Борис Грінченко — визнач-

ний поет, прозаїк, драма-

тург, перекладач, літератур-

ний критик, мовознавець,

фольклорист і етнограф,

педагог, публіцист, органі-

затор видавничої справи,

бібліограф, громадський і

політичний діяч. Життєва й

творча доля Грінченка — це

важкий шлях українського

інтелігента, його невтомна

творча й громадсько-

просвітницька діяльність.

Він зазнавав переслідувань

та ув’язнень, постійно пере-

бував під наглядом жандар-

мів. Становлення його як

письменника й громадянина

відбувалося наприкінці XIX

ст., у найглухішу пору сус-

пільного життя України. То

був час жорстокого приду-

шення будь-якого націона-

льного самоствердження,

час тотального витравлен-

ня всього українського —

починаючи з ідеї й закінчу-

ючи словом. І ось у цю

«прокляту пору» Грінченко

став одним із небагатьох

пробуджувачів національ-

ної свідомості, справжніх

будівничих національної

ідеї, істинних патріотів

України. Дуже влучно ска-

зав про Грінченка письмен-

ник М. Чернявський: «Він

більше працював, ніж

жив».

Видатний українець

Випуск 2

Музей

БОРИСA

ГРІНЧЕНКA 07.02.13

Короткі відомості про життя Б. Грінченка Народився видатний поет

1863 року на Харківщині, у

небагатій дворянській ро-

дині. Тринадцятирічний

Борис Грінченко випадко-

во знайшов «Кобзаря».

Відтоді поезія Тараса Шев-

ченка зачарувала хлопця й

стала для нього особистим

Євангелієм. Протягом 1874

–1879 рр. хлопець навчався

в Харківській реальній шко-

лі.Після двомісячного ув’яз-

нення Борис працював дріб-

ним канцеляристом Харків-

ської казенної палати. Скла-

вши екстерном іспити при

Харківському університеті

на народного вчителя, у

1881–1894 рр. працював за

фахом на Харківщині, Сум-

щині, Катеринославщині.

Від 1881 р. Б. Грінченко поєд-

нує педагогічну діяльність із

письменницькою творчістю. 6

травня 1910 р. видатний пись-

менник, науковець, освітній і

громадський діяч перейшов у

вічність. Похорон відбувся 9

травня в Києві на Байковому

цвинтарі.

Название организации

Короткі відомості

про Видатного

українця

1

Музей Бориса

Грінченка

2

Музей в ХХІ

столітті

3

Творча спадщина

Письменника

4

В цьому випуску:

Музей БОРИСA Стр. 2

також відкрити меморіальну дошку

на будинку школи, де працював пи-

сьменник.

Того дня музей поповнився новими

експонатами. Анатолій Погрібний

подарував повість Грінченка „Під

тихими вербами” . року видання,

свою монограму „Б.Д.Грінченко.

Нарис життя і творчості”, нарис про

Олеся Гончара; Валерій Шевчук –

двотомник драматичних творів Грін-

ченка із своєї книгозбірні та свій ро-

ман „Три листки за вікном”;

до музею були передані тези допові-

дей з підписами її учасників, вітальні

телеграми від членів президії спілки

Музей Бориса Грінченка

На жаль, цей музей проіснував недо-

вго – партійні керівники примусили

закрити його. І тільки у 1988 році за

ініціативою групи інтеліге-

нції Луганщини –Микити

Чернявського, Юрія Єнен-

ка, Богдана Пастуха –до

125-ої річниці від дня наро-

дження Бориса Грінченка,

25 листопада урочисто відк-

рито музейну кімнату та

пам’ятник. Автор пам’ятни-

ка – луганський скульптор

Іван Михайлович Чумак. А

вже 2 грудня тільки-но

створений музей прийняв

першу численну делегацію

– учасників триденної науко-

во-практичної конференції,

присвяченої 125-ій річниці від

дня народження Б.Д. Грінчен-

ка, яка проходила в Лугансь-

кому педагогічному інституті.

До складу делегації входили

викладачі університетів, ін-

ститутів, а також науковців з

академії наук України Очолю-

вав делегацію голова Грінчен-

ківських ювілейних свят пись-

менник Валерій Шевчук. Ви-

кладачі та студенти приїхали вклони-

тися першому пам’ятнику Борису

Грінченку, відвідати перший музей, а

З прадавніх часів несе землею свої

тихі води до Лугані річечка з нехит-

рою назвою Біла. З мосту, що перети-

нає її на трасі Луганськ-Алчевськ,

відкривається краєвид зеленої доли-

ни із старими вербами. На лівому

березі над річкою здіймаються скеля-

сті кручі. Правий берег річки від са-

мої води неквапливо підіймається

вгору і аж біля обрію переходить у

широкий степ з типовим представни-

цтвом донбасівської степової флори і

фауни. А перед річкою, над квітучим

вишневим буйством де-не-де висту-

пають дахи добротних селянських

будинків. Це і є Олексіївка. Увагу на

в’їзді в село привертає стела з напи-

сом: „Меморіальний музей

Б.Д.Грінченка”.

До музею веде короткий степовий

шлях. На подвір’ї Олексіївської шко-

ли – стара будівля, перед якою висо-

чить пам’ятник талановитому педа-

гогу, видатному письменнику і пуб-

ліцисту, критику і мовознавцю, вида-

вцю та громадському діячу – Борису

Дмитровичу Грінченку.

Дух воскресає, як народ живий,

З вогню труда подвижного й святого,

Стоїть Грінченко – вічний вартовий

Біля криниці слова золотого.

Випуск 2 Стр. 3

У 1992 році музею присвоєно звання

„народний”. А вже у 2000 році експо-

нати переносяться з шкільної кімнати

і розміщуються в будівлі школи, в

якій працював Грінченко з 1887 по

1893 рік. Тут у 2003 році , з нагоди

140-ї річниці від дня народження

Б.Д.Грінченка, проведений капіталь-

ний ремонт і створена нова експози-

ція за проектом Н.О.Монастирської –

голови Луганської обласної спілки

художників України. У цьому ж році

музей стає відділом Перевальського

районного історичного музею.

У 2007 році музей відкрив нову екс-

позицію - класну кімнату кінця ХІХ

століття за спільним мис-

тецько-культурологічним

проектом „Б.Д.Грінченко

– просвітитель українсь-

кого народу” (авторський

колектив: начальник від-

ділу культури і туризму

Перевальської РДА

І.М.Колганова, художник

– проектант, член НСХУ

Н.О.Монастирська, заві-

дуюча відділом

меморіального музею

Б.Д.Грінченка

Н.В.Павленко).

Так повернувся із забуття Грінченко

– славний син України. І ось уже 20

років зустрічає й проводжає учнів

Олексіївської школи. Не одне поко-

ління виросло під його пильним пог-

лядом. Борис Дмитрович і понині не

зраджує одному із своїх псевдонімів

– Вартовий, він і після смерті стоїть

на варті рідного слова.

За цей час у музеї побували біля ста

тисяч відвідувачів. Це учні, студенти,

викладачі, науковці, письменники,

художники, громадські діячі, гості з

Канади, США, Англії, Росії, Грузії,

Польщі, Йорданії, Молдови, Данії.

Вони залишили у книзі відгуків запи-

си про свої враження: „Відвідали цей

чудовий музей, який є осередком

української культури у цьому мальо-

вничому Луганському краї...” - про-

фесор Доценко , доктор географічних

наук м. Київ; „Коли слухаєш екскур-

сію, переймаєшся глибинним духом

національної гідності, яку тут засівав

Музей в ХХІ столітті

Вони часто відвідують музей, надають

науково-методичну допомогу, дарую-

чи свої книги, а також матеріал про

Грінченка. Так, Богдан Васильович

Пастух, подарував музею 10 рідкісних

книг з творами Б.Д.Грінченка, а також

свої наукові дослідження про пись-

менника.

На базі музею проводяться різнома-

нітні заходи – конкурси юних літера-

торів, семінари, свята,виставки робіт

народних майстрів , зустрічі з поета-

ми та письменниками.

і утверджував Борис Грінченко.” –

Василь Лизанчук, професор Львівсь-

кого національного університету іме-

ні Івана Франка; „Велике спасибі за

любов до України і до Грінченка.

Вражений високим професіоналіз-

мом і експозицією музею, яка зробле-

на краще, ніж в багатьох столичних

музеях”. – Олексій Доля, заступник

директора музею народної архітекту-

ри та побуту України, член колегії

міністерства культури.

Дружні тривалі стосунки поєднують

працівників музею з дослідниками

творчості Бориса Грінченка професо-

ром Погрібним А.Г., лауреатом пре-

мії імені Б.Д.Грінченка Пастухом

Б.В., доцентом кафедри української

літератури Луганського НУ імені

Т.Г.Шевченка Неживим О.І.,

На Шевченківському полі

На смерть готові й на ножі,

Цвіли провісниками долі

Вітчизни праведні мужі.

Що власну кров несли на

тризну

І відкривали людям зір

На рідний корінь, на дідизну

Валуєвим на перекір.

Вони згоряли , підійнявши

Серця знаменами в борні,

Щоб мова пращурів назавше

Сталилась в сущому вогні.

Творча спадщина письменника

Творча спадщина Б. Грінченка до-

сить велика: вірші, поеми, байки,

віршовані казки, оповідання, повісті,

драми. Друкуватися Б. Грінченко

почав з 80-х рохів.. У періодичних

виданнях спочатку з’явилися вірші, а

потім і збірки поезій: «Пісні Василя

Чайченка» (1884), «Під сільською

стріхою» (1886), «Під хмарним не-

бом» (1893), «Пісні та думи» (1895),

«Хвилини» (1903) та ін. Поезія Б.

Грінченка високо оцінена І. Фран-

ком, Лесею Українкою, А. Кримсь-

ким. Вони дають об’єктивну оцінку

поетичної спадщини письменника,

вказують на сильні і слабкі сторони

його письма. Висхідна еволюція у

світогляді самого письменника про-

стежується у поетичних творах ран-

нього і пізнішого періодів. Б. Грінче-

нко сам був великим педагогом і то-

Лише з смертю прийшла до письмен-

ника слава, яка з року в рік зростала.

Широко друкувалися його твори,

виходили брошури про митця, його

ім’я присвоювалося багатьом освіт-

нім та громадським установам, а пор-

трети вивішувалися поряд з портре-

тами Т. Шевченка. Та невдовзі вуль-

гарно-соціологічна критика 20-30-х

років поступово знецінила всю твор-

чу і просвітницьку роботу Б. Грінче-

нка, а ім’я видатного письменника

надовго було вилучено з творчого

процесу. «Колись піднесений на не-

досяжну височину,— писав О. Біле-

цький,— Б. Грінченко був перетворе-

ний не тільки в нікчемність, а й у

нікчемність шкідливу і по суті перес-

тав існувати як явище історії україн-

ської літератури».

му вмів глибоко проникати в. дитячу

душу, показати і вмотивувати вчинки

юних героїв. Більшість оповідань, у

яких змальовано життя селянських

дітей, пройняті оптимізмом, у них

відчутна віра у свій народ. Автору

вдалося передати вмотивовано благо-

родні прагнення і вчинки дітей. Це

шукачі щастя і добра, їм властиве

почуття дружби і товариства.