93

Ростислав Радишевський

ДІАЛОГ ПОБРАТИМІВ: ЯРОСЛАВ ІВАШКЕВИЧ – ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Діалог побратимів—саметаканазвавідображаєсут-ністьдуховногодіалогуміжЯрославомІвашкевичем(1894–1980)іДмитромПавличком(нар.1929).Цепідтверджуєтьсяяктворчими,такіособистимивзаєминамидвохвидатнихпостатей.Звичайно,йдетьсянетількипроїхнєвзаємнелисту-вання,айпередусімпрокритичнуіперекладацькурецепціюДмитромПавличкомтворчостісвогопольськогопобратима.

ХочаЯ.Івашкевич,яквідомо,першісвоїтворинадру-кувавуКиєві,українськийчитачзавдякикритиційпере-кладам зміг познайомитися із його доробком аж післяДругої світовоївійни (якщонебратидоувагипоодино-ких згадок та інтерпретацій у західноукраїнській та діа-спорнійпресіміжвоєнногодвадцятиліття).Зрозуміло,щоурадянськійУкраїні,якіувсьомуРадянськомуСоюзі,наофіційномурівнімалохтоцікавивсямитцями,творчістьяких не була пронизана комуністично-марксистськимиідеями.ТомупредметомкритикинемоглистатийпоетиодногоізЯ.Івашкевичемугруповання«Скамандер»,якесвоєю естетичною безпрограмністю та мистецькою сво-бодоюневписувалосьурамкисоціалістичноїлітератури,хочаспроби«приписати»йогодосоцреалізмуробились.Ярослав Івашкевич відверто висловлювався проти того,щоокремі радянські критикинамагалися саме так трак-туватитворчістьЮліанаТувіма.

S T UD I A P O L S KO - UKRA I Ń S K I E •5–2018

94

Одним із перших популяризації творчості ЯрославаІвашкевича найбільше прислужився Микола Бажан. Насторінках журналу «Всесвіт» він подавав цілі добірки,ачасоміокреміциклиперекладівпоезійпольськогопобра-тима,зокрематвориостанньогоперіоду—Вірші з Києва. Переважнубільшістьдрукованихуперіодиці своїхпере-кладівМ.БажанвмістивуАнтології польської поезії(1979.—Т. 2).Для цього видання низку нових перекладів вір-шівЯ.ІвашкевичаздійснивтакожД.Павличко,якийставактивним популяризатором його творчості в Україні. ДонайповнішогодосівиданняукраїнськоюмовоюмалоїпрозитапоезійЯ.ІвашкевичаТвори(1979)самеМ.БажантаД.Павличкопереклали62віршізодинадцятизбірок,почина-ючивідпершої(Восьмивірші)ідоостанньоїприжиттєвої(Мапа погоди).

Чимало інтерв’ю, статей, перекладів творів письмен-никавід1958рокунадруковановукраїнськійперіодиці,щовиходилавПольщі,—газеті«Нашеслово»,місячнику«Нашакультура»та«Українськомукалендарі».Авторомстатей про Я. Івашкевича був варшавський україністА.Середницький,щовиступавпідпсевдонімомА.Верба.СамевлистідоньогонезадовгодосмертіЯ. Івашкевичвисловлював своє задоволення від того, що в Українійоготворчістьпредставленав«досконалихперекладах»,«кращихвідоригіналів»(яквінлюбивповторюватипроперекладиМ. Бажана і Д. Павличка), що вона знайшланалежнелітературно-критичнепошанування,зокремазав-дякизусиллямГ.ВервесатаД.Павличка.

Цейлиствід07.VIII.1979рокудоА.Середницькогобуввідповіддюпольськогомитцянарецензію,надруко-ванув«Нашомуслові»,наукраїнськевиданняЯрослав Івашкевич. Твори (1979): «Так багато у вашій статтісказано і стільки моїх думок виражено, що, читаючиїї, плакати мені хотілося, саме так я собі уявляв цін-ність моїх переживань, і скільки радості мені при-

95

носить таке ж розуміння з боку Вервеса, Павличка іВас...».1

СередхудожніхвиданьвартозгадатидвомовнузбіркуПоезії (Київ, 2000) Я. Івашкевича (за редакцією авторацієїстатті),якаєнайповнішимвУкраїнівиданням,кудиввійшлитакожперекладиД.Павличка.Вонавперше,напідставіпоезійіз17збірок,даєзмогуукраїнськомучита-чеві познайомитися з різними етапами творчої еволюціївидатногомайстраслова.

Увиголошенійдоповіді«ЯрославІвашкевичіУкраїна»наВаршавськійювілейнійконференціїдо100-річчявідднянародженняпольськогопоета,атеперйупіслямовідоцьоговиданняУкраїна в поезії Ярослава Івашкевича Д. Павличко подав чимало нових біографічно-творчихфактівпрозв’язкипольськогописьменниказУкраїною.ВінназвавтвориЯ.Івашкевича,вякихішлосяпроскладніетапипольсько-українськихісторичнихвідносин,зокремапрочасигайдамацькогоруху(третячастинавіршаВежі) таподійДругоїсвітовоївійни(Коли ти вернеш до люблін-ських піль…).Д.Павличкосправедливопідкреслив,щоЯ. Івашкевичуцих віршахпередбачив створеннянеза-лежноїУкраїнськоїдержави2.

ДмитроПавличко—українськийпоет,перекладач,літе-ратурнийкритик,есеїст,публіцист,авторчисленнихпое-тичних збірок, антологійперекладів зі слов’янськихмов,громадсько-політичнийдіяч,ГеройУкраїни,почеснийдок-торЛьвівського,ВаршавськоготаПрикарпатськогоунівер-ситетів,почеснийпрофесорКиєво-Могилянськоїакадемії,колишнійпосолУкраїнивСловаччинітаПольщі,перший

1 Antoni Serednicki, Polsko-ukraińskie związki kulturalne w wydawnictwach Ukraińskiego towarzystwa społeczno-ukraińskiego w Polsce [w:] Studia polono--slavica-orientalia. Acta litteraria XIII,Wroclaw1984,s.211-212.

2 УпершецейвіршповністюопублікувавД.Павличковстатті“Jarosław Iwaszkiewicz i Ukraina” [w:] Miejsce Iwaszkiewicza, Podkowa Leśna 1994,c.213.

96

голова Товариства української мови імені T.Шевченка,колишній народний депутатУкраїни, головаУкраїнськоїВсесвітньоїКоординаційноїРади.

У колі його літературно-критичних зацікавлень пере-бувалатворчістьвидатнихпольськихпоетівА.Міцкевича,Ю. Словацького, Я. Івашкевича, Б. Задури, твори якихД. Павличко не тільки перекладав, але й ґрунтовно дослі-джувавусвоїхнауково-публіцистичнихстаттях,написанихяк українською, так і польською мовами. Ці розвідки вінприсвячував і ювілеям згаданих особистостей, і відкривавнимивиданнятворівпольськихмитців.

ЧималоувагиД.Павличкоприділивособистостійтвор-чості Ярослава Івашкевича. Тут йдеться передусім простаттіД.Павличка,які такожподобалисяЯ. Івашкевичу,асамепередмовидоукраїнськихвиданьНовели Ярослава Івашкевича таУклін Ярославу Івашкевичу.Ужепосмертіписьменника Д. Павличко надрукував досить цікаві есеДва дні з Ярославом Івашкевичем(1982),Уранія — його сестра і муза (1984), а також передмову до листуванняЯ. Івашкевича з М. БажаномДіалог майстрів (1985),Ярослав Івашкевич і Україна(2001).Головноюметоюбіль-шості розвідок Д. Павличка про польського митця булоутвердження його українськості та «поєднання україн-ськихвраженьдитинстваіюностізявищамиєвропейської літератури».

У передмові до видання малої прози Я. ІвашкевичаД.Павличкозазначав,щовіннамагавсяпредставитиеволю-ціютворчогометодуЯ.Івашкевичанаприкладікількохопові-дань,наголошуючинатому,щоуканвутворчостіІвашкевичаорганічновплітаютьсяобразиукраїнськоїприроди,видобутізпам’ятідитинстваписьменника.«Івашкевичноситьусвоїйдуші, як, зрештою, кожна людина, небеса свого дитинства,краєвидиюності,ійомуважко«вранціпрокинутисьбезспо-гадівзУкраїни».Я.Івашкевичналежитьдонайпечальнішихпоетівсвітовоїлірики,зазначивД.ПавличкоурозвідціУранія

97

— його сестра і муза.Протецейсмуток,надумкукритика,не мав нічого спільного з декадансом.Ця печаль належитьдо філософських категорій, позаяк і у ліричних героїв пое-зії,іугероївроманівтаоповіданьнаявний«удушіконфліктсвітобачень,почувань,думок,настроїв;кожен—нескінченнайживадрамааботрагедія».УсвоїйстаттіД.ПавличкозновуйзновуповертаєтьсядоукраїнськихкоренівЯ. Івашкевича,нагадуючичитачампроте,щовонивідіграличинеголовнурольустановленнімитця.Саметакасмутнарадість,підкрес-лювавПавличко,єпідставоюдозрозуміннявсієїкрасинавко-лишньогосвіту.

УстаттіУклін Ярославу ІвашкевичуДмитроПавличковкотрепідкреслив,щопольськийпоет вироставнаполь-ській,європейській,російськійтапевноюміроюнаукраїн-ськійпершооснові,що«українськийформотворчийелементу даному випадку не обмежувався, звичайно, фолькло-ром...».Протесамогодослідникабільшезацікавивмотивбунтарського романтизму у творах Я. Івашкевича, нова-торствоформи,гармоніяромантизму,імпресіонізму,пси-хологізмувстиліписьменника.

Щеоднастаття,присвяченаЯ.Івашкевичу,буланадру-кована у 2001 році.Ярослав Івашкевич і Україна— цеспроба віднайти зв’язок між письменником і Україною.Стаття розпочинається із роздумів Павличка над суттютворчостіЯ. Івашкевича, якийзавждибувписьменникомфілософськогосмуткуітуги.Поясненнятакоїналаштова-ностізовсімпросте—такимчиномпоетнамагавсявтективідПРЛ-івськоїдійсності,соцреалізму,фальшивихідеалівновоїдоби.УсвоїйтворчостіІвашкевичнераззвертавсядодитинства,вякомуУкраїназаймалазначнемісце.СаметузізакраємдитинстваприсвяченаоднаізйогонайкращихповістейМісяць сходить.НадумкуПавличка,Івашкевичувдалося поєднати практично непоєднувані речі— поль-ську національну самототожність із тугою за Україною.ВзагаліусвоїйтворчостіЯрославІвашкевичпредставляє

98

Україну не лише як країну своїх спогадів та дитинства,але і як повноправну незалежну державу (вірш Вежі). ДмитроПавличкостверджував,щоІвашкевич,яківсіті,хтонародивсявУкраїні,алезасвоєюсвідомістюбувполя-ком,розривавсяміжпрагненнямдобратерстваполяківтаукраїнців та розумінням, що до цього обом народам щезанадтодовгойтичерезподоланнявіковихбар’єрів, сте-реотипівтаненависті.ВинятковоболісноІвашкевичпере-живав братовбивчу війну 1939–1945 років, коли по різнібокибарикадопинилисяупевнийчасполякитаукраїнці(як приклад цього,Павличко наводить не опублікованийтодівірш,щопочинаєтьсясловами«Колидолюблінськихповернешпіль...».

ДмитроПавличковідзначивілюбовІвашкевичадоукра-їнської літератури, згадав про переклади Івашкевича пое-зійТ.Шевченка,Є.Маланюка,П.Тичини,М.Рильського,М.Бажана.Польськийпоетсхилявсяпередїхніммистецькимталантом,азбагатьмасучасникамиприятелював,прихильновідгукнувсяпрочасопис«Всесвіт»(йогопохвальнесловоначестьцьоговиданнявартувалаПавличковікріслаголовногоредактора«Всесвіту»).

На думку Павличка, одним із найкращих творівЯ.ІвашкевичанаукраїнськутематикуєповістьЗаруддя,деписьменникпоказавпереплетінняукраїнськихтапольськихродів,спільнузалежністьвідРосії,щопоєдналадванародизатакийтривалийперіодневолі.ДмитроПавличкописав:«І,може,тількисьогодні,дивлячисьзперспективисвободинанашеспільнеув’язнення,миусвідомимонеобхідністьіцін-ністьпольсько-українськоїєдності».Павличко,підсумову-ючиміркуванняпроповість,дійшоввисновку,щоЗаруддя єобразомхворобливоїлюдськості,щомарить,тремтитьзістраху,алезалишаєтьсяздатноюдорухувперед;такдіютьнестількиполякитаукраїнці,скількитиповілюдивсіхчасів».

Заслуговує на увагу думка Д. Павличка про те, щоЯ. Івашкевича, так само, як іМ. Гоголя, можна вважати

99

українським письменником. Найважливішим здобуткомІвашкевичаєте,щовіннетількипоказавнамнашуземлюйісторіюзіншогобоку,алейнагадувавнам,українцям,щоми—європейці.

Нелишестаттіпропольськихписьменників,айлітера-турно-критичнійполітологічністаттізасвідчуютьглибокуерудицію та прекрасну орієнтацію Д. Павличка у поль-сько-українських справах. Услід за І. Франком (та й під-сумовуючи все висловлене в літературно-критичних стат-тях) Д. Павличко дотримується думки, що взаємини міжУкраїноютаПольщеюможутьбудуватисялишенаосновівзаємоповаги, братніх стосунків, рівноправ’я і, що харак-терно,умежахетнічнихкордонівобохдержав.

Д.Павличко ніколине залишався осторонь важливихсуспільно-політичних процесів, через те політичний дис-курсйоголітературознавчихпрацьдоситьважливий.Йогостаттям,таксамо,яківсійтворчості,притаманнийособли-вий публіцистичний пафос і емоційна насиченість, алю-зії до соціально-політичного сьогодення, проте їх можнавважати глибоконауковими, аджеД.Павличко здійснюєунихсерйознийхудожнійаналіз.Томутема«Д.ПавличкоіПольща»,дебудерозгляднелишелітературно-критичнихіполітологічнихпраць,атакожіперекладів,заслуговуєнаокреме наукове дослідження. Варто б закінчити словамисамогоДмитраПавличка:«Япереконаний,щолітературнівзаєминиміжнародамиіснуютьімаютьвеликезначеннядлясправжньогопорозумінняміжними.Алеянехотівбиобмежувати тих взаємин політичними чи ідеологічнимирамками.Існуєлітературно-мистецькаєдністьЄвропи,кудивминуломуми,українці,частовписувалисьзавдякивзає-мовпливамміжукраїнськимтапольськимписьменством»3.

3 РостиславРадишевський, Українськість польських письменників від Дмитра Павличка [в:]РостиславРадишевський,Українська полоністика: проблеми, школи, сильветки,Київ2010,с.608-614.

100

Варто хоча б стисло нагадати художні виміри поезіїЯрослава Івашкевича, які мав ураховувати перекладач.Треба віддати належне, що Д.Павличко успішно подолав«опірматеріалу»,щобзберегтийогохудожнювідповідністьіблизькістьдооригіналу.ЙогоперекладипоезійЯрославаІвашкевичаможнавважативагомоюлітературноюподієювкультурнихвзаєминахпольськогоіукраїнськогонародів.Своєрідний естетизм Івашкевича ще з часуВосьмивіршів формувався під впливом Т. Готьє і О. Вайлда: першомувін завдячував концепцією митця як людини, повністюбайдужої до навколишнього світу, завданням якої є лишетворенняішліфуваннятворівмистецтва;другому—пере-конаннямутому,щотворчістьнемаєжодногостосункудореальних предметів, що завдання митця— бути творцемчистоїкраси,якавипливаєізсамоїформи.Імперативесте-тичного, культКраси і приховане ніцшеанство, перейнятівіданглійськогописьменника,можнарозглядатиякосновувнутрішньогорозвиткуліричного героя в «західних»пое-зіях Івашкевича. Тут багато віршів, присвячених пережи-ванню поетом творів мистецтва (музики, малярства, архі-тектури),«чужим»пейзажам.Багатотакихпейзажівмаютьдляпоетарідний,українськийпідтекст.Характернимпри-кладомєвірш«ВечірпізньоїосенінаполяхпідСієною»,вміщений в одну з найкращих довоєнних збірок «Іншежиття»,вякомумальовничийілагіднийіталійськийпейзажпоєднується в переживанні ліричного героя зі спогадамипро краєвиди України: «Як на родючій Україні тягнуть білі воли…».

Назгадкупроволи,цейсвоєріднийсимволУкраїни,мичастонатрапляємонетількивпоезії,айупрозіІвашкевича.Україна була в його творчості ніби «кодом» дитинства,саме«кодом»,оскількиякранні,так іпізніпоезіїписьмен-ника дають нам образ фікційної України, яка була лишевитворомйого уяви і мала небагато спільного з дійсністю.Вайлдівськийестетизм(«мистецтвоправдивішевіджиття»)

101

був тут як ніколи актуальним. У циклі сонетів L’amour cosaque,уПоштовій кареті, Колискових(зізбіркиКнига дня і книга ночі(1929))Івашкевич,завдякивплетеннюукраїнськихреалій або натяку на них, постає як продовжувач традицій«українськоїшколи»польськогоромантизму.Проте вйогопоезіях Українаще більш романтична: це ідилічна землякозаків, соняшників,волів і світлихдвориків, суцільнаеле-гія,чудовнийміф,заякимтужилосерцепоета.Вінназиває«Стару Україну» «балагульською провінцією», своєю пое-тичноюземлею,щостанепостійнимтопосомуйогопоезії.Я. ІвашкевичпідчасоднієїрозмовизауваживкомпозиторуКаролюШимановському,що хоча йогомузичний твір дляскрипки«ДжерелоАретузи»втериторіально-легендарнійпло-щиніпов’язанийізпівднемІталії,проте,яквінвисловився,цямузикане«сицилійськаітимбільшенегрецька,бозвучанняфортепіанонагадуєменізавждиобріїполябіляТимошівки.Коливиходишзаселоуспекотнийобіднійчас,топовітрянадланамипшеницірозсіюєтьсяітремтить,начетвоє“ДжерелоАретузи”. Нащо Кароль ствердно відповів: «Саме так, ботакаприрода—цевічнеджерело».Справді,українськапри-родаіпіснянеразставалидляпольськоїкультурицілющим«солодководим джерелом німфиАретузи»4. Сказане вищеЯ. ІвашкевичемпроК.Шимановськогощебільшоюміроюстосуєтьсяйоговласноїтворчості,яка«наповнена»джерель-нимиводамиДніпраіРосі—відранніхпоезійПоділ, Липки навесні, поемиМолодість пана Твардовськогo до прозовихтворівМісяць сходить, Слава і хвала, Сади, Заруддяіостан-ніхзбірокМапа погодитаМузика ввечері.

Україна постійно виступає в його творах з чистимповітрям, казковими степовими просторами, блакитнимиплесами, в «аркадійських» садах Кальника із малень-кимитемно-фіолетовимиірисамитарайськимияблуками

4 РостиславРадишевський, Вічне джерело Аретузи [в:]ЯрославІваш-кевич, Поезії,Київ2000,с.14.

102

в Тимошівці на Єлизаветградщині, «найкращим у світі краєвидомДніпра»уКиєві.Інічогодивногонебуловтому,що В. Одоєвський добачав навіть у далекій від україн-ськоїтемидраміЯ.ІвашкевичапроШопенаіЖоржСанд(Літо в Ноані)події,якінасправдівідбуваютьсянеуназ-ваній місцевості, а в «кресовому дворику» з пейзажамиТимошівки. Український генетичний підтекст— часомочевидний,аподекудиприхований—маєчимало іншихтворівписьменника.

ОднимізвиявівкультурництвайестетизмуІвашкевичає, безперечно, іманентний синкретизм різних видів мис-тецтва—малярства, музики, літератури. Істотною рисоютворчостіІвашкевичаємузичністьйогопоезій,—причомунетількимузичність(насиченістьмотивамирізнихмузич-них творів та епох), але й музикальність (мелодійність,наспівність). Вроджену чутливість домузики письменникпоєднувавізглибокимїїзнанням:музиканетількинапоюєсобою поетику, тональність його творів, вона виступаєтакож вагомим за глибиноюпереживанняй інтелектуаль-ності об`єктом літературної рефлексії— як в поезії, так івпрозі.

Слово і музика становлять у поета таку нерозривнуєдність,щобагатойоговіршів,яквизнавЧеславМілош,просто неможливо перекласти іноземною мовою. Поезіявідкриваєдлямузикальностінезмірноширшітерени,ніжпроза.ПольськаісвітовапоезіякінцяXIX—початкуXXстоліттяпо-новомуосмислюєявищемузикальностівірша:упоезіяхП.Верлена,А.Асника,Ю.Тувіма,Е.Зегадловича,крімтональності,наявнасамаідеямузики(вназвах,тема-тиці).ЯкзазначавМ.Гловінський,окрімтематизації,музич-ність вірша в Я. Івашкевича проявляється в наспівностійзвуконаслідуванні.Івашкевичпослуговуєтьсянаспівнимтипом верлібру, згадує назву музичного твору і називаєім’я композитора, насичує свій вірш музичною термі-нологією (quasi canzona, grave, rallentando, tempo primo,

103

ritardandoтощо),покликаноюстворитинеповторнучуттєвуатмосферукожногоепізодувірша5.

Малярськість (українські та «есхатологічні» пейзажі)імузикальністьнібивідтворюютьпросторово-часовудво-вимірністьпоезійІвашкевича,завдякиякійпоетмігвільноподорожувативідбарокодомодернізмуйзіСходунаЗахід,опиняючисьприцьомуводнійсакральнійточці—Україні.

Отже, художній симбіоз музики й поезії у поєднаннізвеликоюлюбов’юдоУкраїнистановилидомінантністи-хії душі Івашкевича-митця. Його рання творчість є най-меншдослідженою.Київськийперіод, у якому сформува-лася філософська засада примату мистецтва над життям,бувдляпоетанадзвичайноплідним.Формальнимпоетич-ним дебютом Івашкевича (вже тоді він був під впливомфранцузьких парнасистів іШ. Бодлера) став сонетЛіліт, надрукований на шпальтах київського часопису «Перо»в 1915 році. Як засвідчують архівні матеріали таКнига моїх спогадів Я. Івашкевича, того ж року в тижневику«Книгамоїх спогадів» (Українське колосся) були вміщенійоговіршіПоділ таЛипки навесні.ДокиївськогоперіодуналежитьциклвіршівЛюбовні сонети самітникатапоезіївпрозіДвадцять приповідок про життя і смерть,атакожциклТріолети,написанийросійськоюіпольськоюмовами.Ранній творчості Івашкевича властива вишукана поетика,формальнавіртуозність, глибокаемоційнаекспресивність,малярськістьімузикальність,умовністьіестетизм,атакожпрагматичне ставлення до традиції та виразна літератур-ність.Цірисивеликоюміроюбулипритаманні,наприклад,Ю.Словацькому,що,безперечно,спростовуєоднобічністьтези про лише світові джерела поетики Я. Івашкевича.У 1912–1915 роках Івашкевич створив велику, аж на 130сторінок, поемуМолодість пана Твардовського, стилізо-

5 MichałGłowiński,Literackość muzyki – muzyczność literatury [w:] Prace wybrane.Kraków1997,t.II,s.205.

104

вану під БеньовськогоЮ. Словацького. Цей ранній твір,подіїякогорозгортаютьсяуКраковітавУкраїні,написанийскладною,якнапочатківця,секстиною.Тутможназнайтиледве не всі елементи його зрілого мистецького інстру-ментарію:асоціативнуобразність,ясністьформи,майстер-ністьоповіді,алеєтутіулюбленарічка:«ОДніпре!Синя невичерпнарічко!»

Івашкевич-поет,навідмінувідІвашкевича-прозаїка,зда-валося,нехотівпомічатисправжньої, історичноїУкраїни,якав ті часибулатереномполітичнихсварок, військовихдій,братовбивчихвоєн.Вінпредставляв її як аркадійськукраїну, де праця—це радісна забава, а людські почуття,щорозвиваютьсянатліідеальнихкраєвидів,залежатьлишевід змін пір року. Суспільна і політична тематика, війнаіреволюціянецікавилипоета—наперекірпатріотичномупатетизму «МолодоїПольщі» Івашкевич розвивав у своїхтворах модерністський ідеал суверенності митця, єдинимзавданням якого залишається творити «чистемистецтво».Цим характерний ранній період творчості Я. Івашкевича,хоча згодом переломні історичні моменти знайдуть своємісцевйогопоезії.Найпоказовішимуцьомупланієнапи-саний1939рокутриптихОда про ніч на Поділлі,девукра-їнськийпейзажуплітаютьсяфактиособистогожиттяпоета(спогадпрозагубленийстудентськийкашкет)ібільшзна-чимі історичніподії,наприклад«уманськарізня».Підчасвійнипо-особливомупрочитувавсяобразВернигорияксим-волпольсько-українськогоєднання:

Тауповітрііншевжезвучаннячути,Іновіпахощіуяснімнебіплинуть,Йслова-зітхання,словап’янкі,розкуті:Длянастищеневмерла,матиУкраїно!

У складній і неоднозначній ситуації польсько- українських відносин наприкінці Другої світової війниЯ.Івашкевичводномузісвоїхвіршів(Коли до люблінських

105

повернеш піль…(1942))нагадуєпрогенетичнуйдуховнублизькістьдвохнародів:

Унасєдиназтобоюматір,Піснятажісльозанасвелиусвіти…—

іпідтверджуєцефактамисвоєїбіографіїтаукраїнськостіродоводу:

Тинедумайтоді,некаживслух,Щояматерісин—України.Щокозацькіймійлик,щокозацькиймійдух,Щовкраїнськімоїглибини.

ІзУкраїноюпов’язанащеоднарисапоезіїІвашкевича—її«приватність».Деяківіршінавіюютьвраженняприватної«автентичності», товариськості,призначеннядляпевногозамкнутогоколаблизькихлюдей.А.Сандауервиводивцеявищезпоняття«клановості»:певні,незнанічитачеві,особий конкретні події походять з дитинства таюності поета,відображають (можливо, й підсвідомо) суспільне стано-вищеукраїнськоїшляхтипочаткустоліття.ВІвашкевичевій гріестетизмузантиестетизмомпомітнатенденціядоусу-неннякордонівміжфікцієюідійсністю,міжлітературоюіжиттям,якувіршіОсінь у Варшаві(зб.Діонісії):

ТравеньмійдесьвКиєвіміж«Восьмивіршами»Видавсяполум’яним—натомістьсміявсьвПікадорі.

«Приватність»,щополягалавпідкресленнісамототож-ності ліричного «я» автора, відході від ідеальної фікцій-ностігероя,—відігравалазначнурольуКнизі дня і книзі ночі,вирізняючиІвашкевичанатлітогочасноїпоезіїска-мандритів.

Отже,УкраїнасталаутворчостіІвашкевича«тереномпри-ватноїдеміургії»,просторомдосвідуіпам’яті,який«заповню-

106

вався»ізрезервуарівписьменницькоїуяви.Великезначенняутворенніцьогопросторувідігравалалітературнатрадиціяякформаписьмайобразногомислення,умежахякоїзначнемісцепосідала традиція романтизму.НедаремноМ.ЯньонвисловиладумкупроІвашкевичаяк«медіумадляроманти-ків»,проте,щопоетмаєромантичнийтипуявиіромантичнідомінанти творчого процесу6. Про важливість романтизмудлясвоєїтворчоїлабораторіїнераззгадувавсамІвашкевич.Вінтертекстуальномуполійогопоезіїопиниласянетількигенетичнапам’ятьповстанця1863року(йогобатька),айміфУкраїни,що походить від «українськоїшколи», передусімвідЮ. Словацького. «Івашкевич, безсумнівно, залишавсяпід чарами поезії Словацького і його українськості, якупо-своєму приправляв модерністським естетизмом», адже,якдалістверджувавР.Пшибильський7,ІвашкевичвироставнелишенаромантичнійспадщиніЮ.Словацького,алейнаєвропейській естетиці «останнього романтика» Р. Вагнера,який трактував мистецтво як посередника між абсолютомілюдиною8.Літературність—одназнайголовнішихриспое-тикиСловацькогоякпредтечіпольськогомодернізму—булахарактернавжедляранньогоІвашкевича,зокрема,знайшласвоє вираження в уже згаданійюнацькійпоеміМолодість пана Твардовського,узбірціВосьмивірші.

Івашкевичевікультурність—літературність—класицис-тичністьбулизнаменнітим,щовперіодвичерпаннямоло-допольськоготипутворчості,якийпереродивсяуманьєризмта іншіформальнінадуживання,письменникзапропонувавсвійоригінальнийвихід—користуватисянереволюційнимформальнимноваторствомавангардистівінеелементарною

6 Maria Janion, Czas formy otwartej,PIW,Warszawa1984,s.341.7 Ryszard Przybylski, Eros i Tanatos. Proza Jarosława Iwaszkiewicza

(1916-1939),Warszawa1970,s.40.8 JarosławIwaszkiewicz,Materiały zebrał i wstępem opatrzył Janusz Rogo-

ziński,Warszawa1968,s.146.

107

відмовою від пишноти стилю і поверненням до простотискамандритів, а своєріднимсвідомимтрадиціоналізмом,непримітивним продовженням традиційних форм мистецтва,а свідомим, творчим,навмисним«маніпулюванням»ними.ВтакомуключіЯ.Івашкевичаможнарозцінюватиякпост-модерногозадухомписьменника,якийживеітворитьучаситотальноговичерпання,коли«всевжесказано»,алітературнатрадиціязїїінструментаріємформімотивівстаєматеріалом,щонадаєтьсяхібащодляніцшеанської«переоцінкиціннос-тей»,стаєпросторомгри,івласнегра,анеформально-зміс-товенаповнення«матеріалу»,витворюєновіестетичніцін-ності.Естетизмписьменника(продиктований,окріміншого,щейпророчим,звипередженнямсвогочасу,прочитаннямШопенгауера, К’єркегора і Ніцше, спрямований на декон-струкціюмодерністськогопроектулітературиякпостійноготворення нового) дивним чином співіснував в Івашкевичазмодерністськоюметафізикою,вякійбиоболонці—віталь-но-діонісійській,релігійно-католицькійчиекзистенційно-ес-хатологічній—вонаневиступала.Крізьпризмуцихфілософ-ськихорієнтаційІвашкевичупродовжусьогосвоготворчогошляхунамагавсяякщонерозгадати,топринаймніпомірку-ватинадпроблемамимистецтва,життяісмерті:нарівніпое-тичноїрефлексіїцевиражалосявконцептуальнихмотивахмолодостійстарості,снуіночітав«онтологічних»пейза-жахчерезнагромадженняконвенційнихтопосів, якими,назагальнудумку,письменниквільнопослуговувався.

Востанніхдвохзбірках—Мапа погодиіВечірня музика —Я.Івашкевич,якнатематичному,такінаверсифікацій-номурівні,мовбиповторюєсвоюпоетичнумолодість:тутіщебільшезміцнілакультурністьІвашкевичайприватністьоцієїкультурності,якіпостаютьзпевноївіковоїдистанціїта творчого досвіду. Більшість поезій із збірки «Вечірнямузика»— це октави, тільки не дворядкові, як у раннійтворчості,авіршіздвомачотирирядковимистрофами.Алеякуранніх,такіупізніхвосьмивіршахестетичнапрограма,

108

розумінняпоезії,творчостіякутіленняневмирущостікуль-туриіжиттязалишаєтьсянезмінним.

Елементирозпачу,тривоги,безглуздоїпрірвинеодмінносупроводжувализовніхолоднутапрозору,яснуйпростоспокійну поезію письменника. До ідеалізованих україн-ськихтасицилійськихпейзажівчастодолучаютьсяпейзажіцвинтарні—справжнікраєвидисмерті.Додаймо,щоулю-бленоюпороюроку Івашкевича була осінь з їїмузикою,порою доби— вечір, коли день поступово огортаєтьсясутінкамиінадходитьніч,заповідаючисонякзустрічсві-домогознесвідомим.

Через усе своє довгежиття, перебуваючинаСицилії,вДанії,Франції,Америці,Івашкевичпронісудушійтвор-чостіобразУкраїни,якуназивавсвоєюбатьківщиною.Чужіпейзажі, людей, звичаї, культуру поет завжди зіставлявзУкраїною.Томутакчастоможнабулопочутизйоговустфразу:«АунасвУкраїні...»,«АяродомзУкраїни».Аботаке:

І,може,відстепіврідноїУкраїниПрилинезапахтеплий,медовийіжовтий,Дитинствоменінавіє...

(Запрошення до подорожі)

«У старості я все більше відчуваю свою кресовість»,—зізнававсяІвашкевич,усвідомлюючи,щозрокамивінменшерозумієкоріннихполяків,аУкраїнаневіддаляєтьсявіднього, а стаєщеріднішоюйдуховноближчою. («Цевона,Україна,піснядавняймайбутня...»)Характерно,щолауреатНобелівськоїпреміїЧ.Мілош,якогодоситьчастопорівнюютьізІвашкевичемзаприв’язаністьдоромантичноїтрадиції,творчедовголіття,«кресовість»,перебуванняна«пограниччі модерності», у поетичній формі накресливхарактернірисиавтораВечірньої музики,наголосившисаменапульсуваннівйогохудожньомусловівічного«джерелаАретузи»,тобтоУкраїни:

109

БозУкраїнитиприніствоєїІбарви,йзапахквітнучогостепу,ІморяЧорногосолонийподув,Злотавість,білістьвізантійськихсмерків.Красоюгордий,ненаситнийнеюж,Тислухавритмидняіритминочі,Ісамстававмузичнимінструментом.