Відстань до кордону

Поезії

Оксана Бігун

Моргед, Міннесота, США

2012

Нова збірка поезій сучасної української поетеси є

промовою громадянки світу, яка усвідомлює

географічні та внутрішні, душевні кордони та

роздумує над становищем і покликанням сучасної

людини. Є в ній образи України та США з погляду

жінки, яка живе поміж і в обох світах і намагається

збудувати між ними мости – мости, які проходять через кордони. Розв'язку прикордонної напруги

героїня вбачає в осмисленні та пережитті своєї

людськості, у здатності до перевтілення та

прощення.

Ця збірка опублікована в електронному форматі. Всі права авторки застережені і захищені українськими та міжнародними законами про авторське та суміжні, майнові та інші права. Читачеві дозволяється використовувати цю збірку для особистих потреб та в колі сім'ї. Читач може зберігати збірку на ОДНОМУ комп'ютері та одному портативному електронному носії (флеш- драйв, CD тощо), може роздрукувати збірку повністю або частково; на роздрукованому тексті обов'язково повинно бути вказане ім'я авторки. У разі цитування цього тексту слід вказати ім'я авторки. Заборонено змінювати текст збірки чи вживати його з метою матеріального збагачення. Заборонено використовувати цю збірку в будь-який спосіб, що суперечить українському та міжнародному законодавству про авторське та суміжні, майнові та інші права. Для друкування тексту у більше, ніж одному примірнику, публікації чи електронного поширення окремих віршів або всієї збірки слід отримати дозвіл від авторки.

© Оксана Бігун, 2012

Оксана Бігун Відстань до кордону 3

Увертюра: Сон

Дівчина у солдатській шинелі

вилізла з катакомб,

вона там сиділа

під низькою стелею

між людей, нелюдей і бомб.

І ніхто не знав, що вона отам

за віру свою сиділа:

у задусі тій, між мертвими,

вона там сиділа і жила.

І сильною й худорлявою

вона ізвідти вийшла

і за своєю халявою

знайшла безцінні вірші.

Отак, буває, у заслання

ідуть безмовні частки

душі згорілої в світах,

аби уникнуть пастки

й не розчинитись в боротьбі

за хліб і щіпку солі.

Оксана Бігун Відстань до кордону 4

Знайшла в шинелі дівчина

свою гірку неволю

і відсиділа там роки

й писала у халяву.

Тепер читайте паростки

дівочої уяви.

Оксана Бігун Відстань до кордону 5

Дія перша: Львівські враження

Із зернятка гіркого

струна голосна росте

Оксана Бігун Відстань до кордону 6

* * *

Спросоння ллється цівкою душа

у день новий, по вінця повний шумом.

Шукаєш щось дорожче від гроша

і сиплеш свої нутрощі між тлумом.

О диво з див, як ти сюди забрів,

чому каміння це тебе обрало

на жертву в тиски своїх пазурів?

Бредеш голодним псом в театр драми

на суд, і розчиняєшся на дні

безсилим цукром у гіркоті чаю.

Дичіє день, у лузі на коні

душа приймає рясу молочаю.

Оксана Бігун Відстань до кордону 7

* * *

Прокидається день

у сміттєво-зеленій тиші,

серед каменів – діри,

коти пазурі

шкребуть.

Ми повинні,

повинні,

повинні ж бо бути вищі,

про суєтне не думать,

а мислити

свою суть.

Та ліниві серця –

вони нам

таки ожиріли,

все стрибаємо вниз

і шукаєм

острів скарбів.

Хоч прозріти б колись...

Та гострі отруєні стріли

вбили голуба думки,

що так невинно злетів.

Оксана Бігун Відстань до кордону 8

* * *

Вода стікає межи пальці, сплескує,

у яр холодний листячко несе,

а місяця окрайчик вірно пес кує,

дівчисько наминає

печиво бізе.

Ходімо, потрясемось у трамваї,

крізь вишивку діряву у душі

відтиснемо злий гумор, що, буває,

заляже десь глибоко у кущі.

Можливо, парк у місті нас відкупить

від пекла спеки, шуму й суєти,

і спалені гріхи на мить закурять

й розвіються, мов дим, межи юрби.

Оксана Бігун Відстань до кордону 9

Пісенька підприємця

Орди стрибáють в стремéна. Наслідки Хόтині

нас розгрібають по світу, мов згортки обвуглені.

Втоптують нас у шляхи, усіма уже сходжені,

ще й посміхаються ідоли: баби округлені.

Монетко, монетко, ходи, котусю, до мене!

Ціп-ціп-ціп, зіронько, в серце мені впади.

Ні-ні, не лізь ти, благаю, мені до кишені!

В серці надійніше, там немає діри.

Римлянки і досі танцюють. У хмільних барах

лисі дядьки

жіночі блузки продають.

“Ви не розумієтеся

на наших товарах!”

Із плямами, винні,

зацьковані люди бредуть.

Оксана Бігун Відстань до кордону 10

Чи я ще людина? У мене у серці – шафа,

подати не можу руки, бо секонд-хенд

в мішечках несу, мов якась безплемінна

жирафа,

мотаюсь туди-сюди на кожен вікенд.

Та, зрештою, це не важливо, у мене квартира

і плитка у ванній, і класний євроремонт.

Чи вартий солдат чого-небудь без мундира?

Я упакований. Друзі, гей-га, п’ємо!

Монетко, монетко, ходи, котусю, до мене!

Ціп-ціп-ціп, зіронько, в серце мені впади.

Ні-ні, не лізь ти, благаю, мені до кишені!

В серці надійніше, там немає діри.

Оксана Бігун Відстань до кордону 11

Пісенька бідолахи

Ой на Пéтра, на Петрá

голосила дітвора:

квіточки червонії,

запашні півонії.

І в оселях калачі

заїдали багачі,

медом поливали,

кісточки плювали.

Молодії панянки

повдягали суконки,

перли в них золочені,

рукави закочені.

Бідоласі ж – ластівка,

грушка впала, спасівка.

Бідний підбігає,

грушку підіймає.

Ходять, ходять панночки,

як ті красні павоньки.

Ложа їх пахучії

жалять, бо гадючії.

Ой, сумуй, ліщинонько,

бо тепер годинонька

Оксана Бігун Відстань до кордону 12

сміття прикривати,

зародків ховати.

Хрест умертвленим стоїть,

хто не згоден – говоріть.

На хресті крислатому

ми того посадимо.

В ями стелимо чебрець,

щоби м'яко. Молодець

місто помалює нам

на вігвам.

Оксана Бігун Відстань до кордону 13

Мови

Ранок поштивий знову в хату приперся,

знову машини вперто вивозять сміття.

Ритм цього міста незручною туфлею втерся,

шум безперервний, лакове покриття.

Мову яку мені, друже, тепер вживати?

Пам’ять розхристалася на усі світи.

Псальми – і ті не дозволять себе співати

так, щоб в ілюзію осуду не ввійти.

Мова бо, бачиш, то не одне лиш слово,

що позначає універсальну суть.

З нею ще й суміш емоцій віночку злого,

що нашу душу тихенько і вперто рвуть.

Слів не відділиш уже від приліпок-вражень,

суті їх вже незмога тепер зрозуміть.

Краще притихнуть. В словах із мовчання стажем

значення крізь шпаринки мови димить.

Оксана Бігун Відстань до кордону 14

У кав'ярні

Десь квіти виринають, піна в’ється,

зелені хвилі скелі омивають.

Усе чуже. Межи зірок, здається,

дороги емігрантські пролягають.

“Чому самі ви, пані?” – запитають.

Кав’ярня гарна, гроші є на каву.

Купую тістечко, у кут сідаю

і відсуваю нервів гостру страву.

А знаєш, друже, ця кав’ярня – стайня,

де подорожній може приблудити,

де дихає бидлятина остання,

та, що зуміла душу притулити,

мов Сина Божого у Вифлеємі. Друже!

По правді ми у світі цім бездомні

і знаєм свої корені не дуже,

і топимо свої серця бездонні

Оксана Бігун Відстань до кордону 15

в якійсь банальній каві, вишиванках,

піснях про рідну землю…А чи рідну?

Мабуть, в ілюзіях і забаганках

годуємо самотність непогідну.

Оксана Бігун Відстань до кордону 16

В неділю

Збираєшся в дорогу вже століттями

і дзвони бубонять, а ти все спиш.

Сп’янілі липи колисають віттями

таку запалену,

розріджену,

набубнявілу душу.

Серед тиш

тебе тормосять мовами і знаками,

і звуки й кольори тебе деруть,

а ти так прагнеш що-небудь пізнати лиш,

бо складники все ті ж, та інша суть.

І гримаєш плечима межи стінами

у марному зусиллі зрозуміть,

коли мазки стають картиною,

й чи шкіра шуби – це іще ведмідь.

А мідні дзвони траскають, мов бубони,

і вічності чомусь вже не речуть,

священики святинь здаються грубими,

думки святош не зачіпають суть.

Оксана Бігун Відстань до кордону 17

І ти вдягаєш ритуальні настрої,

вишіптуєш надійні молитви

і нову латку бурдюку квітастому

приліплюєш. Вже тріскає, дивись!

Оксана Бігун Відстань до кордону 18

* * *

Уривки музики лоскочуть давній шал

і шалики зав’язують простори,

щоби звалити душу наповал

і затягти її високо в гори.

Застряглося, замріялось, згордилось,

жовток сніданку, мов акордеон

гуде в склепіння дня про те, що снилось,

щоб міф не витік в ранішній неон.

Даремні ноти зависають в часі,

їх розгрібають двірники буття.

Літають частки мов, а форми наші

вкладають зміст в сучасності вуста.

Оксана Бігун Відстань до кордону 19

* * *

Мене щось нудить. Відблиски бузкові

мабуть, дають чуття вагітності.

Я винна світу, винна батьку й мові.

Цей борг сплатити до приходу вічності

мені не вдасться. Рими надто скорчені

і моє серце вперто висихає,

у нутрощах давно скрегоче ніж

і слово межи віття зависає,

аби озвіритись колись опівночі

на мою злякану, маленьку душу

і вміст артерій серед міста вигребти

й повішати мою порожню тушу

на гак провини, гордості й непрощеня,

на двадцять п’ятий кадр дурного фільму.

І я боюсь. Не дихаю і пощу я

і тисну в грудях думку свою вільну.

Оксана Бігун Відстань до кордону 20

* * *

Рикають душі у пащах левів,

миші втікають у темні кутки.

Очі знаходять прадавніх зевсів

і засівають русла ріки.

Ми помилились, думка раптова

нас прикувала тут до землі:

ми стоїмо у відвічних оковах

і відчуваємо межі свої.

Ми призабули суть океану

і підкосили древа свої.

Тіні танцюють в кутках екрану,

чаші розбиті місять гної.

Глину нову богині вже місять

на кращі дзбани духа життя.

А черепки недоладні повісять

в затінках сірих двору буття.

Оксана Бігун Відстань до кордону 21

Ілюзії

застрягли ілюзії

у фазі дозрівання праці

ходиш нипаєш

виструнчуєш чуття і думку

обмірковуєш невдачі

цілуєш спогади

недоречно плачеш

носишся з торбою і ліхтариком

посвічуєш сонцеві в лице

шкутильгаєш від нахабності

і занурюєш голову в акваріум

ілюзії застрягли

в кишківнику

поїж йогурту

Оксана Бігун Відстань до кордону 22

* * *

Засніжені вітрини душ збиткових –

їх заздрісні пани у капелюхах

безстидно оглядають, ти ж в оковах

бредеш в нікуди

в ніжних завірюхах.

В нікуди, нікуди вже йти не хочеш

і тулишся до пісні чи до мови,

здригаєшся від слів і тіло корчиш,

ще й уникаєш зайвої розмови,

аби лиш трепет тихий відчувати.

Людиною тривкою і тонкою

чи вдасться бути? Душу напувати

ідеш з оленями до водопою.

Оксана Бігун Відстань до кордону 23

* * *

Чомусь не спиться. Забрела душа

у стан творіння, сутності і мови.

Із правіків світає лик ікони,

черпаєш із холодного ковша

і напуваєш синії безодні,

з яких святкова птаха вирина,

куштує благодатного вина

й орошує міста пусті й безводні.

Хай Дух оновлення собі вита

над синім паром тихої безодні

і у світи далекі і безродні

нехай життєві вихори влива,

щоб дихали мости, яких торкає

твоя незнаюча мала п’ята,

щоб неживі будинки і міста

від поцілунку твого оживали

і так свідомість ніжно дарували

Творцю, немов любовного листа.

Оксана Бігун Відстань до кордону 24

Віднова у Святому Дусі

Амінь. Долоні ніжно дотикають

повітря з дихання істоти недзвінкої.

Це Дух вигладжує складки спокою

і усміхаються незглибні небеса.

Ні з тіла, ані із води, без форми –

лиш зміст любові в тіло твоє входить

і там молитву вогняную творить:

аміно-гана-імбула-ага.

Ти слів і звуків цих не розумієш,

але вже й серце, й мозок, очі повні

палаючої, сильної любові:

аміно-гана-імбула-ага.

Лицар відносності втікає звідти,

до піхв мечі хова думок орда:

аміно-гана-ібула-ага.

Людина вогняна проходить світом

й підпалює охлялі небеса.

Оксана Бігун Відстань до кордону 25

* * *

Розгóйдалися птиці

сліпоти і сраму,

на буйволах-деревах

виспівують біду.

Ні, я у дзьоби їм не покладу

окультних замовлянь того вігваму,

який нав’язує мені тривожний світ,

байдужо напханий магічними речами.

Я розрізню фальшиві й чисті гами

й залишу чорним птицям їх політ

у світ ненависті і вихору емоцій

і нерозумних вірувань, що дико

витріпують до розпачу і крику.

У відстані до зір такій пророчій

є місце для надій: ще світлі птиці

у змахові величних крил очистять

духовне небо світу. Ще врочисто

угору глянуть люди яснолиці.

Оксана Бігун Відстань до кордону 26

* * *

Гармидер душ і стукіт між коліс

тривкого серця і міцної волі:

дороги невблаганні в мови й долі.

Ялиновий пахучий зріз

тебе сп’янив і у Карпати кличе,

туди, де зорі світлі й яснолиці

ще світять сміло, де на повний зріст

звучать мелодії флояр і голок

вічнозелених і високочолих

звабливих кедрів, де поміж лисиць

вовки ще чистять лісову спільноту,

де пастухи не втратили охоту

перед чудáми падать долілиць

і прославляти Божую дитину.

Іди туди і намалюй картину,

щоб навернутись в чужині колись.

Оксана Бігун Відстань до кордону 27

* * *

Я безсила перед тобою, мій кобзарю,

ти узяв мене в руки і крешеш балад вогні,

і мережиш звуки у втомі і напівсні,

і викочуєш душу, мов яблуко з печі жару.

Я розм’якла, солодкий сік у мені скипів,

розчинили зернятка свою гіркоту безправну,

і витворюють руки мелодію непоправну,

і не можу звучати між пальцями пів-на-пів.

Чи не кинеш мене, непотрібну малу бандуру,

коли спів віддзвенить про високе і про просте?

Із зернятка гіркого струна голосна росте

і акустику пустки наповнює, мов скульптуру.

Оксана Бігун Відстань до кордону 28

Києво-Печерська Лавра

Могильний подув затхлого повітря:

я в Лаврі мощі поміж уст тулю,

і напинаю віру межи вістря,

і сльози несолоні в серце ллю.

Цей город в серці непростої кручі

мене носив іще з тамтих віків

у снах печер, живучих і пекучих,

у крові затихаючих полків.

І по віках вродилось, приблудило

дівчисько до живого джерела.

Останні мощі путь загородили:

затворницею стала

дівчина мала.

Оксана Бігун Відстань до кордону 29

* * *

Субстанція душі така тонка,

що недоречно відповідь шукати

на днів питання, на події й дати,

які зробили з неї кріпака

і тнуть затято свого гопака,

коли вона, душа, не може спати.

І пóночах уже дощі ідуть,

і ринви ллють м’яку водицю в хату,

а хвилювання рибоньки плескаті

тремтять лускою срібною, мов ртуть,

повітря намагаються ковтнуть

і вплив на ніжну душеньку дістати.

І, бідній, їй розрадоньки нема,

бо протяг крізь місткий Усесвіт свище

і на відправу розтерзання кличе.

Стій, схаменись, розтріпана душе!

Живи лиш мирним, тихим відчуванням,

а не тілесним, сталим повертанням

в жорстоке виживання карате.

Оксана Бігун Відстань до кордону 30

* * *

Зі складок осені випурхують літа

і, мов голубки, до небес злітають,

а ґрати серця їх не відпускають,

бо захищають юності міста.

А юність – що? Розритії горбочки

дитячих мрій, котячих похорон,

яєць ще теплих з-під рудої квочки

й простакуватих крякань цьоць-ворон.

Тобі цих спогадів не захистити,

даруй їм волю, щоб знайшли хатки

у небі голубому мрії-діти,

і так хоч там заслання добули.

Коли ж не можеш вільну підписати –

змалій тоді до давнього дівчати,

щоб над рікою в далеч відлітати

в птахів на плечах, з мрією в очах.

Оксана Бігун Відстань до кордону 31

Україні

1

Коли не вистачає вже понять,

щоб вимислити твій зв’язок зі мною,

чуття у грудях тихо гомонять:

це доля пов’язала нас з тобою.

Сирóти у вовняній хустці,

йдем,

аби запліднить світ оцей

душею.

Забуті,

прокляті,

украдені із книг

прославлених імен

і пам’яті людської,

ми відчуваєм гострий камінь

підошвáми ніг.

Із видихом

повітря супокою

таємно увіходить між людей.

Рослини ми

із хлорофілом совісті,

Оксана Бігун Відстань до кордону 32

із тугою напровесні,

із кригою самотності,

подорожуєм,

безталанні,

і нашим духом одуховнюється світ.

Оксана Бігун Відстань до кордону 33

2

проймаєш мене

твоєю покорою

випитуєш мене

твоєю пристрастю

приборкуєш мене

несмачною правдою

вмиваються дні

твоїми сльозами

пролитими на молитві

дотуляєшся знаком хреста

до мого чола

миропомазанням світла

життям Святого Духа в тобі

я боюся тебе забути

я боюся загубити

ти вістря моєї особистості

приглядаюся до твоєї парадигми

і остовпілим серцем лякаюся

із неї вийти

Оксана Бігун Відстань до кордону 34

отули мене

своїми хмарами

прикрий мою нагість

від нечисті світу

від спрощення складного

від алгоритму

там де є нескінченність

червоним і чорним хрестом

розрубуєш моє серце навпіл

щоб перевірити

чи осердя ще червоне

чи ще кровоточить

Оксана Бігун Відстань до кордону 35

* * *

Коні стрибають в прірву й летять.

Осідлати б собі

Пегаса,

щоб усупереч всяким законам

жити у світі чудес.

Зірка вранішня манить,

немов ялинкова прикраса:

часом мрії дитячі

сягають вище небес.

Заспокоїлись раптом

усі чорно-білі маневри,

бачиш річ і не знаєш

усіх її перспектив.

Ходиш, думаєш, вгадуєш,

вміло вигострюєш нерви,

і розв’язуєш пазли моральні,

мов якийсь детектив.

Оксана Бігун Відстань до кордону 36

Томас Мор помирав

за неторкану святість подружжя.

Розізнавши своє сумління,

правду слушно вгадав.

О, якби ж то зумів відшукати знання,

то оружжя

і міцне, і тривале

супроти спокус би дістав.

Недоліплені кволі фігурки

кричать філософію,

глини ще не потерли своєї

об гострі кутки.

Не дай, Боже, згодитись

на їхню чергову утопію.

Хоч у сумніви, хоч у непевність

дай благодатно втекти.

Оксана Бігун Відстань до кордону 37

Вибори

1 (продані голоси)

Ви забуваєтесь у писанкових селах

за чаркою міцної горілки

і продаєте свої голоси,

мов тембр нічної сопілки.

А голоси – наймити – голосять:

ой покличте нас додому,

на ріллю безголосу впасти,

маком кривавим на ній прорости,

щоб серця ваші німі

кутею отруїти,

щоб ви більше не голосили

своїми неголосами.

Доленько! Воленько!

Не зупиняйся, перло,

у цих безмовних селах.

У них сало було, є,

і буде завжди.

А як не буде – згинуть вони,

щоб не голосити

своїми неголосами.

Оксана Бігун Відстань до кордону 38

2 (передвиборна зустріч)

Поклич мене, друже,

у свою неволю

на екскурсію.

Бачу сталактитів багато

у твоїх печерах,

волого тут,

і вода солона скапує

тобі на обвислий язик.

А оце тут

ти прислухаєшся до чорних хмар,

які тобі нашіптує

ґава якась

крізь мокрий димар.

Друже, чому ти отут живеш?

Випусти,

випусти мене звідси швидше.

Оксана Бігун Відстань до кордону 39

3 (день голосування)

Ропа обливає тебе рудою смолою,

і ти, застигаючи,

не можеш відмитися.

Не встигай

використати всі свої документи.

Можливо, один якийсь,

неторканий,

знадобиться тобі,

щоб умерти.

Оксана Бігун Відстань до кордону 40

Голосування

Я тебе не поміряла розвитком натще в вівторок.

Землянисті коктейлі і рудоволосі кокетки.

Заверни свої сторони в бік невибагливих тóлок,

що корів випасають і капають роси з піпетки.

Розчахнулося врешті старе і велике корито,

нас давно годували вже гавкотом злого собаки.

Мов інспектор поліції поперед знаком

“ЗАКРЫТО”

вивертаєм гнилі побажання й запевнення кляті.

Леле мій, я за них викидала папери у скриньку,

я їх мітила хрестиком, вірила їхньому слову.

В королівстві Шотландія парубки дмуть у

волинку –

ось і все, що є спільного в нас: обіцянок полова.

Боже, як же тепер цей папірчик у них відібрати?

Сила хрестика мого нехай відірве їхнє право

повертатись у день із ганебним позором розплати

за байдужу поставу й зневагу до Божої правди.

Оксана Бігун Відстань до кордону 41

Хоч би раз іще мати можливість папір увібгати

у спотілі від гніву й брудні обчорнилені руки.

І своє безталанне життя там хрестом написати

проти всіх вас, мерзотники, слуги брехливі і

круки.

Оксана Бігун Відстань до кордону 42

Ящірка-споглядач

На узголів’ях присмаку ропи

усевидюща ящірка сиділа.

Вона оцінювала свист юрби

і сонце шкірою повільно пила.

Юрба не помічала мовчазнý,

юрба гойдалась на гілках ілюзій,

юрба вкладала хустку на спинý

і тупотіла у брудній калюжі

смердючих виправдань і злих пащек

короткозорого царя-верблюда.

Хорив і Либідь, брат їх Кий і Щек

на пагорбах Дніпра дивились в люди.

Ще ящірки не бачено отут:

спустили воду, мов у ванні, знову.

Клейноди гетьманів, свобод статут

і обіцянки зберігати мову...

Оксана Бігун Відстань до кордону 43

Дивились Либідь, Щек, Хорив і Кий:

ось є юрба, але немає люду.

Каміння впало ящірці на хвіст –

туди побігла, де немає труду.

Оксана Бігун Відстань до кордону 44

Повстання

нові королі

старі жовнірí

собаки до пальт

смачно лестяться

ропою сичать

тугі димарі

і яблука

наївно хрестяться

чи нам ще спасти

осколки мети

хоч славою

не розговітися

чи краще згребти

у яму щити

і коло вогню

м’яко грітися

Оксана Бігун Відстань до кордону 45

нові королі

забули про нас

нам суджено

бути солдатами

бої вже не ті

і цілі пусті

тож ми вже

стаємо плескатими

і німо мов риби

ковтаємо воду

і гримаєм лиш уві сні

солдати старі

не знайшли собі броду

й співають

повстанські пісні

Оксана Бігун Відстань до кордону 46

НАТО

мати мужність

узяти перо й написати

й відчувати

протестувати

мати мужність сказати

що світ повний побрехеньок

про добрі наміри сильних

за рахунок слабших

світ повний побрехеньок

про неможливість очевидного

про недосяжність справедливого

про необґрунтованість невинного

про небезпечність правдивого

Оксана Бігун Відстань до кордону 47

світ повний побрехеньок

про те що ми з тобою слабкі

без ядерної зброї

що ми з тобою провинились

у їхніх гріхах

що ми з тобою знищили

їх зусилля

о не танцюймо під цю пісеньку

немов маріонетки

вийдім назовні

із наметів боязких

скажімо голосно

це брехня

брехнею є ваші зусилля миру

брехня ваші демократичні цінності

брехня ваш захист невинних і слабких

буйволи світу цього

не називайте себе вівцями

впивайтеся у ведмедів

без нашої участі

Оксана Бігун Відстань до кордону 48

Правління Я

Раптові вивихи плескатих риб.

Підводні подвиги між матовими шклами.

Зірки верхаті полохливих скиб

і наймити, осідлані ослами.

Зірковий сполох – то прісна вода

промов гучних, що повні порожнечі,

а вивих риб – то відчайна біда

з провини мовчазних, бо недоречних.

І слуги слуг, осли ослів ідуть

і батогом відшмагують оленів.

Так, ми рогаті й благородні! Путь

кривава наша знову у пустелі.

Там недоречний вигнаний верблюд

незручну правду пронесе, як спрагу.

Останній – той, хто порятує люд

і смерть прийме, щоб відкупити зраду.

Оксана Бігун Відстань до кордону 49

Дія друга: Подорож до Америки

Безсило краємо вологий сніг

Оксана Бігун Відстань до кордону 50

* * *

не уявляй собі домовину

тільки мить поцілунку

літака із землею

вогонь охопить тіло

вже не будеш нічого відчувати

сталевий поцілунок

витрясе з тебе душу

тож зніми обручку

з безіменного пальця

не личить прикрасу радісну

на свій похорон одягати

вірність і любов до життя

обіцяють лиш до смерті

не уявляй собі домовину

лише мить поцілунку

літака із землею

Оксана Бігун Відстань до кордону 51

* * *

звикаєш до постійного світла у вікнах

затуляєш шибки своєю тінню

осінь проситься

а ти напалюєш хату

імітуючи літню спеку

жайворонки вранці

сідають на голову

і сині хустини снігу

сняться тобі

сняться тобі

ти перевищив дозволену швидкість

і женешся в’язкою кометою

в невідомому космосі

ось-ось і сонце

тебе поглине

Оксана Бігун Відстань до кордону 52

* * *

з’явитися на чорному кораблі

в елегантній чорній сукні

й коштовних прикрасах

витягнути меч із піхви

і розтрощити всю цю мерзоту

постинати голови

восьминогим страшилкам

пробити ядовиті тім’я павуків

розітнути отруйних змій

повздовж

а потім

перевіривши

чи немає там ще яких чудовиськ

одягти халат і гумові рукавиці

й повикидати всю цю погань

в море

взяти швабру

вилизати все до блиску

натягнути над собою ясне небо

просто думкою доброю

засвітити над собою сонце

надією

Оксана Бігун Відстань до кордону 53

помалювати корабель набіло

прощенням

одягнути весільну сукню

назустріч коханому

взятися за штурвал

засміятися

і попливти

у нові світи

й відкрити Америку заново!

Оксана Бігун Відстань до кордону 54

* * *

Корозії думок про невагомість.

Свобода перспективи смерті. Час.

Молитвою приборкана свідомість,

лампадки в серці незмілілий гас.

Тобі куди? Мені у потойбіччя

дубів зелених і дзеркальних вод.

Розв’язую життя, мов протиріччя,

рятуюсь забуванням від скорбот.

Торують дні свої пекучі строфи,

ремарки риб мовчать на кораблях,

які уникли пін і катастрофи

й торують тихо й впевнено свій шлях.

Отак у невагомості чекання

ліниво мрієш про нові світи.

А може, завтра вранці на світанні

засяють пальми, острови, сади?

Оксана Бігун Відстань до кордону 55

Вже індіанський міф тебе вітає.

Ти – цятка в Божих лагідних руках.

Землі нової чайки вже сідають

на синіх хвиль дородних бурунах.

Оксана Бігун Відстань до кордону 56

Політ у США

1

Ми летимо у неповернення країну,

і попід нами бігають міста

у намаганні мову солов’їну

уберегти від втрат і сум’яття.

Мов білки з жолудями, думки бігають:

де б зберегти єдину річ,

одне лиш слово “Україна” – де?

Ось вже кордон між світом і несвітом,

межи життям і смертю вже кордон.

Татусю, я іще приїду, літом

життя продовжить довгий марафон,

і спробую швиденько наздогнати

оте, що віддзвеніло назавжди.

І знов сльоза по звичній борозні

нагадує про незбагненні втрати.

Цілунок із землею, смак металу

і київський асфальт. Ти привітала

мене, Вкраїно, металева пані.

Оксана Бігун Відстань до кордону 57

Твій лик у серці вже мені згорів,

і, неприкаяна, я по світах лечу.

Хоч я й не каюсь, лик свій поверни

і рану мою, прошу, отули

присутністю своєю. Хоч у сні

прийди, прийди до мене, Україно.

Оксана Бігун Відстань до кордону 58

2

Розгойдується клекіт на крилі,

у вирій відлітаю

на самого Спаса.

Тремтіння і холоднії краплі –

прощальна на лиці й руках прикраса.

Ти віддзвеніла липою і вітром,

в реанімацію мене ізнов поклала,

й холодну воду з трав дзвінких збирала,

і оживляла свіжістю, і підпирала вістрям

стрункої віри у святі ікони,

у дотикальність мудрості й краси.

Благаю, Мати, знов мене неси,

твою охлялу дівчинку зникому.

Серед космічних вихорів, пустель,

як пронесу тебе

незайману і цілу?

У пам’яті, ні, в серці

центр твого прицілу

для пострілу, який прорве ідей

байдужу і міцну недобру сітку,

щоб дірка зяяла у м’ясиві людськім,

Оксана Бігун Відстань до кордону 59

щоби нецілість мучила в’язкі

субстанції душі, щоб добру вістку

я знов і знов шукала, а тоді,

коли уже, здавалось, затулила

простори серця – щоб тоді зімліла...

Щоб зліпок вістки, витиснутий в рані,

зіслизнув у часу

роззявленій гортані.

Оксана Бігун Відстань до кордону 60

3

Прощання легіт біля пружних скронь.

Я дотикаю ніжно, мов скульптуру,

твої прозорі форми. Із долонь

cтікає соковита цівка струму.

І тятива чуттів напнула лук,

який струною грузне в ніжне тіло,

і двигуна веселий співний звук

тримає серце, щоби не зімліло.

Світанок у рожевій піні снів

осяяв у прийдешній день дорогу,

а скрипка мови зі старих віків

розвіяла жалів гірку облогу.

І сплинув зір з-понад пухнастих хмар,

на фортеп’яно зірок грали пальці.

Двигун затягував, немов димар,

закляклості невпевнені кружальця.

Оксана Бігун Відстань до кордону 61

* * *

заколисуєш думку про смерть

колесами широкими їдеш

лани ранкові сльозами зрошені

тобі підкоряються

ось уже палац урочистих подій виріс

і супермаркет поряд

навіть притулок для собак

вони вивчили чужу мову

і спілкуються нею немов матюками

розставляють білі простирадла

на автомобільних паркінгах

і підлітки в чорних шкіряних куртках

танцюють хеві-метал

какафонія весіль хрещень

підлітків машин

собак котів

і помираючої трави

розростається

розростається

Оксана Бігун Відстань до кордону 62

і ти знаходиш себе

такою малою цяткою

у цьому випадковому вихорі

який ти сама створила

що це дає тобі привід

ображатися на Бога

Оксана Бігун Відстань до кордону 63

* * *

стоїш на протязі

артилерій віків

і приймаєш на себе

стріли всепереможної байдужості

асимілятивності

й скорботи

виробляєш звичку плакати

два рази на тиждень

із дріб’язкових причин

щоб і сльози витекли

і серце не роздерлось

піщинки душевної Сахари

полірують твоє лице

і ти стаєш гладким у поведінці

приємним у манерах

і терпеливим до різноманітних звичаїв

совині очі дивляться на тебе

поночах

і уві сні

приходить Втрата всього

Батьківщини

світогляду

ідеалів

Оксана Бігун Відстань до кордону 64

має вона конусоподібну голову

а із вістря того конуса

вниз висипається пісок часу

ще от-от і Втрата також спорожніє

і біля тебе падатимуть чисті й білі сніги

нікому

нікому не можна довіряти

навіть власному батькові

який протринькує гіркі чужинецькі добра

за які ти заплатив своєю душею

навіть Батьківщині

не довіряй нікому

ти сам у цьому безмежному світі

сам зі своїм закордонним паспортом

напханим візами

Оксана Бігун Відстань до кордону 65

* * *

Вавилонська неволя

чи зрівняється цій біді?

Сидимо серед поля,

облудні, сліпі й бліді,

і куштуємо снікерс,

п’ємо паперову каву,

і ковтаємо ліки.

Уяву свою цікаву

напуваємо крихтами

чіпів і мікрохвиль

і плазуєм вужами

межи чужинських піль.

Тільки там, де почуємо

навіть болгарську пісню,

зі сльозами відчуємо

душу слов’янську віщу.

Оксана Бігун Відстань до кордону 66

Протестантська етика і капіталізм

Втомилися ліси від споглядання,

а протестантські вивихи – від дії.

Макс Вебер примовляє до снідання:

ви люди самостворені. Події

розкручуються шрубками в машині

позаторішніх і шкляних наказів.

Крик ліхтарів у піднебесній скрині

закочується в чорноту алмазів.

Беруть цей світ, мов їжака, у руки

і заступають мляві перспективи

свободи кріпака, підземних люків

й пісень на невибагливі мотиви.

Розкрий себе, немов гора в пустелі,

що водоспадом викрикнула в спеку,

коли торкнувся спраглий у тунелі

непроходимих лабіринтів пекла.

Оксана Бігун Відстань до кордону 67

Протистояння самосотворіння,

жорстокого знущання над землею

й безсило-молитовного прозріння,

що зі страхом вдивляється у глеї

землистих глин для створення Адама

й зогнилих яблук дерева безсмертя.

Кричи, не будь рабом в блискучих храмах

самопохвал задушливих для серця.

Оксана Бігун Відстань до кордону 68

Різдво на чужині

Душа просту молитву промовляє.

Забувся час. Задумались вуста.

Спина дощам болячки підставляє,

а в пам’яті ще золоті міста

домівки рідної, пропахлої мистецтвом,

де куля повітряна ще несе

пари ідей божественних. Вертепом

отари хмар душа собі пасе.

Все відновилось, відцвіло і зникло,

лиш пам’ять мак вплітає у вінки.

Забулося, затерлось гостре й прикре –

бо ніжний дім батьківський крізь віки

так тонко світить, як зоря з нечасу.

Не гасне мерехтіння рідних лиць.

Свою змістовну і важку прикрасу

вкладає Батьківщина між ялиць.

Оксана Бігун Відстань до кордону 69

На чужині

Тривога думки в час відпочивань.

Іскристий спокій віри і бажання.

Криниця прикрощів і час прощань,

і цвіт калини, і зірниця рання.

Запаморочливі роки чекань.

Криваві стигми посту і покути.

Стовпи закуті, нарости вітань,

безкомпромісні чвари і статути.

Роблю як хочу. Тут закони мас,

збереження й енергії не діють.

Лиш вишкірився сірий Фантомас

і квіти про скляні теплиці мріють.

Оксана Бігун Відстань до кордону 70

Американська етика

Затираються етичні межі,

заслухані у слова сусідського телевізора.

Ви чули? Відомий математик

відмовився від премії в мільйон, умовних

одиниць*.

Якби мене запитали,

чи я вважаю себе етичною,

я б подумала: ні.

Вони ж питають про їхні

етичні норми.

А відповіла б: я етична.

Ви зрозуміли,

чому я неетична?

Я – ні.

* Йдеться про математика Григорія Перельмана, який відмовився від премії інституту Клея з етичних міркувань.

Оксана Бігун Відстань до кордону 71

Чикаго

Октави перснів, приписи пустель.

Жовтіють кедри, голки опадають.

У серці височіє цитадель.

Заклякле тіло судоми проймають.

Виходиш в люди – дорогий бордель

дешевих почуттів і слів плескатих.

З вітрини анурексійна модель

закляла серце на мілкі дукати.

Корозія тотожності. Обман.

У дзеркалах – вечеряти сідають.

Чиїхось снів вибагливий тиран.

А за плечима зайці пробігають.

Оксана Бігун Відстань до кордону 72

Понеділок

1 (реальність - наяву)

Як висловити рух підземних вод?

Вітри вже на поверхнях охололи,

дошки змочились, між старих колод

запахли по-живому зрізи слова.

Кіптявий дощ. Заникана хандра.

Пейзажі тимчасових менуетів,

розлиті у набридливих вітрах

і шкрябаннях сумуючих поетів.

Котра температура? Силует

тонкої жінки промайнув в уяві.

Робочий тиждень. Духовий септет

викурює з душі зітхання мляві.

Оксана Бігун Відстань до кордону 73

2 (уява - наяву)

в такий дощ

не займеться вогонь у серці

починаєш ранок мов Прометей

викрадаєш тепло і світло

співи й терції

згадки про літо

жаль невтілених ідей

я не піду сьогодні до школи

не можу знайти щоденника

вчорашнє продовжилося

завтра вихідні

радість прогульниці

викрадений сон

тиша муз

і теорія сподівань

Оксана Бігун Відстань до кордону 74

* * *

Закочується вітер за крило.

Сполохані, внизу спурхнули гуси,

а далі – війни, біди, землетруси

і гирла річок, проданих давно.

На стадіонах наволоч співа.

Кричить сваволя, воля відступає,

а страх кайдани знову накидає.

Рятуються фанати в молитвах.

І ти у цьому морі слизу й слин

щодня багно із себе відмиваєш

і тішишся, що дурнів зневажаєш.

Та океани бережуть свій плин.

І думаєш: накликати пожар,

цунамі, ураган, вулкан, потопи?

Чи Бог спитає праведного Лота,

перш, ніж заступить помсти комісар,

Оксана Бігун Відстань до кордону 75

суворий ангел, на високий пост,

щоб знищити гниле, слизьке, недобре?

Повільно б’ється серце нехоробре:

ти вже не сіль землі, лише компост.

Оксана Бігун Відстань до кордону 76

* * *

На обговоренні

сипнула райдуга з плеча.

Дівча

дивилось в небеса

байдужо-хворі.

Хотілось запалити той вівтар,

де жертви вже давно

не приносились:

нехай горить

на докір глядачам,

яким докори серця

і не снились.

Борóзни повних місяців.

Моря.

Запізнені чеканням силуети.

Ікар застряг на вістрях крамаря.

Він не злетів,

на бéзслідах роздерся.

Бо небажання, немрійливість, сон

убили міфи й умертвили зорі.

Самовдоволенню звучить прокльон:

втікай – лінивство замикає двори.

Оксана Бігун Відстань до кордону 77

Біль

1

черево дня

наситилося твоєю кров’ю

мізки кусаються

і вперто будують

магістралі планів

м’язи тіла вип’ячуються

набрякають

і виступають назовні

з металево-бетонної конструкції

руді коти

ходять по цьому м’ясопереробному м’ячику

і котять його куди заманеться

свідомість прокидається від болю

й ліниво нявкоче

дайте ж бо виспатися

рано ж іще

Оксана Бігун Відстань до кордону 78

м’язи в’їлися в залізо

й призвичаїли до нього свій ріст

хоч рани

рани Господи

говорімо підмети без присудків

на автоматі

руді коти

Оксана Бігун Відстань до кордону 79

2

Вітри виструнчуються до нових підходів,

розкислі сироватки відпускають біль

з-під мисленнєвих викрутів і сподів,

готові покоряти зела піль.

Поля ж – то не поля, степи широкі,

там запах чебрецю і полину,

і скачуть буйволи червоноокі,

орли відмірюють твою ціну.

Ти під прицілом трав, під гострим зором

свій крок на стежці звірів ось кладеш,

не віриш в передбачення і сором

і людське сум’яття не бережеш.

Реви, реви в тілесних скалках болю!

Червоноокий буйвіл рве траву

і зілля приклада на свою долю –

м’ясну приправу точному орлу.

Оксана Бігун Відстань до кордону 80

3

Ось готуюсь торкнутись дна –

вже так довго дельфіни топились...

Десь іскрився мідяк вина,

зорі плакали й людям снились.

Я любила, але не так,

як повчають казки щасливі,

і вогню непоправний знак

увірвався у мої жили

й розпалив дотикання вісь

між хурделицею й водою,

між північним страхом узлісь

й соковитою піль травою.

І тоді увігнався біль

заощадженою стрілою,

і страждання пекуча сіль

окристалилася сльозою.

Оксана Бігун Відстань до кордону 81

Осінь

Пірнає осінь у бурштин.

Трима пожар терпіння у чуванні:

пильнує пам’ять прохолодний тин,

а думка губиться в пустім гаданні.

Отак і є, так добре є, хай так.

Тут розум хай прозріння не чіпає.

Хай кісточки вишень склада в тартак

і беззмістовно їх собі пиляє.

А ти в той час повітря захопи,

наповни ним грудей тужаве поле

і позбирай у золоті снопи

колосся, що знанням поразки коле.

Кармелі серця. Синаї пустель.

Літа самотні між горами горя.

А наяву – низькі окови стель

для жінки, упокореної болем.

Оксана Бігун Відстань до кордону 82

* * *

це ще не все

оця задушлива роса

потоптана

кусається у захист

минає дня

нечесана коса

це ще не все

приборкана стоїчність

тюльпанів синіх

зазирає скоса

годинники

б’ють циферки безлічні

це ще не все

у тебе є душа

яку оця безглуздість не втішає

дурнόта в пустку вперто поспіша

й у дзеркалі – лише себе вбачає

Оксана Бігун Відстань до кордону 83

прилипла ящірка до зсохлих слів

передпокою прикрості й відваги

лиш вижити і вберегти снопів

золочених пропахнуті ватаги

залишитись хоча б на цім низу

не дати засмоктатись пилососом

безглуздих і спорожнених розмов

згадай мене

моя Вкраїно

прошу

Оксана Бігун Відстань до кордону 84

* * *

Ми розчинилися в чужих словах,

розгойдані на компромісах правди,

цілуємо своєї суті прах

і прагнемо задавненої слави.

Тупцюємо під музику юрби,

уже не сиплем перлоньки – навчились.

За спинами спурхнули голуби

на бурунах украденої сили.

Історією пахнуть дикі сни,

поденщина – смальцьованою згодою.

Такі благословенні всі вони:

коріннями ростуть у свої води.

А левенята рикають тобі

у срібному потоці прохолоди,

і силу позичають – далебі,

ще жити будеш межи цього роду.

Оксана Бігун Відстань до кордону 85

Ще кедри укоріняться в душі

і стійкістю рахманною захистять

твої дитячі мрії на межі

чужого поля забаганок ситих.

І ти заснеш у цій чужій землі

лілеєю розлитої утоми,

аби простить, і прощенням на дні

душевної ріки

прийти додому.

Оксана Бігун Відстань до кордону 86

Перевтілення

Чому мені з’являється пісок –

не золото осягнутої мрії?

Зітхання лілій,

острахи зімлілі

і шліфувальний

спротиву

брусок.

Опівночі здригнулися надії:

долину цю – собою – не пройти.

В тигрицю перевтілитись, знайти

отруту перемін, що вбить не вміє.

Хіба собою бути – це кордон

двовимірної плями зберігати?

Обмежити свободу – це програти

в бою за існування

хоч в одній із форм.

Оксана Бігун Відстань до кордону 87

Тож я – стихія, владу перевтілень

собі від сонця й місяця беру.

Вростаю зморшками в стару кору

чужого дерева

із листям пожовтілим.

Перезимуєм, а тоді стечем

краплиною дощу ув океани.

Мовчазних риб сріблясті каравани

додому донесуть

наш тихий щем.

Оксана Бігун Відстань до кордону 88

* * *

не забудь мене

ревністю своєю

вдар по щоці

збуди

крихтою холодного докору

криком розколотого каменю

різаною раною непевності

у своєму щасті

навчи мене сумніватися

недовіряти

сперечатися

і гніватись

навчи мене заїжджати п’ястуком у зуби

і говорити неприємну правду

скалити зуби незадоволеним

і штовхатися ліктями у юрбі

аби лиш у доброму напрямку

Оксана Бігун Відстань до кордону 89

Відстань до кордону

Цикл

Кордон із висотою

Вимірюєш висоти високості,

низоти підкоряються тобі.

Ти вже орел. Аж раптом рвеш від кості

смердючі клапті трупної ріллі

і, повен вщерть, отруйно оглядаєш

одвічне копирсання кволих мас.

Від них, мов від минулого, втікаєш,

і страх падіння будить тебе в снах.

Оксана Бігун Відстань до кордону 90

Кордон ілюзії

Ошелешений простір.

Пальці стікають в прірву.

Білі сукні летять у вирій

на сольних вітрах.

Я у тебе, країно сфер,

так лелійно вірив!

Друзкіт трубок скляних дощів

на землі, мов прах.

Сиві китиці дружб,

чи то, радше, кохань до себе

розсипаються ніжно

між слізних зітхань роси.

І перетинки труб,

замість арф,

розривають небо.

Тож тепер математику сфер

на плечах

неси.

Оксана Бігун Відстань до кордону 91

Кордон особистості

пересуваєш

рамки картин

раз менші вони

раз більші

у нутрощах застигає бурштин

метелики – краплі тиші

твій подив на смужці тіла бринить

тендітним звуком і струмом

і хутко тебе обмежує мить

розлита між сном і тлумом

Оксана Бігун Відстань до кордону 92

Кордон війни

Затята битва була уві сні:

у мене відібрали документи.

Десь меч знайшовся. В крові і слині

вбивав я терпеливі сентименти.

І меч той якось виліз зсередини,

попід лопаткою пройшов мені

й тебе поранив.

Бойові місцини

розширюють фронти

на чалому коні.

Оксана Бігун Відстань до кордону 93

Кордон молитви

Мадонна квітів шати золоті

підтримує тендітною рукою.

Цвітуть горби, болота і кущі,

вітаючи царицю супокою.

І ллється райський запах із квіток

на італійські видолинки сонця,

та оминає тінню твій світок

заступництво земель цих охоронця.

І дзбан благань стікає у ріллю

крізь пальці італійської скульптури.

Твоя молитва, мов від кришталю,

відбилась від мистецької культури,

і, розгубившись, вийняла з глибин

ікону Богоматері святої.

І заспокійливих очей бурштин

всмоктав благання віри неміцної.

Оксана Бігун Відстань до кордону 94

Кордон любові

Телефонна розмова. Сльози у складках серця.

Перекошені губи молитву творять палку.

Мужній порух до праці. У ранішній склянці

денця –

то полин для душі. А в очах – зернятка піску.

Океан з висоти літака. Небайдужі хвилі.

Знову зустріч, вимоги і паразити страху.

Мов знасилувана, віддаю турбування й сили

і, зі стисненим серцем, в свободу чужини лечу.

Оксана Бігун Відстань до кордону 95

* * *

Мені ввижається свята вода

твоєю недоступною рікою.

В гірських потоках топиться хода,

і знову я женуся за тобою.

Весела пташко, мавко поколінь,