20

ЗБІРКА ДОКУМЕНТІВ «КОЗАКИ ВАРВИНЩИНИ» (уривки)

Були у нас великі люди, служили на славу свого народу,

а ми про них або мало знаємо, або й нічого…»

Андрій Чайковський

ПЕРЕДМОВА

В процесі вивчення праць різних авторів з історії Лівобережної України відібрав документи,

що мають відношення безпосередньо до козацтва на варвинській землі – вийшло доволі багато …

Довго не наважувався братися за написання «Збірки…», вважаючи, що це мені не під силу, і все ж,

«Збірка…» - перед вами. Якщо комусь із вас вона принесе хоча б найменшу користь, стане

поштовхом у вивченні варвинської бувальщини, буду радий тому, що праця моя не була

даремною.

В додатках до «Збірки…» можна знайти карти, схеми й інші документи, що мають

відношення до козацького періоду, а також козацький словник.

Осип Максимович Бодянський (1808 - 1877)

Видатний славіст, історик і етнограф, видавець і перекладач.

Родом з Варви (в ті часи Варва була в складі Лохвицького повіту

Полтавської губернії). В формулярному списку чиновника Федора

Бодянського (брата Осипа Б.) записано: «У матери его родовое

имение: 6 душ мужского пола, земли: пахотной, сенокосной, лесной

и усадебной примерно до 95 десятин; благоприобретенной земли

пахотной и болотистой до 10-ти десятин. Дом деревянный и

недвижимое имение находятся в местечке Варве Лохвицкого уезда».

Літом 1842 року Осип Максимович Бодянський повертався з

п’ятирічної подорожі по східних слов’янських землях і зупинився на

місяць в Варшаві для вивчення місцевих архівів та знайомства з польськими письменниками. Там

же він відвідав свого земляка – Андрія Яковича Стороженка. А. Стороженко (в ті часи

«Тайный Советник и Сенатор Варшавских Департаментов») - генерал українського походження,

прихильник слов’янської історії і старовини ознайомив О. Бодянського з оригіналом «Реєстру

Війська Запорожського …», що був складений при гетьмані Богдані Хмельницькому після

славетної перемоги під Зборовом у серпні 1649 року.

О. Бодянський так описує реєстр: «Это толстый листовникъ, корешокъ коего въ ладонь,

переплетень въ красноватую кожу съ кожаными застежками сверху и снизу, ..., всего 190

листовъ, ... Письмо красивое, мелкое, но четкое... Чернила по-большой части

светлорыжеватыя, ...сходныя съ чернилами подписи Богдана Хмельницкаго ... Какъ почеркъ

подписи Генеральнаго Писаря Войска Запорожскаго, Ивана Виговскаго, такъ и чернила,

указывают, на то, что все «Реестра» писаны рукой последняго, что подтверждаетъ и

сокращенная подпись его ...»

В 1875 році О. Бодянський на основі оригіналу склав і надрукував в типографії при

Московському університеті працю під назвою «РЕЕСТРА ВСЕГО ВОЙСКА ЗАПОРОЖСКАГО…»

(далі по тексту «Реєстр»). Згідно договору з Польським королем Яном Казимиром гетьману

дозволялося мати 40 тисяч козаків. Відповідно до «Реєстру» всіх полків було 16, з них 9 - на

правому березі Дніпра і 7 - на лівому. Козаків записано числом 37745.

О. Бодянський не обмежився простим цитуванням реєстру, а написав дуже цікавий вступ

(свого роду науковий трактат на тему «Реєстрові козаки»), де поіменно перелічив усіх козаків.

«Реєстр» дає величезні можливості для різного роду досліджень (в тому числі історичних,

філологічних і етнографічних). В «Збірці…» наведені списки лише Журавської та двох

Варвинських сотень (повний об’єм «Реєстру» складає 379 сторінок).

21

О.М. Бодянський «РЕЕСТР…» перша Варвинська сотня, с. 306,307

Микита Антоненко, Каленикъ ДЂвочка, Аврамъ Юрченко, Тимошъ Сидоренко, Гаврило

Павленко, Сава Лекяненко, Омелинъ Яковенко, Сава Чугуевець, Дмитро Сученко, Яцько

Гриценко, Мисько Грыценко, Семенъ Капевець, Хилко Трилля, Третьяъ Иванъ, Максим

Павленко, АндрЂй Пташниченко, Стецько Ивановичъ, МойсЂй Кондратенко, Мисько

Сторожъ, Иванъ Квасъ, Кондратъ Шостакъ, Курило Маценко, Ярема Салитраникъ, Иванъ

Рублевский, Сахно Яременко, Хома Титенко, Кузма Трилисъ, Иванъ Шовкъ, Тишко

Товстопятъ, АлексЂй Шовкоплясъ, Семенъ Василенко, Семенъ Опанасенко, Пашко

Евхименко, Іосько Максименко, Максимъ Плакса, Семенъ НехлЂбный, Хвесько Чалый, Сахно

Пархоменко, Иванъ Карпусенко, Сахно Ковтуненко, Иванъ Якубенко, Степанъ КорнЂенко,

Дмитро Луканенко, Стецько Савченко, Мисько Петренко, Васько Моргунъ, Карпъ Мироненко,

Лашко Назаранко, Омелянъ Почопъ, Редько Токаренко, Фесько Іовченко, Павелъ Токаренко,

АндрЂй Петренко, Хилко Сенченко, Масько Гагаринець, Сава Иваненко, Хилко Воронченко,

Михайло Масенко, Кузьма Петренко, Хвесько Шулга, Василь Гринченко, ИванЂ Бовдунъ,

Данило Галенко, Масикъ Хожаець, Харко Тимченко, Дацько Кузменко, Гаврило Гирманъ,

Хома Мищенко, Левко Перекриста, Антонъ Калюжченко, АндрЂй Головка, Грыцько ВЂрченко,

Іосько СтахнЂенко, Гаврило Ситникъ, Нестеръ Гвоздиченко, Хвилко Бурдунъ, Сидоръ

Пилипенко, Парфенъ Калайденко, Василь Щербина, Федоръ Нищый, Грицько Маценко,

Семенъ Гусаченко, Хведоръ Саненко, Василь Троеченко, Хведоръ Никиноненко, Демянъ

Григоренко, МойсЂй Иляшенко, Яцько ивашенко, Павелъ Золочаникъ, Иванъ Коваленко,

Никонъ СергЂенко, Данило Нестеренко, Яковъ БЂлоусенко, Лукянъ Назаранко, Иванъ Козыръ,

Назаръ Утратенко, Дмитро Барышенко, Манько Туръ, Климъ Лащенко, Савка Туникъ

О.М. Бодянський «РЕЕСТР…» друга Варвинська сотня, с. 307,308

Хведько Андривичъ, Василь Мокренко, Иванъ Товстый, Мартинъ Точеного, Семенъ

Стришленко, Стецько Волинченко, Іванъ МвтвЂенко, Сенько Василенко, Кирилъ Демиденко,

Евхимъ Бородавка, Гарасимъ Діогдинъ, Кондратъ БЂлоцерковець, Вакула Литвиненко, Іосько

Калюженко, Харко Литвиновъ, Романъ Прошутко, АндрЂй Михайленко, Грицько Гусаченко,

Тимко Желизняченко, Микита Букриченко, Гарасимъ Савченко, Мисько Евхименко, Устянъ

МатвЂенко, Евхимъ СрЂбренко, Романъ Яценко, Гапонъ Юрченко, Савка Солодовникъ,

Стецько Петрашенко, Федоръ Бабичъ, Тымко Семененко, Иванъ Безученко, Потапъ

Тащенко, Лесько ЗЂнченко, Хведоръ Тарадуленко, Павелъ Кваврецкый, Павелъ Дмитренко,

Петро Шаравара, Павелъ Деревянченко, Омелянъ Казаблуцкий, Антонъ Семененко, Павло

Хомутовский, Иванъ Фортушенко, СергЂй Макаренко, Грицько Бухаленко, Луцыкъ

Накоженко, Васько Пужало, Семенъ Пилипенко, Потапъ Даниленко, Иван Жила, Игнатъ

Савченко, Евхимъ Шутенко, Яцько Гриненко, Петро Богаченко, Хилко Брегинець, Андрушко

Шервотко, Иванъ Кожка, Василь Безводный, Грышко Соболенко, Лесько Поповичъ, Ярошъ

Хностиченко, Мисько Науменко, КорнЂй Свербутенко, Петро Лесенко, Гарасимъ

Миленченко, Яцько Соболенко, Грышко БЂлый, Василь Зайченко, Процикъ Бугаенко, Ярошь

Сидуненко, Кирикъ Опанасенко, Иванъ Киселенко, Якимъ Гречка, Федоръ Ващенко, Иванъ

Гвоздеченко, Степанъ Протасовичъ, Иванъ Гарасименко, Трохимъ Кругленко, Степанъ

Тусченко, Липовскый Илишь, Олешко Жученко, АндрЂй Турчинъ, Сава Солодовникъ, Фесько

Товкачъ, Гаврило Моргаченко, Грицько ЗЂнченко, МойсЂй Лукяненко, Кононъ Олексенко,

Иванъ Иванощенко, Марко Мартиненко, Тымошъ Яременко, Лавринъ Петренко, Ярема

Иванащенко, Дмитро Левченко, Лесько Федоренко, Куць Павленко, Кирикъ Тоболенко,

Дмитро Невидомчий, Мартинъ Срибиенко, Максимъ Шуть.

22

В першій половині 16 ст. на українських землях зароджується нова воєнна і землеробна

верства населення, що утворена на основі рівноправності і побут якої базується на давніх звичаях –

звичаях початку вічового устрою. Мова йде про козацтво. Саме йому судилося вступитися за

права народу України, завзято за них боротися і виграти програну раніше привілейованим станом

країни справу.

В документах, що представлені в цьому розділі збірки, мова йдеться про часи, коли після

вигнання поляків з України (1648-50 рр.) вся земля, що знаходилася до того часу у володінні панів,

стала належати всьому українському народу, котрий шаблею своєю скасував права колишніх її

власників. Кожен міг обробляти землю, де він того хотів… Але незабаром український народ почав

ділитися (поділ був розпочатий реєстрами 1649 р.) на дві частини – козаків, що становили собою

товариство, і посполитих. В подальшому товариство стало присвоювати собі виключне право

володіння землею і її роздачі. Селяни ж з вільного стану, що жив на вільній землі, ставали все

більш залежними від козацької старшини. Тому укази про розпуск Запорізької Січі і покріпачення

селян не викликали в народі протесту… Селяни і міщани, придушені старшиною, вже не в силах

були боротися за свої права, а старшина була зацікавлена лиш в тому, щоб якомога вище піднятися

в щойно створених імператрицею Катериною закладах… .

«Очерки по истории Лохвицкой, Сенчанской, Чорнуской, Куренской и Варвинской

сотен, вошедших в состав Лохвицкого уезда». – К.,1906./ - автор В. Модзалевський - написані

на основі книг О.М. Лазаревського і його рукописних матеріалів.

В ті часи Лохвицький повіт складався з трьох полків: Лубенського, Прилуцького і

Гадяцького. Варвинська сотня, про яку йдеться в наведених документах, входила до Прилуцького

полку. В 1649 році в Прилуцькому полку

було 20 сотень, в тому числі і дві

Варвинські (5-а і 6-а сотні); в 1713-1741

рр. - 8 сотень (серед них 2-га Журавська

і 3-я Варвинська); в 1779 році – 10 сотень

(2-га, 3-я Варвинські і 4-а Журавська).

Прим. 1) О. М. Лазаревський (1834-1902) - автор низки унікальних історичних робіт, серед яких «Описание старой Малороссии». Прадід його був конотопським козаком, батько – конотопським повітовим суддею. Відомого історика, знавця історії лівобережної Малоросії часів гетьманщини Олександра Матвійовича Лазаревського можна назвати дослідником того процесу, в силу якого посполиті 17 ст. стали кріпаками, а козацька старшина - дворянством. 2)«Малоросские переписные книги 1666 года». Перепис полків Прилуцького, Лубенського, Миргородського і Полтавського. 3)Полком називалася територія розмірами в сучасний р-н, який підпорядковувався полковнику (в воєнні часи він був ватажком всіх козаків свого полку, а у мирні часи йому належала вища судова і адміністративна влада на території полку).

с.383

23

Прим.

1)«Воитъ» (війт) – обирався на посаду довічно і очолював виборних магістратських

чиновників. Наступними посадами були: бургомістри, райці і лавники, які обиралися щорічно

(їх було 4, а іноді і більше). Міщани управлялися так званим магдебурзьким правом на засадах

самоуправління, на чолі якого були магістрат і ратуша, яким належала як судова, так і

адміністративно-господарська влада.

2) Кушнір – хутровик в основному займався вичинкою овчини.

24

Прим.

1) «Фольварк» (фільварка) – маєток/садиба, відокремлене поселення, що належить

одному власнику. На землях Речі Посполитої «фольварк» – найменування садиби поміщика.

2) Бунчуковий товариш – сини заслужених старшин; назва пішла від гетьманського

бунчука, під яким вони знаходились в походах і на урочистих подіях. Виконували різні

доручення гетьмана. Звання це було почесним, а перевагою було те, що вони були вільні від

сотенного і полкового судів.

25

В 18-19 століттях у Варві розвинуто ткацтво, виготовлення зброї; значною є торгівля

хлібом для навколишніх поселень Лохвицького, Прилуцького та Пирятинського повітів.

Після ліквідації полкового поділу Варва в 1782 р. ввійшла до складу Чернігівського

намісництва, в 1797 р. – Малоросійської губернії, а з 1802р. – Остапівської, потім Озерянської

і, нарешті, Гнідинської волості Лохвицького повіту Полтавської губернії.

В 1885 році в поселенні нараховувалося 470 дворів, кількість мешканців - 2150, 3 церкви, 5

лавок, 26 вітряків, 14 олійниць; щонеділі влаштовувалися торги, тричі на рік відбувалися

ярмарки. Частими гостями варвинських ярмарок були чумаки, які завозили сюди сіль та рибу.

26

Іван Самійлович Самойлович – гетьман Лівобережної України (1672-1687) намагався об'єднати

Правобережжя та Лівобережжя (у 1674 р. обраний гетьманом «обох сторін Дніпра») і зробити

гетьманську владу спадковою. Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим

у 1687 р. був звинувачений у «зраді Москві», скинутий з гетьманства, заарештований і

відправлений на заслання до м. Тобольськ в Сибір, де й помер у 1690 р.

27

Докладніше про козаків Галаганів та Стороженків, їх нащадків

див. «Великие и малоизвестные …».

28

Варвинський сотник Патока, ймовірно, був родичем Захарія Петровича Патоки, «писаря изъ

Лубенъ», який в 1721 році був зісланний в Соловецький монастир (докладніше див. «Київську

старовину» за вересень 1882 року, с.405)

29

В.В. Кривошея відмічає: «У гору пішов Василь Себастьянович, який перші чотири роки

гетьманування Самойловича був полковим обозним, а постарівши, як один із найдосвідченіших у

полку старшин обійняв уряд полкового судді».

30

Ал. Лазаревскій «ПОЛКЪ ПРИЛУЦКІЙ». С. 368 «С. Брагинцы (Брагинецъ), «на раздольи и

въ ярахъ, чрезъ оное село протекаеть неболш. рч. Козинка» (Пащ.), возникли на старому

«селищЂ», которое три брата Брагинца, Игнатъ, Максимъ и Илья, купили у Іер.Вишневецкаго, за

7 тыс. («золотыхъ?») …».

Прим. Слобода - вид поселення чи району міста в історії Росії, Білорусії і України.

Селище – стародавнє неукріплене поселення. Слово вживалося з давніх часів і означало

житло, а також місце, де колись було село.

31

Докладніше про Себастьяновичів, їх тяжби за Брагінські землі і багато іншого

можна прочитати в «ОПИСАНІЕ СТАРОЙ МАЛОРОССІИ» А.Лазаревского - Том 3

«Полкъ Прилуцкій», с.369-373.

32

Ал Лазоревскій «ПОЛКЪ ПРИЛУЦКІЙ» с. 373 « С. Озеряне, «въ ярах и на косогорахъ, через

село протекает небольш. Рч. Озерянка, на которой мельница» (Пащ.), возникли не позже полов.

XVII в., хотя первая здЂсь церковь строилась только въ 1703 г. – Самойловичемъ О. отданы были

тогдашнему Варвинскому сотнику ЯремЂ Моренцу, по смерти которого принадлежали къ числу

ратушнихъ селъ, но Галаганъ, воспользовавшись удобнымъ случаемъ, стал садить тутъ своих

«подданныхъ».

Прим. Левада -1) Береговий ліс, гай з ольхи, верби, тополі на берегах річок, що заливаються

під час повені. 2) Присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими

деревами.

33

Прим. Зносками по тексту у А. Лазоревского «(Пащ.)» позначена книга Д.Р. Пащенко

«Описаніе Черниговскаго намЂстничества». В книзі наведенні топографічні данні про поселення і

річки. Рукописи Пащенко знаходились (1886 р.) в бібліотеці Чернігівского губернського

статистичного комітету. Зошити, в яких був опис Прилуцької полкової сотні частково

втрачені (Прилуцький полк включав в себе наступні центри: Прилуки, Монастирище, Ічню, Кр.

Колидень, Іванницю, Срібне, Варву і Журавку).

34

Олександр Іванович Румянцев (1680- 4 (15) березня 1749). В 1738 році Румянцева призначили

правителем Малоросії, але скоро перевели в діючу армію, а в 1740 році призначили черезвичайним

і уповноваженим послом в Константинополь

Олексій Іванович Шаховський родився біля 1690, помер 27 травня 1736 - князь, генерал-

аншеф, сенатор, правитель Малоросії (з 26 січня 1734 по 5 лютого 1736).

35

Ал Лазоревскій «ПОЛКЪ ПРИЛУЦКІЙ» с.371 «слоб. Мормизовка, «рЂки нить никакой»

(Пащ.), поселена Андреемъ С-чемъ на Брагинскихъ землях, при чемъ въ 1718 г. здЂсь было уже 10

дв.»

36

В першій половині 18 століття в Варві було чотири шинка, з яких два належали сотнику

Кониському. Пізніше вдова Дмитра Кониського вийшла заміж за Микиту Кравченка, який був у

неї шинкарем.

37

На цій і двох наступних сторінках Модзалевський розповідає про сотника Барановського,

який відзначався надзвичайним пияцтвом і самоуправством. В очах козаків це була звична

справа: « гулять напропалую, пить и бражничать, …, - все это было ему по плечу» - писав

М. Гоголь. Толерантне відношення до прихильників спиртного і зневажливе до гірких і запійних

п’яниць - характерне для слов’ян минулих і нинішніх віків.

В списках Варвинських сотників відсутній Павло Ладинський. Лазаревський и Модзалевський -

обидва не згадали його. У В. Кривошея Ладинський П. значиться. Ймовірно його «пропустили»

умисно і пов’язано це з скандальною історією за часів його служби на посту Варвинського

сотника. З дитинства, перебуваючи при дворі сестри Петра I Наталії, Павло Ладинський, після

отримання освіти іде служити в Генеральну воєнну канцелярію.

38

Після 12 років служби в 1736 р. П. Ладинський займає пост сотника в Варві. З 1735 по 1739

роки лівобережних козаків використовували для проведення фортифікаційних робіт. В травні

1736 р. Прилуцький полк організував на такий наряд команду з 490 козаків, набраних з різних

сотень. Полковник Г. Галаган назначив їх командиром сотника П. Ладинського. Ввечері 25

червня 1736р. П. Ладинський, в стані сильного алкогольного сп’яніння визвав Корнія Дорошенка,

сина козака Срібнянської сотні і … Корній звернувся до козаків з проханням врятувати його від

«содомського гріха»… Докладніше можна прочитати в статті О.Репана «Шпетная окказия»

варвинського сотника Павла Ладинського. Олег Репан зсилається в своїй статті на діло №5470 з

фонду Генеральної воєнної канцелярії (зберігається в історичному архіві м. Києва).

39

Свавілля сотників було звичним явищем тих часів Цей випадок, як і попередній в Бахмачі, не

мав для сотника Барановского ніяких наслідків. В першому випадку його перевели сотником в

Варву (головним чином за пияцтво), після розправи над шинкарем Кравченко Барановский

залишався Варвинським сотником ще п’ять років…

40

Існує дві гілки роду Жили, зв'язок між якими В.Л. Модзалевський не встановив. Крім

«родословника» прізвище «Жила» (козак Іван Жила) згадується в другій Варвинській сотні

(див. «Реєстр» О.М. Бодянського).Чи належить він до якоїсь з двох гілок – відомостей немає. В книзі Куриленка М.І. «Прилуцьке Благочиння: історія, трагедія, відродження» автор,

описуючи Варвинську церкву Різдва Пресвятої Богородиці, так пише про Лева Васильовича:

«Ікона і кіот були споруджені у 1862 році в пам'ять визволення від кріпацтва поміщиком

с. Світличне Левом Васильовичем Жилою».

41

Вадим Львович

Модзалевський (1882-

1921) – історик і

археограф, який ще в

юнацькі роки захопився

генеалогією і

геральдикою, народився

в сім'ї відомого в свої

часи вчителя. Батьки

належали до

дворянських родів, що

походили від козацької

старшини. Отримав

гарну воєнно-інженерну

освіту. Великий вплив на

нього, як дослідника,

мали праці історика О.

Лазаревського.

Під керівництвом

В.В.Руммеля Вадим

Львович почав

генеалогічні

дослідження і в

результаті випустив

свою фундаментальну роботу «Малороссийский родословник» (в чотири томи, видані за

життя, і п’ятий (виданий на початку 21 ст.) ввійшли 236 родів). Крім того В.Модзалевський

за своє коротке життя написав ще ряд праць, в тому числі і статтю про Варвинську сотню,

представлену вище. Дворянин, секретар Дворянства Чернігівської губернії, капітан запасу

інженерних військ, завідуючий «Музеєм Української старовини В.В.Тарновського

Чернігівського Губернського Земства» Модзалевський залишив величезний науковий спадок,

що став класикою генеалогії.

***

Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького

у 1648-1782 рр. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 124.

«ВАРВИНСЬКА [ВАРВЯНСЬКА] СОТНЯ (1648-1782 pp.)

Виникла влітку 1648 року, а восени вже складалася з двох сотень. За Зборівським реєстром у

жовтні 1649 року включена до Прилуцького полку у складі двох підрозділів по 100 козаків у

кожному. В цьому ж полку перша сотня перебувала весь час свого існування, аж до ліквідації у

1782 році. Друга сотня існувала у 1648-1658 pp., 1672-1676 pp., 1760-1782 pp. Територія

ліквідованої Варвинської сотні увійшла до складу Лохвицького повіту Чернігівського

намісництва. Сотенний центр: містечко Варва, нині - районний центр Чернігівської області.

42

СОТНИКИ:

Першої сотні - Антоненко Микита (1649). Ракович Михайло (1672). Моринець Ярема Савович

(1676-1682). Ляшко-Тарновський Федір Іванович (1689-1694). Патока Петро (1710).

Тарновський Михайло Федорович (1714-1729). Михайлів Марко (1723). Косенко Мусій (1726).

Себастьянович Матвій Андрійович (1731-1735). Кониський Дмитро Григорович (1736-1753).

Тарновський Михайло (1744). Барановський Андрій Іванович (1757-1763). Жила Осип

Петрович (1763-1781).

Другої сотні - Федько Андрійович (1649). Андріїв Іван (1672). Тарновський Іван Данилович

(1760-1769). Троцина Фадій Микитович (1772). Магіровський Яків (1773-1781).

Населені пункти: Богдани, слобідка; Брагинці, село; Варва, містечко; Вороб'ївка, село;

Гнідинці, село; Гурбинці, село; Дегтярі, село; Кукалівський хутір; Іванківці, село; Ігнатівка,

село; Козинівський хутір; Колотівський хутір; Леляки, село; Мормизівський хутір; Озеряни,

село; Остапівка, село; Савинці, село; Сазький хутір; Світличне, село; Семенівський хутір;

Скнарівський хутір; Хортицький хутір; хутори: Арбеліянової Анастасії, дружини Андрія

Арбеліяна; Гонзаровського Андрія, військового товариша; Кисловича Йосипа, значкового

товариша; Кониського, варвинського сотника; Ладинського жіночого монастиря; Піроцького

Івана, бунчукового товариша».

***

Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської

адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005. – С. 129-130.

«І ВАРВИНСЬКА СОТНЯ

СОТНИКИ:

Антоненко Микита (?-1649-?), Ракович Михайло (?-1672.05.-?), Міщенко-Тихонович Іван,

Моренець Ярема Савенко (?-1676.02.-1682.05.-?), Ляшко-Тарновський Федір Іванович (?-1689-

1694-?), Патока Петро (?-1710-?), Тарновський Михайло Федорович (1714-1729),

Михайлович Марко (1723, нак.), Косенко Моисей (1726, нак.), Себастьянович Матвій

(1731.1.08.-1736), Ладинський П. (1736, нак.), Кониський Дмитро Григорович (1736-1757),

Тарновський Михайло (1744, нак.), Барановський Андрій Іванович (1757.12.07.-1763.2.02.),

Жила Осип Петрович (1763.22.02.-1781.10.08.).

ОТАМАНИ:

Мітенко Іван (?-1676.02.-?), Демченко Дацько (?-1682.05.-?), Моренець Яків (?-1694-?),

Безчіпчій Семен (?-1725-?), Михайлович Марко (?-1731-?), Моренець Яків (?-1734-?),

Лен Григорій (1737, нак.), Безчіпчій Григорій (?-1746-1757-?), Тарануха Тиміш,

Чепурко Григорій (1761.21.06.-1782).

ПИСАРІ:

Лісовський Федір (?-1708-?), Тимофійович Іван (?-1731-1746-ран.1757),

Шемет Василь (1772.16.04.-1782).

ОСАВУЛИ:

Кропива Іван (?-1734-?), Нагнойний Григорій (?-1737-1746-?),

Чеберчинський Карпо (1767.10.08.-1778), Чеберчинський Іван (1778-1779-7).

ХОРУНЖІ:

Грицько (?-1682.05.-?), Хоменко Влас (?-1725-?), Нагнойненко Іван (?-1731-?),

Квас Давид (?-1734-1746-?), Квас Олексій (1753.27.09.-1775), Квас Йосип (1775.7.11.-1782).

II ВАРВИНСЬКА СОТНЯ

СОТНИКИ:

Андрійович Федько (?-1649-?), Андрійович Іван (Міщенко) (?-1672.05.-?),

Тарновський Матвій Андрійович (1731-1735), Тарновський Іван Данилович (1760.9.11.-

1769.19.01.), Троцина Фаддей Миколайович (1770-1773), Магеровський Яків (1773-1782).

ОТАМАНИ: Лозовий Гапон, Леонів Йосип (1772-1773), Ковган Юхим (1773-1781).

ПИСАРІ: Грудницький Захар (1774-1781).

ОСАВУЛИ: Лозовий Василь (1775.17.11-1781).

ХОРУНЖІ: Лозовий Василь (1774-1775), Яременко Данило (?-1777-?),

Лісовий Данило (1779-1781)».

43

Лазаревський Олександр Матвійович по праву

вважається кращим знавцем історії лівобережної Малоросії часів

гетьманщини і першим істориком, який підняв українську науку

про родоводи до рівня світових генеалогічних зразків. Його

послідовниками В.Модзалевським, Г.Милорадовичем,

В.Антоновичем та іншими продовжувався процес накопичення

генеалогічних знань.

Третій том «Описания Старой Малороссии» присвячений

історії Прилуцького полку, до складу якого входили Журавська

і Варвинські сотні. Саме про них і підібрані документи в цьому

розділі збірки.

Та спочатку - короткий перелік джерел, які використовував О.

Лазаревський при написанні третього тому:

1. Архів генеральної військової канцелярії.

2. Генеральне слідство про маєтності Прилуцького полку.

3. Румянцевський опис Малоросії.

4. Архів Полтавського дворянського зібрання.

5. Архів Київської Духовної Консисторії.

6. Книги ревізій 1713 і 1729 років.

7. Опис Чернігівського намісництва, Д.Р.Пащенко.

8. Відомості про кількість населення у полку, зібрані за спеціальним наказом гетьмана в

1718р. (рукопис).

9. Зведення цифрових даних про населення десяти полків лівобережної Малоросії, що зібрані

при заснуванні намісництва.

10. Особисті архіви.

44

Прим. Вказані біля цифр, що позначають чисельність населення, букви означають:

П - переписні книги 1666р.,

А – ревізія 1713р.,

Б - відомість 1718р.,

В – ревізія 1629р.,

Г – ревізія 1740р.,

Д – зведення даних про населення Малоросії 1780р.

45

Феноменом української історії стала сім’я козака Григорія Розума. Його син - Олексій,

потрапив у найближче оточення російської імператриці Єлизавети Петрівни і одружився з нею

(в 1731 був помічений полковником Вишневецьким, який набирав співочих для придворного хору

і, звернувши увагу на молодого красивого співочого з прекрасним голосом, взяв юнака з собою

до Петербурга), вже 1745 р. стає графом Розумовським, … Почали підніматися і родичі його

матері: рідні її брати - курінний отаман Федір Дем’янович Демешко …

46

Данило Михайлович Тарновский (р. біля 1715 р.); в службі з 1730 р.; військовий товариш

(1737): був в походах 1731, 1735 і 1736 рр.; в 1736 р. потрапив в полон до татарів під

фортецею Бузовою. З 1737 р. бунчуковий товариш. В 1745 р. жив в м. Варва. Дружина Ганна

Манойлівна.

Михайло Федорович Тарновский, сотник Варвинський (1711-1724 рр.). 24.10.1709 р.

отримав універсал Прилуцького полковника Івана Носа на с. Гнідинці; 07.07.1714 р. отримав

універсал на с. Гнідинці і млин під м. Варвою. Дружина Софія Данилівна 15.07.1731р.

отримала гетьманський універсал на маєтки чоловіка.

47

Гнат Іванович ГАЛАГАН був полковником Війська Запорозького (1706), активним

учасником Північної війни 1700—1721 рр., з 1708 р. очолював компанійський полк у гетьмана

Мазепи. Шевченко називає його «поганим» за те, що він допоміг царським військам

зруйнувати Січ і розправитися з запорожцями. Пізніше в повісті «Музикант» Шевченко згадав

Галагана, який «первый отложился от Мазепы и передался царю Петру, за что и был, по

смерти полковника Носа, возведен в звание Прилуцкого полковника и одарен великими

маетностями в том же полку»

48

Володимир Мільчев «СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У1709–1734 РОКАХ,

ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ «Натомість, з Києва гусарську команду виводять та розміщують на вінтер-квартири у

сотеному містечку Прилуцького козацького полку – Варві. … з травня того ж року (1729) у

Варву до Івана Албанеза прибув граничарський капітан Ілія Міркович (Маркович) з двома

гусарами – Волчею Стоєвим та Стояном Савичем… … у Варву було відряджено російських

офіцерів у якості комісарів-спостерігачів. До травня 1729 р. на цій посаді перебував капітан

Єнцин (Янсен?). З червня 1729 по 1730 рр. – капітан Петро Володимерів»…

49

Василь Себастьянович, прилуцький полковий писар (1659р.), обозний (1672-1674рр.), а

постарівши, як один із найдосвідченіших у полку старшин обійняв уряд полкового судді (з

1674р.) Отримав від гетьмана Самойловича універсал на с. Гурбинці і с. Ігнатівку Варвинської

сотні; в подальшому отримав на них і царську грамоту.

Залишив двох синів Івана і Андрія, які були потім послідовно полковими писарями.

50

Міста, що зберігали магдебургію, очолювалися війтами; до складу міського управління

входили бурмістри, райці й лавники. Інші міста й містечка, що мали самоврядування,

називалися ратушними; водночас у них владу мали козацькі старшини.

Підсусідки – збірна назва різних категорій зубожілих селян в Україні 16-17 ст., які не

мали власного господарства і жили в чужих дворах, «у сусідах».

51

В 1722 р. була створена перша Малоросійська колегія (функціонувала в 1722-1727 рр.),

яка мала право контролювати дії гетьмана та генеральної старшини.

Протягом 1734-1750 рр. гетьманство (гетьманська посада) було скасовано тимчасово, а

наказом Катерини II 10 листопада 1764 р. - остаточно. Гетьманщиною стала керувати друга

Малоросійська колегія (створена в 1764 р.), яку очолив П. Румянцев.

52

Посилаючись на джерела, Олександр Матвійович Лазаревський вказує на те, що вони

були вивчені частково: «не пересмотрели и половины ... пользовались лишь отчасти ... к

великому сожаления, остался для нас почти недоступен,...». Відтак маємо значне поле

діяльності для подальших досліджень (місця збереження джерел зазначені в передмові до 3-

го тому). с.3

53

Анастасія Іванівна Доронська (дочка гетьмана Скоропадського, після смерті чоловіка

Матвія Андріановича Себастьяновича - у шлюбі з князем Орбеліані, від якого мала сина

Володимира (капітан кн. Володимир Орбеліані згадується як власник хутора Руда Варвинської

сотні – 1781р.).

Прим. Орбеліані з’являється серед інших грузин в гетьманщині в 40-х р. 18 ст. Всі вони,

за рідким виключенням, називали себе князями були бідними і покращили своє становище

через шлюб з дочками козацької старшини.

54

Велике значення мають зібрання документів приватного походження окремих родів, які

дозволили системно і глибоко вивчити їх родоводи, переміщення в службі, шлюбність,

народжуваність.

Особливу увагу привертають документи особистого походження про розподіл майна чи

подальші суперечки. Часто в таких справах зосереджується інформація про кілька родин.

55

Ярема Моренець – Варвинський сотник ( 1680 – 1689 рр.)

Сотник Єремій Моренець був «кревный» (тобто кровний родич) гетьмана Самойловича.

В «Списках дворянъ Н.Сђверск. Намђсти.» 1788 р., значиться рід Яремових - Самойловичів,

родоначальником якого зазначений протопоп «Тимофей, родной брат гетм. Самойловича». У

Тимофія син Яків, а у Якова – син Єремій (тобто Ярема) сотник.

56

По ревізії 1764 р. за Галаганом значилось: м.Прилуки і хутора - 204 чол. статті душ;

с. Рудовка - 32; с. Сергіївка - 4; х. Гнилицький - 269; м. Монастирище - 30; с. Заудайка - 14;

с. Андріївка - 14; м. Ічня - 1101; с. Озеряни - 542; с. Остапівка - 37; с. Дегтярі - 231; с. Іванківці

-88; с. Леляки - 2; с. Горобіївка - 5; с. Сокиринці - 704; м. Вереміївка - 13; с. Липове і

х. Криворудський - 408 і с. Селичівка (Переясл., п.) - 316. Всього 4014 душ чол. статті.

З усіх перелічених володінь тільки Липове, Сокиринці і Ічня отримані по універсалам,

інше було придбано «рукою властною..».

57

Апостол Данило Павлович (4(14).12.1654 — 17(28).01.1734) — державний діяч,

полковник миргородський (1683-1727 pp.), гетьман Лівобережної України (1727-1734 pp.).

Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського

життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана

всупереч російській і місцевій українській владі. Данило Апостол залишився в історії України

як визначний державний і військовий діяч, справедливий старшина, щедрий меценат і просто

порядна людина.

58

( Пащ.) - Пащенко, Дмитро Романович походив з малоросійського козачого роду. Син

військового товариша Романа Івановича. Перебуваючи з 1779 по 1782 рік в Комісії, заснованій

Румянцевим, Пащенко в 1781 році склав "Описание Черниговского Наместничества".

Рукопис містить чимало цифрових даних, які стосуються населення, економічного стану

кожного села і ознайомлює нас як з продуктивністю землі, так і з промислами сільського

населення. Праця ця ставить автора в число видатних дослідників місцевої історії і статистики.

59

Компанійські полки інакше звані охотницькі (охочекомонні) - набиралися з людей

охочих, вільних, притому молодих і здібних до кавалерійської їзди. Вони отримували від

гетьмана платню і залежали виключно від нього. Компанійці складали легку кавалерію, а

зброя їх складалась з шаблі, короткої рушниці і нагайки, званої канчуком. У такому вигляді

полки ці існували до 1776 р., коли були перетворені в три легкокінні регулярні полки -

київський, чернігівський та сіверський.

60

Андрій Кондзеровський - «маршалок» двору гетьмана Івана Скоропадського, а його

дружина Пелагея Марківна Маркович, дочка «орендаря» Пирятинського. По заповіту брата

свого Івана Марковича отримала в 1724 році «кутъ сЂнокосній подъ Варвою».

Джерело: «Малороссийский родословник». В.Л. Модзалевський

61

Ладан вперше згадується в 1603 році, коли тут був заснований монастир. Ладанський

Покровський монастир заснований в 1600 році одночасно з Густинським. Спочатку він був

чоловічим і називався Підгорним. У 1736 році монастир досяг найвищого розквіту - було

побудовано 2 храми: перший - кам'яна споруда в ім'я Пресвятої Богородиці; другий храм був

збудований з дерева на честь святителя Миколая.

62

Якубовичі - старовинний дворянський рід. Докладніше про представників роду

Якубовичів які мешкали з початку 18 сторіччя в Журавці, а також про найбільш яскравих

представників цього козацького роду можна ознайомитися у статті «Якубовичі» на сторінках

даного збірника.

63

У Росії пажі при дворі з'явилися в 1711 році і вибиралися особисто Петром I, причому

серед них були особи німецького і шведського походження. Надалі в пажі призначалися діти

придворних і офіцерів гвардії. Служба полягала в участі їх у всіляких святах, урочистих

виходах найвищих осіб, у царських полюваннях і виїздах. Після досягнення певного віку

камер-пажі випускалися офіцерами в Гвардію, рідше - в камер-юнкери, а пажі - офіцерами в

армійські частини. В кінці царювання Єлизавети Петрівни виникла необхідність отримання

пажами регулярного освіти. Вихованцями цього самого аристократичного навчального

закладу були багато видатних особистостей Росії XVIII-початку XX століть.

64

Після Дем'яна Якубовича сотником Журавським був Михайло Ягельский (з 1717 по

1728рр.). Після нього з 1729 по 1753 рр. сотник - Федір Тарасевич (Тарасенко). За ним у

с. Полонки Прилуцької полкової сотні 9 хат підсусідків і в м. Журавка 17 дворів та 2

бездворові хати. Дружина Марфа Тимофіївна. Дочка Євдокія (за нею млин на р.Удай) заміжня

за Журавським сотенним возним Гаврилом Хожаленським. Про другу дочку - Анастасію

відомостей немає .

65

Стародавня сіверська земля ... Непрохідні ліси, заплавні луки, повноводний Сейм ... На

його живописному крутому березі в кінці Х століття сіверяни звели «город на пути» -

Путивль. У середні віки, а точніше, на початку XVI століття, поблизу Путивля проходив

кордон між Російською державою та Річчю Посполитою. У 1618 році між Москвою і

Польщею було укладено Деулінське перемир'я, по якому до Польщі відходили всі сіверські

землі, а Путивль залишався за Москвою. У ситуації, що створилася він ставав прикордонним

містом Московської держави, особливо важливим оборонним рубежем.

66

Указом імператриці Анни Іоанівни від 25 березня 1738 р. виділялись землі на території

Полтавського, Миргородського, Лубенського та Прилуцького полків Гетьманщини для

розселення грузин. Зрозуміло, це не викликало захвату серед українського населення, яке

розглядало це як порушення «малоросійських прав» Утім, зрештою грузинам довелося

інкорпоруватись у місцеве суспільство, хоча відбувся цей процес вже у другій половині 18 ст.

Серед нащадків грузинських поселенців в Україні особливо відомі декабрист О.С.Гангеблов

(1801-1891), фольклорист М.А.Цертелєв (1790-1869) та ін.

67

Багато поборів наклали на малоросійський народ гетьмани, ніби на плату війську, а

насправді заради збагачення свого. Ще в самому кінці гетьманства Івана Самойловича, в 1686

р., була введена система оренд, доходи від яких мали йти на утримання церков, сердюків та

компанійських полків. Оренди були введені на продаж хлібного вина, дьогтю і тютюну, а

також на млини. Крім того, був введений податок на варення пива і на шинкування горілки.

68

Малоросійський дворянський рід Cвічок походить від лубенського полковника Леонтія

Назаровича Свічки. Його син Василь Свічка "значний товариш військовий" (1702),

бунчуковий товариш. 14 липня 1684 року отримав від свого діда Мартина Лещенка половину

лісу між Антонівкою і Усівкою. За заповітом батька отримав греблю з млинами в селі

Горобіївка, цілий ряд лісів, хутір над Оржицею - Городище, людей, які оселилися в селі

Корніївка і Городище, і село Антонівку.

69

Син Василя Леонтійовича Свічки – Василь - бунчуковий товариш. Після батька отримав

село Антонівку і землі при річці Чумгак, де утворилася село Свічківка. Помер бездітним,

залишивши спадок сестрам. Дочка Василя Леонтійовича з батьківського спадку отримала

млини на річці Удай під Кручею з землею, лісом і луками, які прозивали Сакуновщина, з

двором житловим і деяким числом «підсусідських» дворів. Спільно з братом Іваном володіла

(1729-1731) селом Антонівка та після смерті брата успадкувала хутір на річці Чумгак (с.

Свічківка).

70

Пропоную вашій увазі окремі сторінки «Малороссийского родословника»

В.Л. Модзалевського (на титульному листі 1-го тому «родословника» запис: «Посвящается

дорогой автору памяти генеалога Василия Владимировича Руммеля» - саме під його

керівництвом Вадим Львович почав дослідження козацьких родів). Перші чотири томи

надруковані в період 1908-1914рр., за життя автора, п’ятий том (частини 1-5 видані в 1996-

2004 роках за архівами) - що залишив автор.

В цьому розділі «Збірки...» зібрані документи про представників козацьких родів, що мали

відношення до Варвинщини (народилися, жили чи володіли і управляли варвинськими землями).

Обмежуючись лиш тим, що має відношення до Варви, я залишаю поза вашою увагою багато

цікавого: родовід реєстрових козаків Гребінко і їх нащадка письменника Євгена Павловича

Гребінки - автора повісті «Нежинский полковник», віршів, що покладені на музику і стали

народними («Помню, я еще молодушкой была» і широко відомий романс «Очи черные»);

представницю роду Забіли – Надію Іванівну (відома в свій час співачка) і її чоловіка –

Михайла Олександровича Врубеля – широко відомого майстра живопису; рід Немировичів–

Данченко, що дав світу відомого драматурга – Володимира Івановича Немировича–

Данченка і багато інших цікавих і відомих представників козацьких родів, що згадані в

«родословнике» В.Л. Модзалевського (це біля 3,5 тис. сторінок).

Том 1, Київ, 1908.

НОСЕНКО, Білецькі-Носенки (нащадки Івана Білецького), лист 155.

3.«Петръ Ивановичъ (Носенко, БЂлецкій - Носенко), съ 1702 г. въ службЂ въ Прилуцкомъ

полку; сем лЂтъ былъ значковымъ товарищемЂ; значный полку Прилуцкаго товаришъ (1709);

Прилуцкій полковой хоружій (1709, 1720-1724) и полковой сотникъ (1724-1733); Прилуцкій

наказной полковникъ (1728-1729); былъ въ Польскомъ походЂ (1733)»….

«…владЂлъ слободкой Сагой подъ м. Варвой (10 дворовъ въ 1718 г.); † 1734, въ походЂ

Псковомъ, … Ж.- Прасковья Романовна (Малиновская?)»

Докладніше про процес за спадок між вдовою Степана Носа і дітьми Петра Івановича див. у

О. Лазаревського в «Описании Малороссии», том 3, с. 34,35.

Батько Петра Івановича – Іван Іванович Білецький «сотник Сребрянский (біля 1680р.)». В

універсалі полковника Івана Носа 1703р. він називається «паномъ Иваномъ Носенкомъ».

Про одного з нащадків цього роду О. Шокало пише: «У Прилуках народився й усе життя

пропрацював на культурно-освітній ниві нащадок козацького роду Павло Павлович Білецький-

Носенко(1778-1856) – визначний письменник, мовознавець, педагог, фольклорист, етнолог,

перекладач». В «Малороссийском родословнике» В.Модзалевського він під номером 9 (див.

том 1, с. 156).

Галагани

– давній козацький рід. Їх нащадки - дворяни Полтавщини і Чернігівщини –

різнобічно освічені особистості, що займали протягом декількох століть

відповідальні державні посади. Отримавши за багаторічну службу чимало

маєтків у Полтавській губернії, тут же і жили сім’ями: спочатку в Прилуках, а

пізніше - в Сокиринцях і Дігтярях; мали маєтки в Києві і Петербурзі, часто

виїздили за кордон – в Німеччину, Францію й Італію.

Опис герба. На блакитному полі щита зображені дві срібні шестикутні зірки, а під ними

знаходиться Гіпоцентавр - кінь, у якого замість голови половина людського тіла, яка

випускає стрілу з лука в змія що знаходиться на місті хвоста коня. Над щитом – корона з

страусиним пером. Герб роду Галаганів внесено в Частину 5 Загального гербовника

дворянських родів Всеросійської імперії, ст.120.

О.Лазаревський, описуючи рід Галаганів, так пише про його походження:

«…У казака Ивана Галагана(1) было два сына: Игнат(2) и Семен; семья была бедная, … оба

эти брата были не грамотны. Старший Игнат, желая выбиться в люди, пошел на Запорожье;

с.155

с.155

71

в 1706 году он уже был полковником и начальствовал запорожским отрядом, который был

выслан из Сечи на помощь Петру В. против шведов».

Ігнатій Іванович Галаган(2) брав участь в Північній війні,

воював разом з російською армією проти шведів. Пізніше служив у

Мазепи і разом з ним перейшов на бік Карла XІІ, однак невдовзі

залишив Мазепу і Петром І був пробачений. В 1709 році брав участь

в розгромі Запорізької Січі. Учасник Дербентського (в 1722 році) і

Польського (в 1733 році) походів російської армії. В 1739 році вийшов

у відставку. За свою службу наділений Петром І значними земельними

володіннями на Лівобережній Україні.

Єдиному сину Ігнатія Івановича і Олени

Анатоліївни – Григорію судилося стати

продовжувачем роду.

Як і батько, Григорій Ігнатович(3) зробив блискучу кар’єру. В 23

роки він став полковником, в 26 – був запрошений на коронацію

Єлизавети Петрівни в Москві (пізніше Григорій Ігнатович Галаган

зустрічався з імператрицею під час її подорожі до Києва – зустрічав зі

своїм полком біля стін Батурина). В 1760 році Григорій Ігнатович з

тисячею козаків брав участь у Пруському поході.

В шлюбі з Оленою Михайлівною у них народилися дві дочки і єдиний

спадкоємець – син Іван.

Іван Григорович(4) вступив до шлюбу з племінницею Кирила Розумовського –

Катериною Дараган. Невдовзі хворобливий і дещо пасивний Іван відійшов від справ. Усім

займалася Катерина Юхимівна. Помер Іван Григорович Галаган в 1797 році в Сокиринцях,

залишивши в спадок єдиному сину Григорію 6000 душ і величезне господарство.

Григорій Іванович Галаган(5) – гідний продовжувач роду. Отримавши освіту в

Лейпцизі, служив на різних посадах. Одружений на представниці благородного і відомого роду

Милорадовичів – Ірині Антонівні. У них два сина - Петро, Павло і дочка.

Шлюб Петра Григоровича Галагана(6) і Софії Олександрівни був бездітним. А ось у

Павла Григоровича Галагана і Катерини Василівни було двоє дітей – син Григорій і дочка

Марія.

А тепер коротко про прокляття роду Галаганів.

В травні 1709 року Прилуцький полковник Ігнатій Іванович Галаган(2) разом з російським

військом ввірвався в Чортомлицьку Січ і оточив запорожців. Галаган умовив їх здатися,

обіцяючи усім помилування… Оточені з усіх сторін запорожці вирішили не проливати

християнської крові і склали зброю. Але це була зрада. Російські війська разом з загоном

Ігнатія Галагана вчинили жорстоку розправу над козаками.

Таємний орден січовиків (як говорить легенда) виніс роду Галаганів вирок-прокляття…

Григорій Павлович Галаган(7) – його ім’ям названий один з льодовиків в Середній Азії.

Член Державної ради департаменту законів Російської імперії,

таємний радник, суспільний і політичний діяч, меценат і

колекціонер; нагороджений орденом Білого орла і Володимира ІІ

ступеня.

Григорій Павлович приятелював з М. Гоголем, П. Кулішем, Г.

Максимовичем, В. Лисенком, В. Тарновським, Т. Шевченком. В

своєму родовому маєтку Сокиринцях створив центр кооперативного

руху. Заслуги його перед державою та людьми можна довго

перелічувати, та всі вони виявилися марними… Рід, до якого він

належав, був проклятий до сьомого коліна.

На весні 1669р. Павло несподівано захворів та помер в селі Сокиренці, де його і

поховали. «Удрученный горем, в ночь смерти своего сына, сидя у постели усопшего,

отыскивая выход из ужасного положения отцовского сиротства, Григорий Павлович

решил, что сын его должен продолжать жить…». В 1871 р., в пам’ять про сина, в Києві

відкрита колегія Павла Галагана (близько 50 років колегія існувала виключно на кошти

Галаганів); в 1876 році Григорій Павлович віддав садибу в селі Дегтярі для заснування

ремісничого училища (існує і зараз). Крім того, як земський, суспільний діяч і людина, що

72

володіла значними матеріальними засобами , Григорій Павлович Галаган багато зробив для

покращення життя селян. Також ним написані: «Сборник этнографических материалов,

касающихся Малороссии»; «Подробное описание малорусской драмы в том виде, как она

сохранилась в селе Сокиренцах».

Зі смертю сина Григорія Павловича – Павла(8), рід Галаганів обірвався.

Чи був це просто результат хвороби (Павло помер в 16- річному віці від тифу) чи це прокляття

січовиків? І чи існував насправді той містичний орден?

Історія найчастіше не дає нам однозначних відповідей.

Кривошея В.В. в своїй монографії «Козацька еліта Гетьманщини» відмічає, говорячи про

прилуцьких полковників: «Наступний полковник Іван Маценко походив з Варвинщини, де ще у

1649р. фіксується козак Грицько Маценко. Іван став кумом полковнику Горленку (бо, мабуть,

був сотником варвинським), а потім і осавулом полковим (1668-1669). Згодом очолив полк

(1669-1671)».

Дійсно, в реєстрі О.М. Бодянського, в списку першої варвинської сотні, є козак «Грицко

Маценка» і в тому ж списку козак – «Курило Маценко», котрий також може бути родичем

полковника Івана Маценки. А як сотник варвинський, Іван Маценко не значиться ні у О.

Лазаревського, ні у В.Модзалевського, ні навіть у самого ж В.Кривошеї в книзі «Українська

козацька старшина».

*** 1630 рік – француз Гійом де Боплан, в ті часи капітан артилерії, найнявся на службу в

польське військо, яке контролювало найбільші міста та фортеці України. Протягом 17 років Г.

де Боплан бере участь в зведенні фортець і воєнних споруд, нам же він цінніший не інженерно-

фортифікаційною працею, а як автор першої в історії картографії топографічної карти країни:

«Спеціальний і докладний план України разом з прилеглими до неї воєводствами, округами і

провінціями» (в маштабі 1:463000, 1639 рік).

До карт Гійом де Боплан робив пояснюючий текст, який з часом було видано під назвою

«Опис України». Це виключно цінна праця, яка є одним з небагатьох джерел інформації про

життя українців другої половини 17 століття (докладний опис побуту, звичаїв і природи

української землі, а також безліч інших спостережень).

Цікаво (поговірки, прислів'я, факти та інше).

Козацькому роду нема переводу.

Степ та воля – козацька доля.

Козакові не багато треба: солі дрібок, хліба шматок та горілки чарка.

Козак з бідою, як риба з водою.

Місяць – козацьке сонце.

Зовсім козак, та чуб не так.

Козак скаже – як зав'яже.

Коли козак у полі, то він і на волі.

На козаку й рогожа пригожа.

До булави треба голови.

Степ та воля – козацька доля.

Козаки були здебільшого середнього росту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, кругляві і

від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з

розкішним оселедцем, або чуприною на тім'ї, в смушковій гостроверхій шапці на голові,

завжди з люлькою в зубах.

У козаків були свої назви вітрів: якщо дме з півночі –«москаль», з півдня –«бусурман»,

зі сходу –«донець», з заходу – «лях».

Одяг козака в 18 ст. коштував: ярмулка 1крб.60 коп., жупан -2крб., шапка -30 коп., три

пари чобіт -90 коп., пояс -15 коп., сорочок три пари -60 коп.,кожух -1 крб., свитка – 20 коп.

Кінь коштував – 8-12 крб., рушниця – 2 крб. 26 коп., мушкет – 2крб., пуд пороху -3 крб.

96 коп., свинець (5 фунтів) – 40 коп.

с.399

с.398

73

Козацька чайка – морське судно типу галери, сягало 20 метрів у довжину, 4 метрів у

ширину, давало 1,5 метра осадки і відзначалось хорошою плавучістю і маневреністю.

За 1450-1586 рр. турки і татари зробили 86 набігів на Україну, а 1600-1647 – близько 70;

протягом 18 ст. відбулось більш десяти війн, в яких брали участь українські козаки.

За підрахунками М. Маркевича в Україні з 1320 по 1709 рр. відбулось 170 битв

(з татарами, турками, москалями, поляками та шведами). А ще були битви

з хрестоносцями, венграми, сербами і міжусобні.

Козацькі прапори 18 ст. мали зображення хрестів, півмісяців, зірок і козака з мушкетом.

В другій половині 17 ст. на Лівобережній Україні нараховувалось 36 міських населених

пунктів (в більшості своїй – сотенні козацькі містечка) – серед них і Варва.

Про сало… «Нема м'яса над свинину, нема риби над линину». Український етнограф Микола Маркевич писав в першій половини 19 ст.:

«… сало вживається у борщі, в юшці, в смаженій картоплі, у ковбасах й т. ін.

Подається шматками на сніданок без усякого приготування; також нарізується зі споду

до шкурки чотирикутними у піввершка квадратами, не торкаючи лише шкури,

засмажується на сковороді й подається; це називається «смажене сало».

Формат «Збірки…» не дозволяє згадати всіх відомих мені авторів, котрі писали про

козацтво, тому про частину з них розповім дуже коротко.

В передмові до видання записки «Малорусские козаки в 1659 г. по взгляду на них серба

Юрия Крижанина» П.Куліш пише: «В 11-ом томе «Истории России» Г. Соловьева, на

страницах 77-78 приведены выдержки из записки о Малорусских козаках, составленной

«неизвестным сочинителем». ...доказано, что этот важный для сравнительной Славянской

Филологии труд есть произведение Сербского Попа Юрка Крижанича». Повністю

ознайомитися з статтею можна в «Чтениях…» книга 3 за 1878 р. Обмежусь лише думкою

П. Куліша про записку: «…Никто из современных Крижаничу наблюдателей козачества не

взглянул на его состав, на превращение его в чисто разбойничество и на незаглушимое в

нем никакими влияниями чутье правды» і далі Куліш пише: «Записка Крижанича важна

и в том отношении, что определила верно, политическое положение Малорусских козаков

между Москвой и Польшей …»

Не менш цікавим є оповідання Т.П. Надихіна, надруковане в «Чтениях…» за 1876 р.

Воно називається «Память о Запорожье и последних днях Запорожской Сечи». Оповідання

написано на основі праць Костомарова, Куліша, Марковича, Максимовича і ін., і доповнене

переказами, особисто отриманими на місці подій Григорієм Надихіним.

Серед авторів, які пишуть про козацтво, багато і наших сучасників

- наприклад, В.В.Кривошея – автор понад 60-ти праць. Основна цінність

книг В. Кривошеї - в величезній кількості нових імен, відкритих ним для

нас, читачів (він значно доповнив, в тому числі, і списки Журавської і

Варвинської сотень).

Закінчити збірку документів про козаків Варвинщини хочу

словами з пісні Кобзаря про запорожців:

«Ой летіла бомба од Чорного моря,*

Та серед Січі впала:

Хоч пропали запорожці,

Та не пропала слава».

*Січ розгромили війська, які поверталися з Криму

від Чорного моря.