Котенко Тетяна Іванівнаuncg.org.ua/wp-content/uploads/2019/05/UNCG9-Kotenko.pdf · Зіненко О. І., Котенко Т. І. Гадюка Нікольського,

Котенко Тетяна ІванівнаПублікації про охорону природи

Степової зони України

Київ, 2018

Коте

нко

Тетя

на Ів

анів

на. П

ублі

каці

ї про

охо

рону

при

роди

Сте

пово

ї зон

и Ук

раїн

иСo

nser

vatio

nBi

olog

yin

Ukr

aine

Котенко Тетяна ІванівнаПублікації про охорону природи

Степової зони України

КИЇВ, 2018

УДК: 502.211:592/598.1(292.486:477) К 73

Котенко Тетяна Іванівна. Публікації про охорону природи Степової зони України / Серія: «Conservation Biology in Ukraine». – Вип. 9. – Київ, 2018. – 426 с.

ISВN 978-617-7061-60-0

Видання містить повне зібрання публікацій видатного герпетолога Тетяни Іванівни Котен-ко, присвячених охороні природи у Степовій зоні України. Розглядаються концептуальні та прикладні питання формування мережі природно-заповідного фонду, плани дій по охороні конкретних природних об’єктів та перспективи створення нових заповідних територій, під-ходи до формування Червоної книги України, екомережі та інше. Більшість статей, зібраних у виданні є рідкісними ідо недавнього часу не були доступні ані в Інтернеті, ані в наукових бібліотеках.

Збірка буде цікавою професійним природоохоронцям, працівникам установ природно-запо-відного фонду, студентам та викладачам природничих спеціальностей, а також професійним герпетологам.

Вступне слово: О. Василюк.Редакція: Г. Гузь, Н. Смірнов.Макет: Н. Антонова.Фото на обкладинці з архіву О. Зіненка, архіву Інституту зоологіі імені І. І. Шмальгаузена.Фото в тексті: Н. Смірнов.

Публікація здійснена за кошти, зібрані користувачами соціальної мережі Facebook та кошти, отримані з продажу запчастин відпрацьованої комп’ютерної техніки, переданої її власниками.

3КОТеНКО ТеТяНА ІВАНІВНА. Публікації Про охорону Природи СтеПової зони україни

ЗмІСТВід упорядника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7Василюк О. Тетяна Котенко. Публікації про охорону природи Степової зони України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

1977

Котенко Т. И. Герпетофауна Черноморского заповедника и прилежащих территорий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

1986

Котенко Т. И. О регистрации редких и малочисленных видов пресмыкающихся на Украине . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

1987

Котенко Т. И. Охрана амфибий и рептилий в заповедниках Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

1990

Котенко Т. И. Роль Черноморского заповедника в охране герпетофауны степной зоны Украины и некоторые проблемы малых заповедников . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78

1991

Котенко Т. И., Федорченко А. А. Новые находки четырехполосого полоза (Elaphe quatuorlineata sauromates) на Правобережной Украине . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80Котенко Т. И., Федорченко А. А. Пресмыкающиеся берегов оз. ялпуг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

1992

Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82Котенко Т. І. Розробка критеріїв оцінки стану рідкісних видів як теоретичної основи ведення Червоної книги і вдосконалення заповідної мережі (на прикладі земноводних і плазунів фауни України) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86Котенко Т. І., Панченко Н. С. Деякі проблеми заповідної справи у Одеській області України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88Котенко Т. І. Першочергові завдання охорони природних екосистем України . . . . . . . . . . . . . . 90

1993

Котенко Т. И. Современное состояние пресмыкающихся в степной зоне Украины и роль заповедников в их сохранении . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

1994

Котенко Т. И. К вопросу об оптимизации сети охраняемых природных территорий Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111Котенко Т. И., Михалевич О. А., Мищенко Ю. В. Современное состояние наземных экосистем Равнинного Крыма и перспективы их охраны . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

4 КОТеНКО ТеТяНА ІВАНІВНА. Публікації Про охорону Природи СтеПової зони україни

Котенко Т. И., Подгайный М. Н., Роман е. Г. О необходимости создания заповедного объекта на территории Казачьелагерской арены Нижнеднепровских песков . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135

1995

Котенко Т. И. Стратегия сохранения биоразнообразия Украины: некоторые общие подходы и приоритетность охраны степных экосистем . . . . . . . . . . . . . . . 138Котенко Т. И., Стеценко Н. Ф., Давыдок В. П. Заповедное дело на Украине на современном этапе и его законодательное обеспечении . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141

1996

Котенко Т. И. Степи Украины: их значение, современное состояние, научная ценность и приоритетность охраны . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143Котенко Т. І., Волошкевич О. М. Створення Дунайського біосферного заповідника – один із шляхів вирішення екологічних проблем регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160

1997

Котенко Т. И. Песчаные степи Северо-Западного Причерноморья: роль в сохранении биоразнообразия, современное состояние, охрана . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169Котенко Т. И. Пресмыкающиеся как индикаторы состояния экосистем и ценности степных зоокомплексов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171

1998

Котенко Т. И. Стратегия сохранения биоразнообразия Крыма. Международный рабочий семинар в Гурзуфе . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 173Котенко Т. И., Кинда В. В., Стадниченко И. С. Роль Присивашья и Керченского полуострова в сохранении редких видов пресмыкающихся фауны Украины. 1. Фактический материал . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176Котенко Т. И. Роль Присивашья и Керченского полуострова в сохранении редких видов пресмыкающихся фауны Украины. 2. Анализ ситуации . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179Котенко Т. И. Земноводные и пресмыкающиеся заповедника «Каменные Могилы» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182

1999

Котенко Т. І. Вплив випалювання очерету на герпетокомплекси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186Котенко Т. І. Охоронні списки тварин: загальні підходи та конкретні пропозиції (на прикладі плазунів і земноводних) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187Котенко Т. І. Середовища існування плазунів та інших наземних хребетних у степовій зоні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200Котенко Т. И., Уманец О. Ю., Селюнина З. В. Природный комплекс Казачьелагерской арены Нижнеднепровских песков и проблемы его сохранения. Сообщение 1. Общая характеристика Казачьелагерской арены . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205


2001

Котенко Т. И. Роль заповедной сети в сохранении герпетофауны Степного Крыма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 223

2002

Котенко Т. И. Предложения по расширению заповедной сети Равнинного Крыма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226Котенко Т. И., Котенко А. Г. Аренные лесонасаждения степной зоны Украины: состояние экосистем и пути сохранения биоразнообразия . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 229Котенко Т. И. Горы и холмогорья как резерваты герпетофауны . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 233

2003

Котенко Т. И. Ценные степные участки центральной и западной частей Равнинного Крыма и перспективы их сохранения . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236

2004

Котенко Т. То що ж ми будуємо в дельті Дунаю? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242

2005

Акимов И. А., Т. И. Котенко Т. И. О научно-исследовательской работе в заповедниках, подчиненных Национальной академии наук Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . 250Котенко Т. И. Режим заповедных территорий: от полного невмешательства к экологическому менеджменту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254Котенко Т. И. Влияние ирригации на герпетокомплексы в Крымском Присивашье . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 257Котенко Т. И. Герпетофауна Караларской степи и прилежащих территорий (Украина, Крым) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260Котенко Т. I. Плазуни у третьому виданні Червоної книги України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 266Котенко Т. I., Кукушкін О. В. Гадюка степова – Vipera renardi (Christoph, 1861) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 270Котенко Т. I., Кукушкін О. В. Полоз каспійський, полоз жовточеревий, жовтобрюх – Coluber caspius (Gmelin, 1789) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 275Котенко Т. I., Кукушкін О. В. Полоз палласів, полоз сарматський – Elaphe sauromates (Pallas, 1814) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279Котенко Т. І., Кукушкін О. В., Зіненко О. І. Мідянка звичайна – Coronella austriaca (Laurenti, 1768) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 283Kotenko T. Nature conservation and shipping in the Danube Delta and Biosphere Reserve (Ukraine): weighing ecological values against economic interests . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 286Зіненко О. І., Котенко Т. І. Гадюка Нікольського, гадюка лісостепова – Vipera (Pelias) berus nikolskii Vedmederja, Grubant et Rudaeva, 1986 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 302


Котенко Т. І., Ситнік О. І. ящірка зелена – Lacerta viridis (Laurenti, 1768) . . . . . . . . . . . . . . . . . 305Котенко Т. И. Пути повышения эффективности заповедных территорий в деле сохранения герпетофауны юга Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 309

2006

Kotenko T. Reptiles in the Red Data Book of Ukraine: a new species list, status categories, and problems arising from conservation legislation . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 312

2007

Котенко Т. И. Роль Азово-Черноморского функционального экокоридора в сохранении пресмыкающихся . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 319

2008

Котенко Т. И. Побережье Феодосийского залива как важный резерват разноцветной ящурки в Крыму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 371Котенко Т. І., Кукушкін О. В. Гадюка степова, Vipera renardi (Christ.), – вид Червоної книги України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 383Котенко Т. І., Кукушкін О. В., Зіненко О. І. Мідянка звичайна, Coronella austriaca Laur., – вид Червоної книги України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 395Котенко Т. І., Курячий К. В. Знахідки у Донецькій області видів плазунів, запропонованих до включення у третє видання Червоної книги України . . . . . . . . . . . . . . . . 405

2009

Котенко Т. И. Находки сарматского полоза, Elaphe sauromates (Reptilia, Colubridae), на черноморском побережье в Херсонской области (Украина) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 410Kotenko T. Reptiles of sandy shores of the Black and Azov seas in Ukraine, Romania and Russia: distribution, abundance and problems of conservation . . . . . . . . . . . . . . . . 412

2010

Котенко Т. С чего все начиналось . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 413Котенко Т. И. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма в охранных списках . . . . . . . . . . . . . 417

Покажчик установ природно-заповідного фонду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 425


ВІд УПорядниКа

До недавнього часу про природоохоронні погляди Тетяни Іванівни Котенко мені самому було відомо вкрай мало. За рік до фатальної аварії вона написала свій нарис до збірки спогадів про українські Дружини охорони природи, з якого я дізнався, що вона була членом першої на території України студент-ської природоохоронної організації (якщо не рахувати організації довоєнного часу – то взагалі першої природоохоронної організації в країні). Також у кількох телефонних роз-мовах вже після аварії Тетяна Іванівна згаду-вала про те, як на початку 1990-х їй вдалось зупинити залісення степів на півдні України, та обіцяла після одужання долучитись до бо-ротьби з сучасними намірами масштабного лісорозведення у степовій зоні. Проте у стінах Інституту мені доводилось бачити її лише як авторитетного науковця, можливо – як влас-ника найбільшого досвіду польової роботи серед знайомих мені колег.

Все змінилось у 2017 році. На той час, разом із колегами з Центру охорони дикої при-роди (О. Зіменко, Москва) та Сибірського екологічного центру (І. Смелянський, Новосибірськ) ми завершували роботу над макетом антології найважливіших публікацій про охорону степів Євразії. Після консультацій з багатьма експертами та тривалого відбору публікацій ми сформу-вали перелік найбільш знакових з них про охорону степів з 1860-х і по 2016 рік включно. Вже коли макет видання був готовий, мені трапився на очі перший (мабуть що перший і останній) номер журналу «Вестник экологии» (1996), що дістався мені разом з іншими книжками, які викидав один із моїх колег. Інформації про це видання практично ніде немає, і саме по собі воно є бібліо графічною рідкістю. Першою і найбільшою статтею в цьому журналі була публіка-ція Тетяни Котенко «Степи Украины: их значение, современное состояние, научная ценность и приоритетность охраны». Було важко повірити, але стаття виявилась значно важливішою, ніж усі інші публікації, відібрані нами протягом року роботи над Антологією. Рішення про включен-ня статті до Антології було прийняте того ж дня.

Проте мені стало цікаво, чи не писала Тетяна Іванівна інших, на стільки ж вагомих праць про питання охорони природи. Загалом природоохоронних статей в бібліографії Тетяни Іва-нівни виявилось близько 60. Знайти їх було не так просто: майже всі – бібліографічні рідко-сті. Дві з них, наприклад, вдалось відшукати лише в бібліотеках російських заповідників, одну – в домашній збірці людини, що кількома роками раніше пішла на пенсію з «Аска-нії-Нова». Єдині відомі примірники ще кількох рідкісних збірок початку 1990-х були пе-редані в бібліотеку Інституту зоології родиною Тетяни Іванівни. Врешті, стаття з «Вестника


экологии» виявилась доступною лише в моїй власній домашній бібліотеці. Жодного іншого місця, де б зберігались ці збірки, нам знайти не вдалось. Після чотирьох місяців пошуків, до яких долучилось 15 чоловік в Україні та Росії, знайшли всі рідкісні статті. Тож не помилюсь, якщо скажу, що значна частина публікацій Тетяни Котенко – інформація важкодоступна або взагалі не доступна для читача.

При цьому, всі ці статті, зібрані разом, дають можливість усвідомити актуальні проблеми і задачі охорони біорізноманіття степової зони України значно глибше та буквальніше, ніж піс-ля перечитування будь-якого з відомих мені природоохоронних видань. Більше того, жоден з українських науковців не писав такої кількості статей, що визначають задачі й ідеологію охо-рони біорізноманіття та заповідної справи.

Дуже прикро, що Тетяна Котенко не була залучена до написання природоохоронних за-конів і інших нормативних актів в Україні (хоча серед її публікацій можна знайти чимало про-позицій, як саме зробити дійсно ефективним закон, який розробляється, постанову Кабінету Міністрів або й Червону книгу). Проте якими б слушними і кваліфікованими не були поради Т. І. Котенко, – до них жодного разу ніхто не прислухався. Виняток становлять лише низка створених заказників, регіональних ландшафтних парків і навіть природних заповідників, оголошення яких добивалась Тетяна Іванівна, а також включення до Червоної книги України частини запропонованих нею видів. Очевидно, що до написання міжнародних природоохо-ронних угод і конвенцій її також не залучали. Тож практично всі пропозиції Тетяни Іванівни, що містяться у зібраних нами статтях, здебільшого не перестали бути актуальними і сьогоденними досі та все ще можуть бути втілені у життя.

Ця збірка впорядкована з метою зробити статті Тетяни Котенко доступними для науковців, природоохоронців, працівників установ природно-заповідного фонду. Оригінальним текстам публікацій Т. І. Котенко передує вступна стаття, в якій наголошується на всіх важливих момен-тах включених у збірку публікацій.

Олексій Василюк


КоТенКо ТеТяна ІВанІВна

ПУблІКацІї Про охоронУ Природи СТеПоВої Зони УКраїни

«Екологічна криза, що загрожує всій біосфері, найбільш масштабно проявилася в степовій зоні Євразії. Вперше глибокої антропогенної трансформації зазнала ціла природна зона: майже на всій її довжині були знищені корінні типи рослинності, деградували ґрунти, зникли або знаходяться на межі вимирання багато видів тварин і рослин. Під загрозою опинилося саме існування степової біоти, її генофонду, степових екосистем і ландшафтів»

Тетяна Котенко

Вступ

Тетяна Іванівна Котенко (Ситко) народилася 14 жовтня 1949 року в Києві. Батьки Тетяни Іванівни представляли мистецьку інтелігенцію: музикант Іван якович Ситко та музичний ре-дактор Держтелерадіо Олена Володимирівна Васильченко.

Інтерес до вивчення й охорони природи у Т. Котенко проявився ще в шкільні роки у зоологіч-ному гуртку та розвинувся в роки навчання у Київському державному університеті (тепер – КНУ імені Тараса Шевченка). З 1969 по 1970 рік вона була в першому складі першої в Україні Дружини охорони природи (ДОП)1. За наступні 15 років рух ДОП розвинувся у багатьох університетах євро-пейської частини СРСР. Станом на 1986 рік їх нараховувалось понад 145 (45 з них – в українських ВУЗах), після чого рух пішов на спад. Проте взірцем для всіх наступних студентських природо-охоронних колективів лишалась перша ДОП Київського університету.

У 1972 році Тетяна Іванівна закінчила університет з відзнакою, після чого певний час пра-цювала в ньому лаборантом на кафедрі зоології. У 1973 році вступила до аспірантури Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України, де її роботою керували відомі зоологи Михайло Анатолійович Воїнственський і Микола Миколайович Щербак. У 1976-1978 роках також пра-цювала асистентом кафедри зоології в Київському державному педагогічному інституті.

Наукова кар’єра Тетяни Іванівни лишилась нерозривно пов’язаною з Інститутом зоології. У січні 1979 року вона отримала посаду молодшого наукового співробітника. 1983 року захис-тила кандидатську дисертацію на тему «Плазуни лівобережного степу України». З 1986 року працювала на посаді наукового співробітника, а з 1993 року – старшого наукового співробіт-

1 Татьяна Котенко. С чего все начиналось // Ким ти був, коли був молодим? Cпогади учасників руху студентських Дружин по охороні природи (ДОП) України. Упорядники: Василюк О. В., Ільницька В. І. – K.: Національний екологічний центр України, 2010. – С. 42-46.


ника Інституту зоології НАН України. Також Т. Котенко входила до складу Наукової ради з про-блем заповідної справи і діяльності заповідників.

Більшість колег пам’ятають Тетяну Іванівну як видатного науковця, завзятого дослідни-ка-польовика, автора понад 200 опублікованих праць, зокрема 9 наукових монографій, 6 на-уково-популярних книг і низки статей у провідних міжнародних наукових журналах (в т.ч. Zoologica Scripta, Biological Conservation, Journal of Biogeography). Чимало спогадів про неї будуть пов’язані з науковими експедиціями, які займали колосальну частку всього періоду її наукової роботи. Окрім великої кількості експедицій в Україні, Т. Котенко була учасником експедицій по степовій зоні Росії, Румунії, країнах Центральної Азії та Близького Сходу. Чимало експедицій Тетяна Іванівна проводила наодинці.

Під час експедиції в Йорданію навесні 2011 року Тетяна Іванівна потрапила в автомобільну аварію. Аварія призвела до колосальних травм, наслідки яких не вдалося подолати.

Померла Тетяна Котенко 2 березня 2013 року в Києві.

***В цьому нарисі ми проаналізуємо мало відомі колегам публікації Т. Котенко, присвячені

проблемам охорони природи.

Слово на захист степу

На півдні України слід охороняти насамперед степові екосистеми

Т. Котенко2

Тетяна Котенко – одна з перших біологів, хто у післярадянський період підняв питання про необхідність припинити освоєння Степу: зменшити площу ріллі* та зупинити лісорозведення у степовій зоні. Саме ці напрямки господарської діяльності традиційно позиціонувались як базові напрямки розвитку економіки степової зони радянської України. Освоєння степів не піддавалось критиці в пресі та не виносилось на публічне обговорення. Єдиною гострою публікацію проти без-думного розорювання степів, що була опублікована в перші роки незалежності України, є стаття «Дамоклів меч розорювання» (1992), написана Тетяною Іванівною спільно із директором Інститу-ту екології Карпат М. Голубцем та член-кореспондентом НАН України, директором Інституту зо-ології І. А. Акімовим. Стаття вийшла в газеті «Голос України» в підтримку тоді ще тільки проекту Закону України «Про природно-заповідний фонд України», що перебував на розгляді Верховної Ради України (М. Голубець на той час був народним депутатом України). Не складно розділити, хто з авторів писав які частини тексту. Завдяки ініціативі Тетяни Іванівни, більшість прикладів, використаних у статті – зі степової зони. «У степовій зоні... під ярами, пісками, крутосхилами, кам’янистими відслоненнями приблизно 1,5 відсотка території. Ці угіддя збереглися у більш-менш незайманому стані лише тому, що вважалися непридатними для господарського вико-ристання. На сьогодні вони – останні мікрорезервати природних степових екосистем, рідкіс-

2 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.


них і корисних видів рослин і тварин, незаймані свідки природного середовища півдня України. Це також єдиний резерв для створення степових заказників і заповідників»3. * Уперше увагу до проблеми тотального розорювання степів привернули у своїх публікаціях

1914-1919 років природоохоронці В. Талієв, М. Шарлемань, Г. Бризгалін та М. Бейєр. Проте їхні роботи є бібліографічними рідкостями і сьогодні практично не відомі сучасним біологам.

Передусім, у статті наголошується на вкрай незначному відсотку заповідності в Україні* та необхідності значного збільшення площі та кількості територій ПЗФ. Стаття мимоволі стала чи не єдиною публікацією, що запропонувала зважати не лише на середній рівень «заповід-ності» в державі, а і на стан заповідання окремо взятих екосистем: «в більшості облас-тей Чорноземної смуги України (степ і лісостеп) частка заповідної території не переви-щує і відсотка. А скажімо в Луганській і Кіровоградській областях вона становить лише 0,2 відсотка»4. Думка про те, що охорона степів на півдні та сході України є пріоритетним завданням для збереження степового біорізноманіття на рівні Європи, неодноразово вислов-лювалась Тетяною Іванівною, починаючи з цієї статті5. Вірогідно, така безпосередня критика, опублікована у газеті Верховної Ради України, отримала резонанс в регіонах, особливо в час-тині критики стану заповідання в окремих областях**. * Станом на 1992 рік частка природно-заповідного фонду в Україні становила 2,1%

** Станом на 1992 рік у Луганській області нараховувалось 90 об’єктів природно-заповід-ного фонду, що складає 53 % від їх сучасної кількості і лише 15 % від площі. Критика низь-ких показників заповідності Луганщини призвела до прийняття 15.12.1998 року рішення Луганської обласної ради, яким були формально оголошені 8 заказників загальною пло-щею 17608 га (21 від всього нинішнього ПЗФ області). На жаль, це рішення було прийня-те з метою формального збільшення показників заповідності і до складу новостворених заказників включили практично лише орні землі, що взагалі не сумісно з ідеєю заповіда-ння. Зазначені заказники досі лишаються чинними (Василюк О., Балашов І., Кривохижа М., Коломицев Г. Ландшафтний склад природно-заповідного фонду Луганської області // Заповідна справа в Україні, вип 1-2, 2012, с. 105-110).Починаючи з цієї статті, Тетяна Іванівна пропонувала досить радикальне бачення про

необхідність надання охоронного статусу всім наявним залишкам степів: «Враховуючи те, що на півдні України слід охороняти насамперед степові екосистеми, що цілинні ділянки тут збереглись лише на непридатних для сільськогосподарського використання землях і становлять мізерну частку території (1-2 відсотки), слід однозначно визнати, що всі балки, яри, піски, берегові схили, кам’янисті відслонення, які більш-менш зберегли при-родну степову флору і фауну, повинні бути повністю вилучені з господарського вжитку. Ці землі не можна розглядати як такі, що чекають свого освоєння. Це наш золотий фонд і єдиний природний резерв їх збереження»6.

3 Там само.4 Там само.5 Котенко Т. И. Стратегия сохранения биоразнообразия Украины: некоторые общие подходы и приоритетность охраны степных

экосистем // Проблемы сохранения разнообразия природы степных и лесостепных регионов : (Материалы Рос.-Укр. науч. конф., посвящ. 60-летию Центрально-Черноземного заповедника ...). – М. : КМК Scientific Press LTD, 1995. – С. 47–48.

6 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.


Прискорений перерозподіл та освоєння природних ресурсів і ландшафтів традиційно акти-візуюється в періоди політичної нестабільності, особливо під час утворення нових держав. В такі історичні моменти стає популярною тема доступу населення, зокрема сільського, до отримання землі. Протилежна, непопулярна думка про обмеження нового освоєння природних територій, лише інколи висловлюється біологами, природоохоронцями та археологами. Так, 1917 року, при створенні Української Народної Республіки, у вирі політичної пропаганди рівного розподілу землі між всіма селянами, лише зоологи М. В. Шарлемань, Г. Бризгалін та ботанік В. В. Талієв наважилися на публікації про необхідність виділяти природоохоронні території, що не мають бути розділені між селянами і повинні, на зразок американських нацпарків, – лишитись збере-женими поза сільськогосподарськими міркуваннями7 8. У 1992 році цю непопулярну думку «не допустити використання природи» першими опублікували Т. Котенко, І. Акімов та М. Голу-бець, наважившись назвати перші кроки до розпаювання земель «пошестю»: «Пішла бюрокра-тична пошесть саме ці землі виділяти під садові товариства та городні ділянки, передава-ти фермерським господарствам, заліснювати. Бездумне роздавання місцевою владою ділянок під дачі, самозахоплення земель населенням набули нечуваного розмаху і протягом останніх двох-трьох років стали найнебезпечнішою загрозою для дикої природи України»9. В статті на-зиваються конкретні приклади бездумного деградації найцінніших степових ділянок, відомих Тетяні Іванівні з нещодавніх експедицій: надання на Херсонщині під дачі дюнних ландшафтів піщаних арен, будівництво дач в Одеській області на берегах лиманів Хаджибей, Тилігул*, ял-пуг (необхідності заповідання берегів оз. ялпуг Т. Котенко присвятила окрему замітку10). «З ли-манів Одеської області лише береги Куяльника відносно незаймані (за винятком населених пунктів, маленьких кар’єрів та великого звалища сміття і списаного майна, розташованого поблизу військової частини), але й над ним висить дамоклів меч господарського освоєння»11 (обґрунтуванню заповідання берегів Куяльницького лиману також присвячена окрема замітка Т. Котенко).12 «Фермерство… не повинно стати руйнівником природних резерватів. На жаль, колишнє Міністерство сільського господарства вирішило віддавати під фермерські госпо-дарства, крім ріллі, в обов’язковому порядку також непридатні та інші неорані землі і вже надіслало відповідні розпорядження місцевому керівництву»13.* Тилігульський лиман отримав статус регіонального ландшафтного парку у 1995 році.

Пройшло лише 25 років після цієї видатної публікації, а найгірші побоювання Тетяни Іва-нівни все ж справдились: «Страшно подумати, що може стати з берегами лиманів, річок, з узбережжям Чорного і Азовського морів з початком офіційної приватизації землі і розви-тком фермерського господарства».14 В статті вона прямо називала освоєння степів злочином проти наступних поколінь, зазначала, що збільшення розораності степової зони – вірний шлях до екологічної катастрофи.

7 Шарлемань, е. Охороняйте рідну природу. – Харків, 1918. – 31 с.8 Брызгалин Г. А., Захаров С.С. Что такое национальные парки и для чего они учреждаются? – Харьков, 1919. – 95 с.9 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.10 Котенко Т. И., Федорченко А. А. Новые находки четырехполосого полоза (Elaphe quatuorlineata sauromates) на Правобережной

Украине // Вестн. зоологии. – 1991. – № 4. – С. 89.11 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.12 Котенко Т. И., Федорченко А. А. Пресмыкающиеся берегов оз. ялпуг // Вестн. зоологии. – 1991. – № 4. – С. 89.13 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.14 Там само.


З розпадом СРСР на певний час невизначеною стала і доля земель, що знаходились в роз-порядженні військових частин. Тетяна Іванівна вперше підняла питання про те, що саме вій-ськові полігони на півдні України – найбільші степові цілини, які збереглись до нашого часу. В час, коли полігони лишаються територіями з обмеженим доступом та не задіяні у сільському господарстві, можна стверджувати, що вони сприяють охороні природи, адже до певної міри виконують функції природоохоронних територій. Так, двома роками пізніше Т. Котенко зазнача-ла, що в рівнинній частині Криму серед найцінніших територій єдиними, які більш-менш не по-терпають, є гора Опук і Багеровський полігон, що охороняються військовими15. Проте, у зв’язку зі скороченням збройних сил виникли нові загрози: «деякі полігони поступово передають свої землі навколишнім колгоспам і радгоспам, причому робиться це офіційно: …господарствам дозволяють випасати худобу, або розорати частину території полігонів»16.

Другою фундаментальною перешкодою збереженню степів, після сільськогосподарського освоєння, Тетяна Іванівна вважала лісорозведення (між іншим, за наступні 25 років ситуація не змінилась). Станом на 1992 рік тодішнє Міністерство лісового господарства та Міністерство охорони навколишнього природного середовища планували проведення загальнонаціональ-ної акції «Дерева». В газетах і на радіо лунали масові заклики засаджувати лісами балки, яри, крутосхили та піски. Не заперечуючи проти самої ідеї збільшення лісистості й озеленення населених пунктів, Тетяна Іванівна підняла мову про те, що обов’язковою умовою такої без-перечно корисної роботи, має бути кваліфікований підхід, фахове визначення місць, де до-цільно саджати дерева. Сказано про це і у статті «Дамоклів меч розорювання»: «Під жодним приводом не можна засаджувати лісом степові цілинні ділянки – тобто землі, які мають цінність саме як еталони степових екосистем».17 Слід підкреслити той факт, що саме Т. Ко-тенко першою виступила проти планів залісення степових ділянок. «У минулі роки завзяті лісоруби вже завдали непоправної шкоди степам України, засадивши лісом унікальні балки, піщані масиви, степові берегові схили, залишивши без уваги майже безплідні, еродовані, вторинно заболочені і засолені землі. Ця лисенківська робота ведеться щорічно, і вкупі із стихійним будівництвом дач призведе до крайнього зубожіння степового ландшафту, різ-кого зменшення різноманітності в природі»18 – такі гострі висловлювання в урядовій газеті дали свої плоди і «загальнонаціональну програму» залісення фактично було згорнуто. Нато-мість вона закликала поєднати зусилля тодішніх Мінприроди і Мінлісгоспу, щоб «Посилити контроль за станом і відповідальність за безгосподарське використання лісосмуг, захисних і рекреаційних лісів; докласти зусилля, щоб відновити ліквідовані лісосмуги та знищені за останні десятиріччя ліси»19. Державний орган, відповідальний за питання захисного та мелі-оративного лісорозведення, не утворений в Україні досі*.* У 2010 році з ініціативи Національного екологічного центру України та Кафедри агро-

лісомеліорації НУБІП України було ініційовано проведення низки міжвідомчих нарад, які мали на меті відновлення державного органу відповідального за захисні лісові наса-

15 Котенко Т. И., Михалевич О. А., Мищенко Ю. В. Современное состояние наземных экосистем Равнинного Крыма и перспективы их охраны // Оптимізація природно-заповідного фонду України. – К. : Ін-т зоології НАН України, 1994. – Вип. 1. – С. 59–73.

16 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.17 Там само.18 Там само.19 Там само.


дження (Василюк О., Юхновський В. Захистити лісозахист. З опустелювання пропонують боротись, відновлюючи лісосмуги // Природа і суспільство. 13.05.2013, №10 (70). Проте і ця ініціатива не принесла бажаного результату.

Тетяна Котенко називала мережу ПЗФ «дуже недосконалою, вкрай недостатньою та не репрезентативною». Cтаття «Дамоклів меч розорювання» також розповідає і про не виріше-ні проблеми заповідних територій доби початку 1990-х. Проблеми обрані настільки влучно, що й тепер, через чверть століття, саме вони є одними з найбільш актуальних для заповід-ної справи, не вирішеними і по цей день. Вона наголошувала, що об’єкти ПЗФ, які не ма-ють адміністрації – позбавлені охорони і фактично не виконують свої функції. Також у статті висловлюється побоювання за долю об’єктів ПЗФ місцевого значення, адже їх також могли приватизувати (зараз ми знаємо, що такі випадки були лише одиничними). Серед прикладів зазіхань на ПЗФ, які наводить Тетяна Котенко, перший - спроби ялтинської міської ради від-дати в довгострокову оренду іноземній фірмі частину території ялтинського гірсько-лісового природного заповідника. Лише широка громадська кампанія і втручання Мінприроди змогли зупинити таке свавілля.

Закон про природно-заповідний фонд, в підтримку якого була опублікована стаття, став першим винятково природоохоронним законом незалежної України. Але стаття, крім під-тримки вже розробленого закону, закликає розробити і нові, на той час не існуючі закони про «охорону залишків природних екосистем в степовій та лісостеповій зонах, як резерватів природного генофонду і еталонів найцінніших ґрунтів держави, охорону природних угідь на берегах водойм і крутосхилах, охорону полезахисних лісосмуг і рослинності довкруги насе-лених пунктів і в рекреаційних зонах, охорону рослинного і тваринного світу»20. За наступні роки цей емоційний перелік майже повністю реалізувався у законах «Про рослинний світ» (1999), «Про тваринний світ» (2002), «Про Червону книгу України» (2002), «Про екологічну ме-режу України» (2004), «Про охорону земель» (2003) та Водному кодексі України (1995). Лише ідея охорони окремих ділянок природи поза територіями ПЗФ зараз втілюється через імпле-ментацію директив ЄС та формування мережі емеральд у рамках процесів Конвенції про дикі види флори та фауни і середовище існування у Європі (Бернська конвенція)21.

Решта корисних рекомендацій, чи то пак побажань, висловлених у статті – не втілені досі. Наприклад, очевидна порада «прийняти постанову про заборону приватизації (чи іншого відчуження) та господарського використання досі незайманих земель»22, про що йдеться і в інших статтях Тетяни Іванівни23. На жаль, втілення цієї надзвичайно важливої ідеї і досі лишається важкоуявним.

Фактично, стаття «Дамоклів меч розорювання» є свого роду передмовою для наступних статей Тетяни Котенко на тему охорони природи. Маючи надзвичайну ерудицію та обізнаність у постановці справи охорони природи в інших країнах, вона змогла фактично запропонувати власне зважене бачення того, яким чином має бути збудована мережа природно-заповідного

20 Там само.21 Залучення громадськості та науковців до проектування мережі емеральд (Смарагдової мережі) в Україні / Полянська К.В., Бори-

сенко К.А., Павлачик П. (Paweł Pawlaczyk), Василюк О. В., Марущак О. Ю., Ширяєва Д. В., Куземко А. А., Оскирко О. С. та ін. / під ред. д.б.н. А.Куземко. – Київ, 2017. – 304 с.

22 Голубець М., Акімов А., Котенко Т. Дамоклів меч розорювання // Голос України. – 1992. – № 56 (306) від 27 березня 1992 р. – С. 3.23 Котенко Т. И., Стеценко Н. Ф., Давыдок В. П. Заповедное дело на Украине на современном этапе и его законодательное обеспечение //

Заповедное дело в новых социально-экономических условиях : Тез. докл. междунар. совещ. – Санкт-Петербург, 1995. – С. 66–68.


фонду, де мають бути першочергово створені найважливіші заповідники і який режим вони повинні мати, яким чином охороняти природу поза межами ПЗФ, як будувати роботу із ство-рення та ведення Червоної книги України.

Поряд з глибокими геоботанічними працями Є. Лавренка, В. Гелюти, В. Ткаченка та інших українських вчених, зосереджених на вивченні динаміки степових екосистем заповідників, саме ця робота якнайкраще підкреслює загрози та визначає пріоритети охорони природних екосистем в межах всієї степової зони. Колосальний досвід польових досліджень дозволив Тетяні Іванівні не зосереджувати увагу на територіях існуючих заповідників і широко поглянути на проблему охорони степів. Наприклад, зоною особливого інтересу Т. Котенко була рівнинна частина Крим-ського півострова, в межах якої до порівняно недавнього часу взагалі не було установ природно-заповідного фонду. Свої дослідження Тетяна Іванівна скеровувала на виявлення пріоритетних з точки зору охорони біорізноманіття територій, а отже не орієнтувалась на існуючі заповідники, а навпаки – пропонувала їх створення там, де це дійсно потрібно.

Також, певним чином наслідуючи погляди Н. Реймерса та Ф. Штильмарка, і водночас виперед-жуючи оселищну концепцію охорони природи, вже у 1992 році, Т. Котенко наголошувала на тому, що окрім природно-заповідного фонду слід і більш широко дивитись на охорону природи, а саме надавати охоронний статус окремим важливим та рідкісним типам природних ландшафтів і осе-лищ. Так, вона писала, що «необхідна серйозна розробка принципів охорони берегів – не тільки як водоохоронних зон, а і як нерідко єдиних в регіоні залишків природних екосистем».24

У своїх статтях, Т. Котенко не соромилась екоетичних поглядів і гостро протиставляла за-вдання охорони природи будь-якому її господарському освоєнню. Подекуди у статтях мож-на навіть знайти безпосередні вказівки на економічний занепад як на сприятливе з точки зору охорони природи явище: «Сприятлива для збереження природи ситуація, що склалася в Криму в кінці 1990-х у зв’язку з розвалом економіки країни і занепадом сільського господар-ства, в останні роки погіршується внаслідок розширення будівництва населених пунктів і дач, оранки цілинних ділянок, пожвавлення рекреації і туризму».25

У статті «Першочергові завдання охорони природних екосистем на Україні» (1992) Тетя-на Іванівна обґрунтовує необхідність введення мораторію на будь-яке господарське освоєння природних територій у степовій зоні. Фактично, публікація містить своєрідний екшн-план:

«1. Переглянути земельне законодавство і негайно відмінити всі розпорядження про відчуження непридатних та інших неораних земель під фермерські господарства;

2. Заборонити місцевим органам влади віддавати ці землі під дачі і городи;3. Припинити бездумне, науково необґрунтоване залісення непридатних земель, яке по-

стійно проводять лісомеліоративні станції;4. Терміново зупинити акцію «Дерево» (намічено на березень-квітень 1992 р.) на всіх те-

риторіях, де збереглись ділянки степової рослинності. Акцію по насадженню дерев доцільно проводити у населених пунктах, вздовж автотрас та залізниць, а також там, де наса-дження вже були (відновити полезахисні лісосмуги, засадити вирубки);

24 Котенко Т. І., Панченко Н. С. Деякі проблеми заповідної справи в Одеській області України // Соціально-екологічні і економіко-правові аспекти розвитку заповідної справи на Україні : Тез. доп. наук.-практич. семінару. – Рахів, 1992. – С. 73–75.

25 Котенко Т. И. Ценные степные участки центральной и западной частей Равнинного Крыма и перспективы их сохранения // Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорізноманіття : (Матеріали конф., присвяч. 80-річчю Канів. природ. заповідника ...). – Канів, 2003. – С. 63–66.


5. Будь-які зміни у використанні земель, які до цього часу не були розорані або забудовані, необхідно обов’язково погоджувати із Мінприродою»26.

Того ж року, Тетяна Іванівна опублікувала фактично план введення мораторію на будь-яке господарське освоєння природних територій у степовій зоні. План розділений на першочергові і довгострокові заходи.

Першочергові: «1. Переглянути земельне законодавство і негайно відмінити всі розпорядження про

відчуження непридатних та інших неораних земель під фермерські господарства;2. Заборонити місцевим органам влади віддавати ці землі під дачі і городи;3. Припинити бездумне, науково необґрунтоване залісення непридатних земель, яке по-

стійно проводять лісомеліоративні станції….…5. Будь-які зміни у використанні земель, які до цього часу не були розорані або забудо-

вані, необхідно обов’язково погоджувати із Мінприродою»27.Довгострокові: «1. Ввести мораторій строком на 5 років на відчуження та експлуатацію територій, що

раніше не були в інтенсивному господарському використанні (перш за все – непридатних земель Степу і Лісостепу, пралісів Полісся, Карпат, Криму і Лісостепу, берегів водойм по всій Україні).

2. У найкоротші строки скласти земельний кадастр України, взяти на облік всі ділян-ки, де збереглись природні екосистеми, для чого створити спеціальну державну комісію, об’єднати зусилля фахівців різних відомств, наукових установ, навчальних закладів, при-родоохоронних організацій.

3. Силами професійних екологів, ботаніків, зоологів, гідробіологів, ґрунтознавців, гео-логів під координуючим керівництвом Міжвідомчої комплексної лабораторії наукових основ заповідної справи АН і Мінприроди якнайшвидше зробити наукові обґрунтування перспек-тивних об’єктів природно-заповідного фонду України.

4. Найближчим часом затвердити положення, яке б дозволило максимально скороти-ти строки втілення в житті науково обґрунтованих пропозицій по розширенню заповідної мережі країни*.

* В майбутньому питання про необхідність реалізувати цю пропозицію неодноразово звучало на найвищому рівні. Так, воно фігурує у рекомендаціях комітетських слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чор-нобильської катастрофи від 12 травня 2008 року на тему «Природно-заповідний фонд України: стан та перспективи розвитку»; Указі Президента № 611/2009 «Про додаткові заходи щодо роз-витку природно-заповідної справи в Україні» від 14 серпня 2009 року та інших (ЛП).5. Звернути особливу увагу на стан природи територій, підпорядкованих Міноборо-

ні України. Мінприроді спільно з військовим керівництвом розробити основи раціонального використання і збереження відповідних угідь; зокрема заборонити змінювати ландшафт полігонів. Землі, що будуть залишатись військовими частинами, необхідно передавати в держфонд для можливого включення у заповідну мережу».28

26 Котенко Т. І. Першочергові завдання охорони природних екосистем на Україні // Соціально-екологічні і економіко-правові аспекти розвитку заповідної справи на Україні : Тез. доп. наук.-практич. семінару. – Рахів, 1992. – С. 70–72.

27 Там само.28 Там само.


Найважливіша публікація Т. Котенко про охорону степів побачила світ у 1996 році. Робота «Сте-пи Украины: их значение, современное состояние, научная ценность и приоритетность охраны» і сьогодні є, вочевидь, найбільш вдалою публікацією з охорони степу, коли-небудь підготовленою українськими авторами. Підготовку статті Тетяна Іванівна приурочила до проекту Концепції збе-реження біорізноманіття України, яку на той час розробляло Міністерство екології. На жаль, сама Концепція не виправдала очікувань і була затверджена лише у вигляді формального документу29. Державна програма охорони біорізноманіття, яка мала б стати логічним продовженням Концепції – взагалі не була розроблена (вірогідно, через непродуманість Концепції). На превеликий жаль, пропозиції Т. Котенко (в тому числі і висвітлені у статті) не були враховані при розробці Концепції. Проте як пропозиції, так і саме прогресивне бачення ситуації з охороною природи, не втратили ак-туальності і тепер, через 20 років. У 2017 році ця стаття була відібрана для включення у антологію знакових публікацій про охорону степів. Розглянемо статтю детальніше.

Тетяна Іванівна запропонувала запровадити розподіл угідь на т. зв. «ландшафтні зони», з обґрунтування яких зрозуміло, що мається на увазі підхід, який повністю відповідає сучас-ному біогеографічному підходу, що почав упроваджуватись Постійним комітетом Бернської Конвенції лише у 2010 році, через 14 років після публікації статті.. Також, вона наполягала на тому, що охорона біорізноманіття повинна базуватись не лише на видах і популяціях, а й на угрупованнях (в той час ще не використовувалось слово «оселище», проте Тетяна Іванівна вже використала англомовний термін «habitat»*). Кількома місяцями після виходу статті, в жовтні 1996 року Україна ратифікувала Конвенцію, після чого всі її дочірні документи почали номі-нально діяти в Україні. Ще за місяць Постійний комітет Конвенції затвердив Резолюцію №430, яка передбачила необхідність виділення на міжнародному рівні переліків оселищ, що потре-бують охорони. Таким чином, пропозицію взяття під охорону оселищ Т. Котенко опублікувала раніше, ніж Постійний комітет Конвенції затвердив це на міжнародному рівні і раніше ніж сама Конвенція була ратифікована в Україні.* Цікаво, що ця стаття, – перша, що була опублікована в Україні, базуючись на оселищно-

му підході, є зоологічною, а не ботанічною. Проте після цієї статті, принаймні до кінця 2017 року, інтеграція оселищного підходу в зоологію в Україні не відбувалась зовсім.

Стаття присвячена лише степам. Втім, степові екосистеми Європи – дуже вдалий приклад, яким можна проілюструвати підходи до охорони біорізноманіття, оскільки вони зазнали зна-чно більшої кількості руйнівних впливів, які лише частково торкнулись більшості інших типів екосистем. Тетяна Іванівна пояснювала це так: «Саме у Європі стан степів катастрофічний. З огляду на рослинність, домінуючу на плакорах і поза ними, степ перейшов в стан релікту. Триває процес «інсулярізаціі» степу: в даний час степові співтовариства збереглися в осно-вному на схилах річкової і яружно-балкової мережі, на відслоненнях корінних порід і пісках (тобто, на так званих сільськогосподарських невгіддях), а також в нечисленних заповідни-ках, тобто в цілому на невеликих ізольованих ділянках. Але і ці ділянки (крім заповідних) за-звичай схильні переживати інтенсивний випас, внаслідок чого їх рослинність знаходиться на останніх стадіях пасовищної дигресії, а тваринний світ суттєво збіднений. Більшість

29 Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. N 439 «Про Концепцію збереження біологічного різноманіття України» – http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/439-97-%D0%BF

30 https://rm.coe.int/16807469e7


степових заповідних територій переживають сильний антропогенний вплив і стражда-ють від поширення адвентивної деревної рослинності, інтродукованих і синантропних видів тварин, хімічного забруднення з прилеглих полів, кар’єрів, промислових підприємств, тран-спорту, від зміни гідрологічного режиму в зв’язку з гідромеліорацією навколишніх земель, створенням водосховищ або забором підземних вод, від фактора непокою, загибелі тварин на дорогах та ін. В зв’язку з вищесказаним, важливого значення набуває охорона не тільки рідкісних, але і типових зональних і регіональних степових угруповань»31.

На момент підготовки цієї статті в Україні було вкрай мало установ ПЗФ у степовій зоні, Т. Котенко наголошувала, що при цьому в заповідниках степової зони України краще, ніж в інших країнах, розташованих у степовій зоні Євразії, представлені основні зональні різновиди степів. Однак, через все ж недостатню кількість степових заповідників і внаслідок нерівномірного їх розподілу, заповідна мережа України не відображає повною мірою регіональні особливості степів країни, а внаслідок цих причин і невеликих розмірів заповідних ділянок – не охоплює всього видового, ценотичного та ландшафтного різноманіття степів України.

У цій статті Тетяна Іванівна не лише надає всю основну інформацію про стан вивчення й охорони степів в Україні, а й пояснює, чому саме їм вирішила присвятити своє життя. На її думку, степ є ідеальним полігоном для наукових досліджень фундаментального і прикладного характеру, і в статті детально пояснюються причини такого висновку. Підсумовуючи, Тетяна Іванівна наголосила: «Охорона степів в Європі більш ніж актуальна, при цьому терито-рія Південної України як не можна краще підходить для розгортання наукових та природо-охоронних програм, які зможуть дати тут найбільш відчутні результати. Тому вивчен-ня і охорона природних екосистем степової зони повинні стати безумовним пріоритетом в стратегії збереження біорізноманіття України»:1. Степові екосистеми зручні для вивчення, оскільки мають зазвичай лише трав’яний ярус,

добре проглядаються. Це значно полегшує проведення обліків чисельності безхребетних і хребетних тварин, визначення фітомаси, проективного покриття, структури угруповань і багатьох інших біоценотичних та екологічних параметрів.

2.

Documents

Котенко Тетяна Іванівнаuncg.org.ua/wp-content/uploads/2019/05/UNCG9-Kotenko.pdf · Зіненко О. І., Котенко Т. І. Гадюка Нікольського,