3 форми єдності

3 форми єдності реформатської церкви

2

Файл завантажено з сайту Євангельської Реформатської церкви «Хвала і Поклоніння», м Дунаївці

Гейдельберзький катехізис

Господній день 1

Запитання 1. Що є твоєю єдиною втіхою в житті та смерті ?

Відповідь: Те, що я не належу собі (1), о належу - тілом і Душею, як 6 житті, так і й смерті - (2) моєму Вірному Спасителю Ісусу Христу (3). Він сповна заплатив за Всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров'ю (<+) та звільнив мене ВІЗ усякої сили Диявола (5) Він так береже мене (6), що навіть Волосина не впаде з моєї голови без Волі на те Отця мого Небесного (7): по суті Все повинно сприяти моєму спасінню (8). Оскільки я належу Христу,' Він Духом Своїм Святим запевняє мене у Вічному житті (9) та Зоє мені щире бажання і готовність жити Для Нього відтепер і навалі (10)

(1) 1 Кор. 6:19-20. (2) Рим. /4:7-9; (3) 1 Кор. 3:23. Тит.2:14: (4) 1 Пет. 1:18-19. 1 Ів. 1:7-9; 2:2; (5) Ів. 8:34-36. Євр. 2:14-15. 1 Ів. 3:1-11, 2 Кор. 1:21-23. 2 Кор. 5:4-5. Єф. 1:13-14; (6) їв. 6:39-40, Ів. 10:27-30. 2 Сол. 3:3, 1 Пет. 1:5; (7) Мате. 10:29-31, Лук. 21:16-18; (8) Рим. 8:28; (9) Рим. 8:15-16: (10) Рим. 8:1-17

Запитання 2. Що необхідно знати, щоб жити і вмерти в радощах цієї Втіхи?

Відповідь: Три речі: По-перше: наскільки Великий мій гріх та убозтво по-друге, як звільнитися від усіх своїх гріхів та убозтва (2) і по-третє: як дякувати Богу за дане визволення (3).

"(ї)7им. 3:9-10. Пс. 1:10: (2) Ів. 17:3. №4:12; 10:43; (3)Матв. 5:16, Рим. 6:13, Єф. 5:8-10, 2 Тим. 2:15. 1 Пет. 2:9-10. Тит. 3:3-8


Запитання 3: Як ти можеш Зізнатися про своє убозтво? Відповідь: Закон Божий говорить мені про це (1). 1)Рим. 3:20. Рим.7:7-25

Запитання 4. Чого вимагає від нас Божий закон? Відповідь. Христос коротко викладає цю вимогу в Матвія 22. «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, всією душею своєю, всією своєю думкою, і всією своєю силою. (1) Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. (2) На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.» (1) 5М.6:5: (2) ЗМ. 19:18

Запитання 5. Чи можеш ти досконало виконувати все це? Відповідь: Ні. (1) За природою своєю я схильний ненавидіти Бога та свого ближнього.(2) (1)Рим. 3:9-20. 23. 1 Ів. 1:8,10: (2) 1 М. 6:5. Єрем. 17:9. Рим. 7:23-24, Рим. 8:7. Еф. 2:1-3. Тит. 3:3

http://hvala.in.ua/

3



Запитання 6: Невже Бог створив людину такою нечестивою та зіпсованою? Відповідь: Ні. Бог створив людину хорошою (1) за образом Своїм (2), тобто, в справжній праведності та святості (3), щоб людина могла справді пізнати Бога як свого Творця (и), полюбити Його всім своїм серцем і жити з Ним у вічному блаженстві заради Божої слави та хвали (5) (1) 1 М. 1:31; (2) 1 М. 1:26-27; (3) Еф. 4:24; (4) Кол. 3:10; (5) Пс. 8

Запитання 7: Тоді що ж так зіпсувало людську природу? Відповідь: Гріхопадіння наших прабатьків, Адама та Єви, в Едемському саду (1), яке настільки отруїло нашу істоту (2), що ми всі народжуємося грішниками, розбещеними з самого моменту зачаття (3). (1) 1М. 3; (2) Рим. 5:12, 18-19; (3)Лс.5І:5

Запитання 8: Невже ми настільки зіпсовані, що абсолютно не здатні творити добро, а лише схильні до Всілякого зла? Відповідь: Так (1), якщо тільки не відродимося згори, від Духа Божого (2). (1) 1 М. 6:5. 1 М. 8:21, Йов 14:4; /с. 53:6: (2) Ів. 3:3-5


Запитання 9. Але тоді чи не поступає Бог несправедливо до людини, Вимагаючи Від неї В Своєму законі Виконання неможливого? Відповідь: Ні, Бог створив людину здатною дотримуватись Його закону Проте людина, спокушена дияволом (2), В безрозсудному непослуху Втратила Божі дари і для себе, і для Всіх своїх нащадків

(1) 1 М. 1:31, Еф. 4:24; (2) 1 М. 3:13, Ів. 8:44; (3) 1 М. 3:6: (4) Рим. 5:12. 18-19

Запитання 10. Чи дозволить Бог такому непослуху та противленню залишатись безкарними? Відповідь: Звичайно ж, ні. Він сильно гнівається як через гріх, в якому ми народжені, так і через гріхи, які ми самі і скоюємо. Як справедливий Суддя, Бог карає гріхи зараз і у вічності (1). Бог оголосив: «Проклятий всякий, хто не виконує постійно всіх слів, написаних в книзі закону" (2).

(1) 2 М. 34:7. Пс. 5:4-6, Наум 1:2, Рим. 1:18, Єф. 5:6. Євр. 9:27; (2) Гал. 3:10. 5 М. 27:26

http://hvala.in.ua/

4


Запитання 11. Хіба ж Бог не милосердний? Відповідь: Бог, звичайно, милостивий (1), але Він також справедливий (2). Божа справедливість вимагає, щоб гріх, скоєний проти Його вищої величності, був покараний вищою мірою покарання - вічною карою тіла та душі (3).

(1) 2 М. 34:6-7, Пс. 103:8-9; (2) 2 М. 34:7, Пс.5:4-6, Євр. 10:30-31; (3) Матв. 25:35-46


Запитання 12. Згідно з праведним Божим судом ми заслуговуємо покарання як на цьому світі, так і навіки. Як тоді ми можемо уникнути цієї кари та навернутись до Божої ласки? Відповідь: Бог вимагає, щоб Його справедливість була задоволена(1). Тому вимоги Божої справедливості мають бути дотримані (сплачені) сповна - або нами, або ким-небудь іншим (2).

(1) 2 М. 23:7, Рим. 2:1-11: (2) Іс. 53:11. Рим. 8:3-4

Запитання 13. Чи можемо ми самі сплатити цей борг ? Відповідь: Звичайно, ні. Фактично ми тільки збільшуємо свою провину з дня на день

(1) Матв. 6:12. Рим. 2:4-5

Запитання 14. Чи може якесь створіння, будь-яке взагалі, сплатити цей борг замість нас? Відповідь: Ні. По-перше, Бог не буде карати інше створіння за провину людську (1). Крім

того, ніяке створіння саме по собі не зможе винести тягаря вічного гніву Божого за гріх і звільнити від нього інші створіння (2).

(1) Єз. 18:4.20, Євр. 2:14-18: (2) Пс. 49:7-9. Пс. 130:3

Запитання 15. Тоді якого ж посередника і визволителя нам слід шукати? Відповідь: Того, хто є справді людина (1) і справді праведник (2), але при цьому могутніший за інших створінь, тобто, того, хто також є справжній Бог(З).

(1) Рим. 1:3. 1 Кор. 15:21; (2} 1с. 53:9, Євр. 2:17. 2 Кор. 5:21, Євр. 7:26, Іс. 7:14, Іс. 9:6. Єр. 23:6, Ів. 1:1

http://hvala.in.ua/

5



Запитання 16. Чому цей посередник повинен бути справді людиною і притому справжнім праведником? Відповідь: Бо Божа справедливість вимагає, щоб людська природа, яка згрішила, спокутувала свій гріх (1). Проте грішник ніколи не зможе заплатити за гріхи інших (2).

(1) Рим. 5:12,15, 1 Кор. 15:21. Євр. 2:14-16: (2) Євр. 7:26-27. 1 Пет. 3:18

Запитання 17. Навіщо цьому посереднику також бути справжнім Богом? Відповідь: Для того, щоб завдяки Своїй Божественній силі він як людина зміг винести на собі весь тягар Божого гніву та здобути для нас іповернути нам праведність і життя (1).

(1) Іс.53, Ів. 3:16, 2 Кор. 5:21

Запитання 18. І хто ж цей посередник, який є справжній Бог і водночас справжня людина та справжній праведник? Відповідь: Наш Господь Ісус Христос (1), даний ном, щоб повністю звільнити нас і виправдати нас перед Богом (2).

(1) Матв. 1:21-23, Лук. 2:11. 1 Тим.2:5; (2) 1 Кор. 1:30

Запитання 19. Звідки ти пізнаєш про це? Відповідь: Свята Євангелія говорить це мені. Уже в раю Бог Сам почав відкривати добру звістку (1), пізніше Він оголосив її через святих патріархів (2) та пророків (3) і змалював її в жертвоприношеннях й інших обрядах Свого закону (4). Нарешті, Бог втілив цю добру звістку в Синові Своєму улюбленому (5).

(1) 1 М. 3:15; (2) 1 М. 22:18, 1 М. 49:10; (3) Іс. 53; Єр. 23:5-6, Міх. 7:18-20. Дії 70:43, Євр. 7:7-2; (4) ЗМ. 1-7. Ів. 5:46. Євр. 70:7-10; (5) Рим. 10:4, Гал. 4:4-5. Кал. 2:17


Запитання 20. Чи Всі Врятуються у Христі, так само як Всі загинули В Адамі?

Відповідь: Ні. Врятовані (спасенні) лише ті, хто справжньою Вірою прищепився Зо Христа та приймає Всі Його благословіння (1).

(1) Матв. 7:14, Ів. 3:16. 18. 36. Рим. 11:16-21

Запитання 21. Що таке істинна Віра?

Відповідь: Істинна Віра - це не тільки знання та переконаність В правдивості Всього, що Бог відкриває в Слові Своїм(1), але й глибоко вкорінена впевненість (2), народжена в мені Духом

http://hvala.in.ua/

6


Святим (3) через Євангелію в тому, що лише завдяки благодаті, дарованій Христом (5), не тільки інші, але й я (6) маю прощення гріхів, назавжди виправданий перед Богом і отримав дар спасіння (7).

(1) Ів. 77:3.77, Євр. 17:1-3, Як. 2:79; (2) Рим. 4:78-27, Рим. 5:7, Рим.70:70, Євр. 4:74-76; (3) Матв. 76:75-77, (в. 3:5, Дії 76:74; (4) Рим. 1:16, Рим. 10:17, 1 Кор. 7:27; (5) Рим. 3:27-26; Гал. 2:16,20, Єф. 2:8- 7 0; (6) Гал. 2:20; (7) Рим. 1:17. Євр. 10:10

Запитання 22. У що тоді мусить Вірити християнин?

Відповідь: У Все, що обіцяє Бог 6 Своїй Євангелії (1). Основний зміст Євангелії представленої в догматах християнського віросповідання - в Апостольському символі віри, який не піддається сумніву і визнається по всьому світі. (1) Мата. 28:18-20. Ів. 20:30-31

Запитання 23. Що це за Символ віри?

Відповідь: Вірую в Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі. Вірую в Ісуса Христа, Сина Його Єдинородного, Господа нашого, зачатого від – Святого Духа і родженого від Діви Марії. (Вірую) що Він страждав під Пілатом Понтійським, що розіп'яли Його, і був мертвий, і поховали Його, що зійшов у пекло, що устав третього дня з мертвих, вознісся на небо і сидить по правиці Бога Отця Вседержителя; звідки і прийде судити живих і мертвих. Вірую в Духа Святого, святу Вселенську спільність святих, прощення гріхів, воскресіння тіла і життя вічне.


Запитання 24. З яких частин складається Символ віри ? Відповідь: З трьох частин: Бог Отець і наше створення; Бог Син і наше спасіння; Бог Дух Святий і наше освячення.

Запитання 25. Оскільки існує лише один Бог (1), чому ми тоді говоримо про три Особи: Отця, Сина і Духа Святого? Відповідь: Тому, що саме так Бог відкрився нам у Слові Своєму(1). Ці три окремі Особи уособлюють у собі єдиного істинного та вічного Бога (2).

(1) 5 М. 6:4, 1 Кор. 8:4,6; (2) Матв. 3:16-17, Матв. 28:18-19, Лук. 4:18 ( Іс. 61:1), Ів. 14:26, Ів. 15:26, 2 Кор. 13:14, Гал. 4:6, Тит. 3:5-6

Господній День 9

Запитання 26. У що віруєш, коли говориш: “Вірую в Бога - Отця Вседержителя, Творця неба і землі”? Відповідь: В те, що одвічний Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який з нічого створив небо і землю і все, що наповнює їх (1), Який продовжує утримувати їх та панувати над ними Своєю одвічною

http://hvala.in.ua/

7


постановою і провидінням (2), Є моїм Богом і Отцем через Сина Свого Ісуса Христа (3). На Нього так покладаюсь, що не маю жодних сумнівів у тому, що Він забезпечить все необхідне для мого тіла та душі (4) і поверне на добро мені, які б то не були страждання, що Він допускає в цьому сумному світі (5). Він спроможний зробити це, тому що Він Всемогутній Бог (6); Він бажає цього, тому, що Він вірний Отець (7).

(1) 1 М. розділи 1-2, 2 М. 20:11, Пс. 33:6, Іс. 44:24, Дії 4:24, Дії 14:15; (2) Пс. 104, Матв. 6:30, Матв. 10:29, Еф. 1:11; (3) Ів. 1:12-13, Рим. 8:15-16, Гал. 4:4-7, Еф. 1:5; (4) Пс 55:22, Матв. 6:25-27, Лук. 12:22-31; (5) Рим. 8:28; (6) 1 М. 18:14, Рим. 8:31-39; (7) Матв. 7:9-11


Запитання 27. Що ти розумієш під Божим провидінням? Відповідь: Провидіння - це всемогутня й всюдиприсутня сила Божа (1), якою Він утримує, як Своєю рукою, небо і землю і все створіння (2) і так править ними, що листя і трава, дощ і засуха, врожайні та неврожайні роки, їжа та пиття, здоров’я та хвороби, процвітання та злидні - (3) все це в дійсності дається нам не випадково (4), а з Божої батьківської руки (5).

(1) Єр. 23:23-24, Дії 17:24-28, Євр. 1:3; (3) Єр. 5:24, Дії 14:15-17, Ів. 9:3, Пр. 22:2, Пр. 16:33, Матв. 10:29


Запитання 29: Чому Син Божий названий Ісусом, що означає “Спаситель”? Відповідь: Тому, що Він спасає нас від наших гріхів (1), і ні в кому іншому не можна знайти спасіння; отже не варто шукати порятунку десь інде (2)

(1) Матв. 1:21, Євр. 7:25; (2) Іс. 43:11, Ів. 15:5, Дії 4:11-12, 1 Тим. 2:5

Запитання 30: Чи вірують по - справжньому в єдиного Спасителя Ісуса ті, хто шукає спасіння та безпеку у святих, в собі або ще деінде? Відповідь: Ні. Хоч вони і вихваляються, що належать Христу, але своїми діями вони зрікаються Його як єдиного Спасителя та Визволителя (1). Або Ісус Христос не є досконалим Спасителем, або ті, хто насправді повірили в Нього як у Спасителя, мають у Христі все необхідне для спасіння (2).

(1) 1 Кор. 1:12-13, Гал. 5:4, Кол. 1:19-20, Кол. 2:10, 1 Ів. 1:7

Недільний День 12

Запитання 31: Чому Син Божий названий “Христом”, що означає “Помазанець”? Відповідь: Тому, що Він визначений Богом Отцем і помазаний Святим Духом (1) бути нашим головним Пророком та Вчителем (2), Який повністю розкриває нам таємні наміри

http://hvala.in.ua/

8


та волю Божу про наше визволення (3), нашим єдиним Первосвящеником (4), Який звільнив нас єдиною жертвою Свого Тіла (5) і постійно заступається за нас перед Отцем (6), і нашим вічним Царем (7), Який править нами Своїм Словом та Духом, оберігає та охороняє нас у свободі, що її здобув для нас(8).

(1) Лук. 3:21-22, Лук. 4:19-19 (Іс. 61:1), Євр. 1:9 (Пс. 45:7), Євр. 10:11-14; (2) Дії 3:22 (5 М. 18:15); (3) Ів. 1:18, Ів. 15:16; (4) Євр. 7:17 (Пс.110:4); (5) Євр. 9:12; (6) Рим. 8:34, Євр. 9:24; (7) Матв. 21:5 (Зах. 9:9); (8) Матв. 28:18-20, Ів. 10:28, Об. 12:10-11

Запитання 32: Тоді чому ти звешся християнином? Відповідь: Тому, що вірою я прилучився до Христа (1) і таким чином поділяю Його помазання(2). Я помазаний сповідати Його ім’я (3), віддавати себе в живу жертву подяки (4), доброю совістю протистояти гріху та дияволу в цьому земному житті (5), а в майбутньому царювати разом з Христом над усім творінням навіки-віків (6).

(1) 1 Кор. 12:12-27; (2) Дії 2:17 (Йоіл. 2:28), 1 Ів. 2:27; (3) Матв. 10:32, Рим. 10:9-10, Євр. 13:15; (4) Рим. 12:1, 1 Пет. 2:5,9; (5) Гал. 5:16-17, Еф. 6:11, 1 Тим. 1:18-19; (6) Матв. 25:34, 2 Тим. 2:12


Запитання 33: Чому Ісус Христос названий “однородженим Сином”, коли ми теж діти Божі? Відповідь: Тому, що тільки Христос є одвічним істинним Сином Божим (1). Однак ми - усиновлені Богом діти, усиновлені по благодаті через Ісуса Христа (2).

(1) Ів. 1:1-2,14,18, Євр. 1, Ів. 1:12, Рим. 8:14-17, Еф. 1:5-6

Запитання 34: Чому ми називаємо Христа “нашим Господом” ? Відповідь: Тому,що не тлінним золотом чи сріблом, а Своєю дорогоцінною Кров’ю (1) звільнив Він нас від гріха і будь-якої сили диявола (2) і визволив нас - і нашу плоть, і душу, - щоб ми належали Йому (2).

(1) 1 Пет. 1:18-19; (2) Кол. 1:13-14, Євр. 2:14-15; (3) 1 Кор. 6:20, 1 Тим. 2:5-6


Запитання 35: Як розуміти слова: «Зачатий від Духа Святого і роджений від Діви Марії?» Відповідь: Що одвічний Син Божий, Який є і залишається справжнім вічним Богом (1), сприйняв через дію Святого Духа (2) від плоті та крові Діви Марії (3) дійсно

http://hvala.in.ua/

9


людську сутність, щоб стати справжнім нащадком Давида (4), ставши подібним братам Своїм у всьому (5), крім гріха (6).

(1) Ів. 1:1, Ів. 10:30-36, Дії 13:33 (Пс. 2:7), Кол. 1:15-17, 1 Ів. 5:20; (2) Лук. 1:35; (3) Матв. 1:18-23, Ів. 1:14, Гал. 4:4, Євр. 2:14; (4) 2 Сам. 7:12-16, Пс. 132:11, Матв. 1:1, Рим. 1:3; (5) Фил. 2:7, Євр. 2:17; (6) Євр. 4:15, Євр. 7:16-17

Запитання 36: Яку перевагу маємо в святому зачатті та народженні Ісуса Христа? Відповідь: Завдяки Своїй невинності та цілковитій святості Він є нашим Посередником (1), віддаляючи від обличчя Божого усі мої гріхи ,відколи я був зачатий (2).

(1) 1 Тим. 2:5-6, Євр. 9:13-15, Рим. 8:3-4, 2 Кор. 5:21, Гал. 4:4-5, 1 Пет. 1:18-19


Запитання 37: Що ти розумієш під словом “страждав” ? Відповідь: Що протягом усього Свого земного життя, а особливо в кінці його, Ісус Христос носив в Собі - в Своєму тілі та в душі - гнів Божий за гріхи всього людства (1). Він робив це заради того, щоб стражданнями Своїми як єдиною спокутною жертвою (2) звільнити нас, наші тіла та душі, від вічного осуду (3) та здобути для нас Божу благодать, праведність і життя вічне (4).

(1) Іс.53, 1 Пет. 2:24, 1 Пет. 3:18; (2) Рим. 3:25, Євр. 10:14, 1 Ів. 2:2, 1 Ів. 4:10, Рим. 8:1-4, Гал. 3:13, Ів. 3:16, Рим. 3:24-26

Запитання 38: Задля чого Христос страждав “під Пилатом Понтійським”, який чинив суд? Відповідь: Щоб Він - Той, Хто був невинним і не знав гріха,- був засуджений цивільним суддею (1) і, таким чином, звільнив нас від суворого суду Божого, що повинен був впасти на нас (2).

(1) Лук. 23:13-24, Ів. 19:4, 12-16; (2) Іс. 53:4-5, 2 Кор. 5:21, Гал. 3:13

Запитання 39: Чи так важливо, що Христос “був розіп’ятий”, а не помер інакше? Відповідь: Так. Така смерть переконує мене в тому, що Христос взяв на Себе прокляття,

яке лежало на мені, бо смерть через розіп’яття була проклята Богом (1).

(1) Гал. 3:10-13 (5 М. 21:23)

http://hvala.in.ua/

10



Запитання 40: Чому Христос мав пройти весь цей шлях аж до смерті? Відповідь: Тому що Божа справедливість та істина вимагають цього (1): спокутувати наш гріх міг тільки Син Божий смертю Своєю (2).

(1) 1 М. 2:17; (2) Рим. 8:3-4, Фил. 2:8, Євр. 2:9

Запитання 41: Чому Христос був похований? Відповідь: Його поховання стверджує той факт, що Він дійсно помер (1).

(1) Іс. 53:9, Ів. 19:38-42, Дії 13:29, 1 Кор. 15:3-4

Запитання 42: Якщо Христос помер за нас, чому нам тоді доводиться помирати? Відповідь: Наша смерть ніяк не може сплатити викупу за наші гріхи (1). Але вмираючи, ми перестаємо грішити і входимо у життя вічне (2).

(1) Пс. 49:7, (2) Ів. 5:24, Фил. 1:21-23, 1 Сол. 5:9-10

Запитання 43: Якої ще переваги ми набуваємо завдяки хресній жертві та смерті Христа? Відповідь: Через смерть Христа розіп’ятий, умертвлений та похований давній наш

чоловік (1), щоб гріховні бажання плоті не панували більше над нами (2), але щоб натомість ми представляли себе Богу в жертву вдячності (3).

(1) Рим. 6:5-11, Кол. 2:11-12; (2) Рим. 6:12-14; (3) Рим. 12:1, Еф. 5:1-2

Запитання 44: Чому Символ віри додає слова “і зійшов у пекло” ? Відповідь: Щоб у кризових ситуаціях та спокусах запевнити мене в тому, що мій Господь Ісус Христос, перетерплюючи невимовну тугу, біль і душевну тривогу до розп’яття, і особливо на хресті, визволив мене від мук і жахів пекла (1).

(1) Іс.53, Матв. 26:36-46, Матв. 27:45-46, Лук. 22:44, Євр. 5:7-10


Запитання 45: Яку користь маємо у воскресінні Христа? Відповідь: По-перше, Своїм воскресінням Він переміг смерть, щоб зробити нас спільниками праведності, яку Він набув для нас ціною Своєї смерті (1). По-друге, Його

http://hvala.in.ua/

11


силою і ми також уже відроджені до нового життя (2). По-третє, Христове воскресіння - це запорука й нашого славного воскресіння (3).

(1) Рим. 4:25, 1 Кор. 15:16-20, 1 Пет. 1:3-5; (2) Рим. 6:5-11, Еф. 2:4-6, Кол. 3:1-4; (3) Рим. 8:11, 1 Кор. 15:12-23, Фил. 3:20-21


Запитання 46: Що розумієш під словами “Він вознісся на небо”? Відповідь: Те, що Христос на очах у Своїх учнів вознісся від землі на небо (1), де і перебуватиме задля нашого ж блага (2), доки не повернеться знову судити живих і мертвих (3).

(1) Лук. 24:50-51, Дії 1:9-11; (2) Рим. 8:34, Еф. 4:8-10, Євр. 7:23-25, Євр. 9:24; (3) Дії 1:11

Запитання 47: Але хіба Христос не перебуває з нами аж до кінця світу, як Він це й обіцяв нам? Відповідь: Христос є справжня людина і справжній Бог. У Своїй людській природі Він зараз не на землі (2), а в Своїй Божественній природі, величі, благодаті й Дусі Він не покидає нас ані на мить (3).

(1) Матв. 28:20; (2) Дії 1:9-11, Дії 3:19-21; (3) Матв. 28:18-20, Ів. 14:16-19

Запитання 48: Якщо людська сутність Христа не присутня там, де Його Божественна сутність, чи не відокремлені ці дві природи Христа одна від одної? Відповідь: Аж ніяк. Оскільки Божественність необмежена і всюдиприсутня (1), очевидно, що Божественність Христа, без сумніву, перевершує обмеженість прийнятого Ним людського єства, але в той же час Його Божественність присутня в Його людській сутності і залишається особисто поєднаною з нею (2).

(1) Єр. 23:23-24, Дії 7:48-49 (Іс. 66:1); (2) Ів. 1:14, Ів. 3:13, Кол. 2:9

Запитання 49: Яку користь маємо у Христовому вознесінні на небо ? Відповідь: По-перше, Він заступається за нас на небі перед Отцем Небесним (1). По-друге, ми маємо свою власну плоть на небесах - запоруку того, що наш Голова Христос забере нас, Своїх спільників, до Себе на небеса (2). По-третє, Він посилає Духа Свого нам на землю, як запоруку майбутнього (3). Силою Духа Святого ми ставимо метою нашого життя не те, що на землі, а те, що вгорі, на небесах, де Христос посідає праворуч Бога Отця (4).

(1) Рим. 8:34, 1 Ів. 2:1; (2) Ів. 14:2, Ів. 17:24, Еф. 2:4-6; (3) Ів. 14:16, 2 Кор. 1:21-22, 2 Кор. 5:4-5; (4) Кол. 3:1-4

http://hvala.in.ua/

12



Запитання 50: Чому в Символі віри далі йдуть слова: “і сидить по правиці Бога Отця”? Відповідь: Христос вознісся на небо, щоб являти, що Він є Голова Своєї Церкви (1) і що Отець Небесний керує всім через Нього (2).

(1) Еф. 1:20-23, Кол. 1:18; (2) Матв. 28:18, Ів. 5:22-23

Запитання 51: Яку користь маємо в славі Христа як нашого Голови ? Відповідь: По-перше, Духом Своїм Святим Він виливає дари з небес на нас, Своїх спільників (1). По-друге, Своєю силою Він захищає та надійно оберігає нас від усіх ворогів (2).

(1) Дії 2:33, Еф. 4:7-12

Запитання 52: Яку втіху маєш в тому, що Ісус Христос повернеться судити і живих, і мертвих ? Відповідь: При всіх моїх стражданнях, скруті та гоніннях я звертаю свій погляд на небеса і з упевненістю чекаю як Суддю Того, Хто вже зазнав суду Божого замість мене і зняв з мене все прокляття. (1) Всіх ворогів, своїх та моїх, Він засудить на вічне покарання: але мене, і всіх Своїх вибраних, Він забере з Собою на небеса, де панують радість та слава. (2)

(1) Лук. 21:28, Рим. 8:22-25, Фил. 3:20-21, Тит. 2:13-14; (2) М. 25:35-46, 2 Сол. 1:6-10


Запитання 53: Як саме віруєш в Духа Святого? Відповідь: По-перше, що Дух Святий так само, як і Отець і Син, є одвічний Бог (1). По-друге, що Він даний мені особисто (2), щоб за моєю істинною вірою зробити мене спільником Христа та всіх Його благословінь (3), втішати мене (4) та залишатися зі мною навіки (5).

(1) 1 М. 1:1-2, Матв. 28:19, Дії 5:3-4; (2) 1 Кор. 6:19, 2 Кор. 1:21-22, Гал. 4:6; (3) Гал. 3:14; (4) Ів. 15:26, Дії 9:31; (5) Ів. 14:16-17, 1 Пет. 4:14

http://hvala.in.ua/

13



Запитання 54: Як саме віруєш у “Святу Вселенську Церкву”? Відповідь: Вірую, що Син Божий Духом Своїм та Словом Своїм(1) із всього людства(2) - від початку нашого світу й до його кінця(3)- збирає, охороняє та зберігає для Себе спільність святих, вибраних для вічного життя (4) і об’єднаних істинною вірою (5). Цій спільності належу і я, (6) живим членом її я завжди буду (7).

(1) Ів. 10:14-16, Дії 20:28, Рим. 10:14-17, Кол. 1:18; (2) 1 М. 26:3б, Об. 5:9; (3) Іс.59:21, 1 Кор. 11:26; (4) Матв. 16:18, Ів. 10:28-30, Рим. 8:28-30, Еф. 1:3-14; (5) Дії 2:42-47, Еф. 4:1-6; (6) 1 Ів. 3:14, 1 Ів. 3:19-21; (7) Ів. 10:27-28, 1 Кор. 1:4-9, 1 Пет. 1:3-5

Запитання 55: Що розумієш під “спільністю (зібранням) святих”? Відповідь: По-перше, те, що віруючі - як один, так і всі решта - як члени цього зібрання мають спільність (участь) у Христі та в усіх Його скарбах та дарах (1). По-друге, те, що кожен член цієї спільності повинен вважати своїм обов’язком використовувати ці дари з радістю та готовністю задля служіння й збагачення інших її членів (2).

(1) Рим. 8:32, 1 Кор. 6:17, 1 Кор. 12:4-7, 1 Кор. 12:12-13, 1 Ів. 1:3; (2) Рим. 12:4-8, 1 Кор. 12:20-27, 1 Кор. 13:1-7, Фил. 2:4-8

Запитання 56: Як саме віруєш в “прощення гріхів” ? Відповідь: Вірую, що Бог завдяки Христовому відкупленню ніколи не поставить мені в провину жодного з моїх гріхів (1), ані моєї гріховної природи, з якою мені доводиться боротися все життя (2). Навпаки, за Своєю благодаттю Бог дарує мені праведність Христа і таким чином звільняє мене від осуду. (3)

(1) Пс. 103:3-4, 10, 12, Міх. 7:18-19, 2 Кор. 5:18-21, 1 Ів. 1:7, 1 Ів. 2:2; (2) Рим. 7:21-25, Ів. 3:17-18, Рим. 8:1-2


Запитання 57: Яку втіху маєш в обітниці про “воскресіння тіла”? Відповідь: Те, що не тільки моя душа буде відразу ж після цього життя забрана до її Голови - Христа (1), але й саме моє тіло буде воскрешене силою Христа, возз’єднане з моєю душею та уподібнене славному тілу Христовому (2).

(1) Лук. 23:43, Фил. 1:21-23; (2) 1 Кор. 15:20, 1 Кор. 15:42-46, 1 Кор. 15:54, Фил. 3:20-21, 1 Ів. 3:2

http://hvala.in.ua/

14


Запитання 58: Яку втіху маєш в обітниці про “життя вічне”? Відповідь: Те, що як уже зараз я відчуваю у своєму серці початок вічної радості (1), так і після цього земного життя я матиму цілковите блаженство, якого не бачило око, не чуло вухо і не мислила людина в своєму серці: блаженство, в якому я вічно славитиму Бога. (2)

(1) Рим. 14:17; (2) Ів. 17:3, 1 Кор. 2:9


Запитання 59: Яку ж користь маєш, віруючи у все це? Відповідь: У Христі я виправданий перед Богом і успадковую життя вічне (1)

(1) Ів. 3:36, Рим. 1:17 (Авв. 2:4), Рим. 5:1-2

Запитання 60: Яким чином виправдовуєшся перед Богом? Відповідь: Лише істинною вірою в Ісуса Христа (1). Навіть якщо моя совість і звинувачує мене в тому, що я важко згрішив проти всіх Божих заповідей і ніколи не дотримувався жодної з них (2), навіть якщо я й досі схильний до всілякого зла (3), проте без жодної на те моєї заслуги (4), за однієї лише благодаті Своєї (5) Бог дарує й зараховує мені цілковите відкуплення гріхів, праведність і святість Христа (6), ніби я ніколи й не згрішив і не був грішником, ніби я завжди був так само цілковито слухняний, як і Христос був заради мене (7). Все, що мені треба зробити для цього, це прийняти Божий дарунок з вірою в серці. (8)

(1) Рим. 3:21-28, Гал. 2:16, Еф. 2:8-9, Фил. 3:8-11; (2) Рим. 3:9-10; (3) Рим. 7:23; (4) Тит. 3:4-5; (5) Рим. 3:24, Еф. 2:8; (6) Рим. 4:3-5 (1 М. 15:6), 2 Кор. 5:17-19, 1 Ів. 2:1; (7) Рим. 4:24-25; 2 Кор. 5:21; (8) Ів. 3:18, Дії 16:30-31

Запитання 61: Чому говориш, що тільки вірою виправдовуєшся перед Богом ? Відповідь: Зовсім не тому вподобав мене Бог, що моя віра має якусь цінність. Лише Христове відкуплення, праведність та святість виправдовують мене перед Богом. (1) І я можу отримати цю праведність і вважати її своєю тільки по вірі, і ніяким іншим чином. (2) (1) 1 Кор. 1:30; (2) Рим. 10:10, 1 Ів. 5:10-12


http://hvala.in.ua/

15


Запитання 62: Чому наші добрі справи не можуть виправдати нас перед Богом повністю або хоча б частково? Відповідь: Тому, що праведність здатна витримати перевірку Божу, повинна бути цілком досконалою (звершеною) і відповідати всім вимогам Божого закону. (1) Але навіть все те краще, що ми робимо в цьому житті, недосконале і заплямоване гріхом. (2)

(1) Рим. 3:20, Гал. 3:10 (5 М. 27:26); (2) Іс. 64:6

Запитання 63: Чи можемо говорити про те, що своїми добрими справами ми нічого не заслуговуємо, якщо Сам Бог обіцяє винагородити нас як в цьому житті, так і в житті вічному? (1) Відповідь: Божу нагороду неможливо заслужити; ця нагорода - дар благодаті. (2)

(1) Матв. 5:12, Євр. 11:6; (2) Лук. 17:10, 2 Тим. 4:7-8

Запитання 64: Невже таке вчення не робить людей байдужими та нечестивими? Відповідь: НІ. Неможливо, щоб ті, хто прищепився до Христа істинною вірою, не приносили плодів вдячності. (1)

(1) Лук. 6:43-45, Ів. 15:5


Запитання 65: Лише по вірі ми маємо спільність у Христі і у всіх Його благословіннях. Звідки походить така віра ? Відповідь: Дух Святий породжує віру в наших серцях (1) через проповідь Святої Євангелії (2) і затверджує її через нашу участь у святих таїнствах. (3)

(1) Ів. 3:5, 1 Кор. 2:10-14, Еф. 2:8; (2) Рим. 10:17, 1 Пет. 1:23-25; (3) Матв. 28:19-20, 1 Кор. 10:16

Запитання 66: Що таке таїнства? Відповідь: Таїнства - це видимі священні знаки та печаті, встановлені Богом для того, щоб через нашу участь у них чіткіше роз’яснити нам євангельську обітницю та запечатати її. (1) І ось що обіцяє нам Бог у Своїй Евангелії: простити нам наші гріхи і дати життя вічне за благодаттю Своєю завдяки єдиній жертві Ісуса Христа, звершеній Ним на хресті. (2)

(1)1 М. 17:11, 5 М. 30:6, Рим. 4:11; (2) Матв. 26:27-28, Дії 2:38, Євр. 10:10

http://hvala.in.ua/

16


Запитання 67: Виявляється, що і Слово Боже, і таїнства зосереджують нашу віру на хрестній жертві Ісуса Христа як на єдиній основі нашого спасіння? Відповідь: Саме так! Через Євангелію Дух Святий навчає нас, а через священні таїнства Він переконує нас в тому, що наше спасіння повністю спирається на єдиній хрестній жертві Христа заради нас.(1)

(1) Рим. 6:3, 1 Кор. 11:26, Гал. 3:27

Запитання 68: Скільки саме таїнств встановив Ісус Христос у Новому Заповіті? Відповідь: Два: хрещення та Вечеря Господня. (1)

(1) Матв. 28:19-20, 1 Кор. 11:23-26

Господній День 26 і 27

Запитання 69: Як хрещення нагадує тобі та запевняє в тому, що Христос один раз приніс Себе в жертву за тебе особисто? Відповідь: Таким чином: Христос встановив це зовнішнє обмивання (1) і при цьому дав обіцянку, що як безсумнівно вода змиває нечистоти з тіла, так само безсумнівно Кров та Дух Христа обмивають і мою душу, очищаючи її від нечистот, тобто від усіх моїх гріхів. (2)

(1) Дії 2:38; (2) Матв. 3:11, Рим. 6:3-10, 1 Пет. 3:21

Запитання 70: Що означає бути обмитим Кров’ю та Духом Христа ? Відповідь: Бути обмитим Кров’ю та Духом Христа означає, що Бог за Своєю благодаттю простив мої гріхи завдяки Крові Ісуса Христа, що пролилась в жертву за мене на хресті. (1) Бути обмитим Духом Христа означає, що Дух Святий обновив мене і відокремив мене, щоб я був спільником Христа,якомога більше й більше вмирав для гріха і якомогаі більше жив у святості та непорочності. (2)

(1) Зах. 13:1, Еф. 1:7-8, Євр. 12:24, 1 Пет. 1:2, Об. 1:5, (2) Єз. 36:25-27, Ів. 3:5, Рим. 6:4, 1 Кор. 6:11, Кол. 2:11-12

Запитання 71: Де саме Христос обіцяє, що ми обмиті Його Кров’ю та Духом так само безсумнівно, як і водою при хрещенні ? Відповідь: При установленні хрещення Ісус сказав: “Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.” (1) “Хто увірує й охриститься, буде

http://hvala.in.ua/

17


спасений, а хто не повірить - засуджений буде.” (2) Ця ж обітниця повторюється, коли Святе Письмо називає хрещення “купіллю відродження” (3) та “обмиттям гріхів”. (4)

(1) Матв. 28:19; (2) Марк. 16:1; (3) Тит. 3:5; (4) Дії 22:16

Запитання 72: Чи змиває гріхи зовнішнє омивання водою саме по собі? Відповідь: Ні, тільки Кров Ісуса Христа і Дух Святий очищують нас від всіх гріхів.(1)

(1) Матв. 3:11, 1 Пет. 3:21, 1 Ів. 1:7

Запитання 73: Чому ж тоді Дух Святий називає хрещення “ купіллю відродження” та “обмиттям гріхів”? Відповідь: У Бога є певні підстави називати хрещення саме так. Він бажає навчити нас, що Кров і Дух Христа змивають наші гріхи так само, як і вода змиває нечистоту тіла. (1) Але значно важливіше те, що Бог бажає запевнити нас через ці Божественну запоруку та знак у тому, що духовне обмивання наших гріхів таке ж реальне, як і зовнішнє обмивання водою. (2)

(1) 1 Кор. 6:11, Об. 1:5; 7:14; (2) Дії 2:38, Рим. 6:3-4, Гал. 3:27

Запитання 74: Чи слід також хрестити дітей? Відповідь: Так. Діти, так само як і дорослі, належать Божому Заповіту як Його народ. (1) Дітям не меншою мірою, ніж дорослим, обіцяні прощення гріхів Кров’ю Христа і Духа Святого, Який породжує віру в серці. (2) Отже, через хрещення, як знак Заповіту, дітей також слід приймати до християнської Церкви та відрізняти їх від дітей невіруючих. (3) Схоже мало місце в Старому Заповіті як обрізання (4), що його замінено в Новому Заповіті хрещенням. (5)

(1) 1 М. 17:7, Матв. 19:14; (2) Іс. 44:1-3, Дії 2:38-39, Дії 16:31; (3) Дії 10:47, 1 Кор. 7:14, 1 М. 17:9-14, Кол. 2:11-13

Господній День 28, 29 і 30

Запитання 75: Як Вечеря Господня нагадує тобі і запевняє в тому, що ти маєш спільність (часть) у єдиній хрестній жертві Христа і у всіх Його дарах? Відповідь: Таким чином: Христос заповідав мені та всім віруючим їсти розломлений хліб і пити чашу. З цією заповіддю Христос дав і обітницю. (1) По-перше, як вірно те, що я бачу своїми очима хліб Господній, ломлений за мене, і чашу, що подається мені, так само вірно і те, що тіло Христа ломилось як жертва за мене, а Його кров пролилась за мене на хресті. По-друге, як вірно те, що я приймаю з руки служителя і з’їдаю хліб Господній та п’ю чашу, що даються мені як вірні знаки Його

http://hvala.in.ua/

18


тіла та крові, так вірно і те, що Він Сам кормить та напоює мою душу для вічного життя Своїм розп’ятим Тілом і пролитою кров’ю.

(1) Матв. 26:26-28, Марк. 14:22-24, Лук. 22:19-20, 1 Кор. 11:23-25

Запитання 76: Що означає їсти розіп’яте тіло Христа та пити Його пролиту кров? Відповідь: Це означає приймати з вірою в серці всі страждання і смерть Христа і, віруючи в це, отримувати прощення гріхів і життя вічне. (1) Більше того, це означає і те, що через Духа Святого, Який перебуває і в Христі, і в нас, ми дедалі більше з’єднуємось із славним тілом Христа. (2) Тому, хоч Він і на небі (3), а ми на землі, ми є плоть від плоті Його і кість від костей Його. (4) І ми житимемо вічно, керовані одним Духом, як і члени нашого тіла керовані однією душею. (5)

(1) Ів. 6:35, Ів. 6:40, Ів. 6:50-54; (2) Ів. 6:55-56, 1 Кор. 12:13; (3) Дії 1:9-11, 1 Кор. 11:26, Кол. 3:1; (4) 1 Кор. 6:15-17, Еф. 5:29-30, 1 Ів. 4:13; (5) Ів. 6:56-58, Ів. 15:1-6, Еф. 4:15-16, 1 Ів. 3:24

Запитання 77: Де саме Христос обіцяє живити та напоювати віруючих Своїм тілом та кров’ю так само безсумнівно, як безсумнівно й те, що вони їдять розломлений хліб і п’ють чашу? Відповідь: При установленні хрещення Ісус сказав: “Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, переломив і сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!» Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав:» Ця чаша -Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.” (1) Цю саму обітницю повторює й ап. Павло: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне - нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.“ (2)

(1) 1 Кор. 11:23-26; (2) 1 Кор. 10:16-17

Запитання 78: Чи перетворюються хліб та вино в справжнє тіло та кров Ісуса Христа? Відповідь: Ні. Як вода при хрещенні не перетворюється на кров Христа і сама по собі не змиває гріхів, а є лише Божим знаком та запорукою нашого духовного очищення, (1) так само і хліб Вечері Господньої не перетворюється у справжнє тіло Христа, (2) хоч і називається тілом Христа (3) у відповідності з природою та мовою таїнств. (4)

(1) Еф. 5:25-26; (2) Матв. 26:26-28; (3) 1 Кор. 10:16-17, 1 Кор. 11:26-28; (4) 71 М. 17:10-11, 2 М. 12:11, 13, 1 Кор. 10:1-4

http://hvala.in.ua/

19


Запитання 79: Чому ж тоді Христос називає хліб Своїм тілом, а чашу - Своєю кров’ю, або “Новим Заповітом у Своїй крові”? (Ап. Павло називає це “спільнотою тіла та крові Христа”) Відповідь: У Христа є достатньо підстав для цих назв. Він бажає навчити нас, що, як хліб і вино живлять нас у цьому скороплинному житті, так само і Його розіп’яте тіло та пролита кров дійсно живлять наші душі для вічного життя. (1) Але набагато важливіше ось що: Христос бажає запевнити нас цим видимим знаком та запорукою в тім, що ми через дію Святого Духа прилучаємось до Його тіла та крові так само, як і наші вуста приймають ці святі знаки, хліб та вино, на Його спомин, (2) і що ми прилучаємось до всіх Його страждань та послуху так, начебто ми особисто страждали і заплатили за свої гріхи. (3)

(1) Ів. 6:51, 54-55; (2) 1 Кор. 10:16-17, 1 Кор. 11:26; (3) Рим. 6:5-11

Запитання 80: Чим відрізняється Вечеря Господня від римо - католицької євхаристії? Відповідь: Вечеря Господня проголошує нам, що наші гріхи повністю прощені завдяки єдиній жертві Ісуса Христа, звершеній Ним Самим на хресті раз і назавжди за всіх. (1) Вечеря Господня також проголошує нам, що Дух Святий прищеплює нас до Христа, (2) Який в тілі Своєму присутній зараз на небесах по правиці Отця Свого Небесного, (3) де і очікує від нас поклоніння. (4) Проте римо - католицька євхаристія вчить, що хрестні страждання Христа не дають прощення гріхів ні живим, ні мертвим доти, поки священики щоденно не приносять Христа в жертву за них. Євхаристія також вчить, що Христос тілесно присутній у вигляді хліба та вина під час цієї служби, а тому саме в цьому вигляді Йому потрібно вклонятися. Таким чином, римо - католицька євхаристія в основі своїй є не що інше, як зречення (заперечення) достатності єдиної спокутної жертви і страждань Христа та ідолослужіння, що заслуговує осуду.

(1) Ів. 19:30, Євр. 7:27, Євр. 9:12, 25-26, Євр. 10:10-18; (2) 1 Кор. 6:17, 1 Кор. 10:16-17; (3) Дії 7:55-56, Євр. 1:3, Євр. 8:1; (4) Матв. 6:20-21, Ів. 4:21-24, Фил. 3:20-21, Кол. 3:1-3

Запитання 81: Хто має приступати до Господньої трапези ? Відповідь: Той, хто незадоволений собою через свої гріхи, проте сподівається на те, що муки і смерть Ісуса Христа дають йому прощення гріхів і покривають його триваючі немочі, і бажає дедалі більше і більше зміцнюватись у вірі і вести краще життя. Проте лицеміри та нерозкаяні їдять і п’ють собі ж на осуд. (1)

(1) 1 Кор. 10:19-22, 1 Кор. 11:26-32

Запитання 82: Чи можна допускати до Вечері Господньої тих, котрі своїми словами та вчинками свідчать, що вони невіруючі та безбожники? Відповідь: Ні, це б зганьбило Божий заповіт і викликало б Божий гнів на всю громаду. (1) Тому згідно повеління Христа і Його апостолів християнська Церква

http://hvala.in.ua/

20


зобов’язана виключати таких людей, застосовуючи „ключі Царства”, поки ці люди не змінять свого життя.

(1) 1 Кор. 11:17-32, Пс. 50:14-16, Іс. 1:11-17


Запитання 83: Що таке ключі Царства ? Відповідь: Проповідь Святої Євангелії і християнська дисципліна, що веде до каяття. Як проповідь Євангелії, так і дисципліна відкривають Царство Небесне для віруючих і закривають його для невіруючих. (1)

(1) Матв. 16:19, Ів. 20:22-23

Запитання 84: Як саме проповідь Євангелії відкриває та закриває Царство Небесне? Відповідь: Згідно повеління Ісуса Христа Царство Небесне відкривається через проповідь та прилюдне оголошення всім віруючим, кожному і всякому, того, що кожного разу, коли вони приймають євангельську обітницю істинною вірою, Бог дійсно прощає всі їхні гріхи завдяки звершеній справі Христа. Царство Небесне, однак, і закривається через проповідь та прилюдне оголошення невіруючим та лицемірам того, що гнів Божий і вічний осуд перебувають на них, доки вони не розкаються. Божий суд як в земному, так і у вічному житті грунтується на цьому євангельському свідченні.

(1) Матв. 16:19, Ів. 3:31-36, Ів. 20:21-23

Запитання 85: Як саме Царство Небесне закривається та відкривається через християнську дисципліну? Відповідь: Згідно повеління Ісуса Христа Ті, хто називає себе християнами, але проповідує нехристиянське вчення або живе не по-християнськи, хто не зважаючи на численні поради в дусі любові відмовляється облишити свої помилки та нечестя, хто після попереджень церкви, тобто її служителів, не реагує на братерські застереження та умовляння, повинні бути виключеними з християнської спільноти (спілкування), їх не допускають до участі в таїнствах. І Сам Бог виключає таких з Царства Христового (1) Якщо ж вони обіцяють виправитися і проявляють справжні переміни, то приймаються назад як спільники Христа і як члени Його Церкви. (2)

(1) Матв. 18:15-20, 1 Кор. 5:3-5, 1 Кор. 5:11-13, 2 Сол. 3:14-15; (2) Лук. 15:20-24, 2 Кор. 2:6-11

http://hvala.in.ua/

21



Запитання 86: Ми позбавлені свого убозтва та безпорадності лише за благодаті Божої Ісуса Христа, а зовсім не через те, що ми цього заслужили. Чому ж тоді ми мусимо творити добро? Відповідь: Безумовно, Ісус Христос відкупив нас Своєю кров’ю. Але ми творимо добро тому, що Христос Духом Своїм також оновлює нас за подобою Своєю, щоб всім своїм життям ми висловлювали вдячність Богові за все, що Він зробив заради нас (1), і щоб Бог прославлявся через нас (2). Ми також творимо добро, щоб судити про свою віру за її плодами(3) і щоб своїм доброчесним життям набувати ближніх Ісусу Христу (4).

(1) Рим. 6:13, Рим. 12:1, 1 Пет. 2:5-10, (2) Матв. 5:16, 1 Кор. 6:19-20; (3) Матв. 7:17-18, Гал. 5:22-24, 2 Пет. 1:10-11; (4) Матв. 5:14-16, Рим. 14:17-19, 1 Пет. 2:12, 1 Пет. 3:1-2

Запитання 87: Чи можуть врятуватися ті, хто не навертається до Бога від своєї невдячності та нерозкаяних шляхів? Відповідь: Ні. Святе Письмо говорить нам, що ні нечестивий, ні ідолослужитель, ні блудодійник, ні перелюбник, ні злодій, ні користолюбець, ні п’яниця, ні лихослов, ні грабіжник, ні такі ,як вони Царства Божого не успадкують (1).

1 Кор. 6:9-10, Гал. 5:19-21, Еф. 5:1-20, 1 Ів. 3:14


Запитання 88: Що включає в себе справжнє щире каяття, або навернення? Відповідь: Дві речі: по- перше, відмирання нашої стародавньої людини і по-друге, народження нашої нової людини (1).

(1) Рим. 6:1-11, 2 Кор. 5:17, Еф. 4:22-24, Кол. 3:5-10

Запитання 89: Що означає відмирання нашої давньої людини? Відповідь: Це означає щиро жалкувати про скоєні власні гріхи, ненавидіти їх дедалі більше й більше і уникати їх(1).

(1) Пс. 51:3-4, Пс. 51:17, Рим. 8:12-13, 2 Кор. 7:10, Йоіл. 2:12-13

Запитання 90: Що означає народження нашої нової людини ? Відповідь: Це радість від щирого серця - радість в Богові через Христа (1) і задоволення робити все те добро, що його Бог чекає від нас (2).

(1) Пс. 51:8,12, Іс. 57:15, Рим. 5:1, Рим. 14:17; (2) Рим. 6:10-11, Гал. 2:20

http://hvala.in.ua/

22


Запитання 91: Які з наших справ та вчинків є справді добром? Відповідь: Тільки ті справи добрі, які проростають з істинної віри (1), узгоджуються з Божим законом (2) і робляться для слави Божої (3); а не ті, які грунтуються на тому, що ми вважаємо правильним, або на людських традиціях (4).

(1) Ів. 15:5, Євр. 11:6; (2) 3 М. 18:4, 1 Сам. 15:4, Еф. 2:10; (3) 1 Кор. 10:31; (4) 5 М.12:32, Іс. 29:13, Єз. 20:18-19, Матв. 15:7-9


Запитання 92: Що говорить Бог у Своєму законі? Відповідь: І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: «Перша Заповідь: Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Друга Заповідь: Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і хто дотримується Моїх заповідей. Третя Заповідь: Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно. Четверта Заповідь: Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив. Тому поблагословив Господь день суботній і освятив його. П’ята Заповідь: Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі ! Шоста Заповідь: Не вбивай! Сьома Заповідь: Не чини перелюбу! Восьма Заповідь: Не кради! Дев’ята Заповідь: Не свідчи неправдиво на свого ближнього! Десята Заповідь: Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

(1) 2 М. 20:1-17, 5 М. 5:6-21

Запитання 93: Як діляться ці заповіді ? Відповідь: На дві скрижалі. Перші чотири заповіді навчають нас будувати відносини з Богом. Наступні шість заповідей вчать нас, як поступати з ближнім (1). (1) Матв. 22:37-40

Запитання 94: Чого вимагає від нас Господь у Першій Заповіді ? Відповідь: Щоб я, не бажаючи піддавати небезпеці своє спасіння, уникав та остерігався всякого ідолопоклонства(1), чаклунства, забобонних обрядів(2) і молитов до святих або до інших творінь (3). Щоб я щиро визнавав єдиного істинного Бога (4), надіявся лише на Нього одного (5), лише від Нього очікував усіх благ (6) з покорою (7) та терпінням (8) та любив Його (9), боявся Його (10) і шанував Його (11) всім своїм серцем. Одним словом, щоб я швидше відмовився від всього, аніж будь-яким чином пішов супроти Божої волі (12).

http://hvala.in.ua/

23


(1) 1 Кор. 6:9-10, 1 Кор. 10:5-14, 1 Ів. 5:21; (2) 3 М. 19:31, 5 М. 18:9-12; (3) Матв. 4:10, Об. 19:10, Об. 22:8-9; (4) Ів. 17:3; (5) Єр. 17:5,7; (6) Пс. 104:27-28, Як. 1:17; (7) 1 Пет. 5:5-6; (8) Кол. 1:11, Євр. 10:36; (9) Матв. 22:37 (5 М. 6:5); (10) Пр. 9:10, 1 Пет. 1:17; (11) Матв. 4:10 (5 М.6:13); (12) Матв. 5:29-30, Матв. 10:37-39

Запитання 95: Що таке ідолослужіння ? Відповідь: Ідолослужіння - це сподівання на щось, що ми маємо або винайшли, замість чи поряд зі сподіванням на єдиного істинного Бога, Який відкрився нам у Слові Своєму (1).

1 Хр. 16:26, Гал. 4:8-9


Запитання 96: Яка воля Божа щодо нас у Другій Заповіді? Відповідь: Щоб ми ніяким чином не робили зображень Бога (1) і вклонялись Йому лише так, як Він заповідав це в Своєму Слові, і ніяк інакше. (2)

(1) 5 М. 4:15-19, Іс. 40:18-25, Дії 17:29, Рим. 1:22-23; (2) 3 М. 10:1-7, Ів. 4:23-24, 1 Сам. 15:22-23

Запитання 97: Тоді нам взагалі заборонено робити будь-які зображення ? Відповідь: Неможливо і недозволено робити будь-які зображення Бога. Хоч і можна зображати творіння, проте Бог забороняє робити чи мати такі зображення, якщо у людини є намір вклонятися їм, або з їх допомогою служити Богу (1).

(1) 2 М. 32:13-14,17, 2 Цар. 18:4-5

Запитання 98: Але невже не можна застосовувати образи в церкві як наочні посібники для ненавчених? Відповідь: Ні, не варто намагатись перемудрити Бога. Він бажає, щоб Його народ навчався і наставлявся з живої проповіді Слова Божого (1), а не спогляданням німих ідолів (2).

Рим. 10:14-15, 17, 2 Тим. 3:16-17, 2 Пет. 1:19; (2) Єр. 10:8, Ав. 2:18-20

Господні Дні 36 і 37

Запитання 99: Яка воля Божа щодо нас у Третій Заповіді ? Відповідь: Щоб ми не ганьбили і не зневажали ім’я Боже прокльонами (1), лжесвідченнями (2), клятвопорушеннями та непотрібними зароками (3), ані ставали співучасниками в цих страшних гріхах як мовчазні спостерігачі (4). Одним словом, ця заповідь вимагає від нас шанобливого та благоговійного ставлення до святого імені Божого (5),

http://hvala.in.ua/

24


щоб ми могли належним чином сповідати Бога (6), молитися до Нього (7) та славити Його всіма своїми словами та вчинками (8).

(1) 3 М. 24:10-17; (2) 3 М. 19:12; (3) Матв. 5:37, Як. 5:12; (4) 3 М. 5:1, Пр. 29:24; (5) Пс. 99:1-5; (6) Єр. 4:2, Матв. 10:32-33, Рим. 10:9-10; (7) Пс. 50:14-15, 1 Тим. 2:8; (8) Кол. 3:17

Запитання 100: Чи дійсно зневага Божого імені клятвами і прокльонами настільки серйозний гріх, що Бог гнівається і на тих, хто не докладає всіх своїх зусиль, аби запобігти цьому гріху чи заборонити його? Відповідь: Так (1). Немає більшого гріха, який би викликав настільки великий гнів Божий, аніж зневага Його імені. Ось чому Бог назначив смертну кару за цей гріх (2).

(1) 3 М. 5:1; (2) 3 М. 24:10-17

Запитання 101: Чи можемо ми присягатись іменем Божим, якщо робимо це шанобливо? Відповідь: Так, якщо того вимагає уряд країни чи необхідність підтримати і зміцнити істину і довір’я присягою для слави Божої та для блага ближнього. Такі клятви допускаються Божим Словом (1) і їх належним чином використовували віруючі як в Старому, так і в Новому Заповітах (2).

(1) 5 М. 6:13, 5 М. 10:20, Єр. 4:1-2, Євр. 6:16; (2) 1 М. 21:24, Єг. 9:15, 1 Ц. 1:29-30, Рим. 1:9, 2 Кор. 1:23

Запитання 102: Чи можемо ми присягатись святими чи іншими створіннями? Відповідь: Ні. Законна присяга означає заклик до Бога як до єдиного, Хто знає моє серце, може засвідчити мою чесність і покарати мене у випадку мого лжесвідчення (1). Жодне зі створінь не заслуговує на таку честь (2).

Рим.9:1, 2 Кор. 1:23; (2) Матв. 5:34-37, Матв. 23:16-22, Як. 5:12


Запитання 103: Яка воля Божа щодо тебе у Четвертій Заповіді? Відповідь: По-перше, щоб євангельське служіння та освіта підтримували її (1); і щоб особливо у святковий день спокою я регулярно відвідував зібрання святих Божих (2), де б я пізнавав, чого навчає Слово Боже (3), брав участь в таїнствах (4), молився Богу в зібранні (5) і як християнин жертвував для бідних (6). По- друге, щоб кожен день життя я відпочивав від своїх гріховних шляхів, дозволяв Господові діяти в мені Духом Святим і вже тут, в земному житті, поступово входив в Божу вічну суботу (7).

http://hvala.in.ua/

25


(1) 5 М. 6:4-9, 5 М. 6:20-25, 1 Кор. 9:13-14, 2 Тим. 2:2, 2 Тим. 3:13-17, Тит. 1:5; (2) 5 М. 12:5-12, Пс. 40:9-10, Пс. 68:26, Дії 2:42-47, Євр. 10:23-25; (3) Рим. 10:14-17, 1Кор. 14:31-32, 1 Тим. 4:13; (4) 1 Кор. 11:23-25; (5) Кол. 3:16, 1 Тим. 2:1; (6) Пс. 50:14, 1 Кор. 16:2, 2 Кор. розділ 8-9; (7) Іс. 66:23, Євр. 4:9-11


Запитання 104: Яка воля Божа щодо тебе у П’ятій Заповіді? Відповідь: Щоб я шанував, любив і був вірним своїм батькові та матері і всім старшим наді мною; щоб я слухався і корився їм, як і належить, коли вони виправляють і карають мене (1); щоб я був терплячим до їх помилок (2), бо саме через них Бог вирішив кермувати нами (3).

(1) 2 М. 21:17, Пр. 1:8, Пр. 4:1, Рим. 13:1-2, Еф. 5:21-22, Еф. 6:1-9, Кол. 3:18-4:1; (2) Пр. 20:20, Пр. 23:22, 1 Пет. 2:18; (3) Матв. 22:21, Рим. 13:1-8


Запитання 105: Яка воля Божа щодо тебе у Шостій Заповіді? Відповідь: Я не повинен применшувати, ображати, кривдити, ненавидіти чи вбивати свого ближнього - ні в думках, ні на словах, ні поглядом, ні жестом, ні тим більше реальними діями; як і не повинен брати участі в цьому разом з іншими (1); навпаки, я повинен відкинути будь-яку думку про помсту (2). Я не повинен шкодити і собі, чи безрозсудно піддаватися небезпеці (3). Саме з метою недопущення вбивста Бог і дав уряду меча (4).

(1) 1 М. 9:6, 3 М. 19:17-18, Матв. 5:21-22, Матв. 26:52; (2) Пр. 25:21-22, Матв. 18:35, Рим. 12:19, Еф. 4:26; (3) Матв. 4:7, Матв. 26:52, Рим. 13:11-14; (4) 1 М. 9:6, 2 М. 21:14, Рим. 13:4

Запитання 106: Чи говориться в цій заповіді лише про вбивство? Відповідь: Забороняючи вбивати, Бог вчить нас, що Йому ненависні самі корені вбивства: заздрощі, ненависть, гнів та мстивість (1). В Божих очах все це прирівнюється до вбивства (2).

(1) Пр. 14:30, Рим. 1:29, Рим. 12:19, Гал. 5:19-21, 1 Ів. 2:9-11; (2) 1 Ів. 3:15

Запитання 107: Чи достатньо того, що ми не вбиваємо свого ближнього жодним із вищезгаданих способів? Відповідь: Ні. Засуджуючи заздрість, ненависть, гнів і помсту, Бог заповідує нам любити ближнього як самого себе (1), бути з ним терплячим, миролюбним, лагідним,

http://hvala.in.ua/

26


милосердним і дружелюбним (2), захищати його від зла наскільки це в наших силах і творити добро навіть нашим ворогам (3).

(1) Матв. 7:12, Матв. 22:39, Рим. 12:10, (2) Матв. 5:3-12, Лук. 6:36, Рим. 12:10-18, Гал. 6:1-2, Еф. 4:2, Кол. 3:12, 1 Пет. 3:8; (3) 2 М. 23:4-5, Матв. 5:44-45


Запитання 108: Яка воля Божа щодо нас у Сьомій Заповіді ? Відповідь: Бог засуджує всіляку розпусту(1), тому нам слід відчувати глибоку відразу до неї (2), і чи в шлюбі ми, чи неодружені, вести чесне і невинне життя (3).

(1) 3 М. 18:30, Еф. 5:3-5; (2) Юд. 22-23; (3) 1 Кор. 7:1-9, 1 Сол. 4:3-8, Євр. 13:4

Запитання 109: Чи засуджує Бог в цій Заповіді лише такі кричущі гріхи, як перелюб? Відповідь: Ми - храми Святого Духа і душею, і тілом, і Бог бажає, щоб ми зберігали їх в чистоті та святості. Ось чому Він забороняє все те, що викликає похіть та розпусту (1), чи то дії, зовнішність, слова, думки чи бажання (2).

(1) 1 Кор. 15:33, Еф. 5:18; (2) Матв. 5:27-29, 1 Кор. 6:18-20, Еф. 5:3-4


Запитання 110: Що забороняє Бог у Восьмій Заповіді ? Відповідь: Бог забороняє не лише відверте злодійство і пограбування, які караються законом (1). В очах Божих грабіж включає в себе також обдурювальні і шахрайські заходи проти ближнього, які претендують на законність (2), а саме: навмисне неточне вимірювання ваги, маси, об’єму; нечесна торгівля; підробка грошей; лихварство і всілякі інші прийоми, заборонені Богом (3). Крім того, Бог забороняє всіляку зажерливість (4) і безцільне марнотратство Його дарів (5).

(1) 2 М. 22:1, 1 Кор. 5:9-10, 1 Кор. 6:9-10, (2) Міх. 6:9-11; (3) 5 М. 25:13-16, Пс. 15:5, Пр. 11:1, Пр. 12:22, Лук. 3:14, Як. 5:1-6, Єз. 45:9-12, Лук. 6:35; (4) Лук. 12:15, Еф. 5:5; (5) Пр. 21:20, Пр. 23:20-21, Лук. 16:10-13

Запитання 111: Чого вимагає Бог у цій Заповіді ? Відповідь: Щоб я робив все, що в моїх силах, для блага ближнього, щоб я поводився з іншими так, як я хочу, щоб і вони поводилися зі мною, щоб я старанно працював, аби мати чим поділитись з нужденними (1).

(1) Іс.58:5-10, Матв. 7:12, Гал. 6:9-10, Еф. 4:28

http://hvala.in.ua/

27



Запитання 112: Яка воля Божа щодо нас в Дев’ятій Заповіді? Відповідь: Божа воля в тому, щоб я ніколи не лжесвідчив проти будь-кого; не перекручував нічиїх слів; не поширював пліток і не зводив наклепів ні на кого; не брав участі в осуді будь-кого, не вислухавши його, або не маючи для цього підстав (1). Навпаки, в суді , чи будь-де, я повинен уникати всілякої брехні та обману, бо це засоби самого диявола, які б викликали на мене сильний гнів Божий (2). Я маю любити правду, щиро проголошувати її і відверто визнавати істину (3). Я також маю робити все можливе, щоб захистити добре ім’я мого ближнього (4).

(1) Пс. 15, Пр. 19:5, Матв. 7:1, Лук. 6:37, Рим. 1:28-32; (2) 3 М. 19:11-12, Пр. 12:22, Пр. 13:5, Ів. 8:44, Об. 21:8; (3) 1 Кор. 13:6, Еф. 4:25; (4)1 Пет. 3:8-9


Запитання 113: Яка воля Божа щодо нас в Десятій Заповіді ? Відповідь: У моєму серці не повинно ніколи виникати ані найменшої думки, ні найменшого бажання проти будь-якої із заповідей Божих. Навпаки, всім своїм серцем я маю ненавидіти гріх і радіти всьому тому, що праведно (1).

(1) Пс. 19:7-14, Пс. 139:23-24, Рим. 7:7-8

Запитання 114: Чи можуть ті, хто навернувся до Бога, повністю дотримуватись цих Заповідей? Відповідь: Ні. В цьому житті навіть найсвятіші люди мають лише невеличкий початок такого послуху (1). Проте, усвідомлюючи серйозність мети, вони все ж починають жити у відповідності з усіма, а не декотрими заповідями Божими (2).

(1) Екл. 7:20, Рим. 7:14-15, 1 Кор. 13:91 Ів. 1:8-10; (2) Пс. 1:1-2, Рим. 7:22-25, Фил.3:12-16

Запитання 115: Ніхто в цьому житті не може повністю підкорятися десятьом Заповідям. Навіщо ж тоді Бог бажає, щоб до них приверталась особлива увага в проповіді? Відповідь: По-перше, для того, щоб протягом всього життя ми дедалі більше пізнавали свою гріховність і дедалі з більшим бажанням линули до Христа за прощенням гріхів і Його праведністю (1). По-друге, щоб, молячи Бога про благодать Святого Духа, ми ніколи не зупинялись в намаганнях дедалі більше й більше обновлятися за образом Божим, доки після земного життя не досягнемо мети - досконалості (2).

(1) Пс. 32:5, Рим. 3:19-26, Рим. 7:7, 24-25, 1 Ів. 1:9; (2) 1 Кор. 9:24, Фил. 3:12-14, 1 Ів. 3:1-3

http://hvala.in.ua/

28



Запитання 116: Чому християнам необхідно молитися? Відповідь: Тому що молитва є найважливішою частиною вдячності, якої вимагає від нас Бог (1). Також і тому, що Бог дає Свою благодать і Духа Святого тільки тим, хто безперестанку молиться і зітхає в серці, просить цих дарів у Бога і дякує за них Богу (2).

(1) Пс. 50:14-15, Пс. 116:12-19, 1 Сол. 5:16-18, Лук. 11:9-13, Матв. 7:7-8

Запитання 117: Якою має бути наша молитва, щоб Бог бажав її слухати? Відповідь: По-перше, ми повинні молитися нікому іншому, а тільки єдиному істинному Богові, Який відкрився нам у Слові Своєму, і просити всього, про що Він велить нам просити (1). По-друге, ми повинні усвідомлювати і визнавати свої потреби, убозтво та немічність, нічого не приховуючи і упокорюватись перед величчю Бога (2). По-третє, ми повинні непохитно вірити в те, що навіть якщо ми і не заслуговуємо цього, Бог напевно прислухається до наших молитов заради Господа нашого Ісуса Христа, як Він це і пообіцяв нам в Своєму Слові (3).

(1) Пс. 145:18-20, Ів. 4:22-24, Рим. 8:26-27, Як. 1:5, 1Ів. 5:14-15; (2) 2 Хр. 7:14, Пс. 2:11, Пс. 32:18, Пс. 62:8, Іс. 66:2, Об. 4; (3) Дан. 9:17-29, Матв. 7:8, Ів. 14:13-14, Ів.16:23, Рим. 10:13, Як. 1:6

Запитання 118: Про що Бог заповідав нам просити в молитві? Відповідь: Про всі наші потреби, духовні та фізичні (1), як це і показано в молитві, якої навчив нас Сам Господь Ісус Христос.

(1) Як. 1:17, Матв. 6:33

Запитання 119: Що ж це за молитва? Відповідь: Ви ж моліться отак: «Отче наш, що на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.»

(1) Матв. 6:9-13 Лук. 11:2-4

http://hvala.in.ua/

29



Запитання 120: Чому Христос повелів нам звертатися до Бога як до нашого Отця? Відповідь: Христос бажає пробудити в нас на самому початку молитви те, на чому вона має ґрунтуватись: дитячу довіру та шанобливе благоговіння перед Богом, Який став для нас Батьком завдяки Ісусу Христу. Наші батьки не відмовляють нам в земних благах. Тим більше Бог, Отець Небесний, не відмовить нам в тому, що ми просимо (1).

(1) Матв. 7:9-11, Лук. 11:11-13

Запитання 121: Чому далі йдуть слова “що на небесах” ? Відповідь: Ці слова вчать нас не думати про небесну велич Божу як про щось земне (1) і чекати, що Бог в Своїй всемогутності і силі дасть нам все необхідне для душі й тіла (2).

Єр. 23:23-24; (2) Дії 17:24-25, Матв. 6:25-34, Рим. 8:31-32


Запитання 122: В чому суть першого прохання ? Відповідь: “Нехай святиться ім’я Твоє” означає: Дай нам по-справжньому пізнавати Тебе (1), благословляти, вклонятися і славити Тебе за всі Твої діла і за все, що проливається через них: Твою силу, всемогутність, мудрість, милосердя, справедливість, ласку та істину (2). Дай нам так будувати і направляти все своє життя - наші думки, слова і вчинки, - щоб ми нічим не ганьбили Твоє ім’я, а тільки завжди прославляли Його (3).

(1) Єр. 9:23-24, Єр. 31:33-34, Матв. 16:7, Ів. 17:3; (2) 2 М. 34:5-8 Пс. 145Єр. 32:16-20 Лук. 1:46-55, Лук. 1:68-75, Рим. 11:33-36; (3) Пс. 115:1, Матв. 5:16


Запитання 123: В чому суть другого прохання ? Відповідь: „Нехай прийде Царство Твоє” означає: Керуй нами Словом і Духом Своїм так, щоб ми дедалі більше й більше підкорялись Тобі (1). Бережи і примножуй Церкву Свою (2). Руйнуй діла диявола; трощи всіляку силу, що повстає проти Тебе, і всіляку змову проти Слова Твого (3), доки Царство Твоє не прийде повністю і звершено, де Ти - повнота всього у всьому (4).

(1) Пс.119:5, Пс. 199:105, Пс. 143:10, Матв. 6:33; (2) Пс. 122:6-9, Матв. 16:18, Дії 2:42-47; (3) 1 Ів. 3:8, Рим. 16:20; (4) 1 Кор. 15:28, Об. 22:17,20, Рим. 8:22-23

http://hvala.in.ua/

30



Запитання 124: В чому суть третього прохання ? Відповідь: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» значить: Допомагай нам і всім людям відмовлятись від своєї власної волі і підкорятись Твоїй волі без всякого ремствування. Адже тільки Твоя воля добра (1). Допомагай кожному виконувати те, на що він покликаний (2), так само щиро, як ангели на небесах(3).

(1) Матв. 7:21, Матв. 16:24-26, Лук. 22:42, Рим. 12:1-2, Тит. 2:11-12; (2) 1 Кор. 7:17-24, Еф. 6:5-9; (3) Пс. 103:20-21


Запитання 125: В чому суть четвертого прохання ? Відповідь: „Хліба нашого щоденного дай нам на сьогодні” означає: Даруй нам все необхідне для тіла (1), щоб ми пізнавали, що Ти - єдине джерело всілякого блага (2); що ні наші справи чи турботи, ні Твої дари не на добро нам без Твого на те благословіння (3). Також допоможи нам відмовитися від сподівання на будь-яке створіння і завжди покладатися лише на Тебе (4).

(1) Пс. 104:27-30, Пс. 145:15-16, Матв. 6:25-34; (2) Дії 14:17, Дії 17:25, Як. 1:17; (3) 5 М. 8:3, Пс. 37:16, Пс. 127:1-2, 1 Кор. 15:58; (4) Пс. 55:22, Пс. 62, Пс. 146, Єр. 17:5-8, Євр. 13:5-6


Запитання 126: В чому суть п’ятого прохання? Відповідь: “І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим” означає: Заради крові Христа не згадуй нам, бідним грішникам, жоден із наших гріхів, що їх скоюємо, ані зла, що постійно лине до нас (1). Прости нам, як і ми конче збираємось прощати своїх ближніх (2), маючи свідчення Твоєї благодаті в собі.

(1) Пс. 51:1-7, Пс. 143:2, Рим. 8:1, 1 Ів. 2:1-2; (2) Матв. 6:14-15 Матв. 18:21-35


Запитання 127: В чому суть шостого прохання ? Відповідь: ”І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого” означає: Самі по собі ми занадто немічні, щоб протриматись хоча б мить (1). А наші закляті вороги - диявол (2), світ (3) і наша власна плоть (4) - постійно чинять тиск на нас. Тому, Господи, підтримуй нас і зміцнюй нас силою Духа Твого Святого, щоб ми вистояли в духовній боротьбі (5) і стійко противились нашим ворогам до цілковитої, завершеної перемоги над ними (6).

http://hvala.in.ua/

31


(1) Пс. 103:14-16, Ів. 15:1-5; (2) 2 Кор. 11:14, Єф. 6:10-13, 1 Пет. 5:8; (3) Ів. 15:18-21; (4) Рим. 7:23, Гал. 5:17; (5) Матв. 10:19-20, Матв. 26:41, Марк. 13:33, Рим. 5:3-5; (6) 1 Кор. 10:13, 1 Сол. 3:13, 1 Сол. 5:23

Запитання 128: В чому суть заключної частини цієї молитви ? Відповідь: ”Бо Твоє є Царство, і сила, і слава” означає: Ми просимо Тебе, Боже, про все це, бо Ти, як наш всемогутній Цар, не тільки бажаєш, а й можеш дати нам все, що є добро (1); і тому що не ми, а ім’я Твоє Святе заслуговує всієї слави і хвали на віки віків (2).

(1) Рим. 10:11-13, 2 Пет. 2:9; (2) Пс. 115:1, Ів. 14:13

Запитання 129: Що означає маленьке слово “амінь” ? Відповідь: “Амінь” означає: Так буде напевно! Значно вірніше те, що Бог вислухає мої молитви, аніж те, що я дійсно бажаю того, чого прошу (1).

(1) Іс. 65:24, 2 Кор. 1:20, 2 Тим. 2:13

http://hvala.in.ua/

32


Бельгійське Віровизнання1

Стаття № 1: “Існує лише один Бог”. Ми всім серцем віримо і сповідуємо вустами, 2 що існує тільки одне 3 просте і

неподільне духовне єство, 4 яке ми називаємо Богом: вічне, 5 незбагненне, 6 невидиме, 7 незмінне, 8 безмежне, 9 всемогутнє, 10 досконало мудре, 11 справедливе, 12 добре, 13 яке є невичерпним джерелом усього доброго14.

Стаття № 2: “Яким чином Бог являє Себе нам”. Ми пізнаємо Його двома способами. Перший: спостерігаючи Боже твориво і те, як зберігається і управляється всесвіт, бо

він перед нашими очима подібний до чудової Книги,15 в якій усі творіння, як великі й малі літери, які дають нам можливість бачити те, що ми не можемо бачити про Бога: Його вічну всемогутність і Його Божественність. Як сказав апостол Павло у Рим. 1: 20, цього достатньо, щоб переконати людей і залишити їх без виправдання.

Другий: Він для нас усе більше відкривається в Своєму Святому Божому Слові16 настільки, наскільки це потрібно нам знати в цьому житті для Його слави і для спасіння Його дітей.

Стаття № 3: Написане Слово Боже. Ми визнаємо, що Слово Боже ніколи не було написане чи звіщене з волі людини,

але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом, - як говорить Петро. Згодом наш Бог - оскільки Він особливо піклується про нас і наше спасіння - наказав

своїм слугам, пророкам і апостолам, записати Своє відкрите Слово, і Він Сам навіть написав Своїм перстом дві скрижалі Закону, тому ми називаємо це записане Слово Святим і Божественним Письмом.

1 Український перекладзроблено на основі останньої версії голландського перекладу Віровизнання – Редактор Ян Веркман. Вересень 2002 року. 2 Рим. 10: 10. 3 Повт. Зак. 6:4; 1 Кор. 8: 4, 6; 1 Тим. 2: 5. 4 Ів. 4: 24. 5 Пс. 90: 2. 6 Рим. 11: 33. 7 Кол. 1: 15; 1 Тим. 6: 16. 8 Як. 1: 17. 9 1 Цар. 8: 27; Єр. 23: 24. 10 Бут. 17: 1; Мт. 19: 26; Об. 1: 8. 11 Рим. 16: 27. 12 Рим. 3: 25, 26; Рим. 9: 14; Об. 16: 5, 7. 13 Мт. 19: 17. Дивись Іс. 40, 44, 46. 14 Пс. 19: 2-5. 15 Пс. 19: 8, 9; 1 Кор. 1: 18-21. 16 2 Петр. 1: 21.

http://hvala.in.ua/

33


Стаття №4: Книги Канону. Ми розпізнаємо в Святому Письмі дві частини: Старий і Новий Заповіти. Вони є

Канонічними книгами, які взагалі не підлягають спростуванню. У Церкві Божій є список (перелік) таких книг. У Старому Заповіті: п’ять Книг Мойсея -

Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону; Книги Ісуса Навина; Суддів і Рути; дві Книги Самуїла і дві Царів; дві Книги хронік, які називаються Параліпоменон; перша книга Ездри; Неемії; Естери; Йова; Псалми Давида; три Книги Соломона - Приповісті, Проповідника, Пісня Пісень; Книги чотирьох великих пророків - Ісаї, Єремії (і Плач Єремії), Єзекіїля, Даниїла; інших дванадцяти малих пророків - Книги Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії, Малахії.

У Новому Заповіті - чотири Євангелії: Матвія, Марка, Луки, Івана; Дії Святих Апостолів; чотирнадцять листів апостола Павла - до римлян, два до коринтян, до галатів, до ефесян, филип’ян, колосян; два листи до солунян, два до Тимофія; до Тита, Филимона і до євреїв. Також сім листів інших апостолів: один - Якова; два - Петра; три - Івана; один - Юди; і Об’явлення апостола Івана.

Стаття №5: Авторитет Письма. Ми приймаємо всі ці книги (і тільки ці)17, як святі й канонічні, щоб на них направляти,

ґрунтувати і утверджувати нашу віру. І ми без усяких сумнівів віримо всьому, що в них написано не лише через те, що Церква приймає їх і вважає такими, але передусім через те, що Дух Святий свідчить у серцях наших, що вони Божі, і вони самі змістом своїм доводять, що послані від Бога, бо навіть сліпі можуть помітити, що передречене в них справді здійснюється.

Стаття №6: Відмінність між канонічними і неканонічними Книгами. Ми відрізняємо ці Святі Книги від апокрифічних, а саме: третя і четверта Книги Ездри;

Книги Товита, Юдити, Мудрості, Ісуса Сираха, Варуха, книга-додаток до історії Естери; Молитва трьох дітей у печі; історія Сусанни; історія Белли і Дракона; молитва Манасії і дві Книги Маккавеїв.

Звичайно, Церква може читати ці Книги і вчитися з них, наскільки вони гармонують з Канонічними Книгами. Але вони не мають такого великого авторитету і сили, щоб підтвердити будь-який постулат віри чи християнської релігії. Вони ажніяк не спроможні применшити авторитет інших Святих Книг.

Стаття № 7: Досконалість Письма. Ми віримо, що в цьому Святому Письмі міститься досконала Божа воля. Все те, у що

повинні вірити люди для свого спасіння, достатньо викладено в ньому.

17 Цю примітку було зроблено пізніше.

http://hvala.in.ua/

34


Оскільки справжній спосіб служіння, якого Бог вимагає від нас, досконало описаний у ньому, то ніхто, навіть апостоли чи анголи з небес, - як каже Павло,18 - не може навчати інакше, ніж так, як вчить нас Святе Письмо, бо заборонено віднімати щось чи додавати щось до Слова Божого19. Отже, вчення Письма досконале і достатнє у всьому. Людські писання - незалежно від ступеня святості їхнього автора - не можуть замінити Святого Письма. Так само не можуть замінити правду Божу ні людські звичаї, ні кількість людей, ні вік, ні собори, ні декрети, ні рішення, бо істина є вищою за все інше. Всі люди від природи марнотні й говорять неправду. Тож ми відкидаємо всім серцем усе, що не гармонує з цим досконалим правилом, якого нас навчали апостоли, кажучи: “Випробовуйте духів, чи від Бога вони”20. А також: “Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його”21.

Стаття №8: “Бог єдиний у Своїй сутності, але має три Іпостасі”22. Згідно з цією істиною і Словом Божим ми віримо тільки в єдиного Бога, Який є

однією сутністю, 23 має три Іпостасі, 24 реальні, істинні й від вічності відмінні за їхніми власними невимовними властивостями, а саме: Отець, Син і Святий Дух25. Отець є причиною, початком і джерелом усього видимого й невидимого26. Син є Словом,27 Премудрістю28 і Образом Отця29. Святий Дух, Який походить від Отця і Сина,30 є вічною Силою і Владою31. Внаслідок цих відмінностей Бог не поділяється на трьох, бо Святе Письмо навчає нас, що Отець, Син і Святий Дух кожен має особисте існування, відмінне за своїми властивостями, але таким чином, що ці Три Іпостасі є тільки одним Богом. Тож очевидно, що Отець не є Сином, ані Син не є Отцем, так само як Святий Дух не є ані Отцем, ані Сином. Однак Іпостасі, хоча й відрізняються між собою, не розділяються й не змішуються; бо не Отець узяв на себе тіло і кров і не Святий Дух, але тільки Син32. Отець же ніколи не був без Свого Сина чи Свого Святого Духа. Бо Ці Троє є вічні й мають одну сутність.33Серед них немає ані першого, ані останнього; бо Вони всі єдині в істині, силі, доброті й милосерді.

Стаття № 9: Біблійні докази Трійці. Про все це ми дізнаємося як із свідчень Святого Письма, так і із відповідних діянь

трьох Іпостасей, і особливо тих, які ми зазнаємо на собі. Свідчення Святого Письма, які призводять нас до віри в Святу Трійцю, записані на багатьох сторінках Старого Заповіту. 18 Гал. 1: 8. 19 Повт. Зак. 12: 32; Об. 22: 18, 19. 20 1 Ів. 4: 1. 21 2 Ів.10. 22 Лат.: De Sacrosancta Trinitate Personarum in Unica Essentia “Divina” (Про Іпостасі Пресвятої Трійці в єдиній божественній сутності). 23 Іс. 43: 10. 24 1 Ів. 5: 7; Євр. 1: 3. 25 Мт. 28: 19. 26 1 Кор. 8: 6; Кол. 1: 16. 27 Ів. 1: 1,2; Об. 19: 13; Пр. 8: 12. 28 Пр. 8: 12, 22 й інші. 29 Кол. 1: 15; Євр. 1: 3. 30 Ів. 15: 26; Гал. 4:6. 31 Мт. 12: 28. 32 Фил. 2: 6, 7; Гал. 4: 4; Ів. 1: 14. 33 Англ: co-essential; франц. : une meme essence ; грец.:‘ομοουσιος

http://hvala.in.ua/

35


Згадаймо найхарактерніші з них. У книзі Буття 1: 26, 27 Бог говорить: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою”34. Так Бог “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх”.35 Також: “Ось став чоловік, немов один із Нас”36. Зі слів Божих “Створімо людину за образом Нашим” випливає, що існує більше, ніж одна особа Божества; коли ж Він говорить “створив Бог”, це означає, що існує лише один Бог. Правда, Він не говорить, скільки осіб існує, але те, що здається дещо незрозумілим у Старому Заповіті, стає дуже зрозумілим у Новому.

Бо коли наш Господь був охрещений у Йордані, люди почули голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!”;37 Сина видно було у воді, і Святий Дух зійшов на Нього у вигляді голуба. Таку ж форму для хрещення всіх віруючих дав Христос: “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”.38 В Євангелії від Луки ангел Гавриїл так сказав Марії, матері Господа: “Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього огорне тебе, тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим”.39 В іншому місці сказано так: “Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа - з усіма вами!”40 Також: “Бо Тих, що свідчать (на небі) є троє: (Отець, Слово й Дух Святий, і ці Троє - Одно)”.41 З цих цитат ми чітко бачимо, що в одній єдиній Божественній сутності існують Три Іпостасі (Особи). І хоч ця доктрина набагато перевищує усяке людське розуміння, ми все одно віримо їй на підставі Слова Божого і сподіваємося, що в майбутньому матимемо досконалі знання про це і добрі плоди цих знань на небесах.

Більше того, ми розрізняємо служіння й діяльність цих Трьох Іпостасей (Осіб) щодо нас. Отець називається Творцем завдяки Своїй силі. 42 Син є нашим Спасителем і Відкупителем завдяки Своїй Крові.43 Святий Дух є нашим Освятителем завдяки тому, що Він живе в наших серцях.44

Це вчення про Святу Трійцю завжди захищалося і зберігалося в справжній (істинній) Церкві від апостольських часів до наших днів, протистоячи юдеям, мусульманам, виступаючи проти фальшивих християн та єретиків таких як Маркіон, Мані, Праксей (сеас), Сабеллій, Павло Самосатський, Аріус (ій) та інших, які справедливо були звинувачені Святими Отцями.

Тож, спираючись на це вчення, ми з щирим серцем приймаємо три Символи віри, а саме: Апостольський, Нікейський і Атанасівський. А також усе, що узгоджується з ними і було схвалено отцями Церкви ранніх віків.

Стаття № 10: “Ісус Христос - істинний і вічний Бог”45. Ми віруємо, що Ісус Христос, згідно зі Своєю Божественною природою, є

Однородженим Сином Божим,46 існуючим вічно,47 народженим раніше за всяке твориво, не

34 Бут. 1: 26. 35 Бут. 1: 27. 36 Бут. 3: 22. 37 Мт. 3: 16, 17. 38 Мт. 28: 19. 39 Лк. 1: 35. 40 2 Кор. 13: 13. 41 1 Ів. 5: 7б. Це речення відсутнє у більшості старих папірусів Нового Заповіту, тому нідерландський реформований Синод в Heese (1984-1985рр.) викреслив це речення з віровизнання. 42 Екл. 12: 1; Мал. 2: 10; 1 Петр. 1: 2. 43 1 Петр. 1: 2; 1 Ів. 1: 7; 4: 14. 44 1 Кор. 6: 11; 1 Петр. 1: 2; Гал. 4: 6; Тит. 3: 4-6; Рим. 8: 9. 45 Лат. : “De Aeterna Deitate Filii Dei, Domini Nostri Jesu Christi (Про вічну божественність Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа).

http://hvala.in.ua/

36


зробленим, не створеним, бо інакше Він був би творінням, - а єдиносущним з Отцем48 і вічним,49 “будучи сяйвом слави та образом Його сутності”,50 і рівний Йому в усьому51. Він є Сином Божим не тільки з тієї миті, як прибрав був нашої подоби, але від вічності,52 як навчають нас наступні свідчення, якщо порівняти їх між собою. Мойсей каже, що Бог створив світ,53 а апостол Іван (Іоан) зауважує, що все було створено Словом, Яке він називає Богом.54 Апостол стверджує, що Бог створив світ через Свого Сина,55 апостол Павло каже, що Бог створив усе через Ісуса Христа56. Відтак ми доходимо висновку, що Він, Той Хто названий Богом, Словом, Сином і Ісусом Христом, звичайно, існував тоді, коли Ним Самим усе створювалося57. Через це пророк Михей каже: “… і віддавна постання Його, від днів віковічних”58. І Він Сам міг говорити: “Поправді, поправді кажу вам: “Перш, ніж був Авраам, - Я є”59 і молитися: “А тепер Ти прослав Мене, Отче, в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе перед тим, як світ постав*”60. І апостол Павло каже, що Він “… не мав ані початку днів, ані кінця життя”61. Отже, Він є істинний, вічний і Всемогутній Бог, до Якого ми звертаємось, Якому поклоняємось і Якому служимо.

Стаття № 11: “Святий Дух - істинний і вічний Бог”62. Ми віримо і сповідуємо також, що Святий Дух від вічності походить від Отця63 і

Сина64. Він ніким не зроблений, ніким не створений, ніким не народжений, тільки походить від Обох. Згідно з цим Він є Третьою Особою (Іпостассю) Святої Трійці, має ту саму сутність, велич і славу з Отцем і Сином; тож Він істинний і вічний Бог, як навчає нас Святе Письмо65.

Стаття № 12: “Про створення”66. Ми віруємо, що Отець створив Словом, тобто через Свого Сина, небеса і землю, і все

творіння з нічого тоді, коли вважав це за потрібне,67 і дав кожному з них свою сутність,

46 Ів. 1: 18, 49. 47 Ів. 1: 14; Кол. 1: 15. 48 Ів. 10: 30; Фил. 2: 6. 49 Ів. 1: 2; 17: 5; Об. 1: 8. 50 Євр. 1: 3. 51 Фил. 2: 6. 52 Ів. 8: 23; 58; 9: 35-37; Дії 8: 37; Рим. 9: 5. 53 Бут. 1: 1. 54 Ів. 1: 3. 55 Євр. 1: 2. 56 Кол. 1: 16. 57 Кол. 1 : 16. 58 Мих. 5: 1 (у рос. 5: 2). 59 Ів. 8: 58. 60 Ів. 17: 5. 61 Євр. 7: 3. *Цитати Ів. 8: 58 і Ів. 17: 5 є не у всіх версіях Голландського віровизнання. 62 Лат.: “De Persona et Aeterna Deitate Spiritus Sancti” (Про особу і вічність божественності Святого Духа). 63 Пс. 33: 6, 7. 64 Гал. 4: 6; Рим. 8: 9; Ів. 14: 16. 65 Бут. 1: 2; Іс. 48: 16; Дії 5: 3, 4; 28: 25; 1 Кор. 3: 16; 6: 19; Пс. 139: 7. 66 Лат. : “De Creatione Mundi, et de Angelis” (Про створення світу і про ангелів). 67 Бут. 1: 1; Іс. 40: 26; Євр. 3: 4; Об. 4: 11; 1 Кор. 8: 6; Ів. 1: 3; Кол. 1: 16. ** Це слово є не в усіх версіях Голландського віровизнання.

http://hvala.in.ua/

37


(образ**) і подобу і особливе завдання для служіння своєму Творцю. Ми віруємо, що Він і зараз опікується й керує ними згідно зі Своїм одвічним провидінням і безкінечною силою68 для служіння людству,69 щоб людина, в свою чергу, могла служити своєму Богу70. Він також створив добрих ангелів, 71 щоб вони були Його посланцями 72 і служителями Його Обранцеві73. Деякі з них втратили те високе становище, для якого Бог створив їх, і зазнали вічного прокляття,74 але інші завдяки Божій благодаті встояли і перебувають у своєму колишньому становищі75. Демони, чи злі духи настільки спотворені, що є ворогами Божими і всього доброго. Докладаючи всіх зусиль, вони зводять наклепи, сподіваючись знищити Церкву76 та всіх її членів і зруйнувати своїм лиходійством геть усе,77 тож через свою злобу вони приречені до вічного осудження, щодня очікуючи на свої жахливі муки.78 Тому ми відхиляємо й ненавидимо хибні погляди садукеїв, які заперечували існування духів і ангелів; 79 а також тих манихеїв, які стверджували, що демони мають своє власне походження, і що вони злі за своєю природою, а не розбестилися.

Стаття 13: Про Боже провидіння. Ми віруємо, що цей добрий Бог після того, як створив усе, не покинув Своє творіння

напризволяще, але керує і управляє ним згідно зі Своєю святою волею80 таким чином, що ніщо в цьому світі не відбувається поза Його настановами81. І Бог не є автором вчинених гріхів і не може бути звинувачений за них. Бо влада Його й доброта настільки великі й незбагненні, що Він управляє усім творінням і діє напрочуд мудро та справедливо навіть тоді, коли диявол і нечестивці чинять несправедливо82. Ми не будемо з надмірною цікавістю намагатися збагнути те, що перевищує наше людське розуміння і наші здібності, але з найглибшим смиренням і побожністю схилимося перед праведними Божими рішеннями, прихованими від нас, задовольняючись тим, що ми Христові учні, щоб вивчати тільки те, що Він відкрив у Своєму Слові, й не переступати цієї межі. Це вчення дає нам невимовну втіху, оскільки воно навчає, що ніщо не може статися з нами випадково. Все відбувається з волі нашого напрочуд милосердного небесного Отця, Котрий по-батьківськи опікується нами й захищає нас, тримаючи все творіння в Своїй владі,83 так що навіть волосина з нашої голови (бо всі вони пораховані), ані горобець не впаде на землю без волі Отця нашого84. Йому ми

68 Євр. 1: 3. 69 1 Тим. 4: 3, 4; Бут. 1: 29, 30; 9: 2, 3; Пс. 104: 14, 15. 70 1 Кор. 3: 22; 6: 20; Мт.4: 10. 71 Кол. 1: 16. 72 Пс. 103: 20; 148: 2. 73 Євр. 1: 14. 74 Ів. 8: 44; 2 Петр. 2: 4; Лк. 8: 31; Юд. 6. 75 Мт. 25: 31. 76 1 Петр. 5: 8; Йов 1: 7. 77 Бут. 3: 1; Мт. 13: 25; 2 Кор. 11: 3, 14. 78 Мт. 25: 41; Лк. 8: 30, 31. 79 Дії 23: 8. 80 Ів. 5: 17; Євр. 1: 3; ПР. 16: 4; Пс. 104: 9 і далі. 81 Як. 4:15; Йов 1: 21; 1 Цар. 22: 19 - 23; Дії 4: 28; 1 Сам. 2: 25; Пс. 45:8; 75: 8, 9; 105: 25; Ам.3: 15; Пр. 16: 4; 21:1; Іс. 10: 5-7; 2 Сол. 2: 11; Рим 1: 28; Бут. 27: 20; 45: 8; 50: 20; 1Сам. 16: 10; Іс. 45: 7; Плач. 3: 37, 38; Вих. 21: 13. 82 Мт. 8: 31, 32; Ів. 3: 8. 83 Рим. 11: 33, 34. 84 Мт. 10: 29, 30.

http://hvala.in.ua/

38


цілковито довіряємо, будучи певні, що цим Він приборкує диявола і всіх наших ворогів так, що без Його дозволу й волі вони не можуть зашкодити нам.

Тож ми заперечуємо жахливе твердження епікурейців, які кажуть, що Бог ні до чого не виявляє уваги, але віддає усе творіння у владу випадку.

Стаття 14: “Про створення і падіння людини та її нездатність чинити те, що є насправді добром”.85

Ми віримо, що Бог створив людину з пороху земного, зробив її за образом і за подобою Своєю86 доброю, праведною, святою і здатною все вирішувати згідно з Божою волею87. Але людина не збагнула, якої вона честі удостоїлася, якою досконалою є,88 тож піддалася спокусі згрішити, отже, смерті й прокляттю, дослухаючись до слів диявола.89 Бо заповідь життя, яку отримала, вона порушила;90 і гріхом відмежувалася від Бога, Котрий був її справжнім життям,91 спотворивши всю свою сутність,92 через що зазнала тілесної і духовної смерті. 93 Ставши злою, порочною і зіпсутою в усіх своїх путях, вона втратила всі свої пречудові дари, отримані від Бога, 94 зберігши лишень якусь крихту їх, 95 якої цілком достатньо, щоб позбавити людину можливості заперечувати свою провину.96 Бо все світло в нас перетворилося на темряву,97 як Святе Письмо навчає нас: “А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”,98 де святий Іван (Іоан) називає людей темрявою.

Тому ми відхиляємо все, що вчить усупереч цьому стосовно вільної волі людини, бо людина є лише рабом гріха99 і не може отримати нічого, поки їй не дано буде згори100. Бо хто наважиться хвалитися тим, що він сам по собі може чинити щось добре, коли Христос говорить: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його…”101 Чи пишатиметься своєю власною волею той, хто розуміє, що означає таке: “… думка бо тілесна - ворожнеча на Бога”102? Хто може говорити про свої знання, коли “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа” 103 ? Коротше кажучи, хто наважиться пропонувати якусь думку якщо він знає, що “не тому, що ми спроможні самі по собі над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність - від Бога”104? Тож, те, що каже Апостол, справедливе й безсумнівне: “Бог за Своєю доброю волею

85 Лат.: “De Hominis Creatione, Lapsu et Corruptione” (Про створення, падіння і зіпсованість людини). 86 Бут. 1: 26; Екл. 7: 29; Еф. 4: 24. 87 Бут. 1: 31; Еф. 4: 24. 88 Іс. 59: 2. 89 Бут. 3: 6, 17. 90 Бут. 3: 3, 7 91 Іс. 59: 2. 92 Еф. 4: 18. 93 Рим. 5: 12; Бут. 2: 17; 3: 19. 94 Рим. 3: 10 і далі. 95 Дії 14: 16, 17. 96 Рим. 1: 20, 21. 97 Еф. 5:8; Мт. 6: 23. 98 Ів. 1:5. 99 Пс. 94: 11; Ів. 8: 34; Рим. 6: 17. 7: 5, 17. 100 Ів. 3: 27. 101 Ів. 6: 44, 65. 102 Рим. 8: 7. 103 1 Кор. 2: 14; Пс. 94: 11. 104 2 Кор. 3: 5.

http://hvala.in.ua/

39


викликає у вас і бажання і дію.” 105 Бо немає ані волі, ані розуміння, яке відповідає Божественній волі й розумінню, крім того, що Христос чинить у людині, як Він Сам навчає нас, коли говорить: “… без Мене не можете робити нічого.”106

Стаття 15: Про первородний гріх. Ми віримо, що через непослух Адама первородний гріх поширився на весь

людський рід.107 Цей гріх є спотворенням усієї природи людини і спадковою зіпсованістю, якою заражені навіть немовлята, коли ще перебувають у материнському лоні108; він чинить у людині всякий гріх, будучи сам у ньому коренем його.109 Це виглядає настільки підступно й підло в очах Божих, що достатньо для осудження роду людського.110 Цей гріх не знищується нічим, не викорінюється навіть хрещенням; бо гріх постійно, як вода із забрудненого невичерпного джерела тече безупинно. Незважаючи на все це, первородний гріх не ставиться в провину дітям Божим, служачи їхньому осудженню, але благодаттю й милістю Божою прощається їм. Це не означає, що віруючі можуть спокійно жити в своїх гріхах, але відчуття своєї зіпсутості змушувало б їх часто ридати в пристрасному очікуванні бути позбавленими цього смертного тіла.111 Тож ми відхиляємо помилкове твердження пелагіян, котрі вважають, що гріх є тільки наслідуванням.

Стаття 16: Доктрина обрання. Ми віримо, що всі нащадки Адама були зіпсовані гріхом і прокляті через його гріх,

але Бог продовжував являти Себе таким, Яким Він є, тобто милостивим і справедливим.112 Милостивим, оскільки Він звільняє й охороняє від цього прокляття всіх тих, кого Він, згідно зі Своїм вічним і незмінним рішенням, обрав у Христі Ісусі нашому Господі зі Своєї великої ласки без будь-якого розгляду їхніх діл.113 Справедливим, бо залишив інших у стані падіння й прокляття, який вони добровільно обрали.114

Стаття 17: Про спасіння грішника. Ми віримо, що, побачивши людину, яка прирекла себе на фізичну й духовну смерть

та убозтво, наш благодатний Бог у Своїй премудрості й доброті пішов шукати її, знайшов і заспокоїв тієї миті, коли вона збентежено ховалася від Нього,115 пообіцявши, що дасть Свого

105 Фил. 2: 13. 106 Ів. 15: 5. 107 Рим. 5: 12, 13; Пс. 51: 7; Рим. 3:10; Бут. 6:3; Ів. 3: 6; Йов 14: 4. 108 Іс. 48: 8; Рим. 5: 14. 109 Гал. 5: 19; Рим. 7: 8, 10, 17, 18, 20, 23. 110 Еф. 2: 3, 5. 111 Рим. 7: 18, 24. 112 Рим. 9: 18, 22, 23; 3: 12. 113 Рим. 9: 15, 16, 32; Еф. 2: 8-10; Пс. 100: 3; 1 Ів. 4: 10; Повт. Зак. 32: 8; 1 Сам. 12: 22; Мал. 1: 2; 2 Тим. 1: 9; 2: 19, 20; Рим. 8: 29; 9: 11, 21; 11: 5, 6; Еф. 1: 4; Тит. 3: 4, 5; Дії 2: 47; 13: 48: 1 Петр. 1: 2; Ів. 6: 27; 15: 16; 17: 9. 114 Рим. 9: 17, 18; 2 Тим. 2: 20. 115 Бут. 3: 8, 9, 19; Іс. 65: 1, 2.

http://hvala.in.ua/

40


Сина, народженого від жони, 116 Який зітре змієві голову 117 і в Якому люди будуть благословенні.

Стаття 18: Втілення Ісуса Христа. Ми визнаємо, що Бог виконав Свою обітницю, про яку сповістив раніше вустами

Своїх пророків,118 коли у визначений Ним час послав у світ Свого Однородженого й вічного Сина, Який набув подоби раба.119 Він справді взяв на Себе людське єство з усіма його слабощами, однак без гріха,120 бо зачатий був у лоні благословенної Діви Марії силою Святого Духа без участі чоловіка.121 І не тільки взяв на себе людську природу тіла, але також справжню людську душу,122 щоб бути справжньою людиною. Бо оскільки були загинули як душа, так і тіло, потрібно було Йому взяти для спасіння і те, і друге. Всупереч єресі анабаптистів, які заперечують, що Христос узяв на Себе людську природу від своєї матері, ми сповідуємо, що Христос подібно дітям був спільником тіла та крові123; був плодом стегон Давида124; насінням Давидовим по плоті125; плодом утроби Марії126, народженим від жони127, Пагінцем Давидовим128; Пагінчиком з пня Єссеєвого129; з племені Юдиного130; тілом походить від Юдеїв131, насінням Авраамовим132, бо Він прийняв це і в усьому став подібним до братів Його, крім гріха133. Він справді став нашим Еммануїлом, що означає “з нами Бог”.134

Стаття 19: Про єдність і відмінність двох природ в особистості Христа.

Ми віримо, що особистість Сина неподільно поєднана і пов’язана з людською

природою так, що не існує двох Синів Божих, ані двох особистостей, але існують дві природи, поєднані в одній особі, кожна з яких зберігає свої відмінні особливості. Його Божественна природа залишається завжди не створеною, не має ні початку днів, ані кінця,135 наповнює собою небо й землю; а Його людська природа не втратила своїх особливостей справжнього тіла.136 І хоч Своїм воскресінням Він дарував їй безсмертя, Він не змінив реальності людської

116 Гал. 4:4. 117 Бут. 3: 15. 118 Іс. 11:1, Лк. 1: 55; 2 Сам. 7: 12; Пс. 132:11; Дії 13: 23. 119 1 Тим. 2: 5; 3: 16; Фил. 2: 7. 120 Євр. 2: 14, 15; 4: 15. 121 Лк. 1: 31, 34, 35. 122 Мт. 26: 38; Ів. 12: 27. 123 Євр. 2: 14. 124 Дії 2: 30. 125 Пс. 132: 11; Рим. 1: 3. 126 Лк. 1: 42. 127 Гал. 4:4. 128 Єр. 33: 15. 129 Іс. 11: 1. 130 Євр. 7: 14. 131 Рим. 9:5. 132 Сам. 7: 12; Мт. 1: 1,18; Гал. 3: 16. 133 Євр. 2: 16, 17. 134 Іс. 7: 14; Мт .1: 23. 135 Євр. 7: 3. 136 1 Кор. 15: 13, 21; Фил. 3: 21; Дії 1: 2, 11; Лк. 24: 39; Ів. 20: 25, 27.

http://hvala.in.ua/

41


природи, бо наше спасіння і воскресіння також залежать від реальності Його тіла. Однак ці дві природи так тісно поєднані в одній особистості, що не були розділені навіть смертю Його. Тож те, що в смертний час Він передав у руки Отця, було справді людським духом, який покинув Його тіло. 137 Але Його Божественність завжди залишалася поєднаною з Його людською природою, навіть тоді, коли Він лежав у гробниці; і божественна природа завжди перебувала в Ньому достоту так, як у дитинстві, хоч і не так виразно виявляла себе такою упродовж деякого часу.

Відтак ми визнаємо, що Він є справжній Бог і справжня Людина: справжній Бог, щоб перемогти Своєю силою смерть; справжня Людина, щоб міг померти заради нас через неміч Свого тіла.

Стаття 20: Справедливість та милосердя Боже у Христі. Ми віримо, що Бог, дуже досконало милосердний і справедливий, послав Свого

Сина узяти на Себе наше єство, яким заволодів непослух, щоб принести задовільну жертву в тому самому єстві, щоб відбути (отримати) покарання за гріх у найжахливіших стражданнях і смерті.138 Тому Бог виявив Свою справедливість проти Свого Сина, коли Той узяв на Себе наші гріхи,139 і вилив на нас Свою доброту і милосердя, хоча ми винні й заслуговуємо на прокляття. Зі Своєї найдосконалішої любові Він віддав Свого Сина на смерть заради нас і воскресив Його заради нашого виправдання,140 щоб ми могли мати безсмертя і вічне життя.

Стаття 21: Спокутування гріхів. Ми віримо, що Ісус Христос є вічним Первосвящеником за чином Мелхиседека, і Бог

підтвердив це клятвою.141 Він став перед Отцем замість нас, щоб задовольнити Його гнів уповні142, принісши Себе Самого на дереві хреста в жертву і проливши Свою дорогоцінну Кров, щоб змити наші гріхи, як були передрекли пророки. Бо написано: “… кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Як ягня був проваджений Він на заколення і з злочинцями був порахований…”143. Він був засуджений як злочинець Понтієм Пилатом, хоча той перший заявив про те, що немає у ньому жодної провини,144 тому Він “… чого не грабував, те вертає!”145 і постраждав як “Праведний за неправедних”146, а також тілесно і душевно, відчуваючи жахливе покарання, спричинене нашими гріхами настільки, що “піт Його став, як краплини крові, що капали на землю”147. Нарешті, Він вигукнув: “Боже

137 Лк. 23: 46; Мт. 27: 50. 138 Євр. 2: 14; Рим. 8: 3, 32, 33. 139 Іс. 53: 6; Ів. 1: 29; 1 Ів. 4: 9. 140 Рим. 4: 25. 141 Пс. 110: 4; Євр. 5: 10. 142 Кол. 1: 14; 2: 14; Рим. 3: 24; 5: 8, 9; 8: 2; Євр. 2: 17; 9: 14; Ів. 3: 16; 15: 3; Дії 2: 24; 13: 28; 1 Тим. 2: 6. 143 Іс. 53: 5, 7, 12. 144 Лк. 23: 22, 24; Дії 13: 28; Пс. 22: 17; Ів. 18: 38; Пс. 69: 5; 1 Петр. 3: 18. 145 Пс. 69: 5. 146 1 Петр. 3: 18. 147 Лк. 22: 44.

http://hvala.in.ua/

42


Мій, Боже Мій, - нащо Мене Ти покинув?”148. Усе це Він переніс заради прощення гріхів наших. Тож ми правильно вирішили разом зі святим Павлом “нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого…”149 і все визнавати “за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа”150, в Чиїх ранах ми маємо повний спокій. І нема потреби шукати чи вигадувати якісь інші засоби для примирення з Богом, крім цієї єдиної Жертви, один раз принесеної, яка навіки вдосконалила тих, хто освячується151. Також і з цієї причини Ангел Божий назвав Його Ісусом, тобто Спасителем: “бо Він спасе народ Свій від його гріхів”.152

Стаття 22: Про наше виправдання через віру в Христа. Ми віримо, що Святий Дух запалює в наших серцях справжню віру, щоб ми

отримали правильні знання про цю найбільшу таємницю, і ця віра приймає Ісуса Христа з усіма Його заслугами, присвоює Його нам153 і не зосереджується на чомусь поза Ним Самим.154 І тут напрошується висновок: чи все, чого ми потребуємо для свого спасіння, не міститься у Христі, чи, якщо все це - в Ньому, кожен, хто прийняв Христа вірою у своє серце, повністю спасенний у Ньому.155 Тож для будь-якої віруючої людини твердження, що Христа недостатньо для спасіння, а потрібне ще щось, крім Нього Самого, є жахливим богохульством; бо звідси випливає, що Христос є лише наполовину Спасителем.

Ми з цього приводу правильно кажемо разом зі святим апостолом Павлом, що “людина оправдується вірою - незалежно від діл Закону”156. Водночас ми не маємо на увазі те, що віра виправдовує нас, бо віра є лише засобом, з допомогою якого ми приймаємо Христа - нашу Праведність. І лише Ісус Христос, Який ставить нам у заслугу Свої заслуги і стільки добрих діл, скільки Він звершив заради нас і замість нас, є нашою Праведністю.157 Віра - це засіб, який утримує нас із Ним, як учасників Його благословінь, котрі, ставши нашими, є більш, ніж достатніми, щоб звільнити нас від гріхів наших.

Стаття 23: Наша праведність перед Богом у Христі. Ми віримо, що наше спасіння - у прощенні гріхів наших заради Ісуса Христа, і в цьому

ж наша праведність перед Богом, як кажуть нам Давид і апостол Павло, заявляючи, що щаслива та людина, яку Бог вважає праведною незалежно від діл.158 І той самий апостол каже, що ми отримуємо виправдання “даром, іншими словами, Його благодаттю, через викуплення, що в Христі Ісусі”.159 Тому ми завжди непохитно дотримуємося цих тверджень, віддаючи всю славу Богу, 160 упокорюючись перед Ним і визнаючи себе тими, хто ми 148 Пс. 22: 2; Мт. 27: 46. 149 1 Кор. 2:2. 150 Фил. 3: 8. 151 Євр. 9: 25, 26; 10: 14. 152 Мт. 1: 21; Дії 4: 12. 153 Еф. 3: 16, 17; Пс. 50: 14; Еф. 1: 17, 18; 1 Кор. 2: 12. 154 1 Кор. 2: 2; Дії 4: 12; Гал. 2: 21; Єр. 23: 6; 1 Кор. 1: 30; Єр. 31: 10. 155 Мт. 1: 21; Рим. 8: 1, 33. 156 Рим. 3: 28. 157 Єр. 23: 6; 1 Кор. 1: 30; 2 Тим. 1: 2, 9; Рим. 3: 24, 25; 4: 5; Пс. 32: 1, 2; Фил. 3: 9. 158 Лк. 1: 77; Кол. 1: 14; Пс. 32: 1, 2; Рим. 4: 6, 7. 159 Рим. 3: 23, 24. 160 1 Кор. 4: 7; Рим. 4: 2.

http://hvala.in.ua/

43


насправді є. Ми не насмілюємося довіряти чомусь у нас самих чи якимсь своїм заслугам,161 але покладаємося і спираємося лише на послух Христа розп’ятого;162 Його послух стає нашим, коли ми віруємо в Нього.163 Цього достатньо, щоб покрити всі наші несправедливості й дати нам відвагу в доступі до Бога, звільняючи нашу совість від страху, жаху і побоювань164 таким чином, що ми не наслідуємо приклад нашого праотця Адама, який з переляку намагався прикритися фіговим листям.165 Бо справді, якби нам довелося з’явитися перед Богом, покладаючись, хоча б у деякій мірі, на самих себе чи на якесь інше творіння, (о, жах!). Ми були б знищені.166 Через це кожен повинен молитися разом із Давидом: “І на суд не вступай із рабом Своїм, - бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!”.167

Стаття 24: Про освячення людини й добрі діла. Ми віримо, що ця справжня віра, яка виникає в людини через слухання Слова

Божого і дію Духа Святого,168 відроджує її і творить з неї нову людину, будучи причиною того, що вона живе новим життям,169 і звільняючи її від рабства гріха170. Твердження, що ця виправдовуюча віра сприяє тому, що людина не дбає про те, щоб жити побожним і святим життям,171 не відповідає істині, бо, навпаки, без неї ніхто не звершив би що-небудь заради любові до Бога, а лише з самолюбства чи страху перед осудженням. Тож неможливо, щоб ця свята віра в серці людини нічого не зробила; зрозуміло, ми говоримо не про безплідну віру,172 а про ту, яку Святе Письмо називає “вірою, що проявляється через любов”.173 Ця віра спонукає людину до звершення тих діл, які Бог заповідав у Своєму Слові. І такі діла, які походять з благого коріння віри, є добрими і приємними для Бога, бо освячені Його благодаттю. Проте вони не мають значення для нашого виправдання.174 Віра в Христа нас виправдовує, і навіть раніше, ніж ми звершуємо добрі діла,175 інакше вони могли б бути добрими ділами не більше, ніж плоди з поганого дерева.176

Тож ми звершуємо добрі діла, але не заради заслуги. До речі, що б ми могли заслужити? - Ні, ми зобов’язані Богу за ті добрі діла, які ми чинимо, а не Він нам,177 бо Він “ за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію”.178 Не забуваймо і візьмімо до свого серця те, що написано в Лк. 17: 10 : “Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: Ми нікчемні раби - зробили те, що повинні були зробити!”179

161 1 Кор. 4: 7; Рим. 4: 2; 1 Кор. 1: 29, 31. 162 Рим. 5: 19. 163 Євр. 11: 6, 7; Еф. 2: 8; 2 Кор. 5: 19. 164 Рим. 5:1; Еф. 3: 12; 1 Ів. 2: 1. 165 Бут. 3: 7. 166 Іс. 33: 14; Повт. Зак. 27: 26; Як 2: 10. 167 Пс. 130: 3; 143: 2; Лк. 16: 15. 168 1 Петр. 1: 23; Рим. 10: 17; Ів. 5: 24. 169 1 Сол. 1: 5; Рим. 8: 15; Ів. 6: 29; Кол. 2: 12; Фил. 1: 1, 29; Еф. 2: 8. 170 Дії 15: 9; Рим. 6: 4, 22; Ів. 8: 36 171 Тит. 2: 12. 172 Тит. 3: 8; Ів. 15: 5; Євр. 11: 6; 1 Тим. 1: 5. 173 1 Тим. 1: 5; Гал. 5: 6; Тит. 3: 8. 174 2 Тим. 1: 9; Рим. 9: 32; Тит. 3: 5. 175 Бут. 4: 4; Рим. 4: 4. 176 Євр. 11: 6; Рим. 14: 23; Бут. 4: 4; Мт. 7: 17. 177 1 Кор. 4: 7; Іс. 26: 12; Гал. 3: 5; 1 Сол. 2: 13. 178 Фил. 2: 13. 179 Лк. 17: 10.

http://hvala.in.ua/

44


Водночас ми не заперечуємо, що Бог винагороджує за добрі діла, але робить це зі Своєї благодаті, яка вінчає Його дари.180 Більше того, хоч ми чинимо добрі діла, ми не ґрунтуємо на них наше спасіння,181 бо ми не можемо вчинити жодного доброго діла, яке б не було опоганене і не заслуговувало б на покарання.182 І навіть якби ми могли виконати одне добре діло, згадки про єдиний гріх достатньо, щоб Бог не прийняв це наше добре діло. Відтак ми б завжди перебували в сумнівах, ваганні без усякої впевненості, і наша бідолашна совість постійно перебувала б у муках, якби ми не покладалися на заслуги нашого Спасителя.183

Стаття 25: Христос - виконання Закону. Ми віримо, що тінеподібні обряди й церемонії Старого Заповіту, які Бог у Своєму

Законі наказав виконувати, припинилися з приходом Христа184 і що всі ці тіні сповнилися; тому християни не повинні їх дотримуватися.185 Однак істина і суть їхня залишаються з нами в Ісусі Христі, в Якому вони мають своє завершення. Водночас ми продовжуємо використовувати свідчення, узяті з Закону і Пророків, щоб утверждатися нам у євангельському вченні186 та узгоджувати наше життя з волею Божою, жити побожно на Його славу.

Стаття 26: Христос - наш Заступник. Ми віримо, що в нас немає іншого шляху до Бога, крім єдиного Посередника і

Заступника - Ісуса Христа Праведного.187 Для цього Він став Людиною, поєднавши в одній Особистості божественну й людську природу, щоб ми, люди могли мати доступ до божественної Величності, в іншому разі ми б не мали доступу до Нього. Однак цей Посередник, Якого Отець поставив між Собою і нами, ажніяк не повинен лякати Своєю величчю чи змушувати нас шукати іншого створіння ані на небі, ані на землі, яке б любило нас дужче, ніж Ісус Христос,188 Який “… маючи Божу природу … понизив Самого Себе, прийнявши образ раба”189 уподібнився в усьому братам Своїм.190 Тож, якби нам довелося шукати іншого Посередника, якого б нам пощастило розчулити, то хіба змогли б ми знайти когось, хто любить дужче, ніж Той, Хто віддав Своє життя за нас, коли ми ще навіть ворогували з Ним.191 І хто ж іще має більшу владу й авторитет, ніж Той, Хто “по правиці Бога”192 і Кому “дана вся влада на небі й на землі”?193 Та й кого почує Отець передусім, як не власного улюбленого Сина Божого?

180 Мт. 10: 42; 25: 34, 35; Об. 2: 11; 3: 12, 21; Рим. 2: 6; 11: 6; 2 Ів .8. 181 Еф. 2: 9, 10. 182 Іс. 64: 6. 183 Іс. 28: 16; Рим. 10: 11; Ав. 2: 4. 184 Рим. 10: 4. 185 Гал. 3:1; 4: 10, 11; 5: 2-4; Кол. 2: 16, 17. 186 2 Петр. 1: 19. 187 1 Тим. 2: 5; 1 Ів. 2: 1; Рим. 8: 33. 188 Ів. 10: 11; 1 Ів. 4: 10; Рим. 5: 8; Еф. 3: 19; Ів. 15: 13. 189 Фил. 2: 7. 190 Євр. 2: 17. 191 Рим. 5: 8, 10. 192 Рим. 8: 34; Мк. 16: 19; Кол.3: 1. 193 Мт. 11: 27; 28: 18.

http://hvala.in.ua/

45


Тож ознакою недовіри до Ісуса є обряди шанування святих, звичаї, які завдають їм більше ганьби, ніж честі, чинячи те, чого вони самі ніколи не робили, не вимагали від інших, але, навпаки, рішуче відмовлялися від подібного шанування з почуття обов’язку, як свідчать їхні писання.194 Ніхто не повинен тут виправдовуватися своєю недостойністю; сенс у тому, що нам треба підносити молитви до Бога не через те, що ми маємо власні чесноти (достойності), але тільки через те, що наш Господь Ісус Христос195 має вищість і достойності, а Його праведність ми привласнюємо своєю вірою.

Тож Апостол, щоб застерегти нас від цього безумства чи, точніше, невіри, справедливо каже нам, що Христу “треба було в усьому уподібнитися братам, аби бути милосердним і вірним Первосвящеником перед Богом, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, будучи випробуваним, Він може допомогти і тим, що переносять випробування”.196 А, щоб підбадьорити нас перед Ним, Він каже: “Отож, маючи великого Первосвященика, Який пройшов небеса, - Ісуса, Божого Сина, - тримаймося визнання. Бо маємо не Того Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабощам, але Який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха”.197 Той же Апостол каже: “Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через Кров Ісуса… приступаймо зі щирим серцем у повноті віри… тощо”. 198 Також: “а Цей, перебуваючи вічно, має священство нескінченне. Тому, будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, що приходять до Бога через Нього, аби заступатися за них”.199 Що ще потрібно? Адже Сам Христос каже: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.200 То навіщо ж нам шукати іншого адвоката (заступника)? 201 Бог дарував нам Свого власного Сина як Заступника.202 Тож не покидаймо Його, щоб приліпитися до іншого, чи, скорше, не намагаймося це зробити, бо не зможемо знайти такого. Бо коли Бог дарував Його нам, Він дуже добре знав, що ми - грішники.

Тож згідно із заповіддю Христовою, через Христа, нашого Посередника, кличемо Небесного Отця, як навчає нас того молитва Господня,203 будучи впевнені в тому, що нам гарантовано все, чого попросимо в Отця в Ім’я Його.204

Стаття 27: Вселенська християнська Церква. Ми віримо і визнаємо, що існує єдина Соборна Апостольська Церква205 - свята

громада206 й зібрання справді віруючих християн, які чекають свого повного спасіння в Ісусі Христі207, омиті Його Кров’ю і освячені та запечатані Святим Духом208.

194 Дії 10: 26; 14: 15. 195 Єр.17:5, 7; Дії 4: 12. 196 Євр. 2: 17, 18. 197 Євр. 4: 14, 15. 198 Євр. 10: 19, 22. 199 Євр. 7: 24, 25. 200 Ів.14: 6. 201 Пс. 44: 2. 202 Рим. 8: 34; 1Тим. 2: 5. 203 Лк. 11: 2. 204 Ів. 14: 13; 16: 23. 205 Бут.22:18; Іс.49:6; Єф.2:17-19. 206 Пс.111:1; Ів.10:14,16; Єф.4:3-6; Євр.12:22,23. 207 Йоел 2:32; Дії 2:21. 208 Еф.1:13; Еф.4:30.

http://hvala.in.ua/

46


Ця Церква існує від початку світу й існуватиме до кінця його,209 бо Христос, Який є вічним Царем, не може царювати без підданих. 210 Цю Святу Церкву оберігає Бог від ненависті всього світу,211 хоча вона іноді може здаватися дуже малою (незначною) і навіть зовсім непомітною в очах людей. 212 Так, за часів грізного царювання Ахава Господь “залишив… Собі сім тисяч чоловіків, які не схилили коліна перед Ваалом”.213 Крім того, ця Свята Церква не замкнута, зв’язана чи обмежена якимсь певним місцем чи гуртом (осередком) людей, але поширюється й охоплює весь світ, поєднуючи волю і серця людей214 в одному Дусі силою віри.215

Стаття 28: Обов’язок кожного - приєднатися до істинної (справжньої) Церкви. Ми віримо, що оскільки ця свята громада є зібранням спасених і поза нею немає

спасіння,216 ніхто не може віддалятися від неї, щоб залишатися наодинці, незалежно від свого суспільного становища і посади.217 Але всі люди повинні приєднатися до Церкви, підтримуючи єдність Церкви,218 підкоряючися вченню й настанові її, схилившися під ярмо Ісуса Христа,219 щоб служити братам і сестрам для духовного збудування тим даром, який як члену одного Тіла Бог надав йому.220 Щоб краще це виконувати, кожен має згідно зі Словом Божим остерігатися тих, хто не належить до Церкви,221 і приєднатися до цього зібрання, де б тільки Бог заснував його,222 навіть якщо влада й укази можновладців перешкоджають цьому і їм загрожує смерть чи тілесне покарання.223

Тож кожен, хто відмежовується від Церкви чи не приєднується до неї, чинить проти повеління Божого.

Стаття 29: Ознаки справжньої Церкви та її членів та ознаки фальшивої церкви.

Ми віримо, що нам треба старанно і дуже сумлінно розрізняти з допомогою Слова

Божого, що таке справжня Церква, бо всі секти цього світу безпідставно називають себе Церквою224. Однак ми не говоримо зараз про товариство лицемірів, які долучилися до Церкви разом із добрими християнами, однак насправді не приєдналися до Церкви, хоча формально й перебувають у ній.225 Але ми кажемо, що тіло й спільноту справжньої Церкви треба відрізняти від усіх сект, які називають себе Церквою. Справжню Церкву не важко

209 Мт. 28: 20; 2 Сам. 7: 16. 210 Лк. 1: 32, 33; Пс. 89: 37, 38; Пс. 110: 4. 211 Пс.46:6; Мт. 16: 18; Ів. 16: 33; Бут. 22: 17; 2 Тим. 2: 19. 212 Лк. 12: 32; Мт. 16: 18; Об. 12: 6, 14; Іс. 1: 9. 213 Рим. 11: 2, 4; 1 Цар. 19: 18; Рим. 9: 29; Іс. 1: 9. 214 Дії 4: 32. 215 Еф. 4: 3, 4. 216 Мт.16:18,19; Дії 2:47; Гал.4:26; Єф.5:25-27. 217 Іс. 52: 11; Дії 2: 40. 218 Пс. 22: 24; Еф. 4: 3; Євр. 2: 12. 219 Пс. 2: 10-12; Мт. 11: 29. 220 Еф. 4: 12, 16; 1 Кор. 12: 12 і далі. 221 Дії 2: 40; Іс. 52: 11; 2 Кор. 6: 17; Об. 18: 4. 222 Мт. 12: 30. 223 Дан. 3: 17, 18; 6: 8-10; Дії 4: 17, 19; 17: 7; 18: 13. 224 Об.2:9. 225 Рим. 9: 6.

http://hvala.in.ua/

47


розпізнати за такими ознаками: чи проповідується в ній чисте євангельське вчення;226 чи правильно вона виконує Таїнства згідно із Христовими заповідями;227 чи застосовується церковна настанова для покарання гріхів.228 Коротше кажучи, чи керується Церква чистим Словом Божим, відкидаючи все, що суперечить йому,229 і чи визнається Ісус Христос єдиним Главою Церкви.230 Тож за цими ознаками можна розпізнати справжню Церкву, і ніхто не має права відокремитися від неї. А про те, хто є справжнім членом Церкви, можна дізнатися за такими ознаками справжнього християнина: по вірі,231 вони вірою приймають Ісуса Христа як єдиного Спасителя, 232 віддаляються від гріхів, шукають добра; 233 люблять Бога і свого ближнього, не відхиляються ані праворуч, ані ліворуч і розпинають свою стару природу з її ділами.234 Однак не треба це розуміти так, що вони позбавлені всякої немочі; але вони борються з нею щодня з допомогою Духа235 все своє життя, вбачаючи свій захист у Крові, смерті, стражданнях і послуху нашого Господа Ісуса Христа, в Якому вони мають прощення гріхів через віру в Нього.236

А фальшива Церква приписує більше влади й авторитету собі та своїм настановам, ніж Слову Божому,237 і не хоче підкорятися ярму Христовому.238 Вона не виконує Таїнства так, як установив Христос у Своєму Слові, але додає до них і віднімає від них те, що вважає за потрібне. Вона покладається більше на людей, ніж на Христа, і переслідує тих, хто живе свято згідно зі Словом Божим239 і звинувачує її у помилках, ненажерливості та ідолопоклонстві240. Ці дві Церкви легко розпізнаються і відрізняються одна від одної.

Стаття 30: Про церковний порядок. Ми віримо, що ця справжня Церква має бути керована так, як навчає Господь у

Своєму Слові. Тут мають бути служителі чи пастирі, щоб проповідувати Слово Боже і звершувати Таїнства Господні;241 також мають бути пресвітери та диякони, які разом із пастирями формують (утворюють) Церковну Раду. 242 В такий спосіб вони підтримують справжню релігію та забезпечують дотримання (поширення) справжнього вчення; розпусні люди будуть покарані й приборкані духовно,243 а бідні й скривджені одержать допомогу і втіху у відповідності зі своїми потребами.

226 Ів. 10: 27; Еф. 2: 20; Дії 17: 11, 12; Кол. 1: 23; Ів. 8: 47. 227 Мт. 28: 19; Лк. 22: 19 і далі; 1 Кор. 11: 23 і далі. 228 Мт. 18: 15-18; 2 Сол. 3: 14, 15. 229 Гал. 1: 6-8. 230 Еф. 1: 22, 23; Ів. 10: 4, 5, 14. 231 Еф. 1: 13; Ів. 17: 20. 232 1 Ів. 4: 2. 233 Рим. 12: 9. 234 Рим. 6: 2; Гал. 5: 24. 235 Рим. 7: 6, 17 і далі; Гал. 5: 17. 236 Кол. 1: 14. 237 Кол. 2: 18, 19. 238 Пс. 2: 3. 239 Ів. 16: 2; Об. 12: 4. 240 Об. 17: 3, 4, 6. 241 Еф. 4: 11; 1 Кор. 4: 1, 2; 2 Кор. 5: 20; Ів. 20: 23; Дії 26: 17, 18; Лк. 10: 16. 242 Дії 6: 3; 14: 23. 243 Мт. 18: 17; 1 Кор. 5: 4, 5.

http://hvala.in.ua/

48


Якщо до церковного правління обирають надійних людей так, як запропонував святий апостол Павло Тимофієві, то з їхньою допомогою в Церкві пануватиме добрий лад і благочестя.244

Стаття 31: Служителі Церкви. Ми віримо, що служителі Слова Божого,245 пресвітери й диякони246 мають обиратися

на відповідне служіння на законних церковних виборах з молитвою в ім’я Господа Бога нашого, дотримуючись порядку, як написано в Слові Божому. Тож кожен має знати, що слід чекати, коли Бог захоче покликати його247 і він отримає свідоцтво свого покликання і буде впевнений і переконаний, що воно походить від Бога.

Що ж до служителів Слова, то яку б посаду вони не обіймали, вони мають рівну владу й силу, бо всі є служителями Ісуса Христа,248 єдиного вселенського Єпископа і Глави Церкви.249

Більше того, щоб це святе повеління Боже не було порушене чи відхилене, ми заявляємо, що кожен зобов’язаний особливо поважати служителів Слова Божого і пресвітерів Церкви з огляду на працю, яку вони виконують, і, наскільки можливо, перебувати в мирі з ними без ремствування й суперечок.250

Стаття 32: Порядок і настанова в церкві. Ми віримо, що хоч добре і корисно для управляючих Церквою встановлювати і

додержуватися певного порядку для підтримання тіла Церкви, вони мають завжди стежити, щоб не відхилятися від того, що заповів Христос, наш єдиний Учитель.251 Тож ми відкидаємо всі людські вигадки і всі правила, які людина вводить у чин богослужіння, які зв’язують і обтяжують у будь-який спосіб нашу совість.252

Ми приймаємо тільки те, що сприяє збереженню гармонії, єдності і загального послуху Богові. Для цього здійснюється відлучення від спільноти церкви з усіма його наслідками згідно зі Словом Божим.253

Стаття 33: Про Таїнства. Ми віримо, що наш благодатний Бог, Який знає про нашу немудрість і слабощі наші,

запровадив для нас Таїнства, через які засвідчує нам Свої обітниці254 і являє у вигляді запоруки Свою добру волю і благодать щодо нас, а також живить і зміцнює нашу віру. Він

244 1 Тим. 3: 1 і далі; Тит. 1: 5 і далі. 245 1 Тим. 5: 22. 246 Дії 6: 3. 247 Єр. 23: 21; Євр. 5:4; Дії; 1: 23; 13: 2. 248 1 Кор. 4: 1; 3: 9; 2 Кор. 5: 20; Дії 26: 16, 17. 249 1 Петр. 2: 25; 5: 4; Іс. 61: 1; Єф. 1: 22; Кол. 1: 18. 250 1 Сол. 5: 12, 13; 1 Тим. 5: 17; Євр. 13: 17. 251 Кол. 2: 6, 7. 252 1 Кор. 7: 23; Мт. 15: 9; Іс. 29: 13; Гал. 5: 1; Рим. 16: 17, 18. 253 Мт. 18: 17; 1 Кор. 5: 5; 1 Тим. 1: 20. 254 Рим. 4: 11; Бут. 9: 13; 17: 11.

http://hvala.in.ua/

49


додав їх (Таїнства) до Слова Євангелії, щоб ми через зовнішні відчуття краще розуміли те, про що говориться у Його Слові і відбувається у наших серцях, переконуючи і стверджуючи нас таким чином у спасінні, яке дарується нам. Бо Таїнства - це видимі знаки й печать внутрішнього й невидимого, через які Бог діє в нас силою Святого Духа. Тож це не пусті й безглузді знаки, щоб обдурити нас, бо Ісус Христос є правдою (суттю) того, що вони представляють, і поза Ним Самим вони були б ніщо.255

Більше того, ми задовольняємося тією кількістю Таїнств, яку Христос наш Господь установив для нас, а саме, двома: Таїнством Святого Хрещення і Святою Вечерею нашого Господа Ісуса Христа.256

Стаття 34: Таїнство Хрещення. Ми віримо і визнаємо, що Ісус Христос, кінець закону,257 Своєю пролитою Кров’ю

поклав край будь-якому пролиттю крові, яке могло звершатися чи звершалося б на відкуплення наших гріхів і на спокутування їх. Він скасував обрізання, яке було пов’язане з пролиттям крові, і започаткував замість нього Таїнство Хрещення, 258 через яке ми приєднуємося до Божої Церкви і відмежовуємося від усіх інших людей і фальшивих релігій, щоб присвятити себе Тому, чий знак і печать на себе приймаємо. Хрещення свідчить, що Він буде нашим Богом і милостивим Отцем навіки.

Для цього Христос заповів тим, хто належить Йому, хреститися в чистій воді “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”.259 Тим самим Він показує, що як вода змиває бруд із тіла, коли стікає по ньому під час Хрещення, так і Кров Христа силою Святого Духа всередині, в душі, омиває й очищає душу від гріхів і перероджує нас із дітей гніву в дітей Божих.260 Проте це відбувається не з допомогою звичайної води, а через скроплення дорогоцінною Кров’ю Сина Божого, Котрий є нашим Чермним морем, через яке ми повинні пройти, щоб уникнути переслідувань фараона, тобто диявола, і увійти (ступити) на священну землю Ханаанську.

Отже, служителі, зі свого боку, проводять з нами Таїнства і роблять те, що видно,261 а Господь дає нам те, що означають ці Таїнства, а саме, - дари невидимої благодаті. Він омиває і очищає наші душі від усякого бруду й гидоти,262 оновлює наші серця і сповнює їх усякою втіхою, надає нам впевненість у Його батьківській доброті, скидає з нас стару природу і зодягає в нову природу.263

Ми віримо, що кожен, хто щиро бажає отримати вічне життя, повинен одноразово хреститися цим єдиним Хрещенням без повторення його,264 бо неможливо відродитися двічі. Це хрещення діє не тільки тоді, коли вода омиває тіло, а й упродовж усього нашого життя.265

Відтак ми засуджуємо помилку анабаптистів, які не задовольняються хрещенням, отриманим одного разу, більше того, осуджують Хрещення немовлят (малих дітей) віруючих батьків, котрі, як ми віримо, мають бути хрещені й запечатані печаттю заповіту266 подібно до 255 Кол. 2: 11, 17; 1 Кор. 5: 7. 256 Мт. 26: 26-28; 28: 19. 257 Рим. 10: 4. 258 Кол. 2: 11; 1 Петр. 3: 21; 1 Кор. 10: 2. 259 Мт. 28: 19. 260 1 Кор. 6: 11; Тит. 3: 5; Євр. 9: 14; 1 Ів. 1: 7; Об. 1: 6. 261 Мт. 3: 11; 1 Кор. 3: 5, 7; Рим. 6: 3. 262 Еф. 5: 26; Дії 22: 16; 1 Петр. 3: 21. 263 Гал. 3: 27; 1 Кор. 12: 13; Еф. 4: 22 - 24. 264 Мк. 16: 16; Мт. 28: 19; Еф. 4: 5; Євр. 6: 2. 265 Дії 2: 38; 8: 16. 266 Мт. 19: 14; 1 Кор. 7: 14.

http://hvala.in.ua/

50


того, як раніше обрізали немовлят в Ізраїлі267 на підставі тих самих обітниць, нині даних нашим дітям. І, справді, Христос пролив Свою Кров, щоб омити дітей віруючих так само, як пролив її за дорослих.268 Тож вони мають приймати знак і Таїнство того, що Христос зробив для них, як Господь раніше заповів у Законі, кажучи, що вони повинні стати учасниками (співучасниками) Таїнства Христових страждань і смерті одразу після їх народження через принесення за них у жертву агнця, який був прообразом Ісуса Христа.269 Більше того, Хрещення для наших дітей має таке саме значення, як обрізання в минулому для народу єврейського. З цієї причини апостол Павло назвав Хрещення “обрізанням Христовим”.270

Стаття 35: Таїнство Вечері Господньої. Ми віримо і знаємо, що наш Спаситель Ісус Христос запровадив Таїнство Святої

Вечері (Причастя),271 і наказав, щоб її проводили, аби живити і підтримувати тих, кого вже відродив і зробив членами церкви, яка є Його Тілом.

Наново народжені мають подвійне життя. 272 Одне - тілесне і скороминуще, отримане при першому народженні і спільне для всіх людей. Друге - духовне й небесне, дароване їм у другому народженні,273 яке сталося через слово Євангелія,274 нерозривно пов’язане з тілом Христовим; це життя властиве лише обранцям Божим.275

Для підтримання тілесного і земного життя Бог дарував нам земний хліб, який належить усім людям так само, як і життя. Але для підтримання духовного і небесного життя, властивого віруючим, Він послав із небес Живий Хліб, а саме - Ісуса Христа,276 Який живить і зміцнює духовне життя віруючих, коли вони споживають Його, тобто коли вони прикладають і застосовують Його до себе по вірі й духовно.277

Щоб явити нам цей духовний і небесний хліб, Христос використав земний і видимий хліб як знак Таїнства Свого Тіла і вино - як знак Таїнства Своєї Крові. Цими знаками Він свідчить нам, що так само, як ми приймаємо і тримаємо атрибути Таїнства в наших руках, споживаємо і випиваємо їх вустами, через які підтримується наше життя тілесне, ми так само приймаємо вірою (наче руками й вустами нашої душі) справжні Тіло і Кров Христа, нашого єдиного Спасителя в наших душах для підтримання нашого життя духовного.278

Немає сумніву, що Ісус Христос не запровадив Своє Таїнство як щось некорисне для нас. Тож Він здійснює в нас усе те, що показує цими святими знаками. Спосіб, у який Він робить це, перевищує наше розуміння і незбагненний для нас так само, як прихована й незбагненна для нас дія Святого Духа. Але ми не помиляємося, стверджуючи, що те, що ми споживаємо і випиваємо, є справжнім і природним Тілом і Кров’ю Христовими,279 але це відбувається не вустами, а духовно через віру. Таким чином, хоча Христос завжди сидить по

267 Бут. 17: 11, 12. 268 Кол. 2: 11, 12. 269 Ів. 1: 29; Лев. 12: 6. 270 Кол. 2: 11. 271 Мт. 26: 26; Мк. 14: 22; Лк. 22: 19; 1 Кор. 11: 23-25. 272 Ів. 3: 6. 273 Ів. 3: 5. 274 Ів. 5: 23, 25. 275 Ів. 10: 28; 1 Ів. 5: 12. 276 Ів. 6: 32, 33, 51. 277 Ів. 6: 63. 278 1 Кор. 10: 16, 17; Еф. 3: 17; Ів. 6: 35. 279 Ів. 6: 55, 56; 1 Кор. 10: 16.

http://hvala.in.ua/

51


правиці Бога Отця на небесах,280 Він не перестає робити нас співучасниками Себе через віру. Ця учта є духовною трапезою, за якою Христос робить нас спільниками Себе Самого, як і всіх Своїх скарбів та дарів, і дарує нам можливість насолоджуватися Ним Самим і заслугами Його страждань і смерті.281 Він живить, зміцнює і втішає наші злиденні, нещасні душі через споживання Його Тіла, оживляє і оновлює їх через пиття Його Крові.282

Далі, хоч Таїнство нерозривно пов’язане з тим, що воно означає, останнє не завжди отримують усі. Грішники справді приймають Таїнство на своє осудження, 283 але не приймають істину його. Так, Юда і Симон - Чаклун приймали Таїнство, але не Христа, Якого воно символізує; Його отримують лише віруючі.

Нарешті, ми приймаємо це Святе Таїнство в зібранні народу Божого з покорою і благоговінням,284 оскільки разом ми із вдячністю згадуємо смерть Христа, нашого Спасителя, сповідуючи нашу віру і християнську релігію. Тож ніхто не повинен підходити до цієї Трапези без ретельного дослідження самого себе, щоб, споживаючи хліб і п’ючи чашу, не спожити й не випити собі осудження.285 Коротше кажучи, участь у цьому Святому Таїнстві спонукає нас до ревнішої любові до Бога і своїх ближніх.

Відтак ми рішуче відкидаємо будь-які перекручення й нововведення, які люди додали у вчення про Таїнства і опоганили його цим, і заявляємо, що треба задовольнитися тим, що дали Христос і Його Апостоли, і навчати так, як навчали вони.

Стаття 36: Про державну владу. Ми віримо, що через розбещеність людського роду наш милосердний Бог

настановив владу царів, начальників і державних служителів,286 бажаючи, щоб світ керувався певними законами й правилами, які обмежуватимуть людське беззаконня і сприятимуть встановленню добрих відносин між людьми і державами. З цією метою Він вклав меча в руки правителів, а саме - для покарання злочинців і захисту порядних людей. 287 Їхнє завдання не обмежується лише турботою про громадський порядок, але вони мають також піклуватися про охорону святого служіння.* Тож вони повинні сприяти наближенню Царства Ісуса Христа і проповідуванню скрізь Слова Євангелія, щоб кожен шанував і прославляв Бога, як Він і вимагає у Своєму Слові.

Більше того, обов’язок кожного (незалежно від характеру, обставин і його становища) підкорятися державним правителям, 288 сплачувати податки, 289 шанувати й поважати їх і бути слухняними їм у всьому, що не суперечить Слову Божому,290 молитися за них, щоб Бог міг владарювати й керувати ними у всіх їхніх намірах, і “щоб нам жити тихим і спокійним життям - в усякій побожності та чистоті”.291

280 Дії 3: 21; Мк. 16: 19. 281 Мт. 26: 26 і далі; Лк. 22: 19, 20; 1 Кор. 10: 2 - 4. 282 Рим. 8: 22, 23. 283 1 Кор. 2: 14; 11: 29; 2 Кор. 6: 14, 15. 284 Дії 2: 42. 285 1 Кор. 11: 27, 28. 286 Вих. 18: 20 і далі; Рим. 13: 1; Пр. 8: 15; Єр. 21: 12; 22: 2, 3; Пс. 82: 1, 6; Повт. Зак. 1: 15, 16; 16: 18; 17: 15; Дан. 2: 21, 37; 5: 18. 287 Рим. 13: 4. 288 Іс. 49: 23, 25; 1 Цар. 15: 12; 2 Цар. 23: 2 - 4 і далі. 289 Тит. 3: 1; Рим. 13:1. 290 Дії 4: 17 - 19; 5: 29; Ос. 5: 11. 291 Єр. 29: 7; 1 Тим. 2: 1, 2.

http://hvala.in.ua/

52


Тому ми засуджуємо помилку анабаптистів та інших непокірливих людей, і взагалі всіх, хто заперечує владу і авторитет, бажає порушити громадський порядок292 через запровадження комуни праведників і заважає благопристойності, встановленій Богом серед людей.293

Стаття 37: Останній суд. Нарешті - ми віримо, що згідно з Божим Словом, коли настане час, визначений

Господом, але невідомий жодній істоті,294 і число обраних наповниться, Господь Ісус Христос зійде з небес і всі побачать Його в тілі таким, як Він був вознесений,295 у великій славі та величі, щоб оголосити Себе Суддею над живими та мертвими, 296 віддавши цей світ очищувальному полум’яному вогню.297 Потім усі люди - чоловіки, жінки та діти, - які жили в якийсь проміжок часу, з’являться особисто перед цим великим Суддею,298 будучи зібрані “при голосі архангела і при Божій сурмі”.299 Бо всі померлі піднімуться, оскільки їхні душі миттєво поєднаються з тілами, в яких вони жили раніше.300 Щодо тих, хто на той час буде живий, то вони не помруть, як інші, але зміняться миттєво, перейшовши з тлінного в нетлінне.301

Потім розкриються книги і мертві будуть суджені згідно із тим, що вони чинили в цьому світі, чи добре чи погане.302 Усі люди звітуватимуть “за кожне пусте слово, що скажуть…”, і яке світ вважає просто забавою та жартом.303 Таємниці й лицемірство кожного будуть розкриті привселюдно.304

Саме тому нагадування про цей суд є справді жахливим і страшним для нечестивого і злого, 305 але надзвичайно радісним і втішним для праведного і обраного. Бо тоді завершиться їх повне відкуплення, і вони пожнуть плоди своєї праці і страждань, яких зазнали.306 Усі визнають, що вони невинні, і вони побачать страшну помсту, яку Бог обрушить на нечестивих,307 які жорстоко переслідували, утискали й мордували їх у цьому світі.308 Нечестиві ведуться до визнання своєї провини через звинувачення їхньої власної совісті.309

*Синод, який відбувся 1905 року в м. Утрехті, викреслив такі слова: “щоб відхиляти всяку безбожність і фальшиву релігію, щоб знищити царство антихриста”. 292 2 Петр. 2: 10. 293 Юд. 8, 10. 294 Мт. 24: 36; 25: 13; 1 Сол. 5: 1, 2; Об. 6: 11; Дії 1: 7; 2 Петр. 3: 10. 295 Дії 1: 11. 296 2 Сол. 1: 7, 8; Дії 17: 31; Мт. 24: 30; 25: 31;Юд. 15; 1 Петр. 4: 5; 2 Тим. 4: 1. 297 2 Петр. 3: 7, 10; 2 Сол. 1: 8. 298 Об. 20: 12, 13; Дії 17: 31; Євр. 6: 2; 9: 27; 2 Кор. 5: 10; Рим. 14: 10. 299 1 Кор. 15: 42; Об. 20: 12, 13; 1 Сол. 4: 16. 300 Ів. 5: 28, 29; 6: 54; Дан. 12: 2; Йов. 19: 25 - 27. 301 1 Кор. 15: 51 - 53. 302 Об. 20: 12, 13; 1 Кор. 4: 5; Рим. 14: 11, 12; Йов. 34: 11; Ів. 5: 24; Дан. 12: 2; Пс. 62: 13; Мт. 11: 22; 23: 33; Ів. 5: 29; Рим. 2: 5, 6; 2 Кор. 5: 10; Рим. 14: 10. 303 Рим. 2: 5; Мт. 12: 36; Юд. 15. 304 1 Кор. 4: 5; Рим. 2: 1, 2, 16; Мт. 7: 1, 2. 305 Об. 6: 15, 16; Євр. 10: 27. 306 Лк. 21: 28; 1 Ів. 3: 2; 4: 17; 2 Сол. 1: 5, 7; Лк. 14: 14. 307 Дан. 7: 26. 308 Мт. 25: 46; 2 Сол. 1: 6 - 8; Мал. 4: 3. 309 Рим. 2: 15.

http://hvala.in.ua/

53


Вони матимуть безсмертя, але тільки для того, щоб бути покараними у вічному вогні,310 який Бог приготував дияволові та ангелам його.311

А віруючі та обрані будуть прикрашені вінцями слави й пошани.312 Син Божий сповідає їхні імена перед Богом, Своїм Отцем і перед обраними Своїми ангелами.313 “І витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого”,314 - і їхня справа, визнана багатьма суддями і державною владою єретичною та нечестивою, буде визнана справою Сина Божого.315 Господь винагородить їх такою славою і таким блаженством, яких людське серце ніколи не могло осягнути316.

Тож ми гаряче бажаємо цього великого дня, щоб сповна зазнати насолоди (втішитися) усіма обітницями Божими у Христі Ісусі Господі нашому.317

310 Об. 21: 8; 2 Петр. 2: 9. 311 Мал. 4: 1; Мт. 25: 41. 312 Мт. 13: 43; 25: 34. 313 Мт. 10: 32. 314 Іс. 25: 8; Об. 21: 4. 315 Іс. 66: 5. 316 Іс. 64: 4; 1 Кор. 2: 9. 317 Євр. 10: 36 - 38.

http://hvala.in.ua/

54


Канони Дортського синоду

Перше положення вчення. Про Боже передвизначення

1. Засудження Богом усіх людей було б справедливим Всі люди згрішили в Адамі та заслужили Боже прокляття й вічну смерть1. Тому Бог не вчинив би несправедливо, якби вирішив залишити всіх людей під гріхом і прокляттям та засудити їх за гріх. Адже апостол каже: «…став увесь світ винний Богові» (Рим. 3:19); «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23); а також: «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). 1 Рим. 5:12.

2. Та Бог явив Свою любов Та ось як Бог явив Свою любов: Він послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне (1-е Ів. 4:9; Ів. 3:16).

3. Бог посилає проповідників Євангелія Щоб привести людей до віри, Бог милосердно посилає проповідників цієї радісної Вістки до тих, до кого Він хоче, і тоді, коли Він хоче1. Через це служіння людей закликають до покаяння й віри у Христа розп’ятого2. Бо «як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» (Рим. 10:14, 15). 1 Іс. 52:7. 2 1-е Кор. 1:23, 24.

4. Двояка відповідь на Євангеліє На тих, хто не вірить цьому Євангелію, перебуває гнів Божий1. Але ті, хто відгукується й приймає Христа Спасителя істинною та живою вірою, рятуються через Нього від Божого гніву й загибелі та обдаровуються вічним життям2. 1 Ів. 3:36. 2 Марк. 16:16; Ів. 3:16; Рим. 10:9.

5. Причини невірства та віри Причиною, або виною, цього невірства, як й інших гріхів, є зовсім не Бог, а людина1. А ось віра в Ісуса Христа і спасіння через Нього є милостивим даром Божим. Як сказано в Писанні: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8). І також: «Вам даровано через Христа... вірити в Нього» (Фил. 1:29, переклад УБТ). 1 Євр. 4:6; 1-е Пет. 2:8.

6. Божа відвічна постанова Те, що одних людей Бог обдаровує вірою, а інших – ні, визначено Його відвічною постановою1. Адже Господу «відвіку відомі всі вчинки Його» (Дії 15:18; Еф. 1:11). Відповідно до цієї постанови Він милостиво пом’якшує серця Своїх вибраних, якими б твердими вони не

http://hvala.in.ua/

55


були, і схиляє їх до віри, а невибраних Своїм справедливим присудом залишає в їхній зіпсутості й впертості. Саме в цьому найкраще проявляється Його незбагненне рішення – наскільки милостиве, настільки ж справедливе – провести різницю між людьми, які є однаково загиблими. Це і є відкрита у Слові Божому постанова про вибрання й відкинення. Зіпсуті, порочні й непостійні люди перекручують її собі ж на загибель, але святі й богобоязливі душі знаходять у ній невимовну втіху. 1 Дії 13:48; 1-е Пет. 2:8.

7. Вибрання Вибрання – це незмінний намір Бога, згідно із яким ще перед закладинами світу за Своєю доброю волею і чистою благодаттю Він вибрав у Христі до спасіння визначену й велику кількість осіб із всього людства1, яке з власної вини, покинувши початкову невинність, впало у гріх і загибель. Ці вибрані нічим не кращі від інших і не заслужили нічого кращого, бо разом з усіма перебували у згубному стані. Від вічності Бог призначив Христа бути Посередником, Головою усіх цих вибраних і Основою їхнього спасіння2. Щоб спасти вибраних, Бог вирішив дати їх Христу, покликати й дієво привернути їх до спільності з Ним через Свій Дух і Слово3. Інакше кажучи, Бог вирішив дарувати їм істинну віру в Христа, виправдати та освятити їх і зрештою, зберігши їх міцною рукою у спільності з Христом, прославити. Бог вчинив усе це, щоб виявити Свою милість, на хвалу багатств Своєї славної благодаті. Як сказано в Писанні: «…вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім» (Еф. 1:4–6). Та в іншому місці: «А кого Він [наперед] призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:30). 1 Еф. 1:11; Ів. 17:2, 12, 24. 2 Еф. 1:4. 3 Ів. 6:37; 1-е Кор. 1:9.

8. Вибрання єдине для усіх часів Це вибрання не є багатоманітним. Воно однакове для усіх спасенних Старого й Нового Заповітів. Адже Писання стверджує, що існує єдине благовоління, намір і замисел Божої волі1, відповідно до якої Він вибрав нас від вічності до благодаті та слави, до спасіння та шляху цього спасіння, який Він наперед приготував, аби ми ним йшли2. 1 Повт. 7:7, 9:6; Еф. 1:4, 5. 2 Еф. 2:10.

9. Віра – це наслідок, а не причина вибрання Це вибрання здійснюється не на підставі передбаченої віри, послуху віри, святості чи будь-яких інших якостей або схильностей людини, які б розглядалися як причина чи передумова вибрання. Навпаки, вибрання приводить до віри, послуху віри, святості тощо1. Тому саме вибрання є джерелом усіх благ спасіння. Віра, святість та інші спасительні дари, як і зрештою саме вічне життя, є плодами й наслідками вибрання. Як свідчить апостол: «…вибрав у Ньому Він нас... [не тому що ми були, а] щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові» (Еф. 1:4).

http://hvala.in.ua/

56


1 Рим. 8:30.

10. Боже благовоління Причиною незаслуженого вибрання є лише благовоління Боже. Воно полягає не в тому, що з-поміж усіх можливих людських якостей чи вчинків Бог вибрав деякі для того, щоб вони стали умовою спасіння, а в тому, що з-поміж усіх грішників Бог приймає деяких конкретних людей у Своє надбання. Як сказано в Писанні: «Бо коли вони ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили... сказано їй [Ревецці]: Більший служитиме меншому, як і написано: Полюбив Я Якова, а Ісава зненавидів» (Рим. 9:11–13)1. А також: «І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували» (Дії 13:48). 1 Бут. 25:23; Мал. 1:2, 3.

11. Незмінність вибрання Оскільки Сам Бог є премудрим, незмінним, всезнаючим та всемогутнім, то й здійснене Ним вибрання не може бути відкладеним, зміненим, скасованим чи анульованим1, а Його вибрані не можуть бути відкинуті і їхня кількість не може зменшитись. 1 Ів. 6:37; 10:28.

12. Впевненість у вибранні Впевненість у цьому вічному й незмінному вибранні дається вибраним у належний час, але при цьому в різний спосіб і в різній мірі. Така впевненість з’являється не внаслідок допитливості в бажанні проникнути в тайни й глибини Божі1, а внаслідок спостереження в собі з духовною радістю й святою відрадою беззаперечних плодів вибрання, зазначених у Слові Божому, – як-от істинна віра в Христа, синівський страх Божий, благочестива печаль через свої гріхи, жага праведності й таке інше2. 1 Повт. 29:28; 1-е Кор. 2:10, 11. 2 2-е Кор. 13:5; 7:10; Матв. 5:6.

13. Плоди вибрання Усвідомлення свого вибрання й впевненість у ньому дають дітям Божим щодня більше підстав упокорюватися перед Богом, захоплюватися бездонною глибиною Його милості, очищати себе й відповідати палкою любов’ю Тому, Хто першим так сильно полюбив їх1. Тому не може бути й мови про те, що вчення про вибрання й роздуми над ним схиляють дітей Божих до нехтування Його заповідями чи до плотської самовпевненості. За Божим справедливим присудом це зазвичай трапляється з тими, хто не хоче ходити дорогами вибраних, але при цьому необачно вважає, що має благодать вибрання, або вступає у марні й легковажні розмови про неї. 1 Лев. 23:27–32; 1-е Ів. 3:3, 4:19.

14. Належне пояснення вчення про вибрання Вчення про Боже вибрання за мудрим замислом Божим було проголошене через пророків, самого Христа, апостолів, за часів як Старого, так і Нового Заповітів, а згодом передане й записане в Святому Писанні1. Тому і сьогодні в Божій церкві, для якої особливо призначене

http://hvala.in.ua/

57


це вчення, воно повинно викладатися – розсудливо, побожно і свято2, в належний час і в належному місці, без надмірно допитливого намагання проникнути в суть путів Всевишнього, на славу Божого святого Імені та для живої втіхи Його народу. 1 Дії 20:27; Йова 36:23–26; Рим. 11:33. 2 Рим. 12:3; 1-е Кор. 4:6; Євр. 6:17, 18.

15. Відкинення Ця вічна й незаслужена благодать нашого вибрання найбільш яскраво й зрозуміло висвітлюється у Святому Писанні тоді, коли вказується, що не всі люди були вибрані. Деяких Бог оминув у Своєму вічному вибранні1. Це ті, щодо яких Бог на підставі Свого вільного, щонайсправедливішого, бездоганного та незмінного благовоління вирішив: залишити їх у загальному згубному стані, в який вони вкинули себе з власної вини; не дарувати їм спасительної віри й благодаті навернення; залишити їх на їхніх власних дорогах та під Своїм справедливим судом2 і зрештою засудити й навічно покарати їх – не лише за їхнє невірство, але й за інші гріхи, щоб явити Свою справедливість. Це і є постанова про відкинення, яка анітрохи не робить Бога автором гріха (то богохульна думка!), а радше показує Його як грізного, бездоганного, справедливого Суддю й Месника. 1 Рим. 9:22; 1-е Пет. 2:8. 2 Дії 14:16.

16. Належна реакція на вчення про відкинення Є люди, які ще не відчувають глибоко й сильно в собі живу віру в Христа або тверду довіру серця, мир совісті, ревність синівського послуху та похвальбу в Богові через Христа1, але при цьому застосовують засоби, через які Бог обіцяв зростити все це в нас. Такі люди не повинні лякатися при згадці про відкинення, ані зараховувати себе до відкинутих. Навпаки, їм варто продовжувати старанно застосовувати ці засоби, палко прагнути приходу часу, коли явиться ще рясніша благодать, і очікувати цього в благоговінні та смиренні. Значно менше боятися вчення про відкинення варто також тим людям, які справді хочуть навернутися до Бога, догоджати лише Йому й позбавитись тіла смерті2, але на шляху благочестя й віри все ще не в змозі йти так далеко, як хотіли б. Адже наш милостивий Бог пообіцяв, що ґнота згасаючого не загасить і очеретини надломленої не доломить3. Однак ті, хто не шанує Бога і Христа Спасителя та повністю віддався турботам світу й похоті плоті, мають усі підстави боятися цього вчення4, допоки вони насправді не навернуться до Бога. 1 Як. 2:26; 2-е Кор. 1:12; 10:17; 1-е Кор. 1:31; Рим. 5:11; Фил. 3:3. 2 Рим. 7:24. 3 Іс. 42:3; Матв. 12:20. 4 Євр. 12:29; Матв. 13:22.

17. Спасіння немовлят віруючих батьків Оскільки всі наші судження стосовно волі Божої мають ґрунтуватися на Слові Божому, яке свідчить, що діти віруючих є святими – не за природою, а завдяки завіту благодаті, в який вони включені разом із своїми батьками1, – побожні батьки не повинні сумніватися у вибранні й спасінні своїх дітей, яких Бог покликав із цього життя немовлятами. 1 Бут. 17:7; Іс. 59:21; Дії 2:39; 1-е Кор. 7:14.

http://hvala.in.ua/

58


18. Належне ставлення до вибрання й відкинення Тим, хто висловлює невдоволення щодо цієї благодаті незаслуженого вибрання й щодо суворості справедливого відкинення, ми відповідаємо словами апостола: «Хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9:20)1, а також словами Спасителя: «Чи ж не вільно мені зі своїм, що я хочу, зробити?» (Матв. 20:15). Ми ж із шанобливим захопленням цими тайнами вигукуємо разом з апостолом: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Рим. 11:33–36). 1 Йова 40:1–4.

Засудження хибних тверджень, які впродовж деякого часу непокоїли нідерландські церкви. Виклавши ортодоксальне вчення про вибрання та відкинення, синод спростовує хибні твердження:

1.

Тих, хто навчає, що воля Божа щодо спасіння тих, хто повірить і перебуде у вірі та в покірності віри, – це повне й вичерпне рішення вибрання до спасіння, і що нічого іншого стосовно цього рішення не відкрито у Слові Божому. Синод спростовує таке твердження, бо ті, хто вчить цього, вводять в оману простолюд і явно суперечать Писанню. Адже у ньому стверджується, що Бог не тільки хоче спасти тих, хто увірує, але й відвічно вибрав деяких конкретних людей, яким, на відміну від інших, Він у часі дарує віру в Христа й стійкість. Як написано: «Я Ім'я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав» (Ів. 17:6). А також: «І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували» (Дії 13:48). І ще: «Вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі» (Еф. 1:4);

2.

Тих, хто навчає, що є багато різновидів Божого вибрання до вічного життя: одне – загальне й невизначене, інше – конкретне й визначене, а це останнє, в свою чергу, є або неповне, неостаточне й умовне, або повне, остаточне й беззастережне (абсолютне). А також тих, хто навчає, що є вибрання до віри, а інше – до спасіння, так що може бути вибрання до виправдувальної віри без остаточного вибрання до спасіння. Синод спростовує таке твердження, бо це – вигадка людського розуму, яка не має жодних обґрунтувань із Писання. Вона спотворює вчення про вибрання та розриває золотий ланцюжок спасіння: «Кого Він [наперед] призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:30);

3.

Тих, хто навчає, що Божі благовоління і намір, які згадуються в Писанні у зв’язку із вченням про вибрання, полягають не в тому, що Бог вибрав деяких конкретних людей, на відміну від інших, невибраних, а в тому, що Бог з-поміж усіх можливих умов (включаючи й діла закону) або з-поміж усього порядку речей вибрав сам по собі малозначущий акт віри, а також

http://hvala.in.ua/

59


недосконалий послух віри, щоб вони стали умовами спасіння. І що цей недосконалий послух Він милостиво вирішив вважати досконалим і розглядати його як гідний нагороди вічного життя. Синод спростовує таке твердження, бо ця руйнівна помилка позбавляє дієвості благовоління Боже і заслугу Христа, а також своїми непотрібними питаннями відводить людей від істини благодатного виправдання й простоти Писання. Вона також робить неправдомовцем апостола, який каже: «Що нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з волі Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів» (2-е Тим. 1:9);

4.

Тих, хто навчає, що передумовою вибрання до віри є те, що людина повинна вірно використовувати світло природи, бути чесною, скромною, покірною й підхожою для вічного життя, наче вибрання якоюсь мірою залежить від цих факторів. Синод спростовує таке твердження, бо це нагадує вчення Пелагія і ставить під сумнів слова апостола: «Між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші, Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі. Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:3–9);

5.

Тих, хто навчає, що неповне і неостаточне вибрання конкретних людей до спасіння було здійснене на підставі передбаченої їх віри, покаяння, святості й благочестя, які щойно з’явились або деякий час продовжувались; і що повне й остаточне вибрання було здійснене на основі передбаченої їх стійкості до кінця у вірі, покаянні, святості та благочесті. І що це і є благодатне євангельське достоїнство, з огляду на яке вибраний є більш достойним, ніж невибраний. І тому віра, послух віри, святість, благочестя та стійкість є не плодами незмінного вибрання до слави, а необхідними причинами й умовами, яким мають відповідати люди, що їх буде вибрано в повному вибранні, які передбачаються в цих людях і без яких незмінне вибрання до слави не здійснилося б. Синод спростовує таке твердження, бо це суперечить всьому Писанню, яке багаторазово вкладає у наші вуха і серця такі слова: «…постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе» (Рим. 9:11, 12); «І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували» (Дії 13:48); «Вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі» (Еф. 1:4); «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (Ів. 15:16); «А коли за благодаттю, то не з учинків» (Рим. 11:6); «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина» (1-е Ів. 4:10);

6.

http://hvala.in.ua/

60


Тих, хто навчає, що не кожне вибрання до спасіння є незмінним, але що декотрі з вибраних можуть загинути й дійсно гинуть навічно, незважаючи на будь-яке Боже рішення. Синод спростовує таке твердження, бо цією кричущою помилкою вони роблять Бога мінливим і руйнують втіху благочестивих, яку ті черпають із твердості свого вибрання. Вони також суперечать Святому Писанню, в якому сказано, що вибраних неможливо звести (Матв. 24:24), що Христос не втратить тих, які дані Йому Отцем (Ів. 6:39), і що тих, кого Бог призначив наперед, покликав і виправдав, Він також і прославив (Рим. 8:30);

7.

Тих, хто навчає, що в цьому житті немає плодів, усвідомлення і впевненості у незмінному вибранні до слави; наша впевненість може бути лише умовною і залежатиме від змінних і непевних обставин. Синод спростовує таке твердження, бо не тільки безглуздо говорити про «непевну впевненість», але й усе це повстає проти досвіду святих, які разом з апостолом радіють, усвідомлюючи своє вибрання, й оспівують це благодіяння Боже. Вони також, як вказував Христос, радіють тому, що їхні імена записані на небесах (Луки 10:20), і протиставляють вогняним стрілам диявольських спокус усвідомлення свого вибрання, запитуючи: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?» (Рим. 8:33);

8.

Тих, хто навчає, що Бог на підставі лише власної праведної волі не вирішував ані залишити кого-небудь у згубному стані Адама, а отже в стані загального гріха і осудження, ані оминути когось у наділенні благодаттю, необхідною для віри та навернення. Синод спростовує таке твердження, бо слова Божі непорушні: «Отож, кого хоче Він милує, і кого хоче ожорсточує» (Рим. 9:18); «…вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано» (Матв. 13:11); «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!» (Матв. 11:25, 26);

9.

Тих, хто навчає, що причиною, з якої Бог до одних народів посилає Євангеліє, а до інших – ні, є не лише й винятково Його благовоління, а те, що одні народи кращі й більш достойні, ніж ті, котрим Євангеліє не передається. Синод спростовує таке твердження, бо Мойсей заперечує це, коли звертається до народу Ізраїлю такими словами: «Тож належить Господеві, Богу твоєму, небо, і небо небес, земля й усе, що на ній. Тільки батьків твоїх уподобав Господь, щоб любити їх, і вибрав вас, їхнє насіння по них, зо всіх народів, як бачиш цього дня» (Повт. 10:14, 15). А також Христос сказав: «Горе тобі, Хоразіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б то в Тирі й Сидоні відбулися ті чуда, що сталися в вас, то давно б вони каялися в волосяниці та в попелі» (Матв. 11:21).

http://hvala.in.ua/

61


http://hvala.in.ua/

62


Друге положення вчення. Про смерть Христа і спасіння людей через неї

1. Божа справедливість вимагає покарання Бог не тільки щонаймилостивіший, але й щонайсправедливіший1. Його справедливість вимагає (як Він Сам відкрив у Своєму Слові) того, щоб гріхи, які ми вчинили проти Його безмежної величі, були покарані не лише тимчасово, але й вічно, і щоб покарання стосувалося як душі, так і тіла. Цих покарань нам не уникнути, якщо справедливість Божа не буде задоволена. 1 Вих. 34:6, 7; Рим. 5:16; Гал. 3:10.

2. Христос задовольнив Божу справедливість Та оскільки ми самі не можемо задовольнити цю справедливість і таким чином уникнути гніву Божого, Бог у Своїй безмежній милості дав нам Свого Єдинородного Сина за Поручителя1. Син став гріхом і прокляттям за нас (або замість нас) на хресті, щоб задовольнити Божу справедливість замість нас2. 1 Ів. 3:16; Рим. 5:8. 2 2-е Кор. 5:21; Гал. 3:13.

3. Безмежна цінність смерті Христа Ця смерть Сина Божого є єдиною й досконалою жертвою і платою за гріх1. Вона має безмежну силу й цінність; її більш ніж достатньо для вблагання за гріхи всього світу2. 1 Євр. 10:14, 9:26, 28. 2 1-е Ів. 2:2.

4. Причини цієї безмежної цінності смерті Христа Ця смерть має таку безмежну силу й цінність тому, що Особа, яка постраждала, є не тільки істинною й досконало святою Людиною, але й Єдинородним Сином Божим, однієї вічної і безмежної природи з Отцем і Святим Духом1, – що і потрібно було для того, щоб Він міг бути нашим Спасителем. Цінність смерті Христа пояснюється ще й тим, що Він пережив Божий гнів і прокляття, які ми повністю заслужили своїми гріхами2. 1 Євр. 4:15, 7:26; Ів. 3:16; 1-е Ів. 4:9. 2 Матв. 27:46; Гал. 3:13.

5. Проповідь Євангелія Крім того, обітниця Євангелія полягає в тому, що кожен, хто вірує у Христа розп’ятого, не загине, але має вічне життя1. Ця обітниця разом із повелінням покаятись і увірувати повинна проповідуватись і проголошуватись без розрізнення усім народам і людям, яким посилається Євангеліє за благоволінням Божим2. 1 Ів. 3:16; 1-е Кор. 1:23. 2 Матв. 28:19; Дії 2:38, 16:31.

http://hvala.in.ua/

63


6. Невірство Однак, у тому, що багато хто з людей, яким проповідується Євангеліє, не розкаюється й не вірує, а гине у невірстві, винні самі ці люди1. Це відбувається зовсім не через те, що жертва Христа на хресті у чомусь недостатня або неповноцінна2. 1 Матв. 22:14; Пс. 95:11. 2 Євр. 4:6.

7. Віра – дар Божий Але усі, хто дійсно вірить, хто завдяки жертві Христа звільнений і спасений від своїх гріхів і від загибелі, отримують цей дар лише з Божої благодаті1. Ця благодать, яку Він не зобов`язаний проявляти ні до кого, дана віруючим у Христі відвічно. 1 2-е Кор. 5:18; Еф. 2:8, 9.

8. Дієвість смерті Христа Бо таким був вільний замисел, милостива воля і намір Бога Отця, щоб оживляюча й спасительна сила безцінної смерті Сина поширилась на всіх Його вибраних1, аби лише їм дати виправдувальну віру та через неї благополучно привести їх до спасіння. Інакше кажучи, Бог захотів, щоб Христос через пролиття Своєї крові на хресті (якою Він підтвердив новий завіт)2 дієво викупив із усякого народу, племені, коліна й язика3 усіх тих і тільки тих, кого Отець вічності вибрав до спасіння й дав Своєму Сину. Бог також захотів, щоб Христос дарував їм віру4 (яку, як й інші дари Святого Духа, Він здобув для них Своєю смертю); щоб Він очистив їх Своєю кров’ю від усіх гріхів5 – як первородного, так і гріхів, здійснених ними самими до увірування чи після нього; щоб Він вірно зберіг їх до самого кінця і зрештою поставив їх Собі славним народом, без жодної плями чи вади6. 1 Ів. 17:9; Еф. 5:25–27. 2 Луки 22:20; Євр. 8:6. 3 Об. 5:9. 4 Фил. 1:29. 5 1-е Ів. 1:7. 6 Ів. 10:28; Еф. 5:27.

9. Здійснення Божого замислу Цей замисел, джерелом якого є Божа любов до Своїх вибраних, від початку світу до сьогодні дієво виконується й виконуватиметься в майбутньому, і сили пекла дарма намагаються здолати й порушити його1. Як наслідок, вибрані збираються воєдино, кожен у свій час, тож завжди буде існувати церква віруючих, котра заснована на крові Христа2, Спасителя церкви, Який віддав Своє життя за неї на хресті як за Свою Невісту3. Церква всім серцем любить Його, неспинно поклоняється Йому та славословить Його тут й у вічності. 1 Матв. 16:18. 2 Ів. 11:52; 1-а Цар. 19:18. 3 Еф. 5:25.

http://hvala.in.ua/

64


Засудження хибних тверджень. Виклавши ортодоксальне вчення, синод спростовує хибні твердження:

1.

Тих, хто навчає, що Бог Отець призначив Свого Сина на хресну смерть без чіткого й визначеного замислу спасти кого-небудь конкретно. Тому необхідність, корисність і достоїнства, що були набуті через смерть Христа, могли залишатись всесторонньо досконалими, повними й цілісними, навіть якби набуте Христом викуплення ніколи не застосовувалось до жодної людини. Синод спростовує таке твердження, бо воно ображає мудрість Божу й заслугу Христа та суперечить Писанню. Адже Спаситель говорить так: «Власне життя Я за вівці кладу... і знаю Я їх» (Ів. 10:15, 27). А пророк Ісая так сказав про Спасителя: «Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!» (Іс. 53:10). Зрештою, це спотворює положення символу віри, в якому ми сповідуємо те, у що віримо щодо церкви;

2.

Тих, хто навчає, що мета Христової смерті полягала не в тому, щоб Своєю кров’ю встановити новий завіт благодаті, але щоб просто набути для Отця право ще раз укласти певний завіт із людиною – завіт діл чи благодаті в залежності від Його бажання. Синод спростовує таке твердження, бо це суперечить Писанню, в якому сказано, що Христос став Поручителем і Посередником кращого – нового – завіту (Євр. 7:22, 9:15), а також що заповіт вступає в дію лише після смерті (Євр. 9:17);

3.

Тих, хто навчає, що Христос, задовольнивши Божу справедливість, не заслужив для будь-кого власне спасіння або віру, якою викуплення Христа дієво застосовується до спасіння, а що Він лише набув для Отця владу й необмежену можливість по-новому поводитись із людиною і визначити нові умови за власним вибором. Задоволення цих умов залежить від вільного вибору людини, а відповідно, можливим є як те, що кожна людина виконає їх, так і те, що, навпаки, жодна не виконає. Синод спростовує таке твердження, бо ті, хто вчить цього, зневажають смерть Христову, зовсім не визнають найважливіших плодів і благ, які вона приносить, і викликають з пекла єресь Пелагія;

4.

Тих, хто навчає, що новий завіт благодаті, який Бог Отець уклав з людьми через Христову смерть, передбачає не те, що ми виправдані перед Богом і спасені через віру, адже вона приймає Христову заслугу, а те, що Бог, відкликавши вимогу про досконалий послух законові, вважає саму віру й недосконалий послух віри досконалим послухом законові й милостиво

http://hvala.in.ua/

65


розглядає це як гідне нагороди вічного життя. Синод спростовує таке твердження, бо ті, хто вчить цього, суперечать Писанню: «…дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру» (Рим. 3:24, 25). І разом із безбожним Социном вони вводять нове й чуже вчення про виправдання перед Богом всупереч одностайній думці всієї церкви;

5.

Тих, хто навчає, що усі люди увійшли в стан примирення і прийняті до благодаті завіту. І тому вже ніхто не підлягає засудженню з огляду на первородний гріх і не буде засуджений через нього, але усі вільні від вини за цей гріх. Синод спростовує таке твердження, бо ця думка суперечить Писанню, в якому стверджується, що ми є за природою дітьми гніву (Еф. 2:3);

6.

Тих, хто використовує різницю між отриманням і застосуванням для того, щоб навіяти необачним і недосвідченим людям думку про те, що Бог, наскільки це Його стосується, бажав наділити однаково усіх людей благами, набутими Христовою смертю. А різниця між тими, хто приходить і отримує прощення гріхів і вічне життя, та іншими залежить від їхнього власного вільного вибору (який додається до благодаті, що запропонована усім без розрізнення), а не від особливого дару милості, який дієво працює в них, отже саме вони, а не інші, застосовують цю благодать до себе. Синод спростовує таке твердження, бо, вдаючи, ніби вірно проводять цю різницю, вони насправді намагаються дати людям смертельну отруту пелагіанства;

7.

Тих, хто навчає, що Христос не міг померти, не повинен був помирати й не помер за тих, котрих Бог так сильно полюбив і вибрав до вічного життя, оскільки такі люди і не потребують смерті Христа. Синод спростовує таке твердження, бо, ті, хто вчить цього, суперечать апостолу, який каже: «[Христос] мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20); а також: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер…» – вмер за них (Рим. 8:33, 34). Вони також суперечать Спасителю, Який сказав: «...власне життя Я за вівці кладу» (Ів. 10:15). І ще: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13).

http://hvala.in.ua/

66


Третє й четверте положення вчення. Про людську гріховність, навернення до Бога та про те, як це відбувається.

1. Наслідки гріхопадіння Людина була створена за образом Божим1. Її розум був прикрашений правдивим і благотворним знанням про свого Творця та духовні істини, її воля й серце – праведністю, всі її устремління – чистотою. Отже, людина у своїй цілісності була святою. Однак, відступивши від Бога за намовлянням диявола й за власною свобідною волею, вона сама позбавила себе цих пречудових дарів2. Замість них людина накликала на свій розум сліпоту, моторошну темряву, а також суєтність і хибність суджень, на свої волю й серце – порочність, непокірність та впертість, на усі свої устремління – нечистоту3. 1 Бут. 1:26, 27. 2 Бут. 3:1–7. 3 Еф. 4:17–19.

2. Розповсюдження порочності Якою стала людина після гріхопадіння, такими були і її діти: порочна людина породила порочних дітей1. За Божим справедливим присудом ця порочність розповсюдилась від Адама на всіх його нащадків (окрім одного Христа)2, причому не через наслідування (як колись навчали пелагіани), а через відтворення у нащадках зіпсутої природи. 1 Йова 14:4; Пс. 51:7. 2 Рим. 5:12; Євр. 4:15.

3. Повна нездатність Тому усі люди зачаті в гріху й народжуються дітьми гніву1. Вони нездатні до будь-якого спасительного добра, схильні до зла, мертві у гріхах і є рабами гріха2. Без благодаті Святого Духа, Який відроджує людей, вони не бажають і не можуть повернутися до Бога, покращити свою зіпсуту природу чи налаштувати себе на таке покращення3. 1 Еф. 2:3. 2 Еф. 2:1; Рим. 6:16, 17. 3 Ів. 3:3, 5, 6; Тит. 3:5.

4. Слабкість світла природи Звісно, й після гріхопадіння в людині залишилося певне світло природи, завдяки якому вона зберігає деяке знання про Бога, природні речі та різницю між пристойним і непристойним, а також виявляє певне бажання доброчесності та зовнішньої впорядкованості1. Але через це світло природи людина зовсім не здатна прийти до спасительного знання про Бога й навернутись до Нього. Вона навіть не здатна правильно використовувати це світло відносно природи й суспільства. Більше того, людина всіляко затьмарює це світло, яким би воно не було, і стримує його своєю неправедністю2. Роблячи це, вона позбавляє себе усякого виправдання перед Богом. 1 Рим. 1:19, 20, 2:14, 15.

http://hvala.in.ua/

67


2 Рим. 1:18, 20.

5. Слабкість закону Що справедливо відносно світла природи, те справедливо й відносно десяти заповідей, які Бог дав через Мойсея, й особливо юдеям. Хоча заповіді й розкривають, наскільки великим є гріх, та більше й більше переконують людину в її винуватості1, але все ж вони не пропонують ліків і не дають людині сил, щоб вийти з цього згубного стану. Вони й самі послаблені плоттю і залишають порушника під прокляттям. Тому людина не може через них отримати спасительну благодать2. 1 Рим. 7:10, 13. 2 Рим. 8:3, 3:19, 20; 2-е Кор. 3:6, 7.

6. Сила Євангелія Те, що не можуть зробити ні світло природи, ні закон, здійснює Бог через силу Святого Духа й через Слово, яке ще зветься служінням примирення. Воно є Євангелієм про Месію1, через яке Богові було вгодно спасти віруючих як у Старому, так і в Новому Заповіті2. 1 2-е Кор. 5:18, 19. 2 1-е Кор. 1:21.

7. Свобода Божої благодаті У Старому Заповіті Бог відкрив цю тайну Своєї волі небагатьом, а в Новому Заповіті – значно більшій кількості людей, уже без розрізнення між народами1. Підґрунтя такої різниці слід шукати не в більшому достоїнстві одного народу в порівнянні з іншим і не в кращому використанні світла природи, а в повністю вільному благоволінні Божому та Його не заслуженій нами любові2. Тому ті, хто отримує таку велику благодать, не дивлячись на те і навіть всупереч тому на що вони заслуговують, повинні приймати її зі смиренним і вдячним серцем. Водночас вони повинні разом з апостолом благоговіти перед суворістю й справедливістю Божого присуду щодо інших – тих, які не отримують таку благодать, та жодним чином не намагатися із допитливістю проникати в його суть3. 1 Еф. 1:9, 2:14; Кол. 3:11; Рим. 2:11. 2 Матв. 11:26. 3 Рим. 11:22, 33; Об. 16:7.

8. Поклик Євангелія Однак усі, хто покликаний служінням Євангелія, прикликаються з усією серйозністю. Тому що Бог з повною серйозністю, правдиво показує у Своєму Слові, що Йому вгодно: щоб ті, кого прикликає Євангеліє, приходили до Нього. З такою ж серйозністю Він обіцяє спокій душі та вічне життя усім, хто приходить до Нього й вірить Йому1. 1 Матв. 22:4; Об. 22:17; Ів. 6:37; Матв. 11:28, 29.

9. Неприйняття Євангелія Багато людей з-поміж тих, хто покликаний служінням Євангелія, не приходять і не навертаються1. Однак провина за це лежить не на Євангелії, не на Христі, Який пропонується

http://hvala.in.ua/

68


через Євангеліє, не на Богові, Який кличе їх через Євангеліє і навіть дає їм різноманітні дари2. Провина лежить на самих людях, адже деякі з них, живучи безтурботно, не приймають Слово життя; інші ж приймають, але не в глибині свого серця, отже після швидкоплинного захоплення тимчасовою вірою вони повертаються назад; ще інші заглушують насіння Слова турботами й утіхами світу та не приносять жодних плодів. Про це наш Спаситель навчає у притчі про сіяча3. 1 Матв. 22:1–4, 11:20–24. 2 Матв. 23:37. 3 Матв. 13:18–23.

10. Навернення через Євангеліє Інші люди, які покликані служінням Євангелія, приходять і навертаються. Це слід приписувати не людині1, наче хтось вирізнив себе власним вільним вибором з-поміж інших, наділених рівною чи достатньою благодаттю для віри й навернення (як стверджується в гордовитій єресі Пелагія). Натомість це слід приписувати Богу: як у вічності Він вибрав Своїх у Христі, так у часі Він дієво прикликає їх, обдаровує вірою і покаянням та, звільняючи від панування темряви, приводить до Царства Свого Сина2, щоб вони могли звіщати добродіяння Того, Хто покликав їх із темряви у це дивовижне світло3, і хвалитися не собою, але Господом, як неодноразово свідкують апостольські писання4. 1 Рим. 9:16. 2 Кол. 1:13; Гал. 1:4. 3 1-е Пет. 2:9. 4 1-е Кор. 1:31; 2-е Кор. 10:17; Еф. 2:8, 9.

11. Дія Святого Духа при наверненні Коли Бог здійснює Своє благовоління у вибраних, або породжує в них справжнє навернення, Він не тільки забезпечує те, що Євангеліє звіщається їм «ззовні», і не тільки дієво просвічує Святим Духом їхній розум, щоб вони правильно розуміли й розрізняли те, що від Духа Божого1. Він також через дієву працю цього ж Духа відродження2 пронизує усю людину: закрите серце відкриває3, затверділе – пом’якшує і необрізане – обрізує4. Він також оновлює волю, роблячи із мертвої живу, із злої добру, із небажаючої бажаючу, із непокірної покірну. Він так веде й укріпляє її, щоб вона, як добре дерево, могла приносити плоди добрих діл5. 1 1-е Кор. 2:10. 2 Євр. 4:12. 3 Дії 16:14. 4 Єр. 4:4. 5 Матв. 7:18.

12. Відродження Це є відродження, нове творіння, воскресіння з мертвих, оживлення, про які так ясно сказано в Писанні та які Бог здійснює в нас без нашої допомоги1. Це аж ніяк не відбувається лише через зовнішнє навчання, пораду, абощо таким чином, що, коли Бог зі Свого боку закінчив дію, людина все ще може стати відродженою чи невідродженою, наверненою чи ненаверненою. Натомість це повністю надприродна дія – наймогутніша, найпрекрасніша, найдивовижніша, найпотаємніша й непередавана водночас. Як засвідчено в Писанні (яке

http://hvala.in.ua/

69


натхнене Автором цієї дії), вона за силою та важливістю не поступається дії творіння або воскресіння з мертвих2. Тому всі ті, в чиєму серці Бог так дивовижно працює, безсумнівно, непохитно й дієво відроджені та насправді вірують. Їхня воля, тепер уже відроджена, не лише спрямовується й спонукається Богом, але й, спрямована Богом, діє сама3. Тому справедливо кажуть, що людина сама вірить і кається – через благодать, яку отримала. 1 Ів. 3:3; 2-е Кор. 4:6, 5:17; Еф. 5:14. 2 Ів. 5:25; Рим. 4:17. 3 Фил. 2:13.

13. Незбагненність відродження У цьому житті віруючі не можуть повністю зрозуміти, як відбувається ця дія1. Однак вони можуть знаходити спокій у знанні й переживанні того, що саме завдяки цій благодаті Божій вони щиро вірять і люблять свого Спасителя2. 1 Ів. 3:8. 2 Рим. 10:9.

14. Обдарування вірою Отже, віра є даром Божим1. Не в тому значенні, що віра пропонується Богом людині для вибору, а в тому, що людина дійсно наділяється нею: віра вселяється в неї, прищеплюється їй. Віра також не є даром у тому значенні, що Бог наділяє лише здатністю до увірування, а потім очікує від вільного вибору людини згоди чи фактичної віри. Натомість віра є даром тому, що Той, Хто викликає бажання й дії2 та викликає все в усіх, – Він викликає в людині як бажання вірити, так і саму віру. 1 Еф. 2:8. 2 Фил. 2:13.

15. Відповідь на Божу благодать Бог нікому не зобов’язаний являти благодать. Бо як Бог може бути в боргу перед тим, хто Богу нічого не дав, щоб йому було віддано1? Й справді, як Бог може бути в боргу перед тим, хто не може дати Йому зі свого боку нічого іншого, крім гріхів і неправди? Тому людина, що отримує цю благодать, зобов’язана лише одному Богові та віддає вічну подяку лише Йому. А той, хто не отримує її, зовсім не піклується про духовне й задоволений собою у своєму стані або самовпевнено й нерозсудливо хвалиться, що має те, чого насправді не має2. Дотримуючись вчення апостолів, ми повинні якнайкраще думати й говорити про людей, які зовні сповідують віру та покращують своє життя3, бо глибини їхніх сердець нам невідомі. А про тих, які ще не покликані, нам слід молитися Богу, Який кличе неіснуюче, як існуюче. Ні в якому разі ми не повинні ставитись до них зневажливо, наче самі прагнемо виділятися з-поміж них4. 1 Рим. 11:35. 2 Ам. 6:1; Єр. 7:4. 3 Рим. 14:18. 4 Рим. 4:17; 1-е Кор. 4:7.

http://hvala.in.ua/

70


16. Наслідки відродження Незважаючи на гріхопадіння, людина не перестала бути людиною, наділеною розумом і волею, а гріх, хоч і поширився на усе людство, все ж не зруйнував людську природу, а тільки спотворив і вбив її для духовного1. Тому й ця Божественна благодать відродження діє не так, наче люди є колодами чи каменями. Вона не знищує волю та її властивості й не силує її. Натомість благодать духовно оживляє, зцілює, покращує та ласкаво і водночас потужно схиляє волю людини2. Внаслідок цього там, де раніше повністю панували непослух та опір з боку плоті, тепер починає переважати охочий і щирий послух через Духа. Саме в цьому полягає правдиве й духовне відновлення та свобода нашої волі. Тому якби дивовижний Творець усього доброго не діяв у нас, людина б не мала жодної надії піднятися після падіння завдяки своїй свобідній волі, якою вона вкинула себе у загибель, коли ще стояла прямо. 1 Рим. 8:2; Еф. 2:1. 2 Пс. 51:12; Фил. 2:13.

17. Використання засобів Всемогутня Божа дія, якою Він породжує й підтримує наше природне життя, не виключає, а вимагає використання засобів1, через які Бог у Своїй безмежній мудрості та доброті побажав виявити Свою силу. Відповідно й вищезгадана надприродна дія Бога, якою Він відроджує нас, аж ніяк не виключає й не скасовує використання Євангелія, яке премудрий Бог зробив насінням відродження та поживою для душі2. Тому апостоли та вчителі, що йшли за ними, побожно навчали людей про цю Божу благодать, щоб віддавати славу Богу та впокорювати усяку людську погорду, при цьому не полишаючи того, щоб святою євангельською настановою зберігати людей під служінням Слова, таїнств та церковної дисципліни3. Тому й сьогодні в церкві ті, хто навчає інших, як і ті, хто навчається, не повинні наважуватись спокушати Бога, розділяючи те, що Йому було вгодно поєднати4. Бо людина обдаровується благодаттю через настанову, і чим більш охоче ми виконуємо свій обов’язок, тим зазвичай яскравіше проявляється благодіяння Бога, Який працює в нас, і тим краще просувається Його праця5. Йому одному навіки належить вся слава – як за самі засоби, так і за їхні спасительні плоди й дієвість. Амінь. 1 Іс. 55:10, 11. 2 1-е Кор. 1:21; 1-е Пет. 1:23, 25. 3 Дії 2:42; 2-е Тим. 4:2; 2-е Кор. 5:11–21. 4 Рим. 10:14, 15. 5 Юди 1:24, 25.


1.

Тих, хто навчає, що, строго кажучи, не можна стверджувати, що самого первородного гріха достатньо, щоб засудити все людство або заслужити тимчасове чи вічне покарання. Синод спростовує таке твердження, бо цим вони суперечать апостолу, який каже: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). А також: «…бо суд за один прогріх на осуд»

http://hvala.in.ua/

71


(Рим. 5:16). І ще: «…заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23);

2.

Тих, хто навчає, що духовні дари, або добрі якості й чесноти, як-от добрість, святість і праведність, не могли бути властивими волі людини, коли та була створена, а отже й не могли бути відділені від волі після гріхопадіння. Синод спростовує таке твердження, бо це суперечить тому, як апостол описав образ Божий в Посланні до ефесян, 4:24, де він вказує, що до образу Божого належать праведність і святість, які, безсумнівно, властиві волі;

3.

Тих, хто навчає, що у духовній смерті духовні дари не були відділені від волі людини, оскільки воля як така ніколи не була порочною, а лише розладнаною затьмаренням розуму та мінливістю почуттів, і оскільки, як тільки ці перешкоди буде знято, воля здатна буде скористатися своїми вільними внутрішніми здібностями, тобто здатна буде сама по собі бажати й обирати запропоноване їй добро, або ж не бажати й не обирати його. Синод спростовує таке твердження, бо це є нововведення й помилка, яка призводить до того, що надто підноситься сила свобідної волі, всупереч словам пророка: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне» (Єр. 17:9), і словам апостола: «Між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок» (Еф. 2:3);

4.

Тих, хто навчає, що невідроджена людина не зовсім, не цілковито мертва у своїх гріхах або ж не позбавлена усіх здібностей до духовного добра. Натомість вона може бути спраглою за праведністю або життям і може запропонувати жертву зламаного й упокореного духу, що вгодно Богові. Синод спростовує такі твердження, бо вони суперечать ясному слову Писання: «І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи…» (Еф. 2:1, 5), а також: «…ввесь нахил думки серця її [людини] – тільки зло повсякденно» (Бут. 6:5, 8:21). Крім того, жадати визволення зі згубного стану, прагнути життя і пропонувати Богові жертву зламаного духу може лише людина, яка відроджена й названа блаженною (Пс. 51:19; Матв. 5:6);

5.

Тих, хто навчає, що порочна й природна людина може так вдало скористатися загальною благодаттю (під якою вони розуміють світло природи) або дарами, які залишилися навіть після гріхопадіння, що через них вона у змозі поступово набути більшу – євангельську, або спасительну, благодать і зрештою саме спасіння. І що Бог, зі Свого боку, виявляє готовність відкрити Христа усім людям, оскільки забезпечує усіх, дієво та в достатній мірі, засобами, необхідними для відкриття Христа, а також для віри та покаяння. Синод спростовує таке твердження, бо Писання, не кажучи вже про досвід людства усіх часів,

http://hvala.in.ua/

72


свідчить, що це неправда: «Своє слово звіщає Він Якову, постанови Свої та Свої правосуддя Ізраїлю: для жодного люду Він так не зробив, то й не знають вони правосуддя Його!» (Пс. 147:8, 9); «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми» (Дії 14:16); «…Дух Святий їм [Павлу та іншим] не звелів провіщати слово в Азії... Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів» (Дії 16:6, 7);

6.

Тих, хто навчає, що при істинному наверненні людини Бог не може вселити або влити в її волю нові якості, схильності або дари. Віра, яка спершу виявляється в нашому наверненні й від якої ми отримуємо ім’я «віруючі», не є якістю або даром, вкладеним у нас Богом, а лише актом самої людини. Віра не може зватися даром, хіба що в тому значенні, що надається можливість прийти до віри. Синод спростовує це твердження, бо такі погляди суперечать Святому Писанню, в якому стверджується, що Бог насправді вселяє і вливає в наші серця нові якості віри, послуху й відчуття Його любові: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу» (Єр. 31:33); «Бо виллю Я воду на спрагнене, а текучі потоки на суходіл, виллю Духа Свого на насіння твоє» (Іс. 44:3); «…любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:5). Це також суперечить постійній практиці церкви, яка разом із пророком молить: «Наверни Ти мене і вернуся» (Єр. 31:18);

7.

Тих, хто навчає, що благодать, якою ми навернені до Бога, є не що інше, як м’яке переконання, або (як інші пояснюють) що спосіб Божої дії в наверненні людини, найбільш прийнятний для людської природи, полягає в переконанні та що не існує причин, з яких лише цієї благодаті морального умовляння було б недостатньо, щоб зробити природну людину духовною. Нібито насправді Бог викликає згоду волі лише таким шляхом морального умовляння. А дієвість Божої праці, що перевершує дію сатани, полягає в тому, що Бог обіцяє вічні блага, в той час як сатана – лише тимчасові. Синод спростовує таке твердження, бо це вчення є повністю пелагіанським і суперечить усьому Писанню, в якому поряд із цим переконанням визнається інший, більш дієвий і Божественний спосіб, у який Святий Дух діє при наверненні людини. Як вказує Єзекіїль: «І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єз. 36:26);

8.

Тих, хто навчає, що Бог при відродженні людини не використовує ту силу Своєї всемогутності, якою Він може дієво й певно схилити волю людини до віри та покаяння. І що навіть коли Бог завершив всю дію благодаті, яку Він використовує для навернення людини, людина все ще може (і насправді так часто й відбувається) так опиратися Богу й Духу у Його бажанні відродити її, що повністю відвертає своє відродження. Тому нібито насправді людина сама вирішує, бути їй відродженою чи ні. Синод спростовує таке твердження, бо це не що інше, як відкинення всієї дієвості та

http://hvala.in.ua/

73


могутності Божої благодаті, явленої при нашому наверненні, й підпорядкування праці всемогутнього Бога волі людей. Це суперечить вченню апостолів, які кажуть: «І яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його» (Еф. 1:19); а також: «…молимось завжди за вас, щоб наш Бог учинив вас гідними покликання, і міццю наповнив усю добру волю добрості й діло віри» (2-е Сол. 1:11); і ще: «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила…» (2-е Пет. 1:3);

9.

Тих, хто навчає, що благодать і свобідна воля є супутніми, частковими причинами, які співдіють для початку навернення, і що ця благодать за порядком дії не передує вияву людської волі, тобто Бог не допомагає дієво людській волі прийти до навернення, допоки вона сама не зважиться й не визначиться. Синод спростовує таке твердження, бо древня церква вже давно засудила це вчення у пелагіан на підставі таких слів апостола: «Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим. 9:16); а також: «Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв?» (1-е Кор. 4:7); і ще: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).

http://hvala.in.ua/

74


П’яте положення вчення. Про стійкість святих

1. Відроджені можуть грішити Людей, яких Бог, згідно зі Своїм наміром, приводить у спільність із Своїм Сином Ісусом Христом, нашим Господом, і відроджує Святим Духом, Він також звільняє від панування й полону гріха1, хоча в цьому житті не звільняє повністю від плоті й тіла гріха2. 1 Ів. 8:34; Рим. 6:17. 2 Рим. 7:21–24.

2. Реакція святих на гріх Тому й трапляються щоденно гріхи слабкості та навіть найкращі діла святих заплямовані недоліками1. Це спонукає їх постійно смиряти себе перед Богом, шукати притулку в Христі розп’ятому2, все більше умертвляти плоть Духом моління та святими проявами благочестя, линути до мети, що нею є досконалість3, допоки вони не будуть звільнені від тіла смерті та не зацарюють із Агнцем Божим у небесах4. 1 1-е Ів. 1:8. 2 Євр. 6:18. 3 Кол. 3:5; 1-е Тим. 4:7, 8; Фил. 3:12, 14. 4 Рим. 7:24; Об. 5:6, 10.

3. Бог зберігає святих до кінця Через присутність у людині залишків гріха та через спокуси світу й сатани1 навернені не змогли б твердо стояти в цій благодаті, якби були залишені на самих себе. Та вірний Бог2, Який милостиво утверджує їх у благодаті, котру якось дав їм, і міцно зберігає їх у ній до кінця3. 1 Рим. 7:20; Матв. 26:41. 2 1-е Кор. 10:13. 3 1-е Пет. 1:5.

4. Небезпека впадіння в тяжкий гріх Сила, якою Бог утверджує і зберігає людину у благодаті, є такою великою, що плоть не може здолати її1. Однак навернені не завжди настільки керовані й спонукувані Богом, що не можуть у деяких випадках з власної вини відступити від дороги, якою їх веде благодать, спокуситися гріховними пожадливостями та піти за ними. З цієї причини вони завжди повинні остерігатися й молитися, щоб не впасти у спокусу2. Коли їм це не вдається, вони не тільки можуть бути затягнені плоттю, світом і сатаною у гріхи, навіть тяжкі й огидні, але й інколи за справедливим попусканням Божим дійсно затягуються в них, про що свідчать сумні приклади Давида, Петра та інших святих, які впадали в гріх3. 1 Еф. 1:19. 2 Матв. 26:41; 1-е Сол. 5:6, 17. 3 2-а Сам., гл. 11; Матв. 26:69–75.

http://hvala.in.ua/

75


5. Наслідки тяжких гріхів Такими великими гріхами навернені вкрай гнівають Бога, заслуговують смерті, засмучують Святого Духа, призупиняють вправляння у вірі, глибоко ранять совість, інколи на деякий час втрачають відчуття благодаті1. Це відбувається доти, доки вони через щире покаяння не повернуться на вірну дорогу, і тоді отцівське світло лиця Божого знову осяює їх2. 1 2-а Сам., гл. 12; Еф. 4:30; Пс. 32:3–5. 2 Числ. 6:25.

6. Рятівне Боже втручання Це відбуваєтсья тому, що Бог, багатий милістю, відповідно до незмінного наміру вибрання не відбирає повністю Свого Святого Духа від них навіть тоді, коли вони так жахливо й низько падають1. Він також не допускає настільки глибокого падіння, коли б вони позбулися благодаті усиновлення і стану виправдання, вчинили гріх на смерть (проти Святого Духа) і, повністю залишені Ним, вкинули себе у вічну загибель2. 1 Еф. 1:11; Пс. 51:13. 2 Гал. 4:5; 1-е Ів. 5:16–18; Матв. 12:31, 32.

7. Відновлення покаяння Бо, по-перше, Бог зберігає в тих, які впали, нетлінне сім’я, від якого вони відродились, щоб воно не загинуло1. По-друге, Своїм Словом і Духом Він певно й дієво відновлює їх до покаяння, щоб вони сповнювались щирим і побожним жалем щодо вчинених гріхів, шукали та отримували прощення у крові Посередника через віру й з покаянним серцем2, знову відчували благодать Бога, Який примирився з ними, у вірі захоплювались Його милостями й відтоді ще більш ревно виконували своє спасіння зі страхом і тремтінням3. 1 1-е Ів. 3:9; 1-е Пет. 1:23. 2 2-е Кор. 7:10; Пс. 51:19, 32:5. 3 Фил. 2:12.

8. Стійкість ґрунтується на Богові Отже, не своїми заслугами й силами, а Божою незаслуженою милістю вони не втрачають повністю віри й благодаті та не залишаються у стані свого падіння до кінця. Якщо брати до уваги лише людину, то це не лише цілком могло б статися, але й неодмінно сталося б. Але якщо брати до уваги Бога, то такого трапитись не може. Бо Його замисел не може змінитися; Його обітниці не можуть порушитись; поклик згідно з Його наміром не може бути відкликаний; заслуги, посередництво та опікування Христа не можуть бути безплідними; печать Святого Духа не може бути зірваною або стертою1. 1 Пс. 33:11; Євр. 6:17; Рим. 8:30, 34, 9:11; Луки 22:32; Еф. 1:13.

9. Впевненість у стійкості Віруючі можуть бути впевнені щодо збереження до спасіння та стійкості у вірі та стають впевненими по мірі їхньої віри1, якою вони твердо вірять, що вони є і навіки залишатимуться істинними й живими членами церкви та мають прощення гріхів і вічне життя. 1 Рим. 8:31–39; 2-е Тим. 4:8, 18.

http://hvala.in.ua/

76


10. Підстава цієї впевненості Відповідно, ця впевненість походить не з якогось особливого одкровення, без Слова або поза Словом, а від віри в Божі обітниці, які Він рясно явив у Своєму Слові для нашої розради, від свідоцтва Святого Духа, Який «свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі... й спадкоємці» (Рим. 8:16, 17)1, і нарешті від серйозного й святого додержання чистої совісті й добрих діл2. І якби Божі вибрані у цьому світі не мали цієї твердої втіхи (що перемога буде за ними) і цієї надійної запоруки вічної слави, вони були б найнещаснішими з усіх людей3. 1 1-е Ів. 3:1, 2. 2 Дії 24:16. 3 Рим. 8:37; 1-е Кор. 15:19.

11. Сумніви у стійкості Писання, між іншим, свідчить, що віруючі змушені боротися у цьому житті з різними сумнівами, які породжує плоть, і що під впливом сильних спокус вони не завжди відчувають повну впевненість віри й певність їхньої стійкості. Але Бог, Отець усякої втіхи1, «не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1-е Кор. 10:13). Він також Святим Духом відновить у вибраних впевненість у стійкості. 1 2-е Кор. 1:3; 2-е Тим. 4:17, 18.

12. Впевненість спонукає до благочестя Втім, ця впевненість у стійкості зовсім не робить істинних віруючих гордими й самовпевненими. Навпаки, вона є справжнім коренем смирення, синівської пошани, справжнього благочестя, терпіння у всякій боротьбі, гарячих молитов, непохитності в несінні хреста й сповіданні істини, а також радості в Богові1. Розмірковування над цим благом спонукає до серйозного й наполегливого вправляння у подяці та добрих ділах2, як свідчить Писання й досвід святих. 1 Рим. 12:1; Пс. 116:3. 2 Тит. 2:11–14; Пс. 56:13, 14; 1-е Ів. 3:3.

13. Впевненість не спонукає до безтурботності Коли до тих, хто підвівся після падіння, повертається впевненість у стійкості, це не викликає в них ні аморальності, ні недбалого ставлення до благочестя. Навпаки, вони ще більше намагаються вірно ходити путями Господніми, які Він наперед приготував1, щоб вони могли зберігати впевненість у стійкості, щоб внаслідок зловживання отцівським милосердям лице примиреного з ними Бога знову не відвернулось від них (адже споглядання Його лиця для благочестивих є солодшим від життя, а утаєння – гіршим за смерть) і щоб таким чином вони не зазнали ще важчого страждання душі2. 1 2-е Кор. 7:9–11; Еф. 2:10. 2 Пс. 63:4; Іс. 64:7; Єр. 33:5.

http://hvala.in.ua/

77


14. Використання засобів Як Бог захотів розпочати у нас Свою працю благодаті через проголошення Євангелія, так Він і оберігає, продовжує й завершує Свою працю через наше слухання й читання Євангелія, через роздуми над ним, через його перестороги, погрози та обітниці, а також через таїнства1. 1 Повт. 6:20–25; 2-е Тим. 3:16, 17; Дії 2:42.

15. Ставлення до цього вчення Це вчення про стійкість істинних віруючих і святих та про їхню впевненість у ній Бог дуже ясно виклав у Своєму Слові для слави Свого Імені й втіхи благочестивих та Сам вселяє його у серця віруючих1. При цьому це вчення не розуміє плоть, ненавидить сатана, висміює світ, перекручують неуки й лицеміри, атакують духи омани. Однак Невіста Христова завжди ніжно любила це вчення та твердо захищала його як безцінний дар2. І Бог, проти Якого не здійсниться жодний задум і Якого не подолає жодна сила3, попіклується про те, щоб церква утверджувалася в цьому. Одному Богу, Отцю, Сину і Святому Духу, нехай буде честь і слава навіки віків. Амінь4. 1 Об. 14:12. 2 Еф. 5:32. 3 Пс. 33:10, 11. 4 1-е Пет. 5:10, 11.


1.

Тих, хто навчає, що стійкість істинних віруючих не є плодом вибрання або даром Божим, надбаним смертю Христовою, а є умовою нового завіту, яку людина має виконати своєю свобідною волею перед тим, що вони називають «остаточним» вибранням і виправданням. Синод спростовує таку думку, бо у Святому Писанні стверджується, що стійкість випливає з вибрання й дарується вибраним завдяки смерті, воскресінню та посередництву Христа: «…одержали вибрані, а останні [інші] затверділи» (Рим. 11:7); а також: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової?» (Рим. 8:32–35);

2.

Тих, хто навчає, що Бог дає віруючому достатньо сили, щоб встояти, і готовий зберегти цю силу в ньому, якщо той виконує свій обов’язок. Але навіть за наявності усього, що потрібне для перебування у вірі й що Богу вгодно використовувати для збереження у вірі, все ж завжди саме від рішення людської волі залежить, встоїть вона чи ні. Синод спростовує такі твердження, бо вони містять у собі чисте пелагіанство, і хоча вони намагаються зробити людину вільною, насправді ж роблять з неї крадія Божої слави. Вони

http://hvala.in.ua/

78


суперечать незмінній одностайності євангельського вчення, яке не залишає людині жодних підстав хвалитися, а віддає хвалу за це благо лише Божій благодаті. Це також суперечить свідченню апостола: «Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа» (1-е Кор. 1:8);

3.

Тих, хто навчає, що ті люди, які істинно вірять і були відроджені, не тільки можуть втратити виправдувальну віру, благодать і спасіння повністю й остаточно, але й насправді часто втрачають їх і стають навіки загиблими. Синод спростовує таке твердження, бо воно зводить до нуля саму благодать виправдання й відродження, а також постійне опікування Христа. Воно суперечить виразним словам апостола Павла: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані» (Рим. 5:8, 9), апостола Івана: «Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він» (1-е Ів. 3:9), та Ісуса Христа: «І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки» (Ів. 10:28, 29);

4.

Тих, хто навчає, що істинні віруючі й відроджені можуть вчинити гріх на смерть (проти Святого Духа). Синод спростовує таке твердження, бо той же апостол Іван, сказавши про тих, хто чинить гріх на смерть, і заборонивши молитись за них (1-е Ів. 5:16, 17), негайно додає: «Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, бо хто народився від Бога, той себе береже, і лукавий його не торкається» (1-е Ів. 5:18);

5.

Тих, хто навчає, що без особливого одкровення ніхто у цьому житті не може мати впевненості у майбутній стійкості. Синод спростовує це твердження, бо таке вчення позбавляє істинних віруючих твердої відради у цьому житті й дозволяє папістським сумнівам знову проникнути в церкву. Однак у Святому Писанні неодноразово показано, що впевненість засновується не на особливому чи надзвичайному одкровенні, а на ознаках, характерних для дітей Божих, і на цілковитій надійності Божих обітниць. Тому особливо апостол Павло наголошує: «Ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:39). А також і апостол Іван: «А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав» (1-е Ів. 3:24);

6.

http://hvala.in.ua/

79


Тих, хто навчає, що вчення про впевненість у стійкості й спасінні вже за своєю суттю і характером є ложем для плоті та руйнівним для благочестя, моралі, молитов та інших святих дій і що, навпаки, сумніви у цьому є гідними похвали. Синод спростовує таке твердження, бо люди, які вчать цього, показують, що не знають сили Божої благодаті та дії Святого Духа, Який перебуває у віруючих. Вони також суперечать апостолу Івану, який чітко стверджує протилежне: «Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з'явиться, то будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він» (1-е Ів. 3:2, 3). Більше того, їхнє вчення спростовується прикладами святих Старого й Нового Заповітів, котрі були переконаними у стійкості й спасінні, але при цьому були наполегливими в молитві та інших проявах благочестя;

7.

Тих, хто навчає, що тимчасова віра, яку мають деякі люди, не відрізняється від виправдувальної та спасительної віри нічим, окрім тривалості. Синод спростовує таке твердження, бо Сам Христос, як записано в Євангелії від Матвія, 13:20 і далі, а також у Євангелії від Луки, 8:13 і далі, чітко вказує на інші відмінності між тимчасовими та істинними віруючими: у випадку перших посіяне слово падає на кам’янистий ґрунт, а у випадку других – на добрий ґрунт, або у добре серце; перші не мають кореня, а другі міцно закорінені; перші не приносять плодів, а другі постійно приносять плоди у різній кількості;

8.

Тих, хто навчає, що немає нічого безглуздого в тому, що людина, втративши своє минуле відродження, повинна відродитися ще раз, і навіть кілька разів. Синод спростовує таке твердження, бо цим вченням вони заперечують нетлінність Божого насіння, яким ми відроджені. Це суперечить свідченню апостола Петра: «Бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного» (1-е Пет. 1:23);

9.

Тих, хто навчає, що Христос ніколи не молився про неодмінну стійкість віруючих у вірі. Синод спростовує таке твердження, бо це суперечить словам Самого Христа, Який казав: «Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя» (Луки 22:32); а також словам євангеліста Івана, який свідчить, що Христос молився не лише за апостолів, але й за усіх тих, хто увірує через їхню проповідь: «Збережи їх у Твоє Ім'я... Не благаю, щоб Ти їх забрав від світу, але щоб зберіг їх від злого» (Ів. 17:11, 15, переклад УБТ).

http://hvala.in.ua/

80


Закінчення

Спростування фальшивих звинувачень Отже, викладене вище – це ясне, просте й пряме пояснення ортодоксального вчення п’яти статей, які дискутувались у Нідерландах, а також засудження хибних тверджень, які протягом деякого часу непокоїли нідерландські церкви. Синод вважає, що ці пояснення й засудження ґрунтуються на Слові Божому та узгоджуються із віросповіданнями реформатських церков. Звідси стає очевидним, що ті, яким це найменше личить, всупереч усій істині, розсудливості та любові намагаються нав’язати народу думку про те, що: – вчення реформатських церков про передвизначення та пов’язані з ним теми за своєю суттю й спрямованістю відвертають серця людей від побожності та віри, що воно є ложем для плоті й диявола, твердинею сатани, у якій він чатує на людей, ранить більшість із них і смертельно вражає багатьох стрілами відчаю і самовпевненості; – це вчення робить Бога автором гріха, несправедливим тираном і лицеміром; що воно є не чим іншим, як оновленим стоїцизмом, маніхейством, лібертинством і магометанством; – це вчення робить людей самовпевненими, оскільки переконує їх, що ніщо не загрожує спасінню вибраних, як би вони не жили, отже вони можуть вчиняти найжахливіші злочини, залишаючись впевненими в собі; а з іншого боку, відкинутим уже нічого не допоможе, навіть якби вони насправді чинили всі діла святих; – це вчення передбачає, що Бог передвизначив, тобто визначив наперед, і створив просто за уподобанням Своєї волі, без жодного зв’язку із гріхом, на вічне засудження більшу частину світу; що таким же чином, як вибрання є джерелом і причиною віри та добрих , відкинення є причиною невірства й безбожжя; що багато невинних немовлят віруючих вихоплені від материнських грудей і жорстоко вкинуті в пекло, отже ні кров Христа, ні хрещення, ні молитви церкви під час їхнього хрещення не допоможуть їм. Вони також висувають інші подібні наклепницькі звинувачення, які реформатські церкви не лише відкидають, але й заперечують усім серцем. Тому цей синод у Дордрехті в Ім’я Господнє закликає усіх, хто благочестиво прикликає Ім’я Спасителя нашого Ісуса Христа, робити власні висновки щодо віри реформатських церков не на основі фальшивих звинувачень, почутих тут або там, і навіть не на основі особистих тверджень деяких древніх або сучасних авторитетів (адже ці твердження часто вирвані з контексту або цитуються чи перекручуються так, щоб вкласти в них інший зміст), а лише на основі офіційних віросповідань самих церков і даного пояснення ортодоксального вчення, яке було одностайно ухвалено всіма членами синоду. Більше того, синод переконливо просить наклепників подумати над тим, який страшний Божий суд чекає на тих, хто неправдиво свідчить проти стількох церков і їхніх віросповідань, непокоїть совість слабких та намагається викликати у багатьох недовір’я до спільноти істинних віруючих. Нарешті, цей синод закликає усіх служителів Євангелія Христового поводитись із цим вченням побожно й шанобливо як у навчальних закладах, так і в церквах; використовувати його як усно, так і письмово для слави Божого Імені, святого життя й втіхи стривожених душ; узгоджувати із Писанням, згідно з аналогією віри, не лише свої думки, але й мову; нарешті, утримуватись від будь-яких висловів, які виходять за межі, встановлені справжнім змістом

http://hvala.in.ua/

81


Святого Писання, і які можуть дати привід зухвалим софістам хулити й паплюжити вчення реформатських церков. Нехай Син Божий Ісус Христос, що сидить праворуч Отця й дає людям дари, освятить нас в істині; направить до істини тих, хто помиляється; замкне уста всім, хто зводить наклеп на здорове вчення, і озброїть вірних служителів Слова духом мудрості й обережності, щоб усе сказане ними слугувало для Божої слави та збудування слухачів. Амінь.

http://hvala.in.ua/

Додаткові матеріали для вивчення документів віровизнання

Гейдельберзький катехізис: • Урсин Захарий, Олевиан Каспар, "Гейдельбергский Катехизис" • Якоб ван Брюгген, "Заметки к Гейдельбергскому катехизису" • Роберт Годфри, "Христос в Гейдельбергском Катехизисе" • Николас Г. Гоотьес, "Проповедь по катехизису" • Джеймс Фишер, "Я належу. Курс по вивченню Гейдельберзького катехізису" • Джеймс Фишер, "Гейдельберзький катехізис: запитання" • История Гейдельбергского катехизиса

Бельгійське віровизнання • Кларенс Бауман, "Бельгийское исповедание об организации церкви" • Кларенс Бауман, "Кафолическая христианская Церковь. Обзор двадцать седьмого

артикула Бельгийского исповедания" • Кларенс Бауман, "Учение Бельгийского исповедания о Святом Писании" • Гвидо де Бре, "Бельгийское исповедание" • Йос Колейн, "Исторический обзор Бельгийского исповедания веры, составленного

Гвидо де Бре в 1561 году"

Канони Дортського Синоду • Николас Г. Гоотьес, "Контекст и значение 1 главы 17 статьи канонов Дортского

синода" • Йос Колейн, "Исторический контекст Дортского Синода" • Питер Г. Феенстра, "Невыразимое утешение. Комментарий на каноны Дортского

синода" • Каноны Дортского Синода: краткое содержание и ссылки из Библии • Каноны Дортского Синода: краткое содержание и ссылки из Библии • Канони Дортського Синоду на різних мовах

Важливість віровизнання • Кеннет Л. Джентри, "О необходимости символов веры" • Баренд Кампхайз, "Верность Святому Писанию и вероисповеданию сегодня" • Якоб Кампхайз, "Догматы – как к ним относиться?" • Гармония реформатских исповеданий • Гармония трёх форм единства

http://reformed.org.ua/2/22/Caspar

http://reformed.org.ua/2/291/Bruggen

http://reformed.org.ua/2/30/Godfrey

http://reformed.org.ua/2/583/Gootjes

http://reformed.org.ua/3/522/Visscher

http://reformed.org.ua/3/523/Visscher

http://reformed.org.ua/2/107/

http://reformed.org.ua/2/603/Bouwman




http://reformed.org.ua/2/24/Bres

http://reformed.org.ua/2/364/Colijn





http://reformed.org.ua/2/589/Feenstra

http://reformed.org.ua/2/589/Feenstra



http://forms.reformed.org.ua/index.php?book=Canons&c_0=on&c_1=on&c_2=on&c_3=on&c_4=on&c_5=on&c_6=on

http://reformed.org.ua/2/271/Jentry

http://reformed.org.ua/2/211/Kamphuis

http://reformed.org.ua/2/73/Kamphuis



Documents

3 форми єдності