Оперний «Євгеній Онєгін»: переклад Максима Рильського на тлі історичної доби

Коли в 1926 році декретом Раднаркому УСРР було «українізовано» Харківську, Київську та Одеську опери, це мало величезний вплив на тодішню суспільну свідомість1. Українські діячі відверто тішилися тому, що їхня мова опанувала найбільш «статусний» тоді мистецький жанр (адже суспільна «вага» опери була тоді значно більша, аніж тепер, провідні оперні співаки належали до верхівки мистецького «істеблішменту», а популярні оперні арії наспівували всі більш-менш освічені люди). Натомість антиукраїнські міщани-обивателі (з тих, які прізвище «Мазайло» готові були поміняти на «Мазєнін») ширили дошкульні анекдоти, де стверджувалося, що віднині Ленський у відомій опері Чайковського співатиме не «Паду ли я, стрелой пронзенный?», а «Чи гепнусь я, дрючком продертий?»

Попри анекдоти, провідні співаки, яким довелося виконувати свої партії по-українському, поставилися до «українізації» здебільшого цілком толерантно, а то й схвально (адже «українізована» державна опера платила добрі, як на той час, гонорари). Так, славетний російський тенор Леонід Собінов, який уже в поважному віці спеціально вчив українську мову для того, щоб заспівати нею Лоенгріна й Лєнського на українській сцені в сезон 1926-27 років, писав: “Почти весь сезон пропел на Украине и пел по-украински. Представьте: звучит поэтично, красиво и легко». Більше того, співак неабияк пишався своїми успіхами в опануванні української, оціненими самим тодішнім завлітом харківської опери Миколою Вороним: “говорили даже, что украинский язык в моих устах звучит так, как звучал в устах старого аристократа французский язык».2

Варто наголосити: для створення корпусу українських перекладів оперових лібрето у 1920-60-х роках працювали найкращі («найвпливовіші» за сучасною термінологією) поети й перекладачі: Микола Вороний, Людмила Старицька-Черняхівська, Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Євген Дроб’язко, Діодор Бобир, Борис Тен, Микола Лукаш та інші. Цим українська ситуація відрізнялася від російської, польської, німецької чи французької: ніде більше оперні тексти так масово не перекладали автори першого, «репрезентаційного» ряду національної літератури. Адже авторами російських перекладів, які масово звучали зі сцени аж до межі тисячоліть, коли були витіснені практикою виконання опер мовою оригіналу, були здебільшого напівзабуті поети-ремісники ХІХ століття (а самі ці переклади були сповнені фантастичних неоковирностей і граматичних неузгодженостей).

Натомість українські оперні переклади часто були тестами з неабиякою самостійною літературною вагою. На жаль, можемо констатувати: переважну

1 Див.: М.Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтвореннням. К.: Факт, 2006. – С.__.2 Див. Леонид Витальевич Собинов. Том первый. Письма. Москва: Искусство, 1970. – С.618, 622.

1

більшість цих перекладів (за нечисленними винятками, які стосуються окремих праць Людмили Старицької-Черняхівської, Павла Тичини, Миколи Бажана, Миколи Лукаша) ніколи не було надруковано. Не маємо (за винятком статті одного з авторів3) й жодного дослідження, системно присвяченого українському оперному перекладові. Нарешті, не мали дотепер і жодного друкованого тексту українського перекладу лібрето найвідомішої опери Петра Чайковського «Євгеній Онєгін», з якого можна було б з’ясувати: що ж насправді співав Ленський у знаменитій передсмертній арії. Наша публікація має на меті заповнити, нарешті, цю кричущу прогалину і зробити загальним надбанням текст, який мав свого часу знакову вагу для всієї української культури.

Загальновідомо: Максим Тадейович Рильський є одним із корифеїв українського художнього перекладу. Значно менше знають про те, що понад чверть (коли говорити про друковані аркуші) перекладів поета зроблено для музичного театру. Перу Максима Рильського належать близько 20 перекладів (чи редакцій перекладів) таких класичних опер, як «Севільський цирульник», «Травіата», «Кармен», «Корневільські дзвони», «Продана наречена», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Іоланта» «Мазепа», «Царева наречена», «Снігуронька», «Руслан і Людмила», «Іван Сусанін» (під такою ідеологічно прийнятною назвою ішла за радянських часів опера Михайла Глінки «Життя за царя»). Робив ці переклади й редакції Максим Тадейович і з фахового обов’язку: впродовж 1934–1950 років від офіційно виконував обов’язки завліта Київської опери. Для театру оперети було перекладено лібрето «Летючої миші», «Маріци», «Принцеси цирку», «Циганської любові». Звісно, не міг тоді оминути поет і роботи над творами «радянського репертуару»: він переклав лібрето російських опер «Піднята цілина», «Тихий Дон», «Перша весна».

На жаль, жоден із цих перекладів до академічного 20-томника Максима Рильського, що вийшов у видавництві «Наукова думка» у 1983-1990 роках, не потрапив. Тільки лібрето «Травіати» й «Кармен» було надруковано згодом у буклетах-програмках Національної опери України імені Т.Шевченка (НОУ), але в сильно спотвореному непродуманим редагуванням і не адаптованому для співу вигляді (якби хтось надумав знову виконати ці опери українською мовою, згадані видання допомогли б йому мало). Решта перекладів збереглися (якщо збереглися) тільки в машинописах і рукописах у бібліотеці НОУ, де їх ніхто донедавна й не думав системно досліджувати.

Варто згадати про ще один «оперний» епізод з поетової біографії. У 1939 році Максим Рильський надіслав відчайдушно сміливого листа тодішньому керівникові України Микиті Хрущову з протестом проти планів переведення Київської опери на російську мову4. Тоді цей зухвалий протест (за який поет легко міг заплатити життям) подіяв – і театр залишався україномовним ще кілька десятиліть, аж до здобуття Україною незалежності. І тільки зусиллями 3 М.Стріха. Опера: проблема мови виконання // Мистецтвознавство України. – 2012. – Вип.12. – С.81-85.4 Максим Рильський. Зібрання творів у 20 томах. Том 19. Листування.

2

театральних керівників нової України важливу справу поетового життя було знищено (сподіваємося все ж, що не назавжди).

Але факт залишається фактом: зараз переклади Рильського (як і переклади інших визначних українських поетів) на головній оперній сцені держави вже не звучать: ще з кінця 1970-х років російською мовою з дозволу ЦК КПУ тут стали виконувати опери російських композиторів, а у 1990-ті театр уже без жодних дозволів перейшов до «загальноприйнятої» практики виконання всіх опер мовами оригіналів. Схоже, для теперішніх керівників майже всіх наших оперних театрів питання про якісь там українські переклади взагалі втратило будь-яку практичну цікавість. Цим, очевидно, і зумовлена (принаймні почасти) відсутність публікацій і досліджень на окреслену тему.

Справді, про Рильського-оперного перекладача написано вкрай мало. Маємо лише принагідні згадування в різних текстах, як-от коротку згадку в монографії Михайла Стефановича, режисера і певний час художнього керівника Київської опери, виданій до 100-річчя театру: «З того часу (сезон 1934/35 років, - М.С.) Київський оперний театр на довгі роки зв’язав себе з чудовим поетом України, який з великою любов’ю та увагою ставився до кожної вистави театру, до кожної роботи його окремих артистів. Суворо й ревно захищаючи чистоту мови й вимови, Максим Тадейович Рильський надав неоціненної допомоги театру, віддаючи багато часу перекладам цілого ряду оперних текстів («Іван Сусанін», «Царева наречена», «Євгеній Онєгін» та багато інших), редагуючи переклади інших авторів, беручи активну участь у всіх постановках «Запорожця за Дунаєм», «Наталки Полтавки», «Утопленої» М.Лисенка та в здійсненні всіх редакцій «Тараса Бульби»»5 .

В епістолярії самого поета зберігся єдиний лист, який може пролити світло на обставини його роботи для опери. Його написано на лікуванні в Кисловодську до вже згаданого Михайла Стефановича і датовано 11 січня 1953 року: «Працюю, оскільки це можливо в санаторії, над «Русланом». Я знаю взагалі, що таке переклад опери, але такого твердого горішка, як «Руслан», мені ще не траплялось. Диявольська робота. Отже, 19-го привезу minimum дві дії (звичайно, в олівці, над ними треба буде ще спільно посидіти), отже, театр зможе приступити до праці»6. Лист цей цікавий насамперед тим, що з нього видно: на кінцевому етапі поет, попри власну безсумнівну музичну обдарованість, здійснював спільне редагування тексту з фаховим музикантом.

Забігаючи наперед, скажемо: переклад лібрето «Руслана і Людмили»7

єдиний серед усіх оперних перекладів поета чудом зберігся в бібліотеці НОУ у виправленому самим поетом машинописі, скріпленому його власноручним підписом із проставленою датою: 1953 рік. Відома й дата прем’єри: 1956 рік. Цей

5 М.Стефанович. Київський державний театр опери та балету УРСР ім.Т.Г.Шевченка. Історичний нарис. К.: Мистецтво, 1968. – С.120.6 Максим Рильський. Зібрання творів у 20 томах. Том 20. Листи7 Цей переклад з нашою супровідною статтею має бути надруковано наприкінці 2017 року в журналі «Київ».

3

спектакль (з легендарними Борисом Гмирею і Єлизаветою Чавдар у головних партіях) ще понад десятиліття не сходив зі сцени театру; мав щастя слухати його в дитинстві й один із авторів цієї передмови (МС).

З усіма іншими оперними перекладами Рильського – значно складніше. Ми навіть не можемо достеменно сказати, коли їх було створено. Про те, що переклад «Кармен» виконано не пізніше 1933 року, знаємо тільки з того, що збережений у бібліотеці НОУ машинопис (доволі неохайний, самим поетом явно не вичитаний) використовує ще «харківський» правопис8. Але з «Євгенієм Онєгіним» і такого розуміння в нас немає.

Прем’єри цієї опери Чайковського відбувалися на київській оперній сцені у сезонах 1928-29, 1934-35, 1945-46 років9. В останньому випадку точно використано переклад Максима Рильського (на жаль, суттєво виправлений молодим на той час театрознавцем Оленою Галабутською – про мотиви цих виправлень оповімо пізніше). Знаємо це напевно зі спогадів прекрасного диригента Веніаміна Тольби, який і готував цю виставу10. В чиєму перекладі зроблено дві попередні постановки – достеменно не відомо. Річ у тому, що жодні рукописи оперних перекладів поета не вціліли, колекція довоєнних афіш театру згоріла під час війни, а чи збереглися в якихось архівах документи театру (наприклад, угоди з перекладачами чи гонорарні відомості) – наразі певності немає. Невідомо й те, у чиєму перекладі співав Ленського уже згадуваний Леонід Собінов. Можна лишень з великою часткою ймовірності припустити, що принаймні переклад для постановки сезону 1934-35 років майже напевно зробив таки Рильський, який на той час уже працював завлітом театру. Не виключено, що цей переклад могло бути зроблено і ще раніше. У кожному разі, робота над перекладом лібрето опери Чайковського майже напевно передувала для Рильського роботі над перекладом Пушкінового роману у віршах, за яким цю оперу було створено (добре відомо, що цю роботу поет завершив у 1936 році, перед широко відзначуваним сторіччям від дня загибелі Пушкіна)11.

На жаль, із самим текстом перекладу лібрето «Євгенія Онєгіна» маємо невизначеність іще більшу. Він дійшов до нас у вкрай поганому стані, з багатьма пропусками. В бібліотеці НОУ зберігається клавір опери дореволюційного видання (титульний аркуш відсутній, датування здійснене за правописом із «ятями» й твердим знаком), з надрукованим російським текстом і його італійським перекладом. Український переклад вписано над нотним рядком вокальних партій різними почерками, чорним чорнилом і олівцем. Є і явно пізніші правки червоною та синьою кульковою ручкою. В на деяких сторінках текст 8 Нашу статтю про це разом із реконструйованим текстом перекладу лібрето «Кармен» має бути надруковано на початку 2018 року в журналі «Всесвіт».9 М.Стефанович. Київський державний театр опери та балету УРСР ім.Т.Г.Шевченка. Історичний нарис. К.: Мистецтво, 1968. – С.___.10 Веніамін Тольба. Роздуми про «Роздуми після прем’єри». У: М.Стріха. Ще раз про мову і оперу. Великий диригент ХХ століття і його невідома стаття // Березіль. – 2012. – ч.1-2. – С.175-186.11 Максим Рильський. Зібрання творів у 20 томах. Том 5. Поетичні переклади. К.: Наукова думка, 1984. – С.444.

4

перекладу взагалі не вписано. До того ж, окремі сторінки (171–172, 175–180, - усього сторінок у клавірі 245) вирвано, інші – надірвані чи склеєні.

А з того, що заціліло – маємо цілий набір різних варіантів тексту, з яких слід зробити вибір на користь одного, який би найімовірніше відповідав волі Максима Рильського.

Але спочатку надамо слово Вельяміну Тольбі, - і нам стане зрозуміло, чому постала така необхідність: «На афіші «Євгенія Онєгіна» значиться: «Український переклад М. Рильського і О. Голобуцької». Переклад цей робився 1945 року під час перебування Максима Рильського завідувачем літературної частини театру при постановці «Онєгіна» режисером М. В. Смоличем, художником Б. І. Волковим і диригентом – автором цих рядків. У Рильського не вистачило терпіння боротися з виконавцями, що змінювали його переклад і пристосовували його до своїх вокальних зручностей і до свого розуміння (вірніше, нерозуміння) природи української мови, і він... зневірився, зайнявши, на жаль, позицію непротивлення злу.

Навіть такий великий і авторитетний поет, що так добре знав музику, прекрасно перекладав Пушкіна українською мовою, виявився безсилим. Це не означає, звичайно, що у Рильського усе було перекладено з урахуванням «зручностей» або, скажемо краще, можливостей вокалістів, але замість творчої співдружності фактично було самоусунення перекладача. Я з жалем слухаю, як спотворюється пушкінський образ, наприклад, у квартеті з першої картини. Замість пушкінського «волна и камень, стихи и проза, лед и пламень» співається «вода і камінь», оскільки «хвиля» не укладається в музичну фразу, і замість поетичного протиставлення «хвиля – камінь» згадуються фізичні поняття рідкого і твердого тіла – води і каменю, замість бурхливої хвилі – стояча вода, не «схвильований», а «водянистий»»12.

Про співацьку сваволю, з якою не дуже успішно боровся Рильський-завліт, маємо згадки і з іншого джерела. Відомий баритон Київської опери 1950-70-х років (сам перекладач лібрето «Шукачів перлів») Сергій Козак у книзі про свого старшого колегу про сцені Михайла Гришка писав: «З такою ж повагою ставився Гришко до літературного тексту оперної партитури. Не раз у дні роботи над новим оперним твором чи класичним в українському перекладі він звертався до Максима Тадейовича Рильського з проханням дати те чи інше пояснення, уточнення оперної партії, яку йому доводилося виконувати. Рильський глибоко поважав і любив талановитого співака, його голос і чутливу музикальну натуру. Що ж до текстів літературних перекладів, то він завжди давав згоду на варіант, обраний самим Гришком, причому робив це не лише в усній, а і в письмовій формі, ставлячи короткий напис у партитурі співака: «Згоден, дозволяю. Максим Рильський»»13.

Напевно, у житті все виглядало зовсім не так ідилічно, як у книзі Сергія Козака (написаній у час «високого застою», коли про різні «слизькі» речі 12 Веніамін Тольба. Роздуми про «Роздуми після прем’єри» // Березіль. – 2012. – ч.1-2. – С.183.13 Сергій Козак. Михайло Гришко. К.: Молодь, 1978. – С.133.

5

говорити просто не випадало). Примхи провідних солістів часто виходили за будь-які розумні межі. Диригент Київської опери у 1970-80-х роках (в пізніше – художній керівник Львівської опери) Руслан Дорожівський згадував одному з авторів (МС), як одна вельми відома співачка категорично вимагала міняти в текстах перекладів слово «зблідла», яке їй чомусь здавалося непристойним. Але у 1940-і були й значно вагоміші причини для мовних втручань.

То був час, коли українську мову в лексичному плані в наказовому порядку велено було максимально наблизити до «великої братньої російської». Редактори отримували цілі списки «націоналістичних» слів, які ні в якому разі не можна було вживати. До них потрапляли такі безвинні лексичні одиниці як «позаяк», «крамар», «царат» і навіть «подвір’я» (годилося вживати «оскільки», «торговець», «царизм», «двір», - як ближчі до російських відповідників). Було репресовано літеру «ґ» і кличний відмінок. Ця кампанія неминуче позначилася й на перекладі. Ходив сумний жарт про те, що найкращим перекладом рядка «костер был светел и высок» слід вважати: «костер був світел і висок». В цьому, напевно, була й певна частка перебільшення, але офіційною настановою була саме максимальна лексична фонетична близькість до російського оригіналу (на межі абсолютного буквалізму й прямого «калькування» слів), а не, скажімо, змістовна відповідність, версифікаційна вправність чи багатство мови перекладача14.

Саме за таких умов готувалася прем’єра «Євгенія Онєгіна» в 1945 році, про яку згадує Веніамін Тольба (до речі, палкий прихильник української мови на сцені; його цитовану статтю було написано в 1974 році як відповідь на допис у журналі «Советская музыка», де автор нарікав на україномовність тодішньої київської постановки «Онєгіна»; через те і надруковано статтю Тольби було вперше майже через 40 років після її написання). Тому звернімося до прикладу «води і каменя», який справедливо викликав нарікання відомого диригента, наділеного тонким відчуттям поетичного слова.

В оригіналі ця репліка Ленського, звернена до Онєгіна, який щойно рішуче віддав перевагу Татьяні перед Ольгою, звучить так:

Ах, милый друг! Волна и камень,Стихи и проза, лед и пламеньНе столь различны меж собой,Как мы взаимной разнотой!

Це – трохи змінені пушкінські рядки з «роману у віршах» (третю особу змінено на другу, - це лібретисти опери Костянтин Шиловський і сам композитор робили в тексті безліч разів). В перекладі пушкінського архітвору пера Максима Рильського відповідне місце (з невеличкими змінами) ідеально надається і для опери:

14 Див.: М.Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтвореннням. К.: Факт, 2006. – 344 с.

6

Ах, друже мій! Пітьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь Ховають більше схожих рис, Ніж день знайомства нам приніс!

Звісно, «пітьма і промінь» - це не «волна и камень». Але це – не менш яскраве протиставлення, де за «пітьмою» - теж нерухомість, а за «променем» - стрімкий рух. Отже, методом компенсації перекладач цілком досягнув бажаного художнього ефекту. Не говоримо вже про те, що вірш перекладу – пружний, наголоси – правильні, а рими – точні. Це – дуже важливо, бо будь-який інакший переклад Пушкіна Рильський вважав дискредитацією української мови. Адже йшлося йому не про інформаційне відтворення змісту (оригінал для його читачів був зрозумілий!), а про те, щоб показати: українською можна писати не з меншим блиском, ніж Пушкін писав російською. В одному з листів, захищаючи необхідність перекладання з російської, поет відверто писав: «переклади із будь-якої мови, в тому числі із російської, робляться не тільки для того, щоб певні твори стали зрозумілими читачам, а й для витончення та збагачення рідної мови»15. Натомість у клавірі у відповідному місці читаємо підпис над нотним рядком:

Ах, друже мій! Вода і камінь, Вірші і проза, лід і пломінь Не так різняться у чуттях, Як ми з тобою у смаках!

І тут відразу ж маємо цілий набір перекладацьких, версифікаційних і мовних вад, серед яких протиставлення «води» й «каменя» - далеко не найгірша. Зрозуміло, що неодушевлені предмети «різнитися в чуттях» можуть тільки задля рими (в оригіналі вони просто «різняться між собою»). На місці абсолютно точної рими оригіналу «камень – пламень» постає абсолютно немислимий для Пушкіна й для Рильського консонанс «камінь – пломінь». У другому рядку з’являється наголос «віршІ» - припустимий тільки в іронічному значенні (але в тексті іронії тут немає і близько).

Все це зроблено для того, щоб фонетично переклад якомога менше відбігав від звичного російського оригіналу (пригадуєте рядок «костер був світел і висок»?). Зроблено, напевно, під тиском не лише співаків, глухих до української поезії, але й партійних цензорів від мовознавства. Але зроблено однозначно НЕ РИЛЬСЬКИМ. За будь-яких обставин поет не міг дозволити собі таких рим і таких наголосів. Для того, певно, і з’явилася постань «співавтора» Олени Галабутьської, аби брати на себе відповідальність за неприйнятні для Рильського (але неминучі, виходячи з тодішніх умов) виправлення.

15 Максим Рильський. Зібрання творів у 20 томах. Том 5. Поетичні переклади. К.: Наукова думка, 1984. – С.434.

7

Не можна погодитися з Тольбою і в тому, що поет цілком став на шлях «непротивлення злу». Олівцеві правки на клавірі рукою, схожою на руку поета, засвідчують: в усіх можливих випадках він намагався далі шукати кращого, виразнішого вирішення. Так, знамениту останню розпачливу репліку Онєгіна «О жалкий жребий мой!» було спершу коректно, але дещо академічно перекладено як «Безжальний присуд мій!». І вже потім з’явився бездоганний за експресією відповідник «Талан нікчемний мій!», яким так захоплювався відомий український мовознавець професор Олександр Пономарів. З погляду оперного перекладу його немалою перевагою є те, що високе горішнє «соль» першої октави баритон має співати на ту ж голосівку «е», що й в оригіналі.

Звісно, і в основі поданого в клавірі «основного тексту» (записаного чорним вибляклим чорнилом акуратним почерком професійного переписувача) лежать саме автентичні рядки Рильського – досконалі за мовою, за версифікаційною технікою і за відповідністю голосовим партіям (адже оперний переклад слід не так читати, як співати!) А пізніші правки кульковою ручкою, зроблені, напевно, вже для останньої київської україномовної постановки «Онєгіна» 1973 року (розкритикованої в журналі «Советская музыка» саме через україномовність), далі погіршують цей текст. Так, слова Татьяни до Няні: «Іди, покинь мене саму» замінено на: «Іди, залиш мене одну» (фонетична подібність до оригіналу знову стає над правилами української мови). Редактор (О.Галабутська?) послідовно замінює всі слова з виразним стильовим забарвленням на нейтральні: «зарука» на «порука», «оддаю» на «віддаю», «навсякчас» та «на весь час» тощо. «Біль самоти» замінено на «Чуття сумні» (чим водночас знищено точну риму). І таких прикладів можна наводити багато.

Відтак наша публікація мала амбітну мету: дати читачеві не «переклад М.Рильського і О.Галабутської», який звучав зі сцени в 1945 році, а саме автентичний текст Максима Рильського, який йому передував.

Відтак варто поговорити про принципи, на яких поет будував свій переклад. Значною мірою вони тотожні тому неокласичному ідеалові «адекватного» (і водночас «сміливого») перекладу, що покладено Рильським в основу роботи над пушкінським «романом у віршах». Часом його вирішення базуються тільки на поетовій інтуїції, - але вони є водночас єдино прийнятними. Так, Рильський подає імена двох головних героїв (Євгеній, Татьяна) в русифікованій формі, і одного (Володимир) – в українській. Це важко пояснити з погляду будь-яких теоретичних настанов. Але не можна не погодитися: і Євген Онєгін, і Тетяна Ларіна, і Владімір Ленський – звучатиме неприпустимо погано: штучно і неприродно.

А Рильський – ворог будь-якої неприродності та штучності. І тут ми доходимо до питання: а що саме співав у передсмертній арії Володимир Ленський? На жаль, клавір з бібліотеки НОУ відповіді на нього не дає: сторінки з цією арією з нього безжально видерто. Але, на щастя, лишилися спогади літературного критика Андрія Трипільського, короткий зміст яких зводиться до подальшого: як відомо, геніальний композитор Петро Чайковський не відзначався особливим чуттям поезії. Тому для прекрасної романтичної передсмертної арії

8

Ленського він обрав з Пушкінового роману уривок, який є... дошкульною пародією на романтизм! Сучасна композиторові критика обурювалася з приводу разючої невідповідності музики й тексту – але на те вже не було ради.

Відчуваючи цю невідповідність, Рильський зробив два окремі переклади цього уривку – для роману у віршах і для опери. В першому – збережено пушкінські кпини на адресу недолугого поета Ленського:

Ті вірші й досі уціліли,На спогад перейшли мені:“Куди, куди ви відлетіли,Весни моєї красні дні?...

А в другому тужлива музика арії отримала адекватне поетичне наповнення:

О де, о де розвіялися снамиВесняних літ чарівні дні?16

І тому в нашій публікації відсутню арію Ленського реконструйовано за перекладом «роману у віршах» і за цим спогадом.

Переклад «роману у віршах» придався, аби заповнити й інші лакуни клавіру (наприклад, хор дівчат «Дівоньки, красунечки» з третьої картини першої дії). Десь натомість він дав тільки підказку. Так, хрестоматійні пушкінські рядки: «Он возвратился и попал / Как Чацкий, с корабля на бал» Рильський перекладає в «романі у віршах» з огляду на безумовне збереження точної рими: «І втрапив наш оригінал, / Як Чацький, з корабля на бал!» Відтак запропонована клавіром «калька» «Я повернувся і попав, Як Чацький, з корабля на бал!», що цю точну риму руйнує, явно належить не Рильському, а його співавторові. Як саме викрутився тут Максим Тадейович (з огляду на крайню обмеженість переліку українських рим на «–ал») – можемо тільки гадати. Але запропонований при реконструкції варіант «Я повернувся в цей загал, / Як Чацький, з корабля на бал!» був би для поета очевидно прийнятніший від наведеної вище «кальки» авторства Олени Галабутської.

При здійсненій реконструкції тексту перекладу лібрето «Євгенія Онєгіна» ролі авторів статті розподілилися так: Олені Смольницькій належить опрацювання клавіру з бібліотеки НОУ, розшифровка його часом дуже нечітких і напівстертих записів, комп’ютерний набір усіх наявних у ньому рукописних підписів і правок під нотами, первісне опрацювання цих текстів з погляду правил орфографії та пунктуації, а також переклад українською ремарок. Принагідно ОС складає подяку бібліотекарю НОУ ___ за неоціненне сприяння в її роботі.

Максимові Стрісі належить подальший вибір між варіантами, наявними в клавірі, заповнення лакун (при цьому кілька десятків рядків, що стосуються

16 Див.: Андрій Трипільський. Поезія перекладу. // В кн.: Діодор Бобир. Люблю і вірю. Поезії. Переклади. Статті. Спогади. К.: Радянський письменник, 1984. – С.210.

9

переважно реплік в ансамблях, відсутніх і в клавірі, і в «романі у віршах», йому довелося перекласти самостійно), а також звірка тексту з оригіналом і адаптація його до клавіру опери. На жаль, при цьому одна лакуна у перекладі таки лишилася: це №2, хор селян з першої картини першої дії. В клавірі переклад на цих сторінках не підписано, а в «романі у віршах» такий епізод відсутній. Але, на щастя, ця хорова сцена носить відверто «вставний» характер і ніяк не впливає на розвиток сюжету, а її переклад може знадобитися хіба що при постановці опери українською мовою на великій сцені (в сучасних камерних постановках цю статичну й ідилічну сцену «а ля рюс» виправдано скорочують).

Адже мета публікації полягала в тому, щоб не лише віддати данину шани великому Максимові Рильському і забезпечити аматорам поезії годинку естетичної насолоди, але й у тому, щоб озброїти майбутніх співаків та режисерів тестом, який легко можна буде підписати під нотами і співати зі сцени.

Бо автори вірять: повернення української мови на наші оперні сцени неодмінно відбудеться. Це засвідчує світова практика, де «виконання мовами оригіналів» (що має суто економічне підґрунтя – так зручно для глобалізаного оперного конвеєра!) є далеко не єдиною стратегією театрів. Наведімо думку впливової сучасної дослідниці Марти Матео з університету Ов’єдо (Іспанія): «попри поширену думку про те, що виконання опери в перекладі начебто порушує задуманий композитором зв’язок між словами й музикою, воно має й багато переваг: враження від оперної вистави посилюється, а сама опера повертає собі свою справжню сутність музичної драми. Історія музики містить незліченні приклади сценічного виконання опер різними цільовими мовами. Існують і записи арій у перекладах у виконанні найвідоміших солістів».17

Відтак, коли в Лондоні успішно працює Англійська національна опера, де всі вистави виконуються англійською мовою, немає жодного логічного пояснення для того, чому в Києві сьогодні немає оперного театру, в якому співають українською. Адже за своєю природою опера є таки музичною драмою, де важать не тільки «вокалізи з пантомімою» (які ми здебільшого маємо в наших театрах сьогодні), але й глибоке відчуття поетичного слова. А таке відчуття можливе тільки при виконанні мовою, рідною для слухача.

Публікація перекладу Максима Рильського покликана почати заповнювати й важливу прогалину в нашому перекладознавстві. Знову надамо слово Марті Матео: «переклад для музики надає дослідникові широке поле, що включає: специфіку численних музичних жанрів і різних методів перекладання, мікротекстуальний аналіз оригіналу й перекладу, дескриптивне вивчення текстів

17 Marta Mateo. Music and translation // Handbook of Translation Studies. – 2012. - Volume 3. - pp. 115–121. DOI: 10.1075/hts.3.mus1

10

і контекстів, роль, яку відіграють культурні й соціологічні чинники, питання сприйняття й інтертекстуальності, креативності й ідентичності в перекладі для музики тощо. На чому б не зосереджувався дослідник, цілком очевидно, що він повинен застосовувати мультидисциплінарний підхід – використовуючи такі дисципліни, як музикознавство, театральні студії, семіотику, соціологію, історію літератури й перекладознавство, - щоб повною мірою описати процес і норми перекладу в їх лінгвістичних, дискурсних, естетичних, соціокультурних, історичних, ідеологічних, економічних і технічних вимірах»18.

З прикрістю констатуємо: жодних досліджень такого штибу жодна з кафедр жодного з вишів системи Міносвіти й Мінкультури, жодна з наукових установ НАН України і НАМН України сьогодні не проводить, хоч багата й драматична історія українського перекладу для музики дає тут необмежене поле для наукової роботи. Відтак сподіваємося, що наша публікація дасть стимул для розгортання таких досліджень і в Україні.

Ольга Смольницька, кандидат філософських наук, провідний науковий співробітник Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського,

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, перекладач, лауреат Премії імені Максима Рильського Кабінету Міністрів України, дійсний член АН вищої школи України

Євгеній Онєгін

Ліричні сцени в трьох діях, сімох картинах

Музика Петра Чайковського

Лібрето Петра Чайковського та Костянтина Шиловського за романом у віршах Олександра Пушкіна

Переклад українською Максима РильськогоРеконструкція тексту і літературна редакція, адаптована до клавіру, Максима Стріхи

Дійові особи:

18 Ibidum.

11

Ларіна, поміщиця – меццо-сопраноТатьяна, дочка Ларіної – сопраноОльга, дочка Ларіної – контральтоФилипівна, няня Татьяни й Ольги – меццо-сопраноЄвгеній Онєгін – баритонВолодимир Ленський - тенорКнязь Гремін – басРотний – басЗарецький – басТріке, француз – тенорҐільйо, камердинер – без слівСеляни й селянки, поміщики й поміщиці, гості на балу, офіцери

Дія перша

Картина перша

Садиба Ларіних – будинок і прилеглий сад. Вечоріє. Ларіна й Няня варять варення. З будинку долинає спів Татьяни й Ольги.

№1. Дует і квартет

Татьяна, Ольга. Ви чули спів за гаєм, спів нічний Співця журби, співця свого кохання, Коли в полях лежить іще мовчання,Сопілки звук - печальний і простий? Ви чули спів? Ви чули спів тоді сопілки, звук печальний і простий?

ЛарінаЛунає спів, і я співала В літа минулі молоді, Згадай лишень, і я співала.

Няня Були ви юною тоді!

Ларіна Як я любила Річардсона!

Няня

12

Були ви юною тоді!

Татьяна, ОльгаЗітхали ви, почувши тихий спів Співця журби, співця жалів, печалі,Коли в лісах коханого стрічали, Зустрівши зір, що смутком пломенів? Зітхали ви, зітхали ви?

ЛарінаНі, не тому, щоб знала я, Але колись княжна Аліна, Московська модниця-кузина, Все говорила нам про них.Ах, Грандісон, ах, Річардсон!

НяняТак, знаю, знаю.А він тоді ще був жених,Цей муж ваш… Та ви не любили, Тоді ви мріяли весь час Про того, хто кохав би васВсім серцем палко і щосили.

ЛарінаТож він був славний франт, Картяр і гвардії сержант!

Татьяна Ви зітхали, ви зітхали…

Ольга Зітхали ви, зітхали ви… ЛарінаЯк я завжди вдягалась пишно, По моді, гарно й до лиця…

НяняЛіта минулі молоді! Завжди по моді й до лиця.

Татьяна, Ольга

13

Зітхали ви, зустрівши зір сумних очей, Зітхали ви, зітхали ви?

ЛарінаТа в мене ради не спитали…

НяняКоли повезли до вінця. Щоб швидше вам розвіять горе, Сюди приїхав пан наш скоро.

ЛарінаАх як я плакала, ридала, Розлуку вже хотіла брать,Але взялась хазяйнувать,Навикла й спокійніша стала.

НяняА ви взялись хазяйнувать,Навикли, спокійніші стали, І слава Богу!

Ларіна і НяняНавичка - неба дар ясний,Заміна щастю нам у ній.Так, так ось, так!Навичка - неба дар ясний, Заміна щастю нам у ній.

ЛарінаКорсет, альбом, княжну Поліну, Чутливих віршиків альбом, Я все забула…

Няня Стали звать «Килина» давнюю Селіну, І обновили на кінець… Ларіна Ах!

Ларіна і Няня

14

На ваті шлафрок і чепець. Навичка - неба дар ясний,Заміна щастю нам у ній.Так! Так ось! Так!Навичка - неба дар ясний, Заміна щастю нам у ній. ЛарінаТа муж мене любив сердечно…

НяняВас чоловік любив сердечно…

Ларіна, НяняУ всьому вірив безперечно. Навичка - неба дар ясний,Заміна щастю нам у ній.

(За сценою чується хор селян, поступово наближаючись)

№2. Хор селян (у виявленому в бібліотеці НОУ клавірі переклад цього хору не підписаний. При постановці опери українською мовою він може опускатися, як такий, що не несе сюжетного навантаження, або ж виконуватися в оригіналі, як музична цитата)

№3. Сцена і арія Ольги

Татьяна (з книгою у руках)Як я люблю під звуки співів простих У мріях поринати золотих, літати, Нестися в даль ясну.

ОльгаАх, Таню, Таню, І завжди мрієш ти. Я не така, як ти, Весела, я, коли ті співи чую!Ах, не для мене сум дівочий,Я не люблю печальних мрій,Чи серед квітів опівночі Зітхать, зітхать, зітхать даремно без надій.Навіщо сум, коли щасливоІ мирно юні дні пливуть?Я безтурботна і жартівлива,

15

Мене дитятком всі зовуть!Щасливе буде все моє життя,Чужа мені самотня мрія,Незнаний сум і безнадія! Весела, жвава, як дитя, -Незнаний сум і безнадія, Весела, жвава, як дитя!Ах, не для мене сум дівочий,Я не люблю печальних мрій,Чи серед квітів опівночіЗітхать, зітхать, зітхать, даремно без надій.Нащо зітхать, коли щасливо Дівочі юні дні пливуть?Я безтурботна і жартівлива, Мене дитятком всі зовуть!

№4. Сцена

Ларіна Ну ти, моя пустунко, Весела, чарівна, немовби пташка, Я думаю, - до танцю вже готова, Признайся нам?

Няня (до Татьяни) Танюшо! Ах, голубко, що тобі? А може, хвора ти?

ТатьянаНі, няню, я здорова.

Ларіна (звертаючись до хору) Ну, милі, спасибі вам за пісню!Ідіть до флігелю! (Няні) Филипівно, А ти звели їм дать вина.Прощайте, друзі!

СеляниПрощайте, матінко!

(Татьяна сідає на східці тераси з книгою, в яку заглиблюється. Нянька йде вслід за селянами).

16

ОльгаМамусю, подивіться ви на Таню!

Ларіна А що? (Вдивляється) Бач, донечко, сумна ти дуже!

ТатьянаТож завжди така я, Ви не тривожтесь, мамо!Дуже щось цікаве я прочитала.

Ларина (сміючись) Так от тому й сумна ти?

ТатьянаА як же, мамо, повість мук сердечних Коханих двох мене хвилює, Так нам жаль їх, бідних! Ах, як вони страждають! Як вони страждають!

ЛарінаГоді, Таню! Бувало, як і ти, Читала книги ці і хвилювалась.Та все це вигадки! Пройшли роки,І я побачила: нема в житті героїв. Спокійна я…

ОльгаДаремно ви спокійні! Погляньте: фартух свій ви знять забули!Приїде Ленський – що тоді!

(Сміється. Ларіна квапливо знімає фартух. Чути звук екіпажу, що під’їздить)

О! під’їжджає хтось там – мабуть, він!

ЛарінаІ справді, він то!

Татьяна (дивлячись з тераси)

17

Він не один…

ЛарінаА хто б то був?

(Вбігає захекана Няня з козачком).

НяняОй лишенько, приїхав Ленський пан там,А з ним і пан Онєгін!

Татьяна. Ах! Скоріше утечу!

(Хоче тікати, Ларина втримує її)

ЛарінаКуди ти, Таню! Тебе осудять! Лишенько, а чепчик Мій на боку!

ОльгаВеліть його просить!

(Няня причепурює Татьяну і потім іде, роблячи їй знак, щоб та не боялася)

Ларіна (козачку) Проси мерщій, проси!

(Козачок біжить. Усі, надзвичайно хвилюючись, готуються зустріти гостей)

№5. Сцена і квартет(Входять Онєгін і Ленський. Ленський підходить до руки Лариної та шанобливо вклоняється панночкам)

ЛенськийMesdames!19 Насмілився з собою Привезти друга я. Рекомендую вам: Онєгін, мій сусід!

Онєгін (вклоняючись)Щасливий дуже!

19 ПанІ! (фр.)

18

Ларіна (конфузячись)Та що це ви, ми раді вам; сідайте! Ось донечки мої!

ОнєгінРадий я бачить вас!

ЛарінаХодімте, прошу, в дім! А, може, ви хотіли б Лишитись на повітрі чистім? Прошу вас, без церемоній будьте, Ми сусіди, тож нам чинитись нічого!

ЛенськийЧарівно тут! Люблю я так цей сад, Тінистий і привітний! В нім так затишно!

ЛарінаПрекрасно! (дочкам)Піду порядкувати в дома по хазяйству, А ви гостей розважте…. Я в ту ж мить! (Іде, роблячи знаки Татьяні, щоб не цуралася. Ленський з Онєгіним відходять праворуч. Таня і Ольга стоять на протилежному боці)

ОнєгінСкажи, котора з них Татьяна? Мені цікаво дуже знать.

ЛенськийА та задумлива, смутна І мовчазна, немов Світлана.

ОнєгінНевже ти в іншій залюбився?

ЛенськийА що?

ОнєгінНа другій я б спинився,

19

Коли б поетом був, як ти. Життя в тій Ользі не знайти, Немов в Ван-Діковій Мадонні: Червоний вид її - немов Дурний цей місяць, що зійшов На цім дурнім небеснім лоні! На другій я б спинився!

ЛенськийАх, друже мій! Пітьма і промінь, Пісні і проза, лід і пломінь Ховають більше схожих рис, Ніж день знайомства нам приніс!

ТатьянаТак, знаю я, відкрились очі!Я знаю, знаю: він прийшов!І вже тепер і дні і ночіУ серці житиме любов. Все, все наповнить образ милий! Немов якась незнана сила, Мов мрія перша чарівна, Сп’янятиме мене вона!

Ольга (про себе)Ах, знала я, що ця появаОнєгіна в куті глухім,Розвеселить усіх на славу,Цікава зробиться усім.Підуть розмови пречудові, Всі будуть говорить у змові,На кпини брать не без гріха,Для Тані ладить жениха!

(Ленський підходить до Ольги. Онєгін досить безцеремонно роздивляється Таню, яка стоїть, опустивши очі в землю, потім підходить до неї та розважає розмовою)

№6. Сцена і аріозо Ленського

Ленський (надихаючись). Щасливий, щасливий я: Я знову бачусь з вами!

20

ОльгаУчора ж бачились, здається, так!

ЛенськийТак, а все ж день цілий, Довгий день пройшов розлуки, ніби вічність!

ОльгаВічність! Яке жахливе слово це! Вічність, день один…

ЛенськийЖахливе слово це, Та не для мого чуття!

(Ленський з Ольгою проходять)

Онєгін (звертаючись до Татьяни з холодною ґречністю) Скажіть мені, -- я думаю, буває вам Так сумно тут в глуші, хоч і чарівній, а далекій?Не думаю, щоб мали ви розваги Той сум розвіять.

ТатьянаЯ читаю більше.

ОнєгінПравда, дає нам книга Так багато для ума і серця, Але ж і книга може надокучить! ТатьянаМрію в самоті, ходжу по саду…

ОнєгінПро що ж ви мрієте?

Татьяна Замріяність -- мені подруга Од самих од найперших днів. Онєгін

21

Я бачу, давня мрійниця ви, панно, І я таким колись то був!

(Онєгін проходить в інший бік саду з Татьяною, Ленський у цей час повертається з Ольгою)

Ленський (палко, пристрасно) Я люблю вас, Я люблю вас, Ольго, Як одна безумна лиш душа поета Іще любить засуджена: Завжди єдине сподівання, Одне нестримне лиш бажання,Одна прихована печаль! Як хлопця ти причарувала, Сердечних мук я ще не знав,Ти на очах моїх зростала, Я свідком був твоїх забав!З тобою разом до діброви Ми йшли ділить свої розмови.Ах! Я люблю тебе, я люблю тебе, Як одна душа поета тільки любить; Ти одне зачарування, Ти одне моє бажання, Ти і радість, і страждання.Я люблю тебе, я люблю тебе, Ніколи і ніщо, ані безмежна далина, Ні час розлуки, ні веселий шум, Не згасять пал душі,Що першим сповнена чуття вогнем!

ОльгаВ селі далекім в тишині Росли з тобою разом ми. Згадай: в дитячії роки Вже нас збирались одружить наші батьки!

ЛенськийЯ люблю тебе, люблю тебе!

(На терасу виходить Ларина з Нянею. Темніє; до кінця картини зовсім темно)

№7. Заключна сцена

22

Ларіна А, ось і ви! А де ж це наша Таня?

НяняТа, певно, край ставка гуляє з гостем; Піду її покликать.

Ларіна Та скажи-но їй, Що час додому, вже гостей голодних Вчастуємо, чим Бог послав!(Няня йде. Входить Ленський) Заходьте, я прошу вас!

Ленський. А ми за вами!

(Іде з Ольгою слідом за Ларіною. З’являється Онєгін з Татьяною).

Онєгін Мій дядя чесний без догани, Коли не жартом занеміг, Небожа змусив до пошаниІ краще вигадать не міг; Воно й для інших приклад гожий; (уже на терасі) Але яка нудота, Боже, При хворім день і ніч сидіть, Не покидаючи й на мить!

Няня Моя голубка, свою голівку І очі опустивши, йде смирненько; Бо ніжна надто! А й чи не сподобався новий їй пан Онєгін? (Іде, задумливо хитаючи головою)

Завіса

Картина друга

№8. Інтродукція і сцена з Нянею

23

(Театр являє собою Татьянину кімнату, дуже просто облаштовану. Прості білі дерев’яні стільці старовинного фасону, оббиті ситцем. Такі ж ситцеві фіранки. Ліжко, над яким полиця з книгами. Комод, покритий серветкою, і на ньому дзеркальце на стовпчиках. Вази з квітками. Біля вікна стіл з чорнильницею і з усім, що потрібно для письма. При відкритті завіси Татьяна сидить перед дзеркалом. Вона дуже задумлива. Няня стоїть біля неї. Татьяна у білому нічному уборі)

НяняНу досить вже розмов! Пора вже, Таню! Рано тебе я розбуджу до церкви. Засни мерщій!

(Татьяна ліниво підводиться і сідає на постіль. Няня пестить її.)

ТатьянаНе спиться, няню, дихать важко! Відкрий вікно, хоч відітхну!

(Відчинивши вікно, нянька сідає на стільці поруч з Татьяною.)

НяняЩо, Таню, що тобі?

ТатьянаТак тяжко! Поговорім про давнину.

НяняПро що ж бо, Таню? Я, бувало, Ховала в пам’яті чимало Бувальщин давніх і небилиць, Про духів злих і про дівиць, А нині все позабувала: Що знала, то забула. Так! Не пригадаю вже ніяк! Забула…

ТатьянаСкажи-но, няню, Про ваші про минулі дні: Кохала ти кого чи ні?

24

Няня Ну, годі, серце, я ж бо й знати Про те кохання не могла, - Зо світу білого звела Мене б свекруха, злая мати.

ТатьянаТа як же ти вінчалась, няню?

НяняТак, певно, Бог велів! Мій ВаняПізніш за мене вбачив світ, Мені ж було тринадцять літ! Приймали тижнів зо два сваху, А батько далі навпростець Велів зряджати під вінець.Я гірко плакала зі страху,З плачем і косу розплели, З піснями в церкву повели. І от серед сім’ї чужої… Та ти не слухаєш, либонь!

Татьяна (обіймаючи няньку, захоплено і пристрасно). Ах, няню, няню, серце в непокої, Я сумую, мене пече якийсь вогонь, Я плакать, я ридать готова!

НяняДитя моє, ти нездорова; Господь помилуй і спаси!Дай я скроплю свяченою водою, Ти вся гориш.

Татьяна (нерішучо). Не хвора я, Я, знаєш, няню, не хвора, ні…. кохаю я!Облиш мене: кохаю я!

Няня Та як же…

ТатьянаІди, покинь мене саму!

25

Дай-но перо мені й чорнило, Та стіл присунь; добраніч, мила.

Няня Прощай! Добраніч, люба Таню! (іде).

№9. Сцена листа

(Татьяна довго лишається в задумі, потім підводиться, дуже хвилюючись та з виразом великої рішучості на обличчі).

Татьяна (із силою та пристрастю). Нехай загину я, та мрію, Немов загублену надію, Блаженство темнеє зову, І щастя бачу наяву!Чарівний трунок п’ю бажання, Мене тривожать ці думки! Ах, скрізь, ах, скрізь в моїх очах Спокусник грізний і в думках, Ах, скрізь, ах, скрізь переді мною!

(Підходить до письмового столу і сідає, якийсь час пише, потім зупиняється)

Ні, ні, не те! Почну спочатку! (рве листа)Ах, що мені! Я вся горю… Не знаю, як почать! (зупиняється і прочитує написане)Я вам пишу, чи не доволі?Що можу вам іще сказать?Тепер я знаю, в вашій воліМене зневагою скарать!Та як в моїй нещасній доліХоч краплю жалю дать ладні,То відгукнетеся мені.Спочатку я мовчать хотіла;Повірте, сором мій од васЯ заховала б навсякчас!Навсякчас!

(Відкладаючи листа набік)

О, так! Клялась я зберегти в душі

26

Признання пристрасть, спогад про кохання.На жаль, не можу наказати своїй душі! Хай буде те, що мусить буть тепер! Йому признаюсь я! Сміліш, він все узнає!Нащо, нащо ви прибули до нас?У самоті села глухогоНіколи б я не знала вас,Не знала б я страждання цього.Душі дівочої тривогуЗ часом приборкавши, (хто зна?)Могла я з іншим шлюб узяти,І стала б дітям добра матиІ вірна мужеві жона… (раптово встаючи) Не той! Ні, серцем полюбила Лише тебе навіки я!Так вища рада присудила,То воля неба: я твоя!Життя мойого всі години -Зарука зустрічі одній;Сам Бог послав тебе, єдиний,Повік ти охоронець мій!У снах мені ти привиджався,Незримий, душу ти палив,Твій дивний зір мене томив,Твій голос в серці відбивався!Не в сні… пролинув ряд картин!Ти увійшов, я вмить пізнала,Вся обомліла, запалалаІ в думах мовила: ось він! Ось він!Не правда? Я тебе вчувала,Зо мною вів розмови ти,Коли я бідним помагала,Або молитвою втішалаБіль самоти?Хіба крізь морок занімілийНе ти, неначе привид милий,В прозорій темноті майнув,І став тихенько в узголов’ю,Не ти з відрадою й любов’юСлова надії тут шепнув?

27

(Підходить до столу й знову сідає писати. Тоді зупиняється і начебто замислюється)

Хто ти: чи ангел мій ласкавий,Чи спокуситель мій лукавий? Розвій ці сумніви до дна:Та може, все це марні болі,Душі дівочої мана,І зовсім інший вирок долі?

(Знову підводиться і ходить у задумі).

Але дарма! Тобі свою Віднині душу доручаю, Перед тобою сльози ллю, Твого заступництва благаю! (пристрасно, сильно)Ти уяви: я тут сама! Ніхто мене не розуміє!(дедалі й дедалі надихаючись)В знемозі думка туманіє,І порятунку вже нема!Я жду тебе! Я жду тебе! Єдиним зоромНадії в серці оживи,Чи сон гнітючий увірви,На жаль, заслуженим,На жаль, заслуженим докором!

(Швидко підходить до столу і похапцем дописує листа)

Татьяна (підводячись і запечатуючи листа) Кінчаю! лист читать боюсь, На серці сором, страх і мука,Але ні з чим я не таюсь,І ваша честь мені зарука!

№10. Сцена і дует

(Татьяна підходить до вікна і відсмикує фіранку. До кімнати швидко вхоплюється світло)

Татьяна

28

Ах! ніч минула, Проснулось все, і сонечко встає.Пастух вже грає… спокійне все…А я-то! Я-то!

(Замислюється. Двері тихенько відчиняються, і входить Няня)

Няня (ще не помічаючи Татьяни) Пора, дитя моє! вставай!(побачивши Таню) Та ти, красунечко, готова!О пташка рання ти моя!А як же то боялась я…Ну, слава Богу, ти, дитя, здорова!Журба нічна майнула в світ.Лице твоє як маків цвіт!

(Татьяна відходить від вікна і бере листа)

ТатьянаАх, няню, поможи, ласкава!

Няня Та, добре серце, все зроблю.

ТатьянаНе думай… бачиш… ця от справа…. Підозри… не відмов, молю!

НяняМій друг, тож Бог тобі зарука…

ТатьянаОтож, пошли тихенько внукаЗ листом оцім до О… того Сусіда, та проси його, Щоб він не говорив ні слова,Щоб він мого не називав ім’я!

Няня Кого, голубонько моя?Стара вже я, пустоголова!Багато є сусідів тих,

29

Мені й не полічити їх!Кому ж це, кому ж це, ти швидше говори!

Татьяна (нетерпляче). Та й не догадлива ти, няню!

НяняСердечний друже, я така Стара, тупіє розум, Таню!А то, бувало, я метка:І досить… словечка лиш панського малого…

ТатьянаАх, няню, що мені до того! Що в розумі мені твоїм,Ідеться, няню, об листі об цім!Що в розумі мені твоїм, Мерщій Онєгіну, Онєгіну з листом, Онєгіну пошли ти внука, няню.

Няня Ну добре, добре, добре; Не гнівайся, душа моя, Ти знаєш, що безтямна я! Ти знаєш, що безтямна я! Чого ж ти знову побіліла?

Татьяна Ні, няню, то здається лиш.Пошли-но внука ти скоріш!

(Няня, узявши листа, стоїть досі у невтямі. Таня робить їй знак, щоб вона йшла. Няня йде, біля дверей зупиняється, замислюється, знову повертається. Нарешті дає відчути, що вона зрозуміла, і йде геть. Татьяна сідає до столу та, спершись ліктем, знову глибоко замислюється)

Завіса

№ 11. Хор дівчат

(Далекий куточок саду при садибі Ларіних. Дівчата збирають ягоди)

Дівчата

30

Дівоньки, красунечки, Душеньки, подруженьки, Розгуляйтесь, дівоньки, Розгуляйтесь, краснії! Заведіть ви пісеньки, Пісні заповітної, Заманіть ви парубка Та й до кола нашого.Як заманим парубка, Як набачим здалеку, Розбіжімось, дівоньки,. Та обсипмо вишнею, Вишнею, калиною, Спілою малиною. Не ходи ти підслухом, Де співають дівоньки, Не ходи ти назирцем, Де гуляють краснії!(Дівчата йдуть)

№12. Сцена і арія Онєгіна

(Татьяна швидко вбігає та знеможено падає на лаву)

Татьяна Тут він… тут Євгеній! О Боже, о Боже! Що подумав він… що скаже він?Ах, як це я, не змігши біль тяжкий угамувать,Я не змогла тоді мовчать,Йому листа я написала!Ох, серце так мені сказало,Що насміється з юних мрій Мій спокуситель чарівний!О, Боже мій! Яке страждання, Нещасна я! Це він!.. все ближче… так, певно, він, певно він!

(Входить Онєгін. Таня схоплюється. Євгеній підходить до неї. Вона схиляє голову на груди)

Онєгін (з гідністю, спокійно і дещо холодно)Мені писали,

31

Не відмовляйтесь. Я читав Душі невинне сповідання,Любові чистої признання; Одвертість ваша – чарівна; У серці збуджує вона Чуттів колишніх вир яскравий; Та вас не хочу я хвалить,Я вам повинен тут зложитьПризнання також нелукаве.Прийміть же сповідь і мою,Себе на суд вам оддаю!

Татьяна (про себе)О Боже! як жахливо і як гірко! (Опускається на лаву)

ОнєгінКоли б життя в домашнім колі Навік замкнути я хотів,Коли б щасливий вирок долі Отцем і мужем буть велів, -То, вірте, тільки б вас одну Узяти марив за жону.Та я не створений для раю,Йому чужа душа моя,Сама довершеність ви, знаю, Та вас не вартий зовсім я.Повірте: совість в тім зарука,З одруженням нам буде мука.Я, хоч і як любив би вас, Як звикну, розлюблю в той час. Подумайте: які ж нам рози В дарунок Гіменей прирік,Ще й не на день, і не на рік!Літа, і мрії -- вічна втрата, ах, вічна втрата, Душі тепер не воскресиш!Я вас люблю любов’ю брата,Любов’ю брата,А може буть, іще ніжніш!А може буть, іще ніжніш!Послухайте ж мене без гніву, Не раз іще зчарують дівуПринади, принади легкокрилих мрій!

32

Учіться ви владать чуттями,Як я, вас розуміть не всім,Біда в недосвіді таким!

Дівчата (за сценою)Дівоньки, красунечки, Душеньки, подруженьки, Розгуляйтесь, дівоньки, Розгуляйтесь, краснії!

(Онєгін подає руку Татьяні. Вона довго дивиться на нього благальним поглядом, потім машинально підводиться і, спираючись на нього, тихо йде)

Дівчата (за сценою)Як заманим парубка, Як набачим здалеку, Розбіжімось, дівоньки, Та обсипмо вишнею, Не ходи ти підслухом, Де співають дівоньки, Не ходи ти назирцем, Де гуляють краснії!

Завіса

Дія друга

Картина перша

№13. Бал у Ларіних

(Бал у домі Ларіних на іменини Татьяни. Молодь танцює. Старші гості сидять групами й розмовляють)

ГостіОсь так сюрприз!Ніяк ми не чекалиОркестру бравого!Веселощі над край!Давно вже нас Так не частували! На славу бал!Панове, наших знай!

33

Браво! Браво! Браво! Браво!Ось так сюрприз нам, браво!Браво! Браво! Браво! Браво!Ось так сюрприз для нас!

Літні поміщикиВ наших маєтках не часто стрічаємБалу веселого радісний шум.Лиш полюванням себе розважаєм:Любий мисливський нам гомін і тлум.

ДамиЩо то за радість:Цілий день літаютьКрізь нетрі, поляни, кущі тут і там.Потому, стомившись,Усі спочивають,Яка тут розвага для бідних всіх дам!

(З’являється Ротний, його обступають панночки)

ПанночкиОсь Трифон Петрович!Такий милий, справді!Ми дуже всі вдячні вам!

РотнийГоді вам!Я сам дуже радий…

ПанночкиСтанцюєм на славу ми!

РотнийЯ теж не від того, ходім танцювать!

(Знову танці. Серед танечників – Татьяна й Онєгін, які привертають увагу дам)

Група дамГляньте ви, гляньте ви:Танцюють піжони!

Друга група

34

Давно вже пора їм!

ПершіОсь женишок!

ДругіШкода як Танюшу!

ПершіВізьме її в жони…

РазомТиранити буде:Картярство – порок!

(Скінчивши танцювати, Онєгін повільно проходить крізь залу й прислухається до розмов)

ДамиВін – неук дикий, химерує,Він дамам ручки не цілує,Він – фармазон, він п’є одноЧервоне склянкою вино!

Онєгін От вам думка! Наслухався доволі Бридких я різних пліток! А так мені і треба!Чого приїхав я На цей безглуздий бал? Чого? Я не прошу сусідові оцю послугу! Буду за Ольгою впадати, назло своєму другу!

(У цей час Ольга проходить повз нього, за нею йде Ленський).

Ось вона!.. (До Ольги) Прошу вас! (Ольга розгублена)

Ленський Ви обіцяли вже мені!

Онєгін

35

Ти, друже, помиливсь. (Онєгін з Ольгою танцюють)

ЛенськийАх, що таке тут!Очам не вірю!.. Ольго!... Боже, що мені!..

ГостіБал на славу!Ось так сюрприз!Ось так частування!Веселощі над край!Ось так сюрприз!Ніяк ми не чекалиОркестру бравого!Веселощі над край!Браво! Браво! Браво! Браво!Ось так сюрприз нам! Браво!Браво! Браво! Браво! Браво!На славу бал, чи правда?Так, оркестру бравогоНіяк ми не чекали!Бал на славу!Панове, наших знай!Бал на славу!

№14. Сцена і куплети Тріке

Ленський (підходячи до Ольги, яка щойно скінчила танцювати з Онєгіним)Невже я заслужив од вас знущання тільки? Ах, Ольго, як жорстоко так чинить!Що я зробив?

ОльгаНе розумію, в чім винувата я!

ЛенськийВсі екосези, всі вальси З Онєгіним ви танцювали; Я запросив вас,Та чув відмову!

36

ОльгаМій друже, як це дивно: Нема чого тут гніватись!

ЛенськийЯк! Дивно це хіба? Невже так незворушно я бачить міг, Коли сміялась, танцювала ти із ним! До тебе він схилявся, і ніжно промовляв. Я бачив все!

ОльгаВсе вигадки твої пусті, Ревнуєш ти даремно!Ми розмовляли з ним, він милий був!

ЛенськийНавіть так! Ах, Ольго, ти мене не любиш!

ОльгаЯкий ти дивний!

ЛенськийТи мене не любиш! Котильйон разом танцюєм ми?

(Підходить Онєгін)

ОнєгінНі, не так! Чи правда, слово ви дали вже?

ОльгаЯ додержу слова! От вам буде кара за ревність вашу!

(У глибині сцени з’являється Тріке, оточений панночками)

Ленський (благально)Ольго!

37

ОльгаНі за що! Погляньте-но: всі панночки ідуть сюди з Тріке!

ОнєгінХто він?

ОльгаФранцуз, живе у Харлікова!

Панночки Monsieur Triquet, monsieur Triquet!Chantez de grâce un couplet! 20

ТрікеКуплети маю я з собой. Та де, скажіть нам, Mademoiselle?21

Повинен буть переді мной!Car le couplet est fait pour elle!22

Панночки (підводячи Татьяну)Ось вона! Ось вона!

ТрікеАга!Voilà23 цариця на цей день! Mesdames! Я буду починайт! Прошу тепер мені не заважайт!

(Таню ставлять посередині кола, утворюваного всіма гостями. Трике співає куплети, звертаючись до неї. Вона конфузиться і хоче піти, але її втримують)

Тріке (дуже виразно)Який прекрасний випав день,Коли під звук сільських пісеньПрокидався belle Tatiana!24

Всі ми приїхали сюди —Дівиць, і дам, мужі й діди —

20 Пане Тріке, пане Тріке! Просимо, заспівайте куплет! (фр.)21 Панночка (фр.)22 Бо куплет написано для неї (фр.)23 Ось (фр.)24 Прекрасна Татьяна! (фр.)

38

Щоб поглянь, як розквітайт вона!Ви — роза, ви — роза, ви — роза, belle Tatiana!

Гості Браво! Браво! Браво, monsieur Triquet!Куплет ваш пречудовий,І дуже милий вийшов спів!

Тріке Бажаєм много буть щаслив, Буть вічно фея de ces rives25, Ніколи не буть сумна, скучна,, І хай серед своїх boneurs26 Не забуваль свій serviteurs27,І всіх своїх подруг вона!Ви — роза, ви — роза, ви — роза, belle Tatiana!

Гості Браво! Браво! Браво, monsieur Triquet!Куплет ваш пречудовий,І дуже милий вийшов спів!

№15. Мазурка і сцена

РотнийMesieurs! Mesdames! Місця займіть, будь ласка, Почнеться зараз котильйон! Я прошу вас!

(Протанцювавши тур з Ольгою, Онєгін усаджує свою даму, потім, удаючи, ніби щойно помітив Ленського, звертається до нього)

ОнєгінТи не танцюєш, Ленський? Чайльд Гарольдом стоїш якимось! Що тобі?

ЛенськийМені? А що мені? Милуюсь я весь час,

25 Цих берегів (фр.)26 Щастя (фр.)27 Слуг (фр.)

39

Який ти друг прекрасний! ОнєгінДивно як! От не чекав признання я такого! За що ти сердишся?

Ленський (спочатку відповідає спокійно, але потроху переходить до розлюченого і роздратованого тону) Я серджусь? О, неправда! Милуюсь я, як гра твоїх розмов І тон байдужих слів Туманять голови дівчаткам і тривожать Душевний спокій. Видно, що тобі Лише Татьяни мало! І, як вірний друг,(Гості потроху припиняють танцювати, дослуховуючись до розмови Ленського з Онєгіним)Ти, певно, хочеш Ольгу погубить, Стривожить душу їй, а там сміятись Із неї теж! Ах, як чесно все це!

Онєгін (посміхаючись, але спокійно). Як?! Та збожеволів ти!

ЛенськийПрекрасно! Мене ти ображаєш, -І мене іще назвав безумним ти!(Танці припиняються)

ГостіЩо таке тут? В чім тут справа?

ЛенськийОнєгін! Ви вже мені не друг! Близьким буть з вами я не бажаю більше!Я… я зневажаю вас!

ГостіОсь так нежданий нам сюрприз!Яка тут сварка закипіла:У них пішло не жартом діло!

Онєгін (Відводячи Ленського трохи вбік).

40

Послухай, Ленський, це не так, це не так! Вже досить нам притягать увагу нашим тоном! Я спокій не порушив ще нічий,І признаюсь, на думці я не маю Когось займать.

ЛенськийТоді навіщо ж тиРуку тис, шептав їй ніжно? Сміялась тоді вона! Що, що ти говорив їй?

Онєгін (спалахнувши) Послухай, це безглуздо, Народ навколо!

ЛенськийНе досить того вже! Образили мене, і сатисфакції бажаю я!

ГостіВ чім справа?Хочем знати, хочем знати, що тут сталось!

ЛенськийПросто… бажаю я, Щоб зараз пан Онєгін нам пояснив свої тут вчинки; Зробить цього не хоче він, І прошу я його прийнять мій виклик!

Ларіна (пробираючись крізь юрбу і звертаючись до Ленського)О, Боже! в нашім домі! Пожалійте, пожалійте! №16. Фінал

ЛенськийВ вашім домі, в вашім домі! (з більшим почуттям) В вашім домі, як сни чарування Протікали літа кращих мрій! В вашім домі пізнав я кохання, Радість чисту любовних надій! Та сьогодні побачив не те я,

41

Я пізнав, що життя - не роман, Честь – лиш звук, дружба – слово пустеє,А кохання – то справжній обман!

Онєгін У глибині в своїх думках Я почуваю ніби страх І пристрасть першу надаремноЯ висміяв отак нечемно.Всім серцем Ленського люблю,І добре, як себе явлюНе м’ячиком дурних звичаїв,А мужем з честю і умом!

Татьяна (про себе)Мене образив він. Не можу Збагнуть Євгенія, до дрожу, Пройма до дрожу ревнивая печаль!Ах, пройма мені серце печаль!Як холодна рука, лютий жальМені натис на серцеБоляче, жорстоко!

Ольга і ЛарінаБоюся, пустощі веселіДадуть підставу для дуелі!

ГостіБідний Ленський!Бідний хлопчик цей!

Онєгін (про себе)Я висміяв отак нечемно…

ЛенськийЯ пізнав тут, що вродою діва Може буть, наче ангел, ясна, І прекрасна, як день, та зрадлива… та зрадлива…Наче демон, підступна вона! Татьяна (про себе) Ах! Загину я, ах, загину я!Так серце промовля!

42

Загибель ця мені приємна, Гибель ця мені приємна!Загину, загину -- так серце сказало!Просить я не смію, не смію!Ах, що тут казать? Що тут казать?Не зможе, не зможе мені щастя дать!

Ольга Ах, гаряче палає кров, Вона не зважить на любов, Без свар не можуть залишатись! Душа в нім ревністю палає, Та я ж не винна, запевняю, Ніяк! Мужчини не можуть без сварки лишитись, Образа – одразу вони уже битись Готові!Ну, от вам і свято!Ну, от і скандал!

Ларіна (про себе) Ах, гаряче палає кров, Вона не зважить на любов!Без свар не можуть залишатись! Боюся, пустощі веселіДадуть підставу для дуелі! Гаряче палає кров!Не можуть без сварки й години лишитись, Образа – одразу вони уже битись Готові!Ну, от вам і свято!Ну, от і скандал!

ОнєгінУ глибині в своїх думках Я почуваю ніби страх, І пристрасть першу надаремно Я висміяв отак нечемно!Всім серцем Ленського люблю,І добре, як себе явлюНе м’ячиком дурних звичаїв,Хоч трохи розважним, розумним, поважним, Хоч трохи розважним, розумним, поважним,

43

Бо винний я!І гірко, і прикро!У глибині в своїх думках Я почуваю ніби страх, І пристрасть першу надаремно Я висміяв отак нечемно,Як хлопчик рвійний, чи боєць!Та що вже діяти тепер, Я мушу відповісти на образу!

ГостіНевже ці пустощі веселіДадуть підстави для дуелі? Ах, гаряче палає кров, Вона не зважить на любов!Не можуть без сварки й години лишитись, Образа – одразу вже битись Вони готові!Ну, от вам і свято!Ну, от і скандал!

Ленський (про себе)Ах, ні, ти невинна, ангел мій! Ти невинна, невинна, мій ангел! Він низький, підступний, бездушний спокусник, Дістане покару!Невинна ти, мій ангел!Низький він спокуситель твій!Та буду я тобі спаситель!Не стерплю я, щоб спокусительОгнем зітхання і похвалВ тобі збудив гріховний пал,Щоб ніжну лілії стебелинуГробак отруйний підточив,Щоб доранковий цвіт одцвів,Розквітнувши наполовину!О, зрадливий, безчесний спокуситель!

Онєгін (підходячи до Ленського)До послуг ваших я! Доволі, - вислухав я вас: Безумні ви, безумні ви! І цей урок послужить вам надалі!

44

ЛенськийНу, так до завтра! Побачим, хто кого проучить! Нехай безумець я, та ви… Ви -- безчесний спокуситель!

ОнєгінЗамовчіть! Бо я уб’ю вас!

ГостіЩо за скандал! Ми не допустимДуелі між ними, страшної розправи:Їх звідси ми просто не пустим!Тримайте, тримайте, тримайте!Так, ми просто їх з дому не пустим!Не пустим!

ОльгаМій друже, заспокойся, я благаю!

ЛенськийАх, Ольго, Ольго, прощай навік!(Швидко виходить)

ГостіБуть дуелі!

Завіса

Картина друга

№17. Арія Ленського

(При відкритті заслони Ленський і Зарецький уже на сцені. Ленський сидить задумливо під деревом, Зарецький нетерпляче ходить по сцені)

ЗарецькийНу що це є, нібито то противник ваш Не з’явився?

ЛенськийЗ’явиться ще він!

45

ЗарецькийТа все ж це трохи дивно, що так довго Нема його; минає час! Я думав, що він жде вже нас!

(Зарецький відходить до млина, Ленський сидить у задумі)

ЛенськийО де, о деРозвіялися снами Весняних літ чарівні дні? Що день новий мені готує? За ним даремно зір слідкує, В глибокій тьмі таїться він. Байдуже: є закон один. Впаду я, вражений стрілою, Чи мимо пролетить вона, Все благо: діяння і сна Свій час надходить за чергою; Благословен і день ясний, Благословен і час нічний!Заграє промінь зоряниці, І день яскравий заблищить, А я — в таємну тінь гробниці Зійду, як доля повелить, І пам'ять юного поета Поглине тиховода Лета, Забуде світ мене; а ти,Ти, Ольго… Скажи, чи прийдеш, діво красоти, Слізьми скропити вінця урни І думать: він мене любив, Мені єдиній присвятив Сумного дня світання бурне!Ах, Ольго, я тебе любив,Тобі єдиній присвятивСумного дня світання бурне,Ах, Ольго, я тебе любив!.. О друже мій, о раю мій, Прийди, прийди, О раю мій, прийди, навік я твій!..Прийди, навік я твій!

46

Прийди! Прийди!Я жду тебе, о друже мій,Прийди, прийди, навік я твій!О де, о деРозвіялися снами,Чарівні дні, чарівні дні,О, дні весни?

(Входять Онєгін і слуга його, Ґільйо, який несе пістолети)

№18. Сцена поєдинку

(Зарецький підходить до Ленського)

Зарецький А, ось вони!.. Та з ким же ваш сусіда? Не розберу!

Онєгін Пробачення я прошу! Я забарився трохи…

ЗарецькийДе ж ваш секундант? В дуелях класик я, педант;Люблю методу не простецьку,Бо виряджать людину в рай Потрібно не галай-балай, А як велить закон мистецький,Як наші предки завели.

ОнєгінЗа це ви варті похвали!.. Мій секундант? Ось він! Мосьє Ґільйо!Я певен, згодитесь прийняти Його ви в наш високий круг,Хоч він особа мало знана, Зате людина бездоганна.

(Ґільйо низько кланяється. Зарецький холодно відповідає на уклін.)

47

Онєгін (до Ленського) Що ж? почнемо?

ЛенськийПочнім, про мене

(Зарецький відходить з Ґільйо вбік для перемовин про умови дуелі. Ленський і Онєгін стоять в очікуванні, не дивлячись один на одного)

Ленський і Онєгін (кожен про себе) Дуель! Чи то ж давно з тобою Серця нам доля розвела? Чи то ж давно в часи спокою Трапезу, і мислі, і діла Ділили дружно? Нині крові Жадаєм, битися готові, Один одному в тишині Готуєм нині кулю згубну…Ах! Чи засміятись нам умить,Щоб рук своїх не багрянить, Щоб розійтися миролюбно?..Ні!.. Ні!.. Ні!.. Ні!..

(Зарецький і Ґільйо зарядили вже пістолети і відміряли відстань.Зарецький розводить супротивників і подає їм пістолети. Усе це робиться мовчки. Знічений Ґільйо ховається за дерево)

Зарецький Тепер зіходьтесь!

(Тричі плескає у долоні. Суперники, ще не цілячись, роблять чотири кроки вперед. Онєгін, наступаючи, здіймає пістолет. Водночас і Ленський починає цілитися. Постріл Онєгіна. Ленський хитається, падає, упускаючи пістолета. Зарецький підбігає до Ленського і пильно вдивляється в нього. Онєгін теж кидається до впалого супротивника).

Онєгін (глухим голосом) Убив?

Зарецький Убив!(Євгеній у жасі схоплює руками голову)

48

Завіса

Дія третя

Картина перша

№19. Сцена

(Бал в одного з петербурзьких сановників. Онєгін стоїть біля стіни праворуч, близько до сцени, і неуважно дивиться на танці)

ОнєгінІ тут так сумно!Блиск і суєта в великім світі Не розвіє вічних печальних дум моїх!(Підходить ближче до рампи)Убивши на дуелі друга, Доживши марно, без трудів До двадцяти шести років,Моє дозвілля крила туга. Без служби, без жони, без діл,Не знав де діти решти сил! Заволоділа щось рухливість, Жага небачених країв,Болюча, далебі, властивість,Свідомий хрест одинаків.Покинув я дідизни ниви,Дібровний морок мовчазливий,Де тінь скривавлена меніЗ’являлася щодня вві сні. Я подорож почав без цілі,В якімсь тривожнім почутті… І що ж? Так, як усе в житті,Мандрівки теж мені немилі!Я повернувся в цей загал, Як Чацький, з корабля на бал!

(Гості танцюють екосез. Онєгін відходить убік, на нього звертають увагу)

ГостіТа хто ото в юрбі шумливійСтоїть безмовний, мовчазливий?

49

Хто він такий? Невже Онєгін?Невже він? Невже Онєгін?Так, певно!Той самий він, чи вгамувався,Чи грає й досі дивака, -Тепер, як перше?Яких іще там рис набрався?Чи переміна з ним яка?Чим з’явиться тепер? Мельмотом,Космополітом, патріотом,Гарольдом, або вже зновЩе іншу маску він знайшов?Чи буде так собі людина?

(Входить князь Гремін з Татьяною)

Погляньте, погляньте!Княгиня Греміна, погляньте!

Група чоловіківКотра ж вона?

Друга групаВи ближче станьте!

ДамиОсь та, що сіла при столі!

ЧоловікиЗадума в неї на чолі!

Онєгін (дивлячись на Татьяну, про себе)Невже Татьяна! справді… ні!.. Як! із глушини сіл далеких? Не може буть! Не може буть! Яка проста, яка поважна, І прекрасна… Цариця нібито вона!

Татьяна (до хору)Скажіть, а хто це там… он, з мужем? Не роздивлюсь!

50

ГостіДивак придворний,Шаленець, сповнений химер,В краях він дальніх був… ТеперВернувся знов до нас Онєгін.

Татьяна Євгеній?

ЧоловікиВін відомий вам?

ТатьянаСусід він по маєтку нам. (про себе)О, Боже! поможи сховать Душі безмежне хвилювання!

(Онєгін підходить до Греміна)

ОнєгінСкажи-но, князь, чи знаєш ти, Хто то в береті малиновім З послом іспанським розмовля?

ГремінАга! Зустрітися б давно нам! Стривай, вас познайомлю я. ОнєгінТа хто ж вона?

ГремінЖона моя!

ОнєгінЖонатий ти, - то річ неждана! Давно вже?

ГремінЩось коло двох літ!

Онєгін

51

А з ким?

ГремінВзяв Ларіну.

ОнєгінТатьяну?

Гремін Знайомий ти?

ОнєгінЯ в них сусід!

№20. Арія Греміна

Гремін (шляхетно, спокійно, але тепло). Всіх нас підкорює кохання, Його відрадні пориванняІ юнакові в цвіті літ,Який ще мало знає світ,І посивілому в боях,Кому не знаний смерті страх!Онєгін, критись я не стану,Безумно я люблю Татьяну!Печаль в душі моїй жила,Вона як дивний сон прийшла,Як сонця промінь засіяла,Життя щасливе і кохання дарувала!Серед лукавих, малодушних, Дурних, розбещений дітей, Злочинців тих смішних і скрушних, Тупих, набридливих людей, Серед кокеток богомільних, Серед холопів добровільних, Серед докучливих порад, Поштивих і підступних зрад.Серед холодних поговорівВ жорстокосердній метушні,Серед одвічної гульні,Рахунків, дум і злих докорів,Вона сіяє як зоряВ темряві ночі,

52

В небі чистім,Мені з’являється вонаУ сяйві ангела,У сяйві неба променистім!Всіх нас підкорює кохання, Його відрадні пориванняІ юнакові в цвіті літ,Який ще мало знає світ,І посивілому в боях,Кому не знаний смерті страх!Онєгін, критись я не стану,Безумно я люблю Татьяну! Печаль в душі моїй жила,Вона як дивний сон прийшла,Як сонця промінь засіяла,Життя щасливе і кохання дарувала!Мені кохання дарувала!

№21. Сцена і аріозо Онєгіна

ГремінНу так ходім, я познайомлю вас!(Гремін підводить Онєгіна до Татьяни)Мій друг, тобі рекомендую Я друга й родича мого Онєгіна!

(Онєгін низько кланяється. Татьяна відповідає цілком просто, начебто анітрохи не знічена.)

ТатьянаЯ дуже рада…Стрічались з вами ми колись!

ОнєгінДавно вже… на селі…

ТатьянаА звідки? Та чи не з наших ви сторін?..

ОнєгінО ні! З країв далеких

53

Я повернувся!

ТатьянаІ давно?

ОнєгінСьогодні!

Татьяна (до Греміна) Мій друг, стомилась я!

(Татьяна, спираючись на руку Греміна, іде, відповідаючи на поклони. Євгеній стежить за нею очима)

ОнєгінНевже та сама це Татьяна, Кому в недавні дні оті, В глухій далекій самоті,Обравши путь добролюбиву,Читав я проповідь зичливу?..Та дівчинка, кого в ті дні Зневажив я в смиренній долі?..Невже вона зустрілась знов,Збудивши спогад і любов!Та що мені? мана якась! Що за тривога полиласьУ душу зимну і ліниву? Досада, гордощі, чи зновТурбота юності, любов?Це справді, сумнів геть, - люблю я, Люблю як хлопчик, у паланні юнім!Нехай загину я, та мрію,Що я здійсню свою надію!Чарівний трунок п’ю бажання,Я п’ю отруту каяття!..Завжди, завжди, усе життяОбраз ясного почуттяЗавжди, завжди переді мною!

Завіса

Картина друга

54

№22. Заключна сцена

(Театр являє собою вітальню у будинку князя Греміна. Входить Татьяна у ранковому елегантному вбранні з листом у руці)

ТатьянаО! ніби сон тяжкий. І знов Онєгін Став на шляху моїм, як привид безпощадний!Пекучим поглядом він душу спокусив, І пристрасть давнюю так живо воскресив!Так, нібито знову юною я стала, Так, ніби з ним мене ніщо не розлучало…

(У дверях з’являється Онєшін. Він якийсь час стоїть, пристрасно дивлячись на Татьяну, яка плаче. Опісля швидко підходить до неї та падає перед нею навколішки. Татьяна дивиться на нього без подиву і гніву, потім робить знак, щоб він підвівся)

ТатьянаДоволі, встаньте, мить зайшла Вам все сказать нелицемірно.Онєгін, в пам’яті вам час,Коли в саду в алеї насСудьба звела, і так покірно Ваш осуд вислухала я?

ОнєгінО, згляньтесь! згляньтесь наді мною!Я помилився, тяжка покара!

(Татьяна втирає сльози і робить знак, щоб Онєгін не уривав її)

ТатьянаОнєгін! Юна я в ту поруІ краща начебто була, Любила вас, та, крім докору,Що в серці вашому знайшла,Які слова? Лише догану!Вам не була уже не знанаПростушки-дівчинки любов?І нині, Боже, стигне кров,Як я згадаю тон холоднийІ погляд зимний ваш!

55

Я не виную вас!Ви це зробили благородно, Я вдячна вам за це повік.Тоді, чи правда, у пустині,Вам, вихованцеві Москви,Була нелюба я? Та ниніЧом так (надихаючись) перемінились ви?Чому впадаєте за мною? Чи не тому, що між юрбоюНошу я вславлене ім’я,Що княжий титул маю я,Що муж скалічений у бою,Що нас за це цінує двір!Тому, що людський поговір, Моєю втішений ганьбою,Вам славу міг би голоснуСтворити легко в мить одну?

ОнєгінАх! О Боже! Невже, боюсь, В мольбі моїй смиреннійПобачить ваш суворий зір.Підступні хитрощі мерзенні?Я чую гнівний ваш докір!Коли б ви знали, як жахливоТаїти пристрасну любов,Палать, і розумом гнівливоБентежну гамувати кров,Хотіть коліна вам обняти,І, припадаючи до ніг,Мольби признання виливати,Все, все, що висловити б міг!

ТатьянаЯ плачу!

ОнєгінПлачте! Ваші сльози Дорожчі за скарбницю світу!

ТатьянаАх! Щастя нам тоді всміхалось, Так близько, так близько!

56

ОнєгінАх!

Татьяна і ОнєгінЩастя нам тоді всміхалось…

ТатьянаТа судьба моя тепер ясна Безповоротно!Я вийшла заміж: і томуЯ прошу вас мене залишить!

ОнєгінЗалишить? Залишить?Як вас залишить!? Ні!(якомога виразніше)Ні! Щохвилини бачить вас,Ходити вслід, як тінь незрима, Усмішку уст у вас всякчасЛовить жадібними очима,Ваш голос чути, розуміть Усю довершеність до краю,(поступово захоплюючись, падає знову навколішки і схоплює її руку)У муках перед вами вічно мліть,Горіти й гаснуть – ось блаженство, Ви одна любов моя, моє блаженство!

Татьяна (вивільняючи руку, дещо злякавшись)Онєгін, в вашім серці єстьІ гордість і незламна честь!

ОнєгінНе можу я залишить вас!

ТатьянаЄвгеній, я прошу, я вамВелю мене зоставить!

ОнєгінО згляньтесь!

Татьяна

57

Нащо таїть, нащо лукавить! Ах! я вас люблю!..

(Татьяна, захоплюючись освідченням, схиляється на груди доОнєгіна. Він обіймає її. Потім вона, отямившись, звільняється швидко з його обіймів)

ОнєгінЩо чую я! Яке ж це слово ти сказала! О, радість! О життя! Ти Танею ізнову стала!

ТатьянаНі! ні! Ах, тих днів не повернуть!Належу я тепер другому,Судьба рішилася моя,Повік його не зраджу я!(Вона відходить і знеможено сідає)

ОнєгінО, пожалій! Мене ти любиш, Не проганяй, люблю і я,Життя своє даремно згубиш,То воля неба: ти моя!Всі дні твої мов у неволіТи ждала здійснення надій!І знай: мене послала доля,Тепер я охоронець твій!Мене ти більше не відкинеш,Для мене ти тепер покинешІ рідний дім, мета ясна,Тобі дорога лиш одна!

Татьяна (підвівшись). Онєгін! вірна я лишуся,Так доля вирікла моя,З ним буду жить, не розлучуся,Триматись клятви мушу я!

ОнєгінНі, не можеш ти мене відкинуть!Для мене мусиш ти покинуть все, все!

58

ТатьянаБезжально серце розриваєЙого розпачливий призив,Та пал мене не засліпив, -Кохаю, а мужа не зраджу, - Честь перемагає!

ОнєгінІ рідний дім, мета ясна! І путь тобі лише одна! О, не відкинь мене, молю, Ти любиш мене, Життя своє даремно згубиш, Ти моя, навік моя!

ТатьянаЯ вже прощаюсь!

ОнєгінНі, ні, ні, ні! ТатьянаДоволі!

ОнєгінО, не покидай!

(Онєгін хоче обняти Татьяну, вона у найбільшому хвилюванні намагається вивільнитися з його обіймів. Нарешті вона починає знемагати у боротьбі)

ТатьянаНезламна я лишаюсь!

ОнєгінО, молю: не покидай! Люблю тебе, люблю тебе!

ТатьянаПокинь мене!

ОнєгінЛюблю тебе!

59

ТатьянаПрощай навіки!

Онєгін Ти моя!

(Татьяна вибігає. Онєгін якийсь час стоїть розгублено, охоплений розпачем).

Онєгін Ганьба! Печаль! Талан нікчемний мій! (тікає)

Завіса

60