ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙpravova-derzhava.org.ua/files/pravova-derjava.-vipusk-26-_2015_.pdf · Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Київ2015

ББК 67я43П 68

Рекомендовано до друкуВченою радою Інсти туту дер жа ви і пра ва

ім. В.М. Ко рець ко го НАН Ук раїни(протокол № 2 від 03 лютого 2015 р.)

Збірник затверджено ВАК України як наукове фахове видання,в якому можуть публікуватися результати дисертаційних досліджень

(постанова № 1-05/1 від 26.01.2011 р.)

Р е д а к ц і й н а к о л е г і я :

Ю.С. Шемшученко (головний редактор),В.П. Нагребельний (заступник головного редактора),

В.П. Горбатенко, В.Н. Денисов, О.В. Зайчук, Н.М. Пархоменко (відповідальний редактор), О.М. Костенко, І.О. Кресіна,О.М. Мироненко, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Сіренко, І.Б. Усенко, О.І. Ющик

А д р е с а р е д к о л е г і ї :Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

01601, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4тел. 278-58-91, факс 278-54-74

П 68 Правова держава. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. КорецькогоНАН Украї ни, 2015. – 712 с.

ISSN 0869-2491

У цьому випуску щорічника «Правова держава» знайшли відоб раженняоснов ні про бле ми те орії та історії дер жа ви і пра ва, кон сти туційно го,адміністра тив но го, міжна род но го права і порівняльного правознавства,цивільно го та тру до во го пра ва, пра во вих про блем політо логії.

ББК 67я43

© Інститут держави і праваім. В.М. Корецького НАН України, 2015

ISSN 0869-2491 © Автори статей, 2015

УДК 34:929 ГуляєвІ. Б. УСЕНКО,

професор

СТОРІНКИ НАУКОВОЇ БІОГРАФІЇ ПРОФЕСОРА О. М. ГУЛЯЄВА:«КИЇВСЬКИЙ» ПЕРІОД 1895–1908 рр.

Творча спадщина правознавців довоєнної Всеукраїнської Академії наук,яка тривалий час з ідеологічних мотивів була огорнена мороком свідомогозабуття, нині заслужено є предметом гордості вітчизняної юридичної науки.Імена вчених повертаються на сторінки довідкових і біографічних видань, аїхні праці – до наукового обігу. Зокрема, вже кілька років триває процес актуа-лізації наукового доробку академіка ВУАН Олексія Михайловича Гуляєва. Нетак давно на сторінках нашого щорічника був оприлюднений нарис про поча-ток творчої біографії вченого, який завершувався викладом подій, пов’язанихіз захистом правознавцем 1894 р. дисертації на ступінь доктора римськогоправа і переходом на роботу з Юр’ївського університету до Університетусв. Володимира в Києві [1]. У цій публікації ми маємо на меті продовжитивисвітлення життєвого та творчого шляху О. М. Гуляєва.

Екстраординарним професором кафедри цивільного права і цивільногопроцесу Університету св. Володимира молодий (31 рік від роду) доктор рим-ського права став напередодні початку нового 1894/1895 навчального року.Його вступна лекція відбулася 16 вересня 1894 р. [3] і була присвячена про-блемі зв’язку російського цивільного права з римським, ніби символізуючиперехід від багаторічних занять римським правом до викладання цивільногоправа, який відбувся в житті самого професора.

Проте в офіційному розкладі занять університету викладання курсу цивіль-ного права в обсязі 2-х лекційних годин на тиждень у першому семестрі й 3-х годин – в другому семестрі, а також 2-х годин на тиждень практичнихзанять у кожному семестрі було закріплено за ординарним професоромВ. Г. Демченком (1831–1914), який вже від 1884 р. викладав на правах заслу-женого (фактично, позаштатного) професора. Якою мірою О. М. Гуляєв у цейперехідний рік заступав свого старшого колегу достеменно не відомо. Але, якби там не було, а під кінець навчального року він був обраний одинарним про-фесором цієї кафедри, що було затверджено «височайшим наказом» від18 травня 1895 р. з одночасним присвоєнням чергового класного чину колезь-

Р о з д і л 1

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА.ІСТОРІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

кого радника (на державній службі він рахувався з 12 серпня 1890 р. – часу,коли правознавець прийшов позаштатним приват-доцентом у Дерптський уні-верситет). Цей наказ був оголошений «пропозицією» піклувальникаКиївського навчального округу № 4834 від 23 червня 1895 р. [30, с. 20].

На юридичному факультеті на кінець 1896–1897 навчального року були3 заслужених ординарних професори: О. В. Романович-Славатинський (декан,кафедра державного права), М. К. Ренненкампф (кафедра енциклопедії правата історії філософії права), В. Г. Демченко (кафедра цивільного прав) і 6 орди-нарних професорів, окрім О. М. Гуляева: М. Ф. Владимирський-Буданов(кафедра історії руського права), О. О. Ейхельман (кафедра міжнародногоправа), Д. І. Піхно (кафедра політичної економіки та статистики),Л. С. Білогриць-Котляревський (кафедра кримінального права), С. А. Єгіаза -ров (кафедра державного права, П. О. Соколовський (кафедра римськогоправа). Останній зі згаданих прийшов на факультет одночасно зО. М. Гуляєвим, але вже 1896 р. перевівся до Московського університету.Невдовзі кафедру римського права обійняв екстраординарний професордоктор римського права В. Ф. фон Зелер. Окрім того, виконуючими посадуекстраординарних професорів служили магістри наук М. П. Яснопольський(кафедра фінансового права), П. О. Лашкарьов (кафедра церковного права),М. М. Цитович (кафедра поліцейського права, секретар факультету),В. А. Удінцев (кафедра торговельного права). На факультеті були приват-доценти: магістри М. В. Самофалов (кафедра кримінального права) іЄ. М. Трубецькой (кафедра енциклопедії права та історії філософії права) тамагістранти М. М. Ясинський (кафедра історії руського права),І. О. Покровський (кафедра римського права) та В. Я. Желєзнов (кафедра полі-тичної економіки та статистики). На правах професорських стипендіатів прифакультеті було залишено ряд випускників університету, серед них майбутніакадеміки та професори: О. О. Малиновський, М. І. Палієнко, М. П. Чубин -ський, М. М. Товстоліс, А. К. Мітюков та ін. [2]

З приходом О. М. Гуляєва обсяг викладання цивільного права на факульте-ті помітно зріс. Як свідчать щорічні «огляди викладання», що друкувалися напочатку кожного навчального року в «Университетских известиях» [24, 25, 26та ін.], в 1895–1908 рр. правознавець мав щороку протягом двох семестрів 6годин щотижневих лекцій із цивільного права на третьому курсі. В першомусеместрі він читав загальну частину курсу і «вотчинні права», а в другому –зобов’язальне, сімейне і спадкове право. Окрім того, він мав кожного семестру1–2 години практичних занять на третьому й четвертому курсі. На цих прак-тичних заняттях обговорювалися роботи студентів на задані теми та вирішу-валися казуси із судової практики.

Зауважимо, що В. Г. Демченко в неофіційному статусі «другого професоракафедри» зосередився на викладанні цивільного процесу, але мав і 1 годинупрактичних занять щотижня із цивільного права. В окремі роки до проведен-ня практичних занять залучався також член Київської судової палати і актив-ний учасник Київського юридичного товариства при університетіП. О. Ананьєв.

4 ПРАВОВА ДЕРЖАВА • Випуск 26

У перший свій повноцінний навчальний рік О. М. Гуляєв запропонувавстудентам два необов’язкових курси: «Історія джерел римського права післяЮстиніана» (1 година на тиждень упродовж осіннього семестру 1895 р.) і«Римський цивільний процес» (1 година на тиждень упродовж весняногосеместру 1896 р.), але, схоже, ці спецкурси, орієнтовані на глибоке вивченнялатиномовної літератури, не мали успіху в студентів і в подальшому правозна-вець більше не включав їх до свого розкладу. Втім, іноді йому все ж доводи-лося повертатися до римського права, підміняючи відсутніх колег. Так, весною1905 р. він протягом семестру викладав загальну частину курсу системи рим-ського права (4 години на тиждень).

Як викладач О. М. Гуляев був задіяний 5 днів на тиждень, маючи кожногодня, окрім четверга і неділі, одну вранішню «пару», а також обов’язкові інди-відуальні консультації після занять. У середньому в цей час на юридичномуфакультеті на кожному курсі вчилося близько 200 студентів, з яких однак десьчетверта частина не доходила до випускних іспитів.

Своїм студентам він насамперед рекомендував уже майже класичний тоді«Курс цивільного права» К. П. Побєдоносцева, у якому послідовно відобража-лися «вотчинні права» (частина 1), сімейні, спадкові й «заповідальні» права(частина 2), договори і зобов’язання (частина 3). Четверте видання цьогокурсу, загальним обсягом понад 2 000 сторінок, побачило світ 1892 р., а п’яте –1896 р.

Радив він і популярний «Підручник руського цивільного права» Г. Ф. Шер -шеневича, перше видання якого вийшло 1894 р. Згодом праця неодноразовоперевидавалася (11-е посмертне видання відбулося в 1914–1915 рр.). У1901–1902 рр. цей же автор опублікував два випуски «Курсу цивільногоправа», які теж потрапили до списку рекомендованої літератури.

Звертав увагу О. М. Гуляєв і на незавершений «Підручник цивільногоправа» Є. В. Васьковського, перші два випуски якого побачили світ у 1894 і1896 рр.

Студентам також пропонувався курс «Руське цивільне право» Д. І. Мейерау новітніх виданнях, які починаючи з 1894 р. (7-е вид.), виходили за загальноюредакцією та з доповненнями А. Х. Гольмстема.

До списку була включена й праця К. Н. Анненкова «Система руськогоцивільного права» в 6 томах, які вийшли впродовж 1894–1905 рр. ЗагаломО. М. Гуляєв доволі різко критикував цю працю, яка претендувала на теоре-тичний погляд на цивільне право, в рецензії на перші два її томи. Він слушнозвертав увагу на недоліки наукового характеру, притаманні цьому виданню,насамперед нехтування у ньому тими досягненнями цивілістичної науки, якібули відображені в новітніх монографічних дослідженнях та кодифікаційнихактах. Водночас вчений віддавав належне повноті наведеного в багатотомникубібліографічного огляду, ретельному згадуванню всіх сенатських роз’ясненьтощо. Він, за власними словами, визначав позитив залучення вітчизняногоматеріалу, але не спосіб його опрацювання. Саму ж книгу називав «пам’яткоювеликої старанності» [6].

Свій перелік рекомендованих праць О. М. Гуляєв традиційно завершуваввиданнями текстів «Законів цивільних» (Х тому Зводу Законів) з додатком

5РОЗДІЛ 1 • Історія держави і права. Історія юридичної науки

рішень Цивільного касаційного департаменту Урядуючого Сенату, підготовле-них сенатором і поетом, дослідником українських пісень О. Л. Борови -ковським (11 прижиттєвих видань у 1882–1904 рр.) та членом Санкт-Петербурзької судової палати О. К. Гаугером (8 видань у 1893–1913 рр.).

На додаток до суто викладацької праці правознавець брав активну участь вдіяльності Київського юридичного товариства при Університетісв. Володимира. За відомостями, викладеними в університетському звіті за1896 р., він навіть був обраний головою товариства замість В. Г. Демченка [28,с. 8]. Але це головування вочевидь тривало недовго й воно не відображено вжодному з відомих досліджень діяльності цього товариства.

24 серпня 1902 р. імператор затвердив тимчасові правила Міністерстванародної освіти про професорські дисциплінарні суди. Такий суд було створе-но і в Університеті св. Володимира. Його головою було обрано О. М. Гуляєва.Впродовж 1903 р. суду довелося розглянути чотири справи, з них дві – пропорушення порядку в приміщенні університету, одна – про сварку між двомастудентами в курильній кімнаті й одна – про письмову образу студентомдиректора університетської клініки. Максимальне покарання, яке застосовува-лося до порушників – це видалення з університету до серпня 1905 р. [29, c. 29].Ймовірно, професор головував у цьому суді ще кілька років, але документаль-них підтверджень цьому немає. Достовірно відомо, що в 1910–1917 рр., тобтосаме після від’їзду О. М. Гуляєва з Києва, головою професорського суду бувТ. Д. Флоринський.

Був правознавець обраний і почесним мировим суддею Київського судово-мирового округу, що передбачало, зокрема, залучення його, у разі потреби, дозасідань в Київському окружному суді. А 1896 р. правознавець був затвердже-ний на посаді члена Київського окружного суду. Згідно з законодавствомРосійської імперії суддівську діяльність не можна було поєднувати з іншоюпрацею, але О. М. Гуляєв якимось чином добився для себе виключення з цьогоправила і продовжував читати лекції та вести практичні заняття в Університетісв. Володимира. Так само, не пориваючи з викладанням, 1903 р. висококвалі-фікований цивіліст став членом Київської судової палати.

Виконував він і різні разові доручення, зокрема у 1899 р. був членомКомісії для розбору та знищення старих справ архіву Київського губернськогоправління. До складу цієї комісії входив, до речі, і майбутній академік ВУАНО. І. Левицький.

Цікавим, але малодослідженим питанням є участь професора в діяльності«Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості» приДержавній Раді, що існувала в 1902–1905 рр. Разом з ним тут працювали відо-мі вчені І. І. Іванюков, О. А. Мануйлов, П. П. Семенов (Тянь-Шанський).Л. І. Петражицький, О. С. Посніков, О. О. Чупров та інші. Як видається, цяпрактична діяльність була логічно пов’язана з науковими дослідженнями вче-ного з питань селянського стану і землеволодіння, про які йтиметься трохи зго-дом. Зокрема, за свідченням М. В. Немитіної, в протоколах наради зафіксова-но критичні висловлювання О. М. Гуляєва щодо селянських волосних судів(«суд без законів, без матеріального права, без правил процесуальних») [34,


с. 308], які, на нашу думку, дуже подібні до тих положень, які професор від-стоював у своїх наукових працях.

На окреме висвітлення заслуговує участь професора в розвитку комерцій-ної освіти. Він був безпосередньо причетним до заснування в Києві 1906 р.вищих комерційних курсів, згодом перетворених у Київський комерційнийінститут (ККІ), і кілька років викладав у цьому навчальному закладі. Лекції зцивільного права та цивільного процесу були обов’язковими для слухачів обохвідділень (економічного та комерційного) ККІ та викладалися в обсязі відпо-відно 3-х та 2-х лекційних годин на тиждень протягом двох семестрів.Передбачалися також практичні заняття (2 години на тиждень) для студентівекономічного відділення та спеціальних бухгалтерської та товарознавчої груп.Згодом був запроваджений і окремий курс «Основи цивільного права», фак-тично римське приватне право (читався один семестр 4 години в тиждень), аобсяг лекцій з цивільного права та процесу збільшений відповідно до 6-ти та4-х годин на тиждень. У проведенні практичних занять від 1908 р. професорудопомагав згадуваний раніше П. О. Ананьєв. Докладніше відповідний викла-дацький доробок О. М. Гуляєва викладено у спеціальному дослідженніЛ. В. Міхневич [31].

Після 15 років перебування на державній службі 1 січня 1906 р. професорі суддя О. М. Гуляєв був нагороджений орденом св. Володимира 4 ступеня, що,як видається, дещо виходило за межі звичної нагородної практики на йогокористь.

Що ж до суто наукових здобутків вченого, то вони визначалася насампередтодішніми вимогами наукової спільноти до носіїв наукових ступенів (звань).Так, якщо від магістрів наук вимагалося розуміння історичних і догматичнихаспектів певної наукової галузі, то від докторів наук очікували вже системногобачення цієї галузі та перспектив її розвитку.

У цьому зв’язку О. М. Гуляєв як цивіліст почав свої наукові пошуки зіз’ясування загального стану російського цивільного законодавства у контекстіпорушеного саме в той час питання про необхідність створення нового цивіль-ного уложення. Так, відомо що невдовзі після переїзду до Києва вчений зробивдві доповіді в Київському юридичному товаристві на теми «Про завданнякодифікації цивільних законів у Росії» та «До питання про систематичне опра-цювання руського цивільного права» [27, с. 42 ]. Першу з цих доповідейдослідник опублікував під криптонімом «А. Г.» в літературно-політичномужурналі «Русский вестник» [3]. Дослідники творчості вченого досі не згадува-ли цю працю, але пряма вказівка на неї із зазначенням автора в переліку працьвикладачів Університету св. Володимира за 1896 р. дає змогу розкрити крип-тонім [28, с. 42].

Аналогічній проблематиці присвячено й промову «Право загальне й місце-ве» на урочистих зборах університету 16 січня 1897 р. В ній вчений звертаєувагу, що, окрім загальних цивільних законів у Х томі Зводу Законів, в Росіїдіють місцеві закони приєднаних до імперії територій. Йдеться, зокрема, промісцеві закони Великого князівства Фінляндського, Прибалтійських територій,Кавказу, Бессарабії, Царства Польського, а також окремих українських губер-


ній. Виходячи зі стану розвитку тогочасної науки цивільного права,О. М. Гуляєв вважав цілком можливим уніфікацію теоретичних основ цивіль-ного права та утворення єдиного цивільного закону [32]. Проте кодифікаціювін розглядав як обережний, неквапливий процес і починати її рекомендував знорм зобов’язального права, які були відносно тотожними на всій територіїРосії. Запорукою правового прогресу йому видавалася відповідність новихзаконів вимогам практики [7]. Проекту цивільного уложення він присвятив щекілька статей [12, 17].

Ідея єдності права стала стрижнем наукових поглядів професора. Саме підцим кутом зору, на нашу думку, слід розглядати його дослідження питаньт. зв. селянського права у розвідках «Селянський двір», «Ще раз про селян-ський двір», «Нова течія у сенатській практиці з селянських справ»,«Майбутнє селянського землеволодіння» [10; 11; 14; 19].

Він зробив висновок про необхідність визнати за селянами право власнос-ті та поширити на них загальний закон, що усуне їх кастове відокремлення,приведе до позитивних економічних та соціальних наслідків.

Найпослідовніше ці його погляди були викладені в розлогому нарисі«Питання приватного права в проектах законоположень про селян», який1901 р. друкувався в газеті «Киевлянин», а згодом 1904 р. вийшов окремимвиданням [18]. Формальним приводом для написання праці було завершенняробіт Редакційної комісії при МВС з перегляду законоположень про селян.Комісія підготувала проекти сільських статутів про договори та спадкування,положення про надільні землі та про волосний суд. На думку вченого,Редакційна комісія не спромоглася подолати реакційний дух законів 1861 р. іприйняла за аксіому необхідність збереження станової відособленості селян,невідчужуваності селянських наділів та станового селянського суду. Як наслі-док у проектах, напрацьованих комісією, містяться численні неузгодженості.Зокрема, правознавець аналізує суперечності, які виникають у селянськомудворі між домовласником і членами його сім’ї, а також суперечності общин-ного і подвірного володіння. Його критика є фактичним протестом проти соці-альної роз’єднаності населення, проти створення для селян окремих законівприватного права і процесу.

До певної міри інтересом вченого до проблем землеволодіння викликані ійого праці про т. зв. давність земську. Він дійшов висновку про необхідністьскоротити десятирічний строк давності, який руйнує цивільні справи [13; 15].

Правам власника (передусім – землевласника) присвячена цікава доповідьО. М. Гуляєва «Про підстави відповідальності власника за шкоду, завдану йогоспорудами» [9]. Йдеться про ситуацію, коли побудована власником на своїйземлі споруда призводить до негативних змін у структурі ґрунту на сусідніхземельних ділянках. Професор наголошував, що виключність і незалежністьправа власності не можуть розумітися беззастережно. Вони охороняютьсялише в тих межах, в яких здійснення права власності не залежить від сторон-ніх осіб.

Під кутом зору ідеї єдності права написана й праця вченого «Особипольського походження» [20], присвячена деякому послабленню в 1905 р.


попередніх заборон 1865 і 1887 рр. щодо набуття земель в 9 західних губерні-ях Росії особами польського походження. Він звертає увагу на складністьвизначення таких осіб на підставі юридичних критеріїв і загалом висловлюєобережне (в рамках загальної лояльності до урядового курсу) несхваленнязазначених обмежень.

Кілька праць вченого було присвячено практичним питанням цивільногосудочинства. Зокрема, він критикував непослідовність судової практики щодовипадків оскарження письмових актів показаннями свідків. Його особистапозиція полягала в повазі до тексту письмових актів, гарантією достовірностіяких є жорсткі вимоги закону до форми цих актів [16]. Дослідник приділивувагу й зустрічному позову [15].

Зауважимо також, що вчений опублікував велику працю про юридичнуосвіту в Німеччині [8] та рецензію на магістерську дисертацію Л. А. Кассо,майбутнього міністра освіти [5].

Своєрідним підсумком київського періоду творчості вченого став 1907 р.вихід у світ першого видання його навчального курсу з цивільного права,якому судилося стати найвідомішою працею вченого, що витримала чотириперевидання [21]. Підручник включав п’ять основних частин: загальні вчення,речові права, права зобов’язальні, сімейне право, спадкове право. Його особ-ливістю було те, що автор викладав норми чинного тоді цивільного законодав-ства, доповнював їх відповідними сенатським роз’ясненнями, а далі de legeferenda подавав положення проекту нового цивільного уложення. Таке звер-нення до ще нечинних норм викликало різку критику Г. Ф. Шершеневича, якийвважав, що тим самим студенти перевантажуються відомостями, які не маютьні теоретичного, ні практичного значення. Натомість О. М. Гуляєв схильнийбув вважати, що сприяє студентам усвідомити, як чинний закон перетворю-ється в закон майбутній. У цій дискусії наші симпатії на боці автора, а нерецензента. Слід погодитися із сучасною дослідницею С. Є. Морозовою, щометодологія та система викладення цього підручника може бути взірцем дляпідготовки сучасної навчальної літератури з цивільного права [33].

У січні 1909 р. правознавець одержав призначення в Петербург і відмовив-ся від київських посад. Він став товаришем обер-прокурора цивільного каса-ційного департаменту Урядового Сенату і водночас викладачем Імператор -ського училища правознавства по кафедрам римського права та цивільного іторговельного права. 12 січня 1909 р. в училищі відбулася його вступна лекція,присвячена проблемам викладання римського права [23], яка стала початкомнового етапу творчої біографії О. М. Гуляєва, котрому ми маємо намір при-святити окреме дослідження.

Список використаних джерел

1. Усенко І. Б. Академік Олексій Михайлович Гуляєв: початок творчої біографії /І. Б. Усенко // Правова держава. – Вип. 23. – К., 2012. – С. 7–18.

2. Личный состав Университета св. Владимира. Юридический факультет //Университетские известия [Киев]. – 1897. – Кн. 8 (август). – Ч. І. – С. 7–8, 16.

3. [Гуляев А. М.] О задачах кодификации наших гражданских законов / А. Г. //Русский вестник. – 1896. – № 1. – С. 163–200.


4. Гуляев А. М. Об отношении русского гражданского права к римскому : (Вступ.лекция, чит. 16 сент. 1894 г.) / А. М. Гуляев. – Киев : тип. Имп. Ун-та св. Владимира(В. И. Завадского), 1894. – [2], 16 с. (оттиск из «Университетских известий» за 1894 г.).

5. Гуляев А. М. Рецензия на сочинение Л. Кассо «Преемство наследника в обяза-тельствах наследодателя, представленное для приобретения степени магистра граждан-ского права / А. М. Гуляев. – Киев : тип. Имп. Ун-та св. Владимира (В. И. Завадского),1895. – 9 с.

6. Гуляев А. М. Рец.: Анненков «Система русского гражданского права», Т. 1. 1894 г.;Т. 2. 1895 г. / А. М. Гуляев // Университетские известия [Киев]. – 1896. – Кн. 1. –Отд. Критика и библиография. – С. 1–2.

7. Гуляев А. М. Право общее и местное : Речь, произнес. на торжеств. собр. ун-та16 янв. 1897 г. / А. М. Гуляев. – Киев : тип. Имп. Ун-та св. Владимира (Н. Т. Корчак-Новицкого), 1897. – 16 с. (оттиск из «Университетских известий» за 1897 г.).

8. Гуляев А. М. Реформа юридического образования в Германии / А. М. Гуляев //Журнал Министерства юстиции (далее – ЖМЮ) – 1897. – № 10 (дек.). – C. 1–50.

9. Гуляев А. М. Об основаниях ответственности собственника за вред, причиняемыйего сооружениями : [Докл. чл. О-ва А. М. Гуляева, чит. в собр. Киев. юрид. о-ва 21 нояб.1898 г. : Прил. к Протоколам собр. Киев. юрид. о-ва за 1898 г.] / А. М. Гуляев. – Киев :тип. Имп. Ун-та св. Владимира (Н. Т. Корчак-Новицкого), 1899. – [2], 13 с. (оттиск из«Университетских известий» за 1899 г.).

10. Гуляев А. М. Крестьянский двор / А. М. Гуляев. – СПб. : тип. Прави тель -ствующего сената, 1899. – 49 с. (оттиск из ЖМЮ. – 1899. – № 4).

11. Гуляев А. М. Еще о крестьянском дворе // ЖМЮ. – 1899. – № 8 (октябрь). –С. 132–140.

12. Гуляев А. М. Проект гражданского уложения : [Докл. чл. О-ва А. М. Гуляева, чит.в собр. О-ва 18 сент. 1899 г. : Прил. к Протоколам собр. Киев. юрид. о-ва за 1899 г.] /А. М. Гуляев. – Киев : тип. Имп. Ун-та св. Владимира (Н. Т. Корчак-Новицкого), 1901. –13 с.

13. Гуляев А. М. Общий срок земской давности / А. М. Гуляев – СПб. : Сенат. тип.,1900. – 88 с. (оттиск из ЖМЮ. – 1900. – № 9–10).

14. Гуляев А. М. Новое течение в Сенатской практике по крестьянским делам /А. М. Гуляев // ЖМЮ. – 1901. – № 5–6 (май–июнь). – С. 189–195.

15. Гуляев А. М. Общий срок земской давности и встречный иск в проекте новойредакции устава гражданского судопроизводства / А. М. Гуляев. – Киев, 1902. – 2, 55 с.(оттиск из «Университетских известий» за 1902 г.).

16. Гуляев А. М. Акты и свидетельские показания в гражданской судебной практике/ А. М. Гуляев // ЖМЮ. – 1902. – № 9–10. (ноябрь–декабрь). – С. 74–111.

17. Гуляев А. М. Единство гражданского права и проект гражданского уложения /А. М. Гуляев. – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1903. – 143 с. (оттиск из газеты«Киевлянин» за 1903 г.).

18. Гуляев А. М. Вопросы частного права в проектах законоположений о крестьянах/ А. М. Гуляев. – Киев : тип. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1904. – [4], 274 с. (оттиск из газе-ты «Киевлянин» за 1901 г.).

19. Гуляев А. М. Будущее крестьянского землевладения / А. М. Гуляев. – Киев : тип.т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1905. – 102 с. (оттиск из газеты «Киелянин» за 1905 г.).

20. Гуляев А. М. «Лица польского происхождения» / А. М. Гуляев // ЖМЮ. – 1905. –№ 8 (октябрь). – С. 241–254.

21. Гуляев А. М. Русское гражданское право : Обзор действующего законодательстваи Проекта гражданского уложения : Пособие к лекциям проф. Имп. Ун-та св. ВладимираА. М. Гуляева. – Киев : тип. Имп. Ун-та св. Владимира (Н. Т. Корчак-Новицкого), 1907. –[2], III, [3], 438 с.


22. Гуляев А. М. Иск о свободе собственности / А. М. Гуляев // ЖМЮ. – 1908. – № 2(февраль). – С. 102–119.

23. Гуляев А. М. Современные задачи преподавания римского права / А. М. Гуляев //ЖМЮ. – 1909. – № 2. – С. 119–130.

24. Обозрение преподавания в Императорском Университете св. Владимира на1895–96 учебный год // Университетские известия [Киев]. – 1895. – Кн. 9 (сентябрь). –Часть І. – С. 1–72.

25. Обозрение преподавания в Императорском Университете св. Владимира на1896–97 учебный год // Университетские известия [Киев]. – 1896. – Кн. 10 (октябрь). –Ч. І. – С. 1–75.

26. Обозрение преподавания в Императорском Университете св. Владимира на1897–98 учебный год // Университетские известия [Киев]. – 1897. – Кн. 10 (октябрь). –Ч. І. – С. 1–83.

27. Записка о состоянии и деятельности Императорского Университетасв. Владимира в 1895 году // Университетские известия [Киев]. – 1896. – Кн. 5 (май). –Ч. І. – С. 1–91.

28. Записка о состоянии и деятельности Императорского Университетасв. Владимира в 1896 году // Университетские известия [Киев]. – 1897. – Кн. 7 (июль). –Ч. І. – С. 1–91.

29. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Университета св. Владимирав 1903 году // Университетские известия [Киев]. – 1905. – Кн. 7 (июль). – Ч. І. – С. 1–51.

30. Протоколы заседаний Совета Императорского Университета св. Владимира за1895 г. // Университетские известия [Киев]. – 1897. – Кн. 8 (октябрь). – Ч. І. – С. 1–22.

31. Міхневич Л. В. Олексій Михайлович Гуляєв і Київський комерційний інститут /Міхневич Л. В. // Правові відносини: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць.Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 15 лист. 2013 р.) / зазаг. ред. В. П. Нагребельного, Н. М. Пархоменко, М. М. Шумила. – К. : Ніка-центр,2013. – С. 19–25.

32. Іванова А. Ю. Співвідношення загальнодержавного та місцевого права (за моти-вами статті О. М. Гуляєва) / Іванова А. Ю. // Правові відносини: проблеми теорії тапрактики. Зб. наук. праць. Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції(Київ, 15 лист. 2013 р.) / за заг. ред. В. П. Нагребельного, Н. М. Пархоменко, М. М. Шуми -ла. – К. : Ніка-центр, 2013. – С. 25–31.

33. Морозова С. Є. Значення наукових праць О. М. Гуляєва для сучасних дослідженьв цивілістичних галузях права / Морозова С. Є. // Правові відносини: проблеми теорії тапрактики. Зб. наук. праць. Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції(Київ, 15 лист. 2013 р.) / за заг. ред. В. П. Нагребельного, Н. М. Пархоменко, М. М. Шуми -ла. – К. : Ніка-центр, 2013. – С. 31–33.

34. Немытина М. В. Суд в России. вторая половина XIX – начало ХХ вв. Дис. ... док-тора юрид. наук; специальность 12.00.01 / Немытина Марина Викторовна. – М. :Академия управления МВД России, 1999. – 403 с.

Усенко І. Б. Сторінки наукової біографії професора О. М. Гуляєва: «київський»період 1895–1908 рр.

Стаття продовжує попередню працю автора, опубліковану в цьому ж виданні2012 року. Розглядається черговий етап творчої біографії видатного українського циві-ліста професора О. М. Гуляєва.

Досліджуються викладацька, судова і громадська діяльність правознавця, йогонаукові здобутки періоду 1895–1908 рр. Зроблено висновок про ідею уніфікації цивіль-ного права як стрижневу для тодішньої творчості вченого.


Ключові слова: юридична наука, Всеукраїнська академія наук, Київський універси-тет, цивільне право, О. М. Гуляєв.

Усенко И. Б. Страницы научной биографии профессора А. М. Гуляева: «киев-ский» период 1895–1908 гг.

Статья продолжает предыдущий труд автора, опубликованный в этом же издании в2012 году. Рассматривается очередной этап творческой биографии выдающегося укра-инского цивилиста профессора А. М. Гуляева.

Исследуются преподавательская, судебная и общественная деятельность правоведа,его научные достижения периода 1895–1908 гг. Сделан вывод об идее унификациигражданского права как стержневой для тогдашнего творчества ученого.

Ключевые слова: юридическая наука, Всеукраинская академия наук, Киевский уни-верситет, гражданское право, А. М. Гуляев.

Usenko I. B. Pages of the scientific biography of Professor O. M. Gulyayev: «Kyiv»period of 1895–1908.

The article continues the previous work of the author, published in the same publicationin 2012. The next stage of creative biography of a prominent Ukrainian legal scholar,Professor O. M. Gulyayev, connected primarily with his work at Kyiv St. VolodymyrUniversity, is reviewed.

The lecturing activity of the lawyer is thoroughly studied, namely the information aboutthe courses that he taught, amount of the workload, and the scientific literature he recom-mended to the students, is given. Some data about his work at the public office of the head ofthe Professorial disciplinary tribunal and about the participation at Kyiv legal society that wasactive on the base of the university is presented.

Attention is drawn to a unique combination of the lawyer’s work both at the universityand at Kyiv district court, and later – at Kyiv court chamber. The participation ofO. M. Gulyayev at the formation of Kyiv Commercial Institute is highlighted.

His scientific achievements of 1895–1908 are analyzed. Namely, the attention is focusedat the works dedicated to the challenges of the new codification of civil legislation and to the“peasant question”. It is emphasized that the scientist took a progressive stand, aspired to putan end to the class marginalization of peasants and to the institutions that supported it, name-ly to volost peasant courts. The conclusion about the idea of unification of civil law as the coreidea for this period of the scientist’s work was made.

Key words: legal science, All-Ukrainian Academy of Sciences, Kyiv University, civil law,O. M. Gulyayev.

УДК 340.11: 316; 340.12І. В. МУЗИКА

кандидат юридичних наук

ВПЛИВ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД ЛІБЕРАЛІЗМУ НА СТАНОВЛЕННЯСОЦІОЛОГІЧНОГО НАПРЯМУ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАВОВІЙ ДУМЦІ

Реформація та буржуазні революції в Європі дали поштовх розвитку кон-цепцій лібералізму, в яких, на відміну від середньовіччя, сповідувався культіндивідуальної свободи. Важливим здобутком теоретиків лібералізму


Д. Мілля, І. Канта, Б. Констана, А. де Токвіля стало формулювання системицінностей, покладених в основу теорії лібералізму: людина як найвища цін-ність, свобода (думки, слова, зібрань, совісті, підприємництва тощо) і гідність,рівність. Лібералізм наголосив на цінності людської індивідуальності та сво-боди незалежно від суспільно-політичного й економічного ладу. Основнимздобутком теорії лібералізму раннього Модерну можна вважати закріплення взаконодавстві системи моральних цінностей як системи основних прав і сво-бод людини та громадянина, взаємних обов’язків влади та суспільства, авто-номії волі індивіда, встановлення меж свободи особистості та меж втручаннядержави в життя індивіда та суспільства.

Для післяреволюційного періоду характерним був розвиток К. Гельвецієм,Ч. Беккаріа та І. Бентамом утилітаристської етики, близької до так званої неза-лежної моралі, яка прагнула створити вчення про право, незалежне від мета-фізики чи релігії.

Вплив концепцій лібералізму на правову думку ХІХ ст. зумовив постанов-ку та розв’язання таких ключових юридичних проблем новітнього часу яклюдський вимір права, свобода як сутність права, співвідношення права і сво-боди, відмінність між правом і законом, легітимність права і законодавства,визнання суспільства (народу) суб’єктом правотворчості, право як соціальнийі культурно-цивілізаційний феномен та ін.

На другу половину ХІХ ст. та першу чверть ХХ ст. припадають фундамен-тальні зміни ідеологічного аспекту праворозуміння в європейській юриспру-денції, зумовлені впливом теорії лібералізму. Зокрема, оформлюється норма-тивна частина теорії лібералізму, яка закріплюється в конституціях більшостієвропейських держав. Основними принципами конституційного ладу проголо-шуються: демократизм, свобода і рівність; народовладдя; децентралізація дер-жавної влади та розвиток місцевого самоврядування; поділ влади; верховен-ство права; найвища юридична сила конституції та визнання положень кон-ституції нормами прямої дії; політична, економічна, ідеологічна багатоманіт-ність, рівність і рівноправність усіх форм власності та ін. Зазначені принципита положення одночасно визнаються засадами правового ладу.

Цей етап розвитку теорії лібералізму, на нашу думку, багато в чому зумо-вив становлення соціологічного напряму в правознавстві, що ознаменувалосяпоявою видатних праць таких вчених, як О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс,Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Т. Парсонс, Є. Ерліх, Г. Д. Гурвич, О. Жені,П. О. Сорокін, С. А. Муромцев, М. М. Капустін, В. І. Сергеєвич,М. М. Коркунов, М. Н. Гернет та ін.

На стику ХІХ і ХХ ст. під впливом ідеології лібералізму оформлюєтьсяаксіологічний аспект соціологічної концепції права. Визначення об’єктомнаукових досліджень суспільних відносин спонукало представників соціоло-гічного напряму до дослідження кола питань, які становили концептуальнийвираз ліберальної ідеології: абсолютна цінність людської особистості; спра-ведливість; свобода; юридична (формальна) рівність усіх людей; демократія.Ці цінності почали розглядатися одночасно як основні фундаментальні при-нципи права.


Тому, як уявляється, не варто пов’язувати розвиток соціологічного напрямув правознавстві лише з антипозитивістським рухом, зумовленим появою від-повідної потужної течії в західній філософії кінця ХІХ ст.

Зокрема, видатний соціолог Г. Спенсер одним з перших сформулював і роз-глянув проблеми абсолютної і відносної справедливості та моральності вправі, моральності і справедливості як принципів покарання, відносин міждержавою і суспільством як двома соціальними організаціями та ефективністьїх законодавчого регулювання тощо. Спираючись на фактологічний матеріалта висновки І. Канта, він доводив, що право як соціальний феномен не вичер-пується лише нормативними приписами, а має також ціннісний та моральнийаспекти [1, с. 1074–1203].

Увага соціологів права концентрується на «ідейному ядрі» ліберальної кон-цепції права: визнанні раціонального та морального начал природи людини;невідчужуваних прав і свобод людини, автономії індивідуальної волі («особис-того імунітету»); верховенства права, яке є формою виразу справедливості;створенні держави на засадах загального консенсусу, з метою захисту та реалі-зації прав і свобод людини; визнанні народу (громадянського суспільства) дже-релом влади і права; визнанні принципу взаємної відповідальності держави іособи, держави і громадянського суспільства; обмеженості впливу і сфер діяль-ності держави за рахунок передавання певних її функцій громадянському сус-пільству, що є можливим за умови соціальної (економічної, політичної та ін.)активності громадян та високого рівня їх загальної, політичної і правової куль-тури; контролю за діяльністю держави з боку громадянського суспільства тощо.

Втім, визначення власного предмета соціології права відбулося лише післярозмежування юридичного соціального від неюридичного соціального та від-найдення критеріїв для визначення «юридичного».

В 30-ті роки минулого століття відомий теоретик у галузі соціології праваГ. Гурвич окреслив межі предмета соціології права. Зокрема, він вирізнивсеред кола питань, охоплюваних соціологією права, дві сфери. Перша – сферасистематичної соціології права, що вивчає функціональні зв’язки між суспіль-ною реальністю й сферами права. Це мікросоціологія права, яка зв’язує з різ-номанітними формами спільнот довільно поєднані типи сфер права, такі яксуспільне право й індивідуальне право. Правова типологія різних груп вивчаєта намагається впровадити у «мікрофізику» правової дійсності, з одногобоку – окремі угруповання, з іншого – суспільство загалом, займається припи-сами права, спрямованими на окремі групи, всеохоплююче розглядає системиправа. Друга – сфера генетичної соціології права, яка розглядає приховані втипах правових систем основні соціальні тенденції й фактори, що визначаютьдію правових норм. З цього часу можна вважати, що соціологія права сформу-валась як самостійна юридична наука, що займається теоретичним і емпірич-ним вивченням права в його соціальному вимірі та в його співвідношенні зіншими соціальними явищами та процесами.

Таким чином, у соціології права, на відміну від нормативізму, об’єктомвивчення визнавалася не лише сукупність (система) абстрактних і формаль-них, встановлених або визнаних державою норм, а й право як соціальний ікультурний феномен, основними проявами якого є правові відносини, правова


культура та правова свідомість; взаємовплив права і інших соціальних фено-менів (політики, економіки, ідеології, релігії); взаємовплив права і суспільствазагалом, соціальних груп і організацій (держави, церкви, громадськихоб‘єднань, етносів, класів тощо); право як інструмент вирішення соціальнихконфліктів; дію права; право як систему цінностей (загальнолюдських абоокремого суспільства); право як міру свободи та як певні можливості (права ісвободи) людини; право як засіб людської взаємодії.

У подальшому спостерігається зворотний вплив соціології права на розви-ток теорії лібералізму. Завдяки соціології права, правові дослідження переста-ють розглядатись як суто юридичні і набувають загальнонаукового характеру.

Ці процеси дали потужний поштовх для розвитку соціологічного напрямуу вітчизняній правовій думці. В соціологічно-правових концепціях вітчизня-них правознавців Ю. С. Гамбарова, М. А. Гредескула, Д. А. Дріля, Л. Й. Петра -жицького, А. А. Піонтковського, Є. В. Спекторського, Б. О. Кістяківського,С. С. Дністрянського, О. О. Малиновського, М. П. Чубинського та ін. праворозглядається як особливе явище соціальної дійсності, що знаходить вираз уюридичній практиці, юридичних фактах, юридичних відносинах та нормахправа. Такої ж думки дотримувались Ф. В. Тарановський, В. В. Старо -сольський, М. Ю. Шаповал, С. В. Пахман.

Зокрема, Є. В. Спекторський наголошував, що правознавство, яке тіснопов’язано із суспільним життям, не може обмежуватися догматизмом, оскіль-ки воно вивчає три групи об’єктів: 1) уявлення про правду, обов’язок, спра-ведливість; 2) приписи законодавчих або інших влад; 3) відносини, які вини-кають зі спорів і злочинів, – якими займається практична юстиція і констату-вання яких складає головне соціологічне завдання теоретичного правознав-ства. Таким чином, на думку вченого, правознавство має справу з політични-ми, етичними і соціологічними моментами, які можуть перебувати в антаго-нізмі між собою. Ця внутрішня неминуча діалектика, наголошував учений,ставить правознавство в центр вічної проблеми, яка має назву соціальнепитання [2, с. 32].

Важливу роль для розвитку соціологічної теорії права, як і теорії лібера-лізму, на наш погляд, відіграло вивчення соціокультурного аспекту правовоїреальності. Зокрема, Б. О. Кістяківський розглядав право із соціокультурнихпозицій передусім як етичну цінність, найвагоміший виразник культури сус-пільства, вважаючи, що правові норми ґрунтуються на етичній свідомостілюдини. Він вважав, що саме завдяки діям людей, які усвідомлюють свійобов’язок, право перетворює соціально необхідне на обов’язкове. Цінностіправа відносні, але вони задають формальні властивості інтелектуальної івольової діяльності людей. Право – єдина соціально-дисциплінуюча система.На думку ученого, головний і найсуттєвіший зміст права складають справед-ливість і свобода, що виявляються назовні в формах, зумовлених соціальнимсередовищем. Право не можна розглядати лише як політичний, адміністратив-ний інструмент, воно є основною умовою внутрішньої свободи людини, а томуігнорування влади права веде до влади сили, тобто зростання несвободи.Відповідно забезпечення прав людини і повага її гідності є самодостатньою інайвищою цінністю для суспільства і держави [3, с. 331].


Учений підкреслював, що для повнішого уявлення про соціальну сторонуправа необхідно застосовувати специфічні соціологічні методи його вивчення.Але орієнтування на соціологічні методи не означає обмеження правовихдосліджень лише ними. Тільки використання наукою про право всього арсена-лу методів гуманітарних наук дасть змогу створити синтетичний цілісний під-хід до розуміння права [4, с. 338–344].

На стику ХІХ і ХХ ст., завдяки синтезу основних ідей лібералізму та соціо-логічних методів вивчення права, стало можливим поступове витіснення забо-роняюче-приписуючого права сучасним гуманістичним правом – дозвільнимпорядком, заснованим на ліберальних засадах. Основними рисами гуманістич-ного права визначалися: переважання дозволів (рекомендованої поведінки)над заборонами; закріплення в основних принципах та нормах загальнолюд-ських цінностей, принципів свободи, справедливості, рівності перед законом ісудом, відсутності юридичних привілеїв, невідворотності відповідальностітощо.

Такий синтез, на думку Ю. С. Гамбарова, зумовив становлення розумінняправа як суспільного явища (частини життя суспільства), джерелом якого єпотреби економічного й суспільного життя, навики і звичаї, що формуються врізних прошарків суспільства, з домінуючих у певний момент інтелектуальнихтечій і моральних ідей, з судової практики, що часто суперечить чинному зако-нодавству, з потреб міжнародного життя та учень юристів, економістів, полі-тиків тощо, які постійно змінюються [5, с. 7].

Теорія лібералізму та соціологія права, які розглядали людину та її життяяк найвищу цінність, справили помітний вплив на становлення сучасної теоріїкримінального права. Найяскравіше про це свідчить еволюція теорії кримі-нальних покарань. Зокрема, на зламі ХІХ–ХХ ст. науковці цивілізованих країнсвіту виступили проти застосування тортур, принизливих покарань та смер-тної кари.

Відомий теоретик у галузі кримінального й пенітенціарного права та вод-ночас палкий прихильник соціологічного підходу до праворозумінняА. А. Піонтковський зазначав, що основною метою карального впливу є при-стосування злочинця до умов співжиття через відродження й розвиток осо-бистості злочинця, а не через її деградацію. Тому він вважав тілесні покаран-ня, окови, зменшення кількості їжі, темний карцер неприпустимими засобамипокарання, які сприяють швидкій деградації та нищенню особистості[6, с. 109–112].

У праці «Смертна кара в Європі» А. А. Піонтковський доводив, що скасу-вання смертної кари історично зумовлене характером прогресивного розвиткулюдського суспільства. Учений стверджував, що поступово смертна кара, якає пережитком старовини, буде скасована в усіх країнах, оскільки, смертна кара«звучить різким дисонансом у загальному укладі суспільного життя» [7,с. 125].

Аналогічні думки висловлював й інший яскравий представник соціологіч-ного напряму – академік О. О. Малиновський. Розглядаючи злочин як наслідоксоціально-економічних умов, учений уважав неприпустимим трактувати пока-


рання як помсту злочинцю і пропонував замість кари вживати заходи соціаль-ного захисту, усуваючи поволі соціально-економічні умови, які спричинюютьзлочини. Тому, наголошував він, і потрібні соціологічні дослідження, щоб пра-вильно обрати заходи соціального захисту проти окремих злочинців [8, с. 66].

Зокрема, учений доводив, що боротьбу зі злочинністю треба обернути наборотьбу із соціальними умовами, що її викликають. Протягом історії людствав теорії і на практиці було вироблено три категорії засобів для боротьби зі зло-чинністю, засобів соціального захисту від злочинів: «кари, засоби соціальногозахисту у стислому розумінні слова, або засоби соціального захисту від небез-печного стану, й соціальні реформи. Основою вживання засобів соціальногозахисту є небезпечний стан злочинця, їх суть – піклування про злочинця, ство-рення таких умов його життя, за яких він не міг би шкодити суспільству»[9, с. 97–104].

Вироки суду, наголошує академік, мають видаватися на підставі науковоговивчення злочинця, а не «на підставі красномовства сторін (прокурора і адво-ката)». Такі вироки мусять передбачати вживання заходів соціального захистусудово-виправного та медичного характеру [8, с. 67].

Так само вчений засуджував смертну кару, яка, за його висловом, «дожиладо наших днів», оскільки законодавець вважав «це зло необхідним» і що збе-реження смертної кари викликано міркуваннями державної важливості.Насправді ж смертна кара є знаряддям помсти ворогам існуючого порядку. «Цезнаряддя, – підкреслює О. О. Малиновський, – застосовується тоді, колиневдоволення з боку населення існуючим порядком набуває різких форм, тодіоргани державної влади втрачають той спокій і холоднокровність, що є при-стойними і достойними їх, підкоряються почуттю помсти і, застосовуючи захо-ди примусу, вдаються до страт, тобто до тієї форми розправи з ворогом, якапрактикувалася первісними дикунами» [10, с. 197].

Утім, на нашу думку, найважливішим спільним здобутком теорії лібераліз-му та соціології права було вирішення проблеми співвідношення держави іправа. Зокрема, С. С. Дністрянський дійшов висновку, що право, встановленедержавою, не може вичерпувати всіх правових питань. Сучасна державамусить обмежитись лише правовим регулюванням таких питань, що виплива-ють з потреб самої державної влади, і таких, що вимагають загального вирі-шення в рамках загальної охорони, яку держава гарантує своїм громадянам.Авторитет держави має сягати так далеко, як далеко йде справжня потребаспільного загального державного апарату для збереження спільних цілей.І якраз тому, що «правні постановлення (Rechtssatz)» торкаються правовихпитань лише з огляду на державний апарат та своєю загальною формою зали-шають велике поле для поповнення приписами живого права поодиноких сус-пільних зв’язків, «держава не могла та й ніколи не може мати претензії бутиальфою та омегою в усіх справах правового ладу». На думку вченого, автори-тет держави знаходить головну опору в авторитеті окремих суспільних зв’яз-ків і лише той звертається за захистом до державного апарату, кому не виста-чило авторитету суспільних зв’язків у охороні своїх прав. Значна ж більшістьправових питань вирішується без впливу держави, без знання і без огляду на


правові приписи, встановлені державою, і в значній більшості випадків немаєпотреби звертатись до державного апарату і справи погоджуються іноді наоснові норм, прийнятих в окремих родинах, родах, племенах, станах, класах,політичних партіях, релігійних громадах, товариствах, спілках, підприємствахтощо, на основі норм, «прийнятих в суспільному обороті». І тому правові від-носини здійснюються переважно на основі морального авторитету, якимпов’язують людей окремі суспільні зв’язки куди ближче та куди більше, чимдержава [10, с. 218–219].

Відповідно можна констатувати, що становлення соціологічного напряму увітчизняному правознавстві багато в чому було зумовлено поширенням основ-них положень теорії лібералізму, таких як: абсолютна цінність людської осо-бистості; свобода і юридична (формальна) рівність всіх людей; демократія;визнання раціонального та морального начал природи людини; визнання дер-жавою і суспільством та гарантування невідчужуваних прав і свобод людинита автономії індивідуальної волі («особистий імунітет»), верховенство права іправового закону; створення держави на засадах загального консенсусу зметою захисту і реалізації прав і свобод людини; визнання народу (громадян-ського суспільства) джерелом влади і права; контроль за діяльністю держави збоку громадянського суспільства тощо.

Саме ці ідеї, на нашу думку, дозволили представникам соціологічногонапряму сформулювати якісно і сутнісно новий підхід до розуміння права яквиразу свободи і уособлення уявлень, прагнень, цінностей конкретного сус-пільства. Зокрема, було суттєво розширено систему джерел права, до якихпочали відносити: а) суспільні відносини, побутове та етнокультурне середо-вище, економіку, політику, соціальну структуру суспільства, суспільну свідо-мість (ідеологію і психологію), моральність; б) природні закони, справедли-вість (етичний закон), волю суб’єктів правотворчості; в) правовий звичай, нор-мативно-правовий акт, нормативний договір, юридичний прецедент, доктрину,корпоративні норми, релігійні норми тощо. Право почало розглядатися нелише як прояв волі або наказ владарюючих суб’єктів, а, насамперед, я�

Documents

ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙpravova-derzhava.org.ua/files/pravova-derjava.-vipusk-26-_2015_.pdf · Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім