̲ÆÐÅòÎÍÀËÜÍÀ ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÏÅÐÑÎÍÀËÎÌ

ÏÎ˲ÒÈ×ÍÀ ÅÊÎÍÎ̲ßÇà çàã. ðåä. Ã. À. Îãàíÿíà

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів

Êè¿â 2003

1

ББК 65.01я73П50

Авторський колектив: Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румян-цев, Л. І. Воротіна, доктори економічних наук, професори; В. В. Осокі-на, В. Є. Воротін, Н. О. Гончарова, О. О. Довженко, А. Г. Зюнькін, А. І. Ігнатюк, А. В. Калина, О. П. Нестеренко, О. А. Овєчкіна, Т. М. Ті-гова, В. І. Савчук, кандидати економічних наук, доценти; А. П. Моска-люк, Н. В. Руденко

Рецензенти: Л. К. Безчасний, д-р екон. наук, проф.,чл.-кор. НАН України, В. Г. Бодров, д-р екон. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управлінняперсоналом (протокол № 3 від 30.04.02)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-1290 від 17.06.02)

Політична економія: Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Пала-марчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.:МАУП, 2003. — 520 с.: іл. — Бібліогр.: с. 515–517.

ISBN 966-608-230-6У пропонованому посібнику висвітлено основні аспекти теоретичної еко-

номії, структуру й логіку курсу політичної економії; окреслено зв’язок еконо-мічних законів, категорій і понять з реальною дійсністю, економічною політи-кою, практикою господарювання. Дано відповіді на нагальні питання еконо-мічної розбудови України з використанням світового і вітчизняного досвіду. У посібнику також розглядаються особливості історичного процесу становлен-ня різноманітних теорій і напрямів економічної думки, аналізуються поглядинауковців-економістів.

Для студентів економічних спеціальностей і всіх, хто цікавиться питаннямиполітичної економії.

ББК 65.01я73

ISBN 966-608-230-6

П50

Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін., 2003

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), 2003

ÏÅÐÅÄͪ ÑËÎÂÎ

У кожному предметі, що вивчається, у кожній навчальній дисцип-ліні стільки науки, скільки в них теорії. Слово “теорія” (від грецьк.theoria) означає спостереження, дослідження, тобто логічне узагаль-нення досвіду. Теорія є науковим поясненням закономірностей роз-витку природи і суспільства. Вона виникла і розвивається на вимогуі потребу практики. Економічна теорія відображає суспільну практи-ку, допомагає людям зрозуміти об’єктивну дійсність, правильно ви-значити перспективи їх господарської діяльності.

Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід відадміністративно-командної системи управління до ринкової економі-ки — дві вікопомні події у житті нашої Материзни — посилюють ін-терес громадськості до економічної теорії, політичної економії.

Політична економія — це наука про виробничі відносини йекономічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспіль-не виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного гос-подарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризита її негативних наслідків потребують глибокого політико-еконо-мічного обґрунтування. Це стосується глобального рівня, макро- тамікрорівнів, адже політекономічний аспект господарського життясуспільства є стрижнем економічної теорії.

Автори посібника при висвітленні категоріального, терміноло-гічного і понятійного апарату політичної економії намагалися, з од-ного боку, викласти складні теоретико-методологічні положення поможливості у зрозумілій, доступній для студентів формі, з іншого —уникати поверховості, неглибокого подання матеріалу. Пропонова-ний посібник сприятиме використанню нових і новітніх досягненьполітекономічної науки для розв’язання нагальних народногоспо-дарських проблем.

Усі слушні зауваження і побажання читачів авторський колективсприйме із вдячністю.

3

Посібник підготували: переднє слово, підрозд. 1.3 — Г. А. Ога-нян, підрозд. 1.1 — Л. І. Воротіна, підрозд. 1.2, 4.5 — В. О. Паламар-чук, підрозд. 1.4 — О. О. Довженко, підрозд. 1.5 — Н. В. Руденко,підрозд. 1.6, 3.4 — А. Г. Зюнькін, підрозд. 1.7, 2.3 — Т. М. Тігова,підрозд. 2.1, 2.2 — В. В. Осокіна, підрозд. 3.1 — А. І. Ігнатюк, під-розд. 3.2 — Т. М. Тігова, Н. О. Гончарова, підрозд. 3.3, 4.2, 4.4 — А. В. Калина, підрозд. 3.5, 5.1, 5.2 — О. П. Нестеренко, підрозд. 4.1 —А. П. Москалюк, А. Г. Зюнькін, підрозд. 4.3 — В. Є. Воротін, під-розд. 6.1 — А. П. Румянцев, підрозд. 6.2 — Г. А. Оганян, Т. М. Тіго-ва, підрозд. 6.3 — В. І. Савчук, додаток — О. А. Овєчкіна.

4

ÇÀÃÀËÜͲ ÇÀÑÀÄÈ ÅÊÎÍÎ̲×ÍÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ

1.1. Ïðåäìåò ïîë³òè÷íî¿ åêîíî쳿

1. Що вивчає політична економія?2. Політична економія і економічна теорія.

До історії визначення предмета політичної економії

Науки відрізняються одна від одної тим, що у кожної з них свійпредмет дослідження. Вивчення, аналіз, пізнання предмета будь-якоїнауки, в тому числі й політичної економії, дає можливість з’ясуватисуть науки, її зміст, закони, методи, принципи, механізм впливу насуспільно-економічне буття людини. Наука загалом — це ціліснасистема знань щодо закономірностей розвитку природи, суспільстваі мислення. Всі знання безумовно пов’язані між собою, але поділя-ються на такі, що вивчають природу, — природничі науки і ті, щовивчають суспільство, — суспільні науки.

Політична економія — наука суспільна. Проте суспільство людейявляє собою надзвичайно складну систему буття, взаємовідносин,взаємодії, суперечностей, боротьби і вивчити його силами однієї сус-пільної науки неможливо. Людина хоче бути заможною — їй потріб-ні знання щодо створення добробуту. Людина повинна стати освіче-ною — їй потрібні знання щодо здобуття освіти. Необхідну сумузнань дає людині вивчення відповідної науки, навчальної дисциплі-ни. Отже, кожна наука формує потрібні людині знання. Зазначимо,що предмет науки політичної економії перебуває в межах економіч-ного життя суспільства.

5

Ðîçä³ë 1

6

Політична економія — економічна наука. Економіка також неменш складна система, ніж суспільство загалом, і вивчається багать-ма науками, серед яких політична економія посідає чільне, методо-логічне місце. Провідне значення політичної економії об’єктивно зу-мовлено тим, що основна сфера її наукових досліджень — інтересилюдини — стосується всіх без винятку людей на Землі. Інтерес — цете, що спонукає людину діяти так чи інакше. Незалежно від формгосподарювання і типів економіки інтереси людини зумовлюютьсявідносинами власності й відповідно визначають становище людини всуспільстві та мотиви її поведінки. Вивчення предмета — це відправ-на точка для здобуття необхідних знань з тієї сфери суспільного жит-тя, яку вивчає певна наука. Дослідження предмета політичної еконо-мії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах по-дальшого пошуку визначення змісту і меж знань з політичної еконо-мії поміж інших суспільних наук.

Історичну назву “політична економія” наука отримала на початкуXVII ст. завдяки науковій праці французького економіста А. Мон-крентьєна “Трактат політичної економії”. Відтоді до початку XIXст. (майже 200 років) дослідники економічної науки розвивали її якнауку про багатство і в назвах їх наукових праць термін “політичнаекономія” не зустрічався. Але це лише зовнішні спостереження, якіне стосуються предмета і змісту науки політичної економії. З часомекономічна наука поглибила дослідження стосунків між людьми,охоплюючи як зовнішню сферу обігу й ототожнення багатства лишез грошима, так і глибинні відносини виробництва і причини антаго-ністичних протиріч учасників (суб’єктів) виробничого процесу. За-родження і подальший розвиток буржуазних суспільно-економічнихвідносин об’єктивно сприяли розвитку політичної економії як науки.Серед опублікованих наукових праць представників економічної на-уки XIX ст., які досліджували категорії політичної економії, великезначення мали праці, що закріпили в науковому обігу назву науки“політична економія” і поглибили суть і зміст цієї науки.

Представники економічної науки XIX ст., особливо з появоюмарксизму, завершили формування політичної економії як науковоїсистеми з чітко визначеним предметом — дослідження виробничихвідносин у єдності з продуктивними силами. Досягнення вчених-еко-номістів XIX ст. були визнані в усьому науковому світі і за всієї їх не-однаковості та внутрішньої суперечливості започаткували політич-

ну економію як методологічну науку, що визначає суть відносин ви-робництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і пос-луг у суспільстві.

XX століття — особливий історичний період. Його початок озна-менувався поділом суспільного життя людей на дві системи, щопізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Науковідослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв —“політична економія капіталізму” і “політична економія соціалізму”.За предметом вони однакові й відрізняються лише за назвою відпо-відно до назви двох соціально-економічних систем. У XX ст. водно-час сформувались і розвивались однакові за назвою “політична еко-номія”, але різні за сутнісним змістом і поняттям свого предмета еко-номічні науки — буржуазна політична економія та марксистська по-літична економія. Буржуазна політична економія пов’язувала сучас-не й майбутнє людства із соціально-економічною системою капіта-лізму, марксистська політична економія — із системою соціалізму йкомунізму. У XX ст. окремі науковці у межах політичної економіїнамагались поєднати уявлення щодо двох систем у єдину теорію —теорію конвергенції.

Поряд із політичною економією як навчальною дисципліною увищій школі країн світу наразі з’являються дисципліни, які начебтоприйшли на зміну політичній економії, — це економічна теорія, мак-роекономіка, мікроекономіка, економікс. На початку XXI ст. нау-ковці намагаються з’ясувати зміст кожної з економічних наук, у то-му числі й політичної економії, насамперед визначивши предметкожної з них. Глобальні соціально-економічні процеси 90-х роківXX ст., пов’язані з розпадом Радянського Союзу, Югославії та соці-алістичної системи загалом, супроводжувалися трансформацієюекономічної науки. Місце політичної економії у вищих навчальнихзакладах посіла економічна теорія та економікс. Втім, зрозуміло,що навіть офіційне невизнання й відмова від дії закону всесвітньоготяжіння не позбавить людину ризику загинути від цеглини, яка па-дає згори. І відмова від назви “політична економія” не звільняє вче-них від необхідності досліджувати економічні закони, за якими роз-вивається людське суспільство в тій або іншій соціально-економіч-ній системі.

7

8

Зміст предмета політичної економії

Сучасні уявлення про складну структуру економічних відносинстановлять наукові витоки визначення змісту предмета політичноїекономії. Економіку характеризують відносини щодо раціональноговикористання всіх наявних ресурсів буття людини в конкретних істо-ричних соціально-економічних умовах.

Науковці при цьому розглядають два аспекти економіки: • техніко-економічні відносини — відносини щодо раціональноговикористання наявних ресурсів, зумовлені властивостями самихресурсів і технологічними можливостями їх пристосування допотреб людини;

• соціально-економічні відносини — відносини, зумовлені характе-ром стосунків людей залежно від пануючої форми власності впевному суспільстві.Єдність цих двох аспектів зумовлюється тим, що люди в процесі

виробничого використання ресурсів взаємодіють з природою і міжсобою. Так виникає активне ставлення людини до природи в проце-сі виробництва, яке розкривається категорією політичної економії“продуктивні сили”. Взаємовідносини людей між собою в процесі ви-робництва можна описати категорією “виробничі відносини”, які спи-раються на пануючу в суспільстві форму власності. Предметом полі-тичної економії є вивчення виробничих відносин у їх єдності з про-дуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів.

У змісті виробничих відносин формуються й чітко простежуютьсятри елементи: хто вступає у відносини в процесі виробництва, розпо-ділу, обміну, споживання матеріальних благ — людина; на що спрямо-вана дія людини у виробничому процесі — на предмети праці; чимлюдина впливає на предмети праці і перетворює їх на предмети сво-го споживання — засобами праці. Ці елементи поєднуються у певно-му кількісному і якісному співвідношенні організаційними, управлін-ськими відносинами, які вивчає самостійна наука управління. Полі-тична економія у центр наукових пошуків ставить питання щодопричин зміни виробничих відносин протягом історичного розвиткусуспільного життя людей. У сучасних умовах переосмислення погля-дів на історичний процес розвитку людства існує думка відмовитисявід політичної економії та замінити її будь-якою іншою наукою, най-частіше пропонується замінити її аналізом ринкових відносин.

9

Науковці вважають, що розвиток суспільства, який залежить відбагатьох чинників, можна описати за допомогою багатьох теорій,класифікувавши їх у навчальному варіанті за групами: перша — тео-рії, які заперечують єдність історичного процесу та існування загаль-них закономірностей прогресивного соціально-економічного роз-витку людства (циклічні); друга — теорії, що визнають певні законо-мірності такого розвитку (детерміністські, теорії періодизації заформами господарювання) (табл. 1).

Таблиця 1Основні теорії причин і періодизації розвитку суспільства

Представники першої групи теорій розглядають як чинники роз-витку людства закони природи, закони Бога і вважають, що шляхрозвитку локальних цивілізацій визначено. Представники другоїгрупи теорій чинники розвитку шукають у демографічних процесах,тобто у зростанні населення Землі; географічному середовищі, абсо-лютизації науково-технічної революції; формах обміну або формахгосподарювання; неекономічних причинах — державних, соціально-правових, психобіологічних; соціально-економічних способах ви-робництва. Вони вважають, що еволюція типів суспільного госпо-дарства і прогресу відбувається відповідно до певних закономірнос-тей і внаслідок змін у виробничих відносинах.

Теорії Основні положення

Циклічні(індетерміністські)

Заперечують історію розвитку людства як закономір-ний процес, розглядають її як сукупність культур, щонароджуються і вмирають;Розглядають історію людства як набір локальних ци-вілізацій, шлях розвитку яких визначений

Детерміністські:демографічний детермінізм

географічний детермінізм

технологічний детермінізм

Пояснює залежність розвитку людства від зростання народонаселенняРозглядає залежність розвитку людства від навко-лишнього природного середовищаАбсолютизує технічний прогрес

Теорії періодизації за форма-ми господарювання:теорія Б. Гільдебранда теорія О. Богданова

Визнають критерієм періодизації обмін: натуральнегосподарство — грошове господарство — кредитнегосподарство — дрібне натуральне господарство —мінове господарство — колективізм

Процес удосконалення виробничих відносин

Розвиток відносин між людьми має об’єктивний характер, люди-на водночас прогресує у використанні виробничих відносин і сприяєїх постійному вдосконаленню. Якби можна було в реальному життізадовольняти життєві потреби людини без виробництва матеріаль-них благ, то людина як істота розумна не витрачала б свій розум, фі-зичні сили, енергію, час на виробництво необхідних для збереженняжиттєдіяльності речей. Але це неможливо і людство споконвіку ви-рішує проблеми виробництва, розподілу, обміну та споживання то-го, що створює своєю працею або бере у природи.

З появою політичної економії досліджуються виробничі відносиниі створюється відповідний науковий понятійний апарат, що розкриваєсуть, витоки, причини, перешкоди вдосконалення відносин між людь-ми в процесі виробництва матеріальних благ заради задоволення влас-них різноманітних потреб. Теоретичним, науковим виразом виробни-чих відносин є економічні категорії, які відображають і науково пояс-нюють економічні процеси і явища в житті людства, наприклад, рин-кова економіка, гроші, ціна, прибуток, заробітна плата тощо. Еконо-мічні явища й процеси, що постійно повторюються і мають стійкий ха-рактер та причини свого вияву, формують економічні закони.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, найтиповіші ознакифункціонування та розвитку виробничих відносин і, як і закони приро-ди, мають об’єктивний характер, але виявляються лише через виробни-чу діяльність людини. Вступаючи у певні виробничі відносини, людиназмушена зважати на умови свого матеріального буття. Навряд чи сучас-на людина добровільно погодилася б обмежити свої потреби лише заро-бітною платою, пенсією, стипендією, але економічні закони змушують їїскорятись умовам свого матеріального становища в суспільстві. Слідпам’ятати, що йдеться про об’єктивні процеси і явища в економічномужитті людини, а не про штучні або злочинні обмеження задоволенняпотреб людини в суспільстві. Політична економія, вивчаючи реальне за-доволення потреб людини й зростання її добробуту, допомагаєвстановити, чи справді рівень добробуту людини відповідає об’єктив-ним умовам і можливостям виробництва, чи суспільство суб’єктивно об-межує задоволення матеріальних потреб і прирікає певну кількість лю-дей на вимирання. Гострота цієї проблеми виокремлює політичну еко-номію з низки наук, оскільки вона вивчає найглибиннішу сутність пове-дінки людини в суспільному житті — економічні інтереси людини.

10

11

Засоби виробництва людина застосовує з метою впливу на приро-ду й створення продуктів свого споживання. В умовах ринкової еко-номіки продукти праці споживаються через купівлю-продаж у вигля-ді товару, про що йтиметься у відповідному розділі посібника. Засо-би виробництва, які людина використовує в процесі праці, поділя-ються на предмети праці — те, на що людина спрямовує свій вплив,переробляє й робить здатним задовольняти ті або інші свої потреби,і засоби праці, за допомогою яких людина впливає на предмети праціу виробництві продуктів свого споживання, — устаткування, облад-нання, технічні та технологічні засоби, енергоносії тощо.

За історію розвитку людства засоби праці постійно вдоско-налювались, пройшовши шлях від примітивних знарядь — палиць,каміння до сучасного автоматичного устаткування та електронно-обчислювальних машин. Що досконаліші засоби праці, то продук-тивніша праця людини. Що краще озброєна людина засобами ви-робництва, то вищий рівень розвитку продуктивних сил суспільства,то більші можливості задоволення потреб людини, то досконалішасистема виробничих відносин.

За політекономічним визначенням, продуктивні сили — це рушій-на сила, зміст, а виробничі відносини — їх соціально-економічна фор-ма. Що вищий рівень розвитку продуктивних сил (змісту), то доско-наліші виробничі відносини (форма), які в єдності створюють спри-ятливі можливості суспільства для виробництва матеріальних благ,отже, і реалізації інтересів людини. В суспільному житті основне пи-тання полягає в тому, щоб з’ясувати, з яких причин люди мають різ-ні можливості задовольняти свої потреби і чим це зумовлено.

Методи політичної економії

Особливості предмета науки зумовлюють особливості та змістметодів пізнання. Метод (від грецьк. methodos) — це спосіб пізнаннядійсності, прийом дослідження. Метод лише тоді є науковим і прак-тично доцільним та успішним, коли він відображає об’єктивні зако-ни реальної дійсності. У політичній економії використовуються за-гальнонаукові і спеціальні методи дослідження економіки. До за-гальнонаукових належать математичні методи моделювання, кількіс-ні та якісні методи аналізу, статистичні та ін. До спеціальних нале-жать метод наукової абстракції, соціально-економічний експери-

мент, поєднання логічного та історичного підходів. Враховуючиспецифіку предмета політичної економії, яка вивчає найскладнішучастину суспільного буття — відносини між людьми в процесі ви-робництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духов-них благ, слід зазначити важливість використання тих методів дос-лідження, що дають уявлення про реальний економічний розвиток ізапобігають фальсифікації та спотворенню дійсності.

Наукова сила політичної економії полягає в тому, що ця науканеупереджено розкриває реальний характер задоволення потреб лю-дини. Відступ від наукового пізнання дійсності перетворює політич-ну економію на вульгарну (упереджену) суму уявлень і призводитьдо втрати нею авторитету, що відбувалося з політичною економієюнеодноразово протягом історичного розвитку, в тому числі і в неда-лекому ХХ ст. Завдання сучасних дослідників полягає у збереженні(дотриманні) науковості й поверненні політичній економії суспіль-ного авторитету.

Єдність і відмінність предмета політичної економії і предмета економічної теорії

У сучасній вищій школі викладається курс “Економічна теорія”,який у 90-х роках минулого століття замінив навчальну дисципліну“Політична економія”.

Науковці пояснюють таку заміну з різних, інколи протилежнихпозицій. Одні пов’язують це із суто ідеологічними кроками, зумовле-ними розпадом Радянського Союзу, відмовою від соціалізму з йогонауковим обґрунтуванням — теорією марксизму-ленінізму; інші вба-чають у такій заміні принципово новий крок у розвитку економічноїнауки в сучасних умовах дослідження буття людства. За такої позиціївсе виглядає “або — або”. Або політична економія, або економічнатеорія. Водночас учені в пошуках істини знайшли і компромісний ва-ріант, викладаючи політико-економічний аспект економічної теорії усучасному його розумінні, виходячи з плюралістичних засад розвит-ку людського суспільства й економічних знань. Тим часом, ці наукивідрізняються одна від одної, оскільки кожна має свій специфічнийпредмет дослідження, який визначає сутнісний зміст кожної науки,методи дослідження предмета, об’єкти дослідження, механізм впливуна об’єкт, принципи впливу, критерії знань предмета й об’єкта дос-

12

ліджень. Природно, якщо науки та їх предмети дослідження різні, тоі назви наук відрізняються одна від одної. Сучасні дослідники повин-ні визначитись, чи економічна теорія — це та сама наука політичнаекономія, але під сучасною назвою, чи політична економія й еконо-мічна теорія — це дві різні суспільні економічні науки?

Виходячи із сучасних наукових досліджень, подібність двох наукзумовлена тим, що це суспільні, економічні науки. Об’єкт досліджен-ня в них єдиний — економіка. Але економіка — це надто складнасистема з відповідно складною структурою своєї побудови, досліди-ти і вивчити яку можна тільки зусиллями системи економічних наук.У системі економічних наук розрізняють загальні, конкретні або част-кові науки.

Наголосимо, що політична економія й економічна теорія нале-жать до загальних економічних наук. Їх єдність полягає в тому, щовони досліджують відносини між людьми в економічній сфері їх ви-яву. Відмінність наук ґрунтується на тому, що економічна теорія дос-ліджує економічні відносини в єдності виробничих, техніко-еконо-мічних й організаційно-економічних відносин, з’ясовує загальні еко-номічні закономірності, тоді як політична економія у системі еконо-мічних наук досліджує найглибший, базовий прошарок сукупностіекономічних відносин — виробничі відносини як вираз економічнихінтересів людей у поєднанні з продуктивними силами, від рівня роз-витку яких залежить можливість реалізації інтересів людей, задово-лення їх потреб і зростання добробуту.

Контрольні питання 1. Як ви розумієте сутність політичної економії як суспільної та еко-номічної науки?

2. Що є предметом дослідження науки політичної економії?3. Розкрийте зміст предмета політичної економії.4. Що розуміють під виробничими відносинами?5. В якому відношенні до політичної економії перебувають продук-тивні сили суспільства?

6. У чому єдність і відмінність предмета політичної економії тапредмета економічної теорії?

7. Які існують методи дослідження у політичній економії?

13

14

1.2. Åêîíîì³÷í³ ïîòðåáè ³ âèðîáíè÷³ ìîæëèâîñò³ ñóñï³ëüñòâà. Åêîíîì³÷í³ ³íòåðåñè

1. Сутність і класифікація потреб. Можливості суспільного вироб-ництва.

2. Об’єкт і функція економічного інтересу.

Об’єктивність економічних потреб

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особис-тість, яка є водночас і діючим суб’єктом цілісної системи економіч-них відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інте-реси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, береучасть у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефек-тивну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних ус-піхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лишереалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потре-би і виходячи з певних інтересів людини. Загальновизнано, що в ос-нові спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби.Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтво-рення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, єобміном речовин з природним середовищем, який потрібно постій-но підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризу-ється системою певних параметрів, що мають гранично допустимі йоптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхи-лення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спо-нукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважаютьдослідники, можна назвати потребою. Потреби — це певною міроюкультурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб ус-відомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розви-ваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва йудосконаленням людини.

У сучасних потребах можна виокремити:• фізіологічні (в їжі, одязі, теплі, світлі тощо);• соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов’язані з цим за-соби);

• духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні й естетичні;

• нерозумні потреби, які заважають відновленню життєвих сил інди-віда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних речовин тощо).Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гост-

ротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби іпредметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економіч-них ресурсах (виробничі). Наголосимо, що особисті потреби є первин-ними. Їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які єпохідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-яких благах об’єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ціблага виготовити, необхідні ресурси, бо лише в біблійній легенді“манна сама падала з неба”. Ми виходитимемо з того, що потреби уресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержа-ти від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхіднідля виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;• певних засобах праці;• необхідних предметах праці;• технологічних розробках і пов’язаних з ними наукових і приклад-них дослідженнях;

• організаційно-управлінських системах.Потреби — явище об’єктивне і динамічне. Вони утворюють

складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої пе-ребувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб’єктів.Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціально-го характеру, випливають з умов відтворення становища суб’єктажиттєдіяльності в певному соціальному середовищі.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб увідтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цьогоявища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то біль-ше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуваннюсуб’єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюютьодна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби за-довольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення,вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разізростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце(функціональний статус) в ієрархії за об’єктивною важливістю длявідтворення суб’єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєвоважливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Розвиток

15

потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб’єк-та, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство лю-дини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всюповноту життя.

Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: непов’язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребуютьіснування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомле-ними. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціо-нальних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва йсоціального середовища.

Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці).Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремихсуб’єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскількимістять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб’єкта, якиймає індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і щокраще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корис-ності благ об’єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях.Іноді їх ототожнюють з суб’єктивно-психологічними корисностями,вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб’єктивні корис-ності як результат усвідомлення відрізняються від об’єктивно існую-чих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх умасових процесах.

Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собікорисний ефект для суспільства. Ефект для суспільства загалом — ценасамперед сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, утому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних прог-рамах економічного зростання. При цьому найбільший ефект мо-жуть одержувати ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагаль-ними. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженос-ті ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншогоресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з обсягом потреб,які необхідно задовольнити.

Постає питання, як вимірювати корисність тих або інших благ(ресурсів). Оцінювати індивідуальну корисність — прерогатива кон-кретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абс-трактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропону-вати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності(корисності). Тут важливо мати на увазі, що ефективність, оцінюваназ позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і

16

максимізації суспільної корисності, — це вже не суто виробнича, аекономічна ефективність, оскільки вона стосується економічних від-носин суб’єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби як та-кі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до про-цесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової ігосподарської діяльності, їх активізації пролягає через складний про-цес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов’язаноз максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а зде-більшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть дина-мічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання пот-реб. Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягаєповного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем ін-шій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще неприводить автоматично до формування суспільної моделі споживан-ня, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задо-волення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднанняіндивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективниймеханізм взаємозв’язку між зростанням добробуту й виробничоюактивністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрун-тований рівень споживання на основі ефективного використанняспоживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальнуможливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідностворити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб по-лягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріаль-ні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають пред-метом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп,верств населення і навіть окремих індивідів.

Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвит-ку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, націо-нальної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економіч-ного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може вияв-лятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби мо-жуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробни-чі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретногосуб’єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колекти-ву підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва,жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремихсоціальних верств. Має право на існування і характеристика суспіль-

17

них потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага,об’єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльностіі розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи,суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подаль-шого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробниц-тва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів.

Потреби, їх обсяги, способи задоволення зародилися у процесі іс-торичного суспільного розвитку, зокрема продуктивних сил, на ос-нові активної взаємодії людини з природним середовищем, його по-тенціалом. Наприклад, за умов первіснообщинного ладу великимстимулом до праці було прагнення наших далеких пращурів задо-вольняти найелементарніші потреби. Мова, звичайно, йшла не пронайповніше задоволення життєвими засобами, а про елементарнебіологічне виживання в суворих природних умовах, під час катакліз-мів. Засоби існування добувалися гуртами, колективно за допомо-гою примітивних знарядь праці. Використання й одночасне вдоско-налення засобів праці породжувало виробничі потреби людей, щостимулювало розвиток виробництва, а відтак і появу та подальшеформування нових потреб, створення їх системи. Проте на ранніхетапах існування давньої людини виникали і колізії (протиріччя) міжвиробничими можливостями і потребами.

Зазначена суперечність і в подальшому залишалася рушієм про-дуктивних сил суспільного виробництва. У процесі нарощування івдосконалення потенціалу виникали нові потреби, які зі свого бокупривели до появи ідеального образу ще не існуючих на той час ре-альних продуктів і тим самим сприяли їх виробництву у майбутньо-му. Ця взаємодія і взаємозалежність виробництва і споживання ви-являється у дії загального закону зростання суспільних потреб. Діяцього закону відображає поступальний розвиток продуктивних сил,суспільного технологічного способу виробництва, відносин влас-ності та інших чинників. Внутрішніми колізіями згадуваного загаль-ного закону є суперечність між зростанням суспільних потреб і мож-ливостями їх задоволення існуючими засобами виробництва, між ви-робництвом і споживанням, зокрема особистим, між потребами і ба-жаннями (вподобанням) індивідів. Отже, зазначений цивілізаційнийзакон можна розглядати як вираз внутрішньо необхідних, істотних,постійних матеріальних зв’язків між виробництвом і споживанням,потребами і здібностями людей, потребами і можливостями їх задо-волення за існуючих і колишніх засобів виробництва, за яких (зв’яз-

18

19

ків) постійне кількісне та якісне зростання індивідуальних потреб євнутрішньою рушійною силою розвитку матеріальної й нематері-альної сфер системи суспільного відтворювального процесу.

У спеціальній літературі (науковій, навчальній) зазначається, щопотреби безмежні, різноманітні. Узагальнено вони виявляються якпотреби у засобах виробництва і предметах споживання (предметипершої потреби і розкоші), у засобах оборони держави у разі агресії.Особисті потреби можна виокремити, розрізняючи серед них матері-альні (їжа, одяг, житло), духовні (освіта, культура, мистецтво), соці-альні (праця, участь в управлінні, охорона здоров’я, екологія).

Зрозуміло, що кінцева стратегічна мета інтегрованої суспільноїдіяльності полягає у бажанні задовольнити всі зазначені потреби як-найкраще, найоптимальніше. Характеризуючи дію загального зако-ну зростання потреб, наголосимо, що нові споживні вартості (цін-ності) спочатку з’являються у досить обмеженій кількості і цілкомзадовольнити в них потребу з боку споживачів нереально. Дефіцит-ність, обмеженість нових споживних вартостей не заважає їм бутисуспільною потребою, хоча ця обставина підживлює суперечністьміж пропозицією дефіцитних споживних вартостей і попитом на них.Подоланню цієї досить відчутної колізії може сприяти активне еко-номічне стимулювання, оскільки потреби не лише є породженнямвиробництва, а й істотно впливають на це виробництво. Виробниц-тво завжди в кінцевому підсумку тісно пов’язане з потребами, щосформувалися і виникають знову, а тому поза потребами реально не-можливі виробництво і загалом народногосподарський відтворю-вальний процес на макро- і мікрофункціональних рівнях. Потребисуспільства загалом та індивідів зокрема не дано раз і назавжди, їхрозмаїття, динамізм стрімко наростають під потужним впливом но-вітніх досягнень світових і вітчизняних науки і техніки. В результатідії цього чинника економіка досягає такого рівня розвитку, за якогоз’являються сприятливі можливості (нерідко й довготривалі) длянайкращого й найоптимальнішого задоволення важливих людськихпотреб. У наш час зростає значення комплексу потреб, пов’язанихбезпосередньо з розвитком людської особистості.

Набуває дедалі більшої актуальності й проблема вільного часу,що має неабияке значення для розвитку людської особистості і вдос-коналення її інтелектуального потенціалу, для революційних змін увиробництві, в умовах розумової діяльності. Потреби вільного часу,розвиваючи людину, тим самим через її інтелект вдосконалюють

технологічний спосіб виробництва, значно збільшують потенціалпродуктивних сил, сприяють гнучкій перебудові структури суспіль-ного виробництва з метою налагодження випуску новітніх видівпродукції, їх дедалі більшої орієнтації на конкретного індивіда. Вче-ні слушно вважають, що в цьому виявляються модифікаційні проце-си в дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія законуузгоджується з дією законів економії часу, продуктивності суспіль-ної праці та іншими чинниками економічного розвитку. Сучасна ци-вілізація має забезпечувати найкращі умови для безперервного роз-витку потреб, оскільки вони є потужним рушієм, її основою нині і вмайбутньому — осяжному і віддаленому.

Втім, доводиться визнати, хоч як це прикро, що ситуація, якасклалася і досі не подолана, переконливо свідчить про серйозні про-тиріччя між потребами українського суспільства, які сформувалися зурахуванням таких високорозвинених галузей виробничої і науково-технічної діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна й авіа-ційна техніка, морське суднобудування, і вкрай скромними можли-востями задоволення потреб населення.

Формування суспільних потреб

Суспільству важливо мати вичерпну інформацію про тенденції,напрями й перспективи розвитку потреб — індивідуальних, сімей-них, колективних, загальносуспільних, а також про структурні зру-шення (зміни) в динамічному розвитку потреб. Це впливатиме нашляхи подальшого розвитку народногосподарського комплексу,сприятиме тому, щоб людська особистість стала суб’єктом форму-вання та подальшого розвитку і вдосконалення самих потреб, а нелише була їх пасивним виробником.

Водночас процес формування потреб, зокрема економічних, по-винні контролювати і регулювати суспільство, його функціональніоргани з метою запобігти деформації потреб, пов’язаним з цим дес-труктивним явищам, які можуть призвести до “отруєння психологіїлюдини”, підриву здоров’я окремих людей і нації загалом, до поши-рення наркоманії тощо. Важливо через органи державного регулю-вання, використовуючи вартісні, правові важелі, вживаючи вихов-них заходів, цілеспрямовано впливати на об’єктивні умови людськоїжиттєдіяльності, розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру,що могло б спонукати кожного трудівника, підростаючі покоління

20

21

до відтворення здорових потреб, спрямованих на всебічний розви-ток і вдосконалення людської особистості.

Реальне життя, а не “маніловські мрії” за славнозвісним М. Гоголем,переконує, що у разі науково-технічної й технологічної відсталості ви-робництва, деформації його структури, незадовільного торговельногой культурного обслуговування, відсутності сучасних комунікаційнихзасобів у людей виникає нестримне бажання будь-що купувати прес-тижні й дефіцитні товари. За таких обставин дієво регулювати потребинавряд чи можливо. Навпаки, таке регулювання може призвести до ак-тивізації тіньової економіки, криміналізації комерційних структур. Прицьому травмується психологія людей, особливо підростаючих поко-лінь, утверджується споживацький культ. Отже, залежно від того, якрозвивається і спрямовується виробничий процес, у суспільстві форму-ються і регулюються потреби. Ось чому важко переоцінити соціальнезначення наукового обґрунтування економічних потреб, оскільки такеобґрунтування є методологічною основою розробки цілісної системисоціальних норм, вимірників рівня розвиненості соціальної сфери та їїінститутів, динаміки реальних доходів різних категоріальних груп насе-лення. Для вироблення активної економічної стратегії держави за умовринкового механізму господарювання особливо важливо науково об-ґрунтувати оптимальний споживчий бюджет. Такий бюджет базуєтьсяна системі нормативів і норм раціонального споживання благ і послуг.За умов адміністративно-командного механізму господарювання по-казники споживчого бюджету різних соціальних груп не афішувалися,хоча неофіційно обчислювалися органами державної статистики. Акту-альність цього питання нині зростає, бо його вирішення не лише у пло-щині теорії, а й практичного застосування дає змогу краще коригуватистратегічний економічний курс держави, розробляти заходи, спрямова-ні на істотне підвищення добробуту людей.

Соціальні нормативи мають постійно оновлюватися і вдоскона-люватися з метою їх найкращої адаптації до трансформаційних пе-ретворень, що відбуваються у постсоціалістичних країнах, які праг-нуть якнайшвидше долучитися до здобутків світової цивілізації.

Управління формуванням потреб

Незважаючи на об’єктивність потреб, людина не є їх пасивнимспоживачем. Між потребами і людською діяльністю існує органіч-ний, нерозривний зв’язок і взаємовплив. Цей аспект висвітлив відо-

мий американський учений ХІХ — першої третини ХХ ст. А. Мар-шалл, який вважав, що потреби і бажання дуже різноманітні, алеможливості їх задоволення обмежені. Зокрема, основна теоретичнаідея такої специфічної управлінської науки, як маркетинг, полягає втому, що питання життя і занепаду організації зумовлено її здатністюзадовольняти потреби споживачів. Понад два століття тому великийшотландець А. Сміт сформулював тезу, що вільне підприємництво єосновою соціальної і політичної системи держави. Він показав, щопрагнення конкуруючих фірм одержати прибуток, яке ґрунтується назадоволенні потреб споживачів, у кінцевому підсумку виявляється вінтересах самих покупців, адже вони у цьому разі можуть купити то-вари й послуги в більшому обсязі, кращої якості і за нижчими цінами.Фірми як господарюючі суб’єкти, яким вдається вирішити це дужеважливе завдання, зростають і процвітають, інші змушені безславнопіти, зникнути з ринку. Управління складним процесом задоволенняпотреб споживачів сприятиме кваліфікованому виявленню і компе-тентному аналізу таких потреб і розробці пропозицій щодо якнай-кращого їх задоволення.

Звісно, не можна передбачити, який саме товар або послугу вибе-ре споживач (покупець), але у разі обмеження свободи підприємниц-тва право визначати, що саме вироблятимуть фірми і що саме купу-ватимуть споживачі, переходить до держави, її функціонального уп-равлінського апарату. Але одержавлений соціалізм уже неодноразо-во довів свою невисоку ефективність, нехтування громадянськимиправами споживача, його психологією, споживацькою поведінкою.Втім, управлінська наука, загальна економічна теорія як такі не ство-рюють потреб, оскільки вони первинні, але вони здатні обґрунтуватий змоделювати напрям, траєкторію розвитку потреби.

Щоб краще зрозуміти цей важливий момент, варто розрізнятибажання, потреби і попит. Бажання — це почуття нагальності задо-волення основних необхідностей людини. До них належать потребив їжі, житлі, прихильність, повага, самовдосконалення. Відомі вченіЗ. Фрейд, А. Маслоу, Ф. Герцберг та інші довели, що бажання, праг-нення, потяг до чогось не створюються маркетологами, а зумовленіприродою людини, сутністю соціальних відносин, стосунків. У спе-ціальній літературі висловлюється думка про те, що бажання (праг-нення) є поняттям дещо ширшим, ніж потреби. Потреби, на думкуП. Дойля, не можуть вичерпати всіх бажань різних категорій людей,їх уподобань, а тому бажанням слід віддати перевагу. Скажімо, під-

22

23

літок, юнак, на відміну від багатьох дорослих людей, які задоволь-няються традиційними стравами (на сніданок, обід, вечерю), бажа-ють обідати лише гамбургером і фруктовим коктейлем. Або такийприклад. У Китаї за багато років керівництва Мао Цзедуна потребиодного мільярда китайців в одягу задовольнялися бавовняними кос-тюмами, хоча чимало громадян хотіли б мати красиві костюмиспортивного типу або гарні сукні. Отже, потреби формуються роз-витком, тенденціями, традиціями в соціальній і культурній сферах, атакож засобами масової інформації, маркетинговою діяльністю гос-подарюючих суб’єктів — фірм, компаній тощо.

Слід зазначити також, що попит за своїм сутнісним змістом — цеплатоспроможна потреба. Наприклад, багато людей в Україні хоті-ли б мати в особистій власності дорогі товари (імпортний автомо-біль, престижні меблі, комп’ютерні персональні системи, вироби зхутра тощо), але нині у переважної більшості громадян бракує гро-шей на це. Хоча виробники створюють потреби, виробляючи новітовари, і прагнуть вплинути на збільшення попиту, розробляючипривабливі, зручні у користуванні і доступні за ціною товари. Вонинамагаються інформувати про якості своїх виробів або тих чи іншихпослуг, використовуючи рекламні засоби та інші способи передачіінформації до потенційного споживача.

Товаром є все те, що пропонує виробник для задоволення певнихпотреб або бажань споживачів. Ним може бути фізичний предмет(борошно, молоко, автомобіль тощо) і послуга (послуги пральні, пе-рукарні, їдальні, кафе, ресторану, туристичні тощо). Як правило,товар купують не заради купівлі, а завжди для задоволення потреб ібажань. Споживачі, скажімо, купують комп’ютерні системи не длямилування ними, а для поліпшення умов роботи і підвищення про-дуктивності праці. Розробляючи і продаючи товари або послуги,процвітаючі фірми і компанії концентрують увагу не лише на само-му товарі або послузі, а й на розширенні можливостей пропонуватите, що реально зможе найкраще задовольняти потреби і бажанняспоживачів. Питання не в тому, які товари виробляти, а в тому, длязадоволення яких потреб вони призначені. При цьому менеджериабо управлінці визначають не лише параметри і характеристики то-варів, а й те, у поєднанні з якими іншими товарами або супутнімипослугами їх можна використати, після чого повідомляють цільовимспоживачам про якості їх продуктів, які саме потреби можна найкра-ще задовольнити у разі їх придбання і використання порівняно з то-варами інших виробників.

24

Потреби як джерело активності особистості

Людина живе у складному й розмаїтому світі. Не на всі процеси,явища і події вона реагує однаково, не всі вони сприймаються осо-бистістю з достатнім інтересом. Що ж визначає вибірковість у люд-ській поведінці? Що є джерелом активності особистості? Психологивважають, що це потреби. На їх думку, потреби — це переживаннялюдиною прагнення до якогось об’єкта, умов середовища, необхід-них для її розвитку та існування взагалі. Тому потреби як внутріш-ній психічний стан регулюють поведінку особистості, визначаютьспрямованість мислення, почуттів і волі людини. Активність особис-тості виявляється у процесі задоволення потреб, який є цілеспрямо-ваною діяльністю. Задовольняючи ту або іншу потребу, досягаючимети, людина прагне створити нові об’єкти, нові умови середовища,які у свою чергу породжують і нові потреби.

Потреби, будучи психічним відображенням об’єктивного праг-нення до чогось, формуються і розвиваються, зазнаючи значноговпливу соціального життя і виховання. Часто навіть суто біофізіоло-гічні потреби, що забезпечують людську життєдіяльність (їжа, рух,теплообмін тощо), підконтрольні соціальним, духовним потребам.У поступальному русі суспільства потреби є наслідком розвитку ви-робництва. В процесі життєдіяльності люди пристосовують об’єкти,речі, взяті у природі, до своїх потреб, які тісно пов’язані