуття цілеспрямованості, якщо у неї немає

можливості добиватись бажаного.

З багатьох причин проблеми і випробування є просто необхідними.

Завдання батьків полягає не в тому, щоб відгородити дітей від життєвих

випробувань, а в тому, щоб допомогти їм успішно подолати ці випробування і

рости. Якщо ви вирішуєте всі проблеми за дітей, то вони не зможуть відшукати

в собі свої вроджені здібності і вміння.

Життєві труднощі дозволяють дитині стати сильнішою і пробуджують те

краще, що в ній закладене. Щоб вирішувати завдання, які ставить життя,

кожній дитині необхідна любов і підтримка, інакше ці проблеми здаватимуться

їй перебільшеними чи спотвореними. Завдання батьків – правильно

підтримувати своїх дітей. Якщо ми занадто полегшуємо завдання дітей, то тим

самим заважаємо їм ставати сильнішими. Однак, допомагаючи їм недостатньо,

ми теж позбавляємо їх підтримки, яка необхідна для росту. Діти не в силах

справитись самостійно. Без допомоги батьків дитина не може рости і розвивати

в собі якості, необхідні для досягнення успіху в житті.

МЕТОДИКА ВСТАНОВЛЕННЯ ОБМЕЖЕНЬ

У деяких ситуаціях батьки змушені встановлювати обмеження щодо дій

дітей, особливо якщо діти маленькі за віком, якщо їхні дії можуть зашкодити

власному здоров'ю, життю тощо. Водночас обмеження не повинні викликати в

дитини почуття неповноцінності, незрілості. Якщо необхідно проявити

твердість і непохитність, батьки мають діяти грамотно.

Методика встановлення обмежень:

1. Передусім необхідно показати дитині, що батьки приймають її почуття

і розуміють важливість бажання для неї: «Я розумію твоє бажання, це справді

важливо для тебе...».

82

2. Далі батьки встановлюють обмеження, пояснюючи причину: «Але

цього робити не можна, тому що...».

3. Нарешті батьки пропонують дитині альтернативу, яка не призводить до

небажаних наслідків і водночас дозволяє їй реалізувати свою активність,

задовольнити певні бажання. Важливо, щоб альтернатива зацікавила дитину і

була певним замінником неадекватних дій.

4. Якщо й після цього дитина намагається вдаватися до дій, які можуть

зашкодити їй самій або оточенню, то дорослий дає їй право вибору: або вона

припиняє свої дії, або... Тут батьки повинні дібрати умову, яка найкраще

впливає на дитину (відповідно до сімейних традицій, віку дитини, її

психологічних особливостей). Наприклад, дитину можна вивести з кімнати,

прибрати небезпечну річ тощо.

Дуже корисно заздалегідь обговорювати з дитиною виконання правил і

вимог, нагадуючи про них і попереджаючи можливі труднощі. У таких

випадках місія батьків — бути помічниками дитини у виконанні нею

добровільних зобов'язань, а не суворими наглядачами.

Оптимально, якщо батьки, обмежуючи автономію дитини, поступово

прищеплюють їй певні життєві цінності, формують «внутрішні гальма», при

цьому не зупиняючи дитячу допитливість, ініціативу, почуття впевненості в

собі.

5. Дбаємо про здоров’я

ДИТИНА І ЗДОРОВ’Я

Кожен з батьків, безумовно, прагне, щоб його дитина виросла не тільки

успішною, а й здоровою психічно та фізично. Проте, слід зазначити, що 60-80%

усіх захворювань (серцево-судинні, бронхіальма асма, виразка, депресії) –

83

психосоматичні, тобто виникають, не тільки за несприятливих умов

зовнішнього середовища, а й у людей з певними особливостями.

Якщо дитина бажана, майбутні тато й мама з радістю чекають на її появу,

завжди, незалежно від зовнішніх обставин, приймають її такою якою вона є,

щиро люблять і підтримують її, тільки тоді маля матиме спокійний характер,

міцні нерви та здорове серце.

Перешкоди здоровому процесу дорослішання.

Гіперопіка та критика з боку дорослих.

Якщо дорослі надто опікуються дитиною, виявляють надмірну

вимогливість до неї, роблять безліч критичних зауважень, покладають на неї

невиправдано великі надії, дитина може стати замкнутою, тривожною,

недовірливою, хворобливою.

Такі батьки не виховують у своїх дітей навички розраховувати на себе, на

свої здібності та уміння. Навпаки, вони навіюють своїм дітям, що їхній

добробут завжди залежатиме від старших, що батьки мудріші, вони завжди

знають, яке рішення є правильним.

Підсвідомо відчуваючи, що не може відповідати високим вимогам, які

поставили перед ним батьки, організм дитини нерідко «знаходить вихід» у

навіяних і реальних захворюваннях.

У такої людини можуть загостритися хвороби в ситуаціях прийняття

життєво важливих рішень, у ситуаціях вибору, оскільки за такого виховання

людина не звикла брати на себе відповідальність, діяти самостійно, довіряти

своїм почуттям, своєму внутрішньому світу та досвіду.

Ігнорування дитини і недостатньо уважне ставлення до неї з боку

дорослих.

Деякі батьки настільки переймаються своїми проблемами, що звертають

увагу на дитину тільки тоді, коли вона скаржиться на біль або нездужання.

Неусвідомлено дитина починає зосереджуватися на хворобливих відчуттях,

адже тільки якщо вона хвора, вона може отримати з боку дорослих необхідні їй

увагу та підтримку.

Така батьківська установка призводить до іпохондричного розвитку

особистості дитини: об’єктивно здорова дитина дедалі частіше почувається

хворою, зосереджує свою увагу на неприємних відчуттях у певному органі, із

задоволенням розповідає про те, що її турбує. Це призводить до звуження її

інтересів і контактів з оточенням. Адже інші вияви її особистості (успіхи в

чомусь, спілкування з однолітками) залишається без уваги з боку дорослих.

Психологічне та фізичне насильство з боку дорослих.

84

У деяких сім’ях існують негласні правила, згідно яких дітям заборонено

відкрито виявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати їхні

проблеми, мати свою думку. У таких сім’ях не прийнято, щоб діти

заперечували дорослим, відстоювали свої права й інтереси. Коли син або

донька наївно говорять правду, їх за це карають, критикують, принижують,

іноді навіть б’ють. Унаслідок придушення почуттів, нагромадження

невисловлених образ, злості та інших негативних відчуттів дитина може

вирости слабкою, хворобливою, безсилою.

У міру дорослішання такі діти звикають не брати на себе

відповідальність, ігнорувати свої почуття та потреби. Отже, дитина з раннього

дитинства неусвідомлено виробляє звичку отримувати бажане, маніпулюючи

іншими за допомогою своїх нібито хвороб. Ставши дорослою, така людина

використовує своє нездужання як ефективний спосіб керувати близькими. Для

таких людей хвороба нерідко стає єдиним способом домогтися свого й

утримати біля себе тих, хто може про них подбати.

Від них родичі нерідко можуть почути такі фрази: «Не заперечуй мені, у

мене хворе серце», «Ти доведеш мене до інфаркту», «Хіба ти не бачиш, що

своїми вчинками ти вкорочуєш мені віку» тощо.

Саме про таких людей Сократ казав: «Якщо хтось шукає здоров’я,

запитай його спершу, чи готовий він надалі позбутися всіх причин своєї

хвороби, - тільки тоді ти зможеш йому допомогти».

Стратегія виховання дітей, що часто скаржаться на хворобливі

відчуття.

Дитина не завжди може усвідомлювати свої потреби. Якщо дитина

нездужає, дорослі мають розуміти, що це може бути сигналом: можливо,

існують проблеми психологічного характеру.

Важливо не заохочувати в дітей прагнення уникати труднощів через

нездужання. Батькам, насамперед, слід налагодити довірчі взаємини зі своєю

дитиною. Намагайтесь у спілкуванні з дитиною бути завжди уважними й

доброзичливими.

Любіть свою дитину і обов’язково виражайте свою любов діями:

поглядом, дотиками, вчинками.

Заохочуйте дитину відкрито виражати свої почуття й думки. Діти охоче

розповідають про свої проблеми, якщо відчувають, що батьки щиро й серйозно

сприймають їхні труднощі. Якщо ви помітили, що дитина почувається

невпевнено у складних для неї ситуаціях, вислухайте її, поспівчувайте їй, навіть

якщо цієї миті ви не маєте готової відповіді або рішення.

85

Дозволяйте дитині робити помилки. Кожна дитина може у чомусь

завинити. Якщо дитина в чомусь завинила, критикуйте не її саму як

особистість, а лише її дії.

Якщо дитину спіткає невдача, проаналізуйте разом з нею причину,

можливо, дитина неправильно обрала мету або спосіб її досягнення. Дитина має

розуміти: її можуть супроводжувати невдачі на шляху до мети, але це не

свідчить про її слабкість. Важливо дати зрозуміти дитині, що невдачі нерідко

переслідують й інших людей і що вони найчастіше є стимулом до

самовдосконалення.

Виховуйте у своєї дитини адекватну самооцінку на основі реальних

успіхів. Поясніть дитині, що можливості й ресурси в кожної людини не

безмежні, допоможіть їй реалізовувати свої здібності й таланти в тих сферах,

що викликають у неї непідробний інтерес. Дайте дитині можливість мати

досить вільного часу, заохочуйте її до самостійності.

Допомагайте дитині задовольнити її потребу у визнанні в тій сфері, що

відповідає її здібностям. Будьте для своїх дітей прикладом любові та поваги до

себе.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ДІЙ ПІД ЧАС ТРИВАЛОЇ

ХВОРОБИ ДИТИНИ

Менше демонструйте тривогу і занепокоєння. У присутності хворої

дитини намагайтеся не виявляти тривогу, страх перед симптомами і необхідни-

ми процедурами. Не варто здригатися під час кашлю дитини і зітхати, стоячи

біля її ліжка. Щоб полегшити тривожність за стан малюка, зверніться за під-

тримкою до чоловіка/дружини чи інших близьких членів родини, друзів тощо.

Застосовуйте принципи позитивного мислення. Концентруйте

увагу дитини на можливостях, які в неї з'являться після одужання, а не на

процесі хвороби. Підбадьорюйте її, частіше кажіть про вашу впевненість у її

силах легко подолати захворювання.

Зробіть хворобу нецікавою. Під час захворювання дитини не

збільшуйте звичайної кількості уваги, подарунків і розваг за умови, що вона,

будучи здоровою, не відчуває у них гострої потреби.

Не відтягуйте момент виходу дитини з «постільного режиму».

Щойно з'являються перші ознаки одужання, починайте повертати дитину до

звичного розпорядку дня. Купання, активні ігри (хоча б у межах квартири)

разом із частим провітрюванням і вологим прибиранням приміщення необхідні

дитині в процесі видужання.

86

Рекомендації для батьків

щодо дій у разі симуляції дитиною захворювання

Спробуйте зрозуміти, чому дитина використала захворювання як форму

протесту.

Запропонуйте дитині варіанти реалізації її потреби в увазі, емоційній під-

тримці, запобігаючи використанню нею статусу хворої.

Пояснюйте причини своїх відмов чи заборон на щось (наприклад, довго гра-

тися в комп'ютерні ігри, лежати перед телевізором тощо). Пропонуйте аль-

тернативні варіанти проведення дозвілля в кожній окремій ситуації.

Поговоріть з дитиною, висловлюючи свої пропозиції в доброзичливій,

м'якій манері.

Надайте дитині можливість самостійно вирішувати, зізнаватися в симуляції

захворювання чи зберігати все в таємниці.

ЯК ЗАПОБІГТИ ВИНИКНЕННЮ НЕВРОЗІВ У ДИТИНИ

Для гармонійного розвитку дитини та її психічного здоров'я батькам

насамперед потрібно розуміти найголовніше: причиною нервових розладів

дітей є помилки у їх вихованні (нестача любові, турботи, непослідовність у

вихованні, сімейні конфлікти тощо), а не вікові особливості дитячої психіки.

Тож батьки повинні керуватися у вихованні потребами дітей.

• Любіть свою дитину і обов'язково балуйте її. Будьте уважними і

чутливими до неї, до її проблем. Старайтеся присвятити дитині хоча б годину

на добу, даруйте їй один з вихідних. Проведіть цей день разом — сходіть у парк

на атракціони, в зоопарк, просто виїдьте із сім'єю на природу тощо.

• Розв'яжіть свої власні проблеми і проблеми стосунків у сім'ї.

• Навчіться керувати своєю поведінкою, щоб уникати конфліктів у сім'ї.

Якщо відчуваєте, що вже перебуваєте на межі зриву і конфлікт неминучий (і

все це відбувається досить часто), то зверніться до спеціаліста (психолога,

психотерапевта, нейропсихолога, психіатра), який допоможе розібратися у

сімейних проблемах.

• Не повторюйте поширеної помилки батьків, які, ретельно приховуючи від

дитини сімейні чвари і роблячи вигляд, що все добре, вважають, що вона нічого

не помітить.

• Не переносьте міжособистісні конфлікти на взаємини з дитиною.

• Не допускайте авторитарного стилю спілкування, самоствердження за

рахунок дитини, обмеження способу її включення у життя сім'ї, гіперопіки і

навпаки — гіперпротекції (недостатності опіки і контролю), емоційного

87

відчуження, неприйняття дитини, нав'язування гіперсоціального типу

поведінки, егоцентричного типу виховання.

• Зміцнюйте афективний компонент стосунків у сім'ї та надавайте

емоційну допомогу дітям, оскільки емоційна незадоволеність, «поганий

настрій» блокують ініціативу дитини.

• Визнавайте недоліки у виховній взаємодії з дитиною, прагніть перебудува-

ти свої стосунки з дитиною з урахуванням її вікових психоемоційних та

неврологічних особливостей та дотримуйтеся гнучкості й безпосередності

спілкування з нею.

• Будьте з дитиною друзями! І це — найголовніше, що потрібно

запам'ятати батькам для того, щоб дитина виросла гармонійною особистістю,

здоровою фізично і душевно.

ЯКЩО У ДИТИНИ ПОМІЧЕНО СХИЛЬНІСТЬ ДО ЗАЇКУВАННЯ

Якщо в сина чи доньки помічено схильність до заїкування, слід

створити належні умови для нормального розвитку дитини:

одразу ж звернутися до фахівців (педіатра, невролога, дитячого психіатра,

лора, логопеда);

інформаційно не перевантажувати дитину, приділяти увагу розвитку

ритмічних рухів;

менше публічно демонструвати здібності дитини, оскільки це збуджує

нервову систему;

уникати спілкування дитини з тими, хто хворіє на заїкування;

якщо в дитини чітко виявлено ліворукість, проконсультуватись у фахівців і

не намагатися самим різко перевчати її на володіння правою рукою;

при затримці розвитку мовлення звернутися за консультацією до логопеда;

на момент інфекційного захворювання і в найближчий час після нього

створити охоронний режим мовлення: звертатися до дитини короткими

реченнями, пошепки; більше пропонувати праці для рук (малювання,

ліплення, конструювання), обмежити перегляд телепередач;

не створювати в родині конфліктних ситуацій, навчитись узгоджувати

взаємини як між собою, так і дитиною;

не вчити дитину бути агресивною, а допомагати їй безконфліктно розв’язувати

проблемні життєві ситуації.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ ПІД ЧАС

ЕПІДЕМІЇ

1. Дуже проста арт-терапевтична техніка - разом з дитиною захоплено і

радісно малюємо ЗДОРОВ'Я. Обговорюємо намальовані малюнки.

88

2. Психологічний імунітет зміцнюється, коли тіло дитини почуває себе

улюбленим - а це значить, що ніжних, теплих торкань саме зараз повинно бути

набагато більше. Можна уявити, що дитина - це пластилін, а ми його

розминаємо й щось із нього дуже гарне ліпимо..., або ми робимо з дитини

«колобка» - вмішуємо в нього водичку, борошно, цукор або сіль й ….. здоров'я,

радість, любов..., а потім переходимо до масажу (рейки-рейки, шпали-шпали...).

3. Пам'ятаєте, Гаррі Поттера? Що його захистило від .... Вірусу - Волан -

Де - Морта? - звісно ж, мамина любов. От ми й говоримо дитині (і головне, самі

ВІРИМО), що наша любов навколо неї створює потужне захисне поле, а отже

вона в цілковитій безпеці.

4. Ми можемо малювати мандали. Мандал - це древній метод роботи із

внутрішнім простором. Будь-який замкнутий контур може вважатися мандатом.

Ми малюємо коло - усе, що вписується в нього символізує внутрішній простір -

тобто себе, а усе, що навкруги - зовнішнє, тобто оточуючих людей, відносини,

міста та інше. ... Ми малюємо для дитини коло, а вона всередині зображує свою

силу, здоров'я, любов і т.д.

5. У тому місці грудної клітини, в яке ми показуємо пальчиком коли

говоримо «Я» - перебуває тимус (щитовидна залоза). Там, повинні були б

сформуватися наші імунні клітини. Коли ми граємо в орангутанга - б'ємо

кулачками в груди й при цьому видаємо якісь радісні звуки - А-А-А, то

стимулюємо наш імунітет.

6. Місце між лопатками (там, де в нас повинні були б бути крила)

називається МІСЦЕ ПІДТРИМКИ. Це місце - проекція всього, що пов'язане з

дихальною й серцево-судинною системою . Коли ми туди прикладаємо руку -

просто так, або коли бачимо, що дитинка засумувала, або коли проявляється

сутулість... ми зміцнюємо дитячий психологічний імунітет.

7. У древній традиції Китаю (у Цигун і Дао) - є вчення про зв'язок звуку,

кольору й систем органів. За меридіан легенів відповідає білий колір і звук [3].

Ми кладемо руки на грудну клітку (проекція бронхів), потім піднімаємо руки

догори зі звуком [3], начебто видихаємо бруд, хворобу, страх. Потім, вдих -

вдихаємо білий чистий колір і повертаємо руки у вихідне положення. Так

можна робити 3 рази підряд. Будьте завжди здоровими!

СОН ЯК ЧИННИК ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ

Сон надзвичайно важливий для здоров'я будь-якої людини, а тим більше

— для дітей. Лише ті діти, які сплять регулярно і достатньо, розвиваються

нормально. Недосипання може призвести до психічних (депресія, зниження

концентрації уваги, рівня розумових і творчих здатностей) і фізичних

(перевтома, ослаблення імунної системи) проблем. Тому батькам варто

89

потурбуватися, щоб сон дитини завжди був спокійним і міцним: саме такий сон

сприяє збереженню як психічного, так і фізичного здоров'я.

Для повноцінного міцного сну необхідно створити дитині відповідні умови.

Кімнату перед сном обов'язково слід провітрити. Надзвичайно важливо

правильно організувати місце, де спить дитина, щоб її нічого не відволікало і не

турбувало.

Дитячий сон буде міцнішим і здоровішим, якщо ліжко зручне і відповідає

основним вимогам:

• його поверхня ідеально рівна;

• спальне місце не дуже велике — для дошкільника цілком вистачить 70

см у ширині та 140 см завдовжки.

• конструкція безпечна — без гострих кутів і нерівностей, з точно

підігнаними одна до одної деталями.

Найліпше поставити ліжечко уздовж стіни, але не напроти дверей.

Звичайно, не варто ставити його під вікном, де можуть бути протяги. Над

ліжком не слід вішати полиць, масивних картин тощо, аби у дитини не

виникало відчуття небезпеки.

Щоб забезпечити дитині здоровий сон, ретельно вибирайте для неї матрац.

Обов'язково зверніть увагу на його пружність (висота пружинного блоку має

бути не менше 13,5 — 14,5 см), матеріали, з яких він виготовлений — скажімо,

поролон не відповідає жодним санітарно-гігієнічним та екологічним вимогам.

Оформіть ліжко відповідно до уподобань вашої дитини, щоб їй було

приємно у ньому і засинати, і пробуджуватися. Адже це — дуже важливі

моменти у житті кожної дитини. Якщо її ранок починається з усмішки,

поцілунку, дотику матусі — вона спокійна і радісна.

Так має починатися кожен день і так само радісно він має

закінчуватися.

Укладання дитини спати також потребує уваги та неспішності. Добре,

якщо вдасться надати цьому процесу певного порядку, чіткої послідовності,

тобто перетворити його на свого роду ритуал, частиною якого можуть бути

прослуховування улюбленої дитячої пісеньки

перегляд телепередачі «На добраніч, діти!» або колискова у маминому

виконанні. Такий ритуал дає змогу створити атмосферу довіри, забезпечити

дитині відчуття захищеності і безпечності.

Насамперед, за 30 — 40 хвилин до сну займіть дитину спокійною

діяльністю: розгляданням картинок, малюванням тощо. Майте на увазі, що

рухливі ігри перед сном збуджують дитину, і їй складніше заснути.

Обов'язково дайте дитині змогу спокійно закінчити свої справи: «Уже пізно,

настав час спати, закінчуй малювати, і через п'ять хвилин укладатимемося ».

90

Нічний сон у дітей зазвичай глибокий, і суворе дотримання тиші

необов'язкове. Перед нічним сном дитина має відвідати туалет, вмитися і

почистити зуби. Укладаючи дитину, простежте, щоб вона акуратно склала

знятий одяг, зручно вмостилася у ліжечку на правому боці. Привчайте дитину,

щоб після закінчення ритуалу вкладання вона засинала сама.

Але зважайте на індивідуальні особливості дітей: одні засинають швидко, з

іншими треба посидіти, погладити їх, щось тихо пошепотіти, на кшталт: «Ручки

втомилися, ніжки втомилися, всі хочуть спати... Очки закриваються... Усі

відпочивають».

Дуже важливо, у якому емоційному стані перебуває сам дорослий, який

вкладає дитину спати. Якщо ви квапитеся і хочете швидше приспати дитину,

нічого не вийде. Як навмисно, дитина засинатиме довго, вередуватиме і

проситиме то пити, то почитати тощо. Ви нервуватимете, а дитина відчуватиме,

що від неї хочуть скоріше звільнитися, що вона заважає. Вона розумітиме, що

хоча фізично ви поруч, але ваші думки далеко, і намагатиметься своїми

вередуваннями повернути вас до себе. Якщо ви хочете, щоб дитина

заспокоїлася і швидко заснула, спочатку заспокойтеся самі.

А чи не найкраще, коли дитина засинає під мамину колискову.

Навдивовижу м'яка, мелодійна й образна українська мова, ритмічність

примовок, ніжний мамин голос створюють ту неповторну емоційну атмосферу,

за якої дитина безтурботно солодко засинає.

Нехай же завжди єднають вас з вашою дитиною тепло і любові, ніжність і

довіра.

91

6. Ефективне виховання у родині

ПРАВИЛА ЕФЕКТИВНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Що робити батькам, а також іншим людям, які хочуть відповідально

підготуватися до непростої ролі сімейного вихователя? Кваліфіковану

відповідь на це запитання можна знайти у правилах ефективного виховного

спілкування з дитиною, сформульованих Ю. Б. Гіппенрейтер.

Правило 1. Безумовно приймати дитину – любити її не за те, що вона

красива, розумна, здібна, а просто так, просто за те, що вона є. Така потреба у

приналежності, у необхідності іншому є однією з фундаментальних людських

потреб. І задоволення її – це необхідна умова для нормального розвитку

особистості. Такі повідомлення передаються через привітні погляди, ласкаві

дотики, обійми, прямі слова на зразок «як добре, що ти у нас є», «радий тебе

бачити», «добре, коли ми разом» тощо.

Правило 2. Особистість дитини й її здібності розвиваються лише у тій

діяльності, якою вона займається за власним бажанням та з інтересом.

Забезпечити дитині у розумних межах належні умови для повноцінних занять

такими справами, розвивати її пізнавальні, комунікативні й трудові інтереси.

Правило 3. Підтримувати успіхи дітей – це найкоротший шлях до

вдосконалення успішно здійсненої діяльності, до розвитку інтересу до неї і до

відповідних здібностей дитини.

Правило 4. Створювати сімейні традиції, які базуються на зонах радості

(святкування днів народження, початку або закінчення нового навчального

року, чверті тощо).

Правило 5. Систематично робити щось разом із дитиною (читати,

гуляти, займатися фізичними вправами, домашньою роботою).

Правило 6. Не втручатися у справу, якою займається дитина, якщо вона

не просить допомогти. Таким невтручанням батьки можуть привчити дитину до

самостійної поведінки й зменшити залежність дитини від них (і навпаки).

Правило 7. Якщо дитині важко й вона готова прийняти допомогу,

обов’язково допомогти їй, але при цьому:

Запропонувати допомогу, починаючи зі слів «давай разом...»;

Узяти на себе лише те, що дитина не в змозі виконати самостійно, все

інше залишати їй для самостійного виконання;

У міру того, як дитина опановує нові дії, заохочувати її здійснювати їх

самостійно.

Основна небезпека при цьому криється в можливості придушення

природної активності дитини, що може бути наслідком або дуже швидкого

92

перекладання недостатньо опанованої дії на дитину, або ж навпаки, у довгому й

настійливому керуванні роботою й участю дорослого в ній.

Правило 8. Поступово, але неухильно знімати з себе відовідальність за

особисті справи дитини й передавати їх їй. В певний час необхідно відмовитися

від контролю виконання уроків, дозволити дитині самостійно контролювати час

вставання тощо.

Правило 9. Дозволяти дитині переживати негативні наслідки власних дій

або власної бездіяльності (якщо не вивчить уроки, проспить і спізниться на

заняття). Тільки за таких умов дитина дорослішає, стає «свідомою» й

відповідальною.

Правило 10. Не вимагати від дитини неможливого або такого, що їй

важко виконати. Замість того подивитися, що можна змінити в середовищі, яке

оточує дитину. (Наприклад, проблема контролю дорослими зберігання й

споживання дитиною солодощів, якщо їй самостійно це важко здійснити.)

Правило 11. Щоб уникнути зайвих проблем, необхідно спів ставляти

власні очікування з можливостями дитини. Це правило є певним продовженням

попереднього правила, тільки тут у ролі зовнішніх обставин виступають

очікування батьків.

Правило 12. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б

небажаними або «неприпустимими» вони не були. Якщо такі емоції виникли,

значить на те є підстави.

Правило 13. Якщо у дитини емоційні проблеми, її необхідно активно

вислухати, тобто повернути їй у бесіді те, про що вона говорить, при цьому

називаючи її почуття. З метою організації активного слухання необхідно:

Повернутися до дитини обличчям так, щоб ваші очі були на одному рівні

з дитячими, а поза й положення тіла беззаперечно підтверджувалн

готовність вислухати дитину;

Формулювати відповіді дитині, яка переживає негативні емоції, у

стверджувальній формі, оскільки фрази, оформлені як запитання, не

відображають співчуття;

У бесіді витримувати «паузу», тобто після кожної репліки, власної або

дитини, дати їй змогу повніше розібратися у власних переживаннях і

усвідомити співчуття батьків;

У відповіді дитині корисно повторити нею сказане й позначати її

переживання, усвідомлені дорослим, словами, тим самим підтверджуючи

для дитини, що дорослий розуміє її переживання так, як треба.

Правило 14. Ділитися з дитиною власними почуттями, як позитивними,

так і негативними. Якщо дитина власною поведінкою викликає у дорослого

негативні почуття, він повинен висловити це (вони все одно прорвуться через

93

позу, жести, інтонацію, вираз обличчя та очей). Говорити про власні почуття

необхідно від першої особи, повідомляючи про себе і власні почуття, а не про

вихованця та його поведінку. (Наприклад, сказати наступне: «мене дуже

втомлює голосна музика, боюсь, що зараз почнеться мігрень», замість фрази:

«прикрути звук магнітофона, від твоєї музики болить голова».)

Правило 15. Якщо причиною негативних почуттів є активність дитини,

можна виражати невдоволення лише її окремими діями, але не дитиною в

цілому. Невдоволеність діями дитини не повинна бути систематичною, інакше

вона переросте у несприймання її.

Правило 16. Правила й обмеження у вихованні обов’язкові, але вони не

повинні входити у протиріччя з найважливішими потребами дитини (право на

життя, здоров’я, прийняття батьками, активність і пізнання тощо). Такого роду

обмеження мають бути:

Узгоджені між дорослими (єдність вимог – запорука дотримання їх

дитиною!);

Подаватись не у вигляді наказу, заборони або беззаперечного: «Негайно

припини!» «Швидко додому!», а у безособовій манері й дружньо-

пояснювальному тоні («Прийнято робити таким чином». «Так не

роблять»).

Правило 17. Покарання – неминучий супутник виховних ситуацій. Воно

може бути двох видів:

Природні наслідки неслухняності – це ті негативні наслідки активності

дитини, які виходять із самого життя, і тут їй нема кого звинувачувати,

окрім себе;

Умовні наслідки неслухняності – це ситуації, в яких умови активності

дитини задають батьки (не зробиш те й те, будеш позбавлений того й

того). Карати дитину краще, позбавляючи її приємного й значущого для

неї особисто, ніж роблячи дитині погано чи боляче.

Правило 18. Конструктивно розв’язувати конфлікти інтересів батьків і

дитини, послуговуючись такою схемою:

Опановувати особисті емоції й активно вислухати дитину (що вона хоче,

чого не хоче, що для неї важливо, а що вона не приймає), перетворивши

конфліктне зіткнення на проблему для обговорення;

Передати дитині власні бажання або проблеми, використовуючи форму

«Я-повідомлення»;

Зібрати всі пропозиції, поважаючи будь-яку думку дітей (починати слід із

запитань дитині «Як нам бути?», «Що робити?»);

Запропонувати власні варіанти;

94

Шляхом спільної оцінки вибрати з них варіант дії, що найбільше

відповідає інтересам обох сторін, контролюючи дотримання останньої

вимоги.

ЯК ВИХОВАТИ ПОВАГУ ДО МАМИ

Виховання дитини потребує терпіння,

сил та внутрішньої стабільності.

Тіна Гримберг 1. Обмежуйте грубість та хамство!

Перш за все треба розуміти, що виховання у дітей поваги не означає

дозвіл на підлабузництво, боягузтво та потурання батьківському деспотизму.

Повагу легше виховати в культурній атмосфері, коли в родині один на

одного не кричать, не сваряться, часто говорять «дякую» та «будь ласка». А

якщо і роблять якісь зауваження, то в тактовній формі, аби не образити. Діти не

завжди відчувають межу дозволеного, тому встановлення чітких та зрозумілих

обмежень абсолютно необхідне.

Грубість та хамство щодо дорослих треба ввести у розряд «особливо

тяжких» вчинків, за які, якщо дитина їх повторює, необхідно суворо карати.

«Так з батьками не розмовляють», «Це що за тон?» - зараз діти часто не

реагують на подібні репліки, навіть коли чують їх від сторонніх. А часто

сміються у відповідь та хамлять ще більше. Але варто дорослим дійсно

показати, що жарти закінчились, дитяче нахабство зникає миттю.

2. Не вживайте жаргону.

Він також дискредитує дорослих в очах дітей, ставить їх на один рівень з

недовихованими підлітками, котрі намагаються продемонструвати свою

незалежність, плутаючи її з розбещеністю та розхлябаністю.

3. Навчайте дітей називати чужих дорослих на «Ви» та не втручатись

у розмови.

4. Дуже важливими є злагодженість і солідарність.

Коли, в родині, як у романі «Три мушкетери», один за всіх і всі за одного

– це мимоволі викликає повагу. І, навпаки, не викликає жодної поваги сім’я, в

якій дитина грубо розмовляє з одним із батьків, а другий не втручається і навіть

часом «підливає масла у вогонь», через ті чи інші причини підтримуючи юного

агресора. Особливо непривабливо це виглядає з боку батьків – адже від

чоловіка природно очікувати захисту. А якщо жінка змушена захищати себе

сама, то чоловік ніби розписується у власній слабкості. І діти це чудово

відчувають.

5. Навчайте дітей висловлювати вдячність.

Без неї поваги не досягнути. Невдячна людина не цінує ні інших людей,

ні те, що вони для неї роблять.

95

6. Навчайте дітей піклуватися

А іноді треба не просто вчити, але й примушувати. Адже, як не сумно це

визнавати, далеко не всі діти за характером чуйні й доброзичливі. Є й такі, яким

подобається лише брати, а не давати. Майте на увазі, що підвищений

егоцентризм небезпечний: він гальмує нормальне «дорослішання», сприяє

інфантилізму.

Хлопчиків важливо змалку привчати поступатися мамі місцем,

допомагати їй нести пакети, відкривати і закривати двері в під’їзд,

пропускаючи маму вперед, при виході з автобуса подавати мамі руку…

7. Передусім особистий приклад!

Безумовно, найкраще, щоб батьки, дідусі, хресні, старші брати та інші

родичі чоловічої статі були гідним прикладом.

Татові варто частіше говорити при дітях своїй дружині щось хороше,

разом з ними робити для мами приємні сюрпризи, дарувати подарунки.

Мамі ж потрібно більше розповідати про себе, про своє дитинство, школу,

друзів і т.п. адже мати для дитини – це цілий світ, причому світ унікальний!

Дізнаючись про її смаки, інтереси, вміння, дитина збагачує і свій

внутрішній світ, розвивається більш інтенсивно і гармонійно.

8. Читайте більше хороших віршів, казок, легенд, оповідань і повістей,

в яких оспівується материнська любов, обговорюйте їх із дітьми.

Мистецтво має величезну силу впливу на душу людини. Тим більше

юної, яка підвищено вразлива.

ЗАГАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ, НА ЯКІ ДІТИ ЗАЗВИЧАЙ РЕАГУЮТЬ

ПОЗИТИВНО

1. Якщо можете, ігноруйте негативну поведінку та зосереджуйте увагу

на позитивних рисах. Діти потребують уваги. Відзначаючи їхні позитивні

риси, ви мотивуєте їх поводитися так якомога частіше.

2. Мотивуйте гарну поведінку заохоченнями. Це може бути ваша увага

або заохочувальні слова.

3. Критикуйте поведінку, а не людину. Наприклад: «Битися не можна,

тому що...», а не «ти поганий, тому що б'єшся».

4.Створюйте умови для навчання — наприклад: «Ти розбив чашку. Будь

ласка, не неси наступного разу стільки чашок, адже ти бачиш, що їх легко

розбити». Спонукайте дитину розуміти, що вона може помилятися, і це не є

загрозою для ваших стосунків з дитиною, вони не припиняться через те, що

відбулося.

5. Будьте твердими. Дітям необхідно почуватися в безпеці — частково ця

безпека з'являється через знання «правил».

96

6.Не доводьте ситуацію до загострення. Краще не допустити конфлікту,

ніж вирішити його.

7.Чітко проговорюйте, чого ви очікуєте, і що трапиться у випадку,

якщо зробити не так. Не думайте, що діти розуміють, що ви хочете від них, а

тому пояснюйте, «чого саме» ви хочете. Наприклад, не говоріть «не роби

безладу», а поясніть, що саме називаєте безладом.

8. Використовуйте конкретні вказівки. Наприклад, замість «не став туди

чашку», скажіть — «постав чашку на стіл, а не на тумбочку». Таке спілкування

дозволяє дитині взаємодіяти в позитивній обстановці, підвищує її самооцінку.

9. Будьте справедливими й давайте розповідати свої історії. Діти часто

почуваються невислуханими, їм ні з ким поділитися своїми думками.

10. Мотивуйте позитивними словами. Помічайте речі, які діти роблять

добре. Позитивні реакції на сильні сторони дитини підвищують її самооцінку.

11. Дозволяйте дітям брати відповідальність за інших на себе. Це

підвищує значущість досягнень дитини та її самооцінку.

12. Підвищуйте почуття контролю в дитині. Давайте дітям робити вибір і

приймати рішення (хоч і не завжди варто залишати за дитиною останнє слово).

Це посилює почуття відповідальності дитини за своє життя й зменшує

безпорадність. Таким чином дитина розуміє, що вона може одержувати те, що

їй необхідно, без «сцен» (наприклад, лементу, плачу).

13. Слухайте і співчувайте почуттям/думкам, які виражає дитина (або

які, на вашу думку, дитина переживає), навіть якщо ви не погоджуєтеся. Це

дозволяє дитині зрозуміти, що ви цікавитеся нею і що ви справедливі.

14. Убезпечте її від сторонніх спостерігачів або виведіть дитину із

ситуації. Відокремлення від дитини на певний час хоч і, ймовірно, буде

позитивним, але в такий спосіб легко збільшити в неї почуття ізольованості та

відстороненості. Краще наблизити дитину до себе, ніж відштовхувати її,

виводячи із ситуації. Наприклад, якщо виникає бійка, краще запропонувати

дитині піти разом з вами, ніж відіслати її за чимось.

15. Не перебільшуйте з покараннями. Запитайте себе (тільки чесно), якби

ви були дитиною, чи здалося б вам це справедливим?

16.Виходьте зі складних ситуацій із почуттям гумору, хоча гумор не

повинен доходити до висміювання або приниження дитини.

17. Просіть вибачення у випадку, якщо ви помилилися; якщо це доречно

— поясніть, чому ви повелися саме так. Це показує дитині, що помилятися —

нормально, а також те, що на помилках потрібно вчитися. Така поведінка

сприяє встановленню довіри й поваги.

Пам'ятайте: Ви — доросла людина! Не втрачайте терпіння!

97

НАЙПОШИРЕНІШІ ПОМИЛКИ,

ЯКИХ ПРИПУСКАЮТЬСЯ БАТЬКИ

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав.

Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого

значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі по-

грози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм

щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю

товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це

призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує

образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько",

"Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії

на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.

Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки,

відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень",

"І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у

її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти

тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у

поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може

з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому

приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла",

"Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

98

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного

здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка

згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш

собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився

твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш,

зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто

вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися

нічим — ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом

дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не

дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для

батьків.

ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ПОВОДИТИСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ:

1. Чітко уявіть собі мету, яку ви переслідуєте.

2. Переконайтеся, що всі, хто задіяні у процесі виховання дитини,

ознайомлені з вашими цілями.

3. Вирішіть, що повинно слідувати за небажаним вчинком дитини.

Ваша реакція на її вчинок повинна завадити бажанню дитини вчинити так

ще раз. Намагайтеся реагувати спокійно та м'яко, але так, щоб ваша реакція

подіяла. Не варто бути занадто суворим зі своїм малюком, тим більше, що деякі

міри краще залишити про запас.

4.Реагуйте на небажаний вчинок дитини негайно.

Маленькі діти та старші діти з труднощами розвитку швидко забувають

про свої вчинки. Реакція із запізненням може бути безглуздою і лише

спантеличить малюка. Подія повинна бути свіжою в пам'яті дитини. Якщо брат

або сестра малюка прибіжить з прогулянки і скаже: «Мамо, Марійка тільки що

зробила те й те», то застосовувати якісь міри потрібно вже.

5.Будьте послідовними у своїх діях.

Реагуйте кожного разу, коли ви помітите небажану поведінку дитини, і

реагуйте однаково. Безперечно, виникатимуть ситуації, коли ви просто будете

не в змозі відреагувати належним чином, як, наприклад, під час поїздки на

автобусі, де неможливо „ізолювати" дитину. Однак, якщо ви залишатиметесь

вірним своїй реакції в усіх інших ситуаціях, коли їй ніщо не заважатиме, ці

неминучі винятки не будуть мати значення.

99

6.Будьте готові до того, що поведінка малюка, перед тим як

поліпшиться, може погіршитися.

Коли дитина відчує, що ви по-іншому реагуєте на її поведінку, вона

захоче випробувати цю нову систему відносин. Вона буде у різні способи

намагатися перевірити, чи не вдасться їй уникнути якихось наслідків або

змінити ваші наміри. І починається «змагання на впертість», де тато думає: «Ні,

я не буду, НЕ БУДУ звертати на неї уваги», а малюк думає: «Подивимось, чи

вдасться татові не звертати уваги і на ЦЕ.» Ось чому просто конче треба, щоб

ви наполегливо та послідовно застосовували свій новий підхід хоча б два тижні.

Коли ви переконаєте малюка, що ви справді серйозно налаштовані, почнуть

з'являтися позитивні результати. Постійні зміни та перевлаштування вашого

підходу можуть тільки ускладнити ситуацію. Дитина зрозуміє, що вона завжди

може знайти спосіб змінити наміри мами та тата.

Що ж стосується позитивних моментів...

7. Заохочуйте правильну поведінку дитини.

Це так само необхідно, як і вчасна та послідовна реакція на небажану

поведінку, але про це легко забути. Ви і не помітите, як вирішення проблемної

поведінки цілком заволодіє вашою увагою; для того, щоб дозволити собі трохи

відпочити, скористайтеся моментами, коли ваш малюк поводить себе гарно.

Намагайтеся бути неподалік від дитини, щоб ви могли спостерігати за її

гарною поведінкою та хвалити її. Дитина повинна усвідомлювати, що це не

вона особисто, а певні її вчинки викликають ваше незадоволення. Для того, щоб

упевнитися в цьому, їй необхідно постійно чути вашу похвалу за хороші

вчинки.

8.Формуйте у дитини позитивні навички, за допомогою яких вона

зможе позбутися проблемної поведінки.

Вже говорилось про необхідність формулювання цілей позитивного

характеру, які б надавали дитині можливість навчитися альтернативної

поведінки на заміну небажаної. Починайте займатися розвитком позитивних

навиків дитини в той самий час, як ви привчаєте її до вашої певної реакції на її

негативні вчинки. По можливості починайте вчити дитину безпосередньо тоді

та в тих ситуаціях, коли в її поведінці проявляються певні проблеми.

9.Залучайте до виправлення поведінки дитини всіх зацікавлених у

цьому людей.

Зрештою, усім, хто спілкується з вашою дитиною, необхідно виробити

певну стратегію, щоб справитися з її проблемною поведінкою, тому, якщо ви

запропонуєте їм вашу, нічого поганого в цьому не буде. Навіть дуже маленькі

діти можуть навчитися так реагувати на поведінку їх братика або сестрички, що

їхня реакція не принесе останнім задоволення, на яке вони розраховували. Зі

100

своїми образами маленькі діти майже завжди прийдуть до вас («Мамо, Марійка

мене штовхнула»), і у вас з'явиться можливість не тільки втішити їх, але й дати

пораду («Ти відразу ж відходь від неї, коли вона тебе штовхає. Навіть не дивися

на неї. Приходь і грайся зі мною замість цього»). Дуже важливо, щоб усі, хто

тим чи іншим чином мають стосунок до малюка, хвалили його за гарну

поведінку та заохочували використання нових навиків.

10.Ведіть записи результатів.

Хоча б у перші два тижні занотовуйте кожен раз, коли дитина поводить

себе не так, як вам би того хотілося, та кожен раз, коли вона використовує нові

навики, яких ви її вчите. Іноді, коли ваша програма навчання набирає повних

обертів, буває так важко зрозуміти, є позитивні зрушення чи ні. У такий спосіб

ви зможете в цьому переконатися. Ваші записи, зроблені за декілька днів до

початку занять, забезпечать вас матеріалом для порівняння. Нотатки, зроблені

до та після початку процесу виховання, допоможуть вам вирішити, чи слід

продовжувати рухатись у тому ж напрямку, чи варто змінити стратегію.

Слідкуйте за собою.

Постійно притримуватися цих правил змогли б тільки ідеальні батьки,

якщо такі взагалі існують. Навіть дуже досвідченим батькам та вихователям

важко справлятися з проблемною поведінкою. Коли у вас щось не виходить,

намагайтеся не виплескувати своїх емоцій при дитині, але якщо ви все ж таки

не стрималися, не варто розчаровуватись. Якщо ви знаєте, до чого прагнете, та

працюєте за планом, ви, зрештою, досягнете своєї мети.

Ймовірно, настав час попросити додаткової допомоги у членів родини або

друзів, або подумати, як вам відпочити від хатніх справ.

Хваліть себе за кожне невеличке досягнення вашої дитини. Адже

вирішення цієї проблеми полегшить життя як вам, так і вашій дитині.

Навчивши вашу дитину, як потрібно поводитися, щоб мати багато друзів,

оволодівати новими навичками та отримувати задоволення від власних

позитивних діянь, ви відкриєте їй двері у світ нового досвіду та повноцінного

життя.

ДОПОМОГА ДИТИНІ, ЯКА ЗНАХОДИТЬСЯ В СТАНІ ГОРЯ

Етапи протікання горя наступні: фаза шоку і заціпеніння, фаза

страждання та дезорганізації, фаза відновлення і фаза завершення. Не дарма

більшість культур і релігій відводять на траур один рік, тому що природне,

нормальне переживання горя в середньому триває в межах року.

Чим можуть допомогти близькі люди дитині, яка знаходиться в стані горя:

1. Завжди і у всіх випадках повідомляйте про смерть близької людини, та

беріть з собою на похорон.

101

2. Як батькам, так і дітям потрібно проговорювати свої почуття. Не

вирішені вчасно конфлікти, непроговорені почуття затримують

подолання дитячого горя. Можна написати лист померлій людині і

прочитати на кладовищі чи поговорити з фотографією. Деколи, це єдиний

спосіб дати дитині полегшення. Спільно відзначати дати, пов'язані з

життям померлого.

3. Ваші спроби втішити дитину цілком даремні. Вона всеодно вас «не чує».

Те, що дійсно можна зробити - це ходити за нею «хвостиком», ні на

секунду не випускати її з поля зору, не залишаючи на однині з собою.

4. Якщо дитина вчиться в школі, краще декілька днів звільнити її від занять,

важливо повідомити однокласників, вчителів, друзів, щоб вони могли

належно її підтримати.

5. Якомога більше і частіше торкайтесь дитини, яка тяжко переживає горе.

Інколи буває достатньо одних тактильних контактів, щоб вивести дитину

з тяжкого шоку, дієвими є прогладжування по голові. Якщо при цьому

вам вдасться викликати сльози, то це на краще. Переконайте дитину, що

плакати в такому випадку не соромно.

6. Якщо дитина плаче, то не завжди треба її втішати. Сльози дають

можливість сильної емоційної розрядки, «очищають». У деяких випадках

необхідно викликати у дитини сильні почуття (в окремих випадках навіть

злість), які допоможуть «вийти» з шоку.

7. До 40 днів дітьми оволодіває почуття порожнечі, вони починають

боятися за життя рідних та близьких (страх перед смертю батьків). Будьте

спостережливими,не дайте заглибитись у цей стан,

8. Уявлення про смерть мають вікові і культурні особливості. Діти уявляють

її у вигляді людини. Так, діти 5 - 9 років пов'язують смерть з певним

обличчям, або думають, що вона невидима і ховається в таких місцях, як

кладовище. Тому важливо давати про смерть точну і детальну

інформацію, дозволяти задавати запитання. Необхідно пояснити зміст і

невідворотність цієї фази життя. Бути готовим до запитань і чесними при

відповіді на них.

9. З часом потрібно «завантажувати» як дорослих, так і дітей домашніми

справами, це допоможе відволіктися від основної проблеми, проте режим

повинен бути поблажливим. Дітям можуть допомогти спеціальні казки,

історії, книги на тему смерті та переживання втрати.

10. Не дивитись весь час на дитину жалісним та співчутливим поглядом.

Корисно навіть сказати наступне: «Як тобі не соромно, ти думаєш лише

про себе і тебе не турбують ті люди, що знаходяться поряд з тобою».

102

11. Ви повинні розуміти, що дитина переживає, проте «не підживлюйте», не

закріплюйте у неї такий стан.

12. Оточуючі повинні допомогти дитині звернутися до майбутнього,

повернути її обличчям до подальшого життя, допомогти будувати

різноманітні плани.

13. Знайти образу померлої людини постійне місце у вашому житті, зберегти

пам'ять про неї.

14. Пам'ятати про позитивну роль релігії та духовної підтримки у період

подолання горя.

15. При ускладненні реакції втрати звернутись за психологічною

допомогою.

Важливо зрозуміти, що горе - довготривалий процес, який дитина буде

долати поступово. Шок від пережитого проходить по мірі того, як дитина буде

ставати старшою і «мудрішою». Проте, діти, які пережили травму хоча б один

раз, в подальшому будуть завжди більш чутливі до розлуки, ніж інші.

Головне, постаратись пояснити дитині, що не дивлячись на те, що

відбулося, життя продовжується і всім необхідно жити далі з тими людьми, що

живуть поряд і люблять її.

ЯКЩО БАТЬКИ РОЗЛУЧИЛИСЯ

У неповній родині, особливо у тій, що утворилася після розлучення,

стосунки між матір'ю і дитиною (чи між батьком і дитиною) можуть

розвиватися за моделлю «культ самопожертви». У цьому випадку замість

прояву любові, ніжності і турботи про дитину залишена мати (батько) проявляє

насамперед біль, провину, сум. Під впливом емоцій дорослого дитина відчуває

тривогу і непевність. Адже у моменти, коли матір (батько) поринає у свої

переживання, вона (він) залишає дитину емоційно покинутою. І дитина

змушена не лише самостійно справлятися зі своїми переживаннями, а й якось

пояснювати для себе поведінку матері (батька). Найчастіше дитина стає на

позицію самозвинувачення. Негативні висловлення на адресу одного з батьків

вона сприймає як спрямовані на неї саму. Сором, провину і щирий біль, які при

цьому переживають діти, складно описати словами. Нестерпність почуттів

може виражатися в аутоагресії або агресії, спрямованій на навколишній світ.

Дуже важливо, щоб у дитини була змога бачитися з тим з батьків, хто не

живе у сім'ї. Навіть короткі зустрічі, які для стороннього спостерігача можуть

видатися марними, залишаються у пам'яті дитини.

Рекомендації батькам, які розлучилися, щодо підтримання психологічної

безпеки їх дітей

Давайте дитині змогу постійно підтримувати з вами контакт.

103

Говоріть з дитиною і підтримуйте її. Уважно слухайте розповіді дитини

про те, що вона вважає важливим і значимим.

Розвивайте зовнішні соціальні зв'язки вашої родини. Створюйте умови

для формування у дитини навичок поведінки, властивих її статі. Надавайте

дитині змогу спостерігати за поведінкою інших чоловіків (жінок), спілкуватися

з ними й одержувати їх підтримку. Це можуть бути друзі, тренери, керівники

гуртків, студій тощо.

Хваліть дитину частіше, ніж карайте. Фокусуйтеся на позитивній

стороні життя. Емоційно стабільна психологічна атмосфера у родині допоможе

дитині зберегти довіру до світу, зміцнить почуття гідності і впевненості у собі.

Приймайте право дитини на її минуле і спогади про нього, навіть якщо

вам ці спогади не приносять нічого, крім болю.

Не змушуйте дитину докладно розповідати про зустрічі з вашим

колишнім партнером. Поважайте її право на особистий простір і почуття. Якщо

ж ви все ж одержали відповіді на запитання про зустріч, залишіть коментарі

при собі, як би складно це не було.

Пам'ятайте! Критика, іронія і психологічний тиск негативно

позначаються на взаємній довірі.

ВИХОВУЄМО НЕБАЙДУЖИХ…

Щоб долати життєві перешкоди, реалізовуватись,

неповносправна дитина і її сім'я потребують

допомоги та підтримки інших людей, суспільства.

Ми усі відповідаємо один за одного…

Олег Романчук

Особливої уваги і турботи потребують від нас діти

з обмеженими можливостями здоров’я!

Нині зростає кількість дітей, які страждають від тих чи інших

психоневрологічних відхилень, фізичних і соматичних порушень. Переважна

більшість таких дітей виховується у спеціальних ДНЗ або в сім'ї. Лише діти з

нескладними розладами відвідують звичайні дошкільні заклади, спілкуються зі

здоровими однолітками. Формування толерантного ставлення до них повинно

починатися з сім'ї. Адже моральні цінності та орієнтири, які формуються у

дошкільному віці, впливають на поведінку дітей у майбутньому, спонукають до

вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяють

подоланню егоїстичних тенденцій, формують соціальну чутливість. Дитина

морально дозріває, коли є належний приклад батьків, яких вона наслідує, та

тоді, коли активно діє сама.

Що повинні знати Ви, шановні батьки, та Ваші діти

104

про дітей з особливими потребами?

Загальні правила спілкування:

- Коли ви розмовляєте з дорослим або дитиною з особливими освітніми

потребами (ООП), звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її

супроводжує;

- При знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю -

навіть ті, кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом,

можуть потиснути руку - праву або ліву, що допустимо;

- Коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить,

обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в

групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і

назвати себе;

- Пропонуючи допомогу, почекайте, поки її приймуть, а потім питайте, що і

як робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся - перепитайте;

- Звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до

підлітків - як до дорослих;

- Пам’ятайте, що спиратися або «виснути» на чийомусь інвалідному візку - те

ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідний візок - це

частина недоторканного простору людини, яка її використовує, зокрема й

дитини. Це потрібно обов'язково пояснити іншим дітям;

- Розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її

уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не

виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати, якщо ви

не зрозуміли співрозмовника;

- Коли ви говорите з людиною, яка користується інвалідним візком або

милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному

рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться

закидати голову;

- Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, помахайте їй рукою або

доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на

увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах.

Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на

вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не

заважало і ніщо не закривало вас;

- Не бентежтеся, якщо випадково сказали: «Побачимося» або: «Ви чули про

це...?» тому, хто насправді не може бачити або чути.

- А ще дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з

особливими освітніми потребами. Наприклад, замість фрази «Ця дитина не

105

може ходити» краще сказати так: «Ця дитина користується ходунком і

кріслом-візком».

1. Незрячим слід допомагати, їм просто треба руку дати.

2. Дитині зі зниженим слухом простягнемо дружню ми руку.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату - такі ж як усі, лише трохи

сильніші!

3. Дітей, які не можуть говорити, нам теж потрібно вміти розуміти.

4. Діти з порушеннями інтелектуального розвитку: «Скажи мені і я забуду,

покажи - запам'ятаю, дай можливість діяти - і я навчусь!»

5. "Неможливо не гасати, не стрибати, не скакати, шум і галас там, де ми!» -

Упізнали? Ось вони - діти з гіпердинамічним розладом поведінки та

дефіцитом уваги

6. Про дітей із аутизмом:

- Світ безмежний і байдужий до самотніх янголят?

- Справжній друг їх - принц Маленький, екстремальний і сумний.

- Станьмо ж друзями і ми!

Приклади заміни некоректних мовних зворотів

Ярлики, які не можна Коректніші вирази

використовувати

- Люди з фізичними або розумовими вадами Люди, які мають особливі потреби

- Розумово відсталі Люди із затримкою розумового розвитку

- Вона - даун, У неї синдром Дауна

- Він не здатний навчатися У нього труднощі з навчанням

- Він - паралітик У нього параліч

- Вона - каліка У неї порушення опорно-рухового апарату

- Він - карлик (або ліліпут) Він - невисокого зросту / він невисокий

- У неї емоційні розлади У неї порушення емоційного характеру

Він прикутий до крісла-коляски Він користується кріслом-візком

Не забувайте, що діти з особливими потребами дуже чутливі,

емоційні і тонко відчувають, коли оточуючі з розумінням ставляться до

них, до їх почуттів і думок.

ДИТИНА і СУСПІЛЬНІ КОЛІЗІЇ Пам’ятка для батьків та педагогів

Останнім часом нестійка психіка дітей потерпає від суспільних

конфліктів, оскільки діти не ізольовані від світу дорослих та їхніх переживань.

Дошкільнята не залишаються осторонь подій, які відбуваються сьогодні у

державі. Вони грають в ―майданівців і беркутів‖, емоційно обговорюють

побачене на екранах і почуте від дорослих, сперечаються, ―хто хороший, хто

поганий‖, ображають іншодумців, навіть групуються за політичними

106

уподобаннями батьків і, що найгірше, імітують сцени насильства та

переймаються духом уседозволеності.

Таке ―вживання‖ малят у нинішні трагічні події усі фахівці оцінюють

негативно. Окрім порушень морального розвитку, воно спричинює стрес, що

часто в дітей перебігає зовні непомітно, призводячи до руйнівних наслідків.

Як же діяти педагогові у нинішній та інших складних ситуаціях, коли

треба захистити дитину від нас — дорослих?

Насамперед, і педагогам, і батькам потрібна МУДРІСТЬ, яка

передбачає, зокрема, позитивне світосприйняття, розуміння законів природи і

суспільства, виваженість у словах і вчинках, толерантність по відношенню до

дітей і дорослих, уміння зрозуміти іншого, об’єктивність в оцінках,

далекоглядність.

Обов’язковою є ЛЮБОВ до дитини, повага до її особистості та

прийняття її такою, якою вона є. Розуміння, що для неї екологічно, а що

порушує її рівновагу і комфорт. Здатність поступатися власними інтересами,

щоб не зашкодити здоров’ю дитини, як фізичному, так і психічному,

моральному.

За цих умов дорослі, з одного боку, оберігають психіку дитини від

небезпечних перевантажень, з іншого — вчать її мудрості й любові, а отже

формують імунітет до недобрих впливів.

Педагоги і батьки виконують місію носіїв життєвого оптимізму, гарантів

безпеки і благополуччя дитини. Формують позитивне світосприйняття,

необхідне для її повноцінного розвитку.

Попри сумні і незбагненні події сьогодення та інші колізії дорослого

життя створюють у родині та дитсадку спокійну світлу атмосферу, сповнену

позитивних життєствердних настроїв.

Поводяться розважливо, гасять власні пристрасті. Враховують, що діти до

3-х років, хоча менше розуміють, дуже чутливі до психічного стану дорослих,

перебувають у тісному емоційному зв’язку з матір’ю.

Малюють дитині світ не чорно-білим (поганий – добрий), а різнобарвним,

розкриваючи філософію життя. Вчать розглядати кожне явище в природі та

суспільстві з різних боків і точок зору.

Виховують повагу до інших людей, толерантність і терплячість до

кожного, незалежно від того, чи подобається він, чи погоджується з тобою.

Вчать засуджувати не людину, а недобрий вчинок, роблячи це без агресії. Самі

в житті подають такий приклад.

Формують дружні взаємини між дітьми, згуртовують їх у спільних

справах, не протиставляють одне одному, вчать радіти успіхові товариша.

Запобігають виникненню конфліктів, вчасно помічаючи їх назрівання.

Як би не кипіла душа болем, огидою, зневірою, не проявляють при дитині

бурхливих емоцій, які (особливо негативні) руйнують її внутрішній світ. Не

виправдовують насилля. Не ведуть дискусій, зокрема й політичних, у

присутності дошкільнят.

Педагоги дотримуються нейтралітету, не нав’язують своїх особистих

політичних та інших поглядів, і в жодному разі не протиставляють їх поглядам

107

батьків вихованців. Для дитини стресогенними є вже самі лише розбіжності в

переконаннях близьких людей.

Обмежують та пом’якшують негативну інформацію, що доходить до

дітей. Але й не уникають розмови. Пояснюють спокійно, врівноважено, без

агресивних ноток і тяжкого смутку (якщо події трагічні).

Не залишають дитину наодинці з сильними враженнями, оскільки малята

незрозуміле додумують і можуть нафантазувати страхіття, більш стресогенні

за реальність. Заспокоюють і підбадьорюють малюка.

У періоди соціальних протистоянь (демонстрацій, виборів) педагог

проявляє особливу пильність. Придивляється до дитячих ігор, що відтворюють

враження малят, спрямовує їх у мирне річище. Якщо виникає гра політичної

тематики, не забороняє, тому що діти мають потребу програвати те, що

вразило, знімаючи стрес. Приділяє більше уваги індивідуальним бесідам, дає

кожному виговоритись, вислуховує враження від побаченого (почутого),

пояснює, що всі люди різні, і кожен може висловлювати свою думку. Це

нормально. А от ображати одне одного, знущатися, бити, вбивати не можна ні

дітям, ні дорослим. Демонструє об’єктивність, засуджуючи прояви

агресивності будь-якої сторони, незалежно від власних політичних симпатій.

Дорослі враховують, що реакція дошкільнят на стресогенні ситуації

може бути віддалена в часі. Дитина може страждати непомітно для нас,

дорослих. Здається, що подія не справила на неї сильного враження, а стрес

починає розвиватися. Найтяжчі дитячі стреси часто не проявляються зовні.

Якщо дитина прилучена до якоїсь духовної традиції, вірить у любов і

справедливість Творця, то батьки вчать її обирати духовні цінності та плекати

в собі лише добрі почуття. А негативні емоції, що виникають, знімати

молитвою, і в усіх скрутних ситуаціях звертатися до вищої мудрості.

Сподіваємося, ця пам’ятка стане в пригоді педагогам і батькам не лише в

нинішній непростій ситуації, а й надалі у повсякденні.

108

Література

1. Алексєєва І.В. Гіперактивні діти: корекція поведінки / Ірина Алексєєва,

Марина Калмикова.- К.: Шк..світ, 2011. – 96с. – (Бібліотека «Шкільного

світу»).

2. Алексеева Е.Е. Психологические проблемы детей дошкольного возраста. –

СПб.: Речь, 2006. – 224с.

3. Гресь А. 100 батьківських «чому» Відповідає психолог / худ.

Є.А.Мартиненко. - Х.: Вид.група «Основа», 2008. – 208 [0]с.: іл.. – (Серія «Для

турботливих батьків»).

4.Груша Л.О. У світі емоцій і почуттів молодшого дошкільника: Навч.-метод.

посіб. До Базової прогр. розв. дитини дошк.віку «Я у Світі» / Л.О. Груша. – К.:

Наш час; Х.: Ранок,2010. – 47с.

5. Єремєєва В., Хрізман Т.Хлопчики та дівчатка: два різних світи. – К.:Редакції

загально-педагогічних газет, 2003. – 112с. (Бібліотека «Шкільного світу»).

6.Йовичич Й. Як підготувати дитину до дитячого садка: пер. з серб. / Й.

Йовичич. – Х.: Вид.група «Основа» ,2010. – 96с. :іл.

7. Капская А.Ю., Мирончик Т.Л. «Планета чудес». Развивающая сказкотерапия

для детей. – СПб.: речь, 2006.- 224с.

8. Марінушкіна О.Є. Порадник практичного психолога / О.Є. Марінушкіна,

Ю.О. Замазій. – Х.: Вид.група «Основа», 2007. – 240с. (Дошкільний навчальний

заклад. Психологія виховання).

9. Марінушкіна О.Є. Родина та обдарована дитина [Текст] / О.Є. Марінушкіна,

Г. В. Шубіна. – Х.: Вид.група «Основа», 2008. – 191, [1]с.: іл..- (серія «Для

турботливих батьків»)

10. Невгамовні чомучки. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. 4-5

роки життя / авт.-уклад. О.С. Нурєєва, З.І. Шейнфельд. - Х. : Вид. група

«Основа», 2008.

11. Пограйся зі мною. 3 – 4роки: Розвивальні ігри та вправи / Упоряд. В.Л.

Сухар.- Х.: Вид-во «Ранок», 2009.- 160с. – (Програма розвитку)

12. Павелків В.В., Цигипало О.П. Дитяча психологія: Навч.посіб. – К.:

Академвидав, 2008. – 432с. (Альма-матер).

13. Проценко О.В. профілактика соціальної дезадаптації дошкільнят /Оксана

Проценко. – К.: Шк.світ, 2011. – 128с. - (Бібліотека «Шкільного світу»).

14. Психогімнастика. Старший дошкільний вік / Упоряд. О.А. Атемасова. – Х.:

Вид-во «Ранок», 2010. – 160с. – (Дошкільному психологу).

15. Психологічне здоров’я дошкільників / Уклад. Т.І. Прищепа. – Х.: Вид. група

«Основа», 2010. – 239, [1] c.: іл. – (Серія «Психологія виховання»)

109

16. Радчук Г.К., Тіунова О.В.Сімейне виховання. Освітній тренінг для батьків.

Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008.

– 120с.

17. Робота з родинами вихованців дитячого садка / Упоряд. В.Л.Сухар. – Х.:

Вид-во «Ранок», 2011. – 176с. – (Дошкільна освіта).

18. Ройз С. Чарівна паличка для батьків: Дитинознавство (теорія розвитку та

виховання); Як із буки зробити посміхайку (практикум для батьків); Секрети

дорослого життя (практикум для дітей). - К.: Ніка-Центр, 2005.- 184с.:іл.- (Сер.

«Новітня психологія»; Вип.12).

19. Савченко Ю. Художній твір як засіб формування гендерних уявлень

дошкільника // Практичний психолог: Дитячий садок №3, березень 2013.

20. Сак Т.В. Особлива дитина: Від народження до 6 років: Поради батькам. –

К.: Літера ЛТД, 2008.- 144с., іл.

21. Свирська Л. Петрова Н. Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку. – К. :

Ред.. загальнопед. газ., 2004. – 112с. – (Б-ка «Шк.світу»).

22. Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошкільного віку.

Третій рік життя / О. С. Нурєєва, З.І. Шейнфельд. – Х.: Вид.група «Основа»,

2007. – 160с. (Дошкільний навчальний заклад. Психологія виховання).

23. Учимся общаться. Теория и практика эффективного взаимодействия

родителей и детей / сост. И.В. Молодушкина – Х.: Изд. Группа «Основа», 2010.

– 272с. – (Серия «Для заботливых родителей»).

24. Федій О. А. Естетотерапія. Навчальний посібник.- К.: Центр учбової

літератури, 2007.- 256с.

25. Широкова Г.А. Развитие эмоций и чувств у детей дошкольного возраста. /

Г.А.Широкова. – Ростов н/Д: Фенікс, 2005.- 304с. (Школа развития)

26. Яничева Т.Г. и др.. Полезная книга для хороших родителей. – СПб.:

Издательство «Речь», 2006. – 144с.