Нещодавно хтось із фахівців, відвіда-вши Луганськ, висловив припущення: відбудовувати його вже не рента-

бельно. Краще звести щось нове на іншому місці. Місто зазнало таких руйнувань, які несумісні з подальшою життєдіяльністю.

Цікава аналогія: в результаті гріхопадіння люд-ство також зазнало нищівної руйнації. В посланні до Римлян 3:10–18 описано реальний стан людства в цілому: «Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повід-ступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного! Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти! Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати, руїна та злидні на їхніх дорогах, а дороги миру вони не пізнали! Нема страху Божого перед очима їхніми». Така духовна руйнація несумісна з подальшою життєдіяльністю людини і обов’язково призводить до її загибелі. Будь-які кроки до виправ-лення людства, до його «відбудови» — неможливі. Так каже Біблія.

У пророцтві Єремії 3:23 написано: «Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру, або леопард — плями свої? Отак і ви, — чи зможете добро чинити, звикши зло робити?».

Подібно до того, як у вирішенні проблеми зруйно-ваних східноукраїнських міст прозвучала ідея нового будівництва, Ісус Христос знайшов можливість спа-сіння людини, знищеної гріхом. Ця можливість — нове народження, або народження згори.

Не існує жодної іншої альтернативи духовного порятунку людини, крім народження згори. В Єван-гелії від Івана 3:3 зафіксовано такі слова: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». Щоб донести цю важливу істину до наших співвітчизників, ТрансСвітове Радіо започаткувало медіапроект під назвою «Твій шанс на відродження».

Сьогодні, коли українське суспільство посилено шукає раду скрутному становищу, в якому опинилося, і не може її знайти, ми закликаємо людей до віри в Ісуса Христа і нового народження.

Лише духовно відроджена людина здатна розв’язати ті проблеми, котрі сьогодні, на перший погляд, вирішити неможливо.

Коли людина народжується згори, у Господі вона знаходить сили правильно реагувати тоді, коли її житло зруйноване, загинув близький, її принизили, зрадили чи важко поранили.

Коли людина народжується згори, вона починає розуміти, що насправді означає прощення, звідки беруть початок людські проблеми і як знайти спо-кій для душі.

Народжена згори людина знайде раду будь-якій скруті, що стається на життєвому шляху, оскільки її серцем тепер керує Бог, Який про Себе сказав: «Ось Я Господь, Бог кожного тіла: чи для Мене є щось неможливе?» (Єр.32:27).

Духовне відродження — ось що є нагальною потребою народу України. Шанс на відродження має кожен.

Слухайте передачу «Твій шанс на відродження» щосуботи о 22:00.

НА ВІДРОДЖЕННЯТвій шанс

«Ось Я Господь, Бог кожного тіла: чи для Мене є щось неможливе?» (Єр.32:27).

Метою ТрансСвітового Радіо є  допомога Церкві у  виконанні великого доручення нашого Господа Ісуса Христа «іти і навчити всі народи», використовуючи і надаючи для цього засоби масо-вої інформації

• для проголошення Євангелії спасіння якомога більшій кількості людей

• для настановлення віруючих в біблійних істинах та у веденні Христоподібного повсякденного життя

• у всьому цьому бути прикладом у наших кооператив-них та внутрішніх стосунках

ТРАНССВІТОВЕ РАДІО — УКРАЇНСЬКА РЕДАКЦІЯКиївська студія:

Олександр ЧМУТ • Олександр БОРОВИК • Олена МАЗУР • Наталя ШАТАЛОВА • Наталя ІЩЕНКО • Олеся

ВАСИЛЕНКО • Лариса МЕЛЬНИКХарківська студія:

В΄ячеслав ШЕВЕЛЄВ • Ольга ШЕВЕЛЄВА Лілія ПОГОРЄЛА • Олег ПОГОРЄЛИЙ

АДРЕСИ ДЛЯ ЛИСТІВ:ТрансСвітове Радіо, а/c 100, м.Київ, Україна, 02090

ТрансСвітове Радіо, а/c 9393, м.Харків, Україна, 61003

ЗАВІТАЙТЕ ДО НАС В ІНТЕРНЕТІ:E-мail: info@twr-ua.org; twr@bk.ru

www.twr-ua.org

ДЛЯ ПОЖЕРТВ:МГО «ТрансСвітове Радіо»

р/р 26005210198040АТ «ПроКредит Банк», м. Київ, Україна. 01999

МФО 320984Ідентифікаційний код 25699461

НАШІ ПАРТНЕРИ:ТрансМировое Радио, а/я 39, г. Санкт-Петербург,

Россия 194214ТрансМировое Радио, п/я 45, г.Брест,

Беларусь, 224020Russische Abteilung, Berliner Ring, 62,

35576 Wetzlar, Germany

Зміст:4. Служение ТМР в Японии,

Кении и Афганистане

6. Что для меня христиан-ское радио?

8. Новий проект ТСР — «Твій шанс на відродження»

13. Біблія навчає прощати

14. Із поштової скриньки

16. Поетична сторінка

17. Кто мой ближний сегодня?

20. Звіщати Євангелію — наш обов’язок

22. Транс Мировое Радио на Донбассе

3 (40)

2014

4

8

17

Слухачі перебувають у центрі всього, що ми робимо. Нам завжди цікаво дізнаватися, хто вони і як Бог працює у їхньому житті. Передачі ТСР позитивно впливають на

багатьох людей — і це приносить нам велику радість. Але є слухачі, чиї історії — особливі. Ці історії підбадьорюють нас і нагадують ще раз і ще раз, що праця для Царства Божого на радіо — не даремна. Порадійте разом із нами великим Господнім дивам. До вашої уваги — свідчення слухача, котрий мешкає в Мозамбіку.

… Цього дня Марк прокинувся, як завжди, щоб узятися до свого щоденного заняття — грабунку. Однак хлопець не знав, що його життя зміниться назавжди.

Маркове життя-буття було безглуздим і злочинним. Хлопець став гангстером після того, як дістав глибоку душевну травму під час служби у збройних силах Мозамбіку. А хіба могло скластися інакше? Його Бать-ківщина — одна з найбідніших країн світу. Більша частина населення живе за межею бідності. Менш як одна третина людей має можливість відвідувати церкву. Мозамбік зазнає великих труднощів через колоніальне минуле, нестабільну економіку та інтенсивну партизанську війну.

Чи можна знайти надію, стикаючись з такими проблемами? Маркова історія доводить, що так. Ось що повідомив хлопець ТСР:

«Грабунок був моїм щоденним заняттям. Одного разу я вкрав радіо-приймач. Я увімкнув його, аби що-небуть послухати і… натрапив на хвилю ТСР. Одна з його передач, «Слова надії», привернула мою увагу. Ведучий говорив про людські гріхи. Пастор сказав: ті, хто живе у гріху, є ворогами Христа і після другого Його пришестя Господь судитиме їх». Ця проповідь змусила мене замислитись. Я прочитав 8 вірш з 21 розділу Об’явлення про вбивць, ідолян та брехунів — їхнє місце в озері, що горить огнем та сір-кою. Я покаявся перед Богом. Повіривши у Христа, я розповів про Нього трьом іншим членам своєї банди. Ці злочинці також навернулися до Бога і тепер свідчать про Його друге пришестя іншим людям. Слава Господу за християнські передачі!».

Ось таке повідомлення отримали працівники ТСР, які створюють християнські програми для Мозамбіку. Наші колеги щиро радіють таким чудовим перемінам у житті Марка та його приятелів і сподіваються, що ці навернення стануть початком духовного пробудження серед стражденних співвітчизників. Чи може це статися? «Неможливе це людям, а не Богові. Бо для Бога можливе все!». Марка 10:27.

Цікавий факт про ТСР

Життя злочинця змінив… украдений радіоприймач

Мэгуми Накааши рассказывает: «Выжившим после цунами в Японии я хочу помочь найти новую перспективу в жизни. Для моей радиопередачи «Времена надежды» я регулярно отправляюсь в кризисные регионы и записываю интервью с пострадавшими. Иногда, видя огромную нужду людей, меня охватывает чувство бес-помощности. Я встретила там женщину в состоянии депрессии. Ее история глубоко тронула мое сердце, но я не знала, как ей помочь. Я честно призналась ей в этом. На что она ответила: «Ты мне уже помогла тем, что приехала сюда и выслушала меня». Это неверо-ятно вдохновило меня продолжать свое служение».

СЛУЖЕНИЕ ТМР В

В Японии 25-летняя Мэгуми Накааши собирает интервью

в контейнерном городке. Тут все еще ютятся выжившие после

трехкратной катастрофы в марте 2011 года (землетрясение,

цунами, авария на АЭС).

В Кении Бернис Гатэрэ созывает экстремальное заседание после того, как исламская группировка Аш-Шабааб подожгла один из офисов радиостанции «СИФА ФМ».

В Афганистане Илья (имя изменено) беседует по

телефону с имамом об Иисусе. Духовное лицо ислама услышал христианскую

передачу с радиостанции ПАНИ

ЯПОНИИ КЕНИИ АФГАНИСТАНЕ

Что связывает Мэгуми, Бернис и Илью на трех континентах в таких отличающихся друг от друга деятельностях? Все они работают в интернациональных партнерских организациях Трансмирового Радио. И у всех троих одна и та же цель: передать другим надежду, которую сами обрели в Иисусе

Христе. Для этого они используют радио самыми различными методами.

«ВРЕМЕНА НАДЕЖДЫ»

4 Т С Р у с в і т і

ТМР-КЕНИЯ ПРОДОЛЖАЕТ ВЕЩАТЬ, НЕСМОТРЯ НА НАЛЕТЫ ИСЛАМИСТОВСмертельный налет исламистов

в кенианском городе Мпекетони разру-шил один из офисов нашего партнера. Но сотрудники при этом не пострадали.

В ночь на 15 июня погибли 49 чело-век. По всей вероятности они были слушателями передач ТрансМирового Радио, как сообщил руководитель СИФА ФМ. СИФА — одна из радио-станций ТМР на близлежащем острове Ламу. Город Мпекетони расположен на материке, в 30 км от острова.

Второй налет последовал сразу же, следующей ночью, в той же местности, и унес еще десять жизней. Вдобавок, многие женщины были изнасилованы.

«Наша радиостанция находится на острове, но в городе Мпекетони у нас маленький офис, который мы смогли открыть за счет пожертвований одного из наших слушателей, — рассказы-вет Бернис Катэрэ, директор ТМР Кении. — Этот офис полностью сго-рел со всем зданием. Сотрудники на острове Ламу все в безопасности, но совершенно потрясены. Руководитель радиостанции посетил место трагедии в Мпекетони, чтобы обозначить нане-сённый ущерб и утешить тех, кто поте-рял родных во время второго налета. Там много слушателей наших пере-дач, они тоже нуждались в поддержке.

Большинство населения в том рай-оне — христиане».

Единственная надежда на переменыВвиду того, что страна пережила

волну насилия, ТМР-Кения записало ряд передач на тему мира и примире-ния, чтобы помочь людям духовно исце-литься и справиться с болью и разо-чарованием в жизни. Планируются еще серии передач на эту тему, когда появятся для этого финансы.

«Ситуации в Восточной Африке очень напряженная, — сообщает директор ТМР Африки Эммануль Мбенна. — За день до налета в Кении произошел взрыв в Танзании, в резуль-тате которого погиб один человек, и от тяжелых ранений пострадали многие другие. Преследование христиан в этой части Африки растет. Молитесь, чтобы Бог сохранил тех, которые несут Еван-гельскую весть людям — единственную надежду на перемены».

Бернис Катэрэ сообщает, что во времена кризиса особую поддержку и радость им дают молитвы сотрудников ТМР и друзей по всему миру и выска-зывает несколько особых молитвенных нужд, которые мы можем принести к трону Божьей благодати:

• За безопасность маленькой группы ТМР-Кении на острове Ламу, о мудрости для руководителя в данной ситуации.

• За семьи, которые в трауре. Многие из них — христиане.

• За исцеление и возрождение пострадавших, а также тех, чей бизнес был совершенно разрушен.

• За новые возможности и будущие серии передач, которые очень необходимы в таких ситуациях.

ИЛЬЯ ИЗ АФГАНИСТАНА ЗАВУАЛИРОВАННО СООБЩАЕТ О СВОИХ КОНТАКТАХ СО СЛУШАТЕЛЯМИ ПЕРЕДАЧ ТМР:— Первый слушатель охотно говорит

с нами и слушатет передачи. Он раду-ется нашим сообщениям, знает язык пашту и умеет читать на нем. Он кре-стьянин и выращивает зерновые куль-туры. Надеется на хороший урожай.

— Второй слушатель рад возможно-сти поговорить со мной, и дорожит всеми СМС-ками. Он иногда читает их по нескольку раз в день и потом еще раз поздно вечером перед сном. Он ждет от нас книг и хочет дальше получать весточки через СМС. Он старается сделать все возможное, чтобы его дети получили образова-ние. При всем этом он не распола-гает лишними средствами. Но он любит Иисуса. Пообещал позвонить еще раз и хочет оставаться в контакте с нами. Мне очень радостно, что этот

брат вышел на контакт с нами. Мы молимся о нем и ободряем его. Он близок к моменту принятия Иисуса верой в свое сердце.

— Третий слушатель спросил нас, почему мы называем Иисуса Божьим Сыном. Он представил меня имаму и сказал, что по их понятиям Библия была изменена, и только Коран является истинным Словом Бога. Он также сказал, что многие в его окрестности слушают ТМР и что он сам не очень рад этому. Я поблаго-дарил его за слушание и на этом раз-говор окончился.

— Четвертый слушатель оказался очень дружелюбным человеком. Он слушает наши передачи со своими молодыми братьями…

— Пятый слушатель слушает сам, но боится говорить об этом с другими. Он спрашивает, откуда вещаются подобные передачи.

5Т С Р у с в і т і

Ростислав, расскажите немного о себе.

Мою жизнь невозможно назвать поиском Бога, как это бывает у многих людей. Я бы, скорее, сказал, что плыл по течению. Но в очень удачном направлении. Если говорить о моем детстве и взрослении коротко, то будет трудно избежать каких-то штампов. Родился, пошел в детский сад, затем в школу. Все как у всех. Чтобы помочь маме обеспечить финан-сами нашу, тогда уже неполную, семью (отец ушел от нас), пришлось рано пойти работать. На вопрос, когда в мою жизнь вошла церковь, ответить еще труднее. Она была всегда. Моя мать — из детей верующих родителей. Поэтому даже в самые тяжелые моменты жизни мы не забывали свои корни. Мое знакомство с Богом и Библией началось еще в школе, когда в руки попала книга: «Жизнь Иисуса Христа и история пер-вой церкви». Зачитав ее до дыр, я понял: христианство мне нравится. Теперь оставалось выяснить, нужен ли я христи-анству. Меня часто интересовали вопросы, связанные с моей судьбой. Возможно, это связано с тем, что моя мать — инва-лид, и весь груз заботы и обеспечения был возложен на меня. Но только в церкви я получил ответы на многие из волновав-ших меня вопросов. У меня не было публичного покаяния, не было моря цветов на крещении. Покаяние, конечно же, было. И крещение, безусловно, тоже. Но не было той тор-жественности, которую я часто наблюдал у других людей. И потом по жизни Бог все время меня ограждал от всяких церемоний и торжественных обрядов. А таких случаев было много. Я был незаметный мальчик, в жизни которого существовала только церковь и мама. Мне кажется, что хри-стианство, учение Христа — для таких как я — людей, без какой-либо перспективы в будущем, для тех, кто не имеет ни вида, ни величия. Для людей, которых мировая история перемалывает и выбрасывает, не оставляя от них ничего в своей памяти. Община стала для меня домом, в который хотелось возвращаться снова и снова. Вот уже восемнадцать лет, как я принял

крещение. Но ни разу не усомнился в том, что правильно выбрал свой путь. Думаю, что единственное, о чем я действи-тельно буду жалеть, — это только о том, что не могу прожить эту жизнь еще раз. Мне нравится моя судьба, мой выбор, хотя его трудно назвать только моим. Верующий человек очень редко сожалеет о прожитых днях. И я не исключение. Я благодарю Бога за моих сына и дочь, благодарю за то, что у меня есть жена, которая любит меня. Она же — мой глав-ный редактор и вдохновитель. Без участия жены я не имел бы того потенциала, образования и смысла, который имею. Часто обсуждение будущих тем проходит именно с ней. Она журналист по образованию, поэтому пропускает через свое мировоззрение все, что вы слышите в эфире.

Как получилось, что Вы стали сотрудником ТМР?

Мое желание быть работником радио возникло не на пустом месте. Я хотел пойти в театральное училище, работать в христианском театре. Почему-то всегда верил, что такой театр обязательно будет существовать. Но Бог распорядился так, что я попал в редакцию христианского молодежного журнала, где проработал три года. Это был мой первый опыт работы в христианской журналистике. Какое-то время я помогал Ольге и Вячеславу Шеве-левым выпускать в эфир некоторые про-екты харьковской студии. Самым важным

ЧТО ДЛЯ МЕНЯ ХРИСТИАНСКОЕ РАДИО?Ростислав Бабенко — редактор Харьковской студии ТМР, ведущий программ «Библейский аргумент» и «Маяк надежды».

Семья Бабенко

Р.Бабенко с сыном и дочерью

6 В г о с т я х у п е р е д а ч и

моментом моей христианской жизни стал, пожалуй, первый выпуск передачи «Библейский аргумент» в 2012 году. На тот момент я, студент второго курса журналистики, уже твердо понимал, куда меня ведет Бог. Понимал не потому, что я к этому шел самостоятельно, а потом заявил о милости Бога. Мне иногда кажется, не будь в моей жизни Бога и тех людей, которые меня окружают, я никогда бы не выбрался из своей скорлупы, в которую меня загнали общество и условия жизни. Основная причина, которая побудила меня сотрудни-чать с ТрансМировым Радио — это влияние. Нет, не поду-майте, что мне нравится влиять на людей, упиваясь своим величием. Я просто рад, что Бог связал мою жизнь с теми, кто сегодня меняет реальность, сознание людей. Есть люди талантливые — я не из их числа; есть люди умные — опять промах; есть очень влиятельные — и опять это не про меня. Но я знаю всех их. И я счастлив, когда у меня появляется возможность продемонстрировать вам этих людей. Я дово-лен, когда между мной, слушателем и нашим гостем созда-ется диалог. А тем для общения очень и очень много.

А что помимо «Библейского аргумента» Вы хотели бы делать в ТМР?

Мне кажется, сегодня ТрансМировое Радио обладает небывалым кредитом доверия. В эпоху крушения идеалов очень важно прийти с достойной альтернативой и эту альтер-нативу подать своевременно. Сегодня помимо «Библейского аргумента» я появляюсь еще в очень давнем проекте ТМР — «Маяк надежды». Одна из идей, которую я позволил себе привнести в эту и без того, на мой взгляд, интересную про-грамму — это интервью. Помимо встреч с хорошими людьми мы будем с вами читать много полезных книг. Иисус учил, что «светильник для тела есть око. Итак, если око твое будет чисто, то все тело твое будет светло; если же око твое будет худо, то все тело твое будет темно. Итак, если свет, кото-рый в тебе, тьма, то какова же тьма?» Сегодня очень много информации, которая в себе несет темное начало. Поэтому для меня никогда не стоял вопрос, о чем писать или какую тему выбрать на следующую неделю. Мы говорим с добрыми людьми, читаем хорошие книги, даем христианские советы для того, чтобы добра в этом мире стало больше, чтобы вы наполняли свои души светом и любовью. А вот вопрос при-нятия этих самых добрых, хороших истин для каждого из нас остается открытым.

Как Вы думаете, Ростислав, что должно измениться с Вашим приходом на радио? Что бы Вы хотели преобразить?

С моим приходом в ТМР ничего не поменяется, поскольку я оказался в той ситуации, когда от добра добра не ищут. Зачем менять то, что приносит свои плоды. На мой взгляд, меняться должно не само радио. Я — за то, чтобы радио осталось преж-ним. Оно было таким задолго до меня. И останется после того, как я уйду. Есть программы и проекты, которые старше меня. По-моему, должны меняться люди и их отношение к истине. Сегодня это задача номер один. Единственное, о чем я думаю, так это о доступности наших проектов. Мне хочется, чтобы каждый человек, независимо от своих технических, финансовых, физиче-ских возможностей смог найти и прослушать наши программы. Мы должны быть на расстоянии возможностей человека.

У многих людей есть хобби или увлечение. Было бы интересно узнать о Вашем.

Мне очень нравится собирать книги. Нет, не бумажные. Электронные. Сегодня это достаточно актуальное хобби. Оно не требует дополнительных затрат. И приносит массу удовольствия. Еще я люблю слушать книги. Дорога на работу занимает у меня два с половиной часа в день, и это время я использую для того, чтобы что-то, так сказать, «почитать». Хотя в последнее время то, что творится у нас в стране и мире как-то нарушило мой обычный порядок, привычки, увлечения. Появилось новое: каж-дое утро просматриваю новостные ленты христианских и наци-ональных информационных ресурсов. Заниматься этим с утра я бы не рекомендовал никому из наших слушателей, поскольку это вредно для душевного и физического здоровья. Но мне при-ходится это делать: если хочешь ответить на насущные проблемы людей, ты должен быть в курсе всего, что происходит. К тому же, мое поведение обусловлено нашей национальной привычкой умалчивать о реальной причине проблемы и о наличии самой проблемы. Люди редко говорят открыто, что им интересно или что их волнует. Поэтому приходится быть немного провидцем, предполагать, что заинтересует нашего слушателя. Вынужден догадываться, используя свой опыт и знания. А ведь разобраться

в проблеме — только полдела. Нужно еще найти ее библейское решение. Ведь мы — христианское радио.

Что бы Вы хотели пожелать слушателям и всем, кто из разных источников информации выбирает именно христианское радио?

Любите Библию! Она пережила не одну империю, была в помощь не одному поколению христиан. Нет ничего дороже Слова Божьего. Так было до нас. И так будет до того момента, когда Иисус Христос — живое Слово — придет на эту землю, чтобы изменить на ней все и навсегда. Я не буду предупреждать вас кого-то не слушать или чего-то не читать, что-то делать или не делать. Я всегда относился к тем, кто нас слушает, как к людям умным и думающим. Если человек выбрал вечером не сериал, а христианскую программу, то он уже, как минимум, трезвомыс-лящая личность. Просто любите Библию, и можете слушать, что хотите. Но я более, чем уверен: вы не сможете жить истиной, а общаться с теми, кто эту истину не любит.

Интервью взял Вячеслав Шевелев

Р.Бабенко в Харьковской студии ТМР

7В г о с т я х у п е р е д а ч и

Що таке відродження? Це відбудова чогось знищеного, зруйнованого. Це розквіт, воскресіння, повернення до

життя. Відроджувати — надавати сил, бадьо-рості. У Господі та Його Слові — твій шанс на відродження. Звернись до Бога та відродись духовно за допомогою проекту «Твій шанс на відродження».

Олександр Чмут: Чому ми сваримося і воюємо? Ця тема актуальна тому, що сьогодні в Україні триває війна. На нашу думку, якщо люди знайдуть причину, чому вони вою-ють, тоді можна було б розв’язати цей конфлікт. Як гадаєте, чому, взагалі, люди сваряться та воюють?

Василь Карпяк: Наверное, одна из причин — это ситу-ация, которая сложилась в Украине. Пришел агрессор, и ему необходимо дать ответ.

Олена Мазур: Ну, мабуть, і тому, що є люди, які за характером сварливі. Їм просто необхідно посваритися, випустити пару.

Олександр Чмут: Я чув історію про стареньку бабусю, котра щодня ходила до магазину. Її чоловік сказав: «Уже я піду, тобі ж важко». Потім я дізнався, що бабуся приходила до магазину, щоб посваритися зі всіма. Вона йшла не для того, аби щось купити. Бабусі потрібно було випустити пару.

Наталя Іщенко: Что самое обидное, что конфликты начинаются из-за незначительных причин.

«Твій шанс на відродження»

НОВИЙ ПРОЕКТ ТСР —

У проекті беруть участь:→ Олександр Чмут→ Наталя Іщенко→ Олена Мазур→ Василь Карпяк

ЧОМУ МИ СВАРИМОСЯ?

8 Е ф і р н а п а п е р і

Олександр Чмут: Коли я вивчав цю тему, то прига-дав початок Першої світової війни. Якийсь студент вбиває в Сараєво ерцгерцога. Починається війна. Гине 9 мільйонів людей.

Василь Карпяк: Интересна история Второй мировой войны, в которой погибло 50 миллионов человек. Были определенные претензии и жалобы касательно ущемления прав нацменшинств.

Олександр Чмут: Кажуть, історія повторюється. Однією з причин анексії частини українських земель, стало, ніби-то, порушення прав нацменшин. Отже, коли існує конфлікт, то, як правило, існують його причини і є наслідки. Наслідки конфлікту завжди набагато серйозніші за причину. Скажімо, сімейний конфлікт. Люди живуть у розлученні вже довгий час. І не можуть пригадати, якою була причина того, чому вони розлучилися. Чому сусіди не розмовляють десять років? «Він поганий». Чому він поганий? Людина вже не пам’ятає. Сусіди судяться роками і не знають, через що.

Олена Мазур: Пригадайте Кайдашеву сім’ю. Між роди-чами теж була війна.

Олександр Чмут: У результаті — відчужене майно, зіпсо-ване здоров’я. І коли ти копаєш углиб, то з’ясовуєш причину, чому все починалося — це була дрібниця. Це було незначне. Причину можна було усунути і забутися. Але люди не зро-били цього. І загорівся конфлікт. Маленький сірник запалює великий вогонь. І в Біблії написано, що язик — прикраса неправди. Він розпалює вогонь (Якова 3:6). Зі слів почина-ється конфлікт. Незначна причина — жахливі наслідки.

Наталя Іщенко: Но интересно, могут ли бы причины кон-фликта настолько важными, чтобы оправдать последствия?

Олександр Чмут: У наш час про це говорять: для кон-флікту була об’єктивна причина. Але коли пройдуть роки, люди проаналізують і скажуть: ми робили дурницю. Коли розпочиналася Друга світова війна, ніхто ж не знав, як вона скінчиться. Ті, хто її розв’язав, мали свій план. Але вони й гадки не мали, що 50 мільйонів людей загинуть. І десь приблизно 20 мільйонів — з їхнього боку. Ніхто цього не очікував. Тобто, немає такої причини, яка б виправдовувала жахливі наслідки. Просто немає. Жодна при-чина ніколи не виправдає втраченого здоров’я. Можна погодитися? Якщо ти втратиш здоров’я, чи можна виправдати якусь при-чину для сварки? Ніколи. Якщо людина загине, або тисячі людей загинуть, яку причину можна виправдати? Я нещодавно дивився один ролик, який розповідав про воєнні дії. Ті, хто повстав і обороня-ється, кажуть: ми б’ємося за свою віру. Але ж це неправда, бо віри ніхто ніколи тут не переслідував. Ще хтось каже: ми б’ємося за мову. Мови теж ніхто не утискав. І це не є причиною для того, щоб загинути. І щоб розвалити

практично всю інфраструктуру. Щоб знищити території. Немає причин для конфлікту.

Цю істину можуть збагнути тільки віруючі люди. Невіруючі люди її не зрозуміють. Для них це закрито. Невіруючі мають свої причини, і вони будуть сваритися. Віруючі люди можуть зрозуміти, що справжня причина конфлікту перебуває не на поверхні, а в глибині. Вона прихована. Це не зовнішні обста-вини, а внутрішні. І зовнішні обставини — це просто привід для конфлікту, не його основна причина. Біблія відкриває нам справжню причину конфлікту. Вона говорить про це відверто. Яків пише в своєму посланні: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої». (Якова 4:1–3). Йдеться про заздрість і також про вбивство. Але причина цього всього лежить наба-гато глибше, ніж ми можемо уявити. Війну, виявляється, роз-починають наші власні пожадливості. Хто їх може побачити? Людина їх не помітить. Бог бачить серце. Люди починають сва-ритися і конфліктувати, тому що в них всередині нерозв’язаний конфлікт. Якби люди його вирішили, то не розпочинали б дру-гого конфлікту. Причина — в серці. Коли зло всередині людини виливається назовні, розпочинається зовнішній конфлікт. Але початок завжди — всередині. Ісус Христос говорить, що кожна без винятку людина в силу своєї гріховності є генера-тором конфлікту і є його першопричиною: «Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душо-губства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства,

«Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси,

від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?

Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та

досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо

не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле,

щоб ужити на розкоші свої». (Якова 4:1–3).

9Е ф і р н а п а п е р і

завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!» (Марка 7:21–23). Сьогодні ми свідки крадіжок, душогуб-ства, мародерства. Стільки лукавства, стільки підступу, стільки безстидства, коли люди брешуть і навіть не червоні-ють. Це конфлікт. Він походить із серця. Я б сказав так: зіпсоване людське серце є причиною всіх без винятку конфліктів. «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?». Єремія 17:8.

Василь Карпяк: Очень интересно слышать, что причины конфликта могут понять только люди верующие. Хотя я смотрю, что сегодня многие христиане поставили веру на вторую ступень в своей жизни, а патриотичес-кие принципы стали выше тех, которые им дает Бог. Важный сегодня вопрос — как можно избежать вот этих ссор и непониманий между людьми?

Олександр Чмут: Рішення одне — розв’язати всі конфлікти можна буде тільки тоді, коли буде вирішено проб-лему серця. Якщо не буде розв’язано внутрішню проблему людини, то всі дипломатичні зусилля будуть приречені на невдачу. Зможемо якимось чином подолати один конфлікт — розпо-чнеться інший. Конфлікти будуть три-вати, тому що проблема залишається невирішеною. І сьогодні хтось сказав, що те, що виникло в Україні, це своєрід-ний «ефект доміно». Ми бачимо в Іраку конфлікт, ще десь конфлікт. Чому так? Тому що конфлікт починається з серця.

Христос добре зауважив, коли сказав (Матвія 12:34–35): «Роде зміїний! Як ви можете мовити добре, бувши злі? Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе»… Кон-флікт починається з серця, потім про-довжується в думках, і реалізується спочатку в словах, а потім — у вчинках. Конфлікт в Україні розпочинався зі слів і тривав у словах досить довго. Причина була в серці. І щоб переконатись в тому, що конфлікт розпочинається в серці, продовжується в думках і реалізується в словах, потрібно проаналізувати свої власні думки. Іноді та чи інша ситуація розбуджує в нас звіра і ми говоримо: я б тебе порвав. І християни інколи кажуть: якби я був невіруючим, то ти б побачив, що я б тобі зробив. Про що це говорить? Про те, що віра — це фікція в даному разі. Це лише маска. Проб-лема серця — невирішена. Можливо, там є якісь невеличкий конфлікт, але його все ж потрібно розв’язати. Тому що вірус призводить до смерті людини. Певний час минає, і якщо ми не лікві-дуємо ті бактерії чи віруси, ми просто помремо. І так само в цій ситуації.

Василь Карпяк: То есть, может ли быть такое, что маленькое противос-тояние, которое происходит на уровне меня и соседа, потом может перелиться в противостояние мое с агрессором, только для того, чтобы покрыть то маленькое противостояние, которое есть у меня внутри?

Олександр Чмут: Дуже хорошу історію написав Лев Толстой, раджу всім прочитати. «Упустиш вогонь — не погасиш» називається. Там цю тему дуже гарно розкрито. Почалося з того, що курочка знесла яйце в сусідки. Господиня прийшла до сусідки забрати яйце, а та говорить: «У нас чужі кури не несуться. Йди шукай в себе». Слово за слово — і запалав конфлікт. Потім вибігли чоло-віки, почали битися і рвати чуба, потім почали тягати один одного по судах за це все. Пройшли місяці й, зрештою, сусіди спалили один одного. Згоріло півсела. Віруючий дідусь, який там жив, весь час казав їм: «Схаменіться, помиріться, про-стіть один одному». Але вони не зробили цього. І постраждав дідусь: він був старий і тому не міг уникнути вогню. Дідусь дуже обгорів. Після того, як його врятували, дідусь покликав свого сина і мовив: «Ну що, Йване, я тобі казав? Хто винува-тий?». Син почав виправдовуватись: сусід винуватий. А дідусь відповів: «Ти винува-тий. Я ж тобі казав: упустиш вогонь — не погасиш». Перед смертю він попросив сина не розказувати, хто підпалив хату — і так знову настав мир. Війною війну ніколи не переможеш. Потрібно вирі-шити проблему серця.

Наталя Іщенко: Сейчас, когда в обществе насыщенный конфликт и напряжение, замечаешь, что на разных форумах пишут очень злые коммента-рии. Я, помню, попыталась написать нормальный комментарий, но мне все так ответили, что я поняла: лучше ничего не писать. Всех объединяет именно то, что кто-то на другого говорит что-то, обзывает. Нет милосердия друг ко другу. Нет уважения. Все ненавидят друг друга.

Олександр Чмут: Це фактично початок конфлікту. Тут вже є слова. Ще не рвуться снаряди, але вже триває війна. Про що це свід-чить? Це невирішена проблема серця. Мені здається, що з тих форумів видаляють хороші слова. Тому що є люди, які говорять хороше, які примиряють. Але їх там не хочуть бачити.

Олена Мазур: У мене є історія таких коментарів. Про-сто я знаю цю людину, я навча-лася з нею в інституті. Жінка м’яка за характером, але живе

І щоб переконатись в тому, що конфлікт розпочинається в серці, продовжується в думках

і реалізується в словах, потрібно проаналізувати свої власні думки. Іноді та чи інша ситуація розбуджує

в нас звіра і ми говоримо: я б тебе порвав.

І християни інколи кажуть: якби я був невіруючим, то ти б побачив,

що я б тобі зробив. Про що це говорить? Про те, що віра — це фікція в даному разі. Це лише маска.

10 Е ф і р н а п а п е р і

в гарячій точці. Я просто шокована тим, що вона пише. Я не очікувала, що зна-йома буде говорити такі образливі слова щодо української влади, сто-совно того, що відбувалося на Май-дані. Звичайно, в кожного своя думка. Але мене просто дивує, що людина опускається до елементар-них образ, неперевірених даних. Буває, що себе навіть стримуєш, щоб не відповісти. Але ти розумієш, що краще стриматися.

Олександр Чмут: Як вирішити таку ситуацію? Потрібно, щоб була інша реак-ція на несправедливість, на зло. Потрібно, щоб змінилося серце. Наприклад, у Першому посланні Петра, в другому розділі ми читаємо про Ісусову реакцію на несправедливість: «Коли був лихо-словлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведности жили; Його ранами ви вздо-ровилися. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ». (1 Петра 2:23–25). У кон-флікті, в якому ми беремо участь, винні обидві сторони. Не можна сказати, що винен один. Як правило, винні обидві сторони. В Ісусовій ситуації Його вини не було абсолютно. Написано, що коли Христа лихословили, Він не відповідав.

Ісус не проклинав. Його розп’яли після цього. Поряд з Месією було розіп’ято і двох розбійників, одного — праворуч, а другого — ліворуч. Розбійники лихо-словили Христа. І що Він каже у відпо-відь? «Батьку, прости їм, бо не знають, що

роблять». Це реакція на приниження і несправедливість. Ми можемо так реагу-вати? Можемо. В чому полягає таємниця

Ісуса? Його серце абсолютно чисте. Його питання всі вирішені. Навіть таке питання: Христос молився в Геф-симанії: Отче, нехай буде Твоя воля. Це питання було вирішене. І Він свід-чить про Себе, Івана 14:30: «… Над-ходить князь світу цього, а в Мені він

нічого не має». Тобто, немає жодної причини ні для сварки, ні для конфлікту,

ні для прокльону. Ніякої вади, якою міг би скористатися диявол, щоб спровокувати конфлікт. Ісус — жертовний Агнець, Який був абсолютно безгрішним. Він той, хто пройшов через усі випробування, через котрі й нам доводиться проходити. І Христос жодного разу не згрішив. Хтось скаже: Йому ж просто було. Він був Син Божий. Але в Біблії написано, що Христос був також і Син Людський. І ми можемо брати з Нього приклад, як жити, як реагувати і як давати раду конфлік-там. Людське серце стає чистим тільки в результаті відродження. Потрібно пере-жити народження згори, щоб отримати нове, чисте серце. А відродження — це не наша дія. Це надприродна дія Господа Бога в нашому житті. І Він бажає очис-тити серце кожної людини.

Олена Мазур: Доки ми живемо на цій землі, і в нас є гріховна природа, якої ми не позбудемося, чи можливо жити з повністю чистим серцем?

Олександр Чмут: Можливо. Бог у книзі пророка Єзекїїля каже: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого

тіла, і дам вам серце із плоті» (36:26). Людина звертається до Ісуса, отримує нове серце, позбувається камінного, і що відбувається? Вона

інакше реагує на обставини. Ска-жіть, це можливо чи ні? Мож-

ливо. Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас

проклинає… Господь пред-ставляє це як можливе для

нашого життя. Ніхто не сперечається з тим, що залишається гріховна природа, це безпосе-

редньо написано в Біблії. Але там також написано, що

робити з гріховною природою: «Не будь переможений злом, але

Рішення одне — розв’язати всі конфлікти можна буде тільки тоді, коли буде вирішено проблему серця. Якщо не буде розв’язано

внутрішню проблему людини, то всі дипломатичні зусилля

будуть приречені на невдачу. Зможемо

якимось чином подолати один конфлікт — розпочнеться інший.

Конфлікти будуть тривати, тому що проблема залишається невирішеною.

Cуперечка — це та ситуація, коли ми маємо перемагати нашу гріховну

природу. Це вихід, який пропонує Господь із конфлікту. Інакше він буде тривати роками. Тому що конфліктом

конфлікт не переможеш.

11Е ф і р н а п а п е р і

перемагай зло добром!» (Римл. 12:21). Тобто, суперечка — це та ситуація, коли ми маємо перемагати нашу гріховну при-роду. Це вихід, який пропонує Господь із конфлікту. Інакше він буде тривати роками. Тому що конфліктом конфлікт не переможеш.

Наталя Іщенко: То есть, если воз-никает какая-то ситуация, которая вызывает гнев, ты должен победить это духом?

Олександр Чмут: Це ситуація для боротьби. Тобто, в тебе є потенціал. Усе, що потрібно для життя і благочестя, ти отримав. Ти маєш можливість перебо-роти свою гріховну плоть.

Наталя Іщенко: Чем больше ты зна-ешь Писание, тем больше есть силы побороть плоть.

Олександр Чмут: Це теж правильно. Але якщо ти маєш невирішені проблеми в серці, в тебе є залишок злоби. Що таке залишок, люди, котрі працюють з бюдже-том, добре знають. На початку місяця є приход фінансів, але з попереднього місяця лишається залишок. Вася — бух-галтер, він добре це знає. Залишку прак-тично не позбудешся, тому що баланс не

буде збігатися. Правильно? Тому на зали-шок завжди зважають. Залишок з цього світу Біблія каже видалити.

Василь Карпяк: Вот это и есть изме-ненное сердце, измененное мышление и поведение.

Наталя Іщенко: Что делать, когда ты не по своей воле становишься участником конфликта?

Олександр Чмут: Треба вивчати Книгу Приповістей. Якщо щодня читати один її розділ, то можна набути мудрості. У 17 розділі є хороша порада стосовно сварки: «Почин сварки то прорив води, тому перед вибухом сварки покинь ти її!» (Прип.17:14). Слово Боже радить вийти з конфлікту ще до його початку. Коли ти вже почав сварку, зупинитися важко і Біблія це розуміє. Потрібно мати достат-ньо мудрості для того, аби вийти з кон-флікту перед його початком. І для цього потрібна Божа мудрість і відроджене серце. На жаль, усі ті, хто розпалює сьо-годні конфлікт, не мають ні першого, ні другого. І це дає нам вичерпну відповідь на питання, чому ми сваримося.

Наталя Іщенко: Как поступать, видя конфликтную ситуацию? Просто не вме-шиваться?

Олександр Чмут: Знову читай книгу Приповістей: «Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої» (Прип.26:17). Це дуже небезпечно. Люди миряться між собою, але починають сва-ритися з тобою. Якщо на тебе людина нападає, починає тебе ображати, це інша ситуація. Питання, як ти реагуєш на це.

Олена Мазур: А що робити, коли ти стаєш не учасником, а жертвою кон-флікту?

Олександр Чмут: Буває так, що ти стаєш жертвою конфлікту, і це правда. Але потрібно визнати один факт: у будь-яких конфліктах завжди бувають винними дві сторони. Одна — менше, друга — більше. Одна — 95% винна, інша — лише 5%. Якщо ти винуватий у конфлікті, тобі доводиться пожинати те, що ти сіяв. Наприклад, ти сіяв в конфлікті лише 5%. Він — сіяв 95%. Закон сіяння і жнив такий: якщо ти сієш 5 відсотків, то зби-раєш на 30 або 40% більше. Розумієте?

Усі: Так.

Олександр Чмут: От в українському конфлікті хтось сіє 90%, а хтось інший — 10%. Хтось буде пожинати за 10%, а хтось іще — за 90%. І це потрібно знати. Ось вам жертва конфлікту. Якщо ми хочемо дізнатися про Божу пораду стосовно цього, то принцип однаковий: коли з тобою пово-дяться несправедливо, в кожному разі найперше слід проаналізувати вміст свого серця. Як я реагую? Що мною керує? Можливо, це заздрість, образа, роздра-тування, ненависть, гордість, лють, гнів. І це свідчитиме про те, що є у моєму серці. Питання в тому, чи готовий я припинити конфлікт в односторонньому порядку? Чи готовий відмовитися від помсти? Якщо ні — в моєму серці є якийсь невирішений конфлікт. І мені слід дати йому раду. Слід дозволити Господу очистити моє серце. Очистити від заздрості, помсти, люті, ненависті. Слід помолитися молитвою Давида: «Серце чисте створи мені, Боже» (Псалом 50:12). І коли ми робитимемо це щиро перед Господом, то помітимо, що наша реакція на сварки буде іншою. І ми зможемо прощати своїм кривдникам, і миритися з ними, і благословляти їх. Ми розумітимемо, що немає жодної причини для серйозної сварки. І, можливо, це стане початком нашого відродження. Нехай благословить вас у цьому Бог.

Слово Боже радить вийти з конфлікту ще до його початку. Коли ти вже почав сварку, зупинитися важко

і Біблія це розуміє. Потрібно мати достатньо мудрості для того, аби вийти з конфлікту перед його початком. І для

цього потрібна Божа мудрість і відроджене серце.

12 Е ф і р н а п а п е р і

— Катрусю та Максимку, при-беріть, будь ласка, зі столу, — сказала мама. — А ми з Галинкою підемо трохи відпочинемо. Матуся погладила пух-кеньку ручку маленької Галинки.

— Коли закінчите прибирання, грайтеся тихенько на кухні чи у вітальні. Галинка повинна поспати, а інакше весь вечір вередуватиме.

— Гаразд, матусю, — відповіли діти.

Прибравши зі столу, вони пішли до вітальні. Катруся сіла на диван і роз-горнула книгу. А Максимко, взявши кубики та іграшкових тварин, розклав їх на підлозі й почав гратися.

За деякий час хлопчик пішов на кухню попити води. Максимко взяв чашку з собою. Проходячи повз сестричку, він ненароком вилив трохи води на її неї.

— Максиме! — крикнула Катруся. — Припини! Ти намочив мені сукню!

Хлопчик розтулив рота, аби щось відповісти. Та надворі почувся шум автомобіля. Приїхала бабуся. Катруся відчинила їй двері.

— Бабусю, Максим намочив мені сукню!

Дівчинка показала мокру пляму на сукенці.

— Бачу, бачу, — сказала бабуся. — А твоя сукня так само псується від вологи, як і папір?

Внучка закліпала очима.

— Ні. Але це ж було неприємно, — сказала вона, закопиливши губки.

— Це було недобре, — погодилася бабуся. — Але ти ж простиш братикові?

— Ну-у-у, напевно, — відповіла Катруся.

Цієї миті відчинилися двері спальні. Вийшла мама. Катруся підбігла до неї.

— Матусю, Максим намочив мені сукню!

Мама поклала донечці руку на плече.

— Заспокойся. Вода не завдала тобі серйозної шкоди. Краще допоможи бабусі принести черешні.

Коли бабуся принесла до хати відро з черешнями, діти, забувши про свої образи, почали смакувати солодкими яго-дами. А потім пішли надвір. Катруся вилізла на гірку, а Максимко — за сестричкою. Дівчинка присіла, готуючись з’їхати вниз. Граючись, брат її штовхнув.

— Максиме! — закричала Катруся. — Що ти зробив?!

— Я ненароком, — сказав хлоп-чик. — Вибач.

З’їхавши з гірки, дівчинка побігла додому. Братик пішов слідом за нею.

— Матусю, Максим штовхнув мене, коли я була на гірці! — поскар-жилась Катруся.

— Мамо, я не хотів. Я від-разу ж попросив вибачення, —

відповів на це хлопчик.

— Катрусю, — сказала мама, — будь ласка, сядь ось тут. А ти, Максиме, можеш іти надвір.

Хлопчик тихо зачинив за собою двері. Катруся сіла навпроти мами.

— Д и т и н к о , — почала мама, — коли

братик жартує з тобою, то краще смійся, а не скаржся.

Адже це, напевне, означає, що він тебе любить. Хоч у жартах

потрібно знати міру. Втім, є багато дрібничок, котрі варто прощати, або не зважати на них. Я навчала вас не штов-хати один одного на гірці, щоб ніхто не падав і не ранився. Та іноді можуть штовхнути ненароком. Хіба татко роз-сердився на тебе сьогодні вранці, коли ти зачепила склянку з водою?

— Ні-і, — мовила дівчинка. — Він лише попрохав витерти воду.

— А коли ти випадково розірвала платтячко улюбленої Софійчиної ляльки, чи подружка розсердилася на тебе?

— Ні. Софійка засмутилася, але потім сказала, що всі ми іноді робимо щось не так.

— Отож, — сказала мама. — Біблія навчає: «Прощайте — то й вам простять». Якщо ми прощаємо іншим, Бог прощає і нам. Пробач братикові. Ти будеш наба-гато щасливішою.

— Гаразд, — сказала дівчинка. — Вибач, що скаржилася, матусю.

Катруся побігла надвір. Братик і сестричка гарно гралися, аж доки мама не покликала їх на вечерю.

Любий друже, обов’язково слід прощати, коли тобі завдають якоїсь шкоди ненароком. Однак прощати потрібно і тоді, коли тебе кривдять навмисне. Якщо ти прощаєш іншому, Бог прощає і тобі. Прощення — вели-кий дар, який допомагає виявляти любов до друга та ворога, й підтри-мувати мир на землі.

Біблія навчає прощати

13Д и т я ч а с т о р і н к аЗа матеріалами передачі «Джерельце»

ІЗ ПОШТОВОЇ

Оксана, Винницкая обл.

«Я очень благодарна вам за труд. С рожде-нием дочки мы стали слушать радиопередачи по двум радиоприемникам — один на кухне, а другой в спальне. Теперь Слово Божье звучит во всем доме. Старший сын уже привык, что я и песни пою, когда они звучат в ваших радиопередачах, а когда не пою, то удивляется, что не все гимны знаю. Бог очень часто говорит мне что-то через Ваше служение, я этому порой сама удивляюсь. Дочь родилась здоровой и доношенной. Но физическое развитие проходит в более замедленном темпе, нежели у других детей. И когда я была очень опе-чалена этим, то услышала в радиопередаче «Ты — Мой» свидетельство сестры, у которой сын Роман родился больным после тяжелых родов. Она сви-детельствовала, как Бог помог, и сын развивался так, что и врачи удивлялись. Господь меня через это свидетельство очень утешил. Если Он боль-ного ребенка уврачевал, то поднимет и мою дочь Еву. Поддержите нас в молитве за детей, чтобы они, когда вырастут, все служили Богу».

Вера, Львовская обл.

«Приветствую вас, дорогие братья и сестры в Господе! Я от всей души вам желаю больших Божьих благослове-ний в вашем труде. Пусть Божья милость укрепляет вас и обновляет ваши духовные силы. Много людей через ваши радиопередачи принимают в свое сердце Иисуса Христа. Я молюсь о вас и всегда слушаю ТМР. В одной из программ услышала, как женщина шла пешком 7 км, чтобы послу-шать Слово Божье по радио. Я вспоминаю те тяжелые вре-мена, когда мы приехали из Сибири. Там, где мы жили, не было работы, поэтому я приехала в Червоноград, потому что здесь строили шахты и дома. Меня приняли на работу штукатуром. После одной из смен нас не пускали домой, вынуждая идти на атеистическую лекцию о происхожде-нии человека. Я одного атеиста спрашиваю: «Так вы тоже произошли от обезьяны?» А он говорит: «Да, наука учит нас, что человек произошел от обезьяны». Я ему говорю: «Я — не от обезьяны, меня Бог создал». Я тогда чуть не лишилась работы из-за этого.

У нас в Червонограде не было церкви. Ближайшая была в деревне за 25 км. Мы рано вставали и шли пеш-ком. Бывало, попутная машина нас подхватывала. Вот так мы добирались, чтобы побыть в собрании верующих. Иногда в Червонограде собирались по квартирам. Только соберемся, начинаем петь песню — уже милиция нас раз-гоняет; мужчин забирали на 15 суток. Такое мы пережили в советские времена».

14 А б о н е н т с ь к а с к р и н ь к а 1 0 0

Павлина, Донецкая обл.

«Люблю слушать ваши передачи. Это хлеб для моей души. Дорогие друзья, вы даже не представ-ляете, какой большой и нужный труд совершаете! Пусть Бог даст вам мудрость и страх Господень, чтобы хранить Ему верность до конца. Пишу вам историю моей соседки. Работала она заведующей складом в больнице и стала сильно пить. Из-за этого ее перевели в санитарки. Как только получит зар-плату, так уже раздает долги. Дома не было жены, не было хозяйки — только пьяные глаза неопрят-ной женщины. Однажды, встретив ее, говорю: «Клава, тебе никто не поможет, только один Бог. Иди к Нему. Он тебя любит». Она ответила: «Ты не говори так, ведь знаешь, что я люблю выпить». Но, как она потом рассказывала, слова «Бог тебя любит» не давали ей покоя. В ее душе была сильная борьба. Один голос говорил: «Не ходи в церковь, там над тобой будут смеяться». А другой голос гово-рил: «Иди, Бог тебе поможет». Она прислушалась ко второму голосу и пришла в церковь. Побыла на служении и спрашивает меня: «А что мне делать дальше?» «Ходи, слушай, чтобы не говорила, что тебя затянули». Спустя немного времени, Господь дал ей искреннее покаяние. А еще — освобождение от алкоголизма, так что и на работе, и соседи удив-лялись. Если раньше, когда на работе отмечали день рождения, она была первая из желающих выпить, то сейчас, когда ее зовут, она говорит: «Нет! Я теперь христианка». Она служит Богу и свидетельствует людям, какой добрый наш Пастырь: Он освободил ее от страшной зависимости. Дома появилась любя-щая мать и жена. Раньше дочь Клавы не любила ее за то, что всегда была пьяна, а теперь даже гладит маме одежду, чтобы та не опоздала в церковь. Вспо-миная свою прошлую жизнь, Клава говорит, что ее вытянули из пропасти».

Нина, Волынская обл.

«Хочу поблагодарить вас за благословенный труд на ниве Божьей. Спасибо за ваши искренние сердца и огром-ную любовь, за то, что несете весть о спасении нашему погибающему народу. Я очень болею, сложно ходить. Врачи сообщили, что меня ожидает инвалидность. Но пока, слава Господу, могу потихоньку передвигаться. Муж верующий, дети уже взрослые и имеют свои семьи, также служат Богу.

Передачи ТМР слушаю еще с детских лет. Тогда были времена гонений за веру. Мои родители были первыми веру-ющими в селе, и их очень притесняли: маму уволили с работы, сестру выгнали со школы, родителям не разрешали строить дом, угрожали ссылкой в Сибирь. Но моя мама говорила: «Пусть смерть, но Бога не оставлю». Папа купил радиопри-емник, чтобы слушать христианские радиопередачи. Потом стали приходить соседи, иногда набиралась полная комната людей. Тогда часто глушили, поэтому при хорошей слыши-мости отец записывал все на аудиокассету, и так слушали. Но враг не дремлет: кто-то донес руководству села на отца. Приехали из КГБ: «Показывайте ваши записи. Вы занимае-тесь пропагандой». Отец включил магнитофон, и тот человек слушал все записи где-то полдня, а потом вышел, подозвал голову сельского совета, который все это время ждал на улице, и сказал: «Есть что послушать». Больше к нам не при-ходили с проверкой.

Верующие часто собирались в нашем доме, проводились служения. Иногда штрафовали, иногда забирали Библию (на всех была одна старенькая Библия). Тогда началось огромное пробуждение в селе, очень много молодёжи пришло к Богу, несмотря на тяжелые времена. Сейчас Господь дал свободу вероисповедания, и я за это очень благодарна Ему. Благо-дарю и за живое Слово, которое мы слышим через Ваши радиопередачи».

Людмила, Черкасская обл.

«Мир вам, дорогие в Господе братья и сестры — сотруд-ники ТМР. Искренне благодарю Бога и вас за цикл программ «Твой шанс на возрождение». Тема передачи о справедли-вости была очень важна для меня. Господь вовремя укрепил мою веру в справедливый Божий суд.»

Клавдия, г. Черкассы

«Очень жаль, что передача «Человек и вечность» пре-кращает транслироваться по Национальному радио. В это тяжелое время в Украине, когда действует неверие, и нена-висть овладела душами, нужно доводить до сознания народа информацию о Боге. Потому что не каждый человек читает Евангелие и Библию.»

Светлана, Николаевская обл.

«Пишу вам, чтобы поблагодарить за труд на ниве Божьей. Церковь у нас молодая, но очень хорошая. Неизменным авторитетом для нас является Божье Слово. Отношения в церкви похожи на семейные. Хочу поблагодарить вас также за молитвы обо мне. Я покаялась благодаря вашему радио и молитвам, чтобы Господь привел меня и мужа в церковь и дал покаяние. Сейчас мы вместе служим Богу и любим нашу церковь. Мы молимся, чтобы и наши дети полю-били Господа всем сердцем и служили Ему в церкви. Ведь церковь — это тело Христа. Не важно, в каком месте мы собираемся, главное — что мы являемся детьми Божьими. Любовь к Богу нас объединяет».

15А б о н е н т с ь к а с к р и н ь к а 1 0 0

БЕЗ БОГА В ЖИЗНИ НИЧЕГО НЕ ЗНАЧИМ

Без Бога в жизни ничего не значим.А сердце открыть Богу не хотим.Но Бог нас сотворил и возложил задачу:Познать Творца и весть благую возвестить.

Чтоб жили вечно, праведно, во светеБог Сына Своего послал на крест.Всем людям подарил спасение, поверьте,Жив Иисус! Был распят — и воскрес!

С Ним воскресает каждый, кто по вереИисуса жертву принял для себя,Кто Иисусу в сердце открыл двериИ Господом признал, Его любя.

Значенье в жизни лишь тогда имеем,Когда познаем своего Отца.Им рождены, чтоб жили мы по вереИ прославляли в святости Творца!

Лидия Богачева

* * *

Мы плачем оба — я и дождь,Он — за окном, а я — в коляске сидя.Так плачется, когда напрасно ждёшь,Или когда твой друг тебя обидел.

Но время шло и я, устав от слез,Уже о чём-то светлом размышляла,А дождь всё лил и, ожидая гроз,Оделось небо чёрным покрывалом.

Смотря в окно, я думала о том,Как милостив ко мне Отец Небесный!Гроза и ливень хлещут за стеклом,А я — в тепле. И мир в душе чудесный.

Хоть плакали мы вместе — дождь и я —Но как различно наше состоянье:Грозою слёзы кончились дождя,А я узнала Божье состраданье.

Наталья Демина

Когда кончатся страданья?

Посылает Бог страданья —Для людей всех испытанье,Чтоб оставили все ссорыИ плохие разговоры.Каждый мы себя проверим:Перед Богом лицемерим?Искренне мы служим Богу?Безгрешную нашли дорогу?Если в церкви мир исчезнет,Испытанью Бог подвергнет!Чтоб спасти больные душиМожет здание разрушить!Во многих семьях мира нет,Любовь исчезла — не секрет.Жизнь свою вы исправляйте,Свою душу проверяйте!Без любви мир не построить!Сколько будет это стоить?Дома разрушены войной…Скорей проверь светильник свой!Духовно ты, брат, не горишь,По плоти жить семье велишь —Навлекаешь лишь страданья,Для семьи всей испытанье!От чего возникли ссоры,Грубые все разговоры?Гордость в сердце появилась,И в тебя тогда вселиласьРаздражительность большая.Свою плоть ты защищая,Переходишь на гневливостьИ теряешь Божью милость.Примирись скорее с Богом,В послушании будь строгом –Бог закончит испытанье,Прекратятся все страданья!В мире и любви ХристовойБудем жить мы жизнью новой!Очистим сердце свое вновь,Главной в семье будет любовь!

Надежда Олейникова

16 П о е т и ч н а с т о р і н к а

Есть люди, которые никогда не будут говорить о том, что они делают. Но это не значит, что им нечего сказать. Просто это не публичные люди, как они называют сами себя. А ведь на них

и держится современность. Они творят историю. «Винтики жизни» — так их называют впоследствии другие.

Они — люди, о которых мы бы никогда и не узнали, если бы не война, если бы не голод и нужда. Они жили тихо и мирно, словно ожидая своего часа, чтобы вспыхнуть и указать путь, дать надежду. Сами по себе они — про-сто христиане, люди со своей судьбой, проблемами. Но однажды они стано-вятся теми, за кем хочется идти. Не потому, что они — лучшие, а потому, что внутри себя самого ты понимаешь, что они знают куда ведут и что делают. Тогда и ты начинаешь верить и делать. Делать, потому что видишь: они были правы. А когда все снова вернется на круги своя, мы, падкие на новые лица и впечатления, вновь забудем о них. И, что самое поразительное, — они простят нас и никогда не упрекнут. Почему? Да потому, что они — не

публичные люди. И все, что им надо — делать добрые дела и чтобы никто не мешал. Церковь, к которой я принад-лежу, собирала средства, чтобы сделать церковный пикник, но отдала сбереже-ния, чтобы отвезти гуманитарный груз в Славянск. И подобное благородство не является единичным случаем. Сей-час многие так делают. Все, что про-исходит в нашей стране, не может не влиять на современное христианство, в частности — на то, что сегодня мы называем добрыми делами.

Несомненно, в нашей христианской культуре не принято хвастаться или хвалиться делами, но и молчать о том, как ведут себя сегодня христианские церкви, мы тоже не можем. Помните, как мудро напоминал об истинном лице христианина апостол Иоанн: «Кто

любит брата своего, тот пребывает во свете, и нет в нем соблазна. А кто нена-видит брата своего, тот находится во тьме, и во тьме ходит, и не знает, куда идет, потому что тьма ослепила ему глаза» (1 Ин.2:10,11)?

Сегодня речь пойдет об одном чело-веке, в церкви которого точно знают ответ на вопрос: «Кто мой ближний?» Знакомьтесь: пастор церкви «Новая жизнь» Вячеслав Воронин.

Ведущий: Вячеслав, мы знаем, что Вы — пастор большой общины, что Вы пришли в церковь, когда она была не в самом лучшем духовном состоянии; знаем также, что Вы — отец пятерых детей. И вот сегодня Вы — еще чело-век, который взял на себя обязанность помогать беженцам с востока. Как Вы все успеваете? Где берете время и силы? Не страдают ли от недостатка внимания жена, дети?

Вячеслав Воронин: Во-первых, я — пастор не большой церкви: город Изюм — не большой город. В нашей общине 60 человек. Если говорить о времени, то его, конечно, не хва-тает. Чтобы посвятить себя служению в церкви, я уволился с работы. Если ты хочешь что-то делать качественно, то без жертвы не обойтись: всегда при-дется чем-то жертвовать. Это может быть сон, иногда семья недополучает внимания. Я стараюсь брать детей с собой каждый раз, когда не занят в церкви. Каждый вечер я рассказываю детям истории или сказки, они всегда этого ждут. Жена, к сожалению, испы-тывает определенный дефицит обще-ния. Она мечтала, чтобы мы с ней все делали вместе, но сейчас я все чаще нахожусь не рядом. Стараюсь, по воз-можности, звонить ей. С ее стороны это тоже жертва во имя Бога и служения людям.

Ведущий: Многие беженцы, живу-щие сегодня в Харьковской области и за ее пределами, прошли через Вашу церковь. Откуда взялась идея стать перевалочным пунктом для переселен-цев?

Вячеслав Воронин: Около трех с половиной тысяч беженцев вывезла команда Петра Дудника. Мы при-няли приблизительно 800 человек.

КТО МОЙ БЛИЖНИЙ

СЕГОДНЯ?

В. Воронин с семьей

17М о л о д і ж н а с т о р і н к аПо материалам программы «Жизнь , как она есть»

Статистику сначала вели, а потом поняли, что не успеваем, поэтому запи-сывали только тех, кто провел у нас больше часа. А началось все так: мне позвонил друг и сообщил, что веру-ющие вывозят людей из Славянска. Я предложил свою помощь. После этого со мной связался уже Петр Дуд-ник и пошло-поехало. Поначалу я спра-шивал у людей имена, откуда они, есть ли семья. Потом перестал из-за такого обилия информации, что ее уже невоз-можно было «переварить».

Ведущий: Не кажется ли Вам, что церковь выполняла работу государ-ства?

Вячеслав Воронин: Функция госу-дарства — защищать, охранять от внешнего врага и обеспечивать поря-док внутри страны. Все остальное, согласно Библии, люди должны делать друг для друга. Все социальные службы и организации, бесплатная медицина, образование — это все должны делать сами люди. Говорить что-то плохое о государстве нет ни времени, ни желания. Джон Кеннеди когда-то ска-зал: «Не спрашивай, что твоя страна сделала для тебя, спрашивай, что ты можешь сделать для своей страны».

Ведущий: Как церковь восприняла идею помогать жителям Славянска?

Вячеслав Воронин: Мы этим летом планировали провести три-четыре молодежных трудовых лагеря. Суть такова: молодежь (человек 10) едет в село на несколько дней, в течение которых помогает нашим братьям и сестрам, живущим в этом селе,

общается с ними и, по мере возмож-ности и потребностей, что-то хорошее делает для жителей села — огородные работы, колка дров, ремонтные работы или лагерь для местных ребятишек. Планировали, молились, а за неделю до первого такого выезда, мы начали принимать беженцев. В результате вся молодежь сказала, что это — самый лучший трудовой лагерь, который только можно представить.

Ведущий: А что конкретно вы делали?

Вячеслав Воронин: Первое — мы давали возможность приезжавшим отдохнуть и собраться с мыслями, решить, что им делать дальше. При этом можно было выпить чаю, кофе, перекусить, зарядить мобильный теле-фон. Далее — мы предоставляли горя-чие обеды и вещевую гуманитарную

помощь. Третье — помогали добраться туда, куда они решили ехать. Для этого рассказывали, как добраться или при-обретали билеты, если люди не могли этого сделать сами. Некоторым помо-гали финансово. При этом для нас было абсолютно не важно, чью сторону в возникшем на Украине конфликте человек поддерживал или как он отно-сился к нам. Мы старались проявить любовь и послужить.

Ведущий: Я знаю, что в церквах, которые собирали помощь для бежен-цев, люди высказывали сомнения, должны ли они помогать тем, кто про-тив Украины, кто за Россию и ДНР-ЛНР? У Вашей церкви не было таких сомнений?

Вячеслав Воронин: В своей первой «политической» проповеди в церкви я говорил о том, что такое государство с точки зрения Священного Писания и как верующие люди должны к этому относиться. В то время было много политических заявлений со стороны политиков, религиозных и обществен-ных деятелей. Поэтому мы посвятили весь декабрь рассуждениям о том, что сказано в Библии о политике и госу-дарственности. Таким образом, церковь была подготовлена и была едина в том, что в любые времена и при любой вла-сти мы, христиане, должны нести свет миру, творить добро и ходить перед Богом в чистоте и непорочности.

Ведущий: А межконфессиональных проблем тоже не было?

Вячеслав Воронин: Мы помогали всем: верующим разных деноминаций и неверующим. К нам также приходили

В. Воронин

Церковь г.Изюм

18 М о л о д і ж н а с т о р і н к а

волонтеры из других церквей разных деноминаций. И мы очень рады, что все вместе служили Богу и людям. Однажды была такая ситуация: команда Дудника вывезла пятидесятни-ков к нам, баптистам. Дальше их надо было отвезти в Днепропетровск, где их принимали православные. А перевоз-чиками были римо-католики. Вот такая уникальная ситуация.

Ведущий: Расскажите о трудностях, с которыми Вы сталкивались?

Вячеслав Воронин: Поскольку люди разные, человеческий фактор давал о себе знать. Некоторые были недовольны условиями, на что мы отве-чали, что не предоставляем санаторно-курортные условия, а помогаем спасти жизнь. Были и такие, кто пытался вос-пользоваться ситуацией. У одной жен-щины украли сумочку с документами и телефоном, а когда она нашлась — телефона там уже не было. Встреча-лись и такие, кто приезжал на дорогих автомобилях, курил дорогие сигареты, прося при этом помочь продуктами и финансами.

Ведущий: В чем, по-Вашему, сейчас люди особенно нуждаются?

Вячеслав Воронин: После того, как утихла волна выезда беженцев, мы задались вопросом: что делать дальше? Несколько раз ездили в Славянск с гуманитарной помощью. Сейчас видим нужду в восстановлении, в стро-ительных работах. Если молитвенные дома уцелели, то жители понесли потери, начиная с выбитых стекол и заканчивая разрушенными до основа-ния домами.

Ведущий: Вячеслав, почему такое случилось в нашей стране? Что мы, как церковь, сделали не так? Может, мы плохо молились?

Вячеслав Воронин: Я не могу одно-значно сказать, почему так произо-шло. Но в Библии (Евангелие от Луки, 13 глава) написано, что некоторые пришли к Иисусу и спрашивали о гали-леянах, кровь которых Пилат смешал с их жертвами. На что Иисус ответил, что они не были грешнее остальных, но если не покаетесь, все так погибнете. Смерть физическая не так страшна, как смерть духовная. Это хороший при-зыв для всех нас. Бог взбудоражил всю страну, чтобы мы увидели, насколько

хрупким является мир; его нужно беречь. Еще всем нам стало очевидно, что жизнь и смерть очень близко: сегодня ты жив, а завтра тебя может не быть; тебе нужно решить главный вопрос — вопрос вечности с Богом или без Него.

Ведущий: Сегодня многие говорят о братоубийственной войне. Кто-то занимает одну позицию, кто-то — дру-гую, что обусловлено, прежде всего, политическими взглядами. Как церковь должна реагировать на то, что в стране идет война между теми, кто вчера еще был другом или братом?

Вячеслав Воронин: Когда начались события в Крыму, ко мне подходили с вопросом о том, кого я поддержи-ваю — Россию или Украину. Я отвечал, что не поддерживаю никого, я — на стороне женщин. Ведь на самом деле больше других страдают женщины: они волнуются об отцах, мужьях, сыновьях; потом они будут заботиться о раненых или воспитывать детей без погибших мужей… В войне, какой бы она ни была, победителей нет, есть только проиграв-шие. Мы — за мир!

Иногда создается впечатление, что мы только то и делаем, что кри-тикуем общинный уклад и пастора в частности. Да, это есть! Но в момент сильного эмоционального напряже-ния, когда жизнь и смерть невероятно близко друг ко другу, мы забываем все свои доктринальные предпочтения

и доминационные комплексы и идем помогать нуждающимся. И это тоже есть. Потому, что тогда уже поздно про-износить красивые и философски выве-ренные слова фарисея «кто мой ближ-ний?». Вот он стоит у твоей калитки, вот он просит хлеба и ночлега. Война продолжается и неизвестно когда ей придет конец. А на вопрос «чем мы можем заняться и что нам делать?» мы можем с уверенностью сказать: выйди из привычной зоны комфорта — и ты поймешь, что надо делать. Поэтому церковь сегодня не просто может или должна служить ближнему — это ее прямая обязанность. В момент, когда на нашей многострадальной земле гибнут люди, когда отцы хоронят своих сыно-вей, мы, как церковь, не имеем ника-кого морального права думать о чем-то ином, кроме служения людям. Сегодня самое время вспомнить, для чего мы поставлены Богом на этой земле.

А закончить я хочу цитатой Марга-рет Брентон из одной ее книги: «Писа-ние учит нас, что лишь милосердие усмиряет зло. Даже если милосердие сцепится со злом и выйдет из схватки победителем, оно так перемажется кро-вью и грязью, что само себя не узнает. Таким страшным будет казаться, что от него будут шарахаться люди. И тогда оно тоже озлобится». Любите людей! Служите людям!

Ростислав Бабенко

19М о л о д і ж н а с т о р і н к а

Завдяки благовістю Церкви Христової під час трагічних подій на Майдані Незалежності у Києві, багато людей дістали шанс на духов не

відродження. Віктор, пастор однієї з церков, свід-чить: чимало протестувальників скористались цим шансом і знайшли надію у Господі. До вашої уваги — розповідь Віктора, зафіксована у книзі «Церква на Майдані».

«Цінності, за які люди стояли на Майдані, були біблійними цінностями»

Коли в Києві почалися протести, я після молитв і роздумів на Майдан не пішов. Якось не лежало у мене до цього серце, хоч я не припиняв молитись до Бога за протестувальників. Однак після того, як побили студентів, я інакше поглянув на життя і зрозумів, що час виходити. Цінності, за які люди стояли на Майдані, були біблійними цінностями. Люди стояли за правду. Вони бачили несправедливість, а Бог ненавидить несправедливість. Пізніше я дізнався, що на Майдані вста-новлено молитовний намет, і познайомився з його органі-заторами. У результаті вийшло, що десь два дні на тиждень я здійснював у ньому духовну працю. Разом із християнами

я постійно ніс два служіння. Перше — молитовне. Я розумів силу молитви. Тому я прагнув, щоб молитовний намет виправ-дав свою назву. Перешкодою цьому, як не дивно, було бажання приємно спілкуватися з компанією однодумців. Подолавши цю спокусу, люди молилися, керуючись віршем з Біблії, напи-саним на стінах намету: «… і впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній Край!» (2 Хроніки 7:14). Саме це було головним у молитві: ми просили, щоб народ почав шукати Імені Божого, щоб змирився перед Господом і покаявся у своїх гріхах. У ті миті я розумів, наскільки гріш-ний народ України. Скільки гріхів, корупції, обману, окуль-тизму і вбивств через аборти! За час незалежності нашої країни тридцятьом мільйонам дітей мами відмовили у праві на життя. Україні було в чому каятися — і християнам, і народу в цілому. Побачивши навернення нації, Бог, за Своїм Словом, обов’язково зцілив би її землю.

І я був свідком того, що український народ упокорював себе перед Господом. Як керівник місіонерського відділу, я багато часу проводив у благовісницьких поїздках. Ціле літо 2013 року ми їздили Україною і спілкувалися з різними людьми. Коли ми пропонували християнську літературу або

ЗВІЩАТИ ЄВАНГЕЛІЮ —наш обов’язок

Молитва людей

на вул. Грушевського

під час протестів

Віруюча людина читає Євангелію поблизу Майдану

Загальна молитва

віруючих

на вулиці Києва

20 За матеріалами програми «Вони це пережили»Ц і к а в а і с т о р і я

Євангелія, то взяти книги погоджувалися в кращому разі 20 відсотків нашої аудиторії. Хочу вам сказати ось що: на Май-дані рідко хто не погоджувався поспілкуватися про Бога або не брав Біблії. Я бачив, як Господь позитивно налаштовував серця людей.

«Багато людей були відкритими не тільки до слухання Євангелія, а й до покаяння в своїх гріхах»

Другим моїм служінням на Майдані була справа благо-вістя. Багато людей були відкриті не тільки до слухання Євангелія, а й до покаяння в своїх гріхах і визнання Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. Серйозність їхнього рішення було видно з того, що люди не боялися залишати свої поштові адреси. Кожному, хто покаявся, наша місія дарувала передплату на християнські журнали. У той тривожний час взагалі рідко хто насмілювався дати свою домашню адресу, а учасники протесту не боялися розкривати свої координати. Таких людей налічувалось десятки… Дехто не обмежувався повідомленням адреси і залишав нам номер мобільного, щоб можна було спілкуватися далі.

«Наша справа — молитва і проповідь Євангелія там, де люди особливо відкриті»

Із вибухом вулкану на Грушевського атмосфера Май-дану серйозно змінилася. Люди відчули близькість смерті і, разом з тим, злість та образу. Ми пережили все це на собі повною мірою: коли я розповідав протестувальникам про Божу любов і милість, дехто заперечував, мовляв, «Де ж тут любов і милість Господні, коли люди загинули?». «Чому Бог не зберіг протестувальників, які боролися за правду?». Люди беззупинно ставили такі запитання.

У відповідь ми почали посилено молитися про те, щоб Бог послав у їхні серця мир. Тоді, коли протестувальники розлю-тилися, я усвідомив своє безсилля. Я проповідував їм Єван-геліє — а вони просто не чули. Я намагався пояснити, а вони заводились іще більше.

Проте ми не кинули своєї миротворчої місії і продовжили спілкуватися з людьми. Говорили про блаженство миротвор-ців і про Христовий приклад. Дискутували на тему любові до ворогів.

До речі, було важливо підтверджувати свої слова цита-тами із Слова Божого. Я бачив, як певні люди впивалися очима в біблійний текст і запитували: «Де це написано?». Ми показували їм потрібного вірша, і вони заспокоювалися, оскільки визнавали авторитет Біблії. Я ще більш упевнився в думці, що, розповідаючи людям про Христа, потрібно обов’язково мати при собі Святе Письмо і показувати уривки з нього.

Християни повинні бути там, де народ, незважаючи ні на що. Наша справа — молитися і проповідувати Євангеліє, де люди особливо відкриті. Ісус Христос ходив і до грішни-ків, і до митарів, і до алкоголіків. Він казав, що не здоровим потрібен лікар, а хворим. Отож Благу звістку потрібно було проповідувати, де тільки можна. Навіть якби рівень моралі на Майдані був в два або три рази нижчим, церкві потрібно було б ще більше бути присутньою в центрі протестів і благо-вістити активістам.

Покаяння протестувальникаПісля штурму 18 лютого до нас у намет прийшов хлопець.

Він розповів, що не може відновитися після подій і що у нього пропав сон. Хлопець виявився дуже відкритим до спілкування і до Євангелія. Він щиро покаявся, після чого я сказав: «Я вірю, що сьогодні ти будеш спати спокійно, бо тільки Господь дає мир серцю і зціляє душу». Покаявшись, хлопець пішов від нас натхненним і впевненим у силі Божій.

Духовне спілкування з представниками Самооборони

Тільки одних Євангелій ми на Майдані роздали десятки тисяч. До постачання християн Словом Божим приєдна-лося багато організацій. Практично завжди в молитовному наметі була література. Я бачив, що люди не тільки її брали, а й носили з собою.

Іноді я спілкувався з представниками Самооборони і пропонував їм Євангеліє. А вони діставали з кишені Святе Письмо і говорили: «Ось, у нас вже є!». Я запитував, чи вони його читають. Самооборонівці відповідали: так, читають. Насмілюся твердити, що Майдан наблизив народ до Бога.

У Майданівській сотні були дуже різні люди. Одні, коли ми їм розповідали про Господа, казали: «Ну, на Бога надійся, а сам до роботи берися! Тут треба діяти самому». Мені ж переважно траплялися самооборонівці, які з радістю брали Нові Заповіти і говорили, що без Господа вони нічого не змо-жуть. Багато з цих людей приходили до молитовного намету. Коли у них виникали проблеми, самооборонівці прохали про спільну молитву.

Дехто з них каявся. В один із «гарячих» днів я розда-вав Євангелія. Підійшов до учасника Самооборони, вручив йому Новий Заповіт. Чоловік відповів, що вдома у нього вже є екземпляр Святого Письма. Ми почали спілкуватися, і в мене вийшло розповісти самооборонівцю Євангеліє. Коли я вже закінчував пояснювати чоловікові ази Благої звістки і ось-ось мав закликати його до молитви покаяння, підбіг інший чоловік і сказав, що потрібно терміново кудись іти. Я внутрішньо заволав до Бога: «Господи, дай ще пару хвилин! Буде так погано розповісти людині про Христа і не закликати до каяття у гріхах!».

Виникла пауза: було зрозуміло, що самооборонівець хоче дослухати мене, однак треба йти. І тут він каже сорат-никові, який щойно прийшов: «Іди, я тебе зараз наздожену». Той погодився, завдяки чому Бог дав мені ще кілька хвилин. Після цього я довів до кінця розповідь про Христа, запропо-нував чоловікові помолитися, і він погодився. Після цього самооборонівець пішов, і відтоді я його не бачив. Ось так Бог відповідав на молитви…

«Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену»…

21Ц і к а в а і с т о р і я

Сложно себе представить современную Украину без ТрансМирового Радио, которое говорит о Боге — всемогущем, вездесущем, святом и милосердном. А еще — о жизни, как она есть, о людях и их

духовных поисках Господа. И путь к Богу у каждого свой, но почему-то мало кому удается обойти стороной страдания: болезнь, несчастный случай или даже смерть близкого человека. А сегодня страдания в той или иной мере затронули всех жителей нашей страны.

В поездке на Донбасс мы очень стара-лись взвешенно и по-библейски оценить ситуацию, особенно на фоне всеобщего замешательства и непонимания, да и той осторожности, которая так свойственна христианам. Максимум мнений, работа с первоисточниками (очевидцами собы-тий), глубокий анализ Священного Писа-ния — таким было наше кредо в этой поездке. А сегодня, когда ложь стала таким же средством войны, как автоматы или танки, это более чем ценно.

Перед редакцией ТМР была нелегкая задача: не погрязнув в политике оценить и прокомментировать для наших слушате-лей тот военный конфликт, который вспых-нул в Донецкой и Луганской областях. Тем более, что ситуация осложнялась еще и тем, что сам конфликт восприни-мался христианами в Украине не так однозначно, как казалось. Поэтому мы решили не руководствоваться патриотическими чувствами, а разобраться в том, как на самом деле живет церковь Божья в усло-виях войны и мира. Это и стало основной задачей командировок в зону боевых действий. Мы побы-вали там, куда и откуда едут беженцы. Говорили с волонтерами и простыми

людьми оккупированных городов, которые по горькой иронии стали героями наших программ.

Более того, из-за аннексии Крыма многие церкви полуострова оказались в информационной изоляции, узнавая, скорее, не новости, а патриотические сообщения о прорывах и победах «Ново-россии». Поэтому, по словам одного из крымских служителей, популярность программ студии ТМР возросла в разы, поскольку (цитирую) «передачи — это единственная достоверная связь с Укра-иной, которая осталась». Люди ничего не знают о притеснениях и смерти христиан на территориях, где идут боевые действия. У них нет информации о том, что делает церковь в зоне гуманитарной катастрофы, о том, что она, по сути, заменила государ-ственные социальные структуры.

Подобная ситуация возникла и на материковой части страны, которую сегодня именуют АТО. Многие церкви закрыты, пасторы и дьяконы выехали в более тихие регионы. Но все же коли-чество христиан, находящихся в духовной и физической изоляции, велико. Поэтому единственным доступным источником духовной пищи, как и в период «железного занавеса», для них стало радио.

На сегодняшний день миссия церкви понятна настолько, насколько, пожа-луй, она не была ясна со времен вели-кого пробуждения девяностых годов прошлого века. В свое время Хри-стос шел к нуждающимся и помогал тем, от кого отказалось общество. Сегодня церковь выполняет ту же

функцию. Большинство волонтер-ских организаций и церквей взяло на

себя бремя по обслуживанию беженцев

ТРАНС МИРОВОЕ РАДИО НА ДОНБАССЕ«На стенах твоих, Иерусалим, Я поставил сторожей, [которые] не будут умолкать ни днем, ни ночью.

О, вы, напоминающие о Господе! не умолкайте…» (Ис.62:6)

Результатом нашей работы над серией программ, в частности «Зеленый коридор руками христиан», стали

целевые пожертвования и помощь участникам наших репортажей. А это —

микроавтобусы одежды, продуктов и бытовой химии. Это кровати для

школы-интерната для детей-инвалидов.

22 Н о в и н и

и жертв войны. Как мы уже говорили в некоторых своих программах, церковь никогда не будет такой, как год назад. И никогда украинцы к ней не будут отно-ситься, так как это было до войны. Многие из нас жили в мире духовных и социальных мифов, которые развеялись при первом же залпе танков. Мне хочется верить, что мир, наконец-то, понял, какую роль в его жизни играет настоящее христианство, которое на своих плечах несет окровавленный Дон-басс и наряду с солдатами Украины прино-сит свою не менее тяжелую жертву во имя любви и мира.

Мне кажется, достаточно важным стал тот факт, что многие наши слуша-тели не только сочувствуют страдаю-щим областям, но и посылают им свою помощь. Результатом нашей работы над серией программ, в частности «Зеленый коридор руками христиан», стали целе-вые пожертвования и помощь участникам наших репортажей. А это — микроавто-бусы одежды, продуктов и бытовой химии. Это кровати для школы-интерната для детей-инвалидов. Это — десятки тысяч гривен, которые небогатые ныне члены церкви собирали по крупицам, для разо-рванного кровавой геополитикой региона.

В нашем обществе остается еще очень много церквей, которые в силу особен-ностей богословия или традиций решили

выбрать политику невмешательства во времена потрясений. Но даже если об этом не говорится на проповеди, если тема воен-ной агрессии и ее последствий не обсужда-ется в здании церкви, это не значит, что она не занимает умы христиан. Интересу-ются все. Тем более, что не многие знают о событиях, которые на самом деле проис-ходят в зоне боевых действий. Начиная от Славянска и заканчивая Красноармейском и многими другими населёнными пунктами, мы слушали и спрашивали. Мы видели ту разруху и голод, которые после себя остав-ляли «светлые воины русского мира». Мы замечали озлобленность на лицах обману-тых беженцев. Мы разговаривали с пасто-рами церквей, которые под дулом автомата копали окопы для боевиков. Общались с друзьями тех, кто стал неугоден без-властию, которое сейчас господствует на востоке. Нам со слезами рассказывали о гибели братьев под Славянском, чья вина была лишь в том, что они не хотели подчи-няться безумным и безбожным выдумкам ополченцев. Мы видели и слышали, как боевики расправляются с представителям протестантских церквей.

Серия передач, которые слушатели назвали «донецкими», не предназначена для того, чтобы поднять чей-то патрио-тический дух или национальную гордость. Я думаю, что с этой задачей неплохо

справляется и государство. А вот в делах милосердия и любви оно явно проигры-вает. Да и не удивительно, ведь это уже работа церкви. И ТрансМирового Радио.

Мы продолжаем говорить о Боге. А также о том, что и кого Он любит. Мы показываем вам окружающий нас мир таким, каким его открывает нам Божья любовь. Мы говорим о проблемах совре-менных христиан для того, чтобы вос-полнить их нищету — духовную и физи-ческую нужду. Ведь для чего еще нужно радиослужение, как не для того, чтобы менять общественное сознание и пове-дение. И пока стоит этот мир, нам будет, о чем говорить. До новых встреч.

Ростислав Бабенко

В Харьковской студии ТрансМирового Радио изменился состав сотруд-ников. Очень хорошо знакомая и любимая слушателями автор и ведущая Лилия Погорелая приняла решение уволиться. Основная причина такого ее выбора — состояние здоровья и семейные обстоятельства, которые не позволяют ей после окончания декретного отпуска работать полный рабо-чий день. Семья Погорелых решила, что Лилия, как мама, должна больше времени проводить с детьми. С сентября 2014 года Лилия не работает с нами, но по-прежнему является добрым другом нашей студии, а по мере сил и возможностей помогает нам на добровольной основе.

Я, как руководитель студии, и весь наш коллектив в Харькове очень благодарны Богу за нашу сестру по вере. Она — посвященный и ответственный человек. За 10 лет служения в ТМР она стала благосло-вением не только для нас, но и для многих наших слушателей в Украине и за ее пределами. Лилию знают как автора и ведущую многих выпусков программ «Жизнь, как она есть» и «Маяк надежды», по многим интервью и свидетельствам, а также как музыкального редактора программы «Табор уходит в небо».

Муж Лилии Погорелой, Олег, продолжает работать в ТМР минимум до конца года. Он также хорошо знаком нашим слушателям по письмам и звон-кам, а также как звукорежиссёр нашей студии. Работе в ТМР Олег посвятил около 7 лет. Каким будет дальнейший его вклад в служение, мы пока не зна-ем, но молимся об этом. Просим и наших слуша- телей поддерживать в своих молитвах Олега и Лилию, чтобы Отец Небесный дал им Свое руководство и направ-ление в дальнейшей жизни и служении Ему.

Вместо Лилии Погорелой редактором в нашей студии трудится уже известный мно-гим нашим слушателям Ростислав Бабенко. Он будет вести программы «Библейский аргумент» и «Маяк надежды».

Харьковская студия, как и вся наша страна, переживает процесс перемен. Мы надеемся, что он принесет благосло-вение всем — сотрудникам ТМР и вам, дорогие радиослушатели. Просим вас поддержать нас своими молитвами.

Вячеслав Шевелев

НОВОСТИ ХАРЬКОВСКОЙ СТУДИИ ТМР

Лилия и Олег Погорелые

23Н о в и н и

Харьковская студия ТрансМирового Радиовыпустила новые диски

Вы можете заказать диски по адресу:

а/я 9393 г. Харьков 61003.

тел. (050)999-99-54, (098)35-35-610

E-mail: twr@bk.ru

Вечернюю ежедневную трансляцию программ киевской и харьковской студий ТрансМирового Радио можно слушать параллельно на нашем сайте в режиме онлайн-радио с повтором на следующий день в дневные часы.

Вместо передач других студий звучит музыкальный блок или архивные программы.

Подробное расписание онлайн-радио смотрите на сайте ТМР www.twr-ua.org

УВАЖАЕМЫЕ СЛУШАТЕЛИ, ОБРАТИТЕ, ПОЖАЛУЙСТА, ВНИМАНИЕ: