k

•

ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАПІ, ЄДНАЙТЕСЯ!

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ 3 1939 РОКУ.

(ТАРС)

Україні її

ЧЕТВЕР, 18 листопада 1976 року

найнпніу військову нагороду СФР1О — орден Свободи.

Товариші 11. Броз Tiro і Л. І. Брежнєв обмінялися промовами, які були зустрінуті тривалими оплес­ками.

Югославські і радянські партійні і державні діячі, які були присутні при врученні ордена Свободи това­ришеві Л. 1. Брежнєву, сердечно поздоровили Леоніда Ілліча Бреж­нєва з пан вищою військовою наго­родою СФРЮ і побажали йому дальшої плодотворної діяльності в ім’я зміцнення миру в усьому світі, в ім’я світлого майбутнього люд­ства — комунізму.

Генеральному секретареві ЦК КГ1РС Л. 1. Брежнєву в урочистій обстановці вручено пам’ятну золоту медаль міста Белграда. З цієї наго­ди в резиденцію високого радян­ського гостя прибула делегація югославської столиці, яка сердечно привітала товариша Л. 1. Брежнєва від імені жителів Белграда.

Як символ розвитку і міцніючої дружби між КПРС і СКЮ, наро­дами СРСР і СФРЮ, між Москвою і Белградом Генеральний секретар Ц1\ І\ПРС передав у дар столиці Югославії пам'ятний-подарунок — вазу з зображенням державного герба Радянського Союзу, виконану костромськими умільцями.

Центральний Комітет ЛКСМ України та «Укр- вторчормет» Міністер­ства чорної металургії УРСР розглянули під­сумки соціалістичного змагання серед облас­них, міських, районних і первинних комсомоль­ських організацій рес­публіки по збору мета­левого лому в третьому кварталі. Ленінську ра­йонну комсомольську організацію міста Кіро­вограда визнано пере­можцем у змаганні се­ред районних комсо­мольських організацій, їй присуджено Другу грошову премію в роз­мірі 200 карбованців. Серед первинних пере­могла комсомольська організація Знам'янської середньої школи № 3. її відзначено другою гро­шовою премією в розмі­рі 150 карбованців.

ЛСЬКОГО ОБКОМУ АКСМУорган к

РЕПОРТАЖ ЧЕРВОНОГО ТИЖНЯ -ОНИ, муляри комсо-

*■* мольсько - молодіжної бригади В. В. Кузьменка, знали своє головне зав­дання на цей, десятий тиждень жовтневої вахти: не вибитися з графіка виконання робіт. А того похмурого ранку дрібний дощ кропив землю, стіни корпусу та риштування, на яких не видно було ні душі. Будівельники похму­ро затягували вимушений «перекур». Розчину не бу­ло. Ось так і вчора «пе­рекурюва­ли»...

Нарешті, о пів на дванад ц я- ту, дві ма­шини з це­мент ним розчин о м приб у л и до четвер­того кор-

кладку. Тепер у колектив» всі працюють уміло. І за цей, десятий, тиждень вахти не було жодного випадку браку.

...Вагончик поділено навпіл. З днох його половні» лунав всселнн стукіт кісточок домі­но. У правій половині — хлопчача компанія, в лівім — дівчіча. правда. очо.т^чшна бригадиром. Трохи кумедно бачити ла цією традиційно чо­ловічою грою представниць «прекрасної половини«, алей вони ставлять кісточки з азар­том. Проти бригадира та

РИТИ, ГОЛОВНІ-

пусу заво­ду друкар­ських ма­ні и н о и. Бри гада Кузьм е н-

ЖОВТНЕВА ВАХТА КОМСОМОЛУ/*®

ДОСВІД КРАЩИХ-НАДБАННЯ КОЖНОГОБлизько трьох тисяч молодих учи­

телів області сіють сьогодні добре, розумне й вічне в юних серцях дітей Кіровоградщини. З них понад півто­ри тисячі — вчителі-комсомольці. Вони і с членами тих 180 комсомоль­ських учительських організацій, що створені в школах області. Ці орга­нізації покликані бути активними по­мічниками партійних організацій та педагогічних колективів шкіл у вико­нанні рішень XXV з’їзду партії, в Удосконаленні комплексного підходу до виховання школярів.

Про ці завдання вчительських ком­сомольських організацій і йшла мова на обласному семінарі секретарів учительських комсомольських орга­нізацій і голів міських, районних рад молодих учителів, що відбувся недав­но в Кіровограді. Перед учасниками семінару виступили секретар обкому ЛКСМУ В. В. Петраков, голова обко­му профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових закладів С. Л. Скелько, викладач кафедри педагогіки Кіровоградського педаго-

гічного інституту імені О. С. Пушкіна К. М. Маличенко, директор Гайво- ронської середньої школи № 5 А. Б. Резник.

У роботі семінару взяли участь за­відуючий відділом науки та учбових закладів обкому партії Д. М. Клюєн- ко і заступник завідуючого облвно С. М. Якубовський.

Н. СЛЮСАРЕНКО, завідуюча відділом студент­ської, шкільної молоді і піо­нерів обкому комсомолу.

ка приступила до роботи. 1 Відразу повеселішали, по­чулися жарти. І хоча всі розуміли, що сьогодні знову доведеться лишати­ся після роботи (адже розчину на завтра не зо­ставиш, його треба вико­ристати), похмурий на­стрій розвіявся: було що робити.

...Ставши на вахту «60-річчю Жовтня — 60 ударних тижнів», цей ком­сомольсько - молодіжний колектив мулярів буді­вельного управління № З зобов’язався щомісяця за­кривати акордний наряд на три дні раніше строку. В листопаді вони зроблять 320 кубометрів цегляної кладки, 1200 квадратних метрів перестінків — значно більше від запла­нованого.

А за кілька кілометрів від них, на будівництві одинадцятої автобази, пра­цюють члени бригади мулярів Л. Б. Вергуна — їхні суперники по змаган­ню. У першому кварталі цього року кузьменківці перемогли. У другому й третьому попереду була бригада Вергуна. Вона виконала план на 133 про­центи, а їхня — на 122. Трохи прикро, хоча 122 проценти поразкою не на- зовеш. Але ж у кузьменків- ців робота яка: на удар­ній комсомольській будо­ві! Секретар комсомоль­ської організації управ­ління Олег Ужевко недав­но розповідав, що п'ятде­сят років тому над краї­ною пролунав заклик: «Усі — на будови соціа­лістичної індустрії!». Вони й зараз на такій. Адже Кіровоградський завод друкарських машинок бу­де найкращим підприєм­ством своєї галузі. Це знає кожен. Знає, що за нинішній рік будівельни­кам та монтажникам тре­ба освоїти 5 мільйонів карбованців капіталовкла­день, за наступний — 5,5 мільйона і здати завод в експлуатацію.

...Незважаючи на за­тримку розчину, вони добре попрацювали. То­му до свого вагончика за­ходили задоволеними. Му­рували не тільки швидко, а й доброякісно. Як зав­жди. Лише «старожили» бригади пам'ятають випад­ки, коли бригадир приму­шував розбирати і пере­робляти погано виконану

І). А. Власоної і рають моло­ді: Мелани .Панасепно І Зіпа Кінша. Зіпа думає, розрахо­вуючи. хмурить брови... І раптом «рубає» 'Меланин «кі­нець». ненавмисне даючи за­кінчити противниці. Рахунок«- ну.іь і три. .Молодь програє.

— Тц що. спеціально? — обурюється Мелани. — і де ти так грати навчилася?

Володимир Васильович та Олена Архииівна сміються.

— Ось іцо. Зіно! — стри­муючи сміх, каже бригадир.— Там. на іпафні. старе доміно. Бери його додому і грай. З батьком, з матір’ю... Тре­нуйся. словом.

Обідня перерва кінчилася. Вони весело йшли крізь дріб­ний поні.

І знову на риштуваннях, Групкомсорг Меленя Па­насенко, О. А. Власова, Тетяна Готькіна і Дмитро Гаврилець кладуть стіни шахти підйомника. Ось Меланя і Дмитро на пів- метра підняли стовпчики кутів шахти. Панасенко вийняла з кишені намота­ний на паиілець шнур, розмотала його і вправно натягнула між наріжними кутами. Підбірною лопа­тою поклала розчин, роз­горнула кельмою по клад­ці. Потягнулася за цег­лою.

— Не цегла, а мрія! —■ промовила вона, пока­зуючи одну цеглину, що, здавалося, від численних тріщин ось-ось розсипле­ться в руці. — Мабуть, із третього заводу брак...

Дмитро похмуро кив­нув. Що не кажи, а мати справу з такими недобро­якісними матеріалами не­приємно. Хочеться ж бу­дувати на віки. Ех, як би вони працювали, коли б усе було гаоазд, розчин 1 матеріали підвозили вчас­но, цеглу давали міцну! / Тоді, мабуть, і проблем не було б: клади собі цегли­ну за цеглиною, ряд за рядом. А так — мулярам доводиться переживати затримки з постачаннях^, потім підвищувати темп, надолужувати прогаяне. Так амортизатори вбира­ють у себе нерівномір­ність поштовхів ноліс, щоб загалом машина ру­халась плавно й ритмічно.

Ритм — найважливіше у Праці будівельників. Під час цього, десятого, тиж­ня ударної жовтневої вахти комсомольсько-мо­лодіжна бригада В. В. Кузьменка ритм осбсти зберегла.

М. ВІДЕНКО, спецкор «Молодого комуна ра».

м. Кіровоград.

•2 стор ---------------------------------- ,}Мйлэди^. комунар*'- £8 листопада року

На фермах молоді господарідитячими

звуками

«Аби тебе шанували люди, не цурайся будь-якої роботи, не соромся, якщо потрібно, засу­кати рукава, і тебе не лишатиме успіх у всякому ділі». Ці материн­ські слова добре затямила Килина Петровці, вони стали компасом її трудового життя.

З Ровенської області Килина пе­реїхала на Кіровоградшину. Друго­го ж дня прийшла у правління кол­госпу імені Шевченка,-що в Новго­родці. Подала заяву:

— Хочу у тваринництво...Було це десять років тому. Від­

тоді багато змін сталося. І госпо­дарство нині зовсім не те. Зросло помітно. Навіть спеціальність у Ки­лимі тепер по-іншому зветься —- оператор відгодівельного комплексу великої рогатої худоби. Умови пра­ці теж змінилися. Тепер ланка з чо­тирьох тваринників (три оператори і ланковий-механізатор) обслуго­вує півтори тисячі голів худоби.

Коли мова заходить про неї, Ки­лина ніяковіє:

— Та що про меле говорити? — Все, чого ми досяглії, від того, що всі разом за справу щиро вболіває­мо. Надія Никошвна Ковальчук, Марія Семенівна Єрмолаєва досвід­чені тваринниці. Працювати з ни­ми — радість. Якби не вони, не до­сягла б я успіху в роботі.

Мова заходить про успіх. Як при­йшов він до цієї двадцятишестиріч- ної комсомолки, ім’я котрої иапе-

редодні Жовтневих свяг появилося на районній Дошці пошани «Молоді гвардійці п'ятирічки»?

Минулого року в господарстві здали в експлуатацію нове тварин­ницьке приміщення. Базу № 9, як тут його називають. Відмовились від стаціонарного способу роздачі кормів. «Недосконала конструкція транспортерів. Не для кожного кор­му придатні вони. Солому, на­приклад, погано подають, часто обламуються. Мабуть, конструкто­рам сільгоспмашин ще треба по­працювати над універсальним ус­таткуванням для відгодівельних комплексів», — каже Килина ІІет- ровці. В голосі вчувається: хвилює її ця проблема, як і все інше, що стосується трудового колективу, комсомольської організації. Бо не уявляє себе молода жінка осторонь будь-яких колгоспних справ.

Базу № 9 обслуговують четверо. Півтори тисячі голів молодняка ве­ликої рогатої худоби під їх нагля­дом. За півроку тварини набирають вагу від 150 кілограмів до трьох центнерів.

Здавалось би, що тут мудрого? Годуй вчасно — і буде приріст. Ад­же кормів загалом удосталь, особ­ливо цього року. Але ні, тут є й свої тонкощі. Скажімо, добір раціонів. Тут необхідно і з зоотехніком пора­дитись, поділившись при цьому своїми спостереженнями, і вміло розподіляти корми між тваринами.

Що не кажіть, а потреби у них різ­ні. Апетит, до речі, теж слід розви­вати.

Ще один ключ до успіху — чисто­та. Вона неодмінно впадає у вічі, коли заходиш до приміщення, де працює Кп.ііша Петровці зі своїми товаришами. Одним словом, до всього рук докласти треба

— Маминими словами — «не со­ромся засукати рукава» — можу відповісти на ваше запитання про ключі до успіху в роботі. Мабуть, успіх приходить годі, коли про ньо­го не задумуєшся, а просто пра­цюєш, як підказує сумління. І ще. Ні про які досягнення не може бути й мови без дружньої підтримки то­варишів по роботі, без їхньої допо­моги... Оце й усі мої секрети, — усміхається Килина.

«Праця приносить честь», — гла­сить народна мудрість. Вона ж твер­дить, що людину можна пізнати в труді. Справді, такі люди, як опера­тор Килина Петровці, пізнають се­бе в праці. І мають від цього ра­дість. їх шанують у колективі, в сім’ї, в селі. Бо вони ніколи не цу­раються будь-якої роботи, не боя­ться «засукати рукава». І за що б не бралися — обов’язково доведуть справу до кінця, віддадуть для цього всю енергію, весь молодечий запал. Інакше вони не можуть.

10. ДМИТРЕНКО, спецкор «Молодого комунара». Новгородківський район.

ДЗВІНКИМИ голосами,

піонерських горнів та ба- рабаніз, червоним цвітом знамен наповнився акто­вий зал чавуноливарного заводу, де проходили ком­сомольські звітно-виборні збори. І хоча головуючий ще не встиг назвати гос­тей, та всі відразу дога­далися: привітати завод­ську комсомолі*» прийшли юні піонери школи № 17.

Неспроста школяріМіцна дружба зв'язує уч­нів нашої школи з робіт­никами чавуноливарного заводу. Часто приходять піонери і комсомольці до своїх шефів. Нещодавно допомагали ливарникам складати металеву плиту, прибирали подвір я під­приємства, разом з ними збирали брухт.

1 заводчани не забува­ють про своїх молодших друзів. Піонерські горни, фотоальбоми — їхній по-

середньої

появилися в цьому залі.

НАШІ ШЕФИ,ЗАВОДЧАНИ

дарунок. Жаданими гос­тями були шефи на шкіль­ному піонерському вог­нищі. А не так давно на футбольному майданчику відбулася зустріч між командами школярів і спортсменами чавуноли­варного. Перемогла, зви­чайно, дружба...

— Подобається тобі на заводі? І мені теж. Після закінчення школи прийде­мо сюди працювати!

Таку розмову серед старшокласників я чула вже не раз. Упевнена: хлопці справді працюва­тимуть там. І дружба наша із заводом стане ще міц­нішою.

О. Р13НИЧЕНКО, старша піонервожата середньої школи № 17 м. Кіровограда.

' А ?

САМОКРИТИЧНОРедакцію «Молодого комунара» повідомили пер­

ший секретар Олександрійського райкому ЛКСМУ II. Коровіна та голова лекторської групи райкому комсомолу А. Добровольський: темі поліпшення ста­ну лекційної пропаганди серед молоді району було присвячено чергове засідання лекторської групи. Йшла розмова про шляхи активізації роботи, підви­щення якості лекцій, обговорено матеріал В. Стецеп- ка «Якби не аби...», вміщений у «Молодому комуна­рі» 9 вересня нинішнього року.

Члени групи самокритично, по-діловому підійшли до обговорення стану' справ. Ураховуючи критичні зауваження газети, вони внесли ряд пропозицій що­до поліпшення діяльності лекторів. Цьому Ж ПІДПО-

рядковане було заняття на тему «Методика підготовки і редагування лекції». У ви­вченні її грунтовну допомо­гу молодим подав лектор райкому Компартії України К. 1. Єгоров.

Провели семінар секретарів первинних комсомоль­ських організацій, присвячений пропаганді матеріалів жовтневого Пленуму ЦК КПРС, п’ятої сесії Верхов­ної Ради СРСР. Особливу увагу зосередили па ви­вченні промови товариша Л. І. Брежнєва на Пленумі.

Для чіткої організації роботи склали’ план-графік читання лекцій, окремо діє група контролю за їх про­веденням.

У результаті проведених заходів, відзначають Н. Коровіна та А. Добровольський, робота групи відчутно пожвавилась. Про це свідчить той факт, що за три місяці другого півріччя прочитано лекцій біль­ше, ніж за всю першу половину року.

З честю носить звання ударниці комуністичної праці Раїса БАБІЮК. робітниця головного підприємства Кірово­градського виробничого швейного об’єднання.

Фото М. ТЕРНЛВСЬКОГО.

В

І

ІСТОРІЯ степового Кааежа, що в ІІо- вомиргородськбму районі, починає--

ться з сивої давнини. Жили тут мужні люди, захищали рідну землю від напас­ників, сміливо освоювали незайманий степ обабіч Великої Висі.

Займаючись хліборобством і скотарством, по­пи водночас не пипуска.иі зброї з рук. Потім село стало військовим поселенням. Канежанн брали участь у кількох заворушеннях посе­ленців. У наступні десятиліття селяни Кансжа заслужили славу неспокійних, непримиренних до несправедливості людей. Канізькі бідняки з неприхованою ненавистю позирали на кур­кульські, поміщицькі та церковні землі, що до самого виднокраю стелилися навколо села. Л селянські смужечки ледве видиілися ио круто­ярах та балках поруч Із терниками й урви­щами. 1 ночами то тут, то там до самого неба зривалося полум’я, за вітром летіло добро ба­гатія, наливе неправдою, бідняцькою крива­вицею...

Та чи не найбільше прославився Ка­піж відомим на всю Україну повстанням 1918 року проти австро-німецьких оку­пантів. Селянська біднота під керів­ництвом більшовиків-фронтовиків повста­ла, розгромила ворожий загін, розіслала своїх агітаторів у всі навколишні села для підтримки повсталих. Над селом гордо замайорів червоний прапор проле­тарської революції.

Кішувшп дивізію відбірних військ, оку­панти придушили повстання, але най­більш організована та боєздатна части­на повстанців прорвала кільце оточення і вийшла в район Красносілкп. Ці люди стали кістяком червоного Капізького повстанського полку, який з боями про­йшов майже тисячу кілометрів по Ук­раїні, відстоюючи Радянську владу під Єлисаветградом, у Возпесеиську, північ- * піше Одеси, біля Миколаєва, і з розгор­нутим багряним знаменом повернувся додому майже через рік...

Жертви Капізького повстання було поховано у братській могилі на околиці

Имев Справжньою святинею стала вона

для в.сієї округи. Щороку тут із шано­бою відзначають роковини повстання, в гості до односельців ще й нині приїздять колишні його учасники та бійці повстан­ського полку.1П00 РОКУ, коли минало десятиріччя

■ □ДО цієї події, канежанн звернулися до уряду Радянської України з прохан­ням допомогти спорудити на могилі

ИПІИИІ^МІ

НАДпам'ятник полеглим борцям. Всеукраїн­ський староста Григорій Іванович Пет- ровськпй прийняв делегацію, уважно ви­слухав і сказав, що пам’ятник буде спо­руджено неодмінно. Незабаром стало ві­домо, що гроші виділено. Та пам’ятника тоді не було виготовлено, бо не знайшло­ся потрібного зразка. Обмежилися вста­новленням тимчасового обеліска. На початку тридцятих років виготовили проект пам’ятника канізькпм повстанцям (автором ного був одеський скульптор і архітектор Назарець). Єлпсавстград* ськпй журналіст В. Смола після озна­йомлення з проектом і документацією писав у повомиргородській районній га­зеті «За соціалістичну перемогу» (в но­

мері за 7 листопада 1938 року), що пам’ятник буде збудовано па виконання постанови від 1928* року. «Пам’ятник бу­де з граніту. Він матиме форму трикут­ної піраміди. З переднього боку буде вибито коротку історію повстання селян і список загиблих. З лівого — скульптур­на група повсталих, а з правого — кар­тина розстрілу. Зверху — у тяжкопора­неного партизана підхоплює червоний прапор інший, молодий партизан і кличе до бою, до остаточної перемоги над воро­гом. Пам’ятник повинен бути спорудже­ний до 1 травня 1939 року. Розгорнулися

ПРАПОРКАПЕЖЕМ

підготовчі роботи...» Наступний перегляд проекту був причиною затримки з будів­ництвом. У роки тимчасової фашистської окупації обеліск вщент зруйновано.

Лише 1950 року за рішенням виконко­му сільської Ради і партійної організації було виділено кошти, пам’ятник бу­ло встановлено. Жінка на постаменті символізує матір-Батьківщину, яка бла­гословляє сина на життя в ім’я миру та благополуччя па землі радянській.

На центральній вулиці села, названій на честь Кннізі-кого повстання, тоді ж було по­ставлено стелу з написом, іцо саме тут відбу­лася сільська сходка, яка ухвалила рішення дружно повстати проти ворога. Напередодні святкування 50-річчя славної події відновлено

вітряк, па крилах якого окупанти скара смерть вісьмох керівників-повстанців. Місце­вий колгосп імені Леніна збудував та облад­нав музей історії Капізького повстання. В ньо­му є достовірні матеріали про історію села, соціальні перетворення, що відбулися за рок'.і Радянської влади, про слаані радянські п’яти­річки і видатних земляків, вихідців з цьою краю.

Музеєм завідує на громадських заса­дах директор сільської десятирічки крає­знавець М. Г. Гордієнко. Йому активно допомагають члени ради музею, громад­ські екскурсоводи — бібліотекарі Г. Г. Гончар та О. П. Грималовська, вчителі і

старшокласники, ветерани праці, старо­жили села. Щороку музей відвідують тисячі екскурсантів не тільки з Кірово- градшини, а й з інших областей респуб­ліки.

ЗАРАЗ іде мова про відзначення 60-річчя Капізького повстання, го­

тується путівник музею. Районний істо- рико-краєзнавчий музей, за словами йо­го громадського директора П. А. Конке- вича, готує чималу допомогу Капежу, передасть деякі експонати зі своїх за­пасників. Навесні наступного року міс­цеві комсомольці — шефи та активні охоронці Капізького комплексу — про­ведуть нові насадження біля братської могили. Сільська Рада виділить кошти на ремонт пам’ятника на глоїплі і стели в центрі села.

Не меркне, не забувається подвиг со­тень канізькпх повстанців, безстрашних борців за Радянську владу, за справу Леніна!

ІІ

1. БОЙКО, краєзнавець, член обласного літе­ратурного об’єднання.

м Новомпргород.

18лястоалдл 197в року

Л'У'АК, розмоза піде про піс- • ню. І дорослому, і малому відомо, що пісня, — а надто ж, коли зона комсомольська, мо­лода, пристрасна, — збуджує в душі цілий світ високих по­ривань, почуттіз. Тому й варто відразу вдатися до образного порівняння. Уявімо собі сучас­ний справжній вокально-ін­струментальний ансамбль, — є змога відновити □ пам’яті кращі зразки, скажімо, телепе­редач або яскравих, змістов­них концертів. Отже, взірець ми бачимо. Підемс?далі. Нехай цей колектив виступає на сце­ні в повному складі. Напевно ж, звучання (домовилися, що

урають справжні музиканти) ^уде багатим, насиченим ко­льорами розмаїтої гармонії.

А тепер скажемо, що учас­ники ансамбля почергово, один за другим, залишають сцену. Отак наче просто: орга­ніст потягнув за куліси йоніку, слідом замовкає, не дістав­шись вищої ноти, труба, зати­хають ударні інструменти, пе-

Розмовапро пісню

ф Тема перша: «Географія» обласного конкурсукгдйстає далі вести свій сюжет

саксофон, зникають переливи флейти, настає пора гітар... А концерт триває, оголошується черговий номер. «Як, — запи­тає читач, — а хто ж буде гра­ти, звідки ж візьметься мело­дія? Нічого з тієї музики не вийде, це й немовля збагне».

Час дійти істини. Всяке по­рівняння, як твердить німець­ке прислів'я, кульгає. Та до такої, здавалося б, неймовір­ної паралелі довелося зверну­тися тільки для того, щоб ви­разніше висвітлити рівень представництва обласного кон­курсу комсомольської пісні. Виділимо одне слово: облас­ний. Кожного учасника — ан­самбль то чи вокаліст — жюрі заносило у спеціальні балоту­вальні білети, їх припало воукраїнку рію — два Ульяновку,

Ж І&м'янку, чули? Все!

На Кіровоград аж дев’ять, на Но- — три, Олександ- і по одному — на

Олександрівну, Онуфріївну. І все. Оце, мовляв, вам,

товариші члени жюрі, було з чого зибрати для високих оці­нок, оце й зам, шанозні гля­дачі, було кому і за що апло­дувати; та й вам також, дорогі учасники конкурсу, було у кого і чого повчитися. Оце вам об­личчя нашої області! Оце зам і «географія» Кірозоградщини! Сумний сміх.

Тож облишмо ці невеселі до­тепи і звернімося до постанови Центрального Комітету К: 1РС «Гїро роботу з творчою молод­дю». Там указується вельми зрозуміло: «Слід визнати про­блеми і потреби молоді, допо­магати їй виязляти свої обда­ровання, спрямозувати розви­ток талантів по творчо пер­спективному шляху. Постійно

і^іцнювати й урізноманітню­вати зв'язки молодої худож­ньо? інтелігенції з життям, роз­вивати її громадську актив­ність».

Відповідально. Вагомо. Мате­ріали постанови переконливо за­свідчують справжню турботу пар­тії про МОЛОДІ СИЛИ художньої ін­телігенції, про всю творчу молодь нашої країни.

Нижче піде мова про якісний рі­вень виступів учасників обласного конкурсу комсомольської пісні. Автор, висловлюючи спільне праг- "енпя жюрі на чолі із заслуженим працівником культури УРСР ком- потитером О. П. Смоляпським, за­стерігає наших читачів, аби не далася хибна думка, мовляз. Ти’. котрі виступали, «критияу- ють», а тим. які взагалі tie прибу­ли аа конкурс, «обійшлося». Справді, е колективи (повторюю: водектяви) в нашій області, про які М сказати. Вокально-

вокальні. і співа- иічого, бо не заслу- оцінок. Вони просто участі в обласному

„Молодий комунлр,гРІК 1926-й

Перший директор „Червоної зірки“

З СЗПОр.--------------- -

молодіжному змаганні на сцені.Закидати докір одним лише

молодим митцям було б не­справедливо. Більше того, не­правомірно. Адже тут ідеться про тенденцію — про «глуху стіну» з боку комітетів комсо­молу. Чому «тенденція»? Бо довелося мимоволі підслухати невеликий монолог. На праців­ника райкому комсомолу «на­ступав» художній керівник са­модіяльного колективу:

— Не зміг, кажеш? Удома, значить, давай-дааай: вечори, концерти... А в область повез­ти — руки не дійшли... Хай би не зайняли першого місця, так хлопці ж мої заслужили поїзд­ку. Це ж стимул який. Та, якщо хочеш знати, це й тобі плюс був би: побачили б — відзна­чили б. Що? Не для нагород? Правильно, ми не повинні їх шукати, так чому ж тоді своєї правиш: «Не завоювали б при­зу»? Буз же виклик... Я так ска­жу: це якби на знайшов А чому

менше

Цей, пред-

на об- конкур-

семінар, то би і час, і транспорт, конкурс комсомоль­

ської пісні важить?..

Монолог судячи з ставництза ласному сі комсомольської пісні, міг відбути­ся і в Гайвороні (де ще недавно хвалилися вокаль­но - інструменталь­ним ансамблем), і з Світловодську (бо навіть у про­грамі конхурсу

значився їхній колектив. Не при­їхав), у Бобринці (де ніким не хвалилися і нікого не представ­ляли) і в Новоархангельсьху (звідки теж не було ніякої чут­ки), в Устинівці (обіцяли вока­ліста) і а Доброзеличківці (навіть не обіцяли), у Вільшан­ці (теж мав прибути співак) і з Новомиргороді (де ще не «охо­пили танцями» весь районний центр), у мовчазному Петрово­му і з голосному своїм По- бузьким ансамблем Голозаніз- ську, з найближчій до Кірово­града Компаніївці (не дочека­лися дуету) і у «віддаленій» Новгородці, в Долинській (де заробили бал за «скромність») і з Малій Висці.

Хто, де і коли, скажіть, будь ласка, товариші комсомольські активісти, випустив у світ цю легковажну (і, виявляється, лег­ковірну) думку про те, що об­ласний конкурс комсомоль­ської пісні можна обійти чи ігнорувати? Де ж, як не на об­ласній сцені, є змога визначи­ти кращі художні молоді сили і, зіставивши рівень виконав­ської майстерності, зробити детальний аналіз виступів кра­щих колективів усієї (усієї!) Кі- розоградщини?

Нема бажання, але чепитн навіть таку Сьогодні, коли події лишаються в пам’яті женцями, не може бути них суджень щодо Г----(«Завоювали призи, бо нас не бу­ло»). Працівники культури і ком­сомольський актив районів облас­ті, гадаю, -------- - ------запитання, організації - --------молоді стоять далеко ширше, і цс спонукає до одвергої відповіді. Від­повіді перед молоддю, яка хоче відпочивати по-справжньому, перед тими, кого залишили за кулісами обласного конкурсу комсомольської пісні, — самодіяльними артистами.

Почалася розмоза з ідеаль­ного вокально-інструменталь­ного ансамбля, учасники якого неждано-негадано залишали сцену. Тепер зрозуміло, що отой «ідеальний» вимір, по су­ті, так і зостався лише заду­мом. Сприймати бажане за дійсне ніяк не вдасться. Та й не слід. Обком комсомолу егзориз усі необхідні умови для 'проведення конкурсу, пе­редбачив усілякі можлизі ускладнення, подбав про учас­ників, котрі лишилися на за­ключний концерт. А пого­ловна більшість районних ко­мітетів ЛКСМ поставилась до події, присвяченої .дню народ­ження Ленінського комсомолу, м’яко кажучи, байдуже. Хтось хоче заперечити; _

А. НЕЧИТАЙЛО.

е потреба за- «дрібпицю».

конкурсу ще свіжнлАі вра-

і двознач- щодо переможців

мають відповісти на всі Більше того, проблеми

змістовного дозвілля

Наша партія виховала і загартувала велику плеяду революціонерів, безстрашних борців за народну справу. Од­ним із таких представ­ників ленінської партії був Прокіп Оздійович Заривайко, перший червоний директор кі­ровоградського заводу «Червона зірка», член партії з 1904 року.

Народизся Прокіп Оздійович 1886 року з Харкові з сім'ї столя­ра. Тринадцяти років він — учень слюсарної майстерні, а через рік іде на Харківський за­вод сільськогосподар­ського машинобуду­вання Гельферіха—Са­де. Та невдоззі за ак­тивну участь у страй­ках його звільняють з роботи.

Прокіп Овдійович пра­цює ливарником па паро­возобудівному заводі. Тут він стає партійним агіта­тором. Під час революцій­них подій 1905 року паро­возобудівники застрайку­вали одними з перших. П. О Заризайка було тяжко поранено. Револю­ціонера відправляють на заслання в Єнісейську, гу­бернію.

1900 року він повертає­ться в Харків на парово­

ПОСТРІЛ БРАКОНЬЄРА

Вже зовсім стемніло, коли жи­тель села Берегового ІТовомирго- родського району Юхим Грнгораш узяв рушницю і пішов на полю­вання. ’Відразу ж за селом повер­нув до найближчої скирти. Чекав недовго. Побачившії на дорозі ру­хому темпу пляму, натиснув на курок. Постріл покотився нічним степом, а навздогін йому пролунав людський крик. Жінка, поранена в ногу, ще не прийшла до тями, а «мисливець» уже вибачався:

— Я ж не хотів! Чесне слово. Стріляв у лисицю. Ще коли цілив­ся, грішним ділом подумав: чого це лисиця на задні ноги стала? От і вийшов казус.

Він усе ж знайшов у собі силу волі, щоб за першим злочином не зробити другого — втекти.

Слюсарі ж ремонтного заводу «Укрсільгосптехніки» С. Решет- шок, І. Єрофєєв, А. Решетиюк та А. Правда не зупинилися пі пе­ред чим, аби втекти. Тікаючи, об­стріляли машину, в якій були лю­ди. Сталося це гак. Шофер кол­госпу імені Горького Кіровоград­

зобудівний завод. Л через два роки його знову ареш­товують і висилають у Во­логодську губернію. Там він посилено займається самоосвітою, зустрічає­ться з більшовиками.

Нарешті заслання закін­чилося. Знову робота на паровозобудівному заво­ді, участь у політичній, партійній агітації. І знову арешт і заслання, з якого він повертається в Харків уже після революції 1917 року. П. О. Зарнваііка обирають головою завод­ського комітету, головою заводоуправління.

У березні 1922 року його призначають ди­ректором кіровоград­ського заводу «Черво­на зірка». Багато зу­силь та організатор­ського хисту доклав П. О. Заривайко, щоб відбудувати зруйнова­не війною підприєм­ство. Під його керів­ництвом завод стаз до ладу діючих через два роки. 1924 року під­приємство по випуску продукції досягло рів­ня 1913 року. Рекон­струкція тривала.

Завод впрозаджуваа технічні новинки, змі­нював номенклату­ру сільськогосподар­ських машин, розши­ряв виробництво. 1925

року почали будівни­цтво нового шестипо­верхового приміщення для інструментально- ремонтного, штампу­вального, токарного, сошникового та коліс­ного цехів. Розвивало­ся раціоналізаторство і винахідництво.

Директор заводу був душею колективу. Час­то виступав перед ро­бітниками, роз’яснюю­чи поставлені партією завдання, високо ціну­вав кадрових робітни­ків. До 50-річчя засну­вання заводу дирек­тор надіслав до газети «Комуніст» кореспон­денцію, в якій писаз, що на підприємстві працює група робітни­ків, котрі є жизими сто­рінками історії. Серед них — Михайло Миро­нович Токарев, Авксен- тій Пилипович Пере- пльотчикоз, Леонтій Авксентійович Коваль­ський, Максим Пилипо­вич Журавленко, Ми­хайло Йосипович Дуд- ников.

Під керівництвом П. О. Заривайка чер- вонозорізці першими

ського району В. Бурлака помітив людей .у маскувальних халатах з рушницями в руках, звернувся по допомогу до В. Руденка, Я. Ко- хапенка та А. Шапорепка. Разом поїхали довідатися, то за люди. Тут браконьєри й показали своє справжнє обличчя, почали відстрі­люватись. Добре, що нагодилися працівники державтоінспекції і обеззброїли любителів ДІ1ЧШНІ. Браконьєрів справедливо пока рано.

А ось завідуючий Мартопіським споживчим товариством Ново- миргородського району Г. Янчур- ський вийшов з подібної ситуації, як кажуть, сухим із води. Пере­стрілявши диких голубів на тери­торії села, він розширив свої «во­лодіння», почав полювати на дичи­ну біля Великої Висі. За цим і застав його інспектор В. Чабан. Але браконьєр не піддав малока­ліберної гвинтівки. її у нього досі не вилучили. Зброя не зареєстро­вана, отже, йдеться по тільки про моральне падіння; він має нести

серед колективів під­приємств сільськогос­подарського машино­будування України пе­ревершили довоєнний рівень продуктивності праці. В середині 1923 року на промисловій виставці за найкращі зразки сівалок і моло­тарок заводові було вручено атестат ЦВК СРСР, а в липні 1925 року — Грамоту і Чер­воний прапор уряду Української PCP.

1926 року на заводі повністю закінчили ре­конструкцію. Черво- нозорівці приступили до успішного вико­нання планів першого року індустріалізації країни.

Понад сім років очо­лював багатотисячний колектиз заводу «Чер­вона зірка» П. О. За­ривайко. Свою енер­гію, талант більшови- ка-ленінця він віддав спразі побудови соціа­лізму.

О. НАГОРНИЙ, * директор обласно­го державного ар­хіву.

відповідальність за незаконне збе- рііання вогнепальної зброї.

Як тільки не наминаються уник­нути справедливої кйрп бра- коньї-уі («У мене ж дітки», «Ви це киньте, у мене посада відпо­відальна»). старіються нілориста- ти зв’язки, своє службове стано­вище. І таким чином, ідуть на по­пі порушення закону.

Жителя Добровеличківки Носко­ва затримали на березі Цибульни- ка у Світловодському районі. Він охороняв... сипа, що з чужою руш­ницею, не маючи мисливського квитка і відсірільннх карток, по­лював Колишній мисливець Нос­ков три роки не сплачував член­ських внесків 3 інспектором ПО­ВОДИВСЯ зухвало,' у іірпсу шості си­па не хотів віддати руїнницю.

їх, браконьєрів, не так уже й багато. Єднає їх одне — бажання поживитися за чужий рахунок. І йдуть па таке лише люди несві­домі або ж ті. що погрузли в мі­щанстві підпали під чужий вплив, як ось лікар з Кривого Рога В Та­расов. Коли його затримала ін­спекція, він хотів звернути увагу на свою дружину, мовляв, це вона наказала: «Без зайчатини не по­вертайся». Гож і довелося В. Та­расову за подарунок дружині за­платити сімдесят карбованців штрафу.

В. МЕЗЕНЦЕВ — мислив­ствознавець, М. ЛИТВИНОВ—» громадський інспектор Това­риства охорони природи, по­заштатний кореспондент «Мо­лодого комунара».

4 Clttop. пМолоднй комунар”____________________ __ 18 ллсіколада 1&7& року---------

ГЕРОЇВВАШИХ ІМЕНА

Про воїнів — визволителів Кіровограда ми вже маємо чимало крає­знавчих матеріалів. А ось про те, як і хто обороняв місто в грізному сорок першому, нам не довелося читати на сторінках газети, хоча відомо, що Кіровоград захищали бійці 79-го прикордонного загону.

Дуже просимо розповісти, якщо с можливість, про цих героїв.Червоні слідопити школи № 9 м. Кіровограда.

У СЕРПНІ ми перегорнули лис- * той календаря з цифрою «З».

1 пам'ять знов і знов розкручува­ла кінострічки подій серпня 1941-го —- часу суворого й героїчного. На­че живі образи героїв тих днів бу­ли поруч пас.

Серед них залишалися й ті, хто грудьми заступав шлях вогненно­му валу із свинцю і сталі, — воїни 79-го прикордонного загону, які па підступах до нашого міста зро­били все можливе і навіть немож­ливе, щоб наблизити день нашої перемоги.

І.

Прикордонники скупчились біля дверей і мовчки вдивляються в стен. Підполковник Грачов теж дивиться у двері вагона, прпмос- фнвшнсь на ящику з-під патронів.

Може, згадував далекі роки грома­дянської, коли його першою школою служби і життя була Перша Кінна ар­мія. Може, думав про далекосхідні по­дії 1920 року, чи про погоні ча басма­чами в середньоазіатських пустелях, нуди його закидала довгорічна прокоп, донна служба; може, про події зовсім недавніх часів, коли на новому кордо­ні з Румунією створили "9-й ізмаїль­ський прикордонний загін і його, до­свідченого чекіста, ордеионосця. депу­тата .Верховної Ради Киргизької РСР, призначили начальником загону.

...79 й прикордонний загін. Він охо­роняв кордон з королівською Румунією по Лунаю і Пругу. В середині червня була інспекторська перевірка: навчаль­ні стрільби, тактика, прикордонна й по­літична підготовка. Висновок комісії: загін здатний іінкона і будь-яке бойо­ве завдання.

і ось — 22 червня О 4.1)0 у журна­лах бойових дій прикордонних застав загону лягли перші записи — про вій­ну. І першу сторінку нього безпри­кладного літопису відкрила 1-а право­флангова засіава старшого лейтенанта

Плотникоца, самих 4.00 опинилася прийнявши нерівний і проти кожних п'яти І середньому діяло не рівнів.

Десять днів загін спроби фашистських , .......сенати Дунай і Прут і висадити на пій ділянці державного кордону свій де­сант.

1 ще одна подія сталася в ті дні. Про неї в доповіді штабу Дунай­ської військової флотилії повідом­лялося: «Па світанку 25 червня бронекатери висадили па Сатул- I Іоу роту прикордонників. Румун­ський гарнізон здався без бою. Взято в полон 70 солдатів... Паші трофеї: 2 гармати, близько 10 ку­леметів».

А на другий день прикордонни­ки 79-го загону нп чолі з началь­ником Кілійської прикордонної комендатури капітаном Іваном Бурмистровнм разом з воїнами Червоної Армії і моряками Ду­найської флотилії переправились через Дунай і вибили ворога з міста Кілії-Веке. Над собором за­хопленого ворожого міста замайо­рів червоний прапор. У ранкових зведеннях Радінформбюро цій по­лії було присвячено кілька рядків: «У ніч на 26 червня група наших

, військ при підтримці річкової фло- і зилії форсувала Дунай, захопила

вигідні пункти, 510 полонених,2 офіцерів, 11 гармат, багато спо­рядження».

Пізніше, згадуючи цей безприклад­ний подвиг у перші дні війни, двічі Ге­рой Радянського Союзу, Маршал Ра­дянського Союзу Микола Іванович Крилов у книзі «Не померкне ніколи» напише: «...Наскільки я знаю, більше

всьому фронті радянському

яка за півгодини до тих і в полум'ї війни, бій. У тому бою прикордонників у менше роти гітле-

успіїнно зривав загарбників фор-

IIсповнились гімнастичні комітету. Роботу з дітьми майстри спорту, чемпіони лубліканських змагань.

групи в ДЮСШ обласного спорт- тут ведуть досвідчені тренери, області, призери обласних і рсс-

Фото В. ЧЕРЕДНИЧЕНКА.

нНаша адреса і телефони і

316950. ГСП, Кіровоград 50, еул. Лунамарського, 36. Телефони: відповідального секретаря та відділу комсомольського життя—2-45-35, відділу пропаганди, ■‘»ДДілу листів І масової роботи—2-45-36, відділу вій­ськово-патріотичного виховання та спорту — 2-46-87.

<. 15196« індекс 61197»

солдаюні не довелось у той час ступи­ти на землю ворога і хоч ненадовго на ній закріпитися».

Отак десять днів і ночей пліч-о-пліч із частинами Червоної Армії і Флоту билися з ворогами прикордонникії-із- маїльпі на чолі з С. Г. Грачовим. Жод­на застава ні на крок не відступила, не залишила без наказу своєї ділянки, і лише 2 липня воїнн-чекісти передал їв родиті кров’ю рубежі нашої країни ре­гулярним частинам 'ісрвоної Армії, що підійшли на допомогу.

КЛ 11Р1ІО постукують колеса. Поїзд наближається до Кі­

ровограда. Підіюлковш.х С. Г. Грачов думає над щойно одержа­ним наказом. У Кіровограді загін повинен переформуватись у при­кордонний полк. Комендатури ста­нуть батальйонами, але роги нази­ватимуться заставами. Він стане командиром полку.

І ■ І

В кінці липня обстановка на Півдснио-.іадідно.му фронті погіршува­лася з кожним днем. Становище на­ших «-Ї та 12-ї армій було дуже важ­ким. Гіілеріисі.кі танкові й механізова­ні дивізії, оволодівши Білою Церквою, Звеингородкоіо та Уманню, кільце оточення під Києвом па південний схід. Фашисти во рвалися до дніпровських Завдання прикордонникам організувати оборону Кіровограда і за­безпечити евакуацію з місі а населен­ня, промислових підприємств, медич­них закладів, банку. Вирішували не дні. а години, хвилини.

Начальник загону підполковник І ра­йон, військком загону старшин баталь­йонний комісар Нрнбн.іоп, начальник штабу майор Афанасьев і заступник командира по оперативній частині ма­йор Некрасов зраіу ж поїхали до центра міста.

Прикордонників прийняли керів­ники області. В кабінеті зібралося кілька членів бюро обкому партії. Схилилися над картою міста. Віл командира прикордонників віяло сплою, впевненістю, а його спокій­ний голос та задушевна манера говорити приваблювали. На гру­дях Савн Гпатовича полум'яніли орден Червоного Прапора і депу­татський значок. Такі ж і Горо­хов — його комісар, орденоносець Іван Данилович Прибилов, інші прикордонники.

Секретар обкому.партії доклад­но повідомляв:

— Місто живе гріївожїшм жит­тям. часто зазнає бомбардувань. Особливо сильно бомбардує ворог 1Іовомнколаївку, 1 Іовонекрасовку, що примикають до аеродрому, та район залізничного вокзалу і при­леглу до нього територію заводу «.Червона зірка». Броньована ла­вина гітлерівського генерала Клейста не сьогодні, так завтра буде на підступах до міста.

Необхідно організувати тим­часову оборону міста ’

Сава Гнатович підвівся, звич­ним рухом обсмикнув гімнастерку:

— Завдання ясне, товаришу секретар. Командування гарнізо­ном беру па себе. Запитань не­має. Допомога населення потрібна

• в будівництві оборонних споруд.—- Ясно, товаришу підполков­

ник. Допоможемо.— Дозвольте йти?...

В. ЧАБАНЕНКО, інженер.

На фото: С. Г. ГРАЧОВ.(Далі буде).

Церквою, замкнули і рушили іііїстпр.ти- перепран.- негайно

ЬІ АКАЗ начальника у- ■ ■ равління внутрішніх справ був лаконічним: за затримання злочинців, ви­явлені при цьому вість і мужність дити...

Небагато часу відтоді, як Василь ненко, Микола Ющик та Володимир Ярмощук на­діли форму інспекторів дорожнього нагляду. Піс­ля початкової підготовки у спеціальній школі мілі­ції «відшліфували» добуті знання *під надійною, дружньою і вимогливою опікою наставників.

Училися прискіпливо оцінювати обставини,

¥П’ "Чі- І ТІ 1 и

кмітли- нагоро-

минуло Рома-

оцінювати обставини, що складаються в потоці ру- ху, правильно реагувати

СЛУЖБА:ДНІ 1 НОЧІ

6

Вчора країна відзначила міжнародний День студентів.ЩО МОЖУТЬЗдається, то може бути переконливі­

шим від цифр?- Ну що ж, звернемося до них.

В нашому місті проживає зараз 224,1 тисячі жителів. З них близько п’яти ти­сяч — студенти. П'ять з двохсот двад­цяти чотирьох нібито й не багато, чи не так? Всього якась сорок п'ята частина... Та коліь порахувати, що можуть зробити оці п'ять тисяч молодих, сповнених енергії і завзяття юнаків і дівчат, то стане зрозуміло: цс не мало. От хоч би в кількох словах про добрі діла полови­ни студентства міста — тих, хто навчає-' ться в стінах нашого Кіровоградського педагогічного інституту імені О. С Пуш­кіна.

Знаєте, шо встигли за цьогорічний третій трудовий семестр п’ять загонів майбутніх педагогів? Освоїти 212 тисячі карбованців капіталовкладень. Не біль­ше, аніж по тисячі карбованців на кож­ного жителя нашого міста. А не ж не враховуючи внесок наших сусідів — сту­дентів Кіровоградського інституту, сіль­ськогосподарського машинобудування.

Не будемо рахувати всіх дитячих по­смішок і захоплених розповідей: «Знаєте, яка в пас школа.Хоча що радість теж подарували юшім кіровоградцям бійні будівельного загону педагогічного ін­ституту: в обласному центрі вони звели школу на 1550 місць. Взагалі, стремліп- пя .зробити місто своєї студентської юності ще кращим, життя в ньому ціка­вішим — притаманне, безперечно, кож­

лому з п'яти ТИСЯЧ. Щоб МІСТО б\.'ІО красивим — оті суботникн й недільники п<) благоустрою, нові сучасні будівлі на його вулицях. Щоб життя цікаві­шим — виступи танцювального ансамб­ля «Юність», вокально-іііструмепга.іьно- ,го ансамбля «Сгсіїівчанка», студент­ського театру. Чекають зустрічі з сту­дентами на заводах, в школах, в міських та райоїінпх будинках культури. Чека­ють зустрічі з мистецтвом, з молодістю.

Чи не забуваюсь юнаки і дівчата за всім цим про своє, основне завдання? Пі, не забувають. 161 студент нашого вузу павчаєіься іі.іькп па «відмінно», двоє з' них — Олександр Терещенко та Лілія Ревва — ленінські стипендіати. А тре­тьокурсник філологічного факультету Леонід Купепко удостоєний пмшкінської іменної стипендії. Готуються майбутні

' педагоги до самостійної роботи, здобу­вають знання. Розуміють, які спеціаліс-. ти потрібні сьогодні нашій країні. Таки­ми спеціалістами вже стали більше дс- в’яїнадцяти тисяч вчителів, — випускни­ків нашого інституту. Такими стануть і ті 2300 студентів, які навчаються зараз, і ті, хто незабаром поповнить наші ряди.

В нашому місті нас близько п’яти ти­сяч. А ще додайте до цього тисячі наших друзів — студентів з Самаркандського педагогічного інституту, майбутніх педа­гогів з Бурятії, РРФСР. А паші колеги з соціалістичних країн? Уявляєте, скільки пас? 1 шо ми можемо зробити всі ра­зом? На ваших плечах — майбутнє краї­ни. І ми виправдаємо велике довір’я на­роду. Виправдаємо, бо сила наша в най- мішіішому — в дружбі.

В. ПОЛАДЬКО, секретар комітету комсомолу пе­дагогічного інституту імені О. С. Пушкіна.

на необачне поводження водіїв і пасажирів.

...Того дня, як і завше, екіпаж у складі В, Рома- ненка, М. Ющика та В. Яр- мощука виконував обо­в’язки по нагляду за ру­хом транспорту на авто­трасі Київ — Донецьк. Су­тінки мість, цювали з водіями: вчили, а кого примушува­ли правильно користува­тись приладами освітлен­ня під час зустрічних роз'їздів.

Рація, що досі шуміла, умовним лом попросила Черговий по Олександ­рійському міському ЕІД- ділу внутрішніх справ пе­редавав усі/и патрульним екіпажам: «У місті щойно викрадено автомобіль

прошу записати машини, номер- належність... Про пошуку інфор-

обмежили види- ^ь— і інспектори пра­

ного

тількисигна-

зв’язку.

Газета виходить у вівторок, четвер,

суботу.

«молодел КОММУНАР» - орган Кировоградского обкома

Л К С МУ с Кировоград.Газета печатается

па украинском языке.

ПОГОДА

Друкарня ім. Г. М. Димитрова обласного управління у справах видавництв,

поліграфії і книжкової торгівлі, м. Кіровоград, пул. Глінки, 2.

Тираж 59 700.Формат А-3. ... Зам. № 479,

Вдень 1В листопада по території області і місту Кі­ровограду передбачається хмарна погода, невеликий дот, ранком місцями туман. Вітер півдєпно-східлііП 7—10 метріп па секунду. Темпера- тура повітря по області 2—7, но місту 3—5 градусів тепла.

ГАЗ-24, прикмети ний знак, наслідки муйте!».

Тепер погляди інспекто­рів дорожнього нагляду вихоплювали у пітьмі об­риси автомобілів, подіб­них до вказаного. Стар­ший сержант В. Романн^с ко запропонував маневре«?, ний спосіб патрулюван- ня — менше можливостей виказати свій намір.

Непомічени/ли злочин­ці виїхали за межі міста Олександрії, полегшено зітхнули, але...

Переслідування ло недовго. Троє, ши автомашину, намагали­ся втекти полем. Був опір, була коротка сутичка, б якій інспектор Василь Ро- маненко дістав травму. Та через деякий час поруш­ники вже сиділи, похню­пивши голови, в міліції.

За останній час підроз­діл дорожнього нагляду обласного управління вну­трішніх справ значно по­повнився молодими спів­робітниками — колишнім«,-- водіями, звільненими в за­пас воїнами. Покликання поставило в ряд охорон­ців безпеки руху робітни­ка заводу тракторних гід­роагрегатів Олександра Іванченка, водіїв Анатолія Федченка та Володимира Ломакіна, наслідував при­клад свого брата Василь Моцалюк. Гартується ха­рактер молоді в неспо­кійних міліцейських . буд­нях, мужніють обличчя, впевненішим стає почерк вартових правопорядку.

А. ШВЕЦЬ, заступник командира підрозділу. '

■■■■яиииивиикявясияиошш^

Редактор М. УСПАЛЕНКО. ’

трива- кинув-